WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Розголошення державної таємниці та втрата документів, що містять державну таємницю

2018-03-22T15:57:09Z

Oleksandr.hryshyn: Створена сторінка: == Нормативна база == 1.[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний Кодекс України] 2.[http://zakon0...

== Нормативна база ==
1.[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний Кодекс України] 
2.[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальни Кодекс України] 
3.[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення] 
4.[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3855-12 Закон України «Про державну таємницю»] 
5.[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 Закон України «Про інформацію»] 
6.[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2939-17 Закон України «Про доступ до публічної інформації»] 
7.[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2229-12 Закон України «Про Службу безпеки України».] 
8.[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0902-05 Звід відомостей, що становлять державну таємницю, затверджений наказом Служби безпеки України від 12.08.2005 № 440 з наступними змінами та доповненнями.] 
== Загальне законодавче визначення поняття державної таємниці та її юридичних складових ==

Відомості, що становлять державну таємницю (державна таємниця, секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому Законом України «Про державну таємницю», державною таємницею і підлягають охороні державою та які рішенням державних експертів з питань таємниць визнано державною таємницею і включено до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю (ЗВДТ).
(стаття 1 Закону України «Про державну таємницю», стаття 1 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю)

Віднесення інформації до державної таємниці - процедура прийняття (державним експертом з питань таємниць) рішення про віднесення категорії відомостей або окремих відомостей до державної таємниці з установленням ступеня їх секретності шляхом обґрунтування та визначення можливої шкоди національній безпеці України у разі розголошення цих відомостей, включенням цієї інформації до Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, та з опублікуванням цього Зводу, змін до нього.
(стаття 1 Закону України «Про державну таємницю»)

Таємна інформація - інформація, доступ до якої обмежується відповідно до частини 2 статті 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», розголошення якої може завдати шкоди особі, суспільству і державі.
Таємною визнається інформація, яка містить, у тому числі і державну таємницю…
Таємна інформація є публічною інформацією з обмеженим доступом. 

Обмеження доступу до інформації здійснюється при дотриманні сукупності таких вимог: 

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров’я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні. 
(статті 6 та 8 Закону України «Про доступ до публічної інформації»)
 

Інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі. Захист інформації - сукупність правових, адміністративних, організаційних, технічних та інших заходів, що забезпечують
збереження, цілісність інформації та належний порядок доступу до неї.(стаття 1 Закону України «Про інформацію») 

Завдання з охорони держаної таємниці покладено на Службу безпеки України, яка визначена спеціально уповноваженим державним органом України у сфері забезпечення охорони державної таємниці.(частина 1 статті 2 Закону України «Про Службу безпеки України», частина 5 статті 5 Закону України «Про державну таємницю»)
Досудове розслідування злочинів щодо розголошення державної таємниці (стаття 328 Кримінального кодексу України) та втрати документів, що містять державну таємницю (стаття 329 Кримінального кодексу України) здійснюють слідчі органів безпеки.(стаття 216 Кримінального процесуального кодексу України)
Єдиною формою реєстрації в Україні відомостей, що становлять державну таємницю, є Звід відомостей, що становлять державну таємницю, який формується Службою безпеки України на підставі рішень державних експертів з питань таємниць різних міністерств і відомств України та на виконання рішень суду.
(стаття 1 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю).
Зазначений Звід відомостей, що становлять державну таємницю, затверджується відповідним наказом Служби безпеки України, як спеціально уповноваженим державним органом України у сфері забезпечення охорони державної таємниці.
На сьогодні – це наказ Служби безпеки України «Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю» від 12.08.2005 № 440 з наступними змінами та доповненнями. Тексти зазначених наказу та Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, є відкритими для вільного доступу.

== Кримінально-правова характеристика розголошення державної таємниці та втрати документів, що містять державну таємницю ==

Предмет злочинів:
Відомості, що становлять державну таємницю – стосовно розголошення державної таємниці.(стаття 328 Кримінального кодексу України)
Документи, інші матеріальні носії секретної інформації, що містять державну таємницю, предмети, відомості про які становлять державну таємницю – стосовно втрати документів, що містять державну таємницю.(стаття 329 Кримінального кодексу України)

Об’єкт злочинів:
Режим державної таємниці, тобто встановлений єдиний порядок забезпечення охорони державної таємниці що забезпечує безпеку держави.
Об’єктивна сторона злочинів:
Розголошення певних відомостей, яке полягає у діях (усна чи письмова розповідь стороннім особам, по радіо тощо про зміст таємних документів, про таємні вироби чи інші матеріали, аналогічні публікації у відкритій пресі, демонстрування таємних документів, виробів чи інших матеріалів на зібранні або по телебаченню та інше віддання гласності, обнародування певних відомостей), а в окремих випадках і в бездіяльності (якщо, скажімо, недбале зберігання відповідних документів, виробів чи інших матеріалів створило умови для ознайомлення з ними сторонніх осіб).
Трата документів, що містять державну таємницю полягає у двох взаємопов’язаних фактах, перший із яких є причиною, а другий - наслідком: 1) порушення особою, якій було довірено матеріальні носії секретної інформації, що містить державну таємницю, або предмети, відомості про які становлять державну таємницю, встановленого законом порядку поводження із ними 
2) втрата зазначених матеріальних носіїв інформації або предметів.
Між цими фактами обов’язково має бути безпосередній причинний зв’язок. 

Суб’єкт злочинів:
Суб’єктом злочину є осудна особа віком, як правило, від 18 років (як виняток такий допуск можуть отримати й особи у віці від 16 до 18 років -наприклад, студенти деяких вищих навчальних закладів), якій відомості, що становлять державну таємницю, були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків, яка мала відповідний допуск до документів або інших матеріальних носіїв секретної інформації, що містять державну таємницю, а також до предметів, відомості про які становлять державну таємницю.
Якщо зазначені відомості випадково стали відомі іншій особі (прибиральниця знайшла втрачений таємний документ, охоронець несподівано підслухав розмову тощо), вона не може нести відповідальність за їх розголошення.
Розголошення державної таємниці в сфері оборони (відомостей військового характеру, що становлять державну таємницю), вчинене військовослужбовцем або військовозобов’язаним під час проходження останнім зборів, кваліфікується за частиною 1 статті 422 Кримінального кодексу України.
Військовослужбовці та військовозобов’язані під час проходження ними зборів за втрату документів, матеріалів, що містять державну таємницю у сфері оборони, або предметів, відомості про які становлять державну таємницю у будь-якій сфері, несуть відповідальність за частиною 2 статті 422 Кримінального кодексу України, а за втрату документів і матеріалів, що містять державну таємницю в інших сферах, - за статтею 329 Кримінального кодексу України.

Суб’єктивна сторона злочинів:
Злочин може бути вчинений як умисно (прямий і непрямий умисел), так і з необережності (злочинна самовпевненість і злочинна недбалість) – стосовно розголошення державної таємниці.
Необережну вина - злочинна самовпевненість або злочинна недбалість –стосовно втрати документів, що містять державну таємницю.

== Кримінальна відповідальність за розголошення державної таємниці та втрати документів, що містять державну таємницю ==

Покарання за розголошення державної таємниці - позбавлення волі на строк від 2 до 5 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років або без такого.(частина 1 статті 328 Кримінального кодексу України)
Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, - позбавлення волі на строк від 5 до 8 років.
(частина 2 статті 328 Кримінального кодексу України)
Покарання за втрату документів, що містять державну таємницю -позбавлення волі на строк до 3 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років або без такого.
(частина 1 статті 329 Кримінального кодексу України)
Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, - позбавлення волі на строк від 2 до 5 років.
(частина 2 статті 329 Кримінального кодексу України)
До тяжких наслідків можуть бути віднесені випадки, коли внаслідок розголошення або втрати відомостей, що становлять державну таємницю, відповідні державні органи вимушені були істотно змінювати зміст стратегічних, оперативних, мобілізаційних та інших важливих планів, організацію охорони певних об’єктів, систему зв’язку, напрями науково-дослідних чи конструкторських робіт, що було пов'язано із заподіянням державі значної матеріальної шкоди.
Тяжкими наслідками розголошення або втрати відомостей, що становлять державну таємницю, є відомості про осіб, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, контррозвідувальну або розвідувальну діяльність, їхніх близьких родичів, осіб, які на конфіденційній основі залучаються, плануються до залучення чи залучалися раніше до співпраці з метою виконання завдань оперативно-розшукової, контррозвідувальної чи розвідувальної діяльності (ці відомості відповідно до законодавства є такими, що становлять державну таємницю), що призвело до посягання на їх життя, здоров’я чи свободу або створення серйозної небезпеки для їхнього життя чи здоров’я.

== Особливості кримінального процесу щодо розголошення державної таємниці та втрати документів, що містять державну таємницю ==

Охорона державної таємниці під час кримінального провадження щодо розголошення державної таємниці та втрати документів, що містять державну таємницю:

Досудове розслідування та судове провадження у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, має проводитись з дотриманням вимог режиму секретності.
Процесуальні рішення не повинні містити відомостей, що становлять державну таємницю.
До участі у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, допускаються особи, які мають допуск до державної таємниці відповідної форми та яким надано доступ до конкретної секретної інформації (категорії секретної інформації) та її матеріальних носіїв.
Підозрюваний чи обвинувачений бере участь у кримінальному провадженні без оформлення допуску до державної таємниці після роз’яснення йому вимог статті 28 «Обов’язки громадянина щодо збереження державної таємниці» Закону України «Про державну таємницю» та попередження про кримінальну відповідальність за розголошення відомостей, що становлять державну таємницю.
Доступ до матеріалів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, надається захисникам та законним представникам підозрюваного, обвинуваченого, потерпілому та їхнім представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його під час здійснення своїх прав і обов’язків, передбачених цим Кодексом, виходячи з обставин, встановлених під час кримінального провадження.
Рішення про надання доступу до конкретної таємної інформації та її матеріальних носіїв приймаються у формі наказу або письмового розпорядження керівником органу досудового розслідування, прокурором, судом.
Потерпілому та його представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику забороняється робити виписки та копії з матеріалів, які містять державну таємницю.
Захисникам та законним представникам підозрюваного чи обвинуваченого забороняється робити копії з матеріалів, які містять державну таємницю.
Підозрюваний, обвинувачений, його захисник та законний представник з метою підготовки та здійснення захисту можуть робити виписки з матеріалів, що містять державну таємницю. Такі виписки опечатуються особою, якою були зроблені, у вигляді, що унеможливлює ознайомлення з їх змістом.
Виписки зберігаються з дотриманням вимог режиму секретності в органі досудового розслідування або суді та надаються особі, яка їх склала, на її вимогу: під час досудового розслідування - у приміщенні органу досудового розслідування, під час судового провадження - у приміщенні суду.
Ознайомлення із змістом виписок будь-кого, крім особи, яка їх зробила, не допускається.
Матеріальні носії секретної інформації, які не долучені до матеріалів досудового розслідування, передаються в установленому законом порядку на зберігання до режимно-секретного підрозділу органу досудового розслідування.
Здійснення кримінального провадження, яке містить державну таємницю, не є підставою для обмеження прав його учасників, крім випадків, передбачених законом та обумовлених необхідністю забезпечення охорони державної таємниці.
(стаття 517 Кримінального процесуального кодексу України)
Особливості проведення експертизи у кримінальному провадженні щодо розголошення державної таємниці та втрати документів, що містять державну таємницю:
Проведення експертизи щодо законності віднесення інформації у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку до державної таємниці, зміни ступеня секретності цієї інформації та її розсекречування, підготовка висновку щодо завданої національній безпеці України шкоди у разі розголошення секретної інформації чи втрати матеріальних носіїв такої інформації здійснюється посадовою особою, на яку покладено виконання функцій державного експерта з питань таємниць відповідно до закону у сфері державної таємниці.
У такому разі на зазначену особу поширюються обов’язки і права, які Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено для експертів.
Якщо під час проведення експертизи використовуються методики, технології чи інформація, що містять охоронювану державою таємницю, в описовій частині висновку експертизи ці відомості не зазначаються.(стаття 518 Кримінального процесуального кодексу України)

== Адміністративна відповідальність за порушення законодавства про державну таємницю==
Види адміністративних правопорушень щодо державної таємниці: 

1) недодержання встановленого законодавством порядку передачі державної таємниці іншій державі чи міжнародній організації; 

2) засекречування інформації: 

- про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту; 

- про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися та загрожують безпеці громадян; 

- про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медичне обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демографічні показники, стан правопорядку, освіти та культури населення; 

- про факти порушень прав і свобод людини і громадянина; 

- про незаконні дії органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб; 

- іншої інформації, яка відповідно до законів та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути засекречена; 

3) безпідставне засекречування інформації; 

4) надання грифу секретності матеріальним носіям конфіденційної або іншої таємної інформації, яка не становить державної таємниці, або ненадання грифу секретності матеріальним носіям інформації, що становить державну таємницю, а також безпідставне скасування чи зниження грифу секретності матеріальних носіїв секретної інформації; 

5) порушення встановленого законодавством порядку надання допуску та доступу до державної таємниці; 

6) невжиття заходів щодо забезпечення охорони державної таємниці та незабезпечення контролю за охороною державної таємниці; 

7) провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею, без отримання в установленому порядку спеціального дозволу на провадження такої діяльності, а також розміщення державних замовлень на виконання робіт, доведення мобілізаційних завдань, пов’язаних з державною таємницею, в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах, організаціях, яким не надано спеціального дозволу на провадження діяльності, пов’язаної з державною таємницею; 

8) недодержання вимог законодавства щодо забезпечення охорони державної таємниці під час здійснення міжнародного співробітництва, прийому іноземних делегацій, груп, окремих іноземців та осіб без громадянства та проведення роботи з ними; 

9) невиконання норм і вимог криптографічного та технічного захисту секретної інформації, внаслідок чого виникає реальна загроза порушення її конфіденційності, цілісності і доступності. 

(стаття 2122 Кодексу України про адміністративні правопорушення)

Відповідальність за адміністративні правопорушення щодо державної таємниці: 

Накладення штрафу на громадян від 10 до 30 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від 30 до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.Повторне протягом року вчинення порушення, за яке особу вже було піддано адміністративному стягненню, - тягне за собою накладення штрафу на громадян від 30 до 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб - від 50 до 150 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.(стаття 2122 Кодексу України про адміністративні правопорушення)

Державна зрада

2017-06-01T08:12:27Z

== Нормативна база ==
1.[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний Кодекс України] 
2.[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальни Кодекс України] 
3.[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/964-15 Закону України «Про основи національної безпеки України»] 
4.[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1932-12 Закон України «Про оборону України»] 
5.[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3855-12 Закон України «Про державну таємницю»] 
6.[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2229-12 Закон України «Про Службу безпеки України»] 
7.[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/55-12 Декларація про державний суверенітет України] 
8.[http://www.president.gov.ua/documents/5552015-19443 Указ Президента "Про нову редакцію Воєнної доктрини України"] 
9.[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0902-05 Наказ Служби Безпеки України "Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю"] 
10.[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_010 Статут Організації Об'єднаних Націй і Статут Міжнародного Суду ООН] 
11.[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_a32 Декларація про зміцнення міжнародної безпеки] 

== 1. Загальне законодавче визначення поняття державної зради та її юридичних складових ==

Державна зрада – це діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України: перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту, шпигунство, надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України.
(стаття 111 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України)]. 
Суверенітет (державний суверенітет) України - верховенство, самостійність, повнота і неподільність влади України в межах її території та
незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/55-12 Декларація про державний суверенітет України)] 
Територіальній цілісність та недоторканість – принцип міжнародного публічного права, згідно з яким територія держави є недоторканою від посягань з боку інших держав шляхом застосування військової сили або загрози силою. ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/995_a32)пункт 4 статті 2 Статуту Організації Об’єднаних Націй, Декларація про зміцнення міжнародної безпеки )] 
Обороноздатність держави - здатність держави до захисту у разі збройної агресії або збройного конфлікту. Вона складається з матеріальних і духовних елементів та є сукупністю воєнного, економічного, соціального та морально-політичного потенціалу у сфері оборони та належних умов для його реалізації (стаття 1 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1932-12 Закону України «Про оборону України»)] 
Державна, економічна та інформаційна безпека України за своєю сутністю є складовими національної безпеки України. 
Національна безпека України – це захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам у сферах правоохоронної діяльності, боротьби з корупцією, прикордонної діяльності та оборони, міграційної політики, охорони здоров’я, освіти та науки, науково-технічної та інноваційної політики, культурного розвитку населення, забезпечення свободи слова та інформаційної безпеки, соціальної політики та пенсійного забезпечення, житлово-комунального господарства, ринку фінансових послуг, захисту прав власності, фондових ринків і обігу цінних паперів, податково-бюджетної та митної політики, торгівлі та підприємницької діяльності, ринку банківських послуг, інвестиційної політики, ревізійної діяльності, монетарної та валютної політики, захисту інформації, ліцензування, промисловості та сільського господарства, транспорту та зв’язку, інформаційних технологій, енергетики та енергозбереження, функціонування природних монополій, використання надр, земельних та водних ресурсів, корисних копалин, захисту екології і навколишнього природного середовища та інших сферах державного управління при виникненні негативних тенденцій до створення потенційних або реальних загроз національним інтересам. (стаття 1 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/964-15 Закону України «Про основи національної безпеки України»)] 

== 2. Кримінально-правова характеристика державної зради ==

=== Об’єкт злочину ===
Родовий об’єкт злочину - суспільні відносини з охорони основ національної безпеки України. 
Безпосередній об’єкт злочину - зовнішня безпека України, її суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність, обороноздатність, державна, економічна чи інформаційна безпека. 
Видовий об’єкт злочину - зовнішня та внутрішня безпеки України. 
=== Об’єктивна сторона злочину===
Об’єктивна сторона злочину визначена у трьох наступних формах: 
1) Перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту. 
2) Шпигунство. 
3) Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. 
Перша форма державної зради - перехід на бік ворога в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту. 
Перехід на бік ворога може відбуватись різним чином: перехід до ворога через лінію фронту (лінію бойового розмежування), вступ до військових формувань ворога, участь за завданням ворожої сторони у бойових або інших підривних діях проти України, надання різної допомоги представникам, у тому числі і агентам ворога у їх діяльності на шкоду інтересам України тощо. 
Перехід на бік ворога може полягати, як у переході на територію ворога (так званий фізичний перехід), так і в наданні допомоги ворогові або його представникам на території України (так званий інтелектуальний перехід). 
У цій формі державна зрада визнається закінченою з моменту, коли особа почала надавати допомогу ворогові. 
Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цієї форми державної зради є час вчинення злочину - в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. (стаття 1 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1932-12 Закону України «Про оборону України»)]) 
Збройний конфлікт - збройне зіткнення між державами (міжнародний збройний конфлікт, збройний конфлікт на державному кордоні) або між ворогуючими сторонами в межах території однієї держави, як правило, за підтримки ззовні (внутрішній збройний конфлікт).(частина 4 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/555/2015 Воєнної доктрини України]) 
Друга форма державної зради - шпигунство. 
Шпигунство - передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам відомостей, що становлять державну таємницю.(стаття 114 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України)]). 
Відомості, що становлять державну таємницю (державна таємниця, секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому Законом України «Про державну таємницю», державною таємницею і підлягають охороні державою. (стаття 1 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3855-12 Закону України «Про державну таємницю»)] 
Завдання з охорони держаної таємниці покладено на Службу безпеки України, яка визначена спеціально уповноваженим державним органом України у сфері забезпечення охорони державної таємниці. (стаття 2 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2229-12 Закон України "Про Службу безпеки України"»]), (стаття 5 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3855-12 Закону України «Про державну таємницю»)] 
Єдиною формою реєстрації в Україні відомостей, що становлять державну таємницю, є Звід відомостей, що становлять державну таємницю, який формується Службою безпеки України на підставі рішень державних експертів з питань таємниць різних міністерств і відомств України та на виконання рішень суду.
(стаття 1 Зводу відомостей, що становлять державну таємницю) 
Зазначений звід відомостей, що становлять державну таємницю, затверджується відповідним наказом Служби безпеки України, як спеціально уповноваженим державним органом України у сфері забезпечення охорони державної таємниці. 
На сьогодні – це наказ Служби безпеки України «Про затвердження Зводу відомостей, що становлять державну таємницю» від 12.08.2005 № 440.
Тексти зазначених наказу та Зводу відомостей, що становлять державну таємницю, є відкритими для вільного доступу. 
Злочин «державна зрада у формі шпигунства» є закінченим при вчиненні хоча б однієї із таких дій: 
1) збирання відомостей, що становлять державну таємницю з метою їх передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам; 
2) передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представникам відомостей, що становлять державну таємницю.
 
Третя форма державної зради - надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України. 
Надання іноземній державі, іноземній організації або їх представникам допомоги в проведенні підривної діяльності проти України полягає в будь-якій допомозі у проведенні діяльності, направленої на завдання будь-якої шкоди інтересам України. 
При цій формі не має значення, як діяла особа - за завданням іноземної держави чи з власної ініціативи. 
Цією формою охоплюються і випадки, коли особа, за завданням іноземних держав або їх представників, організовує (або вчинює) на шкоду інтересам України будь-який інший злочин проти основ національної безпеки України (наприклад, диверсію, посягання на життя державного чи громадського діяча). 
=== Суб’єкт злочину ===
Суб’єктом державної зради у будь-якій її формі може бути тільки громадянин України, який досяг 16-річного віку.
Саме за цим елементом складу злочину державна зрада головним чином відмежовується від злочину, передбаченого статтею 114 Кримінального кодексу України «Шпигунство», в якому суб’єктом виступає тільки громадянин іншої держави або особа без громадянства.
=== Суб’єктивна сторона злочину ===
Суб’єктивна сторона державної зради характеризується виною у вигляді прямого умислу, за якого особа усвідомлює, що її діяння вчиняються на шкоду зовнішній та внутрішній безпеці (інтересам) України, передбачає їх суспільно небезпечні наслідки і бажає їх настання. 
Мотиви державної зради можуть бути різні: користь, помста, бажання полегшити виїзд на постійне місце проживання до іншої країни тощо. 

== 3. Кримінальна відповідальність за скоєння державної зради ==

Покарання за державну зраду - позбавлення волі на строк від дванадцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої.
(частина 1 статті 111 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України)]). 
Звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинив і добровільно заявив органам державної влади про свій зв’язок з ними та про отримане завдання.(частина 2 статті 111 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України)]). 

== 4. Особливості кримінального процесу щодо державної зради у формі шпигунства у зв’язку із наявністю відомостей, що становлять державну таємницю ==

=== Охорона державної таємниці під час кримінального провадження щодо державної зради у формі шпигунства ===
Досудове розслідування та судове провадження у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, має проводитись з дотриманням вимог режиму секретності. 
Процесуальні рішення не повинні містити відомостей, що становлять державну таємницю. 
До участі у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, допускаються особи, які мають допуск до державної таємниці відповідної форми та яким надано доступ до конкретної секретної інформації (категорії секретної інформації) та її матеріальних носіїв.
Підозрюваний чи обвинувачений бере участь у кримінальному провадженні без оформлення допуску до державної таємниці після роз’яснення йому вимог статті 28 «Обов’язки громадянина щодо збереження державної таємниці» [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3855-12 Закону України «Про державну таємницю»] та попередження про кримінальну відповідальність за розголошення відомостей, що становлять державну таємницю. 
Доступ до матеріалів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, надається захисникам та законним представникам підозрюваного, обвинуваченого, потерпілому та їхнім представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його під час здійснення своїх прав і обов’язків, передбачених цим Кодексом, виходячи з обставин, встановлених під час кримінального провадження. 
Рішення про надання доступу до конкретної таємної інформації та її матеріальних носіїв приймаються у формі наказу або письмового розпорядження керівником органу досудового розслідування, прокурором, судом. 
Потерпілому та його представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику забороняється робити виписки та копії з матеріалів, які містять державну таємницю. 
Захисникам та законним представникам підозрюваного чи обвинуваченого забороняється робити копії з матеріалів, які містять державну таємницю.
Підозрюваний, обвинувачений, його захисник та законний представник з метою підготовки та здійснення захисту можуть робити виписки з матеріалів, що містять державну таємницю. Такі виписки опечатуються особою, якою були зроблені, у вигляді, що унеможливлює ознайомлення з їх змістом.
Виписки зберігаються з дотриманням вимог режиму секретності в органі досудового розслідування або суді та надаються особі, яка їх склала, на її вимогу: під час досудового розслідування - у приміщенні органу досудового розслідування, під час судового провадження - у приміщенні суду.
Ознайомлення із змістом виписок будь-кого, крім особи, яка їх зробила, не допускається. 
Матеріальні носії секретної інформації, які не долучені до матеріалів досудового розслідування, передаються в установленому законом порядку на зберігання до режимно-секретного підрозділу органу досудового розслідування. 
Здійснення кримінального провадження, яке містить державну таємницю, не є підставою для обмеження прав його учасників, крім випадків, передбачених законом та обумовлених необхідністю забезпечення охорони державної таємниці.(стаття 517 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального Кодексу України]) 
=== Особливості проведення експертизи у кримінальному провадженні щодо державної зради у формі шпигунства, яке містить державну таємницю ===
Проведення експертизи щодо законності віднесення інформації у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку до державної таємниці, зміни ступеня секретності цієї інформації та її розсекречування, підготовка висновку щодо завданої національній безпеці України шкоди у разі розголошення секретної інформації чи втрати матеріальних носіїв такої інформації здійснюється посадовою особою, на яку покладено виконання функцій державного експерта з питань таємниць відповідно до закону у сфері державної таємниці. 
У такому разі на зазначену особу поширюються обов’язки і права, які Кримінальним процесуальним кодексом України передбачено для експертів.
Якщо під час проведення експертизи використовуються методики, технології чи інформація, що містять охоронювану державою таємницю, в описовій частині висновку експертизи ці відомості не зазначаються (стаття 518 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального Кодексу України])

Тероризм: поняття, ознаки та відповідальність

2017-03-20T09:37:12Z

Oleksandr.hryshyn: Створена сторінка: == Нормативна база == 1. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний Кодекс України] 2. [http://zak...

== Нормативна база ==

1. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний Кодекс України] 

2. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/638-15 Закон України "Про боротьбу з тероризмом"] 

3. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/994_331 Європейська конвенція про боротьбу з тероризмом]

== Загальне законодавчо визначене поняття тероризму і терористичного акту та відповідальність за їх вчинення ==

=== Визначення поняття ===
Тероризм - суспільно небезпечна діяльність, яка полягає у
свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом
захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування
населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи
здоров’я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних
дій з метою досягнення злочинних цілей
(стаття 1 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/638-15 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»]).

Конкретним проявом тероризму, як загальної діяльності, є терористичний акт.

Терористичний акт - злочинне діяння у формі застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, відповідальність за які передбачена статтею 258 Кримінального кодексу України
(стаття 1 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/638-15 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»]).

Тероризм, як злочинна (терористична) діяльність, також, охоплює: 

- планування, організацію, підготовку та реалізацію терористичних актів; 

- підбурювання до вчинення терористичних актів, насильства над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об’єктів у терористичних цілях; 

- організацію незаконних збройних формувань, злочинних угруповань (злочинних організацій), організованих злочинних груп для вчинення терористичних актів, так само як і участь у таких актах; 

- вербування, озброєння, підготовку та використання терористів, тобто осіб, які беруть участь у терористичній діяльності; 

- пропаганду і поширення ідеології тероризму; 

- фінансування та інше сприяння тероризму. 

(стаття 1 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/638-15 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»]).

=== Особливості превентивного затримання у районі проведення антитерористичної операції осіб, причетних до терористичної діяльності ===
Для відвернення терористичних загроз у районі проведення антитерористичної операції відповідно до кримінального
процесуального законодавства України з урахуванням особливостей, встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/638-15 Законом України «Про боротьбу з тероризмом»], може здійснюватися превентивне затримання осіб, причетних до терористичної діяльності, на строк понад 72 години.
Граничний строк превентивного затримання не може перевищувати 30 діб. 
Підставою для превентивного затримання є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою терористичної діяльності.
Превентивне затримання здійснюється за вмотивованим рішенням начальника Головного управління (управління) Служби безпеки України або начальника територіального органу Національної поліції за згодою прокурора та без ухвали слідчого судді, суду. 
Копія рішення про превентивне затримання особи, причетної до терористичної діяльності, на строк понад 72 години невідкладно надається затриманій особі, а також негайно направляється до слідчого судді, суду відповідної юрисдикції разом із клопотанням про обрання належного запобіжного заходу стосовно відповідної особи. 
Превентивне затримання особи не може продовжуватися після розгляду слідчим суддею, судом клопотання про обрання належного
запобіжного заходу стосовно цієї особи (стаття 151 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/638-15 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»]).

=== Відповідальність осіб, винних у терористичній діяльності===

Особи, винні в терористичній діяльності, притягаються до кримінальної відповідальності в порядку, передбаченому законом.
(від автора: статті 258, 2581, 2582, 2583, 2584, 2585 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України]) 
Непокора або опір законним вимогам військовослужбовців, посадових осіб, які беруть участь у проведенні антитерористичної
операції, неправомірне втручання в їх законну діяльність тягнуть за собою відповідальність, передбачену законом.
(від автора: стаття 342 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України])
(стаття 23 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/638-15 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»]).
=== Відповідальність організації за терористичну діяльність ===
 
Організація, відповідальна за вчинення терористичного акту і визнана за рішенням суду терористичною, підлягає ліквідації, а належне їй майно конфіскується. 
У разі визнання судом України, в тому числі відповідно до її міжнародно-правових зобов’язань, діяльності організації (її відділення, філії, представництва), зареєстрованої за межами України, терористичною, діяльність цієї організації на території України забороняється, її українське відділення (філія, представництво) на підставі рішення суду ліквідується, а належні йому майно і майно зазначеної організації, яке знаходиться на території України, конфіскуються. 
Заява про притягнення організації до відповідальності за терористичну діяльність подається до суду відповідно Генеральним прокурором, прокурорами Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя.
(стаття 24 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/638-15 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»])

=== Відповідальність за сприяння терористичній діяльності ===
Керівники та посадові особи підприємств, установ і організацій, а також громадяни, які сприяли терористичній діяльності, несуть відповідальність за сприяння терористичній діяльності, зокрема коли: 

1) фінансували терористів, терористичні групи (терористичні організації); 
2) надавали або збирали кошти безпосередньо чи опосередковано з наміром використання їх для вчинення терористичних актів чи злочинів терористичної спрямованості; 
3) проводили операції з коштами та іншими фінансовими активами: 

- фізичних осіб, які вчиняли чи намагалися вчинити терористичні акти чи злочини терористичної спрямованості або брали участь у їх вчиненні чи сприяли вчиненню; 
- юридичних осіб, майно яких безпосередньо чи опосередковано перебуває у власності чи під контролем терористів або осіб, які сприяють тероризму; 
- юридичних і фізичних осіб, які діють від імені чи за вказівкою терористів або осіб, що сприяють тероризму, включаючи кошти, одержані або придбані з використанням об’єктів власності, що безпосередньо чи опосередковано перебувають у власності чи під контролем осіб, які сприяють тероризму, або пов’язаних з ними юридичних і фізичних осіб; 
4) надавали кошти, інші фінансові активи чи економічні ресурси, відповідні послуги безпосередньо чи опосередковано для використання в інтересах фізичних осіб, які вчиняють терористичні акти або сприяють чи беруть участь у їх вчиненні, чи в інтересах юридичних осіб, майно яких безпосередньо чи опосередковано перебуває у власності чи під контролем терористів або осіб, які сприяють тероризму, а також юридичних і фізичних осіб, які діють від імені чи за вказівкою зазначених осіб; 
5) надавали допомогу особам, які брали участь у вчиненні терористичних актів; 
6) вербували фізичних осіб для заняття терористичною діяльністю, сприяли встановленню каналів постачання зброї терористам та переміщенню терористів через державний кордон України; 
7) переховували осіб, які фінансували, планували, підтримували чи вчиняли терористичні акти або злочини терористичної спрямованості; 
8) використовували територію України з метою підготовки чи вчинення терористичних актів або злочинів терористичної спрямованості проти інших держав або іноземців. 
(стаття 24 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/638-15 Закону України «Про боротьбу з тероризмом»]).

== Кримінальна відповідальність за вчинення терористичного акту ==

=== Визначення поняття ===
Терористичний акт, тобто застосування зброї, вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту, міжнародного ускладнення, або з метою впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста), а також погроза вчинення зазначених дій з тією самою метою.
(стаття 258 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України])

=== Об’єкт злочину ===
Об’єкт злочину:Громадська безпека

=== Об’єктивна сторона ===
Об’єктивна сторона злочину визначена у наступних формах: 
1)Застосування зброї. 
2)Вчинення вибуху, підпалу чи інших дій, які створювали небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків. 
3)Погроза вчинення зазначених дій. 
Кваліфіковані форми терористичного акту: 
-вчинення його повторно; 
-вчинення його за попередньою змовою групою осіб; 
-заподіяння значної майнової шкоди; 
-заподіяння інших тяжких наслідків. 
(частина 2 статті 258 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України])
 
Особливо кваліфікована форма терористичного акту - загибель людини, тобто смерть хоча б однієї людини в наслідок терористичного акту.
(частина 3 статті 258 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page Кримінального кодексу України])

=== Суб’єкт злочину ===
Суб’єкт злочину: осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

=== Суб’єктивна сторона злочину ===
Прямий умисел та хоча б одна спеціальна мета, як то: 
- порушення громадської безпеки; 
- залякування населення; 
- провокації воєнного конфлікту або міжнародного ускладнення; 
- впливу на прийняття рішень чи вчинення або невчинення дій органами державної влади чи органами місцевого самоврядування, службовими особами цих органів, об’єднаннями громадян, юридичними особами, або привернення уваги громадськості до певних політичних, релігійних чи інших поглядів винного (терориста). 
(частина 1 статті 258 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України])

=== Відповідальність за вчинення терористичного акту ===
За частиною 1 статті 258 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] - позбавлення волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією майна або без такої. 
За частиною 2 статті 258 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] щодо повторного вчинення терористичного акту або за попередньою змовою групою осіб, або якщо терористичний акт призвів до заподіяння значної майнової шкоди чи інших тяжких наслідків - позбавлення волі на строк від 7 до 12 років з конфіскацією майна або без такої. 
За частиною 3 статті 258 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] щодо загибелі людини - позбавлення волі на строк від 10 до 15 років з конфіскацією майна або без такої. 
Особа звільняється від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене частиною 1 статті 258 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України] в частині погрози вчинення терористичного акту, якщо вона до повідомлення їй про підозру у вчиненні нею злочину добровільно повідомила правоохоронний орган про цей злочин, сприяла його припиненню або розкриттю, у разі якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернено небезпеку для життя чи здоров’я людини або заподіяння значної майнової шкоди чи настання інших тяжких наслідків, якщо в її діях немає складу іншого злочину.

== Кримінальна відповідальність за вчинення інших злочинів, що сприяють тероризму ==
=== Втягнення у вчинення терористичного акту ===
1. Втягнення особи у вчинення терористичного акту або примушування до вчинення терористичного акту з використанням обману, шантажу, уразливого стану особи, або із застосуванням чи погрозою застосування насильства - карається позбавленням волі на строк від 3 до 5 років. 
2. Дії, передбачені частиною 1 цієї статті, вчинені щодо кількох осіб або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням службового становища, - караються позбавленням волі на строк від 4 до 7 років. 
(стаття 258 1 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України])
=== Публічні заклики до вчинення терористичного акту ===
1. Публічні заклики до вчинення терористичного акту, а також розповсюдження, виготовлення чи зберігання з метою розповсюдження матеріалів з такими закликами - караються виправними роботами на строк до 2 років або арештом на строк до 6 місяців, або обмеженням волі на строк до 3 років, або позбавленням волі на той самий строк з конфіскацією майна або без такої. 
2. Ті самі дії, вчинені з використанням засобів масової інформації, - караються обмеженням волі на строк до 4 років або позбавленням волі на строк до 5 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років та з конфіскацією майна або без такої.
(стаття 258 2 Кримінального кодексу України) 

=== Створення терористичної групи чи терористичної організації ===
1. Створення терористичної групи чи терористичної організації, керівництво такою групою чи організацією або участь у ній, а так само організаційне чи інше сприяння створенню або діяльності терористичної групи чи терористичної організації - караються позбавленням волі на строк від 8 до 15 років з конфіскацією майна або без такої. 
2. Звільняється від кримінальної відповідальності за діяння, передбачене частиною 1 цієї статті, особа, крім організатора і керівника терористичної групи чи терористичної організації, яка добровільно повідомила правоохоронний орган про відповідну терористичну діяльність, сприяла її припиненню або розкриттю злочинів, вчинених у зв’язку із створенням або діяльністю такої групи чи організації, якщо в її діях немає складу іншого злочину. 
(стаття 258 3 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України])

=== Сприяння вчиненню терористичного акту ===
1. Вербування, озброєння, навчання особи з метою вчинення терористичного акту, а так само використання особи з цією метою - караються позбавленням волі на строк від 3 до 8 років з конфіскацією майна або без такої. 
2. Ті самі дії, вчинені щодо кількох осіб або повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або службовою особою з використанням свого службового становища, - караються позбавленням волі на строк від 5 до 10 років з конфіскацією майна або без такої. 
(стаття 258 4 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України])

=== Фінансування тероризму ===
1. Фінансування тероризму, тобто дії, вчинені з метою фінансового або матеріального забезпечення окремого терориста чи терористичної групи (організації), організації, підготовки або вчинення терористичного акту, втягнення у вчинення терористичного акту, публічних закликів до вчинення терористичного акту, сприяння вчиненню терористичного акту, створення терористичної групи (організації), - караються позбавленням волі на строк від 5 до 8 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 2 років та з конфіскацією майна. 
2. Ті самі дії, вчинені повторно або з корисливих мотивів, або за попередньою змовою групою осіб, або у великому розмірі, або якщо вони призвели до заподіяння значної майнової шкоди, - караються позбавленням волі на строк від 8 до 10 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років та з конфіскацією майна. 
3. Дії, передбачені частинами 1 або 2 цієї статті, вчинені організованою групою чи в особливо великому розмірі, або якщо вони призвели до інших тяжких наслідків, - караються позбавленням волі на строк від 10 до 12 років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до 3 років та з конфіскацією майна. 
4. Особа, крім організатора або керівника терористичної групи (організації), звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені цією статтею, якщо вона добровільно до притягнення до кримінальної відповідальності повідомила про відповідну терористичну діяльність або іншим чином сприяла її припиненню або запобіганню злочину, який вона фінансувала або вчиненню якого сприяла, за умови, що в її діях немає складу іншого злочину. 
Примітка: 
1. Фінансування тероризму визнається вчиненим у великому розмірі, якщо розмір фінансового або матеріального забезпечення перевищує шість тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 
2. Фінансування тероризму визнається вчиненим в особливо великому розмірі, якщо розмір фінансового або матеріального забезпечення перевищує вісімнадцять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. 

(стаття 2585 Кримінального кодексу України)

== Правовий і соціальний захист осіб, які беруть участь у боротьбі з тероризмом ==
Особи, які беруть участь у боротьбі з тероризмом, перебувають під захистом держави. 
Правовому і соціальному захисту підлягають: 

1) військовослужбовці, працівники і службовці центральних та місцевих органів виконавчої влади, які беруть (брали) безпосередню участь в антитерористичних операціях; 

2) особи, які на постійній чи тимчасовій основі сприяють органам, що здійснюють боротьбу з тероризмом, у запобіганні, виявленні, припиненні терористичної діяльності та мінімізації її наслідків; 

3) члени сімей осіб, зазначених у пунктах 1 і 2 цієї частини, якщо потреба в забезпеченні їх захисту викликана участю зазначених осіб у боротьбі з тероризмом. 
Соціальний захист осіб, які залучаються до боротьби з тероризмом, здійснюється у порядку, який визначається законом. Якщо особа, яка брала участь у боротьбі з тероризмом, загинула під час проведення антитерористичної операції, членам її сім’ї та особам, що перебували на її утриманні, виплачується за рахунок коштів Державного бюджету України одноразова допомога в розмірі двадцяти прожиткових мінімумів, відшкодовуються витрати на поховання загиблого, призначається пенсія у зв’язку з втратою годувальника, а також зберігаються пільги, які мав загиблий, на отримання житла, оплату житлово-комунальних послуг тощо. 
У разі, коли особа, яка брала участь у боротьбі з тероризмом, стала інвалідом внаслідок каліцтва, одержаного під час проведення антитерористичної операції, цій особі за рахунок коштів Державного бюджету України виплачується одноразова допомога в розмірі десяти прожиткових мінімумів і призначається пенсія відповідно до законодавства України. 
 
У разі, коли особа, яка брала участь у боротьбі з тероризмом, під час проведення антитерористичної операції зазнала поранення, яке не потягло за собою настання інвалідності, цій особі виплачується одноразова допомога в розмірі п’яти прожиткових мінімумів.

Конфіскація майна за вироком суду у кримінальних провадженнях

2017-02-28T12:48:00Z

Oleksandr.hryshyn: Створена сторінка: == Нормативна база == 1.[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний Кодекс України] 2.[http://zakon...

== Нормативна база ==
1.[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний Кодекс України]
 
2.[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальни Кодекс] 
3.[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1104-2012-%D0%BF#n94 Порядок передачі на зберігання тимчасово вилучених під час кримінального провадження документів, які посвідчують користування спеціальним правом]
 
4. [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1104-2012-%D0%BF#n19 Порядок зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов’язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження Загальні положення]

== Поняття та умови застосування конфіскації майна за вироком суду у кримінальних провадженнях ==

===== Визначення поняття =====
Конфіскація майна у кримінальних провадженнях – це покарання, що передбачає примусове безоплатне вилучення у власність держави всього або частини майна, яке є власністю засудженого (частина 1 статті 59 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України]).

===== Умови застосування конфіскації майна =====
Конфіскація майна встановлюється за тяжкі та особливо тяжкі корисливі злочини і може бути призначена лише у випадках, спеціально передбачених в Особливій частині Кримінального кодексу України (частина 2 статті 59 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України]).
Конфіскація майна є додатковим покаранням до таких основних видів покарань, як громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі (статті 51 і 52 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України]). 

Конфіскація як вид покарання не застосовується до неповнолітніх (частина 2 статті 98 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України)].

== Процесуальний порядок забезпечення конфіскації майна за вироком суду у кримінальних провадженнях ==

=== На стадії досудового розслідування ===

З метою забезпечення конфіскація майна за вироком суду майно під час досудового розслідування має бути спочатку тимчасово вилучено, а потім, після проведення необхідних і достатніх слідчих заходів по вказаному вилученому майну має бути прийнято одне із рішень: або повернути його законному власнику або накласти на тимчасово вилучене майно арешт (частина 1 статті 177 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України).]

==== Тимчасове вилучення майна ====

Визначення: Тимчасове вилученням майна - це фактичне позбавлення підозрюваного можливості володіти, користуватися та розпоряджатися певним його майном до вирішення питання про арешт майна або його повернення (частина 1 статті 167 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України).]
 

===== Підстави для тимчасового вилучення майна: =====
Тимчасово вилученим може бути майно у вигляді речей, документів, грошей тощо, щодо яких є достатні підстави вважати, що вони: 
1) підшукані, виготовлені, пристосовані чи використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та (або) зберегли на собі його сліди; 

2) надані особі з метою схилити її до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та (або) матеріального забезпечення кримінального правопорушення чи як винагорода за його вчинення; 

3) є предметом кримінального правопорушення, пов’язаного з їх незаконним обігом; 

4) набуті в результаті вчинення кримінального правопорушення, доходи від них, або на які було спрямоване кримінальне правопорушення (частина 2 статті 167 Кримінального процесуального кодексу України). 

===== Порядок тимчасового вилучення майна: =====

Тимчасово вилучити майно може кожен, хто законно затримав особу в порядку, передбаченому статтями 207, 208 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України]. Кожна особа, яка здійснила законне затримання, зобов’язана одночасно із доставленням затриманої особи до слідчого, прокурора, іншої уповноваженої службової особи передати їй тимчасово вилучене майно. Факт передання тимчасово вилученого майна засвідчується протоколом.Тимчасове вилучення майна може здійснюватися також під час обшуку, огляду. Слідчий, прокурор, інша уповноважена службова особа під час затримання або обшуку і тимчасового вилучення майна або негайно після їх здійснення зобов’язана скласти відповідний протокол. 
Після тимчасового вилучення майна уповноважена службова особа зобов’язана забезпечити схоронність такого майна в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (стаття 168 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України]). 

===== Припинення тимчасового вилучення майна: =====

Тимчасово вилучене майно повертається особі, у якої воно було вилучено: за постановою прокурора, якщо він визнає таке вилучення майна безпідставним; за ухвалою слідчого судді чи суду, у разі відмови у задоволенні клопотання прокурора про арешт цього майна; у випадках, передбачених частиною 5 статті 171 та/або частиною 6 статті 173 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України.]

==== Арешт майна ====

===== Визначення: =====

Арешт майна - це тимчасове позбавлення підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, можливості відчужувати певне його майно за ухвалою слідчого судді або суду до скасування арешту майна у встановленому [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальним процесуальним кодексом України]. Відповідно до вимог цього Кодексу арешт майна може також передбачати заборону для особи, на майно якої накладено арешт, іншої особи, у володінні якої перебуває майно, розпоряджатися будь-яким чином таким майном та використовувати його (частина 1 статті 170 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України)]. 

===== Підстави для арешту майна: =====
Слідчий суддя або суд під час судового провадження накладає арешт на майно у вигляді речей, якщо є достатні підстави вважати, що вони відповідають критеріям, зазначеним у частині другій статті 167 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України.]
Крім того, у випадку задоволення цивільного позову суд за клопотанням прокурора, цивільного позивача може вирішити питання про накладення арешту на майно для забезпечення цивільного позову до набрання судовим рішенням законної сили, якщо таких заходів не було вжито раніше. 
Арешт може бути накладено на нерухоме і рухоме майно, майнові права інтелектуальної власності, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковому вигляді, цінні папери, корпоративні права, які перебувають у власності підозрюваного, обвинуваченого або осіб, які в силу закону несуть цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, i перебувають у нього або в інших фізичних, або юридичних осіб з метою забезпечення можливої конфіскації майна або цивільного позову. 
Заборона на використання майна, а також заборона розпоряджатися таким майном можуть бути застосовані лише у випадках, коли їх незастосування може призвести до зникнення, втрати або пошкодження відповідного майна або настання інших наслідків, які можуть перешкодити кримінальному провадженню. 
Заборона використання житлового приміщення, в якому на законних підставах проживають будь-які особи, не допускається (частини 2-5 статті 170 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України)].

===== Клопотання про арешт: =====
З клопотанням про арешт майна до слідчого судді, суду має право звернутися прокурор, слідчий за погодженням з прокурором, а з метою забезпечення цивільного позову - також цивільний позивач. У клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 
1) підстави, у зв’язку з якими потрібно здійснити арешт майна; 
2) перелік і види майна, що належить арештувати; 
3) документи, що підтверджують право власності на майно, що належить арештувати. 
 
До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
У клопотанні цивільного позивача, слідчого, прокурора про арешт майна підозрюваного, обвинуваченого, іншої особи для забезпечення цивільного позову повинно бути зазначено: 
1) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням; 
2) докази факту завдання шкоди і розміру цієї шкоди. 
Вартість майна, яке належить арештувати з метою забезпечення цивільного позову, повинна бути спів мірною із розміром шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. 
Клопотання слідчого, прокурора про арешт тимчасово вилученого майна повинно бути подано не пізніше наступного робочого дня після вилучення майна, інакше майно має бути негайно повернуто особі, у якої його було вилучено (стаття 171 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України]). 

Розгляд клопотання про арешт майна: 

Клопотання про арешт майна розглядається слідчим суддею, судом не пізніше двох днів з дня його надходження до суду, за участю слідчого та/або прокурора, цивільного позивача, якщо клопотання подано ним, підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, і за наявності - також захисника, законного представника. Неприбуття цих осіб у судове засідання не перешкоджає розгляду клопотання. Клопотання слідчого, прокурора, цивільного позивача про арешт майна, яке не було тимчасово вилучене, може розглядатися без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна. Під час розгляду клопотання про арешт майна слідчий суддя має право за клопотанням учасників розгляду або за власною ініціативою заслухати будь-якого свідка чи дослідити будь-які матеріали, що мають значення для вирішення питання про арешт майна (стаття 172 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України)]. 

===== Вирішення питання про арешт майна: =====

Слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.
Відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна. 
У разі задоволення клопотання слідчий суддя, суд постановляє ухвалу, в якій зазначає: 
1) перелік майна, яке підлягає арешту; 
2) підстави застосування арешту майна; 
3) перелік тимчасово вилученого майна, яке підлягає поверненню особі; 
4) заборону розпоряджатися або користуватися майном у разі її передбачення та вказівку на таке майно; 
5) порядок виконання ухвали. 
Ухвалу про арешт тимчасово вилученого майна слідчий суддя, суд постановляє не пізніше сімдесяти двох годин із дня находження до суду клопотання, інакше таке майно повертається особі, у якої його було вилучено. Копія ухвали надсилається слідчому, прокурору, підозрюваному, обвинуваченому, іншим заінтересованим особам не пізніше наступного робочого дня після її постановлення (стаття 173 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України)] 

===== Скасування арешту майна: =====
Під час досудового розслідування обвинувачений, його захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково.
Також, якщо обвинувачений, його захисник, законний представник, інший власник або володілець майна доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.Такі клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею не пізніше трьох днів після його надходження до суду. 
Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно.
Прокурор одночасно з винесенням постанови про закриття кримінального провадження скасовує арешт майна (стаття 174 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України)].

===== Виконання ухвали про арешт майна: =====
Ухвала про арешт майна виконується негайно слідчим, прокурором.

=== На стадії судового розгляду кримінального провадження за обвинуваченням особи у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) ===

Скасування арешту майна під час судового розгляду кримінального провадження: 
Під час судового провадження обвинувачений, його захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. 
Також, якщо обвинувачений, його захисник, законний представник, інший власник або володілець майна доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано. Такі клопотання під час судового провадження розглядається судом не пізніше трьох днів після його надходження до суду.Про час та місце розгляду повідомляється особа, яка заявила клопотання, та особа, за клопотанням якої було арештовано майно(частина 1 статті 174 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України)]. 
Вирішення судом питання щодо майна, на яке накладено арешт з метою можливої конфіскації:
Ухвалюючи вирок за результатами розгляду кримінального провадження по обвинуваченню особи у вчиненні кримінального правопорушення, суд повинен, серед інших, вирішити і питання, що належить вчинити з майном, на яке накладено арешт в ході досудового розслідування з метою його подальшої можливої конфіскації (пункт 12 частини 1 статті 368 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України]). 
Вирок суду в частині конфіскації майна може бути наступним: щодо конфіскації всього, належного обвинуваченій особі майна; щодо конфіскації частини майна або щодо зняття арешту з майна та повернення його власнику у повному обсязі. 
Якщо конфіскується частина майна, суд повинен зазначити, яка саме частина майна конфіскується, або перелічити предмети, що конфіскуються (частина 1 статті 59 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального кодексу України]).
 
Суд скасовує арешт майна, зокрема, у випадках виправдання обвинуваченого, закриття кримінального провадження судом, не призначення судом покарання у виді конфіскації майна, залишення цивільного позову без розгляду або відмови в цивільному позові (частини 4 статті 174 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України).]

Погашення та зняття судимості

2016-12-14T14:19:08Z

Oleksandr.hryshyn: /* Нормативна база */

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний Кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний Кодекс]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0016700-03 Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості " від 26.12.2003 N 16]

== Основні аспекти ==
Судимість є правовим наслідком засудження особи вироком суду до кримінального покарання. Вона виражається в такому стані особи, який пов'язаний з певними цивільно-правовими і кримінально-правовими обмеженнями.
Судимість має своєю метою попередження вчинення нових злочинів як особою, що має судимість, так й іншими особами. Підставою судимості є наявність обвинувального вироку суду, який набрав законної сили і яким особа засуджується до певного покарання. Такими, що не мають судимості, визнаються (ч. 3 ст. 88 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України]): 

а) особи, засуджені вироком суду, без призначення покарання; 

б) особи, засуджені вироком суду, із звільненням від покарання; 

в) особи, які відбули покарання за діяння, злочинність і караність яких виключена законом. 

Відповідно до ч. 2 ст. 88 КК судимість має правове значення у разі вчинення нового злочину, а також в інших випадках, передбачених законами. Відповідно до ч. 1 ст. 88 КК особа визнається такою, що має судимість, з дня набрання законної сили обвинувачувальним вироком і до погашення або зняття судимості.
== Погашення судимості ==
Погашення судимості — це автоматичне її припинення при встановленні передбачених законом умов. Головним з них є невчинення особою протягом строку судимості нового злочину. 

Судимість має строковий характер. Закон визначає, коли вона виникає (з дня набрання законної сили обвинувальним вироком), та встановлює підстави й припинення. Такими підставами є погашення судимості та її зняття. Як погашення, так і зняття судимості пов'язані зі спливом певних термінів, протягом яких особа повинна перетерпіти негативні наслідки та своєю поведінкою довести остаточне виправлення. 

Припинення судимості анулює всі кримінально-правові та загальноправові наслідки засудження та призначення покарання. Особа, судимість якої погашена або знята, вважається такою, яка раніше злочину не вчиняла, покарання не відбувала. Вона не зобов'язана будь-де вказувати про вчинення нею в минулому злочину та призначення за нього покарання, не повинна відчувати жодних негативних наслідків колишньої судимості. Врахування погашеної чи знятої судимості при вирішенні будь-яких питань, у т.ч. і при характеристиці особи, суперечить самій суті інституту припинення судимості і є неприпустимим.
Погашення судимості є типовим і найбільш поширеним способом її припинення. При цьому особа втрачає статус судимого без будь-яких своїх додаткових зусиль, без прийняття спеціального рішення з цього приводу державним органом. Автоматичне погашення судимості випливає безпосередньо із КК.
Стаття 89 КК встановлює диференційовані строки погашення судимості залежно від виду і строку покарання, відбутого винним. У деяких випадках судимість погашається самим фактом відбуття покарання або звільнення від нього. Наприклад, судимість погашається після відбуття такого покарання, як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю. 

Стаття 89 КК передбачає також погашення судимості перебігом встановленого в законі строку після відбуття особою основного і додаткового покарання. Тривалість цих строків встановлюється залежно від виду покарання і ступеня тяжкості вчиненого злочину. Так, п. 5 передбачає строк погашення судимості в один рік, якщо особи відбули покарання у виді штрафу, громадських робіт, виправних робіт або арешту, а для осіб, які відбули покарання у виді обмеження волі, строк погашення судимості дорівнює двом рокам (п. 6).
У пунктах 6-9 ст. 89 КК строки погашення судимості диференціюються залежно від категорії злочинів (ст. 12). Для злочинів невеликої тяжкості — 2 роки; середньої тяжкості — 3 роки; тяжких — 6 років; особливо тяжких — 8 років.
Закінчення передбачених ст. 89 КК строків судимості за умови, що перебіг строку не переривався вчиненням нового злочину, дозволяє вважати особу такою, яка не має судимості.
Судимість погашається автоматично за наявності умов, передбачених ст. 89 КК України. 

== Зняття судимості ==
Судимість має закріпити результати впливу на засудженого в ході виконання покарання, дати можливість переконатися, що відбулося його виправлення. Однак засуджений своєю поведінкою може довести, що мета судимості досягнута до погашення її строку, встановленого у ст. 89 КК'. У зв'язку з цим законодавець закріплює у КК ще одну форму припинення стану судимості - зняття судимості. Такий законодавчий крок спрямований на реалізацію принципу гуманізму, персоніфікації (особистісного характеру) кримінальної відповідальності, а також на досягнення певних позитивних змін в особі засудженого, появу у нього властивостей, що утримуватимуть його від вчинення нових злочинів, обумовлюватимуть додержання правил правослухняної поведінки та співжиття у суспільстві. 

=== Умови зняття судимості ===

Кримінальний кодекс передбачає певні умови зняття судимості (процесуальний порядок зняття судимості закріплений у ст. 414 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальному процесуальному кодексі]). Згідно з частинами 1, 2 ст. 91 КК зняття судимості допускається за наявності таких умов: 

- відбуття особою покарання лише двох видів - обмеження волі або позбавлення волі. Або, інакше кажучи, має бути фактично відбуте покарання певного виду; 

- сплив не менш як половини строку погашення судимості, передбаченого ст. 89 КК; 

- особа довела своє виправлення зразковою поведінкою та сумлінним ставленням до праці; 

- суд визнав за можливе зняти судимість до повного спливу її строку, визначеного законом. 

Має бути наявною сукупність перелічених умов. При цьому зняття судимості є правом, а не обов'язком суду.
Відбуття покарання певного виду як умова зняття судимості
Дострокове зняття судимості застосовується лише щодо тих осіб, які відбули покарання лише у вигляді обмеження волі або позбавлення волі, а не покарання інших видів. З огляду на це не можна вважати осіб такими, які відбули покарання у виді обмеження або позбавлення волі, у випадках, коли ці види покарання в установленому законодавством порядку були замінені на покарання інших видів або особа звільнялась від відбування покарання з випробуванням або невідбута нею частина покарання (у виді обмеження або позбавлення волі) була замінена більш м'яким покаранням. Тобто зняття судимості застосовується лише щодо тих осіб, які реально відбули призначене їм покарання у виді обмеження або позбавлення волі.

=== Сплив половини строку судимості, як умова її дострокового зняття ===
Дострокове зняття судимості допускається лише після того, як сплив строк, визначений у ч. 2 ст. 91 КК: "не менш як половина строку погашення судимості, зазначеного у статті 89 цього Кодексу". Тому на обчислення таких строків поширюються правила, закріплені у ст. 89 КК (див. вище).
Встановлення у ч. 2 ст. 91 КК такої обов'язкової умови зняття судимості, як відбуття особою "не менш як половини строку погашення судимості", можна розглядати як специфічний "засіб" виправлення такої особи (у тому числі через те, що її становище протягом певного часу після відбування покарання у виді обмеження чи позбавлення волі обмежує або унеможливлює вчинення нею нових злочинів). З огляду на зазначене слід підтримати точку зору В. О. Навроцького, згідно з якою судимість з осіб, достроково звільнених від відбування покарання або яким покарання замінено більш м'яким, не повинна зніматися, принаймні до спливу строку покарання, призначеного за вироком суду. В іншому випадку неможливе направлення для відбування покарання особи, яка не витримала іспитовий строк, вчинила новий злочин.
=== Виправлення особи як умова зняття судимості ===
Пленум ВСУ в абз. 1 своєї постанови [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0016700-03 "Про практику застосування судами України законодавства про погашення і зняття судимості" від 26.12.2003 N 16] роз'яснює, що відповідно до ст. 91 або ч. 3 ст. 108 КК умовою дострокового зняття судимості з повнолітньої особи, яка відбула покарання у виді обмеження або позбавлення волі, та з особи, яка вчинила тяжкий або особливо тяжкий злочин у віці до 18 років і відбула за нього покарання у виді позбавлення волі, є встановлення (в тому числі судом), що ця особа зразковою поведінкою і сумлінним ставленням до праці довела своє виправлення.
Доведенням особою виправлення згідно з ч. 1 ст. 91 КК визнаються зразкова поведінка та сумлінне ставлення до праці.
Зразковість поведінки особи дістає вияв у дотриманні нею правил суспільної моралі під час проживання у сім'ї, спілкування з близькими, колегами по роботі та іншими особами, гідному ставленні до цих осіб, а також при відвідуванні нею різних публічних заходів, у навчанні, праці, реалізації різних індивідуальних потреб тощо. 

З метою повернення осіб, які відбули покарання у виді обмеження чи позбавлення волі, до самостійного загальноприйнятого соціального життя в суспільстві вживаються заходи соціальної адаптації таких осіб, передбачені Законом України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3160-17 "Про соціальну адаптацію осіб, які відбувають чи відбули покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі на певний строк" від 17 березня 2011 р. з останніми змінами] 

Сумлінне ставлення до праці полягає у суспільно корисній праці відповідної організаційно-правової форми (наприклад в участі у підприємницькій діяльності, виконанні різних цивільно-правових договорів, добровільній діяльності у благодійних організаціях тощо) і передбачає дотримання у процесі праці загальноприйнятих правил правослухняної поведінки, співжиття у суспільстві (наприклад: підвищення рівня фахової кваліфікації, необхідного для забезпечення належного виконання трудових обов'язків; отримання обумовленої винагороди за працю, сплата різних обов'язкових платежів, пов'язаних з трудовою діяльністю; належне дотримання правил техніки безпеки на виробництві тощо).
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/392/96-%D0%B2%D1%80 "Про застосування амністії в Україні" в редакції від 14 травня 2014 р]. Закон про амністію не може передбачати зняття судимості з осіб, які звільняються від відбування покарання. Інакше кажучи, амністія не передбачає автоматичного зняття судимості. Водночас, у ч. 3 ст. 6 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/392/96-%D0%B2%D1%80 Закону "Про застосування амністії в Україні"] роз'яснюється, що питання про зняття судимості з осіб, до яких застосована амністія, вирішується відповідно до положень КК.
Незважаючи на тривалість існування інституту судимості та ґрунтовну теоретичну розробку відповідної проблематики ціла низка положень, які стосуються судимості, продовжують залишатися актуальними для подальшого дослідження. Чи не найгостріше з них стосується доцільності збереження цього інституту - тривала дія негативних правових наслідків засудження після повного відбуття призначеного покарання. Останнім часом усе більше прихильників завойовує позиція, згідно з якою звільнення від покарання чи то в силу його виконання у повному обсязі, чи то достроково, має повністю припиняти кримінально-правові відносини між державою та особою, яка колись вчинила злочин. Очевидно, потрібні спеціальні дослідження, які б або спростували таку позицію, або ж обґрунтували аргументи на її користь, достатні для відповідного законодавчого рішення. Ще одна проблема - недостатня ефективність судимості, показником чого є доволі високий рівень рецидиву. Це, на противагу вищенаведеній позиції, штовхає до посилення обмежень щодо осіб, які мають судимість, що також потребує теоретичного аналізу. Гостро стоїть і проблема загальноправових наслідків судимості, насамперед їх систематизації та кодифікації правових норм, що передбачають обмеження для осіб, які мають судимість, а, подекуди, і просто раніше засуджених - навіть тих, судимість яких знята чи погашена.

== Приклад заяви про погашення судимості ==

До місцевого суду ___________________
______________ (П.І.Б.,засудженого , адреса)

ЗАЯВА про погашення судимості

 
Вироком місцевого суду ____________ від ___ 201__ р. я _______________ (П.І.Б.) був засуджений за ч.__ ст.___ КК України до _________ (міра покарання). 

Покарання відбув повністю (був достроково звільнений від відбування покарання) ___ 201 __ р. 

За цей час я повністю усвідомив свою вину у вчиненні злочину, моя поведінка стала зразковою, я чесно працюю ____________ (назва підприємства, установи чи організації). Це підтверджується _________________ (характеристика, витяг з наказу про заохочення тощо) 

Відповідно до ст.414 Кримінального процесуального кодексу України, 

ПРОШУ: 

1.Погасити мою судимість за вироком місцевого суду _______ від ___ 201_ р. 

Додатки: 

1) Виробнича та громадська характеристика. 

2) Витяг з наказів про заохочення. 

3) Копія вироку, довідки про звільнення. 

4) Клопотання колективу підприємства (установи, організації). 

Дата Підпис Ініціали, прізвище

[[Категорія:Кримінальне право]]

Погашення та зняття судимості

2016-12-14T14:17:39Z

Oleksandr.hryshyn: Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний Кодекс України] * [http://zakon0.rada...

Хуліганство: поняття, ознаки види, порядок звернення із заявою до правоохоронних органів, відповідальність

2016-12-14T13:36:27Z

Oleksandr.hryshyn: /* Відповідальність */

== Нормативна база ==

* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція Украіни]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний Кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальни Кодекс]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/va010700-06 Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про хуліганство" від 22.12.2006 № 10]

== Поняття, ознаки та види ==

Хуліганство - грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом (ч.1 ст. 296 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України]). 
=== Об'єкт злочину ===
Основний безпосередній об'єкт хуліганства - громадський порядок. Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я особи, авторитет органів державної влади, громадська безпека.

=== Об'єктивна сторона ===
Об'єктивна сторона хуліганства полягає у грубому порушенні громадського порядку, тобто у вчиненні активних дій. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України] не пов'язує наявність хуліганства з його вчиненням у громадських місцях. Таким чином, громадський порядок може бути порушений і за відсутності сторонніх осіб чи у присутності лише потерпілого (вночі, у безлюдному місці, в квартирі). Однак вчинення хуліганських дій у присутності інших людей, в обстановці проведення публічного заходу (покладення квітів до пам'ятника, концерт тощо) є однією із ознак, яка вказує на грубість порушення громадського порядку.
 
Кримінальне караним є саме грубе порушення громадського порядку. Грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення хуліганських дій, їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня порушення їхніх прав та законних інтересів тощо. Отже, грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли йому заподіюється істотна шкода, коли хуліганство пов'язане з посяганням на інші суспільні відносини, задля збереження яких підтримується громадський порядок, коли це зачіпає важливі інтереси чи інтереси багатьох осіб, коли відновлення порядку вимагає значних, тривалих зусиль.
За змістом ч. 1 ст. 296 КК, під грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства слід визнавати таке порушення, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Це поняття вироблене судовою практикою і містить особливі ознаки хуліганства, які дозволяють відмежувати його від дрібного хуліганства (ст. 173 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодексу про Адміністративне Правопорушення України]).
Так, зокрема, вчиненим з особливою зухвалістю може бути визнане злочинне порушення громадського порядку: 
1) що виявляє явну неповагу до суспільства і супроводжується, наприклад, насильством із заподіянням тілесних ушкоджень або знущанням над особою, нанесенням їй побоїв або мордуванням, катуванням особи; 
2) діє тривалий час і вперто не припиняється; 
3) пов'язане зі знищенням чи пошкодженням чужого майна, зривом масового заходу (концерту, зборів, виборів, випускного вечора тощо), порушенням нічного відпочинку людей, тимчасовим припиненням нормальної діяльності підприємства, установи, організації чи громадського транспорту тощо (п. 5 постанови [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/va010700-06 Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10]). 
Вчиненими з винятковим цинізмом можуть бути визнані хуліганські дії, які супроводжуються демонстративною неповагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності (непристойні рухи тіла, публічне оголення і демонстрування статевих органів, публічне вчинення добровільного статевого акту тощо), знущанням над хворими, старими, особами, які знаходяться в безпорадному стані.
Правозастосовна практика виробила певні критерії відмежування хуліганства від інших злочинів. При цьому потрібно враховувати спрямованість умислу винного, мотиви злочину, цілі та обставини вчинених особою дій.
Дії, які супроводжувались погрозами вбивством, нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені в сім'ї, квартирі, щодо родичів, знайомих і викликані особистими неприязними відносинами, неправильними діями потерпілих та інше, повинні кваліфікуватись за статтями КК, які передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров'я особи. Цей злочин вважатиметься закінченим, якщо особа вчинила дії, зазначені в диспозиції ст. 296 КК.

=== Суб'єкт злочину ===
Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 14 років, згідно з положеннями ч. 2 ст. 22 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України].

=== Суб'єктивна сторона ===
Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю прямого умислу, а також обов'язкової ознаки хуліганства - мотиву явної неповаги до суспільства, тобто очевидна, демонстративна зневага винного до встановлених у суспільстві правил поведінки.
Неповага до суспільства - це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для свідків його дій.
Саме мотив є відмітною рисою хуліганства. Крім того, останнє відрізняється від інших злочинів тим, що: 
1) вчиняється за явно несуттєвим приводом; 

2) безпосередня причина злочинного конфлікту при хуліганстві у більшості випадків є внутрішньою, тобто в самому діючому суб'єкті і не викликана необхідністю ззовні (конкретною ситуацією); 

3) дії хулігана не завжди логічно обґрунтовані і обумовлені певними обставинами; 

4) спрямованість і предмет посягання хуліганських дій часто не визначені. 

У ч. 2 ст. 296 КК передбачено таку кваліфікуючу ознаку злочину, як вчинення хуліганських дій групою осіб.
Злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо в ньому брали участь декілька (два чи більше) виконавців без попередньої змови між собою чи за попередньою змовою групою осіб незалежно від виконаної ролі.
Наступними кваліфікуючими обставинами хуліганства, передбаченими ч. 3 ст. 296 КК, є: вчинення хуліганства особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язані з опором представникові влади або представникові громадськості, які виконували обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.
За ознакою наявності попередньої судимості за хуліганство (за будь-який його вид) можливо кваліфікувати дії винного за умови, що ця судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку.
Під опором слід розуміти активну протидію особи, котра вчиняє хуліганство (відштовхування, завдання побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо), з метою позбавити зазначених осіб можливості виконати службовий чи громадський обов'язок з охорони громадського порядку (п. 8 постанови [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/va010700-06 Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10)]. Додаткова кваліфікація дій винного у вчиненні хуліганства з цією кваліфікуючою ознакою ще й за ч. 1 ст. 342 КК не потребується.
Вирішуючи питання щодо наявності в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки хуліганства, як застосування вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296 КК), слід ураховувати, що ця ознака має місце лише в тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодження або коли використання цих предметів під час учинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров'я громадян (п. 9 постанови [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/va010700-06 Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10)].
Спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень слід визнавати предмети, які пристосовані винною особою для цієї мети наперед або під час учинення хуліганських дій, а заздалегідь заготовленими - предмети, які хоч і не зазнали якоїсь попередньої обробки, але ще до початку хуліганства були приготовлені винним для зазначеної мети (п. 11 постанови [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/va010700-06 Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10)].
Під заздалегідь заготовленими для нанесення тілесних ушкоджень слід розуміти предмети, які хоч і не піддавались будь-якому попередньому обробленню, але були спеціально підготовлені винним для вказаної цілі та об'єктивно можуть завдати шкоду здоров'ю та життю особи.
За наявності зазначених обставин предмети господарсько-побутового призначення (сокира, молоток, кухонний ніж) спеціальні засоби, як-то: гумовий кийок, газовий пістолет з балончиком, ручна газова граната, а також інші подібні засоби, якими можливе заподіяння тілесних ушкоджень, відповідно до ч. 4 ст. 296 КК можуть бути визнані вказаними предметами.
Слід відрізняти групове хуліганство від інших злочинів, зокрема від групового порушення громадського порядку та масових заворушень. Основна відмінність цих злочинів полягає в мотиві. Групове порушення громадського порядку вчиняється з будь-якими мотивами. Масові заворушення передбачають наявність натовпу, учасники якого керуються також різними мотивами. Його учасники безпосередньо вчиняють погроми, руйнування, підпали та інші подібні дії або вчиняють збройний опір представникам владі і цим можуть дезорганізувати і навіть паралізувати на якийсь час діяльність органів влади і управління, створюючи загрозу для громадської безпеки. У разі групового хуліганства ці ознаки відсутні. Винні, діючи із хуліганських спонукань, намагаються лише грубо порушити громадський порядок. Хуліганство - це формальний склад злочину, а групове порушення громадського порядку - матеріальний склад, а масові заворушення - це матеріально-формальний склад злочину. Останньою відмінністю є кількість осіб, які вчиняють такі злочини: для хуліганства наявність декількох осіб у вчиненні злочинних дій не є обов'язковою ознакою, а лише кваліфікуючою, для масових заворушень характерна наявність натовпу, а для групового порушення громадського порядку - 2-х і більше осіб.
Хуліганські дії, які супроводжувались погрозою вбивством, заподіянням побоїв, легких тілесних ушкоджень належить кваліфікувати тільки за відповідною частиною ст. 296 КК. Додаткова кваліфікація за статтями про злочини проти життя та здоров'я особи не потрібна.
Відповідно до п. 13 постанови [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/va010700-06 Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10], при вирішенні питання про кваліфікацію дій винних осіб, які під час хуліганства вчинили й інші злочини, передбачені різними статтями Особливої частини КК, належить виходити з положень ст. 33 КК.

== Порядок звернення із заявою до правоохоронних органів ==

Процедура подання заяви в поліцію чи інший правоохоронний орган фактично регулюється Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК) та деякими відомчими актами. Ураховуючи, що КПК є законом і має вищу юридичну силу (тобто підзаконні нормативно-правові акти не можуть діяти в частині, що йому суперечать) доцільним є орієнтуватися перед усім на норми Кодексу. Згідно зі ст.214 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу] після подання особою заяви чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення (злочин) слідчий чи прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин, зобов’язаний внести відповідні відомості до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0680-16 Єдиного реєстру досудових розслідувань] (далі – Реєстр) та розпочати розслідування.
 До Реєстру мають потрапляти відомості з усіх заяв, а також інформація про хід відповідних розслідувань. Саме досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Реєстру, який фіксується автоматично.
Положеннями частини 4 ст.214 КПК прямо передбачено, що слідчий, прокурор чи інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення, при цьому відмова у їх прийнятті та реєстрації не допускається.

== Відповідальність ==

Відповідальність за хуліганство передбачена у розділі XII Кримінального кодексу України « Злочини проти громадського порядку та моральності», а саме санкціями статті 296 (відповідно до частин статті): 

1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, -карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років. 

2. Ті самі дії, вчинені групою осіб, -
караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років. 

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, -
караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. 

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років. 

[[Категорія:Кримінальне право]]

Хуліганство: поняття, ознаки види, порядок звернення із заявою до правоохоронних органів, відповідальність

2016-12-14T13:31:17Z

Oleksandr.hryshyn: /* Нормативна база */

== Нормативна база ==

* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція Украіни]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний Кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальни Кодекс]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/va010700-06 Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про хуліганство" від 22.12.2006 № 10]

== Поняття, ознаки та види ==

Хуліганство - грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом (ч.1 ст. 296 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України]). 
=== Об'єкт злочину ===
Основний безпосередній об'єкт хуліганства - громадський порядок. Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я особи, авторитет органів державної влади, громадська безпека.

=== Об'єктивна сторона ===
Об'єктивна сторона хуліганства полягає у грубому порушенні громадського порядку, тобто у вчиненні активних дій. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України] не пов'язує наявність хуліганства з його вчиненням у громадських місцях. Таким чином, громадський порядок може бути порушений і за відсутності сторонніх осіб чи у присутності лише потерпілого (вночі, у безлюдному місці, в квартирі). Однак вчинення хуліганських дій у присутності інших людей, в обстановці проведення публічного заходу (покладення квітів до пам'ятника, концерт тощо) є однією із ознак, яка вказує на грубість порушення громадського порядку.
 
Кримінальне караним є саме грубе порушення громадського порядку. Грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення хуліганських дій, їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня порушення їхніх прав та законних інтересів тощо. Отже, грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли йому заподіюється істотна шкода, коли хуліганство пов'язане з посяганням на інші суспільні відносини, задля збереження яких підтримується громадський порядок, коли це зачіпає важливі інтереси чи інтереси багатьох осіб, коли відновлення порядку вимагає значних, тривалих зусиль.
За змістом ч. 1 ст. 296 КК, під грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства слід визнавати таке порушення, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Це поняття вироблене судовою практикою і містить особливі ознаки хуліганства, які дозволяють відмежувати його від дрібного хуліганства (ст. 173 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодексу про Адміністративне Правопорушення України]).
Так, зокрема, вчиненим з особливою зухвалістю може бути визнане злочинне порушення громадського порядку: 
1) що виявляє явну неповагу до суспільства і супроводжується, наприклад, насильством із заподіянням тілесних ушкоджень або знущанням над особою, нанесенням їй побоїв або мордуванням, катуванням особи; 
2) діє тривалий час і вперто не припиняється; 
3) пов'язане зі знищенням чи пошкодженням чужого майна, зривом масового заходу (концерту, зборів, виборів, випускного вечора тощо), порушенням нічного відпочинку людей, тимчасовим припиненням нормальної діяльності підприємства, установи, організації чи громадського транспорту тощо (п. 5 постанови [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/va010700-06 Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10]). 
Вчиненими з винятковим цинізмом можуть бути визнані хуліганські дії, які супроводжуються демонстративною неповагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності (непристойні рухи тіла, публічне оголення і демонстрування статевих органів, публічне вчинення добровільного статевого акту тощо), знущанням над хворими, старими, особами, які знаходяться в безпорадному стані.
Правозастосовна практика виробила певні критерії відмежування хуліганства від інших злочинів. При цьому потрібно враховувати спрямованість умислу винного, мотиви злочину, цілі та обставини вчинених особою дій.
Дії, які супроводжувались погрозами вбивством, нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені в сім'ї, квартирі, щодо родичів, знайомих і викликані особистими неприязними відносинами, неправильними діями потерпілих та інше, повинні кваліфікуватись за статтями КК, які передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров'я особи. Цей злочин вважатиметься закінченим, якщо особа вчинила дії, зазначені в диспозиції ст. 296 КК.

=== Суб'єкт злочину ===
Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 14 років, згідно з положеннями ч. 2 ст. 22 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України].

=== Суб'єктивна сторона ===
Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю прямого умислу, а також обов'язкової ознаки хуліганства - мотиву явної неповаги до суспільства, тобто очевидна, демонстративна зневага винного до встановлених у суспільстві правил поведінки.
Неповага до суспільства - це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для свідків його дій.
Саме мотив є відмітною рисою хуліганства. Крім того, останнє відрізняється від інших злочинів тим, що: 
1) вчиняється за явно несуттєвим приводом; 

2) безпосередня причина злочинного конфлікту при хуліганстві у більшості випадків є внутрішньою, тобто в самому діючому суб'єкті і не викликана необхідністю ззовні (конкретною ситуацією); 

3) дії хулігана не завжди логічно обґрунтовані і обумовлені певними обставинами; 

4) спрямованість і предмет посягання хуліганських дій часто не визначені. 

У ч. 2 ст. 296 КК передбачено таку кваліфікуючу ознаку злочину, як вчинення хуліганських дій групою осіб.
Злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо в ньому брали участь декілька (два чи більше) виконавців без попередньої змови між собою чи за попередньою змовою групою осіб незалежно від виконаної ролі.
Наступними кваліфікуючими обставинами хуліганства, передбаченими ч. 3 ст. 296 КК, є: вчинення хуліганства особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язані з опором представникові влади або представникові громадськості, які виконували обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.
За ознакою наявності попередньої судимості за хуліганство (за будь-який його вид) можливо кваліфікувати дії винного за умови, що ця судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку.
Під опором слід розуміти активну протидію особи, котра вчиняє хуліганство (відштовхування, завдання побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо), з метою позбавити зазначених осіб можливості виконати службовий чи громадський обов'язок з охорони громадського порядку (п. 8 постанови [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/va010700-06 Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10)]. Додаткова кваліфікація дій винного у вчиненні хуліганства з цією кваліфікуючою ознакою ще й за ч. 1 ст. 342 КК не потребується.
Вирішуючи питання щодо наявності в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки хуліганства, як застосування вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296 КК), слід ураховувати, що ця ознака має місце лише в тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодження або коли використання цих предметів під час учинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров'я громадян (п. 9 постанови [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/va010700-06 Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10)].
Спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень слід визнавати предмети, які пристосовані винною особою для цієї мети наперед або під час учинення хуліганських дій, а заздалегідь заготовленими - предмети, які хоч і не зазнали якоїсь попередньої обробки, але ще до початку хуліганства були приготовлені винним для зазначеної мети (п. 11 постанови [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/va010700-06 Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10)].
Під заздалегідь заготовленими для нанесення тілесних ушкоджень слід розуміти предмети, які хоч і не піддавались будь-якому попередньому обробленню, але були спеціально підготовлені винним для вказаної цілі та об'єктивно можуть завдати шкоду здоров'ю та життю особи.
За наявності зазначених обставин предмети господарсько-побутового призначення (сокира, молоток, кухонний ніж) спеціальні засоби, як-то: гумовий кийок, газовий пістолет з балончиком, ручна газова граната, а також інші подібні засоби, якими можливе заподіяння тілесних ушкоджень, відповідно до ч. 4 ст. 296 КК можуть бути визнані вказаними предметами.
Слід відрізняти групове хуліганство від інших злочинів, зокрема від групового порушення громадського порядку та масових заворушень. Основна відмінність цих злочинів полягає в мотиві. Групове порушення громадського порядку вчиняється з будь-якими мотивами. Масові заворушення передбачають наявність натовпу, учасники якого керуються також різними мотивами. Його учасники безпосередньо вчиняють погроми, руйнування, підпали та інші подібні дії або вчиняють збройний опір представникам владі і цим можуть дезорганізувати і навіть паралізувати на якийсь час діяльність органів влади і управління, створюючи загрозу для громадської безпеки. У разі групового хуліганства ці ознаки відсутні. Винні, діючи із хуліганських спонукань, намагаються лише грубо порушити громадський порядок. Хуліганство - це формальний склад злочину, а групове порушення громадського порядку - матеріальний склад, а масові заворушення - це матеріально-формальний склад злочину. Останньою відмінністю є кількість осіб, які вчиняють такі злочини: для хуліганства наявність декількох осіб у вчиненні злочинних дій не є обов'язковою ознакою, а лише кваліфікуючою, для масових заворушень характерна наявність натовпу, а для групового порушення громадського порядку - 2-х і більше осіб.
Хуліганські дії, які супроводжувались погрозою вбивством, заподіянням побоїв, легких тілесних ушкоджень належить кваліфікувати тільки за відповідною частиною ст. 296 КК. Додаткова кваліфікація за статтями про злочини проти життя та здоров'я особи не потрібна.
Відповідно до п. 13 постанови [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/va010700-06 Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10], при вирішенні питання про кваліфікацію дій винних осіб, які під час хуліганства вчинили й інші злочини, передбачені різними статтями Особливої частини КК, належить виходити з положень ст. 33 КК.

== Порядок звернення із заявою до правоохоронних органів ==

Процедура подання заяви в поліцію чи інший правоохоронний орган фактично регулюється Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК) та деякими відомчими актами. Ураховуючи, що КПК є законом і має вищу юридичну силу (тобто підзаконні нормативно-правові акти не можуть діяти в частині, що йому суперечать) доцільним є орієнтуватися перед усім на норми Кодексу. Згідно зі ст.214 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу] після подання особою заяви чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення (злочин) слідчий чи прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин, зобов’язаний внести відповідні відомості до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0680-16 Єдиного реєстру досудових розслідувань] (далі – Реєстр) та розпочати розслідування.
 До Реєстру мають потрапляти відомості з усіх заяв, а також інформація про хід відповідних розслідувань. Саме досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Реєстру, який фіксується автоматично.
Положеннями частини 4 ст.214 КПК прямо передбачено, що слідчий, прокурор чи інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення, при цьому відмова у їх прийнятті та реєстрації не допускається.

== Відповідальність ==

Відповідальність за хуліганство передбачена у розділі XII Кримінального кодексу України « Злочини проти громадського порядку та моральності», а саме санкціями статті 296 (відповідно до частин статті):

1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, -
карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років. 

2. Ті самі дії, вчинені групою осіб, -
караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років. 

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, -
караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. 

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років. 

[[Категорія:Кримінальне право]]
[[Категорія:Правоохоронні органи]]

Хуліганство: поняття, ознаки види, порядок звернення із заявою до правоохоронних органів, відповідальність

2016-12-14T13:24:31Z

Oleksandr.hryshyn: Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція Украіни] * [http://zakon3.ra...

== Нормативна база ==

* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція Украіни]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний Кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальни Кодекс]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/va010700-06 Постанова Верховного Суду України "Про судову практику в справах про хуліганство" від 22.12.2006 № 10]

== Поняття, ознаки та види ==

Хуліганство - грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом (ч.1 ст. 296 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України]). 
=== Об'єкт злочину ===
Основний безпосередній об'єкт хуліганства - громадський порядок. Його додатковим факультативним об'єктом можуть виступати здоров'я особи, авторитет органів державної влади, громадська безпека.

=== Об'єктивна сторона ===
Об'єктивна сторона хуліганства полягає у грубому порушенні громадського порядку, тобто у вчиненні активних дій. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України] не пов'язує наявність хуліганства з його вчиненням у громадських місцях. Таким чином, громадський порядок може бути порушений і за відсутності сторонніх осіб чи у присутності лише потерпілого (вночі, у безлюдному місці, в квартирі). Однак вчинення хуліганських дій у присутності інших людей, в обстановці проведення публічного заходу (покладення квітів до пам'ятника, концерт тощо) є однією із ознак, яка вказує на грубість порушення громадського порядку.
 
Кримінальне караним є саме грубе порушення громадського порядку. Грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення хуліганських дій, їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня порушення їхніх прав та законних інтересів тощо. Отже, грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли йому заподіюється істотна шкода, коли хуліганство пов'язане з посяганням на інші суспільні відносини, задля збереження яких підтримується громадський порядок, коли це зачіпає важливі інтереси чи інтереси багатьох осіб, коли відновлення порядку вимагає значних, тривалих зусиль.
За змістом ч. 1 ст. 296 КК, під грубим порушенням громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства слід визнавати таке порушення, що супроводжується особливою зухвалістю або винятковим цинізмом. Це поняття вироблене судовою практикою і містить особливі ознаки хуліганства, які дозволяють відмежувати його від дрібного хуліганства (ст. 173 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодексу про Адміністративне Правопорушення України]).
Так, зокрема, вчиненим з особливою зухвалістю може бути визнане злочинне порушення громадського порядку: 
1) що виявляє явну неповагу до суспільства і супроводжується, наприклад, насильством із заподіянням тілесних ушкоджень або знущанням над особою, нанесенням їй побоїв або мордуванням, катуванням особи; 
2) діє тривалий час і вперто не припиняється; 
3) пов'язане зі знищенням чи пошкодженням чужого майна, зривом масового заходу (концерту, зборів, виборів, випускного вечора тощо), порушенням нічного відпочинку людей, тимчасовим припиненням нормальної діяльності підприємства, установи, організації чи громадського транспорту тощо (п. 5 постанови [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/va010700-06 Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10]). 
Вчиненими з винятковим цинізмом можуть бути визнані хуліганські дії, які супроводжуються демонстративною неповагою до загальноприйнятих норм моралі, наприклад, проявом безсоромності (непристойні рухи тіла, публічне оголення і демонстрування статевих органів, публічне вчинення добровільного статевого акту тощо), знущанням над хворими, старими, особами, які знаходяться в безпорадному стані.
Правозастосовна практика виробила певні критерії відмежування хуліганства від інших злочинів. При цьому потрібно враховувати спрямованість умислу винного, мотиви злочину, цілі та обставини вчинених особою дій.
Дії, які супроводжувались погрозами вбивством, нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені в сім'ї, квартирі, щодо родичів, знайомих і викликані особистими неприязними відносинами, неправильними діями потерпілих та інше, повинні кваліфікуватись за статтями КК, які передбачають відповідальність за злочини проти життя та здоров'я особи. Цей злочин вважатиметься закінченим, якщо особа вчинила дії, зазначені в диспозиції ст. 296 КК.

=== Суб'єкт злочину ===
Суб'єкт злочину - фізична осудна особа, якій на момент вчинення злочину виповнилося 14 років, згідно з положеннями ч. 2 ст. 22 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України].

=== Суб'єктивна сторона ===
Суб'єктивна сторона злочину характеризується наявністю прямого умислу, а також обов'язкової ознаки хуліганства - мотиву явної неповаги до суспільства, тобто очевидна, демонстративна зневага винного до встановлених у суспільстві правил поведінки.
Неповага до суспільства - це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для свідків його дій.
Саме мотив є відмітною рисою хуліганства. Крім того, останнє відрізняється від інших злочинів тим, що: 
1) вчиняється за явно несуттєвим приводом; 

2) безпосередня причина злочинного конфлікту при хуліганстві у більшості випадків є внутрішньою, тобто в самому діючому суб'єкті і не викликана необхідністю ззовні (конкретною ситуацією); 

3) дії хулігана не завжди логічно обґрунтовані і обумовлені певними обставинами; 

4) спрямованість і предмет посягання хуліганських дій часто не визначені. 

У ч. 2 ст. 296 КК передбачено таку кваліфікуючу ознаку злочину, як вчинення хуліганських дій групою осіб.
Злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо в ньому брали участь декілька (два чи більше) виконавців без попередньої змови між собою чи за попередньою змовою групою осіб незалежно від виконаної ролі.
Наступними кваліфікуючими обставинами хуліганства, передбаченими ч. 3 ст. 296 КК, є: вчинення хуліганства особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язані з опором представникові влади або представникові громадськості, які виконували обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії.
За ознакою наявності попередньої судимості за хуліганство (за будь-який його вид) можливо кваліфікувати дії винного за умови, що ця судимість не знята та не погашена у встановленому законом порядку.
Під опором слід розуміти активну протидію особи, котра вчиняє хуліганство (відштовхування, завдання побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень тощо), з метою позбавити зазначених осіб можливості виконати службовий чи громадський обов'язок з охорони громадського порядку (п. 8 постанови [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/va010700-06 Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10)]. Додаткова кваліфікація дій винного у вчиненні хуліганства з цією кваліфікуючою ознакою ще й за ч. 1 ст. 342 КК не потребується.
Вирішуючи питання щодо наявності в діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки хуліганства, як застосування вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296 КК), слід ураховувати, що ця ознака має місце лише в тих випадках, коли винний за допомогою названих предметів заподіяв чи намагався заподіяти тілесні ушкодження або коли використання цих предметів під час учинення хуліганських дій створювало реальну загрозу для життя чи здоров'я громадян (п. 9 постанови [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/va010700-06 Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10)].
Спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень слід визнавати предмети, які пристосовані винною особою для цієї мети наперед або під час учинення хуліганських дій, а заздалегідь заготовленими - предмети, які хоч і не зазнали якоїсь попередньої обробки, але ще до початку хуліганства були приготовлені винним для зазначеної мети (п. 11 постанови [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/va010700-06 Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10)].
Під заздалегідь заготовленими для нанесення тілесних ушкоджень слід розуміти предмети, які хоч і не піддавались будь-якому попередньому обробленню, але були спеціально підготовлені винним для вказаної цілі та об'єктивно можуть завдати шкоду здоров'ю та життю особи.
За наявності зазначених обставин предмети господарсько-побутового призначення (сокира, молоток, кухонний ніж) спеціальні засоби, як-то: гумовий кийок, газовий пістолет з балончиком, ручна газова граната, а також інші подібні засоби, якими можливе заподіяння тілесних ушкоджень, відповідно до ч. 4 ст. 296 КК можуть бути визнані вказаними предметами.
Слід відрізняти групове хуліганство від інших злочинів, зокрема від групового порушення громадського порядку та масових заворушень. Основна відмінність цих злочинів полягає в мотиві. Групове порушення громадського порядку вчиняється з будь-якими мотивами. Масові заворушення передбачають наявність натовпу, учасники якого керуються також різними мотивами. Його учасники безпосередньо вчиняють погроми, руйнування, підпали та інші подібні дії або вчиняють збройний опір представникам владі і цим можуть дезорганізувати і навіть паралізувати на якийсь час діяльність органів влади і управління, створюючи загрозу для громадської безпеки. У разі групового хуліганства ці ознаки відсутні. Винні, діючи із хуліганських спонукань, намагаються лише грубо порушити громадський порядок. Хуліганство - це формальний склад злочину, а групове порушення громадського порядку - матеріальний склад, а масові заворушення - це матеріально-формальний склад злочину. Останньою відмінністю є кількість осіб, які вчиняють такі злочини: для хуліганства наявність декількох осіб у вчиненні злочинних дій не є обов'язковою ознакою, а лише кваліфікуючою, для масових заворушень характерна наявність натовпу, а для групового порушення громадського порядку - 2-х і більше осіб.
Хуліганські дії, які супроводжувались погрозою вбивством, заподіянням побоїв, легких тілесних ушкоджень належить кваліфікувати тільки за відповідною частиною ст. 296 КК. Додаткова кваліфікація за статтями про злочини проти життя та здоров'я особи не потрібна.
Відповідно до п. 13 постанови [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/va010700-06 Пленуму ВСУ "Про судову практику у справах про хуліганство" від 22 грудня 2006 р. № 10], при вирішенні питання про кваліфікацію дій винних осіб, які під час хуліганства вчинили й інші злочини, передбачені різними статтями Особливої частини КК, належить виходити з положень ст. 33 КК.

== Порядок звернення із заявою до правоохоронних органів ==

Процедура подання заяви в поліцію чи інший правоохоронний орган фактично регулюється Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК) та деякими відомчими актами. Ураховуючи, що КПК є законом і має вищу юридичну силу (тобто підзаконні нормативно-правові акти не можуть діяти в частині, що йому суперечать) доцільним є орієнтуватися перед усім на норми Кодексу. Згідно зі ст.214 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу] після подання особою заяви чи повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення (злочин) слідчий чи прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин, зобов’язаний внести відповідні відомості до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0680-16 Єдиного реєстру досудових розслідувань] (далі – Реєстр) та розпочати розслідування.
 До Реєстру мають потрапляти відомості з усіх заяв, а також інформація про хід відповідних розслідувань. Саме досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Реєстру, який фіксується автоматично.
Положеннями частини 4 ст.214 КПК прямо передбачено, що слідчий, прокурор чи інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення, при цьому відмова у їх прийнятті та реєстрації не допускається.

== Відповідальність ==

Відповідальність за хуліганство передбачена у розділі XII Кримінального кодексу України « Злочини проти громадського порядку та моральності», а саме санкціями статті 296 (відповідно до частин статті):

1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом, -
карається штрафом від п'ятисот до тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п'яти років. 

2. Ті самі дії, вчинені групою осіб, -
караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років. 

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов'язані з опором представникові влади або представникові громадськості, який виконує обов'язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії, -
караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років. 

4. Дії, передбачені частинами першою, другою або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень, -
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років. 

[[Категорія:Кримінальне право]]
[[Категорія:Правоохоронні органи]]