WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Поняття та види неустойки

2017-06-29T11:10:47Z

Oleksandr.ponomarenko: Створена сторінка: == Нормативна база == [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України] == Поняття неустой...

== Нормативна база ==
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
== Поняття неустойки, пені, штрафу ==
Стаття 549 визначено поняття пені, яка є одним з видів неустойки
1. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
2. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
3. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
== Визначення ==
В частині 1 статті надається легальне визначення неустойки, під якою розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Право вибору грошової або майнової неустойки належить сторонам зобов'язання, вони мають визначити предмет неустойки в момент укладення угоди про неї. На сьогодні майнові неустойки не набули значного поширення. Ділова практика знає здебільшого неустойки в грошовій формі.
Крім закріплення у нормах Глави 49 ЦК України, неустойка знайшла правове регулювання також у положеннях Господарського кодексу України, де для її визначення застосовується термін "штрафні санкції". Відповідно до ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому слід зазначити, що розуміння господарських санкцій у ГК є дещо ширшим поняття цивільно-правової неустойки. Під штрафними санкціями тут розуміються також і грошові суми, які учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити в разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, тобто відповідні фінансові санкції, що стягуються за порушення валютного, податкового, антимонопольного та інших публічних галузей законодавства (напр. санкції, передбачені Законом України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами"). Неустойка в розумінні коментованої статті - це спосіб забезпечення та санкція за порушення саме приватноправових (цивільно-правових) зобов'язань. Отже норми цієї статті не можуть застосовуватись до інших видів правовідносин.
Частина 2 та частина 3 коментованої статті вперше на законодавчому рівні надають визначення штрафу та пені як різновидів неустойки.
Відповідно кваліфікуючими ознаками штрафу є:
а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо).
б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
В свою чергу пеня як різновид неустойки характеризується такими ознаками:
а) застосування виключно у грошових зобов'язаннях;
б) можливість встановлення тільки за такий вид порушення зобов'язання, як прострочення виконання (порушення умови про строки);
в) обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання;
г) триваючий характер - нарахування пені за кожний день прострочення
Слід відмітити, що законодавець визначив вищеперераховані ознаки штрафу та пені імперативно, не надавши сторонам зобов'язання можливості їх змінювати. При цьому поза увагою залишилися неустойки, що визначаються у твердій сумі або у кратному розмірі до суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання, триваючи неустойки за прострочення виконання негрошового зобов'язання (напр. прострочення передачі речі); неустойки, що нараховуються не за кожний день, а за кожний тиждень, місяць прострочення тощо. Це не означає, що сторони цивільних договірних відносин не вправі забезпечувати свої зобов'язання подібними неустойками, однак при цьому для запобігання невідповідності положень договору нормам закону їм слід відмовитися від використання термінів "штраф" та "пеня".
Разом з тим, судова практика на сьогодні допускає застосування пені за прострочення негрошових зобов'язань (постанова ВГСУ від 07.06.2005 р. N 35/475-04), а також стягнення штрафу за кожний день прострочення (постанова ВГСУ від 05.07.2006 р. N 46/468-05). Правда необхідно зауважити, що такі припущення стосуються виключно господарських відносин. При цьому суди посилаються на пункт 4 статті 231 Господарського кодексу України, де встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). А оскільки Господарський кодекс України не містить жорстких обмежень щодо визначення пені або штрафу у господарських відносинах, допускається абсолютна домовленість сторін щодо виду та суті штрафної санкції.

Способи захисту цивільних прав та інтересів

2017-06-29T10:50:40Z

Oleksandr.ponomarenko: Створена сторінка: == Нормативна база == [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України] == Види способів з...

== Нормативна база ==
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
== Види способів захисту цивільних прав та інтересів ==
Положеннями актів цивільного законодавства (ст. 16 ЦК) встановлюються такі способи захисту цивільних прав та інтересів'. 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи залагодження матеріальної шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.
Перелік способів захисту, визначених у ст. 16 ЦК, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Як правило, особа, право якої порушене, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Іноді спосіб захисту порушеного права та інтересу прямо визначений спеціальним законом, який регулює певне цивільне правовідношення. Так, наприклад, власник, що незаконно позбавлений права володіння річчю, відповідно до ст. 387 ЦК вправі витребувати ЇЇ з чужого незаконного володіння, тобто відновити становище, що існувало до порушення права. Частіше ж носію суб'єктивного права надається можливість вибору способу захисту свого порушеного права. Так, за договором роздрібної купівлі-продажу в разі виявлення покупцем недоліків, не застережених продавцем, або фальсифікації товару покупець має право за своїм вибором вимагати безоплатного усунення недоліків товару або відшкодування витрат на їх виправлення покупцем, або заміни товару на товар належної якості, або відповідного зменшення ціни, або відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої за товар грошової суми (ст. 708 ЦК).

== Класифікація способів захисту цивільних прав та інтересів ==
Способи захисту цивільних прав та інтересів можуть бути класифіковані за таким критерієм, як результат і характер наслідків їх застосування для відновлення порушеного права. Саме результат і буде виступати відправним началом для вибору суб'єктом порушеного права оптимального способу його захисту. За визначеним критерієм усі способи захисту цивільних прав та інтересів можна поділити на три групи.
Перша група містить способи захисту, застосування яких дозволяє підтвердити (засвідчити) право, що захищається, або припинити (змінити) обов'язок. Даний результат настає при застосуванні таких способів захисту, як визнання права; примусове виконання обов'язку особи в натурі; зміна правовідношення або його припинення. Зазначені способи захисту використовуються суб'єктами в основному на першому попередньому етапі з метою створення сприятливих умов для застосування інших способів захисту. Необхідність у подібних діях виникає, як правило, у ситуаціях, коли інша особа претендує на право, яке захищається, або заперечує його наявність. Наприклад, вимога про визнання права власності найчастіше передує позову про витребування майна з чужого незаконного володіння або про усунення перешкод у реалізації права власності або позову про виселення із зайнятого приміщення.
Розглянемо детальніше конкретні способи захисту, що складають першу групу. Одним із способів, визначених положеннями ст. 16 ЦК, є визнання суб'єктивного права. Даний спосіб застосовується у випадку, коли наявність у особи конкретного суб'єктивного права піддається сумніву, суб'єктивне право оспорюється, заперечується або ж мається реальна загроза таких дій, наприклад, за позовами про визнання права авторства на твори науки, літератури і мистецтва, за позовами про визнання права власності та ін. Так, якщо власник житлового будинку не має на нього правовстановлюючих документів, то він не може ним розпорядитися, а також захистити свої права як власник у разі порушення їх третіми особами. Визнання права є засобом усунення невизначеності у взаєминах суб'єктів, створення необхідних умов для його реалізації і запобігання з боку третіх осіб дій, які перешкоджають його нормальному здійсненню.
Примусове виконання обов'язку особи в натурі, яке часто називають ще реальним виконанням, характеризується тим, що порушник за вимогою потерпілого повинен реально виконати ті дії, які становлять предмет його зобов'язання. Наприклад, передати річ, виконати роботу, надати послуги. І тільки у тих випадках, коли реальне виконання стало об'єктивно неможливим або ж небажаним для потерпілого, даний спосіб має бути замінений іншим способом захисту на вибір потерпілого, зокрема відшкодуванням збитків.
Такі способи захисту цивільних прав, як зміна і припинення правовідношення, найчастіше реалізуються у судовому порядку, оскільки пов'язані з примусовою зміною або припиненням правовідношення. Прикладом зміни останнього буде виступати обов'язок перевізника відшкодувати одержувачу вартість втраченого вантажу, якщо за договором перевезення вантаж був втрачений із вини перевізника. Якщо ж за договором перевезення вантаж загинув унаслідок яких-небудь форс-мажорних обставин, то правовідносини за договором припиняються. Зміна або припинення правовідношення можуть бути також здійснені потерпілим самостійно. Наприклад, у разі істотного порушення продавцем вимог щодо якості товару покупець може в односторонньому порядку відмовитися від договору і вимагати повернення сплаченої грошової суми (ч. 2 ст. 678 ЦК).
До другої групи способів захисту цивільних прав можна віднести такі способи, застосування яких дозволяє попередити або припинити порушення права. До них належать: припинення дії, яка порушує право; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Мета застосування цих способів захисту полягає в тому, щоб спонукати порушника припинити дії, які порушують належне особі суб'єктивне цивільне право, або їх попередити.
Такий спосіб, як припинення дії, що порушує право, може застосовуватися поряд з іншими способами захисту, наприклад, відшкодуванням збитків, або може мати самостійне значення. В останньому випадку інтерес володільця суб'єктивного права виражається в тому, щоб припинити порушення його права в майбутньому або усунути загрозу його порушення. Так, автор твору, який незаконно використовується (готується до випуску в світ без його відома, спотворюється, переробляється та ін.), третіми особами, може вимагати припинення цих дій, не висуваючи ніяких інших, наприклад майнових претензій.
Часто за допомогою даного способу захисту усуваються перешкоди для здійснення права, які створює порушник. Звичайно це має місце при триваючому правопорушенні, що само по собі не позбавляє особу суб'єктивного права, але заважає нормально його використати. Наприклад, власник майна згідно зі ст. 391 ЦК може вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, хоча ці порушення і не були спрямовані на позбавлення володіння.
Захист прав і охоронюваних законом інтересів особи може здійснюватися шляхом визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування. Це означає, що фізична або юридична особа, цивільні права або охоронювані законом інтереси якої порушені прийнятим рішенням, що не відповідає закону або іншим правовим актам; здійсненням дій чи виявом бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, має право на їх оскарження в суді.
Суд, по-перше, встановлює невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування вимогам закону чи іншим правовим актам, наприклад, що рішення прийняте не уповноваженим на те органом. По-друге, суд встановлює, чи порушуються суб'єктивні цивільні права й охоронювані законом інтереси особи даним рішенням, дією чи бездіяльністю. І як результат дослідження вищезгаданих обставин, суд виносить рішення про визнання рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування незаконним і визнає його цілком або частково недійсним. Як приклад можуть бути названі спори за позовами платників податків про визнання незаконними актів податкових органів про застосування до останніх фінансової відповідальності за різні порушення податкового законодавства. Як слушно зазначається в юридичній літературі1, за змістом закону фізичні та юридичні особи можуть вимагати визнання незаконними не тільки рішень, дій або бездіяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, а й рішень, дій чи бездіяльності органів управління юридичних осіб, якщо вони не відповідають закону й іншим нормативним актам та порушують права й охоронювані законом інтереси фізичних і юридичних осіб. Наприклад, підлягають розгляду судами спори за позовами про визнання незаконними рішень зборів акціонерів, правління й інших органів акціонерного товариства, які порушують права акціонерів, передбачені законом.
Третя група поєднує способи захисту цивільних прав, застосування яких має за мету відновити порушене право і (або) компенсувати втрати, понесені у зв'язку з його порушенням. Такий результат може бути досягнуто шляхом відновлення становища, що існувало до порушення права; визнання правочину недійсним; відшкодування збитків; компенсації моральної шкоди.
Відновлення становища, що існувало до порушення права, як спосіб захисту застосовується в тих випадках, коли порушене суб'єктивне право унаслідок цього не припиняє свого існування і може бути реально відновлене шляхом усунення наслідків правопорушення. Даний спосіб захисту охоплює широке коло конкретних дій, наприклад, повернення власнику його майна з чужого незаконного володіння (ст. 387 ЦК), виселення особи, що самоправно зайняла житлове приміщення (ст. 116 ЖК) та ін.
Відновлення становища, що існувало до його порушення, може здійснюватися за допомогою застосування заходів судового, адміністративного захисту, захисту нотаріусом, а також самозахисту цивільного права.
Визнання правочину недійсним являє собою окремий випадок відновлення становища, що існувало до порушення права як способу захисту, оскільки збігається з ним за правовою сутністю (ст. 216 ЦК).
Відшкодування збитків, заподіяних порушенням права, є найбільш універсальним серед способів захисту цивільних прав і може використовуватися як самостійно, так і поряд з іншими способами захисту як у сфері договірних, так і позадоговірних відносин. Під збитками розуміють втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода) (ст. 22 ЦК). ЦК дає універсальне поняття збитків, придатне для захисту будь-якого порушеного права. Так, особа, чиє право порушене, може вимагати від порушника відшкодування не тільки фактично понесених нею витрат, а й витрат, що вона повинна буде зробити для відновлення порушеного права як одного з елементів реальної шкоди, що надає можливість для широкого використання абстрактного способу обчислення збитків у зобов'язально - правових відносинах.
Стосовно ж упущеної вигоди необхідно зазначити, що йдеться про нестримані доходи кредитора, які він одержав би при виконаному або належним чином виконаному зобов'язанні боржником. Частина 3 ст. 22 ЦК дає орієнтир для визначення розміру упущеної вигоди, що не може бути менше ніж доходи, отримані особою, яка порушила право. Наприклад, продавець, одержавши суму попередньої оплати від покупця, замість закупівлі товарів для останнього вносить цю суму на депозитний рахунок у банку з метою одержання прибутку у вигляді відсотків.
У юридичній літературі висловлена думка, що сьогодні судовою практикою пред'являються надмірно жорсткі вимоги щодо доказів на підтвердження як наявності збитків у зв'язку з порушенням суб'єктивного права, так і їх розміру, а відшкодування збитків повинне стати звичайним способом захисту порушених цивільних прав, який часто застосовується2. Пропонується при вирішенні спорів виходити із визначеного залежно від конкретних обставин мінімального розміру збитків, які не потребують доказів. Наприклад, за договором купівлі-продажу у разі невиконання боржником грошового зобов'язання перед кредитором, який виконав свої зобов'язання з передачі товару, як мінімальний розмір збитків, що не потребує доведення, можна прийняти середній розмір відсотків по кредитах, встановлених банками у місті перебування кредитора. Відповідно до загального правила, закріпленого у ч. З ст. 22 ЦК, збитки відшкодовуються в повному обсязі, тобто підлягають відшкодуванню як реальні збитки, так і упущена вигода, якщо договором або законом не передбачене відшкодування у меншому чи більшому розмірі.
Стаття 16 ЦК України називає поряд із відшкодуванням збитків інші способи відшкодування майнової шкоди. Під ними насамперед мається на увазі стягнення неустойки у вигляді штрафу та пені. Згідно зі ст. 549 ЦК неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові в разі порушення ним зобов'язання. Якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона стягується у повному розмірі незалежно від відшкодування збитків. Договором може бути передбачено обов'язок відшкодування збитків лише в тій частині, у якій вони не покриті неустойкою. Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків.
Такий спосіб захисту цивільних прав, як компенсація моральної шкоди, полягає в покладанні на порушника обов'язку з відшкодування потерпілому моральної шкоди у вигляді грошової суми або іншого майна. Право на відшкодування такої шкоди мають як фізичні, так і юридичні особи.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3)у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Стаття 23 ЦК не обмежує право на компенсацію моральної шкоди будь-якими випадками, зокрема, встановленими законом. Фізичні і юридичні особи мають право на її відшкодування в усіх випадках заподіяння їм такої шкоди внаслідок порушення їх прав. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди і, як правило, одноразово. Розмір відшкодування визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення або позбавлення можливості реалізації потерпілим своїх здібностей, а також ступеня вини правопорушника, у випадках, коли вона є підставою відшкодування. Суд має брати до уваги те, що моральна шкода - категорія глибоко суб'єктивна, така, що залежить і від особистості потерпілого, і від конкретних обставин справи. При визначенні розміру шкоди враховуються вимоги розумності й справедливості.
Застосуванням розглянутих способів захист особистих немайнових або майнових прав не вичерпується. Цивільне право чи інтерес можуть бути захищені в інший спосіб, передбачений договором або законом.
Наприклад, шляхом звернення стягнення на майно боржника, яке є предметом застави (ст. 572 ГК), відрахуванням комісіонером належних йому за договором комісії сум з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента (ст. 1020 ЦК), виконанням зобов'язання за рахунок боржника (ст. 621 ЦК) та ін.

Приватизація квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку

2017-03-16T08:49:10Z

Oleksandr.ponomarenko: Створена сторінка: == Нормативна база == [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2482-12 Закон України "Про приватизацію державног...

== Нормативна база ==

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2482-12 Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду"]

== Набуття права власності на комунальне житло ==

Згідно з нормами ЗУ "Про приватизацію державного житлового фонду", до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення в гуртожитках (кімнати, житлові блоки, секції). Також можна приватизувати кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, де проживають двоє і більше наймачів. Однак це не означає, що абсолютно всі квартири або кімнати в гуртожитках можна приватизовувати. Наприклад, не підлягають приватизації квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення в гуртожитках, розташованих на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів і т. д. 

Приватизація передбачає безоплатну передачу громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 кв. м загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 кв. м на сім'ю. Варто зазначити, що мова йде не про родичів наймача, а членів його сім'ї, під якими розуміються лише громадяни, які постійно проживають (зареєстровані) у квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на це житло. Наприклад, сім'я з 3 чоловік має право безкоштовно приватизувати 73 кв. м (21 × 3 +10). За решту (надлишкову) площа доведеться доплачувати. Доплата здійснюється цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі, а в разі їх відсутності - грошима. Сума доплати визначається множенням розміру надлишкової площі на вартість 1 кв. м. При цьому закон дозволяє оплатити її в розстрочку протягом 10 років за умови внесення первинного внеску в розмірі не менше 10% і надання органу приватизації письмового зобов'язання про погашення решти суми. А от якщо загальна площа квартири менше тієї, яку можна приватизувати безоплатно, наймачу та членам його сім'ї видаються житлові чеки, сума яких визначається, виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості 1 кв. м. Житлові приміщення в гуртожитках передаються у власність громадянам одночасно з передачею їм у спільну сумісну власність допоміжних приміщень (приміщень загального користування). 

Ще одне важливе питання, що виникає в світлі завершення приватизації: хто є суб'єктом правовідносин співвласників, якщо, наприклад, в будинку приватизовано 80% квартир, а 20% залишаються у комунальній власності? Фахівці сходяться на думці, що, незалежно від кількості приватизованих квартир, сам по собі факт приватизації автоматично не робить власників житла балансоутримувачами будинку. Відповідно, за комунальну власність продовжують нести відповідальність органи місцевого самоврядування, незважаючи на те, що разом з житлом, як правило, приватизуються пов'язані з ним господарські споруди і приміщення (підвали, сараї). 

== Порядок отримання житла в приватну власність ==

=== Крок перший. Первинний прийом ===

Отже, якщо ви вирішили приватизувати житло, для здійснення задуманого необхідно зробити декілька кроків. Першим має стати первинний прийом: потрібно звернутися до співробітників відділу приватизації житлового фонду районної адміністрації за місцем знаходження житла та отримати первинну консультацію про можливість приватизації житла та обсязі необхідних документів.

=== Крок другий. Збір документів ===

Другим кроком є збір та подання документів. Стандартно подають:

заяву встановленого зразка, підписану всіма повнолітніми членами сім'ї, які постійно проживають і зареєстровані в квартирі (будинку). При цьому важливо пам'ятати, що оформлення заяви відбувається при обов'язковій присутності всіх членів сім'ї та пред'явленні ними паспортів (свідоцтв про народження для неповнолітніх осіб). У заяві зазначаються всі зареєстровані в квартирі (будинку) члени сім'ї, в т. ч. тимчасово відсутні і новонароджені. Підписати заяву замість тимчасово відсутнього члена сім'ї (крім відповідального квартиронаймача) може інший член сім'ї за наявності нотаріально завіреної довіреності, що підтверджує згоду тимчасово відсутнього члена сім'ї на приватизацію житла. Таку заяву завіряється начальником ЖЕКу;

довідку про склад сім'ї наймача і про займані ними приміщення. Така довідка видається працівниками паспортного відділу ЖЕКу безкоштовно при пред'явленні паспортів всіх зареєстрованих у квартирі членів сім'ї (заявників) і дійсна протягом 1 місяця з дня видачі. З цієї причини фахівці говорять про необхідність оформити та подати всі документи для приватизації житла в цей термін;

технічну документацію на квартиру або будинок (технічний паспорт на квартиру, поверховий план приміщень квартири або будинку, експлікацію приміщень). Взяти ці документи можна в БТІ, і там же краще уточнити, що для цього необхідно;

документи, що засвідчують факт використання чи невикористання заявником права на приватизацію житла за попереднім місцем проживання (якщо хто-небудь із заявників міняв реєстрацію місця проживання після 15 березня 1993 р). Таким документом може бути паспорт - за умови, що в ньому є відмітка, що підтверджує використання права на приватизацію житла. Фахівці відзначають, що в разі використання будь-ким із заявників права на приватизацію така особа у довільній письмовій формі дає згоду на приватизацію житла іншими особами, що проживають і зареєстровані в квартирі (будинку). Якщо в паспорті немає відмітки про використання права на приватизацію, необхідно отримати довідку з попереднього місця проживання про період проживання і про те, що заявник участі в приватизації не приймав або квартира за попереднім місцем проживання не приватизована. Для отримання цієї довідки працівник відділу приватизації надає заявнику на руки письмовий запит відповідної організації за місцем проживання;

довідку з "Ощадбанку" про використання суми житлового чека і його залишку (за умови їх наявності);

копії документа, що підтверджують право на пільгові умови приватизації - наприклад, якщо є надлишкова площа, а один із заявників має статус, який дає підстави для безкоштовної приватизації незалежно від розміру загальної площі житла;

квитанцію про оплату послуг за оформлення документів на приватизацію. Іноді також необхідно надати копії паспортів всіх повнолітніх членів сім'ї (1 сторінка та сторінки із зазначенням реєстрації паспорта), копію ордера на квартиру.

Зібрані документи необхідно подати до відділу приватизації житлового фонду в районній адміністрації за місцем знаходження житла. При цьому необхідно мати при собі паспорти всіх повнолітніх членів сім'ї та свідоцтва про народження неповнолітніх мешканців квартири (будинку).

=== Крок третій. Отримання свідоцтва ===

Далі починається процес підготовки та видачі свідоцтва про право власності на квартиру або будинок. Разом з ним відділ приватизації житлового фонду готує приватизаційні платіжні доручення для оплати житлових чеків на кожного повнолітнього і неповнолітнього члена сім'ї та видає їх заявникам. Платіжне доручення складається з трьох корінців, один з яких повертається заявнику. Оплата за дорученням здійснюється повнолітніми особами особисто і батьками за неповнолітніх осіб (у присутності дітей і працівника банку). Пам'ятайте, що платіжне доручення дійсне один місяць, а в разі прострочення необхідно звернутися у відділ приватизації за отриманням повторного платіжного доручення.

Для отримання свідоцтва про право власності заявнику необхідно подати у відділ приватизації житла паспорта всіх повнолітніх і свідоцтва про народження всіх неповнолітніх мешканців квартири, а також погашення корінців платіжних доручень. При видачі свідоцтва в паспортах (свідоцтвах про народження) нових власників робиться наступна позначка: "Право на безоплатну приватизацію житла використано в обсязі __ кв. м при нормі __ кв. м загальної площі".

Свідоцтво на право власності на квартиру підлягає обов'язковій реєстрації в органі державної реєстрації прав на нерухоме майно. До 1 січня 2013 року таким органом є БТІ, після - створена при Міністерстві юстиції Державна реєстраційна служба України (Укрдержреєстр).

Право на медичну допомогу не за місцем реєстрації

2017-03-15T08:00:34Z

Oleksandr.ponomarenko: Створена сторінка: == Нормативна база == [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] [http://zakon2...

== Нормативна база ==

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] 

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України «Основи законодавства України про охорону здоров’я»] 

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1382-15 Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»] 

[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/349/92 Указ Президента України «Про Клятву лікаря»] 

== Забезпечення правва на охорону здоров'я, субєкти права на охорону здоров'я ==

Стаття 2 Європейської хартії прав пацієнтів 2002 року, визначає, що кожен має право на доступність медичних послуг, яких він/вона потребує за станом здоров’я. Медичні служби мають гарантувати рівний доступ для всіх без дискримінації '''за ознаками наявності фінансових ресурсів, місця проживання, виду захворювання або часу звернення за допомогою'''. 

Згідно ст. 49 Конституції України, відповідно до якої '''кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу''' та медичне страхування. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування, а також ст. 283 ЦКУ - фізична особа має право на охорону її здоров’я, ст. 284 ЦКУ – фізична особа має право на надання їй медичної допомоги. 

== Як отримати медичну допомогу не за місцем реєестрації ==
Відповідно до ч.4 ст.4 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», з-поміж інших, належать рівноправність громадян, демократизм і загальнодоступність медичної допомоги та інших послуг у галузі охорони здоров’я. 

Ст.38 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров’я», відповідно до якої кожний пацієнт має право на вільний вибір лікаря, якщо останній може запропонувати свої послуги. Кожен пацієнт має право, коли це виправдано його станом, бути прийнятим в будь-якому закладі охорони здоров’я за своїм вибором, якщо цей заклад має можливість забезпечити відповідне лікування. 

Згідно п.1, п.2 указу Президента України «Про Клятву лікаря» від 15.06.1992 року № 349, лікар зобов’язується надавати медичну допомогу всім, хто її потребує, бути безкорисливим і чуйним до хворих. 

Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», не пов'язує надання медичної допомоги лікувальними закладами чи надання будь-яких інших послуг з реєстрації чи проживання особи. 

Тому, якщо особа зареєстрована за однією адресою, а проживає за іншою, це не позбавляє її права звернутись до лікувального закладу за місцем фактичного проживання та вимагати надання кваліфікованої медичної допомоги. 

Для цього, зацікавленій особі потрібно звернутись до адміністрації лікарні із заявою на ім’я головного лікаря, в якій викласти прохання поставити її на облік за місцем фактичного проживання, що до речі здійснюється абсолютно безоплатно.