WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Адміністративно-правові засоби захисту прав людини і громадянина

2020-08-18T12:30:26Z

Olena.ipatenko: Приведення у відповідність до змін законодавства

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про звернення громадян»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1697-18/page Закон України «Про прокуратуру»]

== Поняття адміністративно-правового захисту прав людини і громадянина ==
'''Адміністративно-правовий захист прав і свобод людини і громадянина''' являє собою сукупність застосовуваних у порядку, врегульованому нормами адміністративного права, засобів, спрямованих на здійснення уповноваженими на те органами (посадовими особами), а також особами та громадянами відповідних процесуальних дій (процедур). Адміністративно-правовий захист - це сукупність способів, прийомів і різних процесуальних дій, встановлених у законному порядку, за допомогою яких здійснюється відновлення порушеного права особи.

'''Належне адміністративно-правове гарантування прав і свобод громадян передбачає:'''
* Визначення у законодавстві персоніфікованих представників державної влади, відповідальних за забезпечення умов для реалізації прав і свобод.
* Закріплення конкретних обов' язків органів і посадових осіб публічної адміністрації, які б відповідали правам і свободам громадян.
* Встановлення конкретних адміністративних процедур, які вичерпно визначають порядок виконання відповідними суб' єктами управління своїх обов' язків у відносинах з громадянами. посилення відповідальності органів і посадових осіб за не¬виконання ними своїх обов' язків, що призвело до порушення прав громадян.
== Види адміністративно-правових засобів захисту прав людини і громадянина ==
'''Адміністративно-правові засоби захисту прав людини і громадянина:'''

* конституційне право особи на звернення і оскарження;
* судовий захист і контроль;
* діяльність органів прокуратури та представництво інтересів особи прокурором в адміністративному судочинстві.
=== Право особи на звернення та оскарження ===
Положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 статті 1 Закону України "Про звернення громадян"] передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності. Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами. 

'''Під зверненнями громадян слід розуміти''' викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. 

'''Пропозиція (зауваження)''' - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. 

'''Заява (клопотання)''' - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. 

'''Скарга''' - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб. ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 стаття 3 Закону України «Про звернення громадян»]). 

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Статтею 4 Закону України «Про звернення громадян»] передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:
* порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
* створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
* незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. 

Звернення розглядаються і вирішуються '''у термін не більше одного місяця від дня їх надходження''', а ті, які не потребують додаткового вивчення, - '''невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання'''. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, '''не може перевищувати сорока п'яти днів'''. На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.

Одержані об'єднаннями громадян звернення із зауваженнями і пропозиціями щодо їх діяльності розглядаються цими об'єднаннями та їх органами відповідно до статутів об'єднань, а заяви і скарги на ущемлення чи порушення ними прав громадян - згідно з цим Законом.

Дія цього Закону не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, встановлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19#Text законами України "Про судоустрій і статус суддів"] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3262-15#Text "Про доступ до судових рішень"], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодексом адміністративного судочинства України], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18#Text законами України "Про запобігання корупції"], "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text Про виконавче провадження".]

=== Судовий захист і контроль ===
Відповідно до положень [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України] '''завданням адміністративного судочинства''' є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Відповідно до положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України] кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси і просити про їх захист.

Відповідно до положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text частин 3-7 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України] до суду можуть звертатись в інтересах інших осіб органи та особи, яким законом анадае таке право.

Субєкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду виключно у випадках, визначених Конституцією та законами України.

Ніхто не може бути позбавлений права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку. Відмова від права на звернення до суду є недійсною.

Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що й громадяни та юридичні особи України.

Відповідно до положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України] учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги.

=== Діяльність органів прокуратури та представництво інтересів особи прокурором в адміністративному судочинстві ===
Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1697-18/page статті 23 Закону України "Про прокуратуру"] '''представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у''' здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.

Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб’єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб’єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб’єктом владних повноважень.

Під час здійснення представництва інтересів громадянина у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження:
# Звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).
# Вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження.
# Ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи.
# Брати участь у розгляді справи.
# Подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом.
# Брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді.
# З дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.

У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов’язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

'''Особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина в суді:'''
* право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку адміністративного судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
* право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в адміністративній справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
* право подання заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом в адміністративній справі надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних прокуратур, керівнику, заступникам керівника, керівникам підрозділів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
* змінити, доповнити, відкликати, відмовитися від позову (заяви, подання), апеляційної, касаційної скарги, заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом має право прокурор, який її подав, або прокурор вищого рівня.
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право ]]

Залучення експерта у адміністративному судочинстві, судова експертиза у адміністративному провадженні

2020-08-18T12:06:27Z

Olena.ipatenko: Приведення у відповідність до законодавства

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України "Про судову експертизу"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98 Наказ Міністерства юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1431-11 Наказ Міністерства юстиції України 12.12.2011 № 3505/5 «Про затвердження Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах»]

== Поняття експерта у адміністративному судочинстві ==
Відповідно до положень [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 частини 1 статті 68 Кодексу адміністративного судочинства України] '''експертом може бути''' особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з’ясування відповідних обставин справи. 
Експерт може призначатися судом або залучатися учасником справи. 
Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності.

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Законом України «Про судову експертизу»].

'''Не може залучатися до проведення судової експертизи та виконання обов’язків судового експерта особа''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 частина 1 статті 11 Закону України «Про судову експертизу»]):
* визнана в установленому законом порядку недієздатною;
* яка має не зняту або не погашену судимість;
* на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення правопорушення, пов'язаного з корупцією;
* особа, на яку протягом року накладалося дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення кваліфікації судового експерта.

== Права, обов’зки та відповідальність експерта у адміністративному судочинстві ==
'''Експерт у адміністративному судочинстві має право:'''
# Знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;
# Заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;
# Викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;
# Бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження;
# Задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;
# Подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права експерта;
# На оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду;
# Відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов'язків або якщо він не володіє необхідними знаннями для виконання покладених на нього обов'язків;
# На забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав;
# У разі незгоди з іншими членами експертної комісії складати окремий висновок;
# Викладати письмово відповіді на питання, які ставляться йому під час надання роз'яснень чи показань.

'''Експерт зобов'язаний:'''
# Провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань.
# У разі необхідності - прибути за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому засіданні.
# Забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою.
# Заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі.
# Невідкладно повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
# У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення невідкладно заявити суду клопотання щодо його уточнення або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.
# У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.
Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.
Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі.

'''Відповідальність експерта.'''

Судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими законодавством, може бути притягнутий до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності.

За надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, а також за розголошення даних, що стали йому відомі під час проведення експертизи, експерт несе кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством.

За злісне ухилення від явки до органів досудового розслідування або суду експерт несе адміністративну відповідальність згідно з чинним законодавством.

За допущені порушення під час проведення експертизи, що не тягнуть за собою кримінальної чи адміністративної відповідальності, експерт може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності згідно з чинним законодавством.

У разі завдання своїми діями майнової шкоди під час проведення експертизи експерт несе матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством.
== Відвід експерта у адміністративному судочинстві ==
Згідно з положеннями [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page1 статті 38 Кодексу адміністративного судочинства України] '''експерт не може брати участі в адміністративному процесі, якщо:'''
# Він перебував або перебуває в службовій або в іншій залежності від учасників справи.
# Він проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються при розгляді даної справи.
# З’ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань.
Участь експерта в судовому засіданні під час попереднього розгляду даної справи як експерта не є підставою для їхнього відводу (самовідводу).
== Гарантії незалежності судового експерта та правильності його висновку ==
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Саттею 4 Закону України "Про судову експертизу"] передбачено, що '''незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються:'''
* визначеним законом порядком призначення судового експерта;
* забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судової експертизи;
* існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду;
* створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його матеріальним і соціальним забезпеченням;
* кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків;
* можливістю призначення повторної судової експертизи;
* присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи.

== Поняття судової експертизи, види експертиз ==
=== Поняття судової експертизи ===
'''Судова експертиза''' - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які
містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду.
=== Види експертиз ===
'''Первинною є експертиза''', коли об’єкт досліджується вперше.

'''Комісійна експертиза''' проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності.

'''Комплексна експертиза''' проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність.Загальний висновок роблять експерти, компетентні в оцінці отриманих результатів і формулюванні єдиного висновку. У разі виникнення розбіжностей між експертами, експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності .

Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити '''додаткову експертизу''', яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити '''повторну експертизу''', яка доручається іншому експерту (експертам).

== Призначення судової експертизи ==
'''Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ частина 1 статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України]):'''

* для з’ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
* жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності.

У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.
 
При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. З урахуванням обставин справи суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза). Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. 
Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз’яснення яких, на їх думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов’язаний мотивувати таке відхилення або зміну.
 
Питання, які ставляться експерту, і його висновок з них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. 
Призначений судом експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
 
Про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій (яким) доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

== Строки проведення експертизи ==
Строк проведення експертизи встановлюється залежно від складності дослідження з урахуванням експертного навантаження фахівців керівником експертної установи (або заступником керівника чи керівником структурного підрозділу) у межах:

* '''10 календарних днів''' - щодо матеріалів з невеликою кількістю об'єктів та вирішуваних питань і простих за характером досліджень;
* '''30 календарних днів''' - щодо матеріалів із середньою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або середньої складності за характером досліджень;
* '''60 календарних днів''' - щодо матеріалів з великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або складних за характером досліджень;
* '''понад 60 календарних днів''' - щодо матеріалів із великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань (більше десяти), виходячи з фактично необхідного для експерта часу або особливо складних за характером досліджень (досліджень з використанням криміналістичного обладнання (лазерного, оптичного, електронного), проведення експериментальних досліджень, застосування декількох методів);
* '''понад 90 календарних днів''' - якщо експертиза є особливо складною чи багатооб’єктною, потребує вирішення більше десяти питань або вирішення питань, які потребують декількох досліджень, чи налічує понад п'ять томів матеріалів справи або є комплексною чи потребує залучення фахівців з інших установ (у тому числі судово-медичних), підприємств, організацій і не може бути виконана в зазначені строки.

У разі значного завантаження експерта та знаходження в нього на виконанні одночасно понад десяти експертиз, у тому числі комісійних та комплексних, вказані терміни можуть бути переглянуті або встановлені додатково з урахуванням необхідного реального часу на їх виконання.

Попереднє вивчення матеріалів при проведенні простих та середньої складності досліджень не повинно перевищувати відповідно п'яти та десяти робочих днів; при складних та особливо складних дослідженнях - відповідно п'ятнадцяти та двадцяти робочих днів.

Строк проведення експертизи починається з робочого дня, наступного за днем надходження матеріалів до експертної установи, і закінчується у день складання висновку експерта (повідомлення про неможливість надання висновку). Якщо закінчення встановленого строку проведення експертизи припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається наступний за ним робочий день.

У строк проведення експертизи не включається строк виконання клопотань експерта, усунення недоліків, допущених органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).
== Висновок експерта ==
'''Висновок експерта''' - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством. 
'''Предметом висновку експерта''' може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. 
Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. 
Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. 
Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку.

'''У висновку експерта зазначаються''' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 пункт 6-8 статті 101 Кодексу адміністративного судочинства України]):
* коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта);
* на якій підставі була проведена експертиза;
* хто був присутній при проведенні експертизи;
* питання, що були поставлені експертові;
* які матеріали експерт використав.
Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. 
У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків. Якщо під час підготовки висновку експерт встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

'''Висновок експерта у галузі права'''
Учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page1 стаття 112 Кодексу адміністративного судочинства України]):
* застосування аналогії закону чи аналогії права;
* змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі.
Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи. 
Висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду.Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

== Зразки клопотань про призначення експертизи у адміністративному судочинстві ==
[http://pravo-porada.com.ua/practice-65/55-zayavy-ta-klopotannya/659-klopotannya-pro-pryznachennya-avtotehnichnoyi-ekspertyzy 1)зразок клопотання про призначення експертизи у адміністративному судочинстві] 
[http://www.peritus.com.ua/klopotannya-pro-pryznachennya-ekspertyzy/ 2) зразок клопотання про призначення експертизи у адміністративному судочинстві] 
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право]]

Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні

2020-08-18T09:27:47Z

Olena.ipatenko: приведення у відповідність до змін в законодавстві, більш стислий виклад

== Нормативна база ==

* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України]
* [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-18 Закон України від 23 травня 2013 року № 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95 Постанова Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»]
* П[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-95 останова Пленуму Верховного суду України від 07 липня 1995 року № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0082700-97 Ухвала (витяг)судової колегії у кримінальних справах Верховного суду України «Рішення суду про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої громадянинові органами слідства, має бути належно мотивовано і відповідати фактичним обставинам справи» від 11.03.1997]
* [http://document.ua/shodo-nadannja-rozjasnen-polozhen-zakonu-ukrayini-vid-23-tra-doc202012.html Лист Міністерства юстиції України від 26 грудня 2013 року № 1169-0-3-13/11 «Щодо надання роз’яснень положень Закону України від 23 травня 2013 року № 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»]

== Складові предмету доказування (обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні) ==
Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини 1 статті 91 КПК] '''у кримінальному провадженні підлягають доказуванню''':
# Подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
# Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
# Вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
# Обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
# Обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;
# Обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;
# Обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
==== Встановлення події кримінального правопорушення ====
При доказуванні мають бути встановлені обставини, які належать до події кримінального правопорушення (злочину чи кримінального проступку). При доказуванні обставин, які утворюють подію кримінального правопорушення, встановлюються передбачені нормою кримінального закону діяння, наслідки (для матеріальних складів) та наявність між ними причинн-наслідкового зв'язку. Подія кримінального правопорушення розуміється як елемент об'єктивної сторони складу злочину, що відбувається у певному часі, місці та певним способом. Спосіб вчинення кримінального правопорушення не визнається обов'язковою кваліфікуючою ознакою кримінальним законом. Незважаючи на це, в кримінальному процесі спосіб вчинення злочину є обов'язковим елементом предмету доказування по кожному кримінальному провадженню. У теорії доказів спосіб вчинення кримінального правопорушення тлумачиться як комплекс дій, що вчиняється правопорушником у певній послідовності і призводить до злочинного наслідку.

Подія кримінального правопорушення, відбувається в реальному місці і часі. Тому доказування обставин, що належать до події кримінального правопорушення, деталізують спосіб його вчинення, може мати значення для предметного захисту особи, кваліфікації способів вчинення окремих видів кримінальних правопорушень тощо. Відсутність події злочину тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами.
==== Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення ====
'''Винуватість''' - категорія кримінального процесуального права, яка означає доведеність доказами вчинення кримінального правопорушення конкретною особою. 

Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 23 КК] виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КПК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності, які, у свою чергу, знаходять прояв у двох видах: умисел - прямий і непрямий ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 24 КК]), необережність - кримінальна протиправна самовпевненість та кримінальна протиправна недбалість ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 25 КК]). Відсутність вини тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами. 

Конкретний зміст вини окремих видів злочинів визначається їх складами, що передбачені нормами Особливої частини КК. На ступінь вини особи впливають мета, мотив, місце і час вчинення злочину, життєвий досвід, вік тощо. Тому знання ступеня вини кожної конкретної особи необхідне для індивідуалізації покарання. Склад кримінального правопорушення включає психічне ставлення обвинуваченого до всіх фактичних обставин, які віднесені законодавцем до об'єкта і об'єктивної сторони злочину. Тобто при доказуванні умислу необхідно встановити конкретні фактичні дані, які б свідчили, що інтелектом і волею (умислом) обвинуваченого охоплювались виявлені час, місце, спосіб вчинення злочину тощо, а у злочинах з матеріальним складом - настання злочинних наслідків. 

В окремих випадках може встановлюватись осудність обвинуваченого і досягнення ним віку кримінальної відповідальності за даний злочин. Факт осудності обвинуваченого за загальним правилом розглядається як очевидний, але при виникненні певних сумнівів він підлягає доказуванню відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 3 частини 2 статті 242 КПК] (визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності). 

Вина головним чином характеризує суб'єктивну сторону злочину. Але у ряді складів злочинів для встановлення їх суб'єктивної сторони слід з'ясовувати ще й мотив і мету вчинення посягання. 

Мотив і мету вчинення злочинів часто називають факультативними ознаками складу злочину. Але для деяких складів кримінальних правопорушень мотив і мета виступають обов'язковими ознаками складу. Це має місце тоді, коли:
# Мотив чи мета прямо названі у диспозиції статті особливої частини статті КК.
# Наявність відповідної мети прямо випливає з інших ознак складу кримінального правопорушення. 

'''Мотив''' - це те внутрішнє спонукання, яке штовхнуло особу на вчинення злочину. Мотив дозволяє виявити причину протиправної поведінки, дає можливість встановити ознаки вини. Мотиви злочину можуть бути різноманітними - гроші, заздрість, ревнощі, помста тощо.

Залежно від виду мотиву того, яке значення йому надає законодавець, '''мотив має різне кримінально-правове значення''', а саме:
* виступає ознакою основного складу злочину;
* посилює відповідальність порівняно зі складом злочину, вчиненого без відповідного мотиву;
* послаблює відповідальність порівняно зі складом злочину, вчиненого без відповідного мотиву;
* враховується при визначенні кримінально-правових наслідків злочину.

Кримінально-правове значення мети злочину загалом таке ж, як і його мотиву.

'''Мета злочину'''- це результат, якого прагне досягти винний, вчинюючи правопорушення. Мотив характеризує, чим керується особа, здійснюючи кримінальне правопорушення, мета визначає те, чого прагне ця особа. 

Мета, таким чином, прямо пов'язана з вольовим ставленням особи до суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Якщо мета і наслідки збігаються, то однозначно особа бажає цих наслідків і має місце прямий умисел. 

Однак правопорушнихк може ставити й іншу чи більш широку мету, яка виходить за межі наслідків, що є ознакою певного складу злочину. Тоді такі наслідки є лише проміжною метою - винний їх лише свідомо допускає для досягнення своєї мети, і це притаманне непрямому умислу. Якщо ж особа усвідомлює неминучість наслідків, які є для неї проміжною метою, то вона теж їх бажає і діє з прямим умислом. 
==== Вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат ====
Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 3 частини 1 статті 91 КПК] у кримінальному провадженні підлягають доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат. Поняття шкоди в кримінальному процесуальному законодавстві не розкривається. Водночас аналіз окремих норм процесуального закону ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 55, 56, 61 КПК]) дозволяє розмежувати фізичну, моральну і майнову шкоду. 

'''Фізична шкода''' - це сукупність змін, що сталися об'єктивно внаслідок вчинення кримінального правопорушення у стані людини як фізичної істоти. До складових фізичної шкоди належать: тілесні ушкодження, розлад здоров'я, фізичні страждання, біль. Якщо відшкодування фізичної шкоди певним чином ускладнено, то відшкодування витрат на лікування можна визнати компенсаційною формою відшкодування фізичної шкоди, яка піддається обрахуванню. Це питання може стати предметом цивільного позову у кримінальному провадженні ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-95 пункт 10 частини 1 статті 56, статті 61, 127 КПК, Постанова Пленуму Верховного суду України Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат 07.07.1995 N 11]). Суб'єктами права на відшкодування шкоди у справах даного виду можуть бути самі потерпілі, а також прокурор відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 12 частини 2 статті 36 КПК]. 

Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини 6 статті 55 КПК] у справах про кримінальні правопорушення, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, право на відшкодування шкоди мають також його близькі родичі чи члени сім'ї такої особи, які в установленому законом порядку повинні визнаватися потерпілими. До таких осіб відносяться: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі ( [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункт 1 частини 1 статті З КПК] ). 

Відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95 до пункту 3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4] під '''моральною шкодою''' слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Серед основних обставин, що впливають на розмір компенсації, Пленум визначає: характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації. 

Під час досудового розслідування і судового провадження існують особливості щодо доказування моральної шкоди. Зокрема, під час досудового розслідування про доказування моральної шкоди можна вести мову в тих випадках, коли є потерпілий, яким заявлений цивільний позов щодо відшкодування моральної шкоди ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 55, 56, 61 КПК]). При цьому підлягає доказуванню лише сам факт заподіяння моральної шкоди, тобто наявність її фактичних наслідків - характеру й тяжкості погіршення стану здоров'я, тривалості страждань тощо. Визначення конкретного розміру грошової компенсації визначається судом, а тому виходить за межі доказування під час досудового розслідування. 

У кримінаьних правопорушеннях з формальним складом шкода є лише факультативним елементом предмету доказування. Для даного виду злочинів злочинний результат презюмується, тому для їх кваліфікації достатньо встановити лише вказане в законі діяння. Але дана презумпція стосується не всіх злочинів з формальним складом. Зокрема, встановлення шкоди вимагається, якщо злочин фактично закінчується настанням шкідливих наслідків, що знаходяться за межами складу, але передбачені законом як обставини, котрі впливають на визначення міри відповідальності, або настанням таких наслідків у вигляді майнової чи моральної шкоди, які належить відшкодовувати потерпілому (цивільному позивачу). 

'''[http://domjurista.ua/res.php?res_id=16107 Зразок позовної заяви про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням]''' 

Крім виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 до пункту 3 частини 1 статті 91 КПК], у кримінальному провадженні підлягає доказуванню також '''розмір процесуальних витрат'''. 

Порядок визначення розміру та стягнення процесуальних витрат, особи, які мають право отримати компенсацію, порядок зменшення витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення процесуальних витрат зазначені у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 главі 8 КПК].
Так, відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 положень статті 118 КПК] процесуальні витрати складаються із:
# витрат на правову допомогу;
# витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;
# витрат, пов’язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;
# витрат, пов’язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.
==== Обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження ====
Предмет доказування також включає обставини, які характеризують обвинуваченого й повинні враховуватись при призначенні покарання. Такий підхід ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, серед яких від суду вимагається індивідуальний підхід, урахування особи винного та обставин справи, що пом'якшують та обтяжують покарання. 

Так, відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 4 частини 1 статті 91 КПК] у кожному кримінальному провадженні підлягають доказуванню обставини, що впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання. 

'''До обставин, які характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання і підлягають доказуванню, належать такі:'''
* усі наявні у справі пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує чи обтяжує покарання, передбачена в статті КК як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує чи обтяжує ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 3 статті 66 КК] і [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 4 статті 67 КК]);
* у разі призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 69 КК]), необхідно встановлювати сукупність обставин, які б позитивно характеризували винну особу до вчинення злочину, а також після цього, що свідчить про можливість виправлення особи і перевиховання без реального застосування до неї призначеного судом покарання у вигляді позбавлення волі (ставлення підсудного до праці, навчання, громадського обов'язку, поведінка на виробництві і в побуті, працездатність, стан здоров'я, сімейний стан, дані про минулі судимості);
* обставини, які становлять соціально-психологічну характеристику обвинуваченого;
* обставини, що впливають на забезпечення в процесі доказування реалізації обвинуваченим своїх законних прав (наявність в обвинуваченого фізичних або психічних вад; володіння рідною мовою, якою ведеться судочинство, тощо). На окремі обставини, які впливають на призначення особі покарання і підлягають встановленню, може бути вказано у самій нормі Особливої частини КК.
==== Обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання ====
Важливим елементом предмета доказування є доведення обставин, що є підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності або покарання. Для прийняття такого рішення необхідно мати достатньо доказів, що вказують на обставини, передбачені законом про кримінальну відповідальність. 

Відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 285 КПК] особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз’яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз’яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку. [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Розділ XII Загальної частини та розділ ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК] присвячені питанням звільнення від покарання та його відбування, під яким розуміють передбачені в КК випадки незастосування судом до особи, винної у вчиненні злочину, покарання або припинення подальшого його відбування. 

'''Види звільнення від покарання та його відбування''':
# Звільнення від покарання без його призначення: 1) у зв'язку з втратою особою суспільної небезпеки ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 4 ст. 74 КК]); 2) у зв'язку з давністю притягнення до кримінальної відповідальності ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 5 ст. 74 КК]); 3) у зв'язку із хворобою особи ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 2 та ч. З ст. 84 КК]); 4) неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 97 КК]).
# Звільнення від подальшого відбування покарання: 1) із випробуванням ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 75 та 104 КК]); 2) із випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 9 КК]); 3) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 80 та 106 КК]); 4) умовно-дострокове звільнення ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 81 та 107 КК]); 5) у зв'язку з психічною хворобою ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 1 статті 84 КК]); 6) у зв'язку з іншою (не психічною) тяжкою хворобою ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 84 КК]); 7) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 83 КК]); 8) у зв'язку із законом про амністію ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 86 КК]); (9 у зв'язку з декриміналізацією діяння, за яке особу засуджено ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 74 КК]); 10) у зв'язку з вимогами ІІ розділу Прикінцевих та перехідних положень КК ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 пункти 1, 6-8,11, частина 1 пункту 14; пункти 15-18]. 

Крім цього, КК передбачає '''випадки заміни покарання більш м'яким''': а) не відбутої частини покарання ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 82 КК]); б) вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 4 статті 83 КК]); в) у зв'язку із законом про амністію ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина З статті 86 КК]); г) на підставі акта про помилування ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 87 КК]), а також '''пом'якшення покарання''': а) на підставі закону про амністію ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 86 КК]); б) якщо призначена засудженому міра покарання перевищує санкцію нового закону ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина З статті 74 КК]); в) на підставі вимог [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК]. 

Випадки заміни покарання більш м'яким та пом'якшення покарання, передбачені КК, не звільняють засудженого від покарання чи його відбування, проте поліпшують його правове становище і впливають на подальше відбування покарання. Звільнення від покарання без його призначення.
==== Обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення ====
[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Частиною 1 статті 96-1 КК] встановлено, що '''спеціальна конфіскація''' полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190,статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301,302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу. 

'''Спеціальна конфіскація застосовується на підставі:'''
# Обвинувального вироку суду.
# Ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
# Ухвали суду про застосування примусових заходів медичного характеру;
# Ухвали суду про застосування примусових заходів виховного характеру.
'''У випадках, коли об’єктом спеціальної конфіскації є майно, вилучене з цивільного обороту, вона може бути застосована на підставі:'''
# Ухвали суду про закриття кримінального провадження з інших підстав, аніж звільнення особи від кримінальної відповідальності;
# Ухвали суду, постановленої в порядку частини дев’ятої статті 100 КПК, за клопотанням слідчого чи прокурора, якщо кримінальне провадження закривається ними.
'''Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частини 1 статті 96-2 КК] спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:'''
# Одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна;
# Призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;
# Були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;
# Були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
==== Обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру ====
З 01.09.2014 вступив в силу [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-18 Закон України від 23.03.2013 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України по виконанню Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»], яким було введено кримінальну відповідальність для юридичних осіб . Цим же Законом Загальну частину КК України доповнено розділом XIV-1 «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб». 

'''Підстави для застосування до юридичної особи заходів кримінально - правового характеру визначені''' [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частиною 1 статті 96-3 КК]

Відповідно до норм чинного законодавства '''до юридичних осіб судом можуть бути застосовані такі заходи кримінально-правового характеру:'''
# Штраф;
# Конфіскація майна;
# Ліквідація. 

До юридичних осіб штраф та ліквідація можуть застосовуватися лише як основні заходи кримінально-правового характеру, а конфіскація майна - лише як додатковий. При застосуванні заходів кримінально-правового характеру юридична особа зобов’язана відшкодувати нанесені збитки та шкоду в повному обсязі, а також розмір отриманої неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою. 

При застосуванні до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру судом враховуються ступінь тяжкості вчиненого її уповноваженою особою кримінального правопорушення, ступінь здійснення кримінально протиправного наміру, розмір завданої шкоди, характер та розмір неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою, вжиті юридичною особою заходи для запобігання кримінального правопорушення.

[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]

Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні

2020-08-18T09:11:06Z

Olena.ipatenko: приведення у відповідність до змін законодавства

== Нормативна база ==

* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України]
* [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-18 Закон України від 23 травня 2013 року № 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95 Постанова Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди»]
* П[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-95 останова Пленуму Верховного суду України від 07 липня 1995 року № 11 "Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0082700-97 Ухвала (витяг)судової колегії у кримінальних справах Верховного суду України «Рішення суду про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої громадянинові органами слідства, має бути належно мотивовано і відповідати фактичним обставинам справи» від 11.03.1997]
* [http://document.ua/shodo-nadannja-rozjasnen-polozhen-zakonu-ukrayini-vid-23-tra-doc202012.html Лист Міністерства юстиції України від 26 грудня 2013 року № 1169-0-3-13/11 «Щодо надання роз’яснень положень Закону України від 23 травня 2013 року № 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»]

== Складові предмету доказування (обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні) ==
Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини 1 статті 91 КПК] '''у кримінальному провадженні підлягають доказуванню''':
# Подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
# Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
# Вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
# Обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
# Обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;
# Обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;
# Обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
==== Встановлення події кримінального правопорушення ====
При доказуванні мають бути встановлені обставини, які належать до події кримінального правопорушення (злочину чи кримінального проступку). При доказуванні обставин, які утворюють подію кримінального правопорушення, встановлюються передбачені нормою кримінального закону діяння, наслідки (для матеріальних складів) та наявність між ними причинн-наслідкового зв'язку. Подія кримінального правопорушення розуміється як елемент об'єктивної сторони складу злочину, що відбувається у певному часі, місці та певним способом. Спосіб вчинення кримінального правопорушення не визнається обов'язковою кваліфікуючою ознакою кримінальним законом. Незважаючи на це, в кримінальному процесі спосіб вчинення злочину є обов'язковим елементом предмету доказування по кожному кримінальному провадженню. У теорії доказів спосіб вчинення кримінального правопорушення тлумачиться як комплекс дій, що вчиняється правопорушником у певній послідовності і призводить до злочинного наслідку.

Подія кримінального правопорушення, відбувається в реальному місці і часі. Тому доказування обставин, що належать до події кримінального правопорушення, деталізують спосіб його вчинення, може мати значення для предметного захисту особи, кваліфікації способів вчинення окремих видів кримінальних правопорушень тощо. Відсутність події злочину тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами.
==== Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення ====
'''Винуватість''' - категорія кримінального процесуального права, яка означає доведеність доказами вчинення кримінального правопорушення конкретною особою. 

Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 23 КК] виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої КПК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності, які, у свою чергу, знаходять прояв у двох видах: умисел - прямий і непрямий ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 24 КК]), необережність - кримінальна протиправна самовпевненість та кримінальна протиправна недбалість ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 25 КК]). Відсутність вини тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами. 

Конкретний зміст вини окремих видів злочинів визначається їх складами, що передбачені нормами Особливої частини КК. На ступінь вини особи впливають мета, мотив, місце і час вчинення злочину, життєвий досвід, вік тощо. Тому знання ступеня вини кожної конкретної особи необхідне для індивідуалізації покарання. Склад кримінального правопорушення включає психічне ставлення обвинуваченого до всіх фактичних обставин, які віднесені законодавцем до об'єкта і об'єктивної сторони злочину. Тобто при доказуванні умислу необхідно встановити конкретні фактичні дані, які б свідчили, що інтелектом і волею (умислом) обвинуваченого охоплювались виявлені час, місце, спосіб вчинення злочину тощо, а у злочинах з матеріальним складом - настання злочинних наслідків. 

В окремих випадках може встановлюватись осудність обвинуваченого і досягнення ним віку кримінальної відповідальності за даний злочин. Факт осудності обвинуваченого за загальним правилом розглядається як очевидний, але при виникненні певних сумнівів він підлягає доказуванню відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 3 частини 2 статті 242 КПК] (визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності). 

Вина головним чином характеризує суб'єктивну сторону злочину. Але у ряді складів злочинів для встановлення їх суб'єктивної сторони слід з'ясовувати ще й мотив і мету вчинення посягання. 

Мотив і мету вчинення злочинів часто називають факультативними ознаками складу злочину. Але для деяких складів кримінальних правопорушень мотив і мета виступають обов'язковими ознаками складу. Це має місце тоді, коли:
# Мотив чи мета прямо названі у диспозиції статті особливої частини статті КК.
# Наявність відповідної мети прямо випливає з інших ознак складу кримінального правопорушення. 

'''Мотив''' - це те внутрішнє спонукання, яке штовхнуло особу на вчинення злочину. Мотив дозволяє виявити причину протиправної поведінки, дає можливість встановити ознаки вини. Мотиви злочину можуть бути різноманітними - гроші, заздрість, ревнощі, помста тощо.

Залежно від виду мотиву того, яке значення йому надає законодавець, '''мотив має різне кримінально-правове значення''', а саме:
* виступає ознакою основного складу злочину;
* посилює відповідальність порівняно зі складом злочину, вчиненого без відповідного мотиву;
* послаблює відповідальність порівняно зі складом злочину, вчиненого без відповідного мотиву;
* враховується при визначенні кримінально-правових наслідків злочину.

Кримінально-правове значення мети злочину загалом таке ж, як і його мотиву.

'''Мета злочину'''- це результат, якого прагне досягти винний, вчинюючи правопорушення. Мотив характеризує, чим керується особа, здійснюючи кримінальне правопорушення, мета визначає те, чого прагне ця особа. 

Мета, таким чином, прямо пов'язана з вольовим ставленням особи до суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Якщо мета і наслідки збігаються, то однозначно особа бажає цих наслідків і має місце прямий умисел. 

Однак правопорушнихк може ставити й іншу чи більш широку мету, яка виходить за межі наслідків, що є ознакою певного складу злочину. Тоді такі наслідки є лише проміжною метою - винний їх лише свідомо допускає для досягнення своєї мети, і це притаманне непрямому умислу. Якщо ж особа усвідомлює неминучість наслідків, які є для неї проміжною метою, то вона теж їх бажає і діє з прямим умислом. 
==== Вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат ====
Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 3 частини 1 статті 91 КПК] у кримінальному провадженні підлягають доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат. Поняття шкоди в кримінальному процесуальному законодавстві не розкривається. Водночас аналіз окремих норм процесуального закону ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 55, 56, 61 КПК]) дозволяє розмежувати фізичну, моральну і майнову шкоду. 

'''Фізична шкода''' - це сукупність змін, що сталися об'єктивно внаслідок вчинення кримінального правопорушення у стані людини як фізичної істоти. До складових фізичної шкоди належать: тілесні ушкодження, розлад здоров'я, фізичні страждання, біль. Якщо відшкодування фізичної шкоди певним чином ускладнено, то відшкодування витрат на лікування можна визнати компенсаційною формою відшкодування фізичної шкоди, яка піддається обрахуванню. Це питання може стати предметом цивільного позову у кримінальному провадженні ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-95 пункт 10 частини 1 статті 56, статті 61, 127 КПК, Постанова Пленуму Верховного суду України Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат 07.07.1995 N 11]). Суб'єктами права на відшкодування шкоди у справах даного виду можуть бути самі потерпілі, а також прокурор відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 12 частини 2 статті 36 КПК]. 

Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини 6 статті 55 КПК] у справах про кримінальні правопорушення, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, право на відшкодування шкоди мають також його близькі родичі чи члени сім'ї такої особи, які в установленому законом порядку повинні визнаватися потерпілими. До таких осіб відносяться: чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі ( [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункт 1 частини 1 статті З КПК] ). 

Відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95 до пункту 3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4] під '''моральною шкодою''' слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Серед основних обставин, що впливають на розмір компенсації, Пленум визначає: характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації. 

Під час досудового розслідування і судового провадження існують особливості щодо доказування моральної шкоди. Зокрема, під час досудового розслідування про доказування моральної шкоди можна вести мову в тих випадках, коли є потерпілий, яким заявлений цивільний позов щодо відшкодування моральної шкоди ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 55, 56, 61 КПК]). При цьому підлягає доказуванню лише сам факт заподіяння моральної шкоди, тобто наявність її фактичних наслідків - характеру й тяжкості погіршення стану здоров'я, тривалості страждань тощо. Визначення конкретного розміру грошової компенсації визначається судом, а тому виходить за межі доказування під час досудового розслідування. 

У кримінаьних правопорушеннях з формальним складом шкода є лише факультативним елементом предмету доказування. Для даного виду злочинів злочинний результат презюмується, тому для їх кваліфікації достатньо встановити лише вказане в законі діяння. Але дана презумпція стосується не всіх злочинів з формальним складом. Зокрема, встановлення шкоди вимагається, якщо злочин фактично закінчується настанням шкідливих наслідків, що знаходяться за межами складу, але передбачені законом як обставини, котрі впливають на визначення міри відповідальності, або настанням таких наслідків у вигляді майнової чи моральної шкоди, які належить відшкодовувати потерпілому (цивільному позивачу). 

'''[http://domjurista.ua/res.php?res_id=16107 Зразок позовної заяви про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням]''' 

Крім виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 до пункту 3 частини 1 статті 91 КПК], у кримінальному провадженні підлягає доказуванню також '''розмір процесуальних витрат'''. 

Порядок визначення розміру та стягнення процесуальних витрат, особи, які мають право отримати компенсацію, порядок зменшення витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення процесуальних витрат зазначені у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 главі 8 КПК].
Так, відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 положень статті 118 КПК] процесуальні витрати складаються із:
# витрат на правову допомогу;
# витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;
# витрат, пов’язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;
# витрат, пов’язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.
==== Обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження ====
Предмет доказування також включає обставини, які характеризують обвинуваченого й повинні враховуватись при призначенні покарання. Такий підхід ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, серед яких від суду вимагається індивідуальний підхід, урахування особи винного та обставин справи, що пом'якшують та обтяжують покарання. 

Так, відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 4 частини 1 статті 91 КПК] у кожному кримінальному провадженні підлягають доказуванню обставини, що впливають на ступінь тяжкості кримінального правопорушення, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання. 

'''До обставин, які характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання і підлягають доказуванню, належать такі:'''
* усі наявні у справі пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує чи обтяжує покарання, передбачена в статті КК як ознака кримінального правопорушення, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує чи обтяжує ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 3 статті 66 КК] і [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 4 статті 67 КК]);
* у разі призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 69 КК]), необхідно встановлювати сукупність обставин, які б позитивно характеризували винну особу до вчинення злочину, а також після цього, що свідчить про можливість виправлення особи і перевиховання без реального застосування до неї призначеного судом покарання у вигляді позбавлення волі (ставлення підсудного до праці, навчання, громадського обов'язку, поведінка на виробництві і в побуті, працездатність, стан здоров'я, сімейний стан, дані про минулі судимості);
* обставини, які становлять соціально-психологічну характеристику обвинуваченого;
* обставини, що впливають на забезпечення в процесі доказування реалізації обвинуваченим своїх законних прав (наявність в обвинуваченого фізичних або психічних вад; володіння рідною мовою, якою ведеться судочинство, тощо). 

На окремі обставини, які впливають на призначення особі покарання і піддягають встановленню, може бути вказано у самій нормі Особливої частини КК. Наприклад, у [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частині 2 статті 201 КК] встановлення особи, яка раніше була засуджена за цей злочин, визнається кваліфікуючою обставиною. У цьому випадку необхідно витребувати завірену у встановленому порядку копію (чи копії) вироку суду, який набув чинності і в якому встановлено вчинення особою даного злочину; дані про строк відбутого покарання; ухвали й постанови суду щодо підстав звільнення; дані, які свідчать, що за раніше вчинений злочин особу не було звільнено від кримінальної відповідальності з підстав, встановлених законом, а також що судимість за цей злочин не було погашено або знято тощо.
==== Обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання ====
Важливим елементом предмета доказування є доведення обставин, що є підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності або покарання. Для прийняття такого рішення необхідно мати достатньо доказів, що вказують на обставини, передбачені законом про кримінальну відповідальність. 

Відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 285 КПК] особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз’яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз’яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.
Інститут звільнення від покарання та його відбування представлений [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 розділом XII Загальної частини та розділом ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК]. 

'''Під звільнення від покарання та його відбування''' розуміють передбачені в КК випадки незастосування судом до особи, винної у вчиненні злочину, покарання або припинення подальшого його відбування. 

Аналіз положень зазначених розділів КК дає підстави виділити такі '''види звільнення від покарання та його відбування''':
# Звільнення від покарання без його призначення: 1) у зв'язку з втратою особою суспільної небезпеки ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 4 ст. 74 КК]); 2) у зв'язку з давністю притягнення до кримінальної відповідальності ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 5 ст. 74 КК]); 3) у зв'язку із хворобою особи ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 2 та ч. З ст. 84 КК]); 4) неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 97 КК]).
# Звільнення від подальшого відбування покарання: 1) із випробуванням ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 75 та 104 КК]); 2) із випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 9 КК]); 3) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 80 та 106 КК]); 4) умовно-дострокове звільнення ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 81 та 107 КК]); 5) у зв'язку з психічною хворобою ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 1 статті 84 КК]); 6) у зв'язку з іншою (не психічною) тяжкою хворобою ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 84 КК]); 7) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 83 КК]); 8) у зв'язку із законом про амністію ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 86 КК]); (9 у зв'язку з декриміналізацією діяння, за яке особу засуджено ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 74 КК]); 10) у зв'язку з вимогами ІІ розділу Прикінцевих та перехідних положень КК ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 пункти 1, 6-8,11, частина 1 пункту 14; пункти 15-18]. 

Крім цього, КК передбачає '''випадки заміни покарання більш м'яким''': а) не відбутої частини покарання ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 82 КК]); б) вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 4 статті 83 КК]); в) у зв'язку із законом про амністію ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина З статті 86 КК]); г) на підставі акта про помилування ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 87 КК]), а також '''пом'якшення покарання''': а) на підставі закону про амністію ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 86 КК]); б) якщо призначена засудженому міра покарання перевищує санкцію нового закону ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина З статті 74 КК]); в) на підставі вимог [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК]. 

Випадки заміни покарання більш м'яким та пом'якшення покарання, передбачені КК, не звільняють засудженого від покарання чи його відбування, проте поліпшують його правове становище і впливають на подальше відбування покарання. Звільнення від покарання без його призначення.
==== Обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення ====
[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Частиною 1 статті 96-1 КК] встановлено, що '''спеціальна конфіскація''' полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190,статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301,302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу. 

'''Спеціальна конфіскація застосовується на підставі:'''
# Обвинувального вироку суду.
# Ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
# Ухвали суду про застосування примусових заходів медичного характеру;
# Ухвали суду про застосування примусових заходів виховного характеру.
'''У випадках, коли об’єктом спеціальної конфіскації є майно, вилучене з цивільного обороту, вона може бути застосована на підставі:'''
# Ухвали суду про закриття кримінального провадження з інших підстав, аніж звільнення особи від кримінальної відповідальності;
# Ухвали суду, постановленої в порядку частини дев’ятої статті 100 КПК, за клопотанням слідчого чи прокурора, якщо кримінальне провадження закривається ними.
'''Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частини 1 статті 96-2 КК] спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:'''
# Одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна;
# Призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення;
# Були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;
# Були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
==== Обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру ====
З 01.09.2014 вступив в силу [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-18 Закон України від 23.03.2013 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України по виконанню Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»], яким було введено кримінальну відповідальність для юридичних осіб . Цим же Законом Загальну частину КК України доповнено розділом XIV-1 «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб». 

Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частини 1 статті 96-3 КК] п'''ідставами для застосування до юридичної особи заходів кримінально - правового характеру є:'''
# Вчинення її уповноваженою особою, тобто, службовою особою юридичної особи, а також іншою особою, яка відповідно до закону, установчих документів юридичної особи чи договору має право діяти від імені юридичної особи, від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених у статтях 209 і 306, частинах першій і другій статті 368-3, частинах першій і другій статті 368-4, статтях 369 і 369-2 цього Кодексу;
# Незабезпечення виконання покладених на її уповноважену особу законом або установчими документами юридичної особи обов’язків щодо вжиття заходів із запобігання корупції, що призвело до вчинення будь - якого із злочинів, передбачених у статтях 209 і 306, частинах першій і другій статті 368-3, частинах першій і другій статті 368-4, статтях 369 і 369-2 цього Кодексу;
# Вчинення її уповноваженою особою від імені юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених у статтях 258-258-5 цього Кодексу;
# Вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених статтями 109, 110, 113, 146, 147, частинами другою – четвертою статті 159-1, статтями 160, 260, 262, 436, 437, 438, 442, 444, 447 цього Кодексу. 

[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Частиною 2 статті 96-3 КК] встановлено, що злочини, передбачені статтями 109, 110, 113, 146, 147, частинами другою - четвертою статті 159-1, статтями 160, 209, 260, 262, 306, частинами першою і другою статті 368-3, частинами першою і другою статті 368-4, статтями 369, 369-2, 436, 437, 438, 442, 444, 447 цього Кодексу, визнаються вчиненими в інтересах юридичної особи, '''якщо вони призвели до отримання нею неправомірної вигоди або створили умови для отримання такої вигоди, або були спрямовані на ухилення від передбаченої законом відповідальності'''.
[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Статтею 96-4 КК] '''визначено юридичні особи, до яких застосовуються заходи кримінально-правового характеру.''' Заходи кримінально-правового характеру, у випадках, передбачених пунктами 1 і 2частини першої статті 96-3 КК, можуть бути застосовані судом до підприємства, установи чи організації, крім державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, організацій, створених ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного чи місцевого бюджетів, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також міжнародних організацій. Заходи кримінально-правового характеру, у випадках, передбачених [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 пунктами 3 і 4 частини першої статті 96-3 КК], можуть бути застосовані судом до суб’єктів приватного та публічного права резидентів та нерезидентів України, включаючи підприємства, установи чи організації, державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, організації, створені ними у встановленому порядку, фонди, а також міжнародні організації, інші юридичні особи, що створені у відповідності до вимог національного чи міжнародного права.
Якщо держава або суб’єкт державної власності володіє часткою більше 25 відсотків в юридичній особі або юридична особа знаходиться під ефективним контролем держави чи суб’єкта державної власності, то дана юридична особа несе цивільну відповідальність у повному обсязі за неправомірно отриману вигоду та шкоду, заподіяну злочином, що вчинений державою, суб’єктами державної власності або державного управління. 

Відповідно до норм чинного законодавства '''до юридичних осіб судом можуть бути застосовані такі заходи кримінально-правового характеру:'''
# Штраф;
# Конфіскація майна;
# Ліквідація. 

До юридичних осіб штраф та ліквідація можуть застосовуватися лише як основні заходи кримінально-правового характеру, а конфіскація майна - лише як додатковий. При застосуванні заходів кримінально-правового характеру юридична особа зобов’язана відшкодувати нанесені збитки та шкоду в повному обсязі, а також розмір отриманої неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою. 

При застосуванні до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру судом враховуються ступінь тяжкості вчиненого її уповноваженою особою злочину, ступінь здійснення злочинного наміру, розмір завданої шкоди, характер та розмір неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою, вжиті юридичною особою заходи для запобігання злочину.

[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]

Форми закінчення досудового розслідування

2020-01-31T13:30:37Z

Olena.ipatenko: Додано підстави для закриття кримінального провадження

== Законодавство ==
* [http://Конституція%20України%2028.06.1996%20№%20254к/96-ВР Конституція України]
* [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-05 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12"Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0918-17/paran9#n9 Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.07.2017 № 570 "Про організацію діяльності органів досудового розслідування Національної поліції України"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0680-16 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затверджене наказом Генеральної прокуратури України від 06 квітня 2016 року № 139]
== Форми закінчення досудового розслідування ==
Ф'''орма закінчення досудового розслідування''' залежить від виду процесуальних рішень, з прийняттям яких може бути остаточно реалізовано функцію кримінального переслідування при провадженні розслідування. 
Так, згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пунктом 2 статті 283 КПК України] «Загальні положення закінчення досудового розслідування» '''розслідування може бути закінчено у формі:'''
# закриття кримінального провадження;
# звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності;
# звернення до суду з обвинувальним актом;
# звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру;
# звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру.
Вказані форми закінчення досудового розслідування носять універсальний характер. Вони застосовні при закінченні досудового розслідування злочинів (досудового слідства) і кримінальних проступків (дізнання) згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України.
Разом с тим, закінчення дізнання здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини 2 статті 301 КПК України]. 
Таким чином, '''закінчення досудового розслідування''' – заключний етап розслідування, у ході якого прокурор та слідчий на підставі зібраних доказів, приймають процесуальні рішення, пов’язані з підбиттям підсумків, а також із подальшим рухом кримінального провадження, спрямованим на остаточну реалізацію функції кримінального переслідування.

=== Закриття кримінального провадження ===
'''Закриття кримінального провадження''' як форма закінчення досудового розслідування являє собою заключний етап розслідування, на якому прокурор та слідчий підбивають підсумок провадженню, аналізують й оцінюють сукупність зібраних доказів і на їх основі формулюють у постанові висновок про неможливість подальшого провадження через наявність передбачених законом обставин, та вирішують питання, зумовлені рішенням про закриття провадження.
Прийняти рішення про закриття кримінального провадження прокурор та слідчий мають право тільки за наявності передбачених законом підстав ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 284 КПК України).]
Так, відповідно до частин 1 статті 284 КПК '''кримінальне провадження закривається в разі''', якщо:
* встановлена відсутність події кримінального правопорушення;
* встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення;
* не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати;
* не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров’я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі (учасники кримінального провадження мають право заявляти клопотання прокурору про закриття кримінального провадження за наявності передбачених цим пунктом підстав);
* набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою;
* помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого;
* існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню;
* потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення, крім кримінального провадження щодо злочину, пов’язаного з домашнім насильством
* стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу;
* стосовно податкових зобов’язань особи, яка вчинила дії, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, досягнутий податковий компроміс відповідно до підрозділу 9-2розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України;
* існує нескасована постанова слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 частини 1 статті 284 КПК, у кримінальному провадженні щодо того самого діяння, що розслідувалося із дотриманням вимог щодо підслідності;
* після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page1 статтею 219 цього Кодексу], крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи;
* слідчий, прокурор зобов’язані закрити кримінальне провадження також у разі, коли строк досудового розслідування, визначений [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page1 статтею 219 цього Кодексу], закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру.

Частиною 2 статті 284 КПК передбачено, що '''кримінальне провадження закривається судом''':
* у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності;
* не встановлено особу, яка вчинила кримінальне правопорушення, у разі закінчення строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, крім випадків вчинення особливо тяжкого злочину проти життя чи здоров’я особи або злочину, за який згідно із законом може бути призначено покарання у виді довічного позбавлення волі;
* якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом;
* досягнуто податковий компроміс у справах про кримінальні правопорушення, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення"] Податкового кодексу України.
Разом з тим, провадження щодо юридичної особи підлягає закриттю у разі встановлення відсутності підстав для застосування до неї заходів кримінально-правового характеру, закриття кримінального провадження чи ухвалення виправдувального вироку щодо уповноваженої особи юридичної особи.
Про закриття провадження щодо юридичної особи прокурор приймає постанову, а суд зазначає про це у виправдувальному вироку або постановляє ухвалу. Рішення про закриття провадження щодо юридичної особи може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом. ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 284 КПК України]).
Про закриття кримінального провадження слідчий, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
Ухвала суду про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.

=== Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності ===
'''Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності''' – інша форма закінчення досудового розслідування, що характеризується процедурами, відмінними від закриття кримінального провадження прокурором та слідчим. 
Згідно з положеннями [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-05 пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»] роз’яснено, що звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування до особи, котра вчинила злочин, встановлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінального провадження, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України.
Особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 285 КПК України] та в порядку [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 286 КПК України].
 
'''Особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.''' Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз’яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз’яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку. 
'''Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом.''' Встановивши на стадії досудового розслідування підстави для звільнення від кримінальної відповідальності та отримавши згоду підозрюваного на таке звільнення, прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до суду.
Перед направленням клопотання до суду прокурор зобов’язаний ознайомити з ним потерпілого та з’ясувати його думку щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності. Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

=== Звернення до суду з обвинувальним актом ===
Конституційні принципи презумпції невинуватості ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 стаття 62 Конституції України]) і підтримання державного обвинувачення в суді ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 пункт 5 статті 129 Конституції України]), по суті, прямо визначають звернення до суду з обвинувальним актом як форму закінчення досудового розслідування, у результаті якого обвинувачений був би поставлений у становище підсудного зі всіма правовими наслідками, що випливають із цього.
Така позиція законодавця, що закріплена в [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 283] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 291 КПК України], орієнтує прокурора та слідчого на встановлення й викриття особи, яка вчинила злочин, тобто на здійснення функції обвинувачення шляхом звернення до суду для вирішення питання про винуватість особи у скоєнні інкримінованого їй злочину та призначення справедливого покарання. 

Досудове розслідування може бути закінчено складанням обвинувального акту тільки за наявності внутрішнього переконання прокурора та слідчого про винуватість особи й необхідність звернення до суду для вирішення питання щодо притягання її до кримінальної відповідальності та засудження. При цьому факти, покладені в основу рішення, що приймається, повинні бути встановлені всебічно, повно й об'єктивно, а саме рішення – відповідати змісту правових положень, бути законним, обґрунтованим і справедливим.

=== Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру ===
Кримінальний кодекс України передбачає застосування судом примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, котрі вчинили злочини у віці до 18 років або суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
Так, примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовують:
* у разі постановлення судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 1 статті 97 КК України];
* до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 97 КК України]);
* при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частини 1 статті 105 КК України]. 
'''Метою застосування таких заходів''' має бути забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у наявності можливості адаптуватися до реалій суспільного життя, підвищити загальноосвітній і культурний рівень, набути професії та працевлаштуватися. 

Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру провадиться згідно з правилами, передбаченими главою 38, статтею 44, пунком 1 частини 2 статті 52, частини 1 статті 62,статтею 64,частиною 4 статті 135,частиною 3 статті 140,частиною 2 статті 213, статтею 226, статтею 227 КПК України та інш. Таке розслідування здійснюється слідчим, спеціально уповноваженим керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх (частина 1 статті 499 КПК України). 

Закон визначає, що за відсутності підстав для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду в порядку, передбаченому КПК України ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 5 статті 499 КПК України]). 

Таким чином, звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру також самостійна форма закінчення досудового розслідування. Підстави і порядок її застосування регламентовано [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 292], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 498] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 499 КПК України].

=== Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру ===
Кримінальне законодавство України допускає '''застосування судом примусових заходів медичного характеру''' до осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності, обмеженої осудності або в стані осудності, але захворіли до моменту проголошення вироку на душевну хворобу, яка позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або управляти ними ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 19], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 20] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 93 КК України], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 глава 39 КПК України]). Ці заходи виконують захисно-реабілітаційну функцію. Маючи єдину соціальну суть, вони активно застосовуються судами для лікування та соціальної реадаптації психічно хворих, запобігання вчиненню нових суспільно небезпечних діянь, а також для охорони їх самих.
 
Примусові заходи медичного характеру застосовуються '''лише до осіб, які є суспільно небезпечними'''. 

Кримінально-процесуальне законодавство, яке органічно пов’язане з кримінальним правом, передбачає як форму закінчення досудового розслідування звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру. Таке рішення приймається прокурором та слідчим у тому випадку, якщо достовірно буде встановлено психопатологічний стан особи, яка вчинила:
* суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;
* кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 503 КПК України]).
Під час провадження досудового розслідування необхідно з достатньою повнотою з’ясувати всі обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 91], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 503], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 505 КПК України]). 

Через особливе правове становище неосудної особи, що не притягується як підозрюваний, ця форма закінчення досудового розслідування пов’язана з остаточною реалізацією функції обвинувачення тільки в процесуальному сенсі. Здійснюється це шляхом складання клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 511 КПК України]).
Слід зазначити, що згідно зі [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 20 КК України] особа, що визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності. Досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення у стані обмеженої осудності, провадиться слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України. Суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусового заходу медичного характеру ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 2 статті 504 КПК України]).
Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 283 КПК України]).

[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]

Поняття, види доказів у адміністративному процесі, обов'язок доказування

2020-01-30T13:51:09Z

Olena.ipatenko:

== Законодавство ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР] 
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ВВР, 2017, № 48, ст.436)] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 № 4038-XII (редакція від 15.12.2017, підстава 2147а-19)] 
[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2155-19 Закон України "Про електронні довірчі послуги" від 05.10.2017]
== Поняття доказів у адміністративному процесі. Види доказів. ==
Відповідно до положень [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України] '''доказами''' в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. 

Ці дані встановлюються такими засобами:
* письмовими, речовими і електронними доказами;
* висновками експертів;
* показаннями свідків. 

'''Письмовими доказами є''' документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. 
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено Кодексом адміністративного судочинства України. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. 
Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. '''''Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом'''''. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв’язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором. 
Іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, визначених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

 
Оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу. 

'''Речовими доказами є''' предмети матеріального світу, які своїм існуванням, своїми якостями, властивостями, місцезнаходженням, іншими ознаками дають змогу встановити обставини, що мають значення для справи. 

Речові докази до набрання рішенням суду законної сили зберігаються в матеріалах справи або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду. Речові докази, які не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за місцем їх знаходження. Речові докази повинні бути докладно описані у протоколі огляду і, за необхідності та можливості, їх суттєві особливості сфотографовані або зафіксовані у відеозапису або в інший подібний спосіб, після чого вони підлягають опечатуванню. Протоколи огляду та зображення речового доказу додаються до матеріалів справи. Суд вживає заходів для забезпечення зберігання речових доказів у незмінному стані. Речові докази повертаються судом після їх огляду і дослідження за клопотанням осіб, які їх надали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. В інших випадках речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, після набрання судовим рішенням законної сили. 
Речові докази, які є об’єктами, що вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються особам, які відповідно до закону мають право ними володіти. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 

'''Електронними доказами є''' інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). 

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2155-19 "Про електронні довірчі послуги"]. Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, визначеному законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Оригінали або копії електронних доказів зберігаються у суді в матеріалах справи. За заявою особи, яка надала суду оригінал електронного доказу на матеріальному носії, суд повертає такий матеріальний носій, на якому міститься оригінал доказу, цій особі після дослідження вказаного електронного доказу, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання судовим рішенням законної сили. У матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія електронного доказу або витяг з нього.
 

'''Висновок експерта''' - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством.
# [[Залучення експерта у адміністративному судочинстві, судова експертиза у адміністративному провадженні]] 
'''Показаннями свідка''' є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

== Обов’язок доказування. Підстави звільнення від доказування ==
=== Обов’язок доказування ===
Відповідно до положень [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України] кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. 

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. 

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
=== Підстави звільнення від доказуванння ===
Положеннями [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України] визначено підстави звільнення від доказування
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини, визнаної у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду.
Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи судом. 
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право]]

Поняття, види доказів у адміністративному процесі, обов'язок доказування

2018-11-08T15:24:01Z

Olena.ipatenko:

== Законодавство ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР] 
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ВВР, 2017, № 48, ст.436)] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 № 4038-XII (редакція від 15.12.2017, підстава 2147а-19)] 
[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2155-19 Закон України "Про електронні довірчі послуги" від 05.10.2017]
== Поняття доказів у адміністративному процесі. Види доказів. ==
Відповідно до положень [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України] '''доказами''' в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. 

Ці дані встановлюються такими засобами:
* письмовими, речовими і електронними доказами;
* висновками експертів;
* показаннями свідків. 

'''Письмовими доказами є''' документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. 
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено Кодексом адміністративного судочинства України. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. 
Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв’язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором. 
Іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, визначених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. 
Оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу. 

'''Речовими доказами є''' предмети матеріального світу, які своїм існуванням, своїми якостями, властивостями, місцезнаходженням, іншими ознаками дають змогу встановити обставини, що мають значення для справи. 

Речові докази до набрання рішенням суду законної сили зберігаються в матеріалах справи або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду. Речові докази, які не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за місцем їх знаходження. Речові докази повинні бути докладно описані у протоколі огляду і, за необхідності та можливості, їх суттєві особливості сфотографовані або зафіксовані у відеозапису або в інший подібний спосіб, після чого вони підлягають опечатуванню. Протоколи огляду та зображення речового доказу додаються до матеріалів справи. Суд вживає заходів для забезпечення зберігання речових доказів у незмінному стані. Речові докази повертаються судом після їх огляду і дослідження за клопотанням осіб, які їх надали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. В інших випадках речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, після набрання судовим рішенням законної сили. 
Речові докази, які є об’єктами, що вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються особам, які відповідно до закону мають право ними володіти. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 

'''Електронними доказами є''' інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). 

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2155-19 "Про електронні довірчі послуги"]. Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, визначеному законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Оригінали або копії електронних доказів зберігаються у суді в матеріалах справи. За заявою особи, яка надала суду оригінал електронного доказу на матеріальному носії, суд повертає такий матеріальний носій, на якому міститься оригінал доказу, цій особі після дослідження вказаного електронного доказу, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання судовим рішенням законної сили. У матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія електронного доказу або витяг з нього.
 

'''Висновок експерта''' - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством.
# [[Залучення експерта у адміністративному судочинстві, судова експертиза у адміністративному провадженні]] 
'''Показаннями свідка''' є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

== Обов’язок доказування. Підстави звільнення від доказування ==
=== Обов’язок доказування ===
Відповідно до положень [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України] кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. 

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. 

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
=== Підстави звільнення від доказуванння ===
Положеннями [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України] визначено підстави звільнення від доказування
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини, визнаної у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду.
Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи судом. 
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право]]

Поняття, види доказів у адміністративному процесі, обов'язок доказування

2018-11-08T15:20:04Z

Olena.ipatenko:

== Законодавство ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР] 
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ВВР, 2017, № 48, ст.436)] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 № 4038-XII (редакція від 15.12.2017, підстава 2147а-19)] 
[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2155-19 Закон України "Про електронні довірчі послуги" від 05.10.2017]
== Поняття доказів у адміністративному процесі. Види доказів. ==
Відповідно до положень [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України] '''доказами''' в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. 

Ці дані встановлюються такими засобами:
* письмовими, речовими і електронними доказами;
* висновками експертів;
* показаннями свідків. 

'''Письмовими доказами є''' документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. 
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено Кодексом адміністративного судочинства України. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. 
Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв’язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором. 
Іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, визначених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. 
Оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу. 

'''Речовими доказами є''' предмети матеріального світу, які своїм існуванням, своїми якостями, властивостями, місцезнаходженням, іншими ознаками дають змогу встановити обставини, що мають значення для справи. 

Речові докази до набрання рішенням суду законної сили зберігаються в матеріалах справи або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду. Речові докази, які не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за місцем їх знаходження. Речові докази повинні бути докладно описані у протоколі огляду і, за необхідності та можливості, їх суттєві особливості сфотографовані або зафіксовані у відеозапису або в інший подібний спосіб, після чого вони підлягають опечатуванню. Протоколи огляду та зображення речового доказу додаються до матеріалів справи. Суд вживає заходів для забезпечення зберігання речових доказів у незмінному стані. Речові докази повертаються судом після їх огляду і дослідження за клопотанням осіб, які їх надали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. В інших випадках речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, після набрання судовим рішенням законної сили. 
Речові докази, які є об’єктами, що вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються особам, які відповідно до закону мають право ними володіти. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 

'''Електронними доказами є''' інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). 

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/852-15 Закону України "Про електронний цифровий підпис"]. Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, визначеному законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Оригінали або копії електронних доказів зберігаються у суді в матеріалах справи. За заявою особи, яка надала суду оригінал електронного доказу на матеріальному носії, суд повертає такий матеріальний носій, на якому міститься оригінал доказу, цій особі після дослідження вказаного електронного доказу, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання судовим рішенням законної сили. У матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія електронного доказу або витяг з нього.
 

'''Висновок експерта''' - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством.
# [[Залучення експерта у адміністративному судочинстві, судова експертиза у адміністративному провадженні]] 
'''Показаннями свідка''' є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

== Обов’язок доказування. Підстави звільнення від доказування ==
=== Обов’язок доказування ===
Відповідно до положень [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України] кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. 

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. 

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
=== Підстави звільнення від доказуванння ===
Положеннями [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України] визначено підстави звільнення від доказування
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини, визнаної у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду.
Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи судом. 
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право]]

Залучення експерта у адміністративному судочинстві, судова експертиза у адміністративному провадженні

2018-11-08T15:13:52Z

Olena.ipatenko:

== Законодавство ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України 28.06.1996 № 254к/96-ВР] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 № 4038-XII] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98 Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» від 08.10.1998 № 53/5] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1431-11 Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах» 12.12.2011 № 3505/5] 
== Поняття експерта у адміністративному судочинстві ==
Відповідно до положень [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 частини 1 статті 68 Кодексу адміністративного судочинства України] '''експертом може бути''' особа, яка володіє спеціальними знаннями, необхідними для з’ясування відповідних обставин справи. 
Експерт може призначатися судом або залучатися учасником справи. 
Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. 

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Законом України «Про судову експертизу»].
 

'''Не може залучатися до виконання обов’язків судового експерта особа''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 частина 1 статті 11 Закону України «Про судову експертизу»]):
* визнана в установленому законом порядку недієздатною;
* яка має не зняту або не погашену судимість,
* на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;
* особа, на яку протягом року накладалося дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення кваліфікації судового експерта.

== Права, обов’зки та відповідальність експерта у адміністративному судочинстві ==
'''Експерт у адміністративному судочинстві має право:'''
# Знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;
# Заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;
# Викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;
# Бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження;
# Задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;
# Подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права експерта;
# На оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду;
# Відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов'язків або якщо він не володіє необхідними знаннями для виконання покладених на нього обов'язків;
# На забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав;
# У разі незгоди з іншими членами експертної комісії складати окремий висновок;
# Викладати письмово відповіді на питання, які ставляться йому під час надання роз'яснень чи показань. 

'''Експерт зобов'язаний:'''
# Провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань.
# У разі необхідності - прибути за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому засіданні.
# Забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою.
# Заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі.
# Невідкладно повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
# У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення невідкладно заявити суду клопотання щодо його уточнення або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.
# У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.
Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.
Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі. 

'''Відповідальність експерта.''' 

Судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими законодавством, може бути притягнутий до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. 

За надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, а також за розголошення даних, що стали йому відомі під час проведення експертизи, експерт несе кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. 

За злісне ухилення від явки до органів досудового розслідування або суду експерт несе адміністративну відповідальність згідно з чинним законодавством. 

За допущені порушення під час проведення експертизи, що не тягнуть за собою кримінальної чи адміністративної відповідальності, експерт може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності згідно з чинним законодавством. 

У разі завдання своїми діями майнової шкоди під час проведення експертизи експерт несе матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством.
== Відвід експерта у адміністративному судочинстві ==
Згідно з положеннями [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page1 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України] '''експерт не може брати участі в адміністративному процесі, якщо:'''
# Він перебував або перебуває в службовій або в іншій залежності від учасників справи.
# Він проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються при розгляді даної справи.
# З’ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань. 
Участь експерта в судовому засіданні під час попереднього розгляду даної справи як експерта не є підставою для їхнього відводу (самовідводу).
== Гарантії незалежності судового експерта та правильності його висновку ==
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Саттею 4 Закону України "Про судову експертизу"] передбачено, що '''незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються:'''
* визначеним законом порядком призначення судового експерта;
* забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судової експертизи;
* існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду;
* створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його матеріальним і соціальним забезпеченням;
* кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків;
* можливістю призначення повторної судової експертизи;
* присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи.

== Поняття судової експертизи, види експертиз ==
 
=== Поняття судової експертизи ===
'''Судова експертиза''' - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які
містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду. 
=== Види експертиз ===
'''Первинною є експертиза''', коли об’єкт досліджується вперше. 

'''Комісійна експертиза''' проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності. 

'''Комплексна експертиза''' проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність.Загальний висновок роблять експерти, компетентні в оцінці отриманих результатів і формулюванні єдиного висновку. У разі виникнення розбіжностей між експертами, експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності . 

Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити '''додаткову експертизу''', яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). 

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити '''повторну експертизу''', яка доручається іншому експерту (експертам).

== Призначення судової експертизи ==
'''Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ частина 1 статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України]):'''

* для з’ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
* жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності. 

У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.
 
При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. З урахуванням обставин справи суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза). Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. 
Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз’яснення яких, на їх думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов’язаний мотивувати таке відхилення або зміну.
 
Питання, які ставляться експерту, і його висновок з них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. 
Призначений судом експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
 
Про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій (яким) доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

== Строки проведення експертизи ==
Строк проведення експертизи встановлюється залежно від складності дослідження з урахуванням експертного навантаження фахівців керівником експертної установи (або заступником керівника чи керівником структурного підрозділу) у межах: 

* '''10 календарних днів''' - щодо матеріалів з невеликою кількістю об'єктів та вирішуваних питань і простих за характером досліджень;
* '''30 календарних днів''' - щодо матеріалів із середньою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або середньої складності за характером досліджень;
* '''60 календарних днів''' - щодо матеріалів з великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або складних за характером досліджень;
* '''понад 60 календарних днів''' - щодо матеріалів із великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань (більше десяти), виходячи з фактично необхідного для експерта часу або особливо складних за характером досліджень (досліджень з використанням криміналістичного обладнання (лазерного, оптичного, електронного), проведення експериментальних досліджень, застосування декількох методів);
* '''понад 90 календарних днів''' - якщо експертиза є особливо складною чи багатооб’єктною, потребує вирішення більше десяти питань або вирішення питань, які потребують декількох досліджень, чи налічує понад п'ять томів матеріалів справи або є комплексною чи потребує залучення фахівців з інших установ (у тому числі судово-медичних), підприємств, організацій і не може бути виконана в зазначені строки. 

У разі значного завантаження експерта та знаходження в нього на виконанні одночасно понад десяти експертиз, у тому числі комісійних та комплексних, вказані терміни можуть бути переглянуті або встановлені додатково з урахуванням необхідного реального часу на їх виконання. 

Попереднє вивчення матеріалів при проведенні простих та середньої складності досліджень не повинно перевищувати відповідно п'яти та десяти робочих днів; при складних та особливо складних дослідженнях - відповідно п'ятнадцяти та двадцяти робочих днів. 

Строк проведення експертизи починається з робочого дня, наступного за днем надходження матеріалів до експертної установи, і закінчується у день складання висновку експерта (повідомлення про неможливість надання висновку). Якщо закінчення встановленого строку проведення експертизи припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається наступний за ним робочий день. 

У строк проведення експертизи не включається строк виконання клопотань експерта, усунення недоліків, допущених органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).
== Висновок експерта ==
'''Висновок експерта''' - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством. 
'''Предметом висновку експерта''' може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. 
Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. 
Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. 
Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. 

'''У висновку експерта зазначаються''' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 пункт 6-8 статті 101 Кодексу адміністративного судочинства України]):
* коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта);
* на якій підставі була проведена експертиза;
* хто був присутній при проведенні експертизи;
* питання, що були поставлені експертові;
* які матеріали експерт використав. 
Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. 
У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків. Якщо під час підготовки висновку експерт встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини. 

'''Висновок експерта у галузі права'''
Учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page1 стаття 112 Кодексу адміністративного судочинства України]):
* застосування аналогії закону чи аналогії права;
* змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі. 
Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи. 
Висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду.Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

== Зразки клопотань про призначення експертизи у адміністративному судочинстві ==
[http://pravo-porada.com.ua/practice-65/55-zayavy-ta-klopotannya/659-klopotannya-pro-pryznachennya-avtotehnichnoyi-ekspertyzy 1)зразок клопотання про призначення експертизи у адміністративному судочинстві] 
[http://www.peritus.com.ua/klopotannya-pro-pryznachennya-ekspertyzy/ 2) зразок клопотання про призначення експертизи у адміністративному судочинстві] 
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право]]

Адміністративно-правові засоби захисту прав людини і громадянина

2018-11-08T15:03:32Z

Olena.ipatenko:

== Законодавство ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України 28.06.1996 № 254к/96-ВР] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1697-18/page Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII] 
== Поняття адміністративно-правового захисту прав людини і громадянина ==
'''Механізм соціально-правового забезпечення прав людини''' складається з реалізації, охорони та захисту цих прав. 
'''Реалізація''' - це створення належних умов для здійснення прав і свобод людини. 
'''Охорона''' – це створення способів і методів з попередження виникнення порушень прав особи. 
'''Захист''' - це створення засобів, які відновлюють порушені права в результаті неправомірних дій різних суб'єктів і встановлюють відповідальність за здійснене правопорушення. 
'''Адміністративно-правовий захист прав і свобод людини і громадянина''' являє собою сукупність застосовуваних у порядку, врегульованому нормами адміністративного права, засобів, спрямованих на здійснення уповноваженими на те органами (посадовими особами), а також особами та громадянами відповідних процесуальних дій (процедур). Адміністративно-правовий захист - це сукупність способів, прийомів і різних процесуальних дій, встановлених у законному порядку, за допомогою яких здійснюється відновлення порушеного права особи. 

'''Належне адміністративно-правове гарантування прав і свобод громадян передбачає:'''
* Визначення у законодавстві персоніфікованих представників державної влади, відповідальних за забезпечення умов для реалізації прав і свобод.
* Закріплення конкретних обов' язків органів і посадових осіб публічної адміністрації, які б відповідали правам і свободам громадян.
* Встановлення конкретних адміністративних процедур, які вичерпно визначають порядок виконання відповідними суб' єктами управління своїх обов' язків у відносинах з громадянами. 
* посилення відповідальності органів і посадових осіб за не¬виконання ними своїх обов' язків, що призвело до порушення прав громадян. 
== Види адміністративно-правових засобів захисту прав людини і громадянина ==
'''Адміністративно-правові засоби захисту прав людини і громадянина:'''

* конституційне право особи на звернення і оскарження;
* судовий захист і контроль;
* діяльність органів прокуратури та представництво інтересів особи прокурором в адміністративному судочинстві.
=== Право особи на звернення та оскарження ===
Положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 статті 1 Закону України "Про звернення громадян"] передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності. Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами. 

'''Під зверненнями громадян слід розуміти''' викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. 

'''Пропозиція (зауваження)''' - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. 

'''Заява (клопотання)''' - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. 

'''Скарга''' - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб. ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 стаття 3 Закону України «Про звернення громадян»]). 

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Статтею 4 Закону України «Про звернення громадян»] передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:
* порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
* створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
* незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. 

Звернення розглядаються і вирішуються '''у термін не більше одного місяця від дня їх надходження''', а ті, які не потребують додаткового вивчення, - '''невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання'''. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, '''не може перевищувати сорока п'яти днів'''. На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
=== Судовий захист і контроль ===
Відповідно до положень [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 частини 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України] '''завданням адміністративного судочинства є''' захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 

Кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Відмова від права на звернення до суду є недійсною. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України. 

Відповідно до положень [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України]кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні справ в адміністративному суді, яка надається в порядку, встановленому законом. Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права.
=== Діяльність органів прокуратури та представництво інтересів особи прокурором в адміністративному судочинстві ===
Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1697-18/page статті 23 Закону України "Про прокуратуру"] '''представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у''' здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. 
Прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб’єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб’єктом владних повноважень. 

У разі відсутності суб’єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:
# Витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб’єктів, у порядку, визначеному законом.
# Отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою. 

Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження:
# Звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).
# Вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження.
# Ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи.
# Брати участь у розгляді справи.
# Подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом.
# Брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді.
# З дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження. 

У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов’язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. 

'''Особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді:'''
* право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку адміністративного судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам;
* право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в адміністративній справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників регіональних прокуратур;
* право подання заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України в адміністративній справі надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних прокуратур.
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право ]]

Форми закінчення досудового розслідування

2018-11-08T14:56:11Z

Olena.ipatenko:

== Законодавство ==
* [http://Конституція%20України%2028.06.1996%20№%20254к/96-ВР Конституція України]
* [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-05 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12"Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0918-17/paran9#n9 Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.07.2017 № 570 "Про організацію діяльності органів досудового розслідування Національної поліції України"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0680-16 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затверджене наказом Генеральної прокуратури України від 06 квітня 2016 року № 139]
== Форми закінчення досудового розслідування ==
Ф'''орма закінчення досудового розслідування''' залежить від виду процесуальних рішень, з прийняттям яких може бути остаточно реалізовано функцію кримінального переслідування при провадженні розслідування. 
Так, згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пунктом 2 статті 283 КПК України] «Загальні положення закінчення досудового розслідування» '''розслідування може бути закінчено у формі:'''
# закриття кримінального провадження;
# звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності;
# звернення до суду з обвинувальним актом;
# звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру;
# звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру.
Вказані форми закінчення досудового розслідування носять універсальний характер. Вони застосовні при закінченні досудового розслідування злочинів (досудового слідства) і кримінальних проступків (дізнання) згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України.
Разом с тим, закінчення дізнання здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини 2 статті 301 КПК України]. 
Таким чином, '''закінчення досудового розслідування''' – заключний етап розслідування, у ході якого прокурор та слідчий на підставі зібраних доказів, приймають процесуальні рішення, пов’язані з підбиттям підсумків, а також із подальшим рухом кримінального провадження, спрямованим на остаточну реалізацію функції кримінального переслідування.

=== Закриття кримінального провадження ===
'''Закриття кримінального провадження''' як форма закінчення досудового розслідування являє собою заключний етап розслідування, на якому прокурор та слідчий підбивають підсумок провадженню, аналізують й оцінюють сукупність зібраних доказів і на їх основі формулюють у постанові висновок про неможливість подальшого провадження через наявність передбачених законом обставин, та вирішують питання, зумовлені рішенням про закриття провадження.
Прийняти рішення про закриття кримінального провадження прокурор та слідчий мають право тільки за наявності передбачених законом підстав ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 284 КПК України).]
Так, відповідно до частин 1 статті 284 КПК '''кримінальне провадження закривається в разі''', якщо:
* встановлена відсутність події кримінального правопорушення;
* встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення;
* не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати;
* набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою;
* помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого;
* існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню;
* потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення;
* стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу;
* стосовно податкових зобов’язань особи, яка вчинила дії, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, досягнутий податковий компроміс відповідно до підрозділу 9-2розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України. 
* існує нескасована постанова слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 цієї частини, у кримінальному провадженні щодо того самого діяння, що розслідувалося із дотриманням вимог щодо підслідності;
* після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page1 статтею 219 цього Кодексу], крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи;
* слідчий, прокурор зобов’язані закрити кримінальне провадження також у разі, коли строк досудового розслідування, визначений [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page1 статтею 219 цього Кодексу], закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру.

Частиною 2 статті 284 КПК передбачено, що '''кримінальне провадження закривається судом''':
* у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності;
* якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом;
* досягнуто податковий компроміс у справах про кримінальні правопорушення, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення"] Податкового кодексу України.
Разом з тим, провадження щодо юридичної особи підлягає закриттю у разі встановлення відсутності підстав для застосування до неї заходів кримінально-правового характеру, закриття кримінального провадження чи ухвалення виправдувального вироку щодо уповноваженої особи юридичної особи.
Про закриття провадження щодо юридичної особи прокурор приймає постанову, а суд зазначає про це у виправдувальному вироку або постановляє ухвалу. Рішення про закриття провадження щодо юридичної особи може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом. ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 284 КПК України]).
Про закриття кримінального провадження слідчий, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
Ухвала суду про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.

=== Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності ===
'''Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності''' – інша форма закінчення досудового розслідування, що характеризується процедурами, відмінними від закриття кримінального провадження прокурором та слідчим. 
Згідно з положеннями [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-05 пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»] роз’яснено, що звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування до особи, котра вчинила злочин, встановлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінального провадження, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України.
Особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 285 КПК України] та в порядку [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 286 КПК України].
 
'''Особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.''' Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз’яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз’яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку. 
'''Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом.''' Встановивши на стадії досудового розслідування підстави для звільнення від кримінальної відповідальності та отримавши згоду підозрюваного на таке звільнення, прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до суду.
Перед направленням клопотання до суду прокурор зобов’язаний ознайомити з ним потерпілого та з’ясувати його думку щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності. Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

=== Звернення до суду з обвинувальним актом ===
Конституційні принципи презумпції невинуватості ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 стаття 62 Конституції України]) і підтримання державного обвинувачення в суді ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 пункт 5 статті 129 Конституції України]), по суті, прямо визначають звернення до суду з обвинувальним актом як форму закінчення досудового розслідування, у результаті якого обвинувачений був би поставлений у становище підсудного зі всіма правовими наслідками, що випливають із цього.
Така позиція законодавця, що закріплена в [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 283] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 291 КПК України], орієнтує прокурора та слідчого на встановлення й викриття особи, яка вчинила злочин, тобто на здійснення функції обвинувачення шляхом звернення до суду для вирішення питання про винуватість особи у скоєнні інкримінованого їй злочину та призначення справедливого покарання. 

Досудове розслідування може бути закінчено складанням обвинувального акту тільки за наявності внутрішнього переконання прокурора та слідчого про винуватість особи й необхідність звернення до суду для вирішення питання щодо притягання її до кримінальної відповідальності та засудження. При цьому факти, покладені в основу рішення, що приймається, повинні бути встановлені всебічно, повно й об'єктивно, а саме рішення – відповідати змісту правових положень, бути законним, обґрунтованим і справедливим.

=== Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру ===
Кримінальний кодекс України передбачає застосування судом примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, котрі вчинили злочини у віці до 18 років або суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
Так, примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовують:
* у разі постановлення судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 1 статті 97 КК України];
* до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 97 КК України]);
* при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частини 1 статті 105 КК України]. 
'''Метою застосування таких заходів''' має бути забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у наявності можливості адаптуватися до реалій суспільного життя, підвищити загальноосвітній і культурний рівень, набути професії та працевлаштуватися. 

Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру провадиться згідно з правилами, передбаченими главою 38, статтею 44, пунком 1 частини 2 статті 52, частини 1 статті 62,статтею 64,частиною 4 статті 135,частиною 3 статті 140,частиною 2 статті 213, статтею 226, статтею 227 КПК України та інш. Таке розслідування здійснюється слідчим, спеціально уповноваженим керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх (частина 1 статті 499 КПК України). 

Закон визначає, що за відсутності підстав для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду в порядку, передбаченому КПК України ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 5 статті 499 КПК України]). 

Таким чином, звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру також самостійна форма закінчення досудового розслідування. Підстави і порядок її застосування регламентовано [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 292], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 498] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 499 КПК України].

=== Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру ===
Кримінальне законодавство України допускає '''застосування судом примусових заходів медичного характеру''' до осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності, обмеженої осудності або в стані осудності, але захворіли до моменту проголошення вироку на душевну хворобу, яка позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або управляти ними ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 19], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 20] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 93 КК України], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 глава 39 КПК України]). Ці заходи виконують захисно-реабілітаційну функцію. Маючи єдину соціальну суть, вони активно застосовуються судами для лікування та соціальної реадаптації психічно хворих, запобігання вчиненню нових суспільно небезпечних діянь, а також для охорони їх самих.
 
Примусові заходи медичного характеру застосовуються '''лише до осіб, які є суспільно небезпечними'''. 

Кримінально-процесуальне законодавство, яке органічно пов’язане з кримінальним правом, передбачає як форму закінчення досудового розслідування звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру. Таке рішення приймається прокурором та слідчим у тому випадку, якщо достовірно буде встановлено психопатологічний стан особи, яка вчинила:
* суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;
* кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 503 КПК України]).
Під час провадження досудового розслідування необхідно з достатньою повнотою з’ясувати всі обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 91], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 503], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 505 КПК України]). 

Через особливе правове становище неосудної особи, що не притягується як підозрюваний, ця форма закінчення досудового розслідування пов’язана з остаточною реалізацією функції обвинувачення тільки в процесуальному сенсі. Здійснюється це шляхом складання клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 511 КПК України]).
Слід зазначити, що згідно зі [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 20 КК України] особа, що визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності. Досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення у стані обмеженої осудності, провадиться слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України. Суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусового заходу медичного характеру ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 2 статті 504 КПК України]).
Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 283 КПК України]).

[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]

Форми закінчення досудового розслідування

2018-11-08T14:53:33Z

Olena.ipatenko:

== Законодавство ==
* [http://Конституція%20України%2028.06.1996%20№%20254к/96-ВР Конституція України]
* [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-05 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12"Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0918-17/paran9#n9 Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.07.2017 № 570 "Про організацію діяльності органів досудового розслідування Національної поліції України"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0680-16 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затверджене наказом Генеральної прокуратури України від 06 квітня 2016 року № 139]

== Форми закінчення досудового розслідування ==
Ф'''орма закінчення досудового розслідування''' залежить від виду процесуальних рішень, з прийняттям яких може бути остаточно реалізовано функцію кримінального переслідування при провадженні розслідування. 

Так, згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пунктом 2 статті 283 КПК України] «Загальні положення закінчення досудового розслідування» '''розслідування може бути закінчено у формі:'''
# закриття кримінального провадження;
# звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності;
# звернення до суду з обвинувальним актом;
# звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру;
# звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру.
 
Вказані форми закінчення досудового розслідування носять універсальний характер. Вони застосовні при закінченні досудового розслідування злочинів (досудового слідства) і кримінальних проступків (дізнання) згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України.
Разом с тим, закінчення дізнання здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини 2 статті 301 КПК України]. 

Таким чином, '''закінчення досудового розслідування''' – заключний етап розслідування, у ході якого прокурор та слідчий на підставі зібраних доказів, приймають процесуальні рішення, пов’язані з підбиттям підсумків, а також із подальшим рухом кримінального провадження, спрямованим на остаточну реалізацію функції кримінального переслідування.

=== Закриття кримінального провадження ===
'''Закриття кримінального провадження''' як форма закінчення досудового розслідування являє собою заключний етап розслідування, на якому прокурор та слідчий підбивають підсумок провадженню, аналізують й оцінюють сукупність зібраних доказів і на їх основі формулюють у постанові висновок про неможливість подальшого провадження через наявність передбачених законом обставин, та вирішують питання, зумовлені рішенням про закриття провадження.
Прийняти рішення про закриття кримінального провадження прокурор та слідчий мають право тільки за наявності передбачених законом підстав ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 284 КПК України).]
Так, відповідно до частин 1 статті 284 КПК '''кримінальне провадження закривається в разі''', якщо:
* встановлена відсутність події кримінального правопорушення;
* встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення;
* не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати;
* набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою;
* помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого;
* існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню;
* потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення;
* стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу;
* стосовно податкових зобов’язань особи, яка вчинила дії, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, досягнутий податковий компроміс відповідно до підрозділу 9-2розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України. 
* існує нескасована постанова слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 цієї частини, у кримінальному провадженні щодо того самого діяння, що розслідувалося із дотриманням вимог щодо підслідності;
* після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page1 статтею 219 цього Кодексу], крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи;
* слідчий, прокурор зобов’язані закрити кримінальне провадження також у разі, коли строк досудового розслідування, визначений [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page1 статтею 219 цього Кодексу], закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру.

Частиною 2 статті 284 КПК передбачено, що '''кримінальне провадження закривається судом''':
* у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності;
* якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом;
* досягнуто податковий компроміс у справах про кримінальні правопорушення, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення"] Податкового кодексу України.
Разом з тим, провадження щодо юридичної особи підлягає закриттю у разі встановлення відсутності підстав для застосування до неї заходів кримінально-правового характеру, закриття кримінального провадження чи ухвалення виправдувального вироку щодо уповноваженої особи юридичної особи.
Про закриття провадження щодо юридичної особи прокурор приймає постанову, а суд зазначає про це у виправдувальному вироку або постановляє ухвалу. Рішення про закриття провадження щодо юридичної особи може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом. ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 284 КПК України]).
Про закриття кримінального провадження слідчий, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
Ухвала суду про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.

=== Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності ===
'''Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності''' – інша форма закінчення досудового розслідування, що характеризується процедурами, відмінними від закриття кримінального провадження прокурором та слідчим. 
Згідно з положеннями [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-05 пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»] роз’яснено, що звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування до особи, котра вчинила злочин, встановлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінального провадження, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України.
Особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 285 КПК України] та в порядку [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 286 КПК України].
 
'''Особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.''' Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз’яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз’яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку. 
'''Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом.''' Встановивши на стадії досудового розслідування підстави для звільнення від кримінальної відповідальності та отримавши згоду підозрюваного на таке звільнення, прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до суду.
Перед направленням клопотання до суду прокурор зобов’язаний ознайомити з ним потерпілого та з’ясувати його думку щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності. Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

=== Звернення до суду з обвинувальним актом ===
Конституційні принципи презумпції невинуватості ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 стаття 62 Конституції України]) і підтримання державного обвинувачення в суді ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 пункт 5 статті 129 Конституції України]), по суті, прямо визначають звернення до суду з обвинувальним актом як форму закінчення досудового розслідування, у результаті якого обвинувачений був би поставлений у становище підсудного зі всіма правовими наслідками, що випливають із цього.
Така позиція законодавця, що закріплена в [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 283] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 291 КПК України], орієнтує прокурора та слідчого на встановлення й викриття особи, яка вчинила злочин, тобто на здійснення функції обвинувачення шляхом звернення до суду для вирішення питання про винуватість особи у скоєнні інкримінованого їй злочину та призначення справедливого покарання. 

Досудове розслідування може бути закінчено складанням обвинувального акту тільки за наявності внутрішнього переконання прокурора та слідчого про винуватість особи й необхідність звернення до суду для вирішення питання щодо притягання її до кримінальної відповідальності та засудження. При цьому факти, покладені в основу рішення, що приймається, повинні бути встановлені всебічно, повно й об'єктивно, а саме рішення – відповідати змісту правових положень, бути законним, обґрунтованим і справедливим.

=== Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру ===
Кримінальний кодекс України передбачає застосування судом примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, котрі вчинили злочини у віці до 18 років або суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
Так, примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовують:
* у разі постановлення судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 1 статті 97 КК України];
* до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 97 КК України]);
* при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частини 1 статті 105 КК України]. 
'''Метою застосування таких заходів''' має бути забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у наявності можливості адаптуватися до реалій суспільного життя, підвищити загальноосвітній і культурний рівень, набути професії та працевлаштуватися. 

Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру провадиться згідно з правилами, передбаченими главою 38, статтею 44, пунком 1 частини 2 статті 52, частини 1 статті 62,статтею 64,частиною 4 статті 135,частиною 3 статті 140,частиною 2 статті 213, статтею 226, статтею 227 КПК України та інш. Таке розслідування здійснюється слідчим, спеціально уповноваженим керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх (частина 1 статті 499 КПК України). 

Закон визначає, що за відсутності підстав для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду в порядку, передбаченому КПК України ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 5 статті 499 КПК України]). 

Таким чином, звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру також самостійна форма закінчення досудового розслідування. Підстави і порядок її застосування регламентовано [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 292], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 498] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 499 КПК України].

=== Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру ===
Кримінальне законодавство України допускає '''застосування судом примусових заходів медичного характеру''' до осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності, обмеженої осудності або в стані осудності, але захворіли до моменту проголошення вироку на душевну хворобу, яка позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або управляти ними ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 19], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 20] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 93 КК України], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 глава 39 КПК України]). Ці заходи виконують захисно-реабілітаційну функцію. Маючи єдину соціальну суть, вони активно застосовуються судами для лікування та соціальної реадаптації психічно хворих, запобігання вчиненню нових суспільно небезпечних діянь, а також для охорони їх самих.
 
Примусові заходи медичного характеру застосовуються '''лише до осіб, які є суспільно небезпечними'''. 

Кримінально-процесуальне законодавство, яке органічно пов’язане з кримінальним правом, передбачає як форму закінчення досудового розслідування звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру. Таке рішення приймається прокурором та слідчим у тому випадку, якщо достовірно буде встановлено психопатологічний стан особи, яка вчинила:
* суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;
* кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 503 КПК України]).
Під час провадження досудового розслідування необхідно з достатньою повнотою з’ясувати всі обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 91], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 503], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 505 КПК України]). 

Через особливе правове становище неосудної особи, що не притягується як підозрюваний, ця форма закінчення досудового розслідування пов’язана з остаточною реалізацією функції обвинувачення тільки в процесуальному сенсі. Здійснюється це шляхом складання клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 511 КПК України]).
Слід зазначити, що згідно зі [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 20 КК України] особа, що визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності. Досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення у стані обмеженої осудності, провадиться слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України. Суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусового заходу медичного характеру ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 2 статті 504 КПК України]).
Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 283 КПК України]).

[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]

Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні

2018-11-08T14:35:22Z

Olena.ipatenko:

== Нормативна база ==

* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України 28.06.1996 № 254к/96-ВР]
* [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-18 Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб» від 23 травня 2013 року № 314-VII]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95 Постанова Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4]
* П[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-95 останова Пленуму Верховного суду України Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат 07.07.1995 N 11]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0082700-97 Ухвала (витяг)судової колегії у кримінальних справах Верховного суду України «Рішення суду про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої громадянинові органами слідства, має бути належно мотивовано і відповідати фактичним обставинам справи» від 11.03.1997]
* [http://document.ua/shodo-nadannja-rozjasnen-polozhen-zakonu-ukrayini-vid-23-tra-doc202012.html Лист Міністерства юстиції України «Щодо надання роз’яснень положень Закону України від 23 травня 2013 року № 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»» від 26.12 2013 № 1169-0-3-13/11] 

== Складові предмету доказування (обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні) ==
Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини 1 статті 91 КПК] '''у кримінальному провадженні підлягають доказуванню''':
# Подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
# Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
# Вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
# Обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
# Обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;
# Обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;
# Обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
==== Встановлення події кримінального правопорушення ====
При доказуванні насамперед мають бути встановлені обставини, які належать до події кримінального правопорушення (злочину чи кримінального проступку). При доказуванні обставин, які утворюють подію злочину, належить встановлювати передбачені нормою кримінального закону діяння, наслідки для матеріальних складів та наявність між ними причинного зв'язку вчинення. Подія злочину розуміється як елемент об'єктивної сторони складу злочину, що відбувається у певному часі, місці та певним способом. Спосіб вчинення злочину не визнається обов'язковою кваліфікуючою ознакою кримінальним законом. Незважаючи на це, в кримінальному процесі спосіб вчинення злочину є обов'язковим елементом предмета доказування по кожному кримінальному провадженню. У теорії доказів спосіб вчинення злочину тлумачиться як комплекс дій, що вчиняється злочинцем у певній послідовності і призводить до злочинного наслідку. Слід мати на увазі, що доказування способу вчинення злочину зумовлюється різними намірами, мотивами, метою. Із цього випливає, що спосіб вчинення злочину характеризується певним психофізичним підґрунтям і не зводиться лише до зовнішньої, фізичної сфери. 

Кожна подія, у тому числі і злочину, відбувається в реальному місці і часі. Тому доказування цих елементів деталізує спосіб вчинення злочину, прив'язує його до активної реальності, підтверджує його наявність і надає можливість перевірки факту вчинення злочину, а також може мати значення для предметного захисту особи, кваліфікації способів вчинення окремих видів злочинів, встановлення кримінально значущих ознак предмета злочину, причинно-наслідкового зв'язку вчинених дій з характером і розміром шкідливих наслідків тощо. 

У конкретних випадках при встановленні події злочину кваліфікуючого значення набуває також встановлення певних об'єктивних ознак вчинення злочину організованою групою, за попередньою змовою групою осіб або повторно тощо. При замаху на вчинення злочину також необхідно встановлювати ступінь здійснення злочинного наміру та причини, через які він не був доведений до кінця. Відсутність події злочину тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами.
==== Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення ====
'''Винуватість''' - категорія кримінального процесуального права, яка означає доведеність доказами вчинення кримінального правопорушення конкретною особою. У даному випадку законодавець формулює таку вимогу для обвинуваченого. 

Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 23 КК] злочином може визнаватися діяння лише за наявності вини, а особа може визнаватися винною лише у скоєнні злочину за наявності у неї певного психічного ставлення до вчинюваного діяння та його наслідків (у формі умислу та необережності), які, у свою чергу, знаходять прояв у двох видах: умисел - прямий і непрямий ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 24 КК]), необережність - злочинна самовпевненість та недбалість ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 25 КК]). Відсутність вини тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами. 

Конкретний зміст вини окремих видів злочинів визначається їх складами, що передбачені нормами Особливої частини КК. Вина має психологічну природу, тому її встановлення має характер логічного висновку на підставі доведених інших об'єктивованих фактів у провадженні. 

На ступінь вини особи впливають мета, мотив, місце і час вчинення злочину, життєвий досвід, вік тощо. Тому знання ступеня вини кожної конкретної особи необхідне для індивідуалізації покарання. Склад злочину включає психічне ставлення обвинуваченого до всіх фактичних обставин, які віднесені законодавцем до об'єкта і об'єктивної сторони злочину. Тобто при доказуванні умислу необхідно встановити конкретні фактичні дані, які б свідчили, що інтелектом і волею (умислом) обвинуваченого охоплювались виявлені час, місце, спосіб вчинення злочину тощо, а у злочинах з матеріальним складом - настання злочинних наслідків. 

В окремих випадках може встановлюватись осудність обвинуваченого і досягнення ним віку кримінальної відповідальності за даний злочин. Факт осудності обвинуваченого за загальним правилом розглядається як очевидний, але при виникненні певних сумнівів він підлягає доказуванню відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 3 частини 2 статті 242 КПК] (визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності). 

Вина головним чином характеризує суб'єктивну сторону злочину. Однак вона не є єдиною ознакою, яка характеризує внутрішні психічні процеси, що відбуваються у свідомості та волі злочинця. У ряді складів злочинів для встановлення їх суб'єктивної сторони слід з'ясовувати ще й мотив і мету вчинення посягання. 

Мотив і мету вчинення злочинів часто називають факультативними ознаками складу злочину. Погодитися з таким однозначним твердженням немає підстав. Адже є немало складів злочинів, де мотив і мета виступають обов'язковими ознаками складу. Це має місце тоді, коли:
# Мотив чи мета прямо названі у диспозиції статті особливої частини статті кримінального закону (наприклад, частина 1 статті 199 КК);
# Наявність відповідної мети прямо випливає з інших ознак складу злочину. Так, у статті 185 КК (крадіжка) мотив і мета не названі, проте загальновизнано, що цей злочин вчинюється з користі, його метою є звернення викраденого чужого майна на свою користь чи користь третіх осіб, за вибором злодія. 

Тобто факультативними ознаками складу злочину мотив і мета виступають лише тоді, коли вони не названі і не випливають з інших ознак складу злочину. 

'''Мотив''' - це те внутрішнє спонукання, яке штовхнуло особу на вчинення злочину. Мотив дозволяє виявити рушійну силу злочинної поведінки, дає можливість встановити ознаки вини. 

Мотиви злочину можуть бути самими різноманітними - користь, заздрість, ревнощі, помста тощо. У літературі звертається увага на те, що мотиви вчинення злочину можуть бути не лише негативними, а й соціально нейтральними або навіть корисними, такими як жалість, намагання допомогти, патріотизм, невірно сприйняті інтереси організації, прагнення виконати службове завдання, захист від суспільно небезпечного посягання тощо. 

Залежно від виду мотиву, того, яке значення йому надає законодавець, '''мотив має різне кримінально-правове значення''', а саме:
* виступає ознакою основного складу злочину;
* посилює відповідальність порівняно зі складом злочину, вчиненого без відповідного мотиву;
* послаблює відповідальність порівняно зі складом злочину, вчиненого без відповідного мотиву;
* враховується при визначенні кримінально-правових наслідків злочину. 

'''Мета злочину'''- це результат, якого прагне досягти винний, вчинюючи посягання. На відміну від мотиву, який характеризує те, чим керується особа, здійснюючи злочин, мета визначає те, чого хоче добитися злочинець. 

Мета, таким чином, прямо пов'язана з вольовим ставленням особи до суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Якщо мета і наслідки збігаються, то однозначно особа бажає цих наслідків і має місце прямий умисел. 

Однак злочинець може ставити й іншу чи більш широку мету, яка виходить за межі наслідків, що є ознакою певного складу злочину. Тоді такі наслідки є лише проміжною метою - винний їх лише свідомо допускає для досягнення своєї мети, і це притаманне непрямому умислу. Наприклад, вчинюючи вбивство на замовлення, злочинець, зазвичай, переслідує мету наживи, а смерть потерпілого виступає для нього метою проміжною. Якщо ж особа усвідомлює неминучість наслідків, які є для неї проміжною метою, то вона теж їх бажає і діє з прямим умислом. 

Кримінально-правове значення мети злочину загалом таке ж, як і його мотиву.
==== Вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат ====
Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 3 частини 1 статті 91 КПК] у кримінальному провадженні підлягають доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат. Поняття шкоди в кримінальному процесуальному законодавстві не розкривається. Водночас аналіз окремих норм процесуального закону ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 55, 56, 61 КПК]) дозволяє розглядати (як родові види шкоди) фізичну, моральну і майнову шкоду. 

'''Фізична шкода''' - це сукупність змін, що сталися об'єктивно внаслідок вчинення кримінального правопорушення у стані людини як фізичної істоти. До складових фізичної шкоди належать: тілесні ушкодження, розлад здоров'я, фізичні страждання, біль. Якщо відшкодування фізичної шкоди певним чином ускладнено, то відшкодування витрат на лікування можна визнати компенсаційною формою відшкодування фізичної шкоди, яка піддається обрахуванню. Це питання може стати предметом цивільного позову у кримінальному провадженні ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-95 пункт 10 частини 1 статті 56, статті 61, 127 КПК, Постанова Пленуму Верховного суду України Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат 07.07.1995 N 11]). Суб'єктами права на відшкодування шкоди у справах даного виду можуть бути самі потерпілі, а також прокурор відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 12 частини 2 статті 36 КПК]. 

Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини 6 статті 55 КПК] у справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, право на відшкодування шкоди мають також його близькі родичі чи члени сім'ї такої особи, які в установленому законом порядку повинні визнаватися потерпілими. До таких осіб [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункт 1 частини 1 статті З КПК] відносить чоловіка, дружину, батька, матір, вітчима, мачуху, сина, дочку, пасинка, падчерку, рідного брата, рідну сестру, діда, бабу, прадіда, прабабу, внука, внучку, правнука, правнучку, усиновителя чи усиновленого, опікуна чи піклувальника, особу, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також осіб, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають в шлюбі. 

Відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95 до пункту 3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4] під '''моральною шкодою''' слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Серед основних обставин, що впливають на розмір компенсації, Пленум визначає: характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації. 

На досудовому і судовому слідстві існують особливості щодо доказування моральної шкоди. Зокрема, під час досудового розслідування про доказування моральної шкоди можна вести мову в тих випадках, коли у процесі з'являється процесуальна фігура потерпілого, яким заявлений цивільний позов щодо відшкодування моральної шкоди ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 55, 56, 61 КПК]). При цьому підлягає доказуванню лише сам факт заподіяння моральної шкоди, тобто наявність її фактичних наслідків - характеру й тяжкості погіршення стану здоров'я, тривалості страждань тощо. Визначення конкретного розміру грошової компенсації за моральну шкоду покладене лише на судові органи, а тому перебуває за межами доказування на досудовому слідстві. 

У злочинах з формальним складом шкода є лише факультативним (необов'язковим) елементом предмета доказування. Для даного виду злочинів злочинний результат презюмується, тому для їх кваліфікації достатньо встановити лише вказане в законі діяння. Але дана презумпція стосується не всіх злочинів з формальним складом. Зокрема, встановлення шкоди вимагається, якщо злочин фактично закінчується настанням шкідливих наслідків, що знаходяться за межами складу, але передбачені законом як обставини, котрі впливають на визначення міри відповідальності, або настанням таких наслідків у вигляді майнової чи моральної шкоди, які належить відшкодовувати потерпілому (цивільному позивачу). 

'''[http://domjurista.ua/res.php?res_id=16107 Зразок позовної заяви про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням]''' 

Крім виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 до пункту 3 частини 1 статті 91 КПК], у кримінальному провадженні підлягає доказуванню також '''розмір процесуальних витрат'''. 

Порядок визначення розміру та стягнення процесуальних витрат, особи, які мають право отримати компенсацію, порядок зменшення витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення процесуальних витрат зазначені у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 главі 8 КПК].
Так, відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 положень статті 118 КПК] процесуальні витрати складаються із:
# витрат на правову допомогу;
# витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;
# витрат, пов’язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;
# витрат, пов’язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.
==== Обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження ====
Предмет доказування також включає обставини, які характеризують обвинуваченого й повинні враховуватись при призначенні покарання. Такий підхід ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, серед яких від суду вимагається індивідуальний підхід, урахування особи винного та обставин справи, що пом'якшують та обтяжують покарання. 

Так, відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 4 частини 1 статті 91 КПК] у кожному кримінальному провадженні підлягають доказуванню обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання. 

'''До обставин, які характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання і підлягають доказуванню, належать такі:'''
* усі наявні у справі пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує чи обтяжує покарання, передбачена в статті КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує чи обтяжує ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 3 статті 66 КК] і [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 4 статті 67 КК]);
* у разі призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 69 КК]), необхідно встановлювати сукупність обставин, які б позитивно характеризували винну особу до вчинення злочину, а також після цього, що свідчить про можливість виправлення особи і перевиховання без реального застосування до неї призначеного судом покарання у вигляді позбавлення волі (ставлення підсудного до праці, навчання, громадського обов'язку, поведінка на виробництві і в побуті, працездатність, стан здоров'я, сімейний стан, дані про минулі судимості);
* обставини, які становлять соціально-психологічну характеристику обвинуваченого;
* обставини, що впливають на забезпечення в процесі доказування реалізації обвинуваченим своїх законних прав (наявність в обвинуваченого фізичних або психічних вад; володіння рідною мовою, якою ведеться судочинство, тощо). 

На окремі обставини, які впливають на призначення особі покарання і піддягають встановленню, може бути вказано у самій нормі Особливої частини КК. Наприклад, у [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частині 2 статті 201 КК] встановлення особи, яка раніше була засуджена за цей злочин, визнається кваліфікуючою обставиною. У цьому випадку необхідно витребувати завірену у встановленому порядку копію (чи копії) вироку суду, який набув чинності і в якому встановлено вчинення особою даного злочину; дані про строк відбутого покарання; ухвали й постанови суду щодо підстав звільнення; дані, які свідчать, що за раніше вчинений злочин особу не було звільнено від кримінальної відповідальності з підстав, встановлених законом, а також що судимість за цей злочин не було погашено або знято тощо.
==== Обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання ====
Важливим елементом предмета доказування є доведення обставин, що є підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності або покарання. Для прийняття такого рішення необхідно мати достатньо доказів, що вказують на обставини, передбачені законом про кримінальну відповідальність. 

Відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 285 КПК] особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз’яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз’яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.
Інститут звільнення від покарання та його відбування представлений [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 розділом XII Загальної частини та розділом ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК]. 

'''Під звільнення від покарання та його відбування''' розуміють передбачені в КК випадки незастосування судом до особи, винної у вчиненні злочину, покарання або припинення подальшого його відбування. 

Аналіз положень зазначених розділів КК дає підстави виділити такі '''види звільнення від покарання та його відбування''':
# Звільнення від покарання без його призначення: 1) у зв'язку з втратою особою суспільної небезпеки ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 4 ст. 74 КК]); 2) у зв'язку з давністю притягнення до кримінальної відповідальності ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 5 ст. 74 КК]); 3) у зв'язку із хворобою особи ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 2 та ч. З ст. 84 КК]); 4) неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 97 КК]).
# Звільнення від подальшого відбування покарання: 1) із випробуванням ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 75 та 104 КК]); 2) із випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 9 КК]); 3) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 80 та 106 КК]); 4) умовно-дострокове звільнення ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 81 та 107 КК]); 5) у зв'язку з психічною хворобою ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 1 статті 84 КК]); 6) у зв'язку з іншою (не психічною) тяжкою хворобою ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 84 КК]); 7) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 83 КК]); 8) у зв'язку із законом про амністію ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 86 КК]); (9 у зв'язку з декриміналізацією діяння, за яке особу засуджено ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 74 КК]); 10) у зв'язку з вимогами ІІ розділу Прикінцевих та перехідних положень КК ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 пункти 1, 6-8,11, частина 1 пункту 14; пункти 15-18]. 

Крім цього, КК передбачає '''випадки заміни покарання більш м'яким''': а) не відбутої частини покарання ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 82 КК]); б) вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 4 статті 83 КК]); в) у зв'язку із законом про амністію ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина З статті 86 КК]); г) на підставі акта про помилування ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 87 КК]), а також '''пом'якшення покарання''': а) на підставі закону про амністію ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 86 КК]); б) якщо призначена засудженому міра покарання перевищує санкцію нового закону ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина З статті 74 КК]); в) на підставі вимог [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК]. 

Випадки заміни покарання більш м'яким та пом'якшення покарання, передбачені КК, не звільняють засудженого від покарання чи його відбування, проте поліпшують його правове становище і впливають на подальше відбування покарання. Звільнення від покарання без його призначення.
==== Обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення ====
[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Частиною 1 статті 96-1 КК] встановлено, що '''спеціальна конфіскація''' полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190,статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301,302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу. 

'''Спеціальна конфіскація застосовується на підставі:'''
# Обвинувального вироку суду.
# Ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
# Ухвали суду про застосування примусових заходів медичного характеру;
# Ухвали суду про застосування примусових заходів виховного характеру.
'''У випадках, коли об’єктом спеціальної конфіскації є майно, вилучене з цивільного обороту, вона може бути застосована на підставі:'''
# Ухвали суду про закриття кримінального провадження з інших підстав, аніж звільнення особи від кримінальної відповідальності;
# Ухвали суду, постановленої в порядку частини дев’ятої статті 100 КПК, за клопотанням слідчого чи прокурора, якщо кримінальне провадження закривається ними.
'''Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частини 1 статті 96-2 КК] спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:'''
# Одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна;
# Призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення;
# Були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;
# Були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
==== Обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру ====
З 01.09.2014 вступив в силу [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-18 Закон України від 23.03.2013 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України по виконанню Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»], яким було введено кримінальну відповідальність для юридичних осіб . Цим же Законом Загальну частину КК України доповнено розділом XIV-1 «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб». 

Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частини 1 статті 96-3 КК] п'''ідставами для застосування до юридичної особи заходів кримінально - правового характеру є:'''
# Вчинення її уповноваженою особою, тобто, службовою особою юридичної особи, а також іншою особою, яка відповідно до закону, установчих документів юридичної особи чи договору має право діяти від імені юридичної особи, від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених у статтях 209 і 306, частинах першій і другій статті 368-3, частинах першій і другій статті 368-4, статтях 369 і 369-2 цього Кодексу;
# Незабезпечення виконання покладених на її уповноважену особу законом або установчими документами юридичної особи обов’язків щодо вжиття заходів із запобігання корупції, що призвело до вчинення будь - якого із злочинів, передбачених у статтях 209 і 306, частинах першій і другій статті 368-3, частинах першій і другій статті 368-4, статтях 369 і 369-2 цього Кодексу;
# Вчинення її уповноваженою особою від імені юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених у статтях 258-258-5 цього Кодексу;
# Вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених статтями 109, 110, 113, 146, 147, частинами другою – четвертою статті 159-1, статтями 160, 260, 262, 436, 437, 438, 442, 444, 447 цього Кодексу. 

[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Частиною 2 статті 96-3 КК] встановлено, що злочини, передбачені статтями 109, 110, 113, 146, 147, частинами другою - четвертою статті 159-1, статтями 160, 209, 260, 262, 306, частинами першою і другою статті 368-3, частинами першою і другою статті 368-4, статтями 369, 369-2, 436, 437, 438, 442, 444, 447 цього Кодексу, визнаються вчиненими в інтересах юридичної особи, '''якщо вони призвели до отримання нею неправомірної вигоди або створили умови для отримання такої вигоди, або були спрямовані на ухилення від передбаченої законом відповідальності'''.
[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Статтею 96-4 КК] '''визначено юридичні особи, до яких застосовуються заходи кримінально-правового характеру.''' Заходи кримінально-правового характеру, у випадках, передбачених пунктами 1 і 2частини першої статті 96-3 КК, можуть бути застосовані судом до підприємства, установи чи організації, крім державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, організацій, створених ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного чи місцевого бюджетів, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також міжнародних організацій. Заходи кримінально-правового характеру, у випадках, передбачених [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 пунктами 3 і 4 частини першої статті 96-3 КК], можуть бути застосовані судом до суб’єктів приватного та публічного права резидентів та нерезидентів України, включаючи підприємства, установи чи організації, державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, організації, створені ними у встановленому порядку, фонди, а також міжнародні організації, інші юридичні особи, що створені у відповідності до вимог національного чи міжнародного права.
Якщо держава або суб’єкт державної власності володіє часткою більше 25 відсотків в юридичній особі або юридична особа знаходиться під ефективним контролем держави чи суб’єкта державної власності, то дана юридична особа несе цивільну відповідальність у повному обсязі за неправомірно отриману вигоду та шкоду, заподіяну злочином, що вчинений державою, суб’єктами державної власності або державного управління. 

Відповідно до норм чинного законодавства '''до юридичних осіб судом можуть бути застосовані такі заходи кримінально-правового характеру:'''
# Штраф;
# Конфіскація майна;
# Ліквідація. 

До юридичних осіб штраф та ліквідація можуть застосовуватися лише як основні заходи кримінально-правового характеру, а конфіскація майна - лише як додатковий. При застосуванні заходів кримінально-правового характеру юридична особа зобов’язана відшкодувати нанесені збитки та шкоду в повному обсязі, а також розмір отриманої неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою. 

При застосуванні до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру судом враховуються ступінь тяжкості вчиненого її уповноваженою особою злочину, ступінь здійснення злочинного наміру, розмір завданої шкоди, характер та розмір неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою, вжиті юридичною особою заходи для запобігання злочину.

[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]

Нанесення тяжких тілесних ушкоджень

2018-11-06T10:38:54Z

Olena.ipatenko:

== Нормативна база ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України] (статті 121, 128). 
[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-03 Пстанова Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 №2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи"]
== Поняття тяжкого тілесного ушкодження ==
'''Тілесне ушкодження''' - це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та Їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів. 

'''Суспільне небезпечні дії при заподіянні тілесних ушкоджень''' виражаються у фізичному, хімічному, біологічному чи іншому впливі на потерпілого (нанесення ударів, застосування зброї чи інших предметів, хімічних речовин тощо). Бездіяльність має місце тоді, коли винний не вчиняє певних дій, які він повинен був і міг вчинити стосовно іншої людини, що потягнуло за собою заподіяння шкоди її здоров'ю у вигляді тілесних ушкоджень (наприклад, умисне ненадання необхідних ліків особі, яка прикута до ліжка). 
'''Нанесення тяжких тілесних ушкоджень''' – кримінально каране діяння, яке в залежності від форми вини може утворювати склад злочину, передбаченого статтею 121 (Умисне тяжке тілесне ушкодження) або саттею 128 (Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження ) [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] (далі - КК України).
 
== Умисне тяжке тілесне ушкодження ==
'''Умисне тяжке тілесне ушкодження''' – це умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя. Відповідальність за вказаний злочин передбачена [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 121 КК України]. 

'''Склад злочину''' 

'''Об’єктом злочину''' є здоров’я особи. Обов’язковою ознакою є наявність потерпілого.
'''Об'єктивну сторону злочину утворюють''':
# Діяння (дія або бездіяльність).
# Наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження.
# Причинний зв'язок між зазначеними діянням і наслідками. 

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 121 КК України] '''тяжким тілесним ушкодженням є''' тілесне ушкодження: 1) небезпечне для життя в момент заподіяння; 2) таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій;3) психічну хворобу; 4) інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину; 5) переривання вагітності; 6) непоправне знівечення обличчя. 

'''Небезпечними для життя''' є ушкодження, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і які без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене поданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у прямому причинно-наслідковому зв'язку. 
За ознакою втрати будь-якого органу або його функцій тяжким визнається ушкодження не за загрозою для життя, а за кінцевим результатом та наслідками. Втрата будь-якого органу або втрата органом його функцій - це втрата: 1) зору; 2) слуху; 3) язика (мовлення); 4) руки; 5) ноги. 

Під психічною хворобою слід розуміти психічне захворювання. До психічних захворювань не можна відносити пов'язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня виліковності. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров'я. 

Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв'язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулось, встановлюється психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків цієї експертизи.

Ознакою тяжкого тілесного ушкодження є також інший розлад здоров'я, поєднаний '''зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину''' (не менш 33%). Під розладом здоров'я слід розуміти безпосередньо поєднаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженнях встановлюються після наслідку ушкодження, що визначився, на підставі об'єктивних даних з урахуванням документів, якими керується у своїй роботі експертна комісія. 

'''Ушкодження, що спричинило переривання вагітності''', незалежно від її строку, належить до тяжких за умови, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причинний зв'язок. Методика проведення експертизи у таких випадках викладена в Правилах проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи, затверджених МОЗ. Переривання вагітності спричинюється шляхом нанесення побоїв, поранень, застосування отруйних чи інших речовин тощо. У цьому полягає перша відмінність переривання вагітності як ознаки тяжкого тілесного ушкодження від переривання вагітності в результаті незаконного проведення аборту ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 134 КК України]), при вчиненні якого винний застосовує інші способи штучного переривання вагітності. Друга відмінність обумовлюється суб'єктивним моментом: при вчиненні злочину, передбаченого [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 134 КК України], умисел винного не спрямований на заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, як це має місце при вчиненні злочину, передбаченого [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 121 КК Украни]. 

'''Непоправним знівечення обличчя''' визнається у тих випадках, коли ушкодження обличчя потерпілого не може бути виправним Під виправністю ушкодження слід розуміти значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, порушення міміки тощо) з часом чи під дією нехірургічних засобів. Коли ж для усунення необхідне хірургічне втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважається непоправним. Непоправне знівечення обличчя може бути результатом: обливання обличчя кип'ятком, кислотою чи іншою речовиною; нанесення глибоких чи значної кількості мілких шрамів за допомогою гострих предметів; обрізання вух чи носа. Такі ушкодження надають обличчю страхітливий і такий, що відштовхує, вигляд і, крім фізичної шкоди, спричиняють потерпілому велику психічну травму. 

Поняття знівечення - не медичне поняття, тому право кваліфікувати ушкодження обличчя як знівечення належить до компетенції слідчого та суду. Водночас не слідчий і суд, а судово-медичний експерт визначає вид ушкодження, його особливості, механізм утворення і встановлює, чи є це ушкодження виправним або невиправним. 

Знівечення інших частин голови, крім обличчя (верхня і задня частина голови, задня частина шиї) не утворює зазначеної ознаки. Водночас, непоправне знівечення верхньої передньої частини шиї слід кваліфікувати за [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 121 КК України] за цією ознакою. 

Якщо умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень є ознакою (способом чи наслідком) іншого злочину, його вчинення слід кваліфікувати за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин (наприклад, [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 4 статті 187 КК України]). Кваліфікувати його ще й за [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 121 КК України] слід лише тоді, коли санкція статті (частини статті, що передбачає покарання за такий злочин, є менш суворою, ніж санкція, передбачена, відповідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частиною 1 чи частоиною 2 статті 121 КК України].

'''Закінченим цей злочин є''': у разі визнання умисного тілесного ушкодження тяжким за ознакою його небезпечності для життя в момент заподіяння - з моменту вчинення такого діяння; у всіх інших випадках - з моменту настання наслідків, зазначених у [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частині 1 статті 121 КК України]. 

'''Суб'єктом злочину є''' осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

'''Суб'єктивна сторона злочину''' характеризується прямим або непрямим умислом. Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку - коли нею є залякування потерпілого або інших осіб ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 121 КК України]). Водночас, встановлення мотиву і мети при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК України. Так, умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків слід кваліфікувати за [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частиною З статті 345 КК України]; умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень членам певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи з метою по вного або часткового їх знищення - за [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частиною 1 статті 442 КК України]. Це саме стосується ряду інших діянь, коли заподіяння умисного тяжкого тілесно го ушкодження обумовлене певним мотивом чи метою (зокрема, [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 3 статті 350 КК України], [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина З статті 377 КК України], [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина З статті 398 КК України]). Кваліфікувати дії винних за таких обставин ще й за [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 121 КК України] не потрібно. Ставлення винного до смерті потерпілого ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 121]) є необережним.

'''Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження''' ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 121 КК України]) є вчинення його:
# Способом, що має характер особливого мучення;
# Групою осіб;
# З метою залякування потерпілого або інших осіб;
# На замовлення або
# Спричинення ним смерті потерпілого. 

Умисне тяжке тілесне ушкодження, '''вчинене способом, що має характер особливого мучення''', має місце тоді, коли його заподіяння супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого. Мученням можуть бути визнані будь-які дії, які мають наслідком зазначені страждання чи біль. Зокрема це можуть бути дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення іі в шкідливих для здоров'я умовах, та інші подібні дії. Особливим проявом таких дій слід визнавати дії, які мають характер мордування або катування.

У [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частині 2 статті 121 КК України] йдеться про групу осіб, утворену без попередньої змови. Вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження '''групою осіб''' за попередньою змовою або організованою групою також потребує кваліфікації за [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частиною 2 статті 121 КК України]. 

Умисне тяжке тілесне ушкодження, '''вчинене з метою залякування потерпілого або Інших осіб''', має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання в них почуття страху перед винним чи іншими особами. Залякування становить основний зміст погрози, однак страх не є самоціллю заподіяння зазначених ушкоджень. Найчастіше вони є засобом впливу на потерпілого чи інших осіб, щоб примусити їх виконати певну дію чи утриматись від її виконання. Іншими особами, на залякування яких спрямоване заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, можуть визнаватися будь-які особи, на яких, на думку винного, вчинення зазначених дій щодо потерпілого може вчинити бажаний для винного вплив. Такими особами можуть бути близькі родичі потерпілого, друзі, колеги по роботі тощо. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб при вимаганні, слід кваліфікувати за [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частиною 4 статті 189 КК України]. 
Поняття замовлення у складі цього злочину полягає у тому, що тілесні ушкодження заподіюються особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди. 

Умисне тяжке тілесне ушкодження, '''що спричинило смерть потерпілого''', має місце тоді, коли в результаті описаного у [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частині 1 статті 121 КК України] діяння настає смерть потерпілого. Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільно небезпечні наслідки (первинний - тяжкі тілесні ушкодження і похідний - смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження - необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність. 
На практиці особливу складність становить відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства. Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер І локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини. 
Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку ж заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності. 
Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нанесення ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має. 

== Необережне тяжке тілесне ушкодження ==

Вказаний злочин відрізняється від передбаченого [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 121 КК України] '''лише суб’єктивною стороною'''. 

У випадках, коли особа, яка заподіяла потерпілому тяжке тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як заподіяння необережного тяжкого тілесного ушкодження і кваліфікувати відповідно за [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 128 КК України]. Не можна, наприклад, розцінювати як умисний злочин заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, одержаних при падінні від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або свідомо не припускав настання таких наслідків. 

[[Категорія:Кримінальне право]]

Нанесення тяжких тілесних ушкоджень

2018-11-06T10:29:00Z

Olena.ipatenko:

== Нормативна база ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України] (статті 121, 128). 
[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-03 Пстанова Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 №2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи"]
== Поняття тяжкого тілесного ушкодження ==
'''Тілесне ушкодження''' - це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та Їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів. 

'''Суспільне небезпечні дії при заподіянні тілесних ушкоджень''' виражаються у фізичному, хімічному, біологічному чи іншому впливі на потерпілого (нанесення ударів, застосування зброї чи інших предметів, хімічних речовин тощо). Бездіяльність має місце тоді, коли винний не вчиняє певних дій, які він повинен був і міг вчинити стосовно іншої людини, що потягнуло за собою заподіяння шкоди її здоров'ю у вигляді тілесних ушкоджень (наприклад, умисне ненадання необхідних ліків особі, яка прикута до ліжка). 
'''Нанесення тяжких тілесних ушкоджень''' – кримінально каране діяння, яке в залежності від форми вини може утворювати склад злочину, передбаченого статтею 121 (Умисне тяжке тілесне ушкодження) або саттею 128 (Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження ) [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] (далі - КК України).
 
== Умисне тяжке тілесне ушкодження ==
'''Умисне тяжке тілесне ушкодження''' – це умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя. Відповідальність за вказаний злочин передбачена [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 121 КК України]. 

'''Склад злочину''' 

'''Об’єктом злочину''' є здоров’я особи. Обов’язковою ознакою є наявність потерпілого.
'''Об'єктивну сторону злочину утворюють''':
# Діяння (дія або бездіяльність).
# Наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження.
# Причинний зв'язок між зазначеними діянням і наслідками. 

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 121 КК України] '''тяжким тілесним ушкодженням є''' тілесне ушкодження: 1) небезпечне для життя в момент заподіяння; 2) таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій;3) психічну хворобу; 4) інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину; 5) переривання вагітності; 6) непоправне знівечення обличчя. 

'''Небезпечними для життя''' є ушкодження, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і які без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене поданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у прямому причинно-наслідковому зв'язку. 
За ознакою втрати будь-якого органу або його функцій тяжким визнається ушкодження не за загрозою для життя, а за кінцевим результатом та наслідками. Втрата будь-якого органу або втрата органом його функцій - це втрата: 1) зору; 2) слуху; 3) язика (мовлення); 4) руки; 5) ноги. 

Під психічною хворобою слід розуміти психічне захворювання. До психічних захворювань не можна відносити пов'язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня виліковності. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров'я. 

Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв'язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулось, встановлюється психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків цієї експертизи.

Ознакою тяжкого тілесного ушкодження є також інший розлад здоров'я, поєднаний '''зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину''' (не менш 33%). Під розладом здоров'я слід розуміти безпосередньо поєднаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженнях встановлюються після наслідку ушкодження, що визначився, на підставі об'єктивних даних з урахуванням документів, якими керується у своїй роботі експертна комісія. 

'''Ушкодження, що спричинило переривання вагітності''', незалежно від її строку, належить до тяжких за умови, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причинний зв'язок. Методика проведення експертизи у таких випадках викладена в Правилах проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи, затверджених МОЗ. Переривання вагітності спричинюється шляхом нанесення побоїв, поранень, застосування отруйних чи інших речовин тощо. У цьому полягає перша відмінність переривання вагітності як ознаки тяжкого тілесного ушкодження від переривання вагітності в результаті незаконного проведення аборту ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 134 КК України]), при вчиненні якого винний застосовує інші способи штучного переривання вагітності. Друга відмінність обумовлюється суб'єктивним моментом: при вчиненні злочину, передбаченого [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 134 КК України], умисел винного не спрямований на заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, як це має місце при вчиненні злочину, передбаченого [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 121 КК Украни]. 

'''Непоправним знівечення обличчя''' визнається у тих випадках, коли ушкодження обличчя потерпілого не може бути виправним Під виправністю ушкодження слід розуміти значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, порушення міміки тощо) з часом чи під дією нехірургічних засобів. Коли ж для усунення необхідне хірургічне втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважається непоправним. Непоправне знівечення обличчя може бути результатом: обливання обличчя кип'ятком, кислотою чи іншою речовиною; нанесення глибоких чи значної кількості мілких шрамів за допомогою гострих предметів; обрізання вух чи носа. Такі ушкодження надають обличчю страхітливий і такий, що відштовхує, вигляд і, крім фізичної шкоди, спричиняють потерпілому велику психічну травму. 

Поняття знівечення - не медичне поняття, тому право кваліфікувати ушкодження обличчя як знівечення належить до компетенції слідчого та суду. Водночас не слідчий і суд, а судово-медичний експерт визначає вид ушкодження, його особливості, механізм утворення і встановлює, чи є це ушкодження виправним або невиправним. 

Знівечення інших частин голови, крім обличчя (верхня і задня частина голови, задня частина шиї) не утворює зазначеної ознаки. Водночас, непоправне знівечення верхньої передньої частини шиї слід кваліфікувати за [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 121 КК України] за цією ознакою. 

Якщо умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень є ознакою (способом чи наслідком) іншого злочину, його вчинення слід кваліфікувати за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин (наприклад, [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 4 статті 187 КК України]). Кваліфікувати його ще й за [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 121 КК України] слід лише тоді, коли санкція статті (частини статті, що передбачає покарання за такий злочин, є менш суворою, ніж санкція, передбачена, відповідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частиною 1 чи частоиною 2 статті 121 КК України].

'''Закінченим цей злочин є''': у разі визнання умисного тілесного ушкодження тяжким за ознакою його небезпечності для життя в момент заподіяння - з моменту вчинення такого діяння; у всіх інших випадках - з моменту настання наслідків, зазначених у [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частині 1 статті 121 КК України]. 

'''Суб'єктом злочину є''' осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

'''Суб'єктивна сторона злочину''' характеризується прямим або непрямим умислом. Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку - коли нею є залякування потерпілого або інших осіб ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 121 КК України]). Водночас, встановлення мотиву і мети при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК України. Так, умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків слід кваліфікувати за [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частиною З статті 345 КК України]; умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень членам певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи з метою по вного або часткового їх знищення - за [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частиною 1 статті 442 КК України]. Це саме стосується ряду інших діянь, коли заподіяння умисного тяжкого тілесно го ушкодження обумовлене певним мотивом чи метою (зокрема, [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 3 статті 350 КК України], [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина З статті 377 КК України], [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина З статті 398 КК України]). Кваліфікувати дії винних за таких обставин ще й за [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 121 КК України] не потрібно. Ставлення винного до смерті потерпілого ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 121]) є необережним.

'''Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження''' ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 121 КК України]) є вчинення його:
# Способом, що має характер особливого мучення;
# Групою осіб;
# З метою залякування потерпілого або інших осіб;
# На замовлення або
# Спричинення ним смерті потерпілого. 

Умисне тяжке тілесне ушкодження, '''вчинене способом, що має характер особливого мучення''', має місце тоді, коли його заподіяння супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого. Мученням можуть бути визнані будь-які дії, які мають наслідком зазначені страждання чи біль. Зокрема це можуть бути дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення іі в шкідливих для здоров'я умовах, та інші подібні дії. Особливим проявом таких дій слід визнавати дії, які мають характер мордування або катування.

У [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частині 2 статті 121 КК України] йдеться про групу осіб, утворену без попередньої змови. Вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження '''групою осіб''' за попередньою змовою або організованою групою також потребує кваліфікації за [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частиною 2 статті 121 КК України]. 

Умисне тяжке тілесне ушкодження, '''вчинене з метою залякування потерпілого або Інших осіб''', має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання в них почуття страху перед винним чи іншими особами. Залякування становить основний зміст погрози, однак страх не є самоціллю заподіяння зазначених ушкоджень. Найчастіше вони є засобом впливу на потерпілого чи інших осіб, щоб примусити їх виконати певну дію чи утриматись від її виконання. Іншими особами, на залякування яких спрямоване заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, можуть визнаватися будь-які особи, на яких, на думку винного, вчинення зазначених дій щодо потерпілого може вчинити бажаний для винного вплив. Такими особами можуть бути близькі родичі потерпілого, друзі, колеги по роботі тощо. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб при вимаганні, слід кваліфікувати за [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частиною 4 статті 189 КК України]. 
Поняття замовлення у складі цього злочину полягає у тому, що тілесні ушкодження заподіюються особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди. 

Умисне тяжке тілесне ушкодження, '''що спричинило смерть потерпілого''', має місце тоді, коли в результаті описаного у [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частині 1 статті 121 КК України] діяння настає смерть потерпілого. Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільно небезпечні наслідки (первинний - тяжкі тілесні ушкодження і похідний - смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження - необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність. 
На практиці особливу складність становить відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства. Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер І локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини. 
Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку ж заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності. 
Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нанесення ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має. 

== Необережне тяжке тілесне ушкодження ==

Вказаний злочин відрізняється від передбаченого [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 121 КК України] '''лише суб’єктивною стороною'''. 

У випадках, коли особа, яка заподіяла потерпілому тяжке тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як заподіяння необережного тяжкого тілесного ушкодження і кваліфікувати відповідно за [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 128 КК України]. Не можна, наприклад, розцінювати як умисний злочин заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, одержаних при падінні від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або свідомо не припускав настання таких наслідків. 

[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-03 Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи»] №2 від 07.02.2003. 
[[Категорія:Кримінальне право]]

Нанесення тяжких тілесних ушкоджень

2018-11-06T10:20:43Z

Olena.ipatenko:

== Нормативна база ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України] (статті 121, 128). 
[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-03 Пстанова Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 №2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи"]
== Поняття тяжкого тілесного ушкодження ==
'''Тілесне ушкодження''' - це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та Їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів. 

'''Суспільне небезпечні дії при заподіянні тілесних ушкоджень''' виражаються у фізичному, хімічному, біологічному чи іншому впливі на потерпілого (нанесення ударів, застосування зброї чи інших предметів, хімічних речовин тощо). Бездіяльність має місце тоді, коли винний не вчиняє певних дій, які він повинен був і міг вчинити стосовно іншої людини, що потягнуло за собою заподіяння шкоди її здоров'ю у вигляді тілесних ушкоджень (наприклад, умисне ненадання необхідних ліків особі, яка прикута до ліжка). 
'''Нанесення тяжких тілесних ушкоджень''' – кримінально каране діяння, яке в залежності від форми вини може утворювати склад злочину, передбаченого статтею 121 (Умисне тяжке тілесне ушкодження) або саттею 128 (Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження ) [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] (далі - КК України).
 
== Умисне тяжке тілесне ушкодження ==
'''Умисне тяжке тілесне ушкодження''' – це умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя. Відповідальність за вказаний злочин передбачена [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 121 КК України]. 

'''Склад злочину''' 

'''Об’єктом злочину''' є здоров’я особи. Обов’язковою ознакою є наявність потерпілого.
'''Об'єктивну сторону злочину утворюють''':
# Діяння (дія або бездіяльність).
# Наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження.
# Причинний зв'язок між зазначеними діянням і наслідками. 

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 121 КК України] '''тяжким тілесним ушкодженням є''' тілесне ушкодження: 1) небезпечне для життя в момент заподіяння; 2) таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій;3) психічну хворобу; 4) інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину; 5) переривання вагітності; 6) непоправне знівечення обличчя. 

'''Небезпечними для життя''' є ушкодження, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і які без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене поданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у прямому причинно-наслідковому зв'язку. 
За ознакою втрати будь-якого органу або його функцій тяжким визнається ушкодження не за загрозою для життя, а за кінцевим результатом та наслідками. Втрата будь-якого органу або втрата органом його функцій - це втрата: 1) зору; 2) слуху; 3) язика (мовлення); 4) руки; 5) ноги. 

Під психічною хворобою слід розуміти психічне захворювання. До психічних захворювань не можна відносити пов'язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня виліковності. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров'я. 

Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв'язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулось, встановлюється психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків цієї експертизи.

Ознакою тяжкого тілесного ушкодження є також інший розлад здоров'я, поєднаний '''зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину''' (не менш 33%). Під розладом здоров'я слід розуміти безпосередньо поєднаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженнях встановлюються після наслідку ушкодження, що визначився, на підставі об'єктивних даних з урахуванням документів, якими керується у своїй роботі експертна комісія. 

'''Ушкодження, що спричинило переривання вагітності''', незалежно від її строку, належить до тяжких за умови, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причинний зв'язок. Методика проведення експертизи у таких випадках викладена в Правилах проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи, затверджених МОЗ. Переривання вагітності спричинюється шляхом нанесення побоїв, поранень, застосування отруйних чи інших речовин тощо. У цьому полягає перша відмінність переривання вагітності як ознаки тяжкого тілесного ушкодження від переривання вагітності в результаті незаконного проведення аборту ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 134 КК України]), при вчиненні якого винний застосовує інші способи штучного переривання вагітності. Друга відмінність обумовлюється суб'єктивним моментом: при вчиненні злочину, передбаченого [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 134 КК України], умисел винного не спрямований на заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, як це має місце при вчиненні злочину, передбаченого [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 121 КК Украни]. 

'''Непоправним знівечення обличчя''' визнається у тих випадках, коли ушкодження обличчя потерпілого не може бути виправним Під виправністю ушкодження слід розуміти значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, порушення міміки тощо) з часом чи під дією нехірургічних засобів. Коли ж для усунення необхідне хірургічне втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважається непоправним. Непоправне знівечення обличчя може бути результатом: обливання обличчя кип'ятком, кислотою чи іншою речовиною; нанесення глибоких чи значної кількості мілких шрамів за допомогою гострих предметів; обрізання вух чи носа. Такі ушкодження надають обличчю страхітливий і такий, що відштовхує, вигляд і, крім фізичної шкоди, спричиняють потерпілому велику психічну травму. 

Поняття знівечення - не медичне поняття, тому право кваліфікувати ушкодження обличчя як знівечення належить до компетенції слідчого та суду. Водночас не слідчий і суд, а судово-медичний експерт визначає вид ушкодження, його особливості, механізм утворення і встановлює, чи є це ушкодження виправним або невиправним. 

Знівечення інших частин голови, крім обличчя (верхня і задня частина голови, задня частина шиї) не утворює зазначеної ознаки. Водночас, непоправне знівечення верхньої передньої частини шиї слід кваліфікувати за [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 121 КК України] за цією ознакою. 

Якщо умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень є ознакою (способом чи наслідком) іншого злочину, його вчинення слід кваліфікувати за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин (наприклад, [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 4 статті 187 КК України]). Кваліфікувати його ще й за [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 121 КК України] слід лише тоді, коли санкція статті (частини статті, що передбачає покарання за такий злочин, є менш суворою, ніж санкція, передбачена, відповідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частиною 1 чи частоиною 2 статті 121 КК України].

'''Закінченим цей злочин є''': у разі визнання умисного тілесного ушкодження тяжким за ознакою його небезпечності для життя в момент заподіяння - з моменту вчинення такого діяння; у всіх інших випадках - з моменту настання наслідків, зазначених у [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частині 1 статті 121 КК України]. 

'''Суб'єктом злочину є''' осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

'''Суб'єктивна сторона злочину''' характеризується прямим або непрямим умислом. Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку - коли нею є залякування потерпілого або інших осіб (ч.2 ст. 121 КК України). Водночас, встановлення мотиву і мети при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК України. Так, умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків слід кваліфікувати за ч. З ст. 345 КК України; умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень членам певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи з метою по вного або часткового їх знищення - за ч, 1 ст. 442 КК України. Це саме стосується ряду інших діянь, коли заподіяння умисного тяжкого тілесно го ушкодження обумовлене певним мотивом чи метою (зокрема ч. 3 ст. 350 КК України, ч. З ст. 377 КК України, ч. З ст 398 КК України). Кваліфікувати дії винних за таких обставин ще й за ст. 121 КК України не потрібно. Ставлення винного до смерті потерпілого (ч. 2 ст. 121) є необережним.

'''Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження''' ( ч. 2 ст. 121 КК України) є вчинення його:
# Способом, що має характер особливого мучення;
# Групою осіб;
# З метою залякування потерпілого або інших осіб;
# На замовлення або
# Спричинення ним смерті потерпілого. 

Умисне тяжке тілесне ушкодження, '''вчинене способом, що має характер особливого мучення''', має місце тоді, коли його заподіяння супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого. Мученням можуть бути визнані будь-які дії, які мають наслідком зазначені страждання чи біль. Зокрема це можуть бути дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення іі в шкідливих для здоров'я умовах, та інші подібні дії. Особливим проявом таких дій слід визнавати дії, які мають характер мордування або катування.

У ч. 2 ст. 121 КК України йдеться про групу осіб, утворену без попередньої змови. Вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження '''групою осіб''' за попередньою змовою або організованою групою також потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 121 КК України. 

Умисне тяжке тілесне ушкодження, '''вчинене з метою залякування потерпілого або Інших осіб''', має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання в них почуття страху перед винним чи іншими особами. Залякування становить основний зміст погрози, однак страх не є самоціллю заподіяння зазначених ушкоджень. Найчастіше вони є засобом впливу на потерпілого чи інших осіб, щоб примусити їх виконати певну дію чи утриматись від її виконання. Іншими особами, на залякування яких спрямоване заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, можуть визнаватися будь-які особи, на яких, на думку винного, вчинення зазначених дій щодо потерпілого може вчинити бажаний для винного вплив. Такими особами можуть бути близькі родичі потерпілого, друзі, колеги по роботі тощо. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб при вимаганні, слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 189 КК України. 
Поняття замовлення у складі цього злочину полягає у тому, що тілесні ушкодження заподіюються особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди. 

Умисне тяжке тілесне ушкодження, '''що спричинило смерть потерпілого''', має місце тоді, коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 КК України діяння настає смерть потерпілого. Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільно небезпечні наслідки (первинний - тяжкі тілесні ушкодження і похідний - смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження - необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність. 
На практиці особливу складність становить відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства. Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер І локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини. 
Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку ж заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності. 
Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нанесення ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має. 

== Необережне тяжке тілесне ушкодження ==

Вказаний злочин відрізняється від передбаченого ст. 121 КК України '''лише суб’єктивною стороною'''. 

У випадках, коли особа, яка заподіяла потерпілому тяжке тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як заподіяння необережного тяжкого тілесного ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 128 КК України. Не можна, наприклад, розцінювати як умисний злочин заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, одержаних при падінні від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або свідомо не припускав настання таких наслідків. 

[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-03 Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи»] №2 від 07.02.2003. 
[[Категорія:Кримінальне право]]

Нанесення тяжких тілесних ушкоджень

2018-11-06T09:03:23Z

Olena.ipatenko:

== Нормативна база ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України] (статті 121, 128). 
[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-03 Пстанова Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 №2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи"]
== Поняття тяжкого тілесного ушкодження ==
'''Тілесне ушкодження''' - це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та Їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів. 

'''Суспільне небезпечні дії при заподіянні тілесних ушкоджень''' виражаються у фізичному, хімічному, біологічному чи іншому впливі на потерпілого (нанесення ударів, застосування зброї чи інших предметів, хімічних речовин тощо). Бездіяльність має місце тоді, коли винний не вчиняє певних дій, які він повинен був і міг вчинити стосовно іншої людини, що потягнуло за собою заподіяння шкоди її здоров'ю у вигляді тілесних ушкоджень (наприклад, умисне ненадання необхідних ліків особі, яка прикута до ліжка). 
'''Нанесення тяжких тілесних ушкоджень''' – кримінально каране діяння, яке в залежності від форми вини може утворювати склад злочину, передбаченого ст. 121 (Умисне тяжке тілесне ушкодження) або ст.128 (Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження ) Кримінального кодексу України.
 
== Умисне тяжке тілесне ушкодження ==
'''Умисне тяжке тілесне ушкодження''' – це умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя. Відповідальність за вказаний злочин передбачена ст. 121 КК України. 

'''Склад злочину''' 

'''Об’єктом злочину''' є здоров’я особи. Обов’язковою ознакою є наявність потерпілого.
'''Об'єктивну сторону злочину утворюють''':
# Діяння (дія або бездіяльність).
# Наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження.
# Причинний зв'язок між зазначеними діянням і наслідками. 

Відповідно до ст. 121 КК '''тяжким тілесним ушкодженням є''' тілесне ушкодження: 1) небезпечне для життя в момент заподіяння; 2) таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій;3) психічну хворобу; 4) інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину; 5) переривання вагітності; 6) непоправне знівечення обличчя. 

'''Небезпечними для життя''' є ушкодження, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і які без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене поданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у прямому причинно-наслідковому зв'язку. 
За ознакою втрати будь-якого органу або його функцій тяжким визнається ушкодження не за загрозою для життя, а за кінцевим результатом та наслідками. Втрата будь-якого органу або втрата органом його функцій - це втрата: 1) зору; 2) слуху; 3) язика (мовлення); 4) руки; 5) ноги. 

Під психічною хворобою слід розуміти психічне захворювання. До психічних захворювань не можна відносити пов'язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня виліковності. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров'я. 

Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв'язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулось, встановлюється психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків цієї експертизи.

Ознакою тяжкого тілесного ушкодження є також інший розлад здоров'я, поєднаний '''зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину''' (не менш 33%). Під розладом здоров'я слід розуміти безпосередньо поєднаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженнях встановлюються після наслідку ушкодження, що визначився, на підставі об'єктивних даних з урахуванням документів, якими керується у своїй роботі експертна комісія. 

'''Ушкодження, що спричинило переривання вагітності''', незалежно від її строку, належить до тяжких за умови, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причинний зв'язок. Методика проведення експертизи у таких випадках викладена в Правилах проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи, затверджених МОЗ. Переривання вагітності спричинюється шляхом нанесення побоїв, поранень, застосування отруйних чи інших речовин тощо. У цьому полягає перша відмінність переривання вагітності як ознаки тяжкого тілесного ушкодження від переривання вагітності в результаті незаконного проведення аборту (ст. 134 КК України), при вчиненні якого винний застосовує інші способи штучного переривання вагітності. Друга відмінність обумовлюється суб'єктивним моментом: при вчиненні злочину, передбаченого ст. 134 КК України, умисел винного не спрямований на заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, як це має місце при вчиненні злочину, передбаченого ст. 121 КК Украни. 

'''Непоправним знівечення обличчя''' визнається у тих випадках, коли ушкодження обличчя потерпілого не може бути виправним Під виправністю ушкодження слід розуміти значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, порушення міміки тощо) з часом чи під дією нехірургічних засобів. Коли ж для усунення необхідне хірургічне втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважається непоправним. Непоправне знівечення обличчя може бути результатом: обливання обличчя кип'ятком, кислотою чи іншою речовиною; нанесення глибоких чи значної кількості мілких шрамів за допомогою гострих предметів; обрізання вух чи носа. Такі ушкодження надають обличчю страхітливий і такий, що відштовхує, вигляд і, крім фізичної шкоди, спричиняють потерпілому велику психічну травму. 

Поняття знівечення - не медичне поняття, тому право кваліфікувати ушкодження обличчя як знівечення належить до компетенції слідчого та суду. Водночас не слідчий і суд, а судово-медичний експерт визначає вид ушкодження, його особливості, механізм утворення і встановлює, чи є це ушкодження виправним або невиправним. 

Знівечення інших частин голови, крім обличчя (верхня і задня частина голови, задня частина шиї) не утворює зазначеної ознаки. Водночас, непоправне знівечення верхньої передньої частини шиї слід кваліфікувати за ст. 121 КК України за цією ознакою. 

Якщо умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень є ознакою (способом чи наслідком) іншого злочину, його вчинення слід кваліфікувати за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин (наприклад, ч. 4 ст. 187 КК України). Кваліфікувати його ще й за ст. 121 КК України слід лише тоді, коли санкція статті (частини статті, що передбачає покарання за такий злочин, є менш суворою, ніж санкція, передбачена, відповідно, ч. 1 чи ч. 2 ст. 121 КК України.

'''Закінченим цей злочин є''': у разі визнання умисного тілесного ушкодження тяжким за ознакою його небезпечності для життя в момент заподіяння - з моменту вчинення такого діяння; у всіх інших випадках - з моменту настання наслідків, зазначених у ч. 1 ст. 121 КК України. 

'''Суб'єктом злочину є''' осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

'''Суб'єктивна сторона злочину''' характеризується прямим або непрямим умислом. Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку - коли нею є залякування потерпілого або інших осіб (ч.2 ст. 121 КК України). Водночас, встановлення мотиву і мети при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК України. Так, умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків слід кваліфікувати за ч. З ст. 345 КК України; умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень членам певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи з метою по вного або часткового їх знищення - за ч, 1 ст. 442 КК України. Це саме стосується ряду інших діянь, коли заподіяння умисного тяжкого тілесно го ушкодження обумовлене певним мотивом чи метою (зокрема ч. 3 ст. 350 КК України, ч. З ст. 377 КК України, ч. З ст 398 КК України). Кваліфікувати дії винних за таких обставин ще й за ст. 121 КК України не потрібно. Ставлення винного до смерті потерпілого (ч. 2 ст. 121) є необережним.

'''Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження''' ( ч. 2 ст. 121 КК України) є вчинення його:
# Способом, що має характер особливого мучення;
# Групою осіб;
# З метою залякування потерпілого або інших осіб;
# На замовлення або
# Спричинення ним смерті потерпілого. 

Умисне тяжке тілесне ушкодження, '''вчинене способом, що має характер особливого мучення''', має місце тоді, коли його заподіяння супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого. Мученням можуть бути визнані будь-які дії, які мають наслідком зазначені страждання чи біль. Зокрема це можуть бути дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення іі в шкідливих для здоров'я умовах, та інші подібні дії. Особливим проявом таких дій слід визнавати дії, які мають характер мордування або катування.

У ч. 2 ст. 121 КК України йдеться про групу осіб, утворену без попередньої змови. Вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження '''групою осіб''' за попередньою змовою або організованою групою також потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 121 КК України. 

Умисне тяжке тілесне ушкодження, '''вчинене з метою залякування потерпілого або Інших осіб''', має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання в них почуття страху перед винним чи іншими особами. Залякування становить основний зміст погрози, однак страх не є самоціллю заподіяння зазначених ушкоджень. Найчастіше вони є засобом впливу на потерпілого чи інших осіб, щоб примусити їх виконати певну дію чи утриматись від її виконання. Іншими особами, на залякування яких спрямоване заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, можуть визнаватися будь-які особи, на яких, на думку винного, вчинення зазначених дій щодо потерпілого може вчинити бажаний для винного вплив. Такими особами можуть бути близькі родичі потерпілого, друзі, колеги по роботі тощо. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб при вимаганні, слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 189 КК України. 
Поняття замовлення у складі цього злочину полягає у тому, що тілесні ушкодження заподіюються особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди. 

Умисне тяжке тілесне ушкодження, '''що спричинило смерть потерпілого''', має місце тоді, коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 КК України діяння настає смерть потерпілого. Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільно небезпечні наслідки (первинний - тяжкі тілесні ушкодження і похідний - смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження - необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність. 
На практиці особливу складність становить відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства. Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер І локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини. 
Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку ж заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності. 
Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нанесення ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має. 

== Необережне тяжке тілесне ушкодження ==

Вказаний злочин відрізняється від передбаченого ст. 121 КК України '''лише суб’єктивною стороною'''. 

У випадках, коли особа, яка заподіяла потерпілому тяжке тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як заподіяння необережного тяжкого тілесного ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 128 КК України. Не можна, наприклад, розцінювати як умисний злочин заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, одержаних при падінні від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або свідомо не припускав настання таких наслідків. 

[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-03 Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи»] №2 від 07.02.2003. 
[[Категорія:Кримінальне право]]

Нанесення тяжких тілесних ушкоджень

2018-11-06T08:57:17Z

Olena.ipatenko:

== Нормативна база ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України] (статті 121, 128). 
[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-03 Пстанова Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 №2 "Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи"]
== Поняття тяжкого тілесного ушкодження ==
'''Тілесне ушкодження''' - це протиправне і винне порушення анатомічної цілості тканин, органів потерпілого та Їх функцій, що виникає як наслідок дії одного чи кількох зовнішніх ушкоджуючих факторів. 

'''Суспільне небезпечні дії при заподіянні тілесних ушкоджень''' виражаються у фізичному, хімічному, біологічному чи іншому впливі на потерпілого (нанесення ударів, застосування зброї чи інших предметів, хімічних речовин тощо). Бездіяльність має місце тоді, коли винний не вчиняє певних дій, які він повинен був і міг вчинити стосовно іншої людини, що потягнуло за собою заподіяння шкоди її здоров'ю у вигляді тілесних ушкоджень (наприклад, умисне ненадання необхідних ліків особі, яка прикута до ліжка). 
'''Нанесення тяжких тілесних ушкоджень''' – кримінально каране діяння, яке в залежності від форми вини може утворювати склад злочину, передбаченого ст. 121 (Умисне тяжке тілесне ушкодження) або ст.128 (Необережне тяжке або середньої тяжкості тілесне ушкодження ) Кримінального кодексу України.
 
== Умисне тяжке тілесне ушкодження ==
'''Умисне тяжке тілесне ушкодження''' – це умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння, чи таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій, психічну хворобу або інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину, або переривання вагітності чи непоправне знівечення обличчя. Відповідальність за вказаний злочин передбачена ст. 121 КК України. 

'''Склад злочину''' 

'''Об’єктом злочину''' є здоров’я особи. Обов’язковою ознакою є наявність потерпілого.
'''Об'єктивну сторону злочину утворюють''':
# Діяння (дія або бездіяльність).
# Наслідки у вигляді тяжкого тілесного ушкодження.
# Причинний зв'язок між зазначеними діянням і наслідками. 

Відповідно до ст. 121 КК '''тяжким тілесним ушкодженням є''' тілесне ушкодження: 1) небезпечне для життя в момент заподіяння; 2) таке, що спричинило втрату будь-якого органу або його функцій;3) психічну хворобу; 4) інший розлад здоров'я, поєднаний зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину; 5) переривання вагітності; 6) непоправне знівечення обличчя. 

'''Небезпечними для життя''' є ушкодження, які в момент заподіяння чи в клінічному перебігу через різні проміжки часу спричиняють загрозливі для життя явища і які без надання медичної допомоги, за звичайним своїм перебігом, закінчуються чи можуть закінчитися смертю. Запобігання смерті, що обумовлене поданням медичної допомоги, не повинно братися до уваги при оцінюванні загрози для життя таких ушкоджень. Загрозливий для життя стан, який розвивається в клінічному перебігу ушкоджень, незалежно від проміжку часу, що минув після його заподіяння, повинен перебувати з ним у прямому причинно-наслідковому зв'язку. 
За ознакою втрати будь-якого органу або його функцій тяжким визнається ушкодження не за загрозою для життя, а за кінцевим результатом та наслідками. Втрата будь-якого органу або втрата органом його функцій - це втрата: 1) зору; 2) слуху; 3) язика (мовлення); 4) руки; 5) ноги. 

Під психічною хворобою слід розуміти психічне захворювання. До психічних захворювань не можна відносити пов'язані з ушкодженням реактивні стани (психози, неврози). Ушкодження кваліфікується як тяжке тільки тоді, коли воно потягло за собою розвиток психічного захворювання, незалежно від його тривалості і ступеня виліковності. Ступінь тяжкості ушкодження, що викликало реактивний стан нервової системи, визначається за ознакою тривалості розладу здоров'я. 

Діагноз психічного захворювання і причинно-наслідковий зв'язок між ушкодженням і психічним захворюванням, що розвинулось, встановлюється психіатричною експертизою. Ступінь тяжкості такого тілесного ушкодження визначається судово-медичним експертом з урахуванням висновків цієї експертизи.

Ознакою тяжкого тілесного ушкодження є також інший розлад здоров'я, поєднаний '''зі стійкою втратою працездатності не менш як на одну третину''' (не менш 33%). Під розладом здоров'я слід розуміти безпосередньо поєднаний з ушкодженням послідовно розвинутий хворобливий процес. Розміри стійкої (постійної) втрати загальної працездатності при ушкодженнях встановлюються після наслідку ушкодження, що визначився, на підставі об'єктивних даних з урахуванням документів, якими керується у своїй роботі експертна комісія. 

'''Ушкодження, що спричинило переривання вагітності''', незалежно від її строку, належить до тяжких за умови, що між цим ушкодженням і перериванням вагітності є прямий причинний зв'язок. Методика проведення експертизи у таких випадках викладена в Правилах проведення судово-медичних експертиз (обстежень) з приводу статевих станів в бюро судово-медичної експертизи, затверджених МОЗ. Переривання вагітності спричинюється шляхом нанесення побоїв, поранень, застосування отруйних чи інших речовин тощо. У цьому полягає перша відмінність переривання вагітності як ознаки тяжкого тілесного ушкодження від переривання вагітності в результаті незаконного проведення аборту (ст. 134 КК України), при вчиненні якого винний застосовує інші способи штучного переривання вагітності. Друга відмінність обумовлюється суб'єктивним моментом: при вчиненні злочину, передбаченого ст. 134 КК України, умисел винного не спрямований на заподіяння тяжкої шкоди здоров'ю у вигляді тяжких тілесних ушкоджень, як це має місце при вчиненні злочину, передбаченого ст. 121 КК Украни. 

'''Непоправним знівечення обличчя''' визнається у тих випадках, коли ушкодження обличчя потерпілого не може бути виправним Під виправністю ушкодження слід розуміти значне зменшення вираженості патологічних змін (рубця, деформації, порушення міміки тощо) з часом чи під дією нехірургічних засобів. Коли ж для усунення необхідне хірургічне втручання (косметична операція), то ушкодження обличчя вважається непоправним. Непоправне знівечення обличчя може бути результатом: обливання обличчя кип'ятком, кислотою чи іншою речовиною; нанесення глибоких чи значної кількості мілких шрамів за допомогою гострих предметів; обрізання вух чи носа. Такі ушкодження надають обличчю страхітливий і такий, що відштовхує, вигляд і, крім фізичної шкоди, спричиняють потерпілому велику психічну травму. 

Поняття знівечення - не медичне поняття, тому право кваліфікувати ушкодження обличчя як знівечення належить до компетенції слідчого та суду. Водночас не слідчий і суд, а судово-медичний експерт визначає вид ушкодження, його особливості, механізм утворення і встановлює, чи є це ушкодження виправним або невиправним. 

Знівечення інших частин голови, крім обличчя (верхня і задня частина голови, задня частина шиї) не утворює зазначеної ознаки. Водночас, непоправне знівечення верхньої передньої частини шиї слід кваліфікувати за ст. 121 КК України за цією ознакою. 

Якщо умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень є ознакою (способом чи наслідком) іншого злочину, його вчинення слід кваліфікувати за статтею, що передбачає відповідальність за цей злочин (наприклад, ч. 4 ст. 187 КК України). Кваліфікувати його ще й за ст. 121 КК України слід лише тоді, коли санкція статті (частини статті, що передбачає покарання за такий злочин, є менш суворою, ніж санкція, передбачена, відповідно, ч. 1 чи ч. 2 ст. 121 КК України.

'''Закінченим цей злочин є''': у разі визнання умисного тілесного ушкодження тяжким за ознакою його небезпечності для життя в момент заподіяння - з моменту вчинення такого діяння; у всіх інших випадках - з моменту настання наслідків, зазначених у ч. 1 ст. 121 КК України. 

'''Суб'єктом злочину є''' осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

'''Суб'єктивна сторона злочину''' характеризується прямим або непрямим умислом. Мета умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження впливає на кваліфікацію цього діяння лише в одному випадку - коли нею є залякування потерпілого або інших осіб (ч.2 ст. 121 КК України). Водночас, встановлення мотиву і мети при заподіянні умисного тяжкого тілесного ушкодження є обов'язковим, оскільки у ряді випадків наявність певних мотиву чи мети є підставою для кваліфікації такого діяння за іншими статтями КК України. Так, умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу або його близьким родичам тяжкого тілесного ушкодження у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків слід кваліфікувати за ч. З ст. 345 КК України; умисне заподіяння тяжких тілесних ушкоджень членам певної національної, етнічної, расової чи релігійної групи з метою по вного або часткового їх знищення - за ч, 1 ст. 442 КК України. Це саме стосується ряду інших діянь, коли заподіяння умисного тяжкого тілесно го ушкодження обумовлене певним мотивом чи метою (зокрема ч. 3 ст. 350 КК України, ч. З ст. 377 КК України, ч. З ст 398 КК України). Кваліфікувати дії винних за таких обставин ще й за ст. 121 КК України не потрібно. Ставлення винного до смерті потерпілого (ч. 2 ст. 121) є необережним.

'''Кваліфікованими видами умисного тяжкого тілесного ушкодження''' ( ч. 2 ст. 121 КК України) є вчинення його:
# Способом, що має характер особливого мучення;
# Групою осіб;
# З метою залякування потерпілого або інших осіб;
# На замовлення або
# Спричинення ним смерті потерпілого. 

Умисне тяжке тілесне ушкодження, '''вчинене способом, що має характер особливого мучення''', має місце тоді, коли його заподіяння супроводжувалось особливим фізичним чи моральним стражданням або особливим (нестерпним) болем для потерпілого. Мученням можуть бути визнані будь-які дії, які мають наслідком зазначені страждання чи біль. Зокрема це можуть бути дії, спрямовані на тривале позбавлення людини їжі, пиття чи тепла, залишення іі в шкідливих для здоров'я умовах, та інші подібні дії. Особливим проявом таких дій слід визнавати дії, які мають характер мордування або катування.

У ч. 2 ст. 121 КК України йдеться про групу осіб, утворену без попередньої змови. Вчинення умисного тяжкого тілесного ушкодження '''групою осіб''' за попередньою змовою або організованою групою також потребує кваліфікації за ч. 2 ст. 121 КК України. 

Умисне тяжке тілесне ушкодження, '''вчинене з метою залякування потерпілого або Інших осіб''', має місце тоді, коли такі ушкодження заподіюються для викликання в них почуття страху перед винним чи іншими особами. Залякування становить основний зміст погрози, однак страх не є самоціллю заподіяння зазначених ушкоджень. Найчастіше вони є засобом впливу на потерпілого чи інших осіб, щоб примусити їх виконати певну дію чи утриматись від її виконання. Іншими особами, на залякування яких спрямоване заподіяння тяжких тілесних ушкоджень потерпілому, можуть визнаватися будь-які особи, на яких, на думку винного, вчинення зазначених дій щодо потерпілого може вчинити бажаний для винного вплив. Такими особами можуть бути близькі родичі потерпілого, друзі, колеги по роботі тощо. Умисне тяжке тілесне ушкодження, вчинене з метою залякування потерпілого або інших осіб при вимаганні, слід кваліфікувати за ч. 4 ст. 189 КК України. 
Поняття замовлення у складі цього злочину полягає у тому, що тілесні ушкодження заподіюються особою (виконавцем) за дорученням іншої особи (замовника). Таке доручення може мати форму наказу, розпорядження, а також угоди. 

Умисне тяжке тілесне ушкодження, '''що спричинило смерть потерпілого''', має місце тоді, коли в результаті описаного у ч. 1 ст. 121 КК України діяння настає смерть потерпілого. Особливістю цього кваліфікованого виду умисного тяжкого тілесного ушкодження є те, що у ньому присутні два суспільно небезпечні наслідки (первинний - тяжкі тілесні ушкодження і похідний - смерть), психічне ставлення до яких з боку винного є різним. До заподіяння умисного тяжкого тілесного ушкодження він ставиться умисно, а до настання смерті потерпілого від такого ушкодження - необережно. При цьому винний усвідомлює можливість настання похідного наслідку в результаті настання первинного. Якщо ж таке усвідомлення відсутнє, вчинене слід кваліфікувати як вбивство через необережність. 
На практиці особливу складність становить відмежування умисного тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, від умисного вбивства. Для відмежування умисного вбивства від заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, слід ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого злочину, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер І локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку винного і потерпілого, їхні взаємовідносини. 
Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій. При умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, у випадку ж заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, внаслідок якого сталася смерть потерпілого, ставлення до настання смерті проявляється в необережності. 
Якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що пройшов з моменту нанесення ушкоджень і до смерті потерпілого, для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має. 

== Необережне тяжке тілесне ушкодження ==

Вказаний злочин відрізняється від передбаченого ст. 121 КК України '''лише суб’єктивною стороною'''. 

У випадках, коли особа, яка заподіяла потерпілому тяжке тілесне ушкодження, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своїх дій чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення (злочинна самовпевненість), або ж не передбачала можливості настання таких наслідків, хоча повинна була й могла їх передбачити (злочинна недбалість), її дії слід розглядати як заподіяння необережного тяжкого тілесного ушкодження і кваліфікувати відповідно за ст. 128 КК України. Не можна, наприклад, розцінювати як умисний злочин заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, одержаних при падінні від поштовху чи удару, якщо винний не бажав або свідомо не припускав настання таких наслідків. 

[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0002700-03 Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи»] №2 від 07.02.2003. 
[[Категорія:Кримінальне право]]

Оскарження вироку в суді апеляційної інстанції

2018-11-05T10:42:37Z

Olena.ipatenko:

== Нормативна база==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] від 28.06.1996 № 254к/96-ВР 

* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України] від 13.04.2012 № 4651-VI 

* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v1717740-12 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання порядку здійснення судового провадження з перегляду судових рішень у суді апеляційної інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України»]від 21.11.2012 № 10-1717/0/4-12 
 
== Вироки суду, які можуть бути оскаржені в суді апеляційної інстанції==
Згідно з положеннями статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статті 392 КПК] в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили. Апеляційному оскарженню підлягають обвинувальні та виправдувальні вироки (з урахуванням особливостей щодо вироків, винесених за особливою процедурою, перелік яких визначено у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статті 394 КПК], а саме: 

1.Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статтями 381 та 382 КПК], не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини; 

2. Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частини третьої статті 349 КПК]; 

3. Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим може бути оскаржений в апеляційному порядку:
* обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частинами п’ятою - сьомою статті 474 КПК], в тому числі нероз’яснення йому наслідків укладення угоди;
* потерпілим, його представником, законним представником, виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; нероз’яснення йому наслідків укладення угоди; невиконання судом вимог, встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частинами шостою чи сьомою статті 474 КПК];
* прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частиною третьою статті 469 КПК] угода не може бути укладена. 

4. Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений: 

* обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 КПК], в тому числі нероз’яснення йому наслідків укладення угоди; 

* прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 КПК угода не може бути укладена. 
{| class="wikitable"
|-
! №п/п !! Вироки, що підлягають оскарженню в апеляційному порядку !! Строки оскарження
|-
| 1 || Обвинувальний вирок || 30 днів із дня проголошення
|-
| 2 || Виправдувальний вирок || 30 днів із дня проголошення
|-
| 3 || Вирок за результатами розгляду обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні || 30 днів із дня проголошення
|-
| 4 || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим || 30 днів із дня проголошення
|-
| 5 || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим || 30 днів із дня проголошення
|} 
{| class="wikitable"
|-
! №п/п !! Особа, яка може оскаржити вирок суду !! Який вирок суду може бути оскаржений !! Мотиви та підстави оскарження
|-
| 1 || Обвинувачений, законний представник, захисник || Обвинувальний вирок || В частині, що стосується інтересів обвинуваченого
|-
| 2 || Обвинувачений, законний представник, захисник || Виправдувальний вирок || В частині мотивів і підстав виправдання
|-
| 3 || Обвинувачений, законний представник, захисник || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим || Призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди;
- ухвалення вироку без згоди підозрюваного, обвинуваченого на призначення покарання;
- невиконання судом вимог, встановлених частинами 5 - 7 ст. 474 КПК, в тому числі нероз'яснення наслідків укладення угоди
|-
| 4 || Обвинувачений, законний представник, захисник || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості || Призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди;
- ухвалення вироку без згоди підозрюваного, обвинуваченого на призначення покарання;
- невиконання судом вимог, встановлених частинами 4, 6, 7 ст. 474 КПК, в тому числі нероз'яснення наслідків укладення угоди
|-
| 5 || Прокурор || Обвинувальний вирок; виправдувальний вирок || В цілому
|-
| 6 || Прокурор || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим (ч. 3 ст. 394 КПК) || Лише з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з ч. 3 ст. 469 КПК угода не може бути укладена (п. 3 ч. 3 ст. 394 КПК)
|-
| 7 || Прокурор || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим (ч. 4 ст. 394 КПК). || Призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди;
- затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з ч. 4 ст. 469 КПК угода не може бути укладена (п. 2 ч. 4 ст. 394 КПК)
|-
| 8 || Потерпілий або його законний представник чи представник || Обвинувальний вирок, виправдувальний вирок || У частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції
|-
| 9 || Потерпілий або його законний представник чи представник || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим (п. 2 ч. 3 ст. 394 КПК) || - Призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди;
- ухвалення вироку без згоди потерпілого на призначення покарання;
- нероз'яснення потерпілому наслідків укладення угоди;
- невиконання судом вимог, встановлених частинами 6, 7 ст. 474 КПК
|-
| 10 || Цивільний позивач, його представник або законний представник || Вирок суду || У частині, що стосується вирішення цивільного позову
|-
| 11 || Цивільний відповідач, його представник || Вирок суду || У частині, що стосується вирішення цивільного позову
|-
| 12 || Інші особи, прав, свобод чи інтересів яких стосується вирок суду || Вирок суду || В частині порушених прав, свобод чи інтересів
|}
== Строки апеляційного оскарження вироку суду ==
Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статті 395 КПК] особа має право подати апеляційну скаргу через суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення, протягом тридцяти днів із дня проголошення вироку. 

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ Частиною 3 статті 395 КПК] визначено особливі випадки обчислення строків апеляційного оскарження, перебіг яких починається з дня отримання особою копії судового рішення:
# Якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому для розгляду обвинувального акта у спрощеному провадженні ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ стаття 382 КПК]).
# З моменту вручення копії судового рішення особі, яка перебуває під вартою. 

Апеляційні скарги, подані через суд першої інстанції, разом із матеріалами кримінального провадження надсилаються до суду апеляційної інстанції через три дні після закінчення строку апеляційного оскарження судового рішення. У випадку надходження апеляційних скарг до суду першої інстанції після направлення матеріалів кримінального провадження до суду апеляційної інстанції суд першої інстанції у строк не пізніше наступного дня направляє їх до суду апеляційної інстанції. 

Матеріали кримінального провадження протягом строку апеляційного оскарження ніким не можуть бути витребувані із суду першої інстанції. За клопотанням учасників судового провадження, поданого у межах строку на апеляційне оскарження, суд зобов'язаний надати їм можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частини 1 статті 400 КПК] подання апеляційної скарги на вирок або ухвалу суду першої інстанції зупиняє набрання цими судовими рішеннями законної сили та їх виконання, крім випадків, безпосередньо встановлених КПК. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статті 397 КПК] суд першої інстанції через три дні після закінчення строку апеляційного оскарження судового рішення надсилає отримані апеляційні скарги разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції. Апеляційні скарги, що надійшли після направлення матеріалів кримінального провадження до суду апеляційної інстанції, не пізніше наступного дня після їх надходження направляються до суду апеляційної інстанції. 

== Вимоги до апеляційної скарги ==
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ Статтею 396 КПК] передбачено, що апеляційна скарга подається в письмовій формі. 

'''В апеляційній скарзі зазначаються:'''
# Найменування суду апеляційної інстанції.
# Прізвище, ім’я та по батькові (найменування), місце проживання (перебування) особи, яка подає апеляційну скаргу, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є.
# Судове рішення, яке оскаржується, і назва суду, який його ухвалив.
# Вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, та їх обґрунтування із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
# Клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про дослідження доказів.
# Перелік матеріалів, які додаються. 

Якщо особа не бажає брати участь у апеляційному розгляді, вона зазначає це в апеляційній скарзі. 

Якщо в апеляційній скарзі зазначаються обставини, які не були досліджені в суді першої інстанції, або докази, які не подавалися суду першої інстанції, то в ній зазначаються причини цього. 

Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає. Якщо апеляційну скаргу подає захисник, представник потерпілого, то до неї додаються оформлені належним чином документи, що підтверджують його повноваження відповідно до вимог КПК. 

До апеляційної скарги та доданих до неї письмових матеріалів надаються копії в кількості, необхідній для їх надіслання сторонам кримінального провадження та іншим учасникам судового провадження, інтересів яких стосується апеляційна скарга. Цей обов’язок не поширюється на обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом або тримається під вартою. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статті 403 КПК] особа, яка подала апеляційну скаргу, наділена правом змінити та/або доповнити апеляційну скаргу, яке може бути реалізовано лише до початку апеляційного розгляду. Необхідно звернути увагу, що внесення до апеляційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого, після закінчення строку на апеляційне оскарження не допускається. 

Інші учасники судового провадження повинні бути ознайомлені зі змінами та/або доповненнями до апеляційної скарги, тому суд апеляційної інстанції, за клопотанням таких учасників, зобов'язаний надати їм час для ознайомлення та підготовки заперечень на відповідні зміни/доповнення. 

== Прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції==
Після надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції вона '''не пізніше наступного дня''' передається судді-доповідачу, який '''протягом трьох днів''' перевіряє її на відповідність вимогам статті 396 КПК. Невідповідність апеляційної скарги встановленим у КПК вимогам перешкоджає її розгляду судом апеляційної інстанції. 

За результатами перевірки апеляційної скарги на відповідність вимогам КПК суддя-доповідач:
# Постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху.
# Виносить ухвалу про повернення апеляційної скарги.
# Виносить ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження.
# Постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження. 

Слід враховувати, що відповідно до частини 6 статті 399 КПК особа, яка подала апеляційну скаргу, має право оскаржити у касаційному порядку ухвалу судді-доповідача про повернення апеляційної скарги, а також ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження. Водночас ухвали судді-доповідача про відкриття апеляційного провадження, про залишення апеляційної скарги без руху '''оскарженню до суду касаційної інстанції не підлягають'''. 
=== Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху ===

Відповідно до частини 1 статті 399 КПК суддя-доповідач постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, якщо вона не відповідає вимогам, встановленим у статті 396 КПК. У такій ухвалі суддя-доповідач зазначає усі недоліки (чому саме скарга не відповідає статті 396 КПК), які містить апеляційна скарга, та встановлює достатній строк для їх усунення, що не може перевищувати '''п'ятнадцяти днів із дня отримання ухвали''' особою, яка подала апеляційну скаргу. 

Копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу. 

У випадку залишення апеляційної скарги без руху особа має право:
* усунути недоліки, які в ухвалі зазначив суддя-доповідач. Апеляційна скарга, в якій особа, яка її подала, усунула недоліки у встановлений суддею-доповідачем строк, вважається поданою у день первинного її подання до суду апеляційної інстанції. У такому випадку після усунення недоліків і за відсутності перешкод суддя-доповідач протягом трьох днів постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження;
*звернутися до суду апеляційної інстанції повторно шляхом подання апеляційної скарги. Проте у такому випадку подання апеляційної скарги повторно має бути здійснено в межах строків апеляційного оскарження (частина 7 статті 399 КПК). 
=== Ухвала про повернення апеляційної скарги ===

Відповідно до частини 3 статті 399 КПК суддя-доповідач виносить ухвалу про повернення апеляційної скарги, якщо:
* особа в установлений строк не усунула недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху;
* апеляційну скаргу подано особою, яка не мала права її подавати;
* апеляційна скарга не підлягає розгляду в цьому суді апеляційної інстанції;
* пропущено строк апеляційного оскарження, при цьому особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або ж суддя-доповідач не знайшов підстав для поновлення строку. Особа має право порушувати питання про поновлення строку на апеляційне оскарження з підстав поважності його пропуску, а суддя-доповідач, за наявності для того підстав, має право поновити строк. Водночас законом не передбачено форму, в якій особа має право ставити питання про поновлення строку. Тому слід враховувати, що обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження може бути викладено як у апеляційній скарзі, так і в окремій заяві (клопотанні). 
Копія ухвали про повернення апеляційної скарги невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами. 
=== Ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження ===
Відповідно до частини 4 статті 399 КПК суддя-доповідач виносить ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, якщо:
# Апеляційну скаргу подано на рішення, яке не може бути оскаржено в апеляційному порядку;
# Судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно зі ст. 394 КПК.
Копія ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами. 
=== Ухвала про відкриття апеляційного провадження. Підготовка до апеляційного розгляду ===
Якщо апеляційна скарга відповідає усім вимогам, визначеним у статті 396 КПК, суддя-доповідач постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження. '''Протягом десяти днів''' з моменту постановлення зазначеної ухвали суддя-доповідач:
# Надсилає копії ухвали про відкриття апеляційного провадження учасникам судового провадження разом із копіями апеляційних скарг та інформацією про їхні права та обов'язки. Така інформація може міститися в ухвалі про відкриття апеляційного провадження або у супровідному листі, який надсилається учасникам судового провадження;
# Встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу. При вирішенні питання щодо особи, яка має право подати заперечення на апеляційну скаргу, судам слід керуватися положеннями ст. 393 КПК. Вимоги до заперечення на апеляційну скаргу передбачено у ч. 2 ст. 402 КПК;
# Пропонує учасникам судового провадження подати нові докази, на які вони посилаються, або витребовує докази за наявності відповідного клопотання особи, яка подала апеляційну скаргу;
# Вирішує інші клопотання, в тому числі щодо зміни, скасування чи припинення запобіжного заходу;
# Вирішує інші питання, необхідні для апеляційного розгляду. 
Усі судові рішення під час підготовки до апеляційного розгляду викладаються у формі ухвали, копія якої надсилається учасникам судового провадження. 
'''Протягом десяти днів''' після постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення апеляційного розгляду. В такій ухвалі зазначається час та місце розгляду кримінального провадження, вирішуються питання щодо необхідності обов'язкової явки сторін або інших учасників кримінального провадження, доставки обвинуваченого, який утримується під вартою, тощо. 

Строк, у межах якого може бути призначено апеляційний розгляд, має бути достатнім для належної підготовки та подання учасниками провадження заперечень, витребування необхідних документів, доставки засудженого тощо. 
== Апеляційний розгляд ==
Відповідно до частини 4 статті 31 КПК кримінальне провадження в апеляційному порядку здійснюється '''колегіально судом у складі не менше трьох професійних суддів'''. 

Відповідно до частини 1 статті 405 КПК апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції (статті 342 - 345 КПК) з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК. Під час апеляційного розгляду судам слід дотримуватися вимог щодо відкриття судового засідання, повідомлення про повне фіксування апеляційного розгляду технічними засобами, оголошення складу суду та роз'яснення права відводу, повідомлення про права та обов'язки осіб. 
Після виконання зазначених дій суддя-доповідач вирішує клопотання учасників судового провадження та у необхідному обсязі доповідає зміст оскарженого судового рішення, доводи учасників судового провадження, викладені в апеляційних скаргах і запереченнях, та з'ясовує, чи підтримують свої апеляційні скарги особи, які їх подали. Після цього суд апеляційної інстанції надає можливість висловити свої доводи учасникам судового провадження, починаючи з особи, яка подала апеляційну скаргу. У разі подання апеляційних скарг двома сторонами кримінального провадження, першим висловлює доводи обвинувачений, а потім інші учасники судового провадження у суді апеляційної інстанції. 

У судових дебатах першій надається слово особі, яка подала апеляційну скаргу. У разі подання апеляційних скарг двома сторонами кримінального провадження першій надається слово обвинуваченому, а потім іншим учасникам судового провадження. Крім того, суд апеляційної інстанції до виходу у нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції має надати останнє слово обвинуваченому, який брав участь в апеляційному розгляді. 

Відповідно до частини 4 статті 405 КПК неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, не перешкоджає розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 36 КПК участь прокурора у суді є обов'язковою, за винятком випадків, встановлених КПК. 

Суд апеляційної інстанції відкладає апеляційний розгляд у разі неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження, присутність яких є обов'язковою згідно з КПК, або якщо суд апеляційної інстанції своїм рішенням визначив їх явку обов'язковою. При цьому у разі неприбуття до суду особи, явка якої визнана обов'язковою, суд апеляційної інстанції може з власної ініціативи прийняти рішення про здійснення приводу такої особи відповідно до частини 2 статті 140 КПК. 

Відповідно до ст. 335 КПК '''суд має право зупинити провадження''' у разі, якщо обвинувачений:
# Ухилився від суду (до розшуку обвинуваченого, що оголошується ухвалою суду, виконання якої доручається слідчому та/або прокурору);
# Захворів на психічну чи іншу тяжку хворобу (до ойого одужання). 

В обох випадках зупинене судове провадження стосовно одного обвинуваченого не є перешкодою для продовження судового провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо кількох осіб. 

Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. '''Апеляційний суд має право вийти за межі апеляційних вимог''' лише у таких випадках:
# Якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
# Якщо цим не погіршується становище особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
# За наявності підстав для прийняття рішення на користь осіб, які не подали апеляційну скаргу. У такому випадку суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти рішення на користь цих осіб. 

За наявності відповідного клопотання учасників кримінального провадження '''суд апеляційної інстанції зобов'язаний:'''
* повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями;
* дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, лише у випадку, якщо під час розгляду в суді першої інстанції було клопотання про дослідження таких доказів;
* дослідити докази, які стали відомими після ухвалення рішення судом першої інстанції. При цьому слід мати на увазі, що такі докази можуть бути подані учасниками судового провадження або витребувані судом за наявності відповідного клопотання учасника кримінального провадження при підготовці до апеляційного розгляду. 

Відповідно до частини 1 статті 403 КПК о''соба має право відмовитися від апеляційної скарги'' до закінчення апеляційного розгляду. Захисник підозрюваного, обвинуваченого або представник потерпілого можуть відмовитися від апеляційної скарги лише за наявності згоди відповідного підозрюваного, обвинуваченого або потерпілого. У цьому випадку вони подають відповідну заяву, яку обвинувачений, потерпілий можуть підтримати безпосередньо у засіданні, або до заяви додається документ від імені обвинуваченого, потерпілого, що підтверджує їх особисту згоду на відмову від апеляційної скарги. 

У випадку відмови від апеляційної скарги особи, яка її подала, суд апеляційної інстанції виносить ухвалу про закриття апеляційного провадження лише у випадку, якщо вирок або ухвала суду першої інстанції не були оскаржені іншими особами або якщо немає заперечень інших осіб, які подали апеляційну скаргу, проти закриття провадження у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги. 

Відповідно до статті 406 КПК перегляд судового рішення в суді апеляційної інстанції може бути проведений '''у формі письмового апеляційного провадження'''. Обов'язковою умовою такого провадження є наявність клопотання від усіх без винятку учасників судового провадження про здійснення провадження за їх відсутності. За своїм змістом розгляд матеріалів кримінального провадження у письмовому провадженні є аналогічним звичайному апеляційному розгляду та передбачає детальний розгляд у контексті дослідження підстав та доводів апеляції, а також заперечень на апеляційну скаргу. Суд апеляційної інстанції, ґрунтуючись на вимогах апеляційної скарги, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та ухвалює відповідне рішення. Процесуальна можливість ухвалити судове рішення за результатами письмового провадження є правом, а не обов'язком суду апеляційної інстанції, оскільки згідно з частиною 2 статті 406 КПК суд апеляційної інстанції у письмовому провадженні наділений правом призначити апеляційний розгляд, якщо у цьому виникне необхідність. Копія ухваленого рішення за результатами письмового провадження надсилається учасникам судового провадження протягом трьох днів із дня підписання його повного тексту.

== Наслідки апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції ==
Відповідно до частини 1 статті 407 КПК '''за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право''':
# Залишити вирок без змін.
# Змінити вирок.
# Скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
# Скасувати вирок і закрити кримінальне провадження;
# Скасувати вирок і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди суд апеляційної інстанції, окрім повноважень, передбачених пунктами 1 - 5 частини 1 статті 407 КПК, також має право скасувати вирок і направити кримінальне провадження:
* до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку, якщо угода була укладена під час судового провадження;
* до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була укладена під час досудового розслідування. 

Відповідно до статті 408 КПК '''суд апеляційної інстанції має право змінити вирок суду першої інстанції''' у разі:
# Пом'якшення призначеного покарання, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
# Зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення.
# Зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.
# В інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого. У таких випадках суд апеляційної інстанції змінює вирок, якщо його зміна не погіршує становища обвинуваченого, зокрема: а) у разі зміни рішення про долю речових доказів і документів згідно зі статтею 100 КПК; б) у разі виключення окремих епізодів обвинувачення, що не підтверджені доказами, не містять складу кримінального правопорушення чи поставлені у вину особі з порушенням порядку застосування процесуального закону, якщо направлення провадження на новий судовий розгляд буде визнано недоцільним. 

Згідно з положеннями статті 409 КПК '''підставами для скасування або зміни судового рішення є''':
* неповнота судового розгляду;
* невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження;
* істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;
* неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;
- невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. 

При цьому за наявності декількох підстав для скасування або зміни вироку суд апеляційної інстанції має зазначити в ухвалі про всі такі підстави. 

У частині 3 статті 409 та частині 2 статті 421 КПК закріплено застереження, спрямоване на забезпечення прав виправданого, оскільки '''суд апеляційної інстанції не має права скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого'''. 

Підставою для скасування чи зміни судового рішення з мотивів неповноти судового розгляду є наявність обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. Відповідно до статті 410 КПК '''судовий розгляд визнається неповним у разі''':
# Якщо судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
# Якщо необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. 
Неповнота судового розгляду може бути встановлена також у разі: 1)якщо належно не з'ясовано обставини, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону злочину; 2) всебічно і повно не досліджено ознаки, на підставі яких встановлюється суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину; 3) поверхово досліджено відомості про особу обвинувачуваного, обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання; 4) не з'ясовано наявність/відсутність обставин, що виключають притягнення особи до кримінальної відповідальності; 5) недостатньо досліджено характер і розмір заподіяної шкоди; 6) не встановлено роль кожного обвинуваченого у вчиненні кожного епізоду злочину; 7) не виявлено причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, якщо це має істотне значення для справи; 8) не вжито заходів щодо перевірки показань заінтересованих учасників провадження, що покладені в основу судового рішення; 9) не з'ясовано причини істотних протиріч у доказах; 10) висновки суду побудовано на припущеннях; 11) не проведено необхідні слідчі дії; 12) неповно досліджено версії обвинувачення або захисту; 13) суд необґрунтовано обмежився оголошенням показань свідків, не допитавши їх; 14) не з'ясовано обставини, що мають значення для початку досудового розслідування щодо осіб, причетних до злочину, встановлення ролі яких може вплинути на ступінь винуватості засуджених осіб. 

Судове рішення визнається таким, що відповідає фактичним обставинам кримінального провадження у випадку, якщо в його основу покладено висновки, що ґрунтуються на достовірних доказах, досліджених безпосередньо під час судового розгляду. За будь-яких умов судове рішення не може бути визнано таким, що відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо судом не перевірені та не спростовані доводи на захист обвинуваченого та не усунуті сумніви в його винуватості, які могли вплинути на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, на визначення виду покарання або на застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру. 

У частині 1 статті 411 КПК передбачено підстави, за наявності яких '''вирок підлягає скасуванню або зміні з підстав невідповідності судового рішення фактичним обставинам кримінального провадження''':
# Висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
# Суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.
# Наявні суперечливі докази, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
# Висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності. 

У КПК визначено, що істотними порушеннями кримінального процесуального закону є такі порушення, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. 

За змістом частини 2 статті 412 КПК судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо: 1) за наявності підстав для закриття судом кримінального провадження його не було закрито (стаття 284 КПК); 2) судове рішення ухвалено незаконним складом суду; 3) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених статтею 381 КПК, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою; 4) судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов'язковою; 5) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання; 6) порушено правила підсудності; 7) у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції. 

Відповідно до частини 1 статті 415 КПК суд апеляційної інстанції '''має право скасувати вирок чи ухвалу суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції''' за наявності таких порушень:
1) судове рішення ухвалено незаконним складом суду;
2) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених статтею 381 КПК, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою;
3) судове провадження здійснено за відсутності захисника, коли його участь є обов'язковою;
4) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання;
5) порушено правила підсудності;
6) у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції. 

Крім цього, КПК передбачає інші підстави, що тягнуть за собою призначення нового судового розгляду у суді першої інстанції:
а) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою;
б) судове рішення ухвалено чи підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд (пункти 2, 3 частини 1 статті 415 КПК).
Фіксування зазначених процесуальних порушень судом апеляційної інстанції повинно унеможливити їх повторення, а тому відповідно до частини 3 статті 415 КПК висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді. 

Новий розгляд у суді першої інстанції відбувається відповідно до встановлених у КПК вимог щодо загальних положень судового розгляду у суді першої інстанції у разі скасування судом апеляційної інстанції вироку або ухвали про закриття кримінального провадження чи про застосування, відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру. 

При цьому новий розгляд у суді першої інстанції відбувається іншим складом суду незалежно від підстав, з яких судом апеляційної інстанції призначено новий розгляд. 

Відповідно до ч. 2 ст. 416 КПК застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання можливі лише за умови, що вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.
Скасування вироку (ухвали) у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або про більш суворе покарання не звільняє суд при новому судовому розгляді від обов'язку безпосередньо дослідити й оцінити всі докази, вивчити і взяти до уваги нові обставини, що не були відомі або враховані при розгляді у суді першої інстанції, і виконати для цього всі необхідні процесуальні дії, не обмежуючись тими, які йому було вказано зробити. 

Відповідно до ч. 1 ст. 417 КПК суд апеляційної інстанції скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження за наявності обставин, передбачених ст. 284 КПК. При цьому суд апеляційної інстанції закриває кримінальне провадження при встановленні обставин, що передбачені ст. 284 КПК, з нереабілітуючих підстав за наявності згоди обвинуваченого.

== Судові рішення суду апеляційної інстанції ==
Відповідно до статті 418 КПК у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 407 КПК, суд апеляційної інстанції '''ухвалює вирок'''. Будь-яке інше рішення суд апеляційної інстанції приймає '''у формі ухвали'''. 

Судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються, проголошуються, видаються, роз’яснюються або надсилаються учасникам судового провадження в порядку, передбаченомустаттями 368-380 КПК. 

Відповідно до статті 419 КПК ухвала суду апеляційної інстанції складається з:
# ''Вступної частини'' із зазначенням: дати і місця її постановлення; найменування суду апеляційної інстанції, прізвищ та ініціалів суддів і секретаря судового засідання; найменування (номера) кримінального провадження; прізвища, ім’я і по батькові підозрюваного, обвинуваченого, року, місяця і дня його народження, місця народження і місця проживання; закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа; імен (найменувань) учасників судового провадження.
# ''Мотивувальної частини'' із зазначенням: короткого змісту вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальненого викладу позиції інших учасників судового провадження; встановлених судом першої інстанції обставин; встановлених судом апеляційної інстанції обставин з посиланням на докази, а також мотивів визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
# ''Резолютивної частини'' із зазначенням: висновку суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги; рішення щодо запобіжного заходу; розподілу процесуальних витрат; строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження. 

При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. 

При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали. 

Відповідно до статті 420 КПК суд апеляційної інстанції '''скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі''':
* необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення;
* необхідності застосування більш суворого покарання;
* скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції;
* неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. 

Вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
 

Після закінчення провадження в суді апеляційної інстанції матеріали кримінального провадження мають бути направлені до суду першої інстанції не пізніш як у семиденний строк. 

== Зразки апеляційних скарг на вирок суду ==
 
Зразки апеляційних скарг на вирок суду
[http://zakon-i-pravo.net/case/apelyaciyna-skarga-na-virok-sudu-pershoyi-instanciyi-u-kriminalniy-spravi-po-obvinuvachennyu-2 Зразок апеляційної скарги на вирок суду]

[http://statelaw.pp.ua/апеляційна-скарга-на-вирок-суду-зразо/ Зразок апеляційної скарги на вирок суду] 

[[Категорія:Оскарження рішення суду]]
[[Категорія:Суди]]

Оскарження вироку в суді апеляційної інстанції

2018-11-05T10:18:22Z

Olena.ipatenko:

== Нормативна база==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] від 28.06.1996 № 254к/96-ВР 

* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України] від 13.04.2012 № 4651-VI 

* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v1717740-12 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання порядку здійснення судового провадження з перегляду судових рішень у суді апеляційної інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України»]від 21.11.2012 № 10-1717/0/4-12 
 
== Вироки суду, які можуть бути оскаржені в суді апеляційної інстанції==
Згідно з положеннями статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статті 392 КПК] в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили. Апеляційному оскарженню підлягають обвинувальні та виправдувальні вироки (з урахуванням особливостей щодо вироків, винесених за особливою процедурою, перелік яких визначено у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статті 394 КПК], а саме: 

1.Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статтями 381 та 382 КПК], не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини; 

2. Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частини третьої статті 349 КПК]; 

3. Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим може бути оскаржений в апеляційному порядку:
* обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частинами п’ятою - сьомою статті 474 КПК], в тому числі нероз’яснення йому наслідків укладення угоди;
* потерпілим, його представником, законним представником, виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; нероз’яснення йому наслідків укладення угоди; невиконання судом вимог, встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частинами шостою чи сьомою статті 474 КПК];
* прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частиною третьою статті 469 КПК] угода не може бути укладена. 

4. Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений: 

* обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 КПК], в тому числі нероз’яснення йому наслідків укладення угоди; 

* прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 КПК угода не може бути укладена. 
{| class="wikitable"
|-
! №п/п !! Вироки, що підлягають оскарженню в апеляційному порядку !! Строки оскарження
|-
| 1 || Обвинувальний вирок || 30 днів із дня проголошення
|-
| 2 || Виправдувальний вирок || 30 днів із дня проголошення
|-
| 3 || Вирок за результатами розгляду обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні || 30 днів із дня проголошення
|-
| 4 || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим || 30 днів із дня проголошення
|-
| 5 || Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим || 30 днів із дня проголошення
|}
== Строки апеляційного оскарження вироку суду ==
Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статті 395 КПК] особа має право подати апеляційну скаргу через суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення, протягом тридцяти днів із дня проголошення вироку. 

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ Частиною 3 статті 395 КПК] визначено особливі випадки обчислення строків апеляційного оскарження, перебіг яких починається з дня отримання особою копії судового рішення:
# Якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому для розгляду обвинувального акта у спрощеному провадженні ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ стаття 382 КПК]).
# З моменту вручення копії судового рішення особі, яка перебуває під вартою. 

Апеляційні скарги, подані через суд першої інстанції, разом із матеріалами кримінального провадження надсилаються до суду апеляційної інстанції через три дні після закінчення строку апеляційного оскарження судового рішення. У випадку надходження апеляційних скарг до суду першої інстанції після направлення матеріалів кримінального провадження до суду апеляційної інстанції суд першої інстанції у строк не пізніше наступного дня направляє їх до суду апеляційної інстанції. 

Матеріали кримінального провадження протягом строку апеляційного оскарження ніким не можуть бути витребувані із суду першої інстанції. За клопотанням учасників судового провадження, поданого у межах строку на апеляційне оскарження, суд зобов'язаний надати їм можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частини 1 статті 400 КПК] подання апеляційної скарги на вирок або ухвалу суду першої інстанції зупиняє набрання цими судовими рішеннями законної сили та їх виконання, крім випадків, безпосередньо встановлених КПК. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статті 397 КПК] суд першої інстанції через три дні після закінчення строку апеляційного оскарження судового рішення надсилає отримані апеляційні скарги разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції. Апеляційні скарги, що надійшли після направлення матеріалів кримінального провадження до суду апеляційної інстанції, не пізніше наступного дня після їх надходження направляються до суду апеляційної інстанції. 

== Вимоги до апеляційної скарги ==
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ Статтею 396 КПК] передбачено, що апеляційна скарга подається в письмовій формі. 

'''В апеляційній скарзі зазначаються:'''
# Найменування суду апеляційної інстанції.
# Прізвище, ім’я та по батькові (найменування), місце проживання (перебування) особи, яка подає апеляційну скаргу, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є.
# Судове рішення, яке оскаржується, і назва суду, який його ухвалив.
# Вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, та їх обґрунтування із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
# Клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про дослідження доказів.
# Перелік матеріалів, які додаються. 

Якщо особа не бажає брати участь у апеляційному розгляді, вона зазначає це в апеляційній скарзі. 

Якщо в апеляційній скарзі зазначаються обставини, які не були досліджені в суді першої інстанції, або докази, які не подавалися суду першої інстанції, то в ній зазначаються причини цього. 

Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає. Якщо апеляційну скаргу подає захисник, представник потерпілого, то до неї додаються оформлені належним чином документи, що підтверджують його повноваження відповідно до вимог КПК. 

До апеляційної скарги та доданих до неї письмових матеріалів надаються копії в кількості, необхідній для їх надіслання сторонам кримінального провадження та іншим учасникам судового провадження, інтересів яких стосується апеляційна скарга. Цей обов’язок не поширюється на обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом або тримається під вартою. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статті 403 КПК] особа, яка подала апеляційну скаргу, наділена правом змінити та/або доповнити апеляційну скаргу, яке може бути реалізовано лише до початку апеляційного розгляду. Необхідно звернути увагу, що внесення до апеляційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого, після закінчення строку на апеляційне оскарження не допускається. 

Інші учасники судового провадження повинні бути ознайомлені зі змінами та/або доповненнями до апеляційної скарги, тому суд апеляційної інстанції, за клопотанням таких учасників, зобов'язаний надати їм час для ознайомлення та підготовки заперечень на відповідні зміни/доповнення. 

== Прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції==
Після надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції вона '''не пізніше наступного дня''' передається судді-доповідачу, який '''протягом трьох днів''' перевіряє її на відповідність вимогам статті 396 КПК. Невідповідність апеляційної скарги встановленим у КПК вимогам перешкоджає її розгляду судом апеляційної інстанції. 

За результатами перевірки апеляційної скарги на відповідність вимогам КПК суддя-доповідач:
# Постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху.
# Виносить ухвалу про повернення апеляційної скарги.
# Виносить ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження.
# Постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження. 

Слід враховувати, що відповідно до частини 6 статті 399 КПК особа, яка подала апеляційну скаргу, має право оскаржити у касаційному порядку ухвалу судді-доповідача про повернення апеляційної скарги, а також ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження. Водночас ухвали судді-доповідача про відкриття апеляційного провадження, про залишення апеляційної скарги без руху '''оскарженню до суду касаційної інстанції не підлягають'''. 
=== Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху ===

Відповідно до частини 1 статті 399 КПК суддя-доповідач постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, якщо вона не відповідає вимогам, встановленим у статті 396 КПК. У такій ухвалі суддя-доповідач зазначає усі недоліки (чому саме скарга не відповідає статті 396 КПК), які містить апеляційна скарга, та встановлює достатній строк для їх усунення, що не може перевищувати '''п'ятнадцяти днів із дня отримання ухвали''' особою, яка подала апеляційну скаргу. 

Копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу. 

У випадку залишення апеляційної скарги без руху особа має право:
* усунути недоліки, які в ухвалі зазначив суддя-доповідач. Апеляційна скарга, в якій особа, яка її подала, усунула недоліки у встановлений суддею-доповідачем строк, вважається поданою у день первинного її подання до суду апеляційної інстанції. У такому випадку після усунення недоліків і за відсутності перешкод суддя-доповідач протягом трьох днів постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження;
*звернутися до суду апеляційної інстанції повторно шляхом подання апеляційної скарги. Проте у такому випадку подання апеляційної скарги повторно має бути здійснено в межах строків апеляційного оскарження (частина 7 статті 399 КПК). 
=== Ухвала про повернення апеляційної скарги ===

Відповідно до частини 3 статті 399 КПК суддя-доповідач виносить ухвалу про повернення апеляційної скарги, якщо:
* особа в установлений строк не усунула недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху;
* апеляційну скаргу подано особою, яка не мала права її подавати;
* апеляційна скарга не підлягає розгляду в цьому суді апеляційної інстанції;
* пропущено строк апеляційного оскарження, при цьому особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або ж суддя-доповідач не знайшов підстав для поновлення строку. Особа має право порушувати питання про поновлення строку на апеляційне оскарження з підстав поважності його пропуску, а суддя-доповідач, за наявності для того підстав, має право поновити строк. Водночас законом не передбачено форму, в якій особа має право ставити питання про поновлення строку. Тому слід враховувати, що обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження може бути викладено як у апеляційній скарзі, так і в окремій заяві (клопотанні). 
Копія ухвали про повернення апеляційної скарги невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами. 
=== Ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження ===
Відповідно до частини 4 статті 399 КПК суддя-доповідач виносить ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, якщо:
# Апеляційну скаргу подано на рішення, яке не може бути оскаржено в апеляційному порядку;
# Судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно зі ст. 394 КПК.
Копія ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами. 
=== Ухвала про відкриття апеляційного провадження. Підготовка до апеляційного розгляду ===
Якщо апеляційна скарга відповідає усім вимогам, визначеним у статті 396 КПК, суддя-доповідач постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження. '''Протягом десяти днів''' з моменту постановлення зазначеної ухвали суддя-доповідач:
# Надсилає копії ухвали про відкриття апеляційного провадження учасникам судового провадження разом із копіями апеляційних скарг та інформацією про їхні права та обов'язки. Така інформація може міститися в ухвалі про відкриття апеляційного провадження або у супровідному листі, який надсилається учасникам судового провадження;
# Встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу. При вирішенні питання щодо особи, яка має право подати заперечення на апеляційну скаргу, судам слід керуватися положеннями ст. 393 КПК. Вимоги до заперечення на апеляційну скаргу передбачено у ч. 2 ст. 402 КПК;
# Пропонує учасникам судового провадження подати нові докази, на які вони посилаються, або витребовує докази за наявності відповідного клопотання особи, яка подала апеляційну скаргу;
# Вирішує інші клопотання, в тому числі щодо зміни, скасування чи припинення запобіжного заходу;
# Вирішує інші питання, необхідні для апеляційного розгляду. 
Усі судові рішення під час підготовки до апеляційного розгляду викладаються у формі ухвали, копія якої надсилається учасникам судового провадження. 
'''Протягом десяти днів''' після постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення апеляційного розгляду. В такій ухвалі зазначається час та місце розгляду кримінального провадження, вирішуються питання щодо необхідності обов'язкової явки сторін або інших учасників кримінального провадження, доставки обвинуваченого, який утримується під вартою, тощо. 

Строк, у межах якого може бути призначено апеляційний розгляд, має бути достатнім для належної підготовки та подання учасниками провадження заперечень, витребування необхідних документів, доставки засудженого тощо. 
== Апеляційний розгляд ==
Відповідно до частини 4 статті 31 КПК кримінальне провадження в апеляційному порядку здійснюється '''колегіально судом у складі не менше трьох професійних суддів'''. 

Відповідно до частини 1 статті 405 КПК апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції (статті 342 - 345 КПК) з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК. Під час апеляційного розгляду судам слід дотримуватися вимог щодо відкриття судового засідання, повідомлення про повне фіксування апеляційного розгляду технічними засобами, оголошення складу суду та роз'яснення права відводу, повідомлення про права та обов'язки осіб. 
Після виконання зазначених дій суддя-доповідач вирішує клопотання учасників судового провадження та у необхідному обсязі доповідає зміст оскарженого судового рішення, доводи учасників судового провадження, викладені в апеляційних скаргах і запереченнях, та з'ясовує, чи підтримують свої апеляційні скарги особи, які їх подали. Після цього суд апеляційної інстанції надає можливість висловити свої доводи учасникам судового провадження, починаючи з особи, яка подала апеляційну скаргу. У разі подання апеляційних скарг двома сторонами кримінального провадження, першим висловлює доводи обвинувачений, а потім інші учасники судового провадження у суді апеляційної інстанції. 

У судових дебатах першій надається слово особі, яка подала апеляційну скаргу. У разі подання апеляційних скарг двома сторонами кримінального провадження першій надається слово обвинуваченому, а потім іншим учасникам судового провадження. Крім того, суд апеляційної інстанції до виходу у нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції має надати останнє слово обвинуваченому, який брав участь в апеляційному розгляді. 

Відповідно до частини 4 статті 405 КПК неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, не перешкоджає розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 36 КПК участь прокурора у суді є обов'язковою, за винятком випадків, встановлених КПК. 

Суд апеляційної інстанції відкладає апеляційний розгляд у разі неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження, присутність яких є обов'язковою згідно з КПК, або якщо суд апеляційної інстанції своїм рішенням визначив їх явку обов'язковою. При цьому у разі неприбуття до суду особи, явка якої визнана обов'язковою, суд апеляційної інстанції може з власної ініціативи прийняти рішення про здійснення приводу такої особи відповідно до частини 2 статті 140 КПК. 

Відповідно до ст. 335 КПК '''суд має право зупинити провадження''' у разі, якщо обвинувачений:
# Ухилився від суду (до розшуку обвинуваченого, що оголошується ухвалою суду, виконання якої доручається слідчому та/або прокурору);
# Захворів на психічну чи іншу тяжку хворобу (до ойого одужання). 

В обох випадках зупинене судове провадження стосовно одного обвинуваченого не є перешкодою для продовження судового провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо кількох осіб. 

Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. '''Апеляційний суд має право вийти за межі апеляційних вимог''' лише у таких випадках:
# Якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
# Якщо цим не погіршується становище особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
# За наявності підстав для прийняття рішення на користь осіб, які не подали апеляційну скаргу. У такому випадку суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти рішення на користь цих осіб. 

За наявності відповідного клопотання учасників кримінального провадження '''суд апеляційної інстанції зобов'язаний:'''
* повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями;
* дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, лише у випадку, якщо під час розгляду в суді першої інстанції було клопотання про дослідження таких доказів;
* дослідити докази, які стали відомими після ухвалення рішення судом першої інстанції. При цьому слід мати на увазі, що такі докази можуть бути подані учасниками судового провадження або витребувані судом за наявності відповідного клопотання учасника кримінального провадження при підготовці до апеляційного розгляду. 

Відповідно до частини 1 статті 403 КПК о''соба має право відмовитися від апеляційної скарги'' до закінчення апеляційного розгляду. Захисник підозрюваного, обвинуваченого або представник потерпілого можуть відмовитися від апеляційної скарги лише за наявності згоди відповідного підозрюваного, обвинуваченого або потерпілого. У цьому випадку вони подають відповідну заяву, яку обвинувачений, потерпілий можуть підтримати безпосередньо у засіданні, або до заяви додається документ від імені обвинуваченого, потерпілого, що підтверджує їх особисту згоду на відмову від апеляційної скарги. 

У випадку відмови від апеляційної скарги особи, яка її подала, суд апеляційної інстанції виносить ухвалу про закриття апеляційного провадження лише у випадку, якщо вирок або ухвала суду першої інстанції не були оскаржені іншими особами або якщо немає заперечень інших осіб, які подали апеляційну скаргу, проти закриття провадження у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги. 

Відповідно до статті 406 КПК перегляд судового рішення в суді апеляційної інстанції може бути проведений '''у формі письмового апеляційного провадження'''. Обов'язковою умовою такого провадження є наявність клопотання від усіх без винятку учасників судового провадження про здійснення провадження за їх відсутності. За своїм змістом розгляд матеріалів кримінального провадження у письмовому провадженні є аналогічним звичайному апеляційному розгляду та передбачає детальний розгляд у контексті дослідження підстав та доводів апеляції, а також заперечень на апеляційну скаргу. Суд апеляційної інстанції, ґрунтуючись на вимогах апеляційної скарги, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та ухвалює відповідне рішення. Процесуальна можливість ухвалити судове рішення за результатами письмового провадження є правом, а не обов'язком суду апеляційної інстанції, оскільки згідно з частиною 2 статті 406 КПК суд апеляційної інстанції у письмовому провадженні наділений правом призначити апеляційний розгляд, якщо у цьому виникне необхідність. Копія ухваленого рішення за результатами письмового провадження надсилається учасникам судового провадження протягом трьох днів із дня підписання його повного тексту.

== Наслідки апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції ==
Відповідно до частини 1 статті 407 КПК '''за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право''':
# Залишити вирок без змін.
# Змінити вирок.
# Скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
# Скасувати вирок і закрити кримінальне провадження;
# Скасувати вирок і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди суд апеляційної інстанції, окрім повноважень, передбачених пунктами 1 - 5 частини 1 статті 407 КПК, також має право скасувати вирок і направити кримінальне провадження:
* до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку, якщо угода була укладена під час судового провадження;
* до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була укладена під час досудового розслідування. 

Відповідно до статті 408 КПК '''суд апеляційної інстанції має право змінити вирок суду першої інстанції''' у разі:
# Пом'якшення призначеного покарання, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
# Зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення.
# Зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.
# В інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого. У таких випадках суд апеляційної інстанції змінює вирок, якщо його зміна не погіршує становища обвинуваченого, зокрема: а) у разі зміни рішення про долю речових доказів і документів згідно зі статтею 100 КПК; б) у разі виключення окремих епізодів обвинувачення, що не підтверджені доказами, не містять складу кримінального правопорушення чи поставлені у вину особі з порушенням порядку застосування процесуального закону, якщо направлення провадження на новий судовий розгляд буде визнано недоцільним. 

Згідно з положеннями статті 409 КПК '''підставами для скасування або зміни судового рішення є''':
* неповнота судового розгляду;
* невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження;
* істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;
* неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;
- невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. 

При цьому за наявності декількох підстав для скасування або зміни вироку суд апеляційної інстанції має зазначити в ухвалі про всі такі підстави. 

У частині 3 статті 409 та частині 2 статті 421 КПК закріплено застереження, спрямоване на забезпечення прав виправданого, оскільки '''суд апеляційної інстанції не має права скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого'''. 

Підставою для скасування чи зміни судового рішення з мотивів неповноти судового розгляду є наявність обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. Відповідно до статті 410 КПК '''судовий розгляд визнається неповним у разі''':
# Якщо судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
# Якщо необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. 
Неповнота судового розгляду може бути встановлена також у разі: 1)якщо належно не з'ясовано обставини, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону злочину; 2) всебічно і повно не досліджено ознаки, на підставі яких встановлюється суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину; 3) поверхово досліджено відомості про особу обвинувачуваного, обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання; 4) не з'ясовано наявність/відсутність обставин, що виключають притягнення особи до кримінальної відповідальності; 5) недостатньо досліджено характер і розмір заподіяної шкоди; 6) не встановлено роль кожного обвинуваченого у вчиненні кожного епізоду злочину; 7) не виявлено причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, якщо це має істотне значення для справи; 8) не вжито заходів щодо перевірки показань заінтересованих учасників провадження, що покладені в основу судового рішення; 9) не з'ясовано причини істотних протиріч у доказах; 10) висновки суду побудовано на припущеннях; 11) не проведено необхідні слідчі дії; 12) неповно досліджено версії обвинувачення або захисту; 13) суд необґрунтовано обмежився оголошенням показань свідків, не допитавши їх; 14) не з'ясовано обставини, що мають значення для початку досудового розслідування щодо осіб, причетних до злочину, встановлення ролі яких може вплинути на ступінь винуватості засуджених осіб. 

Судове рішення визнається таким, що відповідає фактичним обставинам кримінального провадження у випадку, якщо в його основу покладено висновки, що ґрунтуються на достовірних доказах, досліджених безпосередньо під час судового розгляду. За будь-яких умов судове рішення не може бути визнано таким, що відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо судом не перевірені та не спростовані доводи на захист обвинуваченого та не усунуті сумніви в його винуватості, які могли вплинути на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, на визначення виду покарання або на застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру. 

У частині 1 статті 411 КПК передбачено підстави, за наявності яких '''вирок підлягає скасуванню або зміні з підстав невідповідності судового рішення фактичним обставинам кримінального провадження''':
# Висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
# Суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.
# Наявні суперечливі докази, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
# Висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності. 

У КПК визначено, що істотними порушеннями кримінального процесуального закону є такі порушення, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. 

За змістом частини 2 статті 412 КПК судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо: 1) за наявності підстав для закриття судом кримінального провадження його не було закрито (стаття 284 КПК); 2) судове рішення ухвалено незаконним складом суду; 3) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених статтею 381 КПК, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою; 4) судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов'язковою; 5) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання; 6) порушено правила підсудності; 7) у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції. 

Відповідно до частини 1 статті 415 КПК суд апеляційної інстанції '''має право скасувати вирок чи ухвалу суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції''' за наявності таких порушень:
1) судове рішення ухвалено незаконним складом суду;
2) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених статтею 381 КПК, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою;
3) судове провадження здійснено за відсутності захисника, коли його участь є обов'язковою;
4) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання;
5) порушено правила підсудності;
6) у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції. 

Крім цього, КПК передбачає інші підстави, що тягнуть за собою призначення нового судового розгляду у суді першої інстанції:
а) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою;
б) судове рішення ухвалено чи підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд (пункти 2, 3 частини 1 статті 415 КПК).
Фіксування зазначених процесуальних порушень судом апеляційної інстанції повинно унеможливити їх повторення, а тому відповідно до частини 3 статті 415 КПК висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді. 

Новий розгляд у суді першої інстанції відбувається відповідно до встановлених у КПК вимог щодо загальних положень судового розгляду у суді першої інстанції у разі скасування судом апеляційної інстанції вироку або ухвали про закриття кримінального провадження чи про застосування, відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру. 

При цьому новий розгляд у суді першої інстанції відбувається іншим складом суду незалежно від підстав, з яких судом апеляційної інстанції призначено новий розгляд. 

Відповідно до ч. 2 ст. 416 КПК застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання можливі лише за умови, що вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.
Скасування вироку (ухвали) у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або про більш суворе покарання не звільняє суд при новому судовому розгляді від обов'язку безпосередньо дослідити й оцінити всі докази, вивчити і взяти до уваги нові обставини, що не були відомі або враховані при розгляді у суді першої інстанції, і виконати для цього всі необхідні процесуальні дії, не обмежуючись тими, які йому було вказано зробити. 

Відповідно до ч. 1 ст. 417 КПК суд апеляційної інстанції скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження за наявності обставин, передбачених ст. 284 КПК. При цьому суд апеляційної інстанції закриває кримінальне провадження при встановленні обставин, що передбачені ст. 284 КПК, з нереабілітуючих підстав за наявності згоди обвинуваченого.

== Судові рішення суду апеляційної інстанції ==
Відповідно до статті 418 КПК у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 407 КПК, суд апеляційної інстанції '''ухвалює вирок'''. Будь-яке інше рішення суд апеляційної інстанції приймає '''у формі ухвали'''. 

Судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються, проголошуються, видаються, роз’яснюються або надсилаються учасникам судового провадження в порядку, передбаченомустаттями 368-380 КПК. 

Відповідно до статті 419 КПК ухвала суду апеляційної інстанції складається з:
# ''Вступної частини'' із зазначенням: дати і місця її постановлення; найменування суду апеляційної інстанції, прізвищ та ініціалів суддів і секретаря судового засідання; найменування (номера) кримінального провадження; прізвища, ім’я і по батькові підозрюваного, обвинуваченого, року, місяця і дня його народження, місця народження і місця проживання; закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа; імен (найменувань) учасників судового провадження.
# ''Мотивувальної частини'' із зазначенням: короткого змісту вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальненого викладу позиції інших учасників судового провадження; встановлених судом першої інстанції обставин; встановлених судом апеляційної інстанції обставин з посиланням на докази, а також мотивів визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
# ''Резолютивної частини'' із зазначенням: висновку суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги; рішення щодо запобіжного заходу; розподілу процесуальних витрат; строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження. 

При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. 

При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали. 

Відповідно до статті 420 КПК суд апеляційної інстанції '''скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі''':
* необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення;
* необхідності застосування більш суворого покарання;
* скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції;
* неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. 

Вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
 

Після закінчення провадження в суді апеляційної інстанції матеріали кримінального провадження мають бути направлені до суду першої інстанції не пізніш як у семиденний строк. 

== Зразки апеляційних скарг на вирок суду ==
 
Зразки апеляційних скарг на вирок суду
[http://zakon-i-pravo.net/case/apelyaciyna-skarga-na-virok-sudu-pershoyi-instanciyi-u-kriminalniy-spravi-po-obvinuvachennyu-2 Зразок апеляційної скарги на вирок суду]

[http://statelaw.pp.ua/апеляційна-скарга-на-вирок-суду-зразо/ Зразок апеляційної скарги на вирок суду] 

[[Категорія:Оскарження рішення суду]]
[[Категорія:Суди]]

Оскарження вироку в суді апеляційної інстанції

2018-03-23T10:46:01Z

Olena.ipatenko: /* Вимоги до апеляційної скарги */

== Нормативна база==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] від 28.06.1996 № 254к/96-ВР 

* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України] від 13.04.2012 № 4651-VI 

* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v1717740-12 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання порядку здійснення судового провадження з перегляду судових рішень у суді апеляційної інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України»]від 21.11.2012 № 10-1717/0/4-12 
 
== Вироки суду, які можуть бути оскаржені в суді апеляційної інстанції==
Згідно з положеннями статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статті 392 КПК] в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили. Апеляційному оскарженню підлягають обвинувальні та виправдувальні вироки (з урахуванням особливостей щодо вироків, винесених за особливою процедурою, перелік яких визначено у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статті 394 КПК], а саме: 

1.Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статтями 381 та 382 КПК], не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини; 

2. Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частини третьої статті 349 КПК]; 

3. Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим може бути оскаржений в апеляційному порядку:
* обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частинами п’ятою - сьомою статті 474 КПК], в тому числі нероз’яснення йому наслідків укладення угоди;
* потерпілим, його представником, законним представником, виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; нероз’яснення йому наслідків укладення угоди; невиконання судом вимог, встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частинами шостою чи сьомою статті 474 КПК];
* прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частиною третьою статті 469 КПК] угода не може бути укладена. 

4. Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений: 

* обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 КПК], в тому числі нероз’яснення йому наслідків укладення угоди; 

* прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 КПК угода не може бути укладена. 

== Строки апеляційного оскарження вироку суду ==
Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статті 395 КПК] особа має право подати апеляційну скаргу через суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення, протягом тридцяти днів із дня проголошення вироку. 

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ Частиною 3 статті 395 КПК] визначено особливі випадки обчислення строків апеляційного оскарження, перебіг яких починається з дня отримання особою копії судового рішення:
# Якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому для розгляду обвинувального акта у спрощеному провадженні ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ стаття 382 КПК]).
# З моменту вручення копії судового рішення особі, яка перебуває під вартою. 

Апеляційні скарги, подані через суд першої інстанції, разом із матеріалами кримінального провадження надсилаються до суду апеляційної інстанції через три дні після закінчення строку апеляційного оскарження судового рішення. У випадку надходження апеляційних скарг до суду першої інстанції після направлення матеріалів кримінального провадження до суду апеляційної інстанції суд першої інстанції у строк не пізніше наступного дня направляє їх до суду апеляційної інстанції. 

Матеріали кримінального провадження протягом строку апеляційного оскарження ніким не можуть бути витребувані із суду першої інстанції. За клопотанням учасників судового провадження, поданого у межах строку на апеляційне оскарження, суд зобов'язаний надати їм можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частини 1 статті 400 КПК] подання апеляційної скарги на вирок або ухвалу суду першої інстанції зупиняє набрання цими судовими рішеннями законної сили та їх виконання, крім випадків, безпосередньо встановлених КПК. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статті 397 КПК] суд першої інстанції через три дні після закінчення строку апеляційного оскарження судового рішення надсилає отримані апеляційні скарги разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції. Апеляційні скарги, що надійшли після направлення матеріалів кримінального провадження до суду апеляційної інстанції, не пізніше наступного дня після їх надходження направляються до суду апеляційної інстанції. 

== Вимоги до апеляційної скарги ==
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ Статтею 396 КПК] передбачено, що апеляційна скарга подається в письмовій формі. 

'''В апеляційній скарзі зазначаються:'''
# Найменування суду апеляційної інстанції.
# Прізвище, ім’я та по батькові (найменування), місце проживання (перебування) особи, яка подає апеляційну скаргу, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є.
# Судове рішення, яке оскаржується, і назва суду, який його ухвалив.
# Вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, та їх обґрунтування із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
# Клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про дослідження доказів.
# Перелік матеріалів, які додаються. 

Якщо особа не бажає брати участь у апеляційному розгляді, вона зазначає це в апеляційній скарзі. 

Якщо в апеляційній скарзі зазначаються обставини, які не були досліджені в суді першої інстанції, або докази, які не подавалися суду першої інстанції, то в ній зазначаються причини цього. 

Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає. Якщо апеляційну скаргу подає захисник, представник потерпілого, то до неї додаються оформлені належним чином документи, що підтверджують його повноваження відповідно до вимог КПК. 

До апеляційної скарги та доданих до неї письмових матеріалів надаються копії в кількості, необхідній для їх надіслання сторонам кримінального провадження та іншим учасникам судового провадження, інтересів яких стосується апеляційна скарга. Цей обов’язок не поширюється на обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом або тримається під вартою. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статті 403 КПК] особа, яка подала апеляційну скаргу, наділена правом змінити та/або доповнити апеляційну скаргу, яке може бути реалізовано лише до початку апеляційного розгляду. Необхідно звернути увагу, що внесення до апеляційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого, після закінчення строку на апеляційне оскарження не допускається. 

Інші учасники судового провадження повинні бути ознайомлені зі змінами та/або доповненнями до апеляційної скарги, тому суд апеляційної інстанції, за клопотанням таких учасників, зобов'язаний надати їм час для ознайомлення та підготовки заперечень на відповідні зміни/доповнення. 

== Прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції==
Після надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції вона '''не пізніше наступного дня''' передається судді-доповідачу, який '''протягом трьох днів''' перевіряє її на відповідність вимогам статті 396 КПК. Невідповідність апеляційної скарги встановленим у КПК вимогам перешкоджає її розгляду судом апеляційної інстанції. 

За результатами перевірки апеляційної скарги на відповідність вимогам КПК суддя-доповідач:
# Постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху.
# Виносить ухвалу про повернення апеляційної скарги.
# Виносить ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження.
# Постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження. 

Слід враховувати, що відповідно до частини 6 статті 399 КПК особа, яка подала апеляційну скаргу, має право оскаржити у касаційному порядку ухвалу судді-доповідача про повернення апеляційної скарги, а також ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження. Водночас ухвали судді-доповідача про відкриття апеляційного провадження, про залишення апеляційної скарги без руху '''оскарженню до суду касаційної інстанції не підлягають'''. 
=== Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху ===

Відповідно до частини 1 статті 399 КПК суддя-доповідач постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, якщо вона не відповідає вимогам, встановленим у статті 396 КПК. У такій ухвалі суддя-доповідач зазначає усі недоліки (чому саме скарга не відповідає статті 396 КПК), які містить апеляційна скарга, та встановлює достатній строк для їх усунення, що не може перевищувати '''п'ятнадцяти днів із дня отримання ухвали''' особою, яка подала апеляційну скаргу. 

Копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу. 

У випадку залишення апеляційної скарги без руху особа має право:
* усунути недоліки, які в ухвалі зазначив суддя-доповідач. Апеляційна скарга, в якій особа, яка її подала, усунула недоліки у встановлений суддею-доповідачем строк, вважається поданою у день первинного її подання до суду апеляційної інстанції. У такому випадку після усунення недоліків і за відсутності перешкод суддя-доповідач протягом трьох днів постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження;
*звернутися до суду апеляційної інстанції повторно шляхом подання апеляційної скарги. Проте у такому випадку подання апеляційної скарги повторно має бути здійснено в межах строків апеляційного оскарження (частина 7 статті 399 КПК). 
=== Ухвала про повернення апеляційної скарги ===

Відповідно до частини 3 статті 399 КПК суддя-доповідач виносить ухвалу про повернення апеляційної скарги, якщо:
* особа в установлений строк не усунула недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху;
* апеляційну скаргу подано особою, яка не мала права її подавати;
* апеляційна скарга не підлягає розгляду в цьому суді апеляційної інстанції;
* пропущено строк апеляційного оскарження, при цьому особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або ж суддя-доповідач не знайшов підстав для поновлення строку. Особа має право порушувати питання про поновлення строку на апеляційне оскарження з підстав поважності його пропуску, а суддя-доповідач, за наявності для того підстав, має право поновити строк. Водночас законом не передбачено форму, в якій особа має право ставити питання про поновлення строку. Тому слід враховувати, що обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження може бути викладено як у апеляційній скарзі, так і в окремій заяві (клопотанні). 
Копія ухвали про повернення апеляційної скарги невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами. 
=== Ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження ===
Відповідно до частини 4 статті 399 КПК суддя-доповідач виносить ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, якщо:
# Апеляційну скаргу подано на рішення, яке не може бути оскаржено в апеляційному порядку;
# Судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно зі ст. 394 КПК.
Копія ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами. 
=== Ухвала про відкриття апеляційного провадження. Підготовка до апеляційного розгляду ===
Якщо апеляційна скарга відповідає усім вимогам, визначеним у статті 396 КПК, суддя-доповідач постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження. '''Протягом десяти днів''' з моменту постановлення зазначеної ухвали суддя-доповідач:
# Надсилає копії ухвали про відкриття апеляційного провадження учасникам судового провадження разом із копіями апеляційних скарг та інформацією про їхні права та обов'язки. Така інформація може міститися в ухвалі про відкриття апеляційного провадження або у супровідному листі, який надсилається учасникам судового провадження;
# Встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу. При вирішенні питання щодо особи, яка має право подати заперечення на апеляційну скаргу, судам слід керуватися положеннями ст. 393 КПК. Вимоги до заперечення на апеляційну скаргу передбачено у ч. 2 ст. 402 КПК;
# Пропонує учасникам судового провадження подати нові докази, на які вони посилаються, або витребовує докази за наявності відповідного клопотання особи, яка подала апеляційну скаргу;
# Вирішує інші клопотання, в тому числі щодо зміни, скасування чи припинення запобіжного заходу;
# Вирішує інші питання, необхідні для апеляційного розгляду. 
Усі судові рішення під час підготовки до апеляційного розгляду викладаються у формі ухвали, копія якої надсилається учасникам судового провадження. 
'''Протягом десяти днів''' після постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення апеляційного розгляду. В такій ухвалі зазначається час та місце розгляду кримінального провадження, вирішуються питання щодо необхідності обов'язкової явки сторін або інших учасників кримінального провадження, доставки обвинуваченого, який утримується під вартою, тощо. 

Строк, у межах якого може бути призначено апеляційний розгляд, має бути достатнім для належної підготовки та подання учасниками провадження заперечень, витребування необхідних документів, доставки засудженого тощо. 
== Апеляційний розгляд ==
Відповідно до частини 4 статті 31 КПК кримінальне провадження в апеляційному порядку здійснюється '''колегіально судом у складі не менше трьох професійних суддів'''. 

Відповідно до частини 1 статті 405 КПК апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції (статті 342 - 345 КПК) з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК. Під час апеляційного розгляду судам слід дотримуватися вимог щодо відкриття судового засідання, повідомлення про повне фіксування апеляційного розгляду технічними засобами, оголошення складу суду та роз'яснення права відводу, повідомлення про права та обов'язки осіб. 
Після виконання зазначених дій суддя-доповідач вирішує клопотання учасників судового провадження та у необхідному обсязі доповідає зміст оскарженого судового рішення, доводи учасників судового провадження, викладені в апеляційних скаргах і запереченнях, та з'ясовує, чи підтримують свої апеляційні скарги особи, які їх подали. Після цього суд апеляційної інстанції надає можливість висловити свої доводи учасникам судового провадження, починаючи з особи, яка подала апеляційну скаргу. У разі подання апеляційних скарг двома сторонами кримінального провадження, першим висловлює доводи обвинувачений, а потім інші учасники судового провадження у суді апеляційної інстанції. 

У судових дебатах першій надається слово особі, яка подала апеляційну скаргу. У разі подання апеляційних скарг двома сторонами кримінального провадження першій надається слово обвинуваченому, а потім іншим учасникам судового провадження. Крім того, суд апеляційної інстанції до виходу у нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції має надати останнє слово обвинуваченому, який брав участь в апеляційному розгляді. 

Відповідно до частини 4 статті 405 КПК неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, не перешкоджає розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 36 КПК участь прокурора у суді є обов'язковою, за винятком випадків, встановлених КПК. 

Суд апеляційної інстанції відкладає апеляційний розгляд у разі неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження, присутність яких є обов'язковою згідно з КПК, або якщо суд апеляційної інстанції своїм рішенням визначив їх явку обов'язковою. При цьому у разі неприбуття до суду особи, явка якої визнана обов'язковою, суд апеляційної інстанції може з власної ініціативи прийняти рішення про здійснення приводу такої особи відповідно до частини 2 статті 140 КПК. 

Відповідно до ст. 335 КПК '''суд має право зупинити провадження''' у разі, якщо обвинувачений:
# Ухилився від суду (до розшуку обвинуваченого, що оголошується ухвалою суду, виконання якої доручається слідчому та/або прокурору);
# Захворів на психічну чи іншу тяжку хворобу (до ойого одужання). 

В обох випадках зупинене судове провадження стосовно одного обвинуваченого не є перешкодою для продовження судового провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо кількох осіб. 

Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. '''Апеляційний суд має право вийти за межі апеляційних вимог''' лише у таких випадках:
# Якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
# Якщо цим не погіршується становище особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
# За наявності підстав для прийняття рішення на користь осіб, які не подали апеляційну скаргу. У такому випадку суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти рішення на користь цих осіб. 

За наявності відповідного клопотання учасників кримінального провадження '''суд апеляційної інстанції зобов'язаний:'''
* повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями;
* дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, лише у випадку, якщо під час розгляду в суді першої інстанції було клопотання про дослідження таких доказів;
* дослідити докази, які стали відомими після ухвалення рішення судом першої інстанції. При цьому слід мати на увазі, що такі докази можуть бути подані учасниками судового провадження або витребувані судом за наявності відповідного клопотання учасника кримінального провадження при підготовці до апеляційного розгляду. 

Відповідно до частини 1 статті 403 КПК о''соба має право відмовитися від апеляційної скарги'' до закінчення апеляційного розгляду. Захисник підозрюваного, обвинуваченого або представник потерпілого можуть відмовитися від апеляційної скарги лише за наявності згоди відповідного підозрюваного, обвинуваченого або потерпілого. У цьому випадку вони подають відповідну заяву, яку обвинувачений, потерпілий можуть підтримати безпосередньо у засіданні, або до заяви додається документ від імені обвинуваченого, потерпілого, що підтверджує їх особисту згоду на відмову від апеляційної скарги. 

У випадку відмови від апеляційної скарги особи, яка її подала, суд апеляційної інстанції виносить ухвалу про закриття апеляційного провадження лише у випадку, якщо вирок або ухвала суду першої інстанції не були оскаржені іншими особами або якщо немає заперечень інших осіб, які подали апеляційну скаргу, проти закриття провадження у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги. 

Відповідно до статті 406 КПК перегляд судового рішення в суді апеляційної інстанції може бути проведений '''у формі письмового апеляційного провадження'''. Обов'язковою умовою такого провадження є наявність клопотання від усіх без винятку учасників судового провадження про здійснення провадження за їх відсутності. За своїм змістом розгляд матеріалів кримінального провадження у письмовому провадженні є аналогічним звичайному апеляційному розгляду та передбачає детальний розгляд у контексті дослідження підстав та доводів апеляції, а також заперечень на апеляційну скаргу. Суд апеляційної інстанції, ґрунтуючись на вимогах апеляційної скарги, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та ухвалює відповідне рішення. Процесуальна можливість ухвалити судове рішення за результатами письмового провадження є правом, а не обов'язком суду апеляційної інстанції, оскільки згідно з частиною 2 статті 406 КПК суд апеляційної інстанції у письмовому провадженні наділений правом призначити апеляційний розгляд, якщо у цьому виникне необхідність. Копія ухваленого рішення за результатами письмового провадження надсилається учасникам судового провадження протягом трьох днів із дня підписання його повного тексту.

== Наслідки апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції ==
Відповідно до частини 1 статті 407 КПК '''за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право''':
# Залишити вирок без змін.
# Змінити вирок.
# Скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
# Скасувати вирок і закрити кримінальне провадження;
# Скасувати вирок і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди суд апеляційної інстанції, окрім повноважень, передбачених пунктами 1 - 5 частини 1 статті 407 КПК, також має право скасувати вирок і направити кримінальне провадження:
* до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку, якщо угода була укладена під час судового провадження;
* до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була укладена під час досудового розслідування. 

Відповідно до статті 408 КПК '''суд апеляційної інстанції має право змінити вирок суду першої інстанції''' у разі:
# Пом'якшення призначеного покарання, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
# Зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення.
# Зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.
# В інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого. У таких випадках суд апеляційної інстанції змінює вирок, якщо його зміна не погіршує становища обвинуваченого, зокрема: а) у разі зміни рішення про долю речових доказів і документів згідно зі статтею 100 КПК; б) у разі виключення окремих епізодів обвинувачення, що не підтверджені доказами, не містять складу кримінального правопорушення чи поставлені у вину особі з порушенням порядку застосування процесуального закону, якщо направлення провадження на новий судовий розгляд буде визнано недоцільним. 

Згідно з положеннями статті 409 КПК '''підставами для скасування або зміни судового рішення є''':
* неповнота судового розгляду;
* невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження;
* істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;
* неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;
- невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. 

При цьому за наявності декількох підстав для скасування або зміни вироку суд апеляційної інстанції має зазначити в ухвалі про всі такі підстави. 

У частині 3 статті 409 та частині 2 статті 421 КПК закріплено застереження, спрямоване на забезпечення прав виправданого, оскільки '''суд апеляційної інстанції не має права скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого'''. 

Підставою для скасування чи зміни судового рішення з мотивів неповноти судового розгляду є наявність обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. Відповідно до статті 410 КПК '''судовий розгляд визнається неповним у разі''':
# Якщо судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
# Якщо необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. 
Неповнота судового розгляду може бути встановлена також у разі: 1)якщо належно не з'ясовано обставини, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону злочину; 2) всебічно і повно не досліджено ознаки, на підставі яких встановлюється суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину; 3) поверхово досліджено відомості про особу обвинувачуваного, обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання; 4) не з'ясовано наявність/відсутність обставин, що виключають притягнення особи до кримінальної відповідальності; 5) недостатньо досліджено характер і розмір заподіяної шкоди; 6) не встановлено роль кожного обвинуваченого у вчиненні кожного епізоду злочину; 7) не виявлено причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, якщо це має істотне значення для справи; 8) не вжито заходів щодо перевірки показань заінтересованих учасників провадження, що покладені в основу судового рішення; 9) не з'ясовано причини істотних протиріч у доказах; 10) висновки суду побудовано на припущеннях; 11) не проведено необхідні слідчі дії; 12) неповно досліджено версії обвинувачення або захисту; 13) суд необґрунтовано обмежився оголошенням показань свідків, не допитавши їх; 14) не з'ясовано обставини, що мають значення для початку досудового розслідування щодо осіб, причетних до злочину, встановлення ролі яких може вплинути на ступінь винуватості засуджених осіб. 

Судове рішення визнається таким, що відповідає фактичним обставинам кримінального провадження у випадку, якщо в його основу покладено висновки, що ґрунтуються на достовірних доказах, досліджених безпосередньо під час судового розгляду. За будь-яких умов судове рішення не може бути визнано таким, що відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо судом не перевірені та не спростовані доводи на захист обвинуваченого та не усунуті сумніви в його винуватості, які могли вплинути на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, на визначення виду покарання або на застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру. 

У частині 1 статті 411 КПК передбачено підстави, за наявності яких '''вирок підлягає скасуванню або зміні з підстав невідповідності судового рішення фактичним обставинам кримінального провадження''':
# Висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
# Суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.
# Наявні суперечливі докази, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
# Висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності. 

У КПК визначено, що істотними порушеннями кримінального процесуального закону є такі порушення, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. 

За змістом частини 2 статті 412 КПК судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо: 1) за наявності підстав для закриття судом кримінального провадження його не було закрито (стаття 284 КПК); 2) судове рішення ухвалено незаконним складом суду; 3) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених статтею 381 КПК, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою; 4) судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов'язковою; 5) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання; 6) порушено правила підсудності; 7) у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції. 

Відповідно до частини 1 статті 415 КПК суд апеляційної інстанції '''має право скасувати вирок чи ухвалу суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції''' за наявності таких порушень:
1) судове рішення ухвалено незаконним складом суду;
2) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених статтею 381 КПК, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою;
3) судове провадження здійснено за відсутності захисника, коли його участь є обов'язковою;
4) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання;
5) порушено правила підсудності;
6) у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції. 

Крім цього, КПК передбачає інші підстави, що тягнуть за собою призначення нового судового розгляду у суді першої інстанції:
а) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою;
б) судове рішення ухвалено чи підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд (пункти 2, 3 частини 1 статті 415 КПК).
Фіксування зазначених процесуальних порушень судом апеляційної інстанції повинно унеможливити їх повторення, а тому відповідно до частини 3 статті 415 КПК висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді. 

Новий розгляд у суді першої інстанції відбувається відповідно до встановлених у КПК вимог щодо загальних положень судового розгляду у суді першої інстанції у разі скасування судом апеляційної інстанції вироку або ухвали про закриття кримінального провадження чи про застосування, відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру. 

При цьому новий розгляд у суді першої інстанції відбувається іншим складом суду незалежно від підстав, з яких судом апеляційної інстанції призначено новий розгляд. 

Відповідно до ч. 2 ст. 416 КПК застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання можливі лише за умови, що вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.
Скасування вироку (ухвали) у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або про більш суворе покарання не звільняє суд при новому судовому розгляді від обов'язку безпосередньо дослідити й оцінити всі докази, вивчити і взяти до уваги нові обставини, що не були відомі або враховані при розгляді у суді першої інстанції, і виконати для цього всі необхідні процесуальні дії, не обмежуючись тими, які йому було вказано зробити. 

Відповідно до ч. 1 ст. 417 КПК суд апеляційної інстанції скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження за наявності обставин, передбачених ст. 284 КПК. При цьому суд апеляційної інстанції закриває кримінальне провадження при встановленні обставин, що передбачені ст. 284 КПК, з нереабілітуючих підстав за наявності згоди обвинуваченого.

== Судові рішення суду апеляційної інстанції ==
Відповідно до статті 418 КПК у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 407 КПК, суд апеляційної інстанції '''ухвалює вирок'''. Будь-яке інше рішення суд апеляційної інстанції приймає '''у формі ухвали'''. 

Судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються, проголошуються, видаються, роз’яснюються або надсилаються учасникам судового провадження в порядку, передбаченомустаттями 368-380 КПК. 

Відповідно до статті 419 КПК ухвала суду апеляційної інстанції складається з:
# ''Вступної частини'' із зазначенням: дати і місця її постановлення; найменування суду апеляційної інстанції, прізвищ та ініціалів суддів і секретаря судового засідання; найменування (номера) кримінального провадження; прізвища, ім’я і по батькові підозрюваного, обвинуваченого, року, місяця і дня його народження, місця народження і місця проживання; закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа; імен (найменувань) учасників судового провадження.
# ''Мотивувальної частини'' із зазначенням: короткого змісту вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальненого викладу позиції інших учасників судового провадження; встановлених судом першої інстанції обставин; встановлених судом апеляційної інстанції обставин з посиланням на докази, а також мотивів визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
# ''Резолютивної частини'' із зазначенням: висновку суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги; рішення щодо запобіжного заходу; розподілу процесуальних витрат; строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження. 

При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. 

При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали. 

Відповідно до статті 420 КПК суд апеляційної інстанції '''скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі''':
* необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення;
* необхідності застосування більш суворого покарання;
* скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції;
* неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. 

Вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
 

Після закінчення провадження в суді апеляційної інстанції матеріали кримінального провадження мають бути направлені до суду першої інстанції не пізніш як у семиденний строк. 

== Зразки апеляційних скарг на вирок суду ==
 
Зразки апеляційних скарг на вирок суду
[http://zakon-i-pravo.net/case/apelyaciyna-skarga-na-virok-sudu-pershoyi-instanciyi-u-kriminalniy-spravi-po-obvinuvachennyu-2 Зразок апеляційної скарги на вирок суду]

[http://statelaw.pp.ua/апеляційна-скарга-на-вирок-суду-зразо/ Зразок апеляційної скарги на вирок суду] 

[[Категорія:Оскарження рішення суду]]
[[Категорія:Суди]]

Оскарження вироку в суді апеляційної інстанції

2018-03-23T10:45:01Z

Olena.ipatenko: /* Строки апеляційного оскарження вироку суду */

== Нормативна база==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] від 28.06.1996 № 254к/96-ВР 

* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України] від 13.04.2012 № 4651-VI 

* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v1717740-12 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання порядку здійснення судового провадження з перегляду судових рішень у суді апеляційної інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України»]від 21.11.2012 № 10-1717/0/4-12 
 
== Вироки суду, які можуть бути оскаржені в суді апеляційної інстанції==
Згідно з положеннями статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статті 392 КПК] в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили. Апеляційному оскарженню підлягають обвинувальні та виправдувальні вироки (з урахуванням особливостей щодо вироків, винесених за особливою процедурою, перелік яких визначено у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статті 394 КПК], а саме: 

1.Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статтями 381 та 382 КПК], не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини; 

2. Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частини третьої статті 349 КПК]; 

3. Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим може бути оскаржений в апеляційному порядку:
* обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частинами п’ятою - сьомою статті 474 КПК], в тому числі нероз’яснення йому наслідків укладення угоди;
* потерпілим, його представником, законним представником, виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; нероз’яснення йому наслідків укладення угоди; невиконання судом вимог, встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частинами шостою чи сьомою статті 474 КПК];
* прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частиною третьою статті 469 КПК] угода не може бути укладена. 

4. Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений: 

* обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 КПК], в тому числі нероз’яснення йому наслідків укладення угоди; 

* прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 КПК угода не може бути укладена. 

== Строки апеляційного оскарження вироку суду ==
Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статті 395 КПК] особа має право подати апеляційну скаргу через суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення, протягом тридцяти днів із дня проголошення вироку. 

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ Частиною 3 статті 395 КПК] визначено особливі випадки обчислення строків апеляційного оскарження, перебіг яких починається з дня отримання особою копії судового рішення:
# Якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому для розгляду обвинувального акта у спрощеному провадженні ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ стаття 382 КПК]).
# З моменту вручення копії судового рішення особі, яка перебуває під вартою. 

Апеляційні скарги, подані через суд першої інстанції, разом із матеріалами кримінального провадження надсилаються до суду апеляційної інстанції через три дні після закінчення строку апеляційного оскарження судового рішення. У випадку надходження апеляційних скарг до суду першої інстанції після направлення матеріалів кримінального провадження до суду апеляційної інстанції суд першої інстанції у строк не пізніше наступного дня направляє їх до суду апеляційної інстанції. 

Матеріали кримінального провадження протягом строку апеляційного оскарження ніким не можуть бути витребувані із суду першої інстанції. За клопотанням учасників судового провадження, поданого у межах строку на апеляційне оскарження, суд зобов'язаний надати їм можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частини 1 статті 400 КПК] подання апеляційної скарги на вирок або ухвалу суду першої інстанції зупиняє набрання цими судовими рішеннями законної сили та їх виконання, крім випадків, безпосередньо встановлених КПК. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статті 397 КПК] суд першої інстанції через три дні після закінчення строку апеляційного оскарження судового рішення надсилає отримані апеляційні скарги разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції. Апеляційні скарги, що надійшли після направлення матеріалів кримінального провадження до суду апеляційної інстанції, не пізніше наступного дня після їх надходження направляються до суду апеляційної інстанції. 

== Вимоги до апеляційної скарги ==
Статтею 396 КПК передбачено, що апеляційна скарга подається в письмовій формі. 

В апеляційній скарзі зазначаються:
# Найменування суду апеляційної інстанції.
# Прізвище, ім’я та по батькові (найменування), місце проживання (перебування) особи, яка подає апеляційну скаргу, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є.
# Судове рішення, яке оскаржується, і назва суду, який його ухвалив.
# Вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, та їх обґрунтування із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
# Клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про дослідження доказів.
# Перелік матеріалів, які додаються. 

Якщо особа не бажає брати участь у апеляційному розгляді, вона зазначає це в апеляційній скарзі. 

Якщо в апеляційній скарзі зазначаються обставини, які не були досліджені в суді першої інстанції, або докази, які не подавалися суду першої інстанції, то в ній зазначаються причини цього. 

Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає. Якщо апеляційну скаргу подає захисник, представник потерпілого, то до неї додаються оформлені належним чином документи, що підтверджують його повноваження відповідно до вимог КПК. 

До апеляційної скарги та доданих до неї письмових матеріалів надаються копії в кількості, необхідній для їх надіслання сторонам кримінального провадження та іншим учасникам судового провадження, інтересів яких стосується апеляційна скарга. Цей обов’язок не поширюється на обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом або тримається під вартою. 

Відповідно до ст. 403 КПК особа, яка подала апеляційну скаргу, наділена правом змінити та/або доповнити апеляційну скаргу, яке може бути реалізовано лише до початку апеляційного розгляду. Необхідно звернути увагу, що внесення до апеляційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого, після закінчення строку на апеляційне оскарження не допускається. 

Інші учасники судового провадження повинні бути ознайомлені зі змінами та/або доповненнями до апеляційної скарги, тому суд апеляційної інстанції, за клопотанням таких учасників, зобов'язаний надати їм час для ознайомлення та підготовки заперечень на відповідні зміни/доповнення. 

== Прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції==
Після надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції вона '''не пізніше наступного дня''' передається судді-доповідачу, який '''протягом трьох днів''' перевіряє її на відповідність вимогам статті 396 КПК. Невідповідність апеляційної скарги встановленим у КПК вимогам перешкоджає її розгляду судом апеляційної інстанції. 

За результатами перевірки апеляційної скарги на відповідність вимогам КПК суддя-доповідач:
# Постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху.
# Виносить ухвалу про повернення апеляційної скарги.
# Виносить ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження.
# Постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження. 

Слід враховувати, що відповідно до частини 6 статті 399 КПК особа, яка подала апеляційну скаргу, має право оскаржити у касаційному порядку ухвалу судді-доповідача про повернення апеляційної скарги, а також ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження. Водночас ухвали судді-доповідача про відкриття апеляційного провадження, про залишення апеляційної скарги без руху '''оскарженню до суду касаційної інстанції не підлягають'''. 
=== Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху ===

Відповідно до частини 1 статті 399 КПК суддя-доповідач постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, якщо вона не відповідає вимогам, встановленим у статті 396 КПК. У такій ухвалі суддя-доповідач зазначає усі недоліки (чому саме скарга не відповідає статті 396 КПК), які містить апеляційна скарга, та встановлює достатній строк для їх усунення, що не може перевищувати '''п'ятнадцяти днів із дня отримання ухвали''' особою, яка подала апеляційну скаргу. 

Копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу. 

У випадку залишення апеляційної скарги без руху особа має право:
* усунути недоліки, які в ухвалі зазначив суддя-доповідач. Апеляційна скарга, в якій особа, яка її подала, усунула недоліки у встановлений суддею-доповідачем строк, вважається поданою у день первинного її подання до суду апеляційної інстанції. У такому випадку після усунення недоліків і за відсутності перешкод суддя-доповідач протягом трьох днів постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження;
*звернутися до суду апеляційної інстанції повторно шляхом подання апеляційної скарги. Проте у такому випадку подання апеляційної скарги повторно має бути здійснено в межах строків апеляційного оскарження (частина 7 статті 399 КПК). 
=== Ухвала про повернення апеляційної скарги ===

Відповідно до частини 3 статті 399 КПК суддя-доповідач виносить ухвалу про повернення апеляційної скарги, якщо:
* особа в установлений строк не усунула недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху;
* апеляційну скаргу подано особою, яка не мала права її подавати;
* апеляційна скарга не підлягає розгляду в цьому суді апеляційної інстанції;
* пропущено строк апеляційного оскарження, при цьому особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або ж суддя-доповідач не знайшов підстав для поновлення строку. Особа має право порушувати питання про поновлення строку на апеляційне оскарження з підстав поважності його пропуску, а суддя-доповідач, за наявності для того підстав, має право поновити строк. Водночас законом не передбачено форму, в якій особа має право ставити питання про поновлення строку. Тому слід враховувати, що обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження може бути викладено як у апеляційній скарзі, так і в окремій заяві (клопотанні). 
Копія ухвали про повернення апеляційної скарги невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами. 
=== Ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження ===
Відповідно до частини 4 статті 399 КПК суддя-доповідач виносить ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, якщо:
# Апеляційну скаргу подано на рішення, яке не може бути оскаржено в апеляційному порядку;
# Судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно зі ст. 394 КПК.
Копія ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами. 
=== Ухвала про відкриття апеляційного провадження. Підготовка до апеляційного розгляду ===
Якщо апеляційна скарга відповідає усім вимогам, визначеним у статті 396 КПК, суддя-доповідач постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження. '''Протягом десяти днів''' з моменту постановлення зазначеної ухвали суддя-доповідач:
# Надсилає копії ухвали про відкриття апеляційного провадження учасникам судового провадження разом із копіями апеляційних скарг та інформацією про їхні права та обов'язки. Така інформація може міститися в ухвалі про відкриття апеляційного провадження або у супровідному листі, який надсилається учасникам судового провадження;
# Встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу. При вирішенні питання щодо особи, яка має право подати заперечення на апеляційну скаргу, судам слід керуватися положеннями ст. 393 КПК. Вимоги до заперечення на апеляційну скаргу передбачено у ч. 2 ст. 402 КПК;
# Пропонує учасникам судового провадження подати нові докази, на які вони посилаються, або витребовує докази за наявності відповідного клопотання особи, яка подала апеляційну скаргу;
# Вирішує інші клопотання, в тому числі щодо зміни, скасування чи припинення запобіжного заходу;
# Вирішує інші питання, необхідні для апеляційного розгляду. 
Усі судові рішення під час підготовки до апеляційного розгляду викладаються у формі ухвали, копія якої надсилається учасникам судового провадження. 
'''Протягом десяти днів''' після постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення апеляційного розгляду. В такій ухвалі зазначається час та місце розгляду кримінального провадження, вирішуються питання щодо необхідності обов'язкової явки сторін або інших учасників кримінального провадження, доставки обвинуваченого, який утримується під вартою, тощо. 

Строк, у межах якого може бути призначено апеляційний розгляд, має бути достатнім для належної підготовки та подання учасниками провадження заперечень, витребування необхідних документів, доставки засудженого тощо. 
== Апеляційний розгляд ==
Відповідно до частини 4 статті 31 КПК кримінальне провадження в апеляційному порядку здійснюється '''колегіально судом у складі не менше трьох професійних суддів'''. 

Відповідно до частини 1 статті 405 КПК апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції (статті 342 - 345 КПК) з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК. Під час апеляційного розгляду судам слід дотримуватися вимог щодо відкриття судового засідання, повідомлення про повне фіксування апеляційного розгляду технічними засобами, оголошення складу суду та роз'яснення права відводу, повідомлення про права та обов'язки осіб. 
Після виконання зазначених дій суддя-доповідач вирішує клопотання учасників судового провадження та у необхідному обсязі доповідає зміст оскарженого судового рішення, доводи учасників судового провадження, викладені в апеляційних скаргах і запереченнях, та з'ясовує, чи підтримують свої апеляційні скарги особи, які їх подали. Після цього суд апеляційної інстанції надає можливість висловити свої доводи учасникам судового провадження, починаючи з особи, яка подала апеляційну скаргу. У разі подання апеляційних скарг двома сторонами кримінального провадження, першим висловлює доводи обвинувачений, а потім інші учасники судового провадження у суді апеляційної інстанції. 

У судових дебатах першій надається слово особі, яка подала апеляційну скаргу. У разі подання апеляційних скарг двома сторонами кримінального провадження першій надається слово обвинуваченому, а потім іншим учасникам судового провадження. Крім того, суд апеляційної інстанції до виходу у нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції має надати останнє слово обвинуваченому, який брав участь в апеляційному розгляді. 

Відповідно до частини 4 статті 405 КПК неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, не перешкоджає розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 36 КПК участь прокурора у суді є обов'язковою, за винятком випадків, встановлених КПК. 

Суд апеляційної інстанції відкладає апеляційний розгляд у разі неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження, присутність яких є обов'язковою згідно з КПК, або якщо суд апеляційної інстанції своїм рішенням визначив їх явку обов'язковою. При цьому у разі неприбуття до суду особи, явка якої визнана обов'язковою, суд апеляційної інстанції може з власної ініціативи прийняти рішення про здійснення приводу такої особи відповідно до частини 2 статті 140 КПК. 

Відповідно до ст. 335 КПК '''суд має право зупинити провадження''' у разі, якщо обвинувачений:
# Ухилився від суду (до розшуку обвинуваченого, що оголошується ухвалою суду, виконання якої доручається слідчому та/або прокурору);
# Захворів на психічну чи іншу тяжку хворобу (до ойого одужання). 

В обох випадках зупинене судове провадження стосовно одного обвинуваченого не є перешкодою для продовження судового провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо кількох осіб. 

Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. '''Апеляційний суд має право вийти за межі апеляційних вимог''' лише у таких випадках:
# Якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
# Якщо цим не погіршується становище особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
# За наявності підстав для прийняття рішення на користь осіб, які не подали апеляційну скаргу. У такому випадку суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти рішення на користь цих осіб. 

За наявності відповідного клопотання учасників кримінального провадження '''суд апеляційної інстанції зобов'язаний:'''
* повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями;
* дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, лише у випадку, якщо під час розгляду в суді першої інстанції було клопотання про дослідження таких доказів;
* дослідити докази, які стали відомими після ухвалення рішення судом першої інстанції. При цьому слід мати на увазі, що такі докази можуть бути подані учасниками судового провадження або витребувані судом за наявності відповідного клопотання учасника кримінального провадження при підготовці до апеляційного розгляду. 

Відповідно до частини 1 статті 403 КПК о''соба має право відмовитися від апеляційної скарги'' до закінчення апеляційного розгляду. Захисник підозрюваного, обвинуваченого або представник потерпілого можуть відмовитися від апеляційної скарги лише за наявності згоди відповідного підозрюваного, обвинуваченого або потерпілого. У цьому випадку вони подають відповідну заяву, яку обвинувачений, потерпілий можуть підтримати безпосередньо у засіданні, або до заяви додається документ від імені обвинуваченого, потерпілого, що підтверджує їх особисту згоду на відмову від апеляційної скарги. 

У випадку відмови від апеляційної скарги особи, яка її подала, суд апеляційної інстанції виносить ухвалу про закриття апеляційного провадження лише у випадку, якщо вирок або ухвала суду першої інстанції не були оскаржені іншими особами або якщо немає заперечень інших осіб, які подали апеляційну скаргу, проти закриття провадження у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги. 

Відповідно до статті 406 КПК перегляд судового рішення в суді апеляційної інстанції може бути проведений '''у формі письмового апеляційного провадження'''. Обов'язковою умовою такого провадження є наявність клопотання від усіх без винятку учасників судового провадження про здійснення провадження за їх відсутності. За своїм змістом розгляд матеріалів кримінального провадження у письмовому провадженні є аналогічним звичайному апеляційному розгляду та передбачає детальний розгляд у контексті дослідження підстав та доводів апеляції, а також заперечень на апеляційну скаргу. Суд апеляційної інстанції, ґрунтуючись на вимогах апеляційної скарги, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та ухвалює відповідне рішення. Процесуальна можливість ухвалити судове рішення за результатами письмового провадження є правом, а не обов'язком суду апеляційної інстанції, оскільки згідно з частиною 2 статті 406 КПК суд апеляційної інстанції у письмовому провадженні наділений правом призначити апеляційний розгляд, якщо у цьому виникне необхідність. Копія ухваленого рішення за результатами письмового провадження надсилається учасникам судового провадження протягом трьох днів із дня підписання його повного тексту.

== Наслідки апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції ==
Відповідно до частини 1 статті 407 КПК '''за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право''':
# Залишити вирок без змін.
# Змінити вирок.
# Скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
# Скасувати вирок і закрити кримінальне провадження;
# Скасувати вирок і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди суд апеляційної інстанції, окрім повноважень, передбачених пунктами 1 - 5 частини 1 статті 407 КПК, також має право скасувати вирок і направити кримінальне провадження:
* до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку, якщо угода була укладена під час судового провадження;
* до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була укладена під час досудового розслідування. 

Відповідно до статті 408 КПК '''суд апеляційної інстанції має право змінити вирок суду першої інстанції''' у разі:
# Пом'якшення призначеного покарання, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
# Зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення.
# Зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.
# В інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого. У таких випадках суд апеляційної інстанції змінює вирок, якщо його зміна не погіршує становища обвинуваченого, зокрема: а) у разі зміни рішення про долю речових доказів і документів згідно зі статтею 100 КПК; б) у разі виключення окремих епізодів обвинувачення, що не підтверджені доказами, не містять складу кримінального правопорушення чи поставлені у вину особі з порушенням порядку застосування процесуального закону, якщо направлення провадження на новий судовий розгляд буде визнано недоцільним. 

Згідно з положеннями статті 409 КПК '''підставами для скасування або зміни судового рішення є''':
* неповнота судового розгляду;
* невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження;
* істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;
* неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;
- невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. 

При цьому за наявності декількох підстав для скасування або зміни вироку суд апеляційної інстанції має зазначити в ухвалі про всі такі підстави. 

У частині 3 статті 409 та частині 2 статті 421 КПК закріплено застереження, спрямоване на забезпечення прав виправданого, оскільки '''суд апеляційної інстанції не має права скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого'''. 

Підставою для скасування чи зміни судового рішення з мотивів неповноти судового розгляду є наявність обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. Відповідно до статті 410 КПК '''судовий розгляд визнається неповним у разі''':
# Якщо судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
# Якщо необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. 
Неповнота судового розгляду може бути встановлена також у разі: 1)якщо належно не з'ясовано обставини, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону злочину; 2) всебічно і повно не досліджено ознаки, на підставі яких встановлюється суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину; 3) поверхово досліджено відомості про особу обвинувачуваного, обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання; 4) не з'ясовано наявність/відсутність обставин, що виключають притягнення особи до кримінальної відповідальності; 5) недостатньо досліджено характер і розмір заподіяної шкоди; 6) не встановлено роль кожного обвинуваченого у вчиненні кожного епізоду злочину; 7) не виявлено причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, якщо це має істотне значення для справи; 8) не вжито заходів щодо перевірки показань заінтересованих учасників провадження, що покладені в основу судового рішення; 9) не з'ясовано причини істотних протиріч у доказах; 10) висновки суду побудовано на припущеннях; 11) не проведено необхідні слідчі дії; 12) неповно досліджено версії обвинувачення або захисту; 13) суд необґрунтовано обмежився оголошенням показань свідків, не допитавши їх; 14) не з'ясовано обставини, що мають значення для початку досудового розслідування щодо осіб, причетних до злочину, встановлення ролі яких може вплинути на ступінь винуватості засуджених осіб. 

Судове рішення визнається таким, що відповідає фактичним обставинам кримінального провадження у випадку, якщо в його основу покладено висновки, що ґрунтуються на достовірних доказах, досліджених безпосередньо під час судового розгляду. За будь-яких умов судове рішення не може бути визнано таким, що відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо судом не перевірені та не спростовані доводи на захист обвинуваченого та не усунуті сумніви в його винуватості, які могли вплинути на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, на визначення виду покарання або на застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру. 

У частині 1 статті 411 КПК передбачено підстави, за наявності яких '''вирок підлягає скасуванню або зміні з підстав невідповідності судового рішення фактичним обставинам кримінального провадження''':
# Висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
# Суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.
# Наявні суперечливі докази, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
# Висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності. 

У КПК визначено, що істотними порушеннями кримінального процесуального закону є такі порушення, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. 

За змістом частини 2 статті 412 КПК судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо: 1) за наявності підстав для закриття судом кримінального провадження його не було закрито (стаття 284 КПК); 2) судове рішення ухвалено незаконним складом суду; 3) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених статтею 381 КПК, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою; 4) судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов'язковою; 5) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання; 6) порушено правила підсудності; 7) у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції. 

Відповідно до частини 1 статті 415 КПК суд апеляційної інстанції '''має право скасувати вирок чи ухвалу суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції''' за наявності таких порушень:
1) судове рішення ухвалено незаконним складом суду;
2) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених статтею 381 КПК, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою;
3) судове провадження здійснено за відсутності захисника, коли його участь є обов'язковою;
4) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання;
5) порушено правила підсудності;
6) у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції. 

Крім цього, КПК передбачає інші підстави, що тягнуть за собою призначення нового судового розгляду у суді першої інстанції:
а) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою;
б) судове рішення ухвалено чи підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд (пункти 2, 3 частини 1 статті 415 КПК).
Фіксування зазначених процесуальних порушень судом апеляційної інстанції повинно унеможливити їх повторення, а тому відповідно до частини 3 статті 415 КПК висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді. 

Новий розгляд у суді першої інстанції відбувається відповідно до встановлених у КПК вимог щодо загальних положень судового розгляду у суді першої інстанції у разі скасування судом апеляційної інстанції вироку або ухвали про закриття кримінального провадження чи про застосування, відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру. 

При цьому новий розгляд у суді першої інстанції відбувається іншим складом суду незалежно від підстав, з яких судом апеляційної інстанції призначено новий розгляд. 

Відповідно до ч. 2 ст. 416 КПК застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання можливі лише за умови, що вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.
Скасування вироку (ухвали) у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або про більш суворе покарання не звільняє суд при новому судовому розгляді від обов'язку безпосередньо дослідити й оцінити всі докази, вивчити і взяти до уваги нові обставини, що не були відомі або враховані при розгляді у суді першої інстанції, і виконати для цього всі необхідні процесуальні дії, не обмежуючись тими, які йому було вказано зробити. 

Відповідно до ч. 1 ст. 417 КПК суд апеляційної інстанції скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження за наявності обставин, передбачених ст. 284 КПК. При цьому суд апеляційної інстанції закриває кримінальне провадження при встановленні обставин, що передбачені ст. 284 КПК, з нереабілітуючих підстав за наявності згоди обвинуваченого.

== Судові рішення суду апеляційної інстанції ==
Відповідно до статті 418 КПК у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 407 КПК, суд апеляційної інстанції '''ухвалює вирок'''. Будь-яке інше рішення суд апеляційної інстанції приймає '''у формі ухвали'''. 

Судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються, проголошуються, видаються, роз’яснюються або надсилаються учасникам судового провадження в порядку, передбаченомустаттями 368-380 КПК. 

Відповідно до статті 419 КПК ухвала суду апеляційної інстанції складається з:
# ''Вступної частини'' із зазначенням: дати і місця її постановлення; найменування суду апеляційної інстанції, прізвищ та ініціалів суддів і секретаря судового засідання; найменування (номера) кримінального провадження; прізвища, ім’я і по батькові підозрюваного, обвинуваченого, року, місяця і дня його народження, місця народження і місця проживання; закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа; імен (найменувань) учасників судового провадження.
# ''Мотивувальної частини'' із зазначенням: короткого змісту вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальненого викладу позиції інших учасників судового провадження; встановлених судом першої інстанції обставин; встановлених судом апеляційної інстанції обставин з посиланням на докази, а також мотивів визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
# ''Резолютивної частини'' із зазначенням: висновку суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги; рішення щодо запобіжного заходу; розподілу процесуальних витрат; строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження. 

При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. 

При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали. 

Відповідно до статті 420 КПК суд апеляційної інстанції '''скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі''':
* необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення;
* необхідності застосування більш суворого покарання;
* скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції;
* неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. 

Вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
 

Після закінчення провадження в суді апеляційної інстанції матеріали кримінального провадження мають бути направлені до суду першої інстанції не пізніш як у семиденний строк. 

== Зразки апеляційних скарг на вирок суду ==
 
Зразки апеляційних скарг на вирок суду
[http://zakon-i-pravo.net/case/apelyaciyna-skarga-na-virok-sudu-pershoyi-instanciyi-u-kriminalniy-spravi-po-obvinuvachennyu-2 Зразок апеляційної скарги на вирок суду]

[http://statelaw.pp.ua/апеляційна-скарга-на-вирок-суду-зразо/ Зразок апеляційної скарги на вирок суду] 

[[Категорія:Оскарження рішення суду]]
[[Категорія:Суди]]

Оскарження вироку в суді апеляційної інстанції

2018-03-23T10:42:04Z

Olena.ipatenko: /* Вироки суду, які можуть бути оскаржені в суді апеляційної інстанції */

== Нормативна база==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] від 28.06.1996 № 254к/96-ВР 

* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України] від 13.04.2012 № 4651-VI 

* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v1717740-12 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання порядку здійснення судового провадження з перегляду судових рішень у суді апеляційної інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України»]від 21.11.2012 № 10-1717/0/4-12 
 
== Вироки суду, які можуть бути оскаржені в суді апеляційної інстанції==
Згідно з положеннями статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статті 392 КПК] в апеляційному порядку можуть бути оскаржені судові рішення, які були ухвалені судами першої інстанції і не набрали законної сили. Апеляційному оскарженню підлягають обвинувальні та виправдувальні вироки (з урахуванням особливостей щодо вироків, винесених за особливою процедурою, перелік яких визначено у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статті 394 КПК], а саме: 

1.Вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ статтями 381 та 382 КПК], не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини; 

2. Судове рішення суду першої інстанції не може бути оскаржене в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частини третьої статті 349 КПК]; 

3. Вирок суду першої інстанції на підставі угоди про примирення між потерпілим та підозрюваним, обвинуваченим може бути оскаржений в апеляційному порядку:
* обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частинами п’ятою - сьомою статті 474 КПК], в тому числі нероз’яснення йому наслідків укладення угоди;
* потерпілим, його представником, законним представником, виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; нероз’яснення йому наслідків укладення угоди; невиконання судом вимог, встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частинами шостою чи сьомою статті 474 КПК];
* прокурором виключно з підстав затвердження судом угоди у кримінальному провадженні, в якому згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частиною третьою статті 469 КПК] угода не може бути укладена. 

4. Вирок суду першої інстанції на підставі угоди між прокурором та підозрюваним, обвинуваченим про визнання винуватості може бути оскаржений: 

* обвинуваченим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без його згоди на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/ частинами четвертою, шостою, сьомою статті 474 КПК], в тому числі нероз’яснення йому наслідків укладення угоди; 

* прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання, менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 КПК угода не може бути укладена. 

== Строки апеляційного оскарження вироку суду ==
Відповідно до статті 395 КПК особа має право подати апеляційну скаргу через суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення, протягом тридцяти днів із дня проголошення вироку. 

Частиною 3 статті 395 КПК визначено особливі випадки обчислення строків апеляційного оскарження, перебіг яких починається з дня отримання особою копії судового рішення:
# Якщо вирок було ухвалено без виклику особи, яка його оскаржує, в порядку, передбаченому для розгляду обвинувального акта у спрощеному провадженні (стаття 382 КПК).
# З моменту вручення копії судового рішення особі, яка перебуває під вартою. 

Апеляційні скарги, подані через суд першої інстанції, разом із матеріалами кримінального провадження надсилаються до суду апеляційної інстанції через три дні після закінчення строку апеляційного оскарження судового рішення. У випадку надходження апеляційних скарг до суду першої інстанції після направлення матеріалів кримінального провадження до суду апеляційної інстанції суд першої інстанції у строк не пізніше наступного дня направляє їх до суду апеляційної інстанції. 

Матеріали кримінального провадження протягом строку апеляційного оскарження ніким не можуть бути витребувані із суду першої інстанції. За клопотанням учасників судового провадження, поданого у межах строку на апеляційне оскарження, суд зобов'язаний надати їм можливість ознайомитися з матеріалами кримінального провадження. 

Відповідно до частини 1 статті 400 КПК подання апеляційної скарги на вирок або ухвалу суду першої інстанції зупиняє набрання цими судовими рішеннями законної сили та їх виконання, крім випадків, безпосередньо встановлених КПК. 

Відповідно до статті 397 КПК суд першої інстанції через три дні після закінчення строку апеляційного оскарження судового рішення надсилає отримані апеляційні скарги разом із матеріалами кримінального провадження до суду апеляційної інстанції. Апеляційні скарги, що надійшли після направлення матеріалів кримінального провадження до суду апеляційної інстанції, не пізніше наступного дня після їх надходження направляються до суду апеляційної інстанції. 

== Вимоги до апеляційної скарги ==
Статтею 396 КПК передбачено, що апеляційна скарга подається в письмовій формі. 

В апеляційній скарзі зазначаються:
# Найменування суду апеляційної інстанції.
# Прізвище, ім’я та по батькові (найменування), місце проживання (перебування) особи, яка подає апеляційну скаргу, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є.
# Судове рішення, яке оскаржується, і назва суду, який його ухвалив.
# Вимоги особи, яка подає апеляційну скаргу, та їх обґрунтування із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення.
# Клопотання особи, яка подає апеляційну скаргу, про дослідження доказів.
# Перелік матеріалів, які додаються. 

Якщо особа не бажає брати участь у апеляційному розгляді, вона зазначає це в апеляційній скарзі. 

Якщо в апеляційній скарзі зазначаються обставини, які не були досліджені в суді першої інстанції, або докази, які не подавалися суду першої інстанції, то в ній зазначаються причини цього. 

Апеляційна скарга підписується особою, яка її подає. Якщо апеляційну скаргу подає захисник, представник потерпілого, то до неї додаються оформлені належним чином документи, що підтверджують його повноваження відповідно до вимог КПК. 

До апеляційної скарги та доданих до неї письмових матеріалів надаються копії в кількості, необхідній для їх надіслання сторонам кримінального провадження та іншим учасникам судового провадження, інтересів яких стосується апеляційна скарга. Цей обов’язок не поширюється на обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом або тримається під вартою. 

Відповідно до ст. 403 КПК особа, яка подала апеляційну скаргу, наділена правом змінити та/або доповнити апеляційну скаргу, яке може бути реалізовано лише до початку апеляційного розгляду. Необхідно звернути увагу, що внесення до апеляційної скарги змін, які тягнуть за собою погіршення становища обвинуваченого, після закінчення строку на апеляційне оскарження не допускається. 

Інші учасники судового провадження повинні бути ознайомлені зі змінами та/або доповненнями до апеляційної скарги, тому суд апеляційної інстанції, за клопотанням таких учасників, зобов'язаний надати їм час для ознайомлення та підготовки заперечень на відповідні зміни/доповнення. 

== Прийняття апеляційної скарги судом апеляційної інстанції==
Після надходження апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції вона '''не пізніше наступного дня''' передається судді-доповідачу, який '''протягом трьох днів''' перевіряє її на відповідність вимогам статті 396 КПК. Невідповідність апеляційної скарги встановленим у КПК вимогам перешкоджає її розгляду судом апеляційної інстанції. 

За результатами перевірки апеляційної скарги на відповідність вимогам КПК суддя-доповідач:
# Постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху.
# Виносить ухвалу про повернення апеляційної скарги.
# Виносить ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження.
# Постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження. 

Слід враховувати, що відповідно до частини 6 статті 399 КПК особа, яка подала апеляційну скаргу, має право оскаржити у касаційному порядку ухвалу судді-доповідача про повернення апеляційної скарги, а також ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження. Водночас ухвали судді-доповідача про відкриття апеляційного провадження, про залишення апеляційної скарги без руху '''оскарженню до суду касаційної інстанції не підлягають'''. 
=== Ухвала про залишення апеляційної скарги без руху ===

Відповідно до частини 1 статті 399 КПК суддя-доповідач постановляє ухвалу про залишення апеляційної скарги без руху, якщо вона не відповідає вимогам, встановленим у статті 396 КПК. У такій ухвалі суддя-доповідач зазначає усі недоліки (чому саме скарга не відповідає статті 396 КПК), які містить апеляційна скарга, та встановлює достатній строк для їх усунення, що не може перевищувати '''п'ятнадцяти днів із дня отримання ухвали''' особою, яка подала апеляційну скаргу. 

Копія ухвали про залишення апеляційної скарги без руху невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу. 

У випадку залишення апеляційної скарги без руху особа має право:
* усунути недоліки, які в ухвалі зазначив суддя-доповідач. Апеляційна скарга, в якій особа, яка її подала, усунула недоліки у встановлений суддею-доповідачем строк, вважається поданою у день первинного її подання до суду апеляційної інстанції. У такому випадку після усунення недоліків і за відсутності перешкод суддя-доповідач протягом трьох днів постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження;
*звернутися до суду апеляційної інстанції повторно шляхом подання апеляційної скарги. Проте у такому випадку подання апеляційної скарги повторно має бути здійснено в межах строків апеляційного оскарження (частина 7 статті 399 КПК). 
=== Ухвала про повернення апеляційної скарги ===

Відповідно до частини 3 статті 399 КПК суддя-доповідач виносить ухвалу про повернення апеляційної скарги, якщо:
* особа в установлений строк не усунула недоліки апеляційної скарги, яку залишено без руху;
* апеляційну скаргу подано особою, яка не мала права її подавати;
* апеляційна скарга не підлягає розгляду в цьому суді апеляційної інстанції;
* пропущено строк апеляційного оскарження, при цьому особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або ж суддя-доповідач не знайшов підстав для поновлення строку. Особа має право порушувати питання про поновлення строку на апеляційне оскарження з підстав поважності його пропуску, а суддя-доповідач, за наявності для того підстав, має право поновити строк. Водночас законом не передбачено форму, в якій особа має право ставити питання про поновлення строку. Тому слід враховувати, що обґрунтування поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження може бути викладено як у апеляційній скарзі, так і в окремій заяві (клопотанні). 
Копія ухвали про повернення апеляційної скарги невідкладно надсилається особі, яка її подала, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами. 
=== Ухвала про відмову у відкритті апеляційного провадження ===
Відповідно до частини 4 статті 399 КПК суддя-доповідач виносить ухвалу про відмову у відкритті апеляційного провадження, якщо:
# Апеляційну скаргу подано на рішення, яке не може бути оскаржено в апеляційному порядку;
# Судове рішення оскаржене виключно з підстав, з яких воно не може бути оскарженим згідно зі ст. 394 КПК.
Копія ухвали про відмову у відкритті провадження невідкладно надсилається особі, яка подала апеляційну скаргу, разом з апеляційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами. 
=== Ухвала про відкриття апеляційного провадження. Підготовка до апеляційного розгляду ===
Якщо апеляційна скарга відповідає усім вимогам, визначеним у статті 396 КПК, суддя-доповідач постановляє ухвалу про відкриття апеляційного провадження. '''Протягом десяти днів''' з моменту постановлення зазначеної ухвали суддя-доповідач:
# Надсилає копії ухвали про відкриття апеляційного провадження учасникам судового провадження разом із копіями апеляційних скарг та інформацією про їхні права та обов'язки. Така інформація може міститися в ухвалі про відкриття апеляційного провадження або у супровідному листі, який надсилається учасникам судового провадження;
# Встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу. При вирішенні питання щодо особи, яка має право подати заперечення на апеляційну скаргу, судам слід керуватися положеннями ст. 393 КПК. Вимоги до заперечення на апеляційну скаргу передбачено у ч. 2 ст. 402 КПК;
# Пропонує учасникам судового провадження подати нові докази, на які вони посилаються, або витребовує докази за наявності відповідного клопотання особи, яка подала апеляційну скаргу;
# Вирішує інші клопотання, в тому числі щодо зміни, скасування чи припинення запобіжного заходу;
# Вирішує інші питання, необхідні для апеляційного розгляду. 
Усі судові рішення під час підготовки до апеляційного розгляду викладаються у формі ухвали, копія якої надсилається учасникам судового провадження. 
'''Протягом десяти днів''' після постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження суддя-доповідач постановляє ухвалу про закінчення підготовки та призначення апеляційного розгляду. В такій ухвалі зазначається час та місце розгляду кримінального провадження, вирішуються питання щодо необхідності обов'язкової явки сторін або інших учасників кримінального провадження, доставки обвинуваченого, який утримується під вартою, тощо. 

Строк, у межах якого може бути призначено апеляційний розгляд, має бути достатнім для належної підготовки та подання учасниками провадження заперечень, витребування необхідних документів, доставки засудженого тощо. 
== Апеляційний розгляд ==
Відповідно до частини 4 статті 31 КПК кримінальне провадження в апеляційному порядку здійснюється '''колегіально судом у складі не менше трьох професійних суддів'''. 

Відповідно до частини 1 статті 405 КПК апеляційний розгляд здійснюється згідно з правилами судового розгляду в суді першої інстанції (статті 342 - 345 КПК) з урахуванням особливостей, передбачених главою 31 КПК. Під час апеляційного розгляду судам слід дотримуватися вимог щодо відкриття судового засідання, повідомлення про повне фіксування апеляційного розгляду технічними засобами, оголошення складу суду та роз'яснення права відводу, повідомлення про права та обов'язки осіб. 
Після виконання зазначених дій суддя-доповідач вирішує клопотання учасників судового провадження та у необхідному обсязі доповідає зміст оскарженого судового рішення, доводи учасників судового провадження, викладені в апеляційних скаргах і запереченнях, та з'ясовує, чи підтримують свої апеляційні скарги особи, які їх подали. Після цього суд апеляційної інстанції надає можливість висловити свої доводи учасникам судового провадження, починаючи з особи, яка подала апеляційну скаргу. У разі подання апеляційних скарг двома сторонами кримінального провадження, першим висловлює доводи обвинувачений, а потім інші учасники судового провадження у суді апеляційної інстанції. 

У судових дебатах першій надається слово особі, яка подала апеляційну скаргу. У разі подання апеляційних скарг двома сторонами кримінального провадження першій надається слово обвинуваченому, а потім іншим учасникам судового провадження. Крім того, суд апеляційної інстанції до виходу у нарадчу кімнату для ухвалення судового рішення щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції має надати останнє слово обвинуваченому, який брав участь в апеляційному розгляді. 

Відповідно до частини 4 статті 405 КПК неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття, не перешкоджає розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Згідно з положеннями ч. 3 ст. 36 КПК участь прокурора у суді є обов'язковою, за винятком випадків, встановлених КПК. 

Суд апеляційної інстанції відкладає апеляційний розгляд у разі неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження, присутність яких є обов'язковою згідно з КПК, або якщо суд апеляційної інстанції своїм рішенням визначив їх явку обов'язковою. При цьому у разі неприбуття до суду особи, явка якої визнана обов'язковою, суд апеляційної інстанції може з власної ініціативи прийняти рішення про здійснення приводу такої особи відповідно до частини 2 статті 140 КПК. 

Відповідно до ст. 335 КПК '''суд має право зупинити провадження''' у разі, якщо обвинувачений:
# Ухилився від суду (до розшуку обвинуваченого, що оголошується ухвалою суду, виконання якої доручається слідчому та/або прокурору);
# Захворів на психічну чи іншу тяжку хворобу (до ойого одужання). 

В обох випадках зупинене судове провадження стосовно одного обвинуваченого не є перешкодою для продовження судового провадження стосовно інших обвинувачених, якщо воно здійснюється щодо кількох осіб. 

Суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги. '''Апеляційний суд має право вийти за межі апеляційних вимог''' лише у таких випадках:
# Якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.
# Якщо цим не погіршується становище особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру.
# За наявності підстав для прийняття рішення на користь осіб, які не подали апеляційну скаргу. У такому випадку суд апеляційної інстанції зобов'язаний прийняти рішення на користь цих осіб. 

За наявності відповідного клопотання учасників кримінального провадження '''суд апеляційної інстанції зобов'язаний:'''
* повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, якщо вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями;
* дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, лише у випадку, якщо під час розгляду в суді першої інстанції було клопотання про дослідження таких доказів;
* дослідити докази, які стали відомими після ухвалення рішення судом першої інстанції. При цьому слід мати на увазі, що такі докази можуть бути подані учасниками судового провадження або витребувані судом за наявності відповідного клопотання учасника кримінального провадження при підготовці до апеляційного розгляду. 

Відповідно до частини 1 статті 403 КПК о''соба має право відмовитися від апеляційної скарги'' до закінчення апеляційного розгляду. Захисник підозрюваного, обвинуваченого або представник потерпілого можуть відмовитися від апеляційної скарги лише за наявності згоди відповідного підозрюваного, обвинуваченого або потерпілого. У цьому випадку вони подають відповідну заяву, яку обвинувачений, потерпілий можуть підтримати безпосередньо у засіданні, або до заяви додається документ від імені обвинуваченого, потерпілого, що підтверджує їх особисту згоду на відмову від апеляційної скарги. 

У випадку відмови від апеляційної скарги особи, яка її подала, суд апеляційної інстанції виносить ухвалу про закриття апеляційного провадження лише у випадку, якщо вирок або ухвала суду першої інстанції не були оскаржені іншими особами або якщо немає заперечень інших осіб, які подали апеляційну скаргу, проти закриття провадження у зв'язку з відмовою від апеляційної скарги. 

Відповідно до статті 406 КПК перегляд судового рішення в суді апеляційної інстанції може бути проведений '''у формі письмового апеляційного провадження'''. Обов'язковою умовою такого провадження є наявність клопотання від усіх без винятку учасників судового провадження про здійснення провадження за їх відсутності. За своїм змістом розгляд матеріалів кримінального провадження у письмовому провадженні є аналогічним звичайному апеляційному розгляду та передбачає детальний розгляд у контексті дослідження підстав та доводів апеляції, а також заперечень на апеляційну скаргу. Суд апеляційної інстанції, ґрунтуючись на вимогах апеляційної скарги, перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та ухвалює відповідне рішення. Процесуальна можливість ухвалити судове рішення за результатами письмового провадження є правом, а не обов'язком суду апеляційної інстанції, оскільки згідно з частиною 2 статті 406 КПК суд апеляційної інстанції у письмовому провадженні наділений правом призначити апеляційний розгляд, якщо у цьому виникне необхідність. Копія ухваленого рішення за результатами письмового провадження надсилається учасникам судового провадження протягом трьох днів із дня підписання його повного тексту.

== Наслідки апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції ==
Відповідно до частини 1 статті 407 КПК '''за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право''':
# Залишити вирок без змін.
# Змінити вирок.
# Скасувати вирок повністю чи частково та ухвалити новий вирок.
# Скасувати вирок і закрити кримінальне провадження;
# Скасувати вирок і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. 

За наслідками апеляційного розгляду за скаргою на вирок суду на підставі угоди суд апеляційної інстанції, окрім повноважень, передбачених пунктами 1 - 5 частини 1 статті 407 КПК, також має право скасувати вирок і направити кримінальне провадження:
* до суду першої інстанції для проведення судового провадження у загальному порядку, якщо угода була укладена під час судового провадження;
* до органу досудового розслідування для здійснення досудового розслідування в загальному порядку, якщо угода була укладена під час досудового розслідування. 

Відповідно до статті 408 КПК '''суд апеляційної інстанції має право змінити вирок суду першої інстанції''' у разі:
# Пом'якшення призначеного покарання, якщо суд апеляційної інстанції визнає, що покарання за своєю суворістю не відповідає тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
# Зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення і застосування статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність про менш тяжке кримінальне правопорушення.
# Зменшення сум, які підлягають стягненню, або збільшення цих сум, якщо таке збільшення не впливає на обсяг обвинувачення і правову кваліфікацію кримінального правопорушення.
# В інших випадках, якщо зміна вироку не погіршує становища обвинуваченого. У таких випадках суд апеляційної інстанції змінює вирок, якщо його зміна не погіршує становища обвинуваченого, зокрема: а) у разі зміни рішення про долю речових доказів і документів згідно зі статтею 100 КПК; б) у разі виключення окремих епізодів обвинувачення, що не підтверджені доказами, не містять складу кримінального правопорушення чи поставлені у вину особі з порушенням порядку застосування процесуального закону, якщо направлення провадження на новий судовий розгляд буде визнано недоцільним. 

Згідно з положеннями статті 409 КПК '''підставами для скасування або зміни судового рішення є''':
* неповнота судового розгляду;
* невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження;
* істотне порушення вимог кримінального процесуального закону;
* неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність;
- невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого. 

При цьому за наявності декількох підстав для скасування або зміни вироку суд апеляційної інстанції має зазначити в ухвалі про всі такі підстави. 

У частині 3 статті 409 та частині 2 статті 421 КПК закріплено застереження, спрямоване на забезпечення прав виправданого, оскільки '''суд апеляційної інстанції не має права скасувати виправдувальний вирок лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого'''. 

Підставою для скасування чи зміни судового рішення з мотивів неповноти судового розгляду є наявність обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення. Відповідно до статті 410 КПК '''судовий розгляд визнається неповним у разі''':
# Якщо судом були відхилені клопотання учасників судового провадження про допит певних осіб, дослідження доказів або вчинення інших процесуальних дій для підтвердження чи спростування обставин, з'ясування яких може мати істотне значення для ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого судового рішення.
# Якщо необхідність дослідження тієї чи іншої підстави випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді апеляційної інстанції. 
Неповнота судового розгляду може бути встановлена також у разі: 1)якщо належно не з'ясовано обставини, що характеризують об'єкт і об'єктивну сторону злочину; 2) всебічно і повно не досліджено ознаки, на підставі яких встановлюється суб'єкт і суб'єктивна сторона злочину; 3) поверхово досліджено відомості про особу обвинувачуваного, обставини, що пом'якшують чи обтяжують покарання; 4) не з'ясовано наявність/відсутність обставин, що виключають притягнення особи до кримінальної відповідальності; 5) недостатньо досліджено характер і розмір заподіяної шкоди; 6) не встановлено роль кожного обвинуваченого у вчиненні кожного епізоду злочину; 7) не виявлено причини й умови, що сприяли вчиненню злочину, якщо це має істотне значення для справи; 8) не вжито заходів щодо перевірки показань заінтересованих учасників провадження, що покладені в основу судового рішення; 9) не з'ясовано причини істотних протиріч у доказах; 10) висновки суду побудовано на припущеннях; 11) не проведено необхідні слідчі дії; 12) неповно досліджено версії обвинувачення або захисту; 13) суд необґрунтовано обмежився оголошенням показань свідків, не допитавши їх; 14) не з'ясовано обставини, що мають значення для початку досудового розслідування щодо осіб, причетних до злочину, встановлення ролі яких може вплинути на ступінь винуватості засуджених осіб. 

Судове рішення визнається таким, що відповідає фактичним обставинам кримінального провадження у випадку, якщо в його основу покладено висновки, що ґрунтуються на достовірних доказах, досліджених безпосередньо під час судового розгляду. За будь-яких умов судове рішення не може бути визнано таким, що відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, якщо судом не перевірені та не спростовані доводи на захист обвинуваченого та не усунуті сумніви в його винуватості, які могли вплинути на правильність застосування закону України про кримінальну відповідальність, на визначення виду покарання або на застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру. 

У частині 1 статті 411 КПК передбачено підстави, за наявності яких '''вирок підлягає скасуванню або зміні з підстав невідповідності судового рішення фактичним обставинам кримінального провадження''':
# Висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими під час судового розгляду.
# Суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки.
# Наявні суперечливі докази, які мають істотне значення для висновків суду, у судовому рішенні не зазначено, чому суд взяв до уваги одні докази і відкинув інші.
# Висновки суду, викладені у судовому рішенні, містять істотні суперечності. 

У КПК визначено, що істотними порушеннями кримінального процесуального закону є такі порушення, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення. 

За змістом частини 2 статті 412 КПК судове рішення у будь-якому разі підлягає скасуванню, якщо: 1) за наявності підстав для закриття судом кримінального провадження його не було закрито (стаття 284 КПК); 2) судове рішення ухвалено незаконним складом суду; 3) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених статтею 381 КПК, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою; 4) судове провадження здійснено за відсутності захисника, якщо його участь є обов'язковою; 5) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання; 6) порушено правила підсудності; 7) у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції. 

Відповідно до частини 1 статті 415 КПК суд апеляційної інстанції '''має право скасувати вирок чи ухвалу суду і призначити новий розгляд у суді першої інстанції''' за наявності таких порушень:
1) судове рішення ухвалено незаконним складом суду;
2) судове провадження здійснено за відсутності обвинуваченого, крім випадків, передбачених статтею 381 КПК, або прокурора, крім випадків, коли його участь не є обов'язковою;
3) судове провадження здійснено за відсутності захисника, коли його участь є обов'язковою;
4) судове провадження здійснено за відсутності потерпілого, належним чином не повідомленого про дату, час і місце судового засідання;
5) порушено правила підсудності;
6) у матеріалах провадження відсутній журнал судового засідання або технічний носій інформації, на якому зафіксовано судове провадження в суді першої інстанції. 

Крім цього, КПК передбачає інші підстави, що тягнуть за собою призначення нового судового розгляду у суді першої інстанції:
а) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід на підставі обставин, які очевидно викликали сумнів у неупередженості судді, і заяву про його відвід визнано судом апеляційної інстанції обґрунтованою;
б) судове рішення ухвалено чи підписано не тим складом суду, який здійснював судовий розгляд (пункти 2, 3 частини 1 статті 415 КПК).
Фіксування зазначених процесуальних порушень судом апеляційної інстанції повинно унеможливити їх повторення, а тому відповідно до частини 3 статті 415 КПК висновки і мотиви, з яких скасовані судові рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді. 

Новий розгляд у суді першої інстанції відбувається відповідно до встановлених у КПК вимог щодо загальних положень судового розгляду у суді першої інстанції у разі скасування судом апеляційної інстанції вироку або ухвали про закриття кримінального провадження чи про застосування, відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру. 

При цьому новий розгляд у суді першої інстанції відбувається іншим складом суду незалежно від підстав, з яких судом апеляційної інстанції призначено новий розгляд. 

Відповідно до ч. 2 ст. 416 КПК застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення та посилення покарання можливі лише за умови, що вирок було скасовано за апеляційною скаргою прокурора або потерпілого чи його представника у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання.
Скасування вироку (ухвали) у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або про більш суворе покарання не звільняє суд при новому судовому розгляді від обов'язку безпосередньо дослідити й оцінити всі докази, вивчити і взяти до уваги нові обставини, що не були відомі або враховані при розгляді у суді першої інстанції, і виконати для цього всі необхідні процесуальні дії, не обмежуючись тими, які йому було вказано зробити. 

Відповідно до ч. 1 ст. 417 КПК суд апеляційної інстанції скасовує обвинувальний вирок чи ухвалу і закриває кримінальне провадження за наявності обставин, передбачених ст. 284 КПК. При цьому суд апеляційної інстанції закриває кримінальне провадження при встановленні обставин, що передбачені ст. 284 КПК, з нереабілітуючих підстав за наявності згоди обвинуваченого.

== Судові рішення суду апеляційної інстанції ==
Відповідно до статті 418 КПК у випадку, передбаченому пунктом 3 частини першої статті 407 КПК, суд апеляційної інстанції '''ухвалює вирок'''. Будь-яке інше рішення суд апеляційної інстанції приймає '''у формі ухвали'''. 

Судові рішення суду апеляційної інстанції ухвалюються, проголошуються, видаються, роз’яснюються або надсилаються учасникам судового провадження в порядку, передбаченомустаттями 368-380 КПК. 

Відповідно до статті 419 КПК ухвала суду апеляційної інстанції складається з:
# ''Вступної частини'' із зазначенням: дати і місця її постановлення; найменування суду апеляційної інстанції, прізвищ та ініціалів суддів і секретаря судового засідання; найменування (номера) кримінального провадження; прізвища, ім’я і по батькові підозрюваного, обвинуваченого, року, місяця і дня його народження, місця народження і місця проживання; закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється, обвинувачується особа; імен (найменувань) учасників судового провадження.
# ''Мотивувальної частини'' із зазначенням: короткого змісту вимог апеляційної скарги і судового рішення суду першої інстанції; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу; узагальненого викладу позиції інших учасників судового провадження; встановлених судом першої інстанції обставин; встановлених судом апеляційної інстанції обставин з посиланням на докази, а також мотивів визнання окремих доказів недопустимими чи неналежними; мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався.
# ''Резолютивної частини'' із зазначенням: висновку суду апеляційної інстанції по суті вимог апеляційної скарги; рішення щодо запобіжного заходу; розподілу процесуальних витрат; строку і порядку набрання ухвалою законної сили та її оскарження. 

При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції мають бути зазначені підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою. 

При скасуванні або зміні судового рішення в ухвалі має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення або необґрунтованість вироку чи ухвали. 

Відповідно до статті 420 КПК суд апеляційної інстанції '''скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі''':
* необхідності застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення чи збільшення обсягу обвинувачення;
* необхідності застосування більш суворого покарання;
* скасування необґрунтованого виправдувального вироку суду першої інстанції;
* неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання. 

Вирок суду апеляційної інстанції повинен відповідати загальним вимогам до вироків. Крім того, у вироку суду апеляційної інстанції зазначаються зміст вироку суду першої інстанції, короткий зміст вимог апеляційної скарги, мотиви ухваленого рішення, рішення по суті вимог апеляційної скарги.
 

Після закінчення провадження в суді апеляційної інстанції матеріали кримінального провадження мають бути направлені до суду першої інстанції не пізніш як у семиденний строк. 

== Зразки апеляційних скарг на вирок суду ==
 
Зразки апеляційних скарг на вирок суду
[http://zakon-i-pravo.net/case/apelyaciyna-skarga-na-virok-sudu-pershoyi-instanciyi-u-kriminalniy-spravi-po-obvinuvachennyu-2 Зразок апеляційної скарги на вирок суду]

[http://statelaw.pp.ua/апеляційна-скарга-на-вирок-суду-зразо/ Зразок апеляційної скарги на вирок суду] 

[[Категорія:Оскарження рішення суду]]
[[Категорія:Суди]]

Поняття, види доказів у адміністративному процесі, обов'язок доказування

2018-03-23T10:28:05Z

Olena.ipatenko: /* Поняття доказів у адміністративному процесі. Види доказів. */

== Законодавство ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР] 
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ВВР, 2017, № 48, ст.436)] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 № 4038-XII (редакція від 15.12.2017, підстава 2147а-19)] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/852-15 Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 N 852-IV]
== Поняття доказів у адміністративному процесі. Види доказів. ==
Відповідно до положень [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України] '''доказами''' в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. 

Ці дані встановлюються такими засобами:
* письмовими, речовими і електронними доказами;
* висновками експертів;
* показаннями свідків. 

'''Письмовими доказами є''' документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. 
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено Кодексом адміністративного судочинства України. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. 
Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв’язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором. 
Іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, визначених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. 
Оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу. 

'''Речовими доказами є''' предмети матеріального світу, які своїм існуванням, своїми якостями, властивостями, місцезнаходженням, іншими ознаками дають змогу встановити обставини, що мають значення для справи. 

Речові докази до набрання рішенням суду законної сили зберігаються в матеріалах справи або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду. Речові докази, які не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за місцем їх знаходження. Речові докази повинні бути докладно описані у протоколі огляду і, за необхідності та можливості, їх суттєві особливості сфотографовані або зафіксовані у відеозапису або в інший подібний спосіб, після чого вони підлягають опечатуванню. Протоколи огляду та зображення речового доказу додаються до матеріалів справи. Суд вживає заходів для забезпечення зберігання речових доказів у незмінному стані. Речові докази повертаються судом після їх огляду і дослідження за клопотанням осіб, які їх надали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. В інших випадках речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, після набрання судовим рішенням законної сили. 
Речові докази, які є об’єктами, що вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються особам, які відповідно до закону мають право ними володіти. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 

'''Електронними доказами є''' інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). 

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/852-15 Закону України "Про електронний цифровий підпис"]. Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, визначеному законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Оригінали або копії електронних доказів зберігаються у суді в матеріалах справи. За заявою особи, яка надала суду оригінал електронного доказу на матеріальному носії, суд повертає такий матеріальний носій, на якому міститься оригінал доказу, цій особі після дослідження вказаного електронного доказу, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання судовим рішенням законної сили. У матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія електронного доказу або витяг з нього.
 

'''Висновок експерта''' - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством.
# [[Залучення експерта у адміністративному судочинстві, судова експертиза у адміністративному провадженні]] 
'''Показаннями свідка''' є повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини. Якщо показання свідка ґрунтуються на повідомленнях інших осіб, то ці особи повинні бути також допитані. За відсутності можливості допитати особу, яка надала первинне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допустимим доказом факту чи обставин, на доведення яких вони надані, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допустимими згідно з правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

== Обов’язок доказування. Підстави звільнення від доказування ==
=== Обов’язок доказування ===
Відповідно до положень [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України] кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. 

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. 

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
=== Підстави звільнення від доказуванння ===
Положеннями [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України] визначено підстави звільнення від доказування
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини, визнаної у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду.
Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи судом. 
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право]]

Поняття, види доказів у адміністративному процесі, обов'язок доказування

2018-03-23T10:18:42Z

Olena.ipatenko: /* Поняття доказів у адміністративному процесі. Види доказів. */

== Законодавство ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР] 
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ВВР, 2017, № 48, ст.436)] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 № 4038-XII (редакція від 15.12.2017, підстава 2147а-19)] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/852-15 Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 N 852-IV]
== Поняття доказів у адміністративному процесі. Види доказів. ==
Відповідно до положень [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України] '''доказами''' в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. 

Ці дані встановлюються такими засобами:
* письмовими, речовими і електронними доказами;
* висновками експертів;
* показаннями свідків. 

'''Письмовими доказами є''' документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. 
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено Кодексом адміністративного судочинства України. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. 
Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв’язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором. 
Іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, визначених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. 
Оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу. 

'''Речовими доказами є''' предмети матеріального світу, які своїм існуванням, своїми якостями, властивостями, місцезнаходженням, іншими ознаками дають змогу встановити обставини, що мають значення для справи. 

Речові докази до набрання рішенням суду законної сили зберігаються в матеріалах справи або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду. Речові докази, які не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за місцем їх знаходження. Речові докази повинні бути докладно описані у протоколі огляду і, за необхідності та можливості, їх суттєві особливості сфотографовані або зафіксовані у відеозапису або в інший подібний спосіб, після чого вони підлягають опечатуванню. Протоколи огляду та зображення речового доказу додаються до матеріалів справи. Суд вживає заходів для забезпечення зберігання речових доказів у незмінному стані. Речові докази повертаються судом після їх огляду і дослідження за клопотанням осіб, які їх надали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. В інших випадках речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, після набрання судовим рішенням законної сили. 
Речові докази, які є об’єктами, що вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються особам, які відповідно до закону мають право ними володіти. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 

'''Електронними доказами є''' інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). 

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/852-15 Закону України "Про електронний цифровий підпис"]. Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, визначеному законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Оригінали або копії електронних доказів зберігаються у суді в матеріалах справи. За заявою особи, яка надала суду оригінал електронного доказу на матеріальному носії, суд повертає такий матеріальний носій, на якому міститься оригінал доказу, цій особі після дослідження вказаного електронного доказу, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання судовим рішенням законної сили. У матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія електронного доказу або витяг з нього.

== Обов’язок доказування. Підстави звільнення від доказування ==
=== Обов’язок доказування ===
Відповідно до положень [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України] кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. 

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. 

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
=== Підстави звільнення від доказуванння ===
Положеннями [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України] визначено підстави звільнення від доказування
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини, визнаної у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду.
Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи судом. 
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право]]

Залучення експерта у адміністративному судочинстві, судова експертиза у адміністративному провадженні

2018-03-23T09:54:07Z

Olena.ipatenko: /* Висновок експерта */

== Законодавство ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України 28.06.1996 № 254к/96-ВР] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 № 4038-XII] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98 Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» від 08.10.1998 № 53/5] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1431-11 Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах» 12.12.2011 № 3505/5] 
== Поняття експерта у адміністративному судочинстві ==
Відповідно до положень [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 частини 1 статті 68 Кодексу адміністративного судочинства України] '''експертом є''' особа, яка має необхідні знання та якій в порядку, встановленому цим Кодексом, доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.
Як експерти у адміністративному судочинстві може залучатися особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. 

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. 

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Законом України «Про судову експертизу»].
 

'''Не може залучатися до виконання обов’язків судового експерта особа''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 частина 1 статті 11 Закону України «Про судову експертизу»]):
* визнана в установленому законом порядку недієздатною;
* яка має не зняту або не погашену судимість,
* на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;
* особа, на яку протягом року накладалося дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення кваліфікації судового експерта.

== Права, обов’зки та відповідальність експерта у адміністративному судочинстві ==
'''Експерт у адміністративному судочинстві має право:'''
# Знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;
# Заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;
# Викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;
# Бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження;
# Задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;
# Подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права експерта;
# На оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду;
# Відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов'язків або якщо він не володіє необхідними знаннями для виконання покладених на нього обов'язків;
# На забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав;
# У разі незгоди з іншими членами експертної комісії складати окремий висновок;
# Викладати письмово відповіді на питання, які ставляться йому під час надання роз'яснень чи показань. 

'''Експерт зобов'язаний:'''
# Провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань.
# У разі необхідності - прибути за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому засіданні.
# Забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою.
# Заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі.
# Невідкладно повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
# У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення невідкладно заявити суду клопотання щодо його уточнення або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.
# У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.
Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.
Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі. 

'''Відповідальність експерта.''' 

Судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими законодавством, може бути притягнутий до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. 

За надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, а також за розголошення даних, що стали йому відомі під час проведення експертизи, експерт несе кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. 

За злісне ухилення від явки до органів досудового розслідування або суду експерт несе адміністративну відповідальність згідно з чинним законодавством. 

За допущені порушення під час проведення експертизи, що не тягнуть за собою кримінальної чи адміністративної відповідальності, експерт може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності згідно з чинним законодавством. 

У разі завдання своїми діями майнової шкоди під час проведення експертизи експерт несе матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством.
== Відвід експерта у адміністративному судочинстві ==
Згідно з положеннями [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page1 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України] '''експерт не може брати участі в адміністративному процесі, якщо:'''
# Він перебував або перебуває в службовій або в іншій залежності від учасників справи.
# Він проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються при розгляді даної справи.
# З’ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань. 
Участь експерта в судовому засіданні під час попереднього розгляду даної справи як експерта не є підставою для їхнього відводу (самовідводу).
== Гарантії незалежності судового експерта та правильності його висновку ==
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Саттею 4 Закону України "Про судову експертизу"] передбачено, що '''незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються:'''
* визначеним законом порядком призначення судового експерта;
* забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судової експертизи;
* існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду;
* створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його матеріальним і соціальним забезпеченням;
* кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків;
* можливістю призначення повторної судової експертизи;
* присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи.

== Поняття судової експертизи, види експертиз ==
 
=== Поняття судової експертизи ===
'''Судова експертиза''' - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які
містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду. 
=== Види експертиз ===
'''Первинною є експертиза''', коли об’єкт досліджується вперше. 

'''Комісійна експертиза''' проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності. 

'''Комплексна експертиза'''проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність.Загальний висновок роблять експерти, компетентні в оцінці отриманих результатів і формулюванні єдиного висновку. У разі виникнення розбіжностей між експертами, експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності . 

Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити '''додаткову експертизу''', яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). 

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити '''повторну експертизу''', яка доручається іншому експерту (експертам).

== Призначення судової експертизи ==
'''Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ частина 1 статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України]):'''

* для з’ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
* жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності. 

У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.
 
При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. З урахуванням обставин справи суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза). Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. 
Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз’яснення яких, на їх думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов’язаний мотивувати таке відхилення або зміну.
 
Питання, які ставляться експерту, і його висновок з них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. 
Призначений судом експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
 
Про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій (яким) доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

== Строки проведення експертизи ==
Строк проведення експертизи встановлюється залежно від складності дослідження з урахуванням експертного навантаження фахівців керівником експертної установи (або заступником керівника чи керівником структурного підрозділу) у межах: 

* '''10 календарних днів''' - щодо матеріалів з невеликою кількістю об'єктів та вирішуваних питань і простих за характером досліджень;
* '''30 календарних днів''' - щодо матеріалів із середньою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або середньої складності за характером досліджень;
* '''60 календарних днів''' - щодо матеріалів з великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або складних за характером досліджень;
* '''понад 60 календарних днів''' - щодо матеріалів із великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань (більше десяти), виходячи з фактично необхідного для експерта часу або особливо складних за характером досліджень (досліджень з використанням криміналістичного обладнання (лазерного, оптичного, електронного), проведення експериментальних досліджень, застосування декількох методів);
* '''понад 90 календарних днів''' - якщо експертиза є особливо складною чи багатооб’єктною, потребує вирішення більше десяти питань або вирішення питань, які потребують декількох досліджень, чи налічує понад п'ять томів матеріалів справи або є комплексною чи потребує залучення фахівців з інших установ (у тому числі судово-медичних), підприємств, організацій і не може бути виконана в зазначені строки. 

У разі значного завантаження експерта та знаходження в нього на виконанні одночасно понад десяти експертиз, у тому числі комісійних та комплексних, вказані терміни можуть бути переглянуті або встановлені додатково з урахуванням необхідного реального часу на їх виконання. 

Попереднє вивчення матеріалів при проведенні простих та середньої складності досліджень не повинно перевищувати відповідно п'яти та десяти робочих днів; при складних та особливо складних дослідженнях - відповідно п'ятнадцяти та двадцяти робочих днів. 

Строк проведення експертизи починається з робочого дня, наступного за днем надходження матеріалів до експертної установи, і закінчується у день складання висновку експерта (повідомлення про неможливість надання висновку). Якщо закінчення встановленого строку проведення експертизи припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається наступний за ним робочий день. 

У строк проведення експертизи не включається строк виконання клопотань експерта, усунення недоліків, допущених органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).
== Висновок експерта ==
'''Висновок експерта''' - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством. 
'''Предметом висновку експерта''' може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. 
Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. 
Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. 
Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. 

'''У висновку експерта зазначаються''' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 пункт 6-8 статті 101 Кодексу адміністративного судочинства України]):
* коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта);
* на якій підставі була проведена експертиза;
* хто був присутній при проведенні експертизи;
* питання, що були поставлені експертові;
* які матеріали експерт використав. 
Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. 
У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків. Якщо під час підготовки висновку експерт встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини. 

'''Висновок експерта у галузі права'''
Учасники справи мають право подати до суду висновок експерта у галузі права щодо ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page1 стаття 112 Кодексу адміністративного судочинства України]):
* застосування аналогії закону чи аналогії права;
* змісту норм іноземного права згідно з їх офіційним або загальноприйнятим тлумаченням, практикою застосування, доктриною у відповідній іноземній державі. 
Висновок експерта у галузі права не може містити оцінки доказів, вказівок про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яке рішення має бути прийнято за результатами розгляду справи. 
Висновок експерта у галузі права не є доказом, має допоміжний (консультативний) характер і не є обов’язковим для суду.Суд може посилатися в рішенні на висновок експерта у галузі права як на джерело відомостей, які в ньому містяться, та має зробити самостійні висновки щодо відповідних питань.

== Зразки клопотань про призначення експертизи у адміністративному судочинстві ==
[http://pravo-porada.com.ua/practice-65/55-zayavy-ta-klopotannya/659-klopotannya-pro-pryznachennya-avtotehnichnoyi-ekspertyzy 1)зразок клопотання про призначення експертизи у адміністративному судочинстві] 
[http://www.peritus.com.ua/klopotannya-pro-pryznachennya-ekspertyzy/ 2) зразок клопотання про призначення експертизи у адміністративному судочинстві] 
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право]]

Залучення експерта у адміністративному судочинстві, судова експертиза у адміністративному провадженні

2018-03-23T09:49:20Z

Olena.ipatenko: /* Види експертиз */

== Законодавство ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України 28.06.1996 № 254к/96-ВР] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 № 4038-XII] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98 Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» від 08.10.1998 № 53/5] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1431-11 Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах» 12.12.2011 № 3505/5] 
== Поняття експерта у адміністративному судочинстві ==
Відповідно до положень [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 частини 1 статті 68 Кодексу адміністративного судочинства України] '''експертом є''' особа, яка має необхідні знання та якій в порядку, встановленому цим Кодексом, доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.
Як експерти у адміністративному судочинстві може залучатися особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. 

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. 

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Законом України «Про судову експертизу»].
 

'''Не може залучатися до виконання обов’язків судового експерта особа''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 частина 1 статті 11 Закону України «Про судову експертизу»]):
* визнана в установленому законом порядку недієздатною;
* яка має не зняту або не погашену судимість,
* на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;
* особа, на яку протягом року накладалося дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення кваліфікації судового експерта.

== Права, обов’зки та відповідальність експерта у адміністративному судочинстві ==
'''Експерт у адміністративному судочинстві має право:'''
# Знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;
# Заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;
# Викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;
# Бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження;
# Задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;
# Подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права експерта;
# На оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду;
# Відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов'язків або якщо він не володіє необхідними знаннями для виконання покладених на нього обов'язків;
# На забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав;
# У разі незгоди з іншими членами експертної комісії складати окремий висновок;
# Викладати письмово відповіді на питання, які ставляться йому під час надання роз'яснень чи показань. 

'''Експерт зобов'язаний:'''
# Провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань.
# У разі необхідності - прибути за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому засіданні.
# Забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою.
# Заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі.
# Невідкладно повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
# У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення невідкладно заявити суду клопотання щодо його уточнення або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.
# У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.
Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.
Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі. 

'''Відповідальність експерта.''' 

Судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими законодавством, може бути притягнутий до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. 

За надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, а також за розголошення даних, що стали йому відомі під час проведення експертизи, експерт несе кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. 

За злісне ухилення від явки до органів досудового розслідування або суду експерт несе адміністративну відповідальність згідно з чинним законодавством. 

За допущені порушення під час проведення експертизи, що не тягнуть за собою кримінальної чи адміністративної відповідальності, експерт може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності згідно з чинним законодавством. 

У разі завдання своїми діями майнової шкоди під час проведення експертизи експерт несе матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством.
== Відвід експерта у адміністративному судочинстві ==
Згідно з положеннями [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page1 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України] '''експерт не може брати участі в адміністративному процесі, якщо:'''
# Він перебував або перебуває в службовій або в іншій залежності від учасників справи.
# Він проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються при розгляді даної справи.
# З’ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань. 
Участь експерта в судовому засіданні під час попереднього розгляду даної справи як експерта не є підставою для їхнього відводу (самовідводу).
== Гарантії незалежності судового експерта та правильності його висновку ==
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Саттею 4 Закону України "Про судову експертизу"] передбачено, що '''незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються:'''
* визначеним законом порядком призначення судового експерта;
* забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судової експертизи;
* існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду;
* створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його матеріальним і соціальним забезпеченням;
* кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків;
* можливістю призначення повторної судової експертизи;
* присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи.

== Поняття судової експертизи, види експертиз ==
 
=== Поняття судової експертизи ===
'''Судова експертиза''' - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які
містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду. 
=== Види експертиз ===
'''Первинною є експертиза''', коли об’єкт досліджується вперше. 

'''Комісійна експертиза''' проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності. 

'''Комплексна експертиза'''проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність.Загальний висновок роблять експерти, компетентні в оцінці отриманих результатів і формулюванні єдиного висновку. У разі виникнення розбіжностей між експертами, експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності . 

Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити '''додаткову експертизу''', яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам). 

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи суд може призначити '''повторну експертизу''', яка доручається іншому експерту (експертам).

== Призначення судової експертизи ==
'''Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ частина 1 статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України]):'''

* для з’ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
* жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності. 

У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.
 
При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. З урахуванням обставин справи суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза). Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. 
Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз’яснення яких, на їх думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов’язаний мотивувати таке відхилення або зміну.
 
Питання, які ставляться експерту, і його висновок з них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. 
Призначений судом експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
 
Про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій (яким) доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

== Строки проведення експертизи ==
Строк проведення експертизи встановлюється залежно від складності дослідження з урахуванням експертного навантаження фахівців керівником експертної установи (або заступником керівника чи керівником структурного підрозділу) у межах: 

* '''10 календарних днів''' - щодо матеріалів з невеликою кількістю об'єктів та вирішуваних питань і простих за характером досліджень;
* '''30 календарних днів''' - щодо матеріалів із середньою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або середньої складності за характером досліджень;
* '''60 календарних днів''' - щодо матеріалів з великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або складних за характером досліджень;
* '''понад 60 календарних днів''' - щодо матеріалів із великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань (більше десяти), виходячи з фактично необхідного для експерта часу або особливо складних за характером досліджень (досліджень з використанням криміналістичного обладнання (лазерного, оптичного, електронного), проведення експериментальних досліджень, застосування декількох методів);
* '''понад 90 календарних днів''' - якщо експертиза є особливо складною чи багатооб’єктною, потребує вирішення більше десяти питань або вирішення питань, які потребують декількох досліджень, чи налічує понад п'ять томів матеріалів справи або є комплексною чи потребує залучення фахівців з інших установ (у тому числі судово-медичних), підприємств, організацій і не може бути виконана в зазначені строки. 

У разі значного завантаження експерта та знаходження в нього на виконанні одночасно понад десяти експертиз, у тому числі комісійних та комплексних, вказані терміни можуть бути переглянуті або встановлені додатково з урахуванням необхідного реального часу на їх виконання. 

Попереднє вивчення матеріалів при проведенні простих та середньої складності досліджень не повинно перевищувати відповідно п'яти та десяти робочих днів; при складних та особливо складних дослідженнях - відповідно п'ятнадцяти та двадцяти робочих днів. 

Строк проведення експертизи починається з робочого дня, наступного за днем надходження матеріалів до експертної установи, і закінчується у день складання висновку експерта (повідомлення про неможливість надання висновку). Якщо закінчення встановленого строку проведення експертизи припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається наступний за ним робочий день. 

У строк проведення експертизи не включається строк виконання клопотань експерта, усунення недоліків, допущених органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).
== Висновок експерта ==
'''Висновок експерта''' - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством. 
'''Предметом висновку експерта''' може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. 
Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. 
Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. 
Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. 

'''У висновку експерта зазначаються''' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 пункт 6-8 статті 101 Кодексу адміністративного судочинства України]):
* коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта);
* на якій підставі була проведена експертиза;
* хто був присутній при проведенні експертизи;
* питання, що були поставлені експертові;
* які матеріали експерт використав. 
Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. 
У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків. Якщо під час підготовки висновку експерт встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

== Зразки клопотань про призначення експертизи у адміністративному судочинстві ==
[http://pravo-porada.com.ua/practice-65/55-zayavy-ta-klopotannya/659-klopotannya-pro-pryznachennya-avtotehnichnoyi-ekspertyzy 1)зразок клопотання про призначення експертизи у адміністративному судочинстві] 
[http://www.peritus.com.ua/klopotannya-pro-pryznachennya-ekspertyzy/ 2) зразок клопотання про призначення експертизи у адміністративному судочинстві] 
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право]]

Залучення експерта у адміністративному судочинстві, судова експертиза у адміністративному провадженні

2018-03-23T09:44:36Z

Olena.ipatenko: /* Призначення судової експертизи */

== Законодавство ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України 28.06.1996 № 254к/96-ВР] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 № 4038-XII] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98 Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» від 08.10.1998 № 53/5] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1431-11 Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах» 12.12.2011 № 3505/5] 
== Поняття експерта у адміністративному судочинстві ==
Відповідно до положень [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 частини 1 статті 68 Кодексу адміністративного судочинства України] '''експертом є''' особа, яка має необхідні знання та якій в порядку, встановленому цим Кодексом, доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.
Як експерти у адміністративному судочинстві може залучатися особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. 

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. 

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Законом України «Про судову експертизу»].
 

'''Не може залучатися до виконання обов’язків судового експерта особа''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 частина 1 статті 11 Закону України «Про судову експертизу»]):
* визнана в установленому законом порядку недієздатною;
* яка має не зняту або не погашену судимість,
* на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;
* особа, на яку протягом року накладалося дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення кваліфікації судового експерта.

== Права, обов’зки та відповідальність експерта у адміністративному судочинстві ==
'''Експерт у адміністративному судочинстві має право:'''
# Знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;
# Заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;
# Викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;
# Бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження;
# Задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;
# Подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права експерта;
# На оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду;
# Відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов'язків або якщо він не володіє необхідними знаннями для виконання покладених на нього обов'язків;
# На забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав;
# У разі незгоди з іншими членами експертної комісії складати окремий висновок;
# Викладати письмово відповіді на питання, які ставляться йому під час надання роз'яснень чи показань. 

'''Експерт зобов'язаний:'''
# Провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань.
# У разі необхідності - прибути за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому засіданні.
# Забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою.
# Заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі.
# Невідкладно повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
# У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення невідкладно заявити суду клопотання щодо його уточнення або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.
# У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.
Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.
Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі. 

'''Відповідальність експерта.''' 

Судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими законодавством, може бути притягнутий до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. 

За надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, а також за розголошення даних, що стали йому відомі під час проведення експертизи, експерт несе кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. 

За злісне ухилення від явки до органів досудового розслідування або суду експерт несе адміністративну відповідальність згідно з чинним законодавством. 

За допущені порушення під час проведення експертизи, що не тягнуть за собою кримінальної чи адміністративної відповідальності, експерт може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності згідно з чинним законодавством. 

У разі завдання своїми діями майнової шкоди під час проведення експертизи експерт несе матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством.
== Відвід експерта у адміністративному судочинстві ==
Згідно з положеннями [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page1 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України] '''експерт не може брати участі в адміністративному процесі, якщо:'''
# Він перебував або перебуває в службовій або в іншій залежності від учасників справи.
# Він проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються при розгляді даної справи.
# З’ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань. 
Участь експерта в судовому засіданні під час попереднього розгляду даної справи як експерта не є підставою для їхнього відводу (самовідводу).
== Гарантії незалежності судового експерта та правильності його висновку ==
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Саттею 4 Закону України "Про судову експертизу"] передбачено, що '''незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються:'''
* визначеним законом порядком призначення судового експерта;
* забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судової експертизи;
* існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду;
* створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його матеріальним і соціальним забезпеченням;
* кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків;
* можливістю призначення повторної судової експертизи;
* присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи.

== Поняття судової експертизи, види експертиз ==
 
=== Поняття судової експертизи ===
'''Судова експертиза''' - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які
містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду. 
=== Види експертиз ===
'''Первинною є експертиза''', коли об’єкт досліджується вперше. 

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена '''повторна експертиза''', яка доручається іншому експертові (експертам). 

'''Комісійна експертиза''' проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності. 

'''Комплексна експертиза''' проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність. Загальний висновок роблять експерти, компетентні в оцінці отриманих результатів і формулюванні єдиного висновку. 

Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена '''додаткова експертиза''', яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
== Призначення судової експертизи ==
'''Суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ частина 1 статті 102 Кодексу адміністративного судочинства України]):'''

* для з’ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
* жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності. 

У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.
 
При призначенні експертизи судом експерт або експертна установа обирається сторонами за взаємною згодою, а якщо такої згоди не досягнуто у встановлений судом строк, експерта чи експертну установу визначає суд. З урахуванням обставин справи суд має право визначити експерта чи експертну установу самостійно. У разі необхідності може бути призначено декілька експертів для підготовки одного висновку (комісійна або комплексна експертиза). Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом. 
Учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз’яснення яких, на їх думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов’язаний мотивувати таке відхилення або зміну.
 
Питання, які ставляться експерту, і його висновок з них не можуть виходити за межі спеціальних знань експерта. 
Призначений судом експерт невідкладно повинен повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
 
Про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій (яким) доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.

== Строки проведення експертизи ==
Строк проведення експертизи встановлюється залежно від складності дослідження з урахуванням експертного навантаження фахівців керівником експертної установи (або заступником керівника чи керівником структурного підрозділу) у межах: 

* '''10 календарних днів''' - щодо матеріалів з невеликою кількістю об'єктів та вирішуваних питань і простих за характером досліджень;
* '''30 календарних днів''' - щодо матеріалів із середньою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або середньої складності за характером досліджень;
* '''60 календарних днів''' - щодо матеріалів з великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або складних за характером досліджень;
* '''понад 60 календарних днів''' - щодо матеріалів із великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань (більше десяти), виходячи з фактично необхідного для експерта часу або особливо складних за характером досліджень (досліджень з використанням криміналістичного обладнання (лазерного, оптичного, електронного), проведення експериментальних досліджень, застосування декількох методів);
* '''понад 90 календарних днів''' - якщо експертиза є особливо складною чи багатооб’єктною, потребує вирішення більше десяти питань або вирішення питань, які потребують декількох досліджень, чи налічує понад п'ять томів матеріалів справи або є комплексною чи потребує залучення фахівців з інших установ (у тому числі судово-медичних), підприємств, організацій і не може бути виконана в зазначені строки. 

У разі значного завантаження експерта та знаходження в нього на виконанні одночасно понад десяти експертиз, у тому числі комісійних та комплексних, вказані терміни можуть бути переглянуті або встановлені додатково з урахуванням необхідного реального часу на їх виконання. 

Попереднє вивчення матеріалів при проведенні простих та середньої складності досліджень не повинно перевищувати відповідно п'яти та десяти робочих днів; при складних та особливо складних дослідженнях - відповідно п'ятнадцяти та двадцяти робочих днів. 

Строк проведення експертизи починається з робочого дня, наступного за днем надходження матеріалів до експертної установи, і закінчується у день складання висновку експерта (повідомлення про неможливість надання висновку). Якщо закінчення встановленого строку проведення експертизи припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається наступний за ним робочий день. 

У строк проведення експертизи не включається строк виконання клопотань експерта, усунення недоліків, допущених органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).
== Висновок експерта ==
'''Висновок експерта''' - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством. 
'''Предметом висновку експерта''' може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. 
Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. 
Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. 
Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. 

'''У висновку експерта зазначаються''' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 пункт 6-8 статті 101 Кодексу адміністративного судочинства України]):
* коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта);
* на якій підставі була проведена експертиза;
* хто був присутній при проведенні експертизи;
* питання, що були поставлені експертові;
* які матеріали експерт використав. 
Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. 
У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків. Якщо під час підготовки висновку експерт встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

== Зразки клопотань про призначення експертизи у адміністративному судочинстві ==
[http://pravo-porada.com.ua/practice-65/55-zayavy-ta-klopotannya/659-klopotannya-pro-pryznachennya-avtotehnichnoyi-ekspertyzy 1)зразок клопотання про призначення експертизи у адміністративному судочинстві] 
[http://www.peritus.com.ua/klopotannya-pro-pryznachennya-ekspertyzy/ 2) зразок клопотання про призначення експертизи у адміністративному судочинстві] 
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право]]

Залучення експерта у адміністративному судочинстві, судова експертиза у адміністративному провадженні

2018-03-23T09:37:00Z

Olena.ipatenko: /* Висновок експерта */

== Законодавство ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України 28.06.1996 № 254к/96-ВР] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 № 4038-XII] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98 Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» від 08.10.1998 № 53/5] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1431-11 Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах» 12.12.2011 № 3505/5] 
== Поняття експерта у адміністративному судочинстві ==
Відповідно до положень [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 частини 1 статті 68 Кодексу адміністративного судочинства України] '''експертом є''' особа, яка має необхідні знання та якій в порядку, встановленому цим Кодексом, доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.
Як експерти у адміністративному судочинстві може залучатися особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. 

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. 

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Законом України «Про судову експертизу»].
 

'''Не може залучатися до виконання обов’язків судового експерта особа''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 частина 1 статті 11 Закону України «Про судову експертизу»]):
* визнана в установленому законом порядку недієздатною;
* яка має не зняту або не погашену судимість,
* на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;
* особа, на яку протягом року накладалося дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення кваліфікації судового експерта.

== Права, обов’зки та відповідальність експерта у адміністративному судочинстві ==
'''Експерт у адміністративному судочинстві має право:'''
# Знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;
# Заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;
# Викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;
# Бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження;
# Задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;
# Подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права експерта;
# На оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду;
# Відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов'язків або якщо він не володіє необхідними знаннями для виконання покладених на нього обов'язків;
# На забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав;
# У разі незгоди з іншими членами експертної комісії складати окремий висновок;
# Викладати письмово відповіді на питання, які ставляться йому під час надання роз'яснень чи показань. 

'''Експерт зобов'язаний:'''
# Провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань.
# У разі необхідності - прибути за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому засіданні.
# Забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою.
# Заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі.
# Невідкладно повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
# У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення невідкладно заявити суду клопотання щодо його уточнення або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.
# У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.
Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.
Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі. 

'''Відповідальність експерта.''' 

Судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими законодавством, може бути притягнутий до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. 

За надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, а також за розголошення даних, що стали йому відомі під час проведення експертизи, експерт несе кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. 

За злісне ухилення від явки до органів досудового розслідування або суду експерт несе адміністративну відповідальність згідно з чинним законодавством. 

За допущені порушення під час проведення експертизи, що не тягнуть за собою кримінальної чи адміністративної відповідальності, експерт може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності згідно з чинним законодавством. 

У разі завдання своїми діями майнової шкоди під час проведення експертизи експерт несе матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством.
== Відвід експерта у адміністративному судочинстві ==
Згідно з положеннями [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page1 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України] '''експерт не може брати участі в адміністративному процесі, якщо:'''
# Він перебував або перебуває в службовій або в іншій залежності від учасників справи.
# Він проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються при розгляді даної справи.
# З’ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань. 
Участь експерта в судовому засіданні під час попереднього розгляду даної справи як експерта не є підставою для їхнього відводу (самовідводу).
== Гарантії незалежності судового експерта та правильності його висновку ==
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Саттею 4 Закону України "Про судову експертизу"] передбачено, що '''незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються:'''
* визначеним законом порядком призначення судового експерта;
* забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судової експертизи;
* існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду;
* створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його матеріальним і соціальним забезпеченням;
* кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків;
* можливістю призначення повторної судової експертизи;
* присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи.

== Поняття судової експертизи, види експертиз ==
 
=== Поняття судової експертизи ===
'''Судова експертиза''' - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які
містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду. 
=== Види експертиз ===
'''Первинною є експертиза''', коли об’єкт досліджується вперше. 

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена '''повторна експертиза''', яка доручається іншому експертові (експертам). 

'''Комісійна експертиза''' проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності. 

'''Комплексна експертиза''' проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність. Загальний висновок роблять експерти, компетентні в оцінці отриманих результатів і формулюванні єдиного висновку. 

Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена '''додаткова експертиза''', яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
== Призначення судової експертизи ==
Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу.
Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначаються судом. Суд повинен вмотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі. Особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд призначити експертизу і доручити її проведення відповідній експертній установі або конкретному експерту. Якщо сторони домовилися про залучення експертами певних осіб, суд повинен призначити їх відповідно до цієї домовленості.
Якщо проведення експертизи доручено експертній установі, її керівник має право доручити проведення експертизи одному або кільком експертам, якщо судом не визначено конкретних експертів, у разі потреби - замінити виконавців експертизи, заявити клопотання щодо організації проведення досліджень поза межами експертної установи.
В ухвалі про призначення експертизи суд попереджає експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
== Строки проведення експертизи ==
Строк проведення експертизи встановлюється залежно від складності дослідження з урахуванням експертного навантаження фахівців керівником експертної установи (або заступником керівника чи керівником структурного підрозділу) у межах: 

* '''10 календарних днів''' - щодо матеріалів з невеликою кількістю об'єктів та вирішуваних питань і простих за характером досліджень;
* '''30 календарних днів''' - щодо матеріалів із середньою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або середньої складності за характером досліджень;
* '''60 календарних днів''' - щодо матеріалів з великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або складних за характером досліджень;
* '''понад 60 календарних днів''' - щодо матеріалів із великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань (більше десяти), виходячи з фактично необхідного для експерта часу або особливо складних за характером досліджень (досліджень з використанням криміналістичного обладнання (лазерного, оптичного, електронного), проведення експериментальних досліджень, застосування декількох методів);
* '''понад 90 календарних днів''' - якщо експертиза є особливо складною чи багатооб’єктною, потребує вирішення більше десяти питань або вирішення питань, які потребують декількох досліджень, чи налічує понад п'ять томів матеріалів справи або є комплексною чи потребує залучення фахівців з інших установ (у тому числі судово-медичних), підприємств, організацій і не може бути виконана в зазначені строки. 

У разі значного завантаження експерта та знаходження в нього на виконанні одночасно понад десяти експертиз, у тому числі комісійних та комплексних, вказані терміни можуть бути переглянуті або встановлені додатково з урахуванням необхідного реального часу на їх виконання. 

Попереднє вивчення матеріалів при проведенні простих та середньої складності досліджень не повинно перевищувати відповідно п'яти та десяти робочих днів; при складних та особливо складних дослідженнях - відповідно п'ятнадцяти та двадцяти робочих днів. 

Строк проведення експертизи починається з робочого дня, наступного за днем надходження матеріалів до експертної установи, і закінчується у день складання висновку експерта (повідомлення про неможливість надання висновку). Якщо закінчення встановленого строку проведення експертизи припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається наступний за ним робочий день. 

У строк проведення експертизи не включається строк виконання клопотань експерта, усунення недоліків, допущених органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).
== Висновок експерта ==
'''Висновок експерта''' - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені перед експертом, складений у порядку, визначеному законодавством. 
'''Предметом висновку експерта''' може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права. 
Висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи. 
Висновок експерта викладається у письмовій формі і приєднується до справи. 
Суд має право за заявою учасників справи або з власної ініціативи викликати експерта для надання усних пояснень щодо його висновку. 

'''У висновку експерта зазначаються''' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 пункт 6-8 статті 101 Кодексу адміністративного судочинства України]):
* коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта);
* на якій підставі була проведена експертиза;
* хто був присутній при проведенні експертизи;
* питання, що були поставлені експертові;
* які матеріали експерт використав. 
Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством. 
У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом - також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов’язків. Якщо під час підготовки висновку експерт встановить обставини, що мають значення для справи, з приводу яких йому не були поставлені питання, він має право включити до висновку свої міркування про ці обставини.

== Зразки клопотань про призначення експертизи у адміністративному судочинстві ==
[http://pravo-porada.com.ua/practice-65/55-zayavy-ta-klopotannya/659-klopotannya-pro-pryznachennya-avtotehnichnoyi-ekspertyzy 1)зразок клопотання про призначення експертизи у адміністративному судочинстві] 
[http://www.peritus.com.ua/klopotannya-pro-pryznachennya-ekspertyzy/ 2) зразок клопотання про призначення експертизи у адміністративному судочинстві] 
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право]]

Залучення експерта у адміністративному судочинстві, судова експертиза у адміністративному провадженні

2018-03-23T09:25:58Z

Olena.ipatenko:

== Законодавство ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України 28.06.1996 № 254к/96-ВР] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 № 4038-XII] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98 Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» від 08.10.1998 № 53/5] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1431-11 Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах» 12.12.2011 № 3505/5] 
== Поняття експерта у адміністративному судочинстві ==
Відповідно до положень [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 частини 1 статті 68 Кодексу адміністративного судочинства України] '''експертом є''' особа, яка має необхідні знання та якій в порядку, встановленому цим Кодексом, доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.
Як експерти у адміністративному судочинстві може залучатися особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. 

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. 

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Законом України «Про судову експертизу»].
 

'''Не може залучатися до виконання обов’язків судового експерта особа''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 частина 1 статті 11 Закону України «Про судову експертизу»]):
* визнана в установленому законом порядку недієздатною;
* яка має не зняту або не погашену судимість,
* на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;
* особа, на яку протягом року накладалося дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення кваліфікації судового експерта.

== Права, обов’зки та відповідальність експерта у адміністративному судочинстві ==
'''Експерт у адміністративному судочинстві має право:'''
# Знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;
# Заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;
# Викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;
# Бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження;
# Задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;
# Подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права експерта;
# На оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду;
# Відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов'язків або якщо він не володіє необхідними знаннями для виконання покладених на нього обов'язків;
# На забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав;
# У разі незгоди з іншими членами експертної комісії складати окремий висновок;
# Викладати письмово відповіді на питання, які ставляться йому під час надання роз'яснень чи показань. 

'''Експерт зобов'язаний:'''
# Провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань.
# У разі необхідності - прибути за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому засіданні.
# Забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою.
# Заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі.
# Невідкладно повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
# У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення невідкладно заявити суду клопотання щодо його уточнення або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.
# У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.
Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.
Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі. 

'''Відповідальність експерта.''' 

Судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими законодавством, може бути притягнутий до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. 

За надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, а також за розголошення даних, що стали йому відомі під час проведення експертизи, експерт несе кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. 

За злісне ухилення від явки до органів досудового розслідування або суду експерт несе адміністративну відповідальність згідно з чинним законодавством. 

За допущені порушення під час проведення експертизи, що не тягнуть за собою кримінальної чи адміністративної відповідальності, експерт може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності згідно з чинним законодавством. 

У разі завдання своїми діями майнової шкоди під час проведення експертизи експерт несе матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством.
== Відвід експерта у адміністративному судочинстві ==
Згідно з положеннями [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page1 статті 36 Кодексу адміністративного судочинства України] '''експерт не може брати участі в адміністративному процесі, якщо:'''
# Він перебував або перебуває в службовій або в іншій залежності від учасників справи.
# Він проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються при розгляді даної справи.
# З’ясування обставин, які мають значення для справи, виходить за межі сфери його спеціальних знань. 
Участь експерта в судовому засіданні під час попереднього розгляду даної справи як експерта не є підставою для їхнього відводу (самовідводу).
== Гарантії незалежності судового експерта та правильності його висновку ==
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Саттею 4 Закону України "Про судову експертизу"] передбачено, що '''незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються:'''
* визначеним законом порядком призначення судового експерта;
* забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судової експертизи;
* існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду;
* створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його матеріальним і соціальним забезпеченням;
* кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків;
* можливістю призначення повторної судової експертизи;
* присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи.

== Поняття судової експертизи, види експертиз ==
 
=== Поняття судової експертизи ===
'''Судова експертиза''' - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які
містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду. 
=== Види експертиз ===
'''Первинною є експертиза''', коли об’єкт досліджується вперше. 

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена '''повторна експертиза''', яка доручається іншому експертові (експертам). 

'''Комісійна експертиза''' проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності. 

'''Комплексна експертиза''' проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність. Загальний висновок роблять експерти, компетентні в оцінці отриманих результатів і формулюванні єдиного висновку. 

Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена '''додаткова експертиза''', яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
== Призначення судової експертизи ==
Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу.
Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначаються судом. Суд повинен вмотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі. Особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд призначити експертизу і доручити її проведення відповідній експертній установі або конкретному експерту. Якщо сторони домовилися про залучення експертами певних осіб, суд повинен призначити їх відповідно до цієї домовленості.
Якщо проведення експертизи доручено експертній установі, її керівник має право доручити проведення експертизи одному або кільком експертам, якщо судом не визначено конкретних експертів, у разі потреби - замінити виконавців експертизи, заявити клопотання щодо організації проведення досліджень поза межами експертної установи.
В ухвалі про призначення експертизи суд попереджає експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
== Строки проведення експертизи ==
Строк проведення експертизи встановлюється залежно від складності дослідження з урахуванням експертного навантаження фахівців керівником експертної установи (або заступником керівника чи керівником структурного підрозділу) у межах: 

* '''10 календарних днів''' - щодо матеріалів з невеликою кількістю об'єктів та вирішуваних питань і простих за характером досліджень;
* '''30 календарних днів''' - щодо матеріалів із середньою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або середньої складності за характером досліджень;
* '''60 календарних днів''' - щодо матеріалів з великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або складних за характером досліджень;
* '''понад 60 календарних днів''' - щодо матеріалів із великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань (більше десяти), виходячи з фактично необхідного для експерта часу або особливо складних за характером досліджень (досліджень з використанням криміналістичного обладнання (лазерного, оптичного, електронного), проведення експериментальних досліджень, застосування декількох методів);
* '''понад 90 календарних днів''' - якщо експертиза є особливо складною чи багатооб’єктною, потребує вирішення більше десяти питань або вирішення питань, які потребують декількох досліджень, чи налічує понад п'ять томів матеріалів справи або є комплексною чи потребує залучення фахівців з інших установ (у тому числі судово-медичних), підприємств, організацій і не може бути виконана в зазначені строки. 

У разі значного завантаження експерта та знаходження в нього на виконанні одночасно понад десяти експертиз, у тому числі комісійних та комплексних, вказані терміни можуть бути переглянуті або встановлені додатково з урахуванням необхідного реального часу на їх виконання. 

Попереднє вивчення матеріалів при проведенні простих та середньої складності досліджень не повинно перевищувати відповідно п'яти та десяти робочих днів; при складних та особливо складних дослідженнях - відповідно п'ятнадцяти та двадцяти робочих днів. 

Строк проведення експертизи починається з робочого дня, наступного за днем надходження матеріалів до експертної установи, і закінчується у день складання висновку експерта (повідомлення про неможливість надання висновку). Якщо закінчення встановленого строку проведення експертизи припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається наступний за ним робочий день. 

У строк проведення експертизи не включається строк виконання клопотань експерта, усунення недоліків, допущених органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).
== Висновок експерта ==
'''У висновку експерта зазначаються''' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 стаття 82 Кодексу адміністративного судочинства України]):
* коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта);
* на якій підставі була проведена експертиза;
* хто був присутній при проведенні експертизи;
* питання, що були поставлені експертові;
* які матеріали експерт використав;
* докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання;
* зазначається, що експерта попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Якщо експерт під час проведення експертизи виявить факти, що мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він може включити до висновку свої міркування про ці обставини.
Експерт дає свій висновок у письмовій формі. Висновок експерта приєднується до справи. Суд має право в судовому засіданні запропонувати експерту дати усне пояснення до свого висновку. Якщо експертиза проводиться в судовому засіданні, експерт може дати усний висновок. Висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.
== Зразки клопотань про призначення експертизи у адміністративному судочинстві ==
[http://pravo-porada.com.ua/practice-65/55-zayavy-ta-klopotannya/659-klopotannya-pro-pryznachennya-avtotehnichnoyi-ekspertyzy 1)зразок клопотання про призначення експертизи у адміністративному судочинстві] 
[http://www.peritus.com.ua/klopotannya-pro-pryznachennya-ekspertyzy/ 2) зразок клопотання про призначення експертизи у адміністративному судочинстві] 
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право]]

Залучення експерта у адміністративному судочинстві, судова експертиза у адміністративному провадженні

2018-03-23T08:59:59Z

Olena.ipatenko:

== Законодавство ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України 28.06.1996 № 254к/96-ВР] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 № 4038-XII] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98 Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» від 08.10.1998 № 53/5] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1431-11 Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах» 12.12.2011 № 3505/5] 
== Поняття експерта у адміністративному судочинстві ==
Відповідно до положень [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 частини 1 статті 68 Кодексу адміністративного судочинства України] '''експертом є''' особа, яка має необхідні знання та якій в порядку, встановленому цим Кодексом, доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.
Як експерти у адміністративному судочинстві може залучатися особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. 

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. 

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Законом України «Про судову експертизу»].
 

'''Не може залучатися до виконання обов’язків судового експерта особа''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 частина 1 статті 11 Закону України «Про судову експертизу»]):
* визнана в установленому законом порядку недієздатною;
* яка має не зняту або не погашену судимість,
* на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;
* особа, на яку протягом року накладалося дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення кваліфікації судового експерта.

== Права, обов’зки та відповідальність експерта у адміністративному судочинстві ==
'''Експерт у адміністративному судочинстві має право:'''
# Знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;
# Заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;
# Викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;
# Бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження;
# Задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;
# Подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права експерта;
# На оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду;
# Відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов'язків або якщо він не володіє необхідними знаннями для виконання покладених на нього обов'язків;
# На забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав;
# У разі незгоди з іншими членами експертної комісії складати окремий висновок;
# Викладати письмово відповіді на питання, які ставляться йому під час надання роз'яснень чи показань. 

'''Експерт зобов'язаний:'''
# Провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань.
# У разі необхідності - прибути за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому засіданні.
# Забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою.
# Заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі.
# Невідкладно повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
# У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення невідкладно заявити суду клопотання щодо його уточнення або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.
# У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.
Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.
Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі. 

'''Відповідальність експерта.''' 

Судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими законодавством, може бути притягнутий до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. 

За надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, а також за розголошення даних, що стали йому відомі під час проведення експертизи, експерт несе кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. 

За злісне ухилення від явки до органів досудового розслідування або суду експерт несе адміністративну відповідальність згідно з чинним законодавством. 

За допущені порушення під час проведення експертизи, що не тягнуть за собою кримінальної чи адміністративної відповідальності, експерт може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності згідно з чинним законодавством. 

У разі завдання своїми діями майнової шкоди під час проведення експертизи експерт несе матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством.
== Гарантії незалежності судового експерта та правильності його висновку ==
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Саттею 4 Закону України "Про судову експертизу"] передбачено, що '''незалежність судового експерта та правильність його висновку забезпечуються:'''
* визначеним законом порядком призначення судового експерта;
* забороною під загрозою передбаченої законом відповідальності втручатися будь-кому в проведення судової експертизи;
* існуванням установ судових експертиз, незалежних від органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування та суду;
* створенням необхідних умов для діяльності судового експерта, його матеріальним і соціальним забезпеченням;
* кримінальною відповідальністю судового експерта за дачу свідомо неправдивого висновку та відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків;
* можливістю призначення повторної судової експертизи;
* присутністю учасників процесу в передбачених законом випадках під час проведення судової експертизи.

== Поняття судової експертизи, види експертиз ==
 
=== Поняття судової експертизи ===
'''Судова експертиза''' - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які
містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду. 
=== Види експертиз ===
'''Первинною є експертиза''', коли об’єкт досліджується вперше. 

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена '''повторна експертиза''', яка доручається іншому експертові (експертам). 

'''Комісійна експертиза''' проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності. 

'''Комплексна експертиза''' проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність. Загальний висновок роблять експерти, компетентні в оцінці отриманих результатів і формулюванні єдиного висновку. 

Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена '''додаткова експертиза''', яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
== Призначення судової експертизи ==
Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу.
Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначаються судом. Суд повинен вмотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі. Особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд призначити експертизу і доручити її проведення відповідній експертній установі або конкретному експерту. Якщо сторони домовилися про залучення експертами певних осіб, суд повинен призначити їх відповідно до цієї домовленості.
Якщо проведення експертизи доручено експертній установі, її керівник має право доручити проведення експертизи одному або кільком експертам, якщо судом не визначено конкретних експертів, у разі потреби - замінити виконавців експертизи, заявити клопотання щодо організації проведення досліджень поза межами експертної установи.
В ухвалі про призначення експертизи суд попереджає експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
== Строки проведення експертизи ==
Строк проведення експертизи встановлюється залежно від складності дослідження з урахуванням експертного навантаження фахівців керівником експертної установи (або заступником керівника чи керівником структурного підрозділу) у межах: 

* '''10 календарних днів''' - щодо матеріалів з невеликою кількістю об'єктів та вирішуваних питань і простих за характером досліджень;
* '''30 календарних днів''' - щодо матеріалів із середньою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або середньої складності за характером досліджень;
* '''60 календарних днів''' - щодо матеріалів з великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або складних за характером досліджень;
* '''понад 60 календарних днів''' - щодо матеріалів із великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань (більше десяти), виходячи з фактично необхідного для експерта часу або особливо складних за характером досліджень (досліджень з використанням криміналістичного обладнання (лазерного, оптичного, електронного), проведення експериментальних досліджень, застосування декількох методів);
* '''понад 90 календарних днів''' - якщо експертиза є особливо складною чи багатооб’єктною, потребує вирішення більше десяти питань або вирішення питань, які потребують декількох досліджень, чи налічує понад п'ять томів матеріалів справи або є комплексною чи потребує залучення фахівців з інших установ (у тому числі судово-медичних), підприємств, організацій і не може бути виконана в зазначені строки. 

У разі значного завантаження експерта та знаходження в нього на виконанні одночасно понад десяти експертиз, у тому числі комісійних та комплексних, вказані терміни можуть бути переглянуті або встановлені додатково з урахуванням необхідного реального часу на їх виконання. 

Попереднє вивчення матеріалів при проведенні простих та середньої складності досліджень не повинно перевищувати відповідно п'яти та десяти робочих днів; при складних та особливо складних дослідженнях - відповідно п'ятнадцяти та двадцяти робочих днів. 

Строк проведення експертизи починається з робочого дня, наступного за днем надходження матеріалів до експертної установи, і закінчується у день складання висновку експерта (повідомлення про неможливість надання висновку). Якщо закінчення встановленого строку проведення експертизи припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається наступний за ним робочий день. 

У строк проведення експертизи не включається строк виконання клопотань експерта, усунення недоліків, допущених органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).
== Висновок експерта ==
'''У висновку експерта зазначаються''' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 стаття 82 Кодексу адміністративного судочинства України]):
* коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта);
* на якій підставі була проведена експертиза;
* хто був присутній при проведенні експертизи;
* питання, що були поставлені експертові;
* які матеріали експерт використав;
* докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання;
* зазначається, що експерта попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Якщо експерт під час проведення експертизи виявить факти, що мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він може включити до висновку свої міркування про ці обставини.
Експерт дає свій висновок у письмовій формі. Висновок експерта приєднується до справи. Суд має право в судовому засіданні запропонувати експерту дати усне пояснення до свого висновку. Якщо експертиза проводиться в судовому засіданні, експерт може дати усний висновок. Висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.
== Зразки клопотань про призначення експертизи у адміністративному судочинстві ==
[http://pravo-porada.com.ua/practice-65/55-zayavy-ta-klopotannya/659-klopotannya-pro-pryznachennya-avtotehnichnoyi-ekspertyzy 1)зразок клопотання про призначення експертизи у адміністративному судочинстві] 
[http://www.peritus.com.ua/klopotannya-pro-pryznachennya-ekspertyzy/ 2) зразок клопотання про призначення експертизи у адміністративному судочинстві] 
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право]]

Залучення експерта у адміністративному судочинстві, судова експертиза у адміністративному провадженні

2018-03-23T08:50:29Z

Olena.ipatenko: /* Поняття експерта у адміністративному судочинстві */

== Законодавство ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України 28.06.1996 № 254к/96-ВР] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 № 4038-XII] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98 Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» від 08.10.1998 № 53/5] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1431-11 Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах» 12.12.2011 № 3505/5] 
== Поняття експерта у адміністративному судочинстві ==
Відповідно до положень [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 частини 1 статті 68 Кодексу адміністративного судочинства України] '''експертом є''' особа, яка має необхідні знання та якій в порядку, встановленому цим Кодексом, доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.
Як експерти у адміністративному судочинстві може залучатися особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. 

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. 

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Законом України «Про судову експертизу»].
 

'''Не може залучатися до виконання обов’язків судового експерта особа''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 частина 1 статті 11 Закону України «Про судову експертизу»]):
* визнана в установленому законом порядку недієздатною;
* яка має не зняту або не погашену судимість,
* на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;
* особа, на яку протягом року накладалося дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення кваліфікації судового експерта.

== Права, обов’зки та відповідальність експерта у адміністративному судочинстві ==
'''Експерт у адміністративному судочинстві має право:'''
# Знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;
# Заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;
# Викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;
# Бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження;
# Задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;
# Подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права експерта;
# На оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду;
# Відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов'язків або якщо він не володіє необхідними знаннями для виконання покладених на нього обов'язків;
# На забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав;
# У разі незгоди з іншими членами експертної комісії складати окремий висновок;
# Викладати письмово відповіді на питання, які ставляться йому під час надання роз'яснень чи показань. 

'''Експерт зобов'язаний:'''
# Провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань.
# У разі необхідності - прибути за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому засіданні.
# Забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою.
# Заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі.
# Невідкладно повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
# У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення невідкладно заявити суду клопотання щодо його уточнення або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.
# У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.
Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.
Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі. 

'''Відповідальність експерта.''' 

Судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими законодавством, може бути притягнутий до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. 

За надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, а також за розголошення даних, що стали йому відомі під час проведення експертизи, експерт несе кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. 

За злісне ухилення від явки до органів досудового розслідування або суду експерт несе адміністративну відповідальність згідно з чинним законодавством. 

За допущені порушення під час проведення експертизи, що не тягнуть за собою кримінальної чи адміністративної відповідальності, експерт може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності згідно з чинним законодавством. 

У разі завдання своїми діями майнової шкоди під час проведення експертизи експерт несе матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством.
== Поняття судової експертизи, види експертиз ==
 
=== Поняття судової експертизи ===
'''Судова експертиза''' - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які
містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду. 
=== Види експертиз ===
'''Первинною є експертиза''', коли об’єкт досліджується вперше. 

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена '''повторна експертиза''', яка доручається іншому експертові (експертам). 

'''Комісійна експертиза''' проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності. 

'''Комплексна експертиза''' проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність. Загальний висновок роблять експерти, компетентні в оцінці отриманих результатів і формулюванні єдиного висновку. 

Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена '''додаткова експертиза''', яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
== Призначення судової експертизи ==
Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу.
Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначаються судом. Суд повинен вмотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі. Особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд призначити експертизу і доручити її проведення відповідній експертній установі або конкретному експерту. Якщо сторони домовилися про залучення експертами певних осіб, суд повинен призначити їх відповідно до цієї домовленості.
Якщо проведення експертизи доручено експертній установі, її керівник має право доручити проведення експертизи одному або кільком експертам, якщо судом не визначено конкретних експертів, у разі потреби - замінити виконавців експертизи, заявити клопотання щодо організації проведення досліджень поза межами експертної установи.
В ухвалі про призначення експертизи суд попереджає експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
== Строки проведення експертизи ==
Строк проведення експертизи встановлюється залежно від складності дослідження з урахуванням експертного навантаження фахівців керівником експертної установи (або заступником керівника чи керівником структурного підрозділу) у межах: 

* '''10 календарних днів''' - щодо матеріалів з невеликою кількістю об'єктів та вирішуваних питань і простих за характером досліджень;
* '''30 календарних днів''' - щодо матеріалів із середньою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або середньої складності за характером досліджень;
* '''60 календарних днів''' - щодо матеріалів з великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або складних за характером досліджень;
* '''понад 60 календарних днів''' - щодо матеріалів із великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань (більше десяти), виходячи з фактично необхідного для експерта часу або особливо складних за характером досліджень (досліджень з використанням криміналістичного обладнання (лазерного, оптичного, електронного), проведення експериментальних досліджень, застосування декількох методів);
* '''понад 90 календарних днів''' - якщо експертиза є особливо складною чи багатооб’єктною, потребує вирішення більше десяти питань або вирішення питань, які потребують декількох досліджень, чи налічує понад п'ять томів матеріалів справи або є комплексною чи потребує залучення фахівців з інших установ (у тому числі судово-медичних), підприємств, організацій і не може бути виконана в зазначені строки. 

У разі значного завантаження експерта та знаходження в нього на виконанні одночасно понад десяти експертиз, у тому числі комісійних та комплексних, вказані терміни можуть бути переглянуті або встановлені додатково з урахуванням необхідного реального часу на їх виконання. 

Попереднє вивчення матеріалів при проведенні простих та середньої складності досліджень не повинно перевищувати відповідно п'яти та десяти робочих днів; при складних та особливо складних дослідженнях - відповідно п'ятнадцяти та двадцяти робочих днів. 

Строк проведення експертизи починається з робочого дня, наступного за днем надходження матеріалів до експертної установи, і закінчується у день складання висновку експерта (повідомлення про неможливість надання висновку). Якщо закінчення встановленого строку проведення експертизи припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається наступний за ним робочий день. 

У строк проведення експертизи не включається строк виконання клопотань експерта, усунення недоліків, допущених органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).
== Висновок експерта ==
'''У висновку експерта зазначаються''' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 стаття 82 Кодексу адміністративного судочинства України]):
* коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта);
* на якій підставі була проведена експертиза;
* хто був присутній при проведенні експертизи;
* питання, що були поставлені експертові;
* які матеріали експерт використав;
* докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання;
* зазначається, що експерта попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Якщо експерт під час проведення експертизи виявить факти, що мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він може включити до висновку свої міркування про ці обставини.
Експерт дає свій висновок у письмовій формі. Висновок експерта приєднується до справи. Суд має право в судовому засіданні запропонувати експерту дати усне пояснення до свого висновку. Якщо експертиза проводиться в судовому засіданні, експерт може дати усний висновок. Висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.
== Зразки клопотань про призначення експертизи у адміністративному судочинстві ==
[http://pravo-porada.com.ua/practice-65/55-zayavy-ta-klopotannya/659-klopotannya-pro-pryznachennya-avtotehnichnoyi-ekspertyzy 1)зразок клопотання про призначення експертизи у адміністративному судочинстві] 
[http://www.peritus.com.ua/klopotannya-pro-pryznachennya-ekspertyzy/ 2) зразок клопотання про призначення експертизи у адміністративному судочинстві] 
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право]]

Адміністративно-правові засоби захисту прав людини і громадянина

2018-03-23T08:43:08Z

Olena.ipatenko: /* Діяльність органів прокуратури та представництво інтересів особи прокурором в адміністративному судочинстві */

== Законодавство ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України 28.06.1996 № 254к/96-ВР] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про звернення громадян» від 02.10.1996 № 393/96-ВР] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1697-18/page Закон України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII] 
== Поняття адміністративно-правового захисту прав людини і громадянина ==
'''Механізм соціально-правового забезпечення прав людини''' складається з реалізації, охорони та захисту цих прав. 
'''Реалізація''' - це створення належних умов для здійснення прав і свобод людини. 
'''Охорона''' – це створення способів і методів з попередження виникнення порушень прав особи. 
'''Захист''' - це створення засобів, які відновлюють порушені права в результаті неправомірних дій різних суб'єктів і встановлюють відповідальність за здійснене правопорушення. 

Особливого значення набуває такий напрям забезпечення, як адміністративно-правовий захист законних прав, свобод та інтересів особи і громадянина. Саме адміністративному праву належить важлива роль у захисті особи від неправомірних дій суб' єктів влади та органів місцевого самоврядування.
 
'''Адміністративно-правовий захист прав і свобод людини і громадянина''' являє собою сукупність застосовуваних у порядку, врегульованому нормами адміністративного права, засобів, спрямованих на здійснення уповноваженими на те органами (посадовими особами), а також особами та громадянами відповідних процесуальних дій (процедур). Адміністративно-правовий захист - це сукупність способів, прийомів і різних процесуальних дій, встановлених у законному порядку, за допомогою яких здійснюється відновлення порушеного права особи. 

'''Належне адміністративно-правове гарантування прав і свобод громадян передбачає:'''
* Визначення у законодавстві персоніфікованих представників державної влади, відповідальних за забезпечення умов для реалізації прав і свобод.
* Закріплення конкретних обов' язків органів і посадових осіб публічної адміністрації, які б відповідали правам і свободам громадян.
* Встановлення конкретних адміністративних процедур, які вичерпно визначають порядок виконання відповідними суб' єктами управління своїх обов' язків у відносинах з громадянами. 
* посилення відповідальності органів і посадових осіб за не¬виконання ними своїх обов' язків, що призвело до порушення прав громадян. 
== Види адміністративно-правових засобів захисту прав людини і громадянина ==
'''Адміністративно-правові засоби захисту прав людини і громадянина:'''
# конституційне право особи на звернення і оскарження;
# судовий захист і контроль;
# діяльність органів прокуратури та представництво інтересів особи прокурором в адміністративному судочинстві.
=== Право особи на звернення та оскарження ===
Положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 статті 1 Закону України "Про звернення громадян"] передбачено, що громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення. Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки, а також особи рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності. Особи, які не є громадянами України і законно знаходяться на її території, мають таке ж право на подання звернення, як і громадяни України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами. 

'''Під зверненнями громадян слід розуміти''' викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. 

'''Пропозиція (зауваження)''' - звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства. 

'''Заява (клопотання)''' - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо. 

'''Скарга''' - звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об'єднань громадян, посадових осіб. ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 стаття 3 Закону України «Про звернення громадян»]). 

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80 Статтею 4 Закону України «Про звернення громадян»] передбачено, що до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких:
* порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян);
* створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод;
* незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності. 

Звернення розглядаються і вирішуються '''у термін не більше одного місяця від дня їх надходження''', а ті, які не потребують додаткового вивчення, - '''невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання'''. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, '''не може перевищувати сорока п'яти днів'''. На обгрунтовану письмову вимогу громадянина термін розгляду може бути скорочено від встановленого цією статтею терміну.

Звернення громадян, які мають встановлені законодавством пільги, розглядаються у першочерговому порядку.
=== Судовий захист і контроль ===
Відповідно до положень [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 частини 1, 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України] '''завданням адміністративного судочинства є''' захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження. 

Кожна особа має право в порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. Суб'єкти владних повноважень мають право звернутися до адміністративного суду у випадках, передбачених Конституцією та законами України. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена цим Кодексом. Відмова від права на звернення до суду є недійсною. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України. 

Відповідно до положень [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України]кожен має право користуватися правовою допомогою при вирішенні справ в адміністративному суді, яка надається в порядку, встановленому законом. Для надання правової допомоги при вирішенні справ у судах в Україні діє адвокатура. У випадках, встановлених законом, правова допомога може надаватися й іншими фахівцями в галузі права.
=== Діяльність органів прокуратури та представництво інтересів особи прокурором в адміністративному судочинстві ===
Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1697-18/page статті 23 Закону України "Про прокуратуру"] '''представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у''' здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. 
Прокурор здійснює представництво в суді інтересів громадянина (громадянина України, іноземця або особи без громадянства) у випадках, якщо така особа не спроможна самостійно захистити свої порушені чи оспорювані права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність, а законні представники або органи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси такої особи, не здійснюють або неналежним чином здійснюють її захист.Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов’язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб’єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб’єктом владних повноважень. 

У разі відсутності суб’єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесений захист законних інтересів держави, а також у разі представництва інтересів громадянина з метою встановлення наявності підстав для представництва прокурор має право:
# Витребовувати за письмовим запитом, ознайомлюватися та безоплатно отримувати копії документів і матеріалів органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ і організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, що знаходяться у цих суб’єктів, у порядку, визначеному законом.
# Отримувати від посадових та службових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, військових частин, державних та комунальних підприємств, установ та організацій, органів Пенсійного фонду України та фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування усні або письмові пояснення. Отримання пояснень від інших осіб можливе виключно за їхньою згодою. 

Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження:
# Звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).
# Вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи, на будь-якому етапі судового провадження.
# Ініціювати перегляд судових рішень, у тому числі у справі, порушеній за позовом (заявою, поданням) іншої особи.
# Брати участь у розгляді справи.
# Подавати цивільний позов під час кримінального провадження у випадках та порядку, визначених кримінальним процесуальним законом.
# Брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді.
# З дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження. 

У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов’язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. 

'''Особливості здійснення окремих форм представництва інтересів громадянина або держави в суді:'''
* право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку адміністративного судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, їх першим заступникам та заступникам;
* право подання апеляційної чи касаційної скарги на судове рішення в адміністративній справі надається прокурору, який брав участь у судовому розгляді, а також незалежно від участі в розгляді справи прокурору вищого рівня: Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних та місцевих прокуратур, першим заступникам та заступникам керівників регіональних прокуратур;
* право подання заяви про перегляд судового рішення Верховним Судом України в адміністративній справі надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам регіональних прокуратур.
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право ]]

Форми закінчення досудового розслідування

2018-03-23T08:26:39Z

Olena.ipatenko: /* Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності */

== Законодавство ==
* [http://Конституція%20України%2028.06.1996%20№%20254к/96-ВР Конституція України]
* [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-05 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12"Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0918-17/paran9#n9 Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.07.2017 № 570 "Про організацію діяльності органів досудового розслідування Національної поліції України"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0680-16 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затверджене наказом Генеральної прокуратури України від 06 квітня 2016 року № 139]

== Поняття закінчення досудового розслідування ==
'''Досудове розслідування''' як цілісна система складається з декількох підсистем (етапів), об'єднаних загальними завданнями і єдиною процесуальною формою. Вони послідовно змінюють один одного після виконання конкретніших завдань, що підлягають вирішенню на кожному етапі.
 
'''Закінчення досудового розслідування''' можна розглядати як складову частину (етап) єдиного цілого – досудового провадження, яке в юридичній літературі традиційно включається в зміст завершального етапу провадження. У процесуальному аспекті поняття закінчення досудового розслідування пов'язується зі специфічністю процесуальних рішень, що приймаються, і особливостями їх виконання на цьому етапі розслідування. 

До змісту заключного етапу досудового розслідування, що є системою взаємопов’язаних дій та рішень, об’єднаних спільністю завдань, правових умов і юридичних прийомів, включають:
* аналіз і оцінку зібраних у кримінальному провадженні доказів з позиції їх достатності для достовірного висновку про форму закінчення розслідування;
* систематизацію та належне оформлення матеріалів кримінального провадження;
* прийняття рішення про форму закінчення провадження в кримінальному провадженні;
* повідомлення учасників процесу про прийняття рішення ( про форму закінчення провадження) та пред’явлення їм сторонами матеріалів закінченого провадження;
* вирішення клопотань, що надійшли від учасників процесу, які ознайомилися з матеріалами кримінального провадження;
* пред’явлення учасникам процесу додаткових матеріалів, що з’явилися в результаті задоволення заявлених клопотань;
* складання підсумкового процесуального документа;
* направлення (надання) учасникам процесу копії підсумкового процесуального документа та реєстру матеріалів досудового розслідування;
* направлення матеріалів досудового розслідування та реалізація всіх процесуальних рішень, зумовлених формою закінчення розслідування. 

Послідовність здійснення таких дій і прийняття рішення залежить від юридичної ситуації у справі та характеру рішення про форму закінчення провадження.
Рішення про закінчення досудового розслідування може мати законний характер лише в тому випадку, якщо слідчий виконав вимоги закону не тільки про встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 91 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України)], але й щодо їх усебічного, повного та об’єктивного дослідження ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 2 статті 9], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 94 КПК України]). Провадження не може вважатися закінченим до тих пір, поки завдання встановлення істини не вирішене. Відмітна особливість етапу закінчення досудового розслідування полягає в тому, що вперше за час розслідування конкретного кримінального провадження предмет доказування має бути встановлений в необхідних межах доказування. У той же час очевидно, що навіть при найвищому ступені істинності пізнання, досягнутої при розслідуванні, остаточне рішення даного питання є винятковою компетенцією суду ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 6 статті 22 КПК України]).

== Форми закінчення досудового розслідування ==
Ф'''орма закінчення досудового розслідування''' залежить від виду процесуальних рішень, з прийняттям яких може бути остаточно реалізовано функцію кримінального переслідування при провадженні розслідування. 

Так, згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пунктом 2 статті 283 КПК України] «Загальні положення закінчення досудового розслідування» '''розслідування може бути закінчено у формі:'''
# закриття кримінального провадження;
# звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності;
# звернення до суду з обвинувальним актом;
# звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру;
# звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру.
 
Вказані форми закінчення досудового розслідування носять універсальний характер. Вони застосовні при закінченні досудового розслідування злочинів (досудового слідства) і кримінальних проступків (дізнання) згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України.
Разом с тим, закінчення дізнання здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини 2 статті 301 КПК України]. 

Таким чином, '''закінчення досудового розслідування''' – заключний етап розслідування, у ході якого прокурор та слідчий на підставі зібраних доказів, приймають процесуальні рішення, пов’язані з підбиттям підсумків, а також із подальшим рухом кримінального провадження, спрямованим на остаточну реалізацію функції кримінального переслідування.

=== Закриття кримінального провадження ===
'''Закриття кримінального провадження''' як форма закінчення досудового розслідування являє собою заключний етап розслідування, на якому прокурор та слідчий підбивають підсумок провадженню, аналізують й оцінюють сукупність зібраних доказів і на їх основі формулюють у постанові висновок про неможливість подальшого провадження через наявність передбачених законом обставин, та вирішують питання, зумовлені рішенням про закриття провадження.
Прийняти рішення про закриття кримінального провадження прокурор та слідчий мають право тільки за наявності передбачених законом підстав ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 284 КПК України).]
Так, відповідно до частин 1 статті 284 КПК '''кримінальне провадження закривається в разі''', якщо:
* встановлена відсутність події кримінального правопорушення;
* встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення;
* не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати;
* набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою;
* помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого;
* існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню;
* потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення;
* стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу;
* стосовно податкових зобов’язань особи, яка вчинила дії, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, досягнутий податковий компроміс відповідно до підрозділу 9-2розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України. 
* існує нескасована постанова слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 цієї частини, у кримінальному провадженні щодо того самого діяння, що розслідувалося із дотриманням вимог щодо підслідності;
* після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page1 статтею 219 цього Кодексу], крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи;
* слідчий, прокурор зобов’язані закрити кримінальне провадження також у разі, коли строк досудового розслідування, визначений [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page1 статтею 219 цього Кодексу], закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру.

Частиною 2 статті 284 КПК передбачено, що '''кримінальне провадження закривається судом''':
* у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності;
* якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом;
* досягнуто податковий компроміс у справах про кримінальні правопорушення, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення"] Податкового кодексу України.
Разом з тим, провадження щодо юридичної особи підлягає закриттю у разі встановлення відсутності підстав для застосування до неї заходів кримінально-правового характеру, закриття кримінального провадження чи ухвалення виправдувального вироку щодо уповноваженої особи юридичної особи.
Про закриття провадження щодо юридичної особи прокурор приймає постанову, а суд зазначає про це у виправдувальному вироку або постановляє ухвалу. Рішення про закриття провадження щодо юридичної особи може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом. ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 284 КПК України]).
Про закриття кримінального провадження слідчий, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
Ухвала суду про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.

=== Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності ===
'''Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності''' – інша форма закінчення досудового розслідування, що характеризується процедурами, відмінними від закриття кримінального провадження прокурором та слідчим. 
Згідно з положеннями [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-05 пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»] роз’яснено, що звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування до особи, котра вчинила злочин, встановлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінального провадження, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України.
Особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 285 КПК України] та в порядку [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 286 КПК України].
 
'''Особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.''' Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз’яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз’яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку. 
'''Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом.''' Встановивши на стадії досудового розслідування підстави для звільнення від кримінальної відповідальності та отримавши згоду підозрюваного на таке звільнення, прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до суду.
Перед направленням клопотання до суду прокурор зобов’язаний ознайомити з ним потерпілого та з’ясувати його думку щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності. Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

=== Звернення до суду з обвинувальним актом ===
Конституційні принципи презумпції невинуватості ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 стаття 62 Конституції України]) і підтримання державного обвинувачення в суді ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 пункт 5 статті 129 Конституції України]), по суті, прямо визначають звернення до суду з обвинувальним актом як форму закінчення досудового розслідування, у результаті якого обвинувачений був би поставлений у становище підсудного зі всіма правовими наслідками, що випливають із цього.
Така позиція законодавця, що закріплена в [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 283] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 291 КПК України], орієнтує прокурора та слідчого на встановлення й викриття особи, яка вчинила злочин, тобто на здійснення функції обвинувачення шляхом звернення до суду для вирішення питання про винуватість особи у скоєнні інкримінованого їй злочину та призначення справедливого покарання. 

Досудове розслідування може бути закінчено складанням обвинувального акту тільки за наявності внутрішнього переконання прокурора та слідчого про винуватість особи й необхідність звернення до суду для вирішення питання щодо притягання її до кримінальної відповідальності та засудження. При цьому факти, покладені в основу рішення, що приймається, повинні бути встановлені всебічно, повно й об'єктивно, а саме рішення – відповідати змісту правових положень, бути законним, обґрунтованим і справедливим.

=== Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру ===
Кримінальний кодекс України передбачає застосування судом примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, котрі вчинили злочини у віці до 18 років або суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
Так, примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовують:
* у разі постановлення судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 1 статті 97 КК України];
* до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 97 КК України]);
* при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частини 1 статті 105 КК України]. 
'''Метою застосування таких заходів''' має бути забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у наявності можливості адаптуватися до реалій суспільного життя, підвищити загальноосвітній і культурний рівень, набути професії та працевлаштуватися. 

Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру провадиться згідно з правилами, передбаченими главою 38, статтею 44, пунком 1 частини 2 статті 52, частини 1 статті 62,статтею 64,частиною 4 статті 135,частиною 3 статті 140,частиною 2 статті 213, статтею 226, статтею 227 КПК України та інш. Таке розслідування здійснюється слідчим, спеціально уповноваженим керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх (частина 1 статті 499 КПК України). 

Закон визначає, що за відсутності підстав для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду в порядку, передбаченому КПК України ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 5 статті 499 КПК України]). 

Таким чином, звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру також самостійна форма закінчення досудового розслідування. Підстави і порядок її застосування регламентовано [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 292], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 498] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 499 КПК України].

=== Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру ===
Кримінальне законодавство України допускає '''застосування судом примусових заходів медичного характеру''' до осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності, обмеженої осудності або в стані осудності, але захворіли до моменту проголошення вироку на душевну хворобу, яка позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або управляти ними ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 19], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 20] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 93 КК України], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 глава 39 КПК України]). Ці заходи виконують захисно-реабілітаційну функцію. Маючи єдину соціальну суть, вони активно застосовуються судами для лікування та соціальної реадаптації психічно хворих, запобігання вчиненню нових суспільно небезпечних діянь, а також для охорони їх самих.
 
Примусові заходи медичного характеру застосовуються '''лише до осіб, які є суспільно небезпечними'''. 

Кримінально-процесуальне законодавство, яке органічно пов’язане з кримінальним правом, передбачає як форму закінчення досудового розслідування звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру. Таке рішення приймається прокурором та слідчим у тому випадку, якщо достовірно буде встановлено психопатологічний стан особи, яка вчинила:
* суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;
* кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 503 КПК України]).
Під час провадження досудового розслідування необхідно з достатньою повнотою з’ясувати всі обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 91], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 503], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 505 КПК України]). 

Через особливе правове становище неосудної особи, що не притягується як підозрюваний, ця форма закінчення досудового розслідування пов’язана з остаточною реалізацією функції обвинувачення тільки в процесуальному сенсі. Здійснюється це шляхом складання клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 511 КПК України]).
Слід зазначити, що згідно зі [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 20 КК України] особа, що визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності. Досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення у стані обмеженої осудності, провадиться слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України. Суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусового заходу медичного характеру ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 2 статті 504 КПК України]).
Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 283 КПК України]).

[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]

Форми закінчення досудового розслідування

2018-03-23T08:26:07Z

Olena.ipatenko: /* Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності */

== Законодавство ==
* [http://Конституція%20України%2028.06.1996%20№%20254к/96-ВР Конституція України]
* [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-05 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12"Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0918-17/paran9#n9 Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.07.2017 № 570 "Про організацію діяльності органів досудового розслідування Національної поліції України"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0680-16 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затверджене наказом Генеральної прокуратури України від 06 квітня 2016 року № 139]

== Поняття закінчення досудового розслідування ==
'''Досудове розслідування''' як цілісна система складається з декількох підсистем (етапів), об'єднаних загальними завданнями і єдиною процесуальною формою. Вони послідовно змінюють один одного після виконання конкретніших завдань, що підлягають вирішенню на кожному етапі.
 
'''Закінчення досудового розслідування''' можна розглядати як складову частину (етап) єдиного цілого – досудового провадження, яке в юридичній літературі традиційно включається в зміст завершального етапу провадження. У процесуальному аспекті поняття закінчення досудового розслідування пов'язується зі специфічністю процесуальних рішень, що приймаються, і особливостями їх виконання на цьому етапі розслідування. 

До змісту заключного етапу досудового розслідування, що є системою взаємопов’язаних дій та рішень, об’єднаних спільністю завдань, правових умов і юридичних прийомів, включають:
* аналіз і оцінку зібраних у кримінальному провадженні доказів з позиції їх достатності для достовірного висновку про форму закінчення розслідування;
* систематизацію та належне оформлення матеріалів кримінального провадження;
* прийняття рішення про форму закінчення провадження в кримінальному провадженні;
* повідомлення учасників процесу про прийняття рішення ( про форму закінчення провадження) та пред’явлення їм сторонами матеріалів закінченого провадження;
* вирішення клопотань, що надійшли від учасників процесу, які ознайомилися з матеріалами кримінального провадження;
* пред’явлення учасникам процесу додаткових матеріалів, що з’явилися в результаті задоволення заявлених клопотань;
* складання підсумкового процесуального документа;
* направлення (надання) учасникам процесу копії підсумкового процесуального документа та реєстру матеріалів досудового розслідування;
* направлення матеріалів досудового розслідування та реалізація всіх процесуальних рішень, зумовлених формою закінчення розслідування. 

Послідовність здійснення таких дій і прийняття рішення залежить від юридичної ситуації у справі та характеру рішення про форму закінчення провадження.
Рішення про закінчення досудового розслідування може мати законний характер лише в тому випадку, якщо слідчий виконав вимоги закону не тільки про встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 91 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України)], але й щодо їх усебічного, повного та об’єктивного дослідження ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 2 статті 9], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 94 КПК України]). Провадження не може вважатися закінченим до тих пір, поки завдання встановлення істини не вирішене. Відмітна особливість етапу закінчення досудового розслідування полягає в тому, що вперше за час розслідування конкретного кримінального провадження предмет доказування має бути встановлений в необхідних межах доказування. У той же час очевидно, що навіть при найвищому ступені істинності пізнання, досягнутої при розслідуванні, остаточне рішення даного питання є винятковою компетенцією суду ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 6 статті 22 КПК України]).

== Форми закінчення досудового розслідування ==
Ф'''орма закінчення досудового розслідування''' залежить від виду процесуальних рішень, з прийняттям яких може бути остаточно реалізовано функцію кримінального переслідування при провадженні розслідування. 

Так, згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пунктом 2 статті 283 КПК України] «Загальні положення закінчення досудового розслідування» '''розслідування може бути закінчено у формі:'''
# закриття кримінального провадження;
# звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності;
# звернення до суду з обвинувальним актом;
# звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру;
# звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру.
 
Вказані форми закінчення досудового розслідування носять універсальний характер. Вони застосовні при закінченні досудового розслідування злочинів (досудового слідства) і кримінальних проступків (дізнання) згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України.
Разом с тим, закінчення дізнання здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини 2 статті 301 КПК України]. 

Таким чином, '''закінчення досудового розслідування''' – заключний етап розслідування, у ході якого прокурор та слідчий на підставі зібраних доказів, приймають процесуальні рішення, пов’язані з підбиттям підсумків, а також із подальшим рухом кримінального провадження, спрямованим на остаточну реалізацію функції кримінального переслідування.

=== Закриття кримінального провадження ===
'''Закриття кримінального провадження''' як форма закінчення досудового розслідування являє собою заключний етап розслідування, на якому прокурор та слідчий підбивають підсумок провадженню, аналізують й оцінюють сукупність зібраних доказів і на їх основі формулюють у постанові висновок про неможливість подальшого провадження через наявність передбачених законом обставин, та вирішують питання, зумовлені рішенням про закриття провадження.
Прийняти рішення про закриття кримінального провадження прокурор та слідчий мають право тільки за наявності передбачених законом підстав ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 284 КПК України).]
Так, відповідно до частин 1 статті 284 КПК '''кримінальне провадження закривається в разі''', якщо:
* встановлена відсутність події кримінального правопорушення;
* встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення;
* не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати;
* набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою;
* помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого;
* існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню;
* потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення;
* стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу;
* стосовно податкових зобов’язань особи, яка вчинила дії, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, досягнутий податковий компроміс відповідно до підрозділу 9-2розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України. 
* існує нескасована постанова слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 цієї частини, у кримінальному провадженні щодо того самого діяння, що розслідувалося із дотриманням вимог щодо підслідності;
* після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page1 статтею 219 цього Кодексу], крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи;
* слідчий, прокурор зобов’язані закрити кримінальне провадження також у разі, коли строк досудового розслідування, визначений [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page1 статтею 219 цього Кодексу], закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру.

Частиною 2 статті 284 КПК передбачено, що '''кримінальне провадження закривається судом''':
* у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності;
* якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом;
* досягнуто податковий компроміс у справах про кримінальні правопорушення, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення"] Податкового кодексу України.
Разом з тим, провадження щодо юридичної особи підлягає закриттю у разі встановлення відсутності підстав для застосування до неї заходів кримінально-правового характеру, закриття кримінального провадження чи ухвалення виправдувального вироку щодо уповноваженої особи юридичної особи.
Про закриття провадження щодо юридичної особи прокурор приймає постанову, а суд зазначає про це у виправдувальному вироку або постановляє ухвалу. Рішення про закриття провадження щодо юридичної особи може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом. ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 284 КПК України]).
Про закриття кримінального провадження слідчий, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
Ухвала суду про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.

=== Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності ===
'''Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності''' – інша форма закінчення досудового розслідування, що характеризується процедурами, відмінними від закриття кримінального провадження прокурором та слідчим. 
Згідно з положеннями [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-05 пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»] роз’яснено, що звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування до особи, котра вчинила злочин, встановлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінального провадження, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України.
Особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 285 КПК України] та в порядку [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 286 КПК України].
 
'''Особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність.''' Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз’яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз’яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку. 
'''Звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення здійснюється судом.'''Встановивши на стадії досудового розслідування підстави для звільнення від кримінальної відповідальності та отримавши згоду підозрюваного на таке звільнення, прокурор складає клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності та без проведення досудового розслідування у повному обсязі надсилає його до суду.
Перед направленням клопотання до суду прокурор зобов’язаний ознайомити з ним потерпілого та з’ясувати його думку щодо можливості звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності. Якщо під час здійснення судового провадження щодо провадження, яке надійшло до суду з обвинувальним актом, сторона кримінального провадження звернеться до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності обвинуваченого, суд має невідкладно розглянути таке клопотання.

=== Звернення до суду з обвинувальним актом ===
Конституційні принципи презумпції невинуватості ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 стаття 62 Конституції України]) і підтримання державного обвинувачення в суді ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 пункт 5 статті 129 Конституції України]), по суті, прямо визначають звернення до суду з обвинувальним актом як форму закінчення досудового розслідування, у результаті якого обвинувачений був би поставлений у становище підсудного зі всіма правовими наслідками, що випливають із цього.
Така позиція законодавця, що закріплена в [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 283] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 291 КПК України], орієнтує прокурора та слідчого на встановлення й викриття особи, яка вчинила злочин, тобто на здійснення функції обвинувачення шляхом звернення до суду для вирішення питання про винуватість особи у скоєнні інкримінованого їй злочину та призначення справедливого покарання. 

Досудове розслідування може бути закінчено складанням обвинувального акту тільки за наявності внутрішнього переконання прокурора та слідчого про винуватість особи й необхідність звернення до суду для вирішення питання щодо притягання її до кримінальної відповідальності та засудження. При цьому факти, покладені в основу рішення, що приймається, повинні бути встановлені всебічно, повно й об'єктивно, а саме рішення – відповідати змісту правових положень, бути законним, обґрунтованим і справедливим.

=== Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру ===
Кримінальний кодекс України передбачає застосування судом примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, котрі вчинили злочини у віці до 18 років або суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
Так, примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовують:
* у разі постановлення судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 1 статті 97 КК України];
* до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 97 КК України]);
* при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частини 1 статті 105 КК України]. 
'''Метою застосування таких заходів''' має бути забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у наявності можливості адаптуватися до реалій суспільного життя, підвищити загальноосвітній і культурний рівень, набути професії та працевлаштуватися. 

Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру провадиться згідно з правилами, передбаченими главою 38, статтею 44, пунком 1 частини 2 статті 52, частини 1 статті 62,статтею 64,частиною 4 статті 135,частиною 3 статті 140,частиною 2 статті 213, статтею 226, статтею 227 КПК України та інш. Таке розслідування здійснюється слідчим, спеціально уповноваженим керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх (частина 1 статті 499 КПК України). 

Закон визначає, що за відсутності підстав для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду в порядку, передбаченому КПК України ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 5 статті 499 КПК України]). 

Таким чином, звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру також самостійна форма закінчення досудового розслідування. Підстави і порядок її застосування регламентовано [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 292], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 498] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 499 КПК України].

=== Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру ===
Кримінальне законодавство України допускає '''застосування судом примусових заходів медичного характеру''' до осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності, обмеженої осудності або в стані осудності, але захворіли до моменту проголошення вироку на душевну хворобу, яка позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або управляти ними ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 19], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 20] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 93 КК України], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 глава 39 КПК України]). Ці заходи виконують захисно-реабілітаційну функцію. Маючи єдину соціальну суть, вони активно застосовуються судами для лікування та соціальної реадаптації психічно хворих, запобігання вчиненню нових суспільно небезпечних діянь, а також для охорони їх самих.
 
Примусові заходи медичного характеру застосовуються '''лише до осіб, які є суспільно небезпечними'''. 

Кримінально-процесуальне законодавство, яке органічно пов’язане з кримінальним правом, передбачає як форму закінчення досудового розслідування звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру. Таке рішення приймається прокурором та слідчим у тому випадку, якщо достовірно буде встановлено психопатологічний стан особи, яка вчинила:
* суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;
* кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 503 КПК України]).
Під час провадження досудового розслідування необхідно з достатньою повнотою з’ясувати всі обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 91], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 503], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 505 КПК України]). 

Через особливе правове становище неосудної особи, що не притягується як підозрюваний, ця форма закінчення досудового розслідування пов’язана з остаточною реалізацією функції обвинувачення тільки в процесуальному сенсі. Здійснюється це шляхом складання клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 511 КПК України]).
Слід зазначити, що згідно зі [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 20 КК України] особа, що визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності. Досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення у стані обмеженої осудності, провадиться слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України. Суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусового заходу медичного характеру ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 2 статті 504 КПК України]).
Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 283 КПК України]).

[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]

Форми закінчення досудового розслідування

2018-03-23T08:21:36Z

Olena.ipatenko: /* Закриття кримінального провадження */

== Законодавство ==
* [http://Конституція%20України%2028.06.1996%20№%20254к/96-ВР Конституція України]
* [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-05 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12"Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0918-17/paran9#n9 Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.07.2017 № 570 "Про організацію діяльності органів досудового розслідування Національної поліції України"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0680-16 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затверджене наказом Генеральної прокуратури України від 06 квітня 2016 року № 139]

== Поняття закінчення досудового розслідування ==
'''Досудове розслідування''' як цілісна система складається з декількох підсистем (етапів), об'єднаних загальними завданнями і єдиною процесуальною формою. Вони послідовно змінюють один одного після виконання конкретніших завдань, що підлягають вирішенню на кожному етапі.
 
'''Закінчення досудового розслідування''' можна розглядати як складову частину (етап) єдиного цілого – досудового провадження, яке в юридичній літературі традиційно включається в зміст завершального етапу провадження. У процесуальному аспекті поняття закінчення досудового розслідування пов'язується зі специфічністю процесуальних рішень, що приймаються, і особливостями їх виконання на цьому етапі розслідування. 

До змісту заключного етапу досудового розслідування, що є системою взаємопов’язаних дій та рішень, об’єднаних спільністю завдань, правових умов і юридичних прийомів, включають:
* аналіз і оцінку зібраних у кримінальному провадженні доказів з позиції їх достатності для достовірного висновку про форму закінчення розслідування;
* систематизацію та належне оформлення матеріалів кримінального провадження;
* прийняття рішення про форму закінчення провадження в кримінальному провадженні;
* повідомлення учасників процесу про прийняття рішення ( про форму закінчення провадження) та пред’явлення їм сторонами матеріалів закінченого провадження;
* вирішення клопотань, що надійшли від учасників процесу, які ознайомилися з матеріалами кримінального провадження;
* пред’явлення учасникам процесу додаткових матеріалів, що з’явилися в результаті задоволення заявлених клопотань;
* складання підсумкового процесуального документа;
* направлення (надання) учасникам процесу копії підсумкового процесуального документа та реєстру матеріалів досудового розслідування;
* направлення матеріалів досудового розслідування та реалізація всіх процесуальних рішень, зумовлених формою закінчення розслідування. 

Послідовність здійснення таких дій і прийняття рішення залежить від юридичної ситуації у справі та характеру рішення про форму закінчення провадження.
Рішення про закінчення досудового розслідування може мати законний характер лише в тому випадку, якщо слідчий виконав вимоги закону не тільки про встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 91 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України)], але й щодо їх усебічного, повного та об’єктивного дослідження ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 2 статті 9], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 94 КПК України]). Провадження не може вважатися закінченим до тих пір, поки завдання встановлення істини не вирішене. Відмітна особливість етапу закінчення досудового розслідування полягає в тому, що вперше за час розслідування конкретного кримінального провадження предмет доказування має бути встановлений в необхідних межах доказування. У той же час очевидно, що навіть при найвищому ступені істинності пізнання, досягнутої при розслідуванні, остаточне рішення даного питання є винятковою компетенцією суду ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 6 статті 22 КПК України]).

== Форми закінчення досудового розслідування ==
Ф'''орма закінчення досудового розслідування''' залежить від виду процесуальних рішень, з прийняттям яких може бути остаточно реалізовано функцію кримінального переслідування при провадженні розслідування. 

Так, згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пунктом 2 статті 283 КПК України] «Загальні положення закінчення досудового розслідування» '''розслідування може бути закінчено у формі:'''
# закриття кримінального провадження;
# звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності;
# звернення до суду з обвинувальним актом;
# звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру;
# звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру.
 
Вказані форми закінчення досудового розслідування носять універсальний характер. Вони застосовні при закінченні досудового розслідування злочинів (досудового слідства) і кримінальних проступків (дізнання) згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України.
Разом с тим, закінчення дізнання здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини 2 статті 301 КПК України]. 

Таким чином, '''закінчення досудового розслідування''' – заключний етап розслідування, у ході якого прокурор та слідчий на підставі зібраних доказів, приймають процесуальні рішення, пов’язані з підбиттям підсумків, а також із подальшим рухом кримінального провадження, спрямованим на остаточну реалізацію функції кримінального переслідування.

=== Закриття кримінального провадження ===
'''Закриття кримінального провадження''' як форма закінчення досудового розслідування являє собою заключний етап розслідування, на якому прокурор та слідчий підбивають підсумок провадженню, аналізують й оцінюють сукупність зібраних доказів і на їх основі формулюють у постанові висновок про неможливість подальшого провадження через наявність передбачених законом обставин, та вирішують питання, зумовлені рішенням про закриття провадження.
Прийняти рішення про закриття кримінального провадження прокурор та слідчий мають право тільки за наявності передбачених законом підстав ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 284 КПК України).]
Так, відповідно до частин 1 статті 284 КПК '''кримінальне провадження закривається в разі''', якщо:
* встановлена відсутність події кримінального правопорушення;
* встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення;
* не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати;
* набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою;
* помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого;
* існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню;
* потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення;
* стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу;
* стосовно податкових зобов’язань особи, яка вчинила дії, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, досягнутий податковий компроміс відповідно до підрозділу 9-2розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України. 
* існує нескасована постанова слідчого, прокурора про закриття кримінального провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 9 цієї частини, у кримінальному провадженні щодо того самого діяння, що розслідувалося із дотриманням вимог щодо підслідності;
* після повідомлення особі про підозру закінчився строк досудового розслідування, визначений [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page1 статтею 219 цього Кодексу], крім випадку повідомлення особі про підозру у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи;
* слідчий, прокурор зобов’язані закрити кримінальне провадження також у разі, коли строк досудового розслідування, визначений [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page1 статтею 219 цього Кодексу], закінчився та жодній особі не було повідомлено про підозру.

Частиною 2 статті 284 КПК передбачено, що '''кримінальне провадження закривається судом''':
* у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності;
* якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом;
* досягнуто податковий компроміс у справах про кримінальні правопорушення, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення"] Податкового кодексу України.
Разом з тим, провадження щодо юридичної особи підлягає закриттю у разі встановлення відсутності підстав для застосування до неї заходів кримінально-правового характеру, закриття кримінального провадження чи ухвалення виправдувального вироку щодо уповноваженої особи юридичної особи.
Про закриття провадження щодо юридичної особи прокурор приймає постанову, а суд зазначає про це у виправдувальному вироку або постановляє ухвалу. Рішення про закриття провадження щодо юридичної особи може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом. ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 284 КПК України]).
Про закриття кримінального провадження слідчий, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
Ухвала суду про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.

=== Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності ===
'''Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності''' – інша форма закінчення досудового розслідування, що характеризується процедурами, відмінними від закриття кримінального провадження прокурором та слідчим. 
Згідно з положеннями [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-05 пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»] роз’яснено, що звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування до особи, котра вчинила злочин, встановлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінального провадження, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України.
Особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 285 КПК України] та в порядку [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 286 КПК України].

=== Звернення до суду з обвинувальним актом ===
Конституційні принципи презумпції невинуватості ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 стаття 62 Конституції України]) і підтримання державного обвинувачення в суді ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 пункт 5 статті 129 Конституції України]), по суті, прямо визначають звернення до суду з обвинувальним актом як форму закінчення досудового розслідування, у результаті якого обвинувачений був би поставлений у становище підсудного зі всіма правовими наслідками, що випливають із цього.
Така позиція законодавця, що закріплена в [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 283] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 291 КПК України], орієнтує прокурора та слідчого на встановлення й викриття особи, яка вчинила злочин, тобто на здійснення функції обвинувачення шляхом звернення до суду для вирішення питання про винуватість особи у скоєнні інкримінованого їй злочину та призначення справедливого покарання. 

Досудове розслідування може бути закінчено складанням обвинувального акту тільки за наявності внутрішнього переконання прокурора та слідчого про винуватість особи й необхідність звернення до суду для вирішення питання щодо притягання її до кримінальної відповідальності та засудження. При цьому факти, покладені в основу рішення, що приймається, повинні бути встановлені всебічно, повно й об'єктивно, а саме рішення – відповідати змісту правових положень, бути законним, обґрунтованим і справедливим.

=== Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру ===
Кримінальний кодекс України передбачає застосування судом примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, котрі вчинили злочини у віці до 18 років або суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
Так, примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовують:
* у разі постановлення судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 1 статті 97 КК України];
* до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 97 КК України]);
* при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частини 1 статті 105 КК України]. 
'''Метою застосування таких заходів''' має бути забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у наявності можливості адаптуватися до реалій суспільного життя, підвищити загальноосвітній і культурний рівень, набути професії та працевлаштуватися. 

Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру провадиться згідно з правилами, передбаченими главою 38, статтею 44, пунком 1 частини 2 статті 52, частини 1 статті 62,статтею 64,частиною 4 статті 135,частиною 3 статті 140,частиною 2 статті 213, статтею 226, статтею 227 КПК України та інш. Таке розслідування здійснюється слідчим, спеціально уповноваженим керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх (частина 1 статті 499 КПК України). 

Закон визначає, що за відсутності підстав для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду в порядку, передбаченому КПК України ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 5 статті 499 КПК України]). 

Таким чином, звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру також самостійна форма закінчення досудового розслідування. Підстави і порядок її застосування регламентовано [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 292], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 498] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 499 КПК України].

=== Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру ===
Кримінальне законодавство України допускає '''застосування судом примусових заходів медичного характеру''' до осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності, обмеженої осудності або в стані осудності, але захворіли до моменту проголошення вироку на душевну хворобу, яка позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або управляти ними ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 19], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 20] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 93 КК України], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 глава 39 КПК України]). Ці заходи виконують захисно-реабілітаційну функцію. Маючи єдину соціальну суть, вони активно застосовуються судами для лікування та соціальної реадаптації психічно хворих, запобігання вчиненню нових суспільно небезпечних діянь, а також для охорони їх самих.
 
Примусові заходи медичного характеру застосовуються '''лише до осіб, які є суспільно небезпечними'''. 

Кримінально-процесуальне законодавство, яке органічно пов’язане з кримінальним правом, передбачає як форму закінчення досудового розслідування звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру. Таке рішення приймається прокурором та слідчим у тому випадку, якщо достовірно буде встановлено психопатологічний стан особи, яка вчинила:
* суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;
* кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 503 КПК України]).
Під час провадження досудового розслідування необхідно з достатньою повнотою з’ясувати всі обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 91], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 503], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 505 КПК України]). 

Через особливе правове становище неосудної особи, що не притягується як підозрюваний, ця форма закінчення досудового розслідування пов’язана з остаточною реалізацією функції обвинувачення тільки в процесуальному сенсі. Здійснюється це шляхом складання клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 511 КПК України]).
Слід зазначити, що згідно зі [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 20 КК України] особа, що визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності. Досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення у стані обмеженої осудності, провадиться слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України. Суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусового заходу медичного характеру ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 2 статті 504 КПК України]).
Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 283 КПК України]).

[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]

Форми закінчення досудового розслідування

2018-03-23T08:10:19Z

Olena.ipatenko: /* Законодавство */

== Законодавство ==
* [http://Конституція%20України%2028.06.1996%20№%20254к/96-ВР Конституція України]
* [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-05 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12"Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0918-17/paran9#n9 Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 06.07.2017 № 570 "Про організацію діяльності органів досудового розслідування Національної поліції України"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0680-16 Положення про порядок ведення Єдиного реєстру досудових розслідувань, затверджене наказом Генеральної прокуратури України від 06 квітня 2016 року № 139]

== Поняття закінчення досудового розслідування ==
'''Досудове розслідування''' як цілісна система складається з декількох підсистем (етапів), об'єднаних загальними завданнями і єдиною процесуальною формою. Вони послідовно змінюють один одного після виконання конкретніших завдань, що підлягають вирішенню на кожному етапі.
 
'''Закінчення досудового розслідування''' можна розглядати як складову частину (етап) єдиного цілого – досудового провадження, яке в юридичній літературі традиційно включається в зміст завершального етапу провадження. У процесуальному аспекті поняття закінчення досудового розслідування пов'язується зі специфічністю процесуальних рішень, що приймаються, і особливостями їх виконання на цьому етапі розслідування. 

До змісту заключного етапу досудового розслідування, що є системою взаємопов’язаних дій та рішень, об’єднаних спільністю завдань, правових умов і юридичних прийомів, включають:
* аналіз і оцінку зібраних у кримінальному провадженні доказів з позиції їх достатності для достовірного висновку про форму закінчення розслідування;
* систематизацію та належне оформлення матеріалів кримінального провадження;
* прийняття рішення про форму закінчення провадження в кримінальному провадженні;
* повідомлення учасників процесу про прийняття рішення ( про форму закінчення провадження) та пред’явлення їм сторонами матеріалів закінченого провадження;
* вирішення клопотань, що надійшли від учасників процесу, які ознайомилися з матеріалами кримінального провадження;
* пред’явлення учасникам процесу додаткових матеріалів, що з’явилися в результаті задоволення заявлених клопотань;
* складання підсумкового процесуального документа;
* направлення (надання) учасникам процесу копії підсумкового процесуального документа та реєстру матеріалів досудового розслідування;
* направлення матеріалів досудового розслідування та реалізація всіх процесуальних рішень, зумовлених формою закінчення розслідування. 

Послідовність здійснення таких дій і прийняття рішення залежить від юридичної ситуації у справі та характеру рішення про форму закінчення провадження.
Рішення про закінчення досудового розслідування може мати законний характер лише в тому випадку, якщо слідчий виконав вимоги закону не тільки про встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 91 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України)], але й щодо їх усебічного, повного та об’єктивного дослідження ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 2 статті 9], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 94 КПК України]). Провадження не може вважатися закінченим до тих пір, поки завдання встановлення істини не вирішене. Відмітна особливість етапу закінчення досудового розслідування полягає в тому, що вперше за час розслідування конкретного кримінального провадження предмет доказування має бути встановлений в необхідних межах доказування. У той же час очевидно, що навіть при найвищому ступені істинності пізнання, досягнутої при розслідуванні, остаточне рішення даного питання є винятковою компетенцією суду ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 6 статті 22 КПК України]).

== Форми закінчення досудового розслідування ==
Ф'''орма закінчення досудового розслідування''' залежить від виду процесуальних рішень, з прийняттям яких може бути остаточно реалізовано функцію кримінального переслідування при провадженні розслідування. 

Так, згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пунктом 2 статті 283 КПК України] «Загальні положення закінчення досудового розслідування» '''розслідування може бути закінчено у формі:'''
# закриття кримінального провадження;
# звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності;
# звернення до суду з обвинувальним актом;
# звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру;
# звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру.
 
Вказані форми закінчення досудового розслідування носять універсальний характер. Вони застосовні при закінченні досудового розслідування злочинів (досудового слідства) і кримінальних проступків (дізнання) згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України.
Разом с тим, закінчення дізнання здійснюється з урахуванням особливостей, передбачених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини 2 статті 301 КПК України]. 

Таким чином, '''закінчення досудового розслідування''' – заключний етап розслідування, у ході якого прокурор та слідчий на підставі зібраних доказів, приймають процесуальні рішення, пов’язані з підбиттям підсумків, а також із подальшим рухом кримінального провадження, спрямованим на остаточну реалізацію функції кримінального переслідування.

=== Закриття кримінального провадження ===
'''Закриття кримінального провадження''' як форма закінчення досудового розслідування являє собою заключний етап розслідування, на якому прокурор та слідчий підбивають підсумок провадженню, аналізують й оцінюють сукупність зібраних доказів і на їх основі формулюють у постанові висновок про неможливість подальшого провадження через наявність передбачених законом обставин, та вирішують питання, зумовлені рішенням про закриття провадження.
Прийняти рішення про закриття кримінального провадження прокурор та слідчий мають право тільки за наявності передбачених законом підстав ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 284 КПК України).]
Так, відповідно до частин 1 статті 284 КПК '''кримінальне провадження закривається в разі''', якщо:
* встановлена відсутність події кримінального правопорушення;
* встановлена відсутність в діянні складу кримінального правопорушення;
* не встановлені достатні докази для доведення винуватості особи в суді і вичерпані можливості їх отримати;
* набрав чинності закон, яким скасована кримінальна відповідальність за діяння, вчинене особою;
* помер підозрюваний, обвинувачений, крім випадків, якщо провадження є необхідним для реабілітації померлого;
* існує вирок по тому самому обвинуваченню, що набрав законної сили, або постановлена ухвала суду про закриття кримінального провадження по тому самому обвинуваченню;
* потерпілий, а у випадках, передбачених цим Кодексом, його представник відмовився від обвинувачення у кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення;
* стосовно кримінального правопорушення, щодо якого не отримано згоди держави, яка видала особу;
* стосовно податкових зобов’язань особи, яка вчинила дії, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, досягнутий податковий компроміс відповідно до підрозділу 9-2розділу XX "Перехідні положення" Податкового кодексу України. 

Частиною 2 статті 284 КПК передбачено, що '''кримінальне провадження закривається судом''':
* у зв’язку зі звільненням особи від кримінальної відповідальності;
* якщо прокурор відмовився від підтримання державного обвинувачення, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом;
* досягнуто податковий компроміс у справах про кримінальні правопорушення, передбачені статтею 212 Кримінального кодексу України, відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 підрозділу 9-2 розділу XX "Перехідні положення"] Податкового кодексу України.
Разом з тим, провадження щодо юридичної особи підлягає закриттю у разі встановлення відсутності підстав для застосування до неї заходів кримінально-правового характеру, закриття кримінального провадження чи ухвалення виправдувального вироку щодо уповноваженої особи юридичної особи.
Про закриття провадження щодо юридичної особи прокурор приймає постанову, а суд зазначає про це у виправдувальному вироку або постановляє ухвалу. Рішення про закриття провадження щодо юридичної особи може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом. ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 284 КПК України]).
Про закриття кримінального провадження слідчий, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.
Ухвала суду про закриття кримінального провадження може бути оскаржена в апеляційному порядку.

=== Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності ===
'''Звернення до суду з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності''' – інша форма закінчення досудового розслідування, що характеризується процедурами, відмінними від закриття кримінального провадження прокурором та слідчим. 
Згідно з положеннями [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0012700-05 пункту 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 12 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності»] роз’яснено, що звільнення від кримінальної відповідальності – це відмова держави від застосування до особи, котра вчинила злочин, встановлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінального провадження, яке здійснює суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, у порядку, встановленому Кримінально-процесуальним кодексом України.
Особа звільняється від кримінальної відповідальності на підставі [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 285 КПК України] та в порядку [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 286 КПК України].

=== Звернення до суду з обвинувальним актом ===
Конституційні принципи презумпції невинуватості ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 стаття 62 Конституції України]) і підтримання державного обвинувачення в суді ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 пункт 5 статті 129 Конституції України]), по суті, прямо визначають звернення до суду з обвинувальним актом як форму закінчення досудового розслідування, у результаті якого обвинувачений був би поставлений у становище підсудного зі всіма правовими наслідками, що випливають із цього.
Така позиція законодавця, що закріплена в [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 283] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 291 КПК України], орієнтує прокурора та слідчого на встановлення й викриття особи, яка вчинила злочин, тобто на здійснення функції обвинувачення шляхом звернення до суду для вирішення питання про винуватість особи у скоєнні інкримінованого їй злочину та призначення справедливого покарання. 

Досудове розслідування може бути закінчено складанням обвинувального акту тільки за наявності внутрішнього переконання прокурора та слідчого про винуватість особи й необхідність звернення до суду для вирішення питання щодо притягання її до кримінальної відповідальності та засудження. При цьому факти, покладені в основу рішення, що приймається, повинні бути встановлені всебічно, повно й об'єктивно, а саме рішення – відповідати змісту правових положень, бути законним, обґрунтованим і справедливим.

=== Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру ===
Кримінальний кодекс України передбачає застосування судом примусових заходів виховного характеру до неповнолітніх, котрі вчинили злочини у віці до 18 років або суспільно небезпечні діяння до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність.
Так, примусові заходи виховного характеру, зокрема, застосовують:
* у разі постановлення судом рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності на підставі [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 1 статті 97 КК України];
* до особи, котра до досягнення віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, вчинила суспільно небезпечне діяння ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 97 КК України]);
* при звільненні неповнолітнього від покарання відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частини 1 статті 105 КК України]. 
'''Метою застосування таких заходів''' має бути забезпечення інтересів неповнолітнього, які полягають в одержанні не тільки належного виховання, а й освіти, лікування, соціальної, психологічної допомоги, захисту від жорстокого поводження, насильства та експлуатації, а також у наявності можливості адаптуватися до реалій суспільного життя, підвищити загальноосвітній і культурний рівень, набути професії та працевлаштуватися. 

Досудове розслідування у кримінальному провадженні щодо застосування примусових заходів виховного характеру провадиться згідно з правилами, передбаченими главою 38, статтею 44, пунком 1 частини 2 статті 52, частини 1 статті 62,статтею 64,частиною 4 статті 135,частиною 3 статті 140,частиною 2 статті 213, статтею 226, статтею 227 КПК України та інш. Таке розслідування здійснюється слідчим, спеціально уповноваженим керівником органу досудового розслідування на здійснення досудових розслідувань щодо неповнолітніх (частина 1 статті 499 КПК України). 

Закон визначає, що за відсутності підстав для закриття кримінального провадження прокурор затверджує складене слідчим або самостійно складає клопотання про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру і надсилає його до суду в порядку, передбаченому КПК України ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 5 статті 499 КПК України]). 

Таким чином, звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів виховного характеру також самостійна форма закінчення досудового розслідування. Підстави і порядок її застосування регламентовано [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 292], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 498] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 499 КПК України].

=== Звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру ===
Кримінальне законодавство України допускає '''застосування судом примусових заходів медичного характеру''' до осіб, що вчинили суспільно небезпечні діяння в стані неосудності, обмеженої осудності або в стані осудності, але захворіли до моменту проголошення вироку на душевну хворобу, яка позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або управляти ними ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 19], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 20] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 93 КК України], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 глава 39 КПК України]). Ці заходи виконують захисно-реабілітаційну функцію. Маючи єдину соціальну суть, вони активно застосовуються судами для лікування та соціальної реадаптації психічно хворих, запобігання вчиненню нових суспільно небезпечних діянь, а також для охорони їх самих.
 
Примусові заходи медичного характеру застосовуються '''лише до осіб, які є суспільно небезпечними'''. 

Кримінально-процесуальне законодавство, яке органічно пов’язане з кримінальним правом, передбачає як форму закінчення досудового розслідування звернення до суду з клопотанням про застосування примусових заходів медичного характеру. Таке рішення приймається прокурором та слідчим у тому випадку, якщо достовірно буде встановлено психопатологічний стан особи, яка вчинила:
* суспільно небезпечне діяння, передбачене законом України про кримінальну відповідальність, у стані неосудності;
* кримінальне правопорушення у стані осудності, але захворіла на психічну хворобу до постановлення вироку ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 503 КПК України]).
Під час провадження досудового розслідування необхідно з достатньою повнотою з’ясувати всі обставини, що мають істотне значення для правильного вирішення справи ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 91], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 503], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 стаття 505 КПК України]). 

Через особливе правове становище неосудної особи, що не притягується як підозрюваний, ця форма закінчення досудового розслідування пов’язана з остаточною реалізацією функції обвинувачення тільки в процесуальному сенсі. Здійснюється це шляхом складання клопотання про застосування примусових заходів медичного характеру ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 1 статті 511 КПК України]).
Слід зазначити, що згідно зі [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтею 20 КК України] особа, що визнана обмежено осудною, підлягає кримінальній відповідальності. Досудове розслідування щодо осіб, які підозрюються у вчиненні кримінального правопорушення у стані обмеженої осудності, провадиться слідчим згідно із загальними правилами, передбаченими КПК України. Суд, ухвалюючи вирок, може врахувати стан обмеженої осудності як підставу для застосування примусового заходу медичного характеру ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 2 статті 504 КПК України]).
Відомості про закінчення досудового розслідування вносяться прокурором до Єдиного реєстру досудових розслідувань ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частина 3 статті 283 КПК України]).

[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]

Відводи у кримінальному процесі

2018-03-23T08:02:49Z

Olena.ipatenko: /* Підстави для відводу слідчого, прокурора */

== Законодавство ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI]
== Поняття відводу у кримінальному процесі ==
'''Відвід у кримінальному процесі''' – це усунення цих учасників кримінального процесу від участі у справі за заявою сторони, прокурора (або за власною ініціативою того, хто відводиться — самовідвід) за наявності передбачених процесуальним законом обставин, що викликають сумнів у їх неупередженості.
== Підстави для відводу учасників кримінального процесу ==
=== Підстави для відводу слідчого судді, судді або присяжного в кримінальному провадженні ===
Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 75 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)] слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні:
# Якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім’ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача.
# Якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник.
# Якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї заінтересовані в результатах провадження.
# За наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.
# У випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 КПК порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.
# У складі суду, що здійснює судове провадження, є особи, які є родичами між собою. 

Разом з тим, положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 76 КПК] визначено недопустимість повторної участі судді в кримінальному провадженні. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду першої інстанції. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду апеляційної інстанції. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді касаційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і апеляційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або постанови суду касаційної інстанції.

=== Підстави для відводу слідчого, прокурора ===
Відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини 1 статті 77 КПК] прокурор, слідчий не має права брати участь у кримінальному провадженні:
* якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, членом сім’ї або близьким родичем сторони, заявника, потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;
* якщо він брав участь у цьому ж провадженні як слідчий суддя, суддя, захисник або представник, свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач;
* якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї заінтересовані в результатах кримінального провадження або існують інші обставини, які викликають обґрунтовані сумніви в його неупередженості.
Попередня участь прокурора у цьому ж кримінальному провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, як прокурора не є підставою для його відводу.

=== Підстави для відводу захисника, представника ===
Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 78 КПК] захисником, представником не має права бути особа, яка:
* брала участь у цьому ж кримінальному провадженні як слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач.
* якщо вона у цьому провадженні надає або раніше надавала правову допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання правової допомоги;
* зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (зупинення дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю або його анулювання) в порядку, передбаченому законом;
* якщо вона є близьким родичем або членом сім’ї слідчого, прокурора, потерпілого або будь-кого із складу суду.
=== Підстави для відводу спеціаліста, представника персоналу органу пробації, перекладача, експерта, секретаря судового засідання ===
Спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, експерт, секретар судового засідання не мають права брати участі в кримінальному провадженні та відводяться за підставами, передбаченими [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частиною першою статті 77 КПК], з тим обмеженням, що їх попередня участь у цьому кримінальному провадженні як спеціаліста, представника персоналу органу пробації, перекладача, експерта і секретаря судового засідання не може бути підставою для відводу. Спеціаліст, експерт, крім того, не має права брати участі в кримінальному провадженні, якщо він проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються у цьому провадженні.
== Порядок вирішення питання про відвід ==
За наявності підстав для відводу, передбачених норами КПК, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов’язані заявити самовідвід. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні. Заяви про відвід можуть бути заявлені як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження. 
Заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду. Відвід повинен бути вмотивованим. 
У разі заявлення відводу слідчому судді або судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частиною третьою статті 35 КПК]. У разі заявлення відводу одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду. Усі інші відводи під час досудового розслідування розглядає слідчий суддя, а під час судового провадження - суд, який його здійснює. 
При розгляді відводу має бути вислухана особа, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті вмотивованою ухвалою слідчого судді, судді (суду). Заява про відвід, що розглядається судом колегіально, вирішується простою більшістю голосів. Якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має право залишити таку заяву без розгляду.
== Наслідки відводу ==
=== Наслідки відводу слідчого судді, судді ===
У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) слідчого судді кримінальне провадження передається на розгляд іншому слідчому судді. У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) судді, який здійснює судове провадження одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею.
У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) одного чи кількох суддів із складу суду або всього складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, справа розглядається в тому самому суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведених суддів із заміною останніх іншими суддями або іншим складом суддів. Слідчий суддя, суддя (судді), на розгляд яких передається кримінальне провадження або справа, визначається у порядку, встановленому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частиною третьою статті 35 КПК]. Якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду, то вирішується питання про передання кримінального провадження до іншого суду в порядку, передбаченому КПК.
=== Наслідки відводу слідчого, прокурора, захисника, представника, експерта, спеціаліста, представника персоналу органу пробації, перекладача ===
У разі задоволення відводу слідчого, прокурора у кримінальному провадженні повинні бути невідкладно призначені відповідно інший слідчий - керівником органу досудового розслідування або інший прокурор - керівником органу прокуратури. У разі задоволення відводу експерта, спеціаліста, представника персоналу органу пробації або перекладача до кримінального провадження повинні бути залучені інші учасники у строк, визначений слідчим суддею, судом. У разі задоволення відводу захисника, представника слідчий суддя, суд роз’яснює підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачу його право запросити іншого захисника, представника та надає йому для цього під час досудового розслідування не менше двадцяти чотирьох годин, а під час судового провадження - не менше сімдесяти двох годин. Якщо підозрюваний, обвинувачений у кримінальному провадженні, коли залучення захисника є обов’язковим, протягом цього часу не запросить іншого захисника, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд самостійно залучають захисника в порядку, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 49 КПК].
== Зразки заяв про відвід у кримінальному процесі ==
[http://personal-advokat.com.ua/zrazky-doc/10-zrazky-dokumentiv/35-zaiava-pro-vidvid-kolehii-suddiv.html Зразок заяви про відвід колегії суддів] 

[https://rivneadvocate.io.ua/s2603203/zayava_pro_vidvid_u_kriminalnomu_provadjenni Зразок заяви про відвід судді] 

[http://personal-advokat.com.ua/zrazky-doc/10-zrazky-dokumentiv/33-zaiava-pro-vidvid-prokuroru.html Зразок заяви про відвід прокурору] 

[http://personal-advokat.com.ua/zrazky-doc/10-zrazky-dokumentiv/34-zaiava-pro-vidvid-slidchomu.html Зразок заяви про відвід слідчому] 
[[Категорія:Кримінальне процесуальне право]]

Відводи у кримінальному процесі

2018-03-23T07:52:17Z

Olena.ipatenko: /* Підстави для відводу слідчого судді, судді або присяжного в кримінальному провадженні */

== Законодавство ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI]
== Поняття відводу у кримінальному процесі ==
'''Відвід у кримінальному процесі''' – це усунення цих учасників кримінального процесу від участі у справі за заявою сторони, прокурора (або за власною ініціативою того, хто відводиться — самовідвід) за наявності передбачених процесуальним законом обставин, що викликають сумнів у їх неупередженості.
== Підстави для відводу учасників кримінального процесу ==
=== Підстави для відводу слідчого судді, судді або присяжного в кримінальному провадженні ===
Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 75 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)] слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні:
# Якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім’ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача.
# Якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник.
# Якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї заінтересовані в результатах провадження.
# За наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.
# У випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 КПК порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.
# У складі суду, що здійснює судове провадження, є особи, які є родичами між собою. 

Разом з тим, положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 76 КПК] визначено недопустимість повторної участі судді в кримінальному провадженні. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах апеляційної і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду першої інстанції. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і касаційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду апеляційної інстанції. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді касаційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і апеляційної інстанцій, а також у новому провадженні після скасування вироку або постанови суду касаційної інстанції.

=== Підстави для відводу слідчого, прокурора ===
Відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини 1 статті 77 КПК] прокурор, слідчий не має права брати участь у кримінальному провадженні:
* якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, членом сім’ї або близьким родичем сторони, заявника, потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;
* якщо він брав участь у цьому ж провадженні як слідчий суддя, суддя, захисник або представник, свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач;
* якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї заінтересовані в результатах кримінального провадження або існують інші обставини, які викликають обґрунтовані сумніви в його неупередженості.
Попередня участь прокурора у цьому ж кримінальному провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, у провадженні при перегляді судових рішень Верховним Судом України як прокурора не є підставою для його відводу.
=== Підстави для відводу захисника, представника ===
Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 78 КПК] захисником, представником не має права бути особа, яка:
* брала участь у цьому ж кримінальному провадженні як слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач.
* якщо вона у цьому провадженні надає або раніше надавала правову допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання правової допомоги;
* зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (зупинення дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю або його анулювання) в порядку, передбаченому законом;
* якщо вона є близьким родичем або членом сім’ї слідчого, прокурора, потерпілого або будь-кого із складу суду.
=== Підстави для відводу спеціаліста, представника персоналу органу пробації, перекладача, експерта, секретаря судового засідання ===
Спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, експерт, секретар судового засідання не мають права брати участі в кримінальному провадженні та відводяться за підставами, передбаченими [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частиною першою статті 77 КПК], з тим обмеженням, що їх попередня участь у цьому кримінальному провадженні як спеціаліста, представника персоналу органу пробації, перекладача, експерта і секретаря судового засідання не може бути підставою для відводу. Спеціаліст, експерт, крім того, не має права брати участі в кримінальному провадженні, якщо він проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються у цьому провадженні.
== Порядок вирішення питання про відвід ==
За наявності підстав для відводу, передбачених норами КПК, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов’язані заявити самовідвід. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні. Заяви про відвід можуть бути заявлені як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження. 
Заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду. Відвід повинен бути вмотивованим. 
У разі заявлення відводу слідчому судді або судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частиною третьою статті 35 КПК]. У разі заявлення відводу одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду. Усі інші відводи під час досудового розслідування розглядає слідчий суддя, а під час судового провадження - суд, який його здійснює. 
При розгляді відводу має бути вислухана особа, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті вмотивованою ухвалою слідчого судді, судді (суду). Заява про відвід, що розглядається судом колегіально, вирішується простою більшістю голосів. Якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має право залишити таку заяву без розгляду.
== Наслідки відводу ==
=== Наслідки відводу слідчого судді, судді ===
У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) слідчого судді кримінальне провадження передається на розгляд іншому слідчому судді. У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) судді, який здійснює судове провадження одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею.
У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) одного чи кількох суддів із складу суду або всього складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, справа розглядається в тому самому суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведених суддів із заміною останніх іншими суддями або іншим складом суддів. Слідчий суддя, суддя (судді), на розгляд яких передається кримінальне провадження або справа, визначається у порядку, встановленому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частиною третьою статті 35 КПК]. Якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду, то вирішується питання про передання кримінального провадження до іншого суду в порядку, передбаченому КПК.
=== Наслідки відводу слідчого, прокурора, захисника, представника, експерта, спеціаліста, представника персоналу органу пробації, перекладача ===
У разі задоволення відводу слідчого, прокурора у кримінальному провадженні повинні бути невідкладно призначені відповідно інший слідчий - керівником органу досудового розслідування або інший прокурор - керівником органу прокуратури. У разі задоволення відводу експерта, спеціаліста, представника персоналу органу пробації або перекладача до кримінального провадження повинні бути залучені інші учасники у строк, визначений слідчим суддею, судом. У разі задоволення відводу захисника, представника слідчий суддя, суд роз’яснює підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачу його право запросити іншого захисника, представника та надає йому для цього під час досудового розслідування не менше двадцяти чотирьох годин, а під час судового провадження - не менше сімдесяти двох годин. Якщо підозрюваний, обвинувачений у кримінальному провадженні, коли залучення захисника є обов’язковим, протягом цього часу не запросить іншого захисника, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд самостійно залучають захисника в порядку, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 49 КПК].
== Зразки заяв про відвід у кримінальному процесі ==
[http://personal-advokat.com.ua/zrazky-doc/10-zrazky-dokumentiv/35-zaiava-pro-vidvid-kolehii-suddiv.html Зразок заяви про відвід колегії суддів] 

[https://rivneadvocate.io.ua/s2603203/zayava_pro_vidvid_u_kriminalnomu_provadjenni Зразок заяви про відвід судді] 

[http://personal-advokat.com.ua/zrazky-doc/10-zrazky-dokumentiv/33-zaiava-pro-vidvid-prokuroru.html Зразок заяви про відвід прокурору] 

[http://personal-advokat.com.ua/zrazky-doc/10-zrazky-dokumentiv/34-zaiava-pro-vidvid-slidchomu.html Зразок заяви про відвід слідчому] 
[[Категорія:Кримінальне процесуальне право]]

Обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні

2018-03-23T07:16:52Z

Olena.ipatenko: /* Поняття доказування у кримінальному провадженні */

== Нормативна база ==

* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України 28.06.1996 № 254к/96-ВР]
* [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 № 2341-III]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-18 Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб» від 23 травня 2013 року № 314-VII]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95 Постанова Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4]
* П[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-95 останова Пленуму Верховного суду України Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат 07.07.1995 N 11]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/n0082700-97 Ухвала (витяг)судової колегії у кримінальних справах Верховного суду України «Рішення суду про відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої громадянинові органами слідства, має бути належно мотивовано і відповідати фактичним обставинам справи» від 11.03.1997]
* [http://document.ua/shodo-nadannja-rozjasnen-polozhen-zakonu-ukrayini-vid-23-tra-doc202012.html Лист Міністерства юстиції України «Щодо надання роз’яснень положень Закону України від 23 травня 2013 року № 314-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»» від 26.12 2013 № 1169-0-3-13/11] 
== Поняття доказування у кримінальному провадженні. Елементи доказування ==
=== Поняття доказування у кримінальному провадженні ===
'''Доказування''' – це розумова і практична діяльність компетентних учасників процесуальних відносин, що полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. Це процесуальна діяльність, спрямована на формування доказів та їхніх процесуальних джерел, оперування ними з метою розв’язання завдань судочинства. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини 2 статті 91 Кримінального процесуального кодексу України] (далі - КПК) доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. 

Доказування включає в себе дві невід'ємних складових. З однієї сторони, це діяльність суду та інших уповноважених осіб, врегульована процесуальним законодавством (процесуальна форма), з іншої - пізнавальна (розумова), що відповідає законам логіки. 

Кримінально - процесуальне доказування спрямоване на встановлення тих фактичних обставин, які необхідно з’ясувати для правильного застосування норм матеріального кримінального права, а в деяких випадках, і норм цивільного, трудового права (при вирішенні цивільного позову). 

[[Проблемні питання доказів і доказування у кримінальному провадженні]]

=== Елементи доказування ===
==== Збирання доказів ====
'''Збирання доказів''' - процес, що складається з таких стадій: '''а)''' виявлення доказів - їх відшукування; '''б)''' фіксація (закріплення) доказів: зберігання фактичних даних у встановленому законом порядку; '''в)''' вилучення доказів: дії, що забезпечують можливість використання доказів, приєднання їх до справи, а також їх дослідження; '''г)''' зберігання доказів, що полягає у вжитті заходів щодо збереження самих доказів. Збирання доказів є першим етапом роботи з доказами. 

Відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 93 КПК] збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом. 

Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом. 

Сторона захисту, потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, здійснює збирання доказів шляхом витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб речей, копій документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій, актів перевірок; ініціювання проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших процесуальних дій, а також шляхом здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів. Ініціювання стороною захисту, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, проведення слідчих (розшукових) дій здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються в порядку, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 220 КПК]. Постанова слідчого, прокурора про відмову в задоволенні клопотання про проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій може бути оскаржена слідчому судді.
 
Докази можуть бути одержані на території іноземної держави в результаті здійснення міжнародного співробітництва під час кримінального провадження.
==== Перевірка (дослідження) доказів ====
'''Перевірка (дослідження) доказів''' - це безпосереднє сприйняття і вивчення в судовому засіданні інформації про фактичні дані, надані суб'єктами доказування, за допомогою передбачених в законі засобів доказування на підставі принципів усності та безпосередності. Дослідження доказів повинне бути всебічним, повним, об'єктивним та безпосереднім. Перевірка (дослідження) доказів провадиться шляхом їх аналізу, зіставлення з іншими доказами, а також шляхом проведення додаткових слідчих або процесуальних дій з метою відшукання нових доказів, підтвердження або навпаки, спростування доказів, вже зібраних по справі. Крім того, перевірка доказів провадиться з метою з'ясування питання про їх достовірність. Слід зазначити, що вже при збиранні доказів створюються передумови їх подальшої повної, всебічно, об’єктивної перевірки. Перевірка – необхідна умова для розвитку подальшого процесу пізнання обставин злочину та забезпечення можливості оцінки сукупності доказів у кримінальній справі. 
==== Оцінка доказів ====
'''Оцінка доказів''' - визначення вірогідності та сили доказів. Оцінку доказів проводить широке коло учасників процесу, проте лише оцінка доказів з боку суду носить владний характер, оскільки судові рішення, у яких відбивається ця оцінка, є обов'язковими.
Відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 94 КПК] слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюють кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв’язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.
== Предмет і межі доказування у кримінальному провадженні ==
=== Предмет доказування ===
'''Предмет доказування''' - це сукупність передбачених кримінальним процесуальним законом обставин, які потрібно встановити по кожному кримінальному провадженню і які мають правове значення для правильного його вирішення по суті. 

У [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 91 КПК] викладено перелік обставин, що належать до предмета доказування у кримінальному провадженні, як сукупності фактів і обставин об'єктивної дійсності, які мають матеріально-правове, цивільно-правове, кримінальне процесуальне значення і є необхідними і достатніми фактичними обставинами для вирішення кримінального провадження по суті. Ця норма відповідає на питання, встановлення яких фактів і обставин є метою доказування. В ній йдеться про обставини, які вказують на наявність або відсутність у досліджуваному діянні складу злочину (чи кримінального правопорушення), що впливають на визначення міри покарання чи звільнення від відповідальності або є підставами для закриття кримінального провадження. 

Обставини, викладені у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 91 КПК], мають узагальнюючий орієнтуючий характер для всіх видів кримінального провадження, тому в теорії доказів отримали назву загального предмета доказування на всіх стадіях кримінального провадження. Водночас індивідуалізація предмета доказування у конкретному провадженні здійснюється з урахуванням вимог диспозиції статті Кримінального кодексу України (далі - КК), за якою кваліфікується діяння, що підлягає доказуванню. 

Обставини загального предмета доказування також конкретизуються у кримінальному провадженні, що проводиться на підставі угод, приватного обвинувачення чи неповнолітніх. 

Отже, в цілому п'''редмет доказування''' - це передбачена законом сукупність обставин, які підлягають обов´язковому доказуванню стороною обвинувачення і виступають предметом спростування для сторони захисту в ході кримінального провадження.
=== Межі доказування ===
З поняттям предмета доказування тісно пов'язане поняття меж доказування, під якими слід розуміти доказування такого обсягу доказів, який забезпечує достовірне встановлення обставин, що підлягають доказуванню. 

'''Межі доказування в кримінальному провадженні''' це така сукупність доказів, зібрання і дослідження яких забезпечує необхідну для прийняття обґрунтованого рішення повноту встановлення обставин предмета доказування у кримінальному провадженні. 

При цьому слід враховувати кількісні і якісні характеристики доказів з тим, щоб вони підтверджували факти і обставини, вказані у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 91 КПК].

Звужувати межі доказування недопустимо. Це може потягнути за собою порушення прав і законних інтересів особи. Розширення меж доказування також може негативно вплинути на оперативність розкриття кримінального правопорушення, зайвого використання сил і засобів. 
=== Складові предмету доказування (обставини, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні) ===
Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини 1 статті 91 КПК] '''у кримінальному провадженні підлягають доказуванню''':
# Подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення);
# Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення;
# Вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат;
# Обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом’якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження;
# Обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання;
# Обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення;
# Обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру.
==== Встановлення події кримінального правопорушення ====
При доказуванні насамперед мають бути встановлені обставини, які належать до події кримінального правопорушення (злочину чи кримінального проступку). При доказуванні обставин, які утворюють подію злочину, належить встановлювати передбачені нормою кримінального закону діяння, наслідки для матеріальних складів та наявність між ними причинного зв'язку вчинення. Подія злочину розуміється як елемент об'єктивної сторони складу злочину, що відбувається у певному часі, місці та певним способом. Спосіб вчинення злочину не визнається обов'язковою кваліфікуючою ознакою кримінальним законом. Незважаючи на це, в кримінальному процесі спосіб вчинення злочину є обов'язковим елементом предмета доказування по кожному кримінальному провадженню. У теорії доказів спосіб вчинення злочину тлумачиться як комплекс дій, що вчиняється злочинцем у певній послідовності і призводить до злочинного наслідку. Слід мати на увазі, що доказування способу вчинення злочину зумовлюється різними намірами, мотивами, метою. Із цього випливає, що спосіб вчинення злочину характеризується певним психофізичним підґрунтям і не зводиться лише до зовнішньої, фізичної сфери. 

Кожна подія, у тому числі і злочину, відбувається в реальному місці і часі. Тому доказування цих елементів деталізує спосіб вчинення злочину, прив'язує його до активної реальності, підтверджує його наявність і надає можливість перевірки факту вчинення злочину, а також може мати значення для предметного захисту особи, кваліфікації способів вчинення окремих видів злочинів, встановлення кримінально значущих ознак предмета злочину, причинно-наслідкового зв'язку вчинених дій з характером і розміром шкідливих наслідків тощо. 

У конкретних випадках при встановленні події злочину кваліфікуючого значення набуває також встановлення певних об'єктивних ознак вчинення злочину організованою групою, за попередньою змовою групою осіб або повторно тощо. При замаху на вчинення злочину також необхідно встановлювати ступінь здійснення злочинного наміру та причини, через які він не був доведений до кінця. Відсутність події злочину тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами.
==== Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення ====
'''Винуватість''' - категорія кримінального процесуального права, яка означає доведеність доказами вчинення кримінального правопорушення конкретною особою. У даному випадку законодавець формулює таку вимогу для обвинуваченого. 

Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 23 КК] злочином може визнаватися діяння лише за наявності вини, а особа може визнаватися винною лише у скоєнні злочину за наявності у неї певного психічного ставлення до вчинюваного діяння та його наслідків (у формі умислу та необережності), які, у свою чергу, знаходять прояв у двох видах: умисел - прямий і непрямий ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 24 КК]), необережність - злочинна самовпевненість та недбалість ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 25 КК]). Відсутність вини тягне за собою закриття кримінального провадження за реабілітуючими підставами. 

Конкретний зміст вини окремих видів злочинів визначається їх складами, що передбачені нормами Особливої частини КК. Вина має психологічну природу, тому її встановлення має характер логічного висновку на підставі доведених інших об'єктивованих фактів у провадженні. 

На ступінь вини особи впливають мета, мотив, місце і час вчинення злочину, життєвий досвід, вік тощо. Тому знання ступеня вини кожної конкретної особи необхідне для індивідуалізації покарання. Склад злочину включає психічне ставлення обвинуваченого до всіх фактичних обставин, які віднесені законодавцем до об'єкта і об'єктивної сторони злочину. Тобто при доказуванні умислу необхідно встановити конкретні фактичні дані, які б свідчили, що інтелектом і волею (умислом) обвинуваченого охоплювались виявлені час, місце, спосіб вчинення злочину тощо, а у злочинах з матеріальним складом - настання злочинних наслідків. 

В окремих випадках може встановлюватись осудність обвинуваченого і досягнення ним віку кримінальної відповідальності за даний злочин. Факт осудності обвинуваченого за загальним правилом розглядається як очевидний, але при виникненні певних сумнівів він підлягає доказуванню відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 3 частини 2 статті 242 КПК] (визначення психічного стану підозрюваного за наявності відомостей, які викликають сумнів щодо його осудності, обмеженої осудності). 

Вина головним чином характеризує суб'єктивну сторону злочину. Однак вона не є єдиною ознакою, яка характеризує внутрішні психічні процеси, що відбуваються у свідомості та волі злочинця. У ряді складів злочинів для встановлення їх суб'єктивної сторони слід з'ясовувати ще й мотив і мету вчинення посягання. 

Мотив і мету вчинення злочинів часто називають факультативними ознаками складу злочину. Погодитися з таким однозначним твердженням немає підстав. Адже є немало складів злочинів, де мотив і мета виступають обов'язковими ознаками складу. Це має місце тоді, коли:
# Мотив чи мета прямо названі у диспозиції статті особливої частини статті кримінального закону (наприклад, частина 1 статті 199 КК);
# Наявність відповідної мети прямо випливає з інших ознак складу злочину. Так, у статті 185 КК (крадіжка) мотив і мета не названі, проте загальновизнано, що цей злочин вчинюється з користі, його метою є звернення викраденого чужого майна на свою користь чи користь третіх осіб, за вибором злодія. 

Тобто факультативними ознаками складу злочину мотив і мета виступають лише тоді, коли вони не названі і не випливають з інших ознак складу злочину. 

'''Мотив''' - це те внутрішнє спонукання, яке штовхнуло особу на вчинення злочину. Мотив дозволяє виявити рушійну силу злочинної поведінки, дає можливість встановити ознаки вини. 

Мотиви злочину можуть бути самими різноманітними - користь, заздрість, ревнощі, помста тощо. У літературі звертається увага на те, що мотиви вчинення злочину можуть бути не лише негативними, а й соціально нейтральними або навіть корисними, такими як жалість, намагання допомогти, патріотизм, невірно сприйняті інтереси організації, прагнення виконати службове завдання, захист від суспільно небезпечного посягання тощо. 

Залежно від виду мотиву, того, яке значення йому надає законодавець, '''мотив має різне кримінально-правове значення''', а саме:
* виступає ознакою основного складу злочину;
* посилює відповідальність порівняно зі складом злочину, вчиненого без відповідного мотиву;
* послаблює відповідальність порівняно зі складом злочину, вчиненого без відповідного мотиву;
* враховується при визначенні кримінально-правових наслідків злочину. 

'''Мета злочину'''- це результат, якого прагне досягти винний, вчинюючи посягання. На відміну від мотиву, який характеризує те, чим керується особа, здійснюючи злочин, мета визначає те, чого хоче добитися злочинець. 

Мета, таким чином, прямо пов'язана з вольовим ставленням особи до суспільно небезпечних наслідків свого діяння. Якщо мета і наслідки збігаються, то однозначно особа бажає цих наслідків і має місце прямий умисел. 

Однак злочинець може ставити й іншу чи більш широку мету, яка виходить за межі наслідків, що є ознакою певного складу злочину. Тоді такі наслідки є лише проміжною метою - винний їх лише свідомо допускає для досягнення своєї мети, і це притаманне непрямому умислу. Наприклад, вчинюючи вбивство на замовлення, злочинець, зазвичай, переслідує мету наживи, а смерть потерпілого виступає для нього метою проміжною. Якщо ж особа усвідомлює неминучість наслідків, які є для неї проміжною метою, то вона теж їх бажає і діє з прямим умислом. 

Кримінально-правове значення мети злочину загалом таке ж, як і його мотиву.
==== Вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат ====
Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 3 частини 1 статті 91 КПК] у кримінальному провадженні підлягають доказуванню вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат. Поняття шкоди в кримінальному процесуальному законодавстві не розкривається. Водночас аналіз окремих норм процесуального закону ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 55, 56, 61 КПК]) дозволяє розглядати (як родові види шкоди) фізичну, моральну і майнову шкоду. 

'''Фізична шкода''' - це сукупність змін, що сталися об'єктивно внаслідок вчинення кримінального правопорушення у стані людини як фізичної істоти. До складових фізичної шкоди належать: тілесні ушкодження, розлад здоров'я, фізичні страждання, біль. Якщо відшкодування фізичної шкоди певним чином ускладнено, то відшкодування витрат на лікування можна визнати компенсаційною формою відшкодування фізичної шкоди, яка піддається обрахуванню. Це питання може стати предметом цивільного позову у кримінальному провадженні ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-95 пункт 10 частини 1 статті 56, статті 61, 127 КПК, Постанова Пленуму Верховного суду України Про відшкодування витрат на стаціонарне лікування особи, яка потерпіла від злочину, та судових витрат 07.07.1995 N 11]). Суб'єктами права на відшкодування шкоди у справах даного виду можуть бути самі потерпілі, а також прокурор відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 12 частини 2 статті 36 КПК]. 

Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини 6 статті 55 КПК] у справах про злочини, внаслідок яких сталася смерть потерпілого, право на відшкодування шкоди мають також його близькі родичі чи члени сім'ї такої особи, які в установленому законом порядку повинні визнаватися потерпілими. До таких осіб [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункт 1 частини 1 статті З КПК] відносить чоловіка, дружину, батька, матір, вітчима, мачуху, сина, дочку, пасинка, падчерку, рідного брата, рідну сестру, діда, бабу, прадіда, прабабу, внука, внучку, правнука, правнучку, усиновителя чи усиновленого, опікуна чи піклувальника, особу, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також осіб, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом і мають взаємні права та обов'язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають в шлюбі. 

Відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-95 до пункту 3 постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 № 4] під '''моральною шкодою''' слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Серед основних обставин, що впливають на розмір компенсації, Пленум визначає: характер і тривалість страждань, стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої травми, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації. 

На досудовому і судовому слідстві існують особливості щодо доказування моральної шкоди. Зокрема, під час досудового розслідування про доказування моральної шкоди можна вести мову в тих випадках, коли у процесі з'являється процесуальна фігура потерпілого, яким заявлений цивільний позов щодо відшкодування моральної шкоди ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 55, 56, 61 КПК]). При цьому підлягає доказуванню лише сам факт заподіяння моральної шкоди, тобто наявність її фактичних наслідків - характеру й тяжкості погіршення стану здоров'я, тривалості страждань тощо. Визначення конкретного розміру грошової компенсації за моральну шкоду покладене лише на судові органи, а тому перебуває за межами доказування на досудовому слідстві. 

У злочинах з формальним складом шкода є лише факультативним (необов'язковим) елементом предмета доказування. Для даного виду злочинів злочинний результат презюмується, тому для їх кваліфікації достатньо встановити лише вказане в законі діяння. Але дана презумпція стосується не всіх злочинів з формальним складом. Зокрема, встановлення шкоди вимагається, якщо злочин фактично закінчується настанням шкідливих наслідків, що знаходяться за межами складу, але передбачені законом як обставини, котрі впливають на визначення міри відповідальності, або настанням таких наслідків у вигляді майнової чи моральної шкоди, які належить відшкодовувати потерпілому (цивільному позивачу). 

'''[http://domjurista.ua/res.php?res_id=16107 Зразок позовної заяви про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням]''' 

Крім виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 до пункту 3 частини 1 статті 91 КПК], у кримінальному провадженні підлягає доказуванню також '''розмір процесуальних витрат'''. 

Порядок визначення розміру та стягнення процесуальних витрат, особи, які мають право отримати компенсацію, порядок зменшення витрат або звільнення від їх оплати, відстрочення та розстрочення процесуальних витрат зазначені у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 главі 8 КПК].
Так, відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 положень статті 118 КПК] процесуальні витрати складаються із:
# витрат на правову допомогу;
# витрат, пов’язаних із прибуттям до місця досудового розслідування або судового провадження;
# витрат, пов’язаних із залученням потерпілих, свідків, спеціалістів, перекладачів та експертів;
# витрат, пов’язаних із зберіганням і пересиланням речей і документів.
==== Обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження ====
Предмет доказування також включає обставини, які характеризують обвинуваченого й повинні враховуватись при призначенні покарання. Такий підхід ґрунтується на загальних засадах призначення покарання, серед яких від суду вимагається індивідуальний підхід, урахування особи винного та обставин справи, що пом'якшують та обтяжують покарання. 

Так, відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункту 4 частини 1 статті 91 КПК] у кожному кримінальному провадженні підлягають доказуванню обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання. 

'''До обставин, які характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують чи обтяжують покарання і підлягають доказуванню, належать такі:'''
* усі наявні у справі пом'якшуючі та обтяжуючі покарання обставини. Якщо будь-яка з обставин, що пом'якшує чи обтяжує покарання, передбачена в статті КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, суд не може ще раз враховувати її при призначенні покарання як таку, що його пом'якшує чи обтяжує ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 3 статті 66 КК] і [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 4 статті 67 КК]);
* у разі призначення більш м'якого покарання, ніж передбачено законом ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 69 КК]), необхідно встановлювати сукупність обставин, які б позитивно характеризували винну особу до вчинення злочину, а також після цього, що свідчить про можливість виправлення особи і перевиховання без реального застосування до неї призначеного судом покарання у вигляді позбавлення волі (ставлення підсудного до праці, навчання, громадського обов'язку, поведінка на виробництві і в побуті, працездатність, стан здоров'я, сімейний стан, дані про минулі судимості);
* обставини, які становлять соціально-психологічну характеристику обвинуваченого;
* обставини, що впливають на забезпечення в процесі доказування реалізації обвинуваченим своїх законних прав (наявність в обвинуваченого фізичних або психічних вад; володіння рідною мовою, якою ведеться судочинство, тощо). 

На окремі обставини, які впливають на призначення особі покарання і піддягають встановленню, може бути вказано у самій нормі Особливої частини КК. Наприклад, у [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частині 2 статті 201 КК] встановлення особи, яка раніше була засуджена за цей злочин, визнається кваліфікуючою обставиною. У цьому випадку необхідно витребувати завірену у встановленому порядку копію (чи копії) вироку суду, який набув чинності і в якому встановлено вчинення особою даного злочину; дані про строк відбутого покарання; ухвали й постанови суду щодо підстав звільнення; дані, які свідчать, що за раніше вчинений злочин особу не було звільнено від кримінальної відповідальності з підстав, встановлених законом, а також що судимість за цей злочин не було погашено або знято тощо.
==== Обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання ====
Важливим елементом предмета доказування є доведення обставин, що є підставами для звільнення особи від кримінальної відповідальності або покарання. Для прийняття такого рішення необхідно мати достатньо доказів, що вказують на обставини, передбачені законом про кримінальну відповідальність. 

Відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 285 КПК] особа звільняється від кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом України про кримінальну відповідальність. Особі, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення та щодо якої передбачена можливість звільнення від кримінальної відповідальності у разі здійснення передбачених законом України про кримінальну відповідальність дій, роз’яснюється право на таке звільнення. Підозрюваному, обвинуваченому, який може бути звільнений від кримінальної відповідальності, повинно бути роз’яснено суть підозри чи обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності і право заперечувати проти закриття кримінального провадження з цієї підстави. У разі якщо підозрюваний чи обвинувачений, щодо якого передбачене звільнення від кримінальної відповідальності, заперечує проти цього, досудове розслідування та судове провадження проводяться в повному обсязі в загальному порядку.
Інститут звільнення від покарання та його відбування представлений [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 розділом XII Загальної частини та розділом ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК]. 

'''Під звільнення від покарання та його відбування''' розуміють передбачені в КК випадки незастосування судом до особи, винної у вчиненні злочину, покарання або припинення подальшого його відбування. 

Аналіз положень зазначених розділів КК дає підстави виділити такі '''види звільнення від покарання та його відбування''':
# Звільнення від покарання без його призначення: 1) у зв'язку з втратою особою суспільної небезпеки ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 4 ст. 74 КК]); 2) у зв'язку з давністю притягнення до кримінальної відповідальності ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 5 ст. 74 КК]); 3) у зв'язку із хворобою особи ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 2 та ч. З ст. 84 КК]); 4) неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 97 КК]).
# Звільнення від подальшого відбування покарання: 1) із випробуванням ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 75 та 104 КК]); 2) із випробуванням вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до семи років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 9 КК]); 3) у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 80 та 106 КК]); 4) умовно-дострокове звільнення ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статті 81 та 107 КК]); 5) у зв'язку з психічною хворобою ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 1 статті 84 КК]); 6) у зв'язку з іншою (не психічною) тяжкою хворобою ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 84 КК]); 7) вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 83 КК]); 8) у зв'язку із законом про амністію ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 86 КК]); (9 у зв'язку з декриміналізацією діяння, за яке особу засуджено ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 74 КК]); 10) у зв'язку з вимогами ІІ розділу Прикінцевих та перехідних положень КК ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 пункти 1, 6-8,11, частина 1 пункту 14; пункти 15-18]. 

Крім цього, КК передбачає '''випадки заміни покарання більш м'яким''': а) не відбутої частини покарання ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 82 КК]); б) вагітним жінкам і жінкам, які мають дітей віком до трьох років ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 4 статті 83 КК]); в) у зв'язку із законом про амністію ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина З статті 86 КК]); г) на підставі акта про помилування ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 стаття 87 КК]), а також '''пом'якшення покарання''': а) на підставі закону про амністію ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина 2 статті 86 КК]); б) якщо призначена засудженому міра покарання перевищує санкцію нового закону ([http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частина З статті 74 КК]); в) на підставі вимог [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень КК]. 

Випадки заміни покарання більш м'яким та пом'якшення покарання, передбачені КК, не звільняють засудженого від покарання чи його відбування, проте поліпшують його правове становище і впливають на подальше відбування покарання. Звільнення від покарання без його призначення.
==== Обставини, які підтверджують, що гроші, цінності та інше майно, які підлягають спеціальній конфіскації, одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна, або призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи винагороди за його вчинення, або є предметом кримінального правопорушення, у тому числі пов’язаного з їх незаконним обігом, або підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення ====
[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Частиною 1 статті 96-1 КК] встановлено, що '''спеціальна конфіскація''' полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного злочину або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190,статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301,302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу. 

'''Спеціальна конфіскація застосовується на підставі:'''
# Обвинувального вироку суду.
# Ухвали суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності;
# Ухвали суду про застосування примусових заходів медичного характеру;
# Ухвали суду про застосування примусових заходів виховного характеру.
'''У випадках, коли об’єктом спеціальної конфіскації є майно, вилучене з цивільного обороту, вона може бути застосована на підставі:'''
# Ухвали суду про закриття кримінального провадження з інших підстав, аніж звільнення особи від кримінальної відповідальності;
# Ухвали суду, постановленої в порядку частини дев’ятої статті 100 КПК, за клопотанням слідчого чи прокурора, якщо кримінальне провадження закривається ними.
'''Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частини 1 статті 96-2 КК] спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:'''
# Одержані внаслідок вчинення злочину та/або є доходами від такого майна;
# Призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення злочину, фінансування та/або матеріального забезпечення злочину або винагороди за його вчинення;
# Були предметом злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;
# Були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення злочину, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.
==== Обставини, що є підставою для застосування до юридичних осіб заходів кримінально-правового характеру ====
З 01.09.2014 вступив в силу [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/314-18 Закон України від 23.03.2013 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України по виконанню Плану дій щодо лібералізації Європейським Союзом візового режиму для України стосовно відповідальності юридичних осіб»], яким було введено кримінальну відповідальність для юридичних осіб . Цим же Законом Загальну частину КК України доповнено розділом XIV-1 «Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб». 

Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частини 1 статті 96-3 КК] п'''ідставами для застосування до юридичної особи заходів кримінально - правового характеру є:'''
# Вчинення її уповноваженою особою, тобто, службовою особою юридичної особи, а також іншою особою, яка відповідно до закону, установчих документів юридичної особи чи договору має право діяти від імені юридичної особи, від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених у статтях 209 і 306, частинах першій і другій статті 368-3, частинах першій і другій статті 368-4, статтях 369 і 369-2 цього Кодексу;
# Незабезпечення виконання покладених на її уповноважену особу законом або установчими документами юридичної особи обов’язків щодо вжиття заходів із запобігання корупції, що призвело до вчинення будь - якого із злочинів, передбачених у статтях 209 і 306, частинах першій і другій статті 368-3, частинах першій і другій статті 368-4, статтях 369 і 369-2 цього Кодексу;
# Вчинення її уповноваженою особою від імені юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених у статтях 258-258-5 цього Кодексу;
# Вчинення її уповноваженою особою від імені та в інтересах юридичної особи будь-якого із злочинів, передбачених статтями 109, 110, 113, 146, 147, частинами другою – четвертою статті 159-1, статтями 160, 260, 262, 436, 437, 438, 442, 444, 447 цього Кодексу. 

[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Частиною 2 статті 96-3 КК] встановлено, що злочини, передбачені статтями 109, 110, 113, 146, 147, частинами другою - четвертою статті 159-1, статтями 160, 209, 260, 262, 306, частинами першою і другою статті 368-3, частинами першою і другою статті 368-4, статтями 369, 369-2, 436, 437, 438, 442, 444, 447 цього Кодексу, визнаються вчиненими в інтересах юридичної особи, '''якщо вони призвели до отримання нею неправомірної вигоди або створили умови для отримання такої вигоди, або були спрямовані на ухилення від передбаченої законом відповідальності'''.
[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Статтею 96-4 КК] '''визначено юридичні особи, до яких застосовуються заходи кримінально-правового характеру.''' Заходи кримінально-правового характеру, у випадках, передбачених пунктами 1 і 2частини першої статті 96-3 КК, можуть бути застосовані судом до підприємства, установи чи організації, крім державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, організацій, створених ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного чи місцевого бюджетів, фондів загальнообов’язкового державного соціального страхування, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а також міжнародних організацій. Заходи кримінально-правового характеру, у випадках, передбачених [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 пунктами 3 і 4 частини першої статті 96-3 КК], можуть бути застосовані судом до суб’єктів приватного та публічного права резидентів та нерезидентів України, включаючи підприємства, установи чи організації, державні органи, органи влади Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування, організації, створені ними у встановленому порядку, фонди, а також міжнародні організації, інші юридичні особи, що створені у відповідності до вимог національного чи міжнародного права.
Якщо держава або суб’єкт державної власності володіє часткою більше 25 відсотків в юридичній особі або юридична особа знаходиться під ефективним контролем держави чи суб’єкта державної власності, то дана юридична особа несе цивільну відповідальність у повному обсязі за неправомірно отриману вигоду та шкоду, заподіяну злочином, що вчинений державою, суб’єктами державної власності або державного управління. 

Відповідно до норм чинного законодавства '''до юридичних осіб судом можуть бути застосовані такі заходи кримінально-правового характеру:'''
# Штраф;
# Конфіскація майна;
# Ліквідація. 

До юридичних осіб штраф та ліквідація можуть застосовуватися лише як основні заходи кримінально-правового характеру, а конфіскація майна - лише як додатковий. При застосуванні заходів кримінально-правового характеру юридична особа зобов’язана відшкодувати нанесені збитки та шкоду в повному обсязі, а також розмір отриманої неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою. 

При застосуванні до юридичної особи заходів кримінально-правового характеру судом враховуються ступінь тяжкості вчиненого її уповноваженою особою злочину, ступінь здійснення злочинного наміру, розмір завданої шкоди, характер та розмір неправомірної вигоди, яка отримана або могла бути отримана юридичною особою, вжиті юридичною особою заходи для запобігання злочину.

[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]

Поняття, види доказів у адміністративному процесі, обов'язок доказування

2017-12-27T13:48:29Z

Olena.ipatenko: Створена сторінка: == Законодавство == [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР...

== Законодавство ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР] 
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року № 2747-IV (в редакції Закону № 2147-VIII від 03.10.2017, ВВР, 2017, № 48, ст.436)] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 № 4038-XII (редакція від 15.12.2017, підстава 2147а-19)] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/852-15 Закон України «Про електронний цифровий підпис» від 22.05.2003 N 852-IV]
== Поняття доказів у адміністративному процесі. Види доказів. ==
Відповідно до положень [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України] '''доказами''' в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
* письмовими, речовими і електронними доказами;
* висновками експертів;
* показаннями свідків. 

'''Письмовими доказами є''' документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. 
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено Кодексом адміністративного судочинства України. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв’язку, приймаються судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, які встановлені законом або договором. 
Іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, визначених міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. 
Оригінали письмових доказів до набрання судовим рішенням законної сили повертаються судом за клопотанням осіб, які їх подали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. У справі залишається засвідчена суддею копія письмового доказу. 

'''Речовими доказами є''' предмети матеріального світу, які своїм існуванням, своїми якостями, властивостями, місцезнаходженням, іншими ознаками дають змогу встановити обставини, що мають значення для справи. 

Речові докази до набрання рішенням суду законної сили зберігаються в матеріалах справи або за окремим описом здаються до камери схову речових доказів суду. Речові докази, які не можуть бути доставлені до суду, зберігаються за місцем їх знаходження. Речові докази повинні бути докладно описані у протоколі огляду і, за необхідності та можливості, їх суттєві особливості сфотографовані або зафіксовані у відеозапису або в інший подібний спосіб, після чого вони підлягають опечатуванню. Протоколи огляду та зображення речового доказу додаються до матеріалів справи. Суд вживає заходів для забезпечення зберігання речових доказів у незмінному стані. Речові докази повертаються судом після їх огляду і дослідження за клопотанням осіб, які їх надали, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи. В інших випадках речові докази повертаються особам, від яких вони були одержані, після набрання судовим рішенням законної сили. 
Речові докази, які є об’єктами, що вилучені з цивільного обороту або обмежено оборотоздатні, передаються особам, які відповідно до закону мають право ними володіти. За клопотанням державних експертних установ такі речові докази можуть бути передані їм для використання в експертній та науковій роботі у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. 

'''Електронними доказами є''' інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам’яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). 

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, засвідченій електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/852-15 Закону України "Про електронний цифровий підпис"]. Законом може бути визначено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.
Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, визначеному законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом. Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги. Оригінали або копії електронних доказів зберігаються у суді в матеріалах справи. За заявою особи, яка надала суду оригінал електронного доказу на матеріальному носії, суд повертає такий матеріальний носій, на якому міститься оригінал доказу, цій особі після дослідження вказаного електронного доказу, якщо це можливо без шкоди для розгляду справи, або після набрання судовим рішенням законної сили. У матеріалах справи залишається засвідчена суддею копія електронного доказу або витяг з нього.
== Обов’язок доказування. Підстави звільнення від доказування ==
=== Обов’язок доказування ===
Відповідно до положень [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України] кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. 

У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. 

Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
=== Підстави звільнення від доказуванння ===
Положеннями [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/page статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України] визначено підстави звільнення від доказування
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.
Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози, тяжкої обставини або обставини, визнаної у результаті зловмисної домовленості її представника з іншою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов’язковою для суду.
Обставини, встановлені рішенням третейського суду або міжнародного комерційного арбітражу, підлягають доказуванню в загальному порядку при розгляді справи судом. 
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право]]

Відводи у кримінальному процесі

2017-12-27T13:05:35Z

== Законодавство ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI]
== Поняття відводу у кримінальному процесі ==
'''Відвід у кримінальному процесі''' – це усунення цих учасників кримінального процесу від участі у справі за заявою сторони, прокурора (або за власною ініціативою того, хто відводиться — самовідвід) за наявності передбачених процесуальним законом обставин, що викликають сумнів у їх неупередженості.
== Підстави для відводу учасників кримінального процесу ==
=== Підстави для відводу слідчого судді, судді або присяжного в кримінальному провадженні ===
Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 75 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК)] слідчий суддя, суддя або присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні:
# Якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім’ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача.
# Якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник.
# Якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї заінтересовані в результатах провадження.
# За наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості.
# У випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 КПК порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.
# У складі суду, що здійснює судове провадження, є особи, які є родичами між собою. 

Разом з тим, положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 76 КПК] визначено недопустимість повторної участі судді в кримінальному провадженні. Так, суддя, який брав участь у кримінальному провадженні під час досудового розслідування, не має права брати участі у цьому ж провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, при перегляді судових рішень Верховним Судом України або за нововиявленими обставинами. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді першої інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах апеляційної і касаційної інстанцій, при перегляді судових рішень Верховним Судом України або за нововиявленими обставинами, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду першої інстанції. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді апеляційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і касаційної інстанцій, при перегляді судових рішень Верховним Судом України або за нововиявленими обставинами, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду апеляційної інстанції. Суддя, який брав участь у кримінальному провадженні в суді касаційної інстанції, не має права брати участі у цьому ж провадженні в судах першої і апеляційної інстанцій, при перегляді судових рішень Верховним Судом України або за нововиявленими обставинами, а також у новому провадженні після скасування вироку або ухвали суду касаційної інстанції.
=== Підстави для відводу слідчого, прокурора ===
Відповідно до положень [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини 1 статті 77 КПК] прокурор, слідчий не має права брати участь у кримінальному провадженні:
* якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, членом сім’ї або близьким родичем сторони, заявника, потерпілого, цивільного позивача або цивільного відповідача;
* якщо він брав участь у цьому ж провадженні як слідчий суддя, суддя, захисник або представник, свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач;
* якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім’ї заінтересовані в результатах кримінального провадження або існують інші обставини, які викликають обґрунтовані сумніви в його неупередженості.
Попередня участь прокурора у цьому ж кримінальному провадженні в суді першої, апеляційної і касаційної інстанцій, у провадженні при перегляді судових рішень Верховним Судом України як прокурора не є підставою для його відводу.
=== Підстави для відводу захисника, представника ===
Згідно з положеннями [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 78 КПК] захисником, представником не має права бути особа, яка:
* брала участь у цьому ж кримінальному провадженні як слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач.
* якщо вона у цьому провадженні надає або раніше надавала правову допомогу особі, інтереси якої суперечать інтересам особи, яка звернулася з проханням про надання правової допомоги;
* зупинення або припинення права на зайняття адвокатською діяльністю (зупинення дії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю або його анулювання) в порядку, передбаченому законом;
* якщо вона є близьким родичем або членом сім’ї слідчого, прокурора, потерпілого або будь-кого із складу суду.
=== Підстави для відводу спеціаліста, представника персоналу органу пробації, перекладача, експерта, секретаря судового засідання ===
Спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, експерт, секретар судового засідання не мають права брати участі в кримінальному провадженні та відводяться за підставами, передбаченими [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частиною першою статті 77 КПК], з тим обмеженням, що їх попередня участь у цьому кримінальному провадженні як спеціаліста, представника персоналу органу пробації, перекладача, експерта і секретаря судового засідання не може бути підставою для відводу. Спеціаліст, експерт, крім того, не має права брати участі в кримінальному провадженні, якщо він проводив ревізію, перевірку тощо, матеріали яких використовуються у цьому провадженні.
== Порядок вирішення питання про відвід ==
За наявності підстав для відводу, передбачених норами КПК, слідчий суддя, суддя, присяжний, прокурор, слідчий, захисник, представник, експерт, представник персоналу органу пробації, спеціаліст, перекладач, секретар судового засідання зобов’язані заявити самовідвід. За цими ж підставами їм може бути заявлено відвід особами, які беруть участь у кримінальному провадженні. Заяви про відвід можуть бути заявлені як під час досудового розслідування, так і під час судового провадження. 
Заяви про відвід під час досудового розслідування подаються одразу після встановлення підстав для такого відводу. Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду. Відвід повинен бути вмотивованим. 
У разі заявлення відводу слідчому судді або судді, який здійснює судове провадження одноособово, його розглядає інший суддя цього ж суду, визначений у порядку, встановленому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частиною третьою статті 35 КПК]. У разі заявлення відводу одному, кільком або всім суддям, які здійснюють судове провадження колегіально, його розглядає цей же склад суду. Усі інші відводи під час досудового розслідування розглядає слідчий суддя, а під час судового провадження - суд, який його здійснює. 
При розгляді відводу має бути вислухана особа, якій заявлено відвід, якщо вона бажає дати пояснення, а також думка осіб, які беруть участь у кримінальному провадженні. Питання про відвід вирішується в нарадчій кімнаті вмотивованою ухвалою слідчого судді, судді (суду). Заява про відвід, що розглядається судом колегіально, вирішується простою більшістю голосів. Якщо повторно заявлений відвід має ознаки зловживання правом на відвід з метою затягування кримінального провадження, суд, який здійснює провадження, має право залишити таку заяву без розгляду.
== Наслідки відводу ==
=== Наслідки відводу слідчого судді, судді ===
У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) слідчого судді кримінальне провадження передається на розгляд іншому слідчому судді. У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) судді, який здійснює судове провадження одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею.
У разі задоволення заяви про відвід (самовідвід) одного чи кількох суддів із складу суду або всього складу суду, якщо справа розглядається колегією суддів, справа розглядається в тому самому суді тим самим кількісним складом колегії суддів без участі відведених суддів із заміною останніх іншими суддями або іншим складом суддів. Слідчий суддя, суддя (судді), на розгляд яких передається кримінальне провадження або справа, визначається у порядку, встановленому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частиною третьою статті 35 КПК]. Якщо після задоволення відводів (самовідводів) неможливо утворити новий склад суду, то вирішується питання про передання кримінального провадження до іншого суду в порядку, передбаченому КПК.
=== Наслідки відводу слідчого, прокурора, захисника, представника, експерта, спеціаліста, представника персоналу органу пробації, перекладача ===
У разі задоволення відводу слідчого, прокурора у кримінальному провадженні повинні бути невідкладно призначені відповідно інший слідчий - керівником органу досудового розслідування або інший прокурор - керівником органу прокуратури. У разі задоволення відводу експерта, спеціаліста, представника персоналу органу пробації або перекладача до кримінального провадження повинні бути залучені інші учасники у строк, визначений слідчим суддею, судом. У разі задоволення відводу захисника, представника слідчий суддя, суд роз’яснює підозрюваному, обвинуваченому, потерпілому, цивільному позивачу, цивільному відповідачу його право запросити іншого захисника, представника та надає йому для цього під час досудового розслідування не менше двадцяти чотирьох годин, а під час судового провадження - не менше сімдесяти двох годин. Якщо підозрюваний, обвинувачений у кримінальному провадженні, коли залучення захисника є обов’язковим, протягом цього часу не запросить іншого захисника, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд самостійно залучають захисника в порядку, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 49 КПК].
== Зразки заяв про відвід у кримінальному процесі ==
[http://personal-advokat.com.ua/zrazky-doc/10-zrazky-dokumentiv/35-zaiava-pro-vidvid-kolehii-suddiv.html Зразок заяви про відвід колегії суддів] 

[https://rivneadvocate.io.ua/s2603203/zayava_pro_vidvid_u_kriminalnomu_provadjenni Зразок заяви про відвід судді] 

[http://personal-advokat.com.ua/zrazky-doc/10-zrazky-dokumentiv/33-zaiava-pro-vidvid-prokuroru.html Зразок заяви про відвід прокурору] 

[http://personal-advokat.com.ua/zrazky-doc/10-zrazky-dokumentiv/34-zaiava-pro-vidvid-slidchomu.html Зразок заяви про відвід слідчому] 
[[Категорія:Кримінальне процесуальне право]]

Залучення експерта у адміністративному судочинстві, судова експертиза у адміністративному провадженні

2017-09-13T09:00:03Z

Olena.ipatenko:

== Законодавство ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України 28.06.1996 № 254к/96-ВР] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 № 4038-XII] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98 Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» від 08.10.1998 № 53/5] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1431-11 Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах» 12.12.2011 № 3505/5] 
== Поняття експерта у адміністративному судочинстві ==
Відповідно до положень [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 частини 1 статті 66 Кодексу адміністративного судочинства України] '''експертом є''' особа, яка має необхідні знання та якій в порядку, встановленому цим Кодексом, доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.
Як експерти у адміністративному судочинстві може залучатися особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. 

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. 

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Законом України «Про судову експертизу»].
 

'''Не може залучатися до виконання обов’язків судового експерта особа''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 частина 1 статті 11 Закону України «Про судову експертизу»]):
* визнана в установленому законом порядку недієздатною;
* яка має не зняту або не погашену судимість,
* на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;
* особа, на яку протягом року накладалося дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення кваліфікації судового експерта.
== Права, обов’зки та відповідальність експерта у адміністративному судочинстві ==
'''Експерт у адміністративному судочинстві має право:'''
# Знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;
# Заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;
# Викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;
# Бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження;
# Задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;
# Подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права експерта;
# На оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду;
# Відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов'язків або якщо він не володіє необхідними знаннями для виконання покладених на нього обов'язків;
# На забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав;
# У разі незгоди з іншими членами експертної комісії складати окремий висновок;
# Викладати письмово відповіді на питання, які ставляться йому під час надання роз'яснень чи показань. 

'''Експерт зобов'язаний:'''
# Провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань.
# У разі необхідності - прибути за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому засіданні.
# Забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою.
# Заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі.
# Невідкладно повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
# У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення невідкладно заявити суду клопотання щодо його уточнення або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.
# У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.
Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.
Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі. 

'''Відповідальність експерта.''' 

Судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими законодавством, може бути притягнутий до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. 

За надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, а також за розголошення даних, що стали йому відомі під час проведення експертизи, експерт несе кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. 

За злісне ухилення від явки до органів досудового розслідування або суду експерт несе адміністративну відповідальність згідно з чинним законодавством. 

За допущені порушення під час проведення експертизи, що не тягнуть за собою кримінальної чи адміністративної відповідальності, експерт може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності згідно з чинним законодавством. 

У разі завдання своїми діями майнової шкоди під час проведення експертизи експерт несе матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством.
== Поняття судової експертизи, види експертиз ==
 
=== Поняття судової експертизи ===
'''Судова експертиза''' - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які
містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду. 
=== Види експертиз ===
'''Первинною є експертиза''', коли об’єкт досліджується вперше. 

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена '''повторна експертиза''', яка доручається іншому експертові (експертам). 

'''Комісійна експертиза''' проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності. 

'''Комплексна експертиза''' проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність. Загальний висновок роблять експерти, компетентні в оцінці отриманих результатів і формулюванні єдиного висновку. 

Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена '''додаткова експертиза''', яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
== Призначення судової експертизи ==
Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу.
Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначаються судом. Суд повинен вмотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі. Особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд призначити експертизу і доручити її проведення відповідній експертній установі або конкретному експерту. Якщо сторони домовилися про залучення експертами певних осіб, суд повинен призначити їх відповідно до цієї домовленості.
Якщо проведення експертизи доручено експертній установі, її керівник має право доручити проведення експертизи одному або кільком експертам, якщо судом не визначено конкретних експертів, у разі потреби - замінити виконавців експертизи, заявити клопотання щодо організації проведення досліджень поза межами експертної установи.
В ухвалі про призначення експертизи суд попереджає експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
== Строки проведення експертизи ==
Строк проведення експертизи встановлюється залежно від складності дослідження з урахуванням експертного навантаження фахівців керівником експертної установи (або заступником керівника чи керівником структурного підрозділу) у межах: 

* '''10 календарних днів''' - щодо матеріалів з невеликою кількістю об'єктів та вирішуваних питань і простих за характером досліджень;
* '''30 календарних днів''' - щодо матеріалів із середньою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або середньої складності за характером досліджень;
* '''60 календарних днів''' - щодо матеріалів з великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або складних за характером досліджень;
* '''понад 60 календарних днів''' - щодо матеріалів із великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань (більше десяти), виходячи з фактично необхідного для експерта часу або особливо складних за характером досліджень (досліджень з використанням криміналістичного обладнання (лазерного, оптичного, електронного), проведення експериментальних досліджень, застосування декількох методів);
* '''понад 90 календарних днів''' - якщо експертиза є особливо складною чи багатооб’єктною, потребує вирішення більше десяти питань або вирішення питань, які потребують декількох досліджень, чи налічує понад п'ять томів матеріалів справи або є комплексною чи потребує залучення фахівців з інших установ (у тому числі судово-медичних), підприємств, організацій і не може бути виконана в зазначені строки. 

У разі значного завантаження експерта та знаходження в нього на виконанні одночасно понад десяти експертиз, у тому числі комісійних та комплексних, вказані терміни можуть бути переглянуті або встановлені додатково з урахуванням необхідного реального часу на їх виконання. 

Попереднє вивчення матеріалів при проведенні простих та середньої складності досліджень не повинно перевищувати відповідно п'яти та десяти робочих днів; при складних та особливо складних дослідженнях - відповідно п'ятнадцяти та двадцяти робочих днів. 

Строк проведення експертизи починається з робочого дня, наступного за днем надходження матеріалів до експертної установи, і закінчується у день складання висновку експерта (повідомлення про неможливість надання висновку). Якщо закінчення встановленого строку проведення експертизи припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається наступний за ним робочий день. 

У строк проведення експертизи не включається строк виконання клопотань експерта, усунення недоліків, допущених органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).
== Висновок експерта ==
'''У висновку експерта зазначаються''' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 стаття 82 Кодексу адміністративного судочинства України]):
* коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта);
* на якій підставі була проведена експертиза;
* хто був присутній при проведенні експертизи;
* питання, що були поставлені експертові;
* які матеріали експерт використав;
* докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання;
* зазначається, що експерта попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Якщо експерт під час проведення експертизи виявить факти, що мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він може включити до висновку свої міркування про ці обставини.
Експерт дає свій висновок у письмовій формі. Висновок експерта приєднується до справи. Суд має право в судовому засіданні запропонувати експерту дати усне пояснення до свого висновку. Якщо експертиза проводиться в судовому засіданні, експерт може дати усний висновок. Висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.
== Зразки клопотань про призначення експертизи у адміністративному судочинстві ==
[http://pravo-porada.com.ua/practice-65/55-zayavy-ta-klopotannya/659-klopotannya-pro-pryznachennya-avtotehnichnoyi-ekspertyzy 1)зразок клопотання про призначення експертизи у адміністративному судочинстві] 
[http://www.peritus.com.ua/klopotannya-pro-pryznachennya-ekspertyzy/ 2) зразок клопотання про призначення експертизи у адміністративному судочинстві] 
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право]]

Залучення експерта у адміністративному судочинстві, судова експертиза у адміністративному провадженні

2017-09-13T08:54:13Z

Olena.ipatenko: Створена сторінка: == Законодавство == [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України 28.06.1996 № 254к/96-ВР] ...

== Законодавство ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%EA/96-%E2%F0 Конституція України 28.06.1996 № 254к/96-ВР] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 № 8073-X] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України «Про судову експертизу» від 25.02.1994 № 4038-XII] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0705-98 Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» від 08.10.1998 № 53/5] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1431-11 Наказ Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах» 12.12.2011 № 3505/5] 
== Поняття експерта у адміністративному судочинстві ==
Відповідно до положень [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 частини 1 статті 66 Кодексу адміністративного судочинства України] '''експертом є''' особа, яка має необхідні знання та якій в порядку, встановленому цим Кодексом, доручається дати висновок з питань, що виникають під час розгляду справи і стосуються спеціальних знань цієї особи, шляхом дослідження матеріальних об'єктів, явищ і процесів, що містять інформацію про обставини у справі.
Як експерти у адміністративному судочинстві може залучатися особи, які мають необхідні знання для надання висновку з досліджуваних питань. 

Судовими експертами державних спеціалізованих установ можуть бути фахівці, які мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності. 

До проведення судових експертиз, крім тих, що проводяться виключно державними спеціалізованими установами, можуть залучатися також судові експерти, які не є працівниками цих установ, за умови, що вони мають відповідну вищу освіту, освітньо-кваліфікаційний рівень не нижче спеціаліста, пройшли відповідну підготовку в державних спеціалізованих установах Міністерства юстиції України, атестовані та отримали кваліфікацію судового експерта з певної спеціальності у порядку, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Законом України «Про судову експертизу»].
 

'''Не може залучатися до виконання обов’язків судового експерта особа''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 частина 1 статті 11 Закону України «Про судову експертизу»]):
* визнана в установленому законом порядку недієздатною;
* яка має не зняту або не погашену судимість,
* на яку протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;
* особа, на яку протягом року накладалося дисциплінарне стягнення у вигляді позбавлення кваліфікації судового експерта.
== Права, обов’зки та відповідальність експерта у адміністративному судочинстві ==
'''Експерт у адміністративному судочинстві має право:'''
# Знайомитися з матеріалами справи, що стосуються предмета дослідження;
# Заявляти клопотання про подання йому додаткових матеріалів і зразків;
# Викладати у висновку судової експертизи виявлені в ході її проведення факти, які мають значення для справи і з приводу яких йому не були задані питання;
# Бути присутнім під час вчинення процесуальних дій, що стосуються предмета і об'єктів дослідження;
# Задавати питання особам, які беруть участь у справі, та свідкам;
# Подавати скарги на дії особи, у провадженні якої перебуває справа, якщо ці дії порушують права експерта;
# На оплату виконаної роботи та на компенсацію витрат, пов'язаних з проведенням експертизи і викликом до суду;
# Відмовитися від давання висновку, якщо поданих йому матеріалів недостатньо для виконання покладених на нього обов'язків або якщо він не володіє необхідними знаннями для виконання покладених на нього обов'язків;
# На забезпечення безпеки за наявності відповідних підстав;
# У разі незгоди з іншими членами експертної комісії складати окремий висновок;
# Викладати письмово відповіді на питання, які ставляться йому під час надання роз'яснень чи показань. 

'''Експерт зобов'язаний:'''
# Провести повне дослідження і дати обґрунтований та об'єктивний письмовий висновок щодо поставлених йому питань.
# У разі необхідності - прибути за викликом суду, дати висновок або роз'яснити його в судовому засіданні.
# Забезпечити збереження об'єкта експертизи. Якщо дослідження пов'язане з повним або частковим знищенням об'єкта експертизи або зміною його властивостей, експерт має одержати на це відповідний дозвіл суду, який оформлюється ухвалою.
# Заявляти самовідвід за наявності передбачених законодавством підстав, які виключають його участь у справі.
# Невідкладно повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи через відсутність у нього необхідних знань або без залучення інших експертів.
# У разі виникнення сумніву щодо змісту та обсягу доручення невідкладно заявити суду клопотання щодо його уточнення або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за заданими питаннями.
# У разі постановлення ухвали суду про припинення проведення експертизи експерт зобов'язаний негайно подати матеріали справи та інші документи, що використовувалися для проведення експертизи.
Експерт не має права за власною ініціативою збирати матеріали для проведення експертизи; спілкуватися з особами, які беруть участь у справі, а також з іншими учасниками адміністративного процесу, за винятком дій, пов'язаних з проведенням експертизи; розголошувати відомості, що стали йому відомі у зв'язку з проведенням експертизи, або повідомляти будь-кому, крім суду, про результати експертизи.
Експерт не має права передоручати проведення експертизи іншій особі. 

'''Відповідальність експерта.''' 

Судовий експерт на підставах і в порядку, передбаченими законодавством, може бути притягнутий до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної чи кримінальної відповідальності. 

За надання завідомо неправдивого висновку, за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків, а також за розголошення даних, що стали йому відомі під час проведення експертизи, експерт несе кримінальну відповідальність згідно з чинним законодавством. 

За злісне ухилення від явки до органів досудового розслідування або суду експерт несе адміністративну відповідальність згідно з чинним законодавством. 

За допущені порушення під час проведення експертизи, що не тягнуть за собою кримінальної чи адміністративної відповідальності, експерт може бути притягнутий до дисциплінарної відповідальності згідно з чинним законодавством. 

У разі завдання своїми діями майнової шкоди під час проведення експертизи експерт несе матеріальну відповідальність згідно з чинним законодавством.
== Поняття судової експертизи, види експертиз ==
 
=== Поняття судової експертизи ===
'''Судова експертиза''' - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які
містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду. 
=== Види експертиз ===
'''Первинною є експертиза''', коли об’єкт досліджується вперше. 

Якщо висновок експерта буде визнано необґрунтованим або таким, що суперечить іншим матеріалам справи або викликає сумніви в його правильності, судом може бути призначена '''повторна експертиза''', яка доручається іншому експертові (експертам). 

'''Комісійна експертиза''' проводиться не менш як двома експертами одного напряму знань. Якщо за результатами проведених досліджень думки експертів збігаються, вони підписують єдиний висновок. Експерт, не згодний з висновком іншого експерта (експертів), дає окремий висновок з усіх питань або з питань, які викликали розбіжності. 

'''Комплексна експертиза''' проводиться не менш як двома експертами різних галузей знань або різних напрямів у межах однієї галузі знань. У висновку експертів зазначається, які дослідження і в якому обсязі провів кожний експерт, які факти він встановив і яких висновків дійшов. Кожен експерт підписує ту частину висновку, яка містить опис здійснених ним досліджень, і несе за неї відповідальність. Загальний висновок роблять експерти, компетентні в оцінці отриманих результатів і формулюванні єдиного висновку. 

Якщо висновок експерта буде визнано неповним або неясним, судом може бути призначена '''додаткова експертиза''', яка доручається тому самому або іншому експерту (експертам).
== Призначення судової експертизи ==
Для з'ясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу.
Особи, які беруть участь у справі, мають право подати суду питання, на які потрібна відповідь експерта. Кількість і зміст питань, за якими має бути проведена експертиза, визначаються судом. Суд повинен вмотивувати відхилення питань осіб, які беруть участь у справі. Особи, які беруть участь у справі, мають право просити суд призначити експертизу і доручити її проведення відповідній експертній установі або конкретному експерту. Якщо сторони домовилися про залучення експертами певних осіб, суд повинен призначити їх відповідно до цієї домовленості.
Якщо проведення експертизи доручено експертній установі, її керівник має право доручити проведення експертизи одному або кільком експертам, якщо судом не визначено конкретних експертів, у разі потреби - замінити виконавців експертизи, заявити клопотання щодо організації проведення досліджень поза межами експертної установи.
В ухвалі про призначення експертизи суд попереджає експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
== Строки проведення експертизи ==
Строк проведення експертизи встановлюється залежно від складності дослідження з урахуванням експертного навантаження фахівців керівником експертної установи (або заступником керівника чи керівником структурного підрозділу) у межах: 

* '''10 календарних днів''' - щодо матеріалів з невеликою кількістю об'єктів та вирішуваних питань і простих за характером досліджень;
* '''30 календарних днів''' - щодо матеріалів із середньою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або середньої складності за характером досліджень;
* '''60 календарних днів''' - щодо матеріалів з великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань або складних за характером досліджень;
* '''понад 60 календарних днів''' - щодо матеріалів із великою кількістю об'єктів та вирішуваних питань (більше десяти), виходячи з фактично необхідного для експерта часу або особливо складних за характером досліджень (досліджень з використанням криміналістичного обладнання (лазерного, оптичного, електронного), проведення експериментальних досліджень, застосування декількох методів);
* '''понад 90 календарних днів''' - якщо експертиза є особливо складною чи багатооб’єктною, потребує вирішення більше десяти питань або вирішення питань, які потребують декількох досліджень, чи налічує понад п'ять томів матеріалів справи або є комплексною чи потребує залучення фахівців з інших установ (у тому числі судово-медичних), підприємств, організацій і не може бути виконана в зазначені строки. 

У разі значного завантаження експерта та знаходження в нього на виконанні одночасно понад десяти експертиз, у тому числі комісійних та комплексних, вказані терміни можуть бути переглянуті або встановлені додатково з урахуванням необхідного реального часу на їх виконання. 

Попереднє вивчення матеріалів при проведенні простих та середньої складності досліджень не повинно перевищувати відповідно п'яти та десяти робочих днів; при складних та особливо складних дослідженнях - відповідно п'ятнадцяти та двадцяти робочих днів. 

Строк проведення експертизи починається з робочого дня, наступного за днем надходження матеріалів до експертної установи, і закінчується у день складання висновку експерта (повідомлення про неможливість надання висновку). Якщо закінчення встановленого строку проведення експертизи припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається наступний за ним робочий день. 

У строк проведення експертизи не включається строк виконання клопотань експерта, усунення недоліків, допущених органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта).
== Висновок експерта ==
'''У висновку експерта зазначаються''' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 стаття 82 Кодексу адміністративного судочинства України]):
* коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта);
* на якій підставі була проведена експертиза,
* хто був присутній при проведенні експертизи,
* питання, що були поставлені експертові,
* які матеріали експерт використав,
* докладний опис проведених досліджень, зроблені в результаті їх висновки та обґрунтовані відповіді на поставлені судом питання.
* зазначається, що експерта попереджено про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.
Якщо експерт під час проведення експертизи виявить факти, що мають значення для справи і з приводу яких йому не були поставлені питання, він може включити до висновку свої міркування про ці обставини.
Експерт дає свій висновок у письмовій формі. Висновок експерта приєднується до справи. Суд має право в судовому засіданні запропонувати експерту дати усне пояснення до свого висновку. Якщо експертиза проводиться в судовому засіданні, експерт може дати усний висновок. Висновок експерта для суду не є обов'язковим, однак незгода суду з ним повинна бути вмотивована в постанові або ухвалі.
== Зразки клопотань про призначення експертизи у адміністративному судочинстві ==
[http://pravo-porada.com.ua/practice-65/55-zayavy-ta-klopotannya/659-klopotannya-pro-pryznachennya-avtotehnichnoyi-ekspertyzy 1)зразок клопотання про призначення експертизи у адміністративному судочинстві] 
[http://www.peritus.com.ua/klopotannya-pro-pryznachennya-ekspertyzy/ 2) зразок клопотання про призначення експертизи у адміністративному судочинстві] 
[[Категорія: Адміністративне процесуальне право]]

Адміністративно-правові засоби захисту прав людини і громадянина

2017-09-07T13:26:52Z

Olena.ipatenko:

Адміністративно-правові засоби захисту прав людини і громадянина

2017-09-07T13:26:05Z

Olena.ipatenko:

Адміністративно-правові засоби захисту прав людини і громадянина

2017-09-07T13:18:22Z

Olena.ipatenko:

Адміністративно-правові засоби захисту прав людини і громадянина

2017-09-07T13:18:00Z

Olena.ipatenko:

Адміністративно-правові засоби захисту прав людини і громадянина

2017-09-07T13:17:36Z

Olena.ipatenko:

Адміністративно-правові засоби захисту прав людини і громадянина

2017-09-07T13:12:01Z

Olena.ipatenko: