WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Застосування запобіжного заходу у вигляді застави

2024-02-07T09:23:42Z

Olena.morozenko:

==Нормативна база==
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/15-2012-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 року № 15 «Про затвердження Порядку внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу»]
==Умови та порядок застосування запобіжного заходу у вигляді застави==
'''''Застава''''' - вид запобіжного заходу, не пов'язаний з обмеженням свободи особи.

''Застава'' ''полягає'' у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов’язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді чи суду.

Відповідно до статті 177 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України)]:
*метою застосування будь-якого запобіжного заходу, у тому числі застави, є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків;
*підставою для застосування будь-якого запобіжного заходу, у тому числі застави, є наявність обґрунтованої підозри у вчинені кримінального правопорушення та доведення слідчим, прокурором наявності ризику того, що особа може вчинити хоча б одну з наступних дій:
#Переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
#Знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
#Незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
#Перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
#Вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст.182 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України], застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і заставодавцем - іншою фізичною чи юридичною особою, яка вносить кошти від свого імені згідно з Порядком внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу, затвердженим [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/15-2012-%D0%BF#Text постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 року №15].

Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб’єкту господарювання, що є у державній або комунальній власності.

При застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави підозрюваному, обвинуваченому роз'яснюються його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов'язків.

У разі внесення застави згідно з ухвалою слідчого судді, суду щодо особи, стосовно якої раніше було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, передбачені цією частиною роз'яснення здійснюються уповноваженою службовою особою місця ув'язнення.

==Розміри застави==
Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст.177 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо не помірним для нього.

Розмір застави встановлюється слідчим суддею, судом, у розмірах, передбачених ч. 5 ст. 182 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України]:
*щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, — від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
*щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, — від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
*щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, — від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Розмір застави не визначається під час розгляду питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n7320 статей 629-631 КПК України.]
==Форма==
Застава може бути застосована як окремий запобіжний захід, так і як частина взяття під варту.

У випадку, якщо слідчий суддя, суд встановлять ''заставу як окремий запобіжний захід'', підозрюваний, обвинувачуваний не пізніше п'яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави зобов'язаний внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує, слідчому, прокурору, суду.

При застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави слідчий суддя, суд роз'яснюють підозрюваному, обвинуваченому його обов'язки, передбачені ч.7 ст.42 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК] та покладені на нього відповідно до ч.5 ст.194 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК] наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов'язків.

Також ''при обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту'' слідчий суддя, суд встановлюють розмір застави, сплата якої тягне за собою негайне звільнення взятого під варту. Обов'язок здійснення роз'яснень підозрюваному, обвинуваченому та заставодавцю щодо умов застосування застави як запобіжного заходу покладено на уповноважену службову особу місця ув'язнення. З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави (ч.4 ст.202 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України]).

Відповідно до ч.4 ст.183 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України] слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України], має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:
*щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
*щодо злочину, який спричинив загибель людини;
*щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;
*щодо злочину, передбаченого статтями 255-255 - 3 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України];
*щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
{| class="wikitable"
|Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України], має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109 - 114-2, 258 - 258-6, 260, 261, 402 - 405, 407, 408, 429, 437 - 442 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України].
|}

==Наслідки порушення==
У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Питання про звернення застави в дохід держави вирішується слідчим суддею, судом за клопотанням прокурора або за власною ініціативою суду в судовому засіданні за участю підозрюваного, обвинуваченого, заставодавця в порядку, передбаченому для розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу. Неприбуття в судове засідання зазначених осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду питання, не перешкоджає проведенню судового засідання.

Копія постанови слідчого судді, ухвали суду про звернення застави в дохід держави протягом п'яти днів із дня набрання нею законної сили надсилається слідчим суддею, судом, який її постановив, до органу казначейства, в якому відкрито депозитний рахунок суду, на який було внесено заставу. Питання про звернення застави в дохід держави може бути вирішене й вироком суду (п.14 ч.1 ст.368 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України]).

У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу
==Застава, яка не була звернена в дохід держави==
За відсутності підстав для звернення застави в дохід держави суд при ухваленні вироку повинен прийняти рішення про повернення застави особі, яка її внесла (підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю). Якщо заставу було внесено підозрюваним, обвинуваченим, вона може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень, передусім на відшкодування завданої злочином шкоди. Таке звернення застави, внесеної заставодавцем, можливе тільки за його згодою.

Коли під час кримінального провадження застава як запобіжний захід скасовується, в тому числі у випадках закриття кримінального провадження з усіх передбачених законом підстав, або коли вона змінюється на інший запобіжний захід (за відсутності підстав для звернення її в дохід держави), слідчий суддя, суд повинен цією ж або окремою ухвалою прийняти рішення про повернення застави особі, яка її внесла.

Застава повертається особі або заставодавцю у безготівковій формі на зазначений ними банківський рахунок, а у разі відсутності такого рахунку – готівкою через банки або підприємства поштового зв’язку.

Для повернення коштів, внесених як застава, особа чи заставодавець подає до органу казначейства, в якому відкрито депозитний рахунок суду, на який було внесено заставу, такі документи :

- заяву особи чи заставодавця, в якій обов’язково зазначаються реквізити банківського рахунка, на який зараховуватимуться кошти, що підлягають поверненню, а у разі відсутності банківського рахунка – відомості про банк чи підприємство поштового зв’язку;

- засвідчена судом копія постанови (ухвали) судді чи суду, вироку суду, в якому міститься рішення про повернення застави;

- копія платіжного або ншого документа, що підтверджує факт внесення коштів як застави.

Повернення коштів, внесених як застава, здійснюється протягом п’яти робочих днів з дня надходження зазначених документів до органу Казначейства.

Якщо з якихось причин питання про повернення застави під час кримінального провадження залишилось не вирішеним, особа, яка її внесла, має право звернутися до суду з клопотанням про його вирішення на стадії виконання судових рішень (ст.537 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України]).
[[Категорія:Кримінальне право]]
[[Категорія:Кримінальне процесуальне право]]

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

2024-02-07T08:55:41Z

Olena.morozenko:

== Нормативна база ==
* [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 Кримінальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. Ратифікована Україною 17 липня 1997 р.]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382-15#Text Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"]
== Загальні положення ==
Незаконне позбавлення волі або викрадення людей є одним із найбільш серйозних порушень прав людини, яке порушує їх основні конституційні та міжнародні гарантії.

В [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституції України] закріплено, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність та безпека є найвищими соціальними цінностями" (ст. 3). Ці положення відображені і в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text Європейській конвенції з прав людини], яка гарантує право на життя, недоторканність особистого життя та свободу.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382-15#Text Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"] кожна людина має право на свободу пересування, під якою розуміється право вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
== Склад кримінального правопорушення ==
=== Суб’єкт ===
'''''Суб'єкт''''' '''''злочину''' -'' загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Проте суб'єктом цього злочину не можуть бути особи, які відповідно до закону мають право тримати особу в місці, де вона не бажає перебувати, або поміщати її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, але тільки з мотивів піклування про фізичне і психічне здоров'я підопічного чи з інших суспільно корисних мотивів (батьки, усиновителі, прийомні батьки стосовно своїх рідних, усиновлених чи прийомних дітей, опікуни і піклувальники стосовно осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням, педагогічні та науково-педагогічні працівники стосовно піднаглядних дітей, працівники міліції, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, посадові особи інших відомств, задіяних до антитерористичної операції тощо, стосовно будь-яких громадян у випадках, передбачених відповідними законами України, тощо). Але тривала заборона дитині її батьками протягом відносно тривалого строку (кількох тижнів чи місяців) залишати квартиру, вчинювана як виховний примусовий захід, дає підстави для кваліфікації діяння за [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 146 КК України] як незаконного позбавлення волі.
=== Суб’єктивна сторона ===
'''''Суб'єктивна сторона''' '''злочину''''' характеризується прямим умислом: особа усвідомлює, що за законом вона не має права позбавляти волі чи викрадати іншу особу, але бажає це зробити. Мотиви незаконного позбавлення волі можуть бути різними, крім суспільно корисних.

Ставлення особи до тяжких наслідків незаконного позбавлення волі або викрадення людини, передбачених [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч. 3 ст. 146 КК України], може бути тільки необережним. У разі, якщо незаконне позбавлення волі, наприклад, є способом умертвіння людини, діяння винного кваліфікується за відповідними частиною і пунктом [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 115 КК України].

Дії особи, яка викрала особу і умисно вбила її, мають кваліфікуватися за [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч. 3 ст. 146 КК України] за ознакою спричинення тяжких наслідків і за [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України].
=== Об’єкт ===
''Основним безпосереднім '''об'єктом злочину''' є воля, честь і гідність особи.''

Волю людини слід розуміти як право ніким не бути примушеним робити те, що не передбачено законодавством, право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text статті 19 і 23 Конституції України]), як гарантовану можливість реалізації нею таких конституційних прав і свобод як, зокрема: свобода та особиста недоторканність, право на невтручання в її особисте життя, свобода пересування і право на вільний вибір місця проживання ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text статті 29, 32, 33 Конституції України]).

''Честь'' - це сукупність моральних принципів, якими керується людина у своїй поведінці.

Гідність людини передбачає усвідомлення людиною як носієм сукупності певних моральних, світоглядних, професійних тощо якостей своєї суспільної цінності, що створює у неї підстави для самоповаги. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text ст. 28 Конституції України] кожен має право на повагу до його гідності.

Додатковим факультативним об'єктом злочину можуть бути життя, здоров'я особи, громадська безпека тощо.

Обов'язковою ознакою цього злочину є ''потерпілий.'' Потерпілою від злочину є будь-яка особа, що досягла 14 років. Вчинення цього злочину щодо особи, якій не виповнилося 14 років, утворює кваліфікований вид злочину ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч. 2 ст. 146 КК]).
=== Об’єктивна сторона ===
''Об'єктивна сторона'' цього діяння має дві форми.
==== 1. Позбавлення волі ====
Позбавлення волі може полягати у триманні особи в місці, де вона взагалі не бажає або більше не бажає перебувати, або в поміщенні її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, хоча бажає цього. Воно може бути здійснено із застосуванням насильства, з погрозою його застосування, а також зі створенням обстановки неможливості рухатись, залишити певну територію (замикання в приміщенні, вивезення у віддалене безлюдне місце), доведення до безпорадного стану. Незаконним позбавлення волі є у всіх випадках, коли воно здійснюється не відповідно до Конституції, законів України, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України'','' згідно з якими жодна людина не може бути позбавлена волі інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і лише у певних випадках.
===== Способи незаконного позбавлення волі =====
- обман;

- зловживання довір'ям;

- відібрання засобів пересування;

- відібрання ключів чи інших необхідних засобів тощо.
==== 2. Викрадення людини ====
Викрадення людини означає заволодіння нею і незаконне переміщення її з одного певного місця, де вона вільно перебувала згідно з власною волею, до іншого'','' яке супроводжується фактичним обмеженням її свободи пересування. За своїм змістом протиправність переміщення людини збігається з незаконністю позбавлення її волі.
===== Способи викрадення =====
''- ''таємний (викрадення вчинене за відсутності інших осіб щодо людини, яка не розуміє значення вчинюваних з нею дій у зв'язку з малоліттям, знаходженням у безпорадному стані тощо);
- відкритий (коли особи, у присутності яких здійснюється викрадення, на думку винного, розуміють значення вчинюваних ним злочинних дій. Таке заволодіння може відбутися, скажімо, шляхом грабежу чи розбійного нападу);

- шляхом обману чи зловживання довірою (скажімо, винна особа забирає людину із притулку для старих на підставі підроблених документів);

- насильницький (заволодіння людиною в результаті вимушено-добровільної передачі її винному під погрозою насильства над її батьком, усиновителем, опікуном, піклувальником, вихователем тощо, або під погрозою насильства над особами, близькими для останніх, або розголошення відомостей, що ганьблять їх, пошкодження чи знищення їхнього майна).

Діяння як у формі незаконного позбавлення волі, так і у формі викрадення людини вважаються закінченими з моменту фактичного обмеження свободи переміщення потерпілого. При цьому необхідно враховувати, що і незаконне позбавлення волі, і викрадення людини належать до триваючих злочинів, тому зазначені діяння вважаються вчинюваними аж до часу фактичного звільнення потерпілого.
== Кваліфікуючі ознаки злочину ==
'''Кваліфікуючими ознаками''' злочину ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч. 2 ст. 146 КК]) є вчинення його:

1) щодо малолітнього: діяння вчинялися щодо дитини, якій на момент позбавлення волі або викрадення не виповнилося 14 років; при цьому, винний знав, допускав або в залежності від обставин передбачав малолітній вік потерпілого (незаконне позбавлення волі або викрадення дитини, яку винний помилково вважав малолітньою, підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 146, а також ч. 1 ст. 146 КК України);

2) із корисливих мотивів: винна особа при скоєнні таких діянь прагне досягти будь-якої матеріальної вигоди для себе особисто або для інших осіб (заволодіти майном потерпілого чи інших осіб, одержати вигоди майнового характеру), а також намагається позбутися матеріальних витрат (не повертати боргу, звільнитися від виконання обов’язків майнового характеру по утриманню непрацездатної особи, по виплаті матеріального відшкодування);

3) щодо двох або більше осіб: заволодіння та подальше тримання двох або більше потерпілих одночасно або при незначному проміжку у часі, якщо дії щодо декількох осіб об’єднані єдиним умислом на це (у випадках послідовного викрадення двох або більше осіб при виникненні самостійного конкретизованого умислу щодо кожного потерпілого вчинене кваліфікується як одиничні злочини з посиланням на відповідні частини [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 146 КК]);

4) за попередньою змовою групою осіб: коли в злочині брали участь не менше двох виконавців, які домовились про вчинення злочину, і кожен із співвиконавців вчинив хоча б одне з діянь, які утворюють об’єктивну сторону, а також якщо, крім виконавця (виконавців), у вчиненні злочину були задіяні організатор, підбурювач або пособник;

5) способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого: дії, які заподіяли особі легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння реально створювали небезпеку настання смерті потерпілого, загрозу заподіяння йому тяжких, середньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров’я, загрозу заподіяння іншої шкоди його здоров’ю (наприклад, введення в організм особи наркотичних засобів, психотропних речовин, лікарських препаратів, отрути та інших сильнодіючих речовин, використання електрошокеру, мордування, здушення шиї, застосування зброї, спеціальних знарядь, утримання в сирому, холодному або темному приміщенні);

6) пов'язане із заподіянням потерпілому фізичних страждань: сильний фізичний біль, що відчуває потерпілий внаслідок побоїв, мордування, катування, тримання потерпілого в умовах, непридатних або непристосованих для перебування людини (висока або низька температура в приміщенні, нестача повітря, освітлення, позбавлення їжі, води, сну, засобів гігієни;

7) із застосуванням зброї: використання будь-якого виду вогнепальної або холодної зброї для фізичного впливу на потерпілого (заподіяння тілесних ушкоджень, іншої шкоди здоров’ю) або психічного впливу на особу (погроза застосування зброї, яка створювала реальну небезпеку для життя та здоров’я особи, демонстрація оголеної або приведеної до бойової готовності зброї або її оголення);

8) протягом тривалого часу: тривалий час є оціночною ознакою, наявність чи відсутність якої має визначатися судом з урахуванням конкретного астрономічного строку, протягом якого особа була позбавлена волі, місця, де вона трималась, способу її утримання, інших конкретних обставин справи та особи потерпілого. Зазвичай це принаймні кілька тижнів.

Кваліфікуюча ознака тривалого часу вчинення діяння може стосуватись лише незаконного позбавлення волі особи, бо інша форма розглядуваного злочину – викрадення людини – не є триваючим злочином.

'''Особливо кваліфікуючими ознаками злочину''' '''є''' ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч. 3 ст. 147 КК]):

1) вчинення його організованою групою: здійснення злочинної діяльності внутрішньо стійким об’єднанням трьох і більше осіб, яке було попередньо утворене з метою ряду викрадень, або тільки одного злочину, який потребує ретельної довготривалої підготовки;

2) спричинення ним тяжких наслідків: у разі настання смерті або самогубства потерпілої особи, втрата нею будь-якого органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності. (наприклад, смерті, самогубства потерпілого, тяжких тілесних ушкоджень тощо).
== Санкція (покарання) ==
Незаконне позбавлення волі або викрадення людини караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч.1 ст. 146 КК]).
Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу, караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч.2 ст. 146 КК]).

Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч.3 ст.146 КК]).

За статтею [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 146 КК] карається лише незаконне позбавлення волі, тому відповідальність виключається, якщо особу було позбавлено волі внаслідок необхідної оборони ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 36 КК]), правомірного затримання особи, що вчинила злочин ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 38 КК]), або крайньої необхідності ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 39 КК]). Виключається відповідальність у випадках, коли батьки застосовують примусово-виховні заходи щодо своїх неповнолітніх дітей. Питання законного позбавлення волі регулюються [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституцією] та іншими законами України.
[[Категорія:Кримінальне право]]

Адміністративно-правові засоби захисту прав людини і громадянина

2024-02-05T15:17:02Z

Olena.morozenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про звернення громадян»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1697-18/page Закон України «Про прокуратуру»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19#Text Закон України “Про Національну поліцію”]
== Загальні положення ==
'''Адміністративно-правовий захист прав і свобод людини і громадянина''' являє собою сукупність застосовуваних у порядку, врегульованому нормами адміністративного права, засобів, спрямованих на здійснення уповноваженими на те органами (посадовими особами), а також особами та громадянами відповідних процесуальних дій (процедур). Адміністративно-правовий захист - це сукупність способів, прийомів і різних процесуальних дій, встановлених у законному порядку, за допомогою яких здійснюється відновлення порушеного права особи.

Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19#n9 статтею 2 Закон України “Про Національну поліцію”] охорона прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави становить одне з основних завдань поліції.

'''Об’єктом''' адміністративно-правового регулювання забезпечення прав і свобод людини та громадянина є адміністративно-правові відносини, що виникають між суб’єктами з приводу реалізації, охорони, захисту та відновлення їхніх порушених прав і свобод.

Забезпечення прав і свобод людини та громадянина передбачає комплекс суспільних відносин, які виникають з метою реалізації, охорони, захисту та відновлення порушених прав і свобод. Важливе місце в цій системі посідають адміністративно-правові відносини, оскільки обов’язок держави забезпечити права та свободи і створити сприятливі умови для їх реалізації людиною, який походить з пріоритету прав і свобод людини та громадянина в державі, наділяє органи публічного управління (зокрема правоохоронні органи як органи виконавчої влади) владно-розпорядчими функціями задля реалізації прав і свобод людини та громадянина, що передбачають адміністративно-правові норми.

'''Суб’єктами''' адміністративно-правових відносин із забезпечення прав і свобод людини та громадянина, '''з одного боку''', ''є органи публічного управління – органи виконавчої влади, Президент України, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, правоохоронні органи'', а '''з іншого''' – ''фізична особа, навчальні заклади, підприємства, інші державні органи, установи й організації, діяльність яких пов’язана із забезпеченням прав і свобод людини та громадянина щодо їх реалізації, охорони, поновлення тощо. Органи виконавчої влади мають право породжувати адміністративні правовідносини в односторонньому порядку, керуючись інтересами держави й завданнями, що стоять перед ними.''

'''Належне адміністративно-правове гарантування прав і свобод громадян передбачає:'''
* Визначення у законодавстві персоніфікованих представників державної влади, відповідальних за забезпечення умов для реалізації прав і свобод.
* Закріплення конкретних обов' язків органів і посадових осіб публічної адміністрації, які б відповідали правам і свободам громадян.
* Встановлення конкретних адміністративних процедур, які вичерпно визначають порядок виконання відповідними суб' єктами управління своїх обов' язків у відносинах з громадянами.
*Посилення відповідальності органів і посадових осіб за невиконання ними своїх обов' язків, що призвело до порушення прав громадян.
'''Стадії механізму адміністративно-правового регулювання захисту прав і свобод людини та громадянина:'''

'''І стадія''' – загальна дія юридичних норм - регламентує умови виникнення прав й обов’язків, повноважень і відповідальності суб’єктів;

'''ІІ стадія''' - виникнення конкретних суб’єктивних прав й обов’язків, тобто правовідносин. Необхідною умовою цієї стадії стає юридичний факт (система фактів), з яким норми права пов’язують настання юридичних наслідків;

'''ІІІ стадія''' – неправомірна поведінка суб’єкта. Правовою підставою цієї стадії є правопорушення, а також норми права, що встановлюють санкції за їх учинення, які визначають порядок застосування відповідальності.
== Види адміністративно-правових засобів захисту прав людини і громадянина ==
'''Адміністративно-правові засоби захисту прав людини і громадянина:'''
* конституційне право особи на звернення і оскарження;
* судовий захист і контроль;
* діяльність органів прокуратури та представництво інтересів особи прокурором в адміністративному судочинстві.
=== Право особи на звернення та оскарження ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#n9 Cтаттею 1 Закону України "Про звернення громадян"] передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, медіа, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності. Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

'''Під зверненнями громадян слід розуміти''' викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

'''Пропозиція (зауваження)''' - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

'''Заява (клопотання)''' - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

'''Скарга''' - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#n18 стаття 3 Закону України «Про звернення громадян»]).

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#n23 Статтею 4 Закону України «Про звернення громадян»] передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:
* порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
* створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
* незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Звернення розглядаються і вирішуються '''у термін не більше одного місяця від дня їх надходження''', а ті, які не потребують додаткового вивчення, - '''невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання'''. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, '''не може перевищувати сорока п'яти днів'''. На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Одержані об'єднаннями громадян звернення із зауваженнями і пропозиціями щодо їх діяльності розглядаються цими об'єднаннями та їх органами відповідно до статутів об'єднань, а заяви і скарги на ущемлення чи порушення ними прав громадян - згідно з цим Законом.

Дія цього [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону] не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19#Text законами України "Про судоустрій і статус суддів"] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3262-15#Text "Про доступ до судових рішень"], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодексом адміністративного судочинства України] (далі - КАСУ), [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18#Text законами України "Про запобігання корупції"], "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text Про виконавче провадження".]

Звернення про надання безоплатної правничої допомоги розглядаються в порядку, встановленому Законом України "Про безоплатну правничу допомогу".
=== Судовий захист і контроль ===
Відповідно до положень [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 частини першої статті 2 КАСУ] '''завданням адміністративного судочинства''' є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text частина перша статті 5 КАСУ]).

До суду можуть звертатись в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text частини третя-сьома статті 5 КАСУ]).

Субєкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку. Відмова від права на звернення до суду є недійсною.

Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що й громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text статті 16 КАСУ] учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. [[Правнича допомога|Безоплатна правнича допомога]] надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Статтею 53 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text КАСУ] передбачено, що в установлених законом випадках Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративним позовом про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах (ч. 1), і при цьому окремо окреслено процесуальне становище прокурора (ч.3)
=== Діяльність органів прокуратури та представництво інтересів особи прокурором в адміністративному судочинстві ===
Відповідно до статті 53 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text КАСУ] визначено, що прокурор може здійснювати представництво в адміністративному суді інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, на будь-якій стадії адміністративного процесу.

Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1697-18/page статті 23 Закону України "Про прокуратуру"] '''представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у''' здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

'''Зверніть увагу!''' Хоча прокурор в адміністративному процесі має рівні процесуальні права з іншими учасниками і є суб’єктом звернення до адміністративного суду, він не може вважатися звичайною стороною в процесі. Обов’язки прокурора є значно ширшими і їх не можна ототожнювати з процесуальними обов’язками.

Прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб’єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб’єктом владних повноважень.

'''Під час здійснення представництва інтересів громадянина у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження:'''
# Звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).
# Вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження.
# Ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи.
# Брати участь у розгляді справи.
# Подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом.
# Брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді.
# З дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.
У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов’язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

'''Особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина в суді:'''
* право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку адміністративного судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
* право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в адміністративній справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
* право подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом в адміністративній справі надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
* змінити, доповнити, відкликати, відмовитися від позову (заяви, подання), апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом має право прокурор, який її подав, або прокурор вищого рівня.
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право ]]

Поняття та форми вини в кримінальному праві

2024-01-19T08:28:49Z

Olena.morozenko:

==Нормативна база==
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінальний кодекс України](далі - КК)
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
==Загальні положення==
'''Вина''' у кримінальному праві – це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, що виражається у формі умислу або необережності ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 23 КК]).

Вина є одним з елементів суб'єктивної сторони будь-якого правопорушення, а тому юридична відповідальність за загальним правилом можлива лише при винному вчиненні забороненого діяння. Відповідальність без вини можлива тільки в окремих, передбачених законом випадках в цивільному праві (наприклад, при заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки). У кримінальному праві відповідальність без вини неможлива

У [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text статті 62 Конституції України] закріплений важливий принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність можлива лише тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненні кримінального правопорушення. Це конституційне положення знайшло своє втілення в чинному [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України]. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 2 КК]). Крім цього, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 11 КК] визнає кримінальним правопорушенням лише суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність). Законодавче закріплення цього положення є важливою гарантією дотримання законності в діяльності правоохоронних органів і суду.
==Категорії вини в кримінальному праві==
Основними категоріями, які характеризують вину, є її зміст, сутність, форма та ступінь.

'''Зміст вини -''' це сукупність психічних елементів, у яких відображаються об'єктивні ознаки кримінального правопорушення, які виражають певне ставлення особи до цих ознак. Сам по собі він не дає повної характеристики вини. Для цього необхідно виділити і дати характеристику іншим елементам.

'''Сутність вини''' полягає в негативному ставленні особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, до суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

'''Форма вини''' характеризує певний зв'язок психічних ознак, які складають зміст вини, з об'єктивними ознаками кримінального правопорушення.

'''Ступінь вини''' - це кількісна характеристика вини. Вона визначає тяжкість вчиненого діяння й небезпечність особи винного. Ступінь вини суб'єкта визначається:
*суспільною небезпечністю вчиненого діяння;
*особливостями психічного ставлення винного: формою вини, характером умислу або необережності;
*мотивом і метою суспільно небезпечного діяння;
*обставинами, що характеризують особу винного;
*причинами суспільно небезпечного діяння та умовами, що вплинули на формування суспільно небезпечного умислу або на допущення особою необережності.
Зміст вини, її форми і види істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинене кримінальне правопорушення, визнання наявності рецидиву ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 34 КК]) та інших питань.

Визначення форми вини базується на поєднанні двох психічних ознак: інтелектуальної й вольової ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 24 та 25 КК]). Ці ознаки, у свою чергу, зв'язані ознаками об'єктивної сторони складу суспільно небезпечного діяння - дією (бездіяльністю) і наслідками.
==Форми вини в кримінальному праві==
===Умисел ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 24 КК України])===
Умисел поділяється на два види — прямий і непрямий (евентуальний).

Законодавче визначення прямого і непрямого умислу містить три ознаки, які характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків:
*усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння;
*передбачення його суспільно небезпечних наслідків;
*бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання.
Перші дві ознаки характеризують процеси, які відбуваються у психіці суб'єкта і тому складають інтелектуальний компонент умислу. Третя ознака характеризує вольову сферу особи й утворює вольовий момент умислу.

''Різне співвідношення інтелектуальних і вольових ознак психічної діяльності особи при вчиненні нею кримінального правопорушення лежить в основі поділу умислу на прямий і непрямий.''
====Прямий умисел.====
Умисел є прямим тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і ''бажала їх настання'' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 24 КК України]).

Ознаки, притаманні прямому умислу:
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
*#Усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру діяння (дії чи бездіяльності).
*#Передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
*''Вольовою ознакою'' є бажання настання суспільно небезпечних наслідків.
====Непрямий умисел.====
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і ''хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання'' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 3 ст. 24 КК України]).

Ознаки, притаманні непрямому умислу:
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
**Усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру діяння (дії або бездіяльності).
**Передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
*''Вольовою ознакою'' є те, що особа хоча і не бажає, але свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків.
Обидва елементи інтелектуальної ознаки при непрямому і прямому умислі співпадають. Суть відмінності непрямого умислу від прямого - у змісті його вольової ознаки.

Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе значення для кваліфікації кримінальних правопорушень та індивідуалізації кримінальної відповідальності й покарання, а також для відмежування замаху на кримінальне правопорушення від закінченого кримінального правопорушення.

Теорія кримінального права і судова практика крім прямого та непрямого умислу виділяють інші види умислу, які при певних обставинах також можуть мати кримінальне правове значення.

''За часом виникнення й формування відрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово.''
====Заздалегідь обдуманий умисел.====
Заздалегідь обдуманий умисел характеризується тим, що намір вчинити суспільно небезпечне діяння і саме суспільно небезпечне діяння відокремлені одне від одного певним проміжком часу. Протягом цього часу суб'єкт обдумує плани і способи вчинення суспільно небезпечного діяння (місце, час, знаряддя й засоби вчинення діяння тощо). Наявність цього виду умислу може свідчити про підвищений ступінь вини, а також суспільної небезпеки суб'єкта кримінального правопорушення.
====Умисел, що виник раптово.====
Умисел, що виник раптово формується безпосередньо перед самим початком вчинення суспільно небезпечного діяння і відразу ж реалізується.

Окремим видом умислу, що виник раптово, є ''афективний'' вид умислу, тобто такий, що виникає у процесі сильного душевного хвилювання під впливом афекту, раптово під впливом тих чи інших обставин найчастіше внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

''За ступенем визначеності, уявлення винного про суспільно небезпечні наслідки вчиненого ним діяння умисел ділиться на визначений, невизначений і альтернативний.''
==== Визначений умисел. ====
Визначений умисел характеризується тим, що особа чітко уявляє собі характер і розмір наслідків вчиненого нею діяння. При цьому визначений умисел може бути простим (коли винний передбачає настання одного суспільно небезпечного наслідку) або альтернативним (коли винний передбачає можливість настання двох або більше, але індивідуально визначених наслідків).
==== Невизначений умисел. ====
При невизначеному умислі суспільно небезпечне наслідки хоч і передбачаються винним, але не є конкретизованими.
==== Альтернативний умисел. ====
Альтернативний умисел має місце тоді, коли винний передбачає й однаково бажає чи свідомо допускає настання одного з кількох можливих суспільно небезпечних наслідків. У випадках вчинення суспільно небезпечного діяння з невизначеним або альтернативним умислом відповідальність настає залежно від фактично заподіяних наслідків, оскільки винний передбачав настання будь-якого із цих наслідків і бажав чи свідомо припускав Їх настання.
===Необережність ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 25 КК України])===
Необережність є особливою формою психічного ставлення винного до шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. При вчиненні необережних суспільно небезпечних діянь неможливі готування, замах та співучасть.

Необережність поділяється на кримінально протиправну самовпевненість та кримінально протиправну недбалість.
====Кримінально протиправна самовпевненість.====
Необережність є кримінально протиправною самовпевненістю, коли особа '''''передбачала''' можливість'' настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але '''''легковажно розраховувала на їх відвернення''''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 25 КК України]).

Кримінально протиправна самовпевненість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.
*''Інтелектуальною ознакою'' є передбачення особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності).
*''Вольовою ознакою'' є легковажний розрахунок особи на цілком реальні, чіткі можливості (обставини), що можуть відвернути настання кримінально протиправних наслідків. Це можуть бути власні якості, дії інших осіб, технічні властивості механізмів, зміна обстановки тощо. У цьому її суттєва відмінність від вольової ознаки прямого й непрямого умислу.
Якщо при умислі передбачається як можливість, так і неминучість настання суспільно небезпечних наслідків, то при кримінально протиправній самовпевненості може йти мова лише про передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Передбачення неминучості настання суспільно небезпечних наслідків виключає розрахунок на їх відвернення.

На відміну від визначення умислу, при визначенні кримінально протиправної самовпевненості закон не містить характеристики психічного ставлення особи до свого протиправного діяння (дії чи бездіяльності). Вина особи полягає у тому, що її розрахунок виявився невірним (легковажним) і не забезпечив відвернення суспільно небезпечних наслідків. Таким чином, особа при кримінально протиправній самовпевненості недооцінює шкідливості своїх дій та переоцінює ті обставини, які, на її думку, здатні відвернути шкоду.

Вина може проявлятися не лише у якійсь одній формі, а й у так званій складній (подвійній) формі. Наприклад, особа мала на меті умисне заподіяння лише тілесних ушкоджень, але з необережності це призвело до настання смерті потерпілого ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 121 КК України]).
====Кримінально протиправна недбалість.====
Необережність є кримінально протиправною недбалістю, коли особа '''''не передбачала''''' можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), '''''хоча повинна була і могла їх передбачити''''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 3 ст. 25 КК України]).

Кримінально протиправна недбалість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
*#Винний не усвідомлює суспільної небезпеки вчинюваного ним діяння (дії або бездіяльності).
*#Винний не передбачає можливості настання якихось суспільно небезпечних наслідків.
*''Вольовою ознакою'' є те, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки свого кримінально протиправного діяння, не докладає належних зусиль для запобігання ймовірним кримінально протиправним наслідкам.
Сутність вини при кримінально протиправній недбалості полягає не в інтелектуальній, а у вольовій ознаці, оскільки лише у зв'язку з вольовою ознакою це психічне ставлення отримує кримінально-правову оцінку.

Закон, передбачаючи вину у виді кримінально протиправної недбалості, не вказує, яким повинно бути ставлення особи до самого діяння, що призвело до настання суспільно небезпечних наслідків. При кримінально протиправній недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, отже винний не усвідомлює і суспільної небезпечності свого діяння, яке потягло шкідливі наслідки.

Законодавче визначення вольової ознаки кримінально протиправної недбалості пов'язане з двома критеріями - об'єктивним («повинна була передбачити настання шкідливих наслідків») і суб'єктивним («могла їх передбачити»).

Від кримінально протиправної недбалості слід відрізняти так званий випадок ("'''казус'''"), тобто невинне заподіяння шкоди. Він має місце тоді, коли у особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не було реальної можливості передбачити настання суспільно небезпечних наслідків.

Таким чином, на відміну від кримінально протиправної недбалості при казусі особа не передбачала настання наслідків своїх дій і не могла їх передбачити (відсутній суб'єктивний критерій).

'''''Казус виключає кримінальну відповідальність особи за вчинені діяння.'''''
[[Категорія:Кримінальне право]]

Залучення експерта у адміністративному судочинстві, судова експертиза у адміністративному провадженні

2023-12-12T08:31:43Z

Olena.morozenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України "Про судову експертизу"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98 Наказ Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1431-11 Наказ Міністерства юстиції України 12.12.2011 № 3505/5 «Про затвердження Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах»]
== Загальні положення ==
Відповідно до положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#n10066 частини першої статті 68 Кодексу адміністративного судочинства України] (далі - КАСУ) '''експертом може бути''' особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з’ясування відповідних обставин справи.

Експерт може призначатися судом або залучатися учасником справи.

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

До проведення судових експертиз (обстежень і досліджень), крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Законом України «Про судову експертизу»] (далі - Закон).

'''Не може залучатися до проведення судової експертизи та виконання обов’язків судового експерта особа''':
* визнана в установленому законом порядку недієздатною;
* яка має не зняту або не погашену судимість;
* на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією;
* особа, на яку протягом року накладалося дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення кваліфікації судового експерта ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 частина перша статті 11 Закону]).
== Права, обов’зки та відповідальність експерта у адміністративному судочинстві ==
'''Експерт у адміністративному судочинстві має право:'''
# ознайомлюватися з матеріалами справи;
# заявляти клопотання про надання йому додаткових матеріалів і зразків, якщо експертиза призначена судом;
# викладати у висновку експерта виявлені в ході її проведення експертизи факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;
# бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження;
#для цілей проведення експертизи заявляти клопотання про опитування учасників справи та свідків;
# подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права експерта;
# на оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов’язаних із проведенням експертизи і викликом до суду;
# відмовитись від надання висновку, якщо наданих на його запит матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов’язків, або якщо він не володіє відповідними знаннями;
# на забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав;
# у разі незгоди з іншими членами експертної комісії складати окремий висновок;
# викладати письмово відповіді на питання, які ставляться йому під час надання роз'яснень чи показань.
'''Експерт зобов'язаний:'''
# провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань;
# у разі необхідності - прибути за викликом суду та роз’яснити свій висновок і відповісти на питання суду та учасників справи;
# забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою;
# заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі;
# невідкладно повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів;
# у разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення невідкладно заявити суду клопотання щодо його уточнення або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями;
# у разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.
Експерт не має права самостійно збирати матеріали, які підлягають дослідженню, а також вибирати вихідні дані для проведення експертизи, якщо вони відображені в наданих йому матеріалах неоднозначно; вступати у не передбачені порядком проведення експертизи контакти з особами, якщо такі особи прямо чи опосередковано зацікавлені в результатах експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.

Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі.

'''Відповідальність експерта'''

Судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими законодавством, може бути притягнутий до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

За надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, а також за розголошення даних, що стали йому відомі під час проведення експертизи, експерт несе кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

За злісне ухилення від явки до органів досудового розслідування або суду експерт несе адміністративну відповідальність згідно з чинним законодавством.

За допущені порушення під час проведення експертизи, що не тягнуть за собою кримінальної чи адміністративної відповідальності, експерт може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності згідно з чинним законодавством.

У разі завдання своїми діями майнової шкоди під час проведення експертизи експерт несе матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством (пункт 2.4 розділу II [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5] (далі - Інструкція).
== Відвід експерта у адміністративному судочинстві ==
Згідно з положеннями [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page1#n9847 статті 38 КАСУ] '''експерт не може брати участі в адміністративному процесі, якщо:'''
# він перебував або перебуває в службовій або в іншій залежності від учасників справи;
# він проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються при розгляді даної справи;
# з’ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань.
Участь експерта в судовому засіданні під час попереднього розгляду даної справи як експерта не є підставою для їхнього відводу (самовідводу).
== Гарантії незалежності судового експерта та правильності його висновку ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4038-12#n22 Саттею 4 Закону] передбачено, що '''незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються:'''
* визначеним законом порядком призначення судового експерта;
* забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судової експертизи;
* існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду;
* створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його матеріальним і соціальним забезпеченням;
* кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків;
* можливістю призначення повторної судової експертизи;
* присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи.
== Поняття судової експертизи, види експертиз ==
'''Судова експертиза''' - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об’єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду.

Експертиза повинна проводитися, як правило, в суді, тобто в приміщенні суду. Поза судом експертиза проводиться, якщо це потрібно у зв'язку з характером досліджень або якщо об'єкт досліджень неможливо доставити до суду. Однак на практиці це положення неможливо реалізувати, оскільки експертиза - це наукове дослідження, яке потребує спеціального обладнання, програмного забезпечення, дотримання технологічного процесу дослідження. Тому реально судові експертизи в суді не проводяться. Вони проводяться за робочим місцем судового експерта.

Якщо експертизу необхідно провести за місцезнаходженням об'єкта дослідження, суд, який її призначив, повинен забезпечити судовому експертові безперешкодний доступ до об'єкта дослідження та належні умови праці.

''Види експертиз:''

'''первинною є експертиза''', коли об’єкт досліджується вперше;

'''комісійна експертиза''' проводиться не менш як двома експертами одного напрямку знань. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності;

'''комплексна експертиза''' проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність. Загальний висновок роблять експерти, компетентні в оцінці отриманих результатів і формулюванні єдиного висновку. У разі виникнення розбіжностей між експертами, експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності.

Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити '''додаткову експертизу''', яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити '''повторну експертизу''', яка доручається іншому експерту (експертам) та поставлені ті ж питання, які були в первинній експертизі.
== Призначення судової експертизи ==
'''Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ частина перша статті 102 КАСУ]):'''
* для з’ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
* жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності.
У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.

При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. З урахуванням обставин справи суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза). Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом.

Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз’яснення яких, на їх думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов’язаний мотивувати таке відхилення або зміну.

Питання, які ставляться експерту, і його висновок з них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта.

Призначений судом експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.

Про призначення експертизи суд постановляє '''ухвалу''', в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій (яким) доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.
== Строки проведення експертизи ==
Строк проведення експертизи встановлюється керівником експертної установи (або заступником керівника чи керівником структурного підрозділу) і не повинен перевищувати '''90 календарних днів'''.

У разі значного завантаження експерта (за наявності у нього на виконанні одночасно понад десять експертиз, у тому числі комісійних та комплексних) більший розумний строк установлюється за письмовою домовленістю з органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), після попереднього вивчення експертом наданих матеріалів.

Час попереднього вивчення матеріалів не повинен перевищувати '''п’ятнадцяти робочих днів'''.

У разі невиконання клопотань експерта щодо надання додаткових матеріалів, несплати вартості експертизи '''протягом 45 календарних днів''' з дня направлення клопотання в порядку, передбаченому чинним законодавством, незабезпечення прибуття експерта, безперешкодного доступу до об’єкта дослідження, а також належних умов для його роботи (учинення перешкод з боку сторін, що беруть участь у справі, в обстеженні об’єкта) матеріали справи повертаються органу (особі), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), із зазначенням мотивованих причин неможливості її проведення.

Строк проведення експертизи починається з робочого дня, наступного за днем надходження матеріалів до експертної установи, і закінчується у день складання висновку експерта (повідомлення про неможливість надання висновку). Якщо закінчення встановленого строку проведення експертизи припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається наступний за ним робочий день.

У строк проведення експертизи не включається строк виконання клопотань експерта, усунення недоліків, допущених органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98?find=1&text=1.13#w1_9 пункт 1.13 розділу I Інструкції]).
== Висновок експерта ==
'''Висновок експерта''' - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством.

'''Предметом висновку експерта''' може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи.

Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

'''У висновку експерта зазначаються''':
* коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта);
* на якій підставі була проведена експертиза;
* хто був присутній при проведенні експертизи;
* питання, що були поставлені експертові;
* які матеріали експерт використав ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#n10270 пункт 6-8 статті 101 КАСУ]).
Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.

У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків. Якщо під час підготовки висновку експерт встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

Учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page1#n10334 стаття 112 КАСУ]):
* застосування аналогії закону чи аналогії права;
* змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.
Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи.

Висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду. Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право]]

Адміністративно-правові засоби захисту прав людини і громадянина

2023-11-16T11:33:06Z

Olena.morozenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про звернення громадян»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1697-18/page Закон України «Про прокуратуру»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19#Text Закон України “Про Національну поліцію”]
== Загальні положення ==
'''Адміністративно-правовий захист прав і свобод людини і громадянина''' являє собою сукупність застосовуваних у порядку, врегульованому нормами адміністративного права, засобів, спрямованих на здійснення уповноваженими на те органами (посадовими особами), а також особами та громадянами відповідних процесуальних дій (процедур). Адміністративно-правовий захист - це сукупність способів, прийомів і різних процесуальних дій, встановлених у законному порядку, за допомогою яких здійснюється відновлення порушеного права особи.

Згідно зі статтею 2 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19#Text Закон України “Про Національну поліцію”] охорона прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави становить одне з основних завдань поліції.

'''Об’єктом''' адміністративно-правового регулювання забезпечення прав і свобод людини та громадянина є адміністративно-правові відносини, що виникають між суб’єктами з приводу реалізації, охорони, захисту та відновлення їхніх порушених прав і свобод.

Забезпечення прав і свобод людини та громадянина передбачає комплекс суспільних відносин, які виникають з метою реалізації, охорони, захисту та відновлення порушених прав і свобод. Важливе місце в цій системі посідають адміністративно-правові відносини, оскільки обов’язок держави забезпечити права та свободи і створити сприятливі умови для їх реалізації людиною, який походить з пріоритету прав і свобод людини та громадянина в державі, наділяє органи публічного управління (зокрема правоохоронні органи як органи виконавчої влади) владно-розпорядчими функціями задля реалізації прав і свобод людини та громадянина, що передбачають адміністративно-правові норми.

'''Суб’єктами''' адміністративно-правових відносин із забезпечення прав і свобод людини та громадянина, '''з одного боку''', ''є органи публічного управління – органи виконавчої влади, Президент України, Уповноважений Верховної Ради з прав людини, правоохоронні органи'', а '''з іншого''' – ''фізична особа, навчальні заклади, підприємства, інші державні органи, установи й організації, діяльність яких пов’язана із забезпеченням прав і свобод людини та громадянина щодо їх реалізації, охорони, поновлення тощо. Органи виконавчої влади мають право породжувати адміністративні правовідносини в односторонньому порядку, керуючись інтересами держави й завданнями, що стоять перед ними.''

'''Належне адміністративно-правове гарантування прав і свобод громадян передбачає:'''
* Визначення у законодавстві персоніфікованих представників державної влади, відповідальних за забезпечення умов для реалізації прав і свобод.
* Закріплення конкретних обов' язків органів і посадових осіб публічної адміністрації, які б відповідали правам і свободам громадян.
* Встановлення конкретних адміністративних процедур, які вичерпно визначають порядок виконання відповідними суб' єктами управління своїх обов' язків у відносинах з громадянами.
*Посилення відповідальності органів і посадових осіб за невиконання ними своїх обов' язків, що призвело до порушення прав громадян.
'''Стадії механізму адміністративно-правового регулювання захисту прав і свобод людини та громадянина:'''

'''І стадія''' – загальна дія юридичних норм - регламентує умови виникнення прав й обов’язків, повноважень і відповідальності суб’єктів;

'''ІІ стадія''' - виникнення конкретних суб’єктивних прав й обов’язків, тобто правовідносин. Необхідною умовою цієї стадії стає юридичний факт (система фактів), з яким норми права пов’язують настання юридичних наслідків;

'''ІІІ стадія''' – неправомірна поведінка суб’єкта. Правовою підставою цієї стадії є правопорушення, а також норми права, що встановлюють санкції за їх учинення, які визначають порядок застосування відповідальності.
== Види адміністративно-правових засобів захисту прав людини і громадянина ==
'''Адміністративно-правові засоби захисту прав людини і громадянина:'''
* конституційне право особи на звернення і оскарження;
* судовий захист і контроль;
* діяльність органів прокуратури та представництво інтересів особи прокурором в адміністративному судочинстві.
=== Право особи на звернення та оскарження ===
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Cтаттею 1 Закону України "Про звернення громадян"] передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності. Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.

'''Під зверненнями громадян слід розуміти''' викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

'''Пропозиція (зауваження)''' - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

'''Заява (клопотання)''' - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

'''Скарга''' - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 стаття 3 Закону України «Про звернення громадян»]).

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Статтею 4 Закону України «Про звернення громадян»] передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:
* порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
* створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
* незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Звернення розглядаються і вирішуються '''у термін не більше одного місяця від дня їх надходження''', а ті, які не потребують додаткового вивчення, - '''невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання'''. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, '''не може перевищувати сорока п'яти днів'''. На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Одержані об'єднаннями громадян звернення із зауваженнями і пропозиціями щодо їх діяльності розглядаються цими об'єднаннями та їх органами відповідно до статутів об'єднань, а заяви і скарги на ущемлення чи порушення ними прав громадян - згідно з цим Законом.

Дія цього [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону] не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19#Text законами України "Про судоустрій і статус суддів"] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3262-15#Text "Про доступ до судових рішень"], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодексом адміністративного судочинства України] (далі - КАСУ), [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18#Text законами України "Про запобігання корупції"], "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text Про виконавче провадження".]

Звернення про надання безоплатної правничої допомоги розглядаються в порядку, встановленому Законом України "Про безоплатну правничу допомогу".
=== Судовий захист і контроль ===
Відповідно до положень [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 частини першої статті 2 КАСУ] '''завданням адміністративного судочинства''' є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text частина перша статті 5 КАСУ]).

До суду можуть звертатись в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом надано таке право ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text частини третя-сьома статті 5 КАСУ]).

Субєкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку. Відмова від права на звернення до суду є недійсною.

Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що й громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text статті 16 КАСУ] учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. [[Правнича допомога|Безоплатна правнича допомога]] надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

Статтею 53 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text КАСУ] передбачено, що в установлених законом випадках Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, прокурор, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до адміністративного суду із адміністративним позовом про захист прав, свобод та інтересів інших осіб і брати участь у цих справах (ч. 1), і при цьому окремо окреслено процесуальне становище прокурора (ч.3)
=== Діяльність органів прокуратури та представництво інтересів особи прокурором в адміністративному судочинстві ===
Відповідно до статті 53 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text КАСУ] визначено, що прокурор може здійснювати представництво в адміністративному суді інтересів громадянина або держави в порядку, встановленому цим Кодексом та іншими законами, на будь-якій стадії адміністративного процесу.

Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1697-18/page статті 23 Закону України "Про прокуратуру"] '''представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у''' здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

'''Зверніть увагу!''' Хоча прокурор в адміністративному процесі має рівні процесуальні права з іншими учасниками і є суб’єктом звернення до адміністративного суду, він не може вважатися звичайною стороною в процесі. Обов’язки прокурора є значно ширшими і їх не можна ототожнювати з процесуальними обов’язками.

Прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб’єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб’єктом владних повноважень.

'''Під час здійснення представництва інтересів громадянина у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження:'''
# Звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).
# Вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження.
# Ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи.
# Брати участь у розгляді справи.
# Подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом.
# Брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді.
# З дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.
У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов’язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

'''Особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина в суді:'''
* право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку адміністративного судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
* право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в адміністративній справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
* право подання заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом в адміністративній справі надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
* змінити, доповнити, відкликати, відмовитися від позову (заяви, подання), апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом має право прокурор, який її подав, або прокурор вищого рівня.
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право ]]

Участь спеціаліста у кримінальному провадженні

2023-10-13T09:51:02Z

Olena.morozenko:

==Нормативна база==
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінальний кодекс України]
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України)]
*[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України "Про судову експертизу"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3782-12#Text Закон України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF#Text постанова Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 року № 98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів"]
==Статус спеціаліста у кримінальному провадженні==
===Особи, які можуть бути спеціалістами===
Спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками і може надавати консультації, пояснення, довідки та висновки під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок (стаття 71 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]).
===Залучення спеціаліста===
Спеціаліст може бути залучений для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) сторонами кримінального провадження під час досудового розслідування і судом під час судового розгляду, а також для надання висновків з питань, що належать до сфери його знань, під час досудового розслідування кримінальних проступків, зокрема у випадках, передбачених ч.3 ст.214 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України].

Про участь спеціаліста обов’язково зазначається у протоколі, який підписує він та інші учасники. Спеціаліст, який бере участь у проведенні слідчої дії, має право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу цієї слідчої дії.

Письмові пояснення спеціалістів можуть бути додатками до протоколу процесуальної дії, у проведенні якої відповідні спеціалісти брали участь (ст.105 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]).

Підставою для отримання висновку спеціаліста під час з’ясування обставин вчинення кримінального проступку є запит службової особи підрозділу дізнання органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, уповноваженої особи іншого підрозділу зазначених органів, які уповноважені здійснювати досудове розслідування кримінальних проступків (ст.7-1 Закону України «Про судову експертизу»). Висновок спеціаліста має відповідати вимогам до висновку експерта (частина 1 статті 300 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]).

'''''Тобто для залучення спеціаліста під час досудового розслідування необхідна наявність однієї з таких обставин:'''''
#''проведення досудового розслідування кримінального проступку;''
#наявність обставин, передбачених частиною 3 статті 214 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України], а саме: ''для з’ясування обставин вчинення кримінального проступку до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути отримано висновок спеціаліста і знято показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото‑ і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото‑ і кінозйомки, відеозапису'';
#''необхідність надання безпосередньої технічної допомоги'' (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо).
Що стосується безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбору зразків для проведення експертизи тощо), то залучений спеціаліст має надати цю кваліфіковану допомогу та поставити свій підпис на відповідному процесуальному документі.

'''''Під час судового розгляду''''' суд за клопотанням сторін або за власною ініціативою може залучити спеціаліста, коли дослідження речових доказів або документів потребує застосування спеціальних знань, а також з метою з’ясування відомостей, що містяться у звуко- і відеозаписах. Учасники судового провадження можуть ставити запитання спеціалістам щодо документів, а також з приводу речових доказів спеціалістам, які їх оглядали.

Витрати, пов’язані із залученням спеціалістів, несе сторона кримінального провадження, яка залучила спеціаліста, відповідно до ст.122 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України].

'''''Спеціаліст не має права брати участі у кримінальному провадженні та відводиться за таких підстав:'''''
*якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, членом сім’ї або близьким родичем сторони, заявника, потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;
*якщо він брав участь у цьому ж провадженні як слідчий суддя, суддя, захисник або представник, свідок;
*якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї заінтересовані в результатах кримінального провадження, а також коли він перебуває в службовій або іншій залежності від обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого, цивільного позивача чи цивільного відповідача або існують інші обставини, які викликають обґрунтовані сумніви в його неупередженості;
*якщо він проводив ревізію, інвентаризацію, службове розслідування, аудиторську або іншого характеру перевірку тощо, матеріали яких використовуються у цьому провадженні.
Не може бути підставою для відводу спеціаліста його попередня участь у цьому кримінальному провадженні як спеціаліста, перекладача, експерта і секретаря судового засідання.

Питання про самовідвід чи відвід спеціаліста під час досудового розслідування розглядає слідчий суддя, а під час судового провадження – суд, який його здійснює. При розгляді відводу має бути вислуханий спеціаліст, якому заявлено відвід, якщо вів хоче дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті вмотивованою ухвалою слідчого судді, судді (суду).

'''''Участь спеціаліста є обов'язковою у випадках:'''''
*при проведенні огляду трупа обов'язкова участь судово-медичного експерта або лікаря (ч.1 ст.238 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]);
*при проведенні огляду трупа, пов'язаного з ексгумацією, обов'язкова присутність судово-медичного експерта, який може вилучити зразки тканини і органів або частини трупа, необхідні для проведення експертних досліджень (частини 2,3 ст.239 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]);
*проведення допиту малолітньої або неповнолітньої особи проводиться у присутності законного представника, педагога або психолога, а за потреби - лікаря (ч.1 ст.226 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]);
*при проведенні слідчих (розшукових) дій за участю малолітньої або неповнолітньої особи забезпечується участь законного представника, педагога або психолога, а за потреби - лікаря (ч.1 ст.227 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]).
==Права спеціаліста у кримінальному провадженні==
'''Спеціаліст має право:'''
*ставити запитання учасникам процесуальної дії з дозволу сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду;
*користуватися технічними засобами, приладами та спеціальним обладнанням;
*звертати увагу сторони кримінального провадження, яка його залучила, або суду на характерні обставини чи особливості речей і документів;
*викладати у висновку відомості, що мають значення для кримінального провадження і щодо яких йому не були поставлені запитання;
*знайомитися з протоколами процесуальних дій, в яких він брав участь, і подавати до них зауваження;
*одержувати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат, пов'язаних із його залученням до кримінального провадження;
*заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;
*надавати висновки з питань, що належать до сфери його знань, під час досудового розслідування кримінальних проступків, у тому числі у випадках, передбачених частиною третьою статті 214 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України];
*надавати довідки з питань, що належать до сфери його знань, у випадках, передбачених частиною третьою статті 245 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України].
==Обов'язки спеціаліста у кримінальному провадженні==
'''Спеціаліст зобов'язаний:'''
*прибути за викликом до слідчого, дізнавача, прокурора, суду і мати при собі необхідні технічне обладнання, пристрої та прилади;
*виконувати вказівки сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду та давати пояснення з поставлених запитань;
*не розголошувати відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі спеціалісту у зв'язку з виконанням його обов'язків;
*заявити самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Кодексом.
==Відповідальність спеціаліста==
У разі '''неприбуття до суду без поважних причин або неповідомлення про причини неприбуття''' на спеціаліста судом покладаються ''всі витрати, пов’язані з оголошенням перерви в судовому засіданні'' (ч.1 ст.72 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]).

Відповідно до ч.2 ст.72 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] '''за неправдивий висновок''' спеціаліст несе ''кримінальну відповідальність, встановлену законом''.

'''Завідомо неправдивий висновок спеціаліста''', складений для надання або наданий органу, що здійснює досудове розслідування, виконавче провадження, суду, Вищій раді правосуддя, тимчасовій слідчій чи спеціальній тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради України, - ''караються виправними роботами на строк до двох років'' або ''арештом на строк до шести місяців'', або ''обмеженням волі на строк до двох років''.

Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, - ''караються виправними роботами на строк до двох років'' або ''обмеженням волі на строк до п'яти років'', або ''позбавленням волі на строк від двох до п'яти років'' (ч.1 ст.384 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України]).

Крім того, спеціаліста, який брав участь у досудовому розслідуванні, стосується передбачена ст.222 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] заборона розголошення відомостей досудового розслідування, за порушення якої настає ''кримінальна відповідальність''.

Відповідно до ч.1 ст. 387 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України] '''розголошення без письмового дозволу''' слідчого, прокурора або особи, яка проводила оперативно-розшукову діяльність, '''даних оперативно-розшукової діяльності або досудового розслідування''' особою, попередженою в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані, карається ''штрафом від п'ятдесяти до неоподатковуваних мінімумів доходів громадян'' або ''виправними роботами на строк до двох років.''
[[Категорія:Кримінальне процесуальне право]]
[[Категорія: Кримінальне право]]
[[Категорія: Слідчі дії]]
[[Категорія: Суди]]

Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні

2023-10-13T09:22:02Z

Olena.morozenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України]
* [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України (КК України)]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України)]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-18 Закон України від 23 травня 2013 року № 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95 Постанова Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»]
* П[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-95 останова Пленуму Верховного суду України від 07 липня 1995 року № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0082700-97 Ухвала (витяг)судової колегії у кримінальних справах Верховного суду України «Рішення суду про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої громадянинові органами слідства, має бути належно мотивовано і відповідати фактичним обставинам справи» від 11 березня 1997 року]
== Складові предмету доказування (обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні) ==
Відповідно до ч. 2 ст. 91 КПК України '''доказування у кримінальному провадженні''' - це здійснювана у встановленому законом порядку діяльність, що полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

А тому елементами процесу доказування є збирання, перевірка та оцінка доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження.

Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини першої статті 91 КПК України] '''у кримінальному провадженні підлягають доказуванню''':
# подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
# винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
# вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
# обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
# обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;
# обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;
# обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
=== Встановлення події кримінального правопорушення ===
При доказуванні мають бути встановлені обставини, які належать до події кримінального правопорушення (злочину чи кримінального проступку). При доказуванні обставин, які утворюють подію кримінального правопорушення, встановлюються передбачені нормою кримінального закону діяння, наслідки (для матеріальних складів) та наявність між ними причинно-наслідкового зв'язку. Подія кримінального правопорушення розуміється як елемент об'єктивної сторони складу злочину, що відбувається у певному часі, місці та певним способом. Спосіб вчинення кримінального правопорушення не визнається обов'язковою кваліфікуючою ознакою кримінальним законом. Незважаючи на це, в кримінальному процесі спосіб вчинення злочину є обов'язковим елементом предмету доказування по кожному кримінальному провадженню. У теорії доказів спосіб вчинення кримінального правопорушення тлумачиться як комплекс дій, що вчиняється правопорушником у певній послідовності і призводить до злочинного наслідку.

Подія кримінального правопорушення відбувається в реальному місці і часі. Тому доказування обставин, що належать до події кримінального правопорушення, деталізують спосіб його вчинення, підтверджує його наявність і надає можливість перевірки факту вчинення злочину, а також може мати значення для предметного захисту особи, кваліфікації способів вчинення окремих видів кримінальних правопорушень, встановлення кримінально значущих ознак предмета злочину, причинно-наслідкового зв’язку вчинених дій з характером і розміром шкідливих наслідків тощо. Відсутність події злочину тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами.
=== Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення ===
'''Винуватість''' - категорія кримінального процесуального права, яка означає доведеність доказами вчинення кримінального правопорушення конкретною особою.

Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 23 КК України] '''виною''' є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України], та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності, які, у свою чергу, знаходять прояв у двох видах: умисел - прямий і непрямий ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 24 КК України]), необережність - кримінальна протиправна самовпевненість та кримінальна протиправна недбалість ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 25 КК України]). Відсутність вини тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами.

Конкретний зміст вини окремих видів злочинів визначається їх складами, що передбачені нормами Особливої частини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України]. На ступінь вини особи впливають мета, мотив, місце і час вчинення злочину, життєвий досвід, вік тощо. Тому знання ступеня вини кожної конкретної особи необхідне для індивідуалізації покарання. Склад кримінального правопорушення включає психічне ставлення обвинуваченого до всіх фактичних обставин, які віднесені законодавцем до об'єкта і об'єктивної сторони злочину. Тобто при доказуванні умислу необхідно встановити конкретні фактичні дані, які б свідчили, що інтелектом і волею (умислом) обвинуваченого охоплювались виявлені час, місце, спосіб вчинення злочину тощо, а у злочинах з матеріальним складом - настання злочинних наслідків.

В окремих випадках може встановлюватись осудність обвинуваченого і досягнення ним віку кримінальної відповідальності за дане правопорушення. Факт осудності обвинуваченого за загальним правилом розглядається як очевидний, але при виникненні певних сумнівів він підлягає доказуванню відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 3 частини другої статті 242 КПК України] (визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності).

Вина головним чином характеризує суб'єктивну сторону кримінального правопорушення. Але у ряді складів кримінальних правопорушень для встановлення їх суб'єктивної сторони слід з'ясовувати ще й мотив і мету вчинення посягання.

''Мотив і мету вчинення кримінальних правопорушень часто називають факультативними ознаками складу кримінального правопорушення''. Але для деяких складів кримінальних правопорушень мотив і мета виступають обов'язковими ознаками складу. Це має місце тоді, коли:
# Мотив чи мета прямо названі у диспозиції статті особливої частини статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України];
# Наявність відповідної мети прямо випливає з інших ознак складу кримінального правопорушення.
'''Мотив''' - це те внутрішнє спонукання, яке штовхнуло особу на вчинення кримінального правопорушення. Мотив дозволяє виявити причину протиправної поведінки, дає можливість встановити ознаки вини. Мотиви кримінальних правопорушень можуть бути різноманітними - гроші, заздрість, ревнощі, помста тощо.

Залежно від виду мотиву того, яке значення йому надає законодавець, ''мотив має різне кримінально-правове значення'', а саме:
* виступає ознакою основного складу кримінального правопорушення;
* посилює відповідальність порівняно зі складом кримінального правопорушення, вчиненого без відповідного мотиву;
* послаблює відповідальність порівняно зі складом кримінального правопорушення, вчиненого без відповідного мотиву;
* враховується при визначенні кримінально-правових наслідків кримінального правопорушення.
Кримінально-правове значення мети кримінального правопорушення загалом таке ж, як і його мотиву.

'''Мета кримінального правопорушення'''- це результат, якого прагне досягти винний, вчинюючи правопорушення. Мотив характеризує, чим керується особа, здійснюючи кримінальне правопорушення, мета визначає те, чого прагне ця особа.

Мета, таким чином, прямо пов'язана з вольовим ставленням особи до суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Якщо мета і наслідки збігаються, то однозначно особа бажає цих наслідків і має місце прямий умисел.

Однак правопорушник може ставити й іншу чи більш широку мету, яка виходить за межі наслідків, що є ознакою певного складу кримінального правопорушення. Тоді такі наслідки є лише проміжною метою - винний їх лише свідомо допускає для досягнення своєї мети, і це притаманне непрямому умислу. Якщо ж особа усвідомлює неминучість наслідків, які є для неї проміжною метою, то вона теж їх бажає і діє з прямим умислом.

''Отже, у загальному вигляді доказування вини і мотивів вчинення кримінального правопорушення вимагає встановлення:''

- обставин, які свідчать, що наслідки кримінального правопорушення є результатом дій підозрюваного (обвинуваченого);

- факту, що вказана особа усвідомлювала протиправність своїх дій, які охоплюються вилами і формами вини, передбаченими конкретним складом кримінального правопорушення;

- ступеня вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а при вчиненні його кількома особами - ступеня вини кожного з них;

- досягнення підозрюваним (обвинуваченим) на час вчинення кримінального правопорушення віку кримінальної відповідальності (число, місяць, рік та місце народження);

- психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності даних, які викликають сумнів щодо його осудності;

- конкретних фактичних даних, які свідчать про збуджуючі підозрюваного, обвинуваченого приводи (потреби, інтереси, прагнення та ін.), що викликали у нього рішучість вчинити даний злочин чи кримінальний проступок;

- фактичних даних, які б пояснювали, для чого особа вчинила злочин чи кримінальний проступок.
=== Вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат ===
Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 3 частини першої статті 91 КПК України] у кримінальному провадженні підлягають доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат. Поняття шкоди в кримінальному процесуальному законодавстві не розкривається. Водночас аналіз окремих норм процесуального закону ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 55, 56, 61 КПК України]) дозволяє розмежувати фізичну, моральну і майнову шкоду.

'''Фізична шкода''' - це сукупність змін, що сталися об'єктивно внаслідок вчинення кримінального правопорушення у стані людини як фізичної істоти. До складових фізичної шкоди належать: тілесні ушкодження, розлад здоров'я, фізичні страждання, біль.

Якщо відшкодування фізичної шкоди певним чином ускладнено, то відшкодування витрат на лікування можна визнати компенсаційною формою відшкодування фізичної шкоди, яка піддається обрахуванню. Це питання може стати предметом цивільного позову у кримінальному провадженні (пункт 10 частини першої статті 56, статті 61, 127 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-95#Text постанова Пленуму Верховного суду України від 07 липня 1995 року № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат"] ). Суб'єктами права на відшкодування шкоди у справах даного виду можуть бути самі потерпілі, а також прокурор відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 12 частини 2 статті 36 КПК].

Згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частиною шостої статті 55 КПК України] у справах про кримінальні правопорушення, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, право на відшкодування шкоди мають також його близькі родичі чи члени сім'ї такої особи, які в установленому законом порядку повинні визнаватися потерпілими. До таких осіб відносяться: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункт 1 частини першої статті З КПК України] ).

Відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95 до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»] під '''моральною шкодою''' слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Серед основних обставин, що впливають на розмір компенсації, Пленум визначає: характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації.

Під час досудового розслідування і судового провадження існують особливості щодо доказування моральної шкоди. Зокрема, під час досудового розслідування про доказування моральної шкоди можна вести мову в тих випадках, коли є потерпілий, яким заявлений цивільний позов щодо відшкодування моральної шкоди ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 55, 56, 61 КПК України]). При цьому підлягає доказуванню лише сам факт заподіяння моральної шкоди, тобто наявність її фактичних наслідків - характеру й тяжкості погіршення стану здоров'я, тривалості страждань тощо. Визначення конкретного розміру грошової компенсації визначається судом, а тому виходить за межі доказування під час досудового розслідування.

'''Майнова шкода,''' завдана кримінальним правопорушенням чи незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) правоохоронного або судових органів є найбільш поширеним негативним наслідком як вчинення злочину (кримінального правопорушення) так і прийняття незаконного рішення, дії (бездіяльності). Крадіжки, грабежі, розбої, вимагання, знищення або пошкодження майна та деякі інші злочини кримінального права, а також незаконне накладення арешту на майно, незаконне відсторонення від роботи (посади), незаконна конфіскація майна завдають особі майнової шкоди, котра полягає в позбавленні її належних їй цінностей, грошей, майна, матеріальних благ.

У юридичній літературі майнова шкода визначається як сукупність негативних змін у майновій сфері фізичної чи юридичної особи, що об’єктивно відбулися внаслідок вчинення злочину, і розглядаються, як правило, тільки як втрата, привласнення, знищення або пошкодження майна. Майнова шкода відрізняється від інших видів шкоди (фізичної та моральної) можливістю її точного встановлення та вираження в грошовому еквіваленті. Разом з тим, майнова шкода виникає не лише в результаті посягання на відносини власності, а й при посяганні на особу. Зокрема, коли було вчинене злочинне посягання на здоров’я, суб’єктом вимог виступає сам постраждалий, який втрачає заробіток у зв’язку з хворобою, здійснює витрати на лікування, додаткове харчування, протезування, сторонній догляд.

У кримінальних правопорушеннях з формальним складом шкода є лише факультативним елементом предмету доказування. Для даного виду кримінальних правопорушень злочинний результат презюмується, тому для їх кваліфікації достатньо встановити лише вказане в законі діяння. Але дана презумпція стосується не всіх злочинів з формальним складом. Зокрема, встановлення шкоди вимагається, якщо злочин фактично закінчується настанням шкідливих наслідків, що знаходяться за межами складу, але передбачені законом як обставини, котрі впливають на визначення міри відповідальності, або настанням таких наслідків у вигляді майнової чи моральної шкоди, які належить відшкодовувати потерпілому (цивільному позивачу).

Крім виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 до пункту 3 частини першої статті 91 КПК України], у кримінальному провадженні підлягає доказуванню також '''розмір процесуальних витрат,''' тобто витрат, пов’язаних із здійсненням кримінального провадження, які відшкодовуються державою певним суб’єктам кримінального процесу і підлягають стягненню з осіб, визнаних винними у вчиненні злочину чи, в окремих випадках, зараховуються на рахунок держави.

Так, відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 положень статті 118 КПК України] процесуальні витрати складаються із:
# витрат на правову допомогу;
# витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;
# витрат, пов’язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;
# витрат, пов’язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, виготовленням дублікатів і копій документів.
Порядок визначення розміру та стягнення процесуальних витрат, особи, які мають право отримати компенсацію, порядок зменшення витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення процесуальних витрат зазначені у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 главі 8 КПК України].
=== Обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження ===
Предмет доказування також включає обставини, які характеризують обвинуваченого й повинні враховуватись при призначенні покарання. Такий підхід ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, серед яких від суду вимагається індивідуальний підхід, урахування особи винного та обставин справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Так, відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 4 частини першої статті 91 КПК] у кожному кримінальному провадженні підлягають доказуванню обставини, що впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання.

'''1. До обставин, які характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання і підлягають доказуванню, належать:'''
* усі наявні у справі пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує чи обтяжує покарання, передбачена в статті КК як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує чи обтяжує ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина третя статті 66 КК України] і [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина четверта статті 67 КК України]);
* у разі призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 69 КК України]), необхідно встановлювати сукупність обставин, які б позитивно характеризували винну особу до вчинення злочину, а також після цього, що свідчить про можливість виправлення особи і перевиховання без реального застосування до неї призначеного судом покарання у вигляді позбавлення волі (ставлення підсудного до праці, навчання, громадського обов'язку, поведінка на виробництві і в побуті, працездатність, стан здоров'я, сімейний стан, дані про минулі судимості);
* обставини, які становлять соціально-психологічну характеристику обвинуваченого;
* обставини, що впливають на забезпечення в процесі доказування реалізації обвинуваченим своїх законних прав (наявність в обвинуваченого фізичних або психічних вад; володіння рідною мовою, якою ведеться судочинство, тощо). На окремі обставини, які впливають на призначення особі покарання і підлягають встановленню, може бути вказано у самій нормі Особливої частини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України].
'''2. Обставини, які виключають кримінальну відповідальність,''' передбачені [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=912262 статтями 36,37,38,39,40,41,42,43,43-1 КК України]''': н'''еобхідна оборона; уявна оборона; затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення; крайня необхідність; фізичний або психічний примус; виконання наказу або розпорядження; діяння, пов'язане з ризиком; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття кримінально протиправної діяльності організованої групи чи злочинної організації; виконання обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

'''3. Закриття кримінального провадження''' є однією з форм закінчення досудового розслідування у кримінальній справі ([https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2151 частина 2 статті 283 КПК України] ). Підстави закриття кримінального провадження передбачені [https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2151 частинами 1,2,3 статті 284 КПК України].

Закриття кримінального провадження слідчим або прокурором здійснюється шляхом прийняття постанови про закриття кримінальної справи ([https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2176 ч.4 ст.284 КК України]), а судом - шляхом постановлення ухвали про закриття кримінального провадження при виявлені певних обставин чи винесення виправдувального вироку ([https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2176 ч.7 ст.284 КК України]).
=== Обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання ===
Важливим елементом предмета доказування є доведення обставин, що є підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності або покарання. Для прийняття такого рішення необхідно мати достатньо доказів, що вказують на обставини, передбачені законом про кримінальну відповідальність.

Відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 285 КПК України] особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності закріплені у [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 статті 44 КК України].
==== '''Правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності''' ====
* у зв’язку з дійовим каяттям ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.45 КК України]);
* у зв’язку з примиренням винного з потерпілим ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.46 КК України]);
* у зв’язку з передачею особи на поруки ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.47 КК України]);
* у зв’язку із зміною обстановки ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.48 КК України]);
* у зв’язку із закінченням строків давності ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.46 КК України]);
* на підставі закону про амністію або акта помилування;
* у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.97 КК України]);
* спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні окремих злочинів (передбачені, зокрема, [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ч.2 ст.111, ч.2 ст.114, ч.4 ст.212, ч.3 ст.369 КК України]).
Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз’яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз’яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.

На відміну від звільнення від кримінальної відповідальності звільнення від покарання застосовується тільки до вже засуджених осіб. Звільнення від покарання здійснюється тільки судом. [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Розділ XII Загальної частини та розділ ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК України] присвячені питанням звільнення від покарання та його відбування, під яким розуміють передбачені в КК випадки незастосування судом до особи, винної у вчиненні злочину, покарання або припинення подальшого його відбування. За наявності визначених у КК підстав винна у вчиненні злочину особа може бути повністю або частково звільнена від покарання за вчинене.
==== '''Види звільнення від покарання та його відбування''': ====
# '''звільнення від покарання:'''
#* щодо особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 2 ст. 74 КК України]);
#* внаслідок втрати особою суспільної небезпечності ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 4 ст. 74 КК України]);
#* у зв'язку із закінченням строків давності ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 5 ст. 74 КК України]);
#* у зв'язку із хворобою ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 84 КК України]);
#* на підставі закону України про амністію або акта про помилування([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 85 КК України]);
#* неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 97 КК України]).
# '''звільнення від відбування покарання:'''
#* з випробуванням ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 75, 76, 77, 78 КК України]);
#* з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 79 КК України]);
#* у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 80 КК України]);
#* умовно-дострокове ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 81 КК України]);
#* вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 83 КК України]);
#* на підставі закону України про амністію або акта про помилування ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 85 КК України]);
#* у зв'язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу засудженого для обміну як військовополоненого ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 84-1 КК України]);
#* у зв'язку з декриміналізацією діяння, за яке особу засуджено ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 2 ст. 74 КК України]);
# '''заміна більш м'яким покаранням:'''
#* невідбутої частини покарання ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 82 КК України]);
#* покарання повністю або невідбутої його частини на підставі закону України про амністію або акта про помилування ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 85 КК України]);
#* вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч.4 ст.83 КК України]);
# '''пом'якшення призначеного покарання ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. З ст. 74 КК України])'''
Випадки заміни покарання більш м'яким та пом'якшення покарання, передбачені КК України, не звільняють засудженого від покарання чи його відбування, проте поліпшують його правове становище і впливають на подальше відбування покарання.
Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК України] підлягають звільненню від покарання (основного і додаткового) на підставі [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 2 ст. 74 КК України] певні категорії осіб, засуджених за КК 1960 р. за діяння, відповідальність за які не передбачена КК України 2001 р. Згідно з [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 п. 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК України] особи, які відбувають покарання, призначене за сукупністю вироків, у разі звільнення їх від відбування покарання за окремі злочини на підставі п. 1 вказаного розділу продовжують відбувати покарання, призначене вироком суду за інші злочини, що входять у сукупність, якщо це покарання ними ще не відбуте.
=== Обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення ===
[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Частиною першою статті 961 КК України] встановлено, що '''спеціальна конфіскація''' полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 1591, частиною першою статті 190,статтею 192, частиною першою статей 204, 2091, 210, частинами першою і другою статей 212, 2121, частиною першою статей 222, 229, 2391, 2392, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301,302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 3631, 3641, 3652 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n541 КК України].

'''Спеціальна конфіскація застосовується на підставі:'''
# Обвинувального вироку суду.
# Ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
# Ухвали суду про застосування примусових заходів медичного характеру;
# Ухвали суду про застосування примусових заходів виховного характеру.
'''У випадках, коли об’єктом спеціальної конфіскації є майно, вилучене з цивільного обороту, вона може бути застосована на підставі:'''
# Ухвали суду про закриття кримінального провадження з інших підстав, аніж звільнення особи від кримінальної відповідальності;
# Ухвали суду, постановленої в порядку частини дев’ятої статті 100 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n1156 КПК України], за клопотанням слідчого чи прокурора, якщо кримінальне провадження закривається ними.
'''Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частини першої статті 962 КК України] спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:'''
# одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна;
# призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
# були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;
# були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
Спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача. Спеціальна конфіскація також не застосовується до грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у статті 96-КК, які згідно із законом підлягають поверненню власнику (законному володільцю) або призначені для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
=== Обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру ===
27 квітня 2014 року набрав чинності [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-18 Закон України від 23 березня 2013 року 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України по виконанню Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»], яким було введено кримінальну відповідальність для юридичних осіб. Цим Законом Загальну частину КК України доповнено розділом XIV1 «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб».

Підстави для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру передбачені [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=910897 ст.96-3 КК України]. Відповідно до норм законодавства '''до юридичних осіб судом можуть бути застосовані такі заходи кримінально-правового характеру:'''
# штраф;
# конфіскація майна;
# ліквідація.
До юридичних осіб штраф та ліквідація можуть застосовуватися лише як основні заходи кримінально-правового характеру, а конфіскація майна - лише як додатковий. При застосуванні заходів кримінально-правового характеру юридична особа зобов’язана відшкодувати нанесені збитки та шкоду в повному обсязі, а також розмір отриманої неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою.

При застосуванні до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру судом враховуються ступінь тяжкості вчиненого її уповноваженою особою кримінального правопорушення, ступінь здійснення кримінально протиправного наміру, розмір завданої шкоди, характер та розмір неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою, вжиті юридичною особою заходи для запобігання кримінального правопорушення.
[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]
[[Категорія:Кримінальне право]]

Застосування запобіжного заходу у вигляді застави

2023-09-12T08:17:12Z

Olena.morozenko:

==Нормативна база==
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України)]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/15-2012-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2012 року № 27 про «Порядок внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу»]
==Умови та порядок застосування запобіжного заходу у вигляді застави==
'''''Застава''''' - вид запобіжного заходу, не пов'язаний з обмеженням свободи особи.

''Застава'' ''полягає'' у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов’язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді чи суду.

Відповідно до статті 177 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України]:
*метою застосування будь-якого запобіжного заходу, у тому числі застави, є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків;
*підставою для застосування будь-якого запобіжного заходу, у тому числі застави, є наявність обґрунтованої підозри у вчинені кримінального правопорушення та доведення слідчим, прокурором наявності ризику того, що особа може вчинити хоча б одну з наступних дій:
#Переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
#Знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
#Незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
#Перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
#Вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст.182 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України], застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і заставодавцем - іншою фізичною чи юридичною особою, яка вносить кошти від свого імені згідно з Порядком внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу, затвердженим [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/15-2012-%D0%BF#Text постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 р. №15] (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2012 р. №27).

Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб’єкту господарювання, що є у державній або комунальній власності.

При застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави підозрюваному, обвинуваченому роз'яснюються його обов'язки і наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов'язків.

У разі внесення застави згідно з ухвалою слідчого судді, суду щодо особи, стосовно якої раніше було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, передбачені цією частиною роз'яснення здійснюються уповноваженою службовою особою місця ув'язнення.

==Розміри застави==
Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст.177 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України]. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо не помірним для нього.

Розмір застави встановлюється слідчим суддею, судом, у розмірах, передбачених ч. 5 ст. 182 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК]:
*щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, — від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
*щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, — від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
*щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, — від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
==Форма==
Застава може бути застосована як окремий запобіжний захід, так і як частина взяття під варту.

У випадку, якщо слідчий суддя, суд встановлять ''заставу як окремий запобіжний захід'', підозрюваний, обвинувачуваний не пізніше п'яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави зобов'язаний внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує, слідчому, прокурору, суду.

При застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави слідчий суддя, суд роз'яснюють підозрюваному, обвинуваченому його обов'язки, передбачені ч.7 ст.42 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК] та покладені на нього відповідно до ч.5 ст.194 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК] наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов'язків.

Також ''при обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту'' слідчий суддя, суд встановлюють розмір застави, сплата якої тягне за собою негайне звільнення взятого під варту. Обов'язок здійснення роз'яснень підозрюваному, обвинуваченому та заставодавцю щодо умов застосування застави як запобіжного заходу покладено на уповноважену службову особу місця ув'язнення. З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави (ч.4 ст.202 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК]).

Відповідно до ч.4 ст.183 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України] слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК], має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:
*щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
*щодо злочину, який спричинив загибель людини;
*щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;
*щодо злочину, передбаченого статтями 255-255 - 3 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України];
*щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК], має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109 - 1142, 258 - 2585, 260, 261, 402 - 405, 407, 408, 429, 437 - 442 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України].
==Наслідки порушення==
У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Питання про звернення застави в дохід держави вирішується слідчим суддею, судом за клопотанням прокурора або за власною ініціативою суду в судовому засіданні за участю підозрюваного, обвинуваченого, заставодавця в порядку, передбаченому для розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу. Неприбуття в судове засідання зазначених осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду питання, не перешкоджає проведенню судового засідання.

Копія постанови слідчого судді, ухвали суду про звернення застави в дохід держави протягом п'яти днів із дня набрання нею законної сили надсилається слідчим суддею, судом, який її постановив, до органу казначейства, в якому відкрито депозитний рахунок суду, на який було внесено заставу. Питання про звернення застави в дохід держави може бути вирішене й вироком суду (п.14 ч.1 ст.368 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК]).

У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу
==Застава, яка не була звернена в дохід держави==
За відсутності підстав для звернення застави в дохід держави суд при ухваленні вироку повинен прийняти рішення про повернення застави особі, яка її внесла (підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю). Якщо заставу було внесено підозрюваним, обвинуваченим, вона може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень, передусім на відшкодування завданої злочином шкоди. Таке звернення застави, внесеної заставодавцем, можливе тільки за його згодою.

Коли під час кримінального провадження застава як запобіжний захід скасовується, в тому числі у випадках закриття кримінального провадження з усіх передбачених законом підстав, або коли вона змінюється на інший запобіжний захід (за відсутності підстав для звернення її в дохід держави), слідчий суддя, суд повинен цією ж або окремою ухвалою прийняти рішення про повернення застави особі, яка її внесла.

Якщо з якихось причин питання про повернення застави під час кримінального провадження залишилось не вирішеним, особа, яка її внесла, має право звернутися до суду з клопотанням про його вирішення на стадії виконання судових рішень (ст.537 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК]).
[[Категорія:Кримінальне право]]
[[Категорія:Кримінальне процесуальне право]]

Відводи у кримінальному процесі

2023-08-07T07:25:31Z

Olena.morozenko:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_j67 Бангалорські принципи поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалені Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
== Загальна інформація ==
'''Відвід у кримінальному процесі''' – це усунення учасників кримінального процесу від участі у справі за заявою сторони, прокурора (або за власною ініціативою того, хто відводиться — самовідвід) за наявності передбачених процесуальним законом обставин, що викликають сумнів у їх неупередженості.

Метою застосування інституту відводів є:

1) належне виконання завдань кримінального провадження (ст. 2 КПК України);

2) забезпечення всебічного, повного та неупередженого дослідження обставин кримінального провадження;

3) винесення законного, обґрунтованого і справедливого рішення в кожному кримінальному провадженні.

== Підстави для відводу слідчого судді, судді або присяжного в кримінальному провадженні ==
Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 75 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)] слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні:
# якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім’ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;
# якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник;
# якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї заінтересовані в результатах провадження;
# за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості;
# у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n995 КПК] порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи;
# у складі суду, що здійснює судове провадження, є особи, які є родичами між собою.
Разом з тим, положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 76 КПК] визначено недопустимість повторної участі судді в кримінальному провадженні:

Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, крім випадків перегляду ним в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою, про зміну іншого запобіжного заходу на запобіжний захід у виді тримання під вартою або про продовження строку тримання під вартою, яка була постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті.

Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду першої інстанції.

Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду апеляційної інстанції.

Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді касаційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і апеляційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або постанови суду касаційної інстанції.

Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді (пункт 2.5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_j67 Бангалорських принципів поведінки суддів від 19 травня 2006 року, схвалених Резолюцією Економічної та Соціальної Ради ООН 27 липня 2006 року № 2006/23]).
== Підстави для відводу прокурора, слідчого, дізнавача ==
Відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини першої статті 77 КПК] прокурор, слідчий, дізнавач не має права брати участь у кримінальному провадженні:
* якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, членом сім’ї або близьким родичем сторони, заявника, потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;
* якщо він брав участь у цьому ж провадженні як слідчий суддя, суддя, захисник або представник, свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач;
* якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї заінтересовані в результатах кримінального провадження або існують інші обставини, які викликають обґрунтовані сумніви в його неупередженості.
Попередня участь прокурора у цьому ж кримінальному провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, як прокурора не є підставою для його відводу.
== Підстави для відводу захисника, представника ==
Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 78 КПК] захисником, представником не має права бути особа, яка:
* брала участь у цьому ж кримінальному провадженні як слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач.
* якщо вона у цьому провадженні надає або раніше надавала правову допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання правової допомоги;
* зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (зупинення дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю або його анулювання) в порядку, передбаченому законом;
* якщо вона є близьким родичем або членом сім’ї слідчого, прокурора, потерпілого або будь-кого із складу суду.
== Підстави для відводу спеціаліста, представника персоналу органу пробації, перекладача, експерта, секретаря судового засідання ==
Спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, експерт, секретар судового засідання не мають права брати участі в кримінальному провадженні та відводяться за підставами, передбаченими [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частиною першою статті 77 КПК], з тим обмеженням, що їх попередня участь у цьому кримінальному провадженні як спеціаліста, представника персоналу органу пробації, перекладача, експерта і секретаря судового засідання не може бути підставою для відводу.

Спеціаліст, експерт, крім того, не має права брати участі в кримінальному провадженні, якщо він проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються у цьому провадженні.
== Порядок вирішення питання про відвід ==
За наявності підстав, передбачених статтями 75-79 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n996 КПК], слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, дізнавач, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов’язані заявити самовідвід. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні. Заяви про відвід можуть бути заявлені як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження. Заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду. Відвід повинен бути '''вмотивованим'''.

У разі заявлення відводу слідчому судді або судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частиною третьою статті 35 КПК]. У разі заявлення відводу одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду. Усі інші відводи під час досудового розслідування розглядає слідчий суддя, а під час судового провадження - суд, який його здійснює.

При розгляді відводу має бути вислухана особа, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні.
Питання про відвід вирішується '''в нарадчій кімнаті вмотивованою ухвалою''' слідчого судді, судді (суду). Заява про відвід, що розглядається судом колегіально, вирішується простою більшістю голосів.
{| class="wikitable"
|'''Увага!''' Якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має право залишити таку заяву без розгляду.
|}
== Наслідки відводу ==
=== Наслідки відводу слідчого судді, судді ===
У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) слідчого судді кримінальне провадження передається на розгляд іншому слідчому судді. У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) судді, який здійснює судове провадження одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею.
У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) одного чи кількох суддів із складу суду або всього складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, справа розглядається в тому самому суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведених суддів із заміною останніх іншими суддями або іншим складом суддів.

Слідчий суддя, суддя (судді), на розгляд яких передається кримінальне провадження або справа, визначається у порядку, встановленому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частиною третьою статті 35 КПК]. Якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду, то вирішується питання про передання кримінального провадження до іншого суду в порядку, передбаченому КПК.
=== Наслідки відводу слідчого, дізнавача, прокурора, захисника, представника, експерта, спеціаліста, представника персоналу органу пробації, перекладача ===
У разі задоволення відводу слідчого, дізнавача, прокурора в кримінальному провадженні повинні бути невідкладно призначені відповідно інший слідчий - керівником органу досудового розслідування, інший дізнавач - керівником органу дізнання або інший прокурор - керівником органу прокуратури. У разі задоволення відводу експерта, спеціаліста, представника персоналу органу пробації або перекладача до кримінального провадження повинні бути залучені інші учасники у строк, визначений слідчим суддею, судом.

У разі задоволення відводу захисника, представника слідчий суддя, суд роз’яснює підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачу його право запросити іншого захисника, представника та надає йому для цього під час досудового розслідування '''не менше двадцяти чотирьох годин''', а під час судового провадження - '''не менше сімдесяти двох годин'''. Якщо підозрюваний, обвинувачений у кримінальному провадженні, коли залучення захисника є обов’язковим, протягом цього часу не запросить іншого захисника, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд самостійно залучають захисника в порядку, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 49 КПК].
== Зразки заяв про відвід у кримінальному процесі ==
* [http://personal-advokat.com.ua/zrazky-doc/10-zrazky-dokumentiv/35-zaiava-pro-vidvid-kolehii-suddiv.html Зразок заяви про відвід колегії суддів]
* [https://rivneadvocate.io.ua/s2603203/zayava_pro_vidvid_u_kriminalnomu_provadjenni Зразок заяви про відвід судді]
* [http://personal-advokat.com.ua/zrazky-doc/10-zrazky-dokumentiv/33-zaiava-pro-vidvid-prokuroru.html Зразок заяви про відвід прокурору]
* [http://personal-advokat.com.ua/zrazky-doc/10-zrazky-dokumentiv/34-zaiava-pro-vidvid-slidchomu.html Зразок заяви про відвід слідчому]
== Судова практика ==
* [http://reyestr.court.gov.ua/Review/87009027 Рішення Соснівського районного суду Черкаської області від 20 січня 2020 року у справі № 712/34/20] (відсутність завчасного повідомлення про час та дату розгляду справи)
* [http://reyestr.court.gov.ua/Review/84481833 Постанова Верховного Суду від 17 вересня 2019 року у справі № 277/599/15-к]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_272 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Білуха проти України"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_428 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_567 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Мироненко проти України"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_613 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фельдман проти України"]
* [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-59102%22]} Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Ветштайн проти Швейцарії"]
* [https://precedent.in.ua/2016/04/08/persak-protyv-belgyy/ Рішення Європейського суду з прав людини у справі "П'єрсак проти Бельгії"]
[[Категорія:Кримінальне процесуальне право]]

Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

2023-07-09T08:40:39Z

Olena.morozenko:

==Нормативна база==
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України)]
==Умови застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою==
'''Тримання під вартою''' є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, і полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установи тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням вимогам режиму цих установ.

Тримання під вартою як запобіжний захід може бути застосовано лише у разі, якщо прокурор наявною сукупністю дозволених законом при прийнятті цього рішення засобів доказування доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим в ст.177 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК], крім випадків, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n1713 ч.8 ст.176 КПК] (остання закріплює перелік злочинів, при підозрі або обвинуваченні у вчиненні яких,під час дії воєнного стану до військовослужбовців може бути застосований винятково запобіжний захід у вигляді тримання під вартою).

''<big>Тримання під вартою застосовується:</big>''
#До особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,— виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст.177 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України], буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов'язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;
# До раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст.177 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України], буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
# До раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років,— виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст.177 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України], буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
# До раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років;
# До раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;
# До особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
''<big>Відповідно до статті 177 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]:</big>''
*''метою'' застосування будь-якого запобіжного заходу, у тому числі тримання під вартою, ''є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків'';
*''підставою'' для застосування будь-якого запобіжного заходу, у тому числі тримання під вартою, ''є наявність обґрунтованої підозри у вчинені кримінального правопорушення та доведення'' слідчим, прокурором наявності ризику, ''того, що особа може вчинити хоча б одну з наступних дій'':
#Переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.
#Знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
#Незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні.
#Перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
#Вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n472 КПК України] передбачає можливість ''застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою винятково на підставі ухвали слідчого судді'' (під час досудового розслідування) ''або ухвали суду'' (в судовому провадженні), постановлення яких ініціюється відповідним клопотанням слідчого, прокурора.

За результатами судового розгляду клопотання слідчого, погодженого з прокурором або клопотання прокурора, слідчий суддя (під час досудового розслідування) постановляє ухвалу про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні, яка відповідно до ст.309 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] підлягає апеляційному оскарженню. Разом з тим, суд під час судового провадження може розглянути клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або про зміну наявного запобіжного заходу на тримання під вартою у випадках, коли обвинувачений ухиляється від виконання покладених на нього процесуальних обов’язків або наявні інші підстави та ризики, визначені ст.177 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України].
==Тривалість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою==
Ст. 197 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] встановлює строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою, який не може перевищувати '''шістдесяти днів'''.

При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя, суд в ухвалі зобов'язаний вказати дату закінчення її дії в межах строку, передбаченого законом.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи. У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК України. Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування, не повинен перевищувати:

'''шести''' '''місяців''' — у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості;

'''дванадцяти''' '''місяців''' — у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.

Порядок продовження строку тримання під вартою передбачено ст. 199 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України].

Відповідно до ч.3 ст.199 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] при зверненні з клопотанням про продовження строку тримання під вартою сторона обвинувачення зобов’язана довести, крім питань, які вирішувалися при застосуванні цього запобіжного заходу, також, що заявлений ризик не зменшився або з’явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

''Слід звернути увагу'' на необхідність подачі прокурором клопотання про продовження строку тримання особи під вартою в письмовому вигляді, оскільки КПК України передбачає процедуру вирішення питання про продовження строку тримання особи під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Це означає, що підозрюваному, обвинуваченому не пізніше, ніж за 3 години до початку судового засідання, повинно бути вручене клопотання, складене у відповідності з вимогами ст.184 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України], а також із зазначенням обставин про те, що заявлений ризик не зменшився або з’явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

У разі закінчення строку запобіжного заходу до проведення підготовчого судового засідання прокурор не пізніше ніж за п’ять днів до закінчення строку дії попередньої ухвали про застосування запобіжного заходу може подати клопотання про його продовження. Розгляд такого клопотання здійснюється слідчим суддею за правилами цієї статі 199 КПК.

Ч.3 ст.331 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] передбачає обов’язок суду, незалежно від наявності клопотань, розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув’язнення.

До спливу продовженого строку суд зобов’язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Ст.203 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] визначає, що ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження.
==Застава при взятті під варту==
Відповідно до ч.3 ст.183 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України], при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя зобов’язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов’язків, передбачених [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК] , крім кримінальних проваджень щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; щодо злочину, який спричинив загибель людини; щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею (ч.4 ст.183 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК]).
Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109 - 1142, 258 - 2585, 260, 261, 402 - 405, 407, 408, 429, 437 - 442 Кримінального кодексу України.
[[Категорія:Кримінальне право]]
[[Категорія:Кримінальне процесуальне право]]

Оскарження вироку в суді апеляційної інстанції

2023-06-17T15:15:02Z

Olena.morozenko:

== Нормативна база==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v1717740-12 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2012 року № 10-1717/0/4-12 "Про деякі питання порядку здійснення судового провадження з перегляду судових рішень у суді апеляційної інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України"]
== Вироки суду, які можуть бути оскаржені в суді апеляційної інстанції==
Згідно з положеннями статті 129 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України] однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до статті 392 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК)] в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили.
{| class="wikitable"
|-
! №п/п !! Особа, яка може оскаржити вирок суду !! Який вирок суду може бути оскаржений !! Мотиви та підстави оскарження
|-
| 1 || Обвинувачений, законний представник, захисник || Обвинувальний вирок || В частині, що стосується інтересів обвинуваченого
|-
| 2 || Обвинувачений, законний представник, захисник || Виправдувальний вирок || В частині мотивів і підстав виправдання
|-
| 3 || Обвинувачений, законний представник, захисник || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим ||
* Призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди;

* ухвалення вироку без згоди підозрюваного, обвинуваченого на призначення покарання;
* невиконання судом вимог, встановлених частинами п'ятою-сьомою статті 474 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], в тому числі нероз'яснення наслідків укладення угоди
|-
| 4 || Обвинувачений, законний представник, захисник || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості ||
* Призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди;
* ухвалення вироку без згоди підозрюваного, обвинуваченого на призначення покарання;
* невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], в тому числі нероз'яснення наслідків укладення угоди
|-
| 5 || Прокурор || Обвинувальний вирок; виправдувальний вирок || В цілому
|-
| 6 || Прокурор || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим (частиною третьою статті 394 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]) || Лише з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з частиною третьою статті 469 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] угода не може бути укладена (пункт 3 частини третьої статті 394 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК])
|-
| 7 || Прокурор || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим (частина четверта статті 394 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]) ||
* Призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди;
* затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] угода не може бути укладена (пункт 2 частини четвертої статті 394 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК])
|-
| 8 || Потерпілий або його законний представник чи представник || Обвинувальний вирок, виправдувальний вирок || У частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції
|-
| 9 || Потерпілий або його законний представник чи представник || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим (пункт 2 частини третьої статті 394 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]) ||
* Призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди;
* ухвалення вироку без згоди потерпілого на призначення покарання;
* нероз'яснення потерпілому наслідків укладення угоди;
* невиконання судом вимог, встановлених частинами шостою чи сьомою статті 474 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]
|-
| 10 || Цивільний позивач, його представник або законний представник || Вирок суду || У частині, що стосується вирішення цивільного позову
|-
| 11 || Цивільний відповідач, його представник || Вирок суду || У частині, що стосується вирішення цивільного позову
|-
| 12 || Інші особи, прав, свобод чи інтересів яких стосується вирок суду || Вирок суду || В частині порушених прав, свобод чи інтересів
|}
====== Винятки: ======
# Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК], не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
# Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК].
== Строки апеляційного оскарження вироку суду ==
Відповідно до статті 395 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК] особа має право подати апеляційну скаргу через суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення, '''протягом 30 днів із дня проголошення вироку'''.

Якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому для розгляду обвинувального акта у спрощеному провадженні (стаття 382 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК]), то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення (частина третя статті 395 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК]).

Відповідно до статті 397 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК] суд першої інстанції через три дні після закінчення строку апеляційного оскарження судового рішення надсилає отримані апеляційні скарги разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції. Апеляційні скарги, що надійшли після направлення матеріалів кримінального провадження до суду апеляційної інстанції, не пізніше наступного дня після їх надходження направляються до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 400 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК] подання апеляційної скарги на вирок або ухвалу суду першої інстанції зупиняє набрання цими судовими рішеннями законної сили та їх виконання, крім випадків, безпосередньо встановлених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК].
== Вимоги до апеляційної скарги ==
Статтею 396 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК] передбачено, що апеляційна скарга подається в письмовій формі.

'''В апеляційній скарзі зазначаються:'''
# Найменування суду апеляційної інстанції.
# Прізвище, ім’я та по батькові (найменування), місце проживання (перебування) особи, яка подає апеляційну скаргу, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є.
# Судове рішення, яке оскаржується, і назва суду, який його ухвалив.
# Вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, та їх обґрунтування із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
# Клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про дослідження доказів.
# Перелік матеріалів, які додаються.
Якщо особа не бажає брати участь у апеляційному розгляді, вона зазначає це в апеляційній скарзі.

Якщо в апеляційній скарзі зазначаються обставини, які не були досліджені в суді першої інстанції, або докази, які не подавалися суду першої інстанції, то в ній зазначаються причини цього.

Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає. Якщо апеляційну скаргу подає захисник, представник потерпілого, то до неї додаються оформлені належним чином документи, що підтверджують його повноваження відповідно до вимог [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК].

До апеляційної скарги та доданих до неї письмових матеріалів надаються копії в кількості, необхідній для їх надіслання сторонам кримінального провадження та іншим учасникам судового провадження, інтересів яких стосується апеляційна скарга. Цей обов’язок не поширюється на обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом або тримається під вартою.

Відповідно до статті 403 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК] особа, яка подала апеляційну скаргу, наділена правом змінити та/або доповнити апеляційну скаргу, яке може бути реалізовано лише до початку апеляційного розгляду. Необхідно звернути увагу, що внесення до апеляційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого, після закінчення строку на апеляційне оскарження не допускається.

Інші учасники судового провадження повинні бути ознайомлені зі змінами та/або доповненнями до апеляційної скарги, тому суд апеляційної інстанції, за клопотанням таких учасників, зобов'язаний надати їм час для ознайомлення та підготовки заперечень на відповідні зміни/доповнення.
== Прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції==
Після надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції вона '''не пізніше наступного дня''' передається судді-доповідачу, який '''протягом трьох днів''' перевіряє її на відповідність вимогам статті 396 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3344 КПК]. Невідповідність апеляційної скарги встановленим у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3344 КПК] вимогам перешкоджає її розгляду судом апеляційної інстанції.

За результатами перевірки апеляційної скарги на відповідність вимогам [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] суддя-доповідач:
# Постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху (частина перша статті 399 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]).
# Виносить ухвалу про повернення апеляційної скарги (частина третя статті 399 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]).
# Виносить ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження (частина четверта статті 399 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]).
# Постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.
Слід враховувати, що відповідно до частини шостої статті 399 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] особа, яка подала апеляційну скаргу, має право оскаржити у касаційному порядку ухвалу судді-доповідача про повернення апеляційної скарги, а також ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження. Водночас ухвали судді-доповідача про відкриття апеляційного провадження, про залишення апеляційної скарги без руху '''оскарженню до суду касаційної інстанції не підлягають'''. Проте, залишення апеляційної скарги без руху або її повернення не позбавляють права повторного звернення до суду апеляційної інстанції в порядку, передбаченому цим Кодексом, у межах строку на апеляційне оскарження.
=== Ухвала про відкриття апеляційного провадження. Підготовка до апеляційного розгляду ===
Якщо апеляційна скарга відповідає усім вимогам, визначеним у статті 396 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], суддя-доповідач постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

'''Протягом десяти днів''' з моменту постановлення зазначеної ухвали суддя-доповідач:
# Надсилає копії ухвали про відкриття апеляційного провадження учасникам судового провадження разом із копіями апеляційних скарг та інформацією про їхні права та обов'язки. Така інформація може міститися в ухвалі про відкриття апеляційного провадження або у супровідному листі, який надсилається учасникам судового провадження.
# Встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу. При вирішенні питання щодо особи, яка має право подати заперечення на апеляційну скаргу, судам слід керуватися положеннями статті 393 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]. Вимоги до заперечення на апеляційну скаргу передбачено у частині другій статті 402 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК].
# Пропонує учасникам судового провадження подати нові докази, на які вони посилаються, або витребовує докази за наявності відповідного клопотання особи, яка подала апеляційну скаргу.
# Вирішує інші клопотання, в тому числі щодо зміни, скасування чи припинення запобіжного заходу.
# Вирішує інші питання, необхідні для апеляційного розгляду.
Усі судові рішення судді-доповідача під час підготовки до апеляційного розгляду викладаються у формі ухвали, копія якої надсилається учасникам судового провадження. '''Протягом десяти днів''' після постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення апеляційного розгляду. В такій ухвалі зазначається час та місце розгляду кримінального провадження, вирішуються питання щодо необхідності обов'язкової явки сторін або інших учасників кримінального провадження, доставки обвинуваченого, який утримується під вартою, тощо.

'''Необхідно зазначити''', що обвинувачений підлягає обов’язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обов’язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою, - також у разі, якщо про це надійшло його клопотання.

Строк, у межах якого може бути призначено апеляційний розгляд, має бути достатнім для належної підготовки та подання учасниками провадження заперечень, витребування необхідних документів, доставки засудженого тощо.
== Апеляційний розгляд ==
Відповідно до частини четвертої статті 31 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] кримінальне провадження в апеляційному порядку здійснюється '''колегіально судом у складі не менше трьох професійних суддів'''.

Апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції (статті 342 - 345 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]) з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК].

Неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, не перешкоджає розгляду справи в суді апеляційної інстанції (частина четверта статті 405 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]).

Суд апеляційної інстанції відкладає апеляційний розгляд у разі неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження, присутність яких є обов'язковою згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], або якщо суд апеляційної інстанції своїм рішенням визначив їх явку обов'язковою. При цьому у разі неприбуття до суду особи, явка якої визнана обов'язковою, суд апеляційної інстанції може з власної ініціативи прийняти рішення про здійснення [[Привід у кримінальному провадженні|приводу]] такої особи відповідно до частини другої статті 140 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК].

Відповідно до стаття 335 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] '''суд має право зупинити провадження''' у разі, якщо обвинувачений:
# Ухилився від явки до суду (до розшуку обвинуваченого, що оголошується ухвалою суду, виконання якої доручається слідчому та/або прокурору).
# Захворів на психічну чи іншу тяжку хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні (до ойого одужання).
#Був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку, видужання або звільнення з військової служби і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб.
=== Межі розгляду апеляційної скарги ===
Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

'''Апеляційний суд має право вийти за межі апеляційних вимог''' лише у таких випадках:
# Якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
# Якщо цим не погіршується становище особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
# За наявності підстав для прийняття рішення на користь осіб, які не подали апеляційну скаргу. У такому випадку суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти рішення на користь цих осіб.
За наявності відповідного клопотання учасників кримінального провадження '''суд апеляційної інстанції зобов'язаний:'''
* повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями;
* дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, лише у випадку, якщо під час розгляду в суді першої інстанції було клопотання про дослідження таких доказів;
* дослідити докази, які стали відомими після ухвалення рішення судом першої інстанції. При цьому слід мати на увазі, що такі докази можуть бути подані учасниками судового провадження або витребувані судом за наявності відповідного клопотання учасника кримінального провадження при підготовці до апеляційного розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 403 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] о''соба, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї'' до закінчення апеляційного розгляду. Захисник підозрюваного, обвинуваченого або представник потерпілого можуть відмовитися від апеляційної скарги лише за наявності згоди відповідно підозрюваного, обвинуваченого або потерпілого. У цьому випадку вони подають відповідну заяву, яку обвинувачений, потерпілий можуть підтримати безпосередньо у засіданні, або до заяви додається документ від імені обвинуваченого, потерпілого, що підтверджує їх особисту згоду на відмову від апеляційної скарги.

У випадку відмови від апеляційної скарги особи, яка її подала, суд апеляційної інстанції виносить ухвалу про закриття апеляційного провадження лише у випадку, якщо вирок або ухвала суду першої інстанції не були оскаржені іншими особами або якщо немає заперечень інших осіб, які подали апеляційну скаргу, проти закриття провадження у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги.

Відповідно до статті 406 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] перегляд судового рішення в суді апеляційної інстанції може бути проведений '''у формі письмового апеляційного провадження'''. Обов'язковою умовою такого провадження є наявність клопотання від усіх без винятку учасників судового провадження про здійснення провадження за їх відсутності. За своїм змістом розгляд матеріалів кримінального провадження у письмовому провадженні є аналогічним звичайному апеляційному розгляду та передбачає детальний розгляд у контексті дослідження підстав та доводів апеляції, а також заперечень на апеляційну скаргу. Суд апеляційної інстанції, ґрунтуючись на вимогах апеляційної скарги, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та ухвалює відповідне рішення.
== Наслідки апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції ==
Відповідно до частини першої статті 407 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] '''за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право''':
# Залишити вирок без змін.
# Змінити вирок.
# Скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
# Скасувати вирок і закрити кримінальне провадження.
# Скасувати вирок і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди суд апеляційної інстанції, окрім повноважень, передбачених пунктами 1 - 5 частини 1 статті 407 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], також має право скасувати вирок і направити кримінальне провадження:
* до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку, якщо угода була укладена під час судового провадження;
* до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була укладена під час досудового розслідування.

===Залишення вироку суду без змін===
Вирок суду першої інстанції залишається без змін, а апеляції - без задоволення у разі, якщо суд апеляційної інстанції встановить, що доводи апеляцій суперечать доказам, встановленим вироком і наявним у справі, і новим, які подані учасниками процесу або витребувані самим судом, і не порушують законність і обгрунтованість вироку.

===Зміна вироку суду першої інстанції (стаття 408 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]).===
Суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі:
#Пом'якшення призначеного покарання, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
#Зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення.
#Зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.
#В інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого. У таких випадках суд апеляційної інстанції змінює вирок, якщо його зміна не погіршує становища обвинуваченого, зокрема:
#* у разі зміни рішення про долю речових доказів і документів згідно зі статтею 100 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК];
#*у разі виключення окремих епізодів обвинувачення, що не підтверджені доказами, не містять складу кримінального правопорушення чи поставлені у вину особі з порушенням порядку застосування процесуального закону, якщо направлення провадження на новий судовий розгляд буде визнано недоцільним.
===Підстави для скасування або зміни судового рішення (стаття 409 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]):===
*неповнота судового розгляду;
*невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження;
*істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;
*неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;
*невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
При цьому за наявності декількох підстав для скасування або зміни вироку суд апеляційної інстанції має зазначити в ухвалі про всі такі підстави.

У частині третій статті 409 та частині другій статті 421 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] закріплено застереження, спрямоване на забезпечення прав виправданого, оскільки '''суд апеляційної інстанції не має права скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого'''.

====Неповнота судового розгляду (стаття 410 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3344 КПК]):====
#Якщо судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
#Якщо необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Неповнота судового розгляду може бути встановлена також у разі, якщо:
#Належно не з'ясовано обставини, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону злочину.
#Всебічно і повно не досліджено ознаки, на підставі яких встановлюється суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину.
#Поверхово досліджено відомості про особу обвинувачуваного, обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання.
#Не з'ясовано наявність/відсутність обставин, що виключають притягнення особи до кримінальної відповідальності.
#Недостатньо досліджено характер і розмір заподіяної шкоди.
#Не встановлено роль кожного обвинуваченого у вчиненні кожного епізоду злочину.
#Не виявлено причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, якщо це має істотне значення для справи.
#Не вжито заходів щодо перевірки показань заінтересованих учасників провадження, що покладені в основу судового рішення.
#Не з'ясовано причини істотних протиріч у доказах.
#Висновки суду побудовано на припущеннях.
#Не проведено необхідні слідчі дії.
#Неповно досліджено версії обвинувачення або захисту.
#Суд необґрунтовано обмежився оголошенням показань свідків, не допитавши їх.
#Не з'ясовано обставини, що мають значення для початку досудового розслідування щодо осіб, причетних до злочину, встановлення ролі яких може вплинути на ступінь винуватості засуджених осіб.

====Невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам кримінального провадження (статті 411 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3344 КПК]).====
Судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо:
#Висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
#Суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.
#Наявні суперечливі докази, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
#Висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.

===='''Істотні порушення вимог кримінального процесуального закону (стаття 412 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3344 КПК]).'''====
У [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] визначено, що істотними порушеннями кримінального процесуального закону є такі порушення, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За змістом частини другої статті 412 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо:
#За наявності підстав для закриття судом кримінального провадження його не було закрито (стаття 284 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]), крім випадків, коли провадження може бути закрито лише за згодою підозрюваного, обвинуваченого, який проти цього заперечував.
#Судове рішення ухвалено незаконним складом суду.
#Судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 323 чи статтею 381 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою.
#Судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов'язковою.
#Судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.
#Порушено правила підсудності.
#У матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.

====Неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність (стаття 413 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3344 КПК]).====
Неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:

1) незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;

2) застосування закону, який не підлягає застосуванню;

3) неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;

4) призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

====Невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого (стаття 414 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3344 КПК]).0====
Невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м’якість або через суворість.

===Підстави скасування вироку чи ухвали суду і призначення нового розгляду у суді першої інстанції (стаття 415 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3344 КПК]):===
#Судове рішення ухвалено незаконним складом суду.
# Судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 323 чи статтею 381 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою.
#Судове провадження здійснено за відсутності захисника, коли його участь є обов'язковою.
#Судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання.
#Порушено правила підсудності.
#У матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.
Крім цього, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] передбачає інші підстави, що тягнуть за собою призначення нового судового розгляду у суді першої інстанції:

а) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою;

б) судове рішення ухвалено чи підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд (пункти 2, 3 частини першої статті 415 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]).
==Судові рішення суду апеляційної інстанції==
Відповідно до статті 418 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 407 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], суд апеляційної інстанції '''ухвалює вирок'''. Будь-яке інше рішення суд апеляційної інстанції приймає '''у формі ухвали'''.
==Зразок апеляційної скарги на вирок суду==
[https://www.advokat.in.net/zrazok-apelyacijna-skarga-na-virok-sudu/ Зразок апеляційної скарги на вирок суду]
[[Категорія:Оскарження рішення суду]]
[[Категорія:Суди]]

Оскарження вироку в суді апеляційної інстанції

2023-06-17T10:23:11Z

Olena.morozenko:

== Нормативна база==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v1717740-12 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2012 року № 10-1717/0/4-12 "Про деякі питання порядку здійснення судового провадження з перегляду судових рішень у суді апеляційної інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України"]
== Вироки суду, які можуть бути оскаржені в суді апеляційної інстанції==
Згідно з положеннями статті 129 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України] однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до статті 392 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК)] в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили.
{| class="wikitable"
|-
! №п/п !! Особа, яка може оскаржити вирок суду !! Який вирок суду може бути оскаржений !! Мотиви та підстави оскарження
|-
| 1 || Обвинувачений, законний представник, захисник || Обвинувальний вирок || В частині, що стосується інтересів обвинуваченого
|-
| 2 || Обвинувачений, законний представник, захисник || Виправдувальний вирок || В частині мотивів і підстав виправдання
|-
| 3 || Обвинувачений, законний представник, захисник || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим ||
* Призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди;

* ухвалення вироку без згоди підозрюваного, обвинуваченого на призначення покарання;
* невиконання судом вимог, встановлених частинами п'ятою-сьомою статті 474 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], в тому числі нероз'яснення наслідків укладення угоди
|-
| 4 || Обвинувачений, законний представник, захисник || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості ||
* Призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди;
* ухвалення вироку без згоди підозрюваного, обвинуваченого на призначення покарання;
* невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], в тому числі нероз'яснення наслідків укладення угоди
|-
| 5 || Прокурор || Обвинувальний вирок; виправдувальний вирок || В цілому
|-
| 6 || Прокурор || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим (частиною третьою статті 394 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]) || Лише з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з частиною третьою статті 469 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] угода не може бути укладена (пункт 3 частини третьої статті 394 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК])
|-
| 7 || Прокурор || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим (частина четверта статті 394 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]) ||
* Призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди;
* затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] угода не може бути укладена (пункт 2 частини четвертої статті 394 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК])
|-
| 8 || Потерпілий або його законний представник чи представник || Обвинувальний вирок, виправдувальний вирок || У частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції
|-
| 9 || Потерпілий або його законний представник чи представник || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим (пункт 2 частини третьої статті 394 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]) ||
* Призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди;
* ухвалення вироку без згоди потерпілого на призначення покарання;
* нероз'яснення потерпілому наслідків укладення угоди;
* невиконання судом вимог, встановлених частинами шостою чи сьомою статті 474 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]
|-
| 10 || Цивільний позивач, його представник або законний представник || Вирок суду || У частині, що стосується вирішення цивільного позову
|-
| 11 || Цивільний відповідач, його представник || Вирок суду || У частині, що стосується вирішення цивільного позову
|-
| 12 || Інші особи, прав, свобод чи інтересів яких стосується вирок суду || Вирок суду || В частині порушених прав, свобод чи інтересів
|}
====== Винятки: ======
# Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК], не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
# Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК].
== Строки апеляційного оскарження вироку суду ==
Відповідно до статті 395 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК] особа має право подати апеляційну скаргу через суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення, '''протягом 30 днів із дня проголошення вироку'''.

Якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому для розгляду обвинувального акта у спрощеному провадженні (стаття 382 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК]), то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення (частина третя статті 395 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК]).

Відповідно до статті 397 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК] суд першої інстанції через три дні після закінчення строку апеляційного оскарження судового рішення надсилає отримані апеляційні скарги разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції. Апеляційні скарги, що надійшли після направлення матеріалів кримінального провадження до суду апеляційної інстанції, не пізніше наступного дня після їх надходження направляються до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 400 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК] подання апеляційної скарги на вирок або ухвалу суду першої інстанції зупиняє набрання цими судовими рішеннями законної сили та їх виконання, крім випадків, безпосередньо встановлених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК].
== Вимоги до апеляційної скарги ==
Статтею 396 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК] передбачено, що апеляційна скарга подається в письмовій формі.

'''В апеляційній скарзі зазначаються:'''
# найменування суду апеляційної інстанції;
# прізвище, ім’я та по батькові (найменування), місце проживання (перебування) особи, яка подає апеляційну скаргу, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
# судове рішення, яке оскаржується, і назва суду, який його ухвалив;
# вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, та їх обґрунтування із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення;
# клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про дослідження доказів;
# перелік матеріалів, які додаються.
Якщо особа не бажає брати участь у апеляційному розгляді, вона зазначає це в апеляційній скарзі.

Якщо в апеляційній скарзі зазначаються обставини, які не були досліджені в суді першої інстанції, або докази, які не подавалися суду першої інстанції, то в ній зазначаються причини цього.

Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає. Якщо апеляційну скаргу подає захисник, представник потерпілого, то до неї додаються оформлені належним чином документи, що підтверджують його повноваження відповідно до вимог [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК].

До апеляційної скарги та доданих до неї письмових матеріалів надаються копії в кількості, необхідній для їх надіслання сторонам кримінального провадження та іншим учасникам судового провадження, інтересів яких стосується апеляційна скарга. Цей обов’язок не поширюється на обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом або тримається під вартою.

Відповідно до статті 403 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК] особа, яка подала апеляційну скаргу, наділена правом змінити та/або доповнити апеляційну скаргу, яке може бути реалізовано лише до початку апеляційного розгляду. Необхідно звернути увагу, що внесення до апеляційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого, після закінчення строку на апеляційне оскарження не допускається.

Інші учасники судового провадження повинні бути ознайомлені зі змінами та/або доповненнями до апеляційної скарги, тому суд апеляційної інстанції, за клопотанням таких учасників, зобов'язаний надати їм час для ознайомлення та підготовки заперечень на відповідні зміни/доповнення.
== Прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції==
Після надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції вона '''не пізніше наступного дня''' передається судді-доповідачу, який '''протягом трьох днів''' перевіряє її на відповідність вимогам статті 396 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3344 КПК]. Невідповідність апеляційної скарги встановленим у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3344 КПК] вимогам перешкоджає її розгляду судом апеляційної інстанції.

За результатами перевірки апеляційної скарги на відповідність вимогам [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] суддя-доповідач:
# постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху (частина перша статті 399 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]);
# виносить ухвалу про повернення апеляційної скарги (частина третя статті 399 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]);
# виносить ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження (частина четверта статті 399 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]);
# постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.
Слід враховувати, що відповідно до частини шостої статті 399 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] особа, яка подала апеляційну скаргу, має право оскаржити у касаційному порядку ухвалу судді-доповідача про повернення апеляційної скарги, а також ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження. Водночас ухвали судді-доповідача про відкриття апеляційного провадження, про залишення апеляційної скарги без руху '''оскарженню до суду касаційної інстанції не підлягають'''. Проте, залишення апеляційної скарги без руху або її повернення не позбавляють права повторного звернення до суду апеляційної інстанції в порядку, передбаченому цим Кодексом, у межах строку на апеляційне оскарження.
=== Ухвала про відкриття апеляційного провадження. Підготовка до апеляційного розгляду ===
Якщо апеляційна скарга відповідає усім вимогам, визначеним у статті 396 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], суддя-доповідач постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

'''Протягом десяти днів''' з моменту постановлення зазначеної ухвали суддя-доповідач:
# надсилає копії ухвали про відкриття апеляційного провадження учасникам судового провадження разом із копіями апеляційних скарг та інформацією про їхні права та обов'язки. Така інформація може міститися в ухвалі про відкриття апеляційного провадження або у супровідному листі, який надсилається учасникам судового провадження;
# встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу. При вирішенні питання щодо особи, яка має право подати заперечення на апеляційну скаргу, судам слід керуватися положеннями статті 393 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]. Вимоги до заперечення на апеляційну скаргу передбачено у частині другій статті 402 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК];
# пропонує учасникам судового провадження подати нові докази, на які вони посилаються, або витребовує докази за наявності відповідного клопотання особи, яка подала апеляційну скаргу;
# вирішує інші клопотання, в тому числі щодо зміни, скасування чи припинення запобіжного заходу;
# вирішує інші питання, необхідні для апеляційного розгляду.
Усі судові рішення судді-доповідача під час підготовки до апеляційного розгляду викладаються у формі ухвали, копія якої надсилається учасникам судового провадження. '''Протягом десяти днів''' після постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення апеляційного розгляду. В такій ухвалі зазначається час та місце розгляду кримінального провадження, вирішуються питання щодо необхідності обов'язкової явки сторін або інших учасників кримінального провадження, доставки обвинуваченого, який утримується під вартою, тощо.

'''Необхідно зазначити''', що обвинувачений підлягає обов’язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обов’язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою, - також у разі, якщо про це надійшло його клопотання.

Строк, у межах якого може бути призначено апеляційний розгляд, має бути достатнім для належної підготовки та подання учасниками провадження заперечень, витребування необхідних документів, доставки засудженого тощо.
== Апеляційний розгляд ==
Відповідно до частини четвертої статті 31 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] кримінальне провадження в апеляційному порядку здійснюється '''колегіально судом у складі не менше трьох професійних суддів'''.

Апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції (статті 342 - 345 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]) з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК].

Неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, не перешкоджає розгляду справи в суді апеляційної інстанції (частина четверта статті 405 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]).

Суд апеляційної інстанції відкладає апеляційний розгляд у разі неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження, присутність яких є обов'язковою згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], або якщо суд апеляційної інстанції своїм рішенням визначив їх явку обов'язковою. При цьому у разі неприбуття до суду особи, явка якої визнана обов'язковою, суд апеляційної інстанції може з власної ініціативи прийняти рішення про здійснення [[Привід у кримінальному провадженні|приводу]] такої особи відповідно до частини другої статті 140 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК].

Відповідно до стаття 335 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] '''суд має право зупинити провадження''' у разі, якщо обвинувачений:
# ухилився від явки до суду (до розшуку обвинуваченого, що оголошується ухвалою суду, виконання якої доручається слідчому та/або прокурору);
# захворів на психічну чи іншу тяжку хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні (до ойого одужання);
#був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку, видужання або звільнення з військової служби і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб.
=== Межі розгляду апеляційної скарги ===
Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

'''Апеляційний суд має право вийти за межі апеляційних вимог''' лише у таких випадках:
# якщо цим не погіршується становище обвинуваченого;
# якщо цим не погіршується становище особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;
# за наявності підстав для прийняття рішення на користь осіб, які не подали апеляційну скаргу. У такому випадку суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти рішення на користь цих осіб.
За наявності відповідного клопотання учасників кримінального провадження '''суд апеляційної інстанції зобов'язаний:'''
* повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями;
* дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, лише у випадку, якщо під час розгляду в суді першої інстанції було клопотання про дослідження таких доказів;
* дослідити докази, які стали відомими після ухвалення рішення судом першої інстанції. При цьому слід мати на увазі, що такі докази можуть бути подані учасниками судового провадження або витребувані судом за наявності відповідного клопотання учасника кримінального провадження при підготовці до апеляційного розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 403 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] о''соба, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї'' до закінчення апеляційного розгляду. Захисник підозрюваного, обвинуваченого або представник потерпілого можуть відмовитися від апеляційної скарги лише за наявності згоди відповідно підозрюваного, обвинуваченого або потерпілого. У цьому випадку вони подають відповідну заяву, яку обвинувачений, потерпілий можуть підтримати безпосередньо у засіданні, або до заяви додається документ від імені обвинуваченого, потерпілого, що підтверджує їх особисту згоду на відмову від апеляційної скарги.

У випадку відмови від апеляційної скарги особи, яка її подала, суд апеляційної інстанції виносить ухвалу про закриття апеляційного провадження лише у випадку, якщо вирок або ухвала суду першої інстанції не були оскаржені іншими особами або якщо немає заперечень інших осіб, які подали апеляційну скаргу, проти закриття провадження у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги.

Відповідно до статті 406 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] перегляд судового рішення в суді апеляційної інстанції може бути проведений '''у формі письмового апеляційного провадження'''. Обов'язковою умовою такого провадження є наявність клопотання від усіх без винятку учасників судового провадження про здійснення провадження за їх відсутності. За своїм змістом розгляд матеріалів кримінального провадження у письмовому провадженні є аналогічним звичайному апеляційному розгляду та передбачає детальний розгляд у контексті дослідження підстав та доводів апеляції, а також заперечень на апеляційну скаргу. Суд апеляційної інстанції, ґрунтуючись на вимогах апеляційної скарги, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та ухвалює відповідне рішення.
== Наслідки апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції ==
Відповідно до частини першої статті 407 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] '''за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право''':
# залишити вирок без змін;
# змінити вирок;
# скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок;
# скасувати вирок і закрити кримінальне провадження;
# скасувати вирок і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди суд апеляційної інстанції, окрім повноважень, передбачених пунктами 1 - 5 частини 1 статті 407 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], також має право скасувати вирок і направити кримінальне провадження:
* до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку, якщо угода була укладена під час судового провадження;
* до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була укладена під час досудового розслідування.
=== Зміна вироку суду першої інстанції (стаття 408 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]). ===
Суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі:
# пом'якшення призначеного покарання, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого;
# зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення;
# зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення;
# в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого. У таких випадках суд апеляційної інстанції змінює вирок, якщо його зміна не погіршує становища обвинуваченого, зокрема:
а) у разі зміни рішення про долю речових доказів і документів згідно зі статтею 100 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК];

б) у разі виключення окремих епізодів обвинувачення, що не підтверджені доказами, не містять складу кримінального правопорушення чи поставлені у вину особі з порушенням порядку застосування процесуального закону, якщо направлення провадження на новий судовий розгляд буде визнано недоцільним.
=== Підстави для скасування або зміни судового рішення (стаття 409 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]): ===
* неповнота судового розгляду;
* невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження;
* істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;
* неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;
* невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
При цьому за наявності декількох підстав для скасування або зміни вироку суд апеляційної інстанції має зазначити в ухвалі про всі такі підстави.

У частині третій статті 409 та частині другій статті 421 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] закріплено застереження, спрямоване на забезпечення прав виправданого, оскільки '''суд апеляційної інстанції не має права скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого'''.

==== Неповнота судового розгляду (стаття 410 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3344 КПК]): ====
# якщо судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення;
# якщо необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Неповнота судового розгляду може бути встановлена також у разі, якщо:
# належно не з'ясовано обставини, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону злочину;
# всебічно і повно не досліджено ознаки, на підставі яких встановлюється суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину;
# поверхово досліджено відомості про особу обвинувачуваного, обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання;
# не з'ясовано наявність/відсутність обставин, що виключають притягнення особи до кримінальної відповідальності;
# недостатньо досліджено характер і розмір заподіяної шкоди;
# не встановлено роль кожного обвинуваченого у вчиненні кожного епізоду злочину;
# не виявлено причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, якщо це має істотне значення для справи;
# не вжито заходів щодо перевірки показань заінтересованих учасників провадження, що покладені в основу судового рішення;
# не з'ясовано причини істотних протиріч у доказах;
# висновки суду побудовано на припущеннях;
# не проведено необхідні слідчі дії;
# неповно досліджено версії обвинувачення або захисту;
# суд необґрунтовано обмежився оголошенням показань свідків, не допитавши їх;
# не з'ясовано обставини, що мають значення для початку досудового розслідування щодо осіб, причетних до злочину, встановлення ролі яких може вплинути на ступінь винуватості засуджених осіб.

==== Невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам кримінального провадження (статті 411 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3344 КПК]). ====
Судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо:
# висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду;
#суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки;
# наявні суперечливі докази, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші;
# висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.

==== '''Істотні порушення вимог кримінального процесуального закону''' ====
У [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] визначено, що істотними порушеннями кримінального процесуального закону є такі порушення, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За змістом частини другої статті 412 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо:
# за наявності підстав для закриття судом кримінального провадження його не було закрито (стаття 284 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]), крім випадків, коли провадження може бути закрито лише за згодою підозрюваного, обвинуваченого, який проти цього заперечував
# судове рішення ухвалено незаконним складом суду;
# судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 323 чи статтею 381 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою;
# судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов'язковою;
# судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання;
# порушено правила підсудності;
# у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.

=== Підстави скасування вироку чи ухвали суду і призначення нового розгляду у суді першої інстанції (стаття 415 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3344 КПК]): ===
# судове рішення ухвалено незаконним складом суду;
# судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 323 чи статтею 381 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою;
# судове провадження здійснено за відсутності захисника, коли його участь є обов'язковою;
# судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання;
# порушено правила підсудності;
# у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.
Крім цього, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] передбачає інші підстави, що тягнуть за собою призначення нового судового розгляду у суді першої інстанції:

а) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою;

б) судове рішення ухвалено чи підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд (пункти 2, 3 частини першої статті 415 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]).
== Судові рішення суду апеляційної інстанції ==
Відповідно до статті 418 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 407 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], суд апеляційної інстанції '''ухвалює вирок'''. Будь-яке інше рішення суд апеляційної інстанції приймає '''у формі ухвали'''.
== Зразок апеляційної скарги на вирок суду ==
[https://www.advokat.in.net/zrazok-apelyacijna-skarga-na-virok-sudu/ Зразок апеляційної скарги на вирок суду]
[[Категорія:Оскарження рішення суду]]
[[Категорія:Суди]]

Умисне легке тілесне ушкодження

2023-05-18T15:57:47Z

Olena.morozenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України "Про судову експертизу"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0255-95 Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 року № 6]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-03 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи"]
== Характеристика легкого тілесного ушкодження ==
'''Тілесне ушкодження''' - це протиправне умисне або необережне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що полягає в порушенні анатомічної цілісності або фізичної функції органів і тканин тіла людини.

Згідно з [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальним кодексом України] (далі - ККУ) розрізняють тілесні ушкодження трьох ступенів: ''тяжке, середньої тяжкості, легке''.
 Легкі тілесні ушкодження поділяються на дві підгрупи:
* викликають короткочасний розлад здоров'я або незначну стійку втрату працездатності;
* не викликають короткочасний розлад здоров'я або незначну стійку втрату працездатності, мають незначні скороминущі наслідки, тривалістю ''не більш як '''6''' днів''.
Короткочасним належить вважати розлад здоров'я тривалістю ''понад '''6''' днів'', але ''не більше як '''3''' тижні (21 день)''. Під незначною стійкою втратою працездатності належить розуміти втрату загальної працездатності до 10%.

Відсоток втрати працездатності визначається судово-медичною експертизою з урахуванням нормативно визначених Міністерством охорони здоров'я України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0255-95#top критеріїв встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності]..
=== Об'єктивна сторона правопорушення ===
Об'єктом правопорушення є здоров'я особи. Об'єктивну його сторону характеризують:
* діяння (дія або бездіяльність);
* наслідки у виді легкого тілесного ушкодження;
* причинний зв'язок між зазначеними діянням та наслідками.
Правопорушення вважається закінченим з моменту настання вказаних вище наслідків.
=== Суб'єктивна сторона правоворушення ===
Суб'єктивна сторона правопорушення характеризується тільки умисною виною (особа усвідомлює, що може заподіяти шкоду здоров’ю потерпілого, і бажає або свідомо припускає настання такої шкоди). Якщо умисел винного було спрямовано на заподіяння тяжких тілесних чи середньої тяжкості тілесних ушкоджень, а внаслідок його дій потерпілому було заподіяно лише легкі тілесні ушкодження, вчинене кваліфікується за спрямованістю умислу – за відповідними частинами статей 15 і 121 або 122 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ККУ].

Суб'єктом правопорушення є осудна особа, яка досягла '''16'''-річного віку.
До осіб, від '''11''' років до '''16''' років, які вчинили злочин передбачений ст.125 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ККУ] можуть бути застосовані примусові заходи виховного характеру, такі як:
:- застереження,
:- обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього,
:- передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання,
:- покладення на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов’язку відшкодування заподіяних майнових збитків.
== Відповідальність за заподіяння легких тілесних ушкоджень ==
Ст.125 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ККУ], складається з двох частин, кожна з яких передбачає наступне покарання.
 → Відповідно до ч.1 ст.125 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ККУ], за нанесення легких тілесних ушкоджень, законодавством визначений штраф до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадських робіт на строк до двохсот годин, або виправними роботами на строк до одного року.
 → Відповідно до ч.2 ст.125 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ККУ], за умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, передбачено накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або виправні роботи на строк до одного року, або арешт на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

''Необхідно пам’ятати, що кримінальна відповідальність за нанесення легких тілесних ушкоджень може наступити тільки за наявності в діях винної особи умислу''. В разі необережного нанесення легких тілесних ушкоджень кримінальна відповідальність не наступає. За заподіяння легкого тілесного ушкодження у стані сильного душевного хвилювання, викликаного неправомірною поведінкою потерпілого, або в разі перевищення меж необхідної оборони чи перевищення заходів, необхідних для затримання злочинця, кримінальної відповідальності чинним Кримінальним кодексом не встановлено.
== Куди звертатися ==
У випадку, якщо потерпілій особі нанесені тілесні ушкодження, їй необхідно, передусім, звернутись до органів поліції з письмовою заявою, після чого потерпілий буде направлений на проходження судово-медичної експертизи. Судово-медична експертиза для встановлення ступеня тяжкості тілесного ушкодження здійснюється фахівцями державних установ судово-медичних експертиз Міністерства охорони здоров'я України, а також може здійснюватися на підприємницьких засадах на підставі ліцензії, що видається Міністерством охорони здоров'я України.
 Експертизу осіб, які не досягли 16 років, слід проводити в присутності батьків, дорослих, які їх замінюють, чи вчителів.

Якщо за результатами судово-медичної експертизи встановлено, що особі нанесено легкі тілесні ушкодження, розпочинається розслідування, проводяться слідчі дії, особи викликаються для допиту. Слідчий встановлює час, місце, спосіб, мотиви вчинення протиправних дій.
== Див. також ==
* [[Нанесення тяжких тілесних ушкоджень]]
* [[Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження]]
[[Категорія:Кримінальні правопорушення]]

Поняття, види доказів у адміністративному процесі, обов'язок доказування

2023-05-18T14:59:01Z

Olena.morozenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page Кодекс адміністративного судочинства України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України "Про судову експертизу"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2155-19 Закон України "Про електронні довірчі послуги"]
== Поняття доказів у адміністративному процесі. Види доказів ==
Відповідно до положень [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України] (далі - КАСУ) '''доказами''' в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:
* письмовими, речовими і електронними доказами;
* висновками експертів;
* показаннями свідків.
=== Письмові докази ===
'''Письмовими доказами''' є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page#n10098 КАСУ]. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених [[Порядок отримання кваліфікованого електронного підпису|електронним цифровим підписом]], прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону.

Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.

Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв’язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором.

Іноземний офіційний документ, що підлягає [[Порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном|дипломатичній або консульській легалізації]], може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, визначених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу (стаття 94 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page#n10098 КАСУ]).
=== Речові докази ===
'''Речовими доказами є''' предмети матеріального світу, які своїм існуванням, своїми якостями, властивостями, місцезнаходженням, іншими ознаками дають змогу встановити обставини, що мають значення для справи (стаття 96 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page#n10098 КАСУ]).

Речові докази до набрання рішенням суду законної сили зберігаються в матеріалах справи або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду. Речові докази, які не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за місцем їх знаходження.

Речові докази повинні бути докладно описані у протоколі огляду і, за необхідності та можливості, їх суттєві особливості сфотографовані або зафіксовані у відеозапису або в інший подібний спосіб, після чого вони підлягають опечатуванню. Протоколи огляду та зображення речового доказу додаються до матеріалів справи.

Суд вживає заходів для забезпечення зберігання речових доказів у незмінному стані. Речові докази повертаються судом після їх огляду і дослідження за клопотанням осіб, які їх надали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. В інших випадках речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, після набрання судовим рішенням законної сили.

Речові докази, які є об’єктами, що вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються особам, які відповідно до закону мають право ними володіти.
=== Електронні докази ===
'''Електронними доказами є''' інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій [[Порядок отримання кваліфікованого електронного підпису|електронним цифровим підписом]], прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2155-19 "Про електронні довірчі послуги"]. Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, визначеному законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (стаття 99 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page#n10098 КАСУ]).

Оригінали або копії електронних доказів зберігаються у суді в матеріалах справи. За заявою особи, яка надала суду оригінал електронного доказу на матеріальному носії, суд повертає такий матеріальний носій, на якому міститься оригінал доказу, цій особі після дослідження вказаного електронного доказу, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання судовим рішенням законної сили. У матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія електронного доказу або витяг з нього.
=== Висновок експерта ===
'''Висновок експерта''' - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством (частина перша статті 101 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page#n10098 КАСУ]).

'''Детальніше див.:''' "[[Залучення експерта у адміністративному судочинстві, судова експертиза у адміністративному провадженні]]"
=== Показання свідка ===
'''Показаннями свідка''' є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами КАСУ (стаття 91 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page#n10224 КАСУ]).
== Обов’язок доказування. Підстави звільнення від доказування ==
=== Обов’язок доказування ===
Відповідно до положень [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page частини першої статті 77 КАСУ] кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб’єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
=== Підстави звільнення від доказуванння ===
Положеннями [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page статті 78 КАСУ] визначено підстави звільнення від доказування. Так, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини, визнаної у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє '''ухвалу.''' У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про [[Підстави закриття провадження у кримінальній справі|закриття кримінального провадження]] і [[Звільнення від кримінальної відповідальності. Правові підстави|звільнення особи від кримінальної відповідальності]] або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду.

Обставини, встановлені рішенням [[Звернення до третейського суду|третейського суду]] або [[Визнання та надання дозволу на виконання рішення міжнародного комерційного арбітражу|міжнародного комерційного арбітражу]], підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи судом. 
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право]]

Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання

2023-04-18T14:44:18Z

Olena.morozenko:

==Нормативна база==
*[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-03 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи"]
==Загальна інформація==
Поняття «умисне вбивство» визначено в ст. 115 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] (далі - КК України) як вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Вбивство – це передбачене кримінальним законом винне суспільно небезпечне діяння, яке посягає на життя іншої людини і спричиняє її смерть. Ст. 116 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України] передбачає відповідальність за умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, зумовленому жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого.
==Склад злочину==
===Об'єкт злочину===
Об'єкт злочину - життя людини.
===Об'єктивна сторона злочину===
♦ Діяння - посягання на життя іншої особи. ♦ Наслідки - у вигляді смерті людини. ♦ Причинний зв'язок між зазначеними діянням і наслідком, а також часом і певною обстановкою вчинення злочину.

Необхідною умовою кваліфікації дій винного за ст. 116 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України] є сильне душевне хвилювання, зумовлене жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого.

''Стан сильного душевного хвилювання'' визначається п. 23 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-03 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи»] як короткочасний інтенсивний емоційний стан винного ('''фізіологічний афект'''), який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

''Від фізіологічного афекту варто відрізняти так званий патологічний афект'', який є тимчасовим хворобливим розладом психіки. При ньому людина втрачає здатність усвідомлювати свої вчинки і керувати ними. Вона в таких випадках визнається неосудною, а отже, в силу ст. 19 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України] і не може нести кримінальну відповідальність.

Для вирішення питання про те, здійснено діяння в стані фізіологічного чи патологічного афекту, необхідно призначити ''комплексну психолого-психіатричну експертизу''.

Необхідно мати на увазі, що будь-який афект припускає не взагалі стан хвилювання, який у багатьох випадках присутній під час убивства на ґрунті особистих неприязних стосунків, а стан сильного душевного хвилювання. Відсутність такого виключає стан фізіологічного афекту і тим самим можливість застосування ст. 116 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України].

Для наявності складу злочину, що розглядається, необхідно, щоб жорстоке поводження, або таке, що принижує честь і гідність особи, за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого, виходили саме від потерпілого, тобто від того, хто був убитий. Дії особи, яка вчинила умисне вбивство у стані сильного душевного хвилювання, не можуть кваліфікуватися за ст. 116 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], якщо душевне хвилювання було викликано діями не потерпілого, а інших осіб.

Особливістю об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 116 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], є те, що він може бути вчинений виключно шляхом активної поведінки. Це означає, що здійснити вбивство у стані сильного душевного хвилювання, тобто перебуваючи у стані фізіологічного афекту, шляхом бездіяльності неможливо, оскільки психологічна природа афекту така, що йому в будь-якому випадку потрібна негайна «розрядка в діях».
===Суб'єкт злочину===
''Суб'єктом злочину'' є фізична осудна особа, яка досягла '''14'''-річного віку й перебувала під час учинення злочину у стані сильного душевного хвилювання, зумовленого жорстоким поводженням або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого.
===Суб'єктивна сторона злочину===
''Суб’єктивна сторона'' складу злочину характеризується умисною формою вини у вигляді прямого або непрямого умислу. Це означає, що винний, учиняючи діяння, передбачене ст.116 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], у будь-якому випадку усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, завжди передбачає суспільно небезпечні наслідки та бажає або свідомо припускає їх настання.

Психічне ставлення особи в разі вчинення цього злочину характеризують дві особливості:
#умисел завжди є таким, що раптово виник, та афектованим, тобто, виникаючи раптово, він одразу й реалізується;
#емоційний стан винної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що значною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.
Необхідною умовою застосування ст.116 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України] є раптовість як сильного душевного хвилювання, так і умислу вчинити вбивство.

Раптовість виникнення стану сильного душевного хвилювання полягає в тому, що цей стан виникає як негайна реакція на жорстоке поводження або таке, що принижує честь і гідність особи, за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого. Умисел вчинити вбивство в особи, що перебувала в стані фізіологічного афекту, також повинен виникнути раптово. Вбивство в такому стані не може бути заздалегідь обдуманим.

Отже, склад злочину, передбачений ст.116 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], наявний лише тоді, коли умисел на вбивство виник раптово у стані фізіологічного афекту й був виконаний, коли винний ще перебував у такому стані. Найчастіше такий стан є короткочасним і триває всього декілька хвилин. Якщо вбивство вчинене після того, коли стан сильного душевного хвилювання пройшов, дії винного варто кваліфікувати за ст.115 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України]. Протиправна поведінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною, яка пом’якшує покарання.

Вбивство, хоча й вчинене у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло, але яке виявилося результатом перевищення меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, слід кваліфікувати не за ст.116 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], а за ст.118 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України]. Це пояснюється тим, що законодавець вважає вбивство, передбачене ст.118 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], менш небезпечним.

Може виникнути ситуація, коли винний у стані сильного душевного хвилювання вчиняє умисне вбивство двох осіб - особи, яка здійснила стосовно винного протиправні дії, і людини, котра перебувала разом з нею і жодних дій щодо винного не вчиняла. Відповідальність у цьому разі настає за сукупністю злочинів - вбивство першої особи кваліфікується за ст.116 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], а другої - за частинами 1 або 2 ст.115 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України].
==Санкція (покарання)==
Умисне вбивство, передбачене [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=604 ст. 116], як і умисні вбивства, передбачені статтями [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=604 117] і [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=604 118], належить до привілейованих складів умисних вбивств. Пом'якшення кримінальної відповідальності за цей вид умисного вбивства викликане такими обставинами: 1) суспільно небезпечне діяння особи спровоковане протизаконним насильством, систематичним знущанням або тяжкою образою з боку потерпілого; 2) суб'єктивна сторона складу даного злочину характеризується особливим емоційним станом суб'єкта - його сильним душевним хвилюванням, яке значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними, а умисел на позбавлення життя потерпілого виникає раптово і реалізується негайно.

Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, зумовленому жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого, карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
==Див. також==
*[[Умисне вбивство: склад злочину та кваліфікуючі ознаки]]
*[[Вбивство через необережність]]
[[Категорія:Кримінальні правопорушення]]

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

2023-04-14T13:30:12Z

Olena.morozenko:

== Нормативна база ==
* [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 Кримінальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. Ратифікована Україною 17 липня 1997 р.]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382-15#Text Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"]
== Загальні положення ==
Незаконне позбавлення волі або викрадення людей є одним із найбільш серйозних порушень прав людини, яке порушує їх основні конституційні та міжнародні гарантії.
В [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституції України] закріплено, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність та безпека є найвищими соціальними цінностями" (ст. 3). Ці положення відображені і в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text Європейській конвенції з прав людини], яка гарантує право на життя, недоторканність особистого життя та свободу.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382-15#Text Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"] кожна людина має право на свободу пересування, під якою розуміється право вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
== Склад кримінального правопорушення ==
=== Суб’єкт ===
'''''Суб'єкт''''' '''''злочину''' -'' загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Проте суб'єктом цього злочину не можуть бути особи, які відповідно до закону мають право тримати особу в місці, де вона не бажає перебувати, або поміщати її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, але тільки з мотивів піклування про фізичне і психічне здоров'я підопічного чи з інших суспільно корисних мотивів (батьки, усиновителі, прийомні батьки стосовно своїх рідних, усиновлених чи прийомних дітей, опікуни і піклувальники стосовно осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням, педагогічні та науково-педагогічні працівники стосовно піднаглядних дітей, працівники міліції, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, посадові особи інших відомств, задіяних до антитерористичної операції тощо, стосовно будь-яких громадян у випадках, передбачених відповідними законами України, тощо). Але тривала заборона дитині її батьками протягом відносно тривалого строку (кількох тижнів чи місяців) залишати квартиру, вчинювана як виховний примусовий захід, дає підстави для кваліфікації діяння за [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 146 КК України] як незаконного позбавлення волі.
=== Суб’єктивна сторона ===
'''''Суб'єктивна сторона''' '''злочину''''' характеризується прямим умислом: особа усвідомлює, що за законом вона не має права позбавляти волі чи викрадати іншу особу, але бажає це зробити. Мотиви незаконного позбавлення волі можуть бути різними, крім суспільно корисних.
Ставлення особи до тяжких наслідків незаконного позбавлення волі або викрадення людини, передбачених [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч. 3 ст. 146 КК України], може бути тільки необережним. У разі, якщо незаконне позбавлення волі, наприклад, є способом умертвіння людини, діяння винного кваліфікується за відповідними частиною і пунктом [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 115 КК України].

Дії особи, яка викрала особу і умисно вбила її, мають кваліфікуватися за [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч. 3 ст. 146 КК України] за ознакою спричинення тяжких наслідків і за [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України].
=== Об’єкт ===
''Основним безпосереднім '''об'єктом злочину''' є воля, честь і гідність особи.''

Волю людини слід розуміти як право ніким не бути примушеним робити те, що не передбачено законодавством, право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text статті 19 і 23 Конституції України]), як гарантовану можливість реалізації нею таких конституційних прав і свобод як, зокрема: свобода та особиста недоторканність, право на невтручання в її особисте життя, свобода пересування і право на вільний вибір місця проживання ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text статті 29, 32, 33 Конституції України]).

''Честь'' - це сукупність моральних принципів, якими керується людина у своїй поведінці.

Гідність людини передбачає усвідомлення людиною як носієм сукупності певних моральних, світоглядних, професійних тощо якостей своєї суспільної цінності, що створює у неї підстави для самоповаги. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text ст. 28 Конституції України] кожен має право на повагу до його гідності.

Додатковим факультативним об'єктом злочину можуть бути життя, здоров'я особи, громадська безпека тощо.

Обов'язковою ознакою цього злочину є ''потерпілий.'' Потерпілою від злочину є будь-яка особа, що досягла 14 років. Вчинення цього злочину щодо особи, якій не виповнилося 14 років, утворює кваліфікований вид злочину ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч. 2 ст. 146 КК]).
=== Об’єктивна сторона ===
''Об'єктивна сторона'' цього діяння має дві форми.
==== 1. Позбавлення волі ====
Позбавлення волі може полягати у триманні особи в місці, де вона взагалі не бажає або більше не бажає перебувати, або в поміщенні її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, хоча бажає цього. Воно може бути здійснено із застосуванням насильства, з погрозою його застосування, а також зі створенням обстановки неможливості рухатись, залишити певну територію (замикання в приміщенні, вивезення у віддалене безлюдне місце), доведення до безпорадного стану. Незаконним позбавлення волі є у всіх випадках, коли воно здійснюється не відповідно до Конституції, законів України, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України'','' згідно з якими жодна людина не може бути позбавлена волі інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і лише у певних випадках.
===== Способи незаконного позбавлення волі =====
- обман;
- зловживання довір'ям;

- відібрання засобів пересування;

- відібрання ключів чи інших необхідних засобів тощо.
==== 2. Викрадення людини ====
Викрадення людини означає заволодіння нею і незаконне переміщення її з одного певного місця, де вона вільно перебувала згідно з власною волею, до іншого'','' яке супроводжується фактичним обмеженням її свободи пересування. За своїм змістом протиправність переміщення людини збігається з незаконністю позбавлення її волі.
===== Способи викрадення =====
''- ''таємний (викрадення вчинене за відсутності інших осіб щодо людини, яка не розуміє значення вчинюваних з нею дій у зв'язку з малоліттям, знаходженням у безпорадному стані тощо);
- відкритий (коли особи, у присутності яких здійснюється викрадення, на думку винного, розуміють значення вчинюваних ним злочинних дій. Таке заволодіння може відбутися, скажімо, шляхом грабежу чи розбійного нападу);

- шляхом обману чи зловживання довірою (скажімо, винна особа забирає людину із притулку для старих на підставі підроблених документів);

- насильницький (заволодіння людиною в результаті вимушено-добровільної передачі її винному під погрозою насильства над її батьком, усиновителем, опікуном, піклувальником, вихователем тощо, або під погрозою насильства над особами, близькими для останніх, або розголошення відомостей, що ганьблять їх, пошкодження чи знищення їхнього майна).

Діяння як у формі незаконного позбавлення волі, так і у формі викрадення людини вважаються закінченими з моменту фактичного обмеження свободи переміщення потерпілого. При цьому необхідно враховувати, що і незаконне позбавлення волі, і викрадення людини належать до триваючих злочинів, тому зазначені діяння вважаються вчинюваними аж до часу фактичного звільнення потерпілого.
== Кваліфікуючі ознаки злочину ==
'''Кваліфікуючими ознаками''' злочину ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч. 2 ст. 146 КК]) є вчинення його:

1) щодо малолітнього: діяння вчинялися щодо дитини, якій на момент позбавлення волі або викрадення не виповнилося 14 років; при цьому, винний знав, допускав або в залежності від обставин передбачав малолітній вік потерпілого (незаконне позбавлення волі або викрадення дитини, яку винний помилково вважав малолітньою, підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 146, а також ч. 1 ст. 146 КК України);

2) із корисливих мотивів: винна особа при скоєнні таких діянь прагне досягти будь-якої матеріальної вигоди для себе особисто або для інших осіб (заволодіти майном потерпілого чи інших осіб, одержати вигоди майнового характеру), а також намагається позбутися матеріальних витрат (не повертати боргу, звільнитися від виконання обов’язків майнового характеру по утриманню непрацездатної особи, по виплаті матеріального відшкодування);

3) щодо двох або більше осіб: заволодіння та подальше тримання двох або більше потерпілих одночасно або при незначному проміжку у часі, якщо дії щодо декількох осіб об’єднані єдиним умислом на це (у випадках послідовного викрадення двох або більше осіб при виникненні самостійного конкретизованого умислу щодо кожного потерпілого вчинене кваліфікується як одиничні злочини з посиланням на відповідні частини [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 146 КК]);

4) за попередньою змовою групою осіб: коли в злочині брали участь не менше двох виконавців, які домовились про вчинення злочину, і кожен із співвиконавців вчинив хоча б одне з діянь, які утворюють об’єктивну сторону, а також якщо, крім виконавця (виконавців), у вчиненні злочину були задіяні організатор, підбурювач або пособник;

5) способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого: дії, які заподіяли особі легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння реально створювали небезпеку настання смерті потерпілого, загрозу заподіяння йому тяжких, середньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров’я, загрозу заподіяння іншої шкоди його здоров’ю (наприклад, введення в організм особи наркотичних засобів, психотропних речовин, лікарських препаратів, отрути та інших сильнодіючих речовин, використання електрошокеру, мордування, здушення шиї, застосування зброї, спеціальних знарядь, утримання в сирому, холодному або темному приміщенні);

6) пов'язане із заподіянням потерпілому фізичних страждань: сильний фізичний біль, що відчуває потерпілий внаслідок побоїв, мордування, катування, тримання потерпілого в умовах, непридатних або непристосованих для перебування людини (висока або низька температура в приміщенні, нестача повітря, освітлення, позбавлення їжі, води, сну, засобів гігієни;

7) із застосуванням зброї: використання будь-якого виду вогнепальної або холодної зброї для фізичного впливу на потерпілого (заподіяння тілесних ушкоджень, іншої шкоди здоров’ю) або психічного впливу на особу (погроза застосування зброї, яка створювала реальну небезпеку для життя та здоров’я особи, демонстрація оголеної або приведеної до бойової готовності зброї або її оголення);

8) протягом тривалого часу: тривалий час є оціночною ознакою, наявність чи відсутність якої має визначатися судом з урахуванням конкретного астрономічного строку, протягом якого особа була позбавлена волі, місця, де вона трималась, способу її утримання, інших конкретних обставин справи та особи потерпілого. Зазвичай це принаймні кілька тижнів.

Кваліфікуюча ознака тривалого часу вчинення діяння може стосуватись лише незаконного позбавлення волі особи, бо інша форма розглядуваного злочину – викрадення людини – не є триваючим злочином.

'''Особливо кваліфікуючими ознаками злочину''' '''є''' ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч. 3 ст. 147 КК]):

1) вчинення його організованою групою: здійснення злочинної діяльності внутрішньо стійким об’єднанням трьох і більше осіб, яке було попередньо утворене з метою ряду викрадень, або тільки одного злочину, який потребує ретельної довготривалої підготовки;

2) спричинення ним тяжких наслідків: у разі настання смерті або самогубства потерпілої особи, втрата нею будь-якого органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності. (наприклад, смерті, самогубства потерпілого, тяжких тілесних ушкоджень тощо).
== Санкція (покарання) ==
Незаконне позбавлення волі або викрадення людини караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч.1 ст. 146 КК]).
Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу, караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч.2 ст. 146 КК]).

Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч.3 ст.146 КК]).

За статтею [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 146 КК] карається лише незаконне позбавлення волі, тому відповідальність виключається, якщо особу було позбавлено волі внаслідок необхідної оборони ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 36 КК]), правомірного затримання особи, що вчинила злочин ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 38 КК]), або крайньої необхідності ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 39 КК]). Виключається відповідальність у випадках, коли батьки застосовують примусово-виховні заходи щодо своїх неповнолітніх дітей. Питання законного позбавлення волі регулюються [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституцією] та іншими законами України.
[[Категорія:Кримінальне право]]

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

2023-04-14T12:40:54Z

Olena.morozenko:

== Нормативна база ==
* [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 Кримінальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. Ратифікована Україною 17 липня 1997 р.]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382-15#Text Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"]
== Загальні положення ==
Незаконне позбавлення волі або викрадення людей є одним із найбільш серйозних порушень прав людини, яке порушує їх основні конституційні та міжнародні гарантії.
В [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституції України] закріплено, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність та безпека є найвищими соціальними цінностями" (ст. 3). Ці положення відображені і в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text Європейській конвенції з прав людини], яка гарантує право на життя, недоторканність особистого життя та свободу.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382-15#Text Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"] кожна людина має право на свободу пересування, під якою розуміється право вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
== Склад кримінального правопорушення ==
=== Суб’єкт ===
'''''Суб'єкт''''' '''''злочину''' -'' загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Проте суб'єктом цього злочину не можуть бути особи, які відповідно до закону мають право тримати особу в місці, де вона не бажає перебувати, або поміщати її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, але тільки з мотивів піклування про фізичне і психічне здоров'я підопічного чи з інших суспільно корисних мотивів (батьки, усиновителі, прийомні батьки стосовно своїх рідних, усиновлених чи прийомних дітей, опікуни і піклувальники стосовно осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням, педагогічні та науково-педагогічні працівники стосовно піднаглядних дітей, працівники міліції, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, посадові особи інших відомств, задіяних до антитерористичної операції тощо, стосовно будь-яких громадян у випадках, передбачених відповідними законами України, тощо). Але тривала заборона дитині її батьками протягом відносно тривалого строку (кількох тижнів чи місяців) залишати квартиру, вчинювана як виховний примусовий захід, дає підстави для кваліфікації діяння за [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 146 КК України] як незаконного позбавлення волі.
=== Суб’єктивна сторона ===
'''''Суб'єктивна сторона''' '''злочину''''' характеризується прямим умислом: особа усвідомлює, що за законом вона не має права позбавляти волі чи викрадати іншу особу, але бажає це зробити. Мотиви незаконного позбавлення волі можуть бути різними, крім суспільно корисних.
Ставлення особи до тяжких наслідків незаконного позбавлення волі або викрадення людини, передбачених [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч. 3 ст. 146 КК України], може бути тільки необережним. У разі, якщо незаконне позбавлення волі, наприклад, є способом умертвіння людини, діяння винного кваліфікується за відповідними частиною і пунктом [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 115 КК України].

Дії особи, яка викрала особу і умисно вбила її, мають кваліфікуватися за [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч. 3 ст. 146 КК України] за ознакою спричинення тяжких наслідків і за [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України].
=== Об’єкт ===
''Основним безпосереднім '''об'єктом злочину''' є воля, честь і гідність особи.''
Волю людини слід розуміти як право ніким не бути примушеним робити те, що не передбачено законодавством, право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text статті 19 і 23 Конституції України]), як гарантовану можливість реалізації нею таких конституційних прав і свобод як, зокрема: свобода та особиста недоторканність, право на невтручання в її особисте життя, свобода пересування і право на вільний вибір місця проживання ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text статті 29, 32, 33 Конституції України]). Відповідно до Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" кожна людина має право на свободу пересування, під якою розуміється право вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

''Честь'' - це сукупність моральних принципів, якими керується людина у своїй поведінці. Гідність людини передбачає усвідомлення людиною як носієм сукупності певних моральних, світоглядних, професійних тощо якостей своєї суспільної цінності, що створює у неї підстави для самоповаги. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text ст. 28 Конституції України] кожен має право на повагу до його гідності.

Додатковим факультативним об'єктом злочину можуть бути життя, здоров'я особи, громадська безпека тощо.

Обов'язковою ознакою цього злочину є ''потерпілий.'' Потерпілою від злочину є будь-яка особа, що досягла 14 років. Вчинення цього злочину щодо особи, якій не виповнилося 14 років, утворює кваліфікований вид злочину ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч. 2 ст. 146 КК]).
=== Об’єктивна сторона ===
''Об'єктивна сторона'' цього діяння має дві форми.
==== 1. Позбавлення волі ====
Позбавлення волі може полягати у триманні особи в місці, де вона взагалі не бажає або більше не бажає перебувати, або в поміщенні її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, хоча бажає цього. Воно може бути здійснено із застосуванням насильства, з погрозою його застосування, а також зі створенням обстановки неможливості рухатись, залишити певну територію (замикання в приміщенні, вивезення у віддалене безлюдне місце), доведення до безпорадного стану. Незаконним позбавлення волі є у всіх випадках, коли воно здійснюється не відповідно до Конституції, законів України, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України'','' згідно з якими жодна людина не може бути позбавлена волі інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і лише у певних випадках.
===== Способи незаконного позбавлення волі =====
- обман;
- зловживання довір'ям;

- відібрання засобів пересування;

- відібрання ключів чи інших необхідних засобів тощо.
==== 2. Викрадення людини ====
Викрадення людини означає заволодіння нею і незаконне переміщення її з одного певного місця, де вона вільно перебувала згідно з власною волею, до іншого'','' яке супроводжується фактичним обмеженням її свободи пересування. За своїм змістом протиправність переміщення людини збігається з незаконністю позбавлення її волі.
===== Способи викрадення =====
''- ''таємний (викрадення вчинене за відсутності інших осіб щодо людини, яка не розуміє значення вчинюваних з нею дій у зв'язку з малоліттям, знаходженням у безпорадному стані тощо);
- відкритий (коли особи, у присутності яких здійснюється викрадення, на думку винного, розуміють значення вчинюваних ним злочинних дій. Таке заволодіння може відбутися, скажімо, шляхом грабежу чи розбійного нападу);

- шляхом обману чи зловживання довірою (скажімо, винна особа забирає людину із притулку для старих на підставі підроблених документів);

- насильницький (заволодіння людиною в результаті вимушено-добровільної передачі її винному під погрозою насильства над її батьком, усиновителем, опікуном, піклувальником, вихователем тощо, або під погрозою насильства над особами, близькими для останніх, або розголошення відомостей, що ганьблять їх, пошкодження чи знищення їхнього майна).

Діяння як у формі незаконного позбавлення волі, так і у формі викрадення людини вважаються закінченими з моменту фактичного обмеження свободи переміщення потерпілого. При цьому необхідно враховувати, що і незаконне позбавлення волі, і викрадення людини належать до триваючих злочинів, тому зазначені діяння вважаються вчинюваними аж до часу фактичного звільнення потерпілого.
== Кваліфікуючі ознаки злочину ==
'''Кваліфікуючими ознаками''' злочину ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч. 2 ст. 146 КК]) є вчинення його:

1) щодо малолітнього: діяння вчинялися щодо дитини, якій на момент позбавлення волі або викрадення не виповнилося 14 років; при цьому, винний знав, допускав або в залежності від обставин передбачав малолітній вік потерпілого (незаконне позбавлення волі або викрадення дитини, яку винний помилково вважав малолітньою, підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 146, а також ч. 1 ст. 146 КК України);
2) із корисливих мотивів: винна особа при скоєнні таких діянь прагне досягти будь-якої матеріальної вигоди для себе особисто або для інших осіб (заволодіти майном потерпілого чи інших осіб, одержати вигоди майнового характеру), а також намагається позбутися матеріальних витрат (не повертати боргу, звільнитися від виконання обов’язків майнового характеру по утриманню непрацездатної особи, по виплаті матеріального відшкодування);

3) щодо двох або більше осіб: заволодіння та подальше тримання двох або більше потерпілих одночасно або при незначному проміжку у часі, якщо дії щодо декількох осіб об’єднані єдиним умислом на це (у випадках послідовного викрадення двох або більше осіб при виникненні самостійного конкретизованого умислу щодо кожного потерпілого вчинене кваліфікується як одиничні злочини з посиланням на відповідні частини [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 146 КК]);

4) за попередньою змовою групою осіб: коли в злочині брали участь не менше двох виконавців, які домовились про вчинення злочину, і кожен із співвиконавців вчинив хоча б одне з діянь, які утворюють об’єктивну сторону, а також якщо, крім виконавця (виконавців), у вчиненні злочину були задіяні організатор, підбурювач або пособник;

5) способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого: дії, які заподіяли особі легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння реально створювали небезпеку настання смерті потерпілого, загрозу заподіяння йому тяжких, середньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров’я, загрозу заподіяння іншої шкоди його здоров’ю (наприклад, введення в організм особи наркотичних засобів, психотропних речовин, лікарських препаратів, отрути та інших сильнодіючих речовин, використання електрошокеру, мордування, здушення шиї, застосування зброї, спеціальних знарядь, утримання в сирому, холодному або темному приміщенні);

6) пов'язане із заподіянням потерпілому фізичних страждань: сильний фізичний біль, що відчуває потерпілий внаслідок побоїв, мордування, катування, тримання потерпілого в умовах, непридатних або непристосованих для перебування людини (висока або низька температура в приміщенні, нестача повітря, освітлення, позбавлення їжі, води, сну, засобів гігієни;

7) із застосуванням зброї: використання будь-якого виду вогнепальної або холодної зброї для фізичного впливу на потерпілого (заподіяння тілесних ушкоджень, іншої шкоди здоров’ю) або психічного впливу на особу (погроза застосування зброї, яка створювала реальну небезпеку для життя та здоров’я особи, демонстрація оголеної або приведеної до бойової готовності зброї або її оголення);

8) протягом тривалого часу: тривалий час є оціночною ознакою, наявність чи відсутність якої має визначатися судом з урахуванням конкретного астрономічного строку, протягом якого особа була позбавлена волі, місця, де вона трималась, способу її утримання, інших конкретних обставин справи та особи потерпілого. Зазвичай це принаймні кілька тижнів.

Кваліфікуюча ознака тривалого часу вчинення діяння може стосуватись лише незаконного позбавлення волі особи, бо інша форма розглядуваного злочину – викрадення людини – не є триваючим злочином.

'''Особливо кваліфікуючими ознаками злочину''' '''є''' ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч. 3 ст. 147 КК]):

1) вчинення його організованою групою: здійснення злочинної діяльності внутрішньо стійким об’єднанням трьох і більше осіб, яке було попередньо утворене з метою ряду викрадень, або тільки одного злочину, який потребує ретельної довготривалої підготовки;

2) спричинення ним тяжких наслідків: у разі настання смерті або самогубства потерпілої особи, втрата нею будь-якого органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності. (наприклад, смерті, самогубства потерпілого, тяжких тілесних ушкоджень тощо).
== Санкція (покарання) ==
Незаконне позбавлення волі або викрадення людини караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч.1 ст. 146 КК]).
Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу, караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч.2 ст. 146 КК]).

Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч.3 ст.146 КК]).

За статтею [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 146 КК] карається лише незаконне позбавлення волі, тому відповідальність виключається, якщо особу було позбавлено волі внаслідок необхідної оборони ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 36 КК]), правомірного затримання особи, що вчинила злочин ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 38 КК]), або крайньої необхідності ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 39 КК]). Виключається відповідальність у випадках, коли батьки застосовують примусово-виховні заходи щодо своїх неповнолітніх дітей. Питання законного позбавлення волі регулюються [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституцією] та іншими законами України.
[[Категорія:Кримінальне право]]

Незаконне позбавлення волі або викрадення людини

2023-04-14T12:39:55Z

Olena.morozenko: Створена сторінка: == Нормативна база == * [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 Кримінальний кодекс України] * [https://zakon...

== Нормативна база ==

* [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 Кримінальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 р. Ратифікована Україною 17 липня 1997 р.]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382-15#Text Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"]

== Загальні положення ==
Незаконне позбавлення волі або викрадення людей є одним із найбільш серйозних порушень прав людини, яке порушує їх основні конституційні та міжнародні гарантії.
В [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституції України] закріплено, що "людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність та безпека є найвищими соціальними цінностями" (ст. 3). Ці положення відображені і в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text Європейській конвенції з прав людини], яка гарантує право на життя, недоторканність особистого життя та свободу.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382-15#Text Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"] кожна людина має право на свободу пересування, під якою розуміється право вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

== Склад кримінального правопорушення ==

=== Суб’єкт ===
'''''Суб'єкт''''' '''''злочину''' -'' загальний, тобто фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку. Проте суб'єктом цього злочину не можуть бути особи, які відповідно до закону мають право тримати особу в місці, де вона не бажає перебувати, або поміщати її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, але тільки з мотивів піклування про фізичне і психічне здоров'я підопічного чи з інших суспільно корисних мотивів (батьки, усиновителі, прийомні батьки стосовно своїх рідних, усиновлених чи прийомних дітей, опікуни і піклувальники стосовно осіб, які перебувають у них під опікою і піклуванням, педагогічні та науково-педагогічні працівники стосовно піднаглядних дітей, працівники міліції, Державної прикордонної служби України, Управління державної охорони України, посадові особи інших відомств, задіяних до антитерористичної операції тощо, стосовно будь-яких громадян у випадках, передбачених відповідними законами України, тощо). Але тривала заборона дитині її батьками протягом відносно тривалого строку (кількох тижнів чи місяців) залишати квартиру, вчинювана як виховний примусовий захід, дає підстави для кваліфікації діяння за [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 146 КК України] як незаконного позбавлення волі.

=== Суб’єктивна сторона ===
'''''Суб'єктивна сторона''' '''злочину''''' характеризується прямим умислом: особа усвідомлює, що за законом вона не має права позбавляти волі чи викрадати іншу особу, але бажає це зробити. Мотиви незаконного позбавлення волі можуть бути різними, крім суспільно корисних.
Ставлення особи до тяжких наслідків незаконного позбавлення волі або викрадення людини, передбачених [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч. 3 ст. 146 КК України], може бути тільки необережним. У разі, якщо незаконне позбавлення волі, наприклад, є способом умертвіння людини, діяння винного кваліфікується за відповідними частиною і пунктом [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 115 КК України].

Дії особи, яка викрала особу і умисно вбила її, мають кваліфікуватися за [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч. 3 ст. 146 КК України] за ознакою спричинення тяжких наслідків і за [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 п. 3 ч. 2 ст. 115 КК України].

=== Об’єкт ===
''Основним безпосереднім '''об'єктом злочину''' є воля, честь і гідність особи.''
Волю людини слід розуміти як право ніким не бути примушеним робити те, що не передбачено законодавством, право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text статті 19 і 23 Конституції України]), як гарантовану можливість реалізації нею таких конституційних прав і свобод як, зокрема: свобода та особиста недоторканність, право на невтручання в її особисте життя, свобода пересування і право на вільний вибір місця проживання ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text статті 29, 32, 33 Конституції України]). Відповідно до Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" кожна людина має право на свободу пересування, під якою розуміється право вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

''Честь'' - це сукупність моральних принципів, якими керується людина у своїй поведінці. Гідність людини передбачає усвідомлення людиною як носієм сукупності певних моральних, світоглядних, професійних тощо якостей своєї суспільної цінності, що створює у неї підстави для самоповаги. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text ст. 28 Конституції України] кожен має право на повагу до його гідності.

Додатковим факультативним об'єктом злочину можуть бути життя, здоров'я особи, громадська безпека тощо.

Обов'язковою ознакою цього злочину є ''потерпілий.'' Потерпілою від злочину є будь-яка особа, що досягла 14 років. Вчинення цього злочину щодо особи, якій не виповнилося 14 років, утворює кваліфікований вид злочину ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч. 2 ст. 146 КК]).

=== Об’єктивна сторона ===
''Об'єктивна сторона'' цього діяння має дві форми.

==== 1. Позбавлення волі ====
Позбавлення волі може полягати у триманні особи в місці, де вона взагалі не бажає або більше не бажає перебувати, або в поміщенні її в місце, яке вона не має змоги вільно залишити, хоча бажає цього. Воно може бути здійснено із застосуванням насильства, з погрозою його застосування, а також зі створенням обстановки неможливості рухатись, залишити певну територію (замикання в приміщенні, вивезення у віддалене безлюдне місце), доведення до безпорадного стану. Незаконним позбавлення волі є у всіх випадках, коли воно здійснюється не відповідно до Конституції, законів України, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України'','' згідно з якими жодна людина не може бути позбавлена волі інакше, ніж відповідно до процедури, встановленої законом, і лише у певних випадках.

===== '''Способи незаконного позбавлення волі''' =====
- обман;
- зловживання довір'ям;

- відібрання засобів пересування;

- відібрання ключів чи інших необхідних засобів тощо.

==== '''2. Викрадення людини''' ====
Викрадення людини означає заволодіння нею і незаконне переміщення її з одного певного місця, де вона вільно перебувала згідно з власною волею, до іншого'','' яке супроводжується фактичним обмеженням її свободи пересування. За своїм змістом протиправність переміщення людини збігається з незаконністю позбавлення її волі.

===== '''Способи викрадення''' =====
''- ''таємний (викрадення вчинене за відсутності інших осіб щодо людини, яка не розуміє значення вчинюваних з нею дій у зв'язку з малоліттям, знаходженням у безпорадному стані тощо);
- відкритий (коли особи, у присутності яких здійснюється викрадення, на думку винного, розуміють значення вчинюваних ним злочинних дій. Таке заволодіння може відбутися, скажімо, шляхом грабежу чи розбійного нападу);

- шляхом обману чи зловживання довірою (скажімо, винна особа забирає людину із притулку для старих на підставі підроблених документів);

- насильницький (заволодіння людиною в результаті вимушено-добровільної передачі її винному під погрозою насильства над її батьком, усиновителем, опікуном, піклувальником, вихователем тощо, або під погрозою насильства над особами, близькими для останніх, або розголошення відомостей, що ганьблять їх, пошкодження чи знищення їхнього майна).

Діяння як у формі незаконного позбавлення волі, так і у формі викрадення людини вважаються закінченими з моменту фактичного обмеження свободи переміщення потерпілого. При цьому необхідно враховувати, що і незаконне позбавлення волі, і викрадення людини належать до триваючих злочинів, тому зазначені діяння вважаються вчинюваними аж до часу фактичного звільнення потерпілого.

== Кваліфікуючі ознаки злочину ==
'''Кваліфікуючими ознаками''' злочину ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч. 2 ст. 146 КК]) є вчинення його:

1) щодо малолітнього: діяння вчинялися щодо дитини, якій на момент позбавлення волі або викрадення не виповнилося 14 років; при цьому, винний знав, допускав або в залежності від обставин передбачав малолітній вік потерпілого (незаконне позбавлення волі або викрадення дитини, яку винний помилково вважав малолітньою, підлягає кваліфікації за ч. 2 ст. 15 і ч. 2 ст. 146, а також ч. 1 ст. 146 КК України);
2) із корисливих мотивів: винна особа при скоєнні таких діянь прагне досягти будь-якої матеріальної вигоди для себе особисто або для інших осіб (заволодіти майном потерпілого чи інших осіб, одержати вигоди майнового характеру), а також намагається позбутися матеріальних витрат (не повертати боргу, звільнитися від виконання обов’язків майнового характеру по утриманню непрацездатної особи, по виплаті матеріального відшкодування);

3) щодо двох або більше осіб: заволодіння та подальше тримання двох або більше потерпілих одночасно або при незначному проміжку у часі, якщо дії щодо декількох осіб об’єднані єдиним умислом на це (у випадках послідовного викрадення двох або більше осіб при виникненні самостійного конкретизованого умислу щодо кожного потерпілого вчинене кваліфікується як одиничні злочини з посиланням на відповідні частини [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 146 КК]);

4) за попередньою змовою групою осіб: коли в злочині брали участь не менше двох виконавців, які домовились про вчинення злочину, і кожен із співвиконавців вчинив хоча б одне з діянь, які утворюють об’єктивну сторону, а також якщо, крім виконавця (виконавців), у вчиненні злочину були задіяні організатор, підбурювач або пособник;

5) способом, небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого: дії, які заподіяли особі легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров’я або короткочасну втрату працездатності, середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження, а також інші насильницькі дії, які не призвели до вказаних наслідків, але були небезпечними для життя чи здоров’я в момент заподіяння реально створювали небезпеку настання смерті потерпілого, загрозу заподіяння йому тяжких, середньої тяжкості чи легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров’я, загрозу заподіяння іншої шкоди його здоров’ю (наприклад, введення в організм особи наркотичних засобів, психотропних речовин, лікарських препаратів, отрути та інших сильнодіючих речовин, використання електрошокеру, мордування, здушення шиї, застосування зброї, спеціальних знарядь, утримання в сирому, холодному або темному приміщенні);

6) пов'язане із заподіянням потерпілому фізичних страждань: сильний фізичний біль, що відчуває потерпілий внаслідок побоїв, мордування, катування, тримання потерпілого в умовах, непридатних або непристосованих для перебування людини (висока або низька температура в приміщенні, нестача повітря, освітлення, позбавлення їжі, води, сну, засобів гігієни;

7) із застосуванням зброї: використання будь-якого виду вогнепальної або холодної зброї для фізичного впливу на потерпілого (заподіяння тілесних ушкоджень, іншої шкоди здоров’ю) або психічного впливу на особу (погроза застосування зброї, яка створювала реальну небезпеку для життя та здоров’я особи, демонстрація оголеної або приведеної до бойової готовності зброї або її оголення);

8) протягом тривалого часу: тривалий час є оціночною ознакою, наявність чи відсутність якої має визначатися судом з урахуванням конкретного астрономічного строку, протягом якого особа була позбавлена волі, місця, де вона трималась, способу її утримання, інших конкретних обставин справи та особи потерпілого. Зазвичай це принаймні кілька тижнів.

Кваліфікуюча ознака тривалого часу вчинення діяння може стосуватись лише незаконного позбавлення волі особи, бо інша форма розглядуваного злочину – викрадення людини – не є триваючим злочином.

'''Особливо кваліфікуючими ознаками злочину''' '''є''' ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч. 3 ст. 147 КК]):

1) вчинення його організованою групою: здійснення злочинної діяльності внутрішньо стійким об’єднанням трьох і більше осіб, яке було попередньо утворене з метою ряду викрадень, або тільки одного злочину, який потребує ретельної довготривалої підготовки;

2) спричинення ним тяжких наслідків: у разі настання смерті або самогубства потерпілої особи, втрата нею будь-якого органу чи втрата органом його функцій, психічна хвороба або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менше ніж на одну третину, непоправне знівечення обличчя, переривання вагітності. (наприклад, смерті, самогубства потерпілого, тяжких тілесних ушкоджень тощо).

== Санкція (покарання) ==
Незаконне позбавлення волі або викрадення людини караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч.1 ст. 146 КК]).
Ті самі діяння, вчинені щодо малолітнього або з корисливих мотивів, щодо двох чи більше осіб або за попередньою змовою групою осіб, або способом, небезпечним для життя чи здоров’я потерпілого, або таке, що супроводжувалося заподіянням йому фізичних страждань, або із застосуванням зброї, або здійснюване протягом тривалого часу, караються обмеженням волі на строк до п’яти років або позбавленням волі на той самий строк ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч.2 ст. 146 КК]).

Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, або такі, що спричинили тяжкі наслідки, караються позбавленням волі на строк від п’яти до десяти років ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ч.3 ст.146 КК]).

За статтею [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 146 КК] карається лише незаконне позбавлення волі, тому відповідальність виключається, якщо особу було позбавлено волі внаслідок необхідної оборони ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 36 КК]), правомірного затримання особи, що вчинила злочин ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 38 КК]), або крайньої необхідності ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=758 ст. 39 КК]). Виключається відповідальність у випадках, коли батьки застосовують примусово-виховні заходи щодо своїх неповнолітніх дітей. Питання законного позбавлення волі регулюються [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституцією] та іншими законами України.
[[Категорія:Кримінальне право]]

Форми закінчення досудового розслідування

2023-03-16T12:59:41Z

Olena.morozenko:

==Нормативна база==
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
*[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
*[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0918-17/paran9#n9 Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.07.2017 № 570 "Про організацію діяльності слідчих підрозділів Національної поліції України"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0298905-20#n7 Наказ Офісу Генерального прокурора від 30.06.2020 № 298 "Про затвердження Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення"]
*[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-05 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 12 "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності"]
==Форми закінчення досудового розслідування==
'''Форма закінчення досудового розслідування''' залежить від виду процесуальних рішень, з прийняттям яких може бути остаточно реалізовано функцію кримінального переслідування при провадженні розслідування. 
Так, згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пунктом 2 статті 283 КПК України] «Загальні положення закінчення досудового розслідування» '''розслідування може бути закінчено у формі:'''
#закриття кримінального провадження;
#звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності;
#звернення до суду з обвинувальним актом;
#звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру;
#звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру.
Вказані форми закінчення досудового розслідування носять універсальний характер. Вони застосовуються при закінченні досудового розслідування злочинів (досудового слідства) і кримінальних проступків (дізнання) згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України. Разом с тим, закінчення дізнання здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частиною 2 статті 301 КПК України]. 
Таким чином, '''закінчення досудового розслідування''' – заключний етап розслідування, у ході якого прокурор та слідчий на підставі зібраних доказів приймають процесуальні рішення, пов’язані з підбиттям підсумків, а також із подальшим рухом кримінального провадження, спрямованим на остаточну реалізацію функції кримінального переслідування.
===Закриття кримінального провадження===
'''Закриття кримінального провадження''' як форма закінчення досудового розслідування являє собою заключний етап розслідування, на якому прокурор, слідчий та дізнавач підбивають підсумок провадженню, аналізують й оцінюють сукупність зібраних доказів і на їх основі формулюють у постанові висновок про неможливість подальшого провадження через наявність передбачених законом обставин, та вирішують питання, зумовлені рішенням про закриття провадження. Прийняти рішення про закриття кримінального провадження прокурор, слідчий та дізнавач мають право тільки за наявності передбачених законом підстав ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 284 КПК України).] Так, відповідно до частин 1 статті 284 КПК України '''кримінальне провадження закривається в разі''', якщо:
*встановлена відсутність події кримінального правопорушення;
*встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення;
*не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати;
*не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров’я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі (учасники кримінального провадження мають право заявляти клопотання прокурору про закриття кримінального провадження за наявності передбачених цим пунктом підстав);
*втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння;
*помер підозрюваний, обвинувачений, особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв'язку з її смертю, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого;
*існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню;
*потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством;
*стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу;
*стосовно податкових зобов’язань особи, яка вчинила дії, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, досягнутий податковий компроміс відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України;
*існує нескасована постанова слідчого, дізнавача, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 частини 1 статті 284 КПК України, у кримінальному провадженні щодо того самого діяння, що розслідувалося із дотриманням вимог щодо підслідності (учасники кримінального провадження мають право заявляти клопотання слідчому, дізнавачу, прокурору про закриття кримінального провадження за наявності передбачених цим пунктом підстав); ;
*після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page1 статтею 219 КПК України], крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи;
*слідчий, дізнавач, прокурор зобов’язані закрити кримінальне провадження також у разі, коли строк досудового розслідування, визначений [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page1 статтею 219 КПК України], закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру.
Частиною 2 статті 284 КПК України передбачено, що '''кримінальне провадження закривається судом''':
*у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності;
*не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров’я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі;
*втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, якщо підозрюваний, обвинувачений заперечує проти закриття за цією підставою;
*якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом;
*досягнуто податковий компроміс у справах про кримінальні правопорушення, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення"] Податкового кодексу України.
Разом з тим, провадження щодо юридичної особи підлягає закриттю у разі встановлення відсутності підстав для застосування до неї заходів кримінально-правового характеру, закриття кримінального провадження чи ухвалення виправдувального вироку щодо уповноваженої особи юридичної особи. 
Про закриття провадження щодо юридичної особи прокурор приймає постанову, а суд зазначає про це у виправдувальному вироку або постановляє ухвалу. Рішення про закриття провадження щодо юридичної особи може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом. ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 284 КПК України]). 
Про закриття кримінального провадження слідчий, дізнавач, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом. 
Ухвала суду про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.
===Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності===
'''Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності''' – інша форма закінчення досудового розслідування, що характеризується процедурами, відмінними від закриття кримінального провадження прокурором та слідчим. 
Згідно з положеннями [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-05 пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»] роз’яснено, що звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування до особи, котра вчинила злочин, встановлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінального провадження, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України. Особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 285 КПК України] та в порядку [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 286 КПК України]. 
'''Особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.''' Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз’яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз’яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку. 
'''Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом.''' Встановивши на стадії досудового розслідування підстави для звільнення від кримінальної відповідальності та отримавши згоду підозрюваного на таке звільнення, прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до суду. Перед направленням клопотання до суду прокурор зобов’язаний ознайомити з ним потерпілого та з’ясувати його думку щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності. Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
===Звернення до суду з обвинувальним актом===
Конституційні принципи презумпції невинуватості ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 стаття 62 Конституції України]) і підтримання державного обвинувачення в суді ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 пункт 5 статті 129 Конституції України]), по суті, прямо визначають звернення до суду з обвинувальним актом як форму закінчення досудового розслідування, у результаті якого обвинувачений був би поставлений у становище підсудного зі всіма правовими наслідками, що випливають із цього. Така позиція законодавця, що закріплена в [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 283] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 291 КПК України], орієнтує прокурора та слідчого на встановлення й викриття особи, яка вчинила злочин, тобто на здійснення функції обвинувачення шляхом звернення до суду для вирішення питання про винуватість особи у скоєнні інкримінованого їй злочину та призначення справедливого покарання. 
Досудове розслідування може бути закінчено складанням обвинувального акту тільки за наявності внутрішнього переконання прокурора та слідчого про винуватість особи й необхідність звернення до суду для вирішення питання щодо притягання її до кримінальної відповідальності та засудження. При цьому факти, покладені в основу рішення, що приймається, повинні бути встановлені всебічно, повно й об'єктивно, а саме рішення – відповідати змісту правових положень, бути законним, обґрунтованим і справедливим.
===Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру===
Примусовими заходами виховного характеру є певні заходи, які застосовуються до неповнолітнього в разі вчинення такою особою кримінального правопорушення, які полягають у звільненні від кримінальної відповідальності, або застосуванні відповідного заходу адміністративного впливу.

Так, примусові заходи виховного характеру, передбачені [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=477 частиною другою статті 105 КК України], зокрема, застосовують:
*до особи, яка вперше вчинила кримінальний проступок або необережний нетяжкий злочин у віці до 18 років, якщо її виправлення можливе без застосування покарання ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 1 статті 97 КК України]);
*до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 97 КК України]).
'''Метою застосування таких заходів''' має бути забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у наявності можливості адаптуватися до реалій суспільного життя, підвищити загальноосвітній і культурний рівень, набути професії та працевлаштуватися. 
Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру провадиться згідно з правилами, передбаченими главою 38, статтею 44, пунктом 1 частини 2 статті 52, частини 1 статті 62,статтею 64,частиною 4 статті 135,частиною 3 статті 140,частиною 2 статті 213, статтею 226, статтею 227 КПК України та інш. Таке розслідування здійснюється слідчим, спеціально уповноваженим керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх (частина 1 статті 499 КПК України). 
Закон визначає, що за відсутності підстав для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим, дізнавачем або самостійно складає клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду в порядку, передбаченому КПК України ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 5 статті 499 КПК України]). 
Таким чином, звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру також самостійна форма закінчення досудового розслідування. Підстави і порядок її застосування регламентовано [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 292], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 498] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 499 КПК України].
===Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру===
Кримінальне законодавство України допускає '''застосування судом примусових заходів медичного характеру''' до осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності, обмеженої осудності або в стані осудності, але захворіли до моменту проголошення вироку на душевну хворобу, яка позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або управляти ними ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 19], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 20] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 93 КК України], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 глава 39 КПК України]). Ці заходи виконують захисно-реабілітаційну функцію. Маючи єдину соціальну суть, вони активно застосовуються судами для лікування та соціальної реадаптації психічно хворих, запобігання вчиненню нових суспільно небезпечних діянь, а також для охорони їх самих. 
Примусові заходи медичного характеру застосовуються '''лише до осіб, які є суспільно небезпечними'''. 
Кримінально-процесуальне законодавство, яке органічно пов’язане з кримінальним правом, передбачає як форму закінчення досудового розслідування звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру. Таке рішення приймається прокурором, слідчим та дізнавачем у тому випадку, якщо достовірно буде встановлено психопатологічний стан особи, яка вчинила:
*суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;
*кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 503 КПК України]).
Під час провадження досудового розслідування необхідно з достатньою повнотою з’ясувати всі обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 91], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 503], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 505 КПК України]). 
Через особливе правове становище неосудної особи, що не притягується як підозрюваний, ця форма закінчення досудового розслідування пов’язана з остаточною реалізацією функції обвинувачення тільки в процесуальному сенсі. Здійснюється це шляхом складання клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 511 КПК України]). Слід зазначити, що згідно зі [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 20 КК України] особа, що визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності. Досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення у стані обмеженої осудності, провадиться слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України. Суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусового заходу медичного характеру ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 2 статті 504 КПК України]). Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 283 КПК України]).
[[Категорія:Кримінальне процесуальне право]]

Застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки

2023-03-03T11:47:22Z

Olena.morozenko:

==Нормативна база==
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України)]
==Загальні положення==
Особиста порука - один із м'яких запобіжних заходів, який меншою мірою обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, ніж інші запобіжні заходи, застосовується на підставі ухвали слідчого судді, суду за мотивованим клопотанням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, і полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони, по-перше, зобов'язуються за необхідності доставити підозрюваного чи обвинуваченого до органу досудового розслідування чи в суд, на першу про те вимогу, а, по-друге, поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до [https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=1338 ч. 5 статті 194 КПК України].

Особиста порука ґрунтується на тому, що за поведінку підозрюваного, обвинуваченого відповідають інші особи − поручителі, які, як правило, мають особисті чи службові зв'язки з особою, за яку вони поручились, і морально можуть впливати на неї. На поручителя покладається обов'язок забезпечити не тільки явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу, а і виконання покладених на підозрюваного, обвинуваченого обов'язків відповідно до [https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=1338 ст.194 КПК України], зокрема: утримуватися від спілкування із будь-якою особою, не відвідувати визначені місця, пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності, докласти зусиль до пошуку роботи або для навчання тощо.

== Умови та порядок застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки ==

===Мета і підстави застосування===
Відповідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text до статті 177 КПК України]:
*метою застосування будь-якого запобіжного заходу, у тому числі особистої поруки, є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків;
*підставою для застосування будь-якого запобіжного заходу, у тому числі особистої поруки, є наявність обґрунтованої підозри у вчинені кримінального правопорушення та доведення слідчим, прокурором наявності ризику того, що особа може вчинити хоча б одну з наступних дій:
#переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
#знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
#незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
#перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
#вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
===Умови застосування===
*поручителями можуть бути особи, що заслуговують на довіру − громадяни з високими моральними рисами, які є соціально адаптованими, сумлінно ставляться до праці та виконання громадських обов’язків, мають авторитет у колективі чи за місцем проживання, а також користуються повагою в підозрюваного, обвинуваченого та можуть завдяки цьому забезпечити його належну поведінку. Ці дані можуть бути встановлені шляхом витребування характеристик на поручителів, довідок тощо;
*кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, керуючись критерієм достатності для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого. Закон не обмежує максимальну кількість поручителів, але визначає, що наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру ([https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=1338 ч.2 ст.180 КПК]);
*цей запобіжний захід може бути застосовано тільки за клопотанням або за згодою поручителів. Зокрема, у [https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=1338 ч.2 ст. 202 КПК] визначено, що у разі застосування запобіжного заходу особистої поруки підозрюваний, обвинувачений, який був затриманий, звільняється з-під варти негайно після надання його поручителями визначеного зобов’язання.
[https://vsude.com.ua/obrazcy/zayava-na-poruky.docx Зразок клопотання про передачу особи на поруки] .
===Процесуальний порядок застосування особистої поруки===
*громадяни, що виявили бажання бути поручителями, подають до слідчого, прокурора чи суду відповідну заяву;
*слідчий за погодженням з прокурором, прокурор звертаються до слідчого судді, суду з вмотивованим клопотанням про застосування запобіжного заходу особистої поруки та подають докази на підтвердження його обрання;
*слідчий суддя, суд має впевнитися в тому, що поручителі дійсно можуть позитивно впливати на поведінку підозрюваного, обвинуваченого, забезпечити його явку на першу про те вимогу чи виконання покладених на підозрюваного, обвинуваченого обов'язків;
*поручителю роз’яснюється:
#у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа;
#яке передбачене законом покарання за його вчинення;
#обов'язки поручителя і наслідки їх невиконання;
#право поручителя відмовитись від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав, які тягнуть за собою його відповідальність.
*слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про обрання як запобіжного заходу особистої поруки, із зазначенням у ній зобов'язань підозрюваного, обвинуваченого, в тому числі одного або кількох із тих, що передбачені у [https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=1338 ч. 5 ст. 194 КПК], зобов'язань і прав поручителя, ознайомлення їх з ухвалою та роз'яснення наслідків відмови від поручительства чи його скасування. Ухвала суду, слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу особистої поруки підлягає негайному виконанню після її оголошення та оскарженню не підлягає ([https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=1338 ст. 205 КПК]);
*кожний поручитель дає письмове зобов’язання про те, що він ручається за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до [https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=1338 ст. 194 КПК] і зобов'язується за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.
''Поручитель може відмовитись від поручительства в будь-який час з будь-яких мотивів'', але лише до того, як виникнуть підстави, які тягнуть за собою його особисту відповідальність. В разі своєчасного повідомлення про відмову з поручителів знімається відповідальність за поведінку та явку підозрюваного, обвинуваченого, а особиста порука заміняється іншим запобіжним заходом.

''Контроль за виконанням зобов'язань про особисту поруку'' на стадії досудового розслідування здійснює слідчий, у провадженні якого перебуває справа, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор, який затвердив та направив до суду обвинувальний акт, прокурор, який підтримує (підтримував) державне обвинувачення в суді першої інстанції.
==Відповідальність за порушення==
Якщо підозрюваний, обвинувачений буде поводитися протиправно чи буде ухилятися від явки слідчих органів чи суду, слідчий чи орган дізнання складає про це протокол та приєднує його до матеріалів справи. За це існує юридична відповідальність:

· ''щодо обвинуваченого'' — прийняття суворішого запобіжного заходу (аж до взяття під варту);

· ''щодо поручителя'' —
*у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м’яке покарання, - від двох до п’яти розмірів мінімальної заробітної плати;
*у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років, - від п’яти до десяти розмірів мінімальної заробітної плати;
*у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років, - від десяти до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;
*у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років, - від двадцяти до п’ятдесяти розмірів мінімальної заробітної плати.
[[Категорія:Кримінальне процесуальне право]]

Застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки

2023-03-03T11:41:52Z

Olena.morozenko: Створена сторінка: ==Нормативна база== *[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України...

==Нормативна база==
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України)]
===Умови та порядок застосування запобіжного заходу у вигляді особистої поруки===
Особиста порука - один із м'яких запобіжних заходів, який меншою мірою обмежує права і свободи підозрюваного, обвинуваченого, ніж інші запобіжні заходи, застосовується на підставі ухвали слідчого судді, суду за мотивованим клопотанням прокурора, слідчого, погодженого з прокурором, і полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони, по-перше, зобов'язуються за необхідності доставити підозрюваного чи обвинуваченого до органу досудового розслідування чи в суд, на першу про те вимогу, а, по-друге, поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до [https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=1338 ч. 5 статті 194 КПК України].

Особиста порука ґрунтується на тому, що за поведінку підозрюваного, обвинуваченого відповідають інші особи − поручителі, які, як правило, мають особисті чи службові зв'язки з особою, за яку вони поручились, і морально можуть впливати на неї. На поручителя покладається обов'язок забезпечити не тільки явку підозрюваного, обвинуваченого до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу, а і виконання покладених на підозрюваного, обвинуваченого обов'язків відповідно до [https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=1338 ст.194 КПК України], зокрема: утримуватися від спілкування із будь-якою особою, не відвідувати визначені місця, пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності, докласти зусиль до пошуку роботи або для навчання тощо.
====Мета і підстави застосування====
Відповідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text до статті 177 КПК України]:
*метою застосування будь-якого запобіжного заходу, у тому числі особистої поруки, є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків;
*підставою для застосування будь-якого запобіжного заходу, у тому числі особистої поруки, є наявність обґрунтованої підозри у вчинені кримінального правопорушення та доведення слідчим, прокурором наявності ризику того, що особа може вчинити хоча б одну з наступних дій:
#переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
#знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
#незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
#перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
#вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
====Умови застосування====
*поручителями можуть бути особи, що заслуговують на довіру − громадяни з високими моральними рисами, які є соціально адаптованими, сумлінно ставляться до праці та виконання громадських обов’язків, мають авторитет у колективі чи за місцем проживання, а також користуються повагою в підозрюваного, обвинуваченого та можуть завдяки цьому забезпечити його належну поведінку. Ці дані можуть бути встановлені шляхом витребування характеристик на поручителів, довідок тощо;
*кількість поручителів визначає слідчий суддя, суд, керуючись критерієм достатності для забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого. Закон не обмежує максимальну кількість поручителів, але визначає, що наявність одного поручителя може бути визнано достатньою лише в тому разі, коли ним є особа, яка заслуговує на особливу довіру ([https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=1338 ч.2 ст.180 КПК]);
*цей запобіжний захід може бути застосовано тільки за клопотанням або за згодою поручителів. Зокрема, у [https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=1338 ч.2 ст. 202 КПК] визначено, що у разі застосування запобіжного заходу особистої поруки підозрюваний, обвинувачений, який був затриманий, звільняється з-під варти негайно після надання його поручителями визначеного зобов’язання.
[https://vsude.com.ua/obrazcy/zayava-na-poruky.docx Зразок клопотання про передачу особи на поруки] .

====Процесуальний порядок застосування особистої поруки====
*громадяни, що виявили бажання бути поручителями, подають до слідчого, прокурора чи суду відповідну заяву;
*слідчий за погодженням з прокурором, прокурор звертаються до слідчого судді, суду з вмотивованим клопотанням про застосування запобіжного заходу особистої поруки та подають докази на підтвердження його обрання;
*слідчий суддя, суд має впевнитися в тому, що поручителі дійсно можуть позитивно впливати на поведінку підозрюваного, обвинуваченого, забезпечити його явку на першу про те вимогу чи виконання покладених на підозрюваного, обвинуваченого обов'язків;
*поручителю роз’яснюється:
#у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється або обвинувачується особа;
#яке передбачене законом покарання за його вчинення;
#обов'язки поручителя і наслідки їх невиконання;
#право поручителя відмовитись від взятих на себе зобов'язань до виникнення підстав, які тягнуть за собою його відповідальність.
*слідчий суддя, суд постановляє ухвалу про обрання як запобіжного заходу особистої поруки, із зазначенням у ній зобов'язань підозрюваного, обвинуваченого, в тому числі одного або кількох із тих, що передбачені у [https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=1338 ч. 5 ст. 194 КПК], зобов'язань і прав поручителя, ознайомлення їх з ухвалою та роз'яснення наслідків відмови від поручительства чи його скасування. Ухвала суду, слідчого судді щодо застосування запобіжного заходу особистої поруки підлягає негайному виконанню після її оголошення та оскарженню не підлягає ([https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=1338 ст. 205 КПК]);
*кожний поручитель дає письмове зобов’язання про те, що він ручається за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до [https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=1338 ст. 194 КПК] і зобов'язується за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.
''Поручитель може відмовитись від поручительства в будь-який час з будь-яких мотивів'', але лише до того, як виникнуть підстави, які тягнуть за собою його особисту відповідальність. В разі своєчасного повідомлення про відмову з поручителів знімається відповідальність за поведінку та явку підозрюваного, обвинуваченого, а особиста порука заміняється іншим запобіжним заходом.

''Контроль за виконанням зобов'язань про особисту поруку'' на стадії досудового розслідування здійснює слідчий, у провадженні якого перебуває справа, а якщо справа перебуває у провадженні суду, - прокурор, який затвердив та направив до суду обвинувальний акт, прокурор, який підтримує (підтримував) державне обвинувачення в суді першої інстанції.
===Відповідальність за порушення===
Якщо підозрюваний, обвинувачений буде поводитися протиправно чи буде ухилятися від явки слідчих органів чи суду, слідчий чи орган дізнання складає про це протокол та приєднує його до матеріалів справи. За це існує юридична відповідальність:

· ''щодо обвинуваченого'' — прийняття суворішого запобіжного заходу (аж до взяття під варту);

· ''щодо поручителя'' —
*у провадженні щодо кримінального правопорушення, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше трьох років, або інше, більш м’яке покарання, - від двох до п’яти розмірів мінімальної заробітної плати;
*у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років, - від п’яти до десяти розмірів мінімальної заробітної плати;
*у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років, - від десяти до двадцяти розмірів мінімальної заробітної плати;
*у провадженні щодо злочину, за вчинення якого передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк понад десять років, - від двадцяти до п’ятдесяти розмірів мінімальної заробітної плати.

[[Категорія:Кримінальне процесуальне право]]

Нанесення тяжких тілесних ушкоджень

2023-02-19T12:12:06Z

Olena.morozenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0255-95 Правила судово-медичного визначення ступеня тяжкості тілесних ушкоджень, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 17 січня 1995 року № 6]

* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-03 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи"]
== Загальна інформація ==
'''Тілесне ушкодження''' - це протиправне умисне або необережне заподіяння шкоди здоров'ю іншої людини, що полягає в порушенні анатомічної цілісності або фізичної функції органів і тканин тіла людини.

Відповідно до законодавства, тілесні ушкодження поділяються на легкі, середньої тяжкості та тяжкі тілесні ушкодження.

Відповідно до частини першої статті 121 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] '''умисне тяжке тілесне ушкодження''' - умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, каліцтво статевих органів, психічну хворобу або інший розлад здоров’я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя.
== Склад злочину ==
=== Об'єкт злочину ===
Об'єкт злочину - здоров'я людини.
=== Об'єктивна сторона злочину ===
♦ Діяння у формі:
* дія: застосування фізичного (завдання удару, заподіяння опіку тощо) або психічного впливу (загроза тощо) з використанням різних знарядь та засобів.
* бездіяльність: нездійснення винним дій, які запобігли б заподіянню шкоди чужому здоров’ю, за умови, якщо він був зобов’язаний і мав можливість здійснити їх.
♦ Наслідки (злочин вважається закінченим з моменту настання наслідку у вигляді шкоди здоров’ю людини).

♦ Причинний зв'язок між зазначеними діянням і наслідками.

'''Небезпечними для життя''' є ушкодження, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і які без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене поданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у прямому причинно-наслідковому зв'язку.

'''Втрата будь-якого органу або втрата органом його функцій''' - це втрата:
# зору (повна стійка сліпота на обидва ока чи такий стан, за якого має місце зниження зору до підрахунку пальців на відстані двох метрів і менше (гострота зору на обидва ока 0,04 і нижче). Втрата зору на одне око зумовлює стійку втрату працездатності понад одну третину і за цією ознакою належить до тяжких тілесних ушкоджень);
# слуху (повна стійка глухота на обидва вуха або такий необоротний стан, коли потерпілий не чує розмовної мови на відстані трьох — п’яти сантиметрів від вушної раковини. Втрата слуху на одне вухо спричиняє стійку втрату працездатності менше як на одну третину і за цією ознакою належить до середньої тяжкості тілесного ушкодження);
# язика (мовлення) (втрата можливості висловлюватися членороздільними звуками, зрозумілими для оточуючих);
# руки або ноги (відокремлення їх від тулуба (як усієї руки або ноги, так і ампутація їх на рівні не нижче ліктьового чи колінного суглоба) чи втрата ними функцій (параліч або інший стан, що унеможливлює їх діяльність).
Під '''психічною хворобою''' слід розуміти психічне захворювання. До психічних захворювань не можна відносити пов'язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня виліковності. Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв'язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулось, встановлюється [[Порядок проведення судово-психіатричної експертизи|психіатричною експертизою]]. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків цієї експертизи.

Ознакою тяжкого тілесного ушкодження є також інший розлад здоров'я, поєднаний '''зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину''' (не менш 33%). Під розладом здоров'я слід розуміти безпосередньо поєднаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженнях встановлюються після наслідку ушкодження, що визначився, на підставі об'єктивних даних з урахуванням документів, якими керується у своїй роботі експертна комісія.

'''Ушкодження, що спричинило переривання вагітності''', незалежно від її строку, належить до тяжких за умови, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причинний зв'язок. Переривання вагітності спричинюється шляхом нанесення побоїв, поранень, застосування отруйних чи інших речовин тощо. Необхідна наявність причинного зв’язку між заподіяним тілесним ушкодженням і перериванням вагітності.

'''Непоправним знівечення обличчя''' визнається у тих випадках, коли ушкодження обличчя потерпілого не може бути виправним. Під виправністю ушкодження слід розуміти значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, порушення міміки тощо) з часом чи під дією нехірургічних засобів. Коли ж для усунення необхідне хірургічне втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважається непоправним. Непоправне знівечення обличчя може бути результатом: обливання обличчя кип'ятком, кислотою чи іншою речовиною; нанесення глибоких чи значної кількості мілких шрамів за допомогою гострих предметів; обрізання вух чи носа. Такі ушкодження надають обличчю страхітливий і такий, що відштовхує, вигляд і, крім фізичної шкоди, спричиняють потерпілому велику психічну травму.

Для встановлення факту непоправності ушкодження призначається судово-медична експертиза, а наявність знівечення визначається слідчими та судовими органами. Суд оцінює зовнішній вигляд потерпілого на момент судового розгляду виходячи із загальноприйнятих уявлень про людський вигляд.
=== Суб'єкт злочину ===
Суб'єктом злочину є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.
=== Суб'єктивна сторона злочину ===
Суб'єктивна сторона злочину характеризується умисною виною (особа усвідомлює, що може заподіяти тяжку шкоду здоров’ю потерпілого, і бажає або свідомо припускає настання такої шкоди).

Встановлення мотиву і мети при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України].
== Кваліфікуючі ознаки умисного тяжкого тілесного ушкодження ==
♦ Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене способом, що має характер особливого мучення, має місце тоді, коли його заподіяння супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого.

'''Мученням''' можуть бути визнані будь-які дії, які мають наслідком зазначені страждання чи біль (наприклад, дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення іі в шкідливих для здоров'я умовах, та інші подібні дії).

♦ Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене групою осіб, утвореною без попередньої змови.

♦ Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або Інших осіб, має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання в них почуття страху перед винним чи іншими особами.

Залякування становить основний зміст погрози, однак страх не є самоціллю заподіяння зазначених ушкоджень. Найчастіше вони є засобом впливу на потерпілого чи інших осіб, щоб примусити їх виконати певну дію чи утриматись від її виконання. Іншими особами, на залякування яких спрямоване заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, можуть визнаватися будь-які особи, на яких, на думку винного, вчинення зазначених дій щодо потерпілого може вчинити бажаний для винного вплив (близькі родичі потерпілого, друзі, колеги по роботі тощо).

♦ Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з мотивів расової, національної або релігійної нетерпимості.

♦ Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене на замовлення (тілесні ушкодження заподіюються особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди).

♦ Умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого. Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільно небезпечні наслідки (первинний - тяжкі тілесні ушкодження і похідний - смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження - необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність.

На практиці особливу складність становить відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства. Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер І локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини.
== Необережне тяжке тілесне ушкодження ==
У випадках, коли особа, яка заподіяла потерпілому тяжке тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як заподіяння '''необережного тяжкого тілесного ушкодження''' і кваліфікувати відповідно за [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 128 Кримінального кодексу України]. Не можна, наприклад, розцінювати як умисний злочин заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, одержаних при падінні від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або свідомо не припускав настання таких наслідків.
== Санкція (покарання) ==
#Умисне тяжке тілесне ушкодження, - карається позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років (частина перша статті 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України]).
#Умисне тяжке тілесне ушкодження за наявності кваліфікуючої ознаки, - карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років (частина друга статті 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України]).
#Необережне тяжке тілесне ушкодження, - карається громадськими роботами на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або обмеженням волі на строк до двох років (статті 128 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України]).
== Див. також ==
* [[Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження]]
[[Категорія:Кримінальні правопорушення]]

Масові заворушення: поняття, види та відповідальність

2023-02-03T14:30:43Z

Olena.morozenko:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/894-2021-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2021 року № 894 «Про затвердження Порядку організації діяльності та взаємодії Національної гвардії з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування з припинення масових заворушень»]
== Загальні положення ==
'''Масові заворушення''' - протиправні дії фізичних осіб, які вчиняються одночасно на території однієї або декількох адміністративно-територіальних одиниць, порушують громадський порядок, становлять загрозу громадській безпеці та у зв’язку з їх кількістю, інтенсивністю і рівнем суспільної небезпеки потребують для відновлення громадського порядку та усунення загроз громадській безпеці комплексного залучення сил і засобів компетентних суб’єктів сил безпеки і оборони ( [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/894-2021-%D0%BF#Text Порядок організації діяльності та взаємодії Національної гвардії з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування з припинення масових заворушень, затверджний постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2021 року №894] (далі-Порядок).

''Суспільна небезпека масових заворушень полягає в тому, що'' це кримінальне правопорушення є результатом дій натовпу - великої кількості людей, дії яких мають характер бешкету і супроводжуються насильством над людьми, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя. ''Підвищену суспільну небезпеку'' становлять дії організаторів і активних учасників масових заворушень, дії яких вирізняються агресивністю, напруженням емоцій. Вони і спричиняють значні порушення громадського порядку, завдають шкоди нормальному функціонуванню державних і громадських структур, ритму суспільного життя, праці та спокою людей. Ці дії часто завдають шкоди життю, здоров’ ю людей, різним формам власності, громадській безпеці, авторитету органів державної влади. При вчиненні масових заворушень, розмір шкоди є оціночною категорією і фактично на наявність складу злочину та кваліфікацію не впливає.

'''Ознаки масових заворушень:'''

1) участь у них великої кількості людей;

2) дії юрби скеровано не проти окремого потерпілого (підприємства, організації, особи), а мають спрямованість проти існуючого правопорядку, що полягає в протистоянні законним органам державної влади, і зовнішнім проявом цього е насильство над людьми, погроми, підпали, знищення майна та інші дії вказані в диспозиції ст. 294 КК;

3) кількість учасників заворушення не обмежена, до них можуть приєднуватися інші учасники, а окремі від них відходити.

Основним суб’єктом, на який покладається припинення масових заворушень, є Національна гвардія. Іншими суб’єктами з припинення масових заворушень є Національна поліція, Держприкордонслужба, СБУ, Військова служба правопорядку у Збройних Силах, ДСНС, місцеві держадміністрації та органи місцевого самоврядування ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/894-2021-%D0%BF#Text Порядок]).
== Склад кримінального правопорушення ==
=== Суб’єкт ===
Суб’єктом кримінального правопорушення можуть бути лише організатори масових заворушень та активні їх учасники, які досягли '''16'''-річного віку.
==== Організатори масових заворушень ====
Організаторами можуть виступати:

- лідери неформальних об’єднань, інших угруповань, які мають на меті створення масових заворушень;

- в деяких випадках – лідери політичних рухів і партій

- керівники (лідери) кримінальних угруповань, які зацікавлені у масових заворушеннях для вирішення своєї корисливої мети.
==== Активні учасники ====
''Активна участь -'' це особиста, значна за характером діяння чи обсягом участь у вчиненні будь-яких із визначених у диспозиції [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=1562 ст.294 КК] дій.

Велику частину натовпу, що вчиняє масові заворушення складають неактивні учасники. Це можуть бути особи як чоловічої, так і жіночної статі, метою яких є проведення вільного часу або цікавість. Такі учасники не несуть особливої небезпеки, вони не чинять погромів, підпалів, насильницьких дій тощо. Якщо такі особи залишаються без організаторів, підбурювачів та інших активних учасників, то вони самостійно розходяться.

'''''Одне тільки перебування особи в натовпі або вчинення нею незначних порушень громадського порядку''''', наприклад, образливе чіпляння до громадян та інші види дрібного хуліганства, '''''не дають підстави для визнання цих осіб суб’єктами масових заворушень'''''.
=== Суб’єктивна сторона ===
Суб'єктивна сторона масових заворушень характеризується прямим умислом дій їх організаторів та активних учасників. Психічне ставлення зазначених осіб до суспільно небезпечних наслідків може виражатися і в непрямому умислі, коли учасник таких заворушень не бажає настання певного наслідку свого діяння, але свідомо допускає його настання.

'''Мотиви та цілі протиправного діяння'''

Мотиви та цілі можуть бути різними:
* політичні,
* корисливі,
* релігійні,
* хуліганські,
* помста (покарання осіб, винних з погляду активних учасників масових заворушень, наприклад, у погіршенні умов життя, безробітті),інші.
Мотиви і мета масових заворушень на кваліфікацію не впливають, але можуть бути враховані судом при призначенні покарання.
=== Об’єкт ===
Основним безпосереднім об'єктом кримінального правопорушення є громадський порядок. Додатковим обов'язковим об'єктом цього правопорушення залежно від конкретної форми його прояву - є життя і здоров'я особи, конституційні права людини і громадянина, відносини власності, відносини, що забезпечують нормальну роботу органів влади, правоохоронних органів, здійснення громадянами діяльності по охороні громадського порядку або громадська безпека.

Громадський порядок, як об’єкт масових заворушень – це урегульована нормами права та взята під охорону закону про кримінальну відповідальність сукупність суспільних відносин, що формуються у сфері забезпечення нормальних умов праці, відпочинку, побуту і спокою громадян
=== Об’єктивна сторона ===
Об'єктивна сторона цього кримінального правопорушення передбачає дві форми дій:

1. ''Організацію масових заворушень'', які призвели до насильства над особою, до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель або споруд, насильницьке виселення громадян, опір представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя.

2. ''Активну участь'' у зазначених діях.

'''Під організацією масових заворушень розуміють:'''

1. Діяльність, спрямовану на підшукування і підготовку осіб для участі в масових заворушеннях, об'єднання натовпу.

2. Керівництво такими діями, які спрямовані на збудження у людей негативного ставлення до законної влади, існуючого в державі правопорядку і громадської безпеки та на підбурювання натовпу до вчинення насильства над громадянами, погромів, підпалів, знищення майна, опору представникам влади, захоплення будівель, насильницького виселення громадян.

Типовим способом організації масових заворушень є поширення серед натовпу неправдивої інформації, розробка сценарію дій натовпу, розподіл ролей серед активних учасників чи окремих груп масових заворушень тощо.

'''Способи здійснення організаційних дій:'''

- скликання (збирання) натовпу;

- звернення до нього, підготовка і розповсюдження листівок або інших друкованих видань;

- заклики до непокори, вчинення опору представникам влади, оголошення звернень, у тому числі доведення до натовпу завідомо неправдивої інформації (цьому можуть передувати дії з розповсюдження відповідних чуток);

- підбурювання до погромів;

- розподіл ролей серед своїх прибічників;

- розробка планів дій натовпу з урахуванням настрою людей, накопичених ними образ з визначенням винних у стані, що склався, та ін.

Для визнання кримінального правопорушення закінченим досить вчинення організатором чи активним учасником масових заворушень будь-якої із визначених у диспозиції [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=1562 ст. 294 КК] дій.
== Кваліфікуючі ознаки кримінального правопорушення ==
Кваліфікуючими ознаками закон визнає дії, визначені у [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=1562 ч. 1 ст. 294 КК], якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків. Загибель людей має місце у разі спричинення смерті одній чи кільком особам. До інших тяжких наслідків слід віднести: заподіяння тяжкого тілесного ушкодження одному чи багатьом потерпілим, спричинення значної матеріальної шкоди або дезорганізації роботи транспорту, підприємства, установи чи організації.
== Види масових заворушень ==
Залежно від масштабів злочинних подій та спрямованості умислу виокремлюють три види масових заворушень:
=== Хуліганські дії натовпу ===
Характерні ознаки:
* характерна швидкоплинність;
* невелика і обмежена місцем її початку (наприклад, стадіон) та шляхом руху натовпу до транспортних розв’язок (метро, залізниця тощо) або до місця проживання;
* частково, і як правило, на короткий час паралізується діяльність місцевих органів влади;
* зупинення дій натовпу можливе без активної участі правоохоронних органів;
* порівняно невелика кількість учасників заворушень (це пов’язано з обмеженими можливостями для втягування в натовп значної кількості людей);
* невелика зорганізованість та стихійність дій.
=== Заворушення з політичними вимогами ===
Характерні ознаки:
* є спроби або є підстави вважати за можливе захоплення влади;
* порівняно довгий час дій натовпу;
* наявність значної кількості учасників;
* чим довше продовжуються заворушення, тим більше дії натовпу носять зорганізований характер - створення своєрідних органів влади у натовпі з подальшим висуненням політичних вимог та початком переговорів з представниками влади;
* територія, якою охоплюються заворушення, це, як правило, весь населений пункт або декілька населених пунктів;
* діями натовпу спричиняється значна матеріальна шкода, повністю паралізується діяльність місцевої влади. Дії натовпу, як правило, супроводжуються захопленням або спробами захоплення будівель органів влади.
Зупинення дій натовпу можливе лише за активної участі значної кількості правоохоронців або представників інших силових відомств
=== Бунт, обмежений територією певної установи ===
Характерні ознаки:
* чітко визначена територія, обмежена територією установи;
* добра зорганізованість, пов’язана зі спільним триманням значної кількості засуджених, арештованих;
* специфічні мотиви дій натовпу – вимога покращити умови утримання, спроба створити умови для втечі.
== Санкція (покарання) ==
1. Організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях, карається позбавленням волі на строк '''від 5 до 8 років'''.

2. Ті самі дії, що призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків, караються позбавленням волі на строк '''від 8 до 15 років'''.

Вчинене під час масових заворушень вбивство або посягання на життя певної категорії осіб потребує кваліфікації за сукупністю ст. 294 КК і відповідних статей, що передбачають відповідальність за такі більш тяжкі злочини ( [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=1562 статті 112, 115, 348, 379, 400, 443КК]).

Якщо при вчиненні злочину, передбаченого [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=1562 ст.392 КК] України (дії, що дезорганізують роботу виправних установ), напад на адміністрацію виправної установи, поєднаний з погромами, насильством над особою та іншими діями, передбаченими диспозицією [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=1562 ст.294 КК] України, то такі дії винних кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=1562 ст.ст.294 і 392 КК] України.
[[Категорія:Кримінальне право]]

Масові заворушення: поняття, види та відповідальність

2023-02-02T17:27:09Z

Olena.morozenko:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/894-2021-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2021 року № 894 «Про затвердження Порядку організації діяльності та взаємодії Національної гвардії з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування з припинення масових заворушень»]
== Загальні положення ==
'''Масові заворушення''' - протиправні дії фізичних осіб, які вчиняються одночасно на території однієї або декількох адміністративно-територіальних одиниць, порушують громадський порядок, становлять загрозу громадській безпеці та у зв’язку з їх кількістю, інтенсивністю і рівнем суспільної небезпеки потребують для відновлення громадського порядку та усунення загроз громадській безпеці комплексного залучення сил і засобів компетентних суб’єктів сил безпеки і оборони ( [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/894-2021-%D0%BF#Text Порядок організації діяльності та взаємодії Національної гвардії з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування з припинення масових заворушень, затверджний постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2021 року №894] (далі-Порядок).

''Суспільна небезпека масових заворушень полягає в тому, що'' це кримінальне правопорушення є результатом дій натовпу - великої кількості людей, дії яких мають характер бешкету і супроводжуються насильством над людьми, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя. ''Підвищену суспільну небезпеку'' становлять дії організаторів і активних учасників масових заворушень, дії яких вирізняються агресивністю, напруженням емоцій. Вони і спричиняють значні порушення громадського порядку, завдають шкоди нормальному функціонуванню державних і громадських структур, ритму суспільного життя, праці та спокою людей. Ці дії часто завдають шкоди життю, здоров’ ю людей, різним формам власності, громадській безпеці, авторитету органів державної влади. При вчиненні масових заворушень, розмір шкоди є оціночною категорією і фактично на наявність складу злочину та кваліфікацію не впливає.

Основним суб’єктом, на який покладається припинення масових заворушень, є Національна гвардія. Іншими суб’єктами з припинення масових заворушень є Національна поліція, Держприкордонслужба, СБУ, Військова служба правопорядку у Збройних Силах, ДСНС, місцеві держадміністрації та органи місцевого самоврядування ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/894-2021-%D0%BF#Text Порядок]).
== Склад кримінального правопорушення ==
=== Суб’єкт ===
Суб’єктом кримінального правопорушення можуть бути лише організатори масових заворушень та активні їх учасники, які досягли '''16'''-річного віку.
==== Організатори масових заворушень ====
Організаторами можуть виступати:

- лідери неформальних об’єднань, інших угруповань, які мають на меті створення масових заворушень;

- в деяких випадках – лідери політичних рухів і партій

- керівники (лідери) кримінальних угруповань, які зацікавлені у масових заворушеннях для вирішення своєї корисливої мети.
==== Активні учасники ====
''Активна участь -'' це особиста, значна за характером діяння чи обсягом участь у вчиненні будь-яких із визначених у диспозиції [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=1562 ст.294 КК] дій.

Велику частину натовпу, що вчиняє масові заворушення складають неактивні учасники. Це можуть бути особи як чоловічої, так і жіночної статі, метою яких є проведення вільного часу або цікавість. Такі учасники не несуть особливої небезпеки, вони не чинять погромів, підпалів, насильницьких дій тощо. Якщо такі особи залишаються без організаторів, підбурювачів та інших активних учасників, то вони самостійно розходяться.

'''''Одне тільки перебування особи в натовпі або вчинення нею незначних порушень громадського порядку''''', наприклад, образливе чіпляння до громадян та інші види дрібного хуліганства, '''''не дають підстави для визнання цих осіб суб’єктами масових заворушень'''''.
=== Суб’єктивна сторона ===
Суб'єктивна сторона масових заворушень характеризується прямим умислом дій їх організаторів та активних учасників. Психічне ставлення зазначених осіб до суспільно небезпечних наслідків може виражатися і в непрямому умислі, коли учасник таких заворушень не бажає настання певного наслідку свого діяння, але свідомо допускає його настання.

'''Мотиви та цілі протиправного діяння'''

Мотиви та цілі можуть бути різними:
* політичні,
* корисливі,
* релігійні,
* хуліганські,
* помста (покарання осіб, винних з погляду активних учасників масових заворушень, наприклад, у погіршенні умов життя, безробітті),інші.
Мотиви і мета масових заворушень на кваліфікацію не впливають, але можуть бути враховані судом при призначенні покарання.
=== Об’єкт ===
Безпосереднім об'єктом кримінального правопорушення є громадський порядок та громадська безпека.

Громадський порядок, як об’єкт масових заворушень – це урегульована нормами права та взята під охорону закону про кримінальну відповідальність сукупність суспільних відносин, що формуються у сфері забезпечення нормальних умов праці, відпочинку, побуту і спокою громадян
=== Об’єктивна сторона ===
Об'єктивна сторона цього кримінального правопорушення передбачає дві форми дій:

1. ''Організацію масових заворушень'', які призвели до насильства над особою, до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель або споруд, насильницьке виселення громадян, опір представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя.

2. ''Активну участь'' у зазначених діях.

'''Під організацією масових заворушень розуміють:'''

1. Діяльність, спрямовану на підшукування і підготовку осіб для участі в масових заворушеннях, об'єднання натовпу.

2. Керівництво такими діями, які спрямовані на збудження у людей негативного ставлення до законної влади, існуючого в державі правопорядку і громадської безпеки та на підбурювання натовпу до вчинення насильства над громадянами, погромів, підпалів, знищення майна, опору представникам влади, захоплення будівель, насильницького виселення громадян.

Типовим способом організації масових заворушень є поширення серед натовпу неправдивої інформації, розробка сценарію дій натовпу, розподіл ролей серед активних учасників чи окремих груп масових заворушень тощо.

'''Способи здійснення організаційних дій:'''

- скликання (збирання) натовпу;

- звернення до нього, підготовка і розповсюдження листівок або інших друкованих видань;

- заклики до непокори, вчинення опору представникам влади, оголошення звернень, у тому числі доведення до натовпу завідомо неправдивої інформації (цьому можуть передувати дії з розповсюдження відповідних чуток);

- підбурювання до погромів;

- розподіл ролей серед своїх прибічників;

- розробка планів дій натовпу з урахуванням настрою людей, накопичених ними образ з визначенням винних у стані, що склався, та ін.

Для визнання кримінального правопорушення закінченим досить вчинення організатором чи активним учасником масових заворушень будь-якої із визначених у диспозиції [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=1562 ст. 294 КК] дій.
== Кваліфікуючі ознаки кримінального правопорушення ==
Кваліфікуючими ознаками закон визнає дії, визначені у [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=1562 ч. 1 ст. 294 КК], якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків. Загибель людей має місце у разі спричинення смерті одній чи кільком особам. До інших тяжких наслідків слід віднести: заподіяння тяжкого тілесного ушкодження одному чи багатьом потерпілим, спричинення значної матеріальної шкоди або дезорганізації роботи транспорту, підприємства, установи чи організації.
== Види масових заворушень ==
Залежно від масштабів злочинних подій та спрямованості умислу виокремлюють три види масових заворушень:
=== Хуліганські дії натовпу ===
Характерні ознаки:
* характерна швидкоплинність;
* невелика і обмежена місцем її початку (наприклад, стадіон) та шляхом руху натовпу до транспортних розв’язок (метро, залізниця тощо) або до місця проживання;
* частково, і як правило, на короткий час паралізується діяльність місцевих органів влади;
* зупинення дій натовпу можливе без активної участі правоохоронних органів;
* порівняно невелика кількість учасників заворушень (це пов’язано з обмеженими можливостями для втягування в натовп значної кількості людей);
* невелика зорганізованість та стихійність дій.
=== Заворушення з політичними вимогами ===
Характерні ознаки:
* є спроби або є підстави вважати за можливе захоплення влади;
* порівняно довгий час дій натовпу;
* наявність значної кількості учасників;
* чим довше продовжуються заворушення, тим більше дії натовпу носять зорганізований характер - створення своєрідних органів влади у натовпі з подальшим висуненням політичних вимог та початком переговорів з представниками влади;
* територія, якою охоплюються заворушення, це, як правило, весь населений пункт або декілька населених пунктів;
* діями натовпу спричиняється значна матеріальна шкода, повністю паралізується діяльність місцевої влади. Дії натовпу, як правило, супроводжуються захопленням або спробами захоплення будівель органів влади.
Зупинення дій натовпу можливе лише за активної участі значної кількості правоохоронців або представників інших силових відомств
=== Бунт, обмежений територією певної установи ===
Характерні ознаки:
* чітко визначена територія, обмежена територією установи;
* добра зорганізованість, пов’язана зі спільним триманням значної кількості засуджених, арештованих;
* специфічні мотиви дій натовпу – вимога покращити умови утримання, спроба створити умови для втечі.
== Санкція (покарання) ==
1. Організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях, карається позбавленням волі на строк '''від 5 до 8 років'''.

2. Ті самі дії, що призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків, караються позбавленням волі на строк '''від 8 до 15 років'''.

Вчинене під час масових заворушень вбивство або посягання на життя певної категорії осіб потребує кваліфікації за сукупністю ст. 294 КК і відповідних статей, що передбачають відповідальність за такі більш тяжкі злочини ( [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=1562 статті 112, 115, 348, 379, 400, 443КК]).

Якщо при вчиненні злочину, передбаченого [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=1562 ст.392 КК] України (дії, що дезорганізують роботу виправних установ), напад на адміністрацію виправної установи, поєднаний з погромами, насильством над особою та іншими діями, передбаченими диспозицією [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=1562 ст.294 КК] України, то такі дії винних кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=1562 ст.ст.294 і 392 КК] України.
[[Категорія:Кримінальне право]]

Масові заворушення: поняття, види та відповідальність

2023-02-01T13:12:00Z

Olena.morozenko: Створена сторінка: == Нормативна база == * [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=1562 Кримінальний кодекс України] * [https://zako...

== Нормативна база ==

* [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=1562 Кримінальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/894-2021-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації діяльності та взаємодії Національної гвардії з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування з припинення масових заворушень» від 20 серпня 2021 р. № 894]

== Загальні положення ==
'''Масові заворушення''' - протиправні дії фізичних осіб, які вчиняються одночасно на території однієї або декількох адміністративно-територіальних одиниць, порушують громадський порядок, становлять загрозу громадській безпеці та у зв’язку з їх кількістю, інтенсивністю і рівнем суспільної небезпеки потребують для відновлення громадського порядку та усунення загроз громадській безпеці комплексного залучення сил і засобів компетентних суб’єктів сил безпеки і оборони ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/894-2021-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку організації діяльності та взаємодії Національної гвардії з уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування з припинення масових заворушень»] (далі-Постанова Кабінету Міністрів)).

''Суспільна небезпека масових заворушень полягає в тому, що'' це кримінальне правопорушення є результатом дій натовпу - великої кількості людей, дії яких мають характер бешкету і супроводжуються насильством над людьми, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя. ''Підвищену суспільну небезпеку'' становлять дії організаторів і активних учасників масових заворушень, дії яких вирізняються агресивністю, напруженням емоцій. Вони і спричиняють значні порушення громадського порядку, завдають шкоди нормальному функціонуванню державних і громадських структур, ритму суспільного життя, праці та спокою людей. Ці дії часто завдають шкоди життю, здоров’ ю людей, різним формам власності, громадській безпеці, авторитету органів державної влади.

Основним суб’єктом, на який покладається припинення масових заворушень, є Національна гвардія. Іншими суб’єктами з припинення масових заворушень є Національна поліція, Держприкордонслужба, СБУ, Військова служба правопорядку у Збройних Силах, ДСНС, місцеві держадміністрації та органи місцевого самоврядування ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/894-2021-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів]).

== Склад кримінального правопорушення ==

=== Суб’єкт ===
Суб’єктом кримінального правопорушення можуть бути лише організатори масових заворушень та активні їх учасники, які досягли '''16'''-річного віку.

==== Організатори масових заворушень ====
Організаторами можуть виступати:

- лідери неформальних об’єднань, інших угруповань, які мають на меті створення масових заворушень;

- в деяких випадках – лідери політичних рухів і партій

- керівники (лідери) кримінальних угруповань, які зацікавлені у масових заворушеннях для вирішення своєї корисливої мети.

==== Активні учасники ====
''Активна участь -'' це особиста, значна за характером діяння чи обсягом участь у вчиненні будь-яких із визначених у диспозиції [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=1562 ст.294 КК] дій.

Велику частину натовпу, що вчиняє масові заворушення складають неактивні учасники. Це можуть бути особи як чоловічої, так і жіночної статі, метою яких є проведення вільного часу або цікавість. Такі учасники не несуть особливої небезпеки, вони не чинять погромів, підпалів, насильницьких дій тощо. Якщо такі особи залишаються без організаторів, підбурювачів та інших активних учасників, то вони самостійно розходяться.

'''''Одне тільки перебування особи в натовпі або вчинення нею незначних порушень громадського порядку''''', наприклад, образливе чіпляння до громадян та інші види дрібного хуліганства, '''''не дають підстави для визнання цих осіб суб’єктами масових заворушень'''''.

=== Суб’єктивна сторона ===
Суб'єктивна сторона масових заворушень характеризується прямим умислом дій їх організаторів та активних учасників. Психічне ставлення зазначених осіб до суспільно небезпечних наслідків може виражатися і в непрямому умислі, коли учасник таких заворушень не бажає настання певного наслідку свого діяння, але свідомо допускає його настання.

'''Мотиви та цілі протиправного діяння'''

Мотиви та цілі можуть бути різними:

* політичні,
* корисливі,
* релігійні,
* хуліганські,
* помста (покарання осіб, винних з погляду активних учасників масових заворушень, наприклад, у погіршенні умов життя, безробітті),інші.

Мотиви і мета масових заворушень на кваліфікацію не впливають, але можуть бути враховані судом при призначенні покарання.

=== Об’єкт ===
Безпосереднім об'єктом кримінального правопорушення є громадський порядок та громадська безпека.

=== Об’єктивна сторона ===
Об'єктивна сторона цього кримінального правопорушення передбачає дві форми дій:

1. ''Організацію масових заворушень'', які призвели до насильства над особою, до погромів, підпалів, знищення майна, захоплення будівель або споруд, насильницьке виселення громадян, опір представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя.

2. ''Активну участь'' у зазначених діях.

'''Під організацією масових заворушень розуміють:'''

1. Діяльність, спрямовану на підшукування і підготовку осіб для участі в масових заворушеннях, об'єднання натовпу.

2. Керівництво такими діями, які спрямовані на збудження у людей негативного ставлення до законної влади, існуючого в державі правопорядку і громадської безпеки та на підбурювання натовпу до вчинення насильства над громадянами, погромів, підпалів, знищення майна, опору представникам влади, захоплення будівель, насильницького виселення громадян.

Типовим способом організації масових заворушень є поширення серед натовпу неправдивої інформації, розробка сценарію дій натовпу, розподіл ролей серед активних учасників чи окремих груп масових заворушень тощо.

'''Способи здійснення організаційних дій:'''

- скликання (збирання) натовпу;

- звернення до нього, підготовка і розповсюдження листівок або інших друкованих видань;

- заклики до непокори, вчинення опору представникам влади, оголошення звернень, у тому числі доведення до натовпу завідомо неправдивої інформації (цьому можуть передувати дії з розповсюдження відповідних чуток);

- підбурювання до погромів;

- розподіл ролей серед своїх прибічників;

- розробка планів дій натовпу з урахуванням настрою людей, накопичених ними образ з визначенням винних у стані, що склався, та ін.

Для визнання кримінального правопорушення закінченим досить вчинення організатором чи активним учасником масових заворушень будь-якої із визначених у диспозиції [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=1562 ст. 294 КК] дій.

== Кваліфікуючі ознаки кримінального правопорушення ==
Кваліфікуючими ознаками закон визнає дії, визначені у [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=1562 ч. 1 ст. 294 КК], якщо вони призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків. Загибель людей має місце у разі спричинення смерті одній чи кільком особам. До інших тяжких наслідків слід віднести: заподіяння тяжкого тілесного ушкодження одному чи багатьом потерпілим, спричинення значної матеріальної шкоди або дезорганізації роботи транспорту, підприємства, установи чи організації.

== Види масових заворушень ==
Залежно від масштабів злочинних подій та спрямованості умислу виокремлюють три види масових заворушень:

=== Хуліганські дії натовпу ===
Характерні ознаки:

* характерна швидкоплинність;
* невелика і обмежена місцем її початку (наприклад, стадіон) та шляхом руху натовпу до транспортних розв’язок (метро, залізниця тощо) або до місця проживання;
* частково, і як правило, на короткий час паралізується діяльність місцевих органів влади;
* зупинення дій натовпу можливе без активної участі правоохоронних органів;
* порівняно невелика кількість учасників заворушень (це пов’язано з обмеженими можливостями для втягування в натовп значної кількості людей);
* невелика зорганізованість та стихійність дій.

=== Заворушення з політичними вимогами ===
Характерні ознаки:

* є спроби або є підстави вважати за можливе захоплення влади;
* порівняно довгий час дій натовпу;
* наявність значної кількості учасників;
* чим довше продовжуються заворушення, тим більше дії натовпу носять зорганізований характер - створення своєрідних органів влади у натовпі з подальшим висуненням політичних вимог та початком переговорів з представниками влади;
* територія, якою охоплюються заворушення, це, як правило, весь населений пункт або декілька населених пунктів;
* діями натовпу спричиняється значна матеріальна шкода, повністю паралізується діяльність місцевої влади. Дії натовпу, як правило, супроводжуються захопленням або спробами захоплення будівель органів влади.

Зупинення дій натовпу можливе лише за активної участі значної кількості правоохоронців або представників інших силових відомств

=== Бунт, обмежений територією певної установи ===
Характерні ознаки:

* чітко визначена територія, обмежена територією установи;
* добра зорганізованість, пов’язана зі спільним триманням значної кількості засуджених, арештованих;
* специфічні мотиви дій натовпу – вимога покращити умови утримання, спроба створити умови для втечі.

== Санкція (покарання) ==
1. Організація масових заворушень, що супроводжувалися насильством над особою, погромами, підпалами, знищенням майна, захопленням будівель або споруд, насильницьким виселенням громадян, опором представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовувалися як зброя, а також активна участь у масових заворушеннях, карається позбавленням волі на строк '''від 5 до 8 років'''.

2. Ті самі дії, що призвели до загибелі людей або до інших тяжких наслідків, караються позбавленням волі на строк '''від 8 до 15 років'''.

Вчинене під час масових заворушень вбивство або посягання на життя певної категорії осіб потребує кваліфікації за сукупністю ст. 294 КК і відповідних статей, що передбачають відповідальність за такі більш тяжкі злочини ( [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=1562 статті 112, 115, 348, 379, 400, 443КК]).

Якщо при вчиненні злочину, передбаченого [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=1562 ст.392 КК] України (дії, що дезорганізують роботу виправних установ), напад на адміністрацію виправної установи, поєднаний з погромами, насильством над особою та іншими діями, передбаченими диспозицією [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=1562 ст.294 КК] України, то такі дії винних кваліфікуються за сукупністю злочинів, передбачених [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=1562 ст.ст.294 і 392 КК] України.
[[Категорія:Кримінальне право]]

Поняття та форми вини в кримінальному праві

2023-01-17T18:46:06Z

Olena.morozenko:

==Нормативна база==
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
==Загальні положення==
'''Вина''' у кримінальному праві – це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, що виражається у формі умислу або необережності ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 23 КК]). Вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони кримінального правопорушення і має бути встановлена у випадку його вчинення.

У [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text статті 62 Конституції України] закріплений важливий принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність можлива лише тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненні кримінального правопорушення. Це конституційне положення знайшло своє втілення в чинному [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України]. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 2 КК]). Крім цього, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 11 КК] визнає кримінальним правопорушенням лише суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність). Законодавче закріплення цього положення є важливою гарантією дотримання законності в діяльності правоохоронних органів і суду.
==Категорії вини в кримінальному праві==
Основними категоріями, які характеризують вину, є її зміст, сутність, форма та ступінь.

'''Зміст вини -''' це сукупність психічних елементів, у яких відображаються об'єктивні ознаки кримінального правопорушення, які виражають певне ставлення особи до цих ознак. Сам по собі він не дає повної характеристики вини. Для цього необхідно виділити і дати характеристику іншим елементам.

'''Сутність вини''' полягає в негативному ставленні особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, до суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

'''Форма вини''' характеризує певний зв'язок психічних ознак, які складають зміст вини, з об'єктивними ознаками кримінального правопорушення.

'''Ступінь вини''' - це кількісна характеристика вини. Вона визначає тяжкість вчиненого діяння й небезпечність особи винного. Ступінь вини суб'єкта визначається:
*суспільною небезпечністю вчиненого діяння;
*особливостями психічного ставлення винного: формою вини, характером умислу або необережності;
*мотивом і метою суспільно небезпечного діяння;
*обставинами, що характеризують особу винного;
*причинами суспільно небезпечного діяння та умовами, що вплинули на формування суспільно небезпечного умислу або на допущення особою необережності.
Зміст вини, її форми і види істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинене кримінальне правопорушення, визнання наявності рецидиву ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 34 КК]) та інших питань.

Визначення форми вини базується на поєднанні двох психічних ознак: інтелектуальної й вольової ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 24 та 25 КК]). Ці ознаки, у свою чергу, зв'язані ознаками об'єктивної сторони складу суспільно небезпечного діяння - дією (бездіяльністю) і наслідками.
==Форми вини в кримінальному праві==
===Умисел ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 24 КК України])===
Умисел поділяється на два види — прямий і непрямий (евентуальний).

Законодавче визначення прямого і непрямого умислу містить три ознаки, які характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків:
*усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння;
*передбачення його суспільно небезпечних наслідків;
*бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання.
Перші дві ознаки характеризують процеси, які відбуваються у психіці суб'єкта і тому складають інтелектуальний компонент умислу. Третя ознака характеризує вольову сферу особи й утворює вольовий момент умислу.

''Різне співвідношення інтелектуальних і вольових ознак психічної діяльності особи при вчиненні нею кримінального правопорушення лежить в основі поділу умислу на прямий і непрямий.''
====Прямий умисел.====
Умисел є прямим тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і ''бажала їх настання'' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 24 КК України]).

Ознаки, притаманні прямому умислу:
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
*#Усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру діяння (дії чи бездіяльності).
*#Передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
*''Вольовою ознакою'' є бажання настання суспільно небезпечних наслідків.
====Непрямий умисел.====
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і ''хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання'' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 3 ст. 24 КК України]).

Ознаки, притаманні непрямому умислу:
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
**Усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру діяння (дії або бездіяльності).
**Передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
*''Вольовою ознакою'' є те, що особа хоча і не бажає, але свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків.
Обидва елементи інтелектуальної ознаки при непрямому і прямому умислі співпадають. Суть відмінності непрямого умислу від прямого - у змісті його вольової ознаки.

Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе значення для кваліфікації кримінальних правопорушень та індивідуалізації кримінальної відповідальності й покарання, а також для відмежування замаху на кримінальне правопорушення від закінченого кримінального правопорушення.

Теорія кримінального права і судова практика крім прямого та непрямого умислу виділяють інші види умислу, які при певних обставинах також можуть мати кримінальне правове значення.

''За часом виникнення й формування відрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово.''
====Заздалегідь обдуманий умисел.====
Заздалегідь обдуманий умисел характеризується тим, що намір вчинити суспільно небезпечне діяння і саме суспільно небезпечне діяння відокремлені одне від одного певним проміжком часу. Протягом цього часу суб'єкт обдумує плани і способи вчинення суспільно небезпечного діяння (місце, час, знаряддя й засоби вчинення діяння тощо). Наявність цього виду умислу може свідчити про підвищений ступінь вини, а також суспільної небезпеки суб'єкта кримінального правопорушення.
====Умисел, що виник раптово.====
Умисел, що виник раптово формується безпосередньо перед самим початком вчинення суспільно небезпечного діяння і відразу ж реалізується.

Окремим видом умислу, що виник раптово, є ''афективний'' вид умислу, тобто такий, що виникає у процесі сильного душевного хвилювання під впливом афекту, раптово під впливом тих чи інших обставин найчастіше внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

''За ступенем визначеності, уявлення винного про суспільно небезпечні наслідки вчиненого ним діяння умисел ділиться на визначений, невизначений і альтернативний.''
==== Визначений умисел. ====
Визначений умисел характеризується тим, що особа чітко уявляє собі характер і розмір наслідків вчиненого нею діяння. При цьому визначений умисел може бути простим (коли винний передбачає настання одного суспільно небезпечного наслідку) або альтернативним (коли винний передбачає можливість настання двох або більше, але індивідуально визначених наслідків).
==== Невизначений умисел. ====
При невизначеному умислі суспільно небезпечне наслідки хоч і передбачаються винним, але не є конкретизованими.
==== Альтернативний умисел. ====
Альтернативний умисел має місце тоді, коли винний передбачає й однаково бажає чи свідомо допускає настання одного з кількох можливих суспільно небезпечних наслідків. У випадках вчинення суспільно небезпечного діяння з невизначеним або альтернативним умислом відповідальність настає залежно від фактично заподіяних наслідків, оскільки винний передбачав настання будь-якого із цих наслідків і бажав чи свідомо припускав Їх настання.
===Необережність ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 25 КК України])===
Необережність є особливою формою психічного ставлення винного до шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. При вчиненні необережних суспільно небезпечних діянь неможливі готування, замах та співучасть.

Необережність поділяється на кримінально протиправну самовпевненість та кримінально протиправну недбалість.
====Кримінально протиправна самовпевненість.====
Необережність є кримінально протиправною самовпевненістю, коли особа '''''передбачала''' можливість'' настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але '''''легковажно розраховувала на їх відвернення''''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 25 КК України]).

Кримінально протиправна самовпевненість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.
*''Інтелектуальною ознакою'' є передбачення особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності).
*''Вольовою ознакою'' є легковажний розрахунок особи на цілком реальні, чіткі можливості (обставини), що можуть відвернути настання кримінально протиправних наслідків. Це можуть бути власні якості, дії інших осіб, технічні властивості механізмів, зміна обстановки тощо. У цьому її суттєва відмінність від вольової ознаки прямого й непрямого умислу.
Якщо при умислі передбачається як можливість, так і неминучість настання суспільно небезпечних наслідків, то при кримінально протиправній самовпевненості може йти мова лише про передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Передбачення неминучості настання суспільно небезпечних наслідків виключає розрахунок на їх відвернення.

На відміну від визначення умислу, при визначенні кримінально протиправної самовпевненості закон не містить характеристики психічного ставлення особи до свого протиправного діяння (дії чи бездіяльності). Вина особи полягає у тому, що її розрахунок виявився невірним (легковажним) і не забезпечив відвернення суспільно небезпечних наслідків. Таким чином, особа при кримінально протиправній самовпевненості недооцінює шкідливості своїх дій та переоцінює ті обставини, які, на її думку, здатні відвернути шкоду.

Вина може проявлятися не лише у якійсь одній формі, а й у так званій складній (подвійній) формі. Наприклад, особа мала на меті умисне заподіяння лише тілесних ушкоджень, але з необережності це призвело до настання смерті потерпілого ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 121 КК України]).
====Кримінально протиправна недбалість.====
Необережність є кримінально протиправною недбалістю, коли особа '''''не передбачала''''' можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), '''''хоча повинна була і могла їх передбачити''''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 3 ст. 25 КК України]).

Кримінально протиправна недбалість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
*#Винний не усвідомлює суспільної небезпеки вчинюваного ним діяння (дії або бездіяльності).
*#Винний не передбачає можливості настання якихось суспільно небезпечних наслідків.
*''Вольовою ознакою'' є те, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки свого кримінально протиправного діяння, не докладає належних зусиль для запобігання ймовірним кримінально протиправним наслідкам.
Сутність вини при кримінально протиправній недбалості полягає не в інтелектуальній, а у вольовій ознаці, оскільки лише у зв'язку з вольовою ознакою це психічне ставлення отримує кримінально-правову оцінку.

Закон, передбачаючи вину у виді кримінально протиправної недбалості, не вказує, яким повинно бути ставлення особи до самого діяння, що призвело до настання суспільно небезпечних наслідків. При кримінально протиправній недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, отже винний не усвідомлює і суспільної небезпечності свого діяння, яке потягло шкідливі наслідки.

Законодавче визначення вольової ознаки кримінально протиправної недбалості пов'язане з двома критеріями - об'єктивним («повинна була передбачити настання шкідливих наслідків») і суб'єктивним («могла їх передбачити»).

Від кримінально протиправної недбалості слід відрізняти так званий випадок ("'''казус'''"), тобто невинне заподіяння шкоди. Він має місце тоді, коли у особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не було реальної можливості передбачити настання суспільно небезпечних наслідків.

Таким чином, на відміну від кримінально протиправної недбалості при казусі особа не передбачала настання наслідків своїх дій і не могла їх передбачити (відсутній суб'єктивний критерій).

'''''Казус виключає кримінальну відповідальність особи за вчинені діяння.'''''
[[Категорія:Кримінальне право]]

Поняття та форми вини в кримінальному праві

2023-01-17T12:50:57Z

Olena.morozenko:

==Нормативна база==
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
==Загальні положення==
'''Вина''' у кримінальному праві – це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, що виражається у формі умислу або необережності ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 23 КК]). Вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони кримінального правопорушення і має бути встановлена у випадку його вчинення.

У [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text статті 62 Конституції України] закріплений важливий принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність можлива лише тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненні кримінального правопорушення. Це конституційне положення знайшло своє втілення в чинному [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України]. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 2 КК]). Крім цього, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 11 КК] визнає кримінальним правопорушенням лише суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність). Законодавче закріплення цього положення є важливою гарантією дотримання законності в діяльності правоохоронних органів і суду.
==Категорії вини в кримінальному праві==
Основними категоріями, які характеризують вину, є її зміст, сутність, форма та ступінь.

'''Зміст вини -''' це сукупність психічних елементів, у яких відображаються об'єктивні ознаки кримінального правопорушення, які виражають певне ставлення особи до цих ознак. Сам по собі він не дає повної характеристики вини. Для цього необхідно виділити і дати характеристику іншим елементам.

'''Сутність вини''' полягає в негативному ставленні особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, до суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

'''Форма вини''' характеризує певний зв'язок психічних ознак, які складають зміст вини, з об'єктивними ознаками кримінального правопорушення.

'''Ступінь вини''' - це кількісна характеристика вини. Вона визначає тяжкість вчиненого діяння й небезпечність особи винного. Ступінь вини суб'єкта визначається:
*суспільною небезпечністю вчиненого діяння;
*особливостями психічного ставлення винного: формою вини, характером умислу або необережності;
*мотивом і метою суспільно небезпечного діяння;
*обставинами, що характеризують особу винного;
*причинами суспільно небезпечного діяння та умовами, що вплинули на формування суспільно небезпечного умислу або на допущення особою необережності.
Зміст вини, її форми і види істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинене кримінальне правопорушення, визнання наявності рецидиву ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 34 КК]) та інших питань.

Визначення форми вини базується на поєднанні двох психічних ознак: інтелектуальної й вольової ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 24 та 25 КК]). Ці ознаки, у свою чергу, зв'язані ознаками об'єктивної сторони складу суспільно небезпечного діяння - дією (бездіяльністю) і наслідками.
==Форми вини в кримінальному праві==
===Умисел ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 24 КК України])===
Умисел поділяється на два види — прямий і непрямий (евентуальний).

Законодавче визначення прямого і непрямого умислу містить три ознаки, які характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків:
*усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння;
*передбачення його суспільно небезпечних наслідків;
*бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання.
Перші дві ознаки характеризують процеси, які відбуваються у психіці суб'єкта і тому складають інтелектуальний компонент умислу. Третя ознака характеризує вольову сферу особи й утворює вольовий момент умислу.

''Різне співвідношення інтелектуальних і вольових ознак психічної діяльності особи при вчиненні нею кримінального правопорушення лежить в основі поділу умислу на прямий і непрямий.''
====Прямий умисел.====
Умисел є прямим тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і ''бажала їх настання'' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 24 КК України]).

Ознаки, притаманні прямому умислу:
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
*#Усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру діяння (дії чи бездіяльності).
*#Передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
*''Вольовою ознакою'' є бажання настання суспільно небезпечних наслідків.
====Непрямий умисел.====
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і ''хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання'' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 3 ст. 24 КК України]).

Ознаки, притаманні непрямому умислу:
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
**Усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру діяння (дії або бездіяльності).
**Передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
*''Вольовою ознакою'' є те, що особа хоча і не бажає, але свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків.
Обидва елементи інтелектуальної ознаки при непрямому і прямому умислі співпадають. Суть відмінності непрямого умислу від прямого - у змісті його вольової ознаки.

Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе значення для кваліфікації кримінальних правопорушень та індивідуалізації кримінальної відповідальності й покарання, а також для відмежування замаху на кримінальне правопорушення від закінченого кримінального правопорушення.

Теорія кримінального права і судова практика крім прямого та непрямого умислу виділяють інші види умислу, які при певних обставинах також можуть мати кримінальне правове значення.

''За часом виникнення й формування відрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово.''
====Заздалегідь обдуманий умисел.====
Заздалегідь обдуманий умисел характеризується тим, що намір вчинити суспільно небезпечне діяння і саме суспільно небезпечне діяння відокремлені одне від одного певним проміжком часу. Протягом цього часу суб'єкт обдумує плани і способи вчинення суспільно небезпечного діяння (місце, час, знаряддя й засоби вчинення діяння тощо). Наявність цього виду умислу може свідчити про підвищений ступінь вини, а також суспільної небезпеки суб'єкта кримінального правопорушення.
====Умисел, що виник раптово.====
Умисел, що виник раптово формується безпосередньо перед самим початком вчинення суспільно небезпечного діяння і відразу ж реалізується.

Окремим видом умислу, що виник раптово, є ''афективний'' вид умислу, тобто такий, що виникає у процесі сильного душевного хвилювання під впливом афекту, раптово під впливом тих чи інших обставин найчастіше внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

''За ступенем визначеності, уявлення винного про суспільно небезпечні наслідки вчиненого ним діяння умисел ділиться на визначений, невизначений і альтернативний.''
==== Визначений умисел. ====
Визначений умисел характеризується тим, що особа чітко уявляє собі характер і розмір наслідків вчиненого нею діяння. При цьому визначений умисел може бути простим (коли винний передбачає настання одного суспільно небезпечного наслідку) або альтернативним (коли винний передбачає можливість настання двох або більше, але індивідуально визначених наслідків).
==== Невизначений умисел. ====
При невизначеному умислі суспільно небезпечне наслідки хоч і передбачаються винним, але не є конкретизованими.
==== Альтернативний умисел. ====
Альтернативний умисел має місце тоді, коли винний передбачає й однаково бажає чи свідомо допускає настання одного з кількох можливих суспільно небезпечних наслідків. У випадках вчинення суспільно небезпечного діяння з невизначеним або альтернативним умислом відповідальність настає залежно від фактично заподіяних наслідків, оскільки винний передбачав настання будь-якого із цих наслідків і бажав чи свідомо припускав Їх настання.
===Необережність ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 25 КК України])===
Необережність є особливою формою психічного ставлення винного до шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. При вчиненні необережних суспільно небезпечних діянь неможливі готування, замах та співучасть.

Необережність поділяється на кримінально протиправну самовпевненість та кримінально протиправну недбалість.
====Кримінально протиправна самовпевненість.====
Необережність є кримінально протиправною самовпевненістю, коли особа '''''передбачала''' можливість'' настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але '''''легковажно розраховувала на їх відвернення''''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 25 КК України]).

Кримінально протиправна самовпевненість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.
*''Інтелектуальною ознакою'' є передбачення особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності).
*''Вольовою ознакою'' є легковажний розрахунок особи на цілком реальні, чіткі можливості (обставини), що можуть відвернути настання кримінально протиправних наслідків. Це можуть бути власні якості, дії інших осіб, технічні властивості механізмів, зміна обстановки тощо. У цьому її суттєва відмінність від вольової ознаки прямого й непрямого умислу.
Якщо при умислі передбачається як можливість, так і неминучість настання суспільно небезпечних наслідків, то при кримінально протиправній самовпевненості може йти мова лише про передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Передбачення неминучості настання суспільно небезпечних наслідків виключає розрахунок на їх відвернення.

На відміну від визначення умислу, при визначенні кримінально протиправної самовпевненості закон не містить характеристики психічного ставлення особи до свого протиправного діяння (дії чи бездіяльності). Вина особи полягає у тому, що її розрахунок виявився невірним (легковажним) і не забезпечив відвернення суспільно небезпечних наслідків. Таким чином, особа при кримінально протиправній самовпевненості недооцінює шкідливості своїх дій та переоцінює ті обставини, які, на її думку, здатні відвернути шкоду.

Вина може проявлятися не лише у якійсь одній формі, а й у так званій складній (подвійній) формі. Наприклад, особа мала на меті умисне заподіяння лише тілесних ушкоджень, але з необережності це призвело до настання смерті потерпілого ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 121 КК України]).
====Кримінально протиправна недбалість.====
Необережність є кримінально протиправною недбалістю, коли особа '''''не передбачала''''' можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), '''''хоча повинна була і могла їх передбачити''''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 3 ст. 25 КК України]).

Кримінально протиправна недбалість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
*#Винний не усвідомлює суспільної небезпеки вчинюваного ним діяння (дії або бездіяльності).
*#Винний не передбачає можливості настання якихось суспільно небезпечних наслідків.
*''Вольовою ознакою'' є те, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки свого кримінально протиправного діяння, не докладає належних зусиль для запобігання ймовірним кримінально протиправним наслідкам.
Сутність вини при кримінально протиправній недбалості полягає не в інтелектуальній, а у вольовій ознаці, оскільки лише у зв'язку з вольовою ознакою це психічне ставлення отримує кримінально-правову оцінку.

Закон, передбачаючи вину у виді кримінально протиправної недбалості, не вказує, яким повинно бути ставлення особи до самого діяння, що призвело до настання суспільно небезпечних наслідків. При кримінально протиправній недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, отже винний не усвідомлює і суспільної небезпечності свого діяння, яке потягло шкідливі наслідки.

Законодавче визначення вольової ознаки кримінально протиправної недбалості пов'язане з двома критеріями - об'єктивним («повинна була передбачити настання шкідливих наслідків») і суб'єктивним («могла їх передбачити»).
==Казус==
Від кримінально протиправної недбалості слід відрізняти так званий випадок ("казус"), тобто невинне заподіяння шкоди. Він має місце тоді, коли у особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не було реальної можливості передбачити настання суспільно небезпечних наслідків.

Таким чином, на відміну від кримінально протиправної недбалості при казусі особа не передбачала настання наслідків своїх дій і не могла їх передбачити (відсутній суб'єктивний критерій).

'''''Казус виключає кримінальну відповідальність особи за вчинені діяння.'''''
[[Категорія:Кримінальне право]]

Поняття та форми вини в кримінальному праві

2023-01-17T12:48:22Z

Olena.morozenko:

==Нормативна база==
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
==Загальні положення==
'''Вина''' у кримінальному праві – це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, що виражається у формі умислу або необережності ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 23 КК]). Вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони кримінального правопорушення і має бути встановлена у випадку його вчинення.

У [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text статті 62 Конституції України] закріплений важливий принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність можлива лише тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненні кримінального правопорушення. Це конституційне положення знайшло своє втілення в чинному [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України]. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 2 КК]). Крім цього, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 11 КК] визнає кримінальним правопорушенням лише суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність). Законодавче закріплення цього положення є важливою гарантією дотримання законності в діяльності правоохоронних органів і суду.
==Категорії вини в кримінальному праві==
Основними категоріями, які характеризують вину, є її зміст, сутність, форма та ступінь.

'''Зміст вини -''' це сукупність психічних елементів, у яких відображаються об'єктивні ознаки кримінального правопорушення, які виражають певне ставлення особи до цих ознак. Сам по собі він не дає повної характеристики вини. Для цього необхідно виділити і дати характеристику іншим елементам.

'''Сутність вини''' полягає в негативному ставленні особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, до суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

'''Форма вини''' характеризує певний зв'язок психічних ознак, які складають зміст вини, з об'єктивними ознаками кримінального правопорушення.

'''Ступінь вини''' - це кількісна характеристика вини. Вона визначає тяжкість вчиненого діяння й небезпечність особи винного. Ступінь вини суб'єкта визначається:
*суспільною небезпечністю вчиненого діяння;
*особливостями психічного ставлення винного: формою вини, характером умислу або необережності;
*мотивом і метою суспільно небезпечного діяння;
*обставинами, що характеризують особу винного;
*причинами суспільно небезпечного діяння та умовами, що вплинули на формування суспільно небезпечного умислу або на допущення особою необережності.
Зміст вини, її форми і види істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинене кримінальне правопорушення, визнання наявності рецидиву ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 34 КК]) та інших питань.

Визначення форми вини базується на поєднанні двох психічних ознак: інтелектуальної й вольової ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 24 та 25 КК]). Ці ознаки, у свою чергу, зв'язані ознаками об'єктивної сторони складу суспільно небезпечного діяння - дією (бездіяльністю) і наслідками.
==Форми вини в кримінальному праві==
===Умисел ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 24 КК України])===
Умисел поділяється на два види — прямий і непрямий (евентуальний).

Законодавче визначення прямого і непрямого умислу містить три ознаки, які характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків:
*усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння;
*передбачення його суспільно небезпечних наслідків;
*бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання.
Перші дві ознаки характеризують процеси, які відбуваються у психіці суб'єкта і тому складають інтелектуальний компонент умислу. Третя ознака характеризує вольову сферу особи й утворює вольовий момент умислу.

''Різне співвідношення інтелектуальних і вольових ознак психічної діяльності особи при вчиненні нею кримінального правопорушення лежить в основі поділу умислу на прямий і непрямий.''
====Прямий умисел.====
Умисел є прямим тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і ''бажала їх настання'' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 24 КК України]).

Ознаки, притаманні прямому умислу:
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
*#Усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру діяння (дії чи бездіяльності).
*#Передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
*''Вольовою ознакою'' є бажання настання суспільно небезпечних наслідків.
====Непрямий умисел.====
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і ''хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання'' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 3 ст. 24 КК України]).

Ознаки, притаманні непрямому умислу:
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
**Усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру діяння (дії або бездіяльності).
**Передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
*''Вольовою ознакою'' є те, що особа хоча і не бажає, але свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків.
Обидва елементи інтелектуальної ознаки при непрямому і прямому умислі співпадають. Суть відмінності непрямого умислу від прямого - у змісті його вольової ознаки.

Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе значення для кваліфікації кримінальних правопорушень та індивідуалізації кримінальної відповідальності й покарання, а також для відмежування замаху на кримінальне правопорушення від закінченого кримінального правопорушення.

Теорія кримінального права і судова практика крім прямого та непрямого умислу виділяють інші види умислу, які при певних обставинах також можуть мати кримінальне правове значення.

''За часом виникнення й формування відрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово.''
====Заздалегідь обдуманий умисел.====
Заздалегідь обдуманий умисел характеризується тим, що намір вчинити суспільно небезпечне діяння і саме суспільно небезпечне діяння відокремлені одне від одного певним проміжком часу. Протягом цього часу суб'єкт обдумує плани і способи вчинення суспільно небезпечного діяння (місце, час, знаряддя й засоби вчинення діяння тощо). Наявність цього виду умислу може свідчити про підвищений ступінь вини, а також суспільної небезпеки суб'єкта кримінального правопорушення.
====Умисел, що виник раптово.====
Умисел, що виник раптово формується безпосередньо перед самим початком вчинення суспільно небезпечного діяння і відразу ж реалізується.

Окремим видом умислу, що виник раптово, є ''афективний'' вид умислу, тобто такий, що виникає у процесі сильного душевного хвилювання під впливом афекту, раптово під впливом тих чи інших обставин найчастіше внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

''За ступенем визначеності, уявлення винного про суспільно небезпечні наслідки вчиненого ним діяння умисел ділиться на визначений, невизначений і альтернативний.''
==== Визначений умисел. ====
Визначений умисел характеризується тим, що особа чітко уявляє собі характер і розмір наслідків вчиненого нею діяння. При цьому визначений умисел може бути простим (коли винний передбачає настання одного суспільно небезпечного наслідку) або альтернативним (коли винний передбачає можливість настання двох або більше, але індивідуально визначених наслідків).
==== Невизначений умисел. ====
При невизначеному умислі суспільно небезпечне наслідки хоч і передбачаються винним, але не є конкретизованими.
==== Альтернативний умисел. ====
Альтернативний умисел має місце тоді, коли винний передбачає й однаково бажає чи свідомо допускає настання одного з кількох можливих суспільно небезпечних наслідків. У випадках вчинення суспільно небезпечного діяння з невизначеним або альтернативним умислом відповідальність настає залежно від фактично заподіяних наслідків, оскільки винний передбачав настання будь-якого із цих наслідків і бажав чи свідомо припускав Їх настання.
===Необережність ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 25 КК України])===
Необережність є особливою формою психічного ставлення винного до шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. При вчиненні необережних суспільно небезпечних діянь неможливі готування, замах та співучасть.

Необережність поділяється на кримінально протиправну самовпевненість та кримінально протиправну недбалість.
====Кримінально протиправна самовпевненість.====
Необережність є кримінально протиправною самовпевненістю, коли особа '''''передбачала''' можливість'' настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але '''''легковажно розраховувала на їх відвернення''''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 25 КК України]).

Кримінально протиправна самовпевненість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.
*''Інтелектуальною ознакою'' є передбачення особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності).
*''Вольовою ознакою'' є легковажний розрахунок особи на цілком реальні, чіткі можливості (обставини), що можуть відвернути настання кримінально протиправних наслідків. Це можуть бути власні якості, дії інших осіб, технічні властивості механізмів, зміна обстановки тощо. У цьому її суттєва відмінність від вольової ознаки прямого й непрямого умислу.
Якщо при умислі передбачається як можливість, так і неминучість настання суспільно небезпечних наслідків, то при кримінально протиправній самовпевненості може йти мова лише про передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Передбачення неминучості настання суспільно небезпечних наслідків виключає розрахунок на їх відвернення.

На відміну від визначення умислу, при визначенні кримінально протиправної самовпевненості закон не містить характеристики психічного ставлення особи до свого протиправного діяння (дії чи бездіяльності). Вина особи полягає у тому, що її розрахунок виявився невірним (легковажним) і не забезпечив відвернення суспільно небезпечних наслідків. Таким чином, особа при кримінально протиправній самовпевненості недооцінює шкідливості своїх дій та переоцінює ті обставини, які, на її думку, здатні відвернути шкоду.

Вина може проявлятися не лише у якійсь одній формі, а й у так званій складній (подвійній) формі. Наприклад, особа мала на меті умисне заподіяння лише тілесних ушкоджень, але з необережності це призвело до настання смерті потерпілого ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 121 КК України]).
====Кримінально протиправна недбалість.====
Необережність є кримінально протиправною недбалістю, коли особа '''''не передбачала''''' можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), '''''хоча повинна була і могла їх передбачити''''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 3 ст. 25 КК України]).

Кримінально протиправна недбалість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
*#Винний не усвідомлює суспільної небезпеки вчинюваного ним діяння (дії або бездіяльності).
*#Винний не передбачає можливості настання якихось суспільно небезпечних наслідків.
*''Вольовою ознакою'' є те, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки свого кримінально протиправного діяння, не докладає належних зусиль для запобігання ймовірним кримінально протиправним наслідкам.
Сутність вини при кримінально протиправній недбалості полягає не в інтелектуальній, а у вольовій ознаці, оскільки лише у зв'язку з вольовою ознакою це психічне ставлення отримує кримінально-правову оцінку.

Закон, передбачаючи вину у виді кримінально протиправної недбалості, не вказує, яким повинно бути ставлення особи до самого діяння, що призвело до настання суспільно небезпечних наслідків. При кримінально протиправній недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, отже винний не усвідомлює і суспільної небезпечності свого діяння, яке потягло шкідливі наслідки.

Законодавче визначення вольової ознаки кримінально протиправної недбалості пов'язане з двома критеріями - об'єктивним («повинна була передбачити настання шкідливих наслідків») і суб'єктивним («могла їх передбачити»).
===Казус===
Від кримінально протиправної недбалості слід відрізняти так званий випадок ("казус"), тобто невинне заподіяння шкоди. Він має місце тоді, коли у особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не було реальної можливості передбачити настання суспільно небезпечних наслідків.

Таким чином, на відміну від кримінально протиправної недбалості при казусі особа не передбачала настання наслідків своїх дій і не могла їх передбачити (відсутній суб'єктивний критерій).

'''''Казус виключає кримінальну відповідальність особи за вчинені діяння.'''''
[[Категорія:Кримінальне право]]

Поняття та форми вини в кримінальному праві

2023-01-17T12:42:02Z

Olena.morozenko:

==Нормативна база==
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
==Загальні положення==
'''Вина''' у кримінальному праві – це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, що виражається у формі умислу або необережності ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 23 КК]). Вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони кримінального правопорушення і має бути встановлена у випадку його вчинення.

У [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text статті 62 Конституції України] закріплений важливий принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність можлива лише тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненні кримінального правопорушення. Це конституційне положення знайшло своє втілення в чинному [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України]. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 2 КК]). Крім цього, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 11 КК] визнає кримінальним правопорушенням лише суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність). Законодавче закріплення цього положення є важливою гарантією дотримання законності в діяльності правоохоронних органів і суду.
==Категорії вини в кримінальному праві==
Основними категоріями, які характеризують вину, є її зміст, сутність, форма та ступінь.

'''Зміст вини -''' це сукупність психічних елементів, у яких відображаються об'єктивні ознаки кримінального правопорушення, які виражають певне ставлення особи до цих ознак. Сам по собі він не дає повної характеристики вини. Для цього необхідно виділити і дати характеристику іншим елементам.

'''Сутність вини''' полягає в негативному ставленні особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, до суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

'''Форма вини''' характеризує певний зв'язок психічних ознак, які складають зміст вини, з об'єктивними ознаками кримінального правопорушення.

'''Ступінь вини''' - це кількісна характеристика вини. Вона визначає тяжкість вчиненого діяння й небезпечність особи винного. Ступінь вини суб'єкта визначається:
*суспільною небезпечністю вчиненого діяння;
*особливостями психічного ставлення винного: формою вини, характером умислу або необережності;
*мотивом і метою суспільно небезпечного діяння;
*обставинами, що характеризують особу винного;
*причинами суспільно небезпечного діяння та умовами, що вплинули на формування суспільно небезпечного умислу або на допущення особою необережності.
Зміст вини, її форми і види істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинене кримінальне правопорушення, визнання наявності рецидиву ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 34 КК]) та інших питань.

Визначення форми вини базується на поєднанні двох психічних ознак: інтелектуальної й вольової ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 24 та 25 КК]). Ці ознаки, у свою чергу, зв'язані ознаками об'єктивної сторони складу суспільно небезпечного діяння - дією (бездіяльністю) і наслідками.
==Форми вини в кримінальному праві==
===Умисел ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 24 КК України])===
Умисел поділяється на два види — прямий і непрямий (евентуальний).

Законодавче визначення прямого і непрямого умислу містить три ознаки, які характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків:
*усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння;
*передбачення його суспільно небезпечних наслідків;
*бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання.
Перші дві ознаки характеризують процеси, які відбуваються у психіці суб'єкта і тому складають інтелектуальний компонент умислу. Третя ознака характеризує вольову сферу особи й утворює вольовий момент умислу.

''Різне співвідношення інтелектуальних і вольових ознак психічної діяльності особи при вчиненні нею кримінального правопорушення лежить в основі поділу умислу на прямий і непрямий.''
====Прямий умисел.====
Умисел є прямим тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і ''бажала їх настання'' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 24 КК України]).

Ознаки, притаманні прямому умислу:
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
*#Усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру діяння (дії чи бездіяльності).
*#Передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
*''Вольовою ознакою'' є бажання настання суспільно небезпечних наслідків.
====Непрямий умисел.====
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і ''хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання'' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 3 ст. 24 КК України]).

Ознаки, притаманні непрямому умислу:
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
**Усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру діяння (дії або бездіяльності).
**Передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
*''Вольовою ознакою'' є те, що особа хоча і не бажає, але свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків.
Обидва елементи інтелектуальної ознаки при непрямому і прямому умислі співпадають. Суть відмінності непрямого умислу від прямого - у змісті його вольової ознаки.

Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе значення для кваліфікації кримінальних правопорушень та індивідуалізації кримінальної відповідальності й покарання, а також для відмежування замаху на кримінальне правопорушення від закінченого кримінального правопорушення.

Теорія кримінального права і судова практика крім прямого та непрямого умислу виділяють інші види умислу, які при певних обставинах також можуть мати кримінальне правове значення.

''За часом виникнення й формування відрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово.''
====Заздалегідь обдуманий умисел.====
Заздалегідь обдуманий умисел характеризується тим, що намір вчинити суспільно небезпечне діяння і саме суспільно небезпечне діяння відокремлені одне від одного певним проміжком часу. Протягом цього часу суб'єкт обдумує плани і способи вчинення суспільно небезпечного діяння (місце, час, знаряддя й засоби вчинення діяння тощо). Наявність цього виду умислу може свідчити про підвищений ступінь вини, а також суспільної небезпеки суб'єкта кримінального правопорушення.
====Умисел, що виник раптово.====
Умисел, що виник раптово формується безпосередньо перед самим початком вчинення суспільно небезпечного діяння і відразу ж реалізується.

Окремим видом умислу, що виник раптово, є ''афективний'' вид умислу, тобто такий, що виникає у процесі сильного душевного хвилювання під впливом афекту, раптово під впливом тих чи інших обставин найчастіше внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

''За ступенем визначеності, уявлення винного про суспільно небезпечні наслідки вчиненого ним діяння умисел ділиться на визначений, невизначений і альтернативний.''
==== '''Визначений умисел.''' ====
Визначений умисел характеризується тим, що особа чітко уявляє собі характер і розмір наслідків вчиненого нею діяння. При цьому визначений умисел може бути простим (коли винний передбачає настання одного суспільно небезпечного наслідку) або альтернативним (коли винний передбачає можливість настання двох або більше, але індивідуально визначених наслідків).
==== Невизначений умисел. ====
При невизначеному умислі суспільно небезпечне наслідки хоч і передбачаються винним, але не є конкретизованими.
==== Альтернативний умисел. ====
Альтернативний умисел має місце тоді, коли винний передбачає й однаково бажає чи свідомо допускає настання одного з кількох можливих суспільно небезпечних наслідків. У випадках вчинення суспільно небезпечного діяння з невизначеним або альтернативним умислом відповідальність настає залежно від фактично заподіяних наслідків, оскільки винний передбачав настання будь-якого із цих наслідків і бажав чи свідомо припускав Їх настання.
===Необережність ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 25 КК України])===
Необережність є особливою формою психічного ставлення винного до шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. При вчиненні необережних суспільно небезпечних діянь неможливі готування, замах та співучасть.

Необережність поділяється на кримінально протиправну самовпевненість та кримінально протиправну недбалість.
====Кримінально протиправна самовпевненість.====
Необережність є кримінально протиправною самовпевненістю, коли особа '''''передбачала''' можливість'' настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але '''''легковажно розраховувала на їх відвернення''''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 25 КК України]).

Кримінально протиправна самовпевненість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.
*''Інтелектуальною ознакою'' є передбачення особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності).
*''Вольовою ознакою'' є легковажний розрахунок особи на цілком реальні, чіткі можливості (обставини), що можуть відвернути настання кримінально протиправних наслідків. Це можуть бути власні якості, дії інших осіб, технічні властивості механізмів, зміна обстановки тощо. У цьому її суттєва відмінність від вольової ознаки прямого й непрямого умислу.
Якщо при умислі передбачається як можливість, так і неминучість настання суспільно небезпечних наслідків, то при кримінально протиправній самовпевненості може йти мова лише про передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Передбачення неминучості настання суспільно небезпечних наслідків виключає розрахунок на їх відвернення.

На відміну від визначення умислу, при визначенні кримінально протиправної самовпевненості закон не містить характеристики психічного ставлення особи до свого протиправного діяння (дії чи бездіяльності). Вина особи полягає у тому, що її розрахунок виявився невірним (легковажним) і не забезпечив відвернення суспільно небезпечних наслідків. Таким чином, особа при кримінально протиправній самовпевненості недооцінює шкідливості своїх дій та переоцінює ті обставини, які, на її думку, здатні відвернути шкоду.

Вина може проявлятися не лише у якійсь одній формі, а й у так званій складній (подвійній) формі. Наприклад, особа мала на меті умисне заподіяння лише тілесних ушкоджень, але з необережності це призвело до настання смерті потерпілого ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 121 КК України]).
====Кримінально протиправна недбалість.====
Необережність є кримінально протиправною недбалістю, коли особа '''''не передбачала''''' можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), '''''хоча повинна була і могла їх передбачити''''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 3 ст. 25 КК України]).

Кримінально протиправна недбалість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
*#Винний не усвідомлює суспільної небезпеки вчинюваного ним діяння (дії або бездіяльності).
*#Винний не передбачає можливості настання якихось суспільно небезпечних наслідків.
*''Вольовою ознакою'' є те, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки свого кримінально протиправного діяння, не докладає належних зусиль для запобігання ймовірним кримінально протиправним наслідкам.
Сутність вини при кримінально протиправній недбалості полягає не в інтелектуальній, а у вольовій ознаці, оскільки лише у зв'язку з вольовою ознакою це психічне ставлення отримує кримінально-правову оцінку.

Закон, передбачаючи вину у виді кримінально протиправної недбалості, не вказує, яким повинно бути ставлення особи до самого діяння, що призвело до настання суспільно небезпечних наслідків. При кримінально протиправній недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, отже винний не усвідомлює і суспільної небезпечності свого діяння, яке потягло шкідливі наслідки.

Законодавче визначення вольової ознаки кримінально протиправної недбалості пов'язане з двома критеріями - об'єктивним («повинна була передбачити настання шкідливих наслідків») і суб'єктивним («могла їх передбачити»).
===Казус===
Від кримінально протиправної недбалості слід відрізняти так званий випадок ("казус"), тобто невинне заподіяння шкоди. Він має місце тоді, коли у особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не було реальної можливості передбачити настання суспільно небезпечних наслідків.

Таким чином, на відміну від кримінально протиправної недбалості при казусі особа не передбачала настання наслідків своїх дій і не могла їх передбачити (відсутній суб'єктивний критерій).

'''''Казус виключає кримінальну відповідальність особи за вчинені діяння.'''''
[[Категорія:Кримінальне право]]

Поняття та форми вини в кримінальному праві

2023-01-17T09:53:29Z

Olena.morozenko:

==Нормативна база==
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
==Загальні положення==
'''Вина''' у кримінальному праві – це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, що виражається у формі умислу або необережності ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 23 КК]). Вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину і має бути встановлена у випадку його вчинення.

У [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text статті 62 Конституції України] закріплений важливий принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність можлива лише тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненні кримінального правопорушення. Це конституційне положення знайшло своє втілення в чинному [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України]. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 2 КК]). Крім цього, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 11 КК] визнає кримінальним правопорушенням лише суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність). Законодавче закріплення цього положення є важливою гарантією дотримання законності в діяльності правоохоронних органів і суду.
==Категорії вини в кримінальному праві==
Основними категоріями, які характеризують вину, є її зміст, сутність, форма та ступінь.

'''Зміст вини -''' це сукупність психічних елементів, у яких відображаються об'єктивні ознаки кримінального правопорушення, які виражають певне ставлення особи до цих ознак. Сам по собі він не дає повної характеристики вини. Для цього необхідно виділити і дати характеристику іншим елементам.

'''Сутність вини''' полягає в негативному ставленні особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, до суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

'''Форма вини''' характеризує певний зв'язок психічних ознак, які складають зміст вини, з об'єктивними ознаками кримінального правопорушення.

'''Ступінь вини''' - це кількісна характеристика вини. Вона визначає тяжкість вчиненого діяння й небезпечність особи винного. Ступінь вини суб'єкта визначається:
*суспільною небезпечністю вчиненого діяння;
*особливостями психічного ставлення винного: формою вини, характером умислу або необережності;
*мотивом і метою суспільно небезпечного діяння;
*обставинами, що характеризують особу винного;
*причинами суспільно небезпечного діяння та умовами, що вплинули на формування злочинного умислу або на допущення особою необережності.
Зміст вини, її форми і види істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинений злочин, визнання наявності рецидиву ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 34 КК]) та інших питань.

Визначення форми вини базується на поєднанні двох психічних ознак: інтелектуальної й вольової ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 24 та 25 КК]). Ці ознаки, у свою чергу, зв'язані ознаками об'єктивної сторони складу злочину - дією (бездіяльністю) і наслідками.
==Форми вини в кримінальному праві==
===Умисел ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 24 КК України])===
Умисел поділяється на два види — прямий і непрямий (евентуальний).

Законодавче визначення прямого і непрямого умислу містить три ознаки, які характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків:
*усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння;
*передбачення його суспільно небезпечних наслідків;
*бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання.
Перші дві ознаки характеризують процеси, які відбуваються у психіці суб'єкта і тому складають інтелектуальний компонент умислу. Третя ознака характеризує вольову сферу особи й утворює вольовий момент умислу.

''Різне співвідношення інтелектуальних і вольових ознак психічної діяльності особи при вчиненні нею злочину лежить в основі поділу умислу на прямий і непрямий.''
====Прямий умисел.====
Умисел є прямим тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і ''бажала їх настання'' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 24 КК України]).

Ознаки, притаманні прямому умислу:
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
*#Усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру діяння (дії чи бездіяльності).
*#Передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
*''Вольовою ознакою'' є бажання настання суспільно небезпечних наслідків.
====Непрямий умисел.====
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і ''хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання'' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 3 ст. 24 КК України]).

Ознаки, притаманні непрямому умислу:
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
**Усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру діяння (дії або бездіяльності).
**Передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
*''Вольовою ознакою'' є те, що особа хоча і не бажає, але свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків.
Обидва елементи інтелектуальної ознаки при непрямому і прямому умислі співпадають. Суть відмінності непрямого умислу від прямого - у змісті його вольової ознаки.

Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе значення для кваліфікації злочинів та індивідуалізації кримінальної відповідальності й покарання, а також для відмежування замаху на злочин від закінченого злочину.

Теорія кримінального права і судова практика крім прямого та непрямого умислу виділяють інші види умислу, які при певних обставинах також можуть мати кримінальне правове значення.

''За часом виникнення й формування відрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово.''
====Заздалегідь обдуманий умисел.====
Заздалегідь обдуманий умисел характеризується тим, що намір вчинити злочин і сам злочин відокремлені один від одного певним проміжком часу. Протягом цього часу суб'єкт обдумує плани і способи вчинення злочину (місце, час, знаряддя й засоби вчинення злочину тощо). Наявність цього виду умислу може свідчити про підвищений ступінь вини, а також суспільної небезпеки суб'єкта злочину.
====Умисел, що виник раптово.====
Умисел, що виник раптово формується безпосередньо перед самим початком вчинення злочину і відразу ж реалізується.

Окремим видом умислу, що виник раптово, є ''афективний'' вид умислу, тобто такий, що виникає у процесі сильного душевного хвилювання під впливом афекту, раптово під впливом тих чи інших обставин найчастіше внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

''За ступенем визначеності, уявлення винного про суспільно небезпечні наслідки вчиненого ним діяння умисел ділиться на визначений, невизначений і альтернативний.''
==== '''Визначений умисел.''' ====
Визначений умисел характеризується тим, що особа чітко уявляє собі характер і розмір наслідків вчиненого нею діяння. При цьому визначений умисел може бути простим (коли винний передбачає настання одного суспільно небезпечного наслідку) або альтернативним (коли винний передбачає можливість настання двох або більше, але індивідуально визначених наслідків).
==== Невизначений умисел. ====
При невизначеному умислі злочинні наслідки хоч і передбачаються винним, але не є конкретизованими.
==== Альтернативний умисел. ====
Альтернативний умисел має місце тоді, коли винний передбачає й однаково бажає чи свідомо допускає настання одного з кількох можливих суспільно небезпечних наслідків.
У випадках вчинення злочину з невизначеним або альтернативним умислом відповідальність настає залежно від фактично заподіяних наслідків, оскільки винний передбачав настання будь-якого із цих наслідків і бажав чи свідомо припускав Їх настання.
===Необережність ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 25 КК України])===
Необережність є особливою формою психічного ставлення винного до шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. При вчиненні необережних злочинів неможливі готування, замах та співучасть.

Необережність поділяється на кримінально протиправну самовпевненість та кримінально протиправну недбалість.
====Кримінально протиправна самовпевненість.====
Необережність є кримінально протиправною самовпевненістю, коли особа '''''передбачала''' можливість'' настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але '''''легковажно розраховувала на їх відвернення''''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 25 КК України]).

Кримінально протиправна самовпевненість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.
*''Інтелектуальною ознакою'' є передбачення особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності).
*''Вольовою ознакою'' є легковажний розрахунок особи на цілком реальні, чіткі можливості (обставини), що можуть відвернути настання кримінально протиправних наслідків. Це можуть бути власні якості, дії інших осіб, технічні властивості механізмів, зміна обстановки тощо. У цьому її суттєва відмінність від вольової ознаки прямого й непрямого умислу.
Якщо при умислі передбачається як можливість, так і неминучість настання суспільно небезпечних наслідків, то при кримінально протиправній самовпевненості може йти мова лише про передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Передбачення неминучості настання суспільно небезпечних наслідків виключає розрахунок на їх відвернення.

На відміну від визначення умислу, при визначенні кримінально протиправної самовпевненості закон не містить характеристики психічного ставлення особи до свого протиправного діяння (дії чи бездіяльності). Вина особи полягає у тому, що її розрахунок виявився невірним (легковажним) і не забезпечив відвернення суспільно небезпечних наслідків. Таким чином, особа при кримінально протиправній самовпевненості недооцінює шкідливості своїх дій та переоцінює ті обставини, які, на її думку, здатні відвернути шкоду.

Вина може проявлятися не лише у якійсь одній формі, а й у так званій складній (подвійній) формі. Наприклад, особа мала на меті умисне заподіяння лише тілесних ушкоджень, але з необережності це призвело до настання смерті потерпілого ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 121 КК України]).
====Кримінально протиправна недбалість.====
Необережність є кримінально протиправною недбалістю, коли особа '''''не передбачала''''' можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), '''''хоча повинна була і могла їх передбачити''''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 3 ст. 25 КК України]).

Кримінально протиправна недбалість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
*#Винний не усвідомлює суспільної небезпеки вчинюваного ним діяння (дії або бездіяльності).
*#Винний не передбачає можливості настання якихось суспільно небезпечних наслідків.
*''Вольовою ознакою'' є те, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки свого кримінально протиправного діяння, не докладає належних зусиль для запобігання ймовірним злочинним наслідкам.
Сутність вини при кримінально протиправній недбалості полягає не в інтелектуальній, а у вольовій ознаці, оскільки лише у зв'язку з вольовою ознакою це психічне ставлення отримує кримінально-правову оцінку.

Закон, передбачаючи вину у виді кримінально протиправної недбалості, не вказує, яким повинно бути ставлення особи до самого діяння, що призвело до настання суспільно небезпечних наслідків. При кримінально протиправній недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, отже винний не усвідомлює і суспільної небезпечності свого діяння, яке потягло шкідливі наслідки.

Законодавче визначення вольової ознаки кримінально протиправної недбалості пов'язане з двома критеріями - об'єктивним («повинна була передбачити настання шкідливих наслідків») і суб'єктивним («могла їх передбачити»).
===Казус===
Від кримінально протиправної недбалості слід відрізняти так званий випадок ("казус"), тобто невинне заподіяння шкоди. Він має місце тоді, коли у особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не було реальної можливості передбачити настання суспільно небезпечних наслідків.

Таким чином, на відміну від кримінально протиправної недбалості при казусі особа не передбачала настання наслідків своїх дій і не могла їх передбачити (відсутній суб'єктивний критерій).

'''''Казус виключає кримінальну відповідальність особи за вчинені діяння.'''''
[[Категорія:Кримінальне право]]

Поняття та форми вини в кримінальному праві

2023-01-17T09:48:49Z

Olena.morozenko:

==Нормативна база==
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
==Загальні положення==
'''Вина''' у кримінальному праві – це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, що виражається у формі умислу або необережності ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 23 КК]). Вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину і має бути встановлена у випадку його вчинення.

У [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text статті 62 Конституції України] закріплений важливий принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність можлива лише тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненні кримінального правопорушення. Це конституційне положення знайшло своє втілення в чинному [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України]. Особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана покаранню, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 2 КК]). Крім цього, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 11 КК] визнає кримінальним правопорушенням лише суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність). Законодавче закріплення цього положення є важливою гарантією дотримання законності в діяльності правоохоронних органів і суду.
==Категорії вини в кримінальному праві==
Основними категоріями, які характеризують вину, є її зміст, сутність, форма та ступінь.

'''Зміст вини -''' це сукупність психічних елементів, у яких відображаються об'єктивні ознаки злочину, які виражають певне ставлення особи до цих ознак. Сам по собі він не дає повної характеристики вини. Для цього необхідно виділити і дати характеристику іншим елементам.

'''Сутність вини''' полягає в негативному ставленні особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, до суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

'''Форма вини''' характеризує певний зв'язок психічних ознак, які складають зміст вини, з об'єктивними ознаками злочину.

'''Ступінь вини''' - це кількісна характеристика вини. Вона визначає тяжкість вчиненого діяння й небезпечність особи винного. Ступінь вини суб'єкта визначається:
*суспільною небезпечністю вчиненого діяння;
*особливостями психічного ставлення винного: формою вини, характером умислу або необережності;
*мотивом і метою злочину;
*обставинами, що характеризують особу винного;
*причинами злочину та умовами, що вплинули на формування злочинного умислу або на допущення особою необережності.
Зміст вини, її форми і види істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинений злочин, визнання наявності рецидиву ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 34 КК]) та інших питань.

Визначення форми вини базується на поєднанні двох психічних ознак: інтелектуальної й вольової ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 24 та 25 КК]). Ці ознаки, у свою чергу, зв'язані ознаками об'єктивної сторони складу злочину - дією (бездіяльністю) і наслідками.
==Форми вини в кримінальному праві==
===Умисел ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 24 КК України])===
Умисел поділяється на два види — прямий і непрямий (евентуальний).

Законодавче визначення прямого і непрямого умислу містить три ознаки, які характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків:
*усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння;
*передбачення його суспільно небезпечних наслідків;
*бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання.
Перші дві ознаки характеризують процеси, які відбуваються у психіці суб'єкта і тому складають інтелектуальний компонент умислу. Третя ознака характеризує вольову сферу особи й утворює вольовий момент умислу.

''Різне співвідношення інтелектуальних і вольових ознак психічної діяльності особи при вчиненні нею злочину лежить в основі поділу умислу на прямий і непрямий.''
====Прямий умисел.====
Умисел є прямим тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і ''бажала їх настання'' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 24 КК України]).

Ознаки, притаманні прямому умислу:
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
*#Усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру діяння (дії чи бездіяльності).
*#Передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
*''Вольовою ознакою'' є бажання настання суспільно небезпечних наслідків.
====Непрямий умисел.====
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і ''хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання'' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 3 ст. 24 КК України]).

Ознаки, притаманні непрямому умислу:
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
**Усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру діяння (дії або бездіяльності).
**Передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
*''Вольовою ознакою'' є те, що особа хоча і не бажає, але свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків.
Обидва елементи інтелектуальної ознаки при непрямому і прямому умислі співпадають. Суть відмінності непрямого умислу від прямого - у змісті його вольової ознаки.

Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе значення для кваліфікації злочинів та індивідуалізації кримінальної відповідальності й покарання, а також для відмежування замаху на злочин від закінченого злочину.

Теорія кримінального права і судова практика крім прямого та непрямого умислу виділяють інші види умислу, які при певних обставинах також можуть мати кримінальне правове значення.

''За часом виникнення й формування відрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово.''
====Заздалегідь обдуманий умисел.====
Заздалегідь обдуманий умисел характеризується тим, що намір вчинити злочин і сам злочин відокремлені один від одного певним проміжком часу. Протягом цього часу суб'єкт обдумує плани і способи вчинення злочину (місце, час, знаряддя й засоби вчинення злочину тощо). Наявність цього виду умислу може свідчити про підвищений ступінь вини, а також суспільної небезпеки суб'єкта злочину.
====Умисел, що виник раптово.====
Умисел, що виник раптово формується безпосередньо перед самим початком вчинення злочину і відразу ж реалізується.

Окремим видом умислу, що виник раптово, є ''афективний'' вид умислу, тобто такий, що виникає у процесі сильного душевного хвилювання під впливом афекту, раптово під впливом тих чи інших обставин найчастіше внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.

''За ступенем визначеності, уявлення винного про суспільно небезпечні наслідки вчиненого ним діяння умисел ділиться на визначений, невизначений і альтернативний.''

==== '''Визначений умисел.''' ====
Визначений умисел характеризується тим, що особа чітко уявляє собі характер і розмір наслідків вчиненого нею діяння. При цьому визначений умисел може бути простим (коли винний передбачає настання одного суспільно небезпечного наслідку) або альтернативним (коли винний передбачає можливість настання двох або більше, але індивідуально визначених наслідків).

==== Невизначений умисел. ====
При невизначеному умислі злочинні наслідки хоч і передбачаються винним, але не є конкретизованими.

==== Альтернативний умисел. ====
Альтернативний умисел має місце тоді, коли винний передбачає й однаково бажає чи свідомо допускає настання одного з кількох можливих суспільно небезпечних наслідків.
У випадках вчинення злочину з невизначеним або альтернативним умислом відповідальність настає залежно від фактично заподіяних наслідків, оскільки винний передбачав настання будь-якого із цих наслідків і бажав чи свідомо припускав Їх настання.
===Необережність ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 25 КК України])===
Необережність є особливою формою психічного ставлення винного до шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. При вчиненні необережних злочинів неможливі готування, замах та співучасть.

Необережність поділяється на кримінально протиправну самовпевненість та кримінально протиправну недбалість.
====Кримінально протиправна самовпевненість.====
Необережність є кримінально протиправною самовпевненістю, коли особа '''''передбачала''' можливість'' настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але '''''легковажно розраховувала на їх відвернення''''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 25 КК України]).

Кримінально протиправна самовпевненість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.
*''Інтелектуальною ознакою'' є передбачення особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності).
*''Вольовою ознакою'' є легковажний розрахунок особи на цілком реальні, чіткі можливості (обставини), що можуть відвернути настання кримінально протиправних наслідків. Це можуть бути власні якості, дії інших осіб, технічні властивості механізмів, зміна обстановки тощо. У цьому її суттєва відмінність від вольової ознаки прямого й непрямого умислу.
Якщо при умислі передбачається як можливість, так і неминучість настання суспільно небезпечних наслідків, то при кримінально протиправній самовпевненості може йти мова лише про передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Передбачення неминучості настання суспільно небезпечних наслідків виключає розрахунок на їх відвернення.

На відміну від визначення умислу, при визначенні кримінально протиправної самовпевненості закон не містить характеристики психічного ставлення особи до свого протиправного діяння (дії чи бездіяльності). Вина особи полягає у тому, що її розрахунок виявився невірним (легковажним) і не забезпечив відвернення суспільно небезпечних наслідків. Таким чином, особа при кримінально протиправній самовпевненості недооцінює шкідливості своїх дій та переоцінює ті обставини, які, на її думку, здатні відвернути шкоду.

Вина може проявлятися не лише у якійсь одній формі, а й у так званій складній (подвійній) формі. Наприклад, особа мала на меті умисне заподіяння лише тілесних ушкоджень, але з необережності це призвело до настання смерті потерпілого ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 121 КК України]).
====Кримінально протиправна недбалість.====
Необережність є кримінально протиправною недбалістю, коли особа '''''не передбачала''''' можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), '''''хоча повинна була і могла їх передбачити''''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 3 ст. 25 КК України]).

Кримінально протиправна недбалість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
*#Винний не усвідомлює суспільної небезпеки вчинюваного ним діяння (дії або бездіяльності).
*#Винний не передбачає можливості настання якихось суспільно небезпечних наслідків.
*''Вольовою ознакою'' є те, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки свого кримінально протиправного діяння, не докладає належних зусиль для запобігання ймовірним злочинним наслідкам.
Сутність вини при кримінально протиправній недбалості полягає не в інтелектуальній, а у вольовій ознаці, оскільки лише у зв'язку з вольовою ознакою це психічне ставлення отримує кримінально-правову оцінку.

Закон, передбачаючи вину у виді кримінально протиправної недбалості, не вказує, яким повинно бути ставлення особи до самого діяння, що призвело до настання суспільно небезпечних наслідків. При кримінально протиправній недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, отже винний не усвідомлює і суспільної небезпечності свого діяння, яке потягло шкідливі наслідки.

Законодавче визначення вольової ознаки кримінально протиправної недбалості пов'язане з двома критеріями - об'єктивним («повинна була передбачити настання шкідливих наслідків») і суб'єктивним («могла їх передбачити»).
===Казус===
Від кримінально протиправної недбалості слід відрізняти так званий випадок ("казус"), тобто невинне заподіяння шкоди. Він має місце тоді, коли у особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не було реальної можливості передбачити настання суспільно небезпечних наслідків.

Таким чином, на відміну від кримінально протиправної недбалості при казусі особа не передбачала настання наслідків своїх дій і не могла їх передбачити (відсутній суб'єктивний критерій).

'''''Казус виключає кримінальну відповідальність особи за вчинені діяння.'''''
[[Категорія:Кримінальне право]]

Поняття та форми вини в кримінальному праві

2023-01-16T14:56:29Z

Olena.morozenko:

==Нормативна база==
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
==Загальні положення==
'''Вина''' у кримінальному праві – це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, що виражається у формі умислу або необережності ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 23 КК]). Вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину і має бути встановлена у випадку його вчинення.

У [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text статті 62 Конституції України] закріплений важливий принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність можлива лише тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненні кримінального правопорушення. Це конституційне положення знайшло своє втілення в чинному [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України]. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 2 КК]). Крім цього, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 11 КК] визнає злочином лише суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність). Законодавче закріплення цього положення є важливою гарантією дотримання законності в діяльності правоохоронних органів і суду.
==Категорії вини в кримінальному праві==
Основними категоріями, які характеризують вину, є її зміст, сутність, форма та ступінь.

'''Зміст вини -''' це сукупність психічних елементів, у яких відображаються об'єктивні ознаки злочину, які виражають певне ставлення особи до цих ознак. Сам по собі він не дає повної характеристики вини. Для цього необхідно виділити і дати характеристику іншим елементам.

'''Сутність вини''' полягає в негативному ставленні особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, до суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

'''Форма вини''' характеризує певний зв'язок психічних ознак, які складають зміст вини, з об'єктивними ознаками злочину.

'''Ступінь вини''' - це кількісна характеристика вини. Вона визначає тяжкість вчиненого діяння й небезпечність особи винного. Ступінь вини суб'єкта визначається:
*суспільною небезпечністю вчиненого діяння;
*особливостями психічного ставлення винного: формою вини, характером умислу або необережності;
*мотивом і метою злочину;
*обставинами, що характеризують особу винного;
*причинами злочину та умовами, що вплинули на формування злочинного умислу або на допущення особою необережності.
Зміст вини, її форми і види істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинений злочин, визнання наявності рецидиву ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 34 КК]) та інших питань.

Визначення форми вини базується на поєднанні двох психічних ознак: інтелектуальної й вольової ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 24 та 25 КК]). Ці ознаки, у свою чергу, зв'язані ознаками об'єктивної сторони складу злочину - дією (бездіяльністю) і наслідками.
==Форми вини в кримінальному праві==
===Умисел ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 24 КК України])===
Умисел поділяється на два види — прямий і непрямий (евентуальний).

Законодавче визначення прямого і непрямого умислу містить три ознаки, які характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків:
*усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння;
*передбачення його суспільно небезпечних наслідків;
*бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання.
Перші дві ознаки характеризують процеси, які відбуваються у психіці суб'єкта і тому складають інтелектуальний компонент умислу. Третя ознака характеризує вольову сферу особи й утворює вольовий момент умислу.

''Різне співвідношення інтелектуальних і вольових ознак психічної діяльності особи при вчиненні нею злочину лежить в основі поділу умислу на прямий і непрямий.''
====Прямий умисел.====
Умисел є прямим тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і ''бажала їх настання'' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 24 КК України]).

Ознаки, притаманні прямому умислу:
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
*#Усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру діяння (дії чи бездіяльності).
*#Передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
*''Вольовою ознакою'' є бажання настання суспільно небезпечних наслідків.
====Непрямий умисел.====
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і ''хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання'' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 3 ст. 24 КК України]).

Ознаки, притаманні непрямому умислу:
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
**Усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру діяння (дії або бездіяльності).
**Передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
*''Вольовою ознакою'' є те, що особа хоча і не бажає, але свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків.
Обидва елементи інтелектуальної ознаки при непрямому і прямому умислі співпадають. Суть відмінності непрямого умислу від прямого - у змісті його вольової ознаки.

Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе значення для кваліфікації злочинів та індивідуалізації кримінальної відповідальності й покарання, а також для відмежування замаху на злочин від закінченого злочину.

Теорія кримінального права і судова практика крім прямого та непрямого умислу виділяють інші види умислу, які при певних обставинах також можуть мати кримінальне правове значення.

''За часом виникнення й формування відрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово.''
====Заздалегідь обдуманий умисел.====
Заздалегідь обдуманий умисел характеризується тим, що намір вчинити злочин і сам злочин відокремлені один від одного певним проміжком часу. Протягом цього часу суб'єкт обдумує плани і способи вчинення злочину (місце, час, знаряддя й засоби вчинення злочину тощо). Наявність цього виду умислу може свідчити про підвищений ступінь вини, а також суспільної небезпеки суб'єкта злочину.
====Умисел, що виник раптово.====
Умисел, що виник раптово формується безпосередньо перед самим початком вчинення злочину і відразу ж реалізується.

Окремим видом умислу, що виник раптово, є ''афективний'' вид умислу, тобто такий, що виникає у процесі сильного душевного хвилювання під впливом афекту, раптово під впливом тих чи інших обставин найчастіше внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.
===Необережність ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 25 КК України])===
Необережність є особливою формою психічного ставлення винного до шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. При вчиненні необережних злочинів неможливі готування, замах та співучасть.

Необережність поділяється на кримінально протиправну самовпевненість та кримінально протиправну недбалість.
====Кримінально протиправна самовпевненість.====
Необережність є кримінально протиправною самовпевненістю, коли особа '''''передбачала''''' настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але '''''легковажно розраховувала на їх відвернення''''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 25 КК України]).

Кримінально протиправна самовпевненість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.
*''Інтелектуальною ознакою'' є передбачення особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності).
*''Вольовою ознакою'' є легковажний розрахунок особи на цілком реальні, чіткі можливості (обставини), що можуть відвернути настання кримінально протиправних наслідків. Це можуть бути власні якості, дії інших осіб, технічні властивості механізмів, зміна обстановки тощо. У цьому її суттєва відмінність від вольової ознаки прямого й непрямого умислу.
Якщо при умислі передбачається як можливість, так і неминучість настання суспільно небезпечних наслідків, то при кримінально протиправній самовпевненості може йти мова лише про передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Передбачення неминучості настання суспільно небезпечних наслідків виключає розрахунок на їх відвернення.

На відміну від визначення умислу, при визначенні кримінально протиправної самовпевненості закон не містить характеристики психічного ставлення особи до свого протиправного діяння (дії чи бездіяльності). Вина особи полягає у тому, що її розрахунок виявився невірним (легковажним) і не забезпечив відвернення суспільно небезпечних наслідків. Таким чином, особа при кримінально протиправній самовпевненості недооцінює шкідливості своїх дій та переоцінює ті обставини, які, на її думку, здатні відвернути шкоду.

Вина може проявлятися не лише у якійсь одній формі, а й у так званій складній (подвійній) формі. Наприклад, особа мала на меті умисне заподіяння лише тілесних ушкоджень, але з необережності це призвело до настання смерті потерпілого ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 121 КК України]).
====Кримінально протиправна недбалість.====
Необережність є кримінально протиправною недбалістю, коли особа '''''не передбачала''''' можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), '''''хоча повинна була і могла їх передбачити''''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 3 ст. 25 КК України]).

Кримінально протиправна недбалість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
*#Винний не усвідомлює суспільної небезпеки вчинюваного ним діяння (дії або бездіяльності).
*#Винний не передбачає можливості настання якихось суспільно небезпечних наслідків.
*''Вольовою ознакою'' є те, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки свого кримінально протиправного діяння, не докладає належних зусиль для запобігання ймовірним злочинним наслідкам.
Сутність вини при кримінально протиправній недбалості полягає не в інтелектуальній, а у вольовій ознаці, оскільки лише у зв'язку з вольовою ознакою це психічне ставлення отримує кримінально-правову оцінку.

Закон, передбачаючи вину у виді кримінально протиправної недбалості, не вказує, яким повинно бути ставлення особи до самого діяння, що призвело до настання суспільно небезпечних наслідків. При кримінально протиправній недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, отже винний не усвідомлює і суспільної небезпечності свого діяння, яке потягло шкідливі наслідки.

Законодавче визначення вольової ознаки кримінально протиправної недбалості пов'язане з двома критеріями - об'єктивним («повинна була передбачити настання шкідливих наслідків») і суб'єктивним («могла їх передбачити»).
===Казус===
Від кримінально протиправної недбалості слід відрізняти так званий випадок ("казус"), тобто невинне заподіяння шкоди. Він має місце тоді, коли у особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не було реальної можливості передбачити настання злочинних наслідків.

Таким чином, на відміну від кримінально протиправної недбалості при казусі особа не передбачала настання наслідків своїх дій і не могла їх передбачити (відсутній суб'єктивний критерій).

'''''Казус виключає кримінальну відповідальність особи за вчинені діяння.'''''
[[Категорія:Кримінальне право]]

Поняття та форми вини в кримінальному праві

2023-01-16T14:55:58Z

Olena.morozenko: Створена сторінка: ==Нормативна база== *[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінальний кодекс України] *[https://zakon.rada....

==Нормативна база==
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
==Загальні положення==
'''Вина''' у кримінальному праві – це психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КК України, та її наслідків, що виражається у формі умислу або необережності ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 23 КК]). Вина є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину і має бути встановлена у випадку його вчинення.

У [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text статті 62 Конституції України] закріплений важливий принцип, відповідно до якого кримінальна відповідальність можлива лише тоді, коли буде доведено вину особи у вчиненні кримінального правопорушення. Це конституційне положення знайшло своє втілення в чинному [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України]. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 2 КК]). Крім цього, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 11 КК] визнає злочином лише суспільно небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність). Законодавче закріплення цього положення є важливою гарантією дотримання законності в діяльності правоохоронних органів і суду.
==Категорії вини в кримінальному праві==
Основними категоріями, які характеризують вину, є її зміст, сутність, форма та ступінь.

'''Зміст вини -''' це сукупність психічних елементів, у яких відображаються об'єктивні ознаки злочину, які виражають певне ставлення особи до цих ознак. Сам по собі він не дає повної характеристики вини. Для цього необхідно виділити і дати характеристику іншим елементам.

'''Сутність вини''' полягає в негативному ставленні особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, до суспільних відносин, що охороняються кримінальним законом.

'''Форма вини''' характеризує певний зв'язок психічних ознак, які складають зміст вини, з об'єктивними ознаками злочину.

'''Ступінь вини''' - це кількісна характеристика вини. Вона визначає тяжкість вчиненого діяння й небезпечність особи винного. Ступінь вини суб'єкта визначається:
*суспільною небезпечністю вчиненого діяння;
*особливостями психічного ставлення винного: формою вини, характером умислу або необережності;
*мотивом і метою злочину;
*обставинами, що характеризують особу винного;
*причинами злочину та умовами, що вплинули на формування злочинного умислу або на допущення особою необережності.
Зміст вини, її форми і види істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинений злочин, визнання наявності рецидиву ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 34 КК]) та інших питань.

Визначення форми вини базується на поєднанні двох психічних ознак: інтелектуальної й вольової ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 24 та 25 КК]). Ці ознаки, у свою чергу, зв'язані ознаками об'єктивної сторони складу злочину - дією (бездіяльністю) і наслідками.
==Форми вини в кримінальному праві==
===Умисел ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 24 КК України])===
Умисел поділяється на два види — прямий і непрямий (евентуальний).

Законодавче визначення прямого і непрямого умислу містить три ознаки, які характеризують психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння і його наслідків:
*усвідомлення особою суспільної небезпеки свого діяння;
*передбачення його суспільно небезпечних наслідків;
*бажання настання таких наслідків або свідоме припущення їх настання.
Перші дві ознаки характеризують процеси, які відбуваються у психіці суб'єкта і тому складають інтелектуальний компонент умислу. Третя ознака характеризує вольову сферу особи й утворює вольовий момент умислу.

''Різне співвідношення інтелектуальних і вольових ознак психічної діяльності особи при вчиненні нею злочину лежить в основі поділу умислу на прямий і непрямий.''
====Прямий умисел.====
Умисел є прямим тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і ''бажала їх настання'' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 24 КК України]).

Ознаки, притаманні прямому умислу:
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
*#Усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру діяння (дії чи бездіяльності).
*#Передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
*''Вольовою ознакою'' є бажання настання суспільно небезпечних наслідків.
====Непрямий умисел.====
Непрямим є умисел, якщо особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії чи бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і ''хоча не бажала, але свідомо припускала їх настання'' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 3 ст. 24 КК України]).

Ознаки, притаманні непрямому умислу:
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
**Усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру діяння (дії або бездіяльності).
**Передбачення суспільно небезпечних наслідків свого діяння.
*''Вольовою ознакою'' є те, що особа хоча і не бажає, але свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків.
Обидва елементи інтелектуальної ознаки при непрямому і прямому умислі співпадають. Суть відмінності непрямого умислу від прямого - у змісті його вольової ознаки.

Поділ умислу на прямий і непрямий має важливе значення для кваліфікації злочинів та індивідуалізації кримінальної відповідальності й покарання, а також для відмежування замаху на злочин від закінченого злочину.

Теорія кримінального права і судова практика крім прямого та непрямого умислу виділяють інші види умислу, які при певних обставинах також можуть мати кримінальне правове значення.

''За часом виникнення й формування відрізняють умисел заздалегідь обдуманий і такий, що виник раптово.''
====Заздалегідь обдуманий умисел.====
Заздалегідь обдуманий умисел характеризується тим, що намір вчинити злочин і сам злочин відокремлені один від одного певним проміжком часу. Протягом цього часу суб'єкт обдумує плани і способи вчинення злочину (місце, час, знаряддя й засоби вчинення злочину тощо). Наявність цього виду умислу може свідчити про підвищений ступінь вини, а також суспільної небезпеки суб'єкта злочину.
====Умисел, що виник раптово.====
Умисел, що виник раптово формується безпосередньо перед самим початком вчинення злочину і відразу ж реалізується.

Окремим видом умислу, що виник раптово, є ''афективний'' вид умислу, тобто такий, що виникає у процесі сильного душевного хвилювання під впливом афекту, раптово під впливом тих чи інших обставин найчастіше внаслідок протизаконного насильства або тяжкої образи з боку потерпілого.
===Необережність ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст. 25 КК України])===
Необережність є особливою формою психічного ставлення винного до шкідливих наслідків вчиненого ним діяння. При вчиненні необережних злочинів неможливі готування, замах та співучасть.

Необережність поділяється на кримінально протиправну самовпевненість та кримінально протиправну недбалість.
====Кримінально протиправна самовпевненість.====
Необережність є кримінально протиправною самовпевненістю, коли особа '''''передбачала''''' настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), але '''''легковажно розраховувала на їх відвернення''''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 25 КК України]).

Кримінально протиправна самовпевненість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.
*''Інтелектуальною ознакою'' є передбачення особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності).
*''Вольовою ознакою'' є легковажний розрахунок особи на цілком реальні, чіткі можливості (обставини), що можуть відвернути настання кримінально протиправних наслідків. Це можуть бути власні якості, дії інших осіб, технічні властивості механізмів, зміна обстановки тощо. У цьому її суттєва відмінність від вольової ознаки прямого й непрямого умислу.
Якщо при умислі передбачається як можливість, так і неминучість настання суспільно небезпечних наслідків, то при кримінально протиправній самовпевненості може йти мова лише про передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Передбачення неминучості настання суспільно небезпечних наслідків виключає розрахунок на їх відвернення.

На відміну від визначення умислу, при визначенні кримінально протиправної самовпевненості закон не містить характеристики психічного ставлення особи до свого протиправного діяння (дії чи бездіяльності). Вина особи полягає у тому, що її розрахунок виявився невірним (легковажним) і не забезпечив відвернення суспільно небезпечних наслідків. Таким чином, особа при кримінально протиправній самовпевненості недооцінює шкідливості своїх дій та переоцінює ті обставини, які, на її думку, здатні відвернути шкоду.

Вина може проявлятися не лише у якійсь одній формі, а й у так званій складній (подвійній) формі. Наприклад, особа мала на меті умисне заподіяння лише тілесних ушкоджень, але з необережності це призвело до настання смерті потерпілого ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 ст. 121 КК України]).
====Кримінально протиправна недбалість.====
Необережність є кримінально протиправною недбалістю, коли особа '''''не передбачала''''' можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії чи бездіяльності), '''''хоча повинна була і могла їх передбачити''''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 3 ст. 25 КК України]).

Кримінально протиправна недбалість включає в себе дві ознаки - інтелектуальну та вольову.
*''Інтелектуальними ознаками'' є:
*#Винний не усвідомлює суспільної небезпеки вчинюваного ним діяння (дії або бездіяльності).
*#Винний не передбачає можливості настання якихось суспільно небезпечних наслідків.
*''Вольовою ознакою'' є те, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки свого кримінально протиправного діяння, не докладає належних зусиль для запобігання ймовірним злочинним наслідкам.
Сутність вини при кримінально протиправній недбалості полягає не в інтелектуальній, а у вольовій ознаці, оскільки лише у зв'язку з вольовою ознакою це психічне ставлення отримує кримінально-правову оцінку.

Закон, передбачаючи вину у виді кримінально протиправної недбалості, не вказує, яким повинно бути ставлення особи до самого діяння, що призвело до настання суспільно небезпечних наслідків. При кримінально протиправній недбалості особа не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків, отже винний не усвідомлює і суспільної небезпечності свого діяння, яке потягло шкідливі наслідки.

Законодавче визначення вольової ознаки кримінально протиправної недбалості пов'язане з двома критеріями - об'єктивним («повинна була передбачити настання шкідливих наслідків») і суб'єктивним («могла їх передбачити»).
==='''Казус'''===
Від кримінально протиправної недбалості слід відрізняти так званий випадок ("казус"), тобто невинне заподіяння шкоди. Він має місце тоді, коли у особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, не було реальної можливості передбачити настання злочинних наслідків.

Таким чином, на відміну від кримінально протиправної недбалості при казусі особа не передбачала настання наслідків своїх дій і не могла їх передбачити (відсутній суб'єктивний критерій).

'''''Казус виключає кримінальну відповідальність особи за вчинені діяння.'''''
[[Категорія:Кримінальне право]]

Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні

2023-01-14T15:34:10Z

Olena.morozenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України]
* [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України (КК України)]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України)]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-18 Закон України від 23 травня 2013 року № 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95 Постанова Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»]
* П[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-95 останова Пленуму Верховного суду України від 07 липня 1995 року № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0082700-97 Ухвала (витяг)судової колегії у кримінальних справах Верховного суду України «Рішення суду про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої громадянинові органами слідства, має бути належно мотивовано і відповідати фактичним обставинам справи» від 11 березня 1997 року]
== Складові предмету доказування (обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні) ==
Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини першої статті 91 КПК України] '''у кримінальному провадженні підлягають доказуванню''':
# подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
# винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
# вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
# обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
# обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;
# обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;
# обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
=== Встановлення події кримінального правопорушення ===
При доказуванні мають бути встановлені обставини, які належать до події кримінального правопорушення (злочину чи кримінального проступку). При доказуванні обставин, які утворюють подію кримінального правопорушення, встановлюються передбачені нормою кримінального закону діяння, наслідки (для матеріальних складів) та наявність між ними причинно-наслідкового зв'язку. Подія кримінального правопорушення розуміється як елемент об'єктивної сторони складу злочину, що відбувається у певному часі, місці та певним способом. Спосіб вчинення кримінального правопорушення не визнається обов'язковою кваліфікуючою ознакою кримінальним законом. Незважаючи на це, в кримінальному процесі спосіб вчинення злочину є обов'язковим елементом предмету доказування по кожному кримінальному провадженню. У теорії доказів спосіб вчинення кримінального правопорушення тлумачиться як комплекс дій, що вчиняється правопорушником у певній послідовності і призводить до злочинного наслідку.

Подія кримінального правопорушення відбувається в реальному місці і часі. Тому доказування обставин, що належать до події кримінального правопорушення, деталізують спосіб його вчинення, підтверджує його наявність і надає можливість перевірки факту вчинення злочину, а також може мати значення для предметного захисту особи, кваліфікації способів вчинення окремих видів кримінальних правопорушень, встановлення кримінально значущих ознак предмета злочину, причинно-наслідкового зв’язку вчинених дій з характером і розміром шкідливих наслідків тощо. Відсутність події злочину тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами.
=== Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення ===
'''Винуватість''' - категорія кримінального процесуального права, яка означає доведеність доказами вчинення кримінального правопорушення конкретною особою.

Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 23 КК України] '''виною''' є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України], та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності, які, у свою чергу, знаходять прояв у двох видах: умисел - прямий і непрямий ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 24 КК України]), необережність - кримінальна протиправна самовпевненість та кримінальна протиправна недбалість ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 25 КК України]). Відсутність вини тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами.

Конкретний зміст вини окремих видів злочинів визначається їх складами, що передбачені нормами Особливої частини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України]. На ступінь вини особи впливають мета, мотив, місце і час вчинення злочину, життєвий досвід, вік тощо. Тому знання ступеня вини кожної конкретної особи необхідне для індивідуалізації покарання. Склад кримінального правопорушення включає психічне ставлення обвинуваченого до всіх фактичних обставин, які віднесені законодавцем до об'єкта і об'єктивної сторони злочину. Тобто при доказуванні умислу необхідно встановити конкретні фактичні дані, які б свідчили, що інтелектом і волею (умислом) обвинуваченого охоплювались виявлені час, місце, спосіб вчинення злочину тощо, а у злочинах з матеріальним складом - настання злочинних наслідків.

В окремих випадках може встановлюватись осудність обвинуваченого і досягнення ним віку кримінальної відповідальності за дане правопорушення. Факт осудності обвинуваченого за загальним правилом розглядається як очевидний, але при виникненні певних сумнівів він підлягає доказуванню відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 3 частини другої статті 242 КПК України] (визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності).

Вина головним чином характеризує суб'єктивну сторону кримінального правопорушення. Але у ряді складів кримінальних правопорушень для встановлення їх суб'єктивної сторони слід з'ясовувати ще й мотив і мету вчинення посягання.

''Мотив і мету вчинення кримінальних правопорушень часто називають факультативними ознаками складу кримінального правопорушення''. Але для деяких складів кримінальних правопорушень мотив і мета виступають обов'язковими ознаками складу. Це має місце тоді, коли:
# Мотив чи мета прямо названі у диспозиції статті особливої частини статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України];
# Наявність відповідної мети прямо випливає з інших ознак складу кримінального правопорушення.
'''Мотив''' - це те внутрішнє спонукання, яке штовхнуло особу на вчинення кримінального правопорушення. Мотив дозволяє виявити причину протиправної поведінки, дає можливість встановити ознаки вини. Мотиви кримінальних правопорушень можуть бути різноманітними - гроші, заздрість, ревнощі, помста тощо.

Залежно від виду мотиву того, яке значення йому надає законодавець, ''мотив має різне кримінально-правове значення'', а саме:
* виступає ознакою основного складу кримінального правопорушення;
* посилює відповідальність порівняно зі складом кримінального правопорушення, вчиненого без відповідного мотиву;
* послаблює відповідальність порівняно зі складом кримінального правопорушення, вчиненого без відповідного мотиву;
* враховується при визначенні кримінально-правових наслідків кримінального правопорушення.
Кримінально-правове значення мети кримінального правопорушення загалом таке ж, як і його мотиву.

'''Мета кримінального правопорушення'''- це результат, якого прагне досягти винний, вчинюючи правопорушення. Мотив характеризує, чим керується особа, здійснюючи кримінальне правопорушення, мета визначає те, чого прагне ця особа.

Мета, таким чином, прямо пов'язана з вольовим ставленням особи до суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Якщо мета і наслідки збігаються, то однозначно особа бажає цих наслідків і має місце прямий умисел.

Однак правопорушник може ставити й іншу чи більш широку мету, яка виходить за межі наслідків, що є ознакою певного складу кримінального правопорушення. Тоді такі наслідки є лише проміжною метою - винний їх лише свідомо допускає для досягнення своєї мети, і це притаманне непрямому умислу. Якщо ж особа усвідомлює неминучість наслідків, які є для неї проміжною метою, то вона теж їх бажає і діє з прямим умислом.

''Отже, у загальному вигляді доказування вини і мотивів вчинення кримінального правопорушення вимагає встановлення:''

- обставин, які свідчать, що наслідки кримінального правопорушення є результатом дій підозрюваного (обвинуваченого);

- факту, що вказана особа усвідомлювала протиправність своїх дій, які охоплюються вилами і формами вини, передбаченими конкретним складом кримінального правопорушення;

- ступеня вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а при вчиненні його кількома особами - ступеня вини кожного з них;

- досягнення підозрюваним (обвинуваченим) на час вчинення кримінального правопорушення віку кримінальної відповідальності (число, місяць, рік та місце народження);

- психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності даних, які викликають сумнів щодо його осудності;

- конкретних фактичних даних, які свідчать про збуджуючі підозрюваного, обвинуваченого приводи (потреби, інтереси, прагнення та ін.), що викликали у нього рішучість вчинити даний злочин чи кримінальний проступок;

- фактичних даних, які б пояснювали, для чого особа вчинила злочин чи кримінальний проступок.
=== Вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат ===
Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 3 частини першої статті 91 КПК України] у кримінальному провадженні підлягають доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат. Поняття шкоди в кримінальному процесуальному законодавстві не розкривається. Водночас аналіз окремих норм процесуального закону ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 55, 56, 61 КПК України]) дозволяє розмежувати фізичну, моральну і майнову шкоду.

'''Фізична шкода''' - це сукупність змін, що сталися об'єктивно внаслідок вчинення кримінального правопорушення у стані людини як фізичної істоти. До складових фізичної шкоди належать: тілесні ушкодження, розлад здоров'я, фізичні страждання, біль.

Якщо відшкодування фізичної шкоди певним чином ускладнено, то відшкодування витрат на лікування можна визнати компенсаційною формою відшкодування фізичної шкоди, яка піддається обрахуванню. Це питання може стати предметом цивільного позову у кримінальному провадженні (пункт 10 частини першої статті 56, статті 61, 127 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-95#Text постанова Пленуму Верховного суду України від 07 липня 1995 року № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат"] ). Суб'єктами права на відшкодування шкоди у справах даного виду можуть бути самі потерпілі, а також прокурор відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 12 частини 2 статті 36 КПК].

Згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частиною шостої статті 55 КПК України] у справах про кримінальні правопорушення, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, право на відшкодування шкоди мають також його близькі родичі чи члени сім'ї такої особи, які в установленому законом порядку повинні визнаватися потерпілими. До таких осіб відносяться: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункт 1 частини першої статті З КПК України] ).

Відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95 до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»] під '''моральною шкодою''' слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Серед основних обставин, що впливають на розмір компенсації, Пленум визначає: характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації.

Під час досудового розслідування і судового провадження існують особливості щодо доказування моральної шкоди. Зокрема, під час досудового розслідування про доказування моральної шкоди можна вести мову в тих випадках, коли є потерпілий, яким заявлений цивільний позов щодо відшкодування моральної шкоди ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 55, 56, 61 КПК України]). При цьому підлягає доказуванню лише сам факт заподіяння моральної шкоди, тобто наявність її фактичних наслідків - характеру й тяжкості погіршення стану здоров'я, тривалості страждань тощо. Визначення конкретного розміру грошової компенсації визначається судом, а тому виходить за межі доказування під час досудового розслідування.

'''Майнова шкода,''' завдана кримінальним правопорушенням чи незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) правоохоронного або судових органів є найбільш поширеним негативним наслідком як вчинення злочину (кримінального правопорушення) так і прийняття незаконного рішення, дії (бездіяльності). Крадіжки, грабежі, розбої, вимагання, знищення або пошкодження майна та деякі інші злочини кримінального права, а також незаконне накладення арешту на майно, незаконне відсторонення від роботи (посади), незаконна конфіскація майна завдають особі майнової шкоди, котра полягає в позбавленні її належних їй цінностей, грошей, майна, матеріальних благ.

У юридичній літературі майнова шкода визначається як сукупність негативних змін у майновій сфері фізичної чи юридичної особи, що об’єктивно відбулися внаслідок вчинення злочину, і розглядаються, як правило, тільки як втрата, привласнення, знищення або пошкодження майна. Майнова шкода відрізняється від інших видів шкоди (фізичної та моральної) можливістю її точного встановлення та вираження в грошовому еквіваленті. Разом з тим, майнова шкода виникає не лише в результаті посягання на відносини власності, а й при посяганні на особу. Зокрема, коли було вчинене злочинне посягання на здоров’я, суб’єктом вимог виступає сам постраждалий, який втрачає заробіток у зв’язку з хворобою, здійснює витрати на лікування, додаткове харчування, протезування, сторонній догляд.

У кримінальних правопорушеннях з формальним складом шкода є лише факультативним елементом предмету доказування. Для даного виду кримінальних правопорушень злочинний результат презюмується, тому для їх кваліфікації достатньо встановити лише вказане в законі діяння. Але дана презумпція стосується не всіх злочинів з формальним складом. Зокрема, встановлення шкоди вимагається, якщо злочин фактично закінчується настанням шкідливих наслідків, що знаходяться за межами складу, але передбачені законом як обставини, котрі впливають на визначення міри відповідальності, або настанням таких наслідків у вигляді майнової чи моральної шкоди, які належить відшкодовувати потерпілому (цивільному позивачу).

Крім виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 до пункту 3 частини першої статті 91 КПК України], у кримінальному провадженні підлягає доказуванню також '''розмір процесуальних витрат,''' тобто витрат, пов’язаних із здійсненням кримінального провадження, які відшкодовуються державою певним суб’єктам кримінального процесу і підлягають стягненню з осіб, визнаних винними у вчиненні злочину чи, в окремих випадках, зараховуються на рахунок держави.

Так, відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 положень статті 118 КПК України] процесуальні витрати складаються із:
# витрат на правову допомогу;
# витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;
# витрат, пов’язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;
# витрат, пов’язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, виготовленням дублікатів і копій документів.
Порядок визначення розміру та стягнення процесуальних витрат, особи, які мають право отримати компенсацію, порядок зменшення витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення процесуальних витрат зазначені у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 главі 8 КПК України].
=== Обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження ===
Предмет доказування також включає обставини, які характеризують обвинуваченого й повинні враховуватись при призначенні покарання. Такий підхід ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, серед яких від суду вимагається індивідуальний підхід, урахування особи винного та обставин справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Так, відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 4 частини першої статті 91 КПК] у кожному кримінальному провадженні підлягають доказуванню обставини, що впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання.

'''1. До обставин, які характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання і підлягають доказуванню, належать:'''
* усі наявні у справі пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує чи обтяжує покарання, передбачена в статті КК як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує чи обтяжує ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина третя статті 66 КК України] і [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина четверта статті 67 КК України]);
* у разі призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 69 КК України]), необхідно встановлювати сукупність обставин, які б позитивно характеризували винну особу до вчинення злочину, а також після цього, що свідчить про можливість виправлення особи і перевиховання без реального застосування до неї призначеного судом покарання у вигляді позбавлення волі (ставлення підсудного до праці, навчання, громадського обов'язку, поведінка на виробництві і в побуті, працездатність, стан здоров'я, сімейний стан, дані про минулі судимості);
* обставини, які становлять соціально-психологічну характеристику обвинуваченого;
* обставини, що впливають на забезпечення в процесі доказування реалізації обвинуваченим своїх законних прав (наявність в обвинуваченого фізичних або психічних вад; володіння рідною мовою, якою ведеться судочинство, тощо). На окремі обставини, які впливають на призначення особі покарання і підлягають встановленню, може бути вказано у самій нормі Особливої частини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України].
'''2. Обставини, які виключають кримінальну відповідальність,''' передбачені [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=912262 статтями 36,37,38,39,40,41,42,43,43-1 КК України]''': н'''еобхідна оборона; уявна оборона; затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення; крайня необхідність; фізичний або психічний примус; виконання наказу або розпорядження; діяння, пов'язане з ризиком; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття кримінально протиправної діяльності організованої групи чи злочинної організації; виконання обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

'''3. Закриття кримінального провадження''' є однією з форм закінчення досудового розслідування у кримінальній справі ([https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2151 частина 2 статті 283 КПК України] ). Підстави закриття кримінального провадження передбачені [https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2151 частинами 1,2,3 статті 284 КПК України].

Закриття кримінального провадження слідчим або прокурором здійснюється шляхом прийняття постанови про закриття кримінальної справи ([https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2176 ч.4 ст.284 КК України]), а судом - шляхом постановлення ухвали про закриття кримінального провадження при виявлені певних обставин чи винесення виправдувального вироку ([https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2176 ч.7 ст.284 КК України]).
=== Обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання ===
Важливим елементом предмета доказування є доведення обставин, що є підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності або покарання. Для прийняття такого рішення необхідно мати достатньо доказів, що вказують на обставини, передбачені законом про кримінальну відповідальність.

Відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 285 КПК України] особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності закріплені у [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 статті 44 КК України].
==== '''Правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності''' ====
* у зв’язку з дійовим каяттям ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.45 КК України]);
* у зв’язку з примиренням винного з потерпілим ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.46 КК України]);
* у зв’язку з передачею особи на поруки ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.47 КК України]);
* у зв’язку із зміною обстановки ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.48 КК України]);
* у зв’язку із закінченням строків давності ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.46 КК України]);
* на підставі закону про амністію або акта помилування;
* у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.97 КК України]);
* спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні окремих злочинів (передбачені, зокрема, [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ч.2 ст.111, ч.2 ст.114, ч.4 ст.212, ч.3 ст.369 КК України]).
Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз’яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз’яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.

На відміну від звільнення від кримінальної відповідальності звільнення від покарання застосовується тільки до вже засуджених осіб. Звільнення від покарання здійснюється тільки судом. [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Розділ XII Загальної частини та розділ ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК України] присвячені питанням звільнення від покарання та його відбування, під яким розуміють передбачені в КК випадки незастосування судом до особи, винної у вчиненні злочину, покарання або припинення подальшого його відбування. За наявності визначених у КК підстав винна у вчиненні злочину особа може бути повністю або частково звільнена від покарання за вчинене.
==== '''Види звільнення від покарання та його відбування''': ====
# '''звільнення від покарання:'''
#* щодо особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 2 ст. 74 КК України]);
#* внаслідок втрати особою суспільної небезпечності ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 4 ст. 74 КК України]);
#* у зв'язку із закінченням строків давності ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 5 ст. 74 КК України]);
#* у зв'язку із хворобою ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 84 КК України]);
#* на підставі закону України про амністію або акта про помилування([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 85 КК України]);
#* неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 97 КК України]).
# '''звільнення від відбування покарання:'''
#* з випробуванням ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 75, 76, 77, 78 КК України]);
#* з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 79 КК України]);
#* у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 80 КК України]);
#* умовно-дострокове ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 81 КК України]);
#* вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 83 КК України]);
#* на підставі закону України про амністію або акта про помилування ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 85 КК України]);
#* у зв'язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу засудженого для обміну як військовополоненого ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 84-1 КК України]);
#* у зв'язку з декриміналізацією діяння, за яке особу засуджено ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 2 ст. 74 КК України]);
# '''заміна більш м'яким покаранням:'''
#* невідбутої частини покарання ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 82 КК України]);
#* покарання повністю або невідбутої його частини на підставі закону України про амністію або акта про помилування ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 85 КК України]);
#* вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч.4 ст.83 КК України]);
# '''пом'якшення призначеного покарання ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. З ст. 74 КК України])'''
Випадки заміни покарання більш м'яким та пом'якшення покарання, передбачені КК України, не звільняють засудженого від покарання чи його відбування, проте поліпшують його правове становище і впливають на подальше відбування покарання.
Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК України] підлягають звільненню від покарання (основного і додаткового) на підставі [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 2 ст. 74 КК України] певні категорії осіб, засуджених за КК 1960 р. за діяння, відповідальність за які не передбачена КК України 2001 р. Згідно з [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 п. 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК України] особи, які відбувають покарання, призначене за сукупністю вироків, у разі звільнення їх від відбування покарання за окремі злочини на підставі п. 1 вказаного розділу продовжують відбувати покарання, призначене вироком суду за інші злочини, що входять у сукупність, якщо це покарання ними ще не відбуте.
=== Обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення ===
[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Частиною першою статті 961 КК України] встановлено, що '''спеціальна конфіскація''' полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 1591, частиною першою статті 190,статтею 192, частиною першою статей 204, 2091, 210, частинами першою і другою статей 212, 2121, частиною першою статей 222, 229, 2391, 2392, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301,302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 3631, 3641, 3652 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n541 КК України].

'''Спеціальна конфіскація застосовується на підставі:'''
# Обвинувального вироку суду.
# Ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
# Ухвали суду про застосування примусових заходів медичного характеру;
# Ухвали суду про застосування примусових заходів виховного характеру.
'''У випадках, коли об’єктом спеціальної конфіскації є майно, вилучене з цивільного обороту, вона може бути застосована на підставі:'''
# Ухвали суду про закриття кримінального провадження з інших підстав, аніж звільнення особи від кримінальної відповідальності;
# Ухвали суду, постановленої в порядку частини дев’ятої статті 100 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n1156 КПК України], за клопотанням слідчого чи прокурора, якщо кримінальне провадження закривається ними.
'''Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частини першої статті 962 КК України] спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:'''
# одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна;
# призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
# були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;
# були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
Спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача. Спеціальна конфіскація також не застосовується до грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у статті 96-КК, які згідно із законом підлягають поверненню власнику (законному володільцю) або призначені для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
=== Обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру ===
27 квітня 2014 року набрав чинності [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-18 Закон України від 23 березня 2013 року 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України по виконанню Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»], яким було введено кримінальну відповідальність для юридичних осіб. Цим Законом Загальну частину КК України доповнено розділом XIV1 «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб».

Підстави для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру передбачені [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=910897 ст.96-3 КК України]. Відповідно до норм законодавства '''до юридичних осіб судом можуть бути застосовані такі заходи кримінально-правового характеру:'''
# штраф;
# конфіскація майна;
# ліквідація.
До юридичних осіб штраф та ліквідація можуть застосовуватися лише як основні заходи кримінально-правового характеру, а конфіскація майна - лише як додатковий. При застосуванні заходів кримінально-правового характеру юридична особа зобов’язана відшкодувати нанесені збитки та шкоду в повному обсязі, а також розмір отриманої неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою.

При застосуванні до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру судом враховуються ступінь тяжкості вчиненого її уповноваженою особою кримінального правопорушення, ступінь здійснення кримінально протиправного наміру, розмір завданої шкоди, характер та розмір неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою, вжиті юридичною особою заходи для запобігання кримінального правопорушення.
[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]
[[Категорія:Кримінальне право]]

Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні

2023-01-14T15:30:35Z

Olena.morozenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України]
* [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України (КК України)]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України)]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-18 Закон України від 23 травня 2013 року № 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95 Постанова Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»]
* П[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-95 останова Пленуму Верховного суду України від 07 липня 1995 року № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0082700-97 Ухвала (витяг)судової колегії у кримінальних справах Верховного суду України «Рішення суду про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої громадянинові органами слідства, має бути належно мотивовано і відповідати фактичним обставинам справи» від 11 березня 1997 року]
== Складові предмету доказування (обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні) ==
Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини першої статті 91 КПК України] '''у кримінальному провадженні підлягають доказуванню''':
# подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
# винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
# вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
# обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
# обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;
# обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;
# обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
=== Встановлення події кримінального правопорушення ===
При доказуванні мають бути встановлені обставини, які належать до події кримінального правопорушення (злочину чи кримінального проступку). При доказуванні обставин, які утворюють подію кримінального правопорушення, встановлюються передбачені нормою кримінального закону діяння, наслідки (для матеріальних складів) та наявність між ними причинно-наслідкового зв'язку. Подія кримінального правопорушення розуміється як елемент об'єктивної сторони складу злочину, що відбувається у певному часі, місці та певним способом. Спосіб вчинення кримінального правопорушення не визнається обов'язковою кваліфікуючою ознакою кримінальним законом. Незважаючи на це, в кримінальному процесі спосіб вчинення злочину є обов'язковим елементом предмету доказування по кожному кримінальному провадженню. У теорії доказів спосіб вчинення кримінального правопорушення тлумачиться як комплекс дій, що вчиняється правопорушником у певній послідовності і призводить до злочинного наслідку.

Подія кримінального правопорушення відбувається в реальному місці і часі. Тому доказування обставин, що належать до події кримінального правопорушення, деталізують спосіб його вчинення, підтверджує його наявність і надає можливість перевірки факту вчинення злочину, а також може мати значення для предметного захисту особи, кваліфікації способів вчинення окремих видів кримінальних правопорушень, встановлення кримінально значущих ознак предмета злочину, причинно-наслідкового зв’язку вчинених дій з характером і розміром шкідливих наслідків тощо. Відсутність події злочину тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами.
=== Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення ===
'''Винуватість''' - категорія кримінального процесуального права, яка означає доведеність доказами вчинення кримінального правопорушення конкретною особою.

Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 23 КК України] '''виною''' є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України], та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності, які, у свою чергу, знаходять прояв у двох видах: умисел - прямий і непрямий ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 24 КК України]), необережність - кримінальна протиправна самовпевненість та кримінальна протиправна недбалість ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 25 КК України]). Відсутність вини тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами.

Конкретний зміст вини окремих видів злочинів визначається їх складами, що передбачені нормами Особливої частини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України]. На ступінь вини особи впливають мета, мотив, місце і час вчинення злочину, життєвий досвід, вік тощо. Тому знання ступеня вини кожної конкретної особи необхідне для індивідуалізації покарання. Склад кримінального правопорушення включає психічне ставлення обвинуваченого до всіх фактичних обставин, які віднесені законодавцем до об'єкта і об'єктивної сторони злочину. Тобто при доказуванні умислу необхідно встановити конкретні фактичні дані, які б свідчили, що інтелектом і волею (умислом) обвинуваченого охоплювались виявлені час, місце, спосіб вчинення злочину тощо, а у злочинах з матеріальним складом - настання злочинних наслідків.

В окремих випадках може встановлюватись осудність обвинуваченого і досягнення ним віку кримінальної відповідальності за дане правопорушення. Факт осудності обвинуваченого за загальним правилом розглядається як очевидний, але при виникненні певних сумнівів він підлягає доказуванню відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 3 частини другої статті 242 КПК України] (визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності).

Вина головним чином характеризує суб'єктивну сторону кримінального правопорушення. Але у ряді складів кримінальних правопорушень для встановлення їх суб'єктивної сторони слід з'ясовувати ще й мотив і мету вчинення посягання.

''Мотив і мету вчинення кримінальних правопорушень часто називають факультативними ознаками складу кримінального правопорушення''. Але для деяких складів кримінальних правопорушень мотив і мета виступають обов'язковими ознаками складу. Це має місце тоді, коли:
# Мотив чи мета прямо названі у диспозиції статті особливої частини статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України];
# Наявність відповідної мети прямо випливає з інших ознак складу кримінального правопорушення.
'''Мотив''' - це те внутрішнє спонукання, яке штовхнуло особу на вчинення кримінального правопорушення. Мотив дозволяє виявити причину протиправної поведінки, дає можливість встановити ознаки вини. Мотиви кримінальних правопорушень можуть бути різноманітними - гроші, заздрість, ревнощі, помста тощо.

Залежно від виду мотиву того, яке значення йому надає законодавець, ''мотив має різне кримінально-правове значення'', а саме:
* виступає ознакою основного складу кримінального правопорушення;
* посилює відповідальність порівняно зі складом кримінального правопорушення, вчиненого без відповідного мотиву;
* послаблює відповідальність порівняно зі складом кримінального правопорушення, вчиненого без відповідного мотиву;
* враховується при визначенні кримінально-правових наслідків кримінального правопорушення.
Кримінально-правове значення мети кримінального правопорушення загалом таке ж, як і його мотиву.

'''Мета кримінального правопорушення'''- це результат, якого прагне досягти винний, вчинюючи правопорушення. Мотив характеризує, чим керується особа, здійснюючи кримінальне правопорушення, мета визначає те, чого прагне ця особа.

Мета, таким чином, прямо пов'язана з вольовим ставленням особи до суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Якщо мета і наслідки збігаються, то однозначно особа бажає цих наслідків і має місце прямий умисел.

Однак правопорушник може ставити й іншу чи більш широку мету, яка виходить за межі наслідків, що є ознакою певного складу кримінального правопорушення. Тоді такі наслідки є лише проміжною метою - винний їх лише свідомо допускає для досягнення своєї мети, і це притаманне непрямому умислу. Якщо ж особа усвідомлює неминучість наслідків, які є для неї проміжною метою, то вона теж їх бажає і діє з прямим умислом.

''Отже, у загальному вигляді доказування вини і мотивів вчинення кримінального правопорушення вимагає встановлення:''

- обставин, які свідчать, що наслідки кримінального правопорушення є результатом дій підозрюваного (обвинуваченого);

- факту, що вказана особа усвідомлювала протиправність своїх дій, які охоплюються вилами і формами вини, передбаченими конкретним складом кримінального правопорушення;

- ступеня вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а при вчиненні його кількома особами - ступеня вини кожного з них;

- досягнення підозрюваним (обвинуваченим) на час вчинення кримінального правопорушення віку кримінальної відповідальності (число, місяць, рік та місце народження);

- психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності даних, які викликають сумнів щодо його осудності;

- конкретних фактичних даних, які свідчать про збуджуючі підозрюваного, обвинуваченого приводи (потреби, інтереси, прагнення та ін.), що викликали у нього рішучість вчинити даний злочин чи кримінальний проступок;

- фактичних даних, які б пояснювали, для чого особа вчинила злочин чи кримінальний проступок.
=== Вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат ===
Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 3 частини першої статті 91 КПК України] у кримінальному провадженні підлягають доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат. Поняття шкоди в кримінальному процесуальному законодавстві не розкривається. Водночас аналіз окремих норм процесуального закону ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 55, 56, 61 КПК України]) дозволяє розмежувати фізичну, моральну і майнову шкоду.

'''Фізична шкода''' - це сукупність змін, що сталися об'єктивно внаслідок вчинення кримінального правопорушення у стані людини як фізичної істоти. До складових фізичної шкоди належать: тілесні ушкодження, розлад здоров'я, фізичні страждання, біль.

Якщо відшкодування фізичної шкоди певним чином ускладнено, то відшкодування витрат на лікування можна визнати компенсаційною формою відшкодування фізичної шкоди, яка піддається обрахуванню. Це питання може стати предметом цивільного позову у кримінальному провадженні (пункт 10 частини першої статті 56, статті 61, 127 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-95#Text постанова Пленуму Верховного суду України від 07 липня 1995 року № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат"] ). Суб'єктами права на відшкодування шкоди у справах даного виду можуть бути самі потерпілі, а також прокурор відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 12 частини 2 статті 36 КПК].

Згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частиною шостої статті 55 КПК України] у справах про кримінальні правопорушення, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, право на відшкодування шкоди мають також його близькі родичі чи члени сім'ї такої особи, які в установленому законом порядку повинні визнаватися потерпілими. До таких осіб відносяться: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункт 1 частини першої статті З КПК України] ).

Відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95 до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»] під '''моральною шкодою''' слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Серед основних обставин, що впливають на розмір компенсації, Пленум визначає: характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації.

Під час досудового розслідування і судового провадження існують особливості щодо доказування моральної шкоди. Зокрема, під час досудового розслідування про доказування моральної шкоди можна вести мову в тих випадках, коли є потерпілий, яким заявлений цивільний позов щодо відшкодування моральної шкоди ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 55, 56, 61 КПК України]). При цьому підлягає доказуванню лише сам факт заподіяння моральної шкоди, тобто наявність її фактичних наслідків - характеру й тяжкості погіршення стану здоров'я, тривалості страждань тощо. Визначення конкретного розміру грошової компенсації визначається судом, а тому виходить за межі доказування під час досудового розслідування.

'''Майнова шкода,''' завдана кримінальним правопорушенням чи незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) правоохоронного або судових органів є найбільш поширеним негативним наслідком як вчинення злочину (кримінального правопорушення) так і прийняття незаконного рішення, дії (бездіяльності). Крадіжки, грабежі, розбої, вимагання, знищення або пошкодження майна та деякі інші злочини кримінального права, а також незаконне накладення арешту на майно, незаконне відсторонення від роботи (посади), незаконна конфіскація майна завдають особі майнової шкоди, котра полягає в позбавленні її належних їй цінностей, грошей, майна, матеріальних благ.

У юридичній літературі майнова шкода визначається як сукупність негативних змін у майновій сфері фізичної чи юридичної особи, що об’єктивно відбулися внаслідок вчинення злочину, і розглядаються, як правило, тільки як втрата, привласнення, знищення або пошкодження майна. Майнова шкода відрізняється від інших видів шкоди (фізичної та моральної) можливістю її точного встановлення та вираження в грошовому еквіваленті. Разом з тим, майнова шкода виникає не лише в результаті посягання на відносини власності, а й при посяганні на особу. Зокрема, коли було вчинене злочинне посягання на здоров’я, суб’єктом вимог виступає сам постраждалий, який втрачає заробіток у зв’язку з хворобою, здійснює витрати на лікування, додаткове харчування, протезування, сторонній догляд.

У кримінальних правопорушеннях з формальним складом шкода є лише факультативним елементом предмету доказування. Для даного виду кримінальних правопорушень злочинний результат презюмується, тому для їх кваліфікації достатньо встановити лише вказане в законі діяння. Але дана презумпція стосується не всіх злочинів з формальним складом. Зокрема, встановлення шкоди вимагається, якщо злочин фактично закінчується настанням шкідливих наслідків, що знаходяться за межами складу, але передбачені законом як обставини, котрі впливають на визначення міри відповідальності, або настанням таких наслідків у вигляді майнової чи моральної шкоди, які належить відшкодовувати потерпілому (цивільному позивачу).

Крім виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 до пункту 3 частини першої статті 91 КПК України], у кримінальному провадженні підлягає доказуванню також '''розмір процесуальних витрат,''' тобто витрат, пов’язаних із здійсненням кримінального провадження, які відшкодовуються державою певним суб’єктам кримінального процесу і підлягають стягненню з осіб, визнаних винними у вчиненні злочину чи, в окремих випадках, зараховуються на рахунок держави.

Так, відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 положень статті 118 КПК України] процесуальні витрати складаються із:
# витрат на правову допомогу;
# витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;
# витрат, пов’язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;
# витрат, пов’язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, виготовленням дублікатів і копій документів.
Порядок визначення розміру та стягнення процесуальних витрат, особи, які мають право отримати компенсацію, порядок зменшення витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення процесуальних витрат зазначені у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 главі 8 КПК України].
=== Обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження ===
Предмет доказування також включає обставини, які характеризують обвинуваченого й повинні враховуватись при призначенні покарання. Такий підхід ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, серед яких від суду вимагається індивідуальний підхід, урахування особи винного та обставин справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Так, відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 4 частини першої статті 91 КПК] у кожному кримінальному провадженні підлягають доказуванню обставини, що впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання.

'''1. До обставин, які характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання і підлягають доказуванню, належать:'''
* усі наявні у справі пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує чи обтяжує покарання, передбачена в статті КК як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує чи обтяжує ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина третя статті 66 КК України] і [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина четверта статті 67 КК України]);
* у разі призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 69 КК України]), необхідно встановлювати сукупність обставин, які б позитивно характеризували винну особу до вчинення злочину, а також після цього, що свідчить про можливість виправлення особи і перевиховання без реального застосування до неї призначеного судом покарання у вигляді позбавлення волі (ставлення підсудного до праці, навчання, громадського обов'язку, поведінка на виробництві і в побуті, працездатність, стан здоров'я, сімейний стан, дані про минулі судимості);
* обставини, які становлять соціально-психологічну характеристику обвинуваченого;
* обставини, що впливають на забезпечення в процесі доказування реалізації обвинуваченим своїх законних прав (наявність в обвинуваченого фізичних або психічних вад; володіння рідною мовою, якою ведеться судочинство, тощо). На окремі обставини, які впливають на призначення особі покарання і підлягають встановленню, може бути вказано у самій нормі Особливої частини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України].
'''2. Обставини, які виключають кримінальну відповідальність,''' передбачені [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=912262 статтями 36,37,38,39,40,41,42,43,43-1 КК України]''': н'''еобхідна оборона; уявна оборона; затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення; крайня необхідність; фізичний або психічний примус; виконання наказу або розпорядження; діяння, пов'язане з ризиком; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття кримінально протиправної діяльності організованої групи чи злочинної організації; виконання обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

'''3. Закриття кримінального провадження''' є однією з форм закінчення досудового розслідування у кримінальній справі ([https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2151 частина 2 статті 283 КПК України] ). Підстави закриття кримінального провадження передбачені [https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2151 частинами 1,2,3 статті 284 КПК України].

Закриття кримінального провадження слідчим або прокурором здійснюється шляхом прийняття постанови про закриття кримінальної справи ([https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2176 ч.4 ст.284 КК України]), а судом - шляхом постановлення ухвали про закриття кримінального провадження при виявлені певних обставин чи винесення виправдувального вироку ([https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2176 ч.7 ст.284 КК України]).
=== Обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання ===
Важливим елементом предмета доказування є доведення обставин, що є підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності або покарання. Для прийняття такого рішення необхідно мати достатньо доказів, що вказують на обставини, передбачені законом про кримінальну відповідальність.

Відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 285 КПК України] особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності закріплені у [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 статті 44 КК України].

==== '''Правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності''' ====
* у зв’язку з дійовим каяттям ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.45 КК України]);
* у зв’язку з примиренням винного з потерпілим ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.46 КК України]);
* у зв’язку з передачею особи на поруки ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.47 КК України]);
* у зв’язку із зміною обстановки ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.48 КК України]);
* у зв’язку із закінченням строків давності ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.46 КК України]);
* на підставі закону про амністію або акта помилування;
* у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.97 КК України]);
* спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні окремих злочинів (передбачені, зокрема, [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ч.2 ст.111, ч.2 ст.114, ч.4 ст.212, ч.3 ст.369 КК України]).

Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз’яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз’яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.

На відміну від звільнення від кримінальної відповідальності звільнення від покарання застосовується тільки до вже засуджених осіб. Звільнення від покарання здійснюється тільки судом. [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Розділ XII Загальної частини та розділ ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК України] присвячені питанням звільнення від покарання та його відбування, під яким розуміють передбачені в КК випадки незастосування судом до особи, винної у вчиненні злочину, покарання або припинення подальшого його відбування. За наявності визначених у КК підстав винна у вчиненні злочину особа може бути повністю або частково звільнена від покарання за вчинене.

==== '''Види звільнення від покарання та його відбування''': ====

# '''звільнення від покарання:'''
#* щодо особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 2 ст. 74 КК України]);
#* внаслідок втрати особою суспільної небезпечності ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 4 ст. 74 КК України]);
#* у зв'язку із закінченням строків давності ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 5 ст. 74 КК України]);
#* у зв'язку із хворобою ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 84 КК України]);
#* на підставі закону України про амністію або акта про помилування([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 85 КК України]);
#* неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 97 КК України]).
# '''звільнення від відбування покарання:'''
#* з випробуванням ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 75, 76, 77, 78 КК України]);
#* з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 79 КК України]);
#* у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 80 КК України]);
#* умовно-дострокове ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 81 КК України]);
#* вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 83 КК України]);
#* на підставі закону України про амністію або акта про помилування ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 85 КК України]);
#* у зв'язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу засудженого для обміну як військовополоненого ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 84-1 КК України]);
#* у зв'язку з декриміналізацією діяння, за яке особу засуджено ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 2 ст. 74 КК України]);
# '''заміна більш м'яким покаранням:'''
#* невідбутої частини покарання ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 82 КК України]);
#* покарання повністю або невідбутої його частини на підставі закону України про амністію або акта про помилування ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 85 КК України]);
#* вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч.4 ст.83 КК України]);
# '''пом'якшення призначеного покарання ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. З ст. 74 КК України])'''

Випадки заміни покарання більш м'яким та пом'якшення покарання, передбачені КК України, не звільняють засудженого від покарання чи його відбування, проте поліпшують його правове становище і впливають на подальше відбування покарання.
Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК України] підлягають звільненню від покарання (основного і додаткового) на підставі [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 2 ст. 74 КК України] певні категорії осіб, засуджених за КК 1960 р. за діяння, відповідальність за які не передбачена КК України 2001 р. Згідно з [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 п. 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК України] особи, які відбувають покарання, призначене за сукупністю вироків, у разі звільнення їх від відбування покарання за окремі злочини на підставі п. 1 вказаного розділу продовжують відбувати покарання, призначене вироком суду за інші злочини, що входять у сукупність, якщо це покарання ними ще не відбуте.
=== Обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення ===
[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Частиною першою статті 961 КК України] встановлено, що '''спеціальна конфіскація''' полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 1591, частиною першою статті 190,статтею 192, частиною першою статей 204, 2091, 210, частинами першою і другою статей 212, 2121, частиною першою статей 222, 229, 2391, 2392, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301,302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 3631, 3641, 3652 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n541 КК України].

'''Спеціальна конфіскація застосовується на підставі:'''
# Обвинувального вироку суду.
# Ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
# Ухвали суду про застосування примусових заходів медичного характеру;
# Ухвали суду про застосування примусових заходів виховного характеру.
'''У випадках, коли об’єктом спеціальної конфіскації є майно, вилучене з цивільного обороту, вона може бути застосована на підставі:'''
# Ухвали суду про закриття кримінального провадження з інших підстав, аніж звільнення особи від кримінальної відповідальності;
# Ухвали суду, постановленої в порядку частини дев’ятої статті 100 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n1156 КПК України], за клопотанням слідчого чи прокурора, якщо кримінальне провадження закривається ними.
'''Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частини першої статті 962 КК України] спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:'''
# одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна;
# призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
# були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;
# були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
Спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача. Спеціальна конфіскація також не застосовується до грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у статті 96-КК, які згідно із законом підлягають поверненню власнику (законному володільцю) або призначені для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
=== Обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру ===
27 квітня 2014 року набрав чинності [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-18 Закон України від 23 березня 2013 року 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України по виконанню Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»], яким було введено кримінальну відповідальність для юридичних осіб. Цим Законом Загальну частину КК України доповнено розділом XIV1 «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб».

Підстави для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру передбачені [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=910897 ст.96-3 КК України]. Відповідно до норм законодавства '''до юридичних осіб судом можуть бути застосовані такі заходи кримінально-правового характеру:'''
# штраф;
# конфіскація майна;
# ліквідація.
До юридичних осіб штраф та ліквідація можуть застосовуватися лише як основні заходи кримінально-правового характеру, а конфіскація майна - лише як додатковий. При застосуванні заходів кримінально-правового характеру юридична особа зобов’язана відшкодувати нанесені збитки та шкоду в повному обсязі, а також розмір отриманої неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою.

При застосуванні до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру судом враховуються ступінь тяжкості вчиненого її уповноваженою особою кримінального правопорушення, ступінь здійснення кримінально протиправного наміру, розмір завданої шкоди, характер та розмір неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою, вжиті юридичною особою заходи для запобігання кримінального правопорушення.
[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]

Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні

2023-01-14T09:55:18Z

Olena.morozenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України]
* [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України (КК України)]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України)]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-18 Закон України від 23 травня 2013 року № 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95 Постанова Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»]
* П[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-95 останова Пленуму Верховного суду України від 07 липня 1995 року № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0082700-97 Ухвала (витяг)судової колегії у кримінальних справах Верховного суду України «Рішення суду про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої громадянинові органами слідства, має бути належно мотивовано і відповідати фактичним обставинам справи» від 11 березня 1997 року]
== Складові предмету доказування (обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні) ==
Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини першої статті 91 КПК України] '''у кримінальному провадженні підлягають доказуванню''':
# подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
# винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
# вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
# обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
# обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;
# обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;
# обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
=== Встановлення події кримінального правопорушення ===
При доказуванні мають бути встановлені обставини, які належать до події кримінального правопорушення (злочину чи кримінального проступку). При доказуванні обставин, які утворюють подію кримінального правопорушення, встановлюються передбачені нормою кримінального закону діяння, наслідки (для матеріальних складів) та наявність між ними причинн-наслідкового зв'язку. Подія кримінального правопорушення розуміється як елемент об'єктивної сторони складу злочину, що відбувається у певному часі, місці та певним способом. Спосіб вчинення кримінального правопорушення не визнається обов'язковою кваліфікуючою ознакою кримінальним законом. Незважаючи на це, в кримінальному процесі спосіб вчинення злочину є обов'язковим елементом предмету доказування по кожному кримінальному провадженню. У теорії доказів спосіб вчинення кримінального правопорушення тлумачиться як комплекс дій, що вчиняється правопорушником у певній послідовності і призводить до злочинного наслідку.

Подія кримінального правопорушення відбувається в реальному місці і часі. Тому доказування обставин, що належать до події кримінального правопорушення, деталізують спосіб його вчинення, підтверджує його наявність і надає можливість перевірки факту вчинення злочину, а також може мати значення для предметного захисту особи, кваліфікації способів вчинення окремих видів кримінальних правопорушень, встановлення кримінально значущих ознак предмета злочину, причинно-наслідкового зв’язку вчинених дій з характером і розміром шкідливих наслідків тощо. Відсутність події злочину тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами.
=== Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення ===
'''Винуватість''' - категорія кримінального процесуального права, яка означає доведеність доказами вчинення кримінального правопорушення конкретною особою.

Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 23 КК України] виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України], та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності, які, у свою чергу, знаходять прояв у двох видах: умисел - прямий і непрямий ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 24 КК України]), необережність - кримінальна протиправна самовпевненість та кримінальна протиправна недбалість ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 25 КК України]). Відсутність вини тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами.

Конкретний зміст вини окремих видів злочинів визначається їх складами, що передбачені нормами Особливої частини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України]. На ступінь вини особи впливають мета, мотив, місце і час вчинення злочину, життєвий досвід, вік тощо. Тому знання ступеня вини кожної конкретної особи необхідне для індивідуалізації покарання. Склад кримінального правопорушення включає психічне ставлення обвинуваченого до всіх фактичних обставин, які віднесені законодавцем до об'єкта і об'єктивної сторони злочину. Тобто при доказуванні умислу необхідно встановити конкретні фактичні дані, які б свідчили, що інтелектом і волею (умислом) обвинуваченого охоплювались виявлені час, місце, спосіб вчинення злочину тощо, а у злочинах з матеріальним складом - настання злочинних наслідків.

В окремих випадках може встановлюватись осудність обвинуваченого і досягнення ним віку кримінальної відповідальності за дане правопорушення. Факт осудності обвинуваченого за загальним правилом розглядається як очевидний, але при виникненні певних сумнівів він підлягає доказуванню відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 3 частини другої статті 242 КПК України] (визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності).

Вина головним чином характеризує суб'єктивну сторону кримінального правопорушення. Але у ряді складів кримінальних правопорушень для встановлення їх суб'єктивної сторони слід з'ясовувати ще й мотив і мету вчинення посягання.

Мотив і мету вчинення кримінальних правопорушень часто називають факультативними ознаками складу кримінального правопорушення. Але для деяких складів кримінальних правопорушень мотив і мета виступають обов'язковими ознаками складу. Це має місце тоді, коли:
# мотив чи мета прямо названі у диспозиції статті особливої частини статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України];
# наявність відповідної мети прямо випливає з інших ознак складу кримінального правопорушення.
'''Мотив''' - це те внутрішнє спонукання, яке штовхнуло особу на вчинення кримінального правопорушення. Мотив дозволяє виявити причину протиправної поведінки, дає можливість встановити ознаки вини. Мотиви кримінальних правопорушень можуть бути різноманітними - гроші, заздрість, ревнощі, помста тощо.

Залежно від виду мотиву того, яке значення йому надає законодавець, '''мотив має різне кримінально-правове значення''', а саме:
* виступає ознакою основного складу кримінального правопорушення;
* посилює відповідальність порівняно зі складом кримінального правопорушення, вчиненого без відповідного мотиву;
* послаблює відповідальність порівняно зі складом кримінального правопорушення, вчиненого без відповідного мотиву;
* враховується при визначенні кримінально-правових наслідків кримінального правопорушення.
Кримінально-правове значення мети кримінального правопорушення загалом таке ж, як і його мотиву.

'''Мета кримінального правопорушення'''- це результат, якого прагне досягти винний, вчинюючи правопорушення. Мотив характеризує, чим керується особа, здійснюючи кримінальне правопорушення, мета визначає те, чого прагне ця особа.

Мета, таким чином, прямо пов'язана з вольовим ставленням особи до суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Якщо мета і наслідки збігаються, то однозначно особа бажає цих наслідків і має місце прямий умисел.

Однак правопорушник може ставити й іншу чи більш широку мету, яка виходить за межі наслідків, що є ознакою певного складу кримінального правопорушення. Тоді такі наслідки є лише проміжною метою - винний їх лише свідомо допускає для досягнення своєї мети, і це притаманне непрямому умислу. Якщо ж особа усвідомлює неминучість наслідків, які є для неї проміжною метою, то вона теж їх бажає і діє з прямим умислом.

''Отже, у загальному вигляді доказування вини і мотивів вчинення кримінального правопорушення вимагає встановлення:''

- обставин, які свідчать, що наслідки кримінального правопорушення є результатом дій підозрюваного (обвинуваченого);

- факту, що вказана особа усвідомлювала протиправність своїх дій, які охоплюються вилами і формами вини, передбаченими конкретним складом кримінального правопорушення;

- ступеня вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а при вчиненні його кількома особами - ступеня вини кожного з них;

- досягнення підозрюваним (обвинуваченим) на час вчинення кримінального правопорушення віку кримінальної відповідальності (число, місяць, рік та місце народження);

- психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності даних, які викликають сумнів щодо його осудності;

- конкретних фактичних даних, які свідчать про збуджуючі підозрюваного, обвинуваченого приводи (потреби, інтереси, прагнення та ін.), що викликали у нього рішучість вчинити даний злочин чи кримінальний проступок;

- фактичних даних, які б пояснювали, для чого особа вчинила злочин чи кримінальний проступок.
=== Вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат ===
Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 3 частини першої статті 91 КПК України] у кримінальному провадженні підлягають доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат. Поняття шкоди в кримінальному процесуальному законодавстві не розкривається. Водночас аналіз окремих норм процесуального закону ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 55, 56, 61 КПК України]) дозволяє розмежувати фізичну, моральну і майнову шкоду.

'''Фізична шкода''' - це сукупність змін, що сталися об'єктивно внаслідок вчинення кримінального правопорушення у стані людини як фізичної істоти. До складових фізичної шкоди належать: тілесні ушкодження, розлад здоров'я, фізичні страждання, біль.

Якщо відшкодування фізичної шкоди певним чином ускладнено, то відшкодування витрат на лікування можна визнати компенсаційною формою відшкодування фізичної шкоди, яка піддається обрахуванню. Це питання може стати предметом цивільного позову у кримінальному провадженні (пункт 10 частини першої статті 56, статті 61, 127 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-95#Text постанова Пленуму Верховного суду України від 07 липня 1995 року № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат"] ). Суб'єктами права на відшкодування шкоди у справах даного виду можуть бути самі потерпілі, а також прокурор відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 12 частини 2 статті 36 КПК].

Згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частиною шостої статті 55 КПК України] у справах про кримінальні правопорушення, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, право на відшкодування шкоди мають також його близькі родичі чи члени сім'ї такої особи, які в установленому законом порядку повинні визнаватися потерпілими. До таких осіб відносяться: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункт 1 частини першої статті З КПК України] ).

Відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95 до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»] під '''моральною шкодою''' слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Серед основних обставин, що впливають на розмір компенсації, Пленум визначає: характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації.

Під час досудового розслідування і судового провадження існують особливості щодо доказування моральної шкоди. Зокрема, під час досудового розслідування про доказування моральної шкоди можна вести мову в тих випадках, коли є потерпілий, яким заявлений цивільний позов щодо відшкодування моральної шкоди ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 55, 56, 61 КПК України]). При цьому підлягає доказуванню лише сам факт заподіяння моральної шкоди, тобто наявність її фактичних наслідків - характеру й тяжкості погіршення стану здоров'я, тривалості страждань тощо. Визначення конкретного розміру грошової компенсації визначається судом, а тому виходить за межі доказування під час досудового розслідування.

'''''Майнова шкода'',''' завдана кримінальним правопорушенням чи незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) правоохоронного або судових органів є найбільш поширеним негативним наслідком як вчинення злочину (кримінального правопорушення) так і прийняття незаконного рішення, дії (бездіяльності). Крадіжки, грабежі, розбої, вимагання, знищення або пошкодження майна та деякі інші злочини кримінального права, а також незаконне накладення арешту на майно, незаконне відсторонення від роботи (посади), незаконна конфіскація майна завдають особі майнової шкоди, котра полягає в позбавленні її належних їй цінностей, грошей, майна, матеріальних благ.

У юридичній літературі майнова шкода визначається як сукупність негативних змін у майновій сфері фізичної чи юридичної особи, що об’єктивно відбулися внаслідок вчинення злочину, і розглядаються, як правило, тільки як втрата, привласнення, знищення або пошкодження майна. Майнова шкода відрізняється від інших видів шкоди (фізичної та моральної) можливістю її точного встановлення та вираження в грошовому еквіваленті. Разом з тим, майнова шкода виникає не лише в результаті посягання на відносини власності, а й при посяганні на особу. Зокрема, коли було вчинене злочинне посягання на здоров’я, суб’єктом вимог виступає сам постраждалий, який втрачає заробіток у зв’язку з хворобою, здійснює витрати на лікування, додаткове харчування, протезування, сторонній догляд.

У кримінальних правопорушеннях з формальним складом шкода є лише факультативним елементом предмету доказування. Для даного виду кримінальних правопорушень злочинний результат презюмується, тому для їх кваліфікації достатньо встановити лише вказане в законі діяння. Але дана презумпція стосується не всіх злочинів з формальним складом. Зокрема, встановлення шкоди вимагається, якщо злочин фактично закінчується настанням шкідливих наслідків, що знаходяться за межами складу, але передбачені законом як обставини, котрі впливають на визначення міри відповідальності, або настанням таких наслідків у вигляді майнової чи моральної шкоди, які належить відшкодовувати потерпілому (цивільному позивачу).

Крім виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 до пункту 3 частини першої статті 91 КПК України], у кримінальному провадженні підлягає доказуванню також '''розмір процесуальних витрат,''' тобто витрат, пов’язаних із здійсненням кримінального провадження, які відшкодовуються державою певним суб’єктам кримінального процесу і підлягають стягненню з осіб, визнаних винними у вчиненні злочину чи, в окремих випадках, зараховуються на рахунок держави.

Так, відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 положень статті 118 КПК України] процесуальні витрати складаються із:
# витрат на правову допомогу;
# витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;
# витрат, пов’язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;
# витрат, пов’язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, виготовленням дублікатів і копій документів.
Порядок визначення розміру та стягнення процесуальних витрат, особи, які мають право отримати компенсацію, порядок зменшення витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення процесуальних витрат зазначені у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 главі 8 КПК України].
=== Обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження ===
Предмет доказування також включає обставини, які характеризують обвинуваченого й повинні враховуватись при призначенні покарання. Такий підхід ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, серед яких від суду вимагається індивідуальний підхід, урахування особи винного та обставин справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Так, відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 4 частини першої статті 91 КПК] у кожному кримінальному провадженні підлягають доказуванню обставини, що впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання.

'''До обставин, які характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання і підлягають доказуванню, належать:'''
* усі наявні у справі пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує чи обтяжує покарання, передбачена в статті КК як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує чи обтяжує ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина третя статті 66 КК України] і [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина четверта статті 67 КК України]);
* у разі призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 69 КК України]), необхідно встановлювати сукупність обставин, які б позитивно характеризували винну особу до вчинення злочину, а також після цього, що свідчить про можливість виправлення особи і перевиховання без реального застосування до неї призначеного судом покарання у вигляді позбавлення волі (ставлення підсудного до праці, навчання, громадського обов'язку, поведінка на виробництві і в побуті, працездатність, стан здоров'я, сімейний стан, дані про минулі судимості);
* обставини, які становлять соціально-психологічну характеристику обвинуваченого;
* обставини, що впливають на забезпечення в процесі доказування реалізації обвинуваченим своїх законних прав (наявність в обвинуваченого фізичних або психічних вад; володіння рідною мовою, якою ведеться судочинство, тощо). На окремі обставини, які впливають на призначення особі покарання і підлягають встановленню, може бути вказано у самій нормі Особливої частини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України].
'''Обставини, які виключають кримінальну відповідальність,''' передбачені [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=912262 статтями 36,37,38,39,40,41,42,43,43-1 КК України]''': н'''еобхідна оборона; уявна оборона; затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення; крайня необхідність; фізичний або психічний примус; виконання наказу або розпорядження; діяння, пов'язане з ризиком; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття кримінально протиправної діяльності організованої групи чи злочинної організації; виконання обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

'''Закриття кримінального провадження''' є однією з форм закінчення досудового розслідування у кримінальній справі ([https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2151 частина 2 статті 283 КПК України] ). Підстави закриття кримінального провадження закріплені [https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2151 частинами 1,2,3 статті 284 КПК України].

Закриття кримінального провадження слідчим або прокурором здійснюється шляхом прийняття постанови про закриття кримінальної справи ([https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2176 ч.4 ст.284 КК України]), а судом - шляхом постановлення ухвали про закриття кримінального провадження при виявлені певних обставин чи винесення виправдувального вироку ([https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2176 ч.7 ст.284 КК України]).
=== Обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання ===
Важливим елементом предмета доказування є доведення обставин, що є підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності або покарання. Для прийняття такого рішення необхідно мати достатньо доказів, що вказують на обставини, передбачені законом про кримінальну відповідальність.

Відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 285 КПК України] особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності закріплені у [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 статті 44 КК України].
== Правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності ==
* у зв’язку з дійовим каяттям ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.45 КК України]);
* у зв’язку з примиренням винного з потерпілим ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.46 КК України]);
* у зв’язку з передачею особи на поруки ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.47 КК України]);
* у зв’язку із зміною обстановки ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.48 КК України]);
* у зв’язку із закінченням строків давності ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.46 КК України]);
* на підставі закону про амністію або акта помилування;
* у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.97 КК України]);
* спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні окремих злочинів (передбачені, зокрема, [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ч.2 ст.111, ч.2 ст.114, ч.4 ст.212, ч.3 ст.369 КК України]). 

Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз’яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз’яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.

На відміну від звільнення від кримінальної відповідальності звільнення від покарання застосовується тільки до вже засуджених осіб. Звільнення від покарання здійснюється тільки судом. [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Розділ XII Загальної частини та розділ ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК України] присвячені питанням звільнення від покарання та його відбування, під яким розуміють передбачені в КК випадки незастосування судом до особи, винної у вчиненні злочину, покарання або припинення подальшого його відбування. За наявності визначених у КК підстав винна у вчиненні злочину особа може бути повністю або частково звільнена від покарання за вчинене.

'''Види звільнення від покарання та його відбування''':

КК України передбачає такі види звільнення від покарання та його відбування:

'''звільнення від покарання:'''

а) щодо особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74 КК України);

б) внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст, 74 КК України);

в) у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74 КК України);

г) у зв'язку із хворобою (ст. 84 КК України);

д) на підставі закону України про амністію або акта про помилування(ст. 85 КК України);

є) [[Застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності|неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 97 КК України]).

'''звільнення від відбування покарання:'''

а) з випробуванням (ст. 75, 76, 77, 78 КК України);

б) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК України);

в) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК України);

г) умовно-дострокове (ст. 81 КК України);

д) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК України);

є) на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК України);

е) у зв'язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу засудженого для обміну як військовополоненого (ст.84-1 КК України);

ж) у зв'язку з декриміналізацією діяння, за яке особу засуджено ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина друга статті 74 КК України]);

'''заміна більш м'яким покаранням:'''

а) невідбутої частини покарання (ст. 82 КК України);

б) покарання повністю або невідбутої його частини на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85КК України);

в) вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч.4 ст.83 КК України]);

'''пом'якшення призначеного покарання (ч. З ст. 74 КК України).'''

Ч. 2 ст. 74 КК України передбачає негайне звільнення особи від призначеного судом покарання у випадку, якщо новий закон усуває караність (декриміналізує) діяння, за вчинення якого її було засуджено, а ч. З ст. 74 КК України - пом'якшення (зниження) призначеного засудженому покарання, що перевищує санкцію нового закону, до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. У вказаних двох випадках звільнення від покарання і зниження покарання провадиться судом за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання.

Відповідно до п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК України підлягають звільненню від покарання (основного і додаткового) на підставі ч. 2 ст. 74 КК України певні категорії осіб, засуджених за КК 1960 р. за діяння, відповідальність за які не передбачена КК України 2001 р. Згідно з п. 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК України особи, які відбувають покарання, призначене за сукупністю вироків, у разі звільнення їх від відбування покарання за окремі злочини на підставі п. 1 вказаного розділу продовжують відбувати покарання, призначене вироком суду за інші злочини, що входять у сукупність, якщо це покарання ними ще не відбуте.

* Звільнення від покарання без його призначення:
1) [[Звільнення від покарання у зв'язку з втратою особою суспільної небезпечності|у зв'язку з втратою особою суспільної небезпечності]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина четверта статті 74 КК України]);

2) [[Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності|у зв'язку з давністю притягнення до кримінальної відповідальності]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина п'ята статті 74 КК України]);

3) [[Звільнення від покарання за хворобою|у зв'язку із хворобою особи]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина друга та третя статті 84 КК України]);

4) [[Застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності|неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 97 КК України]).

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2124-20#Text 5) військовослужбовців, добровольців Сил територіальної оборони Збройних Сил України, працівників правоохоронних органів, які відповідно до своїх повноважень беруть участь в обороні України, осіб, визначених Законом України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України» шляхом закріплення поняття «бойового імунітету» відповідно обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння та забезпечують бойовий імунітет в умовах дії режиму воєнного стану, а саме:]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2124-20#Text втрати особового складу, бойової техніки чи іншого військового майна;]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2124-20#Text наслідки застосування збройної та іншої сили під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації збройного конфлікту;]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2124-20#Text виконання інших завдань з оборони України із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), настання яких з урахуванням розумної обачності неможливо було передбачити при плануванні та виконанні таких дій (завдань) або які охоплюються виправданим ризиком, крім випадків порушення законів і звичаїв війни або застосування збройної сили, визначених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.]
* Звільнення від подальшого відбування покарання:
1) [[Звільнення від відбування покарання з випробуванням|із випробуванням]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 75 та 104 КК України]);

2) із випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 9 КК України]);

3) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 80 та 106 КК України]);

4) [[Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та заміна невідбутої частини покарання більш м’яким|умовно-дострокове звільнення]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 81 та 107 КК України]);

5) у зв'язку з психічною хворобою ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина перша статті 84 КК України]);

6) у зв'язку з іншою (не психічною) тяжкою хворобою ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина друга статті 84 КК України]);

7) [[Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років|вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 83 КК України]);

8) [[Звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування|у зв'язку із законом про амністію]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина друга статті 86 КК України]);

9) у зв'язку з декриміналізацією діяння, за яке особу засуджено ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина друга статті 74 КК України]);

10) у зв'язку з вимогами ІІ розділу Прикінцевих та перехідних положень КК України ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 пункти 1, 6-8,11, частина 1 пункту 14; пункти 15-18]).

Крім цього, КК України передбачає '''[[Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та заміна невідбутої частини покарання більш м’яким|випадки заміни покарання більш м'яким]]''':

а) невідбутої частини покарання ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 82 КК України]);

б) вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина чатина статті 83 КК України]);

в) у зв'язку із законом про амністію ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина третя статті 86 КК України]);

г) на підставі акта про помилування ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 87 КК України]).

Також передбачається '''пом'якшення покарання''':

а) на підставі закону про амністію ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина друга статті 86 КК України]);

б) якщо призначена засудженому міра покарання перевищує санкцію нового закону ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина третя статті 74 КК України]);

в) на підставі вимог [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК України].

Випадки заміни покарання більш м'яким та пом'якшення покарання, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України], не звільняють засудженого від покарання чи його відбування, проте поліпшують його правове становище і впливають на подальше відбування покарання. Звільнення від покарання без його призначення.
==== Обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення ====
[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Частиною першою статті 961 КК України] встановлено, що '''спеціальна конфіскація''' полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 1591, частиною першою статті 190,статтею 192, частиною першою статей 204, 2091, 210, частинами першою і другою статей 212, 2121, частиною першою статей 222, 229, 2391, 2392, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301,302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 3631, 3641, 3652 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n541 КК України].

'''Спеціальна конфіскація застосовується на підставі:'''
# Обвинувального вироку суду.
# Ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
# Ухвали суду про застосування примусових заходів медичного характеру;
# Ухвали суду про застосування примусових заходів виховного характеру.
'''У випадках, коли об’єктом спеціальної конфіскації є майно, вилучене з цивільного обороту, вона може бути застосована на підставі:'''
# Ухвали суду про закриття кримінального провадження з інших підстав, аніж звільнення особи від кримінальної відповідальності;
# Ухвали суду, постановленої в порядку частини дев’ятої статті 100 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n1156 КПК України], за клопотанням слідчого чи прокурора, якщо кримінальне провадження закривається ними.
'''Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частини першої статті 962 КК України] спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:'''
# одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна;
# призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
# були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;
# були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
Спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача. Спеціальна конфіскація також не застосовується до грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у статті 96-КК, які згідно із законом підлягають поверненню власнику (законному володільцю) або призначені для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
=== Обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру ===
27 квітня 2014 року набрав чинності [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-18 Закон України від 23 березня 2013 року 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України по виконанню Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»], яким було введено кримінальну відповідальність для юридичних осіб. Цим Законом Загальну частину КК України доповнено розділом XIV1 «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб».

Відповідно до норм законодавства '''до юридичних осіб судом можуть бути застосовані такі заходи кримінально-правового характеру:'''
# штраф;
# конфіскація майна;
# ліквідація.
До юридичних осіб штраф та ліквідація можуть застосовуватися лише як основні заходи кримінально-правового характеру, а конфіскація майна - лише як додатковий. При застосуванні заходів кримінально-правового характеру юридична особа зобов’язана відшкодувати нанесені збитки та шкоду в повному обсязі, а також розмір отриманої неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою.

При застосуванні до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру судом враховуються ступінь тяжкості вчиненого її уповноваженою особою кримінального правопорушення, ступінь здійснення кримінально протиправного наміру, розмір завданої шкоди, характер та розмір неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою, вжиті юридичною особою заходи для запобігання кримінального правопорушення.
[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]

Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні

2023-01-14T09:40:32Z

Olena.morozenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України]
* [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України (КК України)]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України)]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-18 Закон України від 23 травня 2013 року № 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95 Постанова Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»]
* П[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-95 останова Пленуму Верховного суду України від 07 липня 1995 року № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0082700-97 Ухвала (витяг)судової колегії у кримінальних справах Верховного суду України «Рішення суду про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої громадянинові органами слідства, має бути належно мотивовано і відповідати фактичним обставинам справи» від 11 березня 1997 року]
== Складові предмету доказування (обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні) ==
Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини першої статті 91 КПК України] '''у кримінальному провадженні підлягають доказуванню''':
# подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
# винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
# вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
# обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
# обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;
# обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;
# обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
=== Встановлення події кримінального правопорушення ===
При доказуванні мають бути встановлені обставини, які належать до події кримінального правопорушення (злочину чи кримінального проступку). При доказуванні обставин, які утворюють подію кримінального правопорушення, встановлюються передбачені нормою кримінального закону діяння, наслідки (для матеріальних складів) та наявність між ними причинн-наслідкового зв'язку. Подія кримінального правопорушення розуміється як елемент об'єктивної сторони складу злочину, що відбувається у певному часі, місці та певним способом. Спосіб вчинення кримінального правопорушення не визнається обов'язковою кваліфікуючою ознакою кримінальним законом. Незважаючи на це, в кримінальному процесі спосіб вчинення злочину є обов'язковим елементом предмету доказування по кожному кримінальному провадженню. У теорії доказів спосіб вчинення кримінального правопорушення тлумачиться як комплекс дій, що вчиняється правопорушником у певній послідовності і призводить до злочинного наслідку.

Подія кримінального правопорушення відбувається в реальному місці і часі. Тому доказування обставин, що належать до події кримінального правопорушення, деталізують спосіб його вчинення, підтверджує його наявність і надає можливість перевірки факту вчинення злочину, а також може мати значення для предметного захисту особи, кваліфікації способів вчинення окремих видів кримінальних правопорушень, встановлення кримінально значущих ознак предмета злочину, причинно-наслідкового зв’язку вчинених дій з характером і розміром шкідливих наслідків тощо. Відсутність події злочину тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами.
=== Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення ===
'''Винуватість''' - категорія кримінального процесуального права, яка означає доведеність доказами вчинення кримінального правопорушення конкретною особою.

Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 23 КК України] виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України], та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності, які, у свою чергу, знаходять прояв у двох видах: умисел - прямий і непрямий ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 24 КК України]), необережність - кримінальна протиправна самовпевненість та кримінальна протиправна недбалість ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 25 КК України]). Відсутність вини тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами.

Конкретний зміст вини окремих видів злочинів визначається їх складами, що передбачені нормами Особливої частини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України]. На ступінь вини особи впливають мета, мотив, місце і час вчинення злочину, життєвий досвід, вік тощо. Тому знання ступеня вини кожної конкретної особи необхідне для індивідуалізації покарання. Склад кримінального правопорушення включає психічне ставлення обвинуваченого до всіх фактичних обставин, які віднесені законодавцем до об'єкта і об'єктивної сторони злочину. Тобто при доказуванні умислу необхідно встановити конкретні фактичні дані, які б свідчили, що інтелектом і волею (умислом) обвинуваченого охоплювались виявлені час, місце, спосіб вчинення злочину тощо, а у злочинах з матеріальним складом - настання злочинних наслідків.

В окремих випадках може встановлюватись осудність обвинуваченого і досягнення ним віку кримінальної відповідальності за дане правопорушення. Факт осудності обвинуваченого за загальним правилом розглядається як очевидний, але при виникненні певних сумнівів він підлягає доказуванню відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 3 частини другої статті 242 КПК України] (визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності).

Вина головним чином характеризує суб'єктивну сторону кримінального правопорушення. Але у ряді складів кримінальних правопорушень для встановлення їх суб'єктивної сторони слід з'ясовувати ще й мотив і мету вчинення посягання.

Мотив і мету вчинення кримінальних правопорушень часто називають факультативними ознаками складу кримінального правопорушення. Але для деяких складів кримінальних правопорушень мотив і мета виступають обов'язковими ознаками складу. Це має місце тоді, коли:
# мотив чи мета прямо названі у диспозиції статті особливої частини статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України];
# наявність відповідної мети прямо випливає з інших ознак складу кримінального правопорушення.
'''Мотив''' - це те внутрішнє спонукання, яке штовхнуло особу на вчинення кримінального правопорушення. Мотив дозволяє виявити причину протиправної поведінки, дає можливість встановити ознаки вини. Мотиви кримінальних правопорушень можуть бути різноманітними - гроші, заздрість, ревнощі, помста тощо.

Залежно від виду мотиву того, яке значення йому надає законодавець, '''мотив має різне кримінально-правове значення''', а саме:
* виступає ознакою основного складу кримінального правопорушення;
* посилює відповідальність порівняно зі складом кримінального правопорушення, вчиненого без відповідного мотиву;
* послаблює відповідальність порівняно зі складом кримінального правопорушення, вчиненого без відповідного мотиву;
* враховується при визначенні кримінально-правових наслідків кримінального правопорушення.
Кримінально-правове значення мети кримінального правопорушення загалом таке ж, як і його мотиву.

'''Мета кримінального правопорушення'''- це результат, якого прагне досягти винний, вчинюючи правопорушення. Мотив характеризує, чим керується особа, здійснюючи кримінальне правопорушення, мета визначає те, чого прагне ця особа.

Мета, таким чином, прямо пов'язана з вольовим ставленням особи до суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Якщо мета і наслідки збігаються, то однозначно особа бажає цих наслідків і має місце прямий умисел.

Однак правопорушник може ставити й іншу чи більш широку мету, яка виходить за межі наслідків, що є ознакою певного складу кримінального правопорушення. Тоді такі наслідки є лише проміжною метою - винний їх лише свідомо допускає для досягнення своєї мети, і це притаманне непрямому умислу. Якщо ж особа усвідомлює неминучість наслідків, які є для неї проміжною метою, то вона теж їх бажає і діє з прямим умислом.

''Отже, у загальному вигляді доказування вини і мотивів вчинення кримінального правопорушення вимагає встановлення:''

- обставин, які свідчать, що наслідки кримінального правопорушення є результатом дій підозрюваного (обвинуваченого);

- факту, що вказана особа усвідомлювала протиправність своїх дій, які охоплюються вилами і формами вини, передбаченими конкретним складом кримінального правопорушення;

- ступеня вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а при вчиненні його кількома особами - ступеня вини кожного з них;

- досягнення підозрюваним (обвинуваченим) на час вчинення кримінального правопорушення віку кримінальної відповідальності (число, місяць, рік та місце народження);

- психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності даних, які викликають сумнів щодо його осудності;

- конкретних фактичних даних, які свідчать про збуджуючі підозрюваного, обвинуваченого приводи (потреби, інтереси, прагнення та ін.), що викликали у нього рішучість вчинити даний злочин чи кримінальний проступок;

- фактичних даних, які б пояснювали, для чого особа вчинила злочин чи кримінальний проступок.
=== Вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат ===
Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 3 частини першої статті 91 КПК України] у кримінальному провадженні підлягають доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат. Поняття шкоди в кримінальному процесуальному законодавстві не розкривається. Водночас аналіз окремих норм процесуального закону ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 55, 56, 61 КПК України]) дозволяє розмежувати фізичну, моральну і майнову шкоду.

'''Фізична шкода''' - це сукупність змін, що сталися об'єктивно внаслідок вчинення кримінального правопорушення у стані людини як фізичної істоти. До складових фізичної шкоди належать: тілесні ушкодження, розлад здоров'я, фізичні страждання, біль.

Якщо відшкодування фізичної шкоди певним чином ускладнено, то відшкодування витрат на лікування можна визнати компенсаційною формою відшкодування фізичної шкоди, яка піддається обрахуванню. Це питання може стати предметом цивільного позову у кримінальному провадженні (пункт 10 частини першої статті 56, статті 61, 127 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-95#Text постанова Пленуму Верховного суду України від 07 липня 1995 року № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат"] ). Суб'єктами права на відшкодування шкоди у справах даного виду можуть бути самі потерпілі, а також прокурор відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 12 частини 2 статті 36 КПК].

Згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частиною шостої статті 55 КПК України] у справах про кримінальні правопорушення, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, право на відшкодування шкоди мають також його близькі родичі чи члени сім'ї такої особи, які в установленому законом порядку повинні визнаватися потерпілими. До таких осіб відносяться: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункт 1 частини першої статті З КПК України] ).

Відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95 до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»] під '''моральною шкодою''' слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Серед основних обставин, що впливають на розмір компенсації, Пленум визначає: характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації.

Під час досудового розслідування і судового провадження існують особливості щодо доказування моральної шкоди. Зокрема, під час досудового розслідування про доказування моральної шкоди можна вести мову в тих випадках, коли є потерпілий, яким заявлений цивільний позов щодо відшкодування моральної шкоди ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 55, 56, 61 КПК України]). При цьому підлягає доказуванню лише сам факт заподіяння моральної шкоди, тобто наявність її фактичних наслідків - характеру й тяжкості погіршення стану здоров'я, тривалості страждань тощо. Визначення конкретного розміру грошової компенсації визначається судом, а тому виходить за межі доказування під час досудового розслідування.

'''''Майнова шкода'',''' завдана кримінальним правопорушенням чи незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) правоохоронного або судових органів є найбільш поширеним негативним наслідком як вчинення злочину (кримінального правопорушення) так і прийняття незаконного рішення, дії (бездіяльності). Крадіжки, грабежі, розбої, вимагання, знищення або пошкодження майна та деякі інші злочини кримінального права, а також незаконне накладення арешту на майно, незаконне відсторонення від роботи (посади), незаконна конфіскація майна завдають особі майнової шкоди, котра полягає в позбавленні її належних їй цінностей, грошей, майна, матеріальних благ.

У юридичній літературі майнова шкода визначається як сукупність негативних змін у майновій сфері фізичної чи юридичної особи, що об’єктивно відбулися внаслідок вчинення злочину, і розглядаються, як правило, тільки як втрата, привласнення, знищення або пошкодження майна. Майнова шкода відрізняється від інших видів шкоди (фізичної та моральної) можливістю її точного встановлення та вираження в грошовому еквіваленті. Разом з тим, майнова шкода виникає не лише в результаті посягання на відносини власності, а й при посяганні на особу. Зокрема, коли було вчинене злочинне посягання на здоров’я, суб’єктом вимог виступає сам постраждалий, який втрачає заробіток у зв’язку з хворобою, здійснює витрати на лікування, додаткове харчування, протезування, сторонній догляд.

У кримінальних правопорушеннях з формальним складом шкода є лише факультативним елементом предмету доказування. Для даного виду кримінальних правопорушень злочинний результат презюмується, тому для їх кваліфікації достатньо встановити лише вказане в законі діяння. Але дана презумпція стосується не всіх злочинів з формальним складом. Зокрема, встановлення шкоди вимагається, якщо злочин фактично закінчується настанням шкідливих наслідків, що знаходяться за межами складу, але передбачені законом як обставини, котрі впливають на визначення міри відповідальності, або настанням таких наслідків у вигляді майнової чи моральної шкоди, які належить відшкодовувати потерпілому (цивільному позивачу).

Крім виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 до пункту 3 частини першої статті 91 КПК України], у кримінальному провадженні підлягає доказуванню також '''розмір процесуальних витрат,''' тобто витрат, пов’язаних із здійсненням кримінального провадження, які відшкодовуються державою певним суб’єктам кримінального процесу і підлягають стягненню з осіб, визнаних винними у вчиненні злочину чи, в окремих випадках, зараховуються на рахунок держави.

Так, відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 положень статті 118 КПК України] процесуальні витрати складаються із:
# витрат на правову допомогу;
# витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;
# витрат, пов’язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;
# витрат, пов’язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, виготовленням дублікатів і копій документів.
Порядок визначення розміру та стягнення процесуальних витрат, особи, які мають право отримати компенсацію, порядок зменшення витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення процесуальних витрат зазначені у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 главі 8 КПК України].
=== Обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження ===
Предмет доказування також включає обставини, які характеризують обвинуваченого й повинні враховуватись при призначенні покарання. Такий підхід ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, серед яких від суду вимагається індивідуальний підхід, урахування особи винного та обставин справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Так, відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 4 частини першої статті 91 КПК] у кожному кримінальному провадженні підлягають доказуванню обставини, що впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання.

'''До обставин, які характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання і підлягають доказуванню, належать:'''
* усі наявні у справі пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує чи обтяжує покарання, передбачена в статті КК як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує чи обтяжує ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина третя статті 66 КК України] і [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина четверта статті 67 КК України]);
* у разі призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 69 КК України]), необхідно встановлювати сукупність обставин, які б позитивно характеризували винну особу до вчинення злочину, а також після цього, що свідчить про можливість виправлення особи і перевиховання без реального застосування до неї призначеного судом покарання у вигляді позбавлення волі (ставлення підсудного до праці, навчання, громадського обов'язку, поведінка на виробництві і в побуті, працездатність, стан здоров'я, сімейний стан, дані про минулі судимості);
* обставини, які становлять соціально-психологічну характеристику обвинуваченого;
* обставини, що впливають на забезпечення в процесі доказування реалізації обвинуваченим своїх законних прав (наявність в обвинуваченого фізичних або психічних вад; володіння рідною мовою, якою ведеться судочинство, тощо). На окремі обставини, які впливають на призначення особі покарання і підлягають встановленню, може бути вказано у самій нормі Особливої частини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України].
'''Обставини, які виключають кримінальну відповідальність,''' передбачені [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=912262 статтями 36,37,38,39,40,41,42,43,43-1 КК України]''': н'''еобхідна оборона; уявна оборона; затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення; крайня необхідність; фізичний або психічний примус; виконання наказу або розпорядження; діяння, пов'язане з ризиком; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття кримінально протиправної діяльності організованої групи чи злочинної організації; виконання обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

'''Закриття кримінального провадження''' є однією з форм закінчення досудового розслідування у кримінальній справі ([https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2151 частина 2 статті 283 КПК України] ). Підстави закриття кримінального провадження закріплені [https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2151 частинами 1,2,3 статті 284 КПК України].

Закриття кримінального провадження слідчим або прокурором здійснюється шляхом прийняття постанови про закриття кримінальної справи ([https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2176 ч.4 ст.284 КК України]), а судом - шляхом постановлення ухвали про закриття кримінального провадження при виявлені певних обставин чи винесення виправдувального вироку ([https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2176 ч.7 ст.284 КК України]).
=== Обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання ===
Важливим елементом предмета доказування є доведення обставин, що є підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності або покарання. Для прийняття такого рішення необхідно мати достатньо доказів, що вказують на обставини, передбачені законом про кримінальну відповідальність.

Відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 285 КПК України] особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності закріплені у [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 статті 44 КК України].
== Правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності ==
* у зв’язку з дійовим каяттям ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.45 КК України]);
* у зв’язку з примиренням винного з потерпілим ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.46 КК України]);
* у зв’язку з передачею особи на поруки ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.47 КК України]);
* у зв’язку із зміною обстановки ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.48 КК України]);
* у зв’язку із закінченням строків давності ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.46 КК України]);
* на підставі закону про амністію або акта помилування;
* у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.97 КК України]);
* спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні окремих злочинів (передбачені, зокрема, [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ч.2 ст.111, ч.2 ст.114, ч.4 ст.212, ч.3 ст.369 КК України]). 

Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз’яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз’яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.

На відміну від звільнення від кримінальної відповідальності звільнення від покарання застосовується тільки до вже засуджених осіб. Звільнення від покарання здійснюється тільки судом. [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Розділ XII Загальної частини та розділ ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК України] присвячені питанням звільнення від покарання та його відбування, під яким розуміють передбачені в КК випадки незастосування судом до особи, винної у вчиненні злочину, покарання або припинення подальшого його відбування. За наявності визначених у КК підстав винна у вчиненні злочину особа може бути повністю або частково звільнена від покарання за вчинене.

'''Види звільнення від покарання та його відбування''':

КК України передбачає такі види звільнення від покарання та його відбування:

'''звільнення від покарання:'''

а) щодо особи, засудженої за діяння, караність якого законом усунена (ч. 2 ст. 74 КК України);

б) внаслідок втрати особою суспільної небезпечності (ч. 4 ст, 74 КК України);

в) у зв'язку із закінченням строків давності (ч. 5 ст. 74 КК України);

г) у зв'язку із хворобою (ст. 84 КК України);

д) на підставі закону України про амністію або акта про помилування(ст. 85 КК України);

є) [[Застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності|неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 97 КК України]).

'''звільнення від відбування покарання:'''

а) з випробуванням (ст. 75, 76, 77, 78 КК України);

б) з випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років (ст. 79 КК України);

в) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку (ст. 80 КК України);

г) умовно-дострокове (ст. 81 КК України);

д) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ст. 83 КК України);

є) на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85 КК України);

е) у зв'язку з прийняттям уповноваженим органом рішення про передачу засудженого для обміну як військовополоненого (ст.84-1 КК України);

ж) у зв'язку з декриміналізацією діяння, за яке особу засуджено ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина друга статті 74 КК України]);

'''заміна більш м'яким покаранням:'''

а) невідбутої частини покарання (ст. 82 КК України);

б) покарання повністю або невідбутої його частини на підставі закону України про амністію або акта про помилування (ст. 85КК України);

'''пом'якшення призначеного покарання (ч. З ст. 74 КК України).'''

Ч. 2 ст. 74 КК України передбачає негайне звільнення особи від призначеного судом покарання у випадку, якщо новий закон усуває караність (декриміналізує) діяння, за вчинення якого її було засуджено, а ч. З ст. 74 КК України - пом'якшення (зниження) призначеного засудженому покарання, що перевищує санкцію нового закону, до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. У вказаних двох випадках звільнення від покарання і зниження покарання провадиться судом за заявою засудженого або за поданням прокурора чи органу, що відає виконанням покарання.

Відповідно до п. 1 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК України підлягають звільненню від покарання (основного і додаткового) на підставі ч. 2 ст. 74 КК України певні категорії осіб, засуджених за КК 1960 р. за діяння, відповідальність за які не передбачена КК України 2001 р. Згідно з п. 4 розділу II Прикінцевих та перехідних положень КК України особи, які відбувають покарання, призначене за сукупністю вироків, у разі звільнення їх від відбування покарання за окремі злочини на підставі п. 1 вказаного розділу продовжують відбувати покарання, призначене вироком суду за інші злочини, що входять у сукупність, якщо це покарання ними ще не відбуте.

* Звільнення від покарання без його призначення:
1) [[Звільнення від покарання у зв'язку з втратою особою суспільної небезпечності|у зв'язку з втратою особою суспільної небезпечності]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина четверта статті 74 КК України]);

2) [[Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності|у зв'язку з давністю притягнення до кримінальної відповідальності]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина п'ята статті 74 КК України]);

3) [[Звільнення від покарання за хворобою|у зв'язку із хворобою особи]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина друга та третя статті 84 КК України]);

4) [[Застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності|неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 97 КК України]).

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2124-20#Text 5) військовослужбовців, добровольців Сил територіальної оборони Збройних Сил України, працівників правоохоронних органів, які відповідно до своїх повноважень беруть участь в обороні України, осіб, визначених Законом України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України» шляхом закріплення поняття «бойового імунітету» відповідно обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння та забезпечують бойовий імунітет в умовах дії режиму воєнного стану, а саме:]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2124-20#Text втрати особового складу, бойової техніки чи іншого військового майна;]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2124-20#Text наслідки застосування збройної та іншої сили під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації збройного конфлікту;]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2124-20#Text виконання інших завдань з оборони України із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), настання яких з урахуванням розумної обачності неможливо було передбачити при плануванні та виконанні таких дій (завдань) або які охоплюються виправданим ризиком, крім випадків порушення законів і звичаїв війни або застосування збройної сили, визначених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.]
* Звільнення від подальшого відбування покарання:
1) [[Звільнення від відбування покарання з випробуванням|із випробуванням]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 75 та 104 КК України]);

2) із випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 9 КК України]);

3) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 80 та 106 КК України]);

4) [[Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та заміна невідбутої частини покарання більш м’яким|умовно-дострокове звільнення]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 81 та 107 КК України]);

5) у зв'язку з психічною хворобою ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина перша статті 84 КК України]);

6) у зв'язку з іншою (не психічною) тяжкою хворобою ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина друга статті 84 КК України]);

7) [[Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років|вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 83 КК України]);

8) [[Звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування|у зв'язку із законом про амністію]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина друга статті 86 КК України]);

9) у зв'язку з декриміналізацією діяння, за яке особу засуджено ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина друга статті 74 КК України]);

10) у зв'язку з вимогами ІІ розділу Прикінцевих та перехідних положень КК України ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 пункти 1, 6-8,11, частина 1 пункту 14; пункти 15-18]).

Крім цього, КК України передбачає '''[[Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та заміна невідбутої частини покарання більш м’яким|випадки заміни покарання більш м'яким]]''':

а) невідбутої частини покарання ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 82 КК України]);

б) вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина чатина статті 83 КК України]);

в) у зв'язку із законом про амністію ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина третя статті 86 КК України]);

г) на підставі акта про помилування ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 87 КК України]).

Також передбачається '''пом'якшення покарання''':

а) на підставі закону про амністію ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина друга статті 86 КК України]);

б) якщо призначена засудженому міра покарання перевищує санкцію нового закону ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина третя статті 74 КК України]);

в) на підставі вимог [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК України].

Випадки заміни покарання більш м'яким та пом'якшення покарання, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України], не звільняють засудженого від покарання чи його відбування, проте поліпшують його правове становище і впливають на подальше відбування покарання. Звільнення від покарання без його призначення.
==== Обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення ====
[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Частиною першою статті 961 КК України] встановлено, що '''спеціальна конфіскація''' полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 1591, частиною першою статті 190,статтею 192, частиною першою статей 204, 2091, 210, частинами першою і другою статей 212, 2121, частиною першою статей 222, 229, 2391, 2392, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301,302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 3631, 3641, 3652 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n541 КК України].

'''Спеціальна конфіскація застосовується на підставі:'''
# Обвинувального вироку суду.
# Ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
# Ухвали суду про застосування примусових заходів медичного характеру;
# Ухвали суду про застосування примусових заходів виховного характеру.
'''У випадках, коли об’єктом спеціальної конфіскації є майно, вилучене з цивільного обороту, вона може бути застосована на підставі:'''
# Ухвали суду про закриття кримінального провадження з інших підстав, аніж звільнення особи від кримінальної відповідальності;
# Ухвали суду, постановленої в порядку частини дев’ятої статті 100 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n1156 КПК України], за клопотанням слідчого чи прокурора, якщо кримінальне провадження закривається ними.
'''Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частини першої статті 962 КК України] спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:'''
# одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна;
# призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
# були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;
# були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
Спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача. Спеціальна конфіскація також не застосовується до грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у статті 96-КК, які згідно із законом підлягають поверненню власнику (законному володільцю) або призначені для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
=== Обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру ===
27 квітня 2014 року набрав чинності [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-18 Закон України від 23 березня 2013 року 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України по виконанню Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»], яким було введено кримінальну відповідальність для юридичних осіб. Цим Законом Загальну частину КК України доповнено розділом XIV1 «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб».

Відповідно до норм законодавства '''до юридичних осіб судом можуть бути застосовані такі заходи кримінально-правового характеру:'''
# штраф;
# конфіскація майна;
# ліквідація.
До юридичних осіб штраф та ліквідація можуть застосовуватися лише як основні заходи кримінально-правового характеру, а конфіскація майна - лише як додатковий. При застосуванні заходів кримінально-правового характеру юридична особа зобов’язана відшкодувати нанесені збитки та шкоду в повному обсязі, а також розмір отриманої неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою.

При застосуванні до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру судом враховуються ступінь тяжкості вчиненого її уповноваженою особою кримінального правопорушення, ступінь здійснення кримінально протиправного наміру, розмір завданої шкоди, характер та розмір неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою, вжиті юридичною особою заходи для запобігання кримінального правопорушення.
[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]

Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні

2023-01-13T15:35:59Z

Olena.morozenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України]
* [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України (КК України)]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України)]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-18 Закон України від 23 травня 2013 року № 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95 Постанова Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»]
* П[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-95 останова Пленуму Верховного суду України від 07 липня 1995 року № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0082700-97 Ухвала (витяг)судової колегії у кримінальних справах Верховного суду України «Рішення суду про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої громадянинові органами слідства, має бути належно мотивовано і відповідати фактичним обставинам справи» від 11 березня 1997 року]
== Складові предмету доказування (обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні) ==
Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини першої статті 91 КПК України] '''у кримінальному провадженні підлягають доказуванню''':
# подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
# винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
# вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
# обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
# обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;
# обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;
# обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
=== Встановлення події кримінального правопорушення ===
При доказуванні мають бути встановлені обставини, які належать до події кримінального правопорушення (злочину чи кримінального проступку). При доказуванні обставин, які утворюють подію кримінального правопорушення, встановлюються передбачені нормою кримінального закону діяння, наслідки (для матеріальних складів) та наявність між ними причинн-наслідкового зв'язку. Подія кримінального правопорушення розуміється як елемент об'єктивної сторони складу злочину, що відбувається у певному часі, місці та певним способом. Спосіб вчинення кримінального правопорушення не визнається обов'язковою кваліфікуючою ознакою кримінальним законом. Незважаючи на це, в кримінальному процесі спосіб вчинення злочину є обов'язковим елементом предмету доказування по кожному кримінальному провадженню. У теорії доказів спосіб вчинення кримінального правопорушення тлумачиться як комплекс дій, що вчиняється правопорушником у певній послідовності і призводить до злочинного наслідку.

Подія кримінального правопорушення відбувається в реальному місці і часі. Тому доказування обставин, що належать до події кримінального правопорушення, деталізують спосіб його вчинення, підтверджує його наявність і надає можливість перевірки факту вчинення злочину, а також може мати значення для предметного захисту особи, кваліфікації способів вчинення окремих видів кримінальних правопорушень, встановлення кримінально значущих ознак предмета злочину, причинно-наслідкового зв’язку вчинених дій з характером і розміром шкідливих наслідків тощо. Відсутність події злочину тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами.
=== Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення ===
'''Винуватість''' - категорія кримінального процесуального права, яка означає доведеність доказами вчинення кримінального правопорушення конкретною особою.

Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 23 КК України] виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України], та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності, які, у свою чергу, знаходять прояв у двох видах: умисел - прямий і непрямий ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 24 КК України]), необережність - кримінальна протиправна самовпевненість та кримінальна протиправна недбалість ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 25 КК України]). Відсутність вини тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами.

Конкретний зміст вини окремих видів злочинів визначається їх складами, що передбачені нормами Особливої частини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України]. На ступінь вини особи впливають мета, мотив, місце і час вчинення злочину, життєвий досвід, вік тощо. Тому знання ступеня вини кожної конкретної особи необхідне для індивідуалізації покарання. Склад кримінального правопорушення включає психічне ставлення обвинуваченого до всіх фактичних обставин, які віднесені законодавцем до об'єкта і об'єктивної сторони злочину. Тобто при доказуванні умислу необхідно встановити конкретні фактичні дані, які б свідчили, що інтелектом і волею (умислом) обвинуваченого охоплювались виявлені час, місце, спосіб вчинення злочину тощо, а у злочинах з матеріальним складом - настання злочинних наслідків.

В окремих випадках може встановлюватись осудність обвинуваченого і досягнення ним віку кримінальної відповідальності за дане правопорушення. Факт осудності обвинуваченого за загальним правилом розглядається як очевидний, але при виникненні певних сумнівів він підлягає доказуванню відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 3 частини другої статті 242 КПК України] (визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності).

Вина головним чином характеризує суб'єктивну сторону кримінального правопорушення. Але у ряді складів кримінальних правопорушень для встановлення їх суб'єктивної сторони слід з'ясовувати ще й мотив і мету вчинення посягання.

Мотив і мету вчинення кримінальних правопорушень часто називають факультативними ознаками складу кримінального правопорушення. Але для деяких складів кримінальних правопорушень мотив і мета виступають обов'язковими ознаками складу. Це має місце тоді, коли:
# мотив чи мета прямо названі у диспозиції статті особливої частини статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України];
# наявність відповідної мети прямо випливає з інших ознак складу кримінального правопорушення.
'''Мотив''' - це те внутрішнє спонукання, яке штовхнуло особу на вчинення кримінального правопорушення. Мотив дозволяє виявити причину протиправної поведінки, дає можливість встановити ознаки вини. Мотиви кримінальних правопорушень можуть бути різноманітними - гроші, заздрість, ревнощі, помста тощо.

Залежно від виду мотиву того, яке значення йому надає законодавець, '''мотив має різне кримінально-правове значення''', а саме:
* виступає ознакою основного складу кримінального правопорушення;
* посилює відповідальність порівняно зі складом кримінального правопорушення, вчиненого без відповідного мотиву;
* послаблює відповідальність порівняно зі складом кримінального правопорушення, вчиненого без відповідного мотиву;
* враховується при визначенні кримінально-правових наслідків кримінального правопорушення.
Кримінально-правове значення мети кримінального правопорушення загалом таке ж, як і його мотиву.

'''Мета кримінального правопорушення'''- це результат, якого прагне досягти винний, вчинюючи правопорушення. Мотив характеризує, чим керується особа, здійснюючи кримінальне правопорушення, мета визначає те, чого прагне ця особа.

Мета, таким чином, прямо пов'язана з вольовим ставленням особи до суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Якщо мета і наслідки збігаються, то однозначно особа бажає цих наслідків і має місце прямий умисел.

Однак правопорушник може ставити й іншу чи більш широку мету, яка виходить за межі наслідків, що є ознакою певного складу кримінального правопорушення. Тоді такі наслідки є лише проміжною метою - винний їх лише свідомо допускає для досягнення своєї мети, і це притаманне непрямому умислу. Якщо ж особа усвідомлює неминучість наслідків, які є для неї проміжною метою, то вона теж їх бажає і діє з прямим умислом.

''Отже, у загальному вигляді доказування вини і мотивів вчинення кримінального правопорушення вимагає встановлення:''

- обставин, які свідчать, що наслідки кримінального правопорушення є результатом дій підозрюваного (обвинуваченого);

- факту, що вказана особа усвідомлювала протиправність своїх дій, які охоплюються вилами і формами вини, передбаченими конкретним складом кримінального правопорушення;

- ступеня вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а при вчиненні його кількома особами - ступеня вини кожного з них;

- досягнення підозрюваним (обвинуваченим) на час вчинення кримінального правопорушення віку кримінальної відповідальності (число, місяць, рік та місце народження);

- психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності даних, які викликають сумнів щодо його осудності;

- конкретних фактичних даних, які свідчать про збуджуючі підозрюваного, обвинуваченого приводи (потреби, інтереси, прагнення та ін.), що викликали у нього рішучість вчинити даний злочин чи кримінальний проступок;

- фактичних даних, які б пояснювали, для чого особа вчинила злочин чи кримінальний проступок.
=== Вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат ===
Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 3 частини першої статті 91 КПК України] у кримінальному провадженні підлягають доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат. Поняття шкоди в кримінальному процесуальному законодавстві не розкривається. Водночас аналіз окремих норм процесуального закону ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 55, 56, 61 КПК України]) дозволяє розмежувати фізичну, моральну і майнову шкоду.

'''Фізична шкода''' - це сукупність змін, що сталися об'єктивно внаслідок вчинення кримінального правопорушення у стані людини як фізичної істоти. До складових фізичної шкоди належать: тілесні ушкодження, розлад здоров'я, фізичні страждання, біль.

Якщо відшкодування фізичної шкоди певним чином ускладнено, то відшкодування витрат на лікування можна визнати компенсаційною формою відшкодування фізичної шкоди, яка піддається обрахуванню. Це питання може стати предметом цивільного позову у кримінальному провадженні (пункт 10 частини першої статті 56, статті 61, 127 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-95#Text постанова Пленуму Верховного суду України від 07 липня 1995 року № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат"] ). Суб'єктами права на відшкодування шкоди у справах даного виду можуть бути самі потерпілі, а також прокурор відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 12 частини 2 статті 36 КПК].

Згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частиною шостої статті 55 КПК України] у справах про кримінальні правопорушення, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, право на відшкодування шкоди мають також його близькі родичі чи члени сім'ї такої особи, які в установленому законом порядку повинні визнаватися потерпілими. До таких осіб відносяться: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункт 1 частини першої статті З КПК України] ).

Відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95 до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»] під '''моральною шкодою''' слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Серед основних обставин, що впливають на розмір компенсації, Пленум визначає: характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації.

Під час досудового розслідування і судового провадження існують особливості щодо доказування моральної шкоди. Зокрема, під час досудового розслідування про доказування моральної шкоди можна вести мову в тих випадках, коли є потерпілий, яким заявлений цивільний позов щодо відшкодування моральної шкоди ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 55, 56, 61 КПК України]). При цьому підлягає доказуванню лише сам факт заподіяння моральної шкоди, тобто наявність її фактичних наслідків - характеру й тяжкості погіршення стану здоров'я, тривалості страждань тощо. Визначення конкретного розміру грошової компенсації визначається судом, а тому виходить за межі доказування під час досудового розслідування.

'''''Майнова шкода'',''' завдана кримінальним правопорушенням чи незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) правоохоронного або судових органів є найбільш поширеним негативним наслідком як вчинення злочину (кримінального правопорушення) так і прийняття незаконного рішення, дії (бездіяльності). Крадіжки, грабежі, розбої, вимагання, знищення або пошкодження майна та деякі інші злочини кримінального права, а також незаконне накладення арешту на майно, незаконне відсторонення від роботи (посади), незаконна конфіскація майна завдають особі майнової шкоди, котра полягає в позбавленні її належних їй цінностей, грошей, майна, матеріальних благ.

У юридичній літературі майнова шкода визначається як сукупність негативних змін у майновій сфері фізичної чи юридичної особи, що об’єктивно відбулися внаслідок вчинення злочину, і розглядаються, як правило, тільки як втрата, привласнення, знищення або пошкодження майна. Майнова шкода відрізняється від інших видів шкоди (фізичної та моральної) можливістю її точного встановлення та вираження в грошовому еквіваленті. Разом з тим, майнова шкода виникає не лише в результаті посягання на відносини власності, а й при посяганні на особу. Зокрема, коли було вчинене злочинне посягання на здоров’я, суб’єктом вимог виступає сам постраждалий, який втрачає заробіток у зв’язку з хворобою, здійснює витрати на лікування, додаткове харчування, протезування, сторонній догляд.

У кримінальних правопорушеннях з формальним складом шкода є лише факультативним елементом предмету доказування. Для даного виду кримінальних правопорушень злочинний результат презюмується, тому для їх кваліфікації достатньо встановити лише вказане в законі діяння. Але дана презумпція стосується не всіх злочинів з формальним складом. Зокрема, встановлення шкоди вимагається, якщо злочин фактично закінчується настанням шкідливих наслідків, що знаходяться за межами складу, але передбачені законом як обставини, котрі впливають на визначення міри відповідальності, або настанням таких наслідків у вигляді майнової чи моральної шкоди, які належить відшкодовувати потерпілому (цивільному позивачу).

Крім виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 до пункту 3 частини першої статті 91 КПК України], у кримінальному провадженні підлягає доказуванню також '''розмір процесуальних витрат,''' тобто витрат, пов’язаних із здійсненням кримінального провадження, які відшкодовуються державою певним суб’єктам кримінального процесу і підлягають стягненню з осіб, визнаних винними у вчиненні злочину чи, в окремих випадках, зараховуються на рахунок держави.

Так, відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 положень статті 118 КПК України] процесуальні витрати складаються із:
# витрат на правову допомогу;
# витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;
# витрат, пов’язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;
# витрат, пов’язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, виготовленням дублікатів і копій документів.
Порядок визначення розміру та стягнення процесуальних витрат, особи, які мають право отримати компенсацію, порядок зменшення витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення процесуальних витрат зазначені у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 главі 8 КПК України].
=== Обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження ===
Предмет доказування також включає обставини, які характеризують обвинуваченого й повинні враховуватись при призначенні покарання. Такий підхід ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, серед яких від суду вимагається індивідуальний підхід, урахування особи винного та обставин справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Так, відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 4 частини першої статті 91 КПК] у кожному кримінальному провадженні підлягають доказуванню обставини, що впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання.

'''До обставин, які характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання і підлягають доказуванню, належать:'''
* усі наявні у справі пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує чи обтяжує покарання, передбачена в статті КК як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує чи обтяжує ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина третя статті 66 КК України] і [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина четверта статті 67 КК України]);
* у разі призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 69 КК України]), необхідно встановлювати сукупність обставин, які б позитивно характеризували винну особу до вчинення злочину, а також після цього, що свідчить про можливість виправлення особи і перевиховання без реального застосування до неї призначеного судом покарання у вигляді позбавлення волі (ставлення підсудного до праці, навчання, громадського обов'язку, поведінка на виробництві і в побуті, працездатність, стан здоров'я, сімейний стан, дані про минулі судимості);
* обставини, які становлять соціально-психологічну характеристику обвинуваченого;
* обставини, що впливають на забезпечення в процесі доказування реалізації обвинуваченим своїх законних прав (наявність в обвинуваченого фізичних або психічних вад; володіння рідною мовою, якою ведеться судочинство, тощо). На окремі обставини, які впливають на призначення особі покарання і підлягають встановленню, може бути вказано у самій нормі Особливої частини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України].
'''Обставини, які виключають кримінальну відповідальність,''' передбачені [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=912262 статтями 36,37,38,39,40,41,42,43,43-1 КК України]'''): н'''еобхідна оборона; уявна оборона; затримання особи, що вчинила кримінальне правопорушення; крайня необхідність; фізичний або психічний примус; виконання наказу або розпорядження; діяння, пов'язане з ризиком; виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття кримінально протиправної діяльності організованої групи чи злочинної організації; виконання обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

'''Закриття кримінального провадження''' є однією з форм закінчення досудового розслідування у кримінальній справі ([https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2151 частина 2 статті 283 КПК України] ). Підстави закриття кримінального провадження закріплені [https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2151 частинами 1,2,3 статті 284 КПК України].

Закриття кримінального провадження слідчим або прокурором здійснюється шляхом прийняття постанови про закриття кримінальної справи ([https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2176 ч.4 ст.284 КК України]), а судом - шляхом постановлення ухвали про закриття кримінального провадження при виявлені певних обставин чи винесення виправдувального вироку ([https://ips.ligazakon.net/document/T124651?an=2176 ч.7 ст.284 КК України]).

=== Обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання ===
Важливим елементом предмета доказування є доведення обставин, що є підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності або покарання. Для прийняття такого рішення необхідно мати достатньо доказів, що вказують на обставини, передбачені законом про кримінальну відповідальність.

Відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 285 КПК України] особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. Правові підстави та порядок звільнення від кримінальної відповідальності закріплені у [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 статті 44 КК України].

== Правові підстави звільнення від кримінальної відповідальності ==

* у зв’язку з дійовим каяттям ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.45 КК України]);
* у зв’язку з примиренням винного з потерпілим ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.46 КК України]);
* у зв’язку з передачею особи на поруки ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.47 КК України]);
* у зв’язку із зміною обстановки ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.48 КК України]);
* у зв’язку із закінченням строків давності ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.46 КК України]);
* на підставі закону про амністію або акта помилування;
* у зв’язку із застосуванням до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру ([https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ст.97 КК України]);
* спеціальні випадки звільнення від кримінальної відповідальності при вчиненні окремих злочинів (передбачені, зокрема, [https://ips.ligazakon.net/document/T012341?an=174 ч.2 ст.111, ч.2 ст.114, ч.4 ст.212, ч.3 ст.369 КК України]).

Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз’яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз’яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку. [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Розділ XII Загальної частини та розділ ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК України] присвячені питанням звільнення від покарання та його відбування, під яким розуміють передбачені в КК випадки незастосування судом до особи, винної у вчиненні злочину, покарання або припинення подальшого його відбування.

'''Види звільнення від покарання та його відбування''':
* Звільнення від покарання без його призначення:
1) [[Звільнення від покарання у зв'язку з втратою особою суспільної небезпечності|у зв'язку з втратою особою суспільної небезпечності]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина четверта статті 74 КК України]);

2) [[Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності|у зв'язку з давністю притягнення до кримінальної відповідальності]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина п'ята статті 74 КК України]);

3) [[Звільнення від покарання за хворобою|у зв'язку із хворобою особи]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина друга та третя статті 84 КК України]);

4) [[Застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності|неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 97 КК України]).

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2124-20#Text 5) військовослужбовців, добровольців Сил територіальної оборони Збройних Сил України, працівників правоохоронних органів, які відповідно до своїх повноважень беруть участь в обороні України, осіб, визначених Законом України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України» шляхом закріплення поняття «бойового імунітету» відповідно обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння та забезпечують бойовий імунітет в умовах дії режиму воєнного стану, а саме:]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2124-20#Text втрати особового складу, бойової техніки чи іншого військового майна;]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2124-20#Text наслідки застосування збройної та іншої сили під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації збройного конфлікту;]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2124-20#Text виконання інших завдань з оборони України із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), настання яких з урахуванням розумної обачності неможливо було передбачити при плануванні та виконанні таких дій (завдань) або які охоплюються виправданим ризиком, крім випадків порушення законів і звичаїв війни або застосування збройної сили, визначених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.]
* Звільнення від подальшого відбування покарання:
1) [[Звільнення від відбування покарання з випробуванням|із випробуванням]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 75 та 104 КК України]);

2) із випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 9 КК України]);

3) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 80 та 106 КК України]);

4) [[Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та заміна невідбутої частини покарання більш м’яким|умовно-дострокове звільнення]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 81 та 107 КК України]);

5) у зв'язку з психічною хворобою ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина перша статті 84 КК України]);

6) у зв'язку з іншою (не психічною) тяжкою хворобою ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина друга статті 84 КК України]);

7) [[Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років|вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 83 КК України]);

8) [[Звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування|у зв'язку із законом про амністію]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина друга статті 86 КК України]);

9) у зв'язку з декриміналізацією діяння, за яке особу засуджено ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина друга статті 74 КК України]);

10) у зв'язку з вимогами ІІ розділу Прикінцевих та перехідних положень КК України ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 пункти 1, 6-8,11, частина 1 пункту 14; пункти 15-18]).

Крім цього, КК України передбачає '''[[Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та заміна невідбутої частини покарання більш м’яким|випадки заміни покарання більш м'яким]]''':

а) невідбутої частини покарання ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 82 КК України]);

б) вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина чатина статті 83 КК України]);

в) у зв'язку із законом про амністію ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина третя статті 86 КК України]);

г) на підставі акта про помилування ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 87 КК України]).

Також передбачається '''пом'якшення покарання''':

а) на підставі закону про амністію ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина друга статті 86 КК України]);

б) якщо призначена засудженому міра покарання перевищує санкцію нового закону ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина третя статті 74 КК України]);

в) на підставі вимог [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК України].

Випадки заміни покарання більш м'яким та пом'якшення покарання, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України], не звільняють засудженого від покарання чи його відбування, проте поліпшують його правове становище і впливають на подальше відбування покарання. Звільнення від покарання без його призначення.
==== Обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення ====
[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Частиною першою статті 961 КК України] встановлено, що '''спеціальна конфіскація''' полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 1591, частиною першою статті 190,статтею 192, частиною першою статей 204, 2091, 210, частинами першою і другою статей 212, 2121, частиною першою статей 222, 229, 2391, 2392, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301,302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 3631, 3641, 3652 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n541 КК України].

'''Спеціальна конфіскація застосовується на підставі:'''
# Обвинувального вироку суду.
# Ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
# Ухвали суду про застосування примусових заходів медичного характеру;
# Ухвали суду про застосування примусових заходів виховного характеру.
'''У випадках, коли об’єктом спеціальної конфіскації є майно, вилучене з цивільного обороту, вона може бути застосована на підставі:'''
# Ухвали суду про закриття кримінального провадження з інших підстав, аніж звільнення особи від кримінальної відповідальності;
# Ухвали суду, постановленої в порядку частини дев’ятої статті 100 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n1156 КПК України], за клопотанням слідчого чи прокурора, якщо кримінальне провадження закривається ними.
'''Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частини першої статті 962 КК України] спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:'''
# одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна;
# призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
# були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;
# були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
Спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача. Спеціальна конфіскація також не застосовується до грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у статті 96-КК, які згідно із законом підлягають поверненню власнику (законному володільцю) або призначені для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
=== Обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру ===
27 квітня 2014 року набрав чинності [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-18 Закон України від 23 березня 2013 року 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України по виконанню Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»], яким було введено кримінальну відповідальність для юридичних осіб. Цим Законом Загальну частину КК України доповнено розділом XIV1 «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб».

Відповідно до норм законодавства '''до юридичних осіб судом можуть бути застосовані такі заходи кримінально-правового характеру:'''
# штраф;
# конфіскація майна;
# ліквідація.
До юридичних осіб штраф та ліквідація можуть застосовуватися лише як основні заходи кримінально-правового характеру, а конфіскація майна - лише як додатковий. При застосуванні заходів кримінально-правового характеру юридична особа зобов’язана відшкодувати нанесені збитки та шкоду в повному обсязі, а також розмір отриманої неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою.

При застосуванні до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру судом враховуються ступінь тяжкості вчиненого її уповноваженою особою кримінального правопорушення, ступінь здійснення кримінально протиправного наміру, розмір завданої шкоди, характер та розмір неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою, вжиті юридичною особою заходи для запобігання кримінального правопорушення.
[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]

Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні

2023-01-13T09:59:56Z

Olena.morozenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України]
* [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України (КК України)]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України)]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-18 Закон України від 23 травня 2013 року № 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95 Постанова Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»]
* П[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-95 останова Пленуму Верховного суду України від 07 липня 1995 року № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0082700-97 Ухвала (витяг)судової колегії у кримінальних справах Верховного суду України «Рішення суду про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої громадянинові органами слідства, має бути належно мотивовано і відповідати фактичним обставинам справи» від 11 березня 1997 року]
== Складові предмету доказування (обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні) ==
Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини першої статті 91 КПК України] '''у кримінальному провадженні підлягають доказуванню''':
# подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
# винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
# вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
# обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
# обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;
# обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;
# обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
=== Встановлення події кримінального правопорушення ===
При доказуванні мають бути встановлені обставини, які належать до події кримінального правопорушення (злочину чи кримінального проступку). При доказуванні обставин, які утворюють подію кримінального правопорушення, встановлюються передбачені нормою кримінального закону діяння, наслідки (для матеріальних складів) та наявність між ними причинн-наслідкового зв'язку. Подія кримінального правопорушення розуміється як елемент об'єктивної сторони складу злочину, що відбувається у певному часі, місці та певним способом. Спосіб вчинення кримінального правопорушення не визнається обов'язковою кваліфікуючою ознакою кримінальним законом. Незважаючи на це, в кримінальному процесі спосіб вчинення злочину є обов'язковим елементом предмету доказування по кожному кримінальному провадженню. У теорії доказів спосіб вчинення кримінального правопорушення тлумачиться як комплекс дій, що вчиняється правопорушником у певній послідовності і призводить до злочинного наслідку.

Подія кримінального правопорушення відбувається в реальному місці і часі. Тому доказування обставин, що належать до події кримінального правопорушення, деталізують спосіб його вчинення, підтверджує його наявність і надає можливість перевірки факту вчинення злочину, а також може мати значення для предметного захисту особи, кваліфікації способів вчинення окремих видів кримінальних правопорушень, встановлення кримінально значущих ознак предмета злочину, причинно-наслідкового зв’язку вчинених дій з характером і розміром шкідливих наслідків тощо. Відсутність події злочину тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами.
=== Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення ===
'''Винуватість''' - категорія кримінального процесуального права, яка означає доведеність доказами вчинення кримінального правопорушення конкретною особою.

Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 23 КК України] виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України], та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності, які, у свою чергу, знаходять прояв у двох видах: умисел - прямий і непрямий ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 24 КК України]), необережність - кримінальна протиправна самовпевненість та кримінальна протиправна недбалість ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 25 КК України]). Відсутність вини тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами.

Конкретний зміст вини окремих видів злочинів визначається їх складами, що передбачені нормами Особливої частини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України]. На ступінь вини особи впливають мета, мотив, місце і час вчинення злочину, життєвий досвід, вік тощо. Тому знання ступеня вини кожної конкретної особи необхідне для індивідуалізації покарання. Склад кримінального правопорушення включає психічне ставлення обвинуваченого до всіх фактичних обставин, які віднесені законодавцем до об'єкта і об'єктивної сторони злочину. Тобто при доказуванні умислу необхідно встановити конкретні фактичні дані, які б свідчили, що інтелектом і волею (умислом) обвинуваченого охоплювались виявлені час, місце, спосіб вчинення злочину тощо, а у злочинах з матеріальним складом - настання злочинних наслідків.

В окремих випадках може встановлюватись осудність обвинуваченого і досягнення ним віку кримінальної відповідальності за дане правопорушення. Факт осудності обвинуваченого за загальним правилом розглядається як очевидний, але при виникненні певних сумнівів він підлягає доказуванню відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 3 частини другої статті 242 КПК України] (визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності).

Вина головним чином характеризує суб'єктивну сторону кримінального правопорушення. Але у ряді складів кримінальних правопорушень для встановлення їх суб'єктивної сторони слід з'ясовувати ще й мотив і мету вчинення посягання.

Мотив і мету вчинення кримінальних правопорушень часто називають факультативними ознаками складу кримінального правопорушення. Але для деяких складів кримінальних правопорушень мотив і мета виступають обов'язковими ознаками складу. Це має місце тоді, коли:
# мотив чи мета прямо названі у диспозиції статті особливої частини статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України];
# наявність відповідної мети прямо випливає з інших ознак складу кримінального правопорушення.
'''Мотив''' - це те внутрішнє спонукання, яке штовхнуло особу на вчинення кримінального правопорушення. Мотив дозволяє виявити причину протиправної поведінки, дає можливість встановити ознаки вини. Мотиви кримінальних правопорушень можуть бути різноманітними - гроші, заздрість, ревнощі, помста тощо.

Залежно від виду мотиву того, яке значення йому надає законодавець, '''мотив має різне кримінально-правове значення''', а саме:
* виступає ознакою основного складу кримінального правопорушення;
* посилює відповідальність порівняно зі складом кримінального правопорушення, вчиненого без відповідного мотиву;
* послаблює відповідальність порівняно зі складом кримінального правопорушення, вчиненого без відповідного мотиву;
* враховується при визначенні кримінально-правових наслідків кримінального правопорушення.
Кримінально-правове значення мети кримінального правопорушення загалом таке ж, як і його мотиву.

'''Мета кримінального правопорушення'''- це результат, якого прагне досягти винний, вчинюючи правопорушення. Мотив характеризує, чим керується особа, здійснюючи кримінальне правопорушення, мета визначає те, чого прагне ця особа.

Мета, таким чином, прямо пов'язана з вольовим ставленням особи до суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Якщо мета і наслідки збігаються, то однозначно особа бажає цих наслідків і має місце прямий умисел.

Однак правопорушник може ставити й іншу чи більш широку мету, яка виходить за межі наслідків, що є ознакою певного складу кримінального правопорушення. Тоді такі наслідки є лише проміжною метою - винний їх лише свідомо допускає для досягнення своєї мети, і це притаманне непрямому умислу. Якщо ж особа усвідомлює неминучість наслідків, які є для неї проміжною метою, то вона теж їх бажає і діє з прямим умислом.

''Отже, у загальному вигляді доказування вини і мотивів вчинення кримінального правопорушення вимагає встановлення:''

- обставин, які свідчать, що наслідки кримінального правопорушення є результатом дій підозрюваного (обвинуваченого);

- факту, що вказана особа усвідомлювала протиправність своїх дій, які охоплюються вилами і формами вини, передбаченими конкретним складом кримінального правопорушення;

- ступеня вини обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, а при вчиненні його кількома особами - ступеня вини кожного з них;

- досягнення підозрюваним (обвинуваченим) на час вчинення кримінального правопорушення віку кримінальної відповідальності (число, місяць, рік та місце народження);

- психічного стану підозрюваного або обвинуваченого за наявності даних, які викликають сумнів щодо його осудності;

- конкретних фактичних даних, які свідчать про збуджуючі підозрюваного, обвинуваченого приводи (потреби, інтереси, прагнення та ін.), що викликали у нього рішучість вчинити даний злочин чи кримінальний проступок;

- фактичних даних, які б пояснювали, для чого особа вчинила злочин чи кримінальний проступок.

=== Вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат ===
Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 3 частини першої статті 91 КПК України] у кримінальному провадженні підлягають доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат. Поняття шкоди в кримінальному процесуальному законодавстві не розкривається. Водночас аналіз окремих норм процесуального закону ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 55, 56, 61 КПК України]) дозволяє розмежувати фізичну, моральну і майнову шкоду.

'''Фізична шкода''' - це сукупність змін, що сталися об'єктивно внаслідок вчинення кримінального правопорушення у стані людини як фізичної істоти. До складових фізичної шкоди належать: тілесні ушкодження, розлад здоров'я, фізичні страждання, біль.

Якщо відшкодування фізичної шкоди певним чином ускладнено, то відшкодування витрат на лікування можна визнати компенсаційною формою відшкодування фізичної шкоди, яка піддається обрахуванню. Це питання може стати предметом цивільного позову у кримінальному провадженні (пункт 10 частини першої статті 56, статті 61, 127 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-95#Text постанова Пленуму Верховного суду України від 07 липня 1995 року № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат"] ). Суб'єктами права на відшкодування шкоди у справах даного виду можуть бути самі потерпілі, а також прокурор відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 12 частини 2 статті 36 КПК].

Згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частиною шостої статті 55 КПК України] у справах про кримінальні правопорушення, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, право на відшкодування шкоди мають також його близькі родичі чи члени сім'ї такої особи, які в установленому законом порядку повинні визнаватися потерпілими. До таких осіб відносяться: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункт 1 частини першої статті З КПК України] ).

Відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95 до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»] під '''моральною шкодою''' слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Серед основних обставин, що впливають на розмір компенсації, Пленум визначає: характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації.

Під час досудового розслідування і судового провадження існують особливості щодо доказування моральної шкоди. Зокрема, під час досудового розслідування про доказування моральної шкоди можна вести мову в тих випадках, коли є потерпілий, яким заявлений цивільний позов щодо відшкодування моральної шкоди ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 55, 56, 61 КПК України]). При цьому підлягає доказуванню лише сам факт заподіяння моральної шкоди, тобто наявність її фактичних наслідків - характеру й тяжкості погіршення стану здоров'я, тривалості страждань тощо. Визначення конкретного розміру грошової компенсації визначається судом, а тому виходить за межі доказування під час досудового розслідування.

'''''Майнова шкода'',''' завдана кримінальним правопорушенням чи незаконними рішеннями, діями (бездіяльністю) правоохоронного або судових органів є найбільш поширеним негативним наслідком як вчинення злочину (кримінального правопорушення) так і прийняття незаконного рішення, дії (бездіяльності). Крадіжки, грабежі, розбої, вимагання, знищення або пошкодження майна та деякі інші злочини кримінального права, а також незаконне накладення арешту на майно, незаконне відсторонення від роботи (посади), незаконна конфіскація майна завдають особі майнової шкоди, котра полягає в позбавленні її належних їй цінностей, грошей, майна, матеріальних благ.

У юридичній літературі майнова шкода визначається як сукупність негативних змін у майновій сфері фізичної чи юридичної особи, що об’єктивно відбулися внаслідок вчинення злочину, і розглядаються, як правило, тільки як втрата, привласнення, знищення або пошкодження майна. Майнова шкода відрізняється від інших видів шкоди (фізичної та моральної) можливістю її точного встановлення та вираження в грошовому еквіваленті. Разом з тим, майнова шкода виникає не лише в результаті посягання на відносини власності, а й при посяганні на особу. Зокрема, коли було вчинене злочинне посягання на здоров’я, суб’єктом вимог виступає сам постраждалий, який втрачає заробіток у зв’язку з хворобою, здійснює витрати на лікування, додаткове харчування, протезування, сторонній догляд.

У кримінальних правопорушеннях з формальним складом шкода є лише факультативним елементом предмету доказування. Для даного виду кримінальних правопорушень злочинний результат презюмується, тому для їх кваліфікації достатньо встановити лише вказане в законі діяння. Але дана презумпція стосується не всіх злочинів з формальним складом. Зокрема, встановлення шкоди вимагається, якщо злочин фактично закінчується настанням шкідливих наслідків, що знаходяться за межами складу, але передбачені законом як обставини, котрі впливають на визначення міри відповідальності, або настанням таких наслідків у вигляді майнової чи моральної шкоди, які належить відшкодовувати потерпілому (цивільному позивачу).

Крім виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 до пункту 3 частини першої статті 91 КПК України], у кримінальному провадженні підлягає доказуванню також '''розмір процесуальних витрат,''' тобто витрат, пов’язаних із здійсненням кримінального провадження, які відшкодовуються державою певним суб’єктам кримінального процесу і підлягають стягненню з осіб, визнаних винними у вчиненні злочину чи, в окремих випадках, зараховуються на рахунок держави.

Так, відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 положень статті 118 КПК України] процесуальні витрати складаються із:
# витрат на правову допомогу;
# витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;
# витрат, пов’язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;
# витрат, пов’язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів, виготовленням дублікатів і копій документів.
Порядок визначення розміру та стягнення процесуальних витрат, особи, які мають право отримати компенсацію, порядок зменшення витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення процесуальних витрат зазначені у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 главі 8 КПК України].

=== Обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження ===
Предмет доказування також включає обставини, які характеризують обвинуваченого й повинні враховуватись при призначенні покарання. Такий підхід ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, серед яких від суду вимагається індивідуальний підхід, урахування особи винного та обставин справи, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Так, відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 4 частини першої статті 91 КПК] у кожному кримінальному провадженні підлягають доказуванню обставини, що впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання.

'''До обставин, які характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання і підлягають доказуванню, належать такі:'''
* усі наявні у справі пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує чи обтяжує покарання, передбачена в статті КК як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує чи обтяжує ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина третя статті 66 КК України] і [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина четверта статті 67 КК України]);
* у разі призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 69 КК України]), необхідно встановлювати сукупність обставин, які б позитивно характеризували винну особу до вчинення злочину, а також після цього, що свідчить про можливість виправлення особи і перевиховання без реального застосування до неї призначеного судом покарання у вигляді позбавлення волі (ставлення підсудного до праці, навчання, громадського обов'язку, поведінка на виробництві і в побуті, працездатність, стан здоров'я, сімейний стан, дані про минулі судимості);
* обставини, які становлять соціально-психологічну характеристику обвинуваченого;
* обставини, що впливають на забезпечення в процесі доказування реалізації обвинуваченим своїх законних прав (наявність в обвинуваченого фізичних або психічних вад; володіння рідною мовою, якою ведеться судочинство, тощо). На окремі обставини, які впливають на призначення особі покарання і підлягають встановленню, може бути вказано у самій нормі Особливої частини [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України].
=== Обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання ===
Важливим елементом предмета доказування є доведення обставин, що є підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності або покарання. Для прийняття такого рішення необхідно мати достатньо доказів, що вказують на обставини, передбачені законом про кримінальну відповідальність.

Відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 285 КПК України] особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз’яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз’яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку. [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Розділ XII Загальної частини та розділ ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК України] присвячені питанням звільнення від покарання та його відбування, під яким розуміють передбачені в КК випадки незастосування судом до особи, винної у вчиненні злочину, покарання або припинення подальшого його відбування.

'''Види звільнення від покарання та його відбування''':
* Звільнення від покарання без його призначення:
1) [[Звільнення від покарання у зв'язку з втратою особою суспільної небезпечності|у зв'язку з втратою особою суспільної небезпечності]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина четверта статті 74 КК України]);

2) [[Звільнення від кримінальної відповідальності та відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності|у зв'язку з давністю притягнення до кримінальної відповідальності]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина п'ята статті 74 КК України]);

3) [[Звільнення від покарання за хворобою|у зв'язку із хворобою особи]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина друга та третя статті 84 КК України]);

4) [[Застосування примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, які не досягли віку кримінальної відповідальності|неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 97 КК України]).

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2124-20#Text 5) військовослужбовців, добровольців Сил територіальної оборони Збройних Сил України, працівників правоохоронних органів, які відповідно до своїх повноважень беруть участь в обороні України, осіб, визначених Законом України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України» шляхом закріплення поняття «бойового імунітету» відповідно обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння та забезпечують бойовий імунітет в умовах дії режиму воєнного стану, а саме:]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2124-20#Text втрати особового складу, бойової техніки чи іншого військового майна;]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2124-20#Text наслідки застосування збройної та іншої сили під час відсічі збройної агресії проти України або ліквідації збройного конфлікту;]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2124-20#Text виконання інших завдань з оборони України із застосуванням будь-яких видів зброї (озброєння), настання яких з урахуванням розумної обачності неможливо було передбачити при плануванні та виконанні таких дій (завдань) або які охоплюються виправданим ризиком, крім випадків порушення законів і звичаїв війни або застосування збройної сили, визначених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.]
* Звільнення від подальшого відбування покарання:
1) [[Звільнення від відбування покарання з випробуванням|із випробуванням]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 75 та 104 КК України]);

2) із випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 9 КК України]);

3) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 80 та 106 КК України]);

4) [[Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та заміна невідбутої частини покарання більш м’яким|умовно-дострокове звільнення]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 81 та 107 КК України]);

5) у зв'язку з психічною хворобою ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина перша статті 84 КК України]);

6) у зв'язку з іншою (не психічною) тяжкою хворобою ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина друга статті 84 КК України]);

7) [[Звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років|вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 83 КК України]);

8) [[Звільнення від покарання на підставі закону України про амністію або акта про помилування|у зв'язку із законом про амністію]] ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина друга статті 86 КК України]);

9) у зв'язку з декриміналізацією діяння, за яке особу засуджено ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина друга статті 74 КК України]);

10) у зв'язку з вимогами ІІ розділу Прикінцевих та перехідних положень КК України ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 пункти 1, 6-8,11, частина 1 пункту 14; пункти 15-18]).

Крім цього, КК України передбачає '''[[Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та заміна невідбутої частини покарання більш м’яким|випадки заміни покарання більш м'яким]]''':

а) невідбутої частини покарання ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 82 КК України]);

б) вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина чатина статті 83 КК України]);

в) у зв'язку із законом про амністію ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина третя статті 86 КК України]);

г) на підставі акта про помилування ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 87 КК України]).

Також передбачається '''пом'якшення покарання''':

а) на підставі закону про амністію ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина друга статті 86 КК України]);

б) якщо призначена засудженому міра покарання перевищує санкцію нового закону ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина третя статті 74 КК України]);

в) на підставі вимог [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК України].

Випадки заміни покарання більш м'яким та пом'якшення покарання, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України], не звільняють засудженого від покарання чи його відбування, проте поліпшують його правове становище і впливають на подальше відбування покарання. Звільнення від покарання без його призначення.
==== Обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення ====
[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Частиною першою статті 961 КК України] встановлено, що '''спеціальна конфіскація''' полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 1591, частиною першою статті 190,статтею 192, частиною першою статей 204, 2091, 210, частинами першою і другою статей 212, 2121, частиною першою статей 222, 229, 2391, 2392, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301,302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 3631, 3641, 3652 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n541 КК України].

'''Спеціальна конфіскація застосовується на підставі:'''
# Обвинувального вироку суду.
# Ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
# Ухвали суду про застосування примусових заходів медичного характеру;
# Ухвали суду про застосування примусових заходів виховного характеру.
'''У випадках, коли об’єктом спеціальної конфіскації є майно, вилучене з цивільного обороту, вона може бути застосована на підставі:'''
# Ухвали суду про закриття кримінального провадження з інших підстав, аніж звільнення особи від кримінальної відповідальності;
# Ухвали суду, постановленої в порядку частини дев’ятої статті 100 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n1156 КПК України], за клопотанням слідчого чи прокурора, якщо кримінальне провадження закривається ними.
'''Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частини першої статті 962 КК України] спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:'''
# одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна;
# призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
# були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;
# були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
Спеціальна конфіскація не може бути застосована до майна, яке перебуває у власності добросовісного набувача. Спеціальна конфіскація також не застосовується до грошей, цінностей та іншого майна, зазначених у статті 96-КК, які згідно із законом підлягають поверненню власнику (законному володільцю) або призначені для відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.
=== Обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру ===
27 квітня 2014 року набрав чинності [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-18 Закон України від 23 березня 2013 року 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України по виконанню Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»], яким було введено кримінальну відповідальність для юридичних осіб. Цим Законом Загальну частину КК України доповнено розділом XIV1 «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб».

Відповідно до норм законодавства '''до юридичних осіб судом можуть бути застосовані такі заходи кримінально-правового характеру:'''
# штраф;
# конфіскація майна;
# ліквідація.
До юридичних осіб штраф та ліквідація можуть застосовуватися лише як основні заходи кримінально-правового характеру, а конфіскація майна - лише як додатковий. При застосуванні заходів кримінально-правового характеру юридична особа зобов’язана відшкодувати нанесені збитки та шкоду в повному обсязі, а також розмір отриманої неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою.

При застосуванні до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру судом враховуються ступінь тяжкості вчиненого її уповноваженою особою кримінального правопорушення, ступінь здійснення кримінально протиправного наміру, розмір завданої шкоди, характер та розмір неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою, вжиті юридичною особою заходи для запобігання кримінального правопорушення.
[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]

Оскарження вироку в суді апеляційної інстанції

2023-01-10T14:59:25Z

Olena.morozenko:

== Нормативна база==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v1717740-12 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21 листопада 2012 року № 10-1717/0/4-12 "Про деякі питання порядку здійснення судового провадження з перегляду судових рішень у суді апеляційної інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України"]
== Вироки суду, які можуть бути оскаржені в суді апеляційної інстанції==
Згідно з положеннями статті 129 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України] однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи.

Відповідно до статті 392 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text Кримінального процесуального кодексу (далі - КПК)] в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили.
{| class="wikitable"
|-
! №п/п !! Особа, яка може оскаржити вирок суду !! Який вирок суду може бути оскаржений !! Мотиви та підстави оскарження
|-
| 1 || Обвинувачений, законний представник, захисник || Обвинувальний вирок || В частині, що стосується інтересів обвинуваченого
|-
| 2 || Обвинувачений, законний представник, захисник || Виправдувальний вирок || В частині мотивів і підстав виправдання
|-
| 3 || Обвинувачений, законний представник, захисник || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим ||
* Призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди;

* ухвалення вироку без згоди підозрюваного, обвинуваченого на призначення покарання;
* невиконання судом вимог, встановлених частинами п'ятою-сьомою статті 474 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], в тому числі нероз'яснення наслідків укладення угоди
|-
| 4 || Обвинувачений, законний представник, захисник || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості ||
* Призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди;
* ухвалення вироку без згоди підозрюваного, обвинуваченого на призначення покарання;
* невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], в тому числі нероз'яснення наслідків укладення угоди
|-
| 5 || Прокурор || Обвинувальний вирок; виправдувальний вирок || В цілому
|-
| 6 || Прокурор || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим (частиною третьою статті 394 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]) || Лише з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з частиною третьою статті 469 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] угода не може бути укладена (пункт 3 частини третьої статті 394 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК])
|-
| 7 || Прокурор || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим (частина четверта статті 394 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]) ||
* Призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди;
* затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] угода не може бути укладена (пункт 2 частини четвертої статті 394 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК])
|-
| 8 || Потерпілий або його законний представник чи представник || Обвинувальний вирок, виправдувальний вирок || У частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції
|-
| 9 || Потерпілий або його законний представник чи представник || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим (пункт 2 частини третьої статті 394 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]) ||
* Призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди;
* ухвалення вироку без згоди потерпілого на призначення покарання;
* нероз'яснення потерпілому наслідків укладення угоди;
* невиконання судом вимог, встановлених частинами шостою чи сьомою статті 474 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]
|-
| 10 || Цивільний позивач, його представник або законний представник || Вирок суду || У частині, що стосується вирішення цивільного позову
|-
| 11 || Цивільний відповідач, його представник || Вирок суду || У частині, що стосується вирішення цивільного позову
|-
| 12 || Інші особи, прав, свобод чи інтересів яких стосується вирок суду || Вирок суду || В частині порушених прав, свобод чи інтересів
|}
====== Винятки: ======
# Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями 381 та 382 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК], не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
# Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК].
== Строки апеляційного оскарження вироку суду ==
Відповідно до статті 395 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК] особа має право подати апеляційну скаргу через суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення, '''протягом 30 днів із дня проголошення вироку'''.

Якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому для розгляду обвинувального акта у спрощеному провадженні (стаття 382 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК]), то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення (частина третя статті 395 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК]).

Відповідно до статті 397 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК] суд першої інстанції через три дні після закінчення строку апеляційного оскарження судового рішення надсилає отримані апеляційні скарги разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції. Апеляційні скарги, що надійшли після направлення матеріалів кримінального провадження до суду апеляційної інстанції, не пізніше наступного дня після їх надходження направляються до суду апеляційної інстанції.

Відповідно до частини першої статті 400 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК] подання апеляційної скарги на вирок або ухвалу суду першої інстанції зупиняє набрання цими судовими рішеннями законної сили та їх виконання, крім випадків, безпосередньо встановлених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК].
== Вимоги до апеляційної скарги ==
Статтею 396 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК] передбачено, що апеляційна скарга подається в письмовій формі.

'''В апеляційній скарзі зазначаються:'''
# найменування суду апеляційної інстанції;
# прізвище, ім’я та по батькові (найменування), місце проживання (перебування) особи, яка подає апеляційну скаргу, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
# судове рішення, яке оскаржується, і назва суду, який його ухвалив;
# вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, та їх обґрунтування із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення;
# клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про дослідження доказів;
# перелік матеріалів, які додаються.
Якщо особа не бажає брати участь у апеляційному розгляді, вона зазначає це в апеляційній скарзі.

Якщо в апеляційній скарзі зазначаються обставини, які не були досліджені в суді першої інстанції, або докази, які не подавалися суду першої інстанції, то в ній зазначаються причини цього.

Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає. Якщо апеляційну скаргу подає захисник, представник потерпілого, то до неї додаються оформлені належним чином документи, що підтверджують його повноваження відповідно до вимог [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК].

До апеляційної скарги та доданих до неї письмових матеріалів надаються копії в кількості, необхідній для їх надіслання сторонам кримінального провадження та іншим учасникам судового провадження, інтересів яких стосується апеляційна скарга. Цей обов’язок не поширюється на обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом або тримається під вартою.

Відповідно до статті 403 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК] особа, яка подала апеляційну скаргу, наділена правом змінити та/або доповнити апеляційну скаргу, яке може бути реалізовано лише до початку апеляційного розгляду. Необхідно звернути увагу, що внесення до апеляційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого, після закінчення строку на апеляційне оскарження не допускається.

Інші учасники судового провадження повинні бути ознайомлені зі змінами та/або доповненнями до апеляційної скарги, тому суд апеляційної інстанції, за клопотанням таких учасників, зобов'язаний надати їм час для ознайомлення та підготовки заперечень на відповідні зміни/доповнення.
== Прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції==
Після надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції вона '''не пізніше наступного дня''' передається судді-доповідачу, який '''протягом трьох днів''' перевіряє її на відповідність вимогам статті 396 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3344 КПК]. Невідповідність апеляційної скарги встановленим у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3344 КПК] вимогам перешкоджає її розгляду судом апеляційної інстанції.

За результатами перевірки апеляційної скарги на відповідність вимогам [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] суддя-доповідач:
# постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху (частина перша статті 399 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]);
# виносить ухвалу про повернення апеляційної скарги (частина третя статті 399 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]);
# виносить ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження (частина четверта статті 399 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]);
# постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.
Слід враховувати, що відповідно до частини шостої статті 399 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] особа, яка подала апеляційну скаргу, має право оскаржити у касаційному порядку ухвалу судді-доповідача про повернення апеляційної скарги, а також ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження. Водночас ухвали судді-доповідача про відкриття апеляційного провадження, про залишення апеляційної скарги без руху '''оскарженню до суду касаційної інстанції не підлягають'''. Проте, залишення апеляційної скарги без руху або її повернення не позбавляють права повторного звернення до суду апеляційної інстанції в порядку, передбаченому цим Кодексом, у межах строку на апеляційне оскарження.
=== Ухвала про відкриття апеляційного провадження. Підготовка до апеляційного розгляду ===
Якщо апеляційна скарга відповідає усім вимогам, визначеним у статті 396 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], суддя-доповідач постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження.

'''Протягом десяти днів''' з моменту постановлення зазначеної ухвали суддя-доповідач:
# надсилає копії ухвали про відкриття апеляційного провадження учасникам судового провадження разом із копіями апеляційних скарг та інформацією про їхні права та обов'язки. Така інформація може міститися в ухвалі про відкриття апеляційного провадження або у супровідному листі, який надсилається учасникам судового провадження;
# встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу. При вирішенні питання щодо особи, яка має право подати заперечення на апеляційну скаргу, судам слід керуватися положеннями статті 393 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]. Вимоги до заперечення на апеляційну скаргу передбачено у частині другій статті 402 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК];
# пропонує учасникам судового провадження подати нові докази, на які вони посилаються, або витребовує докази за наявності відповідного клопотання особи, яка подала апеляційну скаргу;
# вирішує інші клопотання, в тому числі щодо зміни, скасування чи припинення запобіжного заходу;
# вирішує інші питання, необхідні для апеляційного розгляду.
Усі судові рішення судді-доповідача під час підготовки до апеляційного розгляду викладаються у формі ухвали, копія якої надсилається учасникам судового провадження. '''Протягом десяти днів''' після постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення апеляційного розгляду. В такій ухвалі зазначається час та місце розгляду кримінального провадження, вирішуються питання щодо необхідності обов'язкової явки сторін або інших учасників кримінального провадження, доставки обвинуваченого, який утримується під вартою, тощо.

'''Необхідно зазначити''', що обвинувачений підлягає обов’язковому виклику в судове засідання для участі в апеляційному розгляді, якщо в апеляційній скарзі порушується питання про погіршення його становища або якщо суд визнає обов’язковою його участь, а обвинувачений, який утримується під вартою, - також у разі, якщо про це надійшло його клопотання.

Строк, у межах якого може бути призначено апеляційний розгляд, має бути достатнім для належної підготовки та подання учасниками провадження заперечень, витребування необхідних документів, доставки засудженого тощо.
== Апеляційний розгляд ==
Відповідно до частини четвертої статті 31 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] кримінальне провадження в апеляційному порядку здійснюється '''колегіально судом у складі не менше трьох професійних суддів'''.

Апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції (статті 342 - 345 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]) з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК].

Неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, не перешкоджає розгляду справи в суді апеляційної інстанції (частина четверта статті 405 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]).

Суд апеляційної інстанції відкладає апеляційний розгляд у разі неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження, присутність яких є обов'язковою згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], або якщо суд апеляційної інстанції своїм рішенням визначив їх явку обов'язковою. При цьому у разі неприбуття до суду особи, явка якої визнана обов'язковою, суд апеляційної інстанції може з власної ініціативи прийняти рішення про здійснення [[Привід у кримінальному провадженні|приводу]] такої особи відповідно до частини другої статті 140 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК].

Відповідно до стаття 335 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] '''суд має право зупинити провадження''' у разі, якщо обвинувачений:
# ухилився від явки до суду (до розшуку обвинуваченого, що оголошується ухвалою суду, виконання якої доручається слідчому та/або прокурору);
# захворів на психічну чи іншу тяжку хворобу, яка виключає його участь у судовому провадженні (до ойого одужання);
#був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його розшуку, видужання або звільнення з військової служби і продовжує судове провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо декількох осіб.
=== Межі розгляду апеляційної скарги ===
Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.

'''Апеляційний суд має право вийти за межі апеляційних вимог''' лише у таких випадках:
# якщо цим не погіршується становище обвинуваченого;
# якщо цим не погіршується становище особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;
# за наявності підстав для прийняття рішення на користь осіб, які не подали апеляційну скаргу. У такому випадку суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти рішення на користь цих осіб.
За наявності відповідного клопотання учасників кримінального провадження '''суд апеляційної інстанції зобов'язаний:'''
* повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями;
* дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, лише у випадку, якщо під час розгляду в суді першої інстанції було клопотання про дослідження таких доказів;
* дослідити докази, які стали відомими після ухвалення рішення судом першої інстанції. При цьому слід мати на увазі, що такі докази можуть бути подані учасниками судового провадження або витребувані судом за наявності відповідного клопотання учасника кримінального провадження при підготовці до апеляційного розгляду.
Відповідно до частини 1 статті 403 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] о''соба, яка подала апеляційну скаргу, має право відмовитися від неї'' до закінчення апеляційного розгляду. Захисник підозрюваного, обвинуваченого або представник потерпілого можуть відмовитися від апеляційної скарги лише за наявності згоди відповідно підозрюваного, обвинуваченого або потерпілого. У цьому випадку вони подають відповідну заяву, яку обвинувачений, потерпілий можуть підтримати безпосередньо у засіданні, або до заяви додається документ від імені обвинуваченого, потерпілого, що підтверджує їх особисту згоду на відмову від апеляційної скарги.

У випадку відмови від апеляційної скарги особи, яка її подала, суд апеляційної інстанції виносить ухвалу про закриття апеляційного провадження лише у випадку, якщо вирок або ухвала суду першої інстанції не були оскаржені іншими особами або якщо немає заперечень інших осіб, які подали апеляційну скаргу, проти закриття провадження у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги.

Відповідно до статті 406 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] перегляд судового рішення в суді апеляційної інстанції може бути проведений '''у формі письмового апеляційного провадження'''. Обов'язковою умовою такого провадження є наявність клопотання від усіх без винятку учасників судового провадження про здійснення провадження за їх відсутності. За своїм змістом розгляд матеріалів кримінального провадження у письмовому провадженні є аналогічним звичайному апеляційному розгляду та передбачає детальний розгляд у контексті дослідження підстав та доводів апеляції, а також заперечень на апеляційну скаргу. Суд апеляційної інстанції, ґрунтуючись на вимогах апеляційної скарги, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та ухвалює відповідне рішення.
== Наслідки апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції ==
Відповідно до частини першої статті 407 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] '''за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право''':
# залишити вирок без змін;
# змінити вирок;
# скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок;
# скасувати вирок і закрити кримінальне провадження;
# скасувати вирок і призначити новий розгляд у суді першої інстанції.
За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди суд апеляційної інстанції, окрім повноважень, передбачених пунктами 1 - 5 частини 1 статті 407 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], також має право скасувати вирок і направити кримінальне провадження:
* до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку, якщо угода була укладена під час судового провадження;
* до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була укладена під час досудового розслідування.
=== Зміна вироку суду першої інстанції (стаття 408 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]). ===
Суд апеляційної інстанції змінює вирок у разі:
# пом'якшення призначеного покарання, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого;
# зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення;
# зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення;
# в інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого. У таких випадках суд апеляційної інстанції змінює вирок, якщо його зміна не погіршує становища обвинуваченого, зокрема:
а) у разі зміни рішення про долю речових доказів і документів згідно зі статтею 100 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК];

б) у разі виключення окремих епізодів обвинувачення, що не підтверджені доказами, не містять складу кримінального правопорушення чи поставлені у вину особі з порушенням порядку застосування процесуального закону, якщо направлення провадження на новий судовий розгляд буде визнано недоцільним.
=== Підстави для скасування або зміни судового рішення (стаття 409 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]): ===
* неповнота судового розгляду;
* невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження;
* істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;
* неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;
* невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
При цьому за наявності декількох підстав для скасування або зміни вироку суд апеляційної інстанції має зазначити в ухвалі про всі такі підстави.

У частині третій статті 409 та частині другій статті 421 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] закріплено застереження, спрямоване на забезпечення прав виправданого, оскільки '''суд апеляційної інстанції не має права скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого'''.
=== Неповнота судового розгляду (стаття 410 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3344 КПК]): ===
# якщо судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення;
# якщо необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Неповнота судового розгляду може бути встановлена також у разі, якщо:
# належно не з'ясовано обставини, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону злочину;
# всебічно і повно не досліджено ознаки, на підставі яких встановлюється суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину;
# поверхово досліджено відомості про особу обвинувачуваного, обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання;
# не з'ясовано наявність/відсутність обставин, що виключають притягнення особи до кримінальної відповідальності;
# недостатньо досліджено характер і розмір заподіяної шкоди;
# не встановлено роль кожного обвинуваченого у вчиненні кожного епізоду злочину;
# не виявлено причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, якщо це має істотне значення для справи;
# не вжито заходів щодо перевірки показань заінтересованих учасників провадження, що покладені в основу судового рішення;
# не з'ясовано причини істотних протиріч у доказах;
# висновки суду побудовано на припущеннях;
# не проведено необхідні слідчі дії;
# неповно досліджено версії обвинувачення або захисту;
# суд необґрунтовано обмежився оголошенням показань свідків, не допитавши їх;
# не з'ясовано обставини, що мають значення для початку досудового розслідування щодо осіб, причетних до злочину, встановлення ролі яких може вплинути на ступінь винуватості засуджених осіб.
=== Невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам кримінального провадження (статті 411 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3344 КПК]). ===
=== Судове рішення вважається таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо: ===
# висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду;
#суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки;
# наявні суперечливі докази, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші;
# висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності.

=== '''Істотні порушення вимог кримінального процесуального закону''' ===
У [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] визначено, що істотними порушеннями кримінального процесуального закону є такі порушення, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
За змістом частини другої статті 412 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо:
# за наявності підстав для закриття судом кримінального провадження його не було закрито (стаття 284 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]), крім випадків, коли провадження може бути закрито лише за згодою підозрюваного, обвинуваченого, який проти цього заперечував
# судове рішення ухвалено незаконним складом суду;
# судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 323 чи статтею 381 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою;
# судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов'язковою;
# судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання;
# порушено правила підсудності;
# у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.
=== Підстави скасування вироку чи ухвали суду і призначення нового розгляду у суді першої інстанції (стаття 415 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3344 КПК]): ===
# судове рішення ухвалено незаконним складом суду;
# судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 323 чи статтею 381 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою;
# судове провадження здійснено за відсутності захисника, коли його участь є обов'язковою;
# судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання;
# порушено правила підсудності;
# у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції.
Крім цього, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] передбачає інші підстави, що тягнуть за собою призначення нового судового розгляду у суді першої інстанції:

а) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою;

б) судове рішення ухвалено чи підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд (пункти 2, 3 частини першої статті 415 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК]).
== Судові рішення суду апеляційної інстанції ==
Відповідно до статті 418 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК] у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 407 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#n3250 КПК], суд апеляційної інстанції '''ухвалює вирок'''. Будь-яке інше рішення суд апеляційної інстанції приймає '''у формі ухвали'''.
== Зразок апеляційної скарги на вирок суду ==
[https://www.advokat.in.net/zrazok-apelyacijna-skarga-na-virok-sudu/ Зразок апеляційної скарги на вирок суду]
[[Категорія:Оскарження рішення суду]]
[[Категорія:Суди]]

Поняття, види доказів у адміністративному процесі, обов'язок доказування

2023-01-09T14:09:18Z

Olena.morozenko:

Форми закінчення досудового розслідування

2023-01-09T12:44:32Z

Olena.morozenko:

==Нормативна база==
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
*[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
*[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0918-17/paran9#n9 Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.07.2017 № 570 "Про організацію діяльності слідчих підрозділів Національної поліції України"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0298905-20#n7 Наказ Офісу Генерального прокурора від 30.06.2020 № 298 "Про затвердження Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення"]
*[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-05 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 12 "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності"]
==Форми закінчення досудового розслідування==
'''Форма закінчення досудового розслідування''' залежить від виду процесуальних рішень, з прийняттям яких може бути остаточно реалізовано функцію кримінального переслідування при провадженні розслідування.

Так, згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пунктом 2 статті 283 КПК України] «Загальні положення закінчення досудового розслідування» '''розслідування може бути закінчено у формі:'''
#закриття кримінального провадження;
#звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності;
#звернення до суду з обвинувальним актом;
#звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру;
#звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру.
Вказані форми закінчення досудового розслідування носять універсальний характер. Вони застосовуються при закінченні досудового розслідування злочинів (досудового слідства) і кримінальних проступків (дізнання) згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України. Разом с тим, закінчення дізнання здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частиною 2 статті 301 КПК України].

Таким чином, '''закінчення досудового розслідування''' – заключний етап розслідування, у ході якого прокурор та слідчий на підставі зібраних доказів приймають процесуальні рішення, пов’язані з підбиттям підсумків, а також із подальшим рухом кримінального провадження, спрямованим на остаточну реалізацію функції кримінального переслідування.
===Закриття кримінального провадження===
'''Закриття кримінального провадження''' як форма закінчення досудового розслідування являє собою заключний етап розслідування, на якому прокурор, слідчий та дізнавач підбивають підсумок провадженню, аналізують й оцінюють сукупність зібраних доказів і на їх основі формулюють у постанові висновок про неможливість подальшого провадження через наявність передбачених законом обставин, та вирішують питання, зумовлені рішенням про закриття провадження. Прийняти рішення про закриття кримінального провадження прокурор, слідчий та дізнавач мають право тільки за наявності передбачених законом підстав ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 284 КПК України).] Так, відповідно до частин 1 статті 284 КПК України '''кримінальне провадження закривається в разі''', якщо:
*встановлена відсутність події кримінального правопорушення;
*встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення;
*не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати;
*не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров’я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі (учасники кримінального провадження мають право заявляти клопотання прокурору про закриття кримінального провадження за наявності передбачених цим пунктом підстав);
*втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння;
*помер підозрюваний, обвинувачений, особа, стосовно якої зібрано достатньо доказів для повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, але не повідомлено про підозру у зв'язку з її смертю, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого;
*існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню;
*потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством;
*стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу;
*стосовно податкових зобов’язань особи, яка вчинила дії, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, досягнутий податковий компроміс відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України;
*існує нескасована постанова слідчого, дізнавача, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 частини 1 статті 284 КПК України, у кримінальному провадженні щодо того самого діяння, що розслідувалося із дотриманням вимог щодо підслідності (учасники кримінального провадження мають право заявляти клопотання слідчому, дізнавачу, прокурору про закриття кримінального провадження за наявності передбачених цим пунктом підстав); ;
*після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page1 статтею 219 КПК України], крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи;
*слідчий, дізнавач, прокурор зобов’язані закрити кримінальне провадження також у разі, коли строк досудового розслідування, визначений [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page1 статтею 219 КПК України], закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру.
Частиною 2 статті 284 КПК України передбачено, що '''кримінальне провадження закривається судом''':
*у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності;
*не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров’я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі;
*втратив чинність закон, яким встановлювалася кримінальна протиправність діяння, якщо підозрюваний, обвинувачений заперечує проти закриття за цією підставою;
*якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом;
*досягнуто податковий компроміс у справах про кримінальні правопорушення, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення"] Податкового кодексу України.
Разом з тим, провадження щодо юридичної особи підлягає закриттю у разі встановлення відсутності підстав для застосування до неї заходів кримінально-правового характеру, закриття кримінального провадження чи ухвалення виправдувального вироку щодо уповноваженої особи юридичної особи.

Про закриття провадження щодо юридичної особи прокурор приймає постанову, а суд зазначає про це у виправдувальному вироку або постановляє ухвалу. Рішення про закриття провадження щодо юридичної особи може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом. ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 284 КПК України]).

Про закриття кримінального провадження слідчий, дізнавач, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.

Ухвала суду про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.
===Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності===
'''Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності''' – інша форма закінчення досудового розслідування, що характеризується процедурами, відмінними від закриття кримінального провадження прокурором та слідчим.

Згідно з положеннями [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-05 пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»] роз’яснено, що звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування до особи, котра вчинила злочин, встановлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінального провадження, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України. Особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 285 КПК України] та в порядку [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 286 КПК України].

'''Особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.''' Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз’яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз’яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.

'''Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом.''' Встановивши на стадії досудового розслідування підстави для звільнення від кримінальної відповідальності та отримавши згоду підозрюваного на таке звільнення, прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до суду. Перед направленням клопотання до суду прокурор зобов’язаний ознайомити з ним потерпілого та з’ясувати його думку щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності. Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.
===Звернення до суду з обвинувальним актом===
Конституційні принципи презумпції невинуватості ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 стаття 62 Конституції України]) і підтримання державного обвинувачення в суді ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 пункт 5 статті 129 Конституції України]), по суті, прямо визначають звернення до суду з обвинувальним актом як форму закінчення досудового розслідування, у результаті якого обвинувачений був би поставлений у становище підсудного зі всіма правовими наслідками, що випливають із цього. Така позиція законодавця, що закріплена в [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 283] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 291 КПК України], орієнтує прокурора та слідчого на встановлення й викриття особи, яка вчинила злочин, тобто на здійснення функції обвинувачення шляхом звернення до суду для вирішення питання про винуватість особи у скоєнні інкримінованого їй злочину та призначення справедливого покарання.

Досудове розслідування може бути закінчено складанням обвинувального акту тільки за наявності внутрішнього переконання прокурора та слідчого про винуватість особи й необхідність звернення до суду для вирішення питання щодо притягання її до кримінальної відповідальності та засудження. При цьому факти, покладені в основу рішення, що приймається, повинні бути встановлені всебічно, повно й об'єктивно, а саме рішення – відповідати змісту правових положень, бути законним, обґрунтованим і справедливим.
===Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру===
Кримінальний кодекс України передбачає застосування судом примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, котрі вчинили злочини у віці до 18 років або суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність. Так, примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовують:
*у разі постановлення судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 1 статті 97 КК України];
*до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 97 КК України]);
*при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частини 1 статті 105 КК України].
'''Метою застосування таких заходів''' має бути забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у наявності можливості адаптуватися до реалій суспільного життя, підвищити загальноосвітній і культурний рівень, набути професії та працевлаштуватися.

Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру провадиться згідно з правилами, передбаченими главою 38, статтею 44, пунктом 1 частини 2 статті 52, частини 1 статті 62,статтею 64,частиною 4 статті 135,частиною 3 статті 140,частиною 2 статті 213, статтею 226, статтею 227 КПК України та інш. Таке розслідування здійснюється слідчим, спеціально уповноваженим керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх (частина 1 статті 499 КПК України).

Закон визначає, що за відсутності підстав для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим, дізнавачем або самостійно складає клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду в порядку, передбаченому КПК України ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 5 статті 499 КПК України]).

Таким чином, звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру також самостійна форма закінчення досудового розслідування. Підстави і порядок її застосування регламентовано [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 292], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 498] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 499 КПК України].
===Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру===
Кримінальне законодавство України допускає '''застосування судом примусових заходів медичного характеру''' до осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності, обмеженої осудності або в стані осудності, але захворіли до моменту проголошення вироку на душевну хворобу, яка позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або управляти ними ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 19], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 20] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 93 КК України], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 глава 39 КПК України]). Ці заходи виконують захисно-реабілітаційну функцію. Маючи єдину соціальну суть, вони активно застосовуються судами для лікування та соціальної реадаптації психічно хворих, запобігання вчиненню нових суспільно небезпечних діянь, а також для охорони їх самих.

Примусові заходи медичного характеру застосовуються '''лише до осіб, які є суспільно небезпечними'''.

Кримінально-процесуальне законодавство, яке органічно пов’язане з кримінальним правом, передбачає як форму закінчення досудового розслідування звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру. Таке рішення приймається прокурором, слідчим та дізнавачем у тому випадку, якщо достовірно буде встановлено психопатологічний стан особи, яка вчинила:
*суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;
*кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 503 КПК України]).
Під час провадження досудового розслідування необхідно з достатньою повнотою з’ясувати всі обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 91], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 503], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 505 КПК України]).

Через особливе правове становище неосудної особи, що не притягується як підозрюваний, ця форма закінчення досудового розслідування пов’язана з остаточною реалізацією функції обвинувачення тільки в процесуальному сенсі. Здійснюється це шляхом складання клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 511 КПК України]). Слід зазначити, що згідно зі [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 20 КК України] особа, що визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності. Досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення у стані обмеженої осудності, провадиться слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України. Суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусового заходу медичного характеру ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 2 статті 504 КПК України]). Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 283 КПК України]).

Форми закінчення досудового розслідування

2023-01-09T12:33:55Z

Olena.morozenko:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0918-17/paran9#n9 Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.07.2017 № 570 "Про організацію діяльності слідчих підрозділів Національної поліції України"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0298905-20#n7 Наказ Офісу Генерального прокурора від 30.06.2020 № 298 "Про затвердження Положення про Єдиний реєстр досудових розслідувань, порядок його формування та ведення"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-05 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 № 12 "Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності"]

== Форми закінчення досудового розслідування ==
'''Форма закінчення досудового розслідування''' залежить від виду процесуальних рішень, з прийняттям яких може бути остаточно реалізовано функцію кримінального переслідування при провадженні розслідування. 
Так, згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пунктом 2 статті 283 КПК України] «Загальні положення закінчення досудового розслідування» '''розслідування може бути закінчено у формі:'''
# закриття кримінального провадження;
# звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності;
# звернення до суду з обвинувальним актом;
# звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру;
# звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру.
Вказані форми закінчення досудового розслідування носять універсальний характер. Вони застосовуються при закінченні досудового розслідування злочинів (досудового слідства) і кримінальних проступків (дізнання) згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України.
Разом с тим, закінчення дізнання здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частиною 2 статті 301 КПК України]. 
Таким чином, '''закінчення досудового розслідування''' – заключний етап розслідування, у ході якого прокурор та слідчий на підставі зібраних доказів приймають процесуальні рішення, пов’язані з підбиттям підсумків, а також із подальшим рухом кримінального провадження, спрямованим на остаточну реалізацію функції кримінального переслідування.

=== Закриття кримінального провадження ===
'''Закриття кримінального провадження''' як форма закінчення досудового розслідування являє собою заключний етап розслідування, на якому прокурор, слідчий та дізнавач підбивають підсумок провадженню, аналізують й оцінюють сукупність зібраних доказів і на їх основі формулюють у постанові висновок про неможливість подальшого провадження через наявність передбачених законом обставин, та вирішують питання, зумовлені рішенням про закриття провадження.
Прийняти рішення про закриття кримінального провадження прокурор, слідчий та дізнавач мають право тільки за наявності передбачених законом підстав ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 284 КПК України).]
Так, відповідно до частин 1 статті 284 КПК України '''кримінальне провадження закривається в разі''', якщо:
* встановлена відсутність події кримінального правопорушення;
* встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення;
* не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати;
* не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров’я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі (учасники кримінального провадження мають право заявляти клопотання прокурору про закриття кримінального провадження за наявності передбачених цим пунктом підстав);
* набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою;
* помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого;
* існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню;
* потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством;
* стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу;
* стосовно податкових зобов’язань особи, яка вчинила дії, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, досягнутий податковий компроміс відповідно до підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України;
* існує нескасована постанова слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 частини 1 статті 284 КПК України, у кримінальному провадженні щодо того самого діяння, що розслідувалося із дотриманням вимог щодо підслідності;
* після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page1 статтею 219 КПК України], крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи;
* слідчий, дізнавач, прокурор зобов’язані закрити кримінальне провадження також у разі, коли строк досудового розслідування, визначений [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page1 статтею 219 КПК України], закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру.

Частиною 2 статті 284 КПК України передбачено, що '''кримінальне провадження закривається судом''':
* у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності;
* не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров’я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі;
* якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом;
* досягнуто податковий компроміс у справах про кримінальні правопорушення, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення"] Податкового кодексу України.
Разом з тим, провадження щодо юридичної особи підлягає закриттю у разі встановлення відсутності підстав для застосування до неї заходів кримінально-правового характеру, закриття кримінального провадження чи ухвалення виправдувального вироку щодо уповноваженої особи юридичної особи.
Про закриття провадження щодо юридичної особи прокурор приймає постанову, а суд зазначає про це у виправдувальному вироку або постановляє ухвалу. Рішення про закриття провадження щодо юридичної особи може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом. ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 284 КПК України]).
Про закриття кримінального провадження слідчий, дізнавач, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
Ухвала суду про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.

=== Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності ===
'''Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності''' – інша форма закінчення досудового розслідування, що характеризується процедурами, відмінними від закриття кримінального провадження прокурором та слідчим. 
Згідно з положеннями [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-05 пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»] роз’яснено, що звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування до особи, котра вчинила злочин, встановлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінального провадження, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України.
Особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 285 КПК України] та в порядку [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 286 КПК України].
 
'''Особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.''' Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз’яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз’яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку. 
'''Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом.''' Встановивши на стадії досудового розслідування підстави для звільнення від кримінальної відповідальності та отримавши згоду підозрюваного на таке звільнення, прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до суду.
Перед направленням клопотання до суду прокурор зобов’язаний ознайомити з ним потерпілого та з’ясувати його думку щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності. Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

=== Звернення до суду з обвинувальним актом ===
Конституційні принципи презумпції невинуватості ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 стаття 62 Конституції України]) і підтримання державного обвинувачення в суді ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 пункт 5 статті 129 Конституції України]), по суті, прямо визначають звернення до суду з обвинувальним актом як форму закінчення досудового розслідування, у результаті якого обвинувачений був би поставлений у становище підсудного зі всіма правовими наслідками, що випливають із цього.
Така позиція законодавця, що закріплена в [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 283] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 291 КПК України], орієнтує прокурора та слідчого на встановлення й викриття особи, яка вчинила злочин, тобто на здійснення функції обвинувачення шляхом звернення до суду для вирішення питання про винуватість особи у скоєнні інкримінованого їй злочину та призначення справедливого покарання. 

Досудове розслідування може бути закінчено складанням обвинувального акту тільки за наявності внутрішнього переконання прокурора та слідчого про винуватість особи й необхідність звернення до суду для вирішення питання щодо притягання її до кримінальної відповідальності та засудження. При цьому факти, покладені в основу рішення, що приймається, повинні бути встановлені всебічно, повно й об'єктивно, а саме рішення – відповідати змісту правових положень, бути законним, обґрунтованим і справедливим.

=== Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру ===
Кримінальний кодекс України передбачає застосування судом примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, котрі вчинили злочини у віці до 18 років або суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
Так, примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовують:
* у разі постановлення судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 1 статті 97 КК України];
* до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 97 КК України]);
* при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частини 1 статті 105 КК України]. 
'''Метою застосування таких заходів''' має бути забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у наявності можливості адаптуватися до реалій суспільного життя, підвищити загальноосвітній і культурний рівень, набути професії та працевлаштуватися. 

Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру провадиться згідно з правилами, передбаченими главою 38, статтею 44, пунктом 1 частини 2 статті 52, частини 1 статті 62,статтею 64,частиною 4 статті 135,частиною 3 статті 140,частиною 2 статті 213, статтею 226, статтею 227 КПК України та інші. Таке розслідування здійснюється слідчим, спеціально уповноваженим керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх (частина 1 статті 499 КПК України). 

Закон визначає, що за відсутності підстав для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим, дізнавачем або самостійно складає клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду в порядку, передбаченому КПК України ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 5 статті 499 КПК України]). 

Таким чином, звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру також самостійна форма закінчення досудового розслідування. Підстави і порядок її застосування регламентовано [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 292], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 498] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 499 КПК України].

=== Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру ===
Кримінальне законодавство України допускає '''застосування судом примусових заходів медичного характеру''' до осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності, обмеженої осудності або в стані осудності, але захворіли до моменту проголошення вироку на душевну хворобу, яка позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або управляти ними ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 19], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 20] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 93 КК України], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 глава 39 КПК України]). Ці заходи виконують захисно-реабілітаційну функцію. Маючи єдину соціальну суть, вони активно застосовуються судами для лікування та соціальної реадаптації психічно хворих, запобігання вчиненню нових суспільно небезпечних діянь, а також для охорони їх самих.
 
Примусові заходи медичного характеру застосовуються '''лише до осіб, які є суспільно небезпечними'''. 

Кримінально-процесуальне законодавство, яке органічно пов’язане з кримінальним правом, передбачає як форму закінчення досудового розслідування звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру. Таке рішення приймається прокурором, слідчим та дізнавачем у тому випадку, якщо достовірно буде встановлено психопатологічний стан особи, яка вчинила:
* суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;
* кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 503 КПК України]).
Під час провадження досудового розслідування необхідно з достатньою повнотою з’ясувати всі обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 91], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 503], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 505 КПК України]). 

Через особливе правове становище неосудної особи, що не притягується як підозрюваний, ця форма закінчення досудового розслідування пов’язана з остаточною реалізацією функції обвинувачення тільки в процесуальному сенсі. Здійснюється це шляхом складання клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 511 КПК України]).
Слід зазначити, що згідно зі [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 20 КК України] особа, що визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності. Досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення у стані обмеженої осудності, провадиться слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України. Суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусового заходу медичного характеру ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 2 статті 504 КПК України]).
Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 283 КПК України]).

[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]

Участь спеціаліста у кримінальному провадженні

2022-11-12T11:13:53Z

Olena.morozenko: Створена сторінка: ==Нормативна база== *[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінальний кодекс України] *[http://zakon0.rada....

==Нормативна база==
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінальний кодекс України]
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України (далі - КПК України)]
*[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України "Про судову експертизу"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF#Text постанова Кабінету Міністрів України від 2 лютого 2011 р. № 98 "Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF#Text Закону України "Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві" від 23 грудня 1993 р.]
==Статус спеціаліста у кримінальному провадженні==
===Особи, які можуть бути спеціалістами===
Спеціалістом у кримінальному провадженні є особа, яка володіє спеціальними знаннями та навичками і може надавати консультації, пояснення, довідки та висновки під час досудового розслідування і судового розгляду з питань, що потребують відповідних спеціальних знань і навичок (стаття 71 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]).
===Залучення спеціаліста===
Спеціаліст може бути залучений для надання безпосередньої технічної допомоги (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо) сторонами кримінального провадження під час досудового розслідування і судом під час судового розгляду, а також для надання висновків з питань, що належать до сфери його знань, під час досудового розслідування кримінальних проступків, зокрема у випадках, передбачених ч.3 ст.214 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України].

Про участь спеціаліста обов’язково зазначається у протоколі, який підписує він та інші учасники. Спеціаліст, який бере участь у проведенні слідчої дії, має право робити заяви, що підлягають занесенню до протоколу цієї слідчої дії.

Письмові пояснення спеціалістів можуть бути додатками до протоколу процесуальної дії, у проведенні якої відповідні спеціалісти брали участь (ст.105 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]).

Підставою для отримання висновку спеціаліста під час з’ясування обставин вчинення кримінального проступку є запит службової особи підрозділу дізнання органу Національної поліції, органу безпеки, органу, що здійснює контроль за додержанням податкового законодавства, органу Державного бюро розслідувань, Національного антикорупційного бюро України, уповноваженої особи іншого підрозділу зазначених органів, які уповноважені здійснювати досудове розслідування кримінальних проступків (ст.7-1 Закону України «Про судову експертизу»). Висновок спеціаліста має відповідати вимогам до висновку експерта (частина 1 статті 300 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]).

'''''Тобто для залучення спеціаліста під час досудового розслідування необхідна наявність однієї з таких обставин:'''''
#''проведення досудового розслідування кримінального проступку;''
#наявність обставин, передбачених частиною 3 статті 214 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України], а саме: ''для з’ясування обставин вчинення кримінального проступку до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань може бути отримано висновок спеціаліста і знято показання технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото‑ і кінозйомки, відеозапису, чи засобів фото‑ і кінозйомки, відеозапису'';
#''необхідність надання безпосередньої технічної допомоги'' (фотографування, складення схем, планів, креслень, відбір зразків для проведення експертизи тощо).
'''''Під час судового розгляду''''' суд за клопотанням сторін або за власною ініціативою може залучити спеціаліста, коли дослідження речових доказів або документів потребує застосування спеціальних знань, а також з метою з’ясування відомостей, що містяться у звуко- і відеозаписах. Учасники судового провадження можуть ставити запитання спеціалістам щодо документів, а також з приводу речових доказів спеціалістам, які їх оглядали.

Витрати, пов’язані із залученням спеціалістів, несе сторона кримінального провадження, яка залучила спеціаліста, відповідно до ст.122 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України].

'''''Спеціаліст не має права брати участі у кримінальному провадженні та відводиться за таких підстав:'''''
*якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, членом сім’ї або близьким родичем сторони, заявника, потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;
*якщо він брав участь у цьому ж провадженні як слідчий суддя, суддя, захисник або представник, свідок;
*якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї заінтересовані в результатах кримінального провадження, а також коли він перебуває в службовій або іншій залежності від обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого, цивільного позивача чи цивільного відповідача або існують інші обставини, які викликають обґрунтовані сумніви в його неупередженості;
*якщо він проводив ревізію, інвентаризацію, службове розслідування, аудиторську або іншого характеру перевірку тощо, матеріали яких використовуються у цьому провадженні.
Не може бути підставою для відводу спеціаліста його попередня участь у цьому кримінальному провадженні як спеціаліста, перекладача, експерта і секретаря судового засідання.

Питання про самовідвід чи відвід спеціаліста під час досудового розслідування розглядає слідчий суддя, а під час судового провадження – суд, який його здійснює. При розгляді відводу має бути вислуханий спеціаліст, якому заявлено відвід, якщо вів хоче дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті вмотивованою ухвалою слідчого судді, судді (суду).

'''''Участь спеціаліста є обов'язковою у випадках:'''''
*при проведенні огляду трупа обов'язкова участь судово-медичного експерта або лікаря (ч.1 ст.238 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]);
*при проведенні огляду трупа, пов'язаного з ексгумацією, обов'язкова присутність судово-медичного експерта, який може вилучити зразки тканини і органів або частини трупа, необхідні для проведення експертних досліджень (частини 2,3 ст.239 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]);
*проведення допиту малолітньої або неповнолітньої особи проводиться у присутності законного представника, педагога або психолога, а за потреби - лікаря (ч.1 ст.226 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]);
*при проведенні слідчих (розшукових) дій за участю малолітньої або неповнолітньої особи забезпечується участь законного представника, педагога або психолога, а за потреби - лікаря (ч.1 ст.227 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]).
==Права спеціаліста у кримінальному провадженні==
'''Спеціаліст має право:'''
*ставити запитання учасникам процесуальної дії з дозволу сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду;
*користуватися технічними засобами, приладами та спеціальним обладнанням;
*звертати увагу сторони кримінального провадження, яка його залучила, або суду на характерні обставини чи особливості речей і документів;
*викладати у висновку відомості, що мають значення для кримінального провадження і щодо яких йому не були поставлені запитання;
*знайомитися з протоколами процесуальних дій, в яких він брав участь, і подавати до них зауваження;
*одержувати винагороду за виконану роботу та відшкодування витрат, пов'язаних із його залученням до кримінального провадження;
*заявляти клопотання про забезпечення безпеки у випадках, передбачених законом;
*надавати висновки з питань, що належать до сфери його знань, під час досудового розслідування кримінальних проступків, у тому числі у випадках, передбачених частиною третьою статті 214 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України];
*надавати довідки з питань, що належать до сфери його знань, у випадках, передбачених частиною третьою статті 245 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України].
==Обов'язки спеціаліста у кримінальному провадженні==
'''Спеціаліст зобов'язаний:'''
*прибути за викликом до слідчого, дізнавача, прокурора, суду і мати при собі необхідні технічне обладнання, пристрої та прилади;
*виконувати вказівки сторони кримінального провадження, яка його залучила, чи суду та давати пояснення з поставлених запитань;
*не розголошувати відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і які стали відомі спеціалісту у зв'язку з виконанням його обов'язків;
*заявити самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Кодексом.
==Відповідальність спеціаліста==
У разі '''неприбуття до суду без поважних причин або неповідомлення про причини неприбуття''' на спеціаліста судом покладаються ''всі витрати, пов’язані з оголошенням перерви в судовому засіданні'' (ч.1 ст.72 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]).

Відповідно до ч.2 ст.72 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] '''за неправдивий висновок''' спеціаліст несе ''кримінальну відповідальність, встановлену законом''.

'''Завідомо неправдивий висновок спеціаліста''', складений для надання або наданий органу, що здійснює досудове розслідування, виконавче провадження, суду, Вищій раді правосуддя, тимчасовій слідчій чи спеціальній тимчасовій слідчій комісії Верховної Ради України, - ''караються виправними роботами на строк до двох років'' або ''арештом на строк до шести місяців'', або ''обмеженням волі на строк до двох років''.

Ті самі дії, поєднані з обвинуваченням у тяжкому чи особливо тяжкому злочині, або зі штучним створенням доказів обвинувачення чи захисту, а також вчинені з корисливих мотивів, - ''караються виправними роботами на строк до двох років'' або ''обмеженням волі на строк до п'яти років'', або ''позбавленням волі на строк від двох до п'яти років'' (ч.1 ст.384 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України]).

Крім того, спеціаліста, який брав участь у досудовому розслідуванні, стосується передбачена ст.222 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] заборона розголошення відомостей досудового розслідування, за порушення якої настає ''кримінальна відповідальність''.

Відповідно до ч.1 ст. 387 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України] '''розголошення без письмового дозволу''' слідчого, прокурора або особи, яка проводила оперативно-розшукову діяльність, '''даних оперативно-розшукової діяльності або досудового розслідування''' особою, попередженою в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані, карається ''штрафом від п'ятдесяти до неоподатковуваних мінімумів доходів громадян'' або ''виправними роботами на строк до двох років.''
[[Категорія:Кримінальне процесуальне право]]
[[Категорія: Кримінальне право]]
[[Категорія: Слідчі дії]]
[[Категорія: Суди]]

Застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою

2022-10-09T11:32:55Z

Olena.morozenko: Створена сторінка: ==Нормативна база== *[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України] *[http://zakon0.rada.gov.u...

==Нормативна база==
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України)]
==Умови застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою==
'''Тримання під вартою''' є винятковим і найбільш суворим запобіжним заходом, пов'язаним із позбавленням особи свободи, і полягає в примусовій ізоляції підозрюваного, обвинуваченого шляхом поміщення його в установи тримання під вартою на певний строк із підпорядкуванням вимогам режиму цих установ.

Тримання під вартою як запобіжний захід може бути застосовано лише у разі, якщо прокурор наявною сукупністю дозволених законом при прийнятті цього рішення засобів доказування доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим в ст.177 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК], крім випадків, передбачених ч.5 ст.176 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК] (остання закріплює перелік злочинів, при підозрі або обвинуваченні у вчиненні яких до особи може бути застосований винятково запобіжний захід у вигляді тримання під вартою).

''<big>Тримання під вартою застосовується:</big>''
#До особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено основне покарання у виді штрафу в розмірі понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян,— виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст.177 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України], буде доведено, що підозрюваний, обвинувачений не виконав обов'язки, покладені на нього при застосуванні іншого, раніше обраного запобіжного заходу, або не виконав у встановленому порядку вимог щодо внесення коштів як застави та надання документа, що це підтверджує;
# До раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до трьох років, виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст.177 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України], буде доведено, що, перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
# До раніше не судимої особи, яка підозрюється чи обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до п'яти років,— виключно у разі, якщо прокурором, крім наявності підстав, передбачених ст.177 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України], буде доведено, що перебуваючи на волі, ця особа переховувалася від органу досудового розслідування чи суду, перешкоджала кримінальному провадженню або їй повідомлено про підозру у вчиненні іншого злочину;
# До раніше не судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років;
# До раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки;
# До особи, яку розшукують компетентні органи іноземної держави за кримінальне правопорушення, у зв'язку з яким може бути вирішено питання про видачу особи (екстрадицію) такій державі для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку, в порядку і на підставах, передбачених розділом ІХ [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
''<big>Відповідно до статті 177 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]:</big>''
*''метою'' застосування будь-якого запобіжного заходу, у тому числі тримання під вартою, ''є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків'';
*''підставою'' для застосування будь-якого запобіжного заходу, у тому числі тримання під вартою, ''є наявність обґрунтованої підозри у вчинені кримінального правопорушення та доведення'' слідчим, прокурором наявності ризику, ''того, що особа може вчинити хоча б одну з наступних дій'':
#Переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.
#Знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення.
#Незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні.
#Перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
#Вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] передбачає можливість ''застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою винятково на підставі ухвали слідчого судді'' (під час досудового розслідування) ''або ухвали суду'' (в судовому провадженні), постановлення яких ініціюється відповідним клопотанням слідчого, прокурора.

За результатами судового розгляду клопотання слідчого, погодженого з прокурором або клопотання прокурора, слідчий суддя (під час досудового розслідування) постановляє ухвалу про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або відмову в його застосуванні, яка відповідно до ст.309 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] підлягає апеляційному оскарженню. Разом з тим, суд під час судового провадження може розглянути клопотання прокурора про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або про зміну наявного запобіжного заходу на тримання під вартою у випадках, коли обвинувачений ухиляється від виконання покладених на нього процесуальних обов’язків або наявні інші підстави та ризики, визначені ст.177 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]. На відміну від ухвали слідчого судді, яка, як зазначалося, може бути предметом апеляційного оскарження, ухвала суду про застосування відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою під час судового провадження не підлягає самостійному апеляційному оскарженню (ч.2 ст.392 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]).
==Тривалість застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою==
Ст. 197 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] встановлює строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою, який не може перевищувати '''шістдесяти днів'''.

При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя, суд в ухвалі зобов'язаний вказати дату закінчення її дії в межах строку, передбаченого законом.

Строк тримання під вартою обчислюється з моменту взяття під варту, а якщо взяттю під варту передувало затримання підозрюваного, обвинуваченого, з моменту затримання. У строк тримання під вартою включається час перебування особи в медичному закладі під час проведення стаціонарної психіатричної експертизи. У разі повторного взяття під варту особи в тому ж самому кримінальному провадженні строк тримання під вартою обчислюється з урахуванням часу тримання під вартою раніше.

Строк тримання під вартою може бути продовжений слідчим суддею в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому КПК України. Сукупний строк тримання під вартою підозрюваного, обвинуваченого під час досудового розслідування, не повинен перевищувати:
#'''шести''' '''місяців''' — у кримінальному провадженні щодо злочинів невеликої або середньої тяжкості;
#'''дванадцяти''' '''місяців''' — у кримінальному провадженні щодо тяжких або особливо тяжких злочинів.
Порядок продовження строку тримання під вартою передбачено ст. 199 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України].

Відповідно до ч.3 ст.199 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] при зверненні з клопотанням про продовження строку тримання під вартою сторона обвинувачення зобов’язана довести, крім питань, які вирішувалися при застосуванні цього запобіжного заходу, також, що заявлений ризик не зменшився або з’явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

''Слід звернути увагу'' на необхідність подачі прокурором клопотання про продовження строку тримання особи під вартою в письмовому вигляді, оскільки КПК України передбачає процедуру вирішення питання про продовження строку тримання особи під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу. Це означає, що підозрюваному, обвинуваченому не пізніше, ніж за 3 години до початку судового засідання, повинно бути вручене клопотання, складене у відповідності з вимогами ст.184 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України], а також із зазначенням обставин про те, що заявлений ризик не зменшився або з’явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

Ч.3 ст.331 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] передбачає обов’язок суду, незалежно від наявності клопотань, розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акту, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та направляється уповноваженій службовій особі місця ув’язнення.

До спливу продовженого строку суд зобов’язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Ст.203 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] визначає, що ухвала про застосування запобіжного заходу припиняє свою дію після закінчення строку дії ухвали про обрання запобіжного заходу, ухвалення виправдувального вироку чи закриття кримінального провадження.
==Застава при взятті під варту==
Відповідно до ч.3 ст.183 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України], при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя зобов’язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов’язків, передбачених [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК] , крім кримінальних проваджень щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування; щодо злочину, який спричинив загибель людини; щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею (ч.4 ст.183 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК]).
Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 КПК, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109 - 1142, 258 - 2585, 260, 261, 402 - 405, 407, 408, 429, 437 - 442 Кримінального кодексу України.
[[Категорія:Кримінальне право]]
[[Категорія:Кримінальне процесуальне право]]

Застосування запобіжного заходу у вигляді застави

2022-10-04T12:44:24Z

==Нормативна база==
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК України)]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/15-2012-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 18 січня 2012 року № 27 про «Порядок внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу»]
==Умови та порядок застосування запобіжного заходу у вигляді застави==
'''''Застава''''' - вид запобіжного заходу, не пов'язаний з обмеженням свободи особи.

''Застава'' ''полягає'' у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов’язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді чи суду.

Відповідно до статті 177 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України]:
*метою застосування будь-якого запобіжного заходу, у тому числі застави, є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків;
*підставою для застосування будь-якого запобіжного заходу, у тому числі застави, є наявність обґрунтованої підозри у вчинені кримінального правопорушення та доведення слідчим, прокурором наявності ризику того, що особа може вчинити хоча б одну з наступних дій:
#Переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
#Знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
#Незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
#Перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
#Вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до ст.182 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України], застава може бути внесена як самим підозрюваним, обвинуваченим, так і заставодавцем - іншою фізичною чи юридичною особою, яка вносить кошти від свого імені згідно з Порядком внесення коштів на спеціальний рахунок у разі застосування застави як запобіжного заходу, затвердженим [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/15-2012-%D0%BF#Text постановою Кабінету Міністрів України від 11 січня 2012 р. №15] (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 18 січня 2012 р. №27).

Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності або така, що фінансується з місцевого, державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб’єкту господарювання, що є у державній або комунальній власності.
==Розміри застави==
Розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст.177 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України]. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов’язків та не може бути завідомо не помірним для нього.

Розмір застави встановлюється слідчим суддею, судом, у розмірах, передбачених ч. 5 ст. 182 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК]:
*щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні злочину невеликої або середньої тяжкості, — від одного до двадцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
*щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, — від двадцяти до вісімдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
*щодо особи, підозрюваної чи обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, — від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб
У виключних випадках, якщо слідчий суддя, суд встановить, що застава у зазначених межах не здатна забезпечити виконання особою, що підозрюється, обвинувачується у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, покладених на неї обов'язків, застава може бути призначена у розмірі, який перевищує вісімдесят чи триста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
==Форма==
Застава може бути застосована як окремий запобіжний захід, так і як частина взяття під варту.

У випадку, якщо слідчий суддя, суд встановлять ''заставу як окремий запобіжний захід'', підозрюваний, обвинувачуваний не пізніше п'яти днів з дня обрання запобіжного заходу у вигляді застави зобов'язаний внести кошти на відповідний рахунок або забезпечити їх внесення заставодавцем та надати документ, що це підтверджує, слідчому, прокурору, суду.

При застосуванні запобіжного заходу у вигляді застави слідчий суддя, суд роз'яснюють підозрюваному, обвинуваченому його обов'язки, передбачені ч.7 ст.42 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК] та покладені на нього відповідно до ч.5 ст.194 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК] наслідки їх невиконання, а заставодавцю - у вчиненні якого кримінального правопорушення підозрюється чи обвинувачується особа, передбачене законом покарання за його вчинення, обов'язки із забезпечення належної поведінки підозрюваного, обвинуваченого та його явки за викликом, а також наслідки невиконання цих обов'язків.

Також ''при обранні запобіжного заходу у вигляді взяття під варту'' слідчий суддя, суд встановлюють розмір застави, сплата якої тягне за собою негайне звільнення взятого під варту. Обов'язок здійснення роз'яснень підозрюваному, обвинуваченому та заставодавцю щодо умов застосування застави як запобіжного заходу покладено на уповноважену службову особу місця ув'язнення. З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави підозрюваний, обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави (ч.4 ст.202 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК]).

Відповідно до ч.4 ст.183 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК України] слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК], має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні:
*щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування;
*щодо злочину, який спричинив загибель людини;
*щодо особи, стосовно якої у цьому провадженні вже обирався запобіжний захід у вигляді застави, проте був порушений нею;
*щодо злочину, передбаченого статтями 255-255 - 3 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України];
*щодо особливо тяжкого злочину у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів.
При обранні запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно підозрюваного, обвинуваченого, який оголошений у міжнародний розшук, та/або який виїхав, та/або перебуває на тимчасово окупованій території України, території держави, визнаної Верховною Радою України державою-агресором, розмір застави не визначається.
Під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК], має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109 - 1142, 258 - 2585, 260, 261, 402 - 405, 407, 408, 429, 437 - 442 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України].
==Наслідки порушення==
У разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору.

Питання про звернення застави в дохід держави вирішується слідчим суддею, судом за клопотанням прокурора або за власною ініціативою суду в судовому засіданні за участю підозрюваного, обвинуваченого, заставодавця в порядку, передбаченому для розгляду клопотань про обрання запобіжного заходу. Неприбуття в судове засідання зазначених осіб, які були належним чином повідомлені про місце та час розгляду питання, не перешкоджає проведенню судового засідання.

Копія постанови слідчого судді, ухвали суду про звернення застави в дохід держави протягом п'яти днів із дня набрання нею законної сили надсилається слідчим суддею, судом, який її постановив, до органу казначейства, в якому відкрито депозитний рахунок суду, на який було внесено заставу. Питання про звернення застави в дохід держави може бути вирішене й вироком суду (п.14 ч.1 ст.368 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК]).

У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу
==Застава, яка не була звернена в дохід держави==
За відсутності підстав для звернення застави в дохід держави суд при ухваленні вироку повинен прийняти рішення про повернення застави особі, яка її внесла (підозрюваному, обвинуваченому, заставодавцю). Якщо заставу було внесено підозрюваним, обвинуваченим, вона може бути повністю або частково звернена судом на виконання вироку в частині майнових стягнень, передусім на відшкодування завданої злочином шкоди. Таке звернення застави, внесеної заставодавцем, можливе тільки за його згодою.

Коли під час кримінального провадження застава як запобіжний захід скасовується, в тому числі у випадках закриття кримінального провадження з усіх передбачених законом підстав, або коли вона змінюється на інший запобіжний захід (за відсутності підстав для звернення її в дохід держави), слідчий суддя, суд повинен цією ж або окремою ухвалою прийняти рішення про повернення застави особі, яка її внесла.

Якщо з якихось причин питання про повернення застави під час кримінального провадження залишилось не вирішеним, особа, яка її внесла, має право звернутися до суду з клопотанням про його вирішення на стадії виконання судових рішень (ст.537 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК]).
[[Категорія:Кримінальне право]]
[[Категорія:Кримінальне процесуальне право]]

Умисне вбивство, вчинене у стані сильного душевного хвилювання

2022-09-19T16:11:14Z

Olena.morozenko: Створена сторінка: ==Нормативна база== *[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України] *[http://zakon.rada.gov.ua...

==Нормативна база==
*[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-03 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 07 лютого 2003 року № 2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи"]
==Загальна інформація==
Поняття «умисне вбивство» визначено в ст. 115 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] (далі КК України) як вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Вбивство – це передбачене кримінальним законом винне суспільно небезпечне діяння, яке посягає на життя іншої людини і спричиняє її смерть. Ст. 116 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України] передбачає відповідальність за умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, зумовленому жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого.
==Склад злочину==
===Об'єкт злочину===
Об'єкт злочину - життя людини.
===Об'єктивна сторона злочину===
♦ Діяння - посягання на життя іншої особи. ♦ Наслідки - у вигляді смерті людини. ♦ Причинний зв'язок між зазначеними діянням і наслідком, а також часом і певною обстановкою вчинення злочину.

Необхідною умовою кваліфікації дій винного за ст. 116 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України] є сильне душевне хвилювання, зумовлене жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого.

''Стан сильного душевного хвилювання'' визначається п. 23 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-03 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров’я особи» від 07.02.2003 № 2] як короткочасний інтенсивний емоційний стан винного ('''фізіологічний афект'''), який значною мірою знижує його здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.

''Від фізіологічного афекту варто відрізняти так званий патологічний афект'', який є тимчасовим хворобливим розладом психіки. При ньому людина втрачає здатність усвідомлювати свої вчинки і керувати ними. Вона в таких випадках визнається неосудною, а отже, в силу ст. 19 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України] і не може нести кримінальну відповідальність.

Для вирішення питання про те, здійснено діяння в стані фізіологічного чи патологічного афекту, необхідно призначити ''комплексну психолого-психіатричну експертизу''.

Необхідно мати на увазі, що будь-який афект припускає не взагалі стан хвилювання, який у багатьох випадках присутній під час убивства на ґрунті особистих неприязних стосунків, а стан сильного душевного хвилювання. Відсутність такого виключає стан фізіологічного афекту і тим самим можливість застосування ст. 116 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України].

Для наявності складу злочину, що розглядається, необхідно, щоб жорстоке поводження, або таке, що принижує честь і гідність особи, за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого, виходили саме від потерпілого, тобто від того, хто був убитий. Дії особи, яка вчинила умисне вбивство у стані сильного душевного хвилювання, не можуть кваліфікуватися за ст. 116 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], якщо душевне хвилювання було викликано діями не потерпілого, а інших осіб.

Особливістю об’єктивної сторони складу злочину, передбаченого ст. 116 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], є те, що він може бути вчинений виключно шляхом активної поведінки. Це означає, що здійснити вбивство у стані сильного душевного хвилювання, тобто перебуваючи у стані фізіологічного афекту, шляхом бездіяльності неможливо, оскільки психологічна природа афекту така, що йому в будь-якому випадку потрібна негайна «розрядка в діях».
===Суб'єкт злочину===
''Суб'єктом злочину'' є фізична осудна особа, яка досягла '''14'''-річного віку й перебувала під час учинення злочину у стані сильного душевного хвилювання, зумовленого жорстоким поводженням або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого.
===Суб'єктивна сторона злочину===
''Суб’єктивна сторона'' складу злочину характеризується умисною формою вини у вигляді прямого або непрямого умислу. Це означає, що винний, учиняючи діяння, передбачене ст.116 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], у будь-якому випадку усвідомлює суспільно небезпечний характер своїх дій, завжди передбачає суспільно небезпечні наслідки та бажає або свідомо припускає їх настання.

Психічне ставлення особи в разі вчинення цього злочину характеризують дві особливості:
#умисел завжди є таким, що раптово виник, та афектованим, тобто, виникаючи раптово, він одразу й реалізується;
#емоційний стан винної особи характеризується сильним душевним хвилюванням, що значною мірою знижує її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними.
Необхідною умовою застосування ст.116 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України] є раптовість як сильного душевного хвилювання, так і умислу вчинити вбивство.

Раптовість виникнення стану сильного душевного хвилювання полягає в тому, що цей стан виникає як негайна реакція на жорстоке поводження або таке, що принижує честь і гідність особи, за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого. Умисел вчинити вбивство в особи, що перебувала в стані фізіологічного афекту, також повинен виникнути раптово. Вбивство в такому стані не може бути заздалегідь обдуманим.

Отже, склад злочину, передбачений ст.116 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], наявний лише тоді, коли умисел на вбивство виник раптово у стані фізіологічного афекту й був виконаний, коли винний ще перебував у такому стані. Найчастіше такий стан є короткочасним і триває всього декілька хвилин. Якщо вбивство вчинене після того, коли стан сильного душевного хвилювання пройшов, дії винного варто кваліфікувати за ст.115 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України]. Протиправна поведінка потерпілого в такому разі може бути визнана обставиною, яка пом’якшує покарання.

Вбивство, хоча й вчинене у стані сильного душевного хвилювання, що раптово виникло, але яке виявилося результатом перевищення меж необхідної оборони або заходів, необхідних для затримання злочинця, слід кваліфікувати не за ст.116 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], а за ст.118. Це пояснюється тим, що законодавець вважає вбивство, передбачене ст.118 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], менш небезпечним, ніж злочин, що розглядається.

Може виникнути ситуація, коли винний у стані сильного душевного хвилювання вчиняє умисне вбивство двох осіб - особи, яка здійснила стосовно винного протиправні дії, і людини, котра перебувала разом з нею і жодних дій щодо винного не вчиняла. Відповідальність у цьому разі настає за сукупністю злочинів - вбивство першої особи кваліфікується за ст.116 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України], а другої - за частинами 1 або 2 ст.115 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 КК України].
==Санкція (покарання)==
Умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання, зумовленому жорстоким поводженням, або таким, що принижує честь і гідність особи, а також за наявності системного характеру такого поводження з боку потерпілого, карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.
==Див. також==
*[[Умисне вбивство: склад злочину та кваліфікуючі ознаки]]
*[[Вбивство через необережність]]
[[Категорія:Кримінальні правопорушення]]

Вбивство через необережність

2022-08-09T14:27:14Z

Olena.morozenko:

Вбивство через необережність

2022-08-09T14:26:06Z

Olena.morozenko: