WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Права та обов'язки водокористувачів

2021-10-05T12:25:36Z

Maryna.matviienko:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2918-14#Text Закон України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення»],
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2189-19#Text Закон України «Про житлово-комунальні послуги»],
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2479-17#Text Закон України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг»],
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2624-17#Text Закон України "Про особливості передачі в оренду об’єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності]»,
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0382-15#Text Порядок ведення державного обліку водокористування, затверджений наказом Міністерства екології та природних ресурсів України № 78 від 16.03.2015 р.],
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/321-2002-%D0%BF#Text Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затверджений ПКМ України від 13.03.2002 N 321.]
== Сфера водопостачання та водовідведення ==

Сфера водопостачання та водовідведення є важливою сферою економіки і сферою життєзабезпечення населення держави. Регулювання сфери водопостачання та водовідведення є питанням державної політики як сукупності ціннісних цілей, державно-управлінських заходів, рішень і дій, порядку реалізації державно-політичних рішень (поставлених державною владою цілей) і системи державного управління розвитком країни. 

Отже сфера водопостачання та водовідведення в Україні регулюється такими основними законодавчими актами, що визначають основні компоненти її інституційної структури та нормативної бази: [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водним кодексом України], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2918-14#Text Законом України «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2189-19#Text Законом України «Про житлово-комунальні послуги»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1682-14#Text Законом України «Про природні монополії»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2479-17#Text Законом України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2624-17#Text Закон України «Про особливості передачі в оренду об’єктів у сферах теплопостачання, водопостачання та водовідведення, що перебувають у комунальній власності»]. 

'''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водний кодекс України]''' регулює правові відносини з метою забезпечення збереження, науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення і галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорони вод від забруднення, засмічення та вичерпання, запобігання шкідливим діям вод та ліквідації їх наслідків, поліпшення стану водних об’єктів, а також охорони прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

== Водокористування та права водокористувачів ==
Термін '''«водокористування»''' наведений у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text статті 1 Водного Кодексу України] '''Водокористування''' — це використання вод (водних об’єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об’єктів). 

Водокористувачами в Україні можуть бути підприємства, установи, організації та громадяни України, а також іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи.

Оскільки право водокористування розглядається і як правовий інститут, водокористувачі володіють певними правами і обов'язками. Перелік прав і обов'язків закріплено як у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 ВК України], так і в інших нормативних актах. 

Розрізняють загальні права та обов'язки, які поширюються на всіх або на велику групу водокористувачів, та особливі, які стосуються тільки суб'єктів, котрі здійснюють конкретний вид водокористування. Загальні права та обов'язки містяться переважно в кодексах, а специфічні, особливі права та обов'язки (у першу чергу обов'язки) зосереджені і в кодексах, і в підзаконних нормативних актах - інструкціях, правилах, положеннях. Оскільки нині широко використовується договірна форма водокористування, то права і обов'язки можуть бути передбачені і в договорах на водокористування. 

Основним правом водокористування є право користування водними об'єктами за цільовим призначенням (це право є одночасно і обов'язком водокористувачів). Згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 ВК України (ст. 43)] встановлені такі права водокористувачів: здійснювати загальне, спеціальне водокористування; користуватися водними об'єктами на умовах оренди; вимагати від власника водного об'єкта або водопровідної системи підтримання належної якості води за умовами водокористування; споруджувати гідротехнічні та інші водогосподарські об'єкти, здійснювати їх реконструкцію і ремонт; передавати в користування воду іншим водокористувачам на визначених умовах; здійснювати й інші функції щодо водокористування в порядку, встановленому законодавством. Це приблизний перелік прав водокористувачів. 

Водокористувачі мають право на відшкодування завданих їм збитків, за винятком випадків, передбачених законодавством ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 ст. 57 ВК України]). Вони також мають право вимагати усунення перешкод при здійсненні водокористування. 

Права водокористувачів у передбачених законодавством випадках можуть бути обмежені. Так, у разі маловоддя, загрози виникнення епідемій та епізоотій та в інших випадках-права водокористувачів можуть бути обмежені або змінені умови водокористування з метою забезпечення охорони здоров'я людей та в інших державних інтересах. Обмеження може виникнути під час аварій або за умов, що призвели чи призведуть до забруднення вод, або в інших випадках ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 ст. 45 ВК України]). 

'''Права водокористувачів охороняються законом.''' Так, у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 ст. 43 ВК України] зазначено, що порушені права водокористувачів підлягають поновленню в порядку, встановленому законодавством.

== Обов’язки водокористувачів ==

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text '''''Водним кодексом України] встановлені загальні для всіх водокористувачів обов'язки''''', тому що разом з наданими водокористувачам правами їм необхідно виконувати і певні обов'язки. Так, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text ст. 44 ВК України] закріплює перелік обов'язків водокористувачів: 

# економно використовувати водні ресурси, дбати про їх відтворення і поліпшення якості вод;
# використовувати воду (водні об'єкти) відповідно до цілей та умов їх надання;
# дотримувати встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин та встановлених лімітів забору води, лімітів використання води та лімітів скидання забруднюючих речовин, а також санітарних та інших вимог щодо впорядкування своєї території;
# використовувати ефективні сучасні технічні засоби і технології для утримання своєї території в належному стані, а також здійснювати заходи щодо запобігання забрудненню водних об'єктів стічними (дощовими, сніговими) водами, що відводяться з неї;
# не допускати порушення прав, наданих іншим водокористувачам, а також заподіяння шкоди господарським об'єктам та об'єктам навколишнього природного середовища;
# утримувати в належному стані зони санітарної охорони джерел питного та господарсько-побутового водопостачання, прибережні захисні смуги, смуги відведення, берегові смуги водних шляхів, очисні та інші водогосподарські споруди та технічні пристрої;
# здійснювати засобами вимірювальної техніки, у тому числі автоматизованими, облік забору та використання вод, контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин та за якістю води водних об'єктів у контрольних створах, а також подавати відповідним органам звіти в порядку, визначеному цим Кодексом та іншими законодавчими актами;
# здійснювати погоджені у встановленому порядку технологічні, лісомеліоративні, агротехнічні, гідротехнічні, санітарні та інші заходи щодо охорони вод від вичерпання, поліпшення їх стану, а також припинення скидання забруднених стічних вод;
# здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу;
# безперешкодно допускати на свої об'єкти державних інспекторів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, а також громадських інспекторів з охорони довкілля, які здійснюють перевірку додержання вимог водного законодавства, і надавати їм безоплатно необхідну інформацію;
# своєчасно сплачувати збори за спеціальне водокористування та інші збори відповідно до законодавства;
# своєчасно інформувати центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування про виникнення аварійних забруднень;
# здійснювати невідкладні роботи, пов'язані з ліквідацією наслідків аварій, які можуть спричинити погіршення якості води, та надавати необхідні технічні засоби для ліквідації аварій на об'єктах інших водокористувачів у порядку, встановленому законодавством;
# виконувати інші обов'язки щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів згідно з законодавством.

Залежно від виду водокористування водокористувачі володіють також особливими правами та обов'язками. Так, при здійсненні водокористування для потреб сільського господарства водокористувачі зобов'язуються здійснювати заходи з попередження підтоплення, заболочення, забруднення земель сільськогосподарського призначення. Вода, яка використовується для цих цілей, повинна відповідати встановленим нормативам. Зрошення даної категорії земель здійснюється на підставі дозволу на спеціальне водокористування, який видається власнику зрошуваних угідь у встановленому порядку. 

''Усі водокористувачі повинні здійснювати свої права згідно з правовими приписами і не виходити за їх межі; обов'язки повинні виконуватися належним чином.
''
== Відповідальність за порушення водного законодавства ==

Порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України.

Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій.

Відповідальність за порушення водного законодавства несуть особи, винні у:

* самовільному захопленні водних об'єктів;
*
* забрудненні та засміченні вод;
*
* порушенні режиму господарської діяльності у водоохоронних зонах та на землях водного фонду;
*
* руйнуванні русел річок, струмків та водотоків або порушенні природних умов поверхневого стоку під час будівництва і експлуатації автошляхів, залізниць та інших інженерних комунікацій;
*
* введенні в експлуатацію підприємств, комунальних та інших об'єктів без очисних споруд чи пристроїв належної потужності;
*
* недотриманні умов дозволу або порушенні правил спеціального водокористування;
*
* самовільному проведенні гідротехнічних робіт (будівництво ставків, дамб, каналів, свердловин);
*
* порушенні правил ведення державного обліку вод або перекрученні чи внесенні недостовірних відомостей в документи державної статистичної звітності;
*
* випалюванні сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, у прибережних захисних смугах та на островах;
*
* пошкодженні водогосподарських та гідрометричних споруд і пристроїв, порушенні правил експлуатації та встановлених режимів їх роботи;
*
* незаконному створенні систем скидання зворотних вод у водні об'єкти, міську каналізаційну мережу або зливну каналізацію та несанкціонованому скиданні зворотних вод;
*
* використанні земель водного фонду не за призначенням;
*
* неповідомленні (приховуванні) відомостей про аварійні ситуації на водних об'єктах;
*
* відмові від надання (приховуванні) проектної документації та висновків щодо якості проектів підприємств, споруд та інших об'єктів, що можуть впливати на стан вод, а також актів і висновків комісій, які приймали об'єкт в експлуатацію;
*
* порушенні правил охорони внутрішніх морських вод та територіального моря від забруднення та засмічення;
*
* обмеженні в будь-який спосіб безперешкодного та безоплатного доступу громадян до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, а також до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування, крім випадків, передбачених законом.
*
Законодавством України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення щодо використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

[[Категорія:Екологічне право]]

Права та обов'язки водокористувачів

2021-10-05T08:45:49Z

Maryna.matviienko: Створена сторінка: == Нормативна база == * [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водний кодекс України] * [https://zakon.rada.g...

Порядок розірвання договору оренди землі у разі несплати орендної плати

2021-09-14T12:37:19Z

Maryna.matviienko:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14 Закон України «Про оренду землі» (далі - Закон)]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/220-2004-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 03.04.2004 №220 «Про затвердження Типового договору оренди землі»]
* [http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=66525 ЗУ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо єдиної правової долі земельної ділянки та розташованого на ній об’єкта нерухомості”]

== Поняття "орендної плати" ==
'''Оренда землі''' – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#n11 ст. 1 Закону]).

'''Договір оренди землі''' – це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#n86 ст.13 Закону]).

'''Орендна плата за землю''' — це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#n126 ст.21 Закону]).

Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов’язків, передбачених статтями 24 і 25 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14 Закону].

== Систематична несплата орендної плати ==
'''Землекористувачі зобов’язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату'''([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 п.«в» ч.1 ст.96 ЗК України]). Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/conv#n2696 ст.526 ЦК України]). ''У разі систематичної несплати орендної плати за користування ділянкою відбувається систематичне порушення договору оренди, що може бути підставою для розірвання такого договору.''

'''Увага!''' Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14 ч. 4 ст. 31 Закону]. Отже, якщо в договорі оренди земельної ділянки чітко не прописано право сторін розірвати договір в односторонньому порядку та не визначено підстави і умови такого розірвання, даний договір може бути розірваний тільки з визначених Законом підстав.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#n197 ст.ст. 31, 32 Закону]).

Найпоширенішою підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1419 ст. 141 ЗК України]. При цьому підставою для дострокового розірвання договору оренди в таких справах суди визнають саме систематичну, тобто неодноразову (два та більше разів), несплату орендної плати у строки, встановлені договором. Одноразова несплата орендної плати, передбаченої договором, не є підставою для розірвання договору оренди.

Факт '''систематичного порушення договору оренди земельної ділянки''' щодо не сплати орендної плати є вагомою підставою для розірвання такого договору про що й свідчить усталена судова практика Верховного Суду і застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Так, у [http://reyestr.court.gov.ua/Review/80458238 постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 183/262/17] викладено висновок про застосування норм права згідно якого ''«систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору,'' оскільки згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 статтею 526 ЦК України] зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.»

В пункті 10.1. [https://reyestr.court.gov.ua/Review/78529831 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17] (провадження № 12-201гс18) зазначено, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі ''за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 частини другої статті 651 ЦК України],'' якою передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У [https://reyestr.court.gov.ua/Review/80458238 постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17] (провадження № 61-41932сво18) вказано, що «зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Отже, якщо договором оренди передбачена сплата орендної плати щорічно, то систематичною може бути визнана несплата протягом 2 і більше років. Якщо сплата орендної плати передбачена щомісячно, то, відповідно, несплата протягом 2 і більше місяців може бути визнана систематичною. Якщо ж має місце лише затримка виплати орендної плати – це не є підставою для розірвання договору оренди в судовому порядку.

'''''Іншою причиною може стати смерть орендодавця, відсутність спадкоємців або їх відмова отримати орендну плату'''. Мотивом для такої відмови може бути:''

* бажання достроково розірвати договір оренди з метою укласти його з іншою особою, або вплинути на орендаря щодо зміни терміну дії договору, збільшення орендної плати тощо;

* неприйняття спадщини або прийняття спадщини без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку (відповідно, спадкоємці ще не мають права оформлювати спадок та отримувати оренду плату).

Таким чином, випадки, коли фізична особа – власник земельної ділянки (або його спадкоємці) відмовляється не отримувати орендну плату, агропідприємство-орендаря несе ризик втрати права користування земельною ділянкою.

== Форми виплати орендної плати ==

Відносини орендодавця з орендарем регулюються (окрім законодавчих норм) договором оренди земельної ділянки. Саме в цьому документі сторони прописують усі умови використання земельної ділянки, деталізують права та обов’язки сторін. Договір оренди не повинен суперечити нормам чинного законодавства.

''Договором оренди визначаються розмір орендної плати, порядок і форма її виплати.''

''На практиці орендна плата може виплачуватись:''

* у грошовій формі шляхом перерахування коштів через фінансові установи на картковий рахунок орендодавця, зазначений у реквізитах до договору;
* у грошовій формі шляхом отримання її особисто орендодавцем у касі агропідприємства-орендаря;
* у натуральній формі.

== Коли і як розриваємо ==
У законодавстві України, зокрема у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільному кодексі], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельному кодексі] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14 Законі], передбачено досить багато різноманітних підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки. Серед них можна виокремити дві групи:

# '''Підстави, за наявності яких розірвання договору здійснюється у судовому порядку'''.

# '''Підстави, які передбачають позасудовий порядок розірвання договору'''.

<big>До першої групи можна віднести наступні підстави:
</big>
* істотне порушення договору другою стороною ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 2 ст. 651 ЦКУ]);

* недосягнення згоди у випадку істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 1 ст. 652 ЦК України]);

* невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14 24 і 25 Закону (ст. 32 Закону]);

* невиконання сторонами умов, передбачених договором оренди землі ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14 ст. 32 Закону]);

* випадкове знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14 ст. 32 Закону]);

* недосягнення сторонами договору згоди щодо розірвання договору у разі необхідності надання ділянки для суспільних потреб ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14 ст. 321 Закону]);

* використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 п. «г» ч. 1 ст. 141 ЗК України]);

* використання земельної ділянки не за цільовим призначенням ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 п. «ґ» ч.1 ст. 141; п. «а» ч. 1 ст. 143 ЗК України]);

* систематична несплата орендної плати ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України]).

<big>Друга група підстав складається з наступних:</big>

* за згодою сторін після укладення договору оренди шляхом підписання відповідної угоди;

* у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 1 ст. 652 ЦК України]);

* випадки, закріплені у договорі, в тому числі розірвання договору в односторонньому порядку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 1 ст. 651 ЦК України], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14 ч. 3 ст. 31 Закону]).

Земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб вирішуються виключно судом ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1574ст. 158 ЗК України]).

Таким чином, за наявності однієї з підстав, віднесених до першої групи, орендодавець має право звернутись до суду з позовом про усунення перешкод у володінні, користуванні або розпорядженні належної йому земельною ділянкою.

Зокрема, у разі систематичної (два і більше) несплати орендної плати, орендодавець має право звернутись до суду за місцем знаходження земельної ділянки з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості за вказаним договором.

Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява серед іншого повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Тому, звертаючись до суду на підтвердження позовних вимог необхідно надати докази систематичного невиконання орендарем зобов’язання по сплаті орендної плати. Такими доказами можуть бути заяви направлені орендарю з вимогою виплатити заборгованість по орендній платі за останні два і більше років та отримані відповіді (у разі наявності). Також підтвердженням даного факту може бути довідка з Державної фіскальної служби про доходи за вказані роки де буде відсутня інформація про отримання виплат від підприємства орендаря. Крім того, разом з позовною заявою подаються копії документів, що підтверджують право власності на земельну ділянку (свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку) та договору оренди тощо. 
Для односторонньої відмови від договору в ньому потрібно прописати чіткий механізм із зазначенням алгоритму дій орендаря та орендодавця. Договір повинен містити конкретні випадки (підстави) для одностороннього розірвання, порядок комунікацій між сторонами при реалізації процедури одностороннього розірвання, визначення документів, які при цьому складатимуться та порядку їх вручення (надсилання), порядку звільнення ділянки тощо. Процедурі одностороннього розірвання договору бажано присвятити окремий розділ в договорі. 
Такий механізм позасудового врегулювання відносин має бути настільки конкретним, послідовним і зрозумілим сторонам у момент укладення договору, щоб вони були впевнені у відсутності потреби додатково звертатися до суду. Це найпростіший спосіб припинення договору, хоча на практиці він застосовується рідко. Орендар використовує власні шаблони договору оренди, в яких правила для орендодавця наперед визначені, варіанти непередбачуваних ініціатив власника землі, в тому числі і щодо розірвання договору оренди, обмежені. 
До речі, Верховний Суд погоджується, що норми законодавства не забороняють сторонам договору оренди земельної ділянки передбачити випадки його розірвання в односторонньому порядку шляхом вчинення стороною одностороннього правочину, що оформляється прийняттям рішення у встановленому порядку (таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 910/8011/17, постанові ВС від 04 лютого 2020 року у справа № 915/47/17). 
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text Частиною третьою статті 31 Закону України “Про оренду землі”] визначено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. В такому випадку укладається відповідна угода. 
У разі розірвання договору оренди землі за погодженням сторін кожна сторона має право вимагати в іншої сторони відшкодування понесених збитків відповідно до закону. 
У разі розірвання договору оренди землі з ініціативи орендаря орендодавець має право на отримання орендної плати на землях сільськогосподарського призначення за шість місяців, а на землях несільськогосподарського призначення – за рік, якщо протягом зазначеного періоду не надійшло пропозицій від інших осіб на укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки на тих самих умовах, за винятком випадків, коли розірвання договору було обумовлено невиконанням або неналежним виконанням орендодавцем договірних зобов’язань.
Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text статтею 32 Закону України «Про оренду землі»] на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі: '''1. невиконання сторонами обов’язків, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text статтями 24 і 25 Закону України "Про оренду землі”]'''
– використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди;
– дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання норм і правил;
– дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються;
– своєчасного внесення орендної плати;
– передання в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди;
– при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки;
– невчинення дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою;
– відшкодування орендарю капітальних витрат, пов’язаних з поліпшенням стану об’єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця;
– попередження орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об’єкта оренди;
– зведення жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд та закладення багаторічних насаджень без письмової згоди орендодавця;
– почати використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди;;
– виконання встановлених щодо об’єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі;
– дотримання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
– у п’ятиденний строк після державної реєстрації права оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надання копію договору відповідному податковому органу.
'''2. невиконання сторонами обов’язків, передбачених умовами договору:'''
– невиплата орендної плати або виплати в неповному розмірі;
– використання землі не за цільовим призначенням;
– передача в суборенду без дозволу орендодавця (якщо такий вимагається) тощо.
'''3. випадкового знищення чи пошкодження об’єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки''';
'''4. виникнення підстав, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України щодо:'''
– забезпечення використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приведення її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки;
– додержання вимог законодавства про охорону довкілля;
– своєчасної сплати земельного податку або орендної плати;
– непорушення прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
– підвищення родючості ґрунтів та збереження інших корисних властивостей землі;
– своєчасного надання відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування даних про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;
– дотримання правил добросусідства та обмежень, пов’язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
– зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем. 
Порушення умов договору й обов’язків сторін, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text статтями 24 і 25 ЗУ «Про оренду землі»], як підстави для розірвання договору тлумачитиметься судом із застосуванням [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ч. 2 ст. 651 ЦК України]. Тобто не будь-яке, а тільки істотне порушення матиме наслідком розірвання договору. Судовий спосіб розірвання договору – складний і тривалий процес. 
Для розірвання договору оренди в судовому порядку потрібно підготувати аргументований позов, вказавши в ньому фактичні і правові підстави для розірвання та з дотриманням вимог, передбачених процесуальним законодавством подати його до суду. 
Так, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона( постанова ВС від 26 квітня 2018 року у справі № 927/762/17). 
Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text частини другої статті 651 ЦК України] є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17).
Поширеною підставою звернення орендодавця до суду із позовом про розірвання договору оренди землі є порушення орендарем умов договору щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою. 
Верховний Суд з цього приводу зазначає, що, для того, аби позовні вимоги були задоволені, необхідне настання обставин «систематичної» несплати орендарем орендної плати орендодавцю. Під «систематичною несплатою» суд розуміє два та більше випадки несплати орендної плати, передбаченої договором (такі роз’яснення містяться у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 484/3687/16-ц; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року у справі №313/780/19 та ін.). 
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі №484/301/18 від 14 листопада 2018 року визначено, що систематичне порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість. При цьому відсутність письмового погодження орендодавцем та орендарем форми розрахунку виплати орендної плати за договором не заслуговує на увагу, оскільки указане не звільняє відповідача від обов’язку виконувати умови договору оренди землі в частині сплати погодженого розміру орендної плати. 
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі №183/1749/17 від 10 грудня 2019 року визначено, що систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору. 
Договір оренди землі може бути розірваний у випадку нецільового її використання. Касаційний цивільний суд у складі ВС у постанові від 25.03.2020 по справі №715/214/17 висловив правову позицію, що поняття «невикористання земельної ділянки за призначенням» та «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням» різні за правовою природою.
Останнє застосовується до випадків, коли на земельній ділянці із певним цільовим призначенням здійснюється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення.
За невикористання (бездіяльність) не передбачається позбавлення права користування, бо нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ст. 12 ЦКУ]). 
В той же час, в іншій справі ВС розглядає порушення строків забудови земельної ділянки як підставу для розірвання договору оренди, вважаючи це різновидом не використання земельної ділянки за цільовим призначенням, з яким вона надавалась в оренду. 
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 17.04.2019 року у справі № 922/1714/18 відзначив, що орендар порушив умови договору оренди щодо будівництва багатофункціонального торговельно-побутового комплексу строком до 31.12.2007 року, внаслідок чого орендодавець позбавлений можливості отримувати орендні платежі, на які він розраховував під час укладення цього договору. Зазначені підстави є достатніми для задоволення позову про розірвання договору оренди землі. 
Орендодавець вправі ініціювати судовий процес по розірванню договору оренди й у випадку не приведення орендарем за свій рахунок земельної ділянки у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу. Щоб уникнути позову про розірвання договору оренди за не цільове використання ділянки, орендар повинен враховувати, що на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ. 
Передача земельної ділянки в суборенду без згоди орендодавця також є підставою для розірвання договору оренди. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 12 лютого 2014 року у справі № 6-161цс13, за змістом [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text статей 24 та 25 Закону України «Про оренду землі»] припинення орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки та передача третім особам функцій з її обробітку й оплати орендної плати орендодавцю виходить за межі господарської діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем, та є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text статтею 32 Закону України «Про оренду землі»] (постанова ВС від 26.08.2020 у справі №277/789/18).
Тому, передаючи земельну ділянку в суборенду без згоди власника землі, орендар одночасно порушує положенням [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text статті 8 Закону України "Про оренду землі"] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 93 ЗК України], що є підставою для розірвання договору оренди.
Така позиція Верховного Суду підтверджується судовою практикою ( постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року справа № 277/691/18, від 01 квітня 2020 року справа № 277/1186/18, від 13 травня 2020 року справа № 277/860/18, від 21 травня 2020 року справа № 277/783/18, від 29 липня 2020 року справа № 277/526/18). 
Окремо варто зазначити, що відсутність однієї із істотних умов у договорі оренди землі, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text ч. 1 ст. 15 Закону “Про оренду землі”], може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у разі встановлення факту порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів особи, яка звертається із позовом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі N 471/761/17-ц). Тобто, суто з формальних підстав суд вже не визнає договір оренди землі недійсним. 
Відомо, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі ( [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text ст. 32 Закону України «Про оренду землі]»).
А якщо у договорі передбачена така умова, то договір припиняється автоматично після зміни власника?
Велика Палата Верховного Суду висловила свою позицію з цього питання наступним чином. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку для орендодавця цієї земельної ділянки не є сам по собі безумовним правоприпиняючим юридичним фактом, а вказує на відповідну зміну обставин у договірних правовідносинах у зв’язку з таким переходом, порівняно з тими обставинами, за яких укладався договір оренди. Також зміна власника орендованої земельної ділянки сама по собі не свідчить про те, що цим порушується, не визнається чи оспорюється суб’єктивне цивільне право та/або законний інтерес орендодавця як сторони договору оренди. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, не спричиняє автоматичного припинення спірних договірних правовідносин, а лише створює правову ситуацію, у якій виникає право вимагати судового захисту шляхом розірвання договору у сторони договору, для якої настали відповідні підстави через зміну фактичних обставин.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожнім праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин (постанова ВП ВС від 08.09.2020 № 920/418/19 (12-38гс20)).
Також слід згадати про правову позицію, згідно з якою відсутні підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки за позовом орендодавця у випадках набуття третьою особою, не орендарем, права власності на об’єкт нерухомого майна, який розташований на цій ділянці. Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 року підтвердив раніше сформований правовий висновок про те, що у таких випадках новий власник нерухомого майна фактично набуває усіх прав і обов’язків орендаря земельної ділянки.
Саме таку правову конструкцію закладено у недавно прийнятому [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text ЗУ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо єдиної правової долі земельної ділянки та розташованого на ній об’єкта нерухомості”]. Закон передбачає, що у разі набуття права власності на об’єкт нерухомого майна, об’єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває в оренді, у користуванні на праві емфітевзису, суперфіцію у попереднього власника, до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника такого об’єкта.
Волевиявлення орендодавця (власника) та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагаються.
Документи, що підтверджують набуття права власності на об’єкт нерухомого майна, об’єкт незавершеного будівництва, є підставою для державної реєстрації переходу до набувача права власності або користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об’єкт. 
І ще про один аспект розірвання договору оренди – комунікативний. Чинне законодавство не містить спеціальних вказівок щодо того, коли орендар чи орендодавець вважаються повідомленими про розірвання договору і способів такого повідомлення. Тому способи повідомлення повинні бути передбачені сторонами у договорі оренди землі. Якщо ж у договорі домовленості щодо того, коли сторони вважаються повідомле¬ними про розірвання договору не встановлені, то негативні наслідки неодержання стороною звернення до нього покладаються саме на отримувача.
Щодо цього Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 наголосила, що факт наявності відповідної заяви орендодавця та доказів її належного надсилання орендарю свідчить про добросовісне звернення орендодавця до орендаря, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами, відповідно до приписів чинного законо¬давства.
З цього слідує, що у випадку закріплення у договорі оренди умови про одностороннє розірвання договору, сторонам слід дотримуватися належної фіксації отримання/надсилання повідомлень про розірвання та їх зміст, оскільки останні можуть вважатися належними доказами у суді. 
Відтак, і потенційним покупцям землі, які ризикнуть придбати ділянки, передані в оренду, і чинним орендодавцям з орендарями не зайвим буде орієнтуватися в основних тенденціях судової практики щодо дострокового розірвання договорів оренди земельних ділянок. Від цього залежатиме стратегія захисту та відновлення порушених прав суб’єктів земельних правовідносин. Тому, перспектива одностороннього розірвання договору оренди землі повинна визначатися заздалегідь, до початку процесу розірвання.

== Судова практика ==
* [http://reyestr.court.gov.ua/Review/80458238 постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17];
* [http://reyestr.court.gov.ua/Review/92093052 постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 313/780/19];
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/78529831 постанова Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17];
* [https://zakononline.com.ua/court-decisions/show/73353696 постанова Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 910/8011/17];
* [https://protocol.ua/ru/postanova_kgs_vp_vid_26_04_2018_roku_u_spravi_927_762_17/ постанова ВС від 26 квітня 2018 року у справі № 927/762/17];
* [https://verdictum.ligazakon.net/document/87857824 постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17].
[[Категорія:Відповідальність за порушення земельного законодавства‎]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Право користування землями]]

Порядок розірвання договору оренди землі у разі несплати орендної плати

2021-09-14T08:50:45Z

Maryna.matviienko:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14 Закон України «Про оренду землі» (далі - Закон)]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/220-2004-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 03.04.2004 №220 «Про затвердження Типового договору оренди землі»]

== Поняття "орендної плати" ==
'''Оренда землі''' – це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#n11 ст. 1 Закону]).

'''Договір оренди землі''' – це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#n86 ст.13 Закону]).

'''Орендна плата за землю''' — це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі. Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#n126 ст.21 Закону]).

Орендодавець має право вимагати від орендаря своєчасного внесення орендної плати. На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов’язків, передбачених статтями 24 і 25 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14 Закону].

== Систематична несплата орендної плати ==
'''Землекористувачі зобов’язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату'''([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 п.«в» ч.1 ст.96 ЗК України]). Зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог — відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/conv#n2696 ст.526 ЦК України]). ''У разі систематичної несплати орендної плати за користування ділянкою відбувається систематичне порушення договору оренди, що може бути підставою для розірвання такого договору.''

'''Увага!''' Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14 ч. 4 ст. 31 Закону]. Отже, якщо в договорі оренди земельної ділянки чітко не прописано право сторін розірвати договір в односторонньому порядку та не визначено підстави і умови такого розірвання, даний договір може бути розірваний тільки з визначених Законом підстав.

На вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#n197 ст.ст. 31, 32 Закону]).

Найпоширенішою підставою для припинення права користування земельною ділянкою є систематична несплата орендної плати ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1419 ст. 141 ЗК України]. При цьому підставою для дострокового розірвання договору оренди в таких справах суди визнають саме систематичну, тобто неодноразову (два та більше разів), несплату орендної плати у строки, встановлені договором. Одноразова несплата орендної плати, передбаченої договором, не є підставою для розірвання договору оренди.

Факт '''систематичного порушення договору оренди земельної ділянки''' щодо не сплати орендної плати є вагомою підставою для розірвання такого договору про що й свідчить усталена судова практика Верховного Суду і застосування такого правового наслідку як розірвання договору судом саме з підстави істотності допущеного порушення договору відповідає загальним засадам цивільного законодавства.

Так, у [http://reyestr.court.gov.ua/Review/80458238 постанові Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 183/262/17] викладено висновок про застосування норм права згідно якого ''«систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору,'' оскільки згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 статтею 526 ЦК України] зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.»

В пункті 10.1. [https://reyestr.court.gov.ua/Review/78529831 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17] (провадження № 12-201гс18) зазначено, що при вирішенні судом питання щодо розірвання договору оренди землі ''за обставин систематичного невнесення орендної плати, застосуванню також підлягають положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 частини другої статті 651 ЦК України],'' якою передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

У [https://reyestr.court.gov.ua/Review/80458238 постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17] (провадження № 61-41932сво18) вказано, що «зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Отже, якщо договором оренди передбачена сплата орендної плати щорічно, то систематичною може бути визнана несплата протягом 2 і більше років. Якщо сплата орендної плати передбачена щомісячно, то, відповідно, несплата протягом 2 і більше місяців може бути визнана систематичною. Якщо ж має місце лише затримка виплати орендної плати – це не є підставою для розірвання договору оренди в судовому порядку.

'''''Іншою причиною може стати смерть орендодавця, відсутність спадкоємців або їх відмова отримати орендну плату'''. Мотивом для такої відмови може бути:''

* бажання достроково розірвати договір оренди з метою укласти його з іншою особою, або вплинути на орендаря щодо зміни терміну дії договору, збільшення орендної плати тощо;

* неприйняття спадщини або прийняття спадщини без оформлення правовстановлюючих документів на земельну ділянку (відповідно, спадкоємці ще не мають права оформлювати спадок та отримувати оренду плату).

Таким чином, випадки, коли фізична особа – власник земельної ділянки (або його спадкоємці) відмовляється не отримувати орендну плату, агропідприємство-орендаря несе ризик втрати права користування земельною ділянкою.

== Форми виплати орендної плати ==

Відносини орендодавця з орендарем регулюються (окрім законодавчих норм) договором оренди земельної ділянки. Саме в цьому документі сторони прописують усі умови використання земельної ділянки, деталізують права та обов’язки сторін. Договір оренди не повинен суперечити нормам чинного законодавства.

''Договором оренди визначаються розмір орендної плати, порядок і форма її виплати.''

''На практиці орендна плата може виплачуватись:''

* у грошовій формі шляхом перерахування коштів через фінансові установи на картковий рахунок орендодавця, зазначений у реквізитах до договору;
* у грошовій формі шляхом отримання її особисто орендодавцем у касі агропідприємства-орендаря;
* у натуральній формі.

== Коли і як розриваємо ==
У законодавстві України, зокрема у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільному кодексі], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельному кодексі] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14 Законі], передбачено досить багато різноманітних підстав для розірвання договору оренди земельної ділянки. Серед них можна виокремити дві групи:

# '''Підстави, за наявності яких розірвання договору здійснюється у судовому порядку'''.

# '''Підстави, які передбачають позасудовий порядок розірвання договору'''.

<big>До першої групи можна віднести наступні підстави:
</big>
* істотне порушення договору другою стороною ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 2 ст. 651 ЦКУ]);

* недосягнення згоди у випадку істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 1 ст. 652 ЦК України]);

* невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14 24 і 25 Закону (ст. 32 Закону]);

* невиконання сторонами умов, передбачених договором оренди землі ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14 ст. 32 Закону]);

* випадкове знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14 ст. 32 Закону]);

* недосягнення сторонами договору згоди щодо розірвання договору у разі необхідності надання ділянки для суспільних потреб ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14 ст. 321 Закону]);

* використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 п. «г» ч. 1 ст. 141 ЗК України]);

* використання земельної ділянки не за цільовим призначенням ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 п. «ґ» ч.1 ст. 141; п. «а» ч. 1 ст. 143 ЗК України]);

* систематична несплата орендної плати ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 п. «д» ч. 1 ст. 141 ЗК України]).

<big>Друга група підстав складається з наступних:</big>

* за згодою сторін після укладення договору оренди шляхом підписання відповідної угоди;

* у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 1 ст. 652 ЦК України]);

* випадки, закріплені у договорі, в тому числі розірвання договору в односторонньому порядку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ч. 1 ст. 651 ЦК України], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14 ч. 3 ст. 31 Закону]).

Земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб вирішуються виключно судом ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1574ст. 158 ЗК України]).

Таким чином, за наявності однієї з підстав, віднесених до першої групи, орендодавець має право звернутись до суду з позовом про усунення перешкод у володінні, користуванні або розпорядженні належної йому земельною ділянкою.

Зокрема, у разі систематичної (два і більше) несплати орендної плати, орендодавець має право звернутись до суду за місцем знаходження земельної ділянки з позовом про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості за вказаним договором.

Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи. Позовна заява серед іншого повинна містити виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.

Тому, звертаючись до суду на підтвердження позовних вимог необхідно надати докази систематичного невиконання орендарем зобов’язання по сплаті орендної плати. Такими доказами можуть бути заяви направлені орендарю з вимогою виплатити заборгованість по орендній платі за останні два і більше років та отримані відповіді (у разі наявності). Також підтвердженням даного факту може бути довідка з Державної фіскальної служби про доходи за вказані роки де буде відсутня інформація про отримання виплат від підприємства орендаря. Крім того, разом з позовною заявою подаються копії документів, що підтверджують право власності на земельну ділянку (свідоцтво про право на спадщину на земельну ділянку) та договору оренди тощо.
 
Для односторонньої відмови від договору в ньому потрібно прописати чіткий механізм із зазначенням алгоритму дій орендаря та орендодавця. Договір повинен містити конкретні випадки (підстави) для одностороннього розірвання, порядок комунікацій між сторонами при реалізації процедури одностороннього розірвання, визначення документів, які при цьому складатимуться та порядку їх вручення (надсилання), порядку звільнення ділянки тощо. Процедурі одностороннього розірвання договору бажано присвятити окремий розділ в договорі.
 
Такий механізм позасудового врегулювання відносин має бути настільки конкретним, послідовним і зрозумілим сторонам у момент укладення договору, щоб вони були впевнені у відсутності потреби додатково звертатися до суду. Це найпростіший спосіб припинення договору, хоча на практиці він застосовується рідко. Орендар використовує власні шаблони договору оренди, в яких правила для орендодавця наперед визначені, варіанти непередбачуваних ініціатив власника землі, в тому числі і щодо розірвання договору оренди, обмежені.
 
До речі, Верховний Суд погоджується, що норми законодавства не забороняють сторонам договору оренди земельної ділянки передбачити випадки його розірвання в односторонньому порядку шляхом вчинення стороною одностороннього правочину, що оформляється прийняттям рішення у встановленому порядку (таку правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.04.2018 у справі № 910/8011/17, постанові ВС від 04 лютого 2020 року у справа № 915/47/17).
 
Частиною третьою статті 31 Закону України “Про оренду землі” https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text ] визначено, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. В такому випадку укладається відповідна угода.
 
У разі розірвання договору оренди землі за погодженням сторін кожна сторона має право вимагати в іншої сторони відшкодування понесених збитків відповідно до закону.
 
У разі розірвання договору оренди землі з ініціативи орендаря орендодавець має право на отримання орендної плати на землях сільськогосподарського призначення за шість місяців, а на землях несільськогосподарського призначення – за рік, якщо протягом зазначеного періоду не надійшло пропозицій від інших осіб на укладення договору оренди цієї ж земельної ділянки на тих самих умовах, за винятком випадків, коли розірвання договору було обумовлено невиконанням або неналежним виконанням орендодавцем договірних зобов’язань.
Згідно зі статтею 32 Закону України «Про оренду землі» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text] на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі: 1. невиконання сторонами обов’язків, передбачених статтями 24 і 25 Закону України "Про оренду землі” https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text ]
– використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди;
– дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів, додержання норм і правил;
– дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються;
– своєчасного внесення орендної плати;
– передання в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди;
– при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки;
– невчинення дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою;
– відшкодування орендарю капітальних витрат, пов’язаних з поліпшенням стану об’єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця;
– попередження орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об’єкта оренди;
– зведення жилих, виробничих, культурно-побутових та інших будівель і споруд та закладення багаторічних насаджень без письмової згоди орендодавця;
– почати використання земельної ділянки в строки, встановлені договором оренди землі, але не раніше державної реєстрації відповідного права оренди;;
– виконання встановлених щодо об’єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі;
– дотримання режиму використання земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення;
– у п’ятиденний строк після державної реєстрації права оренди земельної ділянки державної або комунальної власності надання копію договору відповідному податковому органу.
2. невиконання сторонами обов’язків, передбачених умовами договору:
– невиплата орендної плати або виплати в неповному розмірі;
– використання землі не за цільовим призначенням;
– передача в суборенду без дозволу орендодавця (якщо такий вимагається) тощо.
3. випадкового знищення чи пошкодження об’єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки;
4. виникнення підстав, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України щодо:
– забезпечення використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приведення її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки;
– додержання вимог законодавства про охорону довкілля;
– своєчасної сплати земельного податку або орендної плати;
– непорушення прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів;
– підвищення родючості ґрунтів та збереження інших корисних властивостей землі;
– своєчасного надання відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування даних про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом;
– дотримання правил добросусідства та обмежень, пов’язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон;
– зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.
 
Порушення умов договору й обов’язків сторін, передбачених статтями 24 і 25 ЗУ «Про оренду землі» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text ], як підстави для розірвання договору тлумачитиметься судом із застосуванням ч. 2 ст. 651 ЦК України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ]. Тобто не будь-яке, а тільки істотне порушення матиме наслідком розірвання договору. Судовий спосіб розірвання договору – складний і тривалий процес.
 
Для розірвання договору оренди в судовому порядку потрібно підготувати аргументований позов, вказавши в ньому фактичні і правові підстави для розірвання та з дотриманням вимог, передбачених процесуальним законодавством подати його до суду.
 
Так, договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона( постанова ВС від 26 квітня 2018 року у справі № 927/762/17).
 
Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку, крім істотного його порушення, відповідно до частини другої статті 651 ЦК України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text] є випадки, встановлені законом або договором, і саме настання таких випадків зумовлює право сторони договору ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 січня 2020 року у справі № 322/1178/17).
Поширеною підставою звернення орендодавця до суду із позовом про розірвання договору оренди землі є порушення орендарем умов договору щодо сплати орендної плати за користування земельною ділянкою.
 
Верховний Суд з цього приводу зазначає, що, для того, аби позовні вимоги були задоволені, необхідне настання обставин «систематичної» несплати орендарем орендної плати орендодавцю. Під «систематичною несплатою» суд розуміє два та більше випадки несплати орендної плати, передбаченої договором (такі роз’яснення містяться у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 484/3687/16-ц; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 07 жовтня 2020 року у справі №313/780/19 та ін.).
 
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду по справі №484/301/18 від 14 листопада 2018 року визначено, що систематичне порушення договору оренди земельної ділянки щодо сплати орендної плати є підставою для розірвання такого договору, незважаючи на те, чи виплачена в подальшому заборгованість. При цьому відсутність письмового погодження орендодавцем та орендарем форми розрахунку виплати орендної плати за договором не заслуговує на увагу, оскільки указане не звільняє відповідача від обов’язку виконувати умови договору оренди землі в частині сплати погодженого розміру орендної плати.
 
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду по справі №183/1749/17 від 10 грудня 2019 року визначено, що систематична сплата орендної плати не у повному обсязі, визначеному договором, тобто як невиконання, так і неналежне виконання умов договору, є підставою для розірвання такого договору.

 
Договір оренди землі може бути розірваний у випадку нецільового її використання. Касаційний цивільний суд у складі ВС у постанові від 25.03.2020 по справі №715/214/17 висловив правову позицію, що поняття «невикористання земельної ділянки за призначен-ням» та «використання земельної ділянки не за цільовим призна¬ченням» різні за правовою природою.
Останнє застосо¬вується до випадків, коли на земельній ділянці із певним цільовим призначенням здійсню¬ється діяльність, яка виходить за межі цього цільового призначення.
За невикористання (бездіяльність) не передбачається позбавлення права користу¬вання, бо нездійснення особою своїх цивільних прав не є підставою для їх припинення, крім випадків, встановлених законом (ст. 12 ЦКУ https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text]).
 
В той же час, в іншій справі ВС розглядає порушення строків забудови земельної ділянки як підставу для розірвання договору оренди, вважаючи це різновидом не використання земельної ділянки за цільовим призначенням, з яким вона надавалась в оренду.
 
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у своїй постанові від 17.04.2019 року у справі № 922/1714/18 відзначив, що орендар порушив умови договору оренди щодо будівництва багатофункціонального торговельно-побутового комплексу строком до 31.12.2007 року, внаслідок чого орендодавець позбавлений можливості отримувати орендні платежі, на які він розраховував під час укладення цього договору. Зазначені підстави є достатніми для задоволення позову про розірвання договору оренди землі.

 
Орендодавець вправі ініціювати судовий процес по розірванню договору оренди й у випадку не приведення орендарем за свій рахунок земельної ділянки у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу. Щоб уникнути позову про розірвання договору оренди за не цільове використання ділянки, орендар повинен враховувати, що на землях сільськогосподарського призначення може бути обмежена діяльність щодо: вирощування певних сільськогосподарських культур, застосування окремих технологій їх вирощування або проведення окремих агротехнічних операцій; розорювання сіножатей, пасовищ.

 
Передача земельної ділянки в суборенду без згоди орендодавця також є підставою для розірвання договору оренди. Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду України від 12 лютого 2014 року у справі № 6-161цс13, за змістом статей 24 та 25 Закону України «Про оренду землі» припинення орендарем господарської діяльності з безпосереднього цільового використання орендованої земельної ділянки та передача третім особам функцій з її обробітку й оплати орендної плати орендодавцю виходить за межі господарської діяльності, яку може здійснювати орендар без погодження з орендодавцем, та є підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки за статтею 32 Закону України «Про оренду землі» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text] (постанова ВС від 26.08.2020 у справі №277/789/18).
Тому, передаючи земельну ділянку в суборенду без згоди власника землі, орендар одночасно порушує положенням статті 8 Закону України "Про оренду землі" https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text] та статті 93 ЗК України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text], що є підставою для розірвання договору оренди.
Така позиція Верховного Суду підтверджується судовою практикою ( постанови Верховного Суду від 01 квітня 2020 року справа № 277/691/18, від 01 квітня 2020 року справа № 277/1186/18, від 13 травня 2020 року справа № 277/860/18, від 21 травня 2020 року справа № 277/783/18, від 29 липня 2020 року справа № 277/526/18).

 
Окремо варто зазначити, що відсутність однієї із істотних умов у договорі оренди землі, передбачених ч. 1 ст. 15 Закону “Про оренду землі”, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text] може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише у разі встановлення факту порушення, невизнання або оспорення прав, свобод чи інтересів особи, яка звертається із позовом (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 липня 2020 року у справі N 471/761/17-ц). Тобто, суто з формальних підстав суд вже не визнає договір оренди землі недійсним.

 
Відомо, що перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи (у тому числі в порядку спадкування), реорганізація юридичної особи-орендаря не є підставою для зміни умов або припинення договору, якщо інше не передбачено договором оренди землі ( ст. 32 Закону України «Про оренду землі» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/161-14#Text]).
А якщо у договорі передбачена така умова, то договір припиняється автоматично після зміни власника?
Велика Палата Верховного Суду висловила свою позицію з цього питання наступним чином. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку для орендодавця цієї земельної ділянки не є сам по собі безумовним правоприпиняючим юридичним фактом, а вказує на відповідну зміну обставин у договірних правовідносинах у зв’язку з таким переходом, порівняно з тими обставинами, за яких укладався договір оренди. Також зміна власника орендованої земельної ділянки сама по собі не свідчить про те, що цим порушується, не визнається чи оспорюється суб’єктивне цивільне право та/або законний інтерес орендодавця як сторони договору оренди. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до іншої особи, не спричиняє автоматичного припинення спірних договірних правовідносин, а лише створює правову ситуацію, у якій виникає право вимагати судового захисту шляхом розірвання договору у сторони договору, для якої настали відповідні підстави через зміну фактичних обставин.
Велика Палата Верховного Суду наголошує, що право сторони договору звернутися до суду з вимогою про розірвання договору за наявності відповідних умов, передбачених договором чи законом, не є тотожнім праву на таке розірвання, а свідчить про наявність спору про розірвання договору, який підлягає вирішенню судом з урахуванням усіх істотних обставин (постанова ВП ВС від 08.09.2020 № 920/418/19 (12-38гс20)).
Також слід згадати про правову позицію, згідно з якою відсутні підстави для розірвання договору оренди земельної ділянки за позовом орендодавця у випадках набуття третьою особою, не орендарем, права власності на об’єкт нерухомого майна, який розташований на цій ділянці. Верховний Суд у постанові від 16.05.2019 року підтвердив раніше сформований правовий висновок про те, що у таких випадках новий власник нерухомого майна фактично набуває усіх прав і обов’язків орендаря земельної ділянки.
Саме таку правову конструкцію закладено у недавно прийнятому ЗУ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо єдиної правової долі земельної ділянки та розташованого на ній об’єкта нерухомості”. Закон передбачає, що у разі набуття права власності на об’єкт нерухомого майна, об’єкт незавершеного будівництва, розміщений на земельній ділянці, що перебуває в оренді, у користуванні на праві емфітевзису, суперфіцію у попереднього власника, до набувача одночасно переходить відповідно право оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки, на якій розміщений такий об’єкт, в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього власника такого об’єкта.
Волевиявлення орендодавця (власника) та внесення змін до договору оренди землі, емфітевзису, суперфіцію із зазначенням нового орендаря (користувача) земельної ділянки не вимагаються.
Документи, що підтверджують набуття права власності на об’єкт нерухомого майна, об’єкт незавершеного будівництва, є підставою для державної реєстрації переходу до набувача права власності або користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об’єкт.

 
І ще про один аспект розірвання договору оренди – комунікативний. Чинне законодавство не містить спеціальних вказівок щодо того, коли орендар чи орендодавець вважаються повідомленими про розірвання договору і способів такого повідомлення. Тому способи повідомлення повинні бути передбачені сторонами у договорі оренди землі. Якщо ж у договорі домовленості щодо того, коли сторони вважаються повідомле¬ними про розірвання договору не встановлені, то негативні наслідки неодержання стороною звернення до нього покладаються саме на отримувача.
Щодо цього Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19 наголосила, що факт наявності відповідної заяви орендодавця та доказів її належного надсилання орендарю свідчить про добросовісне звернення орендодавця до орендаря, а відтак і про припинення договірних відносин між сторонами, відповідно до приписів чинного законо¬давства.
З цього слідує, що у випадку закріплення у договорі оренди умови про одностороннє розірвання договору, сторонам слід дотримуватися належної фіксації отримання/надсилання повідомлень про розірвання та їх зміст, оскільки останні можуть вважатися належними доказами у суді.

 
Відтак, і потенційним покупцям землі, які ризикнуть придбати ділянки, передані в оренду, і чинним орендодавцям з орендарями не зайвим буде орієнтуватися в основних тенденціях судової практики щодо дострокового розірвання договорів оренди земельних ділянок. Від цього залежатиме стратегія захисту та відновлення порушених прав суб’єктів земельних правовідносин. Тому, перспектива одностороннього розірвання договору оренди землі повинна визначатися заздалегідь, до початку процесу розірвання.

== Судова практика ==
* [http://reyestr.court.gov.ua/Review/80458238 постанова Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 183/262/17];
* [http://reyestr.court.gov.ua/Review/92093052 постанова Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 313/780/19];
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/78529831 постанова Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 912/1385/17].
[[Категорія:Відповідальність за порушення земельного законодавства‎]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Право користування землями]]

Державний облік водокористування

2021-06-04T12:13:56Z

Maryna.matviienko:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text Водний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2918-14#Text Закон України «Про питну воду та питне водопостачання»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/465-99-%D0%BF#Text Постанова КМУ від 25 березня 1999 р. N 465 «Про затвердження Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/413-96-%D0%BF#Text Постанова КМУ від 8 квітня 1996 р. № 413 «Про затвердження Порядку ведення державного водного кадастру»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/486-96-%D0%BF#Text Постанова КМУ від 8 квітня 1996 р. № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/502-96-%D0%BF#Text Постанова КМУ від 13 травня 1996 р. N 502 «Про затвердження Порядку користування землями водного фонду»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/966-96-%D0%BF#Text Постанова КМУ від 14 серпня 1996 р. № 966 «Про затвердження Порядку відшкодування збитків, завданих водокористувачам припиненням права або зміною умов спеціального водокористування»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/321-2002-%D0%BF#Text Постанова КМУ від 13 березня 2002 р. №321 “Про затвердження порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування та внесення змін до постанови КМУ від 10 серпня 1992 р. №459 ”]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0382-15#Text Порядок ведення державного обліку водокористування, затверджений наказом Міністерства екології та природних ресурсів України № 78 від 16.03.2015.]

== Визначення основних термінів. ==
# '''вода зворотна''' - вода, що повертається за допомогою технічних споруд і засобів з господарської ланки кругообігу води в його природні ланки у вигляді стічної, шахтної, кар'єрної чи дренажної води;
# '''вода стічна''' - вода, що утворилася в процесі господарсько-побутової і виробничої діяльності (крім шахтної, кар'єрної і дренажної води), а також відведена з забудованої території, на якій вона утворилася внаслідок випадання атмосферних опадів;
# '''водні ресурси''' - обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території;
# '''водозабір''' - споруда або пристрій для забору води з водного об'єкта;
# '''водокористування''' - використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів);
# '''забір води''' - вилучення води з водного об'єкта для використання за допомогою технічних пристроїв або без них;
# '''забруднення вод''' - надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин;
# '''забруднююча речовина''' - речовина, яка привноситься у водний об'єкт в результаті господарської діяльності людини;
# '''ліміт забору води''' - граничний обсяг забору води з водних об'єктів, який встановлюється в дозволі на спеціальне водокористування;
# '''моніторинг вод''' - система спостережень, збирання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан водних об'єктів, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття відповідних рішень;
# '''схема використання і охорони води та відтворення водних ресурсів''' - передпроектний документ, що визначає основні водогосподарські та інші заходи, які підлягають здійсненню для задоволення перспективних потреб у воді населення і галузей економіки, а також для охорони вод або запобігання їх шкідливим діям;

==Державний облік водокористування. Порядок звітування.==

 

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text статті 25 Водного кодексу України] державний облік водокористування ведеться з метою систематизації даних про забір та використання вод, скидання зворотних вод та забруднюючих речовин, наявність систем оборотного водопостачання та їх потужність, а також про діючі системи очищення стічних вод та їх ефективність. Організація ведення державного обліку водокористування здійснюється Держводагентством.
 

Наказом Мінприроди № 78 від 16.03.2015 р. (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.04.2015 р. за № 382/26827) затверджено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0382-15#Text «Порядок ведення державного обліку водокористування»] та форма звітності № 2ТП-водгосп (річна) «Звіт про використання води». Згідно Порядку ведення державного обліку водокористування, '''звіт про використання води за формою № 2ТП-водгосп (річна)''' <big>'''з 2022 року'''</big> '''буде подаватися в електронній формі через Єдиний державний веб-портал електронних послуг "Портал Дія" або Портал електронних послуг Державного агенства водних ресурсів України.'''
 

Під час державного обліку водокористування систематизуються дані про водокористувачів, які здійснюють діяльність, пов’язану із забором та/або використанням води, скиданням зворотних (стічних) вод та забруднюючих речовин, та: здійснюють забір води із поверхневих та підземних водних об’єктів в обсязі від 5 метрів кубічних води на добу; забирають воду з водопровідних мереж або інших систем водопостачання в обсязі від 5 метрів кубічних води на добу (у середньому протягом календарного року) і передають зворотні (стічні) води до систем водовідведення; забирають воду для зрошення в обсязі від 5 метрів кубічних води на добу (у середньому протягом зрошувального періоду); мають сезонний режим роботи та забирають воду в обсязі від 5 метрів кубічних води на добу ( у середньому протягом періоду його роботи у межах календарного року); мають оборотні системи водопостачання загальною потужністю 1000 метрів кубічних води на добу і більше незалежно від кількості забраної (отриманої) води; використовують воду для виробництва напоїв незалежно від кількості води; здійснюють скид (незалежно від об’єму) зворотних (стічних) вод безпосередньо у водні об’єкти та підземні горизонти; віднесені до галузі гідроенергетики; користуються водними об’єктами для рибогосподарських потреб (крім суден флоту рибної промисловості).
 

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0382-15#Text п. 1.7 Порядку ведення державного обліку], звіт складається на основі даних первинного обліку водокористування за показниками засобів вимірювальної техніки, результатів вимірювань показників якості води (не менше ніж один раз на квартал), які подаються разом зі Звітом. Аналіз достовірності звітних даних здійснюється на підставі наданих водокористувачами даних первинного обліку водокористування та результатів хімічних аналізів води, дозволів на спецводокористування, а також нормативних розрахунків водокористування та водовідведення. У разі припинення своєї діяльності водокористувач письмово інформує Регіональний офіс водних ресурсів.

== Нормативно-правове забезпечення питань використання води як об'єкта оподаткування рентною платою за спеціальне використання води ==

 

Водні відносини в Україні регулюються [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text Водним кодексом], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1264-12#Text Законом України від 25.06.1991 № 1264 „Про охорону навколишнього природного середовища”] та іншими актами законодавства.
Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text статтею 5 Водного кодексу] до водних об’єктів загальнодержавного значення належать: внутрішні морські води, територіальне море, а також акваторії морських портів; підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; водні об’єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.
 

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text статті 13 Водного кодексу] державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється за басейновим принципом на основі державних цільових, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Органами виконавчої влади у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища (на сьогодні – Мінприроди), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства (Держводагентство), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр (Держгеонадра), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони і раціонального використання вод та відтворення водних ресурсів (Держекоінспекція), та інші органи відповідно до законодавства.
 

Організаційно-економічні заходи щодо забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів передбачають, зокрема: видачу дозволів на спеціальне водокористування; встановлення ставок зборів за спеціальне водокористування; відшкодування у встановленому порядку збитків, заподіяних водним об’єктам у разі порушення вимог законодавства ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text стаття 29 Водного кодексу]). Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text статті 42 Водного кодексу] водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Первинні водокористувачі – це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинні водокористувачі (абоненти) – це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text стаття 48 Водного кодексу]). Випадки, що не належать до спеціального водокористування, передбачені частиною третьою цієї ж статті вказаного Кодексу. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text частини другої статті 49 Водного кодексу] спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, який видається, зокрема, у разі використання води водних об’єктів загальнодержавного значення – Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями. Строк видачі дозволу на спеціальне водокористування або надання письмового повідомлення про відмову в його видачі становить не більше тридцяти календарних днів з дня надходження на розгляд заяви та відповідних документів ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text частина четверта статті 49 Водного кодексу]). [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text Частиною п’ятою статті 49 Водного кодексу] передбачено, що органи, зазначені у частині другій цієї статті, зобов’язані протягом п’яти календарних днів з дня надходження заяви на отримання дозволу на спеціальне водокористування надіслати завірені ними копії відповідних документів до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, у разі використання підземних вод – до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, у разі використання водних об’єктів, віднесених до категорії лікувальних, – до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.
 

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text Частинами десятою – одинадцятою статті 49 Водного кодексу] визначено, що у дозволі на спеціальне водокористування встановлюються, зокрема, ліміт забору води та ліміт використання води. 

Спеціальне водокористування є платним. Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text статтею 50 Водного кодексу] строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування. Спеціальне водокористування може бути короткостроковим або довгостроковим. Порядок видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджений [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/321-2002-%D0%BF#Text постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 32112] (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 117313, далі –
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/321-2002-%D0%BF#Text Порядок № 321]). Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/321-2002-%D0%BF#Text пункту 3 Порядку № 321] видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на спеціальне водокористування здійснюється відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2806-15#Text Закону України „Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”]. Дозволи видаються на підставі заявки юридичної або фізичної особи з обґрунтуванням потреби у воді.
 

На сьогодні [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2479-17#Text Законом України від 07.02.2017 № 183014] внесено зміни до Водного кодексу, зокрема, статтю 49 викладено в новій редакції, якою змінено умови видачі дозволів на спеціальне водокористування, а саме, дозвіл на спеціальне водокористування буде видаватися територіальними органами Держводагентства, та визначено вичерпний перелік документів, необхідних для одержання дозволу на спеціальне водокористування.

[[Категорія:Водне господарство]]
[[Категорія:Екологічне право]]
[[Категорія:Центральні органи виконавчої влади]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України]]

Державний облік водокористування

2021-06-04T11:40:48Z

Maryna.matviienko:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text Водний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2918-14#Text Закон України «Про питну воду та питне водопостачання»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/465-99-%D0%BF#Text Постанова КМУ від 25 березня 1999 р. N 465 «Про затвердження Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/413-96-%D0%BF#Text Постанова КМУ від 8 квітня 1996 р. № 413 «Про затвердження Порядку ведення державного водного кадастру»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/486-96-%D0%BF#Text Постанова КМУ від 8 квітня 1996 р. № 486 «Про затвердження Порядку визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режиму ведення господарської діяльності в них»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/502-96-%D0%BF#Text Постанова КМУ від 13 травня 1996 р. N 502 «Про затвердження Порядку користування землями водного фонду»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/966-96-%D0%BF#Text Постанова КМУ від 14 серпня 1996 р. № 966 «Про затвердження Порядку відшкодування збитків, завданих водокористувачам припиненням права або зміною умов спеціального водокористування»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/321-2002-%D0%BF#Text Постанова КМУ від 13 березня 2002 р. №321 “Про затвердження порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування та внесення змін до постанови КМУ від 10 серпня 1992 р. №459 ”]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0382-15#Text Порядок ведення державного обліку водокористування, затверджений наказом Міністерства екології та природних ресурсів України № 78 від 16.03.2015.]

== Визначення основних термінів. ==
# '''вода зворотна''' - вода, що повертається за допомогою технічних споруд і засобів з господарської ланки кругообігу води в його природні ланки у вигляді стічної, шахтної, кар'єрної чи дренажної води;
# '''вода стічна''' - вода, що утворилася в процесі господарсько-побутової і виробничої діяльності (крім шахтної, кар'єрної і дренажної води), а також відведена з забудованої території, на якій вона утворилася внаслідок випадання атмосферних опадів;
# '''водні ресурси''' - обсяги поверхневих, підземних і морських вод відповідної території;
# '''водозабір''' - споруда або пристрій для забору води з водного об'єкта;
# '''водокористування''' - використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів);
# '''забір води''' - вилучення води з водного об'єкта для використання за допомогою технічних пристроїв або без них;
# '''забруднення вод''' - надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин;
# '''забруднююча речовина''' - речовина, яка привноситься у водний об'єкт в результаті господарської діяльності людини;
# '''ліміт забору води''' - граничний обсяг забору води з водних об'єктів, який встановлюється в дозволі на спеціальне водокористування;
# '''моніторинг вод''' - система спостережень, збирання, обробки, збереження та аналізу інформації про стан водних об'єктів, прогнозування його змін та розробки науково обгрунтованих рекомендацій для прийняття відповідних рішень;
# '''схема використання і охорони води та відтворення водних ресурсів''' - передпроектний документ, що визначає основні водогосподарські та інші заходи, які підлягають здійсненню для задоволення перспективних потреб у воді населення і галузей економіки, а також для охорони вод або запобігання їх шкідливим діям;

==Державний облік водокористування. Порядок звітування.==

 

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text статті 25 Водного кодексу України] державний облік водокористування ведеться з метою систематизації даних про забір та використання вод, скидання зворотних вод та забруднюючих речовин, наявність систем оборотного водопостачання та їх потужність, а також про діючі системи очищення стічних вод та їх ефективність. Організація ведення державного обліку водокористування здійснюється Держводагентством.
 

Наказом Мінприроди № 78 від 16.03.2015 р. (зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 03.04.2015 р. за № 382/26827) затверджено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0382-15#Text «Порядок ведення державного обліку водокористування»] та форма звітності № 2ТП-водгосп (річна) «Звіт про використання води». Згідно Порядку ведення державного обліку водокористування, '''звіт про використання води за формою № 2ТП-водгосп (річна)''' <big>'''з 2022 року'''</big> '''буде подаватися в електронній формі через Єдиний державний веб-портал електронних послуг "Портал Дія" або Портал електронних послуг Державного агенства водних ресурсів України.'''
 

Під час державного обліку водокористування систематизуються дані про водокористувачів, які здійснюють діяльність, пов’язану із забором та/або використанням води, скиданням зворотних (стічних) вод та забруднюючих речовин, та: здійснюють забір води із поверхневих та підземних водних об’єктів в обсязі від 5 метрів кубічних води на добу; забирають воду з водопровідних мереж або інших систем водопостачання в обсязі від 5 метрів кубічних води на добу (у середньому протягом календарного року) і передають зворотні (стічні) води до систем водовідведення; забирають воду для зрошення в обсязі від 5 метрів кубічних води на добу (у середньому протягом зрошувального періоду); мають сезонний режим роботи та забирають воду в обсязі від 5 метрів кубічних води на добу ( у середньому протягом періоду його роботи у межах календарного року); мають оборотні системи водопостачання загальною потужністю 1000 метрів кубічних води на добу і більше незалежно від кількості забраної (отриманої) води; використовують воду для виробництва напоїв незалежно від кількості води; здійснюють скид (незалежно від об’єму) зворотних (стічних) вод безпосередньо у водні об’єкти та підземні горизонти; віднесені до галузі гідроенергетики; користуються водними об’єктами для рибогосподарських потреб (крім суден флоту рибної промисловості).
 

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0382-15#Text п. 1.7 Порядку ведення державного обліку], звіт складається на основі даних первинного обліку водокористування за показниками засобів вимірювальної техніки, результатів вимірювань показників якості води (не менше ніж один раз на квартал), які подаються разом зі Звітом. Аналіз достовірності звітних даних здійснюється на підставі наданих водокористувачами даних первинного обліку водокористування та результатів хімічних аналізів води, дозволів на спецводокористування, а також нормативних розрахунків водокористування та водовідведення. У разі припинення своєї діяльності водокористувач письмово інформує Регіональний офіс водних ресурсів.

== Нормативно-правове забезпечення питань використання води як об'єкта оподаткування рентною платою за спеціальне використання води ==

 

Водні відносини в Україні регулюються [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text Водним кодексом], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1264-12#Text Законом України від 25.06.1991 № 1264 „Про охорону навколишнього природного середовища”] та іншими актами законодавства.
Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text статтею 5 Водного кодексу] до водних об’єктів загальнодержавного значення належать: внутрішні морські води, територіальне море, а також акваторії морських портів; підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; водні об’єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.
 

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text статті 13 Водного кодексу] державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється за басейновим принципом на основі державних цільових, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Органами виконавчої влади у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища (на сьогодні – Мінприроди), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства (Держводагентство), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр (Держгеонадра), центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони і раціонального використання вод та відтворення водних ресурсів (Держекоінспекція), та інші органи відповідно до законодавства.
 

Організаційно-економічні заходи щодо забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів передбачають, зокрема: видачу дозволів на спеціальне водокористування; встановлення ставок зборів за спеціальне водокористування; відшкодування у встановленому порядку збитків, заподіяних водним об’єктам у разі порушення вимог законодавства ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text стаття 29 Водного кодексу]). Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text статті 42 Водного кодексу] водокористувачі можуть бути первинними і вторинними. Первинні водокористувачі – це ті, що мають власні водозабірні споруди і відповідне обладнання для забору води. Вторинні водокористувачі (абоненти) – це ті, що не мають власних водозабірних споруд і отримують воду з водозабірних споруд первинних водокористувачів та скидають стічні води в їх системи на умовах, що встановлюються між ними. Спеціальне водокористування здійснюється юридичними і фізичними особами насамперед для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських (у тому числі для цілей аквакультури) та інших державних і громадських потреб ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text стаття 48 Водного кодексу]). Випадки, що не належать до спеціального водокористування, передбачені частиною третьою цієї ж статті вказаного Кодексу. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text частини другої статті 49 Водного кодексу] спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу, який видається, зокрема, у разі використання води водних об’єктів загальнодержавного значення – Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями. Строк видачі дозволу на спеціальне водокористування або надання письмового повідомлення про відмову в його видачі становить не більше тридцяти календарних днів з дня надходження на розгляд заяви та відповідних документів ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text частина четверта статті 49 Водного кодексу]). [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text Частиною п’ятою статті 49 Водного кодексу] передбачено, що органи, зазначені у частині другій цієї статті, зобов’язані протягом п’яти календарних днів з дня надходження заяви на отримання дозволу на спеціальне водокористування надіслати завірені ними копії відповідних документів до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері розвитку водного господарства, у разі використання підземних вод – до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері геологічного вивчення та раціонального використання надр, у разі використання водних об’єктів, віднесених до категорії лікувальних, – до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я.
 

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text Частинами десятою – одинадцятою статті 49 Водного кодексу] визначено, що у дозволі на спеціальне водокористування встановлюються, зокрема, ліміт забору води та ліміт використання води. 

Спеціальне водокористування є платним. Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text статтею 50 Водного кодексу] строки спеціального водокористування встановлюються органами, які видали дозвіл на спеціальне водокористування. Спеціальне водокористування може бути короткостроковим або довгостроковим. Порядок видачі дозволів на спеціальне водокористування затверджений [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/321-2002-%D0%BF#Text постановою Кабінету Міністрів України від 13.03.2002 № 32112] (із змінами, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 16.12.2015 № 117313, далі – [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/321-2002-%D0%BF#Text Порядок № 321]). Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/321-2002-%D0%BF#Text пункту 3 Порядку № 321] видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу на спеціальне водокористування здійснюється відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2806-15#Text Закону України „Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності”]. Дозволи видаються на підставі заявки юридичної або фізичної особи з обґрунтуванням потреби у воді.
 

На сьогодні [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2479-17#Text Законом України від 07.02.2017 № 183014] внесено зміни до Водного кодексу, зокрема, статтю 49 викладено в новій редакції, якою змінено умови видачі дозволів на спеціальне водокористування, а саме, дозвіл на спеціальне водокористування буде видаватися територіальними органами Держводагентства, та визначено вичерпний перелік документів, необхідних для одержання дозволу на спеціальне водокористування.

Файл:Державний облік водокористування. Звітність..docx

2021-06-04T10:30:51Z

Maryna.matviienko:

Державний облік водокористування. Зразок звітності.

Державний облік водокористування

2021-06-04T10:14:19Z

Maryna.matviienko: Створена сторінка: == Нормативна база == * [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#Text Водний кодекс України] * [https://za...

Стягнення аліментів з батьків, позбавлених батьківських прав

2021-03-10T08:30:10Z

Maryna.matviienko:

== <big>Нормативна база</big> ==
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція ООН про права дитини]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України "Про судовий збір"]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закон України «Про охорону дитинства»]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2342-15 Закон України «Про забезпечення організаційно – правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування]»
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1082-20#Text Закон України "Про Державний бюджет України на 2021 рік"]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15 тавня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»]
# [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]

== <big>Підстави позбавлення батьківських прав</big> ==
У статті 164 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] є вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав. Зокрема, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
*не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
*ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
*жорстоко поводяться з дитиною;
*є хронічними алкоголіками або наркоманами;
*вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
*засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.

== <big>Обов’язки батьків з виховання дитини</big> ==
Найчастіше батьківських прав позбавляють у зв’язку з ухиленням від виконання своїх обов’язків по вихованні дитини. 
Обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини закріплені у статті 150 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейного кодексу України]:
*Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
*Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
*Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
*Батьки зобов'язані поважати дитину.
*Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
*Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
*Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
== <big>Наслідки позбавлення батьківських прав</big> ==
Статтею 166 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного Кодексу України] визначено правові наслідки позбавлення батьківських прав, а саме:
*втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;
*перестає бути законним представником дитини;
*втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;
*не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;
*не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);
*втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
'''Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.'''
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенції ООН про права дитини] від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенцією про права дитини] визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава зобов`язується забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ч. 1, 2 ст. 3).

Відповідно до ст. 8 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закону України «Про охорону дитинства»] кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. 
Відповідно до ч. 1 ст. 51 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ст. 180 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України] батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Відповідно до ст. 247 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] – встановлення опіки та піклування не припиняє права дитини на отримання пенсії, аліментів, відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника та інших соціальних виплат, призначених дитині відповідно до законів України, а також права власності дитини на ці виплати.

Згідно зі ст. 31 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2342-15 Закону України «Про забезпечення організаційно – правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»], батьки-вихователі є особами, які заміняють батьків, законними представниками своїх вихованців і захищають їхні права та інтереси в органах державної влади, у тому числі судових, як опікуни або піклувальники без спеціальних на те повноважень. Вони не можуть використовувати надані їм права всупереч інтересам дитини.

Згідно з ч.2 ст.182 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України], розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. 
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1082-20#Text Закону України Про Державний бюджет України на 2021 рік»] прожитковий мінімум для дитини віком від 6 до 18 років становить: з 1 січня 2021 року - 2395 гривень, з 1 липня - 2510 гривень, з 1 грудня - 2618 гривень.

Відповідно до положення ч.1 ст.3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенції про права дитини], ч.ч.7,8 ст.7 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України] при вирішенні будь - яких питань щодо дітей суд повинен керуватися максимальним забезпеченням інтересів дітей. При визначенні розміру аліментів суд згідно з п.17 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»] враховує думку сторін, стан здоров`я та матеріальне становище дитини. '''Таким чином, дитині, в усякому разі, повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.'''
 
Крім того, батьки зобов’язані брати участь у додаткових витратах на дітей [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text ст. 185 СК України] і відшкодовувати шкоду, завдану дитиною [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ст. 1183 Цивільного кодексу України]
 
Позбавлення батька або матері батьківських прав не впливає на обсяг прав самих дітей. Тобто дитина зберігає всі майнові права, засновані на кровній спорідненості, зокрема, право на аліменти, права власності на нерухоме майно або право користування житловим приміщенням.
Крім того, відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ст.1261 ЦК України], діти залишаються спадкоємцями першої черги.
 
Якщо згідно з положеннями частин 3 і 4 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ст. 60 Цивільного кодексу України] судом над дитиною встановлюється опіка чи піклування і опікуном призначається особа інша, ніж державний дитячий заклад, то аліменти необхідно стягувати на користь особи, що призначається опікуном або піклувальником. Якщо за рішенням суду дитина передається до відповідного дитячого закладу, то поширеною є думка про те, що аліменти не можуть стягуватися на користь такого закладу. Адже відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2342-15#Text ч.1 ст. 8 ЗУ Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування] держава здійснює повне забезпечення дітей сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, а також осіб із їх числа. Відповідно передбачено порядок фінансування такого забезпечення за рахунок державного та місцевого бюджетів. Крім того, практично не існує механізму контролю за цільовим використанням коштів, перерахованих як аліменти, зокрема на конкретну дитину.
 
Держава несе субсидіарний (додатковий) обов’язок щодо надання дитині матеріального забезпечення, який може виконуватися різними способами. Одним із таких способів є призначення тимчасової державної матеріальної допомоги дитині у випадках, коли місце проживання її батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину. ЇЇ випата здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Насамперед, метою призначення тимчасової державної допомоги є тимчасове утримання неповнолітньої дитини.
 
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 лютого 2006 р. № 189 затверджено "[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/189-2006-%D0%BF#Text Порядок призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме] (далі – тимчасова державна допомога).

== <big>Порядок розгляду справ про стягнення аліментів з батьків, позбавлених батьківських прав</big> ==
8 червня 2016 року набули чинності зміни, внесені до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України], які захищають права дитини. Відповідно до частини третьої ст. 166 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України], при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно прийматиме рішення про стягнення аліментів на дитину. Навіть якщо ви відмовитеся отримувати аліменти, суд прийме рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов’яже вас відкрити особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
Отже, справи про стягнення аліментів з батьків, позбавлених батьківських прав '''розглядаються в порядку позовного провадження районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами'''. За подання заяви про стягнення аліментів з батьків, позбавлених батьківських прав '''позивач звільняється від сплати судового збору''', відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України "Про судовий збір.]
Якщо в одному позові вимоги про позбавлення батьківських прав (та інші вимоги щодо захисту прав дитини) поєднуються з вимогою про стягнення аліментів, такий позов може подаватися за вибором позивача згідно зі [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text ст. 28 Цивільного процесуального кодексу України].

== <big>Приблизний перелік необхідних доказів для подання позовної заяви:</big> ==
*копія свідоцтва про народження дитини;
*копія ІПН, паспорту дитини (при наявності);
*копія паспорту позивача (одного з батьків, хто звертається з позовом про стягнення аліментів, опікуна, піклувальника тощо);
*копія Розпорядження про встановлення статусу дитини, позбавленої батьківського піклування;
*копія Розпорядження про встановлення піклування над дитиною, позбавленою батьківського піклування;
*копія посвідчення про призначення піклувальником;
*копія рішення суду про позбавлення батьківських прав;
*довідка міської/селищної/сільської ради про місце проживання та склад сім’ї;
*свідоцтво, що підтверджує укладення шлюбу (його розірвання);

[[Категорія:Стягнення аліментів]]
[[Категорія:Позбавлення батьківських прав]]
[[Категорія:Суди]]

Встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території

2021-02-15T12:40:42Z

Maryna.matviienko:

==<big>Нормативна база</big>==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1207-18 Закон України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0640-14 Наказ Міністерства юстиції України від 17 червня 2014 року № 953/5 "Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0015700-98 Постанова Пленум Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення"]
* [http://document.ua/sudova-praktika-rozgljadu-sprav-pro-vstanovlennja-faktiv-sho-doc111294.html Лист Верховного Суду України від 01 січня 2012 року "Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2398-17#Text Закон України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану"]
==<big>Реєстрація розірвання шлюбу</big>==
Шлюб припиняється унаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим та у результаті його розірвання, яке здійснюється за ініціативою одного з подружжя або за спільною заявою подружжя. Згідно з положеннями ч.ч.3, 4 ст. 49 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.

Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Передумовою розгляду справи про встановлення юридичного факту розірвання шлюбу (шлюбних відносин) між подружжям є неможливість здійснення такого в інший законний спосіб.
==<big>Будь-яке рішення, видане на тимчасово окупованій території є недійсним</big>==
Особливо актуальним таке питання постає в реаліях сьогодення, враховуючи факт того, що відносини могли виникнути, змінитися чи припинитися на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відповідно до ч.2 ст.9 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1207-18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України]» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Частиною 3 даної статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1207-18 Закону] передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1294-19 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом МЮ України 18.10.2000 року №52/5], у зв»язку з неможливістю виконувати повноваження відділами державної реєстрації актів цивільного стану Автономної Республіки Крим , міста Севастополя та на тимчасово окупованих територіях, та території проведення АТО, проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення, анулювання здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану за межами цієї території за місцем звернення заявника.Свідоцтво про розірвання шлюбу, яке видане на території тимчасово не підконтрольній Україні не створює правових наслідків.

Згідно зі ст.18 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1207-18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України]» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 315 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільного процесуального кодексу України] суд розглядає справи про встановлення факту розірвання шлюбу.

Відповідно до п. 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-95 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику про справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення]» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Відповідно до ст. 293 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України], <big>'''окреме провадження'''</big> - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Відповідно до ч. ч. 2, 3, 4 ст. 49 [ЦК України|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text] актами цивільного стану є народження фізичної особи, встановлення її походження, набуття громадянства, вихід з громадянства та його втрата, досягнення відповідного віку, надання повної цивільної дієздатності, обмеження цивільної дієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірвання шлюбу, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, зміна імені, інвалідність, смерть тощо. Державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.

Як визначено у ч. 1 ст. 3 [Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану"|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2398-17#Text] державна реєстрація актів цивільного стану у встановлених законом випадках є обов'язковою.

Відомості про реєстрацію, розірвання шлюбу підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян.

Згідно ч. 2 ст. 9 [Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2398-17#Text ], державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану.

Згідно ч. 1 ст. 12 [Закону України "Про державну реєстрацію актів цивільного стану" https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2398-17#Text], внесення відомостей про народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть здійснюється відділами державної реєстрації актів цивільного стану шляхом складання актового запису цивільного стану в електронному вигляді у Державному реєстрі актів цивільного стану громадян та на паперових носіях.

Відповідно до п. 1 [Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0719-00#Text ], затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 жовтня 2000 року N 52/5, державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті.
==<big>Що має бути зазначено у заяві</big>==
'''У заяві повинно бути зазначено:'''
# який факт заявник просить встановити та з якою метою;
# причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
# докази, що підтверджують факт.

=== Перелік необхідних документів: ===
# заява про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території;
# свідоцтво про розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території;
# відповідна відмова, звісно, в письмовій формі органу, на який покладено функцію розірвання шлюбу.
==<big>Порядок розгляду заяви та сплата судового збору</big>==
Справи про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території '''розглядаються в порядку окремого провадження районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.''' За подання заяви про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території '''сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відповідно до Закону України "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Про судовий збір]".'''Відповідно до ч. 1 ст. 316 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України] заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт – ч. 1 ст. 319 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України]. На підставі рішення по справі орган державної реєстрації актів цивільного стану надасть свідоцтво про розірвання шлюбу між подружжям.
 
[[Категорія:Шлюб: укладення, розірвання, визнання недійсним]]
[[Категорія:Цивільні справи окремого провадження]]
[[Категорія:Суди]]

Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення

2021-01-20T13:50:45Z

Maryna.matviienko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text Закон України "Про виконавче провадження"]

== Поняття відстрочки виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Згідно зі ст. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 299 КУпАП] постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено КУпАП або іншими законами України.
 

== Порядок розстрочення сплати суми штрафу за скоєння адміністративного правопорушення ==

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 першою статті 307 КУпАП].
У відповідності до ст. 304 КУпАП [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text] питання, пов'язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Відповідно до положень ст.ст. 298, 299 КУпАП [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text ] постанова про накладення адміністративного стягнення \ обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями посадовими особами і громадянами. При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно ст. 307 КУпАП [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text] штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених ст. 300-1 цього Кодексу [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text ] , а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову. 

В [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 ст. 301 КУпАП] саме встановлюються, що у виключних випадках можлива відстрочка виконання постановВідстрочка виконання постанови прои про накладення адміністративного стягнення.

Однак відстрочити можливо лише виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді: 
1) адміністративного арешту; 
2) виправних робіт чи громадських робіт.[[Файл:Заява про відстрочку.docx|міні|Заява про відстрочку]] 
[[Файл:Зразок клопотання про відстрочку сплати штрафу за вчинене адміністративне правопорушення.docx|міні]]
== Строк відстрочки виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення може бути відстрочено на термін '''<big>до одного місяця </big>''' <big>(</big>[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 частина перша ст. 301 КУпАП]<big>)</big>.

== Органи, які можуть відстрочити виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Відстрочити виконання постанови про накладення адміністративного стягнення може той орган (посадова особа), яка її винесла ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 частина четверта ст. 299 КУпАП]<big>)</big> .
До органів, які можуть відстрочити постанову про накладення адміністративного стягнення належать: 
# адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;
# виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад та їх посадові особами, уповноважені на те КУпАП;
# районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді), а у випадках, передбачених КУпАП , місцеві адміністративні та господарські суди, апеляційні суди та Верховний Суд України;
# органи Національної поліції, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені на те КУпАП.
Статеею 33 Закону України "Про виконавче провадження" [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text] передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки встановлені цим рішенням.

== Суб’єкти ініціювання відстрочки ==
Законодавством не передбачено, хто саме може звертатися до органу, що виніс постанову, з клопотанням про відстрочку. Із цього виходить, що таким правом наділена будь-яка особа, організація, орган, а також орган, що приймає постанову про адміністративне стягнення, теж має право на власний розсуд прийняти рішення про відстрочку у межах закону.

== Підстави для ухвалення рішення про відстрочку ==
Відстрочку виконання постанови слід розглядати як виняток із загального правила. Вона можлива, наприклад, у зв'язку з важкою хворобою особи, притягнутої до відповідальності, якщо цей факт підтверджується довідкою лікувального закладу. Допускається відстрочка у зв'язку із складними сімейними чи особистими обставинами, або у зв'язку з іншими поважними причинами, які дійсно перешкоджають негайному виконанню постанови, при наявності довідок про скрутне матеріальне становище.

== Особливі випадки ==
Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) здійснюється в порядку, встановленому [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1403-19 Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"]. 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 Глава 27 КУпАП] визначає, який саме порядок виконання постанови про накладення штрафу.
Відповідно до третього речення ч.1 ст. 303 КУпАП [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text ] у разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 КУпАП [http://ст.%20301%20КУпАП https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text], перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.
'''Відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text] строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.'''
'''
[[Категорія:адміністративне право]]'''

Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення

2021-01-20T13:27:15Z

Maryna.matviienko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text Закон України "Про виконавче провадження"]

== Поняття відстрочки виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Згідно зі ст. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 299 КУпАП] постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено КУпАП або іншими законами України.
 

'''Порядок розстрочення сплати суми штрафу за скоєння адміністративного правопорушення'''

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 першою статті 307 КУпАП].
У відповідності до ст. 304 КУпАП [[ст. 304 КУпАП|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] питання, пов'язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Відповідно до положень ст.ст. 298,299 КУпАП [[ст.ст. 298, 299 КУпАП|ttps://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] постанова про накладення адміністративного стягнення \ обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями посадовими особами і громадянами. При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно ст. 307 КУпАП [[ст. 307 КУпАП|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу [[300-1 цього Кодексу|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] , а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову. 

В [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 ст. 301 КУпАП] саме встановлюються, що у виключних випадках можлива відстрочка виконання постановВідстрочка виконання постанови прои про накладення адміністративного стягнення.

Однак відстрочити можливо лише виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді: 
1) адміністративного арешту; 
2) виправних робіт чи громадських робіт.[[Файл:Заява про відстрочку.docx|міні|Заява про відстрочку]] 
[[Файл:Зразок клопотання про відстрочку сплати штрафу за вчинене адміністративне правопорушення.docx|міні]]
== Строк відстрочки виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення може бути відстрочено на термін '''<big>до одного місяця </big>''' <big>(</big>[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 частина перша ст. 301 КУпАП]<big>)</big>.

== Органи, які можуть відстрочити виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Відстрочити виконання постанови про накладення адміністративного стягнення може той орган (посадова особа), яка її винесла ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 частина четверта ст. 299 КУпАП]<big>)</big> .
До органів, які можуть відстрочити постанову про накладення адміністративного стягнення належать: 
# адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;
# виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад та їх посадові особами, уповноважені на те КУпАП;
# районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді), а у випадках, передбачених КУпАП , місцеві адміністративні та господарські суди, апеляційні суди та Верховний Суд України;
# органи Національної поліції, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені на те КУпАП.
[[Статтею 33 Закону України "Про виконавче провадження"| https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text]] передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки встановлені цим рішенням.

== Суб’єкти ініціювання відстрочки ==
Законодавством не передбачено, хто саме може звертатися до органу, що виніс постанову, з клопотанням про відстрочку. Із цього виходить, що таким правом наділена будь-яка особа, організація, орган, а також орган, що приймає постанову про адміністративне стягнення, теж має право на власний розсуд прийняти рішення про відстрочку у межах закону.

== Підстави для ухвалення рішення про відстрочку ==
Відстрочку виконання постанови слід розглядати як виняток із загального правила. Вона можлива, наприклад, у зв'язку з важкою хворобою особи, притягнутої до відповідальності, якщо цей факт підтверджується довідкою лікувального закладу. Допускається відстрочка у зв'язку із складними сімейними чи особистими обставинами, або у зв'язку з іншими поважними причинами, які дійсно перешкоджають негайному виконанню постанови, при наявності довідок про скрутне матеріальне становище.

== Особливі випадки ==
Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) здійснюється в порядку, встановленому [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1403-19 Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"]. 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 Глава 27 КУпАП] визначає, який саме порядок виконання постанови про накладення штрафу.
Відповідно до третього речення ч. 1 ст. 303 КУпАП [[ч.1 ст. 130 КУпАП| https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] у разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 КУпАП [http://ст.%20301%20КУпАП https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text], перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.
'''Відповідно до [[пункту 2 частини 4 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text]] строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.'''
'''
[[Категорія:адміністративне право]]'''

Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення

2021-01-20T13:13:52Z

Maryna.matviienko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text Закон України "Про виконавче провадження"]

== Поняття відстрочки виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Згідно зі ст. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 299 КУпАП] постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено КУпАП або іншими законами України.
 
== Відстрочка виконання постанови в частині стягнення штрафу ==
Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 першою статті 307 КУпАП].
У відповідності до ст. 304 КУпАП [[ст. 304 КУпАП|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] питання, пов'язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Відповідно до положень ст.ст. 298,299 КУпАП [[ст.ст. 298, 299 КУпАП|ttps://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] постанова про накладення адміністративного стягнення \ обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями посадовими особами і громадянами. При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно ст. 307 КУпАП [[ст. 307 КУпАП|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу [[300-1 цього Кодексу|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] , а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову. 

В [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 ст. 301 КУпАП] саме встановлюються, що у виключних випадках можлива відстрочка виконання постановВідстрочка виконання постанови прои про накладення адміністративного стягнення.

Однак відстрочити можливо лише виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді: 
1) адміністративного арешту; 
2) виправних робіт чи громадських робіт.[[Файл:Заява про відстрочку.docx|міні|Заява про відстрочку]] 
[[Файл:Зразок клопотання про відстрочку сплати штрафу за вчинене адміністративне правопорушення.docx|міні]]
== Строк відстрочки виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення може бути відстрочено на термін '''<big>до одного місяця </big>''' <big>(</big>[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 частина перша ст. 301 КУпАП]<big>)</big>.

== Органи, які можуть відстрочити виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Відстрочити виконання постанови про накладення адміністративного стягнення може той орган (посадова особа), яка її винесла ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 частина четверта ст. 299 КУпАП]<big>)</big> .
До органів, які можуть відстрочити постанову про накладення адміністративного стягнення належать: 
# адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;
# виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад та їх посадові особами, уповноважені на те КУпАП;
# районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді), а у випадках, передбачених КУпАП , місцеві адміністративні та господарські суди, апеляційні суди та Верховний Суд України;
# органи Національної поліції, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені на те КУпАП.
[[Статтею 33 Закону України "Про виконавче провадження"| https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text]] передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки встановлені цим рішенням.

== Суб’єкти ініціювання відстрочки ==
Законодавством не передбачено, хто саме може звертатися до органу, що виніс постанову, з клопотанням про відстрочку. Із цього виходить, що таким правом наділена будь-яка особа, організація, орган, а також орган, що приймає постанову про адміністративне стягнення, теж має право на власний розсуд прийняти рішення про відстрочку у межах закону.

== Підстави для ухвалення рішення про відстрочку ==
Відстрочку виконання постанови слід розглядати як виняток із загального правила. Вона можлива, наприклад, у зв'язку з важкою хворобою особи, притягнутої до відповідальності, якщо цей факт підтверджується довідкою лікувального закладу. Допускається відстрочка у зв'язку із складними сімейними чи особистими обставинами, або у зв'язку з іншими поважними причинами, які дійсно перешкоджають негайному виконанню постанови, при наявності довідок про скрутне матеріальне становище.

== Особливі випадки ==
Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) здійснюється в порядку, встановленому [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1403-19 Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"]. 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 Глава 27 КУпАП] визначає, який саме порядок виконання постанови про накладення штрафу.
Відповідно до третього речення ч. 1 ст. 303 КУпАП [[ч.1 ст. 130 КУпАП| https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] у разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 КУпАП [http://ст.%20301%20КУпАП https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text], перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.
'''Відповідно до [[пункту 2 частини 4 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text]] строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.'''
'''
[[Категорія:адміністративне право]]'''

Файл:Зразок клопотання про відстрочку сплати штрафу за вчинене адміністративне правопорушення.docx

2021-01-20T13:09:06Z

Maryna.matviienko:

Зразок клопотання про вітрочку сплати штрафу за вчинене адміністративне правопорушення

Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення

2021-01-20T13:07:11Z

Maryna.matviienko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text Закон України "Про виконавче провадження"]

== Поняття відстрочки виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Згідно зі ст. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 299 КУпАП] постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено КУпАП або іншими законами України.
 
== Відстрочка виконання постанови в частині стягнення штрафу ==
Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 першою статті 307 КУпАП].
У відповідності до ст. 304 КУпАП [[ст. 304 КУпАП|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] питання, пов'язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Відповідно до положень ст.ст. 298,299 КУпАП [[ст.ст. 298, 299 КУпАП|ttps://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] постанова про накладення адміністративного стягнення \ обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями посадовими особами і громадянами. При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно ст. 307 КУпАП [[ст. 307 КУпАП|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу [[300-1 цього Кодексу|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] , а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову. 

В [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 ст. 301 КУпАП] саме встановлюються, що у виключних випадках можлива відстрочка виконання постановВідстрочка виконання постанови прои про накладення адміністративного стягнення.

Однак відстрочити можливо лише виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді: 
1) адміністративного арешту; 
2) виправних робіт чи громадських робіт.[[Файл:Заява про відстрочку.docx|міні|Заява про відстрочку]] 

== Строк відстрочки виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення може бути відстрочено на термін '''<big>до одного місяця </big>''' <big>(</big>[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 частина перша ст. 301 КУпАП]<big>)</big>.

== Органи, які можуть відстрочити виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Відстрочити виконання постанови про накладення адміністративного стягнення може той орган (посадова особа), яка її винесла ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 частина четверта ст. 299 КУпАП]<big>)</big> .
До органів, які можуть відстрочити постанову про накладення адміністративного стягнення належать: 
# адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;
# виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад та їх посадові особами, уповноважені на те КУпАП;
# районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді), а у випадках, передбачених КУпАП , місцеві адміністративні та господарські суди, апеляційні суди та Верховний Суд України;
# органи Національної поліції, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені на те КУпАП.
[[Статтею 33 Закону України "Про виконавче провадження"| https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text]] передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки встановлені цим рішенням.

== Суб’єкти ініціювання відстрочки ==
Законодавством не передбачено, хто саме може звертатися до органу, що виніс постанову, з клопотанням про відстрочку. Із цього виходить, що таким правом наділена будь-яка особа, організація, орган, а також орган, що приймає постанову про адміністративне стягнення, теж має право на власний розсуд прийняти рішення про відстрочку у межах закону.

== Підстави для ухвалення рішення про відстрочку ==
Відстрочку виконання постанови слід розглядати як виняток із загального правила. Вона можлива, наприклад, у зв'язку з важкою хворобою особи, притягнутої до відповідальності, якщо цей факт підтверджується довідкою лікувального закладу. Допускається відстрочка у зв'язку із складними сімейними чи особистими обставинами, або у зв'язку з іншими поважними причинами, які дійсно перешкоджають негайному виконанню постанови, при наявності довідок про скрутне матеріальне становище.

== Особливі випадки ==
Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) здійснюється в порядку, встановленому [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1403-19 Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"]. 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 Глава 27 КУпАП] визначає, який саме порядок виконання постанови про накладення штрафу.
Відповідно до третього речення ч. 1 ст. 303 КУпАП [[ч.1 ст. 130 КУпАП| https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] у разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 КУпАП [http://ст.%20301%20КУпАП https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text], перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.
'''Відповідно до [[пункту 2 частини 4 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text]] строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.
'''
[[Категорія:адміністративне право]]

Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення

2021-01-20T09:23:13Z

Maryna.matviienko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text Закон України "Про виконавче провадження"]

== Поняття відстрочки виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Згідно зі ст. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 299 КУпАП] постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено КУпАП або іншими законами України.

'<nowiki/>'''''Відстрочка виконання постанови в частині стягнення штрафу''''''

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 першою статті 307 КУпАП].
У відповідності до ст. 304 КУпАП [[ст. 304 КУпАП|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] питання, пов'язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Відповідно до положень ст.ст. 298,299 КУпАП [[ст.ст. 298, 299 КУпАП|ttps://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] постанова про накладення адміністративного стягнення \ обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями посадовими особами і громадянами. При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно ст. 307 КУпАП [[ст. 307 КУпАП|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею 300-1 цього Кодексу [[300-1 цього Кодексу|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] , а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову. 

В [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 ст. 301 КУпАП] саме встановлюються, що у виключних випадках можлива відстрочка виконання постановВідстрочка виконання постанови прои про накладення адміністративного стягнення.

Однак відстрочити можливо лише виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді: 
1) адміністративного арешту; 
2) виправних робіт чи громадських робіт.[[Файл:Заява про відстрочку.docx|міні|Заява про відстрочку]] 

== Строк відстрочки виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення може бути відстрочено на термін '''<big>до одного місяця </big>''' <big>(</big>[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 частина перша ст. 301 КУпАП]<big>)</big>.

== Органи, які можуть відстрочити виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Відстрочити виконання постанови про накладення адміністративного стягнення може той орган (посадова особа), яка її винесла ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 частина четверта ст. 299 КУпАП]<big>)</big> .
До органів, які можуть відстрочити постанову про накладення адміністративного стягнення належать: 
# адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;
# виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад та їх посадові особами, уповноважені на те КУпАП;
# районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді), а у випадках, передбачених КУпАП , місцеві адміністративні та господарські суди, апеляційні суди та Верховний Суд України;
# органи Національної поліції, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені на те КУпАП.
[[Статтею 33 Закону України "Про виконавче провадження"| https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text]] передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки встановлені цим рішенням.

== Суб’єкти ініціювання відстрочки ==
Законодавством не передбачено, хто саме може звертатися до органу, що виніс постанову, з клопотанням про відстрочку. Із цього виходить, що таким правом наділена будь-яка особа, організація, орган, а також орган, що приймає постанову про адміністративне стягнення, теж має право на власний розсуд прийняти рішення про відстрочку у межах закону.

== Підстави для ухвалення рішення про відстрочку ==
Відстрочку виконання постанови слід розглядати як виняток із загального правила. Вона можлива, наприклад, у зв'язку з важкою хворобою особи, притягнутої до відповідальності, якщо цей факт підтверджується довідкою лікувального закладу. Допускається відстрочка у зв'язку із складними сімейними чи особистими обставинами, або у зв'язку з іншими поважними причинами, які дійсно перешкоджають негайному виконанню постанови, при наявності довідок про скрутне матеріальне становище.

== Особливі випадки ==
Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) здійснюється в порядку, встановленому [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1403-19 Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"]. 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 Глава 27 КУпАП] визначає, який саме порядок виконання постанови про накладення штрафу.
Відповідно до третього речення ч. 1 ст. 303 КУпАП [[ч.1 ст. 130 КУпАП| https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] у разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 КУпАП [http://ст.%20301%20КУпАП https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text], перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.
Відповідно до [[пункту 2 частини 4 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text]] строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

[[Категорія:адміністративне право]]

Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення

2021-01-20T09:19:58Z

Maryna.matviienko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text Закон України "Про виконавче провадження"]

== Поняття відстрочки виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Згідно зі ст. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 299 КУпАП] постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено КУпАП або іншими законами України.

'<nowiki/>'''''Відстрочка виконання постанови в частині стягнення штрафу''''''

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 першою статті 307 КУпАП].
У відповідності до ст. 304 КУпАП [[ст. 304 КУпАП|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] питання, пов'язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Відповідно до положень ст.ст. 298,299 КУпАП [[ст.ст. 298, 299 КУпАП|ttps://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] постанова про накладення адміністративного стягнення \ обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями посадовими особами і громадянами. При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно [[ст. 307 КУпАП|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею [[300-1 цього Кодексу|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] , а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову. 

В [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 ст. 301 КУпАП] саме встановлюються, що у виключних випадках можлива відстрочка виконання постановВідстрочка виконання постанови прои про накладення адміністративного стягнення.

Однак відстрочити можливо лише виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді: 
1) адміністративного арешту; 
2) виправних робіт чи громадських робіт.[[Файл:Заява про відстрочку.docx|міні|Заява про відстрочку]] 

== Строк відстрочки виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення може бути відстрочено на термін '''<big>до одного місяця </big>''' <big>(</big>[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 частина перша ст. 301 КУпАП]<big>)</big>.

== Органи, які можуть відстрочити виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Відстрочити виконання постанови про накладення адміністративного стягнення може той орган (посадова особа), яка її винесла ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 частина четверта ст. 299 КУпАП]<big>)</big> .
До органів, які можуть відстрочити постанову про накладення адміністративного стягнення належать: 
# адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;
# виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад та їх посадові особами, уповноважені на те КУпАП;
# районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді), а у випадках, передбачених КУпАП , місцеві адміністративні та господарські суди, апеляційні суди та Верховний Суд України;
# органи Національної поліції, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені на те КУпАП.
[[Статтею 33 Закону України "Про виконавче провадження"| https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text]] передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки встановлені цим рішенням.

== Суб’єкти ініціювання відстрочки ==
Законодавством не передбачено, хто саме може звертатися до органу, що виніс постанову, з клопотанням про відстрочку. Із цього виходить, що таким правом наділена будь-яка особа, організація, орган, а також орган, що приймає постанову про адміністративне стягнення, теж має право на власний розсуд прийняти рішення про відстрочку у межах закону.

== Підстави для ухвалення рішення про відстрочку ==
Відстрочку виконання постанови слід розглядати як виняток із загального правила. Вона можлива, наприклад, у зв'язку з важкою хворобою особи, притягнутої до відповідальності, якщо цей факт підтверджується довідкою лікувального закладу. Допускається відстрочка у зв'язку із складними сімейними чи особистими обставинами, або у зв'язку з іншими поважними причинами, які дійсно перешкоджають негайному виконанню постанови, при наявності довідок про скрутне матеріальне становище.

== Особливі випадки ==
Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) здійснюється в порядку, встановленому [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1403-19 Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"]. 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 Глава 27 КУпАП] визначає, який саме порядок виконання постанови про накладення штрафу.
Відповідно до третього речення [[ч.1 ст. 130 КУпАП| https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] у разі відстрочки виконання постанови відповідно до [http://ст.%20301%20КУпАП https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text], перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.
Відповідно до [[пункту 2 частини 4 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text]] строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

[[Категорія:адміністративне право]]

Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення

2021-01-16T09:07:56Z

Maryna.matviienko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text Закон України "Про виконавче провадження"]

== Поняття відстрочки виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Згідно зі ст. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 299 КУпАП] постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено КУпАП або іншими законами України.

''''''Відстрочка виконання постанови в частині стягнення штрафу''''''

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 першою статті 307 КУпАП].
У відповідності до [[ст. 304 КУпАП|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] питання, пов'язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Відповідно до положень [[ст.ст. 298, 299 КУпАП|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text ]] постанова про накладення адміністративного стягнення \ обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями посадовими особами і громадянами. При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно [[ст. 307 КУпАП|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text ]] штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею [[300-1 цього Кодексу|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text ]], а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову. 

В [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 ст. 301 КУпАП] саме встановлюються, що у виключних випадках можлива відстрочка виконання постановВідстрочка виконання постанови прои про накладення адміністративного стягнення.

Однак відстрочити можливо лише виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді: 
1) адміністративного арешту; 
2) виправних робіт чи громадських робіт.[[Файл:Заява про відстрочку.docx|міні|Заява про відстрочку]] 

== Строк відстрочки виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення може бути відстрочено на термін '''<big>до одного місяця </big>''' <big>(</big>[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 частина перша ст. 301 КУпАП]<big>)</big>.

== Органи, які можуть відстрочити виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Відстрочити виконання постанови про накладення адміністративного стягнення може той орган (посадова особа), яка її винесла ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 частина четверта ст. 299 КУпАП]<big>)</big> .
До органів, які можуть відстрочити постанову про накладення адміністративного стягнення належать: 
# адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;
# виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад та їх посадові особами, уповноважені на те КУпАП;
# районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді), а у випадках, передбачених КУпАП , місцеві адміністративні та господарські суди, апеляційні суди та Верховний Суд України;
# органи Національної поліції, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені на те КУпАП.
[[Статтею 33 Закону України "Про виконавче провадження"| https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text]] передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки встановлені цим рішенням.

== Суб’єкти ініціювання відстрочки ==
Законодавством не передбачено, хто саме може звертатися до органу, що виніс постанову, з клопотанням про відстрочку. Із цього виходить, що таким правом наділена будь-яка особа, організація, орган, а також орган, що приймає постанову про адміністративне стягнення, теж має право на власний розсуд прийняти рішення про відстрочку у межах закону.

== Підстави для ухвалення рішення про відстрочку ==
Відстрочку виконання постанови слід розглядати як виняток із загального правила. Вона можлива, наприклад, у зв'язку з важкою хворобою особи, притягнутої до відповідальності, якщо цей факт підтверджується довідкою лікувального закладу. Допускається відстрочка у зв'язку із складними сімейними чи особистими обставинами, або у зв'язку з іншими поважними причинами, які дійсно перешкоджають негайному виконанню постанови, при наявності довідок про скрутне матеріальне становище.

== Особливі випадки ==
Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) здійснюється в порядку, встановленому [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1403-19 Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"]. 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 Глава 27 КУпАП] визначає, який саме порядок виконання постанови про накладення штрафу.
Відповідно до третього речення [[ч.1 ст. 130 КУпАП| https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] у разі відстрочки виконання постанови відповідно до [http://ст.%20301%20КУпАП https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text], перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.
Відповідно до [[пункту 2 частини 4 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text ]] строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

[[Категорія:адміністративне право]]

Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення

2021-01-16T07:57:28Z

Maryna.matviienko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text Закон України "Про виконавче провадження"]

== Поняття відстрочки виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Згідно зі ст. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 299 КУпАП] постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено КУпАП або іншими законами України.

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 першою статті 307 КУпАП].
У відповідності до [[ст. 304 КУпАП|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] питання, пов'язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Відповідно до положень [[ст.ст. 298, 299 КУпАП|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text ]] постанова про накладення адміністративного стягнення \ обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями посадовими особами і громадянами. При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно [[ст. 307 КУпАП|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text ]] штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею [[300-1 цього Кодексу|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text ]], а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову. 

В [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 ст. 301 КУпАП] саме встановлюються, що у виключних випадках можлива відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.

Однак відстрочити можливо лише виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді: 
1) адміністративного арешту; 
2) виправних робіт чи громадських робіт.[[Файл:Заява про відстрочку.docx|міні|Заява про відстрочку]] 

== Строк відстрочки виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення може бути відстрочено на термін '''<big>до одного місяця </big>''' <big>(</big>[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 частина перша ст. 301 КУпАП]<big>)</big>.

== Органи, які можуть відстрочити виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Відстрочити виконання постанови про накладення адміністративного стягнення може той орган (посадова особа), яка її винесла ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 частина четверта ст. 299 КУпАП]<big>)</big> .
До органів, які можуть відстрочити постанову про накладення адміністративного стягнення належать: 
# адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;
# виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад та їх посадові особами, уповноважені на те КУпАП;
# районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді), а у випадках, передбачених КУпАП , місцеві адміністративні та господарські суди, апеляційні суди та Верховний Суд України;
# органи Національної поліції, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені на те КУпАП.
[[Статтею 33 Закону України "Про виконавче провадження"| https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text]] передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки встановлені цим рішенням.

== Суб’єкти ініціювання відстрочки ==
Законодавством не передбачено, хто саме може звертатися до органу, що виніс постанову, з клопотанням про відстрочку. Із цього виходить, що таким правом наділена будь-яка особа, організація, орган, а також орган, що приймає постанову про адміністративне стягнення, теж має право на власний розсуд прийняти рішення про відстрочку у межах закону.

== Підстави для ухвалення рішення про відстрочку ==
Відстрочку виконання постанови слід розглядати як виняток із загального правила. Вона можлива, наприклад, у зв'язку з важкою хворобою особи, притягнутої до відповідальності, якщо цей факт підтверджується довідкою лікувального закладу. Допускається відстрочка у зв'язку із складними сімейними чи особистими обставинами, або у зв'язку з іншими поважними причинами, які дійсно перешкоджають негайному виконанню постанови, при наявності довідок про скрутне матеріальне становище.

== Особливі випадки ==
Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) здійснюється в порядку, встановленому [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1403-19 Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"]. 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 Глава 27 КУпАП] визначає, який саме порядок виконання постанови про накладення штрафу.
Відповідно до третього речення [[ч.1 ст. 130 КУпАП| https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] у разі відстрочки виконання постанови відповідно до [http://ст.%20301%20КУпАП https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text], перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.
Відповідно до [[пункту 2 частини 4 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text ]] строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

[[Категорія:адміністративне право]]

Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення

2021-01-16T07:48:32Z

Maryna.matviienko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text Закон України "Про виконавче провадження"]

== Поняття відстрочки виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Згідно зі ст. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 299 КУпАП] постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено КУпАП або іншими законами України.

Постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу, крім постанов про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу за правопорушення у сфері безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), підлягає примусовому виконанню після закінчення строку, установленого частиною [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 першою статті 307 КУпАП].
У відповідності до [[ст. 304 КУпАП|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text]] питання, пов'язані з виконанням постанови про накладення адміністративного стягнення, вирішуються органом (посадовою особою), який виніс постанову.
Відповідно до положень [[ст.ст. 298, 299 КУпАП|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text ]] постанова про накладення адміністративного стягнення \ обов'язковою для виконання державними і громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями посадовими особами і громадянами. При оскарженні постанови про накладення адміністративного стягнення постанова підлягає виконанню після залишення скарги без задоволення, за винятком постанов про застосування заходу стягнення у вигляді попередження, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно [[ст. 307 КУпАП|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text ]] штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтею [[300-1 цього Кодексу|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text ]], а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п'ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Постанова про накладення адміністративного стягнення звертається до виконання органом (посадовою особою), який виніс постанову. 

В [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 ст. 301 КУпАП] саме встановлюються, що у виключних випадках можлива відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.

Однак відстрочити можливо лише виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді: 
1) адміністративного арешту; 
2) виправних робіт чи громадських робіт.[[Файл:Заява про відстрочку.docx|міні|Заява про відстрочку]] 

== Строк відстрочки виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Виконання постанови про накладення адміністративного стягнення може бути відстрочено на термін '''<big>до одного місяця </big>''' <big>(</big>[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 частина перша ст. 301 КУпАП]<big>)</big>.

== Органи, які можуть відстрочити виконання постанови про накладення адміністративного стягнення ==
Відстрочити виконання постанови про накладення адміністративного стягнення може той орган (посадова особа), яка її винесла ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 частина четверта ст. 299 КУпАП]<big>)</big> .
До органів, які можуть відстрочити постанову про накладення адміністративного стягнення належать: 
# адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад;
# виконавчі комітети сільських, селищних, міських рад та їх посадові особами, уповноважені на те КУпАП;
# районні, районні у місті, міські чи міськрайонні суди (судді), а у випадках, передбачених КУпАП , місцеві адміністративні та господарські суди, апеляційні суди та Верховний Суд України;
# органи Національної поліції, органи державних інспекцій та інші органи (посадові особи), уповноважені на те КУпАП.
[[Статтею 33 Закону України "Про виконавче провадження"| https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text]] передбачено, що за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим (хвороба сторони виконавчого провадження, відрядження сторони виконавчого провадження, стихійне лихо тощо), сторони мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення. Рішення про розстрочку виконується в частині та у строки встановлені цим рішенням.

== Суб’єкти ініціювання відстрочки ==
Законодавством не передбачено, хто саме може звертатися до органу, що виніс постанову, з клопотанням про відстрочку. Із цього виходить, що таким правом наділена будь-яка особа, організація, орган, а також орган, що приймає постанову про адміністративне стягнення, теж має право на власний розсуд прийняти рішення про відстрочку у межах закону.

== Підстави для ухвалення рішення про відстрочку ==
Відстрочку виконання постанови слід розглядати як виняток із загального правила. Вона можлива, наприклад, у зв'язку з важкою хворобою особи, притягнутої до відповідальності, якщо цей факт підтверджується довідкою лікувального закладу. Допускається відстрочка у зв'язку із складними сімейними чи особистими обставинами, або у зв'язку з іншими поважними причинами, які дійсно перешкоджають негайному виконанню постанови, при наявності довідок про скрутне матеріальне становище.

== Особливі випадки ==
Відстрочка виконання постанови про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу (за винятком стягнення штрафу на місці вчинення адміністративного правопорушення) здійснюється в порядку, встановленому [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1403-19 Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів"]. 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80732-10 Глава 27 КУпАП] визначає, який саме порядок виконання постанови про накладення штрафу.
Відповідно до третього речення ч.1 ст. 130 КУпАП у разі відстрочки виконання постанови відповідно до ст. 301 КУпАП, перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.
Відповідно до [[пункту 2 частини 4 статті 12 Закону України «Про виконавче провадження»|https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#Text ]] строки пред`явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі надання судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.

[[Категорія:адміністративне право]]

Безоплатна передача земельної ділянки громадянам із земель державної і комунальної власності

2020-09-14T08:49:53Z

Maryna.matviienko:

== Нормативна база ==
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/858-15 Закон України "Про землеустрій"]
*[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень]"
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3613-17/paran249#n249 Закон України "Про Державний земельний кадастр"]
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/ru/1051-2012-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру]"
*[http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/266-2004-%D0%BF Постанова Кабінет Міністрів України від 04 березня 2004 року № 266 "Про затвердження Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text Закон України "Про особисте селянське господарство"]

== Хто може звернутись ==

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n992 Земельного кодексу України] кожен громадянини України може отримати безкоштовно землю для різних потреб. Законодавством не передбачено обмежень у виборі місця розташування такої земельної ділянки.

== Розміри земельних ділянок, що безоплатно передаються громадянам ==

Кожен громадянин може одночасно отримати та приватизувати 6 земельних ділянок різного призначення, тобто передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах зазначених норм, провадиться один раз по кожному виду використання ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 частина четверта статті 116 Земельного кодексу України]). 
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
* для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство;
* для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;
* для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;
* для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
* для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара. Питання набуття громадянами України земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації врегульовані статтями 116, 118, 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного кодексу України] від 25 жовтня 2001 р. (далі — ЗКУ) та ст. 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text Закону «Про особисте селянське господарство»] від 15 травня 2003 року. Згідно з ч. 1 ст. 116 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України або за результатами аукціону. У ч. 3 ст. 116 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] встановлено випадки, коли землі держаної та комунальної власності передаються громадянам України безоплатно. Так, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
# приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
# одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
# одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим кодексом.
Разом із тим у ч. 4 ст. 116 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] встановлено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм безоплатної приватизації, визначених у ч. 1 ст. 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ], провадиться один раз по кожному виду використання. От саме це формулювання закону досить часто неоднозначно тлумачиться органами влади, які покликані забезпечувати законність у земельних та інших відносинах у нашій державі.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам встановлені у ст.121 ЗКУ. Згідно з п. б ч. 1 ст. 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ], громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара. Однак у чинному Земельному кодексі України чітко не встановлено, скільки земельних ділянок має право безоплатно одержати чи скільки разів громадянин України має право подавати клопотання до відповідних органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади для повної реалізації права на безоплатне одержання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель держаної та комунальної власності у межах норми, встановленої у п. б ч. 1 ст. 121 ЗКУ. Згідно зі ст. 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text ЗУ "Про особисте селянське господарство"] для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом. У ч. 2 ст. 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text ЗУ «Про особисте селянське господарство»] встановлено правило, що розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства відповідно до закону.

Нарешті, в ч. 7 ст. 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text Закону «Про особисте селянське господарство»] додатково зазначено, що громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених п. б ч. 1 ст. 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] для ведення особистого селянського господарства.

Надання земельних ділянок громадянам України у власність для ведення особистого підсобного господарства було врегульоване Земельним кодексом України від 18 грудня 1990 р. (в редакції від 13 березня 1992 р.)

Згідно з ч. 1 ст. 56 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] в редакції від 13 березня 1992 р., для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передавалися безоплатно у власність земельні ділянки в межах населених пунктів у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надавалися безоплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара.

Отже, з аналізу ст. 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text Закону «Про особисте селянське господарство»] випливає висновок про те, що громадянину України надано право на ведення особистого селянського господарства на земельній ділянці площею до 2 гектарів . Таке позначення в законі цієї норми слід розуміти таким чином, що громадянин України має право отримати безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею не більше 2 гектари. Таким чином, аналіз наведених норм зазначених законодавчих актів дає підстави для висновку про те, що громадянин України, який отримав безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства меншої площі ніж 2 гектари, є таким, що не повністю реалізував надане йому законом право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. А раз так, то він має право отримати безоплатно у власність принаймні ще одну ділянку з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», яка разом з раніше отриманою ним безоплатно у власність земельною ділянкою з таким же цільовим призначенням не перевищуватиме розмір у 2 гектари. Таким чином, норми чинного земельного законодавства України не містять заборони на повторне звернення громадян України до органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади із заявами про набуття додатково земельних ділянок у межах норм, встановлених у ч. 1 ст. 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]. Тому громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності для ведення особистого селянського господарства загальною площею не більше 2,0 гектарів однією, двома чи більше ділянками, а відповідні органи влади мають право надати громадянину України одну, дві чи більше земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, загальна площа яких не перевищуватиме 2 гектари. Цей же висновок стосується і тих громадян України, які отримали безоплатно у власність земельні ділянки іншого цільового призначення (для житлового будівництва, дачного чи гаражного будівництва тощо) меншого розміру ніж норми їх безоплатної приватизації, встановлені в ст. 121 ЗКУ. Відповідно, дії органів влади, які надали таким громадянам додаткові земельні ділянки такого ж цільового призначення, але загальна площа таких ділянок разом із раніше отриманими не перевищує встановлений законом розмір їх безоплатної приватизації, слід визнати такими, які повністю базуються на законі.

== Куди звертатися для отримання земельної ділянки ==

Громадянам, зацікавленим в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності необхідно звернутися із клопотанням про про надання дозволу на розробку проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n992 Земельного кодексу України], а саме:
* сільської, селищної, міської ради (якщо питання стосуються земель комунальної власності, які розташовані в населених пунктах);
* районної державної адміністрації (якщо питання стосується земель державної власності у межах сіл, селищ, міст районного значення та поза межами населених пунктів для: ведення водного господарства; індивідуального дачного будівництва; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо);
* обласні державні адміністрації (якщо питання стосується земель державної власності у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена
* Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в області (якщо питання стосується земельних ділянок для сільськогосподарських потреб).
{| class="wikitable"
|+
|'''Увага!''' Клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою можна направити в [https://e.land.gov.ua/services електронній формі].
|}

== Вимоги до заяви==
[[Файл:Приватизація земельної ділянки (буклет).jpg|міні]]
[[Файл:Приватизація земельної ділянки (буклет - частина 2).jpg|міні]]

У заяві зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри (в межах норм безоплатної приватизації) [http://odeska.land.gov.ua/info/zrazky-zaiav-shchodo-realizatsii-povnovazhen-z-peredachi-zemel-silskohospodarskoho-pryznachennia-derzhavnoi-vlasnosti-dlia-vsikh-potreb-holovnym-upravlinniam-derzhheokadastru-v-odeskii-oblasti/ (зразки клопотання (заяви)]. До клопотання додаються:
# графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (наприклад, [http://map.land.gov.ua/kadastrova-karta викопіювання з кадастрової карти]);
# погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб);
# документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства);
# копію документа, що посвідчує особу (наприклад, паспорта громадянина України);
# документ що підтверджує право на пільги при отриманні земельних ділянок (у разі наявності останнього).
'''Увага!''' Забороняється вимагати додаткові матеріали та документи (частина шоста статті 118 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n992 Земельного кодексу України]).

== Термін розгляду заяви ==
Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідним органом влади, або про відмову у наданні такого дозволу (мотивовано) має бути прийнято в місячний строк. '''Підставою відмови''' у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою, техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у визначеному порядку.

== [[Розроблення документації землеустрою|Розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки]] ==

У разі прийняття уповноваженим органом рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки потрібно замовити в землевпорядній організації виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. 
'''''Розробником проекту землеустрою''''' може бути лише фізична особа - підприємець, яка володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником (частина друга статті 26 Закону України "Про землеустрій"). 
Складання документації із землеустрою передбачає, що інженер-землевпорядник повинен визначити точні межі земельної ділянки, їх геодезичні координати і скласти кадастровий план земельної ділянки для внесення в майбутньому відомостей про виділену земельну ділянку до Державного земельного кадастру, а також може стати в нагоді для відновлення меж ділянки і захисті права на землю. 
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розроблятиметься виконавцем (землевпорядною організацією) на підставі укладеного із замовником [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/266-2004-%D0%BF договору]. 
Термін виконання робіт згідно із законодавством не може перевищувати '''6 місяців'''.

== Погодження проекту землеустрою ==
Проект відведення земельної ділянки підлягає погодженню з:
# [http://land.gov.ua/info/terytorialni-orhany-derzhheokadastru/ ''територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру;'']
# [http://www.dabi.gov.ua/pro-dabi/strukturni-pidrozdily-dabi/ ''управлінням з питань містобудування та архітектури місцевої державної адміністрації або місцевої ради''] (у випадку місцезнаходження земельної ділянки у межах населеного пункту або на якій планується розташування об'єкта будівництва);
# іншими організаціями (органами лісового, водного господарства, охорони культурної спадщини, екології тощо) в окремих індивідуальних випадках.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки також включає перелік документів, визначених [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/858-15/page Законом України "Про землеустрій" (стаття 50)].

'''Строк розгляду:''' протягом 10 робочих днів з дня одержання проекту або його копії відповідні органи зобов'язані безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

'''Підстава для відмови:''' лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. Зміна типу акціонерного товариства або перетворення акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою або технічної документації із землеустрою (доповнення).

== Реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі ==
Для реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі необхідно звернутися до [http://land.gov.ua/info/terytorialni-orhany-derzhheokadastru/ територіального органу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру] за місцем розташування земельної ділянки із:
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1051-2012-%D0%BF заявою про внесення відомостей до Державного земельного кадастру] ''(додаток 22)'';
# оригіналом документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (погоджений проект землеустрою, за потреби, позитивний висновок експертизи);
# документацією із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.
'''Строк розгляду заяви:''' 14 днів ([http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/ru/1051-2012-%D0%BF пункт 73 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого пстановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051] ".

'''Вартість: '''внесення відомостей до Державного земельного кадастру здійснюється безоплатно (додаток 3 до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/835-2011-%D0%BF постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2011 року № 835 "Деякі питання надання Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг"]). 
Крім того, на підтвердження державної реєстрації заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, в якому зазначаються відомості внесені до Поземельної книги, зокрема, кадастровий номер. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.

== Затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ==

Для затвердження проекту землеустрою особі необхідно надати до місцевої ради або місцевої державної адміністрації клопотання про затвердження проекту землеустрою.

До клопотання додаються: 
екземпляр погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 
витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
{| class="wikitable"
|-
| Замовити цю послугу також можна на порталі державних послуг [https://igov.org.ua/service/1419/general iGov.org.ua]
|}
'''Строк розгляду:''' 2 тижні з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із Законом України "Про державну експертизу землевпорядної документації" після отримання позитивного висновку такої експертизи).

Рішення про затвердження проекту землеустрою є одночасно рішенням про передачу земельної ділянку у власність чи у користування.

== Реєстрація права власності на земельну ділянку ==

Реєстрацію права власності на земельну ділянку здійснюють територіальні органи Міністерства юстиції; виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, в тому числі через центри надання адміністративних послуг; нотаріус.

'''Перелік необхідних документів:'''
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1504-16 заява встановленої форми;]
# документ, що посвідчує особу;
# засвідчена копія рішення про безоплатну передачу земельної ділянки;
# витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку;
# документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - в розмірі 0,1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 частина перша статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]).
'''Строк розгляду:''' до 5 робочих днів.

== Судова практика ==
[http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78626478?fbclid=IwAR0aBrDTR9ktZrkd7POOxc8CKo9loKedvJB-k2JCxm5tdc9rJyt9C0b07uE Постанова Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а] (за позовом громадянина до селищної ради про визнання незаконним рішення ради про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

== Див. також ==
* [[Порядок державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі]]
* [[Порядок отримання земель для сінокосіння і випасання худоби]]
* [[Приватизація земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян]]
* [[Реєстрація права власності на земельну ділянку]]
* [[Розроблення документації землеустрою]]
[[Категорія:Право власності на землю‎]]
[[Категорія:Територіальні органи]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України‎]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]
[[Категорія:Нотаріат]]

Безоплатна передача земельної ділянки громадянам із земель державної і комунальної власності

2020-09-14T08:48:46Z

Maryna.matviienko:

== Нормативна база ==
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/858-15 Закон України "Про землеустрій"]
*[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень]"
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3613-17/paran249#n249 Закон України "Про Державний земельний кадастр"]
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/ru/1051-2012-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру]"
*[http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/266-2004-%D0%BF Постанова Кабінет Міністрів України від 04 березня 2004 року № 266 "Про затвердження Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text Закон України "Про особисте селянське господарство"]

== Хто може звернутись ==

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n992 Земельного кодексу України] кожен громадянини України може отримати безкоштовно землю для різних потреб. Законодавством не передбачено обмежень у виборі місця розташування такої земельної ділянки.

== Розміри земельних ділянок, що безоплатно передаються громадянам ==

Кожен громадянин може одночасно отримати та приватизувати 6 земельних ділянок різного призначення, тобто передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах зазначених норм, провадиться один раз по кожному виду використання ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 частина четверта статті 116 Земельного кодексу України]). 
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
* для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство;
* для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;
* для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;
* для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
* для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;
для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара. Питання набуття громадянами України земельних ділянок у власність для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації врегульовані статтями 116, 118, 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного кодексу України] від 25 жовтня 2001 р. (далі — ЗКУ) та ст. 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text Закону «Про особисте селянське господарство»] від 15 травня 2003 року. Згідно з ч. 1 ст. 116 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених Земельним кодексом України або за результатами аукціону. У ч. 3 ст. 116 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] встановлено випадки, коли землі держаної та комунальної власності передаються громадянам України безоплатно. Так, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:
# приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;
# одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;
# одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим кодексом.
Разом із тим у ч. 4 ст. 116 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] встановлено, що передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм безоплатної приватизації, визначених у ч. 1 ст. 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ], провадиться один раз по кожному виду використання. От саме це формулювання закону досить часто неоднозначно тлумачиться органами влади, які покликані забезпечувати законність у земельних та інших відносинах у нашій державі.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам встановлені у ст.121 ЗКУ. Згідно з п. б ч. 1 ст. 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ], громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара. Однак у чинному Земельному кодексі України чітко не встановлено, скільки земельних ділянок має право безоплатно одержати чи скільки разів громадянин України має право подавати клопотання до відповідних органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади для повної реалізації права на безоплатне одержання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель держаної та комунальної власності у межах норми, встановленої у п. б ч. 1 ст. 121 ЗКУ. Згідно зі ст. 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text ЗУ "Про особисте селянське господарство"] для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом. У ч. 2 ст. 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text ЗУ «Про особисте селянське господарство»] встановлено правило, що розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства відповідно до закону.

Нарешті, в ч. 7 ст. 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text Закону «Про особисте селянське господарство»] додатково зазначено, що громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених п. б ч. 1 ст. 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] для ведення особистого селянського господарства.

Надання земельних ділянок громадянам України у власність для ведення особистого підсобного господарства було врегульоване Земельним кодексом України від 18 грудня 1990 р. (в редакції від 13 березня 1992 р.)

Згідно з ч. 1 ст. 56 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] в редакції від 13 березня 1992 р., для ведення особистого підсобного господарства громадянам за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передавалися безоплатно у власність земельні ділянки в межах населених пунктів у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надавалися безоплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара.

Отже, з аналізу ст. 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text Закону «Про особисте селянське господарство»] випливає висновок про те, що громадянину України надано право на ведення особистого селянського господарства на земельній ділянці площею до 2 гектарів . Таке позначення в законі цієї норми слід розуміти таким чином, що громадянин України має право отримати безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею не більше 2 гектари. Таким чином, аналіз наведених норм зазначених законодавчих актів дає підстави для висновку про те, що громадянин України, який отримав безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства меншої площі ніж 2 гектари, є таким, що не повністю реалізував надане йому законом право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. А раз так, то він має право отримати безоплатно у власність принаймні ще одну ділянку з цільовим призначенням «для ведення особистого селянського господарства», яка разом з раніше отриманою ним безоплатно у власність земельною ділянкою з таким же цільовим призначенням не перевищуватиме розмір у 2 гектари. Таким чином, норми чинного земельного законодавства України не містять заборони на повторне звернення громадян України до органів місцевого самоврядування або органів виконавчої влади із заявами про набуття додатково земельних ділянок у межах норм, встановлених у ч. 1 ст. 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]. Тому громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності для ведення особистого селянського господарства загальною площею не більше 2,0 гектарів однією, двома чи більше ділянками, а відповідні органи влади мають право надати громадянину України одну, дві чи більше земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства, загальна площа яких не перевищуватиме 2 гектари. Цей же висновок стосується і тих громадян України, які отримали безоплатно у власність земельні ділянки іншого цільового призначення (для житлового будівництва, дачного чи гаражного будівництва тощо) меншого розміру ніж норми їх безоплатної приватизації, встановлені в ст. 121 ЗКУ. Відповідно, дії органів влади, які надали таким громадянам додаткові земельні ділянки такого ж цільового призначення, але загальна площа таких ділянок разом із раніше отриманими не перевищує встановлений законом розмір їх безоплатної приватизації, слід визнати такими, які повністю базуються на законі.

== Куди звертатися для отримання земельної ділянки ==

Громадянам, зацікавленим в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності необхідно звернутися із клопотанням про про надання дозволу на розробку проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n992 Земельного кодексу України], а саме:
* сільської, селищної, міської ради (якщо питання стосуються земель комунальної власності, які розташовані в населених пунктах);
* районної державної адміністрації (якщо питання стосується земель державної власності у межах сіл, селищ, міст районного значення та поза межами населених пунктів для: ведення водного господарства; індивідуального дачного будівництва; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо);
* обласні державні адміністрації (якщо питання стосується земель державної власності у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена
* Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в області (якщо питання стосується земельних ділянок для сільськогосподарських потреб).
{| class="wikitable"
|+
|'''Увага!''' Клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою можна направити в [https://e.land.gov.ua/services електронній формі].
|}

== Вимоги до заяви==
[[Файл:Приватизація земельної ділянки (буклет).jpg|міні]]
[[Файл:Приватизація земельної ділянки (буклет - частина 2).jpg|міні]]

У заяві зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри (в межах норм безоплатної приватизації) [http://odeska.land.gov.ua/info/zrazky-zaiav-shchodo-realizatsii-povnovazhen-z-peredachi-zemel-silskohospodarskoho-pryznachennia-derzhavnoi-vlasnosti-dlia-vsikh-potreb-holovnym-upravlinniam-derzhheokadastru-v-odeskii-oblasti/ (зразки клопотання (заяви)]. До клопотання додаються:
# графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (наприклад, [http://map.land.gov.ua/kadastrova-karta викопіювання з кадастрової карти]);
# погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб);
# документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства);
# копію документа, що посвідчує особу (наприклад, паспорта громадянина України);
# документ що підтверджує право на пільги при отриманні земельних ділянок (у разі наявності останнього).
'''Увага!''' Забороняється вимагати додаткові матеріали та документи (частина шоста статті 118 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n992 Земельного кодексу України]).

== Термін розгляду заяви ==
Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідним органом влади, або про відмову у наданні такого дозволу (мотивовано) має бути прийнято в місячний строк. '''Підставою відмови''' у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою, техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у визначеному порядку.

== [[Розроблення документації землеустрою|Розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки]] ==

У разі прийняття уповноваженим органом рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки потрібно замовити в землевпорядній організації виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. 
'''''Розробником проекту землеустрою''''' може бути лише фізична особа - підприємець, яка володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником (частина друга статті 26 Закону України "Про землеустрій"). 
Складання документації із землеустрою передбачає, що інженер-землевпорядник повинен визначити точні межі земельної ділянки, їх геодезичні координати і скласти кадастровий план земельної ділянки для внесення в майбутньому відомостей про виділену земельну ділянку до Державного земельного кадастру, а також може стати в нагоді для відновлення меж ділянки і захисті права на землю. 
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розроблятиметься виконавцем (землевпорядною організацією) на підставі укладеного із замовником [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/266-2004-%D0%BF договору]. 
Термін виконання робіт згідно із законодавством не може перевищувати '''6 місяців'''.

== Погодження проекту землеустрою ==
Проект відведення земельної ділянки підлягає погодженню з:
# [http://land.gov.ua/info/terytorialni-orhany-derzhheokadastru/ ''територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру;'']
# [http://www.dabi.gov.ua/pro-dabi/strukturni-pidrozdily-dabi/ ''управлінням з питань містобудування та архітектури місцевої державної адміністрації або місцевої ради''] (у випадку місцезнаходження земельної ділянки у межах населеного пункту або на якій планується розташування об'єкта будівництва);
# іншими організаціями (органами лісового, водного господарства, охорони культурної спадщини, екології тощо) в окремих індивідуальних випадках.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки також включає перелік документів, визначених [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/858-15/page Законом України "Про землеустрій" (стаття 50)].

'''Строк розгляду:''' протягом 10 робочих днів з дня одержання проекту або його копії відповідні органи зобов'язані безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

'''Підстава для відмови:''' лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. Зміна типу акціонерного товариства або перетворення акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою або технічної документації із землеустрою (доповнення).

== Реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі ==
Для реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі необхідно звернутися до [http://land.gov.ua/info/terytorialni-orhany-derzhheokadastru/ територіального органу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру] за місцем розташування земельної ділянки із:
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1051-2012-%D0%BF заявою про внесення відомостей до Державного земельного кадастру] ''(додаток 22)'';
# оригіналом документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (погоджений проект землеустрою, за потреби, позитивний висновок експертизи);
# документацією із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.
'''Строк розгляду заяви:''' 14 днів ([http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/ru/1051-2012-%D0%BF пункт 73 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого пстановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051] ".

'''Вартість: '''внесення відомостей до Державного земельного кадастру здійснюється безоплатно (додаток 3 до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/835-2011-%D0%BF постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2011 року № 835 "Деякі питання надання Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг"]). 
Крім того, на підтвердження державної реєстрації заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, в якому зазначаються відомості внесені до Поземельної книги, зокрема, кадастровий номер. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.

== Затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ==

Для затвердження проекту землеустрою особі необхідно надати до місцевої ради або місцевої державної адміністрації клопотання про затвердження проекту землеустрою.

До клопотання додаються: 
екземпляр погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 
витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
{| class="wikitable"
|-
| Замовити цю послугу також можна на порталі державних послуг [https://igov.org.ua/service/1419/general iGov.org.ua]
|}
'''Строк розгляду:''' 2 тижні з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із Законом України "Про державну експертизу землевпорядної документації" після отримання позитивного висновку такої експертизи).

Рішення про затвердження проекту землеустрою є одночасно рішенням про передачу земельної ділянку у власність чи у користування.

== Реєстрація права власності на земельну ділянку ==

Реєстрацію права власності на земельну ділянку здійснюють територіальні органи Міністерства юстиції; виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, в тому числі через центри надання адміністративних послуг; нотаріус.

'''Перелік необхідних документів:'''
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1504-16 заява встановленої форми;]
# документ, що посвідчує особу;
# засвідчена копія рішення про безоплатну передачу земельної ділянки;
# витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку;
# документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - в розмірі 0,1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 частина перша статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]).
'''Строк розгляду:''' до 5 робочих днів.

== Судова практика ==
[http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78626478?fbclid=IwAR0aBrDTR9ktZrkd7POOxc8CKo9loKedvJB-k2JCxm5tdc9rJyt9C0b07uE Постанова Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а] (за позовом громадянина до селищної ради про визнання незаконним рішення ради про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

== Див. також ==
* [[Порядок державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі]]
* [[Порядок отримання земель для сінокосіння і випасання худоби]]
* [[Приватизація земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян]]
* [[Реєстрація права власності на земельну ділянку]]
* [[Розроблення документації землеустрою]]
[[Категорія:Право власності на землю‎]]
[[Категорія:Територіальні органи]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України‎]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]
[[Категорія:Нотаріат]]

Безоплатна передача земельної ділянки громадянам із земель державної і комунальної власності

2020-09-11T07:54:56Z

Maryna.matviienko:

== Нормативна база ==
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/858-15 Закон України "Про землеустрій"]
*[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень]"
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3613-17/paran249#n249 Закон України "Про Державний земельний кадастр"]
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/ru/1051-2012-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру]"
*[http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/266-2004-%D0%BF Постанова Кабінет Міністрів України від 04 березня 2004 року № 266 "Про затвердження Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text Закон України "Про особисте селянське господарство"]

== Хто може звернутись ==

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n992 Земельного кодексу України] кожен громадянини України може отримати безкоштовно землю для різних потреб. Законодавством не передбачено обмежень у виборі місця розташування такої земельної ділянки.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам встановлені у ст. 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного кодексу України (далі ЗКУ)]. Згідно з п. б ч.1 ст. 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ], громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара. Однак у чинному Земельному кодексі України чіико не встановлено, скільки земельних ділянок має право безоплатно одержати чи скільки разів громадянин України має право подавати клопотання до відповідних органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади для повної реалізації права на безоплатне одержання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності у межах норми, встановленої у п. б ч.1 ст. 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ].

Земельні відносини щодо набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства регулюються і спеціальним Законом - [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text "Про особисте селянське господарство"].

== Розміри земельних ділянок, що безоплатно передаються громадянам ==

Кожен громадянин може одночасно отримати та приватизувати 6 земельних ділянок різного призначення, тобто передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах зазначених норм, провадиться один раз по кожному виду використання ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 частина четверта статті 116 Земельного кодексу України]). 
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
* для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство;
* для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;
* для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;
* для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
* для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;
* для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара. Згідно зі ст. 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text ЗУ "Про особисте селянське господарство"] для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом. У ч.2 ст. 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text ЗУ "Про особисте селянське господарство]" встановлено правило, що розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства відповідно до закону. В ч. 7 ст. 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text ЗУ "Про особисте селянське господарство"] додатково зазначено, що громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених п.б ч.1 ст. 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] для ведення особистого селянського господарства. Надання земельних ділянок громадянам України у власність для ведення підсобного господарства було врегульоване [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельним кодексом України] від 18 грудня 1990 р. (в редакції від 13 березня 1992 р.). Згідно з ч.1 ст. 56 ЗКУ в редакції від 13 березня 1992 р., для ведення особистого підсобного носподарства за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передавалися безоплатно у власність земельні ділянки в межах населених пунктів у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надавалися безоплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара. Отже, з аналізу ст. 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text Закону "Про особисте селянське господарство"] випливає висновок про те, що громадянину України надано право на ведення особистого селянського господарства на земельній ділянці площею до 2 гектарів. Таке позначення в законі цієї норми слід розуміти таким чином, що громадянин України має право отримати безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею не більше 2 гектари. Однак рівень забезпеченості вільними земельними ділянками різних регіонів України є різним. Таким чином, аналіз наведених норм зазначених законодавчих актів дає підстави для висновку про те, що громадянин України, який отримав безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства меншої площі наж 2 гектари, є таким, що не повністю реалізував надане йому законом право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. А раз так, то він має право отримати безоплатно у власність принаймні ще одну ділянку з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства", яка разом з раніше отриманою ним безоплатно у власність земельною ділянкою з таким же цільовим призначенням не перевищуватиме розмір у 2 гектари.

== Куди звертатися для отримання земельної ділянки ==

Громадянам, зацікавленим в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності необхідно звернутися із клопотанням про про надання дозволу на розробку проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n992 Земельного кодексу України], а саме:
* сільської, селищної, міської ради (якщо питання стосуються земель комунальної власності, які розташовані в населених пунктах);
* районної державної адміністрації (якщо питання стосується земель державної власності у межах сіл, селищ, міст районного значення та поза межами населених пунктів для: ведення водного господарства; індивідуального дачного будівництва; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо);
* обласні державні адміністрації (якщо питання стосується земель державної власності у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена
* Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в області (якщо питання стосується земельних ділянок для сільськогосподарських потреб).
{| class="wikitable"
|+
|'''Увага!''' Клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою можна направити в [https://e.land.gov.ua/services електронній формі].
|}

== Вимоги до заяви==
[[Файл:Приватизація земельної ділянки (буклет).jpg|міні]]
[[Файл:Приватизація земельної ділянки (буклет - частина 2).jpg|міні]]

У заяві зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри (в межах норм безоплатної приватизації) [http://odeska.land.gov.ua/info/zrazky-zaiav-shchodo-realizatsii-povnovazhen-z-peredachi-zemel-silskohospodarskoho-pryznachennia-derzhavnoi-vlasnosti-dlia-vsikh-potreb-holovnym-upravlinniam-derzhheokadastru-v-odeskii-oblasti/ (зразки клопотання (заяви)]. До клопотання додаються:
# графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (наприклад, [http://map.land.gov.ua/kadastrova-karta викопіювання з кадастрової карти]);
# погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб);
# документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства);
# копію документа, що посвідчує особу (наприклад, паспорта громадянина України);
# документ що підтверджує право на пільги при отриманні земельних ділянок (у разі наявності останнього).
'''Увага!''' Забороняється вимагати додаткові матеріали та документи (частина шоста статті 118 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n992 Земельного кодексу України]).

== Термін розгляду заяви ==
Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідним органом влади, або про відмову у наданні такого дозволу (мотивовано) має бути прийнято в місячний строк. '''Підставою відмови''' у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою, техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у визначеному порядку.

== [[Розроблення документації землеустрою|Розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки]] ==

У разі прийняття уповноваженим органом рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки потрібно замовити в землевпорядній організації виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. 
'''''Розробником проекту землеустрою''''' може бути лише фізична особа - підприємець, яка володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником (частина друга статті 26 Закону України "Про землеустрій"). 
Складання документації із землеустрою передбачає, що інженер-землевпорядник повинен визначити точні межі земельної ділянки, їх геодезичні координати і скласти кадастровий план земельної ділянки для внесення в майбутньому відомостей про виділену земельну ділянку до Державного земельного кадастру, а також може стати в нагоді для відновлення меж ділянки і захисті права на землю. 
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розроблятиметься виконавцем (землевпорядною організацією) на підставі укладеного із замовником [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/266-2004-%D0%BF договору]. 
Термін виконання робіт згідно із законодавством не може перевищувати '''6 місяців'''.

== Погодження проекту землеустрою ==
Проект відведення земельної ділянки підлягає погодженню з:
# [http://land.gov.ua/info/terytorialni-orhany-derzhheokadastru/ ''територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру;'']
# [http://www.dabi.gov.ua/pro-dabi/strukturni-pidrozdily-dabi/ ''управлінням з питань містобудування та архітектури місцевої державної адміністрації або місцевої ради''] (у випадку місцезнаходження земельної ділянки у межах населеного пункту або на якій планується розташування об'єкта будівництва);
# іншими організаціями (органами лісового, водного господарства, охорони культурної спадщини, екології тощо) в окремих індивідуальних випадках.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки також включає перелік документів, визначених [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/858-15/page Законом України "Про землеустрій" (стаття 50)].

'''Строк розгляду:''' протягом 10 робочих днів з дня одержання проекту або його копії відповідні органи зобов'язані безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

'''Підстава для відмови:''' лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. Зміна типу акціонерного товариства або перетворення акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою або технічної документації із землеустрою (доповнення).

== Реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі ==
Для реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі необхідно звернутися до [http://land.gov.ua/info/terytorialni-orhany-derzhheokadastru/ територіального органу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру] за місцем розташування земельної ділянки із:
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1051-2012-%D0%BF заявою про внесення відомостей до Державного земельного кадастру] ''(додаток 22)'';
# оригіналом документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (погоджений проект землеустрою, за потреби, позитивний висновок експертизи);
# документацією із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.
'''Строк розгляду заяви:''' 14 днів ([http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/ru/1051-2012-%D0%BF пункт 73 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого пстановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051] ".

'''Вартість: '''внесення відомостей до Державного земельного кадастру здійснюється безоплатно (додаток 3 до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/835-2011-%D0%BF постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2011 року № 835 "Деякі питання надання Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг"]). 
Крім того, на підтвердження державної реєстрації заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, в якому зазначаються відомості внесені до Поземельної книги, зокрема, кадастровий номер. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.

== Затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ==

Для затвердження проекту землеустрою особі необхідно надати до місцевої ради або місцевої державної адміністрації клопотання про затвердження проекту землеустрою.

До клопотання додаються: 
екземпляр погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 
витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
{| class="wikitable"
|-
| Замовити цю послугу також можна на порталі державних послуг [https://igov.org.ua/service/1419/general iGov.org.ua]
|}
'''Строк розгляду:''' 2 тижні з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із Законом України "Про державну експертизу землевпорядної документації" після отримання позитивного висновку такої експертизи).

Рішення про затвердження проекту землеустрою є одночасно рішенням про передачу земельної ділянку у власність чи у користування.

== Реєстрація права власності на земельну ділянку ==

Реєстрацію права власності на земельну ділянку здійснюють територіальні органи Міністерства юстиції; виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, в тому числі через центри надання адміністративних послуг; нотаріус.

'''Перелік необхідних документів:'''
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1504-16 заява встановленої форми;]
# документ, що посвідчує особу;
# засвідчена копія рішення про безоплатну передачу земельної ділянки;
# витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку;
# документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - в розмірі 0,1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 частина перша статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]).
'''Строк розгляду:''' до 5 робочих днів.

== Судова практика ==
[http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78626478?fbclid=IwAR0aBrDTR9ktZrkd7POOxc8CKo9loKedvJB-k2JCxm5tdc9rJyt9C0b07uE Постанова Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а] (за позовом громадянина до селищної ради про визнання незаконним рішення ради про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

== Див. також ==
* [[Порядок державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі]]
* [[Порядок отримання земель для сінокосіння і випасання худоби]]
* [[Приватизація земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян]]
* [[Реєстрація права власності на земельну ділянку]]
* [[Розроблення документації землеустрою]]
[[Категорія:Право власності на землю‎]]
[[Категорія:Територіальні органи]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України‎]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]
[[Категорія:Нотаріат]]

Безоплатна передача земельної ділянки громадянам із земель державної і комунальної власності

2020-09-11T07:26:01Z

Maryna.matviienko:

== Нормативна база ==
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/858-15 Закон України "Про землеустрій"]
*[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень]"
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3613-17/paran249#n249 Закон України "Про Державний земельний кадастр"]
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/ru/1051-2012-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051 "Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру]"
*[http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/266-2004-%D0%BF Постанова Кабінет Міністрів України від 04 березня 2004 року № 266 "Про затвердження Типового договору про розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text Закон України "Про особисте селянське господарство"]

== Хто може звернутись ==

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n992 Земельного кодексу України] кожен громадянини України може отримати безкоштовно землю для різних потреб. Законодавством не передбачено обмежень у виборі місця розташування такої земельної ділянки.

Норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам встановлені у ст. 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного кодексу України (далі ЗКУ)]. Згідно з п. б ч.1 ст. 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ], громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства в розмірі не більше 2,0 гектара. Однак у чинному Земельному кодексі України чіико не встановлено, скільки земельних ділянок має право безоплатно одержати чи скільки разів громадянин України має право подавати клопотання до відповідних органів місцевого самоврядування чи органів виконавчої влади для повної реалізації права на безоплатне одержання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності у межах норми, встановленої у п. б ч.1 ст. 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ].

Земельні відносини щодо набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства регулюються і спеціальним Законом - [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text "Про особисте селянське господарство"].

== Розміри земельних ділянок, що безоплатно передаються громадянам ==

Кожен громадянин може одночасно отримати та приватизувати 6 земельних ділянок різного призначення, тобто передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах зазначених норм, провадиться один раз по кожному виду використання ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 частина четверта статті 116 Земельного кодексу України]). 
Громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:
* для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство;
* для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;
* для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;
* для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;
* для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;
* для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара. Згідно зі ст. 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text ЗУ "Про особисте селянське господарство"] для ведення особистого селянського господарства використовують земельні ділянки розміром не більше 2,0 гектара, передані фізичним особам у власність або оренду в порядку, встановленому законом. У ч.2 ст. 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text ЗУ "Про особисте селянське господарство]" встановлено правило, що розмір земельної ділянки особистого селянського господарства може бути збільшений у разі отримання в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) та її спадкування членами особистого селянського господарства відповідно до закону. В ч. 7 ст. 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text ЗУ "Про особисте селянське господарство"] додатково зазначено, що громадяни України, які реалізували своє право на безоплатну приватизацію земельної ділянки для ведення особистого підсобного господарства в розмірі менше 2,0 гектара, мають право на збільшення земельної ділянки в межах норм, установлених п.б ч.1 ст. 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] для ведення особистого селянського господарства. Надання земельних ділянок громадянам України у власність для ведення підсобного господарства було врегульоване [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельним кодексом України] від 18 грудня 1990 р. (в редакції від 13 березня 1992 р.). Згідно з ч.1 ст. 56 ЗКУ в редакції від 13 березня 1992 р., для ведення особистого підсобного носподарства за рішенням сільської, селищної, міської Ради народних депутатів передавалися безоплатно у власність земельні ділянки в межах населених пунктів у розмірах, вказаних у земельно-облікових документах, або надавалися безоплатно у власність у розмірі не більше 0,6 гектара. Отже, з аналізу ст. 5 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/742-15#Text Закону "Про особисте селянське господарство"] випливає висновок про те, що громадянину України надано право на ведення особистого селянського господарства на земельній ділянці площею до 2 гектарів. Таке позначення в законі цієї норми слід розуміти таким чином, що громадянин України має право отримати безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства площею не більше 2 гектари. Однак рівень забезпеченості вільними земельними ділянками різних регіонів України є різним. Таким чином, аналіз наведених норм зазначених законодавчих актів дає підстави для висновку про те, що громадянин України, який отримав безоплатно у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства меншої площі наж 2 гектари, є таким, що не повністю реалізував надане йому законом право на безоплатне отримання у власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства. А раз так, то він має право отримати безоплатно у власність принаймні ще одну ділянку з цільовим призначенням "для ведення особистого селянського господарства", яка разом з раніше отриманою ним безоплатно у власність земельною ділянкою з таким же цільовим призначенням не перевищуватиме розмір у 2 гектари.

== Куди звертатися для отримання земельної ділянки ==

Громадянам, зацікавленим в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності необхідно звернутися із клопотанням про про надання дозволу на розробку проекту землеустрою до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n992 Земельного кодексу України], а саме:
* сільської, селищної, міської ради (якщо питання стосуються земель комунальної власності, які розташовані в населених пунктах);
* районної державної адміністрації (якщо питання стосується земель державної власності у межах сіл, селищ, міст районного значення та поза межами населених пунктів для: ведення водного господарства; індивідуального дачного будівництва; будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо);
* обласні державні адміністрації (якщо питання стосується земель державної власності у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена
* Головного управління Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в області (якщо питання стосується земельних ділянок для сільськогосподарських потреб).
{| class="wikitable"
|+
|'''Увага!''' Клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою можна направити в [https://e.land.gov.ua/services електронній формі].
|}

== Вимоги до заяви==
[[Файл:Приватизація земельної ділянки (буклет).jpg|міні]]
[[Файл:Приватизація земельної ділянки (буклет - частина 2).jpg|міні]]

У заяві зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри (в межах норм безоплатної приватизації) [http://odeska.land.gov.ua/info/zrazky-zaiav-shchodo-realizatsii-povnovazhen-z-peredachi-zemel-silskohospodarskoho-pryznachennia-derzhavnoi-vlasnosti-dlia-vsikh-potreb-holovnym-upravlinniam-derzhheokadastru-v-odeskii-oblasti/ (зразки клопотання (заяви)]. До клопотання додаються:
# графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (наприклад, [http://map.land.gov.ua/kadastrova-karta викопіювання з кадастрової карти]);
# погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб);
# документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства);
# копію документа, що посвідчує особу (наприклад, паспорта громадянина України);
# документ що підтверджує право на пільги при отриманні земельних ділянок (у разі наявності останнього).
'''Увага!''' Забороняється вимагати додаткові матеріали та документи (частина шоста статті 118 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n992 Земельного кодексу України]).

== Термін розгляду заяви ==
Рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідним органом влади, або про відмову у наданні такого дозволу (мотивовано) має бути прийнято в місячний строк. '''Підставою відмови''' у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою, техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у визначеному порядку.

== [[Розроблення документації землеустрою|Розробка проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки]] ==

У разі прийняття уповноваженим органом рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки потрібно замовити в землевпорядній організації виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. 
'''''Розробником проекту землеустрою''''' може бути лише фізична особа - підприємець, яка володіють необхідним технічним і технологічним забезпеченням та є сертифікованим інженером-землевпорядником (частина друга статті 26 Закону України "Про землеустрій"). 
Складання документації із землеустрою передбачає, що інженер-землевпорядник повинен визначити точні межі земельної ділянки, їх геодезичні координати і скласти кадастровий план земельної ділянки для внесення в майбутньому відомостей про виділену земельну ділянку до Державного земельного кадастру, а також може стати в нагоді для відновлення меж ділянки і захисті права на землю. 
Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розроблятиметься виконавцем (землевпорядною організацією) на підставі укладеного із замовником [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/266-2004-%D0%BF договору]. 
Термін виконання робіт згідно із законодавством не може перевищувати '''6 місяців'''.

== Погодження проекту землеустрою ==
Проект відведення земельної ділянки підлягає погодженню з:
# [http://land.gov.ua/info/terytorialni-orhany-derzhheokadastru/ ''територіальним органом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру;'']
# [http://www.dabi.gov.ua/pro-dabi/strukturni-pidrozdily-dabi/ ''управлінням з питань містобудування та архітектури місцевої державної адміністрації або місцевої ради''] (у випадку місцезнаходження земельної ділянки у межах населеного пункту або на якій планується розташування об'єкта будівництва);
# іншими організаціями (органами лісового, водного господарства, охорони культурної спадщини, екології тощо) в окремих індивідуальних випадках.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки також включає перелік документів, визначених [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/858-15/page Законом України "Про землеустрій" (стаття 50)].

'''Строк розгляду:''' протягом 10 робочих днів з дня одержання проекту або його копії відповідні органи зобов'язані безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

'''Підстава для відмови:''' лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації. Зміна типу акціонерного товариства або перетворення акціонерного товариства в інше господарське товариство не є підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою або технічної документації із землеустрою (доповнення).

== Реєстрація земельної ділянки в Державному земельному кадастрі ==
Для реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі необхідно звернутися до [http://land.gov.ua/info/terytorialni-orhany-derzhheokadastru/ територіального органу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру] за місцем розташування земельної ділянки із:
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1051-2012-%D0%BF заявою про внесення відомостей до Державного земельного кадастру] ''(додаток 22)'';
# оригіналом документації із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки (погоджений проект землеустрою, за потреби, позитивний висновок експертизи);
# документацією із землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа.
'''Строк розгляду заяви:''' 14 днів ([http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/ru/1051-2012-%D0%BF пункт 73 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого пстановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051] ".

'''Вартість: '''внесення відомостей до Державного земельного кадастру здійснюється безоплатно (додаток 3 до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/835-2011-%D0%BF постанови Кабінету Міністрів України від 01 серпня 2011 року № 835 "Деякі питання надання Державною службою з питань геодезії, картографії та кадастру та її територіальними органами адміністративних послуг"]). 
Крім того, на підтвердження державної реєстрації заявнику безоплатно видається витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, в якому зазначаються відомості внесені до Поземельної книги, зокрема, кадастровий номер. Складовою частиною витягу є кадастровий план земельної ділянки.

== Затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ==

Для затвердження проекту землеустрою особі необхідно надати до місцевої ради або місцевої державної адміністрації клопотання про затвердження проекту землеустрою.

До клопотання додаються: 
екземпляр погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; 
витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку.
{| class="wikitable"
|-
| Замовити цю послугу також можна на порталі державних послуг [https://igov.org.ua/service/1419/general iGov.org.ua]
|}
'''Строк розгляду:''' 2 тижні з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов'язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із Законом України "Про державну експертизу землевпорядної документації" після отримання позитивного висновку такої експертизи).

Рішення про затвердження проекту землеустрою є одночасно рішенням про передачу земельної ділянку у власність чи у користування.

== Реєстрація права власності на земельну ділянку ==

Реєстрацію права власності на земельну ділянку здійснюють територіальні органи Міністерства юстиції; виконавчі органи сільських, селищних та міських рад, Київська, Севастопольська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, в тому числі через центри надання адміністративних послуг; нотаріус.

'''Перелік необхідних документів:'''
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1504-16 заява встановленої форми;]
# документ, що посвідчує особу;
# засвідчена копія рішення про безоплатну передачу земельної ділянки;
# витяг із Державного земельного кадастру про земельну ділянку;
# документ, що підтверджує внесення плати за державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - в розмірі 0,1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 частина перша статті 34 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]).
'''Строк розгляду:''' до 5 робочих днів.

== Судова практика ==
[http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/78626478?fbclid=IwAR0aBrDTR9ktZrkd7POOxc8CKo9loKedvJB-k2JCxm5tdc9rJyt9C0b07uE Постанова Верховний Суд у складі Судової палати для розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17 грудня 2018 року у справі №509/4156/15-а] (за позовом громадянина до селищної ради про визнання незаконним рішення ради про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).

== Див. також ==
* [[Порядок державної реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі]]
* [[Порядок отримання земель для сінокосіння і випасання худоби]]
* [[Приватизація земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян]]
* [[Реєстрація права власності на земельну ділянку]]
* [[Розроблення документації землеустрою]]
[[Категорія:Право власності на землю‎]]
[[Категорія:Територіальні органи]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України‎]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]
[[Категорія:Нотаріат]]

Порядок розірвання договору оренди землі у разі несплати орендної плати

2020-06-03T12:28:24Z

Maryna.matviienko: Створена сторінка: == Нормативна база == * [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України] * [https://zakon.rada.gov.ua/...

Стягнення аліментів з батьків, позбавлених батьківських прав

2020-02-24T07:19:34Z

Maryna.matviienko:

Один з головних обов’язків батьків – це турбота про своїх дітей. Проте доволі часто один з батьків, а то і обидва самоусуваються від виконання своїх батьківських обов’язків. В такому випадку з’являються підстави для позбавлення батьківських прав. Позбавити батьківських прав може лише суд.
 
'''<big>Нормативна база</big>'''
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільній процесуальний кодекс України]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України "Про судовий збір"]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція ООН про права дитини]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закон України «Про охорону дитинства»]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2342-15 Закон України «Про забезпечення організаційно – правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування]»
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/294-IX ЗУ "Про Державний бюджет України на 2020 рік]"
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»]
== <big>'''Підстави позбавлення батьківських прав'''</big> ==
У статті 164 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] є вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав. Зокрема, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
*не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
*ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
*жорстоко поводяться з дитиною;
*є хронічними алкоголіками або наркоманами;
*вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
*засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
== <big>'''Обов’язки батьків з виховання дитини'''</big> ==
Найчастіше батьківських прав позбавляють у зв’язку з ухиленням від виконання своїх обов’язків по вихованні дитини. Перелік цих обов’язків закріплений у ст. 150 Сімейного Кодексу України. Серед них закріплені, зокрема, такі:
*Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
*Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
*Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
*Батьки зобов'язані поважати дитину.
*Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
*Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
*Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
== <big>'''Наслідки позбавлення батьківських прав'''</big>. ==
Статтею 166 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного Кодексу України] визначено правові наслідки позбавлення батьківських прав, а саме:
*втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;
*перестає бути законним представником дитини;
*втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;
*не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;
*не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);
*втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
'''Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.'''
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенції ООН про права дитини] від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Також [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенцією про права дитини] визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава зобов`язується забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ч. 1, 2 ст. 3). Відповідно до ст. 8 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закону України «Про охорону дитинства»] кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. 
Відповідно до ч. 1 ст. 51 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ст. 180 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України] батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. 
Відповідно до ст. 247 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] – встановлення опіки та піклування не припиняє права дитини на отримання пенсії, аліментів, відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника та інших соціальних виплат, призначених дитині відповідно до законів України, а також права власності дитини на ці виплати. Згідно зі ст. 31 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2342-15 Закону України «Про забезпечення організаційно – правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»], батьки-вихователі є особами, які заміняють батьків, законними представниками своїх вихованців і захищають їхні права та інтереси в органах державної влади, у тому числі судових, як опікуни або піклувальники без спеціальних на те повноважень. Вони не можуть використовувати надані їм права всупереч інтересам дитини. Згідно з ч.2 ст.182 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України], розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до «[https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/294-IX ЗУ Про Державний бюджет України на 2020 рік»], прожитковий мінімум для дитини віком від 6 до 18 років становить: з 1 січня 2020 року - 2218 гривень, з 1 липня - 2318 гривень, з 1 грудня - 2395 гривень.
Відповідно до положення ч.1 ст.3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенції про права дитини], ч.ч.7,8 ст.7 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України] при вирішенні будь - яких питань щодо дітей суд повинен керуватися максимальним забезпеченням інтересів дітей. При визначенні розміру аліментів суд згідно з п.17 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»] враховує думку сторін, стан здоров`я та матеріальне становище дитини, 
'''Таким чином, дитині, в усякому разі, повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.'''
== <big>'''Порядок розгляду справ про стягнення аліментів з батьків, позбавлених батьківських прав'''</big>. ==
8 червня 2016 року набули законної чинності зміни, внесені до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу], які захищають права дитини. Відповідно до п. 3 ст. 166 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 кодексу], при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно прийматиме рішення про стягнення аліментів на дитину. Навіть якщо ви відмовитеся отримувати аліменти, суд прийме рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов’яже вас відкрити особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
Отже, справи про стягнення аліментів з батьків, позбавлених батьківських прав '''розглядаються в порядку позовного провадження районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами'''. За подання заяви про стягнення аліментів з батьків, позбавлених батьківських прав '''позивач звільняється від сплати судового збору''', відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України "Про судовий збір.]
== <big>'''Приблизний перелік необхідних доказів для подання позовної заяви''':</big> ==
*копія свідоцтва про народження дитини;
*копія ІПН, паспорту дитини (при наявності);
*копія паспорту позивача (одного з батьків, хто звертається з позовом про стягнення аліментів, опікуна, піклувальника тощо);
*копія Розпорядження про встановлення статусу дитини, позбавленої батьківського піклування;
*копія Розпорядження про встановлення піклування над дитиною, позбавленою батьківського піклування;
*копія посвідчення про призначення піклувальником;
*копія рішення суду про позбавлення батьківських прав;
*довідка міської/селищної/сільської ради про місце проживання та склад сім’ї;
*свідоцтво, що підтверджує укладення шлюбу (його розірвання);
[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Стягнення аліментів]]
[[Категорія:Позбавлення батьківських прав]]
[[Категорія:Суди]]

Стягнення аліментів з батьків, позбавлених батьківських прав

2020-02-24T06:47:13Z

Maryna.matviienko:

Один з головних обов’язків батьків – це турбота про своїх дітей. Проте доволі часто один з батьків, а то і обидва самоусуваються від виконання своїх батьківських обов’язків. В такому випадку з’являються підстави для позбавлення батьківських прав. Позбавити батьківських прав може лише суд.
 
'''<big>Нормативна база</big>'''
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільній процесуальний кодекс України]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України "Про судовий збір"]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція ООН про права дитини]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закон України «Про охорону дитинства»]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2342-15 Закон України «Про забезпечення організаційно – правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування]»
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/294-IX ЗУ "Про Державний бюджет України на 2020 рік]"
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»]
== <big>'''Підстави позбавлення батьківських прав'''</big> ==
У статті 164 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] є вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав. Зокрема, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
*не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
*ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
*жорстоко поводяться з дитиною;
*є хронічними алкоголіками або наркоманами;
*вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
*засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
== <big>'''Обов’язки батьків з виховання дитини'''</big> ==
Найчастіше батьківських прав позбавляють у зв’язку з ухиленням від виконання своїх обов’язків по вихованні дитини. Перелік цих обов’язків закріплений у ст. 150 Сімейного Кодексу України. Серед них закріплені, зокрема, такі:
*Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
*Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
*Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
*Батьки зобов'язані поважати дитину.
*Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
*Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
*Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
== <big>'''Наслідки позбавлення батьківських прав'''</big>. ==
Статтею 166 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного Кодексу України] визначено правові наслідки позбавлення батьківських прав, а саме:
*втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;
*перестає бути законним представником дитини;
*втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;
*не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;
*не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);
*втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
'''Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.'''
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенції ООН про права дитини] від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Також [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенцією про права дитини] визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава зобов`язується забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ч. 1, 2 ст. 3). Відповідно до ст. 8 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закону України «Про охорону дитинства»] кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. 
Відповідно до ч. 1 ст. 51 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ст. 180 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України] батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. 
Відповідно до ст. 247 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] – встановлення опіки та піклування не припиняє права дитини на отримання пенсії, аліментів, відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника та інших соціальних виплат, призначених дитині відповідно до законів України, а також права власності дитини на ці виплати. Згідно зі ст. 31 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2342-15 Закону України «Про забезпечення організаційно – правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»], батьки-вихователі є особами, які заміняють батьків, законними представниками своїх вихованців і захищають їхні права та інтереси в органах державної влади, у тому числі судових, як опікуни або піклувальники без спеціальних на те повноважень. Вони не можуть використовувати надані їм права всупереч інтересам дитини. Згідно з ч.2 ст.182 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України], розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до «[https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/294-IX ЗУ Про Державний бюджет України на 2020 рік»], прожитковий мінімум для дитини віком від 6 до 18 років становить: з 1 січня 2020 року - 2218 гривень, з 1 липня - 2318 гривень, з 1 грудня - 2395 гривень.
Відповідно до положення ч.1 ст.3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенції про права дитини], ч.ч.7,8 ст.7 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України] при вирішенні будь - яких питань щодо дітей суд повинен керуватися максимальним забезпеченням інтересів дітей. При визначенні розміру аліментів суд згідно з п.17 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»] враховує думку сторін, стан здоров`я та матеріальне становище дитини, 
'''Таким чином, дитині, в усякому разі, повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.'''
== <big>'''Порядок розгляду справ про стягнення аліментів з батьків, позбавлених батьківських прав'''</big>. ==
8 червня 2016 року набули законної чинності зміни, внесені до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу], які захищають права дитини. Відповідно до п. 3 ст. 166 кодексу, при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно прийматиме рішення про стягнення аліментів на дитину. Навіть якщо ви відмовитеся отримувати аліменти, суд прийме рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов’яже вас відкрити особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
Отже, справи про стягнення аліментів з батьків, позбавлених батьківських прав '''розглядаються в порядку позовного провадження районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами'''. За подання заяви про стягнення аліментів з батьків, позбавлених батьківських прав '''позивач звільняється від сплати судового збору''', відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України "Про судовий збір.]
== <big>'''Приблизний перелік необхідних доказів для подання позовної заяви''':</big> ==
*копія свідоцтва про народження дитини;
*копія ІПН, паспорту дитини (при наявності);
*копія паспорту позивача (одного з батьків, хто звертається з позовом про стягнення аліментів, опікуна, піклувальника тощо);
*копія Розпорядження про встановлення статусу дитини, позбавленої батьківського піклування;
*копія Розпорядження про встановлення піклування над дитиною, позбавленою батьківського піклування;
*копія посвідчення про призначення піклувальником;
*копія рішення суду про позбавлення батьківських прав;
*довідка міської/селищної/сільської ради про місце проживання та склад сім’ї;
[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Стягнення аліментів]]
[[Категорія:Позбавлення батьківських прав]]
[[Категорія:Суди]]

Стягнення аліментів з батьків, позбавлених батьківських прав

2020-02-21T13:30:10Z

Maryna.matviienko:

Один з головних обов’язків батьків – це турбота про своїх дітей. Проте доволі часто один з батьків, а то і обидва самоусуваються від виконання своїх батьківських обов’язків. В такому випадку з’являються підстави для позбавлення батьківських прав. Позбавити батьківських прав може лише суд.
 
'''<big>Нормативна база</big>'''
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільній процесуальний кодекс України]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України "Про судовий збір"]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція ООН про права дитини]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закон України «Про охорону дитинства»]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2342-15 Закон України «Про забезпечення організаційно – правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування]»
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/294-IX ЗУ "Про Державний бюджет України на 2020 рік]"
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»]
== <big>'''Підстави позбавлення батьківських прав'''</big> ==
У статті 164 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] є вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав. Зокрема, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
*не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
*ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
*жорстоко поводяться з дитиною;
*є хронічними алкоголіками або наркоманами;
*вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
*засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
== <big>'''Обов’язки батьків з виховання дитини'''</big> ==
Найчастіше батьківських прав позбавляють у зв’язку з ухиленням від виконання своїх обов’язків по вихованні дитини. Перелік цих обов’язків закріплений у ст. 150 Сімейного Кодексу України. Серед них закріплені, зокрема, такі:
*Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
*Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
*Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
*Батьки зобов'язані поважати дитину.
*Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
*Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
*Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
== <big>'''Наслідки позбавлення батьківських прав'''</big>. ==
Статтею 166 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного Кодексу України] визначено правові наслідки позбавлення батьківських прав, а саме:
*втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;
*перестає бути законним представником дитини;
*втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;
*не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;
*не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);
*втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
'''Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.'''
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенції ООН про права дитини] від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Також [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенцією про права дитини] визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава зобов`язується забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ч. 1, 2 ст. 3). Відповідно до ст. 8 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закону України «Про охорону дитинства»] кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. 
Відповідно до ч. 1 ст. 51 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ст. 180 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України] батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. 
Відповідно до ст. 247 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] – встановлення опіки та піклування не припиняє права дитини на отримання пенсії, аліментів, відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника та інших соціальних виплат, призначених дитині відповідно до законів України, а також права власності дитини на ці виплати. Згідно зі ст. 31 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2342-15 Закону України «Про забезпечення організаційно – правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»], батьки-вихователі є особами, які заміняють батьків, законними представниками своїх вихованців і захищають їхні права та інтереси в органах державної влади, у тому числі судових, як опікуни або піклувальники без спеціальних на те повноважень. Вони не можуть використовувати надані їм права всупереч інтересам дитини. Згідно з ч.2 ст.182 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України], розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до «[https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/294-IX ЗУ Про Державний бюджет України на 2020 рік»], прожитковий мінімум для дитини віком від 6 до 18 років становить: з 1 січня 2020 року - 2218 гривень, з 1 липня - 2318 гривень, з 1 грудня - 2395 гривень.
Відповідно до положення ч.1 ст.3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенції про права дитини], ч.ч.7,8 ст.7 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України] при вирішенні будь - яких питань щодо дітей суд повинен керуватися максимальним забезпеченням інтересів дітей. При визначенні розміру аліментів суд згідно з п.17 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»] враховує думку сторін, стан здоров`я та матеріальне становище дитини, 
'''Таким чином, дитині, в усякому разі, повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.'''
== <big>'''Порядок розгляду справ про стягнення аліментів з батьків, позбавлених батьківських прав'''</big>. ==
8 червня 2016 року набули законної чинності зміни, внесені до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу], які захищають права дитини. Відповідно до п. 3 ст. 166 кодексу, при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно прийматиме рішення про стягнення аліментів на дитину. Навіть якщо ви відмовитеся отримувати аліменти, суд прийме рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов’яже вас відкрити особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
Отже, справи про стягнення аліментів з батьків, позбавлених батьківських прав '''розглядаються в порядку позовного провадження районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами'''. За подання заяви про стягнення аліментів з батьків, позбавлених батьківських прав '''позивач звільняється від сплати судового збору''', відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України "Про судовий збір.]
== <big>'''Приблизний перелік необхідних доказів для подання позовної заяви''':</big> ==
*копія свідоцтва про народження дитини;
*копія ІПН, паспорту дитини (при наявності);
*копія паспорту позивача (одного з батьків, хто звертається з позовом про стягнення аліментів, опікуна, піклувальника тощо);
*копія Розпорядження про встановлення статусу дитини, позбавленої батьківського піклування;
*копія Розпорядження про встановлення піклування над дитиною, позбавленою батьківського піклування;
*копія посвідчення про призначення піклувальником;
*копія рішення суду про позбавлення батьківських прав;
*довідка міської/селищної/сільської ради про місце проживання та склад сім’ї;

[[Категорії]]

Стягнення аліментів з батьків, позбавлених батьківських прав

2020-02-21T13:20:18Z

Maryna.matviienko: Створена сторінка: Один з головних обов’язків батьків – це турбота про своїх дітей. Проте доволі часто од...

Один з головних обов’язків батьків – це турбота про своїх дітей. Проте доволі часто один з батьків, а то і обидва самоусуваються від виконання своїх батьківських обов’язків. В такому випадку з’являються підстави для позбавлення батьківських прав. Позбавити батьківських прав може лише суд.
 
'''<big>Нормативна база</big>'''
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільній процесуальний кодекс України]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України "Про судовий збір"]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенція ООН про права дитини]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закон України «Про охорону дитинства»]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2342-15 Закон України «Про забезпечення організаційно – правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування]»
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/294-IX ЗУ "Про Державний бюджет України на 2020 рік]"
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»]
== <big>'''Підстави позбавлення батьківських прав'''</big> ==
У статті 164 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] є вичерпний перелік підстав позбавлення батьківських прав. Зокрема, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він:
*не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування;
*ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини;
*жорстоко поводяться з дитиною;
*є хронічними алкоголіками або наркоманами;
*вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва;
*засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
== <big>'''Обов’язки батьків з виховання дитини'''</big> ==
Найчастіше батьківських прав позбавляють у зв’язку з ухиленням від виконання своїх обов’язків по вихованні дитини. Перелік цих обов’язків закріплений у ст. 150 Сімейного Кодексу України. Серед них закріплені, зокрема, такі:
*Батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
*Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
*Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
*Батьки зобов'язані поважати дитину.
*Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
*Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
*Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
== <big>'''Наслідки позбавлення батьківських прав'''</big>. ==
Статтею 166 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного Кодексу України] визначено правові наслідки позбавлення батьківських прав, а саме:
*втрачає особисті немайнові права щодо дитини та звільняється від обов'язків щодо її виховання;
*перестає бути законним представником дитини;
*втрачає права на пільги та державну допомогу, що надаються сім'ям з дітьми;
*не може бути усиновлювачем, опікуном та піклувальником;
*не може одержати в майбутньому тих майнових прав, пов'язаних із батьківством, які вона могла б мати у разі своєї непрацездатності (право на утримання від дитини, право на пенсію та відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, право на спадкування);
*втрачає інші права, засновані на спорідненості з дитиною.
'''Особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.'''
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенції ООН про права дитини] від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України N789-XII від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Також [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенцією про права дитини] визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держава зобов`язується забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів (ч. 1, 2 ст. 3). Відповідно до ст. 8 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2402-14 Закону України «Про охорону дитинства»] кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. 
Відповідно до ч. 1 ст. 51 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України], ст. 180 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України] батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. 
Відповідно до ст. 247 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] – встановлення опіки та піклування не припиняє права дитини на отримання пенсії, аліментів, відшкодування шкоди у зв’язку з втратою годувальника та інших соціальних виплат, призначених дитині відповідно до законів України, а також права власності дитини на ці виплати. Згідно зі ст. 31 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2342-15 Закону України «Про забезпечення організаційно – правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування»], батьки-вихователі є особами, які заміняють батьків, законними представниками своїх вихованців і захищають їхні права та інтереси в органах державної влади, у тому числі судових, як опікуни або піклувальники без спеціальних на те повноважень. Вони не можуть використовувати надані їм права всупереч інтересам дитини. Згідно з ч.2 ст.182 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України], розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до «[https://zakon.rada.gov.ua/laws/main/294-IX ЗУ Про Державний бюджет України на 2020 рік»], прожитковий мінімум для дитини віком від 6 до 18 років становить: з 1 січня 2020 року - 2218 гривень, з 1 липня - 2318 гривень, з 1 грудня - 2395 гривень.
Відповідно до положення ч.1 ст.3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_021 Конвенції про права дитини], ч.ч.7,8 ст.7 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України] при вирішенні будь - яких питань щодо дітей суд повинен керуватися максимальним забезпеченням інтересів дітей. При визначенні розміру аліментів суд згідно з п.17 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів»] враховує думку сторін, стан здоров`я та матеріальне становище дитини, 
'''Таким чином, дитині, в усякому разі, повинен бути забезпечений належний рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.'''
== <big>'''Порядок розгляду справ про стягнення аліментів з батьків, позбавлених батьківських прав'''</big>. ==
8 червня 2016 року набули законної чинності зміни, внесені до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу], які захищають права дитини. Відповідно до п. 3 ст. 166 кодексу, при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно прийматиме рішення про стягнення аліментів на дитину. Навіть якщо ви відмовитеся отримувати аліменти, суд прийме рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов’яже вас відкрити особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.
Отже, справи про стягнення аліментів з батьків, позбавлених батьківських прав '''розглядаються в порядку позовного провадження районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами'''. За подання заяви про стягнення аліментів з батьків, позбавлених батьківських прав '''позивач звільняється від сплати судового збору''', відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України "Про судовий збір.]
== <big>'''Приблизний перелік необхідних доказів для подання позовної заяви''':</big> ==
*копія свідоцтва про народження дитини;
*копія ІПН, паспорту дитини (при наявності);
*копія паспорту позивача (одного з батьків, хто звертається з позовом про стягнення аліментів, опікуна, піклувальника тощо);
*копія Розпорядження про встановлення статусу дитини, позбавленої батьківського піклування;
*копія Розпорядження про встановлення піклування над дитиною, позбавленою батьківського піклування;
*копія посвідчення про призначення піклувальником;
*копія рішення суду про позбавлення батьківських прав;
*довідка міської/селищної/сільської ради про місце проживання та склад сім’ї;

Встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території

2020-02-19T09:17:31Z

Maryna.matviienko:

==<big>Нормативна база</big>==
# #[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України;]
# #[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1207-18 Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від
# 15.04.2014 № 1207-VI]
# #[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0640-14 Наказ Міністерства юстиції України № 953/5 від 17.06.2014 «Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції]»
# #[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0015700-98 Постанова Пленум Верховного Суду України N 5 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення]»
# #[http://document.ua/sudova-praktika-rozgljadu-sprav-pro-vstanovlennja-faktiv-sho-doc111294.html Лист Верховного Суду України від 01.01.2012 «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення]»
# #[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
== '''Корисно для ВПО''' ==
==<big>Реєстрація розірвання шлюбу</big>==
Шлюб припиняється унаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим та у результаті його розірвання, яке здійснюється за ініціативою одного з подружжя або за спільною заявою подружжя. Згідно з положеннями ч.ч.3, 4 ст. 49 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.

Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Передумовою розгляду справи про встановлення юридичного факту розірвання шлюбу (шлюбних відносин) між подружжям є неможливість здійснення такого в інший законний спосіб.
==<big>Будь-яке рішення, видане на тимчасово окупованій території є недійсним</big>.==
Особливо актуальним таке питання постає в реаліях сьогодення, враховуючи факт того, що відносини могли виникнути, змінитися чи припинитися на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відповідно до ч.2 ст.9 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1207-18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України]» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Частиною 3 даної статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1207-18 Закону] передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1294-19 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом МЮ України 18.10.2000 року №52/5], у зв»язку з неможливістю виконувати повноваження відділами державної реєстрації актів цивільного стану Автономної Республіки Крим , міста Севастополя та на тимчасово окупованих територіях, та території проведення АТО, проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення, анулювання здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану за межами цієї території за місцем звернення заявника.Свідоцтво про розірвання шлюбу, яке видане на території тимчасово не підконтрольній Україні не створює правових наслідків.

Згідно зі ст.18 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1207-18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України]» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 315 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільного процесуального кодексу України] суд розглядає справи про встановлення факту розірвання шлюбу.

Відповідно до п. 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0005700-95 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику про справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення]» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Відповідно до ст. 293 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України], <big>'''окреме провадження'''</big> - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
==<big>Що має бути зазначено у заяві</big>?==
'''У заяві повинно бути зазначено:'''
# який факт заявник просить встановити та з якою метою;
# причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
# докази, що підтверджують факт.

=== Перелік необхідних документів: ===
# заява про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території;
# свідоцтво про розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території;
# відповідна відмова, звісно, в письмовій формі органу, на який покладено функцію розірвання шлюбу.
==<big>Порядок розгляду заяви та сплата судового збору</big>==
Справи про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території '''розглядаються в порядку окремого провадження районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.''' За подання заяви про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території '''сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відповідно до Закону України "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Про судовий збір]".'''Відповідно до ч. 1 ст. 316 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України] заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт – ч. 1 ст. 319 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України]. На підставі рішення по справі орган державної реєстрації актів цивільного стану надасть свідоцтво про розірвання шлюбу між подружжям.
 
[[Категорії:Сімейне право]]
[[Категорії:Цивільні справи окремого провадження]]
[[Категорії:Суди]]

Встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території

2020-02-18T14:19:05Z

Maryna.matviienko:

==<big>Нормативна база</big>==
#[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України;]
#[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1207-18 Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від
15.04.2014 № 1207-VI]
#Наказ Міністерства юстиції України № 953/5 від 17.06.2014 «Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції»
#Постанова Пленум Верховного Суду України N 5 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»
#Лист Верховного Суду України від 01.01.2012 «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення»
#[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
== '''Корисно для ВПО''' ==
==<big>Реєстрація розірвання шлюбу</big>==
Шлюб припиняється унаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим та у результаті його розірвання, яке здійснюється за ініціативою одного з подружжя або за спільною заявою подружжя. Згідно з положеннями ч.ч.3, 4 ст. 49 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.

Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Передумовою розгляду справи про встановлення юридичного факту розірвання шлюбу (шлюбних відносин) між подружжям є неможливість здійснення такого в інший законний спосіб.
==<big>Будь-яке рішення, видане на тимчасово окупованій території є недійсним</big>.==
Особливо актуальним таке питання постає в реаліях сьогодення, враховуючи факт того, що відносини могли виникнути, змінитися чи припинитися на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Частиною 3 даної статті Закону передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом МЮ України 18.10.2000 року №52/5, у зв»язку з неможливістю виконувати повноваження відділами державної реєстрації актів цивільного стану Автономної Республіки Крим , міста Севастополя та на тимчасово окупованих територіях, та території проведення АТО, проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення, анулювання здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану за межами цієї території за місцем звернення заявника.Свідоцтво про розірвання шлюбу, яке видане на території тимчасово не підконтрольній Україні не створює правових наслідків.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 315 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільного процесуального кодексу України] суд розглядає справи про встановлення факту розірвання шлюбу.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику про справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Відповідно до ст. 293 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України], <big>'''окреме провадження'''</big> - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
==<big>Що має бути зазначено у заяві</big>?==
'''У заяві повинно бути зазначено:'''
# який факт заявник просить встановити та з якою метою;
# причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
# докази, що підтверджують факт.

=== Перелік необхідних документів: ===
# заява про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території;
# свідоцтво про розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території;
# відповідна відмова, звісно, в письмовій формі органу, на який покладено функцію розірвання шлюбу.
==<big>Порядок розгляду заяви та сплата судового збору</big>==
Справи про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території '''розглядаються в порядку окремого провадження районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.''' За подання заяви про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території '''сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, відповідно до Закону України "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Про судовий збір]".'''Відповідно до ч. 1 ст. 316 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України] заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт – ч. 1 ст. 319 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України]. На підставі рішення по справі орган державної реєстрації актів цивільного стану надасть свідоцтво про розірвання шлюбу між подружжям.
 
[[Категорії:Сімейне право]]
[[Категорії:Цивільні справи окремого провадження]]
[[Категорії:Суди]]

Встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території

2020-02-18T13:33:18Z

Maryna.matviienko:

'''Нормативна база:'''
#[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України;]
#[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1207-18 Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від
15.04.2014 № 1207-VI]
#Наказ Міністерства юстиції України № 953/5 від 17.06.2014 «Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції»
#Постанова Пленум Верховного Суду України N 5 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»
#Лист Верховного Суду України від 01.01.2012 «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення»
#[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
Шлюб припиняється унаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим та у результаті його розірвання, яке здійснюється за ініціативою одного з подружжя або за спільною заявою подружжя. Згідно з положеннями ч.ч.3, 4 ст. 49 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.

Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Передумовою розгляду справи про встановлення юридичного факту розірвання шлюбу (шлюбних відносин) між подружжям є неможливість здійснення такого в інший законний спосіб.

Особливо актуальним таке питання постає в реаліях сьогодення, враховуючи факт того, що відносини могли виникнути, змінитися чи припинитися на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Частиною 3 даної статті Закону передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом МЮ України 18.10.2000 року №52/5, у зв»язку з неможливістю виконувати повноваження відділами державної реєстрації актів цивільного стану Автономної Республіки Крим , міста Севастополя та на тимчасово окупованих територіях, та території проведення АТО, проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення, анулювання здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану за межами цієї території за місцем звернення заявника.Свідоцтво про розірвання шлюбу, яке видане на території тимчасово не підконтрольній Україні не створює правових наслідків.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 315 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільного процесуального кодексу України] суд розглядає справи про встановлення факту розірвання шлюбу.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику про справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Відповідно до ст. 293 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України], <big>'''окреме провадження'''</big> - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

'''У заяві повинно бути зазначено:'''
# який факт заявник просить встановити та з якою метою;
# причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
# докази, що підтверджують факт.

=== Перелік необхідних документів: ===
# заява про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території;
# свідоцтво про розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території;
# відповідна відмова, звісно, в письмовій формі органу, на який покладено функцію розірвання шлюбу.
Справи про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території '''розглядаються в порядку окремого провадження районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.''' За подання заяви про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території '''сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.'''Відповідно до ч. 1 ст. 316 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України] заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт – ч. 1 ст. 319 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України]. На підставі рішення по справі орган державної реєстрації актів цивільного стану надасть свідоцтво про розірвання шлюбу між подружжям.
 
[[Категорії:Сімейне право]]
[[Категорії:Цивільні справи окремого провадження]]
[[Категорії:Суди]]

Встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території

2020-02-18T12:50:32Z

Maryna.matviienko:

'''Нормативна база:'''
* · Цивільний процесуальний кодекс України;
* · Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VI
* Наказ Міністерства юстиції України № 953/5 від 17.06.2014 «Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції»
* · Постанова Пленум Верховного Суду України N 5 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»
* · Лист Верховного Суду України від 01.01.2012 «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення»
Шлюб може бути припинено унаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим та у результаті його розірвання, яке здійснюється за ініціативою одного з подружжя або за спільною заявою подружжя. Згідно з положеннями ч.ч.3, 4 ст. 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.

Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Передумовою розгляду справи про встановлення юридичного факту розірвання шлюбу (шлюбних відносин) між подружжям є неможливість здійснення такого в інший законний спосіб.

Особливо актуальним таке питання постає в реаліях сьогодення, враховуючи факт того, що відносини могли виникнути, змінитися чи припинитися на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Частиною 3 даної статті Закону передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом МЮ України 18.10.2000 року №52/5, у зв»язку з неможливістю виконувати повноваження відділами державної реєстрації актів цивільного стану Автономної Республіки Крим , міста Севастополя та на тимчасово окупованих територіях, та території проведення АТО, проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення, анулювання здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану за межами цієї території за місцем звернення заявника.Свідоцтво про розірвання шлюбу, яке видане на території тимчасово не підконтрольній Україні не створює правових наслідків.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи про встановлення факту розірвання шлюбу.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику про справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Відповідно до ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

'''У заяві повинно бути зазначено:'''
# який факт заявник просить встановити та з якою метою;
# причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
# докази, що підтверджують факт.

=== Перелік необхідних документів: ===
# заява про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території;
# свідоцтво про розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території;
# відповідна відмова, звісно, в письмовій формі органу, на який покладено функцію розірвання шлюбу.
Справи про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території розглядаються в порядку окремого провадження районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами. За подання заяви про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт – ч. 1 ст. 319 ЦПК України. На підставі рішення по справі орган державної реєстрації актів цивільного стану надасть свідоцтво про розірвання шлюбу між подружжям.
 
{{Категорії:Сімейне право}}
{{Категорії:Цивільні справи окремого провадження}}
{{Категорії:Суди}}

Встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території

2020-02-18T12:49:10Z

Maryna.matviienko:

'''Нормативна база:'''
* · Цивільний процесуальний кодекс України;
* · Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VI
* Наказ Міністерства юстиції України № 953/5 від 17.06.2014 «Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції»
* · Постанова Пленум Верховного Суду України N 5 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»
* · Лист Верховного Суду України від 01.01.2012 «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення»
Шлюб може бути припинено унаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим та у результаті його розірвання, яке здійснюється за ініціативою одного з подружжя або за спільною заявою подружжя. Згідно з положеннями ч.ч.3, 4 ст. 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.

Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Передумовою розгляду справи про встановлення юридичного факту розірвання шлюбу (шлюбних відносин) між подружжям є неможливість здійснення такого в інший законний спосіб.

Особливо актуальним таке питання постає в реаліях сьогодення, враховуючи факт того, що відносини могли виникнути, змінитися чи припинитися на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Частиною 3 даної статті Закону передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом МЮ України 18.10.2000 року №52/5, у зв»язку з неможливістю виконувати повноваження відділами державної реєстрації актів цивільного стану Автономної Республіки Крим , міста Севастополя та на тимчасово окупованих територіях, та території проведення АТО, проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення, анулювання здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану за межами цієї території за місцем звернення заявника.Свідоцтво про розірвання шлюбу, яке видане на території тимчасово не підконтрольній Україні не створює правових наслідків.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи про встановлення факту розірвання шлюбу.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику про справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Відповідно до ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

'''У заяві повинно бути зазначено:'''
# який факт заявник просить встановити та з якою метою;
# причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
# докази, що підтверджують факт.

=== Перелік необхідних документів: ===
# заява про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території;
# свідоцтво про розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території;
# відповідна відмова, звісно, в письмовій формі органу, на який покладено функцію розірвання шлюбу.
Справи про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території розглядаються в порядку окремого провадження районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами. За подання заяви про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт – ч. 1 ст. 319 ЦПК України. На підставі рішення по справі орган державної реєстрації актів цивільного стану надасть свідоцтво про розірвання шлюбу між подружжям.
 
{Категорії:Сімейне право}
{Категорії:Цивільні справи окремого провадження}
{Категорії:Суди}

Встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території

2020-02-18T12:24:33Z

Maryna.matviienko:

Обговорення:Встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території

2020-02-18T11:56:43Z

Maryna.matviienko: Створена сторінка: == Нормативна база: == # * [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс Ук...

== Нормативна база: ==

# * [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України];
# * [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1207-18 Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VI]
# * [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0198-15 Наказ Міністерства юстиції України № 953/5 від 17.06.2014 «Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції»]
# * [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0015700-98 Постанова Пленум Верховного Суду України N 5 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»]
# * [http://document.ua/sudova-praktika-rozgljadu-sprav-pro-vstanovlennja-faktiv-sho-doc111294.html Лист Верховного Суду України від 01.01.2012 «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення»]
# * [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
# * [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
 
[[Порядок розірвання шлюбу|Шлюб може бути припинено унаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим та у результаті його розірвання, яке здійснюється за ініціативою одного з подружжя або за спільною заявою подружжя.]] Згідно з положеннями ч.ч.3, 4 ст. 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.

Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Передумовою розгляду справи про встановлення юридичного факту розірвання шлюбу (шлюбних відносин) між подружжям є неможливість здійснення такого в інший законний спосіб.

Особливо актуальним таке питання постає в реаліях сьогодення, враховуючи факт того, що відносини могли виникнути, змінитися чи припинитися на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Частиною 3 даної статті Закону передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом МЮ України 18.10.2000 року №52/5, у зв»язку з неможливістю виконувати повноваження відділами державної реєстрації актів цивільного стану Автономної Республіки Крим , міста Севастополя та на тимчасово окупованих територіях, та території проведення АТО, проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення, анулювання здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану за межами цієї території за місцем звернення заявника.Свідоцтво про розірвання шлюбу, яке видане на території тимчасово не підконтрольній Україні не створює правових наслідків.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до п. 4 ч. 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ст. 315] Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи про встановлення факту розірвання шлюбу.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику про справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ст. 293 ЦПК України], <big>'''окреме провадження'''</big> - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

'''== У заяві повинно бути зазначено: ==

# * який факт заявник просить встановити та з якою метою;
# * причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
# * докази, що підтверджують факт.
'''== Перелік необхідних документів: =='''
* заява про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території;
* свідоцтво про розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території;
* відповідна відмова, звісно, в письмовій формі органу, на який покладено функцію розірвання шлюбу.
Справи про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території '''розглядаються в порядку окремого провадження районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами.''' За подання заяви про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території '''сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.'''Відповідно до ч. 1 ст. 316 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України] заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт – ч. 1 ст. 319 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України]. На підставі рішення по справі орган державної реєстрації актів цивільного стану надасть свідоцтво про розірвання шлюбу між подружжям.

Встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території

2020-02-18T09:39:39Z

Maryna.matviienko:

'''Нормативна база:'''
* · Цивільний процесуальний кодекс України;
* · Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 № 1207-VI
* Наказ Міністерства юстиції України № 953/5 від 17.06.2014 «Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції»
* · Постанова Пленум Верховного Суду України N 5 від 31.03.95 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення»
* · Лист Верховного Суду України від 01.01.2012 «Судова практика розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення»
Шлюб може бути припинено унаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим та у результаті його розірвання, яке здійснюється за ініціативою одного з подружжя або за спільною заявою подружжя. Згідно з положеннями ч.ч.3, 4 ст. 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.

Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Передумовою розгляду справи про встановлення юридичного факту розірвання шлюбу (шлюбних відносин) між подружжям є неможливість здійснення такого в інший законний спосіб.

Особливо актуальним таке питання постає в реаліях сьогодення, враховуючи факт того, що відносини могли виникнути, змінитися чи припинитися на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Частиною 3 даної статті Закону передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом МЮ України 18.10.2000 року №52/5, у зв»язку з неможливістю виконувати повноваження відділами державної реєстрації актів цивільного стану Автономної Республіки Крим , міста Севастополя та на тимчасово окупованих територіях, та території проведення АТО, проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення, анулювання здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану за межами цієї території за місцем звернення заявника.Свідоцтво про розірвання шлюбу, яке видане на території тимчасово не підконтрольній Україні не створює правових наслідків.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи про встановлення факту розірвання шлюбу.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику про справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Відповідно до ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

'''У заяві повинно бути зазначено:'''
# який факт заявник просить встановити та з якою метою;
# причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
# докази, що підтверджують факт.

=== Перелік необхідних документів: ===
# заява про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території;
# свідоцтво про розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території;
# відповідна відмова, звісно, в письмовій формі органу, на який покладено функцію розірвання шлюбу.
Справи про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території розглядаються в порядку окремого провадження районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами. За подання заяви про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт – ч. 1 ст. 319 ЦПК України. На підставі рішення по справі орган державної реєстрації актів цивільного стану надасть свідоцтво про розірвання шлюбу між подружжям.

Встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території

2020-02-18T09:10:49Z

Maryna.matviienko: нова стаття

<references />Шлюб може бути припинено унаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим та у результаті його розірвання, яке здійснюється за ініціативою одного з подружжя або за спільною заявою подружжя. Згідно з положеннями ч.ч.3, 4 ст. 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.

Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Передумовою розгляду справи про встановлення юридичного факту розірвання шлюбу (шлюбних відносин) між подружжям є неможливість здійснення такого в інший законний спосіб.

Особливо актуальним таке питання постає в реаліях сьогодення, враховуючи факт того, що відносини могли виникнути, змінитися чи припинитися на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Частиною 3 даної статті Закону передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом МЮ України 18.10.2000 року №52/5, у зв»язку з неможливістю виконувати повноваження відділами державної реєстрації актів цивільного стану Автономної Республіки Крим , міста Севастополя та на тимчасово окупованих територіях, та території проведення АТО, проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення, анулювання здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану за межами цієї території за місцем звернення заявника.Свідоцтво про розірвання шлюбу, яке видане на території тимчасово не підконтрольній Україні не створює правових наслідків.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи про встановлення факту розірвання шлюбу.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику про справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Відповідно до ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

'''У заяві повинно бути зазначено:'''
# який факт заявник просить встановити та з якою метою;
# причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
# докази, що підтверджують факт.

=== Перелік необхідних документів: ===
# заява про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території;
# свідоцтво про розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території;
# відповідна відмова, звісно, в письмовій формі органу, на який покладено функцію розірвання шлюбу.
Справи про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території розглядаються в порядку окремого провадження районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами. За подання заяви про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт – ч. 1 ст. 319 ЦПК України. На підставі рішення по справі орган державної реєстрації актів цивільного стану надасть свідоцтво про розірвання шлюбу між подружжям.

Встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території

2020-02-18T08:08:53Z

Maryna.matviienko: Створена сторінка: Шлюб може бути припинено унаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померл...

Шлюб може бути припинено унаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим та у результаті його розірвання, яке здійснюється за ініціативою одного з подружжя або за спільною заявою подружжя. Згідно з положеннями ч.ч.3, 4 ст. 49 ЦК України державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, громадянство, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, передбачених законом, зміна імені, смерть. Реєстрація актів цивільного стану провадиться відповідно до закону.

Народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміна імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян в органах юстиції в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Передумовою розгляду справи про встановлення юридичного факту розірвання шлюбу (шлюбних відносин) між подружжям є неможливість здійснення такого в інший законний спосіб.

Особливо актуальним таке питання постає в реаліях сьогодення, враховуючи факт того, що відносини могли виникнути, змінитися чи припинитися на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. Відповідно до ч.2 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Частиною 3 даної статті Закону передбачено, що будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Відповідно до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом МЮ України 18.10.2000 року №52/5, у зв»язку з неможливістю виконувати повноваження відділами державної реєстрації актів цивільного стану Автономної Республіки Крим , міста Севастополя та на тимчасово окупованих територіях, та території проведення АТО, проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення, анулювання здійснюються відділами державної реєстрації актів цивільного стану за межами цієї території за місцем звернення заявника.Свідоцтво про розірвання шлюбу, яке видане на території тимчасово не підконтрольній Україні не створює правових наслідків.

Згідно зі ст.18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 315 Цивільного процесуального кодексу України суд розглядає справи про встановлення факту розірвання шлюбу.

Відповідно до п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 5 «Про судову практику про справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян, чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення.

Відповідно до ст. 293 ЦПК України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження справи, зокрема, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

'''У заяві повинно бути зазначено:'''
# який факт заявник просить встановити та з якою метою;
# причини неможливості одержання або відновлення документів, що посвідчують цей факт;
# докази, що підтверджують факт.

=== Перелік необхідних документів: ===
# заява про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території;
# свідоцтво про розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території;
# відповідна відмова, звісно, в письмовій формі органу, на який покладено функцію розірвання шлюбу.
Справи про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території розглядаються в порядку окремого провадження районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами. За подання заяви про встановлення факту розірвання шлюбу на тимчасово окупованій території сплачується судовий збір у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦПК України заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.У рішенні суду повинно бути зазначено відомості про факт, встановлений судом, мету його встановлення, а також докази, на підставі яких суд установив цей факт – ч. 1 ст. 319 ЦПК України. На підставі рішення по справі орган державної реєстрації актів цивільного стану надасть свідоцтво про розірвання шлюбу між подружжям.

Обов'язок матері, батька утримувати дитину та його виконання

2018-07-23T10:53:23Z

Maryna.matviienko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]від 10.01.2002 № 2947-III
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]від 05.04.2001 № 2341-III
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/995_425 Конвенція про стягнення аліментів за кордоном від 20 червня 1956 року]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 Постанова № 3 Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 року]

== Аліменти як спосіб виконання батьківського обов'язку ==
Аліменти є одним із способів виконання батьками обов'язку по утриманню дитини до досягнення нею повноліття.
Стягнення аліментів не залежить від того, чи знаходяться в шлюбі батьки дитини, розлучені вони або взагалі не перебували в ньому. Аліменти на дитину стягуються на користь одного з батьків, з яким проживає дитина, є його власністю і повинні використовуватися за цільовим призначенням, тобто саме на утримання дитини.

== Договір про сплату аліментів на дитину ==
Згідно законодавства передбачена можливість укладення між батьками договору про сплату аліментів на дитину, у якому визначаються розмір та строки виплати. При цьому умови такого договору не можуть порушувати права дитини, передбачені чинним законодавством.
Договір про сплату аліментів укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

== Стягнення аліментів на утримання дитини на підставі рішення суду ==
У разі неможливості досягнення між батьками угоди про добровільне відрахування (сплату) одним з них аліментів, кошти на утримання дитини (аліменти) можуть бути присуджені за рішенням суду у частці від доходу платника і (або) у твердій грошовій сумі.
Аліменти за минулий час можуть бути присуджені, якщо позивач подасть до суду докази того, що він вживав заходів для отримання аліментів з відповідача, але не міг їх отримати у зв’язку з ухиленням останнього від їх сплати. У цьому разі суд може присудити аліменти за минулий час, але не більш як за 3 роки.

== Заборгованність по аліментам ==
При виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов’язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі 1% від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Водночас, розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів. Неустойка не сплачується, якщо платник аліментів є неповнолітнім.

== Кримінальна відповідальність за злісне ухилення від сплати аліментів ==
Під ухиленням від сплати аліментів розуміються дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь дитини (дітей) аліментів. Це дії чи бездіяльність, що фактично унеможливлюють виконання вказаного обов’язку: пряма відмова від сплати встановлених судом аліментів, приховування доходу, що підлягає облікові при відрахуванні аліментів, зміна місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягування аліментів тощо.
Ухилення від сплати аліментів на неповнолітніх або непрацездатних дітей є злочином лише у випадку, коло воно є злісним. Поняття злісності визначається в кожному конкретному випадку. Визнання судом ухилення злісним повинно бути належним чином умотивовано у вироку.

== Розстрочка, відстрочка чи звільнення від аліментів ==
З урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами.
За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла в зв’язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Суд може звільнити платника аліментів від сплати заборгованості, якщо буде встановлено, що вона виникла внаслідок непред’явлення без поважної причини виконавчого листа до виконання особою, на користь якої присуджено аліменти.

== Сплата аліментів після повноліття ==
Якщо повнолітні дочка, син продовжують навчання і у зв’язку з цим потребують матеріальної допомоги, батьки зобов’язані утримувати їх до досягнення 23 років за умови, що вони можуть надавати матеріальну допомогу. Право на утримання припиняється в разі припинення навчання.

== Стягнення аліментів за кордоном ==
Відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_425 Конвенції про стягнення аліментів за кордоном] можливо виконати рішення суду України на території 61 країни або на підставі наданих документів прийняти рішення про стягнення аліментів у цих державах.
Якщо у вас немає рішення суду про стягнення аліментів з відповідача, який проживає за кордоном, вам потрібно подати документи через територіальні управління Міністерства юстиції для розгляду цього питання в іноземній державі. Таке звернення подається позивачем письмово в довільній формі. До нього додається заява про стягнення аліментів на підставі Конвенції про стягнення аліментів за кордоном, а також переклад заяви і документів, що до неї додаються, на офіційну мову тієї країни, де пропонується стягнути аліменти, а якщо це неможливо, – на англійську чи французьку мову. Міністерство юстиції надсилає заяву органу країни, де знаходиться відповідач, протягом місяця від дня її надходження.

== Дострокове припинення права на аліменти на дитину ==
За угодою між батьками обов’язок зі сплати аліментів того з батьків, який проживає окремо, може бути достроково припинений шляхом укладення договору про припинення права на аліменти на дитину у зв’язку з передачею права власності на нерухоме майно (житловий будинок, квартиру, земельну ділянку тощо.

== Звільнення від сплати аліментів ==
Батьки за рішенням суду можуть бути звільнені від обов’язку утримувати дитину, якщо дохід дитини перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/stru#Stru ст. 188 СК]). Однак, якщо дитина перестала отримувати дохід, або її дохід зменшився, заінтересована особа може звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів.
[[Категорія: Сімейне право]]
[[Категорія:Кримінальне право]]
[[Категорія:Житлове право ]]
[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]

Режим окремого проживання подружжя та його правові наслідки

2018-07-23T07:21:04Z

Maryna.matviienko:

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний Кодекс України.]від 10.01.2002 № 2947-III
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний Кодекс України.]від 16.01.2003 № 435-IV
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний Кодекс України.]від 18.03.2004 № 1618-IV
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07 Пленум ВСУ «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року.]

== Основні положення ==

'''''Сепарація''''' (від лат. «separation» - відокремлення, розлучення, розділення) – право подружжя на встановлення режиму окремого проживання. 

Даний режим спрямований на забезпечення майнових прав та прав на батьківство одного чи обох з подружжя. Так норма закріплює той факт, що майно набуте в режимі сепарації, хоч і набуте в шлюбі, не буде вважатись спільним сумісним, також що дитина народжена '''через десять місяців''' після встановлення відповідного режиму не буде вважатись такою, що походить від чоловіка, з яким зареєстрований шлюб (ст. 120 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України]).

== Підстави встановлення режиму окремого проживання подружжя ==

# за '''взаємною заявою подружжя''', коли дружина та чоловік не можуть проживати разом і не заперечують на встановлення такого режиму;
# за '''позовом одного з подружжя''' у разі небажання дружини або чоловіка проживати спільно, коли ініціатором роздільного проживання виступає лише один із подружжя (ст. 119 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України]).

== Порядок звернення до суду ==

Режим окремого проживання подружжя встановлюється виключно судами. Порядок його встановлення залежить від того, як ставиться дружина та чоловік до факту роздільного проживання.
* '''За взаємною згодою подружжя'''.
Відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page9 ч. 3 ст. 293 ЦПК України] суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя.

Окреме провадження – це вид не позовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (ч. 1 ст. 293 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ЦПК України]).
* '''За позовом одного з подружжя'''.
Справа розглядається судом в порядку позовного провадження. Позовна заява про встановлення режиму окремого проживання подружжя пред’являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється та не пізніше наступного дня передається судді. Позивач має право в позовній заяві заявити клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, якщо такий розгляд допускається цим Кодексом, що передбачено [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/paran7319#n7319 ст. 184 ЦПК України.]
Позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Форма та зміст позовної заяви:
* найменування суду першої інстанції, до якого подається заява;
* повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові - для фізичних осіб) сторін та інших учасників справи, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), поштовий індекс, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України (для юридичних осіб, зареєстрованих за законодавством України), а також реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта для фізичних осіб - громадян України (якщо такі відомості позивачу відомі), відомі номери засобів зв’язку, офіційної електронної адреси та адреси електронної пошти;
* зазначення ціни позову, якщо позов підлягає грошовій оцінці; обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються;
* зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них;
* виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини;
* відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору, якщо такі проводилися, в тому числі, якщо законом визначений обов’язковий досудовий порядок урегулювання спору;
* відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися;
* перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви;
* попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв’язку із розглядом справи;
* підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього ж відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
У разі пред’явлення позову особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, в заяві повинні бути зазначені підстави такого звернення.
У позовній заяві можуть бути вказані й інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.

== Строки тривалості режиму окремого проживання подружжя ==

Право вибору строку дії режиму окремого проживання подружжя належить позивачу з урахуванням думки відповідача. Суд може встановити режим окремого проживання без обмеження строку або обмежити його певним терміном. Для припинення встановленого судом зазначеного режиму потрібна взаємна згода подружжя, що підтверджується поновленням сімейних відносин або їх припиненням за їхньою заявою рішенням суду.

== Порядок припинення режиму окремого проживання подружжя ==

# відновлення сторонами сімейних відносин;
# за рішенням суду на підставі заяви одного з подружжя.
Сторони фактично можуть відновити свої сімейні відносини і це буде свідчити про припинення режиму окремого проживання. Однак, одночасно буде зберігати чинність рішення суду про встановлення режиму окремого проживання, оскільки сторони або одна з них звільнені від необхідності звернення до суду. Внаслідок цього фактично такий режим буде припинено, а юридично він зберігатиметься.

== Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя ==

Встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встановлені СК України і які дружина та чоловік мали до встановлення цього режиму, а також прав та обов'язків, які встановлені шлюбним договором. 

Із встановленням режиму окремого проживання подружжя настають наслідки, пов'язані з правом власності подружжя на майно набуте під час режиму окремого проживання. 

Так, у ч. 2 ст. 120 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 СК України] зазначено, що у разі встановлення режиму окремого проживання:

* майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вважатиметься набутим у шлюбі;
* дитина, народжена дружиною після спливу десяти місяців, не вважатиметься такою, що походить від її чоловіка.

[[Категорія:Сімейне право]]