WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Право власності на допоміжні приміщення у багатоквартирному будинку

2016-12-26T04:29:28Z

Oleksandr.sakhniuk: Створена сторінка: Нормативна база: - Цивільний кодекс України - Закон України «Про приватизацію державног...

Нормативна база:
- Цивільний кодекс України
- Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду»
- Закон України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку»
- Закон України «Про місцеве самоврядування»
- Закон України «Про місцеві державні адміністрації»
- Правила утримання жилих будинків та прибудинкових територій

Спільна власність громадян
Відповідно до Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Рішення Конституційного Суду України від 02.03.2004 N 4-рп/2004 допоміжні приміщення передаються у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків безплатно і окремо приватизації не підлягають.
Згідно зі статтею 382 Цивільного кодексу України власникам квартир у дво- або багатоквартирному будинку належать на праві сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Допоміжні приміщення, їх призначення
Відповідно до Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» до допоміжних належать приміщення, призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування мешканців будинку (сходові клітини, вестибюлі, перехідні шлюзи, позаквартирні коридори, колясочні, кладові сміттєкамери, горища, підвали, шахти і машинні відділення ліфтів, вентиляційні камери та інші технічні приміщення).
У додатку Б до ДБН В.2.2.-15-2005 «Житлові будинки. Основні положення» надані терміни та визначення понять, де, зокрема вказано, що «Приміщення технічні - приміщення для розміщення обладнання теплових вузлів, бойлерних електрощитових, венткамер, комутаторів, радіовузлів, машинних відділень, ліфтів, холодильних установок тощо)».
Відповідно до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Держжитлокомунгоспу України від 17.05.2005 N 76, зареєстрованим в Міністерстві юстиції 25.08.2009 за N 927/11207, допоміжні приміщення житлового будинку призначені для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування населення.

Передача допоміжного приміщення
Передача будь-якого допоміжного приміщення у володіння і користування одного або декількох співвласників зачіпає інтереси інших мешканців будинку і може призвести в подальшому до обмеження прав у користуванні інших співвласників.
Якщо ж приміщення у житловому будинку визначені як нежитлові (приміщення громадського призначення) у проектній документації на будинок та відповідно зареєстровані у бюро технічної інвентаризації і є самостійним об'єктом цивільно-правових відносин, то будь-які дії з ними їх власника не потребують узгодження з іншими мешканцями житлового будинку.
Крім того повідомляємо, що питання поділу майна, що є у спільній сумісній власності, регулюється Цивільним кодексом України, зокрема статтею 372.
Згідно із законами України «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про місцеві державні адміністрації» повноваження щодо управління об'єктами житлово-комунального господарства належать органам місцевого самоврядування та місцевим державним адміністраціям, куди і слід звернутися для з'ясування порушених питань.
Спірні питання вирішуються у судовому порядку.

Виконання судових рішень у цивільних справах

2016-12-26T04:28:41Z

Oleksandr.sakhniuk: Створена сторінка: == Нормативно-правова база == * [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/254к/96-вр Конституція України] * [http://zakon3.rada...

== Нормативно-правова база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/254к/96-вр Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/2341-14. Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/606-14 Закон України «Про виконавче провадження»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Закон України «Кодекс України про адміністративні правопорушення»]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_004 Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод»]

== Загальні відомості ==

Виконання рішення суду є невід’ємною частиною права на справедливий суд. Судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України.

Для виконання рішення суду чи судового наказу потрібно отримати в суді виконавчий лист і звернутися до відповідної державної виконавчої служби протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили. Зробити це необхідно особисто або рекомендованим листом з повідомленням. Після такого звернення має бути відкрите виконавче провадження й боржнику надається час для добровільного виконання рішення, а після цього – рішення має бути виконаним у примусовому порядку.

Якщо рішення стосується стягнення грошових коштів, рекомендується в заяві про відкриття виконавчого провадження просити накласти арешт і заборону на відчуження всього майна боржника, що відповідає розміру боргу, – це може убезпечити від продажу боржником свого майна. Також, якщо є інформація про наявне майно боржника, необхідно вказати про нього в заяві.

За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, суд видає один виконавчий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом.

== Права стягувача ==

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.
Крім того, у виконавчих провадженнях про стягнення сум у доход Державного бюджету України стягувачем є орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган, який відповідно до закону прийняв таке рішення. У виконавчих провадженнях про стягнення у доход Державного бюджету України судового збору (державного мита) стягувачем є орган державної податкової служби.

У разі вибуття однієї з сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов’язкові тією мірою, в якій вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Зазначені вище особи набувають статусу сторін виконавчого провадження лише після відкриття виконавчого провадження, тобто, винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, або ж постанови про заміну сторони її правонаступником.

Відповідно до статті 57 Конституції України, кожному гарантується право знати свої права і обов’язки.

Особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, повинні бути роз’яснені державним виконавцем їх права відповідно до вимог Закону.
Основний перелік прав та обов’язків сторін виконавчого провадження визначений статтею 11 Закону.

Так сторони та інші учасники виконавчого провадження мають право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі при проведенні експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках, передбачених Законом, оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими Законом.
Разом з цим, перелік прав та обов’язків сторін виконавчого провадження, перелічених вище, не є вичерпним. Діючий Закон України «Про виконавче провадження» наділяє сторін і іншими правами та обов’язками, сумлінне використання яких повинно забезпечити повне і своєчасне вчинення виконавчих дій.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

== Виконавчі дії ==

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування чи роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець установлює строк для добровільного виконання рішення, що не може перевищувати 7 днів, а рішення про примусове виселення – 15 днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору й витрат, пов’язаних із провадженням виконавчих дій.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.
Якщо у стягувача є можливість, краще самостійно рекомендованим листом із повідомленням, відправити боржнику постанову про відкриття провадження. Якщо боржник не буде повідомлений, це створить потенційну можливість оскарження дій виконавця й затягування виконання рішення.

Державний виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом 6 місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру – у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.

За можливості потрібно брати участь у виконавчих діях, пов’язаних із перевіркою майнового стану боржника, проведенні опису його майна та арешту. Не треба відмовляйтеся приймати арештоване майно на відповідальне зберігання – це допоможе уникнути спокуси виконавця «щось не помітити» та дозволити зберегти цілісність цього майна.

Рекомендовано щомісячно направляти державному виконавцю письмові запити про хід виконання рішення й проведення виконавчих дій.

У першу чергу, стягнення звертається на грошові кошти, які належать боржнику (готівка або гроші в банківських і фінансових установах), потім – на рухоме майно (меблі, побутова техніка, автотранспорт), потім – на нежитлове нерухоме майно, і лише в останню чергу – на житло.

Будь-яке виявлене майно боржника повинне бути негайно арештоване, у разі, якщо розмір заборгованості й вартість цього майна співвідносяться.

З метою своєчасного й повного виконання рішень майнового характеру рекомендується вимагати від виконавця проведення наступних дій:
# Направлення запитів: до податкової інспекції – для визначення розміру доходів боржника і місця його роботи, чи є боржник суб’єктом підприємницької діяльності, інформації про його розрахункові рахунки; до реєстраційної палати або реєстратору держадміністрації – визначення, чи є боржник суб’єктом підприємницької діяльності, які його види діяльності й місце реєстрації; в ДАІ, інспекцію державного технічного нагляду і державну реєстраційну службу – для виявлення зареєстрованого за боржником автотранспорту, сільськогосподарської техніки і нерухомості; до органів місцевого самоврядування – про виділення земельної ділянки, видачу дозволу на проведення підприємницької діяльності; до органів реєстрації актів цивільного стану громадян – визначення шлюбних зв’язків з метою, в подальшому, виявлення й звернення стягнення на спільне майно подружжя; до обласного адресного бюро при УМВС – щодо адреси реєстрації боржника; до органів Пенсійного фонду і Центру зайнятості – про перебування боржника на обліку;
# Направлення до всіх центральних банківських і фінансових установ постанов про арешт грошових коштів боржника;
# Направлення письмових викликів боржника до органу виконавчої служби для надання пояснень, а у випадку ігнорування ним вимог виконавця – накладення на нього штрафних санкцій і винесення постанови про примусовий привід боржника органами УМВС;
# Перевірка майнового стану боржника за місцем його реєстрації, фактичного мешкання або знаходження його нерухомості.

== Оскарження дій державного виконавця ==

Конституцією України передбачено, що кожна людина має право на захист своїх законних інтересів та прав. Діючим законодавством визначено порядок захисту громадянами своїх прав та законних інтересів шляхом подачі письмового звернення до органів державної влади, установ, організацій незалежно від форм власності, посадових осіб, органів державної виконавчої служби або шляхом висловлення своїх пропозицій на особистому прийомі у керівників цих установ в усній формі.

Законом України «Про звернення громадян» визначено такі основні види звернень як скарга та заява.

Заява - це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю) посадових осіб.

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання.

Письмове звернення повинно бути підписано заявником із зазначенням дати.

Окрім звичайного звернення, заявник може подати скаргу на дії державного виконавця в порядку ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. При цьому ви можете вимагати відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої діями виконавця.

Скарга розглядається в десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця. За наслідками розгляду суд виносить ухвалу, у котрій може визнати дії чи бездіяльність виконавця неправомірними й зобов’язати виконавця вчинити певні дії, а також визначити відшкодування завданої вам такими діями шкоди. Ця ухвала повинна бути виконана в місячний термін з дня надходження ухвали у виконавчу службу (ст. 389 ЦПК).

Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця подається начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії чи бездіяльність начальника відділу можуть бути оскаржені до вищестоящого органу державної виконавчої служби.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Скаргу на дії чи бездіяльність державного виконавця необхідно подавати у письмовій формі із зазначенням:
# Найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається.
# Повне найменування (ім'я) стягувача та боржника, їх місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником.
# Реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина).
# Зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та норму закону, яку порушено.
# Викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги.
# Підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

Скарга, подана у виконавчому провадженні начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, розглядається у десятиденний строк з дня її надходження. За результатами розгляду скарги начальник відділу виносить постанову про її задоволення чи відмову, яка в десятиденний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду. Скарга, подана без додержання вимог розглядається начальником відділу в порядку, встановленому ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», а саме: в термін не більше одного місяця від дня її надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у скарзі питання неможливо, начальник відділу або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала скаргу. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у скарзі, не може перевищувати сорока п'яти днів.

== Якщо рішення суду й надалі не виконується ==

Якщо рішення суду стосується захисту цивільних прав і обов’язків, то при невиконанні рішення суду можна подати заяву до Європейського суду з прав людини щодо порушення права на справедливий суд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Перед цим потрібно вичерпати всі ефективні засоби захисту. А саме, якщо боржник є в приватній власності чи приватною особою, потрібно оскаржити дії чи бездіяльність державного виконавця по невиконанню рішення суду. Тільки після цього можна звертатися до Європейського суду з прав людини.

Якщо боржник є органом влади, державним підприємством (частка держави не менше 25%) чи установою, тоді ефективних засобів захисту прав немає. У такому випадку можна звернутися із заявою до Європейського суду з прав людини щодо порушення державою права на справедливий суд.

Для звернення до Європейського суду з прав людини необхідно заповнити українською чи російською мовою відповідний формуляр. Звернення є безкоштовним.

== Відповідальність за невиконання рішення суду ==

Згідно ст. 90 Закону України «Про виконавче провадження» за порушення вимог Закону України «Про виконавче провадження», невиконання законних вимог державного виконавця фізичними, юридичними чи посадовими особами, несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, а також неповідомлення боржником про зміну місця проживання чи місцезнаходження або місця роботи(отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом державного виконавця винні особи несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

У разі порушення особою вимог Закону державний виконавець складає протокол про адміністративне правопорушення.

Підставами для складання протоколу є:
* невиконання законних вимог державного виконавця фізичними, юридичними чи посадовими особами;
* несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника;
* неповідомлення боржником про зміну місця проживання чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів);
* неявка без поважних причин за викликом державного виконавця.

Протокол направляється для розгляду до відповідного районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за місцем вчинення адміністративного правопорушення.

У разі наявності у діях боржника ознак злочину, передбаченого статтями 164, 382, 388 Кримінального кодексу України, державний виконавець звертається до правоохоронних органів з поданням про притягнення особи до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Однією з підстав направлення подання про притягнення особи до кримінальної відповідальності за ознаки злочину передбаченого ст. 164 Кримінального кодексу України за злісне ухилення від сплати аліментів є заборгованість зі сплати аліментів у розмірі, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.

Підставою для направлення подання про притягнення особи до кримінальної відповідальності за ознаки злочину, передбаченого ст. 382 Кримінального кодексу України за умисне невиконання рішення суду є відкриття боржником нових рахунків в банківських установах після винесення державним виконавцем постанови про арешт коштів боржника.

Підставою для направлення подання про притягнення особи до кримінальної відповідальності за ознаки злочину, передбаченого ст. 388 Кримінального кодексу України за розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення майна або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт, із заставленим майном або майном, яке описано, чи порушення обмеження (обтяження) права користуватися таким майном, здійснене особою, якій це майно ввірено, а також здійснення представником банку або іншої фінансової установи банківських операцій з коштами, на які накладено арешт.

[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]
[[Категорія:Виконання судових рішень]]
[[Категорія: Суди]]

Медичні огляди працівників: підстави та порядок проведення

2016-12-26T04:28:13Z

Oleksandr.sakhniuk: Створена сторінка: == Нормативна база: == * [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України] * [http://zako...

== Нормативна база: ==

* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2694-12 Закон України «Про охорону праці»]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1238-97-%D0%BF Постанова КМУ «Про обов’язковий профілактичний огляд і порядок його проведення»]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0202-95 Наказ Міністерства охорони здоров’я України та Державного комітету України по нагляду за охороною праці «Про затвердження Переліку робіт, де є потреба у професійному доборі»]
* Наказ Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовується у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування»
* Порядок проведення медоглядів працівників певних категорій
* Порядку складання та вимоги до санітарно-гігієнічних характеристик умов праці

== Загальна характеристика ==

Метою будь-якого медичного огляду працівника є визначення стану його здоров’я, зокрема, можливості виконання ним певних трудових обов’язків, своєчасного виявлення гострих чи хронічних професійних захворювань, встановлення у разі необхідності медичних протипоказань щодо здійснення окремих видів робіт, а також попередження виникненню та розповсюдженню інфекційних хвороб. Звісно, далеко не всі працівники повинні проходити медичні обстеження — у чинному законодавстві України чітко визначено категорії працівників, наведено перелік професій, видів діяльності, виробництв і організацій, співробітники яких підлягають обов’язковим медичним оглядам. І роботодавець зобов’язаний не лише проконтролювати проходження ними цієї процедури, а й, у переважній більшості випадків, організувати за свій рахунок проведення медичних оглядів як для вже працюючих на підприємстві співробітників, так і для тих, які лише приймаються на роботу. Одже, хто ж з працівників обов’язково має проходити попередні й періодичні медогляди та як, власне, організувати їх проведення і правильно оформити необхідну документацію.

== Основні угруповання ==

Перш за все, відповідно до ст. 169 Кодексу законів про працю України (далі ― КЗпП) та ст. 17 Закону України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 р. № 2694-ХІІ (далі — Закон № 2694) роботодавець зобов’язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов’язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. 
Ці медичні огляди можна об’єднати у групу так званих «трудових» медоглядів, проведення яких спрямоване на своєчасне запобігання заподіянню шкоди здоров’ю працівників.
Друга група медичних оглядів (так званих «профілактичних») передбачена ст. 21 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» від 6 квітня 2000 р. № 1645-ІІІ (далі — Закон № 1645), згідно з якою працівники окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення, зобов’язані проходити профілактичні медичні огляди з метою уникнення поширення інфекційних хвороб. Такі медогляди відповідно до чинного законодавства мають проходити працівники харчових підприємств, підприємств роздрібної торгівлі та громадського харчування, оздоровчих закладів для дітей, лікувально-профілактичних закладів для дорослих, працівники лазень, саун, готелів, гуртожитків, спортивно-оздоровчих комплексів, закладів культури (театри, цирки, клуби, будинки культури тощо), розважальних закладів, підприємств фармацевтичної промисловості, аптек та їх структурних підрозділів, працівники підприємств та об’єктів водопостачання і каналізації, метрополітену, транспортно-дорожнього комплексу, рибного господарства, суб’єкти господарювання, що займаються розведенням, вирощуванням і реалізацією тварин, особи, які надають приватні послуги вдома та інші. 
Особливістю є те, що працівникам, які підлягають «профілактичним» оглядам, потрібно мати особову медичну книжку. 
Зауважимо, що крім наведених основних угруповань медоглядів існують й інші підстави для медичного обстеження працівників, пов’язані зі специфікою певних професій чи умов, що закріплено в окремих спеціальних нормативних актах. 
Утім, із описаних вище груп медоглядів найбільша кількість припадає на так звані «трудові». 
Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров’я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров’я працівника. 
Процедура проведення попереднього (під час прийняття на роботу) та періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічному обов’язковому медичному огляді осіб віком до 21 року (тобто, «трудових» медоглядів) детально визначена у Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженому наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21 травня 2007 р. № 246 (далі — Порядок № 246).

== Хто підлягає обов’язковому медогляду ==

Медичний огляд обов’язковий для наступних категорій працівників:
* зайнятих на важких роботах;
* на роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці;
* на роботах, де є потреба у професійному доборі;
* осіб віком до 21 року (незалежно від професії та виду діяльності). 
Медичні огляди для працівників, які зайняті на важких роботах і роботах зі шкідливими чи небезпечними умовами праці проводяться відповідно до Переліку шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу, при роботі з якими обов’язкові попередній (періодичні) медичний огляд працівників.

Так, до шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу належать:
* хімічні речовини, їх сполуки та елементи (неорганічного та органічного походження);
* складні хімічні суміші, композиції, хімічні речовини визначеного призначення (барвники і пігменти органічні, пестициди, синтетичні мийні засоби, синтетичні полімерні матеріали: смоли, лаки, клей, пластмаси, мастилоохолоджувальні рідини, герметики, фарби, емалі; добрива; фармакологічні засоби);
* промислові аерозолі переважно фіброгенного та змішаного типу дії (азбест, цемент, скловолокно, вуглецевий пил);
* біологічні фактори (білково-вітамінні концентрати, комбікорми, ферментні препарати, біостимулятори, інфікований матеріал і матеріал, що заражений паразитами, збудники інфекційних захворювань);
* фізичні фактори;
* фізичне перевантаження та перенапруження окремих органів і систем та інші фактори трудового процесу (підняття та ручне переміщення вантажу, зорово-напружені роботи (з оптичними приладами, спостереження за екраном).

До переліку робіт для виконання яких є обов’язковим попередній (періодичні) медичний огляд працівників відносяться:
* робота на висоті, верхолазні роботи і роботи, пов’язані з підійманням на висоту, а також з обслуговування підіймальних механізмів;
* праця електротехнічного персоналу, що виконує роботи з оперативного обслуговування і ремонту діючих електроустановок напругою 127 В і вище змінного струму та 110 В постійного струму, а також монтажні й налагоджувальні роботи, дослідження та вимірювання у цих електроустановках;
* роботи у лісовій охороні, по валу, сплаву, транспортуванню та первинній обробці лісу;
* роботи у нафтовій і газовій промисловості та при морському бурінні;
* усі види підземних робіт;
* робота на гідрометеорологічних станціях, спорудженнях зв’язку;
* геологорозвідувальні, топографічні, будівельні роботи;
* роботи, що пов’язані з обслуговуванням ємностей під тиском;
* праця машиністів (кочегарів), операторів котельних, працівників служби газнагляду;
* роботи, що пов’язані з застосуванням вибухових речовин, роботи у вибухово- і пожежонебезпечних виробництвах;
* роботи у військовій охороні, службах спецзв’язку, апараті інкасації, банківських структурах, інших закладах та службах, яким дозволено носити вогнепальну зброю та застосовувати її;
* роботи у газорятувальній службі, добровільних газорятувальних дружинах, військових частинах і загонах із попередження виникнення та ліквідації відкритих газових і нафтових фонтанів, військових гірничих, гірничорятувальних служб міністерств та закладів, у пожежній охороні.
* аварійно-рятувальні служби (роботи) з ліквідації надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру;
* роботи на механічному обладнанні (токарних, фрезерних та інших станках, штампувальних пресах тощо). 
Перелік робіт, де є потреба у професійному доборі, затверджений спільним наказом Міністерства охорони здоров’я України та Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 23 вересня 1994 p. № 263/121 (у цьому переліку, на відміну від попередніх, наведено лише вид робіт та психофізіологічні показники для професійного добору).

До робіт, де є потреба у професійному доборі, належать:
* усі види підземних робіт;
* робота в кесонах, барокамерах, замкнутих просторах;
* водолазні роботи;
* роботи на висоті, верхолазні роботи, роботи, пов’язані з підйомом на висоту;
* роботи по обслуговуванню діючої електроустановки до і вище 1000 В та виконання в них оперативних переключень, налагоджувальних, монтажних робіт та високовольтних випробувань; робота під напругою в електроустановках до і вище 1000 В; роботи, пов’язані з діючим енергетичним обладнанням;
* роботи, пов’язані із застосуванням вибухових матеріалів, роботи у вибухо- та вогненебезпечних виробництвах;
* роботи, виконання яких передбачає носіння вогнепальної зброї;
* аварійно-рятувальні роботи та роботи по гасінню пожеж;
* роботи, пов’язані з управлінням наземним, підземним повітряним та водним транспортом;
* роботи, пов’язані з емоційно-нервовим напруженням (авіадиспетчери, диспетчери по управлінню рухом залізничного транспорту; оператори енергетичних систем);
* роботи по технічному обслуговуванню і експлуатації компресорних нафтонасосних та газорегуляторних станцій, лінійних систем магістральних нафто- і газопроводів;
* роботи, пов’язані з бурінням, видобутком та переробкою нафти, газу, конденсату та підготовки їх до транспортування та зберігання;
* роботи, які безпосередньо пов’язані з виробництвом чорних та кольорових металів.

== Організація процедури ==

Враховуючи вимоги вищенаведених переліків та інших нормативних актів, на підприємствах визначаються контингенти працівників, які зобов’язані проходити медичні огляди. 
У деяких випадках роботодавці можуть допустити до виконання трудових обов’язків своїх працівників тільки після того, як останні пройдуть медичний огляд. 
Водночас, роботодавець не вправі зобов’язувати працівника проходити медичний огляд, якщо це не передбачено законодавством. Встановлення контингенту працівників, які проходять обов’язкові медичні огляди, здійснюється роботодавцем разом із санітарно-епідеміологічною станцією та профспілковим комітетом. У разі зміни технологічного процесу, введення нових підприємств, технологій, робочих місць і професій роботодавець зобов’язаний проінформувати про це територіальну санепідемстанцію в кінці звітного року. На підставі цієї інформації коло працівників коригується щорічно. 
Заклади державної санітарно-епідеміологічної служби щорічно за заявкою роботодавця (його представника), за участю представника первинної профспілкової організації або уповноваженої працівниками особи визначають категорії працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду та до 1 грудня складають Акт визначення категорій працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду. 
На підставі Акта визначення категорій працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду, роботодавець складає протягом місяця у чотирьох примірниках поіменні списки працівників, які підлягають періодичним медичним оглядам, на паперовому та електронному носіях, узгоджує їх у санітарно-епідеміологічній станції. Один примірник списку залишається на підприємстві (у відповідальної за організацію медогляду посадової особи), другий ― надсилається до закладів охорони здоров’я, третій — до закладу державної санітарно-епідеміологічної служби, четвертий — до робочого органу виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України.
Для проведення попереднього (періодичних) медичного огляду працівників роботодавець повинен укласти або вчасно поновити договір із закладом охорони здоров’я та надати йому список працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду. 
Під час прийняття на роботу в разі переведення на іншу важку роботу, роботу зі шкідливими чи небезпечними умовами праці роботодавець повинен видати направлення на обов’язковий попередній медичний огляд працівника. 
Роботодавець за рахунок власних коштів забезпечує організацію проведення медичних оглядів, витрати на поглиблене медичне обстеження працівника з підозрою на професійні й виробничі зумовлені захворювання та їх медичну реабілітацію, диспансеризацію працівників груп ризику розвитку професійних захворювань. 
На підставі списку працівників, які підлягають періодичним медоглядам, заклад охорони здоров’я складає план-графік їх проведення, погоджує його з роботодавцем і закладом державної санітарно-епідеміологічної служби. 
У плані-графіку вказуються строки проведення медоглядів, лабораторні, функціональні та інші дослідження та лікарі, залучені до їх проведення. Медогляд лікарями проводиться тільки за наявності результатів зазначених досліджень.

== Види медоглядів ==

Розрізняють наступні види медичних оглядів:
* попередній (під час прийняття на роботу);
* періодичні (протягом трудової діяльності працівника, не рідше 1 разу на 2 роки);
* позачергові (за ініціативою працівника або роботодавця).

Попередній медичний огляд проводиться під час прийняття на роботу з метою:
* визначення стану здоров’я працівника і реєстрації вихідних об’єктивних показників здоров’я та можливості виконання без погіршення стану здоров’я професійних обов’язків в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу;
* виявлення професійних захворювань (отруєнь), що виникли раніше при роботі на попередніх виробництвах, та попередження виробничо зумовлених і професійних захворювань (отруєнь).
Перелік загальних медичних протипоказань до роботи зі шкідливими та небезпечними факторами виробничого середовища і трудового процесу.

Метою періодичних медичних оглядів є:
* своєчасне виявлення ранніх ознак гострих і хронічних професійних захворювань (отруєнь), загальних та виробничо зумовлених захворювань у працівників;
* забезпечення динамічного спостереження за станом здоров’я працівників в умовах дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу;
* вирішення питання щодо можливості працівника продовжувати роботу в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу;
* розробки індивідуальних та групових лікувально-профілактичних та реабілітаційних заходів працівникам, що віднесені за результатами медичного огляду до групи ризику;
* проведення відповідних оздоровчих заходів. 
Періодичність проведення медичних оглядів, фах лікарів, які беруть участь у їх проведенні, перелік необхідних лабораторних, функціональних та інших досліджень, медичні протипоказання допуску до виконання робіт, пов’язані із впливом виробничих факторів, визначені в Переліку шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу, при роботі з якими обов’язкові попередній (періодичні) медичний огляд працівників та Переліку робіт, для виконання яких є обов’язковим попередній (періодичні) медичний огляд працівників.
Періодичність проведення медичних оглядів у закладах охорони здоров’я може змінюватися закладом державної санітарно-епідемічної служби, виходячи з конкретної санітарно-гігієнічної та епідемічної ситуації, але не рідше одного разу на два роки.

== Порядок проходження медогляду працівником ==

Проведення попереднього (періодичних) медичного огляду здійснюється комісією з проведення медичних оглядів закладів охорони здоров’я (далі — Комісія). Комісію очолює заступник головного лікаря або уповноважена головним лікарем особа, який має підготовку з професійної патології. 
Комісія має право доповнювати види та обсяги необхідних обстежень і досліджень з урахуванням специфіки дії виробничих факторів і медичних протипоказань. 
До складу Комісії входять обов’язково терапевт, лікарі, які пройшли підготовку з профпатології. При відсутності окремих лікарів до проведення медичних оглядів залучаються на договірній основі спеціалісти з інших закладів охорони здоров’я. Комісія забезпечує проведення необхідних лабораторних, функціональних та інших досліджень. 
Для проходження медичного огляду працівник пред’являє до Комісії паспорт або інший документ, що посвідчує його особу, та Медичну карту амбулаторного хворого. Якщо медогляд є попереднім (при прийомі на роботу) працівник пред’являє направлення, видане роботодавцем за встановленою формою. 
Працівники, для яких є обов’язковим первинний і періодичний профілактичні наркологічні огляди, повинні надати Комісії сертифікат про проходження профілактичного наркологічного огляду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Про обов’язковий профілактичний наркологічний огляд і порядок його проведення» від 6 листопада 1997 р. № 1238. 
Працівники, для яких є обов’язковими попередній та періодичні психіатричні огляди, повинні надати Комісії, що проводить медичний огляд, довідку про проходження попереднього (періодичного) психіатричного огляду відповідно до Порядку проведення обов’язкових попередніх та періодичних психіатричних оглядів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2000 р. № 1465. 
Працівники, зайняті на роботах, що потребують професійного добору, повинні надати Комісії, яка проводить медичний огляд, висновок психофізіологічної експертизи. 
Окремі лабораторні, функціональні та інші дослідження, які проводились під час перебування працівника в стаціонарі або в період звернення працівника за медичною допомогою, можуть ураховуватись при проведенні медоглядів, але не більше ніж за 3 місяці до проведення медогляду. 
При вирішенні питання про придатність до роботи конкретного працівника при попередньому (під час прийняття на роботу) медогляді Комісія керується медичними протипоказаннями, визначеними в Переліку шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу, при роботі з якими обов’язковий попередній (періодичні) медичний огляд працівників, Переліку робіт, для виконання яких є обов’язковим попередній (періодичні) медичний огляд працівників, а також Переліку загальних медичних протипоказань до роботи із шкідливими та небезпечними факторами виробничого середовища і трудового процесу. 
Питання придатності до роботи в кожному окремому випадку вирішується індивідуально з урахуванням особливостей функціонального стану організму (характеру, ступеня прояву патологічного процесу, наявності хронічних захворювань), умов праці та результатів додаткових методів обстеження. 
Кожен лікар, який бере участь в обстеженні пацієнта, дає висновок щодо стану здоров’я працівника, підтверджує його особистим підписом та особистою печаткою, бере участь в остаточному обговоренні придатності обстежуваної особи до роботи в обраній професії та в разі необхідності визначає лікувально-оздоровчі заходи.

== Документи про результати медоглядів ==
Результати попереднього (періодичних) медичного огляду працівників і висновок Комісії про стан здоров’я заносяться до Картки працівника, який підлягає попередньому (періодичним) медичному огляду (далі — Картка працівника), і до Медичної картки амбулаторного хворого (форма 025/о), затверджена наказом Міністерства охорони здоров’я України «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовується у закладах охорони здоров’я незалежно від форми власності та підпорядкування» від 14 лютого 2012 р. № 110. 
У Картці працівника зазначаються скарги працівника на стан здоров’я, анамнез, результати медичного огляду, лабораторних, функціональних та інших досліджень, діагноз, висновок про професійну придатність працівника працювати за своєю професією. 
Картка працівника містить конфіденційну інформацію, зберігається у закладі охорони здоров’я, що проводить медичний огляд на підставі укладеного договору з роботодавцем протягом трудової діяльності працівника і надається Комісії під час проведення медичних оглядів. 
На підставі Картки працівника Комісією видається працівнику медична довідка про проходження попереднього (періодичного) медичного огляду працівника. 
У разі зміни місця роботи Картка працівника видається працівнику під підпис для проходження медичного огляду за новим місцем роботи. 
Копія Картки працівника зберігається в архіві закладу охорони здоров’я, що проводив медичний огляд на підставі укладеного договору з роботодавцем. 
За результатами періодичних медичних оглядів (протягом місяця після їх закінчення) Комісія оформляє Заключний акт за результатами періодичного медичного огляду працівників (далі — Заключний акт), який складається у шести примірниках — один примірник залишається в закладі охорони здоров’я, що проводив медогляд, інші надаються роботодавцю, представнику профспілкової організації або уповноваженій працівниками особі, профпатологу, закладу державної санітарно-епідеміологічної служби, робочому органу виконавчої дирекції Фонду. 
У разі необхідності Комісія має право направити працівника з підозрою на захворювання, а також працівника зі стажем роботи більше 10 років на додаткові обстеження, консультації та оздоровчі заходи в спеціалізовані заклади охорони здоров’я, на кафедри та курси професійних захворювань вищих медичних навчальних закладів і закладів післядипломної освіти. 
Якщо під час проведення періодичного медичного огляду виникають підозри щодо наявності у працівника професійного захворювання, заклад охорони здоров’я надсилає запит на складання санітарно-гігієнічної характеристики умов праці працівника при підозрі в нього професійного захворювання (отруєння) до державної санітарно-епідеміологічної служби, що обслуговує територію, де міститься підприємство, у відповідності до Порядку складання та вимог до санітарно-гігієнічних характеристик умов праці, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров’я України від 13 грудня 2004 року № 614, а також надсилає його в установленому порядку до профпатолога міста, району, області, які направляють хворого в спеціалізовані заклади охорони здоров’я, які мають право встановлювати діагноз щодо професійних захворювань. 
Роботодавець зберігає за працівником на період проходження медогляду місце роботи (посаду) і середній заробіток та за результатами медичного огляду інформує працівника про можливість (неможливість) продовжувати роботу за професією. 
Результати медичного огляду можуть бути оскаржені роботодавцем або громадянином у закладах охорони здоров’я вищого рівня або в судовому порядку.

== Обов’язки роботодавця ==
Відповідно до ст. 17 Закону № 2694 роботодавець зобов’язаний забезпечити фінансування та проведення медичних оглядів працівників. За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. 
Роботодавець вправі в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов’язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов’язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати. 
Роботодавець зобов’язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:
* за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров’я пов’язане з умовами праці;
* за своєю ініціативою, якщо стан здоров’я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов’язки. 
За час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток. 
Середній заробіток зберігається за працівниками під час не лише проходження звичайного медогляду, а й обстеження в профілактичних центрах, клініках науково-дослідних та навчальних медичних інститутів (університетів) для уточнення діагнозу або визначення ролі виробничих факторів у розвитку захворювання. 
Слід уточнити, що середній заробіток на період медичного огляду виплачується лише при проведенні періодичних (упродовж трудової діяльності працівника) медичних оглядів. За період проведення попереднього (при прийнятті на роботу) медичного огляду збереження середнього заробітку неможливе через його (заробітку) відсутність, а виплата тарифної ставки (окладу) законодавством не передбачена. 
Роботодавець зобов’язаний організувати лабораторні дослідження умов праці з визначенням шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу на конкретних робочих місцях працівників відповідно до гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості і напруженості трудового процесу з метою визначення категорій працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду, і подає ці дані відповідній санітарно-епідеміологічній станції. 
Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під підпис про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров’я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору. 
Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров’я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи. 
Роботодавець погоджує план-графік проведення медичних оглядів закладами охорони здоров’я, а також забезпечує своєчасну та організовану явку працівників на медичні огляди та обстеження. Обов’язком роботодавця є здійснення контролю за проведенням медоглядів у строки, погоджені з закладами охорони здоров’я, та призначення відповідальних осіб за організацію медогляду. 
Працівників, які не пройшли в установлений термін медичні огляди, роботодавець відсторонює від роботи, а також не допускає до роботи тих працівників, яким за медичним висновком така робота протипоказана за станом здоров’я. 
Роботодавець зобов’язаний забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів Заключного акта у повному обсязі та усунути причини, що призводять до професійних захворювань (отруєнь). 
Приймати на роботу неповнолітніх роботодавець має право лише після попереднього медичного огляду.

Строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання

2016-12-26T03:49:17Z

Oleksandr.sakhniuk: Створена сторінка: == Нормативна база: == * [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/254к/96-вр Конституція України] * [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/...

== Нормативна база: ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/254к/96-вр Конституція України]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1798-12 Господарський процесуальний кодекс України]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/606-14 Закон України «Про виконавче провадження»]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3477-15 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»]

== Загальні відомості ==

Примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) в Україні покладається на Державну виконавчу службу на підставі виконавчих документів, які видані органом, що прийняв рішення. Перелік виконавчих документів, які підлягають виконанню виконавчою службою, перелічено в ст.17 Закону України «Про виконавче провадження».

На підставі зазначеного, підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:
* виконавчі листи, що видаються судами, і накази господарських судів, у тому числі на підставі рішень третейського суду та рішень Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті і Морської арбітражної комісії при Торгово-промисловій палаті;
* ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
* судові накази;
* виконавчі написи нотаріусів;
* посвідчення комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
* постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
* постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу;
* рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу;
* рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»;
* рішення (постанови) суб’єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.
* рішення Національного банку України про застосування до банку, філії іноземного банку заходу впливу у вигляді накладення штрафу.

Виконавчий документ є документом строковим, тобто має виконавчу силу тільки протягом строку, встановленого законом. Строк пред'явлення виконавчого документа до виконання (виконавча давність) — це встановлений законом строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред'явлений до виконання і стати підставою для відкриття виконавчого провадження та проведення виконавчих дій, спрямованих на реалізацію припису юрисдикційного акта.

Виконавчі документи можуть подаватися до виконання у відділу ДВС за заявою стягувача, зазначеним у виконавчому документі або його представником, прокурором у випадку представництва інтересів громадянина чи держави в суді, судом та іншими передбачених законом випадках. Однак, як показує практика не завжди державними виконавцями виноситься постанова про відкриття виконавчого провадження та прийняття виконавчого документа до виконання, оскільки виноситься постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження на підставі ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження». Однією з найпоширенішою підставою про відмові у відкритті виконавчого провадження є невідповідність виконавчого документа встановленим вимогам передбаченими ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження».

Державний виконавець відкриває виконавче провадження за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі виконавчого документа.

== Строки для пред’явлення виконавчих документів ==

У виконавчому документі повинно бути зазначено серед інших строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.
Законом України «Про виконавче провадження» встановлено наступні строки для пред’явлення виконавчих документів до виконання:
# Посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців.
# Інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.

Зазначені вище строки, встановлюються для:
# Виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його постановлення.
# Виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення.
# Інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом.

Рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, втратою годувальника тощо) можуть бути пред'явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання встановлюються для кожного платежу окремо.

== Переривання строків ==

Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються: 
1) пред'явленням виконавчого документа до виконання; 
2) частковим виконанням рішення боржником; 
3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення. 
Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

== Пропущення строку ==

У разі пропущення строку пред’явлення до виконання виконавчого документу: 
# Державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред'явлення для примусового виконання якого закінчився, про що виносить відповідну постанову.
# Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред'явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом.
Для інших виконавчих документів пропущений строк поновленню не підлягає.

Отже, гарантією захисту прав сторін є обов'язок державного виконавця здійснювати контроль за правильним і своєчасним пред’явленням виконавчих документів до примусового виконання.
Відповідно до ст. 119 Господарського процесуального кодексу України у разі пропуску строку для пред’явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено. Заява про відновлення пропущеного строку подається до господарського суду, який прийняв судове рішення. Заява розглядається у засіданні господарського суду, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач і боржник. Неявка боржника і стягувача у судове засідання не є перешкодою для розгляду заяви. За результатами розгляду заяви виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві і боржнику.

Також слід додати, що поновлення строку пред’явлення виконавчого листа до виконання, який виданий адміністративним судом, передбачено ст. 261 КАС України. Відповідно до зазначеної статті стягувачам, які пропустили строк для пред’явлення виконавчого листа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку подається до адміністративного суду, який видав виконавчий лист, або до адміністративного суду за місцем виконання. Суд розглядає заяву про поновлення пропущеного строку в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду. Ухвалу суду за результатами розгляду заяви про поновлення пропущеного строку може бути оскаржено в загальному порядку.

[[Категорія:Виконання судових рішень]]
[[Категорія: Суди]]