WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі

2022-11-17T15:42:51Z

Naira.musaieva: перевірено на актуальність та відредаговано

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1129-15 Кримінально-виконавчий кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-%D0%B2%D1%80#Text Закон України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0046-04 Наказ Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту України з питань виконання покарань від 04.11.2003 № 1303/203 "Про затвердження Інструкції про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі"]
== Поняття адміністративного нагляду ==
'''''Адміністративний нагляд''''' - це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами Національної поліції (стаття 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-вр#Text Закону України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі (далі - Закон)]".

Адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них.
== Підстави для встановлення адмiнiстративного нагляду. Категорії осіб, щодо яких він встановлюється ==
{| class="wikitable"
|-
! colspan="2" | Особи, щодо яких встановлюється адміністративний нагляд !! Підстави для встановлення адміністративного нагляду
|-
| пункт б) статті 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/264/94-вр#Text Закону]|| засуджені до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними для суспільства || матеріали установ виконання покарань
|-
| пункт в) статті 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/264/94-вр#Text Закону]|| засуджені до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, незважаючи на попередження органів Національної поліції, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняють інші правопорушення || матеріали органів Національної поліції
|-
| пункт г) статті 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/264/94-вр#Text Закону]|| засуджені до позбавлення волі за один із злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів || вирок суду, що набрав законної сили
|-
|пункт ґ) статті 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/ru/264/94-вр#Text Закону]
|засуджені до позбавлення волі за злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи
|вирок суду, що набрав законної сили
|-
|пункт д)
статті 3

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-%D0%B2%D1%80#Text Закону]
|засуджених до довічного позбавлення волі
|матеріали установ виконання покарань
|}
== Порядок встановлення, здійснення та припинення адмiнiстративного нагляду ==
=== Порядок встановлення адміністративного нагляду ===
Адміністративний нагляд встановлюється:
* щодо осіб, зазначених у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-вр#Text пунктах "б", "г" і "ґ" статті 3 Закону], - в судовому засіданні одноособово суддею районного, районного у місті, міського та міськрайонного суду за місцезнаходженням установи виконання покарань за поданням начальника установи виконання покарань;
* щодо осіб, зазначених у [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-%D0%B2%D1%80 пункті "в" статті 3 Закону], - в судовому засіданні одноособово суддею районного, районного у місті, міського та міськрайонного суду за місцем проживання особи, звільненої з місць позбавлення волі, за поданням начальника органу Національної поліції.
У поданні мають бути визначені обмеження, які пропонує встановити на підставі [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ru/264/94-%D0%B2%D1%80 статті 10 Закону] відповідно начальник установи виконання покарань чи начальник органу Національної поліції щодо поведінки піднаглядного, та обгрунтування доцільності таких заходів.

Разом з поданням до суду надсилаються копія вироку та матеріали, що свідчать про необхідність встановлення адміністративного нагляду за відповідною особою.

У судове засідання викликається особа, щодо якої внесено подання про встановлення адміністративного нагляду, а за її клопотанням - і захисник, а також представник органу, начальник якого вніс подання. Розгляд питання починається доповіддю про зміст подання та матеріалів, що надійшли разом з ним, після чого заслуховуються пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання. Після розгляду справи суддя виходить до нарадчої кімнати для прийняття рішення, після чого повертається в зал засідань і оголошує постанову про встановлення адміністративного нагляду та обмежень, які встановлюються щодо поведінки піднаглядного.

Постанова судді може бути оскаржена в установленому законом порядку.

Постанова судді надсилається для виконання начальнику органу Національної поліції України за місцем проживання особи, щодо якої встановлено нагляд, а у випадках, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-вр#Text пунктами "б", "г" і "ґ" статті 3 Закону], - начальнику установи виконання покарань.

Адміністрація установи виконання покарань постанову судді надсилає для виконання органу Національної поліції за вибраним піднаглядним місцем проживання в день його звільнення.
=== Термін адміністративного нагляду ===
Адміністративний нагляд встановлюється у визначеному статтею 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-вр#Text Закону] порядку терміном від одного року до двох років і не може перевищувати термінів, передбачених законом для погашення або зняття судимості. Для осіб, зазначених у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-вр#Text пункті "ґ" , "д" статті 3 Закону], '''адміністративний нагляд встановлюється на строк до погашення судимості.'''

У разі, коли є підстава вважати, що особа, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, залишається небезпечною для суспільства, '''адміністративний нагляд''' за поданням відповідного органу Національної поліції '''може бути продовжено''' у визначеному [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-%D0%B2%D1%80 Законом] порядку кожного разу ще на шість місяців, але не більше терміну, передбаченого законом для погашення або зняття судимості.

Термін адміністративного нагляду починається з дня оголошення особі постанови судді про встановлення адміністративного нагляду.
=== Здійснення адміністративного нагляду ===
Адміністративний нагляд здійснюється Національною Поліцією. Осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, беруть на облік, фотографують, а у разі необхідності у них беруть відбитки пальців. Працівники поліції зобов'язані систематично контролювати поведінку цих осіб, запобігати порушенням ними громадського порядку та прав інших громадян і припиняти їх, проводити розшук осіб, які уникають адміністративного нагляду.
=== Припинення адміністративного нагляду ===
Адміністративний нагляд припиняється постановою судді за поданням начальника органу Національної поліції:
* у разі погашення або зняття судимості з особи, яка перебуває під наглядом ('''піднаглядний може сам подати клопотання про зняття нагляду''');
* достроково, якщо піднаглядний перестав бути небезпечним для суспільства і позитивно характеризується за місцем роботи і проживання.
В інших випадках адміністративний нагляд автоматично припиняється: 
* після закінчення терміну, на який його встановлено, якщо органом Національної поліції не подано клопотання про продовження нагляду або суддя відмовив у продовженні нагляду;
*у разі засудження піднаглядного до позбавлення волі і направлення його до місця відбування покарання;
*у разі смерті піднаглядного.
Порядок розгляду в суді питання про припинення адміністративного нагляду здійснюється відповідно до вимог [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-вр#Text частини четвертої статті 5 Закону].
== Обов'язки піднаглядних ==
Особи, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, зобов'язані вести законопослушний спосіб життя, не порушувати громадський порядок і додержувати таких правил: 
* прибути у визначений установою виконання покарань термін в обране ними місце проживання і зареєструватися в органі Національної поліції;
* з'являтися за викликом органу Національної поліції у вказаний термін і давати усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням правил адміністративного нагляду;
* повідомляти поліцейських, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання, а також про виїзд за межі району (міста) у службових справах;
* в разі від'їзду в особистих справах з дозволу поліцейського в інший населений пункт та '''перебування там більше доби''' зареєструватися у відповідному органі Національної поліції.
Після припинення адміністративного нагляду особи, зазначені у пункті "ґ" статті 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-%D0%B2%D1%80#Text Закону] , зобов’язані повідомляти органи Національної поліції України про зміну свого місця проживання чи перебування. За заявою прокурора на підставі рішення суду такий обов’язок також може бути встановлений щодо осіб, які відбули покарання за тяжкі або особливо тяжкі злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи та до яких не було застосовано адміністративного нагляду. Цей обов’язок встановлюється строком на три роки та може бути подовжений на такий самий строк на підставі судового рішення за заявою прокурора, поданою за місцем проживання особи, на яку покладається такий обов’язок.
== Обмеження до осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд ==
До осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, за постановою суду можуть бути застосовані частково або у повному обсязі такі обмеження: 
* заборона виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу;
*заборона перебування у визначених місцях району (міста);
* заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста);
* реєстрація в поліції від одного до чотирьох разів на місяць.
Під час здійснення адміністративного нагляду суд за поданням начальника органу Національної поліції з урахуванням особи піднаглядного, його способу життя і поведінки може змінювати (зменшувати або збільшувати) обсяг обмежень.

 '''Підстави для зміни обсягу обмежень дій піднаглядних, продовження чи припинення адміністративного нагляду.'''

Начальник міськ-, райвідділу внутрішніх справ під час здійснення адміністративного нагляду з урахуванням особи піднаглядного, його способу життя і поведінки направляє до суду подання щодо:
* продовження терміну адміністративного нагляду;
* збільшення або зменшення обсягу обмежень дій піднаглядних;
* припинення адміністративного нагляду. До подання додаються матеріали, що готуються відповідно до пунктів 4.3 та 4.4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0046-04#Text Інструкції про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі][http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0046-04 , затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту України з питань виконання покарань від 04.11.2003 № 1303/203)] (крім випадків, передбачених у частині другій статті 8 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-%D0%B2%D1%80#Text Закону] ).
Якщо піднаглядному призначено покарання, що не пов'язане з позбавленням волі, адміністративний нагляд не припиняється. Після припинення адміністративного нагляду дільничний інспектор міліції продовжує здійснювати індивідуально-профілактичну роботу до закінчення передбаченого законом строку погашення судимості або її зняття.
== Відповідальність за порушення законодавства про адміністративний нагляд та контроль за його здійсненням ==
У разі злісного порушення правил адміністративного нагляду, передбачених статтями 9 і 10 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-%D0%B2%D1%80#Text Закону], особи, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, притягаються до відповідальності згідно з законодавством.

Посадові особи, винні у порушенні законодавства України про адміністративний нагляд, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Контроль за здійсненням адміністративного нагляду покладається на органи Національної поліції.
[[Категорія:Кримінально-виконавче право]]
[[Категорія:Засуджені]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Правоохоронні органи]]

Особливості ввезення в Україну лікарських засобів

2022-09-21T12:10:22Z

Naira.musaieva: /* Нормативна база */

== Нормативна база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/123/96-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про лікарські засоби"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/929-2016-%D0%BF#Text Ліцензійни умови провадження господарської діяльності з виробництва лікарських засобів, оптової та роздрібної торгівлі лікарськими засобами, імпорту лікарських засобів (крім активних фармацевтичних інгредієнтів), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 929]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2271-20#n5 Про внесення змін до Закону України "Про лікарські засоби" щодо обмеження обігу лікарських засобів, виробництво яких розташовано на території Російської Феде... від 22.05.2022 № 2271-IX]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1010-09#n16 Порядок проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23 вересня 2009 року № 690, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 жовтня 2009 року за № 1010/17026]
== Загальна інформація ==
'''Лікарський засіб''' - будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), що має властивості та призначена для лікування або профілактики захворювань у людей, чи будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), яка може бути призначена для запобігання вагітності, відновлення, корекції чи зміни фізіологічних функцій у людини шляхом здійснення фармакологічної, імунологічної або метаболічної дії або для встановлення медичного діагнозу (стаття 2 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/123/96-%D0%B2%D1%80 Закону України "Про лікарські засоби"]).
== Одержання ліцензії для ввезення в Україну лікарських засобів ==
На територію України можуть ввозитися лікарські засоби, зареєстровані в Україні, за наявності '''сертифіката якості серії лікарського засобу''', що видається виробником, та '''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/929-2016-%D0%BF#Text ліцензії на імпорт лікарських засобів]''' (крім АФІ), що видається імпортеру (виробнику або особі, що представляє виробника лікарських засобів на території України), у порядку, встановленому законодавством. У додатку до ліцензії зазначаються перелік лікарських засобів, дозволених до імпорту ліцензіату, а також особливі умови провадження діяльності.

Підставою для видачі ліцензії на імпорт лікарських засобів є:
* наявність відповідної матеріально-технічної бази,
* кваліфікованого персоналу,
* умови щодо контролю за якістю лікарських засобів, що будуть ввозитися на територію України.
Відповідність матеріально-технічної бази, кваліфікації персоналу, а також умов щодо контролю за якістю лікарських засобів, що будуть ввозитися на територію України, встановленим вимогам та заявленим характеристикам у поданих заявником документах для одержання ліцензії підлягає обов'язковій перевірці до видачі ліцензії у межах строків, передбачених для видачі ліцензії, за місцем провадження діяльності органом ліцензування у порядку, визначеному [https://moz.gov.ua/ центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я]. Термін придатності лікарських засобів, що ввозяться на територію України, має становити не менше половини терміну, визначеного виробником, за умови, якщо виробник визначив термін менше одного року, або не менш як шість місяців, за умови, якщо виробник визначив термін більше одного року (стаття 17 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/123/96-%D0%B2%D1%80 Закону України "Про лікарські засоби"]).
== Контроль за ввезенням на територію України лікарських засобів ==
Контроль за ввезенням на митну територію України лікарських засобів здійснюється [https://www.dls.gov.ua/%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%BB%D1%96%D0%BA%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B6%D0%B1%D0%B0/%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%BB%D1%96%D0%BA%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B6%D0%B1%D1%83/%D0%BF%D1%80%D0%BE-%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%BB%D1%96 центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері контролю якості та безпеки лікарських засобів]. Усі лікарські засоби, що ввозяться на митну територію України з метою їх подальшої реалізації (торгівлі) або використання у виробництві готових лікарських засобів, підлягають державному контролю якості.

Особи, винні в порушенні законодавства про лікарські засоби, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.

''На період дії воєнного стану в Україні Кабінет Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, може тимчасово зупинити експорт лікарських засобів у разі незабезпечення потреб системи охорони здоров’я України в таких лікарських засобах у повному [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2271-20#n5 обсязі].''
== Ввезення лікарських засобів, які підлягають закупівлі за результатами закупівельної процедури ==
На територію України можуть ввозитися зареєстровані в Україні лікарські засоби, які підлягають закупівлі за результатами закупівельної процедури, проведеної спеціалізованою організацією, яка здійснює закупівлі, лише на виконання угоди щодо закупівлі між [https://moz.gov.ua/ центральним органом виконавчої влади України, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я], та відповідною спеціалізованою організацією, яка здійснює закупівлі, за наявності сертифіката якості серії лікарського засобу, що видається виробником.
== Ввезення незареєстрованих лікарських засобів ==
'''Незареєстровані лікарські засоби''' - лікарські засоби (субстанції у формі пелет, преміксу, грануляту тощо, референтні препарати, зразки плацебо (препарати порівняння), що не пройшли процедуру державної реєстрації в Україні відповідно до законодавства.

'''Незареєстровані лікарські засоби можуть ввозитись на митну територію України для:'''
* переміщення транзитом через територію України або поміщення у митний режим митного складу з подальшим реекспортом у порядку, визначеному Митним кодексом України. При цьому дозволяється ввезення на митну територію України для поміщення у митний режим митного складу з подальшим реекспортом лише тих лікарських засобів, що зареєстровані в країні виробника, супроводжуються сертифікатом якості та ввезення яких на митну територію України не суперечить положенням Конвенції Ради Європи про підроблення медичної продукції та подібні злочини, що загрожують охороні здоров’я. Реекспорт таких лікарських засобів повинен бути здійснений не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку їх придатності;
* проведення доклінічних досліджень фармацевтичної розробки і клінічних випробувань;
* реєстрації лікарських засобів в Україні (зразки препаратів у лікарських формах);
* експонування на виставках, ярмарках, конференціях тощо без права реалізації;
* медичного забезпечення (без права реалізації) підрозділів збройних сил інших держав, які відповідно до закону допущені на територію України;
* лікування рідкісних (орфанних) захворювань за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Це положення стосується лише лікарських засобів, розроблених виключно для лікування рідкісних (орфанних) захворювань, які в установленому порядку допущені до застосування на території Сполучених Штатів Америки або держав - членів Європейського Союзу, незалежно від того, чи зареєстровані вони як лікарські засоби компетентними органами Сполучених Штатів Америки або Європейського Союзу.
* індивідуального використання громадянами;
* постачання за результатами закупівлі, проведеної особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров’я за кошти державного бюджету, або закупівлі, проведеної із залученням особи, уповноваженої на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, за кошти місцевих бюджетів, за умови наявності сукупності таких обставин:
# в Україні відсутні альтернативні засоби для профілактики та/або лікування відповідних захворювань (відсутні зареєстровані в Україні лікарські засоби із відповідною діючою речовиною);
# потреба у таких лікарських засобах в Україні є обмеженою, тобто лікарський засіб передбачений для використання незначною кількістю пацієнтів;
# відповідні лікарські засоби в установленому порядку допущені до застосування на території однієї з таких країн: Сполучені Штати Америки, Швейцарська Конфедерація, Японія, Австралія, Канада або за централізованою процедурою у державах - членах Європейського Союзу та застосовуються в одній із зазначених країн (частина шоста статті 17 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/123/96-%D0%B2%D1%80 Закону України "Про лікарські засоби"]).
У випадках стихійного лиха, катастроф, епідемічного захворювання тощо за окремим рішенням Міністерства охорони здоров'я України дозволяється ввезення незареєстрованих в Україні лікарських засобів зарубіжних країн за наявності документів, що підтверджують їх реєстрацію і використання в цих країнах.

Також, за окремим рішенням Міністерства охорони здоров'я України, дозволяється ввезення незареєстрованих в Україні лікарських засобів іноземних держав з метою медичного забезпечення (медичного застосування) військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, які виконують завдання під час проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, під час дії надзвичайного стану, особливого періоду, за наявності документів, що підтверджують реєстрацію і використання лікарських засобів у таких державах.

Незареєстровані лікарські засоби, які можуть ввозитися на територію України з метою постачання за результатами закупівлі, проведеної особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров’я за кошти державного бюджету, або закупівлі, проведеної із залученням особи, уповноваженої на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, за кошти місцевих бюджетів, безоплатно постачаються структурним підрозділам з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або суб’єктам господарювання, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та застосовуються в медичній практиці. А [https://moz.gov.ua/ центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я], відповідає за безпеку та ефективність і здійснює фармаконагляд в Україні незареєстрованих лікарських засобів, ввезених на територію України та введених в обіг за процедурою закупівлі, проведеною особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я.
== Ввезення громадянами на митну територію України незареєстрованих лікарських засобів ==
Митне оформлення незареєстрованих лікарських засобів, призначених для індивідуального використання громадянами, які належать до особистих речей громадян (переміщуються в ручній поклажі та/або в супроводжуваному або несупроводжуваному багажі громадянина), здійснюється без отримання митними органами листа-повідомлення Міністерства охорони здоров'я України щодо можливості ввезення на митну територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів або відповідного електронного повідомлення.

Ввезення незареєстрованих в Україні лікарських засобів, призначених для проведення '''клінічних випробувань''', здійснюється за наявності рішення Міністерства охорони здоров'я України про проведення клінічних випробувань, прийнятого відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1010-09#n16 Порядку проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23 вересня 2009 року № 690, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 жовтня 2009 року за № 1010/17026 ( у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 12 липня 2012 року № 523)], яким дозволяється проведення клінічних випробувань лікарських засобів.

[[Категорія:Право на медичну допомогу]]

Ліцензування провадження господарської діяльності з медичної практики

2022-05-27T17:09:14Z

Naira.musaieva: відредаговано

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/222-19/page Закон України "Про ліцензування видів господарської діяльності"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/285-2016-%D0%BF Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 285 (далі - Ліцензійні умови)]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/765-97-%D0%BF/paran15#n15 Постанова Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року № 765 "Про затвердження Порядку акредитації закладу охорони здоров’я"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/363-2017-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 24 травня 2017 року № 363 "Про затвердження Порядку подання органу ліцензування документів в електронній формі"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0293-19 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 22 лютого 2019 року № 446 "Деякі питання безперервного професійного розвитку лікарів"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/va117282-02 Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 "Охорона здоров'я", затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 березня 2002 року № 117]
{| class="wikitable sortable"
|-
| style="background-color:#98FB98;" |'''Увага!!!''' З 24 лютого 2022 року, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19#Text Закону України "Про правовий режим воєнного стану"], в Україні введено '''режим воєнного стану'''!
▷ Верховою Радою України прийнято [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2115-20#Text Закон України від 03.03.2022 № 2115-IX "Про захист інтересів суб’єктів подання звітності та інших документів у період дії воєнного стану або стану війни"].

Зазначеним Законом передбачено:

* подання звітності та інших документів, подання яких вимагається відповідно до норм чинного законодавства, здійснюватиметься протягом трьох місяців після припинення та скасування воєнного стану або стану війни за весь період неподання звітності чи обов’язку подати документи;
* до фізичних осіб – підприємців, юридичних осіб не застосовується відповідальність за неподання або несвоєчасне подання звітності та/або документів, подання яких вимагається відповідно до норм чинного законодавства, у період дії воєнного стану, а також протягом трьох місяців після його завершення.

▷ 19 березня 2022 року набрала чинності [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/314-2022-%D0%BF#Text постанова Кабінету Міністрів України від 18 березня 2022 № 314 «Деякі питання забезпечення провадження господарської діяльності в умовах воєнного стану»] (далі – постанова 314), яка передбачає спрощену ведення такої господарської діяльності без отримання відповідних ліцензій/дозволів, шляхом подання декларації до Міністерства економіки України як в електронній, так і паперовій формі незалежно від місця перебування або реєстрації. Необхідно зазначити, що на період воєнного стану зупиняється перебіг строків звернення за отриманням публічних послуг АЛЕ з дня припинення чи скасування воєнного стану перебіг зазначених строків буде продовжуватись з урахуванням часу, що минув до їх зупинення. Також, строки дії діючих строкових ліцензій та документів дозвільного характеру автоматично продовжуються на період воєнного стану та три місяці з дня його припинення чи скасування, а періодичні, чергові платежі за ними [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/314-2022-%D0%BF#Text відстрочуються].

В електронній формі декларація подається через Єдиний державний веб-портал електронних послуг, зокрема засобами мобільного додатку Порталу Дія (технічна реалізація планується протягом тижня): https://guide.diia.gov.ua/view/litsenzuvannia--hospodarskoi-diialnosti-z-medychnoi-praktyky-61d7a32b-3508-413b-b6f1-e77086f5b159

'''Додатково див.:''' [http://www.drs.gov.ua/press-room/pozytsiya-drs-shhodo-okremyh-pytan-litsenzuvannya-ta-vydachi-dokumentiv-dozvilnogo-harakteru-u-sferi-gospodarskoyi-diyalnosti-v-umovah-voyennogo-stanu/ Роз'яснення Державної регуляторної служби України від 10.03.2022 щодо окремих питань ліцензування та видачі документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності в умовах воєнного стану]
|}
== Загальна інформація ==

'''Ліцензія''' - право суб’єкта господарювання на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню (пункт 5 частини першої статті 1 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/222-19/page Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності"]).

'''Господарська діяльність з медичної практики''' (далі - медична практика) - вид господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, який провадиться закладами охорони здоров’я та фізичними особами - підприємцями (далі - ліцензіати) з метою надання медичної допомоги та медичного обслуговування на підставі ліцензії.

== Перелік необхідних документів ==
Здобувач ліцензії для її отримання подає до органу ліцензування ([https://moz.gov.ua/licenzuvannja Міністерство охорони здоров'я України]) заяву про отримання ліцензії за встановленою формою (додаток 1 до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/285-2016-%D0%BF Ліцензійних умов]) за вибором:
# нарочно;
# поштовим відправленням з описом вкладення;
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/363-2017-%D0%BF в електронній формі].
До заяви про отримання ліцензії додаються:
* відомості про стан матеріально-технічної бази, наявність персоналу із зазначенням його освітнього і кваліфікаційного рівня (додаток 2 до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/285-2016-%D0%BF Ліцензійних умов]). Сторінки відомостей нумеруються, прошиваються, засвідчуються підписом уповноваженої особи та скріплюються печаткою суб’єкта господарювання (за наявності);
У разі утворення юридичною особою кількох закладів охорони здоров’я або у разі провадження фізичною особою - підприємцем медичної практики за кількома місцями її провадження відомості заповнюються для кожного закладу охорони здоров’я/кожного місця провадження '''окремо.'''

У разі провадження фізичною особою - підприємцем медичної практики за кількома місцями її провадження відомості про стан матеріально-технічної бази, наявність персоналу із зазначенням його освітнього і кваліфікаційного рівня заповнюються для кожного місця провадження '''окремо.'''
* копія паспорта керівника здобувача ліцензії (або його уповноваженого представника) із відміткою контролюючого органу про повідомлення про відмову через свої релігійні переконання від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (подається тільки фізичними особами - підприємцями, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган);
* опис документів, що подаються для отримання ліцензії, у двох екземплярах (''у разі подання документів у паперовій формі'');
* документ, що посвідчує його особу (''якщо документи подаються нарочно'');
* оригінал документа (засвідчена копія), що засвідчує повноваження представника (''у разі подання документів представником здобувача ліцензії'').
У разі наявності підстав для переоформлення ліцензії ліцензіат зобов’язаний протягом одного місяця подати до органу ліцензування заяву про переоформлення ліцензії за формою згідно з додатком 4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/285-2016-%D0%BF Ліцензійних умов] та документи, визначені частиною сьомою статті 15 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/222-19/page Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності"].

У разі реорганізації ліцензіата - юридичної особи (поділ, злиття, приєднання чи перетворення) ліцензіат забезпечує належне збереження медичної документації.

'''Забороняється вимагати:'''
# подання оригіналів документів (крім документів, що складаються безпосередньо здобувачем ліцензії);
# зазначення в документах, що подаються для отримання ліцензії, інформації або подання документів, не передбачених ліцензійними умовами;
# документи, що підтверджують або спростовують інформацію про нього, які видаються іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування або їх посадовими особами (виписки, витяги, довідки, листи);
# наявності на документі (його копії), що подається суб’єктом господарювання, відбитка його печатки або нотаріального засвідчення вірності копії документа, якщо обов’язковість такого нотаріального засвідчення не встановлена законом (частина п'ята статті 11 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/222-19/page Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності"]).

== Розгляд поданих документів ==

=== Залишення заяви без розгляду ===
Орган ліцензування '''протягом п’яти робочих днів''' з дня одержання заяви про отримання ліцензії встановлює наявність або відсутність підстав для залишення її без розгляду і в разі їх наявності приймає відповідне рішення.

Рішення про залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду набуває чинності з дня його прийняття та підлягає [https://moz.gov.ua/prijnjati-rishennja обов’язковому оприлюдненню на офіційному веб-сайті органу ліцензування] і внесенню інформації про таке рішення до ліцензійного реєстру наступного робочого дня після його прийняття.

'''Підставою для залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду є:'''
# подання не в повному обсязі документів, що додаються до заяви для отримання ліцензії;
# заява або хоча б один з документів, що додається до заяви про отримання ліцензії підписаний особою, яка не має на це повноважень; оформлений із порушенням вимог, складений не за встановленою формою або не містить даних, які обов’язково вносяться до них згідно з [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/222-19/page Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності"];
# подання заяви з порушенням строків;
# відсутність у [https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань] відомостей про здобувача ліцензії (суб’єкта господарювання) або наявність відомостей про державну реєстрацію його припинення;
# наявність інформації про здійснення контролю за діяльністю суб’єкта господарювання у значенні, наведеному у статті 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2210-14/paran10#n10 Закону України "Про захист економічної конкуренції"], резидентами держав, що здійснюють збройну агресію проти України, у значенні, наведеному у статті 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1932-12/paran138#n138 Закону України "Про оборону України"].
Після усунення причин, що стали підставою для прийняття рішення про залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду, здобувач ліцензії може повторно подати заяву про отримання ліцензії (подаються лише ті підтвердні документи, що стали підставою для прийняття рішення про залишення заяви без розгляду, за умови, що попередньо подані документи, що знаходяться в ліцензійній справі, на момент повторної подачі заяви зберегли свою актуальність).

=== Відмова у видачі ліцензії ===
Орган ліцензування після встановлення відсутності підстав для залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду розглядає її з метою встановлення відсутності або наявності підстав для відмови у видачі ліцензії шляхом аналізу підтвердних документів та одержання інформації з державних паперових та електронних інформаційних ресурсів.

При повторному розгляді документів не допускається відмова у видачі ліцензії з причин, раніше не зазначених у рішенні про відмову у видачі ліцензії (крім неусунення чи усунення не в повному обсязі здобувачем ліцензії причин, що стали підставою для попередньої відмови; наявності в новій інформації, поданій здобувачем ліцензії, підстав для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії) за умови, що на момент повторного розгляду раніше подані документи зберегли свою актуальність.

У разі встановлення наявності підстав для відмови у видачі ліцензії орган ліцензування приймає обґрунтоване рішення про відмову у видачі ліцензії, яке може бути оскаржено до [http://www.drs.gov.ua/licensing-category/ekspertno-apelyatsijna-rada/ Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування], [[Звернення до суду: провадження в адміністративній справі|суду]].

'''Підстави для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії за результатом розгляду заяви про отримання ліцензії:'''
# встановлення невідповідності здобувача ліцензії ліцензійним умовам (здобувач ліцензії може повторно подати заяву для отримання ліцензії після усунення підстав для невідповідності);
# виявлення недостовірності даних у підтвердних документах, поданих здобувачем ліцензії (здобувач ліцензії може подати до органу ліцензування нову заяву про отримання ліцензії не раніше ніж через три місяці з дати прийняття відповідного рішення про відмову.);
# наявність в органу ліцензування інформації про рішення суду щодо здобувача ліцензії, що забороняє йому провадити окремий вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, та набрало законної сили відповідно до статті 255 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/paran11490#n11490 Кодексу адміністративного судочинства] (частина третя статті 13 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/222-19/page Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності"]).
У разі встановлення під час розгляду заяви про отримання ліцензії відсутності підстав для відмови у видачі ліцензії орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії.

=== Строк прийняття рішення ===
Строк прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі становить '''десять робочих днів''' з дня одержання органом ліцензування заяви про отримання ліцензії.

Ліцензія видається на необмежений строк.

Рішення набирає чинності та оприлюднюється на [https://moz.gov.ua/prijnjati-rishennja офіційному веб-сайті органу ліцензування], а інформація про таке рішення вноситься до ліцензійного реєстру наступного робочого дня після його прийняття.

=== Вартість ===
Ліцензія на провадження здобувачем ліцензії визначеного ним виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, оформлюється органом ліцензування в '''електронному вигляді''' та відображається у виписці з [https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань], яка видається ліцензіату безоплатно, та підлягає обов’язковому оприлюдненню на порталі електронних сервісів.

За видачу ліцензії справляється разова плата в розмірі '''одного прожиткового мінімуму''', виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що діє на день прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії, якщо інший розмір плати не встановлений законом, у строк не пізніше десяти робочих днів з дня внесення запису щодо рішення про видачу ліцензії до ліцензійного реєстру (частина перша статті 14 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/222-19/page Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності"]).

Реквізити рахунку для внесення плати за видачу ліцензії зазначає у рішенні про видачу ліцензії орган ліцензування.

Переоформлення ліцензії є безоплатним.

Плата за звуження провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, не справляється.Органу ліцензування забороняється вимагати від суб’єктів господарювання внесення плати за видачу ліцензії до прийняття рішення про її видачу.

Плата за видачу ліцензії зараховується до відповідних бюджетів згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-17#Text Бюджетним кодексом України].

== Організаційні вимоги ==
Медична практика ліцензіатом провадиться:
* за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0293-19 лікарськими спеціальностями] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1368-07 спеціальностями молодших спеціалістів з медичною освітою], перелік яких затверджений Міністерства охорони здоров'я України;
* за видами медичної допомоги (екстрена, первинна, вторинна (спеціалізована), третинна (високоспеціалізована), паліативна, медична реабілітація);
* за місцем (місцями) її провадження, яке (які) зазначені у заяві про отримання ліцензії та в документах, що додавалися до неї (з урахуванням внесених до них змін, поданих ліцензіатом органові ліцензування) (пункт 9 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/285-2016-%D0%BF Ліцензійних умов]).

Найменування закладу охорони здоров’я повинно відповідати найменуванню у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0892-02#n28 переліку закладів], затвердженому Міністерством охорони здоров'я України та/або іншим центральним органом виконавчої влади.

Суб’єкт господарювання, який є закладом охорони здоров’я повинен мати затверджені в установленому законодавством порядку:
* статут закладу охорони здоров’я або положення про заклад охорони здоров’я (залежно від організаційно-правової форми);
* штатний розпис;
* положення про його структурні підрозділи (зокрема відокремлені);
* посадові інструкції працівників;
* правила внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я;
* клінічні маршрути пацієнта розроблені відповідно до клінічних протоколів та стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), затверджених [https://moz.gov.ua/ Міністерством охорони здоров'я].
Суб’єкт господарювання щодо кожного місця провадження медичної практики повинен мати відповідний документ, який підтверджує право користування цим приміщенням (право власності, оренди або інше право користування). Приміщення повинні відповідати встановленим санітарним нормам.

Суб’єкт господарювання повинен мати в наявності медичне обладнання, витратні матеріали та вироби медичного призначення, дозволені до використання в Україні і необхідні для виконання обсягу медичної допомоги, передбаченої уніфікованими клінічними протоколами, затвердженими [https://moz.gov.ua/ Міністерством охорони здоров'я], за переліком спеціальностей, за якими провадиться медична практика.

Про припинення (планове та/або позапланове) провадження медичної практики за будь-яким місцем її провадження ліцензіат у довільній формі у будь-який зручний спосіб (нарочно, поштовим відправленням або в електронному вигляді) повідомляє органу ліцензування у день припинення діяльності.

Про відновлення провадження медичної практики ліцензіат у довільній формі у будь-який зручний спосіб (нарочно, поштовим відправленням або в електронному вигляді) повідомляє органу ліцензування до моменту відновлення діяльності.

== Кадрові вимоги ==

Медичну допомогу повинні надавати особи, які відповідають [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/va117282-02 єдиним кваліфікаційним вимогам, затвердженим Міністерством охорони здоров'я].

Відповідність спеціальним освітнім і кадровим вимогам медичних (фармацевтичних) працівників із числа лікарів і провізорів, молодших спеціалістів з медичною освітою, інших працівників, які працюють у системі охорони здоров’я засвідчується відповідно документом про освіту державного зразка, посвідчення про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії, свідоцтвами про проходження підвищення кваліфікації (пункти 25-27 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/285-2016-%D0%BF Ліцензійних умов]).

Не допускається введення посад, не передбачених у переліку лікарських посад, посад молодших спеціалістів з медичною освітою та номенклатурі спеціальностей професіоналів із вищою немедичною освітою, які працюють у системі охорони здоров’я.

Суб’єкт господарювання, який вперше утворює заклад охорони здоров’я, та фізична особа - підприємець у строк не пізніше ніж один місяць з моменту отримання повідомлення від органу ліцензування про прийняття рішення про видачу йому ліцензії укладає трудовий договір з медичними працівниками, які були заявлені в документах, що додавалися до заяви про отримання ліцензії, на зазначені ним посади.

У разі неможливості укласти трудові договори з медичними працівниками, які були заявлені в документах, що додавалися до заяви про отримання ліцензії, на зазначені ним посади ліцензіат повідомляє про це органу ліцензування у порядку, встановленому підпунктом 10 пункту 13 цих [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/285-2016-%D0%BF#n140 Ліцензійних умов].

Фізична особа - підприємець має право приймати на роботу лікарів відповідно до заявленої спеціальності, а молодших спеціалістів з медичною освітою - залежно від профілю (спеціальності) за умови, що їх кваліфікаційний рівень відповідає єдиним кадровим вимогам, затвердженим Міністерством охорони здоров'я України.

Фізичні особи - підприємці з числа молодших спеціалістів з медичною освітою провадять медичну практику самостійно або під керівництвом лікаря.

Фізична особа - підприємець, яка не має спеціальної освіти та не відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам має право отримати ліцензію. У такому разі фізична особа - підприємець зобов’язана укомплектувати штат медичними та немедичними працівниками відповідно до заявлених спеціальностей.
== Технологічні вимоги ==

Медичні вироби та вироби медичного призначення повинні застосовуватися ліцензіатом лише:
* у пристосованих приміщеннях, вимоги до яких визначені в інструкціях із застосування (паспорті) чи технічній документації;
* за функціональним призначенням та відповідно до вимог, визначених виробником в інструкції із застосування (паспорті) або технічній документації.

== Корисні посилання ==
* [https://moz.gov.ua/licenzuvannja Ліцензування]
* [https://nszu.gov.ua/academy/osnovni-kroki-2020/licenziy/licen-1 Ліцензія на медичну практику]
[[Категорія:Господарське право]]
[[Категорія:Право на медичну допомогу]]

Порядок списання з балансу багатоквартирних будинків

2022-04-08T05:56:16Z

Naira.musaieva: перевірено на актуальність

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/417-19 Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2866-14 Закон України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/301-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 301 "Про затвердження Порядку списання з балансу багатоквартирних будинків"]

== Списання з балансу багатоквартирного будинку==
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку » багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об’єктами нерухомого майна. Законодавство, що регулює відносини з реалізації права власності у багатоквартирних будинках, складається з Конституції України, Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку », інших законів України та нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері власності у багатоквартирних будинках.

Списання з балансу багатоквартирного будинку міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади, державним підприємством або органом місцевого самоврядування, на балансі яких перебувають багатоквартирні будинки (далі - балансоутримувач), у яких розташовані приміщення приватної та інших форм власності (далі - багатоквартирні будинки), здійснюється на підставі прийнятого ними рішення про списання багатоквартирного будинку.

У разі коли балансоутримувачем є державне підприємство, що належить до сфери управління міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади, рішення про списання багатоквартирного будинку погоджується таким міністерством або іншим центральним органом виконавчої влади.

Балансоутримувач багатоквартирного будинку визначає у відповідному багатоквартирному будинку належність приміщень до приватної та інших форм власності.

Списання багатоквартирного будинку з балансу може бути ініційоване особою (особами), якій (яким) на праві приватної власності належить (належать) приміщення у такому будинку, шляхом направлення балансоутримувачу письмового повідомлення та копій документів, що відповідно до законодавства підтверджують належність особі (особам) відповідного (відповідних) приміщення (приміщень) на праві приватної власності.

У такому випадку балансоутримувач протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідного повідомлення та документів розпочинає процедуру списання такого будинку з балансу згідно з пунктом 4 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/301-2016-%D0%BF Порядку писання з балансу багатоквартирних будинків].

Процедура с писання здійснюється балансоутримувачем на підставі прийнятого ним розпорядчого документа (наказ, розпорядження) у строк не більше двох місяців з дня прийняття цього документа.

Інформація про прийняття відповідного розпорядчого документа доводиться до відома співвласників багатоквартирного будинку шляхом розміщення на офіційному веб-сайті балансоутримувача та в кожному конкретному будинку (на прибудинковій території), зокрема на інформаційних стендах у під’їздах будинків та біля них, відповідного оголошення.

== Комісія ==
Для списання багатоквартирного будинку з балансу утворюється відповідна комісія у складі не менше п’яти осіб, її склад затверджується балансоутримувачем.

Комісію очолює представник балансоутримувача.

До складу комісії включаються представники балансоутримувача, виконавця послуг з управління будинком або виконавця послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій такого будинку.

Інформацію про кандидатури для включення до складу комісії виконавець послуг з управління будинком або виконавець послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій такого будинку подають протягом п’яти робочих днів з дня надходження відповідного запиту балансоутримувача.

У разі неподання балансоутримувачу інформації про кандидатури для включення до складу комісії склад комісії визначається ним самостійно з числа представників балансоутримувача.

У роботі комісії бере участь уповноважена особа (особи) від співвласників багатоквартирного будинку за її (їх) згодою. Уповноважена (уповноважені) особа (особи) від співвласників будинку може (можуть) бути залучена (залучені) до складу комісії протягом усього часу роботи комісії, але не пізніше дня підписання акта про списання багатоквартирного будинку з балансу.

== Огляд будинку ==
Комісія з метою фіксування технічного стану багатоквартирного будинку перед списанням проводить його огляд.

Під час огляду комісія може використовувати наявну в балансоутримувача технічну документацію (акт прийняття в експлуатацію, матеріали технічної інвентаризації, плани зовнішніх мереж тощо), а також дані бухгалтерського обліку щодо будинку.

== Акт про списання багатоквартирного будинку з балансу ==
За результатами роботи комісії складається акт про списання багатоквартирного будинку з балансу.

Акт про списання багатоквартирного будинку з балансу підписується всіма членами комісії та затверджується балансоутримувачем.

Після затвердження балансоутримувачем акта про списання багатоквартирного будинку з балансу процедура списання відповідного будинку вважається закінченою.

У разі коли державне підприємство, яке є балансоутримувачем, належить до сфери управління міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади, процедура списання багатоквартирного будинку з балансу вважається закінченою з моменту погодження таким міністерством або іншим центральним органом виконавчої влади затвердженого державним підприємством акта про списання багатоквартирного будинку з балансу.

Процедура списання багатоквартирного будинку з балансу повинна бути завершена у строк не більше двох місяців з дня прийняття розпорядчого документа.

Копія акта про списання багатоквартирного будинку з балансу надається балансоутримувачем співвласнику (співвласникам) багатоквартирного будинку за його (їх) зверненням.

У разі коли у списаному з балансу багатоквартирному будинку окремі квартири та/або нежитлові приміщення не перебувають у приватній власності та право державної чи комунальної власності на них не зареєстроване, такі квартири та/або нежитлові приміщення приймаються на баланс балансоутримувача, а право власності на них реєструється в установленому законом порядку.

[[Категорія:Користування жилими приміщеннями]]

Протидія законній господарській діяльності

2022-02-11T10:31:46Z

Naira.musaieva: перевірено на актуальність

== Нормативна база ==
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 Кримінальний кодекс]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0010700-09 постанова Пленуму Верховного Суду № 10 від 06 листопада 2009 "Про судову практику у справах про злочини проти власності"]
* Кримінальний кодекс України. Науково - практичний коментар: у 2 т. /за заг.ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. – 5-те вид.,допов. – Х.: Право, 2013.
== Поняття протидії законній господарській діяльності. Відповідальність==
Протидія законній господарській діяльності регулюється [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 206 КК України] 
[http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 Стаття 206 КК України]. Протидія законній господарській діяльності

Протидія законній господарській діяльності, тобто протиправна вимога припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, поєднана з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, пошкодження чи знищення їхнього майна або захоплення цілісного майнового комплексу, його частини, будівель, споруд, земельної ділянки, об’єктів будівництва, інших об’єктів та незаконне припинення або обмеження діяльності на цих об’єктах та обмеження доступу до них за відсутності ознак вимагання, -

''караються штрафом від десяти тисяч до п’ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.''

2. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, або з пошкодженням чи знищенням майна, -

''караються штрафом від п’ятнадцяти тисяч до двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років, або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до чотирьох років або без такого''.

3. Протидія законній господарській діяльності, вчинена організованою групою, або службовою особою з використанням службового становища, або поєднана з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, або така, що заподіяла велику шкоду чи спричинила інші тяжкі наслідки, -

''караються позбавленням волі на строк від шести до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від трьох до п’яти років або без такого та з конфіскацією майна.''

'''Примітка.''' Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

== Склад злочину ==
=== Об’єкт злочину ===
'''Об'єкт злочину''' — суспільні відносини, що забезпечують захист господарської діяльності.

'''Додатковим об’єктом''' можуть виступати життя, здоров’я і недоторканність людини, власність. Згідно з ст. 42 Конституції України не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

=== Об'єктивна сторона злочину ===
'''Об'єктивна сторона злочину''' насамперед полягає у протиправній вимозі вчинення або невчинення дій, зазначених в диспозиції [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 206 КК України]. Протиправна вимога як ознака об'єктивної сторони цього злочину є викладеною в рішучій формі пропозицією:
* припинити займатися законною господарською діяльністю;
* обмежити господарську діяльність;
* укласти угоду, виконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю;
* не виконувати укладену угоду, якщо таке невиконання може заподіяти матеріальну шкоду або обмежити законні права або інтереси того, хто займається господарською діяльністю, поєднана з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами; пошкодження чи знищення їхнього майна. Для об'єктивної сторони достатньо поєднання одного виду вимоги з одним видом погрози. Загальною умовою кваліфікації дії за цією статтею є відсутність ознак вимагання. У разі їх наявності в конкретному випадку дії кваліфікуються лише за ст. 189 КК "Вимагання".

''Під господарською діяльністю'' розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність ( ст. 3 ГК). Господарська діяльність може здійснюватись з метою одержання прибутку ( підприємницька діяльність) або без такої мети ( некомерційна господарська діяльність). Стаття 206 КК передбачає відповідальність за протидію господарській діяльності, здійснюваній як юридичними, так і фізичними особами – підприємцями, але за умови, що їх діяльність має ''законний характер''. Тому протидія незаконній господарській діяльності ( наприклад, забороненій діяльності або тій, що здійснюється без державної реєстрації або без ліцензії) складу даного злочину не утворить, навіть якщо вона поєднана із зазначеними погрозами. Такі дії можуть кваліфікуватися як злочини проти особи, власності, самоправство тощо.

''Протиправна вимога –'' це повідомлення іншій особі відомостей про дії або бездіяльність, які вона повинна негайно або у майбутньому вчинити відповідно до бажання винної особи: припинити законну господарську діяльність або обмежити її, укласти зазначену угоду чи не виконувати її. Ця вимога повинна бути поєднана з хоча б однією із зазначених у ч. 1 ст. 206 КК погроз. Таке поєднання означає, що погроза застосовується з метою примусити потерпілого виконувати вимогу шляхом залякування можливістю заподіяння шкоди потерпілому або близькій йому особі при реалізації погрози.

''Протиправна вимога припинити займатися господарською діяльністю'' – це вимога фактично повністю припинити вже здійснювану суб’єктом господарювання (у тому числі підприємцем) законну господарську діяльність певного виду (видів) або всіх видів. Така вимога може поєднуватися із вимогою оформити це юридично як добровільну самоліквідацію суб’єкта господарювання, однак таке поєднання не є обов’язковим.

''Протиправна вимога обмежити зайняття господарською діяльністю'' характеризується повідомленням потерпілому певних вимог щодо здійснення ним законної господарської діяльності у визначених винною особою межах, які не збігаються із бажанням потерпілого і суперечать його законним інтересам. Такі межі можуть стосуватися обсягів виробництва певних товарів чи надання певних послуг, часу чи місця здійснення господарської діяльності, можливості вибрати партнерів чи укладати з ними певні угоди тощо.

''Протиправна вимога укласти угоду,'' виконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, - це вимога укласти всупереч правам чи законним інтересам потерпілого певну угоду, яку він може укладати відповідно до законодавства при здійсненні законної господарської діяльності. Зокрема, це може бути угода про: а) виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг із певним ненадійним суб’єктом господарювання; б) прийняття на роботу чи переміщення по роботі певної небажаної потерпілому особи чи осіб; в) надання або передачу прав щодо управління юридичною особою певній особі чи особам.

''Протиправна вимога не виконувати укладену угоду'' може стосуватися будь-якої угоди, яку особа законно уклала при здійсненні законної господарської діяльності, за умови, що її невиконання у конкретному випадку може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається такою діяльністю. Практичне встановлення такої можливості при вимозі укласти угоду чи не виконувати укладену угоду повинно здійснюватись з урахуванням того, що зазначена шкода може бути заподіяна тій особі, якій була пред’явлена вимога, або іншим особам ( наприклад, діловим партнерам), їх правам та інтересам.

''Зміст погрози'' при протидії законній господарській діяльності полягає в залякуванні особи, якій пред'явлена вимога, з метою забезпечити необхідну для винного поведінку. Погроза при протидії повинна бути дійсною і реальною. При визначенні дійсності і реальності погрози необхідно виходити із суб'єктивного ставлення до неї винного і суб'єктивного сприйняття її потерпілим.Реальність погрози для винного не означає, що він дійсно має намір обов'язково її виконати. Достатньо, щоб він вважав, що застосоване ним залякування сприймається потерпілим, як таке, що дійсно може бути здійснене, і здатне змусити його діяти певним чином. Реальність погрози для потерпілого означає усвідомлення ним того, що небезпека заподіяння шкоди, якою загрожує винний, може стати дійсністю, якщо він проігнорує його вимоги. Погроза при протидії може бути виражена в будь-якій формі: усно або письмово, безпосередньо потерпілому або через інших осіб, по телефону, за допомогою жестів, міміки тощо. У той же час для того, щоб погроза призвела до бажаної для винного дії, вона повинна бути чітко доведена до свідомості потерпілого.В окремих випадках при протидії погроза може і не висловлюватися в звичному смислі цього слова. Винний може обмежитися пред'явленням окремої вимоги, якщо розуміння об'єктивно існуючої погрози випливає з відносин між потерпілим і винним, що передували злочину, інших обставин, які дають підстави зробити висновок щодо можливості заподіяння шкоди. У таких випадках винний вважає, що потерпілому і без повторного пред'явлення погрози зрозуміла можливість заподіяння йому або його близьким певної шкоди у випадку невиконання пред'явленої вимоги.

''Погроза насильством'' при протидії законній господарській діяльності полягає в погрозі негайно або в майбутньому застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб. Винний може загрожувати застосуванням будь-якого насильства, наприклад, це погроза завданням побоїв, катуваннями, заподіянням тілесних ушкоджень, зґвалтуванням, позбавленням волі, іншими насильницькими діями. Якщо має місце погроза убивством або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, то такі дії слід кваліфікувати за [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ч. 2 ст. 206 КК України].

''Погроза пошкодження або знищення майна'' має місце лише тоді, коли вона стосується майна, що належить потерпілому або близьким йому особам на праві приватної власності або майна, за збереження якого вони несуть матеріальну відповідальність. Способи, якими винний погрожує це зробити, для кваліфікації значення не мають. Фактичне знищення або пошкодження майна потребує кваліфікації за [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 частинами 2 або 3 ст. 206 КК України].

''Під близькими потерпілому особами'' розуміються як його близькі родичі (батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки), так і інші особи, блага та інтереси яких небайдужі потерпілому (наприклад, інші родичі, свояки, наречений, наречена, коханець, коханка, друзі тощо).

Зазначені вище види погрози можуть бути застосовані альтернативне або в сполученні.

[http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 Стаття 206 КК України] поширюється не тільки на випадки, коли від потерпілого вимагають вчинення (невчинення) певної дії, що здатна заподіяти шкоду його інтересам, а й на ситуації, коли від потерпілого вимагають вчинення (невчинення) дії, що може завдати шкоди інтересам третіх осіб (наприклад, його ділових партнерів), що займаються господарською діяльністю.

Злочин вважається закінченим з моменту пред'явлення певної вимоги, що поєднана із зазначеною в законі погрозою, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

=== Суб’єктивна сторона злочину ===
'''Суб'єктивна сторона злочину''' характеризується виною у виді прямого умислу. Винний усвідомлює, що він без яких-небудь правових підстав протидіє законній господарській діяльності засобами, описаними в [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 206 КК України], і бажає цього. Метою винного є: припинення іншою особою зайняття законною господарською діяльністю або обмеження її, укладання або невиконання угоди, про яку йдеться в [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 206 КК України]. Мотиви злочину можуть бути різними, наприклад:
# користь, коли це робиться за винагороду від конкуруючого підприємця;
# мотиви можуть бути різними (корисливі спонукання, недобросовісна конкуренція, помста, заздрість, особиста неприязнь тощо) і на кваліфікацію не впливають.
Якщо особа вчиняє дії, описані в [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 206 КК України], з метою отримання майна від суб'єкта, що господарює, права на його майно, або домагається вчинення дій майнового характеру на свою користь або на користь близьких йому осіб, то такі дії слід кваліфікувати як вимагання ([http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 189 КК України]).

=== Суб’єкт злочину ===
'''Суб'єкт злочину''' — будь-яка особа, що досягла 16-ти років.

== Кваліфікуючи ознаки протидії законній господарській діяльності ==
'''''У частині 2 ст. 206 КК встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені:'''''

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб;

3) поєднані з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень;

4) поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я;

5) поєднані з пошкодженням чи знищенням майна.

''Під тими самими діями, вчиненими повторно,'' слід розуміти вчинення цього злочину особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений частинами 1,2 або 3 ст. 206 КК, і не була за нього засуджена або мала судимість за нього, не зняту і не погашену в установленому законом порядку. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. У випадках вчинення особою декількох злочинів, передбачених ст. 206 КК, перший з яких не має кваліфікуючих ознак, перший злочин кваліфікується за ч. 1 цієї статті, а другий та наступні – за ч.2 за ознакою вчинення його (їх) повторно ''(відповідно до п. 9 ППВСУ «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 4 червня 2010 №7).''

При ''погрозі вбивством або заподіянням тяжких тілесних ушкоджень'' винний, пред’являючи відповідну протиправну вимогу, погрожує тим, що у випадку її невиконання позбавить життя або заподіє тяжкі тілесні ушкодження потерпілому або близьким йому особам. Погроза вчинити вбивство охоплюється ч.2 ст. 206 КК і додаткової кваліфікації за ст. 129 КК не потребує.

''Насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я потерпілого'', визнаються: легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності, завдання удару, побоїв, обмеження або позбавлення волі, інші насильницькі дії, за умови, що такі дії не були небезпечними для життя і здоров’я у момент їх вчинення. Такі насильницькі дії охоплюються ч.2 ст.206 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

''Пошкодження або знищення майна'' характеризується доведенням його до часткової або повної непридатності щодо цільового призначення. Для кваліфікації злочину за даною ознакою не є обов’язковим заподіяння шкоди у великих розмірах, що є необхідним при умисному знищенні або пошкодженні майна за ч. 1 ст. 194 КК.

'''''У'' частині 3 ст. 206 КК передбачена відповідальність за протидію законній господарській діяльності, вчинену:'''

1) організованою групою;

2) службовою особою з використанням службового становища;

3) поєднану з насильством , що є небезпечним для життя чи здоров’я;

4) яка заподіяла велику шкоду чи спричинила інші тяжкі наслідки.

Протидія законній господарській діяльності, вчинена ''службовою особою з використанням службового становища'', - це вчинення зазначених у ч. 1 ст. 206 КК дій службовою особою з незаконним використанням своїх службових повноважень, які вона мала у зв’язку з виконанням функцій представника влади або організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків. Якщо протидія законній господарській діяльності здійснюється шляхом вчинення службовою особою інших протиправних дій з використанням свого службового становища, вчинене кваліфікується за загальною нормою, передбаченою статтями 364 або 364-1 КК.

''Насильство, що є небезпечним для життя або здоров’я'', - це легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження, а також інше насильство, що було небезпечним для життя або здоров’я в момент його вчинення (застосування зброї, електричного струму, скидання з висоти, насильство, що викликало втрату свідомості, тощо).

Матеріальна шкода вважається ''великою,'' якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує н.м.д.г ( згідно із приміткою до цієї статті). Така шкода може бути наслідком: по-перше, умисного пошкодження або знищення чужого майна, по-друге, самої протидії законній господарській діяльності. У останньому випадку вона виявляється у сфері господарювання у вигляді збитків, завданих укладанням угоди або невиконанням укладеної угоди, про яку йдеться у ч.1 ст.206 КК, або вимушеним зупиненням чи обмеженням законної господарської діяльності.

''Інші тяжкі наслідки –'' це смерть потерпілого, близької йому людини чи іншої особи, самогубство, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, припинення роботи підприємства, масове звільнення з роботи його працівників тощо. Тяжкість наслідків визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин вчинення злочину. Психічне ставлення до тяжких наслідків може бути умисним або необережним. Разом з тим умисне вбивство, вчинене при протидії законній господарській діяльності, додатково кваліфікується за ст. 115 КК, а тяжке тілесне ушкодження (за наявності обтяжуючих обставин) – за ч.2 ст. 121 КК.

Примушування до виконання чи невиконання цивільно - правових зобов’язань за відсутності ознак вимагання ( ст. 189 КК) та протидії законній господарській діяльності (ст.206 КК) кваліфікується за ст.355 КК.

При вирішенні питання про співвідношення протидії законній господарській діяльності (ст. 206) та умисного знищення чи пошкодження чужого майна як злочину проти власності необхідно враховувати зміни, внесені до ст.194 КК Законом України від 15 квітня 2008 р. №270 – VI ''( Уряд. кур’єр. – 2008. – 7 трав. (№83)),'' якими пом’якшена кримінальна відповідальність за цей злочин і які призвели до зміни співвідношення караності названих злочинів. Тому вчинення злочину, передбаченого ст.206 КК, у поєднанні із умисним знищенням чи пошкодженням чужого майна може потребувати додаткової кваліфікації за ч.2 ст. 194 КК лише у випадках, коли пошкодження чи знищення чужого майна було вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом.

У частині 1 ст. 477 КПК, прийнятого 13 квітня 2012 р., злочин, передбачений ч. 1 ст. 206 КК, віднесений до злочинів, у яких кримінальне провадження здійснюється у формі приватного обвинувачення, тобто може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого.
[[Категорія:Кримінальне право]]

Кримінальна відповідальність за експлуатацію дітей

2022-02-11T10:11:54Z

Naira.musaieva: перевірено на актуальність

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/993_166 Конвенція про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/993_013 Конвенція про скасування примусової праці № 105]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція про права дитини]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_384#Text Декларація прав дитини]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 Кримінальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text Кодекс законів про працю України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закон України "Про охорону дитинства"]

== Загальні положення ==
'''Згідно із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_384#Text Декларацією прав дитини]''', слід зазначити, що дитині для повного і гармонійного розвитку її особистості потрібно любов та розуміння. Вона має, якщо це можливо, зростати в піклуванні та під відповідальністю своїх батьків, у будь-якому разі – в атмосфері любові та моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина, крім випадків, коли є виняткові обставини, не має розлучатися зі своєю матір’ю. На суспільство та органи публічної влади має бути покладений обов’язок щодо здійснення особливого піклування про дітей, які не мають сім’ї, та про дітей, які не мають достатніх засобів існування. (принцип 6).

'''Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14#Text Закону України «Про охорону дитин'''ства»'''] всі діти на території України, незалежно від раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного, етнічного або соціального походження, майнового стану, стану здоров’я та народження дітей і їх батьків (чи осіб, які їх замінюють) або будь-яких інших обставин, мають рівні права і свободи, визначені цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.'''

'''Держава гарантує всім дітям рівний доступ до безоплатної правової допомоги,''' необхідної для забезпечення захисту їхніх прав, на підставах та в порядку, встановлених законом, що регулює надання безоплатної правової допомоги.

Дитина не може прийматися на роботу до досягнення належного вікового мінімуму; їй у жодному разі не повинні доручатися чи дозволятися роботи або заняття, які є шкідливими для її здоров’я або перешкоджають її освіті, фізичному, розумовому чи моральному розвитку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_384#Text Декларація прав дитини, принцип 9]).

Тому, відповідно до чинного законодавства, слід зазначити, що '''порядок застосування праці дітей визначається законодавством України про працю '''([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text ст.188 КЗпПУ]). Вік, з якого допускається прийняття дитини на роботу, становить 16 років. Діти, які досягли 15-річного віку, можуть прийматися на роботу, що не завдає шкоди їх здоров’ю і навчанню, за згодою одного з батьків або особи, яка замінює батьків, а також допускається прийняття на роботу учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних і середніх спеціальних навчальних закладів для виконання легкої роботи, що не завдає шкоди здоров'ю і не порушує процесу навчання, у вільний від навчання час по досягненні ними 14-річного віку за згодою одного з батьків або особи, що його замінює.

'''Законодавство забороняє залучати дітей''' до найгірших форм дитячої праці, участі у важких роботах і роботах з шкідливими або небезпечними умовами праці, а також на підземних роботах та до праці понад встановлений законодавством скорочений робочий час.

'''До найгірших форм дитячої праці належать:'''

- усі форми рабства або практика, подібна до рабства, зокрема, продаж дітей та торгівля ними, боргова залежність, а також примусова чи - обов’язкова праця, включаючи примусове чи обов’язкове вербування дітей для використання їх у збройних конфліктах;

- використання, вербування або пропонування дитини для зайняття проституцією, виробництва порнографічної продукції чи порнографічних вистав;

- використання, вербування або пропонування дитини для незаконної діяльності;

- робота, яка за своїм характером чи умовами, в яких вона виконується, може завдати шкоди фізичному або психічному здоров’ю дитини.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021#Text Конвенції ООН про права дитини,] держава-учасниця повинна вжити всі необхідні законодавчі, адміністративні, соціальні і просвітницькі заходи, щодо захисту дитини від усіх форм фізичного та психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої іншої особи, яка турбується про дитину (ст.19). Вона не повинна бути об’єктом торгівлі в будь-якій формі ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_384#Text Декларація прав дитини, принцип 9]).

'''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860#Text Кримінальний кодекс України] (далі - ККУ) передбачає кримінальну відповідальність за експлуатацію дитини (ч.1 ст.150 ККУ), яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання її праці - карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років.'''

==Об'єкт злочину==
'''''Безпосереднім об’єктом''''' злочину, передбаченого цією статтею, є суспільні відносини, що забезпечують особисту волю дитини, її фізичне і психічне здоров’я. ''Потерпілою особою'' є дитина, яка досягла віку, з якого законодавством про працю дозволяється працевлаштування. Умови залучення неповнолітніх до праці викладені у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#Text ст.188 КЗпПУ.]
==Об'єктивна сторона злочину==
З '''''об’єктивної сторони''''' цей злочин полягає в експлуатації дитини, яка не досягла віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування, шляхом використання її праці. Це, наприклад, використання праці підлітка підприємцем у своїй майстерні без належної оплати або використання підлітка для миття автомашин, що знаходяться на стоянці, з вилученням у нього повністю або в більшій частині отриманої від клієнтів винагороди.

Під '''''експлуатацією''''' слід розуміти використання примусової праці дитини або добровільної праці, але безоплатно чи з оплатою, яка зовсім не відповідає кількості або якості виконуваної нею роботи. Також у контексті ст. 150 КК під експлуатацією слід розуміти використання праці дитини, яке суперечить приписам КЗпП, а саме; а) використання приватною особою праці особи, якій не виповнилось 16 років; б) використання приватною особою праці особи, якій виповнилось 15 років, без згоди батьків.

'''Склад злочину''' – ''формальний.'' Злочин є ''закінченим'' з моменту вчинення діяння.

==Суб’єкт злочину==
'''''Суб’єкт''''' злочину – будь-яка особа, яка досягла 16-ти років. Якщо зазначені у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860#Text ст.150 КК] діяння вчинить службова особа, то її дії кваліфікуються за сукупністю ст.150 та відповідно за статтями 364, 364-1, 365 або 365-1 КК, якщо діяння, передбачені останніми статтями, містять всі ознаки складу злочину.

==Суб'єктивна сторона злочину==
'''''Суб’єктивна сторона''''' злочину. ''Вина – прямий умисел''. Особа усвідомлює, що експлуатує дитину і бажає цього.

==Кваліфікуючі ознаки==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860#Text У '''''частині 2 ст. 150 КК'''''']'''' зазначені такі '''''обставини, що обтяжують кримінальну відповідальність:''''' вчинення злочину щодо кількох дітей або якщо була спричинена істотна шкода для здоров’я, фізичного розвитку або освітнього рівня дитини, або якщо дії, зазначені в ч.1 ст.150 КК, були поєднані з використанням дитячої праці на шкідливому виробництві - карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.'''

Експлуатація ''кількох дітей'' означає, що винна особа використовує одночасно або в різний час працю двох або більше підлітків, які не досягли віку, з якого законодавством дозволяється працевлаштування.

''Істотна шкода для здоров’я'' дитини. Це випадки спричинення з необережності потерпілому тяжкого або середньої тяжкості тілесного ушкодження під час або внаслідок експлуатації його праці. Умисне спричинення тілесних ушкоджень дитині, наприклад, з метою примусити працювати або як покарання за недоброякісно виконану роботу потребує кваліфікації за сукупністю ч.2 ст.150 КК та відповідно за статтями 121, 122 або 125 КК.

''Істотною шкодою для фізичного розвитку'' дитини визнаються випадки суттєвого гальмування або припинення взагалі її фізичного розвитку.

''Істотною шкодою для освітнього рівня'' дитини слід визнавати випадки тривалого припинення навчання дитини у школі, що призвело до суттєвого відставання її освітнього рівня від однолітків.

Для з’ясування показників, що свідчать про настання зазначених видів шкоди, необхідно призначити відповідну судову експертизу.

''Шкідливе виробництво'' – це певні роботи або види виробничої діяльності, які у фізичному або моральному відношенні є шкідливими для неповнолітніх. До таких відносять не тільки безпосередньо шкідливі, а й важкі роботи або роботи з небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх (''Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх, затверджений наказом Міністерства охорони здоров’я України від 31 березня 1994 р. №46'' ). Визнання виробництва шкідливим для дитини, праця якої використовується, встановлюється на підставі законодавства про працю.

'''''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860#Text Частиною 3 ст.150 КК']<nowiki>''''</nowiki>''''' передбачена '''''особливо обтяжуюча кримінальну відповідальність обставина''''' '''– вчинення дій, зазначених у ч.1 або ч.2 організованою групою - карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.'''

Під '''''експлуатацією дітей, вчиненою організованою групою,''''' слід розуміти експлуатацію однієї дитини або кількох дітей, а також експлуатацію дітей, поєднану з використанням дитячої праці на шкідливому виробництві, якщо в її готуванні або вчиненні брали участь три і більше осіб, які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього й іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення наміченого плану, відомого всім учасникам групи.

{| class="wikitable"
|-
|Корисно!

Кримінальний кодекс України. Науково - практичний коментар: у 2 т. /за заг.ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. – 5-те вид.,допов. – Х.: Право, 2013.
|}

[[Категорія: Кримінальне право]]

Виборчі права внутрішньо переміщених осіб

2022-01-27T13:25:17Z

Naira.musaieva: редагування

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1706-18#Text Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/698-16#Text Закон України «Про Державний реєстр виборців»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4061-17#Text Закон України «Про вибори народних депутатів України"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/396-20#Text Виборчий кодекс України]

== Поняття внутрішньо переміщеної особи ==

Статтею 1 Закону України «[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1706-18#Text Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб]» визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1706-18#Text Україні.]

Внутрішньо переміщені особи мають такі ж права як і всі громадяни України та не повинні зазнавати дискримінації в процесі реалізації права на свободу думки та совісті, вираження поглядів й переконань, права на свободу об’єднань, на участь в управлінні місцевими справами, права голосу та права на участь в управлінні державними та публічними справами.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1706-18#Text " Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".]

Кожна дитина, у тому числі яка прибула без супроводження батьків, інших законних представників, отримує довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. А підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, на момент їх виникнення. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Форма заяви затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім’ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1706-18#Text Україну.]

Статтею 38 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституції України] передбачено, що всі громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, проте, на практиці внутрішньо переміщені особи, хоча і мають право на участь у виборах, але не можуть належно його реалізувати.

Основними труднощами, які виникають при реалізації права голосу у внутрішньо переміщених осіб на виборах зумовлені положеннями чинного законодавства, які визначають критерії наявності або відсутності права голосу на виборах, поняття виборчої адреси та порядку зміни місця голосування без зміни виборчої адреси.

== Право внутрішньо переміщених осіб голосувати на президентських та парламентських виборах ==

Згідно статті 2 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4061-17#Text Закону України «Про вибори народних депутатів України»], підставою для реалізації виборцем свого права голосу на виборах є його включення до списку виборців на виборчій дільниці. Оскільки, виборець включається до списку виборців на дільниці за його виборчою адресою, а виборчі дільниці, до яких віднесені виборчі адреси ВПО перебувають на територіях, в межах яких загальнодержавні та місцеві вибори не проводяться, внутрішньо переміщені особи можуть взяти участь у виборах лише за процедурою тимчасового місця голосування без зміни виборчої адреси, при цьому можливість тимчасової зміни місця голосування виборця без зміни його виборчої адреси не передбачена для місцевих виборів, оскільки право голосу на місцевих виборах визначається належністю громадянина, який має право голосу, до тієї чи іншої територіальної громади.

Згідно статті 8 Закону України «[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1706-18#Text Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб]» така особа реалізує своє право голосу на виборах Президента України, народних депутатів України, місцевих виборах та референдумах шляхом зміни місця голосування без зміни виборчої адреси згідно з частиною 3 статті 7 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/698-16#Text Закону України "Про Державний реєстр виборців"], якою передбачено, що за мотивованим зверненням виборця, який має право голосу на відповідних виборах чи референдумі, орган ведення Реєстру може тимчасово (на період їх проведення) змінити виборцю місце голосування (виборчу дільницю) без зміни його виборчої адреси. Таке звернення подається до органу ведення Реєстру за місцезнаходженням зазначеної виборцем виборчої дільниці або за виборчою адресою не пізніше ніж за п’ять днів до дня голосування на відповідних виборах чи референдумі. Тимчасова зміна місця голосування виборця підтверджується посвідченням, яке видається виборцю за встановленою формою.

== Право внутрішньо переміщених осіб голосувати на місцевих виборах ==

Відповідно до частини 2 статті 8 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/698-16#Text Закону України «Про Державний реєстр виборців»], виборчою адресою виборця є адреса, за якою зареєстровано його постійне місце проживання відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382-15#Text Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання»], а оскільки, більшість виборчих адрес внутрішньо переміщених осіб належать до територій, які відносяться до тимчасово окупованих, та на яких не здійснюється діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, то у разі зміни виборчої адреси такою особою, вона втрачає статус внутрішньо переміщеної особи.
[[Категорія:Внутрішньо переміщені особи]]
[[Категорія:Виборче право]]

Виборчі права внутрішньо переміщених осіб

2022-01-27T09:31:22Z

Naira.musaieva: перевірено на актуальність та відредаговано

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1706-18#Text Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/698-16#Text Закон України «Про Державний реєстр виборців»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4061-17#Text Закон України «Про вибори народних депутатів України"]

== Поняття внутрішньо переміщеної особи ==

Статтею 1 Закону України «[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1706-18#Text Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб]» визначено, що внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1706-18#Text Україні.]

Внутрішньо переміщені особи мають такі ж права як і всі громадяни України та не повинні зазнавати дискримінації в процесі реалізації права на свободу думки та совісті, вираження поглядів й переконань, права на свободу об’єднань, на участь в управлінні місцевими справами, права голосу та права на участь в управлінні державними та публічними справами.

Факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 Закону України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1706-18#Text " Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб".]

Кожна дитина, у тому числі яка прибула без супроводження батьків, інших законних представників, отримує довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. А підставою для взяття на облік внутрішньо переміщеної особи є проживання на території, де виникли обставини, на момент їх виникнення. Для отримання довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи така особа звертається із заявою до структурного підрозділу з питань соціального захисту населення районних, районних у місті Києві державних адміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі утворення) рад за місцем проживання у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Форма заяви затверджується центральним органом виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах соціального захисту, соціального обслуговування населення, волонтерської діяльності, з питань сім’ї та дітей, оздоровлення та відпочинку дітей, а також захисту прав депортованих за національною ознакою осіб, які повернулися в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1706-18#Text Україну.]

Статтею 38 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституції України] передбачено, що всі громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами, у всеукраїнському та місцевих референдумах, вільно обирати і бути обраними до органів державної влади та органів місцевого самоврядування, проте, на практиці внутрішньо переміщені особи, хоча і мають право на участь у виборах, але не можуть належно його реалізувати.

Основними труднощами, які виникають при реалізації права голосу у внутрішньо переміщених осіб на виборах зумовлені положеннями чинного законодавства, які визначають критерії наявності або відсутності права голосу на виборах, поняття виборчої адреси та порядку зміни місця голосування без зміни виборчої адреси.

== Право внутрішньо переміщених осіб голосувати на президентських та парламентських виборах ==

Згідно статті 2 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4061-17#Text Закону України «Про вибори народних депутатів України»], підставою для реалізації виборцем свого права голосу на виборах є його включення до списку виборців на виборчій дільниці. Оскільки, виборець включається до списку виборців на дільниці за його виборчою адресою, а виборчі дільниці, до яких віднесені виборчі адреси ВПО перебувають на територіях, в межах яких загальнодержавні та місцеві вибори не проводяться, внутрішньо переміщені особи можуть взяти участь у виборах лише за процедурою тимчасового місця голосування без зміни виборчої адреси, при цьому можливість тимчасової зміни місця голосування виборця без зміни його виборчої адреси не передбачена для місцевих виборів, оскільки право голосу на місцевих виборах визначається належністю громадянина, який має право голосу, до тієї чи іншої територіальної громади.

Згідно статті 8 Закону України «[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1706-18#Text Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб]» така особа реалізує своє право голосу на виборах Президента України, народних депутатів України, місцевих виборах та референдумах шляхом зміни місця голосування без зміни виборчої адреси згідно з частиною 3 статті 7 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/698-16#Text Закону України "Про Державний реєстр виборців"], якою передбачено, що за мотивованим зверненням виборця, який має право голосу на відповідних виборах чи референдумі, орган ведення Реєстру може тимчасово (на період їх проведення) змінити виборцю місце голосування (виборчу дільницю) без зміни його виборчої адреси. Таке звернення подається до органу ведення Реєстру за місцезнаходженням зазначеної виборцем виборчої дільниці або за виборчою адресою не пізніше ніж за п’ять днів до дня голосування на відповідних виборах чи референдумі. Тимчасова зміна місця голосування виборця підтверджується посвідченням, яке видається виборцю за встановленою формою.

== Право внутрішньо переміщених осіб голосувати на місцевих виборах ==

Відповідно до частини 2 статті 8 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/698-16#Text Закону України «Про Державний реєстр виборців»], виборчою адресою виборця є адреса, за якою зареєстровано його постійне місце проживання відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382-15#Text Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання»], а оскільки, більшість виборчих адрес внутрішньо переміщених осіб належать до територій, які відносяться до тимчасово окупованих, та на яких не здійснюється діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, то у разі зміни виборчої адреси такою особою, вона втрачає статус внутрішньо переміщеної особи.
[[Категорія:Внутрішньо переміщені особи]]
[[Категорія:Виборче право]]

Особливості утворення державних холдингових компаній

2022-01-24T09:35:30Z

Naira.musaieva: перевірено на актуальність

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/436-15 Господарський кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3528-15 Закон України "Про холдингові компанії в Україні"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/773-2012-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2012 року № 773 "Про затвердження Порядку утворення державної холдингової компанії"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/709-2007-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 року № 709 " Про затвердження переліку галузей або сфер діяльності, в яких не допускається утворення державних холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації]

== Поняття холдингових компаній ==
'''Холдингова компанія''' - акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств.

Відповідно до ст. 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3528-15#Text Закону України "Про холдингові компанії в Україні"] наводиться перелік визначень холдингових компаній, а саме:
* Державна холдингова компанія - холдингова компанія, утворена у формі акціонерного товариства, не менш як 100 відсотків акцій якого належить державі;
* Державна керуюча холдингова компанія - державна холдингова компанія, корпоративним підприємством якої може бути інша державна холдингова компанія чи господарське товариство, холдинговий корпоративний пакет акцій (часток, паїв) якого належить державі;
* Холдингова компанія - акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств;
* Корпоративне підприємство - господарське товариство, холдинговим корпоративним пакетом акцій (часток, паїв) якого володіє, користується та розпоряджається холдингова компанія.

== Особливості утворення холдингових компаній ==
Выдповідно до пункту 2 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/773-2012-%D0%BF#Text Порядку утворення державної холдингової компанії, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2012 року № 773 (далі- Порядок)], державна холдингова компанія утворюється:

1) на базі державного підприємства за рішенням:
* органу, уповноваженого управляти державним майном (далі - орган управління), - у процесі корпоратизації;
* Фонду державного майна - у процесі приватизації чи корпоратизації;
2) шляхом передачі до статутного капіталу створюваної компанії холдингових корпоративних пакетів акцій, що належать державі, за рішенням:
* органу управління - якщо до статутного капіталу компанії передаються пакети акцій, щодо яких повноваження з управління здійснює такий орган;
* Фонду державного майна - якщо до статутного капіталу компанії передаються пакети акцій, щодо яких повноваження з управління здійснює Фонд.
Статутний капітал державної холдингової компанії формується за рахунок належних державі акцій (часток, паїв) відповідних господарських товариств у встановленому законодавством порядку.

Якщо створення компанії передбачає формування її статутного капіталу шляхом передачі пакетів акцій, повноваження з управління якими здійснюють різні органи управління, орган управління, що ініціює створення такої компанії, попередньо подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України проект рішення щодо передачі йому повноважень з управління відповідними корпоративними правами держави, в якому зазначається, що метою передачі повноважень з управління корпоративними правами держави є забезпечення подальшого створення компанії.

Рішення щодо утворення компанії у випадках, зазначених у підпункті 1 та абзацах другому і третьому підпункту 2 пункту 2 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/773-2012-%D0%BF#Text Порядку], приймаються за умови отримання в установленому порядку відповідно до законодавства дозволу Антимонопольного комітету та погодження Кабінету Міністрів України.

Відповідно до законодавства акції державних холдингових компаній не можуть бути передані в управління будь-яким особам. Державні пакети акцій (часток, паїв) та державне майно, передані державою до статутного капіталу державної холдингової компанії, не можуть бути відчужені або перебувати в заставі, використані для формування статутних капіталів будь-яких підприємств. Державній холдинговій компанії забороняється вчиняти будь-які дії, що можуть призвести до відчуження акцій (часток, паїв) або майна, внесених до її статутного капіталу, до завершення процесу її приватизації.

Державна холдингова компанія може бути корпоративним підприємством лише Державної керуючої холдингової компанії.

Рішення про приватизацію державної холдингової компанії може бути прийнято лише після прийняття рішення про приватизацію всіх корпоративних підприємств, пакети акцій (часток, паїв) яких передано до статутного капіталу такої холдингової компанії.

Підготовку до продажу акцій державної холдингової компанії проводять її засновник (засновники) та державні органи приватизації у встановленому законодавством порядку з урахуванням особливостей, визначених законом. При цьому акції (частки, паї) корпоративних підприємств, внесені до її статутного капіталу, не передаються державним органам приватизації з метою їх подальшого продажу. Пакети акцій (часток, паїв) або інше майно, передані до статутного капіталу державної холдингової компанії, перебувають у державній власності і закріплюються за нею на праві господарського відання.

Галузі або сфери діяльності, в яких не допускається утворення державних холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації, визначаються Кабінетом Міністрів України.

== Ініціатор утоврення державних холдингових компаній ==
Ініціаторами утворення компанії (далі - ініціатор) можуть бути:

1) у процесі корпоратизації:
* державне підприємство;
* орган управління;
2) у процесі приватизації:
* Фонд державного майна;
* підприємство, щодо якого прийнято рішення про приватизацію;
* господарське товариство, утворене в процесі корпоратизації;
3) у разі передачі до статутного капіталу створюваної компанії холдингових корпоративних пакетів акцій, що належать державі:
* орган управління;
* Фонд державного майна;
* господарське товариство, утворене в процесі корпоратизації (пункт 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/773-2012-%D0%BF#Text Порядку]).
== Рішення про утворення державних холдингових компаній ==
Ініціатор утворення компанії подає органу, що приймає рішення про її утворення, відповідне '''звернення''', до якого додаються такі документи: 1) обґрунтування доцільності утворення компанії; 2) бізнес-план з визначенням етапів, строків, джерел фінансування, очікуваних результатів від утворення компанії; 3) перелік державних підприємств, на базі яких пропонується утворити компанію, із зазначенням таких відомостей щодо кожного підприємства:
* повне найменування, його місцезнаходження та ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ;
* результати фінансово-господарської діяльності за три попередні звітні роки;
* звіт про оцінку майна підприємства з висновком про його вартість, визначену на підставі незалежної експертної оцінки із застосуванням бази оцінки, що відповідає ринковій вартості. Зазначений звіт подається разом з рецензією, що містить позитивний висновок щодо його відповідності вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна або наявності незначних недоліків, що не вплинули на достовірність оцінки, про відповідність в цілому таким нормативно-правовим актам.
4) проект статуту компанії.

У разі коли ініціатором створення компанії є орган управління, він самостійно забезпечує підготовку документів.

Орган управління, що приймає рішення про утворення компанії, '''протягом одного місяця''' з дня ініціювання відповідного питання, а в разі необхідності отримання відповідного дозволу Антимонопольного комітету - протягом одного місяця з дня отримання такого дозволу готує за погодженням з Мінекономіки, Мінфіном, Фондом державного майна, НКЦПФР, Антимонопольним комітетом і Мін'юстом проект рішення Кабінету Міністрів України про погодження утворення компанії та подає його в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України.

У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження утворення компанії орган, який подав проект відповідного рішення, здійснює заходи щодо забезпечення утворення компанії відповідно до вимог законодавства.

[[Категорія:Господарське право]]

Кримінальна відповідальність за злочини, пов'язані з незаконним поводженням зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами

2021-12-02T07:28:57Z

Naira.musaieva: Редагування

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/576-92-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1992 року № 576 «Про затвердження Положення про дозвільну систему]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0637-98 Наказ Міністерства внутрішніх справ України від 21 серпня 1998 року № 622 «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-02 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 квітня 2002 року № 3 «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами»]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0015700-03#Text Постанова Пленуму Верховного Суду України від 26.12.2003 № 15 " Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень"]
== Поняття незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами. Відповідальність ==
Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами та відповідальність регулюється [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 263 та ст. 263-1 КК України] 

'''[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Стаття 263 КК України].''' Незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами

1. Носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу - 
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Носіння, виготовлення, ремонт або збут кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без передбаченого законом дозволу - 
караються штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк від трьох до шести місяців, або обмеженням волі на строк від двох до п'яти років, або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка вчинила злочин, передбачений частинами першою або другою цієї статті, якщо вона добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси, вибухові речовини або вибухові пристрої.

'''[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Стаття 263-1 КК України.]''' Незаконне виготовлення, переробка чи ремонт вогнепальної зброї або фальсифікація, незаконне видалення чи зміна її маркування, або незаконне виготовлення бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв

1. Незаконне виготовлення, переробка чи ремонт вогнепальної зброї або фальсифікація, незаконне видалення чи зміна її маркування, або незаконне виготовлення бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв - 
караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, - 
караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені організованою групою, - 
караються позбавленням волі на строк від восьми до дванадцяти років.

Важливим моментом є те, що кримінальна відповідальність може наступати лише тоді, коли вилучені зброя, бойові припаси, вибухові речовини чи вибухові пристрої є придатними до використання за цільовим призначенням.

Питання чи є зазначені вище предмети виготовленими промисловим, серійним способом, або є саморобними чи переробленим, не впливає на факт наявності складу злочину.

Необхідно мати на увазі, що визначення факту того, що певний предмет є вогнепальною чи холодною зброєю, бойовим припасом, вибуховою речовиною чи вибуховим пристроєм в конкретних випадках здійснюється на підставі висновку експерта. Під час кримінального провадження для вирішення цього питання має бути обов’язково призначена та проведена криміналістична експертиза.

== Склад злочину, передбаченого ст.263 КК України ==
'''''Суспільна небезпечність''''' незаконного поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами полягає в тому , що воно створює сприятливі умови для вчинення злочинів із використанням зазначених предметів.

'''''Предметом злочину, передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 1 ст. 263 КК України]''''', є вогнепальна зброя (крім гладкоствольної мисливської), бойові припаси, вибухові речовини і вибухові пристрої. 
Вогнепальною зброєю вважається зброя, яка призначена для ураження цілей снарядами, що одержують спрямований рух у стволі (за допомогою сили тиску газів, які утворюються в результаті згоряння метального заряду) та мають достатню кінетичну енергію для ураження цілі, що знаходиться на визначеній відстані. ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0637-98 п. 8.2 наказу МВС «Про затвердження Інструкції про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів» від 21 серпня 1998 р. № 622]). 
До вогнепальної зброї як предмета злочину, передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 262 КК України], належать усі види бойової, спортивної, нарізної мисливської зброї, як серійно виготовленої, так і саморобної чи переробленої, для проведення пострілу з якої використовується сила тиску газів, що утворюється при згоранні вибухових речовин (пороху або інших спе-ціальних горючих сумішей) ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-02 абз. 1 п. 4 постанова Пленуму Верховного Суду № 3 від 26 квітня 2002 р. «Про судову практику в справах про викрадення та інше незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, вибуховими пристроями чи радіоактивними матеріалами»]). 
'''''Предмет злочину, передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 2 ст. 263 КК України]''''', - кинджали, фінські ножі, кастети та інша холодна зброя. 
'''Холодна зброя''' – предмети та пристрої, конструктивно призначені та за своїми властивостями придатні для неодноразового заподіяння шляхом безпосередньої дії тяжких (небезпечних для життя в момент спричинення) і смертельних тілесних ушкоджень, дія яких ґрунтується на використанні м'язової сили людини ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0637-98 п. 8.11 зазначеного наказу МВС від 21.08.1998р. №622]).

Кинджали – це колючо-рубаюча і колючо-ріжуча зброя; фінські ножі – колючо-ріжуча зброя, а кастети – ударно-роздроблююча зброя.

На відміну від вогнепальної зброї застосування холодної зброї і її дія не пов’язані з використанням вибухових речовин і ураження цілей досягається безпосереднім впливом спеціально пристосованої поверхні зброї.

Зброя, бойові припаси, вибухові речовини та вибухові пристрої як предмет злочину, передбаченого ст.263 КК, мають бути придатними до використання за цільовим призначенням ( [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-02#Text п.10 ППВСУ №3).]

=== Об’єктивна сторона злочину ===
'''''Об’єктивна сторона злочину, передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 1 ст. 263 КК України]''''', полягає у носінні, зберіганні, придбанні, передачі чи збуті вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв без передбаченого законом дозволу, а злочину, передбаченого ч. 2 цієї статті, — у носінні, виготовленні, ремонті або збуті кинджалів, фінських ножів, кастетів чи іншої холодної зброї без вказаного дозволу. '''Незаконне носіння''' — це дія з переміщення зазначених предметів, їх транспортування особою безпосередньо при собі (в руках, одязі, сумці, спеціальному футлярі, транспортному засобі тощо). '''Незаконне зберігання''' — це володіння будь-яким із зазначених предметів, що перебувають не при особі, а в обраному нею місці. '''Незаконне придбання''' — це дії, пов’язані з набуттям цих предметів (за винятком викрадення, привласнення, вимагання або заволодіння шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем) у результаті купівлі, обміну, привласнення знайденого, одержання в подарунок, на відшкодування боргу тощо. '''Незаконне виготовлення''' — це дії зі створення чи переробки будь-яких предметів, внаслідок чого вони набувають відповідних характерних властивостей холодної зброї. '''Ремонт''' — це таке відновлення характерних властивостей зазначених предметів шляхом заміни або реставрації зношених чи не придатних з інших причин частин, механізмів, усунення дефектів, поломок чи пошкоджень, налагодження нормального функціонування різних частин і механізмів, унаслідок якого ці предмети стають придатними до використання за цільовим призначенням. '''Незаконна передача''' — це надання цих предметів іншій особі у володіння, для тимчасового зберігання чи використання за цільовим призначенням. '''Незаконний збут''' — це передача їх іншій особі шляхом продажу, обміну, дарування, сплати боргу тощо. 
Злочин має місце лише за умови, що зазначені дії вчинюються без передбаченого законом дозволу, тобто є незаконними.

У зв’язку з тим, що гладкоствольна мисливська зброя не належить до предмета злочину, передбаченого ст.263 КК, її виготовлення необхідно кваліфікувати за наявності інших необхідних умов за ст. 203 КК як зайняття забороненими видами господарської діяльності.

У разі застосування службовою особою при перевищенні влади або службових повноважень зброї, якою вона володіла незаконно, її дії необхідно додатково кваліфікувати за ст.262 або ст.263 КК [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0015700-03#Text (абз.3 п.13 ППВСУ " Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень" від 26 грудня 2003 №15).]
=== Суб’єктивна сторона злочину ===
Із '''''суб’єктивної сторони''''' ці злочини можуть бути вчинені тільки з прямим умислом. 
'''''Цілі і мотиви''''' цих злочинів можуть бути різними. Незаконне поводження зі зброєю, боєприпасами, вибуховими речовинами або вибуховими пристроями з метою вчинення з їх допомогою іншого злочину є ідеальною сукупністю злочинів і повинне тягти відповідальність за [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 263 КК України] і за готування до іншого відповідного злочину ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-02 п. 26 зазначеної ППВСУ від 26 квітня 2002 р. № 3]).
=== Суб’єкт злочину ===
'''''Суб’єктом злочинів''''' може бути будь-яка особа, якій виповнилося 16 років.

Під добровільною здачею органам влади зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв, яка згідно з ч. 3 ст. 263 КК є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності, необхідно розуміти такі дії, коли особа, маючи можливість і надалі зберігати будь-який із зазначених предметів, незалежно від мотивів за власним бажанням передає його відповідному державному органу.

 
При вирішенні питання, чи є незаконними носіння, зберігання, придбання, передача чи збут вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), а також носіння, виготовлення, ремонт або збут холодної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв, суди керуються Положенням про дозвільну систему (затверджене [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/576-92-%D0%BF Постановою КМУ від 12 жовтня 1992 р. № 576] з наступними змінами), [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0637-98 Інструкцією про порядок виготовлення, придбання, зберігання, обліку, перевезення та використання вогнепальної, пневматичної і холодної зброї, пристроїв вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, та зазначених патронів, а також боєприпасів до зброї та вибухових матеріалів] та іншими нормативно-правовими актами. 
Поводження зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами або вибуховими пристроями, передбачене [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 263 КК України], тягне за собою кримінальну відповідальність лише у випадках, коли воно здійснюється без передбаченого законом дозволу, тобто є незаконним. Винний не має ні дійсного, ні уявного права на їх здійснення. Дозвіл на право носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт, передачу та збут зброї, бойових припасів, вибухових речовин та вибухових пристроїв видається певними державними органами, передбаченими законом. Дозвіл на право носіння, зберігання, придбання, виготовлення, ремонт та збут зброї, бойових припасів та вибухових речовин надається органами МВС, які здійснюють дозвільну систему. Військовослужбовцям, працівникам МВС та співробітникам СБУ дозвіл на носіння вогнепальної зброї видають відповідні начальники
Питання про відповідальність за незаконні діяння зі зброєю, бойовими припасами, вибуховими речовинами, радіоактивними матеріалами осіб, які ними користуються у зв’язку зі службовою діяльністю, вирішуються з урахуванням нормативних актів (інструкцій, правил, наказів тощо), що регулюють порядок поводження з цими предметами ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-02 п. 2 зазначеної ППВСУ від 26 квітня 2002 р. № 3]).
== Склад злочину, передбаченого [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст.263-1 КК України] ==
=== Предмет злочину ===
'''''Предметом злочину''''', передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 263-1 КК України], є будь-яка вогнепальна зброя, у тому числі і гладкоствольна мисливська, бойові припаси, у тому числі і до гладкоствольної мисливської зброї, вибухові речовини та вибухові пристрої.
=== Об’єктивна сторона злочину ===
'''''Об’єктивна сторона злочину''''', передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 263-1 КК України], полягає в незаконному виготовленні, переробці чи ремонті вогнепальної зброї або незаконному виготовленні бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв. 
Під '''''незаконним виготовленням''''' вогнепальної зброї, бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв потрібно розуміти вчинені без передбаченого законодавством дозволу дії по їх створенню. 
'''''Переробка вогнепальної зброї''''' - це перероблення тих чи інших предметів шляхом надання їм властивостей вогнепальної зброї. Таким діями, зокрема, є перероблення ракетниці, стартового, будівельного, газового пістолета, інших пристроїв, пристосованих для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, у зброю, придатну до стрільби тощо ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-02 п.13 зазначеної ППВСУ від 26 квітня 2002 р. № 3]). 
Злочин є закінченим, якщо виготовлений предмет може бути використаний як зброя, боєприпаси, вибухові речовини або вибуховий пристрій незалежно від неза¬вершеності тих чи інших частин або оздоблювальних (оброблюваних) робіт. Це положення стосується і переробки вогнепальної зброї. 
'''''Ремонт вогнепальної зброї''''' - це таке відновлення характерних властивостей зазначеного предмета шляхом заміни або реставрації зношених чи непридатних з інших причин частин, механізмів, усунення дефектів, поломок чи пошкоджень, налагодження нормального функціонування різних частин і механізмів, внаслідок якого ці предмети стають придатними до використання за цільовим призначенням ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-02 п.14 зазначеної ППВСУ від 26 квітня 2002 р. № 3]). 
Виготовлення, переробка чи ремонт вогнепальної зброї або виготовлення бойових припасів, вибухових речовин чи вибухових пристроїв повинно бути незаконним, тобто здійснюватися без передбаченого законодавством відповідного дозволу.
=== Суб’єктивна сторона злочину ===
Із '''''суб’єктивної сторон''и''' ці злочини можуть бути вчинені тільки з прямим умислом.
'''''Цілі і мотиви''''' цих злочинів можуть бути різними. Незаконне виготовлення, переробка чи ремонт вогнепальної зброї або незаконне виготовлення бойових припасів, вибухових речовин або вибухових пристроїв з метою вчинення з їх допомогою іншого злочину є ідеальною сукупністю злочинів і повинне тягти за собою відповідальність за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 263-1 КК України] і за готування до іншого відповідного злочину.
=== Суб’єкт злочину ===
'''''Суб’єктом злочинів''''' може бути будь-яка особа, якій виповнилось 16 років.

[[Категорія:Кримінальне право]]

Адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі

2021-11-02T13:09:33Z

Naira.musaieva: редагування

== Нормативна база ==
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1129-15 Кримінально-виконавчий кодекс України]
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ru/264/94-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі"]
# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0046-04 Наказ Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту України з питань виконання покарань від 04.11.2003 № 1303/203 "Про затвердження Інструкції про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі"]
== Поняття адміністративного нагляду ==
'''''Адміністративний нагляд''''' - це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами Національної поліції. 

Адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них.
== Підстави для встановлення адмiнiстративного нагляду. Категорії осіб, щодо яких він встановлюється ==
{| class="wikitable"
|-
! colspan="2" | Особи, щодо яких встановлюється адміністративний нагляд !! Підстави для встановлення адміністративного нагляду
|-
| б. || засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними для суспільства || матеріали установ виконання покарань
|-
| в. || засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, незважаючи на попередження органів Національної поліції, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняють інші правопорушення || матеріали органів Національної поліції
|-
| г. || засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів || вирок суду, що набрав законної сили
|-
|ґ
|засуджених до позбавлення волі за злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи
|вирок суду, що набрав законної сили
|}

== Порядок встановлення, здійснення та припинення адмiнiстративного нагляду ==
=== Порядок встановлення адміністративного нагляду ===
Адміністративний нагляд встановлюється:
* щодо осіб, зазначених у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-вр#Text пунктах "б", "г" і "ґ" статті 3 цього Закону], - в судовому засіданні одноособово суддею районного, районного у місті, міського та міськрайонного суду за місцезнаходженням установи виконання покарань за поданням начальника установи виконання покарань;
* щодо осіб, зазначених у [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-%D0%B2%D1%80 пункті "в" статті 3 Закону], - в судовому засіданні одноособово суддею районного, районного у місті, міського та міськрайонного суду за місцем проживання особи, звільненої з місць позбавлення волі, за поданням начальника органу Національної поліції.

У поданні мають бути визначені обмеження, які пропонує встановити на підставі [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ru/264/94-%D0%B2%D1%80 статті 10 Закону] відповідно начальник установи виконання покарань чи начальник органу Національної поліції щодо поведінки піднаглядного, та обгрунтування доцільності таких заходів.

Разом з поданням до суду надсилаються копія вироку та матеріали, що свідчать про необхідність встановлення адміністративного нагляду за відповідною особою.

У судове засідання викликається особа, щодо якої внесено подання про встановлення адміністративного нагляду, а за її клопотанням - і захисник, а також представник органу, начальник якого вніс подання. Розгляд питання починається доповіддю про зміст подання та матеріалів, що надійшли разом з ним, після чого заслуховуються пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання. Після розгляду справи суддя виходить до нарадчої кімнати для прийняття рішення, після чого повертається в зал засідань і оголошує постанову про встановлення адміністративного нагляду та обмежень, які встановлюються щодо поведінки піднаглядного.

Постанова судді може бути оскаржена в установленому законом порядку.

Постанова судді надсилається для виконання начальнику органу Національної поліції України за місцем проживання особи, щодо якої встановлено нагляд, а у випадках, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-вр#Text пунктами "б", "г" і "ґ" статті 3 цього Закону], - начальнику установи виконання покарань.

Адміністрація установи виконання покарань постанову судді надсилає для виконання органу Національної поліції за вибраним піднаглядним місцем проживання в день його звільнення.
=== Термін адміністративного нагляду ===
Адміністративний нагляд встановлюється у визначеному статтею 5 цього Закону порядку терміном від одного року до двох років і не може перевищувати термінів, передбачених законом для погашення або зняття судимості. Для осіб, зазначених у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-вр#Text пункті "ґ" статті 3 цього Закону], '''адміністративний нагляд встановлюється на строк до погашення судимості.'''

У разі, коли є підстава вважати, що особа, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, залишається небезпечною для суспільства, '''адміністративний нагляд''' за поданням відповідного органу Національної поліції '''може бути продовжено''' у визначеному [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-%D0%B2%D1%80 Законом] порядку кожного разу ще на шість місяців, але не більше терміну, передбаченого законом для погашення або зняття судимості.

Термін адміністративного нагляду починається з дня оголошення особі постанови судді про встановлення адміністративного нагляду.
=== Здійснення адміністративного нагляду ===
Адміністративний нагляд здійснюється Національною Поліцією. Осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, беруть на облік, фотографують, а у разі необхідності у них беруть відбитки пальців. Працівники поліції зобов'язані систематично контролювати поведінку цих осіб, запобігати порушенням ними громадського порядку та прав інших громадян і припиняти їх, проводити розшук осіб, які уникають адміністративного нагляду.
=== Припинення адміністративного нагляду ===
Адміністративний нагляд припиняється постановою судді за поданням начальника органу Національної поліції:
* у разі погашення або зняття судимості з особи, яка перебуває під наглядом ('''піднаглядний може сам подати клопотання про зняття нагляду''');
* достроково, якщо піднаглядний перестав бути небезпечним для суспільства і позитивно характеризується за місцем роботи і проживання.

В інших випадках адміністративний нагляд автоматично припиняється: 
* після закінчення терміну, на який його встановлено, якщо органом Національної поліції не подано клопотання про продовження нагляду або суддя відмовив у продовженні нагляду;
*у разі засудження піднаглядного до позбавлення волі і направлення його до місця відбування покарання;
*у разі смерті піднаглядного.
Порядок розгляду в суді питання про припинення адміністративного нагляду здійснюється відповідно до вимог [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-вр#Text частини четвертої статті 5 цього Закону].

== Обов'язки піднаглядних ==
Особи, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, зобов'язані вести законопослушний спосіб життя, не порушувати громадський порядок і додержувати таких правил: 
* прибути у визначений установою виконання покарань термін в обране ними місце проживання і зареєструватися в органі Національної поліції;
* з'являтися за викликом органу Національної поліції у вказаний термін і давати усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням правил адміністративного нагляду;
* повідомляти поліцейських, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання, а також про виїзд за межі району (міста) у службових справах;
* в разі від'їзду в особистих справах з дозволу поліцейського в інший населений пункт та '''перебування там більше доби''' зареєструватися у відповідному органі Національної поліції.
Після припинення адміністративного нагляду особи, зазначені у пункті "ґ" статті 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-%D0%B2%D1%80#Text Закону України " Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі"], зобов’язані повідомляти органи Національної поліції України про зміну свого місця проживання чи перебування. За заявою прокурора на підставі рішення суду такий обов’язок також може бути встановлений щодо осіб, які відбули покарання за тяжкі або особливо тяжкі злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи та до яких не було застосовано адміністративного нагляду. Цей обов’язок встановлюється строком на три роки та може бути подовжений на такий самий строк на підставі судового рішення за заявою прокурора, поданою за місцем проживання особи, на яку покладається такий обов’язок.

== Обмеження до осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд ==
До осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, за постановою суду можуть бути застосовані частково або у повному обсязі такі обмеження: 
* заборона виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу;
*заборона перебування у визначених місцях району (міста);
* заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста);
* реєстрація в поліції від одного до чотирьох разів на місяць.
Під час здійснення адміністративного нагляду суд за поданням начальника органу Національної поліції з урахуванням особи піднаглядного, його способу життя і поведінки може змінювати (зменшувати або збільшувати) обсяг обмежень.

 '''Підстави для зміни обсягу обмежень дій піднаглядних, продовження чи припинення адміністративного нагляду.'''

Начальник міськ-, райвідділу внутрішніх справ під час здійснення адміністративного нагляду з урахуванням особи піднаглядного, його способу життя і поведінки направляє до суду подання щодо:

* продовження терміну адміністративного нагляду;
* збільшення або зменшення обсягу обмежень дій піднаглядних;
* припинення адміністративного нагляду. До подання додаються матеріали, що готуються відповідно до пунктів 4.3 та 4.4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0046-04#Text Інструкції про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі] (крім випадків, передбачених у частині другій статті 8 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-%D0%B2%D1%80#Text Закону України " Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі"]). Якщо піднаглядному призначено покарання, що не пов'язане з позбавленням волі, адміністративний нагляд не припиняється. Після припинення адміністративного нагляду дільничний інспектор міліції продовжує здійснювати індивідуально-профілактичну роботу до закінчення передбаченого законом строку погашення судимості або її зняття.

== Відповідальність за порушення законодавства про адміністративний нагляд та контроль за його здійсненням ==
У разі злісного порушення правил адміністративного нагляду, передбачених статтями 9 і 10 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-%D0%B2%D1%80#Text Закону України " Про адіміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі"], особи, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, притягаються до відповідальності згідно з законодавством.

Посадові особи, винні у порушенні законодавства України про адміністративний нагляд, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Контроль за здійсненням адміністративного нагляду покладається на органи Національної поліції.
[[Категорія:Кримінально-виконавче право]]
[[Категорія:Засуджені]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Правоохоронні органи]]

Адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі

2021-11-02T13:01:20Z

Naira.musaieva: редагування

== Нормативна база ==
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1129-15 Кримінально-виконавчий кодекс України]
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ru/264/94-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі"]
# [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0046-04 Наказ Міністерства внутрішніх справ України, Державного департаменту України з питань виконання покарань від 04.11.2003 № 1303/203 "Про затвердження Інструкції про організацію здійснення адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі"]
== Поняття адміністративного нагляду ==
'''''Адміністративний нагляд''''' - це система тимчасових примусових профілактичних заходів спостереження і контролю за поведінкою окремих осіб, звільнених з місць позбавлення волі, що здійснюються органами Національної поліції. 

Адміністративний нагляд встановлюється з метою запобігання вчиненню злочинів окремими особами, звільненими з місць позбавлення волі, і здійснення виховного впливу на них.
== Підстави для встановлення адмiнiстративного нагляду. Категорії осіб, щодо яких він встановлюється ==
{| class="wikitable"
|-
! colspan="2" | Особи, щодо яких встановлюється адміністративний нагляд !! Підстави для встановлення адміністративного нагляду
|-
| б. || засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо під час відбування покарання їх поведінка свідчила, що вони вперто не бажають стати на шлях виправлення і залишаються небезпечними для суспільства || матеріали установ виконання покарань
|-
| в. || засуджених до позбавлення волі за тяжкі, особливо тяжкі злочини або засуджених два і більше разів до позбавлення волі за умисні злочини, якщо вони після відбування покарання або умовно-дострокового звільнення від відбування покарання, незважаючи на попередження органів Національної поліції, систематично порушують громадський порядок і права інших громадян, вчиняють інші правопорушення || матеріали органів Національної поліції
|-
| г. || засуджених до позбавлення волі за один із злочинів, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів || вирок суду, що набрав законної сили
|-
|ґ
|засуджених до позбавлення волі за злочин проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи
|вирок суду, що набрав законної сили
|}

== Порядок встановлення, здійснення та припинення адмiнiстративного нагляду ==
=== Порядок встановлення адміністративного нагляду ===
Адміністративний нагляд встановлюється:
* щодо осіб, зазначених у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-вр#Text пунктах "б", "г" і "ґ" статті 3 цього Закону], - в судовому засіданні одноособово суддею районного, районного у місті, міського та міськрайонного суду за місцезнаходженням установи виконання покарань за поданням начальника установи виконання покарань;
* щодо осіб, зазначених у [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-%D0%B2%D1%80 пункті "в" статті 3 Закону], - в судовому засіданні одноособово суддею районного, районного у місті, міського та міськрайонного суду за місцем проживання особи, звільненої з місць позбавлення волі, за поданням начальника органу Національної поліції.

У поданні мають бути визначені обмеження, які пропонує встановити на підставі [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/ru/264/94-%D0%B2%D1%80 статті 10 Закону] відповідно начальник установи виконання покарань чи начальник органу Національної поліції щодо поведінки піднаглядного, та обгрунтування доцільності таких заходів.

Разом з поданням до суду надсилаються копія вироку та матеріали, що свідчать про необхідність встановлення адміністративного нагляду за відповідною особою.

У судове засідання викликається особа, щодо якої внесено подання про встановлення адміністративного нагляду, а за її клопотанням - і захисник, а також представник органу, начальник якого вніс подання. Розгляд питання починається доповіддю про зміст подання та матеріалів, що надійшли разом з ним, після чого заслуховуються пояснення осіб, які з'явилися у судове засідання. Після розгляду справи суддя виходить до нарадчої кімнати для прийняття рішення, після чого повертається в зал засідань і оголошує постанову про встановлення адміністративного нагляду та обмежень, які встановлюються щодо поведінки піднаглядного.

Постанова судді може бути оскаржена в установленому законом порядку.

Постанова судді надсилається для виконання начальнику органу Національної поліції України за місцем проживання особи, щодо якої встановлено нагляд, а у випадках, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-вр#Text пунктами "б", "г" і "ґ" статті 3 цього Закону], - начальнику установи виконання покарань.

Адміністрація установи виконання покарань постанову судді надсилає для виконання органу Національної поліції за вибраним піднаглядним місцем проживання в день його звільнення.
=== Термін адміністративного нагляду ===
Адміністративний нагляд встановлюється у визначеному статтею 5 цього Закону порядку терміном від одного року до двох років і не може перевищувати термінів, передбачених законом для погашення або зняття судимості. Для осіб, зазначених у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-вр#Text пункті "ґ" статті 3 цього Закону], '''адміністративний нагляд встановлюється на строк до погашення судимості.'''

У разі, коли є підстава вважати, що особа, щодо якої встановлено адміністративний нагляд, залишається небезпечною для суспільства, '''адміністративний нагляд''' за поданням відповідного органу Національної поліції '''може бути продовжено''' у визначеному [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-%D0%B2%D1%80 Законом] порядку кожного разу ще на шість місяців, але не більше терміну, передбаченого законом для погашення або зняття судимості.

Термін адміністративного нагляду починається з дня оголошення особі постанови судді про встановлення адміністративного нагляду.
=== Здійснення адміністративного нагляду ===
Адміністративний нагляд здійснюється Національною Поліцією. Осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, беруть на облік, фотографують, а у разі необхідності у них беруть відбитки пальців. Працівники поліції зобов'язані систематично контролювати поведінку цих осіб, запобігати порушенням ними громадського порядку та прав інших громадян і припиняти їх, проводити розшук осіб, які уникають адміністративного нагляду.
=== Припинення адміністративного нагляду ===
Адміністративний нагляд припиняється постановою судді за поданням начальника органу Національної поліції:
* у разі погашення або зняття судимості з особи, яка перебуває під наглядом ('''піднаглядний може сам подати клопотання про зняття нагляду''');
* достроково, якщо піднаглядний перестав бути небезпечним для суспільства і позитивно характеризується за місцем роботи і проживання.

В інших випадках адміністративний нагляд автоматично припиняється: 
* після закінчення терміну, на який його встановлено, якщо органом Національної поліції не подано клопотання про продовження нагляду або суддя відмовив у продовженні нагляду;
*у разі засудження піднаглядного до позбавлення волі і направлення його до місця відбування покарання;
*у разі смерті піднаглядного.
Порядок розгляду в суді питання про припинення адміністративного нагляду здійснюється відповідно до вимог [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-вр#Text частини четвертої статті 5 цього Закону].

== Обов'язки піднаглядних ==
Особи, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, зобов'язані вести законопослушний спосіб життя, не порушувати громадський порядок і додержувати таких правил: 
* прибути у визначений установою виконання покарань термін в обране ними місце проживання і зареєструватися в органі Національної поліції;
* з'являтися за викликом органу Національної поліції у вказаний термін і давати усні та письмові пояснення з питань, пов'язаних з виконанням правил адміністративного нагляду;
* повідомляти поліцейських, які здійснюють адміністративний нагляд, про зміну місця роботи чи проживання, а також про виїзд за межі району (міста) у службових справах;
* в разі від'їзду в особистих справах з дозволу поліцейського в інший населений пункт та '''перебування там більше доби''' зареєструватися у відповідному органі Національної поліції.
Після припинення адміністративного нагляду особи, зазначені у пункті "ґ" статті 3 Закону України " Про адміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі", зобов’язані повідомляти органи Національної поліції України про зміну свого місця проживання чи перебування. За заявою прокурора на підставі рішення суду такий обов’язок також може бути встановлений щодо осіб, які відбули покарання за тяжкі або особливо тяжкі злочини проти статевої свободи та статевої недоторканості малолітньої особи та до яких не було застосовано адміністративного нагляду. Цей обов’язок встановлюється строком на три роки та може бути подовжений на такий самий строк на підставі судового рішення за заявою прокурора, поданою за місцем проживання особи, на яку покладається такий [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-%D0%B2%D1%80#Text обов’язок.]

== Обмеження до осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд ==
До осіб, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, за постановою суду можуть бути застосовані частково або у повному обсязі такі обмеження: 
* заборона виходу з будинку (квартири) у визначений час, який не може перевищувати восьми годин на добу;
*заборона перебування у визначених місцях району (міста);
* заборона виїзду чи обмеження часу виїзду в особистих справах за межі району (міста);
* реєстрація в поліції від одного до чотирьох разів на місяць.
Під час здійснення адміністративного нагляду суд за поданням начальника органу Національної поліції з урахуванням особи піднаглядного, його способу життя і поведінки може змінювати (зменшувати або збільшувати) обсяг обмежень.

 '''Підстави для зміни обсягу обмежень дій піднаглядних, продовження чи припинення адміністративного нагляду.'''

Начальник міськ-, райвідділу внутрішніх справ під час здійснення адміністративного нагляду з урахуванням особи піднаглядного, його способу життя і поведінки направляє до суду подання щодо:

* продовження терміну адміністративного нагляду;
* збільшення або зменшення обсягу обмежень дій піднаглядних;
* припинення адміністративного нагляду. До подання додаються матеріали, що готуються відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0046-04#Text пунктів 4.3 та 4.4 Інструкції (крім випадків, передбачених у частині другій статті 8 Закону).] Якщо піднаглядному призначено покарання, що не пов'язане з позбавленням волі, адміністративний нагляд не припиняється. Після припинення адміністративного нагляду дільничний інспектор міліції продовжує здійснювати індивідуально-профілактичну роботу до закінчення передбаченого законом строку погашення судимості або її зняття.

== Відповідальність за порушення законодавства про адміністративний нагляд та контроль за його здійсненням ==
У разі злісного порушення правил адміністративного нагляду, передбачених статтями 9 і 10 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/264/94-%D0%B2%D1%80#Text Закону України " Про адіміністративний нагляд за особами, звільненими з місць позбавлення волі"], особи, щодо яких встановлено адміністративний нагляд, притягаються до відповідальності згідно з законодавством.

Посадові особи, винні у порушенні законодавства України про адміністративний нагляд, притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.

Контроль за здійсненням адміністративного нагляду покладається на органи Національної поліції.
[[Категорія:Кримінально-виконавче право]]
[[Категорія:Засуджені]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Правоохоронні органи]]

Правове регулювання охорони вод від забруднення відходами промисловості

2021-10-08T09:35:32Z

Naira.musaieva:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України];
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водний кодекс України];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text Закон України « Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року»];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/791%D0%B0-12#Text Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"].

== Проблема забруднення вод ==
Україна є однією з найменш водозабезпечених країн Європи, при цьому водокористування в країні здійснюється переважно нераціонально. Внаслідок токсичного, мікробіологічного та біогенного забруднення відбувається погіршення екологічного стану річкових басейнів, а також прибережних вод та територіальних вод Чорного і Азовського морів. Особливо слід відзначити незадовільний стан причорноморських лиманів, більшість з яких належать до природно-заповідного фонду і є унікальними рекреаційними ресурсами. Підземні води України в багатьох регіонах за своєю якістю не відповідають установленим вимогам до джерел водопостачання, що пов’язано передусім з антропогенним забрудненням, а інтенсивне їх використання призводить до виснаження горизонтів підземних вод.
Основними джерелами забруднення вод є скиди з промислових об’єктів, неналежний стан інфраструктури водовідведення та очисних споруд, недотримання норм водоохоронних зон, змив та дренування токсичних речовин із земель сільськогосподарського призначення.
Основні речовини, що призводять до забруднення, - сполуки важких металів, сполуки азоту та фосфору, нафтопродукти, феноли, сульфати, поверхнево-активні речовини. Останнім часом зростає забруднення медичними відходами та мікропластиком, яке на сьогодні [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text не контролюється].
До факторів, які спричиняють забруднення водойм відходами промисловості можна віднести: 
* використання застарілих технологій виробництва та устаткування; 
* надмірна концентрація промислових підприємств; 
* незручна структура промислового виробництва, що полягає в значному рівні зосередження екологічно небезпечних виробництв у межах певних регіонів чи місцевостей; 
* недосконалість або відсутність необхідних природоохоронних систем; 
* відсутність необхідного юридичного та економічного механізмів, які б заохочували запровадження екологічно безпечних технологій і природоохоронних систем.
Забруднення вод призводить до виникнення різноманітних захворювань населення, зниження загальної резистентності організму і, як наслідок, до підвищення рівня загальної захворюваності, зокрема на інфекційні та онкологічні захворювання.
Діюча нині система моніторингу вод є неефективною та застарілою, не відповідає сучасним європейським стандартам.
Система державного управління у сфері охорони вод потребує невідкладного реформування і переходу до інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text принципом].
== Цілі запобігання забруднення водойм ==
Для цілей запобігання забруднення водойм, у тому числі, відходами промисловості [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водним кодексом України] (надалі – ВК України) у ст.ст. 35-40 закріплено відповідні нормативи стосовно використання та охорони водних об’єктів, до яких належать: вимоги екологічної безпеки водокористування; екологічні вимоги щодо якості води; вимоги стосовно дозволеного рівня скидання забруднюючих відходів; галузеві технологічні вимоги формування речовин, що викидаються у водойми; технологічні вимоги відносно використання води.
Відповідно до Водного кодексу України забороняється скидання у водні об’єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших відходів і сміття. Підприємствам, установам, організаціям і громадянам заборонене забруднення, засмічування поверхні водозаборів, льодового покриву водойм, водостоків, а також морів, їх заток, лиманів, виробничими побутовими та іншими забруднюючими речовинами. Власники засобів водного транспорту, трубопроводів, плаваючих та інших споруд зобов’язані забезпечувати охорону вод від забруднення мастильними, паливними, хімічними, нафтовими та інших забруднюючими речовинами.
Обов’язкове отримання запобігання забрудненню при зберіганні, транспортуванні та використанні добрив, хімічних засобів захисту рослин та інших токсичних препаратів і речовин сільськогосподарськими підприємствами.
Підприємства, установи і організації, діяльність яких може впливати на стан підземних вод, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів, повинні здійснювати заходи що до попередження забруднення підземних вод, а також об’єднувати локальні мережі спостережу вальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.
Користування водами, що зазнали радіоактивного забруднення, здійснюється відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/791%D0%B0-12#Text Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"] та інших актів законодавства України.

== Правова охорона водних ресурсів ==
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/paran21#n21 ВК України] всі води становлять її водний фонд. До нього належать: 
поверхневі води: 
* природні водойми (озера, водостоки – річки, струмки),штучні водостоки (водосховища, ставки, канави, інші водні об’єкти),
* підземні води та джерела,
* внутрішні морські води та територіальне море. 
До земель водного фонду належать землі, зайняті морями, іншими водоймищами, болотами, а також островами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок, водойм, гідротехнічними і іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі виділені під смуги відведення для них, береговими смугами водних шляхів. 
Усі води підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання, та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров’ю людей, зменшенню рибних запасів, погіршенню умов існування деяких тварин, зниження родючості землі та інші несприятливі явища в наслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.
Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди водам (водним об'єктам), може бути припинена за рішенням суду.

== Досвід Європейського союзу ==
На рівні Європейського Союзу (надалі – ЄС) проблемі забруднення водних ресурсів відходами промисловості приділяється особлива увага. Так, для цілей захисту водного середовища запроваджено переліки небезпечних речовин, скидання яких у водні об’єкти взагалі заборонено або може здійснюватися виключно за наявності відповідного дозволу у встановлених обсягах. Окрім того, на держави-члени ЄС покладено зобов’язання розробити відповідні програми для цілей зменшення обсягів забруднення водойм, які містять стандарти екологічної якості водних ресурсів. Також розроблено критерії оцінки хімічного стану води, критерії виявлення значних і підвищених тенденцій зростання концентрацій забруднень у підземних водах та виявлення початку зворотної тенденції тощо.

== Відповідальність ==
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 ст. 110 ВК України], передбачає можливість застосування заходів дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової або кримінальної відповідальності у разі недодержання водного законодавства.

Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій.

Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у:

1) самовільному захопленні водних об'єктів;

2) забрудненні та засміченні вод;

3) порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду;

4) руйнуванні русел річок, струмків та водотоків або порушенні природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій;

5) введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності;

6) недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування;

7) самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин);

8) порушенні правил ведення державного обліку вод або перекрученні чи внесенні недостовірних відомостей в документи державної статистичної звітності;

9) пошкодженні водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушенні правил експлуатації та встановлених режимів їх роботи;

10) незаконному створенні систем скидання зворотних вод у водні об'єкти, міську каналізаційну мережу або зливну каналізацію та несанкціонованому скиданні зворотних вод;

11) використанні земель водного фонду не за призначенням;

12) неповідомленні (приховуванні) відомостей про аварійні ситуації на водних об'єктах;

13) відмові від надання (приховуванні) проектної документації та висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, а також актів і висновків комісій, які приймали об'єкт в експлуатацію;

14) порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text ст. 111 ВК України] вказує, що підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від збору за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.

Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.
[[Категорія:Екологічне право]]

Правове регулювання охорони вод від забруднення відходами промисловості

2021-10-08T09:34:47Z

Naira.musaieva:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України];
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водний кодекс України];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text Закон України « Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року»];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/791%D0%B0-12#Text Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"].

== Проблема забруднення вод ==
Україна є однією з найменш водозабезпечених країн Європи, при цьому водокористування в країні здійснюється переважно нераціонально. Внаслідок токсичного, мікробіологічного та біогенного забруднення відбувається погіршення екологічного стану річкових басейнів, а також прибережних вод та територіальних вод Чорного і Азовського морів. Особливо слід відзначити незадовільний стан причорноморських лиманів, більшість з яких належать до природно-заповідного фонду і є унікальними рекреаційними ресурсами. Підземні води України в багатьох регіонах за своєю якістю не відповідають установленим вимогам до джерел водопостачання, що пов’язано передусім з антропогенним забрудненням, а інтенсивне їх використання призводить до виснаження горизонтів підземних вод.
Основними джерелами забруднення вод є скиди з промислових об’єктів, неналежний стан інфраструктури водовідведення та очисних споруд, недотримання норм водоохоронних зон, змив та дренування токсичних речовин із земель сільськогосподарського призначення.
Основні речовини, що призводять до забруднення, - сполуки важких металів, сполуки азоту та фосфору, нафтопродукти, феноли, сульфати, поверхнево-активні речовини. Останнім часом зростає забруднення медичними відходами та мікропластиком, яке на сьогодні [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text не контролюється].
До факторів, які спричиняють забруднення водойм відходами промисловості можна віднести: 
* використання застарілих технологій виробництва та устаткування; 
* надмірна концентрація промислових підприємств; 
* незручна структура промислового виробництва, що полягає в значному рівні зосередження екологічно небезпечних виробництв у межах певних регіонів чи місцевостей; 
* недосконалість або відсутність необхідних природоохоронних систем; 
* відсутність необхідного юридичного та економічного механізмів, які б заохочували запровадження екологічно безпечних технологій і природоохоронних систем.
Забруднення вод призводить до виникнення різноманітних захворювань населення, зниження загальної резистентності організму і, як наслідок, до підвищення рівня загальної захворюваності, зокрема на інфекційні та онкологічні захворювання.
Діюча нині система моніторингу вод є неефективною та застарілою, не відповідає сучасним європейським стандартам.
Система державного управління у сфері охорони вод потребує невідкладного реформування і переходу до інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text принципом]
== Цілі запобігання забруднення водойм ==
Для цілей запобігання забруднення водойм, у тому числі, відходами промисловості [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водним кодексом України] (надалі – ВК України) у ст.ст. 35-40 закріплено відповідні нормативи стосовно використання та охорони водних об’єктів, до яких належать: вимоги екологічної безпеки водокористування; екологічні вимоги щодо якості води; вимоги стосовно дозволеного рівня скидання забруднюючих відходів; галузеві технологічні вимоги формування речовин, що викидаються у водойми; технологічні вимоги відносно використання води.
Відповідно до Водного кодексу України забороняється скидання у водні об’єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших відходів і сміття. Підприємствам, установам, організаціям і громадянам заборонене забруднення, засмічування поверхні водозаборів, льодового покриву водойм, водостоків, а також морів, їх заток, лиманів, виробничими побутовими та іншими забруднюючими речовинами. Власники засобів водного транспорту, трубопроводів, плаваючих та інших споруд зобов’язані забезпечувати охорону вод від забруднення мастильними, паливними, хімічними, нафтовими та інших забруднюючими речовинами.
Обов’язкове отримання запобігання забрудненню при зберіганні, транспортуванні та використанні добрив, хімічних засобів захисту рослин та інших токсичних препаратів і речовин сільськогосподарськими підприємствами.
Підприємства, установи і організації, діяльність яких може впливати на стан підземних вод, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів, повинні здійснювати заходи що до попередження забруднення підземних вод, а також об’єднувати локальні мережі спостережу вальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.
Користування водами, що зазнали радіоактивного забруднення, здійснюється відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/791%D0%B0-12#Text Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"] та інших актів законодавства України.

== Правова охорона водних ресурсів ==
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/paran21#n21 ВК України] всі води становлять її водний фонд. До нього належать: 
поверхневі води: 
* природні водойми (озера, водостоки – річки, струмки),штучні водостоки (водосховища, ставки, канави, інші водні об’єкти),
* підземні води та джерела,
* внутрішні морські води та територіальне море. 
До земель водного фонду належать землі, зайняті морями, іншими водоймищами, болотами, а також островами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок, водойм, гідротехнічними і іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі виділені під смуги відведення для них, береговими смугами водних шляхів. 
Усі води підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання, та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров’ю людей, зменшенню рибних запасів, погіршенню умов існування деяких тварин, зниження родючості землі та інші несприятливі явища в наслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.
Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди водам (водним об'єктам), може бути припинена за рішенням суду.

== Досвід Європейського союзу ==
На рівні Європейського Союзу (надалі – ЄС) проблемі забруднення водних ресурсів відходами промисловості приділяється особлива увага. Так, для цілей захисту водного середовища запроваджено переліки небезпечних речовин, скидання яких у водні об’єкти взагалі заборонено або може здійснюватися виключно за наявності відповідного дозволу у встановлених обсягах. Окрім того, на держави-члени ЄС покладено зобов’язання розробити відповідні програми для цілей зменшення обсягів забруднення водойм, які містять стандарти екологічної якості водних ресурсів. Також розроблено критерії оцінки хімічного стану води, критерії виявлення значних і підвищених тенденцій зростання концентрацій забруднень у підземних водах та виявлення початку зворотної тенденції тощо.

== Відповідальність ==
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 ст. 110 ВК України], передбачає можливість застосування заходів дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової або кримінальної відповідальності у разі недодержання водного законодавства.

Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій.

Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у:

1) самовільному захопленні водних об'єктів;

2) забрудненні та засміченні вод;

3) порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду;

4) руйнуванні русел річок, струмків та водотоків або порушенні природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій;

5) введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності;

6) недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування;

7) самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин);

8) порушенні правил ведення державного обліку вод або перекрученні чи внесенні недостовірних відомостей в документи державної статистичної звітності;

9) пошкодженні водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушенні правил експлуатації та встановлених режимів їх роботи;

10) незаконному створенні систем скидання зворотних вод у водні об'єкти, міську каналізаційну мережу або зливну каналізацію та несанкціонованому скиданні зворотних вод;

11) використанні земель водного фонду не за призначенням;

12) неповідомленні (приховуванні) відомостей про аварійні ситуації на водних об'єктах;

13) відмові від надання (приховуванні) проектної документації та висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, а також актів і висновків комісій, які приймали об'єкт в експлуатацію;

14) порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text ст. 111 ВК України] вказує, що підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від збору за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.

Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.
[[Категорія:Екологічне право]]

Правове регулювання охорони вод від забруднення відходами промисловості

2021-10-08T09:33:39Z

Naira.musaieva:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України];
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водний кодекс України];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text Закон України « Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року»];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/791%D0%B0-12#Text Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"].

== Проблема забруднення вод ==
Україна є однією з найменш водозабезпечених країн Європи, при цьому водокористування в країні здійснюється переважно нераціонально. Внаслідок токсичного, мікробіологічного та біогенного забруднення відбувається погіршення екологічного стану річкових басейнів, а також прибережних вод та територіальних вод Чорного і Азовського морів. Особливо слід відзначити незадовільний стан причорноморських лиманів, більшість з яких належать до природно-заповідного фонду і є унікальними рекреаційними ресурсами. Підземні води України в багатьох регіонах за своєю якістю не відповідають установленим вимогам до джерел водопостачання, що пов’язано передусім з антропогенним забрудненням, а інтенсивне їх використання призводить до виснаження горизонтів підземних вод.
Основними джерелами забруднення вод є скиди з промислових об’єктів, неналежний стан інфраструктури водовідведення та очисних споруд, недотримання норм водоохоронних зон, змив та дренування токсичних речовин із земель сільськогосподарського призначення.
Основні речовини, що призводять до забруднення, - сполуки важких металів, сполуки азоту та фосфору, нафтопродукти, феноли, сульфати, поверхнево-активні речовини. Останнім часом зростає забруднення медичними відходами та мікропластиком, яке на сьогодні [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text не контролюється].
До факторів, які спричиняють забруднення водойм відходами промисловості можна віднести: 
* використання застарілих технологій виробництва та устаткування; 
* надмірна концентрація промислових підприємств; 
* незручна структура промислового виробництва, що полягає в значному рівні зосередження екологічно небезпечних виробництв у межах певних регіонів чи місцевостей; 
* недосконалість або відсутність необхідних природоохоронних систем; 
* відсутність необхідного юридичного та економічного механізмів, які б заохочували запровадження екологічно безпечних технологій і природоохоронних систем.
Забруднення вод призводить до виникнення різноманітних захворювань населення, зниження загальної резистентності організму і, як наслідок, до підвищення рівня загальної захворюваності, зокрема на інфекційні та онкологічні захворювання.
Діюча нині система моніторингу вод є неефективною та застарілою, не відповідає сучасним європейським стандартам.
Система державного управління у сфері охорони вод потребує невідкладного реформування і переходу до інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим принципом [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text].
== Цілі запобігання забруднення водойм ==
Для цілей запобігання забруднення водойм, у тому числі, відходами промисловості [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водним кодексом України] (надалі – ВК України) у ст.ст. 35-40 закріплено відповідні нормативи стосовно використання та охорони водних об’єктів, до яких належать: вимоги екологічної безпеки водокористування; екологічні вимоги щодо якості води; вимоги стосовно дозволеного рівня скидання забруднюючих відходів; галузеві технологічні вимоги формування речовин, що викидаються у водойми; технологічні вимоги відносно використання води.
Відповідно до Водного кодексу України забороняється скидання у водні об’єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших відходів і сміття. Підприємствам, установам, організаціям і громадянам заборонене забруднення, засмічування поверхні водозаборів, льодового покриву водойм, водостоків, а також морів, їх заток, лиманів, виробничими побутовими та іншими забруднюючими речовинами. Власники засобів водного транспорту, трубопроводів, плаваючих та інших споруд зобов’язані забезпечувати охорону вод від забруднення мастильними, паливними, хімічними, нафтовими та інших забруднюючими речовинами.
Обов’язкове отримання запобігання забрудненню при зберіганні, транспортуванні та використанні добрив, хімічних засобів захисту рослин та інших токсичних препаратів і речовин сільськогосподарськими підприємствами.
Підприємства, установи і організації, діяльність яких може впливати на стан підземних вод, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів, повинні здійснювати заходи що до попередження забруднення підземних вод, а також об’єднувати локальні мережі спостережу вальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.
Користування водами, що зазнали радіоактивного забруднення, здійснюється відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/791%D0%B0-12#Text Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"] та інших актів законодавства України.

== Правова охорона водних ресурсів ==
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/paran21#n21 ВК України] всі води становлять її водний фонд. До нього належать: 
поверхневі води: 
* природні водойми (озера, водостоки – річки, струмки),штучні водостоки (водосховища, ставки, канави, інші водні об’єкти),
* підземні води та джерела,
* внутрішні морські води та територіальне море. 
До земель водного фонду належать землі, зайняті морями, іншими водоймищами, болотами, а також островами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок, водойм, гідротехнічними і іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі виділені під смуги відведення для них, береговими смугами водних шляхів. 
Усі води підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання, та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров’ю людей, зменшенню рибних запасів, погіршенню умов існування деяких тварин, зниження родючості землі та інші несприятливі явища в наслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.
Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди водам (водним об'єктам), може бути припинена за рішенням суду.

== Досвід Європейського союзу ==
На рівні Європейського Союзу (надалі – ЄС) проблемі забруднення водних ресурсів відходами промисловості приділяється особлива увага. Так, для цілей захисту водного середовища запроваджено переліки небезпечних речовин, скидання яких у водні об’єкти взагалі заборонено або може здійснюватися виключно за наявності відповідного дозволу у встановлених обсягах. Окрім того, на держави-члени ЄС покладено зобов’язання розробити відповідні програми для цілей зменшення обсягів забруднення водойм, які містять стандарти екологічної якості водних ресурсів. Також розроблено критерії оцінки хімічного стану води, критерії виявлення значних і підвищених тенденцій зростання концентрацій забруднень у підземних водах та виявлення початку зворотної тенденції тощо.

== Відповідальність ==
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 ст. 110 ВК України], передбачає можливість застосування заходів дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової або кримінальної відповідальності у разі недодержання водного законодавства.

Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій.

Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у:

1) самовільному захопленні водних об'єктів;

2) забрудненні та засміченні вод;

3) порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду;

4) руйнуванні русел річок, струмків та водотоків або порушенні природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій;

5) введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності;

6) недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування;

7) самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин);

8) порушенні правил ведення державного обліку вод або перекрученні чи внесенні недостовірних відомостей в документи державної статистичної звітності;

9) пошкодженні водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушенні правил експлуатації та встановлених режимів їх роботи;

10) незаконному створенні систем скидання зворотних вод у водні об'єкти, міську каналізаційну мережу або зливну каналізацію та несанкціонованому скиданні зворотних вод;

11) використанні земель водного фонду не за призначенням;

12) неповідомленні (приховуванні) відомостей про аварійні ситуації на водних об'єктах;

13) відмові від надання (приховуванні) проектної документації та висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, а також актів і висновків комісій, які приймали об'єкт в експлуатацію;

14) порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text ст. 111 ВК України] вказує, що підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від збору за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.

Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.
[[Категорія:Екологічне право]]

Правове регулювання охорони вод від забруднення відходами промисловості

2021-10-08T09:32:41Z

Naira.musaieva:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України];
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водний кодекс України];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text Закон України « Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року»];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/791%D0%B0-12#Text Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"].

== Проблема забруднення вод ==
Україна є однією з найменш водозабезпечених країн Європи, при цьому водокористування в країні здійснюється переважно нераціонально. Внаслідок токсичного, мікробіологічного та біогенного забруднення відбувається погіршення екологічного стану річкових басейнів, а також прибережних вод та територіальних вод Чорного і Азовського морів. Особливо слід відзначити незадовільний стан причорноморських лиманів, більшість з яких належать до природно-заповідного фонду і є унікальними рекреаційними ресурсами. Підземні води України в багатьох регіонах за своєю якістю не відповідають установленим вимогам до джерел водопостачання, що пов’язано передусім з антропогенним забрудненням, а інтенсивне їх використання призводить до виснаження горизонтів підземних вод.
Основними джерелами забруднення вод є скиди з промислових об’єктів, неналежний стан інфраструктури водовідведення та очисних споруд, недотримання норм водоохоронних зон, змив та дренування токсичних речовин із земель сільськогосподарського призначення.
Основні речовини, що призводять до забруднення, - сполуки важких металів, сполуки азоту та фосфору, нафтопродукти, феноли, сульфати, поверхнево-активні речовини. Останнім часом зростає забруднення медичними відходами та мікропластиком, яке на сьогодні [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text не контролюється].
До факторів, які спричиняють забруднення водойм відходами промисловості можна віднести: 
* використання застарілих технологій виробництва та устаткування; 
* надмірна концентрація промислових підприємств; 
* незручна структура промислового виробництва, що полягає в значному рівні зосередження екологічно небезпечних виробництв у межах певних регіонів чи місцевостей; 
* недосконалість або відсутність необхідних природоохоронних систем; 
* відсутність необхідного юридичного та економічного механізмів, які б заохочували запровадження екологічно безпечних технологій і природоохоронних систем.
Забруднення вод призводить до виникнення різноманітних захворювань населення, зниження загальної резистентності організму і, як наслідок, до підвищення рівня загальної захворюваності, зокрема на інфекційні та онкологічні захворювання.
Діюча нині система моніторингу вод є неефективною та застарілою, не відповідає сучасним європейським стандартам.
Система державного управління у сфері охорони вод потребує невідкладного реформування і переходу до інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text].
== Цілі запобігання забруднення водойм ==
Для цілей запобігання забруднення водойм, у тому числі, відходами промисловості [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водним кодексом України] (надалі – ВК України) у ст.ст. 35-40 закріплено відповідні нормативи стосовно використання та охорони водних об’єктів, до яких належать: вимоги екологічної безпеки водокористування; екологічні вимоги щодо якості води; вимоги стосовно дозволеного рівня скидання забруднюючих відходів; галузеві технологічні вимоги формування речовин, що викидаються у водойми; технологічні вимоги відносно використання води.
Відповідно до Водного кодексу України забороняється скидання у водні об’єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших відходів і сміття. Підприємствам, установам, організаціям і громадянам заборонене забруднення, засмічування поверхні водозаборів, льодового покриву водойм, водостоків, а також морів, їх заток, лиманів, виробничими побутовими та іншими забруднюючими речовинами. Власники засобів водного транспорту, трубопроводів, плаваючих та інших споруд зобов’язані забезпечувати охорону вод від забруднення мастильними, паливними, хімічними, нафтовими та інших забруднюючими речовинами.
Обов’язкове отримання запобігання забрудненню при зберіганні, транспортуванні та використанні добрив, хімічних засобів захисту рослин та інших токсичних препаратів і речовин сільськогосподарськими підприємствами.
Підприємства, установи і організації, діяльність яких може впливати на стан підземних вод, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів, повинні здійснювати заходи що до попередження забруднення підземних вод, а також об’єднувати локальні мережі спостережу вальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.
Користування водами, що зазнали радіоактивного забруднення, здійснюється відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/791%D0%B0-12#Text Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"] та інших актів законодавства України.

== Правова охорона водних ресурсів ==
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/paran21#n21 ВК України] всі води становлять її водний фонд. До нього належать: 
поверхневі води: 
* природні водойми (озера, водостоки – річки, струмки),штучні водостоки (водосховища, ставки, канави, інші водні об’єкти),
* підземні води та джерела,
* внутрішні морські води та територіальне море. 
До земель водного фонду належать землі, зайняті морями, іншими водоймищами, болотами, а також островами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок, водойм, гідротехнічними і іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі виділені під смуги відведення для них, береговими смугами водних шляхів. 
Усі води підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання, та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров’ю людей, зменшенню рибних запасів, погіршенню умов існування деяких тварин, зниження родючості землі та інші несприятливі явища в наслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.
Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди водам (водним об'єктам), може бути припинена за рішенням суду.

== Досвід Європейського союзу ==
На рівні Європейського Союзу (надалі – ЄС) проблемі забруднення водних ресурсів відходами промисловості приділяється особлива увага. Так, для цілей захисту водного середовища запроваджено переліки небезпечних речовин, скидання яких у водні об’єкти взагалі заборонено або може здійснюватися виключно за наявності відповідного дозволу у встановлених обсягах. Окрім того, на держави-члени ЄС покладено зобов’язання розробити відповідні програми для цілей зменшення обсягів забруднення водойм, які містять стандарти екологічної якості водних ресурсів. Також розроблено критерії оцінки хімічного стану води, критерії виявлення значних і підвищених тенденцій зростання концентрацій забруднень у підземних водах та виявлення початку зворотної тенденції тощо.

== Відповідальність ==
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 ст. 110 ВК України], передбачає можливість застосування заходів дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової або кримінальної відповідальності у разі недодержання водного законодавства.

Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій.

Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у:

1) самовільному захопленні водних об'єктів;

2) забрудненні та засміченні вод;

3) порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду;

4) руйнуванні русел річок, струмків та водотоків або порушенні природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій;

5) введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності;

6) недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування;

7) самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин);

8) порушенні правил ведення державного обліку вод або перекрученні чи внесенні недостовірних відомостей в документи державної статистичної звітності;

9) пошкодженні водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушенні правил експлуатації та встановлених режимів їх роботи;

10) незаконному створенні систем скидання зворотних вод у водні об'єкти, міську каналізаційну мережу або зливну каналізацію та несанкціонованому скиданні зворотних вод;

11) використанні земель водного фонду не за призначенням;

12) неповідомленні (приховуванні) відомостей про аварійні ситуації на водних об'єктах;

13) відмові від надання (приховуванні) проектної документації та висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, а також актів і висновків комісій, які приймали об'єкт в експлуатацію;

14) порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text ст. 111 ВК України] вказує, що підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від збору за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.

Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.
[[Категорія:Екологічне право]]

Правове регулювання охорони вод від забруднення відходами промисловості

2021-10-08T09:30:57Z

Naira.musaieva:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України];
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водний кодекс України];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text Закон України « Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року»];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/791%D0%B0-12#Text Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"].

== Проблема забруднення вод ==
Україна є однією з найменш водозабезпечених країн Європи, при цьому водокористування в країні здійснюється переважно нераціонально. Внаслідок токсичного, мікробіологічного та біогенного забруднення відбувається погіршення екологічного стану річкових басейнів, а також прибережних вод та територіальних вод Чорного і Азовського морів. Особливо слід відзначити незадовільний стан причорноморських лиманів, більшість з яких належать до природно-заповідного фонду і є унікальними рекреаційними ресурсами. Підземні води України в багатьох регіонах за своєю якістю не відповідають установленим вимогам до джерел водопостачання, що пов’язано передусім з антропогенним забрудненням, а інтенсивне їх використання призводить до виснаження горизонтів підземних вод.
Основними джерелами забруднення вод є скиди з промислових об’єктів, неналежний стан інфраструктури водовідведення та очисних споруд, недотримання норм водоохоронних зон, змив та дренування токсичних речовин із земель сільськогосподарського призначення.
Основні речовини, що призводять до забруднення, - сполуки важких металів, сполуки азоту та фосфору, нафтопродукти, феноли, сульфати, поверхнево-активні речовини. Останнім часом зростає забруднення медичними відходами та мікропластиком, яке на сьогодні [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text не контролюється] [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text Закон України « Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року»].
До факторів, які спричиняють забруднення водойм відходами промисловості можна віднести: 
* використання застарілих технологій виробництва та устаткування; 
* надмірна концентрація промислових підприємств; 
* незручна структура промислового виробництва, що полягає в значному рівні зосередження екологічно небезпечних виробництв у межах певних регіонів чи місцевостей; 
* недосконалість або відсутність необхідних природоохоронних систем; 
* відсутність необхідного юридичного та економічного механізмів, які б заохочували запровадження екологічно безпечних технологій і природоохоронних систем.
Забруднення вод призводить до виникнення різноманітних захворювань населення, зниження загальної резистентності організму і, як наслідок, до підвищення рівня загальної захворюваності, зокрема на інфекційні та онкологічні захворювання.
Діюча нині система моніторингу вод є неефективною та застарілою, не відповідає сучасним європейським стандартам.
Система державного управління у сфері охорони вод потребує невідкладного реформування і переходу до інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим принципом [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text Закон України « Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року»].
== Цілі запобігання забруднення водойм ==
Для цілей запобігання забруднення водойм, у тому числі, відходами промисловості [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водним кодексом України] (надалі – ВК України) у ст.ст. 35-40 закріплено відповідні нормативи стосовно використання та охорони водних об’єктів, до яких належать: вимоги екологічної безпеки водокористування; екологічні вимоги щодо якості води; вимоги стосовно дозволеного рівня скидання забруднюючих відходів; галузеві технологічні вимоги формування речовин, що викидаються у водойми; технологічні вимоги відносно використання води.
Відповідно до Водного кодексу України забороняється скидання у водні об’єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших відходів і сміття. Підприємствам, установам, організаціям і громадянам заборонене забруднення, засмічування поверхні водозаборів, льодового покриву водойм, водостоків, а також морів, їх заток, лиманів, виробничими побутовими та іншими забруднюючими речовинами. Власники засобів водного транспорту, трубопроводів, плаваючих та інших споруд зобов’язані забезпечувати охорону вод від забруднення мастильними, паливними, хімічними, нафтовими та інших забруднюючими речовинами.
Обов’язкове отримання запобігання забрудненню при зберіганні, транспортуванні та використанні добрив, хімічних засобів захисту рослин та інших токсичних препаратів і речовин сільськогосподарськими підприємствами.
Підприємства, установи і організації, діяльність яких може впливати на стан підземних вод, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів, повинні здійснювати заходи що до попередження забруднення підземних вод, а також об’єднувати локальні мережі спостережу вальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.
Користування водами, що зазнали радіоактивного забруднення, здійснюється відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/791%D0%B0-12#Text Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"] та інших актів законодавства України.

== Правова охорона водних ресурсів ==
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/paran21#n21 ВК України] всі води становлять її водний фонд. До нього належать: 
поверхневі води: 
* природні водойми (озера, водостоки – річки, струмки),штучні водостоки (водосховища, ставки, канави, інші водні об’єкти),
* підземні води та джерела,
* внутрішні морські води та територіальне море. 
До земель водного фонду належать землі, зайняті морями, іншими водоймищами, болотами, а також островами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок, водойм, гідротехнічними і іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі виділені під смуги відведення для них, береговими смугами водних шляхів. 
Усі води підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання, та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров’ю людей, зменшенню рибних запасів, погіршенню умов існування деяких тварин, зниження родючості землі та інші несприятливі явища в наслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.
Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди водам (водним об'єктам), може бути припинена за рішенням суду.

== Досвід Європейського союзу ==
На рівні Європейського Союзу (надалі – ЄС) проблемі забруднення водних ресурсів відходами промисловості приділяється особлива увага. Так, для цілей захисту водного середовища запроваджено переліки небезпечних речовин, скидання яких у водні об’єкти взагалі заборонено або може здійснюватися виключно за наявності відповідного дозволу у встановлених обсягах. Окрім того, на держави-члени ЄС покладено зобов’язання розробити відповідні програми для цілей зменшення обсягів забруднення водойм, які містять стандарти екологічної якості водних ресурсів. Також розроблено критерії оцінки хімічного стану води, критерії виявлення значних і підвищених тенденцій зростання концентрацій забруднень у підземних водах та виявлення початку зворотної тенденції тощо.

== Відповідальність ==
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 ст. 110 ВК України], передбачає можливість застосування заходів дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової або кримінальної відповідальності у разі недодержання водного законодавства.

Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій.

Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у:

1) самовільному захопленні водних об'єктів;

2) забрудненні та засміченні вод;

3) порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду;

4) руйнуванні русел річок, струмків та водотоків або порушенні природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій;

5) введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності;

6) недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування;

7) самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин);

8) порушенні правил ведення державного обліку вод або перекрученні чи внесенні недостовірних відомостей в документи державної статистичної звітності;

9) пошкодженні водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушенні правил експлуатації та встановлених режимів їх роботи;

10) незаконному створенні систем скидання зворотних вод у водні об'єкти, міську каналізаційну мережу або зливну каналізацію та несанкціонованому скиданні зворотних вод;

11) використанні земель водного фонду не за призначенням;

12) неповідомленні (приховуванні) відомостей про аварійні ситуації на водних об'єктах;

13) відмові від надання (приховуванні) проектної документації та висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, а також актів і висновків комісій, які приймали об'єкт в експлуатацію;

14) порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text ст. 111 ВК України] вказує, що підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від збору за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.

Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.
[[Категорія:Екологічне право]]

Правове регулювання охорони вод від забруднення відходами промисловості

2021-10-08T09:23:45Z

Naira.musaieva: редагування

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України];
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водний кодекс України];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text Закон України « Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року»];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/791%D0%B0-12#Text Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"].

== Проблема забруднення вод ==
Україна є однією з найменш водозабезпечених країн Європи, при цьому водокористування в країні здійснюється переважно нераціонально. Внаслідок токсичного, мікробіологічного та біогенного забруднення відбувається погіршення екологічного стану річкових басейнів, а також прибережних вод та територіальних вод Чорного і Азовського морів. Особливо слід відзначити незадовільний стан причорноморських лиманів, більшість з яких належать до природно-заповідного фонду і є унікальними рекреаційними ресурсами. Підземні води України в багатьох регіонах за своєю якістю не відповідають установленим вимогам до джерел водопостачання, що пов’язано передусім з антропогенним забрудненням, а інтенсивне їх використання призводить до виснаження горизонтів підземних вод.
Основними джерелами забруднення вод є скиди з промислових об’єктів, неналежний стан інфраструктури водовідведення та очисних споруд, недотримання норм водоохоронних зон, змив та дренування токсичних речовин із земель сільськогосподарського призначення.
Основні речовини, що призводять до забруднення, - сполуки важких металів, сполуки азоту та фосфору, нафтопродукти, феноли, сульфати, поверхнево-активні речовини. Останнім часом зростає забруднення медичними відходами та мікропластиком, яке на сьогодні не контролюється [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text Закон України « Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року»].
До факторів, які спричиняють забруднення водойм відходами промисловості можна віднести: 
* використання застарілих технологій виробництва та устаткування; 
* надмірна концентрація промислових підприємств; 
* незручна структура промислового виробництва, що полягає в значному рівні зосередження екологічно небезпечних виробництв у межах певних регіонів чи місцевостей; 
* недосконалість або відсутність необхідних природоохоронних систем; 
* відсутність необхідного юридичного та економічного механізмів, які б заохочували запровадження екологічно безпечних технологій і природоохоронних систем.
Забруднення вод призводить до виникнення різноманітних захворювань населення, зниження загальної резистентності організму і, як наслідок, до підвищення рівня загальної захворюваності, зокрема на інфекційні та онкологічні захворювання.
Діюча нині система моніторингу вод є неефективною та застарілою, не відповідає сучасним європейським стандартам.
Система державного управління у сфері охорони вод потребує невідкладного реформування і переходу до інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим принципом [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2697-19#Text Закон України « Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2030 року»].
== Цілі запобігання забруднення водойм ==
Для цілей запобігання забруднення водойм, у тому числі, відходами промисловості [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водним кодексом України] (надалі – ВК України) у ст.ст. 35-40 закріплено відповідні нормативи стосовно використання та охорони водних об’єктів, до яких належать: вимоги екологічної безпеки водокористування; екологічні вимоги щодо якості води; вимоги стосовно дозволеного рівня скидання забруднюючих відходів; галузеві технологічні вимоги формування речовин, що викидаються у водойми; технологічні вимоги відносно використання води.
Відповідно до Водного кодексу України забороняється скидання у водні об’єкти виробничих, побутових, радіоактивних та інших відходів і сміття. Підприємствам, установам, організаціям і громадянам заборонене забруднення, засмічування поверхні водозаборів, льодового покриву водойм, водостоків, а також морів, їх заток, лиманів, виробничими побутовими та іншими забруднюючими речовинами. Власники засобів водного транспорту, трубопроводів, плаваючих та інших споруд зобов’язані забезпечувати охорону вод від забруднення мастильними, паливними, хімічними, нафтовими та інших забруднюючими речовинами.
Обов’язкове отримання запобігання забрудненню при зберіганні, транспортуванні та використанні добрив, хімічних засобів захисту рослин та інших токсичних препаратів і речовин сільськогосподарськими підприємствами.
Підприємства, установи і організації, діяльність яких може впливати на стан підземних вод, які експлуатують накопичувачі промислових, побутових і сільськогосподарських стоків чи відходів, повинні здійснювати заходи що до попередження забруднення підземних вод, а також об’єднувати локальні мережі спостережу вальних свердловин для контролю за якісним станом цих вод.
Користування водами, що зазнали радіоактивного забруднення, здійснюється відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/791%D0%B0-12#Text Закону України "Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи"] та інших актів законодавства України.

== Правова охорона водних ресурсів ==
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80/paran21#n21 ВК України] всі води становлять її водний фонд. До нього належать: 
поверхневі води: 
* природні водойми (озера, водостоки – річки, струмки),штучні водостоки (водосховища, ставки, канави, інші водні об’єкти),
* підземні води та джерела,
* внутрішні морські води та територіальне море. 
До земель водного фонду належать землі, зайняті морями, іншими водоймищами, болотами, а також островами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок, водойм, гідротехнічними і іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі виділені під смуги відведення для них, береговими смугами водних шляхів. 
Усі води підлягають охороні від забруднення, засмічення, вичерпання, та інших дій, які можуть погіршити умови водопостачання, завдати шкоди здоров’ю людей, зменшенню рибних запасів, погіршенню умов існування деяких тварин, зниження родючості землі та інші несприятливі явища в наслідок зміни фізичних і хімічних властивостей вод, зниження їх здатності до природного очищення, порушення гідрологічного і гідрогеологічного режиму вод.
Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди водам (водним об'єктам), може бути припинена за рішенням суду.

== Досвід Європейського союзу ==
На рівні Європейського Союзу (надалі – ЄС) проблемі забруднення водних ресурсів відходами промисловості приділяється особлива увага. Так, для цілей захисту водного середовища запроваджено переліки небезпечних речовин, скидання яких у водні об’єкти взагалі заборонено або може здійснюватися виключно за наявності відповідного дозволу у встановлених обсягах. Окрім того, на держави-члени ЄС покладено зобов’язання розробити відповідні програми для цілей зменшення обсягів забруднення водойм, які містять стандарти екологічної якості водних ресурсів. Також розроблено критерії оцінки хімічного стану води, критерії виявлення значних і підвищених тенденцій зростання концентрацій забруднень у підземних водах та виявлення початку зворотної тенденції тощо.

== Відповідальність ==
[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 ст. 110 ВК України], передбачає можливість застосування заходів дисциплінарної, адміністративної, цивільно-правової або кримінальної відповідальності у разі недодержання водного законодавства.

Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій.

Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у:

1) самовільному захопленні водних об'єктів;

2) забрудненні та засміченні вод;

3) порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду;

4) руйнуванні русел річок, струмків та водотоків або порушенні природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій;

5) введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності;

6) недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування;

7) самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин);

8) порушенні правил ведення державного обліку вод або перекрученні чи внесенні недостовірних відомостей в документи державної статистичної звітності;

9) пошкодженні водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушенні правил експлуатації та встановлених режимів їх роботи;

10) незаконному створенні систем скидання зворотних вод у водні об'єкти, міську каналізаційну мережу або зливну каналізацію та несанкціонованому скиданні зворотних вод;

11) використанні земель водного фонду не за призначенням;

12) неповідомленні (приховуванні) відомостей про аварійні ситуації на водних об'єктах;

13) відмові від надання (приховуванні) проектної документації та висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, а також актів і висновків комісій, які приймали об'єкт в експлуатацію;

14) порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення.

Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text ст. 111 ВК України] вказує, що підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відшкодування збитків, завданих внаслідок порушень водного законодавства, не звільняє винних від збору за спеціальне водокористування, а також від необхідності здійснення заходів щодо ліквідації шкідливих наслідків.

Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.
[[Категорія:Екологічне право]]

Особливості ввезення в Україну лікарських засобів

2021-09-03T14:51:28Z

Naira.musaieva: посилання на нормативно-правові акти

== Нормативна база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/123/96-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про лікарські засоби"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0965-11 Порядок ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 11 серпня 2011 року за № 965/19703]
* Порядок проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23 вересня 2009 року № 690, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 жовтня 2009 року за № 1010/17026 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 12 липня 2012 року № 523)[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1010-09#n16]

== Поняття "лікарського засобу" ==
Визначення лікарського засобу наведено в статті 2 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/123/96-%D0%B2%D1%80 Закону України "Про лікарські засоби"]: 
'''Лікарський засіб''' - будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), що має властивості та призначена для лікування або профілактики захворювань у людей, чи будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), яка може бути призначена для запобігання вагітності, відновлення, корекції чи зміни фізіологічних функцій у людини шляхом здійснення фармакологічної, імунологічної або метаболічної дії або для встановлення медичного діагнозу.

== Одержання ліцензії для ввезення в Україну лікарських засобів ==
На територію України можуть ввозитися лікарські засоби, зареєстровані в Україні, за наявності сертифіката якості серії лікарського засобу, що видається виробником, та ліцензії на імпорт лікарських засобів (крім АФІ), що видається імпортеру (виробнику або особі, що представляє виробника лікарських засобів на території України), у порядку, встановленому законодавством. У додатку до ліцензії зазначаються перелік лікарських засобів, дозволених до імпорту ліцензіату, а також особливі умови провадження діяльності. 
Підставою для видачі ліцензії на імпорт лікарських засобів є:
* наявність відповідної матеріально-технічної бази,
* кваліфікованого персоналу,
* умови щодо контролю за якістю лікарських засобів, що будуть ввозитися на територію України.
Відповідність матеріально-технічної бази, кваліфікації персоналу, а також умов щодо контролю за якістю лікарських засобів, що будуть ввозитися на територію України, встановленим вимогам та заявленим характеристикам у поданих заявником документах для одержання ліцензії підлягає обов'язковій перевірці до видачі ліцензії у межах строків, передбачених для видачі ліцензії, за місцем провадження діяльності органом ліцензування у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я. Термін придатності лікарських засобів, що ввозяться на територію України, має становити не менше половини терміну, визначеного виробником, за умови, якщо виробник визначив термін менше одного року, або не менш як шість місяців, за умови, якщо виробник визначив термін більше одного року. 

== Контроль за ввезенням на територію України лікарських засобів ==
Контроль за ввезенням на митну територію України лікарських засобів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері контролю якості та безпеки лікарських засобів. Усі лікарські засоби, що ввозяться на митну територію України з метою їх подальшої реалізації (торгівлі) або використання у виробництві готових лікарських засобів, підлягають державному контролю якості.

Особи, винні в порушенні законодавства про лікарські засоби, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.
== Ввезення лікарських засобів, які підлягають закупівлі за результатами закупівельної процедури ==
На територію України можуть ввозитися зареєстровані в Україні лікарські засоби, які підлягають закупівлі за результатами закупівельної процедури, проведеної спеціалізованою організацією, яка здійснює закупівлі, лише на виконання угоди щодо закупівлі між центральним органом виконавчої влади України, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, та відповідною спеціалізованою організацією, яка здійснює закупівлі, за наявності сертифіката якості серії лікарського засобу, що видається виробником.

== Ввезення незареєстрованих лікарських засобів ==
'''Незареєстровані лікарські засоби''' - лікарські засоби (субстанції у формі пелет, преміксу, грануляту тощо, референтні препарати, зразки плацебо (препарати порівняння)), що не пройшли процедуру державної реєстрації в Україні відповідно до чинного законодавства. 
'''Незареєстровані лікарські засоби можуть ввозитись на митну територію України для:'''
* переміщення транзитом через територію України або поміщення у митний режим митного складу з подальшим реекспортом у порядку, визначеному Митним кодексом України. При цьому дозволяється ввезення на митну територію України для поміщення у митний режим митного складу з подальшим реекспортом лише тих лікарських засобів, що зареєстровані в країні виробника, супроводжуються сертифікатом якості та ввезення яких на митну територію України не суперечить положенням Конвенції Ради Європи про підроблення медичної продукції та подібні злочини, що загрожують охороні здоров’я. Реекспорт таких лікарських засобів повинен бути здійснений не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку їх придатності;
* проведення доклінічних досліджень фармацевтичної розробки і клінічних випробувань;
* реєстрації лікарських засобів в Україні (зразки препаратів у лікарських формах);
* експонування на виставках, ярмарках, конференціях тощо без права реалізації;
* медичного забезпечення (без права реалізації) підрозділів збройних сил інших держав, які відповідно до закону допущені на територію України;
* лікування рідкісних (орфанних) захворювань за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Це положення стосується лише лікарських засобів, розроблених виключно для лікування рідкісних (орфанних) захворювань, які в установленому порядку допущені до застосування на території Сполучених Штатів Америки або держав - членів Європейського Союзу, незалежно від того, чи зареєстровані вони як лікарські засоби компетентними органами Сполучених Штатів Америки або Європейського Союзу.
* індивідуального використання громадянами;
* постачання за результатами закупівлі, проведеної особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров’я за кошти державного бюджету, або закупівлі, проведеної із залученням особи, уповноваженої на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, за кошти місцевих бюджетів, за умови наявності сукупності таких обставин:
# в Україні відсутні альтернативні засоби для профілактики та/або лікування відповідних захворювань (відсутні зареєстровані в Україні лікарські засоби із відповідною діючою речовиною);
# потреба у таких лікарських засобах в Україні є обмеженою, тобто лікарський засіб передбачений для використання незначною кількістю пацієнтів;
# відповідні лікарські засоби в установленому порядку допущені до застосування на території однієї з таких країн: Сполучені Штати Америки, Швейцарська Конфедерація, Японія, Австралія, Канада або за централізованою процедурою у державах - членах Європейського Союзу та застосовуються в одній із зазначених країн.

Ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів здійснюється відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0965-11 Порядку ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 11 серпня 2011 року за № 965/19703].

У випадках стихійного лиха, катастроф, епідемічного захворювання тощо за окремим рішенням Міністерства охорони здоров'я України дозволяється ввезення незареєстрованих в Україні лікарських засобів зарубіжних країн за наявності документів, що підтверджують їх реєстрацію і використання в цих країнах. 
Також, за окремим рішенням Міністерства охорони здоров'я України, дозволяється ввезення незареєстрованих в Україні лікарських засобів іноземних держав з метою медичного забезпечення (медичного застосування) військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, які виконують завдання під час проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, під час дії надзвичайного стану, особливого періоду, за наявності документів, що підтверджують реєстрацію і використання лікарських засобів у таких державах.

Незареєстровані лікарські засоби, які можуть ввозитися на територію України з метою постачання за результатами закупівлі, проведеної особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров’я за кошти державного бюджету, або закупівлі, проведеної із залученням особи, уповноваженої на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, за кошти місцевих бюджетів, безоплатно постачаються структурним підрозділам з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або суб’єктам господарювання, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та застосовуються в медичній практиці. А Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, відповідає за безпеку та ефективність і здійснює фармаконагляд в Україні незареєстрованих лікарських засобів, ввезених на територію України та введених в обіг за процедурою закупівлі, проведеною особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я.

== Ввезення громадянами на митну територію України незареєстрованих лікарських засобів ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0965-11 п. 3.3 Порядку ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 11 серпня 2011 року за № 965/19703] ввезення громадянами на митну територію України незареєстрованих лікарських засобів, призначених для індивідуального використання, які належать до особистих речей громадян (переміщуються в ручній поклажі та/або в супроводжуваному або несупроводжуваному багажі громадянина), можливо в таких обсягах:

– у кількості, що не перевищує п'яти упаковок кожного найменування на одну особу (крім лікарських засобів, що містять наркотичні чи психотропні речовини);

– у кількості, що не перевищує зазначену в наявному в особи рецепті на такий лікарський засіб, виданому на ім'я цієї особи та засвідченому печаткою лікаря та/або закладу охорони здоров'я.

Митне оформлення незареєстрованих лікарських засобів, призначених для індивідуального використання громадянами, які належать до особистих речей громадян (переміщуються в ручній поклажі та/або в супроводжуваному або несупроводжуваному багажі громадянина), здійснюється без отримання митними органами листа-повідомлення Міністерства охорони здоров'я України щодо можливості ввезення на митну територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів або відповідного електронного повідомлення.

Митне оформлення незареєстрованих лікарських засобів, призначених для індивідуального використання громадянами, які не належать до особистих речей громадян, здійснюється після отримання митними органами листа-повідомлення Міністерства охорони здоров'я України згідно з додатком 1 відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0965-11#Text Порядку ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 11 серпня 2011 року за № 965/19703] щодо можливості ввезення на митну територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів або відповідного електронного повідомлення.

Ввезення незареєстрованих в Україні лікарських засобів, призначених для проведення клінічних випробувань, здійснюється за наявності рішення Міністерства охорони здоров'я України про проведення клінічних випробувань, прийнятого відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1010-09#n16 Порядку проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23 вересня 2009 року № 690, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 жовтня 2009 року за № 1010/17026 ( у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 12 липня 2012 року № 523)], яким дозволяється проведення клінічних випробувань лікарських засобів.

Заявник (імпортер) є відповідальним за достовірність наданих документів щодо ввезення незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів та їх використання у випадках, визначених цим [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0965-11#Text Порядком].

Строк розгляду документів та надання повідомлення щодо можливості ввезення на митну територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів не повинен перевищувати 10 робочих днів.
[[Категорія:Право на медичну допомогу]]

Особливості ввезення в Україну лікарських засобів

2021-09-03T14:45:20Z

Naira.musaieva: /* Ввезення лікарських засобів, які підлягають закупівлі за результатами закупівельної процедури */

== Нормативна база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/123/96-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про лікарські засоби"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0965-11 Порядок ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 11 серпня 2011 року за № 965/19703]
* Порядок проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23 вересня 2009 року № 690, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 жовтня 2009 року за № 1010/17026 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 12 липня 2012 року № 523)[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1010-09#n16]

== Поняття "лікарського засобу" ==
Визначення лікарського засобу наведено в статті 2 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/123/96-%D0%B2%D1%80 Закону України "Про лікарські засоби"]: 
'''Лікарський засіб''' - будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), що має властивості та призначена для лікування або профілактики захворювань у людей, чи будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), яка може бути призначена для запобігання вагітності, відновлення, корекції чи зміни фізіологічних функцій у людини шляхом здійснення фармакологічної, імунологічної або метаболічної дії або для встановлення медичного діагнозу.

== Одержання ліцензії для ввезення в Україну лікарських засобів ==
На територію України можуть ввозитися лікарські засоби, зареєстровані в Україні, за наявності сертифіката якості серії лікарського засобу, що видається виробником, та ліцензії на імпорт лікарських засобів (крім АФІ), що видається імпортеру (виробнику або особі, що представляє виробника лікарських засобів на території України), у порядку, встановленому законодавством. У додатку до ліцензії зазначаються перелік лікарських засобів, дозволених до імпорту ліцензіату, а також особливі умови провадження діяльності. 
Підставою для видачі ліцензії на імпорт лікарських засобів є:
* наявність відповідної матеріально-технічної бази,
* кваліфікованого персоналу,
* умови щодо контролю за якістю лікарських засобів, що будуть ввозитися на територію України.
Відповідність матеріально-технічної бази, кваліфікації персоналу, а також умов щодо контролю за якістю лікарських засобів, що будуть ввозитися на територію України, встановленим вимогам та заявленим характеристикам у поданих заявником документах для одержання ліцензії підлягає обов'язковій перевірці до видачі ліцензії у межах строків, передбачених для видачі ліцензії, за місцем провадження діяльності органом ліцензування у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я. Термін придатності лікарських засобів, що ввозяться на територію України, має становити не менше половини терміну, визначеного виробником, за умови, якщо виробник визначив термін менше одного року, або не менш як шість місяців, за умови, якщо виробник визначив термін більше одного року. 

== Контроль за ввезенням на територію України лікарських засобів ==
Контроль за ввезенням на митну територію України лікарських засобів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері контролю якості та безпеки лікарських засобів. Усі лікарські засоби, що ввозяться на митну територію України з метою їх подальшої реалізації (торгівлі) або використання у виробництві готових лікарських засобів, підлягають державному контролю якості.

Особи, винні в порушенні законодавства про лікарські засоби, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.
== Ввезення лікарських засобів, які підлягають закупівлі за результатами закупівельної процедури ==
На територію України можуть ввозитися зареєстровані в Україні лікарські засоби, які підлягають закупівлі за результатами закупівельної процедури, проведеної спеціалізованою організацією, яка здійснює закупівлі, лише на виконання угоди щодо закупівлі між центральним органом виконавчої влади України, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, та відповідною спеціалізованою організацією, яка здійснює закупівлі, за наявності сертифіката якості серії лікарського засобу, що видається виробником.

== Ввезення незареєстрованих лікарських засобів ==
'''Незареєстровані лікарські засоби''' - лікарські засоби (субстанції у формі пелет, преміксу, грануляту тощо, референтні препарати, зразки плацебо (препарати порівняння)), що не пройшли процедуру державної реєстрації в Україні відповідно до чинного законодавства. 
'''Незареєстровані лікарські засоби можуть ввозитись на митну територію України для:'''
* переміщення транзитом через територію України або поміщення у митний режим митного складу з подальшим реекспортом у порядку, визначеному Митним кодексом України. При цьому дозволяється ввезення на митну територію України для поміщення у митний режим митного складу з подальшим реекспортом лише тих лікарських засобів, що зареєстровані в країні виробника, супроводжуються сертифікатом якості та ввезення яких на митну територію України не суперечить положенням Конвенції Ради Європи про підроблення медичної продукції та подібні злочини, що загрожують охороні здоров’я. Реекспорт таких лікарських засобів повинен бути здійснений не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку їх придатності;
* проведення доклінічних досліджень фармацевтичної розробки і клінічних випробувань;
* реєстрації лікарських засобів в Україні (зразки препаратів у лікарських формах);
* експонування на виставках, ярмарках, конференціях тощо без права реалізації;
* медичного забезпечення (без права реалізації) підрозділів збройних сил інших держав, які відповідно до закону допущені на територію України;
* лікування рідкісних (орфанних) захворювань за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Це положення стосується лише лікарських засобів, розроблених виключно для лікування рідкісних (орфанних) захворювань, які в установленому порядку допущені до застосування на території Сполучених Штатів Америки або держав - членів Європейського Союзу, незалежно від того, чи зареєстровані вони як лікарські засоби компетентними органами Сполучених Штатів Америки або Європейського Союзу.
* індивідуального використання громадянами;
* постачання за результатами закупівлі, проведеної особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров’я за кошти державного бюджету, або закупівлі, проведеної із залученням особи, уповноваженої на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, за кошти місцевих бюджетів, за умови наявності сукупності таких обставин:
# в Україні відсутні альтернативні засоби для профілактики та/або лікування відповідних захворювань (відсутні зареєстровані в Україні лікарські засоби із відповідною діючою речовиною);
# потреба у таких лікарських засобах в Україні є обмеженою, тобто лікарський засіб передбачений для використання незначною кількістю пацієнтів;
# відповідні лікарські засоби в установленому порядку допущені до застосування на території однієї з таких країн: Сполучені Штати Америки, Швейцарська Конфедерація, Японія, Австралія, Канада або за централізованою процедурою у державах - членах Європейського Союзу та застосовуються в одній із зазначених країн.

Ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів здійснюється відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0965-11 Порядку ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 11 серпня 2011 року за № 965/19703].

У випадках стихійного лиха, катастроф, епідемічного захворювання тощо за окремим рішенням Міністерства охорони здоров'я України дозволяється ввезення незареєстрованих в Україні лікарських засобів зарубіжних країн за наявності документів, що підтверджують їх реєстрацію і використання в цих країнах. 
Також, за окремим рішенням Міністерства охорони здоров'я України, дозволяється ввезення незареєстрованих в Україні лікарських засобів іноземних держав з метою медичного забезпечення (медичного застосування) військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, які виконують завдання під час проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, під час дії надзвичайного стану, особливого періоду, за наявності документів, що підтверджують реєстрацію і використання лікарських засобів у таких державах.

Незареєстровані лікарські засоби, які можуть ввозитися на територію України з метою постачання за результатами закупівлі, проведеної особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров’я за кошти державного бюджету, або закупівлі, проведеної із залученням особи, уповноваженої на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, за кошти місцевих бюджетів, безоплатно постачаються структурним підрозділам з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або суб’єктам господарювання, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та застосовуються в медичній практиці. А Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, відповідає за безпеку та ефективність і здійснює фармаконагляд в Україні незареєстрованих лікарських засобів, ввезених на територію України та введених в обіг за процедурою закупівлі, проведеною особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я.

== Ввезення громадянами на митну територію України незареєстрованих лікарських засобів ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0965-11 п. 3.3 Порядку ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 11 серпня 2011 року за № 965/19703] ввезення громадянами на митну територію України незареєстрованих лікарських засобів, призначених для індивідуального використання, які належать до особистих речей громадян (переміщуються в ручній поклажі та/або в супроводжуваному або несупроводжуваному багажі громадянина), можливо в таких обсягах:

– у кількості, що не перевищує п'яти упаковок кожного найменування на одну особу (крім лікарських засобів, що містять наркотичні чи психотропні речовини);

– у кількості, що не перевищує зазначену в наявному в особи рецепті на такий лікарський засіб, виданому на ім'я цієї особи та засвідченому печаткою лікаря та/або закладу охорони здоров'я.

Митне оформлення незареєстрованих лікарських засобів, призначених для індивідуального використання громадянами, які належать до особистих речей громадян (переміщуються в ручній поклажі та/або в супроводжуваному або несупроводжуваному багажі громадянина), здійснюється без отримання митними органами листа-повідомлення Міністерства охорони здоров'я України щодо можливості ввезення на митну територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів або відповідного електронного повідомлення.

Митне оформлення незареєстрованих лікарських засобів, призначених для індивідуального використання громадянами, які не належать до особистих речей громадян, здійснюється після отримання митними органами листа-повідомлення Міністерства охорони здоров'я України згідно з додатком 1 відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0965-11#Text Порядку ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 11 серпня 2011 року за № 965/19703] щодо можливості ввезення на митну територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів або відповідного електронного повідомлення.

Ввезення незареєстрованих в Україні лікарських засобів, призначених для проведення клінічних випробувань, здійснюється за наявності рішення Міністерства охорони здоров'я України про проведення клінічних випробувань, прийнятого відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1010-09#n16 Порядку проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23 вересня 2009 року № 690, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 жовтня 2009 року за № 1010/17026 ( у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 12 липня 2012 року № 523)], яким дозволяється проведення клінічних випробувань лікарських засобів.

Заявник (імпортер) є відповідальним за достовірність наданих документів щодо ввезення незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів та їх використання у випадках, визначених цим Порядком.

Строк розгляду документів та надання повідомлення щодо можливості ввезення на митну територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів не повинен перевищувати 10 робочих днів.
[[Категорія:Право на медичну допомогу]]

Особливості ввезення в Україну лікарських засобів

2021-09-03T14:39:36Z

Naira.musaieva: редагування

== Нормативна база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/123/96-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про лікарські засоби"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0965-11 Порядок ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 11 серпня 2011 року за № 965/19703]
* Порядок проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23 вересня 2009 року № 690, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 жовтня 2009 року за № 1010/17026 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 12 липня 2012 року № 523)[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1010-09#n16]

== Поняття "лікарського засобу" ==
Визначення лікарського засобу наведено в статті 2 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/123/96-%D0%B2%D1%80 Закону України "Про лікарські засоби"]: 
'''Лікарський засіб''' - будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), що має властивості та призначена для лікування або профілактики захворювань у людей, чи будь-яка речовина або комбінація речовин (одного або декількох АФІ та допоміжних речовин), яка може бути призначена для запобігання вагітності, відновлення, корекції чи зміни фізіологічних функцій у людини шляхом здійснення фармакологічної, імунологічної або метаболічної дії або для встановлення медичного діагнозу.

== Одержання ліцензії для ввезення в Україну лікарських засобів ==
На територію України можуть ввозитися лікарські засоби, зареєстровані в Україні, за наявності сертифіката якості серії лікарського засобу, що видається виробником, та ліцензії на імпорт лікарських засобів (крім АФІ), що видається імпортеру (виробнику або особі, що представляє виробника лікарських засобів на території України), у порядку, встановленому законодавством. У додатку до ліцензії зазначаються перелік лікарських засобів, дозволених до імпорту ліцензіату, а також особливі умови провадження діяльності. 
Підставою для видачі ліцензії на імпорт лікарських засобів є:
* наявність відповідної матеріально-технічної бази,
* кваліфікованого персоналу,
* умови щодо контролю за якістю лікарських засобів, що будуть ввозитися на територію України.
Відповідність матеріально-технічної бази, кваліфікації персоналу, а також умов щодо контролю за якістю лікарських засобів, що будуть ввозитися на територію України, встановленим вимогам та заявленим характеристикам у поданих заявником документах для одержання ліцензії підлягає обов'язковій перевірці до видачі ліцензії у межах строків, передбачених для видачі ліцензії, за місцем провадження діяльності органом ліцензування у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я. Термін придатності лікарських засобів, що ввозяться на територію України, має становити не менше половини терміну, визначеного виробником, за умови, якщо виробник визначив термін менше одного року, або не менш як шість місяців, за умови, якщо виробник визначив термін більше одного року. 

== Контроль за ввезенням на територію України лікарських засобів ==
Контроль за ввезенням на митну територію України лікарських засобів здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері контролю якості та безпеки лікарських засобів. Усі лікарські засоби, що ввозяться на митну територію України з метою їх подальшої реалізації (торгівлі) або використання у виробництві готових лікарських засобів, підлягають державному контролю якості.

Особи, винні в порушенні законодавства про лікарські засоби, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.
== Ввезення лікарський засобів, які підлягають закупівлі за результатами закупівельної процедури ==
На територію України можуть ввозитися зареєстровані в Україні лікарські засоби, які підлягають закупівлі за результатами закупівельної процедури, проведеної спеціалізованою організацією, яка здійснює закупівлі, лише на виконання угоди щодо закупівлі між центральним органом виконавчої влади України, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, та відповідною спеціалізованою організацією, яка здійснює закупівлі, за наявності сертифіката якості серії лікарського засобу, що видається виробником.

== Ввезення незареєстрованих лікарських засобів ==
'''Незареєстровані лікарські засоби''' - лікарські засоби (субстанції у формі пелет, преміксу, грануляту тощо, референтні препарати, зразки плацебо (препарати порівняння)), що не пройшли процедуру державної реєстрації в Україні відповідно до чинного законодавства. 
'''Незареєстровані лікарські засоби можуть ввозитись на митну територію України для:'''
* переміщення транзитом через територію України або поміщення у митний режим митного складу з подальшим реекспортом у порядку, визначеному Митним кодексом України. При цьому дозволяється ввезення на митну територію України для поміщення у митний режим митного складу з подальшим реекспортом лише тих лікарських засобів, що зареєстровані в країні виробника, супроводжуються сертифікатом якості та ввезення яких на митну територію України не суперечить положенням Конвенції Ради Європи про підроблення медичної продукції та подібні злочини, що загрожують охороні здоров’я. Реекспорт таких лікарських засобів повинен бути здійснений не пізніше ніж за шість місяців до закінчення строку їх придатності;
* проведення доклінічних досліджень фармацевтичної розробки і клінічних випробувань;
* реєстрації лікарських засобів в Україні (зразки препаратів у лікарських формах);
* експонування на виставках, ярмарках, конференціях тощо без права реалізації;
* медичного забезпечення (без права реалізації) підрозділів збройних сил інших держав, які відповідно до закону допущені на територію України;
* лікування рідкісних (орфанних) захворювань за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров’я. Це положення стосується лише лікарських засобів, розроблених виключно для лікування рідкісних (орфанних) захворювань, які в установленому порядку допущені до застосування на території Сполучених Штатів Америки або держав - членів Європейського Союзу, незалежно від того, чи зареєстровані вони як лікарські засоби компетентними органами Сполучених Штатів Америки або Європейського Союзу.
* індивідуального використання громадянами;
* постачання за результатами закупівлі, проведеної особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров’я за кошти державного бюджету, або закупівлі, проведеної із залученням особи, уповноваженої на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, за кошти місцевих бюджетів, за умови наявності сукупності таких обставин:
# в Україні відсутні альтернативні засоби для профілактики та/або лікування відповідних захворювань (відсутні зареєстровані в Україні лікарські засоби із відповідною діючою речовиною);
# потреба у таких лікарських засобах в Україні є обмеженою, тобто лікарський засіб передбачений для використання незначною кількістю пацієнтів;
# відповідні лікарські засоби в установленому порядку допущені до застосування на території однієї з таких країн: Сполучені Штати Америки, Швейцарська Конфедерація, Японія, Австралія, Канада або за централізованою процедурою у державах - членах Європейського Союзу та застосовуються в одній із зазначених країн.

Ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів здійснюється відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0965-11 Порядку ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 11 серпня 2011 року за № 965/19703].

У випадках стихійного лиха, катастроф, епідемічного захворювання тощо за окремим рішенням Міністерства охорони здоров'я України дозволяється ввезення незареєстрованих в Україні лікарських засобів зарубіжних країн за наявності документів, що підтверджують їх реєстрацію і використання в цих країнах. 
Також, за окремим рішенням Міністерства охорони здоров'я України, дозволяється ввезення незареєстрованих в Україні лікарських засобів іноземних держав з метою медичного забезпечення (медичного застосування) військовослужбовців та осіб рядового і начальницького складу, які виконують завдання під час проведення антитерористичної операції, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації у Донецькій та Луганській областях, під час дії надзвичайного стану, особливого періоду, за наявності документів, що підтверджують реєстрацію і використання лікарських засобів у таких державах.

Незареєстровані лікарські засоби, які можуть ввозитися на територію України з метою постачання за результатами закупівлі, проведеної особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, для виконання програм та здійснення централізованих заходів з охорони здоров’я за кошти державного бюджету, або закупівлі, проведеної із залученням особи, уповноваженої на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я, за кошти місцевих бюджетів, безоплатно постачаються структурним підрозділам з питань охорони здоров’я обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій або суб’єктам господарювання, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, та застосовуються в медичній практиці. А Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, відповідає за безпеку та ефективність і здійснює фармаконагляд в Україні незареєстрованих лікарських засобів, ввезених на територію України та введених в обіг за процедурою закупівлі, проведеною особою, уповноваженою на здійснення закупівель у сфері охорони здоров’я.

== Ввезення громадянами на митну територію України незареєстрованих лікарських засобів ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0965-11 п. 3.3 Порядку ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 11 серпня 2011 року за № 965/19703] ввезення громадянами на митну територію України незареєстрованих лікарських засобів, призначених для індивідуального використання, які належать до особистих речей громадян (переміщуються в ручній поклажі та/або в супроводжуваному або несупроводжуваному багажі громадянина), можливо в таких обсягах:

– у кількості, що не перевищує п'яти упаковок кожного найменування на одну особу (крім лікарських засобів, що містять наркотичні чи психотропні речовини);

– у кількості, що не перевищує зазначену в наявному в особи рецепті на такий лікарський засіб, виданому на ім'я цієї особи та засвідченому печаткою лікаря та/або закладу охорони здоров'я.

Митне оформлення незареєстрованих лікарських засобів, призначених для індивідуального використання громадянами, які належать до особистих речей громадян (переміщуються в ручній поклажі та/або в супроводжуваному або несупроводжуваному багажі громадянина), здійснюється без отримання митними органами листа-повідомлення Міністерства охорони здоров'я України щодо можливості ввезення на митну територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів або відповідного електронного повідомлення.

Митне оформлення незареєстрованих лікарських засобів, призначених для індивідуального використання громадянами, які не належать до особистих речей громадян, здійснюється після отримання митними органами листа-повідомлення Міністерства охорони здоров'я України згідно з додатком 1 відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0965-11#Text Порядку ввезення на територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 11 серпня 2011 року за № 965/19703] щодо можливості ввезення на митну територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів або відповідного електронного повідомлення.

Ввезення незареєстрованих в Україні лікарських засобів, призначених для проведення клінічних випробувань, здійснюється за наявності рішення Міністерства охорони здоров'я України про проведення клінічних випробувань, прийнятого відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1010-09#n16 Порядку проведення клінічних випробувань лікарських засобів та експертизи матеріалів клінічних випробувань, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23 вересня 2009 року № 690, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 29 жовтня 2009 року за № 1010/17026 ( у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України 12 липня 2012 року № 523)], яким дозволяється проведення клінічних випробувань лікарських засобів.

Заявник (імпортер) є відповідальним за достовірність наданих документів щодо ввезення незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів та їх використання у випадках, визначених цим Порядком.

Строк розгляду документів та надання повідомлення щодо можливості ввезення на митну територію України незареєстрованих лікарських засобів, стандартних зразків, реагентів не повинен перевищувати 10 робочих днів.
[[Категорія:Право на медичну допомогу]]

Грабіж

2021-08-02T08:11:46Z

Naira.musaieva: редагування

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 Кримінальний кодекс України (КК України)]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0010700-09 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності"]
== Загальна інформація ==
Відповідно до статті 186 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n1225 Кримінального кодексу України]

1. Відкрите викрадення чужого майна (грабіж) -

карається штрафом від двох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадськими роботами на строк від ста двадцяти до двохсот сорока годин, або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

2. Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя чи здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства, або вчинений повторно, або за попередньою змовою групою осіб, -

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до шести років.

3. Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище або що завдав значної шкоди потерпілому, -

карається позбавленням волі на строк від чотирьох до восьми років.

4. Грабіж, вчинений у великих розмірах, -

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

5. Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах або організованою групою, -

карається позбавленням волі на строк від восьми до тринадцяти років із конфіскацією майна.

== Склад злочину ==

=== Об’єкт злочину ===
Відповідно до статті 41 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України] кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право власності є непорушним.

Родовим об’єктом є економічні відносини власності як визначальна складова економічної системи держави та суспільства України.

=== Предмет злочину ===
Предметом злочину є '''майно''', що характеризується сукупністю певних ознак:
# юридична: підкреслює те, що право на майно належить власнику на законній підставі і він здійснює свої повноваження по володінню, використанню та розпорядженню майном як власним. В окремих випадках особа володіє майном з певних правових підстав, наприклад, на умовах договорів оренди, позички, побутового прокату, чи володіє майном з тих чи інших фактичних підстав, наприклад, володіння чужим знайденим майном або таким, що випадково опинилось у особи;
# економічна: майно завжди має мінову і споживчу вартість, тобто здатне задовольняти матеріальні і інші пов’язаніз ними потреби людини. Вираженням вартості предмета є його грошова оцінка, тобто ціна, яка становить сутність вартості;
# соціальна: предмети створені працею людини, є її результатом і як такі мають певну значущість (цінність) для людини і суспільства;
# фізична: майно – це предмети матеріального світу: речі, гроші, цінні папери, документи, що є еквівалентом вартості, якими можна заволодіти, які можна вилучити, привласнити, спожити, пошкодити, знищити тощо.

=== Об'єктивна сторона злочину ===
З об'єктивної сторони грабіж є відкритим викраденням чужого майна, тобто вилученням майна в присутності власника або інших осіб, які усвідомлюють вчинення викрадення. Водночас і особа, яка викрадає майно, усвідомлює, що її дії помічені іншими і оцінюються ними як викрадення. Але вона ігнорує це.

Якщо винний помиляється і вважає, що його дії помічені сторонніми і оцінюються як викрадення, а фактично цього немає (наприклад, сторонні бачать, що винний бере майно, але не розуміють, що це викрадення), відповідальність повинна наставати за грабіж. Грабіж матиме місце і в тому випадку, коли викрадення розпочалося таємно, але в процесі вчинення злочину переросло у відкрите і це усвідомлюється винним (наприклад, при вчиненні крадіжки з'явився охоронник, але винний ігнорує це і, схопивши викрадене, втікає).

Грабіж вважається закінченим, коли майно вилучене і винний має реальну, хоча б початкову, можливість розпорядитися ним як власним (винести, сховати, передати, викинути тощо).

=== Суб'єктивна сторона злочину ===
З суб'єктивної сторони грабіж передбачає тільки прямий умисел: особа усвідомлює, що посягає на чужу власність, таємно вилучає чуже майно, на яке вона не має ніякого права, передбачає спричинення матеріальної шкоди в певному розмірі і бажає спричинити таку шкоду.

Обов'язковими суб'єктивними ознаками грабежу є:
* корисливий мотив — спонукання до незаконного збагачення за рахунок чужого майна;
* корислива мета — збагатитися самому або незаконно збагатити інших осіб, в долі яких зацікавлений винний.

=== Суб’єкт злочину ===
'''Суб'єктом''' грабежу є фізична, осудна особа, яка досягла 14-ти років до моменту вчинення грабежу.
== Кваліфікуючі ознаки грабежу ==
♦ Грабіж, поєднаний з насильством, яке не є небезпечним для життя та здоров'я потерпілого, або з погрозою застосування такого насильства (частина друга статті 186 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 КК України]).

Під таким насильством розуміється:
* '''фізичне насильство''' - обмеження волі (зв'язування, замкнення в певному приміщенні тощо), завдання ударів, побоїв, заподіяння легкого тілесного ушкодження, яке не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності. Суспільна небезпечність такого грабежу підвищується у зв'язку з тим, що додатковими об'єктами тут є свобода, тілесна недоторканість особи;
Під насильством, що '''не є небезпечним''' для життя чи здоров'я потерпілого при грабежі, слід розуміти умисне заподіяння легкого тілесного ушкодження, що не спричинило короткочасного розладу здоров'я або незначної втрати працездатності, а також вчинення інших насильницьких дій (завдання удару, побоїв, незаконне позбавлення волі) за умови, що вони не були небезпечними для життя чи здоров'я в момент заподіяння. Такі насильницькі дії, вчинені під час грабежу, повністю охоплюються частиною другою [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n2 статті 186 КК України] і додаткової кваліфікації за іншими [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n2 статтями КК України] не потребують (абзац другий пункту 2 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0010700-09 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності"]).
* '''психічне насильство''' — реальна погроза застосуванням зазначеного фізичного насильства. Погроза може бути усною, письмовою, вираженою в конклюдентних діях тощо.
У більшості випадків грабежу метою застосування насильства є вилучення майна. При цьому застосування насильства передує вилученню майна. Але насильство може бути застосоване і з метою утримання вже вилученого майна і, в цьому випадку, застосовуватися після вилучення майна.

Застосування насильства з метою уникнути затримання, виключає насильницький грабіж. У такому випадку насильство повинно кваліфікуватися за сукупністю ненасильницьким грабежем (наприклад, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч.1 ст. 186 КК і ч.1 ст. 126 КК або ч. 1 ст. 185 КК і ч. 1 ст.125 КК] ).

Від грабежу, поєднаного з насильством, слід відрізняти так званий грабіж-ривок, при якому винний застосовує певні зусилля, щоб вирвати у потерпілого майно. У цьому випадку кваліфікація повинна бути лише за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч.1 ст.186 КК України] ( якщо немає інших кваліфікуючих ознак).

♦ Грабіж, вчинений повторно (частина друга статті 186 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 КК України]).

Повторність грабежу відповідно до примітки 1 до статті 185 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 КК України] має місце, коли грабіж вчинений після грабежу, або коли він вчинений після злочинів, передбачених статтями 185, 189–191, 187, 262 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 КК України].

Для повторності грабежу не має значення, чи була особа засуджена за попередній злочин. Повторність грабежу виключається, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності або якщо судимість за раніше вчинений злочин була погашена або знята (частина четверта статті 32 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 КК України]).

♦ Грабіж за попередньою змовою групою осіб (частина друга статті 186 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 КК України]).

Вчинення грабежу за попередньою змовою групою осіб матиме місце, коли грабіж спільно вчинили '''дві або більше особи''', які заздалегідь, до початку грабежу, домовилися про спільне його вчинення (частина друга статті 28 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 КК України]). Домовленість на спільне вчинення грабежу повинна мати місце до початку вчинення злочину, тобто до виконання тих дій, що утворюють об’єктивну сторону грабежу.

♦ Грабіж, поєднаний з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, або що завдав значної шкоди потерпілому (частина третя статті 186 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 КК України]).

'''Житло''' – це приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла дорівнюються і його складові частини, де може зберігатися майно (балкон, льох тощо), за винятком господарських приміщень, не пов’язаних безпосередньо з житлом (гараж, сарай тощо).

'''Приміщення''' – це різного роду споруди, будови, в яких постійно чи тимчасово знаходиться майно: крамниця, елеватор, база, промислове підприємство, музей тощо.

'''Інше сховище''' – будь-яке місце, яке призначене для постійного чи тимчасового зберігання майна і має засоби охорони від доступу сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо). Це може бути контейнер, товарний вагон, охоронюваний загін та ін.

Під проникненням у житло, інше приміщення чи сховище розуміється незаконне вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; обманним шляхом; з використанням підроблених документів тощо). Обов’язковою ознакою проникнення є його незаконність, тобто відсутність у особи права перебувати у перелічених місцях, де знаходиться майно. Із суб’єктивної сторони проникнення вчинюється обов’язково з метою грабежу.

♦ Грабіж у великих розмірах: на суму, яка в '''двісті п'ятдесят і більше разів''' перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину (частина четверта статті 186 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 КК України]).

♦ Грабіж, вчинений в особливо великих розмірах: на суму, яка в '''шістсот і більше разів''' перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину (частина п'ята статті 186 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 КК України]).

♦ Грабіж, вчинений організованою групою: в готуванні або вчиненні грабежу брали участь декілька осіб ('''три і більше'''), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (частина п'ята статті 186 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 КК України]).
== Відмінності грабежу від крадіжки та розбою ==
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0010700-09 постанови Пленуму Верховного Суду від 06 листопада 2009 року № 10 "Про судову практику у справах про злочини проти власності"] розрізняючи [[Крадіжка|крадіжку]] і грабіж, слід виходити зі спрямованості умислу винної особи та даних про те, чи усвідомлював потерпілий характер вчинюваних винною особою дій. У зв'язку з цим викрадення належить кваліфікувати як крадіжку не лише тоді, коли воно здійснюється за відсутності потерпілого, але й у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють факту викрадення майна і не можуть дати йому належної оцінки (психічно хворі, малолітні). Викрадення є таємним і в тому разі, коли воно відбувається у присутності потерпілої особи за умови, що винна особа не знає про це чи вважає, що робить це непомітно для неї, а також тоді, коли викрадення вчиняється у присутності особи, якій доручено майно, але вона перебуває в такому стані, що виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність, стан сп'яніння).

Дії, розпочаті як крадіжка, але виявлені потерпілим чи іншими особами і, незважаючи на це, продовжені винною особою з метою заволодіння майном, належить кваліфікувати як грабіж, а вразі застосування насильства чи висловлювання погрози його застосування - залежно від характеру насильства чи погрози - як грабіж чи розбій.

Коли винна особа вже отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися протиправно вилученим майном, але застосовує насильство лише з метою уникнення затримання, її дії не можуть визнаватися грабежем, поєднаним з насильством.

Залежно від способу вилучення майна вони можуть розцінюватись як крадіжка або грабіж. Застосування насильства в такому випадку утворює окремий склад злочину і потребує окремої кваліфікації залежно від тяжкості наслідків та заподіяної потерпілому фізичної шкоди.

Насильницький грабіж необхідно відмежовувати від розбою. Основними ознаками, за якими розрізняються ці злочини, є:
* спосіб посягання (грабіж - це завжди відкрите посягання, а розбій може вчинюватись як відкрито, так і таємно);
* характер фізичного і психічного насильства (при грабежі для досягнення своєї мети винний застосовує насильство, що не є небезпечним для життя або здоров'я потерпілого, або погрозу такого насильства, при розбої - насильство, небезпечне для життя чи здоров'я особи, яка зазнала нападу, або погрозу таким насильством);
* момент закінчення (грабіж за своєю конструкцією є злочином з матеріальним складом і вважається закінченим з моменту, коли винна особа вилучила майно і має реальну можливість розпоряджатися чи користуватися ним, тоді як склад розбою сконструйований як усічений і розбій вважається закінченим з моменту нападу незалежно від того, чи заволоділа винна особа чужим майном).

== Звернення із заявою до правоохоронних органів ==
[//wiki.legalaid.gov.ua/images/b/b0/%D0%97%D0%B0%D1%8F%D0%B2%D0%B0_%D0%BF%D1%80%D0%BE_%D0%B2%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B3%D1%80%D0%B0%D0%B1%D0%B5%D0%B6%D1%83.docx Медіа:Заява про вчинення грабежу.docx]

== Див. також ==
* [[Порядок та підстави звернення до поліції за фактами вчинення кримінальних правопорушень]]
* [[Крадіжка]]
* [[Шахрайство]]
* [[Привласнення, розтрата або заволодіння майном шляхом зловживання службовим становищем, відмінність від інших майнових злочинів]]
[[Категорія:Злочини]]

Спрощене провадження щодо кримінальних проступків

2021-08-02T07:12:48Z

Naira.musaieva: редагування

== Нормативна база ==

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2617-19#Text Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень»]
* Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. Т. 2 / Є.М. Блажівський, Ю.М. Грошевий, Ю.М. Дьомін та ін. ; за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А.В. Портнова – Х. : Право, 2012.

== Диференціація злочину та кримінального проступку ==

Згідно із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2617-19#Text Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень»] кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.

Керуючись ст.12 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінального кодексу України] '''кримінальним проступком''' є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі.

Злочини, у свою чергу поділяються на '''нетяжкі''', '''тяжкі''' та '''особливо тяжкі'''.
# ''Нетяжким злочином'' є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п’яти років.
# ''Тяжким злочином'' є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.
# ''Особливо тяжким злочином'' є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п’ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
#

== Загальні положення спрощеного провадження щодо кримінальних проступків ==
Загальні положення спрощеного провадження щодо кримінальних проступків передбачено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст.381 КПК України]

''1. Після отримання обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку суд у п’ятиденний строк, а у разі затримання особи - у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 298'''-2''' цього Кодексу, невідкладно призначає судовий розгляд.''

''2. Суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта.''

''3. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфа.''

Головною метою спрощеного провадження у кримінальному процесі є економія матеріальних затрат держави, часових затрат суду та учасників кримінального провадження.

Зазначений вид провадження спрямований на підвищення оперативності розгляду кримінальних справ за рахунок скорочення терміну розгляду окремого обвинувального акта до п’яти днів. Така оперативність розгляду суттєво наближує учасників кримінального провадження до його завершальної стадії і, відповідно, скорочує терміни захисту порушених прав громадян та момент настання виховного впливу на суб’єкта кримінального проступку.

При розгляді обвинувального акта у спрощеному провадженні повинні дотримуватися права, свободи та законні інтереси учасників кримінального провадження та виконуватися інші завдання кримінального провадження, що визначені ст.2 КПК.

Можливість застосування спрощеного провадження обумовлюється наявністю чи відсутністю певних юридичних фактів. До таких фактів законом віднесено:

- наявність клопотання прокурора або слідчого, погодженого з прокурором;

- беззаперечне визнання своєї винуватості обвинуваченим;

- неоспорювання обвинуваченим встановлених досудовим розслідуванням обставин;

- згода обвинуваченого з розглядом обвинувального акта за його відсутності;

- відсутність заперечень потерпілого проти застосування спрощеного провадження щодо кримінального проступку.

Необхідно зазначити про особливі процесуальні наслідки згоди потерпілого та підозрюваного на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні. Так, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text ст. 394 КПК] вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text 381 та 382 КПК], не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Також, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text ч.3 ст.381 КПК] України спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими КПК україни. Таким чином, суд у п’ятиденний строк має вивчити обвинувальний акт з клопотанням та додані до нього документи, за результатами чого прийняти рішення про можливість проведення спрощеного провадження щодо проступку та ухвалити вирок або, якщо визнає це за необхідне, призначити у судовому засіданні розгляд цього акта з відповідним клопотанням та викликати для участі в ньому учасників кримінального провадження [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text ( ч.3 ст. 382 КПК).]

== Розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні ==

Розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні передбачено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text ст. 382 та 302 КПК України]. Законодавець передбачив два шляхи розгляду обвинувального акту щодо кримінального проступку.

У ст. 381 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК] та 382 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК] передбачено, що суд має право ''призначити розгляд'' у судовому засіданні обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку та викликати для участі в ньому учасників кримінального провадження, якщо визнає це за необхідне '''АБО''' суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку ''без проведення судового розгляду'' в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта.

Необхідність такого судового рішення повинна обумовлюватися особливостями конкретного провадження. Приймаючи рішення про необхідність розгляду обвинувального акта з проведеннями судового розгляду в судовому засіданні та за присутності учасників кримінального провадження, суд має виходити з того, чи можливе винесення законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення без судового розгляду та присутності учасників кримінального провадження.

У випадку, коли суд отримав обвинувальний акт, він має враховувати строки:

* Законодаством передбачено, що суд у п’ятиденний строк з дня отримання обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку, а в разі затримання особи у порядку, передбаченому частиною четвертою [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text статті 298-2 КПК України], невідкладно вивчає його та додані до нього матеріали і ухвалює вирок.
* Після отримання обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку суд у п’ятиденний строк, а у разі затримання особи - у порядку, передбаченому частиною четвертою статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text 298-2 КПК України,] невідкладно призначає судовий розгляд.

Підставою для розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку у спрощеному провадженні є встановлення прокурором під час досудового розслідування, що підозрюваний беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, не заперечують проти такого розгляду, прокурор має право надіслати до суду обвинувальний акт, в якому зазначає клопотання про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

'''Зазначемо, що за відсутності хоча б однієї з умов, передбаченим ст. 302 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК] України обвинувальний акт не може бути розглянутий у спрощеному провадженні, а саме:'''
# підозрюваний беззаперечно визнав свою винуватість
# не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини
# згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності,
# потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, не заперечують проти такого розгляду.

Слідчий, дізнавач, прокурор зобов’язаний роз’яснити підозрюваному, потерпілому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також те, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку вони будуть позбавлені права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини. Крім того, слідчий, дізнавач, прокурор зобов’язаний впевнитися у добровільності згоди підозрюваного, потерпілого та представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.

'''До обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні повинні бути додані:'''

# письмова заява підозрюваного, складена в присутності захисника, щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною другою цієї статті та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;
# письмова заява потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, щодо згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною другою цієї статті та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;
# матеріали досудового розслідування, у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання підозрюваним своєї винуватості.

Вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному КПК України, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Копія вироку за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надсилається учасникам судового провадження. Зазначена норма спрямована на упередження порушення права учасників спрощеного провадження.

Вирок за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку може бути оскаржений в апеляційному порядку з обов'язковим урахуванням особливостей, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text статтею 394 КПК України.] " Особливості апеляційного оскарження окремих судових рішень". 

[[Категорія:Кримінальне процесуальне право‎]]

Спрощене провадження щодо кримінальних проступків

2021-08-02T06:46:18Z

Naira.musaieva: редагування

== Нормативна база ==

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2617-19#Text Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень»]
* Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. Т. 2 / Є.М. Блажівський, Ю.М. Грошевий, Ю.М. Дьомін та ін. ; за заг. ред. В. Я. Тація, В. П. Пшонки, А.В. Портнова – Х. : Право, 2012.

== Диференціація злочину та кримінального проступку ==

Згідно із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2617-19#Text Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень»] кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини.

Керуючись ст.12 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінального кодексу України] '''кримінальним проступком''' є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов’язане з позбавленням волі.

Злочини, у свою чергу поділяються на '''нетяжкі''', '''тяжкі''' та '''особливо тяжкі'''.
# ''Нетяжким злочином'' є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше десяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше п’яти років.
# ''Тяжким злочином'' є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення волі на строк не більше десяти років.
# ''Особливо тяжким злочином'' є передбачене цим Кодексом діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі понад двадцять п’ять тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, позбавлення волі на строк понад десять років або довічного позбавлення волі.
#

== Загальні положення спрощеного провадження щодо кримінальних проступків ==
Загальні положення спрощеного провадження щодо кримінальних проступків передбачено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ст.381 КПК України]

''1. Після отримання обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку суд у п’ятиденний строк, а у разі затримання особи - у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 298'''-2''' цього Кодексу, невідкладно призначає судовий розгляд.''

''2. Суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта.''

''3. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфа.''

Головною метою спрощеного провадження у кримінальному процесі є економія матеріальних затрат держави, часових затрат суду та учасників кримінального провадження.

Зазначений вид провадження спрямований на підвищення оперативності розгляду кримінальних справ за рахунок скорочення терміну розгляду окремого обвинувального акта до п’яти днів. Така оперативність розгляду суттєво наближує учасників кримінального провадження до його завершальної стадії і, відповідно, скорочує терміни захисту порушених прав громадян та момент настання виховного впливу на суб’єкта кримінального проступку.

При розгляді обвинувального акта у спрощеному провадженні повинні дотримуватися права, свободи та законні інтереси учасників кримінального провадження та виконуватися інші завдання кримінального провадження, що визначені ст.2 КПК.

Можливість застосування спрощеного провадження обумовлюється наявністю чи відсутністю певних юридичних фактів. До таких фактів законом віднесено:

- наявність клопотання прокурора або слідчого, погодженого з прокурором;

- беззаперечне визнання своєї винуватості обвинуваченим;

- неоспорювання обвинуваченим встановлених досудовим розслідуванням обставин;

- згода обвинуваченого з розглядом обвинувального акта за його відсутності;

- відсутність заперечень потерпілого проти застосування спрощеного провадження щодо кримінального проступку.

Необхідно зазначити про особливі процесуальні наслідки згоди потерпілого та підозрюваного на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні. Так, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text ст. 394 КПК] вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому статтями [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text 381 та 382 КПК], не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.

Також, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text ч.3 ст.381 КПК] України спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно із загальними правилами судового провадження, передбаченими КПК. Таким чином, суд у п’ятиденний строк має вивчити обвинувальний акт з клопотанням та додані до нього документи, за результатами чого прийняти рішення про можливість проведення спрощеного провадження щодо проступку та ухвалити вирок або, якщо визнає це за необхідне, призначити у судовому засіданні розгляд цього акта з відповідним клопотанням та викликати для участі в ньому учасників кримінального провадження [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text ( ч.3 ст. 382 КПК).]

== Розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні ==

Розгляд обвинувального акту у спрощеному провадженні передбачено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text ст. 382 та 302 КПК України]. Законодавець передбачив два шляхи розгляду обвинувального акту щодо кримінального проступку.

У ст. 381 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК] та 382 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 КПК] передбачено, що суд має право ''призначити розгляд'' у судовому засіданні обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку та викликати для участі в ньому учасників кримінального провадження, якщо визнає це за необхідне '''АБО''' суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку ''без проведення судового розгляду'' в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта.

Необхідність такого судового рішення повинна обумовлюватися особливостями конкретного провадження. Приймаючи рішення про необхідність розгляду обвинувального акта з проведеннями судового розгляду в судовому засіданні та за присутності учасників кримінального провадження, суд має виходити з того, чи можливе винесення законного, обґрунтованого та вмотивованого судового рішення без судового розгляду та присутності учасників кримінального провадження.

У випадку, коли суд отримав обвинувальний акт, він має враховувати на строки:

* Законодаством передбачено, що суд у п’ятиденний строк з дня отримання обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку, а в разі затримання особи у порядку, передбаченому частиною четвертою [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text статті 298-2 КПК України], невідкладно вивчає його та додані до нього матеріали і ухвалює вирок.
* Після отримання обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку суд у п’ятиденний строк, а у разі затримання особи - у порядку, передбаченому частиною четвертою статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text 298-2 КПК України,] невідкладно призначає судовий розгляд.

Підставою для розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку у спрощеному провадженні є встановлення прокурором під час досудового розслідування, що підозрюваний беззаперечно визнав свою винуватість, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, не заперечують проти такого розгляду, прокурор має право надіслати до суду обвинувальний акт, в якому зазначає клопотання про його розгляд у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.

'''Зазначемо, що за відсутності хоча б однієї з умов, передбаченим ст. 302 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text КПК] України обвинувальний акт не може бути розглянутий у спрощеному провадженні, а саме:'''
# підозрюваний беззаперечно визнав свою винуватість
# не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини
# згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності,
# потерпілий, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, не заперечують проти такого розгляду.

Слідчий, дізнавач, прокурор зобов’язаний роз’яснити підозрюваному, потерпілому, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, зміст встановлених досудовим розслідуванням обставин, а також те, що у разі надання згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному порядку вони будуть позбавлені права оскаржувати вирок в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини. Крім того, слідчий, дізнавач, прокурор зобов’язаний впевнитися у добровільності згоди підозрюваного, потерпілого та представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні.

'''До обвинувального акта з клопотанням про його розгляд у спрощеному провадженні повинні бути додані:'''

# письмова заява підозрюваного, складена в присутності захисника, щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною другою цієї статті та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;
# письмова заява потерпілого, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, щодо згоди із встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження згідно з частиною другою цієї статті та згоди з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні;
# матеріали досудового розслідування, у тому числі документи, які засвідчують беззаперечне визнання підозрюваним своєї винуватості.

Вирок суду за результатами спрощеного провадження ухвалюється в порядку, визначеному цим КПК України, та повинен відповідати загальним вимогам до вироку суду. У вироку суду за результатами спрощеного провадження замість доказів на підтвердження встановлених судом обставин зазначаються встановлені органом досудового розслідування обставини, які не оспорюються учасниками судового провадження.

Копія вироку за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надсилається учасникам судового провадження. Зазначена норма спрямована на упередження порушення права учасників спрощеного провадження.

Вирок за результатами розгляду обвинувального акта щодо вчинення кримінального проступку може бути оскаржений в апеляційному порядку з урахуванням особливостей, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text статтею 394 КПК України.]При цьому в ній встановлена обов’язковість урахування особливостей, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text ст.394 КПК] " Особливості апеляційного оскарження окремих судових рішень". 

[[Категорія:Кримінальне процесуальне право‎]]

Відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 309 Кримінального кодексу України

2021-07-05T08:10:12Z

Naira.musaieva: активне посилання на нпа

== Нормативна база ==

* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/60/95-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/62/95-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/770-2000-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 року № 770 "Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-02 Постанова Пленуму Верховного Суду від 26 квітня 2002 року № 4 "Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів"]
* Кримінальний кодекс України. Особлива частина. Науково - практичний коментар: у 2 т. /за заг.ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. – 5-те вид.,допов. – Х.: Право, 2013.
== Поняття незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту. Відповідальність ==
'''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/2341-14.#Text Стаття 309. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту]'''

1. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту -

караються штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років.

2. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб чи протягом року після засудження за цією статтею або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах, -

караються штрафом від двох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені із залученням неповнолітнього, а також якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

4. Особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені частиною першою цієї статті..

== Склад кримінального правопорушення, передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/2341-14.#Text ст.309 КК України] ==
=== '''Предмет кримінального правопорушення''' ===
'''Предметом кримінального правопорушення''', передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 1 ст. 309 КК України] є наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги. Поняття та ознаки названих предметів даються в [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/60/95-%D0%B2%D1%80/page Законі України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори»] При цьому всі ці предмети (крім аналогів) передбачені «Переліком наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» (далі — Перелік), який складений відповідно до законодавства і міжнародних зобов'язань України і затверджений [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/770-2000-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня . 2000 р. № 770]. Перелік складається з чотирьох таблиць ([http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/770-2000-%D0%BF Таблиці І, II, ПІ і IV]), кожна з яких включає [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/770-2000-%D0%BF Список № 1 і Список № 2, а Таблиця І — ще й Список № 3]. Ці списки містять перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, обіг яких в Україні або взагалі заборонений (наприклад, [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/770-2000-%D0%BF Списки № 1 і 2 Таблиці І]), або обмежений, але щодо якого встановлюються заходи контролю різного ступеня суворості.

'''''Наркотичні засоби''''' — це включені до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/770-2000-%D0%BF Переліку] речовини природного чи синтетичного походження, препарати, рослини, які становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними. Наркотичні засоби рослинного походження — похідні різних сортів конопель (анаша, марихуана, гашиш тощо), опійні препарати, кокаїн; синтетичні наркотики — це наркотики, синтезовані в хімічних лабораторіях (часто кустарних) з різних хімічних речовин (наприклад, перветин, метадон, фентаніл, фенамін, мело-квалон та ін.).

'''''Психотропні речовини''''' — це включені до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/770-2000-%D0%BF Переліку] речовини природного чи синтетичного походження, препарати, природні матеріали, які здатні викликати стан залежності та чинити депресивний або стимулюючий вплив на центральну нервову систему або викликати порушення сприйняття, емоцій, мислення чи поведінки і становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними.

До психотропних речовин відносять мескалін, амфетамін, барбітал, діазе-пам, феназепам, ЛСД тощо.

'''Прекурсори наркотичних засобів та психотропних речовин (далі — прекурсори)''' — це речовини та їх солі, що використовуються при виробництві, виготовленні наркотичних засобів і психотропних речовин, включених до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/770-2000-%D0%BF Переліку]. До прекурсорів відносять ацетон, етиловий ефір, соляну кислоту, сірчану кислоту, толуол тощо.

'''Аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин''' — це заборонені для обігу в Україні речовини природного чи синтетичного походження, не включені до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/770-2000-%D0%BF Переліку], хімічна структура і властивості яких подібні хімічній структурі та властивостям наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію яких ці речовини відтворюють. Зазвичай виготовлення наркотиків-аналогів має місце при створенні нового фармацевтичного препарату, в ході якого визначається і вивчається низка речовин, які мають порівнянні властивості, але дещо відрізняються своєю молекулярною структурою.

Назви (міжнародні незареєстровані і хімічні) особливо небезпечних наркотичних засобів і психотропних речовин подані відповідно в [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/770-2000-%D0%BF списках № 1 і 2 Таблиці І зазначеного вище Переліку]. Так, до особливо небезпечних наркотичних засобів віднесені, наприклад, героїн, кокаїновий кущ, кока лист, макова соломка (концентрат з макової соломки), ефедрин, опій. У свою чергу, особливо небезпечними психотропними речовинами визнані, наприклад, ка-тинон, ЛСД, ЛСД—25, парагексил, МДМА тощо.
=== '''Об'єктивна сторона кримінального правопорушення''' ===
'''Об’єктивна сторона злочину, передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/2341-14.#Text ст.309 КК України]''' виявляється в таких альтернативних діях, а саме незаконних:

1) виробництві;

2) виготовленні;

3) придбанні;

4) зберіганні;

5) перевезенні;

6) пересиланні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів.

'''Незаконне виробництво''' наркотичних засобів, психотропних речовин - усі дії, пов'язані з серійним одержанням наркотичних засобів, психотропних речовинз хімічних речовин та (або) рослин, включаючи відокремлення частин рослин або наркотичних засобів, психотропних речовин від рослин, з яких їх одержують, здійснені всупереч установленому законом порядку.

'''Незаконне виготовлення''' наркотичних засобів, психотропних речовин - усі дії, включаючи рафінування, підвищення в препараті концентрації наркотичних засобів, психотропних речовин, чи переробку наркотичних засобів і психотропних речовин, у результаті яких на основі наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин одержуються готові до використання та (або) вживання форми наркотичних засобів, психотропних речовин, або лікарські засоби, що їх містять, чи інші наркотичні засоби, психотропні речовини. Незаконне виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин утворює закінчений склад злочину з моменту, коли почали вчинятися дії, спрямовані на одержання таких засобів чи речовин, готових до вживання, або на рафінування чи підвищення у препаратах їх концентрації.

'''Незаконним придбанням''' наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів слід вважати їх купівлю, обмін на інші товари або речі, прийняття як плати за виконану роботу чи надані послуги, позики, подарунка або сплати боргу, привласнення знайденого тощо. Під незаконним придбанням розуміється також збирання залишків нарковмісних рослин на пожнивних земельних площах після зняття з них охорони, на земельних ділянках громадян, а також збирання таких дикорослих рослин чи їх частин на пустирях. Не визнається незаконним придбання наркотичних засобів або психотропних речовин за виданим на законних підставах рецептом лікаря, а також під час оперативної закупівлі відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/62/95-%D0%B2%D1%80 ст. 5 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними»] від 15 лютого 1995 р. У таких випадках у діях осіб, які придбали ці засоби й речовини, складу злочину немає ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-02 п. З постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4]).
Незаконне придбання слід відрізняти від викрадення (шляхом крадіжки чи грабежу), привласнення та інших дій, за які відповідальність настає згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/2341-14.#Text ст. 308 КК]. Придбання наркотичних засобів вважається закінченим злочином з моменту фактичного заволодіння ними особою.

Під '''незаконним зберіганням''' потрібно розуміти будь-які умисні дії, пов'язані з фактичним незаконним перебуванням наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів у володінні винного (він може тримати їх при собі, у будь-якому приміщенні, сховищі чи в іншому місці). Відповідальність за незаконне зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів настає незалежно від його тривалості. Зберігання наркотичних засобів вважається закінченим злочином з моменту, коли такі засоби фактично почали перебувати у володінні винного.

'''Незаконне перевезення''' наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів полягає в умисному переміщенні їх будь-яким видом транспорту з однієї території на іншу в межах України з порушенням порядку і правил, встановлених чинним законодавством. Для визнання перевезення незаконним не має значення, чи є особа власником цих засобів або речовин. Від перевезення наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів потрібно відрізняти їх перенесення з одного місця в інше, при якому транспорт не використовується. Такі дії мають розглядатись як зберігання цих засобів чи речовин ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-02 п. З постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4]). Судова практика також виходить з того, що зберігання особою під час поїздки наркотичного засобу у невеликому розмірі, придбаного для особистого використання, не може кваліфікуватись як незаконне перевезення наркотичних засобів. Перевезення наркотичних засобів визнається закінченим з моменту початку їх переміщення будь-яким видом транспорту.

'''Незаконне пересилання''' наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів - це незаконне переміщення їх у просторі шляхом відправлення поштою, багажем, посильним або в інший спосіб з одного місця в інше в межах території України. При цьому злочин вважається закінченим з моменту оформлення і відправлення посилки, багажу, листа, бандеролі з цими засобами або речовинами незалежно від того, отримав їх адресат чи ні. Для констатації об'єктивної сторони складу злочину достатньо вчинити хоча б одну із зазначених дій.
=== '''Суб’єктивна сторона кримінального правопорушення''' ===
'''Суб'єктивна сторона''' характеризується прямим умислом та відсутністю мети збуту наркотичних засобів чи речовин. Відтак, мета зазначених дій може бути будь-якою, за виключенням збуту (наприклад, споживання наркотичних засобів чи речовин). Саме відсутність мети збуту є обставиною, за якою розмежовуються злочини, передбачені [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 307 та 309 КК України]. При цьому в кожному випадку слід уважно досліджувати обставини справи, які стосуються характеристики мотивів, намірів особи при здійсненні нею виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів чи психотропних речовин або їх аналогів, щоб не допускати помилок при кваліфікації.
=== '''Суб’єкт кримінального правопорушення''' ===
'''Суб'єкт''' — загальний; особа, що досягла 16-річного віку, а за ч.3 за ознакою залучення неповнолітнього – яка досягла 18 років.

Якщо зазначені діяння вчиняє службова особа з використанням свого службового становища, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 307 та 364 КК України].

'''Обтяжуючими обставинами цього кримінального правопорушення за ч.2 є''' вчинення дій, передбачених ч.1 цієї статті: 1) за попередньою змовою групою осіб, 2) протягом року після засудження за цією статтею , 3) предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах.

'''Обтяжуючими обставинами цього кримінального праопорушення за ч.3 є''' ст.309 КК, а саме: дії, передбачені частинами [https://zakon.rada.gov.ua/laws/2341-14.#Text 1 або 2 ст.309 КК,] вчинені: 1) із залученням неповнолітнього або 2) якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах.

У випадках, коли наркотичний засіб або психотропну речовину було одночасно виготовлено і для власного вживання, і для збуту, дії винного необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями [https://zakon.rada.gov.ua/laws/2341-14.#Text 307 і 309 КК.]

=== '''Звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченої ст. 309 КК України''' ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Ч. 4 ст. 307 КК України] передбачає спеціальний вид обов'язкового і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення, передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 1 ст. 309 КК України].

Передумовою такого звільнення є вчинення даною особою однієї чи кількох дій, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 1 ст. 309 КК України], незалежно від того, закінченими чи незакінченими вони були. Перелік зазначених дій є вичерпним. У випадку, якщо особа вчинила такі дії за наявності обтяжуючих чи особливо обтяжуючих обставин, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 або 3 ст. 309 КК України], передумова такого звільнення відсутня.

Підстава звільнення особи від кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення, передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 1 ст. 309 КК України], складається з двох елементів, а саме: добровільного звернення цієї особи до лікувального закладу і початку її лікування від наркоманії.

Суб'єкт звернення до лікувального закладу збігається із суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 1 ст. 309 КК України], тобто ним є особа, яка досягла 16-річного віку і вчинила кримінальне правопорушення, передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 1 ст. 309 КК України], і, крім того, захворіла на наркоманію, а потім добровільно звернулася до лікувального закладу.

Особою, хворою на наркоманію, визнається така особа, якій у встановленому порядку медичним закладом встановлено діагноз «наркоманія» ([http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/62/95-%D0%B2%D1%80 ст. 1 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 р.]). Під наркоманією у цьому Законі розуміють хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією внаслідок зловживання наркотичними засобами, що віднесені до таких конвенціями 00Н чи Комітетом з контролю за наркотиками при МОЗ України, і який характеризується психічною або фізичною залежністю від них.

Адресатом звернення цієї особи є лікувальний заклад, яким можуть бути як державні лікарні, диспансери, поліклініки, так і установи недержавної форми власності, зареєстровані у встановленому законом порядку (наприклад, поліклініки, медичні центри, кабінети тощо).

Під зверненням до лікувального закладу слід розуміти звернення у будь-який формі (усній, письмовій) із заявою про хворобу на наркоманію і бажання лікуватися від цієї хвороби. Таке звернення повинне мати місце після вчинення злочину, передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 1 ст. 309 КК України], але до закінчення п'ятирічного строку давності.

Звернення визнається добровільним, якщо особа за своєю волею (необов'язково за своєю ініціативою) звертається до лікувального закладу, усвідомлюючи, що має можливість безперешкодно вчиняти кримінальне правопорушення, передбачене [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 1 ст. 309 КК України]. Якщо особа звертається до лікувального закладу у зв'язку з викриттям її участі у цьому злочині, таке звернення вважається не добровільним, а вимушеним.

Вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на цій підставі, слід з'ясувати, чи дійсно особа страждала на наркоманію і потребувала лікування від неї, чи дійсно вона звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування добровільно, а не вимушено, і чи дійсно ставить за мету вилікуватися від наркоманії, а не ухилитись у такий спосіб від кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-02 п. 23 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4]).

Особа визнається такою, що розпочала лікування від наркоманії, якщо вона почала виконувати призначення лікаря. Про це може свідчити початок амбулаторного лікування, поміщення до стаціонару тощо. Якщо особа добровільно звернулася до лікувального закладу з проханням про лікування від наркоманії, але з будь-яких причин (наприклад через відсутність вільних ліжко-місць у лікарні, ліків чи належних спеціалістів тощо) все ж таки не розпочала таке лікування, то підстава для звільнення її від кримінальної відповідальності, передбаченої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. З ст. 309 КК України], відсутня.
[[Категорія: Кримінальне право]]

Порядок і умови покарання у виді позбавлення волі

2021-07-05T08:05:32Z

Naira.musaieva: зроблено активні посилання на нпа

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/2341-14. Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1129-15 Кримінально-виконавчий кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_212 Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями]
* Кримінальний кодекс України. Загальна частина. Науково - практичний коментар: у 2 т. /за заг.ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. – 5-те вид.,допов. – Х.: Право, 2013.

== Загальні положення виконання покарання у виді позбавлення волі ==
Згідно зі [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 63 КК України] покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.

Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною Кримінального кодексу України.

Позбавлення волі є ''основним'' [https://zakon.rada.gov.ua/laws/2341-14. (ч.1 ст. 52 КК)] ''і строковим'' видом покарання, яке встановлюється у межах від одного до п’ятнадцяти років [https://zakon.rada.gov.ua/laws/2341-14.#Text (ч.2 ст. 63)] і відповідно до якого засуджений ізолюється від суспільства шляхом поміщення його на строк, призначений вироком суду, у спеціальну кримінально-виконавчу установу. При відбуванні цього покарання засуджений ізолюється від суспільства, обмежується у праві вільного пересування, виборі місця проживання і трудової діяльності, в розпорядженні своїм часом, спілкуванні зі своїми близькими; його життя та діяльності підпорядковується режиму відбування покарання тощо.

Повнолітні засуджені відбувають позбавлення волі у виправних колоніях [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#Text (статті 18, 138-140 КВК] ), а неповнолітні – у виховних [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#Text ( статті 19, 143 КВК]).

Позбавлення волі є ''строковим'' видом покарання, мінімальна межа якого становить один рік, а максимальна – п’ятнадцять, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною КК [https://zakon.rada.gov.ua/laws/2341-14.#Text ( ч.2 ст. 63 КК)]. Ці винятки стосуються: а) неповнолітніх, мінімальний строк позбавлення волі для яких згідно із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/2341-14.#Text ч.1 ст. 102 КК] дорівнює 6 місяцям; б) призначення позбавлення волі за сукупністю вироків [https://zakon.rada.gov.ua/laws/2341-14.#Text ( ч.2 ст. 71 КК)], коли строк останнього може дорівнювати 25 рокам; в) заміни призначеного засудженому довічного позбавлення волі актом про помилування [https://zakon.rada.gov.ua/laws/2341-14.#Text ( ч.2 ст. 87 КК)] позбавлення волі на певний строк, тривалість якого становить не менше 25 років.

Позбавлення волі належить до загальних (універсальних) покарань і може бути призначене будь-якій особі, за винятком тих обмежень, що встановлені для застосування цього покарання у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/2341-14.#Text ч.2 ст. 102 КК] щодо неповнолітніх.

Суд може призначити позбавлення волі, якщо це покарання ''безпосередньо передбачене в санкції'' статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний. Якщо така санкція є альтернативною і поряд із позбавленням волі передбачає інші, менш суворі види покарань, призначення судом саме позбавлення волі повинне бути обов’язково ''мотивоване'' у вироку, оскільки згідно із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/2341-14.#Text ч. 2 ст. 65 КК] воно призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Застосування позбавлення волі як більш м’якого покарання можливе лише у двох випадках заміни призначеного судом довічного позбавлення волі, а саме: а) [https://zakon.rada.gov.ua/laws/2341-14.#Text за ч. 5 ст. 80 КК; б) за ч.2 ст. 87 КК]. Заміна позбавлення волі чи невідбутої його частини більш м’яким видом покарання може здійснюватися на підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/2341-14.#Text ч.1 ст. 58, ч.1 ст. 62, ч.3 ст. 74, ст. 82, ч. 4 ст. 83 КК.]

Засуджений до позбавлення волі може бути звільнений від його відбування на підставі частини 2 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/2341-14.#Text і 3 ст. 74, статей 75,79, пп. 2-5 ч. 1 ст. 80, статей 81 і 83, частин 1 і 2 ст. 84, статей 85-87 КК.]

Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітнім із дотриманням вимог [https://zakon.rada.gov.ua/laws/2341-14.#Text ст. 102 КК].

Злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань і дії, що дезорганізують роботу такої установи, з боку засудженого до позбавлення волі, тягнуть за собою відповідальність за статтями [https://zakon.rada.gov.ua/laws/2341-14.#Text 391 або 392 КК], а ухилення від відбування цього покарання чи втеча з місця позбавлення волі – [https://zakon.rada.gov.ua/laws/2341-14.#Text за ч. 3 ст. 390 та 393 КК.] 
Відповідно до [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/paran8#n8 ст. 86 КВК України] вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n570 ст. 87 КВК України] особи, засуджені до позбавлення волі, направляються для відбування покарання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили. Протягом цього строку засуджений має право на короткострокове побачення з близькими родичами. Порядок направлення засуджених до виправних і виховних колоній визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

=== Переміщення засуджених до позбавлення волі ===
'''Переміщення засуджених до позбавлення волі''' регулюється [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n573 ст. 88 КВК України]:
# Засуджені направляються до місця відбування покарання і переміщуються в разі необхідності з одного місця відбування покарання в інше під вартою.
# Переміщення засуджених під вартою здійснюється з додержанням правил тримання: чоловіки окремо від жінок; неповнолітні - від дорослих; підслідні, які притягуються до кримінальної відповідальності в одному кримінальному провадженні, - окремо між собою; засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах, ізольовано від інших категорій; засуджені до довічного позбавлення волі - окремо від інших категорій. Хворі на активну форму туберкульозу легенів, психічно хворі - окремо між собою і окремо від здорових, у разі потреби за висновком лікаря - в супроводі медичного працівника.
# При переміщенні засуджених під вартою їм забезпечуються необхідні побутові і санітарно-гігієнічні умови.
# При переміщенні засуджених під вартою вони забезпечуються колонією (органом-відправником) одягом і взуттям за сезоном, а також харчуванням за встановленими нормами на весь період прямування.
# Переміщення засуджених під вартою здійснюється за рахунок держави.
# Порядок переміщення засуджених під вартою визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України та Міністерства внутрішніх справ України відповідно до цього Кодексу.
Підставою для переміщення (транспортування) засуджених до установи виконання покарання є: а) попутні списки на кожного або на групу засуджених, які направляються в один пункт призначення; б) особова справа на кожного засудженого; в) продовольчі атестати на кожного або на групу засуджених, які направляються в один пункт призначення.Разом з відправленням засудженого до відповідної установи виконання покарання направляється його особова справа, документи, гроші, якщо вони були на особовому рахунку.

Не приймаються для переміщення засуджені:
# з неправильно оформленими документами;
# хворі, транспортувати яких заборонено лікарем установи-відправника, або не забезпечені медичним супроводом (вагітні жінки), інваліди, яким необхідна стороння допомога під час пересування;
# з ознаками вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів;
# одягнені не за сезоном. 
Особові справи засуджених з категорії ризику (особливо небезпечні злочинці, схильні до втечі, суїциду, психічно хворі, хворі на туберкульоз тощо) помічаються спеціальними позначками.

Відповідно до[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n582 ст. 89 КВК України] '''залишення в слідчому ізоляторі чи направлення у виправну колонію максимального рівня безпеки засуджених до позбавлення волі для роботи з господарського обслуговування:'''
# Осіб, вперше засуджених до позбавлення волі за нетяжкі чи тяжкі злочини, може бути за їхньою згодою залишено у слідчому ізоляторі чи направлено у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування.
# Залишення засуджених для виконання роботи з господарського обслуговування проводиться наказом начальника слідчого ізолятора, а направлення їх у виправну колонію максимального рівня безпеки - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань за наявності письмової згоди засуджених.
# Засуджені, які залишені в слідчому ізоляторі чи направлені у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування, тримаються ізольовано від інших осіб на умовах, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n582 КВК України] для виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки.
# Тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі і переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора.

У порядку, встановленому [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальним процесуальним кодексом України], засуджений у разі необхідності провадження слідчих дій у кримінальному провадженні про кримінальне правопорушення, вчинене іншою особою або цією ж особою, за яке вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді може бути тимчасово залишений у слідчому ізоляторі або переведений з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора.

=== Тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі і переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колони до слідчого ізолятора ===

=== Порядок прийняття засуджених до позбавлення волі до виправних і виховних колоній ===
'''Порядок прийняття засуджених до позбавлення волі до виправних і виховних колоній''' відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n591 ст. 91 КВК України]:
# Прийняття засуджених до виправних і виховних колоній проводиться адміністрацією колоній у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
# Адміністрація колонії протягом трьох діб повідомляє суд, який постановив вирок, про приведення його до виконання і про місце відбування покарання засудженим. Одночасно направляється повідомлення одному із членів сім'ї або близьких родичів за вибором засудженого, у якому вказується адреса колонії і роз'яснюються права засудженого.
# На кожного засудженого до позбавлення волі ведеться особова справа, а також інформаційна картка, до якої заносяться відомості: стосовно його особи; про вчинений ним злочин і назву суду, який постановив вирок; про день і час його прибуття і звільнення з колонії.

=== Роздільне тримання засуджених до позбавлення волі у виправних і виховних колоніях ===
'''Роздільне тримання засуджених до позбавлення волі у виправних і виховних колоніях''' регулюється відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n596 ст. 92 КВК України] відповідно до якої:
# У колоніях встановлюється роздільне тримання: чоловіків і жінок, неповнолітніх і дорослих.
# Вперше засуджені до позбавлення волі тримаються окремо від тих, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.
# Ізольовано від інших засуджених, а також роздільно тримаються:засуджені до довічного позбавлення волі; засуджені, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; засуджені, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії.
# Засуджені за вчинення злочину, передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/conv#n1695 частиною п’ятою статті 255], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/conv#n1695 статтями 255-1], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/conv#n1695 255-2] Кримінального кодексу України
# Окремо тримаються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності.
# Окремо тримаються засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції, правоохоронних органах, та, за власним бажанням, особи, які здійснювали адвокатську діяльність.
# Встановлені цією статтею вимоги роздільного тримання засуджених не поширюються на: засуджених до довічного позбавлення волі, які після відбуття десяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки; лікувальні заклади місць позбавлення волі і колонії, призначені для тримання і лікування інфекційно хворих засуджених.
Порядок тримання засуджених у лікувальних закладах місць позбавлення волі і колоніях, призначених для тримання і лікування інфекційно хворих засуджених, визначається нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

=== Відбування засудженими всього строку покарання в одній виправній чи виховній колонії ===
'''Відбування засудженими всього строку покарання в одній виправній чи виховній колонії''' чітко визначено нормами [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n610 ст. 93 КВК України]
# Засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.
# Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
'''Проблематика''': Загальне правило щодо того, що засуджений має відбувати увесь строк покарання у одній колонії, видається розумним, проте з цього правила обов’язково повинні бути передбачені винятки, які б кореспондували із правом засудженого відбувати покарання у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/conv#n610 ст. 93 КВК України]). Нажаль, в дійсності нормами [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/conv#n610 ст. 93 КВК України] часто нехтують, як це сталося у cправі Вінтман проти України, коли засудженого, який походив з Запорізької області, направили для відбування покарання до Вінниці, а згодом перевели до Львівської області. Через це літня матір засудженого не могла відвідувати його достатньо часто. '''ЄСПЛ оцінив цю ситуацію як порушення права засудженого на належну кількість побачень із родичами – а отже, неправомірне втручання у сімейне життя засудженого.'''

Існуючі положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/conv#n610 ч. 2 ст. 93 КВК України] надають занадто широкі дискреційні повноваження органам ДПтС що, на думку ЄСПЛ, є неприпустимим. В той же час, чинне українське законодавство не деталізує процедуру переведення особи до іншої установи виконання покарання за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/conv#n610 ч. 2 ст. 93 КВК України] у підзаконних нормативно-правових актах.

'''Рішення:''' Можна надати суду право безпосередньо у вироку визначати колонію, де особа відбуватиме покарання, із наведенням відповідної мотивації такого рішення. Якщо ж залишити ці повноваження за Регіональними комісіями, необхідно законодавчо визначити критерії, за якими тій чи іншій особі обирається місце відбування покарання: тяжкість вчинених злочинів, стан здоров’я, стосунки із родиною, міркування особистої безпеки засуджених. Такий перелік не має бути сформульований вичерпно. Також треба зобов’язати Регіональні комісії враховувати думу засудженого та його близьких родичів при обранні конкретної установи виконання покарань.

=== Структурні дільниці виправних і виховних колоній ===
Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n615 ст. 94 КВК України] у '''виховних колоніях''' створюються такі дільниці:
* карантину, діагностики і розподілу;
* ресоціалізації;
* соціальної адаптації.

У '''виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки''' створюються такі дільниці:
* карантину, діагностики і розподілу;
* ресоціалізації;
* посиленого контролю;
* соціальної реабілітації.

У '''виправних колоніях максимального рівня безпеки''' створюються такі дільниці:
* карантину, діагностики і розподілу;
* ресоціалізації;
* посиленого контролю. 

Вказані дільниці ізолюються одна від одної.
# У дільниці карантину, діагностики і розподілу тримаються всі новоприбулі до колонії засуджені.
# У дільниці ресоціалізації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з інших дільниць у порядку, встановленому [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#Text КВК України].
# У дільниці посиленого контролю тримаються засуджені, які систематично (два та більше разів) вчиняють злісні порушення установленого порядку відбування покарання, що загрожують безпеці персоналу, засуджених або інших осіб. У виправних колоніях для тримання засуджених жінок дільниця посиленого контролю не створюється.
# У дільниці соціальної адаптації тримаються засуджені, які правомірно себе поводять і сумлінно ставляться до навчання та праці і яким до звільнення залишається не більше шести місяців.
# У дільниці соціальної реабілітації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з дільниці ресоціалізації в порядку, встановленому [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n582 КВК України].

=== Зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі ===
Як зазначено у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n658 ст. 100 КВК України]'''зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі''' вдібувається залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці, в разі її наявності, та навчання умови відбування покарання змінюються в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду.

Зміна умов тримання в межах однієї колонії здійснюється за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою начальника колонії. У разі якщо така постанова передбачає збільшення обсягу встановлених обмежень і більш суворі умови тримання, вона погоджується із спостережною комісією.

Зміна умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, за поданням адміністрації виправної колонії, погодженим з начальником управління (відділу) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області. У разі якщо таке подання передбачає переведення засудженого до установи виконання покарань з вищим рівнем безпеки, воно погоджується із спостережною комісією. 

Засуджені, які стають на шлях виправлення, '''переводяться''':
*з приміщень камерного типу в звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки або колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше однієї четвертої призначеного судом строку покарання. Зміна умов тримання засуджених шляхом переведення з колонії мінімального і середнього рівня безпеки у разі відсутності в них дільниць соціальної реабілітації до колонії мінімального рівня безпеки із полегшеними умовами тримання можлива за таких підстав: 1) сумлінної поведінки; 2) сумлінного ставлення до праці; 3) після фактичного відбуття відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/conv#n663 ч. 1 ст.101 КВК України] ¼, 1/3 або ½ частини строку покарання призначеного судом (строк залежить від тяжкості вчиненого злочину та особи засудженого).
*із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше половини призначеного судом строку покарання. Така зміна умов тримання засуджених у бік пом’якшення режиму відбування покарання застосовується до осіб, які тримаються у звичайних житлових приміщеннях, '''стали на шлях виправлення і відбули не менше однієї четвертої або половини призначеного судом строку покарання залежно від тяжкості вчиненого злочину.'''
*у колоніях мінімального і середнього рівня безпеки - до дільниці соціальної реабілітації після фактичного відбуття:
# не менше однієї четвертої строку покарання, призначеного судом за нетяжкий злочин;
# не менше третини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;
# не менше половини строку покарання, призначеного судом за особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
'''Не підлягають переведенню''' до дільниці соціальної реабілітації:
* особи, які мають достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку стягнення, зазначені в абзацах [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n979, 6-10 ст 132 КВК України], протягом строку, визначеного [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n994 ст. 134 КВК України];
* інваліди першої та другої груп та особи, які досягли пенсійного віку. Так, частиною шостою статті 94 та частиною першою статті 99 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n582 КВК України] передбачено, що у дільниці соціальної реабілітації тримаються вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, нетяжкі злочини, а також засуджені, переведені з дільниці ресоціалізації в порядку, встановленому цим Кодексом. Засуджені, які перебувають у вказаній дільниці, у вільний від роботи час від підйому до відбою '''користуються правом вільного пересування''' в межах території дільниці; можуть '''носити цивільний одяг,''' '''мати при собі портативні персональні комп'ютери''' та аксесуари до них, гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження; мають право відправляти листи, отримувати бандеролі, посилки, передачі, одержувати короткострокові побачення без обмеження, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць; після відбуття шести місяців покарання в дільниці в разі відсутності порушень режиму відбування покарання, наявності житлових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати в межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми сім'ями, придбавати відповідно до чинного законодавства жилий будинок і заводити особисте господарство (частина друга статті 99 КВК України). Відтак, умови перебування засуджених до позбавлення волі в дільниці соціальної реабілітації є менш суворими в порівнянні з іншими дільницями виправної колонії та передбачають меншу кількість обмежень для засуджених.
* особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу, алкоголізму та наркоманії;
* особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в період відбування покарання у виді арешту або обмеження волі. 

Засуджені, які '''злісно порушують режим відбування покарання''', можуть бути переведені:
* з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці;
* з колонії середнього рівня безпеки чи звичайного жилого приміщення колонії максимального рівня безпеки в приміщення камерного типу колонії максимального рівня безпеки.

== Умови відбування покарання в колоніях ==
Умови відбування покарання врегульовані [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n726 главою 17 КВК України]. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n682 Ч. 2 ст. 102 КВК України] визначено, що режим має зводити і до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку й усвідомленню людської гідності. Це положення цілком відповідає рекомендаціям, які містяться у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_212 Мінімальних стандартних правилах поводження із в'язнями] та Європейських тюремних правилах, відповідно до яких прийнятий в установі режим повинен прагнути зводити до мінімуму різницю між життям у в'язниці й життям на волі.

Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n854 ст. 115 КВК України] особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Норма житлової площі на одного засудженого у виправних колоніях не може бути меншою чотирьох квадратних метрів, у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі — п'ять квадратних метрів. Необхідно звернути увагу на те, що ці норми поки що не відповідають міжнародним стандартам, оскільки за висновками Комітету проти катувань Ради Європи житлову площу, що є меншою семи квадратних метрів, слід розглядати як застосування тортур у місцях позбавлення волі. Засуджені забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном з урахуванням статі і кліматичних умов, а в лікувальних закладах - спеціальним одягом і взуттям.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1010-18#Text Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 №2823/5], визначається асортимент та кількість предметів, виробів і речей, які можуть перебувати у засудженого. Якщо їх більше за встановлені норми, то вони вилучаються у засудженого і здаються на склад, про що складається акт. Разом із тим, загальна вага предметів і речей (з урахуванням й тих, що зберігаються на складах), які належать засудженому, у всіх випадках не повинна перевищувати 50 кг.

Одним з елементів режиму, що відображає різницю між умовами відбування покарання у колоніях різного рівня безпеки, є право засуджених до позбавлення волі придбавати продукти харчування та предмети першої потреби ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n780 ст. 108 КВК України]). Для придбання засудженими продуктів харчування та предметів першої потреби в колоніях організована щоденна робота магазинів. За графіком у час, визначений розпорядком дня, кожний засуджений у складі відділення соціально-психологічної служби може відвідувати магазин 3-4 рази на місяць.

За статтею 110 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n863 КВК України] особи, позбавлені волі, мають право на два види побачень: '''короткострокові''' тривалістю до чотирьох годин і '''тривалі''' — до трьох діб. Тривалі побачення надаються з правом спільного проживання і тільки з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки).

Крім побачень засудженим надається право на чотири телефонних розмови протягом року тривалістю до п'ятнадцяти хвилин кожна, при наявності технічних можливостей. Міжміські телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Засудженим за їхнім проханням дозволяється заміняти тривалі побачення короткостроковими, а також тривалі або короткострокові побачення — телефонними розмовами. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань не дозволяють побачення і телефонні розмови між засудженими до позбавлення волі, які перебувають у різних кримінально-виконавчих установах.

Яскравим прикладом прояву принципу гуманізму у поводженні із засудженими є надання їм можливості короткочасних виїздів за межі виправних колоній. Так, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n815 ст. 111 КВК України] передбачає, що засудженим, які тримаються у виправних колоніях мінімального й середнього рівня безпеки, виховних колоніях, може бути дозволено короткочасні виїзди за межі колонії на території України на строк до семи діб, не рахуючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці, але не більше трьох діб, у разі таких виключних обставин, як смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого; стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї.

Дозвіл на короткочасний виїзд у зв'язку з виключними обставинами дається начальником колонії протягом доби за заявою засудженого з урахуванням особи й поведінки засудженого. Час перебування засудженого поза межами колонії зараховується в строк відбування покарання. Вартість проїзду засудженого оплачується ним особисто або його родичами.

Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n840 ст. 113 КВК України] усім категоріям засуджених до позбавлення волі дозволяється одержувати й відправляти листи й телеграми за власний рахунок без будь-яких обмежень їх кількості. Листування між позбавленими волі, які не є родичами, можливе тільки з дозволу адміністрації колонії.

Ще однією з умов відбування покарання є медико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі, що здійснюється медичною службою установ виконання покарань. Відповідно до міжнародних документів медичне обслуговування в установах виконання покарань має надаватися й організовуватися за такими якісними стандартами й на високому професійному рівні, що відповідають тим, які використовуються в установах охорони здоров'я поза місцями позбавлення волі.
Відповідності до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n863 ч. 2 ст. 116 КВК України] лікувально-профілактична і санітарно-протиепідемічна робота в місцях позбавлення волі організовується і провадиться так, як це визначено законодавством про охорону здоров'я. Це означає, що організація медико-санітарного забезпечення в колоніях відповідає вимога її надання населенню країни.

[[Категорія:Виконання покарань у виді позбавлення волі]]
[[Категорія:Засуджені]]

Відповідальність за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 309 Кримінального кодексу України

2021-07-02T09:21:55Z

Naira.musaieva:

== Нормативна база ==

* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/60/95-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/62/95-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/770-2000-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 6 травня 2000 року № 770 "Про затвердження переліку наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-02 Постанова Пленуму Верховного Суду від 26 квітня 2002 року № 4 "Про судову практику в справах про злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів"]
* Кримінальний кодекс України. Особлива частина. Науково - практичний коментар: у 2 т. /за заг.ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. – 5-те вид.,допов. – Х.: Право, 2013.
== Поняття незаконного виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту. Відповідальність ==
'''Стаття 309. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту'''

1. Незаконне виробництво, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення чи пересилання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів без мети збуту -

караються штрафом від однієї тисячі до трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років.

2. Ті самі дії, вчинені за попередньою змовою групою осіб чи протягом року після засудження за цією статтею або якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах, -

караються штрафом від двох тисяч до п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням волі на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені із залученням неповнолітнього, а також якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах, -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до восьми років.

4. Особа, яка добровільно звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії, звільняється від кримінальної відповідальності за дії, передбачені частиною першою цієї статті..

== Склад кримінального правопорушення, передбаченого ст.309 КК України ==
=== '''Предмет кримінального правопорушення''' ===
'''Предметом кримінального правопорушення''', передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 1 ст. 309 КК України] є наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги. Поняття та ознаки названих предметів даються в [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/60/95-%D0%B2%D1%80/page Законі України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори»] При цьому всі ці предмети (крім аналогів) передбачені «Переліком наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів» (далі — Перелік), який складений відповідно до законодавства і міжнародних зобов'язань України і затверджений [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/770-2000-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 6 травня . 2000 р. № 770]. Перелік складається з чотирьох таблиць ([http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/770-2000-%D0%BF Таблиці І, II, ПІ і IV]), кожна з яких включає [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/770-2000-%D0%BF Список № 1 і Список № 2, а Таблиця І — ще й Список № 3]. Ці списки містять перелік наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, обіг яких в Україні або взагалі заборонений (наприклад, [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/770-2000-%D0%BF Списки № 1 і 2 Таблиці І]), або обмежений, але щодо якого встановлюються заходи контролю різного ступеня суворості.

'''''Наркотичні засоби''''' — це включені до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/770-2000-%D0%BF Переліку] речовини природного чи синтетичного походження, препарати, рослини, які становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними. Наркотичні засоби рослинного походження — похідні різних сортів конопель (анаша, марихуана, гашиш тощо), опійні препарати, кокаїн; синтетичні наркотики — це наркотики, синтезовані в хімічних лабораторіях (часто кустарних) з різних хімічних речовин (наприклад, перветин, метадон, фентаніл, фенамін, мело-квалон та ін.).

'''''Психотропні речовини''''' — це включені до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/770-2000-%D0%BF Переліку] речовини природного чи синтетичного походження, препарати, природні матеріали, які здатні викликати стан залежності та чинити депресивний або стимулюючий вплив на центральну нервову систему або викликати порушення сприйняття, емоцій, мислення чи поведінки і становлять небезпеку для здоров'я населення у разі зловживання ними.

До психотропних речовин відносять мескалін, амфетамін, барбітал, діазе-пам, феназепам, ЛСД тощо.

'''Прекурсори наркотичних засобів та психотропних речовин (далі — прекурсори)''' — це речовини та їх солі, що використовуються при виробництві, виготовленні наркотичних засобів і психотропних речовин, включених до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/770-2000-%D0%BF Переліку]. До прекурсорів відносять ацетон, етиловий ефір, соляну кислоту, сірчану кислоту, толуол тощо.

'''Аналоги наркотичних засобів і психотропних речовин''' — це заборонені для обігу в Україні речовини природного чи синтетичного походження, не включені до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/770-2000-%D0%BF Переліку], хімічна структура і властивості яких подібні хімічній структурі та властивостям наркотичних засобів і психотропних речовин, психоактивну дію яких ці речовини відтворюють. Зазвичай виготовлення наркотиків-аналогів має місце при створенні нового фармацевтичного препарату, в ході якого визначається і вивчається низка речовин, які мають порівнянні властивості, але дещо відрізняються своєю молекулярною структурою.

Назви (міжнародні незареєстровані і хімічні) особливо небезпечних наркотичних засобів і психотропних речовин подані відповідно в [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/770-2000-%D0%BF списках № 1 і 2 Таблиці І зазначеного вище Переліку]. Так, до особливо небезпечних наркотичних засобів віднесені, наприклад, героїн, кокаїновий кущ, кока лист, макова соломка (концентрат з макової соломки), ефедрин, опій. У свою чергу, особливо небезпечними психотропними речовинами визнані, наприклад, ка-тинон, ЛСД, ЛСД—25, парагексил, МДМА тощо.
=== '''Об'єктивна сторона кримінального правопорушення''' ===
'''Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст.309 КК України''' виявляється в таких альтернативних діях, а саме незаконних:

1) виробництві;

2) виготовленні;

3) придбанні;

4) зберіганні;

5) перевезенні;

6) пересиланні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів.

'''Незаконне виробництво''' наркотичних засобів, психотропних речовин - усі дії, пов'язані з серійним одержанням наркотичних засобів, психотропних речовинз хімічних речовин та (або) рослин, включаючи відокремлення частин рослин або наркотичних засобів, психотропних речовин від рослин, з яких їх одержують, здійснені всупереч установленому законом порядку.

'''Незаконне виготовлення''' наркотичних засобів, психотропних речовин - усі дії, включаючи рафінування, підвищення в препараті концентрації наркотичних засобів, психотропних речовин, чи переробку наркотичних засобів і психотропних речовин, у результаті яких на основі наркотичних засобів, психотропних речовин, прекурсорів наркотичних засобів і психотропних речовин одержуються готові до використання та (або) вживання форми наркотичних засобів, психотропних речовин, або лікарські засоби, що їх містять, чи інші наркотичні засоби, психотропні речовини. Незаконне виготовлення наркотичних засобів або психотропних речовин утворює закінчений склад злочину з моменту, коли почали вчинятися дії, спрямовані на одержання таких засобів чи речовин, готових до вживання, або на рафінування чи підвищення у препаратах їх концентрації.

'''Незаконним придбанням''' наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів слід вважати їх купівлю, обмін на інші товари або речі, прийняття як плати за виконану роботу чи надані послуги, позики, подарунка або сплати боргу, привласнення знайденого тощо. Під незаконним придбанням розуміється також збирання залишків нарковмісних рослин на пожнивних земельних площах після зняття з них охорони, на земельних ділянках громадян, а також збирання таких дикорослих рослин чи їх частин на пустирях. Не визнається незаконним придбання наркотичних засобів або психотропних речовин за виданим на законних підставах рецептом лікаря, а також під час оперативної закупівлі відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/62/95-%D0%B2%D1%80 ст. 5 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними»] від 15 лютого 1995 р. У таких випадках у діях осіб, які придбали ці засоби й речовини, складу злочину немає ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-02 п. З постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4]).
Незаконне придбання слід відрізняти від викрадення (шляхом крадіжки чи грабежу), привласнення та інших дій, за які відповідальність настає згідно зі ст. 308 КК. Придбання наркотичних засобів вважається закінченим злочином з моменту фактичного заволодіння ними особою.

Під '''незаконним зберіганням''' потрібно розуміти будь-які умисні дії, пов'язані з фактичним незаконним перебуванням наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів у володінні винного (він може тримати їх при собі, у будь-якому приміщенні, сховищі чи в іншому місці). Відповідальність за незаконне зберігання наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів настає незалежно від його тривалості. Зберігання наркотичних засобів вважається закінченим злочином з моменту, коли такі засоби фактично почали перебувати у володінні винного.

'''Незаконне перевезення''' наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів полягає в умисному переміщенні їх будь-яким видом транспорту з однієї території на іншу в межах України з порушенням порядку і правил, встановлених чинним законодавством. Для визнання перевезення незаконним не має значення, чи є особа власником цих засобів або речовин. Від перевезення наркотичних засобів, психотропних речовин та їх аналогів потрібно відрізняти їх перенесення з одного місця в інше, при якому транспорт не використовується. Такі дії мають розглядатись як зберігання цих засобів чи речовин ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-02 п. З постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4]). Судова практика також виходить з того, що зберігання особою під час поїздки наркотичного засобу у невеликому розмірі, придбаного для особистого використання, не може кваліфікуватись як незаконне перевезення наркотичних засобів. Перевезення наркотичних засобів визнається закінченим з моменту початку їх переміщення будь-яким видом транспорту.

'''Незаконне пересилання''' наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів - це незаконне переміщення їх у просторі шляхом відправлення поштою, багажем, посильним або в інший спосіб з одного місця в інше в межах території України. При цьому злочин вважається закінченим з моменту оформлення і відправлення посилки, багажу, листа, бандеролі з цими засобами або речовинами незалежно від того, отримав їх адресат чи ні. Для констатації об'єктивної сторони складу злочину достатньо вчинити хоча б одну із зазначених дій.
=== '''Суб’єктивна сторона кримінального правопорушення''' ===
'''Суб'єктивна сторона''' характеризується прямим умислом та відсутністю мети збуту наркотичних засобів чи речовин. Відтак, мета зазначених дій може бути будь-якою, за виключенням збуту (наприклад, споживання наркотичних засобів чи речовин). Саме відсутність мети збуту є обставиною, за якою розмежовуються злочини, передбачені [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 307 та 309 КК України]. При цьому в кожному випадку слід уважно досліджувати обставини справи, які стосуються характеристики мотивів, намірів особи при здійсненні нею виробництва, виготовлення, придбання, зберігання, перевезення, пересилання наркотичних засобів чи психотропних речовин або їх аналогів, щоб не допускати помилок при кваліфікації.
=== '''Суб’єкт кримінального правопорушення''' ===
'''Суб'єкт''' — загальний; особа, що досягла 16-річного віку, а за ч.3 за ознакою залучення неповнолітнього – яка досягла 18 років.

Якщо зазначені діяння вчиняє службова особа з використанням свого службового становища, її дії слід кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 307 та 364 КК України].

'''Обтяжуючими обставинами цього кримінального правопорушення за ч.2 є''' вчинення дій, передбачених ч.1 цієї статті: 1) за попередньою змовою групою осіб, 2) протягом року після засудження за цією статтею , 3) предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги у великих розмірах.

'''Обтяжуючими обставинами цього кримінального праопорушення за ч.3 є''' ст.309 КК, а саме: дії, передбачені частинами 1 або 2 ст.309 КК, вчинені: 1) із залученням неповнолітнього або 2) якщо предметом таких дій були наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги в особливо великих розмірах.

У випадках, коли наркотичний засіб або психотропну речовину було одночасно виготовлено і для власного вживання, і для збуту, дії винного необхідно кваліфікувати за сукупністю злочинів, передбачених статтями 307 і 309 КК.

=== '''Звільнення від кримінальної відповідальності, передбаченої ст. 309 КК України''' ===
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Ч. 4 ст. 307 КК України] передбачає спеціальний вид обов'язкового і безумовного звільнення особи від кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення, передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 1 ст. 309 КК України].

Передумовою такого звільнення є вчинення даною особою однієї чи кількох дій, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 1 ст. 309 КК України], незалежно від того, закінченими чи незакінченими вони були. Перелік зазначених дій є вичерпним. У випадку, якщо особа вчинила такі дії за наявності обтяжуючих чи особливо обтяжуючих обставин, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 2 або 3 ст. 309 КК України], передумова такого звільнення відсутня.

Підстава звільнення особи від кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення, передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 1 ст. 309 КК України], складається з двох елементів, а саме: добровільного звернення цієї особи до лікувального закладу і початку її лікування від наркоманії.

Суб'єкт звернення до лікувального закладу збігається із суб'єктом кримінального правопорушення, передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 1 ст. 309 КК України], тобто ним є особа, яка досягла 16-річного віку і вчинила кримінальне правопорушення, передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 1 ст. 309 КК України], і, крім того, захворіла на наркоманію, а потім добровільно звернулася до лікувального закладу.

Особою, хворою на наркоманію, визнається така особа, якій у встановленому порядку медичним закладом встановлено діагноз «наркоманія» ([http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/62/95-%D0%B2%D1%80 ст. 1 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними» від 15 лютого 1995 р.]). Під наркоманією у цьому Законі розуміють хворобливий психічний стан, зумовлений хронічною інтоксикацією внаслідок зловживання наркотичними засобами, що віднесені до таких конвенціями 00Н чи Комітетом з контролю за наркотиками при МОЗ України, і який характеризується психічною або фізичною залежністю від них.

Адресатом звернення цієї особи є лікувальний заклад, яким можуть бути як державні лікарні, диспансери, поліклініки, так і установи недержавної форми власності, зареєстровані у встановленому законом порядку (наприклад, поліклініки, медичні центри, кабінети тощо).

Під зверненням до лікувального закладу слід розуміти звернення у будь-який формі (усній, письмовій) із заявою про хворобу на наркоманію і бажання лікуватися від цієї хвороби. Таке звернення повинне мати місце після вчинення злочину, передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 1 ст. 309 КК України], але до закінчення п'ятирічного строку давності.

Звернення визнається добровільним, якщо особа за своєю волею (необов'язково за своєю ініціативою) звертається до лікувального закладу, усвідомлюючи, що має можливість безперешкодно вчиняти кримінальне правопорушення, передбачене [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. 1 ст. 309 КК України]. Якщо особа звертається до лікувального закладу у зв'язку з викриттям її участі у цьому злочині, таке звернення вважається не добровільним, а вимушеним.

Вирішуючи питання про звільнення особи від кримінальної відповідальності на цій підставі, слід з'ясувати, чи дійсно особа страждала на наркоманію і потребувала лікування від неї, чи дійсно вона звернулася до лікувального закладу і розпочала лікування добровільно, а не вимушено, і чи дійсно ставить за мету вилікуватися від наркоманії, а не ухилитись у такий спосіб від кримінальної відповідальності за вчинене кримінальне правопорушення ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0004700-02 п. 23 постанови ПВСУ від 26 квітня 2002 р. № 4]).

Особа визнається такою, що розпочала лікування від наркоманії, якщо вона почала виконувати призначення лікаря. Про це може свідчити початок амбулаторного лікування, поміщення до стаціонару тощо. Якщо особа добровільно звернулася до лікувального закладу з проханням про лікування від наркоманії, але з будь-яких причин (наприклад через відсутність вільних ліжко-місць у лікарні, ліків чи належних спеціалістів тощо) все ж таки не розпочала таке лікування, то підстава для звільнення її від кримінальної відповідальності, передбаченої [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text ч. З ст. 309 КК України], відсутня.
[[Категорія: Кримінальне право]]

Порушення правил екологічної безпеки

2021-06-03T08:06:41Z

Naira.musaieva:

== Нормативна база ==
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1264-12 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2059-19 Закон України "Про оцінку впливу на довкілля"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0017700-04 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 10 грудня 2004 року № 17 "Про судову практику у справах про злочини та інші правопорушення проти довкілля "]
* Кримінальний кодекс України. Особлива частина. Науково - практичний коментар: у 2 т. /за заг.ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. – 5-те вид.,допов. – Х.: Право, 2013.
== Загальна інформація ==
Відповідно до статті 236 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n1582 Кримінального кодексу України]

Порушення порядку здійснення оцінки впливу на довкілля, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів, якщо це спричинило загибель людей, екологічне забруднення значних територій або інші тяжкі наслідки, -

карається позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

== Склад злочину ==
Суспільна небезпечність злочину – злочинне порушення правил екологічної безпеки, яке охоплює суспільно небезпечні діяння ( дії чи бездіяльність), які призводять до руйнування екологічного балансу в довкіллі, установленого порядку використання природних ресурсів, що спричинило тяжкі матеріальні наслідки – загибель людей, екологічне забруднення значних територій або інші тяжкі наслідки.

Екологічна безпека – це такий стан навколишнього природного середовища, за якого гарантується запобігання й забезпечується попередження погіршення екологічної ситуації та виникнення небезпеки для здоров’я людей.

=== Об'єкт ===
Об'єктом злочину є екологічна безпека довкілля (стан навколишнього природного середовища, за якого забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей).

Поняття екологічної безпеки за змістом неоднорідне і використовується принаймні у двох значеннях: як певний стан природного об’єкта і як система соціальних норм, найважливіша цінність, що гарантується державою громадянам для їх нормального існування. Згідно з ст. 50 Закону України « Про охорону навколишнього природного середовища » зазначається, що екологічна безпека є такий стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей. Екологічна безпека гарантується громадянам України здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. Діяльність фізичних та юридичних осіб, що завдає шкоди навколишньому природному середовищу, може бути припинена за рішенням суду.

Екологічна безпека забезпечується системою організаційно-правових, економічних, технічних, санітарно-гігієнічних та інших заходів екологічного характеру, яка передбачена Законом України « Про охорону навколишнього природного середовища » (екологічні вимоги до розміщення, проектування, будівництва, реконструкції, введення в дію і експлуатації підприємств, споруд та інших об’єктів; охорона навколишнього природного середовища при застосуванні засобів захисту рослин, мінеральних добрив, токсичних хімічних речовин та інших препаратів; охорона навколишнього природного середовища від забруднення виробничими, побутовими та іншими відходами; екологічна безпека транспортних засобів тощо).

=== Предмет ===
Предметом злочину є підприємства, споруди, пересувні засоби та інші об'єкти (наприклад, цехи, ділянки, установки, місця утворення і складування промислових відходів, мережі каналізації, водо - і теплопостачання, житлові будинки, об'єкти науки), у зв'язку з проектуванням, експлуатацією яких існує небезпека негативного впливу на людину і довкілля. Серед таких об'єктів виділяють '''потенційно небезпечні''' - це об'єкти, які створюють реальну загрозу виникнення надзвичайних ситуацій (на них використовуються, виготовляються, переробляються, зберігаються або транспортуються небезпечні радіоактивні матеріали, пожежовибухові, хімічні речовини та біологічні препарати; об'єкти з видобування корисних копалин; гідротехнічні споруди).
=== Об'єктивна сторона ===
Об'єктивна сторона злочину полягає в порушенні вимог, що визначають порядок проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, а також експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів та інших об'єктів.

Правила проведення такої експертизи встановлені [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2059-19 Законом України "Про оцінку впливу на довкілля"].

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України « Про оцінку впливу на довкілля» о''цінка впливу на довкілля - це процедура, що передбачає:''

1) підготовку суб’єктом господарювання звіту з оцінки впливу на довкілля відповідно до ст. 5,6 та ст. 14 цього Закону;

2) проведення громадського обговорення відповідно до статей 7, 8 та 14 цього Закону;

3) аналіз уповноваженим органом відповідно до статті 9 цього Закону інформації, наданої у звіті з оцінки впливу на довкілля, будь-якої додаткової інформації, яку надає суб’єкт господарювання, а також інформації, отриманої від громадськості під час громадського обговорення, під час здійснення процедури оцінки транскордонного впливу, іншої інформації;

4) надання уповноваженим органом мотивованого висновку з оцінки впливу на довкілля, що враховує результати аналізу, передбаченого пунктом 3 цієї частини;

5) врахування висновку з оцінки впливу на довкілля у рішенні про провадження планованої діяльності відповідно до статті 11 цього Закону.

Також згідно з ст.1 Закону України « Про оцінку впливу на довкілля » вплив на довкілля (далі - вплив) - будь-які наслідки планованої діяльності для довкілля, в тому числі наслідки для безпечності життєдіяльності людей та їхнього здоров’я, флори, фауни, біорізноманіття, ґрунту, повітря, води, клімату, ландшафту, природних територій та об’єктів, історичних пам’яток та інших матеріальних об’єктів чи для сукупності цих факторів, а також наслідки для об’єктів культурної спадщини чи соціально-економічних умов, які є результатом зміни цих факторів.

Законом також передбачено, що оцінка впливу на довкілля здійснюється з дотриманням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, з урахуванням стану довкілля в місці, де планується провадити плановану діяльність, екологічних ризиків і прогнозів, перспектив соціально-економічного розвитку регіону, потужності та видів сукупного впливу (прямого та опосередкованого) на довкілля, у тому числі з урахуванням впливу наявних об’єктів, планованої діяльності та об’єктів, щодо яких отримано рішення про провадження планованої діяльності або розглядається питання про прийняття таких рішень.

Безпека '''–''' відсутність неприпустимого ризику, пов’язаного з можливістю завдання будь-якої шкоди життю, здоров’ю людей, майновим правам, а також навколишньому природному середовищу.

Проектування – складання та затвердження документації для будівництва об’єктів архітектури, що складається з креслень, графічних і текстових матеріалів, інженерних і кошторисних розрахунків, які визначають містобудівні, об’ємно-планувальні, архітектурні, конструктивні, технічні та технологічні рішення, вартісні показники конкретного об’єкта архітектури.

Експлуатація будівлі або споруди – використання будівлі (споруди) згідно з функціональним призначенням та проведенням необхідних заходів до збереження стану конструкцій, при якому вони здатні виконувати задані функції з параметрами, що визначені вимогами технічної документації.

Реконструкція – комплекс операцій з відновлення стану об’єкта та (або) збільшення його довговічності.

При проектуванні, розміщенні, будівництві, введенні в дію нових і реконструкції діючих підприємств, споруд та інших об’єктів, удосконаленні існуючих і впровадженні нових технологічних процесів та устаткування, а також у процесі експлуатації цих об’єктів повинна забезпечуватися екологічна безпека людей, раціональне використання природних ресурсів, додержання нормативів шкідливих впливів на навколишнє природне середовище. При цьому повинні передбачатися вловлювання, утилізація, знешкодження шкідливих речовин і відходів або повна їх ліквідація, виконання інших вимог щодо охорони навколишнього природного середовища і здоров’я людей.

Забороняється введення в дію підприємств, споруд та інших об’єктів, на яких не забезпечено у повному обсязі додержання всіх екологічних вимог і виконання заходів, передбачених у проектах на будівництво та реконструкцію (розширення та технічне переоснащення).

Підприємства, установи, організації та інші форми юридичних осіб, що здійснюють проектування, виробництво, експлуатацію та обслуговування пересувних засобів, установок, зобов’язані розробляти і здійснювати комплекс заходів щодо зниження токсичності та знешкодження шкідливих речовин, що містяться у викидах та скидах транспортних засобів, переходу на менш токсичні види енергії й пального, додержання режиму експлуатації транспортних засобів та інші заходи, спрямовані на запобігання й зменшення викидів та скидів у навколишнє природне середовище забруднюючих речовин та додержання встановлених рівнів фізичних впливів.

Виробництво й експлуатація пересувних засобів та установок, у викидах та скидах яких вміст забруднюючих речовин перевищує встановлені нормативи, не допускаються.

Керівники транспортних організацій та власники пересувних засобів несуть відповідальність за додержання нормативів гранично допустимих викидів та скидів забруднюючих речовин і гранично допустимих рівнів фізичних впливів на навколишнє природне середовище, установлених для відповідного типу транспорту.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони злочину є наявність наслідків:

♦ загибель людей - смерть хоча б однієї людини на час учинення порушення правил екологічної безпеки чи після такого, але в причинному зв’язку з ним;

♦ екологічне забруднення значних територій. Під таким забрудненням необхідно розуміти істотне погіршення екологічної обстановки, умов проживання людей, непоправне пошкодження або знищення на значних територіях флори і фауни внаслідок значного запилення, задимлення, викидів радіоактивних, хімічних, бактеріологічних ті інших речовин, що становлять реальну небезпеку для людини, природного довкілля, унеможливлюють використання миттєзабезпечувальної інфраструктури, води, землі тощо. З'ясовуючи питання про те, чи є значною територія, на якій сталося екологічне забруднення, треба враховувати дані про її площу, екологічну унікальність, належність до природно-заповідного фонду чи іншого об'єкта загальнодержавного значення.

♦ настання інших тяжких наслідків:
* загибель чи масове захворювання людей;
* істотне погіршення екологічного стану в тому чи іншому регіоні (місцевості);
* зникнення, масова загибель чи тяжкі захворювання об’єктів тваринного і рослинного світу;
* неможливість відтворити протягом тривалого часу ті чи інші природні об’єкти або використовувати природні ресурси в певному регіоні;
* генетичне перетворення тих чи інших природних об’єктів;
* заподіяння матеріальної шкоди в особливо великих розмірах тощо.
Порушення правил екологічної безпеки може бути вчинене шляхом '''дії або бездіяльності.'''
=== Суб'єктивна сторона ===
Суб'єктивна сторона злочину характеризується складною формою вини: до дії — умисел або необережність, до наслідків — необережність.
=== Суб'єкт ===
Суб'єктом злочину спеціальний - особа, на яку покладено правовий обов'язок дотримуватись відповідних приписів законодавства щодо порядку проведення державної екологічної експертизи, правил екологічної безпеки (наприклад, працівники еколого-експертних підрозділів Міністерства енергетики та захисту довкілля України, інші експерти державної екологічної експертизи, конструктори ядерних установок і джерел іонізуючого випромінювання, службові особи підприємств, установ, організацій, відповідальні за проектування, розміщення, експлуатацію певних об'єктів, члени приймальних комісій таких об'єктів).

== Корисні посилання ==
* [https://ips.ligazakon.net/document/KK004747 Науково-практичний коментар до статті 236 Кримінального кодексу України]
* [http://library.nlu.edu.ua/POLN_TEXT/KNIGI-2010/UgolovPravoOsob.pdf Кримінальне право України (особлива частина)]

== Див. також ==
* [[Відповідальність за порушення екологічного законодавства]]
* [[Екологічне правопорушення]]
* [[Забруднення. Класифікація забруднень довкілля]]
[[Категорія:Екологічне право]]
[[Категорія:Злочини]]

Порядок і умови покарання у виді позбавлення волі

2021-06-03T07:49:26Z

Naira.musaieva: редагування

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/2341-14. Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1129-15 Кримінально-виконавчий кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_212 Мінімальні стандартні правила поводження з в'язнями]
* Кримінальний кодекс України. Загальна частина. Науково - практичний коментар: у 2 т. /за заг.ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. – 5-те вид.,допов. – Х.: Право, 2013.

== Загальні положення виконання покарання у виді позбавлення волі ==
Згідно зі [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 63 КК України] покарання у виді позбавлення волі полягає в ізоляції засудженого та поміщенні його на певний строк до кримінально-виконавчої установи закритого типу.

Позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною Кримінального кодексу України.

Позбавлення волі є ''основним'' (ч.1 ст. 52 КК) ''і строковим'' видом покарання, яке встановлюється у межах від одного до п’ятнадцяти років (ч.2 ст. 63) і відповідно до якого засуджений ізолюється від суспільства шляхом поміщення його на строк, призначений вироком суду, у спеціальну кримінально-виконавчу установу. При відбуванні цього покарання засуджений ізолюється від суспільства, обмежується у праві вільного пересування, виборі місця проживання і трудової діяльності, в розпорядженні своїм часом, спілкуванні зі своїми близькими; його життя та діяльності підпорядковується режиму відбування покарання тощо.

Повнолітні засуджені відбувають позбавлення волі у виправних колоніях (статті 18, 138-140 КВК), а неповнолітні – у виховних ( статті 19, 143 КВК).

Позбавлення волі є ''строковим'' видом покарання, мінімальна межа якого становить один рік, а максимальна – п’ятнадцять, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною КК ( ч.2 ст. 63 КК). Ці винятки стосуються: а) неповнолітніх, мінімальний строк позбавлення волі для яких згідно із ч.1 ст. 102 КК дорівнює 6 місяцям; б) призначення позбавлення волі за сукупністю вироків ( ч.2 ст. 71 КК), коли строк останнього може дорівнювати 25 рокам; в) заміни призначеного засудженому довічного позбавлення волі актом про помилування ( ч.2 ст. 87 КК) позбавлення волі на певний строк, тривалість якого становить не менше 25 років.

Позбавлення волі належить до загальних (універсальних) покарань і може бути призначене будь-якій особі, за винятком тих обмежень, що встановлені для застосування цього покарання у ч.2 ст. 102 КК щодо неповнолітніх.

Суд може призначити позбавлення волі, якщо це покарання ''безпосередньо передбачене в санкції'' статті Особливої частини КК, за якою засуджується винний. Якщо така санкція є альтернативною і поряд із позбавленням волі передбачає інші, менш суворі види покарань, призначення судом саме позбавлення волі повинне бути обов’язково ''мотивоване'' у вироку, оскільки згідно із ч. 2 ст. 65 КК воно призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових злочинів.

Застосування позбавлення волі як більш м’якого покарання можливе лише у двох випадках заміни призначеного судом довічного позбавлення волі, а саме: а) за ч. 5 ст. 80 КК; б) за ч.2 ст. 87 КК. Заміна позбавлення волі чи невідбутої його частини більш м’яким видом покарання може здійснюватися на підставі ч.1 ст. 58, ч.1 ст. 62, ч.3 ст. 74, ст. 82, ч. 4 ст. 83 КК.

Засуджений до позбавлення волі може бути звільнений від його відбування на підставі частини 2 і 3 ст. 74, статей 75,79, пп. 2-5 ч. 1 ст. 80, статей 81 і 83, частин 1 і 2 ст. 84, статей 85-87 КК.

Покарання у виді позбавлення волі призначається неповнолітнім із дотриманням вимог ст. 102 КК.

Злісна непокора вимогам адміністрації установи виконання покарань і дії, що дезорганізують роботу такої установи, з боку засудженого до позбавлення волі, тягнуть за собою відповідальність за статтями 391 або 392 КК, а ухилення від відбування цього покарання чи втеча з місця позбавлення волі – за ч. 3 ст. 390 та 393 КК. 
Відповідно до [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/paran8#n8 ст. 86 КВК України] вид колонії, в якій засуджені до позбавлення волі відбувають покарання, визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань.

Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n570 ст. 87 КВК України] особи, засуджені до позбавлення волі, направляються для відбування покарання не пізніше десятиденного строку з дня набрання вироком законної сили або з дня надходження із суду розпорядження про виконання вироку, який набрав законної сили. Протягом цього строку засуджений має право на короткострокове побачення з близькими родичами. Порядок направлення засуджених до виправних і виховних колоній визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

=== Переміщення засуджених до позбавлення волі ===
'''Переміщення засуджених до позбавлення волі''' регулюється [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n573 ст. 88 КВК України]:
# Засуджені направляються до місця відбування покарання і переміщуються в разі необхідності з одного місця відбування покарання в інше під вартою.
# Переміщення засуджених під вартою здійснюється з додержанням правил тримання: чоловіки окремо від жінок; неповнолітні - від дорослих; підслідні, які притягуються до кримінальної відповідальності в одному кримінальному провадженні, - окремо між собою; засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції та правоохоронних органах, ізольовано від інших категорій; засуджені до довічного позбавлення волі - окремо від інших категорій. Хворі на активну форму туберкульозу легенів, психічно хворі - окремо між собою і окремо від здорових, у разі потреби за висновком лікаря - в супроводі медичного працівника.
# При переміщенні засуджених під вартою їм забезпечуються необхідні побутові і санітарно-гігієнічні умови.
# При переміщенні засуджених під вартою вони забезпечуються колонією (органом-відправником) одягом і взуттям за сезоном, а також харчуванням за встановленими нормами на весь період прямування.
# Переміщення засуджених під вартою здійснюється за рахунок держави.
# Порядок переміщення засуджених під вартою визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України та Міністерства внутрішніх справ України відповідно до цього Кодексу.
Підставою для переміщення (транспортування) засуджених до установи виконання покарання є: а) попутні списки на кожного або на групу засуджених, які направляються в один пункт призначення; б) особова справа на кожного засудженого; в) продовольчі атестати на кожного або на групу засуджених, які направляються в один пункт призначення.Разом з відправленням засудженого до відповідної установи виконання покарання направляється його особова справа, документи, гроші, якщо вони були на особовому рахунку.

Не приймаються для переміщення засуджені:
# з неправильно оформленими документами;
# хворі, транспортувати яких заборонено лікарем установи-відправника, або не забезпечені медичним супроводом (вагітні жінки), інваліди, яким необхідна стороння допомога під час пересування;
# з ознаками вживання спиртних напоїв, наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів чи інших одурманюючих засобів;
# одягнені не за сезоном. 
Особові справи засуджених з категорії ризику (особливо небезпечні злочинці, схильні до втечі, суїциду, психічно хворі, хворі на туберкульоз тощо) помічаються спеціальними позначками.

Відповідно до[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n582 ст. 89 КВК України] '''залишення в слідчому ізоляторі чи направлення у виправну колонію максимального рівня безпеки засуджених до позбавлення волі для роботи з господарського обслуговування:'''
# Осіб, вперше засуджених до позбавлення волі за нетяжкі чи тяжкі злочини, може бути за їхньою згодою залишено у слідчому ізоляторі чи направлено у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування.
# Залишення засуджених для виконання роботи з господарського обслуговування проводиться наказом начальника слідчого ізолятора, а направлення їх у виправну колонію максимального рівня безпеки - центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань за наявності письмової згоди засуджених.
# Засуджені, які залишені в слідчому ізоляторі чи направлені у виправну колонію максимального рівня безпеки для роботи з господарського обслуговування, тримаються ізольовано від інших осіб на умовах, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n582 КВК України] для виправних колоній мінімального рівня безпеки із загальними умовами тримання і виправних колоній середнього рівня безпеки.
# Тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі і переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора.

У порядку, встановленому [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальним процесуальним кодексом України], засуджений у разі необхідності провадження слідчих дій у кримінальному провадженні про кримінальне правопорушення, вчинене іншою особою або цією ж особою, за яке вона не була засуджена, чи у зв'язку з розглядом справи в суді може бути тимчасово залишений у слідчому ізоляторі або переведений з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колонії до слідчого ізолятора.

=== Тимчасове залишення засудженого в слідчому ізоляторі і переведення засудженого з арештного дому, виправного центру, дисциплінарного батальйону або колони до слідчого ізолятора ===

=== Порядок прийняття засуджених до позбавлення волі до виправних і виховних колоній ===
'''Порядок прийняття засуджених до позбавлення волі до виправних і виховних колоній''' відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n591 ст. 91 КВК України]:
# Прийняття засуджених до виправних і виховних колоній проводиться адміністрацією колоній у порядку, встановленому нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
# Адміністрація колонії протягом трьох діб повідомляє суд, який постановив вирок, про приведення його до виконання і про місце відбування покарання засудженим. Одночасно направляється повідомлення одному із членів сім'ї або близьких родичів за вибором засудженого, у якому вказується адреса колонії і роз'яснюються права засудженого.
# На кожного засудженого до позбавлення волі ведеться особова справа, а також інформаційна картка, до якої заносяться відомості: стосовно його особи; про вчинений ним злочин і назву суду, який постановив вирок; про день і час його прибуття і звільнення з колонії.

=== Роздільне тримання засуджених до позбавлення волі у виправних і виховних колоніях ===
'''Роздільне тримання засуджених до позбавлення волі у виправних і виховних колоніях''' регулюється відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n596 ст. 92 КВК України] відповідно до якої:
# У колоніях встановлюється роздільне тримання: чоловіків і жінок, неповнолітніх і дорослих.
# Вперше засуджені до позбавлення волі тримаються окремо від тих, які раніше відбували покарання у виді позбавлення волі.
# Ізольовано від інших засуджених, а також роздільно тримаються:засуджені до довічного позбавлення волі; засуджені, яким покарання у виді смертної кари замінено довічним позбавленням волі; засуджені, яким покарання у виді смертної кари або довічного позбавлення волі замінено позбавленням волі на певний строк у порядку помилування або амністії.
# Засуджені за вчинення злочину, передбаченого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/conv#n1695 частиною п’ятою статті 255], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/conv#n1695 статтями 255-1], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/conv#n1695 255-2] Кримінального кодексу України
# Окремо тримаються чоловіки, вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності.
# Окремо тримаються засуджені, які раніше працювали в суді, органах прокуратури, юстиції, правоохоронних органах, та, за власним бажанням, особи, які здійснювали адвокатську діяльність.
# Встановлені цією статтею вимоги роздільного тримання засуджених не поширюються на: засуджених до довічного позбавлення волі, які після відбуття десяти років покарання у приміщеннях камерного типу переведені до звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки; лікувальні заклади місць позбавлення волі і колонії, призначені для тримання і лікування інфекційно хворих засуджених.
Порядок тримання засуджених у лікувальних закладах місць позбавлення волі і колоніях, призначених для тримання і лікування інфекційно хворих засуджених, визначається нормативно-правовим актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань.

=== Відбування засудженими всього строку покарання в одній виправній чи виховній колонії ===
'''Відбування засудженими всього строку покарання в одній виправній чи виховній колонії''' чітко визначено нормами [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n610 ст. 93 КВК України]
# Засуджений до позбавлення волі відбуває весь строк покарання в одній виправній чи виховній колонії, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого.
# Переведення засудженого для дальшого відбування покарання з однієї виправної чи виховної колонії до іншої допускається за виняткових обставин, які перешкоджають дальшому перебуванню засудженого в цій виправній чи виховній колонії. Порядок переведення засуджених визначається нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.
'''Проблематика''': Загальне правило щодо того, що засуджений має відбувати увесь строк покарання у одній колонії, видається розумним, проте з цього правила обов’язково повинні бути передбачені винятки, які б кореспондували із правом засудженого відбувати покарання у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до його місця проживання до засудження або місця постійного проживання родичів засудженого ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/conv#n610 ст. 93 КВК України]). Нажаль, в дійсності нормами [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/conv#n610 ст. 93 КВК України] часто нехтують, як це сталося у cправі Вінтман проти України, коли засудженого, який походив з Запорізької області, направили для відбування покарання до Вінниці, а згодом перевели до Львівської області. Через це літня матір засудженого не могла відвідувати його достатньо часто. '''ЄСПЛ оцінив цю ситуацію як порушення права засудженого на належну кількість побачень із родичами – а отже, неправомірне втручання у сімейне життя засудженого.'''

Існуючі положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/conv#n610 ч. 2 ст. 93 КВК України] надають занадто широкі дискреційні повноваження органам ДПтС що, на думку ЄСПЛ, є неприпустимим. В той же час, чинне українське законодавство не деталізує процедуру переведення особи до іншої установи виконання покарання за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/conv#n610 ч. 2 ст. 93 КВК України] у підзаконних нормативно-правових актах.

'''Рішення:''' Можна надати суду право безпосередньо у вироку визначати колонію, де особа відбуватиме покарання, із наведенням відповідної мотивації такого рішення. Якщо ж залишити ці повноваження за Регіональними комісіями, необхідно законодавчо визначити критерії, за якими тій чи іншій особі обирається місце відбування покарання: тяжкість вчинених злочинів, стан здоров’я, стосунки із родиною, міркування особистої безпеки засуджених. Такий перелік не має бути сформульований вичерпно. Також треба зобов’язати Регіональні комісії враховувати думу засудженого та його близьких родичів при обранні конкретної установи виконання покарань.

=== Структурні дільниці виправних і виховних колоній ===
Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n615 ст. 94 КВК України] у '''виховних колоніях''' створюються такі дільниці:
* карантину, діагностики і розподілу;
* ресоціалізації;
* соціальної адаптації.

У '''виправних колоніях мінімального і середнього рівня безпеки''' створюються такі дільниці:
* карантину, діагностики і розподілу;
* ресоціалізації;
* посиленого контролю;
* соціальної реабілітації.

У '''виправних колоніях максимального рівня безпеки''' створюються такі дільниці:
* карантину, діагностики і розподілу;
* ресоціалізації;
* посиленого контролю. 

Вказані дільниці ізолюються одна від одної.
# У дільниці карантину, діагностики і розподілу тримаються всі новоприбулі до колонії засуджені.
# У дільниці ресоціалізації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з інших дільниць у порядку, встановленому [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#Text КВК України].
# У дільниці посиленого контролю тримаються засуджені, які систематично (два та більше разів) вчиняють злісні порушення установленого порядку відбування покарання, що загрожують безпеці персоналу, засуджених або інших осіб. У виправних колоніях для тримання засуджених жінок дільниця посиленого контролю не створюється.
# У дільниці соціальної адаптації тримаються засуджені, які правомірно себе поводять і сумлінно ставляться до навчання та праці і яким до звільнення залишається не більше шести місяців.
# У дільниці соціальної реабілітації тримаються засуджені, які направлені з дільниці карантину, діагностики і розподілу, а також переведені з дільниці ресоціалізації в порядку, встановленому [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n582 КВК України].

=== Зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі ===
Як зазначено у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n658 ст. 100 КВК України]'''зміна умов тримання засуджених до позбавлення волі''' вдібувається залежно від поведінки засудженого і ставлення до праці, в разі її наявності, та навчання умови відбування покарання змінюються в межах однієї колонії або шляхом переведення до колонії іншого виду.

Зміна умов тримання в межах однієї колонії здійснюється за клопотанням начальника відділення соціально-психологічної служби постановою начальника колонії. У разі якщо така постанова передбачає збільшення обсягу встановлених обмежень і більш суворі умови тримання, вона погоджується із спостережною комісією.

Зміна умов тримання засудженого шляхом переведення його до виправної колонії іншого рівня безпеки здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, за поданням адміністрації виправної колонії, погодженим з начальником управління (відділу) центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання кримінальних покарань, в Автономній Республіці Крим, області, місті Києві та Київській області. У разі якщо таке подання передбачає переведення засудженого до установи виконання покарань з вищим рівнем безпеки, воно погоджується із спостережною комісією. 

Засуджені, які стають на шлях виправлення, '''переводяться''':
*з приміщень камерного типу в звичайні жилі приміщення колонії максимального рівня безпеки або колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше однієї четвертої призначеного судом строку покарання. Зміна умов тримання засуджених шляхом переведення з колонії мінімального і середнього рівня безпеки у разі відсутності в них дільниць соціальної реабілітації до колонії мінімального рівня безпеки із полегшеними умовами тримання можлива за таких підстав: 1) сумлінної поведінки; 2) сумлінного ставлення до праці; 3) після фактичного відбуття відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15/conv#n663 ч. 1 ст.101 КВК України] ¼, 1/3 або ½ частини строку покарання призначеного судом (строк залежить від тяжкості вчиненого злочину та особи засудженого).
*із звичайних жилих приміщень колонії максимального рівня безпеки в колонію середнього рівня безпеки - після фактичного відбуття не менше половини призначеного судом строку покарання. Така зміна умов тримання засуджених у бік пом’якшення режиму відбування покарання застосовується до осіб, які тримаються у звичайних житлових приміщеннях, '''стали на шлях виправлення і відбули не менше однієї четвертої або половини призначеного судом строку покарання залежно від тяжкості вчиненого злочину.'''
*у колоніях мінімального і середнього рівня безпеки - до дільниці соціальної реабілітації після фактичного відбуття:
# не менше однієї четвертої строку покарання, призначеного судом за нетяжкий злочин;
# не менше третини строку покарання, призначеного судом за умисний тяжкий злочин, а також у разі, коли особа раніше відбувала покарання у виді позбавлення волі за умисний злочин і до погашення або зняття судимості знову вчинила умисний злочин, за який вона була засуджена до позбавлення волі;
# не менше половини строку покарання, призначеного судом за особливо тяжкий злочин, а також покарання, призначеного особі, яка раніше звільнялася умовно-достроково і вчинила умисний злочин протягом невідбутої частини покарання.
'''Не підлягають переведенню''' до дільниці соціальної реабілітації:
* особи, які мають достроково не зняті або не погашені у встановленому законом порядку стягнення, зазначені в абзацах [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n979, 6-10 ст 132 КВК України], протягом строку, визначеного [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n994 ст. 134 КВК України];
* інваліди першої та другої груп та особи, які досягли пенсійного віку. Так, частиною шостою статті 94 та частиною першою статті 99 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n582 КВК України] передбачено, що у дільниці соціальної реабілітації тримаються вперше засуджені до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, нетяжкі злочини, а також засуджені, переведені з дільниці ресоціалізації в порядку, встановленому цим Кодексом. Засуджені, які перебувають у вказаній дільниці, у вільний від роботи час від підйому до відбою '''користуються правом вільного пересування''' в межах території дільниці; можуть '''носити цивільний одяг,''' '''мати при собі портативні персональні комп'ютери''' та аксесуари до них, гроші та цінні речі, користуватися грішми без обмеження; мають право відправляти листи, отримувати бандеролі, посилки, передачі, одержувати короткострокові побачення без обмеження, а тривалі побачення - до трьох діб один раз на місяць; після відбуття шести місяців покарання в дільниці в разі відсутності порушень режиму відбування покарання, наявності житлових умов з дозволу адміністрації колонії можуть проживати в межах населеного пункту, де розташована колонія, із своїми сім'ями, придбавати відповідно до чинного законодавства жилий будинок і заводити особисте господарство (частина друга статті 99 КВК України). Відтак, умови перебування засуджених до позбавлення волі в дільниці соціальної реабілітації є менш суворими в порівнянні з іншими дільницями виправної колонії та передбачають меншу кількість обмежень для засуджених.
* особи, які не пройшли повний курс лікування венеричного захворювання, активної форми туберкульозу, психічного розладу, алкоголізму та наркоманії;
* особи, яких засуджено за вчинення умисного злочину в період відбування покарання у виді арешту або обмеження волі. 

Засуджені, які '''злісно порушують режим відбування покарання''', можуть бути переведені:
* з дільниці соціальної реабілітації до іншої дільниці;
* з колонії середнього рівня безпеки чи звичайного жилого приміщення колонії максимального рівня безпеки в приміщення камерного типу колонії максимального рівня безпеки.

== Умови відбування покарання в колоніях ==
Умови відбування покарання врегульовані [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n726 главою 17 КВК України]. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n682 Ч. 2 ст. 102 КВК України] визначено, що режим має зводити і до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку й усвідомленню людської гідності. Це положення цілком відповідає рекомендаціям, які містяться у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_212 Мінімальних стандартних правилах поводження із в'язнями] та Європейських тюремних правилах, відповідно до яких прийнятий в установі режим повинен прагнути зводити до мінімуму різницю між життям у в'язниці й життям на волі.

Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n854 ст. 115 КВК України] особам, які відбувають покарання у виправних і виховних колоніях, створюються необхідні житлово-побутові умови, що відповідають правилам санітарії та гігієни. Норма житлової площі на одного засудженого у виправних колоніях не може бути меншою чотирьох квадратних метрів, у лікувальних закладах при виправних колоніях, у виправних колоніях, призначених для тримання і лікування хворих на туберкульоз, у стаціонарі — п'ять квадратних метрів. Необхідно звернути увагу на те, що ці норми поки що не відповідають міжнародним стандартам, оскільки за висновками Комітету проти катувань Ради Європи житлову площу, що є меншою семи квадратних метрів, слід розглядати як застосування тортур у місцях позбавлення волі. Засуджені забезпечуються одягом, білизною і взуттям за сезоном з урахуванням статі і кліматичних умов, а в лікувальних закладах - спеціальним одягом і взуттям.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1010-18#Text Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затвердженими наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 №2823/5], визначається асортимент та кількість предметів, виробів і речей, які можуть перебувати у засудженого. Якщо їх більше за встановлені норми, то вони вилучаються у засудженого і здаються на склад, про що складається акт. Разом із тим, загальна вага предметів і речей (з урахуванням й тих, що зберігаються на складах), які належать засудженому, у всіх випадках не повинна перевищувати 50 кг.

Одним з елементів режиму, що відображає різницю між умовами відбування покарання у колоніях різного рівня безпеки, є право засуджених до позбавлення волі придбавати продукти харчування та предмети першої потреби ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n780 ст. 108 КВК України]). Для придбання засудженими продуктів харчування та предметів першої потреби в колоніях організована щоденна робота магазинів. За графіком у час, визначений розпорядком дня, кожний засуджений у складі відділення соціально-психологічної служби може відвідувати магазин 3-4 рази на місяць.

За статтею 110 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n863 КВК України] особи, позбавлені волі, мають право на два види побачень: '''короткострокові''' тривалістю до чотирьох годин і '''тривалі''' — до трьох діб. Тривалі побачення надаються з правом спільного проживання і тільки з близькими родичами (подружжя, батьки, діти, всиновлювачі, всиновлені, рідні брати й сестри, дід, баба, онуки).

Крім побачень засудженим надається право на чотири телефонних розмови протягом року тривалістю до п'ятнадцяти хвилин кожна, при наявності технічних можливостей. Міжміські телефонні розмови оплачуються з особистих коштів засуджених. Засудженим за їхнім проханням дозволяється заміняти тривалі побачення короткостроковими, а також тривалі або короткострокові побачення — телефонними розмовами. Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань не дозволяють побачення і телефонні розмови між засудженими до позбавлення волі, які перебувають у різних кримінально-виконавчих установах.

Яскравим прикладом прояву принципу гуманізму у поводженні із засудженими є надання їм можливості короткочасних виїздів за межі виправних колоній. Так, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n815 ст. 111 КВК України] передбачає, що засудженим, які тримаються у виправних колоніях мінімального й середнього рівня безпеки, виховних колоніях, може бути дозволено короткочасні виїзди за межі колонії на території України на строк до семи діб, не рахуючи часу, необхідного для проїзду в обидва кінці, але не більше трьох діб, у разі таких виключних обставин, як смерть або тяжка хвороба близького родича, що загрожує життю хворого; стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому або його сім'ї.

Дозвіл на короткочасний виїзд у зв'язку з виключними обставинами дається начальником колонії протягом доби за заявою засудженого з урахуванням особи й поведінки засудженого. Час перебування засудженого поза межами колонії зараховується в строк відбування покарання. Вартість проїзду засудженого оплачується ним особисто або його родичами.

Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n840 ст. 113 КВК України] усім категоріям засуджених до позбавлення волі дозволяється одержувати й відправляти листи й телеграми за власний рахунок без будь-яких обмежень їх кількості. Листування між позбавленими волі, які не є родичами, можливе тільки з дозволу адміністрації колонії.

Ще однією з умов відбування покарання є медико-санітарне забезпечення засуджених до позбавлення волі, що здійснюється медичною службою установ виконання покарань. Відповідно до міжнародних документів медичне обслуговування в установах виконання покарань має надаватися й організовуватися за такими якісними стандартами й на високому професійному рівні, що відповідають тим, які використовуються в установах охорони здоров'я поза місцями позбавлення волі.
Відповідності до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1129-15#n863 ч. 2 ст. 116 КВК України] лікувально-профілактична і санітарно-протиепідемічна робота в місцях позбавлення волі організовується і провадиться так, як це визначено законодавством про охорону здоров'я. Це означає, що організація медико-санітарного забезпечення в колоніях відповідає вимога її надання населенню країни.

[[Категорія:Виконання покарань у виді позбавлення волі]]
[[Категорія:Засуджені]]

Ліцензування провадження господарської діяльності з медичної практики

2021-05-11T11:44:15Z

Naira.musaieva: редагування

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/222-19/page Закон України "Про ліцензування видів господарської діяльності"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 Закон України "Основи законодавства України про охорону здоров'я"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/285-2016-%D0%BF Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з медичної практики, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 285 (далі - Ліцензійні умови)]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/765-97-%D0%BF/paran15#n15 Постанова Кабінету Міністрів України від 15 липня 1997 року № 765 "Про затвердження Порядку акредитації закладу охорони здоров’я"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/363-2017-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 24 травня 2017 року № 363 "Про затвердження Порядку подання органу ліцензування документів в електронній формі"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0293-19 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 22 лютого 2019 року № 446 "Деякі питання безперервного професійного розвитку лікарів"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/va117282-02 Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників. Випуск 78 "Охорона здоров'я", затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 березня 2002 року № 117]
== Загальна інформація ==

'''Ліцензія''' - право суб’єкта господарювання на провадження виду господарської діяльності або частини виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню (пункт 5 частини першої статті 1 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/222-19/page Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності"]).

'''Господарська діяльність з медичної практики''' (далі - медична практика) - вид господарської діяльності у сфері охорони здоров’я, який провадиться закладами охорони здоров’я та фізичними особами - підприємцями (далі - ліцензіати) з метою надання медичної допомоги та медичного обслуговування на підставі ліцензії.

Інші терміни вживаються у значеннях, визначених Основами законодавства України про охорону здоров’я та Законом України “Про ліцензування видів господарської діяльності”.

== Перелік необхідних документів ==
Здобувач ліцензії для її отримання подає до органу ліцензування ([https://moz.gov.ua/licenzuvannja Міністерство охорони здоров'я України]) заяву про отримання ліцензії за встановленою формою (додаток 1 до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/285-2016-%D0%BF Ліцензійних умов]) за вибором:
# нарочно;
# поштовим відправленням з описом вкладення;
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/363-2017-%D0%BF в електронній формі].
До заяви про отримання ліцензії додаються:
* відомості про стан матеріально-технічної бази, наявність персоналу із зазначенням його освітнього і кваліфікаційного рівня (додаток 2 до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/285-2016-%D0%BF Ліцензійних умов]). Сторінки відомостей нумеруються, прошиваються, засвідчуються підписом уповноваженої особи та скріплюються печаткою суб’єкта господарювання (за наявності);
У разі утворення юридичною особою кількох закладів охорони здоров’я або у разі провадження фізичною особою - підприємцем медичної практики за кількома місцями її провадження відомості заповнюються для кожного закладу охорони здоров’я/кожного місця провадження '''окремо.'''

У разі провадження фізичною особою - підприємцем медичної практики за кількома місцями її провадження відомості про стан матеріально-технічної бази, наявність персоналу із зазначенням його освітнього і кваліфікаційного рівня заповнюються для кожного місця провадження '''окремо.'''
* копія паспорта керівника здобувача ліцензії (або його уповноваженого представника) із відміткою контролюючого органу про повідомлення про відмову через свої релігійні переконання від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (подається тільки фізичними особами - підприємцями, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган);
* опис документів, що подаються для отримання ліцензії, у двох екземплярах (''у разі подання документів у паперовій формі'');
* документ, що посвідчує його особу (''якщо документи подаються нарочно'');
* оригінал документа (засвідчена копія), що засвідчує повноваження представника (''у разі подання документів представником здобувача ліцензії'').
У разі наявності підстав для переоформлення ліцензії ліцензіат зобов’язаний протягом одного місяця подати до органу ліцензування заяву про переоформлення ліцензії за формою згідно з додатком 4 та документи, визначені частиною сьомою статті 15 Закону.

У разі реорганізації ліцензіата - юридичної особи (поділ, злиття, приєднання чи перетворення) ліцензіат забезпечує належне збереження медичної документації.

'''Забороняється вимагати:'''
# подання оригіналів документів (крім документів, що складаються безпосередньо здобувачем ліцензії);
# зазначення в документах, що подаються для отримання ліцензії, інформації або подання документів, не передбачених ліцензійними умовами;
# документи, що підтверджують або спростовують інформацію про нього, які видаються іншими органами державної влади, органами місцевого самоврядування або їх посадовими особами (виписки, витяги, довідки, листи);
# наявності на документі (його копії), що подається суб’єктом господарювання, відбитка його печатки або нотаріального засвідчення вірності копії документа, якщо обов’язковість такого нотаріального засвідчення не встановлена законом (частина п'ята статті 11 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/222-19/page Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності"]).

== Розгляд поданих документів ==

=== Залишення заяви без розгляду ===
Орган ліцензування '''протягом п’яти робочих днів''' з дня одержання заяви про отримання ліцензії встановлює наявність або відсутність підстав для залишення її без розгляду і в разі їх наявності приймає відповідне рішення.

Рішення про залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду набуває чинності з дня його прийняття та підлягає [https://moz.gov.ua/prijnjati-rishennja обов’язковому оприлюдненню на офіційному веб-сайті органу ліцензування] і внесенню інформації про таке рішення до ліцензійного реєстру наступного робочого дня після його прийняття.

'''Підставою для залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду є:'''
# подання не в повному обсязі документів, що додаються до заяви для отримання ліцензії;
# заява або хоча б один з документів, що додається до заяви про отримання ліцензії підписаний особою, яка не має на це повноважень; оформлений із порушенням вимог, складений не за встановленою формою або не містить даних, які обов’язково вносяться до них згідно з [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/222-19/page Законом України "Про ліцензування видів господарської діяльності"];
# подання заяви з порушенням строків;
# відсутність у [https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань] відомостей про здобувача ліцензії (суб’єкта господарювання) або наявність відомостей про державну реєстрацію його припинення;
# наявність інформації про здійснення контролю за діяльністю суб’єкта господарювання у значенні, наведеному у статті 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2210-14/paran10#n10 Закону України "Про захист економічної конкуренції"], резидентами держав, що здійснюють збройну агресію проти України, у значенні, наведеному у статті 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1932-12/paran138#n138 Закону України "Про оборону України"].
Після усунення причин, що стали підставою для прийняття рішення про залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду, здобувач ліцензії може повторно подати заяву про отримання ліцензії (подаються лише ті підтвердні документи, що стали підставою для прийняття рішення про залишення заяви без розгляду, за умови, що попередньо подані документи, що знаходяться в ліцензійній справі, на момент повторної подачі заяви зберегли свою актуальність).

=== Відмова у видачі ліцензії ===
Орган ліцензування після встановлення відсутності підстав для залишення заяви про отримання ліцензії без розгляду розглядає її з метою встановлення відсутності або наявності підстав для відмови у видачі ліцензії шляхом аналізу підтвердних документів та одержання інформації з державних паперових та електронних інформаційних ресурсів.

При повторному розгляді документів не допускається відмова у видачі ліцензії з причин, раніше не зазначених у рішенні про відмову у видачі ліцензії (крім неусунення чи усунення не в повному обсязі здобувачем ліцензії причин, що стали підставою для попередньої відмови; наявності в новій інформації, поданій здобувачем ліцензії, підстав для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії) за умови, що на момент повторного розгляду раніше подані документи зберегли свою актуальність.

У разі встановлення наявності підстав для відмови у видачі ліцензії орган ліцензування приймає обґрунтоване рішення про відмову у видачі ліцензії, яке може бути оскаржено до [http://www.drs.gov.ua/licensing-category/ekspertno-apelyatsijna-rada/ Експертно-апеляційної ради з питань ліцензування], [[Звернення до суду: провадження в адміністративній справі|суду]].

'''Підстави для прийняття рішення про відмову у видачі ліцензії за результатом розгляду заяви про отримання ліцензії:'''
# встановлення невідповідності здобувача ліцензії ліцензійним умовам (здобувач ліцензії може повторно подати заяву для отримання ліцензії після усунення підстав для невідповідності);
# виявлення недостовірності даних у підтвердних документах, поданих здобувачем ліцензії (здобувач ліцензії може подати до органу ліцензування нову заяву про отримання ліцензії не раніше ніж через три місяці з дати прийняття відповідного рішення про відмову.);
# наявність в органу ліцензування інформації про рішення суду щодо здобувача ліцензії, що забороняє йому провадити окремий вид господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, та набрало законної сили відповідно до статті 255 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15/paran11490#n11490 Кодексу адміністративного судочинства] (частина третя статті 13 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/222-19/page Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності"]).
У разі встановлення під час розгляду заяви про отримання ліцензії відсутності підстав для відмови у видачі ліцензії орган ліцензування приймає рішення про видачу ліцензії.

=== Строк прийняття рішення ===
Строк прийняття рішення про видачу ліцензії або про відмову в її видачі становить '''десять робочих днів''' з дня одержання органом ліцензування заяви про отримання ліцензії.

Ліцензія видається на необмежений строк.

Рішення набирає чинності та оприлюднюється на офіційному веб-сайті органу ліцензування, а інформація про таке рішення вноситься до ліцензійного реєстру наступного робочого дня після його прийняття.

=== Вартість ===
Ліцензія на провадження здобувачем ліцензії визначеного ним виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, оформлюється органом ліцензування в '''електронному вигляді''' та відображається у виписці з [https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань], яка видається ліцензіату безоплатно, та підлягає обов’язковому оприлюдненню на порталі електронних сервісів.

За видачу ліцензії справляється разова плата в розмірі '''одного прожиткового мінімуму''', виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що діє на день прийняття органом ліцензування рішення про видачу ліцензії, якщо інший розмір плати не встановлений законом, у строк не пізніше десяти робочих днів з дня внесення запису щодо рішення про видачу ліцензії до ліцензійного реєстру (частина перша статті 14 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/222-19/page Закону України "Про ліцензування видів господарської діяльності"]).

Реквізити рахунку для внесення плати за видачу ліцензії зазначає у рішенні про видачу ліцензії орган ліцензування.

Переоформлення ліцензії є безоплатним.

Плата за звуження провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, не справляється.Органу ліцензування забороняється вимагати від суб’єктів господарювання внесення плати за видачу ліцензії до прийняття рішення про її видачу.

Плата за видачу ліцензії зараховується до відповідних бюджетів згідно з Бюджетним кодексом України.

== Організаційні вимоги ==
Медична практика ліцензіатом провадиться:
* за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0293-19 лікарськими спеціальностями] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1368-07 спеціальностями молодших спеціалістів з медичною освітою], перелік яких затверджений Міністерства охорони здоров'я України;
* за видами медичної допомоги (екстрена, первинна, вторинна (спеціалізована), третинна (високоспеціалізована), паліативна, медична реабілітація);
* за місцем (місцями) її провадження, яке (які) зазначені у заяві про отримання ліцензії та в документах, що додавалися до неї (з урахуванням внесених до них змін, поданих ліцензіатом органові ліцензування) (пункт 9 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/285-2016-%D0%BF Ліцензійних умов]).

Найменування закладу охорони здоров’я повинно відповідати найменуванню у переліку закладів, затвердженому МОЗ та/або іншим центральним органом виконавчої влади.

Суб’єкт господарювання, який є закладом охорони здоров’я повинен мати затверджені в установленому законодавством порядку:
* статут закладу охорони здоров’я або положення про заклад охорони здоров’я (залежно від організаційно-правової форми);
* штатний розпис;
* положення про його структурні підрозділи (зокрема відокремлені);
* посадові інструкції працівників;
* правила внутрішнього розпорядку закладу охорони здоров’я;
* клінічні маршрути пацієнта розроблені відповідно до клінічних протоколів та стандартів медичної допомоги (медичних стандартів), затверджених [https://moz.gov.ua/ Міністерством охорони здоров'я].
Суб’єкт господарювання щодо кожного місця провадження медичної практики повинен мати відповідний документ, який підтверджує право користування цим приміщенням (право власності, оренди або інше право користування). Приміщення повинні відповідати встановленим санітарним нормам.

Суб’єкт господарювання повинен мати в наявності медичне обладнання, витратні матеріали та вироби медичного призначення, дозволені до використання в Україні і необхідні для виконання обсягу медичної допомоги, передбаченої уніфікованими клінічними протоколами, затвердженими МОЗ, за переліком спеціальностей, за якими провадиться медична практика.

Про припинення (планове та/або позапланове) провадження медичної практики за будь-яким місцем її провадження ліцензіат у довільній формі у будь-який зручний спосіб (нарочно, поштовим відправленням або в електронному вигляді) повідомляє органу ліцензування у день припинення діяльності.

Про відновлення провадження медичної практики ліцензіат у довільній формі у будь-який зручний спосіб (нарочно, поштовим відправленням або в електронному вигляді) повідомляє органу ліцензування до моменту відновлення діяльності.

== Кадрові вимоги ==

Медичну допомогу повинні надавати особи, які відповідають [https://zakon.rada.gov.ua/rada/show/va117282-02 єдиним кваліфікаційним вимогам, затвердженим Міністерством охорони здоров'я].

Відповідність спеціальним освітнім і кадровим вимогам медичних (фармацевтичних) працівників із числа лікарів і провізорів, молодших спеціалістів з медичною освітою, інших працівників, які працюють у системі охорони здоров’я засвідчується відповідно документом про освіту державного зразка, посвідчення про присвоєння (підтвердження) відповідної кваліфікаційної категорії, свідоцтвами про проходження підвищення кваліфікації (пункти 25-27 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/285-2016-%D0%BF Ліцензійних умов]).

Не допускається введення посад, не передбачених у переліку лікарських посад, посад молодших спеціалістів з медичною освітою та номенклатурі спеціальностей професіоналів із вищою немедичною освітою, які працюють у системі охорони здоров’я.

Суб’єкт господарювання, який вперше утворює заклад охорони здоров’я, та фізична особа - підприємець у строк не пізніше ніж один місяць з моменту отримання повідомлення від органу ліцензування про прийняття рішення про видачу йому ліцензії укладає трудовий договір з медичними працівниками, які були заявлені в документах, що додавалися до заяви про отримання ліцензії, на зазначені ним посади.

У разі неможливості укласти трудові договори з медичними працівниками, які були заявлені в документах, що додавалися до заяви про отримання ліцензії, на зазначені ним посади ліцензіат повідомляє про це органу ліцензування у порядку, встановленому підпунктом 10 пункту 13 цих Ліцензійних умов.

Фізична особа - підприємець має право приймати на роботу лікарів відповідно до заявленої спеціальності, а молодших спеціалістів з медичною освітою - залежно від профілю (спеціальності) за умови, що їх кваліфікаційний рівень відповідає єдиним кадровим вимогам, затвердженим МОЗ.

Фізичні особи - підприємці з числа молодших спеціалістів з медичною освітою провадять медичну практику самостійно або під керівництвом лікаря.

Фізична особа - підприємець, яка не має спеціальної освіти та не відповідає єдиним кваліфікаційним вимогам має право отримати ліцензію. У такому разі фізична особа - підприємець зобов’язана укомплектувати штат медичними та немедичними працівниками відповідно до заявлених спеціальностей.
== Технологічні вимоги ==

Медичні вироби та вироби медичного призначення повинні застосовуватися ліцензіатом лише:
* у пристосованих приміщеннях, вимоги до яких визначені в інструкціях із застосування (паспорті) чи технічній документації;
* за функціональним призначенням та відповідно до вимог, визначених виробником в інструкції із застосування (паспорті) або технічній документації.

== Корисні посилання ==
* [https://moz.gov.ua/licenzuvannja Ліцензування]
* [https://nszu.gov.ua/academy/osnovni-kroki-2020/licenziy/licen-1 Ліцензія на медичну практику]
[[Категорія:Господарське право]]
[[Категорія:Право на медичну допомогу]]

Погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок

2021-05-11T07:56:31Z

Naira.musaieva: редагування

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2625-14/ed20120324 Закон України «Про органи самоорганізації населення]»
* Кримінальний кодекс України. Науково - практичний коментар: у 2 т. /за заг.ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. – 5-те вид.,допов. – Х.: Право, 2013.
== Поняття погрози або насильства щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок. Відповідальність ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Стаття 350 КК України]. Погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок

1. Погроза вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом щодо службової особи чи її близьких або щодо громадянина, який виконує громадський обов'язок, застосована з метою припинення діяльності службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, або зміни її характеру в інтересах того, хто погрожує, -

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Умисне нанесення побоїв або заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких -

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення такої дії щодо їх близьких -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

== Склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.350 КК України ==
=== Об’єкт кримінального правопорушення ===
Суспільна небезпечність злочину, передбаченого [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 350 КК України], полягає в тому, що в результаті таких дій може бути порушена нормальна діяльність органів влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, а також заподіюється шкода здоров'ю службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок.

'''Потерпілими''' від кримінального правопорушення, передбаченого [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 1 ст. 350 КК України] можуть бути:

а) службова особа;

Службовими особами у статтях 364, 368, 368-5, 369 цього Кодексу є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом

б) громадянин, який виконує громадський обов'язок, тобто особа, яка здійснює будь-яку суспільне корисну діяльність, зокрема бере участь у попередженні і припиненні злочинів та порушень громадського порядку, забезпечує громадський порядок при проведенні масових заходів, виконує необхідні дії щодо ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха.

Це особи, які в цілому займають активну громадянську позицію (участь у проведенні слідчих дій, дача показань, нагляд за поведінкою осіб, взятих на поруки, здійснення громадського контролю, членство в товариських судах, будь-яких громадських формуваннях та органах самоорганізації населення ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2625-14/ed20120324 Закон України «Про органи самоорганізації населення» від 11 липня 2001 р.]); 
в) близькі службової особи.

Близькими у ст. 350 визнаються близькі родичі (про їх поняття див. коментар до ст. 115), а також інші особи, життя, здоров'я та благополуччя яких з різних підстав не є байдужими для службової особи або громадянина, який виконує громадський обов'язок (член сім'ї, коханка, наречена тощо).

Не є потерпілими від кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 350 КК України громадяни, які здійснюють діяльність, пов'язану з реалізацією виборчого права, права брати або не брати участь у референдумі або у зв'язку з членством у профспілках, політичних партіях, громадських організаціях чи їх органах. Перешкоджання такій діяльності шляхом погрози слід кваліфікувати відповідно за [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтями 157, 160 чи 170 КК України]
=== Об’єктивна сторона кримінального правопорушення ===
'''Об'єктивна сторона''' кримінального правопорушення полягає у погрозі, зміст якої чітко визначений законом, а саме у погрозі:
# вбивством;
# заподіянням тяжкого тілесного ушкодження;
# знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом.
Крім того, слід ураховувати, що погроза вбивством щодо службової особи або громадянина, який виконує громадський обов'язок, вчинена членом організованої групи, потребує додаткової кваліфікації за [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 2 ст. 129 КК України].

Погроза, зміст якої чітко визначено законом, щодо службової особи, її близьких або громадянина може мати місце як до службової діяльності чи виконання громадських обов'язків, так і під час відповідної поведінки потерпілих. Головне, щоб ця погроза відігравала роль засобу припинення або зміни службової чи громадської діяльності.

Погроза заподіяти легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також погроза знищити чи пошкодити майно, що належить потерпілим, способом, який не є загальнонебезпечним, складу кримінального правопорушення, передбаченого [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 1 ст. 350 КК України], не утворює.

Загальнонебезпечним способом знищення чи пошкодження майна слід визнавати приведення майна до стану його повної або часткової непридатності за цільовим призначенням, зменшення його цінності шляхом підпалу, затоплення, вибуху, обвалу тощо,

Адресатом погрози є тільки особи, зазначені у [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 350 КК України]. Погроза щодо службової особи, яка є одночасно працівником правоохоронного органу, застосована з метою припинення його діяльності або зміни її характеру, є втручанням у діяльність працівника правоохоронного органу і підлягає кваліфікації за [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 343 КК України], а поєднана з примушенням до виконання явно незаконних дій — є опором і кваліфікується за [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. З ст. 342 КК України]. Так само слід кваліфікувати погрозу щодо службової особи, яка одночасно є представником влади.

Погроза, про яку йдеться у [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 350 КК України], може мати місце як до, так і під час здійснення службової діяльності чи виконання громадського обов'язку.

4. Кримінальне правопорушення вважається закінченим з моменту, коли погроза була доведена до відома службової особи або громадянина, який виконує громадський обов'язок, незалежно від того, чи була сприйнята вона як реальна, а також чи вдалося винному фактично припинити чи змінити службову або громадську діяльність потерпілого.
=== Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення ===
'''Суб'єктивна сторона кримінального правопорушення''' характеризується прямим умислом і спеціальну мету: припинити діяльність службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, або змінити її характер в інтересах того, хто погрожує. Відсутність такої мети виключає кваліфікацію за ст. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 350 КК України], а такі дії слід кваліфікувати за [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 129 або 195 КК України].

Під інтересами особи, яка погрожує, слід розуміти не тільки її особисті інтереси, а й інтереси інших людей, у долі яких вона зацікавлена.

=== Суб’єкт кримінального правопорушення ===
'''Суб'єктом кримінального правопорушення''', передбаченого [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 1 ст. 350 КК України], є будь-яка осудна особа, яка досягла 16-річного віку.
== Склад злочину передбаченого ч.2, ч.3 ст. 350 КК України ==
'''Частина 2 ст. 350 КК''' передбачає відповідальність за умисне нанесення побоїв, заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, а '''ч.3 ст. 350 КК''' - за умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, а також їх близьким.

'''Потерпілими''' від злочину, передбаченого [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частинами 2 і 3 ст. 350 КК України], можуть бути особи, зазначені в [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 1 ст. 350 КК України], та додатково особи, близькі громадянину, який виконує громадський обов'язок.
З '''об'єктивної сторони''' цей злочин характеризується трьома ознаками:

# діянням, спрямованим на нанесення побоїв, заподіяння легкого, середнього ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 2 ст. 350 КК України]) чи тяжкого ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. З ст. 350 КК України]) тілесного ушкодження;
# наслідки у вигляді фізичної шкоди здоров'ю зазначених осіб;
# причинний зв'язок між діянням та наслідками.

Зазначене фізичне насильство щодо службової особи, яка є одночасно працівником правоохоронного органу, та її близьких родичів, застосоване у зв'язку з виконанням нею службових обов'язків, слід кваліфікувати за [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частинами 2 або 3 ст. 345 КК України]

Злочини, передбачені [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частинами 2 або 3 ст. 350 КК України], є закінченими з моменту заподіяння фізичної шкоди здоров'ю потерпілої особи.

З '''суб'єктивної сторони''' злочин, передбачений [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частинами 2 або З ст. 350 КК України], може бути вчинений як з прямим, так і непрямим умислом. Винний усвідомлює, що наносить побої або заподіює легкі, середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження службовій особі або громадянину, який виконує громадський обов'язок у зв'язку з їх службовою чи громадською діяльністю, або їх близьким, передбачає відповідні наслідки і бажає або свідомо допускає їх настання.

Якщо службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, заподіяно тілесне ушкодження, але умисел був спрямований на позбавлення життя потерпілого у зв'язку з виконанням ним службового чи громадського обов'язку, дії винного слід кваліфікувати за [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України].

Якщо службовій особі або громадянинові фактично заподіяно тілесне ушкодження, однак встановлено, що умисел винного був спрямований на позбавлення життя потерпілого у зв'язку з виконанням ним службового чи громадського обов'язку, дії винного потрібно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 15, п. 8 ч. 2 ст. 115 як замах на вбивство без додаткового інкримінування йому ч. 2 або ч. 3 ст, 350.

'''Суб'єктом злочину''', передбаченого [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 2 ст. 350 КК України] (при нанесенні побоїв або заподіянні легкого тілесного ушкодження) є особа, якій виповнилося 16 років, а за умисне заподіяння середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження — 14 років.
[[Категорія: Кримінальне право]]

Особливості здійснення негласного зняття інформації з електронних інформаційних систем

2021-04-16T08:03:28Z

Naira.musaieva: редагування

== Нормативна база ==

* [https://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодексу України (далі - КПК України)]
* [https://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2135-12 Закон України "Про оперативно-розшукову діяльність"]
* [https://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3341-12 Закон України "Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю"]
* Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар: у 2 т. Т. 1 / О.М. Бандурка, Є. М. Блажівський, Є.П. Бурдоль та ін.; за заг. ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, А.В. Портнова. – Х.: Право, 2012.

== Загальні положення ==

'''Відповідно до ч.1 ст. 264 Кримінально процесуального кодексу України'''

''1. Пошук, виявлення і фіксація відомостей, що містяться в електронній інформаційній системі або їх частин, доступ до електронної інформаційної системи або її частини, а також отримання таких відомостей без відома її власника, володільця або утримувача може здійснюватися на підставі ухвали слідчого судді, якщо є відомості про наявність інформації в електронній інформаційній системі або її частині, що має значення для певного досудового розслідування.''

Сутність такої негласної слідчої ( розшукової) дії полягає у здійсненні на підставі ухвали слідчого судді пошуку, виявлення і фіксації відомостей, що містяться в електронній інформаційній системі або її частинах, без відома власника, володільця або утримувача системи.Зазначена негласна слідча (розшукова) дія проводиться у разі, якщо є відомості про наявність інформації в електронній інформаційній системі або її частині, що має значення для певного досудового розслідування.

Зняття інформації з електронних інформаційних систем полягає в тому, що орган, який її здійснює, на підставі ухвали слідчого судді проводить запис певної інформації, якою обмінюються обвинувачений (підозрюваний) з іншими особами, або інші особи з підозрюваним (обвинуваченим), або підозрювані (обвинувачені) між собою, і повідомляє про це слідчого, який її досліджує.

Стаття 1 Закону України « Про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах» визначає, що під електронною інформаційною системою розуміється організаційно-технічна система, у якій реалізується технологія обробки інформації з використанням технічних і програмних засобів. Власником інформації у такому випадку слід вважати фізичну і юридичну особу, якій належить право власності на інформацію.

Підставами для проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем є відомості, що в електронній інформаційній системі або її частині є інформація, що має значення для досудового розслідування. Відомості можуть міститися як в електронній інформаційній системі, так і в її частинах. Частинами електронної інформаційної системи, як правило, можуть бути: база даних, система управління базою даних, клієнтське програмне забезпечення тощо.

Об’єктами зняття інформації з електронних інформаційних систем є: електронно-обчислювальні машини (комп’ютери), автоматизовані системи, комп’ютерні мережі, мережі електрозв’язку, які накопичують, обробляють, зберігають або передають відомості про тяжкі та особливо тяжкі злочини.

Проведення негласної слідчої дії, регламентованої цією статтею КПК, забезпечується зняттям інформації, що оброблялася, зберігається або зберігалася на персональному комп’ютері, або декількох персональних комп’ютерах, об’єднаних у локальну мережу, або ж зовнішніх накопичувачах інформації, що приєднувалися до електронних інформаційних систем. Проведення цієї слідчої дії відбувається негласно, у порядку, встановленому статтями 246, 248, 250 КПК.

Зняття інформації з електронних інформаційних систем або їх частин може здійснюватися як шляхом безпосереднього фізичного доступу до них фахівцями уповноважених підрозділів правоохоронних органів, так і шляхом програмного проникнення. Негласне зняття інформації із засобів електронно-обчислювальної техніки полягає у застосуванні засобів спеціальної техніки із великими ресурсами оперативної та довгочасної пам’яті, яка забезпечує повне копіювання інформації із жорсткого диска (дисків) та інших електронних носіїв інформації підозрюваного, обвинуваченого, що можуть містити інформацію, яка має значення у кримінальному провадженні. Програмне проникнення до електронних інформаційних систем (їх частин) здійснюється шляхом застосування спеціальних програмних продуктів, які забезпечують копіювання інформації, що обробляється на ПЕОМ підозрюваного, обвинуваченого, на віддалений комп’ютер, що перебуває у користуванні уповноваженого органу, який проводить цю негласну (розшукову) дію.

Вказана негласна слідча (розшукова) дія проводиться у випадках, якщо відомості про злочин та особу, яка його вчинила, неможливо отримати в інший спосіб.

== Рішення про проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем ==

'''Відповідно до ч.2 ст. 264 Кримінально процесуального кодексу України.'''

''2. Не потребує дозволу слідчого судді здобуття відомостей з електронних інформаційних систем або її частини, доступ до яких не обмежується її власником, володільцем або утримувачем або не пов’язаний з подоланням системи логічного захисту.''

Рішення про проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем приймає слідчий суддя за клопотання слідчого, погодженого з прокурором. Прокурор має право заборонити проведення або припинити подальше проведення негласної слідчої (розшукової) дії.

Уповноваженими органами у процесі збору і фіксації інформації, що має значення для кримінального провадження, може проводитись цілеспрямований пошук серед комп’ютерних систем та мереж відкритої інформації, у тому числі всесвітньої мережі Інтернет, з метою виявлення необхідних у справі відомостей. Серед великих масивів інформації, що локалізуються в соціальних мережах Інтернету, може бути отримана інформація щодо окремих осіб, які підозрюються в підготовці та вчиненні злочинів, їх зв’язків, та багато інших відомостей, що можуть сприяти вирішенню завдань досудового розслідування. Оскільки ця інформація є загальнодоступною, дозволу слідчого судді на її пошук та фіксацію кримінальний процесуальний закон не потребує, через те, що не відбувається обмеження приватності спілкування окремих осіб.

'''Відповідно до ч.3 ст. 264 Кримінально процесуального кодексу України'''

3. ''В ухвалі слідчого судді про дозвіл на втручання у приватне спілкування в цьому випадку додатково повинні бути зазначені ідентифікаційні ознаки електронної інформаційної системи, в якій може здійснюватися втручання у приватне спілкування.''

В ухвалі слідчого судді про дозвіл на втручання у приватне спілкування в цьому випадку додатково повинні бути зазначені ідентифікаційні ознаки електронної інформаційної системи, в якій може здійснюватися втручання у приватне спілкування ( найменування електронної інформаційної системи, фізична адреса розташування її файлових серверів та робочих станцій або електронна адреса в мережі Інтернет, її власник, володілець або утримувач) та спосіб, яким обмежений доступ до неї.

В ухвалі для проведення зняття інформації з електронних інформаційних систем зазначається:
* орган, який звернувся з клопотанням;
* зміст клопотання, при цьому зазначається дата заведення оперативно-розшукової справи щодо особи;
* дані про особу;
* стаття [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінального кодексу України], якою передбачено кримінальну відповідальність за діяння, вчинене особою, чи до якого вона готується;
* ідентифікаційні ознаки електронної інформаційної системи;
* підстави надання дозволу (з посиланнями на них); точну назву даної негласної слідчої (розшукової) дії;
* термін застосування та його обґрунтування (не більше строків ведення справи);

У рішенні про проведення негласної слідчої (розшукової) дії зазначається строк її проведення, який не може перевищувати '''двох місяців'''. Вказаний строк може бути продовженим.

* орган, який буде проводити зняття інформації з електронних інформаційних систем.

Отримавши ухвалу слідчого судді про дозвіл на зняття інформації з електронної інформаційної системи, слідчий може письмово, у порядку п.2 ч.2 ст.40, ст.41, ч.6 ст.246 КПК доручити оперативному підрозділу проведення цієї негласної слідчої (розшукової) дії.

За результатами проникнення до електронної інформаційної системи складається протокол із дотриманням вимог статті 104-107, 252 КПК, до якого долучаються додатки у вигляді носіїв інформації, отриманої за результатами проведення цієї негласної слідчої дії.

== Фіксування результатів зняття інформації ==

'''Відповідно до ч.2 ст. 265''' '''Кримінально процесуального кодексу України'''

''2. Зміст інформації, одержаної внаслідок здійснення зняття відомостей з електронних інформаційних систем або їх частин, фіксується на відповідному носієві особою, яка здійснювала зняття та зобов’язана забезпечити обробку, збереження або передання інформації''.

Уповноважені працівники оперативних підрозділів у ході проведення зазначених негласних слідчих (розшукових) дій відбирають ту інформацію, яка має значення у кримінальному провадженні, фіксують її на матеріальних носіях, що можуть забезпечити подальше відтворення цієї інформації. Слідчий вивчає інформацію, складає протокол, до якого приєднує носії інформації як додатки. У протоколі за результатами зняття інформації з телекомунікаційних мереж звукова інформація розшифровується уповноваженою службовою особою, у необхідних випадках за участю спеціаліста, а ті фрагменти, що мають доказове значення у кримінальному провадженні, вносяться до протоколу. Додатками до протоколу про зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж можуть виступати носії з фонограмами запису розмов, друкованої інформації та зображень, що передавались засобами зв'язку. Додатками до протоколу про зняття інформації з електронних інформаційних систем можуть бути флеш-карти, жорсткі та гнучкі, оптичні диски та інші носії інформації, що забезпечують фіксацію та збереження інформації у вигляді електронних файлів. У протоколі також слід вказати на технічні засоби, вид програмного забезпечення, яке використовувалось для фіксації та відтворення отриманої за результатами негласних слідчих (розшукових) дій інформації, з метою забезпечення можливості ознайомлення із цією інформацією на подальших стадіях кримінального провадження.

У протоколі зазначається:
* дата його складання;
* посада, прізвище та ініціали особи, у провадженні якої перебуває справа;
* номер справи, за якою здійснювався захід;
* номер постанови;
* дата її прийняття та найменування суду, яким видано дозвіл на здійснення заходу;
* вид заходу та строки його здійснення;
* найменування підрозділу, працівники якого залучалися до здійснення заходу;
* дані про особу, стосовно якої здійснювався захід; результати здійснення заходу;
* відомості про матеріальні носії інформації та місце їх зберігання.

Протягом 24 годин після припинення зняття інформації з транспортних телекомунікаційних мереж або з інформаційних систем, відповідно до ч.3 ст. 252 КПК, уповноважена посадова особа оперативного підрозділу передає протокол прокурору для прийняття ним рішення про використання як доказ інформації, отриманої внаслідок застосування цих форм втручання у приватне спілкування, у цілому або певного її фрагмента.

Відомості, речі та документи, отримані в результаті проведення негласної слідчої (розшукової) дії, які прокурор не визнає необхідними для подальшого проведення досудового розслідування, повинні бути негайно знищені на підставі його рішення, викладеного в постанові (ст. 255 КПК України). Інформація, отримана в результаті проведення негласних слідчих (розшукових) дій до постановлення ухвали слідчого судді, якщо він постановив ухвалу про відмову в наданні дозволу на проведення негласної слідчої (розшукової) дії, повинна бути знищена ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 ст. 250 КПК України]).

Особа, конституційні права якої були тимчасово обмежені під час проведення негласних слідчих (розшукових) дій, а також підозрюваний, його захисник мають бути письмово повідомлені прокурором або за його дорученням слідчим про таке обмеження. Відповідне повідомлення про факт і результати негласної слідчої (розшукової) дії повинне бути здійснене протягом дванадцяти місяців з дня припинення таких дій, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 ст. 253 КПК України]).

[[Категорія:Слідчі дії‏‎]]
[[Категорія:Кримінальне процесуальне право‏‎‏‎]]

Підміна дитини

2021-04-15T14:07:34Z

Naira.musaieva: корегування

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 pоку]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_l54 Декларація ООН про захист усіх осіб від насильницького зникнення від 18 грудня 1992 року]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закон України "Про охорону дитинства"]
* Кримінальний кодекс України. Науково - практичний коментар: у 2 т. /за заг.ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. – 5-те вид.,допов. – Х.: Право, 2013.
== Загальна інформація ==
Відповідно до '''статті 148 Підміна дитини''' [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n939 Кримінального кодексу України]

Підміна чужої дитини, вчинена з корисливих або інших особистих мотивів, -

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

== Склад злочину ==

=== Об’єкт злочину ===
'''Безпосереднім об'єктом''' злочину є суспільні відносини, що забезпечують особисту недоторканість дитини та її нормальний розвиток. Законодавець не зазначив у диспозиції ст. 148 КК вік або стан дитини, щодо якої можлива підміна. Тлумачення норми за сутністю її призначення та практика застосування надають підстави для судження, що під дитиною у цій статті слід розуміти, як правило, немовля - новонароджене або грудне, яке є чужим для винної особи.

Під дитиною слід розуміти немовля як особу, ідентифікувати яку за її індивідуальними ознаками її батьки чи інші законні представники з тих чи інших причин ще у повній мірі неспроможні (скажімо, підміна відбулася до того, як мати здатна була запам'ятати щойно народжену дитину, або до передачі дитини батькові у разі смерті матері тощо). Чужою дитина є за змістом закону для особи, яка здійснює підміну дитини. Такою особою не можуть бути батько та мати дитини, навіть якщо один із них мешкає окремо від дитини.
=== Об’єктивна сторона злочину ===
З '''об'єктивної сторони''' злочин полягає у підміні чужої дитини, наприклад, у вилученні та заміні одного новонародженого або грудного немовляти іншим.

Склад злочину - формальний. Вважається закінченим з моменту підміни дитини.

'''Підміна''' - це звичайно заміна однієї дитини, яка щойно народилася в пологовому будинку, на іншу, або заміна одного немовляти на інше у будинку дитини. Цей злочин становить не тільки підміна чужої дитини на іншу чужу, а й підміна чужої дитини на свою (це може бути пов'язано, скажімо, зі станом здоров'я своєї дитини). Згода батьків однієї дитини на її підміну не змінює суті діяння, оскільки при цьому ігнорується воля інших батьків. Обмін власними дітьми за обопільною згодою батьків і наявністю відповідної мети може бути кваліфікований за частиною другою статті 149 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n939 Кримінального кодексу України] як здійснення незаконної угоди щодо сплатної передачі неповнолітнього іншим особам.
=== Суб’єкт злочину ===
'''Суб'єкт злочину''' є особа, яка досягла 16-ти років і для якої дитина є чужою. Підміна новонародженого, що мала місце через необережність, наприклад, няні або медичної сестри пологового будинку, може потягти відповідальність за ст. 140 КК за наявності всіх інших ознак цього складу злочину.
=== Суб'єктивна сторона злочину ===
'''Суб'єктивна сторона''' злочину характеризується прямим умислом: : особа усвідомлює, що підмінює чужу дитину, і бажає чинити саме так. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є також мотиви: корисливі (наприклад, підміна дитини для передачі іншій особі за винагороду) або інші особисті (наприклад, заміна своєї хворої дитини на чужу).

Інші особисті мотиви можуть бути низькими (задоволення садистських нахилів, помста, заздрість, ревнощі) або благородними (наприклад, вчинена із гуманних спонукань підміна тяжко хворого немовляти, яке відразу після народження знаходиться при смерті, в інтересах його матері на здорову дитину, від якої відмовилась мати останньої). У другому випадку з огляду на надзвичайно специфічний етичний бік справи може йтись про відсутність суспільної небезпеки діяння через малозначність.
[[Категорія:Злочини]]
[[Категорія:Діти]]

Підміна дитини

2021-04-15T13:15:31Z

Naira.musaieva:

== Номативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 pоку]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_l54 Декларація ООН про захист усіх осіб від насильницького зникнення від 18 грудня 1992 року]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закон України "Про охорону дитинства"]
* Кримінальний кодекс України. Науково - практичний коментар: у 2 т. /за заг.ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. – 5-те вид.,допов. – Х.: Право, 2013.
== Загальна інформація ==
Відповідно до '''статті 148 Підміна дитини''' [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n939 Кримінального кодексу України]

Підміна чужої дитини, вчинена з корисливих або інших особистих мотивів, -

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

== Склад злочину ==

=== Об’єкт злочину ===
'''Безпосереднім об'єктом''' злочину є суспільні відносини, що забезпечують особисту недоторканість дитини та її нормальний розвиток. Законодавець не зазначив у диспозиції ст. 148 КК вік або стан дитини, щодо якої можлива підміна. Тлумачення норми за сутністю її призначення та практика застосування надають підстави для судження, що під дитиною у цій статті слід розуміти, як правило, немовля - новонароджене або грудне, яке є чужим для винної особи.

Під дитиною слід розуміти немовля як особу, ідентифікувати яку за її індивідуальними ознаками її батьки чи інші законні представники з тих чи інших причин ще у повній мірі неспроможні (скажімо, підміна відбулася до того, як мати здатна була запам'ятати щойно народжену дитину, або до передачі дитини батькові у разі смерті матері тощо). Чужою дитина є за змістом закону для особи, яка здійснює підміну дитини. Такою особою не можуть бути батько та мати дитини, навіть якщо один із них мешкає окремо від дитини.
=== Об’єктивна сторона злочину ===
З '''об'єктивної сторони''' злочин полягає у підміні чужої дитини, наприклад, у вилученні та заміні одного новонародженого або грудного немовляти іншим.

Склад злочину - формальний. Вважається закінченим з моменту підміни дитини.

'''Підміна''' - це звичайно заміна однієї дитини, яка щойно народилася в пологовому будинку, на іншу, або заміна одного немовляти на інше у будинку дитини. Цей злочин становить не тільки підміна чужої дитини на іншу чужу, а й підміна чужої дитини на свою (це може бути пов'язано, скажімо, зі станом здоров'я своєї дитини). Згода батьків однієї дитини на її підміну не змінює суті діяння, оскільки при цьому ігнорується воля інших батьків. Обмін власними дітьми за обопільною згодою батьків і наявністю відповідної мети може бути кваліфікований за частиною другою статті 149 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n939 Кримінального кодексу України] як здійснення незаконної угоди щодо сплатної передачі неповнолітнього іншим особам.
=== Суб’єкт злочину ===
'''Суб'єкт злочину''' є особа, яка досягла 16-ти років і для якої дитина є чужою. Підміна новонародженого, що мала місце через необережність, наприклад, няні або медичної сестри пологового будинку, може потягти відповідальність за ст. 140 КК за наявності всіх інших ознак цього складу злочину.
=== Суб'єктивна сторона злочину ===
'''Суб'єктивна сторона''' злочину характеризується прямим умислом: : особа усвідомлює, що підмінює чужу дитину, і бажає чинити саме так. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є також мотиви: корисливі (наприклад, підміна дитини для передачі іншій особі за винагороду) або інші особисті (наприклад, заміна своєї хворої дитини на чужу).

Інші особисті мотиви можуть бути низькими (задоволення садистських нахилів, помста, заздрість, ревнощі) або благородними (наприклад, вчинена із гуманних спонукань підміна тяжко хворого немовляти, яке відразу після народження знаходиться при смерті, в інтересах його матері на здорову дитину, від якої відмовилась мати останньої). У другому випадку з огляду на надзвичайно специфічний етичний бік справи може йтись про відсутність суспільної небезпеки діяння через малозначність.
[[Категорія:Злочини]]
[[Категорія:Діти]]

Підміна дитини

2021-04-15T13:08:53Z

Naira.musaieva:

== Номативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 pоку]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_l54 Декларація ООН про захист усіх осіб від насильницького зникнення від 18 грудня 1992 року]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закон України "Про охорону дитинства"]
* Кримінальний кодекс України. Науково - практичний коментар: у 2 т. /за заг.ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. – 5-те вид.,допов. – Х.: Право, 2013.
== Загальна інформація ==
Відповідно до '''статті 148 Підміна дитини''' [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n939 Кримінального кодексу України]

Підміна чужої дитини, вчинена з корисливих або інших особистих мотивів, -

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

== Склад злочину ==

=== Об’єкт злочину ===
'''Безпосереднім об'єктом''' злочину є суспільні відносини, що забезпечують особисту недоторканість дитини та її нормальний розвиток. Законодавець не зазначив у диспозиції ст. 148 КК вік або стан дитини, щодо якої можлива підміна. Тлумачення норми за сутністю її призначення та практика застосування надають підстави для судження, що під дитиною у цій статті слід розуміти, як правило, немовля - новонароджене або грудне, яке є чужим для винної особи.

Під дитиною слід розуміти немовля як особу, ідентифікувати яку за її індивідуальними ознаками її батьки чи інші законні представники з тих чи інших причин ще у повній мірі неспроможні (скажімо, підміна відбулася до того, як мати здатна була запам'ятати щойно народжену дитину, або до передачі дитини батькові у разі смерті матері тощо). Чужою дитина є за змістом закону для особи, яка здійснює підміну дитини. Такою особою не можуть бути батько та мати дитини, навіть якщо один із них мешкає окремо від дитини.
=== Об’єктивна сторона злочину ===
З '''об'єктивної сторони''' злочин полягає у підміні чужої дитини, наприклад, у вилученні та заміні одного новонародженого або грудного немовляти іншим.

Склад злочину - формальний. Вважається закінченим з моменту підміни дитини.

'''Підміна''' - це звичайно заміна однієї дитини, яка щойно народилася в пологовому будинку, на іншу, або заміна одного немовляти на інше у будинку дитини. Цей злочин становить не тільки підміна чужої дитини на іншу чужу, а й підміна чужої дитини на свою (це може бути пов'язано, скажімо, зі станом здоров'я своєї дитини). Згода батьків однієї дитини на її підміну не змінює суті діяння, оскільки при цьому ігнорується воля інших батьків. Обмін власними дітьми за обопільною згодою батьків і наявністю відповідної мети може бути кваліфікований за частиною другою статті 149 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n939 Кримінального кодексу України] як здійснення незаконної угоди щодо сплатної передачі неповнолітнього іншим особам.
=== Суб’єкт злочину ===
'''Суб'єкт злочину''' є особа, яка досягла 16-ти років і для якої дитина є чужою. Підміна новонародженого, що мала місце через необережність, наприклад, няні або медичної сестри пологового будинку, може потягти відповідальність за ст. 140 КК за наявності всіх інших ознак цього складу злочину.
=== Суб'єктивна сторона злочину ===
Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом: : особа усвідомлює, що підмінює чужу дитину, і бажає чинити саме так. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є також мотиви: корисливі (наприклад, підміна дитини для передачі іншій особі за винагороду) або інші особисті (наприклад, заміна своєї хворої дитини на чужу).

Інші особисті мотиви можуть бути низькими (задоволення садистських нахилів, помста, заздрість, ревнощі) або благородними (наприклад, вчинена із гуманних спонукань підміна тяжко хворого немовляти, яке відразу після народження знаходиться при смерті, в інтересах його матері на здорову дитину, від якої відмовилась мати останньої). У другому випадку з огляду на надзвичайно специфічний етичний бік справи може йтись про відсутність суспільної небезпеки діяння через малозначність.
[[Категорія:Злочини]]
[[Категорія:Діти]]

Підміна дитини

2021-04-15T12:57:40Z

Naira.musaieva: редагування

== Номативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 pоку]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_l54 Декларація ООН про захист усіх осіб від насильницького зникнення від 18 грудня 1992 року]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закон України "Про охорону дитинства"]
* Кримінальний кодекс України. Науково - практичний коментар: у 2 т. /за заг.ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. – 5-те вид.,допов. – Х.: Право, 2013.
== Загальна інформація ==
Відповідно до '''статті 148 Підміна дитини''' [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n939 Кримінального кодексу України]

Підміна чужої дитини, вчинена з корисливих або інших особистих мотивів, -

карається обмеженням волі на строк до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

== Склад злочину ==

=== Об’єкт злочину ===
'''Безпосереднім об'єктом''' злочину є суспільні відносини, що забезпечують особисту недоторканість дитини та її нормальний розвиток. Законодавець не зазначив у диспозиції ст. 148 КК вік або стан дитини, щодо якої можлива підміна. Тлумачення норми за сутністю її призначення та практика застосування надають підстави для судження, що під дитиною у цій статті слід розуміти, як правило, немовля - новонароджене або грудне, яке є чужим для винної особи.
=== Об’єктивна сторона злочину ===
'''З об'єктивної сторони''' злочин полягає у підміні чужої дитини, наприклад, у вилученні та заміні одного новонародженого або грудного немовляти іншим. Склад злочину - формальний. Вважається закінченим з моменту підміни дитини.

Під дитиною слід розуміти немовля як особу, ідентифікувати яку за її індивідуальними ознаками її батьки чи інші законні представники з тих чи інших причин ще у повній мірі неспроможні (скажімо, підміна відбулася до того, як мати здатна була запам'ятати щойно народжену дитину, або до передачі дитини батькові у разі смерті матері тощо). Чужою дитина є за змістом закону для особи, яка здійснює підміну дитини. Такою особою не можуть бути батько та мати дитини, навіть якщо один із них мешкає окремо від дитини.

'''Підміна''' - це звичайно заміна однієї дитини, яка щойно народилася в пологовому будинку, на іншу, або заміна одного немовляти на інше у будинку дитини. Цей злочин становить не тільки підміна чужої дитини на іншу чужу, а й підміна чужої дитини на свою (це може бути пов'язано, скажімо, зі станом здоров'я своєї дитини). Згода батьків однієї дитини на її підміну не змінює суті діяння, оскільки при цьому ігнорується воля інших батьків. Обмін власними дітьми за обопільною згодою батьків і наявністю відповідної мети може бути кваліфікований за частиною другою статті 149 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n939 Кримінального кодексу України] як здійснення незаконної угоди щодо сплатної передачі неповнолітнього іншим особам.
=== Суб’єкт злочину ===
'''Суб'єктом злочину''' є особа, яка досягла 16 років і для якої дитина є чужою.

Підміна новонародженого, що мала місце через необережність, наприклад, няні або медичної сестри пологового будинку, може потягти відповідальність за ст. 140 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#n939 Кримінального кодексу України] за наявності всіх інших ознак цього складу злочину.
=== Суб'єктивна сторона злочину ===
'''Суб'єктивна сторона''' злочину характеризується прямим умислом: особа усвідомлює, що підмінює чужу дитину, і бажає чинити саме так. Обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони є також мотиви: корисливі (наприклад, підміна дитини для передачі іншій особі за винагороду) або інші особисті (наприклад, заміна своєї хворої дитини на чужу).
[[Категорія:Злочини]]
[[Категорія:Діти]]

Погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок

2021-04-15T12:02:06Z

Naira.musaieva: корегування

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2625-14/ed20120324 Закон України «Про органи самоорганізації населення]»
* Кримінальний кодекс України. Науково - практичний коментар: у 2 т. /за заг.ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. – 5-те вид.,допов. – Х.: Право, 2013.
== Поняття погрози або насильства щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок. Відповідальність ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Стаття 350 КК України]. Погроза або насильство щодо службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок

1. Погроза вбивством, заподіянням тяжких тілесних ушкоджень або знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом щодо службової особи чи її близьких або щодо громадянина, який виконує громадський обов'язок, застосована з метою припинення діяльності службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, або зміни її характеру в інтересах того, хто погрожує, -

карається арештом на строк до шести місяців або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Умисне нанесення побоїв або заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення таких дій щодо їх близьких -

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк.

3. Умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, у зв'язку з їхньою службовою чи громадською діяльністю, а також вчинення такої дії щодо їх близьких -

караються позбавленням волі на строк від п'яти до дванадцяти років.

== Склад злочину, передбаченого ч. 1 ст.350 КК України ==
=== Об’єкт злочину ===
Суспільна небезпечність злочину, передбаченого [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 350 КК України], полягає в тому, що в результаті таких дій може бути порушена нормальна діяльність органів влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, а також заподіюється шкода здоров'ю службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок.

'''Потерпілими''' від злочину, передбаченого [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 1 ст. 350 КК України] можуть бути:

а) службова особа;

Службовими особами у статтях 364, 368, 368-5, 369 цього Кодексу є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи організаціях посади, пов'язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом

б) громадянин, який виконує громадський обов'язок, тобто особа, яка здійснює будь-яку суспільне корисну діяльність, зокрема бере участь у попередженні і припиненні злочинів та порушень громадського порядку, забезпечує громадський порядок при проведенні масових заходів, виконує необхідні дії щодо ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха.

Це особи, які в цілому займають активну громадянську позицію (участь у проведенні слідчих дій, дача показань, нагляд за поведінкою осіб, взятих на поруки, здійснення громадського контролю, членство в товариських судах, будь-яких громадських формуваннях та органах самоорганізації населення ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2625-14/ed20120324 Закон України «Про органи самоорганізації населення» від 11 липня 2001 р.]); 
в) близькі службової особи.

Близькими у ст. 350 визнаються близькі родичі (про їх поняття див. коментар до ст. 115), а також інші особи, життя, здоров'я та благополуччя яких з різних підстав не є байдужими для службової особи або громадянина, який виконує громадський обов'язок (член сім'ї, коханка, наречена тощо).

Не є потерпілими від цього злочину громадяни, які здійснюють діяльність, пов'язану з реалізацією виборчого права, права брати або не брати участь у референдумі або у зв'язку з членством у профспілках, політичних партіях, громадських організаціях чи їх органах. Перешкоджання такій діяльності шляхом погрози слід кваліфікувати відповідно за [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 статтями 157, 160 чи 170 КК України]
=== Об’єктивна сторона злочину ===
'''Об'єктивна сторона''' злочину полягає у погрозі, зміст якої чітко визначений законом, а саме у погрозі:
# вбивством;
# заподіянням тяжкого тілесного ушкодження;
# знищенням чи пошкодженням майна загальнонебезпечним способом.
Крім того, слід ураховувати, що погроза вбивством щодо службової особи або громадянина, який виконує громадський обов'язок, вчинена членом організованої групи, потребує додаткової кваліфікації за [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 2 ст. 129 КК України].

Погроза, зміст якої чітко визначено законом, щодо службової особи, її близьких або громадянина може мати місце як до службової діяльності чи виконання громадських обов'язків, так і під час відповідної поведінки потерпілих. Головне, щоб ця погроза відігравала роль засобу припинення або зміни службової чи громадської діяльності.

Погроза заподіяти легкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження, а також погроза знищити чи пошкодити майно, що належить потерпілим, способом, який не є загальнонебезпечним, складу злочину, передбаченого [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 1 ст. 350 КК України], не утворює.

Загальнонебезпечним способом знищення чи пошкодження майна слід визнавати приведення майна до стану його повної або часткової непридатності за цільовим призначенням, зменшення його цінності шляхом підпалу, затоплення, вибуху, обвалу тощо,

Адресатом погрози є тільки особи, зазначені у [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 350 КК України]. Погроза щодо службової особи, яка є одночасно працівником правоохоронного органу, застосована з метою припинення його діяльності або зміни її характеру, є втручанням у діяльність працівника правоохоронного органу і підлягає кваліфікації за [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 343 КК України], а поєднана з примушенням до виконання явно незаконних дій — є опором і кваліфікується за [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. З ст. 342 КК України]. Так само слід кваліфікувати погрозу щодо службової особи, яка одночасно є представником влади.

Погроза, про яку йдеться у [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 350 КК України], може мати місце як до, так і під час здійснення службової діяльності чи виконання громадського обов'язку.

4. Злочин вважається закінченим з моменту, коли погроза була доведена до відома службової особи або громадянина, який виконує громадський обов'язок, незалежно від того, чи була сприйнята вона як реальна, а також чи вдалося винному фактично припинити чи змінити службову або громадську діяльність потерпілого.
=== Суб'єктивна сторона злочину ===
'''Суб'єктивна сторона злочину''' Характеризується прямим умислом і спеціальну мету: припинити діяльність службової особи чи громадянина, який виконує громадський обов'язок, або змінити її характер в інтересах того, хто погрожує. Відсутність такої мети виключає кваліфікацію за ст. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 350 КК України], а такі дії слід кваліфікувати за [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 129 або 195 КК України].

Під інтересами особи, яка погрожує, слід розуміти не тільки її особисті інтереси, а й інтереси інших людей, у долі яких вона зацікавлена.

=== Суб’єкт злочину ===
'''Суб'єктом злочин'''у, передбаченого [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 1 ст. 350 КК України], є будь-яка осудна особа, яка досягла 16-річного віку.
== Склад злочину передбаченого ч.2, ч.3 ст. 350 КК України ==
'''Частина 2 ст. 350 КК''' передбачає відповідальність за умисне нанесення побоїв, заподіяння легкого чи середньої тяжкості тілесного ушкодження, а '''ч.3 ст. 350 КК''' - за умисне заподіяння тяжкого тілесного ушкодження службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, а також їх близьким.

'''Потерпілими''' від злочину, передбаченого [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частинами 2 і 3 ст. 350 КК України], можуть бути особи, зазначені в [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 1 ст. 350 КК України], та додатково особи, близькі громадянину, який виконує громадський обов'язок.
З '''об'єктивної сторони''' цей злочин характеризується трьома ознаками:

# діянням, спрямованим на нанесення побоїв, заподіяння легкого, середнього ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 2 ст. 350 КК України]) чи тяжкого ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. З ст. 350 КК України]) тілесного ушкодження;
# наслідки у вигляді фізичної шкоди здоров'ю зазначених осіб;
# причинний зв'язок між діянням та наслідками.

Зазначене фізичне насильство щодо службової особи, яка є одночасно працівником правоохоронного органу, та її близьких родичів, застосоване у зв'язку з виконанням нею службових обов'язків, слід кваліфікувати за [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частинами 2 або 3 ст. 345 КК України]

Злочини, передбачені [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частинами 2 або 3 ст. 350 КК України], є закінченими з моменту заподіяння фізичної шкоди здоров'ю потерпілої особи.

З '''суб'єктивної сторони''' злочин, передбачений [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 частинами 2 або З ст. 350 КК України], може бути вчинений як з прямим, так і непрямим умислом. Винний усвідомлює, що наносить побої або заподіює легкі, середньої тяжкості чи тяжкі тілесні ушкодження службовій особі або громадянину, який виконує громадський обов'язок у зв'язку з їх службовою чи громадською діяльністю, або їх близьким, передбачає відповідні наслідки і бажає або свідомо допускає їх настання.

Якщо службовій особі або громадянинові, який виконує громадський обов'язок, заподіяно тілесне ушкодження, але умисел був спрямований на позбавлення життя потерпілого у зв'язку з виконанням ним службового чи громадського обов'язку, дії винного слід кваліфікувати за [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 п. 8 ч. 2 ст. 115 КК України].

Якщо службовій особі або громадянинові фактично заподіяно тілесне ушкодження, однак встановлено, що умисел винного був спрямований на позбавлення життя потерпілого у зв'язку з виконанням ним службового чи громадського обов'язку, дії винного потрібно кваліфікувати за відповідною частиною ст. 15, п. 8 ч. 2 ст. 115 як замах на вбивство без додаткового інкримінування йому ч. 2 або ч. 3 ст, 350.

'''Суб'єктом злочину''', передбаченого [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ч. 2 ст. 350 КК України] (при нанесенні побоїв або заподіянні легкого тілесного ушкодження) є особа, якій виповнилося 16 років, а за умисне заподіяння середньої тяжкості чи тяжкого тілесного ушкодження — 14 років.
[[Категорія: Кримінальне право]]

Порядок списання з балансу багатоквартирних будинків

2021-04-02T08:23:47Z

Naira.musaieva: редагування

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/417-19 Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2866-14 Закон України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку»]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/301-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 20 квітня 2016 року № 301 "Про затвердження Порядку списання з балансу багатоквартирних будинків"]

== Списання з балансу багатоквартирного будинку==
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку » багатоквартирний будинок - житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. У багатоквартирному будинку можуть також бути розташовані нежитлові приміщення, які є самостійними об’єктами нерухомого майна. Законодавство, що регулює відносини з реалізації права власності у багатоквартирних будинках, складається з Конституції України, Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку », інших законів України та нормативно-правових актів, що регулюють відносини у сфері власності у багатоквартирних будинках.

Списання з балансу багатоквартирного будинку міністерством, іншим центральним органом виконавчої влади, державним підприємством або органом місцевого самоврядування, на балансі яких перебувають багатоквартирні будинки (далі - балансоутримувач), у яких розташовані приміщення приватної та інших форм власності (далі - багатоквартирні будинки), здійснюється на підставі прийнятого ними рішення про списання багатоквартирного будинку.

У разі коли балансоутримувачем є державне підприємство, що належить до сфери управління міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади, рішення про списання багатоквартирного будинку погоджується таким міністерством або іншим центральним органом виконавчої влади.

Балансоутримувач багатоквартирного будинку визначає у відповідному багатоквартирному будинку належність приміщень до приватної та інших форм власності.

Списання багатоквартирного будинку з балансу може бути ініційоване особою (особами), якій (яким) на праві приватної власності належить (належать) приміщення у такому будинку, шляхом направлення балансоутримувачу письмового повідомлення та копій документів, що відповідно до законодавства підтверджують належність особі (особам) відповідного (відповідних) приміщення (приміщень) на праві приватної власності.

У такому випадку балансоутримувач протягом десяти робочих днів з дня надходження відповідного повідомлення та документів розпочинає процедуру списання такого будинку з балансу згідно з пунктом 4 [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/301-2016-%D0%BF Порядку писання з балансу багатоквартирних будинків].

Процедура с писання здійснюється балансоутримувачем на підставі прийнятого ним розпорядчого документа (наказ, розпорядження) у строк не більше двох місяців з дня прийняття цього документа.

Інформація про прийняття відповідного розпорядчого документа доводиться до відома співвласників багатоквартирного будинку шляхом розміщення на офіційному веб-сайті балансоутримувача та в кожному конкретному будинку (на прибудинковій території), зокрема на інформаційних стендах у під’їздах будинків та біля них, відповідного оголошення.

== Комісії ==
Для списання багатоквартирного будинку з балансу утворюється відповідна комісія у складі не менше п’яти осіб, її склад затверджується балансоутримувачем.

Комісію очолює представник балансоутримувача.

До складу комісії включаються представники балансоутримувача, виконавця послуг з управління будинком або виконавця послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій такого будинку.

Інформацію про кандидатури для включення до складу комісії виконавець послуг з управління будинком або виконавець послуг з утримання будинків, споруд та прибудинкових територій такого будинку подають протягом п’яти робочих днів з дня надходження відповідного запиту балансоутримувача.

У разі неподання балансоутримувачу інформації про кандидатури для включення до складу комісії склад комісії визначається ним самостійно з числа представників балансоутримувача.

У роботі комісії бере участь уповноважена особа (особи) від співвласників багатоквартирного будинку за її (їх) згодою. Уповноважена (уповноважені) особа (особи) від співвласників будинку може (можуть) бути залучена (залучені) до складу комісії протягом усього часу роботи комісії, але не пізніше дня підписання акта про списання багатоквартирного будинку з балансу.

== Огляд будинку ==
Комісія з метою фіксування технічного стану багатоквартирного будинку перед списанням проводить його огляд.

Під час огляду комісія може використовувати наявну в балансоутримувача технічну документацію (акт прийняття в експлуатацію, матеріали технічної інвентаризації, плани зовнішніх мереж тощо), а також дані бухгалтерського обліку щодо будинку.

== Акт про списання багатоквартирного будинку з балансу ==
За результатами роботи комісії складається акт про списання багатоквартирного будинку з балансу.

Акт про списання багатоквартирного будинку з балансу підписується всіма членами комісії та затверджується балансоутримувачем.

Після затвердження балансоутримувачем акта про списання багатоквартирного будинку з балансу процедура списання відповідного будинку вважається закінченою.

У разі коли державне підприємство, яке є балансоутримувачем, належить до сфери управління міністерства або іншого центрального органу виконавчої влади, процедура списання багатоквартирного будинку з балансу вважається закінченою з моменту погодження таким міністерством або іншим центральним органом виконавчої влади затвердженого державним підприємством акта про списання багатоквартирного будинку з балансу.

Процедура списання багатоквартирного будинку з балансу повинна бути завершена у строк не більше двох місяців з дня прийняття розпорядчого документа.

Копія акта про списання багатоквартирного будинку з балансу надається балансоутримувачем співвласнику (співвласникам) багатоквартирного будинку за його (їх) зверненням.

У разі коли у списаному з балансу багатоквартирному будинку окремі квартири та/або нежитлові приміщення не перебувають у приватній власності та право державної чи комунальної власності на них не зареєстроване, такі квартири та/або нежитлові приміщення приймаються на баланс балансоутримувача, а право власності на них реєструється в установленому законом порядку.

[[Категорія:Користування жилими приміщеннями]]

Протидія законній господарській діяльності

2021-04-01T11:29:00Z

Naira.musaieva: редагування

== Нормативна база ==
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 Кримінальний кодекс]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0010700-09 постанова Пленуму Верховного Суду № 10 від 06 листопада 2009 "Про судову практику у справах про злочини проти власності"]
* Кримінальний кодекс України. Науково - практичний коментар: у 2 т. /за заг.ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. – 5-те вид.,допов. – Х.: Право, 2013.
== Поняття протидії законній господарській діяльності. Відповідальність==
Протидія законній господарській діяльності регулюється [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 206 КК України] 
[http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 Стаття 206 КК України]. Протидія законній господарській діяльності

Протидія законній господарській діяльності, тобто протиправна вимога припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, поєднана з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, пошкодження чи знищення їхнього майна або захоплення цілісного майнового комплексу, його частини, будівель, споруд, земельної ділянки, об’єктів будівництва, інших об’єктів та незаконне припинення або обмеження діяльності на цих об’єктах та обмеження доступу до них за відсутності ознак вимагання, -

''караються штрафом від десяти тисяч до п’ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.''

2. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, або з пошкодженням чи знищенням майна, -

''караються штрафом від п’ятнадцяти тисяч до двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років, або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до чотирьох років або без такого''.

3. Протидія законній господарській діяльності, вчинена організованою групою, або службовою особою з використанням службового становища, або поєднана з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, або така, що заподіяла велику шкоду чи спричинила інші тяжкі наслідки, -

''караються позбавленням волі на строк від шести до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від трьох до п’яти років або без такого та з конфіскацією майна.''

'''Примітка.''' Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

== Склад злочину ==
=== Об’єкт злочину ===
'''Об'єкт злочину''' — суспільні відносини, що забезпечують захист господарської діяльності.

.
'''Додатковим об’єктом''' можуть виступати життя, здоров’я і недоторканність людини, власність. Згідно з ст. 42 Конституції України не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

=== Об'єктивна сторона злочину ===
'''Об'єктивна сторона злочину''' насамперед полягає у протиправній вимозі вчинення або невчинення дій, зазначених в диспозиції [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 206 КК України]. Протиправна вимога як ознака об'єктивної сторони цього злочину є викладеною в рішучій формі пропозицією:
* припинити займатися законною господарською діяльністю;
* обмежити господарську діяльність;
* укласти угоду, виконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю;
* не виконувати укладену угоду, якщо таке невиконання може заподіяти матеріальну шкоду або обмежити законні права або інтереси того, хто займається господарською діяльністю, поєднана з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами; пошкодження чи знищення їхнього майна. Для об'єктивної сторони достатньо поєднання одного виду вимоги з одним видом погрози. Загальною умовою кваліфікації дії за цією статтею є відсутність ознак вимагання. У разі їх наявності в конкретному випадку дії кваліфікуються лише за ст. 189 КК "Вимагання".

''Під господарською діяльністю'' розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність ( ст. 3 ГК). Господарська діяльність може здійснюватись з метою одержання прибутку ( підприємницька діяльність) або без такої мети ( некомерційна господарська діяльність). Стаття 206 КК передбачає відповідальність за протидію господарській діяльності, здійснюваній як юридичними, так і фізичними особами – підприємцями, але за умови, що їх діяльність має ''законний характер''. Тому протидія незаконній господарській діяльності ( наприклад, забороненій діяльності або тій, що здійснюється без державної реєстрації або без ліцензії) складу даного злочину не утворить, навіть якщо вона поєднана із зазначеними погрозами. Такі дії можуть кваліфікуватися як злочини проти особи, власності, самоправство тощо.

''Протиправна вимога –'' це повідомлення іншій особі відомостей про дії або бездіяльність, які вона повинна негайно або у майбутньому вчинити відповідно до бажання винної особи: припинити законну господарську діяльність або обмежити її, укласти зазначену угоду чи не виконувати її. Ця вимога повинна бути поєднана з хоча б однією із зазначених у ч. 1 ст. 206 КК погроз. Таке поєднання означає, що погроза застосовується з метою примусити потерпілого виконувати вимогу шляхом залякування можливістю заподіяння шкоди потерпілому або близькій йому особі при реалізації погрози.

''Протиправна вимога припинити займатися господарською діяльністю'' – це вимога фактично повністю припинити вже здійснювану суб’єктом господарювання (у тому числі підприємцем) законну господарську діяльність певного виду (видів) або всіх видів. Така вимога може поєднуватися із вимогою оформити це юридично як добровільну самоліквідацію суб’єкта господарювання, однак таке поєднання не є обов’язковим.

''Протиправна вимога обмежити зайняття господарською діяльністю'' характеризується повідомленням потерпілому певних вимог щодо здійснення ним законної господарської діяльності у визначених винною особою межах, які не збігаються із бажанням потерпілого і суперечать його законним інтересам. Такі межі можуть стосуватися обсягів виробництва певних товарів чи надання певних послуг, часу чи місця здійснення господарської діяльності, можливості вибрати партнерів чи укладати з ними певні угоди тощо.

''Протиправна вимога укласти угоду,'' виконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, - це вимога укласти всупереч правам чи законним інтересам потерпілого певну угоду, яку він може укладати відповідно до законодавства при здійсненні законної господарської діяльності. Зокрема, це може бути угода про: а) виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг із певним ненадійним суб’єктом господарювання; б) прийняття на роботу чи переміщення по роботі певної небажаної потерпілому особи чи осіб; в) надання або передачу прав щодо управління юридичною особою певній особі чи особам.

''Протиправна вимога не виконувати укладену угоду'' може стосуватися будь-якої угоди, яку особа законно уклала при здійсненні законної господарської діяльності, за умови, що її невиконання у конкретному випадку може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається такою діяльністю. Практичне встановлення такої можливості при вимозі укласти угоду чи не виконувати укладену угоду повинно здійснюватись з урахуванням того, що зазначена шкода може бути заподіяна тій особі, якій була пред’явлена вимога, або іншим особам ( наприклад, діловим партнерам), їх правам та інтересам.

 
''Зміст погрози'' при протидії законній господарській діяльності полягає в залякуванні особи, якій пред'явлена вимога, з метою забезпечити необхідну для винного поведінку. Погроза при протидії повинна бути дійсною і реальною. При визначенні дійсності і реальності погрози необхідно виходити із суб'єктивного ставлення до неї винного і суб'єктивного сприйняття її потерпілим.Реальність погрози для винного не означає, що він дійсно має намір обов'язково її виконати. Достатньо, щоб він вважав, що застосоване ним залякування сприймається потерпілим, як таке, що дійсно може бути здійснене, і здатне змусити його діяти певним чином. Реальність погрози для потерпілого означає усвідомлення ним того, що небезпека заподіяння шкоди, якою загрожує винний, може стати дійсністю, якщо він проігнорує його вимоги. Погроза при протидії може бути виражена в будь-якій формі: усно або письмово, безпосередньо потерпілому або через інших осіб, по телефону, за допомогою жестів, міміки тощо. У той же час для того, щоб погроза призвела до бажаної для винного дії, вона повинна бути чітко доведена до свідомості потерпілого.В окремих випадках при протидії погроза може і не висловлюватися в звичному смислі цього слова. Винний може обмежитися пред'явленням окремої вимоги, якщо розуміння об'єктивно існуючої погрози випливає з відносин між потерпілим і винним, що передували злочину, інших обставин, які дають підстави зробити висновок щодо можливості заподіяння шкоди. У таких випадках винний вважає, що потерпілому і без повторного пред'явлення погрози зрозуміла можливість заподіяння йому або його близьким певної шкоди у випадку невиконання пред'явленої вимоги.

 
''Погроза насильством'' при протидії законній господарській діяльності полягає в погрозі негайно або в майбутньому застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб. Винний може загрожувати застосуванням будь-якого насильства, наприклад, це погроза завданням побоїв, катуваннями, заподіянням тілесних ушкоджень, зґвалтуванням, позбавленням волі, іншими насильницькими діями. Якщо має місце погроза убивством або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, то такі дії слід кваліфікувати за [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ч. 2 ст. 206 КК України].

 
''Погроза пошкодження або знищення майна'' має місце лише тоді, коли вона стосується майна, що належить потерпілому або близьким йому особам на праві приватної власності або майна, за збереження якого вони несуть матеріальну відповідальність. Способи, якими винний погрожує це зробити, для кваліфікації значення не мають. Фактичне знищення або пошкодження майна потребує кваліфікації за [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 частинами 2 або 3 ст. 206 КК України].

 
''Під близькими потерпілому особами'' розуміються як його близькі родичі (батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки), так і інші особи, блага та інтереси яких небайдужі потерпілому (наприклад, інші родичі, свояки, наречений, наречена, коханець, коханка, друзі тощо).

 
Зазначені вище види погрози можуть бути застосовані альтернативне або в сполученні. 
[http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 Стаття 206 КК України] поширюється не тільки на випадки, коли від потерпілого вимагають вчинення (невчинення) певної дії, що здатна заподіяти шкоду його інтересам, а й на ситуації, коли від потерпілого вимагають вчинення (невчинення) дії, що може завдати шкоди інтересам третіх осіб (наприклад, його ділових партнерів), що займаються господарською діяльністю. 
Злочин вважається закінченим з моменту пред'явлення певної вимоги, що поєднана із зазначеною в законі погрозою, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

=== Суб’єктивна сторона злочину ===
'''Суб'єктивна сторона злочину''' характеризується виною у виді прямого умислу. Винний усвідомлює, що він без яких-небудь правових підстав протидіє законній господарській діяльності засобами, описаними в [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 206 КК України], і бажає цього. Метою винного є: припинення іншою особою зайняття законною господарською діяльністю або обмеження її, укладання або невиконання угоди, про яку йдеться в [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 206 КК України]. Мотиви злочину можуть бути різними, наприклад: 
# користь, коли це робиться за винагороду від конкуруючого підприємця; 
# мотиви можуть бути різними (корисливі спонукання, недобросовісна конкуренція, помста, заздрість, особиста неприязнь тощо) і на кваліфікацію не впливають.
Якщо особа вчиняє дії, описані в [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 206 КК України], з метою отримання майна від суб'єкта, що господарює, права на його майно, або домагається вчинення дій майнового характеру на свою користь або на користь близьких йому осіб, то такі дії слід кваліфікувати як вимагання ([http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 189 КК України]).

=== Суб’єкт злочину ===
'''Суб'єкт злочину''' — будь-яка особа, що досягла 16-ти років.

== Кваліфікуючи ознаки протидії законній господарській діяльності ==
'''''У частині 2 ст. 206 КК встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені:'''''

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб;

3) поєднані з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень;

4) поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я;

5) поєднані з пошкодженням чи знищенням майна.

''Під тими самими діями, вчиненими повторно,'' слід розуміти вчинення цього злочину особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений частинами 1,2 або 3 ст. 206 КК, і не була за нього засуджена або мала судимість за нього, не зняту і не погашену в установленому законом порядку. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. У випадках вчинення особою декількох злочинів, передбачених ст. 206 КК, перший з яких не має кваліфікуючих ознак, перший злочин кваліфікується за ч. 1 цієї статті, а другий та наступні – за ч.2 за ознакою вчинення його (їх) повторно ''(відповідно до п. 9 ППВСУ «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 4 червня 2010 №7).''

При ''погрозі вбивством або заподіянням тяжких тілесних ушкоджень'' винний, пред’являючи відповідну протиправну вимогу, погрожує тим, що у випадку її невиконання позбавить життя або заподіє тяжкі тілесні ушкодження потерпілому або близьким йому особам. Погроза вчинити вбивство охоплюється ч.2 ст. 206 КК і додаткової кваліфікації за ст. 129 КК не потребує.

''Насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я потерпілого'', визнаються: легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності, завдання удару, побоїв, обмеження або позбавлення волі, інші насильницькі дії, за умови, що такі дії не були небезпечними для життя і здоров’я у момент їх вчинення. Такі насильницькі дії охоплюються ч.2 ст.206 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

''Пошкодження або знищення майна'' характеризується доведенням його до часткової або повної непридатності щодо цільового призначення. Для кваліфікації злочину за даною ознакою не є обов’язковим заподіяння шкоди у великих розмірах, що є необхідним при умисному знищенні або пошкодженні майна за ч. 1 ст. 194 КК.

'''''У'' частині 3 ст. 206 КК передбачена відповідальність за протидію законній господарській діяльності, вчинену:'''

1) організованою групою;

2) службовою особою з використанням службового становища;

3) поєднану з насильством , що є небезпечним для життя чи здоров’я;

4) яка заподіяла велику шкоду чи спричинила інші тяжкі наслідки.

Протидія законній господарській діяльності, вчинена ''службовою особою з використанням службового становища'', - це вчинення зазначених у ч. 1 ст. 206 КК дій службовою особою з незаконним використанням своїх службових повноважень, які вона мала у зв’язку з виконанням функцій представника влади або організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків. Якщо протидія законній господарській діяльності здійснюється шляхом вчинення службовою особою інших протиправних дій з використанням свого службового становища, вчинене кваліфікується за загальною нормою, передбаченою статтями 364 або 364-1 КК.

''Насильство, що є небезпечним для життя або здоров’я'', - це легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження, а також інше насильство, що було небезпечним для життя або здоров’я в момент його вчинення (застосування зброї, електричного струму, скидання з висоти, насильство, що викликало втрату свідомості, тощо).

Матеріальна шкода вважається ''великою,'' якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує н.м.д.г ( згідно із приміткою до цієї статті). Така шкода може бути наслідком: по-перше, умисного пошкодження або знищення чужого майна, по-друге, самої протидії законній господарській діяльності. У останньому випадку вона виявляється у сфері господарювання у вигляді збитків, завданих укладанням угоди або невиконанням укладеної угоди, про яку йдеться у ч.1 ст.206 КК, або вимушеним зупиненням чи обмеженням законної господарської діяльності.

''Інші тяжкі наслідки –'' це смерть потерпілого, близької йому людини чи іншої особи, самогубство, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, припинення роботи підприємства, масове звільнення з роботи його працівників тощо. Тяжкість наслідків визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин вчинення злочину. Психічне ставлення до тяжких наслідків може бути умисним або необережним. Разом з тим умисне вбивство, вчинене при протидії законній господарській діяльності, додатково кваліфікується за ст. 115 КК, а тяжке тілесне ушкодження (за наявності обтяжуючих обставин) – за ч.2 ст. 121 КК.

Примушування до виконання чи невиконання цивільно - правових зобов’язань за відсутності ознак вимагання ( ст. 189 КК) та протидії законній господарській діяльності (ст.206 КК) кваліфікується за ст.355 КК.

При вирішенні питання про співвідношення протидії законній господарській діяльності (ст. 206) та умисного знищення чи пошкодження чужого майна як злочину проти власності необхідно враховувати зміни, внесені до ст.194 КК Законом України від 15 квітня 2008 р. №270 – VI ''( Уряд. кур’єр. – 2008. – 7 трав. (№83)),'' якими пом’якшена кримінальна відповідальність за цей злочин і які призвели до зміни співвідношення караності названих злочинів. Тому вчинення злочину, передбаченого ст.206 КК, у поєднанні із умисним знищенням чи пошкодженням чужого майна може потребувати додаткової кваліфікації за ч.2 ст. 194 КК лише у випадках, коли пошкодження чи знищення чужого майна було вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом.

У частині 1 ст. 477 КПК, прийнятого 13 квітня 2012 р., злочин, передбачений ч. 1 ст. 206 КК, віднесений до злочинів, у яких кримінальне провадження здійснюється у формі приватного обвинувачення, тобто може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого.
[[Категорія:Кримінальне право]]

Протидія законній господарській діяльності

2021-04-01T11:28:08Z

Naira.musaieva: редагування

== Нормативна база ==
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 Кримінальний кодекс]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0010700-09 постанова Пленуму Верховного Суду № 10 від 06 листопада 2009 "Про судову практику у справах про злочини проти власності"]
* Кримінальний кодекс України. Науково - практичний коментар: у 2 т. /за заг.ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. – 5-те вид.,допов. – Х.: Право, 2013.
== Поняття протидії законній господарській діяльності. Відповідальність==
Протидія законній господарській діяльності регулюється [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 206 КК України] 
[http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 Стаття 206 КК України]. Протидія законній господарській діяльності

Протидія законній господарській діяльності, тобто протиправна вимога припинити займатися господарською діяльністю чи обмежити її, укласти угоду або не виконувати укладену угоду, виконання (невиконання) якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, поєднана з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами, пошкодження чи знищення їхнього майна або захоплення цілісного майнового комплексу, його частини, будівель, споруд, земельної ділянки, об’єктів будівництва, інших об’єктів та незаконне припинення або обмеження діяльності на цих об’єктах та обмеження доступу до них за відсутності ознак вимагання, -

''караються штрафом від десяти тисяч до п’ятнадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.''

2. Ті самі дії, вчинені повторно, або за попередньою змовою групою осіб, або з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, або з пошкодженням чи знищенням майна, -

''караються штрафом від п’ятнадцяти тисяч до двадцяти п’яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від трьох до п’яти років, або позбавленням волі на строк від трьох до шести років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від двох до чотирьох років або без такого''.

3. Протидія законній господарській діяльності, вчинена організованою групою, або службовою особою з використанням службового становища, або поєднана з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, або така, що заподіяла велику шкоду чи спричинила інші тяжкі наслідки, -

''караються позбавленням волі на строк від шести до десяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від трьох до п’яти років або без такого та з конфіскацією майна.''

'''Примітка.''' Матеріальна шкода вважається великою, якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян.

== Склад злочину ==
=== Об’єкт злочину ===
'''Об'єкт злочину''' — суспільні відносини, що забезпечують захист господарської діяльності.

.
'''Додатковим об’єктом''' можуть виступати життя, здоров’я і недоторканність людини, власність. Згідно з ст. 42 Конституції України не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція.

=== Об'єктивна сторона злочину ===
'''Об'єктивна сторона злочину''' насамперед полягає у протиправній вимозі вчинення або невчинення дій, зазначених в диспозиції [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 206 КК України]. Протиправна вимога як ознака об'єктивної сторони цього злочину є викладеною в рішучій формі пропозицією:
* припинити займатися законною господарською діяльністю;
* обмежити господарську діяльність;
* укласти угоду, виконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю;
* не виконувати укладену угоду, якщо таке невиконання може заподіяти матеріальну шкоду або обмежити законні права або інтереси того, хто займається господарською діяльністю, поєднана з погрозою насильства над потерпілим або близькими йому особами; пошкодження чи знищення їхнього майна. Для об'єктивної сторони достатньо поєднання одного виду вимоги з одним видом погрози. Загальною умовою кваліфікації дії за цією статтею є відсутність ознак вимагання. У разі їх наявності в конкретному випадку дії кваліфікуються лише за ст. 189 КК "Вимагання".

''Під господарською діяльністю'' розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність ( ст. 3 ГК). Господарська діяльність може здійснюватись з метою одержання прибутку ( підприємницька діяльність) або без такої мети ( некомерційна господарська діяльність). Стаття 206 КК передбачає відповідальність за протидію господарській діяльності, здійснюваній як юридичними, так і фізичними особами – підприємцями, але за умови, що їх діяльність має ''законний характер''. Тому протидія незаконній господарській діяльності ( наприклад, забороненій діяльності або тій, що здійснюється без державної реєстрації або без ліцензії) складу даного злочину не утворить, навіть якщо вона поєднана із зазначеними погрозами. Такі дії можуть кваліфікуватися як злочини проти особи, власності, самоправство тощо.

''Протиправна вимога –'' це повідомлення іншій особі відомостей про дії або бездіяльність, які вона повинна негайно або у майбутньому вчинити відповідно до бажання винної особи: припинити законну господарську діяльність або обмежити її, укласти зазначену угоду чи не виконувати її. Ця вимога повинна бути поєднана з хоча б однією із зазначених у ч. 1 ст. 206 КК погроз. Таке поєднання означає, що погроза застосовується з метою примусити потерпілого виконувати вимогу шляхом залякування можливістю заподіяння шкоди потерпілому або близькій йому особі при реалізації погрози.

''Протиправна вимога припинити займатися господарською діяльністю'' – це вимога фактично повністю припинити вже здійснювану суб’єктом господарювання (у тому числі підприємцем) законну господарську діяльність певного виду (видів) або всіх видів. Така вимога може поєднуватися із вимогою оформити це юридично як добровільну самоліквідацію суб’єкта господарювання, однак таке поєднання не є обов’язковим.

''Протиправна вимога обмежити зайняття господарською діяльністю'' характеризується повідомленням потерпілому певних вимог щодо здійснення ним законної господарської діяльності у визначених винною особою межах, які не збігаються із бажанням потерпілого і суперечать його законним інтересам. Такі межі можуть стосуватися обсягів виробництва певних товарів чи надання певних послуг, часу чи місця здійснення господарської діяльності, можливості вибрати партнерів чи укладати з ними певні угоди тощо.

''Протиправна вимога укласти угоду,'' виконання якої може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається господарською діяльністю, - це вимога укласти всупереч правам чи законним інтересам потерпілого певну угоду, яку він може укладати відповідно до законодавства при здійсненні законної господарської діяльності. Зокрема, це може бути угода про: а) виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг із певним ненадійним суб’єктом господарювання; б) прийняття на роботу чи переміщення по роботі певної небажаної потерпілому особи чи осіб; в) надання або передачу прав щодо управління юридичною особою певній особі чи особам.

''Протиправна вимога не виконувати укладену угоду'' може стосуватися будь-якої угоди, яку особа законно уклала при здійсненні законної господарської діяльності, за умови, що її невиконання у конкретному випадку може заподіяти матеріальної шкоди або обмежити законні права чи інтереси того, хто займається такою діяльністю. Практичне встановлення такої можливості при вимозі укласти угоду чи не виконувати укладену угоду повинно здійснюватись з урахуванням того, що зазначена шкода може бути заподіяна тій особі, якій була пред’явлена вимога, або іншим особам ( наприклад, діловим партнерам), їх правам та інтересам.

 
''Зміст погрози'' при протидії законній господарській діяльності полягає в залякуванні особи, якій пред'явлена вимога, з метою забезпечити необхідну для винного поведінку. Погроза при протидії повинна бути дійсною і реальною. При визначенні дійсності і реальності погрози необхідно виходити із суб'єктивного ставлення до неї винного і суб'єктивного сприйняття її потерпілим.Реальність погрози для винного не означає, що він дійсно має намір обов'язково її виконати. Достатньо, щоб він вважав, що застосоване ним залякування сприймається потерпілим, як таке, що дійсно може бути здійснене, і здатне змусити його діяти певним чином. Реальність погрози для потерпілого означає усвідомлення ним того, що небезпека заподіяння шкоди, якою загрожує винний, може стати дійсністю, якщо він проігнорує його вимоги. Погроза при протидії може бути виражена в будь-якій формі: усно або письмово, безпосередньо потерпілому або через інших осіб, по телефону, за допомогою жестів, міміки тощо. У той же час для того, щоб погроза призвела до бажаної для винного дії, вона повинна бути чітко доведена до свідомості потерпілого.В окремих випадках при протидії погроза може і не висловлюватися в звичному смислі цього слова. Винний може обмежитися пред'явленням окремої вимоги, якщо розуміння об'єктивно існуючої погрози випливає з відносин між потерпілим і винним, що передували злочину, інших обставин, які дають підстави зробити висновок щодо можливості заподіяння шкоди. У таких випадках винний вважає, що потерпілому і без повторного пред'явлення погрози зрозуміла можливість заподіяння йому або його близьким певної шкоди у випадку невиконання пред'явленої вимоги.

 
''Погроза насильством'' при протидії законній господарській діяльності полягає в погрозі негайно або в майбутньому застосувати насильство до потерпілого або близьких йому осіб. Винний може загрожувати застосуванням будь-якого насильства, наприклад, це погроза завданням побоїв, катуваннями, заподіянням тілесних ушкоджень, зґвалтуванням, позбавленням волі, іншими насильницькими діями. Якщо має місце погроза убивством або заподіянням тяжкого тілесного ушкодження, то такі дії слід кваліфікувати за [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ч. 2 ст. 206 КК України].

 
''Погроза пошкодження або знищення майна'' має місце лише тоді, коли вона стосується майна, що належить потерпілому або близьким йому особам на праві приватної власності або майна, за збереження якого вони несуть матеріальну відповідальність. Способи, якими винний погрожує це зробити, для кваліфікації значення не мають. Фактичне знищення або пошкодження майна потребує кваліфікації за [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 частинами 2 або 3 ст. 206 КК України].

 
''Під близькими потерпілому особами'' розуміються як його близькі родичі (батьки, дружина, діти, рідні брати і сестри, дід, баба, внуки), так і інші особи, блага та інтереси яких небайдужі потерпілому (наприклад, інші родичі, свояки, наречений, наречена, коханець, коханка, друзі тощо).

 
Зазначені вище види погрози можуть бути застосовані альтернативне або в сполученні. 
[http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 Стаття 206 КК України] поширюється не тільки на випадки, коли від потерпілого вимагають вчинення (невчинення) певної дії, що здатна заподіяти шкоду його інтересам, а й на ситуації, коли від потерпілого вимагають вчинення (невчинення) дії, що може завдати шкоди інтересам третіх осіб (наприклад, його ділових партнерів), що займаються господарською діяльністю. 
Злочин вважається закінченим з моменту пред'явлення певної вимоги, що поєднана із зазначеною в законі погрозою, незалежно від досягнення винною особою поставленої мети.

=== Суб’єктивна сторона злочину ===
'''Суб'єктивна сторона злочину''' характеризується виною у виді прямого умислу. Винний усвідомлює, що він без яких-небудь правових підстав протидіє законній господарській діяльності засобами, описаними в [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 206 КК України], і бажає цього. Метою винного є: припинення іншою особою зайняття законною господарською діяльністю або обмеження її, укладання або невиконання угоди, про яку йдеться в [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 206 КК України]. Мотиви злочину можуть бути різними, наприклад: 
# користь, коли це робиться за винагороду від конкуруючого підприємця; 
# мотиви можуть бути різними (корисливі спонукання, недобросовісна конкуренція, помста, заздрість, особиста неприязнь тощо) і на кваліфікацію не впливають.
Якщо особа вчиняє дії, описані в [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 206 КК України], з метою отримання майна від суб'єкта, що господарює, права на його майно, або домагається вчинення дій майнового характеру на свою користь або на користь близьких йому осіб, то такі дії слід кваліфікувати як вимагання ([http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1433743064661860 ст. 189 КК України]).

=== Суб’єкт злочину ===
'''Суб'єкт злочину''' — будь-яка особа, що досягла 16-ти років.

== Кваліфікуючи ознаки протидія законній господарській діяльності ==
'''''У частині 2 ст. 206 КК встановлена відповідальність за ті самі дії, вчинені:'''''

1) повторно;

2) за попередньою змовою групою осіб;

3) поєднані з погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень;

4) поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я;

5) поєднані з пошкодженням чи знищенням майна.

''Під тими самими діями, вчиненими повторно,'' слід розуміти вчинення цього злочину особою, яка раніше вчинила злочин, передбачений частинами 1,2 або 3 ст. 206 КК, і не була за нього засуджена або мала судимість за нього, не зняту і не погашену в установленому законом порядку. Повторність відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом. У випадках вчинення особою декількох злочинів, передбачених ст. 206 КК, перший з яких не має кваліфікуючих ознак, перший злочин кваліфікується за ч. 1 цієї статті, а другий та наступні – за ч.2 за ознакою вчинення його (їх) повторно ''(відповідно до п. 9 ППВСУ «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» від 4 червня 2010 №7).''

При ''погрозі вбивством або заподіянням тяжких тілесних ушкоджень'' винний, пред’являючи відповідну протиправну вимогу, погрожує тим, що у випадку її невиконання позбавить життя або заподіє тяжкі тілесні ушкодження потерпілому або близьким йому особам. Погроза вчинити вбивство охоплюється ч.2 ст. 206 КК і додаткової кваліфікації за ст. 129 КК не потребує.

''Насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я потерпілого'', визнаються: легкі тілесні ушкодження, що не спричинили короткочасного розладу здоров’я або незначної втрати працездатності, завдання удару, побоїв, обмеження або позбавлення волі, інші насильницькі дії, за умови, що такі дії не були небезпечними для життя і здоров’я у момент їх вчинення. Такі насильницькі дії охоплюються ч.2 ст.206 КК і додаткової кваліфікації за іншими статтями КК не потребують.

''Пошкодження або знищення майна'' характеризується доведенням його до часткової або повної непридатності щодо цільового призначення. Для кваліфікації злочину за даною ознакою не є обов’язковим заподіяння шкоди у великих розмірах, що є необхідним при умисному знищенні або пошкодженні майна за ч. 1 ст. 194 КК.

'''''У'' частині 3 ст. 206 КК передбачена відповідальність за протидію законній господарській діяльності, вчинену:'''

1) організованою групою;

2) службовою особою з використанням службового становища;

3) поєднану з насильством , що є небезпечним для життя чи здоров’я;

4) яка заподіяла велику шкоду чи спричинила інші тяжкі наслідки.

Протидія законній господарській діяльності, вчинена ''службовою особою з використанням службового становища'', - це вчинення зазначених у ч. 1 ст. 206 КК дій службовою особою з незаконним використанням своїх службових повноважень, які вона мала у зв’язку з виконанням функцій представника влади або організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обов’язків. Якщо протидія законній господарській діяльності здійснюється шляхом вчинення службовою особою інших протиправних дій з використанням свого службового становища, вчинене кваліфікується за загальною нормою, передбаченою статтями 364 або 364-1 КК.

''Насильство, що є небезпечним для життя або здоров’я'', - це легке тілесне ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, середньої тяжкості чи тяжке тілесне ушкодження, а також інше насильство, що було небезпечним для життя або здоров’я в момент його вчинення (застосування зброї, електричного струму, скидання з висоти, насильство, що викликало втрату свідомості, тощо).

Матеріальна шкода вважається ''великою,'' якщо вона у п’ятсот і більше разів перевищує н.м.д.г ( згідно із приміткою до цієї статті). Така шкода може бути наслідком: по-перше, умисного пошкодження або знищення чужого майна, по-друге, самої протидії законній господарській діяльності. У останньому випадку вона виявляється у сфері господарювання у вигляді збитків, завданих укладанням угоди або невиконанням укладеної угоди, про яку йдеться у ч.1 ст.206 КК, або вимушеним зупиненням чи обмеженням законної господарської діяльності.

''Інші тяжкі наслідки –'' це смерть потерпілого, близької йому людини чи іншої особи, самогубство, заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, припинення роботи підприємства, масове звільнення з роботи його працівників тощо. Тяжкість наслідків визначається в кожному конкретному випадку з урахуванням всіх обставин вчинення злочину. Психічне ставлення до тяжких наслідків може бути умисним або необережним. Разом з тим умисне вбивство, вчинене при протидії законній господарській діяльності, додатково кваліфікується за ст. 115 КК, а тяжке тілесне ушкодження (за наявності обтяжуючих обставин) – за ч.2 ст. 121 КК.

Примушування до виконання чи невиконання цивільно - правових зобов’язань за відсутності ознак вимагання ( ст. 189 КК) та протидії законній господарській діяльності (ст.206 КК) кваліфікується за ст.355 КК.

При вирішенні питання про співвідношення протидії законній господарській діяльності (ст. 206) та умисного знищення чи пошкодження чужого майна як злочину проти власності необхідно враховувати зміни, внесені до ст.194 КК Законом України від 15 квітня 2008 р. №270 – VI ''( Уряд. кур’єр. – 2008. – 7 трав. (№83)),'' якими пом’якшена кримінальна відповідальність за цей злочин і які призвели до зміни співвідношення караності названих злочинів. Тому вчинення злочину, передбаченого ст.206 КК, у поєднанні із умисним знищенням чи пошкодженням чужого майна може потребувати додаткової кваліфікації за ч.2 ст. 194 КК лише у випадках, коли пошкодження чи знищення чужого майна було вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом.

У частині 1 ст. 477 КПК, прийнятого 13 квітня 2012 р., злочин, передбачений ч. 1 ст. 206 КК, віднесений до злочинів, у яких кримінальне провадження здійснюється у формі приватного обвинувачення, тобто може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого.
[[Категорія:Кримінальне право]]

Кримінальна відповідальність за неналежне виконання обов'язків щодо охорони життя та здоров'я дітей

2021-03-18T09:27:04Z

Naira.musaieva: доповнено

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закон України 'Про охорону дитинства"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/20/95-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2145-19 Закон України "Про освіту"]
* Кримінальний кодекс України. Науково - практичний коментар: у 2 т. /за заг.ред. В.Я. Тація, В.П. Пшонки, В.І. Борисова, В.І. Тютюгіна. – 5-те вид.,допов. – Х.: Право, 2013.

== '''Актуальність питання''' ==

Належне забезпечення дотримання прав дітей та захист їх інтересів є одним з найважливіших завдань будь-якої держави.Згідно ст.4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закону України "Про охорону дитинства"] система заходів щодо охорони дитинства в Україні включає також встановлення відповідальності юридичних і фізичних осіб (посадових осіб і громадян) за порушення прав і законних інтересів дитини, заподіяння їй шкоди. А закріплення у спеціальній статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінального кодексу України] відповідальності за невиконання чи неналежне виконання обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей відбулося через необхідність у державі підвищеного захисту дітей.

Важливим показником є наявність в Україні великої кількості дитячих будинків, притулків і шкіл-інтернатів. Діти-сироти і діти, що залишилися без турботи батьків, перебувають у цілковитій залежності від представників адміністрації або педагогічного персоналу, внаслідок чого невиконання чи неналежне виконання ними обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей може призвести як до завдання психологічних страждань, фізичних ушкоджень, так і до смерті дитини.
У зв’язку із цим, важливим є подолання зазначених негативних явищ, що зумовлює актуалізацію кримінально-правових заходів протидії невиконанню чи неналежному виконанню обов’язків щодо охорони життя та здоров’я дітей. Криміналізація діянь, передбачених ст. 137 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text КК України], обумовлює суспільну небезпечність злочинів проти дітей, яка насамперед полягає у тому, що злочинні дії спрямовано щодо дитини, яка в силу свого віку не може протидіяти злочинцю.

== '''Кримінальна відповідальність''' ==
1. Невиконання або неналежне виконання професійних чи службових обов'язків щодо охорони життя та здоров'я неповнолітніх внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило істотну шкоду здоров'ю потерпілого, -

карається штрафом від однієї тисячі до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

2. Ті самі діяння, якщо вони спричинили смерть неповнолітнього або інші тяжкі наслідки, -

караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.

(Стаття 137 із змінами, внесеними згідно із Законами № 2556-VI від 23.09.2010, № 2617-VIII від 22.11.2018)

''Суспільна небезпечність'' цього злочину полягає в тому, що особи, які займаються вихованням та навчанням дітей, несумлінно виконують свої обов’язки, внаслідок чого спричиняється шкода здоров’ю неповнолітніх або смерть. Така діяльність щодо неповнолітніх перешкоджає забезпеченню їх гармонійного розвитку, фізичних і духовних сил, високої працездатності і довголітнього активного життя. ''Потерпілим'' від цього злочину може бути лише неповнолітня особа (якій не виповнилось 18 років).

== '''Об'єктивна сторона''' ==
Об’єктивна сторона злочину характеризується: 1) діянням (дією або бездіяльністю); 2) наслідками; 3) причинним зв’язком між ними. Злочин із матеріальним складом.

''Діяння ''являє собою невиконання або неналежне виконання професійних чи службових обов’язків щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх.

''Невиконання професійних обов’язків'' – це бездіяльність особи ( вихователя дошкільного навчального закладу, вчителя, тренера і т.ін), яка займається вихованням, наглядом, тренуванням, щодо виконання покладених на неї обов’язків з охорони життя і здоров’я дітей.

''Неналежне виконання професійних обов’язків'' може мати місце у випадках, коли особа виконує покладені на неї обов’язки, але не так, як цього вимагають відповідні правила, інструкції, інші приписи або обстановка, у якій знаходяться вихованці.

Крім обов’язків, які передбачені нормативними актами, угодами, наказами, або випливають із життєвих ситуацій, які не регламентуються писаними правилами, така особа має можливість забезпечити охорону життя і здоров’я дітей. Проте особа не виконує або виконує неналежним чином свої обов’язки внаслідок недбалого або несумлінного до них ставлення. Диспозиція є бланкетною, при її застосуванні треба звертатися до нормативних актів, що регулюють діяльність у сфері охорони життя і здоров’я неповнолітніх.

Невиконання або неналежне виконання службових обов’язків щодо охорони життя та здоров’я неповнолітніх може бути вчинене службовою особою в дитячих садках, школах, дитячих будинках, санаторіях, інтернатах, спортивних школах, базах відпочинку і т.ін., де не створені і не підтримуються належні умови при проведенні навчання, тренувань, виробничої практики, дозвілля, проведенні купання та ін., внаслідок чого створюється загроза для життя і здоров’я дітей.

Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є ''наслідки.'' У частині 1 ст.137 КК – це істотна шкода здоров’ю потерпілого, а в ч.2 ст.137 КК – смерть неповнолітнього або інші тяжкі наслідки.

''Істотна шкода здоров’ю потерпілого'' може виражатися в отруєнні дітей, поширенні серед дітей різних інфекційних захворювань, спричиненні травм, у тому числі і психічних, які викликали настання легкого тілесного ушкодження, що спричинило короткочасний розлад здоров’я або незначну втрату працездатності, тощо.

''Інші тяжкі наслідки'', про які зазначається у ч. 2 ст.137 КК, - це середньої тяжкості або тяжкі тілесні ушкодження, завдані одному або кільком неповнолітнім, самогубство або замах на самогубство.

При розслідуванні цих справ важливо встановити, які конкретні обов’язки особа не виконала, або виконала не так, як цього вимагала обстановка, що й обумовило настання наслідків. Обов’язковою ознакою об’єктивної сторони є причинний зв'язок між діянням та наслідками.

== '''Суб'єктивна сторона''' ==
'''Суб’єктивна сторона''' цього злочину характеризується необережною або змішаною формою вини. Щодо діяння може бути як прямий умисел, так і злочинна недбалість і необережність (злочинна самовпевненість або злочинна недбалість) стосовно наслідків злочину. У цілому злочин вважається необережним.

== '''Суб'єкт''' ==
'''Суб’єкт''' злочину спеціальний, тобто особа, яка займається вихованням, наглядом, проведенням занять, тренувань, дозвілля і т.ін., а також службові особи дитячого садка, школи, санаторію, інтернату й інших дитячих закладів, у яких повинні бути створені безпечні умови щодо охорони життя і здоров’я неповнолітніх.

За багатьма ознаками цей злочин має схожість із службовою недбалістю (ст.367). Перш за все потерпілими у злочині, який розглядається можуть бути лише неповнолітні особи. Крім того, наслідками цього злочину є істотна шкода здоров’ю потерпілого, тілесні ушкодження або смерть, а наслідками службової недбалості може бути і майнова шкода. Насамкінець, суб’єктом злочину, передбаченого ст. 137 КК, може бути не тільки службова особа, а й інша особа, яка не є службовою.
[[Категорія:Злочини]]

Кримінальна відповідальність за експлуатацію дітей

2021-03-03T10:48:47Z

Naira.musaieva: наповнення

Особливості утворення державних холдингових компаній

2021-03-02T13:27:00Z

Naira.musaieva: наповнення

== Нормативна база ==

* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/436-15 Господарський кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3528-15 Закон України "Про холдингові компанії в Україні"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/773-2012-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 22.08.2012 № 773 "Про затвердження Порядку утворення державної холдингової компанії"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/709-2007-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 12 травня 2007 № 709 " Про затвердження переліку галузей або сфер діяльності, в яких не допускається утворення державних холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації]
== Поняття холдингових компаній ==
'''Холдингова компанія''' - акціонерне товариство, яке володіє ,користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств.

Законодавство України про холдингові компанії складається із Закону України « Про холдингові компанії в Україні », Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Закону України "Про акціонерні товариства", інших законів та нормативно-правових актів, що регулюють діяльність холдингових компаній та їх корпоративних підприємств. Порядок утворення, діяльності і ліквідації холдингових компаній регулюється Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України "Про акціонерні товариства" в частині, що не суперечить Закону України " Про холдингові компанії в Україні " . Якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші правила, то застосовуються правила міжнародного договору. 
У статті 1 Закону україни " Про холдингові компанії в Україні" є перелік визначень холдингових компаній, а саме:
* Державна холдингова компанія холдингова компанія, утворена у формі акціонерного товариства, не менш як 100 відсотків акцій якого належить державі;
* Державна керуюча холдингова компанія державна холдингова компанія, корпоративним підприємством якої може бути інша державна холдингова компанія чи господарське товариство, холдинговий корпоративний пакет акцій (часток, паїв) якого належить державі;
* Холдингова компанія акціонерне товариство, яке володіє, користується та розпоряджається холдинговими корпоративними пакетами акцій (часток, паїв) двох або більше корпоративних підприємств;
* Корпоративне підприємство - господарське товариство, холдинговим корпоративним пакетом акцій (часток, паїв) якого володіє, користується та розпоряджається холдингова компанія.
== Особливості утворення холдингових компаній ==

Компанія утворюється: 
1) на базі державного підприємства за рішенням: 
* органу, уповноваженого управляти державним майном (далі - орган управління), - у процесі корпоратизації; 
* Фонду державного майна - у процесі приватизації чи корпоратизації; 
2) шляхом передачі до статутного капіталу створюваної компанії холдингових корпоративних пакетів акцій, що належать державі, за рішенням:
* органу управління - якщо до статутного капіталу компанії передаються пакети акцій, щодо яких повноваження з управління здійснює такий орган;
* Фонду державного майна - якщо до статутного капіталу компанії передаються пакети акцій, щодо яких повноваження з управління здійснює Фонд.
Статутний капітал державної холдингової компанії формується за рахунок належних державі акцій (часток, паїв) відповідних господарських товариств у встановленому законодавством порядку. 
Якщо створення компанії передбачає формування її статутного капіталу шляхом передачі пакетів акцій, повноваження з управління якими здійснюють різні органи управління, орган управління, що ініціює створення такої компанії, попередньо подає в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України проект рішення щодо передачі йому повноважень з управління відповідними корпоративними правами держави, в якому зазначається, що метою передачі повноважень з управління корпоративними правами держави є забезпечення подальшого створення компанії.
Рішення щодо утворення компанії у випадках, зазначених у підпункті 1 та абзацах другому і третьому підпункту 2 цього пункту, приймаються за умови отримання в установленому порядку відповідно до законодавства дозволу Антимонопольного комітету та погодження Кабінету Міністрів України.

Відповідно до законодавства акції державних холдингових компаній не можуть бути передані в управління будь-яким особам. Державні пакети акцій (часток, паїв) та державне майно, передані державою до статутного капіталу державної холдингової компанії, не можуть бути відчужені або перебувати в заставі, використані для формування статутних капіталів будь-яких підприємств. Державній холдинговій компанії забороняється вчиняти будь-які дії, що можуть призвести до відчуження акцій (часток, паїв) або майна, внесених до її статутного капіталу, до завершення процесу її приватизації.

Державна холдингова компанія може бути корпоративним підприємством лише Державної керуючої холдингової компанії.

Рішення про приватизацію державної холдингової компанії може бути прийнято лише після прийняття рішення про приватизацію всіх корпоративних підприємств, пакети акцій (часток, паїв) яких передано до статутного капіталу такої холдингової компанії.

Підготовку до продажу акцій державної холдингової компанії проводять її засновник (засновники) та державні органи приватизації у встановленому законодавством порядку з урахуванням особливостей, визначених законом. При цьому акції (частки, паї) корпоративних підприємств, внесені до її статутного капіталу, не передаються державним органам приватизації з метою їх подальшого продажу. Пакети акцій (часток, паїв) або інше майно, передані до статутного капіталу державної холдингової компанії, перебувають у державній власності і закріплюються за нею на праві господарського відання.

Галузі або сфери діяльності, в яких не допускається утворення державних холдингових компаній у процесі корпоратизації та приватизації, визначаються Кабінетом Міністрів України.

== Ініціатор утоврення державних холдингових компаній ==
Ініціаторами утворення компанії (далі - ініціатор) можуть бути: 
1) у процесі корпоратизації:
* державне підприємство;
* орган управління; 
2) у процесі приватизації:
* Фонд державного майна;
* підприємство, щодо якого прийнято рішення про приватизацію;
* господарське товариство, утворене в процесі корпоратизації; 
3) у разі передачі до статутного капіталу створюваної компанії холдингових корпоративних пакетів акцій, що належать державі:
* орган управління;
* Фонд державного майна;
* господарське товариство, утворене в процесі корпоратизації. 
== Рішення про утворення державних холдингових компаній ==
Ініціатор утворення компанії подає органу, що приймає рішення про її утворення, відповідне звернення, до якого додаються такі документи: 
1). обґрунтування доцільності утворення компанії; 
2). бізнес-план з визначенням етапів, строків, джерел фінансування, очікуваних результатів від утворення компанії; 
3). перелік державних підприємств, на базі яких пропонується утворити компанію, із зазначенням таких відомостей щодо кожного підприємства:
* повне найменування, його місцезнаходження та ідентифікаційний код згідно з ЄДРПОУ;
* результати фінансово-господарської діяльності за три попередні звітні роки;
* звіт про оцінку майна підприємства з висновком про його вартість, визначену на підставі незалежної експертної оцінки із застосуванням бази оцінки, що відповідає ринковій вартості. Зазначений звіт подається разом з рецензією, що містить позитивний висновок щодо його відповідності вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна або наявності незначних недоліків, що не вплинули на достовірність оцінки, про відповідність в цілому таким нормативно-правовим актам. 
4).проект статуту компанії. 
У разі коли ініціатором створення компанії є орган управління, він самостійно забезпечує підготовку документів. 
Орган управління, що приймає рішення про утворення компанії, протягом одного місяця з дня ініціювання відповідного питання, а в разі необхідності отримання відповідного дозволу Антимонопольного комітету - протягом одного місяця з дня отримання такого дозволу готує за погодженням з Мінекономрозвитку, Мінфіном, Фондом державного майна, НКЦПФР, Антимонопольним комітетом і Мін'юстом проект рішення Кабінету Міністрів України про погодження утворення компанії та подає його в установленому порядку на розгляд Кабінету Міністрів України.

У разі прийняття Кабінетом Міністрів України рішення про погодження утворення компанії орган, який подав проект відповідного рішення, здійснює заходи щодо забезпечення утворення компанії відповідно до вимог законодавства.
[[Категорія:Господарське право]]