WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Порядок визнання в Україні іноземних документів про освіту

2026-04-08T09:47:48Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#n3 Закон України "Про освіту"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1556-18 Закон України "Про вищу освіту"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1273-14 Закон України "Про ратифікацію Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в Європейському регіоні "]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2933-14#Text Закон України "Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів "]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 Закону України "Про захист персональних даних"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0614-15 Наказ Міністерства освіти і науки України від 05.05.2015 № 504 "Про деякі питання визнання в Україні іноземних документів про освіту"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1188-16 Наказ Міністерства освіти і науки України від 05.08.2016 № 952 "Про затвердження Порядку визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах наукових ступенів"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_308#Text Конвенція про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні (Лісабон, 11 квітня 1997 року), яка є чинною на території України з 3 грудня 1999 року]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_261#Text Конвенція про визнання навчання, дипломів і ступенів у вищій освіті в державах, що належать до європейського регіону з 11 січня 1982 року] [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_261#Text]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/860_079#Text Угода між Урядом України і Урядом Республіки Узбекистан про взаємне визнання та еквівалентність документів про освіту]
== Загальна інформація ==
'''Документ про освіту (освітній документ)''' - документ, який містить інформацію (у тому числі персональні дані) про Власника, його кваліфікацію, рівень та ступінь вищої освіти, спеціальність, спеціалізацію, перепідготовку або засвідчує проходження періоду навчання в іноземному закладі вищої освіти (далі - Документ) (пункт 2 розділу І [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0614-15#n17 Порядку визнання здобутих в іноземних закладах вищої освіти ступенів вищої освіти, затвердженого наказом Міністерство освіти і науки України від 05 травня 2015 року № 504] (далі - Порядок).

Компетентні органи та сфера дії їх рішень про визнання
# закладом вищої освіти - з метою зарахування Власника на навчання для здобуття освіти та/або призначення на посаду наукового або науково-педагогічного працівника до цього закладу вищої освіти. Рішенням закладу вищої освіти про визнання підтверджується право Власника претендувати на вступ, продовжувати навчання або здійснювати професійну діяльність у цьому закладі вищої освіти, про що видається Свідоцтво; Для здійснення процедури визнання заклад вищої освіти утворює комісію з визнання здобутих в іноземних освітніх установах ступенів вищої освіти та наукових ступенів (далі - Комісія ЗВО з визнання)
# ''Міністерство освіти і науки України (МОН)'' – з метою зарахування Власника на навчання для здобуття освіти в закладах вищої освіти України та/або здійснення професійної діяльності в Україні. Рішенням МОН про визнання підтверджується право Власника претендувати на вступ, продовжувати навчання та/або здійснювати професійну діяльність в Україні, про що видається свідоцтво про визнання в Україні іноземного документа про освіту (пункт 1 розділу ІІ [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0614-15#Text Порядку]).
Компетентний орган з визнання забезпечує надання Заявнику інформації про процедуру визнання, розгляд документів та результати процедури визнання. Основна інформація про процедуру визнання оприлюднюється на офіційному сайті компетентного органу з визнання.

'''Сфера застосування'''

Можливість ностифікації (визнання) поширюється на Документи, що засвідчують набуття їх Власником певної кваліфікації, освітнього або освітньо-професійного ступеня вищої освіти, спеціальності, спеціалізації або перепідготовки, що входять до системи вищої освіти, а також на документи, що свідчать про періоди навчання в освітніх установах (окрім документів про професійну підготовку медичного або фармацевтичного спрямування, у тому числі інтернатуру, клінічну ординатуру, резидентуру, підтвердження або підвищення кваліфікації).

Ностифікація не поширюється на документи, видані на тимчасово окупованих територіях України, з урахуванням періодів навчання або на підставі результатів навчання на тимчасово окупованих територіях України.

Не потребують процедури визнання документи, видані з метою продовження навчання в рамках програм академічної мобільності відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/579-2015-%D0%BF#Text постанови Кабінету Міністрів України від 12 серпня 2015 року № 579 «Про затвердження Порядку реалізації права на академічну мобільність».]

Не потребують визнання документи про освіту, видані в країнах, з якими Україною укладено відповідні міжвідомчі угоди, а саме:

1) документи, видані в Азербайджанській Республіці до 01 січня 1992 р., на підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/031_032#Text статті 3 Угоди між Міністерством освіти України та Міністерством освіти Азербайджанської Республіки про співробітництво в галузі освіти від 24 березня 1997 року;]

2) документи, видані в Республіці Казахстан до 01 січня 1992 р., на підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/398_038#Text статті 3 Угоди між Міністерством освіти України та Міністерством освіти Республіки Казахстан про співробітництво в галузі освіти від 21 вересня 1995 року;]

3) документи, видані в Республіці Таджикистан до 01 січня 1992 р., на підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/762_015#Text статті 3 Угоди між Міністерством освіти і науки України та Міністерством освіти Республіки Таджикистан про співробітництво в галузі освіти від 09 квітня 2003 року;]

4) документи, видані в Туркменістані до 01 січня 1993 р., на підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/795_025#Text статті 3 Угоди між Міністерством освіти України та Міністерством освіти Туркменистану про співробітництво в галузі освіти від 28 січня 1998 року.]

== Порядок подання документів ==
Заявник Власник документа або інша особа, яка представляє його інтереси) та Власник забезпечують надання, до компетентного органу з визнання, достовірної інформації, відомостей та документів.

'''Заявник подає до компетентного органу такі документи:'''
# засвідчені в установленому законодавством порядку копію та переклад українською мовою іноземного документа про освіту (''за необхідності - пред’явлення оригіналу'');
# засвідчені в установленому законодавством порядку копію і переклад українською мовою додатка до Документа та/або інших документів, які містять інформацію про зміст програми та результати навчання (''за необхідності - пред’явлення оригіналів'').У разі, якщо у країні походження Документа передбачено видачу електронних Документів, Заявник може надати електронний Документ разом із перекладом цього Документа українською мовою, засвідченим в установленому законодавством порядку;
# копії документів про попередню базову/повну загальну середню, професійну (професійно- технічну), фахову передвищу освіту за наявності такої освіти (''за необхідності'');
# документ від офіційної установи (довідка, сертифікат або інший) про академічні та/або професійні права, які надаються Власнику в країні походження Документа (''за необхідності'');
# копії документів, що засвідчують особу Заявника та Власника, якщо Власник не є Заявником (''за необхідності - з перекладами українською мовою'').
Документи, зазначені в підпунктах 1, 2, 4, мають бути засвідчені в країні їх походження у спосіб, який офіційно застосовується у цій країні ('''консульська легалізація або проставлення апостиля''',- для країн-учасниць Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів (Гаага, 1961), ратифікованої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2933-14#Text Законом України від 10 січня 2002 року № 2933-III «Про приєднання України до Конвенції, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів»]).

У разі, якщо Документ не засвідчений в країні його видачі у спосіб, який офіційно застосовується в цій країні, або якщо засвідчення не підтверджує підпис та якість, в якій виступала посадова особа, що підписала Документ, Заявник (Власник) надає до компетентного органу з визнання додаткову інформацію та/або документи, що підтверджують факт видачі та/або автентичність Документа, у тому числі відомості, які містяться в реєстрах, базах даних документів про освіту тощо,- у разі відсутності відкритого доступу до таких реєстрів, баз даних (за необхідності - із перекладом українською мовою). Заявник має право надати також інші документи, що підтверджують освіту та/або кваліфікацію Власника, у тому числі документи про допуск до професійної діяльності, практичний досвід (у разі необхідності-із перекладом українською мовою).

Заявник може подати до компетентного органу з визнання заяву всі вище зазначені документи форматі електронного документа та/або електронних копій документів, які засвідчуються кваліфікованим електронним підписом Власника відповідно до законодавства України, якщо така можливість визначена компетентним органом. Компетентний орган з визнання має право перевірити відповідність електронних копій оригіналам та/або копіям з перекладами всіх вище зазначених документів.

Якщо документи надані Заявником не в повному обсязі та/або не відповідають вимогам Порядку про визнання здобутих в іноземних закладах вищої освіти ступенів вищої освіти, компетентний орган з визнання може повернути документи без розгляду '''протягом 15 робочих днів''' з дати отримання пакета документів.

'''Заявник подає документи до компетентного органу з визнання для проведення процедури визнання з метою:'''

1)реалізації права Власника претендувати на вступ до закладу вищої освіти України та/або продовження навчання на певному рівні вищої освіти - до початку навчання або протягом першого місяця навчання;

2)працевлаштування в Україні - згідно з вимогами та протягом строку, встановленого роботодавцем відповідно до чинного законодавства України.

== Процедура визнання Документа ==
Процедура визнання Документа з метою навчання/здобуття освіти, здійснюється протягом першого року навчання Власника. У разі навчання Власника на підготовчому факультеті (відділенні або підрозділі) у закладі вищої освіти України, процедура визнання Документа здійснюється до зарахування Власника на навчання для здобуття відповідного освітнього або освітньо-професійного ступеня вищої освіти з рівня, визначеного закладом вищої освіти України.

Заклад вищої освіти України забезпечує контроль за строками подання документів до компетентного органу з визнання та здійсненням процедури визнання.

Строк зберігання поданих документів у компетентного органу з визнання документів становить 8 років. Строк зберігання копій документів про результати процедури визнання - 75 років.

'''Процедура визнання Документа, окрім Документів, виданих освітніми установами, освітніми провайдерами, та/або за результатами навчання в цих установах, що входять до академічного рейтингу університетів світу - Academic Ranking of World Universities (ARWU) або відповідно до цього рейтингу за викладанням з окремих дисциплін (відповідно до року завершення навчання / присвоєння ступеня) та Документа про періоди навчання складається з:'''

1) верифікації Документа та/або додатка до нього; а у разі необхідності - верифікації документів про попередню освіту;

2) перевірки статусу освітньої установи, освітнього провайдера та/або Програми, за результатами якої виданий Документ (далі - перевірка статусу);

3) оцінки кваліфікації або періоду навчання, зазначеного в Документі, та встановлення їхньої відповідності освітньому або освітньо-професійному ступеню в Україні, академічних та/або професійних прав (далі - оцінка кваліфікації).

Для отримання відомостей про Документ та/або проходження Власником періоду навчання, перевірки статусу освітньої установи, освітнього провайдера та/або Програми, за результатами якої виданий Документ, проведення оцінки кваліфікації або періодів навчання, зазначених в Документі, компетентний орган з визнання має право звернутися до офіційних установ.

Компетентний орган з визнання має право перевірити походження Документа, документа про попередню освіту з тимчасово окупованих територій України та відомостей щодо проходження Власником періодів навчання в нелегітимних освітніх установах, освітніх провайдерах, розташованих на тимчасово окупованих територіях України. Перевірка включає запити до офіційних установ, додаткові опитування та тестування Власника Документа, аналіз додаткових документів, письмові заяви Власника Документа, у тому числі афідевіт.

Процедура визнання '''Документів, виданих освітніми установами, освітніми провайдерами, та/або за результатами навчання в цих установах, що входять до академічного рейтингу університетів світу - Academic Ranking of World Universities (ARWU) або відповідно до цього рейтингу за викладанням з окремих дисциплін (відповідно до року завершення навчання / присвоєння ступеня)''' складається з підпунктів 1, 3 Розділу "'''Процедура визнання Документа"'''.

Процедура визнання '''''Документа про періоди навчання''''' складається з:

1) верифікації Документа;

2) перевірки статусу освітньої установи, освітнього провайдера та/або Програми, за якою виданий Документ;

3) перевірки періоду навчання та рівня освіти, за яким відбувалось навчання, та встановлення відповідного освітнього або освітньо-професійного ступеня, за яким може бути продовжено навчання / здобуття освіти в Україні.

Компетентним органом може бути застосовано автоматичне визнання Документа, якщо задовольняються всі зазначені критерії:

1) країною походження Документа ратифіковано та імплементовано Конвенцію про визнання кваліфікацій з вищої освіти в Європейському регіоні (м. Лісабон, 1997 рік), ратифікованої Законом України від 03 грудня 1999 року № 1273-XIV «Про ратифікацію Конвенції про визнання кваліфікацій з вищої освіти в Європейському регіоні»;

2) національна рамка кваліфікацій країни походження Документа співставлена з Європейською рамкою кваліфікації для навчання впродовж життя та самосертифікована згідно з Рамкою кваліфікацій Європейського простору вищої освіти;

3) систему вищої освіти країни походження Документа організовано відповідно до трирівневої структури і принципів Болонського процесу, вона включає, за наявності, короткий цикл у значенні Рамки кваліфікацій Європейського простору вищої освіти;

4) у країні походження Документа зовнішнє забезпечення якості вищої освіти здійснюється незалежними агенціями із забезпечення якості, що включені до Європейського реєстру забезпечення якості або здійснюють діяльність, спрямовану на забезпечення такого включення, та які функціонують відповідно до стандартів і рекомендацій щодо забезпечення якості в Європейському просторі вищої освіти та Європейського підходу до забезпечення якості спільних освітніх програм;

5) Документ видано відповідно до трирівневої Болонської системи;

6) в країні походження Документа імплементовано додаток до диплома європейського зразка та додаток до Документа відповідає цій формі;

7) верифікацію Документа можна здійснити одним із способів, визначених підпунктами 1, 2 пункту 5 цього розділу;

8) перевірку статусу освітньої установи можна здійснити у спосіб, визначений підпунктом 1 пункту 6 цього розділу;

9) Компетентний орган з визнання для винесення рішення не потребує додаткової інформації від офіційних установ.

Для проведення верифікації Документа можуть застосовуватися такі способи:

1) перевірка наявності апостиля або консульської легалізації, якщо такі штампи підтверджують підпис та якість, в якій виступала особа, яка підписала Документ, а також перевірка реквізитів апостиля у відповідному реєстрі, якщо такий реєстр запроваджено країною походження Документа або освітньою установою, що його видала,- за наявності доступу до такого реєстру;

2) перевірка у реєстрі документів про освіту, якщо такий реєстр запроваджено країною походження Документа або освітньою установою, що його видала,- за наявності доступу до такого реєстру;

3) отримання підтвердження про факт видачі та/або автентичність Документа від офіційних установ;

4) якщо країною походження Документа або освітньою установою, освітнім провайдером затверджені зразки (стандарти) оформлення документів про освіту, здійснюється аналіз на відповідність таким зразкам (стандартам) поданого Документа.

5) у разі необхідності компетентний орган з визнання може вжити заходи для додаткової перевірки Документа;

6) компетентний орган з визнання має право використовувати методичні розробки та рішення центрів Європейської мережі інформаційних центрів у Європейському регіоні (ENIC), національних інформаційних центрів академічного визнання в Європейському Союзі (NARIC), органів державної влади України та/або іноземних країн, іноземних організацій з визнання кваліфікацій.

З метою встановлення права в освітньої установи та/або освітнього провайдера надавати певну кваліфікацію, компетентний орган з визнання здійснює перевірку статусу освітньої установи, освітнього провайдера та/або Програми, за результатами якої виданий Документ.

'''Для перевірки статусу освітньої установи, освітнього провайдера та/або Програми можуть застосовуватися такі способи:'''

1) перевірка в офіційних джерелах національного або регіонального рівня: реєстрах органів акредитації / забезпечення якості освіти, профільних органів управління, асоціацій агенцій з акредитацій / забезпечення якості освіти та інших офіційних установ, офіційних національних публікаціях про систему освіти;

2) перевірка в міжнародних офіційних джерелах: вебсайтах визнаних міжнародних організацій, вебсайтах мереж з визнання;

3) отримання інформації від офіційних установ щодо статусу освітньої установи, освітнього провайдера та/або Програми.

При перевірці статусу освітньої установи, освітнього провайдера та/або Програми компетентний орган враховує законодавство країни видачі Документа та країни здійснення навчання, а також має право використовувати використовувати інформацію, методичні розробки та рішення центрів Європейської мережі інформаційних центрів у Європейському регіоні (ENIC), національних інформаційних центрів академічного визнання в Європейському Союзі (NARIC), органів державної влади, іноземних організацій з визнання кваліфікацій.

'''Для оцінки кваліфікації можуть застосовуватися такі способи:'''

1) співставлення систем освіти, міжнародних та/або національних рамок кваліфікацій з Національною рамкою кваліфікацій України:

для Документів, що задовольняють критеріям щодо автоматичного визнання;

для Документів, виданих в іноземних країнах, що входять до Організації економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР);

для Документів, виданих в іноземних країнах, якщо країною затверджено національну рамку кваліфікацій.

2) для Документів, виданих у країнах, з якими Україною укладено міжнародні договори, що регулюють питання визнання документів про освіту та визначають безумовну відповідність освітніх кваліфікацій,- на підставі положень відповідного міжнародного договору з урахуванням мети визнання;

3) для Документів, які визнаються виключно з метою продовження навчання у закладах вищої освіти України та не підпадають під дію підпунктів 1 і 2 цього пункту,- на підставі визначення рівня освіти, за яким відбувалося навчання, та встановлення відповідного освітнього або освітньо-професійного ступеня, за яким може бути продовжене навчання в Україні, шляхом аналізу інформації в офіційних джерелах національного або регіонального рівня: реєстрах органів акредитації / забезпечення якості освіти, профільних органів управління, асоціацій агенцій з акредитацій / забезпечення якості освіти та інших офіційних установ, офіційних національних публікаціях про систему освіти;

4) для Документів, які не підпадають під дію підпунктів 1-3 цього пункту, або якщо міжнародний договір між Україною і країною походження Документа не визначає безумовну відповідність освітніх, освітньо-професійних ступенів, кваліфікацій, що присуджуються в країнах-учасницях договору,- встановлення відповідності кваліфікації, зазначеної в Документі, кваліфікації вищої освіти України здійснюється шляхом порівняльного аналізу Програми (плану), за якою (яким) видано такий Документ, зі змістом Програми (плану) в межах відповідної або наближеної галузі, спеціальності тощо, за якою (яким) видаються Документи відповідного рівня в Україні (далі - Порівняльний аналіз);

5) оцінка кваліфікації може здійснюватися компетентним органом з визнання на підставі іншого Порівняльного аналізу аналогічної Програми, що суттєво не відрізняється за періодом та результатом навчання.

Якщо Документ виданий у країні, з якою Україною укладений міжнародний договір, що регулює питання визнання документів про освіту, в процесі процедури визнання компетентний орган з визнання перевіряє чи підпадає Документ під дію відповідного міжнародного договору але наявність міжнародного договору не скасовує необхідності отримання офіційного рішення компетентного органу з визнання про результати процедури визнання.

У разі неможливості прийняття рішення про визнання, у зв’язку із встановленням суттєвої різниці між освітніми програмами, заклад вищої освіти може надати Власнику право на продовження навчання для здобуття відповідного ступеня вищої освіти з рівня, визначеного закладом вищої освіти України.

У разі, якщо Порівняльним аналізом визначено відмінності між освітніми програмами України та країни походження Документа, без усунення яких визнання кваліфікації Власника неможливе,- йому може бути запропоновано проходження додаткового навчання та/або тестування на компетентність тощо, або визнання із заниженням рівня вищої освіти, яке здійснюється Власником у закладі вищої освіти, який провадить підготовку фахівців на відповідному рівні вищої освіти України за освітнім чи освітньо-професійним ступенем, у центрі фахової підготовки, підвищення кваліфікації тощо. (На час проходження Власником додаткового навчання, тестів на компетентність тощо для компенсації відмінностей процедура визнання призупиняється).

У разі ненадання компетентному органу з визнання результатів додаткового навчання, тестів на компетентність тощо протягом 1 року з дати направлення відповідного повідомлення або заяви про продовження цього строку, компетентним органом з визнання приймається рішення про відмову у визнанні поданого Документа відповідно до вимог [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0614-15#Text підпункту 17 пункту 3 розділу VII Порядку].

== Проведення Міністерством освіти і науки України процедури визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах наукових ступенів ==
''Дія [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1188-16 Порядку визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах наукових ступенів, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 05.08.2016 № 952], поширюється на:''
* дипломи доктора наук і доктора філософії, які є документами державного (''установленого'') зразка і видані уповноваженими органами атестації інших держав;
* документи про присудження наукових ступенів, які є еквівалентними таким документам, що видаються в Україні, а саме: доктора з галузі наук, кандидата наук, що відповідають кваліфікації доктора філософії; доктора габілітованого, що відповідає кваліфікації доктора наук.
'''Визнанню не підлягають:'''

* дипломи про наукові ступені, які не є документами державного (встановленого) зразка;
* диплом доктора наук без визнання диплома доктора філософії або прирівняного до нього, виданого громадянину України органами атестації іншої держави;
* документи, які засвідчують кваліфікацію, що за рівнем не відповідає кваліфікації доктора наук (доктора філософії), на яку претендує особа;
* документи, які видані за результатами неправомірно проведеного захисту дисертації іноземним вищим навчальним закладом;
* документи, що є неавтентичними;
* документи, які не можуть бути співвіднесені з третім освітньо-науковим або науковим рівнями вищої освіти відповідно до законодавства України.

'''Процедура визнання в Україні здобутих в іноземних вищих навчальних закладах наукових ступенів проводиться такими суб’єктами:'''

# вищим навчальним закладом або науковою установою;
# Міністерством освіти і науки України.

'''1.Вищий навчальний заклад або наукова установа проводить процедуру визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах наукових ступенів:'''

* іноземцями, у тому числі такими, що мають посвідку на постійне проживання в Україні, статус біженця, особи без громадянства, які претендують на продовження навчання та/або на посаду наукового чи науково-педагогічного працівника цього вищого навчального закладу або наукової установи;
* громадянами України, які претендують на посаду наукового чи науково-педагогічного працівника цього вищого навчального закладу або наукової установи.

'''Для проведення процедури визнання вищий навчальний заклад або наукова установа доручає розглянути дисертацію та атестаційну справу одному з органів:'''

* спеціалізованій вченій раді, що функціонує у цьому вищому навчальному закладі або науковій установі, зі спеціальності, з якої здобуто науковий ступінь;
* структурному підрозділу, де працюють доктори наук, доктори філософії (кандидати наук), які є компетентними вченими зі спеціальності, з якої здобуто науковий ступінь, та є штатними працівниками цього вищого навчального закладу або наукової установи.

Визнання дипломів про наукові ступені, виданих освітніми установами, що входять до академічного рейтингу університетів світу - Academic Ranking of World Universities (ARWU), проводиться без розгляду відповідним органом.

'''''Визначений вищим навчальним закладом або науковою установою орган:'''''

* встановлює співвіднесення здобутих в іноземних вищих навчальних закладах наукових ступенів з рівнями вищої освіти України;
* звертається до відповідних офіційних органів інших держав щодо достовірності та правомірності видачі поданих для визнання документів про присудження наукових ступенів;
* проводить співбесіду для визначення професійної підготовленості вченого до роботи за відповідним напрямом;
* відстежує наявність публікацій, в яких відображені основні наукові результати дисертації.

Рішення щодо визнання приймається Вченою радою вищого навчального закладу (наукової установи) відкритим голосуванням на підставі рекомендації органу і підписується керівником та вченим секретарем відповідної Вченої ради вищого навчального закладу (наукової установи), а на підставі Рішення видається наказ, який розміщується на його веб-сайті.

Саме наказ вищого навчального закладу або наукової установи про визнання здобутого в іноземному вищому навчальному закладі наукового ступеня підтверджує право особи на продовження навчання та/або працевлаштування у цьому вищому навчальному закладі або науковій установі.

У разі прийняття Рішення вищого навчального закладу або наукової установи щодо невизнання здобутого в іноземному вищому навчальному закладі наукового ступеня вчений може подати апеляцію до вищого навчального закладу або наукової установи '''не пізніше ніж через два місяці з дня його прийняття.'''

Утворена апеляційна комісія протягом місяця готує висновок, що підписується всіма членами комісії. На підставі висновку апеляційної комісії вищий навчальний заклад або наукова установа приймає рішення про задоволення/відмову у задоволенні апеляції, про що видається наказ вищого навчального закладу або наукової установи а у разі задоволення апеляції - питання про визнання здобутого в іноземному вищому навчальному закладі наукового ступеня розглядається повторно із залученням фахівців, які не брали участі у розгляді цього питання раніше.

'''2.Міністерство освіти і науки України проводить процедуру визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах наукових ступенів громадянами України:'''

* які на території України претендують на продовження навчання, на посади наукових чи науково-педагогічних працівників;
* які на території України претендують на набуття прав на державні гарантії, встановлені законодавством України для наукових працівників.

Наявність міжнародних угод між Україною та державою, уповноваженим органом якої видано документ про присудження наукового ступеня, не скасовує необхідності проведення Міністерством освіти і науки України процедури визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах наукових ступенів для набуття прав на державні гарантії, встановлені законодавством України для наукових працівників.

'''''Процедура визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах наукових ступенів проводиться Міністерством освіти і науки України за особистою заявою вченого, у якій:'''''

* вказуються найменування іноземного вищого навчального закладу або наукової установи, в якому (якій) здобуто науковий ступінь, і дата захисту;
* зазначається, що до атестаційної справи включено документи з метою визнання здобутого в іноземному вищому навчальному закладі наукового ступеня з використанням таких категорій персональних даних: прізвище, ім’я, по батькові, паспортні дані, освіта, спеціальність, кваліфікація.

'''''Для проведення процедури визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах наукових ступенів Міністерство освіти і науки України:'''''

* встановлює співвіднесення здобутих в іноземних вищих навчальних закладах наукових ступенів з рівнями вищої освіти України;
* звертається до відповідних офіційних органів інших держав щодо достовірності та правомірності видачі поданих для визнання документів про присудження наукових ступенів або використовує інформацію, наведену у національних офіційних джерелах (реєстри органів акредитації/забезпечення якості освіти, міністерств освіти, асоціацій агенцій з акредитацій/забезпечення якості освіти, офіційні національні публікації про освітню систему), або у міжнародних офіційних джерелах (веб-сайти визнаних міжнародних організацій, веб-сайти мереж оцінювачів дипломів).

Після отримання підтвердження автентичності поданого для визнання диплома про науковий ступінь та правомірності проведення захисту в іноземному вищому навчальному закладі з метою підготовки висновку щодо наукової і практичної цінності дисертації протягом десяти робочих днів дисертація та атестаційна справа надсилаються до вищого навчального закладу або наукової установи, де функціонує спеціалізована вчена рада зі спеціальності, з якої здобуто науковий ступінь, або працюють доктори наук, доктори філософії (кандидати наук), які є компетентними вченими зі спеціальності, з якої здобуто науковий ступінь, та є штатними фахівцями цього вищого навчального закладу або наукової установи. (Визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах, що входять до академічного рейтингу університетів світу - Academic Ranking of World Universities (ARWU), наукових ступенів проводиться без підготовки висновку щодо наукової і практичної цінності дисертації.)

Вищий навчальний заклад або наукова установа розглядає дисертацію вченого, надіслану разом з атестаційною справою для визнання здобутого в іноземному вищому навчальному закладі наукового ступеня, протягом ''двох місяців'' за участю одного з органів:

* спеціалізованої вченої ради, що функціонує у цьому вищому навчальному закладі або науковій установі, зі спеціальності, з якої здобуто науковий ступінь;
* структурного підрозділу цього вищого навчального закладу або наукової установи, де працюють доктори наук, доктори філософії (кандидати наук), які є компетентними вченими зі спеціальності, з якої здобуто науковий ступінь, та є штатними фахівцями цього вищого навчального закладу або наукової установи.

При ознайомленні з дисертацією та матеріалами атестаційної справи складається висновок щодо наукових результатів і практичного значення дисертації із зазначенням щодо відсутності (наявності) академічного плагіату.

'''''На підставі висновку вищого навчального закладу або наукової установи Міністерство освіти і науки України приймає рішення про:'''''

* визнання/відмову у визнанні здобутого в іноземному вищому навчальному закладі наукового ступеня;
* видачу/відмову у видачі Свідоцтва про визнання документа про науковий ступінь.

Рішення Міністерства освіти і науки України щодо визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах наукових ступенів розміщуються на веб-сайті Міністерства освіти і науки України.

У разі визнання документа про науковий ступінь видається Свідоцтво, яке оформлюється за формою згідно з додатком 1 відповідно до ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1188-16#Text Порядку визнання здобутих в іноземних вищих навчальних закладах наукових ступенів, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки України від 05.08.2016 № 952]'' та інформація про це заноситься Міністерством освіти і науки України до Реєстру документів про вищу освіту Єдиної державної електронної бази з питань освіти.

Після прийняття Міністерством освіти і науки України рішення про видачу Свідоцтва про визнання документа про науковий ступінь атестаційна справа щодо визнання здобутого в іноземному вищому навчальному закладі наукового ступеня передається до архіву Міністерства освіти і науки України, а дисертація (наукові досягнення) повертається(ються) вченому, а копія визнаного іноземного документа та Свідоцтва зберігається в Міністерстві освіти і науки.

У разі прийняття Рішення щодо не визнання здобутого в іноземному вищому навчальному закладі наукового ступеня вчений може подати апеляцію до Міністерства освіти і науки України не пізніше ніж через два місяці з дня його прийняття або до суду.

== Визнання кваліфікацій біженців та осіб, прирівняних до них ==
'''Біженці та особи, які потребують додаткового або тимчасового захисту,''' мають право на визнання кваліфікації компетентним органом з визнання без наявності повного пакета документів, зазначеного у переліку документів.

Підставою для початку процедури визнання без наявності повного пакета документів є '''''посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист, довідка про звернення за захистом в Україні.'''''

Для проведення процедури визнання біженці та особи, які потребують додаткового або тимчасового захисту, надають наявні у них освітні документи, у тому числі не зазначені у переліку документів, такі як: копії документів про освіту або періоди навчання, студентський квиток, довідку, академічну відомість, залікову книжку, опис курсів, документи про неформальне та інформальне навчання або інші документи, що можуть підтвердити факт навчання/здобуття освіти та/або здобуття кваліфікації; а також наявні документи про досвід роботи, такі як: свідоцтво про досвід роботи, трудовий договір, трудову книжку, довідки з місць роботи або інші документи, які можуть свідчити про відповідну кваліфікацію.

У разі недостатньої інформації процедура визнання іноземних освітніх кваліфікацій біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може включати спеціально організовані екзамени, тестування, співбесіди, результати яких беруться до уваги компетентним органом з визнання під час прийняття рішення.

== Перегляд і оскарження результатів ==
Уразі незгоди Власника з результатами процедури визнання, Власник або інша уповноважена ним особа, не пізніше '''3 місяців''' з дати видачі Свідоцтва або Повідомлення може звернутися до компетентного органу з визнання, що здійснював процедуру визнання, '''із мотивованою письмовою заявою про перегляд рішення''', в якій має бути зазначено дату реєстрації, номер документа про результат процедури визнання, та надати додаткові документи щодо Програми, отриманої кваліфікації тощо.

У такому випадку компетентний орган з визнання розглядає всі додатково надані Власником документи та проводить їх дослідження, у результаті якого попереднє рішення може бути переглянуто.

За результатами перегляду рішення видається Свідоцтво або надсилається офіційний лист із зазначенням підстав відмови у перегляді рішення.

Перегляд рішення здійснюється у строк '''не більше 4 місяців''' з дати отримання всіх необхідних документів та інформації необхідної для здійснення перегляду рішення.

Якщо власник не згодний з результатами процедури визнання, здійсненої компетентним органом з визнання - закладом вищої освіти, Власник, або уповноважена ним особа, може звернутися до Міністерства освіти і науки України для здійснення процедури визнання відповідно до положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0614-15#n17 Порядку визнання здобутих в іноземних закладах вищої освіти ступенів вищої освіти].

Якщо у результаті моніторингу виявлено невідповідність рішення, прийнятого компетентним органом з визнання - закладом вищої освіти, вимогам пункту [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0614-15#Text 3 розділу VIІ Порядку] Міністерство освіти і науки України скасовує таке рішення. Документ про результати процедури визнання у такому разі втрачає чинність і анулюється.

Міністерство освіти і науки України надає компетентному органу з визнання - закладу вищої освіти, рішення якого скасовано, відповідне повідомлення із зазначенням підстав скасування рішення.

Рішення компетентного органу можуть бути оскаржені в судовому порядку.
== Корисні посилання ==
* [https://mon.gov.ua/ua/ministerstvo/poslugi/viznannya-inozemnih-dokumentiv Визнання іноземних документів]
* [https://naric.in.ua/poryadok-podachi.html Визнання іноземних документів про освіту]

Порядок визнання в Україні іноземних документів про освіту

2026-04-08T09:46:54Z

Pavlosiuk.Oksana:

Визнання господарського договору недійсним

2026-03-02T09:25:23Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12 Господарський процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n9697 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4196-20#Text Закон України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об’єднань юридичних осіб"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0011600-13 Постанова Пленуму Вищого Господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними"]
== Визнання господарського договору недійсним ==
Для набрання договором юридичної сили він має відповідати загальним вимогам, передбаченим [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1155 ст. 203 Цивільного кодексу України] (далі - ЦК України), дотримання яких є обов'язковою умовою чинності будь-якого правочину. Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1220 ст. 215 ЦК України] відсутність у момент учинення правочину вимог його чинності, передбачених ч.ч. 1-3, 5,6 ст. 203 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] , є підставою його недійсності.

ЦК України встановлює загальні правила про недійсні правочини, які поділяє на два види: згідно із ч. 1 ст. 215 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text ЦК України] недотримання при укладанні договору вимог [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1155 ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України] спричиняє його недійсність та оспорювані (ч. З ст. 215 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України]). Принципова відмінність між такими правочинами полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі (ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України]).

Недійсний договір – це договір, який не створює правових наслідків, крім наслідків, пов’язаних із його недійсністю. Недійсність договору означає, що він не відповідає вимогам законодавства.

Ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. На цьому наголосив [https://reyestr.court.gov.ua/Review/100544543 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/4089/20].

== Нікчемний правочин ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] встановлює такі випадки нікчемності правочину:
* недотримання сторонами вимоги щодо нотаріального посвідчення правочину, за винятком певних нормативно встановлених випадків ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1242 ст. 220 ЦК України)];

* вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності та в разі відсутності його схвалення законними представниками ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1245 ст. 221 ЦК України]);

* вчинення правочину недієздатною фізичною особою без дозволу органів опіки та піклування ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1262 ст. 224 ЦК України]) чи наступного схвалення (якщо йдеться про дрібні побутові правочини) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1269 ст. 226 ЦК України] ); порушення ним публічного порядку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1279 ст. 228 ЦК України]).
За змістом частини другої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1220 ст. 215 ЦК України] нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.
Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга ст. 218, частина друга ст. 220 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України.]
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України]).
== Підстави недійсності правочину ==
Підставами недійсності правочину можуть бути: суперечність змісту правочину [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України], іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; відсутність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; обмеження волевиявлення учасника правочину та/або невідповідність такого волевиявлення внутрішній волі учасника правочину; спрямованість правочину не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; суперечність правочину, що вчиняється батьками (усиновлювачами), правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
=== Суперечність змісту правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства ===
Так, з огляду на офіційну позицію ВГСУ за умов відсутності у суб'єкта господарювання (сторони господарського договору) певного дозволу, застосуванню підлягає ст. 227 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України], яка кваліфікує правочин, вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії), як оспорюваний. Однак поза увагою [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільного кодексу України] залишається питання дійсності договору, укладеного фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, без відповідного дозволу (ліцензії) на здійснення певного виду діяльності, який опосередковує означений договір. Більше того, передумови набуття господарської правосуб'єктності (компетенції) не завжди зводяться винятково до отримання суб'єктами господарювання відповідних ліцензій.
=== Відсутність обсягу цивільної дієздатності ===
Похідними від правосуб'єктності господарської організації (юридичної особи) є повноваження її представників, пов'язані з укладанням господарських договорів від її імені. Це означає, що представник не може набути господарських прав та обов'язків для особи, яка не здатна їх мати та/або реалізувати. При укладанні господарських договорів кожна зі сторін має одночасно перевірити як здатність свого контрагента відносно укладення відповідного договору, так і повноваження представника, який укладає договір від імені даного контрагента.

Під час укладання господарського договору юридичною особою можуть виникати проблемні ситуації двох видів:
* по-перше, пов'язані з перевищенням повноважень її представника щодо укладення договору,
* по-друге, пов'язані з відсутністю повноважень у особи, яка уклала договір від імені юридичної особи.
При перевищенні повноважень представника особа, яку він представляв, може або схвалити дії такого представника, або відмовитися від їх схвалення. Згідно зі ст. 241 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Наступне схвалення юридичною особою правочину, здійсненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить його дійсним з моменту вчинення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до іншої сторони правочину чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення правочину (приміром, здійснення платежу іншій стороні тощо).

Від випадків укладення господарських договорів від імені юридичної особи неповноважними суб'єктами потрібно відрізняти випадки обмеження самою юридичною особою повноважень своїх представників щодо укладення окремих господарських договорів. Такі обмеження, як правило, мають вираження у вигляді обов'язкового попереднього схвалення договору з боку відповідного колегіального органу (загальних зборів, ради директорів і т. ін.) перед його підписанням повноважним представником юридичної особи. Найчастіше необхідність такого схвалення пов'язується із:

а) загальною сумою платежу за товари (роботи, послуги), що мають бути придбані (реалізовані) за договором (наприклад, при укладенні договору на суму понад 25 тис. гривень);

б) видом договору (наприклад, укладення договору, за яким така сторона має виступити поручителем);

в) співвідношенням загальної суми платежу за договором та вартості чистих активів юридичної особи (наприклад, коли така сума буде перевищувати 10 % (15 %) чи більше від вартості чистих активів юридичної особи)

Відповідно до ч. 2 п. З ст. 92 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України], у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили (йдеться про обмеження наявних повноважень, а не про здійснення дій, на які повноваження взагалі відсутні), крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
=== Невідповідність формі договору ===
Належною формою господарського договору є письмова. Утім, якщо договір не відповідає загальним вимогам до письмової форми правочину, передбаченим ст. 207 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України], його не можна вважати вчиненим у письмовій формі. Згідно зі ст. 218 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] недотримання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст. 220 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися стосовно всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (у цьому випадку наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається).
=== Наслідки визнання господарського договору недійсним ===
Господарський договір може бути визнано недійсним у цілому, або в частині (коли недійсними визнаються тільки окремі договірні умови). Відповідно до ст. 217 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Виконання господарського договору, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення.

Недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому останні залежать від того, які саме дії були здійснені сторонами на виконання договору. Так, відповідно до ст. 216 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Вищеозначені правові наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних право-чинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Згідно з ч. 5 ст. 216 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Утім [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло таких осіб має з'ясовуватись у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та правових норм, які піддягають застосуванню до спірних правовідносин. Тільки в окремих випадках ЦК України встановлює, за чиїм саме позовом правочин може бути визнаний недійсним. Крім того, наслідки недійсності нікчемного правочину суд може застосувати з власної ініціативи. При цьому застосування наслідків недійсності нікчемного правочину судом, за відсутності відповідної позовної вимоги заінтересованої сторони, є правом, а не обов'язком суду.

За загальним правилом, передбаченим у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n8008 ч. 2 ст. 264 Цивільного процесуального кодексу України], при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Водночас, в окремих випадках застосуванню підлягають спеціальні норми, які передбачають право суду вийти за межі позовних вимог з огляду на особливість відповідних суспільних відносин. Зокрема, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1225 ч. 5 ст. 216 ЦК України] передбачено, що суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Момент, з якого нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є таким, імперативно встановлений чинним законодавством і не може бути змінений судом. Так, згідно з ч. 1 ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Це означає, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення в силу закону, а рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним має зворотну силу в часі. Частина 2 ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не тільки не виникають права та обов'язки, настання яких сторони пов'язували з моментом вчинення такого правочину, а й ті, виникнення яких передбачалося лише в майбутньому.

Визнання господарського договору недійсним

2026-03-02T09:20:08Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12 Господарський процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n9697 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0011600-13 Постанова Пленуму Вищого Господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними"]
== Визнання господарського договору недійсним ==
Для набрання договором юридичної сили він має відповідати загальним вимогам, передбаченим [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1155 ст. 203 Цивільного кодексу України] (далі - ЦК України), дотримання яких є обов'язковою умовою чинності будь-якого правочину. Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1220 ст. 215 ЦК України] відсутність у момент учинення правочину вимог його чинності, передбачених ч.ч. 1-3, 5,6 ст. 203 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] , є підставою його недійсності.

ЦК України встановлює загальні правила про недійсні правочини, які поділяє на два види: згідно із ч. 1 ст. 215 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text ЦК України] недотримання при укладанні договору вимог [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1155 ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України] спричиняє його недійсність та оспорювані (ч. З ст. 215 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України]). Принципова відмінність між такими правочинами полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі (ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України]).

Недійсний договір – це договір, який не створює правових наслідків, крім наслідків, пов’язаних із його недійсністю. Недійсність договору означає, що він не відповідає вимогам законодавства.

Ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. На цьому наголосив [https://reyestr.court.gov.ua/Review/100544543 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/4089/20].

== Нікчемний правочин ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] встановлює такі випадки нікчемності правочину:
* недотримання сторонами вимоги щодо нотаріального посвідчення правочину, за винятком певних нормативно встановлених випадків ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1242 ст. 220 ЦК України)];

* вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності та в разі відсутності його схвалення законними представниками ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1245 ст. 221 ЦК України]);

* вчинення правочину недієздатною фізичною особою без дозволу органів опіки та піклування ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1262 ст. 224 ЦК України]) чи наступного схвалення (якщо йдеться про дрібні побутові правочини) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1269 ст. 226 ЦК України] ); порушення ним публічного порядку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1279 ст. 228 ЦК України]).
За змістом частини другої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1220 ст. 215 ЦК України] нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.
Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга ст. 218, частина друга ст. 220 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України.]
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України]).
== Підстави недійсності правочину ==
Підставами недійсності правочину можуть бути: суперечність змісту правочину [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України], іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; відсутність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; обмеження волевиявлення учасника правочину та/або невідповідність такого волевиявлення внутрішній волі учасника правочину; спрямованість правочину не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; суперечність правочину, що вчиняється батьками (усиновлювачами), правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
=== Суперечність змісту правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства ===
Так, з огляду на офіційну позицію ВГСУ за умов відсутності у суб'єкта господарювання (сторони господарського договору) певного дозволу, застосуванню підлягає ст. 227 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України], яка кваліфікує правочин, вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії), як оспорюваний. Однак поза увагою [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільного кодексу України] залишається питання дійсності договору, укладеного фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, без відповідного дозволу (ліцензії) на здійснення певного виду діяльності, який опосередковує означений договір. Більше того, передумови набуття господарської правосуб'єктності (компетенції) не завжди зводяться винятково до отримання суб'єктами господарювання відповідних ліцензій.
=== Відсутність обсягу цивільної дієздатності ===
Похідними від правосуб'єктності господарської організації (юридичної особи) є повноваження її представників, пов'язані з укладанням господарських договорів від її імені. Це означає, що представник не може набути господарських прав та обов'язків для особи, яка не здатна їх мати та/або реалізувати. При укладанні господарських договорів кожна зі сторін має одночасно перевірити як здатність свого контрагента відносно укладення відповідного договору, так і повноваження представника, який укладає договір від імені даного контрагента.

Під час укладання господарського договору юридичною особою можуть виникати проблемні ситуації двох видів:
* по-перше, пов'язані з перевищенням повноважень її представника щодо укладення договору,
* по-друге, пов'язані з відсутністю повноважень у особи, яка уклала договір від імені юридичної особи.
При перевищенні повноважень представника особа, яку він представляв, може або схвалити дії такого представника, або відмовитися від їх схвалення. Згідно зі ст. 241 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Наступне схвалення юридичною особою правочину, здійсненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить його дійсним з моменту вчинення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до іншої сторони правочину чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення правочину (приміром, здійснення платежу іншій стороні тощо).

Від випадків укладення господарських договорів від імені юридичної особи неповноважними суб'єктами потрібно відрізняти випадки обмеження самою юридичною особою повноважень своїх представників щодо укладення окремих господарських договорів. Такі обмеження, як правило, мають вираження у вигляді обов'язкового попереднього схвалення договору з боку відповідного колегіального органу (загальних зборів, ради директорів і т. ін.) перед його підписанням повноважним представником юридичної особи. Найчастіше необхідність такого схвалення пов'язується із:

а) загальною сумою платежу за товари (роботи, послуги), що мають бути придбані (реалізовані) за договором (наприклад, при укладенні договору на суму понад 25 тис. гривень);

б) видом договору (наприклад, укладення договору, за яким така сторона має виступити поручителем);

в) співвідношенням загальної суми платежу за договором та вартості чистих активів юридичної особи (наприклад, коли така сума буде перевищувати 10 % (15 %) чи більше від вартості чистих активів юридичної особи)

Відповідно до ч. 2 п. З ст. 92 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України], у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили (йдеться про обмеження наявних повноважень, а не про здійснення дій, на які повноваження взагалі відсутні), крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
=== Невідповідність формі договору ===
Належною формою господарського договору є письмова. Утім, якщо договір не відповідає загальним вимогам до письмової форми правочину, передбаченим ст. 207 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України], його не можна вважати вчиненим у письмовій формі. Згідно зі ст. 218 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] недотримання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст. 220 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися стосовно всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (у цьому випадку наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається).
=== Наслідки визнання господарського договору недійсним ===
Господарський договір може бути визнано недійсним у цілому, або в частині (коли недійсними визнаються тільки окремі договірні умови). Відповідно до ст. 217 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Виконання господарського договору, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення.

Недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому останні залежать від того, які саме дії були здійснені сторонами на виконання договору. Так, відповідно до ст. 216 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Вищеозначені правові наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних право-чинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Згідно з ч. 5 ст. 216 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Утім [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло таких осіб має з'ясовуватись у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та правових норм, які піддягають застосуванню до спірних правовідносин. Тільки в окремих випадках ЦК України встановлює, за чиїм саме позовом правочин може бути визнаний недійсним. Крім того, наслідки недійсності нікчемного правочину суд може застосувати з власної ініціативи. При цьому застосування наслідків недійсності нікчемного правочину судом, за відсутності відповідної позовної вимоги заінтересованої сторони, є правом, а не обов'язком суду.

За загальним правилом, передбаченим у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n8008 ч. 2 ст. 264 Цивільного процесуального кодексу України], при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Водночас, в окремих випадках застосуванню підлягають спеціальні норми, які передбачають право суду вийти за межі позовних вимог з огляду на особливість відповідних суспільних відносин. Зокрема, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1225 ч. 5 ст. 216 ЦК України] передбачено, що суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Момент, з якого нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є таким, імперативно встановлений чинним законодавством і не може бути змінений судом. Так, згідно з ч. 1 ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Це означає, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення в силу закону, а рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним має зворотну силу в часі. Частина 2 ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не тільки не виникають права та обов'язки, настання яких сторони пов'язували з моментом вчинення такого правочину, а й ті, виникнення яких передбачалося лише в майбутньому.

Визнання господарського договору недійсним

2026-03-02T09:19:03Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12 Господарський процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n9697 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0011600-13 Постанова Пленуму Вищого Господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними"]
== Визнання господарського договору недійсним ==
Для набрання договором юридичної сили він має відповідати загальним вимогам, передбаченим [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1155 ст. 203 Цивільного кодексу України] (далі - ЦК України), дотримання яких є обов'язковою умовою чинності будь-якого правочину. Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1220 ст. 215 ЦК України] відсутність у момент учинення правочину вимог його чинності, передбачених ч.ч. 1-3, 5,6 ст. 203 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] , є підставою його недійсності.

ЦК України встановлює загальні правила про недійсні правочини, які поділяє на два види: згідно із ч. 1 ст. 215 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text ЦК України] недотримання при укладанні договору вимог [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1155 ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України] спричиняє його недійсність та оспорювані (ч. З ст. 215 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України]). Принципова відмінність між такими правочинами полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі (ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України]).

Недійсний договір – це договір, який не створює правових наслідків, крім наслідків, пов’язаних із його недійсністю. Недійсність договору означає, що він не відповідає вимогам законодавства.

Ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства. На цьому наголосив [https://reyestr.court.gov.ua/Review/100544543 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/4089/20].

== Нікчемний правочин ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] встановлює такі випадки нікчемності правочину:
* недотримання сторонами вимоги щодо нотаріального посвідчення правочину, за винятком певних нормативно встановлених випадків ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1242 ст. 220 ЦК України)];

* вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності та в разі відсутності його схвалення законними представниками ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1245 ст. 221 ЦК України]);

* вчинення правочину недієздатною фізичною особою без дозволу органів опіки та піклування ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1262 ст. 224 ЦК України]) чи наступного схвалення (якщо йдеться про дрібні побутові правочини) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1269 ст. 226 ЦК України] ); порушення ним публічного порядку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1279 ст. 228 ЦК України]).
За змістом частини другої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1220 ст. 215 ЦК України] нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.
Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга ст. 218, частина друга ст. 220 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України.]
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України]).
== Підстави недійсності правочину ==
Підставами недійсності правочину можуть бути: суперечність змісту правочину [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України], іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; відсутність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; обмеження волевиявлення учасника правочину та/або невідповідність такого волевиявлення внутрішній волі учасника правочину; спрямованість правочину не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; суперечність правочину, що вчиняється батьками (усиновлювачами), правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
=== Суперечність змісту правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства ===
Так, з огляду на офіційну позицію ВГСУ за умов відсутності у суб'єкта господарювання (сторони господарського договору) певного дозволу, застосуванню підлягає ст. 227 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України], яка кваліфікує правочин, вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії), як оспорюваний. Однак поза увагою [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільного кодексу України] залишається питання дійсності договору, укладеного фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, без відповідного дозволу (ліцензії) на здійснення певного виду діяльності, який опосередковує означений договір. Більше того, передумови набуття господарської правосуб'єктності (компетенції) не завжди зводяться винятково до отримання суб'єктами господарювання відповідних ліцензій.
=== Відсутність обсягу цивільної дієздатності ===
Похідними від правосуб'єктності господарської організації (юридичної особи) є повноваження її представників, пов'язані з укладанням господарських договорів від її імені. Це означає, що представник не може набути господарських прав та обов'язків для особи, яка не здатна їх мати та/або реалізувати. При укладанні господарських договорів кожна зі сторін має одночасно перевірити як здатність свого контрагента відносно укладення відповідного договору, так і повноваження представника, який укладає договір від імені даного контрагента.

Під час укладання господарського договору юридичною особою можуть виникати проблемні ситуації двох видів:
* по-перше, пов'язані з перевищенням повноважень її представника щодо укладення договору,
* по-друге, пов'язані з відсутністю повноважень у особи, яка уклала договір від імені юридичної особи.
При перевищенні повноважень представника особа, яку він представляв, може або схвалити дії такого представника, або відмовитися від їх схвалення. Згідно зі ст. 241 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Наступне схвалення юридичною особою правочину, здійсненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить його дійсним з моменту вчинення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до іншої сторони правочину чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення правочину (приміром, здійснення платежу іншій стороні тощо).

Від випадків укладення господарських договорів від імені юридичної особи неповноважними суб'єктами потрібно відрізняти випадки обмеження самою юридичною особою повноважень своїх представників щодо укладення окремих господарських договорів. Такі обмеження, як правило, мають вираження у вигляді обов'язкового попереднього схвалення договору з боку відповідного колегіального органу (загальних зборів, ради директорів і т. ін.) перед його підписанням повноважним представником юридичної особи. Найчастіше необхідність такого схвалення пов'язується із:

а) загальною сумою платежу за товари (роботи, послуги), що мають бути придбані (реалізовані) за договором (наприклад, при укладенні договору на суму понад 25 тис. гривень);

б) видом договору (наприклад, укладення договору, за яким така сторона має виступити поручителем);

в) співвідношенням загальної суми платежу за договором та вартості чистих активів юридичної особи (наприклад, коли така сума буде перевищувати 10 % (15 %) чи більше від вартості чистих активів юридичної особи)

Відповідно до ч. 2 п. З ст. 92 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України], у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили (йдеться про обмеження наявних повноважень, а не про здійснення дій, на які повноваження взагалі відсутні), крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
=== Невідповідність формі договору ===
Належною формою господарського договору є письмова. Утім, якщо договір не відповідає загальним вимогам до письмової форми правочину, передбаченим ст. 207 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України], його не можна вважати вчиненим у письмовій формі. Згідно зі ст. 218 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] недотримання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст. 220 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися стосовно всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (у цьому випадку наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається).
=== Наслідки визнання господарського договору недійсним ===
Господарський договір може бути визнано недійсним у цілому, або в частині (коли недійсними визнаються тільки окремі договірні умови). Відповідно до ст. 217 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Виконання господарського договору, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення.

Недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому останні залежать від того, які саме дії були здійснені сторонами на виконання договору. Так, відповідно до ст. 216 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Вищеозначені правові наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних право-чинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Згідно з ч. 5 ст. 216 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Утім [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло таких осіб має з'ясовуватись у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та правових норм, які піддягають застосуванню до спірних правовідносин. Тільки в окремих випадках ЦК України встановлює, за чиїм саме позовом правочин може бути визнаний недійсним. Крім того, наслідки недійсності нікчемного правочину суд може застосувати з власної ініціативи. При цьому застосування наслідків недійсності нікчемного правочину судом, за відсутності відповідної позовної вимоги заінтересованої сторони, є правом, а не обов'язком суду.

За загальним правилом, передбаченим у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n8008 ч. 2 ст. 264 Цивільного процесуального кодексу України], при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Водночас, в окремих випадках застосуванню підлягають спеціальні норми, які передбачають право суду вийти за межі позовних вимог з огляду на особливість відповідних суспільних відносин. Зокрема, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1225 ч. 5 ст. 216 ЦК України] передбачено, що суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Момент, з якого нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є таким, імперативно встановлений чинним законодавством і не може бути змінений судом. Так, згідно з ч. 1 ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Це означає, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення в силу закону, а рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним має зворотну силу в часі. Частина 2 ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не тільки не виникають права та обов'язки, настання яких сторони пов'язували з моментом вчинення такого правочину, а й ті, виникнення яких передбачалося лише в майбутньому.

[[index.php?title=Категорія:Договірне (зобов’язальне) право]]
[[index.php?title=Категорія:Господарське право]]
[[index.php?title=Категорія:Господарський процес]]

Особливості соціального захисту розлучених із сім’єю дітей, які не є громадянами України

2026-02-19T07:47:48Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закон України "Про охорону дитинства"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2342-15 Закон України "Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/20/95-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 16 листопада 2016 року № 832 "Про особливості соціального захисту розлучених із сім’єю дітей, які не є громадянами України]"
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/866-2008-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 "Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/479-2020-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 01 червня 2020 року № 479 "Деякі питання діяльності центрів соціальних служб"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/893-2021-п#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2021 року № 893 "Деякі питання захисту прав дитини та надання послуги патронату над дитиною"]
== Виявлення дітей, розлучених із сім’єю ==
'''Дитина, розлучена із сім'єю''', - особа віком до вісімнадцяти років, яка прибуває чи прибула на територію України без супроводу батьків чи одного з них, діда чи баби, повнолітніх брата чи сестри, опікуна чи піклувальника, призначених відповідно до законодавства країни походження, або інших повнолітніх осіб, які до прибуття в Україну добровільно чи в силу звичаю країни походження взяли на себе відповідальність за виховання дитини (підпункт 2 пункту 1 статті 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n20 пункту 5 Порядку взаємодії державних органів та органів місцевого самоврядування під час виявлення розлучених із сім'єю дітей, які не є громадянами України, затвердженого постановою Кабінету міністрів України від 16 листопада 2016 року № 832] (далі - Порядок № 832) у разі виявлення посадовою особою органу охорони державного кордону чи загону морської охорони [https://dpsu.gov.ua/ Державної прикордонної служби України] в пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон, контрольному пункті в’їзду-виїзду, контрольованому прикордонному районі чи виключній (морській) економічній зоні України дитини, розлученої із сім’єю, така посадова особа:
* роз’яснює дитині з урахуванням її віку та індивідуальних особливостей зрозумілою для неї мовою із залученням у разі потреби перекладача, в тому числі з використанням засобів дистанційного перекладу, можливість подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і порядок такого подання;
* невідкладно повідомляє про виявлення дитини, розлученої із сім’єю, [https://dmsu.gov.ua/pro-dms/struktura-ta-kontakti/teritorialni-organi-dms.html територіальному органу Державної міграційної служби України] (далі - територіальні органи ДМС) і органу опіки та піклування за місцем її виявлення;
* складає акт про виявлення дитини, розлученої із сім’єю, у трьох примірниках за формою згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n87 додатком 1] (до акта про виявлення дитини, розлученої із сім’єю, вносяться відомості, які містяться в наявних документах, що посвідчують особу дитини, в разі їх відсутності відомості вносяться із слів дитини та за результатами її візуального огляду. В акт можуть вноситися отримані від іншої особи відомості про дитину, які засвідчуються підписом такої особи);
* забезпечує протягом 24 годин передачу дитини, розлученої із сім’єю, представникам органу опіки та піклування і територіального органу ДМС, про що складається акт про приймання-передачу дитини, розлученої із сім’єю, у трьох примірниках за формою згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n89 додатком 2]. Попередньо погоджується час і місце передачі дитини, розлученої із сім’єю.
У разі виявлення дитини, розлученої із сім’єю, представниками інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, юридичними та фізичними особами зазначені органи та особи невідкладно повідомляють про такий факт територіальному органу ДМС і органу опіки та піклування за місцем виявлення дитини.

При цьому представник територіального органу ДМС у присутності представника органу опіки та піклування за місцем виявлення дитини:
* роз’яснює дитині можливість і порядок подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням її віку та індивідуальних особливостей зрозумілою для неї мовою із залученням у разі потреби перекладача, в тому числі з використанням засобів дистанційного перекладу;
* складає акт про виявлення дитини, розлученої із сім’єю, у трьох примірниках. Третій примірник зазначеного акта не складається, якщо дитина, розлучена із сім’єю, виявлена фізичними особами або самостійно звернулася до територіального органу ДМС або органу опіки та піклування.
До акта про виявлення дитини, розлученої із сім’єю, вносяться відомості, які містяться в наявних документах, що посвідчують особу дитини, в разі їх відсутності відомості вносяться із слів дитини та за результатами її візуального огляду. В акт можуть вноситися отримані від іншої особи відомості про дитину, які засвідчуються підписом такої особи.

'''Важливо!''' Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n30 пункту 7 Порядку № 832] керівник органу опіки та піклування видає довіреність на представництво інтересів дітей, розлучених із сім’єю, від імені органу опіки та піклування працівнику служби у справах дітей (далі - представник служби у справах дітей).

У разі надходження повідомлення про неможливість здійснення представником служби у справах дітей заходів щодо представництва інтересів дитини, розлученої із сім’єю, керівник органу опіки та піклування невідкладно видає довіреність іншому працівнику служби у справах дітей.

'''Важливо!''' Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n32 пункту 8 Порядку № 832] у разі отримання повідомлення про виявлення дитини, розлученої із сім’єю, представниками інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, юридичними та фізичними особами, '''представник служби у справах дітей та представник територіального органу ДМС невідкладно виїжджають до місця виявлення такої дитини.'''
== Тимчасове влаштування дитини, розлученої із сім’єю ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n34 пункту 9 Порядку № 832] після виявлення дитини, розлученої із сім’єю, представник служби у справах дітей за сприяння представника територіального органу ДМС невідкладно забезпечує:
* супроводження дитини до закладу охорони здоров’я за місцем її виявлення для проведення медичного обстеження та надання в разі потреби невідкладної медичної допомоги;
* вжиття на підставі отриманої від закладу охорони здоров’я довідки про стан здоров’я дитини, розлученої із сім’єю, акта про виявлення дитини, розлученої із сім’єю, акта про приймання-передачу дитини, розлученої із сім’єю (в разі наявності), та інших документів заходів для тимчасового влаштування дитини, розлученої із сім’єю, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/866-2008-п#Text пункту 31 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок № 866)].
'''Відповідно до пункту 31 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/866-2008-%D0%BF#Text Порядку № 866] дитина, розлучена із сім’єю, тимчасово може бути влаштована у:'''
# сім’ю родичів, знайомих;
# прийомну сім’ю;
# дитячий будинок сімейного типу;
#сім’ю патронатного вихователя;
# притулок для дітей служби у справах дітей;
# центр соціально-психологічної реабілітації дітей;
# центр соціальної підтримки дітей та сімей;
# соціально-реабілітаційний центр (дитяче містечко);
# будинок дитини, дитячий будинок-інтернат системи соціального захисту населення;
# стаціонарну службу (відділення) центру соціальних служб, що здійснює соціально-психологічну реабілітацію дітей;
# стаціонарну службу (відділення) соціально-психологічної реабілітації дітей (надання послуги соціально-психологічної реабілітації дітям, які перебувають у складних життєвих обставинах) центру надання соціальних послуг.
Дитина, в якої є родичі або інші особи, з якими в неї на момент залишення без батьківського піклування склалися близькі стосунки (сусіди, знайомі) та які бажають залишити її на виховання у своїй сім’ї, може перебувати в їх сім’ї до прийняття рішення про влаштування дитини. Підставою для тимчасового перебування дитини в сім’ї родичів або інших осіб, з якими у неї склалися близькі стосунки, є '''наказ служби у справах дітей про тимчасове влаштування дитини''', виданий на підставі:
* заяви особи про надання згоди на тимчасове влаштування в її сім’ю дитини, а також копія паспортного документа або посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, або довідки про звернення за захистом в Україні. У разі подання копії паспортного документа іноземця до неї додається копія посвідки на постійне проживання або посвідки на тимчасове проживання в Україні;
* акта обстеження умов проживання особи;
* згоди дитини (якщо вона може висловити свою думку) у вигляді її письмової заяви, написаної власноручно в присутності посадової особи, яка приймає документи, про що робиться відмітка на заяві із зазначенням прізвища, імені, по батькові, підпису посадової особи та дати.
Якщо дитина не може дати письмової згоди, про форму та зміст такої згоди посадова особа, яка приймає документи, складає [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0669-21#Text акт за формою, встановленою Міністерством соціальної політики України];
* письмової згоди всіх повнолітніх членів сім’ї, що проживають разом із особою, яка надала згоду на тимчасове влаштування в її сім’ю дитини для проживання на одній житловій площі, написаної власноручно в присутності посадової особи, яка приймає документи, про що на заяві робиться відмітка із зазначенням прізвища, імені, по батькові, підпису посадової особи та дати.
Якщо місце проживання особи, яка надала згоду на тимчасове влаштування в її сім’ю дитини, не є місцем виявлення дитини, обстеження умов проживання такої особи проводить служба у справах дітей за місцем проживання особи.

Тимчасове влаштування дитини в сім’ю патронатного вихователя здійснюється у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/893-2021-%D0%BF#n259:~:text=%D0%9F%D0%9E%D0%A0%D0%AF%D0%94%D0%9E%D0%9A%0A%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B4%D1%96%D1%8F%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D1%81%D1%96%D0%BC%E2%80%99%D1%97%20%D0%BF%D0%B0%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8F%2C%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%88%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%2C%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B1%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B8%20%D0%B2%20%D1%81%D1%96%D0%BC%E2%80%99%D1%97%20%D0%BF%D0%B0%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B5%D0%BB%D1%8F Порядку створення та діяльності сім’ї патронатного вихователя, влаштування, перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя, затвердженому постановою Кабінетом Міністрів України від 20 серпня 2021 року № 893.]

'''Важливо!''' Передачу дитини, розлученої із сім’єю, для тимчасового влаштування проводять '''представник служби у справах дітей та представник територіального органу ДМС''' '''протягом доби''' після виявлення такої дитини. При цьому представник територіального органу ДМС забезпечує в разі потреби присутність перекладача та використання засобів дистанційного перекладу ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n37 пункт 10 Порядку № 832]).

Під час тимчасового влаштування дитини передаються:
* копія акту про виявлення дитини, розлученої із сім’єю, та акту про приймання-передачу дитини, розлученої із сім’єю (в разі наявності);
* довідка про стан здоров’я дитини;
* наказ/направлення служби у справах дітей.
Служба у справах дітей за місцем виявлення дитини, розлученої із сім’єю, після її тимчасового влаштування невідкладно залучає центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді для проведення оцінки потреб дитини. Про результати оцінки потреб дитини, а також про подальші заходи щодо соціальної підтримки дитини центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді повідомляє '''не пізніше ніж через сім робочих днів''' службу у справах дітей за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0943-18#Text формою, встановленою Міністерством соціальної політики України]. Зазначена інформація може враховуватися під час складання індивідуального плану соціального захисту дитини. Якщо місце перебування дитини, розлученої із сім’єю, після вирішення питання її тимчасового влаштування не є місцем її виявлення, служба у справах дітей за місцем виявлення дитини надсилає повідомлення центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та службі у справах дітей за її місцем перебування.
== Законні представники дитини, розлученої із сім’єю, та їх повноваження ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n44 пункту 12 Порядку № 832] '''законним представником дитини''', розлученої із сім’єю, до набуття нею статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, є:
* орган опіки та піклування, керівник якого видає працівнику служби у справах дітей довіреність на представництво інтересів такої дитини;
* патронатний вихователь, керівник закладу охорони здоров’я, навчального або іншого дитячого закладу, до якого тимчасово влаштовано дитину, розлучену із сім’єю.
'''Повноваження законного представника дитини, розлученої із сім’єю:'''
* у разі отримання повідомлення про виявлення дитини, розлученої із сім’єю, невідкладно виїжджає на місце виявлення такої дитини;
* бере участь у складенні акта про виявлення дитини, розлученої із сім’єю;
* вживає заходів щодо тимчасового влаштування дитини, розлученої із сім’єю;
* подає до територіального органу ДМС заяву дитини, розлученої із сім’єю, про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не пізніше ніж через три робочих дні після тимчасового влаштування дитини;
* бере участь у заходах, які проводяться територіальним органом ДМС під час розгляду заяви дитини, розлученої із сім’єю, про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* забезпечує захист прав та інтересів дитини, доступ дитини до безоплатної правової допомоги, представляє її інтереси в судах та інших органах державної влади, органах місцевого самоврядування, закладах, установах та організаціях незалежно від форми власності;
* вживає не пізніше ніж через п’ять робочих днів з дати надходження письмового повідомлення про прийняття ДМС рішення про відмову у визнанні дитини, розлученої із сім’єю, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, заходів для оскарження такого рішення в установленому законом порядку;
* забезпечує реєстрацію дитини, розлученої із сім’єю, в установленому законодавством порядку після отримання посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту;
* має право взаємодіяти із представниками Представництва Управління Верховного Комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців та його виконавчими партнерами (за згодою) з питань соціального захисту дитини, розлученої із сім’єю, сприяючи при цьому спілкуванню дитини з ними з урахуванням принципу конфіденційності;
* подає на запит служби у справах дітей за місцем виявлення дитини, розлученої із сім’єю, інформацію про заходи, вжиті щодо її соціального захисту;
* повідомляє не пізніше ніж через сім робочих днів службі у справах дітей за місцем виявлення дитини, розлученої із сім’єю, та відповідному територіальному органу ДМС про зміну місця її проживання (перебування) та інші обставини, що мають істотне значення.
У разі коли дитину, розлучену із сім’єю, тимчасово влаштовано у сім’ю родичів, знайомих, законним представником такої дитини '''залишається орган опіки та піклування'''. При цьому вищезазначені повноваження законного представника покладаються на представника служби у справах дітей. Представник служби у справах дітей, патронатний вихователь, керівник закладу охорони здоров’я, навчального або іншого дитячого закладу, до якого тимчасово влаштовано дитину, розлучену із сім’єю, зобов’язані враховувати думку дитини під час вирішення питань, що стосуються захисту її прав та інтересів ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n59 пункт 14 Порядку № 832]).

'''Підставою для припинення повноважень законного представника''' щодо представництва інтересів дитини, розлученої із сім’єю, є:
# рішення служби у справах дітей за місцем виявлення дитини про її повернення на виховання батькам чи особам, що їх замінюють, прийняте на підставі заяви батьків чи осіб, що їх замінюють;
# досягнення дитиною, розлученою із сім’єю, вісімнадцяти років (повноліття), набуття нею повної цивільної дієздатності;
# закінчення шестимісячного строку розшуку дитини, пов’язаного із відсутністю відомостей про її місцезнаходження;
# надання дитині статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, та вирішення питання її влаштування;
# зміна форми влаштування дитини;
# смерть дитини;
# припинення представництва інтересів дитини з підстав, визначених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1367 статтею 248 Цивільного кодексу України].
== Уповноважені органи щодо соціального захисту дитини, розлученої із сім’єю, та їх повноваження ==
Служба у справах дітей за місцем виявлення дитини, розлученої із сім’єю:
# приймає рішення, яке оформляється наказом, про взяття її на первинний облік дітей, які залишилися без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/866-2008-%D0%BF#Text:~:text=%D0%9F%D0%9E%D0%A0%D0%AF%D0%94%D0%9E%D0%9A%0A%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B8%20%D0%BE%D0%BF%D1%96%D0%BA%D0%B8%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BF%D1%96%D0%BA%D0%BB%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B4%D1%96%D1%8F%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%2C%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%27%D1%8F%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D1%96%D0%B7%20%D0%B7%D0%B0%D1%85%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BC%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%20%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B8 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини];
# здійснює контроль за умовами утримання, навчання, виховання дитини, дотриманням її прав. Якщо місце перебування дитини, розлученої із сім’єю, не є місцем її виявлення, після вирішення питання тимчасового влаштування дитини такий контроль здійснює служба у справах дітей за місцем її проживання, яка інформує про результати контролю службу у справах дітей за місцем виявлення дитини;
# готує після визнання дитини, розлученої із сім’єю, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та отримання від територіального органу ДМС письмової інформації про розшук батьків/законних представників дитини та відсутність відомостей про їх місцезнаходження документи для надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування;
# сприяє влаштуванню дитини-біженця або дитини, яка потребує додаткового захисту, якій надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування, під опіку, піклування, у прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, до медичних, навчальних, виховних закладів, інших закладів або установ, у яких проживають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, з урахуванням інтересів дитини ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n69 пункт 16 Порядку № 832]).
'''Примітка:''' Строки підготовки документів для надання дитині, розлученій із сім’єю, статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, встановлюються з урахуванням строків, визначених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”] для визнання дитини біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n75 пункт 17 Порядку № 832] територіальний орган ДМС:
# забезпечує реєстрацію та розгляд заяви дитини, розлученої із сім’єю, про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку, встановленому МВС;
# видає дитині, розлученій із сім’єю, довідку про звернення за захистом в Україні;
# направляє дитину, розлучену із сім’єю, у разі виникнення обґрунтованого сумніву щодо її віку із залученням перекладача за згодою дитини та її законного представника на обстеження для встановлення її віку в порядку, встановленому МОЗ, МОН та Мінсоцполітики. Дитині, розлученій із сім’єю, яка направляється на обстеження з метою встановлення віку, через перекладача в присутності законного представника роз’яснюються причини такого обстеження;
# проводить разом із міжнародними організаціями заходи, пов’язані з розшуком батьків або інших законних представників дитини, розлученої із сім’єю;
# інформує у разі встановлення місця проживання/перебування батьків або інших законних представників дитини, розлученої із сім’єю, орган опіки та піклування за місцем виявлення дитини для розгляду питання щодо повернення дитини на виховання до них відповідно до вимог законодавства;
# забезпечує надання послуг перекладача в процесі вирішення питання про визнання дитини, розлученої із сім’єю, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
# інформує представника служби у справах дітей про прийняття ДМС рішення про визнання або про відмову у визнанні дитини, розлученої із сім’єю, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не пізніше ніж через три робочих дні з дати надходження повідомлення про прийняття такого рішення;
# продовжує в установленому законодавством порядку строк дії довідки про звернення за захистом в Україні;
# видає дитині, розлученій із сім’єю, посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту;
# надсилає в разі, коли дитину, розлучену із сім’єю, визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а місце проживання/перебування батьків або інших законних представників такої дитини не встановлено, службі у справах дітей за місцем виявлення дитини копію рішення ДМС про визнання дитини, розлученої із сім’єю, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також інформацію про розшук батьків/законних представників дитини та відсутність відомостей про їх місцезнаходження.

Особливості соціального захисту розлучених із сім’єю дітей, які не є громадянами України

2026-02-19T07:46:53Z

Pavlosiuk.Oksana:

Особливості державної реєстрації права власності спадкодавця за заявою спадкоємця

2026-01-09T13:29:46Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 Закон України "Про нотаріат"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1127-2015-%D0%BF#n23 Постанова Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127 "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Наказ Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 "Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України"]

== Загальні положення щодо реєстрації права власності на нерухоме майно у порядку спадкування ==
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 частини першої статті 68, частини першої статті 69 Закону України "Про нотаріат"] нотаріус або в сільських населених пунктах - посадова особа відповідного органу місцевого самоврядування, уповноважена на вчинення нотаріальних дій, '''''при''''':
* '''''видачі свідоцтва про право на спадщину за законом''''' - '''перевіряє''' факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства за законом осіб, які подали заяву про видачу свідоцтва, та '''склад спадкового майна'''.
* '''''видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом''''' - '''перевіряє''' факт смерті спадкодавця, наявність заповіту, час і місце відкриття спадщини, '''склад спадкового майна''', а також перевіряє коло осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині.

Поширеними є випадки, коли до складу спадщини входить нерухоме майно, право власності на яке спадкодавцем було набуто за життя, але не було зареєстроване належним чином.

[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Пунктом 4.18 пункту 4 глави 10 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5,] встановлено, що '''видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно''', крім випадків, передбачених [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 пунктом 3 глави 7 розділу I Порядку], та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Частина четверта статті 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень]" (далі - Закон) містить припис стосовно того, що будь-які дії особи, спрямовані на набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15#Text Закону], можуть вчинятися, якщо речові права на таке майно зареєстровані згідно із вимогами цього [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15#Text Закону], крім випадків, коли речові права на нерухоме майно, що виникли '''до 1 січня 2013 року''', визнаються дійсними згідно з частиною [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15#Text третьою цієї статті], у випадках, визначених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15#Text статтею 28 цього Закону], та в інших випадках, визначених законом.

[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Частиною третьою статті 3 Закону] передбачено, що речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов:
# реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення;
# на момент виникнення таких прав діяло законодавство, що не передбачало їх обов’язкової реєстрації.

'''У разі відсутності державної реєстрації права власності на нерухоме майно спадкодавця''' спадкоємець має право згідно із [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1127-2015-%D0%BF пунктом 66 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127] (далі - Порядок), звернутися для державної реєстрації права власності спадкодавця, що було набуто останнім за життя. Для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються документи, передбачені статтею 27 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на майно та їх обтяжень” та цим Порядком, що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на майно, витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи та документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.

'''У разі подання документів для державної реєстрації прав, що належали спадкодавцеві, заявником є спадкоємець або уповноважена ним особа. ( [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 пункт 3 частини першої статті 2 Закону]).'''

{| class="wikitable"
|-
| Отже, якщо до складу спадщини входить нерухоме майно, право власності на яке спадкодавцем набуто за життя, але не було зареєстроване належним чином, нотаріус перед видачею свідоцтва про право на спадщину вносить відомості про право власності спадкодавця на таке майно у Державний реєстр речових прав на нерухоме майно шляхом проведення відповідної державної реєстрації права власності за заявою спадкоємця.
|}

== Куди звертатися ==
Державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення '''до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса''' ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1127-2015-%D0%BF абзац перший пункту 6 Порядку]).

Державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться в межах Автономної Республіки Крим, області, міст Києва та Севастополя за місцезнаходженням нерухомого майна ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 частина п'ята статті 3 Закону]).

У разі коли нерухоме майно розташоване в межах декількох територій - Автономної Республіки Крим, областей, м. Києва чи м. Севастополя, державна реєстрація прав проводиться в межах однієї території, що обрана заявником ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1127-2015-%D0%BF пункт 66 Порядку]).

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15#Text пункту 2 частини першої статті 6 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень "] суб’єкти, які здійснюють державну реєстрацію :
* виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації;
* державні реєстратори прав на нерухоме майно.

'''Державним реєстратором є:'''

1) громадянин України, який має вищу освіту за спеціальністю правознавство, відповідає кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебуває у трудових відносинах з суб’єктом державної реєстрації прав;

2) нотаріус;

3) державний, приватний виконавець - у разі накладення/зняття таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону.

Про контактні дані і місцезнаходження нотаріусів можна довідатись в [https://opendatabot.ua/open/notaries Єдиному реєстрі нотаріусів України].

== Перелік необхідних документів ==
Для державної реєстрації права власності на підставі заяви спадкоємця подаються:
* документи, необхідні для відповідної реєстрації, передбачені [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15#n295 статтею 27 Закону] та [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1127-2015-%D0%BF Порядком] у розділі "Державна реєстрація прав та документи, необхідні для такої реєстрації", що підтверджують набуття спадкодавцем права власності на нерухоме майно;
* витяг із Спадкового реєстру про наявність заведеної спадкової справи;
* документ, що містить відомості про склад спадкоємців, виданий нотаріусом чи уповноваженою на це посадовою особою органу місцевого самоврядування, якими заведено відповідну спадкову справу.

Державна реєстрація права власності на підставі заяви спадкоємця проводиться шляхом внесення до [https://kap.minjust.gov.ua/services?product_id=1 Державного реєстру речових прав на нерухоме майно] відомостей про суб’єкта права власності - спадкодавця з обов’язковим зазначенням відомостей про смерть такої особи.

Реєстрація права власності спадкодавця за заявою спадкоємця має наслідком не виникнення права власності спадкодавця в момент такої реєстрації, а офіційне визнання і підтвердження державою факту набуття спадкодавцем речових прав на нерухоме майно, що відбулось в нього за життя.

[[Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно|Строки проведення реєстрації та адміністративний збір]] встановлюються на загальних підставах.

== Див. також ==
* [[Державна реєстрація речових прав на нерухоме майно]]
* [[Реєстрація права власності на майно, що розташоване на окупованій територіїї України]]

[[index.php?title=Категорія:Спадкове право]]
[[index.php?title=Категорія:Нотаріат]]
[[index.php?title=Категорія:Адміністративне право]]
[[index.php?title=Категорія:Територіальні органи]]

Примусове повернення та видворення іноземців та осіб без громадянства, оскарження таких рішень

2025-12-09T15:05:47Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_004 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_011 Конвенція про статус біженців]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Закон України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закон України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/661-15 Закон України “Про Державну прикордонну службу України”]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2491-14 Закон України "Про Імміграцію"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0806-12 Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації державної прикордонної служби України та Служби безпеки України від 23.04.2012 № 353/271/150]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09 Постанова Пленуму Вищого Адміністративного суду України № 1 від 25.06.2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженців та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземців чи особи без громадянства з України та спорів, пов’язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні»]
== Рішення про примусове повернення: підстави прийняття, порядок та строки виконання==
Нормативно визначені процедури «примусове повернення» та «примусове видворення» належать до системи адміністративно-правових заходів, спрямованих на примушування іноземців та осіб без громадянства покинути територію України.

'''Примусове повернення''' іноземців до країни походження чи третьої країни здійснюється на підставі рішення органу Державної міграційної служби України (далі - ДМС України), органу Служби безпеки України (далі - СБ України) або органу охорони державного кордону про примусове повернення чи примусове видворення на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17#n240 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»] - далі Закону, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0806-12#n239 п. 4 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців і осіб без громадянства]).

'''''Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17#n241 ч. 1 ст. 26 Закону] підставами для прийняття рішення про примусове повернення''' '''іноземців до країни походження або третьої країни є:'''''
* дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
* дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;
* якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
* затримання іноземців та осіб без громадянства органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
Рішення про примусове повернення з України іноземця або особи без громадянства готується у двох примірниках, один з яких видається іноземцю, стосовно якого воно прийнято, а інший залишається в органі, який його прийняв ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0806-12#n277 п. 4 розділу ІІ '''Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства'''] '''–''' далі Інструкції).

У такому рішенні обов’язково зазначається підстави його прийняття, строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України, який не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення, порядок оскарження та наслідки невиконання.

Про підстави прийняття такого рішення протягом 24 годин інформують прокурора за територіальністю.

'''''Важливо!''''' Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком на три роки. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення, а у паспортному документі іноземця проставляється відмітка про заборону в’їзду.

Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. При цьому в паспортному документі іноземця або особи без громадянства скасовується віза і вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні та проставляється відповідний штамп.

Окрім цього, начальником територіального органу, територіального підрозділу ДМС України та органу СБ України, яким прийнято рішення, надсилається відповідний запит до Головного центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби України (далі - ДПСУ). Інформація на виконання такого запиту, про перетинання іноземцем державного кордону на виїзд з України, надається у місячний строк після його отримання.

'''''Звертаємо увагу!''''' Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»].

Невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення про примусове повернення у встановлений строк може бути підставою для звернення до суду з позовом про примусове видворення.

Зауважимо також, що Законом передбачена можливість оскарження до суду рішення про примусове повернення.
== Особливості примусового видворення: підстави прийняття рішення, виконання постанови про примусове видворення==
'''Примусове видворення іноземців до країни походження чи третьої країни здійснюється''' '''лише на підставі рішення суду про примусове видворення з України іноземця та особи без громадянства ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17#n263 ст. 30 Закону]), винесеної за позовом органу ДМС України, органу СБ України або органу охорони державного кордону.'''

'''''Підставами для подання позову про примусове видворення іноземців або осіб без громадянства є:'''''
* невиконання іноземцем або особою без громадянства в установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17#n264 ч. 1 ст. 30 Закону]);
* наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та його передачі прикордонним органам суміжної держави ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17#n264 ч. 1 ст. 30 Закону]);
* якщо іноземці або особи без громадянства, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, не мають законних підстав для перебування на території України та якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких осіб відсутній договір про реадмісію ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17#n263 ч. 3 ст. 29 Закону]);
* якщо іноземець або особа без громадянства, стосовно якого прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не виїхав з України протягом місяця з дня отримання копії такого рішення, за винятком випадків, коли особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду,- до набрання рішенням суду законної сили ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2491-14#n144 ст. 13 Закону України «Про Імміграцію»]).
'''''Важливо!''''' Адміністративні справи щодо примусового видворення суд розглядає за обов’язкової участі сторін у десятиденний строк з дня подання позовної заяви. Апеляційні скарги можуть бути подані в суд апеляційної інстанції у десятиденний строк з дня їх проголошення. Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи. За подання до суду позовних заяв та апеляційних скарг в таких справах судовий збір не сплачується.

'''Примусове видворення передбачає''':

* виявлення порушника;
* можливість поміщення його в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України (далі - ПТПІ);
* документальне оформлення примусового видворення;
* подальше супроводження іноземця до пункту пропуску через державний кордон України чи до країни походження.

'''''Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text ч. 1 ст. 289 КАС України] у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, місцевий загальний суду як адміністративний суд за клопотанням органу (підрозділу), який подав такий позов, може прийняти одне з таких рішень:'''''
* затримання з метою ідентифікації та/або забезпечення примусового видворення за межі території України;
* затримання з метою забезпечення передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію;
* взяття на поруки підприємством, установою чи організацією;
* зобов’язання внести заставу.
'''Варто зауважити!''' Вищезазначені заходи також застосовуються адміністративним судом, визначеним [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20289.%20%D0%9E%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%83%20%D1%81%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D1%85%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%B0%D0%B4%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BC%D0%B8%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BC%D0%B8%20%D0%B7%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%83%20%D0%B7%D0%B0%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D1%86%D1%96%D0%B2%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0 ч. 1 ст. 289 КАС України,] за позовом уповноважених органів (підрозділів) до іноземців та осіб без громадянства, які до прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вчинили порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, до завершення процедури розгляду цієї заяви.

Не можуть застосовуватися заходи, а саме: взяття на поруки підприємством, установою чи організацією, зобов’язання внести заставу, до іноземців та осіб без громадянства, до яких раніше застосовувалися такі заходи, а також стосовно яких є достатні дані про їх причетність до готування та/або вчинення терористичної діяльності [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#n11799 ч. 3 ст. 289 КАС України.]

Під час застосування заходів взяття на поруки підприємством, установою чи організацією, зобов’язання внести заставу суд письмово роз’яснює іноземцю або особі без громадянства покладені на нього (неї) обов’язки:

1) прибувати до визначеної службової особи з установленою судом періодичністю;

2) не відлучатися з населеного пункту, в якому іноземець або особа без громадянства тимчасово перебуває, без дозволу визначеної службової особи;

3) невідкладно повідомляти визначену службову особу про зміну свого місця проживання ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text:~:text=4.%20%D0%A1%D1%83%D0%B4%20%D0%BF%D1%96%D0%B4,%D1%81%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F. ч. 4 ст. 289 КАС України]).

Уповноважені особи підприємств, установ чи організацій, які беруть особу на поруки і яких суд вважає такими, що заслуговують на особливу довіру (поручителі), надають письмове зобов’язання про те, що вони поручаються за виконання іноземцем або особою без громадянства покладених на нього вищезазначених обов’язків і зобов’язуються за потреби доставити особу до суду чи органу (підрозділу), який подав позов([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text:~:text=5.%20%D0%92%D0%B7%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%BD%D0%B0,%D1%8F%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B2%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2. ч. 5 ст. 289 КАС України]);

Іноземець, особа без громадянства або інша фізична чи юридична особа (заставодавець) вносить кошти у національній валюті України на спеціальний рахунок, визначений у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності чи така, що фінансується з державного чи місцевих бюджетів, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб’єкту господарювання, що є у державній або комунальній власності ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text:~:text=%D0%92%D0%BD%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%B8%20%D0%BF%D0%BE%D0%BB%D1%8F%D0%B3%D0%B0%D1%94,%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%D0%B9%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96. ч. 6 ст. 289 КАС України]);

Розмір застави визначається судом з урахуванням майнового та сімейного стану особи у межах від 50 до 100 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та вноситься на рахунок протягом п’яти робочих днів з дня прийняття судом рішення про внесення застави. До цього моменту за рішенням суду особа утримується у спеціально обладнаному для цих цілей приміщенні органу ДПС України чи СБ України, який її затримав, або в Пункті тимчасового поміщення іноземців (далі - ПТПІ), та звільняється з нього у день надання позивачу підтвердних документів про внесення застави ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text:~:text=7.%20%D0%A0%D0%BE%D0%B7%D0%BC%D1%96%D1%80%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%B8%20%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B0%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F,%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%96%D0%B2%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D0%B2%D0%BD%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%B8. ч. 7 ст. 289 КАС України]). У разі невнесення застави у визначені строки, адміністративний суд невідкладно ухвалює без участі особи рішення про його затримання з поміщенням до ПТПІ ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text:~:text=8.%20%D0%A3%20%D1%80%D0%B0%D0%B7%D1%96%20%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D0%BD%D0%B5%D1%81%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F,%D0%BD%D0%B5%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%BE%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B1%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D0%B2%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96. ч. 8 ст. 289 КАС України]);

'''''Важливо!''''' Невиконання особою обов’язків, покладених судом відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text:~:text=4.%20%D0%A1%D1%83%D0%B4%20%D0%BF%D1%96%D0%B4,%D1%81%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B6%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F. ч. 4 ст. 289 КАС України], чи вчинення нею порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, тягне за собою:

1) внесена застава за клопотанням відповідного органу (підрозділу) або за ініціативою суду звертається судом у дохід держави;

2) уповноважений орган (підрозділ) може звернутися до адміністративного суду з позовною заявою про затримання такої особи з поміщенням до пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.

Строк затримання іноземців та осіб без громадянства в ПТПІ, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. У разі наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BA%20%D0%B7%D0%B0%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D1%86%D1%96%D0%B2,%D0%BD%D0%B0%20%D0%B2%D1%96%D1%81%D1%96%D0%BC%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D1%86%D1%8F%D1%82%D1%8C%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%8F%D1%86%D1%96%D0%B2. ч. 11 ст. 289 КАС України]).

За необхідності продовження строку затримання особи в ПТПІ, уповноважений орган, не пізніш як за п’ять днів до закінчення строку, подає адміністративний позов. Такий позов має подаватись кожні шість місяців ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text:~:text=%D0%9F%D1%80%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83%20%D0%B7%D0%B0%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F,%D0%B4%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BA%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B7%D0%B0%D1%85%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%20%D0%B2%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96. ч. 12 ст. 289 КАС України]).

Розгляд справ про продовження строку затримання особи здійснюється за обов’язкової участі сторін і може проводитися у режимі відеоконференції, у тому числі з трансляцією з іншого приміщення, що знаходиться поза межами приміщення суду, в порядку, визначеному КАС України.

'''''До уваги!''''' Адміністративні справи з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства розглядаються судом у день подання відповідної позовної заяви. Апеляційні скарги на судові рішення у відповідних адміністративних справах подаються в десятиденний строк із дня їх проголошення. Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи.

'''Примусове видворення не може бути забезпечено за таких умов ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text:~:text=13.%20%D0%A3%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BC%D0%B8%2C%20%D0%B7%D0%B0,%D0%B4%D0%BB%D1%8F%20%D1%96%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B8%D1%84%D1%96%D0%BA%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97%20%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8. ч. 13 ст. 289 КАС України]):'''
* відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;

* неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
'''Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17#n275 ст. 31 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»] заборонені''':

'''1. примусове повернення чи примусове видворення або видача чи передача іноземця та особи без громадянства до країн:'''

* де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;
* де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;
* де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;
* де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

'''2. колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.'''

Рішення суду про примусове видворення іноземця виконується органом або підрозділом, який його ініціював. Для здійснення контролю та охорони іноземців, стосовно яких прийнято рішення про примусове видворення за межі України, наказом відповідного органу призначається супровід, який супроводжує іноземця територією України до пункту пропуску через державний кордон, через який заплановано виїзд або до країни походження, чи третьої країни.

Виконання рішень адміністративного суду про примусове видворення іноземця за позовом органу СБ України здійснюють органи ДМС України за місцезнаходженням органу СБ України.

Так, орган, який здійснює примусове видворення іноземця або особи, без громадянства не пізніше ніж за дві доби до видворення іноземця повідомляє ДМС України або Департаменту аналізу та оцінки інформації Адміністрації ДПС України про таке видворення.

Супроводження осіб, яких примусово видворяють залізничним транспортом, здійснюється у взаємодії з Національною поліцією України.

Акт приймання-передавання іноземця складається окремо на кожну особу у двох примірниках та підписується сторонами після вильоту/виїзду іноземця за межі України.

Перші примірники згаданих документів після вильоту/виїзду іноземця до країни походження залишаються в представника органу ДМС України, органу охорони державного кордону, який ініціював таке рішення, та долучаються до особової справи затриманого.

Інші примірники акта надаються органу (підрозділу) охорони державного кордону, через пункт пропуску державного кордону якого здійснювалося видворення.
== Оскарження рішень про примусове повернення чи примусове видворення ==
Рішення органів ДМС України, ДПС України та СБ України про примусове повернення може бути оскаржено до суду.

Оскарження рішень про примусове повернення або примусове видворення зупиняє їх дію, якщо іноземець оскаржив це рішення у встановленому законом порядку до суду - у межах строків, визначених ч.ч. 2-4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20288.%20%D0%9E%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%83%20%D1%81%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D1%85%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%B0%D0%B4%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BC%D0%B8%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BC%D0%B8%20%D0%B7%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%83%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%83%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%87%D0%B8%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%83%D1%81%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D1%86%D1%96%D0%B2%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%BC%D0%B5%D0%B6%D1%96%20%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D1%97%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8 ст. 288 КАС України], незалежно від того, чи суд у порядку забезпечення адміністративного позову відповідною ухвалою зупинив дію рішення суб’єкта владних повноважень або його окремих положень, що оскаржуються.

'''''Важливо!''''' Рішення про примусове повернення іноземців або осіб без громадянства в країну походження або третю країну оскаржуються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцем знаходженням органу, що його прийняв, та розглядаються за обов’язкової участі сторін у десятиденний строк з дня подання позовної заяви.

Рішення суду першої інстанції про примусове повернення іноземців або осіб без громадянства в країну походження або третю країну та примусове видворення можуть бути оскаржені в апеляційному порядку в десятиденний строк з дня їх проголошення.

Зазначені судові рішення набирають законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, а в разі їх оскарження - з моменту повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду ('''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20255.%20%D0%9D%D0%B0%D0%B1%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%80%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%BC%20%D1%81%D1%83%D0%B4%D1%83%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%B8 ст. 255 КАС України]''').

Судові рішення (постанови, ухвали) першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку та судові рішення апеляційної інстанції, прийняті за результатами розгляду апеляційної скарги, можуть бути оскаржені в касаційному порядку ('''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text ст. 328 КАС України]''').

'''''Варто зауважити!''''' Відповідно до вимог [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2077.%20%D0%9E%D0%B1%D0%BE%D0%B2%E2%80%99%D1%8F%D0%B7%D0%BE%D0%BA%20%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F ч. 2 ст. 77 КАС України] в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, тобто на суб’єкта владних повноважень (зокрема, органи ДМС України, СБ України або ДПС України).

За подання до адміністративного суду позовних заяв та апеляційних скарг у справах щодо оскарження рішень про примусове повернення іноземців або осіб без громадянства в країну походження або третю країну та примусове видворення судовий збір не сплачується [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text:~:text=5.%20%D0%97%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%B0%D0%B4%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D1%83%D0%B4%D1%83%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B7%D0%B0%D1%8F%D0%B2%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B0%D0%BF%D0%B5%D0%BB%D1%8F%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B3%20%D1%83%20%D1%81%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D1%85%2C%20%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%86%D1%96%D1%94%D1%8E%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D0%B5%D1%8E%2C%20%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9%20%D0%B7%D0%B1%D1%96%D1%80%20%D0%BD%D0%B5%20%D1%81%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D1%87%D1%83%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F. (ч. 5 ст. 288,] [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text:~:text=19.%20%D0%97%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%B0%D0%B4%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D1%83%D0%B4%D1%83%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B7%D0%B0%D1%8F%D0%B2%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B0%D0%BF%D0%B5%D0%BB%D1%8F%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B3%20%D1%83%20%D1%81%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D1%85%2C%20%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%86%D1%96%D1%94%D1%8E%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D0%B5%D1%8E%2C%20%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%B9%20%D0%B7%D0%B1%D1%96%D1%80%20%D0%BD%D0%B5%20%D1%81%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D1%87%D1%83%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F. ч. 19 ст. 289 КАС України]).

Справи, що стосуються питань примусового повернення та видворення іноземців та осіб без громадянства, а також оскарження таких рішень розглядаються у порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до вимог ст.ст. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#n11793 288, 289 КАС України] справи за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземців або осіб без громадянства за межі території України, а також з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням уповноважених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ.
=== Приклади судової практики щодо оскарження рішень про примусове повернення та примусове видворення ===

'''Затримання здійснене з порушенням процедури, передбаченої законодавством України'''. Якщо затримання не може бути визнано судом законним, іноземець або особа без громадянства не підлягає розміщенню в ПТПІ ДМС України та, у відповідності до положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text ч. 4 ст. 5 Конвенції з прав людини], підлягає звільненню (Постанова Ріпкинського районного суду Чернігівської області від 26.05.2017 року на клопотання (щодо забезпечення примусового видворення) про затримання іноземця або особи без громадянства з поміщенням до ПТПІ у справах про примусове видворення чотирьох громадян Бангладеш). Матеріали справи не містять доказів того, що позивачем було оповіщено Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги та запропоновано відповідачу безоплатну правову допомогу, чим порушені права відповідача на гарантовану правову допомогу. Вимогами п. 9 Інструкції № 353/271/150 визначено, що у кожному випадку затримання іноземця більше ніж на три години щодо його примусового повернення або з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення невідкладно інформується регіональний Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги. (Постанова КАС/ВС від 15.10.2019 року у справі № 363/1103/19 ).

'''Наявні обставини, за яких особа не підлягає видворенню'''. Якщо підпадає під захист [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17#Text ст. 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"], зокрема через те, що у країні, з якої прибув відповідач його життю та свободі загрожує небезпека ([http://reyestr.court.gov.ua/Review/54429636 Постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2015 року у справі про примусове видворення громадянина Сирії]).

'''Недотримання встановленого порядку видворення'''. Після затримання іноземця або особи без громадянства, ДПС України не приймалося рішення про його примусове повернення із наданням строку добровільного виконання цього рішення в порядку [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17#Text ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»]. Таким чином, примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обов'язкові обставини, а саме прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення та ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання такого рішення. При цьому слід зазначити, що обов'язковість попереднього прийняття уповноваженим органом державної влади України рішення про примусове повернення має на меті, зокрема, надання особі, щодо якої таке прийнято, строку та можливості добровільно покинути територію України. А факт ухилення від виїзду після прийняття цього рішення може бути встановлено та підтверджено лише після закінчення строку, наданого іноземцю чи особі без громадянства. Отже, ДПС України не дотримано встановленого законодавством порядку видворення іноземців і осіб без громадянства з території України (Постанова Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.04.2017 року по справі про примусове видворення громадянина Іраку).

'''Матеріали щодо примусового видворення іноземця сформовані не в повній мірі.''' ДПС України не було підтверджено особу відповідача та країну його походження будь-якими документами, окрім усних показів відповідача ([http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56554115 Постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.03.2016 року у справі про примусове видворення громадянина Сомалі]. [http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56125286 Постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26.02.2016 року у справі про примусове видворення громадянина Шрі-Ланки]).

'''Відсутність доказів, які б свідчили про ухилення іноземця або особи без громадянства від виїзду за межі території України'''. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text ст. 71 КАС України] кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text ст. 72 КАС України] ([http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58415374 Постанова Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.06.2016 року по справі про примусове видворення громадянина Еритреї]).

'''Іноземцю або особі без громадянства не було надано достатньо часу для виконання рішення про примусове повернення, яке має передувати рішенню про примусове видворення''' ([http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58384639 Постанова Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.06.2016 року по справі про примусове видворення громадянина Судану]).

'''Порушення норм процесуального права при вирішенні питання допуску до участі у справі перекладача або відсутність в матеріалах справи підтвердження належної кваліфікації перекладача, присутнього у судовому засіданні ('''[http://reyestr.court.gov.ua/Review/54429636 Постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2015 року у справі про примусове видворення громадянина Сирії]; [http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/47849356 Постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2015 року у справі про примусове видворення неповнолітнього громадянина Сомалі]).

'''Неповнолітньому іноземцю або особі без громадянства не було призначено законного представника''' ([http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/47849356 Постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2015 року у справі про примусове видворення неповнолітнього громадянина Сомалі]).

'''Рішенню про примусове видворення повинно передувати рішення про примусове повернення.''' В даному випадку щодо іноземця не приймалось і не могло бути застосоване взагалі примусове повернення, оскільки іноземець був неповнолітньою особою ([http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/47849356 Постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2015 року у справі про примусове видворення неповнолітнього громадянина Сомалі]).

'''Позивачем не було надано доказів того, що відповідними владними органами була розглянута вся належна інформація, яка їм доступна, та вони переконалися в тому, що примусове видворення не буде означати для відповідача реальної загрози бути страченим або підданим катуванню, нелюдському або принизливому поводженню чи покаранню, або наражатиметься на небезпеку внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини''' ([http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/47849356 Постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2015 року у справі про примусове видворення неповнолітнього громадянина Сомалі]).

'''В матеріалах адміністративної справи немає даних про те, що іноземець або особа без громадянства отримав належне роз'яснення правових наслідків невиконання рішення про примусове повернення і мав можливість отримати правову допомогу та оскаржити дане рішення до суду''' ([http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41904499 Постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014 року у справі про примусове видворення неповнолітнього громадянина Афганістану]).

'''Обов’язок доказування лежить на суб’єкті владних повноважень'''. При прийнятті рішення про заборону в`їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб`єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17#Text ст. 13 Закону "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"] ([http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84954291 Постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019 року у справі № 686/10436/19]).
[[index.php?title=Категорія:Адміністративне право]]
[[index.php?title=Категорія:Центральні органи виконавчої влади]]
[[index.php?title=Категорія:Іноземці/особи без громадянства]]

Право зворотної вимоги до винної особи (регрес)

2025-12-09T14:11:23Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-92 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди]"
== Поняття права зворотної вимоги ==
Особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом ([https://reyestr.court.gov.ua/Review/62948871 Постанова Верховного суду України від 16.11.2016 у справі № 761/6313/14-ц], [https://reyestr.court.gov.ua/Review/63472621 Постанова Верховного суду України від 14.12.2016 у справі № 206/837/15-ц]). '''Право регресу''' - право особи, що відшкодувала шкоду, звернутися з вимогою про повернення виплаченого до боржника, з вини якого завдано шкоди. Зазначена стаття застосовується у випадках, коли фігура завдавача шкоди та фігура особи, яка несе відповідальність за завдану шкоду, не співпадають ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. ст. 1172 - 1176, 1178, 1179 ЦК України] тощо).

При регресі основне (деліктне) зобов’язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов’язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов’язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.

За загальним правилом на боржника за регресною вимогою покладається обов'язок відшкодувати кредитору виплачене ним третій особі відшкодування в повному обсязі. Виключення з цього положення можуть бути встановлені законом. Так, відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 ст. 132 Кодексу законів про працю України] за шкоду, завдану підприємству, установі, організації при виконанні трудових обов'язків працівники, з вини яких завдано шкоду, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена у більшому, ніж цей заробіток, розмірі. Особа, що відшкодувала шкоду, за яку передбачена відповідальність у солідарному порядку, має право зворотної вимоги до кожного з солідарних боржників у рівних частках, якщо інше не встановлено законом, як у випадках, коли відшкодування було присуджено з усіх боржників, так і при покладенні цього обов'язку на вимогу потерпілого на частину з них ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-92 п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.92 № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди]").

'''Право застосування зворотної вимоги до винної особи (регрес) здійснюється за таких умов:'''
# Право регресної вимоги до винної особи має третя особа після виконання нею зобов’язання перед потерпілим;
# Регрес застосовується після припинення зобов’язання з відшкодування шкоди.
Регресне зобов’язання виникає лише у випадках, передбачених законом, і має похідний характер, оскільки підставою його виникнення є виконання іншою особою відповідного зобов’язання.

Підставою регресного позову є відповідальність заподіювача шкоди за завдану шкоду та факт виплати позивачем, що пред’явив регресну вимогу, певної грошової суми в рахунок відшкодування завданої шкоди.

'''ВАЖЛИВО!''' Право зворотньої вимоги виникає лише після того, як відбулася виплата.

Наявність судового рішення, за яким з потенційного регресанта (винної особи) ухвалено стягнути на користь потерпілого певну суму, не вважається достатньою підставою для пред’явлення регресного позову.

Такий позов може бути пред’явлений лише після виконання зазначеного рішення, оскільки до моменту виконання в іншої особи, яка відшкодовує шкоду, немає витрат, які підлягають відшкодуванню.

Якщо особа, що відшкодувала шкоду, за яку передбачена відповідальність у солідарному порядку, має право зворотної вимоги до кожного з солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено законом, як у випадках, коли відшкодування було присуджено з усіх боржників, так і при покладенні цього обов’язку на вимогу потерпілого на частину з них.

'''''Строк позовної давності при регресі починає обчислюватися з того моменту, коли страховик виплатив відшкодування. Такий висновок зробив Верховний Суд у [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79231631 постанові від 10 січня 2019 року у справі № 200/13392/13-ц].'''''

Регресна вимога може бути пред'явлена протягом трьох років, з дня виконання зобов'язання про відшкодування шкоди.
{| class="wikitable"
|-
| За регресними зобов’язаннями перебіг позовної давності починається від дня виконання основного зобов’язання, зокрема виплати страхового відшкодування ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1437 ч.6 ст. 261 ЦК України]) – правова позиція висловлена Верховним Судом України в [https://reyestr.court.gov.ua/Review/56973845 постанові від 30 березня 2016 року у справі № 6-2598цс15]).
|}
== Право зворотної вимоги до фізичної особи ==
Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину. Право регресу, передбачене у вищевказаній нормі, застосовується за наявності наступних ознак:
* по-перше, ця норма застосовується в разі завдання шкоди здоров'ю фізичної особи внаслідок злочинних дій;
* по-друге, лікування потерпілої фізичної особи здійснювалося за рахунок держави, Автономної республіки Крим, територіальної громади або юридичної особи (наприклад, страхової компанії);
* по-третє, право регресу може бути застосовано до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, тобто у відношенні такої особи має бути вирок суду, що вступив в законну силу, яким підтверджується її вина у вчиненні злочину.
== Право зворотної вимоги до посадової особи ==
Держава, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, має право зворотної вимоги до цієї особи тільки у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили. За відсутності обвинувального вироку суду навіть при наявності вини посадової, службової особи органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду та притягнення такої особи до дисциплінарної або адміністративної відповідальності, права держави звернутися до такої особи з регресним позовом не виникає. Держава, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, відшкодувавши шкоду, завдану посадовою, службовою особою внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності відповідно органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, мають право зворотної вимоги до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування (крім відшкодування виплат, пов'язаних із трудовими відносинами та відшкодуванням моральної шкоди).
== Не мають права зворотної вимоги ==
Батьки (усиновлювачі), опікун або піклувальник, а також заклад або особа, що зобов'язані здійснювати нагляд за малолітньою або неповнолітньою особою, які відшкодували шкоду, завдану малолітньою або неповнолітньою особою чи фізичною особою, яка визнана недієздатною, не мають права зворотної вимоги до цієї особи ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n5560 ч.5 ст. 1191 ЦК України]).
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/62948871 Постанова Верховного суду України від 16.11.2016 у справі № 761/6313/14-ц]
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/63472621 Постанова Верховного суду України від 14.12.2016 у справі № 206/837/15-ц]
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/56973845 Постанова Верховного Суду України від 30.03.2016 у справі № 6-2598цс15]
*[https://reyestr.court.gov.ua/Review/79231631 Постанова Верховного Суду від 10.01.2019 у справі № 200/13392/13-ц]
== Див. також ==
* [[Засоби забезпечення виконання зобов'язань]]
* [[Спадкування кредитних зобов'язань]]
* [[Страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (автоцивілка)]]
* [[Відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки]]
* [[Відшкодування майнової шкоди завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди]]
[[index.php?title=Категорія:Відшкодування шкоди]]
[[index.php?title=Категорія:Суди]]
[[index.php?title=Категорія:Інші питання цивільного права]]

Визнання права на завершення процедури приватизації та здійснення державної реєстрації земельної ділянки

2025-11-11T15:32:30Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15#Text Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17#Text Закон України «Про судовий збір»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12#Text Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджений наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22.02.2012]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13#Text Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16 травня 2013 року № 24-753/0/4-13 „Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування”]

== Загальні положення ==
Під час оформлення спадкових прав на земельну ділянку нотаріус встановлює, що спадкодавець не завершив процедуру приватизації земельної ділянки, не отримав відповідний документ на право власності у зв’язку з чим відмовляє у переході права власності на земельну ділянку в порядку спадкування та виносить постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії.

Оформлення спадкових прав на земельну ділянку являє собою сукупність правових дій, після вчинення яких визначається частка кожного спадкоємця у спадковому майні, і спадкоємці набувають права розпоряджатися цим майном.
== Перехід права та обов’язків ==
'''Спадкуванням''' є перехід права та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n5689 ст.1216 Цивільного кодексу України]). До складу спадщини входять усі права та обов’язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n5693 ст.1218 Цивільного кодексу України])

Як встановлено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n5920 ст. 1268 Цивільного кодексу України] спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n5933 статтею 1270 Цивільного кодексу України] він не заявив про відмову від неї.

Частиною 4 ст. 1268 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільного Кодексу України] передбачено, що малолітня,неповнолітня, недієздатна особа, а також особа,цивільна дієздатність якої обмежена,вважаються такими, що прийняли спадщину,крім випадків, встановлених частинами другою-четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Частиною 5 ст. 1268 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільного Кодексу України] визначено,що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини."

'''Спадкування права власності на земельну ділянку''' переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.До спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ст. 1225 Цивільного Кодексу України]). У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n636 п. «г» ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України] громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1104 ст. 125 Земельного кодексу України]).

Право власності, користування земельною ділянкою оформляється відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1952-15#Text Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»] ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1107 ст. 126 Земельного кодексу України]). Потрібно враховувати вимогу щодо виконання спадкодавцем за життя активних дій та вимог законодавства щодо приватизації земельної ділянки, а також неможливості завершити процедуру приватизації та реєстрації за собою права власності на землю у зв`язку зі смертю, а тому така земельна ділянка входить до складу спадкового майна.

За змістом [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n6053 ст. 1296 Цивільного кодексу України] оформлення спадщини здійснюється шляхом видачі спадкоємцю '''свідоцтва про право на спадщину.'''

На [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1913 підставі абз. 2 п. 1 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України] рішення про передачу громадянам України безоплатно у приватну власність земельних ділянок, прийняті органами місцевого самоврядування відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок" (втратив чинність на підставі Закону України від 14 вересня 2006 року № 139-V) є підставою для виготовлення та видачі цим громадянам або їх спадкоємцям державних актів на право власності на земельну ділянку за технічною документацією щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку (пункт 1 розділу X доповнено абз. 2 згідно із Законом від 16 вересня 2008 року № 509-VI). На підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n636 абз. 5 п. 1 розділу X "Перехідні положення" ЗК] Внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки, місце розташування яких визначено за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв), які розроблені до набрання чинності [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/497-19#Text Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення складу, змісту та порядку погодження документації із землеустрою"], відомості про які не внесені до Державного земельного кадастру, здійснюється за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до вимог пунктів 4.14, 4.15 Глави 10 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12#Text Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України], затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 року № 296/5, видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві.
== Дії у разі незавершеної процедури реєстрації земельної ділянки ==
♦ звернутися до нотаріуса та отримати постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії (видачі свідоцтва про право на спадщину на відповідну земельну ділянку);

♦ звернутися до суду з позовом про визнання відповідного права в порядку спадкування – права на завершення приватизації та одержання документа, що посвідчує право власності на землю на ім’я спадкоємця.

Надання у власність земельних ділянок здійснюється у порядку, визначеному ст. 118 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n636 Земельного кодексу України.]

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n608 ст. 79 Земельного кодексу України] земельна ділянка – це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами. Законодавством також встановлено, що межі земельних ділянок визначаються в технічній документації із землеустрою та в натурі (на місцевості).

У відповідності до вимог ч.ч.1, 3, 4, 9, 10 ст. 79-1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n636 Земельного кодексу України] формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав.

Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у '''Державному земельному кадастрі.''' '''Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.''' Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі.

У разі, якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації з землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або технічної документації з землеустрою щодо інвентаризації земель за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або їхніх спадкоємців чи особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом, або іншої визначеної законом особи.

Таким чином, для внесення відомостей про земельну ділянку до Державного земельного кадастру спадкоємцям необхідно:
* отримати у нотаріуса довідку про коло спадкоємців;
* замовити виготовлення технічної документації з землеустрою (порядок її виготовлення встановлено Законом України «Про землеустрій»);
* подати державному кадастровому реєстратору заяву за встановленою формою, оригінал документації з землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки, документацію з землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки, у формі електронного документа;
* отримати витяг з Державного земельного кадастру.
Після проведення вказаної процедури спадкоємець разом з витягом з Державного земельного кадастру подає нотаріусу документи, які підтверджують факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, а також документи, що посвідчують право власності померлого на таке майно. За подачі повного пакету необхідних документів нотаріус видає свідоцтво про право на спадщину, а також реєструє право власності спадкоємця у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Водночас, якщо на якомусь з вказаних етапів спадкоємець отримує відмову від вчинення уповноваженою особою необхідних дій (відмова в державній реєстрації земельної ділянки або у видачі свідоцтва про право на спадщину), він має право звернутися з позовом до суду щодо оскарження таких рішень чи дій.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1104 ст.125 Земельного кодексу України], право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації.

Відповідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n6053 до ч. 2 ст. 1296 Цивільного кодексу України] відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n94 ст. 15 Цивільного кодексу України] кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n97 16 Цивільного кодексу України] передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання права.
== Визнання права на завершення процедури приватизації в судовому порядку ==
Справа щодо визнання права на завершення процедури приватизації та здійснення державної реєстрації земельної ділянки розглядається в порядку цивільного судочинства в районних, районних у містах, міських та міськрайонних судах за місцезнаходження майна або основної його частини ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n6232 ст. 30 Цивільного процесуального кодексу України]).

'''Необхідні документи'''

Для визнання права на завершення процедури приватизації та здійснення державної реєстрації земельної ділянки в судовому порядку необхідно подавати '''позовну заяву до суду.'''

'''Орієнтовний перелік документів, що додаються до позовної заяви'''
* копія позовної заяви про визнання права на завершення процедури приватизації та здійснення державної реєстрації земельної ділянки;
* копія паспорта та ідентифікаційного номеру;
* копія свідоцтва про смерть;
* копія свідоцтва про народження;
* копія рішення про затвердження проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;
* копія проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;
* копія заяви про прийняття спадщини;
* копія витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку;
* постанова по відмову у вчиненні нотаріальної дії;
* довідка/нормативно грошова оцінка земельної ділянки;
* квитанція про сплату судового збору.
== Ціна позову та розмір судового збору ==
За подання позову про визнання права на завершення процедури приватизації та здійснення державної реєстрації земельної ділянки особою сплачується '''судовий збір у розмірі 1 відсотка ціни позову,''' але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму на одну працездатну особу відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17#Text Закону України «Про судовий збір»].

'''Ціна позову''' визначається, виходячи з грошової оцінки на земельну ділянку за результатом проведеної '''нормативно-грошової оцінки.'''
== Судова практика ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13#Text правової позиції Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, викладеної в листі від 16.05.2013 №24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування»], якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст. 125 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n636 Земельного кодексу України,] проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування - права на завершення приватизації та одержання державного акту про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку. У п. 3.5 - вказано, що правильною є практика судів, які у випадку не завершення процедури приватизації земельної ділянки яку розпочав за життя спадкодавець, та не встиг закінчити, визнають за спадкоємцем таке право.

Відповідно до ст. 125 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n636 Земельного кодексу України] право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 березня 2019 року у справі № [https://reyestr.court.gov.ua/Review/80854756 350/67/15-ц] (провадження № 14-652цс18).

Постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № [https://reyestr.court.gov.ua/Review/81425623 723/1061/17] (провадження № 61-26091св18).

21 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 137/731/17, провадження №61-10528св21 (ЄДРСРУ № 100490889) досліджував питання щодо права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, ґким дійшли висновку, якщо на день смерті спадкодавця була розпочата процедура оформлення земельної ділянки, яка увійшла до складу спадщини, то спадкоємець має право на до оформлення цієї частини спадкового майна.
== Див. також: ==
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Безоплатна_передача_земельної_ділянки_громадянам_із_земель_державної_і_комунальної_власності Безоплатна передача земельної ділянки громадянам із земель державної і комунальної власності]
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Відмова_органу_місцевого_самоврядування_в_наданні_дозволу_на_розробку_проекту_землеустрою_щодо_відведення_земельної_ділянки Відмова органу місцевого самоврядування в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки]
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Визнання_права_на_завершення_процедури_приватизації_та_здійснення_державної_реєстрації_земельної_ділянки Визнання права на завершення процедури приватизації та здійснення державної реєстрації земельної ділянки]
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Приватизація_гаражу_в_гаражному_кооперативі Приватизація гаражу в гаражному кооперативі]
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне процесуальне право]]

Правовий висновок адвоката

2025-10-17T07:58:56Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004 Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 Закон України "Про безоплатну правничу допомогу"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page Наказ Міністерства юстиції України від 21.12.2017 № 4125/5 "Про затвердження Стандартів якості надання безоплатної вторинної правничої допомоги у цивільному, адміністративному процесах та представництва у кримінальному процесі"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0001891-17#Text Правила адвокатської етики, затверджені Звітно-виборним з’їздом адвокатів України 09.06.2017, зі змінами затвердженими З’їздом адвокатів України 15.02.2019 (далі - Правила)]

== Загальна інформація ==
На виконання [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 пункту 10 частини першої статті 28 Закону України "Про безоплатну правничу допомогу"] Міністерством юстиції України 21 грудня 2017 року наказом 4125/5 затверджено Стандарти якості надання безоплатної вторинної правничої допомоги у цивільному, адміністративному процесах та представництва у кримінальному процесі (далі - Стандарти).

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page Стандарти] є комплексом основних характеристик моделі гарантованого державою захисту, передбачених міжнародними правовими актами, законодавством України, у межах яких та з урахуванням узгодженої правової позиції із суб’єктом права на безоплатну вторинну правничу допомогу (далі - клієнт) адвокат є незалежним в обранні правової позиції для здійснення активного та розумного захисту прав, свобод та законних інтересів всіма не забороненими законом способами.

Дотримання [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page Стандартів] є обов'язковим для адвокатів при наданні ними безоплатної вторинної правової допомоги і за їх порушення адвокати відповідають в обсязі, встановленому законодавством та умовами контракту (договору) з центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі - центр) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page пункт 3 Стандартів]).
== Правовий висновок адвоката ==
♦ У разі якщо адвокат дійде висновку про відсутність фактичних та правових підстав для виконання доручення, він невідкладно та з урахуванням процесуальних строків складає '''письмовий правовий висновок''' у трьох примірниках, перший з яких залишається у адвоката, другий надається (надсилається, передається) клієнту, третій - центру. Адвокат ознайомлює клієнта з правовим висновком, роз’яснює його суть та правові наслідки. У разі неможливості або відмови клієнта від ознайомлення з правовим висновком адвокат зазначає про це у правовому висновку (позиція 5 розділу 1 «Загальні стандарти надання безоплатної вторинної правової допомоги у кримінальному процесі» таблиці [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page#Text Стандартів]).

Якщо за наявності фактичних і правових підстав для виконання доручення свідомо для адвоката існує поширена несприятлива (з точки зору гіпотетичного результату, бажаного для клієнта) практика застосування відповідних норм права, адвокат зобов’язаний повідомити про це клієнта. У випадку, коли адвокат дійде висновку про відсутність фактичних та правових підстав для виконання доручення, він зобов’язаний повідомити про це клієнта та узгодити з ним зміну змісту доручення, що відповідав би тому гіпотетичному результату, який може бути досягнутий згідно з чинним законодавством, або відмовитись від прийняття доручення. Адвокат повинен неупереджено й об’єктивно повідомити клієнту наявність відомих йому фактичних і правових підстав, які можуть позитивно або негативно впливати на ймовірне виконання певного доручення, і поінформувати в загальних рисах, який час і обсяг роботи вимагатиметься для виконання цього доручення та які правові наслідки досягнення результату, що бажає клієнт (частини третя-п'ята статті 18 [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0001891-17#Text Правил адвокатської етики]).

Адвокату забороняється приймати доручення, якщо результат, якого бажає клієнт, або засоби його досягнення, на яких клієнт наполягає, є протиправними, або якщо доручення клієнта виходить за межі професійних прав і обов’язків адвоката. У випадках, якщо зазначені обставини не є очевидними, адвокат має надати відповідні роз’яснення клієнту. Якщо за таких обставин не вдається узгодити з клієнтом зміну змісту доручення, адвокат зобов’язаний відмовитись від укладення договору з клієнтом. Адвокат не має права в своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або Правилам ([https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0001891-17#Text стаття 19 Правил адвокатської етики]).

♦ У разі якщо адвокат установив, що законний представник діє всупереч інтересам недієздатного, обмежено дієздатного, малолітнього, неповнолітнього, якого він представляє, адвокат: вживає всіх доступних йому заходів для захисту законних прав та інтересів клієнта, зокрема повідомляє органи опіки та піклування, правоохоронні органи тощо; складає та надсилає до центру відповідний '''правовий висновок''' щодо неможливості здійснення представництва у зазначеній справі (позиція 7 розділу 1 «Загальні стандарти надання безоплатної вторинної правової допомоги у кримінальному процесі» таблиці [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page#Text Стандартів]).

Недієздатність (обмежена, часткова дієздатність) клієнта, або його фактично знижена здатність адекватно оцінювати дійсність, сама по собі не може бути підставою, що виправдовує невиконання (неналежне виконання) адвокатом своїх професійних обов’язків стосовно такого клієнта. Якщо через вік, психічне захворювання, інші об’єктивні причини у клієнта знижена можливість приймати виважені рішення, пов’язані зі змістом доручення, адвокат повинен намагатися підтримувати з ним нормальні стосунки, що відповідають вимогам Правил ([https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0001891-17#Text стаття 37 Правил адвокатської етики]).

♦ У разі незгоди клієнта з будь-якими рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об’єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та їх посадових осіб адвокат за наявності законних підстав складає відповідну скаргу та роз’яснює клієнтові порядок і наслідки її подання. У разі якщо адвокат вважає за необхідне оскаржити рішення, дії чи бездіяльність зазначених суб’єктів, а клієнт заперечує проти подання скарг, адвокат оформлює письмову відмову клієнта від пропонованого оскарження (позиція 8 розділу 1 «Загальні стандарти надання безоплатної вторинної правової допомоги у кримінальному процесі» таблиці [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page#Text Стандартів]). Основним джерелом інформації для перевірки дотримання вказаного [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page Стандарту] є: скарги, письмова відмова клієнта від оскарження; '''правовий висновок з обґрунтуванням підстав, що унеможливлюють оскарження'''; протокол узгодження правових питань.

♦ У разі настання обставин, що передбачають припинення або унеможливлюють надання безоплатної вторинної правової допомоги, адвокат негайно письмово інформує центр та клієнта (позиція 9 розділу 1 «Загальні стандарти надання безоплатної вторинної правової допомоги у кримінальному процесі» таблиці [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page#Text Стандартів]).

Однією з підстав припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги, зокрема є використання особою всіх національних засобів правового захисту у справі ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 стаття 23 Закону України "Про безоплатну правничу допомогу"]). У такому випадку центр видає наказ на підставі '''правового висновку''', складеного адвокатом чи працівником такого центру.

♦ У разі якщо клієнт безпідставно, на думку адвоката, наполягає на оскарженні/перегляді судового рішення, адвокат пропонує клієнту узгодити правову позицію, складає '''письмовий правовий висновок''' (позиція 15 розділу 1 «Окремі стандарти надання безоплатної вторинної правової допомоги під час судового розгляду цивільних та адміністративних справ» таблиці [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page#Text Стандартів]).

Адвокату забороняється, зокрема займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 пункт 3 частини другої статті 21 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"]).

== Див. також ==
* [[Правова позиція адвоката]]
* [[Адвокатська етика]]
* [[Правничі послуги]]
* [[Правнича допомога]]
* [[Апеляційне оскарження в адміністративному процесі]]
* [[Оскарження судового рішення в цивільній справі в суді апеляційної інстанції]]
* [[Оскарження судового рішення в цивільній справі в суді касаційної інстанції]]
[[index.php?title=Категорія:Законодавство у сфері адвокатської діяльності]]

Правовий висновок адвоката

2025-10-17T07:54:35Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004 Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 Закон України "Про безоплатну правничу допомогу"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page Наказ Міністерства юстиції України від 21.12.2017 № 4125/5 "Про затвердження Стандартів якості надання безоплатної вторинної правничої допомоги у цивільному, адміністративному процесах та представництва у кримінальному процесі"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0001891-17#Text Правила адвокатської етики, затверджені Звітно-виборним з’їздом адвокатів України 09.06.2017, зі змінами затвердженими З’їздом адвокатів України 15.02.2019 (далі - Правила)]

== Загальна інформація ==
На виконання [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 пункту 10 частини першої статті 28 Закону України "Про безоплатну правничу допомогу"] Міністерством юстиції України 21 грудня 2017 року наказом 4125/5 затверджено Стандарти якості надання безоплатної вторинної правничої допомоги у цивільному, адміністративному процесах та представництва у кримінальному процесі (далі - Стандарти).

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page Стандарти] є комплексом основних характеристик моделі гарантованого державою захисту, передбачених міжнародними правовими актами, законодавством України, у межах яких та з урахуванням узгодженої правової позиції із суб’єктом права на безоплатну вторинну правничу допомогу (далі - клієнт) адвокат є незалежним в обранні правової позиції для здійснення активного та розумного захисту прав, свобод та законних інтересів всіма не забороненими законом способами.

Дотримання [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page Стандартів] є обов'язковим для адвокатів при наданні ними безоплатної вторинної правової допомоги і за їх порушення адвокати відповідають в обсязі, встановленому законодавством та умовами контракту (договору) з центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі - центр) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page пункт 3 Стандартів]).
== Правовий висновок адвоката ==
♦ У разі якщо адвокат дійде висновку про відсутність фактичних та правових підстав для виконання доручення, він невідкладно та з урахуванням процесуальних строків складає '''письмовий правовий висновок''' у трьох примірниках, перший з яких залишається у адвоката, другий надається (надсилається, передається) клієнту, третій - центру. Адвокат ознайомлює клієнта з правовим висновком, роз’яснює його суть та правові наслідки. У разі неможливості або відмови клієнта від ознайомлення з правовим висновком адвокат зазначає про це у правовому висновку (позиція 5 розділу 1 «Загальні стандарти надання безоплатної вторинної правової допомоги у кримінальному процесі» таблиці [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page#Text Стандартів]).

Якщо за наявності фактичних і правових підстав для виконання доручення свідомо для адвоката існує поширена несприятлива (з точки зору гіпотетичного результату, бажаного для клієнта) практика застосування відповідних норм права, адвокат зобов’язаний повідомити про це клієнта. У випадку, коли адвокат дійде висновку про відсутність фактичних та правових підстав для виконання доручення, він зобов’язаний повідомити про це клієнта та узгодити з ним зміну змісту доручення, що відповідав би тому гіпотетичному результату, який може бути досягнутий згідно з чинним законодавством, або відмовитись від прийняття доручення. Адвокат повинен неупереджено й об’єктивно повідомити клієнту наявність відомих йому фактичних і правових підстав, які можуть позитивно або негативно впливати на ймовірне виконання певного доручення, і поінформувати в загальних рисах, який час і обсяг роботи вимагатиметься для виконання цього доручення та які правові наслідки досягнення результату, що бажає клієнт (частини третя-п'ята статті 18 [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0001891-17#Text Правил адвокатської етики]).

Адвокату забороняється приймати доручення, якщо результат, якого бажає клієнт, або засоби його досягнення, на яких клієнт наполягає, є протиправними, або якщо доручення клієнта виходить за межі професійних прав і обов’язків адвоката. У випадках, якщо зазначені обставини не є очевидними, адвокат має надати відповідні роз’яснення клієнту. Якщо за таких обставин не вдається узгодити з клієнтом зміну змісту доручення, адвокат зобов’язаний відмовитись від укладення договору з клієнтом. Адвокат не має права в своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або Правилам ([https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0001891-17#Text стаття 19 Правил адвокатської етики]).

♦ У разі якщо адвокат установив, що законний представник діє всупереч інтересам недієздатного, обмежено дієздатного, малолітнього, неповнолітнього, якого він представляє, адвокат: вживає всіх доступних йому заходів для захисту законних прав та інтересів клієнта, зокрема повідомляє органи опіки та піклування, правоохоронні органи тощо; складає та надсилає до центру відповідний '''правовий висновок''' щодо неможливості здійснення представництва у зазначеній справі (позиція 7 розділу 1 «Загальні стандарти надання безоплатної вторинної правової допомоги у кримінальному процесі» таблиці [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page#Text Стандартів]).

Недієздатність (обмежена, часткова дієздатність) клієнта, або його фактично знижена здатність адекватно оцінювати дійсність, сама по собі не може бути підставою, що виправдовує невиконання (неналежне виконання) адвокатом своїх професійних обов’язків стосовно такого клієнта. Якщо через вік, психічне захворювання, інші об’єктивні причини у клієнта знижена можливість приймати виважені рішення, пов’язані зі змістом доручення, адвокат повинен намагатися підтримувати з ним нормальні стосунки, що відповідають вимогам Правил ([https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0001891-17#Text стаття 37 Правил адвокатської етики]).

♦ У разі незгоди клієнта з будь-якими рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об’єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та їх посадових осіб адвокат за наявності законних підстав складає відповідну скаргу та роз’яснює клієнтові порядок і наслідки її подання. У разі якщо адвокат вважає за необхідне оскаржити рішення, дії чи бездіяльність зазначених суб’єктів, а клієнт заперечує проти подання скарг, адвокат оформлює письмову відмову клієнта від пропонованого оскарження (позиція 8 розділу 1 «Загальні стандарти надання безоплатної вторинної правової допомоги у кримінальному процесі» таблиці [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page#Text Стандартів]). Основним джерелом інформації для перевірки дотримання вказаного [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page Стандарту] є: скарги, письмова відмова клієнта від оскарження; '''правовий висновок з обґрунтуванням підстав, що унеможливлюють оскарження'''; протокол узгодження правових питань.

♦ У разі настання обставин, що передбачають припинення або унеможливлюють надання безоплатної вторинної правової допомоги, адвокат негайно письмово інформує центр та клієнта (позиція 9 розділу 1 «Загальні стандарти надання безоплатної вторинної правової допомоги у кримінальному процесі» таблиці [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page#Text Стандартів]).

Однією з підстав припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги, зокрема є використання особою всіх національних засобів правового захисту у справі ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 стаття 23 Закону України "Про безоплатну правничу допомогу"]). У такому випадку центр видає наказ на підставі '''правового висновку''', складеного адвокатом чи працівником такого центру.

♦ У разі якщо клієнт безпідставно, на думку адвоката, наполягає на оскарженні/перегляді судового рішення, адвокат пропонує клієнту узгодити правову позицію, складає '''письмовий правовий висновок''' (позиція 15 розділу 1 «Окремі стандарти надання безоплатної вторинної правової допомоги під час судового розгляду цивільних та адміністративних справ» таблиці [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page#Text Стандартів]).

Адвокату забороняється, зокрема займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 пункт третій частини другої статті 21 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"]).

== Див. також ==
* [[Правова позиція адвоката]]
* [[Адвокатська етика]]
* [[Правничі послуги]]
* [[Правнича допомога]]
* [[Апеляційне оскарження в адміністративному процесі]]
* [[Оскарження судового рішення в цивільній справі в суді апеляційної інстанції]]
* [[Оскарження судового рішення в цивільній справі в суді касаційної інстанції]]
[[index.php?title=Категорія:Законодавство у сфері адвокатської діяльності]]

Правовий висновок адвоката

2025-10-07T08:41:38Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004 Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 Закон України "Про безоплатну правничу допомогу"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page Наказ Міністерства юстиції України від 21.12.2017 № 4125/5 "Про затвердження Стандартів якості надання безоплатної вторинної правничої допомоги у цивільному, адміністративному процесах та представництва у кримінальному процесі"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0001891-17#Text Правила адвокатської етики, затверджені Звітно-виборним з’їздом адвокатів України 09.06.2017, зі змінами затвердженими З’їздом адвокатів України 15.02.2019 (далі - Правила)]

== Загальна інформація ==
На виконання [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 пункту 10 частини першої статті 28 Закону України "Про безоплатну правничу допомогу"] Міністерством юстиції України 21 грудня 2017 року наказом 4125/5 затверджено Стандарти якості надання безоплатної вторинної правничої допомоги у цивільному, адміністративному процесах та представництва у кримінальному процесі (далі - Стандарти якості, Стандарти).

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page Стандарти] є комплексом основних характеристик моделі гарантованого державою захисту, передбачених міжнародними правовими актами, законодавством України, у межах яких та з урахуванням узгодженої правової позиції із суб’єктом права на безоплатну вторинну правничу допомогу (далі - клієнт) адвокат є незалежним в обранні правової позиції для здійснення активного та розумного захисту прав, свобод та законних інтересів всіма не забороненими законом способами.

Дотримання [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page Стандартів] є обов'язковим для адвокатів при наданні ними безоплатної вторинної правової допомоги і за їх порушення адвокати відповідають в обсязі, встановленому законодавством та умовами контракту (договору) з центром з надання безоплатної вторинної правової допомоги (далі - центр) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page пункт 3 Стандартів]).
== Правовий висновок адвоката ==
♦ У разі якщо адвокат дійде висновку про відсутність фактичних та правових підстав для виконання доручення, він невідкладно та з урахуванням процесуальних строків складає '''письмовий правовий висновок''' у трьох примірниках, перший з яких залишається у адвоката, другий надається (надсилається, передається) клієнту, третій - центру. Адвокат ознайомлює клієнта з правовим висновком, роз’яснює його суть та правові наслідки. У разі неможливості або відмови клієнта від ознайомлення з правовим висновком адвокат зазначає про це у правовому висновку (позиція 5 розділу 1 «Загальні стандарти надання безоплатної вторинної правової допомоги у кримінальному процесі» таблиці [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page#Text Стандартів]).

Якщо за наявності фактичних і правових підстав для виконання доручення свідомо для адвоката існує поширена несприятлива (з точки зору гіпотетичного результату, бажаного для клієнта) практика застосування відповідних норм права, адвокат зобов’язаний повідомити про це клієнта. У випадку, коли адвокат дійде висновку про відсутність фактичних та правових підстав для виконання доручення, він зобов’язаний повідомити про це клієнта та узгодити з ним зміну змісту доручення, що відповідав би тому гіпотетичному результату, який може бути досягнутий згідно з чинним законодавством, або відмовитись від прийняття доручення. Адвокат повинен неупереджено й об’єктивно повідомити клієнту наявність відомих йому фактичних і правових підстав, які можуть позитивно або негативно впливати на ймовірне виконання певного доручення, і поінформувати в загальних рисах, який час і обсяг роботи вимагатиметься для виконання цього доручення та які правові наслідки досягнення результату, що бажає клієнт (частини третя-п'ята статті 18 [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0001891-17#Text Правил адвокатської етики]).

Адвокату забороняється приймати доручення, якщо результат, якого бажає клієнт, або засоби його досягнення, на яких клієнт наполягає, є протиправними, або якщо доручення клієнта виходить за межі професійних прав і обов’язків адвоката. У випадках, якщо зазначені обставини не є очевидними, адвокат має надати відповідні роз’яснення клієнту. Якщо за таких обставин не вдається узгодити з клієнтом зміну змісту доручення, адвокат зобов’язаний відмовитись від укладення договору з клієнтом. Адвокат не має права в своїй професійній діяльності вдаватися до засобів та методів, які суперечать чинному законодавству або Правилам ([https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0001891-17#Text стаття 19 Правил адвокатської етики]).

♦ У разі якщо адвокат установив, що законний представник діє всупереч інтересам недієздатного, обмежено дієздатного, малолітнього, неповнолітнього, якого він представляє, адвокат: вживає всіх доступних йому заходів для захисту законних прав та інтересів клієнта, зокрема повідомляє органи опіки та піклування, правоохоронні органи тощо; складає та надсилає до центру відповідний '''правовий висновок''' щодо неможливості здійснення представництва у зазначеній справі (позиція 7 розділу 1 «Загальні стандарти надання безоплатної вторинної правової допомоги у кримінальному процесі» таблиці [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page#Text Стандартів]).

Недієздатність (обмежена, часткова дієздатність) клієнта, або його фактично знижена здатність адекватно оцінювати дійсність, сама по собі не може бути підставою, що виправдовує невиконання (неналежне виконання) адвокатом своїх професійних обов’язків стосовно такого клієнта. Якщо через вік, психічне захворювання, інші об’єктивні причини у клієнта знижена можливість приймати виважені рішення, пов’язані зі змістом доручення, адвокат повинен намагатися підтримувати з ним нормальні стосунки, що відповідають вимогам Правил ([https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0001891-17#Text стаття 37 Правил адвокатської етики]).

♦ У разі незгоди клієнта з будь-якими рішеннями, діями або бездіяльністю органів державної влади, місцевого самоврядування, громадських об’єднань, підприємств, установ і організацій незалежно від форм власності та їх посадових осіб адвокат за наявності законних підстав складає відповідну скаргу та роз’яснює клієнтові порядок і наслідки її подання. У разі якщо адвокат вважає за необхідне оскаржити рішення, дії чи бездіяльність зазначених суб’єктів, а клієнт заперечує проти подання скарг, адвокат оформлює письмову відмову клієнта від пропонованого оскарження (позиція 8 розділу 1 «Загальні стандарти надання безоплатної вторинної правової допомоги у кримінальному процесі» таблиці [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page#Text Стандартів]). Основним джерелом інформації для перевірки дотримання вказаного [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page Стандарту] є: скарги, письмова відмова клієнта від оскарження; '''правовий висновок з обґрунтуванням підстав, що унеможливлюють оскарження'''; протокол узгодження правових питань.

♦ У разі настання обставин, що передбачають припинення або унеможливлюють надання безоплатної вторинної правової допомоги, адвокат негайно письмово інформує центр та клієнта (позиція 9 розділу 1 «Загальні стандарти надання безоплатної вторинної правової допомоги у кримінальному процесі» таблиці [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page#Text Стандартів]).

Однією з підстав припинення надання безоплатної вторинної правової допомоги, зокрема є використання особою всіх національних засобів правового захисту у справі ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 стаття 23 Закону України "Про безоплатну правничу допомогу"]). У такому випадку центр видає наказ на підставі '''правового висновку''', складеного адвокатом чи працівником такого центру.

♦ У разі якщо клієнт безпідставно, на думку адвоката, наполягає на оскарженні/перегляді судового рішення, адвокат пропонує клієнту узгодити правову позицію, складає '''письмовий правовий висновок''' (позиція 15 розділу 1 «Окремі стандарти надання безоплатної вторинної правової допомоги під час судового розгляду цивільних та адміністративних справ» таблиці [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1554-17/page#Text Стандартів]).

Адвокату забороняється, зокрема займати у справі позицію всупереч волі клієнта, крім випадків, якщо адвокат впевнений у самообмові клієнта ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 пункт 3 частини другої статті 21 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"]).

== Див. також ==
* [[Правова позиція адвоката]]
* [[Адвокатська етика]]
* [[Правничі послуги]]
* [[Правнича допомога]]
* [[Апеляційне оскарження в адміністративному процесі]]
* [[Оскарження судового рішення в цивільній справі в суді апеляційної інстанції]]
* [[Оскарження судового рішення в цивільній справі в суді касаційної інстанції]]

[[index.php?title=Категорія:Законодавство у сфері адвокатської діяльності]]

Ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження

2025-09-17T09:25:07Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1403-19#n506 Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text Закон України "Про виконавче провадження"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12#Text Наказ Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 "Про затвердження Інструкції з організації примусового виконання рішень"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1126-16#Text Наказ Міністерства юстиції України від 05.08.2016 № 2432/5 "Про затвердження Положення про автоматизовану систему виконавчого провадження"]
== Суб'єкти ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження ==
Ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#n214 ч. 1 ст. 19 Закону України "Про виконавче провадження"], мають право:
* стягувач ''(самостійно або через представника)'';
* боржник ''(самостійно або через представника)'';
* прокурор (як учасник виконавчого провадження).

==Способи ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження==
З матеріалами виконавчого провадження, особа має можливість ознайомитися:

* '''особисто, звернувшись до відповідного органу державної виконавчої служби чи офісу приватного виконавця''',
* '''самостійно - за допомогою АСВП.'''

===Особисте ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження===

Сторони виконавчого провадження мають право особисто ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, у відповідному ''органі державної виконавчої служби'' чи ''офісі приватного виконавця.''

'''Особисте ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження:'''
*у присутності виконавця/помічника приватного виконавця;
*робиться відмітка із зазначенням дати ознайомлення та підпису суб'єкта ознайомлення;
*можливість робити копії (фотокопії) з документів виконавчого провадження та виписки з них.
{| class="wikitable"
|-
|'''Вилучення з матеріалів виконавчого провадження будь-яких документів не допускається.'''
|}

'''Форма особистого доступу:''' усна або письмова.

'''Терміни особистого доступу:''' визначений прийомний день або у бажану дату та час для суб'єкта ознайомлення.

'''Вартість особистого доступу:''' безкоштовно, не передбачено будь-яких виплат.

===Ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження за допомогою АСВП===
'''Автоматизована система виконавчого провадження (АСВП)''' - це основна інформаційна база про здійснення виконавчого провадження, а саме - комп’ютерна програма, що забезпечує збирання, зберігання, облік, пошук, узагальнення, надання відомостей про виконавче провадження, формування Єдиного реєстру боржників та захист від несанкціонованого доступу.

Для самостійного ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження необхідно перейти на сайт '''[https://asvpweb.minjust.gov.ua/#/search-debtors АСВП.]'''

'''Отримати доступ до інформації про виконавче провадження можливо з використанням: '''
{| class="wikitable"
|-
!Реєстраційного номеру виконавчого провадження!!Ідентифікатора доступу
|-
|''складається з цифр''||''12-ти значний код, який складається з цифр та літер''
|-
| colspan="2" |містяться в довідці про реєстрацію виконавчого документа та постанові про відкриття виконавчого провадження
|}

'''Перелік інформації, яку можливо отримати:'''
*інформація про те, хто відкрив виконавче провадження та який орган виконавчої служби та який виконавець веде виконавче провадження;
*інформацію про дії виконавця;
*інформацію про стан виконавчого провадження;
*доступ до документів виконавчого провадження.

'''Терміни самостійного доступу:''' в режимі реального часу.

'''Вартість самостійного доступу:''' безкоштовно, не передбачено будь-яких виплат.

==Приклад заяви про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження==
[[Файл:Зразок заяви про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.png]]

==Корисні посилання==
*[https://ukrogis.com/ ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ В УКРАЇНІ]
*[[Державні та приватні виконавці: права, обов'язки, компетенції, відповідальність]]
*[[ Оскарження дій державних виконавців]]

[[index.php?title=Категорія:Виконання судових рішень]]
[[index.php?title=Категорія:Виконавче провадження]]

Файл:Зразок заяви про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.png

2025-09-17T09:23:57Z

Pavlosiuk.Oksana:

Зразок заяви про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження

Примусове стаціонарне лікування або самоізоляція під час карантину

2025-09-17T08:58:57Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2573-20#Text Закон України "Про систему громадського здоров’я"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/530-20 Закон України від 17 березня 2020 року № 530-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/211-2020-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/392-2020-%D0%BF#n192 Постанова Кабінету Міністрів України від 20 травня 2020 року № 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та етапів послаблення протиепідемічних заходів"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/641-2020-%D0%BF#n5 Постанова Кабінету Міністрів України від 22 липня 2020 року № 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1236-2020-%D0%BF#n5 Постанова Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/677-2021-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 29 червня 2021 року № 677 "Деякі питання формування та використання сертифіката, що підтверджує вакцинацію від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, негативний результат тестування або одужання особи від зазначеної хвороби"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0722282-20#Text Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 18 березня 2020 року № 722 "Організація надання медичної допомоги хворим на коронавірусну хворобу (COVID-19)"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0133282-95#Text Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 19 липня 1995 року № 133 "Про затвердження Переліку особливо небезпечних, небезпечних інфекційних та паразитарних хвороб людини і носійства збудників цих хвороб"]

{| class="wikitable sortable"
|-
| style="background-color:#98FB98;" |'''Увага!!!''' Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/651-2023-%D0%BF#Text постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651] на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 '''відмінено''' з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
|}

== Загальна інформація ==
Відповідно до статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#n4324 49 Конституції України] кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.

Відповідно до статті 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»] '''особливо небезпечні інфекційні хвороби''' - інфекційні хвороби (у тому числі карантинні: чума, холера, жовта гарячка), що характеризуються важкими та (або) стійкими розладами здоров'я у значної кількості хворих, високим рівнем смертності, швидким поширенням цих хвороб серед населення.

'''Карантин''' - адміністративні та медико-санітарні заходи, що застосовуються для запобігання поширенню особливо небезпечних інфекційних хвороб.

''Відповідно до статті 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»]'' особи, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями, зобов'язані:
* вживати рекомендованих медичними працівниками заходів для запобігання поширенню інфекційних хвороб;
* виконувати вимоги та рекомендації медичних працівників щодо порядку та умов лікування, додержуватися режиму роботи закладів охорони здоров'я та наукових установ, у яких вони лікуються;
* проходити у встановлені строки необхідні медичні огляди та обстеження.
== Госпіталізація, лікування, медичний нагляд за хворими на інфекційні хвороби ==
Відповідно до статті 22 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»] особи, хворі на інфекційні хвороби, контактні особи та бактеріоносії, які створюють підвищену небезпеку зараження оточуючих, підлягають своєчасному та якісному лікуванню, медичному нагляду та обстеженням. Особи, які хворіють на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, є носіями збудників цих хвороб або перебували в контакті з такими хворими чи бактеріоносіями, а також хворі на інші інфекційні хвороби у разі, якщо вони створюють реальну небезпеку зараження оточуючих, підлягають лікуванню, медичному нагляду та обстеженням у стаціонарах відповідних закладів охорони здоров'я чи наукових установ.

Порядок госпіталізації, лікування та медичного нагляду за хворими на інфекційні хвороби, контактними особами та бактеріоносіями, умови їх перебування у відповідних закладах охорони здоров'я та наукових установах установлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Відповідно до статті 31 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2573-20/ed20231106#Text Закону України «Про систему громадського здоров’я»] обов’язковій госпіталізації підлягають хворі на особливо небезпечні та небезпечні інфекційні хвороби, а також особи з симптомами таких хвороб у випадках, визначених рішенням про встановлення карантину.

== Самоізоляція ==
[https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/v0722282-20#Text Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 18 березня 2020 року № 722 "Організація надання медичної допомоги хворим на коронавірусну хворобу (COVID-19)"] затверджено стандарти екстренної медичної допомоги та медичної допомоги "Коронавірусна хвороба (COVID-19)".

Відповідно до пунктів 5-7 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1236-2020-%D0%BF#n5 постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"] самоізоляція здійснюється з метою запобігання поширенню на території України COVID-19 та зменшення кількості хворих з тяжким перебігом COVID-19.

Самоізоляції підлягають:
* особи, які мали контакт з пацієнтом з підтвердженим випадком COVID-19, крім:
- осіб, які під час виконання службових обов’язків використовували засоби індивідуального захисту відповідно до рекомендацій щодо їх застосування; - осіб, які отримали повний курс вакцинації від COVID-19 (через 14 днів від дати введення останньої дози відповідно до протоколу вакцинації від COVID-19) за відсутності симптомів; - осіб, які перехворіли на COVID-19 (протягом 180 днів від дати забору матеріалів, що дали позитивний результат тестування на COVID-19) за відсутності симптомів;
* особи з підозрою на інфікування або з підтвердженим діагнозом захворювання на COVID-19 у легкій формі за умови, що особа не потребує госпіталізації;
*особи з підтвердженим діагнозом COVID-19, виписані із закладу охорони здоров’я, до моменту одужання відповідно до галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я;
* іноземці та особи без громадянства, які перетинають державний кордон на в’їзд в Україну, крім:
- іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 12 років;

- іноземців, осіб без громадянства, які постійно проживають на території України, та осіб, яких визнано біженцями, або осіб, які потребують додаткового захисту; - глав та членів офіційних делегацій іноземних держав, співробітників міжнародних організацій, а також осіб, які їх супроводжують, та в’їжджають в Україну на запрошення Президента України, Верховної Ради України, Кабінету Міністрів України, Офісу Президента України, Міністерства закордонних справ; - працівників дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв офіційних міжнародних місій, організацій, акредитованих в Україні, та членів їх сімей; - іноземців та осіб без громадянства, які прибувають для участі в офіційних спортивних змаганнях, що проходять на території України, та супроводжуючих їх осіб; - іноземців та осіб без громадянства, які прибувають для участі в культурних заходах, що проходять на території України, за запрошенням закладу культури та супроводжуючих їх осіб; - військовослужбовців (підрозділів) збройних сил держав - членів НАТО та держав - учасниць програми НАТО “Партнерство заради миру”, які беруть участь у заходах з підготовки підрозділів Збройних Сил або прибувають на запрошення Міністерства оборони; - експертів прикордонних відомств країн Європейського Союзу, які прибувають в рамках проведення спільних операцій з Європейською агенцією прикордонної та берегової охорони Frontex; - водіїв та членів екіпажу вантажних транспортних засобів, автобусів, що здійснюють регулярні перевезення, членів екіпажів повітряних і морських, річкових суден, членів поїзних і локомотивних бригад; - іноземців та осіб без громадянства, що здійснюють перевезення гемопоетичних стовбурових клітин для трансплантації; - іноземців та осіб без громадянства, які мають документ, що підтверджує отримання повного курсу вакцинації, чи міжнародний, внутрішній або іноземний сертифікат (крім сертифіката, що підтверджує негативний результат тестування на COVID-19 методом полімеразної ланцюгової реакції); - іноземців та осіб без громадянства, які в’їжджають в Україну та мають документи, що підтверджують транзитний проїзд територією України протягом 48 годин.

 Іноземці та особи без громадянства, які підлягають самоізоляції у зв’язку з перетинанням державного кордону, зобов’язані зареєструватися в системі або встановити та активувати її мобільний додаток.

Самоізоляція іноземців та осіб без громадянства у зв’язку з перетинанням державного кордону не застосовується або припиняється в разі одержання негативного результату тестування на COVID-19 методом полімеразної ланцюгової реакції або експрес-тесту на визначення антигена коронавірусу SARS-CoV-2, який проведено після перетину державного кордону (крім іноземців та осіб без громадянства, які прибули з Російської Федерації та перебували на її території більше ніж сім днів протягом останніх 14 днів).

Уповноважені службові особи Державної прикордонної служби перевіряють реєстрацію в системі або встановлення та активацію іноземцями та особами без громадянства її мобільного додатка під час перетину ними державного кордону. Іноземці та особи без громадянства зобов’язані надати для такої перевірки підтвердження реєстрації в системі або встановлення та активації її мобільного додатка.
=== Строк самоізоляції ===
Строк самоізоляції хворого на COVID-19, особи з підозрою на інфікування COVID-19 та особи, яка мала контакт із хворим на COVID-19, визначається на підставі галузевих стандартів у сфері охорони здоров’я.

Строк самоізоляції становить 14 днів для осіб, які мали контакт із хворим на COVID-19, крім осіб, передбачених абзацами третім - п’ятим пункту 7 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1236-2020-п#n5 Постанови].

Строк самоізоляції становить 10 днів для іноземців та осіб без громадянства, які здійснили перетин державного кордону, та розпочинається через 72 години з моменту перетину державного кордону, крім випадків, передбачених абзацом другим пункту 7-1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1236-2020-п#n5 Постанови].

Строк самоізоляції становить 14 днів для іноземців та осіб без громадянства, які здійснили перетин державного кордону та прибули з Російської Федерації, та перебували на її території більше ніж сім днів протягом останніх 14 днів. Строк самоізоляції розпочинається з моменту перетину державного кордону та не може бути припинений в порядку, визначеному абзацом другим пункту 7-1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1236-2020-%D0%BF#n5 Постанови].
=== Контроль за перебуванням особи в місці самоізоляції ===
Особи, які потребують самоізоляції, зобов’язані постійно перебувати у визначеному ними місці самоізоляції, утримуватися від контакту з іншими особами, крім тих, з якими спільно проживають.

Поточний контроль за перебуванням особи в місці самоізоляції здійснюється за вибором особи в один із таких способів:
* працівниками Національної поліції, Національної гвардії відповідно до внутрішнього порядку заходів з контролю за самоізоляцією, державних установ Міністерства охорони здоров’я епідеміологічного профілю, посадовими особами, уповноваженими органами місцевого самоврядування;
* за допомогою системи через мобільний додаток.
Засобами системи, зокрема її мобільного додатка, до інформаційних систем Міністерства внутрішніх справ та Національної поліції з використанням єдиної інформаційної системи Міністерства внутрішніх справ після спливу 72 годин з моменту реєстрації іноземця та особи без громадянства в системі або активації її мобільного додатка надсилається інформація щодо:
* позитивного результату тестування на COVID-19 методом полімеразної ланцюгової реакції або експрес-тесту на визначення антигена коронавірусу SARS-CoV-2;
* відсутності результату тестування на COVID-19 методом полімеразної ланцюгової реакції або експрес-тесту на визначення антигена коронавірусу SARS-CoV-2;
* іноземців та осіб без громадянства, визначених цією постановою, самоізоляція яких не може бути припинена у зв’язку з отриманням негативного результату тестування на COVID-19 методом полімеразної ланцюгової реакції або експрес-тесту на визначення антигена коронавірусу SARS-CoV-2 до закінчення строку самоізоляції.
Про надсилання зазначеної інформації іноземця та особу без громадянства буде поінформовано відповідним повідомленням системи або її мобільного додатка, після чого іноземець та особа без громадянства має можливість видалити обліковий запис із системи або деактивувати її/її мобільний додаток.

=== Соціальний супровід ===
Особи, які не мають можливості забезпечення піклування про них у період самоізоляції іншими особами, повідомляють органам соціального захисту населення, у тому числі засобами телефонного зв’язку, про неможливість одержати піклування.

Органи соціального захисту населення забезпечують соціальний супровід осіб, хворих на COVID-19.

За наявності можливості соціальний супровід забезпечується іншим особам, які потребують самоізоляції. За відсутності можливості органи соціального захисту населення письмово інформують осіб, які не є хворими на COVID-19, про неможливість здійснення соціального супроводу.

Особам, які потребують самоізоляції (крім осіб, які мають лабораторно підтверджений діагноз COVID-19) та яким органи соціального захисту населення письмово поінформували про неможливість їх соціального супроводу, дозволяється:
* двічі на день вигулювати домашніх тварин протягом не більше ніж однієї години на добу за умови використання засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів без клапана видиху або медичних масок без клапана видиху;
* відвідування місць торгівлі продуктами харчування, засобами гігієни, лікарськими засобами, медичними виробами, які розміщені на відстані не більше ніж 2 кілометри від місця самоізоляції, щодня протягом двох годин на добу за умови використання засобів індивідуального захисту, зокрема респіраторів без клапана видиху або медичних масок без клапана видиху.
Особа, яка перебуває на самоізоляції, має право звертатися за отриманням медичної допомоги. У невідкладних випадках особа, яка перебуває на самоізоляції, звертається за екстреною медичною допомогою.
== Відповідальність за відмову від лікування/самоізоляції ==
Відповідно до статті 44 - 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text Кодексу України про адміністративні правопорушення] порушення правил щодо карантину людей, санітарно-гігієнічних, санітарно-протиепідемічних правил і норм, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Законом України "Про захист населення від інфекційних хвороб"], іншими актами законодавства, а також рішень органів місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами, -

* тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від двох до десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

''Якщо особа,яка мала контакт з хворим на коронавірус порушила умови ізоляції'', що спричинило або могло спричинити поширення захворювання відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/530-20 Закону України від 17 березня 2020 року № 530-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)»] та статті 325 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінального кодексу України] про порушення санітарних правил і норм щодо запобігання інфекційним хворобам та масовим отруєнням:

1. Порушення правил та норм, встановлених з метою запобігання епідемічним та іншим інфекційним хворобам, а також масовим неінфекційним захворюванням (отруєнням) і боротьби з ними, якщо такі дії спричинили або завідомо могли спричинити поширення цих захворювань, -

* карається штрафом від тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей чи інші тяжкі наслідки, -

* караються позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

[[index.php?title=Категорія:Конституційне право|Адміністративне право]]
[[index.php?title=Категорія:Адміністративне право]]
[[index.php?title=Категорія:Кримінальне право]]

Участь батьків у додаткових витратах на дитину

2025-09-17T08:30:05Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06#Text Постанова Пленуму Верховного суду "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" №3 від 15.05.2006]
== Обов’язок батьків брати участь у додаткових витратах на дитину ==
Участь батьків у додаткових витратах на дитину регламентована [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n951 статтею 185 Сімейного кодексу України] (далі - СК України), відповідно до якої, ''той з батьків, з кого присуджено стягнення аліментів на дитину, а також той з батьків, до кого вимога про стягнення аліментів не була подана, зобов'язані брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами (розвитком здібностей дитини, її хворобою, каліцтвом тощо). При цьому, розмір участі одного з батьків у додаткових витратах на дитину в разі спору визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення.''

''Додаткові витрати на дитину можуть фінансуватися наперед або покриватися після їх фактичного понесення разово, періодично або постійно.''

Виходячи з цього положення, '''''додаткові витрати на дитину характеризуються наступними особливостями:'''''

* На відміну від аліментів, за своїм цільовим призначенням додаткові витрати не є коштами спрямованими на утримання дитини.
* Сплачуються вони лише у зв’язку із настанням в житті дитини певних особливих обставин, перелік яких не є вичерпним і встановлюється індивідуально у кожному конктретному випадку.
* Додаткові витрати на дитину підлягають до сплати незалежно від вирішення питання про сплату аліментів на утримання дитини, відсутності вимог про сплату аліментів чи припинення права на аліменти;
* Обов’язок батьків брати участь у додаткових витратах на дитину, що викликані особливими обставинами, діє тільки до повноліття, тобто, до досягнення дитиною 18 років. Щодо повнолітніх сина чи дочки положення статті 185 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text СК України] не застосовується.
* Розмір додаткових витрат визначається за домовленістю між батьками або ж, в разі спору з цього питання, за рішенням суду, з урахуванням обставин, що мають істотне значення. Визначення обставин, що можуть бути визнані істотними, закон відносить до компетенції суду.
* Розмір додаткових витрат на дитину визначається у твердій грошовій сумі, залежно від передбачуваних або фактично понесених витрат на дитину з урахуванням того, що батьки, не залежно від того з ким проживає дитина, несуть обов’язок сплати таких витрат у рівних частках.

== Укладення (форма) угоди між батьками про оплату додаткових витрат на дитину ==
На відміну від договору між батьками про сплату аліментів на дитину, який повинен бути укладений у письмовій формі і нотаріально посвідчений, нотаріальне посвідчення угоди батьків про оплату додаткових витрат на дитину не вимагається.

Однак, для підтвердження домовленості батьків про оплату додаткових витрат на дитину, сума яких менше ніж двадцять неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (20*17 грн.=340 грн.) за бажанням сторін можна укласти договір письмово.

В разі, якщо за домовленістю батьків розмір додаткових витрат на дитину перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян (більше ніж 340 грн.) угода повинна бути укладена у письмовій формі ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1183 п. 3 ч. 1 ст. 208 Цивільного кодексу України]).
== Відповідальність за прострочення оплати додаткових витрат на дитину ==
У разі прострочення оплати додаткових витрат на дитину з вини платника такий платник зобов'язаний на вимогу одержувача додаткових витрат сплатити суму заборгованості за додатковими витратами з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних із простроченої суми ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n1009 ч. 4 ст. 196 СК України]).

Платник додаткових витрат вважається таким, що прострочив оплату, якщо він не виконав свій обов'язок щодо оплати додаткових витрат у строк, встановлений рішенням суду або за домовленістю між батьками, а в разі їх відсутності або у разі невстановлення такого строку - після спливу семи днів після пред'явлення відповідної вимоги одержувачем додаткових витрат, який фактично їх оплатив.

'''Підставою відповідальності''', передбаченої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#n1009 ч. 4 ст. 196 СК України], '''є наявність винних дій особи, яка зобов'язана провести оплату додаткових витрат.'''

Момент прострочення оплати додаткових витрат на дитину:
* строк, встановлений рішенням суду або за домовленістю (письмовою угодою) між батьками;
* в разі відсутності домовленості між батьками, відсутності встановлення строку судом - сплив семи днів після пред'явлення відповідної вимоги одержувачем додаткових витрат, який фактично їх оплатив
В разі умисного невиконання рішення суду про оплату додаткових витрат на дитину, особою яка зобов’язана за рішенням суду сплатити такі витрати наступає кримінальна відповідальність. Тобто умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню - карається штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n2729 ч. 1 ст. 382 Кримінального кодексу України]).
== Стягнення додаткових витрат на дитину у судовому порядку ==
Із заявою про стягнення додаткових витрат на дитину до суду може звернутися той з батьків з ким проживає дитина та(або) той з батьків, що покриває необхідні додаткові витрати на дитину.

Позови до фізичної особи пред'являються в суд за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання або перебування, якщо інше не передбачено законом (Згідно з вимогами, установленими [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n6210 ч. 1 ст. 27 Цивільного процесуального кодексу України]).

Також, позови про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, '''оплату додаткових витрат на дитину''', стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, про визнання батьківства відповідача, позови, що виникають з трудових правовідносин, можуть пред'являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ч. 1 ст. 28 ЦПК України]).

Під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються від сплати судового збору, позивачі - у справах про оплату додаткових витрат на дитину ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 п. 3 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір»]).

Позовна заява повинна бути оформлена у відповідності до вимог, що викладені в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text ст.ст. 175-177 ЦПК України]. При цьому, слід зазначити в позовній заяві ціну позову, обгрунтований розрахунок сум, що стягуються ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text п. 3 ч. 3 ст. 175, п. 1 ч. 1 ст. 176 ЦПК України]).

Позовні вимоги про стягнення додаткових витрат можуть пред’являтися разом з позовом про стягнення аліментів, оскільки вони безпосередньо пов’язані з аліментними зобов’язаннями. Проте подання двох даних вимог в одному позові не є обов’язковим.

Судова практика: [http://reyestr.court.gov.ua/Review/82060449 Рішення Галицького районного суду Івано-Франківської області від 23 травня 2019 року у справі №341/589/19].
=== Розмір додаткових витрат ===
Розмір додаткових витрат визначається за рішенням суду, з урахуванням обставин, які мають істотне значення (тобто враховується матеріальний стан та стан здоров’я платника аліментів, наявність у нього інших дітей, непрацездатних батьків та інше).

Участь у додаткових витратах батьки повинні брати у рівних частинах. При стягненні аліментів суд може відступити від даної норми, якщо один з батьків фактично не має можливості утримувати дитину, а інший таку можливість має, то суд, незважаючи на рівність участі в утриманні дитини, а керуючись саме потребами дитини, може призначити стягнення з платника аліментів суми більшої(меншої), ніж та, яку виділяє на утримання дитини той з батьків, з ким залишилися проживати дитина.

Періодичні або постійні витрати можливо заявити в одному позові з вимогами про стягнення аліментів. Зокрема, поряд з позовними вимогами про стягнення аліментів, позивач просить, щоб кожного місяця, або раз у 2-3 місяці, той з батьків, хто проживає окремо від дитини сплачував певну суму на дитину саме у зв’язку з існуванням вищезазначених особливих обставин.

До передбаченої ст. 185 Сімейного кодексу України участі в додаткових витратах утримання дитини, викликаних особливими обставинами (розвитком її здібностей, хворобою, каліцтвом тощо), можна притягти лише батьків. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06#Text п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» від 15 травня 2006 року № 3]).

Разові ж витрати можуть стягуватися і окремим позовом. Так, наприклад, якщо мати одноразово витратила певні кошти на придбання ліків для дитини, то вона може звернутися до суду з метою стягнення половини цих витрат з батька, якщо той відмовляється сплачувати їх в добровільному порядку, надавши при цьому докази даних витрат (копії квитанцій про купівлю ліків).
=== Докази ===
Заявляючи додаткові витрати, позивач в будь-якому випадку повинен їх обґрунтувати, тобто надати беззаперечні докази на їх підтвердження. Дані додаткові витрати, на відміну від аліментів, мають бути викликані саме особливими обставинами. У цих випадках ідеться про фактично зазнані або передбачувані витрати, тому їх необхідно визначати у твердій грошовій сумі. Тобто, якщо аліментні зобов’язання, в 99% випадків суд задовольняє, так як їх стягнення викликане саме необхідністю дитини у харчуванні, одязі та забезпеченні елементарних умов життя, то додаткові витрати заявляються саме у зв’язку з хронічними або разовими проблемами зі здоров’ям дитини, витрати, які пов’язані з розвитком здібностей дитини тощо.

Розмір додаткових витрат на дитину повинен обґрунтовуватись відповідними документами (наприклад, витрати на спеціальний медичний догляд - довідкою медичного закладу про вартість медичних послуг; витрати на лікування, на санаторно-курортне лікування - виписками з історії хвороби дитини, рецептами лікарів, довідками, чеками, рахунками, проїзними документами; витрати на розвиток здібностей дитини до музики - оплата навчання у музичній школі, придбання необхідного музичного інструмента, тощо). Тобто, заявляючи разові витрати – необхідно надати докази усієї суми витрат, та просити стягнути половину.

При стягненні коштів на додаткові витрати, які повинні бути понесені у майбутньому, суду необхідно надати розрахунок або обґрунтування необхідності майбутніх витрат (наприклад, надавати медичні довідки, висновки лікарів, їх рекомендації щодо лікування дитини в Україні чи за кордоном, а також призначення та вартість ліків, які необхідно придбавати дитині).
=== Примірний перелік і зразки необхідних документів ===
До позовної заяви, [[Звернення до суду: позовне провадження у цивільному процесі|оформленої відповідно до вимог]] Цивільного процесуального кодексу України, додаються докази, що обґрунтовують позовні вимоги (підтверджують право на стягнення додаткових витрат на дитину), наприклад:
* копія паспорта та РНОКПП позивача;
* копія свідоцтва про народження дитини;
* копія рішення про укладення (розірвання) шлюбу (за наявності);
* копія рішення суду про стягнення аліментів (за наявності);
* довідка МСЕК про встановлення інвалідності дитині;
* довідка медичного закладу про вартість медичних послуг, виписки з історії хвороби дитини, висновки та рецепти лікарів, їх рекомендації щодо лікування дитини в Україні чи за кордоном, а також призначення та вартість ліків, які необхідно придбавати дитині;
* квитанції про придбані ліки, про оплату санаторно-курортного лікування, реабілітації;
* довідка про оплату спеціального навчання, проходження спеціальних курсів, придбання музичних інструментів тощо.
== <big>Виконання рішення суду</big> ==
Рішення суду набирає законної сили після 30 днів з дня його проголошення, якщо на нього не подано апеляційну скаргу.

Рішення суду виконується на підставі виконавчого листа (видається судом, який виніс рішення після набрання ним законної сили) органами Державної виконавчої служби України або приватним виконавцем. Якщо вимоги про стягнення додаткових витрат заявлялися разом з позовними вимогами про стягнення аліментів, то після задоволення рішення та набрання ним законної сили, стягувач (позивач) отримує виконавчий лист окремо на аліментні зобов’язання, та окремо на стягнення додаткових витрат.
== Зміна розміру додаткових витрат ==
У випадку зміни особливих обставин, на яких ґрунтувалося рішення суду про стягнення додаткових витрат на дитину, кожна із сторін вправі звернутися до суду з відповідною вимогою - збільшення або зменшення суми додаткових витрат (це стосується тільних постійних або періодичних витрат).

== Судова практика ==
У постанові від 8 грудня 2021 року у справі № 607/12170/20 КЦС ВС виснував про хворобу дитини як особливу обставину, що потребує додаткових витрат. У цій справі дитині було рекомендовано спеціальний режим харчування. Суд вказав, що садочки комунальної власності не можуть забезпечити необхідного харчування, тому витрати на відвідування дитиною приватного дитячого садочка є додатковими витратами й не належать до основних, які батьки несуть на утримання дитини за рахунок аліментів.

У постанові від 4 грудня 2019 року у справі № 320/383/19 КЦС ВС зробив висновок, що додаткові витрати, зумовлені особливими обставинами, можуть бути присуджені судом у вигляді конкретної суми, що підлягає одноразовій сплаті, або у вигляді щомісячних чи інших періодичних платежів, здійснюваних протягом певного строку чи постійно.

Також Верховний Суд вказав, що витрати на навчання дитини з метою здобуття професійної освіти за кордоном, за наявності можливості проходження навчання в державних закладах освіти, не відносять до особливих обставин, які передбачають можливість стягнення додаткових витрат з батьків на утримання дитини (постанова КЦС ВС від 26 серпня 2020 року у справі № 336/1488/19).

У постанові від 1 квітня 2019 року у справі № 545/819/18 КЦС ВС визнав, що витрати, понесені позивачем на навчання сина в коледжі, та витрати на придбання спортивного інвентарю належать до додаткових витрат, необхідних для розвитку дитини. Ольга Ступак зазначила, що в цій справі суд урахував певні спортивні досягнення дитини. Тому для доведення необхідності таких витрат на дитину суду можуть бути надані докази її здібностей та досягнень.

А в постанові від 31 січня 2020 року у справі № 484/2230/17 КЦС ВС вказав, що Придбання шкільного одягу, взуття та шкільного приладдя не належить до додаткових витрат, зумовлених особливими обставинами. «Ці витрати поглинаються аліментними виплатами того з батьків, хто не проживає з дитиною», – сказала суддя.

Також суд зробив висновки, що наявність переплати за аліментами може бути підставою для відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення додаткових витрат на дитину (постанова КЦС ВС від 12 січня 2022 року у справі № 545/3115/19).

Не може вважатися розвитком особливих здібностей дитини та, відповідно, бути особливими обставинами в розумінні ст. 185 СК України підготовка дитини до зовнішнього незалежного оцінювання, заняття з репетитором для підготовки до вступу до ЗВО, придбання посібників (постанова КЦС ВС від 29 квітня 2022 року у справі № 761/27222/20).
[[index.php?title=Категорія:Материнство/батьківство: права та обов'язки батьків і дітей]]
[[index.php?title=Категорія:Стягнення аліментів]]
[[index.php?title=Категорія:Суди]]
[[index.php?title=Категорія:Правоохоронні органи]]

Житловий фонд соціального призначення

2025-08-07T10:24:20Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3334-15 Закон України "Про житловий фонд соціального призначення"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/586-14 Закон України «Про місцеві державні адміністрації»]
== Загальні положення ==

'''Житловий фонд соціального призначення''' - сукупність соціального житла, що надається громадянам України, які відповідно до закону потребують соціального захисту; '''Соціальне житло''' - житло всіх форм власності (крім соціальних гуртожитків) із житлового фонду соціального призначення, що безоплатно надається громадянам України, які потребують соціального захисту, на підставі договору найму на певний строк; '''Соціальний гуртожиток''' - соціальне житло, яке надається громадянам України на час їх перебування на соціальному квартирному обліку за умови, що таке житло є єдиним місцем їх проживання; '''Соціальний квартирний облік''' - облік громадян України, які користуються правом на соціальне житло і перебувають у черзі на його отримання; '''Спеціалізований будинок для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та осіб з інвалідністю''' - установа соціального обслуговування, яка крім приміщень для проживання включає комплекс служб соціально-побутового призначення та медичного обслуговування; '''Спеціалізований будинок для бідних та безпритульних''' - установа соціального обслуговування, яка створюється з метою повного забезпечення бідних та безпритульних громадян приміщеннями для проживання, їжею, передбаченою законодавством медичною, правовою, соціальною, психологічною та побутовою допомогою, допомогою щодо працевлаштування; '''Тимчасовий притулок для дорослих''' - установа соціального обслуговування, яка створюється з метою безоплатного забезпечення громадян без визначеного місця проживання тимчасовим житлом, їжею, передбаченою законодавством грошовою, медичною, правовою, соціальною, психологічною та побутовою допомогою, а також сприяння таким громадянам у встановленні особи, відновленні документів, паспортизації та працевлаштуванні. 
=== Право на соціальне житло ===
# Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], кожен має право на житло. Громадянам України, які відповідно до закону потребують соціального захисту, соціальне житло надається безоплатно.
# Користування соціальним житлом є платним. Плата за соціальне житло, визначена статтею 28 Закону України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3334-15 "Про житловий фонд соціального призначення"], складається з плати, яка вноситься безпосередньо наймачем, та державної допомоги, що надається відповідно до закону.
# Соціальне житло надається органами місцевого самоврядування.
=== Житло з житлового фонду соціального призначення ===

До житла з житлового фонду соціального призначення належать:
# квартири в багатоквартирних жилих будинках, садибні (одноквартирні) жилі будинки, які надаються громадянам у порядку черги на одержання соціального житла;
# жилі приміщення у соціальних гуртожитках, які надаються громадянам на час їх перебування на соціальному квартирному обліку за умови, що таке житло є єдиним місцем їх проживання.
Соціальні гуртожитки створюються органами місцевого самоврядування і перебувають у комунальній власності. Соціальне житло використовується лише за призначенням відповідно до правил утримання жилих будинків. Соціальне житло має відповідати архітектурно-планувальним, технічним нормам і санітарно-гігієнічним вимогам, установленим [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1704-17 державними будівельними нормами] щодо такого житла, та бути придатним для проживання. Соціальне житло не підлягає піднайму, бронюванню, приватизації, продажу, даруванню, викупу та заставі. Надання громадянам квартир, садибних (одноквартирних) жилих будинків із житлового фонду соціального призначення та жилих приміщень у соціальних гуртожитках проводиться за нормою, встановленою органом місцевого самоврядування, який надає соціальне житло але не менше мінімальної норми, яка встановлюється Кабінетом Міністрів України. 
=== Об'єкти та суб'єкти правовідносин, пов'язаних із формуванням і використанням житлового фонду соціального призначення ===
''Об'єктами правовідносин'' щодо формування і використання соціального житла є жилі приміщення для надання громадянам України, які потребують соціального захисту, відповідно до Закону України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3334-15 "Про житловий фонд соціального призначення"]. 

''Суб'єктами правовідносин'' щодо формування і використання соціального житла є: 
# громадяни України, які відповідно до законодавства визнані такими, що потребують соціального захисту та мають право на отримання соціального житла;
# органи виконавчої влади;
# органи місцевого самоврядування;
# юридичні та фізичні особи.
=== Формування житлового фонду соціального призначення ===
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3334-15#Text ст. 5 Закону України "Про житловий фонд соціального призначення"] житловий фонд соціального призначення формується органами місцевого самоврядування шляхом:
# будівництва нового житла;
# реконструкції існуючих жилих будинків, а також переобладнання нежилих будинків у жилі;
# отримання житла, переданого в дар органам місцевого самоврядування українськими та іноземними юридичними та фізичними особами, міжнародними громадськими організаціями;
# передачі в комунальну власність житла, вилученого на підставі судових рішень або визнаного в установленому законом порядку безхазяйним або відумерлим;
# передачі забудовниками місцевим радам частки жилої площі в новозбудованих будинках на підставах, передбачених законодавством;
# передачі з державної в комунальну власність соціального житла, побудованого за рахунок коштів державного бюджету;
# використання на договірних засадах приватного житлового фонду;
# набуття права власності на житло на інших підставах, не заборонених законом.
'''Передача житла з житлового фонду соціального призначення до інших житлових фондів, визначених законом, не допускається.'''
=== Повноваження Кабінету Міністрів України у житловій сфері щодо соціального житла ===
До повноважень Кабінету Міністрів України у житловій сфері щодо соціального житла належить:
# забезпечення реалізації державної політики у цій сфері;
# розроблення загальнодержавної програми розвитку соціального житла та здійснення контролю за її виконанням;
# координація діяльності центральних органів виконавчої влади та місцевих державних адміністрацій у цій сфері;
# здійснення інших повноважень у цій сфері відповідно до закону.
=== Повноваження центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, і центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства ===
Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства, у житловій сфері щодо соціального житла:
# забезпечує формування державної житлової, науково-технічної та економічної політики формування і утримання житлового фонду соціального призначення;
# організовує в межах своїх повноважень розроблення загальнодержавної та місцевих програм розвитку соціального житла;
# здійснює нормативно-методичне забезпечення формування і утримання соціального житла;
# здійснює інші повноваження у цій сфері відповідно до закону.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері житлово-комунального господарства, у житловій сфері щодо соціального житла:
# реалізує державну житлову політику щодо соціального житла;
# організовує в межах своїх повноважень реалізацію загальнодержавної та місцевих програм розвитку соціального житла;
# здійснює інші повноваження у цій сфері відповідно до закону.
=== Повноваження місцевих державних адміністрацій ===
Місцеві державні адміністрації відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3334-15#n72 ст. 8 Закону України "Про житловий фонд соціального призначення"]
# забезпечують виконання державної політики з питань формування й утримання житлового фонду соціального призначення та здійснюють контроль за її реалізацією;
# беруть участь у розробленні загальнодержавної програми розвитку соціального житла;
# забезпечують спільно з відповідними органами місцевого самоврядування виконання затверджених загальнодержавної та місцевих програм розвитку соціального житла;
# здійснюють інші повноваження у цій сфері відповідно до закону.
=== Повноваження органів місцевого самоврядування ===
Органи місцевого самоврядування відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3334-15#n72 ст. 9 Закону України "Про житловий фонд соціального призначення]"
# створюють за рахунок коштів місцевих бюджетів, інших джерел фінансування житловий фонд соціального призначення;
# здійснюють управління житловим фондом соціального призначення, організовують його належне обслуговування та ремонт, упорядкування та утримання прибудинкових територій;
# здійснюють контроль за використанням соціального житла за призначенням, визначають виконавця житлових та комунальних послуг у порядку, встановленому законом, вживають заходів щодо забезпечення збереження житлового фонду соціального призначення незалежно від форми власності;
# встановлюють плату за соціальне житло відповідно до статті Закону України "Про житловий фонд соціального призначення";
# приймають рішення про проведення реконструкції, капітального ремонту, переобладнання нежилих будинків у жилі або знесення непридатних для проживання жилих будинків з житлового фонду соціального призначення;
# забезпечують пристосування жилих будинків до потреб осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю, які мешкають у них, шляхом обладнання спеціальними засобами і пристосуваннями під'їздів, сходових клітин та житла, займаного особами з інвалідністю чи сім'ями, в яких є особи з інвалідністю та/або діти з інвалідністю;
# ведуть облік громадян, які мають право на отримання квартир, садибних (одноквартирних) жилих будинків із житлового фонду соціального призначення, приймають рішення про надання цим громадянам соціального житла на підставах і в порядку, визначених законом;
# ведуть щорічний моніторинг сукупного доходу громадян, які перебувають на соціальному квартирному обліку або вже отримали таке житло;
# укладають та розривають договори найму соціального житла;
# затверджують у межах своїх повноважень місцеві програми розвитку соціального житла, здійснюють контроль за їх виконанням;
# здійснюють інші повноваження у цій сфері відповідно до закону.
== Облік громадян, які мають право на отримання соціального житла ==
=== Підстави виникнення у громадянина права взяття на соціальний квартирний облік ===
[[Квартирний облік, установлення черговості на одержання жилої площі та її розподіл|Соціальний квартирний облік]] здійснюється відповідними органами місцевого самоврядування за місцем проживання громадян (для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які досягли 16 років, осіб із числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - за місцем походження або проживання дітей такої категорії до встановлення опіки, піклування, влаштування в прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу, заклади для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування), які мають право на отримання квартир, садибних (одноквартирних) жилих будинків із житлового фонду соціального призначення, після набуття ними повної цивільної дієздатності відповідно до закону.

Правом взяття на соціальний квартирний облік користуються громадяни України:
* для яких таке житло є єдиним місцем проживання або які мають право на поліпшення житлових умов відповідно до закону;
* середньомісячний сукупний дохід яких за попередній рік з розрахунку на одну особу в сумі менший від величини опосередкованої вартості найму житла в даному населеному пункті та прожиткового мінімуму, встановленого законодавством;
*внутрішньо переміщені особи, які не мають іншого житла для проживання на підконтрольній українській владі території або житло яких зруйновано (знищене) або пошкоджене до стану, непридатного для проживання, внаслідок проведення антитерористичної операції та здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях. 
При визначенні середньомісячного сукупного доходу враховується вартість майна, що знаходиться у власності громадянина та членів його сім'ї на момент взяття на соціальний квартирний облік.

Порядок врахування вартості майна, що знаходиться у власності громадянина та членів його сім'ї, та порядок визначення величини опосередкованої вартості найму житла в населеному пункті затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Правом взяття на соціальний квартирний облік також користуються мешканці тимчасових притулків для дорослих, громадяни, які мають право на соціальний захист у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Перебування громадянина на соціальному квартирному обліку не є підставою для відмови йому у взятті на квартирний облік або зняття з квартирного обліку осіб, які потребують поліпшення житлових умов, чи обліку осіб, які мають право на отримання житла (пільгових кредитів на будівництво і придбання житла) за державними житловими програмами для окремих категорій громадян, визначених законодавством.

Порядок взяття громадян на соціальний квартирний облік, їх перебування на такому обліку та зняття з нього затверджується Кабінетом Міністрів України.

Надання громадянам житла з житлового фонду соціального призначення здійснюється за рішенням відповідного органу місцевого самоврядування. Таке рішення є підставою для укладення відповідного договору найму соціального житла.

Договір найму соціального житла діє до моменту виникнення обставин, за яких наймач соціального житла втрачає право на користування таким житлом.

У договорі найму соціального житла обов'язково зазначається вичерпний перелік підстав для припинення дії такого договору, визначених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3334-15#n2 Законом України "Про житловий фонд соціального призначення".]
=== Право позачергового отримання квартир або садибних (одноквартирних) жилих будинків із житлового фонду соціального призначення ===
Право позачергового отримання квартир або садибних (одноквартирних) жилих будинків із житлового фонду соціального призначення, за наявності в них права на отримання такого житла, мають:
# особи з інвалідністю вніслідок війни та особи, прирівняні до них законом, протягом двох років з дня взяття на соціальний квартирний облік, а з них особи з інвалідністю I групи з числа учасників бойових дій на території інших держав - протягом року;
# особи, на яких поширюється чинність Закону України "[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3551-12 Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту]" - протягом двох років з дня взяття на соціальний квартирний облік;
# колишні малолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язні концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання, які визнані особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин;
# дружини (чоловіки) померлих жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя особами з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин, які не одружилися вдруге;
# особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 1, - протягом року з дня взяття на соціальний квартирний облік;
# особи, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, категорії 2;
# діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, після завершення перебування у відповідних закладах для таких дітей, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім'ї або завершення терміну піклування над такими дітьми та в разі відсутності в таких дітей права на житло, а також особи з їх числа при завершенні ними строкової служби у Збройних Силах України або при поверненні їх з установ, які виконують покарання у вигляді позбавлення волі, - протягом місяця;
# діти з інвалідністю, які не мають батьків або батьки яких позбавлені батьківських прав і які проживають в установах соціального захисту населення, після досягнення повноліття;
# громадяни, незаконно засуджені і згодом реабілітовані, в разі неможливості повернення жилого приміщення, займаного ними раніше;
# громадяни, житло яких визнане в установленому порядку непридатним для проживання або не підлягає ремонту та реконструкції;
# громадяни, з якими органом місцевого самоврядування було розірвано договір найму соціального житла на підставі, визначеній частиною шостою статті 20 Закону України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3334-15 "Про житловий фонд соціального призначення"], але протягом наступних трьох років з дня розірвання договору у них знов виникло таке право;
# сім'ї, які мають п'ятьох і більше дітей, та у разі народження у однієї жінки одночасно трьох і більше дітей
# особи, яким надано статус постраждалих учасників Революції Гідності відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3551-12#Text Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".]
# внутрішньо переміщені особи, у яких немає іншого житла для проживання на підконтрольною українському уряду території, або житло яких зруйновано і не придатне для життя.
=== Право першочергового отримання квартир або садибних (одноквартирних) жилих будинків із житлового фонду соціального призначення ===
Право першочергового отримання квартир або садибних (одноквартирних) жилих будинків із житлового фонду соціального призначення, за наявності в них права на отримання такого житла, мають:
# учасники бойових дій та особи, прирівняні до них законом, а з них учасники бойових дій, які дістали поранення, контузію або каліцтво під час участі в бойових діях чи при виконанні обов'язків військової служби, - протягом двох років з дня взяття на соціальний квартирний облік;
# учасники війни та особи, прирівняні до них законом;
# особи з інвалідністю I і II груп;
# особи, які мають особливі заслуги та особливі трудові заслуги перед Батьківщиною;
# Герої України, Герої Радянського Союзу, Герої Соціалістичної Праці, а також особи, нагороджені орденами Слави, Трудової Слави, "За службу Батьківщині у Збройних Силах СРСР" усіх трьох ступенів, чотирма і більше медалями "За відвагу";
# колишні неповнолітні (яким на момент ув'язнення не виповнилося 16 років) в'язні концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, створених фашистською Німеччиною та її союзниками в період Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни, а також діти, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків;
# колишні в'язні концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання в період Великої Вітчизняної війни та Другої світової війни; особи, які були насильно вивезені на примусові роботи на територію Німеччини або її союзників, що перебували у стані війни з колишнім Союзом РСР, або на території окупованих Німеччиною інших держав; діти партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога, яких у зв'язку з патріотичною діяльністю їх батьків було піддано репресіям, фізичним розправам, гонінням;
# особи, реабілітовані відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
# громадяни, які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань за переліком, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
# сім'ї та одинокі матері й батьки, які мають трьох або чотирьох дітей, а також у разі народження у однієї жінки одночасно двох дітей;
# сім'ї, які мають дитину з інвалідністю віком до 18 років або особу з інвалідністю з дитинства I чи II групи;
# звільнені в запас або у відставку офіцери і військовослужбовці Збройних Сил України та інших військових формувань, що створюються Верховною Радою України, які проходили службу за контрактом або перебували на кадровій військовій службі;
# сім'ї осіб, які загинули під час виконання службових чи громадських обов'язків (у тому числі під час рятування життя людини) або на виробництві;
# особи, які одержали на виробництві травму або професійне захворювання, у зв'язку з чим не можуть проживати в одній кімнаті з іншими особами;
# молоді сім'ї, в яких вік чоловіка та дружини не перевищує 35 років, або неповні сім'ї, в яких мати (батько) віком до 35 років, одинокі молоді громадяни віком до 35 років та молоді вчені віком до 35 років;
# сім'ї з неповнолітніми дітьми;
# вагітні жінки;
# особи, які втратили працездатність;
# пенсіонери;
# особи, яким надано статус постраждалих учасників Революції Гідності відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".
=== Порядок взяття громадян на соціальний квартирний облік ===
* Взяття громадян на соціальний квартирний облік здійснюється за рішенням органу місцевого самоврядування на підставі їх письмової заяви.
* Взяття громадян на соціальний квартирний облік може здійснюватися за заявою осіб, уповноважених ними на основі письмової довіреності, завіреної в установленому законом порядку.
Взяття на соціальний квартирний облік недієздатних громадян здійснюється за заявою опікуна або органу опіки та піклування.

[[Взяття на соціальний квартирний облік дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування]], які досягли 16 років, здійснюється за заявою піклувальника, прийомних батьків, батьків-вихователів, адміністрації закладу, де проживає дитина, або органу опіки та піклування, а осіб з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - за їх заявою.
* До заяви про взяття на соціальний квартирний облік додаються документи, які підтверджують обґрунтованість визнання у встановленому порядку громадянина малозабезпеченим та таким, що потребує надання соціального житла. Вичерпний перелік таких документів встановлюється органом місцевого самоврядування, який здійснює взяття на соціальний квартирний облік.
* Громадянинові, який подав заяву про взяття на соціальний квартирний облік, відповідним органом місцевого самоврядування, що здійснює взяття на соціальний квартирний облік, видається розписка в одержанні документів з обов'язковим зазначенням їх переліку та дати їхнього отримання.
* '''Рішення про взяття на соціальний квартирний облік або про відмову у взятті на такий облік приймається органом місцевого самоврядування''', що здійснює взяття на облік, за результатами розгляду заяви та інших представлених відповідно до частини третьої цієї статті документів не пізніше тридцяти робочих днів від дня подання зазначених документів у даний орган.
* Орган місцевого самоврядування, що прийняв рішення про взяття на соціальний квартирний облік громадянина, для якого соціальне житло є єдиним місцем проживання, одночасно, за письмовою заявою зазначеного громадянина, приймає рішення про надання йому жилого приміщення у соціальному гуртожитку протягом усього терміну його перебування на соціальному квартирному обліку.
* Орган місцевого самоврядування, що здійснює взяття на соціальний квартирний облік, не пізніше семи робочих днів від дня прийняття рішення про взяття на соціальний квартирний облік направляє письмове повідомлення із зазначенням дати взяття на облік, виду і номера черги або підстави відмови у задоволенні заяви.
* Орган місцевого самоврядування укладає з громадянином, для якого соціальне житло є єдиним місцем проживання, договір найму жилого приміщення у соціальному гуртожитку з дати взяття його на облік.
'''Відмова у взятті громадян на соціальний квартирний облік може бути оскаржена в судовому порядку.'''

=== Порядок ведення органом місцевого самоврядування соціального квартирного обліку громадян ===
* Списки громадян для отримання соціального житла в порядку загальної черги, першочергово або позачергово розміщуються окремо та підлягають оприлюдненню на офіційному сайті органів місцевого самоврядування.
* Поряд із списками розміщується порядок надання соціального житла.
* Орган місцевого самоврядування проводить щорічний моніторинг доходів громадян, які перебувають на соціальному квартирному обліку, та членів їх сімей за попередній рік.
Порядок проведення щорічного моніторингу доходів громадян, які перебувають на соціальному квартирному обліку, та членів їх сімей затверджується Кабінетом Міністрів України.
* У разі якщо середньомісячний сукупний дохід громадянина, який перебуває на соціальному квартирному обліку, та членів його сім'ї за попередні два роки поспіль з розрахунку на одну особу змінився і став вищий за величину опосередкованої вартості найму житла в даному населеному пункті, передбачену пунктом "б" частини другої статті 10 Закону України "Про житловий фонд соціального призначення", та прожитковий мінімум, така зміна є підставою для зняття зазначеного громадянина з соціального квартирного обліку.
Зняття із соціального квартирного обліку громадянина, який на підставі договору найму проживає у соціальному гуртожитку, є підставою для розірвання такого договору найму.
* За громадянином, який перебував на соціальному квартирному обліку і був знятий з такого обліку на підставі, визначеній частиною четвертою цієї статті, протягом наступних трьох років з дня зняття з обліку зберігається право поновлення в черзі за його номером у цій черзі за умови відновлення права такого громадянина на отримання соціального житла відповідно до частини другої статті 10 Закону України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3334-15 "Про житловий фонд соціального призначення"].
* Громадяни, які відповідно до умов, визначених частиною другою статті 10 Закону України "Про житловий фонд соціального призначення", втратили право перебувати на соціальному квартирному обліку, за їх згодою можуть бути включені до списків осіб на одержання державних цільових довгострокових кредитів на будівництво чи придбання житла.
Положення про державні цільові довгострокові кредити на будівництво чи придбання житла затверджується Кабінетом Міністрів України.
* Соціальний квартирний облік громадян, встановлення черговості, а також розподіл жилої площі здійснюються під громадським контролем відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3334-15#n175 статті 17 Закону України "Про житловий фонд соціального призначення"] з додержанням гласності.
=== Громадський контроль за розподілом соціального житла ===
# Громадський контроль за розподілом соціального житла здійснюється наглядовою радою.
# Наглядова рада формується за принципом рівного представництва від органу місцевого самоврядування, який веде соціальний квартирний облік і здійснює надання соціального житла, громадських організацій, у статутній діяльності яких передбачено сприяння громадянам, які потребують соціального захисту, та представників підприємств, установ, організацій різних форм власності.
# Порядок формування та діяльності наглядової ради визначається Кабінетом Міністрістрів України.
=== Підстави для відмови у взятті громадянина на соціальний квартирний облік ===
Відмова у взятті громадянина на соціальний квартирний облік допускається в разі:
# непредставлення необхідних документів відповідно до частини третьої статті 13 Закону України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3334-15 "Про житловий фонд соціального призначення]";
# подання документів з виправленнями;
# подання документів, які не підтверджують можливість визнання у встановленому порядку відповідного громадянина таким, що потребує надання соціального житла;
# подання документів із заздалегідь неправдивою інформацією, що було встановлено органом, який приймає на соціальний квартирний облік.
Рішення про відмову у взятті на соціальний квартирний облік повинне містити підстави відмови з обов'язковим посиланням на порушення, передбачені частиною першою цієї статті. Письмова відповідь з рішенням про відмову у взятті на соціальний квартирний облік видається (направляється) громадянинові, який подав відповідну заяву, не пізніше трьох робочих днів від дня прийняття такого рішення.

Відмова у взятті громадянина на облік може бути оскаржена в судовому порядку.

'''Важливо!!!''' З 16 грудня 2020 року прийнято законодавчі зміни, згідно з якими, особи з числа дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, після досягнення 23 років не втрачають право на позачергове отримання жилого приміщення, за умови їх перебування у встановленому порядку на обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, на момент досягнення 23-річного віку.
=== Зняття громадянина із соціального квартирного обліку ===
Громадянин знімається із соціального квартирного обліку в разі:
# подання за місцем обліку заяви про зняття з обліку;
# втрати підстав, визначених частиною другою статті 10 Закону України "Про житловий фонд соціального призначення", що дають право на отримання соціального житла;
# виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту;
# одержання ним у встановленому порядку кредитів на будівництво чи придбання житла;
# надання йому у встановленому порядку земельної ділянки для будівництва приватного житлового будинку;
# виявлення в документах, які надавалися ним до органу, що здійснює взяття на соціальний квартирний облік, відомостей, які не відповідають дійсності, але стали підставою для прийняття на соціальний квартирний облік, а також неправомірних дій посадових осіб органу, що здійснює взяття на соціальний квартирний облік, при вирішенні питання про взяття на соціальний квартирний облік.
Рішення про зняття громадян із соціального квартирного обліку приймається органом, за рішенням якого такий громадянин був взятий на соціальний квартирний облік, не пізніше тридцяти робочих днів від дня виявлення обставин, що є підставою для ухвалення рішення про зняття із соціального квартирного обліку.

Про зняття громадянина із соціального квартирного обліку йому повідомляється в письмовій формі протягом тридцяти робочих днів із зазначенням причини зняття.
== Надання житла з житлового фонду соціального призначення та користування таким житлом ==
=== Договір найму соціального житла ===
# Підставою для заселення житла із житлового фонду соціального призначення є договір найму соціального житла.
# Договір найму соціального житла - угода, оформлена в письмовій формі, за якою одна сторона - власник житла (наймодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (наймачеві) житло для проживання в ньому на певний строк.
# Договір найму соціального житла укладається між органом місцевого самоврядування або уповноваженим ним органом і наймачем або уповноваженою ним особою.
# У договорі найму соціального житла мають бути вказані особи, які проживатимуть разом із наймачем. Ці особи набувають рівних з наймачем прав та обов'язків щодо користування соціальним житлом. Наймач соціального житла вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, своїх дітей, батьків. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно.
# Орган місцевого самоврядування, який надав соціальне житло, проводить щорічний моніторинг доходів наймача та членів його сім'ї, які проживають разом з ним, за попередній рік.
# Порядок проведення щорічного моніторингу доходів наймача соціального житла та членів його сім'ї, які проживають разом з ним, затверджується Кабінетом Міністрів України.
# У разі якщо середньомісячний сукупний дохід наймача квартири або садибного (одноквартирного) жилого будинку з житлового фонду соціального призначення та членів його сім'ї за попередні два роки поспіль з розрахунку на одну особу змінився і став вищий за величину опосередкованої вартості найму житла в даному населеному пункті, передбачену пунктом "б" частини другої статті 10 Закону України "Про житловий фонд соціального призначення", та прожитковий мінімум, така зміна єпідставою для розірвання договору найму соціального житла.
# У разі розірвання договору найму соціального житла наймач та члени його сім'ї, які проживають разом з ним, зобов'язані протягом трьох місяців з дня розірвання такого договору добровільно звільнити надане жиле приміщення. У разі незгоди добровільно звільнити жиле приміщення наймач та члени його сім'ї можуть бути виселені за рішенням суду.
# Громадянин, з яким органом місцевого самоврядування було розірвано договір найму квартири або садибного (одноквартирного) жилого будинку з житлового фонду соціального призначення на підставі, визначеній частиною шостою цієї статті, протягом наступних трьох років з дня розірвання договору має право на включення його до списків на позачергове отримання квартири або садибного (одноквартирного) жилого будинку з житлового фонду соціального призначення за умови відновлення права такого громадянина на отримання соціального житла.
# Договір найму соціального житла може бути розірваний на вимогу наймача. На вимогу наймодавця договір найму соціального житла може бути розірваний лише за рішенням суду.
# Форма типового договору найму соціального житла затверджується Кабінетом Міністрів України.
[[:Файл:Договір найму соціального житла.pdf]]
=== Предмет договору найму жилого приміщення з житлового фонду соціального призначення ===
# Предметом договору найму соціального житла є квартира або садибний (одноквартирний) жилий будинок чи жиле приміщення в соціальному гуртожитку, а також перелік житлово-комунальних послуг, які надаватимуться наймачу відповідно до договору найму соціального житла.
# Предметом договору найму соціального житла не можуть бути допоміжні приміщення в багатоквартирному жилому будинку.
# Наймач може укладати окремі договори на отримання додаткових житлово-комунальних послуг, що не включені до договору найму соціального житла.
# Мешканцям тимчасових притулків для дорослих за їх згодою може бути надане жиле приміщення за договором найму соціального житла або приміщення у спеціалізованому будинку для бідних та безпритульних. Порядок створення спеціалізованого будинку для бідних та безпритульних і положення про такий будинок затверджуються Кабінетом Міністрів України.
# Особам з інвалідністю та людям похилого віку за їх згодою може бути надана за договором найму квартира або садибний (одноквартирний) жилий будинок з житлового фонду соціального призначення чи приміщення у спеціалізованому будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та осіб з інвалідністю.
Порядок створення спеціалізованого будинку для ветеранів війни та праці, громадян похилого віку та осіб з інвалідністю, а також положення про такий будинок затверджуються Кабінетом Міністрів України.
=== Порядок надання громадянам квартир або садибних (одноквартирних) жилих будинків із житлового фонду соціального призначення ===
# Квартири або садибні (одноквартирні) жилі будинки з житлового фонду соціального призначення надаються громадянам, які перебувають на соціальному квартирному обліку, у порядку черговості, виходячи із часу взяття таких громадян на облік. Право позачергового та першочергового отримання квартир або садибних (одноквартирних) жилих будинків із житлового фонду соціального призначення мають громадяни, визначені статтями 11 та 12 Закону України "Про житловий фонд соціального призначення".
# Жилі приміщення за договором найму соціального житла надаються громадянам на підставі рішення органу місцевого самоврядування.
# Рішення про надання жилого приміщення є підставою для укладення договору найму соціального житла.
# При наданні квартири або садибного (одноквартирного) жилого будинку з житлового фонду соціального призначення громадянинові, який має приватне житло, враховується площа жилого приміщення, що перебуває у приватній власності цього громадянина або членів його сім'ї, які проживають разом з ним.
Порядок надання соціального житла, а також урахування площі житла, що перебуває у приватній власності громадянина, який отримує квартиру або садибний (одноквартирний) жилий будинок з житлового фонду соціального призначення затверджується Кабінетом Міністрів України.
=== Урахування законних інтересів громадян при наданні жилих приміщень за договором найму соціального житла. ===
# При наданні жилих приміщень за договором найму соціального житла заселення однієї кімнати неповнолітніми особами різної статі, за винятком подружжя, не допускається, а заселення однієї кімнати повнолітніми особами різної статі, за винятком подружжя, допускається тільки за їхньої згоди.
# Жиле приміщення за договором найму соціального житла може бути надане з перевищенням норми жилої площі приміщення, якщо воно являє собою однокімнатну квартиру або садибний (одноквартирний) жилий будинок чи призначене для вселення громадян, які хворіють на тяжкі форми деяких хронічних захворювань за переліком, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.
# Особам похилого віку, багатодітним сім'ям з неповнолітніми дітьми та відповідним категоріям інвалідів і хворих за висновком лікувально-профілактичного закладу та на їх прохання жилі приміщення надаються на нижніх поверхах або в будинках з ліфтами.
# Соціальне житло має бути обладнане засобами безперешкодного доступу для людей з обмеженими фізичними можливостями.
=== Права та обов'язки наймодавця жилого приміщення за договором найму соціального житла ===
Наймодавець жилого приміщення за договором найму соціального житла має право вимагати від наймача:
# своєчасного внесення плати за житло і надані житлово-комунальні послуги;
# дотримання вимог правил експлуатації жилих приміщень та прибудинкової території, санітарно-гігієнічних і протипожежних правил та інших нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг;
# своєчасно вживати заходів щодо усунення виявлених неполадок, пов'язаних з отриманням житлово-комунальних послуг, що виникли з вини споживача;
# доступу у приміщення, будинки і споруди в порядку, визначеному законом і договором, для ліквідації аварій, усунення неполадок санітарно-технічного та інженерного обладнання, його встановлення і заміни, проведення технічних та профілактичних оглядів тощо.
Наймодавець жилого приміщення за договором найму соціального житла має й інші права, визначені законодавством та договором найму соціального житла.
Наймодавець жилого приміщення за договором найму соціального житла, якщо інше не передбачено договором з власником цього житла, зобов'язаний:
# надати наймачу незаселене жиле приміщення, крім жилих кімнат у соціальних гуртожитках, передбачених для проживання двох і більше осіб;
# забезпечувати своєчасне та належної якості надання житлово-комунальних послуг згідно із законодавством та умовами договору;
# здійснювати технічне обслуговування та поточний ремонт будинку і внутрішньобудинкових інженерних мереж, вживати заходів щодо ліквідації аварійних ситуацій, усунення порушень якості послуг у терміни, встановлені договором та/або законодавством;
# здійснювати згідно із законодавством та умовами договору капітальний ремонт будинку, що належить до житлового фонду соціального призначення, або у разі наявності в багатоквартирному жилому будинку жилих приміщень, що належать до житлових фондів різного призначення, - здійснювати регулярні внески на капітальний ремонт такого будинку;
# сплачувати споживачу житлово-комунальних послуг відшкодування у розмірі, визначеному договором або законодавством, за перевищення нормативних термінів проведення аварійно-відновлювальних робіт;
# вести облік і вживати заходів для задоволення вимог (претензій) споживачів житлово-комунальних послуг у зв'язку з порушенням режиму надання житлово-комунальних послуг, зміною їх споживчих властивостей та перевищенням термінів проведення аварійно-відновлювальних робіт;
# надавати у встановленому порядку необхідну інформацію про перелік житлово-комунальних послуг, їх вартість, загальну вартість місячного платежу, структуру тарифів, норми споживання, режим надання житлово-комунальних послуг, їх споживчі властивості тощо;
# своєчасно проводити підготовку жилого будинку і його технічного обладнання до експлуатації в осінньо-зимовий період;
# брати участь у належному утриманні та ремонті спільного майна багатоквартирного жилого будинку, в якому перебуває передане в найм жиле приміщення;
# здійснювати пристосування жилих будинків до потреб осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю, які мешкають у них, шляхом обладнання спеціальними засобами і пристосуваннями під'їздів, сходових клітин та житла, займаного особами з інвалідністю чи сім'ями, в яких є особи з інвалідністю та/або діти з інвалідністю.
Наймодавець несе й інші обов'язки, передбачені законодавством та договором найму соціального житла.
=== Права та обов'язки наймача жилого приміщення за договором найму соціального житла ===
Наймач жилого приміщення за договором найму соціального житла має право у встановленому порядку:
# здійснювати, за письмовою згодою повнолітніх членів сім'ї, включаючи тимчасово відсутніх, обмін займаної квартири або садибного (одноквартирного) жилого будинку з житлового фонду соціального призначення з іншим наймачем квартири або садибного (одноквартирного) жилого будинку з житлового фонду соціального призначення за згодою власників цього житла;
# вимагати від наймодавця належного утримання і своєчасного проведення капітального ремонту жилого приміщення, участі в утриманні та ремонті місць загального користування багатоквартирного жилого будинку, надання комунальних послуг, а також обладнання спеціальними засобами і пристосуваннями під'їздів, сходових клітин та жилого приміщення, якщо йому або члену його сім'ї, який проживає разом з ним, встановлено інвалідність;
[[Категорія:Забезпечення громадян жилими приміщеннями]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування‎]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України‎]]

Договір поруки

2025-08-07T08:41:37Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
{| class="wikitable sortable"
|-
| style="background-color:#98FB98;" |'''Увага!!!''' З 24 лютого 2022 року, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19#Text Закону України "Про правовий режим воєнного стану"], в Україні введено '''режим воєнного стану'''!
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2120-20#Text Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану"] [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n6094 розділ] "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19 такого змісту:
*У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1415 257-259], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1960 362], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2833 '''559'''], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3357 681], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3587 728], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n3814 786], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n6039 1293] цього Кодексу, продовжуються на строк його дії";
|}
== Загальні положення ==
'''Порука''' — це зобов'язання, яке бере на себе одна особа (поручитель) перед кредитором за виконання зобов'язань іншою особою (боржником). Порука виникає на базі договору поруки.

За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку, причому поручитель відповідає перед кредитором тільки за порушення зобов'язання боржником [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2811#n2811 (стаття 553 Цивільного кодексу України)].

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Форма договору поруки: договір поруки має бути укладений в письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Договір поруки укладається додатково до основного договору.
== Суб'єкти (сторони) договору поруки ==
* Кредитор - громадянин або юридична особа, яка має підтверджені належними документами майнові вимоги до боржника.
* Поручитель – може бути одна особа або кілька осіб (фізична чи юридична особа). Юридичні особи можуть виступати поручителями незалежно від того, передбачено це установчими документами чи ні.

* Боржник (позичальник). Боржник стороною договору не виступає, він несе відповідальність (зобов'язання) за іншим договором (правочином).
== Істотні умови договору поруки ==
* предмет договору;
* відсутність або наявність плати за послуги поруки, надані поручителем, розмір такої плати;
* порядок виконання зобов'язань;
* розмір поруки;
* умови припинення поруки;
* права й обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору;
* інші умови за згодою сторін;
* термін дії договору;
* порядок зміни та припинення дії договору.
== Предмет договору поруки ==
За договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку.
== Порядок виконання зобов’язання, забезпечене порукою ==
Виконання договору поруки пов’язано із моментом порушення основного договору боржником, тобто з моментом невиконання чи неналежного виконання по закінченні строку за основним зобов’язанням.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі.

Поручитель може здійснити виконання добровільно або ж із застосуванням примусу.

Добровільний порядок передбачає виконання договору поруки з власної ініціативи поручителя з метою запобігання сплати процентів за користування позиченими коштами, стягнення пені, збитків на користь кредитора.

Примусове виконання договору поруки може відбуватися у двох формах:
* В безспірному порядку;
* За рішенням суду;

''Договір поруки може бути укладений одним із двох способів:''

# Між кредитором і поручителем, або між кредитором і декількома поручителями, або між поручителем і декількома кредиторами. Даний спосіб є більш поширеним, однак має свій недолік: в такому випадку відносини між поручителем і боржником регулюються лише нормами законодавства і ніяк не фіксуються в договорі, що згодом може приводити до додаткових конфліктів.
# Між боржником, кредитором і поручителем. Даний спосіб є найбільш вигідним, тому що фіксує всі права й обов'язки трьох сторін одна відносно одної.

''Іноді поруку називають одним із видів фінансової гарантії. Однак вона має деякі відмінності:''

- поручитель може пред'являти протест проти вимог кредитора;

- договір поруки автоматично припиняє свою дію, щойно припиняє діяти зобов'язання боржника перед кредитором;

- договір поруки не можна відкликати;

- предметом поруки може бути не лише грошова сума, а й майно;

- якщо поручитель виконує зобов'язання перед кредитором замість боржника, боржник зобов'язується згодом повністю компенсувати виконання даних зобов'язань.

== Правові наслідки порушення зобов'язання, забезпеченого порукою ==
У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Особи, які за одним чи за декількома договорами поруки поручилися перед кредитором за виконання боржником одного і того самого зобов’язання, є солідарними боржниками і відповідають перед кредитором солідарно, якщо інше не встановлено договором поруки ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2811#n2811 стаття 554 Цивільного кодексу України]).

У разі солідарного обов'язку боржників кредитор має право вимагати виконання обов'язків за договором як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. В даному випадку, кредитор може звернутися за виконанням зобов'язання як до боржника безпосередньо, так і до його поручителя. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними кредиторові до тих пір, поки їх зобов'язання не будуть виконані в повному обсязі. А виконання солідарного зобов'язання в повному обсязі одним із боржників припиняє зобов'язання решти солідарних боржників перед кредитором.

Субсидіарна відповідальність може бути встановлена договором поруки. При цьому поручитель несе додаткову відповідальність за виконання боржником своїх зобов'язань. До пред'явлення вимоги до поручителя, що несе субсидіарну відповідальність, кредитор повинен пред'явити спочатку вимоги до основного боржника. Якщо ж основний боржник відмовиться задовольнити вимоги кредитора або кредитор не одержить від боржника відповіді на пред'явлену вимогу в розумні строки, кредитор може пред'явити вимогу до субсидіарного поручителя в повному обсязі.
== Права та обов'язки поручителя у разі пред'явлення до нього вимоги ==
У разі одержання вимоги кредитора поручитель зобов'язаний повідомити про це боржника, а в разі пред'явлення до нього позову - подати клопотання про залучення боржника до участі у справі.

Якщо поручитель не повідомить боржника про вимогу кредитора і сам виконає зобов'язання, боржник має право висунути проти вимоги поручителя всі заперечення, які він мав проти вимоги кредитора.

Поручитель має право висунути проти вимоги кредитора заперечення, які міг би висунути сам боржник, за умови, що ці заперечення не пов'язані з особою боржника. Поручитель має право висунути ці заперечення також у разі, якщо боржник відмовився від них або визнав свій борг ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2811#n2811 стаття 555 Цивільного кодексу України]).
== Права поручителя, який виконав зобов'язання ==
Після виконання поручителем зобов'язання, забезпеченого порукою, кредитор повинен вручити йому документи, які підтверджують цей обов'язок боржника.

До поручителя, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов'язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання.

До кожного з кількох поручителів, які виконали зобов'язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов'язку, що виконана ним [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2811#n2811 (стаття 556 Цивільного кодексу України]).
== Повідомлення поручителя про виконання зобов'язання боржником ==
Боржник, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, повинен негайно повідомити про це поручителя.

Поручитель, який виконав зобов'язання, забезпечене порукою, у зв'язку з ненаправленням йому боржником повідомлення про виконання ним свого обов'язку, має право стягнути з кредитора безпідставно одержане або пред'явити зворотну вимогу до боржника ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2811#n2811 стаття 557 Цивільного кодексу України]).
== Оплата послуг поручителя ==
Поручитель має право на оплату послуг, наданих ним боржникові ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2811#n2811 стаття 558 Цивільного кодексу України]).
== Припинення поруки ==
'''Порука припиняється:'''
* з припиненням забезпеченого нею зобов’язання. У разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшився обсяг відповідальності боржника, такий поручитель несе відповідальність за порушення зобов’язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов’язання;
* якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем;
* у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не погодився забезпечувати виконання зобов’язання іншим боржником у договорі поруки чи при переведенні боргу;
* після закінчення строку поруки, встановленого договором поруки. Якщо такий строк не встановлено, порука припиняється у разі виконання основного зобов’язання у повному обсязі або якщо кредитор протягом трьох років з дня настання строку (терміну) виконання основного зобов’язання не пред’явить позову до поручителя. Якщо строк (термін) виконання основного зобов’язання не встановлений або встановлений моментом пред’явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор протягом трьох років з дня укладення договору поруки не пред’явить позову до поручителя. Для зобов’язань, виконання яких здійснюється частинами, строк поруки обчислюється окремо за кожною частиною зобов’язання, починаючи з дня закінчення строку або настання терміну виконання відповідної частини такого зобов’язання ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2811#n2811 стаття 559 Цивільного кодексу України]).
Ліквідація боржника - юридичної особи не припиняє поруку, якщо до дня внесення до [https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань] запису про припинення боржника - юридичної особи кредитор звернувся до суду з позовом до поручителя у зв’язку з порушенням таким боржником зобов’язання.
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/77720972 Постанова Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц] (наявність рішення суду про стягнення кредитної заборгованості вже свідчить про закінчення строку дії договору поруки).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/93783728 Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24 грудня 2020 року у справі № 924/175/20] (умови договору поруки про те, що поручитель при укладанні цього договору дає свою згоду на збільшення основного зобов`язання, не виключають застосування правил, передбачених абзацом 3 частини 3 статті 202 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільного кодексу України], та, відповідно, не звільняють від необхідності узгодження певних вчинених в односторонньому порядку змін до основного зобов`язання із поручителем у належній формі).
*''Постанова КГС ВС у справі № 904/2979/20'' щодо визнання недійсним договору поруки як фіктивного правочину. Недійсність договору як приватно-правова категорія повинна не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. Ініціювання спору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим. Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися для невиконання обов’язків чи уникнення сплати боргу боржником.
*Відсутність підстав для солідарного стягнення з поручителів заборгованості не зумовлює відмови в задоволенні позову про її стягнення з кожного окремо. Такий висновок зробив ВС в постанові №201/13782/14-ц.
== Див. також ==
* [[Засоби забезпечення виконання зобов'язань]]
* [[Поняття та види неустойки]]
[[Категорія: Договірне (зобов’язальне) право]]

Порядок виділення земельної ділянки в натурі під особисте селянське господарство

2025-07-04T08:08:39Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/742-15 Закон України "Про особисте селянське господарство"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/899-15 Закон України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/858-15 Закон України "Про землеустрій"]
{| class="wikitable sortable"
|-
| style="background-color:#98FB98;" |'''''Зверніть увагу!'''''
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1913 підпункту 5 пункту 27 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України] '''''під час дії воєнного стану''''' безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації '''забороняється'''. Дані положення не поширюються на безоплатну передачу земельних ділянок у приватну власність власникам розташованих на таких земельних ділянках об’єктів нерухомого майна (будівель, споруд), а також на безоплатну передачу у приватну власність громадянам України земельних ділянок, переданих у користування до набрання чинності цим Кодексом.
|}
=='''Розміри земельних ділянок, що передаються громадянам у власність безоплатно'''==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1031 ч.1 ст. 121 Земельного кодексу України] громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної та комунальної власності в таких розмірах:
*для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство;
*для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;
*для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;
*для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
*для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;
*для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.
Згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n970 ч.4 ст.116 Земельного кодексу України] передача земельних ділянок безкоштовно у власність громадян здійснюється один раз за кожним видом використання, тобто кожен громадянин України має право безкоштовно отримати у свою приватну власність шість земельних ділянок різного цільового призначення.

=='''Поняття особистого селянського господарства'''==
'''Особисте селянське господарство''' - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text п.3 ст.5 Закону України "Про особсте селянське господарство"] земельні ділянки особистого селянського господарства можуть бути власністю однієї особи, спільною сумісною власністю подружжя та спільною частковою власністю членів особистого селянського господарства. Членам особистого селянського господарства земельні частки (паї) можуть виділятися в натурі (на місцевості) єдиним масивом у спільну часткову власність та спільну сумісну власність (подружжя).

У разі виходу з особистого селянського господарства кожен його член має право на виділення належної йому земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n365 ст. 33 Земельного кодексу України] земельні ділянки, призначені для ведення особистого селянського господарства, можуть передаватися громадянами у користування юридичним особам України і використовуватися ними для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства без зміни цільового призначення цих земельних ділянок .

=='''Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами'''==
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель, державної або комунальної власності мають '''звернутися з клопотанням до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає ці земельні ділянки у власність''' відповідно до повноважень, визначених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1042 статтею 122 Земельного кодексу України]:
*сільської, селищної, міської ради (якщо питання стосуються земель комунальної власності, які розташовані в населених пунктах).

====Подання клопотання (заяви)====
У клопотанні зазначаються '''цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри.'''

До клопотання додаються:
*графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки,
*погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб);
*документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
*копію документа, що посвідчує особу.

====Термін розгляду клопотання (заяви)====
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність, розглядає клопотання у '''місячний строк''' і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

====Підстави для відмови у наданні дозволу====

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n992 Ч.7 ст.118 Земельного кодексу України] визначає перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за результатами розгляду належним чином оформлених клопотання та додатків до нього, який є вичерпним, а саме:

* невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;
* невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
* невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду протягом '''6 місяців.'''

====Розробка проекту землеустрою====
У разі прийняття уповноваженим органом рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки '''потрібно замовити в землевпорядній організації виготовлення проекту землеустрою''' щодо відведення земельної ділянки.

====Реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі (ДЗК)====
Для реєстрації земельної ділянки в ДЗК необхідно звернутися до територіального органу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, за місцем розташування земельної ділянки із:
#Заявою про внесення відомостей до ДЗК;
#Оригіналом документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки;
#Документацією із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.
На підтвердженням державної реєстрації заявнику безоплатно видається витяг з ДЗК про земельну ділянку, в якому зазначаються відомості внесені до Поземельної книги, кадастровий номер. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.

====Затвердження проекту землеустрою====
Для затвердження проекту землеустрою необхідно подати до органу місцевого самоврядування клопотання про затвердження проекту.

Рішення про затвердження проекту землеустрою є одночасно рішенням про передачу земельної ділянки у власність чи у користування.

====Реєстрація права власності на земельну ділянку====
Реєстрацію права власності на земельну ділянку здійснюють:
*Центри надання адміністративних послуг;
*Нотаріус
'''Строк розгляду заяви про реєстрацію права власності 5 робочих днів.'''

=='''Див. також'''==
*[[Безоплатна передача земельної ділянки громадянам із земель державної і комунальної власності]]
*[[Публічна кадастрова карта та порядок користування]]
*[[Розроблення документації землеустрою]]
*[[Реєстрація права власності на земельну ділянку]]
[[Категорія:Право власності на землю]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]
[[Категорія:Нотаріат]]

Патронат над дітьми

2025-06-10T08:06:02Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України.]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільно-процесуальний кодекс України.]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закон України «Про охорону дитинства»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенсія про права дитини (20 листопада 1989 року).]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_135 Європейська конвенсія про здійснення прав дітей( 3 серпня 2006 року).]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/893-2021-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2021 року № 893 "Деякі питання захисту прав дитини та надання послуги патронату над дитиною"]
{| class="wikitable sortable"
|-
| style="background-color:#98FB98;" |'''Увага!!!''' З 24 лютого 2022 року, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19#Text Закону України "Про правовий режим воєнного стану"], в Україні введено '''режим воєнного стану'''!
Діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування зможуть виїхати закордон із супроводжуючими за '''спрощеною процедурою''' під час воєнного стану.

''У разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану виїзд за межі України дітей, які не досягли 18-річного віку та не належать до категорії дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, але які зараховані до закладів різних типів, форм власності та підпорядкування на цілодобове перебування, влаштовані до сімей патронатних вихователів, здійснюється у супроводі особи, уповноваженої керівником відповідного закладу/працівником закладу, який його''

''заміщує або органом опіки та піклування чи обласною військовою адміністрацією, у супроводі патронатного вихователя, який здійснює догляд за дітьми, за наявності:''

1. паспорта громадянина України або свідоцтва про народження дитини (за відсутності паспорта громадянина України)/документів, що містять відомості про особу, на підставі яких Держприкордонслужба дозволить перетин державного кордону;

2. наказу директора закладу/установи, де проживали/перебували діти, або особи, яка його заміщує;

3. письмового погодження за підписом голови або заступника обласної військової адміністрації (засвідченого печаткою) про дозвіл на виїзд за межі України дітей, погодженого Нацсоцслужбою. Таке погодження може надаватися за допомогою електронних засобів зв’язку. У разі неможливості отримати таке погодження обласної

військової (військово-цивільної) адміністрації дозвіл на виїзд за межі України дітей за запитом директора закладу/установи, де проживали/перебували діти, надає Нацсоцслужба, про що повідомляє Мінсоцполітики протягом одного робочого дня з наданням відомостей про дітей, супроводжуючих осіб/особу, державу остаточного

перебування;

4. рішення органу опіки та піклування про влаштування дитини до сім’ї патронатного вихователя та письмового погодження за підписом голови або заступника обласної військової (військово-цивільної) адміністрації (засвідченого печаткою) про дозвіл на виїзд за межі України такої сім’ї або дітей, які влаштовані в сім’ю патронатного вихователя, із зазначенням держави їх остаточного перебування;

5. запрошення установ, організацій різних типів та форм власності, які уповноважені державою остаточного перебування дітей або органами місцевого самоврядування такої держави на здійснення заходів щодо прийому та супроводу дітей з інших країн. У запрошенні зазначається держава остаточного перебування дітей, кількість та категорія дітей, умови їх перебування, відповідальна організація, яка буде супроводжувати дітей протягом усього періоду їх перебування за межами України, гарантії щодо повернення дітей на територію України.

При цьому супроводжуючі особи зобов’язані протягом одного робочого дня поставити дітей на консульський облік у консульській установі України в країні перебування.

Консульська установа протягом одного робочого дня зобов’язана через МЗС поінформувати Мінсоцполітики та Нацсоцслужбу про взяття дітей на консульській облік. Для виїзду дітей за межі України можуть бути сформовані групи дітей із супроводжуючими особами з розрахунку один супроводжуючий не більш як на 15 дітей/один супроводжуючий не більш як на чотири дитини з інвалідністю.

''(пункт 2-3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/57-95-п#Text Правил перетинання державного кордону громадянами України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 року № 57]).''
|}
== Поняття патронат у сімейному законодавстві України ==
'''Сімейний патронат''' – це тимчасовий догляд, виховання та реабілітація дитини в сім’ї патронатного вихователя на період подолання дитиною, її батьками або іншими законними представниками складних життєвих обставин [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 252 Сімейного кодексу України].

Сім’я патронатного вихователя - це сім’я, в якій за згоди всіх її членів повнолітня особа, яка пройшла спеціальний курс підготовки, виконує обов’язки патронатного вихователя на професійній основі.

Патронатний вихователь - це особа, яка за участю членів сім’ї надає послуги з догляду, виховання та реабілітації дитини у своїй сім’ї.

Патронатним вихователем не можуть бути особи, зазначені у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page#n1076 статті 212 Сімейного кодексу України].

До сім’ї патронатного вихователя можуть бути одночасно влаштовані тільки діти, які є між собою рідними братами та сестрами, або діти, які виховувалися в одній сім’ї.

Термін перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя встановлюється органом опіки та піклування і не може перевищувати трьох місяців.

У разі наявності обставин, що обґрунтовують необхідність і доцільність перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя понад зазначений термін, орган опіки та піклування може його продовжити.

Загальний термін перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя не може перевищувати шість місяців.

Метою патронату над дитиною є забезпечення захисту прав дитини, яка через складні життєві обставини тимчасово не може проживати разом з батьками/законними представниками, надання їй та її сім’ї послуг, спрямованих на реінтеграцію дитини у сім’ю або надання дитині відповідного статусу для прийняття подальших рішень з урахуванням найкращих інтересів дитини щодо забезпечення її права на виховання в сім’ї або в умовах, максимально наближених до сімейних.
=== Порядок встановлення патронату ===
Служба у справах дітей районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення), сільської, селищної ради (далі - служба) щороку на підставі аналізу випадків та причин потрапляння дітей у складні життєві обставини відповідно до пункту 13 Порядку організації надання соціальних послуг, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 червня 2020 р. № 587 “Про організацію надання соціальних послуг” (Офіційний вісник України, 2020 р., № 57, ст. 1781), визначає потребу територіальної громади у запровадженні послуги патронату над дитиною з визначенням кількості патронатних сімей та надає пропозиції структурним підрозділам з питань соціального захисту населення районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення), сільських, селищних рад (далі - структурний підрозділ з питань соціального захисту населення), який забезпечує здійснення заходів з планування та забезпечення розвитку послуг соціального супроводу сімей і дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах.

'''Інформування'''

Інформування громадськості про суть та зміст патронату над дитиною забезпечується Мінсоцполітики, МКІП, Державною службою у справах дітей, обласними, Київською та Севастопольською міськими, районними у мм. Києві та Севастополі держадміністраціями, виконавчими органами сільських, селищних, міських, районних у містах (у разі їх створення) рад, державними та комунальними засобами масової інформації, соціальними закладами, установами, неурядовими організаціями, волонтерами шляхом розміщення соціальної реклами, інформаційних та довідкових матеріалів на своїх офіційних веб-сайтах в соціальних мережах, а також в процесі своєї професійної діяльності спеціалістами служб у справах дітей, структурних підрозділів з питань соціального захисту населення та закладів соціального захисту населення, центрів надання адміністративних послуг, центрів зайнятості тощо.

'''Важливо!!!''' При влаштуванні дитини в сім’ю патронатного вихователя її батьки не звільняються від обов’язку щодо утримання дитини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page#n1539 ч.2 ст. 256 Сімейного кодексу України].
== Кандидат у патронатні вихователі ==
Кандидату у патронатні вихователі потрібно:
# звернутися до служби у справах дітей за місцем свого проживання;
# подати заяву про намір стати патронатним вихователем та необхідні документи;
# пройти первинний відбір та отримати направлення на навчання;
# пройти навчання та отримати рекомендацію про можливість надання послуги патронату;
# укласти договір про умови запровадження патронату (створення сім’ї патронатного вихователя);
# отримати поворотну фінансову допомогу - резервні кошти (2,5 прожиткового мінімуму на кожну дитину з розрахунку на двох дітей);
'''Кандидатом у патронатні вихователі може бути особа, яка виявила бажання виконувати обов’язки патронатного вихователя на професійній основі, а також має:'''
* повнолітнього члена сім’ї (чоловік або дружина, син чи донька, інший член сім’ї) чи повнолітню особу, які проживають на спільній житловій площі з кандидатом у патронатні вихователі, готові бути добровільним помічником кандидата у патронатні вихователі та разом з ним пройти навчання і надавати допомогу патронатному вихователю у догляді за дитиною, влаштованою до сім’ї патронатного вихователя (далі - добровільний помічник);
* належні житлово-побутові умови за місцем свого фактичного проживання, у тому числі наявність окремої кімнати (крім прохідних кімнат, кімнат мансардного або підвального типу) та побутових зручностей.
'''Кандидатом у патронатні вихователі не можуть бути особи, які:'''
* виховують власну дитину віком до трьох років, дитину з інвалідністю підгрупи А або дитину, хвору на тяжкі перинатальні ураження нервової системи, тяжкі вроджені вади розвитку, рідкісні орфанні захворювання, онкологічні, онкогематологічні захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкі психічні розлади, гострі або хронічні захворювання нирок IV ступеня, дитину, яка потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги, якій не встановлено інвалідність;
* є опікунами, піклувальниками, прийомними батьками чи батьками-вихователями;
* обмежені у дієздатності;
* визнані недієздатними;
* позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
* перебувають на обліку сімей/осіб, які опинилися у складних життєвих обставинах;
* стосовно яких було прийнято рішення органу опіки та піклування або суду про відібрання дитини;
* перебувають під слідством;
* були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями), патронатними вихователями дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім’ї або дитячого будинку сімейного типу), або договір про патронат над дитиною було розірвано з їх вини;
* перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;
* зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами; страждають на хвороби, перелік яких затверджений МОЗ;
* були засуджені за кримінальні правопорушення проти життя і здоров’я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150-1, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу України, або мають не погашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших кримінальних правопорушень;
* перебувають на профілактичному обліку в органах Національної поліції як кривдники відповідно до Порядку взяття на профілактичний облік, проведення профілактичної роботи та зняття з профілактичного обліку кривдника уповноваженим підрозділом органу Національної поліції України, затвердженого наказом МВС від 25 лютого 2019 р. № 124;
* за станом здоров’я потребують постійного стороннього догляду;
* проживають (перебувають) на території активних бойових дій та тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях України, включених до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, для яких не визначено дату завершення бойових дій або тимчасової окупації, затвердженого Мінреінтеграції.
Також кандидатами у патронатні вихователі не можуть бути особи, члени сім’ї яких проживають на спільній житловій площі з кандидатом у патронатні вихователі та мають обмеження, визначені абзацами сьомим - дев’ятнадцятим пункту 5 "Порядку створення та діяльності сім’ї патронатного вихователя, влаштування, перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя".

'''Особа, яка виявила бажання стати кандидатом у патронатні вихователі, подає до служби за місцем свого фактичного проживання:'''

1) заяву про намір стати патронатним вихователем;

2) заяву про згоду на влаштування дитини до сім’ї патронатного вихователя від усіх членів сім’ї, а також осіб, які фактично проживають разом з кандидатом у патронатні вихователі, в тому числі біологічних дітей, якщо вони досягли такого віку та розвитку, що можуть її висловити;

3) висновки про стан здоров’я кандидата у патронатні вихователі, добровільного помічника та осіб, які фактично проживають разом з ним, складені за формою згідно з додатками 4 і 5 до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини” (Офіційний вісник України, 2008 р., № 76, ст. 2561);

4) довідки про притягнення до кримінальної відповідальності, відсутність (наявність) судимості або обмежень, передбачених кримінальним процесуальним законодавством, кандидата у патронатні вихователі та членів сім’ї, які досягли 14-річного віку і проживають разом з ним;

5) копії таких документів:

* паспортів кандидата у патронатні вихователі та добровільного помічника або за технічної можливості електронні копії паспорта громадянина України у вигляді відображення в електронній формі інформації, що міститься у паспорті громадянина України у формі картки, а також інформації про місце проживання (за наявності), що подаються засобами Єдиного державного веб-порталу електронних послуг (далі - Портал Дія);
* паспорта іноземця або посвідки на постійне проживання, що посвідчує особу без громадянства; або електронну копію одного з передбачених Податковим кодексом України документів з даними про реєстраційний номер облікової картки платника податків, що за технічної можливості подається засобами Порталу Дія (крім іноземців та осіб без громадянства);
* свідоцтва про шлюб або інший документ, що підтверджує родинні стосунки або сімейні відносини кандидата у патронатні вихователі та добровільного помічника;
* документа, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням.

Строк дії документів, зазначених у підпунктах 2-4 та абзаці четвертому підпункту 5 цього пункту, на момент створення сім’ї патронатного вихователя не повинен перевищувати дванадцяти місяців з дати їх видачі.

Заяви з необхідними документами подаються в паперовій чи за технічної можливості в електронній формі.

Якщо органом місцевого самоврядування або військово-цивільною адміністрацією утворено центр надання адміністративних послуг, заява та необхідні документи подаються через такий центр.

Заяви з необхідними документами для взяття на облік приймаються адміністраторами центру надання адміністративних послуг виключно з формуванням електронної справи.

За наявності електронної інформаційної взаємодії між державними органами, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами або організаціями, у володінні яких перебуває інформація, необхідна для надання послуги патронату над дитиною, така інформація особою, яка виявила бажання стати кандидатом у патронатні вихователі, не подається.

'''Кандидат у патронатні вихователі звертається до служби у справах дітей за місцем свого фактичного проживання.'''

'''Служба у справах дітей:''' інформує та консультує осіб, які виявили бажання надавати послугу патронату над дитиною, щодо мети, завдань, особливостей надання такої послуги та її оплати, процедури її організації в громаді; інформує щодо вимог до кандидатів та критеріїв їх відбору; повідомляє про права та обов’язки патронатного вихователя надає перелік документів необхідних для проходження первинного відбору

За результатами первинного відбору та на підставі отриманої рекомендації служба готує рішення органу опіки та піклування та проєкт договору про умови запровадження та організацію функціонування послуги патронату над дитиною, що надаватиметься сім’єю патронатного вихователя (далі - договір про умови запровадження патронату), примірна форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2021 р. № 893 “Деякі питання захисту прав дитини та надання послуги патронату над дитиною”.

Після укладення договору про умови запровадження патронату служба протягом трьох робочих днів вносить інформацію про патронатного вихователя та добровільного помічника до Єдиного банку даних про дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, і сім’ї потенційних усиновлювачів, опікунів, піклувальників, прийомних батьків, батьків-вихователів.
== Влаштування дитини до сім’ї патронатного вихователя ==
'''До сім’ї патронатного вихователя можуть бути влаштовані діти, які перебувають у складних життєвих обставинах, що негативно впливають чи можуть вплинути на їх життя, здоров’я та розвиток, в тому числі:'''
* діти, які залишилися без батьківського піклування, в тому числі ті, які перебувають у закладі охорони здоров’я, тимчасово влаштовані в сім’ю громадян, центр соціально-психологічної реабілітації дітей або до закладу інституційного догляду та виховання дітей згідно з пунктом 31 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 “Питання діяльності органів опіки та піклування, пов’язаної із захистом прав дитини”;

* діти, які перебували в інших формах сімейного виховання;

* малолітні/неповнолітні вагітні чи малолітні/неповнолітні породіллі з немовлям, які залишилися без батьківського піклування або перебувають у складних життєвих обставинах.
'''Відповідно до п. 14 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/893-2021-%D0%BF#Text Постанови Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2021 року № 893 "Деякі питання захисту прав дитини та надання послуги патронату над дитиною"] п''ередача дитини до сім’ї патронатного вихователя здійснюється за наказом служби та актом про факт передачі дитини.'''''

Прийняття наказу служби про передачу дитини до сімʼї патронатного вихователя здійснюється на підставі одного з таких документів:
* акта про покинуту чи знайдену дитину;
* дитину, яку батьки (матір або батько), інші родичі або законні представники відмовилися забрати з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров’я ;

* заяви/звернення про влаштування дитини до сім’ї патронатного вихователя від батька або матері або обох батьків чи особи, яка є законним представником дитини, чи самої дитини;

* акта про виявлення розлученої із сім’єю дитини, яка не є громадянином України;

* акта проведення оцінки рівня безпеки дитини.
== Рішення про влаштування дитини та укладення договору про патронат над дитиною ==
* орган опіки та піклування протягом семи робочих днів з моменту передачі дитини приймає рішення/розпорядження про її влаштування до сім’ї патронатного вихователя з урахуванням дати, зазначеної в акті про факт передачі дитини;
* укладає з патронатним вихователем договір про патронат над дитиною, що визначає особливості здійснення обов’язків щодо догляду, виховання та реабілітації конкретної дитини, влаштованої до сім’ї патронатного вихователя;
* батьки/законні представники дитини є стороною договору про патронат у разі, коли влаштування дитини до сімʼї патронатного вихователя здійснено за їх заявою.
Орган опіки та піклування у разі наявності обставин, що обґрунтовують необхідність і доцільність перебування дитини у сім’ї патронатного вихователя понад зазначений строк, може прийняти рішення про його продовження не більш як до шести місяців відповідно до висновку міждисциплінарної команди.

Загальні права та обов’язки патронатного вихователя визначаються договором про умови запровадження патронату.

Особливості здійснення обов’язків щодо догляду, виховання та реабілітації конкретної дитини, влаштованої до сім’ї патронатного вихователя, визначаються договором про патронат.
====== Дія договору про патронат припиняється: ======
* на підставі рішення органу опіки та піклування про повернення дитини в сім’ю у разі подолання дитиною, її батьками, іншими законними представниками складних життєвих обставин або завершенням визначеного у договорі про патронат строку перебування дитини у сім’ї патронатного вихователя, де третьою стороною договору про патронат є батьки/законні представники дитини чи один із них;
* у разі її усиновлення, встановлення над нею опіки чи піклування, влаштування її на виховання в сім’ю громадян (прийомну сім’ю чи дитячий будинок сімейного типу) або до малого групового будинку;
* у разі досягнення дитиною повноліття або у зв’язку із набуттям повної цивільної дієздатності у випадках, передбачених законодавством;
* у разі виникнення у сім’ї патронатного вихователя умов чи наявності фактів, несприятливих для перебування дитини, влаштованої до сім’ї патронатного вихователя, або обставин, зазначених у пункті 5 "Порядку створення та діяльності сім’ї патронатного вихователя, влаштування, перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя";
* у разі смерті дитини, патронатного вихователя чи добровільного помічника.
== Згода дитини на патронат ==
На передачу дитини у сім'ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити, згідно [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ст. 254 Сімейного кодексу України]

'''Відповідно до статті 12 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенції про права дитини] :'''
*Держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
*3 цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що торкається дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.
З цією метою дитині надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Відповідно до статті 6 '''[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/994_135 Європейської конвенції про здійснення прав дітей]''' суд надає дитині можливість висловити свою думку і приділяє цій думці належну увагу.
== Отримання соціальної допомоги та грошового забезпечення ==
'''Призначення та виплата соціальної допомоги та грошове забезпечення'''

Заява з необхідними документами для призначення соціальної допомоги та грошового забезпечення приймаються уповноваженими посадовими особами районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення), сільської, селищної ради (далі - посадова особа виконавчого органу) або посадовими особами центрів надання адміністративних послуг, які не пізніше ніж протягом наступного робочого дня з дати їх надходження:

* реєструють заяву та формують електронну справу (заповнюють відповідні електронні форми з використанням інформаційних систем Мінсоцполітики);
* надсилають електронну справу відповідному структурному підрозділу з питань соціального захисту населення засобами електронного зв’язку через інформаційні системи Мінсоцполітики.

Після формування електронної справи пакет документів, поданий патронатним вихователем у паперовій або електронній формі протягом п’яти робочих днів передається відповідному структурному підрозділу з питань соціального захисту населення.

Структурним підрозділом з питань соціального захисту населення, що отримав пакет документів, протягом десяти календарних днів призначаються і виплачуються соціальна допомога та грошове забезпечення на період з дня влаштування дитини у сім’ю патронатного вихователя до дня її вибуття з такої сім’ї включно та поновлюються у разі влаштування наступної дитини до сім’ї патронатного вихователя.

Виплата соціальної допомоги припиняється на підставі рішення районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення), сільської, селищної ради про вибуття дитини із сім’ї патронатного вихователя та копії акта про факт передачі дитини.

Соціальна допомога виплачується на кожну дитину, влаштовану до сім’ї патронатного вихователя, та використовується патронатним вихователем у повному обсязі для задоволення її потреб.

Розмір соціальної допомоги становить 2,5 прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку на місяць, для дітей з інвалідністю - 3,5 прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку на місяць.

У разі коли дитині виплачується призначена в установленому порядку стипендія, розмір соціальної допомоги визначається як різниця між 2,5 прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, для дітей з інвалідністю - 3,5 прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку та розміром стипендії за попередній повний місяць на момент влаштування дитини до сім’ї патронатного вихователя.

У разі зміни розміру стипендії патронатний вихователь зобов’язаний протягом десяти робочих днів з моменту отримання відповідної інформації повідомити структурному підрозділу з питань соціального захисту населення для проведення відповідного перерахунку розміру раніше призначеної соціальної допомоги.

Підставою для припинення виплати соціальної допомоги у разі досягнення дитиною повноліття або її смерті є письмове повідомлення служби у справах дітей.
====== Грошове забезпечення виплачується патронатному вихователю за надану послугу патронату над дитиною і включає оплату за: ======
* надану послугу патронату над дитиною (щомісяця не пізніше 10 числа наступного періоду);

* надання батькам/законним представникам дитини протягом семи днів після вибуття дитини із сім’ї патронатного вихователя консультативної підтримки щодо її догляду, виховання та реабілітації;

* надання послуги патронату над дитиною понад три місяці відповідно до пункту 32 Порядку створення та діяльності сім’ї патронатного вихователя, влаштування, перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2021 р. № 893 “Деякі питання захисту прав дитини та надання послуги патронату над дитиною”.
Розмір грошового забезпечення становить п’ять прожиткових мінімумів для працездатних осіб на місяць.

У разі коли до сім’ї патронатного вихователя влаштовано дитину віком до одного року, дитина з інвалідністю, малолітня або неповнолітня вагітна, ВІЛ-інфікована дитина або одночасно двоє і більше дітей, розмір грошового забезпечення збільшується на 10 відсотків за кожну дитину, але сумарно не більш як на 50 відсотків. У разі неможливості використання у повному обсязі чи частини накопичених днів за надання послуги патронату над дитиною понад три місяці чи надання батькам/законним представникам дитини консультативної підтримки щодо її догляду, виховання та реабілітації, після вибуття дитини у зв’язку з влаштуванням до сім’ї патронатного вихователя наступної дитини, патронатному вихователю виплачується компенсація в повному обсязі.

Соціальна допомога та грошове забезпечення виплачуються через відповідну банківську установу, зазначену у заяві патронатного вихователя.

У разі перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя неповний місяць соціальна допомога та грошове забезпечення виплачуються пропорційно кількості календарних днів перебування дитини під патронатом. У разі встановлення законом іншого прожиткового мінімуму розмір соціальної допомоги та грошового забезпечення перераховується без додаткового звернення патронатного вихователя.

Під час розірвання договору про умови запровадження патронату структурний підрозділ з питань соціального захисту населення здійснює перерахунок призначень та виплат з метою повернення до державного бюджету надмірно виплачених коштів соціальної допомоги та грошового забезпечення. Сума невикористаних коштів на утримання дитини, надмірно виплачених коштів соціальної допомоги та грошового забезпечення повертається патронатним вихователем до державного бюджету протягом п’яти днів з дати розірвання договору про умови запровадження патронату. Сума неповернутих до державного бюджету коштів стягується згідно з законодавством.
== Права дитини, яка влаштовується в сім’ю патронатного вихователя ==
Права дитини, яка влаштовується в сім’ю патронатного вихователя відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page#n1525 статті 254 Сімейного кодексу України]

1. Для влаштування дитини в сім’ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити.

2. Влаштування дитини в сім’ю патронатного вихователя здійснюється за письмовою згодою її батьків, інших законних представників. У разі якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на влаштування дитини в сім’ю патронатного вихователя потрібна згода їхніх батьків.

3. Влаштування дитини в сім’ю патронатного вихователя здійснюється без згоди батьків, інших законних представників у разі відібрання у них дитини, відсутності відомостей про місце їх перебування, а також за наявності безпосередньої загрози життю чи здоров’ю дитини.

4. На період перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя за нею зберігається право на аліменти, пенсію, інші соціальні виплати, а також на відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника, які вона мала до влаштування в сім’ю патронатного вихователя.

5. Дитина, влаштована в сім’ю патронатного вихователя, має право підтримувати особисті контакти з батьками та іншими родичами.

6. Дитина, влаштована в сім’ю патронатного вихователя, має інші права, визначені законодавством.

{| class="wikitable"
!Інформація підготовлена Координаційним центром з надання правничої допомоги за підтримки Національної соціальної сервісної служби України
|}

[[Категорія:Усиновлення, опіка та піклування над дітьми]]
[[Категорія:Діти]]

Соціальний захист дітей війни

2025-05-22T09:19:27Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Закон України "Про соціальний захист дітей війни"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3551-12 Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-2015-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 року № 389 "Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім’ї"]
== Визначення термінів ==
'''Дитина війни''' - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років (стаття 1 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"]). '''Державна соціальна гарантія''' - встановлений [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Законом України "Про соціальний захист дітей війни"] мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни.
== Соціальний захист дітей війни і загальнодержавні програми ==
Кабінет Міністрів України розробляє і включає до загальнодержавних програм відповідні положення щодо соціального захисту дітей війни і здійснює контроль за їх виконанням. Положення про соціальний захист дітей війни повинні бути відображені в програмах діяльності Кабінету Міністрів України, які схвалюються Верховною Радою України. Відповідно до п. 3 ст. 3 Закону України "[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Про соціальний захист дітей війни]" [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80 органи місцевого самоврядування], фізичні та юридичні особи мають право за рахунок власних коштів і благодійних надходжень установлювати додаткові гарантії соціального захисту дітей війни.

== Пільги дітям війни ==
Згідно з [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 статтею 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"] діти війни мають наступні пільги:

* право на переважне залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників;
* використання чергової відпустки в зручний для них час; одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік;
* виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;
* першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва та городництва;
* право на 25-відсоткову знижку при платі за користування комунальними послугами (газом, електроенергією тощо) у межах середніх норм споживання за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
* діти війни, які є особами з інвалідністю, мають право на стаціонарну медичну допомогу в госпіталях ветеранів війни та у військово-медичних закладах охорони здоров'я (госпіталях).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 року № 389 "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-2015-%D0%BF#Text Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім’ї]" пільги дітям війни надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
== Державна соціальна підтримка дітей війни ==
* Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3551-12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"]) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України (встановлюється автоматично особам, які є громадянами України, та яким на час закінчення (02.09.1945 р.) Другої світової війни було менш як 18 років на підставі паспорта громадянина України та якщо не встановлено підвищення ветерану війни або жертві нацистських переслідувань).
* Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"] та [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3551-12 Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"] дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
== Фінансування витрат, пов'язаних із забезпеченням державних соціальних гарантій ==
Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Законом України "Про соціальний захист дітей війни"], здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
== Громадські організації та інші об'єднання дітей війни ==
Діти війни можуть створювати [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 громадські організації], які утворюються та діють відповідно до законодавства України про об'єднання громадян. Реєстрація та легалізація громадських об’єднань осіб з інвалідністю, громадських організацій дітей війни, а також місцевих осередків таких організацій відбувається безплатно.
== Відповідальність за порушення законодавства ==
Відповідно до ст. 10 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"] рішення підприємств, установ і організацій, які надають пільги, можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до ст. 11 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"] посадові особи і громадяни, винні в порушенні законодавства про соціальний захист дітей війни, несуть відповідальність згідно із законом.
[[Категорія:Законодавство у сфері соціального захисту]]
[[Категорія:Діти війни]]

Соціальний захист дітей війни

2025-05-08T13:21:46Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Закон України "Про соціальний захист дітей війни"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3551-12 Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1381-2011-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 року № 389 "Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім’ї"]"
== Визначення термінів ==
'''Дитина війни''' - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років (стаття 1 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"]). '''Державна соціальна гарантія''' - встановлений [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Законом України "Про соціальний захист дітей війни"] мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни.
== Соціальний захист дітей війни і загальнодержавні програми ==
Кабінет Міністрів України розробляє і включає до загальнодержавних програм відповідні положення щодо соціального захисту дітей війни і здійснює контроль за їх виконанням. Положення про соціальний захист дітей війни повинні бути відображені в програмах діяльності Кабінету Міністрів України, які схвалюються Верховною Радою України. Відповідно до п. 3 ст. 3 Закону України "[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Про соціальний захист дітей війни]" [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80 органи місцевого самоврядування], фізичні та юридичні особи мають право за рахунок власних коштів і благодійних надходжень установлювати додаткові гарантії соціального захисту дітей війни.

== Пільги дітям війни ==
Згідно з [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 статтею 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"] діти війни мають наступні пільги:

* право на переважне залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників;
* використання чергової відпустки в зручний для них час; одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік;
* виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;
* першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва та городництва;
* право на 25-відсоткову знижку при платі за користування комунальними послугами (газом, електроенергією тощо) у межах середніх норм споживання за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
* діти війни, які є особами з інвалідністю, мають право на стаціонарну медичну допомогу в госпіталях ветеранів війни та у військово-медичних закладах охорони здоров'я (госпіталях).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 року № 389 "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-2015-%D0%BF#Text Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім’ї]" пільги дітям війни надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
== Державна соціальна підтримка дітей війни ==
* Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3551-12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"]) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України (встановлюється автоматично особам, які є громадянами України, та яким на час закінчення (02.09.1945 р.) Другої світової війни було менш як 18 років на підставі паспорта громадянина України та якщо не встановлено підвищення ветерану війни або жертві нацистських переслідувань).
* Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"] та [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3551-12 Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"] дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
== Фінансування витрат, пов'язаних із забезпеченням державних соціальних гарантій ==
Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Законом України "Про соціальний захист дітей війни"], здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
== Громадські організації та інші об'єднання дітей війни ==
Діти війни можуть створювати [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 громадські організації], які утворюються та діють відповідно до законодавства України про об'єднання громадян. Реєстрація та легалізація громадських об’єднань осіб з інвалідністю, громадських організацій дітей війни, а також місцевих осередків таких організацій відбувається безплатно.
== Відповідальність за порушення законодавства ==
Відповідно до ст. 10 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"] рішення підприємств, установ і організацій, які надають пільги, можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до ст. 11 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"] посадові особи і громадяни, винні в порушенні законодавства про соціальний захист дітей війни, несуть відповідальність згідно із законом.
[[Категорія:Законодавство у сфері соціального захисту]]
[[Категорія:Діти війни]]

Соціальний захист дітей війни

2025-05-08T13:03:59Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Закон України "Про соціальний захист дітей війни"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3551-12 Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1381-2011-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2011 року № 1381 "Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення]"
== Визначення термінів ==
'''Дитина війни''' - особа, яка є громадянином України та якій на час закінчення (2 вересня 1945 року) Другої світової війни було менше 18 років (стаття 1 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"]). '''Державна соціальна гарантія''' - встановлений [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Законом України "Про соціальний захист дітей війни"] мінімальний розмір державної соціальної допомоги, а також пільги з метою надання соціальної підтримки дітям війни.
== Соціальний захист дітей війни і загальнодержавні програми ==
Кабінет Міністрів України розробляє і включає до загальнодержавних програм відповідні положення щодо соціального захисту дітей війни і здійснює контроль за їх виконанням. Положення про соціальний захист дітей війни повинні бути відображені в програмах діяльності Кабінету Міністрів України, які схвалюються Верховною Радою України. Відповідно до п. 3 ст. 3 Закону України "[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Про соціальний захист дітей війни]" [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80 органи місцевого самоврядування], фізичні та юридичні особи мають право за рахунок власних коштів і благодійних надходжень установлювати додаткові гарантії соціального захисту дітей війни.

== Пільги дітям війни ==
Згідно з [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 статтею 5 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"] діти війни мають наступні пільги:

* право на переважне залишення на роботі при скороченні чисельності або штату працівників;
* використання чергової відпустки в зручний для них час; одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік;
* виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі 100 відсотків середньої заробітної плати незалежно від стажу роботи;
* першочергове відведення земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва, садівництва та городництва;
* право на 25-відсоткову знижку при платі за користування комунальними послугами (газом, електроенергією тощо) у межах середніх норм споживання за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;
* діти війни, які є особами з інвалідністю, мають право на стаціонарну медичну допомогу в госпіталях ветеранів війни та у військово-медичних закладах охорони здоров'я (госпіталях).

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.06.2015 року № 389 "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-2015-%D0%BF#Text Про затвердження Порядку надання пільг окремим категоріям громадян з урахуванням середньомісячного сукупного доходу сім’ї]" пільги дітям війни надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.
== Державна соціальна підтримка дітей війни ==
* Дітям війни (крім тих, на яких поширюється дія [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3551-12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"]) до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, виплачується підвищення у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України (встановлюється автоматично особам, які є громадянами України, та яким на час закінчення (02.09.1945 р.) Другої світової війни було менш як 18 років на підставі паспорта громадянина України та якщо не встановлено підвищення ветерану війни або жертві нацистських переслідувань).
* Ветеранам війни, які мають право на отримання підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"] та [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3551-12 Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"] дане підвищення провадиться за їх вибором згідно з одним із законів.
== Фінансування витрат, пов'язаних із забезпеченням державних соціальних гарантій ==
Фінансове забезпечення державних соціальних гарантій, передбачених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Законом України "Про соціальний захист дітей війни"], здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
== Громадські організації та інші об'єднання дітей війни ==
Діти війни можуть створювати [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 громадські організації], які утворюються та діють відповідно до законодавства України про об'єднання громадян. Реєстрація та легалізація громадських об’єднань осіб з інвалідністю, громадських організацій дітей війни, а також місцевих осередків таких організацій відбувається безплатно.
== Відповідальність за порушення законодавства ==
Відповідно до ст. 10 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"] рішення підприємств, установ і організацій, які надають пільги, можуть бути оскаржені до суду.

Відповідно до ст. 11 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2195-15 Закону України "Про соціальний захист дітей війни"] посадові особи і громадяни, винні в порушенні законодавства про соціальний захист дітей війни, несуть відповідальність згідно із законом.
[[Категорія:Законодавство у сфері соціального захисту]]
[[Категорія:Діти війни]]

Визнання недійсним договору дарування земельної ділянки

2025-05-08T12:11:42Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text Закон України "Про оренду землі"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12#Text Закон України "Про захист прав споживачів"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17#n73 Закон України "Про судовий збір"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-09 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"]
== Поняття договору дарування ==
Глава 55 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] визначає поняття, загальні умови та підстави укладення договору дарування.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно з ст. 717 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] з'''а договором дарування''' одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

'''Важливо!''' Договір дарування нерухомої речі укладається у ''письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню''.

''Сторонами'' у договорі дарування можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальна громада.

Сімейне та цивільне законодавство України встановлює додаткові гарантії захисту осіб, які перебувають під опікою або піклуванням. Так, опікун не має права без дозволу органів опіки і піклування укладати угоди, а піклувальник — давати згоду на їх здійснення, якщо вони виходять за межі побутових. Такими угодами, зокрема, є договори, що підлягають нотаріальному посвідченню і спеціальній реєстрації.

Відповідно до ст. 726 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], що визначає правові наслідки порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи, у разі порушення обдаровуваним обов'язку на користь третьої особи дарувальник має право вимагати розірвання договору і повернення дарунка, а якщо таке повернення неможливе, - відшкодування його вартості.
== Підстави визнання договору дарування земельної ділянки недійсним ==
Цивільні відносини щодо недійсності правочинів регулюються:
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільним кодексом України]
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельним кодексом України]
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейним кодексом України]
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Законом України "Про захист прав споживачів"]
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/161-14 Законом України "Про оренду землі"] та іншими актами законодавства.

Недійсність правочину, що прямо не випливає із закону повинна визнаватися в судовому порядку.

При розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/ Цивільного кодексу України] зміст правочину не може суперечити [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільному кодексу України], іншим законам України, які приймаються відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України] та [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

'''Підставами недійсності договору є:'''

<big>недотримання в момент укладення договору стороною (сторонами) таких вимог:</big>
* волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
* правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
* правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей;
<big>договір є недійсним, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин):</big>
* у разі недотримання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору;
* укладення договору дарування від імені неповнолітнього без згоди органу опіки та піклування;
<big>також договір є недійсним у разі:</big>
* недотримання письмової форми;
* вчинення під впливом помилки (неправильне сприйняття особою фактичних обставин договору, що вплинуло на її волевиявлення);
* обману;
* насильства;
* якщо його вчинено під впливом тяжкої обставини
* фіктивний.
Згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1303 ч.ч.1, 2 ст. 234 Цивільного кодексу України] '''фіктивним''' є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
== Судовий порядок визнання договору дарування земельної ділянки недійсним ==
Позовна заява про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним розглядається місцевими загальними судами як судами першої інстанції (міського, районного, районного в місті, міськрайонного суду) за правилами цивільного судочинства, що встановлені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільним процесуальним кодексом України] (далі - ЦПК України).

Позовна заява повинна відповідати вимогам ст. 175 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text ЦПК України]. Позивач повинен додати до позовної заяви її копії та копії всіх документів, що додаються до неї, відповідно до кількості відповідачів і третіх осіб (ст. 177 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text ЦПК України]).

'''Зверніть увагу!''' Поряд з позовною вимогою про визнати договору дарування земельної ділянки недійсним необхідно;:
* скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;
* скасувати записи про право власності на земельну ділянку, внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно з ч. 3 ст. 6 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17#n73 Закону України «Про судовий збір»], за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру. У разі коли в позовній заяві об’єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

== Позовна давність, що застосовується до вимог про розірвання договору дарування ==
'''Зверніть увагу!''' Відповідно до п. 5 частини другої ст. 258 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/ Цивільного кодексу України] до вимог про розірвання договору дарування застосовується '''позовна давність в один рік.'''
== Практика Верховного суду України з питань визнання договору дарування земельної ділянки недійсним ==
Згідно з [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-09 Постановою Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"],
''правочин може бути визнаний судом недійсним'' якщо його вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, чим друга сторона правочину скористалася.
Тяжкими обставинами можуть бути тяжка хвороба особи, членів її сім’ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житло чи загроза банкрутства та інші обставини, для усунення або зменшення яких необхідно укласти такий правочин. Особа (фізична чи юридична) має вчиняти такий правочин добровільно, без наявності насильства, обману чи помилки. Особа, яка оскаржує правочин, має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було б вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах.

Правочини, що вчиняються особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, характеризуються тим, що особа їх вчиняє добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена це зробити через тяжкі обставини.

Пунктом 19 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-09 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними"], роз'яснено, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-09 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9], вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного суду України виходить із наступного, згідно із частиною третьою ст. 203 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов’язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, установлених законом [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 (частина перша ст. 229 Цивільного кодексу України).]
[[Категорія:Договір дарування‎]]
[[Категорія:Суди‎]]
[[Категорія:Нотаріат‎‎]]

Визнання господарського договору недійсним

2025-03-17T09:04:12Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15 Господарський кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12 Господарський процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n8008 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0011600-13 Постанова Пленуму Вищого Господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними"]
== Визнання господарського договору недійсним ==
Для набрання договором юридичної сили він має відповідати загальним вимогам, передбаченим [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1155 ст. 203 Цивільного кодексу України] (далі - ЦК України), дотримання яких є обов'язковою умовою чинності будь-якого правочину. Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1220 ст. 215 ЦК України] відсутність у момент учинення правочину вимог його чинності, передбачених ч.ч. 1-3, 5,6 ст. 203 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] , є підставою його недійсності. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text Господарський кодекс України] далі - ГК України) взагалі оперує одним поняттям "недійсність господарського зобов'язання". Отже, на нормативному рівні не проведено розмежування понять "дійсність" та "чинність" договорів.

ЦК України встановлює загальні правила про недійсні правочини, які поділяє на два види: згідно із ч. 1 ст. 215 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text ЦК України] недотримання при укладанні договору вимог [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1155 ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України] спричиняє його недійсність та оспорювані (ч. З ст. 215 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України]). Принципова відмінність між такими правочинами полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі (ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України]).

Недійсний договір – це договір, який не створює правових наслідків, крім наслідків, пов’язаних із його недійсністю. Недійсність договору означає, що він не відповідає вимогам законодавства.

Ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/4089/20.

== Нікчемний правочин ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] встановлює такі випадки нікчемності правочину:
* недотримання сторонами вимоги щодо нотаріального посвідчення правочину, за винятком певних нормативно встановлених випадків ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1242 ст. 220 ЦК України)];

* вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності та в разі відсутності його схвалення законними представниками ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1245 ст. 221 ЦК України]);

* вчинення правочину недієздатною фізичною особою без дозволу органів опіки та піклування ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1262 ст. 224 ЦК України]) чи наступного схвалення (якщо йдеться про дрібні побутові правочини) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1269 ст. 226 ЦК України] ); порушення ним публічного порядку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1279 ст. 228 ЦК України]).
За змістом частини другої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1220 ст. 215 ЦК України] нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.
Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга ст. 218, частина друга ст. 220 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України.]
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України]).
== Підстави недійсності правочину ==
Підставами недійсності правочину можуть бути: суперечність змісту правочину [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільному кодексу України], іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; відсутність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; обмеження волевиявлення учасника правочину та/або невідповідність такого волевиявлення внутрішній волі учасника правочину; спрямованість правочину не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; суперечність правочину, що вчиняється батьками (усиновлювачами), правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
=== Суперечність змісту правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства ===
Утім слід зазначити, що недійсність договорів спричиняє суперечність їхнього змісту не тільки актам цивільного законодавства, а й актам господарського, податкового законодавства тощо. Так, в інформаційному листі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_211600-08#Text ВГСУ від 07.04.2008 року "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України"] звертається увага на те, що "поняття правочину є цивільно-правовим поняттям, і норми про недійсність тих чи інших правочинів є цивільно-правовими. Разом з тим закони часто містять норми, які належать до різних галузей права. Зокрема, закон публічно-правової направленості може містити окремі цивільно-правові норми. Тому, якщо такий закон містить норми, які встановлюють умови недійсності правочину, то такі норми підлягають застосуванню" (п. 16).
Так, з огляду на офіційну позицію ВГСУ за умов відсутності у суб'єкта господарювання (сторони господарського договору) певного дозволу, застосуванню підлягає ст. 227 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України], яка кваліфікує правочин, вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії), як оспорюваний. Однак поза увагою [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільного кодексу України] залишається питання дійсності договору, укладеного фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, без відповідного дозволу (ліцензії) на здійснення певного виду діяльності, який опосередковує означений договір. Більше того, передумови набуття господарської правосуб'єктності (компетенції) не завжди зводяться винятково до отримання суб'єктами господарювання відповідних ліцензій.
=== Відсутність обсягу цивільної дієздатності ===
Похідними від правосуб'єктності господарської організації (юридичної особи) є повноваження її представників, пов'язані з укладанням господарських договорів від її імені. Це означає, що представник не може набути господарських прав та обов'язків для особи, яка не здатна їх мати та/або реалізувати. При укладанні господарських договорів кожна зі сторін має одночасно перевірити як здатність свого контрагента відносно укладення відповідного договору, так і повноваження представника, який укладає договір від імені даного контрагента.

Під час укладання господарського договору юридичною особою можуть виникати проблемні ситуації двох видів:
* по-перше, пов'язані з перевищенням повноважень її представника щодо укладення договору,
* по-друге, пов'язані з відсутністю повноважень у особи, яка уклала договір від імені юридичної особи.
При перевищенні повноважень представника особа, яку він представляв, може або схвалити дії такого представника, або відмовитися від їх схвалення. Згідно зі ст. 241 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Наступне схвалення юридичною особою правочину, здійсненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить його дійсним з моменту вчинення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до іншої сторони правочину чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення правочину (приміром, здійснення платежу іншій стороні тощо).

Від випадків укладення господарських договорів від імені юридичної особи неповноважними суб'єктами потрібно відрізняти випадки обмеження самою юридичною особою повноважень своїх представників щодо укладення окремих господарських договорів. Такі обмеження, як правило, мають вираження у вигляді обов'язкового попереднього схвалення договору з боку відповідного колегіального органу (загальних зборів, ради директорів і т. ін.) перед його підписанням повноважним представником юридичної особи. Найчастіше необхідність такого схвалення пов'язується із:

а) загальною сумою платежу за товари (роботи, послуги), що мають бути придбані (реалізовані) за договором (наприклад, при укладенні договору на суму понад 25 тис. гривень);

б) видом договору (наприклад, укладення договору, за яким така сторона має виступити поручителем);

в) співвідношенням загальної суми платежу за договором та вартості чистих активів юридичної особи (наприклад, коли така сума буде перевищувати 10 % (15 %) чи більше від вартості чистих активів юридичної особи)

Відповідно до ч. 2 п. З ст. 92 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України], у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили (йдеться про обмеження наявних повноважень, а не про здійснення дій, на які повноваження взагалі відсутні), крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
=== Невідповідність формі договору ===
Належною формою господарського договору є письмова. Утім, якщо договір не відповідає загальним вимогам до письмової форми правочину, передбаченим ст. 207 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України], його не можна вважати вчиненим у письмовій формі. Згідно зі ст. 218 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] недотримання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст. 220 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися стосовно всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (у цьому випадку наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається).
=== Наслідки визнання господарського договору недійсним ===
Господарський договір може бути визнано недійсним у цілому, або в частині (коли недійсними визнаються тільки окремі договірні умови). Відповідно до ст. 217 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Виконання господарського договору, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення.

Недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому останні залежать від того, які саме дії були здійснені сторонами на виконання договору. Так, відповідно до ст. 216 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Вищеозначені правові наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних право-чинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Згідно з ч. 5 ст. 216 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Утім [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло таких осіб має з'ясовуватись у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та правових норм, які піддягають застосуванню до спірних правовідносин. Тільки в окремих випадках ЦК України встановлює, за чиїм саме позовом правочин може бути визнаний недійсним. Крім того, наслідки недійсності нікчемного правочину суд може застосувати з власної ініціативи. При цьому застосування наслідків недійсності нікчемного правочину судом, за відсутності відповідної позовної вимоги заінтересованої сторони, є правом, а не обов'язком суду.

За загальним правилом, передбаченим у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n8008 ч. 2 ст. 264 Цивільного процесуального кодексу України], при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Водночас, в окремих випадках застосуванню підлягають спеціальні норми, які передбачають право суду вийти за межі позовних вимог з огляду на особливість відповідних суспільних відносин. Зокрема, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1225 ч. 5 ст. 216 ЦК України] передбачено, що суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Момент, з якого нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є таким, імперативно встановлений чинним законодавством і не може бути змінений судом. Так, згідно з ч. 1 ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Це означає, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення в силу закону, а рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним має зворотну силу в часі. Частина 2 ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не тільки не виникають права та обов'язки, настання яких сторони пов'язували з моментом вчинення такого правочину, а й ті, виникнення яких передбачалося лише в майбутньому.

[[Категорія: Договірне (зобов’язальне) право]]
[[Категорія: Господарське право]]
[[Категорія:Господарський процес]]

Визнання господарського договору недійсним

2025-03-14T15:33:36Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15 Господарський кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-12 Господарський процесуальний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0011600-13 Постанова Пленуму Вищого Господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними"]
== Визнання господарського договору недійсним ==
Для набрання договором юридичної сили він має відповідати загальним вимогам, передбаченим [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1155 ст. 203 Цивільного кодексу України] (далі - ЦК України), дотримання яких є обов'язковою умовою чинності будь-якого правочину. Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1220 ст. 215 ЦК України] відсутність у момент учинення правочину вимог його чинності, передбачених ч.ч. 1-3, 5,6 ст. 203 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] , є підставою його недійсності. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text Господарський кодекс України] далі - ГК України) взагалі оперує одним поняттям "недійсність господарського зобов'язання". Отже, на нормативному рівні не проведено розмежування понять "дійсність" та "чинність" договорів.

ЦК України встановлює загальні правила про недійсні правочини, які розподіляє на два види: згідно із ч. 1 ст. 215 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/436-15#Text ЦК України] недотримання при укладанні договору вимог [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1155 ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України] спричиняє його недійсність та оспорювані (ч. З ст. 215 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України]). Принципова відмінність між такими правочинами полягає в тому, що нікчемний правочин є недійсним в силу закону, а оспорюваний стає недійсним внаслідок прийняття судового рішення, яке має зворотну силу у часі (ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України]).

Недійсний договір – це договір, який не створює правових наслідків, крім наслідків, пов’язаних із його недійсністю. Недійсність договору означає, що він не відповідає вимогам законодавства.

Ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.На цьому наголосив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/4089/20.

== Нікчемний правочин ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] встановлює такі випадки нікчемності правочину:
* недотримання сторонами вимоги щодо нотаріального посвідчення правочину, за винятком певних нормативно встановлених випадків ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1242 ст. 220)];

* вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності та в разі відсутності його схвалення законними представниками ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1245 ст. 221]);

* вчинення правочину недієздатною фізичною особою без дозволу органів опіки та піклування ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1262 ст. 224]) чи наступного схвалення (якщо йдеться про дрібні побутові правочини) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1269 ст. 226]); порушення ним публічного порядку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1279 ст. 228 ЦК України]).
За змістом частини другої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1220 ст. 215 ЦК України] нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним.
Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку. З'ясувавши, що оспорюваний правочин є нікчемним, господарський суд зазначає в резолютивній частині рішення про його недійсність або, за відсутності підстав для такого визнання, відмовляє в задоволенні позову.
Сторони нікчемного правочину не зобов'язані виконувати його умови (навіть якщо суд не визнавав його недійсним). Поряд з тим законом не виключається можливість вирішення судом спорів, пов'язаних з визнанням нікчемних правочинів дійсними, у випадках, встановлених законом (частина друга ст. 218, частина друга ст. 220 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України.]
Нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, вважається таким з моменту його вчинення (частина перша ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України]).
== Підстави недійсності правочину ==
Підставами недійсності правочину можуть бути: суперечність змісту правочину [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільному кодексу України], іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; відсутність у особи, яка вчиняє правочин, необхідного обсягу цивільної дієздатності; обмеження волевиявлення учасника правочину та/або невідповідність такого волевиявлення внутрішній волі учасника правочину; спрямованість правочину не на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; суперечність правочину, що вчиняється батьками (усиновлювачами), правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
=== Суперечність змісту правочину ЦК України, іншим актам цивільного законодавства ===
Утім слід зазначити, що недійсність договорів спричиняє суперечність їхнього змісту не тільки актам цивільного законодавства, а й актам господарського, податкового законодавства тощо. Так, в інформаційному листі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_211600-08#Text ВГСУ від 07.04.2008 року "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України"] звертається увага на те, що "поняття правочину є цивільно-правовим поняттям, і норми про недійсність тих чи інших правочинів є цивільно-правовими. Разом з тим закони часто містять норми, які належать до різних галузей права. Зокрема, закон публічно-правової направленості може містити окремі цивільно-правові норми. Тому, якщо такий закон містить норми, які встановлюють умови недійсності правочину, то такі норми підлягають застосуванню" (п. 16).
Так, з огляду на офіційну позицію ВГСУ за умов відсутності у суб'єкта господарювання (сторони господарського договору) певного дозволу, застосуванню підлягає ст. 227 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України], яка кваліфікує правочин, вчинений юридичною особою без відповідного дозволу (ліцензії), як оспорюваний. Однак поза увагою [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільного кодексу України] залишається питання дійсності договору, укладеного фізичною особою - суб'єктом підприємницької діяльності, без відповідного дозволу (ліцензії) на здійснення певного виду діяльності, який опосередковує означений договір. Більше того, передумови набуття господарської правосуб'єктності (компетенції) не завжди зводяться винятково до отримання суб'єктами господарювання відповідних ліцензій.
=== Відсутність обсягу цивільної дієздатності ===
Похідними від правосуб'єктності господарської організації (юридичної особи) є повноваження її представників, пов'язані з укладанням господарських договорів від її імені. Це означає, що представник не може набути господарських прав та обов'язків для особи, яка не здатна їх мати та/або реалізувати. При укладанні господарських договорів кожна зі сторін має одночасно перевірити як здатність свого контрагента відносно укладення відповідного договору, так і повноваження представника, який укладає договір від імені даного контрагента.

Під час укладання господарського договору юридичною особою можуть виникати проблемні ситуації двох видів:
* по-перше, пов'язані з перевищенням повноважень її представника щодо укладення договору,
* по-друге, пов'язані з відсутністю повноважень у особи, яка уклала договір від імені юридичної особи.
При перевищенні повноважень представника особа, яку він представляв, може або схвалити дії такого представника, або відмовитися від їх схвалення. Згідно зі ст. 241 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Наступне схвалення юридичною особою правочину, здійсненого від її імені представником, який не мав належних повноважень, робить його дійсним з моменту вчинення. Доказами такого схвалення можуть бути відповідне письмове звернення до іншої сторони правочину чи до її представника (лист, телеграма, телетайпограма тощо) або вчинення дій, які свідчать про схвалення правочину (приміром, здійснення платежу іншій стороні тощо).

Від випадків укладення господарських договорів від імені юридичної особи неповноважними суб'єктами потрібно відрізняти випадки обмеження самою юридичною особою повноважень своїх представників щодо укладення окремих господарських договорів. Такі обмеження, як правило, мають вираження у вигляді обов'язкового попереднього схвалення договору з боку відповідного колегіального органу (загальних зборів, ради директорів і т. ін.) перед його підписанням повноважним представником юридичної особи. Найчастіше необхідність такого схвалення пов'язується із:

а) загальною сумою платежу за товари (роботи, послуги), що мають бути придбані (реалізовані) за договором (наприклад, при укладенні договору на суму понад 25 тис. гривень);

б) видом договору (наприклад, укладення договору, за яким така сторона має виступити поручителем);

в) співвідношенням загальної суми платежу за договором та вартості чистих активів юридичної особи (наприклад, коли така сума буде перевищувати 10 % (15 %) чи більше від вартості чистих активів юридичної особи)

Відповідно до ч. 2 п. З ст. 92 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України], у відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили (йдеться про обмеження наявних повноважень, а не про здійснення дій, на які повноваження взагалі відсутні), крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
=== Невідповідність формі договору ===
Належною формою господарського договору є письмова. Утім, якщо договір не відповідає загальним вимогам до письмової форми правочину, передбаченим ст. 207 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України], його не можна вважати вчиненим у письмовій формі. Згідно зі ст. 218 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] недотримання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Відповідно до ст. 220 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Якщо сторони домовилися стосовно всіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна зі сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним (у цьому випадку наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається).
=== Наслідки визнання господарського договору недійсним ===
Господарський договір може бути визнано недійсним у цілому, або в частині (коли недійсними визнаються тільки окремі договірні умови). Відповідно до ст. 217 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Виконання господарського договору, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення.

Недійсний договір не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. При цьому останні залежать від того, які саме дії були здійснені сторонами на виконання договору. Так, відповідно до ст. 216 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. Вищеозначені правові наслідки застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних право-чинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін.

Згідно з ч. 5 ст. 216 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Утім [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] не дає визначення поняття "заінтересована особа", тому коло таких осіб має з'ясовуватись у кожному конкретному випадку залежно від обставин справи та правових норм, які піддягають застосуванню до спірних правовідносин. Тільки в окремих випадках ЦК України встановлює, за чиїм саме позовом правочин може бути визнаний недійсним. Крім того, наслідки недійсності нікчемного правочину суд може застосувати з власної ініціативи. При цьому застосування наслідків недійсності нікчемного правочину судом, за відсутності відповідної позовної вимоги заінтересованої сторони, є правом, а не обов'язком суду.

За загальним правилом, передбаченим у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n8008 ч. 2 ст. 264 Цивільного процесуального кодексу України], при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог. Водночас, в окремих випадках застосуванню підлягають спеціальні норми, які передбачають право суду вийти за межі позовних вимог з огляду на особливість відповідних суспільних відносин. Зокрема, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1225 ч. 5 ст. 216 ЦК України] передбачено, що суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.

Момент, з якого нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є таким, імперативно встановлений чинним законодавством і не може бути змінений судом. Так, згідно з ч. 1 ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Це означає, що нікчемний правочин є недійсним з моменту його вчинення в силу закону, а рішення суду про визнання оспорюваного правочину недійсним має зворотну силу в часі. Частина 2 ст. 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України] встановлює, що за нікчемним правочином та за правочином, визнаним судом недійсним, не тільки не виникають права та обов'язки, настання яких сторони пов'язували з моментом вчинення такого правочину, а й ті, виникнення яких передбачалося лише в майбутньому.

[[Категорія: Договірне (зобов’язальне) право]]
[[Категорія: Господарське право]]
[[Категорія:Господарський процес]]

Договір фінансового лізингу

2025-03-13T12:23:41Z

Pavlosiuk.Oksana:

== '''Нормативна база''' ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/436-15 Господарський кодекс Украни]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1201-20#Text Закон України "Про фінансовий лізинг"]
* Закону України "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1953-20#n1134 Про фінансові послуги та фінансові компанії]"
* Закону України "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12#Text Про захист прав споживачів]
* Закон України "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/157-20#Text Про оренду державного та комунального майна]"
* Закон України "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text Про виконавче провадження]"
* Закон України "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12#Text Про нотаріат]"
== '''Загальні положення договору''' ==
'''Фінансовий лізинг''' - вид правових відносин, за якими лізингодавець зобов’язується відповідно до договору фінансового лізингу на строк та за плату, визначені таким договором, передати лізингоодержувачу у володіння та користування як об’єкт фінансового лізингу майно, що належить лізингодавцю на праві власності та набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем, або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов, а також які передбачають при цьому додержання принаймні однієї з ознак (умов) фінансового лізингу, передбачених пунктами 1-4 частини першої статті 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1201-20#Text Закону України "Про фінансовий лізинг"]

'''Договір фінансового лізингу''' - договір, за яким надаються послуги з фінансового лізингу;

''Форма договору фінансового лізингу'' - договір фінансового лізингу має бути укладений в письмовій формі (частина 1 статті 15 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1201-20#Text Закону України "Про фінансовий лізинг]") . Договір фінансового лізингу не підлягає нотаріальному посвідченню, крім випадків, встановлених законом або домовленістю сторін (частина 2 статті 15 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1201-20#Text Закону України "Про фінансовий лізинг]").

Договір фінансового лізингу транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню на вимогу однієї із сторін такого договору (частина 3 статті 15 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1201-20#Text Закону України "Про фінансовий лізинг]").

== '''Суб'єкти (сторони) фінансового лізингу''' ==
* Лізингодавець - юридична особа, яка набула у встановленому законом порядку право надавати послуги з фінансового лізингу і на підставі договору фінансового лізингу передає лізингоодержувачу у володіння та користування об’єкт фінансового лізингу.
*Лізингоодержувач - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка відповідно до договору фінансового лізингу отримує від лізингодавця об’єкт фінансового лізингу у володіння та користування.
*Продавець (постачальник) - фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, в якої лізингодавець набуває у власність майно на підставі договору купівлі-продажу або договору поставки для подальшої передачі лізингоодержувачу на підставі договору фінансового лізингу.
*Інші особи, які є сторонами багатостороннього договору фінансового лізингу.
== '''Істотні умови договору фінансового лізингу''' ==
Договір фінансового лізингу повинен відповідати вимогам статті 9 Закону України "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1953-20#n1134 Про фінансові послуги та фінансові компанії]", статті 18 Закону України "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12#Text Про захист прав споживачів]", та Закону України "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1201-20#n63 Про фінансовий лізинг]". Крім вимог, зазначених у частині першій цієї статті, договір фінансового лізингу повинен містити:
*1) найменування та опис об’єкта фінансового лізингу із зазначенням індивідуальних ознак, що дають змогу його чітко ідентифікувати. У разі якщо на день підписання договору фінансового лізингу виробництво об’єкта фінансового лізингу, що є предметом такого договору, не завершено та/або його індивідуальні ознаки невідомі, такий договір має містити посилання на документ та/або додаткову угоду, в якій визначені індивідуальні ознаки такого об’єкта;
*2) строк, на який лізингоодержувачу надається право володіння та користування об’єктом фінансового лізингу;
*3) строк передачі об’єкта фінансового лізингу лізингоодержувачу;
*4) порядок та графік сплати лізингоодержувачем лізингових платежів, який містить загальну суму, що підлягає сплаті, розмір, строки та кількість таких платежів (у тому числі авансового платежу), інших платежів, що безпосередньо пов’язані з виконанням договору фінансового лізингу;
*5) розмір, порядок розрахунку та умови сплати додаткових платежів і комісій (за наявності), пов’язаних з укладенням, виконанням, зміною та розірванням договору фінансового лізингу, достроковим викупом об’єкта фінансового лізингу, а також порядок зміни та/або індексації таких платежів;
*6) положення щодо необхідності укладення договорів щодо послуг третіх осіб (за наявності), у тому числі щодо страхування об’єкта фінансового лізингу та/або ризиків, пов’язаних з виконанням договору фінансового лізингу, та визначення особи, зобов’язаної здійснити страхування.
У договорі фінансового лізингу можуть бути зазначені інші умови за домовленістю сторін.

Грошове зобов’язання за договором фінансового лізингу, у разі якщо лізингоодержувачем є фізична особа, має бути виражене виключно у гривні, без визначення грошового еквівалента такого зобов’язання в іноземній валюті. У разі якщо лізингоодержувачем є юридична особа або фізична особа - підприємець, грошове зобов’язання за договором фінансового лізингу має бути виражене у гривні, при цьому сторони такого договору мають право визначити грошовий еквівалент зобов’язання в іноземній валюті, а сума, що підлягає сплаті у гривні, визначається за офіційним курсом відповідної валюти, встановленим Національним банком України на день платежу, або за курсом банку за домовленістю сторін, якщо інший порядок визначення такої суми не встановлений договором або законодавством.

Забороняється у будь-який спосіб ускладнювати прочитання лізингоодержувачем інформації щодо розміру лізингових та інших платежів, зазначених у договорі фінансового лізингу або в додатку до такого договору, у тому числі шляхом друкування такої інформації шрифтом меншого розміру, ніж основний текст, злиття кольору шрифту з кольором фону, застосування меншого розміру міжрядкових та міжсимвольних інтервалів, ніж в основному тексті.

У разі якщо договором фінансового лізингу передбачено зміну розміру та/або індексацію передбачених таким договором платежів, такий договір повинен визначати порядок проведення зміни розміру та/або індексації платежів. У такому разі проведення лізингодавцем зміни зазначеного порядку зміни розміру та/або індексації платежів, передбачених договором фінансового лізингу, в односторонньому порядку забороняється.

У разі якщо договором фінансового лізингу не передбачено зміни розміру та/або індексації лізингових і будь-яких інших платежів, проведення лізингодавцем таких змін розміру та/або індексації в односторонньому порядку забороняється. Лізингодавець за письмовою заявою та/або письмовою згодою лізингоодержувача має право проводити реструктуризацію зобов’язань за договором фінансового лізингу.

Кожна сторона договору фінансового лізингу отримує по одному примірнику договору з додатками до нього, якщо інше не встановлено таким договором. У разі укладення договору фінансового лізингу з фізичною особою обов’язок доведення того, що один з оригіналів такого договору переданий лізингоодержувачу - фізичній особі, покладається на лізингодавця. Примірник договору фінансового лізингу, що належить лізингоодержувачу - фізичній особі, передається йому невідкладно після підписання договору сторонами. Примірник договору фінансового лізингу, укладеного в електронному вигляді, та додатків до нього надаються лізингоодержувачу - фізичній особі у спосіб, що дає змогу встановити особу, яка отримала примірник договору та додатків до нього, зокрема шляхом направлення на електронну адресу або в інший спосіб з використанням контактних даних, зазначених лізингоодержувачем під час укладення договору фінансового лізингу. У разі якщо один з оригіналів договору фінансового лізингу направлено лізингодавцем поштою або кур’єром, доказом його направлення є поштова квитанція (чек) про відправку та опис вкладення або повідомлення про вручення (у разі направлення кур’єром). Положення цієї частини поширюються також і на угоди, якими вносяться зміни та/або доповнення до договору фінансового лізингу. Умови договору фінансового лізингу, що суперечать положенням цього Закону або обмежують права лізингоодержувача порівняно з правами, встановленими законодавством про захист прав споживачів, є нікчемними.
=== '''Укладення договору фінансового лізингу''' ===
1. Визначення лізингодавцем можливості укладення договору фінансового лізингу здійснюється на підставі відповідного запиту (заяви) лізингоодержувача, у тому числі з використанням засобів дистанційного зв’язку.

2. Лізингодавцю забороняється встановлювати плату за розгляд запиту (заяви) про укладення договору фінансового лізингу.

3. До укладення договору фінансового лізингу лізингодавець має право, а якщо лізингоодержувачем є фізична особа - зобов’язаний, використовуючи свої професійні можливості, оцінити фінансову спроможність лізингоодержувача, враховуючи, зокрема, строк фінансового лізингу, вартість об’єкта фінансового лізингу, доходи лізингоодержувача та мету отримання у володіння та користування об’єкта фінансового лізингу. Оцінка фінансової спроможності лізингоодержувача здійснюється на підставі достатньої інформації, отриманої від лізингоодержувача, та (за необхідності) на підставі інформації, отриманої з інших джерел відповідно до законодавства.

4. У разі ненадання лізингоодержувачем документів чи відомостей про себе та/або свій фінансовий стан, що вимагаються згідно із законодавством та/або внутрішніми документами лізингодавця, лізингодавець відмовляє такому лізингоодержувачу в укладенні договору фінансового лізингу.

5. Інформація про лізингоодержувача, отримана лізингодавцем у зв’язку з укладенням, виконанням та припиненням договору фінансового лізингу з таким лізингоодержувачем, може бути передана третім особам без згоди такого лізингоодержувача лише у випадках і порядку, встановлених законом.

6. Лізингодавець несе відповідальність за порушення прав лізингоодержувачів у сфері захисту персональних даних згідно з законом.

7. Лізингодавець має право розірвати договір фінансового лізингу в односторонньому порядку та застосувати до лізингоодержувача визначені таким договором штрафні санкції у разі встановлення факту надання лізингоодержувачем недостовірної інформації та/або документів, необхідних для здійснення оцінки його спроможності виконувати свої зобов’язання за договором фінансового лізингу.
=== '''Особливості укладення договору фінансового лізингу з фізичною особою (крім фізичної особи - підприємця)''' ===
1. Лізингодавець розміщує на своєму власному веб-сайті інформацію про умови, на яких надаються послуги з фінансового лізингу лізингоодержувачам - фізичним особам (частина 1 статті 13 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1201-20#Text Закону України "Про фінансовий лізинг]").

2. До укладення договору фінансового лізингу з лізингоодержувачем - фізичною особою лізингодавець повинен безоплатно надати такому лізингоодержувачу в письмовій формі (в електронній формі або у формі паперового документа) із зазначенням дати надання та строку актуальності інформацію, необхідну для порівняння різних пропозицій цього лізингодавця з метою прийняття лізингоодержувачем рішення щодо укладення відповідного договору (частина 2 статті 13 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1201-20#Text Закону України "Про фінансовий лізинг]").

Крім передбаченої абзацом першим цієї частини інформації, на вимогу лізингоодержувача - фізичної особи лізингодавець надає такому лізингоодержувачу пояснення з метою забезпечення можливості оцінити, чи адаптовано договір до потреб цього лізингоодержувача та його фінансового стану, у тому числі шляхом роз’яснення істотних характеристик запропонованих послуг та наслідків для такого лізингоодержувача, зокрема у разі невиконання ним зобов’язань за таким договором.

3. Зазначена в абзаці першому частини 2 статті 13 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1201-20#Text Закону України "Про фінансовий лізинг]" інформація повинна включати:

1) кількість, строки сплати та розмір лізингових платежів на дату надання інформації виходячи з обраних лізингоодержувачем умов. Інформація про лізингові платежі може бути надана у формі графіка лізингових платежів;

2) розмір та умови сплати додаткових платежів та комісій, пов’язаних з укладенням, обслуговуванням договору та достроковим викупом об’єкта фінансового лізингу;

3) розмір та умови сплати платежів за супровідні послуги, що надаються лізингодавцем та/або іншими особами та є обов’язковими для укладення договору фінансового лізингу чи можуть надаватися протягом строку дії договору фінансового лізингу, якщо такі платежі не включені до складу платежів, передбачених пунктами 1 і 2 цієї частини;

4) строк, на який лізингоодержувачу передається об’єкт фінансового лізингу у володіння та користування;

5) інформацію про необхідність укладення з третіми особами договорів щодо послуг, які є обов’язковими для укладення договору фінансового лізингу, перелік осіб, яких лізингодавець визначив для надання відповідних послуг (за наявності);

6) умови переходу об’єкта фінансового лізингу у власність лізингоодержувача, якщо такий перехід передбачений договором фінансового лізингу;

7) порядок та умови повернення об’єкта фінансового лізингу лізингодавцю;

8) проект договору фінансового лізингу.

4. Для укладення договору фінансового лізингу з лізингоодержувачем - фізичною особою, яка перебуває у шлюбі, лізингодавець повинен отримати від такої особи письмову згоду її подружжя на укладення такого договору (частина 4 статті 13 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1201-20#Text Закону України "Про фінансовий лізинг]".

== '''Предмет договору фінансового лізингу''' ==
Об’єктом фінансового лізингу може бути майно, визначене індивідуальними ознаками, що відповідає критеріям основних засобів відповідно до законодавства, не заборонене законом до вільного обігу на ринку і щодо передачі якого в лізинг законом не встановлено обмежень.

Не можуть бути об’єктами фінансового лізингу земельні ділянки та інші природні об’єкти.

Не можуть бути об’єктами фінансового лізингу об’єкти, визначені частиною другою статті 3 Закону України "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/157-20#Text Про оренду державного та комунального майна]".

Об’єкт фінансового лізингу підлягає реєстрації у випадках та порядку, передбачених законодавством.

Обтяження рухомого майна лізингом реєструється в Державному реєстрі обтяжень рухомого майна у випадках та порядку, встановлених законодавством.

Обтяження нерухомого майна лізингом підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому законодавством.
== '''Строк фінансового лізингу''' ==
Відповідно до частини 2 статті 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1201-20#Text Закону України "Про фінансовий лізинг] строк, на який лізингоодержувачу передається об’єкт фінансового лізингу у володіння та користування, не може становити менше одного року.

== '''Права сторін за договором''' ==
<big>Лізингодавець має право</big>:

1) інвестувати у придбання об’єкта фінансового лізингу власні та/або залучені кошти з урахуванням вимог, встановлених законом та нормативно-правовими актами органів, що здійснюють державне регулювання ринків фінансових послуг;

2) здійснювати перевірки дотримання лізингоодержувачем умов володіння та користування об’єктом фінансового лізингу, його утримання та експлуатації;

3) у випадках, передбачених законом та/або договором фінансового лізингу, відмовитися від договору фінансового лізингу, стягнути з лізингоодержувача несплачені лізингові платежі, термін сплати яких настав на дату такої відмови, вимагати повернення об’єкта фінансового лізингу та у разі невиконання лізингоодержувачем обов’язку щодо повернення об’єкта фінансового лізингу - сплати неустойки у розмірі, встановленому цим Законом, за володіння та користування об’єктом фінансового лізингу за час прострочення повернення об’єкта фінансового лізингу, якщо інший розмір неустойки не визначений договором фінансового лізингу;

4) стягувати з лізингоодержувача прострочену заборгованість відповідно до умов договору фінансового лізингу та законодавства;

5) вимагати від лізингоодержувача відшкодування збитків, у тому числі оплати ремонту, відшкодування витрат на ремонт об’єкта фінансового лізингу, та/або сплати інших платежів, безпосередньо пов’язаних з виконанням договору фінансового лізингу, відповідно до умов такого договору та законодавства;

6) вимагати повернення об’єкта фінансового лізингу у разі невиконання лізингоодержувачем чи особою, яка отримала об’єкт фінансового лізингу від лізингоодержувача відповідно до цього Закону, обов’язку щодо належного використання об’єкта фінансового лізингу за договором фінансового лізингу;

7) вимагати усунення будь-яких порушень, що призвели до обмеження права власності лізингодавця на об’єкт фінансового лізингу;

8) у разі відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу та неповернення лізингоодержувачем об’єкта фінансового лізингу на вимогу лізингодавця у строки, передбачені договором фінансового лізингу, вимагати дострокову сплату розміру всіх майбутніх лізингових платежів у частині оплати вартості об’єкта фінансового лізингу, якщо інше не передбачено договором фінансового лізингу та/або законодавством.

<big>Лізингоодержувач має право</big>:

1) вибрати об’єкт фінансового лізингу, що належить лізингодавцю на праві власності і набутий ним без попередньої домовленості з лізингоодержувачем, та/або встановити специфікацію об’єкта фінансового лізингу і доручити вибір такого об’єкта лізингодавцю;

2) відмовитися від прийняття об’єкта фінансового лізингу, що не відповідає встановленим договором фінансового лізингу умовам, специфікаціям;

3) вимагати розірвання договору фінансового лізингу або відмовитися від такого договору у випадках, передбачених договором фінансового лізингу та законодавством;

4) вимагати від лізингодавця відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням договору фінансового лізингу лізингодавцем;

5) оскаржити в суді одностороннє розірвання договору фінансового лізингу лізингодавцем та повернення об’єкта фінансового лізингу на підставі виконавчого напису нотаріуса, вимагати повернення об’єкта фінансового лізингу і відшкодування збитків, завданих вилученням такого об’єкта.
== '''Обов’язки сторін за договором''' ==
'''Лізингодавець зобов’язаний:'''

1) у передбачені договором фінансового лізингу строки передати лізингоодержувачу об’єкт фінансового лізингу у стані, що відповідає призначенню такого об’єкта та умовам договору фінансового лізингу;

2) попередити лізингоодержувача про всі права третіх осіб на об’єкт фінансового лізингу, всі відомі йому особливі властивості та недоліки об’єкта фінансового лізингу, що можуть становити небезпеку для життя, здоров’я, майна лізингоодержувача чи інших осіб або призводити до пошкодження самого об’єкта фінансового лізингу під час володіння та/або користування ним;

3) відповідно до умов договору фінансового лізингу своєчасно та в повному обсязі виконувати передбачені таким договором зобов’язання щодо утримання об’єкта фінансового лізингу, якщо інше не передбачено договором фінансового лізингу;

4) відшкодовувати лізингоодержувачу витрати на поліпшення об’єкта фінансового лізингу, що здійснені за письмовою згодою лізингодавця та не можуть бути відокремлені від об’єкта фінансового лізингу без заподіяння йому шкоди, на утримання такого об’єкта або усунення недоліків у порядку та випадках, передбачених законом та/або договором фінансового лізингу;

5) прийняти об’єкт фінансового лізингу у разі розірвання договору фінансового лізингу або в разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу надавалося право володіння та користування об’єктом фінансового лізингу, якщо інше не передбачено договором фінансового лізингу.

3. Лізингодавець може мати також інші права та обов’язки відповідно до умов договору фінансового лізингу та законодавства.

'''Лізингоодержувач зобов’язаний:'''

1) у разі якщо об’єкт фінансового лізингу відповідає встановленим договором фінансового лізингу умовам та специфікаціям, прийняти такий об’єкт, володіти та користуватися ним відповідно до його призначення та умов договору фінансового лізингу;

2) відповідно до умов договору фінансового лізингу своєчасно та в повному обсязі виконувати зобов’язання щодо утримання та експлуатації об’єкта фінансового лізингу, підтримувати його у справному стані;

3) своєчасно сплачувати передбачені договором фінансового лізингу лізингові та інші платежі;

4) надавати лізингодавцю доступ до об’єкта фінансового лізингу і забезпечувати можливість здійснення перевірки умов його використання, експлуатації та утримання у порядку та на умовах, передбачених договором фінансового лізингу;

5) письмово повідомляти лізингодавця про всі випадки виявлення несправностей об’єкта фінансового лізингу, його поломок або збоїв у роботі протягом строку дії договору фінансового лізингу, а у випадках та строки, передбачені таким договором, - також і продавця (постачальника) такого об’єкта;

6) письмово повідомляти лізингодавця про порушення строків проведення або непроведення поточного чи сезонного технічного обслуговування, а про будь-які інші обставини, що можуть негативно позначитися на стані об’єкта фінансового лізингу, - негайно, але не пізніше наступного робочого дня після дня настання зазначених обставин, подій чи фактів, якщо інше не встановлено договором фінансового лізингу;

7) у разі закінчення строку, на який лізингоодержувачу передано об’єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об’єкт фінансового лізингу), а також у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу та в інших випадках дострокового повернення об’єкта фінансового лізингу, повернути об’єкт фінансового лізингу у стані, в якому його було прийнято у володіння та користування, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об’єкт фінансового лізингу;

8) дотримуватися умов договорів страхування об’єкта фінансового лізингу;

9) надавати лізингодавцю за його запитом інформацію та документи щодо свого фінансового стану та змісту діяльності у порядку та строки, визначені договором фінансового лізингу та/або законом;

10) у разі тимчасової державної реєстрації об’єкта фінансового лізингу за лізингоодержувачем при закінченні строку, на який лізингоодержувачу було передано об’єкт фінансового лізингу у володіння та користування (якщо до лізингоодержувача не переходить право власності на об’єкт фінансового лізингу), або у разі дострокового розірвання договору фінансового лізингу зняти такий об’єкт з обліку та передати лізингодавцю реєстраційні документи на об’єкт фінансового лізингу.

3. Лізингоодержувач може мати також інші права та обов’язки відповідно до умов договору фінансового лізингу, цього Закону та нормативно-правових актів, що регулюють відносини фінансового лізингу.

4. Невиконання лізингоодержувачем обов’язку щодо сплати лізингових платежів відповідно до умов договору фінансового лізингу є підставою для нарахування неустойки, сплату якої лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача, у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у періоді прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення, за час прострочення, якщо інший розмір неустойки не визначений умовами договору фінансового лізингу.

Невиконання лізингоодержувачем обов’язку щодо повернення об’єкта фінансового лізингу відповідно до умов договору фінансового лізингу є підставою для нарахування неустойки, сплату якої лізингодавець має право вимагати від лізингоодержувача, у розмірі подвійної суми лізингового платежу, який необхідно було сплатити в останньому періоді, що передує періоду невиконання зазначеного обов’язку, в розрахунку за кожний день такого невиконання, за час невиконання, якщо інший розмір неустойки не визначений умовами договору фінансового лізингу.
== '''Можливість відмови від договору лізингу''' ==
Відповідно до статті 17 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1201-20#Text Закону України "Про фінансовий лізинг]" відмова від договору фінансового лізингу та дострокове розірвання договору фінансового лізингу можлива:

1. У разі прострочення передачі лізингоодержувачу об’єкта фінансового лізингу більш як на 30 календарних днів та за умови, що договором фінансового лізингу не передбачено інший строк, лізингоодержувач до моменту передачі йому об’єкта фінансового лізингу має право відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингодавця. Для обрахунку строку прострочення не включаються дні, коли лізингоодержувач порушував свої обов’язки за договором фінансового лізингу, що призвело до такого прострочення, а також строк повідомлення лізингодавця лізингоодержувачем про односторонню відмову.

У разі якщо лізингоодержувач скористався своїм правом односторонньої відмови від договору фінансового лізингу з підстав, визначених абзацом першим цієї частини, такий договір вважається розірваним з дати, зазначеної лізингоодержувачем у повідомленні про таку відмову, але не раніше дня отримання повідомлення лізингодавцем.

У такому разі сторони звільняються від будь-яких зобов’язань за таким договором, у тому числі зобов’язань щодо сплати будь-яких платежів у зв’язку з відмовою від договору фінансового лізингу, а всі кошти (зокрема авансовий платіж), сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу, підлягають поверненню лізингодавцем не пізніше трьох робочих днів, починаючи з робочого дня, наступного за днем отримання ним повідомлення лізингоодержувача про відмову від договору фінансового лізингу.

У разі якщо об’єкт фінансового лізингу не передано лізингодавцю продавцем (постачальником), а лізингодавець використав кошти (зокрема авансовий платіж), отримані від лізингоодержувача, для сплати продавцю (постачальнику) за цей об’єкт фінансового лізингу до того, як лізингоодержувач скористався своїм правом односторонньої відмови від договору фінансового лізингу, лізингодавець повинен письмово повідомити продавця (постачальника) про таку відмову протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення лізингоодержувача про односторонню відмову від договору фінансового лізингу і повернути лізингоодержувачу кошти (зокрема авансовий платіж) не пізніше трьох робочих днів з дня повернення коштів лізингодавцю продавцем (постачальником), який зобов’язаний повернути лізингодавцю кошти, отримані від такого лізингодавця, протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення лізингодавця.

2. У разі прострочення передачі об’єкта фінансового лізингу від продавця (постачальника) лізингодавцю більш як на 30 календарних днів та за умови, що договором купівлі-продажу (поставки) не передбачено інший строк, лізингодавець має право відмовитися від договору поставки та договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це продавця (постачальника) та лізингоодержувача.

У разі якщо лізингодавець скористався своїм правом односторонньої відмови від договору купівлі-продажу (поставки) та договору фінансового лізингу, такі договори вважаються розірваними з дати, зазначеної лізингодавцем у повідомленні про таку відмову, але не раніше дня отримання повідомлення продавцем (постачальником) та лізингоодержувачем.

У такому разі сторони звільняються від будь-яких зобов’язань за такими договорами, у тому числі зобов’язань щодо сплати будь-яких платежів у зв’язку з відмовою від договору фінансового лізингу, а всі кошти (зокрема авансовий платіж), сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу, підлягають поверненню лізингодавцем не пізніше трьох робочих днів з дня надсилання ним повідомлення про відмову від договору.

У разі якщо лізингодавець використав кошти, отримані від лізингоодержувача, для сплати продавцю (постачальнику) за об’єкт фінансового лізингу, такий лізингодавець повинен повернути лізингоодержувачу зазначені кошти протягом трьох робочих днів з дня отримання ним коштів від продавця (постачальника), який зобов’язаний повернути кошти лізингодавцю протягом трьох робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову лізингодавця від договору.

3. Якщо лізингодавець та/або продавець (постачальник) не виконує обов’язку щодо повернення коштів (зокрема авансового платежу) у встановлений частинами першою та другою цієї статті строк, лізингоодержувач має право вимагати від відповідної сторони сплати неустойки (пені) у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у періоді прострочення, від суми заборгованості за кожний день прострочення. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору фінансового лізингу здійснений лізингодавцем, продавець (постачальник) та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за повернення коштів (зокрема авансового платежу), у тому числі за сплату неустойки у визначеному цією частиною розмірі.

4. Після отримання лізингоодержувачем об’єкта фінансового лізингу лізингодавець має право відмовитися від договору фінансового лізингу в односторонньому порядку, письмово повідомивши про це лізингоодержувача, та/або вимагати повернення об’єкта фінансового лізингу, у тому числі у безспірному порядку, на підставі виконавчого напису нотаріуса:

1) у разі якщо лізингоодержувач не сплатив за договором фінансового лізингу лізинговий платіж частково або в повному обсязі та прострочення становить більше 60 календарних днів;

2) за наявності інших підстав, встановлених договором фінансового лізингу або законом.

Повернення предмета договору фінансового лізингу за виконавчим написом нотаріуса здійснюється в порядку, встановленому Законом України "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text Про виконавче провадження]". Вчинення виконавчого напису про витребування предмета договору фінансового лізингу здійснюється нотаріусом відповідно до вимог та в порядку, встановлених главою 14 Закону України "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12#Text Про нотаріат]".

5. Для цілей цієї статті сторона вважається повідомленою про відмову від договору та його розірвання, якщо минуло шість робочих днів (у разі якщо договором не передбачено більший строк) з дня, наступного за днем надсилання іншою стороною відповідного повідомлення на поштову адресу та/або адресу електронної пошти, зазначену в договорі, що розривається.

6. Договір фінансового лізингу може бути достроково розірваний з інших підстав, встановлених законом або таким договором.

7. Лізингові платежі, сплачені лізингоодержувачем за договором фінансового лізингу до дати односторонньої відмови лізингодавця від договору фінансового лізингу або його розірвання, не підлягають поверненню лізингоодержувачу, крім випадків, якщо одностороння відмова від договору фінансового лізингу або його розірвання здійснюються до моменту передачі об’єкта фінансового лізингу лізингоодержувачу. Лізингодавець має право стягнути з лізингоодержувача заборгованість із сплати лізингових платежів на дату розірвання договору, неустойку (штраф, пеню), документально підтверджені витрати, у тому числі на оплату ремонту, відшкодування витрат на ремонт об’єкта фінансового лізингу та/або сплати інших платежів, безпосередньо пов’язаних з виконанням договору фінансового лізингу, відповідно до умов такого договору та законодавства, у тому числі витрати, понесені лізингодавцем у зв’язку із вчиненням виконавчого напису нотаріусом.

8. Відмова від договору фінансового лізингу та його розірвання є підставою для припинення договорів про надання послуг, що були визначені таким договором фінансового лізингу як обов’язкові для отримання об’єкта фінансового лізингу та укладені лізингодавцем або лізингоодержувачем. Лізингодавець або третя сторона зобов’язані повернути лізингоодержувачу кошти, сплачені ним за такі послуги, не пізніше 14 календарних днів з дня надсилання письмового повідомлення про відмову від договору фінансового лізингу, якщо такі послуги не були фактично надані до дня відмови лізингоодержувача від договору фінансового лізингу у порядку, визначеному законодавством.
== '''Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета лізингу та його страхування''' ==
З моменту передачі об’єкта фінансового лізингу у володіння та користування лізингоодержувачу ризик випадкового знищення, втрати або випадкового пошкодження об’єкта фінансового лізингу переходить до лізингоодержувача.

Об’єкт фінансового лізингу та/або ризики, пов’язані з виконанням договору фінансового лізингу, підлягають страхуванню, якщо обов’язковість такого страхування встановлена законом або передбачена договором фінансового лізингу.

Витрати на страхування за договором фінансового лізингу несе лізингоодержувач, якщо інше не встановлено таким договором.

У разі настання страхового випадку або оскарження факту його невизнання лізингоодержувач має право самостійно звернутися до страховика та/або до суду за захистом своїх порушених прав.
== '''Утримання об’єкта фінансового лізингу''' ==
Лізингоодержувач протягом усього часу перебування об’єкта фінансового лізингу в його володінні та користуванні повинен підтримувати його у стані, в якому його прийнято від лізингодавця, з урахуванням нормального зносу, або у стані, визначеному договором фінансового лізингу та супровідною документацією на об’єкт фінансового лізингу.

Лізингоодержувач протягом строку фінансового лізингу несе витрати на утримання об’єкта фінансового лізингу, пов’язані з його експлуатацією, технічним обслуговуванням, ремонтом, якщо інше не встановлено договором фінансового лізингу або законом.

Якщо на об’єкті фінансового лізингу встановлено додаткове обладнання, лізингоодержувач несе відповідальність за втрату або пошкодження такого обладнання та зобов’язаний компенсувати вартість втраченого або пошкодженого додаткового обладнання лізингодавцю.

Умови ремонту і технічного обслуговування об’єкта фінансового лізингу визначаються договором фінансового лізингу або окремим договором.
== '''Правові наслідки поліпшення лізингоодержувачем предмета лізингу''' ==
'''Лізингоодержувач має право поліпшити майно, яке є предметом договору фінансового лізингу, лише за письмовою згодою лізингодавця.'''

Якщо поліпшення об’єкта фінансового лізингу здійснено без письмової згоди лізингодавця, лізингоодержувач має право вилучити здійснені ним поліпшення, за умови що такі поліпшення можуть бути відділені від об’єкта фінансового лізингу без шкоди для нього. Якщо такі поліпшення неможливо відокремити від об’єкта фінансового лізингу без шкоди для нього, вони безоплатно переходять у власність лізингодавця. Лізингоодержувач сплачує лізингодавцю передбачену договором фінансового лізингу неустойку за кожний випадок здійсненого ним поліпшення об’єкта фінансового лізингу без згоди лізингодавця.

Якщо поліпшення об’єкта фінансового лізингу здійснено за згодою лізингодавця, лізингоодержувач має право (на вибір лізингодавця) на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування такої вартості до складу лізингових платежів.
[[Категорія:Договірне (зобов’язальне) право‎ ]]

Підстави та порядок звернення із заявою про видачу обмежувального припису

2025-02-17T09:14:43Z

Pavlosiuk.Oksana:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_001-11#Text Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами від 11 травня 2011 року]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України (ЦПК України)]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n2 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2229-19 Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/658-2018-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 658 «Про затвердження Порядку взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0333-19#Text Наказ Міністерства соціальної політики України, Міністерства внутрішніх справ України від 13 березня 2019 року № 369/180 "Про затвердження Порядку проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства"]
== Загальні положення ==
'''Обмежувальний припис стосовно кривдника''' - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов’язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи. 
{| class="wikitable"
|-
|'''Важливо!''' Буклет "Протидія домашньому насильству: терміновий заборонний та обмежувальний припис" [[Файл:12.Domashne nasilstvo cr.pdf|міні|Буклет "Протидія домашньому насильству: терміновий заборонний та обмежувальний припис"]]
|}
Заходами, які можуть бути застосовані до кривдника на підставі обмежувального припису, є:
# заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою. При цьому, слід звернути увагу, що Закон не передбачає такого виду обмежувального припису, ''як заборона особі входити до місця реєстрації (квартири),'' тому за умови доведеності вчинення насильства суд може застосувати інший захід шляхом заборони перебувати у місці спільного проживання ([https://reyestr.court.gov.ua/Review/82826699 правова позиція Верховного Суду від 04 липня 2019 року у справі № 638/17813/18]);
# усунення перешкод у користуванні майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи;
# обмеження спілкування з постраждалою дитиною;
# заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалої особи;
# заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
# заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв'язку особисто і через третіх осіб.
Варто зауважити, що '''обмежувальний припис може передбачати застосування одразу кількох зазначених заходів.''' Обмежувальний припис не може містити заходів, що обмежують право проживання чи перебування неповнолітнього кривдника у місці свого постійного проживання (перебування).

Обмежувальний припис виноситься '''на строк від одного до шести місяців''' (стаття 26 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-19#n390 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству"]).
== Особи, які можуть звернутись з заявою про видачу обмежувального припису ==
[[Файл:Протидій домашньому насильству.png|праворуч|безрамки]]
Обмежувальний припис виноситься судом на підставі звернення зацікавлених осіб, а саме:
# постраждалої особи або її представника;
#особи, яка постраждала від насильства за ознакою статі, або її представника - у випадках, визначених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2866-15#Text Законом України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків"];
# у разі вчинення домашнього насильства стосовно дитини - батьків або інших законних представників дитини, родичів дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухи або вітчима дитини, а також органу опіки та піклування;
# у разі вчинення домашнього насильства стосовно недієздатної особи - опікуна, органу опіки та піклування (стаття 3502 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n9726 ЦПК України])
== Порядок звернення до суду ==
Видача обмежувального припису здійснюється шляхом '''ухвалення рішення суду у порядку [[Звернення до суду: окреме провадження|окремого провадження]]''', для цілей чого розділ IV [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК] доповнено новою главою 13.
[[Файл:Протидій домашньому насильству2.png|праворуч|безрамки]]
'''Заява про видачу обмежувального припису''' подається до суду за місцем проживання (перебування) особи, яка постраждала від домашнього насильства або насильства за ознакою статі, а якщо зазначена особа перебуває у закладі, що належить до загальних чи спеціалізованих служб підтримки постраждалих осіб, - за місцезнаходженням цього закладу.

У заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено:
* найменування суду, до якого подається заява;
* ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) заявника та заінтересованої особи, їх місце проживання чи перебування, поштовий індекс, відомі номери засобів зв’язку та адреси електронної пошти, у разі якщо заява подається особою, зазначеною у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#n9729 пунктах 3 і 4 частини першої статті 3502 ЦПК України], - процесуальне становище особи, яка подає заяву, із зазначенням її імені (прізвища, імені та по батькові), місця проживання чи перебування, поштового індексу, відомих номерів засобів зв’язку та адреси електронної пошти, а також ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) дитини або недієздатної особи, в інтересах якої подається заява, місце її проживання чи перебування, поштовий індекс, відомі номери засобів зв’язку та адреси електронної пошти, якщо такі відомі;
Заінтересованими особами у справах про видачу обмежувального припису є особи, стосовно яких подано заяву про видачу обмежувального припису, а також інші фізичні особи, прав та інтересів яких стосується заява про видачу обмежувального припису; органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції.
* обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Обставинами, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису '''є факти вчинення кривдником одного з видів насильства''' передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-19#n6 статтею 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»].

Доказами, що підтверджують дані обставини можуть бути матеріали якими підтверджується наявність провадження (кримінального чи про адміністративне правопорушення) щодо особи, яка вчинила домашнє насильство, винесення [[Підстави та порядок застосування термінового заборонного припису стосовно кривдника|термінового заборонного припису]], інформації про внесення відомостей до Єдиного державного реєстру випадків домашнього насильства, показання свідків, висновки експертиз, власна фіксація подій на аудіо- або відеоносії, фіксація з нагрудних камер поліцейських, повідомлення про подію в заклади охорони здоров‘я, медичні довідки, роздруківки текстових повідомлень, копії заяви до поліції тощо.

У разі неможливості надати зазначені докази, до заяви може бути додано клопотання про їх витребування.

При вирішенні питання щодо застосування тимчасового обмеження права власності кривдника шляхом встановлення судом обмежувального припису суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність втручання у права і свободи особи з урахуванням того, що ці заходи пов’язані із протиправною поведінкою такої особи ([http://reyestr.court.gov.ua/Review/89034240 постанова Верховного Суду від 28 квітня 2020 року у справі № 754/11171/19]).

Стосовно оцінки ризиків повторного вчинення кривдником домашнього насильства, слід зауважити, що уповноважений представник поліції за кожним випадком домашнього насильства на кожну постраждалу особу складає оцінку ризиків відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0333-19#Text наказу Міністерства соціальної політики України, Міністерства внутрішніх справ України від 13 березня 2019 року № 369/180 "Про затвердження Порядку проведення оцінки ризиків вчинення домашнього насильства"].
== Судовий збір ==
Відповідно до пункту 121 частини другої статті З [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17#Text Закону України "Про судовий збір"] '''судовий збір не справляється''' за подання заяви про видачу обмежувального припису.
== Зразки заяв про видачу обмежувального припису ==
* [https://docs.google.com/document/d/1TWCV3dMXsneAK2sHxX4zino9yvT8pcKt/edit?usp=sharing&ouid=108485453809394847258&rtpof=true&sd=true Зразок заяви про видачу обмежувального припису] 1

* [https://docs.google.com/document/d/1LaWysiNxSpKS-Rz2oq-V8YJnOd9LU6Yb/edit?usp=sharing&ouid=108485453809394847258&rtpof=true&sd=true Зразок заяви про видачу обмежувального припису] 2
* [[Файл:Заява про видачу обмежувального припису.docx|mini|Заява про видачу обмежувального припису]] 3
== Порядок розгляду та виконання рішення суду про видачу обмежувального припису ==
Справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі.

Суд розглядає справу про видачу обмежувального припису '''не пізніше 72 годин після надходження заяви''' про видачу обмежувального припису до суду.

Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.

Рішення суду про видачу обмежувального припису '''підлягає негайному виконанню''', а його оскарження не зупиняє його виконання.

Про видачу або продовження обмежувального припису суд не пізніше наступного дня з дня ухвалення рішення повідомляє уповноважені підрозділи органів Національної поліції України за місцем проживання (перебування) заявника для взяття особи, стосовно якої видано або продовжено обмежувальний припис, на профілактичний облік, а також районні, районні у містах Києві і Севастополі державні адміністрації та виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад за місцем проживання (перебування) заявника.

'''За умисне невиконання обмежувальних заходів або умисне невиконання обмежувальних приписів, або умисне ухилення від проходження програми для кривдників особою, щодо якої такі заходи застосовані судом передбачено покарання у виді пробаційного нагляду на строк до двох років або обмеження волі на той самий строк''' (стаття 3901 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n3458 Кримінального кодексу України]).

'''Особи, які постраждали від домашнього насильства або насильства за ознакою статі мають право на безоплатну вторинну правничу допомогу''' , а саме: здійснення представництва інтересів осіб в судах, інших державних органах, органах місцевого самоврядування, перед іншими особами та на складення документів процесуального характеру, з питань, пов’язаних із захистом їхніх прав, визначених законами України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" і "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків";
== Судова практика ==
* Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві ([http://reyestr.court.gov.ua/Review/86205965 постанова Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 607/10122/19]).

* Сам по собі факт не притягнення особи до юридичної відповідальності ''' не може бути підставою для відмови''' у встановленні тимчасових обмежень за наявності інших об`єктивних даних, якими підтверджуються доводи заявника ([http://reyestr.court.gov.ua/Review/89345674 постанова Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 404/5203/19]).
*Притягнення особи до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства (правопорушення, передбаченого частиною першою статті 173-2 КУпАП ) може бути підставою для застосування заходів обмежувального припису [https://reyestr.court.gov.ua/Review/84725899 (постанова Верховного Суду від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19-ц).]

* [https://zakononline.com.ua/court-practice/show/12399?utm_source=landing&utm_medium=digest&utm_campaign=zo_digest_168&utm_term=29/06/21_1&utm_content=link_138/2655/19 Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 23 липня 2020 року у справі № 138/2655/19] щодо видачі обмежувального припису.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/93793551 Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19] щодо відсутності підстав для видачі обмежувального припису внаслідок вчинення домашнього економічного насильства.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/94974041 Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19] щодо обставини, яка не підтверджує факт вчинення домашнього насильства.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/95066994 Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20] щодо тимчасового обмеження права власності кривдника з метою забезпечення безпеки постраждалої особи шляхом встановлення судом обмежувального припису.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/95066934 Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 17 лютого 2021 року у справі № 753/19409/19] щодо особливостей розгляду справ про видачу обмежувального припису стосовного одного з батьків.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/96822439 Правова позиція Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду згідно з Постановою від 12 травня 2021 року у справі № 522/19426/20] щодо ненабуття особою статусу «кривдника» як підстави для відмови у встановленні тимчасових обмежень.
== Див. також ==
* [[Підстави та порядок застосування термінового заборонного припису стосовно кривдника]]
[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Правоохоронні органи]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Домашнє насильство]]

Податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки

2025-02-17T08:38:07Z

Pavlosiuk.Oksana: /* Об'єкти оподаткування */

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий Кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про місцеве самоврядування"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4059-20#Text Закон України "Про Державний бюджет України на 2025 рік"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/71-19 Закон України від 28 грудня 2014 року № 71-19 "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/476-2012-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України № 476 від 31 травня 2012 року "Про затвердження Порядку подання органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та органами, що здійснюють реєстрацію місця проживання фізичних осіб, відомостей, необхідних для розрахунку податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2120-20#Text Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо вдосконалення законодавства на період дії воєнного стану"]

== Платники податку та ставки оподаткування ==
'''Щороку власникам нерухомого майна нараховується податок''', який встановлюються за рішенням сільської, селищної або міської ради в залежності від місця розташування та типів нерухомості у '''розмірі, що не перевищує 1,5 відсотка розміру мінімальної заробітної плати''', встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв. метр бази оподаткування. [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 (п.266.5.1. Податкового кодексу України ).]

===== '''Об'єкти оподаткування''' =====
'''Платниками податку є фізичні та юридичні особи та іноземці, які є власниками об’єктів житлової або нежитлової нерухомості, в тому числі її частки, відмінної від земельної ділянки''' [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 (п.п.266.1.1., п.п. 266.2.1 Податкового кодексу України).]

Варто зазначити, що, наприклад, '''індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові або дачні будинки, які прийнято (введено) в експлуатацію, але''' '''право власності на які не оформлено (не зареєстровано) у встановленому законом порядку, не є об’єктом оподаткування!''' ([https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 п.п.266.2.2 Податкового кодексу України).]
== Хто нараховує податок на нерухоме майно? ==
'''Базою оподаткування є загальна площа''' житлового та нежитлового нерухомого майна, в тому числі його часток.

Податок за нерухоме майно, яке перебуває у '''власності фізичних осіб, нараховується контролюючим органом (Державна податкова інспекція)''' на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, та на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності.

Податок на нерухоме майно, що перебуває у '''власності юридичних осіб, обчислюється такими особами самостійно''' виходячи із загальної площі кожного окремого об’єкта оподаткування на підставі документів, що підтверджують право власності на такий об’єкт[https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 ( п.п. 266.3.3. Податкового кодексу України).]
== Сплата податку за нерухомого майна, яке перебуває у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб ==
'''Визначення платника податку в разі перебування у власності нерухомого майно спільно з іншими особами''' [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 (п. 266.1.2.Податкового кодексу України)]

а) якщо '''нежитлове нерухоме майно''' перебуває '''у спільній частковій власності кількох осіб''', платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо '''нежитлове нерухоме майно''' перебуває '''у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в нату'''рі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо '''житлове чи нежитлове нерухоме майно''' перебуває '''у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі,''' платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.
== Сплата податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в період воєнного стану ==
'''За 2021 та 2022''' податкові (звітні) '''роки''' '''не нараховується та не сплачується податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об’єкти житлової нерухомості''', в тому числі їх частки, які перебувають у власності фізичних осіб, '''що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії''', або на територіях, '''тимчасово окупованих''' збройними формуваннями Російської Федерації '''та''' за об’єкти житлової нерухомості, що стала '''непридатною для проживання''' у зв’язку з збройною агресією Російської Федерації.

'''Тимчасово''', на період '''з 1 березня 2022 року по 31 грудня''' року, в якому припинено або скасовано воєнний стан '''не нараховується та не сплачується податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за об'єкти нежитлової нерухомості''', в тому числі їх частки, які перебувають у власності юридичних осіб, '''що розташовані на територіях, на яких ведуться (велися) бойові дії''', або на територіях, '''тимчасово окупованих''' збройними формуваннями Російської Федерації ([https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 п.п 69.22 Податкового кодексу України)] .

Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих збройними формуваннями Російської Федерації, визначається Кабінетом Міністрів України.

Порядок визнання об’єктів житлової нерухомості такими, що непридатні для проживання у зв’язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, визначається Кабінетом Міністрів України.

'''Платники податку - юридичні особи''' протягом шести календарних місяців після дати припинення або скасування воєнного стану мають право подати уточнюючу податкову декларацію, в якій відобразити зміни податкового зобов'язання із податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за відповідний податковий період. Для фізичних осіб контролюючий орган самостійно обчислює податкове зобов'язання за період з 1 січня по 1 березня 2022 року.
== Майно, яке не оподатковується ==
'''Перелік нерухомого майна, яке не оподатковується''':
* об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також організацій, створених ними в установленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідного державного бюджету чи місцевого бюджету і є неприбутковими (їх спільній власності);
* об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, які розташовані в зонах відчуження та безумовного (обов’язкового) відселення, визначені законом, в тому числі їх частки;
* будівлі дитячих будинків сімейного типу;
*гуртожитки;
*житлова нерухомість непридатна для проживання, у тому числі у зв’язку з аварійним станом, визнана такою згідно з рішенням сільської, селищної, міської ради;
*об’єкти житлової нерухомості, в тому числі їх частки, що належать дітям-сиротам, дітям, позбавленим батьківського піклування, та особам з їх числа, визнаним такими відповідно до закону, дітям з інвалідністю, які виховуються одинокими матерями (батьками), але не більше одного такого об’єкта на дитину;
*об’єкти нежитлової нерухомості, які використовуються суб’єктами господарювання малого та середнього бізнесу, що провадять свою діяльність у тимчасових спорудах для здійснення підприємницької діяльності та/або в малих архітектурних формах та на ринках;
*будівлі промисловості, віднесені до класу "Промислові та складські будівлі" (код 125) Класифікатора будівель і споруд НК 018:2023, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб’єктів господарювання, основна діяльність яких класифікується у секціях B-F КВЕД ДК 009:2010, та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку;
*будівлі, споруди сільськогосподарських товаровиробників (юридичних та фізичних осіб), віднесені до класу "Нежитлові сільськогосподарські будівлі". Класифікатора будівель і споруд, що використовуються за призначенням у господарській діяльності суб’єктів господарювання та не здаються їх власниками в оренду, лізинг, позичку;
*об’єкти житлової та нежитлової нерухомості, які перебувають у власності громадських об’єднань осіб з інвалідністю та їх підприємств;
*об’єкти нерухомості, що перебувають у власності релігійних організацій, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, та використовуються виключно для забезпечення їхньої статутної діяльності, включаючи ті, в яких здійснюють діяльність засновані такими релігійними організаціями добродійні заклади (притулки, інтернати, лікарні тощо), крім об’єктів нерухомості, в яких здійснюється виробнича та/або господарська діяльність;
*будівлі дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів незалежно від форми власності та джерел фінансування, що використовуються для надання освітніх послуг;
*об’єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення та відпочинку дітей, а також дитячих санаторно-курортних закладів та закладів оздоровлення і відпочинку дітей, які знаходяться на балансі підприємств, установ та організацій, які є неприбутковими і внесені контролюючим органом до Реєстру неприбуткових установ та організацій. У разі виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій декларація подається платником податку протягом 30 календарних днів з дня виключення, а податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій;
*об’єкти нежитлової нерухомості державних та комунальних центрів олімпійської підготовки, шкіл вищої спортивної майстерності, центрів фізичного здоров’я населення, центрів з розвитку фізичної культури і спорту осіб з інвалідністю, дитячо-юнацьких спортивних шкіл, а також центрів олімпійської підготовки, шкіл вищої спортивної майстерності, дитячо-юнацьких спортивних шкіл і спортивних споруд всеукраїнських фізкультурно-спортивних товариств, їх місцевих осередків та відокремлених підрозділів, що є неприбутковими та включені до Реєстру неприбуткових установ та організацій. У разі виключення таких установ та організацій з Реєстру неприбуткових установ та організацій декларація подається платником податку протягом 30 календарних днів з дня виключення, а податок сплачується починаючи з місяця, наступного за місяцем, в якому відбулося виключення з Реєстру неприбуткових установ та організацій;
*об’єкти нежитлової нерухомості баз олімпійської та паралімпійської підготовки. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/871-2018-%D0%BF#n12 Перелік] таких баз затверджується Кабінетом Міністрів України;
*об’єкти житлової нерухомості, які належать багатодітним або прийомним сім’ям, у яких виховується п’ять та більше дітей.[https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 (п.п.266.2.2. Податкового кодексу України).]
''Оскільки ст. 266 ПКУ не визначено такого платника, як фізична особа — підприємець, то такий платник — власник об’єктів житлової та нежитлової нерухомості сплачує податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, за нормами, передбаченими для фізичних осіб.''
== Пільги зі сплати податку ==
Відповідно до [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 підпункту 266.4.1. пункту 266.4. Податкового кодексу України] '''пільги для власників житлової нерухомості для фізичних осіб - платників податку встановлюються:'''
* для '''квартири/квартир незалежно від їх кількості''' - '''на 60 кв. метрів;'''
* для '''житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості''' - '''на 120 кв. метрів;'''
* для '''різних типів об’єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток''' (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - '''на 180 кв. метрів.'''
Таке '''зменшення надається один раз''' за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

'''Сільські, селищні, міські ради встановлюють пільги з податку''', що сплачується на відповідній території можуть '''збільшувати граничну межу житлової нерухомості'''. Для встановлення пільги '''береться до уваги майновий стан та рівень доходів фізичних осіб, власників нерухомості.'''

''Деякі сільські, селищні, міські ради та ради об’єднаних територіальних громад не тільки встановили власний розмір податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, та змінили (збільшили) граничну площу об’єктів, що звільняється від оподаткування, а також затвердили переліки об’єктів нерухомого майна, які не підлягають оподаткуванню (встановили власні пільги щодо сплати податку).''

'''Щороку, до 1 лютого''' поточного року, '''сільські, селищні, міські ради подають до податкової інспекці'''ї за місцезнаходженням житлової нерухомості '''відомості стосовно пільг.'''

Варто зазначити, що, наприклад, '''індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові або дачні будинки, які прийнято (введено) в експлуатацію, але''' '''право власності на які не оформлено (не зареєстровано) у встановленому законом порядку, не є об’єктом оподаткування!'''

Також, п.п. 69.22 п. 69 підрозділу 10 розділу ХХ «Перехідні положення» [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17#Text Податкового кодексу України] передбачено, що стосовно об’єктів житлової/нежитлової нерухомості, у тому числі їх часток, які зазнали незначних пошкоджень, придатні для проживання/використання за цільовим призначенням (відповідно), органи місцевого самоврядування, військові адміністрації або військово-цивільні адміністрації мають право:

1) встановлювати ставки податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, в розмірі, меншому за розмір, встановлений рішенням відповідного органу місцевого самоврядування для певного типу об’єктів нерухомого майна, що сплачується на відповідній території;

2) звільняти від сплати податку.
=== '''Кому не надається пільга з податку на нерухоме майно?''' ===
'''Пільги''' з податку на житлове нерухоме майно для фізичних осіб '''не надаються:'''
* якщо '''площа нерухомого майна перевищує п’ятикратний розмір неоподатковуваної площі,''' затвердженої рішенням органів місцевого самоврядування;
* якщо '''нерухоме майно використовується їх власниками з метою одержання доходів''' (здаються в ''оренду, лізинг, позичку, використовуються у підприємницькій діяльності'') [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 ( п.п. 266.4.3. Податкового кодексу України).]а
== Надсилання податкового повідомлення - рішення про сплату суми податку ==
'''Щороку до 1 липня''' податковою інспекцією, '''власникам нерухомого житлового та нежитлового майна''', '''надсилаються (вручаються)''' '''за місцем реєстрації платника податків''' '''податкове повідомлення-''' рішення '''про сплату суми податку''' із '''зазначенням відповідних платіжних реквізитів сільських, селищних, міських рад,''' а '''іноземцям''' таке повідомлення надсилається '''за місцезнаходженням об’єктів житлової або нежитлової нерухомості''', що перебувають у їх власності (266.7.2. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17#Text Податкового кодексу України])

'''Щодо новоствореного (нововведеного) об’єкта житлової або нежитлової нерухомості''' податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об’єкт.

Платники податку мають право звернутися з письмовою заявою до контролюючого органу за місцем проживання (реєстрації) для проведення звірки даних (пп. 266.7.3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17#n6392 Податкового кодексу України]) .

'''У разі якщо контролюючий орган не надіслав (не вручив) фізичній особі податкове/податкові повідомлення-рішення з податку на майно у строки, фізичні особи звільняються від штрафних санкцій''' та відповідальності передбаченої ст. 120-1.3. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17#Text Податкового кодексу України]. за несвоєчасну сплату податкового зобов’язання (124.5 та 266.10.2 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17#Text Податкового кодексу України])
== Порядок нарахування податку ==
Податок на нерухоме житлове майно нараховується Державною податковою інспекцією за місцем реєстрації власника - фізичної особи у такому порядку:
# '''за власність одного нерухомого житлового майна''', в тому числі його частки, '''податок нараховується''', виходячи з бази оподаткування ''(для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів),''та пільги ''встановленої с''ільськими, селищними, міськими радами та відповідної ставки податку;
# '''за власність більше однієї житлової нерухомості одного типу''', в тому числі їх часток, '''податок нараховується''' '''виходячи із сумарної загальної площі таких об’єктів''' ''(для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів; для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів)'', та пільги ''встановленої с''ільськими, селищними, міськими радами та відповідної ставки податку;
# '''за власність житлової нерухомості різних видів,''' у тому числі їх часток, '''податок нараховується виходячи із сумарної загальної площі таких об’єктів''' (для різних типів об’єктів житлової нерухомості, - на 180 кв. метрів), та пільги ''встановленої с''ільськими, селищними, міськими радами та відповідної ставки податку;
# сума податку, обчислена з урахуванням підпунктів 2 і 3 цього підпункту, розподіляється контролюючим органом пропорційно до питомої ваги загальної площі кожного з об’єктів житлової нерухомості [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 (п. 266.7 Податкового кодексу України.]
При нарахуванні '''податку на нежитлову нерухомість''' береться до уваги '''загальна площа кожного об’єкта нерухомості та відповідної ставки податку'''.

Згідно [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 п. 266.8.1. Податкового кодексу України,] '''якщо змінився власник майна''' '''протягом календарного року''' '''податок обчислюється''' '''для попереднього власника за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об’єкт оподаткування, а для нового власника - починаючи з місяця, в якому виникло право власності'''.
== '''Строки сплати податку''' ==
{| class="wikitable"
! colspan="2" |Строки сплати податку за нерухоме майно
|-
|фізичними особами
|протягом 60 днів з дня вручення податкового повідомлення-рішення;
|-
|юридичними особами
|авансовими внесками щокварталу до 30 числа місяця, що наступає за звітним кварталом, які відображаються в річній податковій декларації";
|}
Якщо власником нерухомого майна є неповнолітній - податок сплачують батьки або опікуни.

== Спосіб оплати ==
Сплати оплати податок на нерухоме майно можливо:

* онлайн в [https://cabinet.tax.gov.ua/login Електронному кабінеті платника]Державної податкової служби України;
* онлайн за допомогою онлайн сервісів;
* офлайн за допомогою надісланих на пошту реквізитів в повідомленні-рішенні (наприклад в банку);
* у сільській та селищній місцевості податок може бути сплачений через каси сільських (селищних) рад за квитанцією про прийняття податків.

== Відповідальність ==
Крім того, інформуємо про те, що з 1 січня 2018 року передбачена відповідальність фізичних осіб за несплату податку на нерухоме майно та земельного податку до бюджету!

Виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 (пункт 38.1 статті 38 Податкового кодексу)].
{| class="wikitable"
! colspan="2" |Відповідальність за несплату податку на нерухоме майно протягом строків визначених [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 п''унктом 266.10 ст. 266'' Податковим кодексом України]
|-
|при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання
|у розмірі 5 відсотків погашеної суми податкового боргу;
|-
|при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання
|у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 (стаття 124 Податкового кодексу).]
|}
'''На суми грошового зобов’язання,''' визначеного підпунктами [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 129.1.1 та 129.1.2 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України] (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), та в інших випадках визначення пені відповідно до вимог кодексу, коли її розмір не встановлений, '''нараховується пеня за кожний календарний день прострочення сплати грошового зобов’язання''', включаючи день погашення, з розрахунку '''120 % річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.'''

На суми грошового зобов’язання, визначеного [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 підпунктом 129.1.3 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України] (включаючи суму штрафних санкцій за їх наявності та без урахування суми пені), нараховується пеня за кожний календарний день прострочення у його сплаті, включаючи день погашення, із розрахунку 100 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, діючої на кожний такий день.

'''Податок на нерухоме майно може бути оплачений частками.''' Для цього платникам податку потрібно подати заяву за місцем проживання та документально обґрунтувати її. Після цього може бути прийняте відповідне рішення про сплату податку у розстрочку протягом року.

'''УВАГА!''' додатково оподатковуються об'єкти житлової нерухомості, площа яких перевищує 300 кв. метрів для квартир і 500 кв. метрів для житлових будинків, у сумі 25 тис. грн за кожен такий об’єкт житлової нерухомості (його частки) [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 п.п. 266.7.1-1 Податкового кодексу України)] .

== Див. також ==
* [[Оскарження податкових повідомлень-рішень]]
* [[Плата за землю (земельний податок)]]

[[Категорія:Податкове право]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]
[[Категорія:Територіальні органи]]