WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Використання практики Європейського суду з прав людини у справах шукачів притулку

2021-12-20T13:06:02Z

Oleksii.Plotnikov: Додана новітня практика у справах М.С. проти Словаччини та України та М.Х. та Інші проти Хорватії.

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#n14 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/paran4202 Конституція України]

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодекс адміністративного судочинства України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/475/97-вр#Text Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09 Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 № 1 "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні"]

== Практика Європейського суду з прав людини ==
* [http://eurocourt.in.ua/Article.asp?AIdx=407 Сорінг проти Сполученого Королівства]
* [https://www.refworld.org.ru/docid/529f352d4.html М.С.С. проти Бельгії та Греції]
* [https://www.refworld.org.ru/docid/529f37ce4.html Хірсі Джамаа та інші проти Італії]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/980_002 Джабарі проти Туреччини]
* [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,5899cc804,0.html І.М. проти Франції]
* [https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-193678 М.Х. та Інші проти Хорватії]
*[https://www.refworld.org.ru/country,,,CASELAW,UKR,,588f53e04,0.html Кебе та Інші проти України]
*[https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-206033 М.С. проти Словаччини та України]

== Особливості використання практики Європейського суду з прав людини у справах шукачів притулку ==

=== Обов’язковість практики Європейського суду з прав людини ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#n14 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р]. (Європейська конвенція з прав людини), яка [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/475/97-%D0%B2%D1%80/ed19990324 ратифікована Україною] 17 липня 1997 р., а також додаткові протоколи до неї (всі з яких ратифіковані Україною), підлягає застосуванню в Україні як частина її національного законодавства згідно із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/paran4202/#n4194 статтею 9 Конституції України]. Вона має вищу юридичну силу по відношенню до всіх актів національного законодавства, за винятком Конституції України.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#n205 Статті 46 Конвенції], держави-учасниці зобов’язуються виконувати остаточні рішення Суду у будь-яких справах в яких вони є сторонами. Аналогічне положення міститься в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15#Text ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"]. Таким чином, безумовно обов’язковими для виконання є лише рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), ухвалені у конкретній справі щодо даної країни.

Водночас, ґарантування прав, передбачених Конвенцією, неможливе без використання тлумачення Конвенції, що надається ЄСПЛ в його справах. Так, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15#Text ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"], суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України)], суди при вирішенні справи керується принципом верховенства права, частиною якого є визнання найвищої цінності прав людини, що визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text ч. 2 ст. 6 КАС України], суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Аналогічні положення містяться в інших процесуальних кодексах. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09#Text п. 1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 № 1], суди повинні застосовувати практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Конвенція та рішення ЄСПЛ в обов'язковому порядку мають враховуватися органами влади, а сам факт ігнорування процедурних вимог може послугувати підставою для висновку про порушення конвенційних зобов'язань, навіть якщо особа, щодо якої допущене порушення, фактично не є біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. На цьому наголосив Європейський суд з прав людини у справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-206033 М.С. проти Словаччини та України]: "''Якби українські органи влади здійснили належну оцінку заяви заявника про надання статусу біженця, вони цілком могли дійти висновку, що його версія про загрозу жорстокого поводження з ним в Афганістані була непереконливою, наприклад, у зв’язку з тим, що заявник не стверджував про відсутність у нього можливості знайти альтернативний притулок всередині країни, що він зрештою успішно зробив ...або через те, що його версія подій не викликала у них довіри. Згодом такий висновок підтвердився б тим, що фактично заявник досі не зазнавав жодного жорстокого поводження в Афганістані ...Проте саме національні органи влади мали перевірити обґрунтованість тверджень заявника ...Отже, Україна порушила процесуальний аспект статті 3 Конвенції у зв’язку з тим, що перед поверненням заявника українські органи влади не розглянули у спосіб, сумісний з вимогами практики Суду, твердження заявника про страх стати в Афганістані жертвою переслідування''".

=== Використання перекладів рішень Європейського суду з прав людини ===
Порядок застосування Конвенції та практики ЄСПЛ судами встановлений [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15#Text ст. 18 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"]. Для цілей посилання на текст Конвенції використовується офіційний переклад, опублікований на сайті Верховної Ради України. Для цілей посилання на Рішення та ухвали суду та на ухвали Європейської комісії з прав людини, судді використовують переклади текстів рішень Суду та Комісії, надруковані в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України». Опубліковані в «Віснику» переклади також публікуються у [https://vespi.dpcoi.com.ua Всеукраїнській електронній системі правової інформації] та на [https://rada.gov.ua/ сайті Верховної Ради України].

У зв’язку з великою кількістю рішень ЄСПЛ, не всі з них опубліковані в «Офіційному віснику України, а щодо багатьох рішень, що винесенні проти інших країн, офіційний переклад взагалі відсутній. Багато рішень українською мовою доступні в офіційному чи неофіційному перекладі в [https://hudoc.echr.coe.int/ електронній інформаційній системі Європейського суду з прав людини HUDOC]. Деякі останні рішення Суду вперше публікуються в неофіційному перекладі неурядових правозахисних організацій, таких як [https://helsinki.org.ua/ Українська Гельсинська спілка з прав людини].

Також, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15#Text ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконання рішень та використання практики Європейського суду з прав людини"], у разі відсутності перекладу Рішення та ухвали Суду чи ухвали Комісії, суд користується оригінальним текстом. Всі оригінальні тексти публікуються в електронній інформаційній системі HUDOC. З метою полегшення розгляду судом рішень ЄСПЛ, опублікованих англійською чи французькою мовами, доцільним може виявитись також використання неофіційних перекладів російською мовою, що доступні на сайті Суду або підготовлені правозахисними організаціями.

=== Обсяг практики, що підлягає використанню в справах шукачів притулку ===
При використанні Конвенції та практики ЄСПЛ слід мати на увазі, що Європейський суд з прав людини не є судом для біженців. Зокрема, Суд неодноразово підкреслював, що кожна держава має право контролювати перебування іноземців на своїй території. Конвенція не створює для держав обов’язку надавати притулок. Також слід мати на увазі, що Конвенція не стосується, а Суд не розглядає кожного порушення національного законодавства, а тільки порушення прав, що гарантовані Конвенцією та додатковими протоколами до неї.

В своїй практиці відносно шукачів притулку, суд найчастіше констатує порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text cтатті 2] (право на життя), [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text cтатті 3] (заборона катувань, нелюдського та такого, що принижує гідність поводження і покарання) у зв’язку з примусовим видворенням чи екстрадицією шукачів притулку до країн, де ним загрожує небезпека, а також [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text cтатті 5] (право на свободу і особисту недоторканість) у зв’язку з триманням шукачів притулку під вартою або іншими обмеженнями їхньої свободи, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text cтатті 8] (право на приватне та сімейне життя) у зв’язку з розлученням сімей шукачів притулку, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text cтатті 13] (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції, та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_059/#o14 Статті 2] (право на свободу пересування) і [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_059/#o24 Статті 4] (заборона колективного вислання іноземців) Протоколу № 4. Як правило, у справах шукачів притулку не використовується [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text cтаття 6] Конвенції (право на справедливий суд).

== Практика щодо недопущення шукачів притулку до національної системи притулку ==
Європейський суд з прав людини неодноразово розглядав справи про допуск особи, яка бажає звернутися за притулком, до національної системи притулку. Найчастіше така ситуація виникає в разі прибуття особи до кордону держави (на приклад, транзитної зони аеропорту), або перехоплення особи при спробі прибути в держави поза межами державної території (на приклад, на човні в морі поза межами територіальних вод), проте можливе також недопущення особи, що вже знаходиться на національній території, до системи захисту, наприклад через ненадання можливості звернутися за статусом біженця. Як правило, в таких справах Суд констатує порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3] (заборона катувань), [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (право на ефективний засіб правового захисту).

У справі [https://www.refworld.org.ru/docid/529f37ce4.html Хірсі Джамаа та Інші проти Італії (№ 27765/09, рішення від 23 лютого 2012 р.)], ЄСПЛ розглянув заяви шукачів притулку, які намагалися потрапити до Європи на човні та були перехоплені в Середземному морі італійським патрульним кораблем поза межами територіального моря. Всі перехоплені особи були поміщені на італійські кораблі та повернуті до Тріполі. Європейський суд з прав людини констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_059/#o24 Статті 4] Протоколу № 4 (заборона колективного вислання іноземців), оскільки справи кожної з перехоплених осіб не були розглянуті індивідуально, та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3] Конвенції (заборона катувань) через те, що захоплені особи, знаходячись під фактичним контролем влади Італії, були примусово повернуті до Лівії, де ним загрожувала небезпека.

У справі [https://www.refworld.org.ru/country,,,CASELAW,UKR,,588f53e04,0.html Кебе та Інші проти України (№ 12552/12, рішення від 12.01.2017)], Суд розглянув ситуацію громадян Ефіопії та Еритреї, що нелегально проникли на торгівельне судно, яке прямувало до. м.Миколаїв та завернулись за захистом до прикордонників.? Українською прикордонною службою ним не було надано можливості зійти на берег та звернутися з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Пізніше, після процедурного наказу Суду, вказаним особам було дозволено подати відповідні заяви. Оскільки ще до рішення суду вказаних осіб було допущено до національної системи притулку, та була відсутня безпосередня загроза їхнього примусового видворення, ЄСПЛ не знайшов порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3] (заборона катувань), проте констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (відсутність належного засобу правового захисту).

В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22display%22:[2],%22languageisocode%22:[%22ENG%22],%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22],%22itemid%22:[%22001-198760%22]} Ільяс та Ахмед проти Угорщини (no 47287/15, рішення від 21 листопада 2019 р.)], Велика Палата Європейського суду з прав людини розглянула заяву громадян Бангладеш про те, що вони були затримані в транзитній зоні на кордоні між Сербією та Угорщиною, і, попри явно висловлене бажання звернутися за притулком, ним не було дозволено зробити таке звернення. Суд встановив порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text Статті 3] Конвенції у зв’язку з відсутністю належного розгляду їхніх звернень за притулком.

Окреме порушення може становити ситуація, в якій заявник може опинитися після відмови в перетині кордону для звернення за захистом. Якщо така ситуація небезпечна, то це може призвести до додаткового порушення Конвенції. На приклад, в справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-213213 М.Х. та Інші проти Хорватії], заявникам-громадянам Афганістану було відмовлено в перетині кордону, через що вони змушені були повертатися до табору біженців в Сербії, ідучі в ночі в умовах поганої видимості по залізничним коліям. Внаслідок цього, дитина, що входила до складу групи, потрапила під потяг і загинула. ЄСПЛ визнав, що хоча заявники не перебували на території Хорватії станом на момент пригоди, фактично вони виконували накази хорватських органів влади, тож на них розповсюджувалася юрисдикція Хорватії. Остання несла відповідальність за порушення права на життя за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text Статттею 2] Конвенції.

== Практика щодо порушень прав шукачів притулку в ході звернення за захистом ==
''' '''Сама по собі процедура звернення за захистом та порядок надання чи відмови в статусі біженця чи додатковому захисті за національним правом знаходяться поза юрисдикцією Європейського суду з прав людини. Однак, якщо такий неналежний розгляд призводив до порушення конвенційних прав, Суд може констатувати порушення.

В першу чергу, особі повинно бути гарантоване право на звернення за захистом, яке органи влади не мають права ігнорувати. Показовою в цьому сенсі є справа [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-193773%22]} С.Д. проти Греції (№ 53541/07, рішення від 11 липня 2009 р.)]. В цій справі було розглянуто звернення громадянина Туреччини, який просив притулку в Греції у зв’язку з політичними переслідуваннями. Натомість, грецькі органи влади проігнорували його звернення та негайно ув’язнили його як нелегального мігранта. Суд відзначив, що навіть усне звернення особи з висловленням бажання отримати притулок повинно бути негайно взято до уваги органами влади та зареєстроване. Подальше порушення полягало в тому, що письмове звернення адвоката про реєстрацію заяви про надання притулку, було двічі проігнороване органами влади та зареєстровано лише з третьої спроби. ЄСПЛ відзначив, що поважає право держав контролювати незаконний в’їзд осіб на державну територію. Однак, це не звільняє владу від обов’язку з індивідуального розгляду кожної заяви про звернення за статусом біженця. Таким чином, мало місце порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3 Конвенції].

При розгляді заяв про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, органи влади повинні діяти добросовісно. Прикладом порушення, що виникло з недобросовісного ставлення органів влади, є справа [https://hudoc.echr.coe.int/app/conversion/pdf?library=ECHR&id=001-105939&filename=CASE%20OF%20%C4%8CONKA%20v.%20BELGIUM%20-%20%5bUkrainian%20Translation%5d.pdf Чонка проти Бельгії (№ 51654/99, рішення від 05 травня 2002)]. В цій справі громадян Словаччини, що просили притулку в Бельгії, запросили до поліцейського відділку, нібито для подання клопотання про визнання біженцями. Проте коли вони з’явилися, вони були затримані та поміщені до пункту тимчасового тримання іноземців. Суд вказав, що формулювання виклику було таким, що було очевидно спрямоване на запрошення якомога більшої кількості осіб з метою затримання та подальшого видворення, а затриманим не було надано правового захисту, зокрема ним не було повідомлено про цілі затримання та не надано можливості зв’язатися з юристом. Суд особливо підкреслив, що уряд не повинен створювати умови, які позбавляли б осіб правового захисту., та постановив, що мало місце порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статті 5] (право на свободу і особисту недорканість), [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_059/#o24 Статті 4] Протоколу № 4 (заборона колективного вислання іноземців).

В справі [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,5899cc804,0.html І.М. проти Франції (№ 9152/09, рішення від 2 лютого 2012 р.),] ЄСПЛ розглянув заяву шукача притулку на те, що йому не було надано правової допомоги при зверненні за захистом та ухваленні судового рішення щодо його видворення. Скарга стосувалася того, що його адвокату було надано лише дуже короткий проміжок часу для ознайомлення зі справою та не було створено належних умов для спілкування між заявником та адвокатом. Європейський суд констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (право на ефективний засіб правового захисту).

В справі [https://www.refworld.org.ru/docid/529f352d4.html М.С.С. проти Бельгії та Греції (№ 30696/09, рішення від 21 січня 2011)], Європейський суд з прав людини констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статей 3] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 13] через ненадання шукачам притулку інформації зрозумілою для них мовою про процедуру звернення за захистом та до правозахисних організацій, що можуть надати ним безкоштовну правову допомогу. В цій справі Суд вивів правило, яке він неодноразово підтверджував в інших справах, щодо обов’язку держави розглянути звернення особи за захистом: «''з огляду на значимість, яку Суд пов’язує зі статтею 3 Конвенції та незворотною природою шкоди, яка може настати, якщо ризик катувань чи неналежного поводження втілиться у життя…від державних органів вимагається незалежний та суворий контроль щодо будь-якої скарги про те, що існують суттєві підстави побоюватись поводження, яке суперечить статті 3, а також особливо швидка відповідь''».

В справі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/980_002 Джабарі проти Туреччини (заява № 40035/98, рішення від 11 липня 2000 р.)], ЄСПЛ розглянув твердження заявниці про те, що вона звернулася до органів влади Туреччини з заявою про надання статусу біженця, проте ній було відмовлено та щодо неї було прийнято рішення про депортацію, навіть попре наявність в неї листа від УВКБ ООН, який просив органи влади надати ній захист. ЄСПЛ констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статей 3] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 13] та вказав, що органи влади повинні брати до уваги повідомлення від УВКБ ООН про те, що особа є шукачем притулку, при розгляді заяв про надання статусу біженця або додаткового захисту.

В практиці нерідкою є ситуація, коли особі відмовляють в статусі біженця на тій підставі, що особа раніше не зазнавала переслідувань та посилається лише на ризик таких переслідувань. В справі [https://www.refworld.org/cases,ECHR,4ab8a1a42.html Абдульхані та Карімнія проти Туреччини (№ 30471/08, рішення від 22 вересня 2009 р.)], ЄСПЛ зазначив: «''У випадках, коли заявник стверджує, що він або вона належить до групи, що систематично піддається практиці неналежного поводження, захист відповідно до Статті 3 вступає в силу, коли заявник доведе що є підстави вважати, що таке поводження існує щодо цієї групи. В таких випадках, Суд не наполягає, аби позивач продемонстрував наявність інших рис, інакше захист Статті 3 був би ілюзорним''». Інакше кажучи, особа зобов’язана лише довести, що група, до якої вона належить, піддається переслідуванню. Не існує обов’язку доводити, що сама особа зазнала таких переслідувань.

Крім гарантій, пов’язаних зі зверненням за захистом, в практиці ЄСПЛ можна знайти вказівки щодо самої процедури розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребу додаткового захисту. На приклад, в справі [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,57ebc9c44,0.html Ф.Г. проти Швеції (№ 43611/11, рішення від 23 березня 2016 р.)], Європейський суд з прав людини розглянув питання про якість шведської міграційної процедури. Суд вказав, що держава несе зобов’язання з оцінки ризиків, що пов’язані з примусовим видворенням особи. Держава зобов’язана проводити таку оцінку самостійно, а не за клопотанням особи. Така оцінка повинна проводитися на підставі достовірної інформації по країні походження заявника. В якості достовірних джерел інформації були визнані доповіді УВКБ ООН та міжнародних правозахисних організацій. Подібні висновки Суд зробив і в справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-197217%22]} А.А. проти Швейцарії (№ 32218/17, рішення від 05 листопада 2019 р.)].

== Практика щодо порушень, пов’язаних з триманням осіб під вартою ==
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право держав здійснювати законний арешт або затримання осіб з метою запобігання їхньому недозволеному в’їзду в країну чи осіб, щодо яких проводиться процедура депортації або екстрадиції ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n37 Стаття 5 (1) (f) Конвенції]). Щодо такого затримання діє ряд гарантій, недотримання яких може призвести до порушення конвенційних прав особи.

Питання гарантій шукачам притулку при триманні під вартою було розглянуто в справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22display%22:[2],%22languageisocode%22:[%22FRE%22],%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22],%22itemid%22:[%22001-196150%22]} Каак та Інші проти Греції (№ 34215/16, рішення від 03 жовтня 2019 р.)]. Суд констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n40 параграфу 4 Статті 5 Конвенції] (право на перевірку рішення про затримання компетентним судом, встановленим законом), оскільки всім затриманим не було надано правової допомоги в центрі затримання. Ним були видані лише брошури про право на оскарження грецькою мовою, проте не було надано перекладів цих брошур, та не було роз’яснено як саме вони повинні реалізувати своє право на судове оскарження.

Тримання особи під вартою з метою депортації повинно супроводжуватись активним діями, спрямованими на видворення. Якщо такі дії не здійснюються, або відсутня реальна перспектива депортації, тримання під вартою перестає бути законним в значенні [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n31 параграфу 1 Статті 5 Конвенції].

Так, в пілотній постанові у справі [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,549d7b734,0.html Кім проти Росії (№ 44260/13, рішення від 17 липня 2014 р.)], було розглянуто скаргу особи без громадянства походженням з Узбекистану про надмірне тримання під вартою. Суд встановив, що хоча російські органи влади і намагалися повідомити органи влади Узбекистану про видворення особи, вони так і не отримали від них відповіді, і не здійснили будь-яких активних зусиль для того, аби отримати таку відповідь. Таким чином, була відсутня реальна перспектива видворення заявника, і його подальше тримання під вартою становило порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статті 5 Конвенції].

В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-195987%22]} Ісмаілов проти Росії (№ 45852/17, рішення від 24 вересня 2019 р.)], ЄСПЛ вказав, що коли дії органів влади з видворення безсистемні та здійснюються з великими перервами, має місце порушення Конвенції, і особі має бути сплачена компенсація.

Можливі випадки, коли особа фактично позбавлена свободи без рішення суду та поміщення до спеціалізованого закладу. Так, в праві [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22display%22:[2],%22languageisocode%22:[%22ENG%22],%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22],%22itemid%22:[%22001-198811%22]} З.А. та Інші проти Росії (№ 61411/15, рішення від 21.11.2019)], Велика Палата Європейського суду з прав людини встановила, що затримання чотирьох осіб протягом тривалого часу в транзитній зоні аеропорту Шереметьєво, в період коли органи влади розглядали їхні звернення за статусом біженця, становили порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статей 5] (право на свободу та особисту недоторканість) та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 3] (заборона катувань) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд зокрема визнав порушенням [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статті 5] той факт, що заявники змушені були залишатися в транзитній зоні протягом періодів від 5 до 19 місяців, не було реалістичної можливості залишити транзитну зону, а органи влади не виконали вимоги національного законодавства щодо розміщення шукачів притулку. Суд вирішив, що була відсутня правова підстава для такого тривалого затримання, що порушувало параграф [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n31 1 Статті 5], а умови затримання становили собою нелюдське поводження в порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3].

== Практика щодо примусового повернення та видворення шукачів притулку ==
Найчастіше ЄСПЛ констатує порушення Конвенції в справах шукачів притулку у зв’язку з їхнім незаконним видворенням шукачів притулку через порушення таким поверненням чи видворенням міжнародно-правового принципу заборони вислання (non-refoulement). Цей принцип ЄСПЛ вперше застосував в справі [http://eurocourt.in.ua/Article.asp?AIdx=407 Сорінг проти Сполученого Королівства (рішення від 06 липня 1989 р.)]. Він вказав, що екстрадиція особи до країни, де ця особа може бути піддана катуванню, жорстокому або такому, що принижує гідність поводженню або покаранню, навіть якщо ця особа є злочинцем, порушує [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text cтаттю 3] Конвенції та суперечить самій її сутності.

Цей висновок ЄСПЛ неодноразово повторював в інших справах, зокрема щодо шукачів притулку. Так, в справі [https://www.refworld.org.ru/docid/529f352d4.html М.С.С. проти Бельгії та Греції (№ 30696/09, рішення від 21 січня 2011)] Європейський суд вказав, що «відповідно до добре встановленої практики, видворення шукачів притулку державами-членами може піднімати питання по [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text cтатті 3], а отже викликати відповідальність держави за Конвенцією, якщо показано суттєві підстави вважати, що дана особа зіткнеться з реальним ризиком бути підданим катуванню чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню в приймаючій державі. За таких обставин, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text cтаття 3] передбачає обов’язок не видворяти особу до цієї країни». Суд також підкреслив, що існує обов’язок держави приділяти незалежну та пильну увагу будь-якій заяві, що існують серйозні підстави побоюватись реального ризику поводження, яке суперечить [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text cтатті 3].

Поспішне видворення осіб без належного розгляду їхніх заяв про звернення за захистом, може порушувати [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text cтаттю 3] Конвенції. В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-193614%22]} Одзіл та інші проти Молдови (заява № 42305/18, рішення від 11 липня 2019 р.)], Суд розглянув скарги громадян Туреччини, які були звинувачені владою своєї країни у співучасті в заколоті, у зв’язку з чим до Молдови було спрямовано екстрадиційний запит. Хоча всі заявники звернулися за захистом в Молдові, вони були поспішно видані Туреччині. Суд вказав, що мало місце порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text cтатті 5 Конвенції] у зв’язку з необґрунтованим затриманням та екстрадицією осіб, які звернулися за захистом.

Також порушенням може бути видворення особи, без врахування стану її здоров’я. В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"itemid":["001-196152"]} Савран проти Данії (№ 57467/15, рішення від 01 жовтня 2019 р.)], Суд вказав, що видворення, яке може призвести до непоправної шкоди здоров’ю заявника через відсутність в країні походження належної медичної допомоги, може становити порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text cтатті 3 Конвенції].

''' ''' Навіть коли особа добровільно виконує рішення про примусове видворення, органи влади країни можуть бути відповідальними за наслідки цього виконання. Недооцінка ризику в разі повернення особи до країни походження може становити порушення статей [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text 2] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text 3] Конвенції. В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"itemid":["001-198465"]} Н.А. проти Фінляндії (no 25244/18, рішення від 14 листопада 2019)], Суд розглянув заяву громадянина Іраку щодо загибелі його батька після добровільного повернення з Фінляндії до Іраку на виконання рішення органів влади Фінляндії. ЄСПЛ зазначив, що виїзд батька заявника неможна вважати добровільним, оскільки він не був пов’язаний з його власним вільним прагненням, а був зумовлений виключно рішенням органів влади Швеції.

== Практика щодо дітей-шукачів притулку ==
За загальним правилом, особи, які не досягли 18 років, розглядаються як діти, і ним мають бути забезпечені особливі умови утримання, з урахуванням їхнього фізичного та психологічного розвитку. Так, в справі [https://www.asylumlawdatabase.eu/en/content/ecthr-khan-v-france-no-1226716-28-february-2019 Хан проти Франції (№ 12267, рішення від 28 лютого 2019 р.)], ЄСПЛ констатував, що тривале тримання дванадцятирічної дитини в умовах для дорослих та з дорослими без достатнього нагляду, що відповідав би особливостям її віку, а особливо відмова правозахисним організаціям, які зверталися до органів влади з проханням помістити дитину до спеціалізованого закладу, становило порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text cтатті 3 Конвенції].

   Можливі випадки, коли існують сумніви щодо того, чи є особа неповнолітньою. Прикладом такої справи є справа [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"itemid":["001-196378"]} М.Д. проти Франції (№ 50376/13, рішення від 10 жовтня 2019 р.)]. В справі мова йшла про шукача притулку, який заявив, що йому 16 років. Проведений медичний огляд та тестування показало, що йому 19 років. Документів, що могли б підтвердити вік, в особи не було, проте після тестування з особою поводилися як з дорослим. Пізніше влада країни походження надала документи, які підтвердили, що заявнику 16 років. Після цього особі було призначено піклувальника та було надано належне поводження як з дитиною. ЄСПЛ дійшов висновку, що порушення в даній справі не було, адже органи влади зробили все розумно необхідне для встановлення віку заявника, і в них не було розумних підстав ставити під сумнів висновки медичної експертизи. В подальшому, органи влади негайно виконали свій обов’язок з надання належного піклування, коли ним стало відомо, що затриманій особі менше 18 років.

== Практика щодо порушень прав шукачів притулку на повагу до їхнього приватного і сімейного життя ==
Європейський суд з прав людини сформував добре усталену практику про те, що самі по собі рішення державних органів відносно шукачів притулку (як щодо надання статусу біженця, так і щодо примусового повернення і видворення), не порушують права на приватне і сімейне життя таких осіб, встановлених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text cтаттею 8 Конвенції].

   Так, в справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-170285%22]} Абухмаід проти України (№ 31183/13, рішення від 12 січня 2017 р.)], ЄСПЛ розглянув заяву шукача притулку, який прожив в Україні понад 17 років, неодноразово звертався за статусом біженця, однак не отримав такого статусу. В подальшому, щодо заявника судом було ухвалено рішення про примусове видворення, яке було скасовано судом касаційної інстанції. Таким чином, заявник опинився в ситуації, коли його примусове видворення було неможливим, однак він не мав в Україні жодного правового статусу. Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча відмова в статусі біженця та неврегульований правовий статус особи, безумовно, мають вплив на його приватне життя, однак заявник продовжував проживати в Україні та мав доступ до національних процедур, що могли призвести до врегулювання його статусу. Таким чином, не було порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text cтатті 8].

   Водночас, якщо правовий статус особи неврегульований через бездіяльність з боку державних органів, порушення права на приватне життя може мати місце. В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-167806%22]} B.A.C. проти Греції (№ 11981/15, рішення від 13 січня 2017 р.)], ситуація заявника полягала в тому, що щодо нього було ухвалено рішення про визнання біженцем, однак це рішення не було втілено на практиці, зокрема заявнику не було надано жодного документу, через бездіяльність виконавчих органів влади. Європейський суд констатував, що ситуація невизначеності заявника, викликана бездіяльністю, та пов’язані з цим складнощі, з якими зіткнулася особа, становили порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text cтатті 8 Конвенції].

   Питання, пов’язані з повагою до приватного та сімейного життя особи, часто виникають у справах про примусове повернення та видворення. Шукачі притулку часто перебувають на території держави протягом тривалого часу, достатнього для утворення сім’ї. За загальним правилом, що неодноразово підтверджувалося в практиці ЄСПЛ, при оцінці того, чи буде порушено право на приватне та сімейне життя в разі примусового повернення чи видворення особи, слід брати до уваги чи виникло сімейне життя в момент, коли правовий статус особи був легальним. Якщо особа в момент початку сімейного життя знала про нелегальність свого перебування в країні, її видворення може порушувати право на сімейне життя лише у виключних обставинах.

   В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-147117%22]} Женез проти Нідерландів (№ 12738/10, рішення від 3 жовтня 2014 р.)], ЄСПЛ вказав на те, які обставини слід мати на увазі при встановленні того, чи буде видворення нелегального мігранта порушенням [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text cтатті 8 Конвенції]. До таких обставин було віднесено тривалість проживання особи в країні, ставлення органів влади до перебування нелегального мігранта в країні протягом цього часу та попередні спроби видворити цю особу, наявність дітей, які є громадянами країни перебування, особистий зв’язок з другим з подружжя, який був громадянином Нідерландів та найкращі інтереси дітей заявниці.

   Зокрема, в разі, якщо особа з дитинства мешкає в країні та є добре інтегрованою до її суспільства, видворення може бути виправданим лише за виключних обставин ([https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-87156%22]} Маслов проти Австрії, № 1638/03, рішення від 23 червня 2008 р.]).
== Див. також: ==
   1. [https://rm.coe.int/k-/1680695aab Керівництво з належної практики щодо національних засобів правового захисту, ухвалене Комітетом Міністрів Ради Європи 18 вересня 2013 р.]

   2. [https://www.echr.coe.int/Documents/Guide_Art_5_UKR.pdf Довідник з застосування Статті 5 Конвенції (Право на свободу і особисту недоторканість).]

   3. [http://library.khpg.org/index.php?id=1183660733 Бущенко А. Проти катувань. Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Систематизований дайджест рішень Європейського суду з прав людини. Харків, Фоліо, 2005.]

   4. [https://unba.org.ua/assets/uploads/1259d4263dac852ef056_file.pdf Посібник за Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Право на повагу до приватного і сімейного життя.]

   5. [https://www.echr.coe.int/Documents/Guide_Immigration_ENG.pdf Guide on the case-law of the European Convention on Human Rights Immigration (31 August 2019).]

   6. [https://www.echr.coe.int/Documents/FS_Accompanied_migrant_minors_detention_ENG.pdf Accompanied migrant minors in detention. Factsheet of October 2019.]
{| class="wikitable"
|+
|Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні
|}
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Біженці]]
[[Категорія:Шукачі притулку]]
[[Категорія:Європейський суд з прав людини]]
[[Категорія:Міжнародне право]]

Оскарження рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

2021-12-20T12:45:00Z

Oleksii.Plotnikov: Додано опис проблеми змішування при оскарженні питань про порушення процедури оформлення документів і визнання біженцем (розділ "Види рішень щодо яких можливе оскарження"

== Нормативна база ==

=== Законодавство України ===
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/ed20150327 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 Закон України "Про безоплатну правову допомогу"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11 Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 р. № 649]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1212-16/conv?lang=en Інструкція про порядок дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та взаємодії з територіальними органами Державної міграційної служби України під час звернення іноземців чи осіб без громадянства із заявами про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10 серпня 2016 р. № 772]

=== Норми міжнародного права ===
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/995_015 Загальна декларація прав людини]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_011 Конвенція про статус біженців]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/print Європейська конвенція з прав людини]
* [https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця УВКБ ООН]

=== Практика Європейського суду з прав людини ===
* [https://www.refworld.org.ru/docid/535f6da94.html Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства]
* [https://www.refworld.org.ru/pdfid/529348df4.pdf Сааді проти Італії]
* [https://www.refworld.org/cases,ECHR,5898aa734.html Кебе та Інші проти України]
* [https://www.refworld.org/cases,ECHR,4f2932442.html І.М. проти Франції]
* [http://europeancourt.ru/resheniya-evropejskogo-suda-na-russkom-yazyke/imbroshhia-protiv-shvejcarii-postanovlenie-evropejskogo-suda/ Імбріощія проти Швейцарії]
* [https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-148095 Арас проти Туреччини]
* [http://hudoc.echr.coe.int/webservices/content/pdf/001-58154?TID=thkbhnilzk Дауд проти Португалії]
* [https://precedent.in.ua/2016/04/08/chahal-protyv-soedynennogo-korolevst/ Чахал проти Сполученого Королівства]
* [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,57ebc9c44,0.html Ф.Г. проти Швеції]

== Загальні положення щодо оскарження рішень Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту ==
Для всіх рішень Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, передбачається дві процедури оскарження: адміністративна та судова.

'' Адміністративна процедура.'' Рішення Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, протягом п’яти днів з дня отримання повідомлення про рішення, можуть бути оскаржені в адміністративному порядку до Державної міграційної служби України. В такому випадку, територіальний орган ДМС реєструє скаргу та продовжує строк дії довідки про звернення на захистом в Україні ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n199 чч. 1 та 3 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового, або тимчасового захисту»]). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n44 п. 2.5. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусі біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту]).

'' Судова процедура''. Рішення Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, незалежно від адміністративного оскарження, можуть бути оскаржені до окружного адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства.

 В разі оскарження рішення в судовому порядку, територіальний орган ДМС продовжує строк дії довідки за захистом в Україні ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n205 ч. 4 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»]).

 До територіального органу ДМС слід подати копію позовною заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, чи належним чином оформленої судової повістки. Продовження довідки на кожний наступний тримісячний термін здійснюється після отримання територіальним органом ДМС інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n44 п. 2.5 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусі біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту]).

 В разі використання адміністративної процедури, подальшому судовому оскарженню підлягає остаточне рішення, що було прийняте за адміністративною скаргою. Термін оскарження починається в день отримання остаточного рішення чи повідомлення про таке рішення.

== Рішення, які можуть оскаржуватися ==

=== Види рішень, щодо яких можливе оскарження ===
В рамках процедури розгляду заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, територіальний орган Державної міграційної служби послідовно приймає три рішення:
* Про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту чи про відмову в такому прийнятті;
* Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в оформленні таких документів;
* Про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
 Ці три типі рішень стосуються різних питань, приймаються на різних етапах розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту. Вони приймаються за різною процедурою та потребують дій з боку різних посадових осіб територіального органу Державної міграційної служби. Для кожного з цих рішень існують особливості оскарження. Правильне визначення типу рішення, що оскаржується, має вирішальне значення для успіху оскарження.

При підготовці оскарження слід точно визначити яке саме рішення буде оскаржуватись. В практиці відомі випадки, коли суди при розгляді позовів щодо відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, фактично розглядають питання про те, чи є особа біженцем. При такому помилковому розгляді, суди фактично перевіряють не те, чи дотримана '''процедура''' прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, а дають відповідь на питання '''матеріального''' права про те, чи потрапляє особа під визначення біженця. Однак, відмова в оформленні документів можлива лише з конкретно встановлених '''процедурних''' підстав, зокрема якщо особа '''очевидно''' не є біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Якщо неможна стверджувати, що особа '''очевидно''' не є біженцем, та відсутнє зловживання правом на звернення (див. нижче) звернення особи за захистом має бути розглянуте '''по суті'''.

На це неодноразово вказував Верховний Суд України. Наприклад, в [https://reyestr.court.gov.ua/Review/99521638 постанові від 10 вересня 2021 р. по справі № 120/192/20-а], Верховний Суд вказав:

"рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято відповідачем в порушення ст. 8-10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та встановленої процедури, так як УДМС України у Вінницькій області, фактично здійснило передчасний розгляд заяви по суті на стадії її попереднього розгляду та передчасно прийняло рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту»".

=== Оскарження рішень про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
На підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n73 ч. 6 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], Державна міграційна служба може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо:
* заявник видає себе за іншу особу, або
* якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо раніше рішенням державної міграційної служби було встановлено відсутність умов, за яких заявник може вважатися біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо такі умови не змінилися.
Про відмову в прийнятті заяви територіальний орган ДМС ухвалює рішення, яке оформлюється наказом. Уповноважена особа територіального органу ДМС:
* видає заявнику письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови;
* під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n40 п. 2.4. Правил розгляду заяв]).
Підставами для оскарження рішень про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є:
* Неправильність висновку <ins>територіального </ins>органу Державної міграційної служби про те, що заявник видає себе за іншу особу.
* Неправильність висновку про те, що раніше щодо заявника було встановлено відсутність умов, за яких він може вважатися біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
* Неврахування того, що умови, за яких заявник може вважатися біженцем, змінилися для конкретного заявника.
Слід враховувати, що на даному етапі відбувається виключно оскарження процедурного рішення. Слід демонструвати відсутність формальних підстав для відмови в прийнятті заяви, або неправильність їх застосування. Звернення до фактичних матеріальних підстав відмови можливе у випадках, коли необхідно продемонструвати неправильність застосування формальних підстав. На приклад, звернення до інформації про країну походження може бути необхідним для доведення неправильності висновку територіального органу ДМС про незмінність ситуації заявника. Також слід брати до уваги, що рішення органу ДМС не повинно концентруватися на матеріальних підставах. На цій стадії розгляд заяви відбувається протягом доби prima facie, тобто на перший погляд. В прийнятті заяви може бути відмовлено лише в разі повної очевидності того, що заява не може бути прийнята (на приклад, коли вона повністю текстуально повторює попередню заяву), або якщо недвозначно та очевидно встановлено (наприклад, з відбитків пальців), що заявник видає себе за іншу особу.

=== Оскарження рішень про відмову в оформленні документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
На підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n107 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], в разі, коли відсутні умови для відмови в прийнятті заяви, та заява прийнята до розгляду, ДМС (її територіальний орган) протягом п’ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви проводить співбесіду з заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. В цьому полягає процедура попереднього розгляду заяви. Попередній розгляд стосується виключно питання прийнятності заяви і не стосується суті фактів та обставин, на які посилається заявник.

Ключовим елементом попередньої процедури є співбесіда заявника з працівником територіального органу Державної міграційної служби який (яка) веде його справу. Ця співбесіда є конфіденційною, однак за необхідності може залучатися перекладач . За бажанням особи, до участі в співбесіді може залучатися адвокат. Результати співбесіди оформлюються протоколом співбесіди, який приєднується до справи заявника.

 При підготовці висновку щодо оформлення чи відмови в оформленні документів для визнання біженцем або особою, як потребує додаткового захисту, працівник Державної міграційної служби використовує інформацію, наведену в заяві, а також дані, отримані під час співбесіди. У висновку також робиться посилання на інформацію по країні походження, в тому числі, сторінки використаних інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті та роз’яснюється співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди. Висновок обов’язково повинен включати точну та актуальну інформацію з декількох джерел. Докладніше щодо інформації по країні походження див Інформація по країні походження) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n75 пп. 4.1 – 4.6 Правил розгляду заяв]).

 Працівник територіального органу ДМС, який веде справу заявника, готує письмовий висновок про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або відмову в оформленні. Висновок затверджується наказом уповноваженої особи територіального органу ДМС ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n112 ч. 4 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається за заявами:

- Які є '''очевидно''' необґрунтованими, тобто в заявника відсутні умови, визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n10 пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]);

- Які носять характер '''зловживання''', коли заявник з метою визнання його біженцем або особою, ка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, ким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо обставини, на які посилається особа, не змінилися [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n115 (ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»]).

 В разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз’ясненням порядку оскарження рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n116 ч. 7 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]). Територіальний орган ДМС протягом трьох робочих днів надсилає або видає під підпис заявнику чи законному представнику письмове повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з викладенням причин відмови і роз’ясненням порядку оскарження, про що робиться запис в журналі реєстрації повідомлень ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n89 пп. 4.6 Правил розгляду заяв та оформлення документів]).

 При оскарженні рішень про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту слід виходити з процесуального характеру таких рішень. Мова йде про рішення про прийнятність заяви, а не про розгляд заяви по суті. Розгляд питання про можливість оформлення документів є другим процедурним фільтром, за допомого якого відсікаються від подальшої процедури неприйнятні заяви. При розгляді питання про прийняття заяви заява може бути не прийнята через її очевидну неприйнятність prima facie, тобто таку, яка не залишає в неупередженого спостерігача сумнівів щодо необґрунтованості з першого погляду. При розгляді питання про оформлення документів відбувається більш глибокий аналіз прийнятності заяви, що дозволяє виявити неочевидні з першого разу причини, з яких заява може бути визнана неприйнятною

 Першою підставою для відмови в оформленні документів може бути '''очевидна''' відсутність в заявника умов, за яких він може вважатися біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Ця очевидність має бути такою, що не потребує глибокого аналізу.

 Другою підставою є зловживання з боку заявника, коли заявник видає себе за іншу особу, або під час попереднього розгляду заяви було встановлено, що заявник вже звертався за статусом біженця чи додатковим захистом з тих самих підстав і отримав відмову.

 Так само як і при оскарженні рішень про відмову в прийнятті заяви, при оскарженні рішень про відмову в оформленні документів слід концентруватися на процедурному аспекті проблеми. На цьому етапі не визначається чи є особа біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Встановлюється виключно коректність процедури. Вирішальне значення має визначення порушень при дотриманні процедури, зокрема щодо встановлення факту очевидної відсутності в особи підстав претендувати на статус біженця чи додатковий захист, або факту звернення за захистом раніше та зловживання.

 На відміну від ситуації з відмовою у прийнятті заяви, в ситуації з відмовою в оформленні документів присутня певна міра суб’єктивної оцінки. Слід звертати увагу на коректність такої оцінки. Особливо це стосується використання працівником територіального органу ДМС інформації по країні походження, повноти та точності такої інформації, достовірності джерел, наявності посилань на джерела та обґрунтованості висновків, що робляться на підставі дослідженої інформації по країні походження.

=== Підстави відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
Заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, які визнані прийнятними, розглядаються по суті. Рішення по суті приймається Державною міграційною службою України протягом місяця з моменту отримання з територіального органу ДМС особової справи заявника та висновку працівника, який веде справу ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n139 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

 За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Державна міграційна служба приймає рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n147 ч. 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]). В разі незгоди з мотивувальною частиною висновку територіального органу ДМС, який розглядав справу, або з його пропозиціями, Державна міграційна служба може підготувати власний письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n131 п. 6.4. Правил розгляду заяв]).

 В разі прийняття рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особі, стосовно якої прийнято таке рішення направляється письмове повідомлення з викладенням причин та порядку оскарження такого рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n159 ч. 13 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту]").

 Умовами, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є:
* Вчинення особою злочину проти миру, воєнного злочину або злочину проти людства і людяності;
* Вчинення поза межами України до прибуття в Україну злочину неполітичного характеру, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
* Особа винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам ООН;
* Стосовно особи встановлено відсутність умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту;
* Особа до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* Особа до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього положення не поширюється на дітей, розлучених з сім’ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали в Україні, а також їхніх дітей та онуків ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n75 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).
== Оскарження рішення про відмову в статусі біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в адміністративному порядку ==

=== Загальні положення ===
Біженець або особа, яка потребує додаткового захисту має право звернутися до [https://dmsu.gov.ua/ ДМС]
зі скаргою про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи зі скаргою про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В такому випадку ДМС продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні ([http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11 розділ VIII Правил]). Особа має право брати участь в розгляді її справи, а також залучити адвоката для представлення своїх інтересів, у тому числі через [http://legalaid.gov.ua/ua/local-centres центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги].

=== Строк розгляду ===
Протягом місяця з дня отримання особової справи (може бути продовжено, але не більше ніж на 3 місяці).

=== Види рішень за результатами розгляду скарги ===
* про задоволення скарги та скасування рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту '''<big>→</big>''' рішення направляється територіальному органу ДМС, який відмовив у вчиненні оскаржуваних дій, та протягом 7 робочих днів з дня отримання територіальний орган приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* про залишення скарги без розгляду.

=== Підстави залишення скарги без розгляду ===
* скаргу подано особою, яка не має права подавати таку скаргу;
* на розгляді в ДМС знаходиться (знаходилась) скарга на те саме рішення територіального органу ДМС;
* надійшло клопотання про відкликання скарги від особи, що подала скаргу або в інтересах якої подано скаргу іншою особою (крім випадків, якщо рішення оскаржено в інтересах дитини, розлученої із сім'єю);
* скаргу подано після закінчення встановлених строків (5 робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову).
== Особливості оскарження рішення про відмову в статусі біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в суді ==

==== Матеріальні аспекти ====
 В разі задоволення відповідного позову, суд може прийняти рішення або про зобов’язання повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про зобов’язання прийняти рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно, формулювання позовних вимог залежить від допущених порушень,

 Формулювати позовні вимоги так, аби суд зобов’язав Державну міграційну службу повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, доцільно тоді, коли має місце порушення процедури, яке призвело до неякісного розгляду заяви по суті. На приклад, це може бути серйозні процесуальне порушення (ненадання матеріалів особової справи, прийняття рішення особою, яка не була вповноважена приймати таке рішення, очевидно помилковий висновок про наявність обставин, які не дозволяють надати особі статус біженця або додатковий захист, таких як скоєння злочину).

 Формулювати позовні вимоги так, аби суд зобов’язав Державну міграційну службу прийняти рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, доцільно у випадках, коли заява особи невірно розглянута по суті, тобто було зроблено невірні фактичні висновки.

Найбільше значення при розгляді питання про оформлення документів чи прийняття рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового, або тимчасового захисту, має встановлення факту наявності обставин, визначених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n9 чч. 1 та 13 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]. Мова йде про два різних набори обставин.

'''Щодо біженців'''. Біженцем є особа, яка не громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n11 п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

 При підготовці позовної заяви слід мати на увазі, що загроза переслідування характеризується як через об’єктивну можливість такого переслідування чи вже наявний факт переслідування, так і через наявність суб’єктивного побоювання стати жертвою переслідування за певною ознакою. І суб’єктивна і об’єктивна сторона побоювань заявника в їх сукупності повинні належним чином бути проаналізовані міграційним органом під час прийняття рішення за заявою. Наприклад, тільки факт відсутності переслідування особи в минулому чи відсутність документальних підтверджень факту переслідування не може слугувати підставою для висновку, що відсутні об’єктивні підстави вважати, що особа є біженцем.

 Слід мати на увазі, що об’єктивні обставини в абсолютній більшості випадків не можуть бути підтверджені самою особою. Ненадання особою документального підтвердження можливості переслідування чи вже наявного переслідування в жодному випадку не може бути підставою для відмови в статусі біженця. Як вказує Агентство ООН у справах біженців, «випадки коли заявник може надати підтвердження своєї заяви – це скоріше виключення, ніж правило. В більшості випадків особа, яка рятується від переслідування, прибуває до країни в скрутному становищі, і часто навіть без особистих документів. Таким чином, хоча обов’язок надати докази лежить на заявнику, завдання встановлення та опрацювання відповідних фактів розв’язується разом з особою, що перевіряє …у випадках, коли викладене заявником уявляється правдоподібним, посадова особа має тлумачити сумніви на користь заявника» ([https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця, п. 196]).

 Аналогічно, Пленум Вищого адміністративного суду України у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09/conv?lang=en#o98 Постанові № 1 від 25 червня 2009 р. "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні"] вказав, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

 Оскільки сама ситуація біженства означає, що особа не може надати документальні підтвердження певних фактів (на приклад, факту протиправних дій щодо себе з боку держави чи недержавних груп), об’єктивні обставини встановлюються через визначення загальної ситуації в країні походження за допомогою інформації по країні походження (надалі за текстом ІКП<ins>)</ins>. Основною вимогою до заявника є явна демонстрація суб’єктивних побоювань. Так, наприклад, особа може прямо заявляти, що відносно неї відбувається переслідування, та існує ризик для її життя, здоров’я чи свободи за ознакою належності до певної групи. В такому випадку, слід перевіряти чи підтверджуються ці суб’єктивні побоювання об’єктивними даними, відомими з ІКП.

 Слід мати на увазі, що належність особи до певної групи може бути неочевидною та не усвідомлюватись самою особою. Заявник може характеризувати свою ситуацію як особисту, хоча ця ситуація є типовою для багатьох осіб, які належать до певної групи. Наприклад, жінки шлюбного віку (слід мати на увазі, що в деяких спільнотах шлюбним віком вважається вік в 12 років чи навіть менше). Сам по собі факт того, що жінка має шлюбний вік, не є підставою для надання ній статусу біженця. Однак, якщо жінка чи дівчина походить з країни, регіону чи спільноти, де вона може бути примушена до вступу в шлюб, таке походження може означати, що така жінка чи дівчина належить до соціальної групи жінок, яким загрожує примусовий шлюб, і саме ця ознака може бути підставою для переслідування.

При визначення того, чи належить особа до національної соціальної, релігійної чи політичної групи є складним питанням рекомендується використовувати [https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 рекомендації Агентства ООН у справах біженці]в та іншу інформацію по країні походження з метою повного встановлення всіх обставин особи, які дозволяли б відносити особу до групи, яка піддається переслідуванням. Слід звертати увагу як на показання особи про її особистий досвід, так і на об’єктивні данні, відомі про особу, оскільки заявник може не усвідомлювати, що піддається переслідуванням за ознакою належності до певної групи та характеризувати свою ситуацію як загальну небезпеку чи загрозу. Необхідно звертати увагу на характер загрози, яку описує особа, на те, чи має ця загроза загальний характер (на приклад, чи походить вона від ситуації конфлікту), або створює особливий ризик саме для цієї особи, а також чи характеризує особа себе в певних термінах (на приклад, як представника певної національної чи соціальної групи), і чи існує специфічна загроза переслідувань для цієї групи, що підтверджувалася б інформацією по країні походження.

 Водночас, твердження особи про те, що вона піддається переслідуванням за певною ознакою, слід перевіряти відповідно до актуальної інформації по країні походження.

 Відносно деяких осіб, які звернулися за статусом біженця в Україні, відмова обґрунтовується тим, що вони виїхали з країни походження з підстав, не пов’язаних з біженством, і таких підстав на момент виїзду не існувало. Слід мати на увазі, що такі обставини характеризують особу як біженця ''sur place'', тобто такого біженця, який став біженцем вже під час перебування в країні, в якій він чи вона шукає притулку. Той факт, що особа виїхала не через можливість переслідування, і ці обставини виникли після виїзду особи, не може слугувати підставою для відмови особі в статусі біженця ([https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця, п. 94-96]).

'''Щодо осіб, які потребують додаткового захисту'''''.'' Особа, яка потребує додаткового захисту – це особа, яка не підпадає під ознаки біженця, однак потребує захисту, оскільки змушена прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок таких побоювань ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n24 п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту]").

 Поняття додаткового захисту випливає з міжнародно-правових зобов’язань України в галузі прав людини, зокрема статей [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#n14 2 та 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод], відповідно до яких нікого не може бути позбавлено життя, а також піддано катуванню, нелюдському чи такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню. Держава несе відповідальність, зокрема, за те, щоб жодна особа, яка знаходиться на її території, під її контролем чи, в деяких випадках, звернулася до неї, не була видана в ситуацію, де вона може бути позбавлена життя чи піддана неналежному поводженню.

 При оскарженні рішень про відмову в додатковому захисті по суті слід відштовхуватись від підстав, які обумовили звернення за захистом. В деяких випадках, мова йде про особисту загрозу особі. На приклад, особі може загрожувати смертна кара чи ув’язнення в умовах, які дорівнюють нелюдському і такому що принижує гідність поводженню. Зазвичай, факт загрози може бути підтверджений документально, хоча може бути необхідним додаткове дослідження інформації по країні походження з метою визначення реальності загрози (на приклад, умов ув’язнення осіб в країні походження).

 Однак, значно більш поширеною є ситуація, коли особа посилається на загальну ситуацію конфлікту та насильства в країні походження, яка не дозволяє ній вести нормальне життя, і повернення особи в обставини війни саме по собі становитиме нелюдське поводження. Так, Європейський суд з прав людини зазначив у справі "Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства", що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. При цьому, критеріями для оцінки інтенсивності та напруженості насильства в країні є використання сторонами методів або тактики війни, що збільшують ризик втрат серед цивільного населення або безпосередньо спрямованих проти цивільного населення, те чи є конфлікт локалізованим або всеохоплюючим, а також кількість осіб, які втратили життя чи були піддані катуванням чи нелюдському поводженню внаслідок конфлікту ([https://www.refworld.org.ru/docid/535f6da94.html Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства, No 8319/07 та 11449/07, рішення від 28 червня 2011 р., § 217-241]).

 Питання про те, чи становить ситуація в країні походження заявника такий конфлікт, повернення в який саме по собі призведе до загрози порушення фундаментальних прав заявника визначається залежно від конкретного випадку. При оскарженні таких рішень слід звертати увагу чи повно та всесторонньо було досліджено інформацію по країні походження, неврахування останніх подій, неврахування позицій Європейського суду з прав людини щодо повернення. Можна посилатися також на позиції УВКБ щодо повернення до конкретної країни, однак слід мати на увазі, що ці позиції не носять юридично обов’язкового характеру та є лише закликом до країн, які взяли на себе міжнародні зобов’язання щодо надання захисту, вести певну політику по відношенню до шукачів притулку з певного регіону.

==== Процедурні аспекти ====
Правильність процедури розгляду заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, має не менше значення, ніж вірне вирішення справи по суті. В силу особливостей такого роду адміністративних проваджень, справа в принципі не може бути вірно розглянута по суті, якщо припущено значних порушень процедури розгляду. Оскарження процедурних порушень має таке саме значення, як і оскарження порушень при розгляді суті справи.

 Процедура розгляду заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, повинна відповідати національним і міжнародним стандартам, викладеним в праві України, міжнародному праві, рекомендаціях УВКБ ООН, органів Ради Європи, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Однак, основні вимоги, слідування яким достатнє для процесуально вірного розгляду органами ДМС заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, містяться в Законі України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 "Про біженців та осіб, які потребують додаткового, або тимчасового захисту"] і в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907 Правилах розгляду заяв, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 р. № 649].

 Слід мати на увазі, що Закон та Правила не містять несуттєвих положень. Всі вони відображують вимоги міжнародного права притулку, яким повинна слідувати Україна. Будь-яке порушення будь-якої норми цих правових актів може і повинно бути оскаржене в суді, оскільки може вказувати на серйозне порушення прав людини.

 При підготовці позовної заяви слід звернути увагу на такі можливі порушення:

===== Ненадання особі, яка висловлює бажання звернутися за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, можливості скласти відповідну заяву чи відмова прийняти таку заяву, що не оформлюється відповідним обґрунтованим рішенням =====
Будь-яка посадова особа держави (співробітник міграційної служби, поліції, офіцер прикордонної служби, військовий, тощо), до якого звернувся іноземець або особа без громадянства, висловлюючи бажання отримати притулок в країні, зобов’язана негайно повідомити відповідну державну службу, яка розглядає заяви про звернення за захистом, про таку особу, та, за необхідності, надати такій особі умови для складання заяви, а також пересвідчитись, що особа перебуває в безпеці. Так, в справах [https://www.refworld.org.ru/pdfid/529348df4.pdf Сааді проти Італії (№ 37201/06, рішення від 28 лютого 2008 р.)] та [https://www.refworld.org/cases,ECHR,5898aa734.html Кебе та Інші проти України (№ 12552/12, рішення від 12 січня 2017 р.)] Європейський суд з прав людини зазначив, що навіть у випадку, коли особа ще не ступила на державну територію, але звертається до офіцера прикордонної служби, явно висловлюючи бажання отримати притулок, відмова такій особі в можливості звернутися за притулком становитиме порушення зобов’язань держави за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

 В Україні обов’язок державних органів допомагати особам в зверненні за статусом біженця встановлюється як законом, так і окремими підзаконними актами. Розроблено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1212-16/conv?lang=en Інструкцію про порядок дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та взаємодії з територіальними органами Державної міграційної служби України під час звернення іноземців чи осіб без громадянства із заявами про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту].

 Дії працівників Державної міграційної служби при зверненні до них особи, яка висловлює бажання звернутися за статусом біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту, або при отриманні ними інформації про таку особу, визначаються [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907 Правилами розгляду заяв]. Відповідно до п. 2.1, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якої особисто звернулася особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник, зобов’язана зареєструвати це звернення, проінформувати заявника мовою, яку він/вона розуміє про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов’язку, за необхідності – забезпечити надання заявнику послуг перекладача, роз’яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Нездійснення цих заходів та ненадання особі, яка висловила бажання звернутися за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, слід оскаржувати до окружного адміністративного суду як бездіяльність суб’єкта владних повноважень. В разі, якщо така бездіяльність супроводжувалася накладанням на заявника адміністративних штрафів, прийняттям рішення про примусове повернення чи зверненням до суду з позовною заявою про примусове видворення чи про затримання з метою ідентифікації і забезпечення примусового видворення, оскарження таких рішень не заважає зверненню до суду з позовом щодо бездіяльності суб’єкту владних повноважень.

===== Ненадання заявнику перекладача =====
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n111 ч. 3 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], заявнику, який не володіє українською або російською мовами, ДМС забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник за власним бажанням також може залучити перекладача за свій рахунок, або за рахунок інших осіб.

 Неможна презюмувати знання особою мови. В справі [https://www.echr.com.ua/translation/sprava-vizgirda-proti-sloveni%D1%97-rishennya/ Візгірда проти Словенії (№ 59868/08, рішення від 02 грудня 2008 р.)], Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що навіть у випадках, коли існують підстави вважати, що особа має певні знання якоїсь мови, цій особі все одно слід надавати перекладача з такої мови, про яку особа заявляє, що вона володіє нею достатньо. В разі, якщо особа за власним бажанням письмово повідомляє, що не потребує перекладача, та не оскаржує в подальшому цю відмову (на приклад, через те, що особа не розуміла, що підписує відмову від перекладача), то такій особі перекладач може не надаватися. Однак, якщо особа не заявляє про відсутність потреби у перекладачі, перекладач має надаватися. Це стосується і випадків, коли особа має певні знання української чи російської мови, однак ця мова не є рідною для особи.

===== Ненадання заявнику правової допомоги =====
Право на безоплатну первинну правову допомогу поширюється на іноземців та осіб без громадянства ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17#n17 Закон України "Про безоплатну правову допомогу", ч. 1 ст. 3]). Особи, на яких поширюється дія [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"] мають право на всі види вторинної правової допомоги з моменту подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, до прийняття остаточного рішення за заявою ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17#n85 ст. 14 Закону України "Про безоплатну правову допомогу"]).

 Співробітник Державної міграційної служби, до якого звернулася особа, яка заявляє про бажання бути визнаною біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, зобов’язаний роз’яснити такій особі порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n25 п. 2.1 Правила розгляду заяв]).

Надана особі правова допомога повинна бути якісною. В разі, якщо допомога обмежується присутністю адвоката при здійсненні необхідних дій з заявою, і адвокат не прикладає активних зусиль для допомоги клієнту, право на правову допомогу вважається порушеним. Так, Європейський суд з прав людини у справі [https://www.refworld.org/cases,ECHR,4f2932442.html І.М. проти Франції (№. 9152/09, рішення від 02 лютого 2012 р.]) щодо надання особі правової допомоги у справі про видворення зазначив, що надмірно короткий термін розгляду справи, з урахуванням перебування заявника під вартою та відсутності правової та лінгвістичної допомоги становить порушення Статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 151 рішення). Суд вказав, що коли заявник має допомогу адвоката тільки в суді, до того маючи лише коротку зустріч з ним, і не маючи можливості надати будь-які додаткові докази, це є порушенням конвенційних стандартів, особливо з урахуванням того, що особа намагалася подати заяву про притулок, однак не могла цього зробити, оскільки була затримана. В справі [http://europeancourt.ru/uploads/ECHR_Imbrioscia_v_Switzerland_24_11_1993.pdf Імбріощія проти Швейцарії (№. 13972/88, рішення від 24 листопада 1993 р.)], Європейський суд вказав, що коротка тривалість та складність процедури, до якої залучений адвокат, порушує право особи на правову допомогу, особливо коли органи влади не роблять нічого, аби відкласти цю процедуру. Той факт, що особа чи її адвокат не заперечують проти короткої тривалості дій, не знімає з держави відповідальності за порушення права особи на правову допомогу. У справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-148095 Арас проти Туреччини (No 2) (№. 15065/07, рішення від 18 лютого 2015 р.)], Європейський суд зазначив, що проста присутність адвоката при здійсненні процесуальних дій не створює ефективного права на правову допомогу. Пасивність адвоката не відповідає конвенційним стандартам (§ 40 рішення). У справі [http://hudoc.echr.coe.int/webservices/content/pdf/001-58154?TID=thkbhnilzk Дауд проти Португалії (№. 11/1997/795/997, рішення від 21 квітня 1993 р.)], ЄСПЛ зазначив, що «Конвенція створена аби гарантувати не права, що є теоретичними чи ілюзорними, а права, що є практичними та ефективними, і що призначення правового радника саме по собі не гарантує ефективності допомоги, яку він може надати….Від компетентних органів державної влади вимагається втручання…якщо бездіяльність з боку правового радника у наданні ефективного представництва є очевидною» (§ 38 рішення).

Таким чином, особі, яка висловлює бажання звернутися з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи вже перебуває в процедурі, має надаватися правова допомога належної якості. Якщо така допомога не надається, то будь-які дії відносно заяви особи, здійснені за відсутності належної правової допомоги, можуть бути оскаржені.

===== Нероз'яснення можливості оскарження =====
При прийнятті будь-якого негативного рішення за заявою особи (про відмову в прийнятті, відмову в оформленні документів, відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту), особі має письмово роз’яснюватись право на оскарження та порядок такого оскарження ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n199 ч. 7 ст. 8, ч. 13 ст. 10, ч. 9 ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту")]. З порядком оскарження особа ознайомлюється під підпис ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n40 п. 2.4], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n89 п. 4.6] Правил), або такий порядок зазначається у відповідних рішеннях та направляється особі на пошту.

Відсутність роз’яснення можливості оскарження рішення, або очевидна неможливість для особи ознайомитися з таким роз’ясненням (на приклад, коли особа не володіє українською мовою, а повідомлення з роз’ясненням можливості оскарження надіслано ній на пошту українською мовою) може слугувати підставою для поновлення в суді строків судового оскарження рішень щодо статусу біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

== Використання інформації по країні походження ==
Інформація про країну походження – інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні інформації або звітів ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n21 п. 1.2. Правила розгляду заяв]).

 Актуальна інформація про країну походження повинна використовуватися на всіх стадіях розгляду звернень за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n25 п. 2.1. Правил]).

 В усіх висновках, що приймаються по заяві (при оформленні документів або при вирішенні питання по суті), обов’язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел (п. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n83 4.3], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n99 5.1], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n172 7.6] Правил).

 Пленум Вищого адміністративного суду України у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09/conv?lang=en Постанові № 1] вказав, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090 наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 р. № 649], інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження. Суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах [https://dmsu.gov.ua/diyalnist/coi.html Державної міграційної служби України], [https://www.unhcr.org/ua/ Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців], а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях. При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n10098 статті 72 КАС України] обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

 З точки зору міжнародного права біженства та міжнародного права прав людини, використання повної, достовірної та актуальної інформації по країні походження, яка набувається з декількох надійних та неупереджених джерел, є необхідною передумовою правильної оцінки ризику, яка передує прийняттю будь-якого рішення по заяві особи, яка висловлює бажання отримати статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. У справі [https://precedent.in.ua/2016/04/08/chahal-protyv-soedynennogo-korolevst/ Чахал проти Сполученого Королівства (№ 22414/93, рішення від 15 листопада 1996 р.)], ЄСПЛ відзначив, що органи державної влади при розгляді справ шукачів притулку повинні проводити оцінку індивідуального ризику, який спіткає особу в разі повернення до країни походження (§ 83-86). У справі [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,57ebc9c44,0.html Ф.Г. проти Швеції (№ 43611/11, рішення від 23 березня 2016 р.)], Суд зазначив, що така оцінка має відбуватися ''ex nunc'', тобто станом на момент прийняття кожного рішення (§ 115).

 З практичної точки зору, це означає, що при оцінці ризику слід використовувати найбільш актуальну інформацію, що найбільш «наближена» до фактів про які зазначив заявник. Неприпустиме використання інформації загального характеру з малодостовірних чи недостовірних джерел. Наприклад, інформація про надання державі, де відбувається конфлікт, гуманітарної допомоги, ніяк не вказує на зменшення ризику загибелі через бойові дії. Неприпустиме використання заангажованої інформації, на приклад, повідомлень від однієї зі сторін в конфлікті про відсутність загрози для представників іншої сторони.

 Інформацію найбільш загального характеру можна отримати від [https://mfa.gov.ua/ua/consular-affairs/travel-advice Міністерства Зовнішніх Справ України]. Інформацію про ситуацію з правами людини в країні, а особливо щодо переслідувань чи загроз для окремих осіб чи груп, доцільно отримувати від [https://www.unhcr.org/country-reports.html Агентства ООН у справах біженців], яке готує періодичні доповіді по країнам походження біженців. Також доцільне використання інформації від моніторингових місій ООН (на приклад, [https://unama.unmissions.org/ Моніторингової місії ООН в Афганістані]) та інших міжнародних організацій в регіоні. Велику вагу може мати інформація від поважних міжнародних неурядових організацій в галузі прав людини, таких як [https://www.amnesty.org.ua/ Міжнародна амністія] та [https://www.hrw.org/ru Хьюман Райтс Вотч].

 Для встановлення найбільш актуальної та конкретної інформації (на приклад, про те, під чиїм контролем на даний момент перебуває місто, з якого походить заявник) можна використовувати новинні ресурси, такі як [https://news.un.org/ru/ Центр новин ООН], сайти міжнародних інформаційних агентств, таких як [https://www.bbc.com/ukrainian BBC] та [https://www.aljazeera.com/ Al-Jazeera]. Однак, слід мати на увазі, що новинні ресурси можуть лише повідомляти окремі факти, однак них неможна використовувати для оцінки потреб в міжнародному захисті.

 Невикористання інформації по країні походження, або використання інформації неналежної якості, при розгляді заяв про звернення за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, є підставою для оскарження прийнятих на підставі такої недостовірної інформації рішень.

 Посилання на рекомендовані джерела інформації про країни походження:
* [https://mfa.gov.ua/ua/consular-affairs/travel-advice Поради подорожуючим МЗС України] – може містити загальну інформацію щодо ситуації в певній країні чи регіоні
* [https://dmsu.gov.ua/diyalnist/coi.html Інформація по країнах походження Державної міграційної служби]
* [https://www.refworld.org/ Refworld] – сайт, на якому розміщуються всі документи УВКБ ООН. Зручний пошук по країні походження
* [https://www.ecoi.net/ ECOI] – Європейська мережа інформації по країні походження. Містить документи ЄС, Ради Європи та окремих країн
* [https://www.unhcr.org/ УВКБ ООН]
* [https://www.amnesty.org/en/ Організація Міжнародна Амністія]
* [https://www.hrw.org/ru Хьюман Райтс Вотч]
* [https://news.un.org/ru/ Центр новин ООН]

#
#

{| class="wikitable"
|-
| '''Цікаво!''' Узагальнення судової практики розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту (2008-2019 рік), підготовлено [https://www.unhcr.org/ua/ Представництвом Агентства ООН у справах біженців в Україні] -
[[Файл:Судова практика розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту.doc|міні|Судова практика розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту]] 

Детально див.: https://www.unhcr.org/ua/resources
|}

== Див. також ==
* [[Отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту]]

----
{| class="wikitable"
|+
|Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні
|}
----

[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Біженці]]
‎
[[Категорія:Суди]]
‎
[[Категорія:Центральні органи виконавчої влади (агентство, інспекція, служба)]]

Декларування та реєстрація місця проживання та перебування біженців, осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту

2021-12-20T12:14:58Z

Oleksii.Plotnikov: Набув чинності новий закон "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні". Зміни відображають новації, привнеспені цим законом. Зокрема, дороблено розділ "Категорії осіб". Було б бажано внести зміну в назву статті, відобразивши її як "Декларування та реєстрація місця проживання та перебування біженців та шукачів захисту в Україні"

== Нормативна база ==

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#Text Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382-15 Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5203-17 Закон України "Про адміністративні послуги"]
*[http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_2?id=&pf3516=5463&skl=10 Закон України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/207-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 "Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру".]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/202-2012-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 14.03.2012 № 202 "Про затвердження положення про посвідчення біженця".]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/196-2012-%D0%BF/sp:max25 Постанова Кабінету Міністрів України від 14.03.2012 № 196 "Про затвердження положення про посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту".]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11 Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 "Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту"].

== Категорія осіб, які повинні зареєструвати своє місце проживання/перебування ==
Державна міграційна служба та її територіальні органи контролюють дотримання органами реєстрації вимог законодавства з питань реєстрації місця проживання, а також їх діяльності у сфері реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні", декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою:

1) створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом;

2) ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою;

3) використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках.

Відповідно до п. 4 ч. 1 статті 2 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні", декларування місця проживання особи – повідомлення особою органу реєстрації адреси свого місця проживання шляхом надання декларації про місце проживання в електронній формі з використанням Єдиного державного веб-порталу електронних послуг з подальшим внесенням такої інформації до реєстру територіальної громади.

Відповідно до п. 12 ч. 1 статті 2 того ж Закону, реєстрація місця проживання (перебування) особи – внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи.

Відовідно до ч. 1 статті 5 того ж Закону, громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, який на законних підставах постійно або тимчасово '''проживає''' на території України, зобов’язані протягом 30 календарних днів після прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати або зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого '''перебування''' в Україні.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні,

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382-15#n13 Стаття 3 зазначеного Закону] надає визначення наступних термінів:
* '''Місце проживання''' – житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги

* '''Місце перебування''' – житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги.
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/conv#n12 п. 3 ч. 1 статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту"], довідка про звернення за захистом є документом, що засвідчує законність '''перебування''' особи на території України. З наведених положень закону випливає, що іноземці несуть обов'язок декларувати лише місце свого '''проживання'''. Для осіб, що не проживають, а на законних підставах '''перебувають''' на території України (шукачів захисту) немає обов'язку декларування місця перебування. Разом з тим, вони мають таке право, і таке декларування бажане з огляду на те, що воно необхідне для отримання соціальних послуг, отримання офіційної кореспонденції, тощо.

== Куди необхідно звернутись ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/207-2016-%D0%BF#n17 пп. 3,4 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207] реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.
Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов’язані протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. 
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n44 п. 3.2 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України 07.09.2011 №649], територіальний орган Державної міграційної служби роз'яснює особі порядок реєстрації за місцем тимчасового проживання. 
Реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання.

== Перелік документів, необхідних для реєстрації місця проживання / перебування ==

Відповідно до пункту 18 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/207-2016-%D0%BF Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207],

=== Для реєстрація місця проживання особа або її представник подає: ===
* заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8 до Правил;
* документ, до якого вносяться відомості про місце проживання (''посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист'');
* квитанцію про сплату адміністративного збору;
* документи, що підтверджують:
# право на проживання в житлі (''документи на право власності, рішення суду про надання права на користування житловим приміщенням, договір оренди та інші документи'');
# право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі,закладі соціального обслуговування та соціального захисту особи;
* заяву про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 11 до Правил (у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання).

[[Файл:Посвідчення біженця.bmp|міні|Посвідчення біженця]]

=== Для реєстрація місця перебування особа або її представник подає: ===
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/207-2016-%D0%BF#n81 п. 25 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207], реєстрація місця перебування осіб, що звернулися за захистом в Україні із заявою за формою згідно з додатком 8 до Правил, здійснюється на визначений законом строк на підставі документів, визначених пунктом 18 Правил (крім квитанції про сплату адміністративного збору).
 
Відомості про реєстрацію місця перебування вносяться до довідки про звернення за захистом в Україні, зразок якої затверджується наказом МВС.

[[Файл:Довідка про звернення за захистом.bmp|міні|Довідка про звернення за захистом в Україні]]

== Порядок розгляду заяви про реєстрацію місця проживання/перебування ==
[[Файл:InkedПосвідчення особи, яка потребує додаткового захисту (1) LI.png|альт=Посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту|міні|Посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту]]
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/207-2016-%D0%BF#n62 п. 19 Правил реєстрації місця проживання, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207], працівник органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг перевіряє належність документа, до якого вносяться відомості про місце проживання (або документа, до якого вносяться відомості про місце перебування, - у разі реєстрації місця перебування), особі, що його подала, його дійсність, правильність заповнення заяви про реєстрацію місця проживання/перебування (у разі потреби надає допомогу особі в заповненні бланка заяви) та наявність документів, необхідних для реєстрації місця проживання/перебування, про що ним вчиняється відповідний запис у цій заяві.

Працівник органу реєстрації в день звернення особи приймає рішення:
* про реєстрацію або про відмову у реєстрації місця проживання особи;
* вносить відомості про реєстрацію місця проживання у документ, до якого вносяться відомості про місце проживання (документ, до якого вносяться відомості про місце перебування, - у разі реєстрації місця перебування);
* формує і вносить дані про реєстрацію місця проживання особи до реєстру територіальної громади;
* формує інформацію про реєстрацію місця проживання/перебування особи для її передачі до Єдиного державного демографічного реєстру;
* повертає особі або її представнику документ до якого вносяться відомості про реєстрацію місця проживання/ перебування.

== Підстави для відмови в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання ==
Відповідно до ст. 9¹ [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382-15 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"], орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо:
* особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію;
* у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними;
* для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку.
Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.

{| class="wikitable"
|-
| Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні
|}
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Біженці]]

Право біженців та шукачів притулку на охорону здоров’я

2021-01-19T09:48:33Z

Oleksii.Plotnikov: /* Загальний порядок надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку */

== Нормативна база ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2168-19 Закон України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17 Закон України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5081-17 Закон України "Про екстрену медичну допомогу"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1972-12 Закон України "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/121-2014-%D0%BF Порядок надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають або тимчасово перебувають на території України, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, затверджений Постановою Кабінету Міністрів Україні від 19 березня 2014 р. № 121]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0379-02 Порядок проведення обов’язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 04 березня 2002 р. № 82]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/z0749-12 Порядок надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, що утримуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України, Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17 квітня 2012 р. № 336/268/254]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1935-13 Порядок встановлення віку дитини, яка залишилася без піклування батьків та потребує соціального захисту, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства соціальної політики України від 23 жовтня 2013 р. № 903/1464/711]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0577-14 Перелік осіб, віднесених до груп підвищеного ризику захворювання на туберкульоз, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 15 травня 2014 р. № 327]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0194-15/sp:head Порядок взаємодії охорони здоров’я територіальних органів та установ Державної міграційної служби, Державної прикордонної служби та державної служби зайнятості для організації надання медичної допомоги з туберкульозу іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства соціальної політики України від 02 лютого 2015 р. № 41/119/95]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0462-15 Інструкція про порядок тримання затриманих осіб в органах (підрозділах) охорони державного кордону, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30 березня 2015 р. № 352]

== Право біженців та шукачів притулку на охорону здоров’я та заборона дискримінації в сфері охорони здоров’я ==
Право всіх осіб, які перебувають в Україні, на охорону здоров’я, гарантоване [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституцією України]. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/#n4178 статті 3], людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/#n4324 статті 49], кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних систем. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

'''Важливо!''' В [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/#n4324 статті 49] йдеться про право всіх осіб, незалежно від громадянства, на охорону здоров’я та медичну допомогу. Водночас, держава приймає на себе обов’язок з надання медичного обслуговування виключно для громадян. Таким чином, щодо іноземців, в тому числі тих, які отримали статус біженця, додатковий захист, або звернулися за таким статусом, Конституція не передбачає обов’язку держави надавати ним медичну допомогу на рівні з громадянами.

Відповідно до ч. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n239 1 ст. 15 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має право на охорону здоров’я та медичне страхування. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n218 ч. 1 ст. 13] того ж Закону, особи, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають право на медичну допомогу.

Відповідно до чч. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n57 1] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n58 2 ст. 4 Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення"], держава гарантує громадянам, іноземцям, особам без громадянства, які постійно проживають на території України, та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних їм медичних послуг, пов’язаних з наданням:

1. Екстреної медичної допомоги;

2. Первинної медичної допомоги;

3. Вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги;

4. Третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги;

5. Паліативної медичної допомоги;

6. Медичної реабілітації;

7. Медичної допомоги дітям до 16 років;

8. Медичної допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами.

Іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, у межах програми медичних гарантій держава забезпечує оплату необхідних медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням екстреної медичної допомоги. Такі особи зобов’язані компенсувати державі повну вартість наданих медичних послуг та лікарських засобів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Медичні послуги та лікарські засоби, пов’язані з наданням інших видів медичної допомоги, оплачуються іноземцями та особами без громадянства, які тимчасового перебувають на території України, за рахунок власних коштів, коштів добровільного медичного страхування чи інших джерел, не заборонених законодавством.

'''Важливо!''' Держава гарантує безоплатну медичну допомогу лише громадянам та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Іноземцям, які не визнані біженцями, в тому числі, шукачам притулку, гарантується тільки платна медична допомога. При цьому, незалежно від оплати може надаватися лише екстрена медична допомога, тобто допомога, спрямована на врятування і збереження життя у невідкладному стані та мінімізації наслідків впливу такого стану на здоров’я. В подальшому, іноземець зобов’язаний оплатити вартість такої екстреної медичної допомоги.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17/#n25 Ч. 1 ст. 4 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації"] забороняється будь-яка дискримінація в сфері охорони здоров’я. Під такою дискримінацією, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17/#n7 ч. 1 ст. 1 Закону], розуміється ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними і необхідними.

== Загальний порядок надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку ==
Особливості надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту та шукачам притулку регулюється [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/121-2014-%D0%BF Порядком, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2014 р. № 121].

Медична допомога біженцям, особам та особам які потребують додаткового захисту, надається в тому ж порядку, що й громадянам України. Шукачам притулку медична допомога надається на платній основі. Вартість медичної допомоги визначається закладом охорони здоров’я, який її надав, у встановленому МОЗ порядку. В разі надання екстреної медичної допомоги за програмою державних фінансових гарантій, біженці, особи, які потребують додаткового захисту, та шукачі притулку зобов’язані компенсувати її повну вартість шляхом перерахування надавачу медичних послуг повної вартості наданих медичних послуг і лікарських засобів.

Надавач медичних послуг зобов’язаний надати рахунок із зазначенням суми, яка підлягає компенсації. Іноземець або особа без громадянства зобов’язані здійснити таку компенсацію до виїзду з України. Надавачі медичних послуг зобов’язані повідомити Адміністрації Державної прикордонної служби про іноземців або осіб без громадянства, які тимчасового проживають на території України, яким були надані медичні послуги і лікарські засоби, пов’язані з наданням екстреної медичної допомоги, не пізніше наступного дня після надання таких послуг.

В разі укладання біженцем, особою, яка потребує додаткового захисту, або шукачем притулку договору про страхування, що гарантує оплату вартості медичної допомоги, оплата такої вартості здійснюється страховиком-резидентом шляхом перерахування коштів закладу охорони здоров’я, який надав медичну допомогу, за умови пред’явлення документу для сплати. В разі відсутності договору страхування, або перевищення суми договору страхування, або неможливості документально підтвердити право на одержанням безоплатної медичної допомоги, оплата вартості наданої медичної допомоги, зокрема екстреної, здійснюється біженцем, особою яка потребує додаткового захисту, або шукачем притулку за власний рахунок.

== Порядок направлення шукачів притулку для проведення медичного огляду органами Державної міграційної служби України та Прикордонної служби України ==
Особи, які хочуть отримати в Україні статус біженця або додатковий захист, зобов’язані пройти медичне обстеження. Так, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n121 ст. 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового бо тимчасового захисту"], в разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган Державної міграційної служби України направляє особу, яка звернулася із відповідною заявою, на медичне обстеження. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n218 ст. 13 Закону], проходження такого обстеження є правом та обов’язком особи, яка звернулася із заявою.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0379-02 Порядку проведення обов’язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 03 березня 2002 р. № 82], обов’язкове медичне обстеження осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, проводиться за направленням органів міграційної служби у лікувально-профілактичних закладах, визначених місцевими управліннями охорони здоров’я. Визначений лікувально-профілактичний заклад проводить обов’язкове медичне обстеження осіб, щодо яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

Обов’язкове медичне обстеження здійснюють терапевт, педіатр (для дітей), акушер-гінеколог (для жінок). За необхідності, лікарі-спеціалісти мають право залучати лікарів інших спеціальностей. Обстеження включать загальний аналіз крові та сечі, аналіз крові на цукор, обстеження на сифіліс та флюорографу для осіб старших 14 років, а також індивідуальні додаткові обстеження, що можуть призначатися лікарями для встановлення діагнозу. Особі також пропонується анонімне обстеження на ВІЛ-інфекцію.

Обстеження спеціалістів та проведення функціональних обстежень слід проводити з урахуванням релігійних та національних звичаїв особи.

В разі виявлення в обстежуваної особи гострого, в тому числі, інфекційного захворювання, ній надається амбулаторна або стаціонарна медична допомога.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/121-2014-%D0%BF/#n22 п. 4 Порядку, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2014 р. № 121], медичне обстеження іноземців та осіб без громадянства, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, іноземців та осіб без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та надання їм екстреної медичної допомоги здійснюються на безоплатній основі (за рахунок бюджетних коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах).

== Особливості надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, які хворіють на інфекційні хвороби, туберкульоз, або живуть з ВІЛ ==
В цілому, іноземцям та особам без громадянства, зокрема біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, медична допомога та лікування інфекційних хвороб, туберкульозу та ВІЛ надаються на тих самих підставах, що й громадянам України, з урахуванням особливостей, пов’язаних з компенсацією такими особами вартості наданих медичних послуг. Зокрема, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14/#n175 ст. 19 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"] встановлюється, що іноземцям та особам без громадянства, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями, медична допомога надається на підставі цього закону. Водночас, законодавством встановлені особливості надання іноземцям та особам без громадянства, медичної допомоги, у зв’язку з захворюваністю та туберкульоз та ВІЛ. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1972-12/#o108 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ"], люди, які живуть з ВІЛ та особи, які належать до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, зокрема іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають на території України, особи, які звернулися за наданням статусу біженця та яким надано статус біженця в Україні, шукачі притулку, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, користуються всіма правами та свободами, передбаченими законодавством.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0577-14 Наказом Міністерства охорони здоров’я від 15 травня 2014 № 327], іммігрантів та біженців з регіонів з високою захворюваністю на туберкульоз віднесено до переліку осіб з підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0194-15/sp:head Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я, територіальних органів та установ Державної міграційної служби, Державної прикордонної служби, та державної служби зайнятості для організації надання медичної допомоги з туберкульозу іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні], заклади охорони здоров’я здійснюють профілактичний медичний огляд на туберкульоз особам, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за направленням територіального органу Державної міграційної служби України.

У випадку підтвердження діагнозу активного туберкульозу, проводиться лікування. Так само, лікування проводиться у випадку самостійного чергового звернення іноземців та осіб без громадянства, або при звернення по екстрену медичну допомогу. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0194-15/sp:head/#n37 п. 6 Порядку], заклади охорони здоров’я здійснюють прийом та лабораторне дослідження на наявність збудника туберкульозу в осіб, які перебувають в пункті тимчасового розміщення біженців або пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконного перебувають в Україні, та у пунктах (місцях), тимчасового тримання таких осіб.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0194-15/sp:head/#n38 п. 7 Порядку], медична допомога хворим на туберкульоз іноземцям та особам без громадянства надається навіть в разі їхнього незаконного перебування в Україні.

В разі виявлення в пунктах тимчасового розміщення біженців або пунктах тимчасового перебування іноземців або осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, симптомів, що вимагають обов’язкового обстеження на туберкульоз, органи Державної міграційної служби України забезпечують ізоляцію хворого та його доставляння до закладів охорони здоров’я.

Органи охорони державного кордону Державної прикордонної служби України облаштовують у пунктах тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства ізолятор для хворих на туберкульоз, та у випадку виявлення осіб, симптомів, що вимагають обов’язкового обстеження на туберкульоз, організують надання хворому медичної допомоги.

Допомога біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, які живуть з ВІЛ, надається на тих самих підставах, що й громадянам України. Зокрема, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1972-12/#o54 ст. 6 Закону України "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ"], іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, особи, які звернулися за наданням статусу біженця та яким надано статус біженця в Україні, мають право на проведення тестування з метою виявлення ВІЛ з одержанням кваліфікованої консультації до і після проведення тестування, що здійснюється відповідно до протоколу проведення такого тестування, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1972-12/#o89 ст. 12] того ж Закону, люди, які живуть з ВІЛ, зобов’язані вживати заходів для запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, запропонованих органам здоров’я, повідомляти осіб, які були їхніми партнерами, до виявлення факту інфікування, про можливість їх зараження, відмовитися від донорства крові, її компонентів, інших біологічних рідин, клітин, органів і тканин для їх використання у медичній практиці. В разі невиконання цих вимог іноземцем або особою без громадянства та створення їхньою поведінкою загрози здоров’ю, захисту прав і законних інтересів громадян України, вони можуть бути видворені з України.

== Особливості реалізації права на медичну допомогу особам, затриманим в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України ==
Особливості реалізації права на медичну допомогу особам, затриманим в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України визначаються окремим [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/z0749-12 Порядком].

Затриманим іноземцям та особам без громадянства медична допомога, в тому числі, екстрена, надається на безоплатній основі. В разі виявлення симптомів захворювання, в тому числі, інфекційного, хворий негайно поміщається до медичного ізолятору, а в разі необхідності доставляється для лікування до закладу охорони здоров’я і поміщається до нього на загальних підставах, а особи з підозрою на інфекційні захворювання направляються на лікування до спеціалізованих закладів охорони здоров’я. Для транспортування хворого до закладу охорони здоров’я негайно викликається карета швидкої медичної допомоги. Кожен випадок надання медичної допомоги іноземцю або особі без громадянства підлягає обов’язковій реєстрації в тому закладі охорони здоров’я, який її надав.

Окремою Інструкцією регламентуються питання надання медичної допомоги особам, які утримуються в органах (підрозділах) охорони державного кордону. Це пов’язано з тим, що затримані в них особи ще не пройшли медичного огляду, і їхній стан здоров’я невідомий.

За надання медичної допомоги затриманим особам та, за потреби, направлення їх для подальшого лікування до закладів охорони здоров’я, відповідає начальник підрозділу охорони здоров’я органу охорони державного кордону. Зокрема, він організує заходи з дезінфекції, в тому числі, в разі виявлення інфекційних хворих, та, у разі потреби, організовує проведення профілактичних щеплень (за епідемічними показниками), контроль за придатністю медикаментів та їх своєчасну заміну.

Безпосередньо за медичну допомогу затриманим особам відповідає начальник медичного пункту підрозділу тримання, який, зокрема, зобов’язаний:

- Проводити медичний огляд під час поміщення затриманих осіб до місця тимчасового тримання та заносити інформацію в санітарний журнал;

- Проводити поточний медичний огляд затриманих осіб та призначати лікування в межах своїх повноважень;

- У разі виявлення у затриманих осіб складних симптомів, які потребують додаткових заходів з діагностики, або захворювань, лікування яких не може бути проведене в умовах МТТ, клопотати перед начальником підрозділу тримання про направлення хворих затриманих осіб у заклади охорони здоров’я, відстежувати процес лікування та своєчасно інформувати начальника підрозділу тримання про дату, час та місце виписки затриманої особи із закладу охорони здоров’я;

- Відстежувати психологічний стан затриманих осіб, у разі виявлення осіб з ознаками нервово-психічної нестійкості, психологічної кризи, з асоціальними установками, доповідати начальнику підрозділу про необхідність надання індивідуальної психологічної допомоги.

== Особливості процедури встановлення віку дітей-шукачів притулку, розлучених з сім'єю ==
Встановлення віку дітей-шукачів притулку, які подорожують без батьків або піклувальників, має особливе значення. Воно дозволяє виявити чи є особа неповнолітньою та чи потребує вона соціального захисту як неповнолітня, а також визначити особливості надання піклування, захисту та допомоги з урахуванням віку такої особи. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1935-13 п. 3 Порядку проведення обстеження для встановлення віку дитини, яка залишалась без піклування батьків та потребує соціального захисту], обстеження для встановлення віку дитини здійснюється, якщо дитина, яка розлучена з сім’єю, не є громадянином України, і яка звернулася до компетентних органів України із заявою про визнання такої дитини біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.

Процедура встановлення віку дитини складається з:
* Вивчення та аналізу наявної інформації про дитини, інформації про країну її походження;
* Психологічної оцінки віку;
* Фізіологічної оцінки віку.
Інформація про дитину (дитину, яка залишилась без батьківського піклування та перебуває в службі у справах дітей на первинному обліку дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дитину, розлучену із сім’єю, яка не є громадянином України і яка або законний представник якої звернулась (звернувся) до компетентних органів України із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту), яка проходить процедуру обстеження для встановлення віку, надається (за наявності) Комісії органами, які направили дитину на проходження зазначеної процедури (документи дитини, що ідентифікують її особу, фотографії, первинне інтерв'ю, особисті документи дитини, інформація про етнічні, культурні, гендерні особливості та звичаї людей країни походження дитини (якщо це дитина, розлучена з сім’єю, яка не є громадянином України і яка або законний представник якої звернулась (звернувся) до компетентних органів України із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту).
{| class="wikitable"
|+
!'''Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні'''
|}
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Біженці]]
[[Категорія:Шукачі притулку]]
[[Категорія:Право на медичну допомогу]]

Оскарження рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

2020-05-04T10:09:10Z

Oleksii.Plotnikov:

== Нормативна база ==

=== Законодавство України ===
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/ed20150327 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 Закон України "Про безоплатну правову допомогу"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11 Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 р. № 649]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1212-16/conv?lang=en Інструкція про порядок дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та взаємодії з територіальними органами Державної міграційної служби України під час звернення іноземців чи осіб без громадянства із заявами про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10 серпня 2016 р. № 772]

=== Норми міжнародного права ===
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/995_015 Загальна декларація прав людини]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_011 Конвенція про статус біженців]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/print Європейська конвенція з прав людини]
* [https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця УВКБ ООН]

=== Практика Європейського суду з прав людини ===
* [https://www.refworld.org.ru/docid/535f6da94.html Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства]
* [https://www.refworld.org.ru/pdfid/529348df4.pdf Сааді проти Італії]
* [https://www.refworld.org/cases,ECHR,5898aa734.html Кебе та Інші проти України]
* [https://www.refworld.org/cases,ECHR,4f2932442.html І.М. проти Франції]
* [http://europeancourt.ru/resheniya-evropejskogo-suda-na-russkom-yazyke/imbroshhia-protiv-shvejcarii-postanovlenie-evropejskogo-suda/ Імбріощія проти Швейцарії]
* [https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-148095 Арас проти Туреччини]
* [http://hudoc.echr.coe.int/webservices/content/pdf/001-58154?TID=thkbhnilzk Дауд проти Португалії]
* [https://precedent.in.ua/2016/04/08/chahal-protyv-soedynennogo-korolevst/ Чахал проти Сполученого Королівства]
* [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,57ebc9c44,0.html Ф.Г. проти Швеції]

== Загальні положення щодо оскарження рішень Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту ==
Для всіх рішень Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, передбачається дві процедури оскарження: адміністративна та судова.

'' Адміністративна процедура.'' Рішення Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, протягом п’яти днів з дня отримання повідомлення про рішення, можуть бути оскаржені в адміністративному порядку до Державної міграційної служби України. В такому випадку, територіальний орган ДМС реєструє скаргу та продовжує строк дії довідки про звернення на захистом в Україні ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n199 чч. 1 та 3 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового, або тимчасового захисту»]). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n44 п. 2.5. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусі біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту]).

'' Судова процедура''. Рішення Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, незалежно від адміністративного оскарження, можуть бути оскаржені до окружного адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства.

 В разі оскарження рішення в судовому порядку, територіальний орган ДМС продовжує строк дії довідки за захистом в Україні ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n205 ч. 4 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»]).

 До територіального органу ДМС слід подати копію позовною заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, чи належним чином оформленої судової повістки. Продовження довідки на кожний наступний тримісячний термін здійснюється після отримання територіальним органом ДМС інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n44 п. 2.5 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусі біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту]).

 В разі використання адміністративної процедури, подальшому судовому оскарженню підлягає остаточне рішення, що було прийняте за адміністративною скаргою. Термін оскарження починається в день отримання остаточного рішення чи повідомлення про таке рішення.

== Рішення, які можуть оскаржуватися ==

=== Види рішень, щодо яких можливе оскарження ===
В рамках процедури розгляду заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, територіальний орган Державної міграційної служби послідовно приймає три рішення:
* Про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту чи про відмову в такому прийнятті;
* Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в оформленні таких документів;
* Про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
 Ці три типі рішень стосуються різних питань, приймаються на різних етапах розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту. Вони приймаються за різною процедурою та потребують дій з боку різних посадових осіб територіального органу Державної міграційної служби. Для кожного з цих рішень існують особливості оскарження. Правильне визначення типу рішення, що оскаржується, має вирішальне значення для успіху оскарження.

=== Оскарження рішень про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
На підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n73 ч. 6 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], Державна міграційна служба може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо:
* заявник видає себе за іншу особу, або
* якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо раніше рішенням державної міграційної служби було встановлено відсутність умов, за яких заявник може вважатися біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо такі умови не змінилися.
Про відмову в прийнятті заяви територіальний орган ДМС ухвалює рішення, яке оформлюється наказом. Уповноважена особа територіального органу ДМС:
* видає заявнику письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови;
* під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n40 п. 2.4. Правил розгляду заяв]).
Підставами для оскарження рішень про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є:
* Неправильність висновку <ins>територіального </ins>органу Державної міграційної служби про те, що заявник видає себе за іншу особу.
* Неправильність висновку про те, що раніше щодо заявника було встановлено відсутність умов, за яких він може вважатися біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
* Неврахування того, що умови, за яких заявник може вважатися біженцем, змінилися для конкретного заявника.
Слід враховувати, що на даному етапі відбувається виключно оскарження процедурного рішення. Слід демонструвати відсутність формальних підстав для відмови в прийнятті заяви, або неправильність їх застосування. Звернення до фактичних матеріальних підстав відмови можливе у випадках, коли необхідно продемонструвати неправильність застосування формальних підстав. На приклад, звернення до інформації про країну походження може бути необхідним для доведення неправильності висновку територіального органу ДМС про незмінність ситуації заявника. Також слід брати до уваги, що рішення органу ДМС не повинно концентруватися на матеріальних підставах. На цій стадії розгляд заяви відбувається протягом доби prima facie, тобто на перший погляд. В прийнятті заяви може бути відмовлено лише в разі повної очевидності того, що заява не може бути прийнята (на приклад, коли вона повністю текстуально повторює попередню заяву), або якщо недвозначно та очевидно встановлено (наприклад, з відбитків пальців), що заявник видає себе за іншу особу.

=== Оскарження рішень про відмову в оформленні документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
На підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n107 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], в разі, коли відсутні умови для відмови в прийнятті заяви, та заява прийнята до розгляду, ДМС (її територіальний орган) протягом п’ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви проводить співбесіду з заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. В цьому полягає процедура попереднього розгляду заяви. Попередній розгляд стосується виключно питання прийнятності заяви і не стосується суті фактів та обставин, на які посилається заявник.

Ключовим елементом попередньої процедури є співбесіда заявника з працівником територіального органу Державної міграційної служби який (яка) веде його справу. Ця співбесіда є конфіденційною, однак за необхідності може залучатися перекладач . За бажанням особи, до участі в співбесіді може залучатися адвокат. Результати співбесіди оформлюються протоколом співбесіди, який приєднується до справи заявника.

 При підготовці висновку щодо оформлення чи відмови в оформленні документів для визнання біженцем або особою, як потребує додаткового захисту, працівник Державної міграційної служби використовує інформацію, наведену в заяві, а також дані, отримані під час співбесіди. У висновку також робиться посилання на інформацію по країні походження, в тому числі, сторінки використаних інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті та роз’яснюється співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди. Висновок обов’язково повинен включати точну та актуальну інформацію з декількох джерел. Докладніше щодо інформації по країні походження див Інформація по країні походження) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n75 пп. 4.1 – 4.6 Правил розгляду заяв]).

 Працівник територіального органу ДМС, який веде справу заявника, готує письмовий висновок про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або відмову в оформленні. Висновок затверджується наказом уповноваженої особи територіального органу ДМС ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n112 ч. 4 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається за заявами:

- Які є очевидно необґрунтованими, тобто в заявника відсутні умови, визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n10 пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]);

- Які носять характер зловживання, коли заявник з метою визнання його біженцем або особою, ка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, ким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо обставини, на які посилається особа, не змінилися [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n115 (ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»]).

 В разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз’ясненням порядку оскарження рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n116 ч. 7 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]). Територіальний орган ДМС протягом трьох робочих днів надсилає або видає під підпис заявнику чи законному представнику письмове повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з викладенням причин відмови і роз’ясненням порядку оскарження, про що робиться запис в журналі реєстрації повідомлень ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n89 пп. 4.6 Правил розгляду заяв та оформлення документів]).

 При оскарженні рішень про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту слід виходити з процесуального характеру таких рішень. Мова йде про рішення про прийнятність заяви, а не про розгляд заяви по суті. Розгляд питання про можливість оформлення документів є другим процедурним фільтром, за допомого якого відсікаються від подальшої процедури неприйнятні заяви. При розгляді питання про прийняття заяви заява може бути не прийнята через її очевидну неприйнятність prima facie, тобто таку, яка не залишає в неупередженого спостерігача сумнівів щодо необґрунтованості з першого погляду. При розгляді питання про оформлення документів відбувається більш глибокий аналіз прийнятності заяви, що дозволяє виявити неочевидні з першого разу причини, з яких заява може бути визнана неприйнятною

 Першою підставою для відмови в оформленні документів може бути очевидна відсутність в заявника умов, за яких він може вважатися біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Ця очевидність має бути такою, що не потребує глибокого аналізу.

 Другою підставою є зловживання з боку заявника, коли заявник видає себе за іншу особу, або під час попереднього розгляду заяви було встановлено, що заявник вже звертався за статусом біженця чи додатковим захистом з тих самих підстав і отримав відмову.

 Так само як і при оскарженні рішень про відмову в прийнятті заяви, при оскарженні рішень про відмову в оформленні документів слід концентруватися на процедурному аспекті проблеми. На цьому етапі не визначається чи є особа біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Встановлюється виключно коректність процедури. Вирішальне значення має визначення порушень при дотриманні процедури, зокрема щодо встановлення факту очевидної відсутності в особи підстав претендувати на статус біженця чи додатковий захист, або факту звернення за захистом раніше та зловживання.

 На відміну від ситуації з відмовою у прийнятті заяви, в ситуації з відмовою в оформленні документів присутня певна міра суб’єктивної оцінки. Слід звертати увагу на коректність такої оцінки. Особливо це стосується використання працівником територіального органу ДМС інформації по країні походження, повноти та точності такої інформації, достовірності джерел, наявності посилань на джерела та обґрунтованості висновків, що робляться на підставі дослідженої інформації по країні походження.

=== Підстави відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
Заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, які визнані прийнятними, розглядаються по суті. Рішення по суті приймається Державною міграційною службою України протягом місяця з моменту отримання з територіального органу ДМС особової справи заявника та висновку працівника, який веде справу ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n139 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

 За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Державна міграційна служба приймає рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n147 ч. 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]). В разі незгоди з мотивувальною частиною висновку територіального органу ДМС, який розглядав справу, або з його пропозиціями, Державна міграційна служба може підготувати власний письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n131 п. 6.4. Правил розгляду заяв]).

 В разі прийняття рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особі, стосовно якої прийнято таке рішення направляється письмове повідомлення з викладенням причин та порядку оскарження такого рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n159 ч. 13 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту]").

 Умовами, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є:
* Вчинення особою злочину проти миру, воєнного злочину або злочину проти людства і людяності;
* Вчинення поза межами України до прибуття в Україну злочину неполітичного характеру, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
* Особа винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам ООН;
* Стосовно особи встановлено відсутність умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту;
* Особа до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* Особа до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього положення не поширюється на дітей, розлучених з сім’ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали в Україні, а також їхніх дітей та онуків ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n75 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).
== Оскарження рішення про відмову в статусі біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в адміністративному порядку ==

=== Загальні положення ===
Біженець або особа, яка потребує додаткового захисту має право звернутися до [https://dmsu.gov.ua/ ДМС]
зі скаргою про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи зі скаргою про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В такому випадку ДМС продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні ([http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11 розділ VIII Правил]). Особа має право брати участь в розгляді її справи, а також залучити адвоката для представлення своїх інтересів, у тому числі через [http://legalaid.gov.ua/ua/local-centres центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги].

=== Строк розгляду ===
Протягом місяця з дня отримання особової справи (може бути продовжено, але не більше ніж на 3 місяці).

=== Види рішень за результатами розгляду скарги ===
* про задоволення скарги та скасування рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту '''<big>→</big>''' рішення направляється територіальному органу ДМС, який відмовив у вчиненні оскаржуваних дій, та протягом 7 робочих днів з дня отримання територіальний орган приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* про залишення скарги без розгляду.

=== Підстави залишення скарги без розгляду ===
* скаргу подано особою, яка не має права подавати таку скаргу;
* на розгляді в ДМС знаходиться (знаходилась) скарга на те саме рішення територіального органу ДМС;
* надійшло клопотання про відкликання скарги від особи, що подала скаргу або в інтересах якої подано скаргу іншою особою (крім випадків, якщо рішення оскаржено в інтересах дитини, розлученої із сім'єю);
* скаргу подано після закінчення встановлених строків (5 робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову).
== Особливості оскарження рішення про відмову в статусі біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в суді ==

==== Матеріальні аспекти ====
 В разі задоволення відповідного позову, суд може прийняти рішення або про зобов’язання повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про зобов’язання прийняти рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно, формулювання позовних вимог залежить від допущених порушень,

 Формулювати позовні вимоги так, аби суд зобов’язав Державну міграційну службу повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, доцільно тоді, коли має місце порушення процедури, яке призвело до неякісного розгляду заяви по суті. На приклад, це може бути серйозні процесуальне порушення (ненадання матеріалів особової справи, прийняття рішення особою, яка не була вповноважена приймати таке рішення, очевидно помилковий висновок про наявність обставин, які не дозволяють надати особі статус біженця або додатковий захист, таких як скоєння злочину).

 Формулювати позовні вимоги так, аби суд зобов’язав Державну міграційну службу прийняти рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, доцільно у випадках, коли заява особи невірно розглянута по суті, тобто було зроблено невірні фактичні висновки.

Найбільше значення при розгляді питання про оформлення документів чи прийняття рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового, або тимчасового захисту, має встановлення факту наявності обставин, визначених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n9 чч. 1 та 13 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]. Мова йде про два різних набори обставин.

'''Щодо біженців'''. Біженцем є особа, яка не громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n11 п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

 При підготовці позовної заяви слід мати на увазі, що загроза переслідування характеризується як через об’єктивну можливість такого переслідування чи вже наявний факт переслідування, так і через наявність суб’єктивного побоювання стати жертвою переслідування за певною ознакою. І суб’єктивна і об’єктивна сторона побоювань заявника в їх сукупності повинні належним чином бути проаналізовані міграційним органом під час прийняття рішення за заявою. Наприклад, тільки факт відсутності переслідування особи в минулому чи відсутність документальних підтверджень факту переслідування не може слугувати підставою для висновку, що відсутні об’єктивні підстави вважати, що особа є біженцем.

 Слід мати на увазі, що об’єктивні обставини в абсолютній більшості випадків не можуть бути підтверджені самою особою. Ненадання особою документального підтвердження можливості переслідування чи вже наявного переслідування в жодному випадку не може бути підставою для відмови в статусі біженця. Як вказує Агентство ООН у справах біженців, «випадки коли заявник може надати підтвердження своєї заяви – це скоріше виключення, ніж правило. В більшості випадків особа, яка рятується від переслідування, прибуває до країни в скрутному становищі, і часто навіть без особистих документів. Таким чином, хоча обов’язок надати докази лежить на заявнику, завдання встановлення та опрацювання відповідних фактів розв’язується разом з особою, що перевіряє …у випадках, коли викладене заявником уявляється правдоподібним, посадова особа має тлумачити сумніви на користь заявника» ([https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця, п. 196]).

 Аналогічно, Пленум Вищого адміністративного суду України у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09/conv?lang=en#o98 Постанові № 1 від 25 червня 2009 р. "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні"] вказав, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

 Оскільки сама ситуація біженства означає, що особа не може надати документальні підтвердження певних фактів (на приклад, факту протиправних дій щодо себе з боку держави чи недержавних груп), об’єктивні обставини встановлюються через визначення загальної ситуації в країні походження за допомогою інформації по країні походження (надалі за текстом ІКП<ins>)</ins>. Основною вимогою до заявника є явна демонстрація суб’єктивних побоювань. Так, наприклад, особа може прямо заявляти, що відносно неї відбувається переслідування, та існує ризик для її життя, здоров’я чи свободи за ознакою належності до певної групи. В такому випадку, слід перевіряти чи підтверджуються ці суб’єктивні побоювання об’єктивними даними, відомими з ІКП.

 Слід мати на увазі, що належність особи до певної групи може бути неочевидною та не усвідомлюватись самою особою. Заявник може характеризувати свою ситуацію як особисту, хоча ця ситуація є типовою для багатьох осіб, які належать до певної групи. Наприклад, жінки шлюбного віку (слід мати на увазі, що в деяких спільнотах шлюбним віком вважається вік в 12 років чи навіть менше). Сам по собі факт того, що жінка має шлюбний вік, не є підставою для надання ній статусу біженця. Однак, якщо жінка чи дівчина походить з країни, регіону чи спільноти, де вона може бути примушена до вступу в шлюб, таке походження може означати, що така жінка чи дівчина належить до соціальної групи жінок, яким загрожує примусовий шлюб, і саме ця ознака може бути підставою для переслідування.

При визначення того, чи належить особа до національної соціальної, релігійної чи політичної групи є складним питанням рекомендується використовувати [https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 рекомендації Агентства ООН у справах біженці]в та іншу інформацію по країні походження з метою повного встановлення всіх обставин особи, які дозволяли б відносити особу до групи, яка піддається переслідуванням. Слід звертати увагу як на показання особи про її особистий досвід, так і на об’єктивні данні, відомі про особу, оскільки заявник може не усвідомлювати, що піддається переслідуванням за ознакою належності до певної групи та характеризувати свою ситуацію як загальну небезпеку чи загрозу. Необхідно звертати увагу на характер загрози, яку описує особа, на те, чи має ця загроза загальний характер (на приклад, чи походить вона від ситуації конфлікту), або створює особливий ризик саме для цієї особи, а також чи характеризує особа себе в певних термінах (на приклад, як представника певної національної чи соціальної групи), і чи існує специфічна загроза переслідувань для цієї групи, що підтверджувалася б інформацією по країні походження.

 Водночас, твердження особи про те, що вона піддається переслідуванням за певною ознакою, слід перевіряти відповідно до актуальної інформації по країні походження.

 Відносно деяких осіб, які звернулися за статусом біженця в Україні, відмова обґрунтовується тим, що вони виїхали з країни походження з підстав, не пов’язаних з біженством, і таких підстав на момент виїзду не існувало. Слід мати на увазі, що такі обставини характеризують особу як біженця ''sur place'', тобто такого біженця, який став біженцем вже під час перебування в країні, в якій він чи вона шукає притулку. Той факт, що особа виїхала не через можливість переслідування, і ці обставини виникли після виїзду особи, не може слугувати підставою для відмови особі в статусі біженця ([https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця, п. 94-96]).

'''Щодо осіб, які потребують додаткового захисту'''''.'' Особа, яка потребує додаткового захисту – це особа, яка не підпадає під ознаки біженця, однак потребує захисту, оскільки змушена прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок таких побоювань ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n24 п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту]").

 Поняття додаткового захисту випливає з міжнародно-правових зобов’язань України в галузі прав людини, зокрема статей [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#n14 2 та 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод], відповідно до яких нікого не може бути позбавлено життя, а також піддано катуванню, нелюдському чи такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню. Держава несе відповідальність, зокрема, за те, щоб жодна особа, яка знаходиться на її території, під її контролем чи, в деяких випадках, звернулася до неї, не була видана в ситуацію, де вона може бути позбавлена життя чи піддана неналежному поводженню.

 При оскарженні рішень про відмову в додатковому захисті по суті слід відштовхуватись від підстав, які обумовили звернення за захистом. В деяких випадках, мова йде про особисту загрозу особі. На приклад, особі може загрожувати смертна кара чи ув’язнення в умовах, які дорівнюють нелюдському і такому що принижує гідність поводженню. Зазвичай, факт загрози може бути підтверджений документально, хоча може бути необхідним додаткове дослідження інформації по країні походження з метою визначення реальності загрози (на приклад, умов ув’язнення осіб в країні походження).

 Однак, значно більш поширеною є ситуація, коли особа посилається на загальну ситуацію конфлікту та насильства в країні походження, яка не дозволяє ній вести нормальне життя, і повернення особи в обставини війни саме по собі становитиме нелюдське поводження. Так, Європейський суд з прав людини зазначив у справі "Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства", що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. При цьому, критеріями для оцінки інтенсивності та напруженості насильства в країні є використання сторонами методів або тактики війни, що збільшують ризик втрат серед цивільного населення або безпосередньо спрямованих проти цивільного населення, те чи є конфлікт локалізованим або всеохоплюючим, а також кількість осіб, які втратили життя чи були піддані катуванням чи нелюдському поводженню внаслідок конфлікту ([https://www.refworld.org.ru/docid/535f6da94.html Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства, No 8319/07 та 11449/07, рішення від 28 червня 2011 р., § 217-241]).

 Питання про те, чи становить ситуація в країні походження заявника такий конфлікт, повернення в який саме по собі призведе до загрози порушення фундаментальних прав заявника визначається залежно від конкретного випадку. При оскарженні таких рішень слід звертати увагу чи повно та всесторонньо було досліджено інформацію по країні походження, неврахування останніх подій, неврахування позицій Європейського суду з прав людини щодо повернення. Можна посилатися також на позиції УВКБ щодо повернення до конкретної країни, однак слід мати на увазі, що ці позиції не носять юридично обов’язкового характеру та є лише закликом до країн, які взяли на себе міжнародні зобов’язання щодо надання захисту, вести певну політику по відношенню до шукачів притулку з певного регіону.

==== Процедурні аспекти ====
Правильність процедури розгляду заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, має не менше значення, ніж вірне вирішення справи по суті. В силу особливостей такого роду адміністративних проваджень, справа в принципі не може бути вірно розглянута по суті, якщо припущено значних порушень процедури розгляду. Оскарження процедурних порушень має таке саме значення, як і оскарження порушень при розгляді суті справи.

 Процедура розгляду заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, повинна відповідати національним і міжнародним стандартам, викладеним в праві України, міжнародному праві, рекомендаціях УВКБ ООН, органів Ради Європи, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Однак, основні вимоги, слідування яким достатнє для процесуально вірного розгляду органами ДМС заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, містяться в Законі України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 "Про біженців та осіб, які потребують додаткового, або тимчасового захисту"] і в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907 Правилах розгляду заяв, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 р. № 649].

 Слід мати на увазі, що Закон та Правила не містять несуттєвих положень. Всі вони відображують вимоги міжнародного права притулку, яким повинна слідувати Україна. Будь-яке порушення будь-якої норми цих правових актів може і повинно бути оскаржене в суді, оскільки може вказувати на серйозне порушення прав людини.

 При підготовці позовної заяви слід звернути увагу на такі можливі порушення:

===== Ненадання особі, яка висловлює бажання звернутися за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, можливості скласти відповідну заяву чи відмова прийняти таку заяву, що не оформлюється відповідним обґрунтованим рішенням =====
Будь-яка посадова особа держави (співробітник міграційної служби, поліції, офіцер прикордонної служби, військовий, тощо), до якого звернувся іноземець або особа без громадянства, висловлюючи бажання отримати притулок в країні, зобов’язана негайно повідомити відповідну державну службу, яка розглядає заяви про звернення за захистом, про таку особу, та, за необхідності, надати такій особі умови для складання заяви, а також пересвідчитись, що особа перебуває в безпеці. Так, в справах [https://www.refworld.org.ru/pdfid/529348df4.pdf Сааді проти Італії (№ 37201/06, рішення від 28 лютого 2008 р.)] та [https://www.refworld.org/cases,ECHR,5898aa734.html Кебе та Інші проти України (№ 12552/12, рішення від 12 січня 2017 р.)] Європейський суд з прав людини зазначив, що навіть у випадку, коли особа ще не ступила на державну територію, але звертається до офіцера прикордонної служби, явно висловлюючи бажання отримати притулок, відмова такій особі в можливості звернутися за притулком становитиме порушення зобов’язань держави за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

 В Україні обов’язок державних органів допомагати особам в зверненні за статусом біженця встановлюється як законом, так і окремими підзаконними актами. Розроблено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1212-16/conv?lang=en Інструкцію про порядок дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та взаємодії з територіальними органами Державної міграційної служби України під час звернення іноземців чи осіб без громадянства із заявами про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту].

 Дії працівників Державної міграційної служби при зверненні до них особи, яка висловлює бажання звернутися за статусом біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту, або при отриманні ними інформації про таку особу, визначаються [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907 Правилами розгляду заяв]. Відповідно до п. 2.1, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якої особисто звернулася особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник, зобов’язана зареєструвати це звернення, проінформувати заявника мовою, яку він/вона розуміє про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов’язку, за необхідності – забезпечити надання заявнику послуг перекладача, роз’яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Нездійснення цих заходів та ненадання особі, яка висловила бажання звернутися за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, слід оскаржувати до окружного адміністративного суду як бездіяльність суб’єкта владних повноважень. В разі, якщо така бездіяльність супроводжувалася накладанням на заявника адміністративних штрафів, прийняттям рішення про примусове повернення чи зверненням до суду з позовною заявою про примусове видворення чи про затримання з метою ідентифікації і забезпечення примусового видворення, оскарження таких рішень не заважає зверненню до суду з позовом щодо бездіяльності суб’єкту владних повноважень.

===== Ненадання заявнику перекладача =====
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n111 ч. 3 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], заявнику, який не володіє українською або російською мовами, ДМС забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник за власним бажанням також може залучити перекладача за свій рахунок, або за рахунок інших осіб.

 Неможна презюмувати знання особою мови. В справі [https://www.echr.com.ua/translation/sprava-vizgirda-proti-sloveni%D1%97-rishennya/ Візгірда проти Словенії (№ 59868/08, рішення від 02 грудня 2008 р.)], Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що навіть у випадках, коли існують підстави вважати, що особа має певні знання якоїсь мови, цій особі все одно слід надавати перекладача з такої мови, про яку особа заявляє, що вона володіє нею достатньо. В разі, якщо особа за власним бажанням письмово повідомляє, що не потребує перекладача, та не оскаржує в подальшому цю відмову (на приклад, через те, що особа не розуміла, що підписує відмову від перекладача), то такій особі перекладач може не надаватися. Однак, якщо особа не заявляє про відсутність потреби у перекладачі, перекладач має надаватися. Це стосується і випадків, коли особа має певні знання української чи російської мови, однак ця мова не є рідною для особи.

===== Ненадання заявнику правової допомоги =====
Право на безоплатну первинну правову допомогу поширюється на іноземців та осіб без громадянства ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17#n17 Закон України "Про безоплатну правову допомогу", ч. 1 ст. 3]). Особи, на яких поширюється дія [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"] мають право на всі види вторинної правової допомоги з моменту подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, до прийняття остаточного рішення за заявою ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17#n85 ст. 14 Закону України "Про безоплатну правову допомогу"]).

 Співробітник Державної міграційної служби, до якого звернулася особа, яка заявляє про бажання бути визнаною біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, зобов’язаний роз’яснити такій особі порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n25 п. 2.1 Правила розгляду заяв]).

Надана особі правова допомога повинна бути якісною. В разі, якщо допомога обмежується присутністю адвоката при здійсненні необхідних дій з заявою, і адвокат не прикладає активних зусиль для допомоги клієнту, право на правову допомогу вважається порушеним. Так, Європейський суд з прав людини у справі [https://www.refworld.org/cases,ECHR,4f2932442.html І.М. проти Франції (№. 9152/09, рішення від 02 лютого 2012 р.]) щодо надання особі правової допомоги у справі про видворення зазначив, що надмірно короткий термін розгляду справи, з урахуванням перебування заявника під вартою та відсутності правової та лінгвістичної допомоги становить порушення Статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 151 рішення). Суд вказав, що коли заявник має допомогу адвоката тільки в суді, до того маючи лише коротку зустріч з ним, і не маючи можливості надати будь-які додаткові докази, це є порушенням конвенційних стандартів, особливо з урахуванням того, що особа намагалася подати заяву про притулок, однак не могла цього зробити, оскільки була затримана. В справі [http://europeancourt.ru/uploads/ECHR_Imbrioscia_v_Switzerland_24_11_1993.pdf Імбріощія проти Швейцарії (№. 13972/88, рішення від 24 листопада 1993 р.)], Європейський суд вказав, що коротка тривалість та складність процедури, до якої залучений адвокат, порушує право особи на правову допомогу, особливо коли органи влади не роблять нічого, аби відкласти цю процедуру. Той факт, що особа чи її адвокат не заперечують проти короткої тривалості дій, не знімає з держави відповідальності за порушення права особи на правову допомогу. У справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-148095 Арас проти Туреччини (No 2) (№. 15065/07, рішення від 18 лютого 2015 р.)], Європейський суд зазначив, що проста присутність адвоката при здійсненні процесуальних дій не створює ефективного права на правову допомогу. Пасивність адвоката не відповідає конвенційним стандартам (§ 40 рішення). У справі [http://hudoc.echr.coe.int/webservices/content/pdf/001-58154?TID=thkbhnilzk Дауд проти Португалії (№. 11/1997/795/997, рішення від 21 квітня 1993 р.)], ЄСПЛ зазначив, що «Конвенція створена аби гарантувати не права, що є теоретичними чи ілюзорними, а права, що є практичними та ефективними, і що призначення правового радника саме по собі не гарантує ефективності допомоги, яку він може надати….Від компетентних органів державної влади вимагається втручання…якщо бездіяльність з боку правового радника у наданні ефективного представництва є очевидною» (§ 38 рішення).

Таким чином, особі, яка висловлює бажання звернутися з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи вже перебуває в процедурі, має надаватися правова допомога належної якості. Якщо така допомога не надається, то будь-які дії відносно заяви особи, здійснені за відсутності належної правової допомоги, можуть бути оскаржені.

===== Нероз'яснення можливості оскарження =====
При прийнятті будь-якого негативного рішення за заявою особи (про відмову в прийнятті, відмову в оформленні документів, відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту), особі має письмово роз’яснюватись право на оскарження та порядок такого оскарження ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n199 ч. 7 ст. 8, ч. 13 ст. 10, ч. 9 ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту")]. З порядком оскарження особа ознайомлюється під підпис ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n40 п. 2.4], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n89 п. 4.6] Правил), або такий порядок зазначається у відповідних рішеннях та направляється особі на пошту.

Відсутність роз’яснення можливості оскарження рішення, або очевидна неможливість для особи ознайомитися з таким роз’ясненням (на приклад, коли особа не володіє українською мовою, а повідомлення з роз’ясненням можливості оскарження надіслано ній на пошту українською мовою) може слугувати підставою для поновлення в суді строків судового оскарження рішень щодо статусу біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

== Використання інформації по країні походження ==
Інформація про країну походження – інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні інформації або звітів ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n21 п. 1.2. Правила розгляду заяв]).

 Актуальна інформація про країну походження повинна використовуватися на всіх стадіях розгляду звернень за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n25 п. 2.1. Правил]).

 В усіх висновках, що приймаються по заяві (при оформленні документів або при вирішенні питання по суті), обов’язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел (п. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n83 4.3], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n99 5.1], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n172 7.6] Правил).

 Пленум Вищого адміністративного суду України у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09/conv?lang=en Постанові № 1] вказав, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090 наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 р. № 649], інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження. Суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах [https://dmsu.gov.ua/diyalnist/coi.html Державної міграційної служби України], [https://www.unhcr.org/ua/ Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців], а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях. При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n10098 статті 72 КАС України] обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

 З точки зору міжнародного права біженства та міжнародного права прав людини, використання повної, достовірної та актуальної інформації по країні походження, яка набувається з декількох надійних та неупереджених джерел, є необхідною передумовою правильної оцінки ризику, яка передує прийняттю будь-якого рішення по заяві особи, яка висловлює бажання отримати статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. У справі [https://precedent.in.ua/2016/04/08/chahal-protyv-soedynennogo-korolevst/ Чахал проти Сполученого Королівства (№ 22414/93, рішення від 15 листопада 1996 р.)], ЄСПЛ відзначив, що органи державної влади при розгляді справ шукачів притулку повинні проводити оцінку індивідуального ризику, який спіткає особу в разі повернення до країни походження (§ 83-86). У справі [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,57ebc9c44,0.html Ф.Г. проти Швеції (№ 43611/11, рішення від 23 березня 2016 р.)], Суд зазначив, що така оцінка має відбуватися ''ex nunc'', тобто станом на момент прийняття кожного рішення (§ 115).

 З практичної точки зору, це означає, що при оцінці ризику слід використовувати найбільш актуальну інформацію, що найбільш «наближена» до фактів про які зазначив заявник. Неприпустиме використання інформації загального характеру з малодостовірних чи недостовірних джерел. Наприклад, інформація про надання державі, де відбувається конфлікт, гуманітарної допомоги, ніяк не вказує на зменшення ризику загибелі через бойові дії. Неприпустиме використання заангажованої інформації, на приклад, повідомлень від однієї зі сторін в конфлікті про відсутність загрози для представників іншої сторони.

 Інформацію найбільш загального характеру можна отримати від [https://mfa.gov.ua/ua/consular-affairs/travel-advice Міністерства Зовнішніх Справ України]. Інформацію про ситуацію з правами людини в країні, а особливо щодо переслідувань чи загроз для окремих осіб чи груп, доцільно отримувати від [https://www.unhcr.org/country-reports.html Агентства ООН у справах біженців], яке готує періодичні доповіді по країнам походження біженців. Також доцільне використання інформації від моніторингових місій ООН (на приклад, [https://unama.unmissions.org/ Моніторингової місії ООН в Афганістані]) та інших міжнародних організацій в регіоні. Велику вагу може мати інформація від поважних міжнародних неурядових організацій в галузі прав людини, таких як [https://www.amnesty.org.ua/ Міжнародна амністія] та [https://www.hrw.org/ru Хьюман Райтс Вотч].

 Для встановлення найбільш актуальної та конкретної інформації (на приклад, про те, під чиїм контролем на даний момент перебуває місто, з якого походить заявник) можна використовувати новинні ресурси, такі як [https://news.un.org/ru/ Центр новин ООН], сайти міжнародних інформаційних агентств, таких як [https://www.bbc.com/ukrainian BBC] та [https://www.aljazeera.com/ Al-Jazeera]. Однак, слід мати на увазі, що новинні ресурси можуть лише повідомляти окремі факти, однак них неможна використовувати для оцінки потреб в міжнародному захисті.

 Невикористання інформації по країні походження, або використання інформації неналежної якості, при розгляді заяв про звернення за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, є підставою для оскарження прийнятих на підставі такої недостовірної інформації рішень.

 Посилання на рекомендовані джерела інформації про країни походження:
* [https://mfa.gov.ua/ua/consular-affairs/travel-advice Поради подорожуючим МЗС України] – може містити загальну інформацію щодо ситуації в певній країні чи регіоні
* [https://dmsu.gov.ua/diyalnist/coi.html Інформація по країнах походження Державної міграційної служби]
* [https://www.refworld.org/ Refworld] – сайт, на якому розміщуються всі документи УВКБ ООН. Зручний пошук по країні походження
* [https://www.ecoi.net/ ECOI] – Європейська мережа інформації по країні походження. Містить документи ЄС, Ради Європи та окремих країн
* [https://www.unhcr.org/ УВКБ ООН]
* [https://www.amnesty.org/en/ Організація Міжнародна Амністія]
* [https://www.hrw.org/ru Хьюман Райтс Вотч]
* [https://news.un.org/ru/ Центр новин ООН]

#
#

{| class="wikitable"
|-
| '''Цікаво!''' Узагальнення судової практики розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту (2008-2019 рік), підготовлено [https://www.unhcr.org/ua/ Представництвом Агентства ООН у справах біженців в Україні] -
[[Файл:Судова практика розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту.doc|міні|Судова практика розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту]] 

Детально див.: https://www.unhcr.org/ua/resources
|}

== Див. також ==
* [[Отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту]]

----
{| class="wikitable"
|+
|Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні
|}
----

[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Біженці]]
‎
[[Категорія:Суди]]
‎
[[Категорія:Центральні органи виконавчої влади (агентство, інспекція, служба)]]

Оскарження рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

2020-05-04T10:06:11Z

Oleksii.Plotnikov:

== Нормативна база ==

=== Законодавство України ===
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/ed20150327 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 Закон України "Про безоплатну правову допомогу"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11 Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 р. № 649]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1212-16/conv?lang=en Інструкція про порядок дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та взаємодії з територіальними органами Державної міграційної служби України під час звернення іноземців чи осіб без громадянства із заявами про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10 серпня 2016 р. № 772]

=== Норми міжнародного права ===
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/995_015 Загальна декларація прав людини]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_011 Конвенція про статус біженців]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/print Європейська конвенція з прав людини]
* [https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця УВКБ ООН]

=== Практика Європейського суду з прав людини ===
* [https://www.refworld.org.ru/docid/535f6da94.html Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства]
* [https://www.refworld.org.ru/pdfid/529348df4.pdf Сааді проти Італії]
* [https://www.refworld.org/cases,ECHR,5898aa734.html Кебе та Інші проти України]
* [https://www.refworld.org/cases,ECHR,4f2932442.html І.М. проти Франції]
* [http://europeancourt.ru/resheniya-evropejskogo-suda-na-russkom-yazyke/imbroshhia-protiv-shvejcarii-postanovlenie-evropejskogo-suda/ Імбріощія проти Швейцарії]
* [https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-148095 Арас проти Туреччини]
* [http://hudoc.echr.coe.int/webservices/content/pdf/001-58154?TID=thkbhnilzk Дауд проти Португалії]
* [https://precedent.in.ua/2016/04/08/chahal-protyv-soedynennogo-korolevst/ Чахал проти Сполученого Королівства]
* [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,57ebc9c44,0.html Ф.Г. проти Швеції]

== Загальні положення щодо оскарження рішень Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту ==
Для всіх рішень Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, передбачається дві процедури оскарження: адміністративна та судова.

'' Адміністративна процедура.'' Рішення Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, протягом п’яти днів з дня отримання повідомлення про рішення, можуть бути оскаржені в адміністративному порядку до Державної міграційної служби України. В такому випадку, територіальний орган ДМС реєструє скаргу та продовжує строк дії довідки про звернення на захистом в Україні ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n199 чч. 1 та 3 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового, або тимчасового захисту»]). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n44 п. 2.5. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусі біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту]).

'' Судова процедура''. Рішення Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, незалежно від адміністративного оскарження, можуть бути оскаржені до окружного адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства.

 В разі оскарження рішення в судовому порядку, територіальний орган ДМС продовжує строк дії довідки за захистом в Україні ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n205 ч. 4 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»]).

 До територіального органу ДМС слід подати копію позовною заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, чи належним чином оформленої судової повістки. Продовження довідки на кожний наступний тримісячний термін здійснюється після отримання територіальним органом ДМС інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n44 п. 2.5 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусі біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту]).

 В разі використання адміністративної процедури, подальшому судовому оскарженню підлягає остаточне рішення, що було прийняте за адміністративною скаргою. Термін оскарження починається в день отримання остаточного рішення чи повідомлення про таке рішення.

== Рішення, які можуть оскаржуватися ==

=== Види рішень, щодо яких можливе оскарження ===
В рамках процедури розгляду заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, територіальний орган Державної міграційної служби послідовно приймає три рішення:
* Про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту чи про відмову в такому прийнятті;
* Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в оформленні таких документів;
* Про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
 Ці три типі рішень стосуються різних питань, приймаються на різних етапах розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту. Вони приймаються за різною процедурою та потребують дій з боку різних посадових осіб територіального органу Державної міграційної служби. Для кожного з цих рішень існують особливості оскарження. Правильне визначення типу рішення, що оскаржується, має вирішальне значення для успіху оскарження.

=== Оскарження рішень про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
На підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n73 ч. 6 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], Державна міграційна служба може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо:
* заявник видає себе за іншу особу, або
* якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо раніше рішенням державної міграційної служби було встановлено відсутність умов, за яких заявник може вважатися біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо такі умови не змінилися.
Про відмову в прийнятті заяви територіальний орган ДМС ухвалює рішення, яке оформлюється наказом. Уповноважена особа територіального органу ДМС:
* видає заявнику письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови;
* під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n40 п. 2.4. Правил розгляду заяв]).
Підставами для оскарження рішень про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є:
* Неправильність висновку <ins>територіального </ins>органу Державної міграційної служби про те, що заявник видає себе за іншу особу.
* Неправильність висновку про те, що раніше щодо заявника було встановлено відсутність умов, за яких він може вважатися біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
* Неврахування того, що умови, за яких заявник може вважатися біженцем, змінилися для конкретного заявника.
Слід враховувати, що на даному етапі відбувається виключно оскарження процедурного рішення. Слід демонструвати відсутність формальних підстав для відмови в прийнятті заяви, або неправильність їх застосування. Звернення до фактичних матеріальних підстав відмови можливе у випадках, коли необхідно продемонструвати неправильність застосування формальних підстав. На приклад, звернення до інформації про країну походження може бути необхідним для доведення неправильності висновку територіального органу ДМС про незмінність ситуації заявника. Також слід брати до уваги, що рішення органу ДМС не повинно концентруватися на матеріальних підставах. На цій стадії розгляд заяви відбувається протягом доби prima facie, тобто на перший погляд. В прийнятті заяви може бути відмовлено лише в разі повної очевидності того, що заява не може бути прийнята (на приклад, коли вона повністю текстуально повторює попередню заяву), або якщо недвозначно та очевидно встановлено (наприклад, з відбитків пальців), що заявник видає себе за іншу особу.

=== Оскарження рішень про відмову в оформленні документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
На підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n107 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], в разі, коли відсутні умови для відмови в прийнятті заяви, та заява прийнята до розгляду, ДМС (її територіальний орган) протягом п’ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви проводить співбесіду з заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. В цьому полягає процедура попереднього розгляду заяви. Попередній розгляд стосується виключно питання прийнятності заяви і не стосується суті фактів та обставин, на які посилається заявник.

Ключовим елементом попередньої процедури є співбесіда заявника з працівником територіального органу Державної міграційної служби який (яка) веде його справу. Ця співбесіда є конфіденційною, однак за необхідності може залучатися перекладач . За бажанням особи, до участі в співбесіді може залучатися адвокат. Результати співбесіди оформлюються протоколом співбесіди, який приєднується до справи заявника.

 При підготовці висновку щодо оформлення чи відмови в оформленні документів для визнання біженцем або особою, як потребує додаткового захисту, працівник Державної міграційної служби використовує інформацію, наведену в заяві, а також дані, отримані під час співбесіди. У висновку також робиться посилання на інформацію по країні походження, в тому числі, сторінки використаних інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті та роз’яснюється співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди. Висновок обов’язково повинен включати точну та актуальну інформацію з декількох джерел. Докладніше щодо інформації по країні походження див Інформація по країні походження) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n75 пп. 4.1 – 4.6 Правил розгляду заяв]).

 Працівник територіального органу ДМС, який веде справу заявника, готує письмовий висновок про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або відмову в оформленні. Висновок затверджується наказом уповноваженої особи територіального органу ДМС ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n112 ч. 4 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається за заявами:

- Які є очевидно необґрунтованими, тобто в заявника відсутні умови, визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n10 пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]);

- Які носять характер зловживання, коли заявник з метою визнання його біженцем або особою, ка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, ким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо обставини, на які посилається особа, не змінилися [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n115 (ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»]).

 В разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз’ясненням порядку оскарження рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n116 ч. 7 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]). Територіальний орган ДМС протягом трьох робочих днів надсилає або видає під підпис заявнику чи законному представнику письмове повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з викладенням причин відмови і роз’ясненням порядку оскарження, про що робиться запис в журналі реєстрації повідомлень ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n89 пп. 4.6 Правил розгляду заяв та оформлення документів]).

 При оскарженні рішень про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту слід виходити з процесуального характеру таких рішень. Мова йде про рішення про прийнятність заяви, а не про розгляд заяви по суті. Розгляд питання про можливість оформлення документів є другим процедурним фільтром, за допомого якого відсікаються від подальшої процедури неприйнятні заяви. При розгляді питання про прийняття заяви заява може бути не прийнята через її очевидну неприйнятність prima facie, тобто таку, яка не залишає в неупередженого спостерігача сумнівів щодо необґрунтованості з першого погляду. При розгляді питання про оформлення документів відбувається більш глибокий аналіз прийнятності заяви, що дозволяє виявити неочевидні з першого разу причини, з яких заява може бути визнана неприйнятною

 Першою підставою для відмови в оформленні документів може бути очевидна відсутність в заявника умов, за яких він може вважатися біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Ця очевидність має бути такою, що не потребує глибокого аналізу.

 Другою підставою є зловживання з боку заявника, коли заявник видає себе за іншу особу, або під час попереднього розгляду заяви було встановлено, що заявник вже звертався за статусом біженця чи додатковим захистом з тих самих підстав і отримав відмову.

 Так само як і при оскарженні рішень про відмову в прийнятті заяви, при оскарженні рішень про відмову в оформленні документів слід концентруватися на процедурному аспекті проблеми. На цьому етапі не визначається чи є особа біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Встановлюється виключно коректність процедури. Вирішальне значення має визначення порушень при дотриманні процедури, зокрема щодо встановлення факту очевидної відсутності в особи підстав претендувати на статус біженця чи додатковий захист, або факту звернення за захистом раніше та зловживання.

 На відміну від ситуації з відмовою у прийнятті заяви, в ситуації з відмовою в оформленні документів присутня певна міра суб’єктивної оцінки. Слід звертати увагу на коректність такої оцінки. Особливо це стосується використання працівником територіального органу ДМС інформації по країні походження, повноти та точності такої інформації, достовірності джерел, наявності посилань на джерела та обґрунтованості висновків, що робляться на підставі дослідженої інформації по країні походження.

=== Підстави відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
Заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, які визнані прийнятними, розглядаються по суті. Рішення по суті приймається Державною міграційною службою України протягом місяця з моменту отримання з територіального органу ДМС особової справи заявника та висновку працівника, який веде справу ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n139 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

 За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Державна міграційна служба приймає рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n147 ч. 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]). В разі незгоди з мотивувальною частиною висновку територіального органу ДМС, який розглядав справу, або з його пропозиціями, Державна міграційна служба може підготувати власний письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n131 п. 6.4. Правил розгляду заяв]).

 В разі прийняття рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особі, стосовно якої прийнято таке рішення направляється письмове повідомлення з викладенням причин та порядку оскарження такого рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n159 ч. 13 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту]").

 Умовами, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є:
* Вчинення особою злочину проти миру, воєнного злочину або злочину проти людства і людяності;
* Вчинення поза межами України до прибуття в Україну злочину неполітичного характеру, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
* Особа винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам ООН;
* Стосовно особи встановлено відсутність умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту;
* Особа до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* Особа до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього положення не поширюється на дітей, розлучених з сім’ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали в Україні, а також їхніх дітей та онуків ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n75 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).
== Оскарження рішення про відмову в статусі біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в адміністративному порядку ==

=== Загальні положення ===
Біженець або особа, яка потребує додаткового захисту має право звернутися до [https://dmsu.gov.ua/ ДМС]
зі скаргою про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи зі скаргою про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В такому випадку ДМС продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні ([http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11 розділ VIII Правил]). Особа має право брати участь в розгляді її справи, а також залучити адвоката для представлення своїх інтересів, у тому числі через [http://legalaid.gov.ua/ua/local-centres центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги].

=== Строк розгляду ===
Протягом місяця з дня отримання особової справи (може бути продовжено, але не більше ніж на 3 місяці).

=== Види рішень за результатами розгляду скарги ===
* про задоволення скарги та скасування рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту '''<big>→</big>''' рішення направляється територіальному органу ДМС, який відмовив у вчиненні оскаржуваних дій, та протягом 7 робочих днів з дня отримання територіальний орган приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* про залишення скарги без розгляду.

=== Підстави залишення скарги без розгляду ===
* скаргу подано особою, яка не має права подавати таку скаргу;
* на розгляді в ДМС знаходиться (знаходилась) скарга на те саме рішення територіального органу ДМС;
* надійшло клопотання про відкликання скарги від особи, що подала скаргу або в інтересах якої подано скаргу іншою особою (крім випадків, якщо рішення оскаржено в інтересах дитини, розлученої із сім'єю);
* скаргу подано після закінчення встановлених строків (5 робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову).
== Особливості оскарження рішення про відмову в статусі біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в суді ==

==== Матеріальні аспекти ====
 В разі задоволення відповідного позову, суд може прийняти рішення або про зобов’язання повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про зобов’язання прийняти рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно, формулювання позовних вимог залежить від допущених порушень,

 Формулювати позовні вимоги так, аби суд зобов’язав Державну міграційну службу повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, доцільно тоді, коли має місце порушення процедури, яке призвело до неякісного розгляду заяви по суті. На приклад, це може бути серйозні процесуальне порушення (ненадання матеріалів особової справи, прийняття рішення особою, яка не була вповноважена приймати таке рішення, очевидно помилковий висновок про наявність обставин, які не дозволяють надати особі статус біженця або додатковий захист, таких як скоєння злочину).

 Формулювати позовні вимоги так, аби суд зобов’язав Державну міграційну службу прийняти рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, доцільно у випадках, коли заява особи невірно розглянута по суті, тобто було зроблено невірні фактичні висновки.

Найбільше значення при розгляді питання про оформлення документів чи прийняття рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового, або тимчасового захисту, має встановлення факту наявності обставин, визначених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n9 чч. 1 та 13 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]. Мова йде про два різних набори обставин.

'''Щодо біженців'''. Біженцем є особа, яка не громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n11 п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

 При підготовці позовної заяви слід мати на увазі, що загроза переслідування характеризується як через об’єктивну можливість такого переслідування чи вже наявний факт переслідування, так і через наявність суб’єктивного побоювання стати жертвою переслідування за певною ознакою. І суб’єктивна і об’єктивна сторона побоювань заявника в їх сукупності повинні належним чином бути проаналізовані міграційним органом під час прийняття рішення за заявою. Наприклад, тільки факт відсутності переслідування особи в минулому чи відсутність документальних підтверджень факту переслідування не може слугувати підставою для висновку, що відсутні об’єктивні підстави вважати, що особа є біженцем.

 Слід мати на увазі, що об’єктивні обставини в абсолютній більшості випадків не можуть бути підтверджені самою особою. Ненадання особою документального підтвердження можливості переслідування чи вже наявного переслідування в жодному випадку не може бути підставою для відмови в статусі біженця. Як вказує Агентство ООН у справах біженців, «випадки коли заявник може надати підтвердження своєї заяви – це скоріше виключення, ніж правило. В більшості випадків особа, яка рятується від переслідування, прибуває до країни в скрутному становищі, і часто навіть без особистих документів. Таким чином, хоча обов’язок надати докази лежить на заявнику, завдання встановлення та опрацювання відповідних фактів розв’язується разом з особою, що перевіряє …у випадках, коли викладене заявником уявляється правдоподібним, посадова особа має тлумачити сумніви на користь заявника» ([https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця, п. 196]).

 Аналогічно, Пленум Вищого адміністративного суду України у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09/conv?lang=en#o98 Постанові № 1 від 25 червня 2009 р. "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні"] вказав, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

 Оскільки сама ситуація біженства означає, що особа не може надати документальні підтвердження певних фактів (на приклад, факту протиправних дій щодо себе з боку держави чи недержавних груп), об’єктивні обставини встановлюються через визначення загальної ситуації в країні походження за допомогою інформації по країні походження (надалі за текстом ІКП<ins>)</ins>. Основною вимогою до заявника є явна демонстрація суб’єктивних побоювань. Так, наприклад, особа може прямо заявляти, що відносно неї відбувається переслідування, та існує ризик для її життя, здоров’я чи свободи за ознакою належності до певної групи. В такому випадку, слід перевіряти чи підтверджуються ці суб’єктивні побоювання об’єктивними даними, відомими з ІКП.

 Слід мати на увазі, що належність особи до певної групи може бути неочевидною та не усвідомлюватись самою особою. Заявник може характеризувати свою ситуацію як особисту, хоча ця ситуація є типовою для багатьох осіб, які належать до певної групи. Наприклад, жінки шлюбного віку (слід мати на увазі, що в деяких спільнотах шлюбним віком вважається вік в 12 років чи навіть менше). Сам по собі факт того, що жінка має шлюбний вік, не є підставою для надання ній статусу біженця. Однак, якщо жінка чи дівчина походить з країни, регіону чи спільноти, де вона може бути примушена до вступу в шлюб, таке походження може означати, що така жінка чи дівчина належить до соціальної групи жінок, яким загрожує примусовий шлюб, і саме ця ознака може бути підставою для переслідування.

При визначення того, чи належить особа до національної соціальної, релігійної чи політичної групи є складним питанням рекомендується використовувати [https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 рекомендації Агентства ООН у справах біженці]в та іншу інформацію по країні походження з метою повного встановлення всіх обставин особи, які дозволяли б відносити особу до групи, яка піддається переслідуванням. Слід звертати увагу як на показання особи про її особистий досвід, так і на об’єктивні данні, відомі про особу, оскільки заявник може не усвідомлювати, що піддається переслідуванням за ознакою належності до певної групи та характеризувати свою ситуацію як загальну небезпеку чи загрозу. Необхідно звертати увагу на характер загрози, яку описує особа, на те, чи має ця загроза загальний характер (на приклад, чи походить вона від ситуації конфлікту), або створює особливий ризик саме для цієї особи, а також чи характеризує особа себе в певних термінах (на приклад, як представника певної національної чи соціальної групи), і чи існує специфічна загроза переслідувань для цієї групи, що підтверджувалася б інформацією по країні походження.

 Водночас, твердження особи про те, що вона піддається переслідуванням за певною ознакою, слід перевіряти відповідно до актуальної інформації по країні походження.

 Відносно деяких осіб, які звернулися за статусом біженця в Україні, відмова обґрунтовується тим, що вони виїхали з країни походження з підстав, не пов’язаних з біженством, і таких підстав на момент виїзду не існувало. Слід мати на увазі, що такі обставини характеризують особу як біженця ''sur place'', тобто такого біженця, який став біженцем вже під час перебування в країні, в якій він чи вона шукає притулку. Той факт, що особа виїхала не через можливість переслідування, і ці обставини виникли після виїзду особи, не може слугувати підставою для відмови особі в статусі біженця ([https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця, п. 94-96]).

'''Щодо осіб, які потребують додаткового захисту'''''.'' Особа, яка потребує додаткового захисту – це особа, яка не підпадає під ознаки біженця, однак потребує захисту, оскільки змушена прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок таких побоювань ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n24 п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту]").

 Поняття додаткового захисту випливає з міжнародно-правових зобов’язань України в галузі прав людини, зокрема статей [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#n14 2 та 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод], відповідно до яких нікого не може бути позбавлено життя, а також піддано катуванню, нелюдському чи такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню. Держава несе відповідальність, зокрема, за те, щоб жодна особа, яка знаходиться на її території, під її контролем чи, в деяких випадках, звернулася до неї, не була видана в ситуацію, де вона може бути позбавлена життя чи піддана неналежному поводженню.

 При оскарженні рішень про відмову в додатковому захисті по суті слід відштовхуватись від підстав, які обумовили звернення за захистом. В деяких випадках, мова йде про особисту загрозу особі. На приклад, особі може загрожувати смертна кара чи ув’язнення в умовах, які дорівнюють нелюдському і такому що принижує гідність поводженню. Зазвичай, факт загрози може бути підтверджений документально, хоча може бути необхідним додаткове дослідження інформації по країні походження з метою визначення реальності загрози (на приклад, умов ув’язнення осіб в країні походження).

 Однак, значно більш поширеною є ситуація, коли особа посилається на загальну ситуацію конфлікту та насильства в країні походження, яка не дозволяє ній вести нормальне життя, і повернення особи в обставини війни саме по собі становитиме нелюдське поводження. Так, Європейський суд з прав людини зазначив у справі "Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства", що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. При цьому, критеріями для оцінки інтенсивності та напруженості насильства в країні є використання сторонами методів або тактики війни, що збільшують ризик втрат серед цивільного населення або безпосередньо спрямованих проти цивільного населення, те чи є конфлікт локалізованим або всеохоплюючим, а також кількість осіб, які втратили життя чи були піддані катуванням чи нелюдському поводженню внаслідок конфлікту ([https://www.refworld.org.ru/docid/535f6da94.html Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства, No 8319/07 та 11449/07, рішення від 28 червня 2011 р., § 217-241]).

 Питання про те, чи становить ситуація в країні походження заявника такий конфлікт, повернення в який саме по собі призведе до загрози порушення фундаментальних прав заявника визначається залежно від конкретного випадку. При оскарженні таких рішень слід звертати увагу чи повно та всесторонньо було досліджено інформацію по країні походження, неврахування останніх подій, неврахування позицій Європейського суду з прав людини щодо повернення. Можна посилатися також на позиції УВКБ щодо повернення до конкретної країни, однак слід мати на увазі, що ці позиції не носять юридично обов’язкового характеру та є лише закликом до країн, які взяли на себе міжнародні зобов’язання щодо надання захисту, вести певну політику по відношенню до шукачів притулку з певного регіону.

==== Процедурні аспекти ====
Правильність процедури розгляду заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, має не менше значення, ніж вірне вирішення справи по суті. В силу особливостей такого роду адміністративних проваджень, справа в принципі не може бути вірно розглянута по суті, якщо припущено значних порушень процедури розгляду. Оскарження процедурних порушень має таке саме значення, як і оскарження порушень при розгляді суті справи.

 Процедура розгляду заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, повинна відповідати національним і міжнародним стандартам, викладеним в праві України, міжнародному праві, рекомендаціях УВКБ ООН, органів Ради Європи, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Однак, основні вимоги, слідування яким достатнє для процесуально вірного розгляду органами ДМС заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, містяться в Законі України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 "Про біженців та осіб, які потребують додаткового, або тимчасового захисту"] і в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907 Правилах розгляду заяв, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 р. № 649].

 Слід мати на увазі, що Закон та Правила не містять несуттєвих положень. Всі вони відображують вимоги міжнародного права притулку, яким повинна слідувати Україна. Будь-яке порушення будь-якої норми цих правових актів може і повинно бути оскаржене в суді, оскільки може вказувати на серйозне порушення прав людини.

 При підготовці позовної заяви слід звернути увагу на такі можливі порушення:

===== Ненадання особі, яка висловлює бажання звернутися за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, можливості скласти відповідну заяву чи відмова прийняти таку заяву, що не оформлюється відповідним обґрунтованим рішенням =====
Будь-яка посадова особа держави (співробітник міграційної служби, поліції, офіцер прикордонної служби, військовий, тощо), до якого звернувся іноземець або особа без громадянства, висловлюючи бажання отримати притулок в країні, зобов’язана негайно повідомити відповідну державну службу, яка розглядає заяви про звернення за захистом, про таку особу, та, за необхідності, надати такій особі умови для складання заяви, а також пересвідчитись, що особа перебуває в безпеці. Так, в справах [https://www.refworld.org.ru/pdfid/529348df4.pdf Сааді проти Італії (№ 37201/06, рішення від 28 лютого 2008 р.)] та [https://www.refworld.org/cases,ECHR,5898aa734.html Кебе та Інші проти України (№ 12552/12, рішення від 12 січня 2017 р.)] Європейський суд з прав людини зазначив, що навіть у випадку, коли особа ще не ступила на державну територію, але звертається до офіцера прикордонної служби, явно висловлюючи бажання отримати притулок, відмова такій особі в можливості звернутися за притулком становитиме порушення зобов’язань держави за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

 В Україні обов’язок державних органів допомагати особам в зверненні за статусом біженця встановлюється як законом, так і окремими підзаконними актами. Розроблено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1212-16/conv?lang=en Інструкцію про порядок дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та взаємодії з територіальними органами Державної міграційної служби України під час звернення іноземців чи осіб без громадянства із заявами про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту].

 Дії працівників Державної міграційної служби при зверненні до них особи, яка висловлює бажання звернутися за статусом біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту, або при отриманні ними інформації про таку особу, визначаються [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907 Правилами розгляду заяв]. Відповідно до п. 2.1, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якої особисто звернулася особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник, зобов’язана зареєструвати це звернення, проінформувати заявника мовою, яку він/вона розуміє про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов’язку, за необхідності – забезпечити надання заявнику послуг перекладача, роз’яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Нездійснення цих заходів та ненадання особі, яка висловила бажання звернутися за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, слід оскаржувати до окружного адміністративного суду як бездіяльність суб’єкта владних повноважень. В разі, якщо така бездіяльність супроводжувалася накладанням на заявника адміністративних штрафів, прийняттям рішення про примусове повернення чи зверненням до суду з позовною заявою про примусове видворення чи про затримання з метою ідентифікації і забезпечення примусового видворення, оскарження таких рішень не заважає зверненню до суду з позовом щодо бездіяльності суб’єкту владних повноважень.

===== Ненадання заявнику перекладача =====
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n111 ч. 3 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], заявнику, який не володіє українською або російською мовами, ДМС забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник за власним бажанням також може залучити перекладача за свій рахунок, або за рахунок інших осіб.

 Неможна презюмувати знання особою мови. В справі [https://www.echr.com.ua/translation/sprava-vizgirda-proti-sloveni%D1%97-rishennya/ Візгірда проти Словенії (№ 59868/08, рішення від 02 грудня 2008 р.)], Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що навіть у випадках, коли існують підстави вважати, що особа має певні знання якоїсь мови, цій особі все одно слід надавати перекладача з такої мови, про яку особа заявляє, що вона володіє нею достатньо. В разі, якщо особа за власним бажанням письмово повідомляє, що не потребує перекладача, та не оскаржує в подальшому цю відмову (на приклад, через те, що особа не розуміла, що підписує відмову від перекладача), то такій особі перекладач може не надаватися. Однак, якщо особа не заявляє про відсутність потреби у перекладачі, перекладач має надаватися. Це стосується і випадків, коли особа має певні знання української чи російської мови, однак ця мова не є рідною для особи.

===== Ненадання заявнику правової допомоги =====
Право на безоплатну первинну правову допомогу поширюється на іноземців та осіб без громадянства ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17#n17 Закон України "Про безоплатну правову допомогу", ч. 1 ст. 3]). Особи, на яких поширюється дія [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"] мають право на всі види вторинної правової допомоги з моменту подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, до прийняття остаточного рішення за заявою ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17#n85 ст. 14 Закону України "Про безоплатну правову допомогу"]).

 Співробітник Державної міграційної служби, до якого звернулася особа, яка заявляє про бажання бути визнаною біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, зобов’язаний роз’яснити такій особі порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n25 п. 2.1 Правила розгляду заяв]).

Надана особі правова допомога повинна бути якісною. В разі, якщо допомога обмежується присутністю адвоката при здійсненні необхідних дій з заявою, і адвокат не прикладає активних зусиль для допомоги клієнту, право на правову допомогу вважається порушеним. Так, Європейський суд з прав людини у справі [https://www.refworld.org/cases,ECHR,4f2932442.html І.М. проти Франції (№. 9152/09, рішення від 02 лютого 2012 р.]) щодо надання особі правової допомоги у справі про видворення зазначив, що надмірно короткий термін розгляду справи, з урахуванням перебування заявника під вартою та відсутності правової та лінгвістичної допомоги становить порушення Статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 151 рішення). Суд вказав, що коли заявник має допомогу адвоката тільки в суді, до того маючи лише коротку зустріч з ним, і не маючи можливості надати будь-які додаткові докази, це є порушенням конвенційних стандартів, особливо з урахуванням того, що особа намагалася подати заяву про притулок, однак не могла цього зробити, оскільки була затримана. В справі [http://europeancourt.ru/uploads/ECHR_Imbrioscia_v_Switzerland_24_11_1993.pdf Імбріощія проти Швейцарії (№. 13972/88, рішення від 24 листопада 1993 р.)], Європейський суд вказав, що коротка тривалість та складність процедури, до якої залучений адвокат, порушує право особи на правову допомогу, особливо коли органи влади не роблять нічого, аби відкласти цю процедуру. Той факт, що особа чи її адвокат не заперечують проти короткої тривалості дій, не знімає з держави відповідальності за порушення права особи на правову допомогу. У справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-148095 Арас проти Туреччини (No 2) (№. 15065/07, рішення від 18 лютого 2015 р.)], Європейський суд зазначив, що проста присутність адвоката при здійсненні процесуальних дій не створює ефективного права на правову допомогу. Пасивність адвоката не відповідає конвенційним стандартам (§ 40 рішення). У справі [http://hudoc.echr.coe.int/webservices/content/pdf/001-58154?TID=thkbhnilzk Дауд проти Португалії (№. 11/1997/795/997, рішення від 21 квітня 1993 р.)], ЄСПЛ зазначив, що «Конвенція створена аби гарантувати не права, що є теоретичними чи ілюзорними, а права, що є практичними та ефективними, і що призначення правового радника саме по собі не гарантує ефективності допомоги, яку він може надати….Від компетентних органів державної влади вимагається втручання…якщо бездіяльність з боку правового радника у наданні ефективного представництва є очевидною» (§ 38 рішення).

Таким чином, особі, яка висловлює бажання звернутися з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи вже перебуває в процедурі, має надаватися правова допомога належної якості. Якщо така допомога не надається, то будь-які дії відносно заяви особи, здійснені за відсутності належної правової допомоги, можуть бути оскаржені.

===== Нероз'яснення можливості оскарження =====
При прийнятті будь-якого негативного рішення за заявою особи (про відмову в прийнятті, відмову в оформленні документів, відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту), особі має письмово роз’яснюватись право на оскарження та порядок такого оскарження ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n199 ч. 7 ст. 8, ч. 13 ст. 10, ч. 9 ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту")]. З порядком оскарження особа ознайомлюється під підпис ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n40 п. 2.4], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n89 п. 4.6] Правил), або такий порядок зазначається у відповідних рішеннях та направляється особі на пошту.

Відсутність роз’яснення можливості оскарження рішення, або очевидна неможливість для особи ознайомитися з таким роз’ясненням (на приклад, коли особа не володіє українською мовою, а повідомлення з роз’ясненням можливості оскарження надіслано ній на пошту українською мовою) може слугувати підставою для поновлення в суді строків судового оскарження рішень щодо статусу біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

== Використання інформації по країні походження ==
Інформація про країну походження – інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні інформації або звітів ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n21 п. 1.2. Правила розгляду заяв]).

 Актуальна інформація про країну походження повинна використовуватися на всіх стадіях розгляду звернень за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n25 п. 2.1. Правил]).

 В усіх висновках, що приймаються по заяві (при оформленні документів або при вирішенні питання по суті), обов’язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел (п. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n83 4.3], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n99 5.1], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n172 7.6] Правил).

 Пленум Вищого адміністративного суду України у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09/conv?lang=en Постанові № 1] вказав, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090 наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 р. № 649], інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження. Суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах [https://dmsu.gov.ua/diyalnist/coi.html Державної міграційної служби України], [https://www.unhcr.org/ua/ Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців], а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях. При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n10098 статті 72 КАС України] обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

 З точки зору міжнародного права біженства та міжнародного права прав людини, використання повної, достовірної та актуальної інформації по країні походження, яка набувається з декількох надійних та неупереджених джерел, є необхідною передумовою правильної оцінки ризику, яка передує прийняттю будь-якого рішення по заяві особи, яка висловлює бажання отримати статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. У справі [https://precedent.in.ua/2016/04/08/chahal-protyv-soedynennogo-korolevst/ Чахал проти Сполученого Королівства (№ 22414/93, рішення від 15 листопада 1996 р.)], ЄСПЛ відзначив, що органи державної влади при розгляді справ шукачів притулку повинні проводити оцінку індивідуального ризику, який спіткає особу в разі повернення до країни походження (§ 83-86). У справі [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,57ebc9c44,0.html Ф.Г. проти Швеції (№ 43611/11, рішення від 23 березня 2016 р.)], Суд зазначив, що така оцінка має відбуватися ''ex nunc'', тобто станом на момент прийняття кожного рішення (§ 115).

 З практичної точки зору, це означає, що при оцінці ризику слід використовувати найбільш актуальну інформацію, що найбільш «наближена» до фактів про які зазначив заявник. Неприпустиме використання інформації загального характеру з малодостовірних чи недостовірних джерел. Наприклад, інформація про надання державі, де відбувається конфлікт, гуманітарної допомоги, ніяк не вказує на зменшення ризику загибелі через бойові дії. Неприпустиме використання заангажованої інформації, на приклад, повідомлень від однієї зі сторін в конфлікті про відсутність загрози для представників іншої сторони.

 Інформацію найбільш загального характеру можна отримати від [https://mfa.gov.ua/ua/consular-affairs/travel-advice Міністерства Зовнішніх Справ України]. Інформацію про ситуацію з правами людини в країні, а особливо щодо переслідувань чи загроз для окремих осіб чи груп, доцільно отримувати від [https://www.unhcr.org/country-reports.html Агентства ООН у справах біженців], яке готує періодичні доповіді по країнам походження біженців. Також доцільне використання інформації від моніторингових місій ООН (на приклад, [https://unama.unmissions.org/ Моніторингової місії ООН в Афганістані]) та інших міжнародних організацій в регіоні. Велику вагу може мати інформація від поважних міжнародних неурядових організацій в галузі прав людини, таких як [https://www.amnesty.org.ua/ Міжнародна амністія] та [https://www.hrw.org/ru Хьюман Райтс Вотч].

 Для встановлення найбільш актуальної та конкретної інформації (на приклад, про те, під чиїм контролем на даний момент перебуває місто, з якого походить заявник) можна використовувати новинні ресурси, такі як [https://news.un.org/ru/ Центр новин ООН], сайти міжнародних інформаційних агентств, таких як [https://www.bbc.com/ukrainian BBC] та [https://www.aljazeera.com/ Al-Jazeera]. Однак, слід мати на увазі, що новинні ресурси можуть лише повідомляти окремі факти, однак них неможна використовувати для оцінки потреб в міжнародному захисті.

 Невикористання інформації по країні походження, або використання інформації неналежної якості, при розгляді заяв про звернення за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, є підставою для оскарження прийнятих на підставі такої недостовірної інформації рішень.

 Посилання на рекомендовані джерела інформації про країни походження:
* [https://mfa.gov.ua/ua/consular-affairs/travel-advice Поради подорожуючим МЗС України] – може містити загальну інформацію щодо ситуації в певній країні чи регіоні
* [https://dmsu.gov.ua/diyalnist/coi.html Інформація по країнах походження Державної міграційної служби]
* [https://www.refworld.org/ Refworld] – сайт, на якому розміщуються всі документи УВКБ ООН. Зручний пошук по країні походження
* [https://www.ecoi.net/ ECOI] – Європейська мережа інформації по країні походження. Містить документи ЄС, Ради Європи та окремих країн
* [https://www.unhcr.org/ УВКБ ООН]
* [https://www.amnesty.org/en/ Організація Міжнародна Амністія]
* [https://www.hrw.org/ru Хьюман Райтс Вотч]
* [https://news.un.org/ru/ Центр новин ООН]

#
#

{| class="wikitable"
|-
| '''Цікаво!''' Узагальнення судової практики розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту (2019 рік), підготовлено [https://www.unhcr.org/ua/ Представництвом Агентства ООН у справах біженців в Україні] -
[[Файл:Судова практика розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту.doc|міні|Судова практика розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту]] 

Детально див.: https://www.unhcr.org/ua/resources
|}

== Див. також ==
* [[Отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту]]

----
{| class="wikitable"
|+
|Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні
|}
----

[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Біженці]]
‎
[[Категорія:Суди]]
‎
[[Категорія:Центральні органи виконавчої влади (агентство, інспекція, служба)]]

Файл:Судова практика розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту.doc

2020-05-04T09:38:44Z

Oleksii.Plotnikov: Oleksii.Plotnikov завантажив нову версію Файл:Судова практика розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту.doc

Судова практика розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту

Утримання іноземців в пунктах тимчасового перебування іноземців ДМС України

2019-12-25T13:32:35Z

Oleksii.Plotnikov: Сторінка створена

== Нормативна база ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_011 Конвенція про статус біженців]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215/ Кодекс адміністративного судочинства України]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Закон України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закон України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1110-2003-%D0%BF Типове положення про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затверджене Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1110]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0748-16 Інструкція про порядок утримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 29 лютого 2016 р. № 141]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/144-2015-%D0%BF Норми харчування іноземців та осіб без громадянства, що розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, пунктах тимчасового розміщення біженців Державної міграційної служби, затвердженіпостановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2015 р. № 144]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0748-12 Норми матеріально-побутового забезпечення іноземців та осіб без громадянства, що утримуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України, Адміністрації державної прикордонної служби України від 17 квітня 2012 р. №336/268/254]

== Особливості утримання осіб в пунктах тимчасового перебування іноземців ДМС України ==
До пунктів тимчасового перебування іноземців ДМС України (ПТПІ), у відповідності до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215/#n11799 статті 289 Кодексу адміністративного судочинства України], поміщаються за рішенням суду іноземці, щодо яких судом в порядку [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215/#n11793 статті 288 Кодексу адміністративного судочинства України] прийняте рішення про примусове видворення з території України. Також іноземець може бути поміщений до ПТПІ в рамках процедури адміністративного затримання строком на 72 години, якщо щодо такого іноземця до суду подано позов про примусове видворення з території України. Специфіка утримання іноземців та осіб без громадянства у Пунктах тимчасового перебування іноземців ДМС України (ПТПІ) обумовлена тим, що режим їх утримання подібний до режиму закладів пенітенціарної системи, хоча ПТПІ до такої системи не належать. Саме по собі утримання особи в ПТПІ не є заходом покарання, а виключно адміністративним заходом, спрямованим на подальше виконання рішень про примусове видворення з України осіб, що не виконали законного рішення про примусове повернення. Обеження права осіб на свободу і особисту недоторканість відбувається у відповідності до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n37 Статті 5 (1) (f) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод], що дозволяє законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1110-2003-%D0%BF/#n93 п. 10 Типового положення про пункт тимчасового перебування іноземців], такі особи мають право''':''' вільно пересуватися в межах ПТПІ, визначених його адміністрацією; носити власний одяг, надсилати листи, отримувати посилки, відправляти релігійні обряди;зустрічатися з правозахисниками, адвокатами, представниками дипломатичних представництв або консульських установ країни походження чи країни попереднього постійного проживання, міжнародних та правозахисних організацій; працювати; встановленні контакти з родичами, земляками, міжнародними та громадськими організаціями; придбавати, зберігати і користуватися майном, за виключенням майна зазначеного у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1110-2003-%D0%BF/#n101 п. 13 Типового положення].

== Стандарти умов проживання іноземців ==

=== Режимні умови ===
Перебування іноземців та осіб без громадянства в ПТПІ здійснюється відповідно до встановленого режиму перебування та пропускного режиму регламентованого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0748-16/#n60 Розділом ІІІ Інструкції].

Особи розміщуються в ПТПІ окремо з урахуванням статевих, а в разі потреби - релігійних, етнічних та інших відмінностей.

З метою забезпечення належного порядку і безпеки іноземців та осіб без громадянства під час їх перебування в ПТПІ відповідно до розпорядку дня в ПТПІ проводяться ранкові перевірки.

Адміністрація ПТПІ забезпечує безпеку розміщених іноземців та осіб без громадянства, дотримання правил евакуації у разі виникнення техногенної та пожежної небезпеки, надання своєчасної медичної допомоги.

=== Безпекові умови ===
Безпековий (особливий) режим із утриманням іноземців та осіб без громадянства в локалізованій кімнаті ПТПІ встановлюється у випадках, якщо:
* особа чинить або вчинила протиправні дії, які мають ознаки адміністративного чи кримінального правопорушення. Особа розміщується у локалізованій кімнаті до прибуття працівників територіального органу Національної поліції України ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0748-16/#n90 п. 15 розділу ІV Інструкції]);
* особи, які потребують посиленого нагляду через висловлювання намірів заподіяння шкоди оточуючим чи собі, перешкоджання працівникам ПТПІ у виконанні посадових обов’язків, схиляння інших іноземців та осіб без громадянства до порушень правил внутрішнього розпорядку, учинення ними нападу на працівників ПТПІ або втечі. За вмотивованим рішенням директора ПТПІ або особи, яка виконує його обов’язки, і на підставі висновку лікаря, особа розміщуються у локалізованій кімнаті строком до 15 діб. Цей строк може бути пролонгований до 30 діб, у випадку, якщо особа продовжує чинити вищезазначені дії ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0748-16/#n90 п. 15 розділу ІV Інструкції]).
'''Важливо!''' Особи, розміщені в локалізованих кімнатах, постійно перебувають під наглядом охорони та лікаря ПТПІ, який наглядає за їх фізичним та психологічним станом.

=== Житлові умови ===
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0748-16/#n79 п. 4 розділу ІV Інструкції] встановлюються такі мінімальні норми житлової площі для осіб, які утримуються в ПТПІ:
* для одномісних кімнат - не менше 7 м2 площі на одну особу.
* для багатомісних кімнат – не менше 4 м2 площі на одну особу.
* для кімнат для вагітних жінок, батьків з дітьми, медичних ізоляторів – не менше 7 м2
Вагітні жінки, батьки з дітьми та сім’ї розміщуються в окремих житлових приміщеннях з умовами для задоволення особливих потреб дитини.

Якщо ПТПІ не має можливості розмістити сім’ю окремо, діти проживають разом з одним із батьків, однієї з ними статі.

У нічний час з 22:00 до 06:00 у будні дні, у святкові, вихідні та неробочі дні - з 23:00 до 06:00 кімнати перебувають замкненими.

Як крайній захід, у разі відсутності в ПТПІ вільних місць та неможливості розміщення осіб у житлових кімнатах, іноземці та особи без громадянства можуть тимчасово розміщуватися:
* у наметах, установлених на території ПТПІ;
* наметах, установлених на прилеглій до ПТПІ території, із забезпеченням відповідної охорони.
Розміщені в наметах особи забезпечуються належними умовами проживання, у тому числі індивідуальним спальним місцем, постільними речами та речовим майном. У наметах забезпечується належний температурний режим (не нижче +18 °C під час опалювального сезону), доступ до питної води та створюються умови для задоволення санітарно-гігієнічних потреб тощо.

=== Санітарно-гігієнічні умови ===
Санітарно-гігієнічні умови для осіб, що утримуються в ПТПІ, встановлені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0748-16/#n75 Розділом IV Інструкцїі]. Зокрема, встановлюються такі умови.

Прогулянки на свіжому повітрі повинні проводитись щодня не менше 2 годин.

Старший інспектор у будь-який час може скоротити або скасувати перебування на свіжому повітрі особі, яка чинить дії, які загрожують особистій безпеці та безпеці оточуючих, перешкоджають охоронникам виконувати покладені на них обов’язки.

Особа може відмовитися від перебування на свіжому повітрі, а також якщо прогулянка не рекомендована лікарем (п. 36 розділу IV Інструкції).Про відмову, скорочення або скасування перебування на свіжому повітрі та причини вноситься запис до журналу обліку прогулянок та побачень.

Відповідно положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0748-16/#n136 розділу V Інструкції], іноземці та особи без громадянства забезпечуються медичним обслуговуванням у пункті охорони здоров’я ПТПІ або в закладах охорони здоров’я відповідно до законодавства.

При виявленні симптомів інфекційного захворювання особа поміщається до медичного ізолятора ПТПІ, а в разі необхідності доставляється для лікування до закладу охорони здоров’я.

Усі особи, які розміщуються в ПТПІ, проходять первинний медичний огляд з метою виявлення осіб, яким заподіяно тілесні ушкодження та які становлять епідемічну загрозу для оточення або потребують невідкладної медичної допомоги. У разі виявлення тілесних ушкоджень (які у тому числі можуть бути ознаками катувань), травм, неадекватної поведінки, здійснюються заходи визначені пунктами 12-14 розділу V[[:Файл:///C:/Users/LEGALA~1/AppData/Local/Temp/Утримання іноземців у ПТПІ 2019.docx#Інструкція 141|Інструкції]]. Проводиться флюорографічне обстеження в закладах охорони здоров’я, а також за згодою особи - обстеження на ВІЛ-інфекцію.

Під час розміщення осіб в ПТПІ проводяться санітарна обробка в санітарних пропускниках, у яких здійснюється їх миття, обробка проти педикульозу та корости, дезінфекційна обробка їхніх одягу та речей.

Доставлені до ПТПІ особи перед направленням до житлових кімнат протягом 21 доби перебувають в окремих кімнатах під наглядом лікаря. Під час розміщення в ПТПІ особи мають повідомляти лікаря про наявність у них скарг на стан здоров’я.

Медичний огляд проводиться лікарем у спеціально відведеній для цього кімнаті без сторонніх осіб.

За наявності культурних чи релігійних переконань, які не дозволяють оглянути особу медичним працівником іншої статі, запрошується медичний працівник відповідної статі.

Забезпечення лікарськими засобами та виробами медичного призначення осіб здійснюється ПТПІ, недержавними організаціями та за кошти хворого за його згодою.

Медичний огляд та лікування дітей, які перебувають в ПТПІ, здійснюється за згодою батьків та в їх присутності.

Згода батьків на медичне втручання не потрібна у разі наявності ознак прямої загрози життю дитини за умови неможливості отримання з об’єктивних причин згоди на таке втручання від батьків.

Для осіб, які мають психічні розлади, залежність від наркотичних чи психотропних речовин, а також для інвалідів і вагітних жінок на підставі висновку лікаря або за заявою особи може встановлюватись окремий порядок забезпечення відповідних умов перебування.

Не менше одного разу на квартал Державною санітарно-епідеміологічною службою України на підставі укладених договорів у ПТПІ проводяться профілактичні дезінфекційні та дератизаційні заходи.

ПТПІ обладнується приміщеннями з відповідним обладнанням для прання та сушіння одягу і білизни, користування якими здійснюється особами згідно із затвердженим графіком.

Особам дозволяється самостійне гоління з використанням безпечних станків для гоління, власних електричних або механічних бритв.

В ПТПІ щоденно здійснюється вологе прибирання приміщень загального та індивідуального користування з використанням миючих та дезінфікуючих засобів.

Іноземці, особи без громадянства, а також їх діти згідно з нормами (див. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0748-12 Спільний наказ МВС, МОЗ, Адміністрації ДПСУ «Про матеріально-побутове і медичне забезпечення іноземців та осіб без громадянства, що утримуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях» від 17.04.2012 р. № 336/268/254]) забезпечуються речовим майном, якщо при розміщенні в ПТПІ або під час перебування в них ці особи не мають власного одягу чи взуття, який відповідав би порі року, або якщо їх одяг чи взуття непридатні для використання.

Забезпечення осіб одягом чи взуттям може бути одноразовим та багаторазовим, якщо для однієї особи нормами передбачено отримання декількох предметів речового майна. Речове майно видається щомісяця, його кількість та найменування повинні відповідати нормам.

Особи, стосовно яких прийнято таке рішення, забезпечуються інвентарним майном та майном особистого користування. Особи забезпечуються майном особистого користування кожні три місяці, його кількість та найменування повинні відповідати нормам.

Інвентарне майно видається у тимчасове користування. Після закінчення сезону інвентарне майно, яке було видане для носіння, повертається іноземцями та особами без громадянства адміністрації ПТПІ.Після дезінфекційної обробки та хімічного чищення повернуті речі зберігаються на речовому складі і в подальшому використовуються впродовж строку, що передбачений нормами.

=== Побутові та соціальні умови ===
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0748-16/#n75 розділу IV Інструкції], встановлено такі обов'язкові мінімальні побутові та соціальні умови для осіб, які утримуються у ПТПІ.

Кімнати мають бути обладнані внутрішніми мережами, у тому числі системою централізованого опалення, вентиляції, електропостачання, природним та штучним освітленням, відокремленими санвузлами та забезпечені питною водою.

Жінки проживають у кімнатах, харчуються і проводять вільний час окремо від чоловіків.

У ПТПІ створюються умови для забезпечення права дітей іноземців та осіб без громадянства на дошкільну та загальну середню освіту в порядку, встановленому законодавством України про освіту(п. 24 розділу ІV[[:Файл:///C:/Users/LEGALA~1/AppData/Local/Temp/Утримання іноземців у ПТПІ 2019.docx#Інструкція 141|Інструкції]]).

Сім’ї проводять вільний час разом у визначені розпорядком дня години в межах ПТПІ.

Відповідно до положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0748-16/#n128 п.п. 51-55 розділу ІV Інструкції], особи, які мають кошти, під час перебування в ПТПІ можуть замовити предмети першої необхідності, продукти харчування, тютюнові вироби, а також книги, газети і журнали у кількості, необхідній для задоволення власних потреб.

Закупівля та видача товарів здійснюється посадовою особою ПТПІ з оформленням відповідних довідок про використання коштів особи та видачу особі придбаних товарів.

Іноземці та особи без громадянства можуть надсилати та отримувати листи, передачі, посилки, грошові перекази, подавати заяви, скарги до державних органів і службових осіб.

Витрати на відправлення кореспонденції несе іноземець, особа без громадянства, а у випадку, коли він не має на це коштів, кореспонденція пересилається за рахунок ПТПІ упродовж двох діб.

'''Важливо!''' ПТПІ забезпечує право осіб на таємницю кореспонденції, гарантоване [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/#n4262 ст. 31 Конституції України], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n54 ст. 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод].

Кореспонденція, яку особи адресують Уповноваженому Верховної Ради України з прав людини або його представникам, Європейському суду з прав людини, а також іншим відповідним органам міжнародних організацій, членом або учасником яких є Україна, уповноваженим особам таких міжнародних організацій, прокурору, захиснику надсилається за адресою протягом доби з часу її подання.

Посилки та передачі підлягають огляду.

Pахисники (адвокати), представники міжнародних громадських та правозахисних організацій безперешкодно допускаються до кімнат для побачень при пред’явленні відповідних документів ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0748-16/#n222 п. 4 розділу VІІ Інструкції]).

=== Умови харчування ===
Харчування в ПТПІ здійснюється за нормами, затвердженими [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/144-2015-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2015 року № 144 "Про затвердження норм харчування іноземців та осіб без громадянства, що розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, пунктах тимчасового розміщення біженців Державної міграційної служби"].

За можливості ПТПІ забезпечує харчуванням осіб відповідно до їх культурних та релігійних особливостей та традицій ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0748-16/#n115 п. 40 розділу ІV Інструкції]).

Для приготування їжі для малолітніх дітей використовуються спеціально обладнані кімнати для підігріву їжі ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0748-16/#n131 п. 56 розділу ІV Інструкції]).

Особи, які перебувають у локалізованих кімнатах, медичних ізоляторах харчуються безпосередньо в цих приміщеннях(п.п.[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0748-16/#n115 41]-[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0748-16/#n116 42] розділу ІV Інструкції).

У разі відмови особи від уживання їжі складається довідка, яка долучається до медичної картки, а також здійснюється постійний нагляд за фізичним та психічним станом особи, яка відмовилася від уживання їжі.

Якщо відмова від приймання їжі загрожує життю та здоров’ю особи, за письмовим висновком лікаря вказану особу поміщують до закладу охорони здоров’я.

Лікар ПТПІ здійснює контроль за якістю приготовленої їжі, санітарним станом їдальні та інших приміщень, що використовуються для приготування та прийому їжі, зберіганням кухонного посуду та інвентарю ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0748-16/#n125 п. 50 розділу ІV Інструкції]).

=== Умови відпочинку, дозвілля, відправлення релігійних культів ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0748-16/#n75 Розділом IV Інструкції] встановлено такі умови відпочинку, дозвілля та відправлення релігійних культів.

Прогулянки відбуваються на прогулянковій території щоденно у час, передбачений для них розпорядком дня.

На прогулянках чоловіки перебувають окремо від жінок та батьків з дітьми.

Батьки з дітьми можуть проводити вільний час на обладнаних дитячих майданчиках. Час перебування дітей на прогулянці може змінюватись згідно з рекомендаціями лікаря.

Під час прогулянок іноземці та особи без громадянства можуть займатися неконтактними видами спорту.

Особам, які перебувають у локалізованих кімнатах, надаються щоденні прогулянки окремо від інших осіб, розміщених у ПТПІ.

У ПТПІ облаштовуються кімнати з телевізорами, комп’ютерною технікою з доступом до мережі Інтернет, стаціонарними телефонними апаратами для здійснення міських, міжміських та міжнародних телефонних дзвінків.

Дозволені для використання в ПТПІ ігри й технічне устаткування не повинні заважати іншим особам.

Проведення телефонних розмов під час розміщення та перебування в ПТПІ здійснюється у відведеній для цього кімнаті .

Куріння тютюнових виробів дозволяється у спеціально відведених для цього місцях.

Особи можуть користуватися релігійною літературою, властивими їх вірі предметами релігійного культу, якщо ця література та предмети не є небезпечними для інших осіб, а також не обмежують прав інших осіб або не є забороненими в Україні .

Для проведення релігійних служінь й обрядів, не заборонених законодавством України, адміністрацією ПТПІ можуть запрошуватися священнослужителі.
{| class="wikitable"
|+
!'''Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні'''
|}
[[Категорія:Біженці]]
[[Категорія:Шукачі притулку]]
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Адміністративне затримання]]
[[Категорія:Адміністративне процесуальне право]]

Діяльність агентства ООН у справах біженців та його партнерських організацій в Україні

2019-12-25T10:57:11Z

Oleksii.Plotnikov: Незначне редагування

== Нормативна база ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_011 Конвенція про статус біженців]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_277 Статут Управління Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_150 Конвенція про привілеї та імунітети об'єднаних націй]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_363 Протокол щодо статусу біженців]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_078 Угода між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1706-18 Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"]

== Загальна інформація про УВКБ ООН ==
Агентство ООН у справах біженців (УВКБ ООН), – це глобальна організація, створена для допомоги біженцям, вимушено переміщеним особам та особам без громадянства. Вона координує міжнародні зусилля, спрямовані на захист людей, змушених полишати свої оселі через конфлікт або переслідування. Організація надає таким особам життєво необхідну допомогу: житло, продукти харчування, воду, а також захищає їхні фундаментальні права.

УВКБ ООН розробляє рішення для переміщеного населення, допомагаючи їм знайти новий дім – безпечне місце, де вони можуть побудувати краще майбутнє. УВКБ ООН також працює над вирішенням проблеми безгромадянства.

УВКБ ООН працює в Україні з 1994 року, захищаючи права біженців, шукачів притулку та осіб без громадянства. Серед досягнень агентства – участь у розробці національного законодавства стосовно прав біженців, шукачів притулку та осіб без громадянства. УВКБ ООН допомагає налагодити ефективну систему надання захисту в Україні, а також надає Україні гуманітарну допомогу.

Починаючи з 2014 року УВКБ ООН тісно співпрацює з Урядом України та громадськістю у відповідь на нову проблему вимушеного переміщення 1,6 мільйона внутрішньо переміщених осіб (ВПО) зі сходу України та Автономної Республіки Крим. УВКБ ООН в Україні надає особам під своєю опікою правову, матеріальну та соціальну підтримку самостійно та у партнерстві з іншими міжнародними та місцевими організаціями. УВКБ ООН зосереджує свою діяльність на захисті прав і свобод ВПО, покращенні умов їхнього життя та знаходженні для них довгострокових рішень.

УВКБ ООН працює, забезпечуючи право кожної людини, яка тікає від насильства, переслідувань, війни чи стихійного лиха у своїй країні, на захист та безпечне місце для життя.

УВКБ ООН тісно співпрацює з різними державними установами у сфері захисту біженців та осіб без громадянства, попередження безгромадянства, а з 2014 року також і у сфері захисту внутрішньо переміщених осіб.

== Правове регулювання діяльності УВКБ ООН в Україні ==
Діяльність УВКБ ООН в Україні здійснюється на підставі:
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_150 Конвенції про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_078 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців]
Відповідно до Угоди між Урядом України та УВКБ,
* УВКБ, його майно, фонди і активи, незалежно від того, де і у чиєму розпорядженні вони перебувають, користуються імунітетом від будь-якої форми судового втручання, крім випадків, коли УВКБ прямо відмовляється від свого імунітету.
* Помешкання УВКБ є недоторканими. Майно, фонди і активи УВКБ, незалежно від того, де і в чиєму розпорядженні перебувають, не підлягають обшуку, ревізії, конфіскації, експропріації та будь-якому іншому способу втручання шляхом виконавчих, адміністративних, судових чи законодавчих дій.
* Архіви і документи, що належать УВКБ чи перебувають у його розпорядженні, є недоторканими.
* Предмети першої необхідності, що ввозяться чи вивозяться УВКБ, національними чи міжнародними органами, належним чином уповноваженими УВКБ діяти від його імені, у разі надання гуманітарної допомоги біженцям, звільняються від митних зборів, імпортних і експортних заборон і обмежень.
* Уряд забезпечує конфіденційність офіційного зв'язку і кореспонденції УВКБ, неможливість будь-якої цензури на його повідомлення і кореспонденцію. Така недоторканість поширюється на видання, фотографії, слайди, фільми і звукозаписи, причому цей перелік не є вичерпним.
* Представник, його заступники та інші посадові особи УВКБ, перелік яких узгоджується УВКБ і Урядом України, під час перебування в країні користуються відносно себе, свого подружжя та осіб, що знаходяться на їх утриманні, привілеями та імунітетами, звільненнями та пільгами, які звичайно надаються дипломатичним представникам згідно з міжнародним правом.

* Особи, які приймаються на службу на місці і які надають послуги УВКБ за винагороду, користуються судово-процесуальним імунітетом щодо висловленого чи написаного ними та всіх дій, здійснених ними, як посадовими особами.

== Донори УВКБ ООН в Україні ==
Діяльність УВКБ ООН майже повністю залежить від добровільних внесків з боку урядів, міжнародних суб’єктів та надзвичайного фонду ООН, а також від внесків з боку фондів та приватних донорів. Стандартний бюджет ООН надає лише обмежене фінансування (близько 2 відсотків). УВКБ ООН працює протягом усього року на місцевому та міжнародному рівні, збираючи кошти на свої програми та на реагування на нові надзвичайні гуманітарні потреби, коли вони виникають.

У складному середовищі, де потреби переміщених осіб та осіб без громадянства в усьому світі невпинно зростають, УВКБ ООН повністю залежить від донорів, які можуть надати фінансування на якомога більш різноманітні потреби. Це дозволяє УВКБ ООН направляти кошти туди, де вони потрібні найбільше: на захист, житло, водопостачання, освіту та іншу необхідну допомогу для біженців, шукачів притулку, осіб без громадянства та внутрішньо переміщених осіб в Україні.

Інформація про діяльність, фінансові потреби та донорські внески постійно оновлюється та доступна на [http://reporting.unhcr.org/ сайті УВКБ ООН].

== Основні напрями діяльності УВКБ ООН в Україні ==

=== Діяльність у сфері захисту ===
УВКБ ООН допомагає мільйонам людей почати нове життя, надаючи їм міжнародний захист і знаходячи для них довгострокові рішення. До числа осіб під опікою УВКБ ООН входять біженці, шукачі притулку, ті, хто повернувся, особи без громадянства та внутрішньо переміщені особи (ВПО).

==== Біженці, шукачі притулку та особи без громадянства ====
* УВКБ ООН здійснює моніторинг та безпосередньо втручається в ситуації, щоб забезпечити належний захист біженців та шукачів притулку;
* УВКБ ООН надає матеріальну, соціальну та медичну допомогу найбільш незахищеним особам. УВКБ ООН також надає фінансову допомогу тим шукачам притулку та біженцям, які її найбільше потребують;
* УВКБ ООН допомагає біженцям знайти довгострокові рішення шляхом добровільної репатріації, інтеграції до місцевого суспільства та переселення;
* УВКБ ООН співпрацює з Урядом України, щоб зміцнити національну систему надання захисту, у тому числі шляхом реалізації регіонального Проекту ініціативи підвищення якості у Східній Європі та Південному Кавказі, спрямованого на розвиток потенціалу місцевих органів із питань міграції (Державна міграційна служба України), суддів, адвокатів та Державної прикордонної служби;
* УВКБ ООН надає правову допомогу особам, які знаходяться під загрозою безгромадянства, приділяючи особливу увагу представникам етнічних меншин.

==== Внутрішньо переміщені особи ====
* УВКБ ООН та партнери Кластеру з питань захисту здійснюють моніторинг ситуації у сфері захисту шляхом своєї присутності на місцях як на підконтрольних, так і на непідконтрольних уряду територіях, відслідковуючи порушення прав людини та загрози у сфері захисту, з якими стикаються ВПО та постраждале від конфлікту населення. УВКБ ООН здійснює моніторинг ситуації у сфері захисту як на рівні громад, так і на індивідуальному рівні, та, відповідно, корегує напрями свого реагування.;
* УВКБ ООН та партнери надають підмандатним особам послуги індивідуального ведення справ, надаючи правову допомогу, консультації у сфері захисту та разову індивідуальну грошову допомогу;
* Для досягнення позитивних змін у політиці та вирішення проблем у сфері захисту прав ВПО, УВКБ ООН відслідковує зміни у законодавстві стосовно ВПО та провадить заходи із адвокації та підвищення рівня обізнаності осіб, які приймають рішення, зацікавлених сторін та громадськості;
* Ініціативи на рівні громад та проекти мирного співіснування із залученням ВПО та приймаючих громад – наприклад, ремонт шкіл та громадських центрів – допомагають знаходити довготривалі рішення та полегшувати наслідки переміщення для приймаючих громад, а також сприяють покращенню соціальної згуртованості та мирного співіснування;
* УВКБ ООН проводить тренінги та семінари для представників Уряду, органів місцевої влади, громадянського суспільства та приймаючих громад. За допомогою таких ініціатив створюються сприятливі умови для підтримки та інтеграції ВПО.
УВКБ ООН є провідним агентством у реагуванні на ситуації, пов’язані із внутрішнім переміщенням. УВКБ ООН очолює Кластер з питань захисту. Кластер з питань захисту координує діяльність у сфері захисту в Києві та у регіонах, а також здійснює моніторинг ситуації у сфері захисту як на підконтрольній, так і на непідконтрольній уряду території України. Кластер з питань захисту забезпечує адвокацію та реагування на потреби, ставлячи у пріоритет найбільш вразливих та надаючи інформаційну підтримку іншим гуманітарним партнерам. До складу Кластера з питань захисту входять 88 партнерів, включаючи міжнародні та місцеві неурядові організації, інші агентства ООН та державні установи.

=== Довгострокові рішення УВКБ ООН в Україні ===

==== Місцева інтеграція ====
Місцева інтеграція є одним із найбільш реальних довгострокових рішень, доступних для біженців в Україні. Головними сферами діяльності УВКБ ООН в Україні у сприянні місцевій інтеграції є:
* Адвокація (з метою вдосконалення законодавчої бази та створення сприятливого середовища у сфері захисту та сприяння соціально-економічній інтеграції біженців);
* Розвиток підприємництва (гранти на самозабезпечення);
* Професійне навчання (допомога з розвитком професійних навичок);
* Працевлаштування (допомога з пошуком роботи та співпраця із центрами зайнятості);
* Курси української мови;
* Навчання;
* Підтримка громадських ініціатив.
УВКБ ООН в Україні співпрацює з органами державної влади та декількома міністерствами, прагнучи забезпечити сприятливі умови для місцевої інтеграції.

Через своїх партнерів УВКБ ООН проводить курси української мови та комп’ютерної грамотності для початківців. Консультування з питань розкладу та запису на такі курси проводиться партнерами на місцях.

УВКБ ООН і партнери підтримують ініціативи на рівні громад, в рамках яких проводиться цілий ряд заходів для мобілізації вповноваження спільнот біженців. Ці ініціативи засновуються на освіті, професійних навичках та потенціалі постраждалого населення та покликані покращувати їхню здатність до організованого реагування у надзвичайних ситуаціях, самостійного захисту і знаходження рішень.

==== Надання грантів на професійні курси ====
УВКБ ООН надає допомогу в проходженні професійних курсів та отриманні необхідного обладнання для подальшої самозайнятості/працевлаштування після закінчення навчання для визнаних біженців, особам, що потребують додаткового захисту в Україні, та шукачам притулку, які відповідають критеріям. Метою проходження навчання є подальше стабільне працевлаштування.

==== Надання грантів самозабезпечення ====
Гранти самозабезпечення – це одноразова допомога, що може бути надана визнаним біженцям, особам, що потребують додаткового захисту в Україні, та шукачам притулку, які відповідають критеріям та мають сильне бажання стати самозабезпеченими, займаючись малим чи мікробізнесом, розвитком сільського господарства чи пройшовши професійні курси.

==== Добровільна репатріація ====
Добровільна репатріація є одним із довгострокових рішень для біженців і шукачів притулку, яке пропонується Агентством ООН у справах біженців. Шукачі притулку та визнані біженці, які бажають повернутися до країни свого походження чи місця постійного проживання, можуть звернутися до найближчого офісу одного із партнерів УВКБ ООН і подати заяву на репатріацію, заповнивши анкету на добровільну репатріацію.

Процес добровільної репатріації можна розпочати лише після заповнення та подачі заяви до УВКБ ООН. Коли УВКБ ООН отримає заяву, із заявником зв’яжуться за телефоном, вказаним у заяві, та нададуть подальші інструкції щодо запиту на репатріацію.

Підпис у заяві не зобов’язує заявника повертатися до країни свого походження. Заяву на репатріацію можна відкликати після консультації з УВКБ ООН або з інших причин. Жодна особа не може бути репатрійована проти її власної волі.

УВКБ ООН надає наступні послуги при добровільній репатріації:
* Надає інформацію про ситуацію в конкретній країні походження біженця чи у конкретному регіоні, щоб людина мала змогу прийняти свідоме рішення про репатріацію;
* Організовує безпечне та гідне повернення до країни походження;
* Співпрацює з відповідним посольством щодо отримання проїзного документу, візи чи дозволу на в’їзд, якщо це необхідно;
* Надає малі гранти на добровільну репатріацію;
* Надає іншу підтримку, пов’язану із репатріацією.
УВКБ ООН зберігає за собою право відхилити заяву на добровільну репатріацію, якщо ситуація в країні походження чи в певному районі, куди збирається повернутися заявник, вважається вкрай небезпечною. УВКБ ООН також відхилятиме заяви на репатріацію, якщо заявник збирається повернутися до країни свого походження тільки на короткий термін, а не з метою добровільної репатріації.

УВКБ ООН надає підтримку особам, які подали заяву на добровільну репатріацію, лише у тому випадку, коли вони належать до наступних категорій:
* Шукачі притулку та члени їхніх сімей, які перебувають на обліку організації-партнера УВКБ ООН, та відповідають критеріям для отримання допомоги від УВКБ ООН відповідно до оцінки, проведеної партнером УВКБ ООН;
* Визнані біженці та члени їхніх сімей.

==== Переселення ====
Переселення –це переміщення біженців із країни, де вони подали заяви на отримання захисту (наприклад, з України), до іншої країни, яка приймає їх на постійне проживання.

Проводячи співбесіду з біженцем, УВКБ ООН оцінює можливість трьох довгострокових рішень для них: в першу чергу – місцевої інтеграції, а також репатріації та переселення. За підсумками таких співбесід УВКБ ООН визначає потенційних кандидатів на переселення до інших країн.

Біженці, переселені до нової країни, одразу можуть користуватися такими ж громадянськими, політичними, економічними, соціальними та культурними правами, як і корінні громадяни цієї країни. Зазвичай, біженцям надають підтримку для швидшої інтеграції до нової країни, таку як:
* Культурна орієнтація;
* Мовні та професійні курси;
* Можливість продовжити навчання та професійний розвиток;
* Послуги працевлаштування.
Окрім того, переселеним біженцям зазвичай дають можливість подати заяву та набути громадянство у країні переселення.

Переселення не є правом біженця, і остаточне рішення про прийняття біженця залишається за країною переселення, і УВКБ ООН ніяким чином не може на нього вплинути.

Переселеною може бути особа яка:
* Подала заяву на отримання захисту в Україні, окрім випадків, коли є вагомі причини не подавати таку заяву, і зареєстрована організацією-партнером УВКБ ООН;
* Отримала позитивне рішення у процедурі УВКБ ООН з визначення статусу біженця;
* Отримала рекомендацію, що її випадок відповідає одній із категорій для переселення.
* Відбувається процес співпраці з владою України та УВКБ ООН (включаючи партнерів УВКБ ООН).

* Не перетинала та не намагається перетнути український кордон нелегально після реєстрації партнером УВКБ ООН.
'''Важливо!''' Особи, які скасували свою процедуру отримання захисту, наприклад, які не подали вчасно апеляцію на негативне рішення без вагомих причин (таких як госпіталізація), не будуть вважатися кандидатами на переселення. Визнані біженці та особи зі статусом додаткового захисту в Україні можуть розглядатися як кандидати на переселення лише в окремих випадках!

==== Захист на рівні громад ====
Захист на рівні громад передбачає консультації та залучення громад в реалізацію програм в сфері захисту. Громади та гуманітарні організації спільно визначають найсерйозніші загрози у сфері захисту, вивчають їхні причини та наслідки та розроблюють стратегію запобігання та реагування на такі загрози. Таким чином, захист на рівні громад робить громади головними у процесі прийняття рішень.

З метою покращення ефективності своєї роботи УВКБ ООН активно залучає підмандатних осіб до розробки довгострокових рішень для задоволення потреб постраждалих громад.

==== Непродовольча допомога ====
УВКБ ООН надає найбільш вразливим постраждалим від конфлікту особам ковдри, постільну білизну, рушники, кухонні набори, та інші товари в рамках програми невідкладної допомоги. Ці базові товари для домогосподарства є важливими, адже допомагають задовольнити невідкладні потреби та зменшити рівень вразливості у довгостроковій перспективі.

УВКБ ООН видає тверде паливо для опалення (вугілля та дрова) в рамках своєї програми допомоги у зимовий сезон, щоб допомогти особливо вразливим особам.

==== Адвокація ====
Адвокація допомагає трансформувати політику та послуги для внутрішньо переміщених осіб та осіб без громадянства на державному, регіональному та глобальному рівні.

В Україні УВКБ ООН працює з державними політичними, економічними та соціальними структурами, приводячи політику, практику та закони у відповідність до міжнародних стандартів.

УВКБ ООН надає практичну та правову експертну допомогу шляхом письмових публікацій, присутності на парламентських слуханнях та участі в комітетах та зустрічах з представниками влади. Загальна мета – підтримувати зусилля влади, спрямовані на покращення захисту для біженців, внутрішньо переміщених осіб та осіб без громадянства.

УВКБ ООН супроводжує цю роботу практичною підтримкою державних органів влади. Проводяться тренінги, надається технічна підтримка – усе це направлене на покращення здатності українських органів влади захищати біженців, осіб без громадянства та внутрішньо переміщених осіб відповідно до міжнародних норм.

УВКБ ООН тісно співпрацює з громадськими організаціями: ЗМІ, релігійними організаціями та з приватним сектором, намагаючись привернути увагу до проблем внутрішньо переміщених осіб та осіб без громадянства та покращити потенціал таких організацій щодо надання захисту та прийому осіб, які потребують допомоги.

== Взаємодія УВКБ ООН з державними органами України ==

=== Міністерство внутрішніх справ (МВС) ===
Протягом останніх років УВКБ ООН посилило свою співпрацю з МВС. Стратегічні пріоритети МВС тісно взаємопов’язані з пріоритетами УВКБ ООН, особливо в частині нагляду за діяльністю у сфері міграції в Україні та розробки міграційної політики та законодавства.

=== Державна міграційна служба (ДМС) ===
Департамент ДМС у справах іноземців та осіб без громадянства – це головний аналог УВКБ ООН в Україні. Державна міграційна служба була створена в 2010 році як центральний орган виконавчої влади, підпорядкований Міністру внутрішніх справ України, який реалізовує державну політику у сферах міграції, у тому числі протидії нелегальній міграції, громадянства, реєстрації біженців та інших категорій мігрантів. ДМС також відповідає за реалізацію Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Центральний апарат ДМС у Києві координує роботу 12 регіональних управлінь, які є первинними інстанціями у визначенні статусу біженців. УВКБ ООН має тісні робочі відносини з центральним апаратом та обласними управліннями ДМС.

=== Державна прикордонна служба України (ДПСУ) ===
Завдяки активній підтримці з боку УВКБ ООН, особливо під час співпраці у рамках ряду проектів у 2010-2015 рр., основні міжнародні аеропорти, пункти пропуску через державний кордон та пункти тимчасового розміщення були обладнані стендами з інформацією про отримання захисту. Офіційний курс навчання в області прав людини для співробітників Державної прикордонної служби був розроблений спільно з УВКБ ООН. Протягом 2015-2017 рр. УВКБ ООН продовжувало залучати представників ДПСУ до тренінгів та координаційних заходів у сфері надання захисту, включаючи заходи в рамках «Ініціативи якості систем притулку в Східній Європі та на Південному Кавказі».

=== Судова влада України ===
Після багатьох років дуже тісної та плідної співпраці з Вищим адміністративним судом України та Національною школою суддів, УВКБ ООН вже розпочало співпрацю із реформованим Верховним Судом України у сферах, на які поширюється мандат УВКБ ООН. Співпраця, зокрема, полягає в організації семінарів для суддів, які працюють із справами про надання захисту в адміністративних судах України.

=== Координаційний центр з надання правової допомоги ===
Система надання безоплатної правової допомоги була створена в Україні 2 червня 2011 року в результаті прийняття Закону України «Про безоплатну правову допомогу». Координаційний центр з надання правової допомоги був створений у 2012 році. Відтоді, УВКБ ООН надає активну підтримку персоналу центру та адвокатам, які співпрацюють із Координаційним центром. У 2018 році УВКБ ООН розробило комплексний план, в якому детально встановлюються сфери співпраці та координування між Координаційним центром та УВКБ ООН, а також заходи, спрямовані на зміцнення потенціалу з ведення справ шукачів притулку, осіб без громадянства та внутрішньо переміщених осіб.

=== Уповноважений Верховної Ради України з прав людини ===
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини є особливо важливим партнером для УВКБ ООН, оскільки специфічна ситуація з ВПО, біженцями та особами без громадянства врахована у Національній стратегії у сфері прав людини в Україні. Вже багато років УВКБ ООН співпрацює з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини: починаючи з перенаправлень індивідуальних справ і закінчуючи організацією спільних заходів. Попередження та протидія дискримінації також є частиною наглядової функції Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також важливою частиною діяльності УВКБ ООН у різних сферах.

=== Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України ===
Створено у квітні 2016 року. Агентство ООН у справах біженців активно співпрацювало з МінТОТ та надавало підтримку з моменту його створення. Ключові сфери співпраці:
* '''Законодавство'''. Під егідою МінТОТ працюють спеціалізовані робочі групи, організовані з метою розробки нових або вдосконалення існуючих законів у сфері захисту ВПО та населення, яке постраждало внаслідок конфлікту на сході України. Тематикою діяльності робочих груп є реєстрація ВПО, житлові питання, доступ до освіти, реєстрація народження і смерті та інші питання. Агентство ООН у справах біженців надає Міністерству експертні правові консультації стосовно законів, запропонованих Міністерством.
* '''Комунікація'''. Агентство ООН у справах біженців надає підтримку Міністерству у налагодженні стратегічних комунікацій, шляхом надання консультанта з питань комунікацій та перекладача, а також інших послуг технічної підтримки.
* '''Житло для ВПО'''. Агентство ООН у справах біженців створило спеціальний відділ, до складу якого увійшли спеціалісти з фінансів та права, з метою розробки пілотного житлового проекту для ВПО. Проект буде спільно реалізований муніципалітетами й міжнародними НДО та фінансований німецьким інвестиційним банком «KfW» за підтримки МінТОТ. В опитуваннях та шляхом обговорень у фокусних групах ВПО постійно визначають доступне житло та працевлаштування як ключові пріоритети на шляху до своєї успішної інтеграції.

== Недержавні організації-партнери УВКБ ООН ==
[[Файл:2019-04-02 Map UNHCR-Presence-and-coverage UKR.jpg|міні|581x581пкс|Партнерські організації УВКБ ООН (с) УВКБ ООН]]
Всього станом на 2019 рік в Україні нараховується 13 недержавних організацій, які є офіційними партнерами УВКБ ООН в Україні.
* Партнери УВКБ ООН в Україні (недержавні організації) поділяються на:
* Партнерів, які займаються внутрішньо переміщеними та іншими особами постраждалими від конфлікту ;
* Партнерів, які займаються наданням правової та соціальної допомоги біженцям та шукачам притулку;
* Партнерів, які займаються особами без громадянства;
* Партнерів, які займаються посиленням операційної спроможності національних партнерів УВКБ ООН в Україні.
Докладну інформацію про партнерів УВКБ ООН в Україні, їхні спроможності та регіон діяльності можна отримати на [https://www.unhcr.org/ua/%D0%B4%D0%B5-%D0%BC%D0%B8-%D0%BF%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%8E%D1%94%D0%BC%D0%BE сайті УВКБ ООН].

== Взаємодія УВКБ з іншими агентствами ООН в Україні ==
УВКБ ООН тісно співпрацює з іншими агентствами ООН в Україні з метою надання захисту та допомоги підмандатним особам, а також знаходження довгострокових рішень. УВКБ ООН бере активну участь у діяльності Групи установ ООН в Україні та Групи організацій в Україні, які займаються гуманітарними питаннями. УВКБ ООН також керує двома кластерами (Кластером з питань захисту та Кластером з питань житла та НПТ).

Нещодавно, разом із Офісом ООН з координації гуманітарних питань (ОКГП ООН), УВКБ ООН прийняло від Всесвітньої продовольчої програми ООН (ВПП) обов’язки, які раніше виконувалися Кластером з питань логістики.

УВКБ ООН також включило свої головні програми та проекти до Рамкової програми партнерства, загальної рамкової угоди про партнерство між Урядом України та ООН на 2018-2022 роки. Разом з Міжнародною організацією з міграції (МОМ) УВКБ ООН координує реалізацію Компоненту 4 Рамкової програми партнерства у сферах безпеки людини, соціальної згуртованості та відновлення, приділяючи особливу увагу ситуації на сході України. З метою узгодження гуманітарної діяльності УВКБ ООН із діяльністю у сфері відновлення та розвитку на сході України, УВКБ ООН в Україні спільно з трьома організаціями у сфері розвитку (Продовольча та сільськогосподарська програма в Україні, Міжнародна організація праці та Всесвітня організація охорони здоров’я) працює над створенням регіональної програми відновлення на підконтрольній уряду території Донецької області.

В рамках реалізації Програми сталого розвитку до 2030 року, яка ставить на меті «врахувати інтереси кожного», ключове значення має залучення біженців, ВПО та осіб без громадянства до планування програм розвитку. У цьому зв’язку, УВКБ ООН підтримує зусилля Групи установ ООН в Україні в напрямку досягнення Цілей сталого розвитку в Україні.
{| class="wikitable"
|+
!'''Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні'''
|}
[[Категорія:Біженці]]
[[Категорія:Внутрішньо переміщені особи]]
[[Категорія:Особи без громадянства]]
[[Категорія:Міжнародне право]]

Діяльність агентства ООН у справах біженців та його партнерських організацій в Україні

2019-12-25T10:56:29Z

Oleksii.Plotnikov: Незначне редагування

== Нормативна база ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_011 Конвенція про статус біженців]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_277 Статут Управління Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_150 Конвенція про привілеї та імунітети об'єднаних націй]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_363 Протокол щодо статусу біженців]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_078 Угода між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1706-18 Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"]

== Загальна інформація про УВКБ ООН ==
Агентство ООН у справах біженців (УВКБ ООН), – це глобальна організація, створена для допомоги біженцям, вимушено переміщеним особам та особам без громадянства. Вона координує міжнародні зусилля, спрямовані на захист людей, змушених полишати свої оселі через конфлікт або переслідування. Організація надає таким особам життєво необхідну допомогу: житло, продукти харчування, воду, а також захищає їхні фундаментальні права.

УВКБ ООН розробляє рішення для переміщеного населення, допомагаючи їм знайти новий дім – безпечне місце, де вони можуть побудувати краще майбутнє. УВКБ ООН також працює над вирішенням проблеми безгромадянства.

УВКБ ООН працює в Україні з 1994 року, захищаючи права біженців, шукачів притулку та осіб без громадянства. Серед досягнень агентства – участь у розробці національного законодавства стосовно прав біженців, шукачів притулку та осіб без громадянства. УВКБ ООН допомагає налагодити ефективну систему надання захисту в Україні, а також надає Україні гуманітарну допомогу.

Починаючи з 2014 року УВКБ ООН тісно співпрацює з Урядом України та громадськістю у відповідь на нову проблему вимушеного переміщення 1,6 мільйона внутрішньо переміщених осіб (ВПО) зі сходу України та Автономної Республіки Крим. УВКБ ООН в Україні надає особам під своєю опікою правову, матеріальну та соціальну підтримку самостійно та у партнерстві з іншими міжнародними та місцевими організаціями. УВКБ ООН зосереджує свою діяльність на захисті прав і свобод ВПО, покращенні умов їхнього життя та знаходженні для них довгострокових рішень.

УВКБ ООН працює, забезпечуючи право кожної людини, яка тікає від насильства, переслідувань, війни чи стихійного лиха у своїй країні, на захист та безпечне місце для життя.

УВКБ ООН тісно співпрацює з різними державними установами у сфері захисту біженців та осіб без громадянства, попередження безгромадянства, а з 2014 року також і у сфері захисту внутрішньо переміщених осіб.

== Правове регулювання діяльності УВКБ ООН в Україні ==
Діяльність УВКБ ООН в Україні здійснюється на підставі:
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_150 Конвенції про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_078 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців]
Відповідно до Угоди між Урядом України та УВКБ,
* УВКБ, його майно, фонди і активи, незалежно від того, де і у чиєму розпорядженні вони перебувають, користуються імунітетом від будь-якої форми судового втручання, крім випадків, коли УВКБ прямо відмовляється від свого імунітету.
* Помешкання УВКБ є недоторканими. Майно, фонди і активи УВКБ, незалежно від того, де і в чиєму розпорядженні перебувають, не підлягають обшуку, ревізії, конфіскації, експропріації та будь-якому іншому способу втручання шляхом виконавчих, адміністративних, судових чи законодавчих дій.
* Архіви і документи, що належать УВКБ чи перебувають у його розпорядженні, є недоторканими.
* Предмети першої необхідності, що ввозяться чи вивозяться УВКБ, національними чи міжнародними органами, належним чином уповноваженими УВКБ діяти від його імені, у разі надання гуманітарної допомоги біженцям, звільняються від митних зборів, імпортних і експортних заборон і обмежень.
* Уряд забезпечує конфіденційність офіційного зв'язку і кореспонденції УВКБ, неможливість будь-якої цензури на його повідомлення і кореспонденцію. Така недоторканість поширюється на видання, фотографії, слайди, фільми і звукозаписи, причому цей перелік не є вичерпним.
* Представник, його заступники та інші посадові особи УВКБ, перелік яких узгоджується УВКБ і Урядом України, під час перебування в країні користуються відносно себе, свого подружжя та осіб, що знаходяться на їх утриманні, привілеями та імунітетами, звільненнями та пільгами, які звичайно надаються дипломатичним представникам згідно з міжнародним правом.

* Особи, які приймаються на службу на місці і які надають послуги УВКБ за винагороду, користуються судово-процесуальним імунітетом щодо висловленого чи написаного ними та всіх дій, здійснених ними, як посадовими особами.

== Донори УВКБ ООН в Україні ==
Діяльність УВКБ ООН майже повністю залежить від добровільних внесків з боку урядів, міжнародних суб’єктів та надзвичайного фонду ООН, а також від внесків з боку фондів та приватних донорів. Стандартний бюджет ООН надає лише обмежене фінансування (близько 2 відсотків). УВКБ ООН працює протягом усього року на місцевому та міжнародному рівні, збираючи кошти на свої програми та на реагування на нові надзвичайні гуманітарні потреби, коли вони виникають.

У складному середовищі, де потреби переміщених осіб та осіб без громадянства в усьому світі невпинно зростають, УВКБ ООН повністю залежить від донорів, які можуть надати фінансування на якомога більш різноманітні потреби. Це дозволяє УВКБ ООН направляти кошти туди, де вони потрібні найбільше: на захист, житло, водопостачання, освіту та іншу необхідну допомогу для біженців, шукачів притулку, осіб без громадянства та внутрішньо переміщених осіб в Україні.

Інформація про діяльність, фінансові потреби та донорські внески постійно оновлюється та доступна на [http://reporting.unhcr.org/ сайті УВКБ ООН].

== Основні напрями діяльності УВКБ ООН в Україні ==

=== Діяльність у сфері захисту ===
УВКБ ООН допомагає мільйонам людей почати нове життя, надаючи їм міжнародний захист і знаходячи для них довгострокові рішення. До числа осіб під опікою УВКБ ООН входять біженці, шукачі притулку, ті, хто повернувся, особи без громадянства та внутрішньо переміщені особи (ВПО).

==== Біженці, шукачі притулку та особи без громадянства ====
* УВКБ ООН здійснює моніторинг та безпосередньо втручається в ситуації, щоб забезпечити належний захист біженців та шукачів притулку;
* УВКБ ООН надає матеріальну, соціальну та медичну допомогу найбільш незахищеним особам. УВКБ ООН також надає фінансову допомогу тим шукачам притулку та біженцям, які її найбільше потребують;
* УВКБ ООН допомагає біженцям знайти довгострокові рішення шляхом добровільної репатріації, інтеграції до місцевого суспільства та переселення;
* УВКБ ООН співпрацює з Урядом України, щоб зміцнити національну систему надання захисту, у тому числі шляхом реалізації регіонального Проекту ініціативи підвищення якості у Східній Європі та Південному Кавказі, спрямованого на розвиток потенціалу місцевих органів із питань міграції (Державна міграційна служба України), суддів, адвокатів та Державної прикордонної служби;
* УВКБ ООН надає правову допомогу особам, які знаходяться під загрозою безгромадянства, приділяючи особливу увагу представникам етнічних меншин.

==== Внутрішньо переміщені особи ====
* УВКБ ООН та партнери Кластеру з питань захисту здійснюють моніторинг ситуації у сфері захисту шляхом своєї присутності на місцях як на підконтрольних, так і на непідконтрольних уряду територіях, відслідковуючи порушення прав людини та загрози у сфері захисту, з якими стикаються ВПО та постраждале від конфлікту населення. УВКБ ООН здійснює моніторинг ситуації у сфері захисту як на рівні громад, так і на індивідуальному рівні, та, відповідно, корегує напрями свого реагування.;
* УВКБ ООН та партнери надають підмандатним особам послуги індивідуального ведення справ, надаючи правову допомогу, консультації у сфері захисту та разову індивідуальну грошову допомогу;
* Для досягнення позитивних змін у політиці та вирішення проблем у сфері захисту прав ВПО, УВКБ ООН відслідковує зміни у законодавстві стосовно ВПО та провадить заходи із адвокації та підвищення рівня обізнаності осіб, які приймають рішення, зацікавлених сторін та громадськості;
* Ініціативи на рівні громад та проекти мирного співіснування із залученням ВПО та приймаючих громад – наприклад, ремонт шкіл та громадських центрів – допомагають знаходити довготривалі рішення та полегшувати наслідки переміщення для приймаючих громад, а також сприяють покращенню соціальної згуртованості та мирного співіснування;
* УВКБ ООН проводить тренінги та семінари для представників Уряду, органів місцевої влади, громадянського суспільства та приймаючих громад. За допомогою таких ініціатив створюються сприятливі умови для підтримки та інтеграції ВПО.
УВКБ ООН є провідним агентством у реагуванні на ситуації, пов’язані із внутрішнім переміщенням. УВКБ ООН очолює Кластер з питань захисту. Кластер з питань захисту координує діяльність у сфері захисту в Києві та у регіонах, а також здійснює моніторинг ситуації у сфері захисту як на підконтрольній, так і на непідконтрольній уряду території України. Кластер з питань захисту забезпечує адвокацію та реагування на потреби, ставлячи у пріоритет найбільш вразливих та надаючи інформаційну підтримку іншим гуманітарним партнерам. До складу Кластера з питань захисту входять 88 партнерів, включаючи міжнародні та місцеві неурядові організації, інші агентства ООН та державні установи.

=== Довгострокові рішення УВКБ ООН в Україні ===

==== Місцева інтеграція ====
Місцева інтеграція є одним із найбільш реальних довгострокових рішень, доступних для біженців в Україні. Головними сферами діяльності УВКБ ООН в Україні у сприянні місцевій інтеграції є:
* Адвокація (з метою вдосконалення законодавчої бази та створення сприятливого середовища у сфері захисту та сприяння соціально-економічній інтеграції біженців);
* Розвиток підприємництва (гранти на самозабезпечення);
* Професійне навчання (допомога з розвитком професійних навичок);
* Працевлаштування (допомога з пошуком роботи та співпраця із центрами зайнятості);
* Курси української мови;
* Навчання;
* Підтримка громадських ініціатив.
УВКБ ООН в Україні співпрацює з органами державної влади та декількома міністерствами, прагнучи забезпечити сприятливі умови для місцевої інтеграції.

Через своїх партнерів УВКБ ООН проводить курси української мови та комп’ютерної грамотності для початківців. Консультування з питань розкладу та запису на такі курси проводиться партнерами на місцях.

УВКБ ООН і партнери підтримують ініціативи на рівні громад, в рамках яких проводиться цілий ряд заходів для мобілізації вповноваження спільнот біженців. Ці ініціативи засновуються на освіті, професійних навичках та потенціалі постраждалого населення та покликані покращувати їхню здатність до організованого реагування у надзвичайних ситуаціях, самостійного захисту і знаходження рішень.

==== Надання грантів на професійні курси ====
УВКБ ООН надає допомогу в проходженні професійних курсів та отриманні необхідного обладнання для подальшої самозайнятості/працевлаштування після закінчення навчання для визнаних біженців, особам, що потребують додаткового захисту в Україні, та шукачам притулку, які відповідають критеріям. Метою проходження навчання є подальше стабільне працевлаштування.

==== Надання грантів самозабезпечення ====
Гранти самозабезпечення – це одноразова допомога, що може бути надана визнаним біженцям, особам, що потребують додаткового захисту в Україні, та шукачам притулку, які відповідають критеріям та мають сильне бажання стати самозабезпеченими, займаючись малим чи мікробізнесом, розвитком сільського господарства чи пройшовши професійні курси.

==== Добровільна репатріація ====
Добровільна репатріація є одним із довгострокових рішень для біженців і шукачів притулку, яке пропонується Агентством ООН у справах біженців. Шукачі притулку та визнані біженці, які бажають повернутися до країни свого походження чи місця постійного проживання, можуть звернутися до найближчого офісу одного із партнерів УВКБ ООН і подати заяву на репатріацію, заповнивши анкету на добровільну репатріацію.

Процес добровільної репатріації можна розпочати лише після заповнення та подачі заяви до УВКБ ООН. Коли УВКБ ООН отримає заяву, із заявником зв’яжуться за телефоном, вказаним у заяві, та нададуть подальші інструкції щодо запиту на репатріацію.

Підпис у заяві не зобов’язує заявника повертатися до країни свого походження. Заяву на репатріацію можна відкликати після консультації з УВКБ ООН або з інших причин. Жодна особа не може бути репатрійована проти її власної волі.

УВКБ ООН надає наступні послуги при добровільній репатріації:
* Надає інформацію про ситуацію в конкретній країні походження біженця чи у конкретному регіоні, щоб людина мала змогу прийняти свідоме рішення про репатріацію;
* Організовує безпечне та гідне повернення до країни походження;
* Співпрацює з відповідним посольством щодо отримання проїзного документу, візи чи дозволу на в’їзд, якщо це необхідно;
* Надає малі гранти на добровільну репатріацію;
* Надає іншу підтримку, пов’язану із репатріацією.
УВКБ ООН зберігає за собою право відхилити заяву на добровільну репатріацію, якщо ситуація в країні походження чи в певному районі, куди збирається повернутися заявник, вважається вкрай небезпечною. УВКБ ООН також відхилятиме заяви на репатріацію, якщо заявник збирається повернутися до країни свого походження тільки на короткий термін, а не з метою добровільної репатріації.

УВКБ ООН надає підтримку особам, які подали заяву на добровільну репатріацію, лише у тому випадку, коли вони належать до наступних категорій:
* Шукачі притулку та члени їхніх сімей, які перебувають на обліку організації-партнера УВКБ ООН, та відповідають критеріям для отримання допомоги від УВКБ ООН відповідно до оцінки, проведеної партнером УВКБ ООН;
* Визнані біженці та члени їхніх сімей.

==== Переселення ====
Переселення –це переміщення біженців із країни, де вони подали заяви на отримання захисту (наприклад, з України), до іншої країни, яка приймає їх на постійне проживання.

Проводячи співбесіду з біженцем, УВКБ ООН оцінює можливість трьох довгострокових рішень для них: в першу чергу – місцевої інтеграції, а також репатріації та переселення. За підсумками таких співбесід УВКБ ООН визначає потенційних кандидатів на переселення до інших країн.

Біженці, переселені до нової країни, одразу можуть користуватися такими ж громадянськими, політичними, економічними, соціальними та культурними правами, як і корінні громадяни цієї країни. Зазвичай, біженцям надають підтримку для швидшої інтеграції до нової країни, таку як:
* Культурна орієнтація;
* Мовні та професійні курси;
* Можливість продовжити навчання та професійний розвиток;
* Послуги працевлаштування.
Окрім того, переселеним біженцям зазвичай дають можливість подати заяву та набути громадянство у країні переселення.

Переселення не є правом біженця, і остаточне рішення про прийняття біженця залишається за країною переселення, і УВКБ ООН ніяким чином не може на нього вплинути.

Переселеною може бути особа яка:
* Подала заяву на отримання захисту в Україні, окрім випадків, коли є вагомі причини не подавати таку заяву, і зареєстрована організацією-партнером УВКБ ООН;
* Отримала позитивне рішення у процедурі УВКБ ООН з визначення статусу біженця;
* Отримала рекомендацію, що її випадок відповідає одній із категорій для переселення.
* Відбувається процес співпраці з владою України та УВКБ ООН (включаючи партнерів УВКБ ООН).

* Не перетинала та не намагається перетнути український кордон нелегально після реєстрації партнером УВКБ ООН.
'''Важливо!''' Особи, які скасували свою процедуру отримання захисту, наприклад, які не подали вчасно апеляцію на негативне рішення без вагомих причин (таких як госпіталізація), не будуть вважатися кандидатами на переселення. Визнані біженці та особи зі статусом додаткового захисту в Україні можуть розглядатися як кандидати на переселення лише в окремих випадках!

==== Захист на рівні громад ====
Захист на рівні громад передбачає консультації та залучення громад в реалізацію програм в сфері захисту. Громади та гуманітарні організації спільно визначають найсерйозніші загрози у сфері захисту, вивчають їхні причини та наслідки та розроблюють стратегію запобігання та реагування на такі загрози. Таким чином, захист на рівні громад робить громади головними у процесі прийняття рішень.

З метою покращення ефективності своєї роботи УВКБ ООН активно залучає підмандатних осіб до розробки довгострокових рішень для задоволення потреб постраждалих громад.

==== Непродовольча допомога ====
УВКБ ООН надає найбільш вразливим постраждалим від конфлікту особам ковдри, постільну білизну, рушники, кухонні набори, та інші товари в рамках програми невідкладної допомоги. Ці базові товари для домогосподарства є важливими, адже допомагають задовольнити невідкладні потреби та зменшити рівень вразливості у довгостроковій перспективі.

УВКБ ООН видає тверде паливо для опалення (вугілля та дрова) в рамках своєї програми допомоги у зимовий сезон, щоб допомогти особливо вразливим особам.

==== Адвокація ====
Адвокація допомагає трансформувати політику та послуги для внутрішньо переміщених осіб та осіб без громадянства на державному, регіональному та глобальному рівні.

В Україні УВКБ ООН працює з державними політичними, економічними та соціальними структурами, приводячи політику, практику та закони у відповідність до міжнародних стандартів.

УВКБ ООН надає практичну та правову експертну допомогу шляхом письмових публікацій, присутності на парламентських слуханнях та участі в комітетах та зустрічах з представниками влади. Загальна мета – підтримувати зусилля влади, спрямовані на покращення захисту для біженців, внутрішньо переміщених осіб та осіб без громадянства.

УВКБ ООН супроводжує цю роботу практичною підтримкою державних органів влади. Проводяться тренінги, надається технічна підтримка – усе це направлене на покращення здатності українських органів влади захищати біженців, осіб без громадянства та внутрішньо переміщених осіб відповідно до міжнародних норм.

УВКБ ООН тісно співпрацює з громадськими організаціями: ЗМІ, релігійними організаціями та з приватним сектором, намагаючись привернути увагу до проблем внутрішньо переміщених осіб та осіб без громадянства та покращити потенціал таких організацій щодо надання захисту та прийому осіб, які потребують допомоги.

== Взаємодія УВКБ ООН з державними органами України ==

=== Міністерство внутрішніх справ (МВС) ===
Протягом останніх років УВКБ ООН посилило свою співпрацю з МВС. Стратегічні пріоритети МВС тісно взаємопов’язані з пріоритетами УВКБ ООН, особливо в частині нагляду за діяльністю у сфері міграції в Україні та розробки міграційної політики та законодавства.

=== '''Державна міграційна служба (ДМС)''' ===
Департамент ДМС у справах іноземців та осіб без громадянства – це головний аналог УВКБ ООН в Україні. Державна міграційна служба була створена в 2010 році як центральний орган виконавчої влади, підпорядкований Міністру внутрішніх справ України, який реалізовує державну політику у сферах міграції, у тому числі протидії нелегальній міграції, громадянства, реєстрації біженців та інших категорій мігрантів. ДМС також відповідає за реалізацію Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Центральний апарат ДМС у Києві координує роботу 12 регіональних управлінь, які є первинними інстанціями у визначенні статусу біженців. УВКБ ООН має тісні робочі відносини з центральним апаратом та обласними управліннями ДМС.

=== '''Державна прикордонна служба України (ДПСУ)''' ===
Завдяки активній підтримці з боку УВКБ ООН, особливо під час співпраці у рамках ряду проектів у 2010-2015 рр., основні міжнародні аеропорти, пункти пропуску через державний кордон та пункти тимчасового розміщення були обладнані стендами з інформацією про отримання захисту. Офіційний курс навчання в області прав людини для співробітників Державної прикордонної служби був розроблений спільно з УВКБ ООН. Протягом 2015-2017 рр. УВКБ ООН продовжувало залучати представників ДПСУ до тренінгів та координаційних заходів у сфері надання захисту, включаючи заходи в рамках «Ініціативи якості систем притулку в Східній Європі та на Південному Кавказі».

=== '''Судова влада України''' ===
Після багатьох років дуже тісної та плідної співпраці з Вищим адміністративним судом України та Національною школою суддів, УВКБ ООН вже розпочало співпрацю із реформованим Верховним Судом України у сферах, на які поширюється мандат УВКБ ООН. Співпраця, зокрема, полягає в організації семінарів для суддів, які працюють із справами про надання захисту в адміністративних судах України.

=== '''Координаційний центр з надання правової допомоги''' ===
Система надання безоплатної правової допомоги була створена в Україні 2 червня 2011 року в результаті прийняття Закону України «Про безоплатну правову допомогу». Координаційний центр з надання правової допомоги був створений у 2012 році. Відтоді, УВКБ ООН надає активну підтримку персоналу центру та адвокатам, які співпрацюють із Координаційним центром. У 2018 році УВКБ ООН розробило комплексний план, в якому детально встановлюються сфери співпраці та координування між Координаційним центром та УВКБ ООН, а також заходи, спрямовані на зміцнення потенціалу з ведення справ шукачів притулку, осіб без громадянства та внутрішньо переміщених осіб.

=== '''Уповноважений Верховної Ради України з прав людини''' ===
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини є особливо важливим партнером для УВКБ ООН, оскільки специфічна ситуація з ВПО, біженцями та особами без громадянства врахована у Національній стратегії у сфері прав людини в Україні. Вже багато років УВКБ ООН співпрацює з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини: починаючи з перенаправлень індивідуальних справ і закінчуючи організацією спільних заходів. Попередження та протидія дискримінації також є частиною наглядової функції Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також важливою частиною діяльності УВКБ ООН у різних сферах.

=== '''Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України''' ===
Створено у квітні 2016 року. Агентство ООН у справах біженців активно співпрацювало з МінТОТ та надавало підтримку з моменту його створення. Ключові сфери співпраці:
* '''Законодавство'''. Під егідою МінТОТ працюють спеціалізовані робочі групи, організовані з метою розробки нових або вдосконалення існуючих законів у сфері захисту ВПО та населення, яке постраждало внаслідок конфлікту на сході України. Тематикою діяльності робочих груп є реєстрація ВПО, житлові питання, доступ до освіти, реєстрація народження і смерті та інші питання. Агентство ООН у справах біженців надає Міністерству експертні правові консультації стосовно законів, запропонованих Міністерством.
* '''Комунікація'''. Агентство ООН у справах біженців надає підтримку Міністерству у налагодженні стратегічних комунікацій, шляхом надання консультанта з питань комунікацій та перекладача, а також інших послуг технічної підтримки.
* '''Житло для ВПО'''. Агентство ООН у справах біженців створило спеціальний відділ, до складу якого увійшли спеціалісти з фінансів та права, з метою розробки пілотного житлового проекту для ВПО. Проект буде спільно реалізований муніципалітетами й міжнародними НДО та фінансований німецьким інвестиційним банком «KfW» за підтримки МінТОТ. В опитуваннях та шляхом обговорень у фокусних групах ВПО постійно визначають доступне житло та працевлаштування як ключові пріоритети на шляху до своєї успішної інтеграції.

== Недержавні організації-партнери УВКБ ООН ==
[[Файл:2019-04-02 Map UNHCR-Presence-and-coverage UKR.jpg|міні|581x581пкс|Партнерські організації УВКБ ООН (с) УВКБ ООН]]
Всього станом на 2019 рік в Україні нараховується 13 недержавних організацій, які є офіційними партнерами УВКБ ООН в Україні.
* Партнери УВКБ ООН в Україні (недержавні організації) поділяються на:
* Партнерів, які займаються внутрішньо переміщеними та іншими особами постраждалими від конфлікту ;
* Партнерів, які займаються наданням правової та соціальної допомоги біженцям та шукачам притулку;
* Партнерів, які займаються особами без громадянства;
* Партнерів, які займаються посиленням операційної спроможності національних партнерів УВКБ ООН в Україні.
Докладну інформацію про партнерів УВКБ ООН в Україні, їхні спроможності та регіон діяльності можна отримати на [https://www.unhcr.org/ua/%D0%B4%D0%B5-%D0%BC%D0%B8-%D0%BF%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%8E%D1%94%D0%BC%D0%BE сайті УВКБ ООН].

== Взаємодія УВКБ з іншими агентствами ООН в Україні ==
УВКБ ООН тісно співпрацює з іншими агентствами ООН в Україні з метою надання захисту та допомоги підмандатним особам, а також знаходження довгострокових рішень. УВКБ ООН бере активну участь у діяльності Групи установ ООН в Україні та Групи організацій в Україні, які займаються гуманітарними питаннями. УВКБ ООН також керує двома кластерами (Кластером з питань захисту та Кластером з питань житла та НПТ).

Нещодавно, разом із Офісом ООН з координації гуманітарних питань (ОКГП ООН), УВКБ ООН прийняло від Всесвітньої продовольчої програми ООН (ВПП) обов’язки, які раніше виконувалися Кластером з питань логістики.

УВКБ ООН також включило свої головні програми та проекти до Рамкової програми партнерства, загальної рамкової угоди про партнерство між Урядом України та ООН на 2018-2022 роки. Разом з Міжнародною організацією з міграції (МОМ) УВКБ ООН координує реалізацію Компоненту 4 Рамкової програми партнерства у сферах безпеки людини, соціальної згуртованості та відновлення, приділяючи особливу увагу ситуації на сході України. З метою узгодження гуманітарної діяльності УВКБ ООН із діяльністю у сфері відновлення та розвитку на сході України, УВКБ ООН в Україні спільно з трьома організаціями у сфері розвитку (Продовольча та сільськогосподарська програма в Україні, Міжнародна організація праці та Всесвітня організація охорони здоров’я) працює над створенням регіональної програми відновлення на підконтрольній уряду території Донецької області.

В рамках реалізації Програми сталого розвитку до 2030 року, яка ставить на меті «врахувати інтереси кожного», ключове значення має залучення біженців, ВПО та осіб без громадянства до планування програм розвитку. У цьому зв’язку, УВКБ ООН підтримує зусилля Групи установ ООН в Україні в напрямку досягнення Цілей сталого розвитку в Україні.
{| class="wikitable"
|+
!'''Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні'''
|}
[[Категорія:Біженці]]
[[Категорія:Внутрішньо переміщені особи]]
[[Категорія:Особи без громадянства]]
[[Категорія:Міжнародне право]]

Діяльність агентства ООН у справах біженців та його партнерських організацій в Україні

2019-12-25T10:55:01Z

Oleksii.Plotnikov: Сторінку створено

== Нормативна база ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_011 Конвенція про статус біженців]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_277 Статут Управління Верховного Комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_150 Конвенція про привілеї та імунітети об'єднаних націй]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_363 Протокол щодо статусу біженців]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_078 Угода між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1706-18 Закон України "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб"]

== Загальна інформація про УВКБ ООН ==
Агентство ООН у справах біженців (УВКБ ООН), – це глобальна організація, створена для допомоги біженцям, вимушено переміщеним особам та особам без громадянства. Вона координує міжнародні зусилля, спрямовані на захист людей, змушених полишати свої оселі через конфлікт або переслідування. Організація надає таким особам життєво необхідну допомогу: житло, продукти харчування, воду, а також захищає їхні фундаментальні права.

УВКБ ООН розробляє рішення для переміщеного населення, допомагаючи їм знайти новий дім – безпечне місце, де вони можуть побудувати краще майбутнє. УВКБ ООН також працює над вирішенням проблеми безгромадянства.

УВКБ ООН працює в Україні з 1994 року, захищаючи права біженців, шукачів притулку та осіб без громадянства. Серед досягнень агентства – участь у розробці національного законодавства стосовно прав біженців, шукачів притулку та осіб без громадянства. УВКБ ООН допомагає налагодити ефективну систему надання захисту в Україні, а також надає Україні гуманітарну допомогу.

Починаючи з 2014 року УВКБ ООН тісно співпрацює з Урядом України та громадськістю у відповідь на нову проблему вимушеного переміщення 1,6 мільйона внутрішньо переміщених осіб (ВПО) зі сходу України та Автономної Республіки Крим. УВКБ ООН в Україні надає особам під своєю опікою правову, матеріальну та соціальну підтримку самостійно та у партнерстві з іншими міжнародними та місцевими організаціями. УВКБ ООН зосереджує свою діяльність на захисті прав і свобод ВПО, покращенні умов їхнього життя та знаходженні для них довгострокових рішень.

УВКБ ООН працює, забезпечуючи право кожної людини, яка тікає від насильства, переслідувань, війни чи стихійного лиха у своїй країні, на захист та безпечне місце для життя.

УВКБ ООН тісно співпрацює з різними державними установами у сфері захисту біженців та осіб без громадянства, попередження безгромадянства, а з 2014 року також і у сфері захисту внутрішньо переміщених осіб.

== Правове регулювання діяльності УВКБ ООН в Україні ==
Діяльність УВКБ ООН в Україні здійснюється на підставі:
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_150 Конвенції про привілеї та імунітети Об'єднаних Націй]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_078 Угоди між Урядом України та Управлінням Верховного Комісара ООН у справах біженців]
Відповідно до Угоди між Урядом України та УВКБ,
* УВКБ, його майно, фонди і активи, незалежно від того, де і у чиєму розпорядженні вони перебувають, користуються імунітетом від будь-якої форми судового втручання, крім випадків, коли УВКБ прямо відмовляється від свого імунітету.
* Помешкання УВКБ є недоторканими. Майно, фонди і активи УВКБ, незалежно від того, де і в чиєму розпорядженні перебувають, не підлягають обшуку, ревізії, конфіскації, експропріації та будь-якому іншому способу втручання шляхом виконавчих, адміністративних, судових чи законодавчих дій.
* Архіви і документи, що належать УВКБ чи перебувають у його розпорядженні, є недоторканими.
* Предмети першої необхідності, що ввозяться чи вивозяться УВКБ, національними чи міжнародними органами, належним чином уповноваженими УВКБ діяти від його імені, у разі надання гуманітарної допомоги біженцям, звільняються від митних зборів, імпортних і експортних заборон і обмежень.
* Уряд забезпечує конфіденційність офіційного зв'язку і кореспонденції УВКБ, неможливість будь-якої цензури на його повідомлення і кореспонденцію. Така недоторканість поширюється на видання, фотографії, слайди, фільми і звукозаписи, причому цей перелік не є вичерпним.
* Представник, його заступники та інші посадові особи УВКБ, перелік яких узгоджується УВКБ і Урядом України, під час перебування в країні користуються відносно себе, свого подружжя та осіб, що знаходяться на їх утриманні, привілеями та імунітетами, звільненнями та пільгами, які звичайно надаються дипломатичним представникам згідно з міжнародним правом.

* Особи, які приймаються на службу на місці і які надають послуги УВКБ за винагороду, користуються судово-процесуальним імунітетом щодо висловленого чи написаного ними та всіх дій, здійснених ними, як посадовими особами.

== Донори УВКБ ООН в Україні ==
Діяльність УВКБ ООН майже повністю залежить від добровільних внесків з боку урядів, міжнародних суб’єктів та надзвичайного фонду ООН, а також від внесків з боку фондів та приватних донорів. Стандартний бюджет ООН надає лише обмежене фінансування (близько 2 відсотків). УВКБ ООН працює протягом усього року на місцевому та міжнародному рівні, збираючи кошти на свої програми та на реагування на нові надзвичайні гуманітарні потреби, коли вони виникають.

У складному середовищі, де потреби переміщених осіб та осіб без громадянства в усьому світі невпинно зростають, УВКБ ООН повністю залежить від донорів, які можуть надати фінансування на якомога більш різноманітні потреби. Це дозволяє УВКБ ООН направляти кошти туди, де вони потрібні найбільше: на захист, житло, водопостачання, освіту та іншу необхідну допомогу для біженців, шукачів притулку, осіб без громадянства та внутрішньо переміщених осіб в Україні.

Інформація про діяльність, фінансові потреби та донорські внески постійно оновлюється та доступна на [http://reporting.unhcr.org/ сайті УВКБ ООН].

== Основні напрями діяльності УВКБ ООН в Україні ==

=== Діяльність у сфері захисту ===
УВКБ ООН допомагає мільйонам людей почати нове життя, надаючи їм міжнародний захист і знаходячи для них довгострокові рішення. До числа осіб під опікою УВКБ ООН входять біженці, шукачі притулку, ті, хто повернувся, особи без громадянства та внутрішньо переміщені особи (ВПО).

==== '''''Біженці, шукачі притулку та особи без громадянства''''' ====
* УВКБ ООН здійснює моніторинг та безпосередньо втручається в ситуації, щоб забезпечити належний захист біженців та шукачів притулку;
* УВКБ ООН надає матеріальну, соціальну та медичну допомогу найбільш незахищеним особам. УВКБ ООН також надає фінансову допомогу тим шукачам притулку та біженцям, які її найбільше потребують;
* УВКБ ООН допомагає біженцям знайти довгострокові рішення шляхом добровільної репатріації, інтеграції до місцевого суспільства та переселення;
* УВКБ ООН співпрацює з Урядом України, щоб зміцнити національну систему надання захисту, у тому числі шляхом реалізації регіонального Проекту ініціативи підвищення якості у Східній Європі та Південному Кавказі, спрямованого на розвиток потенціалу місцевих органів із питань міграції (Державна міграційна служба України), суддів, адвокатів та Державної прикордонної служби;
* УВКБ ООН надає правову допомогу особам, які знаходяться під загрозою безгромадянства, приділяючи особливу увагу представникам етнічних меншин.

==== '''''Внутрішньо переміщені особи''''' ====
* УВКБ ООН та партнери Кластеру з питань захисту здійснюють моніторинг ситуації у сфері захисту шляхом своєї присутності на місцях як на підконтрольних, так і на непідконтрольних уряду територіях, відслідковуючи порушення прав людини та загрози у сфері захисту, з якими стикаються ВПО та постраждале від конфлікту населення. УВКБ ООН здійснює моніторинг ситуації у сфері захисту як на рівні громад, так і на індивідуальному рівні, та, відповідно, корегує напрями свого реагування.;
* УВКБ ООН та партнери надають підмандатним особам послуги індивідуального ведення справ, надаючи правову допомогу, консультації у сфері захисту та разову індивідуальну грошову допомогу;
* Для досягнення позитивних змін у політиці та вирішення проблем у сфері захисту прав ВПО, УВКБ ООН відслідковує зміни у законодавстві стосовно ВПО та провадить заходи із адвокації та підвищення рівня обізнаності осіб, які приймають рішення, зацікавлених сторін та громадськості;
* Ініціативи на рівні громад та проекти мирного співіснування із залученням ВПО та приймаючих громад – наприклад, ремонт шкіл та громадських центрів – допомагають знаходити довготривалі рішення та полегшувати наслідки переміщення для приймаючих громад, а також сприяють покращенню соціальної згуртованості та мирного співіснування;
* УВКБ ООН проводить тренінги та семінари для представників Уряду, органів місцевої влади, громадянського суспільства та приймаючих громад. За допомогою таких ініціатив створюються сприятливі умови для підтримки та інтеграції ВПО.
УВКБ ООН є провідним агентством у реагуванні на ситуації, пов’язані із внутрішнім переміщенням. УВКБ ООН очолює Кластер з питань захисту. Кластер з питань захисту координує діяльність у сфері захисту в Києві та у регіонах, а також здійснює моніторинг ситуації у сфері захисту як на підконтрольній, так і на непідконтрольній уряду території України. Кластер з питань захисту забезпечує адвокацію та реагування на потреби, ставлячи у пріоритет найбільш вразливих та надаючи інформаційну підтримку іншим гуманітарним партнерам. До складу Кластера з питань захисту входять 88 партнерів, включаючи міжнародні та місцеві неурядові організації, інші агентства ООН та державні установи.

=== Довгострокові рішення УВКБ ООН в Україні ===

==== ''Місцева інтеграція'' ====
Місцева інтеграція є одним із найбільш реальних довгострокових рішень, доступних для біженців в Україні. Головними сферами діяльності УВКБ ООН в Україні у сприянні місцевій інтеграції є:
* Адвокація (з метою вдосконалення законодавчої бази та створення сприятливого середовища у сфері захисту та сприяння соціально-економічній інтеграції біженців);
* Розвиток підприємництва (гранти на самозабезпечення);
* Професійне навчання (допомога з розвитком професійних навичок);
* Працевлаштування (допомога з пошуком роботи та співпраця із центрами зайнятості);
* Курси української мови;
* Навчання;
* Підтримка громадських ініціатив.
УВКБ ООН в Україні співпрацює з органами державної влади та декількома міністерствами, прагнучи забезпечити сприятливі умови для місцевої інтеграції.

Через своїх партнерів УВКБ ООН проводить курси української мови та комп’ютерної грамотності для початківців. Консультування з питань розкладу та запису на такі курси проводиться партнерами на місцях.

УВКБ ООН і партнери підтримують ініціативи на рівні громад, в рамках яких проводиться цілий ряд заходів для мобілізації вповноваження спільнот біженців. Ці ініціативи засновуються на освіті, професійних навичках та потенціалі постраждалого населення та покликані покращувати їхню здатність до організованого реагування у надзвичайних ситуаціях, самостійного захисту і знаходження рішень.

==== ''Надання грантів на професійні курси'' ====
УВКБ ООН надає допомогу в проходженні професійних курсів та отриманні необхідного обладнання для подальшої самозайнятості/працевлаштування після закінчення навчання для визнаних біженців, особам, що потребують додаткового захисту в Україні, та шукачам притулку, які відповідають критеріям. Метою проходження навчання є подальше стабільне працевлаштування.

==== ''Надання грантів самозабезпечення'' ====
Гранти самозабезпечення – це одноразова допомога, що може бути надана визнаним біженцям, особам, що потребують додаткового захисту в Україні, та шукачам притулку, які відповідають критеріям та мають сильне бажання стати самозабезпеченими, займаючись малим чи мікробізнесом, розвитком сільського господарства чи пройшовши професійні курси.

==== ''Добровільна репатріація'' ====
Добровільна репатріація є одним із довгострокових рішень для біженців і шукачів притулку, яке пропонується Агентством ООН у справах біженців. Шукачі притулку та визнані біженці, які бажають повернутися до країни свого походження чи місця постійного проживання, можуть звернутися до найближчого офісу одного із партнерів УВКБ ООН і подати заяву на репатріацію, заповнивши анкету на добровільну репатріацію.

Процес добровільної репатріації можна розпочати лише після заповнення та подачі заяви до УВКБ ООН. Коли УВКБ ООН отримає заяву, із заявником зв’яжуться за телефоном, вказаним у заяві, та нададуть подальші інструкції щодо запиту на репатріацію.

Підпис у заяві не зобов’язує заявника повертатися до країни свого походження. Заяву на репатріацію можна відкликати після консультації з УВКБ ООН або з інших причин. Жодна особа не може бути репатрійована проти її власної волі.

УВКБ ООН надає наступні послуги при добровільній репатріації:
* Надає інформацію про ситуацію в конкретній країні походження біженця чи у конкретному регіоні, щоб людина мала змогу прийняти свідоме рішення про репатріацію;
* Організовує безпечне та гідне повернення до країни походження;
* Співпрацює з відповідним посольством щодо отримання проїзного документу, візи чи дозволу на в’їзд, якщо це необхідно;
* Надає малі гранти на добровільну репатріацію;
* Надає іншу підтримку, пов’язану із репатріацією.
УВКБ ООН зберігає за собою право відхилити заяву на добровільну репатріацію, якщо ситуація в країні походження чи в певному районі, куди збирається повернутися заявник, вважається вкрай небезпечною. УВКБ ООН також відхилятиме заяви на репатріацію, якщо заявник збирається повернутися до країни свого походження тільки на короткий термін, а не з метою добровільної репатріації.

УВКБ ООН надає підтримку особам, які подали заяву на добровільну репатріацію, лише у тому випадку, коли вони належать до наступних категорій:
* Шукачі притулку та члени їхніх сімей, які перебувають на обліку організації-партнера УВКБ ООН, та відповідають критеріям для отримання допомоги від УВКБ ООН відповідно до оцінки, проведеної партнером УВКБ ООН;
* Визнані біженці та члени їхніх сімей.

==== ''Переселення'' ====
Переселення –це переміщення біженців із країни, де вони подали заяви на отримання захисту (наприклад, з України), до іншої країни, яка приймає їх на постійне проживання.

Проводячи співбесіду з біженцем, УВКБ ООН оцінює можливість трьох довгострокових рішень для них: в першу чергу – місцевої інтеграції, а також репатріації та переселення. За підсумками таких співбесід УВКБ ООН визначає потенційних кандидатів на переселення до інших країн.

Біженці, переселені до нової країни, одразу можуть користуватися такими ж громадянськими, політичними, економічними, соціальними та культурними правами, як і корінні громадяни цієї країни. Зазвичай, біженцям надають підтримку для швидшої інтеграції до нової країни, таку як:
* Культурна орієнтація;
* Мовні та професійні курси;
* Можливість продовжити навчання та професійний розвиток;
* Послуги працевлаштування.
Окрім того, переселеним біженцям зазвичай дають можливість подати заяву та набути громадянство у країні переселення.

Переселення не є правом біженця, і остаточне рішення про прийняття біженця залишається за країною переселення, і УВКБ ООН ніяким чином не може на нього вплинути.

Переселеною може бути особа яка:
* Подала заяву на отримання захисту в Україні, окрім випадків, коли є вагомі причини не подавати таку заяву, і зареєстрована організацією-партнером УВКБ ООН;
* Отримала позитивне рішення у процедурі УВКБ ООН з визначення статусу біженця;
* Отримала рекомендацію, що її випадок відповідає одній із категорій для переселення.
* Відбувається процес співпраці з владою України та УВКБ ООН (включаючи партнерів УВКБ ООН).

* Не перетинала та не намагається перетнути український кордон нелегально після реєстрації партнером УВКБ ООН.
'''Важливо!''' Особи, які скасували свою процедуру отримання захисту, наприклад, які не подали вчасно апеляцію на негативне рішення без вагомих причин (таких як госпіталізація), не будуть вважатися кандидатами на переселення. Визнані біженці та особи зі статусом додаткового захисту в Україні можуть розглядатися як кандидати на переселення лише в окремих випадках!

==== ''Захист на рівні громад'' ====
Захист на рівні громад передбачає консультації та залучення громад в реалізацію програм в сфері захисту. Громади та гуманітарні організації спільно визначають найсерйозніші загрози у сфері захисту, вивчають їхні причини та наслідки та розроблюють стратегію запобігання та реагування на такі загрози. Таким чином, захист на рівні громад робить громади головними у процесі прийняття рішень.

З метою покращення ефективності своєї роботи УВКБ ООН активно залучає підмандатних осіб до розробки довгострокових рішень для задоволення потреб постраждалих громад.

==== ''Непродовольча допомога'' ====
УВКБ ООН надає найбільш вразливим постраждалим від конфлікту особам ковдри, постільну білизну, рушники, кухонні набори, та інші товари в рамках програми невідкладної допомоги. Ці базові товари для домогосподарства є важливими, адже допомагають задовольнити невідкладні потреби та зменшити рівень вразливості у довгостроковій перспективі.

УВКБ ООН видає тверде паливо для опалення (вугілля та дрова) в рамках своєї програми допомоги у зимовий сезон, щоб допомогти особливо вразливим особам.

==== ''Адвокація'' ====
Адвокація допомагає трансформувати політику та послуги для внутрішньо переміщених осіб та осіб без громадянства на державному, регіональному та глобальному рівні.

В Україні УВКБ ООН працює з державними політичними, економічними та соціальними структурами, приводячи політику, практику та закони у відповідність до міжнародних стандартів.

УВКБ ООН надає практичну та правову експертну допомогу шляхом письмових публікацій, присутності на парламентських слуханнях та участі в комітетах та зустрічах з представниками влади. Загальна мета – підтримувати зусилля влади, спрямовані на покращення захисту для біженців, внутрішньо переміщених осіб та осіб без громадянства.

УВКБ ООН супроводжує цю роботу практичною підтримкою державних органів влади. Проводяться тренінги, надається технічна підтримка – усе це направлене на покращення здатності українських органів влади захищати біженців, осіб без громадянства та внутрішньо переміщених осіб відповідно до міжнародних норм.

УВКБ ООН тісно співпрацює з громадськими організаціями: ЗМІ, релігійними організаціями та з приватним сектором, намагаючись привернути увагу до проблем внутрішньо переміщених осіб та осіб без громадянства та покращити потенціал таких організацій щодо надання захисту та прийому осіб, які потребують допомоги.

== Взаємодія УВКБ ООН з державними органами України ==

=== Міністерство внутрішніх справ (МВС) ===
Протягом останніх років УВКБ ООН посилило свою співпрацю з МВС. Стратегічні пріоритети МВС тісно взаємопов’язані з пріоритетами УВКБ ООН, особливо в частині нагляду за діяльністю у сфері міграції в Україні та розробки міграційної політики та законодавства.

=== '''Державна міграційна служба (ДМС)''' ===
Департамент ДМС у справах іноземців та осіб без громадянства – це головний аналог УВКБ ООН в Україні. Державна міграційна служба була створена в 2010 році як центральний орган виконавчої влади, підпорядкований Міністру внутрішніх справ України, який реалізовує державну політику у сферах міграції, у тому числі протидії нелегальній міграції, громадянства, реєстрації біженців та інших категорій мігрантів. ДМС також відповідає за реалізацію Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Центральний апарат ДМС у Києві координує роботу 12 регіональних управлінь, які є первинними інстанціями у визначенні статусу біженців. УВКБ ООН має тісні робочі відносини з центральним апаратом та обласними управліннями ДМС.

=== '''Державна прикордонна служба України (ДПСУ)''' ===
Завдяки активній підтримці з боку УВКБ ООН, особливо під час співпраці у рамках ряду проектів у 2010-2015 рр., основні міжнародні аеропорти, пункти пропуску через державний кордон та пункти тимчасового розміщення були обладнані стендами з інформацією про отримання захисту. Офіційний курс навчання в області прав людини для співробітників Державної прикордонної служби був розроблений спільно з УВКБ ООН. Протягом 2015-2017 рр. УВКБ ООН продовжувало залучати представників ДПСУ до тренінгів та координаційних заходів у сфері надання захисту, включаючи заходи в рамках «Ініціативи якості систем притулку в Східній Європі та на Південному Кавказі».

=== '''Судова влада України''' ===
Після багатьох років дуже тісної та плідної співпраці з Вищим адміністративним судом України та Національною школою суддів, УВКБ ООН вже розпочало співпрацю із реформованим Верховним Судом України у сферах, на які поширюється мандат УВКБ ООН. Співпраця, зокрема, полягає в організації семінарів для суддів, які працюють із справами про надання захисту в адміністративних судах України.

=== '''Координаційний центр з надання правової допомоги''' ===
Система надання безоплатної правової допомоги була створена в Україні 2 червня 2011 року в результаті прийняття Закону України «Про безоплатну правову допомогу». Координаційний центр з надання правової допомоги був створений у 2012 році. Відтоді, УВКБ ООН надає активну підтримку персоналу центру та адвокатам, які співпрацюють із Координаційним центром. У 2018 році УВКБ ООН розробило комплексний план, в якому детально встановлюються сфери співпраці та координування між Координаційним центром та УВКБ ООН, а також заходи, спрямовані на зміцнення потенціалу з ведення справ шукачів притулку, осіб без громадянства та внутрішньо переміщених осіб.

=== '''Уповноважений Верховної Ради України з прав людини''' ===
Уповноважений Верховної Ради України з прав людини є особливо важливим партнером для УВКБ ООН, оскільки специфічна ситуація з ВПО, біженцями та особами без громадянства врахована у Національній стратегії у сфері прав людини в Україні. Вже багато років УВКБ ООН співпрацює з Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини: починаючи з перенаправлень індивідуальних справ і закінчуючи організацією спільних заходів. Попередження та протидія дискримінації також є частиною наглядової функції Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, а також важливою частиною діяльності УВКБ ООН у різних сферах.

=== '''Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб України''' ===
Створено у квітні 2016 року. Агентство ООН у справах біженців активно співпрацювало з МінТОТ та надавало підтримку з моменту його створення. Ключові сфери співпраці:
* '''Законодавство'''. Під егідою МінТОТ працюють спеціалізовані робочі групи, організовані з метою розробки нових або вдосконалення існуючих законів у сфері захисту ВПО та населення, яке постраждало внаслідок конфлікту на сході України. Тематикою діяльності робочих груп є реєстрація ВПО, житлові питання, доступ до освіти, реєстрація народження і смерті та інші питання. Агентство ООН у справах біженців надає Міністерству експертні правові консультації стосовно законів, запропонованих Міністерством.
* '''Комунікація'''. Агентство ООН у справах біженців надає підтримку Міністерству у налагодженні стратегічних комунікацій, шляхом надання консультанта з питань комунікацій та перекладача, а також інших послуг технічної підтримки.
* '''Житло для ВПО'''. Агентство ООН у справах біженців створило спеціальний відділ, до складу якого увійшли спеціалісти з фінансів та права, з метою розробки пілотного житлового проекту для ВПО. Проект буде спільно реалізований муніципалітетами й міжнародними НДО та фінансований німецьким інвестиційним банком «KfW» за підтримки МінТОТ. В опитуваннях та шляхом обговорень у фокусних групах ВПО постійно визначають доступне житло та працевлаштування як ключові пріоритети на шляху до своєї успішної інтеграції.

== Недержавні організації-партнери УВКБ ООН ==
[[Файл:2019-04-02 Map UNHCR-Presence-and-coverage UKR.jpg|міні|581x581пкс|Партнерські організації УВКБ ООН (с) УВКБ ООН]]
Всього станом на 2019 рік в Україні нараховується 13 недержавних організацій, які є офіційними партнерами УВКБ ООН в Україні.
* Партнери УВКБ ООН в Україні (недержавні організації) поділяються на:
* Партнерів, які займаються внутрішньо переміщеними та іншими особами постраждалими від конфлікту ;
* Партнерів, які займаються наданням правової та соціальної допомоги біженцям та шукачам притулку;
* Партнерів, які займаються особами без громадянства;
* Партнерів, які займаються посиленням операційної спроможності національних партнерів УВКБ ООН в Україні.
Докладну інформацію про партнерів УВКБ ООН в Україні, їхні спроможності та регіон діяльності можна отримати на [https://www.unhcr.org/ua/%D0%B4%D0%B5-%D0%BC%D0%B8-%D0%BF%D1%80%D0%B0%D1%86%D1%8E%D1%94%D0%BC%D0%BE сайті УВКБ ООН].

== Взаємодія УВКБ з іншими агентствами ООН в Україні ==
УВКБ ООН тісно співпрацює з іншими агентствами ООН в Україні з метою надання захисту та допомоги підмандатним особам, а також знаходження довгострокових рішень. УВКБ ООН бере активну участь у діяльності Групи установ ООН в Україні та Групи організацій в Україні, які займаються гуманітарними питаннями. УВКБ ООН також керує двома кластерами (Кластером з питань захисту та Кластером з питань житла та НПТ).

Нещодавно, разом із Офісом ООН з координації гуманітарних питань (ОКГП ООН), УВКБ ООН прийняло від Всесвітньої продовольчої програми ООН (ВПП) обов’язки, які раніше виконувалися Кластером з питань логістики.

УВКБ ООН також включило свої головні програми та проекти до Рамкової програми партнерства, загальної рамкової угоди про партнерство між Урядом України та ООН на 2018-2022 роки. Разом з Міжнародною організацією з міграції (МОМ) УВКБ ООН координує реалізацію Компоненту 4 Рамкової програми партнерства у сферах безпеки людини, соціальної згуртованості та відновлення, приділяючи особливу увагу ситуації на сході України. З метою узгодження гуманітарної діяльності УВКБ ООН із діяльністю у сфері відновлення та розвитку на сході України, УВКБ ООН в Україні спільно з трьома організаціями у сфері розвитку (Продовольча та сільськогосподарська програма в Україні, Міжнародна організація праці та Всесвітня організація охорони здоров’я) працює над створенням регіональної програми відновлення на підконтрольній уряду території Донецької області.

В рамках реалізації Програми сталого розвитку до 2030 року, яка ставить на меті «врахувати інтереси кожного», ключове значення має залучення біженців, ВПО та осіб без громадянства до планування програм розвитку. У цьому зв’язку, УВКБ ООН підтримує зусилля Групи установ ООН в Україні в напрямку досягнення Цілей сталого розвитку в Україні.
{| class="wikitable"
|+
!'''Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні'''
|}
[[Категорія:Біженці]]
[[Категорія:Внутрішньо переміщені особи]]
[[Категорія:Особи без громадянства]]
[[Категорія:Міжнародне право]]

Файл:2019-04-02 Map UNHCR-Presence-and-coverage UKR.jpg

2019-12-25T10:31:26Z

Oleksii.Plotnikov:

Партнерські організації УВКБ ООН. Інформація з сайту УВКБ

Право біженців та шукачів притулку на охорону здоров’я

2019-12-24T08:12:07Z

Oleksii.Plotnikov: Незначна коректура

== Нормативна база ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2168-19 Закон України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17 Закон України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5081-17 Закон України "Про екстрену медичну допомогу"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1972-12 Закон України "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/121-2014-%D0%BF Порядок надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають або тимчасово перебувають на території України, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, затверджений Постановою Кабінету Міністрів Україні від 19 березня 2014 р. № 121]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0379-02 Порядок проведення обов’язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 04 березня 2002 р. № 82]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/z0749-12 Порядок надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, що утримуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України, Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17 квітня 2012 р. № 336/268/254]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1935-13 Порядок встановлення віку дитини, яка залишилася без піклування батьків та потребує соціального захисту, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства соціальної політики України від 23 жовтня 2013 р. № 903/1464/711]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0577-14 Перелік осіб, віднесених до груп підвищеного ризику захворювання на туберкульоз, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 15 травня 2014 р. № 327]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0194-15/sp:head Порядок взаємодії охорони здоров’я територіальних органів та установ Державної міграційної служби, Державної прикордонної служби та державної служби зайнятості для організації надання медичної допомоги з туберкульозу іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства соціальної політики України від 02 лютого 2015 р. № 41/119/95]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0462-15 Інструкція про порядок тримання затриманих осіб в органах (підрозділах) охорони державного кордону, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30 березня 2015 р. № 352]

== Право біженців та шукачів притулку на охорону здоров’я та заборона дискримінації в сфері охорони здоров’я ==
Право всіх осіб, які перебувають в Україні, на охорону здоров’я, гарантоване [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституцією України]. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/#n4178 статті 3], людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/#n4324 статті 49], кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних систем. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

'''Важливо!''' В [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/#n4324 статті 49] йдеться про право всіх осіб, незалежно від громадянства, на охорону здоров’я та медичну допомогу. Водночас, держава приймає на себе обов’язок з надання медичного обслуговування виключно для громадян. Таким чином, щодо іноземців, в тому числі тих, які отримали статус біженця, додатковий захист, або звернулися за таким статусом, Конституція не передбачає обов’язку держави надавати ним медичну допомогу на рівні з громадянами.

Відповідно до ч. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n239 1 ст. 15 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має право на охорону здоров’я та медичне страхування. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n218 ч. 1 ст. 13] того ж Закону, особи, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають право на медичну допомогу.

Відповідно до чч. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n57 1] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n58 2 ст. 4 Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення"], держава гарантує громадянам, іноземцям, особам без громадянства, які постійно проживають на території України, та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних їм медичних послуг, пов’язаних з наданням:

1. Екстреної медичної допомоги;

2. Первинної медичної допомоги;

3. Вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги;

4. Третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги;

5. Паліативної медичної допомоги;

6. Медичної реабілітації;

7. Медичної допомоги дітям до 16 років;

8. Медичної допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами.

Іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, у межах програми медичних гарантій держава забезпечує оплату необхідних медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням екстреної медичної допомоги. Такі особи зобов’язані компенсувати державі повну вартість наданих медичних послуг та лікарських засобів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Медичні послуги та лікарські засоби, пов’язані з наданням інших видів медичної допомоги, оплачуються іноземцями та особами без громадянства, які тимчасового перебувають на території України, за рахунок власних коштів, коштів добровільного медичного страхування чи інших джерел, не заборонених законодавством.

'''Важливо!''' Держава гарантує безоплатну медичну допомогу лише громадянам та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Іноземцям, які не визнані біженцями, в тому числі, шукачам притулку, гарантується тільки платна медична допомога. При цьому, незалежно від оплати може надаватися лише екстрена медична допомога, тобто допомога, спрямована на врятування і збереження життя у невідкладному стані та мінімізації наслідків впливу такого стану на здоров’я. В подальшому, іноземець зобов’язаний оплатити вартість такої екстреної медичної допомоги.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17/#n25 Ч. 1 ст. 4 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації"] забороняється будь-яка дискримінація в сфері охорони здоров’я. Під такою дискримінацією, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17/#n7 ч. 1 ст. 1 Закону], розуміється ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними і необхідними.

== Загальний порядок надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку ==
Особливості надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту та шукачам притулку регулюється [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/121-2014-%D0%BF Порядком, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2014 р. № 121].

Медична допомога біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку надається на платній основі. Вартість медичної допомоги визначається закладом охорони здоров’я, який її надав, у встановленому МОЗ порядку. В разі надання медичної допомоги за програмою державних фінансових гарантій, біженці, особи, які потребують додаткового захисту, та шукачі притулку зобов’язані компенсувати її повну вартість шляхом перерахування надавачу медичних послуг повної вартості наданих медичних послуг і лікарських засобів.

Надавач медичних послуг зобов’язаний надати рахунок із зазначенням суми, яка підлягає компенсації. Іноземець або особа без громадянства зобов’язані здійснити таку компенсацію до виїзду з України. Надавачі медичних послуг зобов’язані повідомити Адміністрації Державної прикордонної служби про іноземців або осіб без громадянства, які тимчасового проживають на території України, яким були надані медичні послуги і лікарські засоби, пов’язані з наданням екстреної медичної допомоги, не пізніше наступного дня після надання таких послуг.

В разі укладання біженцем, особою, яка потребує додаткового захисту, або шукачем притулку договору про страхування, що гарантує оплату вартості медичної допомоги, оплата такої вартості здійснюється страховиком-резидентом шляхом перерахування коштів закладу охорони здоров’я, який надав медичну допомогу, за умови пред’явлення документу для сплати. В разі відсутності договору страхування, або перевищення суми договору страхування, або неможливості документально підтвердити право на одержанням безоплатної медичної допомоги, оплата вартості наданої медичної допомоги, зокрема екстреної, здійснюється біженцем, особою яка потребує додаткового захисту, або шукачем притулку за власний рахунок.

== Порядок направлення шукачів притулку для проведення медичного огляду органами Державної міграційної служби України та Прикордонної служби України ==
Особи, які хочуть отримати в Україні статус біженця або додатковий захист, зобов’язані пройти медичне обстеження. Так, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n121 ст. 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового бо тимчасового захисту"], в разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган Державної міграційної служби України направляє особу, яка звернулася із відповідною заявою, на медичне обстеження. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n218 ст. 13 Закону], проходження такого обстеження є правом та обов’язком особи, яка звернулася із заявою.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0379-02 Порядку проведення обов’язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 03 березня 2002 р. № 82], обов’язкове медичне обстеження осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, проводиться за направленням органів міграційної служби у лікувально-профілактичних закладах, визначених місцевими управліннями охорони здоров’я. Визначений лікувально-профілактичний заклад проводить обов’язкове медичне обстеження осіб, щодо яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

Обов’язкове медичне обстеження здійснюють терапевт, педіатр (для дітей), акушер-гінеколог (для жінок). За необхідності, лікарі-спеціалісти мають право залучати лікарів інших спеціальностей. Обстеження включать загальний аналіз крові та сечі, аналіз крові на цукор, обстеження на сифіліс та флюорографу для осіб старших 14 років, а також індивідуальні додаткові обстеження, що можуть призначатися лікарями для встановлення діагнозу. Особі також пропонується анонімне обстеження на ВІЛ-інфекцію.

Обстеження спеціалістів та проведення функціональних обстежень слід проводити з урахуванням релігійних та національних звичаїв особи.

В разі виявлення в обстежуваної особи гострого, в тому числі, інфекційного захворювання, ній надається амбулаторна або стаціонарна медична допомога.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/121-2014-%D0%BF/#n22 п. 4 Порядку, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2014 р. № 121], медичне обстеження іноземців та осіб без громадянства, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, іноземців та осіб без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та надання їм екстреної медичної допомоги здійснюються на безоплатній основі (за рахунок бюджетних коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах).

== Особливості надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, які хворіють на інфекційні хвороби, туберкульоз, або живуть з ВІЛ ==
В цілому, іноземцям та особам без громадянства, зокрема біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, медична допомога та лікування інфекційних хвороб, туберкульозу та ВІЛ надаються на тих самих підставах, що й громадянам України, з урахуванням особливостей, пов’язаних з компенсацією такими особами вартості наданих медичних послуг. Зокрема, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14/#n175 ст. 19 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"] встановлюється, що іноземцям та особам без громадянства, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями, медична допомога надається на підставі цього закону. Водночас, законодавством встановлені особливості надання іноземцям та особам без громадянства, медичної допомоги, у зв’язку з захворюваністю та туберкульоз та ВІЛ. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1972-12/#o108 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ"], люди, які живуть з ВІЛ та особи, які належать до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, зокрема іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають на території України, особи, які звернулися за наданням статусу біженця та яким надано статус біженця в Україні, шукачі притулку, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, користуються всіма правами та свободами, передбаченими законодавством.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0577-14 Наказом Міністерства охорони здоров’я від 15 травня 2014 № 327], іммігрантів та біженців з регіонів з високою захворюваністю на туберкульоз віднесено до переліку осіб з підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0194-15/sp:head Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я, територіальних органів та установ Державної міграційної служби, Державної прикордонної служби, та державної служби зайнятості для організації надання медичної допомоги з туберкульозу іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні], заклади охорони здоров’я здійснюють профілактичний медичний огляд на туберкульоз особам, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за направленням територіального органу Державної міграційної служби України.

У випадку підтвердження діагнозу активного туберкульозу, проводиться лікування. Так само, лікування проводиться у випадку самостійного чергового звернення іноземців та осіб без громадянства, або при звернення по екстрену медичну допомогу. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0194-15/sp:head/#n37 п. 6 Порядку], заклади охорони здоров’я здійснюють прийом та лабораторне дослідження на наявність збудника туберкульозу в осіб, які перебувають в пункті тимчасового розміщення біженців або пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконного перебувають в Україні, та у пунктах (місцях), тимчасового тримання таких осіб.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0194-15/sp:head/#n38 п. 7 Порядку], медична допомога хворим на туберкульоз іноземцям та особам без громадянства надається навіть в разі їхнього незаконного перебування в Україні.

В разі виявлення в пунктах тимчасового розміщення біженців або пунктах тимчасового перебування іноземців або осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, симптомів, що вимагають обов’язкового обстеження на туберкульоз, органи Державної міграційної служби України забезпечують ізоляцію хворого та його доставляння до закладів охорони здоров’я.

Органи охорони державного кордону Державної прикордонної служби України облаштовують у пунктах тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства ізолятор для хворих на туберкульоз, та у випадку виявлення осіб, симптомів, що вимагають обов’язкового обстеження на туберкульоз, організують надання хворому медичної допомоги.

Допомога біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, які живуть з ВІЛ, надається на тих самих підставах, що й громадянам України. Зокрема, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1972-12/#o54 ст. 6 Закону України "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ"], іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, особи, які звернулися за наданням статусу біженця та яким надано статус біженця в Україні, мають право на проведення тестування з метою виявлення ВІЛ з одержанням кваліфікованої консультації до і після проведення тестування, що здійснюється відповідно до протоколу проведення такого тестування, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1972-12/#o89 ст. 12] того ж Закону, люди, які живуть з ВІЛ, зобов’язані вживати заходів для запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, запропонованих органам здоров’я, повідомляти осіб, які були їхніми партнерами, до виявлення факту інфікування, про можливість їх зараження, відмовитися від донорства крові, її компонентів, інших біологічних рідин, клітин, органів і тканин для їх використання у медичній практиці. В разі невиконання цих вимог іноземцем або особою без громадянства та створення їхньою поведінкою загрози здоров’ю, захисту прав і законних інтересів громадян України, вони можуть бути видворені з України.

== Особливості реалізації права на медичну допомогу особам, затриманим в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України ==
Особливості реалізації права на медичну допомогу особам, затриманим в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України визначаються окремим [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/z0749-12 Порядком].

Затриманим іноземцям та особам без громадянства медична допомога, в тому числі, екстрена, надається на безоплатній основі. В разі виявлення симптомів захворювання, в тому числі, інфекційного, хворий негайно поміщається до медичного ізолятору, а в разі необхідності доставляється для лікування до закладу охорони здоров’я і поміщається до нього на загальних підставах, а особи з підозрою на інфекційні захворювання направляються на лікування до спеціалізованих закладів охорони здоров’я. Для транспортування хворого до закладу охорони здоров’я негайно викликається карета швидкої медичної допомоги. Кожен випадок надання медичної допомоги іноземцю або особі без громадянства підлягає обов’язковій реєстрації в тому закладі охорони здоров’я, який її надав.

Окремою Інструкцією регламентуються питання надання медичної допомоги особам, які утримуються в органах (підрозділах) охорони державного кордону. Це пов’язано з тим, що затримані в них особи ще не пройшли медичного огляду, і їхній стан здоров’я невідомий.

За надання медичної допомоги затриманим особам та, за потреби, направлення їх для подальшого лікування до закладів охорони здоров’я, відповідає начальник підрозділу охорони здоров’я органу охорони державного кордону. Зокрема, він організує заходи з дезінфекції, в тому числі, в разі виявлення інфекційних хворих, та, у разі потреби, організовує проведення профілактичних щеплень (за епідемічними показниками), контроль за придатністю медикаментів та їх своєчасну заміну.

Безпосередньо за медичну допомогу затриманим особам відповідає начальник медичного пункту підрозділу тримання, який, зокрема, зобов’язаний:

- Проводити медичний огляд під час поміщення затриманих осіб до місця тимчасового тримання та заносити інформацію в санітарний журнал;

- Проводити поточний медичний огляд затриманих осіб та призначати лікування в межах своїх повноважень;

- У разі виявлення у затриманих осіб складних симптомів, які потребують додаткових заходів з діагностики, або захворювань, лікування яких не може бути проведене в умовах МТТ, клопотати перед начальником підрозділу тримання про направлення хворих затриманих осіб у заклади охорони здоров’я, відстежувати процес лікування та своєчасно інформувати начальника підрозділу тримання про дату, час та місце виписки затриманої особи із закладу охорони здоров’я;

- Відстежувати психологічний стан затриманих осіб, у разі виявлення осіб з ознаками нервово-психічної нестійкості, психологічної кризи, з асоціальними установками, доповідати начальнику підрозділу про необхідність надання індивідуальної психологічної допомоги.

== Особливості процедури встановлення віку дітей-шукачів притулку, розлучених з сім'єю ==
Встановлення віку дітей-шукачів притулку, які подорожують без батьків або піклувальників, має особливе значення. Воно дозволяє виявити чи є особа неповнолітньою та чи потребує вона соціального захисту як неповнолітня, а також визначити особливості надання піклування, захисту та допомоги з урахуванням віку такої особи. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1935-13 п. 3 Порядку проведення обстеження для встановлення віку дитини, яка залишалась без піклування батьків та потребує соціального захисту], обстеження для встановлення віку дитини здійснюється, якщо дитина, яка розлучена з сім’єю, не є громадянином України, і яка звернулася до компетентних органів України із заявою про визнання такої дитини біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.

Процедура встановлення віку дитини складається з:
* Вивчення та аналізу наявної інформації про дитини, інформації про країну її походження;
* Психологічної оцінки віку;
* Фізіологічної оцінки віку.
Інформація про дитину (дитину, яка залишилась без батьківського піклування та перебуває в службі у справах дітей на первинному обліку дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дитину, розлучену із сім’єю, яка не є громадянином України і яка або законний представник якої звернулась (звернувся) до компетентних органів України із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту), яка проходить процедуру обстеження для встановлення віку, надається (за наявності) Комісії органами, які направили дитину на проходження зазначеної процедури (документи дитини, що ідентифікують її особу, фотографії, первинне інтерв'ю, особисті документи дитини, інформація про етнічні, культурні, гендерні особливості та звичаї людей країни походження дитини (якщо це дитина, розлучена з сім’єю, яка не є громадянином України і яка або законний представник якої звернулась (звернувся) до компетентних органів України із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту).
{| class="wikitable"
|+
!'''Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні'''
|}
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Біженці]]
[[Категорія:Шукачі притулку]]
[[Категорія:Право на медичну допомогу]]

Право біженців та шукачів притулку на охорону здоров’я

2019-12-24T08:11:18Z

Oleksii.Plotnikov: Додано посилання на джерела по тексту, уточнено окремі формулювання

== Нормативна база ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2168-19 Закон України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17 Закон України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5081-17 Закон України "Про екстрену медичну допомогу"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1972-12 Закон України "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/121-2014-%D0%BF Порядок надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають або тимчасово перебувають на території України, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, затверджений Постановою Кабінету Міністрів Україні від 19 березня 2014 р. № 121]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0379-02 Порядок проведення обов’язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 04 березня 2002 р. № 82]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/z0749-12 Порядок надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, що утримуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України, Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17 квітня 2012 р. № 336/268/254]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1935-13 Порядок встановлення віку дитини, яка залишилася без піклування батьків та потребує соціального захисту, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства соціальної політики України від 23 жовтня 2013 р. № 903/1464/711]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0577-14 Перелік осіб, віднесених до груп підвищеного ризику захворювання на туберкульоз, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 15 травня 2014 р. № 327]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0194-15/sp:head Порядок взаємодії охорони здоров’я територіальних органів та установ Державної міграційної служби, Державної прикордонної служби та державної служби зайнятості для організації надання медичної допомоги з туберкульозу іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства соціальної політики України від 02 лютого 2015 р. № 41/119/95]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0462-15 Інструкція про порядок тримання затриманих осіб в органах (підрозділах) охорони державного кордону, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30 березня 2015 р. № 352]

== Право біженців та шукачів притулку на охорону здоров’я та заборона дискримінації в сфері охорони здоров’я ==
Право всіх осіб, які перебувають в Україні, на охорону здоров’я, гарантоване [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституцією України]. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/#n4178 статті 3], людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/#n4324 статті 49], кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних систем. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

'''Важливо!''' В [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/#n4324 статті 49] йдеться про право всіх осіб, незалежно від громадянства, на охорону здоров’я та медичну допомогу. Водночас, держава приймає на себе обов’язок з надання медичного обслуговування виключно для громадян. Таким чином, щодо іноземців, в тому числі тих, які отримали статус біженця, додатковий захист, або звернулися за таким статусом, Конституція не передбачає обов’язку держави надавати ним медичну допомогу на рівні з громадянами.

Відповідно до ч. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n239 1 ст. 15 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має право на охорону здоров’я та медичне страхування. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n218 ч. 1 ст. 13] того ж Закону, особи, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають право на медичну допомогу.

Відповідно до чч. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n57 1] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n58 2 ст. 4 Закону України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення"], держава гарантує громадянам, іноземцям, особам без громадянства, які постійно проживають на території України, та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних їм медичних послуг, пов’язаних з наданням:

1. Екстреної медичної допомоги;

2. Первинної медичної допомоги;

3. Вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги;

4. Третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги;

5. Паліативної медичної допомоги;

6. Медичної реабілітації;

7. Медичної допомоги дітям до 16 років;

8. Медичної допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами.

Іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, у межах програми медичних гарантій держава забезпечує оплату необхідних медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням екстреної медичної допомоги. Такі особи зобов’язані компенсувати державі повну вартість наданих медичних послуг та лікарських засобів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Медичні послуги та лікарські засоби, пов’язані з наданням інших видів медичної допомоги, оплачуються іноземцями та особами без громадянства, які тимчасового перебувають на території України, за рахунок власних коштів, коштів добровільного медичного страхування чи інших джерел, не заборонених законодавством.

'''Важливо!''' Держава гарантує безоплатну медичну допомогу лише громадянам та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Іноземцям, які не визнані біженцями, в тому числі, шукачам притулку, гарантується тільки платна медична допомога. При цьому, незалежно від оплати може надаватися лише екстрена медична допомога, тобто допомога, спрямована на врятування і збереження життя у невідкладному стані та мінімізації наслідків впливу такого стану на здоров’я. В подальшому, іноземець зобов’язаний оплатити вартість такої екстреної медичної допомоги.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17/#n25 Ч. 1 ст. 4 Закону України "Про засади запобігання та протидії дискримінації"] забороняється будь-яка дискримінація в сфері охорони здоров’я. Під такою дискримінацією, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17/#n7 ч. 1 ст. 1 Закону], розуміється ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними і необхідними.

== Загальний порядок надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку ==
Особливості надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту та шукачам притулку регулюється [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/121-2014-%D0%BF Порядком, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2014 р. № 121].

Медична допомога біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку надається на платній основі. Вартість медичної допомоги визначається закладом охорони здоров’я, який її надав, у встановленому МОЗ порядку. В разі надання медичної допомоги за програмою державних фінансових гарантій, біженці, особи, які потребують додаткового захисту, та шукачі притулку зобов’язані компенсувати її повну вартість шляхом перерахування надавачу медичних послуг повної вартості наданих медичних послуг і лікарських засобів.

Надавач медичних послуг зобов’язаний надати рахунок із зазначенням суми, яка підлягає компенсації. Іноземець або особа без громадянства зобов’язані здійснити таку компенсацію до виїзду з України. Надавачі медичних послуг зобов’язані повідомити Адміністрації Державної прикордонної служби про іноземців або осіб без громадянства, які тимчасового проживають на території України, яким були надані медичні послуги і лікарські засоби, пов’язані з наданням екстреної медичної допомоги, не пізніше наступного дня після надання таких послуг.

В разі укладання біженцем, особою, яка потребує додаткового захисту, або шукачем притулку договору про страхування, що гарантує оплату вартості медичної допомоги, оплата такої вартості здійснюється страховиком-резидентом шляхом перерахування коштів закладу охорони здоров’я, який надав медичну допомогу, за умови пред’явлення документу для сплати. В разі відсутності договору страхування, або перевищення суми договору страхування, або неможливості документально підтвердити право на одержанням безоплатної медичної допомоги, оплата вартості наданої медичної допомоги, зокрема екстреної, здійснюється біженцем, особою яка потребує додаткового захисту, або шукачем притулку за власний рахунок.

== Порядок направлення шукачів притулку для проведення медичного огляду органами Державної міграційної служби України та Прикордонної служби України ==
Особи, які хочуть отримати в Україні статус біженця або додатковий захист, зобов’язані пройти медичне обстеження. Так, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n121 ст. 9 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового бо тимчасового захисту"], в разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган Державної міграційної служби України направляє особу, яка звернулася із відповідною заявою, на медичне обстеження. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n218 ст. 13 Закону], проходження такого обстеження є правом та обов’язком особи, яка звернулася із заявою.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0379-02 Порядку проведення обов’язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 03 березня 2002 р. № 82], обов’язкове медичне обстеження осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, проводиться за направленням органів міграційної служби у лікувально-профілактичних закладах, визначених місцевими управліннями охорони здоров’я. Визначений лікувально-профілактичний заклад проводить обов’язкове медичне обстеження осіб, щодо яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

Обов’язкове медичне обстеження здійснюють терапевт, педіатр (для дітей), акушер-гінеколог (для жінок). За необхідності, лікарі-спеціалісти мають право залучати лікарів інших спеціальностей. Обстеження включать загальний аналіз крові та сечі, аналіз крові на цукор, обстеження на сифіліс та флюорографу для осіб старших 14 років, а також індивідуальні додаткові обстеження, що можуть призначатися лікарями для встановлення діагнозу. Особі також пропонується анонімне обстеження на ВІЛ-інфекцію.

Обстеження спеціалістів та проведення функціональних обстежень слід проводити з урахуванням релігійних та національних звичаїв особи.

В разі виявлення в обстежуваної особи гострого, в тому числі, інфекційного захворювання, ній надається амбулаторна або стаціонарна медична допомога.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/121-2014-%D0%BF/#n22 п. 4 Порядку, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2014 р. № 121], медичне обстеження іноземців та осіб без громадянства, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, іноземців та осіб без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та надання їм екстреної медичної допомоги здійснюються на безоплатній основі (за рахунок бюджетних коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах).

== Особливості надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, які хворіють на інфекційні хвороби, туберкульоз, або живуть з ВІЛ ==
В цілому, іноземцям та особам без громадянства, зокрема біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, медична допомога та лікування інфекційних хвороб, туберкульозу та ВІЛ надаються на тих самих підставах, що й громадянам України, з урахуванням особливостей, пов’язаних з компенсацією такими особами вартості наданих медичних послуг. Зокрема, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14/#n175 ст. 19 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"] встановлюється, що іноземцям та особам без громадянства, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями, медична допомога надається на підставі цього закону. Водночас, законодавством встановлені особливості надання іноземцям та особам без громадянства, медичної допомоги, у зв’язку з захворюваністю та туберкульоз та ВІЛ. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1972-12/#o108 ч. 1 ст. 14 Закону України "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ"], люди, які живуть з ВІЛ та особи, які належать до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, зокрема іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають на території України, особи, які звернулися за наданням статусу біженця та яким надано статус біженця в Україні, шукачі притулку, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, користуються всіма правами та свободами, передбаченими законодавством.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0577-14 Наказом Міністерства охорони здоров’я від 15 травня 2014 № 327], іммігрантів та біженців з регіонів з високою захворюваністю на туберкульоз віднесено до переліку осіб з підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0194-15/sp:head Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я, територіальних органів та установ Державної міграційної служби, Державної прикордонної служби, та державної служби зайнятості для організації надання медичної допомоги з туберкульозу іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні], заклади охорони здоров’я здійснюють профілактичний медичний огляд на туберкульоз особам, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за направленням територіального органу Державної міграційної служби України.

У випадку підтвердження діагнозу активного туберкульозу, проводиться лікування. Так само, лікування проводиться у випадку самостійного чергового звернення іноземців та осіб без громадянства, або при звернення по екстрену медичну допомогу. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0194-15/sp:head/#n37 п. 6 Порядку], заклади охорони здоров’я здійснюють прийом та лабораторне дослідження на наявність збудника туберкульозу в осіб, які перебувають в пункті тимчасового розміщення біженців або пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконного перебувають в Україні, та у пунктах (місцях), тимчасового тримання таких осіб.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0194-15/sp:head/#n38 п. 7 Порядку], медична допомога хворим на туберкульоз іноземцям та особам без громадянства надається навіть в разі їхнього незаконного перебування в Україні.

В разі виявлення в пунктах тимчасового розміщення біженців або пунктах тимчасового перебування іноземців або осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, симптомів, що вимагають обов’язкового обстеження на туберкульоз, органи Державної міграційної служби України забезпечують ізоляцію хворого та його доставляння до закладів охорони здоров’я.

Органи охорони державного кордону Державної прикордонної служби України облаштовують у пунктах тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства ізолятор для хворих на туберкульоз, та у випадку виявлення осіб, симптомів, що вимагають обов’язкового обстеження на туберкульоз, організують надання хворому медичної допомоги.

Допомога біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, які живуть з ВІЛ, надається на тих самих підставах, що й громадянам України. Зокрема, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1972-12/#o54 ст. 6 Закону України "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ"], іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, особи, які звернулися за наданням статусу біженця та яким надано статус біженця в Україні, мають право на проведення тестування з метою виявлення ВІЛ з одержанням кваліфікованої консультації до і після проведення тестування, що здійснюється відповідно до протоколу проведення такого тестування, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1972-12/#o89 ст. 12] того ж Закону, люди, які живуть з ВІЛ, зобов’язані вживати заходів для запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, запропонованих органам здоров’я, повідомляти осіб, які були їхніми партнерами, до виявлення факту інфікування, про можливість їх зараження, відмовитися від донорства крові, її компонентів, інших біологічних рідин, клітин, органів і тканин для їх використання у медичній практиці. В разі невиконання цих вимог іноземцем або особою без громадянства та створення їхньою поведінкою загрози здоров’ю, захисту прав і законних інтересів громадян України, вони можуть бути видворені з України.

== Особливості реалізації права на медичну допомогу особам, затриманим в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України ==
Особливості реалізації права на медичну допомогу особам, затриманим в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України визначаються окремим [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/z0749-12 Порядком].

Затриманим іноземцям та особам без громадянства медична допомога, в тому числі, екстрена, надається на безоплатній основі. В разі виявлення симптомів захворювання, в тому числі, інфекційного, хворий негайно поміщається до медичного ізолятору, а в разі необхідності доставляється для лікування до закладу охорони здоров’я і поміщається до нього на загальних підставах, а особи з підозрою на інфекційні захворювання направляються на лікування до спеціалізованих закладів охорони здоров’я. Для транспортування хворого до закладу охорони здоров’я негайно викликається карета швидкої медичної допомоги. Кожен випадок надання медичної допомоги іноземцю або особі без громадянства підлягає обов’язковій реєстрації в тому закладі охорони здоров’я, який її надав.

Окремою Інструкцією регламентуються питання надання медичної допомоги особам, які утримуються в органах (підрозділах) охорони державного кордону. Це пов’язано з тим, що затримані в них особи ще не пройшли медичного огляду, і їхній стан здоров’я невідомий.

За надання медичної допомоги затриманим особам та, за потреби, направлення їх для подальшого лікування до закладів охорони здоров’я, відповідає начальник підрозділу охорони здоров’я органу охорони державного кордону. Зокрема, він організує заходи з дезінфекції, в тому числі, в разі виявлення інфекційних хворих, та, у разі потреби, організовує проведення профілактичних щеплень (за епідемічними показниками), контроль за придатністю медикаментів та їх своєчасну заміну.

Безпосередньо за медичну допомогу затриманим особам відповідає начальник медичного пункту підрозділу тримання, який, зокрема, зобов’язаний:

- Проводити медичний огляд під час поміщення затриманих осіб до місця тимчасового тримання та заносити інформацію в санітарний журнал;

- Проводити поточний медичний огляд затриманих осіб та призначати лікування в межах своїх повноважень;

- У разі виявлення у затриманих осіб складних симптомів, які потребують додаткових заходів з діагностики, або захворювань, лікування яких не може бути проведене в умовах МТТ, клопотати перед начальником підрозділу тримання про направлення хворих затриманих осіб у заклади охорони здоров’я, відстежувати процес лікування та своєчасно інформувати начальника підрозділу тримання про дату, час та місце виписки затриманої особи із закладу охорони здоров’я;

- Відстежувати психологічний стан затриманих осіб, у разі виявлення осіб з ознаками нервово-психічної нестійкості, психологічної кризи, з асоціальними установками, доповідати начальнику підрозділу про необхідність надання індивідуальної психологічної допомоги.

== Особливості процедури встановлення віку дітей-шукачів притулку, розлучених з сім'єю ==
Встановлення віку дітей-шукачів притулку, які подорожують без батьків або піклувальників, має особливе значення. Воно дозволяє виявити чи є особа неповнолітньою та чи потребує вона соціального захисту як неповнолітня, а також визначити особливості надання піклування, захисту та допомоги з урахуванням віку такої особи. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1935-13 п. 3 Порядку проведення обстеження для встановлення віку дитини, яка залишалась без піклування батьків та потребує соціального захисту], обстеження для встановлення віку дитини здійснюється, якщо дитина, яка розлучена з сім’єю, не є громадянином України, і яка звернулася до компетентних органів України із заявою про визнання такої дитини біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.

Процедура встановлення віку дитини складається з:

· Вивчення та аналізу наявної інформації про дитини, інформації про країну її походження;

· Психологічної оцінки віку;

· Фізіологічної оцінки віку.

Інформація про дитину (дитину, яка залишилась без батьківського піклування та перебуває в службі у справах дітей на первинному обліку дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дитину, розлучену із сім’єю, яка не є громадянином України і яка або законний представник якої звернулась (звернувся) до компетентних органів України із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту), яка проходить процедуру обстеження для встановлення віку, надається (за наявності) Комісії органами, які направили дитину на проходження зазначеної процедури (документи дитини, що ідентифікують її особу, фотографії, первинне інтерв'ю, особисті документи дитини, інформація про етнічні, культурні, гендерні особливості та звичаї людей країни походження дитини (якщо це дитина, розлучена з сім’єю, яка не є громадянином України і яка або законний представник якої звернулась (звернувся) до компетентних органів України із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту).
{| class="wikitable"
|+
!'''Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні'''
|}
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Біженці]]
[[Категорія:Шукачі притулку]]
[[Категорія:Право на медичну допомогу]]

Право біженців та шукачів притулку на охорону здоров’я

2019-12-23T15:28:24Z

Oleksii.Plotnikov: /* Особливості процедури встановлення віку дітей-шукачів притулку, що подорожують без батьків або піклувальників */

== Нормативна база ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2168-19 Закон України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17 Закон України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5081-17 Закон України "Про екстрену медичну допомогу"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1972-12 Закон України "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/121-2014-%D0%BF Порядок надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають або тимчасово перебувають на території України, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, затверджений Постановою Кабінету Міністрів Україні від 19 березня 2014 р. № 121]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0379-02 Порядок проведення обов’язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 04 березня 2002 р. № 82]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0577-14 Перелік осіб, віднесених до груп підвищеного ризику захворювання на туберкульоз, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 15 травня 2014 р. № 327]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/z0749-12 Порядок надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, що утримуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України, Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17 квітня 2012 р. № 336/268/254]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0194-15/sp:head Порядок взаємодії охорони здоров’я територіальних органів та установ Державної міграційної служби, Державної прикордонної служби та державної служби зайнятості для організації надання медичної допомоги з туберкульозу іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства соціальної політики України від 02 лютого 2015 р. № 41/119/95]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1935-13 Порядок встановлення віку дитини, яка залишилася без піклування батьків та потребує соціального захисту, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства соціальної політики України від 23 жовтня 2013 р. № 903/1464/711]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0462-15 Інструкція про порядок тримання затриманих осіб в органах (підрозділах) охорони державного кордону, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30 березня 2015 р. № 352]

== Право біженців та шукачів притулку на охорону здоров’я та заборона дискримінації в сфері охорони здоров’я ==
Право всіх осіб, які перебувають в Україні, на охорону здоров’я, гарантоване Конституцією України. Відповідно до статті 3, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до Статті 49, кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних систем. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

'''Важливо!''' В статті 49 йдеться про право всіх осіб, незалежно від громадянства, на охорону здоров’я та медичну допомогу. Водночас, держава приймає на себе обов’язок з надання медичного обслуговування виключно для громадян. Таким чином, щодо іноземців, в тому числі тих, які отримали статус біженця, додатковий захист, або звернулися за таким статусом, Конституція не передбачає обов’язку держави надавати ним медичну допомогу на рівні з громадянами.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має право на охорону здоров’я та медичне страхування. Відповідно до ч. 1 ст. 13 того ж Закону, особи, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають право на медичну допомогу.

Відповідно до чч. 1 та 2 ст. 4 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», держава гарантує громадянам, іноземцям, особам без громадянства, які постійно проживають на території України, та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних їм медичних послуг, пов’язаних з наданням:

1. Екстреної медичної допомоги;

2. Первинної медичної допомоги;

3. Вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги;

4. Третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги;

5. Паліативної медичної допомоги;

6. Медичної реабілітації;

7. Медичної допомоги дітям до 16 років;

8. Медичної допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами.

Іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, у межах програми медичних гарантій держава забезпечує оплату необхідних медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням екстреної медичної допомоги. Такі особи зобов’язані компенсувати державі повну вартість наданих медичних послуг та лікарських засобів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Медичні послуги та лікарські засоби, пов’язані з наданням інших видів медичної допомоги, оплачуються іноземцями та особами без громадянства, які тимчасового перебувають на території України, за рахунок власних коштів, коштів добровільного медичного страхування чи інших джерел, не заборонених законодавством.

'''Важливо!''' Держава гарантує безоплатну медичну допомогу лише громадянам та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Іноземцям, які не визнані біженцями, в тому числі, шукачам притулку, гарантується тільки платна медична допомога. При цьому, незалежно від оплати може надаватися лише екстрена медична допомога, тобто допомога, спрямована на врятування і збереження життя у невідкладному стані та мінімізації наслідків впливу такого стану на здоров’я. В подальшому, іноземець зобов’язаний оплатити вартість такої екстреної медичної допомоги.

Ч. 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації» забороняється будь-яка дискримінація в сфері охорони здоров’я. Під такою дискримінацією, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону, розуміється ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними і необхідними.

== Загальний порядок надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку ==
Особливості надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту та шукачам притулку регулюється Порядком, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2014 р. № 121.

Медична допомога біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку надається на платній основі. Вартість медичної допомоги визначається закладом охорони здоров’я, який її надав, у встановленому МОЗ порядку. В разі надання медичної допомоги за програмою державних фінансових гарантій, біженці, особи, які потребують додаткового захисту, та шукачі притулку зобов’язані компенсувати її повну вартість шляхом перерахування надавачу медичних послуг повної вартості наданих медичних послуг і лікарських засобів.

Надавач медичних послуг зобов’язаний надати рахунок із зазначенням суми, яка підлягає компенсації. Іноземець або особа без громадянства зобов’язані здійснити таку компенсацію до виїзду з України. Надавачі медичних послуг зобов’язані повідомити Адміністрації Державної прикордонної служби про іноземців або осіб без громадянства, які тимчасового проживають на території України, яким були надані медичні послуги і лікарські засоби, пов’язані з наданням екстреної медичної допомоги, не пізніше наступного дня після надання таких послуг.

В разі укладання біженцем, особою, яка потребує додаткового захисту, або шукачем притулку договору про страхування, що гарантує оплату вартості медичної допомоги, оплата такої вартості здійснюється страховиком-резидентом шляхом перерахування коштів закладу охорони здоров’я, який надав медичну допомогу, за умови пред’явлення документу для сплати. В разі відсутності договору страхування, або перевищення суми договору страхування, або неможливості документально підтвердити право на одержанням безоплатної медичної допомоги, оплата вартості наданої медичної допомоги, зокрема екстреної, здійснюється біженцем, особою яка потребує додаткового захисту, або шукачем притулку за власний рахунок.

== Порядок направлення шукачів притулку для проведення медичного огляду органами Державної міграційної служби України та Прикордонної служби України ==
Особи, які хочуть отримати в Україні статус біженця або додатковий захист, зобов’язані пройти медичне обстеження. Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового бо тимчасового захисту», в разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган Державної міграційної служби України направляє особу, яка звернулася із відповідною заявою, на медичне обстеження. Відповідно до ст. 13 Закону, проходження такого обстеження є правом та обов’язком особи, яка звернулася із заявою.

Відповідно до Порядку проведення обов’язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 03 березня 2002 р. № 82, обов’язкове медичне обстеження осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, проводиться за направленням органів міграційної служби у лікувально-профілактичних закладах, визначених місцевими управліннями охорони здоров’я. Визначений лікувально-профілактичний заклад проводить обов’язкове медичне обстеження осіб, щодо яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

Обов’язкове медичне обстеження здійснюють терапевт, педіатр (для дітей), акушер-гінеколог (для жінок). За необхідності, лікарі-спеціалісти мають право залучати лікарів інших спеціальностей. Обстеження включать загальний аналіз крові та сечі, аналіз крові на цукор, обстеження на сифіліс та флюорографу для осіб старших 14 років, а також індивідуальні додаткові обстеження, що можуть призначатися лікарями для встановлення діагнозу. Особі також пропонується анонімне обстеження на ВІЛ-інфекцію.

Обстеження спеціалістів та проведення функціональних обстежень слід проводити з урахуванням релігійних та національних звичаїв особи.

В разі виявлення в обстежуваної особи гострого, в тому числі, інфекційного захворювання, ній надається амбулаторна або стаціонарна медична допомога.

Відповідно до п. 4 Порядку, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2014 р. № 121, медичне обстеження іноземців та осіб без громадянства, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, іноземців та осіб без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та надання їм екстреної медичної допомоги здійснюються на безоплатній основі (за рахунок бюджетних коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах).

== Особливості надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, які хворіють на інфекційні хвороби, туберкульоз, або живуть з ВІЛ ==
В цілому, іноземцям та особам без громадянства, зокрема біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, медична допомога та лікування інфекційних хвороб, туберкульозу та ВІЛ надаються на тих самих підставах, що й громадянам України, з урахуванням особливостей, пов’язаних з компенсацією такими особами вартості наданих медичних послуг. Зокрема, ст. 19 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється, що іноземцям та особам без громадянства, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями, медична допомога надається на підставі цього закону. Водночас, законодавством встановлені особливості надання іноземцям та особам без громадянства, медичної допомоги, у зв’язку з захворюваністю та туберкульоз та ВІЛ. Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону, люди, які живуть з ВІЛ та особи, які належать до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, зокрема іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають на території України, особи, які звернулися за наданням статусу біженця та яким надано статус біженця в Україні, шукачі притулку, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, користуються всіма правами та свободами, передбаченими законодавством.

Наказом Міністерства охорони здоров’я від 15 травня 2014 № 327, іммігрантів та біженців з регіонів з високою захворюваністю на туберкульоз віднесено до переліку осіб з підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз. Відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я, територіальних органів та установ Державної міграційної служби, Державної прикордонної служби, та державної служби зайнятості для організації надання медичної допомоги з туберкульозу іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні, заклади охорони здоров’я здійснюють профілактичний медичний огляд на туберкульоз особам, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за направленням територіального органу Державної міграційної служби України.

У випадку підтвердження діагнозу активного туберкульозу, проводиться лікування. Так само, лікування проводиться у випадку самостійного чергового звернення іноземців та осіб без громадянства, або при звернення по екстрену медичну допомогу. Відповідно до п. 6 Порядку, заклади охорони здоров’я здійснюють прийом та лабораторне дослідження на наявність збудника туберкульозу в осіб, які перебувають в пункті тимчасового розміщення біженців або пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконного перебувають в Україні, та у пунктах (місцях), тимчасового тримання таких осіб.

Відповідно до п. 7 Порядку, медична допомога хворим на туберкульоз іноземцям та особам без громадянства надається навіть в разі їхнього незаконного перебування в Україні.

В разі виявлення в пунктах тимчасового розміщення біженців або пунктах тимчасового перебування іноземців або осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, симптомів, що вимагають обов’язкового обстеження на туберкульоз, органи Державної міграційної служби України забезпечують ізоляцію хворого та його доставляння до закладів охорони здоров’я.

Органи охорони державного кордону Державної прикордонної служби України облаштовують у пунктах тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства ізолятор для хворих на туберкульоз, та у випадку виявлення осіб, симптомів, що вимагають обов’язкового обстеження на туберкульоз, організують надання хворому медичної допомоги.

Допомога біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, які живуть з ВІЛ, надається на тих самих підставах, що й громадянам України. Зокрема, відповідно до ст. 6 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, особи, які звернулися за наданням статусу біженця та яким надано статус біженця в Україні, мають право на проведення тестування з метою виявлення ВІЛ з одержанням кваліфікованої консультації до і після проведення тестування, що здійснюється відповідно до протоколу проведення такого тестування, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Відповідно до ст. 12 того ж Закону, люди, які живуть з ВІЛ, зобов’язані вживати заходів для запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, запропонованих органам здоров’я, повідомляти осіб, які були їхніми партнерами, до виявлення факту інфікування, про можливість їх зараження, відмовитися від донорства крові, її компонентів, інших біологічних рідин, клітин, органів і тканин для їх використання у медичній практиці. В разі невиконання цих вимог іноземцем або особою без громадянства та створення їхньою поведінкою загрози здоров’ю, захисту прав і законних інтересів громадян України, вони можуть бути видворені з України.

== Особливості реалізації права на медичну допомогу особам, затриманим в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України ==
Особливості реалізації права на медичну допомогу особам, затриманим в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України визначаються окремим Порядком.

Затриманим іноземцям та особам без громадянства медична допомога, в тому числі, екстрена, надається на безоплатній основі. В разі виявлення симптомів захворювання, в тому числі, інфекційного, хворий негайно поміщається до медичного ізолятору, а в разі необхідності доставляється для лікування до закладу охорони здоров’я і поміщається до нього на загальних підставах, а особи з підозрою на інфекційні захворювання направляються на лікування до спеціалізованих закладів охорони здоров’я. Для транспортування хворого до закладу охорони здоров’я негайно викликається карета швидкої медичної допомоги. Кожен випадок надання медичної допомоги іноземцю або особі без громадянства підлягає обов’язковій реєстрації в тому закладі охорони здоров’я, який її надав.

Окремою Інструкцією регламентуються питання надання медичної допомоги особам, які утримуються в органах (підрозділах) охорони державного кордону. Це пов’язано з тим, що затримані в них особи ще не пройшли медичного огляду, і їхній стан здоров’я невідомий.

За надання медичної допомоги затриманим особам та, за потреби, направлення їх для подальшого лікування до закладів охорони здоров’я, відповідає начальник підрозділу охорони здоров’я органу охорони державного кордону. Зокрема, він організує заходи з дезінфекції, в тому числі, в разі виявлення інфекційних хворих, та, у разі потреби, організовує проведення профілактичних щеплень (за епідемічними показниками), контроль за придатністю медикаментів та їх своєчасну заміну.

Безпосередньо за медичну допомогу затриманим особам відповідає начальник медичного пункту підрозділу тримання, який, зокрема, зобов’язаний:

- Проводити медичний огляд під час поміщення затриманих осіб до місця тимчасового тримання та заносити інформацію в санітарний журнал;

- Проводити поточний медичний огляд затриманих осіб та призначати лікування в межах своїх повноважень;

- У разі виявлення у затриманих осіб складних симптомів, які потребують додаткових заходів з діагностики, або захворювань, лікування яких не може бути проведене в умовах МТТ, клопотати перед начальником підрозділу тримання про направлення хворих затриманих осіб у заклади охорони здоров’я, відстежувати процес лікування та своєчасно інформувати начальника підрозділу тримання про дату, час та місце виписки затриманої особи із закладу охорони здоров’я;

- Відстежувати психологічний стан затриманих осіб, у разі виявлення осіб з ознаками нервово-психічної нестійкості, психологічної кризи, з асоціальними установками, доповідати начальнику підрозділу про необхідність надання індивідуальної психологічної допомоги.

== Особливості процедури встановлення віку дітей-шукачів притулку, розлучених з сім'єю ==
Встановлення віку дітей-шукачів притулку, які подорожують без батьків або піклувальників, має особливе значення. Воно дозволяє виявити чи є особа неповнолітньою та чи потребує вона соціального захисту як неповнолітня, а також визначити особливості надання піклування, захисту та допомоги з урахуванням віку такої особи. Відповідно до п. 3 Порядку проведення обстеження для встановлення віку дитини, яка залишалась без піклування батьків та потребує соціального захисту, обстеження для встановлення віку дитини здійснюється, якщо дитина, яка розлучена з сім’єю, не є громадянином України, і яка звернулася до компетентних органів України із заявою про визнання такої дитини біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.

Процедура встановлення віку дитини складається з:

· Вивчення та аналізу наявної інформації про дитини, інформації про країну її походження;

· Психологічної оцінки віку;

· Фізіологічної оцінки віку.

Інформація про дитину (дитину, яка залишилась без батьківського піклування та перебуває в службі у справах дітей на первинному обліку дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дитину, розлучену із сім’єю, яка не є громадянином України і яка або законний представник якої звернулась (звернувся) до компетентних органів України із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту), яка проходить процедуру обстеження для встановлення віку, надається (за наявності) Комісії органами, які направили дитину на проходження зазначеної процедури (документи дитини, що ідентифікують її особу, фотографії, первинне інтерв'ю, особисті документи дитини, інформація про етнічні, культурні, гендерні особливості та звичаї людей країни походження дитини (якщо це дитина, розлучена з сім’єю, яка не є громадянином України і яка або законний представник якої звернулась (звернувся) до компетентних органів України із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту).
{| class="wikitable"
|+
!'''Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні'''
|}
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Біженці]]
[[Категорія:Шукачі притулку]]
[[Категорія:Право на медичну допомогу]]

Право біженців та шукачів притулку на охорону здоров’я

2019-12-23T15:26:47Z

Oleksii.Plotnikov: Введено заголовки, додано посилання на джерела

== Нормативна база ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2168-19 Закон України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17 Закон України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5081-17 Закон України "Про екстрену медичну допомогу"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1972-12 Закон України "Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/121-2014-%D0%BF Порядок надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають або тимчасово перебувають на території України, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, затверджений Постановою Кабінету Міністрів Україні від 19 березня 2014 р. № 121]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0379-02 Порядок проведення обов’язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 04 березня 2002 р. № 82]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0577-14 Перелік осіб, віднесених до груп підвищеного ризику захворювання на туберкульоз, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 15 травня 2014 р. № 327]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/z0749-12 Порядок надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, що утримуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України, Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17 квітня 2012 р. № 336/268/254]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0194-15/sp:head Порядок взаємодії охорони здоров’я територіальних органів та установ Державної міграційної служби, Державної прикордонної служби та державної служби зайнятості для організації надання медичної допомоги з туберкульозу іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства соціальної політики України від 02 лютого 2015 р. № 41/119/95]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1935-13 Порядок встановлення віку дитини, яка залишилася без піклування батьків та потребує соціального захисту, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства соціальної політики України від 23 жовтня 2013 р. № 903/1464/711]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0462-15 Інструкція про порядок тримання затриманих осіб в органах (підрозділах) охорони державного кордону, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30 березня 2015 р. № 352]

== Право біженців та шукачів притулку на охорону здоров’я та заборона дискримінації в сфері охорони здоров’я ==
Право всіх осіб, які перебувають в Україні, на охорону здоров’я, гарантоване Конституцією України. Відповідно до статті 3, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до Статті 49, кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних систем. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

'''Важливо!''' В статті 49 йдеться про право всіх осіб, незалежно від громадянства, на охорону здоров’я та медичну допомогу. Водночас, держава приймає на себе обов’язок з надання медичного обслуговування виключно для громадян. Таким чином, щодо іноземців, в тому числі тих, які отримали статус біженця, додатковий захист, або звернулися за таким статусом, Конституція не передбачає обов’язку держави надавати ним медичну допомогу на рівні з громадянами.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має право на охорону здоров’я та медичне страхування. Відповідно до ч. 1 ст. 13 того ж Закону, особи, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають право на медичну допомогу.

Відповідно до чч. 1 та 2 ст. 4 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», держава гарантує громадянам, іноземцям, особам без громадянства, які постійно проживають на території України, та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних їм медичних послуг, пов’язаних з наданням:

1. Екстреної медичної допомоги;

2. Первинної медичної допомоги;

3. Вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги;

4. Третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги;

5. Паліативної медичної допомоги;

6. Медичної реабілітації;

7. Медичної допомоги дітям до 16 років;

8. Медичної допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами.

Іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, у межах програми медичних гарантій держава забезпечує оплату необхідних медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням екстреної медичної допомоги. Такі особи зобов’язані компенсувати державі повну вартість наданих медичних послуг та лікарських засобів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Медичні послуги та лікарські засоби, пов’язані з наданням інших видів медичної допомоги, оплачуються іноземцями та особами без громадянства, які тимчасового перебувають на території України, за рахунок власних коштів, коштів добровільного медичного страхування чи інших джерел, не заборонених законодавством.

'''Важливо!''' Держава гарантує безоплатну медичну допомогу лише громадянам та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Іноземцям, які не визнані біженцями, в тому числі, шукачам притулку, гарантується тільки платна медична допомога. При цьому, незалежно від оплати може надаватися лише екстрена медична допомога, тобто допомога, спрямована на врятування і збереження життя у невідкладному стані та мінімізації наслідків впливу такого стану на здоров’я. В подальшому, іноземець зобов’язаний оплатити вартість такої екстреної медичної допомоги.

Ч. 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації» забороняється будь-яка дискримінація в сфері охорони здоров’я. Під такою дискримінацією, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону, розуміється ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними і необхідними.

== Загальний порядок надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку ==
Особливості надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту та шукачам притулку регулюється Порядком, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2014 р. № 121.

Медична допомога біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку надається на платній основі. Вартість медичної допомоги визначається закладом охорони здоров’я, який її надав, у встановленому МОЗ порядку. В разі надання медичної допомоги за програмою державних фінансових гарантій, біженці, особи, які потребують додаткового захисту, та шукачі притулку зобов’язані компенсувати її повну вартість шляхом перерахування надавачу медичних послуг повної вартості наданих медичних послуг і лікарських засобів.

Надавач медичних послуг зобов’язаний надати рахунок із зазначенням суми, яка підлягає компенсації. Іноземець або особа без громадянства зобов’язані здійснити таку компенсацію до виїзду з України. Надавачі медичних послуг зобов’язані повідомити Адміністрації Державної прикордонної служби про іноземців або осіб без громадянства, які тимчасового проживають на території України, яким були надані медичні послуги і лікарські засоби, пов’язані з наданням екстреної медичної допомоги, не пізніше наступного дня після надання таких послуг.

В разі укладання біженцем, особою, яка потребує додаткового захисту, або шукачем притулку договору про страхування, що гарантує оплату вартості медичної допомоги, оплата такої вартості здійснюється страховиком-резидентом шляхом перерахування коштів закладу охорони здоров’я, який надав медичну допомогу, за умови пред’явлення документу для сплати. В разі відсутності договору страхування, або перевищення суми договору страхування, або неможливості документально підтвердити право на одержанням безоплатної медичної допомоги, оплата вартості наданої медичної допомоги, зокрема екстреної, здійснюється біженцем, особою яка потребує додаткового захисту, або шукачем притулку за власний рахунок.

== Порядок направлення шукачів притулку для проведення медичного огляду органами Державної міграційної служби України та Прикордонної служби України ==
Особи, які хочуть отримати в Україні статус біженця або додатковий захист, зобов’язані пройти медичне обстеження. Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового бо тимчасового захисту», в разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган Державної міграційної служби України направляє особу, яка звернулася із відповідною заявою, на медичне обстеження. Відповідно до ст. 13 Закону, проходження такого обстеження є правом та обов’язком особи, яка звернулася із заявою.

Відповідно до Порядку проведення обов’язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 03 березня 2002 р. № 82, обов’язкове медичне обстеження осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, проводиться за направленням органів міграційної служби у лікувально-профілактичних закладах, визначених місцевими управліннями охорони здоров’я. Визначений лікувально-профілактичний заклад проводить обов’язкове медичне обстеження осіб, щодо яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

Обов’язкове медичне обстеження здійснюють терапевт, педіатр (для дітей), акушер-гінеколог (для жінок). За необхідності, лікарі-спеціалісти мають право залучати лікарів інших спеціальностей. Обстеження включать загальний аналіз крові та сечі, аналіз крові на цукор, обстеження на сифіліс та флюорографу для осіб старших 14 років, а також індивідуальні додаткові обстеження, що можуть призначатися лікарями для встановлення діагнозу. Особі також пропонується анонімне обстеження на ВІЛ-інфекцію.

Обстеження спеціалістів та проведення функціональних обстежень слід проводити з урахуванням релігійних та національних звичаїв особи.

В разі виявлення в обстежуваної особи гострого, в тому числі, інфекційного захворювання, ній надається амбулаторна або стаціонарна медична допомога.

Відповідно до п. 4 Порядку, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2014 р. № 121, медичне обстеження іноземців та осіб без громадянства, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, іноземців та осіб без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та надання їм екстреної медичної допомоги здійснюються на безоплатній основі (за рахунок бюджетних коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах).

== Особливості надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, які хворіють на інфекційні хвороби, туберкульоз, або живуть з ВІЛ ==
В цілому, іноземцям та особам без громадянства, зокрема біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, медична допомога та лікування інфекційних хвороб, туберкульозу та ВІЛ надаються на тих самих підставах, що й громадянам України, з урахуванням особливостей, пов’язаних з компенсацією такими особами вартості наданих медичних послуг. Зокрема, ст. 19 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється, що іноземцям та особам без громадянства, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями, медична допомога надається на підставі цього закону. Водночас, законодавством встановлені особливості надання іноземцям та особам без громадянства, медичної допомоги, у зв’язку з захворюваністю та туберкульоз та ВІЛ. Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону, люди, які живуть з ВІЛ та особи, які належать до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, зокрема іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають на території України, особи, які звернулися за наданням статусу біженця та яким надано статус біженця в Україні, шукачі притулку, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, користуються всіма правами та свободами, передбаченими законодавством.

Наказом Міністерства охорони здоров’я від 15 травня 2014 № 327, іммігрантів та біженців з регіонів з високою захворюваністю на туберкульоз віднесено до переліку осіб з підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз. Відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я, територіальних органів та установ Державної міграційної служби, Державної прикордонної служби, та державної служби зайнятості для організації надання медичної допомоги з туберкульозу іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні, заклади охорони здоров’я здійснюють профілактичний медичний огляд на туберкульоз особам, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за направленням територіального органу Державної міграційної служби України.

У випадку підтвердження діагнозу активного туберкульозу, проводиться лікування. Так само, лікування проводиться у випадку самостійного чергового звернення іноземців та осіб без громадянства, або при звернення по екстрену медичну допомогу. Відповідно до п. 6 Порядку, заклади охорони здоров’я здійснюють прийом та лабораторне дослідження на наявність збудника туберкульозу в осіб, які перебувають в пункті тимчасового розміщення біженців або пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконного перебувають в Україні, та у пунктах (місцях), тимчасового тримання таких осіб.

Відповідно до п. 7 Порядку, медична допомога хворим на туберкульоз іноземцям та особам без громадянства надається навіть в разі їхнього незаконного перебування в Україні.

В разі виявлення в пунктах тимчасового розміщення біженців або пунктах тимчасового перебування іноземців або осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, симптомів, що вимагають обов’язкового обстеження на туберкульоз, органи Державної міграційної служби України забезпечують ізоляцію хворого та його доставляння до закладів охорони здоров’я.

Органи охорони державного кордону Державної прикордонної служби України облаштовують у пунктах тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства ізолятор для хворих на туберкульоз, та у випадку виявлення осіб, симптомів, що вимагають обов’язкового обстеження на туберкульоз, організують надання хворому медичної допомоги.

Допомога біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, які живуть з ВІЛ, надається на тих самих підставах, що й громадянам України. Зокрема, відповідно до ст. 6 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, особи, які звернулися за наданням статусу біженця та яким надано статус біженця в Україні, мають право на проведення тестування з метою виявлення ВІЛ з одержанням кваліфікованої консультації до і після проведення тестування, що здійснюється відповідно до протоколу проведення такого тестування, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Відповідно до ст. 12 того ж Закону, люди, які живуть з ВІЛ, зобов’язані вживати заходів для запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, запропонованих органам здоров’я, повідомляти осіб, які були їхніми партнерами, до виявлення факту інфікування, про можливість їх зараження, відмовитися від донорства крові, її компонентів, інших біологічних рідин, клітин, органів і тканин для їх використання у медичній практиці. В разі невиконання цих вимог іноземцем або особою без громадянства та створення їхньою поведінкою загрози здоров’ю, захисту прав і законних інтересів громадян України, вони можуть бути видворені з України.

== Особливості реалізації права на медичну допомогу особам, затриманим в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України ==
Особливості реалізації права на медичну допомогу особам, затриманим в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України визначаються окремим Порядком.

Затриманим іноземцям та особам без громадянства медична допомога, в тому числі, екстрена, надається на безоплатній основі. В разі виявлення симптомів захворювання, в тому числі, інфекційного, хворий негайно поміщається до медичного ізолятору, а в разі необхідності доставляється для лікування до закладу охорони здоров’я і поміщається до нього на загальних підставах, а особи з підозрою на інфекційні захворювання направляються на лікування до спеціалізованих закладів охорони здоров’я. Для транспортування хворого до закладу охорони здоров’я негайно викликається карета швидкої медичної допомоги. Кожен випадок надання медичної допомоги іноземцю або особі без громадянства підлягає обов’язковій реєстрації в тому закладі охорони здоров’я, який її надав.

Окремою Інструкцією регламентуються питання надання медичної допомоги особам, які утримуються в органах (підрозділах) охорони державного кордону. Це пов’язано з тим, що затримані в них особи ще не пройшли медичного огляду, і їхній стан здоров’я невідомий.

За надання медичної допомоги затриманим особам та, за потреби, направлення їх для подальшого лікування до закладів охорони здоров’я, відповідає начальник підрозділу охорони здоров’я органу охорони державного кордону. Зокрема, він організує заходи з дезінфекції, в тому числі, в разі виявлення інфекційних хворих, та, у разі потреби, організовує проведення профілактичних щеплень (за епідемічними показниками), контроль за придатністю медикаментів та їх своєчасну заміну.

Безпосередньо за медичну допомогу затриманим особам відповідає начальник медичного пункту підрозділу тримання, який, зокрема, зобов’язаний:

- Проводити медичний огляд під час поміщення затриманих осіб до місця тимчасового тримання та заносити інформацію в санітарний журнал;

- Проводити поточний медичний огляд затриманих осіб та призначати лікування в межах своїх повноважень;

- У разі виявлення у затриманих осіб складних симптомів, які потребують додаткових заходів з діагностики, або захворювань, лікування яких не може бути проведене в умовах МТТ, клопотати перед начальником підрозділу тримання про направлення хворих затриманих осіб у заклади охорони здоров’я, відстежувати процес лікування та своєчасно інформувати начальника підрозділу тримання про дату, час та місце виписки затриманої особи із закладу охорони здоров’я;

- Відстежувати психологічний стан затриманих осіб, у разі виявлення осіб з ознаками нервово-психічної нестійкості, психологічної кризи, з асоціальними установками, доповідати начальнику підрозділу про необхідність надання індивідуальної психологічної допомоги.

== Особливості процедури встановлення віку дітей-шукачів притулку, що подорожують без батьків або піклувальників ==
Встановлення віку дітей-шукачів притулку, які подорожують без батьків або піклувальників, має особливе значення. Воно дозволяє виявити чи є особа неповнолітньою та чи потребує вона соціального захисту як неповнолітня, а також визначити особливості надання піклування, захисту та допомоги з урахуванням віку такої особи. Відповідно до п. 3 Порядку проведення обстеження для встановлення віку дитини, яка залишалась без піклування батьків та потребує соціального захисту, обстеження для встановлення віку дитини здійснюється, якщо дитина, яка розлучена з сім’єю, не є громадянином України, і яка звернулася до компетентних органів України із заявою про визнання такої дитини біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.

Процедура встановлення віку дитини складається з:

· Вивчення та аналізу наявної інформації про дитини, інформації про країну її походження;

· Психологічної оцінки віку;

· Фізіологічної оцінки віку.

Інформація про дитину (дитину, яка залишилась без батьківського піклування та перебуває в службі у справах дітей на первинному обліку дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дитину, розлучену із сім’єю, яка не є громадянином України і яка або законний представник якої звернулась (звернувся) до компетентних органів України із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту), яка проходить процедуру обстеження для встановлення віку, надається (за наявності) Комісії органами, які направили дитину на проходження зазначеної процедури (документи дитини, що ідентифікують її особу, фотографії, первинне інтерв'ю, особисті документи дитини, інформація про етнічні, культурні, гендерні особливості та звичаї людей країни походження дитини (якщо це дитина, розлучена з сім’єю, яка не є громадянином України і яка або законний представник якої звернулась (звернувся) до компетентних органів України із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту).
{| class="wikitable"
|+
!'''Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні'''
|}
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Біженці]]
[[Категорія:Шукачі притулку]]
[[Категорія:Право на медичну допомогу]]

Соціальні права біженців, осіб, які потребують додаткового захисту, та шукачів захисту у сфері охорони здоров’я та освіти

2019-12-23T13:49:46Z

Oleksii.Plotnikov: Сторінку створено

== Нормативна база ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2168-19?lang=ru Закон України "Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5081-17 Закон України "Про екстрену медичну допомогу"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19 Закон України "Про освіту"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2628-14 Закон України "Про дошкільну освіту"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/651-14 Закон України "Про загальну середню освіту"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/121-2014-%D0%BF Порядок надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають або тимчасово перебувають на території України, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, та компенсації вартості медичних послуг і лікарських засобів, наданих іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово проживають або перебувають на території України", затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2014 р. № 121]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0347-18 Порядок вибору лікаря, який надає первинну медичну допомогу, та форми декларації про вибір лікаря, який надає первинну медичну допомогу, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 19 березня 2018 р. № 503]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0564-18 Порядок зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти, затверджений Наказом Міністерства освіти і науки України від 16 квітня 2018 р. № 367]

== Право біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, та шукачів притулку на медичну допомогу і охорону здоров’я ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n236 статті 15 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], особи, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, мають рівні з громадянами України права на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування.

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/121-2014-%D0%BF#n20 п.3 Порядку надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають або тимчасово перебувають на території України, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, та компенсації вартості медичних послуг і лікарських засобів, наданих іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово проживають або перебувають на території України], особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, медична допомога надається за рахунок бюджетних коштів, передбачених на цю мету у державному та місцевих бюджетах. Тобто усі види медичної допомоги, такі як екстрена, первинна, вторинна, третинна та інші, надаються біженцям та особам, які потребують додаткового захисту на безоплатній основі, за рахунок коштів Державного бюджету України.

'''''Детально див.: [[Особливості медичної реформи з січня 2018 року]], [[Порядок укладення Декларації з сімейним лікарем]]'''''

Зазначених гарантій не передбачено для осіб, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (надалі за текстом – шукачі захисту).

Шукачам захисту медична допомога надається на платній основі, якщо інше не передбачено міжнародними договорами чи законами України. Вартість такої медичної допомоги визначається закладом охорони здоров’я, який її надав, у порядку встановленому Міністерством охорони здоров’я України. Оплата вартості медичної допомоги може здійснюватися у безготівковій або готівковій формі в національній валюті.

В разі коли надання медичних послуг і лікарських засобів, пов’язаних з наданням екстреної медичної допомоги, оплачується за рахунок коштів державного бюджету за програмою державних гарантій медичного обслуговування населення (програмою медичних гарантій), шукачі захисту зобов’язані компенсувати державі їх повну вартість відповідно до закону.

Повна вартість медичних послуг і лікарських засобів, пов’язаних з наданням екстреної медичної допомоги, визначається на рівні не нижче їх собівартості, яка розраховується надавачем медичних послуг та відображається в рахунку. Надавач медичних послуг зобов’язаний надати шукачам захисту, або їх законним представникам рахунок із зазначенням суми, яка підлягає компенсації, яку вони зобов’язані оплатити до виїзду за межі території України ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/121-2014-%D0%BF#n16 п. 2 та 21 Порядку]).

'''Щодо охорони здоров'я біженців, осіб які потребують додаткового захисту, та шукачів притулку докладно див'''.: [[Право біженців та шукачів притулку на охорону здоров'я]]

== Право на освіту ==
Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19#n56 ст. 4 Закону України "Про освіту"], держава забезпечує безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, відповідно до стандартів освіти і в обсязі, достатньому для забезпечення права на освіту всіх громадян України, іноземних громадян та осіб без громадянства, які постійно або тимчасово проживають на території України.

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2628-14#n73 ч. 3 ст. 9 Закону України "Про дошкільну освіту"] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/651-14#n43 ч. 4 ст. 6 Закону України "Про повну загальну середню освіту"], іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, здобувають дошкільну освіту та повну загальну середню освіту у порядку, встановленому для громадян України.

Таким чином право на безоплатну дошкільну та повну загальну середню освіту гарантується в тому числі дітям біженців, осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, та шукачів захисту на час їх проживання на території України.

'''''Для детальної інформації дивись: [[Право особи на освіту]], [[Прийом дитини до дошкільного навчального закладу, в тому числі без відповідних профілактичних щеплень]]'''''

Процедура зарахування дитини біженців, осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, та шукачів захисту до дошкільного або загальноосвітнього учбового закладу повністю співпадає з процедурою зарахування дітей громадян України, за виключенням декількох положень.

Зарахування до закладів освіти здійснюється відповідно до наказу його керівника, який видається на підставі заяви про зарахування до установи освіти одного з батьків дитини (або повнолітньої особи, яка має намір здобувати освіту), поданої особисто (з пред'явленням документа, що посвідчує особу заявника) за зразком, до якої додаються:

- копія свідоцтва про народження дитини або документа, що посвідчує особу здобувача освіти (під час подання копії пред’являється оригінал відповідного документа);

- оригінал або копія медичної довідки за формою первинної облікової документації № 086-1/о «Довідка учня загальноосвітнього навчального закладу про результати обов’язкового медичного профілактичного огляду»;

- оригінал або копія відповідного документа про освіту (за наявності).

[[Файл:Image.png|міні|Ключові дати освітнього процесу]]
У разі наявності та за бажанням одного з батьків дитини до заяви про зарахування може додаватися оригінал або копія висновку про комплексну (чи повторну) психолого-педагогічну оцінку розвитку дитини чи витягу з протоколу засідання психолого-медико-педагогічної консультації.

Діти або один з їх батьків, які мають довідку про звернення за захистом в Україні, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, і які не мають одного чи двох документів (свідоцтво про народження та/або документ про освіту ), зараховуються до закладів освіти без подання зазначених документів (згідно Положень Порядку зарахування, відрахування та переведення учнів до державних та комунальних закладів освіти для здобуття повної загальної середньої освіти).

Зарахування дітей до закладів освіти здійснюється, як правило, до початку навчального року.

Заява про зарахування дитини до учбового закладу подається до відповідного закладу одним з батьків дитини особисто до 31 травня. Крім того, заяви про прийом і документи, до 31 травня можуть бути представлені в інші навчальні заклади (без обмеження їх кількості) для зарахування на вільні місця.

При наявності і за бажанням одного з батьків при подачі заяви про прийом може бути пред'явлений документ, що підтверджує місце проживання дитини або одного з його батьків на території обслуговування навчального закладу, реквізити якого вказуються в заяві про зарахування. Це може сприяти визначенню права дитини на першочергове зарахування, як дитини, яка проживає на території обслуговування навчального закладу.

Протягом 01-15 червня заяви про зарахування не приймаються, що не виключає права батьків подавати їх після 15 червня на вільні місця.

Присутність дитини при подачі заяви про прийом не є обов'язковим і не може вимагатися працівниками навчального закладу або бути умовою його зарахування.
{| class="wikitable"
|+
!Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні
|}
[[Категорія:Право на освіту]]
[[Категорія:Право на медичну допомогу]]
[[Категорія:Біженці]]
[[Категорія:Шукачі притулку]]

Право біженців та шукачів притулку на охорону здоров’я

2019-12-23T13:43:57Z

Oleksii.Plotnikov: Незначне редагування формулювання

'''Право біженців та шукачів притулку на охорону здоров’я'''

Нормативна база

· Конституція України

· Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»

· Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення»

· Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»

· Закон України «Про екстрену медичну допомогу»

· Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»

· Закон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ»

· Порядок надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають або тимчасово перебувають на території України, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, затверджений Постановою Кабінету Міністрів Україні від 19 березня 2014 р. № 121

· Перелік осіб, віднесених до груп підвищеного ризику захворювання на туберкульоз, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 15 травня 2014 р. № 327

· Порядок проведення обов’язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 04 березня 2002 р. № 82

· Порядок надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, що утримуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України, Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17 квітня 2012 р. № 336/268/254

· Порядок взаємодії охорони здоров’я територіальних органів та установ Державної міграційної служби, Державної прикордонної служби та державної служби зайнятості для організації надання медичної допомоги з туберкульозу іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства соціальної політики України від 02 лютого 2015 р. № 41/119/95

· Порядок встановлення віку дитини, яка залишилася без піклування батьків та потребує соціального захисту, затверджене Наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства соціальної політики України від 23 жовтня 2013 р. № 903/1464/711

· Інструкція про порядок тримання затриманих осіб в органах (підрозділах) охорони державного кордону, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30 березня 2015 р. № 352

Право біженців та шукачів притулку на охорону здоров’я та заборона дискримінації в сфері охорони здоров’я

Право всіх осіб, які перебувають в Україні, на охорону здоров’я, гарантоване Конституцією України. Відповідно до статті 3, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до Статті 49, кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних систем. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

'''Важливо!''' В статті 49 йдеться про право всіх осіб, незалежно від громадянства, на охорону здоров’я та медичну допомогу. Водночас, держава приймає на себе обов’язок з надання медичного обслуговування виключно для громадян. Таким чином, щодо іноземців, в тому числі тих, які отримали статус біженця, додатковий захист, або звернулися за таким статусом, Конституція не передбачає обов’язку держави надавати ним медичну допомогу на рівні з громадянами.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має право на охорону здоров’я та медичне страхування. Відповідно до ч. 1 ст. 13 того ж Закону, особи, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають право на медичну допомогу.

Відповідно до чч. 1 та 2 ст. 4 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», держава гарантує громадянам, іноземцям, особам без громадянства, які постійно проживають на території України, та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних їм медичних послуг, пов’язаних з наданням:

1. Екстреної медичної допомоги;

2. Первинної медичної допомоги;

3. Вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги;

4. Третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги;

5. Паліативної медичної допомоги;

6. Медичної реабілітації;

7. Медичної допомоги дітям до 16 років;

8. Медичної допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами.

Іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, у межах програми медичних гарантій держава забезпечує оплату необхідних медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням екстреної медичної допомоги. Такі особи зобов’язані компенсувати державі повну вартість наданих медичних послуг та лікарських засобів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Медичні послуги та лікарські засоби, пов’язані з наданням інших видів медичної допомоги, оплачуються іноземцями та особами без громадянства, які тимчасового перебувають на території України, за рахунок власних коштів, коштів добровільного медичного страхування чи інших джерел, не заборонених законодавством.

'''Важливо!''' Держава гарантує безоплатну медичну допомогу лише громадянам та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Іноземцям, які не визнані біженцями, в тому числі, шукачам притулку, гарантується тільки платна медична допомога. При цьому, незалежно від оплати може надаватися лише екстрена медична допомога, тобто допомога, спрямована на врятування і збереження життя у невідкладному стані та мінімізації наслідків впливу такого стану на здоров’я. В подальшому, іноземець зобов’язаний оплатити вартість такої екстреної медичної допомоги.

Ч. 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації» забороняється будь-яка дискримінація в сфері охорони здоров’я. Під такою дискримінацією, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону, розуміється ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними і необхідними.

Загальний порядок надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку

Особливості надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту та шукачам притулку регулюється Порядком, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2014 р. № 121.

Медична допомога біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку надається на платній основі. Вартість медичної допомоги визначається закладом охорони здоров’я, який її надав, у встановленому МОЗ порядку. В разі надання медичної допомоги за програмою державних фінансових гарантій, біженці, особи, які потребують додаткового захисту, та шукачі притулку зобов’язані компенсувати її повну вартість шляхом перерахування надавачу медичних послуг повної вартості наданих медичних послуг і лікарських засобів.

Надавач медичних послуг зобов’язаний надати рахунок із зазначенням суми, яка підлягає компенсації. Іноземець або особа без громадянства зобов’язані здійснити таку компенсацію до виїзду з України. Надавачі медичних послуг зобов’язані повідомити Адміністрації Державної прикордонної служби про іноземців або осіб без громадянства, які тимчасового проживають на території України, яким були надані медичні послуги і лікарські засоби, пов’язані з наданням екстреної медичної допомоги, не пізніше наступного дня після надання таких послуг.

В разі укладання біженцем, особою, яка потребує додаткового захисту, або шукачем притулку договору про страхування, що гарантує оплату вартості медичної допомоги, оплата такої вартості здійснюється страховиком-резидентом шляхом перерахування коштів закладу охорони здоров’я, який надав медичну допомогу, за умови пред’явлення документу для сплати. В разі відсутності договору страхування, або перевищення суми договору страхування, або неможливості документально підтвердити право на одержанням безоплатної медичної допомоги, оплата вартості наданої медичної допомоги, зокрема екстреної, здійснюється біженцем, особою яка потребує додаткового захисту, або шукачем притулку за власний рахунок.

Порядок направлення шукачів притулку для проведення медичного огляду органами Державної міграційної служби України та Прикордонної служби України

Особи, які хочуть отримати в Україні статус біженця або додатковий захист, зобов’язані пройти медичне обстеження. Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового бо тимчасового захисту», в разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган Державної міграційної служби України направляє особу, яка звернулася із відповідною заявою, на медичне обстеження. Відповідно до ст. 13 Закону, проходження такого обстеження є правом та обов’язком особи, яка звернулася із заявою.

Відповідно до Порядку проведення обов’язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 03 березня 2002 р. № 82, обов’язкове медичне обстеження осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, проводиться за направленням органів міграційної служби у лікувально-профілактичних закладах, визначених місцевими управліннями охорони здоров’я. Визначений лікувально-профілактичний заклад проводить обов’язкове медичне обстеження осіб, щодо яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

Обов’язкове медичне обстеження здійснюють терапевт, педіатр (для дітей), акушер-гінеколог (для жінок). За необхідності, лікарі-спеціалісти мають право залучати лікарів інших спеціальностей. Обстеження включать загальний аналіз крові та сечі, аналіз крові на цукор, обстеження на сифіліс та флюорографу для осіб старших 14 років, а також індивідуальні додаткові обстеження, що можуть призначатися лікарями для встановлення діагнозу. Особі також пропонується анонімне обстеження на ВІЛ-інфекцію.

Обстеження спеціалістів та проведення функціональних обстежень слід проводити з урахуванням релігійних та національних звичаїв особи.

В разі виявлення в обстежуваної особи гострого, в тому числі, інфекційного захворювання, ній надається амбулаторна або стаціонарна медична допомога.

Відповідно до п. 4 Порядку, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2014 р. № 121, медичне обстеження іноземців та осіб без громадянства, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, іноземців та осіб без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та надання їм екстреної медичної допомоги здійснюються на безоплатній основі (за рахунок бюджетних коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах).

Особливості надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, які хворіють на інфекційні хвороби, туберкульоз, або живуть з ВІЛ

В цілому, іноземцям та особам без громадянства, зокрема біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, медична допомога та лікування інфекційних хвороб, туберкульозу та ВІЛ надаються на тих самих підставах, що й громадянам України, з урахуванням особливостей, пов’язаних з компенсацією такими особами вартості наданих медичних послуг. Зокрема, ст. 19 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється, що іноземцям та особам без громадянства, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями, медична допомога надається на підставі цього закону. Водночас, законодавством встановлені особливості надання іноземцям та особам без громадянства, медичної допомоги, у зв’язку з захворюваністю та туберкульоз та ВІЛ. Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону, люди, які живуть з ВІЛ та особи, які належать до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, зокрема іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають на території України, особи, які звернулися за наданням статусу біженця та яким надано статус біженця в Україні, шукачі притулку, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, користуються всіма правами та свободами, передбаченими законодавством.

Наказом Міністерства охорони здоров’я від 15 травня 2014 № 327, іммігрантів та біженців з регіонів з високою захворюваністю на туберкульоз віднесено до переліку осіб з підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз. Відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я, територіальних органів та установ Державної міграційної служби, Державної прикордонної служби, та державної служби зайнятості для організації надання медичної допомоги з туберкульозу іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні, заклади охорони здоров’я здійснюють профілактичний медичний огляд на туберкульоз особам, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за направленням територіального органу Державної міграційної служби України.

У випадку підтвердження діагнозу активного туберкульозу, проводиться лікування. Так само, лікування проводиться у випадку самостійного чергового звернення іноземців та осіб без громадянства, або при звернення по екстрену медичну допомогу. Відповідно до п. 6 Порядку, заклади охорони здоров’я здійснюють прийом та лабораторне дослідження на наявність збудника туберкульозу в осіб, які перебувають в пункті тимчасового розміщення біженців або пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконного перебувають в Україні, та у пунктах (місцях), тимчасового тримання таких осіб.

Відповідно до п. 7 Порядку, медична допомога хворим на туберкульоз іноземцям та особам без громадянства надається навіть в разі їхнього незаконного перебування в Україні.

В разі виявлення в пунктах тимчасового розміщення біженців або пунктах тимчасового перебування іноземців або осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, симптомів, що вимагають обов’язкового обстеження на туберкульоз, органи Державної міграційної служби України забезпечують ізоляцію хворого та його доставляння до закладів охорони здоров’я.

Органи охорони державного кордону Державної прикордонної служби України облаштовують у пунктах тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства ізолятор для хворих на туберкульоз, та у випадку виявлення осіб, симптомів, що вимагають обов’язкового обстеження на туберкульоз, організують надання хворому медичної допомоги.

Допомога біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, які живуть з ВІЛ, надається на тих самих підставах, що й громадянам України. Зокрема, відповідно до ст. 6 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, особи, які звернулися за наданням статусу біженця та яким надано статус біженця в Україні, мають право на проведення тестування з метою виявлення ВІЛ з одержанням кваліфікованої консультації до і після проведення тестування, що здійснюється відповідно до протоколу проведення такого тестування, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Відповідно до ст. 12 того ж Закону, люди, які живуть з ВІЛ, зобов’язані вживати заходів для запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, запропонованих органам здоров’я, повідомляти осіб, які були їхніми партнерами, до виявлення факту інфікування, про можливість їх зараження, відмовитися від донорства крові, її компонентів, інших біологічних рідин, клітин, органів і тканин для їх використання у медичній практиці. В разі невиконання цих вимог іноземцем або особою без громадянства та створення їхньою поведінкою загрози здоров’ю, захисту прав і законних інтересів громадян України, вони можуть бути видворені з України.
Особливості реалізації права на медичну допомогу особам, затриманим в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України
Особливості реалізації права на медичну допомогу особам, затриманим в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України визначаються окремим Порядком.

Затриманим іноземцям та особам без громадянства медична допомога, в тому числі, екстрена, надається на безоплатній основі. В разі виявлення симптомів захворювання, в тому числі, інфекційного, хворий негайно поміщається до медичного ізолятору, а в разі необхідності доставляється для лікування до закладу охорони здоров’я і поміщається до нього на загальних підставах, а особи з підозрою на інфекційні захворювання направляються на лікування до спеціалізованих закладів охорони здоров’я. Для транспортування хворого до закладу охорони здоров’я негайно викликається карета швидкої медичної допомоги. Кожен випадок надання медичної допомоги іноземцю або особі без громадянства підлягає обов’язковій реєстрації в тому закладі охорони здоров’я, який її надав.

Окремою Інструкцією регламентуються питання надання медичної допомоги особам, які утримуються в органах (підрозділах) охорони державного кордону. Це пов’язано з тим, що затримані в них особи ще не пройшли медичного огляду, і їхній стан здоров’я невідомий.

За надання медичної допомоги затриманим особам та, за потреби, направлення їх для подальшого лікування до закладів охорони здоров’я, відповідає начальник підрозділу охорони здоров’я органу охорони державного кордону. Зокрема, він організує заходи з дезінфекції, в тому числі, в разі виявлення інфекційних хворих, та, у разі потреби, організовує проведення профілактичних щеплень (за епідемічними показниками), контроль за придатністю медикаментів та їх своєчасну заміну.

Безпосередньо за медичну допомогу затриманим особам відповідає начальник медичного пункту підрозділу тримання, який, зокрема, зобов’язаний:

- Проводити медичний огляд під час поміщення затриманих осіб до місця тимчасового тримання та заносити інформацію в санітарний журнал;

- Проводити поточний медичний огляд затриманих осіб та призначати лікування в межах своїх повноважень;

- У разі виявлення у затриманих осіб складних симптомів, які потребують додаткових заходів з діагностики, або захворювань, лікування яких не може бути проведене в умовах МТТ, клопотати перед начальником підрозділу тримання про направлення хворих затриманих осіб у заклади охорони здоров’я, відстежувати процес лікування та своєчасно інформувати начальника підрозділу тримання про дату, час та місце виписки затриманої особи із закладу охорони здоров’я;

- Відстежувати психологічний стан затриманих осіб, у разі виявлення осіб з ознаками нервово-психічної нестійкості, психологічної кризи, з асоціальними установками, доповідати начальнику підрозділу про необхідність надання індивідуальної психологічної допомоги.

Особливості процедури встановлення віку дітей-шукачів притулку, що подорожують без батьків або піклувальників

Встановлення віку дітей-шукачів притулку, які подорожують без батьків або піклувальників, має особливе значення. Воно дозволяє виявити чи є особа неповнолітньою та чи потребує вона соціального захисту як неповнолітня, а також визначити особливості надання піклування, захисту та допомоги з урахуванням віку такої особи. Відповідно до п. 3 Порядку проведення обстеження для встановлення віку дитини, яка залишалась без піклування батьків та потребує соціального захисту, обстеження для встановлення віку дитини здійснюється, якщо дитина, яка розлучена з сім’єю, не є громадянином України, і яка звернулася до компетентних органів України із заявою про визнання такої дитини біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.

Процедура встановлення віку дитини складається з:

· Вивчення та аналізу наявної інформації про дитини, інформації про країну її походження;

· Психологічної оцінки віку;

· Фізіологічної оцінки віку.

Інформація про дитину (дитину, яка залишилась без батьківського піклування та перебуває в службі у справах дітей на первинному обліку дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дитину, розлучену із сім’єю, яка не є громадянином України і яка або законний представник якої звернулась (звернувся) до компетентних органів України із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту), яка проходить процедуру обстеження для встановлення віку, надається (за наявності) Комісії органами, які направили дитину на проходження зазначеної процедури (документи дитини, що ідентифікують її особу, фотографії, первинне інтерв'ю, особисті документи дитини, інформація про етнічні, культурні, гендерні особливості та звичаї людей країни походження дитини (якщо це дитина, розлучена з сім’єю, яка не є громадянином України і яка або законний представник якої звернулась (звернувся) до компетентних органів України із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту).

Право біженців та шукачів притулку на охорону здоров’я

2019-12-23T13:34:14Z

Oleksii.Plotnikov: Це заготівка статті. Ведеться робота з оформлення та редагування.

'''Право біженців та шукачів притулку на охорону здоров’я'''

Нормативна база

· Конституція України

· Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»

· Закон України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення»

· Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»

· Закон України «Про екстрену медичну допомогу»

· Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»

· Закон України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ»

· Порядок надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, які постійно проживають або тимчасово перебувають на території України, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, затверджений Постановою Кабінету Міністрів Україні від 19 березня 2014 р. № 121

· Перелік осіб, віднесених до груп підвищеного ризику захворювання на туберкульоз, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 15 травня 2014 р. № 327

· Порядок проведення обов’язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 04 березня 2002 р. № 82

· Порядок надання медичної допомоги іноземцям та особам без громадянства, що утримуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України, затверджений Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров’я України, Адміністрації Державної прикордонної служби України від 17 квітня 2012 р. № 336/268/254

· Порядок взаємодії охорони здоров’я територіальних органів та установ Державної міграційної служби, Державної прикордонної служби та державної служби зайнятості для організації надання медичної допомоги з туберкульозу іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні, затверджений Наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства соціальної політики України від 02 лютого 2015 р. № 41/119/95

· Порядок встановлення віку дитини, яка залишилася без піклування батьків та потребує соціального захисту, затверджене Наказом Міністерства охорони здоров’я України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства соціальної політики України від 23 жовтня 2013 р. № 903/1464/711

· Інструкція про порядок тримання затриманих осіб в органах (підрозділах) охорони державного кордону, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 30 березня 2015 р. № 352

Право біженців та шукачів притулку на охорону здоров’я та заборона дискримінації в сфері охорони здоров’я

Право всіх осіб, які перебувають в Україні, на охорону здоров’я, гарантоване Конституцією України. Відповідно до статті 3, людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Відповідно до Статті 49, кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних систем. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування.

'''Важливо!''' В статті 49 йдеться про право всіх осіб, незалежно від громадянства, на охорону здоров’я та медичну допомогу. Водночас, держава приймає на себе обов’язок з надання медичного обслуговування виключно для громадян. Таким чином, щодо іноземців, в тому числі тих, які отримали статус біженця, додатковий захист, або звернулися за таким статусом, Конституція не передбачає обов’язку держави надавати ним медичну допомогу на рівні з громадянами.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яку визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має право на охорону здоров’я та медичне страхування. Відповідно до ч. 1 ст. 13 того ж Закону, особи, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, мають право на медичну допомогу.

Відповідно до чч. 1 та 2 ст. 4 Закону України «Про державні фінансові гарантії медичного обслуговування населення», держава гарантує громадянам, іноземцям, особам без громадянства, які постійно проживають на території України, та особам, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, повну оплату за рахунок коштів Державного бюджету України необхідних їм медичних послуг, пов’язаних з наданням:

1. Екстреної медичної допомоги;

2. Первинної медичної допомоги;

3. Вторинної (спеціалізованої) медичної допомоги;

4. Третинної (високоспеціалізованої) медичної допомоги;

5. Паліативної медичної допомоги;

6. Медичної реабілітації;

7. Медичної допомоги дітям до 16 років;

8. Медичної допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами.

Іноземцям та особам без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, у межах програми медичних гарантій держава забезпечує оплату необхідних медичних послуг та лікарських засобів, пов’язаних з наданням екстреної медичної допомоги. Такі особи зобов’язані компенсувати державі повну вартість наданих медичних послуг та лікарських засобів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Медичні послуги та лікарські засоби, пов’язані з наданням інших видів медичної допомоги, оплачуються іноземцями та особами без громадянства, які тимчасового перебувають на території України, за рахунок власних коштів, коштів добровільного медичного страхування чи інших джерел, не заборонених законодавством.

'''Важливо!''' Держава гарантує безоплатну медичну допомогу лише громадянам. Іноземцям, в тому числі біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, гарантується платна медична допомога. При цьому, незалежно від оплати може надаватися лише екстрена медична допомога, тобто допомога, спрямована на врятування і збереження життя у невідкладному стані та мінімізації наслідків впливу такого стану на здоров’я. В подальшому, іноземець зобов’язаний оплатити вартість такої екстреної медичної допомоги.

Ч. 1 ст. 4 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації» забороняється будь-яка дискримінація в сфері охорони здоров’я. Під такою дискримінацією, відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону, розуміється ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними і необхідними.

Загальний порядок надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку

Особливості надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту та шукачам притулку регулюється Порядком, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2014 р. № 121.

Медична допомога біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку надається на платній основі. Вартість медичної допомоги визначається закладом охорони здоров’я, який її надав, у встановленому МОЗ порядку. В разі надання медичної допомоги за програмою державних фінансових гарантій, біженці, особи, які потребують додаткового захисту, та шукачі притулку зобов’язані компенсувати її повну вартість шляхом перерахування надавачу медичних послуг повної вартості наданих медичних послуг і лікарських засобів.

Надавач медичних послуг зобов’язаний надати рахунок із зазначенням суми, яка підлягає компенсації. Іноземець або особа без громадянства зобов’язані здійснити таку компенсацію до виїзду з України. Надавачі медичних послуг зобов’язані повідомити Адміністрації Державної прикордонної служби про іноземців або осіб без громадянства, які тимчасового проживають на території України, яким були надані медичні послуги і лікарські засоби, пов’язані з наданням екстреної медичної допомоги, не пізніше наступного дня після надання таких послуг.

В разі укладання біженцем, особою, яка потребує додаткового захисту, або шукачем притулку договору про страхування, що гарантує оплату вартості медичної допомоги, оплата такої вартості здійснюється страховиком-резидентом шляхом перерахування коштів закладу охорони здоров’я, який надав медичну допомогу, за умови пред’явлення документу для сплати. В разі відсутності договору страхування, або перевищення суми договору страхування, або неможливості документально підтвердити право на одержанням безоплатної медичної допомоги, оплата вартості наданої медичної допомоги, зокрема екстреної, здійснюється біженцем, особою яка потребує додаткового захисту, або шукачем притулку за власний рахунок.

Порядок направлення шукачів притулку для проведення медичного огляду органами Державної міграційної служби України та Прикордонної служби України

Особи, які хочуть отримати в Україні статус біженця або додатковий захист, зобов’язані пройти медичне обстеження. Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового бо тимчасового захисту», в разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган Державної міграційної служби України направляє особу, яка звернулася із відповідною заявою, на медичне обстеження. Відповідно до ст. 13 Закону, проходження такого обстеження є правом та обов’язком особи, яка звернулася із заявою.

Відповідно до Порядку проведення обов’язкових медичних обстежень осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 03 березня 2002 р. № 82, обов’язкове медичне обстеження осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, проводиться за направленням органів міграційної служби у лікувально-профілактичних закладах, визначених місцевими управліннями охорони здоров’я. Визначений лікувально-профілактичний заклад проводить обов’язкове медичне обстеження осіб, щодо яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця.

Обов’язкове медичне обстеження здійснюють терапевт, педіатр (для дітей), акушер-гінеколог (для жінок). За необхідності, лікарі-спеціалісти мають право залучати лікарів інших спеціальностей. Обстеження включать загальний аналіз крові та сечі, аналіз крові на цукор, обстеження на сифіліс та флюорографу для осіб старших 14 років, а також індивідуальні додаткові обстеження, що можуть призначатися лікарями для встановлення діагнозу. Особі також пропонується анонімне обстеження на ВІЛ-інфекцію.

Обстеження спеціалістів та проведення функціональних обстежень слід проводити з урахуванням релігійних та національних звичаїв особи.

В разі виявлення в обстежуваної особи гострого, в тому числі, інфекційного захворювання, ній надається амбулаторна або стаціонарна медична допомога.

Відповідно до п. 4 Порядку, що був затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 19 березня 2014 р. № 121, медичне обстеження іноземців та осіб без громадянства, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, іноземців та осіб без громадянства, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та надання їм екстреної медичної допомоги здійснюються на безоплатній основі (за рахунок бюджетних коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах).

Особливості надання медичної допомоги біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, які хворіють на інфекційні хвороби, туберкульоз, або живуть з ВІЛ

В цілому, іноземцям та особам без громадянства, зокрема біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, медична допомога та лікування інфекційних хвороб, туберкульозу та ВІЛ надаються на тих самих підставах, що й громадянам України, з урахуванням особливостей, пов’язаних з компенсацією такими особами вартості наданих медичних послуг. Зокрема, ст. 19 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» встановлюється, що іноземцям та особам без громадянства, які хворіють на інфекційні хвороби чи є бактеріоносіями, медична допомога надається на підставі цього закону. Водночас, законодавством встановлені особливості надання іноземцям та особам без громадянства, медичної допомоги, у зв’язку з захворюваністю та туберкульоз та ВІЛ. Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону, люди, які живуть з ВІЛ та особи, які належать до груп підвищеного ризику щодо інфікування ВІЛ, зокрема іноземці, особи без громадянства, які постійно проживають на території України, особи, які звернулися за наданням статусу біженця та яким надано статус біженця в Україні, шукачі притулку, іноземці та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, користуються всіма правами та свободами, передбаченими законодавством.

Наказом Міністерства охорони здоров’я від 15 травня 2014 № 327, іммігрантів та біженців з регіонів з високою захворюваністю на туберкульоз віднесено до переліку осіб з підвищеним ризиком захворювання на туберкульоз. Відповідно до Порядку взаємодії закладів охорони здоров’я, територіальних органів та установ Державної міграційної служби, Державної прикордонної служби, та державної служби зайнятості для організації надання медичної допомоги з туберкульозу іноземцям та особам без громадянства, які перебувають в Україні, заклади охорони здоров’я здійснюють профілактичний медичний огляд на туберкульоз особам, які звернулися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту за направленням територіального органу Державної міграційної служби України.

У випадку підтвердження діагнозу активного туберкульозу, проводиться лікування. Так само, лікування проводиться у випадку самостійного чергового звернення іноземців та осіб без громадянства, або при звернення по екстрену медичну допомогу. Відповідно до п. 6 Порядку, заклади охорони здоров’я здійснюють прийом та лабораторне дослідження на наявність збудника туберкульозу в осіб, які перебувають в пункті тимчасового розміщення біженців або пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконного перебувають в Україні, та у пунктах (місцях), тимчасового тримання таких осіб.

Відповідно до п. 7 Порядку, медична допомога хворим на туберкульоз іноземцям та особам без громадянства надається навіть в разі їхнього незаконного перебування в Україні.

В разі виявлення в пунктах тимчасового розміщення біженців або пунктах тимчасового перебування іноземців або осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, симптомів, що вимагають обов’язкового обстеження на туберкульоз, органи Державної міграційної служби України забезпечують ізоляцію хворого та його доставляння до закладів охорони здоров’я.

Органи охорони державного кордону Державної прикордонної служби України облаштовують у пунктах тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства ізолятор для хворих на туберкульоз, та у випадку виявлення осіб, симптомів, що вимагають обов’язкового обстеження на туберкульоз, організують надання хворому медичної допомоги.

Допомога біженцям, особам, які потребують додаткового захисту, та шукачам притулку, які живуть з ВІЛ, надається на тих самих підставах, що й громадянам України. Зокрема, відповідно до ст. 6 Закону України «Про протидію поширенню хвороб, зумовлених вірусом імунодефіциту людини (ВІЛ), та правовий і соціальний захист людей, які живуть з ВІЛ, іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, особи, які звернулися за наданням статусу біженця та яким надано статус біженця в Україні, мають право на проведення тестування з метою виявлення ВІЛ з одержанням кваліфікованої консультації до і після проведення тестування, що здійснюється відповідно до протоколу проведення такого тестування, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Відповідно до ст. 12 того ж Закону, люди, які живуть з ВІЛ, зобов’язані вживати заходів для запобігання поширенню ВІЛ-інфекції, запропонованих органам здоров’я, повідомляти осіб, які були їхніми партнерами, до виявлення факту інфікування, про можливість їх зараження, відмовитися від донорства крові, її компонентів, інших біологічних рідин, клітин, органів і тканин для їх використання у медичній практиці. В разі невиконання цих вимог іноземцем або особою без громадянства та створення їхньою поведінкою загрози здоров’ю, захисту прав і законних інтересів громадян України, вони можуть бути видворені з України.
Особливості реалізації права на медичну допомогу особам, затриманим в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України
Особливості реалізації права на медичну допомогу особам, затриманим в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України і пунктах тимчасового тримання та спеціально обладнаних приміщеннях Державної прикордонної служби України визначаються окремим Порядком.

Затриманим іноземцям та особам без громадянства медична допомога, в тому числі, екстрена, надається на безоплатній основі. В разі виявлення симптомів захворювання, в тому числі, інфекційного, хворий негайно поміщається до медичного ізолятору, а в разі необхідності доставляється для лікування до закладу охорони здоров’я і поміщається до нього на загальних підставах, а особи з підозрою на інфекційні захворювання направляються на лікування до спеціалізованих закладів охорони здоров’я. Для транспортування хворого до закладу охорони здоров’я негайно викликається карета швидкої медичної допомоги. Кожен випадок надання медичної допомоги іноземцю або особі без громадянства підлягає обов’язковій реєстрації в тому закладі охорони здоров’я, який її надав.

Окремою Інструкцією регламентуються питання надання медичної допомоги особам, які утримуються в органах (підрозділах) охорони державного кордону. Це пов’язано з тим, що затримані в них особи ще не пройшли медичного огляду, і їхній стан здоров’я невідомий.

За надання медичної допомоги затриманим особам та, за потреби, направлення їх для подальшого лікування до закладів охорони здоров’я, відповідає начальник підрозділу охорони здоров’я органу охорони державного кордону. Зокрема, він організує заходи з дезінфекції, в тому числі, в разі виявлення інфекційних хворих, та, у разі потреби, організовує проведення профілактичних щеплень (за епідемічними показниками), контроль за придатністю медикаментів та їх своєчасну заміну.

Безпосередньо за медичну допомогу затриманим особам відповідає начальник медичного пункту підрозділу тримання, який, зокрема, зобов’язаний:

- Проводити медичний огляд під час поміщення затриманих осіб до місця тимчасового тримання та заносити інформацію в санітарний журнал;

- Проводити поточний медичний огляд затриманих осіб та призначати лікування в межах своїх повноважень;

- У разі виявлення у затриманих осіб складних симптомів, які потребують додаткових заходів з діагностики, або захворювань, лікування яких не може бути проведене в умовах МТТ, клопотати перед начальником підрозділу тримання про направлення хворих затриманих осіб у заклади охорони здоров’я, відстежувати процес лікування та своєчасно інформувати начальника підрозділу тримання про дату, час та місце виписки затриманої особи із закладу охорони здоров’я;

- Відстежувати психологічний стан затриманих осіб, у разі виявлення осіб з ознаками нервово-психічної нестійкості, психологічної кризи, з асоціальними установками, доповідати начальнику підрозділу про необхідність надання індивідуальної психологічної допомоги.

Особливості процедури встановлення віку дітей-шукачів притулку, що подорожують без батьків або піклувальників

Встановлення віку дітей-шукачів притулку, які подорожують без батьків або піклувальників, має особливе значення. Воно дозволяє виявити чи є особа неповнолітньою та чи потребує вона соціального захисту як неповнолітня, а також визначити особливості надання піклування, захисту та допомоги з урахуванням віку такої особи. Відповідно до п. 3 Порядку проведення обстеження для встановлення віку дитини, яка залишалась без піклування батьків та потребує соціального захисту, обстеження для встановлення віку дитини здійснюється, якщо дитина, яка розлучена з сім’єю, не є громадянином України, і яка звернулася до компетентних органів України із заявою про визнання такої дитини біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту.

Процедура встановлення віку дитини складається з:

· Вивчення та аналізу наявної інформації про дитини, інформації про країну її походження;

· Психологічної оцінки віку;

· Фізіологічної оцінки віку.

Інформація про дитину (дитину, яка залишилась без батьківського піклування та перебуває в службі у справах дітей на первинному обліку дітей, які залишились без батьківського піклування, дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, та дитину, розлучену із сім’єю, яка не є громадянином України і яка або законний представник якої звернулась (звернувся) до компетентних органів України із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту), яка проходить процедуру обстеження для встановлення віку, надається (за наявності) Комісії органами, які направили дитину на проходження зазначеної процедури (документи дитини, що ідентифікують її особу, фотографії, первинне інтерв'ю, особисті документи дитини, інформація про етнічні, культурні, гендерні особливості та звичаї людей країни походження дитини (якщо це дитина, розлучена з сім’єю, яка не є громадянином України і яка або законний представник якої звернулась (звернувся) до компетентних органів України із заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту).

Файл:Image.png

2019-12-23T13:20:14Z

Oleksii.Plotnikov:

Ключові дати освітнього процесу

Працевлаштування біженців в Україні

2019-12-16T11:15:41Z

Oleksii.Plotnikov: Розширення та редагування. Додано коректні посилання на джерела.

== Нормативна база ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n2 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17#n2 Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5067-17 Закон України "Про зайнятість населення"]

== Право шукачів захисту, біженців, та осіб, які потребують додаткового захисту, на працевлаштування ==
'''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] гарантує, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах,''' користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов’язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

'''''Ця гарантія також стосується і права на трудову діяльність іноземців та осіб без громадянства.''''' Тож [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=Отримання_статусу_біженця_або_особи,_яка_потребує_додаткового_захисту&oldid=15809#.D0.A5.D1.82.D0.BE_.D0.BC.D0.B0.D1.94_.D0.BF.D1.80.D0.B0.D0.B2.D0.BE_.D0.BD.D0.B0_.D0.BE.D1.82.D1.80.D0.B8.D0.BC.D0.B0.D0.BD.D0. особи, яких визнано біженцями, та особи, яким надано додатковий захист], користуються тими самими правами і свободами, а також мають такі самі обов'язки, як і громадяни України, зокрема у сфері працевлаштування ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n234 ст. 14 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

[https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php?title=%D0%9E%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%83%D1%81%D1%83_%D0%B1%D1%96%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%86%D1%8F_%D0%B0%D0%B1%D0%BE_%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8,_%D1%8F%D0%BA%D0%B0 Особи, щодо яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту], (надалі за текстом – шукачі захисту) мають право на тимчасове працевлаштування ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n218 ст. 13 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]). 

== Порядок працевлаштування ==

Державна міграційна служба України організовує роботу з сприяння у працевлаштуванні шукачів захисту, біженців та осіб. Які потребують додаткового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/paran321#n321 п. 15 ч. 2 ст.27 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

Міністерство соціальної політики України забезпечує надання у разі можливості шукачам захисту, біженцям та особам, які потребують додаткового захисту, допомогу у працевлаштуванні, забезпечують призначення біженцям та особам, які потребують додаткового захисту, грошової допомоги, пенсії, інших видів соціального забезпечення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/3671-17/paran361#n361 ч. 3 ст.29 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5067-17#n36 ч. 4 ст. 3 Закону України "Про зайнятість населення"] іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають в Україні, яких визнано в Україні біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, '''мають право на зайнятість на підставах і в порядку, встановлених для громадян України.'''

Таким чином, українські роботодавці мають право використовувати працю біженців та осіб, які потребують додаткового захисту, '''''без оформлення відповідного дозволу в державній службі зайнятості,''''' на підставі підтверджуючих правовий статус таких осіб документів та виключно в межах дії цих документів ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5067-17#n385 п. 2 ч. 6 ст. 42 Закону Україні "Про зайнятість населення"]).

Проте виключення з вищезазначеного положення не стосується шукачів захисту. '''Прийняття шукачів захисту на роботу здійснюється на підставі дозволу на застосування праці іноземців''' та осіб без громадянства ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5067-17#n36 ч. 4 ст. 3 Закону України "Про зайнятість населення"]). '''Саме роботодавець отримує дозвіл''' для таких категорій осіб ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5067-17#n792 п. 3 ч. 1 ст. 421 Закону України "Про зайнятість населення"]).

'''Для отримання дозволу роботодавець подає до територіального органу Державної служби зайнятості України, такі документи:'''
# заява за формою, встановленою постановою Кабінету Міністрів України від 15 листопада 2017 р. № 858, в якій роботодавець підтверджує, що посада, на якій застосовуватиметься праця іноземця або особи без громадянства, відповідно до законів України не пов’язана з належністю до громадянства України і не потребує надання допуску до державної таємниці;
# копії сторінок паспортного документа іноземця або особи без громадянства з особистими даними разом з перекладом на українську мову, засвідченим в установленому порядку;
# кольорова фотокартка іноземця або особи без громадянства розміром 3,5 x 4,5 сантиметра;
# копія проекту трудового договору (контракту) з іноземцем або особою без громадянства, посвідчена роботодавцем ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5067-17#n807 ч.1 ст. 422 Закону України "Про зайнятість населення"]).
'''Для працевлаштування шукачів захисту, роботодавець додатково подає такі документи''' – копії рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та довідки про звернення за захистом в Україні ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5067-17#n807 п.5 ч.2 ст. 422 Закону України "Про зайнятість населення"])..

'''Видача та продовження дії дозволу''' на застосування праці шукачів захисту здійснюються безоплатно ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5067-17#n837 ч. 5 ст. 424 Закону України "Про зайнятість населення"]).

Роботодавець зобов’язаний звернутися до територіального органу Державної служби зайнятості України, про скасування дозволу якщо територіальним органом Державної міграційної служби Україні прийнято рішення про шукача захисту біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5067-17#n893 п. 3 ч. 1 ст. 4210 Закону України "Про зайнятість населення"]).

'''Територіальний орган Державної служби зайнятості України скасовує виданий дозвіл у разі:'''
* невикористання шукачем захисту права на оскарження рішення територіального органу Державної міграційної служби України про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* у разі остаточного вирішення питання про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5067-17#n893 п. 7 ч. 2 ст. 4210 Закону України "Про зайнятість населення"]).
Про анулювання дозволу на використання праці іноземця територіальний орган Державної служби зайнятості України протягом трьох робочих днів повідомляє органи міграційної служби та державної прикордонної служби з використанням міжвідомчої інтегрованої інформаційно-телекомунікаційної системи або за відсутності можливості використання зазначеної системи надсилає їм письмове повідомлення.

З порядком працевлаштування іноземців та осіб без громадянства детально можна ознайомитися за посиланням: [[Порядок працевлаштування іноземців та осіб без громадянства]]

== Перелік посад, які іноземці не можуть обійняти ==
Шукачі захисту, біженці та особи, які потребують додаткового захисту, не можуть обіймати виборні посади у центральних та місцевих органах влади, посади на державній службі, а також посади пов’язані із володінням інформацією, яка становить державну таємницю.

Так, наприклад, '''іноземці не можуть обіймати такі посади''':
* державних службовців ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19#n300 ст. 21 Закону України "Про державну службу"]);
* суддів ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2453-17#n4226 ч. 1 ст. 65 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"]);
* митників ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/4495-17#n4252 ст. 570 Митного кодексу України]);
* міліціонерів ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/580-19#n98 ст. 17 Закону України "Про Національну поліцію"]);
* кадрового складу Служби безпеки України ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2229-12#n97 ст. 19 Закону України "Про службу безпеки України"]);
* прокурорів ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1697-18#n251 ст. 27 Закону України "Про прокуратуру"]);
* нотаріусів ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12#o29 ст. 3 Закону України "Про нотаріат"]) та інші.

== Переваги працевлаштування біженця для роботодавця ==

Як і при прийнятті на роботу будь-якого нового співробітника, працевлаштування біженця становить певний ризик для роботодавця.

1. Багато біженців володіє іноземними мовами, багато для кого такі мови є рідними – це становить пряму ділову вигоду для роботодавця.

2. Специфічний зовнішній вигляд біженця може становити можливість для розбиття стереотипів або сприяти формуванню міжнародного та егалітарного іміджу компанії.

3. Працевлаштування біженців сприятиме підтримці прав тих осіб, які, можливо, зазнали травми у житті, що своєю чергою просуває соціальну відповідальність бізнесу.

4. Працевлаштування біженця сприяє корпоративній соціальній відповідальності компанії.

5. Працевлаштування біженця не несе жодних додаткових витрат для роботодавця, які б випливали з юридичного статусу таких осіб.

== Відповідальність за порушення законодавства про зайнятість ==

Статтею 53 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5067-17/#n564 Закону України «Про зайнятість населення»] передбачена відповідальність у разі застосування роботодавцем праці іноземців або осіб без громадянства та осіб, стосовно яких прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця з наступних '''підстав:'''
* на умовах трудового або іншого договору без дозволу на застосування праці іноземця або особи без громадянства, стягується штраф за кожну особу у '''двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати,''' встановленої на момент виявлення порушення;
* на інших умовах, ніж ті, що передбачені зазначеним дозволом, або іншим роботодавцем, стягується штраф за кожну особу у '''десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати''', встановленої на момент виявлення порушення.
[[Категорія:Трудове право]]
[[Категорія:Іноземці/особи без громадянства]]
[[Категорія:Біженці]]

Особливості соціального захисту розлучених із сім’єю дітей, які не є громадянами України

2019-12-16T09:10:22Z

Oleksii.Plotnikov: Доповнення щодо окремих термінів, проставлення посилань на джерела

== Нормативно-правова база ==

# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільний кодекс України].
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закон України “Про охорону дитинства”]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2342-15 Закон України “Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування”]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/20/95-%D0%B2%D1%80 Закон України “Про органи і служби у справах дітей та спеціальні установи для дітей”]
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF Постанова Кабінету міністрів України від 16 листопада 2016 р. № 832 Про особливості соціального захисту розлучених із сім’єю дітей, які не є громадянами України.]
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/866-2008-%D0%BF Постанова Кабінету міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866 Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини]
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/573-2013-%D0%BF/paran11#n11 Постанова Кабінету міністрів України від 1 серпня 2013 р. № 573 Про затвердження Загального положення про центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді]

== Виявлення дітей, розлучених із сім’єю ==

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n12 п. 2, п.1 ст. 8 ЗУ "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], '''дитина, розлучена із сім'єю''', - особа віком до вісімнадцяти років, яка прибуває чи прибула на територію України без супроводу батьків чи одного з них, діда чи баби, повнолітніх брата чи сестри, опікуна чи піклувальника, призначених відповідно до законодавства країни походження, або інших повнолітніх осіб, які до прибуття в Україну добровільно чи в силу звичаю країни походження взяли на себе відповідальність за виховання дитини.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n20 п. 5 Порядку взаємодії державних органів та органів місцевого самоврядування під час виявлення розлучених із сім'єю дітей, які не є громадянами України, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 16 листопада 2016 р]. № 832 (далі: Порядок № 832), у разі виявлення посадовою особою органу охорони державного кордону чи загону морської охорони Держприкордонслужби в пункті пропуску (пункті контролю) через державний кордон, контрольному пункті в’їзду-виїзду, контрольованому прикордонному районі чи виключній (морській) економічній зоні України дитини, розлученої із сім’єю, така посадова особа:
* роз’яснює дитині з урахуванням її віку та індивідуальних особливостей зрозумілою для неї мовою із залученням у разі потреби перекладача, в тому числі з використанням засобів дистанційного перекладу, можливість подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і порядок такого подання;
* невідкладно повідомляє про виявлення дитини, розлученої із сім’єю, територіальному органу ДМС і органу опіки та піклування за місцем її виявлення;
* складає акт про виявлення дитини, розлученої із сім’єю, у трьох примірниках за формою згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n87 додатком 1] (до акта про виявлення дитини, розлученої із сім’єю, вносяться відомості, які містяться в наявних документах, що посвідчують особу дитини, в разі їх відсутності відомості вносяться із слів дитини та за результатами її візуального огляду. В акт можуть вноситися отримані від іншої особи відомості про дитину, які засвідчуються підписом такої особи);
* забезпечує протягом 24 годин передачу дитини, розлученої із сім’єю, представникам органу опіки та піклування і територіального органу ДМС, про що складається акт про приймання-передачу дитини, розлученої із сім’єю, у трьох примірниках за формою згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n89 додатком 2]. Попередньо погоджується час і місце передачі дитини, розлученої із сім’єю. 

У разі виявлення дитини, розлученої із сім’єю, представниками інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, юридичними та фізичними особами зазначені органи та особи невідкладно повідомляють про такий факт територіальному органу ДМС і органу опіки та піклування за місцем виявлення дитини.
При цьому представник територіального органу ДМС у присутності представника органу опіки та піклування за місцем виявлення дитини:
* роз’яснює дитині можливість і порядок подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням її віку та індивідуальних особливостей зрозумілою для неї мовою із залученням у разі потреби перекладача, в тому числі з використанням засобів дистанційного перекладу;
* складає акт про виявлення дитини, розлученої із сім’єю, у трьох примірниках. Третій примірник зазначеного акта не складається, якщо дитина, розлучена із сім’єю, виявлена фізичними особами або самостійно звернулася до територіального органу ДМС або органу опіки та піклування.
До акту про виявлення дитини, розлученої із сім’єю, вносяться відомості, які містяться в наявних документах, що посвідчують особу дитини, в разі їх відсутності відомості вносяться із слів дитини та за результатами її візуального огляду. В акт можуть вноситися отримані від іншої особи відомості про дитину, які засвідчуються підписом такої особи.

'''Важливо!''' Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n30 п. 7 Порядку № 832], керівник органу опіки та піклування видає довіреність на представництво інтересів дітей, розлучених із сім’єю, від імені органу опіки та піклування працівнику служби у справах дітей (далі - представник служби у справах дітей).

У разі надходження повідомлення про неможливість здійснення представником служби у справах дітей заходів щодо представництва інтересів дитини, розлученої із сім’єю, керівник органу опіки та піклування невідкладно видає довіреність іншому працівнику служби у справах дітей.

'''Важливо!''' Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n32 п. 8 Порядку № 832], у разі отримання повідомлення про виявлення дитини, розлученої із сім’єю, представниками інших органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, правоохоронних органів, юридичними та фізичними особами, '''представник служби у справах дітей та представник територіального органу ДМС невідкладно виїжджають до місця виявлення такої дитини.'''

== Тимчасове влаштування дитини, розлученої із сім’єю ==

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n34 п. 9 Порядку № 832], після виявлення дитини, розлученої із сім’єю, представник служби у справах дітей за сприяння представника територіального органу ДМС невідкладно забезпечує:
* супроводження дитини до закладу охорони здоров’я за місцем її виявлення для проведення медичного обстеження та надання в разі потреби невідкладної медичної допомоги;
* вжиття на підставі отриманої від закладу охорони здоров’я довідки про стан здоров’я дитини, розлученої із сім’єю, акта про виявлення дитини, розлученої із сім’єю, акта про приймання-передачу дитини, розлученої із сім’єю (в разі наявності), та інших документів заходів для тимчасового влаштування дитини, розлученої із сім’єю, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/866-2008-%D0%BF/#n136 пункту 31 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини (далі: Порядок № 866)]. 
'''Дитина, розлучена із сім’єю, тимчасово може бути влаштована:'''
* у сім’ю громадян України (родичів, знайомих, патронатного вихователя);
* притулок для дітей служби у справах дітей;
* центр соціально-психологічної реабілітації дітей;
* соціально-реабілітаційний центр (дитяче містечко);
* будинок дитини, навчальний або інший дитячий заклад (крім дитячого будинку та загальноосвітньої школи-інтернату для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування).
 В[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/866-2008-%D0%BF/#n136 ідповідно до п. 31 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини], дитина, в якої є родичі або інші особи, з якими в неї на момент залишення без батьківського піклування склалися близькі стосунки (сусіди, знайомі) та які бажають залишити її на виховання у своїй сім’ї, може перебувати в їх сім’ї до прийняття рішення про влаштування дитини. Підставою для тимчасового перебування дитини в сім’ї родичів або інших осіб, з якими у неї склалися близькі стосунки, є наказ служби у справах дітей про тимчасове влаштування дитини, виданий на підставі:

· заяви особи про надання згоди на тимчасове влаштування в її сім’ю дитини, а також копія паспортного документа або посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, або довідки про звернення за захистом в Україні. У разі подання копії паспортного документа іноземця до неї додається копія посвідки на постійне проживання або посвідки на тимчасове проживання в Україні;

· акта обстеження умов проживання особи;

· згоди дитини (якщо вона може висловити свою думку) у вигляді її письмової заяви, написаної власноручно в присутності посадової особи, яка приймає документи, про що робиться відмітка на заяві із зазначенням прізвища, імені, по батькові, підпису посадової особи та дати.

Якщо дитина не може дати письмової згоди, про форму та зміст такої згоди посадова особа, яка приймає документи, складає акт за формою, встановленою Мінсоцполітики;

· письмової згоди всіх повнолітніх членів сім’ї, що проживають разом із особою, яка надала згоду на тимчасове влаштування в її сім’ю дитини для проживання на одній житловій площі, написаної власноручно в присутності посадової особи, яка приймає документи, про що на заяві робиться відмітка із зазначенням прізвища, імені, по батькові, підпису посадової особи та дати.

Якщо місце проживання особи, яка надала згоду на тимчасове влаштування в її сім’ю дитини, не є місцем виявлення дитини, обстеження умов проживання такої особи проводить служба у справах дітей за місцем проживання особи.

'''Важливо!''' Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n37 п. 10 Порядку №832], передачу дитини, розлученої із сім’єю, для тимчасового влаштування проводять '''представник служби у справах дітей та представник територіального органу ДМС''' '''протягом доби''' після виявлення такої дитини. При цьому представник територіального органу ДМС забезпечує в разі потреби присутність перекладача та використання засобів дистанційного перекладу.

Під час тимчасового влаштування дитини передаються:
* копія акту про виявлення дитини, розлученої із сім’єю, та акту про приймання-передачу дитини, розлученої із сім’єю (в разі наявності);
* довідка про стан здоров’я дитини;
* наказ/направлення служби у справах дітей.
Служба у справах дітей за місцем виявлення дитини, розлученої із сім’єю, після її тимчасового влаштування невідкладно залучає центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді для проведення [https://drive.google.com/open?id=0BwJV6IYNBMh-ZTg1MURUcldFYk0 оцінки потреб дитини].
Про результати оцінки потреб дитини, а також про подальші заходи щодо соціальної підтримки дитини центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді повідомляє '''не пізніше ніж через сім робочих днів''' службу у справах дітей за формою, встановленою Мінсоцполітики.

== Законні представники дитини, розлученої із сім’єю, та їх повноваження ==

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n44 п. 12 Порядку № 832,] '''законним представником дитини''', розлученої із сім’єю, до набуття нею статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, є:
# орган опіки та піклування, керівник якого видає працівнику служби у справах дітей довіреність на представництво інтересів такої дитини;
# патронатний вихователь, керівник закладу охорони здоров’я, навчального або іншого дитячого закладу, до якого тимчасово влаштовано дитину, розлучену із сім’єю.

'''Повноваження законного представника дитини, розлученої із сім’єю ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n47 п. 13 Порядку № 832]):'''
* у разі отримання повідомлення про виявлення дитини, розлученої із сім’єю, невідкладно виїжджає на місце виявлення такої дитини;
* бере участь у складенні акта про виявлення дитини, розлученої із сім’єю;
* вживає заходів щодо тимчасового влаштування дитини, розлученої із сім’єю;
* подає до територіального органу ДМС заяву дитини, розлученої із сім’єю, про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не пізніше ніж через три робочих дні після тимчасового влаштування дитини;
* бере участь у заходах, які проводяться територіальним органом ДМС під час розгляду заяви дитини, розлученої із сім’єю, про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* забезпечує захист прав та інтересів дитини, доступ дитини до безоплатної правової допомоги, представляє її інтереси в судах та інших органах державної влади, органах місцевого самоврядування, закладах, установах та організаціях незалежно від форми власності;
* вживає не пізніше ніж через п’ять робочих днів з дати надходження письмового повідомлення про прийняття ДМС рішення про відмову у визнанні дитини, розлученої із сім’єю, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, заходів для оскарження такого рішення в установленому законом порядку;
* забезпечує реєстрацію дитини, розлученої із сім’єю, в установленому законодавством порядку після отримання посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту;
* має право взаємодіяти із представниками Представництва Управління Верховного Комісара Організації Об’єднаних Націй у справах біженців та його виконавчими партнерами (за згодою) з питань соціального захисту дитини, розлученої із сім’єю, сприяючи при цьому спілкуванню дитини з ними з урахуванням принципу конфіденційності;
* подає на запит служби у справах дітей за місцем виявлення дитини, розлученої із сім’єю, інформацію про заходи, вжиті щодо її соціального захисту;
* повідомляє не пізніше ніж через сім робочих днів службі у справах дітей за місцем виявлення дитини, розлученої із сім’єю, та відповідному територіальному органу ДМС про зміну місця її проживання (перебування) та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n59 п. 14 Порядку № 832], у разі коли дитину, розлучену із сім’єю, тимчасово влаштовано у сім’ю родичів, знайомих, законним представником такої дитини '''залишається орган опіки та піклування'''. При цьому вищезазначені повноваження законного представника покладаються на представника служби у справах дітей.
Представник служби у справах дітей, патронатний вихователь, керівник закладу охорони здоров’я, навчального або іншого дитячого закладу, до якого тимчасово влаштовано дитину, розлучену із сім’єю, зобов’язані враховувати думку дитини під час вирішення питань, що стосуються захисту її прав та інтересів. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n61 п. 15 Порядку № 832], '''Підставою для припинення повноважень законного представника''' щодо представництва інтересів дитини, розлученої із сім’єю, є:
# рішення служби у справах дітей за місцем виявлення дитини про її повернення на виховання батькам чи особам, що їх замінюють, прийняте на підставі заяви батьків чи осіб, що їх замінюють;
# досягнення дитиною, розлученою із сім’єю, вісімнадцяти років (повноліття), набуття нею повної цивільної дієздатності;
# закінчення шестимісячного строку розшуку дитини, пов’язаного із відсутністю відомостей про її місцезнаходження;
# надання дитині статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, та вирішення питання її влаштування;
# зміна форми влаштування дитини;
# смерть дитини;
# припинення представництва інтересів дитини з підстав, визначених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1367 статтею 248 Цивільного кодексу України].

== Уповноважені органи щодо соціального захисту дитини, розлученої із сім’єю, та їх повноваження ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n69 п. 16 Порядку № 832], Служба у справах дітей за місцем виявлення дитини, розлученої із сім’єю:
# приймає рішення, яке оформляється наказом, про взяття її на первинний облік дітей, які залишилися без батьківського піклування, дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/866-2008-%D0%BF Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини];
# здійснює контроль за умовами утримання, навчання, виховання дитини, дотриманням її прав. Якщо місце перебування дитини, розлученої із сім’єю, не є місцем її виявлення, після вирішення питання тимчасового влаштування дитини такий контроль здійснює служба у справах дітей за місцем її проживання, яка інформує про результати контролю службу у справах дітей за місцем виявлення дитини;
# готує після визнання дитини, розлученої із сім’єю, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та отримання від територіального органу ДМС письмової інформації про розшук батьків/законних представників дитини та відсутність відомостей про їх місцезнаходження документи для надання статусу дитини, позбавленої батьківського піклування;
# сприяє влаштуванню дитини-біженця або дитини, яка потребує додаткового захисту, якій надано статус дитини, позбавленої батьківського піклування, під опіку, піклування, у прийомну сім’ю, дитячий будинок сімейного типу, до медичних, навчальних, виховних закладів, інших закладів або установ, у яких проживають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, з урахуванням інтересів дитини.
'''Примітка:''' Строки підготовки документів для надання дитині, розлученій із сім’єю, статусу дитини, позбавленої батьківського піклування, встановлюються з урахуванням строків, визначених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”] для визнання дитини біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/832-2016-%D0%BF/#n75 п. 17 Порядку № 832], територіальний орган ДМС:
# забезпечує реєстрацію та розгляд заяви дитини, розлученої із сім’єю, про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у порядку, встановленому МВС;
# видає дитині, розлученій із сім’єю, довідку про звернення за захистом в Україні;
# направляє дитину, розлучену із сім’єю, у разі виникнення обґрунтованого сумніву щодо її віку із залученням перекладача за згодою дитини та її законного представника на обстеження для встановлення її віку в порядку, встановленому МОЗ, МОН та Мінсоцполітики. Дитині, розлученій із сім’єю, яка направляється на обстеження з метою встановлення віку, через перекладача в присутності законного представника роз’яснюються причини такого обстеження;
# проводить разом із міжнародними організаціями заходи, пов’язані з розшуком батьків або інших законних представників дитини, розлученої із сім’єю;
# інформує у разі встановлення місця проживання/перебування батьків або інших законних представників дитини, розлученої із сім’єю, орган опіки та піклування за місцем виявлення дитини для розгляду питання щодо повернення дитини на виховання до них відповідно до вимог законодавства;
# забезпечує надання послуг перекладача в процесі вирішення питання про визнання дитини, розлученої із сім’єю, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
# інформує представника служби у справах дітей про прийняття ДМС рішення про визнання або про відмову у визнанні дитини, розлученої із сім’єю, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, не пізніше ніж через три робочих дні з дати надходження повідомлення про прийняття такого рішення;
# продовжує в установленому законодавством порядку строк дії довідки про звернення за захистом в Україні;
# видає дитині, розлученій із сім’єю, посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту;
# надсилає в разі, коли дитину, розлучену із сім’єю, визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а місце проживання/перебування батьків або інших законних представників такої дитини не встановлено, службі у справах дітей за місцем виявлення дитини копію рішення ДМС про визнання дитини, розлученої із сім’єю, біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також інформацію про розшук батьків/законних представників дитини та відсутність відомостей про їх місцезнаходження. 
[[Категорія:Законодавство у сфері соціального захисту]]
[[Категорія:Діти]]
[[Категорія:Іноземці/особи без громадянства]]
[[Категорія:Біженці]]
[[Категорія:Територіальні органи]]
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Шукачі притулку]]

Отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту

2019-12-13T14:56:31Z

Oleksii.Plotnikov: Статтю розширено та доповнено

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_011 Конвенція про статус біженців від 28 липня 1951 року]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11 "Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту". Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 № 649]

== Хто має право на отримання статусу біженця або додаткового захисту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"] (далі: Закон) Україна надає захист іноземним громадянам і особам без громадянства, які його шукають на її території, шляхом:
* визнання біженцем;
* визнання особою, яка потребує додаткового захисту;
* визнання особами, які потребують тимчасового захисту.
'''''Біженець''''' - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

'''''Особа, яка потребує додаткового захисту''''' - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань

'''''Особи, які потребують тимчасового захисту''''' - іноземці та особи без громадянства, які масово вимушені шукати захисту в Україні внаслідок зовнішньої агресії, іноземної окупації, громадянської війни, зіткнень на етнічній основі, природних чи техногенних катастроф або інших подій, що порушують громадський порядок у певній частині або на всій території країни походження.

'''''Цікаво'''! Жодна людина не отримувала тимчасовий захист з часів введення такої форми захисту.''.[[Файл:Процедура отримання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту.png|міні|Процедура отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту]]

== Куди звертатись ==
Особа, яка має намір звернутися за захистом в Україні (далі: заявник), '''повинна протягом п’яти робочих днів''' з дня легального перетину державного кордону звернутися до [https://dmsu.gov.ua/pro-dms/struktura-ta-kontakti/teritorialni-organi-dms.html відповідного територіального органу Державної міграційної служби України] із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява подається заявником або його законним представником особисто за місцем тимчасового перебування заявника ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n62 стаття 5 Закону]).

У випадку незаконного перетину кордону, така особа повинна '''без зволікань''' звернутися за захистом. До того ж, особа може звернутися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до посадової особи Державної прикордонної служби України під час незаконного перетину державного кордону, проте така особа зобов'язана надати пояснення про причини незаконного перетинання державного кордону України. У такому випадку особа звільняється від відповідальності за незаконний перетин державного кордону та порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви.

Також особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, за яких така особа не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до відповідного територіального органу Державної міграційної служби України із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, '''до закінчення строку перебування на території України.'''

== Перелік необхідних документів ==
'''Заявник, якому виповнилося 18 років, подає наступні документи:'''
# заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в якій викладає основні відомості про себе та обставини, що змусили його залишити країну походження (відомості щодо заявників, яким не виповнилося 18 років, зазначається в заяві одного із її законних представників);
# документи, що посвідчують особу заявника (якщо такі документи відсутні або є фальшивими, заявник повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин);
# документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
# 4 фотокартки заявника та членів його сім'ї, які не досягли 18 років, відомості про яких внесено до заяви ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n83 стаття 7 Закону]).
'''''Цікаво'''! У деяких областях України територіальні органи Державної міграційної служби України можуть попросити надати додаткові документи для підтвердження обставин справи.''

У випадку, якщо заявнику ще не виповнилося 18 років, пакет документів для звернення за захистом готує та подає законний представник такого заявника (див. [[Особливості соціального захисту розлучених із сім’єю дітей, які не є громадянами України]])

== Порядок розгляду заяви ==
=== Прийняття заяви про звернення за захистом ===
В першу чергу, територіальний орган Державної міграційної служби України приймає рішення про прийняття до розгляду заяву заявника про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову у прийнятті такої заяви.

У випадку прийняття заяви про звернення за захистом, в той же день територіальний орган міграційної служби видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника.

Рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається в разі, якщо:

1) заявник видає себе за іншу особу;

2) якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов для такого визнання, якщо зазначені умови не змінилися.

=== Попередній розгляд заяви ===
Після прийняття заяви про звернення за захистом, довідка про звернення за захистом в Україні продовжується на 1 місяць. '''Протягом 15 робочих днів''' з дня реєстрації заяви орган міграційної служби:

1. проводить співбесіду із заявником;

2. розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи;

3. вимагає додаткові відомості щодо заявників;

4. приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.

Під час попереднього розгляду заяви, орган міграційної служби забезпечує заявника перекладачем з мови, якою заявник може спілкуватися. Також заявник має право залучити перекладача за свій рахунок і право користуватися послугами адвоката ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n107 стаття 8 Закону]).

За результатами попереднього розгляду заяви на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, приймається рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і оформлюється наказом керівника органу міграційної служби ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n107 стаття 8 Закону]).

У разі прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, орган міграційної служби продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні на 6 місяців ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/#n87 п. 4.5 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту]).

 '''Підстави для відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту:'''
* заява, які є очевидно необґрунтованою, тобто якщо у заявника відсутні умови для визнання її біженцем або особою, що потребує додаткового захисту;
* заява носить характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу;
* заява, подана особою, якій було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо зазначені умови не змінилися ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n107 стаття 8 Закону]).

=== Розгляд заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
Розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється територіальними органами Державної міграційної служби України '''протягом двох місяців''' з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено керівником органу міграційної служби за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але '''не більш як до трьох місяців''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n121 стаття 9 Закону] ).

Під час розгляду заяви працівником територіальними органами Державної міграційної служби України проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.

За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Державна міграційна служба України приймає рішення:

· про визнання біженцем

· про визнання особою, яка потребує додаткового захисту

· про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Таке рішення приймається '''протягом місяця''' з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку від територіального органу Державної міграційної служби України.

У разі якщо Державна міграційна служба України прийняла рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, заявнику '''протягом 7 робочих днів''' з дня його отримання територіальним органом надсилається або видається письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз'ясненням порядку оскарження такого рішення.

'''Протягом 15 робочих днів''' з дня прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Державна міграційна служба України оформлює та видає кожній особі, яка досягла 16-річного віку (як виняток 14-річного віку для реалізації права на освіту, медичну допомогу тощо), '''посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту''' строком на 5 років.
{| class="wikitable"
|-
| '''Цікаво!''' Детально див. Представництво Агентства ООН у справах біженців в Україні: https://www.unhcr.org/ua/resources
|}

== Правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту ==
Іноземець або особа без громадянства визнаються біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, та '''вважаються такими, які постійно проживають в Україні''' з моменту прийняття рішення про визнання їх біженцями або які безстроково на законних підставах перебувають на території України. 

'''Протягом 15 робочих днів''' з дня прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Державна міграційна служба України оформлює та видає кожній особі, яка досягла 16-річного віку (як виняток 14-річного віку для реалізації права на освіту, медичну допомогу тощо), '''посвідчення біженця чи посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту''' строком на 5 років.

== Порядок оскарження ==
Рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, '''протягом п'яти робочих днів''' з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені Державної міграційної служби України, а також до суду у встановлені строки ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n199 стаття 12 Закону] ).
{| class="wikitable"
|+
|'''Вид відмови'''
|'''Строки'''
|'''Можливість оскарження до Державної міграційної служби України'''
|'''Можливість оскарження в порядку адміністративного судочинства'''
|-
|Відмова в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (згідно п.6 ст.5 Закону)
| rowspan="3" |'''протягом п'яти робочих днів''' з дня отримання повідомлення про відмову
|'''+'''
|'''+'''
|-
|Відмова в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (згідно п.6 ст.8 Закону)
|'''+'''
|'''+'''
|-
|Відмова у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (згідно ст.6 Закону)
|'''-'''
|'''+'''
|}

== Правовий статус особи, яка звернулася за захистом ==
{| class="wikitable"
|+
|'''Права особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту'''
|'''Обов’язки особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту'''
|-
|1. тимчасове працевлаштування, навчання, медичну допомогу в порядку, встановленому законодавством України;

2. проживання у родичів, у готелі, піднаймання житлового приміщення або користування житлом, наданим у пункті тимчасового розміщення біженців;

3. безоплатну правову допомогу в установленому порядку;

4. конфіденційне листування з УВКБ ООН та право на відвідання співробітниками УВКБ ООН;

5. інші права, передбачені Конституцією та законами України для іноземців та осіб без громадянства, які законно перебувають на території України.
|1. подати органу міграційної служби, відомості, необхідні для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;

2. відбути до визначеного місця тимчасового проживання у разі одержання направлення органу міграційної служби;

3. проходити медичне обстеження на вимогу органу міграційної служби;

4. з'являтися до органу міграційної служби у визначений ним строк;

5. повідомляти органу міграційної служби, про свої поїздки за межі адміністративно-територіальної одиниці України, на території якої вона проживає (стаття 13 Закону).
|}
Особа, яка оскаржує в будь-якому порядку відмову органу міграційної служби, має права та обов’язки, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n217 статтею 13 Закону].

Також [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n263 стаття 17 Закону] встановлює право заявника, якому було відмовлено раніше, повторно звернутися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у разі виникнення нових обставин, через які заявник підпадає під визначення «біженець» або «особа, яка потребує додаткового захисту» згідно Закону. Цією ж статтею закріплений обов’язок заявника, який отримав повідомлення суду про підтвердження відмови органу міграційної служби, залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших встановлених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"] законних підстав для перебування в Україні.

== Правовий статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n234 статті 14 Закону] '''особи, яких визнано біженцями або особами, які потребують додаткового захисту, користуються тими самими правами і свободами, а також мають такі самі обов'язки, як і громадяни України''', крім випадків, установлених Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Особи, яких визнано '''біженцями''' в Україні, '''вважаються такими, які постійно проживають в Україні,''' з дня прийняття рішення про визнання їх біженцями, '''а особи, яким надано додатковий захист''' – такими, які '''безстроково на законних підставах перебувають на території України'''.
{| class="wikitable"
|+
|'''Права біженців та осіб, які потребують додаткового захисту'''
|'''Обов’язки біженців та осіб, які потребують додаткового захисту'''
|-
|1. Мають рівні з громадянами України права на:

· пересування, вільний вибір місця проживання, вільне залишення території України, крім обмежень, встановлених законом;

· працю;

· провадження підприємницької діяльності, не забороненої законом;

· охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування;

· відпочинок;

· освіту;

· свободу світогляду і віросповідання;

· направлення індивідуальних чи колективних письмових звернень або особисте звернення до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів;

· володіння, користування і розпорядження своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності;

· оскарження до суду рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб;

· звернення за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;

· безоплатну правову допомогу в установленому порядку.

2. мають рівні з громадянами України права у шлюбних та сімейних відносинах

3. мають право на одержання грошової допомоги, пенсії та інших видів соціального забезпечення в порядку, встановленому законодавством України, та користування житлом, наданим у місці проживання (стаття 15 Закону).
|1. повідомляти протягом десяти робочих днів орган міграційної служби, про зміну прізвища, складу сім'ї, сімейного стану, місця проживання, набуття громадянства України або іншої держави, надання притулку або дозволу на постійне проживання в іншій державі;

2. знятися з обліку і стати на облік територіального органу міграційної служби, за новим місцем проживання у разі зміни місця проживання і переїзду до адміністративно-територіальної одиниці України, на яку поширюється повноваження іншого територіального органу міграційної служби;

3. проходити щорічну перереєстрацію у строки, встановлені органом міграційної служби, за місцем проживання. Порядок перереєстрації біженців або осіб, які потребують додаткового захисту, встановлюється Державною міграційною службою України (стаття 16 Закону).
|}

== Див. також ==
* [[Оскарження рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту]]
{| class="wikitable"
|Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні
|}
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Центральні органи виконавчої влади (агентство, інспекція, служба)]]
[[Категорія:Біженці]]
[[Категорія:Шукачі притулку]]

Втрата та позбавлення статусу біженця та додаткового захисту

2019-12-13T13:29:05Z

Oleksii.Plotnikov: Редагування ілюстрації

== Нормативна база ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11 "Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту". Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649]

== Визначення понять ==

=== Втрата статусу біженця або додаткового захисту ===
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n166 ст. 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"] (далі: Закон), особа втрачає статус біженця або додатковий захист у випадку, якщо вона:

1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);

2) набула громадянства України / добровільно набула громадянства, яке мала раніше / набула громадянства іншої держави і користується її захистом;

3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує;

5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;

6) не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n174 Пунктом 2 статті 11 Закону] передбачено виключення з пункту 4 та 6, а саме, що такі положення не поширюються на біженця чи особу, яка потребує додаткового захисту, якщо така особа може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови повернутися в країну свого попереднього постійного проживання або користуватися захистом країни своєї громадянської належності.

=== Позбавлення статусу біженця або додаткового захисту та скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n166 Статтею 11 Закону] перепдбачено підстави, за яких або особу може бути позбавлено статусу біженця/додаткового захисту, або скасовано рішення, яким її було визнано біженцем/особою, яка потребує додаткового захисту.
{| class="wikitable"
|+
!'''Позбавлення статусу біженця або додаткового захисту'''
!'''Скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту'''
|-
|Особа займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.
|Особа повідомила недостовірні відомості, пред'явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
|}

== Процедура втрати або позбавлення статусу біженця та додаткового захисту, скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ==
Державна міграційна служба України (далі за текстом статті – ДМС) приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця, або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за поданням територіального органу ДМС за місцем проживання особи, стосовно якої приймається рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n153 Пункт 7.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту] (Далі: Правила).

Територіальний орган ДМС здійснює подання про втрату чи позбавлення статусу біженця та додаткового захисту за наявності таких підстав ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n155 Пункт 7.2 Правил]) :

а) безпосередньо територіальним органом ДМС отримано відомості щодо наявності підстав для втрати або позбавлення особи статусу біженця або додаткового захисту;

б) територіальним органом ДМС отримано клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади щодо наявності підстав для втрати або позбавлення особи статусу біженця або додаткового захисту;

в) подано особисту заяву біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, про втрату статусу біженця або додаткового захисту.

У разі виявлення підстав для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подання про скасування такого рішення до Державної міграційної служби України вноситься територіальним органом ДМС за власною ініціативою ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n160 Пункт 7.3 Правил]).

Після отримання відомостей, передбачених вище, посадовою особою територіального органу ДМС реєструються та перевіряються відповідні документи, та готується подання щодо втрати/позбавлення статусу біженця та додаткового захисту або скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням відповідної підстави для такого подання та обґрунтування позиції територіального органу.

Також, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n161 п. 7.4 Правил], посадова особа зобов’язана письмово проінформувати особу, стосовно якої ініційовано процедуру втрати/позбавлення її статусу біженця або додаткового захисту або скасування рішення про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про наявність підстав для такої процедури (крім випадків, коли відповідна особа самостійно подала заяву про наявність підстав для втрати нею статусу біженця або додаткового захисту). Одночасно особі повідомляється, що під час процедури, вона має право брати участь у розгляді шляхом надання відповідних пояснень (усних чи письмових) та надання матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті відповідного рішення за результатами розгляду подання.

У поданні територіального органу ДМС обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником (або його законним представником). Подання повинно включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел. Подання затверджується керівником структурного підрозділу територіального органу ДМС, до повноважень якого належить реалізація законодавства у сфері біженців, осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (зазвичай – це Керівник управління/відділу у справах шукачів захисту та соціальної інтеграції) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n161 Пункт 7.4 Правил]).

Після затвердження, належним чином оформлена особова справа біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з долученим до неї поданням надсилаються до ДМС фельд'єгерським зв'язком ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n171 Пункт 7.5 Правил]). Державна міграційна служба України проводить всебічне вивчення та оцінку документів і матеріалів особової справи та подання та може запросити надання додаткової інформації територіальним органом ДМС, від якого надійшло подання, або звернутися із відповідними запитами до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, та необхідності у встановленні справжності і дійсності документів ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n172 Пункт 7.6 Правил]).

Строк прийняття рішення ДМС – 1 місяць з дня отримання подання та особової справи, але він може продовжений не більше як до 3 місяців ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n180 Пункт 7.8 Правил]).

За результатами розгляду, Державна міграційна служба України може прийняти одне з наступних рішень ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n175 Пункт 7.7 Правил]):
* про втрату статусу біженця або додаткового захисту;
* про позбавлення статусу біженця або додаткового захисту;
* про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту або про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Протягом 3 робочих днів з дня прийняття рішення, воно разом із особовою справою направляється до територіального органу ДМС за місцем проживання біженця/особи, яка потребує додаткового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n182 Пункт 7.9 Правил]).

Якщо було прийнято рішення про втрату/позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасовано рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, після отримання такого рішення територіальний орган ДМС ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n196 Пункт 18 статті 11 Закону], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n183 Пункт 7.10 Правил]):

а) протягом семи робочих днів надсилає або видає особі письмове повідомлення про прийняте рішення, з викладенням причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження;

б) вилучає посвідчення біженця або посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, та їх проїзні документи для виїзду за кордон або визнає недійсними ці документи, що оформлюється наказом керівника територіального органу ДМС.

== Оскарження рішення про втрату або позбавлення статусу біженця та додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ==
У особи, стосовно якої прийнято рішення про втрату або позбавлення статусу біженця та додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є право оскаржити дане рішення у порядку адміністративного судочинства. [[Файл:Втрата або позбавлення статусу біженця.jpg|міні|альт=Процедура втрати або позбавлення статусу біженця|Процедура втрати або позбавлення статусу біженця]]Строк оскарження – 5 робочих днів з дня вручення особі повідомлення про прийняте рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n196 Пункт 18 статті 11 Закону]).

У випадку використання права на оскарження, територіальний орган ДМС залишає на зберіганні національний паспорт та інші документи (якщо такі є в особовій справі заявника), при цьому оформлюючи відповідну розписку, та видає такій особі під підпис довідку про звернення за захистом в Україні. Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням її дії на весь час розгляду скарги ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n194 П. 14 ст. 11 Закону]).

Підставами для видачі та продовження строку дії зазначеної довідки є копія позовної заяви (апеляційної чи касаційної скарги) з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копії ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. Подані документи також долучаються до особової справи ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n187 Пункт 7.11 Правил]).

Особа, яка не реалізувала право на оскарження вказаного рішення, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні. При цьому територіальний орган ДМС повертає особі національний паспорт та інші документи, що перебувають на зберіганні ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n196 Пункт 18 статті 11 Закону]).
{| class="wikitable"
|Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні
|}
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Біженці]]
[[Категорія:Шукачі притулку]]

Втрата та позбавлення статусу біженця та додаткового захисту

2019-12-13T13:26:55Z

Oleksii.Plotnikov: Незначне редагування таблиці

== Нормативна база ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11 "Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту". Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649]

== Визначення понять ==

=== Втрата статусу біженця або додаткового захисту ===
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n166 ст. 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"] (далі: Закон), особа втрачає статус біженця або додатковий захист у випадку, якщо вона:

1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);

2) набула громадянства України / добровільно набула громадянства, яке мала раніше / набула громадянства іншої держави і користується її захистом;

3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує;

5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;

6) не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n174 Пунктом 2 статті 11 Закону] передбачено виключення з пункту 4 та 6, а саме, що такі положення не поширюються на біженця чи особу, яка потребує додаткового захисту, якщо така особа може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови повернутися в країну свого попереднього постійного проживання або користуватися захистом країни своєї громадянської належності.

=== Позбавлення статусу біженця або додаткового захисту та скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n166 Статтею 11 Закону] перепдбачено підстави, за яких або особу може бути позбавлено статусу біженця/додаткового захисту, або скасовано рішення, яким її було визнано біженцем/особою, яка потребує додаткового захисту.
{| class="wikitable"
|+
!'''Позбавлення статусу біженця або додаткового захисту'''
!'''Скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту'''
|-
|Особа займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.
|Особа повідомила недостовірні відомості, пред'явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
|}

== Процедура втрати або позбавлення статусу біженця та додаткового захисту, скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ==
Державна міграційна служба України (далі за текстом статті – ДМС) приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця, або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за поданням територіального органу ДМС за місцем проживання особи, стосовно якої приймається рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n153 Пункт 7.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту] (Далі: Правила).

Територіальний орган ДМС здійснює подання про втрату чи позбавлення статусу біженця та додаткового захисту за наявності таких підстав ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n155 Пункт 7.2 Правил]) :

а) безпосередньо територіальним органом ДМС отримано відомості щодо наявності підстав для втрати або позбавлення особи статусу біженця або додаткового захисту;

б) територіальним органом ДМС отримано клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади щодо наявності підстав для втрати або позбавлення особи статусу біженця або додаткового захисту;

в) подано особисту заяву біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, про втрату статусу біженця або додаткового захисту.

У разі виявлення підстав для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подання про скасування такого рішення до Державної міграційної служби України вноситься територіальним органом ДМС за власною ініціативою ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n160 Пункт 7.3 Правил]).

Після отримання відомостей, передбачених вище, посадовою особою територіального органу ДМС реєструються та перевіряються відповідні документи, та готується подання щодо втрати/позбавлення статусу біженця та додаткового захисту або скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням відповідної підстави для такого подання та обґрунтування позиції територіального органу.

Також, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n161 п. 7.4 Правил], посадова особа зобов’язана письмово проінформувати особу, стосовно якої ініційовано процедуру втрати/позбавлення її статусу біженця або додаткового захисту або скасування рішення про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про наявність підстав для такої процедури (крім випадків, коли відповідна особа самостійно подала заяву про наявність підстав для втрати нею статусу біженця або додаткового захисту). Одночасно особі повідомляється, що під час процедури, вона має право брати участь у розгляді шляхом надання відповідних пояснень (усних чи письмових) та надання матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті відповідного рішення за результатами розгляду подання.

У поданні територіального органу ДМС обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником (або його законним представником). Подання повинно включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел. Подання затверджується керівником структурного підрозділу територіального органу ДМС, до повноважень якого належить реалізація законодавства у сфері біженців, осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (зазвичай – це Керівник управління/відділу у справах шукачів захисту та соціальної інтеграції) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n161 Пункт 7.4 Правил]).

Після затвердження, належним чином оформлена особова справа біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з долученим до неї поданням надсилаються до ДМС фельд'єгерським зв'язком ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n171 Пункт 7.5 Правил]). Державна міграційна служба України проводить всебічне вивчення та оцінку документів і матеріалів особової справи та подання та може запросити надання додаткової інформації територіальним органом ДМС, від якого надійшло подання, або звернутися із відповідними запитами до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, та необхідності у встановленні справжності і дійсності документів ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n172 Пункт 7.6 Правил]).

Строк прийняття рішення ДМС – 1 місяць з дня отримання подання та особової справи, але він може продовжений не більше як до 3 місяців ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n180 Пункт 7.8 Правил]).

За результатами розгляду, Державна міграційна служба України може прийняти одне з наступних рішень ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n175 Пункт 7.7 Правил]):
* про втрату статусу біженця або додаткового захисту;
* про позбавлення статусу біженця або додаткового захисту;
* про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту або про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Протягом 3 робочих днів з дня прийняття рішення, воно разом із особовою справою направляється до територіального органу ДМС за місцем проживання біженця/особи, яка потребує додаткового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n182 Пункт 7.9 Правил]).

Якщо було прийнято рішення про втрату/позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасовано рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, після отримання такого рішення територіальний орган ДМС ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n196 Пункт 18 статті 11 Закону], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n183 Пункт 7.10 Правил]):

а) протягом семи робочих днів надсилає або видає особі письмове повідомлення про прийняте рішення, з викладенням причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження;

б) вилучає посвідчення біженця або посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, та їх проїзні документи для виїзду за кордон або визнає недійсними ці документи, що оформлюється наказом керівника територіального органу ДМС.

== Оскарження рішення про втрату або позбавлення статусу біженця та додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ==
У особи, стосовно якої прийнято рішення про втрату або позбавлення статусу біженця та додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є право оскаржити дане рішення у порядку адміністративного судочинства.

Строк оскарження – 5 робочих днів з дня вручення особі повідомлення про прийняте рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n196 Пункт 18 статті 11 Закону]).

У випадку використання права на оскарження, територіальний орган ДМС залишає на зберіганні національний паспорт та інші документи (якщо такі є в особовій справі заявника), при цьому оформлюючи відповідну розписку, та видає такій особі під підпис довідку про звернення за захистом в Україні. Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням її дії на весь час розгляду скарги ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n194 П. 14 ст. 11 Закону]).

Підставами для видачі та продовження строку дії зазначеної довідки є копія позовної заяви (апеляційної чи касаційної скарги) з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копії ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. Подані документи також долучаються до особової справи ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n187 Пункт 7.11 Правил]).

Особа, яка не реалізувала право на оскарження вказаного рішення, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні. При цьому територіальний орган ДМС повертає особі національний паспорт та інші документи, що перебувають на зберіганні ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n196 Пункт 18 статті 11 Закону]).
[[Файл:Втрата або позбавлення статусу біженця.jpg|центр|міні|818x818пкс]]
{| class="wikitable"
|Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні
|}
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Біженці]]
[[Категорія:Шукачі притулку]]

Втрата та позбавлення статусу біженця та додаткового захисту

2019-12-13T13:26:04Z

Oleksii.Plotnikov: Редагування таблиці

== Нормативна база ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11 "Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту". Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649]

== Визначення понять ==

=== Втрата статусу біженця або додаткового захисту ===
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n166 ст. 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"] (далі: Закон), особа втрачає статус біженця або додатковий захист у випадку, якщо вона:

1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);

2) набула громадянства України / добровільно набула громадянства, яке мала раніше / набула громадянства іншої держави і користується її захистом;

3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує;

5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;

6) не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n174 Пунктом 2 статті 11 Закону] передбачено виключення з пункту 4 та 6, а саме, що такі положення не поширюються на біженця чи особу, яка потребує додаткового захисту, якщо така особа може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови повернутися в країну свого попереднього постійного проживання або користуватися захистом країни своєї громадянської належності.

=== Позбавлення статусу біженця або додаткового захисту та скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n166 Статтею 11 Закону] перепдбачено підстави, за яких або особу може бути позбавлено статусу біженця/додаткового захисту, або скасовано рішення, яким її було визнано біженцем/особою, яка потребує додаткового захисту.
{| class="wikitable"
|+
!'''Позбавлення статусу біженця або додаткового захисту'''
!'''Скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту'''
|-
|Особа займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.
|Особа повідомила недостовірні відомості, пред'явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
|}

== Процедура втрати або позбавлення статусу біженця та додаткового захисту, скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ==
Державна міграційна служба України (далі за текстом статті – ДМС) приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця, або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за поданням територіального органу ДМС за місцем проживання особи, стосовно якої приймається рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n153 Пункт 7.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту] (Далі: Правила).

Територіальний орган ДМС здійснює подання про втрату чи позбавлення статусу біженця та додаткового захисту за наявності таких підстав ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n155 Пункт 7.2 Правил]) :

а) безпосередньо територіальним органом ДМС отримано відомості щодо наявності підстав для втрати або позбавлення особи статусу біженця або додаткового захисту;

б) територіальним органом ДМС отримано клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади щодо наявності підстав для втрати або позбавлення особи статусу біженця або додаткового захисту;

в) подано особисту заяву біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, про втрату статусу біженця або додаткового захисту.

У разі виявлення підстав для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подання про скасування такого рішення до Державної міграційної служби України вноситься територіальним органом ДМС за власною ініціативою ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n160 Пункт 7.3 Правил]).

Після отримання відомостей, передбачених вище, посадовою особою територіального органу ДМС реєструються та перевіряються відповідні документи, та готується подання щодо втрати/позбавлення статусу біженця та додаткового захисту або скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням відповідної підстави для такого подання та обґрунтування позиції територіального органу.

Також, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n161 п. 7.4 Правил], посадова особа зобов’язана письмово проінформувати особу, стосовно якої ініційовано процедуру втрати/позбавлення її статусу біженця або додаткового захисту або скасування рішення про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про наявність підстав для такої процедури (крім випадків, коли відповідна особа самостійно подала заяву про наявність підстав для втрати нею статусу біженця або додаткового захисту). Одночасно особі повідомляється, що під час процедури, вона має право брати участь у розгляді шляхом надання відповідних пояснень (усних чи письмових) та надання матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті відповідного рішення за результатами розгляду подання.

У поданні територіального органу ДМС обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником (або його законним представником). Подання повинно включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел. Подання затверджується керівником структурного підрозділу територіального органу ДМС, до повноважень якого належить реалізація законодавства у сфері біженців, осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (зазвичай – це Керівник управління/відділу у справах шукачів захисту та соціальної інтеграції) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n161 Пункт 7.4 Правил]).

Після затвердження, належним чином оформлена особова справа біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з долученим до неї поданням надсилаються до ДМС фельд'єгерським зв'язком ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n171 Пункт 7.5 Правил]). Державна міграційна служба України проводить всебічне вивчення та оцінку документів і матеріалів особової справи та подання та може запросити надання додаткової інформації територіальним органом ДМС, від якого надійшло подання, або звернутися із відповідними запитами до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, та необхідності у встановленні справжності і дійсності документів ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n172 Пункт 7.6 Правил]).

Строк прийняття рішення ДМС – 1 місяць з дня отримання подання та особової справи, але він може продовжений не більше як до 3 місяців ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n180 Пункт 7.8 Правил]).

За результатами розгляду, Державна міграційна служба України може прийняти одне з наступних рішень ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n175 Пункт 7.7 Правил]):
* про втрату статусу біженця або додаткового захисту;
* про позбавлення статусу біженця або додаткового захисту;
* про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту або про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Протягом 3 робочих днів з дня прийняття рішення, воно разом із особовою справою направляється до територіального органу ДМС за місцем проживання біженця/особи, яка потребує додаткового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n182 Пункт 7.9 Правил]).

Якщо було прийнято рішення про втрату/позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасовано рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, після отримання такого рішення територіальний орган ДМС ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n196 Пункт 18 статті 11 Закону], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n183 Пункт 7.10 Правил]):

а) протягом семи робочих днів надсилає або видає особі письмове повідомлення про прийняте рішення, з викладенням причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження;

б) вилучає посвідчення біженця або посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, та їх проїзні документи для виїзду за кордон або визнає недійсними ці документи, що оформлюється наказом керівника територіального органу ДМС.

== Оскарження рішення про втрату або позбавлення статусу біженця та додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ==
У особи, стосовно якої прийнято рішення про втрату або позбавлення статусу біженця та додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є право оскаржити дане рішення у порядку адміністративного судочинства.

Строк оскарження – 5 робочих днів з дня вручення особі повідомлення про прийняте рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n196 Пункт 18 статті 11 Закону]).

У випадку використання права на оскарження, територіальний орган ДМС залишає на зберіганні національний паспорт та інші документи (якщо такі є в особовій справі заявника), при цьому оформлюючи відповідну розписку, та видає такій особі під підпис довідку про звернення за захистом в Україні. Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням її дії на весь час розгляду скарги ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n194 П. 14 ст. 11 Закону]).

Підставами для видачі та продовження строку дії зазначеної довідки є копія позовної заяви (апеляційної чи касаційної скарги) з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копії ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. Подані документи також долучаються до особової справи ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n187 Пункт 7.11 Правил]).

Особа, яка не реалізувала право на оскарження вказаного рішення, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні. При цьому територіальний орган ДМС повертає особі національний паспорт та інші документи, що перебувають на зберіганні ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n196 Пункт 18 статті 11 Закону]).
[[Файл:Втрата або позбавлення статусу біженця.jpg|центр|міні|818x818пкс]]
{|
!Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні
|}
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Біженці]]
[[Категорія:Шукачі притулку]]

Втрата та позбавлення статусу біженця та додаткового захисту

2019-12-13T13:24:48Z

Oleksii.Plotnikov: Сторінку створено

== Нормативна база ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11 "Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту". Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649]

== Визначення понять ==

=== Втрата статусу біженця або додаткового захисту ===
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n166 ст. 11 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"] (далі: Закон), особа втрачає статус біженця або додатковий захист у випадку, якщо вона:

1) добровільно знову скористалася захистом країни громадянської належності (підданства);

2) набула громадянства України / добровільно набула громадянства, яке мала раніше / набула громадянства іншої держави і користується її захистом;

3) добровільно повернулася до країни, яку вона залишила чи за межами якої перебувала внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;

4) будучи особою без громадянства, може повернутися в країну свого попереднього постійного проживання, оскільки обставин, за яких її було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує;

5) отримала притулок чи дозвіл на постійне проживання в іншій країні;

6) не може відмовлятися від користування захистом країни своєї громадянської належності, оскільки обставин, на підставі яких особу було визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, більше не існує.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n174 Пунктом 2 статті 11 Закону] передбачено виключення з пункту 4 та 6, а саме, що такі положення не поширюються на біженця чи особу, яка потребує додаткового захисту, якщо така особа може навести достатні обґрунтування, які випливають з попередніх переслідувань, для своєї відмови повернутися в країну свого попереднього постійного проживання або користуватися захистом країни своєї громадянської належності.

=== Позбавлення статусу біженця або додаткового захисту та скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n166 Статтею 11 Закону] перепдбачено підстави, за яких або особу може бути позбавлено статусу біженця/додаткового захисту, або скасовано рішення, яким її було визнано біженцем/особою, яка потребує додаткового захисту.
{| class="wikitable"
|+
!'''Позбавлення статусу біженця або додаткового захисту'''
!'''Скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту'''
|-
|Особа займається діяльністю, що становить загрозу національній безпеці, громадському порядку, здоров'ю населення України.
|Особа повідомила недостовірні відомості, пред'явила фальшиві документи, що стали підставою для визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
|}

== Процедура втрати або позбавлення статусу біженця та додаткового захисту, скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ==
Державна міграційна служба України (далі за текстом статті – ДМС) приймає рішення про втрату або позбавлення статусу біженця, або додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за поданням територіального органу ДМС за місцем проживання особи, стосовно якої приймається рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n153 Пункт 7.1 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту] (Далі: Правила).

Територіальний орган ДМС здійснює подання про втрату чи позбавлення статусу біженця та додаткового захисту за наявності таких підстав ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n155 Пункт 7.2 Правил]) :

а) безпосередньо територіальним органом ДМС отримано відомості щодо наявності підстав для втрати або позбавлення особи статусу біженця або додаткового захисту;

б) територіальним органом ДМС отримано клопотання органу Служби безпеки України, іншого органу державної влади щодо наявності підстав для втрати або позбавлення особи статусу біженця або додаткового захисту;

в) подано особисту заяву біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, про втрату статусу біженця або додаткового захисту.

У разі виявлення підстав для скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подання про скасування такого рішення до Державної міграційної служби України вноситься територіальним органом ДМС за власною ініціативою ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n160 Пункт 7.3 Правил]).

Після отримання відомостей, передбачених вище, посадовою особою територіального органу ДМС реєструються та перевіряються відповідні документи, та готується подання щодо втрати/позбавлення статусу біженця та додаткового захисту або скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням відповідної підстави для такого подання та обґрунтування позиції територіального органу.

Також, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n161 п. 7.4 Правил], посадова особа зобов’язана письмово проінформувати особу, стосовно якої ініційовано процедуру втрати/позбавлення її статусу біженця або додаткового захисту або скасування рішення про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про наявність підстав для такої процедури (крім випадків, коли відповідна особа самостійно подала заяву про наявність підстав для втрати нею статусу біженця або додаткового захисту). Одночасно особі повідомляється, що під час процедури, вона має право брати участь у розгляді шляхом надання відповідних пояснень (усних чи письмових) та надання матеріалів, які можуть мати суттєве значення при прийнятті відповідного рішення за результатами розгляду подання.

У поданні територіального органу ДМС обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником (або його законним представником). Подання повинно включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел. Подання затверджується керівником структурного підрозділу територіального органу ДМС, до повноважень якого належить реалізація законодавства у сфері біженців, осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (зазвичай – це Керівник управління/відділу у справах шукачів захисту та соціальної інтеграції) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n161 Пункт 7.4 Правил]).

Після затвердження, належним чином оформлена особова справа біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, з долученим до неї поданням надсилаються до ДМС фельд'єгерським зв'язком ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n171 Пункт 7.5 Правил]). Державна міграційна служба України проводить всебічне вивчення та оцінку документів і матеріалів особової справи та подання та може запросити надання додаткової інформації територіальним органом ДМС, від якого надійшло подання, або звернутися із відповідними запитами до інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, викладеної у поданні, та необхідності у встановленні справжності і дійсності документів ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n172 Пункт 7.6 Правил]).

Строк прийняття рішення ДМС – 1 місяць з дня отримання подання та особової справи, але він може продовжений не більше як до 3 місяців ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n180 Пункт 7.8 Правил]).

За результатами розгляду, Державна міграційна служба України може прийняти одне з наступних рішень ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n175 Пункт 7.7 Правил]):
* про втрату статусу біженця або додаткового захисту;
* про позбавлення статусу біженця або додаткового захисту;
* про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* про відсутність підстав для втрати чи позбавлення статусу біженця або додаткового захисту або про скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Протягом 3 робочих днів з дня прийняття рішення, воно разом із особовою справою направляється до територіального органу ДМС за місцем проживання біженця/особи, яка потребує додаткового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n182 Пункт 7.9 Правил]).

Якщо було прийнято рішення про втрату/позбавлення статусу біженця або додаткового захисту чи скасовано рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, після отримання такого рішення територіальний орган ДМС ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n196 Пункт 18 статті 11 Закону], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n183 Пункт 7.10 Правил]):

а) протягом семи робочих днів надсилає або видає особі письмове повідомлення про прийняте рішення, з викладенням причин такого рішення і роз'ясненням порядку його оскарження;

б) вилучає посвідчення біженця або посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, та їх проїзні документи для виїзду за кордон або визнає недійсними ці документи, що оформлюється наказом керівника територіального органу ДМС.

== Оскарження рішення про втрату або позбавлення статусу біженця та додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ==
У особи, стосовно якої прийнято рішення про втрату або позбавлення статусу біженця та додаткового захисту чи скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є право оскаржити дане рішення у порядку адміністративного судочинства.

Строк оскарження – 5 робочих днів з дня вручення особі повідомлення про прийняте рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n196 Пункт 18 статті 11 Закону]).

У випадку використання права на оскарження, територіальний орган ДМС залишає на зберіганні національний паспорт та інші документи (якщо такі є в особовій справі заявника), при цьому оформлюючи відповідну розписку, та видає такій особі під підпис довідку про звернення за захистом в Україні. Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням її дії на весь час розгляду скарги ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n194 П. 14 ст. 11 Закону]).

Підставами для видачі та продовження строку дії зазначеної довідки є копія позовної заяви (апеляційної чи касаційної скарги) з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копії ухвали суду про відкриття провадження у справі чи належним чином оформленої судової повістки. Подані документи також долучаються до особової справи ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11#n187 Пункт 7.11 Правил]).

Особа, яка не реалізувала право на оскарження вказаного рішення, повинна залишити територію України в установлений строк, якщо вона не має інших законних підстав для перебування в Україні. При цьому територіальний орган ДМС повертає особі національний паспорт та інші документи, що перебувають на зберіганні ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/#n196 Пункт 18 статті 11 Закону]).
[[Файл:Втрата або позбавлення статусу біженця.jpg|центр|міні|818x818пкс]]
{| class="wikitable"
|+
!Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні
|}
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Біженці]]
[[Категорія:Шукачі притулку]]

Файл:Втрата або позбавлення статусу біженця.jpg

2019-12-13T13:20:53Z

Oleksii.Plotnikov:

Схема процедури щодо втрати або позбавлення статусу біженця

Використання практики Європейського суду з прав людини у справах шукачів притулку

2019-12-13T12:46:54Z

Oleksii.Plotnikov: Прибрано слово "Суду" з заголовку "Практика щодо недопущення шукачів притулку до системи надання притулку"

== Нормативна база ==

=== Законодавство України ===
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/paran4202 Конституція України]

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215 Кодекс адміністративного судочинства України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/475/97-%D0%B2%D1%80/ed19990324 Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09 Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 № 1]

=== Норми міжнародного права ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#n14 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод]

=== Практика Європейського суду з прав людини ===
* [http://eurocourt.in.ua/Article.asp?AIdx=407 Сорінг проти Сполученого Королівства]
* [https://www.refworld.org.ru/docid/529f352d4.html М.С.С. проти Бельгії та Греції]
* [https://www.refworld.org.ru/docid/529f37ce4.html Хірсі Джамаа та інші проти Італії]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/980_002 Джабарі проти Туреччини]
* [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,5899cc804,0.html І.М. проти Франції]
* [https://www.refworld.org.ru/country,,,CASELAW,UKR,,588f53e04,0.html Кебе та Інші проти України]

== Особливості використання практики Європейського суду з прав людини у справах шукачів притулку ==

=== Обов’язковість практики Європейського суду з прав людини ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#n14 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р]. (Європейська конвенція з прав людини), яка [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/475/97-%D0%B2%D1%80/ed19990324 ратифікована Україною] 17 липня 1997 р., а також додаткові протоколи до неї (всі з яких ратифіковані Україною), підлягає застосуванню в Україні як частина її національного законодавства згідно із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/paran4202/#n4194 статтею 9 Конституції України]. Вона має вищу юридичну силу по відношенню до всіх актів національного законодавства, за винятком Конституції України.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#n205 Статті 46 Конвенції], держави-учасниці зобов’язуються виконувати остаточні рішення Суду у будь-яких справах в яких вони є сторонами. Аналогічне положення міститься в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15/#o19 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"]. Таким чином, безумовно обов’язковими для виконання є лише рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), ухвалені у конкретній справі щодо даної країни.

Водночас, ґарантування прав, передбачених Конвенцією, неможливе без використання тлумачення Конвенції, що надається ЄСПЛ в його справах. Так, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15/#o130 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"], суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/#n9574 ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України)], суди при вирішенні справи керується принципом верховенства права, частиною якого є визнання найвищої цінності прав людини, що визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/#n9576 ч. 2 ст. 6 КАС України], суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Аналогічні положення містяться в інших процесуальних кодексах. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09/#o10 п. 1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 № 1], суди повинні застосовувати практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

=== Використання перекладів рішень Європейського суду з прав людини ===
Порядок застосування Конвенції та практики ЄСПЛ судами встановлений [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15/#o132 ст. 18 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"]. Для цілей посилання на текст Конвенції використовується офіційний переклад, опублікований на сайті Верховної Ради України. Для цілей посилання на Рішення та ухвали суду та на ухвали Європейської комісії з прав людини, судді використовують переклади текстів рішень Суду та Комісії, надруковані в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України». Опубліковані в «Віснику» переклади також публікуються у [https://vespi.dpcoi.com.ua Всеукраїнській електронній системі правової інформації] та на [https://rada.gov.ua/ сайті Верховної Ради України].

У зв’язку з великою кількістю рішень ЄСПЛ, не всі з них опубліковані в «Офіційному віснику України, а щодо багатьох рішень, що винесенні проти інших країн, офіційний переклад взагалі відсутній. Багато рішень українською мовою доступні в офіційному чи неофіційному перекладі в [https://hudoc.echr.coe.int/ електронній інформаційній системі Європейського суду з прав людини HUDOC]. Деякі останні рішення Суду вперше публікуються в неофіційному перекладі неурядових правозахисних організацій, таких як [https://helsinki.org.ua/ Українська Гельсинська спілка з прав людини].

Також, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15/#o135 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконання рішень та використання практики Європейського суду з прав людини"], у разі відсутності перекладу Рішення та ухвали Суду чи ухвали Комісії, суд користується оригінальним текстом. Всі оригінальні тексти публікуються в електронній інформаційній системі HUDOC. З метою полегшення розгляду судом рішень ЄСПЛ, опублікованих англійською чи французькою мовами, доцільним може виявитись також використання неофіційних перекладів російською мовою, що доступні на сайті Суду або підготовлені правозахисними організаціями.

=== Обсяг практики, що підлягає використанню в справах шукачів притулку ===
При використанні Конвенції та практики ЄСПЛ слід мати на увазі, що Європейський суд з прав людини не є судом для біженців. Зокрема, Суд неодноразово підкреслював, що кожна держава має право контролювати перебування іноземців на своїй території. Конвенція не створює для держав обов’язку надавати притулок. Також слід мати на увазі, що Конвенція не стосується, а Суд не розглядає кожного порушення національного законодавства, а тільки порушення прав, що гарантовані Конвенцією та додатковими протоколами до неї.

В своїй практиці відносно шукачів притулку, суд найчастіше констатує порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n14 Статті 2] (право на життя), [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3] (заборона катувань, нелюдського та такого, що принижує гідність поводження і покарання) у зв’язку з примусовим видворенням чи екстрадицією шукачів притулку до країн, де ним загрожує небезпека, а також [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статті 5] (право на свободу і особисту недоторканість) у зв’язку з триманням шукачів притулку під вартою або іншими обмеженнями їхньої свободи, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n54 Статті 8] (право на приватне та сімейне життя) у зв’язку з розлученням сімей шукачів притулку, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції, та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_059/#o14 Статті 2] (право на свободу пересування) і [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_059/#o24 Статті 4] (заборона колективного вислання іноземців) Протоколу № 4. Як правило, у справах шукачів притулку не використовується [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n42 Стаття 6] Конвенції (право на справедливий суд).

== Практика щодо недопущення шукачів притулку до національної системи притулку ==
Європейський суд з прав людини неодноразово розглядав справи про допуск особи, яка бажає звернутися за притулком, до національної системи притулку. Найчастіше така ситуація виникає в разі прибуття особи до кордону держави (на приклад, транзитної зони аеропорту), або перехоплення особи при спробі прибути в держави поза межами державної території (на приклад, на човні в морі поза межами територіальних вод), проте можливе також недопущення особи, що вже знаходиться на національній території, до системи захисту, наприклад через ненадання можливості звернутися за статусом біженця. Як правило, в таких справах Суд констатує порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3] (заборона катувань), [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (право на ефективний засіб правового захисту).

У справі [https://www.refworld.org.ru/docid/529f37ce4.html Хірсі Джамаа та Інші проти Італії (№ 27765/09, рішення від 23 лютого 2012 р.)], ЄСПЛ розглянув заяви шукачів притулку, які намагалися потрапити до Європи на човні та були перехоплені в Середземному морі італійським патрульним кораблем поза межами територіального моря. Всі перехоплені особи були поміщені на італійські кораблі та повернуті до Тріполі. Європейський суд з прав людини констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_059/#o24 Статті 4] Протоколу № 4 (заборона колективного вислання іноземців), оскільки справи кожної з перехоплених осіб не були розглянуті індивідуально, та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3] Конвенції (заборона катувань) через те, що захоплені особи, знаходячись під фактичним контролем влади Італії, були примусово повернуті до Лівії, де ним загрожувала небезпека.

У справі [https://www.refworld.org.ru/country,,,CASELAW,UKR,,588f53e04,0.html Кебе та Інші проти України (№ 12552/12, рішення від 12.01.2017)], Суд розглянув ситуацію громадян Ефіопії та Еритреї, що нелегально проникли на торгівельне судно, яке прямувало до. м.Миколаїв та завернулись за захистом до прикордонників.? Українською прикордонною службою ним не було надано можливості зійти на берег та звернутися з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Пізніше, після процедурного наказу Суду, вказаним особам було дозволено подати відповідні заяви. Оскільки ще до рішення суду вказаних осіб було допущено до національної системи притулку, та була відсутня безпосередня загроза їхнього примусового видворення, ЄСПЛ не знайшов порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3] (заборона катувань), проте констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (відсутність належного засобу правового захисту).

В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22display%22:[2],%22languageisocode%22:[%22ENG%22],%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22],%22itemid%22:[%22001-198760%22]} Ільяс та Ахмед проти Угорщини (no 47287/15, рішення від 21 листопада 2019 р.)], Велика Палата Європейського суду з прав людини розглянула заяву громадян Бангладеш про те, що вони були затримані в транзитній зоні на кордоні між Сербією та Угорщиною, і, попри явно висловлене бажання звернутися за притулком, ним не було дозволено зробити таке звернення. Суд встановив порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3] Конвенції у зв’язку з відсутністю належного розгляду їхніх звернень за притулком.

== Практика щодо порушень прав шукачів притулку в ході звернення за захистом ==
''' '''Сама по собі процедура звернення за захистом та порядок надання чи відмови в статусі біженця чи додатковому захисті за національним правом знаходяться поза юрисдикцією Європейського суду з прав людини. Однак, якщо такий неналежний розгляд призводив до порушення конвенційних прав, Суд може констатувати порушення.

В першу чергу, особі повинно бути гарантоване право на звернення за захистом, яке органи влади не мають права ігнорувати. Показовою в цьому сенсі є справа [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-193773%22]} С.Д. проти Греції (№ 53541/07, рішення від 11 липня 2009 р.)]. В цій справі було розглянуто звернення громадянина Туреччини, який просив притулку в Греції у зв’язку з політичними переслідуваннями. Натомість, грецькі органи влади проігнорували його звернення та негайно ув’язнили його як нелегального мігранта. Суд відзначив, що навіть усне звернення особи з висловленням бажання отримати притулок повинно бути негайно взято до уваги органами влади та зареєстроване. Подальше порушення полягало в тому, що письмове звернення адвоката про реєстрацію заяви про надання притулку, було двічі проігнороване органами влади та зареєстровано лише з третьої спроби. ЄСПЛ відзначив, що поважає право держав контролювати незаконний в’їзд осіб на державну територію. Однак, це не звільняє владу від обов’язку з індивідуального розгляду кожної заяви про звернення за статусом біженця. Таким чином, мало місце порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3 Конвенції].

При розгляді заяв про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, органи влади повинні діяти добросовісно. Прикладом порушення, що виникло з недобросовісного ставлення органів влади, є справа [https://hudoc.echr.coe.int/app/conversion/pdf?library=ECHR&id=001-105939&filename=CASE%20OF%20%C4%8CONKA%20v.%20BELGIUM%20-%20%5bUkrainian%20Translation%5d.pdf Чонка проти Бельгії (№ 51654/99, рішення від 05 травня 2002)]. В цій справі громадян Словаччини, що просили притулку в Бельгії, запросили до поліцейського відділку, нібито для подання клопотання про визнання біженцями. Проте коли вони з’явилися, вони були затримані та поміщені до пункту тимчасового тримання іноземців. Суд вказав, що формулювання виклику було таким, що було очевидно спрямоване на запрошення якомога більшої кількості осіб з метою затримання та подальшого видворення, а затриманим не було надано правового захисту, зокрема ним не було повідомлено про цілі затримання та не надано можливості зв’язатися з юристом. Суд особливо підкреслив, що уряд не повинен створювати умови, які позбавляли б осіб правового захисту., та постановив, що мало місце порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статті 5] (право на свободу і особисту недорканість), [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_059/#o24 Статті 4] Протоколу № 4 (заборона колективного вислання іноземців).

В справі [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,5899cc804,0.html І.М. проти Франції (№ 9152/09, рішення від 2 лютого 2012 р.),] ЄСПЛ розглянув заяву шукача притулку на те, що йому не було надано правової допомоги при зверненні за захистом та ухваленні судового рішення щодо його видворення. Скарга стосувалася того, що його адвокату було надано лише дуже короткий проміжок часу для ознайомлення зі справою та не було створено належних умов для спілкування між заявником та адвокатом. Європейський суд констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (право на ефективний засіб правового захисту).

В справі [https://www.refworld.org.ru/docid/529f352d4.html М.С.С. проти Бельгії та Греції (№ 30696/09, рішення від 21 січня 2011)], Європейський суд з прав людини констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статей 3] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 13] через ненадання шукачам притулку інформації зрозумілою для них мовою про процедуру звернення за захистом та до правозахисних організацій, що можуть надати ним безкоштовну правову допомогу. В цій справі Суд вивів правило, яке він неодноразово підтверджував в інших справах, щодо обов’язку держави розглянути звернення особи за захистом: «''з огляду на значимість, яку Суд пов’язує зі статтею 3 Конвенції та незворотною природою шкоди, яка може настати, якщо ризик катувань чи неналежного поводження втілиться у життя…від державних органів вимагається незалежний та суворий контроль щодо будь-якої скарги про те, що існують суттєві підстави побоюватись поводження, яке суперечить статті 3, а також особливо швидка відповідь''».

В справі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/980_002 Джабарі проти Туреччини (заява № 40035/98, рішення від 11 липня 2000 р.)], ЄСПЛ розглянув твердження заявниці про те, що вона звернулася до органів влади Туреччини з заявою про надання статусу біженця, проте ній було відмовлено та щодо неї було прийнято рішення про депортацію, навіть попре наявність в неї листа від УВКБ ООН, який просив органи влади надати ній захист. ЄСПЛ констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статей 3] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 13] та вказав, що органи влади повинні брати до уваги повідомлення від УВКБ ООН про те, що особа є шукачем притулку, при розгляді заяв про надання статусу біженця або додаткового захисту.

В практиці нерідкою є ситуація, коли особі відмовляють в статусі біженця на тій підставі, що особа раніше не зазнавала переслідувань та посилається лише на ризик таких переслідувань. В справі [https://www.refworld.org/cases,ECHR,4ab8a1a42.html Абдульхані та Карімнія проти Туреччини (№ 30471/08, рішення від 22 вересня 2009 р.)], ЄСПЛ зазначив: «''У випадках, коли заявник стверджує, що він або вона належить до групи, що систематично піддається практиці неналежного поводження, захист відповідно до Статті 3 вступає в силу, коли заявник доведе що є підстави вважати, що таке поводження існує щодо цієї групи. В таких випадках, Суд не наполягає, аби позивач продемонстрував наявність інших рис, інакше захист Статті 3 був би ілюзорним''». Інакше кажучи, особа зобов’язана лише довести, що група, до якої вона належить, піддається переслідуванню. Не існує обов’язку доводити, що сама особа зазнала таких переслідувань.

Крім гарантій, пов’язаних зі зверненням за захистом, в практиці ЄСПЛ можна знайти вказівки щодо самої процедури розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребу додаткового захисту. На приклад, в справі [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,57ebc9c44,0.html Ф.Г. проти Швеції (№ 43611/11, рішення від 23 березня 2016 р.)], Європейський суд з прав людини розглянув питання про якість шведської міграційної процедури. Суд вказав, що держава несе зобов’язання з оцінки ризиків, що пов’язані з примусовим видворенням особи. Держава зобов’язана проводити таку оцінку самостійно, а не за клопотанням особи. Така оцінка повинна проводитися на підставі достовірної інформації по країні походження заявника. В якості достовірних джерел інформації були визнані доповіді УВКБ ООН та міжнародних правозахисних організацій. Подібні висновки Суд зробив і в справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-197217%22]} А.А. проти Швейцарії (№ 32218/17, рішення від 05 листопада 2019 р.)].

== Практика щодо порушень, пов’язаних з триманням осіб під вартою ==
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право держав здійснювати законний арешт або затримання осіб з метою запобігання їхньому недозволеному в’їзду в країну чи осіб, щодо яких проводиться процедура депортації або екстрадиції ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n37 Стаття 5 (1) (f) Конвенції]). Щодо такого затримання діє ряд гарантій, недотримання яких може призвести до порушення конвенційних прав особи.

Питання гарантій шукачам притулку при триманні під вартою було розглянуто в справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22display%22:[2],%22languageisocode%22:[%22FRE%22],%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22],%22itemid%22:[%22001-196150%22]} Каак та Інші проти Греції (№ 34215/16, рішення від 03 жовтня 2019 р.)]. Суд констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n40 параграфу 4 Статті 5 Конвенції] (право на перевірку рішення про затримання компетентним судом, встановленим законом), оскільки всім затриманим не було надано правової допомоги в центрі затримання. Ним були видані лише брошури про право на оскарження грецькою мовою, проте не було надано перекладів цих брошур, та не було роз’яснено як саме вони повинні реалізувати своє право на судове оскарження.

Тримання особи під вартою з метою депортації повинно супроводжуватись активним діями, спрямованими на видворення. Якщо такі дії не здійснюються, або відсутня реальна перспектива депортації, тримання під вартою перестає бути законним в значенні [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n31 параграфу 1 Статті 5 Конвенції].

Так, в пілотній постанові у справі [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,549d7b734,0.html Кім проти Росії (№ 44260/13, рішення від 17 липня 2014 р.)], було розглянуто скаргу особи без громадянства походженням з Узбекистану про надмірне тримання під вартою. Суд встановив, що хоча російські органи влади і намагалися повідомити органи влади Узбекистану про видворення особи, вони так і не отримали від них відповіді, і не здійснили будь-яких активних зусиль для того, аби отримати таку відповідь. Таким чином, була відсутня реальна перспектива видворення заявника, і його подальше тримання під вартою становило порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статті 5 Конвенції].

В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-195987%22]} Ісмаілов проти Росії (№ 45852/17, рішення від 24 вересня 2019 р.)], ЄСПЛ вказав, що коли дії органів влади з видворення безсистемні та здійснюються з великими перервами, має місце порушення Конвенції, і особі має бути сплачена компенсація.

Можливі випадки, коли особа фактично позбавлена свободи без рішення суду та поміщення до спеціалізованого закладу. Так, в праві [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22display%22:[2],%22languageisocode%22:[%22ENG%22],%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22],%22itemid%22:[%22001-198811%22]} З.А. та Інші проти Росії (№ 61411/15, рішення від 21.11.2019)], Велика Палата Європейського суду з прав людини встановила, що затримання чотирьох осіб протягом тривалого часу в транзитній зоні аеропорту Шереметьєво, в період коли органи влади розглядали їхні звернення за статусом біженця, становили порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статей 5] (право на свободу та особисту недоторканість) та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 3] (заборона катувань) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд зокрема визнав порушенням [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статті 5] той факт, що заявники змушені були залишатися в транзитній зоні протягом періодів від 5 до 19 місяців, не було реалістичної можливості залишити транзитну зону, а органи влади не виконали вимоги національного законодавства щодо розміщення шукачів притулку. Суд вирішив, що була відсутня правова підстава для такого тривалого затримання, що порушувало параграф [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n31 1 Статті 5], а умови затримання становили собою нелюдське поводження в порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3].

== Практика щодо примусового повернення та видворення шукачів притулку ==
Найчастіше ЄСПЛ констатує порушення Конвенції в справах шукачів притулку у зв’язку з їхнім незаконним видворенням шукачів притулку через порушення таким поверненням чи видворенням міжнародно-правового принципу заборони вислання (non-refoulement). Цей принцип ЄСПЛ вперше застосував в справі [http://eurocourt.in.ua/Article.asp?AIdx=407 Сорінг проти Сполученого Королівства (рішення від 06 липня 1989 р.)]. Він вказав, що екстрадиція особи до країни, де ця особа може бути піддана катуванню, жорстокому або такому, що принижує гідність поводженню або покаранню, навіть якщо ця особа є злочинцем, порушує [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статтю 3] Конвенції та суперечить самій її сутності.

Цей висновок ЄСПЛ неодноразово повторював в інших справах, зокрема щодо шукачів притулку. Так, в справі [https://www.refworld.org.ru/docid/529f352d4.html М.С.С. проти Бельгії та Греції (№ 30696/09, рішення від 21 січня 2011)] Європейський суд вказав, що «відповідно до добре встановленої практики, видворення шукачів притулку державами-членами може піднімати питання по [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3], а отже викликати відповідальність держави за Конвенцією, якщо показано суттєві підстави вважати, що дана особа зіткнеться з реальним ризиком бути підданим катуванню чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню в приймаючій державі. За таких обставин, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Стаття 3] передбачає обов’язок не видворяти особу до цієї країни». Суд також підкреслив, що існує обов’язок держави приділяти незалежну та пильну увагу будь-якій заяві, що існують серйозні підстави побоюватись реального ризику поводження, яке суперечить [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3].

Поспішне видворення осіб без належного розгляду їхніх заяв про звернення за захистом, може порушувати [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статтю 3] Конвенції. В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-193614%22]} Одзіл та інші проти Молдови (заява № 42305/18, рішення від 11 липня 2019 р.)], Суд розглянув скарги громадян Туреччини, які були звинувачені владою своєї країни у співучасті в заколоті, у зв’язку з чим до Молдови було спрямовано екстрадиційний запит. Хоча всі заявники звернулися за захистом в Молдові, вони були поспішно видані Туреччині. Суд вказав, що мало місце порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статті 5 Конвенції] у зв’язку з необґрунтованим затриманням та екстрадицією осіб, які звернулися за захистом.

Також порушенням може бути видворення особи, без врахування стану її здоров’я. В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"itemid":["001-196152"]} Савран проти Данії (№ 57467/15, рішення від 01 жовтня 2019 р.)], Суд вказав, що видворення, яке може призвести до непоправної шкоди здоров’ю заявника через відсутність в країні походження належної медичної допомоги, може становити порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3 Конвенції].

''' ''' Навіть коли особа добровільно виконує рішення про примусове видворення, органи влади країни можуть бути відповідальними за наслідки цього виконання. Недооцінка ризику в разі повернення особи до країни походження може становити порушення статей [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n14 2] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 3] Конвенції. В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"itemid":["001-198465"]} Н.А. проти Фінляндії (no 25244/18, рішення від 14 листопада 2019)], Суд розглянув заяву громадянина Іраку щодо загибелі його батька після добровільного повернення з Фінляндії до Іраку на виконання рішення органів влади Фінляндії. ЄСПЛ зазначив, що виїзд батька заявника неможна вважати добровільним, оскільки він не був пов’язаний з його власним вільним прагненням, а був зумовлений виключно рішенням органів влади Швеції.

== Практика щодо дітей-шукачів притулку ==
За загальним правилом, особи, які не досягли 18 років, розглядаються як діти, і ним мають бути забезпечені особливі умови утримання, з урахуванням їхнього фізичного та психологічного розвитку. Так, в справі [https://www.asylumlawdatabase.eu/en/content/ecthr-khan-v-france-no-1226716-28-february-2019 Хан проти Франції (№ 12267, рішення від 28 лютого 2019 р.)], ЄСПЛ констатував, що тривале тримання дванадцятирічної дитини в умовах для дорослих та з дорослими без достатнього нагляду, що відповідав би особливостям її віку, а особливо відмова правозахисним організаціям, які зверталися до органів влади з проханням помістити дитину до спеціалізованого закладу, становило порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3 Конвенції].

   Можливі випадки, коли існують сумніви щодо того, чи є особа неповнолітньою. Прикладом такої справи є справа [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"itemid":["001-196378"]} М.Д. проти Франції (№ 50376/13, рішення від 10 жовтня 2019 р.)]. В справі мова йшла про шукача притулку, який заявив, що йому 16 років. Проведений медичний огляд та тестування показало, що йому 19 років. Документів, що могли б підтвердити вік, в особи не було, проте після тестування з особою поводилися як з дорослим. Пізніше влада країни походження надала документи, які підтвердили, що заявнику 16 років. Після цього особі було призначено піклувальника та було надано належне поводження як з дитиною. ЄСПЛ дійшов висновку, що порушення в даній справі не було, адже органи влади зробили все розумно необхідне для встановлення віку заявника, і в них не було розумних підстав ставити під сумнів висновки медичної експертизи. В подальшому, органи влади негайно виконали свій обов’язок з надання належного піклування, коли ним стало відомо, що затриманій особі менше 18 років.

== Практика щодо порушень прав шукачів притулку на повагу до їхнього приватного і сімейного життя ==
Європейський суд з прав людини сформував добре усталену практику про те, що самі по собі рішення державних органів відносно шукачів притулку (як щодо надання статусу біженця, так і щодо примусового повернення і видворення), не порушують права на приватне і сімейне життя таких осіб, встановлених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n54 Статтею 8 Конвенції].

   Так, в справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-170285%22]} Абухмаід проти України (№ 31183/13, рішення від 12 січня 2017 р.)], ЄСПЛ розглянув заяву шукача притулку, який прожив в Україні понад 17 років, неодноразово звертався за статусом біженця, однак не отримав такого статусу. В подальшому, щодо заявника судом було ухвалено рішення про примусове видворення, яке було скасовано судом касаційної інстанції. Таким чином, заявник опинився в ситуації, коли його примусове видворення було неможливим, однак він не мав в Україні жодного правового статусу. Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча відмова в статусі біженця та неврегульований правовий статус особи, безумовно, мають вплив на його приватне життя, однак заявник продовжував проживати в Україні та мав доступ до національних процедур, що могли призвести до врегулювання його статусу. Таким чином, не було порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n54 Статті 8].

   Водночас, якщо правовий статус особи неврегульований через бездіяльність з боку державних органів, порушення права на приватне життя може мати місце. В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-167806%22]} B.A.C. проти Греції (№ 11981/15, рішення від 13 січня 2017 р.)], ситуація заявника полягала в тому, що щодо нього було ухвалено рішення про визнання біженцем, однак це рішення не було втілено на практиці, зокрема заявнику не було надано жодного документу, через бездіяльність виконавчих органів влади. Європейський суд констатував, що ситуація невизначеності заявника, викликана бездіяльністю, та пов’язані з цим складнощі, з якими зіткнулася особа, становили порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n54 Статті 8 Конвенції].

   Питання, пов’язані з повагою до приватного та сімейного життя особи, часто виникають у справах про примусове повернення та видворення. Шукачі притулку часто перебувають на території держави протягом тривалого часу, достатнього для утворення сім’ї. За загальним правилом, що неодноразово підтверджувалося в практиці ЄСПЛ, при оцінці того, чи буде порушено право на приватне та сімейне життя в разі примусового повернення чи видворення особи, слід брати до уваги чи виникло сімейне життя в момент, коли правовий статус особи був легальним. Якщо особа в момент початку сімейного життя знала про нелегальність свого перебування в країні, її видворення може порушувати право на сімейне життя лише у виключних обставинах.

   В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-147117%22]} Женез проти Нідерландів (№ 12738/10, рішення від 3 жовтня 2014 р.)], ЄСПЛ вказав на те, які обставини слід мати на увазі при встановленні того, чи буде видворення нелегального мігранта порушенням [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n54 Статті 8 Конвенції]. До таких обставин було віднесено тривалість проживання особи в країні, ставлення органів влади до перебування нелегального мігранта в країні протягом цього часу та попередні спроби видворити цю особу, наявність дітей, які є громадянами країни перебування, особистий зв’язок з другим з подружжя, який був громадянином Нідерландів та найкращі інтереси дітей заявниці.

   Зокрема, в разі, якщо особа з дитинства мешкає в країні та є добре інтегрованою до її суспільства, видворення може бути виправданим лише за виключних обставин ([https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-87156%22]} Маслов проти Австрії, № 1638/03, рішення від 23 червня 2008 р.]).
== Див. також: ==
   1. [https://rm.coe.int/k-/1680695aab Керівництво з належної практики щодо національних засобів правового захисту, ухвалене Комітетом Міністрів Ради Європи 18 вересня 2013 р.]

   2. [https://www.echr.coe.int/Documents/Guide_Art_5_UKR.pdf Довідник з застосування Статті 5 Конвенції (Право на свободу і особисту недоторканість).]

   3. [http://library.khpg.org/index.php?id=1183660733 Бущенко А. Проти катувань. Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Систематизований дайджест рішень Європейського суду з прав людини. Харків, Фоліо, 2005.]

   4. [https://unba.org.ua/assets/uploads/1259d4263dac852ef056_file.pdf Посібник за Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Право на повагу до приватного і сімейного життя.]

   5. [https://www.echr.coe.int/Documents/Guide_Immigration_ENG.pdf Guide on the case-law of the European Convention on Human Rights Immigration (31 August 2019).]

   6. [https://www.echr.coe.int/Documents/FS_Accompanied_migrant_minors_detention_ENG.pdf Accompanied migrant minors in detention. Factsheet of October 2019.]
{| class="wikitable"
|+
|Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні
|}
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Біженці]]
[[Категорія:Шукачі притулку]]
[[Категорія:Європейський суд з прав людини]]
[[Категорія:Міжнародне право]]

Використання практики Європейського суду з прав людини у справах шукачів притулку

2019-12-13T12:37:03Z

Oleksii.Plotnikov: Редагування інформації про авторів

== Нормативна база ==

=== Законодавство України ===
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/paran4202 Конституція України]

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215 Кодекс адміністративного судочинства України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/475/97-%D0%B2%D1%80/ed19990324 Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09 Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 № 1]

=== Норми міжнародного права ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#n14 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод]

=== Практика Європейського суду з прав людини ===
* [http://eurocourt.in.ua/Article.asp?AIdx=407 Сорінг проти Сполученого Королівства]
* [https://www.refworld.org.ru/docid/529f352d4.html М.С.С. проти Бельгії та Греції]
* [https://www.refworld.org.ru/docid/529f37ce4.html Хірсі Джамаа та інші проти Італії]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/980_002 Джабарі проти Туреччини]
* [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,5899cc804,0.html І.М. проти Франції]
* [https://www.refworld.org.ru/country,,,CASELAW,UKR,,588f53e04,0.html Кебе та Інші проти України]

== Особливості використання практики Європейського суду з прав людини у справах шукачів притулку ==

=== Обов’язковість практики Європейського суду з прав людини ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#n14 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р]. (Європейська конвенція з прав людини), яка [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/475/97-%D0%B2%D1%80/ed19990324 ратифікована Україною] 17 липня 1997 р., а також додаткові протоколи до неї (всі з яких ратифіковані Україною), підлягає застосуванню в Україні як частина її національного законодавства згідно із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/paran4202/#n4194 статтею 9 Конституції України]. Вона має вищу юридичну силу по відношенню до всіх актів національного законодавства, за винятком Конституції України.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#n205 Статті 46 Конвенції], держави-учасниці зобов’язуються виконувати остаточні рішення Суду у будь-яких справах в яких вони є сторонами. Аналогічне положення міститься в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15/#o19 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"]. Таким чином, безумовно обов’язковими для виконання є лише рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), ухвалені у конкретній справі щодо даної країни.

Водночас, ґарантування прав, передбачених Конвенцією, неможливе без використання тлумачення Конвенції, що надається ЄСПЛ в його справах. Так, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15/#o130 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"], суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/#n9574 ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України)], суди при вирішенні справи керується принципом верховенства права, частиною якого є визнання найвищої цінності прав людини, що визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/#n9576 ч. 2 ст. 6 КАС України], суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Аналогічні положення містяться в інших процесуальних кодексах. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09/#o10 п. 1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 № 1], суди повинні застосовувати практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

=== Використання перекладів рішень Європейського суду з прав людини ===
Порядок застосування Конвенції та практики ЄСПЛ судами встановлений [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15/#o132 ст. 18 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"]. Для цілей посилання на текст Конвенції використовується офіційний переклад, опублікований на сайті Верховної Ради України. Для цілей посилання на Рішення та ухвали суду та на ухвали Європейської комісії з прав людини, судді використовують переклади текстів рішень Суду та Комісії, надруковані в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України». Опубліковані в «Віснику» переклади також публікуються у [https://vespi.dpcoi.com.ua Всеукраїнській електронній системі правової інформації] та на [https://rada.gov.ua/ сайті Верховної Ради України].

У зв’язку з великою кількістю рішень ЄСПЛ, не всі з них опубліковані в «Офіційному віснику України, а щодо багатьох рішень, що винесенні проти інших країн, офіційний переклад взагалі відсутній. Багато рішень українською мовою доступні в офіційному чи неофіційному перекладі в [https://hudoc.echr.coe.int/ електронній інформаційній системі Європейського суду з прав людини HUDOC]. Деякі останні рішення Суду вперше публікуються в неофіційному перекладі неурядових правозахисних організацій, таких як [https://helsinki.org.ua/ Українська Гельсинська спілка з прав людини].

Також, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15/#o135 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконання рішень та використання практики Європейського суду з прав людини"], у разі відсутності перекладу Рішення та ухвали Суду чи ухвали Комісії, суд користується оригінальним текстом. Всі оригінальні тексти публікуються в електронній інформаційній системі HUDOC. З метою полегшення розгляду судом рішень ЄСПЛ, опублікованих англійською чи французькою мовами, доцільним може виявитись також використання неофіційних перекладів російською мовою, що доступні на сайті Суду або підготовлені правозахисними організаціями.

=== Обсяг практики, що підлягає використанню в справах шукачів притулку ===
При використанні Конвенції та практики ЄСПЛ слід мати на увазі, що Європейський суд з прав людини не є судом для біженців. Зокрема, Суд неодноразово підкреслював, що кожна держава має право контролювати перебування іноземців на своїй території. Конвенція не створює для держав обов’язку надавати притулок. Також слід мати на увазі, що Конвенція не стосується, а Суд не розглядає кожного порушення національного законодавства, а тільки порушення прав, що гарантовані Конвенцією та додатковими протоколами до неї.

В своїй практиці відносно шукачів притулку, суд найчастіше констатує порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n14 Статті 2] (право на життя), [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3] (заборона катувань, нелюдського та такого, що принижує гідність поводження і покарання) у зв’язку з примусовим видворенням чи екстрадицією шукачів притулку до країн, де ним загрожує небезпека, а також [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статті 5] (право на свободу і особисту недоторканість) у зв’язку з триманням шукачів притулку під вартою або іншими обмеженнями їхньої свободи, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n54 Статті 8] (право на приватне та сімейне життя) у зв’язку з розлученням сімей шукачів притулку, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції, та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_059/#o14 Статті 2] (право на свободу пересування) і [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_059/#o24 Статті 4] (заборона колективного вислання іноземців) Протоколу № 4. Як правило, у справах шукачів притулку не використовується [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n42 Стаття 6] Конвенції (право на справедливий суд).

== Практика Суду щодо недопущення шукачів притулку до національної системи притулку ==
Європейський суд з прав людини неодноразово розглядав справи про допуск особи, яка бажає звернутися за притулком, до національної системи притулку. Найчастіше така ситуація виникає в разі прибуття особи до кордону держави (на приклад, транзитної зони аеропорту), або перехоплення особи при спробі прибути в держави поза межами державної території (на приклад, на човні в морі поза межами територіальних вод), проте можливе також недопущення особи, що вже знаходиться на національній території, до системи захисту, наприклад через ненадання можливості звернутися за статусом біженця. Як правило, в таких справах Суд констатує порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3] (заборона катувань), [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (право на ефективний засіб правового захисту).

У справі [https://www.refworld.org.ru/docid/529f37ce4.html Хірсі Джамаа та Інші проти Італії (№ 27765/09, рішення від 23 лютого 2012 р.)], ЄСПЛ розглянув заяви шукачів притулку, які намагалися потрапити до Європи на човні та були перехоплені в Середземному морі італійським патрульним кораблем поза межами територіального моря. Всі перехоплені особи були поміщені на італійські кораблі та повернуті до Тріполі. Європейський суд з прав людини констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_059/#o24 Статті 4] Протоколу № 4 (заборона колективного вислання іноземців), оскільки справи кожної з перехоплених осіб не були розглянуті індивідуально, та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3] Конвенції (заборона катувань) через те, що захоплені особи, знаходячись під фактичним контролем влади Італії, були примусово повернуті до Лівії, де ним загрожувала небезпека.

У справі [https://www.refworld.org.ru/country,,,CASELAW,UKR,,588f53e04,0.html Кебе та Інші проти України (№ 12552/12, рішення від 12.01.2017)], Суд розглянув ситуацію громадян Ефіопії та Еритреї, що нелегально проникли на торгівельне судно, яке прямувало до. м.Миколаїв та завернулись за захистом до прикордонників.? Українською прикордонною службою ним не було надано можливості зійти на берег та звернутися з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Пізніше, після процедурного наказу Суду, вказаним особам було дозволено подати відповідні заяви. Оскільки ще до рішення суду вказаних осіб було допущено до національної системи притулку, та була відсутня безпосередня загроза їхнього примусового видворення, ЄСПЛ не знайшов порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3] (заборона катувань), проте констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (відсутність належного засобу правового захисту).

В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22display%22:[2],%22languageisocode%22:[%22ENG%22],%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22],%22itemid%22:[%22001-198760%22]} Ільяс та Ахмед проти Угорщини (no 47287/15, рішення від 21 листопада 2019 р.)], Велика Палата Європейського суду з прав людини розглянула заяву громадян Бангладеш про те, що вони були затримані в транзитній зоні на кордоні між Сербією та Угорщиною, і, попри явно висловлене бажання звернутися за притулком, ним не було дозволено зробити таке звернення. Суд встановив порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3] Конвенції у зв’язку з відсутністю належного розгляду їхніх звернень за притулком.

== Практика щодо порушень прав шукачів притулку в ході звернення за захистом ==
''' '''Сама по собі процедура звернення за захистом та порядок надання чи відмови в статусі біженця чи додатковому захисті за національним правом знаходяться поза юрисдикцією Європейського суду з прав людини. Однак, якщо такий неналежний розгляд призводив до порушення конвенційних прав, Суд може констатувати порушення.

В першу чергу, особі повинно бути гарантоване право на звернення за захистом, яке органи влади не мають права ігнорувати. Показовою в цьому сенсі є справа [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-193773%22]} С.Д. проти Греції (№ 53541/07, рішення від 11 липня 2009 р.)]. В цій справі було розглянуто звернення громадянина Туреччини, який просив притулку в Греції у зв’язку з політичними переслідуваннями. Натомість, грецькі органи влади проігнорували його звернення та негайно ув’язнили його як нелегального мігранта. Суд відзначив, що навіть усне звернення особи з висловленням бажання отримати притулок повинно бути негайно взято до уваги органами влади та зареєстроване. Подальше порушення полягало в тому, що письмове звернення адвоката про реєстрацію заяви про надання притулку, було двічі проігнороване органами влади та зареєстровано лише з третьої спроби. ЄСПЛ відзначив, що поважає право держав контролювати незаконний в’їзд осіб на державну територію. Однак, це не звільняє владу від обов’язку з індивідуального розгляду кожної заяви про звернення за статусом біженця. Таким чином, мало місце порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3 Конвенції].

При розгляді заяв про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, органи влади повинні діяти добросовісно. Прикладом порушення, що виникло з недобросовісного ставлення органів влади, є справа [https://hudoc.echr.coe.int/app/conversion/pdf?library=ECHR&id=001-105939&filename=CASE%20OF%20%C4%8CONKA%20v.%20BELGIUM%20-%20%5bUkrainian%20Translation%5d.pdf Чонка проти Бельгії (№ 51654/99, рішення від 05 травня 2002)]. В цій справі громадян Словаччини, що просили притулку в Бельгії, запросили до поліцейського відділку, нібито для подання клопотання про визнання біженцями. Проте коли вони з’явилися, вони були затримані та поміщені до пункту тимчасового тримання іноземців. Суд вказав, що формулювання виклику було таким, що було очевидно спрямоване на запрошення якомога більшої кількості осіб з метою затримання та подальшого видворення, а затриманим не було надано правового захисту, зокрема ним не було повідомлено про цілі затримання та не надано можливості зв’язатися з юристом. Суд особливо підкреслив, що уряд не повинен створювати умови, які позбавляли б осіб правового захисту., та постановив, що мало місце порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статті 5] (право на свободу і особисту недорканість), [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_059/#o24 Статті 4] Протоколу № 4 (заборона колективного вислання іноземців).

В справі [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,5899cc804,0.html І.М. проти Франції (№ 9152/09, рішення від 2 лютого 2012 р.),] ЄСПЛ розглянув заяву шукача притулку на те, що йому не було надано правової допомоги при зверненні за захистом та ухваленні судового рішення щодо його видворення. Скарга стосувалася того, що його адвокату було надано лише дуже короткий проміжок часу для ознайомлення зі справою та не було створено належних умов для спілкування між заявником та адвокатом. Європейський суд констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (право на ефективний засіб правового захисту).

В справі [https://www.refworld.org.ru/docid/529f352d4.html М.С.С. проти Бельгії та Греції (№ 30696/09, рішення від 21 січня 2011)], Європейський суд з прав людини констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статей 3] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 13] через ненадання шукачам притулку інформації зрозумілою для них мовою про процедуру звернення за захистом та до правозахисних організацій, що можуть надати ним безкоштовну правову допомогу. В цій справі Суд вивів правило, яке він неодноразово підтверджував в інших справах, щодо обов’язку держави розглянути звернення особи за захистом: «''з огляду на значимість, яку Суд пов’язує зі статтею 3 Конвенції та незворотною природою шкоди, яка може настати, якщо ризик катувань чи неналежного поводження втілиться у життя…від державних органів вимагається незалежний та суворий контроль щодо будь-якої скарги про те, що існують суттєві підстави побоюватись поводження, яке суперечить статті 3, а також особливо швидка відповідь''».

В справі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/980_002 Джабарі проти Туреччини (заява № 40035/98, рішення від 11 липня 2000 р.)], ЄСПЛ розглянув твердження заявниці про те, що вона звернулася до органів влади Туреччини з заявою про надання статусу біженця, проте ній було відмовлено та щодо неї було прийнято рішення про депортацію, навіть попре наявність в неї листа від УВКБ ООН, який просив органи влади надати ній захист. ЄСПЛ констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статей 3] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 13] та вказав, що органи влади повинні брати до уваги повідомлення від УВКБ ООН про те, що особа є шукачем притулку, при розгляді заяв про надання статусу біженця або додаткового захисту.

В практиці нерідкою є ситуація, коли особі відмовляють в статусі біженця на тій підставі, що особа раніше не зазнавала переслідувань та посилається лише на ризик таких переслідувань. В справі [https://www.refworld.org/cases,ECHR,4ab8a1a42.html Абдульхані та Карімнія проти Туреччини (№ 30471/08, рішення від 22 вересня 2009 р.)], ЄСПЛ зазначив: «''У випадках, коли заявник стверджує, що він або вона належить до групи, що систематично піддається практиці неналежного поводження, захист відповідно до Статті 3 вступає в силу, коли заявник доведе що є підстави вважати, що таке поводження існує щодо цієї групи. В таких випадках, Суд не наполягає, аби позивач продемонстрував наявність інших рис, інакше захист Статті 3 був би ілюзорним''». Інакше кажучи, особа зобов’язана лише довести, що група, до якої вона належить, піддається переслідуванню. Не існує обов’язку доводити, що сама особа зазнала таких переслідувань.

Крім гарантій, пов’язаних зі зверненням за захистом, в практиці ЄСПЛ можна знайти вказівки щодо самої процедури розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребу додаткового захисту. На приклад, в справі [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,57ebc9c44,0.html Ф.Г. проти Швеції (№ 43611/11, рішення від 23 березня 2016 р.)], Європейський суд з прав людини розглянув питання про якість шведської міграційної процедури. Суд вказав, що держава несе зобов’язання з оцінки ризиків, що пов’язані з примусовим видворенням особи. Держава зобов’язана проводити таку оцінку самостійно, а не за клопотанням особи. Така оцінка повинна проводитися на підставі достовірної інформації по країні походження заявника. В якості достовірних джерел інформації були визнані доповіді УВКБ ООН та міжнародних правозахисних організацій. Подібні висновки Суд зробив і в справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-197217%22]} А.А. проти Швейцарії (№ 32218/17, рішення від 05 листопада 2019 р.)].

== Практика щодо порушень, пов’язаних з триманням осіб під вартою ==
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право держав здійснювати законний арешт або затримання осіб з метою запобігання їхньому недозволеному в’їзду в країну чи осіб, щодо яких проводиться процедура депортації або екстрадиції ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n37 Стаття 5 (1) (f) Конвенції]). Щодо такого затримання діє ряд гарантій, недотримання яких може призвести до порушення конвенційних прав особи.

Питання гарантій шукачам притулку при триманні під вартою було розглянуто в справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22display%22:[2],%22languageisocode%22:[%22FRE%22],%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22],%22itemid%22:[%22001-196150%22]} Каак та Інші проти Греції (№ 34215/16, рішення від 03 жовтня 2019 р.)]. Суд констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n40 параграфу 4 Статті 5 Конвенції] (право на перевірку рішення про затримання компетентним судом, встановленим законом), оскільки всім затриманим не було надано правової допомоги в центрі затримання. Ним були видані лише брошури про право на оскарження грецькою мовою, проте не було надано перекладів цих брошур, та не було роз’яснено як саме вони повинні реалізувати своє право на судове оскарження.

Тримання особи під вартою з метою депортації повинно супроводжуватись активним діями, спрямованими на видворення. Якщо такі дії не здійснюються, або відсутня реальна перспектива депортації, тримання під вартою перестає бути законним в значенні [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n31 параграфу 1 Статті 5 Конвенції].

Так, в пілотній постанові у справі [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,549d7b734,0.html Кім проти Росії (№ 44260/13, рішення від 17 липня 2014 р.)], було розглянуто скаргу особи без громадянства походженням з Узбекистану про надмірне тримання під вартою. Суд встановив, що хоча російські органи влади і намагалися повідомити органи влади Узбекистану про видворення особи, вони так і не отримали від них відповіді, і не здійснили будь-яких активних зусиль для того, аби отримати таку відповідь. Таким чином, була відсутня реальна перспектива видворення заявника, і його подальше тримання під вартою становило порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статті 5 Конвенції].

В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-195987%22]} Ісмаілов проти Росії (№ 45852/17, рішення від 24 вересня 2019 р.)], ЄСПЛ вказав, що коли дії органів влади з видворення безсистемні та здійснюються з великими перервами, має місце порушення Конвенції, і особі має бути сплачена компенсація.

Можливі випадки, коли особа фактично позбавлена свободи без рішення суду та поміщення до спеціалізованого закладу. Так, в праві [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22display%22:[2],%22languageisocode%22:[%22ENG%22],%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22],%22itemid%22:[%22001-198811%22]} З.А. та Інші проти Росії (№ 61411/15, рішення від 21.11.2019)], Велика Палата Європейського суду з прав людини встановила, що затримання чотирьох осіб протягом тривалого часу в транзитній зоні аеропорту Шереметьєво, в період коли органи влади розглядали їхні звернення за статусом біженця, становили порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статей 5] (право на свободу та особисту недоторканість) та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 3] (заборона катувань) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд зокрема визнав порушенням [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статті 5] той факт, що заявники змушені були залишатися в транзитній зоні протягом періодів від 5 до 19 місяців, не було реалістичної можливості залишити транзитну зону, а органи влади не виконали вимоги національного законодавства щодо розміщення шукачів притулку. Суд вирішив, що була відсутня правова підстава для такого тривалого затримання, що порушувало параграф [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n31 1 Статті 5], а умови затримання становили собою нелюдське поводження в порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3].

== Практика щодо примусового повернення та видворення шукачів притулку ==
Найчастіше ЄСПЛ констатує порушення Конвенції в справах шукачів притулку у зв’язку з їхнім незаконним видворенням шукачів притулку через порушення таким поверненням чи видворенням міжнародно-правового принципу заборони вислання (non-refoulement). Цей принцип ЄСПЛ вперше застосував в справі [http://eurocourt.in.ua/Article.asp?AIdx=407 Сорінг проти Сполученого Королівства (рішення від 06 липня 1989 р.)]. Він вказав, що екстрадиція особи до країни, де ця особа може бути піддана катуванню, жорстокому або такому, що принижує гідність поводженню або покаранню, навіть якщо ця особа є злочинцем, порушує [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статтю 3] Конвенції та суперечить самій її сутності.

Цей висновок ЄСПЛ неодноразово повторював в інших справах, зокрема щодо шукачів притулку. Так, в справі [https://www.refworld.org.ru/docid/529f352d4.html М.С.С. проти Бельгії та Греції (№ 30696/09, рішення від 21 січня 2011)] Європейський суд вказав, що «відповідно до добре встановленої практики, видворення шукачів притулку державами-членами може піднімати питання по [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3], а отже викликати відповідальність держави за Конвенцією, якщо показано суттєві підстави вважати, що дана особа зіткнеться з реальним ризиком бути підданим катуванню чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню в приймаючій державі. За таких обставин, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Стаття 3] передбачає обов’язок не видворяти особу до цієї країни». Суд також підкреслив, що існує обов’язок держави приділяти незалежну та пильну увагу будь-якій заяві, що існують серйозні підстави побоюватись реального ризику поводження, яке суперечить [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3].

Поспішне видворення осіб без належного розгляду їхніх заяв про звернення за захистом, може порушувати [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статтю 3] Конвенції. В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-193614%22]} Одзіл та інші проти Молдови (заява № 42305/18, рішення від 11 липня 2019 р.)], Суд розглянув скарги громадян Туреччини, які були звинувачені владою своєї країни у співучасті в заколоті, у зв’язку з чим до Молдови було спрямовано екстрадиційний запит. Хоча всі заявники звернулися за захистом в Молдові, вони були поспішно видані Туреччині. Суд вказав, що мало місце порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статті 5 Конвенції] у зв’язку з необґрунтованим затриманням та екстрадицією осіб, які звернулися за захистом.

Також порушенням може бути видворення особи, без врахування стану її здоров’я. В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"itemid":["001-196152"]} Савран проти Данії (№ 57467/15, рішення від 01 жовтня 2019 р.)], Суд вказав, що видворення, яке може призвести до непоправної шкоди здоров’ю заявника через відсутність в країні походження належної медичної допомоги, може становити порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3 Конвенції].

''' ''' Навіть коли особа добровільно виконує рішення про примусове видворення, органи влади країни можуть бути відповідальними за наслідки цього виконання. Недооцінка ризику в разі повернення особи до країни походження може становити порушення статей [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n14 2] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 3] Конвенції. В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"itemid":["001-198465"]} Н.А. проти Фінляндії (no 25244/18, рішення від 14 листопада 2019)], Суд розглянув заяву громадянина Іраку щодо загибелі його батька після добровільного повернення з Фінляндії до Іраку на виконання рішення органів влади Фінляндії. ЄСПЛ зазначив, що виїзд батька заявника неможна вважати добровільним, оскільки він не був пов’язаний з його власним вільним прагненням, а був зумовлений виключно рішенням органів влади Швеції.

== Практика щодо дітей-шукачів притулку ==
За загальним правилом, особи, які не досягли 18 років, розглядаються як діти, і ним мають бути забезпечені особливі умови утримання, з урахуванням їхнього фізичного та психологічного розвитку. Так, в справі [https://www.asylumlawdatabase.eu/en/content/ecthr-khan-v-france-no-1226716-28-february-2019 Хан проти Франції (№ 12267, рішення від 28 лютого 2019 р.)], ЄСПЛ констатував, що тривале тримання дванадцятирічної дитини в умовах для дорослих та з дорослими без достатнього нагляду, що відповідав би особливостям її віку, а особливо відмова правозахисним організаціям, які зверталися до органів влади з проханням помістити дитину до спеціалізованого закладу, становило порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3 Конвенції].

   Можливі випадки, коли існують сумніви щодо того, чи є особа неповнолітньою. Прикладом такої справи є справа [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"itemid":["001-196378"]} М.Д. проти Франції (№ 50376/13, рішення від 10 жовтня 2019 р.)]. В справі мова йшла про шукача притулку, який заявив, що йому 16 років. Проведений медичний огляд та тестування показало, що йому 19 років. Документів, що могли б підтвердити вік, в особи не було, проте після тестування з особою поводилися як з дорослим. Пізніше влада країни походження надала документи, які підтвердили, що заявнику 16 років. Після цього особі було призначено піклувальника та було надано належне поводження як з дитиною. ЄСПЛ дійшов висновку, що порушення в даній справі не було, адже органи влади зробили все розумно необхідне для встановлення віку заявника, і в них не було розумних підстав ставити під сумнів висновки медичної експертизи. В подальшому, органи влади негайно виконали свій обов’язок з надання належного піклування, коли ним стало відомо, що затриманій особі менше 18 років.

== Практика щодо порушень прав шукачів притулку на повагу до їхнього приватного і сімейного життя ==
Європейський суд з прав людини сформував добре усталену практику про те, що самі по собі рішення державних органів відносно шукачів притулку (як щодо надання статусу біженця, так і щодо примусового повернення і видворення), не порушують права на приватне і сімейне життя таких осіб, встановлених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n54 Статтею 8 Конвенції].

   Так, в справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-170285%22]} Абухмаід проти України (№ 31183/13, рішення від 12 січня 2017 р.)], ЄСПЛ розглянув заяву шукача притулку, який прожив в Україні понад 17 років, неодноразово звертався за статусом біженця, однак не отримав такого статусу. В подальшому, щодо заявника судом було ухвалено рішення про примусове видворення, яке було скасовано судом касаційної інстанції. Таким чином, заявник опинився в ситуації, коли його примусове видворення було неможливим, однак він не мав в Україні жодного правового статусу. Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча відмова в статусі біженця та неврегульований правовий статус особи, безумовно, мають вплив на його приватне життя, однак заявник продовжував проживати в Україні та мав доступ до національних процедур, що могли призвести до врегулювання його статусу. Таким чином, не було порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n54 Статті 8].

   Водночас, якщо правовий статус особи неврегульований через бездіяльність з боку державних органів, порушення права на приватне життя може мати місце. В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-167806%22]} B.A.C. проти Греції (№ 11981/15, рішення від 13 січня 2017 р.)], ситуація заявника полягала в тому, що щодо нього було ухвалено рішення про визнання біженцем, однак це рішення не було втілено на практиці, зокрема заявнику не було надано жодного документу, через бездіяльність виконавчих органів влади. Європейський суд констатував, що ситуація невизначеності заявника, викликана бездіяльністю, та пов’язані з цим складнощі, з якими зіткнулася особа, становили порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n54 Статті 8 Конвенції].

   Питання, пов’язані з повагою до приватного та сімейного життя особи, часто виникають у справах про примусове повернення та видворення. Шукачі притулку часто перебувають на території держави протягом тривалого часу, достатнього для утворення сім’ї. За загальним правилом, що неодноразово підтверджувалося в практиці ЄСПЛ, при оцінці того, чи буде порушено право на приватне та сімейне життя в разі примусового повернення чи видворення особи, слід брати до уваги чи виникло сімейне життя в момент, коли правовий статус особи був легальним. Якщо особа в момент початку сімейного життя знала про нелегальність свого перебування в країні, її видворення може порушувати право на сімейне життя лише у виключних обставинах.

   В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-147117%22]} Женез проти Нідерландів (№ 12738/10, рішення від 3 жовтня 2014 р.)], ЄСПЛ вказав на те, які обставини слід мати на увазі при встановленні того, чи буде видворення нелегального мігранта порушенням [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n54 Статті 8 Конвенції]. До таких обставин було віднесено тривалість проживання особи в країні, ставлення органів влади до перебування нелегального мігранта в країні протягом цього часу та попередні спроби видворити цю особу, наявність дітей, які є громадянами країни перебування, особистий зв’язок з другим з подружжя, який був громадянином Нідерландів та найкращі інтереси дітей заявниці.

   Зокрема, в разі, якщо особа з дитинства мешкає в країні та є добре інтегрованою до її суспільства, видворення може бути виправданим лише за виключних обставин ([https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-87156%22]} Маслов проти Австрії, № 1638/03, рішення від 23 червня 2008 р.]).
== Див. також: ==
   1. [https://rm.coe.int/k-/1680695aab Керівництво з належної практики щодо національних засобів правового захисту, ухвалене Комітетом Міністрів Ради Європи 18 вересня 2013 р.]

   2. [https://www.echr.coe.int/Documents/Guide_Art_5_UKR.pdf Довідник з застосування Статті 5 Конвенції (Право на свободу і особисту недоторканість).]

   3. [http://library.khpg.org/index.php?id=1183660733 Бущенко А. Проти катувань. Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Систематизований дайджест рішень Європейського суду з прав людини. Харків, Фоліо, 2005.]

   4. [https://unba.org.ua/assets/uploads/1259d4263dac852ef056_file.pdf Посібник за Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Право на повагу до приватного і сімейного життя.]

   5. [https://www.echr.coe.int/Documents/Guide_Immigration_ENG.pdf Guide on the case-law of the European Convention on Human Rights Immigration (31 August 2019).]

   6. [https://www.echr.coe.int/Documents/FS_Accompanied_migrant_minors_detention_ENG.pdf Accompanied migrant minors in detention. Factsheet of October 2019.]
{| class="wikitable"
|+
|Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні
|}
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Біженці]]
[[Категорія:Шукачі притулку]]
[[Категорія:Європейський суд з прав людини]]
[[Категорія:Міжнародне право]]

Оскарження рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

2019-12-13T12:35:42Z

Oleksii.Plotnikov: Додано інформацію про авторів

== Нормативна база ==

=== Законодавство України ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/ed20150327 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 Закон України "Про безоплатну правову допомогу"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11 Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 р. № 649]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1212-16/conv?lang=en Інструкція про порядок дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та взаємодії з територіальними органами Державної міграційної служби України під час звернення іноземців чи осіб без громадянства із заявами про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10 серпня 2016 р. № 772]

=== Норми міжнародного права ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/995_015 Загальна декларація прав людини]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_011 Конвенція про статус біженців]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/print Європейська конвенція з прав людини]

[https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця УВКБ ООН]

=== Практика Європейського суду з прав людини ===
[https://www.refworld.org.ru/docid/535f6da94.html Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства]

[https://www.refworld.org.ru/pdfid/529348df4.pdf Сааді проти Італії]

[https://www.refworld.org/cases,ECHR,5898aa734.html Кебе та Інші проти України]

[https://www.refworld.org/cases,ECHR,4f2932442.html І.М. проти Франції]

[http://europeancourt.ru/resheniya-evropejskogo-suda-na-russkom-yazyke/imbroshhia-protiv-shvejcarii-postanovlenie-evropejskogo-suda/ Імбріощія проти Швейцарії]

[https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-148095 Арас проти Туреччини]

[http://hudoc.echr.coe.int/webservices/content/pdf/001-58154?TID=thkbhnilzk Дауд проти Португалії]

[https://precedent.in.ua/2016/04/08/chahal-protyv-soedynennogo-korolevst/ Чахал проти Сполученого Королівства]

[https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,57ebc9c44,0.html Ф.Г. проти Швеції]

== Загальні положення щодо оскарження рішень Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту ==
Для всіх рішень Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, передбачається дві процедури оскарження: адміністративна та судова.

'' Адміністративна процедура.'' Рішення Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, протягом п’яти днів з дня отримання повідомлення про рішення, можуть бути оскаржені в адміністративному порядку до Державної міграційної служби України. В такому випадку, територіальний орган ДМС реєструє скаргу та продовжує строк дії довідки про звернення на захистом в Україні ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n199 чч. 1 та 3 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового, або тимчасового захисту»]). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n44 п. 2.5. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусі біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту]).

'' Судова процедура''. Рішення Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, незалежно від адміністративного оскарження, можуть бути оскаржені до окружного адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства.

 В разі оскарження рішення в судовому порядку, територіальний орган ДМС продовжує строк дії довідки за захистом в Україні ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n205 ч. 4 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»]).

 До територіального органу ДМС слід подати копію позовною заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, чи належним чином оформленої судової повістки. Продовження довідки на кожний наступний тримісячний термін здійснюється після отримання територіальним органом ДМС інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n44 п. 2.5 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусі біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту]).

 В разі використання адміністративної процедури, подальшому судовому оскарженню підлягає остаточне рішення, що було прийняте за адміністративною скаргою. Термін оскарження починається в день отримання остаточного рішення чи повідомлення про таке рішення.

== Рішення, які можуть оскаржуватися ==

=== Види рішень, щодо яких можливе оскарження ===
В рамках процедури розгляду заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, територіальний орган Державної міграційної служби послідовно приймає три рішення:
* Про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту чи про відмову в такому прийнятті;
* Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в оформленні таких документів;
* Про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
 Ці три типі рішень стосуються різних питань, приймаються на різних етапах розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту. Вони приймаються за різною процедурою та потребують дій з боку різних посадових осіб територіального органу Державної міграційної служби. Для кожного з цих рішень існують особливості оскарження. Правильне визначення типу рішення, що оскаржується, має вирішальне значення для успіху оскарження.

=== Оскарження рішень про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
На підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n73 ч. 6 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], Державна міграційна служба може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо:
* заявник видає себе за іншу особу, або
* якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо раніше рішенням державної міграційної служби було встановлено відсутність умов, за яких заявник може вважатися біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо такі умови не змінилися.
Про відмову в прийнятті заяви територіальний орган ДМС ухвалює рішення, яке оформлюється наказом. Уповноважена особа територіального органу ДМС:
* видає заявнику письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови;
* під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n40 п. 2.4. Правил розгляду заяв]).
Підставами для оскарження рішень про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є:
* Неправильність висновку <ins>територіального </ins>органу Державної міграційної служби про те, що заявник видає себе за іншу особу.
* Неправильність висновку про те, що раніше щодо заявника було встановлено відсутність умов, за яких він може вважатися біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
* Неврахування того, що умови, за яких заявник може вважатися біженцем, змінилися для конкретного заявника.
Слід враховувати, що на даному етапі відбувається виключно оскарження процедурного рішення. Слід демонструвати відсутність формальних підстав для відмови в прийнятті заяви, або неправильність їх застосування. Звернення до фактичних матеріальних підстав відмови можливе у випадках, коли необхідно продемонструвати неправильність застосування формальних підстав. На приклад, звернення до інформації про країну походження може бути необхідним для доведення неправильності висновку територіального органу ДМС про незмінність ситуації заявника. Також слід брати до уваги, що рішення органу ДМС не повинно концентруватися на матеріальних підставах. На цій стадії розгляд заяви відбувається протягом доби prima facie, тобто на перший погляд. В прийнятті заяви може бути відмовлено лише в разі повної очевидності того, що заява не може бути прийнята (на приклад, коли вона повністю текстуально повторює попередню заяву), або якщо недвозначно та очевидно встановлено (наприклад, з відбитків пальців), що заявник видає себе за іншу особу.

=== Оскарження рішень про відмову в оформленні документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
На підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n107 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], в разі, коли відсутні умови для відмови в прийнятті заяви, та заява прийнята до розгляду, ДМС (її територіальний орган) протягом п’ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви проводить співбесіду з заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. В цьому полягає процедура попереднього розгляду заяви. Попередній розгляд стосується виключно питання прийнятності заяви і не стосується суті фактів та обставин, на які посилається заявник.

Ключовим елементом попередньої процедури є співбесіда заявника з працівником територіального органу Державної міграційної служби який (яка) веде його справу. Ця співбесіда є конфіденційною, однак за необхідності може залучатися перекладач . За бажанням особи, до участі в співбесіді може залучатися адвокат. Результати співбесіди оформлюються протоколом співбесіди, який приєднується до справи заявника.

 При підготовці висновку щодо оформлення чи відмови в оформленні документів для визнання біженцем або особою, як потребує додаткового захисту, працівник Державної міграційної служби використовує інформацію, наведену в заяві, а також дані, отримані під час співбесіди. У висновку також робиться посилання на інформацію по країні походження, в тому числі, сторінки використаних інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті та роз’яснюється співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди. Висновок обов’язково повинен включати точну та актуальну інформацію з декількох джерел. Докладніше щодо інформації по країні походження див Інформація по країні походження) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n75 пп. 4.1 – 4.6 Правил розгляду заяв]).

 Працівник територіального органу ДМС, який веде справу заявника, готує письмовий висновок про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або відмову в оформленні. Висновок затверджується наказом уповноваженої особи територіального органу ДМС ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n112 ч. 4 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається за заявами:

- Які є очевидно необґрунтованими, тобто в заявника відсутні умови, визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n10 пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]);

- Які носять характер зловживання, коли заявник з метою визнання його біженцем або особою, ка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, ким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо обставини, на які посилається особа, не змінилися [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n115 (ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»]).

 В разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз’ясненням порядку оскарження рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n116 ч. 7 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]). Територіальний орган ДМС протягом трьох робочих днів надсилає або видає під підпис заявнику чи законному представнику письмове повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з викладенням причин відмови і роз’ясненням порядку оскарження, про що робиться запис в журналі реєстрації повідомлень ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n89 пп. 4.6 Правил розгляду заяв та оформлення документів]).

 При оскарженні рішень про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту слід виходити з процесуального характеру таких рішень. Мова йде про рішення про прийнятність заяви, а не про розгляд заяви по суті. Розгляд питання про можливість оформлення документів є другим процедурним фільтром, за допомого якого відсікаються від подальшої процедури неприйнятні заяви. При розгляді питання про прийняття заяви заява може бути не прийнята через її очевидну неприйнятність prima facie, тобто таку, яка не залишає в неупередженого спостерігача сумнівів щодо необґрунтованості з першого погляду. При розгляді питання про оформлення документів відбувається більш глибокий аналіз прийнятності заяви, що дозволяє виявити неочевидні з першого разу причини, з яких заява може бути визнана неприйнятною

 Першою підставою для відмови в оформленні документів може бути очевидна відсутність в заявника умов, за яких він може вважатися біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Ця очевидність має бути такою, що не потребує глибокого аналізу.

 Другою підставою є зловживання з боку заявника, коли заявник видає себе за іншу особу, або під час попереднього розгляду заяви було встановлено, що заявник вже звертався за статусом біженця чи додатковим захистом з тих самих підстав і отримав відмову.

 Так само як і при оскарженні рішень про відмову в прийнятті заяви, при оскарженні рішень про відмову в оформленні документів слід концентруватися на процедурному аспекті проблеми. На цьому етапі не визначається чи є особа біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Встановлюється виключно коректність процедури. Вирішальне значення має визначення порушень при дотриманні процедури, зокрема щодо встановлення факту очевидної відсутності в особи підстав претендувати на статус біженця чи додатковий захист, або факту звернення за захистом раніше та зловживання.

 На відміну від ситуації з відмовою у прийнятті заяви, в ситуації з відмовою в оформленні документів присутня певна міра суб’єктивної оцінки. Слід звертати увагу на коректність такої оцінки. Особливо це стосується використання працівником територіального органу ДМС інформації по країні походження, повноти та точності такої інформації, достовірності джерел, наявності посилань на джерела та обґрунтованості висновків, що робляться на підставі дослідженої інформації по країні походження.

=== Підстави відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
Заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, які визнані прийнятними, розглядаються по суті. Рішення по суті приймається Державною міграційною службою України протягом місяця з моменту отримання з територіального органу ДМС особової справи заявника та висновку працівника, який веде справу ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n139 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

 За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Державна міграційна служба приймає рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n147 ч. 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]). В разі незгоди з мотивувальною частиною висновку територіального органу ДМС, який розглядав справу, або з його пропозиціями, Державна міграційна служба може підготувати власний письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n131 п. 6.4. Правил розгляду заяв]).

 В разі прийняття рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особі, стосовно якої прийнято таке рішення направляється письмове повідомлення з викладенням причин та порядку оскарження такого рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n159 ч. 13 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту]").

 Умовами, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є:
* Вчинення особою злочину проти миру, воєнного злочину або злочину проти людства і людяності;
* Вчинення поза межами України до прибуття в Україну злочину неполітичного характеру, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
* Особа винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам ООН;
* Стосовно особи встановлено відсутність умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту;
* Особа до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* Особа до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього положення не поширюється на дітей, розлучених з сім’ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали в Україні, а також їхніх дітей та онуків ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n75 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).
== Оскарження рішення про відмову в статусі біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в адміністративному порядку ==

=== Загальні положення ===
Біженець або особа, яка потребує додаткового захисту має право звернутися до [https://dmsu.gov.ua/ ДМС]
зі скаргою про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи зі скаргою про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В такому випадку ДМС продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні ([http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11 розділ VIII Правил]). Особа має право брати участь в розгляді її справи, а також залучити адвоката для представлення своїх інтересів, у тому числі через [http://legalaid.gov.ua/ua/local-centres центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги].

=== Строк розгляду ===
Протягом місяця з дня отримання особової справи (може бути продовжено, але не більше ніж на 3 місяці).

=== Види рішень за результатами розгляду скарги ===
* про задоволення скарги та скасування рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту '''<big>→</big>''' рішення направляється територіальному органу ДМС, який відмовив у вчиненні оскаржуваних дій, та протягом 7 робочих днів з дня отримання територіальний орган приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* про залишення скарги без розгляду.

=== Підстави залишення скарги без розгляду ===
* скаргу подано особою, яка не має права подавати таку скаргу;
* на розгляді в ДМС знаходиться (знаходилась) скарга на те саме рішення територіального органу ДМС;
* надійшло клопотання про відкликання скарги від особи, що подала скаргу або в інтересах якої подано скаргу іншою особою (крім випадків, якщо рішення оскаржено в інтересах дитини, розлученої із сім'єю);
* скаргу подано після закінчення встановлених строків (5 робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову).
== Особливості оскарження рішення про відмову в статусі біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в суді ==

==== Матеріальні аспекти ====
 В разі задоволення відповідного позову, суд може прийняти рішення або про зобов’язання повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про зобов’язання прийняти рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно, формулювання позовних вимог залежить від допущених порушень,

 Формулювати позовні вимоги так, аби суд зобов’язав Державну міграційну службу повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, доцільно тоді, коли має місце порушення процедури, яке призвело до неякісного розгляду заяви по суті. На приклад, це може бути серйозні процесуальне порушення (ненадання матеріалів особової справи, прийняття рішення особою, яка не була вповноважена приймати таке рішення, очевидно помилковий висновок про наявність обставин, які не дозволяють надати особі статус біженця або додатковий захист, таких як скоєння злочину).

 Формулювати позовні вимоги так, аби суд зобов’язав Державну міграційну службу прийняти рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, доцільно у випадках, коли заява особи невірно розглянута по суті, тобто було зроблено невірні фактичні висновки.

Найбільше значення при розгляді питання про оформлення документів чи прийняття рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового, або тимчасового захисту, має встановлення факту наявності обставин, визначених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n9 чч. 1 та 13 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]. Мова йде про два різних набори обставин.

'''Щодо біженців'''. Біженцем є особа, яка не громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n11 п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

 При підготовці позовної заяви слід мати на увазі, що загроза переслідування характеризується як через об’єктивну можливість такого переслідування чи вже наявний факт переслідування, так і через наявність суб’єктивного побоювання стати жертвою переслідування за певною ознакою. І суб’єктивна і об’єктивна сторона побоювань заявника в їх сукупності повинні належним чином бути проаналізовані міграційним органом під час прийняття рішення за заявою. Наприклад, тільки факт відсутності переслідування особи в минулому чи відсутність документальних підтверджень факту переслідування не може слугувати підставою для висновку, що відсутні об’єктивні підстави вважати, що особа є біженцем.

 Слід мати на увазі, що об’єктивні обставини в абсолютній більшості випадків не можуть бути підтверджені самою особою. Ненадання особою документального підтвердження можливості переслідування чи вже наявного переслідування в жодному випадку не може бути підставою для відмови в статусі біженця. Як вказує Агентство ООН у справах біженців, «випадки коли заявник може надати підтвердження своєї заяви – це скоріше виключення, ніж правило. В більшості випадків особа, яка рятується від переслідування, прибуває до країни в скрутному становищі, і часто навіть без особистих документів. Таким чином, хоча обов’язок надати докази лежить на заявнику, завдання встановлення та опрацювання відповідних фактів розв’язується разом з особою, що перевіряє …у випадках, коли викладене заявником уявляється правдоподібним, посадова особа має тлумачити сумніви на користь заявника» ([https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця, п. 196]).

 Аналогічно, Пленум Вищого адміністративного суду України у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09/conv?lang=en#o98 Постанові № 1 від 25 червня 2009 р. "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні"] вказав, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

 Оскільки сама ситуація біженства означає, що особа не може надати документальні підтвердження певних фактів (на приклад, факту протиправних дій щодо себе з боку держави чи недержавних груп), об’єктивні обставини встановлюються через визначення загальної ситуації в країні походження за допомогою інформації по країні походження (надалі за текстом ІКП<ins>)</ins>. Основною вимогою до заявника є явна демонстрація суб’єктивних побоювань. Так, наприклад, особа може прямо заявляти, що відносно неї відбувається переслідування, та існує ризик для її життя, здоров’я чи свободи за ознакою належності до певної групи. В такому випадку, слід перевіряти чи підтверджуються ці суб’єктивні побоювання об’єктивними даними, відомими з ІКП.

 Слід мати на увазі, що належність особи до певної групи може бути неочевидною та не усвідомлюватись самою особою. Заявник може характеризувати свою ситуацію як особисту, хоча ця ситуація є типовою для багатьох осіб, які належать до певної групи. Наприклад, жінки шлюбного віку (слід мати на увазі, що в деяких спільнотах шлюбним віком вважається вік в 12 років чи навіть менше). Сам по собі факт того, що жінка має шлюбний вік, не є підставою для надання ній статусу біженця. Однак, якщо жінка чи дівчина походить з країни, регіону чи спільноти, де вона може бути примушена до вступу в шлюб, таке походження може означати, що така жінка чи дівчина належить до соціальної групи жінок, яким загрожує примусовий шлюб, і саме ця ознака може бути підставою для переслідування.

При визначення того, чи належить особа до національної соціальної, релігійної чи політичної групи є складним питанням рекомендується використовувати [https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 рекомендації Агентства ООН у справах біженці]в та іншу інформацію по країні походження з метою повного встановлення всіх обставин особи, які дозволяли б відносити особу до групи, яка піддається переслідуванням. Слід звертати увагу як на показання особи про її особистий досвід, так і на об’єктивні данні, відомі про особу, оскільки заявник може не усвідомлювати, що піддається переслідуванням за ознакою належності до певної групи та характеризувати свою ситуацію як загальну небезпеку чи загрозу. Необхідно звертати увагу на характер загрози, яку описує особа, на те, чи має ця загроза загальний характер (на приклад, чи походить вона від ситуації конфлікту), або створює особливий ризик саме для цієї особи, а також чи характеризує особа себе в певних термінах (на приклад, як представника певної національної чи соціальної групи), і чи існує специфічна загроза переслідувань для цієї групи, що підтверджувалася б інформацією по країні походження.

 Водночас, твердження особи про те, що вона піддається переслідуванням за певною ознакою, слід перевіряти відповідно до актуальної інформації по країні походження.

 Відносно деяких осіб, які звернулися за статусом біженця в Україні, відмова обґрунтовується тим, що вони виїхали з країни походження з підстав, не пов’язаних з біженством, і таких підстав на момент виїзду не існувало. Слід мати на увазі, що такі обставини характеризують особу як біженця ''sur place'', тобто такого біженця, який став біженцем вже під час перебування в країні, в якій він чи вона шукає притулку. Той факт, що особа виїхала не через можливість переслідування, і ці обставини виникли після виїзду особи, не може слугувати підставою для відмови особі в статусі біженця ([https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця, п. 94-96]).

'''Щодо осіб, які потребують додаткового захисту'''''.'' Особа, яка потребує додаткового захисту – це особа, яка не підпадає під ознаки біженця, однак потребує захисту, оскільки змушена прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок таких побоювань ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n24 п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту]").

 Поняття додаткового захисту випливає з міжнародно-правових зобов’язань України в галузі прав людини, зокрема статей [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#n14 2 та 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод], відповідно до яких нікого не може бути позбавлено життя, а також піддано катуванню, нелюдському чи такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню. Держава несе відповідальність, зокрема, за те, щоб жодна особа, яка знаходиться на її території, під її контролем чи, в деяких випадках, звернулася до неї, не була видана в ситуацію, де вона може бути позбавлена життя чи піддана неналежному поводженню.

 При оскарженні рішень про відмову в додатковому захисті по суті слід відштовхуватись від підстав, які обумовили звернення за захистом. В деяких випадках, мова йде про особисту загрозу особі. На приклад, особі може загрожувати смертна кара чи ув’язнення в умовах, які дорівнюють нелюдському і такому що принижує гідність поводженню. Зазвичай, факт загрози може бути підтверджений документально, хоча може бути необхідним додаткове дослідження інформації по країні походження з метою визначення реальності загрози (на приклад, умов ув’язнення осіб в країні походження).

 Однак, значно більш поширеною є ситуація, коли особа посилається на загальну ситуацію конфлікту та насильства в країні походження, яка не дозволяє ній вести нормальне життя, і повернення особи в обставини війни саме по собі становитиме нелюдське поводження. Так, Європейський суд з прав людини зазначив у справі "Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства", що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. При цьому, критеріями для оцінки інтенсивності та напруженості насильства в країні є використання сторонами методів або тактики війни, що збільшують ризик втрат серед цивільного населення або безпосередньо спрямованих проти цивільного населення, те чи є конфлікт локалізованим або всеохоплюючим, а також кількість осіб, які втратили життя чи були піддані катуванням чи нелюдському поводженню внаслідок конфлікту ([https://www.refworld.org.ru/docid/535f6da94.html Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства, No 8319/07 та 11449/07, рішення від 28 червня 2011 р., § 217-241]).

 Питання про те, чи становить ситуація в країні походження заявника такий конфлікт, повернення в який саме по собі призведе до загрози порушення фундаментальних прав заявника визначається залежно від конкретного випадку. При оскарженні таких рішень слід звертати увагу чи повно та всесторонньо було досліджено інформацію по країні походження, неврахування останніх подій, неврахування позицій Європейського суду з прав людини щодо повернення. Можна посилатися також на позиції УВКБ щодо повернення до конкретної країни, однак слід мати на увазі, що ці позиції не носять юридично обов’язкового характеру та є лише закликом до країн, які взяли на себе міжнародні зобов’язання щодо надання захисту, вести певну політику по відношенню до шукачів притулку з певного регіону.

==== Процедурні аспекти ====
Правильність процедури розгляду заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, має не менше значення, ніж вірне вирішення справи по суті. В силу особливостей такого роду адміністративних проваджень, справа в принципі не може бути вірно розглянута по суті, якщо припущено значних порушень процедури розгляду. Оскарження процедурних порушень має таке саме значення, як і оскарження порушень при розгляді суті справи.

 Процедура розгляду заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, повинна відповідати національним і міжнародним стандартам, викладеним в праві України, міжнародному праві, рекомендаціях УВКБ ООН, органів Ради Європи, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Однак, основні вимоги, слідування яким достатнє для процесуально вірного розгляду органами ДМС заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, містяться в Законі України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 "Про біженців та осіб, які потребують додаткового, або тимчасового захисту"] і в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907 Правилах розгляду заяв, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 р. № 649].

 Слід мати на увазі, що Закон та Правила не містять несуттєвих положень. Всі вони відображують вимоги міжнародного права притулку, яким повинна слідувати Україна. Будь-яке порушення будь-якої норми цих правових актів може і повинно бути оскаржене в суді, оскільки може вказувати на серйозне порушення прав людини.

 При підготовці позовної заяви слід звернути увагу на такі можливі порушення:

===== Ненадання особі, яка висловлює бажання звернутися за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, можливості скласти відповідну заяву чи відмова прийняти таку заяву, що не оформлюється відповідним обґрунтованим рішенням =====
Будь-яка посадова особа держави (співробітник міграційної служби, поліції, офіцер прикордонної служби, військовий, тощо), до якого звернувся іноземець або особа без громадянства, висловлюючи бажання отримати притулок в країні, зобов’язана негайно повідомити відповідну державну службу, яка розглядає заяви про звернення за захистом, про таку особу, та, за необхідності, надати такій особі умови для складання заяви, а також пересвідчитись, що особа перебуває в безпеці. Так, в справах [https://www.refworld.org.ru/pdfid/529348df4.pdf Сааді проти Італії (№ 37201/06, рішення від 28 лютого 2008 р.)] та [https://www.refworld.org/cases,ECHR,5898aa734.html Кебе та Інші проти України (№ 12552/12, рішення від 12 січня 2017 р.)] Європейський суд з прав людини зазначив, що навіть у випадку, коли особа ще не ступила на державну територію, але звертається до офіцера прикордонної служби, явно висловлюючи бажання отримати притулок, відмова такій особі в можливості звернутися за притулком становитиме порушення зобов’язань держави за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

 В Україні обов’язок державних органів допомагати особам в зверненні за статусом біженця встановлюється як законом, так і окремими підзаконними актами. Розроблено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1212-16/conv?lang=en Інструкцію про порядок дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та взаємодії з територіальними органами Державної міграційної служби України під час звернення іноземців чи осіб без громадянства із заявами про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту].

 Дії працівників Державної міграційної служби при зверненні до них особи, яка висловлює бажання звернутися за статусом біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту, або при отриманні ними інформації про таку особу, визначаються [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907 Правилами розгляду заяв]. Відповідно до п. 2.1, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якої особисто звернулася особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник, зобов’язана зареєструвати це звернення, проінформувати заявника мовою, яку він/вона розуміє про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов’язку, за необхідності – забезпечити надання заявнику послуг перекладача, роз’яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Нездійснення цих заходів та ненадання особі, яка висловила бажання звернутися за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, слід оскаржувати до окружного адміністративного суду як бездіяльність суб’єкта владних повноважень. В разі, якщо така бездіяльність супроводжувалася накладанням на заявника адміністративних штрафів, прийняттям рішення про примусове повернення чи зверненням до суду з позовною заявою про примусове видворення чи про затримання з метою ідентифікації і забезпечення примусового видворення, оскарження таких рішень не заважає зверненню до суду з позовом щодо бездіяльності суб’єкту владних повноважень.

===== Ненадання заявнику перекладача =====
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n111 ч. 3 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], заявнику, який не володіє українською або російською мовами, ДМС забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник за власним бажанням також може залучити перекладача за свій рахунок, або за рахунок інших осіб.

 Неможна презюмувати знання особою мови. В справі [https://www.echr.com.ua/translation/sprava-vizgirda-proti-sloveni%D1%97-rishennya/ Візгірда проти Словенії (№ 59868/08, рішення від 02 грудня 2008 р.)], Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що навіть у випадках, коли існують підстави вважати, що особа має певні знання якоїсь мови, цій особі все одно слід надавати перекладача з такої мови, про яку особа заявляє, що вона володіє нею достатньо. В разі, якщо особа за власним бажанням письмово повідомляє, що не потребує перекладача, та не оскаржує в подальшому цю відмову (на приклад, через те, що особа не розуміла, що підписує відмову від перекладача), то такій особі перекладач може не надаватися. Однак, якщо особа не заявляє про відсутність потреби у перекладачі, перекладач має надаватися. Це стосується і випадків, коли особа має певні знання української чи російської мови, однак ця мова не є рідною для особи.

===== Ненадання заявнику правової допомоги =====
Право на безоплатну первинну правову допомогу поширюється на іноземців та осіб без громадянства ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17#n17 Закон України "Про безоплатну правову допомогу", ч. 1 ст. 3]). Особи, на яких поширюється дія [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"] мають право на всі види вторинної правової допомоги з моменту подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, до прийняття остаточного рішення за заявою ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17#n85 ст. 14 Закону України "Про безоплатну правову допомогу"]).

 Співробітник Державної міграційної служби, до якого звернулася особа, яка заявляє про бажання бути визнаною біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, зобов’язаний роз’яснити такій особі порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n25 п. 2.1 Правила розгляду заяв]).

Надана особі правова допомога повинна бути якісною. В разі, якщо допомога обмежується присутністю адвоката при здійсненні необхідних дій з заявою, і адвокат не прикладає активних зусиль для допомоги клієнту, право на правову допомогу вважається порушеним. Так, Європейський суд з прав людини у справі [https://www.refworld.org/cases,ECHR,4f2932442.html І.М. проти Франції (№. 9152/09, рішення від 02 лютого 2012 р.]) щодо надання особі правової допомоги у справі про видворення зазначив, що надмірно короткий термін розгляду справи, з урахуванням перебування заявника під вартою та відсутності правової та лінгвістичної допомоги становить порушення Статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 151 рішення). Суд вказав, що коли заявник має допомогу адвоката тільки в суді, до того маючи лише коротку зустріч з ним, і не маючи можливості надати будь-які додаткові докази, це є порушенням конвенційних стандартів, особливо з урахуванням того, що особа намагалася подати заяву про притулок, однак не могла цього зробити, оскільки була затримана. В справі [http://europeancourt.ru/uploads/ECHR_Imbrioscia_v_Switzerland_24_11_1993.pdf Імбріощія проти Швейцарії (№. 13972/88, рішення від 24 листопада 1993 р.)], Європейський суд вказав, що коротка тривалість та складність процедури, до якої залучений адвокат, порушує право особи на правову допомогу, особливо коли органи влади не роблять нічого, аби відкласти цю процедуру. Той факт, що особа чи її адвокат не заперечують проти короткої тривалості дій, не знімає з держави відповідальності за порушення права особи на правову допомогу. У справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-148095 Арас проти Туреччини (No 2) (№. 15065/07, рішення від 18 лютого 2015 р.)], Європейський суд зазначив, що проста присутність адвоката при здійсненні процесуальних дій не створює ефективного права на правову допомогу. Пасивність адвоката не відповідає конвенційним стандартам (§ 40 рішення). У справі [http://hudoc.echr.coe.int/webservices/content/pdf/001-58154?TID=thkbhnilzk Дауд проти Португалії (№. 11/1997/795/997, рішення від 21 квітня 1993 р.)], ЄСПЛ зазначив, що «Конвенція створена аби гарантувати не права, що є теоретичними чи ілюзорними, а права, що є практичними та ефективними, і що призначення правового радника саме по собі не гарантує ефективності допомоги, яку він може надати….Від компетентних органів державної влади вимагається втручання…якщо бездіяльність з боку правового радника у наданні ефективного представництва є очевидною» (§ 38 рішення).

Таким чином, особі, яка висловлює бажання звернутися з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи вже перебуває в процедурі, має надаватися правова допомога належної якості. Якщо така допомога не надається, то будь-які дії відносно заяви особи, здійснені за відсутності належної правової допомоги, можуть бути оскаржені.

===== Нероз'яснення можливості оскарження =====
При прийнятті будь-якого негативного рішення за заявою особи (про відмову в прийнятті, відмову в оформленні документів, відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту), особі має письмово роз’яснюватись право на оскарження та порядок такого оскарження ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n199 ч. 7 ст. 8, ч. 13 ст. 10, ч. 9 ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту")]. З порядком оскарження особа ознайомлюється під підпис ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n40 п. 2.4], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n89 п. 4.6] Правил), або такий порядок зазначається у відповідних рішеннях та направляється особі на пошту.

Відсутність роз’яснення можливості оскарження рішення, або очевидна неможливість для особи ознайомитися з таким роз’ясненням (на приклад, коли особа не володіє українською мовою, а повідомлення з роз’ясненням можливості оскарження надіслано ній на пошту українською мовою) може слугувати підставою для поновлення в суді строків судового оскарження рішень щодо статусу біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

== Використання інформації по країні походження ==
Інформація про країну походження – інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні інформації або звітів ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n21 п. 1.2. Правила розгляду заяв]).

 Актуальна інформація про країну походження повинна використовуватися на всіх стадіях розгляду звернень за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n25 п. 2.1. Правил]).

 В усіх висновках, що приймаються по заяві (при оформленні документів або при вирішенні питання по суті), обов’язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел (п. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n83 4.3], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n99 5.1], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n172 7.6] Правил).

 Пленум Вищого адміністративного суду України у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09/conv?lang=en Постанові № 1] вказав, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090 наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 р. № 649], інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження. Суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах [https://dmsu.gov.ua/diyalnist/coi.html Державної міграційної служби України], [https://www.unhcr.org/ua/ Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців], а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях. При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n10098 статті 72 КАС України] обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

 З точки зору міжнародного права біженства та міжнародного права прав людини, використання повної, достовірної та актуальної інформації по країні походження, яка набувається з декількох надійних та неупереджених джерел, є необхідною передумовою правильної оцінки ризику, яка передує прийняттю будь-якого рішення по заяві особи, яка висловлює бажання отримати статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. У справі [https://precedent.in.ua/2016/04/08/chahal-protyv-soedynennogo-korolevst/ Чахал проти Сполученого Королівства (№ 22414/93, рішення від 15 листопада 1996 р.)], ЄСПЛ відзначив, що органи державної влади при розгляді справ шукачів притулку повинні проводити оцінку індивідуального ризику, який спіткає особу в разі повернення до країни походження (§ 83-86). У справі [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,57ebc9c44,0.html Ф.Г. проти Швеції (№ 43611/11, рішення від 23 березня 2016 р.)], Суд зазначив, що така оцінка має відбуватися ''ex nunc'', тобто станом на момент прийняття кожного рішення (§ 115).

 З практичної точки зору, це означає, що при оцінці ризику слід використовувати найбільш актуальну інформацію, що найбільш «наближена» до фактів про які зазначив заявник. Неприпустиме використання інформації загального характеру з малодостовірних чи недостовірних джерел. Наприклад, інформація про надання державі, де відбувається конфлікт, гуманітарної допомоги, ніяк не вказує на зменшення ризику загибелі через бойові дії. Неприпустиме використання заангажованої інформації, на приклад, повідомлень від однієї зі сторін в конфлікті про відсутність загрози для представників іншої сторони.

 Інформацію найбільш загального характеру можна отримати від [https://mfa.gov.ua/ua/consular-affairs/travel-advice Міністерства Зовнішніх Справ України]. Інформацію про ситуацію з правами людини в країні, а особливо щодо переслідувань чи загроз для окремих осіб чи груп, доцільно отримувати від [https://www.unhcr.org/country-reports.html Агентства ООН у справах біженців], яке готує періодичні доповіді по країнам походження біженців. Також доцільне використання інформації від моніторингових місій ООН (на приклад, [https://unama.unmissions.org/ Моніторингової місії ООН в Афганістані]) та інших міжнародних організацій в регіоні. Велику вагу може мати інформація від поважних міжнародних неурядових організацій в галузі прав людини, таких як [https://www.amnesty.org.ua/ Міжнародна амністія] та [https://www.hrw.org/ru Хьюман Райтс Вотч].

 Для встановлення найбільш актуальної та конкретної інформації (на приклад, про те, під чиїм контролем на даний момент перебуває місто, з якого походить заявник) можна використовувати новинні ресурси, такі як [https://news.un.org/ru/ Центр новин ООН], сайти міжнародних інформаційних агентств, таких як [https://www.bbc.com/ukrainian BBC] та [https://www.aljazeera.com/ Al-Jazeera]. Однак, слід мати на увазі, що новинні ресурси можуть лише повідомляти окремі факти, однак них неможна використовувати для оцінки потреб в міжнародному захисті.

 Невикористання інформації по країні походження, або використання інформації неналежної якості, при розгляді заяв про звернення за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, є підставою для оскарження прийнятих на підставі такої недостовірної інформації рішень.

 Посилання на рекомендовані джерела інформації про країни походження:
* [https://mfa.gov.ua/ua/consular-affairs/travel-advice Поради подорожуючим МЗС України] – може містити загальну інформацію щодо ситуації в певній країні чи регіоні
* [https://dmsu.gov.ua/diyalnist/coi.html Інформація по країнах походження Державної міграційної служби]
* [https://www.refworld.org/ Refworld] – сайт, на якому розміщуються всі документи УВКБ ООН. Зручний пошук по країні походження
* [https://www.ecoi.net/ ECOI] – Європейська мережа інформації по країні походження. Містить документи ЄС, Ради Європи та окремих країн
* [https://www.unhcr.org/ УВКБ ООН]
* [https://www.amnesty.org/en/ Організація Міжнародна Амністія]
* [https://www.hrw.org/ru Хьюман Райтс Вотч]
* [https://news.un.org/ru/ Центр новин ООН]
----
{| class="wikitable"
|+
|Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні
|}
----

#
#

{| class="wikitable"
|-
| '''Цікаво!''' Узагальнення судової практики розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту (2017-2008 роки), підготовлено [https://www.unhcr.org/ua/ Представництвом Агентства ООН у справах біженців в Україні] -
[[Файл:Судова практика розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту.doc|міні|Судова практика розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту]] 

Детально див.: https://www.unhcr.org/ua/resources
|}

== Див. також ==
* [[Отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту]] [[Категорія:Адміністративне право]] [[Категорія:Біженці]] ‎ [[Категорія:Суди]] ‎
[[Категорія:Центральні органи виконавчої влади (агентство, інспекція, служба)]]

Право подання клопотання на отримання громадянства визнаними біженцями та особами, які потребують додаткового захисту

2019-12-13T12:33:54Z

Oleksii.Plotnikov: Додано інформацію про авторів

== Нормативна база ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2235-14 Закон України "Про громадянство України"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/215/2001 Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України". Наказ Президента України від 27.03.2001 № 215/2001]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1549-12 Про затвердження зразків документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України та журналів обліку". Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 16.08.2012 № 715]

== Категорія осіб, які мають право подавати документи щодо прийняття до громадянства України ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2235-14/#n107 Стаття 9 Закону України "Про громадянство України"] визначає, що '''особи, яким надано статус біженця''' в Україні можуть за їхнім клопотанням бути прийняті до громадянства України за умови проживання на законних підставах на території України протягом трьох років з моменту надання ним статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства - три роки з моменту в'їзду.

Тлумачення поняття "безперервне проживання на території Україні" можна знайти в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2235-14/#n20 абзаці 11 статті 1 Закону]:. Під ним розумується безперервне проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове видрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України.

'''Особи, які потребують додаткового захисту''' не мають права клопотати про прийняття до громадянства України.

== Куди необхідно звернутись? ==
Відповідно до абзацу другого пункту 4 Указу Президента України "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України", заяви та інші документи з питань громадянства подаються особою, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, - до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем реєстрації особи.

== Перелік документів, необхідних для прийняття до громадянства України особам, яким надано статус біженця в Україні ==
Для прийняття до громадянства України особа, якій надано статус біженця в Україні або притулок в Україні, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/215/2001/#n254 пункту 46 Указу Президента України "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України"], подає один із таких документів:

- заяву про прийняття до громадянства України (в двох примірниках);

- три фотокартки (розміром 35 x 45 мм);

- декларацію про відсутність іноземного громадянства - для осіб без громадянства;

- декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства - для іноземців;

- документи, що підтверджують надання особі статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а також факт безперервного проживання особи на законних підставах на території України протягом трьох років з моменту надання їй таких статусу чи притулку (довідка територіального органу Державної міграційної служби України, копія посвідчення біженця, копія проїзного документа біженця).

- документ про володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування, який видається в Україні керівником навчального закладу, місцевим органом виконавчої влади України або виконавчим органом місцевого самоврядування;

- копію атестата чи витяг із залікової відомості диплома - для особи, яка має документ про закінчення навчального закладу з вивченням української мови;

- документ, що підтверджує інвалідність, - для особи, яка має фізичні вади (сліпа, глуха, німа).

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1549-12 Наказом Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження зразків документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, та журналів обліку"] затверджено зразки документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України.

== Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/215/2001/#n554 Указом Президента України "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України"] встановлюється, що територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого подано документи щодо прийняття особи до громадянства України або виходу неповнолітньої особи з громадянства України, перевіряє відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України.

Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів повертає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою.

Подані заявником належно оформлені документи не пізніш як у двотижневий строк з дня їх надходження надсилаються до територіального органу Державної міграційної служби України.

Територіальний орган Державної міграційної служби України, до якого подано документи, перевіряє:

· відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України;

· підтвердження документами виконання умов прийняття до громадянства України або виходу з громадянства України;

· відсутність підстав, за наявності яких прийняття до громадянства України або вихід з громадянства України не допускається.

Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, зазначені документи не пізніш як у двотижневий строк з дня їх надходження повертаються до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником. Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у тижневий строк з дня повернення документів надсилає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою.

Територіальний орган Державної міграційної служби України надсилає подані документи до органів Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ України, які у межах своєї компетенції перевіряють (у тому числі в банках даних Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерполу) відсутність підстав, за наявності яких прийняття до громадянства України або вихід із громадянства України не допускається. Про результати перевірки органи Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ України повідомляють територіальний орган Державної міграційної служби України не пізніш як у двомісячний строк з дня одержання документів.

Якщо документи оформлені належним чином і підтверджують виконання умов прийняття до громадянства України або виходу з громадянства України, а також відсутні підстави, за наявності яких прийняття до громадянства України або вихід із громадянства України не допускається, територіальний орган Державної міграційної служби України готує висновок про можливість задоволення клопотання заявника і не пізніш як у тримісячний строк з дня надходження документів надсилає цей висновок разом із поданими документами до Державної міграційної служби України.

Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не підтверджують виконання умов прийняття до громадянства України або виходу з громадянства України, а також будуть виявлені підстави, за наявності яких прийняття до громадянства України або вихід із громадянства України не допускається, територіальний орган Державної міграційної служби України готує висновок про відсутність підстав для задоволення клопотання заявника і не пізніш як у тримісячний строк з дня надходження документів надсилає цей висновок разом із поданими документами до Державної міграційної служби України.

== Порядок розгляду заяв і подань з питань громадянства Комісією при Президентові України з питань громадянства ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2235-14/#n245 Статтею 23. ЗУ "Про громадянство України"] визначені повноваження Комісії при Президентові України з питань громадянства:

1) розглядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід з громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту України щодо задоволення цих заяв та подань;

2) повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства України.

3) контролює виконання рішень, прийнятих Президентом України з питань громадянства.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/215/2001/#n596 Пунктом 110. Указу Президента України Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України"] , передбачене попереднє опрацювання та підготовка матеріалів з питань громадянства України на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства відповідним структурним підрозділом Офісу Президента України.

Якщо під час попереднього опрацювання та розгляду матеріалів з питань громадянства України буде встановлено, що подані заявником документи про прийняття до громадянства України чи про вихід із громадянства України або подання, затверджені Державною міграційною службою України чи Міністерством закордонних справ України, про втрату громадянства України та додані до них необхідні документи, або документи про припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами України, не оформлені відповідно до вимог законодавства України та міжнародних договорів України з питань громадянства, такі заяви, подання та документи повертаються відповідним структурним підрозділом Офісу Президента України відповідно до Державної міграційної служби України чи Міністерства закордонних справ України для доопрацювання та усунення недоліків.

За результатами розгляду Комісія при Президентові України з питань громадянства приймає рішення про внесення пропозицій Президентові України щодо задоволення заяв про прийняття до громадянства України, про вихід з громадянства України, подань про втрату громадянства України та документів про припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

У разі прийняття Комісією рішення про відсутність підстав для задоволення Президентом України заяв про прийняття до громадянства України, про вихід із громадянства України, подань про втрату громадянства України, документів про припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами України, Комісія повертає зазначені матеріали відповідно до Державної міграційної служби України чи Міністерства закордонних справ України разом із копією такого рішення.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/215/2001/#n604 Пунктом 112 Указу] встановлюється загальний строк розгляду заяв і подань про прийняття до громадянства України або припинення громадянства України не повинен перевищувати одного року з дня їх надходження. Загальний строк розгляду заяв про прийняття до громадянства України дітей, осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства не повинен перевищувати дев'яти місяців з дня їх надходження.

== Прийняття Президентом України рішень з питань громадянства України ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/215/2001/#n606 Пунктом 113. Указу Президента України "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України"] встановлено, що рішення про прийняття особи до громадянства України або припинення особою громадянства України приймає Президент України шляхом видання указів Президента України. Рішення Президента України надсилається Державній міграційній службі України, Міністерству закордонних справ України та Центральній виборчій комісії. Після чого, Державна міграційна служба України надсилає повідомлення про прийняті Президентом України рішення через територіальний орган Державної міграційної служби України до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання осіб, щодо яких прийнято рішення.

Територіальні підрозділи Державної міграційної служби України, дипломатичні представництва чи консульські установи України у тижневий строк повідомляють у письмовій формі відповідну особу про прийняте Президентом України рішення.

== Порядок виконання прийнятих рішень з питань громадянства ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/215/2001/#n613 п. 117. Указу Президента України Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України"], у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України.

== Підстави для відмови в прийнятті до громадянства України ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2235-14/#n134 статті 9 Закону України "Про громадянство України"], до громадянства України не приймається особа, яка:
* вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;
* засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості) з урахуванням рівня загрози для національної безпеки держави;
* вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.
{| class="wikitable"
|+
|Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні
|}
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Громадянство]]
[[Категорія:Іноземці/особи без громадянства]]

Використання практики Європейського суду з прав людини у справах шукачів притулку

2019-12-13T12:33:00Z

Oleksii.Plotnikov: Додано інформацію про авторів

== Нормативна база ==

=== Законодавство України ===
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/paran4202 Конституція України]

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215 Кодекс адміністративного судочинства України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/475/97-%D0%B2%D1%80/ed19990324 Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09 Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 № 1]

=== Норми міжнародного права ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#n14 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод]

=== Практика Європейського суду з прав людини ===
* [http://eurocourt.in.ua/Article.asp?AIdx=407 Сорінг проти Сполученого Королівства]
* [https://www.refworld.org.ru/docid/529f352d4.html М.С.С. проти Бельгії та Греції]
* [https://www.refworld.org.ru/docid/529f37ce4.html Хірсі Джамаа та інші проти Італії]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/980_002 Джабарі проти Туреччини]
* [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,5899cc804,0.html І.М. проти Франції]
* [https://www.refworld.org.ru/country,,,CASELAW,UKR,,588f53e04,0.html Кебе та Інші проти України]

== Особливості використання практики Європейського суду з прав людини у справах шукачів притулку ==

=== Обов’язковість практики Європейського суду з прав людини ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#n14 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р]. (Європейська конвенція з прав людини), яка [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/475/97-%D0%B2%D1%80/ed19990324 ратифікована Україною] 17 липня 1997 р., а також додаткові протоколи до неї (всі з яких ратифіковані Україною), підлягає застосуванню в Україні як частина її національного законодавства згідно із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/paran4202/#n4194 статтею 9 Конституції України]. Вона має вищу юридичну силу по відношенню до всіх актів національного законодавства, за винятком Конституції України.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#n205 Статті 46 Конвенції], держави-учасниці зобов’язуються виконувати остаточні рішення Суду у будь-яких справах в яких вони є сторонами. Аналогічне положення міститься в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15/#o19 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"]. Таким чином, безумовно обов’язковими для виконання є лише рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), ухвалені у конкретній справі щодо даної країни.

Водночас, ґарантування прав, передбачених Конвенцією, неможливе без використання тлумачення Конвенції, що надається ЄСПЛ в його справах. Так, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15/#o130 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"], суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/#n9574 ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України)], суди при вирішенні справи керується принципом верховенства права, частиною якого є визнання найвищої цінності прав людини, що визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/#n9576 ч. 2 ст. 6 КАС України], суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Аналогічні положення містяться в інших процесуальних кодексах. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09/#o10 п. 1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 № 1], суди повинні застосовувати практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

=== Використання перекладів рішень Європейського суду з прав людини ===
Порядок застосування Конвенції та практики ЄСПЛ судами встановлений [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15/#o132 ст. 18 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"]. Для цілей посилання на текст Конвенції використовується офіційний переклад, опублікований на сайті Верховної Ради України. Для цілей посилання на Рішення та ухвали суду та на ухвали Європейської комісії з прав людини, судді використовують переклади текстів рішень Суду та Комісії, надруковані в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України». Опубліковані в «Віснику» переклади також публікуються у [https://vespi.dpcoi.com.ua Всеукраїнській електронній системі правової інформації] та на [https://rada.gov.ua/ сайті Верховної Ради України].

У зв’язку з великою кількістю рішень ЄСПЛ, не всі з них опубліковані в «Офіційному віснику України, а щодо багатьох рішень, що винесенні проти інших країн, офіційний переклад взагалі відсутній. Багато рішень українською мовою доступні в офіційному чи неофіційному перекладі в [https://hudoc.echr.coe.int/ електронній інформаційній системі Європейського суду з прав людини HUDOC]. Деякі останні рішення Суду вперше публікуються в неофіційному перекладі неурядових правозахисних організацій, таких як [https://helsinki.org.ua/ Українська Гельсинська спілка з прав людини].

Також, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15/#o135 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконання рішень та використання практики Європейського суду з прав людини"], у разі відсутності перекладу Рішення та ухвали Суду чи ухвали Комісії, суд користується оригінальним текстом. Всі оригінальні тексти публікуються в електронній інформаційній системі HUDOC. З метою полегшення розгляду судом рішень ЄСПЛ, опублікованих англійською чи французькою мовами, доцільним може виявитись також використання неофіційних перекладів російською мовою, що доступні на сайті Суду або підготовлені правозахисними організаціями.

=== Обсяг практики, що підлягає використанню в справах шукачів притулку ===
При використанні Конвенції та практики ЄСПЛ слід мати на увазі, що Європейський суд з прав людини не є судом для біженців. Зокрема, Суд неодноразово підкреслював, що кожна держава має право контролювати перебування іноземців на своїй території. Конвенція не створює для держав обов’язку надавати притулок. Також слід мати на увазі, що Конвенція не стосується, а Суд не розглядає кожного порушення національного законодавства, а тільки порушення прав, що гарантовані Конвенцією та додатковими протоколами до неї.

В своїй практиці відносно шукачів притулку, суд найчастіше констатує порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n14 Статті 2] (право на життя), [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3] (заборона катувань, нелюдського та такого, що принижує гідність поводження і покарання) у зв’язку з примусовим видворенням чи екстрадицією шукачів притулку до країн, де ним загрожує небезпека, а також [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статті 5] (право на свободу і особисту недоторканість) у зв’язку з триманням шукачів притулку під вартою або іншими обмеженнями їхньої свободи, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n54 Статті 8] (право на приватне та сімейне життя) у зв’язку з розлученням сімей шукачів притулку, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції, та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_059/#o14 Статті 2] (право на свободу пересування) і [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_059/#o24 Статті 4] (заборона колективного вислання іноземців) Протоколу № 4. Як правило, у справах шукачів притулку не використовується [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n42 Стаття 6] Конвенції (право на справедливий суд).

== Практика Суду щодо недопущення шукачів притулку до національної системи притулку ==
Європейський суд з прав людини неодноразово розглядав справи про допуск особи, яка бажає звернутися за притулком, до національної системи притулку. Найчастіше така ситуація виникає в разі прибуття особи до кордону держави (на приклад, транзитної зони аеропорту), або перехоплення особи при спробі прибути в держави поза межами державної території (на приклад, на човні в морі поза межами територіальних вод), проте можливе також недопущення особи, що вже знаходиться на національній території, до системи захисту, наприклад через ненадання можливості звернутися за статусом біженця. Як правило, в таких справах Суд констатує порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3] (заборона катувань), [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (право на ефективний засіб правового захисту).

У справі [https://www.refworld.org.ru/docid/529f37ce4.html Хірсі Джамаа та Інші проти Італії (№ 27765/09, рішення від 23 лютого 2012 р.)], ЄСПЛ розглянув заяви шукачів притулку, які намагалися потрапити до Європи на човні та були перехоплені в Середземному морі італійським патрульним кораблем поза межами територіального моря. Всі перехоплені особи були поміщені на італійські кораблі та повернуті до Тріполі. Європейський суд з прав людини констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_059/#o24 Статті 4] Протоколу № 4 (заборона колективного вислання іноземців), оскільки справи кожної з перехоплених осіб не були розглянуті індивідуально, та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3] Конвенції (заборона катувань) через те, що захоплені особи, знаходячись під фактичним контролем влади Італії, були примусово повернуті до Лівії, де ним загрожувала небезпека.

У справі [https://www.refworld.org.ru/country,,,CASELAW,UKR,,588f53e04,0.html Кебе та Інші проти України (№ 12552/12, рішення від 12.01.2017)], Суд розглянув ситуацію громадян Ефіопії та Еритреї, що нелегально проникли на торгівельне судно, яке прямувало до. м.Миколаїв та завернулись за захистом до прикордонників.? Українською прикордонною службою ним не було надано можливості зійти на берег та звернутися з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Пізніше, після процедурного наказу Суду, вказаним особам було дозволено подати відповідні заяви. Оскільки ще до рішення суду вказаних осіб було допущено до національної системи притулку, та була відсутня безпосередня загроза їхнього примусового видворення, ЄСПЛ не знайшов порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3] (заборона катувань), проте констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (відсутність належного засобу правового захисту).

В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22display%22:[2],%22languageisocode%22:[%22ENG%22],%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22],%22itemid%22:[%22001-198760%22]} Ільяс та Ахмед проти Угорщини (no 47287/15, рішення від 21 листопада 2019 р.)], Велика Палата Європейського суду з прав людини розглянула заяву громадян Бангладеш про те, що вони були затримані в транзитній зоні на кордоні між Сербією та Угорщиною, і, попри явно висловлене бажання звернутися за притулком, ним не було дозволено зробити таке звернення. Суд встановив порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3] Конвенції у зв’язку з відсутністю належного розгляду їхніх звернень за притулком.

== Практика щодо порушень прав шукачів притулку в ході звернення за захистом ==
''' '''Сама по собі процедура звернення за захистом та порядок надання чи відмови в статусі біженця чи додатковому захисті за національним правом знаходяться поза юрисдикцією Європейського суду з прав людини. Однак, якщо такий неналежний розгляд призводив до порушення конвенційних прав, Суд може констатувати порушення.

В першу чергу, особі повинно бути гарантоване право на звернення за захистом, яке органи влади не мають права ігнорувати. Показовою в цьому сенсі є справа [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-193773%22]} С.Д. проти Греції (№ 53541/07, рішення від 11 липня 2009 р.)]. В цій справі було розглянуто звернення громадянина Туреччини, який просив притулку в Греції у зв’язку з політичними переслідуваннями. Натомість, грецькі органи влади проігнорували його звернення та негайно ув’язнили його як нелегального мігранта. Суд відзначив, що навіть усне звернення особи з висловленням бажання отримати притулок повинно бути негайно взято до уваги органами влади та зареєстроване. Подальше порушення полягало в тому, що письмове звернення адвоката про реєстрацію заяви про надання притулку, було двічі проігнороване органами влади та зареєстровано лише з третьої спроби. ЄСПЛ відзначив, що поважає право держав контролювати незаконний в’їзд осіб на державну територію. Однак, це не звільняє владу від обов’язку з індивідуального розгляду кожної заяви про звернення за статусом біженця. Таким чином, мало місце порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3 Конвенції].

При розгляді заяв про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, органи влади повинні діяти добросовісно. Прикладом порушення, що виникло з недобросовісного ставлення органів влади, є справа [https://hudoc.echr.coe.int/app/conversion/pdf?library=ECHR&id=001-105939&filename=CASE%20OF%20%C4%8CONKA%20v.%20BELGIUM%20-%20%5bUkrainian%20Translation%5d.pdf Чонка проти Бельгії (№ 51654/99, рішення від 05 травня 2002)]. В цій справі громадян Словаччини, що просили притулку в Бельгії, запросили до поліцейського відділку, нібито для подання клопотання про визнання біженцями. Проте коли вони з’явилися, вони були затримані та поміщені до пункту тимчасового тримання іноземців. Суд вказав, що формулювання виклику було таким, що було очевидно спрямоване на запрошення якомога більшої кількості осіб з метою затримання та подальшого видворення, а затриманим не було надано правового захисту, зокрема ним не було повідомлено про цілі затримання та не надано можливості зв’язатися з юристом. Суд особливо підкреслив, що уряд не повинен створювати умови, які позбавляли б осіб правового захисту., та постановив, що мало місце порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статті 5] (право на свободу і особисту недорканість), [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_059/#o24 Статті 4] Протоколу № 4 (заборона колективного вислання іноземців).

В справі [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,5899cc804,0.html І.М. проти Франції (№ 9152/09, рішення від 2 лютого 2012 р.),] ЄСПЛ розглянув заяву шукача притулку на те, що йому не було надано правової допомоги при зверненні за захистом та ухваленні судового рішення щодо його видворення. Скарга стосувалася того, що його адвокату було надано лише дуже короткий проміжок часу для ознайомлення зі справою та не було створено належних умов для спілкування між заявником та адвокатом. Європейський суд констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (право на ефективний засіб правового захисту).

В справі [https://www.refworld.org.ru/docid/529f352d4.html М.С.С. проти Бельгії та Греції (№ 30696/09, рішення від 21 січня 2011)], Європейський суд з прав людини констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статей 3] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 13] через ненадання шукачам притулку інформації зрозумілою для них мовою про процедуру звернення за захистом та до правозахисних організацій, що можуть надати ним безкоштовну правову допомогу. В цій справі Суд вивів правило, яке він неодноразово підтверджував в інших справах, щодо обов’язку держави розглянути звернення особи за захистом: «''з огляду на значимість, яку Суд пов’язує зі статтею 3 Конвенції та незворотною природою шкоди, яка може настати, якщо ризик катувань чи неналежного поводження втілиться у життя…від державних органів вимагається незалежний та суворий контроль щодо будь-якої скарги про те, що існують суттєві підстави побоюватись поводження, яке суперечить статті 3, а також особливо швидка відповідь''».

В справі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/980_002 Джабарі проти Туреччини (заява № 40035/98, рішення від 11 липня 2000 р.)], ЄСПЛ розглянув твердження заявниці про те, що вона звернулася до органів влади Туреччини з заявою про надання статусу біженця, проте ній було відмовлено та щодо неї було прийнято рішення про депортацію, навіть попре наявність в неї листа від УВКБ ООН, який просив органи влади надати ній захист. ЄСПЛ констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статей 3] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 13] та вказав, що органи влади повинні брати до уваги повідомлення від УВКБ ООН про те, що особа є шукачем притулку, при розгляді заяв про надання статусу біженця або додаткового захисту.

В практиці нерідкою є ситуація, коли особі відмовляють в статусі біженця на тій підставі, що особа раніше не зазнавала переслідувань та посилається лише на ризик таких переслідувань. В справі [https://www.refworld.org/cases,ECHR,4ab8a1a42.html Абдульхані та Карімнія проти Туреччини (№ 30471/08, рішення від 22 вересня 2009 р.)], ЄСПЛ зазначив: «''У випадках, коли заявник стверджує, що він або вона належить до групи, що систематично піддається практиці неналежного поводження, захист відповідно до Статті 3 вступає в силу, коли заявник доведе що є підстави вважати, що таке поводження існує щодо цієї групи. В таких випадках, Суд не наполягає, аби позивач продемонстрував наявність інших рис, інакше захист Статті 3 був би ілюзорним''». Інакше кажучи, особа зобов’язана лише довести, що група, до якої вона належить, піддається переслідуванню. Не існує обов’язку доводити, що сама особа зазнала таких переслідувань.

Крім гарантій, пов’язаних зі зверненням за захистом, в практиці ЄСПЛ можна знайти вказівки щодо самої процедури розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребу додаткового захисту. На приклад, в справі [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,57ebc9c44,0.html Ф.Г. проти Швеції (№ 43611/11, рішення від 23 березня 2016 р.)], Європейський суд з прав людини розглянув питання про якість шведської міграційної процедури. Суд вказав, що держава несе зобов’язання з оцінки ризиків, що пов’язані з примусовим видворенням особи. Держава зобов’язана проводити таку оцінку самостійно, а не за клопотанням особи. Така оцінка повинна проводитися на підставі достовірної інформації по країні походження заявника. В якості достовірних джерел інформації були визнані доповіді УВКБ ООН та міжнародних правозахисних організацій. Подібні висновки Суд зробив і в справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-197217%22]} А.А. проти Швейцарії (№ 32218/17, рішення від 05 листопада 2019 р.)].

== Практика щодо порушень, пов’язаних з триманням осіб під вартою ==
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право держав здійснювати законний арешт або затримання осіб з метою запобігання їхньому недозволеному в’їзду в країну чи осіб, щодо яких проводиться процедура депортації або екстрадиції ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n37 Стаття 5 (1) (f) Конвенції]). Щодо такого затримання діє ряд гарантій, недотримання яких може призвести до порушення конвенційних прав особи.

Питання гарантій шукачам притулку при триманні під вартою було розглянуто в справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22display%22:[2],%22languageisocode%22:[%22FRE%22],%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22],%22itemid%22:[%22001-196150%22]} Каак та Інші проти Греції (№ 34215/16, рішення від 03 жовтня 2019 р.)]. Суд констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n40 параграфу 4 Статті 5 Конвенції] (право на перевірку рішення про затримання компетентним судом, встановленим законом), оскільки всім затриманим не було надано правової допомоги в центрі затримання. Ним були видані лише брошури про право на оскарження грецькою мовою, проте не було надано перекладів цих брошур, та не було роз’яснено як саме вони повинні реалізувати своє право на судове оскарження.

Тримання особи під вартою з метою депортації повинно супроводжуватись активним діями, спрямованими на видворення. Якщо такі дії не здійснюються, або відсутня реальна перспектива депортації, тримання під вартою перестає бути законним в значенні [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n31 параграфу 1 Статті 5 Конвенції].

Так, в пілотній постанові у справі [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,549d7b734,0.html Кім проти Росії (№ 44260/13, рішення від 17 липня 2014 р.)], було розглянуто скаргу особи без громадянства походженням з Узбекистану про надмірне тримання під вартою. Суд встановив, що хоча російські органи влади і намагалися повідомити органи влади Узбекистану про видворення особи, вони так і не отримали від них відповіді, і не здійснили будь-яких активних зусиль для того, аби отримати таку відповідь. Таким чином, була відсутня реальна перспектива видворення заявника, і його подальше тримання під вартою становило порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статті 5 Конвенції].

В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-195987%22]} Ісмаілов проти Росії (№ 45852/17, рішення від 24 вересня 2019 р.)], ЄСПЛ вказав, що коли дії органів влади з видворення безсистемні та здійснюються з великими перервами, має місце порушення Конвенції, і особі має бути сплачена компенсація.

Можливі випадки, коли особа фактично позбавлена свободи без рішення суду та поміщення до спеціалізованого закладу. Так, в праві [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22display%22:[2],%22languageisocode%22:[%22ENG%22],%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22],%22itemid%22:[%22001-198811%22]} З.А. та Інші проти Росії (№ 61411/15, рішення від 21.11.2019)], Велика Палата Європейського суду з прав людини встановила, що затримання чотирьох осіб протягом тривалого часу в транзитній зоні аеропорту Шереметьєво, в період коли органи влади розглядали їхні звернення за статусом біженця, становили порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статей 5] (право на свободу та особисту недоторканість) та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 3] (заборона катувань) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд зокрема визнав порушенням [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статті 5] той факт, що заявники змушені були залишатися в транзитній зоні протягом періодів від 5 до 19 місяців, не було реалістичної можливості залишити транзитну зону, а органи влади не виконали вимоги національного законодавства щодо розміщення шукачів притулку. Суд вирішив, що була відсутня правова підстава для такого тривалого затримання, що порушувало параграф [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n31 1 Статті 5], а умови затримання становили собою нелюдське поводження в порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3].

== Практика щодо примусового повернення та видворення шукачів притулку ==
Найчастіше ЄСПЛ констатує порушення Конвенції в справах шукачів притулку у зв’язку з їхнім незаконним видворенням шукачів притулку через порушення таким поверненням чи видворенням міжнародно-правового принципу заборони вислання (non-refoulement). Цей принцип ЄСПЛ вперше застосував в справі [http://eurocourt.in.ua/Article.asp?AIdx=407 Сорінг проти Сполученого Королівства (рішення від 06 липня 1989 р.)]. Він вказав, що екстрадиція особи до країни, де ця особа може бути піддана катуванню, жорстокому або такому, що принижує гідність поводженню або покаранню, навіть якщо ця особа є злочинцем, порушує [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статтю 3] Конвенції та суперечить самій її сутності.

Цей висновок ЄСПЛ неодноразово повторював в інших справах, зокрема щодо шукачів притулку. Так, в справі [https://www.refworld.org.ru/docid/529f352d4.html М.С.С. проти Бельгії та Греції (№ 30696/09, рішення від 21 січня 2011)] Європейський суд вказав, що «відповідно до добре встановленої практики, видворення шукачів притулку державами-членами може піднімати питання по [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3], а отже викликати відповідальність держави за Конвенцією, якщо показано суттєві підстави вважати, що дана особа зіткнеться з реальним ризиком бути підданим катуванню чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню в приймаючій державі. За таких обставин, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Стаття 3] передбачає обов’язок не видворяти особу до цієї країни». Суд також підкреслив, що існує обов’язок держави приділяти незалежну та пильну увагу будь-якій заяві, що існують серйозні підстави побоюватись реального ризику поводження, яке суперечить [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3].

Поспішне видворення осіб без належного розгляду їхніх заяв про звернення за захистом, може порушувати [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статтю 3] Конвенції. В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-193614%22]} Одзіл та інші проти Молдови (заява № 42305/18, рішення від 11 липня 2019 р.)], Суд розглянув скарги громадян Туреччини, які були звинувачені владою своєї країни у співучасті в заколоті, у зв’язку з чим до Молдови було спрямовано екстрадиційний запит. Хоча всі заявники звернулися за захистом в Молдові, вони були поспішно видані Туреччині. Суд вказав, що мало місце порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статті 5 Конвенції] у зв’язку з необґрунтованим затриманням та екстрадицією осіб, які звернулися за захистом.

Також порушенням може бути видворення особи, без врахування стану її здоров’я. В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"itemid":["001-196152"]} Савран проти Данії (№ 57467/15, рішення від 01 жовтня 2019 р.)], Суд вказав, що видворення, яке може призвести до непоправної шкоди здоров’ю заявника через відсутність в країні походження належної медичної допомоги, може становити порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3 Конвенції].

''' ''' Навіть коли особа добровільно виконує рішення про примусове видворення, органи влади країни можуть бути відповідальними за наслідки цього виконання. Недооцінка ризику в разі повернення особи до країни походження може становити порушення статей [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n14 2] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 3] Конвенції. В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"itemid":["001-198465"]} Н.А. проти Фінляндії (no 25244/18, рішення від 14 листопада 2019)], Суд розглянув заяву громадянина Іраку щодо загибелі його батька після добровільного повернення з Фінляндії до Іраку на виконання рішення органів влади Фінляндії. ЄСПЛ зазначив, що виїзд батька заявника неможна вважати добровільним, оскільки він не був пов’язаний з його власним вільним прагненням, а був зумовлений виключно рішенням органів влади Швеції.

== Практика щодо дітей-шукачів притулку ==
За загальним правилом, особи, які не досягли 18 років, розглядаються як діти, і ним мають бути забезпечені особливі умови утримання, з урахуванням їхнього фізичного та психологічного розвитку. Так, в справі [https://www.asylumlawdatabase.eu/en/content/ecthr-khan-v-france-no-1226716-28-february-2019 Хан проти Франції (№ 12267, рішення від 28 лютого 2019 р.)], ЄСПЛ констатував, що тривале тримання дванадцятирічної дитини в умовах для дорослих та з дорослими без достатнього нагляду, що відповідав би особливостям її віку, а особливо відмова правозахисним організаціям, які зверталися до органів влади з проханням помістити дитину до спеціалізованого закладу, становило порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3 Конвенції].

   Можливі випадки, коли існують сумніви щодо того, чи є особа неповнолітньою. Прикладом такої справи є справа [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"itemid":["001-196378"]} М.Д. проти Франції (№ 50376/13, рішення від 10 жовтня 2019 р.)]. В справі мова йшла про шукача притулку, який заявив, що йому 16 років. Проведений медичний огляд та тестування показало, що йому 19 років. Документів, що могли б підтвердити вік, в особи не було, проте після тестування з особою поводилися як з дорослим. Пізніше влада країни походження надала документи, які підтвердили, що заявнику 16 років. Після цього особі було призначено піклувальника та було надано належне поводження як з дитиною. ЄСПЛ дійшов висновку, що порушення в даній справі не було, адже органи влади зробили все розумно необхідне для встановлення віку заявника, і в них не було розумних підстав ставити під сумнів висновки медичної експертизи. В подальшому, органи влади негайно виконали свій обов’язок з надання належного піклування, коли ним стало відомо, що затриманій особі менше 18 років.

== Практика щодо порушень прав шукачів притулку на повагу до їхнього приватного і сімейного життя ==
Європейський суд з прав людини сформував добре усталену практику про те, що самі по собі рішення державних органів відносно шукачів притулку (як щодо надання статусу біженця, так і щодо примусового повернення і видворення), не порушують права на приватне і сімейне життя таких осіб, встановлених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n54 Статтею 8 Конвенції].

   Так, в справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-170285%22]} Абухмаід проти України (№ 31183/13, рішення від 12 січня 2017 р.)], ЄСПЛ розглянув заяву шукача притулку, який прожив в Україні понад 17 років, неодноразово звертався за статусом біженця, однак не отримав такого статусу. В подальшому, щодо заявника судом було ухвалено рішення про примусове видворення, яке було скасовано судом касаційної інстанції. Таким чином, заявник опинився в ситуації, коли його примусове видворення було неможливим, однак він не мав в Україні жодного правового статусу. Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча відмова в статусі біженця та неврегульований правовий статус особи, безумовно, мають вплив на його приватне життя, однак заявник продовжував проживати в Україні та мав доступ до національних процедур, що могли призвести до врегулювання його статусу. Таким чином, не було порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n54 Статті 8].

   Водночас, якщо правовий статус особи неврегульований через бездіяльність з боку державних органів, порушення права на приватне життя може мати місце. В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-167806%22]} B.A.C. проти Греції (№ 11981/15, рішення від 13 січня 2017 р.)], ситуація заявника полягала в тому, що щодо нього було ухвалено рішення про визнання біженцем, однак це рішення не було втілено на практиці, зокрема заявнику не було надано жодного документу, через бездіяльність виконавчих органів влади. Європейський суд констатував, що ситуація невизначеності заявника, викликана бездіяльністю, та пов’язані з цим складнощі, з якими зіткнулася особа, становили порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n54 Статті 8 Конвенції].

   Питання, пов’язані з повагою до приватного та сімейного життя особи, часто виникають у справах про примусове повернення та видворення. Шукачі притулку часто перебувають на території держави протягом тривалого часу, достатнього для утворення сім’ї. За загальним правилом, що неодноразово підтверджувалося в практиці ЄСПЛ, при оцінці того, чи буде порушено право на приватне та сімейне життя в разі примусового повернення чи видворення особи, слід брати до уваги чи виникло сімейне життя в момент, коли правовий статус особи був легальним. Якщо особа в момент початку сімейного життя знала про нелегальність свого перебування в країні, її видворення може порушувати право на сімейне життя лише у виключних обставинах.

   В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-147117%22]} Женез проти Нідерландів (№ 12738/10, рішення від 3 жовтня 2014 р.)], ЄСПЛ вказав на те, які обставини слід мати на увазі при встановленні того, чи буде видворення нелегального мігранта порушенням [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n54 Статті 8 Конвенції]. До таких обставин було віднесено тривалість проживання особи в країні, ставлення органів влади до перебування нелегального мігранта в країні протягом цього часу та попередні спроби видворити цю особу, наявність дітей, які є громадянами країни перебування, особистий зв’язок з другим з подружжя, який був громадянином Нідерландів та найкращі інтереси дітей заявниці.

   Зокрема, в разі, якщо особа з дитинства мешкає в країні та є добре інтегрованою до її суспільства, видворення може бути виправданим лише за виключних обставин ([https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-87156%22]} Маслов проти Австрії, № 1638/03, рішення від 23 червня 2008 р.]).
{| class="wikitable"
|+
|Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні
|}

== Див. також: ==
   1. [https://rm.coe.int/k-/1680695aab Керівництво з належної практики щодо національних засобів правового захисту, ухвалене Комітетом Міністрів Ради Європи 18 вересня 2013 р.]

   2. [https://www.echr.coe.int/Documents/Guide_Art_5_UKR.pdf Довідник з застосування Статті 5 Конвенції (Право на свободу і особисту недоторканість).]

   3. [http://library.khpg.org/index.php?id=1183660733 Бущенко А. Проти катувань. Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Систематизований дайджест рішень Європейського суду з прав людини. Харків, Фоліо, 2005.]

   4. [https://unba.org.ua/assets/uploads/1259d4263dac852ef056_file.pdf Посібник за Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Право на повагу до приватного і сімейного життя.]

   5. [https://www.echr.coe.int/Documents/Guide_Immigration_ENG.pdf Guide on the case-law of the European Convention on Human Rights Immigration (31 August 2019).]

   6. [https://www.echr.coe.int/Documents/FS_Accompanied_migrant_minors_detention_ENG.pdf Accompanied migrant minors in detention. Factsheet of October 2019.]
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Біженці]]
[[Категорія:Шукачі притулку]]
[[Категорія:Європейський суд з прав людини]]
[[Категорія:Міжнародне право]]

Використання практики Європейського суду з прав людини у справах шукачів притулку

2019-12-13T11:55:11Z

Oleksii.Plotnikov: Доповнення статті

== Нормативна база ==

=== Законодавство України ===
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/paran4202 Конституція України]

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215 Кодекс адміністративного судочинства України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/475/97-%D0%B2%D1%80/ed19990324 Закон України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09 Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 № 1]

=== Норми міжнародного права ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#n14 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод]

=== Практика Європейського суду з прав людини ===
* [http://eurocourt.in.ua/Article.asp?AIdx=407 Сорінг проти Сполученого Королівства]
* [https://www.refworld.org.ru/docid/529f352d4.html М.С.С. проти Бельгії та Греції]
* [https://www.refworld.org.ru/docid/529f37ce4.html Хірсі Джамаа та інші проти Італії]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/980_002 Джабарі проти Туреччини]
* [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,5899cc804,0.html І.М. проти Франції]
* [https://www.refworld.org.ru/country,,,CASELAW,UKR,,588f53e04,0.html Кебе та Інші проти України]

== Особливості використання практики Європейського суду з прав людини у справах шукачів притулку ==

=== Обов’язковість практики Європейського суду з прав людини ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#n14 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 р]. (Європейська конвенція з прав людини), яка [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/475/97-%D0%B2%D1%80/ed19990324 ратифікована Україною] 17 липня 1997 р., а також додаткові протоколи до неї (всі з яких ратифіковані Україною), підлягає застосуванню в Україні як частина її національного законодавства згідно із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80/paran4202/#n4194 статтею 9 Конституції України]. Вона має вищу юридичну силу по відношенню до всіх актів національного законодавства, за винятком Конституції України.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#n205 Статті 46 Конвенції], держави-учасниці зобов’язуються виконувати остаточні рішення Суду у будь-яких справах в яких вони є сторонами. Аналогічне положення міститься в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15/#o19 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"]. Таким чином, безумовно обов’язковими для виконання є лише рішення Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), ухвалені у конкретній справі щодо даної країни.

Водночас, ґарантування прав, передбачених Конвенцією, неможливе без використання тлумачення Конвенції, що надається ЄСПЛ в його справах. Так, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15/#o130 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"], суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/#n9574 ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України)], суди при вирішенні справи керується принципом верховенства права, частиною якого є визнання найвищої цінності прав людини, що визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/#n9576 ч. 2 ст. 6 КАС України], суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Аналогічні положення містяться в інших процесуальних кодексах. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09/#o10 п. 1 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 № 1], суди повинні застосовувати практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

=== Використання перекладів рішень Європейського суду з прав людини ===
Порядок застосування Конвенції та практики ЄСПЛ судами встановлений [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15/#o132 ст. 18 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"]. Для цілей посилання на текст Конвенції використовується офіційний переклад, опублікований на сайті Верховної Ради України. Для цілей посилання на Рішення та ухвали суду та на ухвали Європейської комісії з прав людини, судді використовують переклади текстів рішень Суду та Комісії, надруковані в інформаційному бюлетені «Офіційний вісник України». Опубліковані в «Віснику» переклади також публікуються у [https://vespi.dpcoi.com.ua Всеукраїнській електронній системі правової інформації] та на [https://rada.gov.ua/ сайті Верховної Ради України].

У зв’язку з великою кількістю рішень ЄСПЛ, не всі з них опубліковані в «Офіційному віснику України, а щодо багатьох рішень, що винесенні проти інших країн, офіційний переклад взагалі відсутній. Багато рішень українською мовою доступні в офіційному чи неофіційному перекладі в [https://hudoc.echr.coe.int/ електронній інформаційній системі Європейського суду з прав людини HUDOC]. Деякі останні рішення Суду вперше публікуються в неофіційному перекладі неурядових правозахисних організацій, таких як [https://helsinki.org.ua/ Українська Гельсинська спілка з прав людини].

Також, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15/#o135 ч. 3 ст. 18 Закону України "Про виконання рішень та використання практики Європейського суду з прав людини"], у разі відсутності перекладу Рішення та ухвали Суду чи ухвали Комісії, суд користується оригінальним текстом. Всі оригінальні тексти публікуються в електронній інформаційній системі HUDOC. З метою полегшення розгляду судом рішень ЄСПЛ, опублікованих англійською чи французькою мовами, доцільним може виявитись також використання неофіційних перекладів російською мовою, що доступні на сайті Суду або підготовлені правозахисними організаціями.

=== Обсяг практики, що підлягає використанню в справах шукачів притулку ===
При використанні Конвенції та практики ЄСПЛ слід мати на увазі, що Європейський суд з прав людини не є судом для біженців. Зокрема, Суд неодноразово підкреслював, що кожна держава має право контролювати перебування іноземців на своїй території. Конвенція не створює для держав обов’язку надавати притулок. Також слід мати на увазі, що Конвенція не стосується, а Суд не розглядає кожного порушення національного законодавства, а тільки порушення прав, що гарантовані Конвенцією та додатковими протоколами до неї.

В своїй практиці відносно шукачів притулку, суд найчастіше констатує порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n14 Статті 2] (право на життя), [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3] (заборона катувань, нелюдського та такого, що принижує гідність поводження і покарання) у зв’язку з примусовим видворенням чи екстрадицією шукачів притулку до країн, де ним загрожує небезпека, а також [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статті 5] (право на свободу і особисту недоторканість) у зв’язку з триманням шукачів притулку під вартою або іншими обмеженнями їхньої свободи, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n54 Статті 8] (право на приватне та сімейне життя) у зв’язку з розлученням сімей шукачів притулку, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції, та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_059/#o14 Статті 2] (право на свободу пересування) і [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_059/#o24 Статті 4] (заборона колективного вислання іноземців) Протоколу № 4. Як правило, у справах шукачів притулку не використовується [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n42 Стаття 6] Конвенції (право на справедливий суд).

== Практика Суду щодо недопущення шукачів притулку до національної системи притулку ==
Європейський суд з прав людини неодноразово розглядав справи про допуск особи, яка бажає звернутися за притулком, до національної системи притулку. Найчастіше така ситуація виникає в разі прибуття особи до кордону держави (на приклад, транзитної зони аеропорту), або перехоплення особи при спробі прибути в держави поза межами державної території (на приклад, на човні в морі поза межами територіальних вод), проте можливе також недопущення особи, що вже знаходиться на національній території, до системи захисту, наприклад через ненадання можливості звернутися за статусом біженця. Як правило, в таких справах Суд констатує порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3] (заборона катувань), [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (право на ефективний засіб правового захисту).

У справі [https://www.refworld.org.ru/docid/529f37ce4.html Хірсі Джамаа та Інші проти Італії (№ 27765/09, рішення від 23 лютого 2012 р.)], ЄСПЛ розглянув заяви шукачів притулку, які намагалися потрапити до Європи на човні та були перехоплені в Середземному морі італійським патрульним кораблем поза межами територіального моря. Всі перехоплені особи були поміщені на італійські кораблі та повернуті до Тріполі. Європейський суд з прав людини констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_059/#o24 Статті 4] Протоколу № 4 (заборона колективного вислання іноземців), оскільки справи кожної з перехоплених осіб не були розглянуті індивідуально, та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3] Конвенції (заборона катувань) через те, що захоплені особи, знаходячись під фактичним контролем влади Італії, були примусово повернуті до Лівії, де ним загрожувала небезпека.

У справі [https://www.refworld.org.ru/country,,,CASELAW,UKR,,588f53e04,0.html Кебе та Інші проти України (№ 12552/12, рішення від 12.01.2017)], Суд розглянув ситуацію громадян Ефіопії та Еритреї, що нелегально проникли на торгівельне судно, яке прямувало до. м.Миколаїв та завернулись за захистом до прикордонників.? Українською прикордонною службою ним не було надано можливості зійти на берег та звернутися з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Пізніше, після процедурного наказу Суду, вказаним особам було дозволено подати відповідні заяви. Оскільки ще до рішення суду вказаних осіб було допущено до національної системи притулку, та була відсутня безпосередня загроза їхнього примусового видворення, ЄСПЛ не знайшов порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3] (заборона катувань), проте констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (відсутність належного засобу правового захисту).

В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22display%22:[2],%22languageisocode%22:[%22ENG%22],%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22],%22itemid%22:[%22001-198760%22]} Ільяс та Ахмед проти Угорщини (no 47287/15, рішення від 21 листопада 2019 р.)], Велика Палата Європейського суду з прав людини розглянула заяву громадян Бангладеш про те, що вони були затримані в транзитній зоні на кордоні між Сербією та Угорщиною, і, попри явно висловлене бажання звернутися за притулком, ним не було дозволено зробити таке звернення. Суд встановив порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3] Конвенції у зв’язку з відсутністю належного розгляду їхніх звернень за притулком.

== Практика щодо порушень прав шукачів притулку в ході звернення за захистом ==
''' '''Сама по собі процедура звернення за захистом та порядок надання чи відмови в статусі біженця чи додатковому захисті за національним правом знаходяться поза юрисдикцією Європейського суду з прав людини. Однак, якщо такий неналежний розгляд призводив до порушення конвенційних прав, Суд може констатувати порушення.

В першу чергу, особі повинно бути гарантоване право на звернення за захистом, яке органи влади не мають права ігнорувати. Показовою в цьому сенсі є справа [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-193773%22]} С.Д. проти Греції (№ 53541/07, рішення від 11 липня 2009 р.)]. В цій справі було розглянуто звернення громадянина Туреччини, який просив притулку в Греції у зв’язку з політичними переслідуваннями. Натомість, грецькі органи влади проігнорували його звернення та негайно ув’язнили його як нелегального мігранта. Суд відзначив, що навіть усне звернення особи з висловленням бажання отримати притулок повинно бути негайно взято до уваги органами влади та зареєстроване. Подальше порушення полягало в тому, що письмове звернення адвоката про реєстрацію заяви про надання притулку, було двічі проігнороване органами влади та зареєстровано лише з третьої спроби. ЄСПЛ відзначив, що поважає право держав контролювати незаконний в’їзд осіб на державну територію. Однак, це не звільняє владу від обов’язку з індивідуального розгляду кожної заяви про звернення за статусом біженця. Таким чином, мало місце порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3 Конвенції].

При розгляді заяв про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту, органи влади повинні діяти добросовісно. Прикладом порушення, що виникло з недобросовісного ставлення органів влади, є справа [https://hudoc.echr.coe.int/app/conversion/pdf?library=ECHR&id=001-105939&filename=CASE%20OF%20%C4%8CONKA%20v.%20BELGIUM%20-%20%5bUkrainian%20Translation%5d.pdf Чонка проти Бельгії (№ 51654/99, рішення від 05 травня 2002)]. В цій справі громадян Словаччини, що просили притулку в Бельгії, запросили до поліцейського відділку, нібито для подання клопотання про визнання біженцями. Проте коли вони з’явилися, вони були затримані та поміщені до пункту тимчасового тримання іноземців. Суд вказав, що формулювання виклику було таким, що було очевидно спрямоване на запрошення якомога більшої кількості осіб з метою затримання та подальшого видворення, а затриманим не було надано правового захисту, зокрема ним не було повідомлено про цілі затримання та не надано можливості зв’язатися з юристом. Суд особливо підкреслив, що уряд не повинен створювати умови, які позбавляли б осіб правового захисту., та постановив, що мало місце порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статті 5] (право на свободу і особисту недорканість), [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (право на ефективний засіб правового захисту) Конвенції та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_059/#o24 Статті 4] Протоколу № 4 (заборона колективного вислання іноземців).

В справі [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,5899cc804,0.html І.М. проти Франції (№ 9152/09, рішення від 2 лютого 2012 р.),] ЄСПЛ розглянув заяву шукача притулку на те, що йому не було надано правової допомоги при зверненні за захистом та ухваленні судового рішення щодо його видворення. Скарга стосувалася того, що його адвокату було надано лише дуже короткий проміжок часу для ознайомлення зі справою та не було створено належних умов для спілкування між заявником та адвокатом. Європейський суд констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 Статті 13] (право на ефективний засіб правового захисту).

В справі [https://www.refworld.org.ru/docid/529f352d4.html М.С.С. проти Бельгії та Греції (№ 30696/09, рішення від 21 січня 2011)], Європейський суд з прав людини констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статей 3] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 13] через ненадання шукачам притулку інформації зрозумілою для них мовою про процедуру звернення за захистом та до правозахисних організацій, що можуть надати ним безкоштовну правову допомогу. В цій справі Суд вивів правило, яке він неодноразово підтверджував в інших справах, щодо обов’язку держави розглянути звернення особи за захистом: «''з огляду на значимість, яку Суд пов’язує зі статтею 3 Конвенції та незворотною природою шкоди, яка може настати, якщо ризик катувань чи неналежного поводження втілиться у життя…від державних органів вимагається незалежний та суворий контроль щодо будь-якої скарги про те, що існують суттєві підстави побоюватись поводження, яке суперечить статті 3, а також особливо швидка відповідь''».

В справі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/980_002 Джабарі проти Туреччини (заява № 40035/98, рішення від 11 липня 2000 р.)], ЄСПЛ розглянув твердження заявниці про те, що вона звернулася до органів влади Туреччини з заявою про надання статусу біженця, проте ній було відмовлено та щодо неї було прийнято рішення про депортацію, навіть попре наявність в неї листа від УВКБ ООН, який просив органи влади надати ній захист. ЄСПЛ констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статей 3] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n68 13] та вказав, що органи влади повинні брати до уваги повідомлення від УВКБ ООН про те, що особа є шукачем притулку, при розгляді заяв про надання статусу біженця або додаткового захисту.

В практиці нерідкою є ситуація, коли особі відмовляють в статусі біженця на тій підставі, що особа раніше не зазнавала переслідувань та посилається лише на ризик таких переслідувань. В справі [https://www.refworld.org/cases,ECHR,4ab8a1a42.html Абдульхані та Карімнія проти Туреччини (№ 30471/08, рішення від 22 вересня 2009 р.)], ЄСПЛ зазначив: «''У випадках, коли заявник стверджує, що він або вона належить до групи, що систематично піддається практиці неналежного поводження, захист відповідно до Статті 3 вступає в силу, коли заявник доведе що є підстави вважати, що таке поводження існує щодо цієї групи. В таких випадках, Суд не наполягає, аби позивач продемонстрував наявність інших рис, інакше захист Статті 3 був би ілюзорним''». Інакше кажучи, особа зобов’язана лише довести, що група, до якої вона належить, піддається переслідуванню. Не існує обов’язку доводити, що сама особа зазнала таких переслідувань.

Крім гарантій, пов’язаних зі зверненням за захистом, в практиці ЄСПЛ можна знайти вказівки щодо самої процедури розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребу додаткового захисту. На приклад, в справі [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,57ebc9c44,0.html Ф.Г. проти Швеції (№ 43611/11, рішення від 23 березня 2016 р.)], Європейський суд з прав людини розглянув питання про якість шведської міграційної процедури. Суд вказав, що держава несе зобов’язання з оцінки ризиків, що пов’язані з примусовим видворенням особи. Держава зобов’язана проводити таку оцінку самостійно, а не за клопотанням особи. Така оцінка повинна проводитися на підставі достовірної інформації по країні походження заявника. В якості достовірних джерел інформації були визнані доповіді УВКБ ООН та міжнародних правозахисних організацій. Подібні висновки Суд зробив і в справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-197217%22]} А.А. проти Швейцарії (№ 32218/17, рішення від 05 листопада 2019 р.)].

== Практика щодо порушень, пов’язаних з триманням осіб під вартою ==
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод передбачає право держав здійснювати законний арешт або затримання осіб з метою запобігання їхньому недозволеному в’їзду в країну чи осіб, щодо яких проводиться процедура депортації або екстрадиції ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n37 Стаття 5 (1) (f) Конвенції]). Щодо такого затримання діє ряд гарантій, недотримання яких може призвести до порушення конвенційних прав особи.

Питання гарантій шукачам притулку при триманні під вартою було розглянуто в справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22display%22:[2],%22languageisocode%22:[%22FRE%22],%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22],%22itemid%22:[%22001-196150%22]} Каак та Інші проти Греції (№ 34215/16, рішення від 03 жовтня 2019 р.)]. Суд констатував порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n40 параграфу 4 Статті 5 Конвенції] (право на перевірку рішення про затримання компетентним судом, встановленим законом), оскільки всім затриманим не було надано правової допомоги в центрі затримання. Ним були видані лише брошури про право на оскарження грецькою мовою, проте не було надано перекладів цих брошур, та не було роз’яснено як саме вони повинні реалізувати своє право на судове оскарження.

Тримання особи під вартою з метою депортації повинно супроводжуватись активним діями, спрямованими на видворення. Якщо такі дії не здійснюються, або відсутня реальна перспектива депортації, тримання під вартою перестає бути законним в значенні [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n31 параграфу 1 Статті 5 Конвенції].

Так, в пілотній постанові у справі [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,549d7b734,0.html Кім проти Росії (№ 44260/13, рішення від 17 липня 2014 р.)], було розглянуто скаргу особи без громадянства походженням з Узбекистану про надмірне тримання під вартою. Суд встановив, що хоча російські органи влади і намагалися повідомити органи влади Узбекистану про видворення особи, вони так і не отримали від них відповіді, і не здійснили будь-яких активних зусиль для того, аби отримати таку відповідь. Таким чином, була відсутня реальна перспектива видворення заявника, і його подальше тримання під вартою становило порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статті 5 Конвенції].

В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-195987%22]} Ісмаілов проти Росії (№ 45852/17, рішення від 24 вересня 2019 р.)], ЄСПЛ вказав, що коли дії органів влади з видворення безсистемні та здійснюються з великими перервами, має місце порушення Конвенції, і особі має бути сплачена компенсація.

Можливі випадки, коли особа фактично позбавлена свободи без рішення суду та поміщення до спеціалізованого закладу. Так, в праві [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22display%22:[2],%22languageisocode%22:[%22ENG%22],%22documentcollectionid2%22:[%22GRANDCHAMBER%22,%22CHAMBER%22],%22itemid%22:[%22001-198811%22]} З.А. та Інші проти Росії (№ 61411/15, рішення від 21.11.2019)], Велика Палата Європейського суду з прав людини встановила, що затримання чотирьох осіб протягом тривалого часу в транзитній зоні аеропорту Шереметьєво, в період коли органи влади розглядали їхні звернення за статусом біженця, становили порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статей 5] (право на свободу та особисту недоторканість) та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 3] (заборона катувань) Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Суд зокрема визнав порушенням [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статті 5] той факт, що заявники змушені були залишатися в транзитній зоні протягом періодів від 5 до 19 місяців, не було реалістичної можливості залишити транзитну зону, а органи влади не виконали вимоги національного законодавства щодо розміщення шукачів притулку. Суд вирішив, що була відсутня правова підстава для такого тривалого затримання, що порушувало параграф [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n31 1 Статті 5], а умови затримання становили собою нелюдське поводження в порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3].

== Практика щодо примусового повернення та видворення шукачів притулку ==
Найчастіше ЄСПЛ констатує порушення Конвенції в справах шукачів притулку у зв’язку з їхнім незаконним видворенням шукачів притулку через порушення таким поверненням чи видворенням міжнародно-правового принципу заборони вислання (non-refoulement). Цей принцип ЄСПЛ вперше застосував в справі [http://eurocourt.in.ua/Article.asp?AIdx=407 Сорінг проти Сполученого Королівства (рішення від 06 липня 1989 р.)]. Він вказав, що екстрадиція особи до країни, де ця особа може бути піддана катуванню, жорстокому або такому, що принижує гідність поводженню або покаранню, навіть якщо ця особа є злочинцем, порушує [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статтю 3] Конвенції та суперечить самій її сутності.

Цей висновок ЄСПЛ неодноразово повторював в інших справах, зокрема щодо шукачів притулку. Так, в справі [https://www.refworld.org.ru/docid/529f352d4.html М.С.С. проти Бельгії та Греції (№ 30696/09, рішення від 21 січня 2011)] Європейський суд вказав, що «відповідно до добре встановленої практики, видворення шукачів притулку державами-членами може піднімати питання по [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3], а отже викликати відповідальність держави за Конвенцією, якщо показано суттєві підстави вважати, що дана особа зіткнеться з реальним ризиком бути підданим катуванню чи нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню в приймаючій державі. За таких обставин, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Стаття 3] передбачає обов’язок не видворяти особу до цієї країни». Суд також підкреслив, що існує обов’язок держави приділяти незалежну та пильну увагу будь-якій заяві, що існують серйозні підстави побоюватись реального ризику поводження, яке суперечить [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3].

Поспішне видворення осіб без належного розгляду їхніх заяв про звернення за захистом, може порушувати [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статтю 3] Конвенції. В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-193614%22]} Одзіл та інші проти Молдови (заява № 42305/18, рішення від 11 липня 2019 р.)], Суд розглянув скарги громадян Туреччини, які були звинувачені владою своєї країни у співучасті в заколоті, у зв’язку з чим до Молдови було спрямовано екстрадиційний запит. Хоча всі заявники звернулися за захистом в Молдові, вони були поспішно видані Туреччині. Суд вказав, що мало місце порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n30 Статті 5 Конвенції] у зв’язку з необґрунтованим затриманням та екстрадицією осіб, які звернулися за захистом.

Також порушенням може бути видворення особи, без врахування стану її здоров’я. В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"itemid":["001-196152"]} Савран проти Данії (№ 57467/15, рішення від 01 жовтня 2019 р.)], Суд вказав, що видворення, яке може призвести до непоправної шкоди здоров’ю заявника через відсутність в країні походження належної медичної допомоги, може становити порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3 Конвенції].

''' ''' Навіть коли особа добровільно виконує рішення про примусове видворення, органи влади країни можуть бути відповідальними за наслідки цього виконання. Недооцінка ризику в разі повернення особи до країни походження може становити порушення статей [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n14 2] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 3] Конвенції. В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"itemid":["001-198465"]} Н.А. проти Фінляндії (no 25244/18, рішення від 14 листопада 2019)], Суд розглянув заяву громадянина Іраку щодо загибелі його батька після добровільного повернення з Фінляндії до Іраку на виконання рішення органів влади Фінляндії. ЄСПЛ зазначив, що виїзд батька заявника неможна вважати добровільним, оскільки він не був пов’язаний з його власним вільним прагненням, а був зумовлений виключно рішенням органів влади Швеції.

== Практика щодо дітей-шукачів притулку ==
За загальним правилом, особи, які не досягли 18 років, розглядаються як діти, і ним мають бути забезпечені особливі умови утримання, з урахуванням їхнього фізичного та психологічного розвитку. Так, в справі [https://www.asylumlawdatabase.eu/en/content/ecthr-khan-v-france-no-1226716-28-february-2019 Хан проти Франції (№ 12267, рішення від 28 лютого 2019 р.)], ЄСПЛ констатував, що тривале тримання дванадцятирічної дитини в умовах для дорослих та з дорослими без достатнього нагляду, що відповідав би особливостям її віку, а особливо відмова правозахисним організаціям, які зверталися до органів влади з проханням помістити дитину до спеціалізованого закладу, становило порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n20 Статті 3 Конвенції].

   Можливі випадки, коли існують сумніви щодо того, чи є особа неповнолітньою. Прикладом такої справи є справа [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{"itemid":["001-196378"]} М.Д. проти Франції (№ 50376/13, рішення від 10 жовтня 2019 р.)]. В справі мова йшла про шукача притулку, який заявив, що йому 16 років. Проведений медичний огляд та тестування показало, що йому 19 років. Документів, що могли б підтвердити вік, в особи не було, проте після тестування з особою поводилися як з дорослим. Пізніше влада країни походження надала документи, які підтвердили, що заявнику 16 років. Після цього особі було призначено піклувальника та було надано належне поводження як з дитиною. ЄСПЛ дійшов висновку, що порушення в даній справі не було, адже органи влади зробили все розумно необхідне для встановлення віку заявника, і в них не було розумних підстав ставити під сумнів висновки медичної експертизи. В подальшому, органи влади негайно виконали свій обов’язок з надання належного піклування, коли ним стало відомо, що затриманій особі менше 18 років.

== Практика щодо порушень прав шукачів притулку на повагу до їхнього приватного і сімейного життя ==
Європейський суд з прав людини сформував добре усталену практику про те, що самі по собі рішення державних органів відносно шукачів притулку (як щодо надання статусу біженця, так і щодо примусового повернення і видворення), не порушують права на приватне і сімейне життя таких осіб, встановлених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n54 Статтею 8 Конвенції].

   Так, в справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-170285%22]} Абухмаід проти України (№ 31183/13, рішення від 12 січня 2017 р.)], ЄСПЛ розглянув заяву шукача притулку, який прожив в Україні понад 17 років, неодноразово звертався за статусом біженця, однак не отримав такого статусу. В подальшому, щодо заявника судом було ухвалено рішення про примусове видворення, яке було скасовано судом касаційної інстанції. Таким чином, заявник опинився в ситуації, коли його примусове видворення було неможливим, однак він не мав в Україні жодного правового статусу. Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча відмова в статусі біженця та неврегульований правовий статус особи, безумовно, мають вплив на його приватне життя, однак заявник продовжував проживати в Україні та мав доступ до національних процедур, що могли призвести до врегулювання його статусу. Таким чином, не було порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n54 Статті 8].

   Водночас, якщо правовий статус особи неврегульований через бездіяльність з боку державних органів, порушення права на приватне життя може мати місце. В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-167806%22]} B.A.C. проти Греції (№ 11981/15, рішення від 13 січня 2017 р.)], ситуація заявника полягала в тому, що щодо нього було ухвалено рішення про визнання біженцем, однак це рішення не було втілено на практиці, зокрема заявнику не було надано жодного документу, через бездіяльність виконавчих органів влади. Європейський суд констатував, що ситуація невизначеності заявника, викликана бездіяльністю, та пов’язані з цим складнощі, з якими зіткнулася особа, становили порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n54 Статті 8 Конвенції].

   Питання, пов’язані з повагою до приватного та сімейного життя особи, часто виникають у справах про примусове повернення та видворення. Шукачі притулку часто перебувають на території держави протягом тривалого часу, достатнього для утворення сім’ї. За загальним правилом, що неодноразово підтверджувалося в практиці ЄСПЛ, при оцінці того, чи буде порушено право на приватне та сімейне життя в разі примусового повернення чи видворення особи, слід брати до уваги чи виникло сімейне життя в момент, коли правовий статус особи був легальним. Якщо особа в момент початку сімейного життя знала про нелегальність свого перебування в країні, її видворення може порушувати право на сімейне життя лише у виключних обставинах.

   В справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-147117%22]} Женез проти Нідерландів (№ 12738/10, рішення від 3 жовтня 2014 р.)], ЄСПЛ вказав на те, які обставини слід мати на увазі при встановленні того, чи буде видворення нелегального мігранта порушенням [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/#n54 Статті 8 Конвенції]. До таких обставин було віднесено тривалість проживання особи в країні, ставлення органів влади до перебування нелегального мігранта в країні протягом цього часу та попередні спроби видворити цю особу, наявність дітей, які є громадянами країни перебування, особистий зв’язок з другим з подружжя, який був громадянином Нідерландів та найкращі інтереси дітей заявниці.

   Зокрема, в разі, якщо особа з дитинства мешкає в країні та є добре інтегрованою до її суспільства, видворення може бути виправданим лише за виключних обставин ([https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22itemid%22:[%22001-87156%22]} Маслов проти Австрії, № 1638/03, рішення від 23 червня 2008 р.]).

== Див. також: ==
   1. [https://rm.coe.int/k-/1680695aab Керівництво з належної практики щодо національних засобів правового захисту, ухвалене Комітетом Міністрів Ради Європи 18 вересня 2013 р.]

   2. [https://www.echr.coe.int/Documents/Guide_Art_5_UKR.pdf Довідник з застосування Статті 5 Конвенції (Право на свободу і особисту недоторканість).]

   3. [http://library.khpg.org/index.php?id=1183660733 Бущенко А. Проти катувань. Стаття 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Систематизований дайджест рішень Європейського суду з прав людини. Харків, Фоліо, 2005.]

   4. [https://unba.org.ua/assets/uploads/1259d4263dac852ef056_file.pdf Посібник за Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Право на повагу до приватного і сімейного життя.]

   5. [https://www.echr.coe.int/Documents/Guide_Immigration_ENG.pdf Guide on the case-law of the European Convention on Human Rights Immigration (31 August 2019).]

   6. [https://www.echr.coe.int/Documents/FS_Accompanied_migrant_minors_detention_ENG.pdf Accompanied migrant minors in detention. Factsheet of October 2019.]
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Біженці]]
[[Категорія:Шукачі притулку]]
[[Категорія:Європейський суд з прав людини]]
[[Категорія:Міжнародне право]]

Використання практики Європейського суду з прав людини у справах шукачів притулку

2019-12-13T11:27:35Z

Oleksii.Plotnikov: Продовження доповнення статті

Використання практики Європейського суду з прав людини у справах шукачів притулку

2019-12-13T10:52:14Z

Oleksii.Plotnikov: Сторінка створена. Доповнення та редагування в процесі.

Право подання клопотання на отримання громадянства визнаними біженцями та особами, які потребують додаткового захисту

2019-12-13T09:23:34Z

Oleksii.Plotnikov: Проект статті завершено

== Нормативна база ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2235-14 Закон України "Про громадянство України"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/215/2001 Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України". Наказ Президента України від 27.03.2001 № 215/2001]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1549-12 Про затвердження зразків документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України та журналів обліку". Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 16.08.2012 № 715]

== Категорія осіб, які мають право подавати документи щодо прийняття до громадянства України ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2235-14/#n107 Стаття 9 Закону України "Про громадянство України"] визначає, що '''особи, яким надано статус біженця''' в Україні можуть за їхнім клопотанням бути прийняті до громадянства України за умови проживання на законних підставах на території України протягом трьох років з моменту надання ним статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а для осіб, які в'їхали в Україну особами без громадянства - три роки з моменту в'їзду.

Тлумачення поняття "безперервне проживання на території Україні" можна знайти в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2235-14/#n20 абзаці 11 статті 1 Закону]:. Під ним розумується безперервне проживання в Україні особи, якщо її разовий виїзд за кордон у приватних справах не перевищував 90 днів, а в сумі за рік - 180 днів. Не є порушенням вимоги про безперервне проживання виїзд особи за кордон у службове видрядження, на навчання, у відпустку, на лікування за рекомендацією відповідного медичного закладу або зміна особою місця проживання на території України.

'''Особи, які потребують додаткового захисту''' не мають права клопотати про прийняття до громадянства України.

== Куди необхідно звернутись? ==
Відповідно до абзацу другого пункту 4 Указу Президента України "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України", заяви та інші документи з питань громадянства подаються особою, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, - до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем реєстрації особи.

== Перелік документів, необхідних для прийняття до громадянства України особам, яким надано статус біженця в Україні ==
Для прийняття до громадянства України особа, якій надано статус біженця в Україні або притулок в Україні, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/215/2001/#n254 пункту 46 Указу Президента України "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України"], подає один із таких документів:

- заяву про прийняття до громадянства України (в двох примірниках);

- три фотокартки (розміром 35 x 45 мм);

- декларацію про відсутність іноземного громадянства - для осіб без громадянства;

- декларацію про відмову особи, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, від іноземного громадянства - для іноземців;

- документи, що підтверджують надання особі статусу біженця в Україні чи притулку в Україні, а також факт безперервного проживання особи на законних підставах на території України протягом трьох років з моменту надання їй таких статусу чи притулку (довідка територіального органу Державної міграційної служби України, копія посвідчення біженця, копія проїзного документа біженця).

- документ про володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування, який видається в Україні керівником навчального закладу, місцевим органом виконавчої влади України або виконавчим органом місцевого самоврядування;

- копію атестата чи витяг із залікової відомості диплома - для особи, яка має документ про закінчення навчального закладу з вивченням української мови;

- документ, що підтверджує інвалідність, - для особи, яка має фізичні вади (сліпа, глуха, німа).

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1549-12 Наказом Міністерства внутрішніх справ України "Про затвердження зразків документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, та журналів обліку"] затверджено зразки документів, які подаються для встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України.

== Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/215/2001/#n554 Указом Президента України "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України"] встановлюється, що територіальний підрозділ Державної міграційної служби України, до якого подано документи щодо прийняття особи до громадянства України або виходу неповнолітньої особи з громадянства України, перевіряє відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України.

Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у двотижневий строк з дня надходження документів повертає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою.

Подані заявником належно оформлені документи не пізніш як у двотижневий строк з дня їх надходження надсилаються до територіального органу Державної міграційної служби України.

Територіальний орган Державної міграційної служби України, до якого подано документи, перевіряє:

· відповідність оформлення поданих документів вимогам законодавства України;

· підтвердження документами виконання умов прийняття до громадянства України або виходу з громадянства України;

· відсутність підстав, за наявності яких прийняття до громадянства України або вихід з громадянства України не допускається.

Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не оформлені відповідно до вимог законодавства України, зазначені документи не пізніш як у двотижневий строк з дня їх надходження повертаються до територіального підрозділу Державної міграційної служби України, до якого документи були подані заявником. Територіальний підрозділ Державної міграційної служби України не пізніш як у тижневий строк з дня повернення документів надсилає їх заявникові для усунення недоліків. Якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, керівник територіального підрозділу Державної міграційної служби України приймає рішення про припинення провадження за цією заявою.

Територіальний орган Державної міграційної служби України надсилає подані документи до органів Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ України, які у межах своєї компетенції перевіряють (у тому числі в банках даних Міжнародної організації кримінальної поліції - Інтерполу) відсутність підстав, за наявності яких прийняття до громадянства України або вихід із громадянства України не допускається. Про результати перевірки органи Служби безпеки України та Міністерства внутрішніх справ України повідомляють територіальний орган Державної міграційної служби України не пізніш як у двомісячний строк з дня одержання документів.

Якщо документи оформлені належним чином і підтверджують виконання умов прийняття до громадянства України або виходу з громадянства України, а також відсутні підстави, за наявності яких прийняття до громадянства України або вихід із громадянства України не допускається, територіальний орган Державної міграційної служби України готує висновок про можливість задоволення клопотання заявника і не пізніш як у тримісячний строк з дня надходження документів надсилає цей висновок разом із поданими документами до Державної міграційної служби України.

Якщо під час перевірки буде встановлено, що подані заявником документи не підтверджують виконання умов прийняття до громадянства України або виходу з громадянства України, а також будуть виявлені підстави, за наявності яких прийняття до громадянства України або вихід із громадянства України не допускається, територіальний орган Державної міграційної служби України готує висновок про відсутність підстав для задоволення клопотання заявника і не пізніш як у тримісячний строк з дня надходження документів надсилає цей висновок разом із поданими документами до Державної міграційної служби України.

== Порядок розгляду заяв і подань з питань громадянства Комісією при Президентові України з питань громадянства ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2235-14/#n245 Статтею 23. ЗУ "Про громадянство України"] визначені повноваження Комісії при Президентові України з питань громадянства:

1) розглядає заяви про прийняття до громадянства України, вихід з громадянства України та подання про втрату громадянства України і вносить пропозиції Президенту України щодо задоволення цих заяв та подань;

2) повертає документи про прийняття до громадянства України чи про вихід з громадянства України уповноваженому центральному органу виконавчої влади з питань громадянства або Міністерству закордонних справ України для їх оформлення відповідно до вимог чинного законодавства України.

3) контролює виконання рішень, прийнятих Президентом України з питань громадянства.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/215/2001/#n596 Пунктом 110. Указу Президента України Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України"] , передбачене попереднє опрацювання та підготовка матеріалів з питань громадянства України на розгляд Комісії при Президентові України з питань громадянства відповідним структурним підрозділом Офісу Президента України.

Якщо під час попереднього опрацювання та розгляду матеріалів з питань громадянства України буде встановлено, що подані заявником документи про прийняття до громадянства України чи про вихід із громадянства України або подання, затверджені Державною міграційною службою України чи Міністерством закордонних справ України, про втрату громадянства України та додані до них необхідні документи, або документи про припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами України, не оформлені відповідно до вимог законодавства України та міжнародних договорів України з питань громадянства, такі заяви, подання та документи повертаються відповідним структурним підрозділом Офісу Президента України відповідно до Державної міграційної служби України чи Міністерства закордонних справ України для доопрацювання та усунення недоліків.

За результатами розгляду Комісія при Президентові України з питань громадянства приймає рішення про внесення пропозицій Президентові України щодо задоволення заяв про прийняття до громадянства України, про вихід з громадянства України, подань про втрату громадянства України та документів про припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

У разі прийняття Комісією рішення про відсутність підстав для задоволення Президентом України заяв про прийняття до громадянства України, про вихід із громадянства України, подань про втрату громадянства України, документів про припинення громадянства України за підставами, передбаченими міжнародними договорами України, Комісія повертає зазначені матеріали відповідно до Державної міграційної служби України чи Міністерства закордонних справ України разом із копією такого рішення.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/215/2001/#n604 Пунктом 112 Указу] встановлюється загальний строк розгляду заяв і подань про прийняття до громадянства України або припинення громадянства України не повинен перевищувати одного року з дня їх надходження. Загальний строк розгляду заяв про прийняття до громадянства України дітей, осіб, яким надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, та осіб без громадянства не повинен перевищувати дев'яти місяців з дня їх надходження.

== Прийняття Президентом України рішень з питань громадянства України ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/215/2001/#n606 Пунктом 113. Указу Президента України "Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України"] встановлено, що рішення про прийняття особи до громадянства України або припинення особою громадянства України приймає Президент України шляхом видання указів Президента України. Рішення Президента України надсилається Державній міграційній службі України, Міністерству закордонних справ України та Центральній виборчій комісії. Після чого, Державна міграційна служба України надсилає повідомлення про прийняті Президентом України рішення через територіальний орган Державної міграційної служби України до територіального підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання осіб, щодо яких прийнято рішення.

Територіальні підрозділи Державної міграційної служби України, дипломатичні представництва чи консульські установи України у тижневий строк повідомляють у письмовій формі відповідну особу про прийняте Президентом України рішення.

== Порядок виконання прийнятих рішень з питань громадянства ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/215/2001/#n613 п. 117. Указу Президента України Питання організації виконання Закону України "Про громадянство України"], у разі прийняття щодо особи рішення про встановлення належності до громадянства України, прийняття до громадянства України або оформлення набуття громадянства України територіальний орган Державної міграційної служби України, дипломатичне представництво чи консульська установа України за місцем її проживання реєструють особу громадянином України.

== Підстави для відмови в прийнятті до громадянства України ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2235-14/#n134 статті 9 Закону України "Про громадянство України"], до громадянства України не приймається особа, яка:
* вчинила злочин проти людства чи здійснювала геноцид;
* засуджена в Україні до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину (до погашення або зняття судимості) з урахуванням рівня загрози для національної безпеки держави;
* вчинила на території іншої держави діяння, яке визнано законодавством України тяжким або особливо тяжким злочином.
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Громадянство]]
[[Категорія:Іноземці/особи без громадянства]]

Право подання клопотання на отримання громадянства визнаними біженцями та особами, які потребують додаткового захисту

2019-12-09T15:29:25Z

Oleksii.Plotnikov: Сторінка створена. В процесі редагування.

Оскарження рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

2019-12-09T14:46:24Z

Oleksii.Plotnikov: Додано інформацію про підготовку тексту ГО "Десяте Квітня"

== Нормативна база ==

=== Законодавство України ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/ed20150327 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 Закон України "Про безоплатну правову допомогу"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11 Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 р. № 649]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1212-16/conv?lang=en Інструкція про порядок дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та взаємодії з територіальними органами Державної міграційної служби України під час звернення іноземців чи осіб без громадянства із заявами про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10 серпня 2016 р. № 772]

=== Норми міжнародного права ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/995_015 Загальна декларація прав людини]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_011 Конвенція про статус біженців]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/print Європейська конвенція з прав людини]

[https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця УВКБ ООН]

=== Практика Європейського суду з прав людини ===
[https://www.refworld.org.ru/docid/535f6da94.html Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства]

[https://www.refworld.org.ru/pdfid/529348df4.pdf Сааді проти Італії]

[https://www.refworld.org/cases,ECHR,5898aa734.html Кебе та Інші проти України]

[https://www.refworld.org/cases,ECHR,4f2932442.html І.М. проти Франції]

[http://europeancourt.ru/resheniya-evropejskogo-suda-na-russkom-yazyke/imbroshhia-protiv-shvejcarii-postanovlenie-evropejskogo-suda/ Імбріощія проти Швейцарії]

[https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-148095 Арас проти Туреччини]

[http://hudoc.echr.coe.int/webservices/content/pdf/001-58154?TID=thkbhnilzk Дауд проти Португалії]

[https://precedent.in.ua/2016/04/08/chahal-protyv-soedynennogo-korolevst/ Чахал проти Сполученого Королівства]

[https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,57ebc9c44,0.html Ф.Г. проти Швеції]

== Загальні положення щодо оскарження рішень Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту ==
Для всіх рішень Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, передбачається дві процедури оскарження: адміністративна та судова.

'' Адміністративна процедура.'' Рішення Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, протягом п’яти днів з дня отримання повідомлення про рішення, можуть бути оскаржені в адміністративному порядку до Державної міграційної служби України. В такому випадку, територіальний орган ДМС реєструє скаргу та продовжує строк дії довідки про звернення на захистом в Україні ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n199 чч. 1 та 3 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового, або тимчасового захисту»]). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n44 п. 2.5. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусі біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту]).

'' Судова процедура''. Рішення Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, незалежно від адміністративного оскарження, можуть бути оскаржені до окружного адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства.

 В разі оскарження рішення в судовому порядку, територіальний орган ДМС продовжує строк дії довідки за захистом в Україні ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n205 ч. 4 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»]).

 До територіального органу ДМС слід подати копію позовною заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, чи належним чином оформленої судової повістки. Продовження довідки на кожний наступний тримісячний термін здійснюється після отримання територіальним органом ДМС інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n44 п. 2.5 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусі біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту]).

 В разі використання адміністративної процедури, подальшому судовому оскарженню підлягає остаточне рішення, що було прийняте за адміністративною скаргою. Термін оскарження починається в день отримання остаточного рішення чи повідомлення про таке рішення.

== Рішення, які можуть оскаржуватися ==

=== Види рішень, щодо яких можливе оскарження ===
В рамках процедури розгляду заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, територіальний орган Державної міграційної служби послідовно приймає три рішення:
* Про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту чи про відмову в такому прийнятті;
* Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в оформленні таких документів;
* Про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
 Ці три типі рішень стосуються різних питань, приймаються на різних етапах розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту. Вони приймаються за різною процедурою та потребують дій з боку різних посадових осіб територіального органу Державної міграційної служби. Для кожного з цих рішень існують особливості оскарження. Правильне визначення типу рішення, що оскаржується, має вирішальне значення для успіху оскарження.

=== Оскарження рішень про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
На підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n73 ч. 6 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], Державна міграційна служба може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо:
* заявник видає себе за іншу особу, або
* якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо раніше рішенням державної міграційної служби було встановлено відсутність умов, за яких заявник може вважатися біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо такі умови не змінилися.
Про відмову в прийнятті заяви територіальний орган ДМС ухвалює рішення, яке оформлюється наказом. Уповноважена особа територіального органу ДМС:
* видає заявнику письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови;
* під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n40 п. 2.4. Правил розгляду заяв]).
Підставами для оскарження рішень про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є:
* Неправильність висновку <ins>територіального </ins>органу Державної міграційної служби про те, що заявник видає себе за іншу особу.
* Неправильність висновку про те, що раніше щодо заявника було встановлено відсутність умов, за яких він може вважатися біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
* Неврахування того, що умови, за яких заявник може вважатися біженцем, змінилися для конкретного заявника.
Слід враховувати, що на даному етапі відбувається виключно оскарження процедурного рішення. Слід демонструвати відсутність формальних підстав для відмови в прийнятті заяви, або неправильність їх застосування. Звернення до фактичних матеріальних підстав відмови можливе у випадках, коли необхідно продемонструвати неправильність застосування формальних підстав. На приклад, звернення до інформації про країну походження може бути необхідним для доведення неправильності висновку територіального органу ДМС про незмінність ситуації заявника. Також слід брати до уваги, що рішення органу ДМС не повинно концентруватися на матеріальних підставах. На цій стадії розгляд заяви відбувається протягом доби prima facie, тобто на перший погляд. В прийнятті заяви може бути відмовлено лише в разі повної очевидності того, що заява не може бути прийнята (на приклад, коли вона повністю текстуально повторює попередню заяву), або якщо недвозначно та очевидно встановлено (наприклад, з відбитків пальців), що заявник видає себе за іншу особу.

=== Оскарження рішень про відмову в оформленні документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
На підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n107 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], в разі, коли відсутні умови для відмови в прийнятті заяви, та заява прийнята до розгляду, ДМС (її територіальний орган) протягом п’ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви проводить співбесіду з заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. В цьому полягає процедура попереднього розгляду заяви. Попередній розгляд стосується виключно питання прийнятності заяви і не стосується суті фактів та обставин, на які посилається заявник.

Ключовим елементом попередньої процедури є співбесіда заявника з працівником територіального органу Державної міграційної служби який (яка) веде його справу. Ця співбесіда є конфіденційною, однак за необхідності може залучатися перекладач . За бажанням особи, до участі в співбесіді може залучатися адвокат. Результати співбесіди оформлюються протоколом співбесіди, який приєднується до справи заявника.

 При підготовці висновку щодо оформлення чи відмови в оформленні документів для визнання біженцем або особою, як потребує додаткового захисту, працівник Державної міграційної служби використовує інформацію, наведену в заяві, а також дані, отримані під час співбесіди. У висновку також робиться посилання на інформацію по країні походження, в тому числі, сторінки використаних інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті та роз’яснюється співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди. Висновок обов’язково повинен включати точну та актуальну інформацію з декількох джерел. Докладніше щодо інформації по країні походження див Інформація по країні походження) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n75 пп. 4.1 – 4.6 Правил розгляду заяв]).

 Працівник територіального органу ДМС, який веде справу заявника, готує письмовий висновок про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або відмову в оформленні. Висновок затверджується наказом уповноваженої особи територіального органу ДМС ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n112 ч. 4 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається за заявами:

- Які є очевидно необґрунтованими, тобто в заявника відсутні умови, визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n10 пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]);

- Які носять характер зловживання, коли заявник з метою визнання його біженцем або особою, ка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, ким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо обставини, на які посилається особа, не змінилися [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n115 (ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»]).

 В разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз’ясненням порядку оскарження рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n116 ч. 7 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]). Територіальний орган ДМС протягом трьох робочих днів надсилає або видає під підпис заявнику чи законному представнику письмове повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з викладенням причин відмови і роз’ясненням порядку оскарження, про що робиться запис в журналі реєстрації повідомлень ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n89 пп. 4.6 Правил розгляду заяв та оформлення документів]).

 При оскарженні рішень про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту слід виходити з процесуального характеру таких рішень. Мова йде про рішення про прийнятність заяви, а не про розгляд заяви по суті. Розгляд питання про можливість оформлення документів є другим процедурним фільтром, за допомого якого відсікаються від подальшої процедури неприйнятні заяви. При розгляді питання про прийняття заяви заява може бути не прийнята через її очевидну неприйнятність prima facie, тобто таку, яка не залишає в неупередженого спостерігача сумнівів щодо необґрунтованості з першого погляду. При розгляді питання про оформлення документів відбувається більш глибокий аналіз прийнятності заяви, що дозволяє виявити неочевидні з першого разу причини, з яких заява може бути визнана неприйнятною

 Першою підставою для відмови в оформленні документів може бути очевидна відсутність в заявника умов, за яких він може вважатися біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Ця очевидність має бути такою, що не потребує глибокого аналізу.

 Другою підставою є зловживання з боку заявника, коли заявник видає себе за іншу особу, або під час попереднього розгляду заяви було встановлено, що заявник вже звертався за статусом біженця чи додатковим захистом з тих самих підстав і отримав відмову.

 Так само як і при оскарженні рішень про відмову в прийнятті заяви, при оскарженні рішень про відмову в оформленні документів слід концентруватися на процедурному аспекті проблеми. На цьому етапі не визначається чи є особа біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Встановлюється виключно коректність процедури. Вирішальне значення має визначення порушень при дотриманні процедури, зокрема щодо встановлення факту очевидної відсутності в особи підстав претендувати на статус біженця чи додатковий захист, або факту звернення за захистом раніше та зловживання.

 На відміну від ситуації з відмовою у прийнятті заяви, в ситуації з відмовою в оформленні документів присутня певна міра суб’єктивної оцінки. Слід звертати увагу на коректність такої оцінки. Особливо це стосується використання працівником територіального органу ДМС інформації по країні походження, повноти та точності такої інформації, достовірності джерел, наявності посилань на джерела та обґрунтованості висновків, що робляться на підставі дослідженої інформації по країні походження.

=== Підстави відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
Заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, які визнані прийнятними, розглядаються по суті. Рішення по суті приймається Державною міграційною службою України протягом місяця з моменту отримання з територіального органу ДМС особової справи заявника та висновку працівника, який веде справу ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n139 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

 За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Державна міграційна служба приймає рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n147 ч. 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]). В разі незгоди з мотивувальною частиною висновку територіального органу ДМС, який розглядав справу, або з його пропозиціями, Державна міграційна служба може підготувати власний письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n131 п. 6.4. Правил розгляду заяв]).

 В разі прийняття рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особі, стосовно якої прийнято таке рішення направляється письмове повідомлення з викладенням причин та порядку оскарження такого рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n159 ч. 13 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту]").

 Умовами, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є:
* Вчинення особою злочину проти миру, воєнного злочину або злочину проти людства і людяності;
* Вчинення поза межами України до прибуття в Україну злочину неполітичного характеру, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
* Особа винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам ООН;
* Стосовно особи встановлено відсутність умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту;
* Особа до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* Особа до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього положення не поширюється на дітей, розлучених з сім’ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали в Україні, а також їхніх дітей та онуків ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n75 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).
== Оскарження рішення про відмову в статусі біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в адміністративному порядку ==

=== Загальні положення ===
Біженець або особа, яка потребує додаткового захисту має право звернутися до [https://dmsu.gov.ua/ ДМС]
зі скаргою про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи зі скаргою про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В такому випадку ДМС продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні ([http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11 розділ VIII Правил]). Особа має право брати участь в розгляді її справи, а також залучити адвоката для представлення своїх інтересів, у тому числі через [http://legalaid.gov.ua/ua/local-centres центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги].

=== Строк розгляду ===
Протягом місяця з дня отримання особової справи (може бути продовжено, але не більше ніж на 3 місяці).

=== Види рішень за результатами розгляду скарги ===
* про задоволення скарги та скасування рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту '''<big>→</big>''' рішення направляється територіальному органу ДМС, який відмовив у вчиненні оскаржуваних дій, та протягом 7 робочих днів з дня отримання територіальний орган приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* про залишення скарги без розгляду.

=== Підстави залишення скарги без розгляду ===
* скаргу подано особою, яка не має права подавати таку скаргу;
* на розгляді в ДМС знаходиться (знаходилась) скарга на те саме рішення територіального органу ДМС;
* надійшло клопотання про відкликання скарги від особи, що подала скаргу або в інтересах якої подано скаргу іншою особою (крім випадків, якщо рішення оскаржено в інтересах дитини, розлученої із сім'єю);
* скаргу подано після закінчення встановлених строків (5 робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову).
== Особливості оскарження рішення про відмову в статусі біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в суді ==

==== Матеріальні аспекти ====
 В разі задоволення відповідного позову, суд може прийняти рішення або про зобов’язання повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про зобов’язання прийняти рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно, формулювання позовних вимог залежить від допущених порушень,

 Формулювати позовні вимоги так, аби суд зобов’язав Державну міграційну службу повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, доцільно тоді, коли має місце порушення процедури, яке призвело до неякісного розгляду заяви по суті. На приклад, це може бути серйозні процесуальне порушення (ненадання матеріалів особової справи, прийняття рішення особою, яка не була вповноважена приймати таке рішення, очевидно помилковий висновок про наявність обставин, які не дозволяють надати особі статус біженця або додатковий захист, таких як скоєння злочину).

 Формулювати позовні вимоги так, аби суд зобов’язав Державну міграційну службу прийняти рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, доцільно у випадках, коли заява особи невірно розглянута по суті, тобто було зроблено невірні фактичні висновки.

Найбільше значення при розгляді питання про оформлення документів чи прийняття рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового, або тимчасового захисту, має встановлення факту наявності обставин, визначених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n9 чч. 1 та 13 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]. Мова йде про два різних набори обставин.

'''Щодо біженців'''. Біженцем є особа, яка не громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n11 п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

 При підготовці позовної заяви слід мати на увазі, що загроза переслідування характеризується як через об’єктивну можливість такого переслідування чи вже наявний факт переслідування, так і через наявність суб’єктивного побоювання стати жертвою переслідування за певною ознакою. І суб’єктивна і об’єктивна сторона побоювань заявника в їх сукупності повинні належним чином бути проаналізовані міграційним органом під час прийняття рішення за заявою. Наприклад, тільки факт відсутності переслідування особи в минулому чи відсутність документальних підтверджень факту переслідування не може слугувати підставою для висновку, що відсутні об’єктивні підстави вважати, що особа є біженцем.

 Слід мати на увазі, що об’єктивні обставини в абсолютній більшості випадків не можуть бути підтверджені самою особою. Ненадання особою документального підтвердження можливості переслідування чи вже наявного переслідування в жодному випадку не може бути підставою для відмови в статусі біженця. Як вказує Агентство ООН у справах біженців, «випадки коли заявник може надати підтвердження своєї заяви – це скоріше виключення, ніж правило. В більшості випадків особа, яка рятується від переслідування, прибуває до країни в скрутному становищі, і часто навіть без особистих документів. Таким чином, хоча обов’язок надати докази лежить на заявнику, завдання встановлення та опрацювання відповідних фактів розв’язується разом з особою, що перевіряє …у випадках, коли викладене заявником уявляється правдоподібним, посадова особа має тлумачити сумніви на користь заявника» ([https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця, п. 196]).

 Аналогічно, Пленум Вищого адміністративного суду України у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09/conv?lang=en#o98 Постанові № 1 від 25 червня 2009 р. "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні"] вказав, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

 Оскільки сама ситуація біженства означає, що особа не може надати документальні підтвердження певних фактів (на приклад, факту протиправних дій щодо себе з боку держави чи недержавних груп), об’єктивні обставини встановлюються через визначення загальної ситуації в країні походження за допомогою інформації по країні походження (надалі за текстом ІКП<ins>)</ins>. Основною вимогою до заявника є явна демонстрація суб’єктивних побоювань. Так, наприклад, особа може прямо заявляти, що відносно неї відбувається переслідування, та існує ризик для її життя, здоров’я чи свободи за ознакою належності до певної групи. В такому випадку, слід перевіряти чи підтверджуються ці суб’єктивні побоювання об’єктивними даними, відомими з ІКП.

 Слід мати на увазі, що належність особи до певної групи може бути неочевидною та не усвідомлюватись самою особою. Заявник може характеризувати свою ситуацію як особисту, хоча ця ситуація є типовою для багатьох осіб, які належать до певної групи. Наприклад, жінки шлюбного віку (слід мати на увазі, що в деяких спільнотах шлюбним віком вважається вік в 12 років чи навіть менше). Сам по собі факт того, що жінка має шлюбний вік, не є підставою для надання ній статусу біженця. Однак, якщо жінка чи дівчина походить з країни, регіону чи спільноти, де вона може бути примушена до вступу в шлюб, таке походження може означати, що така жінка чи дівчина належить до соціальної групи жінок, яким загрожує примусовий шлюб, і саме ця ознака може бути підставою для переслідування.

При визначення того, чи належить особа до національної соціальної, релігійної чи політичної групи є складним питанням рекомендується використовувати [https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 рекомендації Агентства ООН у справах біженці]в та іншу інформацію по країні походження з метою повного встановлення всіх обставин особи, які дозволяли б відносити особу до групи, яка піддається переслідуванням. Слід звертати увагу як на показання особи про її особистий досвід, так і на об’єктивні данні, відомі про особу, оскільки заявник може не усвідомлювати, що піддається переслідуванням за ознакою належності до певної групи та характеризувати свою ситуацію як загальну небезпеку чи загрозу. Необхідно звертати увагу на характер загрози, яку описує особа, на те, чи має ця загроза загальний характер (на приклад, чи походить вона від ситуації конфлікту), або створює особливий ризик саме для цієї особи, а також чи характеризує особа себе в певних термінах (на приклад, як представника певної національної чи соціальної групи), і чи існує специфічна загроза переслідувань для цієї групи, що підтверджувалася б інформацією по країні походження.

 Водночас, твердження особи про те, що вона піддається переслідуванням за певною ознакою, слід перевіряти відповідно до актуальної інформації по країні походження.

 Відносно деяких осіб, які звернулися за статусом біженця в Україні, відмова обґрунтовується тим, що вони виїхали з країни походження з підстав, не пов’язаних з біженством, і таких підстав на момент виїзду не існувало. Слід мати на увазі, що такі обставини характеризують особу як біженця ''sur place'', тобто такого біженця, який став біженцем вже під час перебування в країні, в якій він чи вона шукає притулку. Той факт, що особа виїхала не через можливість переслідування, і ці обставини виникли після виїзду особи, не може слугувати підставою для відмови особі в статусі біженця ([https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця, п. 94-96]).

'''Щодо осіб, які потребують додаткового захисту'''''.'' Особа, яка потребує додаткового захисту – це особа, яка не підпадає під ознаки біженця, однак потребує захисту, оскільки змушена прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок таких побоювань ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n24 п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту]").

 Поняття додаткового захисту випливає з міжнародно-правових зобов’язань України в галузі прав людини, зокрема статей [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#n14 2 та 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод], відповідно до яких нікого не може бути позбавлено життя, а також піддано катуванню, нелюдському чи такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню. Держава несе відповідальність, зокрема, за те, щоб жодна особа, яка знаходиться на її території, під її контролем чи, в деяких випадках, звернулася до неї, не була видана в ситуацію, де вона може бути позбавлена життя чи піддана неналежному поводженню.

 При оскарженні рішень про відмову в додатковому захисті по суті слід відштовхуватись від підстав, які обумовили звернення за захистом. В деяких випадках, мова йде про особисту загрозу особі. На приклад, особі може загрожувати смертна кара чи ув’язнення в умовах, які дорівнюють нелюдському і такому що принижує гідність поводженню. Зазвичай, факт загрози може бути підтверджений документально, хоча може бути необхідним додаткове дослідження інформації по країні походження з метою визначення реальності загрози (на приклад, умов ув’язнення осіб в країні походження).

 Однак, значно більш поширеною є ситуація, коли особа посилається на загальну ситуацію конфлікту та насильства в країні походження, яка не дозволяє ній вести нормальне життя, і повернення особи в обставини війни саме по собі становитиме нелюдське поводження. Так, Європейський суд з прав людини зазначив у справі "Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства", що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. При цьому, критеріями для оцінки інтенсивності та напруженості насильства в країні є використання сторонами методів або тактики війни, що збільшують ризик втрат серед цивільного населення або безпосередньо спрямованих проти цивільного населення, те чи є конфлікт локалізованим або всеохоплюючим, а також кількість осіб, які втратили життя чи були піддані катуванням чи нелюдському поводженню внаслідок конфлікту ([https://www.refworld.org.ru/docid/535f6da94.html Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства, No 8319/07 та 11449/07, рішення від 28 червня 2011 р., § 217-241]).

 Питання про те, чи становить ситуація в країні походження заявника такий конфлікт, повернення в який саме по собі призведе до загрози порушення фундаментальних прав заявника визначається залежно від конкретного випадку. При оскарженні таких рішень слід звертати увагу чи повно та всесторонньо було досліджено інформацію по країні походження, неврахування останніх подій, неврахування позицій Європейського суду з прав людини щодо повернення. Можна посилатися також на позиції УВКБ щодо повернення до конкретної країни, однак слід мати на увазі, що ці позиції не носять юридично обов’язкового характеру та є лише закликом до країн, які взяли на себе міжнародні зобов’язання щодо надання захисту, вести певну політику по відношенню до шукачів притулку з певного регіону.

==== Процедурні аспекти ====
Правильність процедури розгляду заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, має не менше значення, ніж вірне вирішення справи по суті. В силу особливостей такого роду адміністративних проваджень, справа в принципі не може бути вірно розглянута по суті, якщо припущено значних порушень процедури розгляду. Оскарження процедурних порушень має таке саме значення, як і оскарження порушень при розгляді суті справи.

 Процедура розгляду заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, повинна відповідати національним і міжнародним стандартам, викладеним в праві України, міжнародному праві, рекомендаціях УВКБ ООН, органів Ради Європи, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Однак, основні вимоги, слідування яким достатнє для процесуально вірного розгляду органами ДМС заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, містяться в Законі України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 "Про біженців та осіб, які потребують додаткового, або тимчасового захисту"] і в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907 Правилах розгляду заяв, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 р. № 649].

 Слід мати на увазі, що Закон та Правила не містять несуттєвих положень. Всі вони відображують вимоги міжнародного права притулку, яким повинна слідувати Україна. Будь-яке порушення будь-якої норми цих правових актів може і повинно бути оскаржене в суді, оскільки може вказувати на серйозне порушення прав людини.

 При підготовці позовної заяви слід звернути увагу на такі можливі порушення:

===== Ненадання особі, яка висловлює бажання звернутися за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, можливості скласти відповідну заяву чи відмова прийняти таку заяву, що не оформлюється відповідним обґрунтованим рішенням =====
Будь-яка посадова особа держави (співробітник міграційної служби, поліції, офіцер прикордонної служби, військовий, тощо), до якого звернувся іноземець або особа без громадянства, висловлюючи бажання отримати притулок в країні, зобов’язана негайно повідомити відповідну державну службу, яка розглядає заяви про звернення за захистом, про таку особу, та, за необхідності, надати такій особі умови для складання заяви, а також пересвідчитись, що особа перебуває в безпеці. Так, в справах [https://www.refworld.org.ru/pdfid/529348df4.pdf Сааді проти Італії (№ 37201/06, рішення від 28 лютого 2008 р.)] та [https://www.refworld.org/cases,ECHR,5898aa734.html Кебе та Інші проти України (№ 12552/12, рішення від 12 січня 2017 р.)] Європейський суд з прав людини зазначив, що навіть у випадку, коли особа ще не ступила на державну територію, але звертається до офіцера прикордонної служби, явно висловлюючи бажання отримати притулок, відмова такій особі в можливості звернутися за притулком становитиме порушення зобов’язань держави за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

 В Україні обов’язок державних органів допомагати особам в зверненні за статусом біженця встановлюється як законом, так і окремими підзаконними актами. Розроблено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1212-16/conv?lang=en Інструкцію про порядок дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та взаємодії з територіальними органами Державної міграційної служби України під час звернення іноземців чи осіб без громадянства із заявами про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту].

 Дії працівників Державної міграційної служби при зверненні до них особи, яка висловлює бажання звернутися за статусом біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту, або при отриманні ними інформації про таку особу, визначаються [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907 Правилами розгляду заяв]. Відповідно до п. 2.1, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якої особисто звернулася особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник, зобов’язана зареєструвати це звернення, проінформувати заявника мовою, яку він/вона розуміє про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов’язку, за необхідності – забезпечити надання заявнику послуг перекладача, роз’яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Нездійснення цих заходів та ненадання особі, яка висловила бажання звернутися за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, слід оскаржувати до окружного адміністративного суду як бездіяльність суб’єкта владних повноважень. В разі, якщо така бездіяльність супроводжувалася накладанням на заявника адміністративних штрафів, прийняттям рішення про примусове повернення чи зверненням до суду з позовною заявою про примусове видворення чи про затримання з метою ідентифікації і забезпечення примусового видворення, оскарження таких рішень не заважає зверненню до суду з позовом щодо бездіяльності суб’єкту владних повноважень.

===== Ненадання заявнику перекладача =====
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n111 ч. 3 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], заявнику, який не володіє українською або російською мовами, ДМС забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник за власним бажанням також може залучити перекладача за свій рахунок, або за рахунок інших осіб.

 Неможна презюмувати знання особою мови. В справі [https://www.echr.com.ua/translation/sprava-vizgirda-proti-sloveni%D1%97-rishennya/ Візгірда проти Словенії (№ 59868/08, рішення від 02 грудня 2008 р.)], Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що навіть у випадках, коли існують підстави вважати, що особа має певні знання якоїсь мови, цій особі все одно слід надавати перекладача з такої мови, про яку особа заявляє, що вона володіє нею достатньо. В разі, якщо особа за власним бажанням письмово повідомляє, що не потребує перекладача, та не оскаржує в подальшому цю відмову (на приклад, через те, що особа не розуміла, що підписує відмову від перекладача), то такій особі перекладач може не надаватися. Однак, якщо особа не заявляє про відсутність потреби у перекладачі, перекладач має надаватися. Це стосується і випадків, коли особа має певні знання української чи російської мови, однак ця мова не є рідною для особи.

===== Ненадання заявнику правової допомоги =====
Право на безоплатну первинну правову допомогу поширюється на іноземців та осіб без громадянства ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17#n17 Закон України "Про безоплатну правову допомогу", ч. 1 ст. 3]). Особи, на яких поширюється дія [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"] мають право на всі види вторинної правової допомоги з моменту подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, до прийняття остаточного рішення за заявою ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17#n85 ст. 14 Закону України "Про безоплатну правову допомогу"]).

 Співробітник Державної міграційної служби, до якого звернулася особа, яка заявляє про бажання бути визнаною біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, зобов’язаний роз’яснити такій особі порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n25 п. 2.1 Правила розгляду заяв]).

Надана особі правова допомога повинна бути якісною. В разі, якщо допомога обмежується присутністю адвоката при здійсненні необхідних дій з заявою, і адвокат не прикладає активних зусиль для допомоги клієнту, право на правову допомогу вважається порушеним. Так, Європейський суд з прав людини у справі [https://www.refworld.org/cases,ECHR,4f2932442.html І.М. проти Франції (№. 9152/09, рішення від 02 лютого 2012 р.]) щодо надання особі правової допомоги у справі про видворення зазначив, що надмірно короткий термін розгляду справи, з урахуванням перебування заявника під вартою та відсутності правової та лінгвістичної допомоги становить порушення Статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 151 рішення). Суд вказав, що коли заявник має допомогу адвоката тільки в суді, до того маючи лише коротку зустріч з ним, і не маючи можливості надати будь-які додаткові докази, це є порушенням конвенційних стандартів, особливо з урахуванням того, що особа намагалася подати заяву про притулок, однак не могла цього зробити, оскільки була затримана. В справі [http://europeancourt.ru/uploads/ECHR_Imbrioscia_v_Switzerland_24_11_1993.pdf Імбріощія проти Швейцарії (№. 13972/88, рішення від 24 листопада 1993 р.)], Європейський суд вказав, що коротка тривалість та складність процедури, до якої залучений адвокат, порушує право особи на правову допомогу, особливо коли органи влади не роблять нічого, аби відкласти цю процедуру. Той факт, що особа чи її адвокат не заперечують проти короткої тривалості дій, не знімає з держави відповідальності за порушення права особи на правову допомогу. У справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-148095 Арас проти Туреччини (No 2) (№. 15065/07, рішення від 18 лютого 2015 р.)], Європейський суд зазначив, що проста присутність адвоката при здійсненні процесуальних дій не створює ефективного права на правову допомогу. Пасивність адвоката не відповідає конвенційним стандартам (§ 40 рішення). У справі [http://hudoc.echr.coe.int/webservices/content/pdf/001-58154?TID=thkbhnilzk Дауд проти Португалії (№. 11/1997/795/997, рішення від 21 квітня 1993 р.)], ЄСПЛ зазначив, що «Конвенція створена аби гарантувати не права, що є теоретичними чи ілюзорними, а права, що є практичними та ефективними, і що призначення правового радника саме по собі не гарантує ефективності допомоги, яку він може надати….Від компетентних органів державної влади вимагається втручання…якщо бездіяльність з боку правового радника у наданні ефективного представництва є очевидною» (§ 38 рішення).

Таким чином, особі, яка висловлює бажання звернутися з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи вже перебуває в процедурі, має надаватися правова допомога належної якості. Якщо така допомога не надається, то будь-які дії відносно заяви особи, здійснені за відсутності належної правової допомоги, можуть бути оскаржені.

===== Нероз'яснення можливості оскарження =====
При прийнятті будь-якого негативного рішення за заявою особи (про відмову в прийнятті, відмову в оформленні документів, відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту), особі має письмово роз’яснюватись право на оскарження та порядок такого оскарження ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n199 ч. 7 ст. 8, ч. 13 ст. 10, ч. 9 ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту")]. З порядком оскарження особа ознайомлюється під підпис ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n40 п. 2.4], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n89 п. 4.6] Правил), або такий порядок зазначається у відповідних рішеннях та направляється особі на пошту.

Відсутність роз’яснення можливості оскарження рішення, або очевидна неможливість для особи ознайомитися з таким роз’ясненням (на приклад, коли особа не володіє українською мовою, а повідомлення з роз’ясненням можливості оскарження надіслано ній на пошту українською мовою) може слугувати підставою для поновлення в суді строків судового оскарження рішень щодо статусу біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

== Використання інформації по країні походження ==
Інформація про країну походження – інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні інформації або звітів ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n21 п. 1.2. Правила розгляду заяв]).

 Актуальна інформація про країну походження повинна використовуватися на всіх стадіях розгляду звернень за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n25 п. 2.1. Правил]).

 В усіх висновках, що приймаються по заяві (при оформленні документів або при вирішенні питання по суті), обов’язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел (п. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n83 4.3], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n99 5.1], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n172 7.6] Правил).

 Пленум Вищого адміністративного суду України у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09/conv?lang=en Постанові № 1] вказав, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090 наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 р. № 649], інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження. Суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах [https://dmsu.gov.ua/diyalnist/coi.html Державної міграційної служби України], [https://www.unhcr.org/ua/ Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців], а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях. При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n10098 статті 72 КАС України] обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

 З точки зору міжнародного права біженства та міжнародного права прав людини, використання повної, достовірної та актуальної інформації по країні походження, яка набувається з декількох надійних та неупереджених джерел, є необхідною передумовою правильної оцінки ризику, яка передує прийняттю будь-якого рішення по заяві особи, яка висловлює бажання отримати статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. У справі [https://precedent.in.ua/2016/04/08/chahal-protyv-soedynennogo-korolevst/ Чахал проти Сполученого Королівства (№ 22414/93, рішення від 15 листопада 1996 р.)], ЄСПЛ відзначив, що органи державної влади при розгляді справ шукачів притулку повинні проводити оцінку індивідуального ризику, який спіткає особу в разі повернення до країни походження (§ 83-86). У справі [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,57ebc9c44,0.html Ф.Г. проти Швеції (№ 43611/11, рішення від 23 березня 2016 р.)], Суд зазначив, що така оцінка має відбуватися ''ex nunc'', тобто станом на момент прийняття кожного рішення (§ 115).

 З практичної точки зору, це означає, що при оцінці ризику слід використовувати найбільш актуальну інформацію, що найбільш «наближена» до фактів про які зазначив заявник. Неприпустиме використання інформації загального характеру з малодостовірних чи недостовірних джерел. Наприклад, інформація про надання державі, де відбувається конфлікт, гуманітарної допомоги, ніяк не вказує на зменшення ризику загибелі через бойові дії. Неприпустиме використання заангажованої інформації, на приклад, повідомлень від однієї зі сторін в конфлікті про відсутність загрози для представників іншої сторони.

 Інформацію найбільш загального характеру можна отримати від [https://mfa.gov.ua/ua/consular-affairs/travel-advice Міністерства Зовнішніх Справ України]. Інформацію про ситуацію з правами людини в країні, а особливо щодо переслідувань чи загроз для окремих осіб чи груп, доцільно отримувати від [https://www.unhcr.org/country-reports.html Агентства ООН у справах біженців], яке готує періодичні доповіді по країнам походження біженців. Також доцільне використання інформації від моніторингових місій ООН (на приклад, [https://unama.unmissions.org/ Моніторингової місії ООН в Афганістані]) та інших міжнародних організацій в регіоні. Велику вагу може мати інформація від поважних міжнародних неурядових організацій в галузі прав людини, таких як [https://www.amnesty.org.ua/ Міжнародна амністія] та [https://www.hrw.org/ru Хьюман Райтс Вотч].

 Для встановлення найбільш актуальної та конкретної інформації (на приклад, про те, під чиїм контролем на даний момент перебуває місто, з якого походить заявник) можна використовувати новинні ресурси, такі як [https://news.un.org/ru/ Центр новин ООН], сайти міжнародних інформаційних агентств, таких як [https://www.bbc.com/ukrainian BBC] та [https://www.aljazeera.com/ Al-Jazeera]. Однак, слід мати на увазі, що новинні ресурси можуть лише повідомляти окремі факти, однак них неможна використовувати для оцінки потреб в міжнародному захисті.

 Невикористання інформації по країні походження, або використання інформації неналежної якості, при розгляді заяв про звернення за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, є підставою для оскарження прийнятих на підставі такої недостовірної інформації рішень.

 Посилання на рекомендовані джерела інформації про країни походження:
* [https://mfa.gov.ua/ua/consular-affairs/travel-advice Поради подорожуючим МЗС України] – може містити загальну інформацію щодо ситуації в певній країні чи регіоні
* [https://dmsu.gov.ua/diyalnist/coi.html Інформація по країнах походження Державної міграційної служби]
* [https://www.refworld.org/ Refworld] – сайт, на якому розміщуються всі документи УВКБ ООН. Зручний пошук по країні походження
* [https://www.ecoi.net/ ECOI] – Європейська мережа інформації по країні походження. Містить документи ЄС, Ради Європи та окремих країн
* [https://www.unhcr.org/ УВКБ ООН]
* [https://www.amnesty.org/en/ Організація Міжнародна Амністія]
* [https://www.hrw.org/ru Хьюман Райтс Вотч]
* [https://news.un.org/ru/ Центр новин ООН]
----
----

#
#

{| class="wikitable"
|-
| '''Цікаво!''' Узагальнення судової практики розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту (2017-2008 роки), підготовлено [https://www.unhcr.org/ua/ Представництвом Агентства ООН у справах біженців в Україні] -
[[Файл:Судова практика розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту.doc|міні|Судова практика розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту]] 

Детально див.: https://www.unhcr.org/ua/resources
|-
|Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні
|}

== Див. також ==
* [[Отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту]] [[Категорія:Адміністративне право]] [[Категорія:Біженці]] ‎ [[Категорія:Суди]] ‎
[[Категорія:Центральні органи виконавчої влади (агентство, інспекція, служба)]]

Декларування та реєстрація місця проживання та перебування біженців, осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту

2019-12-09T14:45:04Z

Oleksii.Plotnikov: Додано інформацію про підготовку тексту експертами ГО "Десяте Квітня"

== Нормативна база ==

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382-15 Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5203-17 Закон України "Про адміністративні послуги"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/207-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 02.03.2016 № 207 "Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру".]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/202-2012-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 14.03.2012 № 202 "Про затвердження положення про посвідчення біженця".]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/196-2012-%D0%BF/sp:max25 Постанова Кабінету Міністрів України від 14.03.2012 № 196 "Про затвердження положення про посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту".]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11 Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 № 649 "Про затвердження Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту"].

== Категорія осіб, які повинні зареєструвати своє місце проживання/перебування ==
Державна міграційна служба та її територіальні органи контролюють дотримання органами реєстрації вимог законодавства з питань реєстрації місця проживання, а також їх діяльності у сфері реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382-15#n44 статті 6 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"], громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов’язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382-15#n13 Стаття 3 Закону] надає визначення наступних термінів:
* '''Місце проживання''' – житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту , військової частини

* '''Місце перебування''' – адміністративно-територіальна одиниця , на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою. У разі якщо особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює реєстрацію місця проживання за однією з цих адрес за власним вибором. За адресою зареєстрованого місця проживання з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції.
== Куди необхідно звернутись ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/207-2016-%D0%BF#n17 п. 3 Правил реєстрації місця проживання, та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру] реєстрація/зняття з реєстрації місця проживання/перебування здійснюється виконавчим органом сільської, селищної або міської ради, сільським головою (у разі коли відповідно до закону виконавчий орган сільської ради не утворено) (далі - орган реєстрації) на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.
Громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов’язані протягом 30 календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n44 п. 2.5 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту], територіальний орган Державної міграційної служби роз'яснює особі порядок реєстрації за місцем тимчасового проживання. Реєстрація місця проживання/перебування або зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється в день подання особою або її представником документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена одночасно із зняттям з попереднього місця проживання.

== Перелік документів, необхідних для реєстрації місця проживання / перебування, які подаються особою або її законним представником ==

Відповідно до вимог [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5203-17 Закону України "Про адміністративні послуги"],
=== Для реєстрація місця проживання: ===
* заяву за формами, наведеними відповідно у додатках 6, 7 або 8;
* документ, до якого вносяться відомості про місце проживання;
* квитанцію про сплату адміністративного збору$
* документи, що підтверджують:
# 1. право на проживання в житлі;
# 2. право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі;
* заяву про зняття з реєстрації місця проживання особи за формою згідно з додатком 11 (у разі здійснення реєстрації місця проживання одночасно із зняттям з реєстрації попереднього місця проживання).

[[Файл:Посвідчення біженця.bmp|міні|Посвідчення біженця]]

=== Для реєстрація місця перебування: ===
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/207-2016-%D0%BF#n81 п. 25 Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру], реєстрація місця перебування осіб, що звернулися за захистом в Україні із заявою за формою згідно з додатком 8, здійснюється на визначений законом строк на підставі документів, визначених пунктом 18 цих Правил (крім квитанції про сплату адміністративного збору). Відомості про реєстрацію місця перебування вносяться до довідки про звернення за захистом в Україні, зразок якої затверджується наказом МВС.
Документи, до яких вносяться відомості про реєстрацію місця перебування

[[Файл:Довідка про звернення за захистом.bmp|міні|Довідка про звернення за захистом в Україні]]

== Порядок розгляду заяви про реєстрацію місця проживання/перебування ==
[[Файл:InkedПосвідчення особи, яка потребує додаткового захисту (1) LI.png|альт=Посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту|міні|Посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту]]
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/207-2016-%D0%BF#n62 п. 19 Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру], працівник органу реєстрації або центру надання адміністративних послуг перевіряє належність документа, до якого вносяться відомості про місце проживання (або документа, до якого вносяться відомості про місце перебування, - у разі реєстрації місця перебування), особі, що його подала, його дійсність, правильність заповнення заяви про реєстрацію місця проживання/перебування (у разі потреби надає допомогу особі в заповненні бланка заяви) та наявність документів, необхідних для реєстрації місця проживання/перебування, про що ним вчиняється відповідний запис у цій заяві.
Працівник органу реєстрації в день звернення особи приймає рішення :
* про реєстрацію або про відмову у реєстрації місця проживання особи;
* вносить відомості про реєстрацію місця проживання у документ
* формує і вносить дані про реєстрацію місця проживання особи до реєстру територіальної громади;
* формує інформацію про реєстрацію місця проживання/перебування особи для її передачі до Реєстру;
* повертає особі або її представнику документ до якого вносяться відомості про реєстрацію місця проживання/ перебування.

== Підстави для відмови в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання ==
Відповідно до ст. 9 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", орган реєстрації відмовляє в реєстрації або знятті з реєстрації місця проживання, якщо:
* особа не подала передбачені цим Законом документи або інформацію;
* у поданих особою документах містяться недостовірні відомості або подані нею документи є недійсними;
* для реєстрації або зняття з реєстрації звернулася особа, яка не досягла 14-річного віку.
Рішення про відмову приймається в день звернення особи. Заява про реєстрацію чи зняття з реєстрації місця проживання повертається особі із зазначенням у ній причин відмови.

Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Біженці]]
[[Категорія:Шукачі притулку]]

Примусове повернення та видворення іноземців та осіб без громадянства, оскарження таких рішень

2019-12-09T14:42:28Z

Oleksii.Plotnikov: Додано інформацію про підготовку тексту ГО "Десяте Квітня"

== Нормативна база ==

* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_004 Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_011 Конвенція про статус біженців]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Закон України “Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства”]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закон України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/661-15 Закон України “Про Державну прикордонну службу України”]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2491-14 Закон України "Про Імміграцію"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0806-12 Інструкція про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затверджена спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації державної прикордонної служби України та Служби безпеки України від 23.04.2012 № 353/271/150]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09 Постанова Пленуму Вищого Адміністративного суду України № 1 від 25.06.2009 року «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженців та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземців чи особи без громадянства з України та спорів, пов’язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні»]

== Рішення про примусове повернення: підстави прийняття, порядок та строки виконання==

'''Нормативно визначені процедури «примусове повернення» та «примусове видворення» належать до системи адміністративно-правових заходів, спрямованих на примушування іноземців та осіб без громадянства покинути територію України'''

'''Примусове повернення''' іноземців до країни походження чи третьої країни здійснюється на підставі рішення органу ДМС, органу СБУ або органу охорони державного кордону про примусове повернення чи примусове видворення на підставі винесеної за позовом цих органів/підрозділів постанови адміністративного суду про примусове видворення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17#n240 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»] - далі Закону, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0806-12#n239 п.4 Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців і осіб без громадянства]).

'''Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17#n241 ч. 1 ст. 26 Закону] підставами для прийняття рішення про примусове повернення''' іноземців до країни походження або третьої країни є:
* дії, що порушують законодавство України про правовий статус іноземців та осіб без громадянства;
* дії, що суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку;
* якщо це необхідно для охорони здоров’я, захисту прав і законних інтересів громадян України;
* затримання іноземців та осіб без громадянства органами охорони державного кордону у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України.
*
Рішення про примусове повернення з України іноземця або особи без громадянства готується у двох примірниках, один з яких видається іноземцю, стосовно якого воно прийнято, а інший залишається в органі, який його прийняв ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0806-12#n277 п. 1 параграфу ІІ '''Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства'''] '''–''' далі Інструкції).

У такому рішенні обов’язково зазначається підстави його прийняття, строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України та який не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення, порядок оскарження та наслідки невиконання.

Про підстави прийняття такого рішення '''протягом 24 годин інформують прокурора''' за територіальністю.

'''Важливо!''' Рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства може супроводжуватися забороною щодо подальшого в'їзду в Україну строком '''на три роки'''. Строк заборони щодо подальшого в'їзду в Україну обчислюється з дня винесення такого рішення, а у паспортному документі іноземця проставляється відмітка про заборону в’їзду.

Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення. При цьому в паспортному документі іноземця або особи без громадянства скасовується віза і вилучаються документи, що підтверджують законні підстави перебування в Україні та проставляється відповідний штамп.

Окрім цього, начальником територіального органу, територіального підрозділу ДМС та органу СБУ, яким прийнято рішення, надсилається відповідний запит до Головного центру обробки спеціальної інформації Держприкордонслужби України (далі - ДПСУ). Інформація на виконання такого запиту, про перетинання іноземцем державного кордону на виїзд з України, надається у місячний строк після його отримання.

'''Важливо!''' Примусове повернення не застосовується до іноземців та осіб без громадянства, які не досягли 18-річного віку, до іноземців та осіб без громадянства, на яких поширюється дія [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»].

'''Невиконання іноземцем або особою без громадянства рішення про примусове повернення у встановлений строк може бути підставою для звернення до суду з позовом про примусове видворення.'''

== Особливості примусового видворення: підстави прийняття рішення, виконання постанови про примусове видворення==

'''Примусове видворення''' іноземців до країни походження чи третьої країни здійснюється '''лише на підставі рішення суду''' про примусове видворення з України іноземця та особи без громадянства ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17#n263 ст. 30 Закону]), винесеної за позовом органу ДМС, органу СБУ або органу охорони державного кордону.

'''Підставами для подання позову про примусове видворення іноземців або осіб без громадянства є:'''
* невиконання іноземцем або особою без громадянствав установлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17#n264 ч. 1 ст. 30 Закону]);
* наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, крім випадків затримання іноземця або особи без громадянства за незаконне перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України та його передачі прикордонним органам суміжної держави ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17#n264 ч. 1 ст. 30 Закону]);
* якщо іноземці або особи без громадянства, прийняті відповідно до міжнародного договору про реадмісію, не мають законних підстав для перебування на території України та якщо між Україною і країною громадянської належності чи країною попереднього постійного проживання таких осіб відсутній договір про реадмісію ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17#n263 ч. 3 ст. 29 Закону]);
* якщо іноземець або особа без громадянства, стосовно якого прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, не виїхав з України протягом місяця з дня отримання копії такого рішення, за винятком випадків, коли особа оскаржила рішення про скасування дозволу на імміграцію до суду,- до набрання рішенням суду законної сили ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2491-14#n144 ст.13 Закону України «Про імміграцію»]).
'''Важливо!''' Адміністративні справи щодо примусового видворення суд розглядає за обов’язкової участі сторін у десятиденний строк з дня подання позовної заяви. Апеляційні скарги можуть бути подані а суд апеляційної інстанції у десятиденний строк з дня їх проголошення. Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи. За подання до суду позовних заяв та апеляційних скарг в таких справах судовий збір не сплачується.

'''Примусове видворення передбачає''':

- виявлення порушника;

- можливість поміщення його в пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України (далі - ПТПІ);

- документальне оформлення примусового видворення;

- подальше супроводження іноземця до пункту пропуску через державний кордон України чи до країни походження.

Відповідно до ч. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n11800 1 ст. 289 КАС] у разі наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, місцевий загальний суду як адміністративний суд за клопотанням органу (підрозділу), який подав такий позов, може прийняти одне з таких рішень:
* взяти особу на поруки підприємства, установи чи організації;
* зобов’язати особу внести заставу;
* затримати особу з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України;
* затримати особу з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію.'''Важливо!''' Вищезазначені заходи також застосовуються адміністративним судом, визначеним [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n11800 ч. 1 ст. 289 КАС,] за позовом уповноважених органів (підрозділів) до іноземців та осіб без громадянства, які до прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, вчинили порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, до завершення процедури розгляду цієї заяви.
'''Законодавством передбачені наступні особливості застосування процедур взяття на поруки та внесення застави стосовно іноземців або осіб без громадянства:'''

- процедури не застосовуються до осіб, до яких раніше застосовувалися такі заходи, а також стосовно яких є достатні дані про їх причетність до готування та (або) вчинення терористичної діяльності ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n11806 ч. 3 ст. 289 КАС]);

- під час застосування процедур суд письмово роз’яснює особі покладені на неї обов’язки: 1) прибувати до визначеної службової особи з установленою судом періодичністю; 2) не відлучатися з населеного пункту, в якому особа тимчасово перебуває, без дозволу визначеної службової особи; 3) невідкладно повідомляти визначену службову особу про зміну свого місця проживання ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n11807 ч. 4 ст. 289 КАС]);

- уповноважені особи підприємств, установ чи організацій, які беруть особу на поруки і яких суд вважає такими, що заслуговують на особливу довіру (поручителі), надають письмове зобов’язання про те, що вони поручаються за виконання іноземцем або особою без громадянства покладених на нього вищезазначених обов’язків і зобов’язуються за потреби доставити особу до суду чи органу (підрозділу), який подав позов([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n11811 ч. 5 ст. 289 КАС]);

- іноземець, особа без громадянства або інша фізична чи юридична особа (заставодавець) вносить кошти у національній валюті України на спеціальний рахунок, визначений у порядку, встановленому КМУ. Заставодавцем не може бути юридична особа державної або комунальної власності чи така, що фінансується з державного чи місцевих бюджетів, або у статутному капіталі якої є частка державної, комунальної власності, або яка належить суб’єкту господарювання, що є у державній або комунальній власності ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n11812 ч. 6 ст. 289 КАС]);

- розмір застави визначається судом з урахуванням майнового та сімейного стану особи у межах від 100 до 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб та вноситься на рахунок протягом п’яти робочих днів з дня прийняття судом рішення про внесення застави. До цього моменту за рішенням суду особа утримується у спеціально обладнаному для цих цілей приміщенні органу ДПСУ чи СБУ, який її затримав, або в ПТПІ, та звільняється з нього у день надання позивачу підтвердних документів про внесення застави ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n11813 ч. 7 ст. 289 КАС]). У разі невнесення застави у визначені строки, адміністративний суд невідкладно ухвалює без участі особи рішення про його затримання з поміщенням до ПТПІ ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n11814 ч. 8 ст. 289 КАС]);

'''Важливо!''' Невиконання особою обов’язків, покладених судом відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n11807 ч. 4 ст. 289 КАС], чи вчинення нею порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, тягне за собою: 1) звернення судом суми внесеної застави у дохід держави; 2) звернення уповноваженого органу до адміністративного суду з позовною заявою про затримання цієї особи з поміщенням до ПТПІ; 3) відповідальність поручителя, визначену чинним законодавством.

Строк затримання іноземців та осіб без громадянства в ПТПІ, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. У разі наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на '''вісімнадцять місяців''' ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n11819 ч. 11 ст. 289 КАС]).

За необхідності продовження строку затримання особи в ПТПІ, уповноважений орган, не пізніш як за п’ять днів до закінчення строку, подає адміністративний позов. Такий позов має подаватись кожні шість місяців ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n11819 ч. 11 ст. 289 КАС]).

Розгляд справ про продовження строку затримання особи здійснюється за обов’язкової участі сторін і може проводитися у режимі відеоконференції, у тому числі з трансляцією з іншого приміщення, що знаходиться поза межами приміщення суду, в порядку, визначеному КАС України.

'''Важливо!''' Адміністративні справи з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства розглядаються судом у день подання відповідної позовної заяви. Апеляційні скарги на судові рішення у відповідних адміністративних справах подаються в десятиденний строк із дня їх проголошення. Суд апеляційної інстанції розглядає справу у десятиденний строк після закінчення строку на апеляційне оскарження з повідомленням учасників справи.

'''Примусове видворення не може бути забезпечено за таких умов ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n11821 ч. 13 ст. 289 КАС України]):'''
* відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його ідентифікації;

* неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
'''Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17#n275 ст. 31 Закону «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»] заборонені''':

1. примусове повернення чи примусове видворення або видача чи передача іноземця та особи без громадянства до країн''':'''

- де їх життю або свободі загрожуватиме небезпека за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань;

- де їм загрожує смертна кара або страта, катування, жорстоке, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання;

- де їх життю або здоров'ю, безпеці або свободі загрожує небезпека внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, або природного чи техногенного лиха, або відсутності медичного лікування чи догляду, який забезпечує життя;

- де їм загрожує видворення або примусове повернення до країн, де можуть виникнути зазначені випадки.

2. колективне примусове видворення іноземців та осіб без громадянства.

'''Рішення суду про примусове видворення іноземця виконується органом або підрозділом, який його ініціював.''' Для здійснення контролю та охорони іноземців, стосовно яких прийнято рішення про примусове видворення за межі України, наказом відповідного органу призначається супровід, який супроводжує іноземця територією України до пункту пропуску через державний кордон, через який заплановано виїзд або до країни походження, чи третьої країни.

'''Виконання рішень адміністративного суду про примусове видворення''' іноземця за позовом органу СБУ здійснюютьоргани ДМС за місцезнаходженням органу СБУ.

Так, орган, який здійснює примусове видворення іноземця або особи, без громадянства не пізніше ніж за дві доби до видворення іноземця повідомляє ДМС або Департаменту аналізу та оцінки інформації Адміністрації ДПСУ про таке видворення.

Супроводження осіб, яких примусово видворяють залізничним транспортом, здійснюється у взаємодії з Національною поліцією України.

Акт приймання-передавання іноземця складається окремо на кожну особу у двох примірниках та підписується сторонами після вильоту/виїзду іноземця за межі України.

Перші примірники згаданих документів після вильоту/виїзду іноземця до країни походження залишаються в представника органу ДМС, органу охорони державного кордону, який ініціював таке рішення, та долучаються до особової справи затриманого.

Інші примірники акта надаються органу (підрозділу) охорони державного кордону, через пункт пропуску державного кордону якого здійснювалося видворення.

== [[Оскарження рішень, дій та бездіяльності місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування|Оскарження рішень]] про примусове повернення чи примусове видворення ==

=== Порядок оскарження рішень про примусове повернення та примусове видворення ===
'''Рішення органів ДМС, ДПСУ та СБУ про примусове повернення може бути оскаржено до суду.'''

Після оголошення іноземцю рішення про примусове повернення, посадові особи з’ясовують у іноземця намір оскаржити згадане рішення. У разі висловлення іноземцем наміру оскаржити це рішення, невідкладно інформується Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги, якщо іноземець самостійно не уклав угоду з адвокатом.

Оскарження рішень про примусове повернення або примусове видворення зупиняє їх дію, якщо іноземець оскаржив це рішення у встановленому законом порядку до суду - у межах строків, визначених частинами другою-четвертою [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n11793 ст. 288 КАС України], незалежно від того, чи суд у порядку забезпечення адміністративного позову відповідною ухвалою зупинив дію рішення суб’єкта владних повноважень або його окремих положень, що оскаржуються.

'''Важливо!''' Отже, рішення про примусове повернення іноземців або осіб без громадянства в країну походження або третю країну оскаржуються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцем знаходженням органу, що його прийняв, та розглядаються за обов’язкової участі сторін у десятиденний строк з дня подання позовної заяви.

Рішення суду першої інстанції про примусове повернення іноземців або осіб без громадянства в країну походження або третю країну та примусове видворення можуть бути оскаржені в апеляційному порядку в десятиденний строк з дня їх проголошення.

Зазначені судові рішення набирають законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано, а в разі їх оскарження - з моменту повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду ('''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n11490 ст. 255 КАС]''').

Судові рішення (постанови, ухвали) першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку та судові рішення апеляційної інстанції, прийняті за результатами розгляду апеляційної скарги, можуть бути оскаржені в касаційному порядку ('''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n12128 ст. 328 КАС]''').

'''Важливо!''' Відповідно до вимог [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n10119 ч. 2 ст. 77 КАС] України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, тобто на суб’єкта владних повноважень (зокрема, органи ДМС, СБУ або ДПСУ)

'''Важливо!''' За подання до адміністративного суду позовних заяв та апеляційних скарг у справах щодо оскарження рішень про примусове повернення іноземців або осіб без громадянства в країну походження або третю країну та примусове видворення судовий збір не сплачується [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n11798 ('''ч. 5 ст. 288,ч'''] '''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n11829 ч. 19 ст. 289 КАС]''').

Справи, що стосуються питань примусового повернення та видворення іноземців та осіб без громадянства, а також оскарження таких рішень розглядаються у порядку адміністративного судочинства.

'''Відповідно до вимог ст.ст. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n11793 288], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n11799 289] КАС справи за адміністративними позовами з приводу примусового повернення чи примусового видворення іноземців або осіб без громадянства за межі території України, а також з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства подаються до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням уповноважених органів (підрозділів) або за місцезнаходженням ПТПІ.'''

=== Приклади судової практики щодо оскарження рішень про примусове повернення та примусове видворення ===
'''Затримання здійснене з порушенням процедури, передбаченої законодавством України'''. Якщо затримання не може бути визнано судом законним, іноземець або особа без громадянства не підлягає розміщенню в ПТПІ ДМС України та, у відповідності до положень ч. 4 ст. 5 Конвенції з прав людини, підлягає звільненню ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2491-14 Постанова Ріпкинського районного суду Чернігівської області, від 26.05.2017 року, на клопотання (щодо забезпечення примусового видворення) про затримання іноземця або особи без громадянства з поміщенням до ПТПІ у справах про примусове видворення чотирьох громадян Бангладеш]).

'''Матеріали справи не містять доказів того, що позивачем було оповіщено Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги та запропоновано відповідачу безоплатну правову допомогу, чим порушені права відповідача на гарантовану правову допомогу.''' Вимогами пункту 9 Інструкції № 353/271/150 визначено, що у кожному випадку затримання іноземця більше ніж на три години щодо його примусового повернення або з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення невідкладно інформується регіональний Центр з надання безоплатної вторинної правової допомоги. ([http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84988408 Постанова КАС/ВС від 15.10.2019 року у справі № 363/1103/19] ).

'''Наявні обставини, за яких особа не підлягає видворенню'''. Якщо підпадає під захист статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та статті 31 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", зокрема через те, що у країні, з якої прибув відповідач його життю та свободі загрожує небезпека ([http://reyestr.court.gov.ua/Review/54429636 Постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2015 року у справі про примусове видворення громадянина Сирії]).

'''Недотримання встановленого порядку видворення'''. Після затримання іноземця або особи без громадянства, ДПСУ не приймалося рішення про його примусове повернення із наданням строку добровільного виконання цього рішення в порядку ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства». Таким чином, примусовому видворенню іноземця чи особи без громадянства повинні передувати дві обов'язкові обставини, а саме прийняття рішення відповідним компетентним органом про примусове повернення та ухилення від виїзду після прийняття рішення про повернення або наявність обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання такого рішення. При цьому слід зазначити, що обов'язковість попереднього прийняття уповноваженим органом державної влади України рішення про примусове повернення має на меті, зокрема, надання особі, щодо якої таке прийнято, строку та можливості добровільно покинути територію України. А факт ухилення від виїзду після прийняття цього рішення може бути встановлено та підтверджено лише після закінчення строку, наданого іноземцю чи особі без громадянства. Отже, ДПСУ не дотримано встановленого законодавством порядку видворення іноземців і осіб без громадянства з території України ([http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/65759449 Постанова Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 04.04.2017 року по справі про примусове видворення громадянина Іраку]).

'''Матеріали щодо примусового видворення іноземця сформовані не в повній мірі.''' ДПСУ не було підтверджено особу відповідача та країну його походження будь-якими документами, окрім усних показів відповідача ([http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56554115 Постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 21.03.2016 року у справі про примусове видворення громадянина Сомалі]. [http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/56125286 Постанова Вінницького апеляційного адміністративного суду від 26.02.2016 року у справі про примусове видворення громадянина Шрі-Ланки]).

'''Відсутність доказів, які б свідчили про ухилення іноземця або особи без громадянства від виїзду за межі території України'''. Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 КАС ([http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58415374 Постанова Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.06.2016 року по справі про примусове видворення громадянина Еритреї]).

'''Іноземцю або особі без громадянства не було надано достатньо часу для виконання рішення про примусове повернення, яке має передувати рішенню про примусове видворення''' ([http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/58384639 Постанова Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 15.06.2016 року по справі про примусове видворення громадянина Судану]).

'''Порушення норм процесуального права при вирішенні питання допуску до участі у справі перекладача або відсутність в матеріалах справи підтвердження належної кваліфікації перекладача, присутнього у судовому засіданні ('''[http://reyestr.court.gov.ua/Review/54429636 Постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 17.12.2015 року у справі про примусове видворення громадянина Сирії]; [http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/47849356 Постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2015 року у справі про примусове видворення неповнолітнього громадянина Сомалі]).

'''Неповнолітньому іноземцю або особі без громадянства не було призначено законного представника''' ([http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/47849356 Постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2015 року у справі про примусове видворення неповнолітнього громадянина Сомалі]).

'''Рішенню про примусове видворення повинно передувати рішення про примусове повернення.''' В даному випадкущодо іноземця не приймалось і не могло бути застосоване взагалі примусове повернення, оскільки іноземець був неповнолітньою особою ([http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/47849356 Постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2015 року у справі про примусове видворення неповнолітнього громадянина Сомалі]).

'''Позивачем не було надано доказів того, що відповідними владними органами була розглянута вся належна інформація, яка їм доступна, та вони переконалися в тому, що примусове видворення не буде означати для відповідача реальної загрози бути страченим або підданим катуванню, нелюдському або принизливому поводженню чи покаранню, або наражатиметься на небезпеку внаслідок загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини''' ([http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/47849356 Постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 30.07.2015 року у справі про примусове видворення неповнолітнього громадянина Сомалі]).

'''В матеріалах адміністративної справи немає даних про те, що іноземець або особа без громадянства отримав належне роз'яснення правових наслідків невиконання рішення про примусове повернення і мав можливість отримати правову допомогу та оскаржити дане рішення до суду''' ([http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/41904499 Постанова Львівського апеляційного адміністративного суду від 02.12.2014 року у справі про примусове видворення неповнолітнього громадянина Афганістану]).

'''Обов’язок доказування лежить на суб’єкті владних повноважень'''. При прийнятті рішення про заборону в`їзду на територію України іноземця або особи без громадянства, щодо яких приймається рішення про примусове повернення в країну походження, суб`єкт владних повноважень повинен керуватися передбаченими законом підставами для заборони в`їзду в Україну іноземців та осіб без громадянства, які визначені в ст.13 Закону №3773-VI. ([http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/84954291 Постанова Сьомого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019 р. у справі № 686/10436/19]).

{| class="wikitable"
|-
|Підготовлено експертами ГО "ДЕСЯТЕ КВІТНЯ" за підтримки Агентства ООН у справах біженців в Україні
|-
|
|}

[[ Категорія:Адміністративне право ]]
[[ Категорія:Центральні органи виконавчої влади ]]
[[Категорія:Іноземці/особи без громадянства]]

Оскарження рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

2019-12-06T14:09:19Z

Oleksii.Plotnikov: Редактирование

== Нормативна база ==

=== Законодавство України ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/ed20150327 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 Закон України "Про безоплатну правову допомогу"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11 Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 р. № 649]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1212-16/conv?lang=en Інструкція про порядок дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та взаємодії з територіальними органами Державної міграційної служби України під час звернення іноземців чи осіб без громадянства із заявами про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10 серпня 2016 р. № 772]

=== Норми міжнародного права ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/995_015 Загальна декларація прав людини]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_011 Конвенція про статус біженців]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/print Європейська конвенція з прав людини]

[https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця УВКБ ООН]

=== Практика Європейського суду з прав людини ===
[https://www.refworld.org.ru/docid/535f6da94.html Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства]

[https://www.refworld.org.ru/pdfid/529348df4.pdf Сааді проти Італії]

[https://www.refworld.org/cases,ECHR,5898aa734.html Кебе та Інші проти України]

[https://www.refworld.org/cases,ECHR,4f2932442.html І.М. проти Франції]

[http://europeancourt.ru/resheniya-evropejskogo-suda-na-russkom-yazyke/imbroshhia-protiv-shvejcarii-postanovlenie-evropejskogo-suda/ Імбріощія проти Швейцарії]

[https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-148095 Арас проти Туреччини]

[http://hudoc.echr.coe.int/webservices/content/pdf/001-58154?TID=thkbhnilzk Дауд проти Португалії]

[https://precedent.in.ua/2016/04/08/chahal-protyv-soedynennogo-korolevst/ Чахал проти Сполученого Королівства]

[https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,57ebc9c44,0.html Ф.Г. проти Швеції]

== Загальні положення щодо оскарження рішень Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту ==
Для всіх рішень Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, передбачається дві процедури оскарження: адміністративна та судова.

'' Адміністративна процедура.'' Рішення Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, протягом п’яти днів з дня отримання повідомлення про рішення, можуть бути оскаржені в адміністративному порядку до Державної міграційної служби України. В такому випадку, територіальний орган ДМС реєструє скаргу та продовжує строк дії довідки про звернення на захистом в Україні ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n199 чч. 1 та 3 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового, або тимчасового захисту»]). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n44 п. 2.5. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусі біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту]).

'' Судова процедура''. Рішення Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, незалежно від адміністративного оскарження, можуть бути оскаржені до окружного адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства.

 В разі оскарження рішення в судовому порядку, територіальний орган ДМС продовжує строк дії довідки за захистом в Україні ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n205 ч. 4 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»]).

 До територіального органу ДМС слід подати копію позовною заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, чи належним чином оформленої судової повістки. Продовження довідки на кожний наступний тримісячний термін здійснюється після отримання територіальним органом ДМС інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n44 п. 2.5 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусі біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту]).

 В разі використання адміністративної процедури, подальшому судовому оскарженню підлягає остаточне рішення, що було прийняте за адміністративною скаргою. Термін оскарження починається в день отримання остаточного рішення чи повідомлення про таке рішення.

== Рішення, які можуть оскаржуватися ==

=== Види рішень, щодо яких можливе оскарження ===
В рамках процедури розгляду заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, територіальний орган Державної міграційної служби послідовно приймає три рішення:
* Про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту чи про відмову в такому прийнятті;
* Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в оформленні таких документів;
* Про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
 Ці три типі рішень стосуються різних питань, приймаються на різних етапах розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту. Вони приймаються за різною процедурою та потребують дій з боку різних посадових осіб територіального органу Державної міграційної служби. Для кожного з цих рішень існують особливості оскарження. Правильне визначення типу рішення, що оскаржується, має вирішальне значення для успіху оскарження.

=== Оскарження рішень про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
На підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n73 ч. 6 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], Державна міграційна служба може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо:
* заявник видає себе за іншу особу, або
* якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо раніше рішенням державної міграційної служби було встановлено відсутність умов, за яких заявник може вважатися біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо такі умови не змінилися.
Про відмову в прийнятті заяви територіальний орган ДМС ухвалює рішення, яке оформлюється наказом. Уповноважена особа територіального органу ДМС:
* видає заявнику письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови;
* під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n40 п. 2.4. Правил розгляду заяв]).
Підставами для оскарження рішень про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є:
* Неправильність висновку <ins>територіального </ins>органу Державної міграційної служби про те, що заявник видає себе за іншу особу.
* Неправильність висновку про те, що раніше щодо заявника було встановлено відсутність умов, за яких він може вважатися біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
* Неврахування того, що умови, за яких заявник може вважатися біженцем, змінилися для конкретного заявника.
Слід враховувати, що на даному етапі відбувається виключно оскарження процедурного рішення. Слід демонструвати відсутність формальних підстав для відмови в прийнятті заяви, або неправильність їх застосування. Звернення до фактичних матеріальних підстав відмови можливе у випадках, коли необхідно продемонструвати неправильність застосування формальних підстав. На приклад, звернення до інформації про країну походження може бути необхідним для доведення неправильності висновку територіального органу ДМС про незмінність ситуації заявника. Також слід брати до уваги, що рішення органу ДМС не повинно концентруватися на матеріальних підставах. На цій стадії розгляд заяви відбувається протягом доби prima facie, тобто на перший погляд. В прийнятті заяви може бути відмовлено лише в разі повної очевидності того, що заява не може бути прийнята (на приклад, коли вона повністю текстуально повторює попередню заяву), або якщо недвозначно та очевидно встановлено (наприклад, з відбитків пальців), що заявник видає себе за іншу особу.

=== Оскарження рішень про відмову в оформленні документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
На підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n107 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], в разі, коли відсутні умови для відмови в прийнятті заяви, та заява прийнята до розгляду, ДМС (її територіальний орган) протягом п’ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви проводить співбесіду з заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. В цьому полягає процедура попереднього розгляду заяви. Попередній розгляд стосується виключно питання прийнятності заяви і не стосується суті фактів та обставин, на які посилається заявник.

Ключовим елементом попередньої процедури є співбесіда заявника з працівником територіального органу Державної міграційної служби який (яка) веде його справу. Ця співбесіда є конфіденційною, однак за необхідності може залучатися перекладач . За бажанням особи, до участі в співбесіді може залучатися адвокат. Результати співбесіди оформлюються протоколом співбесіди, який приєднується до справи заявника.

 При підготовці висновку щодо оформлення чи відмови в оформленні документів для визнання біженцем або особою, як потребує додаткового захисту, працівник Державної міграційної служби використовує інформацію, наведену в заяві, а також дані, отримані під час співбесіди. У висновку також робиться посилання на інформацію по країні походження, в тому числі, сторінки використаних інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті та роз’яснюється співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди. Висновок обов’язково повинен включати точну та актуальну інформацію з декількох джерел. Докладніше щодо інформації по країні походження див Інформація по країні походження) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n75 пп. 4.1 – 4.6 Правил розгляду заяв]).

 Працівник територіального органу ДМС, який веде справу заявника, готує письмовий висновок про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або відмову в оформленні. Висновок затверджується наказом уповноваженої особи територіального органу ДМС ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n112 ч. 4 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається за заявами:

- Які є очевидно необґрунтованими, тобто в заявника відсутні умови, визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n10 пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]);

- Які носять характер зловживання, коли заявник з метою визнання його біженцем або особою, ка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, ким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо обставини, на які посилається особа, не змінилися [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n115 (ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»]).

 В разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз’ясненням порядку оскарження рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n116 ч. 7 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]). Територіальний орган ДМС протягом трьох робочих днів надсилає або видає під підпис заявнику чи законному представнику письмове повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з викладенням причин відмови і роз’ясненням порядку оскарження, про що робиться запис в журналі реєстрації повідомлень ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n89 пп. 4.6 Правил розгляду заяв та оформлення документів]).

 При оскарженні рішень про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту слід виходити з процесуального характеру таких рішень. Мова йде про рішення про прийнятність заяви, а не про розгляд заяви по суті. Розгляд питання про можливість оформлення документів є другим процедурним фільтром, за допомого якого відсікаються від подальшої процедури неприйнятні заяви. При розгляді питання про прийняття заяви заява може бути не прийнята через її очевидну неприйнятність prima facie, тобто таку, яка не залишає в неупередженого спостерігача сумнівів щодо необґрунтованості з першого погляду. При розгляді питання про оформлення документів відбувається більш глибокий аналіз прийнятності заяви, що дозволяє виявити неочевидні з першого разу причини, з яких заява може бути визнана неприйнятною

 Першою підставою для відмови в оформленні документів може бути очевидна відсутність в заявника умов, за яких він може вважатися біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Ця очевидність має бути такою, що не потребує глибокого аналізу.

 Другою підставою є зловживання з боку заявника, коли заявник видає себе за іншу особу, або під час попереднього розгляду заяви було встановлено, що заявник вже звертався за статусом біженця чи додатковим захистом з тих самих підстав і отримав відмову.

 Так само як і при оскарженні рішень про відмову в прийнятті заяви, при оскарженні рішень про відмову в оформленні документів слід концентруватися на процедурному аспекті проблеми. На цьому етапі не визначається чи є особа біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Встановлюється виключно коректність процедури. Вирішальне значення має визначення порушень при дотриманні процедури, зокрема щодо встановлення факту очевидної відсутності в особи підстав претендувати на статус біженця чи додатковий захист, або факту звернення за захистом раніше та зловживання.

 На відміну від ситуації з відмовою у прийнятті заяви, в ситуації з відмовою в оформленні документів присутня певна міра суб’єктивної оцінки. Слід звертати увагу на коректність такої оцінки. Особливо це стосується використання працівником територіального органу ДМС інформації по країні походження, повноти та точності такої інформації, достовірності джерел, наявності посилань на джерела та обґрунтованості висновків, що робляться на підставі дослідженої інформації по країні походження.

=== Підстави відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
Заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, які визнані прийнятними, розглядаються по суті. Рішення по суті приймається Державною міграційною службою України протягом місяця з моменту отримання з територіального органу ДМС особової справи заявника та висновку працівника, який веде справу ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n139 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

 За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Державна міграційна служба приймає рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n147 ч. 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]). В разі незгоди з мотивувальною частиною висновку територіального органу ДМС, який розглядав справу, або з його пропозиціями, Державна міграційна служба може підготувати власний письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n131 п. 6.4. Правил розгляду заяв]).

 В разі прийняття рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особі, стосовно якої прийнято таке рішення направляється письмове повідомлення з викладенням причин та порядку оскарження такого рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n159 ч. 13 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту]").

 Умовами, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є:
* Вчинення особою злочину проти миру, воєнного злочину або злочину проти людства і людяності;
* Вчинення поза межами України до прибуття в Україну злочину неполітичного характеру, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
* Особа винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам ООН;
* Стосовно особи встановлено відсутність умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту;
* Особа до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* Особа до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього положення не поширюється на дітей, розлучених з сім’ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали в Україні, а також їхніх дітей та онуків ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n75 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).
== Оскарження рішення про відмову в статусі біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в адміністративному порядку ==

=== Загальні положення ===
Біженець або особа, яка потребує додаткового захисту має право звернутися до [https://dmsu.gov.ua/ ДМС]
зі скаргою про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи зі скаргою про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В такому випадку ДМС продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні ([http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11 розділ VIII Правил]). Особа має право брати участь в розгляді її справи, а також залучити адвоката для представлення своїх інтересів, у тому числі через [http://legalaid.gov.ua/ua/local-centres центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги].

=== Строк розгляду ===
Протягом місяця з дня отримання особової справи (може бути продовжено, але не більше ніж на 3 місяці).

=== Види рішень за результатами розгляду скарги ===
* про задоволення скарги та скасування рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту '''<big>→</big>''' рішення направляється територіальному органу ДМС, який відмовив у вчиненні оскаржуваних дій, та протягом 7 робочих днів з дня отримання територіальний орган приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* про залишення скарги без розгляду.

=== Підстави залишення скарги без розгляду ===
* скаргу подано особою, яка не має права подавати таку скаргу;
* на розгляді в ДМС знаходиться (знаходилась) скарга на те саме рішення територіального органу ДМС;
* надійшло клопотання про відкликання скарги від особи, що подала скаргу або в інтересах якої подано скаргу іншою особою (крім випадків, якщо рішення оскаржено в інтересах дитини, розлученої із сім'єю);
* скаргу подано після закінчення встановлених строків (5 робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову).
== Особливості оскарження рішення про відмову в статусі біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в суді ==

==== Матеріальні аспекти ====
 В разі задоволення відповідного позову, суд може прийняти рішення або про зобов’язання повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про зобов’язання прийняти рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно, формулювання позовних вимог залежить від допущених порушень,

 Формулювати позовні вимоги так, аби суд зобов’язав Державну міграційну службу повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, доцільно тоді, коли має місце порушення процедури, яке призвело до неякісного розгляду заяви по суті. На приклад, це може бути серйозні процесуальне порушення (ненадання матеріалів особової справи, прийняття рішення особою, яка не була вповноважена приймати таке рішення, очевидно помилковий висновок про наявність обставин, які не дозволяють надати особі статус біженця або додатковий захист, таких як скоєння злочину).

 Формулювати позовні вимоги так, аби суд зобов’язав Державну міграційну службу прийняти рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, доцільно у випадках, коли заява особи невірно розглянута по суті, тобто було зроблено невірні фактичні висновки.

Найбільше значення при розгляді питання про оформлення документів чи прийняття рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового, або тимчасового захисту, має встановлення факту наявності обставин, визначених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n9 чч. 1 та 13 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]. Мова йде про два різних набори обставин.

'''Щодо біженців'''. Біженцем є особа, яка не громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n11 п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

 При підготовці позовної заяви слід мати на увазі, що загроза переслідування характеризується як через об’єктивну можливість такого переслідування чи вже наявний факт переслідування, так і через наявність суб’єктивного побоювання стати жертвою переслідування за певною ознакою. І суб’єктивна і об’єктивна сторона побоювань заявника в їх сукупності повинні належним чином бути проаналізовані міграційним органом під час прийняття рішення за заявою. Наприклад, тільки факт відсутності переслідування особи в минулому чи відсутність документальних підтверджень факту переслідування не може слугувати підставою для висновку, що відсутні об’єктивні підстави вважати, що особа є біженцем.

 Слід мати на увазі, що об’єктивні обставини в абсолютній більшості випадків не можуть бути підтверджені самою особою. Ненадання особою документального підтвердження можливості переслідування чи вже наявного переслідування в жодному випадку не може бути підставою для відмови в статусі біженця. Як вказує Агентство ООН у справах біженців, «випадки коли заявник може надати підтвердження своєї заяви – це скоріше виключення, ніж правило. В більшості випадків особа, яка рятується від переслідування, прибуває до країни в скрутному становищі, і часто навіть без особистих документів. Таким чином, хоча обов’язок надати докази лежить на заявнику, завдання встановлення та опрацювання відповідних фактів розв’язується разом з особою, що перевіряє …у випадках, коли викладене заявником уявляється правдоподібним, посадова особа має тлумачити сумніви на користь заявника» ([https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця, п. 196]).

 Аналогічно, Пленум Вищого адміністративного суду України у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09/conv?lang=en#o98 Постанові № 1 від 25 червня 2009 р. "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні"] вказав, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

 Оскільки сама ситуація біженства означає, що особа не може надати документальні підтвердження певних фактів (на приклад, факту протиправних дій щодо себе з боку держави чи недержавних груп), об’єктивні обставини встановлюються через визначення загальної ситуації в країні походження за допомогою інформації по країні походження (надалі за текстом ІКП<ins>)</ins>. Основною вимогою до заявника є явна демонстрація суб’єктивних побоювань. Так, наприклад, особа може прямо заявляти, що відносно неї відбувається переслідування, та існує ризик для її життя, здоров’я чи свободи за ознакою належності до певної групи. В такому випадку, слід перевіряти чи підтверджуються ці суб’єктивні побоювання об’єктивними даними, відомими з ІКП.

 Слід мати на увазі, що належність особи до певної групи може бути неочевидною та не усвідомлюватись самою особою. Заявник може характеризувати свою ситуацію як особисту, хоча ця ситуація є типовою для багатьох осіб, які належать до певної групи. Наприклад, жінки шлюбного віку (слід мати на увазі, що в деяких спільнотах шлюбним віком вважається вік в 12 років чи навіть менше). Сам по собі факт того, що жінка має шлюбний вік, не є підставою для надання ній статусу біженця. Однак, якщо жінка чи дівчина походить з країни, регіону чи спільноти, де вона може бути примушена до вступу в шлюб, таке походження може означати, що така жінка чи дівчина належить до соціальної групи жінок, яким загрожує примусовий шлюб, і саме ця ознака може бути підставою для переслідування.

При визначення того, чи належить особа до національної соціальної, релігійної чи політичної групи є складним питанням рекомендується використовувати [https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 рекомендації Агентства ООН у справах біженці]в та іншу інформацію по країні походження з метою повного встановлення всіх обставин особи, які дозволяли б відносити особу до групи, яка піддається переслідуванням. Слід звертати увагу як на показання особи про її особистий досвід, так і на об’єктивні данні, відомі про особу, оскільки заявник може не усвідомлювати, що піддається переслідуванням за ознакою належності до певної групи та характеризувати свою ситуацію як загальну небезпеку чи загрозу. Необхідно звертати увагу на характер загрози, яку описує особа, на те, чи має ця загроза загальний характер (на приклад, чи походить вона від ситуації конфлікту), або створює особливий ризик саме для цієї особи, а також чи характеризує особа себе в певних термінах (на приклад, як представника певної національної чи соціальної групи), і чи існує специфічна загроза переслідувань для цієї групи, що підтверджувалася б інформацією по країні походження.

 Водночас, твердження особи про те, що вона піддається переслідуванням за певною ознакою, слід перевіряти відповідно до актуальної інформації по країні походження.

 Відносно деяких осіб, які звернулися за статусом біженця в Україні, відмова обґрунтовується тим, що вони виїхали з країни походження з підстав, не пов’язаних з біженством, і таких підстав на момент виїзду не існувало. Слід мати на увазі, що такі обставини характеризують особу як біженця ''sur place'', тобто такого біженця, який став біженцем вже під час перебування в країні, в якій він чи вона шукає притулку. Той факт, що особа виїхала не через можливість переслідування, і ці обставини виникли після виїзду особи, не може слугувати підставою для відмови особі в статусі біженця ([https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця, п. 94-96]).

'''Щодо осіб, які потребують додаткового захисту'''''.'' Особа, яка потребує додаткового захисту – це особа, яка не підпадає під ознаки біженця, однак потребує захисту, оскільки змушена прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок таких побоювань ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n24 п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту]").

 Поняття додаткового захисту випливає з міжнародно-правових зобов’язань України в галузі прав людини, зокрема статей [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#n14 2 та 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод], відповідно до яких нікого не може бути позбавлено життя, а також піддано катуванню, нелюдському чи такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню. Держава несе відповідальність, зокрема, за те, щоб жодна особа, яка знаходиться на її території, під її контролем чи, в деяких випадках, звернулася до неї, не була видана в ситуацію, де вона може бути позбавлена життя чи піддана неналежному поводженню.

 При оскарженні рішень про відмову в додатковому захисті по суті слід відштовхуватись від підстав, які обумовили звернення за захистом. В деяких випадках, мова йде про особисту загрозу особі. На приклад, особі може загрожувати смертна кара чи ув’язнення в умовах, які дорівнюють нелюдському і такому що принижує гідність поводженню. Зазвичай, факт загрози може бути підтверджений документально, хоча може бути необхідним додаткове дослідження інформації по країні походження з метою визначення реальності загрози (на приклад, умов ув’язнення осіб в країні походження).

 Однак, значно більш поширеною є ситуація, коли особа посилається на загальну ситуацію конфлікту та насильства в країні походження, яка не дозволяє ній вести нормальне життя, і повернення особи в обставини війни саме по собі становитиме нелюдське поводження. Так, Європейський суд з прав людини зазначив у справі "Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства", що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. При цьому, критеріями для оцінки інтенсивності та напруженості насильства в країні є використання сторонами методів або тактики війни, що збільшують ризик втрат серед цивільного населення або безпосередньо спрямованих проти цивільного населення, те чи є конфлікт локалізованим або всеохоплюючим, а також кількість осіб, які втратили життя чи були піддані катуванням чи нелюдському поводженню внаслідок конфлікту ([https://www.refworld.org.ru/docid/535f6da94.html Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства, No 8319/07 та 11449/07, рішення від 28 червня 2011 р., § 217-241]).

 Питання про те, чи становить ситуація в країні походження заявника такий конфлікт, повернення в який саме по собі призведе до загрози порушення фундаментальних прав заявника визначається залежно від конкретного випадку. При оскарженні таких рішень слід звертати увагу чи повно та всесторонньо було досліджено інформацію по країні походження, неврахування останніх подій, неврахування позицій Європейського суду з прав людини щодо повернення. Можна посилатися також на позиції УВКБ щодо повернення до конкретної країни, однак слід мати на увазі, що ці позиції не носять юридично обов’язкового характеру та є лише закликом до країн, які взяли на себе міжнародні зобов’язання щодо надання захисту, вести певну політику по відношенню до шукачів притулку з певного регіону.

==== Процедурні аспекти ====
Правильність процедури розгляду заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, має не менше значення, ніж вірне вирішення справи по суті. В силу особливостей такого роду адміністративних проваджень, справа в принципі не може бути вірно розглянута по суті, якщо припущено значних порушень процедури розгляду. Оскарження процедурних порушень має таке саме значення, як і оскарження порушень при розгляді суті справи.

 Процедура розгляду заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, повинна відповідати національним і міжнародним стандартам, викладеним в праві України, міжнародному праві, рекомендаціях УВКБ ООН, органів Ради Європи, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Однак, основні вимоги, слідування яким достатнє для процесуально вірного розгляду органами ДМС заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, містяться в Законі України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 "Про біженців та осіб, які потребують додаткового, або тимчасового захисту"] і в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907 Правилах розгляду заяв, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 р. № 649].

 Слід мати на увазі, що Закон та Правила не містять несуттєвих положень. Всі вони відображують вимоги міжнародного права притулку, яким повинна слідувати Україна. Будь-яке порушення будь-якої норми цих правових актів може і повинно бути оскаржене в суді, оскільки може вказувати на серйозне порушення прав людини.

 При підготовці позовної заяви слід звернути увагу на такі можливі порушення:

===== Ненадання особі, яка висловлює бажання звернутися за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, можливості скласти відповідну заяву чи відмова прийняти таку заяву, що не оформлюється відповідним обґрунтованим рішенням =====
Будь-яка посадова особа держави (співробітник міграційної служби, поліції, офіцер прикордонної служби, військовий, тощо), до якого звернувся іноземець або особа без громадянства, висловлюючи бажання отримати притулок в країні, зобов’язана негайно повідомити відповідну державну службу, яка розглядає заяви про звернення за захистом, про таку особу, та, за необхідності, надати такій особі умови для складання заяви, а також пересвідчитись, що особа перебуває в безпеці. Так, в справах [https://www.refworld.org.ru/pdfid/529348df4.pdf Сааді проти Італії (№ 37201/06, рішення від 28 лютого 2008 р.)] та [https://www.refworld.org/cases,ECHR,5898aa734.html Кебе та Інші проти України (№ 12552/12, рішення від 12 січня 2017 р.)] Європейський суд з прав людини зазначив, що навіть у випадку, коли особа ще не ступила на державну територію, але звертається до офіцера прикордонної служби, явно висловлюючи бажання отримати притулок, відмова такій особі в можливості звернутися за притулком становитиме порушення зобов’язань держави за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

 В Україні обов’язок державних органів допомагати особам в зверненні за статусом біженця встановлюється як законом, так і окремими підзаконними актами. Розроблено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1212-16/conv?lang=en Інструкцію про порядок дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та взаємодії з територіальними органами Державної міграційної служби України під час звернення іноземців чи осіб без громадянства із заявами про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту].

 Дії працівників Державної міграційної служби при зверненні до них особи, яка висловлює бажання звернутися за статусом біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту, або при отриманні ними інформації про таку особу, визначаються [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907 Правилами розгляду заяв]. Відповідно до п. 2.1, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якої особисто звернулася особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник, зобов’язана зареєструвати це звернення, проінформувати заявника мовою, яку він/вона розуміє про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов’язку, за необхідності – забезпечити надання заявнику послуг перекладача, роз’яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Нездійснення цих заходів та ненадання особі, яка висловила бажання звернутися за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, слід оскаржувати до окружного адміністративного суду як бездіяльність суб’єкта владних повноважень. В разі, якщо така бездіяльність супроводжувалася накладанням на заявника адміністративних штрафів, прийняттям рішення про примусове повернення чи зверненням до суду з позовною заявою про примусове видворення чи про затримання з метою ідентифікації і забезпечення примусового видворення, оскарження таких рішень не заважає зверненню до суду з позовом щодо бездіяльності суб’єкту владних повноважень.

===== Ненадання заявнику перекладача =====
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n111 ч. 3 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], заявнику, який не володіє українською або російською мовами, ДМС забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник за власним бажанням також може залучити перекладача за свій рахунок, або за рахунок інших осіб.

 Неможна презюмувати знання особою мови. В справі [https://www.echr.com.ua/translation/sprava-vizgirda-proti-sloveni%D1%97-rishennya/ Візгірда проти Словенії (№ 59868/08, рішення від 02 грудня 2008 р.)], Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що навіть у випадках, коли існують підстави вважати, що особа має певні знання якоїсь мови, цій особі все одно слід надавати перекладача з такої мови, про яку особа заявляє, що вона володіє нею достатньо. В разі, якщо особа за власним бажанням письмово повідомляє, що не потребує перекладача, та не оскаржує в подальшому цю відмову (на приклад, через те, що особа не розуміла, що підписує відмову від перекладача), то такій особі перекладач може не надаватися. Однак, якщо особа не заявляє про відсутність потреби у перекладачі, перекладач має надаватися. Це стосується і випадків, коли особа має певні знання української чи російської мови, однак ця мова не є рідною для особи.

===== Ненадання заявнику правової допомоги =====
Право на безоплатну первинну правову допомогу поширюється на іноземців та осіб без громадянства ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17#n17 Закон України "Про безоплатну правову допомогу", ч. 1 ст. 3]). Особи, на яких поширюється дія [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"] мають право на всі види вторинної правової допомоги з моменту подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, до прийняття остаточного рішення за заявою ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17#n85 ст. 14 Закону України "Про безоплатну правову допомогу"]).

 Співробітник Державної міграційної служби, до якого звернулася особа, яка заявляє про бажання бути визнаною біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, зобов’язаний роз’яснити такій особі порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n25 п. 2.1 Правила розгляду заяв]).

Надана особі правова допомога повинна бути якісною. В разі, якщо допомога обмежується присутністю адвоката при здійсненні необхідних дій з заявою, і адвокат не прикладає активних зусиль для допомоги клієнту, право на правову допомогу вважається порушеним. Так, Європейський суд з прав людини у справі [https://www.refworld.org/cases,ECHR,4f2932442.html І.М. проти Франції (№. 9152/09, рішення від 02 лютого 2012 р.]) щодо надання особі правової допомоги у справі про видворення зазначив, що надмірно короткий термін розгляду справи, з урахуванням перебування заявника під вартою та відсутності правової та лінгвістичної допомоги становить порушення Статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 151 рішення). Суд вказав, що коли заявник має допомогу адвоката тільки в суді, до того маючи лише коротку зустріч з ним, і не маючи можливості надати будь-які додаткові докази, це є порушенням конвенційних стандартів, особливо з урахуванням того, що особа намагалася подати заяву про притулок, однак не могла цього зробити, оскільки була затримана. В справі [http://europeancourt.ru/uploads/ECHR_Imbrioscia_v_Switzerland_24_11_1993.pdf Імбріощія проти Швейцарії (№. 13972/88, рішення від 24 листопада 1993 р.)], Європейський суд вказав, що коротка тривалість та складність процедури, до якої залучений адвокат, порушує право особи на правову допомогу, особливо коли органи влади не роблять нічого, аби відкласти цю процедуру. Той факт, що особа чи її адвокат не заперечують проти короткої тривалості дій, не знімає з держави відповідальності за порушення права особи на правову допомогу. У справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-148095 Арас проти Туреччини (No 2) (№. 15065/07, рішення від 18 лютого 2015 р.)], Європейський суд зазначив, що проста присутність адвоката при здійсненні процесуальних дій не створює ефективного права на правову допомогу. Пасивність адвоката не відповідає конвенційним стандартам (§ 40 рішення). У справі [http://hudoc.echr.coe.int/webservices/content/pdf/001-58154?TID=thkbhnilzk Дауд проти Португалії (№. 11/1997/795/997, рішення від 21 квітня 1993 р.)], ЄСПЛ зазначив, що «Конвенція створена аби гарантувати не права, що є теоретичними чи ілюзорними, а права, що є практичними та ефективними, і що призначення правового радника саме по собі не гарантує ефективності допомоги, яку він може надати….Від компетентних органів державної влади вимагається втручання…якщо бездіяльність з боку правового радника у наданні ефективного представництва є очевидною» (§ 38 рішення).

Таким чином, особі, яка висловлює бажання звернутися з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи вже перебуває в процедурі, має надаватися правова допомога належної якості. Якщо така допомога не надається, то будь-які дії відносно заяви особи, здійснені за відсутності належної правової допомоги, можуть бути оскаржені.

===== Нероз'яснення можливості оскарження =====
При прийнятті будь-якого негативного рішення за заявою особи (про відмову в прийнятті, відмову в оформленні документів, відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту), особі має письмово роз’яснюватись право на оскарження та порядок такого оскарження ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n199 ч. 7 ст. 8, ч. 13 ст. 10, ч. 9 ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту")]. З порядком оскарження особа ознайомлюється під підпис ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n40 п. 2.4], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n89 п. 4.6] Правил), або такий порядок зазначається у відповідних рішеннях та направляється особі на пошту.

Відсутність роз’яснення можливості оскарження рішення, або очевидна неможливість для особи ознайомитися з таким роз’ясненням (на приклад, коли особа не володіє українською мовою, а повідомлення з роз’ясненням можливості оскарження надіслано ній на пошту українською мовою) може слугувати підставою для поновлення в суді строків судового оскарження рішень щодо статусу біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

== Використання інформації по країні походження ==
Інформація про країну походження – інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні інформації або звітів ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n21 п. 1.2. Правила розгляду заяв]).

 Актуальна інформація про країну походження повинна використовуватися на всіх стадіях розгляду звернень за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n25 п. 2.1. Правил]).

 В усіх висновках, що приймаються по заяві (при оформленні документів або при вирішенні питання по суті), обов’язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел (п. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n83 4.3], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n99 5.1], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n172 7.6] Правил).

 Пленум Вищого адміністративного суду України у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09/conv?lang=en Постанові № 1] вказав, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090 наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 р. № 649], інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження. Суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах [https://dmsu.gov.ua/diyalnist/coi.html Державної міграційної служби України], [https://www.unhcr.org/ua/ Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців], а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях. При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n10098 статті 72 КАС України] обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

 З точки зору міжнародного права біженства та міжнародного права прав людини, використання повної, достовірної та актуальної інформації по країні походження, яка набувається з декількох надійних та неупереджених джерел, є необхідною передумовою правильної оцінки ризику, яка передує прийняттю будь-якого рішення по заяві особи, яка висловлює бажання отримати статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. У справі [https://precedent.in.ua/2016/04/08/chahal-protyv-soedynennogo-korolevst/ Чахал проти Сполученого Королівства (№ 22414/93, рішення від 15 листопада 1996 р.)], ЄСПЛ відзначив, що органи державної влади при розгляді справ шукачів притулку повинні проводити оцінку індивідуального ризику, який спіткає особу в разі повернення до країни походження (§ 83-86). У справі [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,57ebc9c44,0.html Ф.Г. проти Швеції (№ 43611/11, рішення від 23 березня 2016 р.)], Суд зазначив, що така оцінка має відбуватися ''ex nunc'', тобто станом на момент прийняття кожного рішення (§ 115).

 З практичної точки зору, це означає, що при оцінці ризику слід використовувати найбільш актуальну інформацію, що найбільш «наближена» до фактів про які зазначив заявник. Неприпустиме використання інформації загального характеру з малодостовірних чи недостовірних джерел. Наприклад, інформація про надання державі, де відбувається конфлікт, гуманітарної допомоги, ніяк не вказує на зменшення ризику загибелі через бойові дії. Неприпустиме використання заангажованої інформації, на приклад, повідомлень від однієї зі сторін в конфлікті про відсутність загрози для представників іншої сторони.

 Інформацію найбільш загального характеру можна отримати від [https://mfa.gov.ua/ua/consular-affairs/travel-advice Міністерства Зовнішніх Справ України]. Інформацію про ситуацію з правами людини в країні, а особливо щодо переслідувань чи загроз для окремих осіб чи груп, доцільно отримувати від [https://www.unhcr.org/country-reports.html Агентства ООН у справах біженців], яке готує періодичні доповіді по країнам походження біженців. Також доцільне використання інформації від моніторингових місій ООН (на приклад, [https://unama.unmissions.org/ Моніторингової місії ООН в Афганістані]) та інших міжнародних організацій в регіоні. Велику вагу може мати інформація від поважних міжнародних неурядових організацій в галузі прав людини, таких як [https://www.amnesty.org.ua/ Міжнародна амністія] та [https://www.hrw.org/ru Хьюман Райтс Вотч].

 Для встановлення найбільш актуальної та конкретної інформації (на приклад, про те, під чиїм контролем на даний момент перебуває місто, з якого походить заявник) можна використовувати новинні ресурси, такі як [https://news.un.org/ru/ Центр новин ООН], сайти міжнародних інформаційних агентств, таких як [https://www.bbc.com/ukrainian BBC] та [https://www.aljazeera.com/ Al-Jazeera]. Однак, слід мати на увазі, що новинні ресурси можуть лише повідомляти окремі факти, однак них неможна використовувати для оцінки потреб в міжнародному захисті.

 Невикористання інформації по країні походження, або використання інформації неналежної якості, при розгляді заяв про звернення за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, є підставою для оскарження прийнятих на підставі такої недостовірної інформації рішень.

 Посилання на рекомендовані джерела інформації про країни походження:
* [https://mfa.gov.ua/ua/consular-affairs/travel-advice Поради подорожуючим МЗС України] – може містити загальну інформацію щодо ситуації в певній країні чи регіоні
* [https://dmsu.gov.ua/diyalnist/coi.html Інформація по країнах походження Державної міграційної служби]
* [https://www.refworld.org/ Refworld] – сайт, на якому розміщуються всі документи УВКБ ООН. Зручний пошук по країні походження
* [https://www.ecoi.net/ ECOI] – Європейська мережа інформації по країні походження. Містить документи ЄС, Ради Європи та окремих країн
* [https://www.unhcr.org/ УВКБ ООН]
* [https://www.amnesty.org/en/ Організація Міжнародна Амністія]
* [https://www.hrw.org/ru Хьюман Райтс Вотч]
* [https://news.un.org/ru/ Центр новин ООН]
----
----

#
#

{| class="wikitable"
|-
| '''Цікаво!''' Узагальнення судової практики розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту (2017-2008 роки), підготовлено [https://www.unhcr.org/ua/ Представництвом Агентства ООН у справах біженців в Україні] -
[[Файл:Судова практика розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту.doc|міні|Судова практика розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту]] 

Детально див.: https://www.unhcr.org/ua/resources
|}

== Див. також ==
* [[Отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту]] [[Категорія:Адміністративне право]] [[Категорія:Біженці]] ‎ [[Категорія:Суди]] ‎
[[Категорія:Центральні органи виконавчої влади (агентство, інспекція, служба)]]

Оскарження рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

2019-12-06T14:06:15Z

Oleksii.Plotnikov: Редакторські правки

== Нормативна база ==

=== Законодавство України ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/ed20150327 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 Закон України "Про безоплатну правову допомогу"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11 Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 р. № 649]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1212-16/conv?lang=en Інструкція про порядок дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та взаємодії з територіальними органами Державної міграційної служби України під час звернення іноземців чи осіб без громадянства із заявами про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10 серпня 2016 р. № 772]

=== Норми міжнародного права ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/995_015 Загальна декларація прав людини]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_011 Конвенція про статус біженців]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/print Європейська конвенція з прав людини]

[https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця УВКБ ООН]

=== Практика Європейського суду з прав людини ===
[https://www.refworld.org.ru/docid/535f6da94.html Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства]

[https://www.refworld.org.ru/pdfid/529348df4.pdf Сааді проти Італії]

[https://www.refworld.org/cases,ECHR,5898aa734.html Кебе та Інші проти України]

[https://www.refworld.org/cases,ECHR,4f2932442.html І.М. проти Франції]

[http://europeancourt.ru/resheniya-evropejskogo-suda-na-russkom-yazyke/imbroshhia-protiv-shvejcarii-postanovlenie-evropejskogo-suda/ Імбріощія проти Швейцарії]

[https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-148095 Арас проти Туреччини]

[http://hudoc.echr.coe.int/webservices/content/pdf/001-58154?TID=thkbhnilzk Дауд проти Португалії]

[https://precedent.in.ua/2016/04/08/chahal-protyv-soedynennogo-korolevst/ Чахал проти Сполученого Королівства]

[https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,57ebc9c44,0.html Ф.Г. проти Швеції]

== Загальні положення щодо оскарження рішень Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту ==
Для всіх рішень Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, передбачається дві процедури оскарження: адміністративна та судова.

'' Адміністративна процедура.'' Рішення Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, протягом п’яти днів з дня отримання повідомлення про рішення, можуть бути оскаржені в адміністративному порядку до Державної міграційної служби України. В такому випадку, територіальний орган ДМС реєструє скаргу та продовжує строк дії довідки про звернення на захистом в Україні ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n199 чч. 1 та 3 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового, або тимчасового захисту»]). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n44 п. 2.5. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусі біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту]).

'' Судова процедура''. Рішення Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, незалежно від адміністративного оскарження, можуть бути оскаржені до окружного адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства.

 В разі оскарження рішення в судовому порядку, територіальний орган ДМС продовжує строк дії довідки за захистом в Україні ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n205 ч. 4 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»]).

 До територіального органу ДМС слід подати копію позовною заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, чи належним чином оформленої судової повістки. Продовження довідки на кожний наступний тримісячний термін здійснюється після отримання територіальним органом ДМС інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n44 п. 2.5 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусі біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту]).

 В разі використання адміністративної процедури, подальшому судовому оскарженню підлягає остаточне рішення, що було прийняте за адміністративною скаргою. Термін оскарження починається в день отримання остаточного рішення чи повідомлення про таке рішення.

== Рішення, які можуть оскаржуватися ==

=== Види рішень, щодо яких можливе оскарження ===
В рамках процедури розгляду заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, територіальний орган Державної міграційної служби послідовно приймає три рішення:
* Про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту чи про відмову в такому прийнятті;
* Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в оформленні таких документів;
* Про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
 Ці три типі рішень стосуються різних питань, приймаються на різних етапах розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту. Вони приймаються за різною процедурою та потребують дій з боку різних посадових осіб територіального органу Державної міграційної служби. Для кожного з цих рішень існують особливості оскарження. Правильне визначення типу рішення, що оскаржується, має вирішальне значення для успіху оскарження.

=== Оскарження рішень про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
На підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n73 ч. 6 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], Державна міграційна служба може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо:
* заявник видає себе за іншу особу, або
* якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо раніше рішенням державної міграційної служби було встановлено відсутність умов, за яких заявник може вважатися біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо такі умови не змінилися.
Про відмову в прийнятті заяви територіальний орган ДМС ухвалює рішення, яке оформлюється наказом. Уповноважена особа територіального органу ДМС:
* видає заявнику письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови;
* під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n40 п. 2.4. Правил розгляду заяв]).
Підставами для оскарження рішень про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є:
* Неправильність висновку <ins>територіального </ins>органу Державної міграційної служби про те, що заявник видає себе за іншу особу.
* Неправильність висновку про те, що раніше щодо заявника було встановлено відсутність умов, за яких він може вважатися біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
* Неврахування того, що умови, за яких заявник може вважатися біженцем, змінилися для конкретного заявника.
Слід враховувати, що на даному етапі відбувається виключно оскарження процедурного рішення. Слід демонструвати відсутність формальних підстав для відмови в прийнятті заяви, або неправильність їх застосування. Звернення до фактичних матеріальних підстав відмови можливе у випадках, коли необхідно продемонструвати неправильність застосування формальних підстав. На приклад, звернення до інформації про країну походження може бути необхідним для доведення неправильності висновку територіального органу ДМС про незмінність ситуації заявника. Також слід брати до уваги, що рішення органу ДМС не повинно концентруватися на матеріальних підставах. На цій стадії розгляд заяви відбувається протягом доби prima facie, тобто на перший погляд. В прийнятті заяви може бути відмовлено лише в разі повної очевидності того, що заява не може бути прийнята (на приклад, коли вона повністю текстуально повторює попередню заяву), або якщо недвозначно та очевидно встановлено (наприклад, з відбитків пальців), що заявник видає себе за іншу особу.

=== Оскарження рішень про відмову в оформленні документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
На підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n107 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], в разі, коли відсутні умови для відмови в прийнятті заяви, та заява прийнята до розгляду, ДМС (її територіальний орган) протягом п’ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви проводить співбесіду з заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. В цьому полягає процедура попереднього розгляду заяви. Попередній розгляд стосується виключно питання прийнятності заяви і не стосується суті фактів та обставин, на які посилається заявник.

Ключовим елементом попередньої процедури є співбесіда заявника з працівником територіального органу Державної міграційної служби який (яка) веде його справу. Ця співбесіда є конфіденційною, однак за необхідності може залучатися перекладач . За бажанням особи, до участі в співбесіді може залучатися адвокат. Результати співбесіди оформлюються протоколом співбесіди, який приєднується до справи заявника.

 При підготовці висновку щодо оформлення чи відмови в оформленні документів для визнання біженцем або особою, як потребує додаткового захисту, працівник Державної міграційної служби використовує інформацію, наведену в заяві, а також дані, отримані під час співбесіди. У висновку також робиться посилання на інформацію по країні походження, в тому числі, сторінки використаних інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті та роз’яснюється співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди. Висновок обов’язково повинен включати точну та актуальну інформацію з декількох джерел. Докладніше щодо інформації по країні походження див Інформація по країні походження) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n75 пп. 4.1 – 4.6 Правил розгляду заяв]).

 Працівник територіального органу ДМС, який веде справу заявника, готує письмовий висновок про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або відмову в оформленні. Висновок затверджується наказом уповноваженої особи територіального органу ДМС ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n112 ч. 4 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається за заявами:

- Які є очевидно необґрунтованими, тобто в заявника відсутні умови, визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n10 пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]);

- Які носять характер зловживання, коли заявник з метою визнання його біженцем або особою, ка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, ким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо обставини, на які посилається особа, не змінилися [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n115 (ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»]).

 В разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз’ясненням порядку оскарження рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n116 ч. 7 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]). Територіальний орган ДМС протягом трьох робочих днів надсилає або видає під підпис заявнику чи законному представнику письмове повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з викладенням причин відмови і роз’ясненням порядку оскарження, про що робиться запис в журналі реєстрації повідомлень ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n89 пп. 4.6 Правил розгляду заяв та оформлення документів]).

 При оскарженні рішень про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту слід виходити з процесуального характеру таких рішень. Мова йде про рішення про прийнятність заяви, а не про розгляд заяви по суті. Розгляд питання про можливість оформлення документів є другим процедурним фільтром, за допомого якого відсікаються від подальшої процедури неприйнятні заяви. При розгляді питання про прийняття заяви заява може бути не прийнята через її очевидну неприйнятність prima facie, тобто таку, яка не залишає в неупередженого спостерігача сумнівів щодо необґрунтованості з першого погляду. При розгляді питання про оформлення документів відбувається більш глибокий аналіз прийнятності заяви, що дозволяє виявити неочевидні з першого разу причини, з яких заява може бути визнана неприйнятною

 Першою підставою для відмови в оформленні документів може бути очевидна відсутність в заявника умов, за яких він може вважатися біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Ця очевидність має бути такою, що не потребує глибокого аналізу.

 Другою підставою є зловживання з боку заявника, коли заявник видає себе за іншу особу, або під час попереднього розгляду заяви було встановлено, що заявник вже звертався за статусом біженця чи додатковим захистом з тих самих підстав і отримав відмову.

 Так само як і при оскарженні рішень про відмову в прийнятті заяви, при оскарженні рішень про відмову в оформленні документів слід концентруватися на процедурному аспекті проблеми. На цьому етапі не визначається чи є особа біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Встановлюється виключно коректність процедури. Вирішальне значення має визначення порушень при дотриманні процедури, зокрема щодо встановлення факту очевидної відсутності в особи підстав претендувати на статус біженця чи додатковий захист, або факту звернення за захистом раніше та зловживання.

 На відміну від ситуації з відмовою у прийнятті заяви, в ситуації з відмовою в оформленні документів присутня певна міра суб’єктивної оцінки. Слід звертати увагу на коректність такої оцінки. Особливо це стосується використання працівником територіального органу ДМС інформації по країні походження, повноти та точності такої інформації, достовірності джерел, наявності посилань на джерела та обґрунтованості висновків, що робляться на підставі дослідженої інформації по країні походження.

=== Підстави відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ===
Заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, які визнані прийнятними, розглядаються по суті. Рішення по суті приймається Державною міграційною службою України протягом місяця з моменту отримання з територіального органу ДМС особової справи заявника та висновку працівника, який веде справу ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n139 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

 За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Державна міграційна служба приймає рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n147 ч. 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]). В разі незгоди з мотивувальною частиною висновку територіального органу ДМС, який розглядав справу, або з його пропозиціями, Державна міграційна служба може підготувати власний письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n131 п. 6.4. Правил розгляду заяв]).

 В разі прийняття рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особі, стосовно якої прийнято таке рішення направляється письмове повідомлення з викладенням причин та порядку оскарження такого рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n159 ч. 13 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту]").

 Умовами, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є:
* Вчинення особою злочину проти миру, воєнного злочину або злочину проти людства і людяності;
* Вчинення поза межами України до прибуття в Україну злочину неполітичного характеру, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
* Особа винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам ООН;
* Стосовно особи встановлено відсутність умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту;
* Особа до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* Особа до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього положення не поширюється на дітей, розлучених з сім’ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали в Україні, а також їхніх дітей та онуків ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n75 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).
== Оскарження рішення про відмову в статусі біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в адміністративному порядку ==
Біженець або особа, яка потребує додаткового захисту має право звернутися до [https://dmsu.gov.ua/ ДМС]
зі скаргою про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи зі скаргою про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В такому випадку ДМС продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні ([http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11 розділ VIII Правил]). 

'''Строк розгляду питання:''' протягом місяця з дня отримання особової справи (може бути продовжено, але не більше ніж на 3 місяці). 

Особа має право брати участь в розгляді її справи, а також залучити адвоката для представлення своїх інтересів, у тому числі через [http://legalaid.gov.ua/ua/local-centres центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги]. 

'''ДМС за результатами розгляду скарги може прийняти рішення про:''' 
* про задоволення скарги та скасування рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту '''<big>→</big>''' рішення направляється територіальному органу ДМС, який відмовив у вчиненні оскаржуваних дій, та протягом 7 робочих днів з дня отримання територіальний орган приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* про залишення скарги без розгляду.
'''Підстави залишення скарги без розгляду:'''
* скаргу подано особою, яка не має права подавати таку скаргу;
* на розгляді в ДМС знаходиться (знаходилась) скарга на те саме рішення територіального органу ДМС;
* надійшло клопотання про відкликання скарги від особи, що подала скаргу або в інтересах якої подано скаргу іншою особою (крім випадків, якщо рішення оскаржено в інтересах дитини, розлученої із сім'єю);
* скаргу подано після закінчення встановлених строків (5 робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову).
== Особливості оскарження рішення про відмову в статусі біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в суді ==

==== Матеріальні аспекти ====
 В разі задоволення відповідного позову, суд може прийняти рішення або про зобов’язання повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про зобов’язання прийняти рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно, формулювання позовних вимог залежить від допущених порушень,

 Формулювати позовні вимоги так, аби суд зобов’язав Державну міграційну службу повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, доцільно тоді, коли має місце порушення процедури, яке призвело до неякісного розгляду заяви по суті. На приклад, це може бути серйозні процесуальне порушення (ненадання матеріалів особової справи, прийняття рішення особою, яка не була вповноважена приймати таке рішення, очевидно помилковий висновок про наявність обставин, які не дозволяють надати особі статус біженця або додатковий захист, таких як скоєння злочину).

 Формулювати позовні вимоги так, аби суд зобов’язав Державну міграційну службу прийняти рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, доцільно у випадках, коли заява особи невірно розглянута по суті, тобто було зроблено невірні фактичні висновки.

Найбільше значення при розгляді питання про оформлення документів чи прийняття рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового, або тимчасового захисту, має встановлення факту наявності обставин, визначених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n9 чч. 1 та 13 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]. Мова йде про два різних набори обставин.

'''Щодо біженців'''. Біженцем є особа, яка не громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n11 п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

 При підготовці позовної заяви слід мати на увазі, що загроза переслідування характеризується як через об’єктивну можливість такого переслідування чи вже наявний факт переслідування, так і через наявність суб’єктивного побоювання стати жертвою переслідування за певною ознакою. І суб’єктивна і об’єктивна сторона побоювань заявника в їх сукупності повинні належним чином бути проаналізовані міграційним органом під час прийняття рішення за заявою. Наприклад, тільки факт відсутності переслідування особи в минулому чи відсутність документальних підтверджень факту переслідування не може слугувати підставою для висновку, що відсутні об’єктивні підстави вважати, що особа є біженцем.

 Слід мати на увазі, що об’єктивні обставини в абсолютній більшості випадків не можуть бути підтверджені самою особою. Ненадання особою документального підтвердження можливості переслідування чи вже наявного переслідування в жодному випадку не може бути підставою для відмови в статусі біженця. Як вказує Агентство ООН у справах біженців, «випадки коли заявник може надати підтвердження своєї заяви – це скоріше виключення, ніж правило. В більшості випадків особа, яка рятується від переслідування, прибуває до країни в скрутному становищі, і часто навіть без особистих документів. Таким чином, хоча обов’язок надати докази лежить на заявнику, завдання встановлення та опрацювання відповідних фактів розв’язується разом з особою, що перевіряє …у випадках, коли викладене заявником уявляється правдоподібним, посадова особа має тлумачити сумніви на користь заявника» ([https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця, п. 196]).

 Аналогічно, Пленум Вищого адміністративного суду України у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09/conv?lang=en#o98 Постанові № 1 від 25 червня 2009 р. "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні"] вказав, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

 Оскільки сама ситуація біженства означає, що особа не може надати документальні підтвердження певних фактів (на приклад, факту протиправних дій щодо себе з боку держави чи недержавних груп), об’єктивні обставини встановлюються через визначення загальної ситуації в країні походження за допомогою інформації по країні походження (надалі за текстом ІКП<ins>)</ins>. Основною вимогою до заявника є явна демонстрація суб’єктивних побоювань. Так, наприклад, особа може прямо заявляти, що відносно неї відбувається переслідування, та існує ризик для її життя, здоров’я чи свободи за ознакою належності до певної групи. В такому випадку, слід перевіряти чи підтверджуються ці суб’єктивні побоювання об’єктивними даними, відомими з ІКП.

 Слід мати на увазі, що належність особи до певної групи може бути неочевидною та не усвідомлюватись самою особою. Заявник може характеризувати свою ситуацію як особисту, хоча ця ситуація є типовою для багатьох осіб, які належать до певної групи. Наприклад, жінки шлюбного віку (слід мати на увазі, що в деяких спільнотах шлюбним віком вважається вік в 12 років чи навіть менше). Сам по собі факт того, що жінка має шлюбний вік, не є підставою для надання ній статусу біженця. Однак, якщо жінка чи дівчина походить з країни, регіону чи спільноти, де вона може бути примушена до вступу в шлюб, таке походження може означати, що така жінка чи дівчина належить до соціальної групи жінок, яким загрожує примусовий шлюб, і саме ця ознака може бути підставою для переслідування.

При визначення того, чи належить особа до національної соціальної, релігійної чи політичної групи є складним питанням рекомендується використовувати [https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 рекомендації Агентства ООН у справах біженці]в та іншу інформацію по країні походження з метою повного встановлення всіх обставин особи, які дозволяли б відносити особу до групи, яка піддається переслідуванням. Слід звертати увагу як на показання особи про її особистий досвід, так і на об’єктивні данні, відомі про особу, оскільки заявник може не усвідомлювати, що піддається переслідуванням за ознакою належності до певної групи та характеризувати свою ситуацію як загальну небезпеку чи загрозу. Необхідно звертати увагу на характер загрози, яку описує особа, на те, чи має ця загроза загальний характер (на приклад, чи походить вона від ситуації конфлікту), або створює особливий ризик саме для цієї особи, а також чи характеризує особа себе в певних термінах (на приклад, як представника певної національної чи соціальної групи), і чи існує специфічна загроза переслідувань для цієї групи, що підтверджувалася б інформацією по країні походження.

 Водночас, твердження особи про те, що вона піддається переслідуванням за певною ознакою, слід перевіряти відповідно до актуальної інформації по країні походження.

 Відносно деяких осіб, які звернулися за статусом біженця в Україні, відмова обґрунтовується тим, що вони виїхали з країни походження з підстав, не пов’язаних з біженством, і таких підстав на момент виїзду не існувало. Слід мати на увазі, що такі обставини характеризують особу як біженця ''sur place'', тобто такого біженця, який став біженцем вже під час перебування в країні, в якій він чи вона шукає притулку. Той факт, що особа виїхала не через можливість переслідування, і ці обставини виникли після виїзду особи, не може слугувати підставою для відмови особі в статусі біженця ([https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця, п. 94-96]).

'''Щодо осіб, які потребують додаткового захисту'''''.'' Особа, яка потребує додаткового захисту – це особа, яка не підпадає під ознаки біженця, однак потребує захисту, оскільки змушена прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок таких побоювань ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n24 п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту]").

 Поняття додаткового захисту випливає з міжнародно-правових зобов’язань України в галузі прав людини, зокрема статей [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#n14 2 та 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод], відповідно до яких нікого не може бути позбавлено життя, а також піддано катуванню, нелюдському чи такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню. Держава несе відповідальність, зокрема, за те, щоб жодна особа, яка знаходиться на її території, під її контролем чи, в деяких випадках, звернулася до неї, не була видана в ситуацію, де вона може бути позбавлена життя чи піддана неналежному поводженню.

 При оскарженні рішень про відмову в додатковому захисті по суті слід відштовхуватись від підстав, які обумовили звернення за захистом. В деяких випадках, мова йде про особисту загрозу особі. На приклад, особі може загрожувати смертна кара чи ув’язнення в умовах, які дорівнюють нелюдському і такому що принижує гідність поводженню. Зазвичай, факт загрози може бути підтверджений документально, хоча може бути необхідним додаткове дослідження інформації по країні походження з метою визначення реальності загрози (на приклад, умов ув’язнення осіб в країні походження).

 Однак, значно більш поширеною є ситуація, коли особа посилається на загальну ситуацію конфлікту та насильства в країні походження, яка не дозволяє ній вести нормальне життя, і повернення особи в обставини війни саме по собі становитиме нелюдське поводження. Так, Європейський суд з прав людини зазначив у справі "Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства", що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. При цьому, критеріями для оцінки інтенсивності та напруженості насильства в країні є використання сторонами методів або тактики війни, що збільшують ризик втрат серед цивільного населення або безпосередньо спрямованих проти цивільного населення, те чи є конфлікт локалізованим або всеохоплюючим, а також кількість осіб, які втратили життя чи були піддані катуванням чи нелюдському поводженню внаслідок конфлікту ([https://www.refworld.org.ru/docid/535f6da94.html Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства, No 8319/07 та 11449/07, рішення від 28 червня 2011 р., § 217-241]).

 Питання про те, чи становить ситуація в країні походження заявника такий конфлікт, повернення в який саме по собі призведе до загрози порушення фундаментальних прав заявника визначається залежно від конкретного випадку. При оскарженні таких рішень слід звертати увагу чи повно та всесторонньо було досліджено інформацію по країні походження, неврахування останніх подій, неврахування позицій Європейського суду з прав людини щодо повернення. Можна посилатися також на позиції УВКБ щодо повернення до конкретної країни, однак слід мати на увазі, що ці позиції не носять юридично обов’язкового характеру та є лише закликом до країн, які взяли на себе міжнародні зобов’язання щодо надання захисту, вести певну політику по відношенню до шукачів притулку з певного регіону.

==== Процедурні аспекти ====
Правильність процедури розгляду заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, має не менше значення, ніж вірне вирішення справи по суті. В силу особливостей такого роду адміністративних проваджень, справа в принципі не може бути вірно розглянута по суті, якщо припущено значних порушень процедури розгляду. Оскарження процедурних порушень має таке саме значення, як і оскарження порушень при розгляді суті справи.

 Процедура розгляду заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, повинна відповідати національним і міжнародним стандартам, викладеним в праві України, міжнародному праві, рекомендаціях УВКБ ООН, органів Ради Європи, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Однак, основні вимоги, слідування яким достатнє для процесуально вірного розгляду органами ДМС заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, містяться в Законі України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 "Про біженців та осіб, які потребують додаткового, або тимчасового захисту"] і в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907 Правилах розгляду заяв, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 р. № 649].

 Слід мати на увазі, що Закон та Правила не містять несуттєвих положень. Всі вони відображують вимоги міжнародного права притулку, яким повинна слідувати Україна. Будь-яке порушення будь-якої норми цих правових актів може і повинно бути оскаржене в суді, оскільки може вказувати на серйозне порушення прав людини.

 При підготовці позовної заяви слід звернути увагу на такі можливі порушення:

===== Ненадання особі, яка висловлює бажання звернутися за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, можливості скласти відповідну заяву чи відмова прийняти таку заяву, що не оформлюється відповідним обґрунтованим рішенням =====
Будь-яка посадова особа держави (співробітник міграційної служби, поліції, офіцер прикордонної служби, військовий, тощо), до якого звернувся іноземець або особа без громадянства, висловлюючи бажання отримати притулок в країні, зобов’язана негайно повідомити відповідну державну службу, яка розглядає заяви про звернення за захистом, про таку особу, та, за необхідності, надати такій особі умови для складання заяви, а також пересвідчитись, що особа перебуває в безпеці. Так, в справах [https://www.refworld.org.ru/pdfid/529348df4.pdf Сааді проти Італії (№ 37201/06, рішення від 28 лютого 2008 р.)] та [https://www.refworld.org/cases,ECHR,5898aa734.html Кебе та Інші проти України (№ 12552/12, рішення від 12 січня 2017 р.)] Європейський суд з прав людини зазначив, що навіть у випадку, коли особа ще не ступила на державну територію, але звертається до офіцера прикордонної служби, явно висловлюючи бажання отримати притулок, відмова такій особі в можливості звернутися за притулком становитиме порушення зобов’язань держави за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

 В Україні обов’язок державних органів допомагати особам в зверненні за статусом біженця встановлюється як законом, так і окремими підзаконними актами. Розроблено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1212-16/conv?lang=en Інструкцію про порядок дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та взаємодії з територіальними органами Державної міграційної служби України під час звернення іноземців чи осіб без громадянства із заявами про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту].

 Дії працівників Державної міграційної служби при зверненні до них особи, яка висловлює бажання звернутися за статусом біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту, або при отриманні ними інформації про таку особу, визначаються [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907 Правилами розгляду заяв]. Відповідно до п. 2.1, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якої особисто звернулася особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник, зобов’язана зареєструвати це звернення, проінформувати заявника мовою, яку він/вона розуміє про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов’язку, за необхідності – забезпечити надання заявнику послуг перекладача, роз’яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Нездійснення цих заходів та ненадання особі, яка висловила бажання звернутися за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, слід оскаржувати до окружного адміністративного суду як бездіяльність суб’єкта владних повноважень. В разі, якщо така бездіяльність супроводжувалася накладанням на заявника адміністративних штрафів, прийняттям рішення про примусове повернення чи зверненням до суду з позовною заявою про примусове видворення чи про затримання з метою ідентифікації і забезпечення примусового видворення, оскарження таких рішень не заважає зверненню до суду з позовом щодо бездіяльності суб’єкту владних повноважень.

===== Ненадання заявнику перекладача =====
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n111 ч. 3 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], заявнику, який не володіє українською або російською мовами, ДМС забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник за власним бажанням також може залучити перекладача за свій рахунок, або за рахунок інших осіб.

 Неможна презюмувати знання особою мови. В справі [https://www.echr.com.ua/translation/sprava-vizgirda-proti-sloveni%D1%97-rishennya/ Візгірда проти Словенії (№ 59868/08, рішення від 02 грудня 2008 р.)], Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що навіть у випадках, коли існують підстави вважати, що особа має певні знання якоїсь мови, цій особі все одно слід надавати перекладача з такої мови, про яку особа заявляє, що вона володіє нею достатньо. В разі, якщо особа за власним бажанням письмово повідомляє, що не потребує перекладача, та не оскаржує в подальшому цю відмову (на приклад, через те, що особа не розуміла, що підписує відмову від перекладача), то такій особі перекладач може не надаватися. Однак, якщо особа не заявляє про відсутність потреби у перекладачі, перекладач має надаватися. Це стосується і випадків, коли особа має певні знання української чи російської мови, однак ця мова не є рідною для особи.

===== Ненадання заявнику правової допомоги =====
Право на безоплатну первинну правову допомогу поширюється на іноземців та осіб без громадянства ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17#n17 Закон України "Про безоплатну правову допомогу", ч. 1 ст. 3]). Особи, на яких поширюється дія [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"] мають право на всі види вторинної правової допомоги з моменту подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, до прийняття остаточного рішення за заявою ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17#n85 ст. 14 Закону України "Про безоплатну правову допомогу"]).

 Співробітник Державної міграційної служби, до якого звернулася особа, яка заявляє про бажання бути визнаною біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, зобов’язаний роз’яснити такій особі порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n25 п. 2.1 Правила розгляду заяв]).

Надана особі правова допомога повинна бути якісною. В разі, якщо допомога обмежується присутністю адвоката при здійсненні необхідних дій з заявою, і адвокат не прикладає активних зусиль для допомоги клієнту, право на правову допомогу вважається порушеним. Так, Європейський суд з прав людини у справі [https://www.refworld.org/cases,ECHR,4f2932442.html І.М. проти Франції (№. 9152/09, рішення від 02 лютого 2012 р.]) щодо надання особі правової допомоги у справі про видворення зазначив, що надмірно короткий термін розгляду справи, з урахуванням перебування заявника під вартою та відсутності правової та лінгвістичної допомоги становить порушення Статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 151 рішення). Суд вказав, що коли заявник має допомогу адвоката тільки в суді, до того маючи лише коротку зустріч з ним, і не маючи можливості надати будь-які додаткові докази, це є порушенням конвенційних стандартів, особливо з урахуванням того, що особа намагалася подати заяву про притулок, однак не могла цього зробити, оскільки була затримана. В справі [http://europeancourt.ru/uploads/ECHR_Imbrioscia_v_Switzerland_24_11_1993.pdf Імбріощія проти Швейцарії (№. 13972/88, рішення від 24 листопада 1993 р.)], Європейський суд вказав, що коротка тривалість та складність процедури, до якої залучений адвокат, порушує право особи на правову допомогу, особливо коли органи влади не роблять нічого, аби відкласти цю процедуру. Той факт, що особа чи її адвокат не заперечують проти короткої тривалості дій, не знімає з держави відповідальності за порушення права особи на правову допомогу. У справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-148095 Арас проти Туреччини (No 2) (№. 15065/07, рішення від 18 лютого 2015 р.)], Європейський суд зазначив, що проста присутність адвоката при здійсненні процесуальних дій не створює ефективного права на правову допомогу. Пасивність адвоката не відповідає конвенційним стандартам (§ 40 рішення). У справі [http://hudoc.echr.coe.int/webservices/content/pdf/001-58154?TID=thkbhnilzk Дауд проти Португалії (№. 11/1997/795/997, рішення від 21 квітня 1993 р.)], ЄСПЛ зазначив, що «Конвенція створена аби гарантувати не права, що є теоретичними чи ілюзорними, а права, що є практичними та ефективними, і що призначення правового радника саме по собі не гарантує ефективності допомоги, яку він може надати….Від компетентних органів державної влади вимагається втручання…якщо бездіяльність з боку правового радника у наданні ефективного представництва є очевидною» (§ 38 рішення).

Таким чином, особі, яка висловлює бажання звернутися з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи вже перебуває в процедурі, має надаватися правова допомога належної якості. Якщо така допомога не надається, то будь-які дії відносно заяви особи, здійснені за відсутності належної правової допомоги, можуть бути оскаржені.

===== Нероз'яснення можливості оскарження =====
При прийнятті будь-якого негативного рішення за заявою особи (про відмову в прийнятті, відмову в оформленні документів, відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту), особі має письмово роз’яснюватись право на оскарження та порядок такого оскарження ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n199 ч. 7 ст. 8, ч. 13 ст. 10, ч. 9 ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту")]. З порядком оскарження особа ознайомлюється під підпис ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n40 п. 2.4], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n89 п. 4.6] Правил), або такий порядок зазначається у відповідних рішеннях та направляється особі на пошту.

Відсутність роз’яснення можливості оскарження рішення, або очевидна неможливість для особи ознайомитися з таким роз’ясненням (на приклад, коли особа не володіє українською мовою, а повідомлення з роз’ясненням можливості оскарження надіслано ній на пошту українською мовою) може слугувати підставою для поновлення в суді строків судового оскарження рішень щодо статусу біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

== Використання інформації по країні походження ==
Інформація про країну походження – інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні інформації або звітів ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n21 п. 1.2. Правила розгляду заяв]).

 Актуальна інформація про країну походження повинна використовуватися на всіх стадіях розгляду звернень за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n25 п. 2.1. Правил]).

 В усіх висновках, що приймаються по заяві (при оформленні документів або при вирішенні питання по суті), обов’язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел (п. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n83 4.3], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n99 5.1], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n172 7.6] Правил).

 Пленум Вищого адміністративного суду України у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09/conv?lang=en Постанові № 1] вказав, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090 наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 р. № 649], інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження. Суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах [https://dmsu.gov.ua/diyalnist/coi.html Державної міграційної служби України], [https://www.unhcr.org/ua/ Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців], а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях. При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n10098 статті 72 КАС України] обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

 З точки зору міжнародного права біженства та міжнародного права прав людини, використання повної, достовірної та актуальної інформації по країні походження, яка набувається з декількох надійних та неупереджених джерел, є необхідною передумовою правильної оцінки ризику, яка передує прийняттю будь-якого рішення по заяві особи, яка висловлює бажання отримати статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. У справі [https://precedent.in.ua/2016/04/08/chahal-protyv-soedynennogo-korolevst/ Чахал проти Сполученого Королівства (№ 22414/93, рішення від 15 листопада 1996 р.)], ЄСПЛ відзначив, що органи державної влади при розгляді справ шукачів притулку повинні проводити оцінку індивідуального ризику, який спіткає особу в разі повернення до країни походження (§ 83-86). У справі [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,57ebc9c44,0.html Ф.Г. проти Швеції (№ 43611/11, рішення від 23 березня 2016 р.)], Суд зазначив, що така оцінка має відбуватися ''ex nunc'', тобто станом на момент прийняття кожного рішення (§ 115).

 З практичної точки зору, це означає, що при оцінці ризику слід використовувати найбільш актуальну інформацію, що найбільш «наближена» до фактів про які зазначив заявник. Неприпустиме використання інформації загального характеру з малодостовірних чи недостовірних джерел. Наприклад, інформація про надання державі, де відбувається конфлікт, гуманітарної допомоги, ніяк не вказує на зменшення ризику загибелі через бойові дії. Неприпустиме використання заангажованої інформації, на приклад, повідомлень від однієї зі сторін в конфлікті про відсутність загрози для представників іншої сторони.

 Інформацію найбільш загального характеру можна отримати від [https://mfa.gov.ua/ua/consular-affairs/travel-advice Міністерства Зовнішніх Справ України]. Інформацію про ситуацію з правами людини в країні, а особливо щодо переслідувань чи загроз для окремих осіб чи груп, доцільно отримувати від [https://www.unhcr.org/country-reports.html Агентства ООН у справах біженців], яке готує періодичні доповіді по країнам походження біженців. Також доцільне використання інформації від моніторингових місій ООН (на приклад, [https://unama.unmissions.org/ Моніторингової місії ООН в Афганістані]) та інших міжнародних організацій в регіоні. Велику вагу може мати інформація від поважних міжнародних неурядових організацій в галузі прав людини, таких як [https://www.amnesty.org.ua/ Міжнародна амністія] та [https://www.hrw.org/ru Хьюман Райтс Вотч].

 Для встановлення найбільш актуальної та конкретної інформації (на приклад, про те, під чиїм контролем на даний момент перебуває місто, з якого походить заявник) можна використовувати новинні ресурси, такі як [https://news.un.org/ru/ Центр новин ООН], сайти міжнародних інформаційних агентств, таких як [https://www.bbc.com/ukrainian BBC] та [https://www.aljazeera.com/ Al-Jazeera]. Однак, слід мати на увазі, що новинні ресурси можуть лише повідомляти окремі факти, однак них неможна використовувати для оцінки потреб в міжнародному захисті.

 Невикористання інформації по країні походження, або використання інформації неналежної якості, при розгляді заяв про звернення за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, є підставою для оскарження прийнятих на підставі такої недостовірної інформації рішень.

 Посилання на рекомендовані джерела інформації про країни походження:
* [https://mfa.gov.ua/ua/consular-affairs/travel-advice Поради подорожуючим МЗС України] – може містити загальну інформацію щодо ситуації в певній країні чи регіоні
* [https://dmsu.gov.ua/diyalnist/coi.html Інформація по країнах походження Державної міграційної служби]
* [https://www.refworld.org/ Refworld] – сайт, на якому розміщуються всі документи УВКБ ООН. Зручний пошук по країні походження
* [https://www.ecoi.net/ ECOI] – Європейська мережа інформації по країні походження. Містить документи ЄС, Ради Європи та окремих країн
* [https://www.unhcr.org/ УВКБ ООН]
* [https://www.amnesty.org/en/ Організація Міжнародна Амністія]
* [https://www.hrw.org/ru Хьюман Райтс Вотч]
* [https://news.un.org/ru/ Центр новин ООН]
----
----

#
#

{| class="wikitable"
|-
| '''Цікаво!''' Узагальнення судової практики розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту (2017-2008 роки), підготовлено [https://www.unhcr.org/ua/ Представництвом Агентства ООН у справах біженців в Україні] -
[[Файл:Судова практика розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту.doc|міні|Судова практика розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту]] 

Детально див.: https://www.unhcr.org/ua/resources
|}

== Див. також ==
* [[Отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту]] [[Категорія:Адміністративне право]] [[Категорія:Біженці]] ‎ [[Категорія:Суди]] ‎
[[Категорія:Центральні органи виконавчої влади (агентство, інспекція, служба)]]

Оскарження рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту

2019-12-06T14:00:30Z

Oleksii.Plotnikov: Статтю розширено та доповнено

== Нормативна база ==

=== Законодавство України ===

==== 1. Законодавство України ====
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3773-17 Закон України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17/ed20150327 Закон України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17 Закон України "Про безоплатну правову допомогу"]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11 Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 р. № 649]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1212-16/conv?lang=en Інструкція про порядок дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та взаємодії з територіальними органами Державної міграційної служби України під час звернення іноземців чи осіб без громадянства із заявами про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту. Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 10 серпня 2016 р. № 772]

==== 2. Норми міжнародного права ====
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/995_015 Загальна декларація прав людини]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_011 Конвенція про статус біженців]

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004/print Європейська конвенція з прав людини]

[https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця УВКБ ООН]

==== 3. Практика Європейського суду з прав людини ====
[https://www.refworld.org.ru/docid/535f6da94.html Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства]

[https://www.refworld.org.ru/pdfid/529348df4.pdf Сааді проти Італії]

[https://www.refworld.org/cases,ECHR,5898aa734.html Кебе та Інші проти України]

[https://www.refworld.org/cases,ECHR,4f2932442.html І.М. проти Франції]

[http://europeancourt.ru/resheniya-evropejskogo-suda-na-russkom-yazyke/imbroshhia-protiv-shvejcarii-postanovlenie-evropejskogo-suda/ Імбріощія проти Швейцарії]

[https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-148095 Арас проти Туреччини]

[http://hudoc.echr.coe.int/webservices/content/pdf/001-58154?TID=thkbhnilzk Дауд проти Португалії]

[https://precedent.in.ua/2016/04/08/chahal-protyv-soedynennogo-korolevst/ Чахал проти Сполученого Королівства]

[https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,57ebc9c44,0.html Ф.Г. проти Швеції]

== Загальні положення щодо оскарження рішень Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту ==
Для всіх рішень Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, передбачається дві процедури оскарження: адміністративна та судова.

'' Адміністративна процедура.'' Рішення Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, протягом п’яти днів з дня отримання повідомлення про рішення, можуть бути оскаржені в адміністративному порядку до Державної міграційної служби України. В такому випадку, територіальний орган ДМС реєструє скаргу та продовжує строк дії довідки про звернення на захистом в Україні ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n199 чч. 1 та 3 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового, або тимчасового захисту»]). Довідка видається строком на три місяці з подальшим тримісячним продовженням строку її дії на весь час розгляду скарги. Підставою для продовження строку дії довідки є копія скарги на рішення територіального органу ДМС з підтверджуючими документами її відправлення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n44 п. 2.5. Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусі біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту]).

'' Судова процедура''. Рішення Державної міграційної служби щодо статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, незалежно від адміністративного оскарження, можуть бути оскаржені до окружного адміністративного суду в порядку адміністративного судочинства.

 В разі оскарження рішення в судовому порядку, територіальний орган ДМС продовжує строк дії довідки за захистом в Україні ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n205 ч. 4 ст. 12 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»]).

 До територіального органу ДМС слід подати копію позовною заяви з відміткою (штампом) суду про її прийняття або копію ухвали суду про відкриття провадження у справі, чи належним чином оформленої судової повістки. Продовження довідки на кожний наступний тримісячний термін здійснюється після отримання територіальним органом ДМС інформації про стан розгляду справи в суді від юридичної служби територіального органу ДМС ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n44 п. 2.5 Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусі біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту]).

 В разі використання адміністративної процедури, подальшому судовому оскарженню підлягає остаточне рішення, що було прийняте за адміністративною скаргою. Термін оскарження починається в день отримання остаточного рішення чи повідомлення про таке рішення.

== Рішення, які можуть оскаржуватися ==

=== Види рішень, щодо яких можливе оскарження ===
В рамках процедури розгляду заяв про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, територіальний орган Державної міграційної служби послідовно приймає три рішення:
* Про прийняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту чи про відмову в такому прийнятті;
* Про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в оформленні таких документів;
* Про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
 Ці три типі рішень стосуються різних питань, приймаються на різних етапах розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту. Вони приймаються за різною процедурою та потребують дій з боку різних посадових осіб територіального органу Державної міграційної служби. Для кожного з цих рішень існують особливості оскарження. Правильне визначення типу рішення, що оскаржується, має вирішальне значення для успіху оскарження.

=== '''Оскарження рішень про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту''' ===
На підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n73 ч. 6 ст. 5 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], Державна міграційна служба може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо:
* заявник видає себе за іншу особу, або
* якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо раніше рішенням державної міграційної служби було встановлено відсутність умов, за яких заявник може вважатися біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо такі умови не змінилися.
Про відмову в прийнятті заяви територіальний орган ДМС ухвалює рішення, яке оформлюється наказом. Уповноважена особа територіального органу ДМС:
* видає заявнику письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови;
* під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n40 п. 2.4. Правил розгляду заяв]).
Підставами для оскарження рішень про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є:
* Неправильність висновку <ins>територіального </ins>органу Державної міграційної служби про те, що заявник видає себе за іншу особу.
* Неправильність висновку про те, що раніше щодо заявника було встановлено відсутність умов, за яких він може вважатися біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
* Неврахування того, що умови, за яких заявник може вважатися біженцем, змінилися для конкретного заявника.
Слід враховувати, що на даному етапі відбувається виключно оскарження процедурного рішення. Слід демонструвати відсутність формальних підстав для відмови в прийнятті заяви, або неправильність їх застосування. Звернення до фактичних матеріальних підстав відмови можливе у випадках, коли необхідно продемонструвати неправильність застосування формальних підстав. На приклад, звернення до інформації про країну походження може бути необхідним для доведення неправильності висновку територіального органу ДМС про незмінність ситуації заявника. Також слід брати до уваги, що рішення органу ДМС не повинно концентруватися на матеріальних підставах. На цій стадії розгляд заяви відбувається протягом доби prima facie, тобто на перший погляд. В прийнятті заяви може бути відмовлено лише в разі повної очевидності того, що заява не може бути прийнята (на приклад, коли вона повністю текстуально повторює попередню заяву), або якщо недвозначно та очевидно встановлено (наприклад, з відбитків пальців), що заявник видає себе за іншу особу.

=== '''Оскарження рішень про відмову в оформленні документів для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту''' ===
На підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n107 ч. 1 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], в разі, коли відсутні умови для відмови в прийнятті заяви, та заява прийнята до розгляду, ДМС (її територіальний орган) протягом п’ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви проводить співбесіду з заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання. В цьому полягає процедура попереднього розгляду заяви. Попередній розгляд стосується виключно питання прийнятності заяви і не стосується суті фактів та обставин, на які посилається заявник.

Ключовим елементом попередньої процедури є співбесіда заявника з працівником територіального органу Державної міграційної служби який (яка) веде його справу. Ця співбесіда є конфіденційною, однак за необхідності може залучатися перекладач . За бажанням особи, до участі в співбесіді може залучатися адвокат. Результати співбесіди оформлюються протоколом співбесіди, який приєднується до справи заявника.

 При підготовці висновку щодо оформлення чи відмови в оформленні документів для визнання біженцем або особою, як потребує додаткового захисту, працівник Державної міграційної служби використовує інформацію, наведену в заяві, а також дані, отримані під час співбесіди. У висновку також робиться посилання на інформацію по країні походження, в тому числі, сторінки використаних інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті та роз’яснюється співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди. Висновок обов’язково повинен включати точну та актуальну інформацію з декількох джерел. Докладніше щодо інформації по країні походження див Інформація по країні походження) ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n75 пп. 4.1 – 4.6 Правил розгляду заяв]).

 Працівник територіального органу ДМС, який веде справу заявника, готує письмовий висновок про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або відмову в оформленні. Висновок затверджується наказом уповноваженої особи територіального органу ДМС ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n112 ч. 4 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

Рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається за заявами:

- Які є очевидно необґрунтованими, тобто в заявника відсутні умови, визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n10 пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]);

- Які носять характер зловживання, коли заявник з метою визнання його біженцем або особою, ка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, ким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо обставини, на які посилається особа, не змінилися [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n115 (ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»]).

 В разі прийняття рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС протягом трьох робочих днів з дня прийняття рішення надсилає заявнику або його законному представнику письмове повідомлення з викладенням причин відмови і роз’ясненням порядку оскарження рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n116 ч. 7 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]). Територіальний орган ДМС протягом трьох робочих днів надсилає або видає під підпис заявнику чи законному представнику письмове повідомлення про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з викладенням причин відмови і роз’ясненням порядку оскарження, про що робиться запис в журналі реєстрації повідомлень ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n89 пп. 4.6 Правил розгляду заяв та оформлення документів]).

 При оскарженні рішень про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту слід виходити з процесуального характеру таких рішень. Мова йде про рішення про прийнятність заяви, а не про розгляд заяви по суті. Розгляд питання про можливість оформлення документів є другим процедурним фільтром, за допомого якого відсікаються від подальшої процедури неприйнятні заяви. При розгляді питання про прийняття заяви заява може бути не прийнята через її очевидну неприйнятність prima facie, тобто таку, яка не залишає в неупередженого спостерігача сумнівів щодо необґрунтованості з першого погляду. При розгляді питання про оформлення документів відбувається більш глибокий аналіз прийнятності заяви, що дозволяє виявити неочевидні з першого разу причини, з яких заява може бути визнана неприйнятною

 Першою підставою для відмови в оформленні документів може бути очевидна відсутність в заявника умов, за яких він може вважатися біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Ця очевидність має бути такою, що не потребує глибокого аналізу.

 Другою підставою є зловживання з боку заявника, коли заявник видає себе за іншу особу, або під час попереднього розгляду заяви було встановлено, що заявник вже звертався за статусом біженця чи додатковим захистом з тих самих підстав і отримав відмову.

 Так само як і при оскарженні рішень про відмову в прийнятті заяви, при оскарженні рішень про відмову в оформленні документів слід концентруватися на процедурному аспекті проблеми. На цьому етапі не визначається чи є особа біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту. Встановлюється виключно коректність процедури. Вирішальне значення має визначення порушень при дотриманні процедури, зокрема щодо встановлення факту очевидної відсутності в особи підстав претендувати на статус біженця чи додатковий захист, або факту звернення за захистом раніше та зловживання.

 На відміну від ситуації з відмовою у прийнятті заяви, в ситуації з відмовою в оформленні документів присутня певна міра суб’єктивної оцінки. Слід звертати увагу на коректність такої оцінки. Особливо це стосується використання працівником територіального органу ДМС інформації по країні походження, повноти та точності такої інформації, достовірності джерел, наявності посилань на джерела та обґрунтованості висновків, що робляться на підставі дослідженої інформації по країні походження.

=== '''Підстави відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту''' ===
Заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, які визнані прийнятними, розглядаються по суті. Рішення по суті приймається Державною міграційною службою України протягом місяця з моменту отримання з територіального органу ДМС особової справи заявника та висновку працівника, який веде справу ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n139 ч. 1 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

 За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, Державна міграційна служба приймає рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n147 ч. 5 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]). В разі незгоди з мотивувальною частиною висновку територіального органу ДМС, який розглядав справу, або з його пропозиціями, Державна міграційна служба може підготувати власний письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907#n131 п. 6.4. Правил розгляду заяв]).

 В разі прийняття рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особі, стосовно якої прийнято таке рішення направляється письмове повідомлення з викладенням причин та порядку оскарження такого рішення ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n159 ч. 13 ст. 10 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту]").

 Умовами, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту є:
* Вчинення особою злочину проти миру, воєнного злочину або злочину проти людства і людяності;
* Вчинення поза межами України до прибуття в Україну злочину неполітичного характеру, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів;
* Особа винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам ООН;
* Стосовно особи встановлено відсутність умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту;
* Особа до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* Особа до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього положення не поширюється на дітей, розлучених з сім’ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали в Україні, а також їхніх дітей та онуків ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n75 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).
== Оскарження рішення про відмову в статусі біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в адміністративному порядку ==
Біженець або особа, яка потребує додаткового захисту має право звернутися до [https://dmsu.gov.ua/ ДМС]
зі скаргою про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи зі скаргою про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. В такому випадку ДМС продовжує строк дії довідки про звернення за захистом в Україні ([http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11 розділ VIII Правил]). 

'''Строк розгляду питання:''' протягом місяця з дня отримання особової справи (може бути продовжено, але не більше ніж на 3 місяці). 

Особа має право брати участь в розгляді її справи, а також залучити адвоката для представлення своїх інтересів, у тому числі через [http://legalaid.gov.ua/ua/local-centres центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги]. 

'''ДМС за результатами розгляду скарги може прийняти рішення про:''' 
* про задоволення скарги та скасування рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту '''<big>→</big>''' рішення направляється територіальному органу ДМС, який відмовив у вчиненні оскаржуваних дій, та протягом 7 робочих днів з дня отримання територіальний орган приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* про відхилення скарги на рішення територіального органу ДМС про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
* про залишення скарги без розгляду.

=== Підстави залишення скарги без розгляду: ===
* скаргу подано особою, яка не має права подавати таку скаргу;
* на розгляді в ДМС знаходиться (знаходилась) скарга на те саме рішення територіального органу ДМС;
* надійшло клопотання про відкликання скарги від особи, що подала скаргу або в інтересах якої подано скаргу іншою особою (крім випадків, якщо рішення оскаржено в інтересах дитини, розлученої із сім'єю);
* скаргу подано після закінчення встановлених строків (5 робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову).
== Особливості оскарження рішення про відмову в статусі біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, в суді ==

==== Матеріальні аспекти ====
 В разі задоволення відповідного позову, суд може прийняти рішення або про зобов’язання повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про зобов’язання прийняти рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідно, формулювання позовних вимог залежить від допущених порушень,

 Формулювати позовні вимоги так, аби суд зобов’язав Державну міграційну службу повторно розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, доцільно тоді, коли має місце порушення процедури, яке призвело до неякісного розгляду заяви по суті. На приклад, це може бути серйозні процесуальне порушення (ненадання матеріалів особової справи, прийняття рішення особою, яка не була вповноважена приймати таке рішення, очевидно помилковий висновок про наявність обставин, які не дозволяють надати особі статус біженця або додатковий захист, таких як скоєння злочину).

 Формулювати позовні вимоги так, аби суд зобов’язав Державну міграційну службу прийняти рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, доцільно у випадках, коли заява особи невірно розглянута по суті, тобто було зроблено невірні фактичні висновки.

Найбільше значення при розгляді питання про оформлення документів чи прийняття рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового, або тимчасового захисту, має встановлення факту наявності обставин, визначених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n9 чч. 1 та 13 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]. Мова йде про два різних набори обставин.

'''Щодо біженців'''. Біженцем є особа, яка не громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни, або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n11 п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"]).

 При підготовці позовної заяви слід мати на увазі, що загроза переслідування характеризується як через об’єктивну можливість такого переслідування чи вже наявний факт переслідування, так і через наявність суб’єктивного побоювання стати жертвою переслідування за певною ознакою. І суб’єктивна і об’єктивна сторона побоювань заявника в їх сукупності повинні належним чином бути проаналізовані міграційним органом під час прийняття рішення за заявою. Наприклад, тільки факт відсутності переслідування особи в минулому чи відсутність документальних підтверджень факту переслідування не може слугувати підставою для висновку, що відсутні об’єктивні підстави вважати, що особа є біженцем.

 Слід мати на увазі, що об’єктивні обставини в абсолютній більшості випадків не можуть бути підтверджені самою особою. Ненадання особою документального підтвердження можливості переслідування чи вже наявного переслідування в жодному випадку не може бути підставою для відмови в статусі біженця. Як вказує Агентство ООН у справах біженців, «випадки коли заявник може надати підтвердження своєї заяви – це скоріше виключення, ніж правило. В більшості випадків особа, яка рятується від переслідування, прибуває до країни в скрутному становищі, і часто навіть без особистих документів. Таким чином, хоча обов’язок надати докази лежить на заявнику, завдання встановлення та опрацювання відповідних фактів розв’язується разом з особою, що перевіряє …у випадках, коли викладене заявником уявляється правдоподібним, посадова особа має тлумачити сумніви на користь заявника» ([https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця, п. 196]).

 Аналогічно, Пленум Вищого адміністративного суду України у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09/conv?lang=en#o98 Постанові № 1 від 25 червня 2009 р. "Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні"] вказав, що ненадання документального доказу усних тверджень не повинно бути перешкодою в прийнятті заяви чи прийнятті об'єктивного рішення щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, з урахуванням принципу офіційності, якщо такі твердження збігаються з відомими фактами та загальна правдоподібність яких є достатньою.

 Оскільки сама ситуація біженства означає, що особа не може надати документальні підтвердження певних фактів (на приклад, факту протиправних дій щодо себе з боку держави чи недержавних груп), об’єктивні обставини встановлюються через визначення загальної ситуації в країні походження за допомогою інформації по країні походження (надалі за текстом ІКП<ins>)</ins>. Основною вимогою до заявника є явна демонстрація суб’єктивних побоювань. Так, наприклад, особа може прямо заявляти, що відносно неї відбувається переслідування, та існує ризик для її життя, здоров’я чи свободи за ознакою належності до певної групи. В такому випадку, слід перевіряти чи підтверджуються ці суб’єктивні побоювання об’єктивними даними, відомими з ІКП.

 Слід мати на увазі, що належність особи до певної групи може бути неочевидною та не усвідомлюватись самою особою. Заявник може характеризувати свою ситуацію як особисту, хоча ця ситуація є типовою для багатьох осіб, які належать до певної групи. Наприклад, жінки шлюбного віку (слід мати на увазі, що в деяких спільнотах шлюбним віком вважається вік в 12 років чи навіть менше). Сам по собі факт того, що жінка має шлюбний вік, не є підставою для надання ній статусу біженця. Однак, якщо жінка чи дівчина походить з країни, регіону чи спільноти, де вона може бути примушена до вступу в шлюб, таке походження може означати, що така жінка чи дівчина належить до соціальної групи жінок, яким загрожує примусовий шлюб, і саме ця ознака може бути підставою для переслідування.

При визначення того, чи належить особа до національної соціальної, релігійної чи політичної групи є складним питанням рекомендується використовувати [https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 рекомендації Агентства ООН у справах біженці]в та іншу інформацію по країні походження з метою повного встановлення всіх обставин особи, які дозволяли б відносити особу до групи, яка піддається переслідуванням. Слід звертати увагу як на показання особи про її особистий досвід, так і на об’єктивні данні, відомі про особу, оскільки заявник може не усвідомлювати, що піддається переслідуванням за ознакою належності до певної групи та характеризувати свою ситуацію як загальну небезпеку чи загрозу. Необхідно звертати увагу на характер загрози, яку описує особа, на те, чи має ця загроза загальний характер (на приклад, чи походить вона від ситуації конфлікту), або створює особливий ризик саме для цієї особи, а також чи характеризує особа себе в певних термінах (на приклад, як представника певної національної чи соціальної групи), і чи існує специфічна загроза переслідувань для цієї групи, що підтверджувалася б інформацією по країні походження.

 Водночас, твердження особи про те, що вона піддається переслідуванням за певною ознакою, слід перевіряти відповідно до актуальної інформації по країні походження.

 Відносно деяких осіб, які звернулися за статусом біженця в Україні, відмова обґрунтовується тим, що вони виїхали з країни походження з підстав, не пов’язаних з біженством, і таких підстав на момент виїзду не існувало. Слід мати на увазі, що такі обставини характеризують особу як біженця ''sur place'', тобто такого біженця, який став біженцем вже під час перебування в країні, в якій він чи вона шукає притулку. Той факт, що особа виїхала не через можливість переслідування, і ці обставини виникли після виїзду особи, не може слугувати підставою для відмови особі в статусі біженця ([https://www.refworld.org/cgi-bin/texis/vtx/rwmain/opendocpdf.pdf?reldoc=y&docid=53844fb44 Керівництво з критеріїв та процедур визначення статусу біженця, п. 94-96]).

'''Щодо осіб, які потребують додаткового захисту'''''.'' Особа, яка потребує додаткового захисту – це особа, яка не підпадає під ознаки біженця, однак потребує захисту, оскільки змушена прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок таких побоювань ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n24 п. 13 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту]").

 Поняття додаткового захисту випливає з міжнародно-правових зобов’язань України в галузі прав людини, зокрема статей [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#n14 2 та 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод], відповідно до яких нікого не може бути позбавлено життя, а також піддано катуванню, нелюдському чи такому, що принижує гідність поводженню чи покаранню. Держава несе відповідальність, зокрема, за те, щоб жодна особа, яка знаходиться на її території, під її контролем чи, в деяких випадках, звернулася до неї, не була видана в ситуацію, де вона може бути позбавлена життя чи піддана неналежному поводженню.

 При оскарженні рішень про відмову в додатковому захисті по суті слід відштовхуватись від підстав, які обумовили звернення за захистом. В деяких випадках, мова йде про особисту загрозу особі. На приклад, особі може загрожувати смертна кара чи ув’язнення в умовах, які дорівнюють нелюдському і такому що принижує гідність поводженню. Зазвичай, факт загрози може бути підтверджений документально, хоча може бути необхідним додаткове дослідження інформації по країні походження з метою визначення реальності загрози (на приклад, умов ув’язнення осіб в країні походження).

 Однак, значно більш поширеною є ситуація, коли особа посилається на загальну ситуацію конфлікту та насильства в країні походження, яка не дозволяє ній вести нормальне життя, і повернення особи в обставини війни саме по собі становитиме нелюдське поводження. Так, Європейський суд з прав людини зазначив у справі "Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства", що повернення особи у ситуацію громадянської війни може складати загрозу тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання. При цьому, критеріями для оцінки інтенсивності та напруженості насильства в країні є використання сторонами методів або тактики війни, що збільшують ризик втрат серед цивільного населення або безпосередньо спрямованих проти цивільного населення, те чи є конфлікт локалізованим або всеохоплюючим, а також кількість осіб, які втратили життя чи були піддані катуванням чи нелюдському поводженню внаслідок конфлікту ([https://www.refworld.org.ru/docid/535f6da94.html Суфі та Елмі проти Сполученого Королівства, No 8319/07 та 11449/07, рішення від 28 червня 2011 р., § 217-241]).

 Питання про те, чи становить ситуація в країні походження заявника такий конфлікт, повернення в який саме по собі призведе до загрози порушення фундаментальних прав заявника визначається залежно від конкретного випадку. При оскарженні таких рішень слід звертати увагу чи повно та всесторонньо було досліджено інформацію по країні походження, неврахування останніх подій, неврахування позицій Європейського суду з прав людини щодо повернення. Можна посилатися також на позиції УВКБ щодо повернення до конкретної країни, однак слід мати на увазі, що ці позиції не носять юридично обов’язкового характеру та є лише закликом до країн, які взяли на себе міжнародні зобов’язання щодо надання захисту, вести певну політику по відношенню до шукачів притулку з певного регіону.

==== Процедурні аспекти ====
Правильність процедури розгляду заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, має не менше значення, ніж вірне вирішення справи по суті. В силу особливостей такого роду адміністративних проваджень, справа в принципі не може бути вірно розглянута по суті, якщо припущено значних порушень процедури розгляду. Оскарження процедурних порушень має таке саме значення, як і оскарження порушень при розгляді суті справи.

 Процедура розгляду заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, повинна відповідати національним і міжнародним стандартам, викладеним в праві України, міжнародному праві, рекомендаціях УВКБ ООН, органів Ради Європи, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Однак, основні вимоги, слідування яким достатнє для процесуально вірного розгляду органами ДМС заяв про звернення за статусом біженця чи особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, містяться в Законі України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 "Про біженців та осіб, які потребують додаткового, або тимчасового захисту"] і в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907 Правилах розгляду заяв, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 р. № 649].

 Слід мати на увазі, що Закон та Правила не містять несуттєвих положень. Всі вони відображують вимоги міжнародного права притулку, яким повинна слідувати Україна. Будь-яке порушення будь-якої норми цих правових актів може і повинно бути оскаржене в суді, оскільки може вказувати на серйозне порушення прав людини.

 При підготовці позовної заяви слід звернути увагу на такі можливі порушення:

===== Ненадання особі, яка висловлює бажання звернутися за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, можливості скласти відповідну заяву чи відмова прийняти таку заяву, що не оформлюється відповідним обґрунтованим рішенням =====
Будь-яка посадова особа держави (співробітник міграційної служби, поліції, офіцер прикордонної служби, військовий, тощо), до якого звернувся іноземець або особа без громадянства, висловлюючи бажання отримати притулок в країні, зобов’язана негайно повідомити відповідну державну службу, яка розглядає заяви про звернення за захистом, про таку особу, та, за необхідності, надати такій особі умови для складання заяви, а також пересвідчитись, що особа перебуває в безпеці. Так, в справах [https://www.refworld.org.ru/pdfid/529348df4.pdf Сааді проти Італії (№ 37201/06, рішення від 28 лютого 2008 р.)] та [https://www.refworld.org/cases,ECHR,5898aa734.html Кебе та Інші проти України (№ 12552/12, рішення від 12 січня 2017 р.)] Європейський суд з прав людини зазначив, що навіть у випадку, коли особа ще не ступила на державну територію, але звертається до офіцера прикордонної служби, явно висловлюючи бажання отримати притулок, відмова такій особі в можливості звернутися за притулком становитиме порушення зобов’язань держави за Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

 В Україні обов’язок державних органів допомагати особам в зверненні за статусом біженця встановлюється як законом, так і окремими підзаконними актами. Розроблено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1212-16/conv?lang=en Інструкцію про порядок дій посадових осіб Державної прикордонної служби України та взаємодії з територіальними органами Державної міграційної служби України під час звернення іноземців чи осіб без громадянства із заявами про визнання біженцями або особами, які потребують додаткового захисту].

 Дії працівників Державної міграційної служби при зверненні до них особи, яка висловлює бажання звернутися за статусом біженця, або особи, яка потребує додаткового захисту, або при отриманні ними інформації про таку особу, визначаються [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed20110907 Правилами розгляду заяв]. Відповідно до п. 2.1, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС, до якої особисто звернулася особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник, зобов’язана зареєструвати це звернення, проінформувати заявника мовою, яку він/вона розуміє про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов’язку, за необхідності – забезпечити надання заявнику послуг перекладача, роз’яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.

Нездійснення цих заходів та ненадання особі, яка висловила бажання звернутися за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, слід оскаржувати до окружного адміністративного суду як бездіяльність суб’єкта владних повноважень. В разі, якщо така бездіяльність супроводжувалася накладанням на заявника адміністративних штрафів, прийняттям рішення про примусове повернення чи зверненням до суду з позовною заявою про примусове видворення чи про затримання з метою ідентифікації і забезпечення примусового видворення, оскарження таких рішень не заважає зверненню до суду з позовом щодо бездіяльності суб’єкту владних повноважень.

===== Ненадання заявнику перекладача =====
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n111 ч. 3 ст. 8 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"], заявнику, який не володіє українською або російською мовами, ДМС забезпечує перекладача з мови, якою заявник може спілкуватися. Заявник за власним бажанням також може залучити перекладача за свій рахунок, або за рахунок інших осіб.

 Неможна презюмувати знання особою мови. В справі [https://www.echr.com.ua/translation/sprava-vizgirda-proti-sloveni%D1%97-rishennya/ Візгірда проти Словенії (№ 59868/08, рішення від 02 грудня 2008 р.)], Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що навіть у випадках, коли існують підстави вважати, що особа має певні знання якоїсь мови, цій особі все одно слід надавати перекладача з такої мови, про яку особа заявляє, що вона володіє нею достатньо. В разі, якщо особа за власним бажанням письмово повідомляє, що не потребує перекладача, та не оскаржує в подальшому цю відмову (на приклад, через те, що особа не розуміла, що підписує відмову від перекладача), то такій особі перекладач може не надаватися. Однак, якщо особа не заявляє про відсутність потреби у перекладачі, перекладач має надаватися. Це стосується і випадків, коли особа має певні знання української чи російської мови, однак ця мова не є рідною для особи.

===== Ненадання заявнику правової допомоги =====
Право на безоплатну первинну правову допомогу поширюється на іноземців та осіб без громадянства ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17#n17 Закон України "Про безоплатну правову допомогу", ч. 1 ст. 3]). Особи, на яких поширюється дія [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту"] мають право на всі види вторинної правової допомоги з моменту подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, до прийняття остаточного рішення за заявою ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3460-17#n85 ст. 14 Закону України "Про безоплатну правову допомогу"]).

 Співробітник Державної міграційної служби, до якого звернулася особа, яка заявляє про бажання бути визнаною біженцем чи особою, яка потребує додаткового захисту, зобов’язаний роз’яснити такій особі порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n25 п. 2.1 Правила розгляду заяв]).

Надана особі правова допомога повинна бути якісною. В разі, якщо допомога обмежується присутністю адвоката при здійсненні необхідних дій з заявою, і адвокат не прикладає активних зусиль для допомоги клієнту, право на правову допомогу вважається порушеним. Так, Європейський суд з прав людини у справі [https://www.refworld.org/cases,ECHR,4f2932442.html І.М. проти Франції (№. 9152/09, рішення від 02 лютого 2012 р.]) щодо надання особі правової допомоги у справі про видворення зазначив, що надмірно короткий термін розгляду справи, з урахуванням перебування заявника під вартою та відсутності правової та лінгвістичної допомоги становить порушення Статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (§ 151 рішення). Суд вказав, що коли заявник має допомогу адвоката тільки в суді, до того маючи лише коротку зустріч з ним, і не маючи можливості надати будь-які додаткові докази, це є порушенням конвенційних стандартів, особливо з урахуванням того, що особа намагалася подати заяву про притулок, однак не могла цього зробити, оскільки була затримана. В справі [http://europeancourt.ru/uploads/ECHR_Imbrioscia_v_Switzerland_24_11_1993.pdf Імбріощія проти Швейцарії (№. 13972/88, рішення від 24 листопада 1993 р.)], Європейський суд вказав, що коротка тривалість та складність процедури, до якої залучений адвокат, порушує право особи на правову допомогу, особливо коли органи влади не роблять нічого, аби відкласти цю процедуру. Той факт, що особа чи її адвокат не заперечують проти короткої тривалості дій, не знімає з держави відповідальності за порушення права особи на правову допомогу. У справі [https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-148095 Арас проти Туреччини (No 2) (№. 15065/07, рішення від 18 лютого 2015 р.)], Європейський суд зазначив, що проста присутність адвоката при здійсненні процесуальних дій не створює ефективного права на правову допомогу. Пасивність адвоката не відповідає конвенційним стандартам (§ 40 рішення). У справі [http://hudoc.echr.coe.int/webservices/content/pdf/001-58154?TID=thkbhnilzk Дауд проти Португалії (№. 11/1997/795/997, рішення від 21 квітня 1993 р.)], ЄСПЛ зазначив, що «Конвенція створена аби гарантувати не права, що є теоретичними чи ілюзорними, а права, що є практичними та ефективними, і що призначення правового радника саме по собі не гарантує ефективності допомоги, яку він може надати….Від компетентних органів державної влади вимагається втручання…якщо бездіяльність з боку правового радника у наданні ефективного представництва є очевидною» (§ 38 рішення).

Таким чином, особі, яка висловлює бажання звернутися з заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи вже перебуває в процедурі, має надаватися правова допомога належної якості. Якщо така допомога не надається, то будь-які дії відносно заяви особи, здійснені за відсутності належної правової допомоги, можуть бути оскаржені.

===== Нероз'яснення можливості оскарження =====
При прийнятті будь-якого негативного рішення за заявою особи (про відмову в прийнятті, відмову в оформленні документів, відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту), особі має письмово роз’яснюватись право на оскарження та порядок такого оскарження ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17#n199 ч. 7 ст. 8, ч. 13 ст. 10, ч. 9 ст. 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту")]. З порядком оскарження особа ознайомлюється під підпис ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n40 п. 2.4], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n89 п. 4.6] Правил), або такий порядок зазначається у відповідних рішеннях та направляється особі на пошту.

Відсутність роз’яснення можливості оскарження рішення, або очевидна неможливість для особи ознайомитися з таким роз’ясненням (на приклад, коли особа не володіє українською мовою, а повідомлення з роз’ясненням можливості оскарження надіслано ній на пошту українською мовою) може слугувати підставою для поновлення в суді строків судового оскарження рішень щодо статусу біженців або осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.

== Використання інформації по країні походження ==
Інформація про країну походження – інформаційні звіти про становище в країнах походження біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, підготовлені Міністерством закордонних справ України, Державною міграційною службою України, Управлінням Верховного комісара ООН у справах біженців, національними та міжнародними організаціями, що спеціалізуються на зборі та виданні інформації або звітів ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n21 п. 1.2. Правила розгляду заяв]).

 Актуальна інформація про країну походження повинна використовуватися на всіх стадіях розгляду звернень за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n25 п. 2.1. Правил]).

 В усіх висновках, що приймаються по заяві (при оформленні документів або при вирішенні питання по суті), обов’язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел (п. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n83 4.3], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n99 5.1], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090#n172 7.6] Правил).

 Пленум Вищого адміністративного суду України у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09/conv?lang=en Постанові № 1] вказав, що підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1146-11/ed2011090 наказом Міністерства внутрішніх справ України від 7 вересня 2011 р. № 649], інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження. Суди можуть використовувати інформацію про країни походження, розміщену на офіційних сайтах [https://dmsu.gov.ua/diyalnist/coi.html Державної міграційної служби України], [https://www.unhcr.org/ua/ Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців], а також на інформаційних носіях, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні, та інших носіях. При розгляді справ щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту, примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов'язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні, необхідно враховувати, що інформація про країну походження належить до загальновідомої інформації. Відповідно до частини другої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/ed20171215#n10098 статті 72 КАС України] обставини, визнані судом загальновідомими, не потрібно доказувати.

 З точки зору міжнародного права біженства та міжнародного права прав людини, використання повної, достовірної та актуальної інформації по країні походження, яка набувається з декількох надійних та неупереджених джерел, є необхідною передумовою правильної оцінки ризику, яка передує прийняттю будь-якого рішення по заяві особи, яка висловлює бажання отримати статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту. У справі [https://precedent.in.ua/2016/04/08/chahal-protyv-soedynennogo-korolevst/ Чахал проти Сполученого Королівства (№ 22414/93, рішення від 15 листопада 1996 р.)], ЄСПЛ відзначив, що органи державної влади при розгляді справ шукачів притулку повинні проводити оцінку індивідуального ризику, який спіткає особу в разі повернення до країни походження (§ 83-86). У справі [https://www.refworld.org.ru/type,CASELAW,,,57ebc9c44,0.html Ф.Г. проти Швеції (№ 43611/11, рішення від 23 березня 2016 р.)], Суд зазначив, що така оцінка має відбуватися ''ex nunc'', тобто станом на момент прийняття кожного рішення (§ 115).

 З практичної точки зору, це означає, що при оцінці ризику слід використовувати найбільш актуальну інформацію, що найбільш «наближена» до фактів про які зазначив заявник. Неприпустиме використання інформації загального характеру з малодостовірних чи недостовірних джерел. Наприклад, інформація про надання державі, де відбувається конфлікт, гуманітарної допомоги, ніяк не вказує на зменшення ризику загибелі через бойові дії. Неприпустиме використання заангажованої інформації, на приклад, повідомлень від однієї зі сторін в конфлікті про відсутність загрози для представників іншої сторони.

 Інформацію найбільш загального характеру можна отримати від [https://mfa.gov.ua/ua/consular-affairs/travel-advice Міністерства Зовнішніх Справ України]. Інформацію про ситуацію з правами людини в країні, а особливо щодо переслідувань чи загроз для окремих осіб чи груп, доцільно отримувати від [https://www.unhcr.org/country-reports.html Агентства ООН у справах біженців], яке готує періодичні доповіді по країнам походження біженців. Також доцільне використання інформації від моніторингових місій ООН (на приклад, [https://unama.unmissions.org/ Моніторингової місії ООН в Афганістані]) та інших міжнародних організацій в регіоні. Велику вагу може мати інформація від поважних міжнародних неурядових організацій в галузі прав людини, таких як [https://www.amnesty.org.ua/ Міжнародна амністія] та [https://www.hrw.org/ru Хьюман Райтс Вотч].

 Для встановлення найбільш актуальної та конкретної інформації (на приклад, про те, під чиїм контролем на даний момент перебуває місто, з якого походить заявник) можна використовувати новинні ресурси, такі як [https://news.un.org/ru/ Центр новин ООН], сайти міжнародних інформаційних агентств, таких як [https://www.bbc.com/ukrainian BBC] та [https://www.aljazeera.com/ Al-Jazeera]. Однак, слід мати на увазі, що новинні ресурси можуть лише повідомляти окремі факти, однак них неможна використовувати для оцінки потреб в міжнародному захисті.

 Невикористання інформації по країні походження, або використання інформації неналежної якості, при розгляді заяв про звернення за статусом біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, є підставою для оскарження прийнятих на підставі такої недостовірної інформації рішень.

 Посилання на рекомендовані джерела інформації про країни походження:
* [https://mfa.gov.ua/ua/consular-affairs/travel-advice Поради подорожуючим МЗС України] – може містити загальну інформацію щодо ситуації в певній країні чи регіоні
* [https://dmsu.gov.ua/diyalnist/coi.html Інформація по країнах походження Державної міграційної служби]
* [https://www.refworld.org/ Refworld] – сайт, на якому розміщуються всі документи УВКБ ООН. Зручний пошук по країні походження
* [https://www.ecoi.net/ ECOI] – Європейська мережа інформації по країні походження. Містить документи ЄС, Ради Європи та окремих країн
* [https://www.unhcr.org/ УВКБ ООН]
* [https://www.amnesty.org/en/ Організація Міжнародна Амністія]
* [https://www.hrw.org/ru Хьюман Райтс Вотч]
* [https://news.un.org/ru/ Центр новин ООН]
----
----

#
#

{| class="wikitable"
|-
| '''Цікаво!''' Узагальнення судової практики розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту (2017-2008 роки), підготовлено [https://www.unhcr.org/ua/ Представництвом Агентства ООН у справах біженців в Україні] -
[[Файл:Судова практика розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту.doc|міні|Судова практика розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового захисту]] 

Детально див.: https://www.unhcr.org/ua/resources
|}

== Див. також ==
* [[Отримання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту]] [[Категорія:Адміністративне право]] [[Категорія:Біженці]] ‎ [[Категорія:Суди]] ‎
[[Категорія:Центральні органи виконавчої влади (агентство, інспекція, служба)]]