WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Участь представника в адміністративних справах

2020-04-30T11:33:58Z

Olena.prykhodko: Створена сторінка: == Нормативна база == * [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] * [https://zakon.ra...

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 Закон України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність"]
== Поняття представництва ==
'''Представни́цтво''' - правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов'язана, або має право, вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Не є представником особа, яка хоч і діє в чужих інтересах, але від власного імені, а також особа, уповноважена на ведення переговорів щодо можливих у майбутньому правочинів. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Це правовідношення, відповідно до якого одна особа (представник) на підставі набутих нею повноважень виступає і діє від імені іншої особи, яку представляє, створюючи, змінюючи чи припиняючи безпосередньо для неї цивільні права та обов'язки.
Сторона, третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Представник - це особа, яка здійснює процесуальні дії від імені та в інтересах іншої особи. Особиста участь у справі особи не позбавляє її права мати в цій справі представника.
== Види представників в адміністративних справах ==
Для фізичних осіб ст.55 КАСУ передбачає, що третя особа в адміністративній справі, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Щодо інших видів осіб, то ця ж норма передбачає, що незалежно від порядку її створення, суб’єкт владних повноважень, який не є юридичною особою, беруть участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її (його) імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи, суб’єкта владних повноважень), або через представника.
Держава, Автономна Республіка Крим, територіальна громада беруть участь у справі через відповідний орган державної влади, орган влади Автономної Республіки Крим, орган місцевого самоврядування відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування), або через представника.
== Особи, які можуть бути представниками ==
Представником у суді може бути адвокат або законний представник.
У справах незначної складності та в інших випадках, визначених цим Кодексом, представником може бути фізична особа, яка відповідно до частини другої статті 43 цього Кодексу має адміністративну процесуальну дієздатність.
Органи або інші особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, представляють у суді їх посадові особи, крім випадків, коли такі органи та особи є стороною чи третьою особою у справі.
Одна й та сама особа може бути одночасно представником або декількох позивачів, або декількох відповідачів, або декількох третіх осіб на одній стороні, за умови відсутності конфлікту інтересів між ними.
== Особи, які не можуть бути представниками ==
Не може бути представником в суді особа, яка бере участь у справі як секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач та свідок, або є помічником судді, що розглядає справу.
Особа не може бути представником, якщо вона у цій справі представляє або представляла іншу особу, інтереси якої у цій справі суперечать інтересам її довірителя.
Судді, прокурори, слідчі, працівники підрозділів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, не можуть бути представниками в суді, крім випадків, коли вони діють від імені відповідних органів, що є стороною або третьою особою у справі, чи як законні представники сторони чи третьої особи.
== Законні представники ==
Права, свободи та інтереси малолітніх та неповнолітніх осіб, які не досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, а також недієздатних фізичних осіб захищають у суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, опікуни чи інші особи, визначені законом. Права, свободи та інтереси неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, можуть захищати в суді їхні законні представники - батьки, усиновлювачі, піклувальники чи інші особи, визначені законом. Суд може залучити до участі у таких справах відповідно неповнолітніх осіб, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена.
Суд з метою захисту прав, свобод та інтересів неповнолітніх осіб, які досягли віку, з якого настає адміністративна процесуальна дієздатність, непрацездатних фізичних осіб і фізичних осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, та які беруть участь у справі, може залучити до участі у справі їхніх законних представників. У разі відсутності представника у сторони чи третьої особи, яка не має адміністративної процесуальної дієздатності, а також у разі, якщо законний представник цих осіб не має права вести справу в суді з підстав, встановлених законом, суд зупиняє провадження у справі та ініціює перед органами опіки і піклування чи іншими органами, визначеними законом, питання про призначення чи заміну законного представника.
Законний представник самостійно здійснює процесуальні права та обов’язки сторони чи третьої особи, яку він представляє, діючи в її інтересах, також передбачено, що законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам, які відповідно до закону мають право здійснювати представництво в суді. В разі якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, суд може залучити до участі у справі відповідний орган чи особу, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
== Документи, що підтверджують повноваження представників ==
Повноваження представників сторін та інших учасників справи мають бути підтверджені такими документами:
# Довіреністю фізичної або юридичної особи;
# Свідоцтвом про народження дитини або рішенням про призначення опікуном, піклувальником чи охоронцем спадкового майна.
Довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або, у визначених законом випадках, іншою особою.
У разі задоволення заявленого клопотання щодо посвідчення довіреності фізичної особи на ведення справи, що розглядається, суд без виходу до нарадчої кімнати постановляє ухвалу, яка заноситься секретарем судового засідання до протоколу судового засідання, а сама довіреність або засвідчена підписом судді копія з неї приєднується до справи.
Довіреність фізичної особи, за зверненням якої прийнято рішення про надання їй безоплатної вторинної правничої допомоги, може бути посвідчена посадовою особою органу (установи), який прийняв таке рішення.
Довіреність від імені юридичної особи видається за підписом (електронним цифровим підписом) посадової особи, уповноваженої на це законом, установчими документами.
Повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність".
У разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.
Довіреності або інші документи, які підтверджують повноваження представника і були посвідчені в інших державах, повинні бути легалізовані в установленому законодавством порядку, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.
== Повноваження представника в суді ==
Представник, який має повноваження на ведення справи в суді, здійснює від імені особи, яку він представляє, її процесуальні права та обов’язки.
Обмеження повноважень представника на вчинення певної процесуальної дії мають бути застережені у виданій йому довіреності або ордері.
Про припинення представництва або обмеження повноважень представника за довіреністю має бути повідомлено суду шляхом подання письмової заяви.
У разі припинення повноважень представника на здійснення представництва особи у справі він не може бути у цій самій справі представником іншої сторони, третьої особи на іншій стороні або третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору.
Підстави і порядок припинення представництва за довіреністю, скасування довіреності та відмови представника від наданих йому повноважень визначаються Цивільним кодексом України.

Індексація грошового забезпечення військовослужбовцям

2020-02-26T10:54:22Z

Olena.prykhodko: Створена сторінка: == Нормативна база == * [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України] * [https://zakon...

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1282-12 Про індексацію грошових доходів населення]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2011-12 Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1078-2003-%D0%BF Порядок проведення індексації грошових доходів населення]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_025 Справа "Кечко проти України" (Заява N 63134/00)]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v008p710-13 Рішення Конституційного Суду України]
== Чи мають військовослужбовці право на індексацію ==
Відповідно до ст. 1-2 Закону України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
== Що входить до складу грошового забезпечення ==
Відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
== Коли проводиться індексація грошового забезпечення==
Відповідно до статей 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
== Порядок проведення індексації ==
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі Порядок № 1078).
Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка (у 2016 році 103 відсотка).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
== Строки звернення до суду ==
Частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України у Рішенні від 15.10.2013 року №8-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, статей 1, 12 Закону України "Про оплату праці") роз`яснив, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
== Приклад позовної заяви ==

Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку

2019-08-01T15:16:41Z

Olena.prykhodko: /* Визнання права власності в судовому порядку */ редагування тексту

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 Закон України "Про нотаріат"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України "Про судовий збір"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 Лист Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 року № v-753740-13]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 року № v0007700-08]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22.02.2012 №296/5 № z0282-12]

== Право власності: загальні поняття, зміст та межі здійснення ==
Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran1729#n1729 ст. 316 Цивільного кодексу України] '''правом власності''' є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. 
Особливим видом права власності є '''право довірчої власності''', яке виникає внаслідок закону або договору управління майном. 
Зміст права власності випливає з положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran1733#n1733 статті 317 Цивільного кодексу України] та виявляється у праві: 
* володіння 
* користування 
* розпорядження.
На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна. 
Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 318 Цивільного кодексу України] суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені Цивільним кодексом України. 
Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. 
При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. 
Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. 
Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. 
Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом. 
Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 321 Цивільного кодексу України] право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

== Визнання права власності ==
Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 392 Цивільного кодексу України] власник майна може пред’явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

== Визнання права власності в судовому порядку ==
Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є <big>винятковим способом</big> захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числі й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини.

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 1 ст. 1298 Цивільного кодексу України] свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям після закінчення '''шести місяців''' із часу відкриття спадщини, тому спір про спадкування може бути вирішений лише після закінчення цього строку. 
Якщо спадкоємець не прийняв спадщину, його вимоги про визнання права власності на спадкове майно не підлягають задоволенню судом. Прийняття спадщини спадкоємцем, який звертається з вимогою про визнання права власності на спадкове майно, має встановлюватись '''належними доказами''': 
# копіями документів із спадкової справи, якщо така справа заводилася нотаріусом;
# довідками з житлово-експлуатаційних організацій, сільських, селищних рад за місцем проживання спадкодавця.
''Позивачем'' у спорах про визнання права власності у порядку правонаступництва може виступати спадкоємець, який прийняв спадщину відповідно до вимог Цивільного кодексу України. 
У спорах про визнання права власності на спадкове майно в якості належного відповідача не може розглядатись нотаріус або орган державної реєстрації прав. Якщо зазначені особи та органи відмовляють у вчиненні покладених на них нотаріальних дій чи здійсненні державної реєстрації, така відмова може бути оскаржена в судовому порядку, за умови відсутності спору про право на спадщину. 

'''''Якщо право власності на житловий будинок, споруду підтверджується належними правовстановлюючими документами на час виникнення права власності на будівлі, споруди, органи місцевого самоврядування зобов’язані видати довідку про належність житлового будинку на праві приватної власності спадкодавцеві, а нотаріус зобов’язаний прийняти таку довідку разом із іншими правовстановлюючими документами для видачі свідоцтва про право на спадщину. Якщо за життя спадкодавець не набув права власності на житловий будинок, земельну ділянку, то спадкоємець також не набуває права власності у порядку спадкування. До спадкоємця переходять лише визначені майнові права, які належали спадкодавцеві на час відкриття спадщини.''''' 

Проаналізувавши судову практику розгляду цивільних справ про спадкування у випадках відсутності правовстановлюючих документів у зв’язку з їх втратою та відсутності реєстрації об’єкта нерухомості за спадкодавцем (на ім’я спадкодавця) суди в основному задовольняють вимоги спадкоємців про визнання права власності на нерухоме майно. Відповідачами у справах про визнання права власності в порядку спадкування на будинки та садиби, щодо яких відсутні правовстановлюючі документи у зв’язку з їх втратою, є спадкоємці, які прийняли спадщину, а також органи, які уповноважені видавати правовстановлюючі документи на нерухоме майно, або ж органи, до яких перейшли такі повноваження, та органи, що здійснюють державну реєстрацію прав на нерухоме майно.

=== Визнання права власності на об’єкти самочинного будівництва в порядку спадкування ===
Спадкоємець не позбавлений права звернутись із позовними вимогами про визнання права власності на об’єкти самочинного будівництва в порядку спадкування. Якщо право звернутися з вимогою про визнання права власності на об’єкти самочинного будівництва відповідно до чинного законодавства належало спадкодавцеві, воно також належить спадкоємцеві, який прийняв спадщину. Відповідно до ч. 3,5 с. 376 Цивільного кодексу України право вимагати визнання права власності на самочинно збудоване майно переходить у порядку спадкування.
 
Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 2 ст. 376 Цивільного кодексу України] особа, яка здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього. Відповідно до судової практики розгляду цивільних справ про спадкування, у разі недотримання спадкодавцем вимог законодавства щодо державної реєстрації права власності на нерухоме майно, судами може визнаватись у порядку спадкування право на забудову, право на будівельні матеріали та інше у відповідності зі встановленим судом правовим режимом спірного майна. 
При здійсненні спадкодавцем самочинного будівництва до спадкоємців переходить право власності на будівельні матеріали, обладнання, які були використані в процесі будівництва. У разі визнання судом права власності на самочинно зведену будівлю за власником (користувачем) земельної ділянки, на якій ця будівля розміщена, до складу спадщини входить право на відшкодування витрат на будівництво. Також до спадкоємців, які прийняли спадщину, у разі знесення самочинного будівництва переходить обов’язок відшкодувати вартість витрат на його знесення і приведення земельної ділянки до попереднього стану, відповідно до норм [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 6 ст. 376 Цивільного кодексу України] та ч. [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 4, 7 ст. 376 Цивільного кодексу України]. Якщо відсутні документи про відведення земельних ділянок під забудову, таке будівництво визнається самочинним та суди відмовляють у визнання права власності на нього в порядку спадкування.
 

'''Необхідні документи та докази для визнання права власності на самочинно зведені будівлі та споруди в суді в порядку спадкування:'''
* рішення компетентного органу про надання земельної ділянки для забудови;
* ступінь готовності самочинного будівництва;
* чи порушуються цим будівництвом права та законні інтереси інших осіб;
* рік, коли було зведено самочинні будівлі;
* відповідність самочинно зведеної будівлі архітектурним, будівельним, санітарним, протипожежним правилам та нормам;
* наявність акта приймання в експлуатацію або сертифікату відповідності;
* якщо нерухомість збудована в сільській місцевості, то потрібно встановити чи зареєстрована вона у погосподарській книзі сільської ради.
 
Відповідно до положень судової практики розгляду цивільних справ про спадкування помилковим при вирішенні спорів про визнання права власності на спадкове нерухоме майно є визнання будівництва самочинним, за умови якщо наявні акт про надання (відведення) земельної ділянки для будівництва, паспорт будівництва, проте будинок не був прийнятий в експлуатацію або право власності на нерухоме майно не було зареєстроване в органах технічної інвентаризації.

=== Визнання права власності на недобудований будинок ===
Визнання права власності в порядку спадкування на недобудований будинок відповідно до чинного законодавства України неможливе.

=== Визнання права власності на земельну ділянку та права на земельну частку (пай) в порядку спадкування ===
'''Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, а також право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується:'''
* цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною у порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою;
* свідоцтвом про право на спадщину. 

'''Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності:'''
* ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки;
* виготовлення технічної документації на земельні ділянки;
* визначення меж земельної ділянки в натурі;
* погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами;
* одержання у встановленому порядку Державного акта на землю;
* реєстрація права власності на земельну ділянку. 

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 ст. 125 Земельного кодексу України], проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування – права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім’я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

'''ВАЖЛИВО! Не підлягають задоволенню позовні вимоги спадкоємців про визнання права власності на земельну ділянку, щодо якої спадкодавцем розпочато, але не завершено процедуру приватизації.'''
У разі втрати або пошкодження державного акта про право власності на земельну ділянку необхідно отримати новий державний акт (на ім’я спадкодавця). Видача акта здійснюється протягом '''<big>15 робочих днів</big>''' з дня отримання відповідних матеріалів. Новий державний акт взамін зіпсованого, втраченого (пошкодженого) видається за наявності в територіальному органі Держгеокадастру другого примірника відповідного державного акта та/або документації Державного фонду документації із землеустрою, відомостей щодо земельної ділянки та її власника (користувача) в державному реєстрі земель. 
'''Відмова територіальних органів Держгеокадастру у видачі дублікату державного акта про право власності на земельну ділянку підлягає оскарженню в порядку адміністративного судочинства'''. Належним способом захисту прав спадкоємців у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину на земельну частку (пай) є <big>звернення спадкоємців з вимогами про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування</big>.

=== Окремі випадки звернення до суду про визнання права власності на спадкове майно ===
Найпоширенішою причиною звернення особи до суду в справах про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування є неможливість спадкоємцями, які прийняли спадщину, оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі з причин відсутності правовстановлюючих документів на спадкове майно на ім’я спадкодавця та/або відсутності державної реєстрації нерухомого майна спадкодавцем. Такі випадки характерні для сільської місцевості, де право власності на житловий будинок за спадкодавцем підтверджується лише записом в погосподарській книзі сільської ради та тривалим фактом володіння цим майном особою, яка померла. Внаслідок того, що перші власники не оформляли документи на належне їм нерухоме майно та не реєстрували його в органах БТІ, тому спадкоємець не може отримати у нотаріуса свідоцтво про право на спадщину і його право має бути визнано в судовому порядку. 
Проаналізувавши судову практику розгляду цивільних справ про спадкування можна вказати на те, що суди обгрунтовано задовольняють позовні вимоги спадкоємців про визнання за ними права власності на житловий будинок при поданні документів щодо права користування або права власності на земельну ділянку, на якій розташовано житловий будинок, висновку БТІ або сертифікату відповідності, виписки з погосподарської книги сільської ради щодо належності будинку, а також наявних рішень про видачу спадкодавцю свідоцтва про право власності на будинок, яке він не отримав. 

Також судами розглядались спори про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування у тому разі, коли є документ про право спадкодавця на нерухоме майно (договір міни, купівлі-продажу, свідоцтво про право на спадщину, свідоцтво про право на житловий будинок, видане сільською радою), але документи не були зареєстровані в БТІ. Якщо документи, що засвідчують право власності на нерухоме майно, існували, проте були втрачені власником та не можуть бути відновлені в передбаченому законом порядку в такому випадку позов про визнання права власності може бути пред’явлений, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати власником документа, який засвідчує його право власності.

== Необхідні документи ==
Для визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку необхідно подавати позовну заяву до суду. 
Орієнтовний перелік документів, що додаються до позовної заяви:
# копія позовної заяви про визнання права власності в порядку спадкування ;
# копія свідоцтва про смерть;
# копія свідоцтва про право на спадщину;
# копія заповіту;
# копія заяви про прийняття спадщини;
# копія витягу про реєстрацію в спадковому реєстрі;
# копія технічного паспорта на житловий будинок/ копія рішення про виділення земельної ділянки;
# копія паспорту громадянина України;
# копія ідентифікаційного номеру;
# квитанція про сплату судового збору

== Ціна позову та розмір судового збору ==
Визнання права власності на майно є вимогою майнового характеру, у зв’язку з чим, ціною такого позову має бути вартість майна, щодо якого заявлено про визнання права власності.
Подаючи позов про визнання права власності ставку судового збору необхідно обраховувати за позов майнового характеру, виходячи із вартості майна, відносно якого й пред’являється позов.

Згідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»] ставка судового збору за подачу до суду позовної заяви майнового характеру встановлюється у розмірі - '''''1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.'''''

[[Категорія: Цивільне право]]
[[Категорія: Спадкове право]]
[[Категорія: Право власності на майно]]
[[Категорія: Цивільне процесуальне право]]
[[Категорія: Суди]]

Цивільна дієздатність фізичної особи

2019-07-31T15:17:33Z

Olena.prykhodko: /* Повна дієздатність */

=Нормативна база=
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]16 січня 2003 року № 435-IV

=Поняття цивільної дієздатність фізичної особи=
'''Цивільна дієздатність фізичної особи''' - це здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. 
''До змісту цивільної дієздатності входять такі елементи:''

# здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав;
# здатність самостійно здійснювати набуті цивільні права;
# здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки;
# здатність самостійно виконувати цивільні обов’язки;
# здатність нести відповідальність у разі невиконання цивільних обов’язків. 

'''Цивільна дієздатність''' передбачає свідому і правильну оцінку людиною дій, що нею здійснюються і мають юридичне значення. Ця ознака суб’єкта цивільного права залежить від психічної зрілості суб’єкта, тобто від усвідомлення ним значення своїх дій і можливості керування ними.

=Види цивільної дієздатності=
[[Файл:Цивільна дієздатність.jpg|міні|Цивільна дієздатність]]
=== Повна дієздатність ===
'''Повна дієздатність''' — настає з досягнення повноліття — вісімнадцятирічного віку. У випадках, коли законом дозволяється одружуватись до досягнення повноліття, особа, яка скористалася таким правом, набуває повної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. При народженні дитини неповнолітньою жінкою також настає її повна цивільна дієздатність. У разі розірвання шлюбу до настання повноліття набута повна дієздатність особи зберігається.
Цивільним кодексом України передбачається можливість надання повної цивільної дієздатності також особі, якій виповнилося 16 років і яка працює за трудовим договором або бажає займатися підприємницькою діяльністю, а також особі, яка записана матір'ю, батьком дитини до досягнення нею (ним) повноліття. 
''Повна дієздатність надається за заявою заінтересованої особи органом опіки та піклування за письмовою згодою батьків або піклувальника, а за відсутності такої згоди — судом''. Якщо особа, якій виповнилося 16 років, бажає займатися підприємництвом, то за наявності згоди на це батьків або органу опіки та піклування вона може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі особа набуває повної цивільної дієздатності у момент її державної реєстрації як підприємця. При припиненні трудового договору, припиненні фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна Цивільна дієздатність зберігається. 
=== Неповна дієздатність ===
[[Файл:Неповна дієздатність.jpg|міні|Неповна дієздатність]]
'''Неповна дієздатність''' - неповну дієздатність мають фізичні особи у віці від 14 до 18 років (неповнолітні). Права осіб які мають неповну дієздатність:
* вони мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами.
* вони також самостійно здійснюють права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, укладають правочини за згодою своїх батьків (усиновлювачів) або піклувальників. 
''Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів).'' При запереченні того з батьків, з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.
За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити цього права. Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.
''Неповнолітній сам несе відповідальність за невиконання договору'', укладеного зі згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітнього немає майна, достатнього для відшкодування збитків, додатково (субсидіарно) відповідають батьки, або піклувальники.
''За шкоду, заподіяну іншій особі, неповнолітня особа несе відповідальність на загальних підставах.''

=== Часткова дієздатність ===
[[Файл:Часткова дієздатність.jpg|міні|Часткова дієздатність]]
'''Часткова дієздатність''' - часткова дієздатність характерна для осіб віком до 14 років (малолітні), які виступають як самостійні суб'єкти цивільних відносин і '''мають право:'''
* самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (правочин вважається дрібним побутовим, якщо задовольняє побутові потреби особи відповідно ДО її фізичного, духовного чи соціального розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість);
* здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.
 
Правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений ЇЇ батьками або одним із них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним.
'''Діти не несуть відповідальності за завдану ними шкоду.'''
=== Обмежена дієздатність ===
[[Файл:Омежена дієздатність.jpg|міні|Омежена дієздатність]]
'''Обмежена дієздатність''' - обмежена дієздатність може бути визначена судом особі, яка страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
==== Підстави обмеження дієздатності ====
Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, [http://wiki.legalaid.gov.ua:8555/index.php/%D0%92%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8,_%D1%8F%D0%BA%D0%B0_%D0%B7%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B6%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D1%94_%D0%B0%D0%B7%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BC%D0%B8_%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%B8,_%D0%BE%D0%B1%D0%BC%D0%B5%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BE_%D0%B4%D1%96%D1%94%D0%B7%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%BE%D1%8E азартними іграми] тощо, і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

=== [[Визнання фізичної особи недієздатною]] ===
Фізична особа може бути визнана недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а відтак над нею встановлюється опіка, що призводить до втрати можливості укладення правочинів. Односторонні правочини (наприклад, заповіт, видача довіреності укладені до визнання особи недієздатною, втрачають чинність. У разі одужання чи значного покращання здоров'я особи, яку визнано недієздатною, суд поновлює її в дієздатності.
{| class="wikitable"
|-
| '''Строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років.'''
|}

[[Категорія: Цивільне право]]

Цивільна дієздатність фізичної особи

2019-07-31T15:15:43Z

Olena.prykhodko: /* Визначення фізичної особи недієздатною */ редагування тексту

=Нормативна база=
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]16 січня 2003 року № 435-IV

=Поняття цивільної дієздатність фізичної особи=
'''Цивільна дієздатність фізичної особи''' - це здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. 
''До змісту цивільної дієздатності входять такі елементи:''

# здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав;
# здатність самостійно здійснювати набуті цивільні права;
# здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов’язки;
# здатність самостійно виконувати цивільні обов’язки;
# здатність нести відповідальність у разі невиконання цивільних обов’язків. 

'''Цивільна дієздатність''' передбачає свідому і правильну оцінку людиною дій, що нею здійснюються і мають юридичне значення. Ця ознака суб’єкта цивільного права залежить від психічної зрілості суб’єкта, тобто від усвідомлення ним значення своїх дій і можливості керування ними.

=Види цивільної дієздатності=
[[Файл:Цивільна дієздатність.jpg|міні|Цивільна дієздатність]]
=== Повна дієздатність ===
'''Повна дієздатність''' — настає з досягнення повноліття — вісімнадцятирічного віку. У випадках, коли законом дозволяється одружуватись до досягнення повноліття, особа, яка скористалася таким правом, набуває повної дієздатності з моменту реєстрації шлюбу. При народженні дитини неповнолітньою жінкою також настає її повна цивільна дієздатність. У разі розірвання шлюбу до настання повноліття набута повна дієздатність особи зберігається.
Цивільним кодексом України передбачається можливість надання повної цивільної дієздатності також особі, якій виповнилося 16 років і яка працює за трудовим договором або бажає займатися підприємницькою діяльністю, а також особі, яка записана матір'ю, батьком дитини до досягнення нею (ним) повноліття. 
Повна дієздатність надається за заявою заінтересованої особи органом опіки та піклування за письмовою згодою батьків або піклувальника, а за відсутності такої згоди — судом. Якщо особа, якій виповнилося 16 років, бажає займатися підприємництвом, то за наявності згоди на це батьків або органу опіки та піклування вона може бути зареєстрована як підприємець. У цьому разі особа набуває повної цивільної дієздатності у момент її державної реєстрації як підприємця. При припиненні трудового договору, припиненні фізичною особою підприємницької діяльності надана їй повна Цивільна дієздатність зберігається. 
=== Неповна дієздатність ===
[[Файл:Неповна дієздатність.jpg|міні|Неповна дієздатність]]
'''Неповна дієздатність''' - неповну дієздатність мають фізичні особи у віці від 14 до 18 років (неповнолітні). Права осіб які мають неповну дієздатність:
* вони мають право самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами.
* вони також самостійно здійснюють права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, укладають правочини за згодою своїх батьків (усиновлювачів) або піклувальників. 
Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути одержана від будь-кого з батьків (усиновлювачів). При запереченні того з батьків, з яким проживає неповнолітня особа, правочин може бути здійснений з дозволу органу опіки та піклування.
За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків (усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити цього права. Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього права, якщо відпали обставини, які були підставою для його прийняття.
''Неповнолітній сам несе відповідальність за невиконання договору'', укладеного зі згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника. Якщо у неповнолітнього немає майна, достатнього для відшкодування збитків, додатково (субсидіарно) відповідають батьки, або піклувальники.
''За шкоду, заподіяну іншій особі, неповнолітня особа несе відповідальність на загальних підставах.''

=== Часткова дієздатність ===
[[Файл:Часткова дієздатність.jpg|міні|Часткова дієздатність]]
'''Часткова дієздатність''' - часткова дієздатність характерна для осіб віком до 14 років (малолітні), які виступають як самостійні суб'єкти цивільних відносин і '''мають право:'''
* самостійно вчиняти дрібні побутові правочини (правочин вважається дрібним побутовим, якщо задовольняє побутові потреби особи відповідно ДО її фізичного, духовного чи соціального розвитку та стосується предмета, який має невисоку вартість);
* здійснювати особисті немайнові права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.
 
Правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений ЇЇ батьками або одним із них, з ким вона проживає, або опікуном. Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним.
'''Діти не несуть відповідальності за завдану ними шкоду.'''
=== Обмежена дієздатність ===
[[Файл:Омежена дієздатність.jpg|міні|Омежена дієздатність]]
'''Обмежена дієздатність''' - обмежена дієздатність може бути визначена судом особі, яка страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
==== Підстави обмеження дієздатності ====
Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи, якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, [http://wiki.legalaid.gov.ua:8555/index.php/%D0%92%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8,_%D1%8F%D0%BA%D0%B0_%D0%B7%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B6%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D1%94_%D0%B0%D0%B7%D0%B0%D1%80%D1%82%D0%BD%D0%B8%D0%BC%D0%B8_%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%BC%D0%B8,_%D0%BE%D0%B1%D0%BC%D0%B5%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BE_%D0%B4%D1%96%D1%94%D0%B7%D0%B4%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%BE%D1%8E азартними іграми] тощо, і тим ставить себе чи свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.

=== [[Визнання фізичної особи недієздатною]] ===
Фізична особа може бути визнана недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, а відтак над нею встановлюється опіка, що призводить до втрати можливості укладення правочинів. Односторонні правочини (наприклад, заповіт, видача довіреності укладені до визнання особи недієздатною, втрачають чинність. У разі одужання чи значного покращання здоров'я особи, яку визнано недієздатною, суд поновлює її в дієздатності.
{| class="wikitable"
|-
| '''Строк дії рішення про визнання фізичної особи недієздатною визначається судом, але не може перевищувати двох років.'''
|}

[[Категорія: Цивільне право]]

Розірвання договору підряду та повернення сплачених коштів

2019-07-31T15:05:11Z

Olena.prykhodko:

== Нормативно правова база: ==

# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/ Цивільний кодекс України];
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3674-17/stru#Stru/ Закон України “Про судовий збір”]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_374600-13 Лист Вищого господарського суду України "Про практику вирішення спорів, пов'язаних із виконанням договорів підряду (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)" від 18.02.2013 № 01-06/374/2013]

== Поняття договору підряду ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print ст. 837 ЦК України], за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

''Спеціальними'' ''видами договору підряду'' є:

1) договір побутового підряду (статті 865-874 ЦК України);

2) договір будівельного підряду (статті 875-886 ЦК України);

3) договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт (статті 887-891 ЦК України);

4) договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт (гл. 62 ЦК України).

== Сторони в договорі підряду ==
'''''Підрядник''''' - це особа, яка бере на себе обов'язок виконання замовленої роботи. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл.

'''''Замовником''''' є особа, яка замовляє виконання певної роботи, беручи на себе обов'язок прийняти й оплатити її результат.
Підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку.

Замовник і субпідрядник не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.
== Дострокове одностороннє розірвання договору ==

Принцип свободи договірного регулювання правовідносин, утілений у чинному законодавстві, дозволяє сторонам договору на власний розсуд визначати свої взаємні права та обов'язки, у тому числі щодо односторонньої відмови від договору.

Сторони договору можуть передбачити:

- що кожна з них однаковою мірою за однакових обставин або ж кожна за різних обставин та однаковою мірою має право на одностороннє розірвання договору;

- що сторони (сторона) мають право в будь-який час розірвати договір, незалежно від наявності чи відсутності порушень договору з боку другої сторони, а також незалежно від наявності чи відсутності будь-яких інших суб'єктивних або об'єктивних обставин;

- що сторони можуть також змінити чи конкретизувати правила щодо розірвання договору, установлені законом.

Законодавством (ст. 651 ЦК, ст. 188 ГК**) передбачено правило: "Розірвання договорів здійснюється за згодою сторін, розірвання договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором".

Тобто для того щоб розірвати договір, необхідно дійти обопільної згоди та оформити таку згоду належним чином або ж, якщо згоди досягти не вдається, звернутися до суду з позовом про розірвання договору. Винятки із цього правила встановлюються договором або законом.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print Статтею 849 ЦК України] передбачено:

- Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

- Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

- Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

- Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків (ст. 858 ЦК України).

Договір підряду припиняється, а підстави для його розірвання у судовому порядку відсутні, якщо замовник відмовився від нього згідно із статтею 849 ЦК України.

== Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за договором підряду ==
Якщо замовник, незважаючи на своєчасне попередження з боку підрядника, у відповідний строк не замінить недоброякісний або непридатний матеріал, не змінить вказівок про спосіб виконання роботи або не усуне інших обставин, що загрожують якості або придатності результату роботи, підрядник має право відмовитися від договору підряду та право на відшкодування збитків.

Якщо використання недоброякісного або непридатного матеріалу чи додержання вказівок замовника загрожує життю та здоров'ю людей чи призводить до порушення екологічних, санітарних правил, правил безпеки людей та інших вимог, підрядник зобов'язаний відмовитися від договору підряду, маючи право на відшкодування збитків.

'''Відповідальність підрядника за неналежну якість роботи'''

Якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника:

1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк;

2) пропорційного зменшення ціни роботи;

3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.

''Підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за які він відповідає, безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, завданих простроченням виконання. У цьому разі замовник зобов'язаний повернути раніше передану йому роботу підрядникові, якщо за характером роботи таке повернення можливе.''

''Умова договору підряду про звільнення підрядника від відповідальності за певні недоліки роботи не звільняє його від відповідальності за недоліки, які виникли внаслідок умисних дій або бездіяльності підрядника.''

''Підрядник, який надав матеріал для виконання роботи, відповідає за його якість відповідно до положень про відповідальність продавця за товари неналежної якості.''

=== Матеріальна шкода ===
Згідно п. 1. ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Постановою [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-92 Пленуму Верховного суду України № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»] роз'яснено судам, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були протиправними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина особи.
=== Моральна шкода ===
За приписом частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно п. 4-5 постанови № 4 від 31.03.95 Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди,та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

[[Судові витрати:поняття, види, порядок оплати| 
Судові витрати:поняття, види, порядок оплати]]

[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Відшкодування шкоди‎]]

Розірвання договору підряду та повернення сплачених коштів

2019-07-31T15:04:47Z

Olena.prykhodko: /* Дострокове одностороннє розірвання договору */ редагування змісту статті

Практика свідчить, що майже кожен другий укладений договір порушується на стадії його виконання. Іноді порушення є незначними або ж сторони, знаючи, що їм вдасться врегулювати свої стосунки неформально, не звертають на це належної уваги. Незважаючи на таку "толерантність", відносини сторін нерідко заходять у глухий кут, і тоді вже не залишається нічого іншого, як надсилати одна одній претензії або звертатися до суду. Поговоримо про те, як захиститися від недобросовісних дій контрагента в майбутньому, укладаючи договір.

== Нормативно правова база: ==

# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/ Цивільний кодекс України];
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3674-17/stru#Stru/ Закон України “Про судовий збір”]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_374600-13 Лист Вищого господарського суду України "Про практику вирішення спорів, пов'язаних із виконанням договорів підряду (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)" від 18.02.2013 № 01-06/374/2013]

== Поняття договору підряду ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print ст. 837 ЦК України], за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

''Спеціальними'' ''видами договору підряду'' є:

1) договір побутового підряду (статті 865-874 ЦК України);

2) договір будівельного підряду (статті 875-886 ЦК України);

3) договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт (статті 887-891 ЦК України);

4) договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт (гл. 62 ЦК України).

== Сторони в договорі підряду ==
'''''Підрядник''''' - це особа, яка бере на себе обов'язок виконання замовленої роботи. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл.

'''''Замовником''''' є особа, яка замовляє виконання певної роботи, беручи на себе обов'язок прийняти й оплатити її результат.
Підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку.

Замовник і субпідрядник не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.
== Дострокове одностороннє розірвання договору ==

Принцип свободи договірного регулювання правовідносин, утілений у чинному законодавстві, дозволяє сторонам договору на власний розсуд визначати свої взаємні права та обов'язки, у тому числі щодо односторонньої відмови від договору.

Сторони договору можуть передбачити:

- що кожна з них однаковою мірою за однакових обставин або ж кожна за різних обставин та однаковою мірою має право на одностороннє розірвання договору;

- що сторони (сторона) мають право в будь-який час розірвати договір, незалежно від наявності чи відсутності порушень договору з боку другої сторони, а також незалежно від наявності чи відсутності будь-яких інших суб'єктивних або об'єктивних обставин;

- що сторони можуть також змінити чи конкретизувати правила щодо розірвання договору, установлені законом.

Законодавством (ст. 651 ЦК, ст. 188 ГК**) передбачено правило: "Розірвання договорів здійснюється за згодою сторін, розірвання договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором".

Тобто для того щоб розірвати договір, необхідно дійти обопільної згоди та оформити таку згоду належним чином або ж, якщо згоди досягти не вдається, звернутися до суду з позовом про розірвання договору. Винятки із цього правила встановлюються договором або законом.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print Статтею 849 ЦК України] передбачено:

- Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

- Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

- Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

- Якщо відступи у роботі від умов договору підряду або інші недоліки у роботі є істотними та такими, що не можуть бути усунені, або не були усунені у встановлений замовником розумний строк, замовник має право відмовитися від договору та вимагати відшкодування збитків (ст. 858 ЦК України).

Договір підряду припиняється, а підстави для його розірвання у судовому порядку відсутні, якщо замовник відмовився від нього згідно із статтею 849 ЦК України.

== Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за договором підряду ==
Якщо замовник, незважаючи на своєчасне попередження з боку підрядника, у відповідний строк не замінить недоброякісний або непридатний матеріал, не змінить вказівок про спосіб виконання роботи або не усуне інших обставин, що загрожують якості або придатності результату роботи, підрядник має право відмовитися від договору підряду та право на відшкодування збитків.

Якщо використання недоброякісного або непридатного матеріалу чи додержання вказівок замовника загрожує життю та здоров'ю людей чи призводить до порушення екологічних, санітарних правил, правил безпеки людей та інших вимог, підрядник зобов'язаний відмовитися від договору підряду, маючи право на відшкодування збитків.

'''Відповідальність підрядника за неналежну якість роботи'''

Якщо робота виконана підрядником з відступами від умов договору підряду, які погіршили роботу, або з іншими недоліками, які роблять її непридатною для використання відповідно до договору або для звичайного використання роботи такого характеру, замовник має право, якщо інше не встановлено договором або законом, за своїм вибором вимагати від підрядника:

1) безоплатного усунення недоліків у роботі в розумний строк;

2) пропорційного зменшення ціни роботи;

3) відшкодування своїх витрат на усунення недоліків, якщо право замовника усувати їх встановлено договором.

''Підрядник має право замість усунення недоліків роботи, за які він відповідає, безоплатно виконати роботу заново з відшкодуванням замовникові збитків, завданих простроченням виконання. У цьому разі замовник зобов'язаний повернути раніше передану йому роботу підрядникові, якщо за характером роботи таке повернення можливе.''

''Умова договору підряду про звільнення підрядника від відповідальності за певні недоліки роботи не звільняє його від відповідальності за недоліки, які виникли внаслідок умисних дій або бездіяльності підрядника.''

''Підрядник, який надав матеріал для виконання роботи, відповідає за його якість відповідно до положень про відповідальність продавця за товари неналежної якості.''

=== Матеріальна шкода ===
Згідно п. 1. ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Постановою [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0006700-92 Пленуму Верховного суду України № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди»] роз'яснено судам, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були протиправними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина особи.
=== Моральна шкода ===
За приписом частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Відповідно п. 4-5 постанови № 4 від 31.03.95 Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди,та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

[[Судові витрати:поняття, види, порядок оплати| 
Судові витрати:поняття, види, порядок оплати]]

[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Відшкодування шкоди‎]]

Розірвання договору підряду та повернення сплачених коштів

2019-07-31T14:45:58Z

Olena.prykhodko: /* Нормативно правова база: */

Практика свідчить, що майже кожен другий укладений договір порушується на стадії його виконання. Іноді порушення є незначними або ж сторони, знаючи, що їм вдасться врегулювати свої стосунки неформально, не звертають на це належної уваги. Незважаючи на таку "толерантність", відносини сторін нерідко заходять у глухий кут, і тоді вже не залишається нічого іншого, як надсилати одна одній претензії або звертатися до суду. Поговоримо про те, як захиститися від недобросовісних дій контрагента в майбутньому, укладаючи договір.

== Нормативно правова база: ==

# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/ Цивільний кодекс України];
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3674-17/stru#Stru/ Закон України “Про судовий збір”]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_374600-13 Лист Вищого господарського суду України "Про практику вирішення спорів, пов'язаних із виконанням договорів підряду (за матеріалами справ, розглянутих у касаційному порядку Вищим господарським судом України)" від 18.02.2013 № 01-06/374/2013]

== Поняття договору підряду ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print ст. 837 ЦК України], за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

''Спеціальними'' ''видами договору підряду'' є:

1) договір побутового підряду (статті 865-874 ЦК України);

2) договір будівельного підряду (статті 875-886 ЦК України);

3) договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт (статті 887-891 ЦК України);

4) договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт (гл. 62 ЦК України).

== Сторони в договорі підряду ==
'''''Підрядник''''' - це особа, яка бере на себе обов'язок виконання замовленої роботи. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл.

'''''Замовником''''' є особа, яка замовляє виконання певної роботи, беручи на себе обов'язок прийняти й оплатити її результат.
Підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку.

Замовник і субпідрядник не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.
== Дострокове одностороннє розірвання договору ==

Принцип свободи договірного регулювання правовідносин, утілений у чинному законодавстві, дозволяє сторонам договору на власний розсуд визначати свої взаємні права та обов'язки, у тому числі щодо односторонньої відмови від договору.

Сторони договору можуть передбачити:

- що кожна з них однаковою мірою за однакових обставин або ж кожна за різних обставин та однаковою мірою має право на одностороннє розірвання договору;

- що сторони (сторона) мають право в будь-який час розірвати договір, незалежно від наявності чи відсутності порушень договору з боку другої сторони, а також незалежно від наявності чи відсутності будь-яких інших суб'єктивних або об'єктивних обставин;

- що сторони можуть також змінити чи конкретизувати правила щодо розірвання договору, установлені законом.

Законодавством (ст. 651 ЦК, ст. 188 ГК**) передбачено правило: "Розірвання договорів здійснюється за згодою сторін, розірвання договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором".

Тобто для того щоб розірвати договір, необхідно дійти обопільної згоди та оформити таку згоду належним чином або ж, якщо згоди досягти не вдається, звернутися до суду з позовом про розірвання договору. Винятки із цього правила встановлюються договором або законом.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print Статтею 849 ЦК України] передбачено:

- Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

- Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

- Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

== Судове врегулювання: ==

=== Матеріальна шкода ===
Якщо все ж таки сусіди добровільно відмовились відшкодовувати збитки завдані при затопленні квартири звертаєтесь до суду. Згідно п. 1. ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Постановою Пленуму Верховного суду України № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснено судам, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були протиправними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина особи.

=== Моральна шкода ===
За приписом частини першої статті 1167 Кодексу моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно п. 4-5 постанови № 4 від 31.03.95 Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди,та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

=== Позовна заява ===
При зверненні до суду Вам необхідно буде:
# скласти позовну заяву відповідно до вимог ст.ст.175-177 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільно-процесуального кодексу України]);
# до позовної заяви обов`язково додати такі документи:
* акт про затоплення квартири;
* документи, що підтверджують право власності або володіння квартирою ;
* квитанція про сплату судового збору, якщо ви не належите до категорії осіб які звільнені від сплати судового збору (згідно ЗУ “[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Про судовий збір]”)

=== Судові витрати ===
Слід звернути увагу на положення цивільного законодавства, що регулює порядок розподілу судових витрат.
Так, згідно п. 12 ч.3 ст. 2 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/print1516971744053218 ЦПК України] однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ст. 133 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/print1516971744053218 ЦПК України]:
# Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.
# До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати:
* на професійну правничу допомогу;
* пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та '''проведенням експертизи''';
* пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
* пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 141 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/print1516971744053218 ЦПК України]:
# Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
# Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються:
* у разі задоволення позову - на відповідача;
* у разі відмови в позові - на позивача;
* у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, при збиранні належних, достатніх, допустимих та достовірних доказів виникають значні шанси отримати перемогу у справі і як наслідок відшкодувати судові витрати, в тому числі витрати на проведення експертизи.

[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Відшкодування шкоди‎]]

Розірвання договору підряду та повернення сплачених коштів

2019-07-31T14:42:47Z

Olena.prykhodko: /* Поняття договору підряду */ редагування тексту

Практика свідчить, що майже кожен другий укладений договір порушується на стадії його виконання. Іноді порушення є незначними або ж сторони, знаючи, що їм вдасться врегулювати свої стосунки неформально, не звертають на це належної уваги. Незважаючи на таку "толерантність", відносини сторін нерідко заходять у глухий кут, і тоді вже не залишається нічого іншого, як надсилати одна одній претензії або звертатися до суду. Поговоримо про те, як захиститися від недобросовісних дій контрагента в майбутньому, укладаючи договір.

== Нормативно правова база: ==

# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/ Цивільний кодекс України];
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3674-17/stru#Stru/ Закон України “Про судовий збір”]

== Поняття договору підряду ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print ст. 837 ЦК України], за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

''Спеціальними'' ''видами договору підряду'' є:

1) договір побутового підряду (статті 865-874 ЦК України);

2) договір будівельного підряду (статті 875-886 ЦК України);

3) договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт (статті 887-891 ЦК України);

4) договір на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських та технологічних робіт (гл. 62 ЦК України).

== Сторони в договорі підряду ==
'''''Підрядник''''' - це особа, яка бере на себе обов'язок виконання замовленої роботи. Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл.

'''''Замовником''''' є особа, яка замовляє виконання певної роботи, беручи на себе обов'язок прийняти й оплатити її результат.
Підрядник має право, якщо інше не встановлено договором, залучити до виконання роботи інших осіб (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи. У цьому разі підрядник виступає перед замовником як генеральний підрядник, а перед субпідрядником - як замовник.

Генеральний підрядник відповідає перед субпідрядником за невиконання або неналежне виконання замовником своїх обов'язків за договором підряду, а перед замовником - за порушення субпідрядником свого обов'язку.

Замовник і субпідрядник не мають права пред'являти один одному вимоги, пов'язані з порушенням договорів, укладених кожним з них з генеральним підрядником, якщо інше не встановлено договором або законом.
== Дострокове одностороннє розірвання договору ==

Принцип свободи договірного регулювання правовідносин, утілений у чинному законодавстві, дозволяє сторонам договору на власний розсуд визначати свої взаємні права та обов'язки, у тому числі щодо односторонньої відмови від договору.

Сторони договору можуть передбачити:

- що кожна з них однаковою мірою за однакових обставин або ж кожна за різних обставин та однаковою мірою має право на одностороннє розірвання договору;

- що сторони (сторона) мають право в будь-який час розірвати договір, незалежно від наявності чи відсутності порушень договору з боку другої сторони, а також незалежно від наявності чи відсутності будь-яких інших суб'єктивних або об'єктивних обставин;

- що сторони можуть також змінити чи конкретизувати правила щодо розірвання договору, установлені законом.

Законодавством (ст. 651 ЦК, ст. 188 ГК**) передбачено правило: "Розірвання договорів здійснюється за згодою сторін, розірвання договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором".

Тобто для того щоб розірвати договір, необхідно дійти обопільної згоди та оформити таку згоду належним чином або ж, якщо згоди досягти не вдається, звернутися до суду з позовом про розірвання договору. Винятки із цього правила встановлюються договором або законом.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print Статтею 849 ЦК України] передбачено:

- Якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

- Якщо під час виконання роботи стане очевидним, що вона не буде виконана належним чином, замовник має право призначити підрядникові строк для усунення недоліків, а в разі невиконання підрядником цієї вимоги - відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення роботи іншій особі за рахунок підрядника.

- Замовник має право у будь-який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану частину роботи та відшкодувавши йому збитки, завдані розірванням договору.

== Судове врегулювання: ==

=== Матеріальна шкода ===
Якщо все ж таки сусіди добровільно відмовились відшкодовувати збитки завдані при затопленні квартири звертаєтесь до суду. Згідно п. 1. ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Постановою Пленуму Верховного суду України № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснено судам, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були протиправними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина особи.

=== Моральна шкода ===
За приписом частини першої статті 1167 Кодексу моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Відповідно п. 4-5 постанови № 4 від 31.03.95 Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди,та якими доказами це підтверджується.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

=== Позовна заява ===
При зверненні до суду Вам необхідно буде:
# скласти позовну заяву відповідно до вимог ст.ст.175-177 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільно-процесуального кодексу України]);
# до позовної заяви обов`язково додати такі документи:
* акт про затоплення квартири;
* документи, що підтверджують право власності або володіння квартирою ;
* квитанція про сплату судового збору, якщо ви не належите до категорії осіб які звільнені від сплати судового збору (згідно ЗУ “[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Про судовий збір]”)

=== Судові витрати ===
Слід звернути увагу на положення цивільного законодавства, що регулює порядок розподілу судових витрат.
Так, згідно п. 12 ч.3 ст. 2 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/print1516971744053218 ЦПК України] однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ст. 133 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/print1516971744053218 ЦПК України]:
# Судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов’язаних з розглядом справи.
# До витрат, пов’язаних з розглядом справи, належать витрати:
* на професійну правничу допомогу;
* пов’язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та '''проведенням експертизи''';
* пов’язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
* пов’язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно ст. 141 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/print1516971744053218 ЦПК України]:
# Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
# Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються:
* у разі задоволення позову - на відповідача;
* у разі відмови в позові - на позивача;
* у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Отже, при збиранні належних, достатніх, допустимих та достовірних доказів виникають значні шанси отримати перемогу у справі і як наслідок відшкодувати судові витрати, в тому числі витрати на проведення експертизи.

[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Відшкодування шкоди‎]]

Службовий твір

2019-01-31T14:34:15Z

Olena.prykhodko: /* Нормативна база */

== Нормативна база ==

# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільний кодекс України]16 січня 2003 року № 435-IV.
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/page Закон України «Про авторське право і суміжні права»]23 грудня 1993 року N 3792-XII.
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3687-12 Закон України «Про охорону прав на винаходи й корисні моделі»]15 грудня 1993 року N 3687-XII.
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/72-2003-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 72 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав»].
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-10 Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 04.06.2010 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав»].
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0012600-12 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності»]. 
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/72-2003-%D0%BF/print Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 72 "Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав"]

== Поняття службового твору ==
Відповідно до статті 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/print Закону України «Про авторське право і суміжні права»] '''службовий твір''' - ''твір, створений автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.'' Виходячи з визначення, службовий твір повинен бути створений в результаті виконання службового завдання або на умовах передбачених трудовим договором (контрактом). Твір не буде вважатись службовим, якщо виходить за межі трудових функцій автора або при відсутності поставленого завдання. 
 Для того, щоб результат інтелектуальної творчої діяльності вважався «службовим об’єктом», він має бути наділений наступними властивостями: 
* '''об’єкт повинен бути створений працівником у зв’язку із виконанням обов’язків за трудовим договором (часовий фактор)'''. Тобто потрібно, щоб службовий об’єкт був створений протягом певного періоду часу, в межах терміну дії належним чином оформленого трудового договору (контракту) між працівником та роботодавцем; 
* '''результат інтелектуальної, творчої діяльності повинен бути пов’язаний із виконанням трудових обов’язків працівника'''. У законодавстві щодо правового регулювання службових об’єктів права інтелектуальної власності чітко не визначено поняття та зміст службових обов’язків. Єдине згадування про них є в [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3687-12 Законі України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі»] (ст. 1), де під службовими обов’язками розуміються зафіксовані в трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях функціональні обов’язки працівника, що передбачають виконання робіт, які можуть привести до створення винаходу (корисної моделі). Зазвичай службові обов’язки обумовлені кваліфікацією, професією та конкретною займаною посадою працівника. Обов’язки, пов’язані із творчою діяльністю, крім трудового договору (контракту), можуть встановлюватися у відповідних посадових, службових інструкціях чи інших локальних документах підприємства; 
* '''створення об’єкта права інтелектуальної власності працівником за окремим дорученням роботодавця'''. Окреме доручення роботодавця може зобов’язати працівника до діяльності, що може призвести до створення об’єкта права інтелектуальної власності, тільки у разі, якщо виконання такого доручення буде в межах трудових обов’язків та відповідно до трудового договору (контракту) між роботодавцем і працівником. Якщо ж окреме доручення надається роботодавцем поза межами трудових обов’язків працівника, створений працівником об’єкт права інтелектуальної власності не може вважатися службовим; 
* '''створення працівником об’єкта права інтелектуальної власності з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця'''. Тобто об’єкт права інтелектуальної власності було створено працівником поза межами трудових обов’язків або після припинення трудових відносини з роботодавцем чи у вільний від роботи час, визнання за таким об’єктом статусу службового повинно відбуватися з урахуванням того, чи був такий об’єкт створено з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва роботодавця і обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця.

== Авторське право. Момент виникнення та складові ==
Відповідно до ч.1 статті 437 Цивільного кодексу України '''авторське право виникає з моменту створення твору'''.
Авторське право виникає в силу факту створення інтелектуальною творчою працею автора або співавторів твору науки, літератури і мистецтва. Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об'єктивної форми з урахуванням суті твору (зокрема, письмової форми, електронної форми, речової форми). 
''Авторське право на твір і право власності на матеріальний об'єкт, у якому втілено твір, не залежать одне від одного.'' '''Відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.'''
Незалежність авторського права і права власності на матеріальний об'єкт (матеріальний носій) проявляється через зміст особистих немайнових прав та майнових прав суб'єкта авторського права і права власності на матеріальний об'єкт, який полягає у володінні, користуванні та розпорядженні ним.
 
Тобто, '''авторське право складають:''' ''особисті немайнові права та майнові права.'' 
=== Особисті немайнові права автора ===
'''Зміст:'''
# право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо)
# об'єкта права інтелектуальної власності;
# право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;
# інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом, а саме:
* вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;
* забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору;
* обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;
* на недоторканність твору.
'''Приналежність:''' 

Відповідно до ч.1 статті 429 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print Цивільного кодексу України] ''особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт.'' У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. Проте в жодному законодавчому акті не деталізується, які саме немайнові права можуть належати юридичній або фізичній особі, де або в якої працює працівник. 
Згідно ч. 1 статті 16 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/print Закону України «Про авторське право і суміжні права»] ''авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору''. 
Відповідно до пункту 24 [https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 №5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав»] якщо твір створено у порядку виконання працівником трудового договору (контракту) і в межах строку його дії, тобто при виконанні службових обов'язків і за службовим завданням роботодавця, то ''особисті немайнові права автора твору належать працівникові; вони є невідчужуваними.'' 
Відповідно до п.35, 37 [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0012600-12 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності»] особисті немайнові права не відчужуються і залишаються за авторами і виконавцями - фізичними особами. Закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір не означає припинення особистих немайнових прав, які діють безстроково. 

=== Майнові права інтелектуальної власності на твір ===
'''Зміст:'''
# право на використання об'єкта права інтелектуальної власності. Використанням твору є його опублікування (випуск у світ);відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;переклад;переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; публічне виконання; продаж, передання в найм (оренду) тощо; імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо; Використанням твору є також інші дії, встановлені законом;
# виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;
# виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;
# інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
'''Приналежність:''' 
Відповідно до ч.2 статті 440 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print Цивільного кодексу України] майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом. 
Відповідно до ч.2 статті 429 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print Цивільного кодексу України] ''майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.'' 
Відповідно до пункту 24 [https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 №5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав»] ''майнові права на об'єкт авторського права і (або) суміжних прав, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Якщо в трудовому або цивільно-правовому договорі між працівником і роботодавцем (юридичною або фізичною особою, де або в якої він працює) не передбачений інший порядок здійснення майнових прав на створений вказаний об'єкт, то вони мають спільні права як на отримання свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, так і на використання такого об'єкта.'' Порядок здійснення майнових прав на такий об'єкт може бути врегульований цивільно-правовим договором ([http://sips.gov.ua/ua/zrazkydogap.html Зразки]). У разі передання (відчуження) працівником роботодавцю всіх майнових прав на твір, створений ним у порядку виконання трудового договору, працівник втрачає ці права, залишаючись носієм особистих немайнових прав. 
Відповідно до п.35 [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0012600-12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності»] ''якщо твір та/або об'єкт суміжного права створено (здійснено, вироблено) за службовим завданням роботодавця та за його рахунок або в порядку виконання службових обов'язків, передбачених трудовим договором (контрактом) або за замовленням, то виключні майнові права на цей об'єкт інтелектуальної власності належать сторонам такого договору спільно, якщо інше не встановлено договором'' 

== Винагорода ==
'''[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/page За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.]''' Зазначені договори виступають як засоби доказування. При цьому трудовим договором між ними може передбачатися умова щодо укладення цивільно-правового договору про створення об'єкта авторського права і (або) суміжних прав та обов'язок працівника щодо сповіщення про створення такого об'єкта. ''Виплата працівникові заробітної плати не є тотожною виплаті йому авторської винагороди за створений твір у зв'язку з виконанням трудового договору'', оскільки '''заробітна плата - це винагорода за виконану роботу залежно від певних умов, а авторська винагорода - це всі види винагород або компенсацій, що виплачуються авторам за використання їх творів, які охороняються в межах, встановлених авторським правом.''' У разі, коли між сторонами не досягнуто згоди щодо розміру авторської винагороди та справа розглядається в суді,то суди при обчисленні такої винагороди зазвичай керуються положеннями [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/72-2003-%D0%BF постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 72 "Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав"].

[[Категорія:Право інтелектуальної власності]]
[[Категорія:Суди]]

Службовий твір

2019-01-31T14:33:18Z

Olena.prykhodko: /* Нормативна база. */

== Нормативна база ==

# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільний кодекс України]16 січня 2003 року № 435-IV.
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/page Закон України «Про авторське право і суміжні права»]23 грудня 1993 року N 3792-XII.
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3687-12 Закон України «Про охорону прав на винаходи й корисні моделі»]15 грудня 1993 року N 3687-XII.
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/72-2003-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 72 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав»].
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-10 Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 04.06.2010 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав»].
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0012600-12 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності»]. 

== Поняття службового твору ==
Відповідно до статті 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/print Закону України «Про авторське право і суміжні права»] '''службовий твір''' - ''твір, створений автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.'' Виходячи з визначення, службовий твір повинен бути створений в результаті виконання службового завдання або на умовах передбачених трудовим договором (контрактом). Твір не буде вважатись службовим, якщо виходить за межі трудових функцій автора або при відсутності поставленого завдання. 
 Для того, щоб результат інтелектуальної творчої діяльності вважався «службовим об’єктом», він має бути наділений наступними властивостями: 
* '''об’єкт повинен бути створений працівником у зв’язку із виконанням обов’язків за трудовим договором (часовий фактор)'''. Тобто потрібно, щоб службовий об’єкт був створений протягом певного періоду часу, в межах терміну дії належним чином оформленого трудового договору (контракту) між працівником та роботодавцем; 
* '''результат інтелектуальної, творчої діяльності повинен бути пов’язаний із виконанням трудових обов’язків працівника'''. У законодавстві щодо правового регулювання службових об’єктів права інтелектуальної власності чітко не визначено поняття та зміст службових обов’язків. Єдине згадування про них є в [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3687-12 Законі України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі»] (ст. 1), де під службовими обов’язками розуміються зафіксовані в трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях функціональні обов’язки працівника, що передбачають виконання робіт, які можуть привести до створення винаходу (корисної моделі). Зазвичай службові обов’язки обумовлені кваліфікацією, професією та конкретною займаною посадою працівника. Обов’язки, пов’язані із творчою діяльністю, крім трудового договору (контракту), можуть встановлюватися у відповідних посадових, службових інструкціях чи інших локальних документах підприємства; 
* '''створення об’єкта права інтелектуальної власності працівником за окремим дорученням роботодавця'''. Окреме доручення роботодавця може зобов’язати працівника до діяльності, що може призвести до створення об’єкта права інтелектуальної власності, тільки у разі, якщо виконання такого доручення буде в межах трудових обов’язків та відповідно до трудового договору (контракту) між роботодавцем і працівником. Якщо ж окреме доручення надається роботодавцем поза межами трудових обов’язків працівника, створений працівником об’єкт права інтелектуальної власності не може вважатися службовим; 
* '''створення працівником об’єкта права інтелектуальної власності з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця'''. Тобто об’єкт права інтелектуальної власності було створено працівником поза межами трудових обов’язків або після припинення трудових відносини з роботодавцем чи у вільний від роботи час, визнання за таким об’єктом статусу службового повинно відбуватися з урахуванням того, чи був такий об’єкт створено з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва роботодавця і обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця.

== Авторське право. Момент виникнення та складові ==
Відповідно до ч.1 статті 437 Цивільного кодексу України '''авторське право виникає з моменту створення твору'''.
Авторське право виникає в силу факту створення інтелектуальною творчою працею автора або співавторів твору науки, літератури і мистецтва. Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об'єктивної форми з урахуванням суті твору (зокрема, письмової форми, електронної форми, речової форми). 
''Авторське право на твір і право власності на матеріальний об'єкт, у якому втілено твір, не залежать одне від одного.'' '''Відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.'''
Незалежність авторського права і права власності на матеріальний об'єкт (матеріальний носій) проявляється через зміст особистих немайнових прав та майнових прав суб'єкта авторського права і права власності на матеріальний об'єкт, який полягає у володінні, користуванні та розпорядженні ним.
 
Тобто, '''авторське право складають:''' ''особисті немайнові права та майнові права.'' 
=== Особисті немайнові права автора ===
'''Зміст:'''
# право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо)
# об'єкта права інтелектуальної власності;
# право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;
# інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом, а саме:
* вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;
* забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору;
* обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;
* на недоторканність твору.
'''Приналежність:''' 

Відповідно до ч.1 статті 429 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print Цивільного кодексу України] ''особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт.'' У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. Проте в жодному законодавчому акті не деталізується, які саме немайнові права можуть належати юридичній або фізичній особі, де або в якої працює працівник. 
Згідно ч. 1 статті 16 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/print Закону України «Про авторське право і суміжні права»] ''авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору''. 
Відповідно до пункту 24 [https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 №5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав»] якщо твір створено у порядку виконання працівником трудового договору (контракту) і в межах строку його дії, тобто при виконанні службових обов'язків і за службовим завданням роботодавця, то ''особисті немайнові права автора твору належать працівникові; вони є невідчужуваними.'' 
Відповідно до п.35, 37 [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0012600-12 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності»] особисті немайнові права не відчужуються і залишаються за авторами і виконавцями - фізичними особами. Закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір не означає припинення особистих немайнових прав, які діють безстроково. 

=== Майнові права інтелектуальної власності на твір ===
'''Зміст:'''
# право на використання об'єкта права інтелектуальної власності. Використанням твору є його опублікування (випуск у світ);відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;переклад;переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; публічне виконання; продаж, передання в найм (оренду) тощо; імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо; Використанням твору є також інші дії, встановлені законом;
# виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;
# виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;
# інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
'''Приналежність:''' 
Відповідно до ч.2 статті 440 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print Цивільного кодексу України] майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом. 
Відповідно до ч.2 статті 429 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print Цивільного кодексу України] ''майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.'' 
Відповідно до пункту 24 [https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 №5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав»] ''майнові права на об'єкт авторського права і (або) суміжних прав, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Якщо в трудовому або цивільно-правовому договорі між працівником і роботодавцем (юридичною або фізичною особою, де або в якої він працює) не передбачений інший порядок здійснення майнових прав на створений вказаний об'єкт, то вони мають спільні права як на отримання свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, так і на використання такого об'єкта.'' Порядок здійснення майнових прав на такий об'єкт може бути врегульований цивільно-правовим договором ([http://sips.gov.ua/ua/zrazkydogap.html Зразки]). У разі передання (відчуження) працівником роботодавцю всіх майнових прав на твір, створений ним у порядку виконання трудового договору, працівник втрачає ці права, залишаючись носієм особистих немайнових прав. 
Відповідно до п.35 [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0012600-12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності»] ''якщо твір та/або об'єкт суміжного права створено (здійснено, вироблено) за службовим завданням роботодавця та за його рахунок або в порядку виконання службових обов'язків, передбачених трудовим договором (контрактом) або за замовленням, то виключні майнові права на цей об'єкт інтелектуальної власності належать сторонам такого договору спільно, якщо інше не встановлено договором'' 

== Винагорода ==
'''[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/page За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.]''' Зазначені договори виступають як засоби доказування. При цьому трудовим договором між ними може передбачатися умова щодо укладення цивільно-правового договору про створення об'єкта авторського права і (або) суміжних прав та обов'язок працівника щодо сповіщення про створення такого об'єкта. ''Виплата працівникові заробітної плати не є тотожною виплаті йому авторської винагороди за створений твір у зв'язку з виконанням трудового договору'', оскільки '''заробітна плата - це винагорода за виконану роботу залежно від певних умов, а авторська винагорода - це всі види винагород або компенсацій, що виплачуються авторам за використання їх творів, які охороняються в межах, встановлених авторським правом.''' У разі, коли між сторонами не досягнуто згоди щодо розміру авторської винагороди та справа розглядається в суді,то суди при обчисленні такої винагороди зазвичай керуються положеннями [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/72-2003-%D0%BF постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 72 "Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав"].

[[Категорія:Право інтелектуальної власності]]
[[Категорія:Суди]]

Службовий твір

2019-01-31T14:32:41Z

Olena.prykhodko: /* Винагорода. */

== Нормативна база. ==

# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільний кодекс України]16 січня 2003 року № 435-IV.
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/page Закон України «Про авторське право і суміжні права»]23 грудня 1993 року N 3792-XII.
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3687-12 Закон України «Про охорону прав на винаходи й корисні моделі»]15 грудня 1993 року N 3687-XII.
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/72-2003-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 72 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав»].
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-10 Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 04.06.2010 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав»].
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0012600-12 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності»]. 

== Поняття службового твору ==
Відповідно до статті 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/print Закону України «Про авторське право і суміжні права»] '''службовий твір''' - ''твір, створений автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.'' Виходячи з визначення, службовий твір повинен бути створений в результаті виконання службового завдання або на умовах передбачених трудовим договором (контрактом). Твір не буде вважатись службовим, якщо виходить за межі трудових функцій автора або при відсутності поставленого завдання. 
 Для того, щоб результат інтелектуальної творчої діяльності вважався «службовим об’єктом», він має бути наділений наступними властивостями: 
* '''об’єкт повинен бути створений працівником у зв’язку із виконанням обов’язків за трудовим договором (часовий фактор)'''. Тобто потрібно, щоб службовий об’єкт був створений протягом певного періоду часу, в межах терміну дії належним чином оформленого трудового договору (контракту) між працівником та роботодавцем; 
* '''результат інтелектуальної, творчої діяльності повинен бути пов’язаний із виконанням трудових обов’язків працівника'''. У законодавстві щодо правового регулювання службових об’єктів права інтелектуальної власності чітко не визначено поняття та зміст службових обов’язків. Єдине згадування про них є в [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3687-12 Законі України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі»] (ст. 1), де під службовими обов’язками розуміються зафіксовані в трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях функціональні обов’язки працівника, що передбачають виконання робіт, які можуть привести до створення винаходу (корисної моделі). Зазвичай службові обов’язки обумовлені кваліфікацією, професією та конкретною займаною посадою працівника. Обов’язки, пов’язані із творчою діяльністю, крім трудового договору (контракту), можуть встановлюватися у відповідних посадових, службових інструкціях чи інших локальних документах підприємства; 
* '''створення об’єкта права інтелектуальної власності працівником за окремим дорученням роботодавця'''. Окреме доручення роботодавця може зобов’язати працівника до діяльності, що може призвести до створення об’єкта права інтелектуальної власності, тільки у разі, якщо виконання такого доручення буде в межах трудових обов’язків та відповідно до трудового договору (контракту) між роботодавцем і працівником. Якщо ж окреме доручення надається роботодавцем поза межами трудових обов’язків працівника, створений працівником об’єкт права інтелектуальної власності не може вважатися службовим; 
* '''створення працівником об’єкта права інтелектуальної власності з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця'''. Тобто об’єкт права інтелектуальної власності було створено працівником поза межами трудових обов’язків або після припинення трудових відносини з роботодавцем чи у вільний від роботи час, визнання за таким об’єктом статусу службового повинно відбуватися з урахуванням того, чи був такий об’єкт створено з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва роботодавця і обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця.

== Авторське право. Момент виникнення та складові ==
Відповідно до ч.1 статті 437 Цивільного кодексу України '''авторське право виникає з моменту створення твору'''.
Авторське право виникає в силу факту створення інтелектуальною творчою працею автора або співавторів твору науки, літератури і мистецтва. Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об'єктивної форми з урахуванням суті твору (зокрема, письмової форми, електронної форми, речової форми). 
''Авторське право на твір і право власності на матеріальний об'єкт, у якому втілено твір, не залежать одне від одного.'' '''Відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.'''
Незалежність авторського права і права власності на матеріальний об'єкт (матеріальний носій) проявляється через зміст особистих немайнових прав та майнових прав суб'єкта авторського права і права власності на матеріальний об'єкт, який полягає у володінні, користуванні та розпорядженні ним.
 
Тобто, '''авторське право складають:''' ''особисті немайнові права та майнові права.'' 
=== Особисті немайнові права автора ===
'''Зміст:'''
# право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо)
# об'єкта права інтелектуальної власності;
# право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;
# інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом, а саме:
* вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;
* забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору;
* обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;
* на недоторканність твору.
'''Приналежність:''' 

Відповідно до ч.1 статті 429 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print Цивільного кодексу України] ''особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт.'' У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. Проте в жодному законодавчому акті не деталізується, які саме немайнові права можуть належати юридичній або фізичній особі, де або в якої працює працівник. 
Згідно ч. 1 статті 16 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/print Закону України «Про авторське право і суміжні права»] ''авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору''. 
Відповідно до пункту 24 [https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 №5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав»] якщо твір створено у порядку виконання працівником трудового договору (контракту) і в межах строку його дії, тобто при виконанні службових обов'язків і за службовим завданням роботодавця, то ''особисті немайнові права автора твору належать працівникові; вони є невідчужуваними.'' 
Відповідно до п.35, 37 [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0012600-12 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності»] особисті немайнові права не відчужуються і залишаються за авторами і виконавцями - фізичними особами. Закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір не означає припинення особистих немайнових прав, які діють безстроково. 

=== Майнові права інтелектуальної власності на твір ===
'''Зміст:'''
# право на використання об'єкта права інтелектуальної власності. Використанням твору є його опублікування (випуск у світ);відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;переклад;переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; публічне виконання; продаж, передання в найм (оренду) тощо; імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо; Використанням твору є також інші дії, встановлені законом;
# виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;
# виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;
# інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
'''Приналежність:''' 
Відповідно до ч.2 статті 440 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print Цивільного кодексу України] майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом. 
Відповідно до ч.2 статті 429 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print Цивільного кодексу України] ''майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.'' 
Відповідно до пункту 24 [https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 №5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав»] ''майнові права на об'єкт авторського права і (або) суміжних прав, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Якщо в трудовому або цивільно-правовому договорі між працівником і роботодавцем (юридичною або фізичною особою, де або в якої він працює) не передбачений інший порядок здійснення майнових прав на створений вказаний об'єкт, то вони мають спільні права як на отримання свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, так і на використання такого об'єкта.'' Порядок здійснення майнових прав на такий об'єкт може бути врегульований цивільно-правовим договором ([http://sips.gov.ua/ua/zrazkydogap.html Зразки]). У разі передання (відчуження) працівником роботодавцю всіх майнових прав на твір, створений ним у порядку виконання трудового договору, працівник втрачає ці права, залишаючись носієм особистих немайнових прав. 
Відповідно до п.35 [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0012600-12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності»] ''якщо твір та/або об'єкт суміжного права створено (здійснено, вироблено) за службовим завданням роботодавця та за його рахунок або в порядку виконання службових обов'язків, передбачених трудовим договором (контрактом) або за замовленням, то виключні майнові права на цей об'єкт інтелектуальної власності належать сторонам такого договору спільно, якщо інше не встановлено договором'' 

== Винагорода ==
'''[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/page За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.]''' Зазначені договори виступають як засоби доказування. При цьому трудовим договором між ними може передбачатися умова щодо укладення цивільно-правового договору про створення об'єкта авторського права і (або) суміжних прав та обов'язок працівника щодо сповіщення про створення такого об'єкта. ''Виплата працівникові заробітної плати не є тотожною виплаті йому авторської винагороди за створений твір у зв'язку з виконанням трудового договору'', оскільки '''заробітна плата - це винагорода за виконану роботу залежно від певних умов, а авторська винагорода - це всі види винагород або компенсацій, що виплачуються авторам за використання їх творів, які охороняються в межах, встановлених авторським правом.''' У разі, коли між сторонами не досягнуто згоди щодо розміру авторської винагороди та справа розглядається в суді,то суди при обчисленні такої винагороди зазвичай керуються положеннями [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/72-2003-%D0%BF постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 72 "Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав"].

[[Категорія:Право інтелектуальної власності]]
[[Категорія:Суди]]

Службовий твір

2019-01-31T14:30:43Z

Olena.prykhodko: /* Авторське право. Момент виникнення та складові. */

== Нормативна база. ==

# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільний кодекс України]16 січня 2003 року № 435-IV.
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/page Закон України «Про авторське право і суміжні права»]23 грудня 1993 року N 3792-XII.
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3687-12 Закон України «Про охорону прав на винаходи й корисні моделі»]15 грудня 1993 року N 3687-XII.
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/72-2003-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 72 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав»].
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-10 Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 04.06.2010 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав»].
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0012600-12 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності»]. 

== Поняття службового твору ==
Відповідно до статті 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/print Закону України «Про авторське право і суміжні права»] '''службовий твір''' - ''твір, створений автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.'' Виходячи з визначення, службовий твір повинен бути створений в результаті виконання службового завдання або на умовах передбачених трудовим договором (контрактом). Твір не буде вважатись службовим, якщо виходить за межі трудових функцій автора або при відсутності поставленого завдання. 
 Для того, щоб результат інтелектуальної творчої діяльності вважався «службовим об’єктом», він має бути наділений наступними властивостями: 
* '''об’єкт повинен бути створений працівником у зв’язку із виконанням обов’язків за трудовим договором (часовий фактор)'''. Тобто потрібно, щоб службовий об’єкт був створений протягом певного періоду часу, в межах терміну дії належним чином оформленого трудового договору (контракту) між працівником та роботодавцем; 
* '''результат інтелектуальної, творчої діяльності повинен бути пов’язаний із виконанням трудових обов’язків працівника'''. У законодавстві щодо правового регулювання службових об’єктів права інтелектуальної власності чітко не визначено поняття та зміст службових обов’язків. Єдине згадування про них є в [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3687-12 Законі України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі»] (ст. 1), де під службовими обов’язками розуміються зафіксовані в трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях функціональні обов’язки працівника, що передбачають виконання робіт, які можуть привести до створення винаходу (корисної моделі). Зазвичай службові обов’язки обумовлені кваліфікацією, професією та конкретною займаною посадою працівника. Обов’язки, пов’язані із творчою діяльністю, крім трудового договору (контракту), можуть встановлюватися у відповідних посадових, службових інструкціях чи інших локальних документах підприємства; 
* '''створення об’єкта права інтелектуальної власності працівником за окремим дорученням роботодавця'''. Окреме доручення роботодавця може зобов’язати працівника до діяльності, що може призвести до створення об’єкта права інтелектуальної власності, тільки у разі, якщо виконання такого доручення буде в межах трудових обов’язків та відповідно до трудового договору (контракту) між роботодавцем і працівником. Якщо ж окреме доручення надається роботодавцем поза межами трудових обов’язків працівника, створений працівником об’єкт права інтелектуальної власності не може вважатися службовим; 
* '''створення працівником об’єкта права інтелектуальної власності з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця'''. Тобто об’єкт права інтелектуальної власності було створено працівником поза межами трудових обов’язків або після припинення трудових відносини з роботодавцем чи у вільний від роботи час, визнання за таким об’єктом статусу службового повинно відбуватися з урахуванням того, чи був такий об’єкт створено з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва роботодавця і обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця.

== Авторське право. Момент виникнення та складові ==
Відповідно до ч.1 статті 437 Цивільного кодексу України '''авторське право виникає з моменту створення твору'''.
Авторське право виникає в силу факту створення інтелектуальною творчою працею автора або співавторів твору науки, літератури і мистецтва. Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об'єктивної форми з урахуванням суті твору (зокрема, письмової форми, електронної форми, речової форми). 
''Авторське право на твір і право власності на матеріальний об'єкт, у якому втілено твір, не залежать одне від одного.'' '''Відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.'''
Незалежність авторського права і права власності на матеріальний об'єкт (матеріальний носій) проявляється через зміст особистих немайнових прав та майнових прав суб'єкта авторського права і права власності на матеріальний об'єкт, який полягає у володінні, користуванні та розпорядженні ним.
 
Тобто, '''авторське право складають:''' ''особисті немайнові права та майнові права.'' 
=== Особисті немайнові права автора ===
'''Зміст:'''
# право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо)
# об'єкта права інтелектуальної власності;
# право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;
# інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом, а саме:
* вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;
* забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору;
* обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;
* на недоторканність твору.
'''Приналежність:''' 

Відповідно до ч.1 статті 429 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print Цивільного кодексу України] ''особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт.'' У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. Проте в жодному законодавчому акті не деталізується, які саме немайнові права можуть належати юридичній або фізичній особі, де або в якої працює працівник. 
Згідно ч. 1 статті 16 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/print Закону України «Про авторське право і суміжні права»] ''авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору''. 
Відповідно до пункту 24 [https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 №5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав»] якщо твір створено у порядку виконання працівником трудового договору (контракту) і в межах строку його дії, тобто при виконанні службових обов'язків і за службовим завданням роботодавця, то ''особисті немайнові права автора твору належать працівникові; вони є невідчужуваними.'' 
Відповідно до п.35, 37 [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0012600-12 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності»] особисті немайнові права не відчужуються і залишаються за авторами і виконавцями - фізичними особами. Закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір не означає припинення особистих немайнових прав, які діють безстроково. 

=== Майнові права інтелектуальної власності на твір ===
'''Зміст:'''
# право на використання об'єкта права інтелектуальної власності. Використанням твору є його опублікування (випуск у світ);відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;переклад;переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; публічне виконання; продаж, передання в найм (оренду) тощо; імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо; Використанням твору є також інші дії, встановлені законом;
# виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;
# виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;
# інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
'''Приналежність:''' 
Відповідно до ч.2 статті 440 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print Цивільного кодексу України] майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом. 
Відповідно до ч.2 статті 429 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print Цивільного кодексу України] ''майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.'' 
Відповідно до пункту 24 [https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 №5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав»] ''майнові права на об'єкт авторського права і (або) суміжних прав, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором. Якщо в трудовому або цивільно-правовому договорі між працівником і роботодавцем (юридичною або фізичною особою, де або в якої він працює) не передбачений інший порядок здійснення майнових прав на створений вказаний об'єкт, то вони мають спільні права як на отримання свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, так і на використання такого об'єкта.'' Порядок здійснення майнових прав на такий об'єкт може бути врегульований цивільно-правовим договором ([http://sips.gov.ua/ua/zrazkydogap.html Зразки]). У разі передання (відчуження) працівником роботодавцю всіх майнових прав на твір, створений ним у порядку виконання трудового договору, працівник втрачає ці права, залишаючись носієм особистих немайнових прав. 
Відповідно до п.35 [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0012600-12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності»] ''якщо твір та/або об'єкт суміжного права створено (здійснено, вироблено) за службовим завданням роботодавця та за його рахунок або в порядку виконання службових обов'язків, передбачених трудовим договором (контрактом) або за замовленням, то виключні майнові права на цей об'єкт інтелектуальної власності належать сторонам такого договору спільно, якщо інше не встановлено договором'' 

== Винагорода. ==
'''[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/page За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.]''' Зазначені договори виступають як засоби доказування. При цьому трудовим договором між ними може передбачатися умова щодо укладення цивільно-правового договору про створення об'єкта авторського права і (або) суміжних прав та обов'язок працівника щодо сповіщення про створення такого об'єкта. ''Виплата працівникові заробітної плати не є тотожною виплаті йому авторської винагороди за створений твір у зв'язку з виконанням трудового договору'', оскільки '''заробітна плата - це винагорода за виконану роботу залежно від певних умов, а авторська винагорода - це всі види винагород або компенсацій, що виплачуються авторам за використання їх творів, які охороняються в межах, встановлених авторським правом.''' У разі, коли між сторонами не досягнуто згоди щодо розміру авторської винагороди та справа розглядається в суді,то суди при обчисленні такої винагороди зазвичай керуються положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року N 72 "Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав".

[[Категорія:Право інтелектуальної власності]]
[[Категорія:Суди]]

Службовий твір

2019-01-31T14:28:39Z

Olena.prykhodko: /* Особисті немайнові права автора */

== Нормативна база. ==

# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільний кодекс України]16 січня 2003 року № 435-IV.
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/page Закон України «Про авторське право і суміжні права»]23 грудня 1993 року N 3792-XII.
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3687-12 Закон України «Про охорону прав на винаходи й корисні моделі»]15 грудня 1993 року N 3687-XII.
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/72-2003-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 72 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав»].
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-10 Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 04.06.2010 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав»].
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0012600-12 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності»]. 

== Поняття службового твору ==
Відповідно до статті 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/print Закону України «Про авторське право і суміжні права»] '''службовий твір''' - ''твір, створений автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.'' Виходячи з визначення, службовий твір повинен бути створений в результаті виконання службового завдання або на умовах передбачених трудовим договором (контрактом). Твір не буде вважатись службовим, якщо виходить за межі трудових функцій автора або при відсутності поставленого завдання. 
 Для того, щоб результат інтелектуальної творчої діяльності вважався «службовим об’єктом», він має бути наділений наступними властивостями: 
* '''об’єкт повинен бути створений працівником у зв’язку із виконанням обов’язків за трудовим договором (часовий фактор)'''. Тобто потрібно, щоб службовий об’єкт був створений протягом певного періоду часу, в межах терміну дії належним чином оформленого трудового договору (контракту) між працівником та роботодавцем; 
* '''результат інтелектуальної, творчої діяльності повинен бути пов’язаний із виконанням трудових обов’язків працівника'''. У законодавстві щодо правового регулювання службових об’єктів права інтелектуальної власності чітко не визначено поняття та зміст службових обов’язків. Єдине згадування про них є в [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3687-12 Законі України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі»] (ст. 1), де під службовими обов’язками розуміються зафіксовані в трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях функціональні обов’язки працівника, що передбачають виконання робіт, які можуть привести до створення винаходу (корисної моделі). Зазвичай службові обов’язки обумовлені кваліфікацією, професією та конкретною займаною посадою працівника. Обов’язки, пов’язані із творчою діяльністю, крім трудового договору (контракту), можуть встановлюватися у відповідних посадових, службових інструкціях чи інших локальних документах підприємства; 
* '''створення об’єкта права інтелектуальної власності працівником за окремим дорученням роботодавця'''. Окреме доручення роботодавця може зобов’язати працівника до діяльності, що може призвести до створення об’єкта права інтелектуальної власності, тільки у разі, якщо виконання такого доручення буде в межах трудових обов’язків та відповідно до трудового договору (контракту) між роботодавцем і працівником. Якщо ж окреме доручення надається роботодавцем поза межами трудових обов’язків працівника, створений працівником об’єкт права інтелектуальної власності не може вважатися службовим; 
* '''створення працівником об’єкта права інтелектуальної власності з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця'''. Тобто об’єкт права інтелектуальної власності було створено працівником поза межами трудових обов’язків або після припинення трудових відносини з роботодавцем чи у вільний від роботи час, визнання за таким об’єктом статусу службового повинно відбуватися з урахуванням того, чи був такий об’єкт створено з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва роботодавця і обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця.

== Авторське право. Момент виникнення та складові. ==
Відповідно до ч.1 статті 437 Цивільного кодексу України '''авторське право виникає з моменту створення твору'''.
Авторське право виникає в силу факту створення інтелектуальною творчою працею автора або співавторів твору науки, літератури і мистецтва. Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об'єктивної форми з урахуванням суті твору (зокрема, письмової форми, електронної форми, речової форми). 
''Авторське право на твір і право власності на матеріальний об'єкт, у якому втілено твір, не залежать одне від одного.'' '''Відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.'''
Незалежність авторського права і права власності на матеріальний об'єкт (матеріальний носій) проявляється через зміст особистих немайнових прав та майнових прав суб'єкта авторського права і права власності на матеріальний об'єкт, який полягає у володінні, користуванні та розпорядженні ним.
 
Тобто, '''авторське право складають:''' ''особисті немайнові права та майнові права.'' 
=== Особисті немайнові права автора ===
'''Зміст:'''
# право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо)
# об'єкта права інтелектуальної власності;
# право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;
# інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом, а саме:
* вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;
* забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору;
* обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;
* на недоторканність твору.
'''Приналежність:''' 

Відповідно до ч.1 статті 429 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print Цивільного кодексу України] ''особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт.'' У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. Проте в жодному законодавчому акті не деталізується, які саме немайнові права можуть належати юридичній або фізичній особі, де або в якої працює працівник. 
Згідно ч. 1 статті 16 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/print Закону України «Про авторське право і суміжні права»] ''авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору''. 
Відповідно до пункту 24 [https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 №5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав»] якщо твір створено у порядку виконання працівником трудового договору (контракту) і в межах строку його дії, тобто при виконанні службових обов'язків і за службовим завданням роботодавця, то ''особисті немайнові права автора твору належать працівникові; вони є невідчужуваними.'' 
Відповідно до п.35, 37 [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0012600-12 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності»] особисті немайнові права не відчужуються і залишаються за авторами і виконавцями - фізичними особами. Закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір не означає припинення особистих немайнових прав, які діють безстроково. 

=== Майнові права інтелектуальної власності на твір ===
'''Зміст:'''
# право на використання об'єкта права інтелектуальної власності. Використанням твору є його опублікування (випуск у світ);відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;переклад;переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; публічне виконання; продаж, передання в найм (оренду) тощо; імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо; Використанням твору є також інші дії, встановлені законом;
# виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;
# виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;
# інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
'''Приналежність:''' 
Відповідно до ч.2 статті 440 Цивільного кодексу України майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом. 
Відповідно до ч.2 статті 429 Цивільного кодексу України ''майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.'' 
Відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 №5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» ''майнові права на об'єкт авторського права і (або) суміжних прав, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором Якщо в трудовому або цивільно-правовом договорі між працівником і роботодавцем (юридичною або фізичною особою, де або в якої він працює) не передбачений інший порядок здійснення майнових прав на створений вказаний об'єкт, то вони мають спільні права як на отримання свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, так і на використання такого об'єкта.'' Порядок здійснення майнових прав на такий об'єкт може бути врегульований цивільно-правовим договором ([http://sips.gov.ua/ua/zrazkydogap.html Зразки]). У разі передання (відчуження) працівником роботодавцю всіх майнових прав на твір, створений ним у порядку виконання трудового договору, працівник втрачає ці права, залишаючись носієм особистих немайнових прав. 
Відповідно до п.35 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» ''якщо твір та/або об'єкт суміжного права створено (здійснено, вироблено) за службовим завданням роботодавця та за його рахунок або в порядку виконання службових обов'язків, передбачених трудовим договором (контрактом) або за замовленням, то виключні майнові права на цей об'єкт інтелектуальної власності належать сторонам такого договору спільно, якщо інше не встановлено договором'' 
== Винагорода. ==
'''[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/page За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.]''' Зазначені договори виступають як засоби доказування. При цьому трудовим договором між ними може передбачатися умова щодо укладення цивільно-правового договору про створення об'єкта авторського права і (або) суміжних прав та обов'язок працівника щодо сповіщення про створення такого об'єкта. ''Виплата працівникові заробітної плати не є тотожною виплаті йому авторської винагороди за створений твір у зв'язку з виконанням трудового договору'', оскільки '''заробітна плата - це винагорода за виконану роботу залежно від певних умов, а авторська винагорода - це всі види винагород або компенсацій, що виплачуються авторам за використання їх творів, які охороняються в межах, встановлених авторським правом.''' У разі, коли між сторонами не досягнуто згоди щодо розміру авторської винагороди та справа розглядається в суді,то суди при обчисленні такої винагороди зазвичай керуються положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року N 72 "Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав".

[[Категорія:Право інтелектуальної власності]]
[[Категорія:Суди]]

Службовий твір

2019-01-31T14:25:42Z

Olena.prykhodko: /* Поняття службового твору. */

== Нормативна база. ==

# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільний кодекс України]16 січня 2003 року № 435-IV.
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/page Закон України «Про авторське право і суміжні права»]23 грудня 1993 року N 3792-XII.
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3687-12 Закон України «Про охорону прав на винаходи й корисні моделі»]15 грудня 1993 року N 3687-XII.
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/72-2003-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року № 72 «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об’єктів авторського права і суміжних прав»].
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-10 Постанова Пленуму Верховного Суду України № 5 від 04.06.2010 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав»].
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0012600-12 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України № 12 від 17.10.2012 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності»]. 

== Поняття службового твору ==
Відповідно до статті 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/print Закону України «Про авторське право і суміжні права»] '''службовий твір''' - ''твір, створений автором у порядку виконання службових обов’язків відповідно до службового завдання чи трудового договору (контракту) між ним і роботодавцем.'' Виходячи з визначення, службовий твір повинен бути створений в результаті виконання службового завдання або на умовах передбачених трудовим договором (контрактом). Твір не буде вважатись службовим, якщо виходить за межі трудових функцій автора або при відсутності поставленого завдання. 
 Для того, щоб результат інтелектуальної творчої діяльності вважався «службовим об’єктом», він має бути наділений наступними властивостями: 
* '''об’єкт повинен бути створений працівником у зв’язку із виконанням обов’язків за трудовим договором (часовий фактор)'''. Тобто потрібно, щоб службовий об’єкт був створений протягом певного періоду часу, в межах терміну дії належним чином оформленого трудового договору (контракту) між працівником та роботодавцем; 
* '''результат інтелектуальної, творчої діяльності повинен бути пов’язаний із виконанням трудових обов’язків працівника'''. У законодавстві щодо правового регулювання службових об’єктів права інтелектуальної власності чітко не визначено поняття та зміст службових обов’язків. Єдине згадування про них є в [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3687-12 Законі України «Про охорону прав на винаходи та корисні моделі»] (ст. 1), де під службовими обов’язками розуміються зафіксовані в трудових договорах (контрактах), посадових інструкціях функціональні обов’язки працівника, що передбачають виконання робіт, які можуть привести до створення винаходу (корисної моделі). Зазвичай службові обов’язки обумовлені кваліфікацією, професією та конкретною займаною посадою працівника. Обов’язки, пов’язані із творчою діяльністю, крім трудового договору (контракту), можуть встановлюватися у відповідних посадових, службових інструкціях чи інших локальних документах підприємства; 
* '''створення об’єкта права інтелектуальної власності працівником за окремим дорученням роботодавця'''. Окреме доручення роботодавця може зобов’язати працівника до діяльності, що може призвести до створення об’єкта права інтелектуальної власності, тільки у разі, якщо виконання такого доручення буде в межах трудових обов’язків та відповідно до трудового договору (контракту) між роботодавцем і працівником. Якщо ж окреме доручення надається роботодавцем поза межами трудових обов’язків працівника, створений працівником об’єкт права інтелектуальної власності не може вважатися службовим; 
* '''створення працівником об’єкта права інтелектуальної власності з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва і обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця'''. Тобто об’єкт права інтелектуальної власності було створено працівником поза межами трудових обов’язків або після припинення трудових відносини з роботодавцем чи у вільний від роботи час, визнання за таким об’єктом статусу службового повинно відбуватися з урахуванням того, чи був такий об’єкт створено з використанням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва роботодавця і обладнання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця.

== Авторське право. Момент виникнення та складові. ==
Відповідно до ч.1 статті 437 Цивільного кодексу України '''авторське право виникає з моменту створення твору'''.
Авторське право виникає в силу факту створення інтелектуальною творчою працею автора або співавторів твору науки, літератури і мистецтва. Твір вважається створеним з моменту первинного надання йому будь-якої об'єктивної форми з урахуванням суті твору (зокрема, письмової форми, електронної форми, речової форми). 
''Авторське право на твір і право власності на матеріальний об'єкт, у якому втілено твір, не залежать одне від одного.'' '''Відчуження матеріального об'єкта, в якому втілено твір, не означає відчуження авторського права і навпаки.'''
Незалежність авторського права і права власності на матеріальний об'єкт (матеріальний носій) проявляється через зміст особистих немайнових прав та майнових прав суб'єкта авторського права і права власності на матеріальний об'єкт, який полягає у володінні, користуванні та розпорядженні ним.
 
Тобто, '''авторське право складають:''' ''особисті немайнові права та майнові права.'' 
=== Особисті немайнові права автора ===
'''Зміст:'''
# право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо)
# об'єкта права інтелектуальної власності;
# право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об'єкта права інтелектуальної власності;
# інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом, а саме:
* вимагати зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору, якщо це практично можливо;
* забороняти зазначення свого імені у зв'язку з використанням твору;
* обирати псевдонім у зв'язку з використанням твору;
* на недоторканність твору.
'''Приналежність:''' 

Відповідно до ч.1 статті 429 Цивільного кодексу України ''особисті немайнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт.'' У випадках, передбачених законом, окремі особисті немайнові права інтелектуальної власності на такий об'єкт можуть належати юридичній або фізичній особі, де або у якої працює працівник. Проте в жодному законодавчому акті не деталізується, які саме немайнові права можуть належати юридичній або фізичній особі, де або в якої працює працівник. 
Згідно ч. 1 статті 16 Закону України «Про авторське право і суміжні права» ''авторське особисте немайнове право на службовий твір належить його автору''. 
Відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 №5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» якщо твір створено у порядку виконання працівником трудового договору (контракту) і в межах строку його дії, тобто при виконанні службових обов'язків і за службовим завданням роботодавця, то ''особисті немайнові права автора твору належать працівникові; вони є невідчужуваними.'' 
Відповідно до п.35, 37 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 № 12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» особисті немайнові права не відчужуються і залишаються за авторами і виконавцями - фізичними особами. Закінчення строку чинності майнових прав інтелектуальної власності на твір не означає припинення особистих немайнових прав, які діють безстроково. 
=== Майнові права інтелектуальної власності на твір ===
'''Зміст:'''
# право на використання об'єкта права інтелектуальної власності. Використанням твору є його опублікування (випуск у світ);відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі;переклад;переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; публічне виконання; продаж, передання в найм (оренду) тощо; імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо; Використанням твору є також інші дії, встановлені законом;
# виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності;
# виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;
# інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
'''Приналежність:''' 
Відповідно до ч.2 статті 440 Цивільного кодексу України майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом. 
Відповідно до ч.2 статті 429 Цивільного кодексу України ''майнові права інтелектуальної власності на об'єкт, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або у якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором.'' 
Відповідно до пункту 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.06.2010 №5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» ''майнові права на об'єкт авторського права і (або) суміжних прав, створений у зв'язку з виконанням трудового договору, належать працівникові, який створив цей об'єкт, та юридичній або фізичній особі, де або в якої він працює, спільно, якщо інше не встановлено договором Якщо в трудовому або цивільно-правовом договорі між працівником і роботодавцем (юридичною або фізичною особою, де або в якої він працює) не передбачений інший порядок здійснення майнових прав на створений вказаний об'єкт, то вони мають спільні права як на отримання свідоцтва про реєстрацію авторського права на твір, так і на використання такого об'єкта.'' Порядок здійснення майнових прав на такий об'єкт може бути врегульований цивільно-правовим договором ([http://sips.gov.ua/ua/zrazkydogap.html Зразки]). У разі передання (відчуження) працівником роботодавцю всіх майнових прав на твір, створений ним у порядку виконання трудового договору, працівник втрачає ці права, залишаючись носієм особистих немайнових прав. 
Відповідно до п.35 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012 №12 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» ''якщо твір та/або об'єкт суміжного права створено (здійснено, вироблено) за службовим завданням роботодавця та за його рахунок або в порядку виконання службових обов'язків, передбачених трудовим договором (контрактом) або за замовленням, то виключні майнові права на цей об'єкт інтелектуальної власності належать сторонам такого договору спільно, якщо інше не встановлено договором'' 
== Винагорода. ==
'''[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3792-12/page За створення і використання службового твору автору належить авторська винагорода, розмір та порядок виплати якої встановлюються трудовим договором (контрактом) та (або) цивільно-правовим договором між автором і роботодавцем.]''' Зазначені договори виступають як засоби доказування. При цьому трудовим договором між ними може передбачатися умова щодо укладення цивільно-правового договору про створення об'єкта авторського права і (або) суміжних прав та обов'язок працівника щодо сповіщення про створення такого об'єкта. ''Виплата працівникові заробітної плати не є тотожною виплаті йому авторської винагороди за створений твір у зв'язку з виконанням трудового договору'', оскільки '''заробітна плата - це винагорода за виконану роботу залежно від певних умов, а авторська винагорода - це всі види винагород або компенсацій, що виплачуються авторам за використання їх творів, які охороняються в межах, встановлених авторським правом.''' У разі, коли між сторонами не досягнуто згоди щодо розміру авторської винагороди та справа розглядається в суді,то суди при обчисленні такої винагороди зазвичай керуються положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 року N 72 "Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав".

[[Категорія:Право інтелектуальної власності]]
[[Категорія:Суди]]

Неформальне професійне навчання

2019-01-31T14:01:29Z

Olena.prykhodko: /* 1. Нормативна база */

== Нормативна база ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4312-17 Закон України „Про професійний розвиток працівників”] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5067-17 Закон України „Про зайнятість населення”] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/103/98-%D0%B2%D1%80 Закон України „Про професійно-технічну освіту”] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/340-2013-%D0%BF Постанова КМУ від 15 травня 2013 р., № 340. "Про затвердження Порядку підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями"] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0003-14 Наказ Міністерства соціальної політики України, Міністерства освіти і науки України від 16 грудня 2013 р., № 875/1776 "Про затвердження нормативно-правових актів щодо підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями"] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0897-14 Наказ Міністерства соціальної політики України від 17 липня 2014 р., № 477 "Про затвердження Порядку видачі та форм документів про підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями"] 

== Поняття неформального професійного навчання ==
'''''Неформальне професійне навчання''' - набуття особою професійних знань, умінь і навичок, не регламентоване місцем набуття, строком та формою навчання.'' 
Відповідно до [https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4312-17 Закону України "Про професійний розвиток працівників"] роботодавці можуть здійснювати формальне і неформальне навчання працівників. Формальне навчання робітників на підприємстві завершується кваліфікаційною атестацією. Остання проводиться відповідно до Положення про порядок кваліфікаційної атестації та присвоєння кваліфікації особам, які здобувають професійно-технічну освіту, затвердженого наказом Мінпраці та МОН України.
Дія цього Положення поширюється не лише на професійно-технічні й інші навчальні заклади, а й на відповідні установи, організації незалежно від форм власності та підпорядкування, у яких може здобуватися професійно-технічна освіта. Учні (слухачі), які завершили повний курс первинної професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації з присвоєнням розрядів (класів, категорій) у навчальних закладах або безпосередньо на підприємствах, проходять кваліфікаційну атестацію – складають кваліфікаційні іспити. 
'''Державні кваліфікаційні іспити включають:'''
* кваліфікаційну пробну роботу; 
* письмову екзаменаційну роботу (творчу роботу, що її замінює) або дипломну роботу, проект для випускників вищого ступеня вищого професійного училища, іншого професійно-технічного навчального закладу третього атестаційного рівня; 
* іспит або захист дипломної роботи, проекту в межах вимог кваліфікаційних характеристик. 
'''Кваліфікаційні іспити включають:'''
* кваліфікаційну пробну роботу;
* іспити або заліки з предметів професійно-теоретичної підготовки.
Для проведення державних кваліфікаційних іспитів у навчальному закладі створюється державна кваліфікаційна комісія.

== Порядок проведення кваліфікаційних іспитів ==
'''''Склад державної кваліфікаційної комісії''''' та зміни до нього затверджуються наказом керівника навчального закладу, що здійснює підготовку кваліфікованих робітників, за погодженням з відповідним регіональним органом управління професійно-технічною освітою. Для проведення кваліфікаційної атестації осіб з професій, спеціальностей та спеціалізацій, пов'язаних з роботами на об'єктах з підвищеною небезпекою праці, що перебувають під наглядом спеціально уповноважених державних органів, до складу державних кваліфікаційних комісій включаються представники цих органів. 
Кваліфікаційні іспити проводяться для визначення відповідності здобутих учнями та слухачами знань, умінь і навиків програмі навчання та вимогам кваліфікаційних характеристик і встановлення на цій основі кваліфікаційних розрядів, класів, категорій з відповідних професій. Кваліфікаційні (пробні) роботи проводяться для визначення рівня засвоєння учнями чи слухачами встановленої технології, передових прийомів і методів праці з відповідної професії, досягнення нормативного рівня продуктивності праці, виконання норм часу (виробітку), дотримання технічних умов виробництва, робіт тощо. 
'''''У процесі складання державних кваліфікаційних іспитів у період виконання кваліфікаційних пробних робіт державна кваліфікаційна комісія проводить засідання, на яких:''''' 
* розглядає підсумкові оцінки успішності, результати виконання кваліфікаційної пробної роботи, виробничу характеристику, щоденник обліку виконання навчально-виробничих робіт, письмову екзаменаційну роботу (творчу, дипломну роботу, проект) та інші матеріали, що характеризують рівень підготовки кожної особи, яка складає іспит; 
* заслуховує пояснення особи про виконання кваліфікаційної пробної роботи, письмової екзаменаційної роботи (творчої, дипломної роботи, проекту); 
* проводить усне опитування особи в межах вимог кваліфікаційної характеристики професії працівника або кваліфікаційної характеристики випускника. 
'''''Державні кваліфікаційні іспити вважаються нескладеними:''''' 
* у разі виявлення браку в кваліфікаційній пробній роботі з вини особи, яка її виконує; 
* у разі невиконання з вини особи, яка виконує кваліфікаційну пробну роботу, норм виробітку (часу), встановлених на її виконання, а також невиконання особами встановлених виробничих вимог та показників у період складання іспитів; 
* якщо за результатами іспитів у особи встановлено відсутність знань, передбачених кваліфікаційною характеристикою професії працівника або кваліфікаційною характеристикою випускника. 
Особам, які успішно пройшли кваліфікаційну атестацію, присвоюється кваліфікація ''"кваліфікований робітник"'' з набутої професії відповідного розряду (категорії) та видається свідоцтво про присвоєння робітничої кваліфікації, зразок якого затверджено Кабінетом Міністрів України. Відповідні записи про професійне навчання робітників уносяться до трудової книжки працівника. 
Учням, слухачам, які навчалися за професіями, пов'язаними з виконанням робіт з підвищеною небезпекою праці, що перебувають під наглядом спеціально вповноважених державних органів, разом зі свідоцтвом про присвоєння або підвищення робітничої кваліфікації видається посвідчення встановленого зразка про допуск до роботи на цих об'єктах. Наприклад, особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності в них національного посвідчення водія відповідної категорії. Учням, слухачам, які не завершили повного курсу навчання, видається довідка встановленого зразка. 
За грубе порушення технологічної дисципліни та інші серйозні порушення, що спричинили погіршення якості продукції чи робіт, робітникові може бути знижена кваліфікація на один розряд. Поновлення розряду провадиться
відповідно до чинного трудового законодавства. 

== Порядок підтвердження результатів ==
''Підтвердження результатів неформального навчання'' осіб за робітничими професіями регламентується [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/340-2013-%D0%BF Порядком підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями], затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України. Відповідно до цього Порядку підтвердження кваліфікації здійснюється підприємствами (суб'єктами підтвердження) незалежно від форми власності, які відповідають вимогам, установленим Мінсоцполітики та МОН України. 
Перелік робітничих професій, за якими здійснюється підтвердження кваліфікації, та суб'єктів підтвердження затверджується Мінсоцполітики України за пропозиціями Спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні та Спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об'єднань профспілок на національному рівні. 
Підтвердити кваліфікацію можуть громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, яких визнано в Україні біженцями, яким надано притулок в Україні, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, яким надано тимчасовий захист, а також ті, що одержали дозвіл на імміграцію в Україну.

== Список необхідних документів для підтвердження кваліфікації ==
Організацію роботи з підтвердження кваліфікації здійснює '''Державна служба зайнятості України''' та її територіальні органи. Територіальний орган Державної служби зайнятості видає особі, яка виявила бажання підтвердити кваліфікацію, анкету самооцінювання за обраною нею робітничою професією, та інформує її про: 
# ''вимоги до кваліфікаційного рівня такої робітничої професії (вимоги кваліфікаційної характеристики професії за відповідним кваліфікаційним рівнем, професійного стандарту до стажу роботи);
# ''критерій і показники оцінювання;''
# ''процедуру підтвердження кваліфікації'';
# ''суб'єкти підтвердження, що здійснюють підтвердження кваліфікації за такою робітничою професією, графік та орієнтовну вартість підтвердження кваліфікації''.
За результатами заповнення анкети самооцінювання особа подає територіальному органові заяву про підтвердження кваліфікації, де зазначаються '''прізвище, ім'я та по батькові особи, місце роботи і посада''' (за наявності), назва професії та кваліфікаційний рівень, на який вона претендує, стаж роботи за професією відповідного кваліфікаційного рівня (за наявності вимог кваліфікаційної характеристики професії за відповідним кваліфікаційним рівнем, професійного стандарту до стажу роботи), найменування суб'єкта підтвердження, який обрала особа. 
'''До заяви особа додає:'''
# паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України; посвідку на постійне проживання (для іммігранта, іноземця або особи без громадянства, яка постійно проживає в Україні); посвідчення біженця (для біженця); посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, або особи, якій надано тимчасовий захист в Україні (для таких осіб); 
# копії документа, що засвідчує факт трудових відносин (за наявності), та документа, що засвідчує наявність стажу роботи за професією відповідного кваліфікаційного рівня (за наявності вимог кваліфікаційної характеристики професії за відповідним кваліфікаційним рівнем, професійного стандарту до стажу роботи);
# оригінал документа про освіту (за наявності). За наявності іноземного документа про освіту особа подає також відповідну довідку про його визнання;
# одну фотокартку розміром 3×4 сантиметри;
# медичну довідку (лікарський консультаційний висновок);
# лист роботодавця про направлення працівника на підтвердження результатів неформального професійного навчання (за наявності). 
Для обробки персональних даних особа подає територіальному органу згоду в письмовій формі відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 Закону України "Про захист персональних даних"].
Територіальний орган видає особі '''не пізніше ніж на восьмий робочий день з дня подання нею документів''' направлення на підтвердження кваліфікації за формою, встановленою Мінсоцполітики України. У разі подання особою таких документів не в повному обсязі направлення не видається. Територіальний орган зберігає упродовж трьох років подані особою заяву, копії документа, що посвідчує особу, анкети самооцінювання та корінець направлення; веде облік осіб, які виявили бажання підтвердити кваліфікацію, та осіб, яким видано документ про її підтвердження.

== Порядок підтвердження кваліфікації ==
Для підтвердження кваліфікації особа звертається до суб'єкта підтвердження та подає направлення й необхідні документи, визначені порядком підтвердження кваліфікації. Підтвердження кваліфікації здійснюється суб'єктом підтвердження згідно з договором, укладеним суб'єктом підтвердження з особою або роботодавцем. 
Для забезпечення підтвердження кваліфікації суб'єкт підтвердження утворює комісію в порядку, визначеному Мінсоцполітики та МОН України за погодженням зі спільними представницькими органами. Підтвердження кваліфікації здійснюється за результатами визначення рівня професійних знань, умінь і навичок особи із застосуванням засобів вимірювання, критерію та показників оцінювання. 
Засоби вимірювання, критерій і показники оцінювання, анкета самооцінювання за конкретною робітничою професією розробляються та затверджуються суб'єктом підтвердження згідно з вимогами кваліфікаційних характеристик професій, професійних стандартів за погодженням із спільними представницькими органами, Мінсоцполітики та МОН України. Для професій, пов'язаних з роботами з підвищеною небезпекою, засоби вимірювання, критерії і показники оцінювання та анкети самооцінювання погоджуються також Держгірпромнаглядом України. 
'''Суб'єкти підтвердження''' подають для організації роботи з підтвердження кваліфікації територіальному органові: критерії та показники оцінювання; анкету самооцінювання; графік підтвердження кваліфікації разом з інформацією про вартість послуг з підтвердження кваліфікації, що визначається в установленому законодавством порядку. 
Особі, яка підтвердила кваліфікацію, видається '''''свідоцтво про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації''''' за результатами неформального професійного навчання, форма та порядок видачі якого встановлюються Мінсоцполітики за погодженням з МОН України та спільними представницькими органами. 
У разі виявлення в особи під час процедури підтвердження кваліфікації рівня професійних знань, умінь та навичок, достатніх для виконання окремих видів робіт за професією, суб'єкт підтвердження на підставі рішення комісії видає такій особі сертифікат оцінювання результатів неформального професійного навчання, форма та порядок видачі якого встановлюються Мінсоцполітики за погодженням з МОН України та спільними представницькими органами. Особі, яка не підтвердила кваліфікацію, суб'єкт підтвердження надає рекомендації щодо продовження навчання.

[[Категорія:Трудове право]]
[[Категорія:Право на освіту]]

Неформальне професійне навчання

2019-01-31T14:00:57Z

Olena.prykhodko: /* Поняття неформального професійного навчання */

== 1. Нормативна база ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4312-17 Закон України „Про професійний розвиток працівників”] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5067-17 Закон України „Про зайнятість населення”] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/103/98-%D0%B2%D1%80 Закон України „Про професійно-технічну освіту”] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/340-2013-%D0%BF Постанова КМУ від 15 травня 2013 р., № 340. "Про затвердження Порядку підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями"] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0003-14 Наказ Міністерства соціальної політики України, Міністерства освіти і науки України від 16 грудня 2013 р., № 875/1776 "Про затвердження нормативно-правових актів щодо підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями"] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0897-14 Наказ Міністерства соціальної політики України від 17 липня 2014 р., № 477 "Про затвердження Порядку видачі та форм документів про підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями"] 

== Поняття неформального професійного навчання ==
'''''Неформальне професійне навчання''' - набуття особою професійних знань, умінь і навичок, не регламентоване місцем набуття, строком та формою навчання.'' 
Відповідно до [https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4312-17 Закону України "Про професійний розвиток працівників"] роботодавці можуть здійснювати формальне і неформальне навчання працівників. Формальне навчання робітників на підприємстві завершується кваліфікаційною атестацією. Остання проводиться відповідно до Положення про порядок кваліфікаційної атестації та присвоєння кваліфікації особам, які здобувають професійно-технічну освіту, затвердженого наказом Мінпраці та МОН України.
Дія цього Положення поширюється не лише на професійно-технічні й інші навчальні заклади, а й на відповідні установи, організації незалежно від форм власності та підпорядкування, у яких може здобуватися професійно-технічна освіта. Учні (слухачі), які завершили повний курс первинної професійної підготовки, перепідготовки чи підвищення кваліфікації з присвоєнням розрядів (класів, категорій) у навчальних закладах або безпосередньо на підприємствах, проходять кваліфікаційну атестацію – складають кваліфікаційні іспити. 
'''Державні кваліфікаційні іспити включають:'''
* кваліфікаційну пробну роботу; 
* письмову екзаменаційну роботу (творчу роботу, що її замінює) або дипломну роботу, проект для випускників вищого ступеня вищого професійного училища, іншого професійно-технічного навчального закладу третього атестаційного рівня; 
* іспит або захист дипломної роботи, проекту в межах вимог кваліфікаційних характеристик. 
'''Кваліфікаційні іспити включають:'''
* кваліфікаційну пробну роботу;
* іспити або заліки з предметів професійно-теоретичної підготовки.
Для проведення державних кваліфікаційних іспитів у навчальному закладі створюється державна кваліфікаційна комісія.

== Порядок проведення кваліфікаційних іспитів ==
'''''Склад державної кваліфікаційної комісії''''' та зміни до нього затверджуються наказом керівника навчального закладу, що здійснює підготовку кваліфікованих робітників, за погодженням з відповідним регіональним органом управління професійно-технічною освітою. Для проведення кваліфікаційної атестації осіб з професій, спеціальностей та спеціалізацій, пов'язаних з роботами на об'єктах з підвищеною небезпекою праці, що перебувають під наглядом спеціально уповноважених державних органів, до складу державних кваліфікаційних комісій включаються представники цих органів. 
Кваліфікаційні іспити проводяться для визначення відповідності здобутих учнями та слухачами знань, умінь і навиків програмі навчання та вимогам кваліфікаційних характеристик і встановлення на цій основі кваліфікаційних розрядів, класів, категорій з відповідних професій. Кваліфікаційні (пробні) роботи проводяться для визначення рівня засвоєння учнями чи слухачами встановленої технології, передових прийомів і методів праці з відповідної професії, досягнення нормативного рівня продуктивності праці, виконання норм часу (виробітку), дотримання технічних умов виробництва, робіт тощо. 
'''''У процесі складання державних кваліфікаційних іспитів у період виконання кваліфікаційних пробних робіт державна кваліфікаційна комісія проводить засідання, на яких:''''' 
* розглядає підсумкові оцінки успішності, результати виконання кваліфікаційної пробної роботи, виробничу характеристику, щоденник обліку виконання навчально-виробничих робіт, письмову екзаменаційну роботу (творчу, дипломну роботу, проект) та інші матеріали, що характеризують рівень підготовки кожної особи, яка складає іспит; 
* заслуховує пояснення особи про виконання кваліфікаційної пробної роботи, письмової екзаменаційної роботи (творчої, дипломної роботи, проекту); 
* проводить усне опитування особи в межах вимог кваліфікаційної характеристики професії працівника або кваліфікаційної характеристики випускника. 
'''''Державні кваліфікаційні іспити вважаються нескладеними:''''' 
* у разі виявлення браку в кваліфікаційній пробній роботі з вини особи, яка її виконує; 
* у разі невиконання з вини особи, яка виконує кваліфікаційну пробну роботу, норм виробітку (часу), встановлених на її виконання, а також невиконання особами встановлених виробничих вимог та показників у період складання іспитів; 
* якщо за результатами іспитів у особи встановлено відсутність знань, передбачених кваліфікаційною характеристикою професії працівника або кваліфікаційною характеристикою випускника. 
Особам, які успішно пройшли кваліфікаційну атестацію, присвоюється кваліфікація ''"кваліфікований робітник"'' з набутої професії відповідного розряду (категорії) та видається свідоцтво про присвоєння робітничої кваліфікації, зразок якого затверджено Кабінетом Міністрів України. Відповідні записи про професійне навчання робітників уносяться до трудової книжки працівника. 
Учням, слухачам, які навчалися за професіями, пов'язаними з виконанням робіт з підвищеною небезпекою праці, що перебувають під наглядом спеціально вповноважених державних органів, разом зі свідоцтвом про присвоєння або підвищення робітничої кваліфікації видається посвідчення встановленого зразка про допуск до роботи на цих об'єктах. Наприклад, особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності в них національного посвідчення водія відповідної категорії. Учням, слухачам, які не завершили повного курсу навчання, видається довідка встановленого зразка. 
За грубе порушення технологічної дисципліни та інші серйозні порушення, що спричинили погіршення якості продукції чи робіт, робітникові може бути знижена кваліфікація на один розряд. Поновлення розряду провадиться
відповідно до чинного трудового законодавства. 

== Порядок підтвердження результатів ==
''Підтвердження результатів неформального навчання'' осіб за робітничими професіями регламентується [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/340-2013-%D0%BF Порядком підтвердження результатів неформального професійного навчання осіб за робітничими професіями], затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України. Відповідно до цього Порядку підтвердження кваліфікації здійснюється підприємствами (суб'єктами підтвердження) незалежно від форми власності, які відповідають вимогам, установленим Мінсоцполітики та МОН України. 
Перелік робітничих професій, за якими здійснюється підтвердження кваліфікації, та суб'єктів підтвердження затверджується Мінсоцполітики України за пропозиціями Спільного представницького органу сторони роботодавців на національному рівні та Спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об'єднань профспілок на національному рівні. 
Підтвердити кваліфікацію можуть громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, яких визнано в Україні біженцями, яким надано притулок в Україні, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, яким надано тимчасовий захист, а також ті, що одержали дозвіл на імміграцію в Україну.

== Список необхідних документів для підтвердження кваліфікації ==
Організацію роботи з підтвердження кваліфікації здійснює '''Державна служба зайнятості України''' та її територіальні органи. Територіальний орган Державної служби зайнятості видає особі, яка виявила бажання підтвердити кваліфікацію, анкету самооцінювання за обраною нею робітничою професією, та інформує її про: 
# ''вимоги до кваліфікаційного рівня такої робітничої професії (вимоги кваліфікаційної характеристики професії за відповідним кваліфікаційним рівнем, професійного стандарту до стажу роботи);
# ''критерій і показники оцінювання;''
# ''процедуру підтвердження кваліфікації'';
# ''суб'єкти підтвердження, що здійснюють підтвердження кваліфікації за такою робітничою професією, графік та орієнтовну вартість підтвердження кваліфікації''.
За результатами заповнення анкети самооцінювання особа подає територіальному органові заяву про підтвердження кваліфікації, де зазначаються '''прізвище, ім'я та по батькові особи, місце роботи і посада''' (за наявності), назва професії та кваліфікаційний рівень, на який вона претендує, стаж роботи за професією відповідного кваліфікаційного рівня (за наявності вимог кваліфікаційної характеристики професії за відповідним кваліфікаційним рівнем, професійного стандарту до стажу роботи), найменування суб'єкта підтвердження, який обрала особа. 
'''До заяви особа додає:'''
# паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України; посвідку на постійне проживання (для іммігранта, іноземця або особи без громадянства, яка постійно проживає в Україні); посвідчення біженця (для біженця); посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, або особи, якій надано тимчасовий захист в Україні (для таких осіб); 
# копії документа, що засвідчує факт трудових відносин (за наявності), та документа, що засвідчує наявність стажу роботи за професією відповідного кваліфікаційного рівня (за наявності вимог кваліфікаційної характеристики професії за відповідним кваліфікаційним рівнем, професійного стандарту до стажу роботи);
# оригінал документа про освіту (за наявності). За наявності іноземного документа про освіту особа подає також відповідну довідку про його визнання;
# одну фотокартку розміром 3×4 сантиметри;
# медичну довідку (лікарський консультаційний висновок);
# лист роботодавця про направлення працівника на підтвердження результатів неформального професійного навчання (за наявності). 
Для обробки персональних даних особа подає територіальному органу згоду в письмовій формі відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 Закону України "Про захист персональних даних"].
Територіальний орган видає особі '''не пізніше ніж на восьмий робочий день з дня подання нею документів''' направлення на підтвердження кваліфікації за формою, встановленою Мінсоцполітики України. У разі подання особою таких документів не в повному обсязі направлення не видається. Територіальний орган зберігає упродовж трьох років подані особою заяву, копії документа, що посвідчує особу, анкети самооцінювання та корінець направлення; веде облік осіб, які виявили бажання підтвердити кваліфікацію, та осіб, яким видано документ про її підтвердження.

== Порядок підтвердження кваліфікації ==
Для підтвердження кваліфікації особа звертається до суб'єкта підтвердження та подає направлення й необхідні документи, визначені порядком підтвердження кваліфікації. Підтвердження кваліфікації здійснюється суб'єктом підтвердження згідно з договором, укладеним суб'єктом підтвердження з особою або роботодавцем. 
Для забезпечення підтвердження кваліфікації суб'єкт підтвердження утворює комісію в порядку, визначеному Мінсоцполітики та МОН України за погодженням зі спільними представницькими органами. Підтвердження кваліфікації здійснюється за результатами визначення рівня професійних знань, умінь і навичок особи із застосуванням засобів вимірювання, критерію та показників оцінювання. 
Засоби вимірювання, критерій і показники оцінювання, анкета самооцінювання за конкретною робітничою професією розробляються та затверджуються суб'єктом підтвердження згідно з вимогами кваліфікаційних характеристик професій, професійних стандартів за погодженням із спільними представницькими органами, Мінсоцполітики та МОН України. Для професій, пов'язаних з роботами з підвищеною небезпекою, засоби вимірювання, критерії і показники оцінювання та анкети самооцінювання погоджуються також Держгірпромнаглядом України. 
'''Суб'єкти підтвердження''' подають для організації роботи з підтвердження кваліфікації територіальному органові: критерії та показники оцінювання; анкету самооцінювання; графік підтвердження кваліфікації разом з інформацією про вартість послуг з підтвердження кваліфікації, що визначається в установленому законодавством порядку. 
Особі, яка підтвердила кваліфікацію, видається '''''свідоцтво про присвоєння (підвищення) робітничої кваліфікації''''' за результатами неформального професійного навчання, форма та порядок видачі якого встановлюються Мінсоцполітики за погодженням з МОН України та спільними представницькими органами. 
У разі виявлення в особи під час процедури підтвердження кваліфікації рівня професійних знань, умінь та навичок, достатніх для виконання окремих видів робіт за професією, суб'єкт підтвердження на підставі рішення комісії видає такій особі сертифікат оцінювання результатів неформального професійного навчання, форма та порядок видачі якого встановлюються Мінсоцполітики за погодженням з МОН України та спільними представницькими органами. Особі, яка не підтвердила кваліфікацію, суб'єкт підтвердження надає рекомендації щодо продовження навчання.

[[Категорія:Трудове право]]
[[Категорія:Право на освіту]]

Обов'язки громадян в сфері охорони здоров'я

2019-01-31T13:51:28Z

Olena.prykhodko: /* Юридична відповідальність за порушення обов’язків в сфері охорони здоров’я */

== Нормативна база ==
1. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України від 28 червня 1996 р.] 
2. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ] 
3. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення] 
4. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України] 
5. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"] 
6. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5081-17 Закон України "Про екстрену медичну допомогу"] 
7. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ru/1645-14 Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб"] 

== Обов'язки громадян в сфері охорони здоров'я ==
Сучасною тенденцією конституційного нормотворення зарубіжних держав є використання ідеї єдності конституційних прав і обов'язків та законодавчого формулювання того чи іншого конституційного права одразу у поєднанні з відповідним йому конституційним обов'язком. 
Проте аналіз основних законодавчих джерел медичного та фармацевтичного права вказує на те, що подібні нормопроектувальні підходи на даний не застосовуються при законодавчому закріпленні прав та обов’язків громадян Україні в сфері охорони здоров’я. 
Так, стаття 6 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»] передбачає 14 основних прав громадян України у вказаній сфері, а стаття 10 цього Закону передбачає перелік лише з чотирьох основних видів обов'язків громадян у сфері охорони здоров'я. 

'''Громадяни України зобов'язані:''' 
'''а)''' піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; 
'''б)''' у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; 
З метою охорони здоров'я населення організуються профілактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій з шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих.
Власники та керівники підприємств, установ і організацій несуть відповідальність за своєчасність проходження своїми працівниками обов'язкових медичних оглядів та за шкідливі наслідки для здоров'я населення, спричинені допуском до роботи осіб, які не пройшли обов'язкового медичного огляду. Перелік категорій населення, які повинні проходити обов'язкові медичні огляди, періодичність, джерела фінансування та порядок цих оглядів визначаються Кабінетом Міністрів України. 

[[Редагування Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні]] 

'''в)''' вживати передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5081-17/print Законом України "Про екстрену медичну допомогу"], заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані; 

Медичні працівники відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги зобов’язані надати екстрену медичну допомогу пацієнту, який її потребує, з моменту прибуття такого пацієнта до цього відділення незалежно від того, чи супроводжує його бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги або інші особи. Відмова у прийнятті пацієнта, який потребує екстреної медичної допомоги, або несвоєчасне надання екстреної медичної допомоги пацієнту, який її потребує, не допускається і тягне за собою для осіб, які її допустили чи здійснили без поважних причин, відповідальність, визначену законом. 
Особами, які зобов’язані надавати домедичну допомогу людині у невідкладному стані, є: рятувальники аварійно-рятувальних служб, працівники державної пожежної охорони, поліцейські, фармацевтичні працівники, провідники пасажирських вагонів, бортпровідники та інші особи, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти практичними навичками надання домедичної допомоги. 

'''г)''' виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

== Юридична відповідальність за порушення обов’язків в сфері охорони здоров’я ==

На особливості правової природи вище наведених обов’язків громадян вказує те, що їх реалізація у практиці правовідносин мало забезпечується механізмами притягнення за їх порушення до тих чи інших видів юридичної відповідальності. Іншими словами, за невиконання чи неналежне виконання обов’язків громадян України у сфері охорони здоров’я прямої юридичної відповідальності у багатьох випадках ані у адміністративно-деліктному, ані у кримінальному, ані у іншому законодавстві України на даний час прямо не передбачено. Натомість, існуючі правові механізми носять або частковий, або опосередкований характер. 

Виключенням можна вважати обов’язок не шкодити здоров'ю інших громадян, за невиконання якого, тобто за нанесення шкоди здоров’ю інших осіб передбачені різні види юридичної відповідальності, наприклад відповідні види злочинів закріплені у розділі ІІ [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] '''«Злочини проти життя та здоров'я особи»'''. 

У Кодексі України про адміністративні правопорушення передбачено окремі види адміністративних деліктів в сфері охорони здоров’я. 

''Серед адміністративних правопорушень, які перелічені в [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП], мають найбільше значення в контексті обов’язків громадян в сфері охорони здоров’я наступні:'' 
1. Ухилення від медичного огляду чи медичного обстеження (ст. 44-1); 
2. Ухилення від обстеження і профілактичного лікування осіб, хворих на венеричну хворобу (ст. 45); 
3. Порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів (ст. 45-1); 
4. Умисне приховування джерела зараження венеричною хворобою (ст. 46) тощо. 

'''Особи, винні у порушенні положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5081-17/print Закону України "Про екстрену медичну допомогу"], у порядку, встановленому законом, несуть дисциплінарну, адміністративну, кримінальну або цивільно-правову відповідальність''' за: 
* ненадання без поважних причин на місці події домедичної допомоги або необґрунтовану відмову у її наданні;
* ненадання без поважних причин на місці події необхідної медичної допомоги або необґрунтовану відмову у її наданні;
* ненадання без поважних причин наявного транспортного засобу для безоплатного перевезення людини, яка перебуває у невідкладному стані, до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги або необґрунтовану відмову у здійсненні такого перевезення;
* несвоєчасне надання екстреної медичної допомоги або створення перешкод у її наданні;
* невиконання без поважних причин розпоряджень оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф або бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги щодо надання необхідної невідкладної медичної допомоги пацієнту, який перебуває у невідкладному стані, що загрожує життю такого пацієнта;
* необґрунтовану відмову у передачі та прийнятті викликів екстреної медичної допомоги.

[[Категорія:Право на медичну допомогу‎]]

Обов'язки громадян в сфері охорони здоров'я

2019-01-31T13:48:24Z

Olena.prykhodko: /* Юридична відповідальність за порушення обов’язків в сфері охорони здоров’я */

== Нормативна база ==
1. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України від 28 червня 1996 р.] 
2. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ] 
3. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення] 
4. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України] 
5. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"] 
6. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5081-17 Закон України "Про екстрену медичну допомогу"] 
7. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ru/1645-14 Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб"] 

== Обов'язки громадян в сфері охорони здоров'я ==
Сучасною тенденцією конституційного нормотворення зарубіжних держав є використання ідеї єдності конституційних прав і обов'язків та законодавчого формулювання того чи іншого конституційного права одразу у поєднанні з відповідним йому конституційним обов'язком. 
Проте аналіз основних законодавчих джерел медичного та фармацевтичного права вказує на те, що подібні нормопроектувальні підходи на даний не застосовуються при законодавчому закріпленні прав та обов’язків громадян Україні в сфері охорони здоров’я. 
Так, стаття 6 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»] передбачає 14 основних прав громадян України у вказаній сфері, а стаття 10 цього Закону передбачає перелік лише з чотирьох основних видів обов'язків громадян у сфері охорони здоров'я. 

'''Громадяни України зобов'язані:''' 
'''а)''' піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; 
'''б)''' у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; 
З метою охорони здоров'я населення організуються профілактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій з шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих.
Власники та керівники підприємств, установ і організацій несуть відповідальність за своєчасність проходження своїми працівниками обов'язкових медичних оглядів та за шкідливі наслідки для здоров'я населення, спричинені допуском до роботи осіб, які не пройшли обов'язкового медичного огляду. Перелік категорій населення, які повинні проходити обов'язкові медичні огляди, періодичність, джерела фінансування та порядок цих оглядів визначаються Кабінетом Міністрів України. 

[[Редагування Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні]] 

'''в)''' вживати передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5081-17/print Законом України "Про екстрену медичну допомогу"], заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані; 

Медичні працівники відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги зобов’язані надати екстрену медичну допомогу пацієнту, який її потребує, з моменту прибуття такого пацієнта до цього відділення незалежно від того, чи супроводжує його бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги або інші особи. Відмова у прийнятті пацієнта, який потребує екстреної медичної допомоги, або несвоєчасне надання екстреної медичної допомоги пацієнту, який її потребує, не допускається і тягне за собою для осіб, які її допустили чи здійснили без поважних причин, відповідальність, визначену законом. 
Особами, які зобов’язані надавати домедичну допомогу людині у невідкладному стані, є: рятувальники аварійно-рятувальних служб, працівники державної пожежної охорони, поліцейські, фармацевтичні працівники, провідники пасажирських вагонів, бортпровідники та інші особи, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти практичними навичками надання домедичної допомоги. 

'''г)''' виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

== Юридична відповідальність за порушення обов’язків в сфері охорони здоров’я ==

На особливості правової природи вище наведених обов’язків громадян вказує те, що їх реалізація у практиці правовідносин мало забезпечується механізмами притягнення за їх порушення до тих чи інших видів юридичної відповідальності. Іншими словами, за невиконання чи неналежне виконання обов’язків громадян України у сфері охорони здоров’я прямої юридичної відповідальності у багатьох випадках ані у адміністративно-деліктному, ані у кримінальному, ані у іншому законодавстві України на даний час прямо не передбачено. Натомість, існуючі правові механізми носять або частковий, або опосередкований характер. 
Виключенням можна вважати обов’язок не шкодити здоров'ю інших громадян, за невиконання якого, тобто за нанесення шкоди здоров’ю інших осіб передбачені різні види юридичної відповідальності, наприклад відповідні види злочинів закріплені у розділі ІІ [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] «Злочини проти життя та здоров'я особи». 
У Кодексі України про адміністративні правопорушення передбачено окремі види адміністративних деліктів в сфері охорони здоров’я. 

''Серед адміністративних правопорушень, які перелічені в [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП], мають найбільше значення в контексті обов’язків громадян в сфері охорони здоров’я наступні:'' 
1. Ухилення від медичного огляду чи медичного обстеження (ст. 44-1); 
2. Ухилення від обстеження і профілактичного лікування осіб, хворих на венеричну хворобу (ст. 45); 
3. Порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів (ст. 45-1); 
4. Умисне приховування джерела зараження венеричною хворобою (ст. 46) тощо. 

'''Особи, винні у порушенні положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5081-17/print Закону України "Про екстрену медичну допомогу"], у порядку, встановленому законом, несуть дисциплінарну, адміністративну, кримінальну або цивільно-правову відповідальність''' за: 

* ненадання без поважних причин на місці події домедичної допомоги або необґрунтовану відмову у її наданні;
* ненадання без поважних причин на місці події необхідної медичної допомоги або необґрунтовану відмову у її наданні;
* ненадання без поважних причин наявного транспортного засобу для безоплатного перевезення людини, яка перебуває у невідкладному стані, до найближчого до місця події відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги або необґрунтовану відмову у здійсненні такого перевезення;
* несвоєчасне надання екстреної медичної допомоги або створення перешкод у її наданні;
* невиконання без поважних причин розпоряджень оперативно-диспетчерської служби центру екстреної медичної допомоги та медицини катастроф або бригади екстреної (швидкої) медичної допомоги щодо надання необхідної невідкладної медичної допомоги пацієнту, який перебуває у невідкладному стані, що загрожує життю такого пацієнта;
* необґрунтовану відмову у передачі та прийнятті викликів екстреної медичної допомоги.

[[Категорія:Право на медичну допомогу‎]]

Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні

2019-01-31T13:39:11Z

Olena.prykhodko: /* Правомірність відмови в прийнятті дітей до дошкільного навчального закладу та школи без щеплень */

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015 Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 року]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_062 Європейська Соціальна Хартія від 03.05.1996 року]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1238-14 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затверджене Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16.09.2011 № 595]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1159-11 Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» від 16.09.2011 р., № 595.] 
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Наказ Міністерства охорони здоров’я України "Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в Україні" від 11.08.2014 № 551]

== Що таке вакцинація та імунізація ==

'''Вакцинація і імунізація''' – це процеси, що забезпечують активну або пасивну біологічну стійкість організму до певних інфекційних захворювань. Вакцинація (щеплення, імунізація) - створення штучного імунітету в людини до певних інфекційних хвороб шляхом введення вакцини, анатоксину чи імуноглобуліну. 

'''Вакцина''' – це виготовлений із штучно ослаблених чи вбитих мікробів, збудників інфекційних хвороб препарат, що вводиться в організм людини і тварини для попередження хвороб і частково для їх лікування. 

'''Вакцинація''' – це процес введення антигенного матеріалу, вакцини до організму людини чи тварини з метою викликати імунітет до хвороби, який припинить його зараження або ослабить його наслідки. 

У процесі вакцинації до організму людини вводяться знешкоджені частини вірусу. Оскільки у вакцині вірус убитий (інактивований, або істотно ослаблений), то вакцинація не може викликати захворювання, але може стимулювати організм до вироблення антитіл. Тоді імунна система людини “знайомиться” із збудником інфекції та в подальшому розпізнає та вбиває віруси, не дозволяючи, при цьому, розвиватися хвороботворному процесу. 

Після закінчення процесу “навчання” в крові з'являються антитіла і утворюються клітини пам'яті, які при повторному контакті з антигеном забезпечують швидку і могутню захисну відповідь. Тому, коли до організму потрапляє "дикий" штам вірусу, то не потрібний час для вироблення антитіл - вони вже є після вакцинації. Антитіла зв'язуються з вірусом і, таким чином, запобігають інфікуванню клітки і розмноженню вірусу. Завдяки цьому, захворювання попереджається ще до його початку. Базується цей процес на використанні природного механізму захисту організму - імунної системи, де основною функцією системи багатоклітинного складного організму людини є її захист як від зовнішніх (бактерії, віруси, інші паразити), такі внутрішніх (клітки-мутанти) порушників гомеостазу організму. 

== Обов’язкові профілактичні щеплення ==

Згідно статті 10 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12/print Основ законодавства України про охорону здоров'я], громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. 
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар)] - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік ''обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення''. 
Цей Календар включає обов’язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на '''''дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз'''''. 
Інші обов’язкові щеплення встановлюються відповідно до Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров’я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями. 

'''Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням''' також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. 

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. 
Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України. 

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. 

'''Повнолітнім дієздатним громадянам''' профілактичні щеплення проводяться '''за їх згодою''' після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. 
'''Особам, які не досягли п'ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними,'''профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників. 
'''Особам віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років''' чи визнаним судом обмежено дієздатними профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації та за згодою об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників цих осіб. 
'''''Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.''''' 

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов'язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

== Правомірність відмови в прийнятті дітей до дошкільного навчального закладу та школи без щеплень ==

Згідно п. 6 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/305-2003-%D0%BF “Положення про дошкільний навчальний заклад” № 305], прийом дітей до дошкільного навчального закладу здійснюється керівником протягом календарного року на підставі заяви батьків або осіб, які їх замінюють, медичної довідки про стан здоров’я дитини з висновком лікаря, що дитина може відвідувати дошкільний навчальний заклад, довідки дільничного лікаря про епідеміологічне оточення, свідоцтва про народження. 

Питання про зарахування до дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів дітей, у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення, Міністерство охорони здоров’я України та Міністерство освіти і науки України пропонують обласним, Київській міській державним адміністраціям при прийомі дітей до дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів дотримуватися зазначених у листі (спільний Лист МОН та МОЗ 1/9-500/040116/2103 від 29.09.2014) рекомендацій. 
Зокрема, відповідно до Примірного положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про удосконалення амбулаторно-поліклінічної допомоги дітям в Україні» від 29.11.2002 № 434, медична документація для зарахування дітей до дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів включає форму № 026/о з висновками про стан здоров’я дитини і рекомендаціями щодо подальшого спостереження за дитиною, про профілактичні щеплення (ф. № 063/о); дані лабораторних досліджень. Медична документація видається на підставі даних обов’язкового медичного профілактичного огляду дитини за участю лікаря педіатра та інших лікарів-спеціалістів. 
'''Питання щодо відвідування навчального закладу дітьми, батьки яких відмовляються від щеплень, вирішується індивідуально лікарсько-консультативною комісією (для зарахування до загальноосвітнього навчального закладу з залученням епідеміолога)'''. 
Керівник навчального закладу зобов’язаний прийняти дитину до закладу за наявності відповідних медичних довідок встановленого зразка, а для дітей у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення (незалежно від причин), додатково подається '''''висновок лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу державної (комунальної) форми власності, у якому зазначено, що дитина здорова і може відвідувати навчальний заклад'''''.
Якщо лікарсько-консультативна комісія приймає рішення щодо заборони відвідування дитиною, у якої відсутні профілактичні щеплення, навчального закладу (при складній епідеміологічній ситуації та (або) індивідуальних показниках), то питання щодо форм здобуття освіти такими дітьми вирішується місцевими органами управління освітою.
Варто зазначити, що питання про прийом дитини у дитсадок, школу, яка не має щеплення, вирішується лікарсько-консультативною комісією, згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.11.2002 № 434 та затвердженого цим наказом примірного «Положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу». 
Відповідно до статті 15 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14/print Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"], '''дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється.''' У разі, якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв'язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його. 

[[Прийом дитини до дошкільного навчального закладу, в тому числі без відповідних профілактичних щеплень]] 

[[Категорія: Право на медичну допомогу]]

Обов'язки громадян в сфері охорони здоров'я

2019-01-31T13:38:07Z

Olena.prykhodko: /* Обов'язки громадян в сфері охорони здоров'я */

== Нормативна база ==
1. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України від 28 червня 1996 р.] 
2. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ] 
3. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення] 
4. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України] 
5. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"] 
6. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5081-17 Закон України "Про екстрену медичну допомогу"] 
7. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ru/1645-14 Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб"] 

== Обов'язки громадян в сфері охорони здоров'я ==
Сучасною тенденцією конституційного нормотворення зарубіжних держав є використання ідеї єдності конституційних прав і обов'язків та законодавчого формулювання того чи іншого конституційного права одразу у поєднанні з відповідним йому конституційним обов'язком. 
Проте аналіз основних законодавчих джерел медичного та фармацевтичного права вказує на те, що подібні нормопроектувальні підходи на даний не застосовуються при законодавчому закріпленні прав та обов’язків громадян Україні в сфері охорони здоров’я. 
Так, стаття 6 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»] передбачає 14 основних прав громадян України у вказаній сфері, а стаття 10 цього Закону передбачає перелік лише з чотирьох основних видів обов'язків громадян у сфері охорони здоров'я. 

'''Громадяни України зобов'язані:''' 
'''а)''' піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; 
'''б)''' у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; 
З метою охорони здоров'я населення організуються профілактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій з шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих.
Власники та керівники підприємств, установ і організацій несуть відповідальність за своєчасність проходження своїми працівниками обов'язкових медичних оглядів та за шкідливі наслідки для здоров'я населення, спричинені допуском до роботи осіб, які не пройшли обов'язкового медичного огляду. Перелік категорій населення, які повинні проходити обов'язкові медичні огляди, періодичність, джерела фінансування та порядок цих оглядів визначаються Кабінетом Міністрів України. 

[[Редагування Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні]] 

'''в)''' вживати передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5081-17/print Законом України "Про екстрену медичну допомогу"], заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані; 

Медичні працівники відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги зобов’язані надати екстрену медичну допомогу пацієнту, який її потребує, з моменту прибуття такого пацієнта до цього відділення незалежно від того, чи супроводжує його бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги або інші особи. Відмова у прийнятті пацієнта, який потребує екстреної медичної допомоги, або несвоєчасне надання екстреної медичної допомоги пацієнту, який її потребує, не допускається і тягне за собою для осіб, які її допустили чи здійснили без поважних причин, відповідальність, визначену законом. 
Особами, які зобов’язані надавати домедичну допомогу людині у невідкладному стані, є: рятувальники аварійно-рятувальних служб, працівники державної пожежної охорони, поліцейські, фармацевтичні працівники, провідники пасажирських вагонів, бортпровідники та інші особи, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти практичними навичками надання домедичної допомоги. 

'''г)''' виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

== Юридична відповідальність за порушення обов’язків в сфері охорони здоров’я ==
На особливості правової природи вище наведених обов’язків громадян вказує те, що їх реалізація у практиці правовідносин мало забезпечується механізмами притягнення за їх порушення до тих чи інших видів юридичної відповідальності. Іншими словами, за невиконання чи неналежне виконання обов’язків громадян України у сфері охорони здоров’я прямої юридичної відповідальності у багатьох випадках ані у адміністративно-деліктному, ані у кримінальному, ані у іншому законодавстві України на даний час прямо не передбачено. Натомість, існуючі правові механізми носять або частковий, або опосередкований характер.
Виключенням можна вважати обов’язок не шкодити здоров'ю інших громадян, за невиконання якого, тобто за нанесення шкоди здоров’ю інших осіб передбачені різні види юридичної відповідальності, наприклад відповідні види злочинів закріплені у розділі ІІ [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] «Злочини проти життя та здоров'я особи». 
У Кодексі України про адміністративні правопорушення передбачено окремі вили адміністративних деліктів в сфері охорони здоров’я. 

''Серед адміністративних правопорушень, які перелічені в [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП], мають найбільше значення в контексті обов’язків громадян в сфері охорони здоров’я наступні:'' 
1. Ухилення від медичного огляду чи медичного обстеження (ст. 44-1); 
2. Ухилення від обстеження і профілактичного лікування осіб, хворих на венеричну хворобу (ст. 45); 
3. Порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів (ст. 45-1); 
4. Умисне приховування джерела зараження венеричною хворобою (ст. 46) тощо. 

Таким чином, правова природа обов’язків громадян в сфері охорони здоров’я випливає з сутності самих медичних та фармацевтичних правовідносин, які на даний час характеризуються високим ступенем диспозитивності. Це призводить до нерозвинутості, неповноти або до неефективності сучасних законодавчих механізмів притягнення до юридичної відповідальності громадян України за невиконання чи неналежне виконання істотної кількості обов’язків в сфері охорони здоров’я, а отже зазначені обов’язки часто-густо набувають декларативного характеру та не втілюються повною мірою у правовій практиці. Вказане є суттєвою правовою проблемою та перепоною на шляху належного реформування сфери охорони здоров’я України, що потребує якнайшвидшого усунення.

[[Категорія:Право на медичну допомогу‎]]

Обов'язки громадян в сфері охорони здоров'я

2019-01-31T13:37:29Z

Olena.prykhodko: /* Обов'язки громадян в сфері охорони здоров'я */

== Нормативна база ==
1. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України від 28 червня 1996 р.] 
2. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ] 
3. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення] 
4. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України] 
5. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"] 
6. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5081-17 Закон України "Про екстрену медичну допомогу"] 
7. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ru/1645-14 Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб"] 

== Обов'язки громадян в сфері охорони здоров'я ==
Сучасною тенденцією конституційного нормотворення зарубіжних держав є використання ідеї єдності конституційних прав і обов'язків та законодавчого формулювання того чи іншого конституційного права одразу у поєднанні з відповідним йому конституційним обов'язком. 
Проте аналіз основних законодавчих джерел медичного та фармацевтичного права вказує на те, що подібні нормопроектувальні підходи на даний не застосовуються при законодавчому закріпленні прав та обов’язків громадян Україні в сфері охорони здоров’я. 
Так, стаття 6 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»] передбачає 14 основних прав громадян України у вказаній сфері, а стаття 10 цього Закону передбачає перелік лише з чотирьох основних видів обов'язків громадян у сфері охорони здоров'я. 

'''Громадяни України зобов'язані:''' 
а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; 
б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; 
З метою охорони здоров'я населення організуються профілактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій з шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих.
Власники та керівники підприємств, установ і організацій несуть відповідальність за своєчасність проходження своїми працівниками обов'язкових медичних оглядів та за шкідливі наслідки для здоров'я населення, спричинені допуском до роботи осіб, які не пройшли обов'язкового медичного огляду. Перелік категорій населення, які повинні проходити обов'язкові медичні огляди, періодичність, джерела фінансування та порядок цих оглядів визначаються Кабінетом Міністрів України. 

[[Редагування Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні]] 

в) вживати передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5081-17/print Законом України "Про екстрену медичну допомогу"], заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані; 

Медичні працівники відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги зобов’язані надати екстрену медичну допомогу пацієнту, який її потребує, з моменту прибуття такого пацієнта до цього відділення незалежно від того, чи супроводжує його бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги або інші особи. Відмова у прийнятті пацієнта, який потребує екстреної медичної допомоги, або несвоєчасне надання екстреної медичної допомоги пацієнту, який її потребує, не допускається і тягне за собою для осіб, які її допустили чи здійснили без поважних причин, відповідальність, визначену законом. 
Особами, які зобов’язані надавати домедичну допомогу людині у невідкладному стані, є: рятувальники аварійно-рятувальних служб, працівники державної пожежної охорони, поліцейські, фармацевтичні працівники, провідники пасажирських вагонів, бортпровідники та інші особи, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти практичними навичками надання домедичної допомоги. 

г) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

== Юридична відповідальність за порушення обов’язків в сфері охорони здоров’я ==
На особливості правової природи вище наведених обов’язків громадян вказує те, що їх реалізація у практиці правовідносин мало забезпечується механізмами притягнення за їх порушення до тих чи інших видів юридичної відповідальності. Іншими словами, за невиконання чи неналежне виконання обов’язків громадян України у сфері охорони здоров’я прямої юридичної відповідальності у багатьох випадках ані у адміністративно-деліктному, ані у кримінальному, ані у іншому законодавстві України на даний час прямо не передбачено. Натомість, існуючі правові механізми носять або частковий, або опосередкований характер.
Виключенням можна вважати обов’язок не шкодити здоров'ю інших громадян, за невиконання якого, тобто за нанесення шкоди здоров’ю інших осіб передбачені різні види юридичної відповідальності, наприклад відповідні види злочинів закріплені у розділі ІІ [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] «Злочини проти життя та здоров'я особи». 
У Кодексі України про адміністративні правопорушення передбачено окремі вили адміністративних деліктів в сфері охорони здоров’я. 

''Серед адміністративних правопорушень, які перелічені в [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП], мають найбільше значення в контексті обов’язків громадян в сфері охорони здоров’я наступні:'' 
1. Ухилення від медичного огляду чи медичного обстеження (ст. 44-1); 
2. Ухилення від обстеження і профілактичного лікування осіб, хворих на венеричну хворобу (ст. 45); 
3. Порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів (ст. 45-1); 
4. Умисне приховування джерела зараження венеричною хворобою (ст. 46) тощо. 

Таким чином, правова природа обов’язків громадян в сфері охорони здоров’я випливає з сутності самих медичних та фармацевтичних правовідносин, які на даний час характеризуються високим ступенем диспозитивності. Це призводить до нерозвинутості, неповноти або до неефективності сучасних законодавчих механізмів притягнення до юридичної відповідальності громадян України за невиконання чи неналежне виконання істотної кількості обов’язків в сфері охорони здоров’я, а отже зазначені обов’язки часто-густо набувають декларативного характеру та не втілюються повною мірою у правовій практиці. Вказане є суттєвою правовою проблемою та перепоною на шляху належного реформування сфери охорони здоров’я України, що потребує якнайшвидшого усунення.

[[Категорія:Право на медичну допомогу‎]]

Обов'язки громадян в сфері охорони здоров'я

2019-01-31T13:37:07Z

Olena.prykhodko: /* Обов'язки громадян в сфері охорони здоров'я */

== Нормативна база ==
1. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України від 28 червня 1996 р.] 
2. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ] 
3. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення] 
4. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України] 
5. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"] 
6. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5081-17 Закон України "Про екстрену медичну допомогу"] 
7. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ru/1645-14 Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб"] 

== Обов'язки громадян в сфері охорони здоров'я ==
Сучасною тенденцією конституційного нормотворення зарубіжних держав є використання ідеї єдності конституційних прав і обов'язків та законодавчого формулювання того чи іншого конституційного права одразу у поєднанні з відповідним йому конституційним обов'язком. 
Проте аналіз основних законодавчих джерел медичного та фармацевтичного права вказує на те, що подібні нормопроектувальні підходи на даний не застосовуються при законодавчому закріпленні прав та обов’язків громадян Україні в сфері охорони здоров’я. 
Так, стаття 6 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»] передбачає 14 основних прав громадян України у вказаній сфері, а стаття 10 цього Закону передбачає перелік лише з чотирьох основних видів обов'язків громадян у сфері охорони здоров'я. 

'''Громадяни України зобов'язані:''' 
а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; 
б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; 
З метою охорони здоров'я населення організуються профілактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій з шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих.
Власники та керівники підприємств, установ і організацій несуть відповідальність за своєчасність проходження своїми працівниками обов'язкових медичних оглядів та за шкідливі наслідки для здоров'я населення, спричинені допуском до роботи осіб, які не пройшли обов'язкового медичного огляду. Перелік категорій населення, які повинні проходити обов'язкові медичні огляди, періодичність, джерела фінансування та порядок цих оглядів визначаються Кабінетом Міністрів України.
[[Редагування Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні]]

в) вживати передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5081-17/print Законом України "Про екстрену медичну допомогу"], заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані; 

Медичні працівники відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги зобов’язані надати екстрену медичну допомогу пацієнту, який її потребує, з моменту прибуття такого пацієнта до цього відділення незалежно від того, чи супроводжує його бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги або інші особи. Відмова у прийнятті пацієнта, який потребує екстреної медичної допомоги, або несвоєчасне надання екстреної медичної допомоги пацієнту, який її потребує, не допускається і тягне за собою для осіб, які її допустили чи здійснили без поважних причин, відповідальність, визначену законом. 
Особами, які зобов’язані надавати домедичну допомогу людині у невідкладному стані, є: рятувальники аварійно-рятувальних служб, працівники державної пожежної охорони, поліцейські, фармацевтичні працівники, провідники пасажирських вагонів, бортпровідники та інші особи, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти практичними навичками надання домедичної допомоги. 

г) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

== Юридична відповідальність за порушення обов’язків в сфері охорони здоров’я ==
На особливості правової природи вище наведених обов’язків громадян вказує те, що їх реалізація у практиці правовідносин мало забезпечується механізмами притягнення за їх порушення до тих чи інших видів юридичної відповідальності. Іншими словами, за невиконання чи неналежне виконання обов’язків громадян України у сфері охорони здоров’я прямої юридичної відповідальності у багатьох випадках ані у адміністративно-деліктному, ані у кримінальному, ані у іншому законодавстві України на даний час прямо не передбачено. Натомість, існуючі правові механізми носять або частковий, або опосередкований характер.
Виключенням можна вважати обов’язок не шкодити здоров'ю інших громадян, за невиконання якого, тобто за нанесення шкоди здоров’ю інших осіб передбачені різні види юридичної відповідальності, наприклад відповідні види злочинів закріплені у розділі ІІ [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] «Злочини проти життя та здоров'я особи». 
У Кодексі України про адміністративні правопорушення передбачено окремі вили адміністративних деліктів в сфері охорони здоров’я. 

''Серед адміністративних правопорушень, які перелічені в [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП], мають найбільше значення в контексті обов’язків громадян в сфері охорони здоров’я наступні:'' 
1. Ухилення від медичного огляду чи медичного обстеження (ст. 44-1); 
2. Ухилення від обстеження і профілактичного лікування осіб, хворих на венеричну хворобу (ст. 45); 
3. Порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів (ст. 45-1); 
4. Умисне приховування джерела зараження венеричною хворобою (ст. 46) тощо. 

Таким чином, правова природа обов’язків громадян в сфері охорони здоров’я випливає з сутності самих медичних та фармацевтичних правовідносин, які на даний час характеризуються високим ступенем диспозитивності. Це призводить до нерозвинутості, неповноти або до неефективності сучасних законодавчих механізмів притягнення до юридичної відповідальності громадян України за невиконання чи неналежне виконання істотної кількості обов’язків в сфері охорони здоров’я, а отже зазначені обов’язки часто-густо набувають декларативного характеру та не втілюються повною мірою у правовій практиці. Вказане є суттєвою правовою проблемою та перепоною на шляху належного реформування сфери охорони здоров’я України, що потребує якнайшвидшого усунення.

[[Категорія:Право на медичну допомогу‎]]

Обов'язки громадян в сфері охорони здоров'я

2019-01-31T13:36:28Z

Olena.prykhodko: /* Обов'язки громадян в сфері охорони здоров'я */

== Нормативна база ==
1. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України від 28 червня 1996 р.] 
2. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 р. № 2341-ІІІ] 
3. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення] 
4. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України] 
5. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров’я"] 
6. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5081-17 Закон України "Про екстрену медичну допомогу"] 
7. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ru/1645-14 Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб"] 

== Обов'язки громадян в сфері охорони здоров'я ==
Сучасною тенденцією конституційного нормотворення зарубіжних держав є використання ідеї єдності конституційних прав і обов'язків та законодавчого формулювання того чи іншого конституційного права одразу у поєднанні з відповідним йому конституційним обов'язком. 
Проте аналіз основних законодавчих джерел медичного та фармацевтичного права вказує на те, що подібні нормопроектувальні підходи на даний не застосовуються при законодавчому закріпленні прав та обов’язків громадян Україні в сфері охорони здоров’я. 
Так, стаття 6 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я»] передбачає 14 основних прав громадян України у вказаній сфері, а стаття 10 цього Закону передбачає перелік лише з чотирьох основних видів обов'язків громадян у сфері охорони здоров'я. 

'''Громадяни України зобов'язані:''' 
а) піклуватись про своє здоров'я та здоров'я дітей, не шкодити здоров'ю інших громадян; 
б) у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення; 
З метою охорони здоров'я населення організуються профілактичні медичні огляди неповнолітніх, вагітних жінок, працівників підприємств, установ і організацій з шкідливими і небезпечними умовами праці, військовослужбовців та осіб, професійна чи інша діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення або підвищеною небезпекою для оточуючих.
Власники та керівники підприємств, установ і організацій несуть відповідальність за своєчасність проходження своїми працівниками обов'язкових медичних оглядів та за шкідливі наслідки для здоров'я населення, спричинені допуском до роботи осіб, які не пройшли обов'язкового медичного огляду. Перелік категорій населення, які повинні проходити обов'язкові медичні огляди, періодичність, джерела фінансування та порядок цих оглядів визначаються Кабінетом Міністрів України.
#ПЕРЕНАПРАВЛЕННЯ [[Редагування Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні]]
в) вживати передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5081-17/print Законом України "Про екстрену медичну допомогу"], заходів для забезпечення надання екстреної медичної допомоги іншим особам, які знаходяться у невідкладному стані; 

Медичні працівники відділення екстреної (невідкладної) медичної допомоги зобов’язані надати екстрену медичну допомогу пацієнту, який її потребує, з моменту прибуття такого пацієнта до цього відділення незалежно від того, чи супроводжує його бригада екстреної (швидкої) медичної допомоги або інші особи. Відмова у прийнятті пацієнта, який потребує екстреної медичної допомоги, або несвоєчасне надання екстреної медичної допомоги пацієнту, який її потребує, не допускається і тягне за собою для осіб, які її допустили чи здійснили без поважних причин, відповідальність, визначену законом. 
Особами, які зобов’язані надавати домедичну допомогу людині у невідкладному стані, є: рятувальники аварійно-рятувальних служб, працівники державної пожежної охорони, поліцейські, фармацевтичні працівники, провідники пасажирських вагонів, бортпровідники та інші особи, які не мають медичної освіти, але за своїми службовими обов’язками повинні володіти практичними навичками надання домедичної допомоги. 

г) виконувати інші обов'язки, передбачені законодавством про охорону здоров'я.

== Юридична відповідальність за порушення обов’язків в сфері охорони здоров’я ==
На особливості правової природи вище наведених обов’язків громадян вказує те, що їх реалізація у практиці правовідносин мало забезпечується механізмами притягнення за їх порушення до тих чи інших видів юридичної відповідальності. Іншими словами, за невиконання чи неналежне виконання обов’язків громадян України у сфері охорони здоров’я прямої юридичної відповідальності у багатьох випадках ані у адміністративно-деліктному, ані у кримінальному, ані у іншому законодавстві України на даний час прямо не передбачено. Натомість, існуючі правові механізми носять або частковий, або опосередкований характер.
Виключенням можна вважати обов’язок не шкодити здоров'ю інших громадян, за невиконання якого, тобто за нанесення шкоди здоров’ю інших осіб передбачені різні види юридичної відповідальності, наприклад відповідні види злочинів закріплені у розділі ІІ [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] «Злочини проти життя та здоров'я особи». 
У Кодексі України про адміністративні правопорушення передбачено окремі вили адміністративних деліктів в сфері охорони здоров’я. 

''Серед адміністративних правопорушень, які перелічені в [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП], мають найбільше значення в контексті обов’язків громадян в сфері охорони здоров’я наступні:'' 
1. Ухилення від медичного огляду чи медичного обстеження (ст. 44-1); 
2. Ухилення від обстеження і профілактичного лікування осіб, хворих на венеричну хворобу (ст. 45); 
3. Порушення встановленого порядку взяття, переробки, зберігання, реалізації і застосування донорської крові та (або) її компонентів і препаратів (ст. 45-1); 
4. Умисне приховування джерела зараження венеричною хворобою (ст. 46) тощо. 

Таким чином, правова природа обов’язків громадян в сфері охорони здоров’я випливає з сутності самих медичних та фармацевтичних правовідносин, які на даний час характеризуються високим ступенем диспозитивності. Це призводить до нерозвинутості, неповноти або до неефективності сучасних законодавчих механізмів притягнення до юридичної відповідальності громадян України за невиконання чи неналежне виконання істотної кількості обов’язків в сфері охорони здоров’я, а отже зазначені обов’язки часто-густо набувають декларативного характеру та не втілюються повною мірою у правовій практиці. Вказане є суттєвою правовою проблемою та перепоною на шляху належного реформування сфери охорони здоров’я України, що потребує якнайшвидшого усунення.

[[Категорія:Право на медичну допомогу‎]]

Обов'язки громадян в сфері охорони здоров'я

2019-01-31T13:14:37Z

Olena.prykhodko:

Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні

2019-01-31T13:07:23Z

Olena.prykhodko:

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015 Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 року]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_062 Європейська Соціальна Хартія від 03.05.1996 року]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1238-14 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затверджене Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16.09.2011 № 595]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1159-11 Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» від 16.09.2011 р., № 595.] 
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Наказ Міністерства охорони здоров’я України "Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в Україні" від 11.08.2014 № 551]

== Що таке вакцинація та імунізація ==

'''Вакцинація і імунізація''' – це процеси, що забезпечують активну або пасивну біологічну стійкість організму до певних інфекційних захворювань. Вакцинація (щеплення, імунізація) - створення штучного імунітету в людини до певних інфекційних хвороб шляхом введення вакцини, анатоксину чи імуноглобуліну. 

'''Вакцина''' – це виготовлений із штучно ослаблених чи вбитих мікробів, збудників інфекційних хвороб препарат, що вводиться в організм людини і тварини для попередження хвороб і частково для їх лікування. 

'''Вакцинація''' – це процес введення антигенного матеріалу, вакцини до організму людини чи тварини з метою викликати імунітет до хвороби, який припинить його зараження або ослабить його наслідки. 

У процесі вакцинації до організму людини вводяться знешкоджені частини вірусу. Оскільки у вакцині вірус убитий (інактивований, або істотно ослаблений), то вакцинація не може викликати захворювання, але може стимулювати організм до вироблення антитіл. Тоді імунна система людини “знайомиться” із збудником інфекції та в подальшому розпізнає та вбиває віруси, не дозволяючи, при цьому, розвиватися хвороботворному процесу. 

Після закінчення процесу “навчання” в крові з'являються антитіла і утворюються клітини пам'яті, які при повторному контакті з антигеном забезпечують швидку і могутню захисну відповідь. Тому, коли до організму потрапляє "дикий" штам вірусу, то не потрібний час для вироблення антитіл - вони вже є після вакцинації. Антитіла зв'язуються з вірусом і, таким чином, запобігають інфікуванню клітки і розмноженню вірусу. Завдяки цьому, захворювання попереджається ще до його початку. Базується цей процес на використанні природного механізму захисту організму - імунної системи, де основною функцією системи багатоклітинного складного організму людини є її захист як від зовнішніх (бактерії, віруси, інші паразити), такі внутрішніх (клітки-мутанти) порушників гомеостазу організму. 

== Обов’язкові профілактичні щеплення ==

Згідно статті 10 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12/print Основ законодавства України про охорону здоров'я], громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. 
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар)] - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік ''обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення''. 
Цей Календар включає обов’язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на '''''дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз'''''. 
Інші обов’язкові щеплення встановлюються відповідно до Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров’я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями. 

'''Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням''' також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. 

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. 
Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України. 

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. 

'''Повнолітнім дієздатним громадянам''' профілактичні щеплення проводяться '''за їх згодою''' після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. 
'''Особам, які не досягли п'ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними,'''профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників. 
'''Особам віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років''' чи визнаним судом обмежено дієздатними профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації та за згодою об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників цих осіб. 
'''''Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.''''' 

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов'язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

== Правомірність відмови в прийнятті дітей до дошкільного навчального закладу та школи без щеплень ==

Згідно п. 6 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/305-2003-%D0%BF “Положення про дошкільний навчальний заклад” № 305], прийом дітей до дошкільного навчального закладу здійснюється керівником протягом календарного року на підставі заяви батьків або осіб, які їх замінюють, медичної довідки про стан здоров’я дитини з висновком лікаря, що дитина може відвідувати дошкільний навчальний заклад, довідки дільничного лікаря про епідеміологічне оточення, свідоцтва про народження. 

Питання про зарахування до дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів дітей, у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення, Міністерство охорони здоров’я України та Міністерство освіти і науки України пропонують обласним, Київській міській державним адміністраціям при прийомі дітей до дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів дотримуватися зазначених у листі (спільний Лист МОН та МОЗ 1/9-500/040116/2103 від 29.09.2014) рекомендацій. 
Зокрема, відповідно до Примірного положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про удосконалення амбулаторно-поліклінічної допомоги дітям в Україні» від 29.11.2002 № 434, медична документація для зарахування дітей до дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів включає форму № 026/о з висновками про стан здоров’я дитини і рекомендаціями щодо подальшого спостереження за дитиною, про профілактичні щеплення (ф. № 063/о); дані лабораторних досліджень. Медична документація видається на підставі даних обов’язкового медичного профілактичного огляду дитини за участю лікаря педіатра та інших лікарів-спеціалістів. 
'''Питання щодо відвідування навчального закладу дітьми, батьки яких відмовляються від щеплень, вирішується індивідуально лікарсько-консультативною комісією (для зарахування до загальноосвітнього навчального закладу з залученням епідеміолога)'''. 
Керівник навчального закладу зобов’язаний прийняти дитину до закладу за наявності відповідних медичних довідок встановленого зразка, а для дітей у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення (незалежно від причин), додатково подається '''''висновок лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу державної (комунальної) форми власності, у якому зазначено, що дитина здорова і може відвідувати навчальний заклад'''''.
Якщо лікарсько-консультативна комісія приймає рішення щодо заборони відвідування дитиною, у якої відсутні профілактичні щеплення, навчального закладу (при складній епідеміологічній ситуації та (або) індивідуальних показниках), то питання щодо форм здобуття освіти такими дітьми вирішується місцевими органами управління освітою.
Варто зазначити, що питання про прийом дитини у дитсадок, школу, яка не має щеплення, вирішується лікарсько-консультативною комісією, згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.11.2002 № 434 та затвердженого цим наказом примірного «Положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу». 
Відповідно до статті 15 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14/print Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"], '''дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється.''' У разі, якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв'язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його. 

[[Категорія: Право на медичну допомогу]]

Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні

2019-01-31T12:54:40Z

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015 Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 року]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_062 Європейська Соціальна Хартія від 03.05.1996 року]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1238-14 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затверджене Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16.09.2011 № 595]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1159-11 Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» від 16.09.2011 р., № 595.] 
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Наказ Міністерства охорони здоров’я України "Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в Україні" від 11.08.2014 № 551]

== Що таке вакцинація та імунізація ==

'''Вакцинація і імунізація''' – це процеси, що забезпечують активну або пасивну біологічну стійкість організму до певних інфекційних захворювань. Вакцинація (щеплення, імунізація) - створення штучного імунітету в людини до певних інфекційних хвороб шляхом введення вакцини, анатоксину чи імуноглобуліну. 

'''Вакцина''' – це виготовлений із штучно ослаблених чи вбитих мікробів, збудників інфекційних хвороб препарат, що вводиться в організм людини і тварини для попередження хвороб і частково для їх лікування. 

'''Вакцинація''' – це процес введення антигенного матеріалу, вакцини до організму людини чи тварини з метою викликати імунітет до хвороби, який припинить його зараження або ослабить його наслідки. 

У процесі вакцинації до організму людини вводяться знешкоджені частини вірусу. Оскільки у вакцині вірус убитий (інактивований, або істотно ослаблений), то вакцинація не може викликати захворювання, але може стимулювати організм до вироблення антитіл. Тоді імунна система людини “знайомиться” із збудником інфекції та в подальшому розпізнає та вбиває віруси, не дозволяючи, при цьому, розвиватися хвороботворному процесу. 

Після закінчення процесу “навчання” в крові з'являються антитіла і утворюються клітини пам'яті, які при повторному контакті з антигеном забезпечують швидку і могутню захисну відповідь. Тому, коли до організму потрапляє "дикий" штам вірусу, то не потрібний час для вироблення антитіл - вони вже є після вакцинації. Антитіла зв'язуються з вірусом і, таким чином, запобігають інфікуванню клітки і розмноженню вірусу. Завдяки цьому, захворювання попереджається ще до його початку. Базується цей процес на використанні природного механізму захисту організму - імунної системи, де основною функцією системи багатоклітинного складного організму людини є її захист як від зовнішніх (бактерії, віруси, інші паразити), такі внутрішніх (клітки-мутанти) порушників гомеостазу організму. 

== Обов’язкові профілактичні щеплення ==

Згідно статті 10 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12/print Основ законодавства України про охорону здоров'я], громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. 
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар)] - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік ''обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення''. 
Цей Календар включає обов’язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на '''''дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз'''''. 
Інші обов’язкові щеплення встановлюються відповідно до Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров’я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями. 

'''Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням''' також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. 

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. 
Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України. 

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. 

'''Повнолітнім дієздатним громадянам''' профілактичні щеплення проводяться '''за їх згодою''' після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. 
'''Особам, які не досягли п'ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними,'''профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників. 
'''Особам віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років''' чи визнаним судом обмежено дієздатними профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації та за згодою об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників цих осіб. 
'''''Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.''''' 

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов'язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

== Правомірність відмови в прийнятті дітей до дошкільного навчального закладу та школи без щеплень ==

Згідно п. 6 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/305-2003-%D0%BF “Положення про дошкільний навчальний заклад” № 305], прийом дітей до дошкільного навчального закладу здійснюється керівником протягом календарного року на підставі заяви батьків або осіб, які їх замінюють, медичної довідки про стан здоров’я дитини з висновком лікаря, що дитина може відвідувати дошкільний навчальний заклад, довідки дільничного лікаря про епідеміологічне оточення, свідоцтва про народження. 

Питання про зарахування до дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів дітей, у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення, Міністерство охорони здоров’я України та Міністерство освіти і науки України пропонують обласним, Київській міській державним адміністраціям при прийомі дітей до дошкільних та загальноосвітніх навчальних закладів дотримуватися зазначених у листі (спільний Лист МОН та МОЗ 1/9-500/040116/2103 від 29.09.2014) рекомендацій. 
Зокрема, відповідно до Примірного положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про удосконалення амбулаторно-поліклінічної допомоги дітям в Україні» від 29.11.2002 № 434, медична документація для зарахування дітей до дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів включає форму № 026/о з висновками про стан здоров’я дитини і рекомендаціями щодо подальшого спостереження за дитиною, про профілактичні щеплення (ф. № 063/о); дані лабораторних досліджень. Медична документація видається на підставі даних обов’язкового медичного профілактичного огляду дитини за участю лікаря педіатра та інших лікарів-спеціалістів. 
'''Питання щодо відвідування навчального закладу дітьми, батьки яких відмовляються від щеплень, вирішується індивідуально лікарсько-консультативною комісією (для зарахування до загальноосвітнього навчального закладу з залученням епідеміолога)'''. 
Керівник навчального закладу зобов’язаний прийняти дитину до закладу за наявності відповідних медичних довідок встановленого зразка, а для дітей у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення (незалежно від причин), додатково подається '''''висновок лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу державної (комунальної) форми власності, у якому зазначено, що дитина здорова і може відвідувати навчальний заклад'''''.
Якщо лікарсько-консультативна комісія приймає рішення щодо заборони відвідування дитиною, у якої відсутні профілактичні щеплення, навчального закладу (при складній епідеміологічній ситуації та (або) індивідуальних показниках), то питання щодо форм здобуття освіти такими дітьми вирішується місцевими органами управління освітою.
Варто зазначити, що питання про прийом дитини у дитсадок, школу, яка не має щеплення, вирішується лікарсько-консультативною комісією, згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.11.2002 № 434 та затвердженого цим наказом примірного «Положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу». 

== Порядок оскарження відмови в прийнятті дитини до дошкільного навчального закладу та школи без щеплень ==

У разі, якщо керівник навчального закладу усе ж таки відмовляє прийняти невакциновану дитину в дитячий садок чи школу, слід вимагати письмової відповіді на подану заяву про прийом дитини. Наявність письмової відмови буде підставою для подання скарг в управління освіти, місцеву державну адміністрацію, а також для захисту конституційного права своєї дитини в суді. 

Зазвичай, відмову мотивують посиланням на ст. 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", у ч.2 якої зазначено: "Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється. 

У разі, якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв'язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його". Проте, це положення вочевидь суперечить праву на освіту, гарантованому ст. 53 Конституції України. Твердження, яке іноді можна побачити в літературі, нібито ці дві статті співвідносяться як спеціальне і загальне законодавство, цілком неприйнятне. Конституція - це не загальне законодавство, а основний закон, закон прямої дії, який повинен виконуватися беззастережно. Держава гарантує своїм громадянам доступність дошкільної освіти, так само як і інших освітніх рівнів, що підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 4 березня 2004 р. за № 5-рп. Отже, заборона ст. 15 цього закону не може поширюватися на навчальні заклади. На інші дитячі установи (які не мають статусу навчальних і не згадані в Законі України "Про освіту") він поширюється. Оскільки дитячий садок має офіційний статус дошкільного навчального закладу, відповідно, ст. 15 на нього не поширюється. Проте на практиці співробітники дитячих поліклінік відмовляються оформляти медичну довідку для дитячого садка, а завідувачі ДНЗ - приймати дітей без допуску керівника поліклініки (запису про те, що "дитина може відвідувати дитячий садок"). При цьому і одні й другі виходять за рамки своїх повноважень і порушують чинне законодавство. Прийом дитини до ДНЗ здійснюється на підставі п. 6 Положення про дошкільний навчальний заклад (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів № 305 від 12 березня 2003 р.). Цим пунктом передбачено, що персональна відповідальність за прийом дитини до ДДЗ покладається на його керівника. Також у положенні наведено перелік необхідних документів - це заява батьків або осіб, які їх замінюють, медична довідка про стан здоров'я дитини, довідка дільничного лікаря про епідеміологічне оточення та свідоцтво про народження дитини. Жодних інших документів, довідок і умов, зокрема й щодо щеплень, законодавство не вимагає. 

У більшості випадків керівництво дитячого садка реагує на правильно викладену юридичну аргументацію і після вимоги надати письмову відповідь погоджується прийняти дитину. Зрозуміло, що і в поліклініці, і в дитячому садку батьки невакцинованої дитини повинні написати заяву з офіційною відмовою від щеплень, у якій зазначити, що вони беруть на себе відповідальність за здоров'я дитини. 

У разі проведення медичних маніпуляцій із особою до 14 років, без згоди батьків потрібно звертатися в управління охорони здоров’я зі скаргою. Після залучення медичного працівника до дисциплінарної відповідальності можна звертатися до суду з позовом про стягнення моральної та матеріальної (за наявності) шкоди. 

Позовну заяву до суду доцільно обгрунтовувати ст. 53 Конституції України, ст. 43 ЗУ "Основи законодавства України про охорону здоров'я" Рішенням Конституційного Суду України від 04.03.2004 р. № 5-рп/2004, ЗУ "Про охорону дитинства", ЗУ "Про дошкільну освіту", Конвенцією ООН про права дитини від 20.11.1989 р., Загальною Декларацією прав людини (ООН) від 10.12.1948 р, Конвенцією про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (ООН) від 14.12.1960 р, Конвенцією про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини (Конвенція про права людини та біомедицину).

[[Категорія: Право на медичну допомогу]]

Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні

2019-01-31T12:36:13Z

Olena.prykhodko: /* Обов’язкові профілактичні щеплення */

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015 Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 року]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_062 Європейська Соціальна Хартія від 03.05.1996 року]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1238-14 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затверджене Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16.09.2011 № 595]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1159-11 Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» від 16.09.2011 р., № 595.] 
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Наказ Міністерства охорони здоров’я України "Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в Україні" від 11.08.2014 № 551]

== Що таке вакцинація та імунізація ==

'''Вакцинація і імунізація''' – це процеси, що забезпечують активну або пасивну біологічну стійкість організму до певних інфекційних захворювань. Вакцинація (щеплення, імунізація) - створення штучного імунітету в людини до певних інфекційних хвороб шляхом введення вакцини, анатоксину чи імуноглобуліну. 

'''Вакцина''' – це виготовлений із штучно ослаблених чи вбитих мікробів, збудників інфекційних хвороб препарат, що вводиться в організм людини і тварини для попередження хвороб і частково для їх лікування. 

'''Вакцинація''' – це процес введення антигенного матеріалу, вакцини до організму людини чи тварини з метою викликати імунітет до хвороби, який припинить його зараження або ослабить його наслідки. 

У процесі вакцинації до організму людини вводяться знешкоджені частини вірусу. Оскільки у вакцині вірус убитий (інактивований, або істотно ослаблений), то вакцинація не може викликати захворювання, але може стимулювати організм до вироблення антитіл. Тоді імунна система людини “знайомиться” із збудником інфекції та в подальшому розпізнає та вбиває віруси, не дозволяючи, при цьому, розвиватися хвороботворному процесу. 

Після закінчення процесу “навчання” в крові з'являються антитіла і утворюються клітини пам'яті, які при повторному контакті з антигеном забезпечують швидку і могутню захисну відповідь. Тому, коли до організму потрапляє "дикий" штам вірусу, то не потрібний час для вироблення антитіл - вони вже є після вакцинації. Антитіла зв'язуються з вірусом і, таким чином, запобігають інфікуванню клітки і розмноженню вірусу. Завдяки цьому, захворювання попереджається ще до його початку. Базується цей процес на використанні природного механізму захисту організму - імунної системи, де основною функцією системи багатоклітинного складного організму людини є її захист як від зовнішніх (бактерії, віруси, інші паразити), такі внутрішніх (клітки-мутанти) порушників гомеостазу організму. 

== Обов’язкові профілактичні щеплення ==

Згідно статті 10 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12/print Основ законодавства України про охорону здоров'я], громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. 
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар)] - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік ''обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення''. 
Цей Календар включає обов’язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на '''''дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз'''''. 
Інші обов’язкові щеплення встановлюються відповідно до Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров’я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями. 

'''Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням''' також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. 

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. 
Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України. 

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. 

'''Повнолітнім дієздатним громадянам''' профілактичні щеплення проводяться '''за їх згодою''' після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. 
'''Особам, які не досягли п'ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними,'''профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників. 
'''Особам віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років''' чи визнаним судом обмежено дієздатними профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації та за згодою об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників цих осіб. 
'''''Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.''''' 

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов'язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

== Правомірність відмови в прийнятті дітей до дошкільного навчального закладу та школи без щеплень ==

Згідно п. 6 “Положення про дошкільний навчальний заклад” № 305, прийом дітей до дошкільного навчального закладу здійснюється керівником протягом календарного року на підставі заяви батьків або осіб, які їх замінюють, медичної довідки про стан здоров’я дитини з висновком лікаря, що дитина може відвідувати дошкільний навчальний заклад, довідки дільничного лікаря про епідеміологічне оточення, свідоцтва про народження. 

Варто зазначити, що питання про прийом дитини у дитсадок, школу, яка не має щеплення, вирішується лікарсько-консультативною комісією, згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.11.2002 № 434 та затвердженого цим наказом примірного «Положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу». 

Також існує роз’яснення від 29.09.2014 р. двох міністерств: освіти та охорони здоров’я щодо зарахування дітей, у яких відсутні щеплення, до навчальних закладів «Щодо вирішення окремих питань про зарахування до дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів дітей, у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення» відповідно до якого питання щодо відвідування навчального закладу дітьми, батьки яких відмовляються від щеплень, вирішується індивідуально лікарсько-консультативною комісією. 

Враховуючи зазначене, керівник навчального закладу зобов’язаний прийняти дитину до закладу за наявності відповідних медичних довідок встановленого зразка, а для дітей у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення (незалежно від причин), додатково подається висновок лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу, у якому зазначено, що дитина здорова і може відвідувати навчальний заклад. 

Якщо керівник садочка чи школи відмовляється приймати на навчання дитину, що має дозвіл із поліклініки, він порушує ст.53 Конституції України, в якій зазначено, що кожен має право на освіту. Згідно з законодавством, нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості для реалізації цього права.

== Порядок оскарження відмови в прийнятті дитини до дошкільного навчального закладу та школи без щеплень ==

У разі, якщо керівник навчального закладу усе ж таки відмовляє прийняти невакциновану дитину в дитячий садок чи школу, слід вимагати письмової відповіді на подану заяву про прийом дитини. Наявність письмової відмови буде підставою для подання скарг в управління освіти, місцеву державну адміністрацію, а також для захисту конституційного права своєї дитини в суді. 

Зазвичай, відмову мотивують посиланням на ст. 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", у ч.2 якої зазначено: "Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється. 

У разі, якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв'язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його". Проте, це положення вочевидь суперечить праву на освіту, гарантованому ст. 53 Конституції України. Твердження, яке іноді можна побачити в літературі, нібито ці дві статті співвідносяться як спеціальне і загальне законодавство, цілком неприйнятне. Конституція - це не загальне законодавство, а основний закон, закон прямої дії, який повинен виконуватися беззастережно. Держава гарантує своїм громадянам доступність дошкільної освіти, так само як і інших освітніх рівнів, що підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 4 березня 2004 р. за № 5-рп. Отже, заборона ст. 15 цього закону не може поширюватися на навчальні заклади. На інші дитячі установи (які не мають статусу навчальних і не згадані в Законі України "Про освіту") він поширюється. Оскільки дитячий садок має офіційний статус дошкільного навчального закладу, відповідно, ст. 15 на нього не поширюється. Проте на практиці співробітники дитячих поліклінік відмовляються оформляти медичну довідку для дитячого садка, а завідувачі ДНЗ - приймати дітей без допуску керівника поліклініки (запису про те, що "дитина може відвідувати дитячий садок"). При цьому і одні й другі виходять за рамки своїх повноважень і порушують чинне законодавство. Прийом дитини до ДНЗ здійснюється на підставі п. 6 Положення про дошкільний навчальний заклад (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів № 305 від 12 березня 2003 р.). Цим пунктом передбачено, що персональна відповідальність за прийом дитини до ДДЗ покладається на його керівника. Також у положенні наведено перелік необхідних документів - це заява батьків або осіб, які їх замінюють, медична довідка про стан здоров'я дитини, довідка дільничного лікаря про епідеміологічне оточення та свідоцтво про народження дитини. Жодних інших документів, довідок і умов, зокрема й щодо щеплень, законодавство не вимагає. 

У більшості випадків керівництво дитячого садка реагує на правильно викладену юридичну аргументацію і після вимоги надати письмову відповідь погоджується прийняти дитину. Зрозуміло, що і в поліклініці, і в дитячому садку батьки невакцинованої дитини повинні написати заяву з офіційною відмовою від щеплень, у якій зазначити, що вони беруть на себе відповідальність за здоров'я дитини. 

У разі проведення медичних маніпуляцій із особою до 14 років, без згоди батьків потрібно звертатися в управління охорони здоров’я зі скаргою. Після залучення медичного працівника до дисциплінарної відповідальності можна звертатися до суду з позовом про стягнення моральної та матеріальної (за наявності) шкоди. 

Позовну заяву до суду доцільно обгрунтовувати ст. 53 Конституції України, ст. 43 ЗУ "Основи законодавства України про охорону здоров'я" Рішенням Конституційного Суду України від 04.03.2004 р. № 5-рп/2004, ЗУ "Про охорону дитинства", ЗУ "Про дошкільну освіту", Конвенцією ООН про права дитини від 20.11.1989 р., Загальною Декларацією прав людини (ООН) від 10.12.1948 р, Конвенцією про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (ООН) від 14.12.1960 р, Конвенцією про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини (Конвенція про права людини та біомедицину).

[[Категорія: Право на медичну допомогу]]

Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні

2019-01-31T12:35:33Z

Olena.prykhodko: /* Обов’язкові профілактичні щеплення */

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015 Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 року]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_062 Європейська Соціальна Хартія від 03.05.1996 року]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1238-14 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затверджене Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16.09.2011 № 595]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1159-11 Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» від 16.09.2011 р., № 595.] 
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Наказ Міністерства охорони здоров’я України "Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в Україні" від 11.08.2014 № 551]

== Що таке вакцинація та імунізація ==

'''Вакцинація і імунізація''' – це процеси, що забезпечують активну або пасивну біологічну стійкість організму до певних інфекційних захворювань. Вакцинація (щеплення, імунізація) - створення штучного імунітету в людини до певних інфекційних хвороб шляхом введення вакцини, анатоксину чи імуноглобуліну. 

'''Вакцина''' – це виготовлений із штучно ослаблених чи вбитих мікробів, збудників інфекційних хвороб препарат, що вводиться в організм людини і тварини для попередження хвороб і частково для їх лікування. 

'''Вакцинація''' – це процес введення антигенного матеріалу, вакцини до організму людини чи тварини з метою викликати імунітет до хвороби, який припинить його зараження або ослабить його наслідки. 

У процесі вакцинації до організму людини вводяться знешкоджені частини вірусу. Оскільки у вакцині вірус убитий (інактивований, або істотно ослаблений), то вакцинація не може викликати захворювання, але може стимулювати організм до вироблення антитіл. Тоді імунна система людини “знайомиться” із збудником інфекції та в подальшому розпізнає та вбиває віруси, не дозволяючи, при цьому, розвиватися хвороботворному процесу. 

Після закінчення процесу “навчання” в крові з'являються антитіла і утворюються клітини пам'яті, які при повторному контакті з антигеном забезпечують швидку і могутню захисну відповідь. Тому, коли до організму потрапляє "дикий" штам вірусу, то не потрібний час для вироблення антитіл - вони вже є після вакцинації. Антитіла зв'язуються з вірусом і, таким чином, запобігають інфікуванню клітки і розмноженню вірусу. Завдяки цьому, захворювання попереджається ще до його початку. Базується цей процес на використанні природного механізму захисту організму - імунної системи, де основною функцією системи багатоклітинного складного організму людини є її захист як від зовнішніх (бактерії, віруси, інші паразити), такі внутрішніх (клітки-мутанти) порушників гомеостазу організму. 

== Обов’язкові профілактичні щеплення ==

Згідно статті 10 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12/print Основ законодавства України про охорону здоров'я], громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. 
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар)] - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік ''обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення''. 
Цей Календар включає обов’язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на '''''дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз'''''. 
Інші обов’язкові щеплення встановлюються відповідно до Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров’я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями. 

'''Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням''' також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. 

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. 

Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України. 

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. 

'''Повнолітнім дієздатним громадянам''' профілактичні щеплення проводяться '''за їх згодою''' після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. 

'''Особам, які не досягли п'ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними,'''профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників. 

'''Особам віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років''' чи визнаним судом обмежено дієздатними профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації та за згодою об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників цих осіб. 

'''''Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.''''' 

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов'язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

== Правомірність відмови в прийнятті дітей до дошкільного навчального закладу та школи без щеплень ==

Згідно п. 6 “Положення про дошкільний навчальний заклад” № 305, прийом дітей до дошкільного навчального закладу здійснюється керівником протягом календарного року на підставі заяви батьків або осіб, які їх замінюють, медичної довідки про стан здоров’я дитини з висновком лікаря, що дитина може відвідувати дошкільний навчальний заклад, довідки дільничного лікаря про епідеміологічне оточення, свідоцтва про народження. 

Варто зазначити, що питання про прийом дитини у дитсадок, школу, яка не має щеплення, вирішується лікарсько-консультативною комісією, згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.11.2002 № 434 та затвердженого цим наказом примірного «Положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу». 

Також існує роз’яснення від 29.09.2014 р. двох міністерств: освіти та охорони здоров’я щодо зарахування дітей, у яких відсутні щеплення, до навчальних закладів «Щодо вирішення окремих питань про зарахування до дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів дітей, у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення» відповідно до якого питання щодо відвідування навчального закладу дітьми, батьки яких відмовляються від щеплень, вирішується індивідуально лікарсько-консультативною комісією. 

Враховуючи зазначене, керівник навчального закладу зобов’язаний прийняти дитину до закладу за наявності відповідних медичних довідок встановленого зразка, а для дітей у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення (незалежно від причин), додатково подається висновок лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу, у якому зазначено, що дитина здорова і може відвідувати навчальний заклад. 

Якщо керівник садочка чи школи відмовляється приймати на навчання дитину, що має дозвіл із поліклініки, він порушує ст.53 Конституції України, в якій зазначено, що кожен має право на освіту. Згідно з законодавством, нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості для реалізації цього права.

== Порядок оскарження відмови в прийнятті дитини до дошкільного навчального закладу та школи без щеплень ==

У разі, якщо керівник навчального закладу усе ж таки відмовляє прийняти невакциновану дитину в дитячий садок чи школу, слід вимагати письмової відповіді на подану заяву про прийом дитини. Наявність письмової відмови буде підставою для подання скарг в управління освіти, місцеву державну адміністрацію, а також для захисту конституційного права своєї дитини в суді. 

Зазвичай, відмову мотивують посиланням на ст. 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", у ч.2 якої зазначено: "Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється. 

У разі, якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв'язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його". Проте, це положення вочевидь суперечить праву на освіту, гарантованому ст. 53 Конституції України. Твердження, яке іноді можна побачити в літературі, нібито ці дві статті співвідносяться як спеціальне і загальне законодавство, цілком неприйнятне. Конституція - це не загальне законодавство, а основний закон, закон прямої дії, який повинен виконуватися беззастережно. Держава гарантує своїм громадянам доступність дошкільної освіти, так само як і інших освітніх рівнів, що підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 4 березня 2004 р. за № 5-рп. Отже, заборона ст. 15 цього закону не може поширюватися на навчальні заклади. На інші дитячі установи (які не мають статусу навчальних і не згадані в Законі України "Про освіту") він поширюється. Оскільки дитячий садок має офіційний статус дошкільного навчального закладу, відповідно, ст. 15 на нього не поширюється. Проте на практиці співробітники дитячих поліклінік відмовляються оформляти медичну довідку для дитячого садка, а завідувачі ДНЗ - приймати дітей без допуску керівника поліклініки (запису про те, що "дитина може відвідувати дитячий садок"). При цьому і одні й другі виходять за рамки своїх повноважень і порушують чинне законодавство. Прийом дитини до ДНЗ здійснюється на підставі п. 6 Положення про дошкільний навчальний заклад (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів № 305 від 12 березня 2003 р.). Цим пунктом передбачено, що персональна відповідальність за прийом дитини до ДДЗ покладається на його керівника. Також у положенні наведено перелік необхідних документів - це заява батьків або осіб, які їх замінюють, медична довідка про стан здоров'я дитини, довідка дільничного лікаря про епідеміологічне оточення та свідоцтво про народження дитини. Жодних інших документів, довідок і умов, зокрема й щодо щеплень, законодавство не вимагає. 

У більшості випадків керівництво дитячого садка реагує на правильно викладену юридичну аргументацію і після вимоги надати письмову відповідь погоджується прийняти дитину. Зрозуміло, що і в поліклініці, і в дитячому садку батьки невакцинованої дитини повинні написати заяву з офіційною відмовою від щеплень, у якій зазначити, що вони беруть на себе відповідальність за здоров'я дитини. 

У разі проведення медичних маніпуляцій із особою до 14 років, без згоди батьків потрібно звертатися в управління охорони здоров’я зі скаргою. Після залучення медичного працівника до дисциплінарної відповідальності можна звертатися до суду з позовом про стягнення моральної та матеріальної (за наявності) шкоди. 

Позовну заяву до суду доцільно обгрунтовувати ст. 53 Конституції України, ст. 43 ЗУ "Основи законодавства України про охорону здоров'я" Рішенням Конституційного Суду України від 04.03.2004 р. № 5-рп/2004, ЗУ "Про охорону дитинства", ЗУ "Про дошкільну освіту", Конвенцією ООН про права дитини від 20.11.1989 р., Загальною Декларацією прав людини (ООН) від 10.12.1948 р, Конвенцією про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (ООН) від 14.12.1960 р, Конвенцією про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини (Конвенція про права людини та біомедицину).

[[Категорія: Право на медичну допомогу]]

Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні

2019-01-31T12:35:04Z

Olena.prykhodko: /* Обов’язкові профілактичні щеплення */

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015 Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 року]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_062 Європейська Соціальна Хартія від 03.05.1996 року]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1238-14 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затверджене Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16.09.2011 № 595]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1159-11 Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» від 16.09.2011 р., № 595.] 
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Наказ Міністерства охорони здоров’я України "Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в Україні" від 11.08.2014 № 551]

== Що таке вакцинація та імунізація ==

'''Вакцинація і імунізація''' – це процеси, що забезпечують активну або пасивну біологічну стійкість організму до певних інфекційних захворювань. Вакцинація (щеплення, імунізація) - створення штучного імунітету в людини до певних інфекційних хвороб шляхом введення вакцини, анатоксину чи імуноглобуліну. 

'''Вакцина''' – це виготовлений із штучно ослаблених чи вбитих мікробів, збудників інфекційних хвороб препарат, що вводиться в організм людини і тварини для попередження хвороб і частково для їх лікування. 

'''Вакцинація''' – це процес введення антигенного матеріалу, вакцини до організму людини чи тварини з метою викликати імунітет до хвороби, який припинить його зараження або ослабить його наслідки. 

У процесі вакцинації до організму людини вводяться знешкоджені частини вірусу. Оскільки у вакцині вірус убитий (інактивований, або істотно ослаблений), то вакцинація не може викликати захворювання, але може стимулювати організм до вироблення антитіл. Тоді імунна система людини “знайомиться” із збудником інфекції та в подальшому розпізнає та вбиває віруси, не дозволяючи, при цьому, розвиватися хвороботворному процесу. 

Після закінчення процесу “навчання” в крові з'являються антитіла і утворюються клітини пам'яті, які при повторному контакті з антигеном забезпечують швидку і могутню захисну відповідь. Тому, коли до організму потрапляє "дикий" штам вірусу, то не потрібний час для вироблення антитіл - вони вже є після вакцинації. Антитіла зв'язуються з вірусом і, таким чином, запобігають інфікуванню клітки і розмноженню вірусу. Завдяки цьому, захворювання попереджається ще до його початку. Базується цей процес на використанні природного механізму захисту організму - імунної системи, де основною функцією системи багатоклітинного складного організму людини є її захист як від зовнішніх (бактерії, віруси, інші паразити), такі внутрішніх (клітки-мутанти) порушників гомеостазу організму. 

== Обов’язкові профілактичні щеплення ==

Згідно статті 10 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12/print Основ законодавства України про охорону здоров'я], громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. 
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар)] - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік ''обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення''. 
Цей Календар включає обов’язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на '''''дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз'''''. 
Інші обов’язкові щеплення встановлюються відповідно до Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров’я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями. 

'''Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням''' також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. 

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. 

Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України. 

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. 
'''Повнолітнім дієздатним громадянам''' профілактичні щеплення проводяться '''за їх згодою''' після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. 
'''Особам, які не досягли п'ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними,'''профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників. 
'''Особам віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років''' чи визнаним судом обмежено дієздатними профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації та за згодою об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників цих осіб. 
'''''Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.''''' 

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов'язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

== Правомірність відмови в прийнятті дітей до дошкільного навчального закладу та школи без щеплень ==

Згідно п. 6 “Положення про дошкільний навчальний заклад” № 305, прийом дітей до дошкільного навчального закладу здійснюється керівником протягом календарного року на підставі заяви батьків або осіб, які їх замінюють, медичної довідки про стан здоров’я дитини з висновком лікаря, що дитина може відвідувати дошкільний навчальний заклад, довідки дільничного лікаря про епідеміологічне оточення, свідоцтва про народження. 

Варто зазначити, що питання про прийом дитини у дитсадок, школу, яка не має щеплення, вирішується лікарсько-консультативною комісією, згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.11.2002 № 434 та затвердженого цим наказом примірного «Положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу». 

Також існує роз’яснення від 29.09.2014 р. двох міністерств: освіти та охорони здоров’я щодо зарахування дітей, у яких відсутні щеплення, до навчальних закладів «Щодо вирішення окремих питань про зарахування до дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів дітей, у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення» відповідно до якого питання щодо відвідування навчального закладу дітьми, батьки яких відмовляються від щеплень, вирішується індивідуально лікарсько-консультативною комісією. 

Враховуючи зазначене, керівник навчального закладу зобов’язаний прийняти дитину до закладу за наявності відповідних медичних довідок встановленого зразка, а для дітей у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення (незалежно від причин), додатково подається висновок лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу, у якому зазначено, що дитина здорова і може відвідувати навчальний заклад. 

Якщо керівник садочка чи школи відмовляється приймати на навчання дитину, що має дозвіл із поліклініки, він порушує ст.53 Конституції України, в якій зазначено, що кожен має право на освіту. Згідно з законодавством, нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості для реалізації цього права.

== Порядок оскарження відмови в прийнятті дитини до дошкільного навчального закладу та школи без щеплень ==

У разі, якщо керівник навчального закладу усе ж таки відмовляє прийняти невакциновану дитину в дитячий садок чи школу, слід вимагати письмової відповіді на подану заяву про прийом дитини. Наявність письмової відмови буде підставою для подання скарг в управління освіти, місцеву державну адміністрацію, а також для захисту конституційного права своєї дитини в суді. 

Зазвичай, відмову мотивують посиланням на ст. 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", у ч.2 якої зазначено: "Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється. 

У разі, якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв'язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його". Проте, це положення вочевидь суперечить праву на освіту, гарантованому ст. 53 Конституції України. Твердження, яке іноді можна побачити в літературі, нібито ці дві статті співвідносяться як спеціальне і загальне законодавство, цілком неприйнятне. Конституція - це не загальне законодавство, а основний закон, закон прямої дії, який повинен виконуватися беззастережно. Держава гарантує своїм громадянам доступність дошкільної освіти, так само як і інших освітніх рівнів, що підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 4 березня 2004 р. за № 5-рп. Отже, заборона ст. 15 цього закону не може поширюватися на навчальні заклади. На інші дитячі установи (які не мають статусу навчальних і не згадані в Законі України "Про освіту") він поширюється. Оскільки дитячий садок має офіційний статус дошкільного навчального закладу, відповідно, ст. 15 на нього не поширюється. Проте на практиці співробітники дитячих поліклінік відмовляються оформляти медичну довідку для дитячого садка, а завідувачі ДНЗ - приймати дітей без допуску керівника поліклініки (запису про те, що "дитина може відвідувати дитячий садок"). При цьому і одні й другі виходять за рамки своїх повноважень і порушують чинне законодавство. Прийом дитини до ДНЗ здійснюється на підставі п. 6 Положення про дошкільний навчальний заклад (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів № 305 від 12 березня 2003 р.). Цим пунктом передбачено, що персональна відповідальність за прийом дитини до ДДЗ покладається на його керівника. Також у положенні наведено перелік необхідних документів - це заява батьків або осіб, які їх замінюють, медична довідка про стан здоров'я дитини, довідка дільничного лікаря про епідеміологічне оточення та свідоцтво про народження дитини. Жодних інших документів, довідок і умов, зокрема й щодо щеплень, законодавство не вимагає. 

У більшості випадків керівництво дитячого садка реагує на правильно викладену юридичну аргументацію і після вимоги надати письмову відповідь погоджується прийняти дитину. Зрозуміло, що і в поліклініці, і в дитячому садку батьки невакцинованої дитини повинні написати заяву з офіційною відмовою від щеплень, у якій зазначити, що вони беруть на себе відповідальність за здоров'я дитини. 

У разі проведення медичних маніпуляцій із особою до 14 років, без згоди батьків потрібно звертатися в управління охорони здоров’я зі скаргою. Після залучення медичного працівника до дисциплінарної відповідальності можна звертатися до суду з позовом про стягнення моральної та матеріальної (за наявності) шкоди. 

Позовну заяву до суду доцільно обгрунтовувати ст. 53 Конституції України, ст. 43 ЗУ "Основи законодавства України про охорону здоров'я" Рішенням Конституційного Суду України від 04.03.2004 р. № 5-рп/2004, ЗУ "Про охорону дитинства", ЗУ "Про дошкільну освіту", Конвенцією ООН про права дитини від 20.11.1989 р., Загальною Декларацією прав людини (ООН) від 10.12.1948 р, Конвенцією про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (ООН) від 14.12.1960 р, Конвенцією про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини (Конвенція про права людини та біомедицину).

[[Категорія: Право на медичну допомогу]]

Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні

2019-01-31T12:33:55Z

Olena.prykhodko: /* Обов’язкові профілактичні щеплення */

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015 Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 року]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_062 Європейська Соціальна Хартія від 03.05.1996 року]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1238-14 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затверджене Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16.09.2011 № 595]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1159-11 Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» від 16.09.2011 р., № 595.] 
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Наказ Міністерства охорони здоров’я України "Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в Україні" від 11.08.2014 № 551]

== Що таке вакцинація та імунізація ==

'''Вакцинація і імунізація''' – це процеси, що забезпечують активну або пасивну біологічну стійкість організму до певних інфекційних захворювань. Вакцинація (щеплення, імунізація) - створення штучного імунітету в людини до певних інфекційних хвороб шляхом введення вакцини, анатоксину чи імуноглобуліну. 

'''Вакцина''' – це виготовлений із штучно ослаблених чи вбитих мікробів, збудників інфекційних хвороб препарат, що вводиться в організм людини і тварини для попередження хвороб і частково для їх лікування. 

'''Вакцинація''' – це процес введення антигенного матеріалу, вакцини до організму людини чи тварини з метою викликати імунітет до хвороби, який припинить його зараження або ослабить його наслідки. 

У процесі вакцинації до організму людини вводяться знешкоджені частини вірусу. Оскільки у вакцині вірус убитий (інактивований, або істотно ослаблений), то вакцинація не може викликати захворювання, але може стимулювати організм до вироблення антитіл. Тоді імунна система людини “знайомиться” із збудником інфекції та в подальшому розпізнає та вбиває віруси, не дозволяючи, при цьому, розвиватися хвороботворному процесу. 

Після закінчення процесу “навчання” в крові з'являються антитіла і утворюються клітини пам'яті, які при повторному контакті з антигеном забезпечують швидку і могутню захисну відповідь. Тому, коли до організму потрапляє "дикий" штам вірусу, то не потрібний час для вироблення антитіл - вони вже є після вакцинації. Антитіла зв'язуються з вірусом і, таким чином, запобігають інфікуванню клітки і розмноженню вірусу. Завдяки цьому, захворювання попереджається ще до його початку. Базується цей процес на використанні природного механізму захисту організму - імунної системи, де основною функцією системи багатоклітинного складного організму людини є її захист як від зовнішніх (бактерії, віруси, інші паразити), такі внутрішніх (клітки-мутанти) порушників гомеостазу організму. 

== Обов’язкові профілактичні щеплення ==

Згідно статті 10 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12/print Основ законодавства України про охорону здоров'я], громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. 
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар)] - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік ''обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення''. 
Цей Календар включає обов’язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на '''''дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз'''''. 
Інші обов’язкові щеплення встановлюються відповідно до Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров’я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями. 

'''Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням''' також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. 

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями. 

Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України. 

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. 

'''Повнолітнім дієздатним громадянам''' профілактичні щеплення проводяться '''за їх згодою''' після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. 
'''Особам, які не досягли п'ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними,'''профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників. 
'''Особам віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років''' чи визнаним судом обмежено дієздатними профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації та за згодою об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників цих осіб. 
'''''Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.''''' 

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов'язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

== Правомірність відмови в прийнятті дітей до дошкільного навчального закладу та школи без щеплень ==

Згідно п. 6 “Положення про дошкільний навчальний заклад” № 305, прийом дітей до дошкільного навчального закладу здійснюється керівником протягом календарного року на підставі заяви батьків або осіб, які їх замінюють, медичної довідки про стан здоров’я дитини з висновком лікаря, що дитина може відвідувати дошкільний навчальний заклад, довідки дільничного лікаря про епідеміологічне оточення, свідоцтва про народження. 

Варто зазначити, що питання про прийом дитини у дитсадок, школу, яка не має щеплення, вирішується лікарсько-консультативною комісією, згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.11.2002 № 434 та затвердженого цим наказом примірного «Положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу». 

Також існує роз’яснення від 29.09.2014 р. двох міністерств: освіти та охорони здоров’я щодо зарахування дітей, у яких відсутні щеплення, до навчальних закладів «Щодо вирішення окремих питань про зарахування до дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів дітей, у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення» відповідно до якого питання щодо відвідування навчального закладу дітьми, батьки яких відмовляються від щеплень, вирішується індивідуально лікарсько-консультативною комісією. 

Враховуючи зазначене, керівник навчального закладу зобов’язаний прийняти дитину до закладу за наявності відповідних медичних довідок встановленого зразка, а для дітей у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення (незалежно від причин), додатково подається висновок лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу, у якому зазначено, що дитина здорова і може відвідувати навчальний заклад. 

Якщо керівник садочка чи школи відмовляється приймати на навчання дитину, що має дозвіл із поліклініки, він порушує ст.53 Конституції України, в якій зазначено, що кожен має право на освіту. Згідно з законодавством, нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості для реалізації цього права.

== Порядок оскарження відмови в прийнятті дитини до дошкільного навчального закладу та школи без щеплень ==

У разі, якщо керівник навчального закладу усе ж таки відмовляє прийняти невакциновану дитину в дитячий садок чи школу, слід вимагати письмової відповіді на подану заяву про прийом дитини. Наявність письмової відмови буде підставою для подання скарг в управління освіти, місцеву державну адміністрацію, а також для захисту конституційного права своєї дитини в суді. 

Зазвичай, відмову мотивують посиланням на ст. 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", у ч.2 якої зазначено: "Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється. 

У разі, якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв'язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його". Проте, це положення вочевидь суперечить праву на освіту, гарантованому ст. 53 Конституції України. Твердження, яке іноді можна побачити в літературі, нібито ці дві статті співвідносяться як спеціальне і загальне законодавство, цілком неприйнятне. Конституція - це не загальне законодавство, а основний закон, закон прямої дії, який повинен виконуватися беззастережно. Держава гарантує своїм громадянам доступність дошкільної освіти, так само як і інших освітніх рівнів, що підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 4 березня 2004 р. за № 5-рп. Отже, заборона ст. 15 цього закону не може поширюватися на навчальні заклади. На інші дитячі установи (які не мають статусу навчальних і не згадані в Законі України "Про освіту") він поширюється. Оскільки дитячий садок має офіційний статус дошкільного навчального закладу, відповідно, ст. 15 на нього не поширюється. Проте на практиці співробітники дитячих поліклінік відмовляються оформляти медичну довідку для дитячого садка, а завідувачі ДНЗ - приймати дітей без допуску керівника поліклініки (запису про те, що "дитина може відвідувати дитячий садок"). При цьому і одні й другі виходять за рамки своїх повноважень і порушують чинне законодавство. Прийом дитини до ДНЗ здійснюється на підставі п. 6 Положення про дошкільний навчальний заклад (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів № 305 від 12 березня 2003 р.). Цим пунктом передбачено, що персональна відповідальність за прийом дитини до ДДЗ покладається на його керівника. Також у положенні наведено перелік необхідних документів - це заява батьків або осіб, які їх замінюють, медична довідка про стан здоров'я дитини, довідка дільничного лікаря про епідеміологічне оточення та свідоцтво про народження дитини. Жодних інших документів, довідок і умов, зокрема й щодо щеплень, законодавство не вимагає. 

У більшості випадків керівництво дитячого садка реагує на правильно викладену юридичну аргументацію і після вимоги надати письмову відповідь погоджується прийняти дитину. Зрозуміло, що і в поліклініці, і в дитячому садку батьки невакцинованої дитини повинні написати заяву з офіційною відмовою від щеплень, у якій зазначити, що вони беруть на себе відповідальність за здоров'я дитини. 

У разі проведення медичних маніпуляцій із особою до 14 років, без згоди батьків потрібно звертатися в управління охорони здоров’я зі скаргою. Після залучення медичного працівника до дисциплінарної відповідальності можна звертатися до суду з позовом про стягнення моральної та матеріальної (за наявності) шкоди. 

Позовну заяву до суду доцільно обгрунтовувати ст. 53 Конституції України, ст. 43 ЗУ "Основи законодавства України про охорону здоров'я" Рішенням Конституційного Суду України від 04.03.2004 р. № 5-рп/2004, ЗУ "Про охорону дитинства", ЗУ "Про дошкільну освіту", Конвенцією ООН про права дитини від 20.11.1989 р., Загальною Декларацією прав людини (ООН) від 10.12.1948 р, Конвенцією про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (ООН) від 14.12.1960 р, Конвенцією про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини (Конвенція про права людини та біомедицину).

[[Категорія: Право на медичну допомогу]]

Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні

2019-01-31T12:33:00Z

Olena.prykhodko: /* Обов’язкові профілактичні щеплення */

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015 Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 року]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_062 Європейська Соціальна Хартія від 03.05.1996 року]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1238-14 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затверджене Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16.09.2011 № 595]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1159-11 Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» від 16.09.2011 р., № 595.] 
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Наказ Міністерства охорони здоров’я України "Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в Україні" від 11.08.2014 № 551]

== Що таке вакцинація та імунізація ==

'''Вакцинація і імунізація''' – це процеси, що забезпечують активну або пасивну біологічну стійкість організму до певних інфекційних захворювань. Вакцинація (щеплення, імунізація) - створення штучного імунітету в людини до певних інфекційних хвороб шляхом введення вакцини, анатоксину чи імуноглобуліну. 

'''Вакцина''' – це виготовлений із штучно ослаблених чи вбитих мікробів, збудників інфекційних хвороб препарат, що вводиться в організм людини і тварини для попередження хвороб і частково для їх лікування. 

'''Вакцинація''' – це процес введення антигенного матеріалу, вакцини до організму людини чи тварини з метою викликати імунітет до хвороби, який припинить його зараження або ослабить його наслідки. 

У процесі вакцинації до організму людини вводяться знешкоджені частини вірусу. Оскільки у вакцині вірус убитий (інактивований, або істотно ослаблений), то вакцинація не може викликати захворювання, але може стимулювати організм до вироблення антитіл. Тоді імунна система людини “знайомиться” із збудником інфекції та в подальшому розпізнає та вбиває віруси, не дозволяючи, при цьому, розвиватися хвороботворному процесу. 

Після закінчення процесу “навчання” в крові з'являються антитіла і утворюються клітини пам'яті, які при повторному контакті з антигеном забезпечують швидку і могутню захисну відповідь. Тому, коли до організму потрапляє "дикий" штам вірусу, то не потрібний час для вироблення антитіл - вони вже є після вакцинації. Антитіла зв'язуються з вірусом і, таким чином, запобігають інфікуванню клітки і розмноженню вірусу. Завдяки цьому, захворювання попереджається ще до його початку. Базується цей процес на використанні природного механізму захисту організму - імунної системи, де основною функцією системи багатоклітинного складного організму людини є її захист як від зовнішніх (бактерії, віруси, інші паразити), такі внутрішніх (клітки-мутанти) порушників гомеостазу організму. 

== Обов’язкові профілактичні щеплення ==

Згідно статті 10 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12/print Основ законодавства України про охорону здоров'я], громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. 
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар)] - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік ''обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення''. 
Цей Календар включає обов’язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на '''''дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз'''''. 
Інші обов’язкові щеплення встановлюються відповідно до Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров’я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями. 

'''Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням''' також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. 
'''Повнолітнім дієздатним громадянам''' профілактичні щеплення проводяться '''за їх згодою''' після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. 
'''Особам, які не досягли п'ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними,'''профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників. 
'''Особам віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років''' чи визнаним судом обмежено дієздатними профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації та за згодою об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників цих осіб.
'''''Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.'''''

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов'язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

== Правомірність відмови в прийнятті дітей до дошкільного навчального закладу та школи без щеплень ==

Згідно п. 6 “Положення про дошкільний навчальний заклад” № 305, прийом дітей до дошкільного навчального закладу здійснюється керівником протягом календарного року на підставі заяви батьків або осіб, які їх замінюють, медичної довідки про стан здоров’я дитини з висновком лікаря, що дитина може відвідувати дошкільний навчальний заклад, довідки дільничного лікаря про епідеміологічне оточення, свідоцтва про народження. 

Варто зазначити, що питання про прийом дитини у дитсадок, школу, яка не має щеплення, вирішується лікарсько-консультативною комісією, згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.11.2002 № 434 та затвердженого цим наказом примірного «Положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу». 

Також існує роз’яснення від 29.09.2014 р. двох міністерств: освіти та охорони здоров’я щодо зарахування дітей, у яких відсутні щеплення, до навчальних закладів «Щодо вирішення окремих питань про зарахування до дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів дітей, у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення» відповідно до якого питання щодо відвідування навчального закладу дітьми, батьки яких відмовляються від щеплень, вирішується індивідуально лікарсько-консультативною комісією. 

Враховуючи зазначене, керівник навчального закладу зобов’язаний прийняти дитину до закладу за наявності відповідних медичних довідок встановленого зразка, а для дітей у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення (незалежно від причин), додатково подається висновок лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу, у якому зазначено, що дитина здорова і може відвідувати навчальний заклад. 

Якщо керівник садочка чи школи відмовляється приймати на навчання дитину, що має дозвіл із поліклініки, він порушує ст.53 Конституції України, в якій зазначено, що кожен має право на освіту. Згідно з законодавством, нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості для реалізації цього права.

== Порядок оскарження відмови в прийнятті дитини до дошкільного навчального закладу та школи без щеплень ==

У разі, якщо керівник навчального закладу усе ж таки відмовляє прийняти невакциновану дитину в дитячий садок чи школу, слід вимагати письмової відповіді на подану заяву про прийом дитини. Наявність письмової відмови буде підставою для подання скарг в управління освіти, місцеву державну адміністрацію, а також для захисту конституційного права своєї дитини в суді. 

Зазвичай, відмову мотивують посиланням на ст. 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", у ч.2 якої зазначено: "Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється. 

У разі, якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв'язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його". Проте, це положення вочевидь суперечить праву на освіту, гарантованому ст. 53 Конституції України. Твердження, яке іноді можна побачити в літературі, нібито ці дві статті співвідносяться як спеціальне і загальне законодавство, цілком неприйнятне. Конституція - це не загальне законодавство, а основний закон, закон прямої дії, який повинен виконуватися беззастережно. Держава гарантує своїм громадянам доступність дошкільної освіти, так само як і інших освітніх рівнів, що підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 4 березня 2004 р. за № 5-рп. Отже, заборона ст. 15 цього закону не може поширюватися на навчальні заклади. На інші дитячі установи (які не мають статусу навчальних і не згадані в Законі України "Про освіту") він поширюється. Оскільки дитячий садок має офіційний статус дошкільного навчального закладу, відповідно, ст. 15 на нього не поширюється. Проте на практиці співробітники дитячих поліклінік відмовляються оформляти медичну довідку для дитячого садка, а завідувачі ДНЗ - приймати дітей без допуску керівника поліклініки (запису про те, що "дитина може відвідувати дитячий садок"). При цьому і одні й другі виходять за рамки своїх повноважень і порушують чинне законодавство. Прийом дитини до ДНЗ здійснюється на підставі п. 6 Положення про дошкільний навчальний заклад (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів № 305 від 12 березня 2003 р.). Цим пунктом передбачено, що персональна відповідальність за прийом дитини до ДДЗ покладається на його керівника. Також у положенні наведено перелік необхідних документів - це заява батьків або осіб, які їх замінюють, медична довідка про стан здоров'я дитини, довідка дільничного лікаря про епідеміологічне оточення та свідоцтво про народження дитини. Жодних інших документів, довідок і умов, зокрема й щодо щеплень, законодавство не вимагає. 

У більшості випадків керівництво дитячого садка реагує на правильно викладену юридичну аргументацію і після вимоги надати письмову відповідь погоджується прийняти дитину. Зрозуміло, що і в поліклініці, і в дитячому садку батьки невакцинованої дитини повинні написати заяву з офіційною відмовою від щеплень, у якій зазначити, що вони беруть на себе відповідальність за здоров'я дитини. 

У разі проведення медичних маніпуляцій із особою до 14 років, без згоди батьків потрібно звертатися в управління охорони здоров’я зі скаргою. Після залучення медичного працівника до дисциплінарної відповідальності можна звертатися до суду з позовом про стягнення моральної та матеріальної (за наявності) шкоди. 

Позовну заяву до суду доцільно обгрунтовувати ст. 53 Конституції України, ст. 43 ЗУ "Основи законодавства України про охорону здоров'я" Рішенням Конституційного Суду України від 04.03.2004 р. № 5-рп/2004, ЗУ "Про охорону дитинства", ЗУ "Про дошкільну освіту", Конвенцією ООН про права дитини від 20.11.1989 р., Загальною Декларацією прав людини (ООН) від 10.12.1948 р, Конвенцією про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (ООН) від 14.12.1960 р, Конвенцією про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини (Конвенція про права людини та біомедицину).

[[Категорія: Право на медичну допомогу]]

Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні

2019-01-31T12:32:20Z

Olena.prykhodko: /* Обов’язкові профілактичні щеплення */

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015 Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 року]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_062 Європейська Соціальна Хартія від 03.05.1996 року]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1238-14 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затверджене Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16.09.2011 № 595]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1159-11 Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» від 16.09.2011 р., № 595.] 
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Наказ Міністерства охорони здоров’я України "Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в Україні" від 11.08.2014 № 551]

== Що таке вакцинація та імунізація ==

'''Вакцинація і імунізація''' – це процеси, що забезпечують активну або пасивну біологічну стійкість організму до певних інфекційних захворювань. Вакцинація (щеплення, імунізація) - створення штучного імунітету в людини до певних інфекційних хвороб шляхом введення вакцини, анатоксину чи імуноглобуліну. 

'''Вакцина''' – це виготовлений із штучно ослаблених чи вбитих мікробів, збудників інфекційних хвороб препарат, що вводиться в організм людини і тварини для попередження хвороб і частково для їх лікування. 

'''Вакцинація''' – це процес введення антигенного матеріалу, вакцини до організму людини чи тварини з метою викликати імунітет до хвороби, який припинить його зараження або ослабить його наслідки. 

У процесі вакцинації до організму людини вводяться знешкоджені частини вірусу. Оскільки у вакцині вірус убитий (інактивований, або істотно ослаблений), то вакцинація не може викликати захворювання, але може стимулювати організм до вироблення антитіл. Тоді імунна система людини “знайомиться” із збудником інфекції та в подальшому розпізнає та вбиває віруси, не дозволяючи, при цьому, розвиватися хвороботворному процесу. 

Після закінчення процесу “навчання” в крові з'являються антитіла і утворюються клітини пам'яті, які при повторному контакті з антигеном забезпечують швидку і могутню захисну відповідь. Тому, коли до організму потрапляє "дикий" штам вірусу, то не потрібний час для вироблення антитіл - вони вже є після вакцинації. Антитіла зв'язуються з вірусом і, таким чином, запобігають інфікуванню клітки і розмноженню вірусу. Завдяки цьому, захворювання попереджається ще до його початку. Базується цей процес на використанні природного механізму захисту організму - імунної системи, де основною функцією системи багатоклітинного складного організму людини є її захист як від зовнішніх (бактерії, віруси, інші паразити), такі внутрішніх (клітки-мутанти) порушників гомеостазу організму. 

== Обов’язкові профілактичні щеплення ==

Згідно статті 10 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12/print Основ законодавства України про охорону здоров'я], громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. 
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар)] - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік ''обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення''. 
Цей Календар включає обов’язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на '''''дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз'''''. 
Інші обов’язкові щеплення встановлюються відповідно до Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров’я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями. 

'''Працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких може призвести до зараження цих працівників та (або) поширення ними інфекційних хвороб, підлягають обов'язковим профілактичним щепленням''' також проти інших відповідних інфекційних хвороб. У разі відмови або ухилення від обов'язкових профілактичних щеплень у порядку, встановленому законом, ці працівники відсторонюються від виконання зазначених видів робіт. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним щепленням проти інших відповідних інфекційних хвороб, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я.

У разі загрози виникнення особливо небезпечної інфекційної хвороби або масового поширення небезпечної інфекційної хвороби на відповідних територіях та об'єктах можуть проводитися обов'язкові профілактичні щеплення проти цієї інфекційної хвороби за епідемічними показаннями.

Рішення про проведення обов'язкових профілактичних щеплень за епідемічними показаннями на відповідних територіях та об'єктах приймають головний державний санітарний лікар України, головний державний санітарний лікар Автономної Республіки Крим, головні державні санітарні лікарі областей, міст Києва та Севастополя, головні державні санітарні лікарі центральних органів виконавчої влади, що реалізують державну політику у сферах оборони і військового будівництва, охорони громадського порядку, виконання кримінальних покарань, захисту державного кордону, Служби безпеки України.

Профілактичні щеплення проводяться після медичного огляду особи в разі відсутності у неї відповідних медичних протипоказань. 
'''Повнолітнім дієздатним громадянам''' профілактичні щеплення проводяться '''за їх згодою''' після надання об'єктивної інформації про щеплення, наслідки відмови від них та можливі поствакцинальні ускладнення. 
'''Особам, які не досягли п'ятнадцятирічного віку чи визнані у встановленому законом порядку недієздатними,'''профілактичні щеплення проводяться за згодою їх об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників. 
'''Особам віком від п'ятнадцяти до вісімнадцяти років''' чи визнаним судом обмежено дієздатними профілактичні щеплення проводяться за їх згодою після надання об'єктивної інформації та за згодою об'єктивно інформованих батьків або інших законних представників цих осіб.
'''''Якщо особа та (або) її законні представники відмовляються від обов'язкових профілактичних щеплень, лікар має право взяти у них відповідне письмове підтвердження, а в разі відмови дати таке підтвердження - засвідчити це актом у присутності свідків.'''''

Відомості про профілактичні щеплення, поствакцинальні ускладнення та про відмову від обов'язкових профілактичних щеплень підлягають статистичному обліку і вносяться до відповідних медичних документів. Медичні протипоказання, порядок проведення профілактичних щеплень та реєстрації поствакцинальних ускладнень встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

== Правомірність відмови в прийнятті дітей до дошкільного навчального закладу та школи без щеплень ==

Згідно п. 6 “Положення про дошкільний навчальний заклад” № 305, прийом дітей до дошкільного навчального закладу здійснюється керівником протягом календарного року на підставі заяви батьків або осіб, які їх замінюють, медичної довідки про стан здоров’я дитини з висновком лікаря, що дитина може відвідувати дошкільний навчальний заклад, довідки дільничного лікаря про епідеміологічне оточення, свідоцтва про народження. 

Варто зазначити, що питання про прийом дитини у дитсадок, школу, яка не має щеплення, вирішується лікарсько-консультативною комісією, згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.11.2002 № 434 та затвердженого цим наказом примірного «Положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу». 

Також існує роз’яснення від 29.09.2014 р. двох міністерств: освіти та охорони здоров’я щодо зарахування дітей, у яких відсутні щеплення, до навчальних закладів «Щодо вирішення окремих питань про зарахування до дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів дітей, у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення» відповідно до якого питання щодо відвідування навчального закладу дітьми, батьки яких відмовляються від щеплень, вирішується індивідуально лікарсько-консультативною комісією. 

Враховуючи зазначене, керівник навчального закладу зобов’язаний прийняти дитину до закладу за наявності відповідних медичних довідок встановленого зразка, а для дітей у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення (незалежно від причин), додатково подається висновок лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу, у якому зазначено, що дитина здорова і може відвідувати навчальний заклад. 

Якщо керівник садочка чи школи відмовляється приймати на навчання дитину, що має дозвіл із поліклініки, він порушує ст.53 Конституції України, в якій зазначено, що кожен має право на освіту. Згідно з законодавством, нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості для реалізації цього права.

== Порядок оскарження відмови в прийнятті дитини до дошкільного навчального закладу та школи без щеплень ==

У разі, якщо керівник навчального закладу усе ж таки відмовляє прийняти невакциновану дитину в дитячий садок чи школу, слід вимагати письмової відповіді на подану заяву про прийом дитини. Наявність письмової відмови буде підставою для подання скарг в управління освіти, місцеву державну адміністрацію, а також для захисту конституційного права своєї дитини в суді. 

Зазвичай, відмову мотивують посиланням на ст. 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", у ч.2 якої зазначено: "Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється. 

У разі, якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв'язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його". Проте, це положення вочевидь суперечить праву на освіту, гарантованому ст. 53 Конституції України. Твердження, яке іноді можна побачити в літературі, нібито ці дві статті співвідносяться як спеціальне і загальне законодавство, цілком неприйнятне. Конституція - це не загальне законодавство, а основний закон, закон прямої дії, який повинен виконуватися беззастережно. Держава гарантує своїм громадянам доступність дошкільної освіти, так само як і інших освітніх рівнів, що підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 4 березня 2004 р. за № 5-рп. Отже, заборона ст. 15 цього закону не може поширюватися на навчальні заклади. На інші дитячі установи (які не мають статусу навчальних і не згадані в Законі України "Про освіту") він поширюється. Оскільки дитячий садок має офіційний статус дошкільного навчального закладу, відповідно, ст. 15 на нього не поширюється. Проте на практиці співробітники дитячих поліклінік відмовляються оформляти медичну довідку для дитячого садка, а завідувачі ДНЗ - приймати дітей без допуску керівника поліклініки (запису про те, що "дитина може відвідувати дитячий садок"). При цьому і одні й другі виходять за рамки своїх повноважень і порушують чинне законодавство. Прийом дитини до ДНЗ здійснюється на підставі п. 6 Положення про дошкільний навчальний заклад (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів № 305 від 12 березня 2003 р.). Цим пунктом передбачено, що персональна відповідальність за прийом дитини до ДДЗ покладається на його керівника. Також у положенні наведено перелік необхідних документів - це заява батьків або осіб, які їх замінюють, медична довідка про стан здоров'я дитини, довідка дільничного лікаря про епідеміологічне оточення та свідоцтво про народження дитини. Жодних інших документів, довідок і умов, зокрема й щодо щеплень, законодавство не вимагає. 

У більшості випадків керівництво дитячого садка реагує на правильно викладену юридичну аргументацію і після вимоги надати письмову відповідь погоджується прийняти дитину. Зрозуміло, що і в поліклініці, і в дитячому садку батьки невакцинованої дитини повинні написати заяву з офіційною відмовою від щеплень, у якій зазначити, що вони беруть на себе відповідальність за здоров'я дитини. 

У разі проведення медичних маніпуляцій із особою до 14 років, без згоди батьків потрібно звертатися в управління охорони здоров’я зі скаргою. Після залучення медичного працівника до дисциплінарної відповідальності можна звертатися до суду з позовом про стягнення моральної та матеріальної (за наявності) шкоди. 

Позовну заяву до суду доцільно обгрунтовувати ст. 53 Конституції України, ст. 43 ЗУ "Основи законодавства України про охорону здоров'я" Рішенням Конституційного Суду України від 04.03.2004 р. № 5-рп/2004, ЗУ "Про охорону дитинства", ЗУ "Про дошкільну освіту", Конвенцією ООН про права дитини від 20.11.1989 р., Загальною Декларацією прав людини (ООН) від 10.12.1948 р, Конвенцією про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (ООН) від 14.12.1960 р, Конвенцією про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини (Конвенція про права людини та біомедицину).

[[Категорія: Право на медичну допомогу]]

Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні

2019-01-31T12:20:34Z

Olena.prykhodko: /* Обов’язкові профілактичні щеплення */

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015 Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 року]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_062 Європейська Соціальна Хартія від 03.05.1996 року]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1238-14 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затверджене Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16.09.2011 № 595]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1159-11 Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» від 16.09.2011 р., № 595.] 
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Наказ Міністерства охорони здоров’я України "Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в Україні" від 11.08.2014 № 551]

== Що таке вакцинація та імунізація ==

'''Вакцинація і імунізація''' – це процеси, що забезпечують активну або пасивну біологічну стійкість організму до певних інфекційних захворювань. Вакцинація (щеплення, імунізація) - створення штучного імунітету в людини до певних інфекційних хвороб шляхом введення вакцини, анатоксину чи імуноглобуліну. 

'''Вакцина''' – це виготовлений із штучно ослаблених чи вбитих мікробів, збудників інфекційних хвороб препарат, що вводиться в організм людини і тварини для попередження хвороб і частково для їх лікування. 

'''Вакцинація''' – це процес введення антигенного матеріалу, вакцини до організму людини чи тварини з метою викликати імунітет до хвороби, який припинить його зараження або ослабить його наслідки. 

У процесі вакцинації до організму людини вводяться знешкоджені частини вірусу. Оскільки у вакцині вірус убитий (інактивований, або істотно ослаблений), то вакцинація не може викликати захворювання, але може стимулювати організм до вироблення антитіл. Тоді імунна система людини “знайомиться” із збудником інфекції та в подальшому розпізнає та вбиває віруси, не дозволяючи, при цьому, розвиватися хвороботворному процесу. 

Після закінчення процесу “навчання” в крові з'являються антитіла і утворюються клітини пам'яті, які при повторному контакті з антигеном забезпечують швидку і могутню захисну відповідь. Тому, коли до організму потрапляє "дикий" штам вірусу, то не потрібний час для вироблення антитіл - вони вже є після вакцинації. Антитіла зв'язуються з вірусом і, таким чином, запобігають інфікуванню клітки і розмноженню вірусу. Завдяки цьому, захворювання попереджається ще до його початку. Базується цей процес на використанні природного механізму захисту організму - імунної системи, де основною функцією системи багатоклітинного складного організму людини є її захист як від зовнішніх (бактерії, віруси, інші паразити), такі внутрішніх (клітки-мутанти) порушників гомеостазу організму. 

== Обов’язкові профілактичні щеплення ==

Згідно статті 10 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12/print Основ законодавства України про охорону здоров'я], громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. 
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар)] - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік ''обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення''. 
Цей Календар включає обов’язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на '''''дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз'''''. 
Інші обов’язкові щеплення встановлюються відповідно до Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров’я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

== Правомірність відмови в прийнятті дітей до дошкільного навчального закладу та школи без щеплень ==

Згідно п. 6 “Положення про дошкільний навчальний заклад” № 305, прийом дітей до дошкільного навчального закладу здійснюється керівником протягом календарного року на підставі заяви батьків або осіб, які їх замінюють, медичної довідки про стан здоров’я дитини з висновком лікаря, що дитина може відвідувати дошкільний навчальний заклад, довідки дільничного лікаря про епідеміологічне оточення, свідоцтва про народження. 

Варто зазначити, що питання про прийом дитини у дитсадок, школу, яка не має щеплення, вирішується лікарсько-консультативною комісією, згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.11.2002 № 434 та затвердженого цим наказом примірного «Положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу». 

Також існує роз’яснення від 29.09.2014 р. двох міністерств: освіти та охорони здоров’я щодо зарахування дітей, у яких відсутні щеплення, до навчальних закладів «Щодо вирішення окремих питань про зарахування до дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів дітей, у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення» відповідно до якого питання щодо відвідування навчального закладу дітьми, батьки яких відмовляються від щеплень, вирішується індивідуально лікарсько-консультативною комісією. 

Враховуючи зазначене, керівник навчального закладу зобов’язаний прийняти дитину до закладу за наявності відповідних медичних довідок встановленого зразка, а для дітей у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення (незалежно від причин), додатково подається висновок лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу, у якому зазначено, що дитина здорова і може відвідувати навчальний заклад. 

Якщо керівник садочка чи школи відмовляється приймати на навчання дитину, що має дозвіл із поліклініки, він порушує ст.53 Конституції України, в якій зазначено, що кожен має право на освіту. Згідно з законодавством, нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості для реалізації цього права.

== Порядок оскарження відмови в прийнятті дитини до дошкільного навчального закладу та школи без щеплень ==

У разі, якщо керівник навчального закладу усе ж таки відмовляє прийняти невакциновану дитину в дитячий садок чи школу, слід вимагати письмової відповіді на подану заяву про прийом дитини. Наявність письмової відмови буде підставою для подання скарг в управління освіти, місцеву державну адміністрацію, а також для захисту конституційного права своєї дитини в суді. 

Зазвичай, відмову мотивують посиланням на ст. 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", у ч.2 якої зазначено: "Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється. 

У разі, якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв'язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його". Проте, це положення вочевидь суперечить праву на освіту, гарантованому ст. 53 Конституції України. Твердження, яке іноді можна побачити в літературі, нібито ці дві статті співвідносяться як спеціальне і загальне законодавство, цілком неприйнятне. Конституція - це не загальне законодавство, а основний закон, закон прямої дії, який повинен виконуватися беззастережно. Держава гарантує своїм громадянам доступність дошкільної освіти, так само як і інших освітніх рівнів, що підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 4 березня 2004 р. за № 5-рп. Отже, заборона ст. 15 цього закону не може поширюватися на навчальні заклади. На інші дитячі установи (які не мають статусу навчальних і не згадані в Законі України "Про освіту") він поширюється. Оскільки дитячий садок має офіційний статус дошкільного навчального закладу, відповідно, ст. 15 на нього не поширюється. Проте на практиці співробітники дитячих поліклінік відмовляються оформляти медичну довідку для дитячого садка, а завідувачі ДНЗ - приймати дітей без допуску керівника поліклініки (запису про те, що "дитина може відвідувати дитячий садок"). При цьому і одні й другі виходять за рамки своїх повноважень і порушують чинне законодавство. Прийом дитини до ДНЗ здійснюється на підставі п. 6 Положення про дошкільний навчальний заклад (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів № 305 від 12 березня 2003 р.). Цим пунктом передбачено, що персональна відповідальність за прийом дитини до ДДЗ покладається на його керівника. Також у положенні наведено перелік необхідних документів - це заява батьків або осіб, які їх замінюють, медична довідка про стан здоров'я дитини, довідка дільничного лікаря про епідеміологічне оточення та свідоцтво про народження дитини. Жодних інших документів, довідок і умов, зокрема й щодо щеплень, законодавство не вимагає. 

У більшості випадків керівництво дитячого садка реагує на правильно викладену юридичну аргументацію і після вимоги надати письмову відповідь погоджується прийняти дитину. Зрозуміло, що і в поліклініці, і в дитячому садку батьки невакцинованої дитини повинні написати заяву з офіційною відмовою від щеплень, у якій зазначити, що вони беруть на себе відповідальність за здоров'я дитини. 

У разі проведення медичних маніпуляцій із особою до 14 років, без згоди батьків потрібно звертатися в управління охорони здоров’я зі скаргою. Після залучення медичного працівника до дисциплінарної відповідальності можна звертатися до суду з позовом про стягнення моральної та матеріальної (за наявності) шкоди. 

Позовну заяву до суду доцільно обгрунтовувати ст. 53 Конституції України, ст. 43 ЗУ "Основи законодавства України про охорону здоров'я" Рішенням Конституційного Суду України від 04.03.2004 р. № 5-рп/2004, ЗУ "Про охорону дитинства", ЗУ "Про дошкільну освіту", Конвенцією ООН про права дитини від 20.11.1989 р., Загальною Декларацією прав людини (ООН) від 10.12.1948 р, Конвенцією про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (ООН) від 14.12.1960 р, Конвенцією про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини (Конвенція про права людини та біомедицину).

[[Категорія: Право на медичну допомогу]]

Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні

2019-01-31T12:20:14Z

Olena.prykhodko: /* Обов’язкові профілактичні щеплення */

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015 Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 року]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_062 Європейська Соціальна Хартія від 03.05.1996 року]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1238-14 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затверджене Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16.09.2011 № 595]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1159-11 Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» від 16.09.2011 р., № 595.] 
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Наказ Міністерства охорони здоров’я України "Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в Україні" від 11.08.2014 № 551]

== Що таке вакцинація та імунізація ==

'''Вакцинація і імунізація''' – це процеси, що забезпечують активну або пасивну біологічну стійкість організму до певних інфекційних захворювань. Вакцинація (щеплення, імунізація) - створення штучного імунітету в людини до певних інфекційних хвороб шляхом введення вакцини, анатоксину чи імуноглобуліну. 

'''Вакцина''' – це виготовлений із штучно ослаблених чи вбитих мікробів, збудників інфекційних хвороб препарат, що вводиться в організм людини і тварини для попередження хвороб і частково для їх лікування. 

'''Вакцинація''' – це процес введення антигенного матеріалу, вакцини до організму людини чи тварини з метою викликати імунітет до хвороби, який припинить його зараження або ослабить його наслідки. 

У процесі вакцинації до організму людини вводяться знешкоджені частини вірусу. Оскільки у вакцині вірус убитий (інактивований, або істотно ослаблений), то вакцинація не може викликати захворювання, але може стимулювати організм до вироблення антитіл. Тоді імунна система людини “знайомиться” із збудником інфекції та в подальшому розпізнає та вбиває віруси, не дозволяючи, при цьому, розвиватися хвороботворному процесу. 

Після закінчення процесу “навчання” в крові з'являються антитіла і утворюються клітини пам'яті, які при повторному контакті з антигеном забезпечують швидку і могутню захисну відповідь. Тому, коли до організму потрапляє "дикий" штам вірусу, то не потрібний час для вироблення антитіл - вони вже є після вакцинації. Антитіла зв'язуються з вірусом і, таким чином, запобігають інфікуванню клітки і розмноженню вірусу. Завдяки цьому, захворювання попереджається ще до його початку. Базується цей процес на використанні природного механізму захисту організму - імунної системи, де основною функцією системи багатоклітинного складного організму людини є її захист як від зовнішніх (бактерії, віруси, інші паразити), такі внутрішніх (клітки-мутанти) порушників гомеостазу організму. 

== Обов’язкові профілактичні щеплення ==

Згідно статті 10 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12/print Основ законодавства України про охорону здоров'я], громадяни України зобов'язані у передбачених законодавством випадках проходити профілактичні медичні огляди і робити щеплення. 
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Календар профілактичних щеплень в Україні (далі - Календар)] - нормативно-правовий акт центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, яким встановлюються перелік ''обов'язкових профілактичних щеплень та оптимальні строки їх проведення''. Цей Календар включає обов’язкові профілактичні щеплення з метою запобігання захворюванням на '''''дифтерію, кашлюк, кір, поліомієліт, правець, туберкульоз'''''. 
Інші обов’язкові щеплення встановлюються відповідно до Календаря для груп населення: за віком; щеплення дітей з порушенням цього Календаря; щеплення ВІЛ-інфікованих осіб; за станом здоров’я; щеплення дітей після алло/ауто-ТСГК (трансплантація стовбурових гемопоетичних клітин); щеплення на ендемічних і ензоотичних територіях та за епідемічними показаннями.

== Правомірність відмови в прийнятті дітей до дошкільного навчального закладу та школи без щеплень ==

Згідно п. 6 “Положення про дошкільний навчальний заклад” № 305, прийом дітей до дошкільного навчального закладу здійснюється керівником протягом календарного року на підставі заяви батьків або осіб, які їх замінюють, медичної довідки про стан здоров’я дитини з висновком лікаря, що дитина може відвідувати дошкільний навчальний заклад, довідки дільничного лікаря про епідеміологічне оточення, свідоцтва про народження. 

Варто зазначити, що питання про прийом дитини у дитсадок, школу, яка не має щеплення, вирішується лікарсько-консультативною комісією, згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.11.2002 № 434 та затвердженого цим наказом примірного «Положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу». 

Також існує роз’яснення від 29.09.2014 р. двох міністерств: освіти та охорони здоров’я щодо зарахування дітей, у яких відсутні щеплення, до навчальних закладів «Щодо вирішення окремих питань про зарахування до дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів дітей, у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення» відповідно до якого питання щодо відвідування навчального закладу дітьми, батьки яких відмовляються від щеплень, вирішується індивідуально лікарсько-консультативною комісією. 

Враховуючи зазначене, керівник навчального закладу зобов’язаний прийняти дитину до закладу за наявності відповідних медичних довідок встановленого зразка, а для дітей у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення (незалежно від причин), додатково подається висновок лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу, у якому зазначено, що дитина здорова і може відвідувати навчальний заклад. 

Якщо керівник садочка чи школи відмовляється приймати на навчання дитину, що має дозвіл із поліклініки, він порушує ст.53 Конституції України, в якій зазначено, що кожен має право на освіту. Згідно з законодавством, нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості для реалізації цього права.

== Порядок оскарження відмови в прийнятті дитини до дошкільного навчального закладу та школи без щеплень ==

У разі, якщо керівник навчального закладу усе ж таки відмовляє прийняти невакциновану дитину в дитячий садок чи школу, слід вимагати письмової відповіді на подану заяву про прийом дитини. Наявність письмової відмови буде підставою для подання скарг в управління освіти, місцеву державну адміністрацію, а також для захисту конституційного права своєї дитини в суді. 

Зазвичай, відмову мотивують посиланням на ст. 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", у ч.2 якої зазначено: "Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється. 

У разі, якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв'язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його". Проте, це положення вочевидь суперечить праву на освіту, гарантованому ст. 53 Конституції України. Твердження, яке іноді можна побачити в літературі, нібито ці дві статті співвідносяться як спеціальне і загальне законодавство, цілком неприйнятне. Конституція - це не загальне законодавство, а основний закон, закон прямої дії, який повинен виконуватися беззастережно. Держава гарантує своїм громадянам доступність дошкільної освіти, так само як і інших освітніх рівнів, що підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 4 березня 2004 р. за № 5-рп. Отже, заборона ст. 15 цього закону не може поширюватися на навчальні заклади. На інші дитячі установи (які не мають статусу навчальних і не згадані в Законі України "Про освіту") він поширюється. Оскільки дитячий садок має офіційний статус дошкільного навчального закладу, відповідно, ст. 15 на нього не поширюється. Проте на практиці співробітники дитячих поліклінік відмовляються оформляти медичну довідку для дитячого садка, а завідувачі ДНЗ - приймати дітей без допуску керівника поліклініки (запису про те, що "дитина може відвідувати дитячий садок"). При цьому і одні й другі виходять за рамки своїх повноважень і порушують чинне законодавство. Прийом дитини до ДНЗ здійснюється на підставі п. 6 Положення про дошкільний навчальний заклад (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів № 305 від 12 березня 2003 р.). Цим пунктом передбачено, що персональна відповідальність за прийом дитини до ДДЗ покладається на його керівника. Також у положенні наведено перелік необхідних документів - це заява батьків або осіб, які їх замінюють, медична довідка про стан здоров'я дитини, довідка дільничного лікаря про епідеміологічне оточення та свідоцтво про народження дитини. Жодних інших документів, довідок і умов, зокрема й щодо щеплень, законодавство не вимагає. 

У більшості випадків керівництво дитячого садка реагує на правильно викладену юридичну аргументацію і після вимоги надати письмову відповідь погоджується прийняти дитину. Зрозуміло, що і в поліклініці, і в дитячому садку батьки невакцинованої дитини повинні написати заяву з офіційною відмовою від щеплень, у якій зазначити, що вони беруть на себе відповідальність за здоров'я дитини. 

У разі проведення медичних маніпуляцій із особою до 14 років, без згоди батьків потрібно звертатися в управління охорони здоров’я зі скаргою. Після залучення медичного працівника до дисциплінарної відповідальності можна звертатися до суду з позовом про стягнення моральної та матеріальної (за наявності) шкоди. 

Позовну заяву до суду доцільно обгрунтовувати ст. 53 Конституції України, ст. 43 ЗУ "Основи законодавства України про охорону здоров'я" Рішенням Конституційного Суду України від 04.03.2004 р. № 5-рп/2004, ЗУ "Про охорону дитинства", ЗУ "Про дошкільну освіту", Конвенцією ООН про права дитини від 20.11.1989 р., Загальною Декларацією прав людини (ООН) від 10.12.1948 р, Конвенцією про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (ООН) від 14.12.1960 р, Конвенцією про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини (Конвенція про права людини та біомедицину).

[[Категорія: Право на медичну допомогу]]

Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні

2019-01-31T11:59:03Z

Olena.prykhodko:

Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні

2019-01-31T11:57:59Z

Olena.prykhodko: /* Що таке вакцинація та імунізація */

Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні

2019-01-31T11:56:03Z

Olena.prykhodko: /* Що таке вакцинація та імунізація */

Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні

2019-01-31T11:49:40Z

Olena.prykhodko: /* Нормативна база */

Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні

2019-01-31T11:49:14Z

Olena.prykhodko:

Нормативне врегулювання питань проведення щеплень в Україні

2019-01-31T11:45:35Z

Olena.prykhodko: /* НОРМАТИВНА БАЗА */

== НОРМАТИВНА БАЗА ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_015 Загальна декларація прав людини, прийнята і проголошена резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10.12.1948 року]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_062 Європейська Соціальна Хартія від 03.05.1996 року]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1159-11 Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про порядок проведення профілактичних щеплень в Україні та контроль якості й обігу медичних імунобіологічних препаратів» від 16.09.2011 р., № 595.] 
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1238-14 Положення про організацію і проведення профілактичних щеплень, затверджене Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 16.09.2011 № 595]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1237-14 Наказ Міністерства охорони здоров’я України "Про удосконалення проведення профілактичних щеплень в Україні" від 11.08.2014 № 551]

== ЗМІСТ ПОНЯТЬ ВАКЦИНАЦІЇ ТА ІМУНІЗАЦІЇ ==

Вакцинація і імунізація – це процеси, що забезпечують активну або пасивну біологічну стійкість організму до певних інфекційних захворювань. 

Вакцина – це виготовлений із штучно ослаблених чи вбитих мікробів, збудників інфекційних хвороб препарат, що вводиться в організм людини і тварини для попередження хвороб і частково для їх лікування. 

Вакцинація – це процес введення антигенного матеріалу, вакцини до організму людини чи тварини з метою викликати імунітет до хвороби, який припинить його зараження або ослабить його наслідки. 

У процесі вакцинації до організму людини вводяться знешкоджені частини вірусу. Оскільки у вакцині вірус убитий (інактивований, або істотно ослаблений), то вакцинація не може викликати захворювання, але може стимулювати організм до вироблення антитіл. Тоді імунна система людини “знайомиться” із збудником інфекції та в подальшому розпізнає та вбиває віруси, не дозволяючи, при цьому, розвиватися хвороботворному процесу. 

Після закінчення процесу “навчання” в крові з'являються антитіла і утворюються клітини пам'яті, які при повторному контакті з антигеном забезпечують швидку і могутню захисну відповідь. Тому, коли до організму потрапляє "дикий" штам вірусу, то не потрібний час для вироблення антитіл - вони вже є після вакцинації. Антитіла зв'язуються з вірусом і, таким чином, запобігають інфікуванню клітки і розмноженню вірусу. Завдяки цьому, захворювання попереджається ще до його початку. Базується цей процес на використанні природного механізму захисту організму - імунної системи, де основною функцією системи багатоклітинного складного організму людини є її захист як від зовнішніх (бактерії, віруси, інші паразити), такі внутрішніх (клітки-мутанти) порушників гомеостазу організму.

== ПРАВОМІРНІСТЬ ВІДМОВИ В ПРИЙНЯТТІ ДІТЕЙ ДО ДИТЯЧОГО САДОЧКА ТА ШКОЛИ БЕЗ ЩЕПЛЕНЬ ==

Згідно п. 6 “Положення про дошкільний навчальний заклад” № 305, прийом дітей до дошкільного навчального закладу здійснюється керівником протягом календарного року на підставі заяви батьків або осіб, які їх замінюють, медичної довідки про стан здоров’я дитини з висновком лікаря, що дитина може відвідувати дошкільний навчальний заклад, довідки дільничного лікаря про епідеміологічне оточення, свідоцтва про народження. 

Варто зазначити, що питання про прийом дитини у дитсадок, школу, яка не має щеплення, вирішується лікарсько-консультативною комісією, згідно з наказом Міністерства охорони здоров’я України від 29.11.2002 № 434 та затвердженого цим наказом примірного «Положення про підготовку дітей на педіатричній дільниці до відвідування дошкільного та шкільного загальноосвітнього навчального закладу». 

Також існує роз’яснення від 29.09.2014 р. двох міністерств: освіти та охорони здоров’я щодо зарахування дітей, у яких відсутні щеплення, до навчальних закладів «Щодо вирішення окремих питань про зарахування до дошкільних і загальноосвітніх навчальних закладів дітей, у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення» відповідно до якого питання щодо відвідування навчального закладу дітьми, батьки яких відмовляються від щеплень, вирішується індивідуально лікарсько-консультативною комісією. 

Враховуючи зазначене, керівник навчального закладу зобов’язаний прийняти дитину до закладу за наявності відповідних медичних довідок встановленого зразка, а для дітей у яких відсутні обов’язкові профілактичні щеплення (незалежно від причин), додатково подається висновок лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу, у якому зазначено, що дитина здорова і може відвідувати навчальний заклад. 

Якщо керівник садочка чи школи відмовляється приймати на навчання дитину, що має дозвіл із поліклініки, він порушує ст.53 Конституції України, в якій зазначено, що кожен має право на освіту. Згідно з законодавством, нікому не може бути відмовлено у праві на освіту, і держава має створити можливості для реалізації цього права.

== ПОРЯДОК ОСКАРЖЕННЯ ВІДМОВИ ==

У разі, якщо керівник навчального закладу усе ж таки відмовляє прийняти невакциновану дитину в дитячий садок чи школу, слід вимагати письмової відповіді на подану заяву про прийом дитини. Наявність письмової відмови буде підставою для подання скарг в управління освіти, місцеву державну адміністрацію, а також для захисту конституційного права своєї дитини в суді. 

Зазвичай, відмову мотивують посиланням на ст. 15 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", у ч.2 якої зазначено: "Дітям, які не отримали профілактичних щеплень згідно з календарем щеплень, відвідування дитячих закладів не дозволяється. 

У разі, якщо профілактичні щеплення дітям проведено з порушенням установлених строків у зв'язку з медичними протипоказаннями, при благополучній епідемічній ситуації за рішенням консиліуму відповідних лікарів вони можуть бути прийняті до відповідного дитячого закладу та відвідувати його". Проте, це положення вочевидь суперечить праву на освіту, гарантованому ст. 53 Конституції України. Твердження, яке іноді можна побачити в літературі, нібито ці дві статті співвідносяться як спеціальне і загальне законодавство, цілком неприйнятне. Конституція - це не загальне законодавство, а основний закон, закон прямої дії, який повинен виконуватися беззастережно. Держава гарантує своїм громадянам доступність дошкільної освіти, так само як і інших освітніх рівнів, що підтверджується рішенням Конституційного Суду України від 4 березня 2004 р. за № 5-рп. Отже, заборона ст. 15 цього закону не може поширюватися на навчальні заклади. На інші дитячі установи (які не мають статусу навчальних і не згадані в Законі України "Про освіту") він поширюється. Оскільки дитячий садок має офіційний статус дошкільного навчального закладу, відповідно, ст. 15 на нього не поширюється. Проте на практиці співробітники дитячих поліклінік відмовляються оформляти медичну довідку для дитячого садка, а завідувачі ДНЗ - приймати дітей без допуску керівника поліклініки (запису про те, що "дитина може відвідувати дитячий садок"). При цьому і одні й другі виходять за рамки своїх повноважень і порушують чинне законодавство. Прийом дитини до ДНЗ здійснюється на підставі п. 6 Положення про дошкільний навчальний заклад (затвердженого Постановою Кабінету Міністрів № 305 від 12 березня 2003 р.). Цим пунктом передбачено, що персональна відповідальність за прийом дитини до ДДЗ покладається на його керівника. Також у положенні наведено перелік необхідних документів - це заява батьків або осіб, які їх замінюють, медична довідка про стан здоров'я дитини, довідка дільничного лікаря про епідеміологічне оточення та свідоцтво про народження дитини. Жодних інших документів, довідок і умов, зокрема й щодо щеплень, законодавство не вимагає. 

У більшості випадків керівництво дитячого садка реагує на правильно викладену юридичну аргументацію і після вимоги надати письмову відповідь погоджується прийняти дитину. Зрозуміло, що і в поліклініці, і в дитячому садку батьки невакцинованої дитини повинні написати заяву з офіційною відмовою від щеплень, у якій зазначити, що вони беруть на себе відповідальність за здоров'я дитини. 

У разі проведення медичних маніпуляцій із особою до 14 років, без згоди батьків потрібно звертатися в управління охорони здоров’я зі скаргою. Після залучення медичного працівника до дисциплінарної відповідальності можна звертатися до суду з позовом про стягнення моральної та матеріальної (за наявності) шкоди. 

Позовну заяву до суду доцільно обгрунтовувати ст. 53 Конституції України, ст. 43 ЗУ "Основи законодавства України про охорону здоров'я" Рішенням Конституційного Суду України від 04.03.2004 р. № 5-рп/2004, ЗУ "Про охорону дитинства", ЗУ "Про дошкільну освіту", Конвенцією ООН про права дитини від 20.11.1989 р., Загальною Декларацією прав людини (ООН) від 10.12.1948 р, Конвенцією про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (ООН) від 14.12.1960 р, Конвенцією про захист прав і гідності людини щодо застосування біології та медицини (Конвенція про права людини та біомедицину).

[[Категорія: Право на медичну допомогу]]

Права споживачів при закінченні строку гарантії

2018-12-21T07:34:31Z

Olena.prykhodko: /* Права споживача при закінченні гарантійного строку */

== Нормативна база ==

# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] 
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України «Про захист прав споживачів»]
# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»]

== Права та обов’язки споживачів ==

Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів»] споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:
* захист своїх прав державою;
* належну якість продукції та обслуговування;
* безпеку продукції;
* необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
* відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;
* звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;
* об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів). 

Також споживачі мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів. 

Споживачі зобов'язані:
* перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар;
* в разі необхідності роз'яснення умов та правил використання товару - до початку використання товару звернутися за роз'ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції;
* користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації;
* з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару - застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду. 

== Гарантії якості товару ==

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Статтею 675 Цивільного кодексу України] передбачено, що товар, який продавець передає або зобов’язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. При цьому договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором. 

== Гарантійний строк та його обчислення ==

Згідно ч.5 ст.1 [http://Закону%20України%20«Про%20захист%20прав%20споживачів» Закону України «Про захист прав споживачів»] '''гарантійний строк''' - строк, протягом якого виробник (продавець, виконавець або будь-яка третя особа) бере на себе зобов'язання про здійснення безоплатного ремонту або заміни відповідної продукції у зв'язку з введенням її в обіг. 

Відповідно до ст. 676 [http://Цивільного%20кодексу%20України Цивільного кодексу України] гарантійний строк починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу. При цьому гарантійний строк, встановлений договором купівлі-продажу, продовжується на час, протягом якого покупець не міг використовувати товар у зв’язку з обставинами, що залежать від продавця, до їх усунення продавцем. Гарантійний строк на комплектуючий виріб дорівнює гарантійному строку на основний виріб і починає спливати одночасно з ним. У разі заміни товару (комплектуючого виробу) неналежної якості на товар (комплектуючий виріб), що відповідає умовам договору купівлі-продажу, гарантійний строк на нього починає спливати з моменту заміни. 

У відповідності до ст. 7 [http://Закону%20України%20«Про%20захист%20прав%20споживачів» Закону України «Про захист прав споживачів»] гарантійний строк зазначається в паспорті на продукцію або будь-якому іншому документі, що додається до продукції. 
Для продукції, споживчі властивості якої можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна споживачів і навколишнього природного середовища, встановлюється строк придатності, який зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до неї при продажу, і який вважається гарантійним строком. 

Строк придатності обчислюється починаючи від дати виготовлення, яка також зазначається на етикетці або в інших документах, і визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання. 

Продаж товарів, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк придатності яких минув, забороняється. 

У разі продажу товарів за зразками, поштою, а також у випадках, коли час укладення договору купівлі-продажу і час передачі товару споживачеві не збігаються, гарантійний строк обчислюється починаючи від дня передачі товару споживачеві, а якщо товар потребує спеціальної установки (підключення) чи складення - від дня їх здійснення, а якщо день передачі, установки (підключення) чи складення товару, а також передачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у споживача до укладення договору купівлі-продажу, - від дня укладення договору купівлі-продажу. 

Стосовно продукції, на яку гарантійні строки або строк придатності не встановлено, споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) відповідні вимоги, якщо недоліки було виявлено протягом двох років, а стосовно об'єкта будівництва - не пізніше десяти років від дня передачі їх споживачеві. 

При виконанні гарантійного ремонту гарантійний строк збільшується на час перебування продукції в ремонті. Зазначений час обчислюється від дня, коли споживач звернувся з вимогою про усунення недоліків. 

== Права споживача при закінченні гарантійного строку ==

Згідно зі ст.42 [http://Конституції%20України Конституції України] держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. 

Відповідно до п.п.10, 11 ст. 8 [http://Закону%20України%20«Про%20захист%20прав%20споживачів» Закону України «Про захист прав споживачів»] споживач має право пред'явити виробнику (продавцю) вимогу про ''безоплатне усунення недоліків товару після закінчення гарантійного строку''. Ця вимога може бути пред'явлена протягом установленого строку служби, а якщо такий не встановлено - протягом десяти років, якщо в товарі було виявлено недоліки (істотні недоліки), допущені з вини виробника. Якщо цю вимогу не задоволено у строки, передбачені частиною дев'ятою цієї статті ( обмін непродовольчого товару належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням, протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі, якщо триваліший строк не оголошений продавцем), споживач має право на свій вибір пред'явити виробникові (продавцеві) інші вимоги, відповідно до частини першої цієї статті (пропорційне зменшення ціни; безоплатне усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару; розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагання заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар). 

Вимоги споживача розглядаються після пред’явлення споживачем розрахункового документа, а щодо товарів, на які встановлено гарантійний строк, - технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу. Вимоги споживача щодо технічно складних побутових товарів розглядаються після пред’явлення споживачем розрахункового документа, передбаченого Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу. 

Під час продажу товару '''продавець зобов'язаний видати споживачеві розрахунковий документ''' встановленої форми, що засвідчує факт купівлі, з позначкою про дату продажу. 

У разі втрати споживачем технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, їх відновлення здійснюється у порядку, визначеному законодавством. 

Стосовно товарів (робіт, послуг), на які гарантійні терміни не встановлено, споживач має право пред’явити свої вимоги, якщо недоліки були виявлені протягом шести місяців, а стосовно нерухомого майна – не пізніше трьох років від дня передачі їх споживачеві. 

Чинним законодавством передбачено, що у разі порушення прав споживачів суб’єкти господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг несуть '''відповідальність'''. Зокрема, у разі надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про товар (роботу, послугу) та про виробника (виконавця, продавця), що спричинило:
* придбання товару (роботи, послуги), який не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків;
* неможливість використання придбаного товару (роботи, послуги) за призначенням - споживач має право вимагати надання у розумно короткий, але не більше місяця, термін належної інформації. Якщо інформацію в обумовлений термін не буде надано, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків;
* заподіяння шкоди життю, здоров’ю або майну споживача – він має право пред’явити продавцю (виробнику, виконавцю) вимоги щодо майнової відповідальності за заподіяну шкоду, а також вимагати відшкодування збитків, завданих природним об’єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших підставах, передбачених законом чи договором. 

Законодавством передбачено також, що збитки, завдані споживачеві товарами (роботами, послугами), придбаними в результаті недобросовісної реклами також підлягають відшкодуванню винною особою у повному обсязі. 

Якщо права споживача порушено, а господарюючий суб’єкт відмовляється задовольнити висунуті вимоги, то він може звернутися до ''спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи'', які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів у центральних і місцевих органах виконавчої влади та суб’єктами господарської діяльності, забезпечують державну політику щодо захисту прав споживачів. У м. Києві таким органом є Головне Київське міське управління у справах захисту прав споживачів. 

Споживач може звернутися до цих органів із '''скаргою''' безпосередньо або направивши її поштою, виклавши суть справи та додавши копії підтверджуючих документів про придбання товару (послуги) або гарантійні зобов’язання суб’єкта господарської діяльності. 

Після розгляду скарги споживача органом у сфері захисту прав споживачів проводиться перевірка обставин справи і, у разі їх підтвердження, порушники притягуються до відповідальності. 

Крім того, свої права споживачі можуть захистити і в судовому порядку. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. У цьому випадку споживачі за своїм вибором подають позови до суду за місцем свого проживання або за місцезнаходження відповідача чи за місцем виконання договору. При розгляді спірних питань у судовому порядку, споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав, відповідно до ст. 5 [http://%5B%5BЗакону%20України%20«Про%20судовий%20збір»%5D%5D Закону України «Про судовий збір»]. 

[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Відшкодування шкоди]]

Права споживачів при закінченні строку гарантії

2018-12-21T07:32:10Z

Olena.prykhodko:

== Нормативна база ==

# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] 
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України «Про захист прав споживачів»]
# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»]

== Права та обов’язки споживачів ==

Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів»] споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:
* захист своїх прав державою;
* належну якість продукції та обслуговування;
* безпеку продукції;
* необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
* відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;
* звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;
* об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів). 

Також споживачі мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів. 

Споживачі зобов'язані:
* перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар;
* в разі необхідності роз'яснення умов та правил використання товару - до початку використання товару звернутися за роз'ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції;
* користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації;
* з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару - застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду. 

== Гарантії якості товару ==

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Статтею 675 Цивільного кодексу України] передбачено, що товар, який продавець передає або зобов’язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. При цьому договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором. 

== Гарантійний строк та його обчислення ==

Згідно ч.5 ст.1 [http://Закону%20України%20«Про%20захист%20прав%20споживачів» Закону України «Про захист прав споживачів»] '''гарантійний строк''' - строк, протягом якого виробник (продавець, виконавець або будь-яка третя особа) бере на себе зобов'язання про здійснення безоплатного ремонту або заміни відповідної продукції у зв'язку з введенням її в обіг. 

Відповідно до ст. 676 [http://Цивільного%20кодексу%20України Цивільного кодексу України] гарантійний строк починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу. При цьому гарантійний строк, встановлений договором купівлі-продажу, продовжується на час, протягом якого покупець не міг використовувати товар у зв’язку з обставинами, що залежать від продавця, до їх усунення продавцем. Гарантійний строк на комплектуючий виріб дорівнює гарантійному строку на основний виріб і починає спливати одночасно з ним. У разі заміни товару (комплектуючого виробу) неналежної якості на товар (комплектуючий виріб), що відповідає умовам договору купівлі-продажу, гарантійний строк на нього починає спливати з моменту заміни. 

У відповідності до ст. 7 [http://Закону%20України%20«Про%20захист%20прав%20споживачів» Закону України «Про захист прав споживачів»] гарантійний строк зазначається в паспорті на продукцію або будь-якому іншому документі, що додається до продукції. 
Для продукції, споживчі властивості якої можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна споживачів і навколишнього природного середовища, встановлюється строк придатності, який зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до неї при продажу, і який вважається гарантійним строком. 

Строк придатності обчислюється починаючи від дати виготовлення, яка також зазначається на етикетці або в інших документах, і визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання. 

Продаж товарів, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк придатності яких минув, забороняється. 

У разі продажу товарів за зразками, поштою, а також у випадках, коли час укладення договору купівлі-продажу і час передачі товару споживачеві не збігаються, гарантійний строк обчислюється починаючи від дня передачі товару споживачеві, а якщо товар потребує спеціальної установки (підключення) чи складення - від дня їх здійснення, а якщо день передачі, установки (підключення) чи складення товару, а також передачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у споживача до укладення договору купівлі-продажу, - від дня укладення договору купівлі-продажу. 

Стосовно продукції, на яку гарантійні строки або строк придатності не встановлено, споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) відповідні вимоги, якщо недоліки було виявлено протягом двох років, а стосовно об'єкта будівництва - не пізніше десяти років від дня передачі їх споживачеві. 

При виконанні гарантійного ремонту гарантійний строк збільшується на час перебування продукції в ремонті. Зазначений час обчислюється від дня, коли споживач звернувся з вимогою про усунення недоліків. 

== Права споживача при закінченні гарантійного строку ==

Згідно зі ст.42 [http://Конституції%20України Конституції України] держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. 

Відповідно до п.п.10, 11 ст. 8 [http://Закону%20України%20«Про%20захист%20прав%20споживачів» Закону України «Про захист прав споживачів»] споживач має право пред'явити виробнику (продавцю) вимогу про безоплатне усунення недоліків товару після закінчення гарантійного строку. Ця вимога може бути пред'явлена протягом установленого строку служби, а якщо такий не встановлено - протягом десяти років, якщо в товарі було виявлено недоліки (істотні недоліки), допущені з вини виробника. Якщо цю вимогу не задоволено у строки, передбачені частиною дев'ятою цієї статті ( обмін непродовольчого товару належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням, протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі, якщо триваліший строк не оголошений продавцем), споживач має право на свій вибір пред'явити виробникові (продавцеві) інші вимоги, відповідно до частини першої цієї статті (пропорційне зменшення ціни; безоплатне усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару; розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагання заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар). 

Вимоги споживача розглядаються після пред’явлення споживачем розрахункового документа, а щодо товарів, на які встановлено гарантійний строк, - технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу. Вимоги споживача щодо технічно складних побутових товарів розглядаються після пред’явлення споживачем розрахункового документа, передбаченого Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу. 

Під час продажу товару продавець зобов'язаний видати споживачеві розрахунковий документ встановленої форми, що засвідчує факт купівлі, з позначкою про дату продажу. 

У разі втрати споживачем технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, їх відновлення здійснюється у порядку, визначеному законодавством. 

Стосовно товарів (робіт, послуг), на які гарантійні терміни не встановлено, споживач має право пред’явити свої вимоги, якщо недоліки були виявлені протягом шести місяців, а стосовно нерухомого майна – не пізніше трьох років від дня передачі їх споживачеві. 

Чинним законодавством передбачено, що у разі порушення прав споживачів суб’єкти господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг несуть відповідальність. Зокрема, у разі надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про товар (роботу, послугу) та про виробника (виконавця, продавця), що спричинило:
* придбання товару (роботи, послуги), який не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків;
* неможливість використання придбаного товару (роботи, послуги) за призначенням - споживач має право вимагати надання у розумно короткий, але не більше місяця, термін належної інформації. Якщо інформацію в обумовлений термін не буде надано, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків;
* заподіяння шкоди життю, здоров’ю або майну споживача – він має право пред’явити продавцю (виробнику, виконавцю) вимоги щодо майнової відповідальності за заподіяну шкоду, а також вимагати відшкодування збитків, завданих природним об’єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших підставах, передбачених законом чи договором. 

Законодавством передбачено також, що збитки, завдані споживачеві товарами (роботами, послугами), придбаними в результаті недобросовісної реклами також підлягають відшкодуванню винною особою у повному обсязі. 

Якщо права споживача порушено, а господарюючий суб’єкт відмовляється задовольнити висунуті вимоги, то він може звернутися до спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів у центральних і місцевих органах виконавчої влади та суб’єктами господарської діяльності, забезпечують державну політику щодо захисту прав споживачів. У м. Києві таким органом є Головне Київське міське управління у справах захисту прав споживачів. 

Споживач може звернутися до цих органів із скаргою безпосередньо або направивши її поштою, виклавши суть справи та додавши копії підтверджуючих документів про придбання товару (послуги) або гарантійні зобов’язання суб’єкта господарської діяльності. 

Після розгляду скарги споживача органом у сфері захисту прав споживачів проводиться перевірка обставин справи і, у разі їх підтвердження, порушники притягуються до відповідальності. 

Крім того, свої права споживачі можуть захистити і в судовому порядку. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. У цьому випадку споживачі за своїм вибором подають позови до суду за місцем свого проживання або за місцезнаходження відповідача чи за місцем виконання договору. При розгляді спірних питань у судовому порядку, споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав, відповідно до ст. 5 [http://%5B%5BЗакону%20України%20«Про%20судовий%20збір»%5D%5D Закону України «Про судовий збір»]. 

[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Відшкодування шкоди]]

Права споживачів при закінченні строку гарантії

2018-12-21T07:29:21Z

Olena.prykhodko: /* Що таке гарантійний строк та його обчислення. */

== Нормативна база ==

# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] 
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України «Про захист прав споживачів»]
# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»]

== Права та обов’язки споживачів. ==

Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів»] споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:
* захист своїх прав державою;
* належну якість продукції та обслуговування;
* безпеку продукції;
* необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
* відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;
* звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;
* об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів). 

Також споживачі мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів. 

Споживачі зобов'язані:
* перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар;
* в разі необхідності роз'яснення умов та правил використання товару - до початку використання товару звернутися за роз'ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції;
* користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації;
* з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару - застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду. 

== Гарантії якості товару. ==

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Статтею 675 Цивільного кодексу України] передбачено, що товар, який продавець передає або зобов’язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. При цьому договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором. 

== Гарантійний строк та його обчислення ==

Згідно ч.5 ст.1 [http://Закону%20України%20«Про%20захист%20прав%20споживачів» Закону України «Про захист прав споживачів»] '''гарантійний строк''' - строк, протягом якого виробник (продавець, виконавець або будь-яка третя особа) бере на себе зобов'язання про здійснення безоплатного ремонту або заміни відповідної продукції у зв'язку з введенням її в обіг. 

Відповідно до ст. 676 [http://Цивільного%20кодексу%20України Цивільного кодексу України] гарантійний строк починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу. При цьому гарантійний строк, встановлений договором купівлі-продажу, продовжується на час, протягом якого покупець не міг використовувати товар у зв’язку з обставинами, що залежать від продавця, до їх усунення продавцем. Гарантійний строк на комплектуючий виріб дорівнює гарантійному строку на основний виріб і починає спливати одночасно з ним. У разі заміни товару (комплектуючого виробу) неналежної якості на товар (комплектуючий виріб), що відповідає умовам договору купівлі-продажу, гарантійний строк на нього починає спливати з моменту заміни. 

У відповідності до ст. 7 [http://Закону%20України%20«Про%20захист%20прав%20споживачів» Закону України «Про захист прав споживачів»] гарантійний строк зазначається в паспорті на продукцію або будь-якому іншому документі, що додається до продукції. 
Для продукції, споживчі властивості якої можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна споживачів і навколишнього природного середовища, встановлюється строк придатності, який зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до неї при продажу, і який вважається гарантійним строком. 

Строк придатності обчислюється починаючи від дати виготовлення, яка також зазначається на етикетці або в інших документах, і визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання. 

Продаж товарів, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк придатності яких минув, забороняється. 

У разі продажу товарів за зразками, поштою, а також у випадках, коли час укладення договору купівлі-продажу і час передачі товару споживачеві не збігаються, гарантійний строк обчислюється починаючи від дня передачі товару споживачеві, а якщо товар потребує спеціальної установки (підключення) чи складення - від дня їх здійснення, а якщо день передачі, установки (підключення) чи складення товару, а також передачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у споживача до укладення договору купівлі-продажу, - від дня укладення договору купівлі-продажу. 

Стосовно продукції, на яку гарантійні строки або строк придатності не встановлено, споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) відповідні вимоги, якщо недоліки було виявлено протягом двох років, а стосовно об'єкта будівництва - не пізніше десяти років від дня передачі їх споживачеві. 

При виконанні гарантійного ремонту гарантійний строк збільшується на час перебування продукції в ремонті. Зазначений час обчислюється від дня, коли споживач звернувся з вимогою про усунення недоліків. 

== Як захистити права при закінченні строку гарантії? ==

Згідно зі ст.42 [http://Конституції%20України Конституції України] держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. 

Відповідно до п.п.10, 11 ст. 8 [http://Закону%20України%20«Про%20захист%20прав%20споживачів» Закону України «Про захист прав споживачів»] споживач має право пред'явити виробнику (продавцю) вимогу про безоплатне усунення недоліків товару після закінчення гарантійного строку. Ця вимога може бути пред'явлена протягом установленого строку служби, а якщо такий не встановлено - протягом десяти років, якщо в товарі було виявлено недоліки (істотні недоліки), допущені з вини виробника. Якщо цю вимогу не задоволено у строки, передбачені частиною дев'ятою цієї статті ( обмін непродовольчого товару належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням, протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі, якщо триваліший строк не оголошений продавцем), споживач має право на свій вибір пред'явити виробникові (продавцеві) інші вимоги, відповідно до частини першої цієї статті (пропорційне зменшення ціни; безоплатне усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару; розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагання заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар). 

Вимоги споживача розглядаються після пред’явлення споживачем розрахункового документа, а щодо товарів, на які встановлено гарантійний строк, - технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу. Вимоги споживача щодо технічно складних побутових товарів розглядаються після пред’явлення споживачем розрахункового документа, передбаченого Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу. 

Під час продажу товару продавець зобов'язаний видати споживачеві розрахунковий документ встановленої форми, що засвідчує факт купівлі, з позначкою про дату продажу. 

У разі втрати споживачем технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, їх відновлення здійснюється у порядку, визначеному законодавством. 

Стосовно товарів (робіт, послуг), на які гарантійні терміни не встановлено, споживач має право пред’явити свої вимоги, якщо недоліки були виявлені протягом шести місяців, а стосовно нерухомого майна – не пізніше трьох років від дня передачі їх споживачеві. 

Чинним законодавством передбачено, що у разі порушення прав споживачів суб’єкти господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг несуть відповідальність. Зокрема, у разі надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про товар (роботу, послугу) та про виробника (виконавця, продавця), що спричинило:
* придбання товару (роботи, послуги), який не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків;
* неможливість використання придбаного товару (роботи, послуги) за призначенням - споживач має право вимагати надання у розумно короткий, але не більше місяця, термін належної інформації. Якщо інформацію в обумовлений термін не буде надано, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків;
* заподіяння шкоди життю, здоров’ю або майну споживача – він має право пред’явити продавцю (виробнику, виконавцю) вимоги щодо майнової відповідальності за заподіяну шкоду, а також вимагати відшкодування збитків, завданих природним об’єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших підставах, передбачених законом чи договором. 

Законодавством передбачено також, що збитки, завдані споживачеві товарами (роботами, послугами), придбаними в результаті недобросовісної реклами також підлягають відшкодуванню винною особою у повному обсязі. 

Якщо права споживача порушено, а господарюючий суб’єкт відмовляється задовольнити висунуті вимоги, то він може звернутися до спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів у центральних і місцевих органах виконавчої влади та суб’єктами господарської діяльності, забезпечують державну політику щодо захисту прав споживачів. У м. Києві таким органом є Головне Київське міське управління у справах захисту прав споживачів. 

Споживач може звернутися до цих органів із скаргою безпосередньо або направивши її поштою, виклавши суть справи та додавши копії підтверджуючих документів про придбання товару (послуги) або гарантійні зобов’язання суб’єкта господарської діяльності. 

Після розгляду скарги споживача органом у сфері захисту прав споживачів проводиться перевірка обставин справи і, у разі їх підтвердження, порушники притягуються до відповідальності. 

Крім того, свої права споживачі можуть захистити і в судовому порядку. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. У цьому випадку споживачі за своїм вибором подають позови до суду за місцем свого проживання або за місцезнаходження відповідача чи за місцем виконання договору. При розгляді спірних питань у судовому порядку, споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав, відповідно до ст.. 5 [http://%5B%5BЗакону%20України%20«Про%20судовий%20збір»%5D%5D Закону України «Про судовий збір»]. 

Тому знання споживачами своїх прав при придбанні товарів (послуг) дозволить уникнути непорозумінь з суб’єктами господарювання, не втратити свої кошти, а також зберегти час і нерви. 

[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Відшкодування шкоди]]

Права споживачів при закінченні строку гарантії

2018-12-21T07:28:59Z

Olena.prykhodko: /* Що таке гарантійний строк та його обчислення. */

== Нормативна база ==

# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] 
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України «Про захист прав споживачів»]
# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»]

== Права та обов’язки споживачів. ==

Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів»] споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:
* захист своїх прав державою;
* належну якість продукції та обслуговування;
* безпеку продукції;
* необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
* відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;
* звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;
* об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів). 

Також споживачі мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів. 

Споживачі зобов'язані:
* перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар;
* в разі необхідності роз'яснення умов та правил використання товару - до початку використання товару звернутися за роз'ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції;
* користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації;
* з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару - застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду. 

== Гарантії якості товару. ==

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Статтею 675 Цивільного кодексу України] передбачено, що товар, який продавець передає або зобов’язаний передати покупцеві, має відповідати вимогам щодо його якості в момент його передання покупцеві, якщо інший момент визначення відповідності товару цим вимогам не встановлено договором купівлі-продажу. При цьому договором або законом може бути встановлений строк, протягом якого продавець гарантує якість товару (гарантійний строк). Гарантія якості товару поширюється на всі комплектуючі вироби, якщо інше не встановлено договором. 

== Що таке гарантійний строк та його обчислення. ==

Згідно ч.5 ст.1 [http://Закону%20України%20«Про%20захист%20прав%20споживачів» Закону України «Про захист прав споживачів»] '''гарантійний строк''' - строк, протягом якого виробник (продавець, виконавець або будь-яка третя особа) бере на себе зобов'язання про здійснення безоплатного ремонту або заміни відповідної продукції у зв'язку з введенням її в обіг. 

Відповідно до ст. 676 [http://Цивільного%20кодексу%20України Цивільного кодексу України] гарантійний строк починається з моменту передання товару покупцеві, якщо інше не встановлено договором купівлі-продажу. При цьому гарантійний строк, встановлений договором купівлі-продажу, продовжується на час, протягом якого покупець не міг використовувати товар у зв’язку з обставинами, що залежать від продавця, до їх усунення продавцем. Гарантійний строк на комплектуючий виріб дорівнює гарантійному строку на основний виріб і починає спливати одночасно з ним. У разі заміни товару (комплектуючого виробу) неналежної якості на товар (комплектуючий виріб), що відповідає умовам договору купівлі-продажу, гарантійний строк на нього починає спливати з моменту заміни. 

У відповідності до ст. 7 [http://Закону%20України%20«Про%20захист%20прав%20споживачів» Закону України «Про захист прав споживачів»] гарантійний строк зазначається в паспорті на продукцію або будь-якому іншому документі, що додається до продукції. 
Для продукції, споживчі властивості якої можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна споживачів і навколишнього природного середовища, встановлюється строк придатності, який зазначається на етикетках, упаковці або в інших документах, що додаються до неї при продажу, і який вважається гарантійним строком. 

Строк придатності обчислюється починаючи від дати виготовлення, яка також зазначається на етикетці або в інших документах, і визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання. 

Продаж товарів, на яких строк придатності не зазначено або зазначено з порушенням вимог нормативних документів, а також товарів, строк придатності яких минув, забороняється. 

У разі продажу товарів за зразками, поштою, а також у випадках, коли час укладення договору купівлі-продажу і час передачі товару споживачеві не збігаються, гарантійний строк обчислюється починаючи від дня передачі товару споживачеві, а якщо товар потребує спеціальної установки (підключення) чи складення - від дня їх здійснення, а якщо день передачі, установки (підключення) чи складення товару, а також передачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у споживача до укладення договору купівлі-продажу, - від дня укладення договору купівлі-продажу. 

Стосовно продукції, на яку гарантійні строки або строк придатності не встановлено, споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) відповідні вимоги, якщо недоліки було виявлено протягом двох років, а стосовно об'єкта будівництва - не пізніше десяти років від дня передачі їх споживачеві. 

При виконанні гарантійного ремонту гарантійний строк збільшується на час перебування продукції в ремонті. Зазначений час обчислюється від дня, коли споживач звернувся з вимогою про усунення недоліків. 

== Як захистити права при закінченні строку гарантії? ==

Згідно зі ст.42 [http://Конституції%20України Конституції України] держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів. 

Відповідно до п.п.10, 11 ст. 8 [http://Закону%20України%20«Про%20захист%20прав%20споживачів» Закону України «Про захист прав споживачів»] споживач має право пред'явити виробнику (продавцю) вимогу про безоплатне усунення недоліків товару після закінчення гарантійного строку. Ця вимога може бути пред'явлена протягом установленого строку служби, а якщо такий не встановлено - протягом десяти років, якщо в товарі було виявлено недоліки (істотні недоліки), допущені з вини виробника. Якщо цю вимогу не задоволено у строки, передбачені частиною дев'ятою цієї статті ( обмін непродовольчого товару належної якості на аналогічний у продавця, в якого він був придбаний, якщо товар не задовольнив його за формою, габаритами, фасоном, кольором, розміром або з інших причин не може бути ним використаний за призначенням, протягом чотирнадцяти днів, не рахуючи дня купівлі, якщо триваліший строк не оголошений продавцем), споживач має право на свій вибір пред'явити виробникові (продавцеві) інші вимоги, відповідно до частини першої цієї статті (пропорційне зменшення ціни; безоплатне усунення недоліків товару в розумний строк; відшкодування витрат на усунення недоліків товару; розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; вимагання заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар). 

Вимоги споживача розглядаються після пред’явлення споживачем розрахункового документа, а щодо товарів, на які встановлено гарантійний строк, - технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу. Вимоги споживача щодо технічно складних побутових товарів розглядаються після пред’явлення споживачем розрахункового документа, передбаченого Законом України "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг" та технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу. 

Під час продажу товару продавець зобов'язаний видати споживачеві розрахунковий документ встановленої форми, що засвідчує факт купівлі, з позначкою про дату продажу. 

У разі втрати споживачем технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, їх відновлення здійснюється у порядку, визначеному законодавством. 

Стосовно товарів (робіт, послуг), на які гарантійні терміни не встановлено, споживач має право пред’явити свої вимоги, якщо недоліки були виявлені протягом шести місяців, а стосовно нерухомого майна – не пізніше трьох років від дня передачі їх споживачеві. 

Чинним законодавством передбачено, що у разі порушення прав споживачів суб’єкти господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг несуть відповідальність. Зокрема, у разі надання недоступної, недостовірної, неповної або несвоєчасної інформації про товар (роботу, послугу) та про виробника (виконавця, продавця), що спричинило:
* придбання товару (роботи, послуги), який не має потрібних споживачеві властивостей, - споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування завданих йому збитків;
* неможливість використання придбаного товару (роботи, послуги) за призначенням - споживач має право вимагати надання у розумно короткий, але не більше місяця, термін належної інформації. Якщо інформацію в обумовлений термін не буде надано, споживач має право розірвати договір і вимагати відшкодування збитків;
* заподіяння шкоди життю, здоров’ю або майну споживача – він має право пред’явити продавцю (виробнику, виконавцю) вимоги щодо майнової відповідальності за заподіяну шкоду, а також вимагати відшкодування збитків, завданих природним об’єктам, що перебувають у його володінні на праві власності або на інших підставах, передбачених законом чи договором. 

Законодавством передбачено також, що збитки, завдані споживачеві товарами (роботами, послугами), придбаними в результаті недобросовісної реклами також підлягають відшкодуванню винною особою у повному обсязі. 

Якщо права споживача порушено, а господарюючий суб’єкт відмовляється задовольнити висунуті вимоги, то він може звернутися до спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства України про захист прав споживачів у центральних і місцевих органах виконавчої влади та суб’єктами господарської діяльності, забезпечують державну політику щодо захисту прав споживачів. У м. Києві таким органом є Головне Київське міське управління у справах захисту прав споживачів. 

Споживач може звернутися до цих органів із скаргою безпосередньо або направивши її поштою, виклавши суть справи та додавши копії підтверджуючих документів про придбання товару (послуги) або гарантійні зобов’язання суб’єкта господарської діяльності. 

Після розгляду скарги споживача органом у сфері захисту прав споживачів проводиться перевірка обставин справи і, у разі їх підтвердження, порушники притягуються до відповідальності. 

Крім того, свої права споживачі можуть захистити і в судовому порядку. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. У цьому випадку споживачі за своїм вибором подають позови до суду за місцем свого проживання або за місцезнаходження відповідача чи за місцем виконання договору. При розгляді спірних питань у судовому порядку, споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов’язані з порушенням їх прав, відповідно до ст.. 5 [http://%5B%5BЗакону%20України%20«Про%20судовий%20збір»%5D%5D Закону України «Про судовий збір»]. 

Тому знання споживачами своїх прав при придбанні товарів (послуг) дозволить уникнути непорозумінь з суб’єктами господарювання, не втратити свої кошти, а також зберегти час і нерви. 

[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Відшкодування шкоди]]

Права та обов'язки власників тварин

2018-12-12T15:45:02Z

Olena.prykhodko:

== Нормативна база ==
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України;] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України;] 
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення;] 
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3447-15 Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження»;] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0001303-80 Правила тримання котів, собак і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджені Міністерством житлово-комунального господарства, Міністерством сільського господарства і Міністерством охорони здоров’я УРСР від 17.06.1980;] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/944-2002-%D0%BF Порядок і Правила обов’язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 9.07.2002 р. № 944.] 

== Державний контроль ==
Нормативне регулювання даного питання на місцевому рівні здійснюється на основі підзаконних актів, виданих органами місцевого самоврядування (так, наприклад, дана сфера у столиці України врегульована Правилами утримання домашніх собак та котів у м. Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 25.10. 2007 № 1079/3912). 
Саме цими місцевими нормативними актами встановлюються основні вимоги щодо [[Порядок утримання домашніх тварин у населених пунктах|утримання]], використання, визначення ступеню соціальної адаптованості домашніх тварин в умовах населених пунктів, права і обов’язки їх власників, а також принципи контролю у цій сфері. 
До органів державної влади, які здійснюють контроль у сфері утримання власниками собак, належать: 
* '''структурні підрозділи місцевих управлінь МВС України''' (документують правопорушення у даній сфері, передають адміністративні матеріали до відповідних органів для притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності);
* '''місцеві управління ветеринарної медицини''' (здійснюють контроль за дотриманням власниками собак ветеринарно-санітарних вимог);
* '''місцеві санітарно-епідеміологічні інспекції''' (забезпечують аналіз звернень населення щодо медичної допомоги з приводу укусів людей собаками).

== Поняття тварин. Зобов'язання власника тварин ==
'''Тварини''' - біологічні об'єкти, що відносяться до фауни: сільськогосподарські, домашні, дикі, у тому числі домашня і дика
птиця, хутрові, лабораторні, зоопаркові, циркові. 
'''Дикі тварини''' - тварини, природним середовищем існування яких є дика природа, у тому числі ті, які перебувають у неволі чи
напіввільних умовах. 
'''Домашні тварини''' - собаки, коти та інші тварини, що протягом тривалого історичного періоду традиційно утримуються і розводяться
людиною, а також тварини видів чи порід, штучно виведених людиною для задоволення естетичних потреб і потреб у спілкуванні, що, як
правило, не мають життєздатних диких популяцій, які складаються з особин з аналогічними морфологічними ознаками, та існують тривалий
час у їх природному ареалі. 

Згідно Правила тримання котів, собак і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджені Міністерством житлово-комунального господарства, Міністерством сільського господарства і Міністерством охорони здоров’я УРСР від 17.06.1980 '''власники собак, котів і хижих тварин зобов'язані:'''
# щороку реєструвати (перереєстровувати) собак, котів і хижих тварин віком від двох місяців і старше. При первинній реєстрації собак, котів і хижих тварин їх власникам видаються реєстраційні посвідчення і правила їх тримання, а на собак, крім того, і номерні знаки. Номерний знак собаки прикріплюється до її ошийника. Новопридбані собаки, коти і хижі тварини повинні бути зареєстровані в 5-денний строк; 
# щороку доставляти собак, а у випадках, коли ветеринарна служба визнає за необхідне, - також і котів, у ветеринарну установу для огляду, імунізації проти сказу і лікувально-профілактичних обробок;
# повідомляти протягом 5 днів ветеринарну установу, що обслуговує даний населений пункт, про придбання собаки, кота чи хижої тварини, а також про переїзд з ними в інший населений пункт;
# тримати сторожових собак на прив'язі і спускати їх з прив'язі лише в закритих дворах, що виключають можливість втечі; про наявність собак застерігати написом;
# не допускати, щоб собаки і коти забруднювали квартири, сходові площадки та інші місця загального користування в будинках, дворах і на вулицях; прибирати в усіх випадках екскременти тварин.
# регулювати приплід собак і котів;
# здавати старих і зайвих собак і котів на пункти відлову;
# про захворювання собаки, кота чи хижої тварини негайно повідомляти ветеринарну установу;
# у випадках падежу собак, котів чи хижих тварин негайно повідомляти ветеринарну установу і здавати трупи тварин, реєстраційні посвідчення, а на собак - і номерні знаки за вказівкою установи;
# негайно повідомляти заклади охорони здоров'я і ветеринарної служби про випадки укусу або травмування собакою, котом чи хижою твариною людини або свійської тварини, а також доставляти у ветеринарну установу собак і котів, які покусали людей чи тварин або заподіяли їм травми, для огляду і карантинування протягом 10 днів, а покусаних тварин - для огляду і лікування.В разі, коли неможливо доставити вказаних тварин, повідомляти про них пункти відлову для ловлі і доставки їх у ветеринарну установу.

== Власникам тварин дозволяється ==
Згідно Правил тримання котів, собак і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджені Міністерством житлово-комунального господарства, Міністерством сільського господарства і Міністерством охорони здоров’я УРСР від 17.06.1980 власникам собак, котів і хижих тварин дозволяється:
# виводити собак з жилих та ізольованих приміщень, а також ізольованих територій в загальні двори або на вулицю (з обов'язковим забезпеченням безпеки людей) тільки на короткому повідку і в наморднику, крім собак дрібних порід, на яких у реєстраційних посвідченнях зроблено відповідну відмітку;
# перевозити собак і котів усіма видами громадського транспорту з додержанням правил, діючих на даному виді транспорту, при обов'язковому забезпеченні безпеки людей;
# вигулювати собак на пустирях, задніх дворах і в інших місцях, спеціально відведених для цієї мети житлово-комунальними організаціями або виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів.
== Власникам тварин забороняється ==
Згідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0001303-80 Правил тримання котів, собак і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджені Міністерством житлово-комунального господарства, Міністерством сільського господарства і Міністерством охорони здоров’я УРСР від 17.06.1980], '''власникам собак, котів і хижих тварин забороняється''':
# тримати собак, котів і хижих тварин незареєстрованими;
# продавати собак, котів і хижих тварин у невстановлених місцях;
# тримати собак і котів у місцях загального користування (коридорах, підвалах, на сходових площадках, горищах тощо);
# приводити собак і котів у приміщення магазинів, їдалень, на дитячі майданчики, бульвари, пляжі, парки, сквери, сади та інші місця загального користування;
# купувати, продавати, а також перевозити всіма видами транспорту собак в інші населені пункти без ветеринарного свідоцтва з відміткою про проведену імунізацію проти сказу;
# жорстоко поводитись з собаками, котами і хижими тваринами, залишати бездоглядними або безцільно знищувати їх;
# викидати трупи собак, котів і хижих тварин або закопувати їх у землю.

== Відповідальність власників тварин ==
Якщо правила утримання тварин можуть мати свої окремі особливості залежно від населеного пункту, то система заходів юридичної відповідальності їх власників є однаковою на всій території України.
Власники тварин у випадку порушення ними чинного законодавства можуть нести адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність.
[[Відшкодування шкоди, завданої внаслідок нападу собаки]].

[[Категорія:Інші питання цивільного права‎]]

Права та обов'язки власників тварин

2018-12-12T15:40:27Z

Olena.prykhodko: /* Власники тварин зобов'язані */

== Нормативна база ==
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України;] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України;] 
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення;] 
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3447-15 Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження»;] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0001303-80 Правила тримання котів, собак і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджені Міністерством житлово-комунального господарства, Міністерством сільського господарства і Міністерством охорони здоров’я УРСР від 17.06.1980;] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/944-2002-%D0%BF Порядок і Правила обов’язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 9.07.2002 р. № 944.] 

== Державний контроль ==
Нормативне регулювання даного питання на місцевому рівні здійснюється на основі підзаконних актів, виданих органами місцевого самоврядування (так, наприклад, дана сфера у столиці України врегульована Правилами утримання домашніх собак та котів у м. Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 25.10. 2007 № 1079/3912). 
Саме цими місцевими нормативними актами встановлюються основні вимоги щодо [[Порядок утримання домашніх тварин у населених пунктах|утримання]], використання, визначення ступеню соціальної адаптованості домашніх тварин в умовах населених пунктів, права і обов’язки їх власників, а також принципи контролю у цій сфері. 
До органів державної влади, які здійснюють контроль у сфері утримання власниками собак, належать: 
* '''структурні підрозділи місцевих управлінь МВС України''' (документують правопорушення у даній сфері, передають адміністративні матеріали до відповідних органів для притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності);
* '''місцеві управління ветеринарної медицини''' (здійснюють контроль за дотриманням власниками собак ветеринарно-санітарних вимог);
* '''місцеві санітарно-епідеміологічні інспекції''' (забезпечують аналіз звернень населення щодо медичної допомоги з приводу укусів людей собаками).

== Поняття тварин. Зобов'язання власника тварин ''' ==
'''Тварини''' - біологічні об'єкти, що відносяться до фауни: сільськогосподарські, домашні, дикі, у тому числі домашня і дика
птиця, хутрові, лабораторні, зоопаркові, циркові. 
'''Дикі тварини''' - тварини, природним середовищем існування яких є дика природа, у тому числі ті, які перебувають у неволі чи
напіввільних умовах. 
'''Домашні тварини''' - собаки, коти та інші тварини, що протягом тривалого історичного періоду традиційно утримуються і розводяться
людиною, а також тварини видів чи порід, штучно виведених людиною для задоволення естетичних потреб і потреб у спілкуванні, що, як
правило, не мають життєздатних диких популяцій, які складаються з особин з аналогічними морфологічними ознаками, та існують тривалий
час у їх природному ареалі. 

Згідно Правила тримання котів, собак і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджені Міністерством житлово-комунального господарства, Міністерством сільського господарства і Міністерством охорони здоров’я УРСР від 17.06.1980 '''власники собак, котів і хижих тварин зобов'язані:'''
# щороку реєструвати (перереєстровувати) собак, котів і хижих тварин віком від двох місяців і старше. При первинній реєстрації собак, котів і хижих тварин їх власникам видаються реєстраційні посвідчення і правила їх тримання, а на собак, крім того, і номерні знаки. Номерний знак собаки прикріплюється до її ошийника. Новопридбані собаки, коти і хижі тварини повинні бути зареєстровані в 5-денний строк; 
# щороку доставляти собак, а у випадках, коли ветеринарна служба визнає за необхідне, - також і котів, у ветеринарну установу для огляду, імунізації проти сказу і лікувально-профілактичних обробок;
# повідомляти протягом 5 днів ветеринарну установу, що обслуговує даний населений пункт, про придбання собаки, кота чи хижої тварини, а також про переїзд з ними в інший населений пункт;
# тримати сторожових собак на прив'язі і спускати їх з прив'язі лише в закритих дворах, що виключають можливість втечі; про наявність собак застерігати написом;
# не допускати, щоб собаки і коти забруднювали квартири, сходові площадки та інші місця загального користування в будинках, дворах і на вулицях; прибирати в усіх випадках екскременти тварин.
# регулювати приплід собак і котів;
# здавати старих і зайвих собак і котів на пункти відлову;
# про захворювання собаки, кота чи хижої тварини негайно повідомляти ветеринарну установу;
# у випадках падежу собак, котів чи хижих тварин негайно повідомляти ветеринарну установу і здавати трупи тварин, реєстраційні посвідчення, а на собак - і номерні знаки за вказівкою установи;
# негайно повідомляти заклади охорони здоров'я і ветеринарної служби про випадки укусу або травмування собакою, котом чи хижою твариною людини або свійської тварини, а також доставляти у ветеринарну установу собак і котів, які покусали людей чи тварин або заподіяли їм травми, для огляду і карантинування протягом 10 днів, а покусаних тварин - для огляду і лікування.В разі, коли неможливо доставити вказаних тварин, повідомляти про них пункти відлову для ловлі і доставки їх у ветеринарну установу.

== '''Власникам тварин дозволяється''' ==
Згідно Правил тримання котів, собак і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджені Міністерством житлово-комунального господарства, Міністерством сільського господарства і Міністерством охорони здоров’я УРСР від 17.06.1980 власникам собак, котів і хижих тварин дозволяється:
# виводити собак з жилих та ізольованих приміщень, а також ізольованих територій в загальні двори або на вулицю (з обов'язковим забезпеченням безпеки людей) тільки на короткому повідку і в наморднику, крім собак дрібних порід, на яких у реєстраційних посвідченнях зроблено відповідну відмітку;
# перевозити собак і котів усіма видами громадського транспорту з додержанням правил, діючих на даному виді транспорту, при обов'язковому забезпеченні безпеки людей;
# вигулювати собак на пустирях, задніх дворах і в інших місцях, спеціально відведених для цієї мети житлово-комунальними організаціями або виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів.
== '''Власникам тварин забороняється''' ==
Згідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0001303-80 Правил тримання котів, собак і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджені Міністерством житлово-комунального господарства, Міністерством сільського господарства і Міністерством охорони здоров’я УРСР від 17.06.1980], 
'''власникам собак, котів і хижих тварин забороняється''':
# тримати собак, котів і хижих тварин незареєстрованими;
# продавати собак, котів і хижих тварин у невстановлених місцях;
# тримати собак і котів у місцях загального користування (коридорах, підвалах, на сходових площадках, горищах тощо);
# приводити собак і котів у приміщення магазинів, їдалень, на дитячі майданчики, бульвари, пляжі, парки, сквери, сади та інші місця загального користування;
# купувати, продавати, а також перевозити всіма видами транспорту собак в інші населені пункти без ветеринарного свідоцтва з відміткою про проведену імунізацію проти сказу;
# жорстоко поводитись з собаками, котами і хижими тваринами, залишати бездоглядними або безцільно знищувати їх;
# викидати трупи собак, котів і хижих тварин або закопувати їх у землю.

== '''Відповідальність власників тварин''' ==
Якщо правила утримання тварин можуть мати свої окремі особливості залежно від населеного пункту, то система заходів юридичної відповідальності їх власників є однаковою на всій території України.
Власники тварин у випадку порушення ними чинного законодавства можуть нести адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність.
[[Відшкодування шкоди, завданої внаслідок нападу собаки]].

[[Категорія:Інші питання цивільного права‎]]

Права та обов'язки власників тварин

2018-12-12T15:34:27Z

Olena.prykhodko: /* Державний контроль */

== Нормативна база ==
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України;] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України;] 
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення;] 
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3447-15 Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження»;] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0001303-80 Правила тримання котів, собак і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджені Міністерством житлово-комунального господарства, Міністерством сільського господарства і Міністерством охорони здоров’я УРСР від 17.06.1980;] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/944-2002-%D0%BF Порядок і Правила обов’язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 9.07.2002 р. № 944.] 

== Державний контроль ==
Нормативне регулювання даного питання на місцевому рівні здійснюється на основі підзаконних актів, виданих органами місцевого самоврядування (так, наприклад, дана сфера у столиці України врегульована Правилами утримання домашніх собак та котів у м. Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 25.10. 2007 № 1079/3912). 
Саме цими місцевими нормативними актами встановлюються основні вимоги щодо [[Порядок утримання домашніх тварин у населених пунктах|утримання]], використання, визначення ступеню соціальної адаптованості домашніх тварин в умовах населених пунктів, права і обов’язки їх власників, а також принципи контролю у цій сфері. 
До органів державної влади, які здійснюють контроль у сфері утримання власниками собак, належать: 
* '''структурні підрозділи місцевих управлінь МВС України''' (документують правопорушення у даній сфері, передають адміністративні матеріали до відповідних органів для притягнення винних осіб до адміністративної відповідальності);
* '''місцеві управління ветеринарної медицини''' (здійснюють контроль за дотриманням власниками собак ветеринарно-санітарних вимог);
* '''місцеві санітарно-епідеміологічні інспекції''' (забезпечують аналіз звернень населення щодо медичної допомоги з приводу укусів людей собаками).

== '''Власники тварин зобов'язані''' ==
Згідно Правила тримання котів, собак і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджені Міністерством житлово-комунального господарства, Міністерством сільського господарства і Міністерством охорони здоров’я УРСР від 17.06.1980 власникам собак, котів і хижих тварин зобов'язані:
# щороку реєструвати (перереєстровувати) собак, котів і хижих тварин віком від двох місяців і старше. При первинній реєстрації собак, котів і хижих тварин їх власникам видаються реєстраційні посвідчення і правила їх тримання, а на собак, крім того, і номерні знаки. Номерний знак собаки прикріплюється до її ошийника. Новопридбані собаки, коти і хижі тварини повинні бути зареєстровані в 5-денний строк; 
# щороку доставляти собак, а у випадках, коли ветеринарна служба визнає за необхідне, - також і котів, у ветеринарну установу для огляду, імунізації проти сказу і лікувально-профілактичних обробок;
# повідомляти протягом 5 днів ветеринарну установу, що обслуговує даний населений пункт, про придбання собаки, кота чи хижої тварини, а також про переїзд з ними в інший населений пункт;
# тримати сторожових собак на прив'язі і спускати їх з прив'язі лише в закритих дворах, що виключають можливість втечі; про наявність собак застерігати написом;
# не допускати, щоб собаки і коти забруднювали квартири, сходові площадки та інші місця загального користування в будинках, дворах і на вулицях; прибирати в усіх випадках екскременти тварин.
# регулювати приплід собак і котів;
# здавати старих і зайвих собак і котів на пункти відлову;
# про захворювання собаки, кота чи хижої тварини негайно повідомляти ветеринарну установу;
# у випадках падежу собак, котів чи хижих тварин негайно повідомляти ветеринарну установу і здавати трупи тварин, реєстраційні посвідчення, а на собак - і номерні знаки за вказівкою установи;
# негайно повідомляти заклади охорони здоров'я і ветеринарної служби про випадки укусу або травмування собакою, котом чи хижою твариною людини або свійської тварини, а також доставляти у ветеринарну установу собак і котів, які покусали людей чи тварин або заподіяли їм травми, для огляду і карантинування протягом 10 днів, а покусаних тварин - для огляду і лікування.В разі, коли неможливо доставити вказаних тварин, повідомляти про них пункти відлову для ловлі і доставки їх у ветеринарну установу.
== '''Власникам тварин дозволяється''' ==
Згідно Правил тримання котів, собак і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджені Міністерством житлово-комунального господарства, Міністерством сільського господарства і Міністерством охорони здоров’я УРСР від 17.06.1980 власникам собак, котів і хижих тварин дозволяється:
# виводити собак з жилих та ізольованих приміщень, а також ізольованих територій в загальні двори або на вулицю (з обов'язковим забезпеченням безпеки людей) тільки на короткому повідку і в наморднику, крім собак дрібних порід, на яких у реєстраційних посвідченнях зроблено відповідну відмітку;
# перевозити собак і котів усіма видами громадського транспорту з додержанням правил, діючих на даному виді транспорту, при обов'язковому забезпеченні безпеки людей;
# вигулювати собак на пустирях, задніх дворах і в інших місцях, спеціально відведених для цієї мети житлово-комунальними організаціями або виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів.
== '''Власникам тварин забороняється''' ==
Згідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0001303-80 Правил тримання котів, собак і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджені Міністерством житлово-комунального господарства, Міністерством сільського господарства і Міністерством охорони здоров’я УРСР від 17.06.1980], 
'''власникам собак, котів і хижих тварин забороняється''':
# тримати собак, котів і хижих тварин незареєстрованими;
# продавати собак, котів і хижих тварин у невстановлених місцях;
# тримати собак і котів у місцях загального користування (коридорах, підвалах, на сходових площадках, горищах тощо);
# приводити собак і котів у приміщення магазинів, їдалень, на дитячі майданчики, бульвари, пляжі, парки, сквери, сади та інші місця загального користування;
# купувати, продавати, а також перевозити всіма видами транспорту собак в інші населені пункти без ветеринарного свідоцтва з відміткою про проведену імунізацію проти сказу;
# жорстоко поводитись з собаками, котами і хижими тваринами, залишати бездоглядними або безцільно знищувати їх;
# викидати трупи собак, котів і хижих тварин або закопувати їх у землю.

== '''Відповідальність власників тварин''' ==
Якщо правила утримання тварин можуть мати свої окремі особливості залежно від населеного пункту, то система заходів юридичної відповідальності їх власників є однаковою на всій території України.
Власники тварин у випадку порушення ними чинного законодавства можуть нести адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність.
[[Відшкодування шкоди, завданої внаслідок нападу собаки]].

[[Категорія:Інші питання цивільного права‎]]

Права та обов'язки власників тварин

2018-12-12T15:30:27Z

Olena.prykhodko: /* Законодавство України в даній сфері */

== Нормативна база ==
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України;] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України;] 
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення;] 
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3447-15 Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження»;] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0001303-80 Правила тримання котів, собак і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджені Міністерством житлово-комунального господарства, Міністерством сільського господарства і Міністерством охорони здоров’я УРСР від 17.06.1980;] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/944-2002-%D0%BF Порядок і Правила обов’язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 9.07.2002 р. № 944.] 

== '''Державний контроль''' ==
До органів державної влади, які здійснюють контроль у сфері утримання власниками собак, належать: 
* '''структурні підрозділи місцевих управлінь МВС України''' (документують правопорушення у даній сфері, передають адміністративні матеріали до відповідних органів для притягення винних осіб до адміністративної відповідальності);
* '''місцеві управління ветеринарної медицини''' (здійснюють контроль за дотриманням власниками собак ветеринарно-санітарних вимог);
* '''місцеві санітарно-епідеміологічні інспекції''' (забезпечують аналіз звернень населення щодо медичної допомоги з приводу укусів людей собаками).
== '''Власники тварин зобов'язані''' ==
Згідно Правила тримання котів, собак і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджені Міністерством житлово-комунального господарства, Міністерством сільського господарства і Міністерством охорони здоров’я УРСР від 17.06.1980 власникам собак, котів і хижих тварин зобов'язані:
# щороку реєструвати (перереєстровувати) собак, котів і хижих тварин віком від двох місяців і старше. При первинній реєстрації собак, котів і хижих тварин їх власникам видаються реєстраційні посвідчення і правила їх тримання, а на собак, крім того, і номерні знаки. Номерний знак собаки прикріплюється до її ошийника. Новопридбані собаки, коти і хижі тварини повинні бути зареєстровані в 5-денний строк; 
# щороку доставляти собак, а у випадках, коли ветеринарна служба визнає за необхідне, - також і котів, у ветеринарну установу для огляду, імунізації проти сказу і лікувально-профілактичних обробок;
# повідомляти протягом 5 днів ветеринарну установу, що обслуговує даний населений пункт, про придбання собаки, кота чи хижої тварини, а також про переїзд з ними в інший населений пункт;
# тримати сторожових собак на прив'язі і спускати їх з прив'язі лише в закритих дворах, що виключають можливість втечі; про наявність собак застерігати написом;
# не допускати, щоб собаки і коти забруднювали квартири, сходові площадки та інші місця загального користування в будинках, дворах і на вулицях; прибирати в усіх випадках екскременти тварин.
# регулювати приплід собак і котів;
# здавати старих і зайвих собак і котів на пункти відлову;
# про захворювання собаки, кота чи хижої тварини негайно повідомляти ветеринарну установу;
# у випадках падежу собак, котів чи хижих тварин негайно повідомляти ветеринарну установу і здавати трупи тварин, реєстраційні посвідчення, а на собак - і номерні знаки за вказівкою установи;
# негайно повідомляти заклади охорони здоров'я і ветеринарної служби про випадки укусу або травмування собакою, котом чи хижою твариною людини або свійської тварини, а також доставляти у ветеринарну установу собак і котів, які покусали людей чи тварин або заподіяли їм травми, для огляду і карантинування протягом 10 днів, а покусаних тварин - для огляду і лікування.В разі, коли неможливо доставити вказаних тварин, повідомляти про них пункти відлову для ловлі і доставки їх у ветеринарну установу.
== '''Власникам тварин дозволяється''' ==
Згідно Правил тримання котів, собак і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджені Міністерством житлово-комунального господарства, Міністерством сільського господарства і Міністерством охорони здоров’я УРСР від 17.06.1980 власникам собак, котів і хижих тварин дозволяється:
# виводити собак з жилих та ізольованих приміщень, а також ізольованих територій в загальні двори або на вулицю (з обов'язковим забезпеченням безпеки людей) тільки на короткому повідку і в наморднику, крім собак дрібних порід, на яких у реєстраційних посвідченнях зроблено відповідну відмітку;
# перевозити собак і котів усіма видами громадського транспорту з додержанням правил, діючих на даному виді транспорту, при обов'язковому забезпеченні безпеки людей;
# вигулювати собак на пустирях, задніх дворах і в інших місцях, спеціально відведених для цієї мети житлово-комунальними організаціями або виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів.
== '''Власникам тварин забороняється''' ==
Згідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0001303-80 Правил тримання котів, собак і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджені Міністерством житлово-комунального господарства, Міністерством сільського господарства і Міністерством охорони здоров’я УРСР від 17.06.1980], 
'''власникам собак, котів і хижих тварин забороняється''':
# тримати собак, котів і хижих тварин незареєстрованими;
# продавати собак, котів і хижих тварин у невстановлених місцях;
# тримати собак і котів у місцях загального користування (коридорах, підвалах, на сходових площадках, горищах тощо);
# приводити собак і котів у приміщення магазинів, їдалень, на дитячі майданчики, бульвари, пляжі, парки, сквери, сади та інші місця загального користування;
# купувати, продавати, а також перевозити всіма видами транспорту собак в інші населені пункти без ветеринарного свідоцтва з відміткою про проведену імунізацію проти сказу;
# жорстоко поводитись з собаками, котами і хижими тваринами, залишати бездоглядними або безцільно знищувати їх;
# викидати трупи собак, котів і хижих тварин або закопувати їх у землю.

== '''Відповідальність власників тварин''' ==
Якщо правила утримання тварин можуть мати свої окремі особливості залежно від населеного пункту, то система заходів юридичної відповідальності їх власників є однаковою на всій території України.
Власники тварин у випадку порушення ними чинного законодавства можуть нести адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність.
[[Відшкодування шкоди, завданої внаслідок нападу собаки]].

[[Категорія:Інші питання цивільного права‎]]

Права та обов'язки власників тварин

2018-12-12T15:29:50Z

Olena.prykhodko: /* Законодавство України в даній сфері */

== Нормативна база ==
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України;] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України;] 
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення;] 
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3447-15 Закон України «Про захист тварин від жорстокого поводження»;] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0001303-80 Правила тримання котів, собак і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджені Міністерством житлово-комунального господарства, Міністерством сільського господарства і Міністерством охорони здоров’я УРСР від 17.06.1980;] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/944-2002-%D0%BF Порядок і Правила обов’язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 9.07.2002 р. № 944.] 

== Законодавство України в даній сфері ==
'''Нормативне регулювання даного питання на місцевому рівні здійснюється на основі підзаконних актів, виданих органами місцевого самоврядування''' (так, наприклад, дана сфера у столиці України врегульована Правилами утримання домашніх собак та котів у м. Києві, затвердженим рішенням Київської міської ради від 25.10. 2007 № 1079/3912). 
Саме цими місцевими нормативними актами встановлюються основні вимоги щодо [[Порядок утримання домашніх тварин у населених пунктах|утримання]], використання, визначення ступеню соціальної адаптованості домашніх тварин в умовах населених пунктів, права і обов’язки їх власників, а також принципи контролю у цій сфері. 

== '''Державний контроль''' ==
До органів державної влади, які здійснюють контроль у сфері утримання власниками собак, належать: 
* '''структурні підрозділи місцевих управлінь МВС України''' (документують правопорушення у даній сфері, передають адміністративні матеріали до відповідних органів для притягення винних осіб до адміністративної відповідальності);
* '''місцеві управління ветеринарної медицини''' (здійснюють контроль за дотриманням власниками собак ветеринарно-санітарних вимог);
* '''місцеві санітарно-епідеміологічні інспекції''' (забезпечують аналіз звернень населення щодо медичної допомоги з приводу укусів людей собаками).
== '''Власники тварин зобов'язані''' ==
Згідно Правила тримання котів, собак і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджені Міністерством житлово-комунального господарства, Міністерством сільського господарства і Міністерством охорони здоров’я УРСР від 17.06.1980 власникам собак, котів і хижих тварин зобов'язані:
# щороку реєструвати (перереєстровувати) собак, котів і хижих тварин віком від двох місяців і старше. При первинній реєстрації собак, котів і хижих тварин їх власникам видаються реєстраційні посвідчення і правила їх тримання, а на собак, крім того, і номерні знаки. Номерний знак собаки прикріплюється до її ошийника. Новопридбані собаки, коти і хижі тварини повинні бути зареєстровані в 5-денний строк; 
# щороку доставляти собак, а у випадках, коли ветеринарна служба визнає за необхідне, - також і котів, у ветеринарну установу для огляду, імунізації проти сказу і лікувально-профілактичних обробок;
# повідомляти протягом 5 днів ветеринарну установу, що обслуговує даний населений пункт, про придбання собаки, кота чи хижої тварини, а також про переїзд з ними в інший населений пункт;
# тримати сторожових собак на прив'язі і спускати їх з прив'язі лише в закритих дворах, що виключають можливість втечі; про наявність собак застерігати написом;
# не допускати, щоб собаки і коти забруднювали квартири, сходові площадки та інші місця загального користування в будинках, дворах і на вулицях; прибирати в усіх випадках екскременти тварин.
# регулювати приплід собак і котів;
# здавати старих і зайвих собак і котів на пункти відлову;
# про захворювання собаки, кота чи хижої тварини негайно повідомляти ветеринарну установу;
# у випадках падежу собак, котів чи хижих тварин негайно повідомляти ветеринарну установу і здавати трупи тварин, реєстраційні посвідчення, а на собак - і номерні знаки за вказівкою установи;
# негайно повідомляти заклади охорони здоров'я і ветеринарної служби про випадки укусу або травмування собакою, котом чи хижою твариною людини або свійської тварини, а також доставляти у ветеринарну установу собак і котів, які покусали людей чи тварин або заподіяли їм травми, для огляду і карантинування протягом 10 днів, а покусаних тварин - для огляду і лікування.В разі, коли неможливо доставити вказаних тварин, повідомляти про них пункти відлову для ловлі і доставки їх у ветеринарну установу.
== '''Власникам тварин дозволяється''' ==
Згідно Правил тримання котів, собак і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджені Міністерством житлово-комунального господарства, Міністерством сільського господарства і Міністерством охорони здоров’я УРСР від 17.06.1980 власникам собак, котів і хижих тварин дозволяється:
# виводити собак з жилих та ізольованих приміщень, а також ізольованих територій в загальні двори або на вулицю (з обов'язковим забезпеченням безпеки людей) тільки на короткому повідку і в наморднику, крім собак дрібних порід, на яких у реєстраційних посвідченнях зроблено відповідну відмітку;
# перевозити собак і котів усіма видами громадського транспорту з додержанням правил, діючих на даному виді транспорту, при обов'язковому забезпеченні безпеки людей;
# вигулювати собак на пустирях, задніх дворах і в інших місцях, спеціально відведених для цієї мети житлово-комунальними організаціями або виконавчими комітетами місцевих Рад народних депутатів.
== '''Власникам тварин забороняється''' ==
Згідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/n0001303-80 Правил тримання котів, собак і хижих тварин у населених пунктах Української РСР, затверджені Міністерством житлово-комунального господарства, Міністерством сільського господарства і Міністерством охорони здоров’я УРСР від 17.06.1980], 
'''власникам собак, котів і хижих тварин забороняється''':
# тримати собак, котів і хижих тварин незареєстрованими;
# продавати собак, котів і хижих тварин у невстановлених місцях;
# тримати собак і котів у місцях загального користування (коридорах, підвалах, на сходових площадках, горищах тощо);
# приводити собак і котів у приміщення магазинів, їдалень, на дитячі майданчики, бульвари, пляжі, парки, сквери, сади та інші місця загального користування;
# купувати, продавати, а також перевозити всіма видами транспорту собак в інші населені пункти без ветеринарного свідоцтва з відміткою про проведену імунізацію проти сказу;
# жорстоко поводитись з собаками, котами і хижими тваринами, залишати бездоглядними або безцільно знищувати їх;
# викидати трупи собак, котів і хижих тварин або закопувати їх у землю.

== '''Відповідальність власників тварин''' ==
Якщо правила утримання тварин можуть мати свої окремі особливості залежно від населеного пункту, то система заходів юридичної відповідальності їх власників є однаковою на всій території України.
Власники тварин у випадку порушення ними чинного законодавства можуть нести адміністративну, цивільну або кримінальну відповідальність.
[[Відшкодування шкоди, завданої внаслідок нападу собаки]].

[[Категорія:Інші питання цивільного права‎]]