WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Оформлення права на спадщину

2017-12-28T14:14:20Z

Orest.zhydan:

== Нормативна база: ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України];
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 Закон України «Про нотаріат»];
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»].

== Право спадкоємця на одержання свідоцтва про право на спадщину ==

Свідоцтво про право на спадщину являє собою окремий документ, що видається на ім’я всіх спадкоємців або, за їхнім бажанням, кожному окремо. В останньому випадку, в кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно, перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видано свідоцтво про право на спадщину. 
Особиста явка спадкоємця за одержанням свідоцтва не є обов’язковою. Його може одержати уповноважений представник за довіреністю, якою надані такі повноваження. При видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус обов’язково перевіряє: факт смерті спадкодавця, час і місце відкриття спадщини, наявність підстав для закликання до спадкоємства, якщо має місце спадкування за законом, прийняття спадкоємцем спадщини у встановлений законом спосіб, склад спадкового майна, на яке видається свідоцтво про право на спадщину. На підтвердження цих обставин від спадкоємців витребовуються документи, які підтверджують вказані факти. 
Якщо спадкоємців декілька, то кожному із них видається окреме свідоцтво про право на спадщину із зазначенням його частки. Свідоцтво про право на спадщину оформляється в двох примірниках, один з яких залишається в матеріалах спадкової справи. 
Свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям:
* Які подали нотаріусу заяву про відкриття спадщини.
* Яким судом визначено додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).
* Що закликаються до спадкування в порядку одержання обов’язкової частки в спадщині (ст. 1241 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).
* У випадку прирощення спадкових часток (ст. 1275 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).
* У випадку спадкової трансмісії. 
Особи, яким свідоцтво про право на спадщину не може бути видане:
# Особам, які відмовились від прийняття спадщини (ст. 1273, 1274 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).
# Не прийняли спадщину (ч. 1 ст. 1272 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).
# Усунені від права на спадкування (ст. 1224 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).
# Відказоодержувачу (ст. 1237 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).
# Набувачу за спадковим договором (ст. 1302, 1303 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України])
# Тому з подружжя, хто пережив, видається свідоцтво на частку у праві спільної сумісної власності; після смерті одного з подружжя у випадку укладання ними спільного заповіту (ч.2 ст. 1243 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України])
# У випадку укладання спадкового договору за участю подружжя (ч. 2 ст. 1306 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).
== Обов'язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно ==

Статтею 1297 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] встановлено обов'язковий порядок для спадкоємця звернутися до нотаріуса за отриманням свідоцтва про право на спадщину, якщо у складі спадкового майна є нерухоме майно. 
Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них окремо із визначенням імені та часток у спадщині. Таке правило діє також у випадку, коли спадщину на нерухоме майно прийняло кілька спадкоємців. В цьому разі свідоцтво про право на спадщину видається на ім'я кожного з них, із зазначенням імені та частки у спадщині інших спадкоємців. 
Визначивши розмір обов’язкової частки, нотаріус видає спадкоємцю, який має право на обов’язкову частку у спадщині, свідоцтво про право на спадщину за законом, а спадкоємцеві за заповітом – свідоцтво про право на спадщину за заповітом. 
== Строк видачі свідоцтва про право на спадщину ==
Свідоцтво про право на спадщину видається на підставі заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини, а у випадках, передбачених частиною другою ст. 1270 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України], ст. 1276 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України], – не раніше зазначених у цих статтях строків. 
Видача свідоцтва до спливу вказано строку не допускається. Відповідно до ч. 3 ст. 1298 ЦК України за наявності обставин, які мають істотне значення, нотаріус до спливу строку може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частини вкладу спадкодавця в банку (фінансовій установі), однак свідоцтво про право на спадщину в такому разі не може бути видане. 
Вимоги про скорочення або зміну строку для видачі свідоцтва про право на спадщину не можуть бути предметом судового розгляду.

== Державна реєстрація права на спадщину ==

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»] нотаріус як спеціальний суб’єкт в день видачі свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно проводить державну реєстрацію прав у Державному реєстрі речових прав та вносить відомості про перехід права власності на ім’я спадкоємця до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. 

Право власності на нерухоме майно виникає у спадкоємця з моменту державної реєстрації цього майна.
== Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину ==
Підставами внесення змін до свідоцтва про право на спадщину є:
* Внесення змін до свідоцтва про право на спадщину. Прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину (ч. 2 ст. 1272 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).
* Прийняття спадщини спадкоємцем, який пропустив строк для прийняття спадщини, однак якому судом визначено додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини (ч. 3 ст. 1272 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).
* Виявлення спадкоємця, який вважається таким, що прийняв спадщину (ч. 3,4 ст. 1268 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]), але не отримав свідоцтва про право на спадщину і виявив намір його отримати.
* Виявлення спадкового майна, на яке не було раніше видане свідоцтво про право на спадщину, внаслідок чого частки спадкоємців у спадщині змінилися, зокрема змінився розмір обов’язкової частки в спадщині (ст. 1241 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).
* Зменшення розміру частки спадкоємця у спадщині за рішенням суду (напр. ч. 1 ст. 1241 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).
* Інші обставини, напр. виключення певного майна з Акта опису, складеного нотаріусом, на підставі якого було видане свідоцтво про право на спадщину 
В якому порядку б не відбувалося внесення змін до свідоцтва про право на спадщину, чи в нотаріальному чи в судовому, за результатами таких змін нотаріусом видається нове свідоцтво про право на спадщину. Тобто отримавши відповідне рішення суду про внесення змін до свідоцтва, нотаріус на підставі нього видає спадкоємцеві нове, яке і буде правовстановлюючим документом.
== Визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину ==
Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом. 
У статті 1301 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] встановлено, що можливими є випадки визнання свідоцтв про право на спадщину недійсними лише судом, але названо тільки одну підставу. До наведеного в даній нормі можна додати інші випадки визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним. 
Так, підставами для визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним є:
* Оформлення свідоцтва не уповноваженою на те посадовою особою
* Оформлення не за місцем відкриття спадщини
* Недодержання встановленої законом форми свідоцтва
* Видача свідоцтва, якщо серед ймовірних спадкоємців за законом або заповітом є ненароджена дитина спадкодавця, зачата за його життя
* Визнання заповіту недійсним.
* Визнання відмови від спадщини недійсною.
* Визнання шлюбу недійсним.
* Порушення в зв’язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб.
[[Категорія:Спадкове право]]
[[Категорія:Нотаріат]]
[[Категорія:Суди]]

Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян

2017-06-26T07:36:17Z

Orest.zhydan:

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України] 

== Об’єкт злочину ==
Кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про загрозу громадській безпеці, знищення чи пошкодження об’єктів власності передбачена в ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], яку віднесено законодавцем до злочинів проти громадської безпеки. Тому '''об'єктом злочину''' є громадська безпека. Громадська безпека – це стан захищеності життєдіяльності людей від джерел підвищених небезпек (злочинних об’єднань, терористів, зброї та інших смертоносних предметів), за якого забезпечується запобігання загрозам заподіяння ними шкоди. Безпека людини визнається в Україні однією з найвищих соціальних цінностей (ч. 1 ст. 3 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституції України]). Безпеці людей завдають шкоди насамперед злочини проти громадської безпеки, чим і обумовлено їх велику суспільну небезпечність. Поширення неправдивих відомостей створює обстановку загального страху і невпевненості, викликає недовіру до органів влади, може породити паніку, а тим самим порушує безпеку суспільства. 

Предметом цього злочину є інформація, котра містить відомості про відсутність небезпеки. Впливаючи на неї шляхом перекручення її змісту (тобто перетворюючи правдиву інформацію на неправдиву), суб’єкт вчинює злочинне діяння. 

== Об'єктивна сторона злочину ==
'''Об'єктивна сторона злочину''' дістає вияв в активних діях. Це повідомлення (усне, письмове, з використанням телефону, радіо чи інших технічних засобів) про неправдиві події або обставини, яке містить у собі загрозу для невизначеної кількості людей або для їх об'єднань чи держави.
Неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів приватної, комунальної чи державної власності має такі ознаки:
* містить вигадані відомості про вчинення загальнонебезпечних злочинів (про збройні напади, про закладену в тому чи іншому приміщенні вибухівку, про підготовлені підпали тощо) або про стихійне чи інше загальне лихо (землетрус, викиди радіоактивних речовин, дуже небезпечні епідемії тощо);
* відзначається правдоподібністю і може сприйматися тими, кому воно адресоване, як реальна загроза їх безпеці;
* про відсутність загрози безпеці насправді заявнику заздалегідь відомо. Таке повідомлення може бути відкритим (під час мітингу, зборів тощо), замаскованим під чужим іменем або анонімним. 

Злочин вважається закінченим з моменту повідомлення про саму загрозу безпеці громадян, їх об'єднанням чи державі або про загрозу знищення чи пошкодженим об'єктів приватної, комунальної чи державної власності загальнонебезпечним способом. Тому вияв лише умислу діяти таким чином не може розглядатися як злочин. Злочином вважається доведення повідомлення про вказану загрозу до відома громадян, організацій чи органів влади. Якщо ж таке повідомлення спричинило тяжкі наслідки (завдало значної шкоди правам та законним інтересам громадян, наприклад, вони вимушені були залишити на певний час своє житло, відмовитись від сплачених послуг тощо; їх об'єднанням чи державі, наприклад, було зупинено виробництво, запроваджена додаткова охорона об'єкта, проведена пошукова робота з залученням спеціалістів тощо), відповідальність настає за ч. 2 ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України]. 

== Суб'єкт злочину ==
'''Суб'єктом злочину''' є загальним. Це фізична, осудна особа, котра вчинила злочин, передбачений ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], у віці не молодше 16-ти років. 

== Суб’єктивна сторона злочину ==
'''Суб’єктивна сторона злочину''' передбачає встановлення насамперед форми вини, яка повинна виражатись у прямому умислі, тобто винний усвідомлює про суспільно небезпечний характер свого повідомлення, знає про її неправдивість та бажає довести його до відома невизначеної кількості людей чи представників організацій, установ або органів влади. Відсутність умисної форми вини виключає кримінальну відповідальність, оскільки відсутня одна з обов’язкових ознак складу цього злочину. Непрямий умисел при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], також виключається. Особливістю складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], є те, що вона передбачає наявність складної вини: прямого умислу щодо завідомо неправдивого повідомлення про загрозу громадській безпеці і необережності щодо настання тяжких наслідків. У багатьох випадках завідомо неправдиві повідомлення вчиняються за наявності умислу, що виник раптово, але відомі і факти вчинення цього злочину із заздалегідь обдуманим умислом. 

Диспозиція ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України] не містить будь-якої вказівки на мотив цього злочину. З огляду на це мотив та мета вчинення розгляданого злочину можуть бути різними. 

Вчинення завідомо неправдивого повідомлення без мети виключає прямий умисел, а значить і злочин, передбачений ст.259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України]. Винний у вчиненні завідомо неправдивого повідомлення може мати за мету викликати неспокій людей, паніку або їх розгубленість; бажання розважитись або помститися за завдану винному образу чи відмову в його проханні з боку приватного, колективного чи державного об’єднання або з боку органів влади; з метою забезпечення вчинення в інших містах реальних терористичних актів або інших тяжких злочинів, вивчення складу оперативної групи та їх можливостей з метою вдосконалення ефективності злочинних дій тощо. Таким чином, мета цього злочину може бути різною, тому у кожному конкретному випадку мета повинна з’ясовуватися судом при визначенні ступеня суспільної небезпеки вчиненого і призначення покарання винній особі.
[[Категорія: Кримінальне право]]
[[Категорія: Правоохоронні органи]]

Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян

2017-06-26T07:32:05Z

Orest.zhydan:

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України] 

== Об’єкт злочину ==
Кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про загрозу громадській безпеці, знищення чи пошкодження об’єктів власності передбачена в ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], яку віднесено законодавцем до злочинів проти громадської безпеки. Тому '''об'єктом злочину''' є громадська безпека. Громадська безпека – це стан захищеності життєдіяльності людей від джерел підвищених небезпек (злочинних об’єднань, терористів, зброї та інших смертоносних предметів), за якого забезпечується запобігання загрозам заподіяння ними шкоди. Безпека людини визнається в Україні однією з найвищих соціальних цінностей (ч. 1 ст. 3 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституції України]). Безпеці людей завдають шкоди насамперед злочини проти громадської безпеки, чим і обумовлено їх велику суспільну небезпечність. Поширення неправдивих відомостей створює обстановку загального страху і невпевненості, викликає недовіру до органів влади, може породити паніку, а тим самим порушує безпеку суспільства. 

Предметом цього злочину є інформація, котра містить відомості про відсутність небезпеки. Впливаючи на неї шляхом перекручення її змісту (тобто перетворюючи правдиву інформацію на неправдиву), суб’єкт вчинює злочинне діяння. 

== Об'єктивна сторона злочину ==
'''Об'єктивна сторона злочину''' дістає вияв в активних діях. Це повідомлення (усне, письмове, з використанням телефону, радіо чи інших технічних засобів) про неправдиві події або обставини, яке містить у собі загрозу для невизначеної кількості людей або для їх об'єднань чи держави.
Неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів приватної, комунальної чи державної власності має такі ознаки:
* містить вигадані відомості про вчинення загальнонебезпечних злочинів (про збройні напади, про закладену в тому чи іншому приміщенні вибухівку, про підготовлені підпали тощо) або про стихійне чи інше загальне лихо (землетрус, викиди радіоактивних речовин, дуже небезпечні епідемії тощо);
* відзначається правдоподібністю і може сприйматися тими, кому воно адресоване, як реальна загроза їх безпеці;
* про відсутність загрози безпеці насправді заявнику заздалегідь відомо. Таке повідомлення може бути відкритим (під час мітингу, зборів тощо), замаскованим під чужим іменем або анонімним. 

Злочин вважається закінченим з моменту повідомлення про саму загрозу безпеці громадян, їх об'єднанням чи державі або про загрозу знищення чи пошкодженим об'єктів приватної, колективної чи державної власності загальнонебезпечним способом. Тому вияв лише умислу діяти таким чином не може розглядатися як злочин. Злочином вважається доведення повідомлення про вказану загрозу до відома громадян, організацій чи органів влади. Якщо ж таке повідомлення спричинило тяжкі наслідки (завдало значної шкоди правам та законним інтересам громадян, наприклад, вони вимушені були залишити на певний час своє житло, відмовитись від сплачених послуг тощо; їх об'єднанням чи державі, наприклад, було зупинено виробництво, запроваджена додаткова охорона об'єкта, проведена пошукова робота з залученням спеціалістів тощо), відповідальність настає за ч. 2 ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України]. 

== Суб'єкт злочину ==
'''Суб'єктом злочину''' є загальним. Це фізична, осудна особа, котра вчинила злочин, передбачений ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], у віці не молодше 16-ти років. 

== Суб’єктивна сторона злочину ==
'''Суб’єктивна сторона злочину''' передбачає встановлення насамперед форми вини, яка повинна виражатись у прямому умислі, тобто винний усвідомлює про суспільно небезпечний характер свого повідомлення, знає про її неправдивість та бажає довести його до відома невизначеної кількості людей чи представників організацій, установ або органів влади. Відсутність умисної форми вини виключає кримінальну відповідальність, оскільки відсутня одна з обов’язкових ознак складу цього злочину. Непрямий умисел при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], також виключається. Особливістю складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], є те, що вона передбачає наявність складної вини: прямого умислу щодо завідомо неправдивого повідомлення про загрозу громадській безпеці і необережності щодо настання тяжких наслідків. У багатьох випадках завідомо неправдиві повідомлення вчиняються за наявності умислу, що виник раптово, але відомі і факти вчинення цього злочину із заздалегідь обдуманим умислом. 

Диспозиція ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України] не містить будь-якої вказівки на мотив цього злочину. З огляду на це мотив та мета вчинення розгляданого злочину можуть бути різними. 

Вчинення завідомо неправдивого повідомлення без мети виключає прямий умисел, а значить і злочин, передбачений ст.259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України]. Винний у вчиненні завідомо неправдивого повідомлення може мати за мету викликати неспокій людей, паніку або їх розгубленість; бажання розважитись або помститися за завдану винному образу чи відмову в його проханні з боку приватного, колективного чи державного об’єднання або з боку органів влади; з метою забезпечення вчинення в інших містах реальних терористичних актів або інших тяжких злочинів, вивчення складу оперативної групи та їх можливостей з метою вдосконалення ефективності злочинних дій тощо. Таким чином, мета цього злочину може бути різною, тому у кожному конкретному випадку мета повинна з’ясовуватися судом при визначенні ступеня суспільної небезпеки вчиненого і призначення покарання винній особі.
[[Категорія: Кримінальне право]]
[[Категорія: Правоохоронні органи]]

Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян

2017-06-26T07:28:39Z

Orest.zhydan:

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України] 

== Об’єкт злочину ==
Кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про загрозу громадській безпеці, знищення чи пошкодження об’єктів власності передбачена в ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], яку віднесено законодавцем до злочинів проти громадської безпеки. Тому '''об'єктом злочину''' є громадська безпека. Громадська безпека – це стан захищеності життєдіяльності людей від джерел підвищених небезпек (злочинних об’єднань, терористів, зброї та інших смертоносних предметів), за якого забезпечується запобігання загрозам заподіяння ними шкоди. Безпека людини визнається в Україні однією з найвищих соціальних цінностей (ч. 1 ст. 3 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституції України]). Безпеці людей завдають шкоди насамперед злочини проти громадської безпеки, чим і обумовлено їх велику суспільну небезпечність. Поширення неправдивих відомостей створює обстановку загального страху і невпевненості, викликає недовіру до органів влади, може породити паніку, а тим самим порушує безпеку суспільства. 

Предметом цього злочину є інформація, котра містить відомості про відсутність небезпеки. Впливаючи на неї шляхом перекручення її змісту (тобто перетворюючи правдиву інформацію на неправдиву), суб’єкт вчинює злочинне діяння. 

== Об'єктивна сторона злочину ==
'''Об'єктивна сторона злочину''' дістає вияв в активних діях. Це повідомлення (усне, письмове, з використанням телефону, радіо чи інших технічних засобів) про неправдиві події або обставини, яке містить у собі загрозу для невизначеної кількості людей або для їх об'єднань чи держави.
Неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів приватної, комунальної чи державної власності має такі ознаки:
* містить вигадані відомості про вчинення загальнонебезпечних злочинів (про збройні напади, про закладену в тому чи іншому приміщенні вибухівку, про підготовлені підпали тощо) або про стихійне чи інше загальне лихо (землетрус, викиди радіоактивних речовин, дуже небезпечні епідемії тощо);
* відзначається правдоподібністю і може сприйматися тими, кому воно адресоване, як реальна загроза їх безпеці;
* про відсутність загрози безпеці насправді заявнику заздалегідь відомо. Таке повідомлення може бути відкритим (під час мітингу, зборів тощо), замаскованим під чужим іменем або анонімним. 

Злочин вважається закінченим з моменту повідомлення про саму загрозу безпеці громадян, їх об'єднанням чи державі або про загрозу знищення чи пошкодженим об'єктів приватної, колективної чи державної власності загальнонебезпечним способом. Тому вияв лише умислу діяти таким чином не може розглядатися як злочин. Злочином вважається доведення повідомлення про вказану загрозу до відома громадян, організацій чи органів влади. Якщо ж таке повідомлення спричинило тяжкі наслідки (завдало значної шкоди правам та законним інтересам громадян, наприклад, вони вимушені були залишити на певний час своє житло, відмовитись від сплачених послуг тощо; їх об'єднанням чи державі, наприклад, було зупинено виробництво, запроваджена додаткова охорона об'єкта, проведена пошукова робота з залученням спеціалістів тощо), відповідальність настає за ч. 2 ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України]. 

== Суб'єкт злочину ==
'''Суб'єктом злочину''' є загальним. Це фізична, осудна особа, котра вчинила злочин, передбачений ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], у віці не молодше 16-ти років. 

== Суб’єктивна сторона злочину ==
'''Суб’єктивна сторона злочину''' передбачає встановлення насамперед форми вини, яка повинна виражатись у прямому умислі, тобто винний усвідомлює про суспільно небезпечний характер свого повідомлення, знає про її неправдивість та бажає довести його до відома невизначеної кількості людей чи представників організацій, установ або органів влади. Відсутність умисної форми вини виключає кримінальну відповідальність, оскільки відсутня одна з обов’язкових ознак складу цього злочину. Непрямий умисел при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], також виключається. Особливістю складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], є те, що вона передбачає наявність складної вини: прямого умислу щодо завідомо неправдивого повідомлення про загрозу громадській безпеці і необережності щодо настання тяжких наслідків. У багатьох випадках завідомо неправдиві повідомлення вчиняються за наявності умислу, що виник раптово, але відомі і факти вчинення цього злочину із заздалегідь обдуманим умислом. 

Диспозиція ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України] не містить будь-якої вказівки на мотив цього злочину. З огляду на це мотив та мета вчинення розгляданого злочину можуть бути різними. 

Вчинення завідомо неправдивого повідомлення без мети виключає прямий умисел, а значить і злочин, передбачений ст.259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України]. Винний у вчиненні завідомо неправдивого повідомлення може мати за мету викликати неспокій людей, паніку або їх розгубленість; бажання розважитись або помститися за завдану винному образу чи відмову в його проханні з боку приватного, колективного чи державного об’єднання або з боку органів влади; з метою забезпечення вчинення в інших містах реальних терористичних актів або інших тяжких злочинів, вивчення складу оперативної групи та їх можливостей з метою вдосконалення ефективності злочинних дій тощо. Таким чином, мета цього злочину може бути різною, тому у кожному конкретному випадку мета повинна з’ясовуватися судом при визначенні ступеня суспільної небезпеки вчиненого і призначення покарання винній особі.
[[Категорія: Кримінальне право]]

Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян

2017-06-26T07:26:45Z

Orest.zhydan:

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України] 

== Об’єкт злочину ==
Кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про загрозу громадській безпеці, знищення чи пошкодження об’єктів власності передбачена в ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], яку віднесено законодавцем до злочинів проти громадської безпеки. Тому '''об'єктом злочину''' є громадська безпека. Громадська безпека – це стан захищеності життєдіяльності людей від джерел підвищених небезпек (злочинних об’єднань, терористів, зброї та інших смертоносних предметів), за якого забезпечується запобігання загрозам заподіяння ними шкоди. Безпека людини визнається в Україні однією з найвищих соціальних цінностей (ч. 1 ст. 3 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституції України]). Безпеці людей завдають шкоди насамперед злочини проти громадської безпеки, чим і обумовлено їх велику суспільну небезпечність. Поширення неправдивих відомостей створює обстановку загального страху і невпевненості, викликає недовіру до органів влади, може породити паніку, а тим самим порушує безпеку суспільства. 

Предметом цього злочину є інформація, котра містить відомості про відсутність небезпеки. Впливаючи на неї шляхом перекручення її змісту (тобто перетворюючи правдиву інформацію на неправдиву), суб’єкт вчинює злочинне діяння. 

== Об'єктивна сторона злочину ==
'''Об'єктивна сторона злочину''' дістає вияв в активних діях. Це повідомлення (усне, письмове, з використанням телефону, радіо чи інших технічних засобів) про неправдиві події або обставини, яке містить у собі загрозу для невизначеної кількості людей або для їх об'єднань чи держави.
Неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів приватної, комунальної чи державної власності має такі ознаки:
* містить вигадані відомості про вчинення загальнонебезпечних злочинів (про збройні напади, про закладену в тому чи іншому приміщенні вибухівку, про підготовлені підпали тощо) або про стихійне чи інше загальне лихо (землетрус, викиди радіоактивних речовин, дуже небезпечні епідемії тощо;
* відзначається правдоподібністю і може сприйматися тими, кому воно адресоване, як реальна загроза їх безпеці;
* про відсутність загрози безпеці насправді заявнику заздалегідь відомо. Таке повідомлення може бути відкритим (під час мітингу, зборів тощо), замаскованим під чужим іменем або анонімним. 

Злочин вважається закінченим з моменту повідомлення про саму загрозу безпеці громадян, їх об'єднанням чи державі або про загрозу знищення чи пошкодженим об'єктів приватної, колективної чи державної власності загальнонебезпечним способом. Тому вияв лише умислу діяти таким чином не може розглядатися як злочин. Злочином вважається доведення повідомлення про вказану загрозу до відома громадян, організацій чи органів влади. Якщо ж таке повідомлення спричинило тяжкі наслідки (завдало значної шкоди правам та законним інтересам громадян, наприклад, вони вимушені були залишити на певний час своє житло, відмовитись від сплачених послуг тощо; їх об'єднанням чи державі, наприклад, було зупинено виробництво, запроваджена додаткова охорона об'єкта, проведена пошукова робота з залученням спеціалістів тощо), відповідальність настає за ч. 2 ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України]. 

== Суб'єкт злочину ==
'''Суб'єктом злочину''' є загальним. Це фізична, осудна особа, котра вчинила злочин, передбачений ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], у віці не молодше 16-ти років. 

== Суб’єктивна сторона злочину ==
'''Суб’єктивна сторона злочину''' передбачає встановлення насамперед форми вини, яка повинна виражатись у прямому умислі, тобто винний усвідомлює про суспільно небезпечний характер свого повідомлення, знає про її неправдивість та бажає довести його до відома невизначеної кількості людей чи представників організацій, установ або органів влади. Відсутність умисної форми вини виключає кримінальну відповідальність, оскільки відсутня одна з обов’язкових ознак складу цього злочину. Непрямий умисел при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], також виключається. Особливістю складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], є те, що вона передбачає наявність складної вини: прямого умислу щодо завідомо неправдивого повідомлення про загрозу громадській безпеці і необережності щодо настання тяжких наслідків. У багатьох випадках завідомо неправдиві повідомлення вчиняються за наявності умислу, що виник раптово, але відомі і факти вчинення цього злочину із заздалегідь обдуманим умислом. 

Диспозиція ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України] не містить будь-якої вказівки на мотив цього злочину. З огляду на це мотив та мета вчинення розгляданого злочину можуть бути різними. 

Вчинення завідомо неправдивого повідомлення без мети виключає прямий умисел, а значить і злочин, передбачений ст.259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України]. Винний у вчиненні завідомо неправдивого повідомлення може мати за мету викликати неспокій людей, паніку або їх розгубленість; бажання розважитись або помститися за завдану винному образу чи відмову в його проханні з боку приватного, колективного чи державного об’єднання або з боку органів влади; з метою забезпечення вчинення в інших містах реальних терористичних актів або інших тяжких злочинів, вивчення складу оперативної групи та їх можливостей з метою вдосконалення ефективності злочинних дій тощо. Таким чином, мета цього злочину може бути різною, тому у кожному конкретному випадку мета повинна з’ясовуватися судом при визначенні ступеня суспільної небезпеки вчиненого і призначення покарання винній особі.
[[Категорія: Кримінальне право]]

Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян

2017-06-26T07:24:05Z

Orest.zhydan:

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України] 

== Об’єкт злочину ==
Кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про загрозу громадській безпеці, знищення чи пошкодження об’єктів власності передбачена в ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], яку віднесено законодавцем до злочинів проти громадської безпеки. Тому '''об'єктом злочину''' є громадська безпека. Громадська безпека – це стан захищеності життєдіяльності людей від джерел підвищених небезпек (злочинних об’єднань, терористів, зброї та інших смертоносних предметів), за якого забезпечується запобігання загрозам заподіяння ними шкоди. Безпека людини визнається в Україні однією з найвищих соціальних цінностей (ч. 1 ст. 3 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституції України]). Безпеці людей завдають шкоди насамперед злочини проти громадської безпеки, чим і обумовлено їх велику суспільну небезпечність. Поширення неправдивих відомостей створює обстановку загального страху і невпевненості, викликає недовіру до органів влади, може породити паніку, а тим самим порушує безпеку суспільства. 

Предметом цього злочину є інформація, котра містить відомості про відсутність небезпеки. Впливаючи на неї шляхом перекручення її змісту (тобто перетворюючи правдиву інформацію на неправдиву), суб’єкт вчинює злочинне діяння. 

== Об'єктивна сторона злочину ==
'''Об'єктивна сторона злочину''' дістає вияв в активних діях. Це повідомлення (усне, письмове, з використанням телефону, радіо чи інших технічних засобів) про неправдиві події або обставини, яке містить у собі загрозу для невизначеної кількості людей або для їх об'єднань чи держави.
Неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів приватної, колективної чи державної власності має такі ознаки:
* містить вигадані відомості про вчинення загальнонебезпечних злочинів (про збройні напади, про закладену в тому чи іншому приміщенні вибухівку, про підготовлені підпали тощо) або про стихійне чи інше загальне лихо (землетрус, викиди радіоактивних речовин, дуже небезпечні епідемії тощо;
* відзначається правдоподібністю і може сприйматися тими, кому воно адресоване, як реальна загроза їх безпеці;
* про відсутність загрози безпеці насправді заявнику заздалегідь відомо. Таке повідомлення може бути відкритим (під час мітингу, зборів тощо), замаскованим під чужим іменем або анонімним. 

Злочин вважається закінченим з моменту повідомлення про саму загрозу безпеці громадян, їх об'єднанням чи державі або про загрозу знищення чи пошкодженим об'єктів приватної, колективної чи державної власності загальнонебезпечним способом. Тому вияв лише умислу діяти таким чином не може розглядатися як злочин. Злочином вважається доведення повідомлення про вказану загрозу до відома громадян, організацій чи органів влади. Якщо ж таке повідомлення спричинило тяжкі наслідки (завдало значної шкоди правам та законним інтересам громадян, наприклад, вони вимушені були залишити на певний час своє житло, відмовитись від сплачених послуг тощо; їх об'єднанням чи державі, наприклад, було зупинено виробництво, запроваджена додаткова охорона об'єкта, проведена пошукова робота з залученням спеціалістів тощо), відповідальність настає за ч. 2 ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України]. 

== Суб'єкт злочину ==
'''Суб'єктом злочину''' є загальним. Це фізична, осудна особа, котра вчинила злочин, передбачений ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], у віці не молодше 16-ти років. 

== Суб’єктивна сторона злочину ==
'''Суб’єктивна сторона злочину''' передбачає встановлення насамперед форми вини, яка повинна виражатись у прямому умислі, тобто винний усвідомлює про суспільно небезпечний характер свого повідомлення, знає про її неправдивість та бажає довести його до відома невизначеної кількості людей чи представників організацій, установ або органів влади. Відсутність умисної форми вини виключає кримінальну відповідальність, оскільки відсутня одна з обов’язкових ознак складу цього злочину. Непрямий умисел при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], також виключається. Особливістю складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], є те, що вона передбачає наявність складної вини: прямого умислу щодо завідомо неправдивого повідомлення про загрозу громадській безпеці і необережності щодо настання тяжких наслідків. У багатьох випадках завідомо неправдиві повідомлення вчиняються за наявності умислу, що виник раптово, але відомі і факти вчинення цього злочину із заздалегідь обдуманим умислом. 

Диспозиція ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України] не містить будь-якої вказівки на мотив цього злочину. З огляду на це мотив та мета вчинення розгляданого злочину можуть бути різними. 

Вчинення завідомо неправдивого повідомлення без мети виключає прямий умисел, а значить і злочин, передбачений ст.259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України]. Винний у вчиненні завідомо неправдивого повідомлення може мати за мету викликати неспокій людей, паніку або їх розгубленість; бажання розважитись або помститися за завдану винному образу чи відмову в його проханні з боку приватного, колективного чи державного об’єднання або з боку органів влади; з метою забезпечення вчинення в інших містах реальних терористичних актів або інших тяжких злочинів, вивчення складу оперативної групи та їх можливостей з метою вдосконалення ефективності злочинних дій тощо. Таким чином, мета цього злочину може бути різною, тому у кожному конкретному випадку мета повинна з’ясовуватися судом при визначенні ступеня суспільної небезпеки вчиненого і призначення покарання винній особі.
[[Категорія: Кримінальне право]]

Завідомо неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян

2017-06-26T07:22:51Z

Orest.zhydan: Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України] * [http://zakon5.rada....

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституція України] 

== Об’єкт злочину ==
Кримінальна відповідальність за завідомо неправдиве повідомлення про загрозу громадській безпеці, знищення чи пошкодження об’єктів власності передбачена в ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], яку віднесено законодавцем до злочинів про громадської безпеки. Тому '''об'єктом злочину''' є громадська безпека. Громадська безпека – це стан захищеності життєдіяльності людей від джерел підвищених небезпек (злочинних об’єднань, терористів, зброї та інших смертоносних предметів), за якого забезпечується запобігання загрозам заподіяння ними шкоди. Безпека людини визнається в Україні однією з найвищих соціальних цінностей (ч. 1 ст. 3 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр Конституції України]). Безпеці людей завдають шкоди насамперед злочини проти громадської безпеки, чим і обумовлено їх велику суспільну небезпечність. Поширення неправдивих відомостей створює обстановку загального страху і невпевненості, викликає недовіру до органів влади, може породити паніку, а тим самим порушує безпеку суспільства. 

Предметом цього злочину є інформація, котра містить відомості про відсутність небезпеки. Впливаючи на неї шляхом перекручення її змісту (тобто перетворюючи правдиву інформацію на неправдиву), суб’єкт вчинює злочинне діяння. 

== Об'єктивна сторона злочину ==
'''Об'єктивна сторона злочину''' дістає вияв в активних діях. Це повідомлення (усне, письмове, з використанням телефону, радіо чи інших технічних засобів) про неправдиві події або обставини, яке містить у собі загрозу для невизначеної кількості людей або для їх об'єднань чи держави.
Неправдиве повідомлення про загрозу безпеці громадян, знищення чи пошкодження об'єктів приватної, колективної чи державної власності має такі ознаки:
* містить вигадані відомості про вчинення загальнонебезпечних злочинів (про збройні напади, про закладену в тому чи іншому приміщенні вибухівку, про підготовлені підпали тощо) або про стихійне чи інше загальне лихо (землетрус, викиди радіоактивних речовин, дуже небезпечні епідемії тощо;
* відзначається правдоподібністю і може сприйматися тими, кому воно адресоване, як реальна загроза їх безпеці;
* про відсутність загрози безпеці насправді заявнику заздалегідь відомо. Таке повідомлення може бути відкритим (під час мітингу, зборів тощо), замаскованим під чужим іменем або анонімним. 

Злочин вважається закінченим з моменту повідомлення про саму загрозу безпеці громадян, їх об'єднанням чи державі або про загрозу знищення чи пошкодженим об'єктів приватної, колективної чи державної власності загальнонебезпечним способом. Тому вияв лише умислу діяти таким чином не може розглядатися як злочин. Злочином вважається доведення повідомлення про вказану загрозу до відома громадян, організацій чи органів влади. Якщо ж таке повідомлення спричинило тяжкі наслідки (завдало значної шкоди правам та законним інтересам громадян, наприклад, вони вимушені були залишити на певний час своє житло, відмовитись від сплачених послуг тощо; їх об'єднанням чи державі, наприклад, було зупинено виробництво, запроваджена додаткова охорона об'єкта, проведена пошукова робота з залученням спеціалістів тощо), відповідальність настає за ч. 2 ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України]. 

== Суб'єкт злочину ==
'''Суб'єктом злочину''' є загальним. Це фізична, осудна особа, котра вчинила злочин, передбачений ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], у віці не молодше 16-ти років. 

== Суб’єктивна сторона злочину ==
'''Суб’єктивна сторона злочину''' передбачає встановлення насамперед форми вини, яка повинна виражатись у прямому умислі, тобто винний усвідомлює про суспільно небезпечний характер свого повідомлення, знає про її неправдивість та бажає довести його до відома невизначеної кількості людей чи представників організацій, установ або органів влади. Відсутність умисної форми вини виключає кримінальну відповідальність, оскільки відсутня одна з обов’язкових ознак складу цього злочину. Непрямий умисел при вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], також виключається. Особливістю складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], є те, що вона передбачає наявність складної вини: прямого умислу щодо завідомо неправдивого повідомлення про загрозу громадській безпеці і необережності щодо настання тяжких наслідків. У багатьох випадках завідомо неправдиві повідомлення вчиняються за наявності умислу, що виник раптово, але відомі і факти вчинення цього злочину із заздалегідь обдуманим умислом. 

Диспозиція ст. 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України] не містить будь-якої вказівки на мотив цього злочину. З огляду на це мотив та мета вчинення розгляданого злочину можуть бути різними. 

Вчинення завідомо неправдивого повідомлення без мети виключає прямий умисел, а значить і злочин, передбачений ст.259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України]. Винний у вчиненні завідомо неправдивого повідомлення може мати за мету викликати неспокій людей, паніку або їх розгубленість; бажання розважитись або помститися за завдану винному образу чи відмову в його проханні з боку приватного, колективного чи державного об’єднання або з боку органів влади; з метою забезпечення вчинення в інших містах реальних терористичних актів або інших тяжких злочинів, вивчення складу оперативної групи та їх можливостей з метою вдосконалення ефективності злочинних дій тощо. Таким чином, мета цього злочину може бути різною, тому у кожному конкретному випадку мета повинна з’ясовуватися судом при визначенні ступеня суспільної небезпеки вчиненого і призначення покарання винній особі.
[[Категорія: Кримінальне право]]

Поняття та види доказів у цивільному процесі. Витребування доказів у цивільному процесі

2016-12-13T19:28:06Z

Orest.zhydan:

== Нормативна база ==
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III]
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-09 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 12.06.2009 № 5]
== Витребування доказів у цивільному процесі ==
Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, самостійно збирають та подають докази до суду. Однак виникають ситуації, коли подання того чи іншого доказу для осіб, які беруть участь у справі, становить певні складнощі. Мова йде про обставини, що перебувають поза межами контролю та правомірного впливу суб'єктів доказування і об'єктивно не залежать від їх волі та можливостей. 

В таких ситуаціях єдиним можливим правомірним способом одержання необхідних доказів є звернення з клопотанням про витребування потрібних стороні доказів до суду. Суд є носієм владних повноважень і його запити носять загальнообов'язковий характер для всіх підприємств, установ та організацій, юридичних та фізичних осіб. 

Витребування доказів за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, є обов'язком суду. Проте з власної ініціативи суд витребовувати докази не має права. 

Задоволення клопотання про витребування судом доказів є можливим за умови, якщо особа, яка його заявляє, доведе:
* '''складнощі їх отримання''', тобто об'єктивну неможливість одержання та подання доказового матеріалу до суду особисто через обставини, які перешкоджають такому поданню. Ці складнощі можуть мати юридичний або фактичний характер. 

''Складнощі юридичного характер''у полягають в тому, що на заваді одержанню та поданню доказу є норма закону забороняючого характеру, яка обмежує доступ особи до потрібної доказової інформації. Наприклад, за законом не допускається розголошення відомостей про доходи фізичних осіб; про судимість; інформації, що становить зміст нотаріальної таємниці або таємниці слідства. 

''Фактичні складнощі'' в одержанні доказів мають місце, коли, незважаючи на вжиті особою заходи, потрібний їй доказ одержати не вдалося. Наприклад, відсутність відповіді на інформаційний запит особи або запит адвоката; необґрунтована відмова надати докази; створення перешкод в одержанні доказів. До клопотання слід обов'язково долучати відомості (письмові докази), що свідчать про неможливість отримання таких доказів особисто стороною або іншою особою, яка бере участь у справі. Таким чином, саме лише клопотання не може бути визнане достатньою підставою для витребування доказів судом;
* '''підстави, за яких заявник вважає, що докази знаходяться в іншої особи.''' Заявник повинен обґрунтувати свою впевненість у тому, що потрібні докази дійсно знаходяться у вказаної особи, покладаючись на фактичні обставини, які це підтверджують. Якщо заявник не впевнений, в кого саме із відомих йому осіб знаходяться потрібні йому докази, він може клопотати про витребування доказів одночасно у кількох осіб;
* '''належність доказів та допустимість засобів доказування.''' Заявник повинен обґрунтувати, які саме обставини витребовуваними доказами можуть бути підтверджені, а також їх значення для правильного розгляду та вирішення справи.
Про витребування доказів суд постановляє ухвалу, яка оформляється як окремий документ. Витребування доказів здійснюється шляхом надсилання відповідної ухвали особі, на яку вказує заявник. Ухвала може бути видана на руки зацікавленій особі для вручення адресату. Докази, які вимагає суд, направляються до суду безпосередньо. Суд може також уповноважити заінтересовану особу, яка бере участь у справі, одержати доказ для представлення його суду. Про це доцільно зазначати безпосередньо в тексті ухвали. Уповноважити заявника можна лише на його прохання. Докази можуть бути витребувані від будь-якої особи незалежно від того, чи беруть вони участь у справі, а також від кількох осіб одночасно. 

Особи, які не мають можливості подати доказ, який вимагає суд, взагалі або у встановлені судом строки, зобов'язані повідомити про це суд із зазначенням причин протягом п'яти днів з дня отримання ухвали. Таке повідомлення повинно бути письмовим. Причини неможливості подання доказу, який вимагає суд, повинні бути поважними. 

У разі неподання витребовуваних доказів без поважних причин посадова особа може бути притягнута до відповідальності за умисне невиконання судового рішення. Відповідно до ст. 382 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України] умисне невиконання службовою особою вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню карається штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років. 

Фізичні особи можуть бути притягнуті до адміністративної відповідальності за прояв неповаги до суду за ст. 185-3 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КпАП України].
Суд може відреагувати на невиконання ухвали суду про витребування доказів окремою ухвалою. 

Притягнення винних осіб до відповідальності не звільняє їх від обов'язку подати суду докази. В такому випадку суд може витребовувати докази повторно.
За клопотанням сторони суд інформує в судовому засіданні про виконання його вимог щодо витребування доказів. Суд, зокрема, зазначає, коли відправлена ухвала про витребування доказів, які докази на її виконання надійшли, а якщо не надійшли, то з яких причин. 

Якщо необхідність у доказах, які витребовував суд, відпала, суд може розглядати справу, не чекаючи надходження витребовуваних доказів. Щодо цього суд постановляє ухвалу. 

Задоволення заяви про витребування доказів призводить до відкладення розгляду справи. Тому суду доцільно вирішувати питання про витребування усіх потрібних сторонам доказів в попередньому судовому засіданні. Заяви про витребування доказів, які надійшли до суду після попереднього судового засідання, слід задовольняти лише тоді, коли вони не могли бути подані в попередньому судовому засіданні.

[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]
[[Категорія: Суди]]

Поняття та види доказів у цивільному процесі. Витребування доказів у цивільному процесі

2016-12-13T19:19:41Z

Orest.zhydan: Створена сторінка: == Нормативна база == # [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page Цивільний процесуальний кодекс Україн...

Лікарська таємниця: поняття, порядок розголошення, відповідальність

2016-12-13T18:39:48Z

Orest.zhydan:

== Нормативна база ==

# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 № 2801-XII]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1007-14 Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» від 16.07.1999 № 1007-XIV]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/239/95-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про донорство крові та її компонентів» від 23.06.1995 № 239/95-ВР]

== Поняття лікарської таємниці ==
Правове регулювання лікарської таємниці в Україні передбачено ст. 40 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Основ законодавства України про охорону здоров’я], яка називається «лікарська таємниця». Однак вона не містить чіткого визначення цього поняття. Відповідно до зазначеної статті, медичні працівники й інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд і результати, інтимну й сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості. 

У ст. 286 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] йдеться про право на таємницю про стан здоров’я, але конкретного визначення поняття «лікарська таємниця» відсутнє. 

В багатьох інших законодавчих актах також уживається термін «лікарська таємниця». Так, наприклад, у [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1007-14 Законі України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині»] до лікарської таємниці зараховують відомості про реципієнтів, а також осіб, які заявили про свою згоду або незгоду стати донорами в разі смерті. Згідно із [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/239/95-%D0%B2%D1%80 Законом України «Про донорство крові та її компонентів»], до лікарської таємниці належать відомості про перенесені й наявні захворювання особи-донора, про вживання нею наркотичних речовин і властиві їй інші форми ризикованої поведінки, що можуть сприяти зараженню донора інфекційними хворобами, які передаються через кров і за наявності яких виконання донорської функції може бути обмежено. Варто зазначити, що в нормативно-правових актах, у яких зазначаються відомості, що становлять лікарську таємницю, відсутнє чітке визначення цього терміна.
== Порядок розголошення лікарської таємниці ==
Відповідно до частини другої статті 39 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Основ законодавства про охорону здоров’я] батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини (до 18 років) або підопічного (недієздатної особи). 

Також лікарська таємниця може бути розголошена без згоди пацієнта у таких випадках:
* Розкриття медичним працівником відомостей про позитивний ВІЛ-статус особи партнеру (партнерам) дозволяється, якщо людина, що живе з ВІЛ, звернеться до медичного працівника з відповідним письмово підтвердженим проханням або ж людина, що живе з ВІЛ, померла, втратила свідомість або існує ймовірність того, що вона не отямиться і не відновить свою здатність надавати усвідомлену інформовану згоду.
* Допускається передача відомостей про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для організації надання особі, яка страждає важким психічним розладом, психіатричної допомоги.
* Відомості про лікування в наркологічному закладі можуть бути розголошені правоохоронним органам у разі притягнення такої особи до кримінальної або адміністративної відповідальності.
== Відповідальність за розголошення лікарської таємниці ==
За незаконне розголошення лікарської таємниці встановлена кримінальна відповідальність (ст. 145 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України]). Так, умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років. 

Згідно зі ст. 132 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України] розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків, – карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
[[Категорія: Інші питання цивільного права]]

Лікарська таємниця: поняття, порядок розголошення, відповідальність

2016-12-13T18:28:56Z

Orest.zhydan:

== Нормативна база ==

# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 № 2801-XII]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1007-14 Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» від 16.07.1999 № 1007-XIV]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/239/95-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про донорство крові та її компонентів» від 23.06.1995 № 239/95-ВР]

== Поняття лікарської таємниці ==
Правове регулювання лікарської таємниці в Україні передбачено ст. 40 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Основ законодавства України про охорону здоров’я], яка називається «Лікарська таємниця». Однак вона не містить чіткого визначення цього поняття. Відповідно до зазначеної статті, медичні працівники й інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд і результати, інтимну й сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості. 

У ст. 286 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] йдеться про право на таємницю про стан здоров’я, але конкретного визначення поняття «лікарська таємниця» відсутнє. 

В багатьох інших законодавчих актах також уживається термін «лікарська таємниця». Так, наприклад, у [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1007-14 Законі України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині»] до лікарської таємниці зараховують відомості про реципієнтів, а також осіб, які заявили про свою згоду або незгоду стати донорами в разі смерті. Згідно із [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/239/95-%D0%B2%D1%80 Законом України «Про донорство крові та її компонентів»], до лікарської таємниці належать відомості про перенесені й наявні захворювання особи-донора, про вживання нею наркотичних речовин і властиві їй інші форми ризикованої поведінки, що можуть сприяти зараженню донора інфекційними хворобами, які передаються через кров і за наявності яких виконання донорської функції може бути обмежено. Варто зазначити, що в нормативно-правових актах, у яких зазначаються відомості, що становлять лікарську таємницю, відсутнє чітке визначення цього терміна.
== Порядок розголошення лікарської таємниці ==
Відповідно до частини другої статті 39 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Основ законодавства про охорону здоров’я] батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини (до 18 років) або підопічного (недієздатної особи). 

Також лікарська таємниця може бути розголошена без згоди пацієнта у таких випадках:
* Розкриття медичним працівником відомостей про позитивний ВІЛ-статус особи партнеру (партнерам) дозволяється, якщо людина, що живе з ВІЛ, звернеться до медичного працівника з відповідним письмово підтвердженим проханням або ж людина, що живе з ВІЛ, померла, втратила свідомість або існує ймовірність того, що вона не отямиться і не відновить свою здатність надавати усвідомлену інформовану згоду.
* Допускається передача відомостей про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для організації надання особі, яка страждає важким психічним розладом, психіатричної допомоги.
* Відомості про лікування в наркологічному закладі можуть бути розголошені правоохоронним органам у разі притягнення такої особи до кримінальної або адміністративної відповідальності.
== Відповідальність за розголошення лікарської таємниці ==
За незаконне розголошення лікарської таємниці встановлена кримінальна відповідальність (ст. 145 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України]). Так, умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років. 

Згідно зі ст. 132 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України] розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків, – карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
[[Категорія: Інші питання цивільного права]]

Лікарська таємниця: поняття, порядок розголошення, відповідальність

2016-12-13T18:07:20Z

Orest.zhydan: Створена сторінка: == Нормативна база == # [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Основи законодавства України про охорону...

== Нормативна база ==

# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Основи законодавства України про охорону здоров'я від 19.11.1992 № 2801-XII]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1007-14 Закон України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині» від 16.07.1999 № 1007-XIV]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/239/95-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про донорство крові та її компонентів» від 23.06.1995 № 239/95-ВР]

== Поняття лікарської таємниці ==
Правове регулювання лікарської таємниці в Україні передбачено ст. 40 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Основ законодавства України про охорону здоров’я], яка називається «Лікарська таємниця». Однак вона не містить чіткого визначення цього поняття. Відповідно до зазначеної статті, медичні працівники й інші особи, яким у зв’язку з виконанням професійних або службових обов'язків стало відомо про хворобу, медичне обстеження, огляд і результати, інтимну й сімейну сторони життя громадянина, не мають права розголошувати ці відомості. 

У ст. 286 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] йдеться про право на таємницю про стан здоров’я, але конкретного визначення поняття «лікарська таємниця» відсутнє. 

В багатьох інших законодавчих актах також уживається термін «лікарська таємниця». Так, наприклад, у [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1007-14 Законі України «Про трансплантацію органів та інших анатомічних матеріалів людині»] до лікарської таємниці зараховують відомості про реципієнтів, а також осіб, які заявили про свою згоду або незгоду стати донорами в разі смерті. Згідно із [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/239/95-%D0%B2%D1%80 Законом України «Про донорство крові та її компонентів»], до лікарської таємниці належать відомості про перенесені й наявні захворювання особи-донора, про вживання нею наркотичних речовин і властиві їй інші форми ризикованої поведінки, що можуть сприяти зараженню донора інфекційними хворобами, які передаються через кров і за наявності яких виконання донорської функції може бути обмежено. Варто зазначити, що в нормативно-правових актах, у яких зазначаються відомості, що становлять лікарську таємницю, відсутнє чітке визначення цього терміна.
== Порядок розголошення лікарської таємниці ==
Відповідно до частини другої статті 39 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Основ законодавства про охорону здоров’я] батьки (усиновлювачі), опікун, піклувальник мають право на отримання інформації про стан здоров’я дитини (до 18 років) або підопічного (недієздатної особи). 

Також лікарська таємниця може бути розголошена без згоди пацієнта у таких випадках:
* Розкриття медичним працівником відомостей про позитивний ВІЛ-статус особи партнеру (партнерам) дозволяється, якщо людина, що живе з ВІЛ, звернеться до медичного працівника з відповідним письмово підтвердженим проханням або ж людина, що живе з ВІЛ, померла, втратила свідомість або існує ймовірність того, що вона не отямиться і не відновить свою здатність надавати усвідомлену інформовану згоду.
* Допускається передача відомостей про стан психічного здоров’я особи та надання їй психіатричної допомоги без згоди особи або без згоди її законного представника для організації надання особі, яка страждає важким психічним розладом, психіатричної допомоги.
* Відомості про лікування в наркологічному закладі можуть бути розголошені правоохоронним органам у разі притягнення такої особи до кримінальної або адміністративної відповідальності.
== Відповідальність за розголошення лікарської таємниці ==
За незаконне розголошення лікарської таємниці встановлена кримінальна відповідальність (ст. 145 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України]). Так, умисне розголошення лікарської таємниці особою, якій вона стала відома у зв’язку з виконанням професійних чи службових обов’язків, якщо таке діяння спричинило тяжкі наслідки, – карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, або виправними роботами на строк до двох років. 

Згідно зі ст. 132 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України] розголошення службовою особою лікувального закладу, допоміжним працівником, який самочинно здобув інформацію, або медичним працівником відомостей про проведення медичного огляду особи на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, що є небезпечною для життя людини, або захворювання синдром набутого імунодефіциту (СНІД) та його результатів, що стали їм відомі у зв’язку з виконанням службових або професійних обов’язків, – карається штрафом від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до трьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.