WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Порядок забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями

2019-04-01T07:00:17Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2344-14 Закон України "Про автомобільний транспорт"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1192-14 Закон України "Про гуманітарну допомогу"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/875-12 Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3551-12 Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Постанова Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999 "Про затвердження Порядку забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1234-17 Наказ Міністерства соціальної політики України від 26 травня 2017 року № 877 "Про затвердження Порядку оформлення без взяття на облік особових справ за місцем реєстрації фактичного місця проживання для забезпечення автомобілями осіб з інвалідністю та дітей з інвалідністю, яких зареєстровано як внутрішньо переміщених осіб"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0034-95 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 23 січня 1995 року № 13 "Про затвердження Переліку медичних показань на право одержання інвалідами автомобілів з ручним керуванням"]

== Хто має право на отримання автомобіля ==
Легковими автомобілями забезпечуються особи з інвалідністю, зокрема діти з інвалідністю, які мають право на їх отримання безоплатно або на пільгових умовах, є громадянами України і місце проживання яких зареєстровано в Україні [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page пункт 1 Порядку забезпечення інвалідів автомобілями, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 липня 2006 року № 999 (далі - Порядок)]. 

Особи з інвалідністю, які проживають в установах соціального обслуговування на повному державному утриманні або перебувають у місцях позбавлення волі, автомобілями не забезпечуються.

== Куди звернутися ==
Забезпечення автомобілями осіб з інвалідністю за місцем реєстрації здійснюється здійснюється структурними підрозділами з питань соціального захисту населення обласних і Київської міської держадміністрацій (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) або управліннями виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - відділення виконавчої дирекції). 

Для отримання автомобіля особа з інвалідністю '''повинна перебувати на обліку''', [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1234-17 крім внутрішньо переміщених осіб], в структурному підрозділі з питань соціального захисту населення або відділенні виконавчої дирекції (для осіб з інвалідністю унаслідок трудового каліцтва) для забезпечення спецавтотранспортом. Діти з інвалідністю беруться на облік після досягнення ними п'ятирічного віку.

== Перелік перелік необхідних документів для взяття на облік ==
# Заява;
# висновок облМСЕК (ЦМСЕК, КрМСЕК) про наявність в особи з інвалідністю медичних показань для забезпечення автомобілем і наявність або відсутність протипоказань до керування ним залежно від умов забезпечення автомобілем, зазначених у пунктах 29-31 цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку];
# копія довідки МСЕК про групу та причину інвалідності, а для дітей з інвалідністю - копія медичного висновку;
# паспорт громадянина України (для особи з інвалідністю, законного представника недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю), який після перевірки паспортних даних, зазначених у заяві, повертається заявнику, та копія свідоцтва про народження (для дитини з інвалідністю);
# довідка про присвоєння ідентифікаційного номера особі з інвалідністю та члену сім'ї, якому передається право користування автомобілем, законному представнику недієздатної особи з інвалідністю дитини з інвалідністю (після перевірки даних, наведених в заяві, повертається заявнику);
# документ про реєстрацію місця проживання члена сім'ї, іншої особи, яким передається право користування автомобілем;
# копія посвідчення про належність до категорії 1 осіб, що постраждали внаслідок дії зазначених факторів, та медична довідка визначеного органами охорони здоров'я зразка щодо спроможності особи з інвалідністю керувати автомобілем (для осіб з інвалідністю I і II групи, які забезпечуються автомобілями безоплатно), - для осіб з інвалідністю I, II і III групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї;
# довідка, видана військкоматом, інші документи (копія військового квитка або партизанського квитка), що підтверджують таку участь (видається військкоматом на запит структурного підрозділу чи органу соціального захисту населення), посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни, - для осіб з інвалідністю від загального захворювання або захворювання, отриманого під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формувань, з числа осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Другої світової війни;
# копія акта про нещасний випадок на виробництві або акта розслідування професійного захворювання і довідка про перебування на обліку у Фонді соціального страхування, - для осіб з інвалідністю унаслідок трудового каліцтва;
# копія рішення суду про визнання особи з інвалідністю недієздатною та копія рішення (розпорядження) про встановлення над нею опіки - для недієздатних осіб з інвалідністю;
# копія рішення (розпорядження) про встановлення опіки та піклування, - для малолітніх і неповнолітніх дітей з інвалідністю, позбавлених батьківського піклування.
# копія посвідчення водія на право керування автомобілем відповідної категорії (подається особою з інвалідністю або членом його сім'ї, який зареєстрований за місцем реєстрації особи з інвалідністю і якому передається право користування автомобілем, законним представником недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю, іншою особою, якій передається право користування автомобілем та яка зареєстрована в одному населеному пункті з особою з інвалідністю) ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page пункт 3 Порядку]). 

Після реєстрації заяви та доданих до неї документів органом соціального захисту населення або відділенням виконавчої дирекції в день звернення (якщо заява направлялася поштою - в 3-денний строк) видається направлення до лікувально-профілактичного закладу для проходження медичного огляду та направлення на МСЕК. 

'''Незалежно від медичних показань мають право на забезпечення автомобілями:'''
* особи з інвалідністю I та II групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв’язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї (категорія 1);
* особи з інвалідністю внаслідок війни I групи по зору або без обох рук;
* особи з інвалідністю з куксами обох ніг і рук.

== Облік осіб з інвалідністю ==
На облік беруться і забезпечуються автомобілями особи з інвалідністю, які:
* не мають в особистому користуванні автомобільного транспортного засобу, зазначеного в абзаці четвертому статті 1 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2344-14 Закону України "Про автомобільний транспорт"] (крім причепів, напівпричепів), у тому числі придбаного за власні кошти або отриманого через структурний підрозділ соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції, що перебував в експлуатації менш як 10 років (крім випадків, передбачених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page пунктом 8 Порядку]);
* протягом семи років перед взяттям на облік і за час перебування на обліку не отримували автомобіль як благодійну допомогу або протягом цього часу не реєстрували придбаний автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж п'ять років. 

Взяття на облік особи з інвалідністю (крім особи з інвалідністю внаслідок трудового каліцтва) у розрізі наявних черг осіб з інвалідністю (відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page пунктів 25-28 цього Порядку]) з дати огляду обласної, центральної міської у мм. Києві та Севастополі, республіканської в Автономній Республіці Крим медико-соціальної експертної комісії (далі - відповідно облМСЕК, ЦМСЕК, КрМСЕК), яка видала особі з інвалідністю висновок про наявність медичних показань для забезпечення автомобілем у разі, коли такий висновок видано не раніше ніж дата реєстрації заяви, а особи з інвалідністю, які мають право на забезпечення автомобілями незалежно від наявності медичних показань, - з дати подання заяви разом з документами, зазначеними у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/pageпункті 34 Порядку]. 

Сім'ї, які складаються з 2 і більше осіб з інвалідністю, беруться на облік як сім'я на підставі спільної заяви про бажання отримати один автомобіль з дати взяття на облік першого з них. У разі бажання однієї з осіб з інвалідністю, які перебувають на обліку як сім'я, отримати автомобіль окремо він береться на облік на підставі заяви з дати, з якої він міг бути взятий на облік, якби не перебував на обліку як сім'я, та відповідно до своєї категорії.

=== Підстави для дострокового взяття на облік ===
Особа з інвалідністю може бути достроково взята на облік на підставі рішення структурного підрозділу соціального захисту населення за погодженням з Міністерством соціальної політики України, а особа з інвалідністю унаслідок трудового каліцтва - за рішенням правління Фонду соціального страхування у разі:
* викрадення автомобіля, якщо автомобіль не було знайдено протягом одного року, що необхідно підтвердити довідкою, виданою підрозділом МВС;
* неможливості відновлення автомобіля та непридатності його для подальшої експлуатації внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася не з вини особи з інвалідністю або особи, яка керувала автомобілем у присутності особи з інвалідністю, або нещасного випадку чи стихійного лиха, що підтверджуються відповідними довідками, виданими підрозділами МВС чи ДСНС.

=== Зняття з обліку ===
Якщо протягом часу перебування на обліку особа з інвалідністю втратила підстави, зазначені у розділі 5 цієї консультації, а також коли особи з інвалідністю, діти з інвалідністю, яким інвалідність встановлено на певний період, не поновлюють без поважних причин інвалідність протягом шести місяців, - '''знімаються з обліку'''.

== Умови для забезпечення автомобілями ==
Особа з інвалідністю або член сім'ї, якому передано право користування автомобілем, законний представник недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю отримує автомобіль '''особисто''' (пункт 13 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку]).

У разі коли в сім'ї є дві і більше особи з інвалідністю, що перебувають на обліку, позачергово виділяється один автомобіль з подальшим зняттям їх із черги. При цьому одна з осіб з інвалідністю на вибір (за згодою інших) забезпечується автомобілем на більш вигідних для неї умовах (безоплатно або з оплатою 7 % вартості), якщо один з членів сім'ї має право на забезпечення автомобілем на таких самих умовах. 

'''Підприємство-постачальник''' через дилерську мережу здійснює підготовку автомобілів до експлуатації і видає їх особам з інвалідністю, законним представникам недієздатних осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю згідно з наказом структурного підрозділу з питань соціального захисту населення про розподіл автомобілів та забезпечення ними осіб з інвалідністю, а особам з інвалідністю унаслідок трудового каліцтва - згідно із наказом управління виконавчої дирекції Фонду ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page пункт 10 Порядку]). 

Датою забезпечення автомобілем вважається день отримання його особою з інвалідністю, законним представником недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю на підставі акта приймання-передачі, виданого дилером підприємства - постачальника автомобілів для осіб з інвалідністю.
== Черговість забезпечення автомобілями ==
Відповідно до пункту 25 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку] '''позачергово''' автомобілі отримують:
* за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем:
# особи з інвалідністю внаслідок війни;
# особи з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин з числа колишніх малолітніх (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язнів концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання;
# сім'ї з двома і більше особами з інвалідністю, які забезпечуються автомобілями згідно з пунктом 9 цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку];
# особи з інвалідністю II групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї (категорія 1);
# особи з інвалідністю з ампутацією обох ніг, якщо вони постійно працюють або навчаються;

* незалежно від наявності медичних показань для забезпечення автомобілем:
# особи з інвалідністю I групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї (категорія 1);
# особи з інвалідністю внаслідок війни I групи по зору або без обох рук;
# особи з інвалідністю з куксами обох ніг і рук. 

Першочергово з осіб, зазначених у пункті 25 цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку], забезпечуються автомобілями особи з інвалідністю, які відповідно до статті 11 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3551-12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"] належать до осіб, що мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особи з інвалідністю внаслідок війни з числа осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Другої світової війни (за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем). 

Згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/pageпунктом 27 Порядку] у порядку '''загальної черговості''' автомобілями забезпечуються:
* особи з інвалідністю II групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї (категорія 1), за відсутності медичних показань для забезпечення автомобілем;
* інші особи з інвалідністю, які мають відповідні медичні показання.
* особи з інвалідністю унаслідок трудового каліцтва забезпечуються автомобілями з дотриманням умов, визначених у Порядку.

== Строк користування автомобілем ==
Особа з інвалідністю, законний представник недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю отримує автомобіль '''на десятирічний строк''' без права продажу, дарування, передачі (в тому числі за довіреністю) іншій особі ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/pageпункту 6 Порядку]). 
Після закінчення зазначеного строку особа з інвалідністю може користуватися таким автомобілем до отримання нового або повернути його структурному підрозділу соціального захисту населення чи управлінню виконавчої дирекції на умовах згідно з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/pageпунктом 14 Порядку], або за їх бажанням може бути безоплатно переданий у власність після закінчення 10-річного строку експлуатації. 

За рішенням управління виконавчої дирекції особа з інвалідністю унаслідок трудового каліцтва може викупити автомобіль, що перебуває у її користуванні, незалежно від строку експлуатації без права взяття її на облік протягом 10 років з дня отримання викупленого автомобіля ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page абзац четвертий пункту 15 Порядку]). 

Іншому члену сім'ї померлої особи з інвалідністю, який зареєстрований за місцем реєстрації особи з інвалідністю на час смерті, автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років, залишається у разі сплати ним протягом 6 місяців з дня смерті особи з інвалідністю до державного бюджету на рахунки, відкриті в органах Казначейства, а членом сім'ї померлої особи з інвалідністю внаслідок трудового каліцтва - на рахунки відповідних управлінь виконавчої дирекції вартості автомобіля з урахуванням розрахункової вартості автомобіля та суми, сплаченої за нього особою з інвалідністю.

== Оформлення реєстраційних документів ==
Реєстраційні документи на автомобіль оформлюються на осіб з інвалідністю, а недієздатним особам з інвалідністю і дітям осіб з інвалідністю - на їх законних представників. 

У реєстраційних документах на автомобіль підрозділом Міністерства внутрішніх справ України робиться позначка про видачу автомобіля структурним підрозділом соціального захисту населення або управлінням виконавчої дирекції, а також про заборону відчуження автомобіля та передачі права користування ним без дозволу структурного підрозділу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції. 

Строк, на який передається право користування автомобілем члену сім'ї особи з інвалідністю, встановлюється у реєстраційних документах на автомобіль з дозволу структурного підрозділу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції виходячи з обставин конкретної сім'ї особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю (пункт 12 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку]).

== Забезпечення автомобілями у якості гуманітарної допомоги ==
За бажанням осіб з інвалідністю структурні підрозділи соціального захисту населення можуть забезпечувати їх автомобілями, ввезеними в Україну і визнаними в установленому порядку гуманітарною допомогою, без права продажу, дарування, передачі (в тому числі за довіреністю) іншій особі ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/pageпункт 41 Порядку]).

== Повернення виданих автомобілів ==
Автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років після смерті особи з інвалідністю залишається у користуванні його сім'ї, якщо в ній є особа з інвалідністю, яка:
* мала підстави для забезпечення автомобілем на час смерті особи з інвалідністю або протягом не більше 6 місяців з дня її смерті;
* була зареєстрована на час смерті особи з інвалідністю за місцем її реєстрації;
* не має іншого автомобіля, у тому числі отриманого через структурний підрозділ соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції. 

Автомобіль, отриманий особою з інвалідністю, законним представником недієздатної особою з інвалідністю, дитини з інвалідністю, вилучається відповідними органами державної виконавчої служби '''за рішенням суду''' за поданням структурного підрозділу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції (абзац 16 пункту 16 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку]).

У разі відсутності членів сім’ї, спадкоємців або в разі небажання членів сім’ї, спадкоємців отримати автомобіль такий автомобіль повертається структурному підрозділу соціального захисту населення. 

У разі коли таку особу з інвалідністю було забезпечено автомобілем на пільгових умовах (за 7 або 30 відсотків вартості), за її заявою, поданою не пізніше ніж через шість місяців з дня вилучення автомобіля, їй повертається сума, що була нею сплачена за автомобіль, з урахуванням розрахункової вартості автомобіля на день подання заяви.

== Порядок оскарження незаконних дій ==
Якщо особою чи органом, які уповноважені на забезпечення особи з інвалідністю автомобілем, вчиняються дії, що суперечать законодавству (наприклад, незаконна відмова у постановці на облік, необґрунтована відмова у видачі автомобіля, чи інші дії чи бездіяльність), такі дії можна оскаржити [http://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/%D0%97%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B4%D0%BE_%D1%81%D1%83%D0%B4%D1%83:_%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B2_%D0%B0%D0%B4%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D1%96%D0%B9_%D1%81%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D1%96 в порядку адміністративного судочинства]. 

Слід зазначити, що оскаржити такі незаконні дії можливо тільки у рамках строків позовної давності, які у адміністративних спорах складають 6 календарних місяців. У випадку пропущення строків позовної давності з поважних причин, вони можуть бути поновлені судом.

Особи з інвалідністю І та ІІ груп звільняються від сплати судового збору ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 пункт 9 частини першої статті Закону України "Про судовий збір"]).

[[Категорія:Законодавство у сфері соціального захисту]]
[[Категорія:Особи з інвалідністю]]
[[Категорія:Територіальні органи]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України]]

Користування водними об'єктами на умовах оренди

2019-03-27T09:41:30Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водний кодекс України] від 18.12.2017 року №2059-VIII
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України] від 12.10.2018 року №2354-VIII
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5293-17 Закон України “Про аквакультуру”] від 18.12.2017 №2059-VIII
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/420-2013-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового договору оренди водних об´єктів”] від 29.05.2013 № 420
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення] від 27.09.2018 року №2262-VIII
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України] від 06.10.2018 року №2539-VIII
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1-2013-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України»] від 3 липня 1995 р. № 484

== Об’єкти оренди ==

'''Водний об’єкт''' - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт).

В користування на умовах оренди можуть передаватися такі типи водойм (відповідно до ст.51 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]):

* '''водосховища (крім водосховищ комплексного призначення)''';
* '''ставки; '''
* '''озера та замкнені природні водойми'''

== Суб'єкти орендних відносин ==

''Орендарями'' водних об'єктів можуть виступати юридичні особи чи фізичні особи - підприємці. 

''Орендодавцями'' водних об'єктів (їх частин) місцевого значення у межах населених пунктів є органи місцевого самоврядування, за межами – обласна державна адміністрація. Орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.

== Умови надання водних об’єктів в оренду ==

Водні об'єкти надаються у користування на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою, органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельним кодексом України] (при цьому віднесення водного об'єкта до загальнодержавного або місцевого не має значення), відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства. (статті 135 - 139 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельного кодексу України]).
Форма договору оренди водних об´єктів затверджена [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/420-2013-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового договору оренди водних об´єктів” від 29.05.2013 № 420].
Надання водних об'єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об'єкта.

== Права та обов’язки водокористувачів ==

Основним правом водокористування є право користування водними об'єктами за цільовим призначенням (це право є одночасно і обов'язком водокористувачів).

Згідно з [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водним кодексом України] (ст. 43) визначено такі права водокористувачів:
* здійснювати загальне, спеціальне водокористування;
* користуватися водними об'єктами на умовах оренди;
* вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування;
* споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт;
* передавати в користування воду іншим водокористувачам та на визначених умовах;
* здійснювати й інші функції щодо водокористування в порядку, встановленому законодавством.

Права водокористувачів охороняються законом.

Порушені права водокористувачів підлягають поновленню в порядку, встановленому законодавством. Поновлення порушених прав водокористувачів може здійснюватися шляхом звернення до уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування, а також у судовому порядку.

Статтею 44 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України] закріплюються обов’язки користувачів водних об’єктів.

Серед основних обов´язків наступні:

* економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відновлення і поліпшення якості вод;
* використовувати води (водні об'єкти) відповідно до цілей і умов їх надання;
* дотримуватися встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скиду забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території;
* використовувати ефективні сучасні технічні засоби і технології для утримання своєї території в належному стані, а також здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що виводяться з неї;
* не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам та об'єктам навколишнього природного середовища;
* утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди і технічні пристрої тощо;
* своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до законодавства;
* здійснювати невідкладні роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води, та надавати необхідні технічні засоби для ліквідації аварій на об'єктах інших водокористувачів у порядку, встановленому законодавством, тощо.
* здійснювати засобами вимірювальної техніки, у тому числі автоматизованими, облік забору та використання вод, контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об'єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами
* здійснювати погоджені у встановленому порядку технологічні, лісомеліоративні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні та інші заходи щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення скидання забруднених стічних вод;
* здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу
* безперешкодно допускати на свої об'єкти державних інспекторів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, а також громадських інспекторів з охорони довкілля, які здійснюють перевірку додержання вимог водного законодавства, і надавати їм безоплатно необхідну інформацію;
* своєчасно інформувати центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування про виникнення аварійних забруднень;
* виконувати інші обов'язки щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів згідно з законодавством.

== Право загального водокористування ==

Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об’єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

З метою охорони життя і здоров’я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські Ради за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об’єктах, розташованих на їх території.

Місцеві Ради зобов’язані повідомляти населення про встановлені ними правила, що обмежують загальне водокористування. На водних об’єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об’єкт в оренду.

На водних об'єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об'єкт в оренду.
Водокористувач, який узяв водний об'єкт у користування на умовах оренди, зобов'язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об'єкті, наданому в оренду.
Якщо водокористувачем або відповідною радою не встановлено таких умов, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень. (ст. 47 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]).

Слід зазначити, що орендар не має права заборонити здійснення любительського рибальства на водоймі. Категорично забороняється встановлювати плату для рибалок любителів, оскільки такі дії можуть кваліфікуватися, як здирництво. При цьому орендар має право контролювати і вимагати, щоб виловлені види риб, що розводяться були повернуті до водойми.

== Обмеження прав водокористувачів ==

У разі маловоддя, загрози виникнення епідемій та епізоотій, а також в інших передбачених законодавством випадках права водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови водокористування з метою забезпечення охорони здоров'я людей та в інших державних інтересах. При цьому пріоритетність надається використанню вод для питних і побутових потреб населення.

Права водокористувачів обмежуються також під час аварій або за умов, що можуть призвести чи призвели до забруднення вод, та при здійсненні невідкладних заходів щодо запобігання стихійному лиху, спричиненому шкідливою дією вод, і ліквідації його наслідків.

Права водокористувачів, які здійснюють спеціальне водокористування, можуть бути обмежені органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування чи надав водний об'єкт у користування або в оренду.
Права вторинних водокористувачів можуть бути обмежені первинними водокористувачами за погодженням з органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування чи надав водний об'єкт у користування. (ст. 45 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]).

== Відповідальність за порушення водного законодавства ==

Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.
Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій. 

Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у:
# самовільному захопленні водних об'єктів;
# забрудненні та засміченні вод;
# порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду;
# руйнуванні русел річок, струмків та водотоків або порушенні природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій;
# введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності;
# недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування;
# самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин);
# порушенні правил ведення державного обліку вод або перекрученні чи внесенні недостовірних відомостей в документи державної статистичної звітності;
# пошкодженні водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушенні правил експлуатації та встановлених режимів їх роботи;
# незаконному створенні систем скидання зворотних вод у водні об'єкти, міську каналізаційну мережу або зливну каналізацію та несанкціонованому скиданні зворотних вод;
# використанні земель водного фонду не за призначенням;
# неповідомленні (приховуванні) відомостей про аварійні ситуації на водних об'єктах;
# відмові від надання (приховуванні) проектної документації та висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, а також актів і висновків комісій, які приймали об'єкт в експлуатацію;
# порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення.

Дисциплінарна відповідальність полягає в накладенні на правопорушника дисциплінарних стягнень за незначні порушення водного законодавства адміністрацією за місцем роботи або вищестоящим органом. Види дисциплінарних стягнень передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, організації та установи.

== Адміністративна відповідальність за порушення водного законодавства==

Адміністративна відповідальність у вигляді штрафів може наставати за:
а) порушення правил охорони водних ресурсів:
* забруднення і засмічення вод;
* порушення водоохоронного режиму на водозаборах, яке спричиняє їх забруднення, водну ерозію ґрунтів та інші шкідливі явища;
* введення в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без споруд і пристроїв, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливому діянню (ст. 591 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення]);
б) порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення:
* забруднення і засмічення територіальних і внутрішніх морських вод внаслідок скидів із суден, здійснених без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів або з по-рушенням встановлених правил;
* проведення навантажувальних та розвантажувальних робіт, що можуть призвести до забруднення територіальних і внутрішніх морських вод, без дозволу органів державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища, якщо одержання такого дозволу передбачено законодавством України;
* неповідомлення адміністрації найближчого порту України про проведене внаслідок крайньої необхідності без належного на те дозволу скидання у море шкідливих речовин з судна або іншого плавучого засобу, повітряного судна, платформи чи іншої штучно спорудженої у морі конструкції, а у випадках скидання з метою поховання — і органу, який видає дозволи на таке скидання, одразу після здійснення або в ході здійснення такого скидання (ст. 591 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП]);
в) порушення правил водокористування:
* забір води з порушенням планів водокористування;
* самовільне проведення гідротехнічних робіт;
* безгосподарне використання води (добутої або підведеної з водних об'єктів);
* порушення правил ведення первинного обігу кількості вод, що забираються з водних об'єктів і скидаються до них, та визначення якості вод, що скидаються (ст. 60 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП]);
г) пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації (ст. 61 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП]);
д) невиконання обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій зі шкідливими речовинами і сумішами:
* невиконання капітаном або іншими особами командного складу судна чи іншого плавучого засобу передбачених чинним законодавством обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій з речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, чи сумішами, які містять такі речовини понад установлені норми;
* внесення зазначеними особами до суднових документів неправильних записів про ці операції або незаконне відмовлення пред'явити такі документи відповідним службовим особам (ст. 62 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП]).

== Цивільно-правова відповідальність за порушення водного законодавства==

Цивільно-правова відповідальність полягає у відшкодуванні збитків, заподіяних порушенням водного законодавства. Цей вид відповідальності настає на підставі ст. 111 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водного кодексу України].

Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від збору за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.
Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства (ст. 111 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]).

Відшкодування збитків регулюється також постановою [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1-2013-%D0%BF Кабінету Міністрів України «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України» від 3 липня 1995 р. № 484].

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. (ст. 110 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водного кодексу України]).

== Кримінальна відповідальність за порушення водного законодавства==

Кримінальна відповідальність за порушення водного законодавства настає на підставі статей 242 і 243 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України].

Стаття 242 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу] передбачає відповідальність за забруднення поверхневих чи підземних вод і водоносних горизонтів, джерел питних, лікувальних вод або зміну їхніх природних властивостей, або виснаження водних джерел, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи для довкілля карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або обмеженням волі на той самий строк.

Якщо ті самі діяння спричинили загибель або захворювання людей, масову загибель об'єктів тваринного і рослинного світу або інші тяжкі наслідки караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Стаття 243 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу] передбачає відповідальність за такі злочини:

Забруднення моря в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або в межах вод виключної (морської) економічної зони України матеріалами чи речовинами, шкідливими для життя чи здоров'я людей, або відходами внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя чи здоров'я людей або живих ресурсів моря чи могло перешкодити законним видам використання моря, а також незаконне скидання чи поховання в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або у відкритому морі зазначених матеріалів, речовин і відходів — караються штрафом від трьохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель або захворювання людей, масову загибель об'єктів тваринного і рослинного світу або інші тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Неповідомлення спеціально відповідальними за те особами морських та повітряних суден або інших засобів і споруд, що знаходяться у морі, адміністрації найближчого порту України, іншому уповноваженому органу або особі, а у разі скидання з метою поховання — і організації, яка видає дозволи на скидання, інформації про підготовлюване або здійснене внаслідок крайньої потреби скидання чи невідворотні втрати ними в межах внутрішніх морських і територіальних вод України або у відкритому морі шкідливих речовин чи сумішей, що містять такі речовини понад встановлені норми, інших відходів, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей або живих ресурсів моря чи могло завдати шкоди зонам лі¬кування і відпочинку або перешкодити іншим законним видам використання моря — карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до трьох років.

Кримінальна відповідальність за порушення водного законодавства може наставати і на підставі статей [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України], які передбачають відповідальність за службові злочини, зокрема: ст. 364 — зловживання владою або службовим становищем; ст. 367 — службова недбалість.

[[Категорія:Екологічне право]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України‎]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Спадкування майна колгоспного двору

2019-03-27T09:14:17Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0020700-95 Постанова Пленуму Верховного суду "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс]

== Колгоспний двір ==

Колгоспний двір - це сімейно-трудове об’єднання осіб, всі або частина яких є членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство на присадибній ділянці.

== Майно колгоспного двору ==

Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Володіння, користування і розпорядження майном колгоспного двору здійснюється за згодою всіх членів двору. Розмір частки члена колгоспного двору встановлювався з огляду на рівність часток всіх членів двору, включаючи неповнолітніх та непрацездатних.

== Спадкування майна ==

Спадкування є перехід прав та обов’язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) ([http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran5689#n5689 стаття 1216 Цивільного кодексу]). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом ([http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran5689#n5689 стаття 1217 Цивільного Кодексу]).

У випадку спадкування з заповітом усі інші спадкоємці за законом усуваються від спадкування, крім осіб, які мають обов’язкову частку у спадщині, до них належать Малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки. У випадку спадкування за законом, застосовується черговість спадкування, при цьому наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття

== Право власності на майно колгоспного двору ==

Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.
Втративши це право вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участь своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в навчальному закладі, хвороба).

== Визначення розміру частки члена колгоспного двору ==

Розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності
часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та
непрацездатних.
Частку працездатного члена двору може бути
зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його
перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами
в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не
втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи
з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося;

== Спадкування частки майна колгоспного двору ==

Загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору
застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті
останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати,
частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору,
але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору,
не входить до спадкового майна.

== Строк позовної давності ==

На витребування частки з майна колишнього колгоспного двору,
що збереглося на 15 квітня 1991 року, поширюється загальний
трирічний строк позовної давності. Розгляд позову про право на
майно колишнього колгоспного двору не залежить від вирішення
питань землекористування.

[[Категорія: Спадкове право]]

Строки позовної давності у кредитних зобов’язаннях (стягнення заборгованості)

2019-03-25T12:46:40Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-12 Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 №5 "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин"]
* [http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/490D29341F80C7C8C2257E7D0025DD67 Рішення Верховного суду України від 01.07.2015 по справі №6–331цс15]
* [http://www.scourt.gov.ua/clients/vsu/vsu.nsf/(documents)/8FCB3B1D1981126AC2257EFA0024A17B Рішення Верховного суду України від 04.11.2015 по справі №6-1926цс15]

== Загальні положення про строки позовної давності ==

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]). Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). Згідно зі статтею 266 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. Відповідно до статті 253 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]). Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частина друга статті 258 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Так, за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п’ята статті 261 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України].

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Тут слід наголосити, що за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. А за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

== Застосування строків позовної давності в грошово-кредитних зобов'язаннях ==

Відповідно до ст. 1054 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України], за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов’язковим для виконання сторонами. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання.

Одним із видів порушення зобов’язання є прострочення – невиконання зобов’язання в обумовлений сторонами строк. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (частина перша статті 530 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).

Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання згідно з ст. 254 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] спливає у відповідне число останнього місяця строку.

Відповідно до ст. 256 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] позовна давність – це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За змістом частини третьої статті 254 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строк. Перебіг позовної давності щодо повернення кредиту в цілому обчислюється із дня настання строку виконання основного зобов'язання, тобто строку виконання зобов'язання в повному обсязі (кінцевий строк) або у зв'язку із застосуванням права на повернення кредиту достроково.

Якщо ж у Вашій ситуації мали місце припинення або переривання позовної давності, то Ви можете звернутися до суду за захистом свого права.

Пам’ятайте, що після переривання позовної давності – перебіг строку починається знову, а при зупиненні – від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення.

Відповідно до статті 256 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Згідно з нормою статті 526 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

У разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]). Відповідно до статті 610 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Правова позиція Верховного суду України зазначає, що поряд зі встановленням строку дії договору сторони (банк та клієнт)встановили і строки виконання боржником окремих зобов’язань (внесення щомісячних платежів згідно графіку платежів), що входять до змісту зобов’язання, яке виникло на основі договору.Таким чином, графік платежів є складовою частиною договору, в ньому зазначено умови погашення кредитної заборгованості та строки сплати чергових платежів, що визначено місяцями.

Також Верховний суд України прийшов до висновку, що у разі якщо умовами договору (графіком погашення кредиту) встановлюються окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення. Таким чином, у випадку неналежного виконання позичальником зобов’язань за кредитним договором, позовна давність за вимогами кредитора про повернення кредитних коштів та процентів за користування кредитом, повернення яких відповідно до умов договору визначено періодичними щомісячними платежами, повинна обчислюватися з моменту настання строку погашення чергового платежу.

'''На підставі викладеного можна зробити наступний висновок: якщо клієнт впродовж трьох років хоч і не здійснює платежі по кредитному договору (але до закінчення строку кредитного договору), це не дає можливості застосувати судом за його заявою строки позовної давності. Такі строки можуть застосовуватися щодо кожного окремого траншу, який клієнт не здійснив.'''

== Збільшення строків позовної давності ==

Позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі (частина перша статті 259 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]).

Згідно із частинами першою, другою статті 207 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

[[Категорія: Позика, кредит, банківський вклад]]
[[Категорія: Суди]]

Отримання свідоцтва про народження дитини

2019-02-19T08:48:48Z

Oleh.bubyr:

== Нормативно правова база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України ]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2398-17 Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» ]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1025-2010-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2010 р. № 1025 «Про затвердження зразків актових записів цивільного стану, описів та зразків бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0691-08 Наказ Міністерства юстиції України від 24 липня 2008 року № 1269/5 "Про затвердження інструкції з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0719-00 Наказ Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2010 року № 52/5 " Про затвердження Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1085-2014-%D1%80 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 1085 "Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження"]

== Порядок отримання свідоцтва==

=== Державна реєстрації народження ===

Свідоцтво про народження є документом, що підтверджує факт реєстрації народження дитини.

Відповідно до ч.3 ст. 13 Закону України « Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачає, що державна реєстрація народження дитини проводиться не пізніше одного місяця з дня її народження ( невиконання цього обов’язку в установлений строк в графі "Для відміток" актового запису про народження зазначаються поважні причини пропуску місячного строку або реквізити протоколу про адміністративне правопорушення). У разі народження дитини мертвою - не пізніше трьох днів.

=== Куди звертатись ===

Державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них ''за місцем її народження або за місцем проживання батьків''.У разі народження дитини мертвою державна реєстрація народження проводиться без видачі свідоцтва про народження.

В ч. 2 стаття 13 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2398-17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»] вказує на те, що державна реєстрація народження дитини проводиться за письмовою або усною заявою батьків чи одного з них за місцем її народження або за місцем проживання батьків.

Якщо державна реєстрація народження дитини проводиться за місцем проживання батьків чи одного з них, то за їх бажанням місцем народження дитини в актовому записі про народження може бути визначене фактичне місце її народження або місце проживання батьків чи одного з них.

У разі смерті батьків або в разі якщо вони з інших причин не можуть зареєструвати народження дитини, державна реєстрація проводиться за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина чи в якому вона перебуває ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2398-17 ст. 13 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»]).

У разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебування запис про матір та батька дитини провадиться відповідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 до ч. 1 ст. 135 СКУ], за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина.

Державна реєстрація народження дитини, яку не забрали з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров'я, підкинули або яка була знайдена, проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану за письмовою заявою представника органу опіки та піклування.Прізвище, ім'я та по батькові дитини, батьки якої невідомі, та відомості про батьків зазначаються на підставі рішення органу опіки та піклування. 

З 2016 року отримати свідоцтво про народження стало можливим в тому [https://minjust.gov.ua/news/info/pologovi-budinki-v-yakih-mojna-otrimati-svidotstvo-pro-narodjennya-ditini '''пологовому будинку'''], де з’явилася дитина. При цьому, компетенція пологових будинків не розширилася, просто в їх приміщенні відтепер розташовується представник/співробітник РАЦСу (ДРАЦСу), який зможе внести відомості про дитину до реєстру.

Державна реєстрація народження дитини, яка досягла одного року і більше, проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем проживання дитини за заявою батьків або інших заінтересованих осіб за наявності документів про народження і перебування дитини під наглядом закладу охорони здоров'я та довідки з місця проживання дитини.

У разі досягнення дитиною шістнадцяти років державна реєстрація її народження може проводитися за її особистою заявою з пред'явленням паспорта громадянина України.

Державна реєстрація народження може також проводитися за ''заявою в електронній форм''і, що подається через веб-портал Міністерства юстиції України батьком або матір’ю дитини, яких ідентифіковано шляхом використання кваліфікованого електронного підпису, електронної системи ідентифікації «Bank ID» чи засобу ідентифікації особи, який дає можливість однозначно ідентифікувати заявника.

=== Перелік необхідних документів ===

За загальним правилом для отримання свідоцтва про народження необхідно написати відповідну '''заяву''', а також додати такі '''документи''':
*медичне свідоцтво про народження, що видається закладами охорони здоров’я, де приймаються пологи (або медичну довідку про перебування дитини під наглядом лікувального закладу, у разі народження дитини поза закладом охорони здоров’я). За відсутності документа закладу охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження, підставою для проведення державної реєстрації актів цивільного стану є рішення суду про встановлення факту народження;
*паспорти або паспортні документи, що посвідчують особи батьків (одного з них). Якщо документ, що посвідчує особу одного з батьків, з поважних причин не може бути пред'явлений, то орган державної реєстрації актів цивільного стану не в праві відмовити в державній реєстрації народження дитини. Відомості про другого з батьків у цьому разі зазначаються на підставі свідоцтва про шлюб;
*паспорт або паспортний документ, що посвідчує особу заявника, у разі якщо державна реєстрація народження проводиться не батьками, а іншою особою;
*свідоцтво про шлюб як документ, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини. За відсутності свідоцтва про шлюб підтвердженням зареєстрованого шлюбу може бути відмітка про його державну реєстрацію в паспортах або паспортних документах матері та батька дитини. 
*рішення суду у випадках передбачених законодавством. 

У разі подання заяви в електронній формі до заяви додаються електронні копії документів, передбачених в абзаці першому цього підпункту, виготовлені шляхом сканування, з обов’язковим накладенням кваліфікованого електронного підпису заявника;

=== Термін виконання ===

Свідоцтво про народження надається '''в день звернення''', при умові наявності всіх необхідних документів, а у разі подання заяви в електронній формі - у день її надходження або не пізніше наступного робочого дня у разі отримання такої заяви поза робочим часом відділу державної реєстрації актів цивільного стану.

Державна реєстрації народження на підставі рішення суду про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення суду в день надходження копії такого рішення або будь-яким відділом державної реєстрації актів цивільного стану в день її пред’явлення заявником.

== Порядок внесення відомостей про батьків у свідоцтві про народження ==

=== Батьки перебувають у шлюбі ===

Якщо батько й мати дитини перебувають у шлюбі між собою, то батько дитини буде вказаний на підставі '''свідоцтва про шлюб'''. 

=== Батьки, які не перебувають у шлюбі ===

Колишній чоловік буде автоматично вказаний батьком дитини, якщо пройшло не більше '''трьохсот днів ( 10 місяців)''' з дня:
* розірвання шлюбу або визнання його недійсним;
* смерті чоловіка.

Якщо мати дитини під час державної реєстрації народження заявляє, що її колишній чоловік не є батьком дитини, і у зв'язку з цим просить не вказувати його батьком в актовому записі про народження дитини, її прохання може бути задоволене лише '''за наявності спільної заяви чоловіка та дружини''' (колишнього подружжя) про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини, а також '''заяви матері та батька дитини''' про визнання батьківства.

==== Встановлення батьківства у випадку коли батьки не перебувають у шлюбі ====
Батько й мати дитини, які не перебувають у шлюбі '''подають спільну заяву про встановлення батьківства'''. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.
Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення. Повноваження представника мають бути також нотаріально засвідчені.
Якщо немає спільної заяви батьків, які не перебувають у шлюбі між собою, або заяви батька дитини, батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою зацікавленої особи. У цьому випадку відомості про батька вносяться на підставі рішення суду. 
Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за заявою матері та батька дитини про визнання батьківства.

=== Реєстрація дитини без батька ===

Якщо батьки не перебувають у шлюбі, у випадках відсутності заяви батька, спільної заяви батьків або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері. Ім’я та по батькові батька записується за її вказівкою (стаття 135 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України]).

== Порядок отримання свідоцтва про народження дитини, яка народилася на тимчасово окупованій території України ==

Для отримання свідоцтва про народження дитини, яка народилася на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, батькам, родичам, їхнім представникам або іншим законним представникам дитини* '''необхідно''': 

1. Подати до будь-якого суду до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника 

- [[Встановлення факту народження на тимчасово окупованій території|заяву про встановлення факту народження особи]]; 

- належні докази ''(у разі посилання на свідчення свідків заявник повинен переконатись, що вони зможуть з’явитися до суду у день подання заяви про встановлення факту. Доказами у справі можуть бути письмові докази: оригінали чи копії медичних документів, пояснення заінтересованих осіб, їхніх представників, свідчення свідків, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи, висновки експертів. Документи, видані органами та установами (в т.ч., лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території, теж можуть братися до уваги судом.)'' 

- квитанцію про сплату судового збору, у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 ст. 4 ЗУ "Про судовий збір"]). 

2. Така справа '''розглядається судом невідкладно''' з моменту надходження заяви. Та за результатами розгляду може прийняти одне з наступних рішень: 

- У разі задоволення заяви, суд невідкладно видає копію рішення заявнику, в якому зазначає дані про дату і місце народження дитини, її стать, відомості про батьків, або надсилає копію рішення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації (у разі відсутності заявника під час проголошення рішення). 

- Суд повертає заяву – у разі неналежної форми заяви або відсутності вказаних у заяві документів. 

- Суд відмовляє у задоволенні заяви - у разі недостатності доказів. 

3.Якщо заяву було задоволено заявник для отримання свідоцтва про народження '''подає до будь-якого відділу державної реєстрації актів цивільного стану копію рішення суду''' про встановлення відповідного факту та '''свій паспорт''' громадянина України.
 

Примітка* '''Родичами є:''' чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. 
Законними представниками є батьки (усиновлювачі), опікуни. 

== Порядок оспорювання батьківства, материнства ==
*Особа, яка записана батьком дитини відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 статей 122, 124, 126 СКУ], має право оспорити своє батьківство, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. Позовна давність в даній категорії справ не застосовується. Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття і неможливе у разі смерті дитини. 
Якщо позивач помер після пред'явлення ним позову про виключення свого імені як батька з актового запису про народження дитини, позовну заяву можуть підтримати в суді його спадкоємці.
Якщо через поважні причини особа не знала про те, що записана батьком дитини, і померла, оспорити батьківство можуть її спадкоємці: дружина, батьки та діти.
*Жінка, яка народила дитину у шлюбі, має право оспорити батьківство свого чоловіка, пред'явивши позов про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису про народження дитини і лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство. Позовна давність в такому випадку становить ''один рік'', яка починається від дня реєстрації народження дитини.
Жінка, яка записана матір'ю дитини, може оспорити своє материнство,а також, яка вважає себе матір'ю дитини, має право пред'явити позов до жінки, яка записана матір'ю дитини, про визнання свого материнства, крім випадків передбачених [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 ч.2,3 ст. 123 СКУ] і лише протягом одного року, від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини.

== Порядок внесення змін до актового запису ==

Додатково про виправлення помилок у актових записах цивільного стану можна дізнатися за посиланням у статті [[Внесення змін до актового запису цивільного стану]]

[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Територіальні органи]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]

Правові та організаційні засади державного регулювання зовнішньої трудової міграції

2019-02-19T08:09:00Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/761-19 Закон України «Про зовнішню трудову міграцію» від 05.11.2015 №761-19]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_307 Європейська конвенція «Про правовий статус трудящих-мігрантів» ратифікована від 16.03.2007 підстава 755-16]

== Поняття трудового мігранта ==

Згідно ст.1 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/761-19 ЗУ «Про зовнішню трудову міграцію»] трудовий мігрант - громадянин України, який здійснював, здійснює або здійснюватиме оплачувану діяльність у державі перебування, не заборонену законодавством цієї держави. В той же час [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_307 Європейська конвенція «Про правовий статус трудящих-мігрантів»] визначає трудового мігранта, як громадянина Договірної Сторони, якому інша Договірна Сторона дозволила перебувати на її території для здійснення оплачуваної роботи.

== Державне регулювання у сфері зовнішньої трудової міграції ==

Засади державної політики у сфері зовнішньої трудової міграції закріплені в ст.4 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/761-19 ЗУ «Про зовнішню трудову міграцію»] в якій говориться, що державна політика у сфері зовнішньої трудової міграції базується на принципах забезпечення прав та законних інтересів трудових мігрантів і членів їхніх сімей та здійснюється на засадах ефективного державного регулювання процесів зовнішньої трудової міграції. Держава забезпечує реалізацію передбачених у цьому Законі прав трудових мігрантів і членів їхніх сімей незалежно від ознак раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Cт.6 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/761-19 ЗУ «Про зовнішню трудову міграцію»] даного Закону визначаються органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері зовнішньої трудової міграції:
* Кабінет Міністрів України;
* центральні органи виконавчої влади;
* також місцеві державні адміністрації;
* органи місцевого самоврядування.

== Міжнародне співробітництво у сфері зовнішньої трудової міграції ==

Центральні та місцеві органи виконавчої влади у межах своїх повноважень забезпечують розвиток співробітництва у сфері зовнішньої трудової міграції з органами держави перебування та міжнародними організаціями.

== Права та соціальні гарантії трудових мігрантів і членів їхніх сімей ==

Права та соціальні гарантії трудових мігрантів і членів їхніх сімей закріплені в розділі ІІІ [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/761-19 ЗУ «Про зовнішню трудову міграцію»]:

* Права трудових мігрантів на належні умови праці та соціальний захист;
* Право трудових мігрантів і членів їхніх сімей на освіту та підтвердження результатів неформального професійного навчання;
* Державні гарантії щодо консульського сприяння трудовим мігрантам;
* Діяльність в Україні утворених за кордоном громадських об’єднань трудових мігрантів;
* Сприяння задоволенню національно-культурних, освітніх, духовних і мовних потреб трудових мігрантів;
* Забезпечення права трудових мігрантів і членів їхніх сімей на інформацію;
* Реінтеграція в суспільство трудових мігрантів;
* Право трудових мігрантів на відшкодування шкоди, заподіяної під час трудової діяльності в державі перебування;

== Організаційно-правові засади здійснення оплачуваної діяльності в державі перебування ==

Працевлаштування трудового мігранта в державі перебування закріпленні в розділі IV ЗУ “Про зовнішню трудову міграцію»:
# Органами виконавчої влади відповідно до укладених міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
# Суб’єктом господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном на підставі ліцензії, виданої відповідно до закону;
# Трудовим мігрантом самостійно.
У разі працевлаштування органами виконавчої влади відповідно до укладених міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана [http://rada.gov.ua Верховною Радою України], або суб’єктом господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном на підставі ліцензії, виданої відповідно до закону, трудовому мігранту перед від’їздом до держави перебування стороною, що сприяє працевлаштуванню, видається проект трудового договору (контракту), завірений іноземним роботодавцем.
Проект трудового договору (контракту) викладається українською мовою та однією чи більше мовами, що використовуються в державі перебування, і містить зобов’язання, які бере на себе іноземний роботодавець, зокрема щодо:
# Умов праці (у тому числі щодо забезпечення безпечних та нешкідливих умов праці), оплати праці (у тому числі щодо розміру гарантованої заробітної плати), відрахувань із заробітної плати;
# Тривалості робочого часу і часу відпочинку, строку дії трудового договору (контракту) та умов його розірвання;
# Надання соціальної та медичної допомоги, здійснення соціального страхування;
# Відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю внаслідок нещасного випадку на виробництві або тимчасової непрацездатності;
# Репатріації трудового мігранта.

'''Переказ коштів трудових мігрантів:'''

# Переказ коштів трудових мігрантів здійснюється відповідно до законодавства держави перебування та законодавства України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;
# Держава сприяє створенню трудовим мігрантам умов для здійснення грошових переказів в Україну, зокрема в частині відкриття кореспондентських рахунків банків України в іноземних банках та проведення консультацій з основними міжнародними системами грошових переказів з метою зменшення комісійної винагороди за здійснення переказу.

Ст.19. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/761-19 ЗУ «Про зовнішню трудову міграцію»] визначає умови оподаткування трудових мігрантів:

# Оподаткування доходів трудових мігрантів здійснюється в порядку та розмірах, встановлених державою перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
# Резиденти України з урахуванням норм міжнародних договорів мають право на зарахування податків і зборів, сплачених за межами України, під час розрахунку податків і зборів в Україні згідно з нормами, встановленими [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковим кодексом України].
# Під час перебування за межами України трудовий мігрант зобов’язаний забезпечити повноту та своєчасність сплати податків і зборів за майно, розташоване на території України, що належить йому на праві власності або перебуває в оренді, зокрема шляхом призначення уповноваженої особи.
# Уникнення подвійного оподаткування доходів трудових мігрантів реалізується відповідними міжнародними договорами України.

== Державний контроль та відповідальність за порушення законодавства щодо трудової міграції ==

Контроль та відповідальність за порушення законодавства щодо трудової міграції здійснюють та вживають заходів:
* Центральні органи виконавчої влади у межах своїх повноважень здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства щодо трудової міграції.
* Центральні та місцеві органи виконавчої влади у межах своїх повноважень вживають заходів із запобігання незаконній зовнішній трудовій міграції.
* Суб’єкти господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном на підставі ліцензії, виданої відповідно до закону, засоби масової інформації, інші підприємства, установи та організації або фізичні особи, які поширюють недостовірну інформацію щодо зовнішньої трудової міграції, яка може спричинити негативні наслідки для трудових мігрантів та членів їхніх сімей, несуть відповідальність згідно із законом.
* Посадові особи несуть відповідальність за порушення цього Закону згідно із законом.

[[Категорія:Трудове право]]
[[Категорія:Гарантії і компенсації]]

Спільна сумісна власність на земельну ділянку

2019-02-19T08:06:41Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page Земельний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/973-15 Закон України “Про фермерське господарство”]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/417-19/page Закон України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку”]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/va007700-04/page Постанова Пленуму Верховного суду України від 16.04.2004 № 7 “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ”]

== Загальні положення ==

Спільна сумісна власність полягає в тому, що її учасники не мають наперед визначених часток. Всі співвласники спільної сумісної власності мають рівні права щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.

Частина 1 статті 89 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page Земельного кодексу України] передбачає, що земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. Під категорією громадян слід розуміти не лише громадян України, а також громадян інших держав та осіб без громадянства.

== Суб´єкти права власності ==

До осіб, між якими може виникнути спільна сумісна власність на земельну ділянку, віднесено:

* '''подружжя'''

Відповідно до ч. 3 ст. 368 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договорам або законом.

В силу ст. 60 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейного кодексу України] майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зокрема, ч. 4 ст. 368 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] передбачає, що у спільній сумісній власності перебуває майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім´ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі ([[Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі|Майно чоловіка та жінки]]).

Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейного кодексу України]).

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї. (ст. 65 Сімейного кодексу України).

Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ст. 65 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейного кодексу України]).

Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном (ч. 1 ст. 67 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейного кодексу України]).

При цьому, договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки (ч. 2 ст. 64 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейного кодексу України]).

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. Речі для професійних занять (музичні інструменти, оргтехніка, лікарське обладнання тощо), придбані за час шлюбу для одного з подружжя, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя. (ст. 61 Сімейного кодексу України). Відповідно до ч.5 п.1 ст. 57 Сімейного кодексу України земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України. Логіка викладеного правила зумовлена тим, що зі змісту спеціальних положень земельного законодавства (ст.ст. 116, 121 та ін. Земельного кодексу України) однозначно вбачається особистий характер права на приватизацію.

* '''члени фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними'''

Виходячи зі ст. 118 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page Земельного кодексу України] та ст. 7 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/973-15 Закону України “Про фермерське господарство”] земельні ділянки для ведення фермерського господарства надаються членам фермерського господарства у їх особисту приватну власність кожній окремій особі. А тому положення про те, що земельні ділянки перебувають у спільній сумісній власності членів фермерського господарства по суті не має застосування.

* '''співвласники жилого будинку'''

Слід звернути увагу, що чинним законодавством, крім можливості виникнення права спільної сумісної власності співвласників жилого будинку, також передбачено можливість виникнення спільної часткової власності. Так, ч. 4 ст. 120 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page Земельного кодексу України] передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

* '''співвласників багатоквартирного будинку'''

Статтею 42 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page Земельного кодексу України] передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації. У разі знищення (руйнування) багатоквартирного будинку майнові права на земельну ділянку, на якій розташовано такий будинок, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, зберігаються за співвласниками багатоквартирного будинку.

Умови здійснення права спільної сумісної власності врегульовано [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/417-19/page Законом України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку”] від 14.05.2015 № 417-VIII.

== Правовий режим ==

Відповідно до частини 3 статті 89 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page Земельного кодексу України] володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Статтею 369 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] визначено, що володіння та користування здійснюється співвласниками спільно (ч. 1), а розпорядження - за спільною згодою (ч. 2). У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Положення щодо здійснення права спільної сумісної власності подружжя передбачені ст. 63 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейного кодексу України]. Зокрема: “Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.”

Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.

== Виділення частки ==

Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

При цьому, у разі бажання поділу земельної ділянки з виділенням частки в натурі, повинна бути фактична можливість такого поділу. Досить часто існують ситуації, за яких не можливо розподілити земельну ділянку, що знаходиться у спільній сумісній власності. І насамперед це стосується земельних ділянок, що знаходяться у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку.

Більш детальне регулювання відповідних правовідносин передбачене ст. 370-372 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], які також виходять із рівності часток у праві спільної сумісної власності.

В той же час, необхідно враховувати, що в силу ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

== Розгляд заяв в судовому порядку ==

Спори пов´язані із земельними відносинами розглядаються в позовному провадженні.

При застосуванні наведених норм важливе значення мають рекомендації [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/va007700-04/page Пленуму Верховного Суду України, викладені у Постанові від 16.04.2004 № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ"]. Слід особливо відзначити позицію, викладену в абз. 3 п.21 Постанови, за якою "якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої".

При зверненні до суду необхідно сплачувати судовий збір у розмірі, визначеному [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Законом України “Про судовий збір”], окрім випадків коли особи звільнені від сплати судового збору. Розміри ставок судового збору доступні на сайті [http://court.gov.ua/ Судової влади України].

[[Категорія:Право власності на землю]]
[[Категорія:Суди]]

Утворення та реєстрація громадського об'єднання зі статусом юридичної особи

2019-02-08T13:04:47Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закон України «Про громадські об’єднання»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/755-15 Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1500-16 Наказ Міністерства юстиції «Про затвердження форм заяв у сфері державної реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0367-12 Наказ Міністерства юстиції «Про затвердження Вимог до написання найменування юридичної особи, її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, крім організації профспілки»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0367-12 Наказ Міністерства юстиції України "Про затвердження Вимог до написання найменування юридичної особи, її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, крім організації профспілки"]

== Що таке громадське об’єднання ==

Відповідно до Закону України «Про громадські об’єднання» від 22 березня 2012 року громадське об'єднання - це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів. 

Громадське об'єднання за організаційно-правовою формою утворюється як громадська організація або громадська спілка. 

Громадська організація - це громадське об'єднання, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. 

Громадська спілка - це громадське об'єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи. 

Перш за все варто наголосити на тому, що Закон встановлює вікові обмеження щодо суб'єктів створення громадських організації. Так Засновниками громадської організації можуть бути громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, які досягли 18 років, а молодіжної та дитячої громадської організації - 14 років. Кількість засновників громадського об'єднання не може бути меншою, ніж дві особи.
Якщо говорити про учасників громадської організації, то варто зазначити, що:

* учасниками громадської організації, крім молодіжної та дитячої, можуть бути особи, які досягли 14 років. Вік членів молодіжної, дитячої організації визначається її статутом у межах, встановлених законом.
* учасниками громадської спілки можуть бути юридичні особи приватного права, у тому числі громадські об'єднання зі статусом юридичної особи, фізичні особи, які досягли 18 років та не визнані судом недієздатними. 

Громадська організація зі статусом юридичної особи переваги та недоліки. 

Під час створення громадської організації засновники повинні визначитись, чи вони бажають створити громадську організацію зі статусом юридичної особи чи без. 

'''Створення громадської організації зі статусом юридичної особи має свої переваги та недоліки'''. 

Громадська організація зі статусом юридичної особи має такі '''переваги''':

* може мати власне відокремлене майно;
* бути учасником цивільних правовідносин;
* мати власну печатку, розрахунковий рахунок у банку;
* мати зареєстровану у встановленому порядку символіку;
* засновувати засоби масової інформації;
* створювати свої відокремлені підрозділи;
* бути позивачем та відповідачем у суді;
* здійснювати господарську діяльність. 

Тож громадська організація зі статусом юридичної особи має змогу орендувати приміщення, укладати інші цивільно-правові договори, брати на роботу працівників тощо. 

Створення громадської організації без статусу юридичної особи не надає зазначених вище можливостей. 

'''Проте поряд з перевагами є ряд недоліків, а саме:'''
* дещо складніша процедура реєстрації, порівняно з реєстрацією громадської організації без статусу юридичної особи;
* обов'язок вести податкову та фінансову звітність, а це означає, що необхідно наймати бухгалтера громадської організації.
Отже, якщо метою громадської організації є діяльність, пов'язана зі здійсненням господарської діяльності, якщо мета громадської організації не може бути реалізована без найму працівників, якщо засновники бажають створювати в окремих регіонах відокремлені підрозділи, осередки громадської організації, засновувати газети чи періодичні видання, брати участь у різноманітних проектах та грантах, що передбачають фінансування певних цілей, на які спрямована діяльність громадської організації, то неодмінно слід обирати шлях створення громадської організації зі статусом юридичної особи.

== Утворення громадського організації ==

Утворення громадського об'єднання здійснюється на установчих зборах його засновників та оформлюється протоколом.

=== Протокол громадської організації ===

Протокол установчих зборів громадського об'єднання має містити відомості про:

# дату та місце проведення установчих зборів;
# осіб, які брали участь в установчих зборах;
# рішення про визначення особи (осіб), яка має право представляти громадське об'єднання у правовідносинах з державою та іншими особами і вчиняти дії від імені громадського об'єднання без додаткового уповноваження (далі - особа, уповноважена представляти громадське об'єднання), - для громадського об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність без статусу юридичної особи, якщо утворення (обрання) органів управління не передбачено рішенням про утворення такого об'єднання;
# рішення про утворення громадського об'єднання із зазначенням мети (цілей) його діяльності;
# рішення про визначення найменування та за наявності - скороченого найменування громадського об'єднання;
# рішення про затвердження статуту громадського об'єднання;
# рішення про утворення (обрання) керівника, органів управління громадського об'єднання відповідно до затвердженого статуту;
# рішення про визначення особи (осіб), яка має право представляти громадське об'єднання для здійснення реєстраційних дій, - для громадського об'єднання, яке має намір здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи. 

У протоколі установчих зборів можуть зазначатися відомості і про інші прийняті на цих зборах рішення стосовно утворення та діяльності громадської організації. Протокол установчих зборів підписується головуючим та секретарем зборів. Громадські організації реєструються або повідомляють про своє утворення у порядку протягом 60 днів з дня проведення установчих зборів. У разі неподання (не надсилання) документів для реєстрації громадського об’єднання протягом 60 днів з дня утворення таке громадське об’єднання не вважається утвореним. ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 п. 8 ст. 9 закону України «Про громадські об’єднання»]) 

'''Невід'ємною частиною протоколу установчих зборів громадського об'єднання є реєстр осіб, які брали участь в установчих зборах, в якому обов'язково зазначаються відомості:'''

* щодо фізичних осіб - прізвище, ім'я та по батькові особи, дата народження, а для іноземців та осіб без громадянства також дані національного паспорта або документа, що його замінює. Дані про особу засвідчуються її особистим підписом;
* щодо юридичних осіб - повне найменування, ідентифікаційний код, юридична адреса, прізвище, ім'я та по батькові особи, яка уповноважена брати участь в установчих зборах. Ці дані засвідчуються підписом особи, уповноваженої брати участь в установчих зборах.

=== Найменування громадської організації ===

Найменування громадської організації визначається рішенням установчих зборів під час її утворення.

Найменування громадської організації складається з двох частин – загальної та власної назв.

Найменування громадської організації викладається державною мовою. Громадська організація може також викласти свою власну назву, поряд з державною мовою, іноземною мовою або мовою національної меншини. 

У загальній назві зазначається організаційно-правова форма «громадська організація». 

Власна назва громадської організації не повинна бути тотожною власним назвам інших зареєстрованих громадських об'єднань або громадських об'єднань, повідомлення яких прийнято в установленому законом порядку. 

'''Важливо відмітити, що власна назва громадської організації не може містити:''' 

* найменування органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, складових найменувань цих органів (міністерство, агентство, служба, інспекція, комітет, адміністрація, прокуратура, суд);
* власну назву громадського об'єднання, діяльність якого заборонена в судовому порядку (протягом трьох років після набрання відповідним рішенням суду законної сили);
* інші позначення, використання яких обмежено законом. 

Власна назва громадської організації не може містити слова «державний», «комунальний» та похідні від них. 

'''Забороняється використання у власній назві''' громадської організації історичних державних найменувань, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України. 

Власна назва громадської організації має містити інформацію про статус громадської організації («дитяча», «молодіжна», «всеукраїнська») та може містити інформацію про її вид («екологічна», «правозахисна» тощо). 

Крім того, власна назва громадської організації може містити ім'я (псевдонім) фізичної особи за умови попередньої письмової згоди цієї особи або її спадкоємців, засвідченої в установленому законом порядку, якщо інше не передбачено законом.

=== Статут громадської організації ===

Статут громадської організації має містити відомості про:

# найменування громадської організації та за наявності - скорочене найменування;
# мету (цілі) та напрями її діяльності;
# порядок набуття і припинення членства (участі) у громадській організації, права та обов'язки її членів (учасників);
# повноваження керівника, вищого органу управління, інших органів управління (далі - керівні органи) громадської організації, порядок їх формування та зміни складу, термін повноважень, а також порядок визначення особи, уповноваженої представляти громадську організацію, та її заміни;
# періодичність засідань і процедуру прийняття рішень керівними органами громадської організації, у тому числі шляхом використання засобів зв'язку;
# порядок звітування керівних органів громадської організації перед її членами (учасниками);
# порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності керівних органів громадської організації та розгляду скарг;
# джерела надходження і порядок використання коштів та іншого майна громадської організації;
# порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадської організації;
# порядок внесення змін до статуту;
# порядок прийняття рішення щодо саморозпуску або реорганізації громадської організації, а також щодо використання її коштів та іншого майна, що залишилися після саморозпуску. 

У статуті громадської організації можуть бути передбачені додаткові положення щодо утворення, діяльності і саморозпуску чи реорганізації громадської організації, що не суперечать вказаному закону.

== Реєстрація громадської організації. ==

Для реєстрації громадської організації керівник або особа (особи), яка має право представляти громадську організацію для здійснення реєстраційних дій, протягом 60 днів з дня утворення громадської організації подають (надсилають поштовим відправленням) до уповноваженого органу з питань реєстрації за місцезнаходженням громадської організації заяву за формою, затвердженою Міністерством юстиції України ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0367-12 Наказ № 3268/5 від 18.11.2016]), до якої додаються:
# примірник протоколу установчих зборів;
# статут;
# відомості про керівні органи громадської організації із зазначенням прізвища, ім'я, по батькові (за наявності), дати народження керівника, членів інших керівних органів, посади в керівних органах, контактного номера телефону та інших засобів зв'язку,
# відомості про особу (осіб), яка має право представляти громадську організацію для здійснення реєстраційних дій, до яких додається письмова згода цієї особи, якщо така особа не була присутня на установчих зборах. 

Заява подається (надсилається поштовим відправленням) керівником або особою, яка має право представляти громадську організацію для здійснення реєстраційних дій. Справжність підписів зазначених осіб підлягає нотаріальному засвідченню, якщо заява надсилається поштовим відправленням. 

Згідно статті п. 7 ч. 1 ст. 26 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/755-15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»] строк реєстрації становить три дня. 

Законом передбачено, що даний термін може бути продовжений суб'єктом державної реєстрації за необхідності, але не більше ніж на 15 робочих днів. 

Реєстрація громадської організації здійснюється безоплатно.

[[Категорія:Господарське право]]

Спільна сумісна власність на земельну ділянку

2018-11-12T15:42:22Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page Земельний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/973-15 Закон України “Про фермерське господарство”]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/417-19/page Закон України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку”]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/va007700-04/page Постанова Пленуму Верховного суду України від 16.04.2004 № 7 “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ”]

== Загальні положення ==

Спільна сумісна власність полягає в тому, що її учасники не мають наперед визначених часток. Всі співвласники спільної сумісної власності мають рівні права щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.

Частина 1 статті 89 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page Земельного кодексу України] передбачає, що земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. Під категорією громадян слід розуміти не лише громадян України, а також громадян інших держав та осіб без громадянства.

== Суб´єкти права власності ==

До осіб, між якими може виникнути спільна сумісна власність на земельну ділянку, віднесено:

* '''подружжя'''

Відповідно до ч. 3 ст. 368 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договорам або законом.

В силу ст. 60 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейного кодексу України] майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зокрема, ч. 4 ст. 368 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] передбачає, що у спільній сумісній власності перебуває майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім´ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі ([[Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі|Майно чоловіка та жінки]]).

Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейного кодексу України]).

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ст. 65 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейного кодексу України]).

Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном (ч. 1 ст. 67 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейного кодексу України]).

При цьому, договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки (ч. 2 ст. 64 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейного кодексу України]).

Положення сімейного законодавства, що встановлюють режим спільної власності на майно, набуте під час шлюбу (ст. 61 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейного кодексу України]), не передбачають поширення режиму спільної сумісної власності подружжя на земельні ділянки, приватизовані одним з подружжя (виключенно). Відповідно до ст. 57 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейного кодексу України] земельні ділянки, набуті у власність у порядку приватизації, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, незважаючи на факт набуття такого права під час шлюбу. Логіка викладеного правила зумовлена тим, що зі змісту спеціальних положень земельного законодавства (ст. 116, 121 та ін. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page Земельного кодексу України]) однозначно вбачається особистий характер права на приватизацію.

* '''члени фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними'''

Виходячи зі ст. 118 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page Земельного кодексу України] та ст. 7 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/973-15 Закону України “Про фермерське господарство”] земельні ділянки для ведення фермерського господарства надаються членам фермерського господарства у їх особисту приватну власність кожній окремій особі. А тому положення про те, що земельні ділянки перебувають у спільній сумісній власності членів фермерського господарства по суті не має застосування.

* '''співвласники жилого будинку'''

Слід звернути увагу, що чинним законодавством, крім можливості виникнення права спільної сумісної власності співвласників жилого будинку, також передбачено можливість виникнення спільної часткової власності. Так, ч. 4 ст. 120 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page Земельного кодексу України] передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

* '''співвласників багатоквартирного будинку'''

Статтею 42 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page Земельного кодексу України] передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі відповідної землевпорядної документації. У разі знищення (руйнування) багатоквартирного будинку майнові права на земельну ділянку, на якій розташовано такий будинок, а також належні до нього будівлі, споруди та прибудинкова територія, зберігаються за співвласниками багатоквартирного будинку.

Умови здійснення права спільної сумісної власності врегульовано [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/417-19/page Законом України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку”] від 14.05.2015 № 417-VIII.

== Правовий режим ==

Відповідно до частини 3 статті 89 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page Земельного кодексу України] володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Статтею 369 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] визначено, що володіння та користування здійснюється співвласниками спільно (ч. 1), а розпорядження - за спільною згодою (ч. 2). У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном.

Правочин щодо розпорядження спільним майном, вчинений одним із співвласників, може бути визнаний судом недійсним за позовом іншого співвласника у разі відсутності у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень.

Положення щодо здійснення права спільної сумісної власності подружжя передбачені ст. 63 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейного кодексу України]. Зокрема: “Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.”

Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.

== Виділення частки ==

Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

При цьому, у разі бажання поділу земельної ділянки з виділенням частки в натурі, повинна бути фактична можливість такого поділу. Досить часто існують ситуації, за яких не можливо розподілити земельну ділянку, що знаходиться у спільній сумісній власності. І насамперед це стосується земельних ділянок, що знаходяться у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку.

Більш детальне регулювання відповідних правовідносин передбачене ст. 370-372 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], які також виходять із рівності часток у праві спільної сумісної власності.

В той же час, необхідно враховувати, що в силу ч. 2 ст. 372 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

== Розгляд заяв в судовому порядку ==

Спори пов´язані із земельними відносинами розглядаються в позовному провадженні.

При застосуванні наведених норм важливе значення мають рекомендації [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/va007700-04/page Пленуму Верховного Суду України, викладені у Постанові від 16.04.2004 № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ"]. Слід особливо відзначити позицію, викладену в абз. 3 п.21 Постанови, за якою "якщо до вирішення судом спору між співвласниками жилого будинку розмір часток у спільній власності на земельну ділянку, на якій розташовані будинок, господарські будівлі та споруди, не визначався або вона перебувала у користуванні співвласників і ними не було досягнуто угоди про порядок користування нею, суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої".

При зверненні до суду необхідно сплачувати судовий збір у розмірі, визначеному [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Законом України “Про судовий збір”], окрім випадків коли особи звільнені від сплати судового збору. Розміри ставок судового збору доступні на сайті [http://court.gov.ua/ Судової влади України].

[[Категорія:Право власності на землю]]
[[Категорія:Суди]]

Правові та організаційні засади державного регулювання зовнішньої трудової міграції

2018-11-12T15:20:18Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/761-19 Закон України «Про зовнішню трудову міграцію» від 05.11.2015 №761-19]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_307 Європейська конвенція «Про правовий статус трудящих-мігрантів» ратифікована від 16.03.2007 підстава 755-16]

== Поняття трудового мігранта ==

Згідно ст.1 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/761-19 ЗУ «Про зовнішню трудову міграцію»] трудовий мігрант - громадянин України, який здійснював, здійснює або здійснюватиме оплачувану діяльність у державі перебування, не заборонену законодавством цієї держави. В той же час [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/994_307 Європейська конвенція «Про правовий статус трудящих-мігрантів»] визначає трудового мігранта, як громадянина Договірної Сторони, якому інша Договірна Сторона дозволила перебувати на її території для здійснення оплачуваної роботи.

== Державне регулювання у сфері зовнішньої трудової міграції ==

Засади державної політики у сфері зовнішньої трудової міграції закріплені в ст.4 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/761-19 ЗУ «Про зовнішню трудову міграцію»] в якій говориться, що державна політика у сфері зовнішньої трудової міграції базується на принципах забезпечення прав та законних інтересів трудових мігрантів і членів їхніх сімей та здійснюється на засадах ефективного державного регулювання процесів зовнішньої трудової міграції. Держава забезпечує реалізацію передбачених у цьому Законі прав трудових мігрантів і членів їхніх сімей незалежно від ознак раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак.

Cт.6 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/761-19 ЗУ «Про зовнішню трудову міграцію»] даного Закону визначаються органи виконавчої влади, що забезпечують формування та реалізують державну політику у сфері зовнішньої трудової міграції:
* Кабінет Міністрів України;
* центральні органи виконавчої влади;
* також місцеві державні адміністрації;
* органи місцевого самоврядування.

== Права та соціальні гарантії трудових мігрантів і членів їхніх сімей ==

Права та соціальні гарантії трудових мігрантів і членів їхніх сімей закріплені в розділі ІІІ [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/761-19 ЗУ «Про зовнішню трудову міграцію»]:

* Права трудових мігрантів на належні умови праці та соціальний захист;
* Право трудових мігрантів і членів їхніх сімей на освіту та підтвердження результатів неформального професійного навчання;
* Державні гарантії щодо консульського сприяння трудовим мігрантам;
* Діяльність в Україні утворених за кордоном громадських об’єднань трудових мігрантів;
* Сприяння задоволенню національно-культурних, освітніх, духовних і мовних потреб трудових мігрантів;
* Забезпечення права трудових мігрантів і членів їхніх сімей на інформацію;
* Реінтеграція в суспільство трудових мігрантів;
* Право трудових мігрантів на відшкодування шкоди, заподіяної під час трудової діяльності в державі перебування;

== Організаційно-правові засади здійснення оплачуваної діяльності в державі перебування ==

Працевлаштування трудового мігранта в державі перебування може здійснюватися:
# Органами виконавчої влади відповідно до укладених міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України;
# Суб’єктом господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном на підставі ліцензії, виданої відповідно до закону;
# Трудовим мігрантом самостійно.
У разі працевлаштування органами виконавчої влади відповідно до укладених міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана [http://rada.gov.ua Верховною Радою України], або суб’єктом господарювання, що надає послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном на підставі ліцензії, виданої відповідно до закону, трудовому мігранту перед від’їздом до держави перебування стороною, що сприяє працевлаштуванню, видається проект трудового договору (контракту), завірений іноземним роботодавцем.
Проект трудового договору (контракту) викладається українською мовою та однією чи більше мовами, що використовуються в державі перебування, і містить зобов’язання, які бере на себе іноземний роботодавець, зокрема щодо:
# Умов праці (у тому числі щодо забезпечення безпечних та нешкідливих умов праці), оплати праці (у тому числі щодо розміру гарантованої заробітної плати), відрахувань із заробітної плати;
# Тривалості робочого часу і часу відпочинку, строку дії трудового договору (контракту) та умов його розірвання;
# Надання соціальної та медичної допомоги, здійснення соціального страхування;
# Відшкодування шкоди, заподіяної здоров’ю внаслідок нещасного випадку на виробництві або тимчасової непрацездатності;
# Репатріації трудового мігранта.

'''Переказ коштів трудових мігрантів:'''

# Переказ коштів трудових мігрантів здійснюється відповідно до законодавства держави перебування та законодавства України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами;
# Держава сприяє створенню трудовим мігрантам умов для здійснення грошових переказів в Україну, зокрема в частині відкриття кореспондентських рахунків банків України в іноземних банках та проведення консультацій з основними міжнародними системами грошових переказів з метою зменшення комісійної винагороди за здійснення переказу.

Ст.19. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/761-19 ЗУ «Про зовнішню трудову міграцію»] визначає умови оподаткування трудових мігрантів:

# Оподаткування доходів трудових мігрантів здійснюється в порядку та розмірах, встановлених державою перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами.
# Резиденти України з урахуванням норм міжнародних договорів мають право на зарахування податків і зборів, сплачених за межами України, під час розрахунку податків і зборів в Україні згідно з нормами, встановленими [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковим кодексом України].
# Під час перебування за межами України трудовий мігрант зобов’язаний забезпечити повноту та своєчасність сплати податків і зборів за майно, розташоване на території України, що належить йому на праві власності або перебуває в оренді, зокрема шляхом призначення уповноваженої особи.
# Уникнення подвійного оподаткування доходів трудових мігрантів реалізується відповідними міжнародними договорами України.

== Державний контроль та відповідальність за порушення законодавства щодо трудової міграції ==

Контроль та відповідальність за порушення законодавства щодо трудової міграції здійснюють та вживають заходів:
* Центральні органи виконавчої влади у межах своїх повноважень здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства щодо трудової міграції.
* Центральні та місцеві органи виконавчої влади у межах своїх повноважень вживають заходів із запобігання незаконній зовнішній трудовій міграції.
* Суб’єкти господарювання, які надають послуги з посередництва у працевлаштуванні за кордоном на підставі ліцензії, виданої відповідно до закону, засоби масової інформації, інші підприємства, установи та організації або фізичні особи, які поширюють недостовірну інформацію щодо зовнішньої трудової міграції, яка може спричинити негативні наслідки для трудових мігрантів та членів їхніх сімей, несуть відповідальність згідно із законом.
* Посадові особи несуть відповідальність за порушення цього Закону згідно із законом.

[[Категорія:Трудове право]]
[[Категорія:Гарантії і компенсації]]

Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

2018-11-12T14:40:24Z

Oleh.bubyr: Додаткова інформація

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 28 лютого 1991 року № 796-XII]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2109-14 Закон України “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам” від 16 листопада 2000 року N 2109-III]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2148-19 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1801-19 Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік» від 21 грудня 2016 року № 1801-VIII]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ru/854-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України “Деякі питання санаторно-курортного лікування та відпочинку громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 23 листопада 2016 року № 854]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/760-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї , та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян” від 26 жовтня 2016 року № 760]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/51-97-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 20 січня 1997 року № 51]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/838-2017-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 838 «Про внесення змін до постанов Кабінету Міністрів України від 1 березня 2010 р. № 243 і від 17 жовтня 2011 р. № 1056»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1210-2011-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. № 1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/551-2018-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України № 551«Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян»] від 11 липня 2018 року
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v006p710-18 Рішення Конституційного Суду України від 17.07.2018 №6-р/2018]
* [https://www.president.gov.ua/documents/1962018-24446 Указ Президента України №196/2018]

== Загальні положення ==

Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах: 

* пріоритету життя та здоров'я людей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, повної відповідальності держави за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
* комплексного розв'язання завдань охорони здоров'я, соціальної політики і використання забруднених територій на основі державних цільових програм з цих питань та урахування інших напрямів економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки та охорони навколишнього середовища;
* соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
* використання економічних методів поліпшення життя шляхом проведення політики пільгового оподаткування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та їх об'єднань;
* здійснення заходів щодо професійної переорієнтації та підвищення кваліфікації постраждалого населення;
* забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми соціального захисту постраждалого населення, а також співробітництва і проведення консультацій між державними органами і постраждалими (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з соціального захисту на місцевому та державному рівнях;
* міжнародного співробітництва в галузях охорони здоров'я, соціального захисту, охорони праці, використання світового досвіду організації роботи з цих питань.

== Компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 1 ==

Відповідно до статті 20 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”] (далі - Закон) особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закону]), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: 

* безплатне придбання ліків за рецептами лікарів; 
* безплатне позачергове зубопротезування (за винятком зубопротезування із дорогоцінних металів та прирівняних по вартості до них, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я); 
* першочергове обслуговування у лікувально-профілактичних закладах та аптеках; 
* позачергове щорічне безплатне '''забезпечення санаторно-курортними путівками''' шляхом надання щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівок через безготівкове перерахування санаторно-курортним закладам, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, за надання послуг із санаторно-курортного лікування чи одержання за їх бажанням грошової компенсації у розмірі середньої вартості путівки в Україні; 
право вільного вибору санаторно-курортного закладу відповідного профілю чи закладу відпочинку, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та, за бажанням, здійснення доплати за надання додаткових послуг за рахунок власних коштів у разі недостатності суми щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівок на санаторно-курортне лікування чи відпочинок у вибраному закладі. Санаторно-курортні заклади незалежно від форми власності зобов'язані надавати санаторно-курортні та оздоровчі послуги шляхом безготівкових розрахунків. 

Порядок надання щорічної грошової допомоги та здійснення доплат за рахунок власних коштів, виплати грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні встановлюється Кабінетом Міністрів України ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ru/854-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України] від 23.11.2016 № 854). 

Розмір щорічної грошової допомоги, щорічний розмір середньої вартості путівки в Україні визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік. 

* користування при виході на пенсію та зміні місця роботи поліклініками, до яких вони були прикріплені під час роботи; 
* щорічне медичне обслуговування, диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів, лікування в спеціалізованих стаціонарах; 
* переважне право залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників, а також на працевлаштування. 

У разі вивільнення працівників у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників їм виплачується допомога '''в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати''', а також зберігається за їх бажанням посадовий оклад, тарифна ставка (оклад) на новому місці роботи, але ''не більше одного року''. Їм також гарантується працевлаштування з урахуванням їх побажань або можливість навчання нових професій (спеціальностей) із збереженням у встановленому порядку середньої заробітної плати за останнім місцем роботи за весь період перепідготовки, але не більше одного року. 

При переведенні у зв'язку із станом здоров'я на нижчеоплачувану роботу зазначеним працівникам виплачується різниця між попереднім заробітком і заробітком на новій роботі до встановлення інвалідності або одужання, але не більше одного року; 

* виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі '''100 процентів середньої заробітної плати''' незалежно від страхового стажу; 
* виплата працюючим інвалідам допомоги по тимчасовій непрацездатності ''до 4 місяців підряд або до 5 місяців у календарному році''; 
* позачергове ''забезпечення жилою площею'' осіб, які потребують поліпшення житлових умов (включаючи сім'ї загиблих або померлих громадян). Особи, зазначені в цьому пункті, забезпечуються жилою площею ''протягом року'' з дня подання заяви, для чого місцеві ради щорічно виділяють 15 відсотків усього збудованого житла (в тому числі підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності). Кабінет Міністрів України щорічно виділяє обласним державним адміністраціям цільовим призначенням капітальні вкладення відповідно до кількості сімей, що потребують поліпшення житлових умов. Фінансування будівництва здійснюється з Державного бюджету України. 

Крім загальних підстав, передбачених законодавством України, такими, що потребують поліпшення житлових умов, визнаються особи, які забезпечені жилою площею нижче рівня середньої забезпеченості громадян у даному населеному пункті або які проживають у комунальних квартирах. 

Особам, які перенесли променеву хворобу будь-якого ступеня або стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, які потребують поліпшення житлових умов, надається додаткова жила площа у вигляді окремої кімнати. 

Сім'я, що втратила годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, має право на додаткову жилу площу, порядок надання і розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України. 

Передбаченими цим пунктом пільгами щодо забезпечення житлом громадяни '''мають право скористатися лише один раз'''; 

* '''50-процентна знижка плати за користування житлом''' (квартирної плати, плати за утримання будинків), комунальними послугами (газ, електрична і теплова енергія, водопостачання, водовідведення та інші послуги) у межах середніх норм споживання, передбачених законом, телефоном (абонентна плата, оплата послуг електрозв'язку за місцеві телефонні розмови з квартирних телефонів при посекундному обліку їх тривалості). Зазначені у цьому пункті пільги надаються також членам сімей громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які проживають у жилих будинках (квартирах) усіх форм власності в межах норм, передбачених законом. До членів сімей громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать: дружина (чоловік), неповнолітні діти, непрацездатні батьки, особа, яка проживає разом з постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи особою - інвалідом I групи та доглядає за нею, за умови, що ця особа не перебуває у шлюбі; особа, яка знаходиться під опікою або піклуванням громадянина, що має право на пільги, та проживає разом з ним. 

Особам, які проживають ''у будинках, що не мають центрального опалення'', відшкодовується ''50 процентів вартості палива'', придбаного в межах норм, встановлених для продажу населенню. 

У разі проживання у гуртожитку оплата за проживання провадиться у розмірі ''50 процентів встановленої плати''; 

* передача безплатно в приватну власність займаних ними та їх сім'ями квартир (будинків) державного та громадського житлового фонду незалежно від того, чи є зазначена особа наймачем чи членом сім'ї наймача. Зазначена пільга може бути використана один раз; 

* позачергове безоплатне '''забезпечення автомобілем інвалідів I групи''' незалежно від наявності медичних показань та '''інвалідів II групи''' за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем, відсутності у них протипоказань до керування автомобілем; позачергове пільгове забезпечення автомобілем інвалідів II групи за наявності медичних показань та протипоказань до керування з правом передачі керування автомобілем члену сім'ї. Інваліди II групи за відсутності відповідних медичних показань мають право на безоплатне або на пільгових умовах забезпечення автомобілем, а також '''інваліди III групи''' за наявності медичних показань - на забезпечення автомобілем та відсутності протипоказань до керування ним - на пільгових умовах у порядку загальної черги. Порядок та умови забезпечення автомобілем визначаються Кабінетом Міністрів України; 

* забезпечення продуктами харчування за медичними нормами з обов'язковим прикріпленням до відповідних магазинів за місцем проживання. Зазначеним особам компенсується ''50 процентів вартості продуктів харчування'' за медичними нормами, встановлюваними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 

* безплатне користування всіма видами міського та приміського транспорту (крім таксі, в яких число посадочних місць для пасажирів не більше 9) на території України за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі; 

* одержання лікарняного листка на весь період лікування в санаторіях і спеціалізованих лікувальних закладах з урахуванням часу проїзду туди й назад, з виплатою допомоги по державному соціальному страхуванню незалежно від того, ким і за чий рахунок видано путівку; 

* позачергове обов'язкове забезпечення їх дітей місцями у дошкільних закладах незалежно від відомчої підпорядкованості; 

* зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства; 

* безплатний проїзд '''один раз на рік''' до будь-якого пункту України і назад автомобільним або повітряним, або залізничним, або водним транспортом з правом першочергового придбання квитків; 

* обов'язкове (протягом року після подання заяви) відведення місцевими радами земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва для тих, хто потребує поліпшення житлових умов та перебуває на квартирному обліку, а також відведення земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства, садівництва і городництва, будівництва індивідуальних гаражів і дач; 

* використання чергової відпустки у зручний для них час, а також отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 робочих днів на рік; 

* позачерговий протягом року вступ до житлово-будівельних (житлових) кооперативів для тих, хто потребує поліпшення житлових умов, до кооперативів по будівництву та експлуатації колективних гаражів, стоянок для транспортних засобів та їх технічного обслуговування, до садівницьких товариств, а також '''право на позачергове придбання садових будинків''' або матеріалів для їх будівництва, для індивідуальної забудови. У випадку одержання житла права, передбачені пунктом 10 цієї статті, втрачаються, якщо житлові умови поліпшились настільки, що відпали підстави для надання іншого жилого приміщення. 

Передбаченими цим пунктом пільгами по забезпеченню житлом громадяни '''мають право скористатися один раз'''; 

* першочергове обслуговування на підприємствах, в установах, організаціях зв'язку, технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, служби побуту, торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального господарства, міжміського транспорту; 

* першочергове придбання промислових товарів підвищеного попиту, в тому числі легкового автомобіля, мотоцикла, моторного човна, телевізора, холодильника, меблів, пральної машини, пилососа у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; 

* вступ поза конкурсом до державних вищих закладів освіти, професійно-технічних закладів освіти та на курси для професійного навчання з обов'язковим наданням гуртожитку на час навчання тим, хто не має житла, і виплатою соціальної стипендії в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, незалежно від місця навчання на території України. Особи, які закінчили середні та професійно-технічні заклади освіти з відзнакою (відмінними оцінками), приймаються без екзаменів до державних вищих закладів освіти за результатами співбесіди. Зазначені особи навчаються в цих закладах освіти за рахунок держави; 

* '''позачергове влаштування в заклади соціального захисту''', а також на обслуговування службами соціального захисту вдома, якщо хворий не має близьких родичів, які проживають з ним. 

У разі неможливості організації такого обслуговування закладами соціального захисту відшкодовуються витрати, пов'язані з доглядом за хворим; 

* позачергове встановлення '''телефону з оплатою 50 процентів вартості''' його встановлення; 

* оплата лікарняних листків по тимчасовій непрацездатності особам, які є учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, нараховується за їх бажанням з середнього фактичного заробітку, який вони одержували під час роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, без обмеження двома тарифними ставками або посадовими окладами. 

У такому ж порядку оплата лікарняних листків провадиться і особам, тимчасова непрацездатність яких настала внаслідок загального захворювання. 

Пільги, передбачені пунктами 1, 2, 17, 26, 27 цієї статті, поширюються на неповнолітніх дітей померлих громадян, віднесених до категорії 1, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою. Пільги, передбачені пунктом 26 цієї статті, поширюються на неповнолітніх дітей громадян, віднесених до категорії 1. Пільги, передбачені пунктами 5, 7, 8, 11, 12, 20, 23 і 27 цієї статті, надаються дружині (чоловіку) померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, або опікуну (на час опікунства) дітей померлого. Дружині (чоловіку) померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, а також опікуну дітей померлого '''видається посвідчення''' у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/51-97-%D0%BF порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України]. 

Пільги, передбачені пунктами 5, 7, 8, 11, 12, 20, 23 і 27 частини першої цієї статті, надаються дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов’язана з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт. Дружинам (чоловікам) зазначеної категорії померлих громадян '''видається посвідчення''' у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/51-97-%D0%BF порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.]

== Компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 2 ==

Особам, віднесеним до категорії 2 (пункт 2 статті 14 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закону]), згідно статті 21 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закону], надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: 

* пільги, передбачені пунктами 1, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 11, 12, 17, 18, 20, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 29, 30, 31 статті 20; 

* позачергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов. 

Крім загальних підстав, передбачених законодавством України, такими, що потребують поліпшення житлових умов, визнаються особи, які забезпечені жилою площею нижче рівня середньої забезпеченості громадян у даному населеному пункті або які проживають у комунальних квартирах. 

Сім'я, що втратила годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, має право на додаткову жилу площу, порядок надання і розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України. 

Передбаченими цим пунктом пільгами щодо забезпечення житлом громадяни мають право скористатися один раз; 

* '''50-процентна знижка вартості проїзду один раз на рік''' до будь-якого пункту України і назад автомобільним, або повітряним, або залізничним, або водним транспортом; 

* першочергове встановлення телефону з оплатою 50 процентів вартості його встановлення; 

* забезпечення продуктами харчування за фізіологічними нормами з обов'язковим прикріпленням до відповідних магазинів за місцем проживання. Зазначеним особам компенсується ''25 процентів вартості продуктів харчування'' за фізіологічними нормами, встановлюваними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 

* відшкодування у встановленому законодавством порядку втраченого заробітку, який вони мали до ушкодження здоров'я, якщо захворювання або каліцтво, що виникли у зв'язку з виконанням робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, призвели до стійкої втрати професійної працездатності (без встановлення інвалідності), що встановлено уповноваженою медичною комісією; 

* безплатне користування всіма видами міського та приміського транспорту (крім таксі) на території України для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які належать до категорії 2, за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі. 

Пільги, передбачені пунктами 1, 2, 17, 26, 27 статті 20, поширюються на неповнолітніх дітей померлих громадян, віднесених до категорії 2, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою. Пільги, передбачені пунктами 5, 7, 8, 11, 12, 20, 23 і 27 статті 20, надаються дружині (чоловіку) померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, або опікуну (на час опікунства) дітей померлого. Дружині (чоловіку) померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, а також опікуну дітей померлого '''видається посвідчення''' у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/51-97-%D0%BF порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України]. 

Пільги, передбачені пунктами 5, 7, 8, 11, 12, 20, 23 і 27 частини першої статті 20, надаються дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов’язана з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт. Дружинам (чоловікам) зазначеної категорії померлих громадян '''видається посвідчення''' у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/51-97-%D0%BF порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України].

== Компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 3 ==

У відповідності до статті 22 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закону], особам, віднесеним до категорії 3 (пункт 3 статті 14 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закону]), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: 

* пільги, передбачені пунктами 1, 2, 3, 5, 6, 8, 17, 20, 27 статті 20, а також пунктом 7 статті 20 для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які належать до категорії 3; 

* щорічне отримання відпустки строком до 14 робочих днів без збереження заробітної плати одному з батьків, які мають неповнолітніх дітей і проживають на територіях зон радіоактивного забруднення; 

* першочерговий вступ до житлово-будівельних (житлових) кооперативів для тих, хто потребує поліпшення житлових умов; 

* зарахування поза конкурсом при одержанні позитивних оцінок на вступних екзаменах у заклади освіти осіб з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають на територіях радіоактивного забруднення і направлені на навчання згідно з планом цільової підготовки або договорами з підприємствами. Зазначені особи навчаються за рахунок держави. 

Студентам із числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи гарантується надання гуртожитку, якщо вони не мають житла, а також виплата соціальної стипендії в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, незалежно від місця навчання на території України; 

* пріоритетне забезпечення промисловими товарами тривалого користування, перелік і порядок продажу яких визначається Кабінетом Міністрів України; 

* взяття на квартирний облік громадян, які проживають у комунальних квартирах, незалежно від розміру жилої площі; 

* передача в особисту власність жилих будинків та жилих приміщень державного і громадського житлового фонду, в які відселені або самостійно переселилися громадяни, відповідно до статті 4 цього Закону, незалежно від розміру займаної площі; 

* передача громадянам, які відпрацювали на території зони гарантованого добровільного відселення '''не менш як три роки''', безплатно в приватну власність квартир (будинків) державного та громадського житлового фонду, які вони займають у цій зоні; 

* '''відшкодування 50 процентів вартості палива''', придбаного в межах норм, встановлених для продажу населенню, особам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення до відселення у будинках, що не мають центрального опалення; 

* звільнення від плати за землю. 

Пільги, передбачені пунктами 1, 2, 17, 26, 27 статті 20, поширюються на неповнолітніх дітей померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 3, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою. Пільги, передбачені пунктами 5, 7, 8, 11, 12, 20, 23 і 27 статті 20, надаються дружині (чоловіку) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 3, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, або опікуну (на час опікунства) дітей померлих громадян. Дружині (чоловіку) померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, а також опікуну дітей померлого '''видається посвідчення''' у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/51-97-%D0%BF порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України]. 

Установити, що пільги, передбачені пунктом 1 частини першої та частиною другою цієї статті в частині пільг, передбачених пунктами 1, 2, 11 статті 20, пунктом 14 частини першої цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пільги, передбачені пунктами 5, 7, 8, 11, 12, 20, 23 і 27 частини першої статті 20, надаються дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов’язана з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт. Дружинам (чоловікам) зазначеної категорії померлих громадян '''видається посвідчення''' у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/51-97-%D0%BF порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України].

== Пільги особам, які працювали за межами зони відчуження ==

Особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року '''не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців''' протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями, надаються гарантовані державою пільги та компенсації, передбачені пунктами 1, 6, 8, 20 і 27 статті 20, пунктом 15 статті 22. 

Установити, що пільги, передбачені пунктом 1 статті 20, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу '''за попередні шість місяців''' не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

== Захист дітей, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи ==

До дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, згідно статті 27 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закону], належать неповнолітні діти, які:
# евакуйовані із зони відчуження, у тому числі діти, які на момент евакуації знаходились у стані внутріутробного розвитку;
# проживали на момент аварії чи прожили або постійно навчалися після аварії '''не менше одного року''' у зоні безумовного (обов'язкового) відселення;
# проживали на момент аварії чи прожили або постійно навчалися після аварії '''не менше двох років''' у зоні гарантованого добровільного відселення;
# проживали на момент аварії чи прожили або постійно навчалися після аварії '''не менше трьох років''' у зоні посиленого радіоекологічного контролю;
# народились після 26 квітня 1986 року від батька, який на час настання вагітності матері мав підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, або народжені матір'ю, яка на час настання вагітності або під час вагітності мала підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
# хворі на рак щитовидної залози незалежно від дозиметричних показників, а також хворі на променеву хворобу;
# одержали дозу опромінення щитовидної залози внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка перевищує рівні, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. 

Потерпілим дітям, зазначеним у пунктах 1-6 статті 27 цього [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закону], та їх батькам надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги:
* виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років - у розмірі 100 процентів середньої заробітної плати (доходу) незалежно від страхового стажу за весь період хвороби, включаючи санаторно-курортне лікування, одному з батьків або особі, яка їх замінює, якщо дитина потребує догляду батьків згідно з медичним висновком закладу охорони здоров'я, в якому дитина лікується чи перебуває на диспансерному обліку;
* безплатне придбання ліків за рецептами лікарів, а також безплатне позачергове зубопротезування (за винятком зубопротезування із дорогоцінних металів та матеріалів, прирівняних до них за вартістю, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я);
* надання жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відпустки по вагітності і родах тривалістю 90 календарних днів до родів і 90 календарних днів після родів, яка обчислюється сумарно і надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до родів, з оплатою в розмірі повного заробітку незалежно від страхового стажу та місця роботи.
Вагітні жінки забезпечуються додатковим харчуванням за нормами, що встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
* безплатне харчування учнів середніх загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних закладів освіти, студентів коледжів та технікумів (училищ), розташованих на територіях радіоактивного забруднення (пункти 2, 3, 4 статті 2 цього Закону), а також дітей, евакуйованих із зони відчуження, дітей, які є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, і тих, які проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення. Дітям, які не харчуються в зазначених навчальних закладах, а також за всі дні, коли вони не відвідували ці заклади, до досягнення повноліття виплачується грошова компенсація у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України;
* зарахування до стажу роботи одному з батьків часу догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею віку 12 років. 

Дітям, зазначеним у пункті 7 статті 27 цього Закону, надаються пільги, передбачені пунктами 3, 4 та 5 частини першої цієї статті. Одному з батьків зазначених дітей або особі, яка їх замінює, надаються пільги, передбачені пунктом 2 частини першої цієї статті. 

Дітям, зазначеним у статті 27 цього Закону, яким встановлено інвалідність, пов'язану з Чорнобильською катастрофою, надаються компенсації та пільги, передбачені пунктами 1, 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11 частини першої цієї статті, а також надаються такі компенсації та пільги: 

# безплатне користування всіма видами міського та приміського транспорту (крім таксі з числом посадочних місць для пасажирів не більше 9) на території України за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі;
# позачергове обов'язкове забезпечення місцями у дошкільних закладах освіти незалежно від відомчої підпорядкованості;
# використання чергової відпустки у зручний час для одного з батьків дитини-інваліда або особи, яка їх замінює, а також отримання одним із батьків або особою, яка їх замінює, додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком на 14 робочих днів на рік;
# вступ поза конкурсом до державних вищих закладів освіти, професійно-технічних закладів освіти та на курси для професійного навчання з обов'язковим наданням гуртожитку на час навчання тим, хто не має житла, і виплатою соціальної стипендії в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, незалежно від місця навчання на території України. Особи, які закінчили середні загальноосвітні школи та професійно-технічні заклади освіти з відзнакою (відмінними оцінками), приймаються без екзаменів до державних вищих закладів освіти за результатами співбесіди. Зазначені особи навчаються в цих закладах освіти за рахунок держави;
# позачергове влаштування в заклади соціального захисту, а також обслуговування службами соціального захисту вдома, якщо дитина-інвалід не має близьких родичів, які проживають разом з нею;
# розмір державної соціальної допомоги, призначеної дітям-інвалідам віком до 18 років, підвищується на 50 процентів від розміру, передбаченого абзацом п'ятим частини першої статті 2 Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам";
# надання додаткової жилої площі у вигляді окремої кімнати дитині, яка стала інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи та потребує особливого догляду. Відсутність окремої кімнати є підставою для взяття на квартирний облік. Сім'ям, що мають дітей-інвалідів, надається право позачергового одержання жилих приміщень;
# 50-процентна знижка плати за користування сім'єю, що має дитину-інваліда, житлом (квартирна плата), телефоном (в тому числі щодо оплати послуг електрозв'язку за місцеві телефонні розмови з квартирних телефонів при похвилинному обліку їх тривалості) та комунальними послугами (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) у жилих будинках (квартирах) усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, за умови, що дитина проживає разом з сім'єю. Сім'ям, що мають дітей-інвалідів, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення, відшкодовується 50 процентів вартості палива, придбаного в межах норм, встановлених для продажу населенню;
# позачергове встановлення сім'ї, що має дитину-інваліда, телефону з оплатою 50 процентів вартості його встановлення;
# щорічне '''безплатне забезпечення дитини-інваліда та одного з батьків чи особи, яка їх замінює, путівкою''' для будь-якого виду оздоровлення чи відпочинку протягом двох місяців шляхом надання щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівки через безготівкове перерахування закладам оздоровлення чи відпочинку, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, за надання послуг із оздоровлення або відпочинку чи одержання грошової компенсації у розмірі середньої вартості путівки в Україні. Батьки потерпілих дітей-інвалідів або особа, яка їх замінює, мають право вільного вибору санаторно-курортного закладу відповідного профілю чи закладу відпочинку, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та, за бажанням, здійснення доплати за надання додаткових послуг за рахунок власних коштів у разі недостатності суми щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівок на санаторно-курортне лікування чи відпочинок у вибраному закладі. Санаторно-курортні заклади незалежно від форми власності зобов'язані надавати санаторно-курортні та оздоровчі послуги шляхом безготівкових розрахунків. Порядок надання щорічної грошової допомоги та здійснення доплат за рахунок власних коштів, виплати грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні встановлюється Кабінетом Міністрів України ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ru/854-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 № 854]).Розмір щорічної грошової допомоги, щорічний розмір середньої вартості путівки в Україні визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
# першочергове безкоштовне протезування дітей-інвалідів. 

Дітям, які мають підстави для встановлення категорії 2 або 3, до досягнення повноліття, крім компенсацій та пільг, зазначених у частині першій цієї статті, надаються пільги, передбачені пунктами 2, 4 і 5 частини третьої цієї статті. 

Після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу у передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням, відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) особам, зазначеним у статті 27 цього Закону, надаються пільги та компенсації відповідно до встановлених статтею 14 цього Закону категорій. 

Дітям до досягнення повноліття, які до вступу в державні вищі заклади освіти, професійно-технічні заклади освіти, розташовані за межами зони забруднення, мали підстави для отримання категорії 4, надаються пільги, передбачені пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті та пунктом 4 частини третьої цієї статті, а студентам з числа цих дітей віком до 23 років надаються пільги, передбачені пунктом 6 статті 22 цього Закону. 

Установити, що пільги, передбачені пунктом 4 частини першої та пунктами 8, 9 частини третьої цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу '''за попередні шість місяців''' не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

== Компенсації за шкоду, заподіяну здоров´ю ==

Одноразова компенсація виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків інших ядерних аварій, особам, які брали участь у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, які стали інвалідами внаслідок відповідних ядерних аварій та випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, сім’ям, які втратили годувальника, та батькам померлого із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою. 

Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році. 

Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/760-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 № 760]).

== Роз’яснення змін, внесених до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи у 2017 році ==

Відповідно до Закону України № 2082-VIII «Про внесення зміни до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», що був прийнятий Верховною Радою України 6 червня 2017 року, вносяться зміни до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно з якими поновлюється право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення для дітей, які втратили внаслідок Чорнобильської катастрофи одного з батьків, та евакуйованих із зони відчуження у 1986 році. Відповідно буде забезпечено отримання щорічної допомоги на оздоровлення евакуйованим із зони відчуження у 1986 році та дітям, які втратили внаслідок Чорнобильської катастрофи одного з батьків, що сприятиме належному соціальному захисту цієї категорії осіб.

Відповідну норму Закону, в наслідок технічної помилки, було скасовано в результаті внесення змін до Закону України від 21 квітня 2016 року № 1339-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

== Виплати грошової компенсації замість путівки громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи у 2018 році ==

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”] (далі – Закон) визначено право постраждалих громадян на позачергове щорічне безплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням чи отримання за їх бажанням грошової компенсації.

З 1 січня 2018 року громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ru/854-2016-%D0%BF Порядку] надання щорічної допомоги для компенсації вартості путівок санаторно-курортним закладам та закладам відпочинку, здійснення доплат за рахунок власних коштів, виплати грошової компенсації громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2016 р. № 854, звернулися до органів соціального захисту населення за місцем проживання із заявою на отримання компенсації замість путівки, будуть отримувати таку компенсацію.

Розмір компенсації буде становити 35 відсотків чинного на 01 січня відповідного року одного прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (із заокругленням до однієї гривні). Це визначено [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/838-2017-%D0%BF Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 838] „Про розмір середньої вартості путівки для виплати грошової компенсації замість путівки громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Для отримання зазначеної компенсації до органу соціального захисту населення подаються наступні документи:

1. громадянами, віднесеними до категорії 1:
* заява на отримання грошової компенсації замість путівки;
* довідка 070/о;
* копія посвідчення громадянина, віднесеного до категорії 1 (із вкладкою);
* копія паспорта;
* довідка про те, що громадянин, віднесений до категорії 1, не перебуває на обліку для забезпечення путівкою за зареєстрованим місцем проживання (у разі відміни місця проживання від зареєстрованого).

2. одним із батьків дитини з інвалідністю або особою, що їх замінює:
* заява на отримання грошової компенсації замість путівки;
* довідка 070/о;
* копія посвідчення дитини з інвалідністю (із вкладкою);
* копія свідоцтва про народження або копія паспорта дитини з інвалідністю;
* довідка про склад сім’ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб;
* довідка про те, що дитина з інвалідністю не перебуває на обліку для забезпечення путівкою за зареєстрованим місцем проживання (у разі відміни місця проживання від зареєстрованого).

Розмір грошової компенсації буде щорічно встановлюватись наказом Мінсоцполітики і підлягатиме державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Постраждалі громадяни, які звернулися до органів соціального захисту населення за місцем проживання із заявою про отримання путівки будуть забезпечені санаторно-курортним лікуванням в порядку черговості відповідно до медичних рекомендацій в межах бюджетних призначень, передбачених на їх оздоровлення на 2018 рік.

== Особливості пенсійного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи у 2018 році ==

Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1210-2011-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. № 1210].

Цей Порядок визначає механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54, 57 і 59 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»].

Пенсії за бажанням зазначених вище осіб можуть призначатися, виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків.

Заробітна плата для обчислення пенсії враховується за будь-які 12 місяців такої роботи поспіль.

У випадку, коли людина працювала у зоні відчуження не менше, як 12 місяців поспіль, за її бажанням пенсія може обчислюватися з урахуванням заробітної плати за будь-який повний календарний місяць роботи в зазначеній зоні.

Якщо особа відпрацювала в зоні відчуження менше 12 місяців поспіль, при обчисленні пенсії буде врахована заробітна плата за роботу в зоні за повні календарні місяці такої роботи.

У разі, коли особа відпрацювала в зоні відчуження менше календарного місяця, пенсія може обчислюватися із заробітної плати, отриманої за роботу в зоні відчуження за весь фактично відпрацьований час в одному із неповних календарних місяців роботи без додавання суми заробітної плати за період роботи поза межами зони відчуження.

Законодавство гарантує учасникам ліквідації наслідків аварії Чорнобильської катастрофи, особам з інвалідністю, щодо якої встановлено причинний зв’язок із Чорнобильською катастрофою, мінімальну пенсійну виплату. Так, коли розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій та інших доплат, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає в осіб з інвалідністю І групи – 285 % , ІІ групи – 255 %, ІІІ групи – 225 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, виплачується щомісячна державна адресна допомога до пенсії в сумі, якої не вистачає до зазначених розмірів.

При цьому, згідно із пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2148-19 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії»] при призначенні та перерахунку пенсій, надбавок, підвищень, інших пенсійних виплат, встановлених законодавством, використовується розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений на 1 грудня 2017 року [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1801-19 Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»], збільшений на 79 грн. (1452,00 грн. (1373 грн. + 79 грн.)).

Станом на 01.04.2018 року мінімальний розмір пенсії в ліквідаторів І категорії встановлено на рівні: в осіб з інвалідністю І групи – 4138,20 грн. (1452 грн. х 285%), в осіб з інвалідністю ІІ групи – 3702,60 грн. (1452 грн. х 255%), в осіб з інвалідністю ІІІ групи – 3267,00 грн. (1452,00 грн. х 225%).

Все вищезгадане стосується пенсійного забезпечення ліквідаторів Чорнобильської катастрофи віднесених до І категорії.

Умови ж надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені статтею 55 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»]. Зокрема, особам, які працювали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»] за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу:

* учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали в зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року – не менше 5 календарних днів, пенсійний вік знижується на 10 років.
* учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів, пенсійний вік знижується на 8 років;
* учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році – від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році – не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві – не менше 14 календарних днів у 1986 році пенсійний вік знижується на 5 років.

Таким чином, пенсії особам, віднесеним до ІІ-ІV категорій, обчислюють за загальними правилами, але призначають з більш раннього віку. Крім цього, до таких пенсій встановлюється додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі: для ІІ категорії – 170,82 грн.; для ІІІ категорії – 113,88 грн.

Право на зниження пенсійного віку визначається на підставі первинних документів, які надаються особою до органів Пенсійного фонду. Це можуть бути: довідки про період участі в ліквідації аварії на ЧАЕС за формою, затвердженою постановою Держкомітету з праці і соціальних питань від 09.03.1988 р. № 122 (видається тією установою, в складі якої особа брала участь у ліквідації аварії); довідки військових частин; довідки архівних установ або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт, де особа виконувала роботи з ліквідації наслідків аварії (посвідчення про відрядження в зону відчуження (з відміткою населеного пункту); довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження із зазначенням кількості відпрацьованих днів і населеного пункту; виписки із особових рахунків за умови, що в них зазначена кратність оплати праці чи населений пункт і кількість днів.

== Видача посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ==

[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/551-2018-%D0%BF Постановою Кабінету Міністрів України від 11 липня 2018 року № 551 «Деякі питання видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та іншим категоріям громадян»] (далі – Постанова) передбачено проведення до 1 січня 2019 року заміни посвідчень у зв’язку із затвердженням нових зразків посвідчень наступним категоріям осіб:

* особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1);
* учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (категорії 2 і 3) з числа громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт;
* особам, які потерпіли внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 2), з числа постраждалих від радіаційного опромінення за інших обставин не з власної вини.

== Рішення Конституційного Суду України по захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи ==

1. Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними):
- підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII;
- частину третю статті 22, частину другу статті 24, частину сьому статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами;
- статтю 53 (крім її назви), статтю 60 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII.
2. Підпункт 2, абзаци перший, другий підпункту 3, підпункт 4, абзаци перший, другий підпункту 5, абзаци перший - четвертий підпункту 6, підпункт 7 пункту 4 розділу I Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII; частина третя статті 22, частина друга статті 24, частина сьома статті 30 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII зі змінами; стаття 53 (крім її назви), стаття 60 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
3. Стаття 53 (крім її назви) Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII втратила чинність та не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягає стаття 53 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, а саме:
"Стаття 53. Виплата додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров’ю, та щомісячної компенсації сім’ям за втрату годувальника
Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, та щомісячна компенсація сім’ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачуються повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу".
Стаття 60 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції Закону України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII втратила чинність та не підлягає застосуванню з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягає стаття 60 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 року № 796-XII у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України" від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, а саме:
"Стаття 60. Інші пільги та компенсації особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи
Особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, можуть надаватись й інші пільги та компенсації, передбачені законодавством України".

== Посилення соціального захисту осіб, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, визначеного Указом Президента України у 2018 році ==

Указом Президента України№196/2018 визначається посилення захисту прав даної категорії, а саме забезпечення поліпшення соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема:

* вжиття заходів щодо підвищення розміру пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання внаслідок Чорнобильської катастрофи, для осіб з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, і пенсій у зв'язку із втратою годувальника з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС з урахуванням збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні;
* передбачення щорічного фінансування видатків на виконання програм, пов'язаних із соціальним захистом громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на рівні, необхідному для своєчасного проведення виплат та забезпечення визначених законодавством гарантій зазначеним особам.

[[Категорія:Законодавство у сфері соціального захисту]]
[[Категорія:Особи з інвалідністю]]
[[Категорія:Територіальні органи]]

Виконання судових рішень у цивільних справах

2018-11-12T14:21:40Z

Oleh.bubyr: додано інформацію

== Нормативно-правова база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/254к/96-вр Конституція України від 28.06.1996 року]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 року № 1618-IV]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/2341-14. Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 року № 2341-III]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення від 07.12.1984 року № 8073-X]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 року № 1404-VIII]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674-VI]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/995_004 Конвенція «Про захист прав людини і основоположних свобод»]

== Загальні відомості ==

Виконання рішення суду є невід’ємною частиною права на справедливий суд. Судові рішення є обов’язковими до виконання на всій території України.

Для виконання рішення суду чи судового наказу потрібно отримати в суді виконавчий лист і звернутися до відповідної державної виконавчої служби протягом одного року з наступного дня після набрання рішенням законної сили. Зробити це необхідно особисто або рекомендованим листом з повідомленням. Після такого звернення має бути відкрите виконавче провадження й боржнику надається час для добровільного виконання рішення, а після цього – рішення має бути виконаним у примусовому порядку.

Якщо рішення стосується стягнення грошових коштів, рекомендується в заяві про відкриття виконавчого провадження просити накласти арешт і заборону на відчуження всього майна боржника, що відповідає розміру боргу, – це може убезпечити від продажу боржником свого майна. Також, якщо є інформація про наявне майно боржника, необхідно вказати про нього в заяві.

За кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено, суд видає один виконавчий лист. Якщо на підставі ухваленого рішення належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, або якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів чи проти кількох відповідачів, суд має право за заявою стягувачів видати кілька виконавчих листів, точно зазначивши, яку частину рішення треба виконати за кожним виконавчим листом.

== Права стягувача ==

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (далі – Закон) визначено, що виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) – це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню.

Стягувачем є фізична або юридична особа, на користь чи в інтересах якої видано виконавчий документ. Боржником є фізична або юридична особа, яка зобов’язана за рішенням вчинити певні дії (передати майно, виконати інші обов’язки, передбачені рішенням) або утриматися від їх вчинення.
Крім того, у виконавчих провадженнях про стягнення сум у доход Державного бюджету України стягувачем є орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган, який відповідно до закону прийняв таке рішення. У виконавчих провадженнях про стягнення у доход Державного бюджету України судового збору (державного мита) стягувачем є орган державної податкової служби.

У разі вибуття однієї з сторін державний виконавець з власної ініціативи або за заявою сторони, а також сама заінтересована сторона мають право звернутися до суду з заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, обов’язкові тією мірою, в якій вони були б обов’язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Зазначені вище особи набувають статусу сторін виконавчого провадження лише після відкриття виконавчого провадження, тобто, винесення державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, або ж постанови про заміну сторони її правонаступником.

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 статті 57 Конституції України], кожному гарантується право знати свої права і обов’язки.

Особам, які беруть участь у виконавчому провадженні або залучаються до проведення виконавчих дій, повинні бути роз’яснені державним виконавцем їх права відповідно до вимог Закону.
Основний перелік прав та обов’язків сторін виконавчого провадження визначений [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#n214 статтею 19 Закону України "Про виконавче провадження"].

Так сторони виконавчого провадження та прокурор як учасник виконавчого провадження мають право ознайомлюватися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, мають право доступу до автоматизованої системи виконавчого провадження, право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність виконавця у порядку, встановленому цим Законом, надавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у вчиненні виконавчих дій, надавати усні та письмові пояснення, заперечувати проти клопотань інших учасників виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими законом.

Разом з цим, перелік прав та обов’язків сторін виконавчого провадження, перелічених вище, не є вичерпним. Діючий Закон України «Про виконавче провадження» наділяє сторін і іншими правами та обов’язками, сумлінне використання яких повинно забезпечити повне і своєчасне вчинення виконавчих дій.

[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#n4355 Статтею 56 Конституції України] встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

== Виконавчі дії ==

Виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування чи роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Якщо боржник є юридичною особою, то виконання провадиться за місцезнаходженням його постійно діючого органу або майна. Право вибору місця виконання між кількома органами державної виконавчої служби, які можуть вчиняти виконавчі дії по виконанню рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Державний виконавець у 3-денний строк з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.

У постанові державний виконавець установлює строк для добровільного виконання рішення, що не може перевищувати 7 днів, а рішення про примусове виселення – 15 днів, та попереджає боржника про примусове виконання рішення після закінчення встановленого строку зі стягненням з нього виконавчого збору й витрат, пов’язаних із провадженням виконавчих дій.

Копія постанови про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня надсилається стягувачу, боржнику та органу (посадовій особі), який видав виконавчий документ.
Якщо у стягувача є можливість, краще самостійно рекомендованим листом із повідомленням, відправити боржнику постанову про відкриття провадження. Якщо боржник не буде повідомлений, це створить потенційну можливість оскарження дій виконавця й затягування виконання рішення.

Державний виконавець зобов’язаний провести виконавчі дії по виконанню рішення протягом 6 місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а по виконанню рішення немайнового характеру – у двомісячний строк. Строки здійснення виконавчого провадження не поширюються на час відкладення провадження виконавчих дій або зупинення виконавчого провадження та на період реалізації арештованого майна боржника.

За можливості потрібно брати участь у виконавчих діях, пов’язаних із перевіркою майнового стану боржника, проведенні опису його майна та арешту. Не треба відмовляйтеся приймати арештоване майно на відповідальне зберігання – це допоможе уникнути спокуси виконавця «щось не помітити» та дозволити зберегти цілісність цього майна.

Рекомендовано щомісячно направляти державному виконавцю письмові запити про хід виконання рішення й проведення виконавчих дій.

У першу чергу, стягнення звертається на грошові кошти, які належать боржнику (готівка або гроші в банківських і фінансових установах), потім – на рухоме майно (меблі, побутова техніка, автотранспорт), потім – на нежитлове нерухоме майно, і лише в останню чергу – на житло.

Будь-яке виявлене майно боржника повинне бути негайно арештоване, у разі, якщо розмір заборгованості й вартість цього майна співвідносяться.

З метою своєчасного й повного виконання рішень майнового характеру рекомендується вимагати від виконавця проведення наступних дій:
# Направлення запитів: до податкової інспекції – для визначення розміру доходів боржника і місця його роботи, чи є боржник суб’єктом підприємницької діяльності, інформації про його розрахункові рахунки; до реєстраційної палати або реєстратору держадміністрації – визначення, чи є боржник суб’єктом підприємницької діяльності, які його види діяльності й місце реєстрації; в ДАІ, інспекцію державного технічного нагляду і державну реєстраційну службу – для виявлення зареєстрованого за боржником автотранспорту, сільськогосподарської техніки і нерухомості; до органів місцевого самоврядування – про виділення земельної ділянки, видачу дозволу на проведення підприємницької діяльності; до органів реєстрації актів цивільного стану громадян – визначення шлюбних зв’язків з метою, в подальшому, виявлення й звернення стягнення на спільне майно подружжя; до обласного адресного бюро при УМВС – щодо адреси реєстрації боржника; до органів Пенсійного фонду і Центру зайнятості – про перебування боржника на обліку;
# Направлення до всіх центральних банківських і фінансових установ постанов про арешт грошових коштів боржника;
# Направлення письмових викликів боржника до органу виконавчої служби для надання пояснень, а у випадку ігнорування ним вимог виконавця – накладення на нього штрафних санкцій і винесення постанови про примусовий привід боржника органами УМВС;
# Перевірка майнового стану боржника за місцем його реєстрації, фактичного мешкання або знаходження його нерухомості.

== Оскарження дій державного виконавця ==

Конституцією України передбачено, що кожна людина має право на захист своїх законних інтересів та прав. Діючим законодавством визначено порядок захисту громадянами своїх прав та законних інтересів шляхом подачі письмового звернення до органів державної влади, установ, організацій незалежно від форм власності, посадових осіб, органів державної виконавчої служби або шляхом висловлення своїх пропозицій на особистому прийомі у керівників цих установ в усній формі.

Законом України «Про звернення громадян» визначено такі основні види звернень як скарга та заява.

Заява - це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.

Скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю) посадових осіб.

У зверненні має бути зазначено прізвище, ім'я по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання.

Письмове звернення повинно бути підписано заявником із зазначенням дати.

Окрім звичайного звернення, заявник може подати скаргу на дії державного виконавця в порядку ст. 82 Закону України «Про виконавче провадження», відповідно до якої рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби можуть бути оскаржені стягувачем та іншими учасниками виконавчого провадження (крім боржника) до начальника відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до керівника відповідного органу державної виконавчої служби вищого рівня чи до суду.

Скарга подається до суду, який видав виконавчий документ. При цьому ви можете вимагати відшкодування моральної та матеріальної шкоди, завданої діями виконавця.

Скарга розглядається в десятиденний строк у судовому засіданні за участю заявника і державного виконавця. За наслідками розгляду суд виносить ухвалу, у котрій може визнати дії чи бездіяльність виконавця неправомірними й зобов’язати виконавця вчинити певні дії, а також визначити відшкодування завданої вам такими діями шкоди.

Про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання (стаття 453 ЦПК).

Боржник має право оскаржувати рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби виключно в судовому порядку.
Скарга на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця подається начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець. Рішення, дії чи бездіяльність начальника відділу можуть бути оскаржені до вищестоящого органу державної виконавчої служби.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами до суду, який видав виконавчий документ, а іншими учасниками виконавчого провадження та особами, які залучаються до проведення виконавчих дій, - до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб) можуть бути оскаржені до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Скаргу на дії чи бездіяльність державного виконавця необхідно подавати у письмовій формі із зазначенням:
# Найменування органу державної виконавчої служби, до якого вона подається.
# Повне найменування (ім'я) стягувача та боржника, їх місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім'я) представника сторони виконавчого провадження, якщо скарга подається представником.
# Реквізити виконавчого документа (вид документа, найменування органу, що його видав, день видачі та номер документа, його резолютивна частина).
# Зміст оскаржуваних рішень, дій чи бездіяльності та норму закону, яку порушено.
# Викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги.
# Підпис скаржника або його представника із зазначенням дня подання скарги.

Скарга, подана у виконавчому провадженні начальнику відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, розглядається у десятиденний строк з дня її надходження. За результатами розгляду скарги начальник відділу виносить постанову про її задоволення чи відмову, яка в десятиденний строк може бути оскаржена до вищестоящого органу державної виконавчої служби або до суду. Скарга, подана без додержання вимог розглядається начальником відділу в порядку, встановленому ст. 20 Закону України «Про звернення громадян», а саме: в термін не більше одного місяця від дня її надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення - невідкладно, але не пізніше п'ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у скарзі питання неможливо, начальник відділу або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала скаргу. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у скарзі, не може перевищувати сорока п'яти днів.

== Якщо рішення суду й надалі не виконується ==

Якщо рішення суду стосується захисту цивільних прав і обов’язків, то при невиконанні рішення суду можна подати заяву до Європейського суду з прав людини щодо порушення права на справедливий суд (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).

Перед цим потрібно вичерпати всі ефективні засоби захисту. А саме, якщо боржник є в приватній власності чи приватною особою, потрібно оскаржити дії чи бездіяльність державного виконавця по невиконанню рішення суду. Тільки після цього можна звертатися до Європейського суду з прав людини.

Якщо боржник є органом влади, державним підприємством (частка держави не менше 25%) чи установою, тоді ефективних засобів захисту прав немає. У такому випадку можна звернутися із заявою до Європейського суду з прав людини щодо порушення державою права на справедливий суд.

Для звернення до Європейського суду з прав людини необхідно заповнити українською чи російською мовою відповідний формуляр. Звернення є безкоштовним.

== Відповідальність за невиконання рішення суду ==

Згідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#n718 ст. 76 Закону України «Про виконавче провадження»] за невиконання законних вимог виконавця, порушення вимог цього Закону, у тому числі за несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника, ненадання боржником на вимогу виконавця декларації чи зазначення у декларації неправдивих відомостей або неповідомлення про зміну таких відомостей, неповідомлення боржником про зміну місця проживання (перебування) чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів), а також за неявку без поважних причин за викликом виконавця, винні особи несуть відповідальність відповідно до закону.

За наявності ознак кримінального правопорушення в діях особи, яка умисно перешкоджає виконанню рішення чи в інший спосіб порушує вимоги закону про виконавче провадження, виконавець складає акт про порушення і звертається до органів досудового розслідування з повідомленням про вчинення кримінального правопорушення.

У разі порушення особою вимог Закону державний виконавець складає протокол про адміністративне правопорушення.

Підставами для складання протоколу є:
* невиконання законних вимог державного виконавця фізичними, юридичними чи посадовими особами;
* несвоєчасне подання або неподання звітів про відрахування із заробітної плати та інших доходів боржника, неподання або подання неправдивих відомостей про доходи і майновий стан боржника;
* неповідомлення боржником про зміну місця проживання чи місцезнаходження або місця роботи (отримання доходів);
* неявка без поважних причин за викликом державного виконавця.

Протокол направляється для розгляду до відповідного районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за місцем вчинення адміністративного правопорушення.

У разі наявності у діях боржника ознак злочину, передбаченого статтями 164, 382, 388 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України], державний виконавець звертається до правоохоронних органів з поданням про притягнення особи до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

Однією з підстав направлення подання про притягнення особи до кримінальної відповідальності за ознаки злочину передбаченого [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n1091 ст. 164 Кримінального кодексу України] за злісне ухилення від сплати аліментів є заборгованість зі сплати аліментів у розмірі, що сукупно перевищує суму відповідних платежів за шість місяців.

Підставою для направлення подання про притягнення особи до кримінальної відповідальності за ознаки злочину, передбаченого [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n1091 ст. 382 Кримінального кодексу України] за умисне невиконання рішення суду є відкриття боржником нових рахунків в банківських установах після винесення державним виконавцем постанови про арешт коштів боржника.

Підставою для направлення подання про притягнення особи до кримінальної відповідальності за ознаки злочину, передбаченого [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n1091 ст. 388 Кримінального кодексу України] за розтрату, відчуження, приховування, підміну, пошкодження, знищення майна або інші незаконні дії з майном, на яке накладено арешт, із заставленим майном або майном, яке описано, чи порушення обмеження (обтяження) права користуватися таким майном, здійснене особою, якій це майно ввірено, а також здійснення представником банку або іншої фінансової установи банківських операцій з коштами, на які накладено арешт.

[[Категорія:Виконавче провадження]]

Приватизація квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку

2018-11-06T12:41:01Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2482-12 Закон України "Про приватизацію державного житлового фонду"]

== Набуття права власності на комунальне житло ==

Згідно з нормами [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2482-12 ЗУ " Про приватизацію державного житлового фонду"], до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення в гуртожитках (кімнати, житлові блоки, секції). Також можна приватизувати кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, де проживають двоє і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму. Однак це не означає, що абсолютно всі квартири або кімнати в гуртожитках можна приватизовувати. '''Не підлягають приватизації''':
''квартири-музеї; квартири (будинки), житлові приміщення в гуртожитках, розташованих на територіях закритих військових поселень, підприємств, установ та організацій, природних та біосферних заповідників, національних парків, ботанічних садів, житлові приміщення у гуртожитках, що перебувають в аварійному стані (в яких неможливо забезпечити безпечне проживання людей); квартири (кімнати, будинки), віднесені у встановленому порядку до числа службових, а також квартири (будинки), житлові приміщення у гуртожитках, розташовані в зоні безумовного (обов'язкового) відселення, забрудненій внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС і т. д.

Приватизація передбачає безоплатну передачу громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 кв. м загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 кв. м на сім'ю. Варто зазначити, що мова йде не про родичів наймача, а членів його сім'ї, під якими розуміються лише громадяни, які постійно проживають (зареєстровані) у квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на це житло. Наприклад, сім'я з 3 чоловік має право безкоштовно приватизувати 73 кв. м (21 × 3 +10). За решту (надлишкову) площа доведеться доплачувати. Доплата здійснюється цінними паперами, одержаними для приватизації державних підприємств чи землі, а в разі їх відсутності - грошима. Сума доплати визначається множенням розміру надлишкової площі на вартість 1 кв. м. При цьому закон дозволяє оплатити її в розстрочку протягом 10 років за умови внесення первинного внеску в розмірі не менше 10% і надання органу приватизації письмового зобов'язання про погашення решти суми. А от якщо загальна площа квартири менше тієї, яку можна приватизувати безоплатно, наймачу та членам його сім'ї видаються житлові чеки, сума яких визначається, виходячи з розміру недостатньої площі та відновної вартості 1 кв. м. Житлові приміщення в гуртожитках передаються у власність громадянам одночасно з передачею їм у спільну сумісну власність допоміжних приміщень (приміщень загального користування).

Ще одне важливе питання, що виникає в світлі завершення приватизації: хто є суб'єктом правовідносин співвласників, якщо, наприклад, в будинку приватизовано 80% квартир, а 20% залишаються у комунальній власності? Фахівці сходяться на думці, що, незалежно від кількості приватизованих квартир, сам по собі факт приватизації автоматично не робить власників житла балансоутримувачами будинку. Відповідно, за комунальну власність продовжують нести відповідальність органи місцевого самоврядування, незважаючи на те, що разом з житлом, як правило, приватизуються пов'язані з ним господарські споруди і приміщення (підвали, сараї). Але при набутті чинності Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» співвласниками багатоквартирного будинку є власники квартири або нежитлового приміщення у багатоквартирному будинку в тому числі ОСББ чи управляюча компанія на балансі якої перебуває даний будинок. Отже при зверненні ОСББ (співвласників квартир багатоквартирного будинку) до органу місцевого самоврядування про списання будинку з їхнього балансу та подальшою передачею у власність співвласників багатоквартирного будинку органи місцевого самоврядування перестають бути балансоутримувачами даних будинків і при наявності комунальних квартир в будинку є лише співвласниками такого будинку.

== Шляхи здійснення приватизації: ==

* Безоплатна передача громадянам квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім'ю;
* Продаж надлишків загальної площі квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках громадянам України, що мешкають в них або перебувають в черзі потребуючих поліпшення житлових умов.
* Передача у власність громадян житлових приміщень у гуртожитках здійснюється з одночасною передачею їм у спільну сумісну власність допоміжних приміщень (приміщень загального користування).

== Житлові чеки: ==

'''Житлові чеки''' - це приватизаційні папери, які одержуються всіма громадянами України і використовуються при приватизації державного житлового фонду. Вони можуть також використовуватись для приватизації частки майна державних підприємств, земельного фонду.
 Номінальна вартість житлового чеку визначається відновною вартістю наявного державного житлового фонду з урахуванням загального індексу зростання вартості майна - 10, прийнятого для розрахунків в Державній програмі приватизації державного майна (606 млрд. крб. за станом на 1 липня 1992 року), з розрахунку на кожного громадянина України - 12 тис. карбованців. Ця сума підлягає періодичній індексації відповідно до рішень Кабінету Міністрів України.

== Порядок отримання житла в приватну власність ==

=== Крок перший. Первинний прийом ===

Отже, якщо ви вирішили приватизувати житло, для здійснення задуманого необхідно зробити декілька кроків. Першим має стати первинний прийом: потрібно звернутися до співробітників відділу приватизації житлового фонду районної адміністрації за місцем знаходження житла та отримати первинну консультацію про можливість приватизації житла та обсязі необхідних документів чи до уповноваженого органу приватизації місцевого самоврядування (зазвичай це сільські селищні ради та виконавчі комітети об’єднаних територіальних громад та міськвиконкоми).

=== Крок другий. Збір документів ===

Другим кроком є збір та подання документів. Стандартно подають:

заяву встановленого зразка, підписану всіма повнолітніми членами сім'ї, які постійно проживають і зареєстровані в квартирі (будинку). При цьому важливо пам'ятати, що оформлення заяви відбувається при обов'язковій присутності всіх членів сім'ї та пред'явленні ними паспортів (свідоцтв про народження для неповнолітніх осіб). У заяві зазначаються всі зареєстровані в квартирі (будинку) члени сім'ї, в т. ч. тимчасово відсутні і новонароджені. Підписати заяву замість тимчасово відсутнього члена сім'ї (крім відповідального квартиронаймача) може інший член сім'ї за наявності нотаріально завіреної довіреності, що підтверджує згоду тимчасово відсутнього члена сім'ї на приватизацію житла. Таку заяву завіряється начальником ЖЕКу;

довідку про склад сім'ї наймача і про займані ними приміщення. Така довідка видається працівниками паспортного відділу ЖЕКу (виконавчими органами місцевого самоврядування, ЦНАПАМи, уповноваженими компаніями, ОСББ тощо) безкоштовно при пред'явленні паспортів всіх зареєстрованих у квартирі членів сім'ї (заявників) і дійсна протягом 1 місяця з дня видачі. З цієї причини фахівці говорять про необхідність оформити та подати всі документи для приватизації житла в цей термін;

технічну документацію на квартиру або будинок (технічний паспорт на квартиру, поверховий план приміщень квартири або будинку, експлікацію приміщень). Взяти ці документи можна в БТІ, і там же краще уточнити, що для цього необхідно.
Технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок виготовляє суб’єкт господарювання, який здійснює технічну інвентаризацію об’єктів нерухомого майна відповідно до Інструкції про порядок проведення технічної інвентаризації об’єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 24 травня 2001 року № 127, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 10 липня 2001 року за № 582/5773 (із змінами), за зверненням органу приватизації.

документи, що засвідчують факт використання чи невикористання заявником права на приватизацію житла за попереднім місцем проживання (якщо хто-небудь із заявників міняв реєстрацію місця проживання після 15 березня 1993 р). Таким документом може бути паспорт - за умови, що в ньому є відмітка, що підтверджує використання права на приватизацію житла. Фахівці відзначають, що в разі використання будь-ким із заявників права на приватизацію така особа у довільній письмовій формі дає згоду на приватизацію житла іншими особами, що проживають і зареєстровані в квартирі (будинку). Якщо в паспорті немає відмітки про використання права на приватизацію, необхідно отримати довідку з попереднього місця проживання про період проживання і про те, що заявник участі в приватизації не приймав або квартира за попереднім місцем проживання не приватизована. Для отримання цієї довідки працівник відділу приватизації надає заявнику на руки письмовий запит відповідної організації за місцем проживання;

довідку з "Ощадбанку" про використання суми житлового чека і його залишку (за умови їх наявності);

копії документа, що підтверджують право на пільгові умови приватизації - наприклад, якщо є надлишкова площа, а один із заявників має статус, який дає підстави для безкоштовної приватизації незалежно від розміру загальної площі житла;

квитанцію про оплату послуг за оформлення документів на приватизацію. Іноді також необхідно надати копії паспортів всіх повнолітніх членів сім'ї (1 сторінка та сторінки із зазначенням реєстрації паспорта), копію ордера на квартиру.

Зібрані документи необхідно подати до відділу приватизації житлового фонду в районній адміністрації за місцем знаходження житла. При цьому необхідно мати при собі паспорти всіх повнолітніх членів сім'ї та свідоцтва про народження неповнолітніх мешканців квартири (будинку).

'''Громадяни подають до органів приватизації :'''

* заяву на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі;
* копії документів, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім’ї (для осіб, які не досягли 14 років, копії свідоцтв про народження), які проживають разом з ним;
* копії довідок про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податку громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім’ї, які проживають разом з ним (крім випадків, коли через свої релігійні переконання особи відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті);
* копії документів, виданих органами державної реєстрації актів цивільного стану або судом, що підтверджують родинні відносини між членами сім’ї (свідоцтва про народження, свідоцтва про шлюб, свідоцтва про розірвання шлюбу, рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили, тощо);
* довідки про реєстрацію місця проживання громадянина, який подає заяву, та всіх членів його сім’ї, зареєстрованих у квартирі (будинку), жилому приміщенні в гуртожитку, кімнаті у комунальній квартирі;
* технічний паспорт на квартиру (кімнату, жилий блок, секцію) у житловому будинку (гуртожитку), а на одноквартирний будинок - технічний паспорт на садибний (індивідуальний) житловий будинок;
* копія ордера на жиле приміщення або ордера на жилу площу в гуртожитку;
* документ, що підтверджує невикористання ним та членами його сім’ї житлових чеків для приватизації державного житлового фонду;
* копія документа, що підтверджує право на пільгові умови приватизації відповідно до законодавства (за наявності);
* заява-згода тимчасово відсутніх членів сім’ї наймача на приватизацію квартири (будинку), жилого приміщення у гуртожитку, кімнати у комунальній квартирі.

'''Громадяни, які проживають у гуртожитку, крім документів, визначених у цьому пункті, до заяви також додають:'''

* витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про наявність у власності житла;
* копію договору найму жилого приміщення та/або копію договору оренди житла;
* форму первинної облікової документації № 028/о "Консультаційний висновок спеціаліста" з відміткою про відсутність захворювання на туберкульоз.

За малолітніх та неповнолітніх членів сім’ї наймача рішення щодо приватизації житла приймають батьки (усиновлювачі) або опікуни. Згоду на участь у приватизації дітей батьки (усиновлювачі) або опікуни засвідчують своїми підписами у заяві біля прізвища дитини.

=== Крок третій. Отримання свідоцтва ===

Далі починається процес підготовки та видачі свідоцтва про право власності на квартиру або будинок. Разом з ним відділ приватизації житлового фонду готує приватизаційні платіжні доручення для оплати житлових чеків на кожного повнолітнього і неповнолітнього члена сім'ї та видає їх заявникам. Платіжне доручення складається з трьох корінців, один з яких повертається заявнику. Оплата за дорученням здійснюється повнолітніми особами особисто і батьками за неповнолітніх осіб (у присутності дітей і працівника банку). Пам'ятайте, що платіжне доручення дійсне один місяць, а в разі прострочення необхідно звернутися у відділ приватизації за отриманням повторного платіжного доручення.

Для отримання свідоцтва про право власності заявнику необхідно подати у відділ приватизації житла паспорта всіх повнолітніх і свідоцтва про народження всіх неповнолітніх мешканців квартири, а також погашення корінців платіжних доручень. При видачі свідоцтва в паспортах (свідоцтвах про народження) нових власників робиться наступна позначка: "Право на безоплатну приватизацію житла використано в обсязі __ кв. м при нормі __ кв. м загальної площі".

Свідоцтво на право власності на квартиру підлягає обов'язковій реєстрації в органі державної реєстрації прав на нерухоме майно. До 1 січня 2013 року таким органом є БТІ, після - створена при Міністерстві юстиції Державна реєстраційна служба України (Укрдержреєстр).

Орган приватизації приймає рішення про передачу квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах у власність громадян. На підставі вказаного рішення орган приватизації видає свідоцтво про право власності та реєструє його у спеціальній реєстраційній книзі квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах, що належать громадянам на праві приватної (спільної сумісної, спільної часткової) власності.

У свідоцтво про право власності вносяться господарські будівлі (приміщення), які є у користуванні осіб, що приватизують житло, а саме сараї, гаражі, комори і таке інше, які розташовані на прибудинковій території та не є самовільно збудованими. Вказані господарські будівлі (приміщення) передаються у приватну (спільну сумісну, спільну часткову) власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (будинків), жилих приміщень у гуртожитках, кімнат у комунальних квартирах безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Органам приватизації рекомендується проводити видачу свідоцтв про право власності на спеціальних бланках, зразки та описи яких затверджені наказом Міністерства юстиції України від 22.04.2003 № 39/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 22.04.2003 за № 318/7639.

'''Свідоцтво про право власності підлягає обов'язковій реєстрації в органі державної реєстрації прав.'''

'''Дане свідоцтво не потребує нотаріального завірення якщо воно видане органом приватизації сільської. Селищної, міської ради.'''

== Соціальний захист населення при приватизації ==

Непрацездатним, особам з інвалідністю і пенсіонерам, громадянам та членам їх сімей, доходи яких нижче від встановленого прожиткового мінімуму, та іншим соціально незахищеним і малозабезпеченим категоріям громадян за рішенням місцевих Рад народних депутатів та адміністрацій підприємств, організацій і установ можуть встановлюватись пільги щодо квартирної плати, комунальних послуг.

[[Категорія:Житлове право]]

Переведення з одного виду пенсії на інший

2018-11-06T10:41:56Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»] від 09.07.2003 р. №1058-IV
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 Закон України "Про пенсійне забезпечення"] від 05.11.1991 р. № 1788-XII
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1566-05 Постанова правління Пенсійного фонду України "Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"] від 25.11.2005 р. № 22-1
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України] від 06.07.2005 р. № 2747-IV
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України "Про судовий збір"] від 08.07.2011 р. № 3674-VI
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2246-19 Закон України "Про державний бюджет України на 2018 рік"] від 07.12.2017 р. № 2246-VIII
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України] від 18 березня 2004 року №1619-IV

== Види пенсій ==

Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 ст. 10 Закону України від 09.07.2003 р. №1058-IV «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»] (далі — Закон № 1058) особі, яка має одночасно право на різні види пенсії, призначається '''один вид пенсії''', за її вибором, а саме:
* за віком
* по інвалідності
* у зв’язку з втратою годувальника

== Порядок переведення з одного виду пенсії на інший ==

Відповідно до пункту 1.5. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1566-05 Порядку подання та оформлення документів для перерахунку пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"], '''заява про переведення з одного виду пенсії на інший''', подається пенсіонером особисто або його законним представником до органу, що призначає пенсію, '''за місцем перебування на обліку як одержувача пенсії'''. 
Пенсіонерами, які зареєстровані на території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя і не отримують пенсії від уповноважених органів Російської Федерації, необхідно звертатися до органу, що призначає пенсію, визначеного Пенсійним фондом України.

За нормами [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1058-15/page4 статті 45 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»], переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду.

Днем звернення за переведенням з одного виду пенсії на інший вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами.

Якщо заява пересилається поштою, днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

== Перелік документів: ==

Для переведення з одного виду пенсії на інший, пенсіонер додає до заяви відповідний пакет документів, визначений п. 2.1.[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1566-05 Порядку подання та оформлення документів для перерахунку пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"], в залежності від обраного виду пенсії. Зразок заяви знаходиться у додатку 2 до вищезазначеного Порядку.

== Ухвалення рішення: ==

Не пізніше 10 днів після отримання заяви з усіма необхідними для переходу на інший вид пенсії документами орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи й ухвалює рішення про переведення на інший вид пенсії.

При цьому періоди, за які відсутня інформація про сплату страхових внесків у Пенсійний фонд, не враховують.

Після отримання даних про їхню оплату проводять перерахунок пенсії з моменту її призначення.

Також проводять перерахунок пенсії у разі відсутності даних про середню заробітну плату по Україні за попередній рік.

Якщо після проведення перерахунку розмір пенсії зменшився, пенсію в новому розмірі призначають з наступного місяця.

Виплату нової пенсії проводять '''не пізніше одного місяця''' від дня ухвалення рішення про переведення на інший вид пенсії.

== Оскарження дій (бездіяльності) посадових осіб органів Пенсійного фонду України ==

Про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії Управління Пенсійного фонду України потрібно подати адміністративний позов, відповідно до ст.ст. 160, 161 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/paran10693#n10693 Кодексу адміністративного судочинства України].

== Встановлення фактів, що мають юридичне значення ==

У випадку наявності розбіжностей у документах, що підтверджують трудовий стаж, або неправильного написання прізвища, імені , по батькові, дати народження чи інших відомостей, необхідно звернутися до суду із заявою в порядку окремого провадження, з метою встановлення факту перебування у трудових відносинах, факту належності документу, чи з метою встановлення інших фактів, що мають юридичне значення.

Розгляд справ в порядку окремого провадження регламентовано Главою 1 розділу IV [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України].

== Плата за подання адміністративного позову ==

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до пп. 1 п.3 ч. 2 ст. 4 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3674-17/paran32#n32” Закону України “Про судовий збір”], за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, судовий збір справляється у розмірі - 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2246-19 ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2018 рік"], прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2018 року становить 1762 гривні, з 1 липня - 1841 гривня, з 1 грудня - 1921 гривня.

[[Категорія:Пенсія]]
[[Категорія:Переведення пенсії]]
[[Категорія:Види пенсії]]

Користування водними об'єктами на умовах оренди

2018-11-06T10:04:21Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водний кодекс України] від 18.12.2017 року №2059-VIII
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України] від 12.10.2018 року №2354-VIII
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5293-17 Закон України “Про аквакультуру”] від 18.12.2017 №2059-VIII
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/420-2013-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового договору оренди водних об´єктів”] від 29.05.2013 № 420
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення] від 27.09.2018 року №2262-VIII
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України] від 06.10.2018 року №2539-VIII
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1-2013-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України»] від 3 липня 1995 р. № 484

== Об’єкти оренди ==

'''Водний об’єкт''' - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт).

В користування на умовах оренди можуть передаватися такі типи водойм (відповідно до ст.51 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]):

* '''водосховища (крім водосховищ комплексного призначення)''';
* '''ставки; '''
* '''озера та замкнені природні водойми'''

== Суб'єкти орендних відносин ==

''Орендарями'' водних об'єктів можуть виступати юридичні особи чи фізичні особи - підприємці. 

''Орендодавцями'' водних об'єктів (їх частин) місцевого значення у межах населених пунктів є органи місцевого самоврядування, за межами – обласна державна адміністрація. Орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.

== Умови надання водних об’єктів в оренду ==

Водні об'єкти надаються у користування на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою, органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельним кодексом України] (при цьому віднесення водного об'єкта до загальнодержавного або місцевого не має значення), відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства. (статті 135 - 139 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельного кодексу України]).
Форма договору оренди водних об´єктів затверджена [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/420-2013-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового договору оренди водних об´єктів” від 29.05.2013 № 420].
Надання водних об'єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об'єкта.

== Права та обов’язки водокористувачів ==

Основним правом водокористування є право користування водними об'єктами за цільовим призначенням (це право є одночасно і обов'язком водокористувачів).

Згідно з [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водним кодексом України] (ст. 43) визначено такі права водокористувачів:
* здійснювати загальне, спеціальне водокористування;
* користуватися водними об'єктами на умовах оренди;
* вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування;
* споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт;
* передавати в користування воду іншим водокористувачам та на визначених умовах;
* здійснювати й інші функції щодо водокористування в порядку, встановленому законодавством.

Права водокористувачів охороняються законом.

Порушені права водокористувачів підлягають поновленню в порядку, встановленому законодавством. Поновлення порушених прав водокористувачів може здійснюватися шляхом звернення до уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування, а також у судовому порядку.

Статтею 44 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України] закріплюються обов’язки користувачів водних об’єктів.

Серед основних обов´язків наступні:

* економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відновлення і поліпшення якості вод;
* використовувати води (водні об'єкти) відповідно до цілей і умов їх надання;
* дотримуватися встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скиду забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території;
* використовувати ефективні сучасні технічні засоби і технології для утримання своєї території в належному стані, а також здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що виводяться з неї;
* не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам та об'єктам навколишнього природного середовища;
* утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди і технічні пристрої тощо;
* своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до законодавства;
* здійснювати невідкладні роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води, та надавати необхідні технічні засоби для ліквідації аварій на об'єктах інших водокористувачів у порядку, встановленому законодавством, тощо.
* здійснювати засобами вимірювальної техніки, у тому числі автоматизованими, облік забору та використання вод, контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об'єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами
* здійснювати погоджені у встановленому порядку технологічні, лісомеліоративні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні та інші заходи щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення скидання забруднених стічних вод;
* здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу
* безперешкодно допускати на свої об'єкти державних інспекторів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, а також громадських інспекторів з охорони довкілля, які здійснюють перевірку додержання вимог водного законодавства, і надавати їм безоплатно необхідну інформацію;
* своєчасно інформувати центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування про виникнення аварійних забруднень;
* виконувати інші обов'язки щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів згідно з законодавством.

== Право загального водокористування ==

Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об’єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

З метою охорони життя і здоров’я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські Ради за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об’єктах, розташованих на їх території.

Місцеві Ради зобов’язані повідомляти населення про встановлені ними правила, що обмежують загальне водокористування. На водних об’єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об’єкт в оренду.

На водних об'єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об'єкт в оренду.
Водокористувач, який узяв водний об'єкт у користування на умовах оренди, зобов'язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об'єкті, наданому в оренду.
Якщо водокористувачем або відповідною радою не встановлено таких умов, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень. (ст. 47 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]).

== Обмеження прав водокористувачів ==

У разі маловоддя, загрози виникнення епідемій та епізоотій, а також в інших передбачених законодавством випадках права водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови водокористування з метою забезпечення охорони здоров'я людей та в інших державних інтересах. При цьому пріоритетність надається використанню вод для питних і побутових потреб населення.

Права водокористувачів обмежуються також під час аварій або за умов, що можуть призвести чи призвели до забруднення вод, та при здійсненні невідкладних заходів щодо запобігання стихійному лиху, спричиненому шкідливою дією вод, і ліквідації його наслідків.

Права водокористувачів, які здійснюють спеціальне водокористування, можуть бути обмежені органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування чи надав водний об'єкт у користування або в оренду.
Права вторинних водокористувачів можуть бути обмежені первинними водокористувачами за погодженням з органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування чи надав водний об'єкт у користування. (ст. 45 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]).

== Відповідальність за порушення водного законодавства ==

Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.
Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій. 

Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у:
# самовільному захопленні водних об'єктів;
# забрудненні та засміченні вод;
# порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду;
# руйнуванні русел річок, струмків та водотоків або порушенні природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій;
# введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності;
# недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування;
# самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин);
# порушенні правил ведення державного обліку вод або перекрученні чи внесенні недостовірних відомостей в документи державної статистичної звітності;
# пошкодженні водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушенні правил експлуатації та встановлених режимів їх роботи;
# незаконному створенні систем скидання зворотних вод у водні об'єкти, міську каналізаційну мережу або зливну каналізацію та несанкціонованому скиданні зворотних вод;
# використанні земель водного фонду не за призначенням;
# неповідомленні (приховуванні) відомостей про аварійні ситуації на водних об'єктах;
# відмові від надання (приховуванні) проектної документації та висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, а також актів і висновків комісій, які приймали об'єкт в експлуатацію;
# порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення.

Дисциплінарна відповідальність полягає в накладенні на правопорушника дисциплінарних стягнень за незначні порушення водного законодавства адміністрацією за місцем роботи або вищестоящим органом. Види дисциплінарних стягнень передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, організації та установи.

== Адміністративна відповідальність за порушення водного законодавства==

Адміністративна відповідальність у вигляді штрафів може наставати за:
а) порушення правил охорони водних ресурсів:
* забруднення і засмічення вод;
* порушення водоохоронного режиму на водозаборах, яке спричиняє їх забруднення, водну ерозію ґрунтів та інші шкідливі явища;
* введення в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без споруд і пристроїв, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливому діянню (ст. 591 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення]);
б) порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення:
* забруднення і засмічення територіальних і внутрішніх морських вод внаслідок скидів із суден, здійснених без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів або з по-рушенням встановлених правил;
* проведення навантажувальних та розвантажувальних робіт, що можуть призвести до забруднення територіальних і внутрішніх морських вод, без дозволу органів державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища, якщо одержання такого дозволу передбачено законодавством України;
* неповідомлення адміністрації найближчого порту України про проведене внаслідок крайньої необхідності без належного на те дозволу скидання у море шкідливих речовин з судна або іншого плавучого засобу, повітряного судна, платформи чи іншої штучно спорудженої у морі конструкції, а у випадках скидання з метою поховання — і органу, який видає дозволи на таке скидання, одразу після здійснення або в ході здійснення такого скидання (ст. 591 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП]);
в) порушення правил водокористування:
* забір води з порушенням планів водокористування;
* самовільне проведення гідротехнічних робіт;
* безгосподарне використання води (добутої або підведеної з водних об'єктів);
* порушення правил ведення первинного обігу кількості вод, що забираються з водних об'єктів і скидаються до них, та визначення якості вод, що скидаються (ст. 60 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП]);
г) пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації (ст. 61 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП]);
д) невиконання обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій зі шкідливими речовинами і сумішами:
* невиконання капітаном або іншими особами командного складу судна чи іншого плавучого засобу передбачених чинним законодавством обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій з речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, чи сумішами, які містять такі речовини понад установлені норми;
* внесення зазначеними особами до суднових документів неправильних записів про ці операції або незаконне відмовлення пред'явити такі документи відповідним службовим особам (ст. 62 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП]).

== Цивільно-правова відповідальність за порушення водного законодавства==

Цивільно-правова відповідальність полягає у відшкодуванні збитків, заподіяних порушенням водного законодавства. Цей вид відповідальності настає на підставі ст. 111 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водного кодексу України].

Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від збору за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.
Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства (ст. 111 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]).

Відшкодування збитків регулюється також постановою [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1-2013-%D0%BF Кабінету Міністрів України «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України» від 3 липня 1995 р. № 484].

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. (ст. 110 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водного кодексу України]).

== Кримінальна відповідальність за порушення водного законодавства==

Кримінальна відповідальність за порушення водного законодавства настає на підставі статей 242 і 243 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України].

Стаття 242 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу] передбачає відповідальність за забруднення поверхневих чи підземних вод і водоносних горизонтів, джерел питних, лікувальних вод або зміну їхніх природних властивостей, або виснаження водних джерел, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи для довкілля карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або обмеженням волі на той самий строк.

Якщо ті самі діяння спричинили загибель або захворювання людей, масову загибель об'єктів тваринного і рослинного світу або інші тяжкі наслідки караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Стаття 243 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу] передбачає відповідальність за такі злочини:

Забруднення моря в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або в межах вод виключної (морської) економічної зони України матеріалами чи речовинами, шкідливими для життя чи здоров'я людей, або відходами внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя чи здоров'я людей або живих ресурсів моря чи могло перешкодити законним видам використання моря, а також незаконне скидання чи поховання в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або у відкритому морі зазначених матеріалів, речовин і відходів — караються штрафом від трьохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель або захворювання людей, масову загибель об'єктів тваринного і рослинного світу або інші тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Неповідомлення спеціально відповідальними за те особами морських та повітряних суден або інших засобів і споруд, що знаходяться у морі, адміністрації найближчого порту України, іншому уповноваженому органу або особі, а у разі скидання з метою поховання — і організації, яка видає дозволи на скидання, інформації про підготовлюване або здійснене внаслідок крайньої потреби скидання чи невідворотні втрати ними в межах внутрішніх морських і територіальних вод України або у відкритому морі шкідливих речовин чи сумішей, що містять такі речовини понад встановлені норми, інших відходів, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей або живих ресурсів моря чи могло завдати шкоди зонам лі¬кування і відпочинку або перешкодити іншим законним видам використання моря — карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до трьох років.

Кримінальна відповідальність за порушення водного законодавства може наставати і на підставі статей [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України], які передбачають відповідальність за службові злочини, зокрема: ст. 364 — зловживання владою або службовим становищем; ст. 367 — службова недбалість.

[[Категорія:Екологічне право]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України‎]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Порядок забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями

2018-11-06T09:44:40Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2344-14 Закон України “Про автомобільний транспорт”] від 07.05.2017 року №1812-VIII
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1192-14 Закон України “Про гуманітарну допомогу”] від 04.10.2018 року №2530-VIII
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3551-12 Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”] від 25.07.2018 року №2443-VIII
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями”] від 19 липня 2006 року № 999
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2249-19 Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України] від 19 грудня 2017 року № 2249-19
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/875-12 Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю] від 21.03.1991 року № 2249-19
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України] від 06.07.2005 р. № 2747-IV
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»] від 08.07.2011 року№ 3674-VI

== Загальні положення ==

Особою з інвалідністю, відповідно до ст.2 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/875-12 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю"], є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Держава гарантує розробку, виробництво технічних та інших засобів реабілітації та закупівлю спеціального автотранспорту, виробів медичного призначення та забезпечення ними осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю для соціальної адаптації, полегшення умов праці і побуту, спілкування осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, поширює інформацію про таку продукцію.
Механізм забезпечення легковими автомобілями (далі - автомобіль) осіб з інвалідністю, зокрема дітей з інвалідністю, які мають право на їх отримання безоплатно або на пільгових умовах, є громадянами України і місце проживання яких зареєстровано (далі - місце реєстрації) в Україні в установленому законодавством порядку регламентовано [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 № 999 “Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями”] (далі - Порядок).

Забезпечення автомобілями осіб з інвалідністю за місцем реєстрації здійснюється Міністерством соціальної політики Автономної Республіки Крим, відповідними структурними підрозділами соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі - структурні підрозділи соціального захисту населення) або управліннями виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - управління виконавчої дирекції).
особи з інвалідністю, які проживають в установах соціального обслуговування на повному державному утриманні або перебувають у місцях позбавлення волі, автомобілями не забезпечуються.

== Облік осіб з інвалідністю ==

Згідно пункту 5 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку] діти з інвалідністю, недієздатні особи з інвалідністю беруться на облік, якщо їхні законні представники мають підстави, зазначені в абзацах другому і третьому цього пункту.

Для взяття на облік та забезпечення автомобілем відповідні структурні підрозділи соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім мм. Києва та Севастополя) рад (у разі їх створення) (далі - органи соціального захисту населення) або управління виконавчої дирекції надсилають запит до відповідного підрозділу МВС для отримання відомостей про реєстрацію на ім'я особи з інвалідністю, законного представника недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю автомобіля протягом останніх семи років перед взяттям на облік і за час перебування на обліку.

У разі коли за час перебування на обліку в особи з інвалідністю змінилася група інвалідності або йому було встановлено групу інвалідності без зазначення строку повторного огляду, йому необхідно повторно пройти огляд облМСЕК (ЦМСЕК, КрМСЕК) для підтвердження наявності медичних показань для забезпечення автомобілем на дату встановлення зазначених змін.

Якщо протягом часу перебування на обліку особа з інвалідністю втратила підстави, зазначені у пункті 5 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку], він знімається з обліку.

Не береться на облік особа з інвалідністю, яка має відповідні медичні показання для забезпечення автомобілем з ручним керуванням та протипоказання до керування автомобілем, у разі відсутності члена сім'ї, який зареєстрований за місцем реєстрації особи з інвалідністю і якому особа з інвалідністю могла би передати право користування автомобілем.

Якщо під час перебування на обліку в сім'ї особи з інвалідністю відбулися зміни, що призвели до відсутності члена сім'ї, який зареєстрований за місцем реєстрації особи з інвалідністю і якому особа з інвалідністю могла би передати право користування автомобілем, виникли інші причини, з яких член сім'ї особи з інвалідністю не може керувати автомобілем, особа з інвалідністю знімається з обліку протягом шести місяців після встановлення такого факту.

Особа з інвалідністю може бути достроково взята на облік на підставі рішення структурного підрозділу соціального захисту населення за погодженням з Мінсоцполітики, а особа з інвалідністю унаслідок трудового каліцтва - за рішенням правління Фонду соціального страхування у разі:
* викрадення автомобіля, якщо автомобіль не було знайдено протягом одного року, що необхідно підтвердити довідкою, виданою підрозділом МВС;
* неможливості відновлення автомобіля та непридатності його для подальшої експлуатації внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася не з вини особи з інвалідністю або особи, яка керувала автомобілем у присутності особи з інвалідністю, або нещасного випадку чи стихійного лиха, що підтверджуються відповідними довідками, виданими підрозділами МВС чи ДСНС.

Взяття на облік особи з інвалідністю (крім особи з інвалідністю внаслідок трудового каліцтва) здійснюється структурним підрозділом соціального захисту населення, а особи з інвалідністю внаслідок трудового каліцтва - управлінням виконавчої дирекції у розрізі наявних черг осіб з інвалідністю (відповідно до пунктів 25-28 цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку]) з дати огляду обласної, центральної міської у мм. Києві та Севастополі, республіканської в Автономній Республіці Крим медико-соціальної експертної комісії (далі - відповідно облМСЕК, ЦМСЕК, КрМСЕК), яка видала особі з інвалідністю висновок про наявність медичних показань для забезпечення автомобілем у разі, коли такий висновок видано не раніше ніж дата реєстрації заяви.

Особи з інвалідністю, які мають право на забезпечення автомобілями незалежно від наявності медичних показань, беруться на облік з дати подання заяви разом з документами, зазначеними у пункті 34 цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку].

Сім'ї, які складаються з двох і більше осіб з інвалідністю, беруться на облік як сім'я на підставі спільної заяви про бажання отримати один автомобіль з дати взяття на облік першого з них.
У разі бажання однієї з осіб з інвалідністю, які перебувають на обліку як сім'я, отримати автомобіль окремо він береться на облік на підставі заяви з дати, з якої він міг бути взятий на облік, якби не перебував на обліку як сім'я, та відповідно до своєї категорії.

У такому ж порядку здійснюється взяття на облік особи з інвалідністю у разі смерті особи з інвалідністю, з яким він перебував на обліку як сім'я.

У разі зняття інвалідності особа з інвалідністю знімається з обліку, а автомобіль, яким вона була забезпечена, повертається головному, районному управлінню соціального захисту або управлінню виконавчої дирекції відповідно до пункту 16 цього Порядку. особа з інвалідністю повторно береться на облік з дати встановлення інвалідності відповідно до довідки МСЕК.

У разі коли особи з інвалідністю, діти з інвалідністю, яким інвалідність встановлено на певний період, не поновлюють без поважних причин інвалідність протягом шести місяців, вони знімаються з обліку.

Якщо у особи з інвалідністю, який має протипоказання до користування автомобілем, відсутній член сім’ї, який зареєстрований за місцем його реєстрації та якому особа з інвалідністю та особа з інвалідністю унаслідок трудового каліцтва могла би передати право користування автомобілем, або інша особа (для осіб з інвалідністю внаслідок війни та осіб з інвалідністю I групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв’язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї (категорія 1), особа з інвалідністю знімається з обліку протягом шести місяців з дня встановлення такого факту.

== Перелік документів для забезпечення автомобілем ==

Підставою для забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями є заява, документи, зазначені у пункті 34 цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку], та висновок облМСЕК (ЦМСЕК, КрМСЕК) про наявність в особи з інвалідністю медичних показань для забезпечення автомобілем і наявність або відсутність протипоказань до керування ним залежно від умов забезпечення автомобілем, зазначених у пунктах 29-31 цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку].

Крім того, особа з інвалідністю або член його сім'ї, який зареєстрований за місцем реєстрації особи з інвалідністю і якому передається право користування автомобілем, законний представник недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю, інша особа, якій передається право користування автомобілем (для осіб з інвалідністю в наслідок війни та осіб з інвалідністю I групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї (категорія 1), та осіб з інвалідністю унаслідок трудового каліцтва) та яка зареєстрована в одному населеному пункті з особою з інвалідністю подає копію посвідчення водія на право керування автомобілем відповідної категорії.

Для взяття на облік особа з інвалідністю, законний представник недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю подає до органу соціального захисту населення за місцем реєстрації, а особа з інвалідністю унаслідок трудового каліцтва - до відділення виконавчої дирекції, заяву, форма якої затверджується Мінсоцполітики.

До заяви, що реєструється у спеціальному журналі обліку, додаються:
* копія довідки МСЕК про групу та причину інвалідності, а для дітей з інвалідністю - копія медичного висновку;
* паспорт (для особи з інвалідністю, законного представника недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю), який після перевірки паспортних даних, зазначених у заяві, повертається заявнику, та копія свідоцтва про народження (для дитини з інвалідністю);
* довідка про присвоєння ідентифікаційного номера особі з інвалідністю та члену сім'ї, якому передається право користування автомобілем, законному представнику недієздатної особи з інвалідністю дитини з інвалідністю (після перевірки даних, наведених в заяві, повертається заявнику);
* документ про реєстрацію місця проживання члена сім'ї, іншої особи, яким передається право користування автомобілем;
* для осіб з інвалідністю I, II і III групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, - копія посвідчення про належність до категорії 1 осіб, що постраждали внаслідок дії зазначених факторів, та медична довідка визначеного органами охорони здоров'я зразка щодо спроможності особи з інвалідністю керувати автомобілем (для осіб з інвалідністю I і II групи, які забезпечуються автомобілями безоплатно);
* для осіб з інвалідністю від загального захворювання або захворювання, отриманого під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формувань, з числа осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Великої Вітчизняної війни та війни з імперіалістичною Японією, - довідка, видана військкоматом, інші документи (копія військового квитка або партизанського квитка), що підтверджують таку участь (видається військкоматом на запит структурного підрозділу чи органу соціального захисту населення), посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;
* для осіб з інвалідністю унаслідок трудового каліцтва - копія акта про нещасний випадок на виробництві або акта розслідування професійного захворювання і довідка про перебування на обліку у Фонді соціального страхування;
* для недієздатних осіб з інвалідністю - копія рішення суду про визнання особи з інвалідністю недієздатною та копія рішення (розпорядження) про встановлення над нею опіки;
* для малолітніх і неповнолітніх дітей з інвалідністю, позбавлених батьківського піклування, - копія рішення (розпорядження) про встановлення опіки та піклування.

Після реєстрації заяви органом соціального захисту населення або відділенням виконавчої дирекції в день звернення видається, а у разі надходження заяви поштою у триденний строк особі з інвалідністю надсилається направлення до лікувально-профілактичного закладу для проходження медичного огляду та направлення на МСЕК. Після проходження особою з інвалідністю медичного огляду лікувально-профілактичний заклад у п'ятиденний строк надсилає до облМСЕК (ЦМСЕК, КрМСЕК) направлення і витяг з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого та в обов'язковому порядку повідомляє про це орган соціального захисту населення або відділення виконавчої дирекції, яке видало таке направлення.

Після надходження повідомлення лікувально-профілактичного закладу орган соціального захисту населення надсилає документи особи з інвалідністю разом із заявою до структурного підрозділу соціального захисту населення, а відділення виконавчої дирекції - до управління виконавчої дирекції.

Структурний підрозділ соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції реєструє заяви разом з іншими необхідними документами у журналі, форма якого затверджується Мінсоцполітики, приймає відповідне рішення і надсилає його у письмовій формі відповідно до органів соціального захисту населення або відділень виконавчої дирекції, які видали направлення, та особам з інвалідністю, законним представникам недієздатних осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю.

== Коло осіб, які належать до членів сім´ї особи з інвалідністю ==

До членів сім'ї особи з інвалідністю належать громадяни України, які проживають разом з ним, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки або піклування над неповнолітніми дітьми, а також на інших підставах, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, та місце проживання яких зареєстровано в Україні в установленому законодавством порядку.

== Умови для забезпечення автомобілями ==

На облік беруться і забезпечуються автомобілями особи з інвалідністю, які:
* не мають в особистому користуванні автомобільного транспортного засобу, зазначеного в абзаці четвертому статті 1 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2344-14 Закону України "Про автомобільний транспорт"] (крім причепів, напівпричепів), у тому числі придбаного за власні кошти або отриманого через структурний підрозділ соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції, що перебував в експлуатації менш як 10 років (крім випадків, передбачених пунктом 8 цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку]);
* протягом семи років перед взяттям на облік і за час перебування на обліку не отримували автомобіль як благодійну допомогу або протягом цього часу не реєстрували придбаний автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж п'ять років.

Особа з інвалідністю або член сім'ї, якому передано право користування автомобілем, законний представник недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю отримує автомобіль особисто (пункт 13 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку]).

У разі коли в сім'ї є дві і більше особи з інвалідністю, що перебувають на обліку, позачергово виділяється один автомобіль з подальшим зняттям їх із черги. При цьому одна з осіб з інвалідністю на вибір (за згодою інших) забезпечується автомобілем на більш вигідних для неї умовах (безоплатно або з оплатою 7 відсотків вартості), якщо один з членів сім'ї має право на забезпечення автомобілем на таких самих умовах.

Якщо один з членів сім'ї, що складається з двох і більше осіб з інвалідністю, перебуває на обліку за умови передачі права користування автомобілем іншому члену сім'ї, така сім'я забезпечується автомобілем тієї модифікації, що відповідає медичним показанням члена сім'ї, якому буде передано право користування автомобілем відповідно до цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку].

Згідно абзацу 3 пункту 9 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку] якщо один із членів сім’ї, до складу якої входять дві і більше особи з інвалідністю, що перебувають на обліку, змінив місце реєстрації у зв’язку з розірванням шлюбу між подружжям, влаштуванням одного з них до установи соціального обслуговування на повне державне утримання або засудженням до позбавлення волі, така сім’я втрачає право на забезпечення автомобілем на умовах, визначених цим пунктом. При цьому такі особи з інвалідністю беруться на облік з дати набуття ними права на забезпечення автомобілем.

Особи з інвалідністю, які проживають в установах соціального обслуговування на повному державному утриманні або перебувають у місцях позбавлення волі, автомобілями не забезпечуються відповідно до абзацу 4 пункту 1 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку].

== Порядок оскарження незаконних дій ==

Якщо структурним підрозділом соціального захисту вчиняються дії, що суперечать чинному законодавству (це може бути протиправна відмова у постановці на облік, необґрунтована відмова у видачі автомобіля, чи інші протиправні дії чи бездіяльність), такії дії оскаржуються у порядку, визначеному ст.ст. 159-161 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодексу адміністративного судочинства України]. Варто зазначити, що відповідно до п.9, ст.5 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17%20Закон%20України Закону України «Про судовий збір»], особи з інвалідністю І та ІІ груп звільняються від сплати судового збору.

== Строк користування автомобілем ==

Відповідно до пункту 6 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку] особа з інвалідністю, законний представник недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю отримує автомобіль на десятирічний строк без права продажу, дарування, передачі (в тому числі за довіреністю) іншій особі. Після закінчення зазначеного строку особа з інвалідністю може користуватися таким автомобілем до отримання нового або повернути його структурному підрозділу соціального захисту населення чи управлінню виконавчої дирекції на умовах згідно з пунктом 14 цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку].

Датою забезпечення автомобілем вважається день отримання його особою з інвалідністю, законним представником недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю на підставі акта приймання-передачі, виданого дилером підприємства - постачальника автомобілів для осіб з інвалідністю.

Особі з інвалідністю, законному представнику недієздатної особи з інвалідністю чи дитини з інвалідністю автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, за їх бажанням може бути безоплатно переданий у власність після закінчення 10-річного строку експлуатації.

За рішенням управління виконавчої дирекції особа з інвалідністю унаслідок трудового каліцтва може викупити автомобіль, що перебуває у її користуванні, незалежно від строку експлуатації без права взяття її на облік протягом 10 років з дня отримання викупленого автомобіля. Розрахункова сума для викупу автомобіля визначається відповідно до абзацу десятого пункту 16 цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку].

В такому разі управління виконавчої дирекції враховує суму, сплачену за автомобіль особою з інвалідністю під час забезпечення його таким автомобілем, з урахуванням його зносу, згідно з абзацом 4 пункту 15 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку].

Іншому члену сім'ї померлої особи з інвалідністю, який зареєстрований за місцем реєстрації особи з інвалідністю на час смерті, автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років, залишається у разі сплати ним протягом шести місяців з дня смерті особи з інвалідністю до державного бюджету на рахунки, відкриті в органах Казначейства, а членом сім'ї померлої особи з інвалідністю внаслідок трудового каліцтва - на рахунки відповідних управлінь виконавчої дирекції вартості автомобіля з урахуванням розрахункової вартості автомобіля та суми, сплаченої за нього особою з інвалідністю.

Розрахункова вартість автомобіля визначається структурним підрозділом соціального захисту населення або управлінням виконавчої дирекції.

В іншому разі автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років, повертається (вилучається) структурному підрозділу чи органу соціального захисту населення або управлінню виконавчої дирекції у повному комплекті.

== Оформлення реєстраційних документів ==

Реєстраційні документи на автомобіль оформлюються на осіб з інвалідністю, а недієздатним особам з інвалідністю і дітям осіб з інвалідністю - на їх законних представників.

У реєстраційних документах на автомобіль підрозділом МВС робиться позначка про видачу автомобіля структурним підрозділом соціального захисту населення або управлінням виконавчої дирекції, а також про заборону відчуження автомобіля та передачі права користування ним без дозволу структурного підрозділу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції.

Строк, на який передається право користування автомобілем члену сім'ї особи з інвалідністю, встановлюється у реєстраційних документах на автомобіль з дозволу структурного підрозділу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції виходячи з обставин конкретної сім'ї особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю (пункт 12 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку]).

== Контроль за експлуатацією автомобілів ==

Згідно пункту 20 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку] відповідний контроль здійснюють підрозділи МВС, структурні підрозділи соціального захисту населення, управління виконавчої дирекції у порядку, визначеному Мінсоцполітики разом з МВС.

У разі позбавлення особи з інвалідністю або члена сім'ї, якому передано право керування автомобілем, законного представника недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю права керування автомобілем на певний час за порушення правил дорожнього руху строк експлуатації автомобіля продовжується на відповідний період.

Підрозділ МВС повідомляє структурний підрозділ соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції, де особа з інвалідністю перебуває на обліку, у триденний строк після прийняття рішення про позбавлення права користування автомобілем за порушення правил дорожнього руху особу з інвалідністю або члена сім'ї, якому передано право користування автомобілем, законного представника недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю.

== Черговість забезпечення автомобілями ==

Відповідно до пункту 25 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку] позачергово автомобілі отримують:
* за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем:
# особи з інвалідністю внаслідок війни;
# особи з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин з числа колишніх малолітніх (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язнів концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання;
# сім'ї з двома і більше особами з інвалідністю, які забезпечуються автомобілями згідно з пунктом 9 цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку];
# особи з інвалідністю II групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї (категорія 1);
# особи з інвалідністю з ампутацією обох ніг, якщо вони постійно працюють або навчаються;

* незалежно від наявності медичних показань для забезпечення автомобілем:
# особи з інвалідністю I групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї (категорія 1);
# особи з інвалідністю внаслідок війни I групи по зору або без обох рук;
# особи з інвалідністю з куксами обох ніг і рук.

Першочергово з осіб, зазначених у пункті 25 цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку], забезпечуються автомобілями особи з інвалідністю, які відповідно до статті 11 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3551-12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"] належать до осіб, що мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особи з інвалідністю внаслідок війни з числа осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Великої Вітчизняної війни та війни з Японією (за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем).

Згідно пункту 27 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку] у порядку загальної черговості автомобілями забезпечуються:

* особи з інвалідністю II групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї (категорія 1), за відсутності медичних показань для забезпечення автомобілем;
* інші особи з інвалідністю, які мають відповідні медичні показання.
* особи з інвалідністю унаслідок трудового каліцтва забезпечуються автомобілями з дотриманням умов, визначених у пунктах 25-27 цього Порядку.

== Забезпечення автомобілями у якості гуманітарної допомоги ==

Відповідно до пункту 41 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку] за бажанням осіб з інвалідністю структурні підрозділи соціального захисту населення можуть забезпечувати їх автомобілями, ввезеними в Україну і визнаними в установленому порядку гуманітарною допомогою, без права продажу, дарування, передачі (в тому числі за довіреністю) іншій особі.

Відповідно до статті 6 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1192-14 Закону України “Про гуманітарну допомогу”] звільняються від оподаткування товарів, визнаних гуманітарною допомогою легкові автомобілі, які на момент ввезення на митну територію України були вперше зареєстровані не пізніше ніж вісім років тому, з об'ємом двигуна не більш як 1800 куб. см, що отримуються органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласною, Київською, Севастопольською міською державною адміністрацією або центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту населення, для подальшої передачі особам з інвалідністю, які перебувають у встановленому порядку на обліку для отримання спеціального автотранспорту, на строк, визначений законодавством.

Автомобілями, отриманими головними управліннями як гуманітарна допомога, особи з інвалідністю (за їх бажанням або за бажанням законних представників недієздатних осіб з інвалідністю), діти з інвалідністю (за бажанням їх законних представників), які перебувають на обліку в структурних підрозділах соціального захисту населення та управліннях виконавчої дирекції, забезпечуються безоплатно в порядку черговості.

Автомобіль, отриманий структурним підрозділом соціального захисту населення як гуманітарна допомога для конкретної особи з інвалідністю, який перебуває на обліку, видається безоплатно такій особі з інвалідністю (за його згодою або за згодою законного представника недієздатного особи з інвалідністю), дитині з інвалідністю (за згодою її законного представника) незалежно від черговості на десятирічний строк, визначений з дати видачі, із зняттям з обліку.

У разі відмови особи з інвалідністю, законного представника недієздатного особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю від автомобіля, отриманого структурним підрозділом соціального захисту населення як гуманітарна допомога, такий автомобіль отримується в порядку черговості іншою особою з інвалідністю, який перебуває на обліку.

У разі коли автомобіль, визнаний гуманітарною допомогою, не отримано особою з інвалідністю у зв'язку із смертю, такий автомобіль пропонується в порядку черговості іншій особі з інвалідністю, яка перебуває на обліку.

У разі коли під час експлуатації автомобіля, отриманого особою з інвалідністю як гуманітарна допомога, у нього або члена його сім'ї, якому передано право користування автомобілем, законного представника недієздатного особою з інвалідністю, дитини з інвалідністю виявляються протипоказання до керування ним, він або член його сім'ї переїхав на інше місце проживання або у разі смерті члена сім'ї, якому передано право користування автомобілем, чи його відмови керувати автомобілем, питання про передачу права користування автомобілем члену сім'ї, який зареєстрований за місцем реєстрації особи з інвалідністю або в одному населеному пункті з ним, вирішується у кожному конкретному випадку за рішенням структурного підрозділу соціального захисту населення за клопотанням органу соціального захисту населення.

Особі з інвалідністю, законному представнику недієздатної особи з інвалідністю чи дитини з інвалідністю за їх бажанням може бути безоплатно переданий у власність автомобіль, визнаний гуманітарною допомогою, яким особа з інвалідністю була забезпечена через структурний підрозділ соціального захисту населення і користувався більше 10 років, за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

У реєстраційних документах на автомобіль підрозділ МВС робить позначку про видачу автомобіля структурним підрозділом соціального захисту населення, а також про заборону відчуження автомобіля та передачі права керування автомобілем без дозволу цього головного управління.

'''У разі порушення зазначеної вимоги особа з інвалідністю у подальшому позбавляється права на забезпечення автомобілем через структурний підрозділ соціального захисту населення.'''

Згідно частини 3 статті 11-1 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1192-14 Закону України “Про гуманітарну допомогу”] після смерті особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю автомобіль, визнаний гуманітарною допомогою, яким особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю були забезпечені через органи соціального захисту населення, за бажанням членів їхніх сімей, спадкоємців таких осіб передається їм у власність безоплатно за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

== Повернення виданих автомобілів ==

Пунктом 16 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку] передбачено, що після смерті особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю такий автомобіль може бути безоплатно переданий у власність члену його (її) сім’ї (за бажанням такого члена сім’ї), який на час смерті особи з інвалідністю були зареєстровані за місцем реєстрації особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю.

Автомобіль, строк експлуатації якого від 5 до 10 років, залишається безоплатно члену сім'ї, який на час смерті особи з інвалідністю був зареєстрований за місцем реєстрації особи з інвалідністю і середньомісячний сукупний дохід сім'ї якого за шість місяців, що передують дню смерті особи з інвалідністю, не перевищує прожиткового мінімуму для сім'ї. Середньомісячний сукупний дохід визначається відповідно до Методики обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги, затвердженої Мінсоцполітики.

Автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років (крім випадку, зазначеного в абзаці другому цього пункту), після смерті особи з інвалідністю залишається у користуванні його сім'ї, якщо в ній є особа з інвалідністю, яка:
* мала підстави для забезпечення автомобілем на час смерті особи з інвалідністю або протягом не більше 6 місяців з дня її смерті;
* була зареєстрована на час смерті особи з інвалідністю за місцем її реєстрації;
* не має іншого автомобіля, у тому числі отриманого через структурний підрозділ соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції.

Автомобіль, отриманий особою з інвалідністю, законним представником недієздатної особою з інвалідністю, дитини з інвалідністю, вилучається відповідними органами державної виконавчої служби за рішенням суду за поданням структурного підрозділу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції (абзац 16 пункту 16 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку]).

Спори про частку в спільній власності членів сім'ї особи з інвалідністю щодо автомобіля або суми, сплаченої за нього, вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до частини 2 статті 11-1 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1192-14 Закону України “Про гуманітарну допомогу”] автомобіль, визнаний гуманітарною допомогою, яким особа з інвалідністю була забезпечена через органи соціального захисту населення і користувалася більше 10 років, за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій може бути безоплатно переданий у власність особі з інвалідністю, законному представнику недієздатної особи з інвалідністю чи дитини з інвалідністю за бажанням таких осіб у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Після смерті особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю автомобіль, визнаний гуманітарною допомогою, яким особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю були забезпечені через структурний підрозділ соціального захисту населення, за бажанням членів сімей, спадкоємців осіб з інвалідністю передається їм у власність безоплатно за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

У разі відсутності членів сім’ї, спадкоємців або в разі небажання членів сім’ї, спадкоємців отримати автомобіль такий автомобіль повертається структурному підрозділу соціального захисту населення.

Повернутий автомобіль структурний підрозділ соціального захисту населення здає підприємству, що здійснює заготівлю та переробку металобрухту, або видає в порядку черговості особи з інвалідністю, який перебуває на обліку. Така особа з інвалідністю знімається з обліку на десятирічний строк, який визначається починаючи з дати отримання автомобіля попередньою особою з інвалідністю, з урахуванням строку його експлуатації померлою особою з інвалідністю
Відповідно до абзаців 4-5 пункту 1 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку], у разі влаштування особи з інвалідністю, яка забезпечена автомобілем, на проживання до установи соціального обслуговування або засудження його до позбавлення волі автомобіль, отриманий особою з інвалідністю, законним представником недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю через структурний підрозділ соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції, повертається такому структурному підрозділу соціального захисту населення або управлінню виконавчої дирекції у повному комплекті.

У разі коли таку особу з інвалідністю було забезпечено автомобілем на пільгових умовах (за 7 або 30 відсотків вартості), за її заявою, поданою не пізніше ніж через шість місяців з дня вилучення автомобіля, їй повертається сума, що була нею сплачена за автомобіль, з урахуванням розрахункової вартості автомобіля на день подання заяви.

Осіб з інвалідністю, які в період перебування на обліку для забезпечення автомобілем були влаштовані до установи соціального обслуговування на повне державне утримання або засуджені до позбавлення волі, знімають з обліку для забезпечення автомобілем. На підставі довідки про вибуття з установи соціального обслуговування або про відбуття строку покарання в місці позбавлення волі особи з інвалідністю беруться на облік з дати подання заяви про забезпечення автомобілем з урахуванням періоду перебування на обліку до влаштування в установи соціального обслуговування на повне державне утримання або засудження до позбавлення волі.

[[Категорія:Законодавство у сфері соціального захисту]]
[[Категорія:Особи з інвалідністю]]
[[Категорія:Територіальні органи]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України]]

Оплата праці: поняття, види та форми

2018-11-06T09:05:47Z

Oleh.bubyr: Додаткова інформація

== Нормативно-правова база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/main/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] від 30.09.2016 року
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України] від 11.10.2018 року
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про оплату праці»] від 24.03.1995 року
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2246-19 Закон України «Про державний бюджет на 2018 рік»] від 07.12.2017 року
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2343-12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"] від 04.04.2018 року

== Загальні положення ==

Основними законодавчими актами, які регулюють питання оплати праці є [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про оплату праці" ](далі - Закон) та [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України ](далі - Кодекс).
Слід зазначити, що '''заробітна плата (оплата праці)'''', у розумінні [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80 Закону], – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

'''Структура заробітної плати складається з наступних її видів:'''

* ''основна заробітна плата''. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. 
* ''додаткова заробітна плата.'' Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. 
* ''інших заохочувальні та компенсаційні виплати''. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

== Мінімальна заробітна плата в Україні ==

'''Мінімальна заробітна плата''' - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.
Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах. Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. 
Згідно з ухваленим Законом «Про Державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата у 2018 році становить з 01.01.2018:
* у місячному розмірі — 3723 гривні;
* у погодинному розмірі — 22,41 гривні.
Розмір заробітної плати працівника за повністю виконану місячну (годинну) норму праці не може бути нижчим за розмір мінімальної заробітної плати. При обчисленні розміру заробітної плати працівника для забезпечення її мінімального розміру не враховуються доплати за роботу в несприятливих умовах праці та підвищеного ризику для здоров’я, за роботу в нічний та надурочний час, роз’їзний характер робіт, премії до святкових і ювілейних дат. Якщо нарахована заробітна плата працівника, який виконав місячну норму праці, є нижчою за законодавчо встановлений розмір мінімальної заробітної плати, роботодавець проводить доплату до рівня мінімальної заробітної плати, яка виплачується щомісячно одночасно з виплатою заробітної плати. Якщо розмір заробітної плати у зв’язку з періодичністю виплати її складових є нижчим за розмір мінімальної заробітної плати, проводиться доплата до рівня мінімальної заробітної плати. У разі укладення трудового договору про роботу на умовах неповного робочого часу, а також при невиконанні працівником у повному обсязі місячної (годинної) норми праці мінімальна заробітна плата виплачується пропорційно до виконаної норми праці. Мінімальна заробітна плата у погодинному розмірі застосовується на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форми власності та у фізичних осіб, які використовують найману працю, у разі застосування погодинної оплати праці.

== Форми та системи оплати праці ==

''Форми оплати праці в Україні:''

— погодинна — це оплача праці за відпрацьований час (тобто кількість праці визначається відпрацьованим часом);

— відрядна — за якої розмір заробітку залежить від кількості і якості виконаної роботи згідно з нормами виробітку та відрядними розцінками.

Вказані форми мають свої різновиди (системи):
{| class="wikitable"
| При погодинній оплаті праці виділяють:
|}

* Просту погодинну оплату праці - яка становить оплату праці у залежності від кількості відпрацьованого часу і кваліфікації працівника.

'''Приклад 1.'''
{| class="wikitable"
|-
! При простій погодинній оплаті праці посадовий оклад головного економіста 3200 грн. У січні 24 робочих дні. Він відпрацював 20 робочих днів.
|-
|
|-
| Визначаємо середньоденний заробіток: 3200 грн : 24 дні = 133,34 грн.
|-
| Заробіток за фактично відпрацьовані робочі дні: 133,34 грн х 20 днів = 2,666 грн.
|}
{| class="wikitable"

* Погодинно-преміальну - до посадових окладів або ставок за одиницю часу роботи дають надбавки (премії) за досягнення певних якісних і кількісних показників.

'''Приклад 2.'''

{| class="wikitable"
|-
! При погодинно-преміальній оплаті праці слюсар 3-го розряду з погодинною оплатою праці на ремонтних роботах у січні відпрацював 151 годину. Встановлена погодинно-тарифна ставка 6.17 грн. Премія за якість виконаної роботи встановлена 15 % від фактичного заробітку.
|-
| 1. Заробіток за фактично відпрацьований час: 151 годинах 6.17 е 931,67 грн.
|-
| 2. Нарахована сума премії за якість роботи: 931,67 грн. 15 : 100= 139,75 грн.
|-
| 3. Нарахована сума заробітної плати: 931,67+ 139,75 = 1071.42 грн.
|-
{| class="wikitable"
|-
| В свою чергу відрядна форма оплати праці нає наступні системи:
|}

* ''пряма відрядна'' -розцінки за одиницю продукції (роботи) є незмінними, а розмір заробітної плати залежить від виробітку (чим вище виробіток, тим вища й оплата) Ця система оплати праці застосовується в основному в промислових цехах підприємств, а також у будівництві.
* ''відрядно-преміальна'' - поряд з оплатою за відрядними розцінками за обсяг виконаних робіт, працівникам нараховують премії за перевиконання норм виробітку, за перевиконання місячних, квартальних, річних виробничих завдань. Ця система оплати праці використовується в ремонтних майстернях, автопарку, в рослинництві, тих галузях тваринництва, де продукція надходить протягом року.
* ''акордно-преміальна'' - найбільш прогресивна система оплати праці. Суть акордно-преміальної оплати праці полягає в тому, що оплата нараховується за одержання кінцевого виду продукції з урахуванням її кількості і якості.

== Захист прав в сфері оплати праці ==

Крім того слід зазначити, що [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/main/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] гарантує право кожному громадянину на звернення до суду за вирішенням порушених прав.

Тому, у разі порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком].

Також слід відмітити, що за порушення законодавства про оплату праці винні особи притягаються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з законодавством.

Відповідно до ст. 28 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80 Закону України «Про оплату праці»] у разі банкрутства підприємства чи ліквідації його у судовому порядку зобов'язання перед працівниками такого підприємства щодо заробітної плати, яку вони повинні одержати за працю (роботу, послуги), виконану у період, що передував банкрутству чи ліквідації підприємства, виконуються відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2343-12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"].

[[Категорія:Оплата праці]]
[[Категорія:Трудове право]]

Право інтелектуальної власності на комерційне найменування, комерційну таємницю та торгівельну марку

2018-11-06T08:14:58Z

Oleh.bubyr: Додаткова інформація

== Нормативна база ==

* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15 Господарський кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/236/96-%D0%B2%D1%80 Закон України “Про захист від недобросовісної конкуренції”]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/611-93-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України “Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці” від 09.08.1993 № 611]

== Поняття права інтелектуальної власності ==

Право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. 

Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. 

Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом. (ст. 418 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільного кодексу України])

== Комерційне найменування ==

Комерційне найменування — засіб індивідуалізації, що дозволяє відрізнити одну особу з-поміж інших. Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності (ч. 1 ст. 489 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільного кодексу України]) 

Юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне (фірмове) найменування (ст. 90 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільного кодексу України]).

== Обсяг прав ==

Згідно з ч. 2 ст. 489 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільного кодексу України], право інтелектуальної власності на комерційне найменування є чинним з моменту першого використання цього найменування та охороняється без обов'язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки. У разі якщо комерційне найменування суб'єкта господарювання є елементом його торговельної марки, то здійснюється правова охорона і комерційного найменування, і торговельної марки (ч. 4 ст. 159 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15 Господарського кодексу України]). Також, особи можуть мати однакові комерційні найменування, якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються (ч. 4 ст. 489 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільного кодексу України])

== Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування ==

Відповідно до ст. 490 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільного кодексу України], майновими правами інтелектуальної власності на комерційне найменування є:
# право на використання комерційного найменування;
# право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання. Так, особа, яка використовує чуже комерційне найменування, на вимогу його власника зобов'язана припинити таке використання і відшкодувати завдані збитки (ст.159 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/436-15 Господарського кодексу України]).
# інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
Майнові права інтелектуальної власності на комерційне найменування передаються іншій особі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці права належать, або його відповідною частиною.
Чинність майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування припиняється у разі ліквідації юридичної особи та з інших підстав, встановлених законом (ст.491 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільного кодексу України]).
Відповідно до ст. 4 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/236/96-%D0%B2%D1%80 Закону України "Про захист від недобросовісної конкуренції"], неправомірним є використання імені, комерційного (фірмового) найменування без дозволу (згоди) суб'єкта господарювання, який раніше почав використовувати їх або схожі на них позначення у господарській діяльності, що призвело чи може призвести до змішування з діяльністю цього суб'єкта господарювання.

== Поняття "комерційна таємниця" ==

Комерційна таємниця, відповідно до ст. 505 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільного кодексу України] - це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого вона належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була предметом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію. 
Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, організаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, які відповідно до закону не можуть бути віднесені до комерційної таємниці.

=== Перелік відомостей, які не становлять комерційну таємницю ===

Обмеження на застосування режиму комерційної таємниці встановлені [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/611-93-%D0%BF Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. N 611 "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці"]. Комерційну таємницю не становлять:

* установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;
* інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
* дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;
* відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;
* документи про сплату податків і обов'язкових платежів;
* інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
* документи про платоспроможність;
* відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;
* відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

== Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю ==

Згідно ст. 506 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] майновими правами інтелектуальної власності на комерційну таємницю є:
# право на використання комерційної таємниці;
# виключне право дозволяти використання комерційної таємниці;
# виключне право перешкоджати неправомірному розголошенню, збиранню або використанню комерційної таємниці;
# інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. 

== Перелік відомостей, які не становлять комерційну таємницю ==

Обмеження на застосування режиму комерційної таємниці встановлені [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/611-93-%D0%BF Постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. N 611] "Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці".
Комерційну таємницю не становлять:
* установчі документи, документи, що дозволяють займатися підприємницькою чи господарською діяльністю та її окремими видами;
* інформація за всіма встановленими формами державної звітності;
* дані, необхідні для перевірки обчислення і сплати податків та інших обов'язкових платежів;
* відомості про чисельність і склад працюючих, їхню заробітну плату в цілому та за професіями й посадами, а також наявність вільних робочих місць;
* документи про сплату податків і обов'язкових платежів;
* інформація про забруднення навколишнього природного середовища, недотримання безпечних умов праці, реалізацію продукції, що завдає шкоди здоров'ю, а також інші порушення законодавства України та розміри заподіяних при цьому збитків;
* документи про платоспроможність;
* відомості про участь посадових осіб підприємства в кооперативах, малих підприємствах, спілках, об'єднаннях та інших організаціях, які займаються підприємницькою діяльністю;
* відомості, що відповідно до чинного законодавства підлягають оголошенню.

Майнові права інтелектуальної власності на комерційну таємницю належать особі, яка правомірно визначила інформацію комерційною таємницею, якщо інше не встановлено договором.

== Торговельна марка ==

Торговельною маркою, відповідно до ст. 492 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільного кодексу України] може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляються (надаються) іншими особами.
Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

== Суб´єкт права інтелектуальної власності на торговельну марку ==

Суб'єктами права інтелектуальної власності на торговельну марку є фізичні та юридичні особи. Право інтелектуальної власності на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам (ст. 493 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільного кодексу України]).
== Набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку ==
Відповідно до ст. 494 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільного кодексу України], набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку засвідчується свідоцтвом. Умови та порядок видачі свідоцтва встановлюються законом. Обсяг правової охорони торговельної марки визначається наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг, якщо інше не встановлено законом.

== Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку ==

Майновими правами інтелектуальної власності на торговельну марку, відповідно до ст. 495 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page Цивільного кодексу України] є:
# право на використання торговельної марки;
# виключне право дозволяти використання торговельної марки;
# виключне право перешкоджати неправомірному використанню торговельної марки, в тому числі забороняти таке використання, однак, виключне право власника свідоцтва забороняти іншим особам використовувати без його згоди зареєстрований знак не поширюється на усі форми повідомлення новин і коментарів новин;
# інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

[[Категорія:Право інтелектуальної власності]]

Порядок відрядження в межах України

2018-11-05T10:31:59Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page Кодекс законів про працю України № 322-VIII від 10.12.71]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України “Про судовий збір” від 8 липня 2011 року № 3674-VI]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0218-98 Наказ Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 “Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон”]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 “Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів”]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/889-19 Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/100-95-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України] від 02.12.2010 № 2755-VI

== Службове відрядження ==

Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Документами, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.

Не допускається направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років.

Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником).

== Оплата відрядження ==

Відрядженому працівникові перед від'їздом у відрядження видається грошовий аванс у межах суми, визначеної на оплату проїзду, найм житлового приміщення і добові витрати. Після повернення з відрядження працівник зобов'язаний '''до закінчення ''п'ятого'' банківського дня''', наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження. Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, наданих на відрядження) підлягає поверненню працівником до каси або зарахуванню на відповідний рахунок підприємства, що їх надало, у встановленому законодавством порядку. 

Керівник підприємства може встановлювати додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження: витрат на найм житлового приміщення, на побутові послуги, транспортні та інші витрати (у тому числі на оплату вартості послуг із здійснення Інтернет-замовлення та придбання електронних проїзних документів на транспортні засоби). Вказані в цьому абзаці обмеження запроваджуються наказом (розпорядженням) керівника підприємства. 

Підприємство, що відряджає працівника, зобов'язане ознайомити його з кошторисом витрат (або з довідкою-розрахунком на виданий аванс, складеною за довільною формою), а також з вимогами нормативно-правових актів стосовно звітування про використання коштів, виданих на відрядження. Підприємство самостійно встановлює порядок ознайомлення працівника, який направляється у відрядження за кордон, з його фінансовими зобов'язаннями, що регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 "[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів]" (далі - постанова Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98) та [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0218-98 Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон]. 

У разі якщо під час службових відряджень відряджений працівник отримав готівку із застосуванням платіжних карток, він подає звіт про використання виданих на відрядження коштів і повертає суму надміру витрачених коштів '''до закінчення ''третього'' банківського дня''' після завершення відрядження (банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи). 

У разі якщо працівник застосував платіжну картку для проведення розрахунків у безготівковій формі, йому відшкодовується збір за переказ грошових коштів електронними засобами (згідно з правилами платіжної системи) за наявності документального підтвердження його сплати (виписка з карткового рахунку або інший документ на паперовому носії, що підтверджує суму сплаченого збору).

У разі якщо під час службових відряджень відряджений працівник застосував платіжні картки для проведення розрахунків у безготівковій формі і строк подання звіту про використання виданих на відрядження коштів не перевищив '''10 банківських днів''', за наявності поважних причин керівник може продовжити такий строк '''до 20 банківських днів''' (до з'ясування питання в разі виявлення розбіжностей між відповідними звітними документами). 

Разом із звітом подаються документи в оригіналі, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат. 

Якщо працівник отримав аванс на відрядження і не виїхав, то він повинен '''протягом ''трьох'' банківських днів''' з дня прийняття рішення про відміну поїздки повернути до каси підприємства зазначені кошти. 

Якщо для остаточного розрахунку за відрядження необхідно виплатити додаткові кошти, виплата зазначених коштів має здійснюватися '''до закінчення ''третього'' банківського дня''' після затвердження керівником звіту про використання коштів, наданих на відрядження. 

Заробітна плата переказується поштою відрядженому працівникові на його прохання за рахунок підприємства, що його відрядило, або перераховується у безготівковій формі на відповідний рахунок із застосуванням платіжних карток. 

За кожний день (включаючи день вибуття та день прибуття) перебування працівника у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками), йому виплачуються добові в межах сум, затверджених [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98] (сума добових витрат в межах України становить '''60 гривень'''). 

Визначення кількості днів відрядження для виплати добових проводиться з урахуванням дня вибуття у відрядження й дня прибуття до місця постійної роботи, що зараховуються як два дні. 

При відрядженні працівника ''строком на один день'' або в таку місцевість, звідки працівник має змогу щоденно повертатися до місця постійного проживання, добові відшкодовуються як за повну добу. 

Сума добових визначається згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами. 

За відсутності наказу добові витрати не виплачуються.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати включаються виплати за час, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження тощо).

Відповідно до підпункту «а» підпункту 170.9.1 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 ПКУ] не є доходом платника податку - фізичної особи, яка перебуває у трудових відносинах із своїм роботодавцем або є членом керівних органів підприємств, установ, організацій, сума відшкодованих йому у встановленому законодавством порядку витрат на відрядження в межах фактичних витрат

== Витрати при відрядженні та їх відшкодування ==

Працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством (стаття 121 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page Кодексу законів про працю України]). 

Підприємство за наявності підтвердних документів (в оригіналі) відшкодовує в межах граничних сум витрат на найм житлового приміщення, затверджених [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98], витрати відрядженим працівникам на найм житлового приміщення з розрахунку вартості одного місця у готелі (мотелі), іншому житловому приміщенні за кожну добу такого проживання з урахуванням включених до рахунків на оплату вартості проживання витрат на користування телефоном (крім витрат на службові телефонні розмови), холодильником, телевізором та інших витрат. Гранична сума добових витрат на найм житлового приміщення в межах України має бути '''не більше 600 гривень'''. 

Якщо працівник отримав аванс на відрядження і не виїхав, то він повинен протягом трьох банківських днів з дня прийняття рішення про відміну поїздки повернути до каси підприємства зазначені кошти.

Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона, якщо його обов’язковість передбачена правилами перевезення на відповідному виді транспорту, та розрахункових документів про їх придбання за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо. 

* Відрядженому працівникові відшкодовуються витрати на побутові послуги, що включені до рахунків на оплату вартості проживання у місцях проживання (прання, чищення, лагодження та прасування одягу взуття чи білизни), але ''не більш як '''10 відсотків''' сум добових витрат'' за всі дні проживання.
* Відшкодування витрат на службові телефонні розмови проводяться в розмірах за погодженням з керівником.
* Витрати на харчування, вартість якого включена до рахунків на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях або до проїзних документів, оплачуються відрядженим працівником за рахунок добових витрат.
* Витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті. У разі здійснення Інтернет-замовлення проїзних документів на автобусні пасажирські перевезення підставою для відшкодування витрат на придбання електронного квитка є роздрукований на паперовому носії проїзний документ. 

За наявності декількох видів транспорту, що зв'язує місце постійної роботи з місцем відрядження, адміністрація підприємства може запропонувати відрядженому працівникові вид транспорту, яким йому слід користуватися. У разі відсутності такої пропозиції працівник самостійно вирішує питання про вибір виду транспорту. 

Відрядженому працівникові відшкодовуються також витрати на проїзд міським транспортом загального користування (крім таксі) відповідно до маршруту, погодженого керівником, та на орендованому транспорті за місцем відрядження (згідно з підтвердними документами).

* Відрядженому працівникові понад установлені суми компенсації витрат у зв'язку з відрядженням відшкодовуються також витрати на оплату податку на додану вартість за придбані проїзні документи, користування в поїздах постільними речами та найм житлового приміщення згідно з підтвердними документами в оригіналі. 

Витрати, що перевищують граничні суми витрат на найм житлового приміщення, відшкодовуються з дозволу керівника згідно з оригіналами підтвердних документів. Зазначені витрати не є надміру витраченими коштами.

Якщо працівник, відряджений для участі у переговорах, конференціях, симпозіумах з питань, що стосуються основної діяльності підприємства,за умовами запрошення безоплатно забезпечується харчуванням організаторами таких заходів або якщо вартість харчування включається до рахунків на найм житлового приміщення, проїзних документів без визначення конкретної суми, добові витрати відшкодовуються в розмірах, що визначаються у відсотках сум добових витрат для України згідно з [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF/paran54#n54 додатком 1] до постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98.

У разі тимчасової непрацездатності відрядженого працівника йому на загальних підставах відшкодовуються витрати на найм житлового приміщення (крім випадків, коли відряджений працівник перебуває на стаціонарному лікуванні) і виплачуються добові протягом усього часу, поки він не може за станом здоров'я приступити до виконання покладеного на нього службового доручення або повернутися до місця свого постійного проживання, але на строк ''не більше двох місяців''. 

Тимчасова непрацездатність відрядженого працівника, а також неможливість за станом здоров'я повернутися до місця постійного проживання повинні бути засвідчені в установленому порядку. 

За час затримки в місцеперебуванні у відрядженні без поважних причин працівникові не виплачується заробітна плата, не відшкодовуються добові витрати, витрати на найм житлового приміщення та інші витрати.

[[Гарантії та компенсації при службових відрядженнях]]

== Строк відрядження ==

Направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування підприємства, куди відряджений працівник строку й мети відрядження. 

'''Строк відрядження не може перевищувати 30 календарних днів''', за винятком випадків, передбачених [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98]. 

Днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника, а днем прибуття з відрядження - день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника. При відправленні транспортного засобу до 24-ї години включно днем вибуття у відрядження вважається поточна доба, а з 0 години і пізніше - наступна доба. Якщо станція, пристань, аеропорт розташовані за межами населеного пункту, де працює відряджений працівник, у строк відрядження зараховується час, який потрібний для проїзду до станції, пристані, аеропорту. Аналогічно визначається день прибуття відрядженого працівника до місця постійної роботи. 

Дата на транспортному квитку (вибуття транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника) має збігатися з датою вибуття працівника у відрядження згідно з наказом про відрядження. Дата на транспортному квитку (прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника) має збігатися з датою прибуття працівника з відрядження згідно з наказом про відрядження. 

Якщо дата на транспортному квитку не збігається з датою прибуття працівника з відрядження згідно з наказом про відрядження, з дозволу керівника підприємства береться до уваги затримка у відрядженні на вихідні або святкові й неробочі дні у разі, якщо строк перебування працівника поза місцем його постійної роботи не перевищуватиме строку відрядження, передбаченого [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98]. 

За ці дні працівникові не відшкодовуються добові витрати, витрати на найм житлового приміщення та інші витрати (крім витрат на проїзд з місця відрядження до місця постійної роботи).

З дозволу керівника може братися до уваги вимушена затримка у відрядженні з не залежних від працівника причин за наявності підтвердних документів в оригіналі.
Рішення про продовження терміну відрядження керівник приймає після прибуття відрядженого працівника до місця постійної роботи на підставі його доповідної записки, яке оформляється відповідним наказом (розпорядженням) керівника підприємства.

== Робочий час та час відпочинку при відрядженні ==

На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим [[Робочий час працівників. Надурочні роботи|робочого часу]] того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються. 

Якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства. 

Якщо працівник відбуває у відрядження у вихідний день, то йому після повернення з відрядження в установленому порядку надається інший день відпочинку. 

Якщо наказом про відрядження передбачено повернення працівника з відрядження у вихідний день, то працівникові може надаватися інший день відпочинку відповідно до законодавства у сфері регулювання трудових відносин. 

Питання виходу працівника на роботу в день вибуття у відрядження та в день прибуття з відрядження регулюється правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

За відрядженим працівником зберігається місце роботи (посада)протягом усього часу відрядження, в тому числі й часу перебування в дорозі.
Працівнику, який направлений у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється за всі робочі дні тижня за графіком, установленим за місцем постійної роботи, та відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.
Державному службовцю, який направлений у службове відрядження, заробітна плата за весь період відрядження виплачується відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/889-19 Закону України «Про державну службу»].

== Куди звернутися, строки звернення ==

Для вирішення спірних питань щодо відшкодування витрат на відрядження можна звернутися до комісії по трудових спорах або безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду. 

Працівник може звернутися до комісії по трудових спорах ''у тримісячний строк'' з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком (стаття 225 Кодексу законів про працю України). 

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду ''в тримісячний строк'' з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (стаття 233 Кодексу законів про працю України). 

При зверненні до суду необхідно сплачувати судовий збір у розмірі, визначеному [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Законом України “Про судовий збір”], окрім випадків коли особи звільнені від сплати судового збору. Розміри ставок судового збору доступні [http://court.gov.ua/sudytax/ на сайті Судової влади України].

[[Категорія:Гарантії і компенсації]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Трудове право]]

Визначення походження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі між собою

2018-11-02T14:04:21Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] від 28.06.1996 № 254к/96-ВР
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України] від 10.01.2002 №2947-III
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України] від 16.01.2003 №435-IV
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України] від 18.03.2004 № 1618-IV
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2398-17 Закон України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану"] від 01.07.2010 №2398-VI
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0719-00 Наказ Міністерства юстиції України від 18.10.2000 № 52/5 “Про затвердження Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні”]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/n0016323-12 Роз’яснення Міністерства юстиції України від 11.05.2012 “Визначення походження дитини від батьків при державній реєстрації народження”]

== Походження дитини ==

Відповідно до ст. 52 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України] діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним. Факт народження дитини породжує виникнення біологічного та морального зв'язку між нею та її батьком і матір'ю. Юридичне значення факт походження набуває лише з моменту його державної реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану. 

Права та обов'язки, що виникають у батьків і дітей, є взаємними. Підставою виникнення взаємних прав та обов'язків батьків і дітей є кровне споріднення, походження дітей від цих батьків. Права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану (стаття 121 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України]) 

Реєстрація народження дитини провадиться з одночасним '''визначенням її походження та присвоєнням прізвища, імені та по батькові.'''
На підставі реєстрації народження дитини видається свідоцтво про народження, в якому засвідчується походження дитини від вказаних у ньому батьків (одного з батьків).

== Походження дитини від матері ==

Визначення походження дитини від матері (засвідчення материнства) не залежить від того факту, перебувала жінка, яка народила дитину, у шлюбі чи ні. Якщо у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька дитини або запис про батька проведено в установленому порядку за вказівкою матері, ''жінка, яка народила дитину, вважається одинокою матір'ю''. 

Документом, що підтверджує походження дитини від певної матері, є документ закладу охорони здоров´я про народження нею дитини - медичне свідоцтво про народження. У виняткових випадках у разі народження дитини вдома чи іншому місці без надання медичної допомоги реєстрація народження дитини проводиться органами державної реєстрації актів цивільного стану у встановленому законом порядку. У разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану народження дитини необхідно в судовому порядку [http://wiki.legalaid.gov.ua:8555/index.php/%D0%92%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%84%D0%B0%D0%BA%D1%82%D1%83_%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8 встановлювати факт народження особи] в певний час.

== Походження дитини від батька ==

Походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану. 

Якщо заява про визнання себе батьком дитини ''подана неповнолітнім'', орган державної реєстрації актів цивільного стану повідомляє батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього про запис його батьком дитини. У разі якщо повідомити батьків, опікуна, піклувальника неповнолітнього неможливо, орган державної реєстрації актів цивільного стану повинен повідомити орган опіки та піклування про запис неповнолітнього батьком дитини. 

Необхідність інформування вказаних осіб, які за законом піклуються про неповнолітню особу, зумовлена тим, що згідно [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] неповнолітній особі, яка записана матір'ю або батьком дитини, може бути надана повна цивільна дієздатність (ч. 1 ст. 35 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]) 

Якщо заява про визнання батьківства не може бути подана особисто, вона може бути подана через представника або надіслана поштою, за умови її нотаріального засвідчення. Повноваження представника мають бути нотаріально засвідчені. 

Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2398-17 Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану"] на захист прав дітей спрямовано виключення з чинного законодавства норми, якою чоловіку було надано право за своєю заявою визнати батьківство щодо дитини, мати якої померла або оголошена померлою, визнана недієздатною, безвісно відсутньою, позбавлена батьківських прав, або якщо мати дитини не проживає з нею не менш як шість місяців і не проявляє про неї материнської турботи та піклування. Тепер у таких випадках батьківство визнається за рішенням суду.

== Куди звернутися ==

Для проведення державної реєстрації народження дитини батьки якої не перебувають у шлюбі між собою, батьки дитини за спільною заявою звертаються до органів державної реєстрації актів цивільного стану. 

Для визначення походження дитини від батька – визнання батьківства – за відсутності спільної заяви жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, необхідно звернутися до суду загальної юрисдикції.

== Розгляд заяв в судовому порядку ==

Позови про визнання батьківства відповідача можуть пред´являтися за місцем проживання позивача та розглядаються судами загальної юрисдикції в порядку позовного провадження відповідно до вимог [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільного процесуального кодексу України]. 

Справи щодо проживання однією сім´єю чоловіка та жінки без шлюбу та встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження розглядаються судами загальної юрисдикції у межах [[Звернення до суду: окреме провадження|окремого провадження]] за правилами підсудності, визначеної на підставі норм Цивільного процесуального кодексу України. 

При зверненні до суду необхідно сплачувати судовий збір у розмірі, визначеному [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Законом України “Про судовий збір”], окрім випадків коли особи звільнені від сплати судового збору. Розміри ставок судового збору [http://court.gov.ua/sudytax/ доступні на сайті Судової влади України].

== Державна реєстрація народження дитини, батьки якої не перебувають у шлюбі ==

Загальними підставами виникнення прав та обов'язків матері, батька і дитини є походження дитини від них, тобто наявність кровного споріднення та реєстрація цього походження у порядку, встановленому законом. Порядок визначення походження дитини залежить від наявності чи відсутності шлюбу між її батьками. Главою 12 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] встановлено порядок визначення походження дитини від матері та батька.

Подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини. Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір’ю дитини заяви про визнання батьківства. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком (частина третя статті 122 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України]).

Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається за їх заявою; за заявою чоловіка, який вважає себе батьком дитини; за рішенням суду (частина друга статті 125 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України]).

При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі державної реєстрації народжень провадиться за прізвищем матері, а ім’я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (частина перша статті 135 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України]).

[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Територіальні органи]]

Отримання свідоцтва про народження дитини

2018-11-02T12:27:22Z

Oleh.bubyr:

== Нормативно правова база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України від 10.01.2002 № 2947-III ]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2398-17 Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 № 2398-VI]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1025-2010-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразків актових записів цивільного стану, описів та зразків бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0691-08 Інструкція з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2008 року № 1269/5]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0719-00 Правила державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2010 року № 52/5]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1085-2014-%D1%80 Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затверджені розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 1085]

== Термін отримання свідоцтва==

Свідоцтво про народження є документом, що підтверджує факт реєстрації народження дитини.

Державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові та проводиться '''не пізніше одного місяця з дня її народження''', а у разі народження дитини мертвою - '''не пізніше трьох днів'''.

== Куди звертатися ==

Стаття 13 Закону України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2398-17 «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»] вказує на те, що реєстрацію необхідно проводити за місцем прописки батьків (або одного з батьків) або ж за місцем народження дитини '''в місцевих органах РАЦСу'''.

З 2016 року отримати свідоцтво про народження стало можливим в тому пологовому будинку, де з’явився малюк на світ, а також запису на чергу в РАГС через [http://dracs.minjust.gov.ua/ веб-сайт]. Але тільки не велика кількість РАГСів беруть участь у цьому проекті. Також батькам малюків буде доступна ще низка реєстраційних послуг.

З 2016 року отримати свідоцтво про народження стало можливим в тому '''пологовому будинку''', де з’явилася дитина. ''(''При цьому, компетенція пологових будинків не розширилася, просто в їх приміщенні відтепер розташовується представник / співробітник РАЦСу (ДРАЦСу), який зможе внести відомості про дитину до реєстру'').
Поки таке нововведення є експериментальним, а тому батьки можуть вибирати, де отримувати свідоцтво: в РАЦСі або в пологовому будинку (але поки що не в кожному).


== Хто отримує свідоцтво про народження дитини ==

Свідоцтво про народження дитини отримують його '''батьки'''.
* якщо батьки перебувають у зареєстрованому шлюбі і мають однакові прізвища, для реєстрації достатньо присутності одного з батьків;
* якщо у батьків різні прізвища , необхідно присутність обох;
* якщо мати не перебуває у зареєстрованому шлюбі, але бажає вказати відомості про батька дитини: паспорти батьків та спільна заява про визнання батьківства (заява складається при подачі документів). Присутність обох батьків як при поданні заяви, так і при отриманні свідоцтва про народження обов’язкова;
* якщо мати дитини не перебуває у зареєстрованому шлюбі і немає заяви особи, яка визнає своє батьківство: паспорт матері та заява про запис відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу] (заява складається при подачі документів): прізвище та громадянство батька дитини зазначається за прізвищем та громадянством матері, а ім’я та по батькові дитини записується за її вказівкою.

У разі '''смерті батьків''' або в разі якщо вони з інших причин не можуть зареєструвати народження дитини, державна реєстрація проводиться за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина чи в якому вона перебуває.

У разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебування запис про матір та батька дитини провадиться відповідно до частини 1 статті 135 СКУ, за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина.

== Перелік необхідних документів ==

За загальним правилом для отримання свідоцтва про народження необхідно написати відповідну '''заяву''', а також додати такі '''документи''':
* медичне свідоцтво про народження, що видається закладами охорони здоров’я, де приймаються пологи (або медичну довідку про перебування дитини під наглядом лікувального закладу, у разі народження дитини поза закладом охорони здоров’я);
* паспорти або паспортні документи, що посвідчують особи батьків (одного з них);
* свідоцтво про шлюб як документ, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини. За відсутності свідоцтва про шлюб підтвердженням зареєстрованого шлюбу може бути відмітка про його державну реєстрацію в паспортах або паспортних документах матері та батька дитини.

== Термін виконання ==

Свідоцтво про народження надається '''в день звернення''', при умові наявності всіх необхідних документів.
 

== Порядок внесення відомостей про батьків у свідоцтві про народження ==

=== Батьки перебувають у шлюбі ===

Якщо батько й мати дитини перебувають у шлюбі між собою, то батько дитини буде вказаний на підставі '''свідоцтва про шлюб'''. 

=== Батьки, які не перебувають у шлюбі ===

Колишній чоловік буде автоматично вказаний батьком дитини, якщо пройшло не більше '''трьохсот днів ( 10 місяців)''' з дня:
* розірвання шлюбу або визнання його недійсним;
* смерті чоловіка.

Якщо мати дитини під час державної реєстрації народження заявляє, що її колишній чоловік не є батьком дитини, і у зв'язку з цим просить не вказувати його батьком в актовому записі про народження дитини, її прохання може бути задоволене лише за наявності спільної заяви чоловіка та дружини (колишнього подружжя) про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини, а також заяви матері та батька дитини про визнання батьківства.

Відомості про батька можуть бути внесені на підставі встановлення батьківства через ЗАГС , якщо батько й мати дитини не перебувають у шлюбі між собою.

==== Встановлення батьківства у випадку коли батьки не перебувають у шлюбі ====
Батько й мати дитини, які не перебувають у шлюбі подають спільну заяву про встановлення батьківства. Це можна зробити одночасно з реєстрацією народження дитини в цьому ж органі РАЦС або ще під час вагітності матері.

У тому випадку, '''якщо мама дитини померла, визнана недієздатною, позбавлена батьківських прав або визнана рішенням суду безвісно відсутньою''', батько може сам подати заяву до органу РАЦС про встановлення батьківства. У цьому випадку йому, крім документа про відсутність матері дитини, знадобиться дозвіл органу опіки та піклування на встановлення батьківства, а за відсутності такого дозволу — рішення суду . 

Якщо немає спільної заяви батьків, які не перебувають у шлюбі між собою, або заяви батька дитини, батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою зацікавленої особи. У цьому випадку відомості про батька вносяться на підставі рішення суду.

=== Реєстрація дитини без батька ===

Якщо батьки не перебувають у шлюбі, у випадках відсутності заяви батька, спільної заяви батьків або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері. Ім’я та по батькові батька записується за її вказівкою (стаття 135 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України]).

== Порядок отримання свідоцтва про народження дитини, яка народилася на тимчасово окупованій території України ==

Для отримання свідоцтва про народження дитини, яка народилася на тимчасово окупованій території України (АР Крим, м. Севастополь та окремі райони Луганської та Донецької областей), батькам, родичам, їхнім представникам або іншим законним представникам дитини* '''необхідно''': 

1. Подати '''[[Встановлення факту нарождения особи|до будь-якого суду]]''' за межами тимчасово окупованої території України незалежно від свого місця проживання: 

- [[Встановлення факту народження або смерті на тимчасово окупованій території|заяву про встановлення факту народження особи]]; 
[[Медіа:Заява про встановлення факту народження.docx]]

- належні докази ''(У разі посилання на свідчення свідків заявник повинен переконатись, що вони зможуть з’явитися до суду у день подання заяви про встановлення факту. Доказами у справі можуть бути письмові докази: оригінали чи копії медичних документів, пояснення заінтересованих осіб, їхніх представників, свідчення свідків, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи, висновки експертів. Документи, видані органами та установами (в т.ч., лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території, теж можуть братися до уваги судом.)'' 

- квитанцію про сплату судового збору. 
 

2. Така справа '''розглядається судом невідкладно''' з моменту надходження заяви. Та за результатами розгляду може прийняти одне з наступних рішень: 
- У разі задоволення заяви, суд невідкладно видає копію рішення заявнику, в якому зазначає дані про дату і місце народження дитини, її стать, відомості про батьків, або надсилає копію рішення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації (у разі відсутності заявника під час проголошення рішення). 

- Суд повертає заяву – у разі неналежної форми заяви або відсутності вказаних у заяві документів. 

- Суд відмовляє у задоволенні заяви - у разі недостатності доказів.
 

3.Якщо заяву було задоволено заявник для отримання свідоцтва про народження '''подає до будь-якого відділу державної реєстрації актів цивільного стану копію рішення суду''' про встановлення відповідного факту та '''свій паспорт''' громадянина України.
 

Примітка* '''Родичами є:''' чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. 
Законними представниками є батьки (усиновлювачі), опікуни. 

== Порядок оскарження запису батьків у свідоцтві ==

Запис батьків у свідоцтві може бути оскаржена '''тільки в суді порядку''' на вимогу особи, записаного в якості батька або матері дитини, або особи , фактично є батьком чи матір’ю дитини , а також самої дитини після досягнення нею повноліття.
 

== Порядок внесення змін до актового запису ==

Додатково про виправлення помилок у актових записах цивільного стану можна дізнатися за посиланням у статті [[Внесення змін до актового запису цивільного стану]]

[[Категорія:Сімейне право]]

Строки пред'явлення виконавчих документів до примусового виконання

2018-10-29T12:55:19Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база: ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/254к/96-вр Конституція України № 254к/96-ВР від 28.06.1998]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1798-12 Господарський процесуальний кодекс України № 1798-XII від 06.11.1991 року]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України № 2747-IV від 06.07.2005 року]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закон України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3477-15 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1403-19 Закон України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"]

== Загальні відомості ==

Примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб) в Україні покладається на Державну виконавчу службу та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1403-19 Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"] на підставі виконавчих документів, які видані органом, що прийняв рішення.

Перелік виконавчих документів, які підлягають виконанню виконавчою службою, перелічено в ст.3 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закону України «Про виконавче провадження»].

Підлягають виконанню державною виконавчою службою такі виконавчі документи:
# виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України;
# судові накази;
# ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом;
# виконавчі написів нотаріусів;
# посвідченя комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій;
# постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди;
# постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом;
# рішення інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами;
# рішення Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України;
# рішення (постанов) суб’єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.

Виконавчий документ є документом строковим, тобто має виконавчу силу тільки протягом строку, встановленого законом. Строк пред'явлення виконавчого документа до виконання (виконавча давність) — це встановлений законом строк, протягом якого виконавчий документ може бути пред'явлений до виконання і стати підставою для відкриття виконавчого провадження та проведення виконавчих дій, спрямованих на реалізацію припису юрисдикційного акта.

Виконавчі документи можуть подаватися до виконання у відділу ДВС за заявою стягувача, зазначеним у виконавчому документі або його представником, прокурором у випадку представництва інтересів громадянина чи держави в суді, судом та іншими передбачених законом випадках.

Якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом;

У разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Згідно ст. 4 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закону України «Про виконавче провадження»] Виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред’явлення, якщо:

# Рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);
# Пропущено встановлений законом строк пред’явлення виконавчого документа до виконання;
# Боржника визнано банкрутом;
# Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;
# Юридичну особу - боржника припинено;
# Виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;
# Виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;
# Стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов’язковим;
# Виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;
# Виконавчий документ пред’явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.

При поверненні стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання стягувачу повертається сплачений ним авансовий внесок.

Державний виконавець відкриває виконавче провадження за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження», на підставі виконавчого документа.

== Строки для пред’явлення виконавчих документів ==

У виконавчому документі повинно бути зазначено серед інших строк пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Законом України «Про виконавче провадження» встановлено наступні строки для пред’явлення виконавчих документів до виконання:

# Посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців.
# Інші виконавчі документи - протягом 3-х років.

Зазначені вище строки встановлюються для:

* Виконання судових рішень - з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а в разі якщо судове рішення підлягає негайному виконанню, - з наступного дня після його прийняття;
* Виконання рішень комісій по трудових спорах - з дня видачі посвідчення на примусове виконання рішення. Інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними законної сили, якщо інше не передбачено законом.;
* Інших виконавчих документів з наступного дня після набрання ними юридичної сили, якщо інше не передбачено законом.

Рішення про стягнення періодичних платежів (у справах про стягнення аліментів, про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, втратою годувальника тощо) можуть бути пред'явлені для виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.

Строки пред'явлення виконавчих документів до виконання встановлюються для кожного платежу окремо.

== Переривання строків ==

Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються:

* пред'явленням виконавчого документа до виконання;
* наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.

У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.

== Пропущення строку ==

У разі пропущення строку пред’явлення до виконання виконавчого документу: 
# Державний виконавець відмовляє у прийнятті до провадження виконавчого документа, строк пред'явлення для примусового виконання якого закінчився, про що виносить відповідну постанову.
# Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення строку пред'явлення до суду, який видав виконавчий документ, або до суду за місцем виконання. Суд розглядає таку заяву в десятиденний строк, якщо інше не передбачено законом.

Для інших виконавчих документів пропущений строк поновленню не підлягає.

Отже, гарантією захисту прав сторін є обов'язок державного виконавця здійснювати контроль за правильним і своєчасним пред’явленням виконавчих документів до примусового виконання. Відповідно до ст. 119 Господарського процесуального кодексу України (у разі пропуску строку для пред’явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено. Заява про відновлення пропущеного строку подається до господарського суду, який прийняв судове рішення. Заява розглядається у засіданні господарського суду, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач і боржник. Неявка боржника і стягувача у судове засідання не є перешкодою для розгляду заяви. За результатами розгляду заяви виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві і боржнику). – викласти так : Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку, встановленого законом, розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, без повідомлення учасників справи. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк. Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов’язку вчинити відповідну процесуальну дію. Про поновлення або продовження процесуального строку суд постановляє ухвалу. Про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою. Ухвалу про відмову у поновленні або продовженні процесуального строку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до ст. 119 [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1798-12 Господарського процесуального кодексу України] у разі пропуску строку для пред’явлення наказу до виконання з причин, визнаних господарським судом поважними, пропущений строк може бути відновлено. Заява про відновлення пропущеного строку подається до господарського суду, який прийняв судове рішення. Заява розглядається у засіданні господарського суду, про час і місце якого повідомляються ухвалою стягувач і боржник. Неявка боржника і стягувача у судове засідання не є перешкодою для розгляду заяви. За результатами розгляду заяви виноситься ухвала, яка надсилається стягувачеві і боржнику.

Також слід додати, що поновлення строку пред’явлення виконавчого листа до виконання, який виданий адміністративним судом, передбачено ст. 376 [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 КАС України]. Відповідно до зазначеної статті (стягувачам, які пропустили строк для пред’явлення виконавчого листа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку подається до адміністративного суду, який видав виконавчий лист, або до адміністративного суду за місцем виконання. Суд розглядає заяву про поновлення пропущеного строку в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду. Ухвалу суду за результатами розгляду заяви про поновлення пропущеного строку може бути оскаржено в загальному порядку) – викласти так: Стягувачам, які пропустили строк для пред’явлення виконавчого листа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено. Заява про поновлення пропущеного строку подається до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції. Суд розглядає заяву про поновлення пропущеного строку в десятиденний строк у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду. Ухвалу суду за результатами розгляду заяви про поновлення пропущеного строку може бути оскаржено в порядку, встановленому цим Кодексом.

[[Категорія:Виконавче провадження]]

Користування водними об'єктами на умовах оренди

2018-10-01T12:47:38Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5293-17 Закон України “Про аквакультуру”]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/420-2013-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового договору оренди водних об´єктів” від 29.05.2013 № 420]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1-2013-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України» від 3 липня 1995 р. № 484]

== Об’єкти оренди ==

'''Водний об’єкт''' - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт).

В користування на умовах оренди можуть передаватися такі типи водойм (відповідно до ст.51 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]):

* '''водосховища (крім водосховищ комплексного призначення)''';
* '''ставки; '''
* '''озера та замкнені природні водойми'''

== Суб'єкти орендних відносин ==

''Орендарями'' водних об'єктів можуть виступати юридичні особи чи фізичні особи - підприємці. 

''Орендодавцями'' водних об'єктів (їх частин) місцевого значення у межах населених пунктів є органи місцевого самоврядування, за межами – обласна державна адміністрація. Орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.

== Умови надання водних об’єктів в оренду ==

Водні об'єкти надаються у користування на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою, органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельним кодексом України] (при цьому віднесення водного об'єкта до загальнодержавного або місцевого не має значення), відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства. (статті 135 - 139 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельного кодексу України]).
Форма договору оренди водних об´єктів затверджена [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/420-2013-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового договору оренди водних об´єктів” від 29.05.2013 № 420].
Надання водних об'єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об'єкта.

== Права та обов’язки водокористувачів ==

Основним правом водокористування є право користування водними об'єктами за цільовим призначенням (це право є одночасно і обов'язком водокористувачів).

Згідно з [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водним кодексом України] (ст. 43) визначено такі права водокористувачів:
* здійснювати загальне, спеціальне водокористування;
* користуватися водними об'єктами на умовах оренди;
* вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування;
* споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт;
* передавати в користування воду іншим водокористувачам та на визначених умовах;
* здійснювати й інші функції щодо водокористування в порядку, встановленому законодавством.

Права водокористувачів охороняються законом.

Порушені права водокористувачів підлягають поновленню в порядку, встановленому законодавством. Поновлення порушених прав водокористувачів може здійснюватися шляхом звернення до уповноважених органів державної влади та місцевого самоврядування, а також у судовому порядку.

Статтею 44 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України] закріплюються обов’язки користувачів водних об’єктів.

Серед основних обов´язків наступні:

* економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відновлення і поліпшення якості вод;
* використовувати води (водні об'єкти) відповідно до цілей і умов їх надання;
* дотримуватися встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скиду забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території;
* використовувати ефективні сучасні технічні засоби і технології для утримання своєї території в належному стані, а також здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що виводяться з неї;
* не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам та об'єктам навколишнього природного середовища;
* утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди і технічні пристрої тощо;
* своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до законодавства;
* здійснювати невідкладні роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води, та надавати необхідні технічні засоби для ліквідації аварій на об'єктах інших водокористувачів у порядку, встановленому законодавством, тощо.
* здійснювати засобами вимірювальної техніки, у тому числі автоматизованими, облік забору та використання вод, контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об'єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами
* здійснювати погоджені у встановленому порядку технологічні, лісомеліоративні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні та інші заходи щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення скидання забруднених стічних вод;
* здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу
* безперешкодно допускати на свої об'єкти державних інспекторів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, а також громадських інспекторів з охорони довкілля, які здійснюють перевірку додержання вимог водного законодавства, і надавати їм безоплатно необхідну інформацію;
* своєчасно інформувати центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування про виникнення аварійних забруднень;
* виконувати інші обов'язки щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів згідно з законодавством.

== Право загального водокористування ==

Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об’єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

З метою охорони життя і здоров’я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські Ради за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об’єктах, розташованих на їх території.

Місцеві Ради зобов’язані повідомляти населення про встановлені ними правила, що обмежують загальне водокористування. На водних об’єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об’єкт в оренду.

На водних об'єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об'єкт в оренду.
Водокористувач, який узяв водний об'єкт у користування на умовах оренди, зобов'язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об'єкті, наданому в оренду.
Якщо водокористувачем або відповідною радою не встановлено таких умов, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень. (ст. 47 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]).

== Обмеження прав водокористувачів ==

У разі маловоддя, загрози виникнення епідемій та епізоотій, а також в інших передбачених законодавством випадках права водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови водокористування з метою забезпечення охорони здоров'я людей та в інших державних інтересах. При цьому пріоритетність надається використанню вод для питних і побутових потреб населення.

Права водокористувачів обмежуються також під час аварій або за умов, що можуть призвести чи призвели до забруднення вод, та при здійсненні невідкладних заходів щодо запобігання стихійному лиху, спричиненому шкідливою дією вод, і ліквідації його наслідків.

Права водокористувачів, які здійснюють спеціальне водокористування, можуть бути обмежені органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування чи надав водний об'єкт у користування або в оренду.
Права вторинних водокористувачів можуть бути обмежені первинними водокористувачами за погодженням з органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування чи надав водний об'єкт у користування. (ст. 45 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]).

== Відповідальність за порушення водного законодавства ==

Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.
Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій. 

Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у:
# самовільному захопленні водних об'єктів;
# забрудненні та засміченні вод;
# порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду;
# руйнуванні русел річок, струмків та водотоків або порушенні природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій;
# введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності;
# недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування;
# самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин);
# порушенні правил ведення державного обліку вод або перекрученні чи внесенні недостовірних відомостей в документи державної статистичної звітності;
# пошкодженні водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушенні правил експлуатації та встановлених режимів їх роботи;
# незаконному створенні систем скидання зворотних вод у водні об'єкти, міську каналізаційну мережу або зливну каналізацію та несанкціонованому скиданні зворотних вод;
# використанні земель водного фонду не за призначенням;
# неповідомленні (приховуванні) відомостей про аварійні ситуації на водних об'єктах;
# відмові від надання (приховуванні) проектної документації та висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, а також актів і висновків комісій, які приймали об'єкт в експлуатацію;
# порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення.

Дисциплінарна відповідальність полягає в накладенні на правопорушника дисциплінарних стягнень за незначні порушення водного законодавства адміністрацією за місцем роботи або вищестоящим органом. Види дисциплінарних стягнень передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, організації та установи.

'''Адміністративна відповідальність у вигляді штрафів може наставати за:'''

а) порушення правил охорони водних ресурсів:

* забруднення і засмічення вод;
* порушення водоохоронного режиму на водозаборах, яке спричиняє їх забруднення, водну ерозію ґрунтів та інші шкідливі явища;
* введення в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без споруд і пристроїв, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливому діянню (ст. 591 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення]);

б) порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення:

* забруднення і засмічення територіальних і внутрішніх морських вод внаслідок скидів із суден, здійснених без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів або з по-рушенням встановлених правил;
* проведення навантажувальних та розвантажувальних робіт, що можуть призвести до забруднення територіальних і внутрішніх морських вод, без дозволу органів державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища, якщо одержання такого дозволу передбачено законодавством України;
* неповідомлення адміністрації найближчого порту України про проведене внаслідок крайньої необхідності без належного на те дозволу скидання у море шкідливих речовин з судна або іншого плавучого засобу, повітряного судна, платформи чи іншої штучно спорудженої у морі конструкції, а у випадках скидання з метою поховання — і органу, який видає дозволи на таке скидання, одразу після здійснення або в ході здійснення такого скидання (ст. 591 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП]);

в) порушення правил водокористування:

* забір води з порушенням планів водокористування;
* самовільне проведення гідротехнічних робіт;
* безгосподарне використання води (добутої або підведеної з водних об'єктів);
* порушення правил ведення первинного обігу кількості вод, що забираються з водних об'єктів і скидаються до них, та визначення якості вод, що скидаються (ст. 60 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП]);

г) пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації (ст. 61 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП]);

д) невиконання обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій зі шкідливими речовинами і сумішами:
* невиконання капітаном або іншими особами командного складу судна чи іншого плавучого засобу передбачених чинним законодавством обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій з речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, чи сумішами, які містять такі речовини понад установлені норми;
* внесення зазначеними особами до суднових документів неправильних записів про ці операції або незаконне відмовлення пред'явити такі документи відповідним службовим особам (ст. 62 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП]).

Цивільно-правова відповідальність полягає у відшкодуванні збитків, заподіяних порушенням водного законодавства. Цей вид відповідальності настає на підставі ст. 111 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водного кодексу України].

Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від збору за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.
Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства (ст. 111 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]).

Відшкодування збитків регулюється також постановою [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1-2013-%D0%BF Кабінету Міністрів України «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України» від 3 липня 1995 р. № 484].

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. (ст. 110 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водного кодексу України]).

Кримінальна відповідальність за порушення водного законодавства настає на підставі статей 242 і 243 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України].

Стаття 242 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу] передбачає відповідальність за забруднення поверхневих чи підземних вод і водоносних горизонтів, джерел питних, лікувальних вод або зміну їхніх природних властивостей, або виснаження водних джерел, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи для довкілля карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або обмеженням волі на той самий строк.

Якщо ті самі діяння спричинили загибель або захворювання людей, масову загибель об'єктів тваринного і рослинного світу або інші тяжкі наслідки караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Стаття 243 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу] передбачає відповідальність за такі злочини:

Забруднення моря в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або в межах вод виключної (морської) економічної зони України матеріалами чи речовинами, шкідливими для життя чи здоров'я людей, або відходами внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя чи здоров'я людей або живих ресурсів моря чи могло перешкодити законним видам використання моря, а також незаконне скидання чи поховання в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або у відкритому морі зазначених матеріалів, речовин і відходів — караються штрафом від трьохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель або захворювання людей, масову загибель об'єктів тваринного і рослинного світу або інші тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Неповідомлення спеціально відповідальними за те особами морських та повітряних суден або інших засобів і споруд, що знаходяться у морі, адміністрації найближчого порту України, іншому уповноваженому органу або особі, а у разі скидання з метою поховання — і організації, яка видає дозволи на скидання, інформації про підготовлюване або здійснене внаслідок крайньої потреби скидання чи невідворотні втрати ними в межах внутрішніх морських і територіальних вод України або у відкритому морі шкідливих речовин чи сумішей, що містять такі речовини понад встановлені норми, інших відходів, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей або живих ресурсів моря чи могло завдати шкоди зонам лі¬кування і відпочинку або перешкодити іншим законним видам використання моря — карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до трьох років.

Кримінальна відповідальність за порушення водного законодавства може наставати і на підставі статей [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України], які передбачають відповідальність за службові злочини, зокрема: ст. 364 — зловживання владою або службовим становищем; ст. 367 — службова недбалість.

[[Категорія:Екологічне право]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України‎]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Оспорювання батьківства та виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька дитини

2018-10-01T12:33:31Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України від 10.01.2002 № 2947-III]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV] 
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17/page Закон України “Про судовий збір” від 08.07.2011 № 3674-VI]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів” від 15 травня 2006 року № 3]

== Оспорювання батьківства ==

Оспорювання батьківства – це невизнання особою реєстрації себе як батька дитини. Особа, яка записана батьком дитини згідно з положеннями Сімейного кодексу України, має право оспорити своє батьківство, пред’явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. 

'''Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.''' (стаття 136 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України])

Оспорювання батьківства відповідно до ст. 122 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України], дитина, яка зачата або народжена у шлюбі походить від подружжя. Але, на жаль, останнім часом дуже часто відбувається зачаття, а іноді навіть народження дитини задовго до офіційної реєстрації шлюбу. Крім того, як свідчить практика, нерідко батьком дитини, народженої в шлюбі, є зовсім інший чоловік.

Оспорити своє батьківство в судовому порядку має право особа, яка записана батьком дитини відповідно до ст.ст. 122, 124 і 126 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України]. А саме чоловік має право оспорити своє батьківство:

# якщо дитина народжена у шлюбі;
# якщо на момент народження дитини батьки в шлюбі не перебували, але при реєстрації народження батько визнав своє батьківство;
# якщо дитина народилася до спливу десяти місяців з моменту розірвання шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після реєстрації повторного шлюбу його матері з іншою особою.

Не має права оспорювати своє батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є батьком цієї дитини, а також особа, яка дала згоду на використання допоміжних репродуктивних технологій.

Але для оспорювання батьківства та звернення до суду повинні бути вагомі підстави. Найчастіше ця ситуація виникає в тих випадках, коли подружжя давно припинили шлюбні відносини, жінка фактично проживає з іншим чоловіком, не надаючи значення тому, що вона юридично все ще є дружиною першого чоловіка. Вона вагітніє і народжує дитину від іншого чоловіка, а коли приходить до ДРАЦС для реєстрації народження дитини - виникають проблеми. Звичайно, це питання можна вирішити без суду, якщо з'явитися в ДРАЦС разом з «юридичним» і «фактичним» чоловіком і написати відповідні заяви. А якщо «юридичного» чоловіка знайти неможливо? У такому випадку він буде записаний батьком дитини і зможе оспорити своє батьківство лише в судовому порядку.

Буває інша ситуація: подружжя давно проживають в законному шлюбі. Дітей не мають. Чоловік їде у тривале відрядження, а після повернення дізнається, що скоро стане батьком. Дружина клянеться, що це його дитина, але друзі і сусіди кажуть, що бачили, як у відсутність «законного чоловіка» до неї заходив її колишній друг. Народжується дитина, відповідно до ч.1 ст.121 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу] чоловіка записують батьком дитини, але сумніви залишаються. Дружина відмовляється від проведення експертизи. У такому випадку чоловік має право оспорити своє батьківство у суді.

== Коло осіб ==

# ''особа, записана в свідоцтві про народження батьком дитини'';
# ''діти-спадкоємці'' ''зазначеної вище особи'' у випадку, якщо він: помер до народження дитини і залишив нотаріусу заяву про невизнання свого батьківства, або помер після народження дитини, але за життя подав позов до суду про виключення свого імені з актового запису про народження.
# ''дружина або батьки'' (спадкоємці) після смерті особи, яка за життя не знала, що записана батьком дитини;
# ''мати дитини'', якщо батьком дитини записаний її чоловік, а насправді ним є інший чоловік – біологічний батько (за умови, що справжній батько підтвердить це у своїй заяві про визнання себе батьком дитини).

Існує ще стаття 129 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України], в якій мова йде щодо спору про батьківство між чоловіком матері та чоловіком, який вважає себе батьком. У такому разі: чоловік, який вважає себе батьком, має право пред’явити позов до чоловіка матері дитини про визнання свого батьківства.

Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

При розгляді спору суд має виходити зі змісту ч. 2 ст. 128 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України], відповідно до якої підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Причому судово-генетична експертиза має важливе значення в процесі доказування батьківства позивача та спростування батьківства чоловіка, який записаний батьком дитини.

Відповідачами у даній справі є батько дитини та державний орган реєстрації актів цивільного стану, якщо у позовній заяві стоїть питання про виключення з актового запису про народження відповідача та запису батьком позивача. Матір дитини для повного і всебічного з'ясування усіх обставин справи слід залучати у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

Щодо позовної давності при вирішенні спору про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини. Згідно зі ст. 129 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК] зазначена особа може звернутися з такими вимогами у межах строку позовної давності (один рік), перебіг якого починається з дня, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство. Причому законодавець виходить з того, що особі 12 місяців достатньо для прийняття такого рішення

== Куди звернутися ==

Орган, компетентний розглядати дані питання, – суд загальної юрисдикції. У своєму рішенні суд визнає/не визнає батьком дитини і вирішить питання щодо актового запису – внести в нього зміни або залишити в первісному вигляді.

В такому випадку, необхідно буде довести відсутність кровного споріднення між заявником та дитиною. Слід зазначити, якщо особа яка записана батьком дитини, знала в момент реєстрації її батьком, що вона не є батьком дитини, то така особа не має права оспорювати своє батьківство (ст. 136 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного Кодексу України]).

Для звернення до суду необхідно сплатити судовий збір у розмірі, визначеному [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17/page Законом України “Про судовий збір”], окрім випадків коли особи звільнені від сплати судового збору. 

Розміри ставок судового збору доступні на сайті [http://court.gov.ua/ Судової влади України].

== Які документи потрібні, щоб оспорити батьківство ==

Для цього потрібно скласти та подати до суду позовну заяву та її копії (відповідно до кількості осіб, які братимуть участь у справі). До неї додається копія свідоцтва про народження (за можливості надати). 

До позову також необхідно додати квитанцію про сплату судового збору. Якщо при мотивації своїх вимог, посилатися на якісь письмові докази, то їх також слід долучити, бажано, в оригіналі.

Чому найкраще – в оригіналі, тому що якщо подаються копії, то найімовірніше, відповідач клопотатиме про надання оригіналів, а це – непотрібне затягування часу.

== Чи обмежено тимчасовими рамками право на оспорювання батьківства ==

Тимчасові обмеження для заперечування батьківства бувають двох типів:
* стосуються віку дитини;
* стосуються строків позовної давності.
''До моменту народження дитини, оспорювати батьківство не можна.'' Граничним моментом, до якого ще можна оспорити батьківство, є повноліття дитини.
''Неможливо оспорити батьківство після смерті дитини.'' 

Позовної давності для оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини, немає. Для матері цей термін обмежується '''1 роком''' ''з дня, коли жінка довідалася або могла довідатися про те, що вона є матір’ю дитини'' (стаття 139 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України]). [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 Оспорити батьківство мають право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень, - шляхом пред'явлення позову про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини, а також жінка, котра народила дитину в шлюбі, - звернувшись із позовом про виключення із цього запису відомостей про її чоловіка як батька дитини. Для вимог чоловіка про виключення відомостей про нього як батька з актового запису про народження дитини позовної давності не встановлено, а для вимог жінки про виключення з цього запису відомостей про її чоловіка як батька позовна давність становить один рік і її перебіг починається з дня реєстрації дитини. При цьому відповідні вимоги жінки суд може задовольнити лише за умови подання іншою особою заяви про своє батьківство.]
Такий же термін – '''1 рік''' – визначено для можливості подати позов про визнання батьківства за статтею 129 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України]. 

Також існує обставина, при якій особа, зареєстрована батьком, не може оспорювати батьківство незалежно від тимчасових термінів: якщо він заздалегідь перед проведенням державної реєстрації знав, що дитина не є йому рідною, і все одно надав свою згоду, а також надав згоду на штучне заплідення своєї дружини.

== Які докази слід надати для заперечування батьківства ==

Конкретного переліку можливих доказів СК не надає, тому застосовуючи аналогію закону, звертаємося до ЦПК ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цівiльного процесуального кодексу]). Ґрунтуючись на положеннях Цивiльного процесуального кодексу України ними можуть бути:
– Показання свідків (сусіди можуть підтвердити, що до дружини навідувався сторонній чоловік або що довгий час не проживали разом);
– Речові докази (наприклад, квитки, що підтверджують факт тривалої відсутності в той період, коли дружина завагітніла, відрядні лист і т.д.);
– Результати судово-медичної, генетичної, біологічної експертиз. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини.] Пленум Верховного Суду дав своє пояснення в [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 Постанові №3 від 15.05.2006] року на рахунок того, як бути в ситуації, якщо особа щодо якої призначено експертизу, ухиляється від дачі біологічного матеріалу: суд може визнати факт, для встановлення якого ця експертиза була призначена.

[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Особисті немайнові права фізичної особи]]

Використання земель та об'єктів водного фонду

2018-09-24T11:26:21Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5293-17 Закон України «Про аквакультуру»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/502-96-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження порядку користування землями водного фонду” від 13 травня 1996 pоку № 502]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/347-97-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку складання паспортів річок і Порядку установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними” від 14 квітня 1997 року № 347.]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0775-13 Порядок розроблення паспорта водного об’єкта затверджено наказом Міністерства екології та природних ресурсів] від 18.03.2013 № 99 та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 18.05.2013 за № 775/23307

== Об´єкт ==

Водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт) (ст. 1 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]). 

Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. (ст. 3 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]).

До водного фонду України належать:

1. Поверхневі води:
* природні водойми (озера);
* водотоки (річки, струмки);
* штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;
* інші водні об'єкти;

2. Підземні води та джерела;

3. Внутрішні морські води та територіальне море.

Залежно від водозбірної площі басейну річки поділяються на великі, середні та малі.

До великих належать річки, які розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозбору понад 50 тис. квадратних кілометрів.

До середніх належать річки, які мають площу водозбору від 2 до 50 тис. квадратних кілометрів.

До малих належать річки з площею водозбору до 2 тис. квадратних кілометрів.

З метою охорони водності малих річок забороняється:
# змінювати рельєф басейну річки;
# руйнувати русла пересихаючих річок, струмки та водотоки;
# випрямляти русла річок та поглиблювати їх дно нижче природного рівня або перекривати їх без улаштування водостоків, перепусків чи акведуків;
# зменшувати природний рослинний покрив і лісистість басейну річки;
# розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації;
# проводити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів'ях річок;
# надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва;
# здійснювати інші роботи, що можуть негативно впливати чи впливають на водність річки і якість води в ній.

== Регулювання стоку річок, створення штучних водойм ==

Водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення.
З метою збереження гідрологічного, гідробіологічного та санітарного стану річок забороняється споруджувати в їх басейні водосховища і ставки загальним обсягом, що перевищує обсяг стоку даної річки в розрахунковий маловодний рік, який спостерігається один раз у двадцять років. 

Створення на річках та у їх басейнах штучних водойм та водопідпірних споруд, що впливають на природний стік поверхневих і стан підземних вод, допускається лише з дозволу місцевих рад за погодженням з обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, і центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр (ст.. 82 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]).

== Суб’єкти водокористування ==

Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи (ст. 42 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]).

== Види водокористувачів ==

Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними.

До первинних водокористувачів відносяться ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. 

Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.

Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об'єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.

== Види водокористування ==

Водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.
''Загальне водокористування'' здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

Водокористувач (орендар), який узяв водний об’єкт у користування на умовах оренди, зобов'язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об'єкті, наданому в оренду.

Орендарі водного об'єкта зобов'язані передбачити місця для безоплатного забезпечення права громадян на загальне водокористування (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство тощо).

''Спеціальне водокористування'' - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.
Дозвіл на спеціальне водокористування надається безоплатно.
Спеціальне водокористування є платним. 

Специфічним видом є користування водними об'єктами для потреб водного транспорту, яке здійснюється на судноплавних водних об'єктах, внутрішніх (морських), територіальних водах, що є водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли є повна або часткова заборона. Порядок віднесення внутрішніх водних шляхів до категорії судноплавних затверджується Кабінетом Міністрів України ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page ст. 67 ВК України]).

Користування водними об'єктами для плавання на маломірних суднах (веслових, моторних човнах) дозволяється з дотриманням правил, що встановлюються відповідними радами за погодженням з державною інспекцією Регістру і безпеки судноплавства.

Спеціальне водокористування може бути короткостроковим ('''на 3 роки''') або довгостроковим ('''від 3 до 25 років''').
Річка в цілому не може бути об’єктом оренди, оскільки чинним законодавством України передбачено можливість передачі в оренду лише замкнених водних об’єктів, а саме: водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

[[Категорія: Екологічне право]]

Порядок припинення громадської організації

2018-09-24T11:17:26Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/254к/96-вр Конституція України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закон України «Про громадські об’єднання»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/755-15 Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2343-12 Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"]

== Способи припинення громадської організації ==

Згідно статті 25 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закону України «Про громадські об’єднання»] припинення діяльності громадського об'єднання здійснюється двома способами:
# за рішенням громадського об'єднання, прийнятим вищим органом управління громадського об'єднання, у визначеному статутом порядку, шляхом саморозпуску або реорганізації;
# за рішенням суду про заборону (примусовий розпуск) громадського об'єднання. 

Припинення діяльності громадського об’єднання відбувається в порядку, визначеному [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/755-15 Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"]. 

Якщо-ж в процесі припинення встановлено, що активів недостатньо для погашення всіх вимог, ліквідаційна комісія має звернутись в суд для порушення справи про банкрутство, і подальша процедура здійснюється вже згідно [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2343-12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”]. 

Також в припиненні громадського об’єднання необхідно розрізняти два етапи – припинення внутрішньоорганізаційної діяльності громадського об’єднання та припинення громадського об’єднання як юридичної особи.

== Добровільний порядок (саморозпуск) ==

Громадське об'єднання має право у будь-який час прийняти рішення про припинення своєї діяльності (саморозпуск). 

''Діяльність громадського об'єднання без статусу юридичної особи'' вважається припиненою з дня отримання повідомлення про таке рішення від особи, уповноваженої представляти це об'єднання, реєстраційною службою. На підставі зазначеного повідомлення реєстраційна служба вносить відомості про припинення діяльності зазначеного громадського об'єднання до Реєстру громадських об'єднань.
Для державної реєстрації припинення громадського об’єднання, що не має статусу юридичної особи, для державного реєстратора подається примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління громадського об’єднання, що не має статусу юридичної особи, про його саморозпуск.
Рішення про саморозпуск громадського об'єднання приймається у порядку, встановленому статутом цього об'єднання. 

Вищий орган управління, який прийняв рішення про саморозпуск громадського об'єднання, створює ліквідаційну комісію або доручає керівному органу здійснювати повноваження ліквідаційної комісії для проведення припинення громадського об'єднання як юридичної особи, а також приймає рішення щодо використання коштів та майна громадського об'єднання після його ліквідації відповідно до статуту. 

Прийняте рішення про саморозпуск громадське об'єднання подає (або надсилає) до реєстраційної служби. 

Згідно з п. 9 ст. 17 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/755-15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»] для державної реєстрації рішення про припинення юридичної особи, прийнятого її учасниками або відповідним органом юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - відповідним державним органом, подаються такі документи:

# примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - рішення відповідного державного органу, про припинення юридичної особи;
# примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) документа, яким затверджено персональний склад комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора, реєстраційні номери облікових карток платників податків (або відомості про серію та номер паспорта - для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), строк заявлення кредиторами своїх вимог, - у разі відсутності зазначених відомостей у рішенні учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - у рішенні відповідного державного органу, про припинення юридичної особи.

Після закінчення процедури ліквідації, передбаченої законом, але не раніше закінчення строку заявлення вимог кредиторами, голова ліквідаційної комісії уповноважена ним особа або ліквідатор повинен подати (надіслати рекомендованим листом з описом вкладення) управлінню юстиції такі документи:
1) заява про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її ліквідації;
2) довідка архівної установи про прийняття документів, що відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню. (пункт1) та 2) частини 12 статті 17 закону).

При цьому до рішення обов'язково додаються:

* оригінал свідоцтва про реєстрацію громадського об'єднання (або його дубліката);
* оригінал статуту громадського об'єднання (або його дубліката);
* реєстраційна картка на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи. 

Закон України «Про громадські об’єднання» не передбачає реорганізацію громадського об’єднання без статусу юридичної особи. 

'''Тобто реорганізація можлива лише для:'''
* громадських організацій – юридичних осіб;
* громадських спілок – юридичних осіб. 

Реорганізація громадського об'єднання, яке має статус юридичної особи, здійснюється шляхом його приєднання до іншого громадського об'єднання такого самого статусу. Реорганізація здійснюється на підставі рішення громадського об'єднання, яке приєднується, про припинення діяльності з приєднанням до іншого об'єднання та рішення громадського об'єднання, до якого приєднуються, про згоду на таке приєднання. Вступ громадської організації або громадської спілки до складу громадської спілки не є реорганізацією громадського об'єднання і не має наслідком припинення його діяльності. 

Згідно з п. 13 ст. 17 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/755-15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»] для державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її реорганізації після закінчення процедури припинення, але не раніше закінчення строку заявлення вимог кредиторами, '''подаються такі документи''': 

# заява про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її реорганізації;
# примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) розподільчого балансу - у разі припинення юридичної особи в результаті поділу;
# примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) передавального акта - у разі припинення юридичної особи в результаті перетворення, злиття або приєднання;
# довідка архівної установи про прийняття документів, що відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню, - у разі припинення юридичної особи в результаті поділу, злиття або приєднання;
# документи для державної реєстрації створення юридичної особи, визначені частиною першою цієї статті, - у разі припинення юридичної особи в результаті перетворення;
# документи для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, визначені частиною четвертою цієї статті, - у разі припинення юридичної особи в результаті приєднання. 

''Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення громадської організації в результаті її ліквідації є датою державної реєстрації припинення громадської організації.'' 

Якщо за наслідком розгляду поданих документів встановлено відсутність порушень вимог Законів України "Про громадські об’єднання", " Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань " та статуту громадського об'єднання, реєстраційна служба забезпечує внесення до Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 

У разі ж виявлення порушення вимог зазначених Законів та статуту при прийнятті рішення про саморозпуск, реєстраційна служба приймає рішення у формі наказу про відмову у визнанні рішення про саморозпуск громадського об'єднання. 
Невід'ємним додатком до рішення є висновок, який має бути вмотивованим та містити вичерпні підстави відмови. Копія зазначеного рішення видається (або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення) громадському об'єднанню не пізніше наступного дня після його прийняття. 

Відмова у визнанні рішення про саморозпуск громадського об'єднання має наслідком втрату чинності зазначеним рішенням. 

З дня внесення до Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про рішення громадського об'єднання про саморозпуск розпочинається процедура припинення громадського об'єднання як юридичної особи та набуває повноважень ліквідаційна комісія. 

З цього моменту прийняте рішення про саморозпуск вже не може бути скасоване цим громадським об'єднанням. 

Слід також зауважити, що припинення діяльності громадської спілки не тягне за собою припинення статусу юридичної особи у громадських організацій – членів цієї спілки.

== Заборона громадського об'єднання ==

Судова заборона – це другий, регламентований статтею 28 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закону України "Про громадські об’єднання"], спосіб припинення громадського об’єднання. 

Громадське об’єднання може бути заборонено судом за позовом уповноваженого органу з питань реєстрації в разі виявлення ознак порушення громадським об’єднанням вимог статей 36,37 Конституції України, статті 4 Закону України "Про громадські об’єднання". Заборона громадського об'єднання має наслідком припинення його діяльності у порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". 

Тобто, примусове припинення діяльності громадського об’єднання можлива у разі порушеня цим об’єднанням конституційних обмежень по меті і діям, а саме, посягання на незалежність України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, створення воєнізованих формувань. Також суд може припинити діяльність громадського об’єднання, як юридичної особи, з підстав, визначених Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», а саме, неподання протягом року фіскальним органам податкових декларацій, документів фінансової звітності, наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням, визнання організації банкрутом. 

''Справа про заборону громадського об'єднання розглядається у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України''. 

У разі прийняття рішення про заборону громадського об'єднання майно, кошти та інші активи громадського об'єднання за рішенням суду спрямовуються до державного бюджету. 

На виконання рішення суду про заборону громадського об'єднання реєстраційна служба вносить відповідний запис до Реєстру громадських об'єднань. Припинення діяльності громадського об'єднання, щодо якого прийнято рішення про заборону, здійснюється у порядку, визначеному статтею 29 Закону "Про громадські об’єднання". 

Припинення громадського об'єднання включає: 

* припинення внутрішньоорганізаційної діяльності громадського об'єднання;
* припинення громадського об'єднання як юридичної особи. 

Стаття 29 Закону "Про громадські об’єднання" дає право громадській організації, яку ліквідовано як юридичну особу з інших підстав, ніж банкрутство або порушення Конституції, продовжити свою діяльність як громадська організація без статусу юридичної особи. Для цього необхідно протягом шести місяців після дати ліквідації повідомити місцеве управління юстиції про продовження діяльності (але це право не поширюватиметься на громадські спілки).

Інші підстави для заборони діяльності громадського об’єднання не допускаються.

'''Припинення діяльності громадського об'єднання розпочинається''': 

* з дня внесення відповідних записів до Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;
* з дня набрання законної сили рішенням суду про заборону цього громадського об'єднання. З цього ж дня припиняється членство (участь) у громадському об'єднанні. 

Припинення громадського об'єднання як юридичної особи не може бути зупинено або скасовано цим об'єднанням після дня припинення діяльності громадського об’єднання.

[[Категорія:Господарське право]]

Оформлення постійного догляду за особами, які його потребують (особи з інвалідністю, громадяни похилого віку)

2018-09-24T11:11:21Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1489-14 Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 №1489-III]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/966-15 Закон України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003 №966-IV]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1105-14/ed20120323 Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності від 23.09.1999 року №2180-III »]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2109-14/ed20001116 Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16.11.2000 №2109-14]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/832-96-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. №832]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1192-2000-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 2 серпня 2000 р. №1192]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/558-2004-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 р. №558]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/428-2014-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. № 428]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ru/z0475-15 Наказ Міністерства соціальної політики України від 21.04.2015 № 441 «Про затвердження форми Заяви про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій та пільг», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 березня 2012 року за №418/20731]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2109-14 Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам»] від 16 листопада 2000 року №2109-III

== Компенсація фізичним особам, які надають соціальні послуги ==

Соціальні послуги – це комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи окремих громадян, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.
Компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, призначаються працездатним особам, які не працюють та непрацюючим пенсіонерам, котрі постійно надають соціальні послуги.
Мають право на отримання соціальних послуг інваліди, діти-інваліди, пенсіонери та хворі, які не здатні до самообслуговування й потребують постійного стороннього догляду за умови, що вони не обслуговуються соціальними службами.
Компенсація призначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у таких розмірах:
* 15 відсотків – фізичним особам за надання соціальних послуг інвалідам I групи;
* 10 відсотків – фізичним особам за надання соціальних послуг громадянам похилого віку, інвалідам II групи та дітям-інвалідам;
* 7 відсотків – фізичним особам, які надають соціальні послуги інвалідам III групи та хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують сторонньої допомоги згідно з висновком лікарсько-консультаційної комісії.
Якщо соціальні послуги надає фізична особа пенсійного віку, компенсація призначається у зазначених розмірах виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Слід зауважити, що компенсація не призначається фізичним особам, які надають соціальні послуги громадянам, яким відшкодовуються витрати на надання послуг по догляду відповідно до Законів України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1105-14/ed20120323 «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»], [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1489-14 «Психіатричну допомогу»], [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2109-14 «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам»], [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/832-96-%D0%BF пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 832 «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян»] та у разі надання фізичною особою соціальних послуг на платній основі.

Компенсація призначається і виплачується органом праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи, якій надаються соціальні послуги, з дня подання фізичною особою, яка надає соціальні послуги, та особою, яка їх потребує, заяв разом з документами.

'''Для призначення компенсації подаються такі документи:'''

1.Непрацюючою фізичною особою, яка надає соціальні послуги:

* заява про згоду надавати соціальні послуги;
* паспорт або інший документ, що посвідчує особу;
* висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що стан її здоров’я дозволяє постійно надавати соціальні послуги;
* копія трудової книжки, а у разі відсутності трудової книжки — письмове повідомлення особи із зазначенням інформації про відсутність трудової книжки та про останнє місце роботи чи отримання доходів;
* заява про надання згоди на проведення перевірки даних про доходи особи з використанням відомостей Державного реєстру фізичних осіб
* платників податків (з урахуванням вимог Закону України «Про захист персональних даних»).

2.Особою, яка потребує надання соціальних послуг, або її законним представником (у разі визнання цієї особи недієздатною):

* заява про необхідність надання соціальних послуг;
* паспорт або інший документ, що посвідчує особу;
* копія довідки медико-соціальної експертної комісії про групу інвалідності (надається інвалідом);
* висновок лікарсько-консультаційної комісії про необхідність постійного стороннього догляду та нездатність особи до самообслуговування;

3.Законним представником дитини, яка потребує надання соціальних послуг:

* заява про необхідність надання соціальних послуг;
* копія свідоцтва про народження дитини;
* висновок лікарсько-консультаційної комісії про необхідність постійного стороннього догляду та нездатність дитини до самообслуговування.
* Компенсація призначається на час встановлення групи інвалідності або на час, протягом якого особа, що подала заяву про необхідність отримання соціальних послуг, потребуватиме постійного стороннього догляду.

== Щомісячна грошова допомога особі, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним ==

Право на допомогу відповідно до ст. 5 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1489-14 Закону України «Про психіатричну допомогу»] та [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1192-2000-%D0%BF постанови КМУ від 02.08.2000 р. № 1192] (зі змінами та доповненнями), має дієздатна особа, яка зареєстрована або постійно проживає на одній житловій площі з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, і здійснює догляд за ним.

Розмір допомоги на догляд розраховується як різниця між трьома прожитковими мінімумами на кожного члена сім’ї та середньомісячним сукупним доходом сім’ї за попередні шість місяців, але не може бути більше, ніж мінімальна заробітна плата.

Для призначення грошової допомоги на догляд органам праці та соціального захисту населення за місцем проживання подаються такі документи:

* заява, за затвердженою формою;
* паспорт, довідка про присвоєння ідентифікаційного коду;
* довідка про склад сім’ї із зазначенням прізвищ, імен та по батькові, родинних зв’язків членів сім’ї;
* довідки про доходи кожного члена сім’ї (окрім непрацюючих пенсіонерів, які отримують пенсію в органах Пенсійного фонду України);
* копія та оригінал трудової книжки для непрацюючих осіб;
* висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу;
* довідки про наявність і розміри земельних ділянок, виділених для ведення особистого підсобного господарства, городництва, сінокосіння, випасання худоби, та земельної частки, виділеної унаслідок розпаювання землі.

Якщо дієздатна особа постійно проживає на одній житловій площі за місцем реєстрації (проживання) інваліда I чи II групи внаслідок психічного розладу, але зареєстрована в іншому місці, подається довідка, видана органом праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації дієздатної особи, про те, що вона не перебуває на обліку як одержувач і не одержує щомісячну грошову допомогу на догляд за місцем реєстрації.

До складу сім’ї особи, яка звертається за призначенням допомоги на догляд, включаються чоловік, дружина; рідні, усиновлені та підопічні діти цих осіб, а також діти до досягнення ними 23 років, які навчаються у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах з денною формою навчання і не мають власних сімей, незалежно від місця проживання або реєстрації; неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства I чи II групи або інвалідами I групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв’язку з відсутністю власних доходів. До складу сім’ї не включаються особи, визнані інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу, які за висновком лікарської комісії медичного закладу потребують постійного стороннього догляду і не належать до зазначених членів сім’ї, та особи, які перебувають на повному державному утриманні.

Допомога на догляд призначається на шість місяців з місяця звернення (подання заяви з комплектом документів), непрацюючим пенсіонером допомога на догляд призначається на 12 місяців на підставі заяви та копії трудової книжки.
Виплата допомоги на догляд припиняється у разі, коли:

* сталися зміни у складі сім’ї у зв’язку із смертю або зміною місця проживання інваліда I чи II групи внаслідок психічного розладу;
* закінчився строк установлення інвалідності I чи II групи і протягом місяця не підтверджено встановлення групи інвалідності, яка дає право на призначення допомоги на догляд;
* інвалід I чи II групи внаслідок психічного розладу перебуває на повному державному утриманні або стаціонарному лікуванні впродовж повного календарного місяця.

У разі виникнення обставин, внаслідок яких припиняється виплата допомоги на догляд, особи, яким надається допомога, зобов’язані повідомити органи, що провадять її виплату. Виплата допомоги припиняється з місяця, що настає за тим, у якому сталися зміни.

== Щомісячна компенсаційна виплата непрацюючій особі, яка здійснює догляд за інвалідом І групи або за особою, яка досягла 80-річного віку ==

Механізм призначення щомісячної компенсаційної виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за інвалідом І групи або за особою, яка досягла 80-річного віку (далі – компенсація) регламентований [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/832-96-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 832 „Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян”].

Компенсація призначається управлінням праці та соціального захисту населення за місцем проживання заявника і виплачується у грошовій формі непрацюючим працездатним особам, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або особою, яка досягла 80-річного віку, та фінансуються органами Пенсійного фонду України.

Для призначення компенсації одержувачі подають заяву, форма якої затверджена [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ru/z0475-15 наказом Міністерства соціальної політики України від 21.04.2015 № 441 «Про затвердження форми Заяви про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій та пільг»].

До заяви додаються:

* паспорт або документ, що посвідчує особу одержувача державної соціальної допомоги;
* довідка про перебування на обліку в органах Пенсійного фонду України або органах праці та соціального захисту населення – для особи, за якою здійснюється догляд;
* паспорт або документ, що посвідчує особу, за якою здійснюється догляд;
* довідка з місця проживання про те, що особа здійснює догляд за інвалідом І групи або престарілою особою, старше 80 років;
* документ, який підтверджує, що особа не працює: трудова книжка та довідка органів державної податкової служби довільної форми про те, що особа не перебуває на обліку у даному органі державної податкової служби як фізична особа – підприємець;
* за відсутності трудової книжки — заява особи із зазначенням причини відсутності трудової книжки;
* витяг з акта огляду медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) (для осіб, визнаних інвалідами І групи) – для особи, за якою здійснюється догляд.

Компенсація призначається та виплачується з дня подання заяви з усіма необхідними документами до дня досягнення заявником пенсійного віку, але не більш ніж на строк встановлення групи інвалідності.

Розмір призначеної компенсації становить – 4,80 грн. на місяць.

Крім того, на суму призначеної відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/558-2004-%D0%BF Постанови КМУ № 558 від 29.04.2004 р.] та [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/832-96-%D0%BF Постанови КМУ № 832 від 26.07.1996 р.] компенсації особам працездатного віку, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або особою, яка досягла 80-річного віку, органами праці та соціального захисту населення щомісячно проводиться нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до Пенсійного фонду України, в розмірі 33,2 відсотка від мінімальної заробітної плати, сплата якого здійснюється за рахунок видатків, передбачених в Державному бюджеті України на відповідний рік до Пенсійного фонду України (що дає право на зарахування до страхового стажу всього періоду такого догляду).

При зарахуванні до страхового стажу період догляду за інвалідом I групи та престарілим до управління Пенсійного фонду України надається довідка управління соціального захисту населення, яка підтверджує отримання щомісячної компенсаційної виплати за яку сплачені страхові внески.

За призначенням допомог необхідно звертатися до районного управління праці та соціального захисту населення.

[[Категорія:Опіка та піклування, визнання особи недієздатною, або обмежено дієздатною]]
[[Категорія: Особи з інвалідністю]]

Отримання свідоцтва про народження дитини

2018-08-30T14:00:52Z

Oleh.bubyr:

== Нормативно правова база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України від 10.01.2002 № 2947-III ]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2398-17 Закон України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01.07.2010 № 2398-VI]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1025-2010-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразків актових записів цивільного стану, описів та зразків бланків свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0691-08 Інструкція з ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 24 липня 2008 року № 1269/5]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0719-00 Правила державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 18 жовтня 2010 року № 52/5]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1085-2014-%D1%80 Перелік населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, затверджені розпорядженням Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 р. № 1085]

== Термін отримання свідоцтва==

Свідоцтво про народження є документом, що підтверджує факт реєстрації народження дитини.

Державна реєстрація народження дитини проводиться з одночасним визначенням її походження та присвоєнням їй прізвища, власного імені та по батькові та проводиться '''не пізніше одного місяця з дня її народження''', а у разі народження дитини мертвою - '''не пізніше трьох днів'''.

== Куди звертатися ==

Стаття 13 Закону України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2398-17 «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»] вказує на те, що реєстрацію необхідно проводити за місцем прописки батьків (або одного з батьків) або ж за місцем народження дитини '''в місцевих органах РАЦСу'''.

З 2016 року отримати свідоцтво про народження стало можливим в тому пологовому будинку, де з’явився малюк на світ, а також запису на чергу в РАГС через [http://dracs.minjust.gov.ua/ веб-сайт]. Але тільки не велика кількість РАГСів беруть участь у цьому проекті. Також батькам малюків буде доступна ще низка реєстраційних послуг.

З 2016 року отримати свідоцтво про народження стало можливим в тому '''пологовому будинку''', де з’явилася дитина. ''(''При цьому, компетенція пологових будинків не розширилася, просто в їх приміщенні відтепер розташовується представник / співробітник РАЦСу (ДРАЦСу), який зможе внести відомості про дитину до реєстру'').
Поки таке нововведення є експериментальним, а тому батьки можуть вибирати, де отримувати свідоцтво: в РАЦСі або в пологовому будинку (але поки що не в кожному).


== Хто отримує свідоцтво про народження дитини ==

Свідоцтво про народження дитини отримують його '''батьки'''.
* якщо батьки перебувають у зареєстрованому шлюбі і мають однакові прізвища, для реєстрації достатньо присутності одного з батьків;
* якщо у батьків різні прізвища , необхідно присутність обох;
* якщо мати не перебуває у зареєстрованому шлюбі, але бажає вказати відомості про батька дитини: паспорти батьків та спільна заява про визнання батьківства (заява складається при подачі документів). Присутність обох батьків як при поданні заяви, так і при отриманні свідоцтва про народження обов’язкова;
* якщо мати дитини не перебуває у зареєстрованому шлюбі і немає заяви особи, яка визнає своє батьківство: паспорт матері та заява про запис відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу] (заява складається при подачі документів): прізвище та громадянство батька дитини зазначається за прізвищем та громадянством матері, а ім’я та по батькові дитини записується за її вказівкою.

У разі '''смерті батьків''' або в разі якщо вони з інших причин не можуть зареєструвати народження дитини, державна реєстрація проводиться за заявою родичів, інших осіб, уповноваженого представника закладу охорони здоров’я, в якому народилася дитина чи в якому вона перебуває.

== Перелік необхідних документів ==

За загальним правилом для отримання свідоцтва про народження необхідно написати відповідну '''заяву''', а також додати такі '''документи''':
* медичне свідоцтво про народження, що видається закладами охорони здоров’я, де приймаються пологи (або медичну довідку про перебування дитини під наглядом лікувального закладу, у разі народження дитини поза закладом охорони здоров’я);
* паспорти або паспортні документи, що посвідчують особи батьків (одного з них);
* свідоцтво про шлюб як документ, який є підставою для внесення відомостей про батька дитини.

== Термін виконання ==

Свідоцтво про народження надається '''в день звернення''', при умові наявності всіх необхідних документів.
 

== Порядок внесення відомостей про батьків у свідоцтві про народження ==

=== Батьки перебувають у шлюбі ===

Якщо батько й мати дитини перебувають у шлюбі між собою, то батько дитини буде вказаний на підставі '''свідоцтва про шлюб'''. 

=== Батьки, які не перебувають у шлюбі ===

Колишній чоловік буде автоматично вказаний батьком дитини, якщо пройшло не більше '''трьохсот днів ( 10 місяців)''' з дня:
* розірвання шлюбу або визнання його недійсним;
* смерті чоловіка.

Відомості про батька можуть бути внесені на підставі встановлення батьківства через ЗАГС , якщо батько й мати дитини не перебувають у шлюбі між собою.

==== Встановлення батьківства у випадку коли батьки не перебувають у шлюбі ====
Батько й мати дитини, які не перебувають у шлюбі подають спільну заяву про встановлення батьківства. Це можна зробити одночасно з реєстрацією народження дитини в цьому ж органі РАЦС або ще під час вагітності матері.

У тому випадку, '''якщо мама дитини померла, визнана недієздатною, позбавлена батьківських прав або визнана рішенням суду безвісно відсутньою''', батько може сам подати заяву до органу РАЦС про встановлення батьківства. У цьому випадку йому, крім документа про відсутність матері дитини, знадобиться дозвіл органу опіки та піклування на встановлення батьківства, а за відсутності такого дозволу — рішення суду . 

Якщо немає спільної заяви батьків, які не перебувають у шлюбі між собою, або заяви батька дитини, батьківство може бути встановлене в судовому порядку за заявою зацікавленої особи. У цьому випадку відомості про батька вносяться на підставі рішення суду.

=== Реєстрація дитини без батька ===

Якщо батьки не перебувають у шлюбі, у випадках відсутності заяви батька, спільної заяви батьків або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері. Ім’я та по батькові батька записується за її вказівкою (стаття 135 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України]).

== Порядок отримання свідоцтва про народження дитини, яка народилася на тимчасово окупованій території України ==

Для отримання свідоцтва про народження дитини, яка народилася на тимчасово окупованій території України (АР Крим, м. Севастополь та окремі райони Луганської та Донецької областей), батькам, родичам, їхнім представникам або іншим законним представникам дитини* '''необхідно''': 

1. Подати '''[[Встановлення факту нарождения особи|до будь-якого суду]]''' за межами тимчасово окупованої території України незалежно від свого місця проживання: 

- [[Встановлення факту народження або смерті на тимчасово окупованій території|заяву про встановлення факту народження особи]]; 

- належні докази ''(У разі посилання на свідчення свідків заявник повинен переконатись, що вони зможуть з’явитися до суду у день подання заяви про встановлення факту. Доказами у справі можуть бути письмові докази: оригінали чи копії медичних документів, пояснення заінтересованих осіб, їхніх представників, свідчення свідків, речові докази, зокрема звуко- і відеозаписи, висновки експертів. Документи, видані органами та установами (в т.ч., лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території, теж можуть братися до уваги судом.)'' 

- квитанцію про сплату судового збору. 
 

2. Така справа '''розглядається судом невідкладно''' з моменту надходження заяви. Та за результатами розгляду може прийняти одне з наступних рішень: 
- У разі задоволення заяви, суд невідкладно видає копію рішення заявнику, в якому зазначає дані про дату і місце народження дитини, її стать, відомості про батьків, або надсилає копію рішення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації (у разі відсутності заявника під час проголошення рішення). 

- Суд повертає заяву – у разі неналежної форми заяви або відсутності вказаних у заяві документів. 

- Суд відмовляє у задоволенні заяви - у разі недостатності доказів.
 

3.Якщо заяву було задоволено заявник для отримання свідоцтва про народження '''подає до будь-якого відділу державної реєстрації актів цивільного стану копію рішення суду''' про встановлення відповідного факту та '''свій паспорт''' громадянина України.
 

Примітка* '''Родичами є:''' чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа, яка перебуває під опікою або піклуванням, а також особи, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають взаємні права та обов’язки, у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі. 
Законними представниками є батьки (усиновлювачі), опікуни. 

== Порядок оскарження запису батьків у свідоцтві ==

Запис батьків у свідоцтві може бути оскаржена '''тільки в суді порядку''' на вимогу особи, записаного в якості батька або матері дитини, або особи , фактично є батьком чи матір’ю дитини , а також самої дитини після досягнення нею повноліття.
 

== Порядок внесення змін до актового запису ==

Додатково про виправлення помилок у актових записах цивільного стану можна дізнатися за посиланням у статті [[Внесення змін до актового запису цивільного стану]]

[[Категорія:Сімейне право]]

Відшкодування моральної шкоди

2018-08-30T12:36:18Z

Oleh.bubyr: додано інформацію

== Нормативна база ==

* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV]

== Поняття моральної шкоди ==

Поняття моральної (немайнової) шкоди й порядок її відшкодування визначаються ст.23 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України].

Моральна шкода полягає:

# у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
# у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
# у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
# у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Підставами для відшкодування моральної шкоди можуть бути порушення майнових (ст.386, ст.396 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]), особистих немайнових (ст.280 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]) прав особи, а також зобов’язань у випадках, передбачених договором або законом або розірвання договору (ст.611 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]), прийняття неправомірних рішень, а також дій чи бездіяльності органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (ст.1167 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]), заподіяння каліцтва, іншого ушкодження здоров’я або смерті особи (ст.1168 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]) тощо. Моральна шкода, завдана неправомірними діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини. Незалежно від наявності вини відшкодовується шкода у випадках, передбачених ч.2 ст.1176 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України].

Найпоширенішими випадками, коли вирішується питання про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, є:
* поширення, у тім числі через засоби масової інформації, відомостей, що не відповідають дійсності або викладені неправдиво, порочать честь, гідність, ділову репутацію;
* відшкодування шкоди, завданої майну та здоров’ю (найчастіше у зв’язку з дорожньо-транспортною пригодою, залиттям квартири);
* порушення прав споживачів;
* порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища;
* прийняття незаконних рішень, а також дії чи бездіяльність органу дізнання, судового слідства, прокуратури або суду;
* вчинення корупційного діяння;
* вчинення злочину;
* пошкодження майна;
* завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки.

== Розмір відшкодування моральної шкоди ==

Нормативно не встановлено мінімальний і максимальний розміри відшкодування моральної шкоди та методику його визначення. В той же час, при оцінці розміру відшкодування моральної шкоди необхідно враховувати, що моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, тим більше, якщо така компенсація стосується юридичної особи.

== Докази, що обґрунтовують розмір моральної шкоди ==

Доказами можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку суд установлює наявність або відсутність обставин, що обгрунтовують вимоги й заперечення сторін та інші обставини, котрі мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються показаннями свідків, висновками експертів, письмовими доказами (наприклад медичними довідками, висновками).

== Помилки при застосуванні відшкодування моральної шкоди ==

При застосуванні способу захисту права, передбаченого п.9 ч.2 ст.16 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України], помилки в основному полягали в поширенні його на випадки, для яких законом відшкодування моральної шкоди не передбачене (на договори оренди, інвестиції, позики, кредиту, банківського вкладу), або у відмові в застосуванні відшкодування моральної шкоди, яке передбачено законом (наприклад, завданої прийняттям нормативно-правового акта).

Критерії визначення розміру відшкодування моральної (немайнової) шкоди, передбачені ч.3 ст.23 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України], є не досить чіткими, у зв’язку із чим у подібних випадках суди визначають розмір відшкодування далеко неоднаково. Наприклад, у зв’язку зі смертю фізичної особи в одних випадках призначалося відшкодування в сумі 500 тис. грн., 100 тис. грн., а в інших — у рази менше. 
Визначаючи розмір грошового відшкодування моральної шкоди, завданої батькам унаслідок учинення умисного вбивства дитини, необхідно враховувати глибину і тривалість моральних страждань, характер дій винної особи (скоєння умисного вбивства), а також те, що особи зазнали моральних страждань, пов’язаних з необхідністю докладати зусилля для виявлення та законного покарання особи, винної в смерті їхньої дитини. За таких обставин відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 млн грн. кожному з батьків відповідає вимогам розумності та справедливості й не може вважатися явно завищеним чи надмірним (постанова ВС від 19.12.2011 у справі №6-65цс11).

== Приклади застосування законодавства про відшкодуванні моральної шкоди ==

При відшкодуванні моральної шкоди, завданої особі незаконними діями чи бездіяльністю працівників виконавчої служби, застосуванню підлягають положення загального законодавства про моральну шкоду, а саме: ст.1167, ст.1173 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] (постанова Судової палати у цивільних справах ВС від 11.09.2013 у справі №6-48цс13). 
Відшкодування моральної шкоди членам сім’ї працівника, який загинув унаслідок нещасного випадку на виробництві, здійснюється відповідно до положень ст.1167, ч.2 ст.1168 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України], а не на підставі норм закону «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 23.09.99 №1105-XIV (постанова Судової палати у цивільних справах ВС від 13.11.2013 у справі №6-120цс13).

За змістом ст.1167, ст.1168, чч.1, 2, 5 ст.1187 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України], моральна шкода, завдана смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим) такої особи, а також особам, які проживали з нею однією сім’єю, особою, яка на відповідній правовій підставі володіє об’єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, незалежно від вини такої особи (постанови ВС: від 5.03.2012 у справі №6-96цс11; від 17.10.2012 у справі №6-114цс12; від 5.12.2012 у справі №6-145цс12)

[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]

Визнання особи потерпілою, її права та обов’язки

2018-08-30T12:21:51Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України від 13.04.2012 № 4651-VI (ст.ст.55-59)]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0013700-04 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 02.07.2004 N 13 "Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України] від 05.04.2001 № 2341-III

== Хто вважається потерпілим у кримінальному провадженні? Порядок визнання потерпілим ==

Потерпілим у кримінальному провадженні є фізична та юридична особа:

* якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди (ч. 1 ст. 55 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]); 
У справі про незакінчений злочин особа визнається потерпілим за умови фактичного заподіяння їй моральної, фізичної або майнової шкоди (п.2 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0013700-04 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 02.07.2004 N 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів»]). 

* яка звернулася із заявою про вчинення щодо неї кримінального правопорушення, що підлягає внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань та служить передумовою для початку досудового розслідування (ч. 2 ст. 55 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]); 

* яка звернулася із заявою про залучення її до провадження як потерпілого, яка підлягає обов’язковому прийняттю і реєстрації. 
Така заява має містити дані про потерпілого (фізичну чи юридичну особу), кримінальне провадження, до якого вона має бути залучена, зазначення і обґрунтування підстав для набуття статусу потерпілого, чітко висловлене клопотання про залучення її до кримінального провадження як потерпілого. Заява подається до органу чи посадової особи, яка в даний момент здійснює кримінальне провадження: під час досудового розслідування ‒ до слідчого чи прокурора, а під час судового провадження ‒ до суду. У разі коли заява подана до неналежної особи, вона направляється за належністю (ч. 2 ст. 55 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]);
* яка звернулася із заявою про залучення її до провадження як потерпілого без попереднього звернення про вчинення кримінального правопорушення (ч. 3 ст. 55 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]); 

* яка лише за її письмовою згодою визнана слідчим, прокурором, судом (за ініціативою будь-кого з цих суб’єктів) потерпілим (ч. 7 ст. 55 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]). 
Згода має бути оформлена в письмовому вигляді і містити ті ж фактичні дані, що і заява про залучення особи до провадження як потерпілого. Строк отримання згоди на визнання особи потерпілою законом не встановлений, тому вона мас бути отримана протягом розумного строку. 

Якщо внаслідок кримінального правопорушення настала смерть особи або особа перебуває у стані, який унеможливлює подання нею відповідної заяви, положення частин першої - третьої статті 55 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] поширюються на близьких родичів чи членів сім’ї такої особи. Потерпілим визнається одна особа з числа близьких родичів чи членів сім’ї, яка подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого, а за відповідним клопотанням - потерпілими може бути визнано кілька осіб. 

Після того, як особа, яка перебувала у стані, що унеможливлював подання нею відповідної заяви, набуде здатності користуватися процесуальними правами, вона може подати заяву про залучення її до провадження як потерпілого
Відповідно до ч. 7 ст. 55 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] постраждала від кримінального правопорушення особа може й не набути статусу потерпілого, якщо вона цього не забажає. У такому разі її можна залучити до провадження лише як свідка.

''Потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства (ч.4 ст.55 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України]) 

''Не можуть бути визнані потерпілими особи, які постраждали від злочину, вчиненого ними ж; водночас, оскільки закон не пов'язує позбавлення особи статусу потерпілого з неправомірністю її поведінки, суди мають визнавати особу потерпілим й у випадках, коли вчинення щодо неї злочину спровоковано її діями. При цьому неправомірність поведінки потерпілого може бути врахована при кваліфікації дій обвинуваченого або призначенні йому покарання.''

== Момент набуття процесуального статусу потерпілого ==

Згідно із ч. 2 ст. 55 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] права і обов’язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого.

Потерпілому вручається пам’ятка про процесуальні права та обов’язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення.Указана пам'ятка повинна містити перелік прав і обов'язків потерпілого, передбачених статтями 56 та 57 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України], а також про засоби їх забезпечення (шляхом здійснення судового контролю та прокурорського нагляду). На прохання потерпілого права і обов'язки викладені у пам'ятці, мають бути йому роз'яснені особою, яка її вручила. Крім того, при проведенні окремих процесуальних дій, в яких бере участь потерпілий, йому повідомляються і роз'яснюються його права і обов'язки як учасника відповідної процесуальної дії.

== Права потерпілого ==

Відповідно до ст. 56 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] протягом кримінального провадження потерпілий має право:

# бути повідомленим про свої права та обов’язки, передбачені [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України];
# знати сутність підозри та обвинувачення, бути повідомленим про обрання, зміну чи скасування щодо підозрюваного, обвинуваченого заходів забезпечення кримінального провадження та закінчення досудового розслідування;
# подавати докази слідчому, прокурору, слідчому судді, суду;
# заявляти відводи та клопотання;
# за наявності відповідних підстав - на забезпечення безпеки щодо себе, близьких родичів чи членів своєї сім’ї, майна та житла;
# давати пояснення, показання або відмовитися їх давати;
# оскаржувати рішення, дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, слідчого судді, суду в порядку, передбаченому цим Кодексом;
# мати представника та в будь-який момент кримінального провадження відмовитися від його послуг;
# давати пояснення, показання рідною або іншою мовою, якою він вільно володіє, безоплатно за рахунок держави користуватися послугами перекладача в разі, якщо він не володіє державною мовою чи мовою, якою ведеться кримінальне провадження;
# на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди в порядку, передбаченому законом;
# знайомитися з матеріалами, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, в порядку, передбаченому цим Кодексом, у тому числі після відкриття матеріалів згідно зі статтею 290 цього Кодексу, а також знайомитися з матеріалами кримінального провадження, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, у випадку закриття цього провадження;
# застосовувати з додержанням вимог цього Кодексу технічні засоби при проведенні процесуальних дій, в яких він бере участь. Слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд вправі заборонити потерпілому застосовувати технічні засоби при проведенні окремої процесуальної дії чи на певній стадії кримінального провадження з метою нерозголошення даних, які містять таємницю, що охороняється законом чи стосується інтимних сторін життя людини, про що виноситься (постановляється) вмотивована постанова (ухвала);
# одержувати копії процесуальних документів та письмові повідомлення у випадках, передбачених цим Кодексом;
# користуватися іншими правами, передбаченими цим Кодексом. 

Відповідно до ч. 2 ст. 56 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] під час досудового розслідування потерпілий має право:

# на негайне прийняття і реєстрацію заяви про кримінальне правопорушення, визнання його потерпілим;
# отримувати від уповноваженого органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію;
# подавати докази на підтвердження своєї заяви;
# брати участь у слідчих (розшукових) та інших процесуальних діях, під час проведення яких ставити запитання, подавати свої зауваження та заперечення щодо порядку проведення дії, що заносяться до протоколу, а також знайомитися з протоколами слідчих (розшукових) та інших процесуальних дій, виконаних за його участі;
# отримувати копії матеріалів, які безпосередньо стосуються вчиненого щодо нього кримінального правопорушення, після закінчення досудового розслідування. 

Відповідно до ч. 3 ст. 56 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] під час судового провадження в будь-якій інстанції потерпілий має право:

# бути завчасно поінформованим про час і місце судового розгляду;
# брати участь у судовому провадженні;
# брати участь у безпосередній перевірці доказів;
# підтримувати обвинувачення в суді у випадку відмови прокурора від підтримання державного обвинувачення;
# висловлювати свою думку під час вирішення питання про призначення покарання обвинуваченому, а також висловлювати свою думку при вирішенні питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру;
# знайомитися з судовими рішеннями, журналом судового засідання і технічним записом кримінального провадження в суді;
# оскаржувати судові рішення в порядку, передбаченому цим Кодексом. 

На всіх стадіях кримінального провадження потерпілий має право примиритися з підозрюваним, обвинуваченим і укласти угоду про примирення. У передбачених законом України про кримінальну відповідальність та цим Кодексом випадках примирення є підставою для закриття кримінального провадження: кримінально-правові наслідки реалізації права потерпілого на примирення передбачені ст. 46 Кримінального кодексу України: особа, яка вперше вчинила злочин невеликої тяжкості або необережний злочин середньої тяжкості, звільняється від кримінальної відповідальності, якщо вона примирилася з потерпілим та відшкодувала завдані нею збитки або усунула заподіяну шкоду.

== Обов’язки потерпілого ==

Відповідно до ст. 57 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] потерпілий зобов’язаний:
# прибути за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, а в разі неможливості своєчасного прибуття - завчасно повідомити про це, а також про причини неможливості прибуття;
# не перешкоджати встановленню обставин вчинення кримінального правопорушення;
# не розголошувати без дозволу слідчого, прокурора, суду відомості, які стали йому відомі у зв’язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю.

Слідчий, прокурор, слідчий суддя під час досудового розслідування мають право викликати потерпілого для допиту чи участі в іншій процесуальній дії, якщо є достатні підстави вважати, що він може дати показання, які мають значення для кримінального провадження, або його участь у процесуальній дії є обов'язковою. Потерпілий, згідно з ст.135 Кримінального процесуального кодексу України, викликається до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду шляхом вручення повістки про виклик, надіслання її поштою, електронною поштою чи факсимільним зв'язком, здійснення виклику по телефону або телеграмою. Потерпілий має отримати повістку про виклик або бути повідомленим про нього іншим шляхом не пізніше ніж за три дні до дня, коли він зобов'язаний прибути за викликом.

Відповідно до ст. 137 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] у повістці про виклик повинно бути зазначено:

1) прізвище та посада слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснює виклик;
2) найменування та адреса суду або іншої установи, до якої здійснюється виклик, номер телефону чи інших засобів зв’язку;
3) ім’я (найменування) особи, яка викликається, та її адреса;
4) найменування (номер) кримінального провадження, в рамках якого здійснюється виклик;
5) процесуальний статус, в якому перебуває викликана особа;
6) час, день, місяць, рік і місце прибуття викликаної особи;
7) процесуальна дія (дії), для участі в якій викликається особа;
8) наслідки неприбуття особи за викликом із зазначенням тексту відповідних положень закону, в тому числі можливість застосування приводу, та здійснення спеціального досудового розслідування чи спеціального судового провадження;
9) передбачені цим Кодексом поважні причини, через які особа може не з’явитися на виклик, та нагадування про обов’язок заздалегідь повідомити про неможливість з’явлення;
10) підпис слідчого, прокурора, слідчого судді, судді, який здійснив виклик.

Відповідно до ст. 139 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] якщо потерпілий, який був у встановленому цим Кодексом порядку викликаний (зокрема, наявне підтвердження отримання ним повістки про виклик або ознайомлення з її змістом іншим шляхом), не з’явився без поважних причин або не повідомив про причини свого неприбуття, на нього накладається грошове стягнення у розмірі:

* від 0,25 до 0,5 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб - у випадку неприбуття на виклик слідчого, прокурора;
* від 0,5 до 2 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб - у випадку неприбуття на виклик слідчого судді, суду.

Відповідно до ст. 383 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] завідомо неправдиве повідомлення суду, прокурору, слідчому або органу досудового розслідування про вчинення злочину карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на строк до двох років.

Крім того, потерпілий зобов'язаний не розголошувати й інші відомості, які стали йому відомі у зв'язку з участю у кримінальному провадженні і розголошення яких може перешкодити здійсненню кримінального провадження. Так, на потерпілого поширюються правила щодо недопустимості розголошення відомостей досудового розслідування. Такі відомості потерпілий може розголошувати з дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають за можливе. У необхідних випадках слідчий, прокурор попереджає потерпілого, якому стали відомі відомості досудового розслідування, у зв'язку з участю в ньому, про обов'язок не розголошувати такі відомості без його дозволу. Також потерпілий зобов'язаний не розголошувати відомості щодо заходів забезпечення безпеки учасників кримінального провадження, які здійснюються щодо нього чи інших осіб, тощо.

Розголошення потерпілим відомостей, які стали йому відомі у зв'язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю, допускається лише з дозволу слідчого, прокурора, суду. Також необхідно враховувати спеціальні правила щодо розголошення відомостей, які становлять той чи інший різновид охоронюваних законом таємниць.

Незаконне розголошення потерпілим відомостей, які стали йому відомі у зв'язку з участю у кримінальному провадженні і які становлять охоронювану законом таємницю" тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Так, розголошення потерпілим відомостей про заходи безпеки щодо особи, взятої під захист, може вважатися адміністративним правопорушенням, або, за наявності кваліфікуючих ознак - злочином, передбаченим ст. 381 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України]. Розголошення без дозволу прокурора, слідчого або особи, яка провадила дізнання чи досудове слідство, даних досудового слідства чи дізнання потерпілим, попередженим в установленому законом порядку про обов'язок не розголошувати такі дані, тягне за собою кримінальну відповідальність, передбачену ч. 1 ст. 387 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України].

== Чи може потерпілий мати свого представника? ==

Відповідно до вимог ст.58 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] потерпілого у кримінальному провадженні може представляти представник - особа, яка у кримінальному провадженні має право бути захисником.
Представником юридичної особи, яка є потерпілим, може бути її керівник, інша особа, уповноважена законом або установчими документами, працівник юридичної особи за довіреністю, а також особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні. 

Повноваження представника потерпілого на участь у кримінальному провадженні підтверджуються:
# документами, передбаченими статтею 50 цього Кодексу, - якщо представником потерпілого є особа, яка має право бути захисником у кримінальному провадженні;
# копією установчих документів юридичної особи - якщо представником потерпілого є керівник юридичної особи чи інша уповноважена законом або установчими документами особа;
# довіреністю - якщо представником потерпілого є працівник юридичної особи, яка є потерпілою. 

Представник користується процесуальними правами потерпілого, інтереси якого він представляє, крім процесуальних прав, реалізація яких здійснюється безпосередньо потерпілим і не може бути доручена представнику. 

Згідно із ст. 59 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] якщо потерпілим є неповнолітня особа або особа, визнана в установленому законом порядку недієздатною чи обмежено дієздатною, до участі в процесуальній дії разом з нею залучається її законний представник. 

Питання участі законного представника потерпілого у кримінальному провадженні регулюється згідно з положеннями статті 44 цього Кодексу.

== Відмова у визнанні потерпілим ==

За наявності очевидних та достатніх підстав вважати, що заява, повідомлення про кримінальне правопорушення або заява про залучення до провадження як потерпілого подана особою, якій не завдано шкоди, зазначеної у частині першій статті 55 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України], слідчий або прокурор виносить вмотивовану постанову про відмову у визнанні потерпілим, яка може бути оскаржена слідчому судді у порядку передбаченому гл. 26 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] ( п. 5 ст. 303 КПК України). При цьому відповідно до ч. 1 ст. 304 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК України] скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, передбачені частиною першою статті 303 цього [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кодексу], можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. Якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії.

Оскільки рішення про визнання особи потерпілим вправі приймати і суд, то суду також надається право приймати рішення про відмову у визнанні особи потерпілим, яке оформлюється ухвалою і може бути оскаржене в апеляційному порядку.

[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]
[[Категорія:Представництво інтересів особи, визнаної потерпілою, у кримінальному провадженні]]

Перебування громадян в психоневрологічному інтернаті

2018-08-29T12:54:37Z

Oleh.bubyr: Додано інформацію

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1489-14 Закон України “Про психіатричну допомогу”] від 22.02.2000 № 1489-III
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/957-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового положення про психоневрологічний інтернат” від 14.12.2016 № 957]

== Загальні положення ==

Психоневрологічний інтернат є стаціонарним інтернатним закладом для соціального захисту, що утворюється для тимчасового або постійного проживання/перебування осіб із стійкими інтелектуальними та/або психічними порушеннями, які за станом здоров’я потребують стороннього догляду, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги, соціальних послуг та комплексу реабілітаційних заходів і яким згідно з висновком лікарської комісії за участю лікаря-психіатра не протипоказане перебування в інтернаті (пункт 1 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/957-2016-%D0%BF Типового положення про психоневрологічний інтернат, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 № 957] – далі Положення). 

Психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування з мінімальними соціально-правовими обмеженнями.

Кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1489-14 Законом України “Про психіатричну допомогу”] та іншими законами України.

Адміністрація інтернату забезпечує реалізацію прав підопічних відповідно до Закону України “Про психіатричну допомогу” та інших актів законодавства.

Дія цього Закону поширюється на громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про психіатричну допомогу, то застосовуються правила міжнародного договору.

Адміністрація інтернату зобов’язана не менше ніж один раз на рік організовувати огляд підопічних лікарсько-консультативною комісією за участю лікаря-психіатра з метою вирішення питань щодо доцільності їх подальшого перебування в інтернаті та необхідності встановлення чи припинення опіки або піклування над ними. 

У разі потреби адміністрація інтернату сприяє в оформленні документів та організовує огляд підопічного медико-соціальною експертною комісією для встановлення групи інвалідності або продовження її строку, а також у реєстрації органом опіки та піклування помічника підопічного за вибором дієздатного підопічного відповідно до законодавства. 

До призначення опікунів та піклувальників недієздатним підопічним та підопічним, цивільна дієздатність яких обмежена, опіку та піклування над ними здійснює інтернат, зокрема шляхом вжиття заходів до поновлення або обмеження цивільної дієздатності підопічних. 

У разі потреби інтернат вживає заходів для вирішення питань щодо недієздатності чи обмеження цивільної дієздатності підопічних, які потребують опіки та піклування, та призначення їм опікуна або піклувальника. 

Адміністрація інтернату забезпечує якісне надання послуг підопічним.

Якість надання послуг контролюється громадськістю, в тому числі шляхом утворення громадської ради, до складу якої входять представники громадських організацій, родичі (опікуни або піклувальники), підопічні та інші особи.

Інтернат може надавати безоплатні та платні соціальні послуги (в межах наявних можливостей) відповідно до законодавства.
Тарифи на платні соціальні послуги встановлюються інтернатом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2005 р. № 268 “Про затвердження Порядку регулювання тарифів на платні соціальні послуги” (Офіційний вісник України, 2005 р., № 15, ст. 759) і затверджуються засновником;

Державний контроль за діяльністю закладів з надання психіатричної допомоги усіх форм власності та фахівців, інших працівників, які беруть участь у наданні психіатричної допомоги, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.

== Категорії осіб ==

До інтернату приймаються: 

- громадяни похилого віку 

- особи з інвалідністю віком старше 18 років 

Ці особи мають стійкі інтелектуальні та/або психічні порушення, та за станом здоров’я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, надання медичної допомоги, комплексу реабілітаційних послуг і яким згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії за участю лікаря-психіатра не протипоказане перебування в інтернаті, незалежно від наявності осіб, зобов’язаних за законом їх утримувати, або опікунів та піклувальників (пункт 15 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/957-2016-%D0%BF Положення]). 

Згідно пункту 16 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/957-2016-%D0%BF Положення] до інтернату насамперед приймаються особи, зазначені вище, які: 

* мають особливі заслуги перед Батьківщиною, є ветеранами війни, особами, на яких поширюється дія Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”; 

* постраждали внаслідок збройного конфлікту, тимчасової окупації, надзвичайної ситуації техногенного чи природного характеру, нещасних випадків, а також внутрішньо переміщені особи; 

* постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до категорії 1, 2 або 3 відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; 

* є ветеранами праці, самотніми громадянами похилого віку, членами сімей загиблих військовослужбовців; 

* потребують опіки та піклування, у тому числі під час вирішення питань про їх недієздатність чи обмеження цивільної дієздатності. 

== Показання та протипоказання для направлення особи до інтернату ==

Медичними ''показаннями'' для направлення особи до інтернату є хронічні психічні розлади (в період ремісії). 

Медичними ''протипоказаннями'' для направлення особи до інтернату є: 

гостра стадія психічних захворювань і хронічні психічні захворювання в стані загострення; 

туберкульоз в активній стадії та гострі інфекційні захворювання; 

заразні та невиліковні захворювання шкіри та волосся. 

== Влаштування до інтернату ==

Статтею 23 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1489-14 Закону України “Про психіатричну допомогу”] передбачено, що підставою для поміщення особи, яка страждає на психічний розлад, до психоневрологічного закладу для соціального захисту є особиста заява особи та висновок лікарської комісії за участю лікаря-психіатра; для неповнолітнього віком до 18 років або особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, - заява батьків або іншого законного представника та рішення органу опіки та піклування, прийняте на підставі висновку лікарської комісії за участю лікаря-психіатра. Висновок повинен містити відомості про наявність у особи психічного розладу та необхідність утримання її в психоневрологічному закладі для соціального захисту. 

Органи опіки та піклування повинні вживати заходів для охорони майнових інтересів особи, яка перебуває в психоневрологічному закладі для соціального захисту. 

Підставою для поміщення до психоневрологічного закладу для спеціального навчання неповнолітнього віком до 18 років, який страждає на психічний розлад, є заява його батьків чи іншого законного представника та висновок комісії за участю лікаря-психіатра, психолога і педагога. Висновок повинен містити відомості про наявність у неповнолітнього психічного розладу та необхідність його навчання в умовах психоневрологічного закладу для спеціального навчання. 

Власник психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання чи уповноважений ним орган зобов'язаний не рідше одного разу на рік організовувати проведення огляду осіб, які перебувають у них, лікарською комісією за участю лікаря-психіатра, комісією за участю лікаря-психіатра, психолога і педагога з метою вирішення питання щодо подальшого їх утримання у цих закладах або щодо можливості перегляду рішень про недієздатність тих, хто такими визнаний. 

Відповідно до пункту 17 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/957-2016-%D0%BF Положення] влаштування до інтернату здійснюється згідно з путівкою на влаштування до інтернату, виданою особі, її опікуну або піклувальнику чи органу опіки та піклування (у разі коли недієздатній особі або особі, цивільна дієздатність якої обмежена, не призначений опікун чи піклувальник) органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань соціального захисту населення, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) на підставі: 
* письмової заяви особи, яка виявила бажання проживати/перебувати в інтернаті (для дієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена); 
* письмової заяви законного представника та рішення органу опіки та піклування про влаштування до інтернату (для недієздатних осіб, яким призначено опікунів); 
* рішення органу опіки та піклування про влаштування до інтернату (для недієздатних осіб у разі відсутності законного представника); 
* паспорта особи або іншого документа, що посвідчує особу, яка влаштовується в інтернат; 
* копії документа, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, у якому зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків, або копії паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органові і мають відмітку в паспорті); 
* медичної карти з висновком лікарсько-консультативної комісії за участю лікаря-психіатра про можливість проживання/перебування в інтернаті за формою, встановленою МОЗ; 
* довідки про розмір призначеної пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) та/або державної соціальної допомоги, виданої органами Пенсійного фонду України та/або структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім мм. Києва та Севастополя) рад (у разі їх утворення) (далі - місцеві структурні підрозділи з питань соціального захисту населення). У разі відсутності такої довідки органи Пенсійного фонду України та/або місцеві структурні підрозділи з питань соціального захисту населення запитують необхідну інформацію за місцем попереднього отримання зазначених виплат; 
* довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ (за наявності інвалідності); 
* довідки для направлення інваліда до інтернату за формою, затвердженою МОЗ (за наявності інвалідності); 
* індивідуальної програми реабілітації інваліда за формою, затвердженою МОЗ (за наявності інвалідності); 
* копії рішення суду про обмеження цивільної дієздатності або визнання недієздатною особи, щодо якої вирішується питання про влаштування до інтернату (для недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена); 
* копії рішення суду або органу опіки та піклування про призначення опікуна або піклувальника особі, щодо якої вирішується питання про влаштування до інтернату (за наявності опікуна або піклувальника); 
* копії паспорта опікуна або піклувальника особи, щодо якої вирішується питання про влаштування до інтернату (за наявності опікуна або піклувальника); 
* пенсійного посвідчення або посвідчення отримувача державної соціальної допомоги (за наявності); 
* копії договору про відкриття та обслуговування поточного рахунка (за наявності); 
* довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (за наявності); 
* трьох фотокарток розміром 3 x 4 сантиметри. 

Форма заяви про прийняття до інтернату та путівки на влаштування до інтернату затверджується Мінсоцполітики. 

Особи, які постраждали внаслідок збройного конфлікту, тимчасової окупації, надзвичайної ситуації техногенного чи природного характеру, нещасних випадків, а також внутрішньо переміщені особи можуть прийматися до інтернату на підставі: 

# письмової заяви особи, яка виявила бажання проживати/перебувати в інтернаті (для дієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена); 
# письмової заяви законного представника та рішення органу опіки та піклування про влаштування до інтернату (для недієздатних осіб, яким призначено опікунів); 
# рішення органу опіки та піклування про влаштування до інтернату (для недієздатних осіб у разі відсутності законного представника); 
# паспорта особи або іншого документа, що посвідчує особу, яка влаштовується в інтернат; 
# медичної карти з висновком лікарсько-консультативної комісії за участю лікаря-психіатра про необхідність проживання/перебування в інтернаті; 
# довідки для направлення інваліда до інтернату (за наявності інвалідності). 

Адміністрація інтернату разом із структурними підрозділами з питань соціального захисту населення забезпечує '''протягом шести місяців''' оформлення відсутніх документів. 

Документи для влаштування особи до інтернату подаються такою особою, опікуном або піклувальником чи органом опіки та піклування (у разі коли опіку або піклування над особою здійснює орган опіки та піклування) до місцевих структурних підрозділів з питань соціального захисту населення за місцем фактичного проживання/перебування особи, які передають їх на розгляд структурним підрозділам з питань соціального захисту населення. 

На підставі путівки про влаштування до інтернату, виданої структурним підрозділом з питань соціального захисту населення, та документів, зазначених у пункті 17 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/957-2016-%D0%BF Положення], '''''видається наказ''' про прийняття підопічного до інтернату на постійне чи тимчасове проживання із зазначенням строку''. 

За результатами визначення потреб підопічного '''складається індивідуальний план надання соціальних послуг''', в якому зазначаються заходи щодо надання таких послуг, відомості про необхідні ресурси, періодичність і строки проведення таких заходів, особи, відповідальні за виконання, дані щодо результатів моніторингу надання соціальних послуг. 

На основі індивідуального плану надання соціальних послуг між підопічним чи його опікуном або піклувальником та уповноваженою особою інтернату '''укладається договір про надання таких послуг''', в якому зазначаються права та обов’язки кожної із сторін, обсяг соціальних послуг, цілі та строки надання соціальних послуг. 

У разі коли опіку або піклування над підопічним здійснює інтернат, такий договір підписується уповноваженою особою інтернату та уповноваженою особою органу опіки та піклування, на обліку в якому перебуває підопічний. 

Форма індивідуального плану надання соціальних послуг та примірного договору про надання соціальних послуг затверджується Мінсоцполітики. 

Під час влаштування до інтернату підопічні проходять санітарно-гігієнічну обробку із зміною одягу та взуття і розміщуються у приймально-карантинному відділенні '''на 14 днів''' для подальшого спостереження, після чого переводяться на постійне чи тимчасове проживання до відповідних кімнат. 

Підопічні, в яких виявлено ознаки інфекційних захворювань, підлягають направленню до закладів охорони здоров’я. 

Під час влаштування до інтернату адміністрація ознайомлює підопічного, його опікуна або піклувальника (під їх підпис) з правами та обов’язками підопічного, умовами проживання, розпорядком дня, умовами переведення до іншого інтернату та відрахування з інтернату та робить відповідний запис в особовій справі. 

Підопічні (крім недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена) за рішенням директора інтернату можуть за їх згодою залучатися до виконання тимчасових робіт, які не пов’язані з обслуговуванням підопічних, на умовах цивільно-правового договору, якщо робота не протипоказана за станом їх здоров’я, з оплатою відповідно до акта виконаних робіт.

Після прийняття підопічного до інтернату адміністрація '''у триденний строк''' повідомляє: 

* структурному підрозділу з питань соціального захисту населення, що видав путівку, про прийняття підопічного до інтернату; 
* органу опіки та піклування, на обліку в якому перебуває підопічний, та за місцезнаходженням інтернату про прийняття підопічного до інтернату (для недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена); 
* органу Пенсійного фонду України, місцевому структурному підрозділу з питань соціального захисту населення про прийняття підопічного на державне утримання (за умови призначення підопічному пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) та/або державної соціальної допомоги). 

Формування та ведення особових справ підопічних здійснюється з дати їх влаштування до інтернату з дотриманням положень Закону України “Про захист персональних даних”. Особові справи підопічних зберігаються у сейфі або шафі під замком.

== Переведення та тимчасове вибуття з інтернату ==

Переведення підопічного '''до іншого інтернату аналогічного типу''' здійснюється відповідно до його письмової заяви (для дієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена), заяви законного представника та рішення органу опіки та піклування про влаштування до інтернату (для недієздатних осіб, яким призначено опікунів), рішення органу опіки та піклування про влаштування до інтернату (для недієздатних осіб у разі відсутності законного представника) за погодженням з відповідними структурними підрозділами з питань соціального захисту населення за наявності висновку лікаря інтернату про те, що переведення не зашкодить стану здоров’я підопічного, та згідно з путівкою на влаштування до інтернату, виданою структурним підрозділом з питань соціального захисту населення за місцем знаходження інтернату, до якого він переводиться. 

Переведення підопічного '''до інтернату іншого типу''', що відповідає стану його здоров’я, здійснюється відповідно до його письмової заяви, його опікуна або піклувальника чи органу опіки та піклування (у разі коли опіку або піклування над підопічним здійснює інтернат) та подання адміністрації інтернату на підставі висновку лікарсько-консультативної комісії за участю лікаря-психіатра про відсутність медичних показань для проживання/перебування підопічного в інтернаті та згідно з путівкою на влаштування до інтернату, виданою структурним підрозділом з питань соціального захисту населення. 

Відповідно до пункту 26 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/957-2016-%D0%BF Положення] тимчасове вибуття підопічного, який постійно проживає/перебуває в інтернаті, '''''на строк до шести місяців протягом календарного року''''' здійснюється на підставі: 
* письмової заяви підопічного чи письмової заяви опікуна або піклувальника; 
* письмової заяви родичів підопічного або інших осіб, які мають намір тимчасово забрати підопічного, з урахуванням письмової згоди опікуна або піклувальника (у разі його наявності) - для недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена. 

Адміністрація інтернату вживає заходів до розшуку підопічного у разі його вибуття з інтернату без урахування вимог, визначених абзацами другим та третім цього пункту. 

Витрати, пов’язані з поїздкою підопічного до родичів (опікуна або піклувальника) або інших осіб, інтернатом не відшкодовуються. 

Підопічні, ''які тимчасово вибувають з інтернату за особистим бажанням'', відповідно до наказу керівника інтернату не забезпечуються харчуванням, необхідними лікарськими засобами, засобами особистої гігієни, предметами, матеріалами та інвентарем з дня вибуття, але залишаються у списках підопічних і пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) та/або державна соціальна допомога за період відсутності виплачується їм у повному обсязі. 

Підопічні, ''які вибувають з інтернату на лікування'' (в разі госпіталізації) до закладів охорони здоров’я відповідно до законодавства за їх письмовою заявою, згодою їх законного представника (у разі їх наявності), згідно з наказом керівника інтернату не забезпечуються харчуванням, необхідними лікарськими засобами, засобами особистої гігієни, предметами, матеріалами та інвентарем з дня вибуття, але залишаються у списках підопічних і пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) та/або державна соціальна допомога за період відсутності виплачується їм у повному обсязі. 

Під час повернення підопічного до інтернату заклад охорони здоров’я подає адміністрації інтернату витяг з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого. 

Згідно статті 24 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1489-14 Закону України “Про психіатричну допомогу”] переведення особи з психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання до будинку-інтернату (пансіонату) для громадян похилого віку та інвалідів або до навчального закладу іншого типу здійснюється на підставі висновку лікарської комісії за участю лікаря-психіатра, комісії за участю лікаря-психіатра, психолога і педагога про відсутність медичних показань для проживання особи у психоневрологічному закладі для соціального захисту або спеціального навчання. 

== Відрахування з інтернату ==

Відрахування підопічного з інтернату здійснюється '''у тижневий строк''' у разі: 

# подання письмової заяви підопічного чи письмової заяви опікуна або піклувальника із зобов’язанням здійснення необхідного догляду; 
# подання письмової заяви родичів про можливість утримувати підопічного і забезпечувати догляд за ним, письмової згоди опікуна або піклувальника (у разі його наявності) - для недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена; 
# закінчення строку перебування в інтернаті; 
# переведення до іншого інтернату; 
# неповернення без поважних причин та без погодження з адміністрацією інтернату з поїздки до родичів (опікуна або піклувальника) ''після закінчення шестимісячного строку'' (після з’ясування причин неповернення); 
# наявності відповідного рішення суду; 
# смерті підопічного або оголошення його померлим. 

Під час відрахування з інтернату підопічному чи його опікуну або піклувальнику видаються особисті документи підопічного, довідка із зазначенням строку перебування в інтернаті, закріплені за підопічним одяг, білизна та взуття за сезоном і власний одяг, інші особисті речі та цінності (ощадна книжка або банківська платіжна картка, цінні папери тощо), які зберігалися в інтернаті. 

Підставою для виписки особи з психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання є: 

* особиста заява особи за наявності висновку комісії лікарів-психіатрів про можливість особи задовольняти свої основні життєві потреби; 

* письмова заява законного представника неповнолітнього віком до 18 років або особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, із зобов'язанням здійснення необхідного догляду; 

* рішення суду про незаконне поміщення особи до психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання (стаття 24 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1489-14 Закону України “Про психіатричну допомогу”]). 

Про тимчасове вибуття, повернення, переведення та відрахування підопічного інтернат '''''у триденний строк''''' інформує: 

* орган опіки та піклування за місцезнаходженням інтернату (для недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена); 
* орган Пенсійного фонду України, місцевий структурний підрозділ з питань соціального захисту населення шляхом надсилання копії відповідного наказу (витягу з наказу) (за умови призначення підопічному пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) та/або державної соціальної допомоги). 

== Умови проживання/перебування в інтернаті ==
Для надання соціальних послуг у разі цілодобового проживання/перебування в інтернаті можуть утворюватися відділення (кімнати): 

* ''інтенсивного догляду'' - для підопічних, що мають важкі соматичні та неврологічні розлади, глибокий ступінь слабоумства, дезорієнтовані у місці, часі, навколишньому оточенні, не спроможні до самообслуговування, найпростіших трудових навичок і спілкування з іншими особами, мають потребу у повному медичному та побутовому догляді (для підопічних, не спроможних до самостійного пересування, забезпечується постільний режим нагляду, для інших - спостережний режим нагляду); 

* ''соціально-медичної корекції'' - для підопічних, що мають інтелектуальний дефект у поєднанні з вираженими розладами емоційно-вольової сфери, дезорганізацією цілеспрямованої діяльності та поведінки, але спроможні опанувати санітарно-гігієнічні навички, навички часткового самообслуговування, найпростіші трудові навички під час корекції їх поведінки персоналом (для основної частини підопічних забезпечується спостережний режим нагляду, для підопічних, що не мають грубих розладів поведінки та негативних потягів, - вільний режим нагляду); 

* ''соціальної реабілітації'' - для підопічних, що мають інтелектуальний дефект, який не перешкоджає опановуванню нескладних професій і систематичному заняттю працею, не мають виражених емоційно-вольових порушень, спроможні до побутового самообслуговування, мають санітарно-гігієнічні навички (для підопічних забезпечується спостережний або вільний режим нагляду); 

* ''підтриманого проживання'' - для підопічних, що мають високий рівень адаптації та автономної активності з можливим наступним встановленням їм III групи інвалідності і трудовим влаштуванням (для підопічних забезпечується вільний режим нагляду); 

* ''паліативного/хоспісного догляду'' - для підопічних, яким установлено діагноз невиліковного прогресуючого захворювання, з метою забезпечення їм максимально можливої якості життя шляхом розв’язання фізичних, психологічних і духовних проблем. 

З огляду на стан і характер захворювання підопічних в інтернаті можуть функціонувати відділення (житлові кімнати) цілодобового проживання/перебування із забезпеченням відповідного режиму нагляду (постільний, спостережний та вільний), денного перебування, які розміщуються в окремому приміщенні, корпусі, на окремому поверсі. 

Для надання комплексу реабілітаційних послуг в інтернаті можуть утворюватися реабілітаційні відділення з кімнатами для проведення заходів щодо соціальної, фізкультурно-спортивної, фізичної, психологічної реабілітації. 

Розміщення підопічних у житлових кімнатах, відділеннях відповідного режиму нагляду здійснюється медичним, педагогічним або соціальним працівником, до посадових обов’язків якого належить розміщення підопічних у житлових кімнатах, з урахуванням побажань, індивідуальних особливостей, віку, діагнозу та стану основного захворювання підопічних. 

На вимогу підопічного його житлова кімната може бути змінена за рішенням особи, уповноваженої директором інтернату, з урахуванням рекомендацій громадської ради інтернату. 

Переведення підопічних до іншого відділення (житлової кімнати) та зміна режиму нагляду здійснюються з об’єктивних причин за рекомендацією лікаря, згодою підопічного та з урахуванням стану його здоров’я з зазначенням відповідної інформації у медичній документації. 

Підопічні з порушенням інтелектуального розвитку можуть розміщуватися окремо від підопічних із психічними розладами. 

Режим нагляду повинен забезпечувати найбільш сприятливі умови для усвідомленого лікування та реабілітації підопічних, дотримання їх гідності, спонукання до самостійності та суспільно корисної ініціативи. 

Перерахування органами Пенсійного фонду України або місцевими структурними підрозділами з питань соціального захисту населення зазначених виплат інтернату, в якому підопічний перебуває на державному утриманні, та їх використання здійснюється у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/269-2004-%D0%BF Порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 р. № 269].

Пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) та/або державна соціальна допомога виплачується підопічним відповідно до законодавства. 

Суми пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та/або державних соціальних допомог, нарахованих відповідно до законодавства, перераховуюся на поточні рахунки підопічних, що відкриті в установах банків відповідно до законодавства, або виплачуються та доставляються їм національним оператором поштового зв’язку в установленому законодавством порядку. 

Дієздатні підопічні витрачають належні їм кошти на власний розсуд. У разі потреби (відповідно до письмової заяви підопічного) адміністрація інтернату надає підопічному допомогу щодо витрачання власних коштів. 

Родичі, опікуни та піклувальники, громадські об’єднання, благодійні, релігійні організації або інші фізичні та юридичні особи можуть забезпечувати підопічних особистими речами. Речі повинні утримуватися у належному стані, відповідати вимогам санітарного законодавства та не заважати іншим підопічним.

Для недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, опіку або піклування над якими здійснює інтернат, порядок використання сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та/або державних соціальних допомог, нарахованих відповідно до законодавства, встановлюється Мінсоцполітики. 

Особи, винні у порушенні законодавства про психіатричну допомогу, несуть відповідальність згідно з законами України.

[[Категорія:Законодавство у сфері соціального захисту‏‎]]

Порядок відрядження в межах України

2018-08-29T12:51:57Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page Кодекс законів про працю України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України “Про судовий збір”]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0218-98 Наказ Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 “Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон”]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 “Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів”]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/889-19 Закону України «Про державну службу»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/100-95-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 № 100]

== Службове відрядження ==

Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Документами, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.

Не допускається направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років.

Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником).

== Оплата відрядження ==

Відрядженому працівникові перед від'їздом у відрядження видається грошовий аванс у межах суми, визначеної на оплату проїзду, найм житлового приміщення і добові витрати. Після повернення з відрядження працівник зобов'язаний '''до закінчення ''п'ятого'' банківського дня''', наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження. Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, наданих на відрядження) підлягає поверненню працівником до каси або зарахуванню на відповідний рахунок підприємства, що їх надало, у встановленому законодавством порядку. 

Керівник підприємства може встановлювати додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження: витрат на найм житлового приміщення, на побутові послуги, транспортні та інші витрати (у тому числі на оплату вартості послуг із здійснення Інтернет-замовлення та придбання електронних проїзних документів на транспортні засоби). Вказані в цьому абзаці обмеження запроваджуються наказом (розпорядженням) керівника підприємства. 

Підприємство, що відряджає працівника, зобов'язане ознайомити його з кошторисом витрат (або з довідкою-розрахунком на виданий аванс, складеною за довільною формою), а також з вимогами нормативно-правових актів стосовно звітування про використання коштів, виданих на відрядження. Підприємство самостійно встановлює порядок ознайомлення працівника, який направляється у відрядження за кордон, з його фінансовими зобов'язаннями, що регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 "[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів]" (далі - постанова Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98) та [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0218-98 Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон]. 

У разі якщо під час службових відряджень відряджений працівник отримав готівку із застосуванням платіжних карток, він подає звіт про використання виданих на відрядження коштів і повертає суму надміру витрачених коштів '''до закінчення ''третього'' банківського дня''' після завершення відрядження (банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи). 

У разі якщо працівник застосував платіжну картку для проведення розрахунків у безготівковій формі, йому відшкодовується збір за переказ грошових коштів електронними засобами (згідно з правилами платіжної системи) за наявності документального підтвердження його сплати (виписка з карткового рахунку або інший документ на паперовому носії, що підтверджує суму сплаченого збору).

У разі якщо під час службових відряджень відряджений працівник застосував платіжні картки для проведення розрахунків у безготівковій формі і строк подання звіту про використання виданих на відрядження коштів не перевищив '''10 банківських днів''', за наявності поважних причин керівник може продовжити такий строк '''до 20 банківських днів''' (до з'ясування питання в разі виявлення розбіжностей між відповідними звітними документами). 

Разом із звітом подаються документи в оригіналі, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат. 

Якщо працівник отримав аванс на відрядження і не виїхав, то він повинен '''протягом ''трьох'' банківських днів''' з дня прийняття рішення про відміну поїздки повернути до каси підприємства зазначені кошти. 

Якщо для остаточного розрахунку за відрядження необхідно виплатити додаткові кошти, виплата зазначених коштів має здійснюватися '''до закінчення ''третього'' банківського дня''' після затвердження керівником звіту про використання коштів, наданих на відрядження. 

Заробітна плата переказується поштою відрядженому працівникові на його прохання за рахунок підприємства, що його відрядило, або перераховується у безготівковій формі на відповідний рахунок із застосуванням платіжних карток. 

За кожний день (включаючи день вибуття та день прибуття) перебування працівника у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками), йому виплачуються добові в межах сум, затверджених [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98] (сума добових витрат в межах України становить '''60 гривень'''). 

Визначення кількості днів відрядження для виплати добових проводиться з урахуванням дня вибуття у відрядження й дня прибуття до місця постійної роботи, що зараховуються як два дні. 

При відрядженні працівника ''строком на один день'' або в таку місцевість, звідки працівник має змогу щоденно повертатися до місця постійного проживання, добові відшкодовуються як за повну добу. 

Сума добових визначається згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами. 

За відсутності наказу добові витрати не виплачуються.

При обчисленні середньої заробітної плати для оплати включаються виплати за час, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов'язків, службового відрядження тощо).

== Витрати при відрядженні та їх відшкодування ==

Працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством (стаття 121 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page Кодексу законів про працю України]). 

Підприємство за наявності підтвердних документів (в оригіналі) відшкодовує в межах граничних сум витрат на найм житлового приміщення, затверджених [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98], витрати відрядженим працівникам на найм житлового приміщення з розрахунку вартості одного місця у готелі (мотелі), іншому житловому приміщенні за кожну добу такого проживання з урахуванням включених до рахунків на оплату вартості проживання витрат на користування телефоном (крім витрат на службові телефонні розмови), холодильником, телевізором та інших витрат. Гранична сума добових витрат на найм житлового приміщення в межах України має бути '''не більше 600 гривень'''. 

Якщо працівник отримав аванс на відрядження і не виїхав, то він повинен протягом трьох банківських днів з дня прийняття рішення про відміну поїздки повернути до каси підприємства зазначені кошти.

Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона, якщо його обов’язковість передбачена правилами перевезення на відповідному виді транспорту, та розрахункових документів про їх придбання за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо. 

* Відрядженому працівникові відшкодовуються витрати на побутові послуги, що включені до рахунків на оплату вартості проживання у місцях проживання (прання, чищення, лагодження та прасування одягу взуття чи білизни), але ''не більш як '''10 відсотків''' сум добових витрат'' за всі дні проживання.
* Відшкодування витрат на службові телефонні розмови проводяться в розмірах за погодженням з керівником.
* Витрати на харчування, вартість якого включена до рахунків на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях або до проїзних документів, оплачуються відрядженим працівником за рахунок добових витрат.
* Витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті. У разі здійснення Інтернет-замовлення проїзних документів на автобусні пасажирські перевезення підставою для відшкодування витрат на придбання електронного квитка є роздрукований на паперовому носії проїзний документ. 

За наявності декількох видів транспорту, що зв'язує місце постійної роботи з місцем відрядження, адміністрація підприємства може запропонувати відрядженому працівникові вид транспорту, яким йому слід користуватися. У разі відсутності такої пропозиції працівник самостійно вирішує питання про вибір виду транспорту. 

Відрядженому працівникові відшкодовуються також витрати на проїзд міським транспортом загального користування (крім таксі) відповідно до маршруту, погодженого керівником, та на орендованому транспорті за місцем відрядження (згідно з підтвердними документами).

* Відрядженому працівникові понад установлені суми компенсації витрат у зв'язку з відрядженням відшкодовуються також витрати на оплату податку на додану вартість за придбані проїзні документи, користування в поїздах постільними речами та найм житлового приміщення згідно з підтвердними документами в оригіналі. 

Витрати, що перевищують граничні суми витрат на найм житлового приміщення, відшкодовуються з дозволу керівника згідно з оригіналами підтвердних документів. Зазначені витрати не є надміру витраченими коштами.

Якщо працівник, відряджений для участі у переговорах, конференціях, симпозіумах з питань, що стосуються основної діяльності підприємства,за умовами запрошення безоплатно забезпечується харчуванням організаторами таких заходів або якщо вартість харчування включається до рахунків на найм житлового приміщення, проїзних документів без визначення конкретної суми, добові витрати відшкодовуються в розмірах, що визначаються у відсотках сум добових витрат для України згідно з [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF/paran54#n54 додатком 1] до постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98.

У разі тимчасової непрацездатності відрядженого працівника йому на загальних підставах відшкодовуються витрати на найм житлового приміщення (крім випадків, коли відряджений працівник перебуває на стаціонарному лікуванні) і виплачуються добові протягом усього часу, поки він не може за станом здоров'я приступити до виконання покладеного на нього службового доручення або повернутися до місця свого постійного проживання, але на строк ''не більше двох місяців''. 

Тимчасова непрацездатність відрядженого працівника, а також неможливість за станом здоров'я повернутися до місця постійного проживання повинні бути засвідчені в установленому порядку. 

За час затримки в місцеперебуванні у відрядженні без поважних причин працівникові не виплачується заробітна плата, не відшкодовуються добові витрати, витрати на найм житлового приміщення та інші витрати.

[[Гарантії та компенсації при службових відрядженнях]]

== Строк відрядження ==

Направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування підприємства, куди відряджений працівник строку й мети відрядження. 

'''Строк відрядження не може перевищувати 30 календарних днів''', за винятком випадків, передбачених [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98]. 

Днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника, а днем прибуття з відрядження - день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника. При відправленні транспортного засобу до 24-ї години включно днем вибуття у відрядження вважається поточна доба, а з 0 години і пізніше - наступна доба. Якщо станція, пристань, аеропорт розташовані за межами населеного пункту, де працює відряджений працівник, у строк відрядження зараховується час, який потрібний для проїзду до станції, пристані, аеропорту. Аналогічно визначається день прибуття відрядженого працівника до місця постійної роботи. 

Дата на транспортному квитку (вибуття транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника) має збігатися з датою вибуття працівника у відрядження згідно з наказом про відрядження. Дата на транспортному квитку (прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника) має збігатися з датою прибуття працівника з відрядження згідно з наказом про відрядження. 

Якщо дата на транспортному квитку не збігається з датою прибуття працівника з відрядження згідно з наказом про відрядження, з дозволу керівника підприємства береться до уваги затримка у відрядженні на вихідні або святкові й неробочі дні у разі, якщо строк перебування працівника поза місцем його постійної роботи не перевищуватиме строку відрядження, передбаченого [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98]. 

За ці дні працівникові не відшкодовуються добові витрати, витрати на найм житлового приміщення та інші витрати (крім витрат на проїзд з місця відрядження до місця постійної роботи).

З дозволу керівника може братися до уваги вимушена затримка у відрядженні з не залежних від працівника причин за наявності підтвердних документів в оригіналі.
Рішення про продовження терміну відрядження керівник приймає після прибуття відрядженого працівника до місця постійної роботи на підставі його доповідної записки, яке оформляється відповідним наказом (розпорядженням) керівника підприємства.

== Робочий час та час відпочинку при відрядженні ==

На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим [[Робочий час працівників. Надурочні роботи|робочого часу]] того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються. 

Якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства. 

Якщо працівник відбуває у відрядження у вихідний день, то йому після повернення з відрядження в установленому порядку надається інший день відпочинку. 

Якщо наказом про відрядження передбачено повернення працівника з відрядження у вихідний день, то працівникові може надаватися інший день відпочинку відповідно до законодавства у сфері регулювання трудових відносин. 

Питання виходу працівника на роботу в день вибуття у відрядження та в день прибуття з відрядження регулюється правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

За відрядженим працівником зберігається місце роботи (посада)протягом усього часу відрядження, в тому числі й часу перебування в дорозі.
Працівнику, який направлений у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється за всі робочі дні тижня за графіком, установленим за місцем постійної роботи, та відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.
Державному службовцю, який направлений у службове відрядження, заробітна плата за весь період відрядження виплачується відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/889-19 Закону України «Про державну службу»].

== Куди звернутися, строки звернення ==

Для вирішення спірних питань щодо відшкодування витрат на відрядження можна звернутися до комісії по трудових спорах або безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду. 

Працівник може звернутися до комісії по трудових спорах ''у тримісячний строк'' з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком (стаття 225 Кодексу законів про працю України). 

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду ''в тримісячний строк'' з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (стаття 233 Кодексу законів про працю України). 

При зверненні до суду необхідно сплачувати судовий збір у розмірі, визначеному [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Законом України “Про судовий збір”], окрім випадків коли особи звільнені від сплати судового збору. Розміри ставок судового збору доступні [http://court.gov.ua/sudytax/ на сайті Судової влади України].

[[Категорія:Гарантії і компенсації]]
[[Категорія:Суди]]

Інвалідність та порядок її встановлення

2018-08-29T12:44:48Z

Oleh.bubyr: додаткова фнформація

== Нормативна база: ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2961-15 Закон України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні"] від 06.10.2005 № 2961-IV
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/875-12 Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні"] від 21.03.1991 № 875-XII
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"] від 09.07.2003 № 1058-IV
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1317-2009-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 "Питання медико-соціальної експертизи"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1295-11 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 05 вересня 2011 року № 561 "Про затвердження Інструкція про встановлення груп інвалідності"]

== Опис суттєвих аспектiв, що впливають на один iз варiантiв вирiшення проблеми ==

Відповідно до ст.1 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2961-15 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні»], інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав на рівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. 

'''Причинами отримання інвалідності є:'''

# інвалідність з дитинства;
# загальне захворювання;
# нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи ушкодження здоров’я);
# професійне захворювання пов’язане з трудовою діяльністю;
# поранення, контузії, каліцтва та інші захворювання. 

Огляд осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, проводиться згідно з [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1317-2009-%D0%BF Положенням про медико-соціальну експертизу], затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року N 1317.

'''Особа з інвалідністю''' - особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист (згідно [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/875-12 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»]).

'''Дитина з інвалідністю''' - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

'''Група інвалідності''' - це ступінь стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я.

Особі, визнаній особою з інвалідністю, залежно від ступеня розладу функцій органів і систем організму та обмеження її життєдіяльності встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.

До '''I групи''' належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування. 

Підставою для встановлення I групи інвалідності є стійкі, значно вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або уродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, неспроможності до самообслуговування і спричиняють до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1317-2009-%D0%BF/page Критеріями встановлення I групи інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи у значному III ступені:]
* нездатність до самообслуговування чи повна залежність від інших осіб;
* нездатність до пересування чи повна залежність від інших осіб;
* нездатність до орієнтації (дезорієнтація);
* нездатність до спілкування;
* нездатність контролювати свою поведінку;
* значні обмеження здатності до навчання;
* нездатність до окремих видів трудової діяльності.

'''I група інвалідності поділяється на підгрупи А і Б''' залежно від ступеня втрати здоров'я інваліда та обсягу потреби в постійному сторонньому догляді, допомозі або нагляді.

'''До підгрупи А I групи інвалідності''' належать особи з виключно високим ступенем втрати здоров'я, який спричиняє до виникнення потреби у постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі інших осіб і фактичну нездатність до самообслуговування.

Критеріями встановлення '''підгрупи А I групи''' інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє повну нездатність до самообслуговування та повну залежність від інших осіб (необхідність постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги).

'''До підгрупи Б I групи інвалідності''' належать особи з високим ступенем втрати здоров'я, який спричиняє значну залежність від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій і часткову нездатність до виконання окремих елементів самообслуговування.

Критеріями встановлення '''підгрупи Б I групи інвалідності''' є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє втрату можливості самостійного задоволення з допомогою технічних засобів і за умови відповідного облаштування житла більшості життєво необхідних фізіологічних та побутових потреб.
Особи з інвалідністю I групи із значно вираженим обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та проводити різні види трудової діяльності за умови їх забезпечення засобами компенсації фізичних дефектів або порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів, створення за необхідності спеціальних умов праці, у тому числі вдома.

Підставою для встановлення '''II групи''' інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

Критеріями встановлення '''II групи''' інвалідності є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження у вираженому II ступені однієї чи декількох категорій життєдіяльності особи:
* обмеження самообслуговування II ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;
* обмеження здатності до самостійного пересування II ступеня - здатність до самостійного пересування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;
* обмеження здатності до навчання II ступеня - нездатність до навчання або здатність до навчання тільки у спеціальних навчальних закладах або за спеціальними програмами вдома;
* обмеження здатності до трудової діяльності II ступеня - нездатність до провадження окремих видів трудової діяльності чи здатність до трудової діяльності у спеціально створених умовах з використанням допоміжних засобів і/або спеціально обладнаного робочого місця, за допомогою інших осіб;
* обмеження здатності до орієнтації II ступеня - здатність до орієнтації в часі і просторі за допомогою інших осіб;
* обмеження здатності до спілкування II ступеня - здатність до спілкування з використанням допоміжних засобів і/або за допомогою інших осіб;
* обмеження здатності контролювати свою поведінку II ступеня - здатність частково чи повністю контролювати свою поведінку тільки за допомогою сторонніх осіб.

До '''II групи інвалідності''' можуть належати також особи, які мають дві хвороби або більше, що призводять до інвалідності, наслідки травми або вроджені вади та їх комбінації, які в сукупності спричиняють значне обмеження життєдіяльності особи та її працездатності.

'''II група інвалідності''' встановляється учням, студентам вищих навчальних закладів I-IV рівня акредитації денної форми навчання, що вперше здобувають відповідний освітньо-кваліфікаційний рівень освіти, у разі наявності в них ознак інвалідності на період їх навчання. Після закінчення навчального закладу видається довідка про придатність їх до роботи у результаті набуття професії.

Особи з інвалідністю '''II групи''' з вираженим обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності, зокрема шляхом створення відповідних умов праці із забезпеченням засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.

Підставою для встановлення '''III групи''' інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту.

Критеріями для встановлення '''III групи інвалідності''' є ступінь втрати здоров'я, що спричиняє обмеження однієї чи декількох категорій життєдіяльності у помірно вираженому I ступені:

* обмеження самообслуговування I ступеня - здатність до самообслуговування з використанням допоміжних засобів;
* обмеження здатності самостійно пересуватися I ступеня - здатність до самостійного пересування з більшим витрачанням часу, часткового пересування та скорочення відстані;
* обмеження здатності до навчання I ступеня - здатність до навчання в навчальних закладах загального типу за умови дотримання спеціального режиму навчального процесу і/або з використанням допоміжних засобів, за допомогою інших осіб (крім персоналу, що навчає);
* обмеження здатності до трудової діяльності I ступеня - часткова втрата можливостей до повноцінної трудової діяльності (втрата професії, значне обмеження кваліфікації або зменшення обсягу професійної трудової діяльності більше ніж на 25 відсотків, значне утруднення в набутті професії чи працевлаштуванні осіб, що раніше ніколи не працювали та не мають професії);
* обмеження здатності до орієнтації I ступеня - здатність до орієнтації в часі, просторі за умови використання допоміжних засобів;
* обмеження здатності до спілкування I ступеня - здатність до спілкування, що характеризується зниженням швидкості, зменшенням обсягу засвоєння, отримання та передавання інформації;
* обмеження здатності контролювати свою поведінку I ступеня - здатність частково контролювати свою поведінку за особливих умов.

Інваліди '''III групи''' з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.

== Добровільний порядок ==

Особи, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я, після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності, з метою встановлення інвалідності, мають право звернутися до '''Медико-соціальної експертної комісії''' за місцем їх проживання або лікування.

'''Медико-соціальна експертна комісія''' - спеціальний заклад в системі охорони здоров'я, що проводить медико-соціальну експертизу особам, які звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. 

'''Медико-соціальні експертні комісії визначають:'''

# групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана інвалідом однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір інваліда. У разі якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства, вказуються дві причини інвалідності;
# види трудової діяльності, рекомендовані інваліду за станом здоров’я;
# причинний зв’язок інвалідності із захворюванням чи каліцтвом, що виникли у дитинстві, вродженою вадою;
# ступінь втрати професійної працездатності потерпілим від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання;
# ступінь втрати здоров’я, групу інвалідності, причину, зв’язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій або Чорнобильської катастрофи;
# медичні показання на право одержання інвалідами спеціального автомобільного транспорту і протипоказання до керування ним. 

=== Перелік необхідних документів ===

* заповнену форму направлення, підписану Головою ЛКК, членами комісії та печаткою лікувального закладу (форма 088/о, затв. наказом №110 МОЗ від 14.02.12 р.);
* паспорт та копію паспорта;
* карту хворого (амбулаторна книжка - форма 025/о);
* трудову книжку та копію трудової книжки, засвідченої у визначеному порядку спеціалістами відділу кадрів з останнього місця роботи або нотаріусом;
* оригінали всіх документів, які вписані в форму 088/с, а саме: довідка про стан здоров’я від хірурга, невропатолога, терапевта та інших спеціалістів, зокрема фахівців з хвороби за якою хворий очікує отримати стан інвалідності, оригінали рентгенологічного обстеження, та лабораторні аналізи. Діагноз хворого за основним захворюванням має бути описаний у виписці з історії хвороби (епікриз).
* Дати аналізів та виписок мають відповідати терміну проведеного лікування та обстежень і, відповідно, датам лікарняних листів.

Документи, що використовуються для визначення причинного зв'язку інвалідності, подаються в оригіналі або копії, засвідчені в установленому законодавством порядку.

=== Строки розгляду питання ===

Лікарсько-консультативна комісія лікувального профілактичного закладу охорони здоров'я направляє осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, на огляд комісії за формою, затвердженою МОЗ.
Комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності.

Комісія проводить огляд тимчасово непрацездатної особи, що звернулася для проведення медико-соціальної експертизи, протягом п'яти робочих днів з дня надходження направлення лікарсько-консультативної комісії та приймає рішення про наявність чи відсутність інвалідності.

За наявності підстав для заочного проведення медико-соціальної експертизи, комісія проводить експертизу протягом трьох робочих днів з дня надходження направлення лікарсько-консультативної комісії.
У разі коли Голова або окремі члени Комісії (навіть один член комісії) не згодні з прийнятим рішенням, окрема думка зазначається в Акті огляду Комісії, який подається у триденний строк обласній або центральній міській комісії.

=== Пiдстави для вiдмови ===

'''Найчастішими відмовами МСЕК для призначення групи інвалідності є:'''

# недообстеження, недостатність обгрунтування хвороби;
# відсутність деяких (уточнюючих) лікарських записів у зв’язку з чим
# неможливо визначити ступінь інвалідності;
# недостатність діагнозів чи симптомів тощо.

=== Особливi випадки ===

В деяких випадках, коли особа не може прибути на огляд (переогляд) до комісії за станом здоров'я, згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії, у зв'язку з тим, що проживає у віддаленій місцевості, огляд (переогляд) проводиться за місцем проживання (вдома), у тому числі за місцем проживання у стаціонарних установах для громадян похилого віку та інвалідів, закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб або в закладах охорони здоров'я, в яких така особа перебуває на лікуванні.

Особи, які звертаються для встановлення інвалідності, зумовленої наявністю анатомічних дефектів, інших необоротних порушень функцій органів і систем організму, у тому числі необоротною втратою (ампутацією) верхніх та/або нижніх кінцівок (їх частин), а також особам з інвалідністю, у яких строк переогляду настає після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"], відповідна група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду (безстроково).

Особам, які внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, отримали ушкодження, які призвели до необоротної втрати (у тому числі ампутації) верхніх та/або нижніх кінцівок (їх частин), необоротної втрати іншого органу або повної стійкої втрати органом його функцій, що призвело до інвалідності, група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду (безстроково) та на ступінь вище визначених законодавством критеріїв встановлення групи інвалідності, але не вище I групи. Переогляд з метою підвищення групи інвалідності таким особам відбувається на підставі особистої заяви особи з інвалідністю або її законного представника у разі настання змін у стані здоров’я і працездатності особи з інвалідністю або за рішенням суду.

'''Датою встановлення інвалідності''' та ступеня втрати професійної працездатності потерпілому від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (у відсотках) вважається день надходження до комісії документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.

== Позасудовий порядок ==

Якщо хворому було '''відмовлено в отриманні інвалідності''', або у разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської Комісії, особа має право подати письмову заяву (до якої додається копія висновку МСЕК) до обласних або центральних міських комісій, протягом місяця після одержання висновку МСЕК.

Таку заяву можна подати через МСЕК, яка приймала рішення, або до відповідного управління охорони здоров’я області де проживає хворий. Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здоров’я надсилає у триденний строк після надходження відповідного запиту всі наявні документи на розгляд обласної, центральної міської комісії, яка протягом місяця з дня подання зазначених документів проводить повторний огляд заявника і приймає відповідне рішення.

Про час та місце огляду громадянин повідомляється по телефону та поштою. У разі незгоди з рішенням обласної МСЕК, хворий може подати заяву до Міністерства охорони здоров’я України.
МОЗ за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає Центральній медико-соціальній експертній комісії МОЗ, центральних міських або обласній комісії іншої області повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, а також вживає інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи.

В особливо складних випадках Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, обласна, центральна міська комісія та МОЗ можуть направляти осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, для проведення медико-соціального експертного обстеження до клініки Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності (м. Дніпро, пров. Феодосія Макаревського, 1-а) та Науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів (м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 104).

Після обстеження зазначені науково-дослідні установи складають консультативні висновки, які для Комісії мають '''рекомендаційний характер'''.

== Судовий порядок ==

Рішення комісії може бути оскаржене до суду шляхом подання адміністративного позову до суду у шестимісячний строк з моменту прийняття МСЕК рішення. Відповідачем у даній справі буде відповідна МСЕК. Адміністративні справи з приводу оскарження рішення МСЕК, вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом '''за місцезнаходженням відповідача'''.

Судовий збір сплачується відповідно до п.1 ч.3 ст.4 ЗУ [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 «Про судовий збір»]

[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Особи з інвалідністю]]
[[Категорія:Суди]]

Суд присяжних

2018-08-16T07:29:55Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база: ==

* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1401-19 Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016 р. № 1401-VIII]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1402-19 Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. № 1402-VIII]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України] від 18.03.2004 № 1618-IV
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1798-12 Господарський процесуальний кодекс України] від 06.11.1991 № 1798-XII
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України] 13.04.2012 № 4651-VI
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення] від 07.12.1984 № 8073-X
* [https://dsa.court.gov.ua/userfiles/Dod_198.pdf Наказ Державної судової адміністрації України від 05 жовтня 2016 р. № 198]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/171-2015-%D0%BF Постанова КМУ від 25.03.2015 року №171 «Про затвердження Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України»]
*[http://sc.gov.ua/uploads/tinymce/files/%D0%9B%D0%B8%D1%81%D1%82%20%D0%9F%D1%80%D0%BE%20%D0%B4%D0%B5%D1%8F%D0%BA%D1%96%20%D0%BF%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B4%D1%96%D0%B9%D1%81%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BA%D1%80%D0%B8%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B2%20%D1%81%D1%83%D0%B4%D1%96%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%BE%D1%97%20%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%97%20%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%BC%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%8F%D0%B6%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%2020.01.2017%20%D1%80%D0%BE%D0%BA%D1%83.pdf Лист Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання здійснення кримінального провадження в суді першої інстанції судом присяжних» від 20.01.2017 р. N 223-106/0/4-17]

== Загальні положення про присяжних в Законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. № 1402-VIII: ==

Відповідно до ч. 4 ст. 124 Конституції України народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних.

В статтях 63-68 Глави 3 /Присяжний/ Розділу ІІІ /Судді та присяжні/ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. № 1402-VIII розкривається статус, окреслюються вимоги до присяжного, процедура затвердження списків присяжних, обов’язки, строк повноважень, підстави і порядок увільнення від виконання обов'язків, залучення присяжних до виконання обов'язків у суді, гарантії прав присяжних.

'''Статус присяжного''' (ст. 63) - Присяжним є особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, та за її згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя. 

'''Обов’язки присяжного''' (ч. 2 ст. 63) - присяжні виконують обов'язки, визначені пунктами 1, 2, 4 - 6 частини сьомої статті 56 цього Закону /Права та обов'язки судді/, а саме:

* справедливо, безсторонньо та своєчасно розглядати і вирішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад і правил судочинства;
* дотримуватися правил суддівської етики, у тому числі виявляти та підтримувати високі стандарти поведінки у будь-якій діяльності з метою укріплення суспільної довіри до суду, забезпечення впевненості суспільства в чесності та непідкупності суддів;
* виявляти повагу до учасників процесу;
* не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, у тому числі таємницю нарадчої кімнати і закритого судового засідання;
* виконувати вимоги та дотримуватися обмежень, установлених законодавством у сфері запобігання корупції. 

'''Список присяжних''' (ст. 64): Для затвердження списку присяжних територіальне управління Державної судової адміністрації України звертається з поданням до відповідних місцевих рад, які формують і затверджують у кількості, зазначеній у поданні, список громадян, які постійно проживають на територіях, на які поширюється юрисдикція відповідного окружного суду, відповідають вимогам статті 65 цього Закону і дали згоду бути присяжними. 

Список присяжних для розгляду господарських справ затверджується в порядку, визначеному законом, з числа осіб, які відповідають вимогам статті 65 цього Закону і дали згоду бути присяжними ('''''наразі, Господарський процесуальний кодекс України не містить відповідних положень щодо участі в розгляді господарських справ присяжних, окрім встановленої п. 4 ч. 1 ст. 67 ГПК, заборони допиту в якості свідка судді та присяжного - про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, або про інформацію, що стала відома судді під час врегулювання спору за його участю'''''). 

У разі неприйняття місцевою радою (місцевими радами) протягом двох місяців з моменту отримання подання рішення про затвердження списку присяжних територіальне управління Державної судової адміністрації України звертається з поданням щодо затвердження списку присяжних до відповідної обласної ради. 

Список присяжних затверджується на три роки і переглядається в разі необхідності для заміни осіб, які вибули зі списку, за поданням територіального управління Державної судової адміністрації України.
Після затвердження списку присяжних такий список передається до відповідного окружного суду, в тому числі в електронній формі. Інформацію, що міститься у зазначеному списку, не може бути використано для цілей, що не пов'язані із добором присяжних. 

'''''Пунктом 37 Розділу XII /Прикінцеві та перехідні положення/ Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 р. № 1402-VIII визначено, що списки присяжних мають бути сформовані відповідно до процедури, передбаченої цим Законом, протягом шести місяців з дня набрання ним чинності.''''' '''До списків присяжних дозволяється включати громадян, обраних народними засідателями'''. 

'''Вимоги до присяжного''' (ст. 65): 

Присяжним може бути громадянин України, який досяг тридцятирічного віку і постійно проживає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного окружного суду, якщо інше не визначено законом.
Не включаються до списків присяжних громадяни: 

* визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;
* які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків присяжного;
* які мають незняту чи непогашену судимість;
* народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, працівники правоохоронних органів (органів правопорядку), військовослужбовці, працівники апаратів судів, інші державні службовці, посадові особи органів місцевого самоврядування, адвокати, нотаріуси, члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя;
* особи, на яких протягом останнього року накладалося адміністративне стягнення за вчинення корупційного правопорушення;
* громадяни, які досягли шістдесяти п'яти років;
* особи, які не володіють державною мовою. 

Особа, включена до списку присяжних, зобов'язана повідомити суд про обставини, що унеможливлюють її участь у здійсненні правосуддя, у разі їх наявності. 

'''Підстави і порядок увільнення від виконання обов'язків присяжного''' (ст. 66): 

За наявності обставин, зазначених у частині другій статті 65 цього Закону, голова суду повинен увільнити особу, яку було включено до списку присяжних, від виконання обов'язків присяжного.
Голова суду також увільняє від виконання обов'язків присяжного (ч. 2 ст. 66): 
* особу, яка перебуває у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, у відпустці по догляду за дитиною, а також особу, яка має дітей дошкільного чи молодшого шкільного віку або утримує дітей-інвалідів або членів сім'ї похилого віку;
* керівника або заступника керівника органу місцевого самоврядування;
* особу, яка через свої релігійні переконання вважає для себе неможливою участь у здійсненні правосуддя;
* іншу особу, якщо голова суду визнає поважними причини, на які вона посилається. 

Особу, зазначену в частині другій цієї статті, увільняють від виконання обов'язків присяжного за її заявою, поданою до початку виконання цих обов'язків. 

Увільнення від виконання обов'язків присяжного внаслідок відводу (самовідводу) у конкретній справі здійснюється в порядку, встановленому процесуальним законом або за поданням головуючого судді. 

'''Залучення присяжних до виконання обов'язків у суді''' (ст. 67): 

Суд залучає присяжних до здійснення правосуддя у порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатий за їхньою участю. 

Добір осіб для запрошення до участі у здійсненні правосуддя як присяжних здійснюється за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. 

Письмове запрошення для участі у здійсненні правосуддя суд надсилає присяжному не пізніше ніж за сім днів до початку судового засідання. Запрошення містить інформацію про права та обов'язки присяжного, вимоги до нього, а також підстави для увільнення від виконання обов'язків. Одночасно із запрошенням надсилається письмове повідомлення для роботодавця про залучення особи як присяжного. 

Залучення присяжних до виконання обов'язків у суді та їх виклик здійснюються в порядку, визначеному процесуальним законом. 

Роботодавець зобов'язаний увільнити присяжного від роботи на час виконання ним обов'язків зі здійснення правосуддя. Відмова в увільненні від роботи вважається неповагою до суду. 

Присяжний зобов'язаний вчасно з'явитися на запрошення суду для участі в судовому засіданні. Неприбуття в судове засідання без поважних причин вважається неповагою до суду. 

'''Гарантії прав присяжних''' (ст. 68): 

Присяжним за час виконання ними обов'язків у суді виплачується винагорода, розрахована виходячи з посадового окладу судді місцевого суду з урахуванням фактично відпрацьованого часу в порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Присяжним відшкодовуються витрати на проїзд і наймання житла, а також виплачуються добові. Зазначені виплати здійснюються за рахунок коштів бюджетної програми на здійснення правосуддя територіальними управліннями Державної судової адміністрації України за рахунок коштів Державного бюджету України. 

За присяжними на час виконання ними обов'язків у суді за місцем основної роботи зберігаються всі гарантії та пільги, визначені законом. Час виконання присяжним обов'язків у суді зараховується до всіх видів трудового стажу. Звільнення присяжного з роботи або переведення на іншу роботу без його згоди під час виконання ним обов'язків у суді не допускається. 

На присяжних поширюються гарантії незалежності і недоторканності суддів, установлені законом, на час виконання ними обов'язків із здійснення правосуддя. За обґрунтованим клопотанням присяжного заходи безпеки щодо нього можуть уживатися і після закінчення виконання цих обов'язків. 

== Оплата праці присяжних ==

Згідно «Порядку виплати винагороди та відшкодування витрат, виплати добових присяжному за час виконання ним обов'язків у суді», затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 05 жовтня 2016 р. № 198 присяжному за час виконання ним обов'язків у суді виплачується винагорода, розрахована виходячи з посадового окладу судді місцевого суду (із застосуванням відповідного регіонального коефіцієнту) з урахуванням фактично відпрацьованого часу:
з 2017 року - у порядку, визначеному статтею 135 Закону України від 02.06.2016 N 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів", з урахуванням пункту 24 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" цього закону.

'''До фактично відпрацьованого часу належить:'''

* ознайомлення присяжного з матеріалами судової справи, в якій він бере участь як присяжний;
* участь присяжного в судовому засіданні;
* перебування присяжного в нарадчій кімнаті;
* час очікування присяжним початку судового засідання, який визначено в процесуальному документі, у разі зміщення графіку засідань у суді (з часу, визначеного у процесуальному документі, до фактичного початку судового засідання).

Базовою одиницею для нарахування винагороди присяжному є кількість відпрацьованих годин. У разі, якщо присяжним для виконання обов'язків витрачено менше години, цей час зараховується як одна година.

Виплата винагороди присяжному за час виконання ним обов'язків у суді здійснюється відповідним територіальним управлінням Державної судової адміністрації України за рахунок коштів бюджетної програми на здійснення правосуддя на підставі письмової заяви присяжного.

До заяви присяжний додає копії паспорта громадянина України та облікової картки платника податків.

Перерахування коштів здійснюється на відкритий банком рахунок, вказаний у заяві присяжного.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України не пізніше наступного робочого дня після отримання заяви присяжного звертається до відповідного суду для отримання підтвердження виконання присяжним обов'язків у суді.

Суд не пізніше трьох робочих днів з дня отримання звернення територіального управління Державної судової адміністрації України надає територіальному управлінню Державної судової адміністрації України довідку за формою згідно з Додатком до цього Порядку, підписану головуючим суддею у справі за участю присяжного, про виконання/невиконання присяжним обов'язків у суді із зазначенням фактично відпрацьованого часу на підставі табелю обліку робочого часу.

Табель обліку робочого часу присяжного та довідка за формою згідно з Додатком до цього Порядку складається уповноваженою особою суду, визначеною керівником апарату суду.

Суд щоквартально, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, надає відповідному територіальному управлінню Державної судової адміністрації України узагальнену інформацію щодо розгляду справ за участю присяжних, у якій вказує номер справи, прізвище, ім'я, по батькові присяжного із зазначенням фактично відпрацьованого присяжним часу.

Територіальне управління Державної судової адміністрації України протягом п'яти робочих днів після отримання від суду підтвердження виконання присяжним обов'язків у суді здійснює перерахування коштів на користь присяжного через відповідні органи Державної казначейської служби України в разі наявності кошторисних призначень та відкритих асигнувань з відрахуванням податків і зборів відповідно до законодавства.

Відшкодування витрат на проїзд і наймання житла, виплата добових присяжному провадяться відповідним територіальним управлінням Державної судової адміністрації України в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України.

== Спеціальна перевірка народних засідателів та присяжних ==

Відповідно до п.п. 5 п. 2 Постанови КМУ від 25.03.2015 року №171 «Про затвердження Порядку проведення спеціальної перевірки стосовно осіб, які претендують на зайняття посад, які передбачають зайняття відповідального або особливо відповідального становища, та посад з підвищеним корупційним ризиком, і внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» не проводиться спеціальна перевірка щодо осіб, під час розгляду питання про включення їх до списку народних засідателів та присяжних.

== Перешкоджання явці до суду народного засідателя та присяжного ==

Відповідно до ст. 185-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення перешкоджання посадовою особою під будь-яким приводом явці до суду народного засідателя, присяжного для виконання покладених на них обов'язків тягне за собою накладення штрафу від п'яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

== Присяжні в цивільному процесі ==

Частиною 2 ст. 34 (Склад суду) Глави 3 /Склад суду. Відводи/ Цивільного процесуального кодексу України (надалі — ЦПК України) установлено наступне: '''''у випадках, встановлених цим Кодексом, цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються колегією у складі одного судді і двох присяжних, які при здійсненні правосуддя користуються всіма правами судді.''''' 

Пунктом 4 частини 1 ст. 70 ЦПК України ''''''встановлена заборона допиту в якості свідка'''''' судді та '''''присяжного''''' - '''про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, або про інформацію, що стала відома судді під час врегулювання спору за його участю.''' 

Частиною 4 ст. 293 ЦПК України передбачено, що '''у випадках, встановлених пунктами 1, 3, 4, 9, 10 частини другої цієї статті''', '''''розгляд справ проводиться судом у складі''''' одного судді '''і двох присяжних''', а саме йдеться про '''розгляд наступних справ в порядку окремого провадження:''' 

* обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;
* визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою;
* усиновлення;
* надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку;
* примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу.

== Присяжні в кримінальному процесі ==
=== Особливості кримінального провадження стосовно присяжного ===

Згадка про «Народного засідателя» в чинному Кримінальному процесуальному кодексі України (надалі, - КПК України) - відсутня. 

Пунктом 23 ч. 1 ст. 3 КПК України (Визначення основних термінів Кодексу) терміни, що їх вжито в цьому Кодексі, якщо немає окремих вказівок, мають таке значення: 

“'''''суддя -''''' голова, заступник голови, суддя Верховного Суду, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим, апеляційних судів областей, міст Києва та Севастополя, районних, районних у містах, міських та міськрайонних судів, які відповідно до Конституції України на професійній основі уповноважені здійснювати правосуддя, '''а також присяжний'''” 

'''''В Кримінальному процесуальному кодексі України в процесуальному статусі фігурує тільки і виключно «Присяжний».''''' 

В пункті 7 ч. 2 ст. 65 КПК України '''міститься заборона допиту у якості свідка''' судді та '''присяжного''' - ''про обставини обговорення в нарадчій кімнаті питань, що виникли під час ухвалення судового рішення, за винятком випадків кримінального провадження щодо прийняття суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, ухвали.'' 

'''Щодо підслідності справ''' то п. 1 ч. 5 ст. 216 КПК України передбачено, що детективами Національного антикорупційного бюро України здійснюється досудове розслідування злочинів, передбачених статтями 191, 2062, 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 3661, 368, 3682, 369, 3692, 410 Кримінального кодексу України, '''''якщо злочин вчинено''''': суддею, суддею Конституційного Суду України, '''''присяжним (під час виконання ним обов'язків у суді)''''', Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої ради правосуддя, Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. 

Загалом, п. 2 ч. 1 ст. 480 (Особи, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження) Глави 37 (Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб) КПК України '''визначено, що особливий порядок кримінального провадження застосовується стосовно''', зокрема, судді, судді Конституційного Суду України, а також '''''присяжного на час виконання ним обов'язків у суді''''', Голови, заступника Голови, члена Вищої ради правосуддя, Голови, заступника Голови, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України. 

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 481 Глави 37 КПК України '''письмове повідомлення про підозру здійснюється''': судді, судді Конституційного Суду України, '''''присяжному на час виконання ним обов'язків у суді''''', Голові, заступнику Голови, члену Вищої ради правосуддя, Голові, заступнику Голови, члену Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, працівникам Національного антикорупційного бюро України - '''Генеральним прокурором або його заступником'''. 

=== Категорії кримінальних проваджень, які розглядаються судом присяжних: ===

'''''КПК України передбачено розгляд справ судом присяжних тільки в суді першої інстанції у разі здійснення кримінального провадження щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, за клопотанням обвинуваченого''''''' (ч.ч. 3, 12 ст. 31 КПК України): 

* за клопотанням обвинуваченого - судом присяжних у складі двох суддів та трьох присяжних. Кримінальне провадження стосовно кількох обвинувачених розглядається '''судом присяжних''' стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один з них заявив клопотання про такий розгляд.
* за клопотанням обвинуваченого, яким є: Президент України, повноваження якого припинено, Прем'єр-міністр України, член Кабінету Міністрів України, перший заступник та заступник міністра, член Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, Антимонопольного комітету України, Голови Державного комітету телебачення і радіомовлення України, Голова Фонду державного майна України, його перший заступник та заступники, член Центральної виборчої комісії, народний депутат України, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Директор Національного антикорупційного бюро України, член Національного агентства з питань запобігання корупції, Генеральний прокурор, його перший заступник чи заступник, Голова Конституційного Суду України, його заступник чи суддя Конституційного Суду України, Голова Верховного Суду, його перший заступник, заступник чи суддя Верховного Суду, голова вищого спеціалізованого суду, його заступник чи суддя вищого спеціалізованого суду, Голова Національного банку України, його перший заступник чи заступник, особа, посада якого належать до посад державної служби категорії "А", а також в разі обвинувачення у вчиненні кримінальних правопорушень, віднесених до підслідності Національного антикорупційного бюро України - '''судом присяжних у складі''' двох суддів, які мають стаж роботи на посаді судді не менше п'яти років, та трьох присяжних;

Визначення присяжних для судового розгляду з числа осіб, які внесені до списку присяжних відбувається за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (п. 2 ч. 1 ст. 35).

'''Обставини, що виключають участь присяжного в кримінальному провадженні''' (ст. 75, 76): 

Присяжний не може брати участь у кримінальному провадженні: 

* якщо він є заявником, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем, близьким родичем чи членом сім'ї слідчого, прокурора, підозрюваного, обвинуваченого, заявника, потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача;
* якщо він брав участь у цьому провадженні як свідок, експерт, спеціаліст, представник персоналу органу пробації, перекладач, слідчий, прокурор, захисник або представник;
* якщо він особисто, його близькі родичі чи члени його сім'ї заінтересовані в результатах провадження;
* за наявності інших обставин, які викликають сумнів у його неупередженості;
* у випадку порушення встановленого частиною третьою статті 35 цього Кодексу порядку визначення слідчого судді, судді для розгляду справи.
* якщо він є родичем будь-кого зі складу суду, що здійснює судове провадження;
* за умов недопустимості повторної участі судді в кримінальному провадженні згідно ст. 76 КПК України. 

За наявності підстав, передбачених статтями 75-76 КПК України присяжний зобов'язаний заявити самовідвід (ст. 80). 

Особи, які беруть участь у кримінальному провадженні за наявності цих підстав можуть заявити відвід. 

Заяви про відвід під час судового провадження подаються до початку судового розгляду. Подання заяви про відвід після початку судового розгляду допускається лише у випадках, якщо підстава для відводу стала відома після початку судового розгляду. 

=== Провадження в суді присяжних ===
Провадження в суді присяжних врегульоване § 2 Глави 30 Розділ IV КПК України і відноситься до особливих порядків провадження в суді першої інстанції. 

Кримінальне провадження судом присяжних здійснюється відповідно до загальних правил цього Кодексу з особливостями, встановленими цим параграфом. 

Суд присяжних утворюється при місцевому загальному суді першої інстанції. 

'''Роз'яснення права на суд присяжних''' (ст. 384 КПК України): 

Прокурор, суд зобов'язані роз'яснити обвинуваченому у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, можливість та особливості розгляду кримінального провадження стосовно нього судом присяжних. 

Письмове роз'яснення прокурора обвинуваченому про можливість, особливості і правові наслідки розгляду кримінального провадження судом присяжних додається до обвинувального акта і реєстру матеріалів досудового розслідування, які передаються до суду. 

Обвинувачений у вчиненні злочину, за який передбачене покарання у виді довічного позбавлення волі, під час підготовчого судового засідання має право заявити клопотання про розгляд кримінального провадження стосовно нього судом присяжних. 

'''Виклик присяжних''' (ст. 385 КПК України):
Після призначення судового розгляду судом присяжних головуючий дає секретарю судового засідання розпорядження про виклик присяжних у кількості семи осіб, які визначаються автоматизованою системою документообігу суду з числа осіб, які внесені до списку присяжних. 

Громадяни, які внесені до списку присяжних і можуть бути викликані до суду як присяжні, визначаються згідно із Законом України "Про судоустрій і статус суддів". 

Письмовий виклик має бути вручений присяжному під розписку не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання. У виклику зазначаються день, час і місце проведення судового засідання, права та обов'язки присяжного, перелік вимог до присяжних, а також підстави для увільнення їх від виконання обов'язків, припис про явку, а також обов'язок присяжного (чи іншої особи, яка одержала виклик для передачі його присяжному) невідкладно повідомити суд про причини неможливості явки. 

На підставі письмового виклику роботодавець зобов'язаний звільнити присяжного від роботи на час виконання ним обов'язків зі здійснення правосуддя. 
 
'''Права і обов'язки присяжного''' (ст. 386 КПК України): 

Присяжний має право: 
* брати участь у дослідженні всіх відомостей та доказів у судовому засіданні;
* робити нотатки під час судового засідання;
* з дозволу головуючого ставити запитання обвинуваченому, потерпілому, свідкам, експертам, іншим особам, які допитуються;
* просити головуючого роз'яснити норми закону, що підлягають застосуванню під час вирішення питань, юридичні терміни і поняття, зміст оголошених у судовому засіданні документів, ознаки злочину, у вчиненні якого обвинувачується особа. 

Присяжний зобов'язаний: 

* правдиво відповісти на запитання головуючого і учасників судового провадження щодо можливих перешкод, передбачених цим Кодексом або законом, для його участі в судовому розгляді, його стосунків з особами, які беруть участь у кримінальному провадженні, що підлягає розгляду, та поінформованості про його обставини, а також на вимогу головуючого подати необхідну інформацію про себе;
* додержуватися порядку в судовому засіданні і виконувати розпорядження головуючого;
* не відлучатися із залу судового засідання під час судового розгляду;
* не спілкуватися без дозволу головуючого з особами, що не входять до складу суду, стосовно суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього;
* не збирати відомості, що стосуються кримінального провадження, поза судовим засіданням;
* не розголошувати відомості, які безпосередньо стосуються суті кримінального провадження та процесуальних дій, що здійснюються (здійснювалися) під час нього, і стали відомі присяжному у зв'язку з виконанням його обов'язків. 
 
'''Відбір присяжних у суді''' (ст. 387 КПК України): 

Відбір присяжних здійснюється після відкриття судового засідання. 

Головуючий повідомляє присяжним, яке провадження підлягає розгляду, роз'яснює їм права та обов'язки, а також умови їх участі в судовому розгляді. Кожен із присяжних має право заявити про неможливість його участі в судовому розгляді, вказавши на причину цього, та заявити собі самовідвід. 
Головуючий з'ясовує, чи немає передбачених цим Кодексом або законом підстав, які перешкоджають залученню громадянина в якості присяжного або є підставою для звільнення окремих присяжних від виконання їх обов'язків, а так само для звільнення присяжних від виконання їх обов'язків за їх усними чи письмовими заявами. 

Для з'ясування обставин, що можуть перешкоджати участі присяжного в судовому розгляді, прокурор, потерпілий, обвинувачений з дозволу головуючого можуть ставити присяжним відповідні запитання. 

Кожному з присяжних, який з'явився, учасники судового провадження можуть заявити відвід з підстав, передбачених статтями 75 і 76 цього Кодексу. 
Усі питання, пов'язані зі звільненням присяжних від участі в розгляді кримінального провадження, а також із самовідводом і відводом присяжних, вирішуються ухвалою суду у складі двох суддів, що постановляється після проведення наради на місці без виходу до нарадчої кімнати, крім випадків, коли вихід до нарадчої кімнати буде визнаний судом необхідним. У разі якщо судді не прийшли до одноголосного рішення щодо вирішення питання, пов'язаного зі звільненням присяжного від участі в розгляді кримінального провадження або самовідводом чи відводом присяжного, присяжний вважається звільненим від участі в розгляді кримінального провадження або відведеним (ч. 5 ст. 387 КПК України). 

Якщо після виконання вказаних вимог, присяжних залишилося більше необхідної для участі в судовому розгляді кількості, присяжні визначаються автоматизованою системою документообігу суду з числа присяжних, що не були звільнені або відведені від участі в розгляді кримінального провадження. 
Якщо в результаті виконання дій, зазначених у частині п'ятій цієї статті, присяжних залишилося менше необхідної для участі в судовому розгляді кількості, секретар судового засідання за вказівкою головуючого викликає присяжних додатково. 

Після відбору основних присяжних відбирається двоє запасних присяжних з додержанням зазначених у цій статті правил. 

Прізвища відібраних основних і запасних присяжних заносяться до журналу судового засідання в тому порядку, в якому їх було відібрано. 

Запасні присяжні під час судового засідання постійно перебувають на відведених їм місцях і до ухвалення вироку можуть бути включені до складу основних присяжних у разі неможливості кого-небудь з основних присяжних продовжувати участь у судовому розгляді. Про заміну вибулих основних присяжних запасними суд присяжних постановляє ухвалу. 
 
'''Приведення присяжних до присяги''' (ст. 388 КПК України): 

Після закінчення відбору основних і запасних присяжних вони займають місця, відведені їм головуючим. 

За пропозицією головуючого присяжні складають присягу такого змісту: "Я, (прізвище, ім'я, по батькові), присягаю виконувати свої обов'язки чесно і неупереджено, брати до уваги лише досліджені в суді докази, при вирішенні питань керуватися законом, своїм внутрішнім переконанням і совістю, як личить вільному громадянину і справедливій людині". 

Текст присяги зачитує кожен присяжний, після чого підтверджує, що його права, обов'язки та компетенція йому зрозумілі. 
 
'''Усунення присяжного''' (ст. 390 КПК України): 

Присяжний може бути усунутий від подальшої участі в судовому розгляді кримінального провадження у таких випадках: 

* у разі невиконання присяжним обов'язків, передбачених частиною другою статті 386 цього Кодексу;
* за наявності обґрунтованих підстав вважати, що присяжний у результаті незаконного впливу втратив неупередженість, необхідну для вирішення питань кримінального провадження відповідно до закону. 

Присяжний може бути усунутий від подальшої участі в судовому розгляді кримінального провадження за ініціативою головуючого рішенням більшості від складу суду присяжних, яке приймається в нарадчій кімнаті та оформлюється вмотивованою ухвалою. 

У разі усунення присяжного до складу суду включається запасний присяжний, після чого судовий розгляд продовжується, або, у разі відсутності запасного присяжного, здійснюється відбір нового присяжного в порядку, передбаченому цим параграфом, після чого судове провадження розпочинається з початку. 
 
'''Порядок наради і голосування в суді присяжних''' (ст. 391 КПК України): 

Нарадою суду присяжних керує головуючий, який послідовно ставить на обговорення питання, передбачені статтею 368 КПК України (Питання, що вирішуються судом при ухваленні вироку), проводить відкрите голосування і веде підрахунок голосів. 

Усі питання вирішуються простою більшістю голосів. Головуючий голосує останнім. 

Ніхто зі складу суду присяжних не має права утримуватися від голосування, крім випадку, коли вирішується питання про міру покарання, а суддя чи присяжний голосував за виправдання обвинуваченого. У цьому разі голос того, хто утримався, додається до голосів, поданих за рішення, яке є найсприятливішим для обвинуваченого. При виникненні розбіжностей про те, яке рішення для обвинуваченого є більш сприятливим, питання вирішується шляхом голосування. 
Кожен із складу суду присяжних має право викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення. 

У випадку, коли серед більшості складу суду, яка ухвалила рішення, відсутні судді, головуючий зобов'язаний надати допомогу присяжним у складенні судового рішення. 
 

=== Особливості КПК України щодо участі присяжного в прийнятті судом рішень, інше ===

* ч. 3 ст. 331 КПК України – передбачено, що під час здійснення судового провадження судом присяжних особисто головуючий вирішує питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою і за наявності підстав суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
* ч. 1 ст. 361 КПК України – містить заборону проведення огляду на місці під час здійснення провадження судом присяжних.
* ст. 389 КПК України – містить припис, згідно з яким прокурору, обвинуваченому, потерпілому та іншим учасникам кримінального провадження протягом усього судового розгляду забороняється спілкуватися з присяжними інакше, ніж у порядку, передбаченому цим Кодексом. 
 
=== Рекомендаційні роз’яснення Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ===
Судова палата у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в листі «Про деякі питання здійснення кримінального провадження в суді першої інстанції судом присяжних» від 20.01.2017 р. N 223-106/0/4-17 звернула увагу голів апеляційних судів областей, міст Києва та Севастополя, Апеляційного суду Автономної Республіки Крим та зазначила: 

''«Для забезпечення однакового та правильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм чинного законодавства, з метою уникнення неоднозначного тлумачення норм закону в судовій практиці та запобігання помилок, з огляду на звернення представників судової гілки влади стосовно позиції ВССУ щодо застосування п. 37 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року N 1492-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (далі - ЗУ від 02 червня 2016 року), а також щодо можливості подальшого залучення присяжних з відповідних списків, сформованих в порядку, передбаченому Законом України від 07 липня 2010 року N 2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" (далі - ЗУ від 07 липня 2010 року), діючи відповідно до п. 7 розділу XII "Перехідні положення" Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02 червня 2016 року N 1402-VIII, судова палата у кримінальних справах ВССУ звертає увагу місцевих та апеляційних судів на таке. '' 

''Відповідно до п. 37 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" ЗУ від 02 червня 2016 року списки присяжних, до яких дозволяється включати громадян, обраних народними засідателями, мають бути сформовані відповідно до процедури, передбаченої цим Законом, протягом шести місяців з дня набрання ним чинності, тобто до 30 березня 2017 року. '' 

''Судова палата у кримінальних справах ВССУ, здійснивши системний аналіз нормативно-правових актів, звертає увагу на те, що: '' 

''* аналіз чинних процесуальних кодифікованих актів свідчить про те, що можливість залучення до здійснення правосуддя громадян України як присяжних передбачено нині лише в Кримінальному процесуальному кодексі Україні (далі - КПК). Іншими словами, передбачена цим Законом необхідність формування списку присяжних не зумовлює розширення їх функцій, юридичне поле їх діяльності й надалі залишається винятково кримінальним; '' 

''* Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК) передбачає утворення складу суду для розгляду окремих категорій справ за участю народних засідателів (ч. 2 ст. 18, ч. 4 ст. 234 ЦПК). Законодавчо можливість заміни статусу "народного засідателя" на "присяжного" не передбачена. У зв'язку із цим формування оновлених списків присяжних, тобто формування таких списків з можливістю включати до переліку присяжних громадян, обраних народними засідателями, жодним чином не сприяє вирішенню ситуації, що склалася в цивільному судочинстві. Зазначимо, що народні засідателі (на відміну від присяжних) обиралися безстроково, водночас дія повноважень останніх (присяжних) обмежувалась двома роками (нині строк їх повноважень становить три роки); '' 

''* процедура формування списків присяжних (списки мають бути сформовані протягом шести місяців з дня набрання Законом чинності (п. 37 розділу XII ЗУ від 02 червня 2016 року)) закріплена у главі 3 розділу III "Судді та присяжні" цього Закону; '' 

''* Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 13 травня 1997 року N 1-зп у справі щодо несумісності депутатського мандата зазначав, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії у часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими правовими актами чинності. Закріплення в ст. 58 Конституції України цього принципу є гарантією безпеки людини і громадянина, довіри до держави, стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи нормативно-правового акта. Аналогічну думку Конституційний Суд України висловив у рішеннях від 09 лютого 1999 року N 1-рп у справі про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів; від 19 квітня 2000 року N 6-рп у справі про зворотну дію кримінального закону в часі та в рішенні від 5 квітня 2001 року N 3-рп/2001 у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (справа про податки). 
 '' 

''Підсумовуючи наведене, судова палата у кримінальних справах ВССУ одностайно вважає, що: '' 

''* присяжні, які розпочали судовий розгляд у кримінальному провадженні в складі суду присяжних, продовжують здійснювати свою діяльність у кримінальному провадженні до його завершення (постановлення судового рішення по суті) попри набрання чинності ЗУ від 02 червня 2016 року і закінчення строку, встановленого п. 37 розділу XII цього Закону, за винятком випадків, коли строк дії їх повноважень (два роки) закінчився; '' 

''* присяжні, які внесені до списку присяжних у порядку, передбаченому ЗУ від 07 липня 2010 року, можуть розпочати здійснення своїх обов'язків відповідно до положень КПК (визначення автоматизованою системою документообігу суду із числа присяжних) до 30 березня 2017 року включно або до формування оновленого списку присяжних згідно з п. 37 розділу XII ЗУ від 02 червня 2016 року, якщо таке формування передувало цій даті. При цьому присяжні, які розпочали судовий розгляд у складі суду присяжних, наприклад, 29 березня 2017 року, продовжують виконувати свої обов'язки у кримінальному провадженні до його завершення (постановлення судового рішення по суті), за винятком випадків, коли строк дії їх повноважень (два роки) закінчився. '' 

''Крім того, звертаємо увагу, що Законом України від 07 вересня 2016 року N 1492-VIII "Про внесення зміни до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення виконання кримінальних покарань та реалізації прав засуджених" (ЗУ від 07 вересня 2016 року), який набрав чинності 08 жовтня 2016 року, крім іншого, внесено зміни до ст. 68 Кримінального кодексу України (далі - КК), а саме: доповнено її зміст новою частиною "4. Довічне позбавлення волі за вчинення готування до злочину та вчинення замаху на злочин не застосовується, крім випадків вчинення злочинів проти основ національної безпеки України, передбачених у статтях 109 - 114 1, проти миру, безпеки людства та міжнародного правопорядку, передбачених у статтях 437 - 439, частині першій статті 442 та статті 443 цього Кодексу". Наведена норма, з огляду на її імперативний характер, свідчить, що: '' 

''* одним із загальних правил призначення покарання за незакінчений злочин є незастосування довічного позбавлення волі за вчинення готування до злочину та вчинення замаху на злочин, передбачений ч. 2 ст. 115, ч. 3 ст. 258, ч. 3 ст. 321-1, ст. 348, ст. 348-1, ст. 379, ст. 400, ч. 5 ст. 404, ч. 3 ст. 447 КК; '' 

''* винятком із загального правила, з огляду на закріплену у цій частині статті вказівку про обмеження її положень та з урахуванням санкцій наведених у ній статей Особливої частини КК, є вчинення готування та замах на злочин, передбачений ч. 3 ст. 110, ст. 112, ч. 2 ст. 438, ч. 2 ст. 439, ч. 1 ст. 442, ст. 443 КК. За вчинення готування та замах на ці злочини покарання у виді довічного позбавлення волі може бути призначене. '' 

''Разом з тим слід зазначити, що зміни до ст. 68 КК стосуються змін до загальних засад призначення покарання, сприяють його максимальній індивідуалізації, що передбачає персоніфікацію кримінальної відповідальності: вона настає лише щодо конкретної особи, яка вчинила злочин (статті 2, 18, 50 КК), та не стосується порядку здійснення кримінального провадження, зокрема передбаченого главою 30 КПК такого особливого порядку провадження у суді першої інстанції, як провадження у суді присяжних. '' 

''Системний аналіз положень чинного законодавства з огляду на вжите у ч. 3 ст. 31 КПК формулювання "щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі", зважаючи, що таке покарання у санкціях статей Особливої частини КК не є безальтернативним, а також те, що наведене формулювання містить вказівку на злочин, за вчинення якого передбачено таке покарання, а не вказівку на можливість його призначення вироком суду, свідчить, що право на суд присяжних зберігається у обвинуваченого, який обвинувачується у вчиненні відповідного злочину, незалежно від його суб'єктивних характеристик (особа, що вчинила злочин, у віці до 18 років або понад 65 років, або жінка в стані вагітності тощо) чи стадії вчиненого злочину (готування до злочину, замах на злочин чи закінчений злочин).» '' 

(Рекомендаційні роз'яснення підготовлено заступником Голови ВССУ Кравченком С. І. та начальником відділу забезпечення діяльності заступника Голови Слуцькою Т. І., розглянуто, обговорено та затверджено на нараді судової палати у кримінальних справах 18.01.2017 р.) 

[[Категорія: Суди]]
[[Категорія: Цивільне процесуальне право]]
[[Категорія: Кримінальне процесуальне право]]

Обчислення стажу роботи для призначення трудових пенсій

2018-08-14T14:22:40Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митний кодекс України] від 13.03.2012 № 4495-VI
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”] від 28.02.1991 № 796-XII
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/962-12 Закон України “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні”] від 17.04.1991 № 962-XII
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 Закон України “Про пенсійне забезпечення”] від 05.11.1991 № 1788-XII
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1697-18 Закон України “Про прокуратуру”] від 14.10.2014 № 1697-VII
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/848-19 Закон України “Про наукову і науково-технічну діяльність”] від 26.11.2015 № 848-VIII
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2262-12 Закон України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”] від 09.04.1992 № 2262-XII
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2790-12 Закон України “Про статус народного депутата України”] від 17.11.1992 № 2790-XII
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3551-12 Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”] від 22.10.1993 № 3551-XII
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3721-12 Закон України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”] від 16.12.1993 № 3721-XII
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/889-19 Закон України “Про державну службу”] від 10.12.2015 № 889-VIII
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 Закон України “Про судову експертизу”] від 25.02.1994 № 4038-XII
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/239/95-%D0%B2%D1%80 Закон України “Про донорство крові та її компонентів”] від 23.06.1995 № 239/95-ВР
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/56/95-%D0%B2%D1%80 Закон України “Про статус гірських населених пунктів в Україні”] від 15.02.1995 № 56/95-ВР
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/540/97-%D0%B2%D1%80 Закон України “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”] від 23.09.1997 № 540/97-ВР
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/679-14 Закон України “Про Національний банк України”] від 20.05.1999 № 679-XIV
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1767-14 Закон України “Про пенсії за особливі заслуги перед Україною”] від 01.06.2000 № 1767-III
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2493-14 Закон України “Про службу в органах місцевого самоврядування”] від 07.06.2001 № 2493-III
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1105-14 Закон України “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування”] від 23.09.1999 № 1105-XIV
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2728-14 Закон України “Про дипломатичну службу”] від 20.09.2001 № 2728-III
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закон України “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”] від 09.07.2003 № 1058-IV
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/345-17 Закон України “Про підвищення престижності шахтарської праці”] від 02.09.2008 № 345-VI
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1402-19 Закон України “Про судоустрій та статус суддів”] від 02.06.2016 № 1402-VIII
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3668-17 Закон України “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи”] від 08.07.2011 № 3668-VI
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5067-17 Закон України “Про зайнятість населення”] від 05.07.2012 № 5067-VI
* - Постанова Верховної Ради України "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України"]
* - постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей”]
* - постанова Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 № 497 “Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду”]
* - постанова Кабінету Міністрів України від 20.11.2003 № 1783 “Про заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян”]
* - постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2004 № 312 “Про додаткові заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян”]
* - постанова Кабінету Міністрів України від 18.09.2004 № 1215 “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян”]
* - постанова Кабінету Міністрів України від 05.07.2006 № 919 “Про затвердження Порядку визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії у разі втрати документів про її нарахування та виплату”]
* - постанова Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1522 “Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян”]
* - постанова Кабінету Міністрів України від 03.05.2007 № 685 “Про додаткові заходи щодо поліпшення матеріального забезпечення окремих категорій населення”]
* - постанова Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 “Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393”]
* - постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 530 “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”]
* - постанова Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян”]
* - постанова Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 “Деякі питання пенсійного забезпечення громадян”]
* - постанова Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 862 “Про затвердження Порядку встановлення членам сімей шахтарів, смерть яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві, щомісячної доплати до пенсії у зв’язку з втратою годувальника”]
* - постанова Кабінету Міністрів України від 05.05.2010 № 331 “Деякі питання реалізації Закону України “Про Державний бюджет України на 2010 рік”]
* - постанова Кабінету Міністрів України від 14.07.2010 № 621 “Про посилення соціального захисту населення під час оплати житлово-комунальних послуг”]
* - постанова Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 656 “Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії інвалідам війни та учасникам бойових дій”]
* - постанова Кабінету Міністрів України від 16.11.2011 № 1168 “Про затвердження Порядку визначення різниці між розміром пенсії, призначеної відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”]
* - постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191 “Про затвердження Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати”]
* - постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”]
* - постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 “Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення”]
* - постанова Кабінету Міністрів України від 29.05.2013 № 378 “Про затвердження Порядку порушення клопотання про призначення пенсій за особливі заслуги перед Україною”]

== Обчислення пенсії в Україні ==

Нарахування пенсій, обчислення розміру пенсії та перерахунок відбувається згідно Закону України від 09.08.2003 р. № 1058-IV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування". Вказаний Закон розповсюджується тільки на застрахованих осіб, які сплачують внески в Пенсійний фонд України самостійно, або за яких внески сплачують їх роботодавці та організації.

== Порядок обчислення розміру пенсії ==

Розмір пенсії обчислюється згідно встановленим нормам у відсотках до середньомісячного заробітку. Для обчислення розміру пенсії береться середньомісячний фактичний заробіток, маючи на увазі зарплату (або дохід) людини за будь-які 60 місяців поспіль до 1 липня 2000 року та за весь період страхового стажу після 1 липня 2000 року. При нарахуванні розміру пенсії береться до уваги не номінальна зарплата майбутнього пенсіонера, а зкоригований заробіток. Коефіцієнт заробітку людини розраховується шляхом ділення середньої зарплати за певний місяць на середню зарплату по країні за цей самий місяць. 

До заробітку для нарахування пенсій включаються усі види оплати праці, на які, згідно діючим правилам, нараховуються страхові внески, крім виплат одноразового характеру, не обумовлених діючою системою оплати праці (компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога та інші), перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.98 р. № 697.
Обчислення розміру пенсії за віком
Право на пенсію у зв’язку з досягненням певного віку мають:
* чоловіки від 60 років зі стажем роботи не менше 35 років;
* жінки від 60 років зі стажем роботи не менше 30 років.
Розмір пенсій за віком становить 55 відсотків заробітку, але не нижче мінімального розміру. Якщо стаж роботи більш ніж 35 років для чоловіків та 30 років для жінок, то пенсія зростає на 1 відсоток заробітку за кожний рік понад стажу. Якщо стаж не повний, розмір пенсії нараховується згідно відпрацьованому стажу. 

== Обчислення розміру пенсії по інвалідності ==

Пенсії з інвалідності нараховуються у двох випадках:
* Трудове каліцтво або професійне захворювання;
* Загальне захворювання.
Пенсія з інвалідності в залежності від групи інвалідності призначується в таких розмірах:
* Інвалідам I групи – 100 відсотків пенсії за віком;
* Інвалідам II групи – 90 відсотків пенсії за віком;
* Інвалідам III групи – 50 відсотків пенсії за віком.

Непрацюючі інваліди II та ІІІ групи мають право вибору в призначені пенсії:
* у розмірі пенсії по інвалідності;
* або в розмірі пенсії за віком, за певних умов

Умови призначення пенсій по інвалідності у розмірі пенсій за віком:

'''Непрацюючі інваліди II групи:'''

* якщо до певного (визначеного Законом) віку інвалідність встановлена вперше;
* за наявності певного страхового стажу

'''Непрацюючі інваліди ІІ та ІII групи:'''

* якщо вони визнані інвалідами після досягнення загальновстановленого пенсійного віку;
* за наявності страхового стажу 30 років для жінок і 35 років для чоловіків.

На відміну від пенсій за віком, пенсії з інвалідності призначаються не безстроково на час інвалідності, встановленої органами медично-соціальної експертизи. Лише чоловікам старшим за 60 років та жінкам старшим за 55 років пенсія з інвалідності призначається безстроково.

Якщо інвалідність настала в період проходження строкової військової служби або внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), у особи, яка звернулася за медичною допомогою у період з 21 листопада 2013 року по 30 квітня 2014 року, то пенсія по інвалідності призначається особі незалежно від наявності страхового стажу.

== Обчислення розміру пенсії з приводу втрати годувальника ==

Пенсія з приводу втрати годувальника нараховується непрацездатним членам родини померлого годувальника, які знаходились на його утриманні, при наявності у годувальника на день смерті страхового стажу, який був би йому потрібен для нарахування пенсії по ІІІ групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв’язку з втратою годувальника нараховується незалежно від того, чи вони були на утриманні годувальника. Батьки та чоловік (дружина) померлого, що не були на його утриманні, мають право на пенсію з приводу втрати годувальника, якщо втратили джерело засобів існування.

Непрацездатні члени сім’ї особи, зниклої безвісти, які були на її утриманні, незалежно від тривалості страхового стажу годувальника, мають право на пенсію у зв’язку з втратою годувальника.

'''Розмір пенсії у зв'язку з втратою годувальника залежить від:'''

* розміру пенсії за віком, з якого обчислюють розмір пенсії у зв’язку з втратою годувальника;
* кількості утриманців

'''Пенсія з приводу втрати годувальника нараховується у розмірі:'''

* на одного непрацездатного члена родини – 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника;
* на двох та більше непрацездатних членів родини – 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частинами;
* дітям сиротам - пенсію призначають в розмірах, визначених у попередніх двох пунктах виходячи з розміру пенсії за віком кожного з батьків.

Загальний розмір пенсії на родину з приводу втрати годувальника залежить від кількості членів родини померлого, середнього заробітку та не залежить від причини його смерті (тобто, родинам, годувальник яких помер внаслідок загального захворювання, та родинам, що втратили годувальника внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, пенсії нараховуються в однакових розмірах). 

Обчислення розміру пенсії громадянам, які мають право на декілька видів пенсій одночасно
Якщо робітник має право на декілька видів пенсій одночасно, йому нараховується одна пенсія на його вибір. 

== Розмір нарахування пенсії працюючим пенсіонерам ==

Пенсіонерам, які пропрацювали після призначення пенсій за віком або з інвалідності не менше 2-х років після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, з більш високим заробітком, ніж той, з якого була нарахована пенсія, згідно їх заяві нараховується новий, більш високий розмір пенсії.
Оподаткування пенсії 

Пенсії не оподатковуються та сплачуються без урахування заробітку (доходу), що отримується, за місцем фактичного мешкання пенсіонера незалежно від прописки.

== Обчислення розміру пенсії за вислугу років ==

Пенсії за вислугу років встановлюються окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Розмір пенсії, перелік працівників та окремих категорії працівників які мають право на пенсію за вислугу років, передбачено ст. ст. 52-55 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 Закон України “Про пенсійне забезпечення”] від 05.11.1991 № 1788-XII.

[[Категорія: Призначення пенсії]]

Порядок припинення громадської організації

2018-06-11T09:31:46Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/254к/96-вр Конституція України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закон України «Про громадські об’єднання»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/755-15 Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2343-12 Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"]

== Способи припинення громадської організації ==

Згідно статті 25 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закону України «Про громадські об’єднання»] припинення діяльності громадського об'єднання здійснюється двома способами:
# за рішенням громадського об'єднання, прийнятим вищим органом управління громадського об'єднання, у визначеному статутом порядку, шляхом саморозпуску або реорганізації;
# за рішенням суду про заборону (примусовий розпуск) громадського об'єднання. 

Припинення діяльності громадського об’єднання відбувається в порядку, визначеному [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/755-15 Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"]. 

Якщо-ж в процесі припинення встановлено, що активів недостатньо для погашення всіх вимог, ліквідаційна комісія має звернутись в суд для порушення справи про банкрутство, і подальша процедура здійснюється вже згідно [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2343-12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”]. 

Також в припиненні громадського об’єднання необхідно розрізняти два етапи – припинення внутрішньоорганізаційної діяльності громадського об’єднання та припинення громадського об’єднання як юридичної особи.

== Добровільний порядок (саморозпуск) ==

Громадське об'єднання має право у будь-який час прийняти рішення про припинення своєї діяльності (саморозпуск). 

''Діяльність громадського об'єднання без статусу юридичної особи'' вважається припиненою з дня отримання повідомлення про таке рішення від особи, уповноваженої представляти це об'єднання, реєстраційною службою. На підставі зазначеного повідомлення реєстраційна служба вносить відомості про припинення діяльності зазначеного громадського об'єднання до Реєстру громадських об'єднань.
Для державної реєстрації припинення громадського об’єднання, що не має статусу юридичної особи, для державного реєстратора подається примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління громадського об’єднання, що не має статусу юридичної особи, про його саморозпуск.
Рішення про саморозпуск громадського об'єднання приймається у порядку, встановленому статутом цього об'єднання. 

Вищий орган управління, який прийняв рішення про саморозпуск громадського об'єднання, створює ліквідаційну комісію або доручає керівному органу здійснювати повноваження ліквідаційної комісії для проведення припинення громадського об'єднання як юридичної особи, а також приймає рішення щодо використання коштів та майна громадського об'єднання після його ліквідації відповідно до статуту. 

Прийняте рішення про саморозпуск громадське об'єднання подає (або надсилає) до реєстраційної служби. 

Згідно з п. 9 ст. 17 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/755-15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»] для державної реєстрації рішення про припинення юридичної особи, прийнятого її учасниками або відповідним органом юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - відповідним державним органом, подаються такі документи:

# примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - рішення відповідного державного органу, про припинення юридичної особи;
# примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) документа, яким затверджено персональний склад комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора, реєстраційні номери облікових карток платників податків (або відомості про серію та номер паспорта - для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), строк заявлення кредиторами своїх вимог, - у разі відсутності зазначених відомостей у рішенні учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - у рішенні відповідного державного органу, про припинення юридичної особи.
При цьому до рішення обов'язково додаються:

* оригінал свідоцтва про реєстрацію громадського об'єднання (або його дубліката);
* оригінал статуту громадського об'єднання (або його дубліката);
* реєстраційна картка на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи. 

Закон України «Про громадські об’єднання» не передбачає реорганізацію громадського об’єднання без статусу юридичної особи. 

'''Тобто реорганізація можлива лише для:'''
* громадських організацій – юридичних осіб;
* громадських спілок – юридичних осіб. 

Реорганізація громадського об'єднання, яке має статус юридичної особи, здійснюється шляхом його приєднання до іншого громадського об'єднання такого самого статусу. Реорганізація здійснюється на підставі рішення громадського об'єднання, яке приєднується, про припинення діяльності з приєднанням до іншого об'єднання та рішення громадського об'єднання, до якого приєднуються, про згоду на таке приєднання. Вступ громадської організації або громадської спілки до складу громадської спілки не є реорганізацією громадського об'єднання і не має наслідком припинення його діяльності. 

Згідно з п. 13 ст. 17 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/755-15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»] для державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її реорганізації після закінчення процедури припинення, але не раніше закінчення строку заявлення вимог кредиторами, '''подаються такі документи''': 

# заява про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її реорганізації;
# примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) розподільчого балансу - у разі припинення юридичної особи в результаті поділу;
# примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) передавального акта - у разі припинення юридичної особи в результаті перетворення, злиття або приєднання;
# довідка архівної установи про прийняття документів, що відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню, - у разі припинення юридичної особи в результаті поділу, злиття або приєднання;
# документи для державної реєстрації створення юридичної особи, визначені частиною першою цієї статті, - у разі припинення юридичної особи в результаті перетворення;
# документи для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, визначені частиною четвертою цієї статті, - у разі припинення юридичної особи в результаті приєднання. 

''Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення громадської організації в результаті її ліквідації є датою державної реєстрації припинення громадської організації.'' 

Якщо за наслідком розгляду поданих документів встановлено відсутність порушень вимог Законів України "Про громадські об’єднання", " Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань " та статуту громадського об'єднання, реєстраційна служба забезпечує внесення до Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 

У разі ж виявлення порушення вимог зазначених Законів та статуту при прийнятті рішення про саморозпуск, реєстраційна служба приймає рішення у формі наказу про відмову у визнанні рішення про саморозпуск громадського об'єднання. 
Невід'ємним додатком до рішення є висновок, який має бути вмотивованим та містити вичерпні підстави відмови. Копія зазначеного рішення видається (або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення) громадському об'єднанню не пізніше наступного дня після його прийняття. 

Відмова у визнанні рішення про саморозпуск громадського об'єднання має наслідком втрату чинності зазначеним рішенням. 

З дня внесення до Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про рішення громадського об'єднання про саморозпуск розпочинається процедура припинення громадського об'єднання як юридичної особи та набуває повноважень ліквідаційна комісія. 

З цього моменту прийняте рішення про саморозпуск вже не може бути скасоване цим громадським об'єднанням. 

Слід також зауважити, що припинення діяльності громадської спілки не тягне за собою припинення статусу юридичної особи у громадських організацій – членів цієї спілки.

== Заборона громадського об'єднання ==

Судова заборона – це другий, регламентований статтею 28 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закону України "Про громадські об’єднання"], спосіб припинення громадського об’єднання. 

Громадське об’єднання може бути заборонено судом за позовом уповноваженого органу з питань реєстрації в разі виявлення ознак порушення громадським об’єднанням вимог статей 36,37 Конституції України, статті 4 Закону України "Про громадські об’єднання". Заборона громадського об'єднання має наслідком припинення його діяльності у порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". 

Тобто, примусове припинення діяльності громадського об’єднання можлива у разі порушеня цим об’єднанням конституційних обмежень по меті і діям, а саме, посягання на незалежність України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, створення воєнізованих формувань. Також суд може припинити діяльність громадського об’єднання, як юридичної особи, з підстав, визначених Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», а саме, неподання протягом року фіскальним органам податкових декларацій, документів фінансової звітності, наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням, визнання організації банкрутом. 

''Справа про заборону громадського об'єднання розглядається у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України''. 

У разі прийняття рішення про заборону громадського об'єднання майно, кошти та інші активи громадського об'єднання за рішенням суду спрямовуються до державного бюджету. 

На виконання рішення суду про заборону громадського об'єднання реєстраційна служба вносить відповідний запис до Реєстру громадських об'єднань. Припинення діяльності громадського об'єднання, щодо якого прийнято рішення про заборону, здійснюється у порядку, визначеному статтею 29 Закону "Про громадські об’єднання". 

Припинення громадського об'єднання включає: 

* припинення внутрішньоорганізаційної діяльності громадського об'єднання;
* припинення громадського об'єднання як юридичної особи. 

Стаття 29 Закону "Про громадські об’єднання" дає право громадській організації, яку ліквідовано як юридичну особу з інших підстав, ніж банкрутство або порушення Конституції, продовжити свою діяльність як громадська організація без статусу юридичної особи. Для цього необхідно протягом шести місяців після дати ліквідації повідомити місцеве управління юстиції про продовження діяльності (але це право не поширюватиметься на громадські спілки).

Інші підстави для заборони діяльності громадського об’єднання не допускаються.

'''Припинення діяльності громадського об'єднання розпочинається''': 

* з дня внесення відповідних записів до Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;
* з дня набрання законної сили рішенням суду про заборону цього громадського об'єднання. З цього ж дня припиняється членство (участь) у громадському об'єднанні. 

Припинення громадського об'єднання як юридичної особи не може бути зупинено або скасовано цим об'єднанням після дня припинення діяльності громадського об’єднання.

[[Категорія:Господарське право]]

Оформлення постійного догляду за особами, які його потребують (особи з інвалідністю, громадяни похилого віку)

2018-06-11T09:26:39Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1489-14 Закон України «Про психіатричну допомогу» від 22.02.2000 №1489-III]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/966-15 Закон України «Про соціальні послуги» від 19.06.2003 №966-IV]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1105-14/ed20120323 Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності від 23.09.1999 року №2180-III »]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2109-14/ed20001116 Закон України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам» від 16.11.2000 №2109-14]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/832-96-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 р. №832]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1192-2000-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 2 серпня 2000 р. №1192]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/558-2004-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2004 р. №558]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/428-2014-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 10 вересня 2014 р. № 428]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ru/z0475-15 Наказ Міністерства соціальної політики України від 21.04.2015 № 441 «Про затвердження форми Заяви про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій та пільг», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 березня 2012 року за №418/20731]

== Компенсація фізичним особам, які надають соціальні послуги ==

Соціальні послуги – це комплекс правових, економічних, психологічних, освітніх, медичних, реабілітаційних та інших заходів, спрямованих на окремі соціальні групи чи окремих громадян, які перебувають у складних життєвих обставинах та потребують сторонньої допомоги, з метою поліпшення або відтворення їх життєдіяльності, соціальної адаптації та повернення до повноцінного життя.
Компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги, призначаються працездатним особам, які не працюють та непрацюючим пенсіонерам, котрі постійно надають соціальні послуги.
Мають право на отримання соціальних послуг інваліди, діти-інваліди, пенсіонери та хворі, які не здатні до самообслуговування й потребують постійного стороннього догляду за умови, що вони не обслуговуються соціальними службами.
Компенсація призначається виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб у таких розмірах:
* 15 відсотків – фізичним особам за надання соціальних послуг інвалідам I групи;
* 10 відсотків – фізичним особам за надання соціальних послуг громадянам похилого віку, інвалідам II групи та дітям-інвалідам;
* 7 відсотків – фізичним особам, які надають соціальні послуги інвалідам III групи та хворим, які не здатні до самообслуговування і потребують сторонньої допомоги згідно з висновком лікарсько-консультаційної комісії.
Якщо соціальні послуги надає фізична особа пенсійного віку, компенсація призначається у зазначених розмірах виходячи з прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Слід зауважити, що компенсація не призначається фізичним особам, які надають соціальні послуги громадянам, яким відшкодовуються витрати на надання послуг по догляду відповідно до Законів України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1105-14/ed20120323 «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»], [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1489-14 «Психіатричну допомогу»], [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2109-14 «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам»], [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/832-96-%D0%BF пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 832 «Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян»] та у разі надання фізичною особою соціальних послуг на платній основі.

Компенсація призначається і виплачується органом праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи, якій надаються соціальні послуги, з дня подання фізичною особою, яка надає соціальні послуги, та особою, яка їх потребує, заяв разом з документами.

'''Для призначення компенсації подаються такі документи:'''

1.Непрацюючою фізичною особою, яка надає соціальні послуги:

* заява про згоду надавати соціальні послуги;
* паспорт або інший документ, що посвідчує особу;
* висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що стан її здоров’я дозволяє постійно надавати соціальні послуги;
* копія трудової книжки, а у разі відсутності трудової книжки — письмове повідомлення особи із зазначенням інформації про відсутність трудової книжки та про останнє місце роботи чи отримання доходів;
* заява про надання згоди на проведення перевірки даних про доходи особи з використанням відомостей Державного реєстру фізичних осіб
* платників податків (з урахуванням вимог Закону України «Про захист персональних даних»).

2.Особою, яка потребує надання соціальних послуг, або її законним представником (у разі визнання цієї особи недієздатною):

* заява про необхідність надання соціальних послуг;
* паспорт або інший документ, що посвідчує особу;
* копія довідки медико-соціальної експертної комісії про групу інвалідності (надається інвалідом);
* висновок лікарсько-консультаційної комісії про необхідність постійного стороннього догляду та нездатність особи до самообслуговування;

3.Законним представником дитини, яка потребує надання соціальних послуг:

* заява про необхідність надання соціальних послуг;
* копія свідоцтва про народження дитини;
* висновок лікарсько-консультаційної комісії про необхідність постійного стороннього догляду та нездатність дитини до самообслуговування.
* Компенсація призначається на час встановлення групи інвалідності або на час, протягом якого особа, що подала заяву про необхідність отримання соціальних послуг, потребуватиме постійного стороннього догляду.

== Щомісячна грошова допомога особі, яка проживає разом з інвалідом І чи ІІ групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, на догляд за ним ==

Право на допомогу відповідно до ст. 5 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1489-14 Закону України «Про психіатричну допомогу»] та [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1192-2000-%D0%BF постанови КМУ від 02.08.2000 р. № 1192] (зі змінами та доповненнями), має дієздатна особа, яка зареєстрована або постійно проживає на одній житловій площі з інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу, який за висновком лікарської комісії медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, і здійснює догляд за ним.

Розмір допомоги на догляд розраховується як різниця між трьома прожитковими мінімумами на кожного члена сім’ї та середньомісячним сукупним доходом сім’ї за попередні шість місяців, але не може бути більше, ніж мінімальна заробітна плата.

Для призначення грошової допомоги на догляд органам праці та соціального захисту населення за місцем проживання подаються такі документи:

* заява, за затвердженою формою;
* паспорт, довідка про присвоєння ідентифікаційного коду;
* довідка про склад сім’ї із зазначенням прізвищ, імен та по батькові, родинних зв’язків членів сім’ї;
* довідки про доходи кожного члена сім’ї (окрім непрацюючих пенсіонерів, які отримують пенсію в органах Пенсійного фонду України);
* копія та оригінал трудової книжки для непрацюючих осіб;
* висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом I чи II групи внаслідок психічного розладу;
* довідки про наявність і розміри земельних ділянок, виділених для ведення особистого підсобного господарства, городництва, сінокосіння, випасання худоби, та земельної частки, виділеної унаслідок розпаювання землі.

Якщо дієздатна особа постійно проживає на одній житловій площі за місцем реєстрації (проживання) інваліда I чи II групи внаслідок психічного розладу, але зареєстрована в іншому місці, подається довідка, видана органом праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації дієздатної особи, про те, що вона не перебуває на обліку як одержувач і не одержує щомісячну грошову допомогу на догляд за місцем реєстрації.

До складу сім’ї особи, яка звертається за призначенням допомоги на догляд, включаються чоловік, дружина; рідні, усиновлені та підопічні діти цих осіб, а також діти до досягнення ними 23 років, які навчаються у вищих навчальних закладах I-IV рівнів акредитації та професійно-технічних навчальних закладах з денною формою навчання і не мають власних сімей, незалежно від місця проживання або реєстрації; неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства I чи II групи або інвалідами I групи і проживають разом з батьками; непрацездатні батьки чоловіка та дружини, які проживають разом з ними і перебувають на їх утриманні у зв’язку з відсутністю власних доходів. До складу сім’ї не включаються особи, визнані інвалідами I чи II групи внаслідок психічного розладу, які за висновком лікарської комісії медичного закладу потребують постійного стороннього догляду і не належать до зазначених членів сім’ї, та особи, які перебувають на повному державному утриманні.

Допомога на догляд призначається на шість місяців з місяця звернення (подання заяви з комплектом документів), непрацюючим пенсіонером допомога на догляд призначається на 12 місяців на підставі заяви та копії трудової книжки.
Виплата допомоги на догляд припиняється у разі, коли:

* сталися зміни у складі сім’ї у зв’язку із смертю або зміною місця проживання інваліда I чи II групи внаслідок психічного розладу;
* закінчився строк установлення інвалідності I чи II групи і протягом місяця не підтверджено встановлення групи інвалідності, яка дає право на призначення допомоги на догляд;
* інвалід I чи II групи внаслідок психічного розладу перебуває на повному державному утриманні або стаціонарному лікуванні впродовж повного календарного місяця.

У разі виникнення обставин, внаслідок яких припиняється виплата допомоги на догляд, особи, яким надається допомога, зобов’язані повідомити органи, що провадять її виплату. Виплата допомоги припиняється з місяця, що настає за тим, у якому сталися зміни.

== Щомісячна компенсаційна виплата непрацюючій особі, яка здійснює догляд за інвалідом І групи або за особою, яка досягла 80-річного віку ==

Механізм призначення щомісячної компенсаційної виплати непрацюючій працездатній особі, яка доглядає за інвалідом І групи або за особою, яка досягла 80-річного віку (далі – компенсація) регламентований [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/832-96-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 1996 року № 832 „Про підвищення розмірів державної допомоги окремим категоріям громадян”].

Компенсація призначається управлінням праці та соціального захисту населення за місцем проживання заявника і виплачується у грошовій формі непрацюючим працездатним особам, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або особою, яка досягла 80-річного віку, та фінансуються органами Пенсійного фонду України.

Для призначення компенсації одержувачі подають заяву, форма якої затверджена [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ru/z0475-15 наказом Міністерства соціальної політики України від 21.04.2015 № 441 «Про затвердження форми Заяви про призначення усіх видів соціальної допомоги, компенсацій, субсидій та пільг»].

До заяви додаються:

* паспорт або документ, що посвідчує особу одержувача державної соціальної допомоги;
* довідка про перебування на обліку в органах Пенсійного фонду України або органах праці та соціального захисту населення – для особи, за якою здійснюється догляд;
* паспорт або документ, що посвідчує особу, за якою здійснюється догляд;
* довідка з місця проживання про те, що особа здійснює догляд за інвалідом І групи або престарілою особою, старше 80 років;
* документ, який підтверджує, що особа не працює: трудова книжка та довідка органів державної податкової служби довільної форми про те, що особа не перебуває на обліку у даному органі державної податкової служби як фізична особа – підприємець;
* за відсутності трудової книжки — заява особи із зазначенням причини відсутності трудової книжки;
* витяг з акта огляду медико-соціальної експертної комісії (МСЕК) (для осіб, визнаних інвалідами І групи) – для особи, за якою здійснюється догляд.

Компенсація призначається та виплачується з дня подання заяви з усіма необхідними документами до дня досягнення заявником пенсійного віку, але не більш ніж на строк встановлення групи інвалідності.

Розмір призначеної компенсації становить – 4,80 грн. на місяць.

Крім того, на суму призначеної відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/558-2004-%D0%BF Постанови КМУ № 558 від 29.04.2004 р.] та [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/832-96-%D0%BF Постанови КМУ № 832 від 26.07.1996 р.] компенсації особам працездатного віку, які здійснюють догляд за інвалідом І групи або особою, яка досягла 80-річного віку, органами праці та соціального захисту населення щомісячно проводиться нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування до Пенсійного фонду України, в розмірі 33,2 відсотка від мінімальної заробітної плати, сплата якого здійснюється за рахунок видатків, передбачених в Державному бюджеті України на відповідний рік до Пенсійного фонду України (що дає право на зарахування до страхового стажу всього періоду такого догляду).

При зарахуванні до страхового стажу період догляду за інвалідом I групи та престарілим до управління Пенсійного фонду України надається довідка управління соціального захисту населення, яка підтверджує отримання щомісячної компенсаційної виплати за яку сплачені страхові внески.

За призначенням допомог необхідно звертатися до районного управління праці та соціального захисту населення.

[[Категорія:Опіка та піклування, визнання особи недієздатною, або обмежено дієздатною]]
[[Категорія: Особи з інвалідністю]]

Використання земель та об'єктів водного фонду

2018-06-11T08:41:50Z

Oleh.bubyr: додано інформацію

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5293-17 Закон України «Про аквакультуру»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/502-96-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження порядку користування землями водного фонду” від 13 травня 1996 pоку № 502]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/347-97-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку складання паспортів річок і Порядку установлення берегових смуг водних шляхів та користування ними” від 14 квітня 1997 року № 347.]

== Об´єкт ==

Водний об'єкт - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт) (ст. 1 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]). 

Усі води (водні об'єкти) на території України становлять її водний фонд. (ст. 3 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]).

До водного фонду України належать:

1. поверхневі води:

* природні водойми (озера);
* водотоки (річки, струмки);
* штучні водойми (водосховища, ставки) і канали;
* інші водні об'єкти;

2. підземні води та джерела;

3. внутрішні морські води та територіальне море.

Залежно від водозбірної площі басейну річки поділяються на великі, середні та малі.
До великих належать річки, які розташовані у кількох географічних зонах і мають площу водозбору понад 50 тис. квадратних кілометрів.
До середніх належать річки, які мають площу водозбору від 2 до 50 тис. квадратних кілометрів.
До малих належать річки з площею водозбору до 2 тис. квадратних кілометрів. 

З метою охорони водності малих річок забороняється:
# змінювати рельєф басейну річки;
# руйнувати русла пересихаючих річок, струмки та водотоки;
# випрямляти русла річок та поглиблювати їх дно нижче природного рівня або перекривати їх без улаштування водостоків, перепусків чи акведуків;
# зменшувати природний рослинний покрив і лісистість басейну річки;
# розорювати заплавні землі та застосовувати на них засоби хімізації;
# проводити осушувальні меліоративні роботи на заболочених ділянках та урочищах у верхів'ях річок;
# надавати земельні ділянки у заплавах річок під будь-яке будівництво (крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних споруд), а також для садівництва та городництва;
# здійснювати інші роботи, що можуть негативно впливати чи впливають на водність річки і якість води в ній.
== Регулювання стоку річок, створення штучних водойм ==

Водокористувачі та землекористувачі, землі яких знаходяться в басейні річок, забезпечують здійснення комплексних заходів щодо збереження водності річок та охорони їх від забруднення і засмічення.
З метою збереження гідрологічного, гідробіологічного та санітарного стану річок забороняється споруджувати в їх басейні водосховища і ставки загальним обсягом, що перевищує обсяг стоку даної річки в розрахунковий маловодний рік, який спостерігається один раз у двадцять років. 

Створення на річках та у їх басейнах штучних водойм та водопідпірних споруд, що впливають на природний стік поверхневих і стан підземних вод, допускається лише з дозволу місцевих рад за погодженням з обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, і центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр (ст.. 82 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]).

== Суб’єкти водокористування ==

Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи (ст. 42 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]).

== Види водокористувачів ==

Водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. 

До первинних водокористувачів відносяться ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. 

Вторинні водокористувачі (абоненти) - це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними.
Вторинні водокористувачі можуть здійснювати скидання стічних вод у водні об'єкти також на підставі дозволів на спеціальне водокористування.

== Види водокористування ==

Водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.
''Загальне водокористування'' здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об'єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об'єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів. 

''Спеціальне водокористування'' - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів.
Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.
Дозвіл на спеціальне водокористування надається безоплатно.
Спеціальне водокористування є платним. 

Специфічним видом є користування водними об'єктами для потреб водного транспорту, яке здійснюється на судноплавних водних об'єктах, внутрішніх (морських), територіальних водах, що є водними шляхами загального користування, за винятком випадків, коли є повна або часткова заборона. Порядок віднесення внутрішніх водних шляхів до категорії судноплавних затверджується Кабінетом Міністрів України ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page ст. 67 ВК України]).

Користування водними об'єктами для плавання на маломірних суднах (веслових, моторних човнах) дозволяється з дотриманням правил, що встановлюються відповідними радами за погодженням з державною інспекцією Регістру і безпеки судноплавства.

Спеціальне водокористування може бути короткостроковим ('''на 3 роки''') або довгостроковим ('''від 3 до 25 років''').
Річка в цілому не може бути об’єктом оренди, оскільки чинним законодавством України передбачено можливість передачі в оренду лише замкнених водних об’єктів, а саме: водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

[[Категорія: Екологічне право]]

Оспорювання батьківства та виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька дитини

2018-06-01T08:16:11Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України] 
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17/page Закон України “Про судовий збір”]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів” від 15 травня 2006 року № 3]

== Оспорювання батьківства ==

Оспорювання батьківства – це невизнання особою реєстрації себе як батька дитини. Особа, яка записана батьком дитини згідно з положеннями Сімейного кодексу України, має право оспорити своє батьківство, пред’явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. 

'''Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.''' (стаття 136 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України])

Оспорювання батьківства відповідно до ст. 122 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України], дитина, яка зачата або народжена у шлюбі походить від подружжя. Але, на жаль, останнім часом дуже часто відбувається зачаття, а іноді навіть народження дитини задовго до офіційної реєстрації шлюбу. Крім того, як свідчить практика, нерідко батьком дитини, народженої в шлюбі, є зовсім інший чоловік.

Оспорити своє батьківство в судовому порядку має право особа, яка записана батьком дитини відповідно до ст.ст. 122, 124 і 126 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України]. А саме чоловік має право оспорити своє батьківство:

# якщо дитина народжена у шлюбі;
# якщо на момент народження дитини батьки в шлюбі не перебували, але при реєстрації народження батько визнав своє батьківство;
# якщо дитина народилася до спливу десяти місяців з моменту розірвання шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після реєстрації повторного шлюбу його матері з іншою особою.

Не має права оспорювати своє батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є батьком цієї дитини, а також особа, яка дала згоду на використання допоміжних репродуктивних технологій.

Але для оспорювання батьківства та звернення до суду повинні бути вагомі підстави. Найчастіше ця ситуація виникає в тих випадках, коли подружжя давно припинили шлюбні відносини, жінка фактично проживає з іншим чоловіком, не надаючи значення тому, що вона юридично все ще є дружиною першого чоловіка. Вона вагітніє і народжує дитину від іншого чоловіка, а коли приходить до ДРАЦС для реєстрації народження дитини - виникають проблеми. Звичайно, це питання можна вирішити без суду, якщо з'явитися в ДРАЦС разом з «юридичним» і «фактичним» чоловіком і написати відповідні заяви. А якщо «юридичного» чоловіка знайти неможливо? У такому випадку він буде записаний батьком дитини і зможе оспорити своє батьківство лише в судовому порядку.

Буває інша ситуація: подружжя давно проживають в законному шлюбі. Дітей не мають. Чоловік їде у тривале відрядження, а після повернення дізнається, що скоро стане батьком. Дружина клянеться, що це його дитина, але друзі і сусіди кажуть, що бачили, як у відсутність «законного чоловіка» до неї заходив її колишній друг. Народжується дитина, відповідно до ч.1 ст.121 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу] чоловіка записують батьком дитини, але сумніви залишаються. Дружина відмовляється від проведення експертизи. У такому випадку чоловік має право оспорити своє батьківство у суді.

== Коло осіб ==

# ''особа, записана в свідоцтві про народження батьком дитини'';
# ''діти-спадкоємці'' ''зазначеної вище особи'' у випадку, якщо він: помер до народження дитини і залишив нотаріусу заяву про невизнання свого батьківства, або помер після народження дитини, але за життя подав позов до суду про виключення свого імені з актового запису про народження.
# ''дружина або батьки'' (спадкоємці) після смерті особи, яка за життя не знала, що записана батьком дитини;
# ''мати дитини'', якщо батьком дитини записаний її чоловік, а насправді ним є інший чоловік – біологічний батько (за умови, що справжній батько підтвердить це у своїй заяві про визнання себе батьком дитини).

Існує ще стаття 129 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України], в якій мова йде щодо спору про батьківство між чоловіком матері та чоловіком, який вважає себе батьком. У такому разі: чоловік, який вважає себе батьком, має право пред’явити позов до чоловіка матері дитини про визнання свого батьківства.

Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

При розгляді спору суд має виходити зі змісту ч. 2 ст. 128 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України], відповідно до якої підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Причому судово-генетична експертиза має важливе значення в процесі доказування батьківства позивача та спростування батьківства чоловіка, який записаний батьком дитини.

Відповідачами у даній справі є батько дитини та державний орган реєстрації актів цивільного стану, якщо у позовній заяві стоїть питання про виключення з актового запису про народження відповідача та запису батьком позивача. Матір дитини для повного і всебічного з'ясування усіх обставин справи слід залучати у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

Щодо позовної давності при вирішенні спору про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини. Згідно зі ст. 129 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК] зазначена особа може звернутися з такими вимогами у межах строку позовної давності (один рік), перебіг якого починається з дня, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство. Причому законодавець виходить з того, що особі 12 місяців достатньо для прийняття такого рішення

== Куди звернутися ==

Орган, компетентний розглядати дані питання, – суд загальної юрисдикції. У своєму рішенні суд визнає/не визнає батьком дитини і вирішить питання щодо актового запису – внести в нього зміни або залишити в первісному вигляді.

В такому випадку, необхідно буде довести відсутність кровного споріднення між заявником та дитиною. Слід зазначити, якщо особа яка записана батьком дитини, знала в момент реєстрації її батьком, що вона не є батьком дитини, то така особа не має права оспорювати своє батьківство (ст. 136 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного Кодексу України]).

Для звернення до суду необхідно сплатити судовий збір у розмірі, визначеному [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17/page Законом України “Про судовий збір”], окрім випадків коли особи звільнені від сплати судового збору. 

Розміри ставок судового збору доступні на сайті [http://court.gov.ua/ Судової влади України].

== Які документи потрібні, щоб оспорити батьківство ==

Для цього потрібно скласти та подати до суду позовну заяву та її копії (відповідно до кількості осіб, які братимуть участь у справі). До неї додається копія свідоцтва про народження (за можливості надати). 

До позову також необхідно додати квитанцію про сплату судового збору. Якщо при мотивації своїх вимог, посилатися на якісь письмові докази, то їх також слід долучити, бажано, в оригіналі.

== Чи обмежено тимчасовими рамками право на оспорювання батьківства ==

Тимчасові обмеження для заперечування батьківства бувають двох типів:
* стосуються віку дитини;
* стосуються строків позовної давності.
''До моменту народження дитини, оспорювати батьківство не можна.'' Граничним моментом, до якого ще можна оспорити батьківство, є повноліття дитини.
''Неможливо оспорити батьківство після смерті дитини.'' 

Позовної давності для оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини, немає. Для матері цей термін обмежується '''1 роком''' ''з дня, коли жінка довідалася або могла довідатися про те, що вона є матір’ю дитини'' (стаття 139 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України]).
Такий же термін – '''1 рік''' – визначено для можливості подати позов про визнання батьківства за статтею 129 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України]. 

Також існує обставина, при якій особа, зареєстрована батьком, не може оспорювати батьківство незалежно від тимчасових термінів: якщо він заздалегідь перед проведенням державної реєстрації знав, що дитина не є йому рідною, і все одно надав свою згоду.

== Які докази слід надати для заперечування батьківства ==

Конкретного переліку можливих доказів СК не надає, тому застосовуючи аналогію закону, звертаємося до ЦПК ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цівiльного процесуального кодексу]). Ґрунтуючись на положеннях Цивiльного процесуального кодексу України ними можуть бути:
– Показання свідків (сусіди можуть підтвердити, що до дружини навідувався сторонній чоловік або що довгий час не проживали разом);
– Речові докази (наприклад, квитки, що підтверджують факт тривалої відсутності в той період, коли дружина завагітніла, відрядні лист і т.д.);
– Результати судово-медичної, генетичної, біологічної експертиз.
Пленум Верховного Суду дав своє пояснення в [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 Постанові №3 від 15.05.2006] року на рахунок того, як бути в ситуації, якщо особа щодо якої призначено експертизу, ухиляється від дачі біологічного матеріалу: суд може визнати факт, для встановлення якого ця експертиза була призначена.

[[Категорія:Сімейне право]]

Оспорювання батьківства та виключення з актового запису про народження дитини відомостей про батька дитини

2018-06-01T08:15:11Z

Oleh.bubyr: нова інфо

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України] 
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17/page Закон України “Про судовий збір”]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів” від 15 травня 2006 року № 3]

== Оспорювання батьківства ==

Оспорювання батьківства – це невизнання особою реєстрації себе як батька дитини. Особа, яка записана батьком дитини згідно з положеннями Сімейного кодексу України, має право оспорити своє батьківство, пред’явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. 

''Оспорювання батьківства можливе лише після народження дитини і до досягнення нею повноліття.'' (стаття 136 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України])

Оспорювання батьківства відповідно до ст. 122 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України], дитина, яка зачата або народжена у шлюбі походить від подружжя. Але, на жаль, останнім часом дуже часто відбувається зачаття, а іноді навіть народження дитини задовго до офіційної реєстрації шлюбу. Крім того, як свідчить практика, нерідко батьком дитини, народженої в шлюбі, є зовсім інший чоловік.

Оспорити своє батьківство в судовому порядку має право особа, яка записана батьком дитини відповідно до ст.ст. 122, 124 і 126 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України]. А саме чоловік має право оспорити своє батьківство:
# якщо дитина народжена у шлюбі;
# якщо на момент народження дитини батьки в шлюбі не перебували, але при реєстрації народження батько визнав своє батьківство;
# якщо дитина народилася до спливу десяти місяців з моменту розірвання шлюбу або визнання шлюбу недійсним, але після реєстрації повторного шлюбу його матері з іншою особою.

Не має права оспорювати своє батьківство особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є батьком цієї дитини, а також особа, яка дала згоду на використання допоміжних репродуктивних технологій.

Але для оспорювання батьківства та звернення до суду повинні бути вагомі підстави. Найчастіше ця ситуація виникає в тих випадках, коли подружжя давно припинили шлюбні відносини, жінка фактично проживає з іншим чоловіком, не надаючи значення тому, що вона юридично все ще є дружиною першого чоловіка. Вона вагітніє і народжує дитину від іншого чоловіка, а коли приходить до ДРАЦС для реєстрації народження дитини - виникають проблеми. Звичайно, це питання можна вирішити без суду, якщо з'явитися в ДРАЦС разом з «юридичним» і «фактичним» чоловіком і написати відповідні заяви. А якщо «юридичного» чоловіка знайти неможливо? У такому випадку він буде записаний батьком дитини і зможе оспорити своє батьківство лише в судовому порядку.

Буває інша ситуація: подружжя давно проживають в законному шлюбі. Дітей не мають. Чоловік їде у тривале відрядження, а після повернення дізнається, що скоро стане батьком. Дружина клянеться, що це його дитина, але друзі і сусіди кажуть, що бачили, як у відсутність «законного чоловіка» до неї заходив її колишній друг. Народжується дитина, відповідно до ч.1 ст.121 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу] чоловіка записують батьком дитини, але сумніви залишаються. Дружина відмовляється від проведення експертизи. У такому випадку чоловік має право оспорити своє батьківство у суді.

== Коло осіб ==

# ''особа, записана в свідоцтві про народження батьком дитини'';
# ''діти-спадкоємці'' ''зазначеної вище особи'' у випадку, якщо він: помер до народження дитини і залишив нотаріусу заяву про невизнання свого батьківства, або помер після народження дитини, але за життя подав позов до суду про виключення свого імені з актового запису про народження.
# ''дружина або батьки'' (спадкоємці) після смерті особи, яка за життя не знала, що записана батьком дитини;
# ''мати дитини'', якщо батьком дитини записаний її чоловік, а насправді ним є інший чоловік – біологічний батько (за умови, що справжній батько підтвердить це у своїй заяві про визнання себе батьком дитини).

Існує ще стаття 129 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України], в якій мова йде щодо спору про батьківство між чоловіком матері та чоловіком, який вважає себе батьком. У такому разі: чоловік, який вважає себе батьком, має право пред’явити позов до чоловіка матері дитини про визнання свого батьківства.

Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

При розгляді спору суд має виходити зі змісту ч. 2 ст. 128 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України], відповідно до якої підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Причому судово-генетична експертиза має важливе значення в процесі доказування батьківства позивача та спростування батьківства чоловіка, який записаний батьком дитини.

Відповідачами у даній справі є батько дитини та державний орган реєстрації актів цивільного стану, якщо у позовній заяві стоїть питання про виключення з актового запису про народження відповідача та запису батьком позивача. Матір дитини для повного і всебічного з'ясування усіх обставин справи слід залучати у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору.

До вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

Щодо позовної давності при вирішенні спору про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини. Згідно зі ст. 129 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК] зазначена особа може звернутися з такими вимогами у межах строку позовної давності (один рік), перебіг якого починається з дня, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство. Причому законодавець виходить з того, що особі 12 місяців достатньо для прийняття такого рішення

== Куди звернутися ==

Орган, компетентний розглядати дані питання, – суд загальної юрисдикції. У своєму рішенні суд визнає/не визнає батьком дитини і вирішить питання щодо актового запису – внести в нього зміни або залишити в первісному вигляді.

В такому випадку, необхідно буде довести відсутність кровного споріднення між заявником та дитиною. Слід зазначити, якщо особа яка записана батьком дитини, знала в момент реєстрації її батьком, що вона не є батьком дитини, то така особа не має права оспорювати своє батьківство (ст. 136 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного Кодексу України]).

Для звернення до суду необхідно сплатити судовий збір у розмірі, визначеному [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17/page Законом України “Про судовий збір”], окрім випадків коли особи звільнені від сплати судового збору. 

Розміри ставок судового збору доступні на сайті [http://court.gov.ua/ Судової влади України].

== Які документи потрібні, щоб оспорити батьківство ==

Для цього потрібно скласти та подати до суду позовну заяву та її копії (відповідно до кількості осіб, які братимуть участь у справі). До неї додається копія свідоцтва про народження (за можливості надати). 

До позову також необхідно додати квитанцію про сплату судового збору. Якщо при мотивації своїх вимог, посилатися на якісь письмові докази, то їх також слід долучити, бажано, в оригіналі.

== Чи обмежено тимчасовими рамками право на оспорювання батьківства ==

Тимчасові обмеження для заперечування батьківства бувають двох типів:
* стосуються віку дитини;
* стосуються строків позовної давності.
''До моменту народження дитини, оспорювати батьківство не можна.'' Граничним моментом, до якого ще можна оспорити батьківство, є повноліття дитини.
''Неможливо оспорити батьківство після смерті дитини.'' 

Позовної давності для оспорювання батьківства особою, яка записана батьком дитини, немає. Для матері цей термін обмежується '''1 роком''' ''з дня, коли жінка довідалася або могла довідатися про те, що вона є матір’ю дитини'' (стаття 139 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України]).
Такий же термін – '''1 рік''' – визначено для можливості подати позов про визнання батьківства за статтею 129 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України]. 

Також існує обставина, при якій особа, зареєстрована батьком, не може оспорювати батьківство незалежно від тимчасових термінів: якщо він заздалегідь перед проведенням державної реєстрації знав, що дитина не є йому рідною, і все одно надав свою згоду.

== Які докази слід надати для заперечування батьківства ==

Конкретного переліку можливих доказів СК не надає, тому застосовуючи аналогію закону, звертаємося до ЦПК ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цівiльного процесуального кодексу]). Ґрунтуючись на положеннях Цивiльного процесуального кодексу України ними можуть бути:
– Показання свідків (сусіди можуть підтвердити, що до дружини навідувався сторонній чоловік або що довгий час не проживали разом);
– Речові докази (наприклад, квитки, що підтверджують факт тривалої відсутності в той період, коли дружина завагітніла, відрядні лист і т.д.);
– Результати судово-медичної, генетичної, біологічної експертиз.
Пленум Верховного Суду дав своє пояснення в [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 Постанові №3 від 15.05.2006] року на рахунок того, як бути в ситуації, якщо особа щодо якої призначено експертизу, ухиляється від дачі біологічного матеріалу: суд може визнати факт, для встановлення якого ця експертиза була призначена.

[[Категорія:Сімейне право]]

Оплата праці: поняття, види та форми

2018-06-01T08:12:22Z

Oleh.bubyr: нова інфо

== Нормативно-правова база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/main/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України];
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про оплату праці» від 24.03.1995 року];
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1801-19 Закон України «Про державний бюджет на 2017 рік» від 21.12.2016 року].
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1282-12 Закон України “Про індексацію грошових доходів населення”]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1427-97-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати” від 20.12.1997 № 1427]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0013700-99 Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами законодавства про оплату праці” від 24 грудня 1999 року № 13]

== Загальні положення ==

Конституція України гарантує кожному громадянину право на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Основними законодавчими актами, які регулюють питання оплати праці є [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про оплату праці" ](далі - Закон) та [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України ](далі - Кодекс).

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80 Закону України "Про оплату праці"] суб'єктами організації оплати праці є: органи державної влади та місцевого самоврядування; роботодавці, організації роботодавців, об’єднання організацій роботодавців або їх представницькі органи; професійні спілки, об'єднання професійних спілок або їх представницькі органи; працівники.

Слід зазначити, що заробітна плата, у розумінні цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80 Закону], – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Заробітна плата як винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу, складається з таких частин: основна заробітна плата, додаткова заробітна плата, інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

У відповідності зі статтею 1 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80 Закону України «Про оплату праці»] заробітна плата - це винагорода, обчислена у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

'''Структура заробітної плати складається з:'''

* основної заробітної плати. Це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. 
* додаткової заробітної плати. Це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. 
* інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Слід зазначити, що розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

== Державне регулювання оплати ==

Слід відмітити, що регулювання оплати праці забезпечується двома способами - державне та договірне регулювання оплати праці. 

Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексом законів про працю України], [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80 Законом України "Про оплату праці"] та іншими нормативно-правовими актами.

Держава забезпечує право на оплату праці працівника шляхом прийняття нормативно-правових актів, якими визначає економічні, правові та організаційні засади оплати праці, встановлює права, гарантії, компенсації та відповідальність за порушення законодавства про оплату праці.

Так, відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80 Закону України "Про оплату праці"] держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, регулювання фондів оплати праці працівників підприємств-монополістів, а також шляхом оподаткування доходів працівників.

Умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою статті 8 , та частиною першою статті 10 цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80 Закону України «Про оплату праці»].

Умови розміру оплати праці суддів та членів національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, працівників її центрального апарату і територіальних органів визначаються законом.

Відповідно до статті 9 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80 Закону] розмір мінімальної заробітної плати визначається з урахуванням потреб працівників та їх сімей, вартісної величини достатнього для забезпечення нормального функціонування організму працездатної людини, збереження її здоров'я набору продуктів харчування, мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості, а також загального рівня середньої заробітної плати, продуктивності праці та рівня зайнятості.
Мінімальна заробітна плата встановлюється у розмірі не нижчому від розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

== Мінімальна заробітна платня ==

Мінімальна заробітна плата - це встановлений законом мінімальний розмір оплати праці за виконану працівником місячну (годинну) норму праці.

Мінімальна заробітна плата встановлюється одночасно в місячному та погодинному розмірах.

Мінімальна заробітна плата є державною соціальною гарантією, обов'язковою на всій території України для підприємств усіх форм власності і господарювання та фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників, за будь-якою системою оплати праці. 

Заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку (стаття 95 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексу]). 

Слід відмітити, що розмір мінімальної заробітної плати встановлюється Верховною Радою України за поданням Кабінету Міністрів України '''не рідше одного разу на рік у законі про Державний бюджет України''' з урахуванням вироблених шляхом переговорів пропозицій спільного представницького органу об’єднань профспілок і спільного представницького органу об’єднань організацій роботодавців на національному рівні.

'''Розмір мінімальної заробітної плати не може бути зменшено в разі зменшення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.'''

''Зміни розміру мінімальної заробітної плати іншими законами України та нормативно-правовими актами є чинними виключно після внесення змін до закону про Державний бюджет України на відповідний рік.''

Оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань.

'''Згідно [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1801-19 Закону України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»] установлений розмір мінімальної заробітної плати:'''
* з 1 січня - 3200 гривень;
* у погодинному розмірі: з 1 січня - 19,34 гривні.

Згідно з ухваленим Законом «Про Державний бюджет України на 2018 рік» мінімальна заробітна плата у 2018 році становитиме з 01.01.2018:
* у місячному розмірі — 3723 гривні;
* у погодинному розмірі — 22,41 гривні.

Крім того, [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексом законів про працю України] та [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80 Законом України "Про оплату праці"] передбачені норми оплати праці за роботу в надурочний час; у святкові, неробочі та вихідні дні; у нічний час; за час простою; при скороченій тривалості роботи тощо і такі гарантії для працівників, як оплата щорічних відпусток; для вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років; при підвищенні кваліфікації, перекваліфікації або навчанні інших спеціальностей; для донорів тощо, а також гарантії та компенсації працівникам в разі переїзду на роботу до іншої місцевості, службових відряджень.

Слід зазначити, що ці норми і гарантії в оплаті праці є мінімальними державними гарантіями.

== Системи оплати праці ==

Системами оплати праці є тарифна та інші системи, що формуються на оцінках складності виконуваних робіт і кваліфікації працівників. 

Тарифна система оплати праці включає:

* тарифні сітки;
* тарифні ставки;
* схеми посадових окладів;
* професійні стандарти (кваліфікаційні характеристики).

Тарифна система оплати праці використовується при розподілі робіт залежно від їх складності, а працівників - залежно від кваліфікації та за розрядами тарифної сітки. Вона є основою для формування та диференціації розмірів заробітної плати. 

Тарифна сітка (схема посадових окладів) формується на основі тарифної ставки робітника першого розряду та міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень розмірів тарифних ставок (посадових окладів). 

Схема посадових окладів (тарифних ставок) працівників установ, закладів та організацій, що фінансуються з бюджету, формується на основі:

* мінімального посадового окладу (тарифної ставки), встановленого Кабінетом Міністрів України;
* міжпосадових (міжкваліфікаційних) співвідношень розмірів посадових окладів (тарифних ставок) і тарифних коефіцієнтів.

Мінімальний посадовий оклад (тарифна ставка) встановлюється у розмірі, не меншому за прожитковий мінімум, '''встановлений для працездатних осіб на 1 січня календарного року'''. 

Віднесення виконуваних робіт до певних тарифних розрядів і присвоєння кваліфікаційних розрядів робітникам провадиться власником або органом, уповноваженим власником, згідно з професійними стандартами (кваліфікаційними характеристиками) за погодженням із виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). 

Вимоги до кваліфікаційних та спеціальних знань працівників, їх завдання, обов’язки та спеціалізація визначаються професійними стандартами або кваліфікаційними характеристиками професій працівників. 

Порядок розроблення та затвердження професійних стандартів визначається Кабінетом Міністрів України. 

Порядок розроблення та затвердження кваліфікаційних характеристик визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері праці та соціальної політики. 

Колективним договором, а якщо договір не укладався - наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, виданим після погодження з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), а в разі відсутності первинної профспілкової організації - з вільно обраними та уповноваженими представниками (представником) працівників, можуть встановлюватися інші системи оплати праці (стаття 96 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексу]).

== Оплата праці на підприємствах, в установах і організаціях ==

Оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт. 

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими (регіональними) угодами. Якщо колективний договір на підприємстві, в установі, організації не укладено, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний погодити ці питання з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником), що представляє інтереси більшості працівників, а у разі його відсутності - з іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом. 

Конкретні розміри тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок робітникам, посадових окладів службовцям, а також надбавок, доплат, премій і винагород встановлюються власником або уповноваженим ним органом з урахуванням вимог, передбачених частиною другою цієї статті. 

Власник або уповноважений ним орган чи фізична особа не має права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. 

Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці (стаття 97 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексу]).

== Оплата праці за сумісництвом та при суміщенні професій (посад) і виконанні обов'язків тимчасово відсутнього працівника ==

Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. 

Умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ, організацій визначаються Кабінетом Міністрів України. 

Працівникам, які виконують на тому ж підприємстві, в установі, організації поряд з своєю основною роботою, обумовленою трудовим договором, додаткову роботу за іншою професією (посадою) або обов'язки тимчасово відсутнього працівника без звільнення від своєї основної роботи, провадиться доплата за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника. 

Розміри доплат за суміщення професій (посад) або виконання обов'язків тимчасово відсутнього працівника встановлюються на умовах, передбачених у колективному договорі (стаття 105 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексу]).

Керуючись вказаною нормою, можна зробити висновок, що суміщення професій/посад розцінюється як виконання працівником на тому ж підприємстві поряд із основною роботою, встановленою його трудовим договором, додаткової роботи за іншою професією (посадою).

Обов’язковою умовою для суміщення є наявність відповідної (суміщуваної) посади в штатному розписі. При цьому відповідна посада має бути не заповненою (залишатися вакантною). Відсутність вакансій (штатних одиниць) означає неможливість встановити доплату за суміщення професій (посад). Про це, до речі, йдеться у [https://www.profiwins.com.ua/uk/letters-and-orders/gna/5783-11415.html Листі Державної фіскальної служби України від 02.06.2015 р. № 11415/6/99-95-42-0216]. Суміщення може мати місце, наприклад, якщо попередній працівник був звільнений, або якщо до штатного розпису була введена нова посада і вона залишається вакантною. При цьому суміщення професій (посад) може провадитися працівниками винятково в межах установленої тривалості їх робочого дня та не табелюється додатково.

Таким чином, слід зауважити, що суміщення професій (посад) має такі особливості:

* робота за другою посадою не відображається в табелі обліку використання робочого часу;
* друга посада залишається вакантною;
* для допущення працівника до роботи за суміщенням посад, за загальним правилом, достатньо подання заяви працівником та видачі керівником наказу про суміщення;
* окремий трудовий договір не укладається, запис у трудову книжку про суміщення не вноситься;
* порядок оплати праці встановлюється на підставі положень колективного договору та вказується у наказі про суміщення; оплата роботи за другою посадою на законодавчому рівні класифікується як надбавка до заробітної плати.

Міністерством праці та соціальної політики України у листі від 19.04.2011 р. [https://www.profiwins.com.ua/uk/letters-and-orders/ministry-of-labor-and-social-policy/2198-186.html № 126/06/186-11] було роз’яснено, що виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника без звільнення працівника від своїх основних обов’язків — це заміна працівника, відсутнього у зв’язку з хворобою, відпусткою (без звільнення від основних трудових обов’язків), коли працівник поряд із своєю основною роботою виконує обов’язки тимчасово відсутнього працівника. При цьому призначення працівника виконуючим обов’язки за вакантною посадою не допускається.

Отже, виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника характеризується так:

* виконання додаткових обов’язків у цьому разі означає фактичну заміну працівника, тимчасово відсутнього з причин, які дозволяють зберігати за відсутнім працівником місце роботи (відрядження, відпустка тощо);
* поряд з виконанням додаткових функцій працівник продовжує виконувати свою основну роботу, яка передбачена трудовим договором;
* виконання додаткових обов’язків відбувається протягом його робочого дня, який встановлений умовами укладеного з ним трудового договору;
* виконання додаткових обов’язків оформлюється наказом керівника підприємства про покладання додаткових функцій з виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника;
* призначення працівника виконуючим обов’язки тимчасово відсутнього працівника здійснюється за згодою працівника, якого призначають;
* відповідно до ст. 105 КЗпП працівнику також провадиться доплата за виконання обов’язків тимчасово відсутнього працівника;
* порядок оплати праці встановлюється на підставі положень колективного договору та вказується у відповідному наказі.

== Оплата роботи в надурочний час, святкові та неробочі дні, у нічний час ==

За погодинною системою оплати праці робота в надурочний час оплачується '''в подвійному розмірі''' годинної ставки. 

За відрядною системою оплати праці за роботу в надурочний час виплачується доплата '''у розмірі 100 відсотків тарифної ставки''' працівника відповідної кваліфікації, оплата праці якого здійснюється за погодинною системою, - за всі відпрацьовані надурочні години. 

У разі підсумованого обліку робочого часу оплачуються як надурочні всі години, відпрацьовані понад встановлений робочий час в обліковому періоді, у порядку, передбаченому частинами першою і другою цієї статті. 

Компенсація надурочних робіт шляхом надання відгулу не допускається (стаття 106 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексу]). 

Відповідно до статті 107 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексу] робота у святковий і неробочий день оплачується у подвійному розмірі:
# відрядникам - за подвійними відрядними розцінками;
# працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними ставками, - у розмірі подвійної годинної або денної ставки;
# працівникам, які одержують місячний оклад, - у розмірі одинарної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота у святковий і неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в розмірі подвійної годинної або денної ставки зверх окладу, якщо робота провадилася понад місячну норму. 

Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично відпрацьовані у святковий і неробочий день. 

На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку. 

Статтею 108 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексу] передбачено, що робота у нічний час оплачується у підвищеному розмірі, встановлюваному генеральною, галузевою (регіональною) угодами та колективним договором, але '''не нижче 20 відсотків тарифної ставки''' (окладу) за кожну годину роботи у нічний час.

Нічним часом відповідно до ст. 54 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 КЗпП] є час з 10 години вечора до 6 години ранку. Вищі розміри оплати у нічний час ст. 108 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 КЗпП] допускає можливість встановлювати в генеральній, галузевій, регіональній угодах або в колективному договорі.

Генеральною угодою на 2004 - 2005 роки встановлений фіксований розмір доплати за роботу у нічний час - до 35 відсотків тарифної ставки. Вищий розмір оплати праці у нічний час може встановлюватись галузевими, регіональними угодами і колективними договорами.

Встановлення на підприємствах колективним договором розмірів доплати за роботу у нічний час, який перевищує ті розміри, що встановлені ст. 108 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 КЗпП], генеральною, галузевою і регіональною угодами, не є реалізацією права на встановлення додаткових порівняно із законодавством трудових і соціально-побутових пільг працівникам відповідно до ст. 91 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 КЗпП], а є реалізацією права сторін колективного договору на встановлення умов оплати праці (ст. 13 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 КЗпП] і ст. 7 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80 Закону України "Про оплату праці"]).

Розміри доплати за роботу у нічний час у бюджетних установах визначаються Кабінетом Міністрів України за погодженням з відповідними профспілками.

== Повідомлення працівника про розміри оплати праці ==

Відповідно до статті 110 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексу] при кожній виплаті заробітної плати власник або уповноважений ним орган повинен повідомити працівника про такі дані, що належать до періоду, за який провадиться оплата праці:

* загальна сума заробітної плати з розшифровкою за видами виплат;
* розміри і підстави відрахувань та утримань із заробітної плати;
* сума заробітної плати, що належить до виплати.

Повідомлення власником працівника про заробітну плату повинне провадитися при кожній виплаті заробітної плати. Відповідно до ст. 115 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 КЗпП] аванс - це теж заробітна плата. Але розмір авансу визначається орієнтовно, а не на підставі документів про виконану роботу. І при виплаті авансу немає можливості повідомити працівникові будь-яку іншу інформацію, крім самої суми авансу.

== Збереження заробітної плати при переведенні на іншу постійну нижчеоплачувану роботу і переміщенні ==

При переведенні працівника на іншу постійну нижчеоплачувану роботу за працівником зберігається його попередній середній заробіток '''''протягом двох тижнів''''' з дня переведення. 

У тих випадках, коли в результаті переміщення працівника зменшується заробіток з не залежних від нього причин, провадиться доплата до попереднього середнього заробітку '''''протягом двох місяців''''' з дня переміщення.

== Права працівника на оплату праці ==

Конституція України закріпила право кожного на заробітну плату, не нижче рівня, установленого законом, право на своєчасне одержання заробітної плати. Ці питання також урегульовані [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 КЗпП], [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80 Законом України "Про оплату праці"], а також керівною постановою [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0013700-99 Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці"]. У постанові підкреслено, що судовий захист є важливою гарантією конституційного права громадянина заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору (стаття 21 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80 Закону]). 

Розмір заробітної плати може бути нижчим за встановлений трудовим договором та мінімальний розмір заробітної плати у разі невиконання норм виробітку, виготовлення продукції, що виявилася браком, та з інших, передбачених чинним законодавством причин, які мали місце з вини працівника. 

Забороняється будь-яке зниження розмірів оплати праці залежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, політичних поглядів, релігійних переконань, членства у професійній спілці чи іншому об'єднанні громадян, роду і характеру занять, місця проживання.

Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку погіршувати становище працівника в оплаті праці порівняно з умовами, передбаченими законодавством, угодами, колективними договорами.

Забороняється будь-яким способом обмежувати права працівника вільно розпоряджатися своєю зарплатою. Тому не допускаються випадки отримання зарплати, належної працівнику, членами його сім'ї, іншими особами без спеціально оформленої довіреності.

Закон забороняє відрахування із зарплати, метою яких є пряма чи непряма сплата власнику чи будь-якому посередникові за одержання або збереження місця роботи.

Відрахування із зарплати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законом. Зокрема, згідно зі ст. 127 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 КЗпП] за наказом (розпорядженням) власника можуть бути проведені відрахування:

# для повернення авансу, виданого в рахунок заробітної плати; для повернення сум, зайво виплачених внаслідок лічильних помилок; для погашення невитраченого і своєчасно не поверненого авансу, виданого на службове відрядження або переведення до іншої місцевості; на господарські потреби, якщо працівник не оспорює підстав і розміру відрахування. У цих випадках власник або уповноважений ним орган вправі видати наказ (розпорядження) про відрахування не пізніше одного місяця з дня закінчення строку, встановленого для повернення авансу, погашення заборгованості або з дня виплати неправильно обчисленої суми;
# при звільненні працівника до закінчення того робочого року, в рахунок якого він вже одержав відпустку, за невідроблені дні відпустки. Відрахування за ці дні не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи з підстав, зазначених в пунктах 3, 5, 6 статті 36 і пунктах 1, 2 і 5 статті 40 Кодексу, а також при направленні на навчання та в зв'язку з переходом на пенсію;
# при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136).

== Обмеження розміру відрахувань із заробітної плати ==

Згідно статті 26 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80 Закону] відрахування із заробітної плати можуть провадитися тільки у випадках, передбачених законодавством. 

При кожній виплаті заробітної плати загальний розмір усіх відрахувань не може перевищувати двадцяти відсотків, а у випадках, передбачених законодавством, - п'ятдесяти відсотків заробітної плати, що належить до виплати працівникам. 

Обмеження, встановлені частиною другою цієї статті, не поширюються на відрахування із заробітної плати при відбуванні покарання у вигляді виправних робіт і при стягненні аліментів на неповнолітніх дітей. У цих випадках розмір відрахувань із заробітної плати не може перевищувати 70 відсотків. 

Не допускаються відрахування з вихідної допомоги, компенсаційних та інших виплат, на які згідно з законодавством стягнення не звертається.

== Строки виплати заробітної плати ==

Відповідно до статті 115 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексу] заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. 

У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. 

Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. 

Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

== Строки розрахунку при звільненні та відповідальність за затримку розрахунку при звільненні ==

При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум (стаття 116 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексу]). 

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. 

В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. 

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

== Захист прав в сфері оплати праці ==

Крім того слід зазначити, що [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/main/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] гарантує право кожному громадянину на звернення до суду за вирішенням порушених прав.

Тому, у разі порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком].

Також слід відмітити, що за порушення законодавства про оплату праці винні особи притягаються до дисциплінарної, матеріальної, адміністративної та кримінальної відповідальності згідно з законодавством.

== Вирішення трудових спорів з питань оплати праці ==

Згідно з ч.2 ст.124 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України] суди вирішують будь-які індивідуальні трудові спори щодо оплати праці в порядку, передбаченому Кодексом, за вибором працівника безпосередньо або після попереднього розгляду в комісії по трудових спорах (далі - КТС). Вимоги про оплату праці декількох або групи працівників, у тому числі заявлені в їхніх інтересах уповноваженими на це законом органами, не можуть бути об'єднані в одному провадженні через відсутність необхідної для цього спільності предмета позову. 

Передбачені законодавством про працю норми її оплати і порядок вирішення спорів про останню не поширюються на військовослужбовців та прирівняних до них осіб (рядовий і начальницький склад органів внутрішніх справ тощо) (пункт 2 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0013700-99 Постанови Пленуму]). 

Відповідно до пункту 21 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0013700-99 постанови Пленуму] при вирішенні спорів про виплату премій, винагороди за підсумками роботи за рік чи за вислугу років, надбавок і доплат необхідно виходити з нормативно-правових актів, якими визначено умови та розмір цих виплат. Працівники, на яких поширюються зазначені нормативно-правові акти, можуть бути позбавлені таких виплат (або розмір останніх може бути зменшено) лише у випадках і за умов, передбачених цими актами. З мотивів відсутності коштів у проведенні вказаних виплат може бути відмовлено в тому разі, коли вони обумовлені в зазначених актах наявністю певних коштів чи фінансування. 

У справах, пов'язаних із вирішенням спорів про індексацію заробітної плати або компенсацію працівникам втрати її частини у зв'язку із затримкою її виплати, суди мають враховувати, що: 

# індексація заробітної плати провадиться згідно зі ст.33 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80 Закону] в період між переглядами Верховною Радою України розміру мінімальної заробітної плати і здійснюється відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1282-12 Закону "Про індексацію грошових доходів населення"]. За наявності зазначених умов у тому ж порядку індексації підлягає присуджена за рішенням суду сума заробітної плати, якщо ці умови настали у зв'язку з несвоєчасним виконанням рішення. Наприклад, коли воно мало бути виконано до січня 1998 р., то він і є місяцем, з якого обчислюється (береться за 100 відсотків) величина порога індексації. Спір із цього приводу розглядається судом за заявою стягувача в позовному провадженні;
# компенсація втрати частини заробітної плати провадиться згідно зі ст.34 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/108/95-%D0%B2%D1%80 Закону] і [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1427-97-%D0%BF Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати], підприємствами, установами, організаціями усіх форм власності й господарювання своїм працівникам у будь-якому разі затримки виплати нарахованої заробітної плати (проіндексованої за наявності необхідних для цього умов) на один і більше календарних місяців, незалежно від того, чи була в цьому вина роботодавця, якщо в цей час індекс цін на споживчі товари і тарифів на послуги зріс більше ніж на один відсоток.

Згідно пункту 25 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0013700-99 постанови Пленуму] за вирішенням спору про оплату праці працівники, як ті, що працюють за трудовим договором, так і члени кооперативів та їх об'єднань, колективних сільськогосподарських підприємств, селянських (фермерських) господарств, можуть звернутись до обраної на підприємстві (в установі, організації) КТС або до суду в строки, передбачені статтями 225, 228, 233 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексу]. 

Пропуск зазначених строків не може бути підставою для відмови у прийнятті позовної заяви, оскільки при визнанні його причин поважними ці строки можуть бути поновлені відповідно КТС чи судом. 

У справах про оплату праці '''діє тримісячний строк''' звернення із заявою до КТС або безпосередньо до суду, який обчислюється з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (статті 225, 233 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексу]), і відповідно до цього з'ясовувати зазначену дату. '''Десятиденний строк''' на оскарження рішення КТС обчислюється з дня вручення виписки з протоколу засідання комісії чи копії рішення. 

Закінчення строку виплати заробітної плати (ст.115 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексу]) не є початком перебігу зазначеного процесуального строку, якщо не оспорюється право на її одержання; у відповідних випадках ця обставина може бути підставою для вимог про компенсацію втрати частини заробітку у зв'язку із затримкою його виплати. 

Непроведення розрахунку з працівником у день звільнення або, якщо в цей день він не був на роботі, наступного дня після його звернення з вимогою про розрахунок є підставою для застосування відповідальності, передбаченої ст. 117 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексу]. У цьому разі '''перебіг тримісячного строку''' звернення до суду починається з наступного дня після проведення зазначених виплат незалежно від тривалості затримки розрахунку. 

Пропуск без поважних причин тримісячного строку звернення до суду є самостійною підставою для відмови в позові, однак якщо суд установить, що останній є необгрунтованим, він відмовляє в його задоволенні саме з цих підстав. 

Кодекс не передбачає винятків щодо застосування строків звернення до суду. Тому і правило ст.238 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексу] про право органу, який розглядає спір, постановити рішення про виплату працівникові належних йому сум (крім передбачених ст.235 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексу] виплат середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи) без обмеження будь-яким строком застосовується за умови додержання строків звернення за вирішенням спору.

[[Категорія:Оплата праці]]
[[Категорія:Трудове право]]
[[Категорія:Суди]]

Користування водними об'єктами на умовах оренди

2018-06-01T08:02:14Z

Oleh.bubyr: додаткова інформація

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5293-17 Закон України “Про аквакультуру”]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/420-2013-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового договору оренди водних об´єктів” від 29.05.2013 № 420]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1-2013-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України» від 3 липня 1995 р. № 484]

== Об’єкти оренди ==

'''Водний об’єкт''' - природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, лиман, річка, струмок, озеро, водосховище, ставок, канал, а також водоносний горизонт).

В користування на умовах оренди можуть передаватися такі типи водойм (відповідно до ст.51 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]):

* '''водосховища (крім водосховищ комплексного призначення)''';
* '''ставки; '''
* '''озера та замкнені природні водойми'''

== Суб'єкти орендних відносин ==

''Орендарями'' водних об'єктів можуть виступати юридичні особи чи фізичні особи - підприємці. 

''Орендодавцями'' водних об'єктів (їх частин) місцевого значення у межах населених пунктів є органи місцевого самоврядування, за межами – обласна державна адміністрація. Орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації.

== Умови надання водних об’єктів в оренду ==

Водні об'єкти надаються у користування на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою, органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельним кодексом України] (при цьому віднесення водного об'єкта до загальнодержавного або місцевого не має значення), відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства. (статті 135 - 139 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельного кодексу України]).
Форма договору оренди водних об´єктів затверджена [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/420-2013-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового договору оренди водних об´єктів” від 29.05.2013 № 420].
Надання водних об'єктів у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта водного об'єкта.

== Права та обов’язки водокористувачів ==

Основним правом водокористування є право користування водними об'єктами за цільовим призначенням (це право є одночасно і обов'язком водокористувачів).

Згідно з [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водним кодексом України] (ст. 43) визначено такі права водокористувачів:
* здійснювати загальне, спеціальне водокористування;
* користуватися водними об'єктами на умовах оренди;
* вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування;
* споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт;
* передавати в користування воду іншим водокористувачам та на визначених умовах;
* здійснювати й інші функції щодо водокористування в порядку, встановленому законодавством.

Права водокористувачів охороняються законом.

Порушені права водокористувачів підлягають поновленню в порядку, встановленому законодавством.

Статтею 44 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України] закріплюються обов’язки користувачів водних об’єктів.

Серед основних обов´язків наступні:

* економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відновлення і поліпшення якості вод;
* використовувати води (водні об'єкти) відповідно до цілей і умов їх надання;
* дотримуватися встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скиду забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території;
* використовувати ефективні сучасні технічні засоби і технології для утримання своєї території в належному стані, а також здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що виводяться з неї;
* не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам та об'єктам навколишнього природного середовища;
* утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди і технічні пристрої тощо;
* своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до законодавства;
* здійснювати невідкладні роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води, та надавати необхідні технічні засоби для ліквідації аварій на об'єктах інших водокористувачів у порядку, встановленому законодавством, тощо.
* здійснювати засобами вимірювальної техніки, у тому числі автоматизованими, облік забору та використання вод, контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об'єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами
* здійснювати погоджені у встановленому порядку технологічні, лісомеліоративні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні та інші заходи щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення скидання забруднених стічних вод;
* здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу
* безперешкодно допускати на свої об'єкти державних інспекторів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, а також громадських інспекторів з охорони довкілля, які здійснюють перевірку додержання вимог водного законодавства, і надавати їм безоплатно необхідну інформацію;
* своєчасно інформувати центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування про виникнення аварійних забруднень;
* виконувати інші обов'язки щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів згідно з законодавством.

== Право загального водокористування ==

Загальне водокористування здійснюється громадянами для задоволення їх потреб (купання, плавання на човнах, любительське і спортивне рибальство, водопій тварин, забір води з водних об’єктів без застосування споруд або технічних пристроїв та з криниць) безкоштовно, без закріплення водних об’єктів за окремими особами та без надання відповідних дозволів.

З метою охорони життя і здоров’я громадян, охорони навколишнього природного середовища та з інших передбачених законодавством підстав районні і міські Ради за поданням державних органів охорони навколишнього природного середовища, водного господарства, санітарного нагляду та інших спеціально уповноважених державних органів встановлюють місця, де забороняється купання, плавання на човнах, забір води для питних або побутових потреб, водопій тварин, а також за певних підстав визначають інші умови, що обмежують загальне водокористування на водних об’єктах, розташованих на їх території.

Місцеві Ради зобов’язані повідомляти населення про встановлені ними правила, що обмежують загальне водокористування. На водних об’єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об’єкт в оренду.

На водних об'єктах, наданих в оренду, загальне водокористування допускається на умовах, встановлених водокористувачем, за погодженням з органом, який надав водний об'єкт в оренду.
Водокористувач, який узяв водний об'єкт у користування на умовах оренди, зобов'язаний доводити до відома населення умови водокористування, а також про заборону загального водокористування на водному об'єкті, наданому в оренду.
Якщо водокористувачем або відповідною радою не встановлено таких умов, загальне водокористування визнається дозволеним без обмежень. (ст. 47 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]).

== Обмеження прав водокористувачів ==

У разі маловоддя, загрози виникнення епідемій та епізоотій, а також в інших передбачених законодавством випадках права водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови водокористування з метою забезпечення охорони здоров'я людей та в інших державних інтересах. При цьому пріоритетність надається використанню вод для питних і побутових потреб населення.

Права водокористувачів обмежуються також під час аварій або за умов, що можуть призвести чи призвели до забруднення вод, та при здійсненні невідкладних заходів щодо запобігання стихійному лиху, спричиненому шкідливою дією вод, і ліквідації його наслідків.

Права водокористувачів, які здійснюють спеціальне водокористування, можуть бути обмежені органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування чи надав водний об'єкт у користування або в оренду.
Права вторинних водокористувачів можуть бути обмежені первинними водокористувачами за погодженням з органом, який видав дозвіл на спеціальне водокористування чи надав водний об'єкт у користування. (ст. 45 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]).

== Відповідальність за порушення водного законодавства ==

Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.
Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій. 

Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у:
# самовільному захопленні водних об'єктів;
# забрудненні та засміченні вод;
# порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду;
# руйнуванні русел річок, струмків та водотоків або порушенні природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій;
# введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності;
# недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування;
# самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин);
# порушенні правил ведення державного обліку вод або перекрученні чи внесенні недостовірних відомостей в документи державної статистичної звітності;
# пошкодженні водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушенні правил експлуатації та встановлених режимів їх роботи;
# незаконному створенні систем скидання зворотних вод у водні об'єкти, міську каналізаційну мережу або зливну каналізацію та несанкціонованому скиданні зворотних вод;
# використанні земель водного фонду не за призначенням;
# неповідомленні (приховуванні) відомостей про аварійні ситуації на водних об'єктах;
# відмові від надання (приховуванні) проектної документації та висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, а також актів і висновків комісій, які приймали об'єкт в експлуатацію;
# порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення.

Дисциплінарна відповідальність полягає в накладенні на правопорушника дисциплінарних стягнень за незначні пору¬шення водного законодавства адміністрацією за місцем робо¬ти або вищестоящим органом. Види дисциплінарних стягнень передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства, організації та установи.

'''Адміністративна відповідальність у вигляді штрафів може наставати за:'''

а) порушення правил охорони водних ресурсів:

* забруднення і засмічення вод;
* порушення водоохоронного режиму на водозаборах, яке спричиняє їх забруднення, водну ерозію ґрунтів та інші шкідливі явища;
* введення в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без споруд і пристроїв, що запобігають забрудненню і засміченню вод або їх шкідливому діянню (ст. 591 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодексу України про адміністративні правопорушення]);

б) порушення вимог щодо охорони територіальних і внут¬рішніх морських вод від забруднення і засмічення:

* забруднення і засмічення територіальних і внутрішніх мор¬ських вод внаслідок скидів із суден, здійснених без дозволу спеціально уповноважених на те державних органів або з по-рушенням встановлених правил;
* проведення навантажувальних та розвантажувальних робіт, що можуть призвести до забруднення територіальних і внутрішніх морських вод, без дозволу органів державного контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища, якщо одержання такого дозволу передбачено законодавством України;
* неповідомлення адміністрації найближчого порту України про проведене внаслідок крайньої необхідності без належного на те дозволу скидання у море шкідливих речовин з судна або іншого плавучого засобу, повітряного судна, платформи чи іншої штучно спорудженої у морі конструкції, а у випадках скидання з метою поховання — і органу, який видає дозволи на таке скидання, одразу після здійснення або в ході здій¬снення такого скидання (ст. 591 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП]);

в) порушення правил водокористування:

* забір води з порушенням планів водокористування;
* самовільне проведення гідротехнічних робіт;
* безгосподарне використання води (добутої або підведеної з водних об'єктів);
* порушення правил ведення первинного обігу кількості вод, що забираються з вод¬них об'єктів і скидаються до них, та визначення якості вод, що скидаються (ст. 60 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП]);

г) пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, по¬рушення правил їх експлуатації (ст. 61 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП]);

д) невиконання обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій зі шкідливими речовинами і сумішами:
* невиконання капітаном або іншими особами командного складу судна чи іншого плавучого засобу передбачених чинним законодавством обов'язків по реєстрації в суднових документах операцій з речовинами, шкідливими для здоров'я людей або для живих ресурсів моря, чи сумішами, які містять такі речовини понад установлені норми;
* внесення зазначеними особами до суднових документів неправильних записів про ці операції або незаконне відмовлення пред'явити такі документи відповідним службовим особам (ст. 62 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 КУпАП]).

Цивільно-правова відповідальність полягає у відшкодуванні збитків, заподіяних порушенням водного законодавства. Цей вид відповідальності настає на підставі ст. 111 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водного кодексу України].

Підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від збору за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.
Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства (ст. 111 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/page Водного кодексу України]).

Відшкодування збитків регулюється також постановою [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1-2013-%D0%BF Кабінету Міністрів України «Про затвердження такс для обчислення розміру відшкодування збитків, заподіяних внаслідок забруднення із суден, кораблів та інших плавучих засобів територіальних і внутрішніх морських вод України» від 3 липня 1995 р. № 484].

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. (ст. 110 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водного кодексу України]).

Кримінальна відповідальність за порушення водного законодавства настає на підставі статей 242 і 243 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України].

Стаття 242 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу] передбачає відповідальність за забруднення поверхневих чи підземних вод і водоносних горизонтів, джерел питних, лікувальних вод або зміну їхніх природних властивостей, або виснаження водних джерел, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи для довкілля карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або обмеженням волі на той самий строк.

Якщо ті самі діяння спричинили загибель або захворювання людей, масову загибель об'єктів тваринного і рослинного світу або інші тяжкі наслідки караються обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

Стаття 243 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу] передбачає відповідальність за такі злочини:

Забруднення моря в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або в межах вод виключної (морської) економічної зони України матеріалами чи речовинами, шкідливими для життя чи здоров'я людей, або відходами внаслідок порушення спеціальних правил, якщо це створило небезпеку для життя чи здоров'я людей або живих ресурсів моря чи могло перешкодити законним видам використання моря, а також незаконне скидання чи поховання в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або у відкритому морі зазначених матеріалів, речовин і відходів — караються штрафом від трьохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель або захворювання людей, масову загибель об'єктів тваринного і рослинного світу або інші тяжкі наслідки, — караються позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

Неповідомлення спеціально відповідальними за те особами морських та повітряних суден або інших засобів і споруд, що знаходяться у морі, адміністрації найближчого порту України, іншому уповноваженому органу або особі, а у разі скидання з метою поховання — і організації, яка видає дозволи на скидання, інформації про підготовлюване або здійснене внаслідок крайньої потреби скидання чи невідворотні втрати ними в межах внутрішніх морських і територіальних вод України або у відкритому морі шкідливих речовин чи сумішей, що містять такі речовини понад встановлені норми, інших відходів, якщо це створило небезпеку для життя, здоров'я людей або живих ресурсів моря чи могло завдати шкоди зонам лі¬кування і відпочинку або перешкодити іншим законним видам використання моря — карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до трьох років.

Кримінальна відповідальність за порушення водного законодавства може наставати і на підставі статей [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України], які передбачають відповідальність за службові злочини, зокрема: ст. 364 — зловживання владою або службовим становищем; ст. 367 — службова недбалість.

[[Категорія:Екологічне право]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України‎]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Порядок забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями

2018-06-01T07:59:30Z

Oleh.bubyr: нова інформація

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2344-14 Закон України “Про автомобільний транспорт”]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1192-14 Закон України “Про гуманітарну допомогу”]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3551-12 Закон України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями” від 19 липня 2006 року № 999]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2249-19 Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 19 грудня 2017 року № 2249-19]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/875-12 Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю від 21.03.1991 року № 2249-19]

== Загальні положення ==

Особою з інвалідністю, відповідно до ст.2 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/875-12 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю"], є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Держава гарантує розробку, виробництво технічних та інших засобів реабілітації та закупівлю спеціального автотранспорту, виробів медичного призначення та забезпечення ними осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю для соціальної адаптації, полегшення умов праці і побуту, спілкування осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю, поширює інформацію про таку продукцію.
Механізм забезпечення легковими автомобілями (далі - автомобіль) осіб з інвалідністю, зокрема дітей з інвалідністю, які мають право на їх отримання безоплатно або на пільгових умовах, є громадянами України і місце проживання яких зареєстровано (далі - місце реєстрації) в Україні в установленому законодавством порядку регламентовано [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page постановою Кабінету Міністрів України від 19.07.2006 № 999 “Про затвердження Порядку забезпечення інвалідів автомобілями”] (далі - Порядок).

Забезпечення автомобілями осіб з інвалідністю за місцем реєстрації здійснюється Міністерством соціальної політики Автономної Республіки Крим, відповідними структурними підрозділами соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі - структурні підрозділи соціального захисту населення) або управліннями виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі (далі - управління виконавчої дирекції).
особи з інвалідністю, які проживають в установах соціального обслуговування на повному державному утриманні або перебувають у місцях позбавлення волі, автомобілями не забезпечуються.

== Облік осіб з інвалідністю ==

Згідно пункту 5 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку] діти з інвалідністю, недієздатні особи з інвалідністю беруться на облік, якщо їхні законні представники мають підстави, зазначені в абзацах другому і третьому цього пункту.

Для взяття на облік та забезпечення автомобілем відповідні структурні підрозділи соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім мм. Києва та Севастополя) рад (у разі їх створення) (далі - органи соціального захисту населення) або управління виконавчої дирекції надсилають запит до відповідного підрозділу МВС для отримання відомостей про реєстрацію на ім'я особи з інвалідністю, законного представника недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю автомобіля протягом останніх семи років перед взяттям на облік і за час перебування на обліку.

У разі коли за час перебування на обліку в особи з інвалідністю змінилася група інвалідності або йому було встановлено групу інвалідності без зазначення строку повторного огляду, йому необхідно повторно пройти огляд облМСЕК (ЦМСЕК, КрМСЕК) для підтвердження наявності медичних показань для забезпечення автомобілем на дату встановлення зазначених змін.

Якщо протягом часу перебування на обліку особа з інвалідністю втратила підстави, зазначені у пункті 5 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку], він знімається з обліку.

Не береться на облік особа з інвалідністю, яка має відповідні медичні показання для забезпечення автомобілем з ручним керуванням та протипоказання до керування автомобілем, у разі відсутності члена сім'ї, який зареєстрований за місцем реєстрації особи з інвалідністю і якому особа з інвалідністю могла би передати право користування автомобілем.

Якщо під час перебування на обліку в сім'ї особи з інвалідністю відбулися зміни, що призвели до відсутності члена сім'ї, який зареєстрований за місцем реєстрації особи з інвалідністю і якому особа з інвалідністю могла би передати право користування автомобілем, виникли інші причини, з яких член сім'ї особи з інвалідністю не може керувати автомобілем, особа з інвалідністю знімається з обліку протягом шести місяців після встановлення такого факту.

Особа з інвалідністю може бути достроково взята на облік на підставі рішення структурного підрозділу соціального захисту населення за погодженням з Мінсоцполітики, а особа з інвалідністю унаслідок трудового каліцтва - за рішенням правління Фонду соціального страхування у разі:
* викрадення автомобіля, якщо автомобіль не було знайдено протягом одного року, що необхідно підтвердити довідкою, виданою підрозділом МВС;
* неможливості відновлення автомобіля та непридатності його для подальшої експлуатації внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що сталася не з вини особи з інвалідністю або особи, яка керувала автомобілем у присутності особи з інвалідністю, або нещасного випадку чи стихійного лиха, що підтверджуються відповідними довідками, виданими підрозділами МВС чи ДСНС.

Взяття на облік особи з інвалідністю (крім особи з інвалідністю внаслідок трудового каліцтва) здійснюється структурним підрозділом соціального захисту населення, а особи з інвалідністю внаслідок трудового каліцтва - управлінням виконавчої дирекції у розрізі наявних черг осіб з інвалідністю (відповідно до пунктів 25-28 цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку]) з дати огляду обласної, центральної міської у мм. Києві та Севастополі, республіканської в Автономній Республіці Крим медико-соціальної експертної комісії (далі - відповідно облМСЕК, ЦМСЕК, КрМСЕК), яка видала особі з інвалідністю висновок про наявність медичних показань для забезпечення автомобілем у разі, коли такий висновок видано не раніше ніж дата реєстрації заяви.

Особи з інвалідністю, які мають право на забезпечення автомобілями незалежно від наявності медичних показань, беруться на облік з дати подання заяви разом з документами, зазначеними у пункті 34 цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку].

Сім'ї, які складаються з двох і більше осіб з інвалідністю, беруться на облік як сім'я на підставі спільної заяви про бажання отримати один автомобіль з дати взяття на облік першого з них.
У разі бажання однієї з осіб з інвалідністю, які перебувають на обліку як сім'я, отримати автомобіль окремо він береться на облік на підставі заяви з дати, з якої він міг бути взятий на облік, якби не перебував на обліку як сім'я, та відповідно до своєї категорії.

У такому ж порядку здійснюється взяття на облік особи з інвалідністю у разі смерті особи з інвалідністю, з яким він перебував на обліку як сім'я.

У разі зняття інвалідності особа з інвалідністю знімається з обліку, а автомобіль, яким вона була забезпечена, повертається головному, районному управлінню соціального захисту або управлінню виконавчої дирекції відповідно до пункту 16 цього Порядку. особа з інвалідністю повторно береться на облік з дати встановлення інвалідності відповідно до довідки МСЕК.

У разі коли особи з інвалідністю, діти з інвалідністю, яким інвалідність встановлено на певний період, не поновлюють без поважних причин інвалідність протягом шести місяців, вони знімаються з обліку.

Якщо у особи з інвалідністю, який має протипоказання до користування автомобілем, відсутній член сім’ї, який зареєстрований за місцем його реєстрації та якому особа з інвалідністю та особа з інвалідністю унаслідок трудового каліцтва могла би передати право користування автомобілем, або інша особа (для осіб з інвалідністю внаслідок війни та осіб з інвалідністю I групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв’язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї (категорія 1), особа з інвалідністю знімається з обліку протягом шести місяців з дня встановлення такого факту.

== Перелік документів для забезпечення автомобілем ==

Підставою для забезпечення осіб з інвалідністю автомобілями є заява, документи, зазначені у пункті 34 цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку], та висновок облМСЕК (ЦМСЕК, КрМСЕК) про наявність в особи з інвалідністю медичних показань для забезпечення автомобілем і наявність або відсутність протипоказань до керування ним залежно від умов забезпечення автомобілем, зазначених у пунктах 29-31 цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку].

Крім того, особа з інвалідністю або член його сім'ї, який зареєстрований за місцем реєстрації особи з інвалідністю і якому передається право користування автомобілем, законний представник недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю, інша особа, якій передається право користування автомобілем (для осіб з інвалідністю в наслідок війни та осіб з інвалідністю I групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї (категорія 1), та осіб з інвалідністю унаслідок трудового каліцтва) та яка зареєстрована в одному населеному пункті з особою з інвалідністю подає копію посвідчення водія на право керування автомобілем відповідної категорії.

Для взяття на облік особа з інвалідністю, законний представник недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю подає до органу соціального захисту населення за місцем реєстрації, а особа з інвалідністю унаслідок трудового каліцтва - до відділення виконавчої дирекції, заяву, форма якої затверджується Мінсоцполітики.

До заяви, що реєструється у спеціальному журналі обліку, додаються:
* копія довідки МСЕК про групу та причину інвалідності, а для дітей з інвалідністю - копія медичного висновку;
* паспорт (для особи з інвалідністю, законного представника недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю), який після перевірки паспортних даних, зазначених у заяві, повертається заявнику, та копія свідоцтва про народження (для дитини з інвалідністю);
* довідка про присвоєння ідентифікаційного номера особі з інвалідністю та члену сім'ї, якому передається право користування автомобілем, законному представнику недієздатної особи з інвалідністю дитини з інвалідністю (після перевірки даних, наведених в заяві, повертається заявнику);
* документ про реєстрацію місця проживання члена сім'ї, іншої особи, яким передається право користування автомобілем;
* для осіб з інвалідністю I, II і III групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, - копія посвідчення про належність до категорії 1 осіб, що постраждали внаслідок дії зазначених факторів, та медична довідка визначеного органами охорони здоров'я зразка щодо спроможності особи з інвалідністю керувати автомобілем (для осіб з інвалідністю I і II групи, які забезпечуються автомобілями безоплатно);
* для осіб з інвалідністю від загального захворювання або захворювання, отриманого під час проходження військової служби чи служби в органах внутрішніх справ, державної безпеки, інших військових формувань, з числа осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Великої Вітчизняної війни та війни з імперіалістичною Японією, - довідка, видана військкоматом, інші документи (копія військового квитка або партизанського квитка), що підтверджують таку участь (видається військкоматом на запит структурного підрозділу чи органу соціального захисту населення), посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни;
* для осіб з інвалідністю унаслідок трудового каліцтва - копія акта про нещасний випадок на виробництві або акта розслідування професійного захворювання і довідка про перебування на обліку у Фонді соціального страхування;
* для недієздатних осіб з інвалідністю - копія рішення суду про визнання особи з інвалідністю недієздатною та копія рішення (розпорядження) про встановлення над нею опіки;
* для малолітніх і неповнолітніх дітей з інвалідністю, позбавлених батьківського піклування, - копія рішення (розпорядження) про встановлення опіки та піклування.

Після реєстрації заяви органом соціального захисту населення або відділенням виконавчої дирекції в день звернення видається, а у разі надходження заяви поштою у триденний строк особі з інвалідністю надсилається направлення до лікувально-профілактичного закладу для проходження медичного огляду та направлення на МСЕК. Після проходження особою з інвалідністю медичного огляду лікувально-профілактичний заклад у п'ятиденний строк надсилає до облМСЕК (ЦМСЕК, КрМСЕК) направлення і витяг з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого та в обов'язковому порядку повідомляє про це орган соціального захисту населення або відділення виконавчої дирекції, яке видало таке направлення.

Після надходження повідомлення лікувально-профілактичного закладу орган соціального захисту населення надсилає документи особи з інвалідністю разом із заявою до структурного підрозділу соціального захисту населення, а відділення виконавчої дирекції - до управління виконавчої дирекції.

Структурний підрозділ соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції реєструє заяви разом з іншими необхідними документами у журналі, форма якого затверджується Мінсоцполітики, приймає відповідне рішення і надсилає його у письмовій формі відповідно до органів соціального захисту населення або відділень виконавчої дирекції, які видали направлення, та особам з інвалідністю, законним представникам недієздатних осіб з інвалідністю, дітей з інвалідністю.

== Коло осіб, які належать до членів сім´ї особи з інвалідністю ==

До членів сім'ї особи з інвалідністю належать громадяни України, які проживають разом з ним, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки або піклування над неповнолітніми дітьми, а також на інших підставах, які не заборонені законом і не суперечать моральним засадам суспільства, та місце проживання яких зареєстровано в Україні в установленому законодавством порядку.

== Умови для забезпечення автомобілями ==

На облік беруться і забезпечуються автомобілями особи з інвалідністю, які:
* не мають в особистому користуванні автомобільного транспортного засобу, зазначеного в абзаці четвертому статті 1 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2344-14 Закону України "Про автомобільний транспорт"] (крім причепів, напівпричепів), у тому числі придбаного за власні кошти або отриманого через структурний підрозділ соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції, що перебував в експлуатації менш як 10 років (крім випадків, передбачених пунктом 8 цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку]);
* протягом семи років перед взяттям на облік і за час перебування на обліку не отримували автомобіль як благодійну допомогу або протягом цього часу не реєстрували придбаний автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж п'ять років.

Особа з інвалідністю або член сім'ї, якому передано право користування автомобілем, законний представник недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю отримує автомобіль особисто (пункт 13 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку]).

У разі коли в сім'ї є дві і більше особи з інвалідністю, що перебувають на обліку, позачергово виділяється один автомобіль з подальшим зняттям їх із черги. При цьому одна з осіб з інвалідністю на вибір (за згодою інших) забезпечується автомобілем на більш вигідних для неї умовах (безоплатно або з оплатою 7 відсотків вартості), якщо один з членів сім'ї має право на забезпечення автомобілем на таких самих умовах.

Якщо один з членів сім'ї, що складається з двох і більше осіб з інвалідністю, перебуває на обліку за умови передачі права користування автомобілем іншому члену сім'ї, така сім'я забезпечується автомобілем тієї модифікації, що відповідає медичним показанням члена сім'ї, якому буде передано право користування автомобілем відповідно до цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку].

Згідно абзацу 3 пункту 9 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку] якщо один із членів сім’ї, до складу якої входять дві і більше особи з інвалідністю, що перебувають на обліку, змінив місце реєстрації у зв’язку з розірванням шлюбу між подружжям, влаштуванням одного з них до установи соціального обслуговування на повне державне утримання або засудженням до позбавлення волі, така сім’я втрачає право на забезпечення автомобілем на умовах, визначених цим пунктом. При цьому такі особи з інвалідністю беруться на облік з дати набуття ними права на забезпечення автомобілем.

Особи з інвалідністю, які проживають в установах соціального обслуговування на повному державному утриманні або перебувають у місцях позбавлення волі, автомобілями не забезпечуються відповідно до абзацу 4 пункту 1 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку].

== Строк користування автомобілем ==

Відповідно до пункту 6 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку] особа з інвалідністю, законний представник недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю отримує автомобіль на десятирічний строк без права продажу, дарування, передачі (в тому числі за довіреністю) іншій особі. Після закінчення зазначеного строку особа з інвалідністю може користуватися таким автомобілем до отримання нового або повернути його структурному підрозділу соціального захисту населення чи управлінню виконавчої дирекції на умовах згідно з пунктом 14 цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку].

Датою забезпечення автомобілем вважається день отримання його особою з інвалідністю, законним представником недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю на підставі акта приймання-передачі, виданого дилером підприємства - постачальника автомобілів для осіб з інвалідністю.

Особі з інвалідністю, законному представнику недієздатної особи з інвалідністю чи дитини з інвалідністю автомобіль, виданий безоплатно чи на пільгових умовах, за їх бажанням може бути безоплатно переданий у власність після закінчення 10-річного строку експлуатації.

За рішенням управління виконавчої дирекції особа з інвалідністю унаслідок трудового каліцтва може викупити автомобіль, що перебуває у її користуванні, незалежно від строку експлуатації без права взяття її на облік протягом 10 років з дня отримання викупленого автомобіля. Розрахункова сума для викупу автомобіля визначається відповідно до абзацу десятого пункту 16 цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку].

В такому разі управління виконавчої дирекції враховує суму, сплачену за автомобіль особою з інвалідністю під час забезпечення його таким автомобілем, з урахуванням його зносу, згідно з абзацом 4 пункту 15 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку].

Іншому члену сім'ї померлої особи з інвалідністю, який зареєстрований за місцем реєстрації особи з інвалідністю на час смерті, автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років, залишається у разі сплати ним протягом шести місяців з дня смерті особи з інвалідністю до державного бюджету на рахунки, відкриті в органах Казначейства, а членом сім'ї померлої особи з інвалідністю внаслідок трудового каліцтва - на рахунки відповідних управлінь виконавчої дирекції вартості автомобіля з урахуванням розрахункової вартості автомобіля та суми, сплаченої за нього особою з інвалідністю.

Розрахункова вартість автомобіля визначається структурним підрозділом соціального захисту населення або управлінням виконавчої дирекції.

В іншому разі автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років, повертається (вилучається) структурному підрозділу чи органу соціального захисту населення або управлінню виконавчої дирекції у повному комплекті.

== Оформлення реєстраційних документів ==

Реєстраційні документи на автомобіль оформлюються на осіб з інвалідністю, а недієздатним особам з інвалідністю і дітям осіб з інвалідністю - на їх законних представників.

У реєстраційних документах на автомобіль підрозділом МВС робиться позначка про видачу автомобіля структурним підрозділом соціального захисту населення або управлінням виконавчої дирекції, а також про заборону відчуження автомобіля та передачі права користування ним без дозволу структурного підрозділу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції.

Строк, на який передається право користування автомобілем члену сім'ї особи з інвалідністю, встановлюється у реєстраційних документах на автомобіль з дозволу структурного підрозділу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції виходячи з обставин конкретної сім'ї особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю (пункт 12 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку]).

== Контроль за експлуатацією автомобілів ==

Згідно пункту 20 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку] відповідний контроль здійснюють підрозділи МВС, структурні підрозділи соціального захисту населення, управління виконавчої дирекції у порядку, визначеному Мінсоцполітики разом з МВС.

У разі позбавлення особи з інвалідністю або члена сім'ї, якому передано право керування автомобілем, законного представника недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю права керування автомобілем на певний час за порушення правил дорожнього руху строк експлуатації автомобіля продовжується на відповідний період.

Підрозділ МВС повідомляє структурний підрозділ соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції, де особа з інвалідністю перебуває на обліку, у триденний строк після прийняття рішення про позбавлення права користування автомобілем за порушення правил дорожнього руху особу з інвалідністю або члена сім'ї, якому передано право користування автомобілем, законного представника недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю.

== Черговість забезпечення автомобілями ==

Відповідно до пункту 25 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку] позачергово автомобілі отримують:
* за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем:
# особи з інвалідністю внаслідок війни;
# особи з інвалідністю від загального захворювання, трудового каліцтва та з інших причин з числа колишніх малолітніх (яким на момент ув'язнення не виповнилося 14 років) в'язнів концентраційних таборів, гетто та інших місць примусового тримання;
# сім'ї з двома і більше особами з інвалідністю, які забезпечуються автомобілями згідно з пунктом 9 цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку];
# особи з інвалідністю II групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї (категорія 1);
# особи з інвалідністю з ампутацією обох ніг, якщо вони постійно працюють або навчаються;

* незалежно від наявності медичних показань для забезпечення автомобілем:
# особи з інвалідністю I групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї (категорія 1);
# особи з інвалідністю внаслідок війни I групи по зору або без обох рук;
# особи з інвалідністю з куксами обох ніг і рук.

Першочергово з осіб, зазначених у пункті 25 цього [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку], забезпечуються автомобілями особи з інвалідністю, які відповідно до статті 11 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3551-12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"] належать до осіб, що мають особливі заслуги перед Батьківщиною, та особи з інвалідністю внаслідок війни з числа осіб, які брали безпосередню участь у бойових діях під час Великої Вітчизняної війни та війни з Японією (за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем).

Згідно пункту 27 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку] у порядку загальної черговості автомобілями забезпечуються:

* особи з інвалідністю II групи з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та потерпілих від Чорнобильської катастрофи, щодо яких встановлено причинний зв'язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, а також громадян, які брали участь у ліквідації інших ядерних аварій та випробувань, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї (категорія 1), за відсутності медичних показань для забезпечення автомобілем;
* інші особи з інвалідністю, які мають відповідні медичні показання.
* особи з інвалідністю унаслідок трудового каліцтва забезпечуються автомобілями з дотриманням умов, визначених у пунктах 25-27 цього Порядку.

== Забезпечення автомобілями у якості гуманітарної допомоги ==

Відповідно до пункту 41 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку] за бажанням осіб з інвалідністю структурні підрозділи соціального захисту населення можуть забезпечувати їх автомобілями, ввезеними в Україну і визнаними в установленому порядку гуманітарною допомогою, без права продажу, дарування, передачі (в тому числі за довіреністю) іншій особі.

Відповідно до статті 6 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1192-14 Закону України “Про гуманітарну допомогу”] звільняються від оподаткування товарів, визнаних гуманітарною допомогою легкові автомобілі, які на момент ввезення на митну територію України були вперше зареєстровані не пізніше ніж вісім років тому, з об'ємом двигуна не більш як 1800 куб. см, що отримуються органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласною, Київською, Севастопольською міською державною адміністрацією або центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту населення, для подальшої передачі особам з інвалідністю, які перебувають у встановленому порядку на обліку для отримання спеціального автотранспорту, на строк, визначений законодавством.

Автомобілями, отриманими головними управліннями як гуманітарна допомога, особи з інвалідністю (за їх бажанням або за бажанням законних представників недієздатних осіб з інвалідністю), діти з інвалідністю (за бажанням їх законних представників), які перебувають на обліку в структурних підрозділах соціального захисту населення та управліннях виконавчої дирекції, забезпечуються безоплатно в порядку черговості.

Автомобіль, отриманий структурним підрозділом соціального захисту населення як гуманітарна допомога для конкретної особи з інвалідністю, який перебуває на обліку, видається безоплатно такій особі з інвалідністю (за його згодою або за згодою законного представника недієздатного особи з інвалідністю), дитині з інвалідністю (за згодою її законного представника) незалежно від черговості на десятирічний строк, визначений з дати видачі, із зняттям з обліку.

У разі відмови особи з інвалідністю, законного представника недієздатного особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю від автомобіля, отриманого структурним підрозділом соціального захисту населення як гуманітарна допомога, такий автомобіль отримується в порядку черговості іншою особою з інвалідністю, який перебуває на обліку.

У разі коли автомобіль, визнаний гуманітарною допомогою, не отримано особою з інвалідністю у зв'язку із смертю, такий автомобіль пропонується в порядку черговості іншій особі з інвалідністю, яка перебуває на обліку.

У разі коли під час експлуатації автомобіля, отриманого особою з інвалідністю як гуманітарна допомога, у нього або члена його сім'ї, якому передано право користування автомобілем, законного представника недієздатного особою з інвалідністю, дитини з інвалідністю виявляються протипоказання до керування ним, він або член його сім'ї переїхав на інше місце проживання або у разі смерті члена сім'ї, якому передано право користування автомобілем, чи його відмови керувати автомобілем, питання про передачу права користування автомобілем члену сім'ї, який зареєстрований за місцем реєстрації особи з інвалідністю або в одному населеному пункті з ним, вирішується у кожному конкретному випадку за рішенням структурного підрозділу соціального захисту населення за клопотанням органу соціального захисту населення.

Особі з інвалідністю, законному представнику недієздатної особи з інвалідністю чи дитини з інвалідністю за їх бажанням може бути безоплатно переданий у власність автомобіль, визнаний гуманітарною допомогою, яким особа з інвалідністю була забезпечена через структурний підрозділ соціального захисту населення і користувався більше 10 років, за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

У реєстраційних документах на автомобіль підрозділ МВС робить позначку про видачу автомобіля структурним підрозділом соціального захисту населення, а також про заборону відчуження автомобіля та передачі права керування автомобілем без дозволу цього головного управління.

'''У разі порушення зазначеної вимоги особа з інвалідністю у подальшому позбавляється права на забезпечення автомобілем через структурний підрозділ соціального захисту населення.'''

Згідно частини 3 статті 11-1 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1192-14 Закону України “Про гуманітарну допомогу”] після смерті особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю автомобіль, визнаний гуманітарною допомогою, яким особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю були забезпечені через органи соціального захисту населення, за бажанням членів їхніх сімей, спадкоємців таких осіб передається їм у власність безоплатно за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

== Повернення виданих автомобілів ==

Пунктом 16 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку] передбачено, що після смерті особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю такий автомобіль може бути безоплатно переданий у власність члену його (її) сім’ї (за бажанням такого члена сім’ї), який на час смерті особи з інвалідністю були зареєстровані за місцем реєстрації особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю.

Автомобіль, строк експлуатації якого від 5 до 10 років, залишається безоплатно члену сім'ї, який на час смерті особи з інвалідністю був зареєстрований за місцем реєстрації особи з інвалідністю і середньомісячний сукупний дохід сім'ї якого за шість місяців, що передують дню смерті особи з інвалідністю, не перевищує прожиткового мінімуму для сім'ї. Середньомісячний сукупний дохід визначається відповідно до Методики обчислення сукупного доходу сім'ї для всіх видів соціальної допомоги, затвердженої Мінсоцполітики.

Автомобіль, строк експлуатації якого менше ніж 10 років (крім випадку, зазначеного в абзаці другому цього пункту), після смерті особи з інвалідністю залишається у користуванні його сім'ї, якщо в ній є особа з інвалідністю, яка:
* мала підстави для забезпечення автомобілем на час смерті особи з інвалідністю або протягом не більше 6 місяців з дня її смерті;
* була зареєстрована на час смерті особи з інвалідністю за місцем її реєстрації;
* не має іншого автомобіля, у тому числі отриманого через структурний підрозділ соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції.

Автомобіль, отриманий особою з інвалідністю, законним представником недієздатної особою з інвалідністю, дитини з інвалідністю, вилучається відповідними органами державної виконавчої служби за рішенням суду за поданням структурного підрозділу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції (абзац 16 пункту 16 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку]).

Спори про частку в спільній власності членів сім'ї особи з інвалідністю щодо автомобіля або суми, сплаченої за нього, вирішуються в судовому порядку.

Відповідно до частини 2 статті 11-1 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1192-14 Закону України “Про гуманітарну допомогу”] автомобіль, визнаний гуманітарною допомогою, яким особа з інвалідністю була забезпечена через органи соціального захисту населення і користувалася більше 10 років, за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій може бути безоплатно переданий у власність особі з інвалідністю, законному представнику недієздатної особи з інвалідністю чи дитини з інвалідністю за бажанням таких осіб у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Після смерті особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю автомобіль, визнаний гуманітарною допомогою, яким особа з інвалідністю, дитина з інвалідністю були забезпечені через структурний підрозділ соціального захисту населення, за бажанням членів сімей, спадкоємців осіб з інвалідністю передається їм у власність безоплатно за рішенням Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

У разі відсутності членів сім’ї, спадкоємців або в разі небажання членів сім’ї, спадкоємців отримати автомобіль такий автомобіль повертається структурному підрозділу соціального захисту населення.

Повернутий автомобіль структурний підрозділ соціального захисту населення здає підприємству, що здійснює заготівлю та переробку металобрухту, або видає в порядку черговості особи з інвалідністю, який перебуває на обліку. Така особа з інвалідністю знімається з обліку на десятирічний строк, який визначається починаючи з дати отримання автомобіля попередньою особою з інвалідністю, з урахуванням строку його експлуатації померлою особою з інвалідністю
Відповідно до абзаців 4-5 пункту 1 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/999-2006-%D0%BF/page Порядку], у разі влаштування особи з інвалідністю, яка забезпечена автомобілем, на проживання до установи соціального обслуговування або засудження його до позбавлення волі автомобіль, отриманий особою з інвалідністю, законним представником недієздатної особи з інвалідністю, дитини з інвалідністю через структурний підрозділ соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції, повертається такому структурному підрозділу соціального захисту населення або управлінню виконавчої дирекції у повному комплекті.

У разі коли таку особу з інвалідністю було забезпечено автомобілем на пільгових умовах (за 7 або 30 відсотків вартості), за її заявою, поданою не пізніше ніж через шість місяців з дня вилучення автомобіля, їй повертається сума, що була нею сплачена за автомобіль, з урахуванням розрахункової вартості автомобіля на день подання заяви.

Осіб з інвалідністю, які в період перебування на обліку для забезпечення автомобілем були влаштовані до установи соціального обслуговування на повне державне утримання або засуджені до позбавлення волі, знімають з обліку для забезпечення автомобілем. На підставі довідки про вибуття з установи соціального обслуговування або про відбуття строку покарання в місці позбавлення волі особи з інвалідністю беруться на облік з дати подання заяви про забезпечення автомобілем з урахуванням періоду перебування на обліку до влаштування в установи соціального обслуговування на повне державне утримання або засудження до позбавлення волі.

[[Категорія:Законодавство у сфері соціального захисту]]
[[Категорія:Особи з інвалідністю]]
[[Категорія:Територіальні органи]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України]]

Спільна сумісна власність на земельну ділянку

2018-05-31T13:17:31Z

Oleh.bubyr: внесення змін

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page Земельний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/973-15 Закон України “Про фермерське господарство”]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/417-19/page Закон України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку”]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/va007700-04/page Постанова Пленуму Верховного суду України від 16.04.2004 № 7 “Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ”]

== Загальні положення ==

Спільна сумісна власність полягає в тому, що її учасники не мають наперед визначених часток. Всі співвласники спільної сумісної власності мають рівні права щодо володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою.

Частина 1 статті 89 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page Земельного кодексу України] передбачає, що земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. Під категорією громадян слід розуміти не лише громадян України, а також громадян інших держав та осіб без громадянства.

== Суб´єкти права власності ==

До осіб, між якими може виникнути спільна сумісна власність на земельну ділянку, віднесено:

* '''подружжя'''

Відповідно до ч. 3 ст. 368 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договорам або законом.

В силу ст. 60 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейного кодексу України] майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Зокрема, ч. 4 ст. 368 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] передбачає, що у спільній сумісній власності перебуває майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім´ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі ([[Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі|Майно чоловіка та жінки]]).

Об’єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (ч. 1 ст. 61 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейного кодексу України]).

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.

Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (ст. 65 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейного кодексу України]).

Дружина, чоловік мають право укласти з іншою особою договір купівлі-продажу, міни, дарування, довічного утримання (догляду), застави щодо своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя лише після її визначення та виділу в натурі або визначення порядку користування майном (ч. 1 ст. 67 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейного кодексу України]).

При цьому, договір про відчуження одним із подружжя на користь другого з подружжя своєї частки у праві спільної сумісної власності подружжя може бути укладений без виділу цієї частки (ч. 2 ст. 64 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейного кодексу України]).

Положення сімейного законодавства, що встановлюють режим спільної власності на майно, набуте під час шлюбу (ст. 61 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейного кодексу України]), не передбачають поширення режиму спільної сумісної власності подружжя на земельні ділянки, приватизовані одним з подружжя (виключенно). Відповідно до ст. 57 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейного кодексу України] земельні ділянки, набуті у власність у порядку приватизації, є особистою приватною власністю дружини, чоловіка, незважаючи на факт набуття такого права під час шлюбу. Логіка викладеного правила зумовлена тим, що зі змісту спеціальних положень земельного законодавства (ст. 116, 121 та ін. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page Земельного кодексу України]) однозначно вбачається особистий характер права на приватизацію.

* '''члени фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними'''

Виходячи зі ст. 118 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page Земельного кодексу України] та ст. 7 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/973-15 Закону України “Про фермерське господарство”] земельні ділянки для ведення фермерського господарства надаються членам фермерського господарства у їх особисту приватну власність кожній окремій особі. А тому положення про те, що земельні ділянки перебувають у спільній сумісній власності членів фермерського господарства по суті не має застосування.

* '''співвласники жилого будинку'''

Слід звернути увагу, що чинним законодавством, крім можливості виникнення права спільної сумісної власності співвласників жилого будинку, також передбачено можливість виникнення спільної часткової власності. Так, ч. 4 ст. 120 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page Земельного кодексу України] передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

* '''співвласників багатоквартирного будинку'''

Статтею 42 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page Земельного кодексу України] передбачено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

Умови здійснення права спільної сумісної власності врегульовано [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/417-19/page Законом України “Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку”] від 14.05.2015 № 417-VIII.

== Правовий режим ==

Відповідно до частини 3 статті 89 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page Земельного кодексу України] володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Статтею 369 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] визначено, що володіння та користування здійснюється співвласниками спільно (ч. 1), а розпорядження - за спільною згодою (ч. 2). У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Положення щодо здійснення права спільної сумісної власності подружжя передбачені ст. 63 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/page Сімейного кодексу України]. Зокрема: “Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.”

Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.

== Виділення частки ==

Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

При цьому, у разі бажання поділу земельної ділянки з виділенням частки в натурі, повинна бути фактична можливість такого поділу. Досить часто існують ситуації, за яких не можливо розподілити земельну ділянку, що знаходиться у спільній сумісній власності. І насамперед це стосується земельних ділянок, що знаходяться у спільній сумісній власності співвласників багатоквартирного будинку.

Більш детальне регулювання відповідних правовідносин передбачене ст. 370-372 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], які також виходять із рівності часток у праві спільної сумісної власності.

В той же час, необхідно враховувати, що в силу ч. 2 ст. 372 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] за рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

== Розгляд заяв в судовому порядку ==

Спори пов´язані із земельними відносинами розглядаються в позовному провадженні.

При застосуванні наведених норм важливе значення мають рекомендації [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/va007700-04/page Пленуму Верховного Суду України, викладені у Постанові від 16.04.2004 № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ"]. Слід особливо відзначити позицію, викладену в абз. 3 п.21 Постанови, за якою "суду при визначенні частини спільної ділянки, право на користування якою має позивач (позивачі), слід виходити з розміру його (їх) частки у вартості будинку, господарських будівель та споруд на час перетворення спільної сумісної власності на спільну часткову чи на час виникнення останньої".

При зверненні до суду необхідно сплачувати судовий збір у розмірі, визначеному [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Законом України “Про судовий збір”], окрім випадків коли особи звільнені від сплати судового збору. Розміри ставок судового збору доступні на сайті [http://court.gov.ua/ Судової влади України].

[[Категорія:Право власності на землю]]
[[Категорія:Суди]]

Соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи

2018-05-31T13:10:20Z

Oleh.bubyr: додаткова інформація

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закон України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2109-14 Закон України “Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам”]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2148-19 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії»]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1801-19 Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ru/854-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України “Деякі питання санаторно-курортного лікування та відпочинку громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 23 листопада 2016 року № 854]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/760-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку виплати одноразової компенсації за шкоду, заподіяну внаслідок Чорнобильської катастрофи, інших ядерних аварій, ядерних випробувань, військових навчань із застосуванням ядерної зброї , та щорічної допомоги на оздоровлення деяким категоріям громадян” від 26 жовтня 2016 року № 760]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/51-97-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи” від 20 січня 1997 року № 51]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/838-2017-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 838]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1210-2011-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. № 1210]

== Загальні положення ==

Державна політика в галузі соціального захисту потерпілих від Чорнобильської катастрофи та створення умов проживання і праці на забруднених територіях базується на принципах: 

# пріоритету життя та здоров'я людей, які потерпіли від Чорнобильської катастрофи, повної відповідальності держави за створення безпечних і нешкідливих умов праці;
# комплексного розв'язання завдань охорони здоров'я, соціальної політики і використання забруднених територій на основі державних цільових програм з цих питань та урахування інших напрямів економічної та соціальної політики, досягнень в галузі науки та охорони навколишнього середовища;
# соціального захисту людей, повного відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи;
# використання економічних методів поліпшення життя шляхом проведення політики пільгового оподаткування громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та їх об'єднань;
# здійснення заходів щодо професійної переорієнтації та підвищення кваліфікації постраждалого населення;
# забезпечення координації діяльності державних органів, установ, організацій та об'єднань громадян, що вирішують різні проблеми соціального захисту постраждалого населення, а також співробітництва і проведення консультацій між державними органами і постраждалими (їх представниками), між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з соціального захисту на місцевому та державному рівнях;
# міжнародного співробітництва в галузях охорони здоров'я, соціального захисту, охорони праці, використання світового досвіду організації роботи з цих питань.

== Компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 1 ==

Відповідно до статті 20 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”] (далі - Закон) особам, віднесеним до категорії 1 (пункт 1 статті 14 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закону]), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: 

* безплатне придбання ліків за рецептами лікарів; 
* безплатне позачергове зубопротезування (за винятком зубопротезування із дорогоцінних металів та прирівняних по вартості до них, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я); 
* першочергове обслуговування у лікувально-профілактичних закладах та аптеках; 
* позачергове щорічне безплатне '''забезпечення санаторно-курортними путівками''' шляхом надання щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівок через безготівкове перерахування санаторно-курортним закладам, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, за надання послуг із санаторно-курортного лікування чи одержання за їх бажанням грошової компенсації у розмірі середньої вартості путівки в Україні; 
право вільного вибору санаторно-курортного закладу відповідного профілю чи закладу відпочинку, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та, за бажанням, здійснення доплати за надання додаткових послуг за рахунок власних коштів у разі недостатності суми щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівок на санаторно-курортне лікування чи відпочинок у вибраному закладі. Санаторно-курортні заклади незалежно від форми власності зобов'язані надавати санаторно-курортні та оздоровчі послуги шляхом безготівкових розрахунків. 

Порядок надання щорічної грошової допомоги та здійснення доплат за рахунок власних коштів, виплати грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні встановлюється Кабінетом Міністрів України ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ru/854-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України] від 23.11.2016 № 854). 

Розмір щорічної грошової допомоги, щорічний розмір середньої вартості путівки в Україні визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік. 

* користування при виході на пенсію та зміні місця роботи поліклініками, до яких вони були прикріплені під час роботи; 
* щорічне медичне обслуговування, диспансеризація із залученням необхідних спеціалістів, лікування в спеціалізованих стаціонарах; 
* переважне право залишення на роботі при вивільненні працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, в тому числі при ліквідації, реорганізації або перепрофілюванні підприємства, установи, організації, скороченні чисельності або штату працівників, а також на працевлаштування. 

У разі вивільнення працівників у зв'язку з ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, установи, організації, скороченням чисельності або штату працівників їм виплачується допомога '''в розмірі трикратної середньомісячної заробітної плати''', а також зберігається за їх бажанням посадовий оклад, тарифна ставка (оклад) на новому місці роботи, але ''не більше одного року''. Їм також гарантується працевлаштування з урахуванням їх побажань або можливість навчання нових професій (спеціальностей) із збереженням у встановленому порядку середньої заробітної плати за останнім місцем роботи за весь період перепідготовки, але не більше одного року. 

При переведенні у зв'язку із станом здоров'я на нижчеоплачувану роботу зазначеним працівникам виплачується різниця між попереднім заробітком і заробітком на новій роботі до встановлення інвалідності або одужання, але не більше одного року; 

* виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності в розмірі '''100 процентів середньої заробітної плати''' незалежно від страхового стажу; 
* виплата працюючим інвалідам допомоги по тимчасовій непрацездатності ''до 4 місяців підряд або до 5 місяців у календарному році''; 
* позачергове ''забезпечення жилою площею'' осіб, які потребують поліпшення житлових умов (включаючи сім'ї загиблих або померлих громадян). Особи, зазначені в цьому пункті, забезпечуються жилою площею ''протягом року'' з дня подання заяви, для чого місцеві ради щорічно виділяють 15 відсотків усього збудованого житла (в тому числі підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності). Кабінет Міністрів України щорічно виділяє обласним державним адміністраціям цільовим призначенням капітальні вкладення відповідно до кількості сімей, що потребують поліпшення житлових умов. Фінансування будівництва здійснюється з Державного бюджету України. 

Крім загальних підстав, передбачених законодавством України, такими, що потребують поліпшення житлових умов, визнаються особи, які забезпечені жилою площею нижче рівня середньої забезпеченості громадян у даному населеному пункті або які проживають у комунальних квартирах. 

Особам, які перенесли променеву хворобу будь-якого ступеня або стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, які потребують поліпшення житлових умов, надається додаткова жила площа у вигляді окремої кімнати. 

Сім'я, що втратила годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, має право на додаткову жилу площу, порядок надання і розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України. 

Передбаченими цим пунктом пільгами щодо забезпечення житлом громадяни '''мають право скористатися лише один раз'''; 

* '''50-процентна знижка плати за користування житлом''' (квартирної плати, плати за утримання будинків), комунальними послугами (газ, електрична і теплова енергія, водопостачання, водовідведення та інші послуги) у межах середніх норм споживання, передбачених законом, телефоном (абонентна плата, оплата послуг електрозв'язку за місцеві телефонні розмови з квартирних телефонів при посекундному обліку їх тривалості). Зазначені у цьому пункті пільги надаються також членам сімей громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, які проживають у жилих будинках (квартирах) усіх форм власності в межах норм, передбачених законом. До членів сімей громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, належать: дружина (чоловік), неповнолітні діти, непрацездатні батьки, особа, яка проживає разом з постраждалою внаслідок Чорнобильської катастрофи особою - інвалідом I групи та доглядає за нею, за умови, що ця особа не перебуває у шлюбі; особа, яка знаходиться під опікою або піклуванням громадянина, що має право на пільги, та проживає разом з ним. 

Особам, які проживають ''у будинках, що не мають центрального опалення'', відшкодовується ''50 процентів вартості палива'', придбаного в межах норм, встановлених для продажу населенню. 

У разі проживання у гуртожитку оплата за проживання провадиться у розмірі ''50 процентів встановленої плати''; 

* передача безплатно в приватну власність займаних ними та їх сім'ями квартир (будинків) державного та громадського житлового фонду незалежно від того, чи є зазначена особа наймачем чи членом сім'ї наймача. Зазначена пільга може бути використана один раз; 

* позачергове безоплатне '''забезпечення автомобілем інвалідів I групи''' незалежно від наявності медичних показань та '''інвалідів II групи''' за наявності медичних показань для забезпечення автомобілем, відсутності у них протипоказань до керування автомобілем; позачергове пільгове забезпечення автомобілем інвалідів II групи за наявності медичних показань та протипоказань до керування з правом передачі керування автомобілем члену сім'ї. Інваліди II групи за відсутності відповідних медичних показань мають право на безоплатне або на пільгових умовах забезпечення автомобілем, а також '''інваліди III групи''' за наявності медичних показань - на забезпечення автомобілем та відсутності протипоказань до керування ним - на пільгових умовах у порядку загальної черги. Порядок та умови забезпечення автомобілем визначаються Кабінетом Міністрів України; 

* забезпечення продуктами харчування за медичними нормами з обов'язковим прикріпленням до відповідних магазинів за місцем проживання. Зазначеним особам компенсується ''50 процентів вартості продуктів харчування'' за медичними нормами, встановлюваними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 

* безплатне користування всіма видами міського та приміського транспорту (крім таксі, в яких число посадочних місць для пасажирів не більше 9) на території України за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі; 

* одержання лікарняного листка на весь період лікування в санаторіях і спеціалізованих лікувальних закладах з урахуванням часу проїзду туди й назад, з виплатою допомоги по державному соціальному страхуванню незалежно від того, ким і за чий рахунок видано путівку; 

* позачергове обов'язкове забезпечення їх дітей місцями у дошкільних закладах незалежно від відомчої підпорядкованості; 

* зі сплати податків, зборів, мита та інших платежів до бюджету відповідно до податкового та митного законодавства; 

* безплатний проїзд '''один раз на рік''' до будь-якого пункту України і назад автомобільним або повітряним, або залізничним, або водним транспортом з правом першочергового придбання квитків; 

* обов'язкове (протягом року після подання заяви) відведення місцевими радами земельних ділянок для індивідуального житлового будівництва для тих, хто потребує поліпшення житлових умов та перебуває на квартирному обліку, а також відведення земельних ділянок для ведення особистого підсобного господарства, садівництва і городництва, будівництва індивідуальних гаражів і дач; 

* використання чергової відпустки у зручний для них час, а також отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 робочих днів на рік; 

* позачерговий протягом року вступ до житлово-будівельних (житлових) кооперативів для тих, хто потребує поліпшення житлових умов, до кооперативів по будівництву та експлуатації колективних гаражів, стоянок для транспортних засобів та їх технічного обслуговування, до садівницьких товариств, а також '''право на позачергове придбання садових будинків''' або матеріалів для їх будівництва, для індивідуальної забудови. У випадку одержання житла права, передбачені пунктом 10 цієї статті, втрачаються, якщо житлові умови поліпшились настільки, що відпали підстави для надання іншого жилого приміщення. 

Передбаченими цим пунктом пільгами по забезпеченню житлом громадяни '''мають право скористатися один раз'''; 

* першочергове обслуговування на підприємствах, в установах, організаціях зв'язку, технічного обслуговування і ремонту транспортних засобів, служби побуту, торгівлі, громадського харчування, житлово-комунального господарства, міжміського транспорту; 

* першочергове придбання промислових товарів підвищеного попиту, в тому числі легкового автомобіля, мотоцикла, моторного човна, телевізора, холодильника, меблів, пральної машини, пилососа у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України; 

* вступ поза конкурсом до державних вищих закладів освіти, професійно-технічних закладів освіти та на курси для професійного навчання з обов'язковим наданням гуртожитку на час навчання тим, хто не має житла, і виплатою соціальної стипендії в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, незалежно від місця навчання на території України. Особи, які закінчили середні та професійно-технічні заклади освіти з відзнакою (відмінними оцінками), приймаються без екзаменів до державних вищих закладів освіти за результатами співбесіди. Зазначені особи навчаються в цих закладах освіти за рахунок держави; 

* '''позачергове влаштування в заклади соціального захисту''', а також на обслуговування службами соціального захисту вдома, якщо хворий не має близьких родичів, які проживають з ним. 

У разі неможливості організації такого обслуговування закладами соціального захисту відшкодовуються витрати, пов'язані з доглядом за хворим; 

* позачергове встановлення '''телефону з оплатою 50 процентів вартості''' його встановлення; 

* оплата лікарняних листків по тимчасовій непрацездатності особам, які є учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, нараховується за їх бажанням з середнього фактичного заробітку, який вони одержували під час роботи по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, без обмеження двома тарифними ставками або посадовими окладами. 

У такому ж порядку оплата лікарняних листків провадиться і особам, тимчасова непрацездатність яких настала внаслідок загального захворювання. 

Пільги, передбачені пунктами 1, 2, 17, 26, 27 цієї статті, поширюються на неповнолітніх дітей померлих громадян, віднесених до категорії 1, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою. Пільги, передбачені пунктом 26 цієї статті, поширюються на неповнолітніх дітей громадян, віднесених до категорії 1. Пільги, передбачені пунктами 5, 7, 8, 11, 12, 20, 23 і 27 цієї статті, надаються дружині (чоловіку) померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, або опікуну (на час опікунства) дітей померлого. Дружині (чоловіку) померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, а також опікуну дітей померлого '''видається посвідчення''' у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/51-97-%D0%BF порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України]. 

Пільги, передбачені пунктами 5, 7, 8, 11, 12, 20, 23 і 27 частини першої цієї статті, надаються дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов’язана з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт. Дружинам (чоловікам) зазначеної категорії померлих громадян '''видається посвідчення''' у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/51-97-%D0%BF порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.]

== Компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 2 ==

Особам, віднесеним до категорії 2 (пункт 2 статті 14 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закону]), згідно статті 21 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закону], надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: 

* пільги, передбачені пунктами 1, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 11, 12, 17, 18, 20, 22, 23, 24, 25, 26, 27, 29, 30, 31 статті 20; 

* позачергове забезпечення жилою площею осіб, які потребують поліпшення житлових умов. 

Крім загальних підстав, передбачених законодавством України, такими, що потребують поліпшення житлових умов, визнаються особи, які забезпечені жилою площею нижче рівня середньої забезпеченості громадян у даному населеному пункті або які проживають у комунальних квартирах. 

Сім'я, що втратила годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи, має право на додаткову жилу площу, порядок надання і розмір якої визначається Кабінетом Міністрів України. 

Передбаченими цим пунктом пільгами щодо забезпечення житлом громадяни мають право скористатися один раз; 

* '''50-процентна знижка вартості проїзду один раз на рік''' до будь-якого пункту України і назад автомобільним, або повітряним, або залізничним, або водним транспортом; 

* першочергове встановлення телефону з оплатою 50 процентів вартості його встановлення; 

* забезпечення продуктами харчування за фізіологічними нормами з обов'язковим прикріпленням до відповідних магазинів за місцем проживання. Зазначеним особам компенсується ''25 процентів вартості продуктів харчування'' за фізіологічними нормами, встановлюваними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я; 

* відшкодування у встановленому законодавством порядку втраченого заробітку, який вони мали до ушкодження здоров'я, якщо захворювання або каліцтво, що виникли у зв'язку з виконанням робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, призвели до стійкої втрати професійної працездатності (без встановлення інвалідності), що встановлено уповноваженою медичною комісією; 

* безплатне користування всіма видами міського та приміського транспорту (крім таксі) на території України для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які належать до категорії 2, за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі. 

Пільги, передбачені пунктами 1, 2, 17, 26, 27 статті 20, поширюються на неповнолітніх дітей померлих громадян, віднесених до категорії 2, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою. Пільги, передбачені пунктами 5, 7, 8, 11, 12, 20, 23 і 27 статті 20, надаються дружині (чоловіку) померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, або опікуну (на час опікунства) дітей померлого. Дружині (чоловіку) померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, а також опікуну дітей померлого '''видається посвідчення''' у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/51-97-%D0%BF порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України]. 

Пільги, передбачені пунктами 5, 7, 8, 11, 12, 20, 23 і 27 частини першої статті 20, надаються дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов’язана з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт. Дружинам (чоловікам) зазначеної категорії померлих громадян '''видається посвідчення''' у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/51-97-%D0%BF порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України].

== Компенсації та пільги громадянам, віднесеним до категорії 3 ==

У відповідності до статті 22 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закону], особам, віднесеним до категорії 3 (пункт 3 статті 14 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закону]), надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги: 

* пільги, передбачені пунктами 1, 2, 3, 5, 6, 8, 17, 20, 27 статті 20, а також пунктом 7 статті 20 для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які належать до категорії 3; 

* щорічне отримання відпустки строком до 14 робочих днів без збереження заробітної плати одному з батьків, які мають неповнолітніх дітей і проживають на територіях зон радіоактивного забруднення; 

* першочерговий вступ до житлово-будівельних (житлових) кооперативів для тих, хто потребує поліпшення житлових умов; 

* зарахування поза конкурсом при одержанні позитивних оцінок на вступних екзаменах у заклади освіти осіб з числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають на територіях радіоактивного забруднення і направлені на навчання згідно з планом цільової підготовки або договорами з підприємствами. Зазначені особи навчаються за рахунок держави. 

Студентам із числа потерпілих від Чорнобильської катастрофи гарантується надання гуртожитку, якщо вони не мають житла, а також виплата соціальної стипендії в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, незалежно від місця навчання на території України; 

* пріоритетне забезпечення промисловими товарами тривалого користування, перелік і порядок продажу яких визначається Кабінетом Міністрів України; 

* взяття на квартирний облік громадян, які проживають у комунальних квартирах, незалежно від розміру жилої площі; 

* передача в особисту власність жилих будинків та жилих приміщень державного і громадського житлового фонду, в які відселені або самостійно переселилися громадяни, відповідно до статті 4 цього Закону, незалежно від розміру займаної площі; 

* передача громадянам, які відпрацювали на території зони гарантованого добровільного відселення '''не менш як три роки''', безплатно в приватну власність квартир (будинків) державного та громадського житлового фонду, які вони займають у цій зоні; 

* '''відшкодування 50 процентів вартості палива''', придбаного в межах норм, встановлених для продажу населенню, особам, які проживають на територіях радіоактивного забруднення до відселення у будинках, що не мають центрального опалення; 

* звільнення від плати за землю. 

Пільги, передбачені пунктами 1, 2, 17, 26, 27 статті 20, поширюються на неповнолітніх дітей померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 3, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою. Пільги, передбачені пунктами 5, 7, 8, 11, 12, 20, 23 і 27 статті 20, надаються дружині (чоловіку) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесених до категорії 3, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, або опікуну (на час опікунства) дітей померлих громадян. Дружині (чоловіку) померлого громадянина, смерть якого пов'язана з Чорнобильською катастрофою, а також опікуну дітей померлого '''видається посвідчення''' у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/51-97-%D0%BF порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України]. 

Установити, що пільги, передбачені пунктом 1 частини першої та частиною другою цієї статті в частині пільг, передбачених пунктами 1, 2, 11 статті 20, пунктом 14 частини першої цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Пільги, передбачені пунктами 5, 7, 8, 11, 12, 20, 23 і 27 частини першої статті 20, надаються дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов’язана з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт. Дружинам (чоловікам) зазначеної категорії померлих громадян '''видається посвідчення''' у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/51-97-%D0%BF порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України].

== Пільги особам, які працювали за межами зони відчуження ==

Особи, які працювали з моменту аварії до 1 липня 1986 року '''не менше 14 календарних днів або не менше трьох місяців''' протягом 1986-1987 років за межами зони відчуження на роботах з особливо шкідливими умовами праці (за радіаційним фактором), пов'язаними з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, що виконувалися за урядовими завданнями, надаються гарантовані державою пільги та компенсації, передбачені пунктами 1, 6, 8, 20 і 27 статті 20, пунктом 15 статті 22. 

Установити, що пільги, передбачені пунктом 1 статті 20, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу '''за попередні шість місяців''' не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

== Захист дітей, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи ==

До дітей, потерпілих від Чорнобильської катастрофи, згідно статті 27 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закону], належать неповнолітні діти, які:
# евакуйовані із зони відчуження, у тому числі діти, які на момент евакуації знаходились у стані внутріутробного розвитку;
# проживали на момент аварії чи прожили або постійно навчалися після аварії '''не менше одного року''' у зоні безумовного (обов'язкового) відселення;
# проживали на момент аварії чи прожили або постійно навчалися після аварії '''не менше двох років''' у зоні гарантованого добровільного відселення;
# проживали на момент аварії чи прожили або постійно навчалися після аварії '''не менше трьох років''' у зоні посиленого радіоекологічного контролю;
# народились після 26 квітня 1986 року від батька, який на час настання вагітності матері мав підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, або народжені матір'ю, яка на час настання вагітності або під час вагітності мала підстави належати до категорії 1, 2 або 3 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
# хворі на рак щитовидної залози незалежно від дозиметричних показників, а також хворі на променеву хворобу;
# одержали дозу опромінення щитовидної залози внаслідок Чорнобильської катастрофи, яка перевищує рівні, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я. 

Потерпілим дітям, зазначеним у пунктах 1-6 статті 27 цього [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закону], та їх батькам надаються такі гарантовані державою компенсації та пільги:
* виплата допомоги по тимчасовій непрацездатності по догляду за хворою дитиною віком до 14 років - у розмірі 100 процентів середньої заробітної плати (доходу) незалежно від страхового стажу за весь період хвороби, включаючи санаторно-курортне лікування, одному з батьків або особі, яка їх замінює, якщо дитина потребує догляду батьків згідно з медичним висновком закладу охорони здоров'я, в якому дитина лікується чи перебуває на диспансерному обліку;
* безплатне придбання ліків за рецептами лікарів, а також безплатне позачергове зубопротезування (за винятком зубопротезування із дорогоцінних металів та матеріалів, прирівняних до них за вартістю, що визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я);
* надання жінкам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, відпустки по вагітності і родах тривалістю 90 календарних днів до родів і 90 календарних днів після родів, яка обчислюється сумарно і надається жінкам повністю незалежно від кількості днів, фактично використаних до родів, з оплатою в розмірі повного заробітку незалежно від страхового стажу та місця роботи.
Вагітні жінки забезпечуються додатковим харчуванням за нормами, що встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
* безплатне харчування учнів середніх загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних закладів освіти, студентів коледжів та технікумів (училищ), розташованих на територіях радіоактивного забруднення (пункти 2, 3, 4 статті 2 цього Закону), а також дітей, евакуйованих із зони відчуження, дітей, які є інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, і тих, які проживали у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з моменту аварії до прийняття постанови про відселення. Дітям, які не харчуються в зазначених навчальних закладах, а також за всі дні, коли вони не відвідували ці заклади, до досягнення повноліття виплачується грошова компенсація у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України;
* зарахування до стажу роботи одному з батьків часу догляду за потерпілою дитиною до досягнення нею віку 12 років. 

Дітям, зазначеним у пункті 7 статті 27 цього Закону, надаються пільги, передбачені пунктами 3, 4 та 5 частини першої цієї статті. Одному з батьків зазначених дітей або особі, яка їх замінює, надаються пільги, передбачені пунктом 2 частини першої цієї статті. 

Дітям, зазначеним у статті 27 цього Закону, яким встановлено інвалідність, пов'язану з Чорнобильською катастрофою, надаються компенсації та пільги, передбачені пунктами 1, 2, 3, 4, 6, 7, 8, 9, 10, 11 частини першої цієї статті, а також надаються такі компенсації та пільги: 

# безплатне користування всіма видами міського та приміського транспорту (крім таксі з числом посадочних місць для пасажирів не більше 9) на території України за наявності посвідчення встановленого зразка, а в разі запровадження автоматизованої системи обліку оплати проїзду - також електронного квитка, який видається на безоплатній основі;
# позачергове обов'язкове забезпечення місцями у дошкільних закладах освіти незалежно від відомчої підпорядкованості;
# використання чергової відпустки у зручний час для одного з батьків дитини-інваліда або особи, яка їх замінює, а також отримання одним із батьків або особою, яка їх замінює, додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком на 14 робочих днів на рік;
# вступ поза конкурсом до державних вищих закладів освіти, професійно-технічних закладів освіти та на курси для професійного навчання з обов'язковим наданням гуртожитку на час навчання тим, хто не має житла, і виплатою соціальної стипендії в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, незалежно від місця навчання на території України. Особи, які закінчили середні загальноосвітні школи та професійно-технічні заклади освіти з відзнакою (відмінними оцінками), приймаються без екзаменів до державних вищих закладів освіти за результатами співбесіди. Зазначені особи навчаються в цих закладах освіти за рахунок держави;
# позачергове влаштування в заклади соціального захисту, а також обслуговування службами соціального захисту вдома, якщо дитина-інвалід не має близьких родичів, які проживають разом з нею;
# розмір державної соціальної допомоги, призначеної дітям-інвалідам віком до 18 років, підвищується на 50 процентів від розміру, передбаченого абзацом п'ятим частини першої статті 2 Закону України "Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам";
# надання додаткової жилої площі у вигляді окремої кімнати дитині, яка стала інвалідом внаслідок Чорнобильської катастрофи та потребує особливого догляду. Відсутність окремої кімнати є підставою для взяття на квартирний облік. Сім'ям, що мають дітей-інвалідів, надається право позачергового одержання жилих приміщень;
# 50-процентна знижка плати за користування сім'єю, що має дитину-інваліда, житлом (квартирна плата), телефоном (в тому числі щодо оплати послуг електрозв'язку за місцеві телефонні розмови з квартирних телефонів при похвилинному обліку їх тривалості) та комунальними послугами (водопостачання, газ, електрична, теплова енергія та інші послуги) у жилих будинках (квартирах) усіх форм власності в межах норм, передбачених законодавством, за умови, що дитина проживає разом з сім'єю. Сім'ям, що мають дітей-інвалідів, які проживають у будинках, що не мають центрального опалення, відшкодовується 50 процентів вартості палива, придбаного в межах норм, встановлених для продажу населенню;
# позачергове встановлення сім'ї, що має дитину-інваліда, телефону з оплатою 50 процентів вартості його встановлення;
# щорічне '''безплатне забезпечення дитини-інваліда та одного з батьків чи особи, яка їх замінює, путівкою''' для будь-якого виду оздоровлення чи відпочинку протягом двох місяців шляхом надання щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівки через безготівкове перерахування закладам оздоровлення чи відпочинку, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, за надання послуг із оздоровлення або відпочинку чи одержання грошової компенсації у розмірі середньої вартості путівки в Україні. Батьки потерпілих дітей-інвалідів або особа, яка їх замінює, мають право вільного вибору санаторно-курортного закладу відповідного профілю чи закладу відпочинку, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та, за бажанням, здійснення доплати за надання додаткових послуг за рахунок власних коштів у разі недостатності суми щорічної грошової допомоги для компенсації вартості путівок на санаторно-курортне лікування чи відпочинок у вибраному закладі. Санаторно-курортні заклади незалежно від форми власності зобов'язані надавати санаторно-курортні та оздоровчі послуги шляхом безготівкових розрахунків. Порядок надання щорічної грошової допомоги та здійснення доплат за рахунок власних коштів, виплати грошової компенсації в розмірі середньої вартості путівки в Україні встановлюється Кабінетом Міністрів України ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ru/854-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2016 № 854]).Розмір щорічної грошової допомоги, щорічний розмір середньої вартості путівки в Україні визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.
# першочергове безкоштовне протезування дітей-інвалідів. 

Дітям, які мають підстави для встановлення категорії 2 або 3, до досягнення повноліття, крім компенсацій та пільг, зазначених у частині першій цієї статті, надаються пільги, передбачені пунктами 2, 4 і 5 частини третьої цієї статті. 

Після досягнення повноліття (в разі одруження або влаштування на роботу у передбачених чинним законодавством випадках до досягнення повноліття - за їх бажанням, відповідно з часу одруження або влаштування на роботу) особам, зазначеним у статті 27 цього Закону, надаються пільги та компенсації відповідно до встановлених статтею 14 цього Закону категорій. 

Дітям до досягнення повноліття, які до вступу в державні вищі заклади освіти, професійно-технічні заклади освіти, розташовані за межами зони забруднення, мали підстави для отримання категорії 4, надаються пільги, передбачені пунктами 4 і 5 частини першої цієї статті та пунктом 4 частини третьої цієї статті, а студентам з числа цих дітей віком до 23 років надаються пільги, передбачені пунктом 6 статті 22 цього Закону. 

Установити, що пільги, передбачені пунктом 4 частини першої та пунктами 8, 9 частини третьої цієї статті, надаються за умови, якщо розмір середньомісячного сукупного доходу сім'ї в розрахунку на одну особу '''за попередні шість місяців''' не перевищує величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

== Компенсації за шкоду, заподіяну здоров´ю ==

Одноразова компенсація виплачується учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, які стали інвалідами внаслідок Чорнобильської катастрофи, учасникам ліквідації наслідків інших ядерних аварій, особам, які брали участь у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, які стали інвалідами внаслідок відповідних ядерних аварій та випробувань, участі у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, дружинам (чоловікам), якщо та (той) не одружилися вдруге, померлих громадян, смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, участю у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, сім’ям, які втратили годувальника, та батькам померлого із числа осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та смерть яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою. 

Щорічна допомога на оздоровлення виплачується громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які брали участь у ліквідації наслідків інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 1, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, інших ядерних аварій, громадянам, які брали участь у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та здійсненні на них регламентних робіт, і постраждалим за інших обставин від радіаційного опромінення не з власної вини, віднесеним до категорії 2 або 3, дітям-інвалідам, інвалідність яких пов’язана з Чорнобильською катастрофою, кожній дитині, яка втратила одного з батьків внаслідок Чорнобильської катастрофи, та евакуйованим із зони відчуження у 1986 році. 

Компенсація та допомога, передбачені цією статтею, виплачуються в порядку та розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/760-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 № 760]).

== Роз’яснення змін, внесених до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи у 2017 році ==

Президент Петро Порошенко підписав Закон України № 2082-VIII «Про внесення зміни до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Закон був прийнятий Верховною Радою України 6 червня 2017 року.

Законом вносяться зміни до статті 48 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», згідно з якими поновлюється право на отримання щорічної допомоги на оздоровлення для дітей, які втратили внаслідок Чорнобильської катастрофи одного з батьків, та евакуйованих із зони відчуження у 1986 році. Відповідно буде забезпечено отримання щорічної допомоги на оздоровлення евакуйованим із зони відчуження у 1986 році та дітям, які втратили внаслідок Чорнобильської катастрофи одного з батьків, що сприятиме належному соціальному захисту цієї категорії осіб.

Відповідну норму Закону, в наслідок технічної помилки, було скасовано в результаті внесення змін до Закону України від 21 квітня 2016 року № 1339-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

== Виплати грошової компенсації замість путівки громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи у 2018 році ==

[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Законом України „Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”] (далі – Закон) визначено право постраждалих громадян на позачергове щорічне безплатне забезпечення санаторно-курортним лікуванням чи отримання за їх бажанням грошової компенсації.

З 1 січня 2018 року громадяни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/ru/854-2016-%D0%BF Порядку] надання щорічної допомоги для компенсації вартості путівок санаторно-курортним закладам та закладам відпочинку, здійснення доплат за рахунок власних коштів, виплати грошової компенсації громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2016 р. № 854, звернулися до органів соціального захисту населення за місцем проживання із заявою на отримання компенсації замість путівки, будуть отримувати таку компенсацію.

Розмір компенсації буде становити 35 відсотків чинного на 01 січня відповідного року одного прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність (із заокругленням до однієї гривні). Це визначено [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/838-2017-%D0%BF Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2017 № 838] „Про розмір середньої вартості путівки для виплати грошової компенсації замість путівки громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”.

Для отримання зазначеної компенсації до органу соціального захисту населення подаються наступні документи:

1. громадянами, віднесеними до категорії 1:
* заява на отримання грошової компенсації замість путівки;
* довідка 070/о;
* копія посвідчення громадянина, віднесеного до категорії 1 (із вкладкою);
* копія паспорта;
* довідка про те, що громадянин, віднесений до категорії 1, не перебуває на обліку для забезпечення путівкою за зареєстрованим місцем проживання (у разі відміни місця проживання від зареєстрованого).

2. одним із батьків дитини з інвалідністю або особою, що їх замінює:
* заява на отримання грошової компенсації замість путівки;
* довідка 070/о;
* копія посвідчення дитини з інвалідністю (із вкладкою);
* копія свідоцтва про народження або копія паспорта дитини з інвалідністю;
* довідка про склад сім’ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб;
* довідка про те, що дитина з інвалідністю не перебуває на обліку для забезпечення путівкою за зареєстрованим місцем проживання (у разі відміни місця проживання від зареєстрованого).

Розмір грошової компенсації буде щорічно встановлюватись наказом Мінсоцполітики і підлягатиме державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Постраждалі громадяни, які звернулися до органів соціального захисту населення за місцем проживання із заявою про отримання путівки будуть забезпечені санаторно-курортним лікуванням в порядку черговості відповідно до медичних рекомендацій в межах бюджетних призначень, передбачених на їх оздоровлення на 2018 рік.

== Особливості пенсійного забезпечення громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи у 2018 році ==

Порядок обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затверджений [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1210-2011-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. № 1210].

Цей Порядок визначає механізм обчислення пенсій по інвалідності, що настала внаслідок каліцтва чи захворювання, і пенсій у зв’язку з втратою годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи відповідно до статей 54, 57 і 59 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»].

Пенсії за бажанням зазначених вище осіб можуть призначатися, виходячи із заробітної плати, одержаної за роботу в зоні відчуження в 1986-1990 роках, у розмірі відшкодування фактичних збитків.

Заробітна плата для обчислення пенсії враховується за будь-які 12 місяців такої роботи поспіль.

У випадку, коли людина працювала у зоні відчуження не менше, як 12 місяців поспіль, за її бажанням пенсія може обчислюватися з урахуванням заробітної плати за будь-який повний календарний місяць роботи в зазначеній зоні.

Якщо особа відпрацювала в зоні відчуження менше 12 місяців поспіль, при обчисленні пенсії буде врахована заробітна плата за роботу в зоні за повні календарні місяці такої роботи.

У разі, коли особа відпрацювала в зоні відчуження менше календарного місяця, пенсія може обчислюватися із заробітної плати, отриманої за роботу в зоні відчуження за весь фактично відпрацьований час в одному із неповних календарних місяців роботи без додавання суми заробітної плати за період роботи поза межами зони відчуження.

Законодавство гарантує учасникам ліквідації наслідків аварії Чорнобильської катастрофи, особам з інвалідністю, щодо якої встановлено причинний зв’язок із Чорнобильською катастрофою, мінімальну пенсійну виплату. Так, коли розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій та інших доплат, крім пенсій за особливі заслуги перед Україною) не досягає в осіб з інвалідністю І групи – 285 % , ІІ групи – 255 %, ІІІ групи – 225 % прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, виплачується щомісячна державна адресна допомога до пенсії в сумі, якої не вистачає до зазначених розмірів.

При цьому, згідно із пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2148-19 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії»] при призначенні та перерахунку пенсій, надбавок, підвищень, інших пенсійних виплат, встановлених законодавством, використовується розмір прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, установлений на 1 грудня 2017 року [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1801-19 Законом України «Про Державний бюджет України на 2017 рік»], збільшений на 79 грн. (1452,00 грн. (1373 грн. + 79 грн.)).

Станом на 01.04.2018 року мінімальний розмір пенсії в ліквідаторів І категорії встановлено на рівні: в осіб з інвалідністю І групи – 4138,20 грн. (1452 грн. х 285%), в осіб з інвалідністю ІІ групи – 3702,60 грн. (1452 грн. х 255%), в осіб з інвалідністю ІІІ групи – 3267,00 грн. (1452,00 грн. х 225%).

Все вищезгадане стосується пенсійного забезпечення ліквідаторів Чорнобильської катастрофи віднесених до І категорії.

Умови ж надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначені статтею 55 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»]. Зокрема, особам, які працювали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»] за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу:

* учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали в зоні відчуження з моменту аварії до 1 липня 1986 року незалежно від кількості робочих днів, а з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року – не менше 5 календарних днів, пенсійний вік знижується на 10 років.
* учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали у 1987 році у зоні відчуження не менше 14 календарних днів, пенсійний вік знижується на 8 років;
* учасникам ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС, які працювали з 1 липня 1986 року по 31 грудня 1986 року у зоні відчуження від 1 до 5 календарних днів, у 1987 році – від 10 до 14 календарних днів, у 1988 році – не менше 30 календарних днів, на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві – не менше 14 календарних днів у 1986 році пенсійний вік знижується на 5 років.

Таким чином, пенсії особам, віднесеним до ІІ-ІV категорій, обчислюють за загальними правилами, але призначають з більш раннього віку. Крім цього, до таких пенсій встановлюється додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров’ю, в розмірі: для ІІ категорії – 170,82 грн.; для ІІІ категорії – 113,88 грн.

Право на зниження пенсійного віку визначається на підставі первинних документів, які надаються особою до органів Пенсійного фонду. Це можуть бути: довідки про період участі в ліквідації аварії на ЧАЕС за формою, затвердженою постановою Держкомітету з праці і соціальних питань від 09.03.1988 р. № 122 (видається тією установою, в складі якої особа брала участь у ліквідації аварії); довідки військових частин; довідки архівних установ або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт, де особа виконувала роботи з ліквідації наслідків аварії (посвідчення про відрядження в зону відчуження (з відміткою населеного пункту); довідки про підвищену оплату праці в зоні відчуження із зазначенням кількості відпрацьованих днів і населеного пункту; виписки із особових рахунків за умови, що в них зазначена кратність оплати праці чи населений пункт і кількість днів.

[[Категорія:Законодавство у сфері соціального захисту]]
[[Категорія:Особи з інвалідністю]]
[[Категорія:Територіальні органи]]

Інвалідність та порядок її встановлення

2018-05-25T08:55:37Z

Oleh.bubyr: Додано інформацію

== Нормативна база: ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2961-15 Закон України "Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/875-12 Закон України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1317-2009-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317 "Питання медико-соціальної експертизи"]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1295-11 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 05 вересня 2011 року № 561 "Про затвердження Інструкція про встановлення груп інвалідності"]

== Опис суттєвих аспектiв, що впливають на один iз варiантiв вирiшення проблеми ==

Відповідно до ст.1 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2961-15 Закону України «Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні»], інвалідність - міра втрати здоров'я у зв'язку із захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження життєдіяльності особи, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав на рівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. 

'''Причинами отримання інвалідності є:'''

# інвалідність з дитинства;
# загальне захворювання;
# нещасний випадок на виробництві (трудове каліцтво чи ушкодження здоров’я);
# професійне захворювання пов’язане з трудовою діяльністю;
# поранення, контузії, каліцтва та інші захворювання. 

'''Особа з інвалідністю''' - особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист (згідно [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/875-12 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні»]).

'''Дитина з інвалідністю''' - особа віком до 18 років (повноліття) зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

'''Група інвалідності''' - це ступінь стійкого розладу функцій організму, зумовленого захворюванням, травмою (її наслідками) або вродженими вадами, та можливого обмеження життєдіяльності при взаємодії із зовнішнім середовищем внаслідок втрати здоров'я.

Особі, визнаній особою з інвалідністю, встановлюється перша, друга чи третя група інвалідності.

До '''I групи''' належать особи з найважчим станом здоров'я, які повністю не здатні до самообслуговування, потребують постійного стороннього нагляду, догляду або допомоги, абсолютно залежні від інших осіб у виконанні життєво важливих соціально-побутових функцій або які частково здатні до виконання окремих елементів самообслуговування.

Підставою для встановлення '''II групи''' інвалідності є стійкі, вираженої важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, травмою або вродженою вадою, що призводять до значного обмеження життєдіяльності особи, при збереженій здатності до самообслуговування та не спричиняють потреби в постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі.

Підставою для встановлення '''III групи''' інвалідності є стійкі, помірної важкості функціональні порушення в організмі, зумовлені захворюванням, наслідками травм або вродженими вадами, що призвели до помірно вираженого обмеження життєдіяльності особи, в тому числі її працездатності, але потребують соціальної допомоги і соціального захисту. Інваліди III групи з помірним обмеженням життєдіяльності можуть навчатися та провадити різні види трудової діяльності за умови забезпечення у разі потреби засобами компенсації фізичних дефектів чи порушених функцій організму, здійснення реабілітаційних заходів.

== Добровільний порядок ==

Особи, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я, після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності, з метою встановлення інвалідності, мають право звернутися до '''Медико-соціальної експертної комісії''' за місцем їх проживання або лікування.

'''Медико-соціальна експертна комісія''' - спеціальний заклад в системі охорони здоров'я, що проводить медико-соціальну експертизу особам, які звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності. 

'''Медико-соціальні експертні комісії визначають:'''

# групу інвалідності, її причину і час настання. Особа може одночасно бути визнана інвалідом однієї групи і лише з однієї причини. При підвищенні групи інвалідності в разі виникнення більш тяжкого захворювання причина інвалідності встановлюється на вибір інваліда. У разі якщо однією з причин інвалідності є інвалідність з дитинства, вказуються дві причини інвалідності;
# види трудової діяльності, рекомендовані інваліду за станом здоров’я;
# причинний зв’язок інвалідності із захворюванням чи каліцтвом, що виникли у дитинстві, вродженою вадою;
# ступінь втрати професійної працездатності потерпілим від нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання;
# ступінь втрати здоров’я, групу інвалідності, причину, зв’язок і час настання інвалідності громадян, які постраждали внаслідок політичних репресій або Чорнобильської катастрофи;
# медичні показання на право одержання інвалідами спеціального автомобільного транспорту і протипоказання до керування ним. 

=== Перелік необхідних документів ===

* заповнену форму направлення, підписану Головою ЛКК, членами комісії та печаткою лікувального закладу (форма 088/о, затв. наказом №110 МОЗ від 14.02.12 р.);
* паспорт та копію паспорта;
* карту хворого (амбулаторна книжка - форма 025/о);
* трудову книжку та копію трудової книжки, засвідченої у визначеному порядку спеціалістами відділу кадрів з останнього місця роботи або нотаріусом;
* оригінали всіх документів, які вписані в форму 088/с, а саме: довідка про стан здоров’я від хірурга, невропатолога, терапевта та інших спеціалістів, зокрема фахівців з хвороби за якою хворий очікує отримати стан інвалідності, оригінали рентгенологічного обстеження, та лабораторні аналізи. Діагноз хворого за основним захворюванням має бути описаний у виписці з історії хвороби (епікриз).
* Дати аналізів та виписок мають відповідати терміну проведеного лікування та обстежень і, відповідно, датам лікарняних листів.

=== Строки розгляду питання ===

Лікарсько-консультативна комісія лікувального профілактичного закладу охорони здоров'я направляє осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, на огляд комісії за формою, затвердженою МОЗ.
Комісії проводять своєчасно огляд (повторний огляд) осіб, що звертаються для встановлення інвалідності.

Комісія проводить огляд тимчасово непрацездатної особи, що звернулася для проведення медико-соціальної експертизи, протягом п'яти робочих днів з дня надходження направлення лікарсько-консультативної комісії та приймає рішення про наявність чи відсутність інвалідності.

За наявності підстав для заочного проведення медико-соціальної експертизи, комісія проводить експертизу протягом трьох робочих днів з дня надходження направлення лікарсько-консультативної комісії.
У разі коли Голова або окремі члени Комісії (навіть один член комісії) не згодні з прийнятим рішенням, окрема думка зазначається в Акті огляду Комісії, який подається у триденний строк обласній або центральній міській комісії.

=== Пiдстави для вiдмови ===

'''Найчастішими відмовами МСЕК для призначення групи інвалідності є:'''

# недообстеження, недостатність обгрунтування хвороби;
# відсутність деяких (уточнюючих) лікарських записів у зв’язку з чим
# неможливо визначити ступінь інвалідності;
# недостатність діагнозів чи симптомів тощо.

=== Особливi випадки ===

В деяких випадках, коли особа не може прибути на огляд (переогляд) до комісії за станом здоров'я, згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії, у зв'язку з тим, що проживає у віддаленій місцевості, огляд (переогляд) проводиться за місцем проживання (вдома), у тому числі за місцем проживання у стаціонарних установах для громадян похилого віку та інвалідів, закладах соціального захисту для бездомних осіб та центрах соціальної адаптації осіб або в закладах охорони здоров'я, в яких така особа перебуває на лікуванні.

Особи, які звертаються для встановлення інвалідності, зумовленої наявністю анатомічних дефектів, інших необоротних порушень функцій органів і систем організму, у тому числі необоротною втратою (ампутацією) верхніх та/або нижніх кінцівок (їх частин), а також особам з інвалідністю, у яких строк переогляду настає після досягнення пенсійного віку, встановленого статтею 26 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закону України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування"], відповідна група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду (безстроково).

Особам, які внаслідок поранення, контузії, каліцтва або захворювання, одержаних під час безпосередньої участі в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення, під час безпосередньої участі у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, забезпечення їх здійснення, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів, отримали ушкодження, які призвели до необоротної втрати (у тому числі ампутації) верхніх та/або нижніх кінцівок (їх частин), необоротної втрати іншого органу або повної стійкої втрати органом його функцій, що призвело до інвалідності, група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду (безстроково) та на ступінь вище визначених законодавством критеріїв встановлення групи інвалідності, але не вище I групи. Переогляд з метою підвищення групи інвалідності таким особам відбувається на підставі особистої заяви особи з інвалідністю або її законного представника у разі настання змін у стані здоров’я і працездатності особи з інвалідністю або за рішенням суду.

'''Датою встановлення інвалідності''' та ступеня втрати професійної працездатності потерпілому від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання (у відсотках) вважається день надходження до комісії документів, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлене захворюваннями, наслідками травм або вродженими вадами, які спричиняють обмеження нормальної життєдіяльності особи.

== Позасудовий порядок ==

Якщо хворому було '''відмовлено в отриманні інвалідності''', або у разі незгоди з рішенням районної, міжрайонної, міської Комісії, особа має право подати письмову заяву (до якої додається копія висновку МСЕК) до обласних або центральних міських комісій, протягом місяця після одержання висновку МСЕК.

Таку заяву можна подати через МСЕК, яка приймала рішення, або до відповідного управління охорони здоров’я області де проживає хворий. Комісія, що проводила огляд, або управління охорони здоров’я надсилає у триденний строк після надходження відповідного запиту всі наявні документи на розгляд обласної, центральної міської комісії, яка протягом місяця з дня подання зазначених документів проводить повторний огляд заявника і приймає відповідне рішення.

Про час та місце огляду громадянин повідомляється по телефону та поштою. У разі незгоди з рішенням обласної МСЕК, хворий може подати заяву до Міністерства охорони здоров’я України.
МОЗ за наявності фактів порушення законодавства про медико-соціальну експертизу доручає Центральній медико-соціальній експертній комісії МОЗ, центральних міських або обласній комісії іншої області повторно розглянути з урахуванням усіх наявних обставин питання, з якого оскаржується рішення, а також вживає інших заходів впливу для забезпечення дотримання законодавства під час проведення медико-соціальної експертизи.

В особливо складних випадках Центральна медико-соціальна експертна комісія МОЗ, обласна, центральна міська комісія та МОЗ можуть направляти осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, для проведення медико-соціального експертного обстеження до клініки Українського державного науково-дослідного інституту медико-соціальних проблем інвалідності (м. Дніпро, пров. Феодосія Макаревського, 1-а) та Науково-дослідного інституту реабілітації інвалідів (м. Вінниця, вул. Хмельницьке шосе, 104).

Після обстеження зазначені науково-дослідні установи складають консультативні висновки, які для Комісії мають '''рекомендаційний характер'''.

== Судовий порядок ==

Рішення комісії може бути оскаржене до суду шляхом подання адміністративного позову до суду у шестимісячний строк з моменту прийняття МСЕК рішення. Відповідачем у даній справі буде відповідна МСЕК. Адміністративні справи з приводу оскарження рішення МСЕК, вирішуються за вибором позивача адміністративним судом за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання (перебування, знаходження) цієї особи-позивача, або адміністративним судом '''за місцезнаходженням відповідача'''.

Судовий збір сплачується відповідно до п.1 ч.3 ст.4 ЗУ [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 «Про судовий збір»]

[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Особи з інвалідністю]]
[[Категорія:Суди]]

Право на майно жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі

2018-05-25T08:41:06Z

Oleh.bubyr: додано інформацію

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07 Постанова Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 Постанова Пленуму ВСУ № 7 від 30.05.2008 «Про судову практику в справах про спадкування»]

== Фактичні шлюбні відносини ==

'''Фактичні шлюбні відносини''' (''цивільний шлюб'') — це відносини жінки та чоловіка, які проживають однією сім’єю та при цьому не є одруженими.

'''Ознаки «фактичного шлюбу»'''
* проживає на одній території
* веде спільне господарство
* не реєструє свої відносини в органах державної влади

'''Спільна сумісна власність''' - відповідно до ч. 1 ст. 368 [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК] спільною сумісною власністю є та спільна власність двох чи більше осіб, у яких завідомо не визначені частки кожної з них.

== Правовий статус майна, набутого за час спільного проживання ==

Відповідно до вимог ст. 74 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України], якщо жінка та чоловік проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Отже для застосування до майнових відносин осіб, що перебувають у фактичному шлюбі ст. 74 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України], ці стосунки мають володіти такими ознаками:

* відбуваються між чоловіком та жінкою;
* ці чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі;
* між ними склалися усталені відносини, характерні для подружжя.

На майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України].
Фактичні подружжя вправі закріпити режим майна, набутого під час спільного проживання, порядок користування роздільним майном жінки та чоловіка, правила, що стосуються витрат на утримання майна.

== Поділ майна осіб, які проживають однією сім’єю, але не перебувають у шлюбі ==

''Чоловік і жінка мають право поділити майно:''
# за взаємною згодою;
# шляхом укладення нотаріально посвідченого договору;
# шляхом звернення до суду з позовом про визнання факту проживання однією сім’єю, визнання майна спільною сумісною власністю і поділ такого майна.

Вирішуючи спір про поділ майна, необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна і з’ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім’єю без реєстрації шлюбу, суд має встановити факти: спільного проживання однією сім’єю; спільний побут; взаємні права та обов’язки (статті 3, 74 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України]).

Стаття 74 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України] не обмежує і не встановлює часу спільного проживання чоловіка та жінки без шлюбу для поділу спільно набутого майна — вони повинні довести суду початок і кінець такого проживання і набуття в цей період спірного майна.

Відповідно до п. 20 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07 Постанови Пленуму ВСУ № 11 від 21.12.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя»], при застосуванні ст. 74 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК], що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності осіб що проживали в цивільному шлюбі, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

== Порядок звернення до суду ==

При зверненні до суду з заявою про встановлення факту проживання однією сім’єю та позовом про поділ майна слід зважати на одну з головних обставин — особи, які перебувають у цивільному шлюбі, не можуть одночасно перебувати в будь-якому іншому шлюбі.

Заява про встановлення факту проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу в порядку окремого провадження подається до суду за місцем проживання заявника. Предметом доказування в заяві має бути:

# спільне проживання чоловіка та жінки однією сім’єю;
# термін спільного проживання не менше п’яти років;
# мета встановлення факту (розподіл спільно набутого майна);
# відсутність спору.

Розмір судового збору за подання заяви в порядку окремого провадження становить 0,2 розміру мінімальної заробітної плати (підпункт 4 пункту 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»).
Позовна заява про поділ майна, набутого за час спільного проживання, пред’являється в суд за місцем проживання відповідача, а у разі, якщо спір виник з приводу нерухомого майна – за місцем знаходження майна або основної його частини. Розмір судового збору за подання позовної заяви становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати (підпункт 1 пункту 1 ч. 2 ст. 4 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»]).

== Спадкування в цивільному шлюбі ==

Проживання однією сім’єю жінки й чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них права на спадкування за законом у першу чергу (п. 21 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 30 травня 2008 р. «Про судову практику в справах про спадкування»]). Особу, яка проживала з померлим однією сім’єю, законодавцем віднесено до четвертої черги спадкоємців за законом. Щоб потрапити до четвертої черги спадкування, обов’язковим є проживання із спадкодавцем сім’єю не менше п’яти років до часу відкриття спадщини. За таких умов, отримати спадщину, перебуваючи в четвертій черзі, можна лише за умови відсутності спадкоємців попередніх черг (тобто за відсутності у померлого дітей, батьків, братів, сестер, баби, діда, дядька, тітки). Спадщину можна отримати також якщо на користь особи, яка проживала з померлим однією сім’єю був залишений заповіт або якщо вона знаходилась на утриманні померлого.

[[Категорія:Поділ спільного майна подружжя‎]]
[[Категорія:Суди‎]]

Порядок відрядження в межах України

2018-05-25T08:22:10Z

Oleh.bubyr: Додано інформацію

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page Кодекс законів про працю України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України “Про судовий збір”]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0218-98 Наказ Міністерства фінансів України від 13.03.1998 № 59 “Про затвердження Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон”]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 “Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів”]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/889-19 Закону України «Про державну службу»]

== Службове відрядження ==

Службовим відрядженням вважається поїздка працівника за розпорядженням керівника органу державної влади (поїздка державного службовця - за розпорядженням керівника державної служби), підприємства, установи та організації, що повністю або частково утримується (фінансується) за рахунок бюджетних коштів (далі - підприємство), на певний строк до іншого населеного пункту для виконання службового доручення поза місцем його постійної роботи (за наявності документів, що підтверджують зв'язок службового відрядження з основною діяльністю підприємства).

Документами, що підтверджують зв'язок такого відрядження з основною діяльністю підприємства, є, зокрема (але не виключно): запрошення сторони, що приймає і діяльність якої збігається з діяльністю підприємства, що направляє у відрядження; укладений договір чи контракт; інші документи, які встановлюють або засвідчують бажання встановити цивільно-правові відносини; документи, що засвідчують участь відрядженої особи в переговорах, конференціях або симпозіумах, інших заходах, які проводяться за тематикою, що збігається з діяльністю підприємства, яке відряджає працівника.

Не допускається направлення у відрядження вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до трьох років.

Службові поїздки працівників, постійна робота яких проходить у дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, не вважаються відрядженнями, якщо інше не передбачено законодавством, колективним договором, трудовим договором (контрактом) між працівником і власником (або уповноваженою ним особою/керівником).

== Оплата відрядження ==

Відрядженому працівникові перед від'їздом у відрядження видається грошовий аванс у межах суми, визначеної на оплату проїзду, найм житлового приміщення і добові витрати. Після повернення з відрядження працівник зобов'язаний '''до закінчення ''п'ятого'' банківського дня''', наступного за днем прибуття до місця постійної роботи, подати звіт про використання коштів, наданих на відрядження. Сума надміру витрачених коштів (залишку коштів понад суму, витрачену згідно із звітом про використання коштів, наданих на відрядження) підлягає поверненню працівником до каси або зарахуванню на відповідний рахунок підприємства, що їх надало, у встановленому законодавством порядку. 

Керівник підприємства може встановлювати додаткові обмеження щодо сум та цілей використання коштів, наданих на відрядження: витрат на найм житлового приміщення, на побутові послуги, транспортні та інші витрати (у тому числі на оплату вартості послуг із здійснення Інтернет-замовлення та придбання електронних проїзних документів на транспортні засоби). Вказані в цьому абзаці обмеження запроваджуються наказом (розпорядженням) керівника підприємства. 

Підприємство, що відряджає працівника, зобов'язане ознайомити його з кошторисом витрат (або з довідкою-розрахунком на виданий аванс, складеною за довільною формою), а також з вимогами нормативно-правових актів стосовно звітування про використання коштів, виданих на відрядження. Підприємство самостійно встановлює порядок ознайомлення працівника, який направляється у відрядження за кордон, з його фінансовими зобов'язаннями, що регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98 "[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF Про суми та склад витрат на відрядження державних службовців, а також інших осіб, що направляються у відрядження підприємствами, установами та організаціями, які повністю або частково утримуються (фінансуються) за рахунок бюджетних коштів]" (далі - постанова Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98) та [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0218-98 Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон]. 

У разі якщо під час службових відряджень відряджений працівник отримав готівку із застосуванням платіжних карток, він подає звіт про використання виданих на відрядження коштів і повертає суму надміру витрачених коштів '''до закінчення ''третього'' банківського дня''' після завершення відрядження (банківського дня, наступного за днем прибуття до місця постійної роботи). 

У разі якщо працівник застосував платіжну картку для проведення розрахунків у безготівковій формі, йому відшкодовується збір за переказ грошових коштів електронними засобами (згідно з правилами платіжної системи) за наявності документального підтвердження його сплати (виписка з карткового рахунку або інший документ на паперовому носії, що підтверджує суму сплаченого збору).

У разі якщо під час службових відряджень відряджений працівник застосував платіжні картки для проведення розрахунків у безготівковій формі і строк подання звіту про використання виданих на відрядження коштів не перевищив '''10 банківських днів''', за наявності поважних причин керівник може продовжити такий строк '''до 20 банківських днів''' (до з'ясування питання в разі виявлення розбіжностей між відповідними звітними документами). 

Разом із звітом подаються документи в оригіналі, що засвідчують вартість понесених у зв'язку з відрядженням витрат. 

Якщо працівник отримав аванс на відрядження і не виїхав, то він повинен '''протягом ''трьох'' банківських днів''' з дня прийняття рішення про відміну поїздки повернути до каси підприємства зазначені кошти. 

Якщо для остаточного розрахунку за відрядження необхідно виплатити додаткові кошти, виплата зазначених коштів має здійснюватися '''до закінчення ''третього'' банківського дня''' після затвердження керівником звіту про використання коштів, наданих на відрядження. 

Заробітна плата переказується поштою відрядженому працівникові на його прохання за рахунок підприємства, що його відрядило, або перераховується у безготівковій формі на відповідний рахунок із застосуванням платіжних карток. 

За кожний день (включаючи день вибуття та день прибуття) перебування працівника у відрядженні в межах України, враховуючи вихідні, святкові й неробочі дні та час перебування в дорозі (разом з вимушеними зупинками), йому виплачуються добові в межах сум, затверджених [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98] (сума добових витрат в межах України становить '''60 гривень'''). 

Визначення кількості днів відрядження для виплати добових проводиться з урахуванням дня вибуття у відрядження й дня прибуття до місця постійної роботи, що зараховуються як два дні. 

При відрядженні працівника ''строком на один день'' або в таку місцевість, звідки працівник має змогу щоденно повертатися до місця постійного проживання, добові відшкодовуються як за повну добу. 

Сума добових визначається згідно з наказом про відрядження та відповідними первинними документами. 

За відсутності наказу добові витрати не виплачуються.

== Витрати при відрядженні та їх відшкодування ==

Працівники мають право на відшкодування витрат та одержання інших компенсацій у зв'язку з службовими відрядженнями. Працівникам, які направляються у відрядження, виплачуються: добові за час перебування у відрядженні, вартість проїзду до місця призначення і назад та витрати по найму жилого приміщення в порядку і розмірах, встановлюваних законодавством (стаття 121 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page Кодексу законів про працю України]). 

Підприємство за наявності підтвердних документів (в оригіналі) відшкодовує в межах граничних сум витрат на найм житлового приміщення, затверджених [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98], витрати відрядженим працівникам на найм житлового приміщення з розрахунку вартості одного місця у готелі (мотелі), іншому житловому приміщенні за кожну добу такого проживання з урахуванням включених до рахунків на оплату вартості проживання витрат на користування телефоном (крім витрат на службові телефонні розмови), холодильником, телевізором та інших витрат. Гранична сума добових витрат на найм житлового приміщення в межах України має бути '''не більше 600 гривень'''. 

Якщо працівник отримав аванс на відрядження і не виїхав, то він повинен протягом трьох банківських днів з дня прийняття рішення про відміну поїздки повернути до каси підприємства зазначені кошти.

Витрати на відрядження відшкодовуються лише за наявності документів в оригіналі, що засвідчують вартість цих витрат, а саме: транспортних квитків або транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків за наявності посадкового талона, якщо його обов’язковість передбачена правилами перевезення на відповідному виді транспорту, та розрахункових документів про їх придбання за всіма видами транспорту, в тому числі чартерних рейсів, рахунків, отриманих з готелів (мотелів) або від інших осіб, що надають послуги з розміщення та проживання відрядженого працівника, в тому числі бронювання місць у місцях проживання, страхових полісів тощо. 

* Відрядженому працівникові відшкодовуються витрати на побутові послуги, що включені до рахунків на оплату вартості проживання у місцях проживання (прання, чищення, лагодження та прасування одягу взуття чи білизни), але ''не більш як '''10 відсотків''' сум добових витрат'' за всі дні проживання.
* Відшкодування витрат на службові телефонні розмови проводяться в розмірах за погодженням з керівником.
* Витрати на харчування, вартість якого включена до рахунків на оплату вартості проживання у готелях (мотелях), інших житлових приміщеннях або до проїзних документів, оплачуються відрядженим працівником за рахунок добових витрат.
* Витрати на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) до місця відрядження і назад відшкодовуються в розмірі вартості проїзду повітряним, залізничним, водним і автомобільним транспортом загального користування (крім таксі) з урахуванням усіх витрат, пов'язаних із придбанням проїзних квитків і користуванням постільними речами в поїздах, та страхових платежів на транспорті. У разі здійснення Інтернет-замовлення проїзних документів на автобусні пасажирські перевезення підставою для відшкодування витрат на придбання електронного квитка є роздрукований на паперовому носії проїзний документ. 

За наявності декількох видів транспорту, що зв'язує місце постійної роботи з місцем відрядження, адміністрація підприємства може запропонувати відрядженому працівникові вид транспорту, яким йому слід користуватися. У разі відсутності такої пропозиції працівник самостійно вирішує питання про вибір виду транспорту. 

Відрядженому працівникові відшкодовуються також витрати на проїзд міським транспортом загального користування (крім таксі) відповідно до маршруту, погодженого керівником, та на орендованому транспорті за місцем відрядження (згідно з підтвердними документами).

* Відрядженому працівникові понад установлені суми компенсації витрат у зв'язку з відрядженням відшкодовуються також витрати на оплату податку на додану вартість за придбані проїзні документи, користування в поїздах постільними речами та найм житлового приміщення згідно з підтвердними документами в оригіналі. 

Витрати, що перевищують граничні суми витрат на найм житлового приміщення, відшкодовуються з дозволу керівника згідно з оригіналами підтвердних документів. Зазначені витрати не є надміру витраченими коштами.

Якщо працівник, відряджений для участі у переговорах, конференціях, симпозіумах з питань, що стосуються основної діяльності підприємства,за умовами запрошення безоплатно забезпечується харчуванням організаторами таких заходів або якщо вартість харчування включається до рахунків на найм житлового приміщення, проїзних документів без визначення конкретної суми, добові витрати відшкодовуються в розмірах, що визначаються у відсотках сум добових витрат для України згідно з [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF/paran54#n54 додатком 1] до постанови Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98.

У разі тимчасової непрацездатності відрядженого працівника йому на загальних підставах відшкодовуються витрати на найм житлового приміщення (крім випадків, коли відряджений працівник перебуває на стаціонарному лікуванні) і виплачуються добові протягом усього часу, поки він не може за станом здоров'я приступити до виконання покладеного на нього службового доручення або повернутися до місця свого постійного проживання, але на строк ''не більше двох місяців''. 

Тимчасова непрацездатність відрядженого працівника, а також неможливість за станом здоров'я повернутися до місця постійного проживання повинні бути засвідчені в установленому порядку. 

За час затримки в місцеперебуванні у відрядженні без поважних причин працівникові не виплачується заробітна плата, не відшкодовуються добові витрати, витрати на найм житлового приміщення та інші витрати.

[[Гарантії та компенсації при службових відрядженнях]]

== Строк відрядження ==

Направлення працівника підприємства у відрядження здійснюється керівником цього підприємства або його заступником і оформляється наказом (розпорядженням) із зазначенням: пункту призначення, найменування підприємства, куди відряджений працівник строку й мети відрядження. 

'''Строк відрядження не може перевищувати 30 календарних днів''', за винятком випадків, передбачених [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98]. 

Днем вибуття у відрядження вважається день відправлення поїзда, літака, автобуса або іншого транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника, а днем прибуття з відрядження - день прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника. При відправленні транспортного засобу до 24-ї години включно днем вибуття у відрядження вважається поточна доба, а з 0 години і пізніше - наступна доба. Якщо станція, пристань, аеропорт розташовані за межами населеного пункту, де працює відряджений працівник, у строк відрядження зараховується час, який потрібний для проїзду до станції, пристані, аеропорту. Аналогічно визначається день прибуття відрядженого працівника до місця постійної роботи. 

Дата на транспортному квитку (вибуття транспортного засобу з місця постійної роботи відрядженого працівника) має збігатися з датою вибуття працівника у відрядження згідно з наказом про відрядження. Дата на транспортному квитку (прибуття транспортного засобу до місця постійної роботи відрядженого працівника) має збігатися з датою прибуття працівника з відрядження згідно з наказом про відрядження. 

Якщо дата на транспортному квитку не збігається з датою прибуття працівника з відрядження згідно з наказом про відрядження, з дозволу керівника підприємства береться до уваги затримка у відрядженні на вихідні або святкові й неробочі дні у разі, якщо строк перебування працівника поза місцем його постійної роботи не перевищуватиме строку відрядження, передбаченого [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/98-2011-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 02.02.2011 № 98]. 

За ці дні працівникові не відшкодовуються добові витрати, витрати на найм житлового приміщення та інші витрати (крім витрат на проїзд з місця відрядження до місця постійної роботи).

З дозволу керівника може братися до уваги вимушена затримка у відрядженні з не залежних від працівника причин за наявності підтвердних документів в оригіналі.
Рішення про продовження терміну відрядження керівник приймає після прибуття відрядженого працівника до місця постійної роботи на підставі його доповідної записки, яке оформляється відповідним наказом (розпорядженням) керівника підприємства.

== Робочий час та час відпочинку при відрядженні ==

На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим [[Робочий час працівників. Надурочні роботи|робочого часу]] того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку після повернення з відрядження не надаються. 

Якщо працівник спеціально відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного законодавства. 

Якщо працівник відбуває у відрядження у вихідний день, то йому після повернення з відрядження в установленому порядку надається інший день відпочинку. 

Якщо наказом про відрядження передбачено повернення працівника з відрядження у вихідний день, то працівникові може надаватися інший день відпочинку відповідно до законодавства у сфері регулювання трудових відносин. 

Питання виходу працівника на роботу в день вибуття у відрядження та в день прибуття з відрядження регулюється правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства.

За відрядженим працівником зберігається місце роботи (посада)протягом усього часу відрядження, в тому числі й часу перебування в дорозі.
Працівнику, який направлений у службове відрядження, оплата праці за виконану роботу здійснюється за всі робочі дні тижня за графіком, установленим за місцем постійної роботи, та відповідно до умов, визначених трудовим або колективним договором, і розмір такої оплати праці не може бути нижчим середнього заробітку.
Державному службовцю, який направлений у службове відрядження, заробітна плата за весь період відрядження виплачується відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/889-19 Закону України «Про державну службу»].

== Куди звернутися, строки звернення ==

Для вирішення спірних питань щодо відшкодування витрат на відрядження можна звернутися до комісії по трудових спорах або безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду. 

Працівник може звернутися до комісії по трудових спорах ''у тримісячний строк'' з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком (стаття 225 Кодексу законів про працю України). 

Працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду ''в тримісячний строк'' з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права (стаття 233 Кодексу законів про працю України). 

При зверненні до суду необхідно сплачувати судовий збір у розмірі, визначеному [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Законом України “Про судовий збір”], окрім випадків коли особи звільнені від сплати судового збору. Розміри ставок судового збору доступні [http://court.gov.ua/sudytax/ на сайті Судової влади України].

[[Категорія:Гарантії і компенсації]]
[[Категорія:Суди]]

Перебування громадян в психоневрологічному інтернаті

2018-05-25T08:16:53Z

Oleh.bubyr: Додано інформацію

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1489-14 Закон України “Про психіатричну допомогу”]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/957-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Типового положення про психоневрологічний інтернат” від 14.12.2016 № 957]

== Загальні положення ==

Психоневрологічний інтернат є стаціонарним інтернатним закладом для соціального захисту, що утворюється для тимчасового або постійного проживання/перебування осіб із стійкими інтелектуальними та/або психічними порушеннями, які за станом здоров’я потребують стороннього догляду, соціально-побутового обслуговування, надання медичної допомоги, соціальних послуг та комплексу реабілітаційних заходів і яким згідно з висновком лікарської комісії за участю лікаря-психіатра не протипоказане перебування в інтернаті (пункт 1 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/957-2016-%D0%BF Типового положення про психоневрологічний інтернат, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 № 957] – далі Положення). 

Психіатрична допомога надається на основі принципів законності, гуманності, додержання прав людини і громадянина, добровільності, доступності та відповідно до сучасного рівня наукових знань, необхідності й достатності заходів лікування з мінімальними соціально-правовими обмеженнями.

Кожна особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки наявність такого розладу не буде встановлено на підставах та в порядку, передбачених [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1489-14 Законом України “Про психіатричну допомогу”] та іншими законами України.

Адміністрація інтернату забезпечує реалізацію прав підопічних відповідно до Закону України “Про психіатричну допомогу” та інших актів законодавства.

Дія цього Закону поширюється на громадян України, іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні.

Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені інші правила, ніж ті, що передбачені законодавством України про психіатричну допомогу, то застосовуються правила міжнародного договору.

Адміністрація інтернату зобов’язана не менше ніж один раз на рік організовувати огляд підопічних лікарсько-консультативною комісією за участю лікаря-психіатра з метою вирішення питань щодо доцільності їх подальшого перебування в інтернаті та необхідності встановлення чи припинення опіки або піклування над ними. 

У разі потреби адміністрація інтернату сприяє в оформленні документів та організовує огляд підопічного медико-соціальною експертною комісією для встановлення групи інвалідності або продовження її строку, а також у реєстрації органом опіки та піклування помічника підопічного за вибором дієздатного підопічного відповідно до законодавства. 

До призначення опікунів та піклувальників недієздатним підопічним та підопічним, цивільна дієздатність яких обмежена, опіку та піклування над ними здійснює інтернат, зокрема шляхом вжиття заходів до поновлення або обмеження цивільної дієздатності підопічних. 

У разі потреби інтернат вживає заходів для вирішення питань щодо недієздатності чи обмеження цивільної дієздатності підопічних, які потребують опіки та піклування, та призначення їм опікуна або піклувальника. 

Адміністрація інтернату забезпечує якісне надання послуг підопічним.

Якість надання послуг контролюється громадськістю, в тому числі шляхом утворення громадської ради, до складу якої входять представники громадських організацій, родичі (опікуни або піклувальники), підопічні та інші особи.

Інтернат може надавати безоплатні та платні соціальні послуги (в межах наявних можливостей) відповідно до законодавства.
Тарифи на платні соціальні послуги встановлюються інтернатом відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 9 квітня 2005 р. № 268 “Про затвердження Порядку регулювання тарифів на платні соціальні послуги” (Офіційний вісник України, 2005 р., № 15, ст. 759) і затверджуються засновником;

== Категорії осіб ==

До інтернату приймаються: 

- громадяни похилого віку 

- особи з інвалідністю віком старше 18 років 

Ці особи мають стійкі інтелектуальні та/або психічні порушення, та за станом здоров’я потребують стороннього догляду, побутового обслуговування, надання медичної допомоги, комплексу реабілітаційних послуг і яким згідно з висновком лікарсько-консультативної комісії за участю лікаря-психіатра не протипоказане перебування в інтернаті, незалежно від наявності осіб, зобов’язаних за законом їх утримувати, або опікунів та піклувальників (пункт 15 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/957-2016-%D0%BF Положення]). 

Згідно пункту 16 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/957-2016-%D0%BF Положення] до інтернату насамперед приймаються особи, зазначені вище, які: 

* мають особливі заслуги перед Батьківщиною, є ветеранами війни, особами, на яких поширюється дія Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту” та “Про жертви нацистських переслідувань”; 

* постраждали внаслідок збройного конфлікту, тимчасової окупації, надзвичайної ситуації техногенного чи природного характеру, нещасних випадків, а також внутрішньо переміщені особи; 

* постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і віднесені до категорії 1, 2 або 3 відповідно до Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”; 

* є ветеранами праці, самотніми громадянами похилого віку, членами сімей загиблих військовослужбовців; 

* потребують опіки та піклування, у тому числі під час вирішення питань про їх недієздатність чи обмеження цивільної дієздатності. 

== Показання та протипоказання для направлення особи до інтернату ==

Медичними ''показаннями'' для направлення особи до інтернату є хронічні психічні розлади (в період ремісії). 

Медичними ''протипоказаннями'' для направлення особи до інтернату є: 

гостра стадія психічних захворювань і хронічні психічні захворювання в стані загострення; 

туберкульоз в активній стадії та гострі інфекційні захворювання; 

заразні та невиліковні захворювання шкіри та волосся. 

== Влаштування до інтернату ==

Статтею 23 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1489-14 Закону України “Про психіатричну допомогу”] передбачено, що підставою для поміщення особи, яка страждає на психічний розлад, до психоневрологічного закладу для соціального захисту є особиста заява особи та висновок лікарської комісії за участю лікаря-психіатра; для неповнолітнього віком до 18 років або особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, - заява батьків або іншого законного представника та рішення органу опіки та піклування, прийняте на підставі висновку лікарської комісії за участю лікаря-психіатра. Висновок повинен містити відомості про наявність у особи психічного розладу та необхідність утримання її в психоневрологічному закладі для соціального захисту. 

Органи опіки та піклування повинні вживати заходів для охорони майнових інтересів особи, яка перебуває в психоневрологічному закладі для соціального захисту. 

Підставою для поміщення до психоневрологічного закладу для спеціального навчання неповнолітнього віком до 18 років, який страждає на психічний розлад, є заява його батьків чи іншого законного представника та висновок комісії за участю лікаря-психіатра, психолога і педагога. Висновок повинен містити відомості про наявність у неповнолітнього психічного розладу та необхідність його навчання в умовах психоневрологічного закладу для спеціального навчання. 

Власник психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання чи уповноважений ним орган зобов'язаний не рідше одного разу на рік організовувати проведення огляду осіб, які перебувають у них, лікарською комісією за участю лікаря-психіатра, комісією за участю лікаря-психіатра, психолога і педагога з метою вирішення питання щодо подальшого їх утримання у цих закладах або щодо можливості перегляду рішень про недієздатність тих, хто такими визнаний. 

Відповідно до пункту 17 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/957-2016-%D0%BF Положення] влаштування до інтернату здійснюється згідно з путівкою на влаштування до інтернату, виданою особі, її опікуну або піклувальнику чи органу опіки та піклування (у разі коли недієздатній особі або особі, цивільна дієздатність якої обмежена, не призначений опікун чи піклувальник) органами виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань соціального захисту населення, структурними підрозділами з питань соціального захисту населення обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій (далі - структурні підрозділи з питань соціального захисту населення) на підставі: 
* письмової заяви особи, яка виявила бажання проживати/перебувати в інтернаті (для дієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена); 
* письмової заяви законного представника та рішення органу опіки та піклування про влаштування до інтернату (для недієздатних осіб, яким призначено опікунів); 
* рішення органу опіки та піклування про влаштування до інтернату (для недієздатних осіб у разі відсутності законного представника); 
* паспорта особи або іншого документа, що посвідчує особу, яка влаштовується в інтернат; 
* копії документа, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, у якому зазначається реєстраційний номер облікової картки платника податків, або копії паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідному контролюючому органові і мають відмітку в паспорті); 
* медичної карти з висновком лікарсько-консультативної комісії за участю лікаря-психіатра про можливість проживання/перебування в інтернаті за формою, встановленою МОЗ; 
* довідки про розмір призначеної пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) та/або державної соціальної допомоги, виданої органами Пенсійного фонду України та/або структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (крім мм. Києва та Севастополя) рад (у разі їх утворення) (далі - місцеві структурні підрозділи з питань соціального захисту населення). У разі відсутності такої довідки органи Пенсійного фонду України та/або місцеві структурні підрозділи з питань соціального захисту населення запитують необхідну інформацію за місцем попереднього отримання зазначених виплат; 
* довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією за формою, затвердженою МОЗ (за наявності інвалідності); 
* довідки для направлення інваліда до інтернату за формою, затвердженою МОЗ (за наявності інвалідності); 
* індивідуальної програми реабілітації інваліда за формою, затвердженою МОЗ (за наявності інвалідності); 
* копії рішення суду про обмеження цивільної дієздатності або визнання недієздатною особи, щодо якої вирішується питання про влаштування до інтернату (для недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена); 
* копії рішення суду або органу опіки та піклування про призначення опікуна або піклувальника особі, щодо якої вирішується питання про влаштування до інтернату (за наявності опікуна або піклувальника); 
* копії паспорта опікуна або піклувальника особи, щодо якої вирішується питання про влаштування до інтернату (за наявності опікуна або піклувальника); 
* пенсійного посвідчення або посвідчення отримувача державної соціальної допомоги (за наявності); 
* копії договору про відкриття та обслуговування поточного рахунка (за наявності); 
* довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (за наявності); 
* трьох фотокарток розміром 3 x 4 сантиметри. 

Форма заяви про прийняття до інтернату та путівки на влаштування до інтернату затверджується Мінсоцполітики. 

Особи, які постраждали внаслідок збройного конфлікту, тимчасової окупації, надзвичайної ситуації техногенного чи природного характеру, нещасних випадків, а також внутрішньо переміщені особи можуть прийматися до інтернату на підставі: 

# письмової заяви особи, яка виявила бажання проживати/перебувати в інтернаті (для дієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена); 
# письмової заяви законного представника та рішення органу опіки та піклування про влаштування до інтернату (для недієздатних осіб, яким призначено опікунів); 
# рішення органу опіки та піклування про влаштування до інтернату (для недієздатних осіб у разі відсутності законного представника); 
# паспорта особи або іншого документа, що посвідчує особу, яка влаштовується в інтернат; 
# медичної карти з висновком лікарсько-консультативної комісії за участю лікаря-психіатра про необхідність проживання/перебування в інтернаті; 
# довідки для направлення інваліда до інтернату (за наявності інвалідності). 

Адміністрація інтернату разом із структурними підрозділами з питань соціального захисту населення забезпечує '''протягом шести місяців''' оформлення відсутніх документів. 

Документи для влаштування особи до інтернату подаються такою особою, опікуном або піклувальником чи органом опіки та піклування (у разі коли опіку або піклування над особою здійснює орган опіки та піклування) до місцевих структурних підрозділів з питань соціального захисту населення за місцем фактичного проживання/перебування особи, які передають їх на розгляд структурним підрозділам з питань соціального захисту населення. 

На підставі путівки про влаштування до інтернату, виданої структурним підрозділом з питань соціального захисту населення, та документів, зазначених у пункті 17 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/957-2016-%D0%BF Положення], '''''видається наказ''' про прийняття підопічного до інтернату на постійне чи тимчасове проживання із зазначенням строку''. 

За результатами визначення потреб підопічного '''складається індивідуальний план надання соціальних послуг''', в якому зазначаються заходи щодо надання таких послуг, відомості про необхідні ресурси, періодичність і строки проведення таких заходів, особи, відповідальні за виконання, дані щодо результатів моніторингу надання соціальних послуг. 

На основі індивідуального плану надання соціальних послуг між підопічним чи його опікуном або піклувальником та уповноваженою особою інтернату '''укладається договір про надання таких послуг''', в якому зазначаються права та обов’язки кожної із сторін, обсяг соціальних послуг, цілі та строки надання соціальних послуг. 

У разі коли опіку або піклування над підопічним здійснює інтернат, такий договір підписується уповноваженою особою інтернату та уповноваженою особою органу опіки та піклування, на обліку в якому перебуває підопічний. 

Форма індивідуального плану надання соціальних послуг та примірного договору про надання соціальних послуг затверджується Мінсоцполітики. 

Під час влаштування до інтернату підопічні проходять санітарно-гігієнічну обробку із зміною одягу та взуття і розміщуються у приймально-карантинному відділенні '''на 14 днів''' для подальшого спостереження, після чого переводяться на постійне чи тимчасове проживання до відповідних кімнат. 

Підопічні, в яких виявлено ознаки інфекційних захворювань, підлягають направленню до закладів охорони здоров’я. 

Під час влаштування до інтернату адміністрація ознайомлює підопічного, його опікуна або піклувальника (під їх підпис) з правами та обов’язками підопічного, умовами проживання, розпорядком дня, умовами переведення до іншого інтернату та відрахування з інтернату та робить відповідний запис в особовій справі. 

Підопічні (крім недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена) за рішенням директора інтернату можуть за їх згодою залучатися до виконання тимчасових робіт, які не пов’язані з обслуговуванням підопічних, на умовах цивільно-правового договору, якщо робота не протипоказана за станом їх здоров’я, з оплатою відповідно до акта виконаних робіт.

Після прийняття підопічного до інтернату адміністрація '''у триденний строк''' повідомляє: 

* структурному підрозділу з питань соціального захисту населення, що видав путівку, про прийняття підопічного до інтернату; 
* органу опіки та піклування, на обліку в якому перебуває підопічний, та за місцезнаходженням інтернату про прийняття підопічного до інтернату (для недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена); 
* органу Пенсійного фонду України, місцевому структурному підрозділу з питань соціального захисту населення про прийняття підопічного на державне утримання (за умови призначення підопічному пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) та/або державної соціальної допомоги). 

Формування та ведення особових справ підопічних здійснюється з дати їх влаштування до інтернату з дотриманням положень Закону України “Про захист персональних даних”. Особові справи підопічних зберігаються у сейфі або шафі під замком.

== Переведення та тимчасове вибуття з інтернату ==

Переведення підопічного '''до іншого інтернату аналогічного типу''' здійснюється відповідно до його письмової заяви (для дієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена), заяви законного представника та рішення органу опіки та піклування про влаштування до інтернату (для недієздатних осіб, яким призначено опікунів), рішення органу опіки та піклування про влаштування до інтернату (для недієздатних осіб у разі відсутності законного представника) за погодженням з відповідними структурними підрозділами з питань соціального захисту населення за наявності висновку лікаря інтернату про те, що переведення не зашкодить стану здоров’я підопічного, та згідно з путівкою на влаштування до інтернату, виданою структурним підрозділом з питань соціального захисту населення за місцем знаходження інтернату, до якого він переводиться. 

Переведення підопічного '''до інтернату іншого типу''', що відповідає стану його здоров’я, здійснюється відповідно до його письмової заяви, його опікуна або піклувальника чи органу опіки та піклування (у разі коли опіку або піклування над підопічним здійснює інтернат) та подання адміністрації інтернату на підставі висновку лікарсько-консультативної комісії за участю лікаря-психіатра про відсутність медичних показань для проживання/перебування підопічного в інтернаті та згідно з путівкою на влаштування до інтернату, виданою структурним підрозділом з питань соціального захисту населення. 

Відповідно до пункту 26 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/957-2016-%D0%BF Положення] тимчасове вибуття підопічного, який постійно проживає/перебуває в інтернаті, '''''на строк до шести місяців протягом календарного року''''' здійснюється на підставі: 
* письмової заяви підопічного чи письмової заяви опікуна або піклувальника; 
* письмової заяви родичів підопічного або інших осіб, які мають намір тимчасово забрати підопічного, з урахуванням письмової згоди опікуна або піклувальника (у разі його наявності) - для недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена. 

Адміністрація інтернату вживає заходів до розшуку підопічного у разі його вибуття з інтернату без урахування вимог, визначених абзацами другим та третім цього пункту. 

Витрати, пов’язані з поїздкою підопічного до родичів (опікуна або піклувальника) або інших осіб, інтернатом не відшкодовуються. 

Підопічні, ''які тимчасово вибувають з інтернату за особистим бажанням'', відповідно до наказу керівника інтернату не забезпечуються харчуванням, необхідними лікарськими засобами, засобами особистої гігієни, предметами, матеріалами та інвентарем з дня вибуття, але залишаються у списках підопічних і пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) та/або державна соціальна допомога за період відсутності виплачується їм у повному обсязі. 

Підопічні, ''які вибувають з інтернату на лікування'' (в разі госпіталізації) до закладів охорони здоров’я відповідно до законодавства за їх письмовою заявою, згодою їх законного представника (у разі їх наявності), згідно з наказом керівника інтернату не забезпечуються харчуванням, необхідними лікарськими засобами, засобами особистої гігієни, предметами, матеріалами та інвентарем з дня вибуття, але залишаються у списках підопічних і пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) та/або державна соціальна допомога за період відсутності виплачується їм у повному обсязі. 

Під час повернення підопічного до інтернату заклад охорони здоров’я подає адміністрації інтернату витяг з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого. 

Згідно статті 24 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1489-14 Закону України “Про психіатричну допомогу”] переведення особи з психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання до будинку-інтернату (пансіонату) для громадян похилого віку та інвалідів або до навчального закладу іншого типу здійснюється на підставі висновку лікарської комісії за участю лікаря-психіатра, комісії за участю лікаря-психіатра, психолога і педагога про відсутність медичних показань для проживання особи у психоневрологічному закладі для соціального захисту або спеціального навчання. 

== Відрахування з інтернату ==

Відрахування підопічного з інтернату здійснюється '''у тижневий строк''' у разі: 

# подання письмової заяви підопічного чи письмової заяви опікуна або піклувальника із зобов’язанням здійснення необхідного догляду; 
# подання письмової заяви родичів про можливість утримувати підопічного і забезпечувати догляд за ним, письмової згоди опікуна або піклувальника (у разі його наявності) - для недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена; 
# закінчення строку перебування в інтернаті; 
# переведення до іншого інтернату; 
# неповернення без поважних причин та без погодження з адміністрацією інтернату з поїздки до родичів (опікуна або піклувальника) ''після закінчення шестимісячного строку'' (після з’ясування причин неповернення); 
# наявності відповідного рішення суду; 
# смерті підопічного або оголошення його померлим. 

Під час відрахування з інтернату підопічному чи його опікуну або піклувальнику видаються особисті документи підопічного, довідка із зазначенням строку перебування в інтернаті, закріплені за підопічним одяг, білизна та взуття за сезоном і власний одяг, інші особисті речі та цінності (ощадна книжка або банківська платіжна картка, цінні папери тощо), які зберігалися в інтернаті. 

Підставою для виписки особи з психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання є: 

* особиста заява особи за наявності висновку комісії лікарів-психіатрів про можливість особи задовольняти свої основні життєві потреби; 

* письмова заява законного представника неповнолітнього віком до 18 років або особи, визнаної у встановленому законом порядку недієздатною, із зобов'язанням здійснення необхідного догляду; 

* рішення суду про незаконне поміщення особи до психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання (стаття 24 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1489-14 Закону України “Про психіатричну допомогу”]). 

Про тимчасове вибуття, повернення, переведення та відрахування підопічного інтернат '''''у триденний строк''''' інформує: 

* орган опіки та піклування за місцезнаходженням інтернату (для недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена); 
* орган Пенсійного фонду України, місцевий структурний підрозділ з питань соціального захисту населення шляхом надсилання копії відповідного наказу (витягу з наказу) (за умови призначення підопічному пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) та/або державної соціальної допомоги). 

== Умови проживання/перебування в інтернаті ==
Для надання соціальних послуг у разі цілодобового проживання/перебування в інтернаті можуть утворюватися відділення (кімнати): 

* ''інтенсивного догляду'' - для підопічних, що мають важкі соматичні та неврологічні розлади, глибокий ступінь слабоумства, дезорієнтовані у місці, часі, навколишньому оточенні, не спроможні до самообслуговування, найпростіших трудових навичок і спілкування з іншими особами, мають потребу у повному медичному та побутовому догляді (для підопічних, не спроможних до самостійного пересування, забезпечується постільний режим нагляду, для інших - спостережний режим нагляду); 

* ''соціально-медичної корекції'' - для підопічних, що мають інтелектуальний дефект у поєднанні з вираженими розладами емоційно-вольової сфери, дезорганізацією цілеспрямованої діяльності та поведінки, але спроможні опанувати санітарно-гігієнічні навички, навички часткового самообслуговування, найпростіші трудові навички під час корекції їх поведінки персоналом (для основної частини підопічних забезпечується спостережний режим нагляду, для підопічних, що не мають грубих розладів поведінки та негативних потягів, - вільний режим нагляду); 

* ''соціальної реабілітації'' - для підопічних, що мають інтелектуальний дефект, який не перешкоджає опановуванню нескладних професій і систематичному заняттю працею, не мають виражених емоційно-вольових порушень, спроможні до побутового самообслуговування, мають санітарно-гігієнічні навички (для підопічних забезпечується спостережний або вільний режим нагляду); 

* ''підтриманого проживання'' - для підопічних, що мають високий рівень адаптації та автономної активності з можливим наступним встановленням їм III групи інвалідності і трудовим влаштуванням (для підопічних забезпечується вільний режим нагляду); 

* ''паліативного/хоспісного догляду'' - для підопічних, яким установлено діагноз невиліковного прогресуючого захворювання, з метою забезпечення їм максимально можливої якості життя шляхом розв’язання фізичних, психологічних і духовних проблем. 

З огляду на стан і характер захворювання підопічних в інтернаті можуть функціонувати відділення (житлові кімнати) цілодобового проживання/перебування із забезпеченням відповідного режиму нагляду (постільний, спостережний та вільний), денного перебування, які розміщуються в окремому приміщенні, корпусі, на окремому поверсі. 

Для надання комплексу реабілітаційних послуг в інтернаті можуть утворюватися реабілітаційні відділення з кімнатами для проведення заходів щодо соціальної, фізкультурно-спортивної, фізичної, психологічної реабілітації. 

Розміщення підопічних у житлових кімнатах, відділеннях відповідного режиму нагляду здійснюється медичним, педагогічним або соціальним працівником, до посадових обов’язків якого належить розміщення підопічних у житлових кімнатах, з урахуванням побажань, індивідуальних особливостей, віку, діагнозу та стану основного захворювання підопічних. 

На вимогу підопічного його житлова кімната може бути змінена за рішенням особи, уповноваженої директором інтернату, з урахуванням рекомендацій громадської ради інтернату. 

Переведення підопічних до іншого відділення (житлової кімнати) та зміна режиму нагляду здійснюються з об’єктивних причин за рекомендацією лікаря, згодою підопічного та з урахуванням стану його здоров’я з зазначенням відповідної інформації у медичній документації. 

Підопічні з порушенням інтелектуального розвитку можуть розміщуватися окремо від підопічних із психічними розладами. 

Режим нагляду повинен забезпечувати найбільш сприятливі умови для усвідомленого лікування та реабілітації підопічних, дотримання їх гідності, спонукання до самостійності та суспільно корисної ініціативи. 

Перерахування органами Пенсійного фонду України або місцевими структурними підрозділами з питань соціального захисту населення зазначених виплат інтернату, в якому підопічний перебуває на державному утриманні, та їх використання здійснюється у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/269-2004-%D0%BF Порядку, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2004 р. № 269].

Пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) та/або державна соціальна допомога виплачується підопічним відповідно до законодавства. 

Суми пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та/або державних соціальних допомог, нарахованих відповідно до законодавства, перераховуюся на поточні рахунки підопічних, що відкриті в установах банків відповідно до законодавства, або виплачуються та доставляються їм національним оператором поштового зв’язку в установленому законодавством порядку. 

Дієздатні підопічні витрачають належні їм кошти на власний розсуд. У разі потреби (відповідно до письмової заяви підопічного) адміністрація інтернату надає підопічному допомогу щодо витрачання власних коштів. 

Родичі, опікуни та піклувальники, громадські об’єднання, благодійні, релігійні організації або інші фізичні та юридичні особи можуть забезпечувати підопічних особистими речами. Речі повинні утримуватися у належному стані, відповідати вимогам санітарного законодавства та не заважати іншим підопічним.

Для недієздатних осіб та осіб, цивільна дієздатність яких обмежена, опіку або піклування над якими здійснює інтернат, порядок використання сум пенсій (щомісячного довічного грошового утримання) та/або державних соціальних допомог, нарахованих відповідно до законодавства, встановлюється Мінсоцполітики. 

[[Категорія:Законодавство у сфері соціального захисту‏‎]]

Порядок припинення громадської організації

2018-03-19T14:31:52Z

Oleh.bubyr:

== Нормативна база ==

* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/254к/96-вр Конституція України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закон України «Про громадські об’єднання»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/755-15 Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2343-12 Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"]

== Способи припинення громадської організації ==

Згідно статті 25 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закону України «Про громадські об’єднання»] припинення діяльності громадського об'єднання здійснюється двома способами:
# за рішенням громадського об'єднання, прийнятим вищим органом управління громадського об'єднання, у визначеному статутом порядку, шляхом саморозпуску або реорганізації;
# за рішенням суду про заборону (примусовий розпуск) громадського об'єднання. 

Припинення діяльності громадського об’єднання відбувається в порядку, визначеному [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/755-15 Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань"]. 

Якщо-ж в процесі припинення встановлено, що активів недостатньо для погашення всіх вимог, ліквідаційна комісія має звернутись в суд для порушення справи про банкрутство, і подальша процедура здійснюється вже згідно [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2343-12 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”]. 

Також в припиненні громадського об’єднання необхідно розрізняти два етапи – припинення внутрішньоорганізаційної діяльності громадського об’єднання та припинення громадського об’єднання як юридичної особи.

== Добровільний порядок (саморозпуск) ==

Громадське об'єднання має право у будь-який час прийняти рішення про припинення своєї діяльності (саморозпуск). 

''Діяльність громадського об'єднання без статусу юридичної особи'' вважається припиненою з дня отримання повідомлення про таке рішення від особи, уповноваженої представляти це об'єднання, реєстраційною службою. На підставі зазначеного повідомлення реєстраційна служба вносить відомості про припинення діяльності зазначеного громадського об'єднання до Реєстру громадських об'єднань.
Для державної реєстрації припинення громадського об’єднання, що не має статусу юридичної особи, для державного реєстратора подається примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління громадського об’єднання, що не має статусу юридичної особи, про його саморозпуск.
Рішення про саморозпуск громадського об'єднання приймається у порядку, встановленому статутом цього об'єднання. 

Вищий орган управління, який прийняв рішення про саморозпуск громадського об'єднання, створює ліквідаційну комісію або доручає керівному органу здійснювати повноваження ліквідаційної комісії для проведення припинення громадського об'єднання як юридичної особи, а також приймає рішення щодо використання коштів та майна громадського об'єднання після його ліквідації відповідно до статуту. 

Прийняте рішення про саморозпуск громадське об'єднання подає (або надсилає) до реєстраційної служби. 

Згідно з п. 9 ст. 17 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/755-15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»] для державної реєстрації рішення про припинення юридичної особи, прийнятого її учасниками або відповідним органом юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - відповідним державним органом, подаються такі документи:

# примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - рішення відповідного державного органу, про припинення юридичної особи;
# примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) документа, яким затверджено персональний склад комісії з припинення (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора, реєстраційні номери облікових карток платників податків (або відомості про серію та номер паспорта - для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті про право здійснювати платежі за серією та номером паспорта), строк заявлення кредиторами своїх вимог, - у разі відсутності зазначених відомостей у рішенні учасників юридичної особи або відповідного органу юридичної особи, а у випадках, передбачених законом, - у рішенні відповідного державного органу, про припинення юридичної особи.
При цьому до рішення обов'язково додаються:

* оригінал свідоцтва про реєстрацію громадського об'єднання (або його дубліката);
* оригінал статуту громадського об'єднання (або його дубліката);
* реєстраційна картка на проведення державної реєстрації припинення юридичної особи. 

Закон України «Про громадські об’єднання» не передбачає реорганізацію громадського об’єднання без статусу юридичної особи. 

'''Тобто реорганізація можлива лише для:'''
* громадських організацій – юридичних осіб;
* громадських спілок – юридичних осіб. 

Реорганізація громадського об'єднання, яке має статус юридичної особи, здійснюється шляхом його приєднання до іншого громадського об'єднання такого самого статусу. Реорганізація здійснюється на підставі рішення громадського об'єднання, яке приєднується, про припинення діяльності з приєднанням до іншого об'єднання та рішення громадського об'єднання, до якого приєднуються, про згоду на таке приєднання. Вступ громадської організації або громадської спілки до складу громадської спілки не є реорганізацією громадського об'єднання і не має наслідком припинення його діяльності. 

Згідно з п. 13 ст. 17 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/755-15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань»] для державної реєстрації припинення юридичної особи в результаті її реорганізації після закінчення процедури припинення, але не раніше закінчення строку заявлення вимог кредиторами, '''подаються такі документи''': 

# заява про державну реєстрацію припинення юридичної особи в результаті її реорганізації;
# примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) розподільчого балансу - у разі припинення юридичної особи в результаті поділу;
# примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) передавального акта - у разі припинення юридичної особи в результаті перетворення, злиття або приєднання;
# довідка архівної установи про прийняття документів, що відповідно до закону підлягають довгостроковому зберіганню, - у разі припинення юридичної особи в результаті поділу, злиття або приєднання;
# документи для державної реєстрації створення юридичної особи, визначені частиною першою цієї статті, - у разі припинення юридичної особи в результаті перетворення;
# документи для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, визначені частиною четвертою цієї статті, - у разі припинення юридичної особи в результаті приєднання. 

''Дата внесення до Єдиного державного реєстру запису про проведення державної реєстрації припинення громадської організації в результаті її ліквідації є датою державної реєстрації припинення громадської організації.'' 

Якщо за наслідком розгляду поданих документів встановлено відсутність порушень вимог Законів України "Про громадські об’єднання", " Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань " та статуту громадського об'єднання, реєстраційна служба забезпечує внесення до Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 

У разі ж виявлення порушення вимог зазначених Законів та статуту при прийнятті рішення про саморозпуск, реєстраційна служба приймає рішення у формі наказу про відмову у визнанні рішення про саморозпуск громадського об'єднання. 
Невід'ємним додатком до рішення є висновок, який має бути вмотивованим та містити вичерпні підстави відмови. Копія зазначеного рішення видається (або надсилається рекомендованим листом з повідомленням про вручення) громадському об'єднанню не пізніше наступного дня після його прийняття. 

Відмова у визнанні рішення про саморозпуск громадського об'єднання має наслідком втрату чинності зазначеним рішенням. 

З дня внесення до Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про рішення громадського об'єднання про саморозпуск розпочинається процедура припинення громадського об'єднання як юридичної особи та набуває повноважень ліквідаційна комісія. 

З цього моменту прийняте рішення про саморозпуск вже не може бути скасоване цим громадським об'єднанням. 

Слід також зауважити, що припинення діяльності громадської спілки не тягне за собою припинення статусу юридичної особи у громадських організацій – членів цієї спілки.

== Заборона громадського об'єднання ==

Судова заборона – це другий, регламентований статтею 28 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4572-17 Закону України "Про громадські об’єднання"], спосіб припинення громадського об’єднання. 

Громадське об’єднання може бути заборонено судом за позовом уповноваженого органу з питань реєстрації в разі виявлення ознак порушення громадським об’єднанням вимог статей 36,37 Конституції України, статті 4 Закону України "Про громадські об’єднання". Заборона громадського об'єднання має наслідком припинення його діяльності у порядку, встановленому Законом України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань". 

Тобто, примусове припинення діяльності громадського об’єднання можлива у разі порушеня цим об’єднанням конституційних обмежень по меті і діям, а саме, посягання на незалежність України, зміну конституційного ладу насильницьким шляхом, порушення суверенітету і територіальної цілісності держави, підрив її безпеки, незаконне захоплення державної влади, пропаганду війни, насильства, розпалювання міжетнічної, расової, релігійної ворожнечі, посягання на права і свободи людини, здоров'я населення, створення воєнізованих формувань. Також суд може припинити діяльність громадського об’єднання, як юридичної особи, з підстав, визначених Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб – підприємців», а саме, неподання протягом року фіскальним органам податкових декларацій, документів фінансової звітності, наявність в Єдиному державному реєстрі запису про відсутність юридичної особи за вказаним її місцезнаходженням, визнання організації банкрутом. 

''Справа про заборону громадського об'єднання розглядається у порядку, встановленому Кодексом адміністративного судочинства України''. 

У разі прийняття рішення про заборону громадського об'єднання майно, кошти та інші активи громадського об'єднання за рішенням суду спрямовуються до державного бюджету. 

На виконання рішення суду про заборону громадського об'єднання реєстраційна служба вносить відповідний запис до Реєстру громадських об'єднань. Припинення діяльності громадського об'єднання, щодо якого прийнято рішення про заборону, здійснюється у порядку, визначеному статтею 29 Закону "Про громадські об’єднання". 

Припинення громадського об'єднання включає: 

* припинення внутрішньоорганізаційної діяльності громадського об'єднання;
* припинення громадського об'єднання як юридичної особи. 

Стаття 29 Закону "Про громадські об’єднання" дає право громадській організації, яку ліквідовано як юридичну особу з інших підстав, ніж банкрутство або порушення Конституції, продовжити свою діяльність як громадська організація без статусу юридичної особи. Для цього необхідно протягом шести місяців після дати ліквідації повідомити місцеве управління юстиції про продовження діяльності (але це право не поширюватиметься на громадські спілки).

'''Припинення діяльності громадського об'єднання розпочинається''': 

* з дня внесення відповідних записів до Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань;
* з дня набрання законної сили рішенням суду про заборону цього громадського об'єднання. З цього ж дня припиняється членство (участь) у громадському об'єднанні. 

Припинення громадського об'єднання як юридичної особи не може бути зупинено або скасовано цим об'єднанням після дня припинення діяльності громадського об’єднання.

[[Категорія:Господарське право]]