WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Страховий стаж. Порядок набуття та зарахування

2023-06-12T06:43:30Z

Mariana.fedorak: /* Періоди, з яких складається страховий стаж */

== Нормативна база ==
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 Закон України «Про пенсійне забезпечення»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1105-14 Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1533-14 Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/637-93-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 12 cерпня 1993 року № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/461-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах»]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0064-04#Text Постанова Правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1 "Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/794-98-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України № 794 від 04.06.1998 року "Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування"]
*
==Періоди, з яких складається страховий стаж==
'''Страховий стаж''' - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»] (далі - Закон).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»] мінімальний внесок становить 22% від мінімальної заробітної плати (з 01 січня 2023 року мінімальний розмір заробітної плати в Україні становить 6700 грн.).

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір [[Пенсія по інвалідності|пенсії по інвалідності]] або [[Пенсія в разі втрати годувальника|у зв'язку з втратою годувальника]], крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня [[Інвалідність та порядок її встановлення|встановлення інвалідності]] до [[Пенсія за віком. Умови дострокового виходу на пенсію за віком|досягнення застрахованою особою віку]], передбаченого частиною [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 першою статті 26 Закону], та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статті 26 Закону].

Період [[Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку|відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку]], отримання виплат за окремими видами соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок [[Умови призначення, тривалість та розмір виплати допомоги по безробіттю|безробіття]], отримувала допомогу по безробіттю (крім [[Допомога по безробіттю для організації власного бізнесу|одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності]]), допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Час перебування на інвалідності у зв'язку з [[Нещасний випадок на виробництві|нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням]] зараховується до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.
==Порядок обчислення страхового стажу==
Страховий стаж обчислюється [https://portal.pfu.gov.ua/sidebar/Templates/Organizations територіальними органами Пенсійного фонду України] за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закону], а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена з 01 липня 2000 року. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/794-98-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України № 794 від 04.06.1998 року "Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування"]).

У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15#n430 Закону], страховий стаж обчислюється на підставі [[Проходження військової служби громадянами України|довідки про проходження військової служби]] та про сплачені суми страхових внесків.

Страховий стаж обчислюється '''в місяцях'''. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення ввідповідно до глави 15 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0064-04#Text Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України", затвердженої Постанова Правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1], відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності З[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 акону], зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на [[Пенсія за віком. Умови дострокового виходу на пенсію за віком|пенсію за віком]] на пільгових умовах та [[Пенсія за вислугу років для працівників бюджетної сфери|за вислугу років]].

У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою:

'''ТП = Св : В''', де:

ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях;

Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати;

В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.

Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.

За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/461-2016-%D0%BF#Text списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України], зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Пунктом 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15#n1859 Закону] визначено особливості обчислення страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно зі [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статтею 26 цього Закону], зокрема, для визначення права на призначення пенсії до стажу включаються періоди:
* ведення підприємницької діяльності із застосуванням [[Єдиний податок для фізичних осіб-підприємців (спрощена система оподаткування)|спрощеної системи оподаткування]], а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;

з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску);
* [[Проходження військової служби громадянами України|проходження військової служби]] по 31 грудня 2017 року включно;
* перебування у [[Соціальні відпустки. Порядок надання|відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами]] з 1 січня 2004 року по 30 червня 2013 року включно (після 01.07.2013 р. період перебування в таких відпустках зараховується до страхового стажу, зокрема для визначення розміру пенсії за даними системи персоніфікованого обліку, оскільки саме з цієї дати вони є застрахованими особами);
* перебування у [[Відпустка без збереження заробітної до досягнення дитиною шестирічного віку|відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку]] з 1 січня 2004 року до часу запровадження сплати страхових внесків (єдиного внеску) за жінок, які перебувають у [[Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку|відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку]], тобто до 01.01.2005.
За наявності підстав до зазначених періодів застосовуються і норми законодавства щодо пільгового обчислення стажу. Наприклад, [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 стаття 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»] передбачає подвійне обчислення стажу за роботу в окремих медичних закладах і відділеннях (психіатричних, інфекційних, реанімаційних тощо).

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що було чинним раніше, за періоди роботи після 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
==Як дізнатися свій страховий стаж==
♦ В особистому кабінеті на [https://portal.pfu.gov.ua/sidebar/Templates/Organizations Порталі електронних послуг Пенсійного фонду України]:
* з використання [[Порядок отримання кваліфікованого електронного підпису|кваліфікованого електронного підпису]];
* з використанням [https://portal.pfu.gov.ua/sidebar/Templates/HowToReg даних для входу], отриманих в територіальному органі Пенсійного фонду України.
♦ Звернутися до [https://portal.pfu.gov.ua/sidebar/Templates/Organizations територіального органу Пенсійного фонду України]

Також довідку про наявний страховий стаж з листопада 2021 року можна отримати у застосунку «ДІЯ». Для цього необхідно обрати розділ «Послуги», дальше «Довідки» і вибрати необхідну довідку (ОК-5 або ОК-7) та натиснути кнопку «Замовити». За кілька секунд обрана довідка з’явиться у «ДІІ».
==Відмінність трудового стажу від страхового стажу==
* '''трудовий стаж''' (загальний) — це періоди офіційної трудової діяльності, що підтверджуються записами в трудовій книжці. Трудовий стаж може включати в себе такі поняття як загальний, пільговий і спеціальний стаж роботи. У Законі України «Про пенсійне забезпечення» поняття загального стажу роботи в основному застосовується для відмінності його від стажу, що дає право на пільги по призначенню пенсії;
* '''спеціальний'''— це сумарна тривалість певної трудової діяльності на відповідних видах робіт, що дає право на дострокове призначення трудової пенсії;
* '''пільговий'''— це період трудової діяльності в шкідливих, небезпечних або специфічних умовах протягом повного робочого дня. Перелік виробництв, робіт, професій, посад і показників, за якими період трудової діяльності може бути віднесений до пільгового стажу, затверджений постановами Кабінету Міністрів України;
* '''страховий'''(пенсійний) — це відрізок часу, протягом якого особа підлягала загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачувалися внески в сумі не менше, ніж мінімальний страховий внесок (ст. 24 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»).
Поняття "страховий стаж" введено в дію '''з 1 січня 2004 року''' [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"]. Основною новацією цього терміну є те, що наявність стажу прямо пов’язана зі сплатою страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, тобто з 1 січня 2004 року до страхового стажу зараховуються лише ті періоди, протягом яких сплачувалися страхові внески, і в розмірах пропорційно сплаченим внескам.

Весь трудовий стаж, набутий '''до 1 січня 2004 року''', враховується до страхового стажу на умовах раніше діючого законодавства.

Періоди трудової діяльності до 01 січня 2004 року, які зараховуються до страхового стажу, визначені [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»]. Ними, зокрема, є час догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею трирічного віку, військова служба, навчання (за денною формою) у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, професійно-технічних навчальних закладах тощо.

Страховий стаж, набутий до 01 січня 2004 року, підтверджується [[Трудова книжка - основний документ про трудову діяльність|трудовою книжкою]].
==Компенсація відсутності страхового стажу для виплати пенсії==
Нормами [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статті 12 Закону] ще з 2004 року передбачено добровільну участь осіб у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Тобто в періоди після 1 січня 2004 року, коли страховий стаж зараховується лише за умови сплати страхових внесків, людина, яка не належала до категорії застрахованих осіб (наприклад, офіційно на території України не працювала або працювала неофіційно), може звернутися до [http://sfs.gov.ua/pro-sfs-ukraini/struktura-/teritorialni-organi/ податкового орган]у та укласти відповідний договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно з нормами [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 статті 10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».]

'''Детальніше див.''' "[[Добровільна сплата єдиного внеску (купівля страхового стажу для виплати пенсії)]]"
==Підтвердження страхового стажу у судовому порядку==
В судовому порядку стаж підтверджується при наявності двох свідків, які можуть засвідчити перебування позивача в трудових відносинах та в свою чергу мають належним чином оформлені документи, які підтверджують їхнє перебування в трудових відносинах на тому ж підприємстві в той час. Інакше слід просити зарахувати стаж роботи на підставі сукупності наявних фактичних даних, які підтверджують стаж роботи.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні, чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Документи, що підтверджують трудовий стаж, визначені [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/637-93-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній»].

Перелік документів, які підтверджують трудовий стаж за відсутності відповідних записів у трудовій книжці не є вичерпним. Відповідно до статті 72 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#n10098 Кодексу адміністративного судочинства України] доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

'''Детальніше див.''' "[[Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній]]"

При відсутності вищевказаних документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок (зарахуванню підлягають лише періоди за той час, за який наявні відмітки про сплату членських внесків).

За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі та мали документи про власну роботу за той час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Формулюючи позовні вимоги слід розуміти, що [https://portal.pfu.gov.ua/sidebar/Templates/Default Пенсійний фонд України] має компенсувати недоотримані кошти з моменту виникнення права на їх зарахування, тому слід вказати дату (період) від якого потрібно провести перерахунок на підставі зарахування додаткового стажу. В зв'язку з тим, що спір стосується оформлення даних про стаж, а не самого факту наявності стажу, моментом виникнення права на перерахунок у зв'язку з зарахуванням додаткового стажу є дата подачі заяви до [https://portal.pfu.gov.ua/sidebar/Templates/Organizations територіального органу Пенсійного фонду України] з документами, які підтверджують спірні періоди стажу, або, якщо необхідні документи, на підставі яких виноситься рішення суду, були від початку – дата первинного нарахування пенсії.

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»] подання до [[Звернення до суду: провадження в адміністративній справі|адміністративного суду]] позову немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня календарного року (наприклад: згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2710-20#Text Закону України “Про державний бюджет України на 2023 рік”] прожитковий мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2023 року становить 2684 грн., отже ставка судового збору дорівнюватиме 1073 грн. 60 коп.).
== [[Зарахування до страхового стажу періодів роботи, які не були включені до страхового стажу]] ==
==Страховий стаж у випадку тимчасової непрацездатності або безробіття==
Відповідно до частини першої статті 24 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»] [[допомога по тимчасовій непрацездатності]] виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах:
#50 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж до трьох років;
#60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від трьох до п’яти років;
#70 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від п’яти до восьми років;
#100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років;
#100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, віднесеним до 1-3 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни, постраждалим учасникам Революції Гідності та особам, на яких поширюється чинність [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3551-12#Text Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"]; особам, віднесеним до жертв нацистських переслідувань відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3551-12#Text Закону України "Про жертви нацистських переслідувань"]; донорам, які мають право на пільгу, передбачену статтею 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/931-20#n207 Закону України "Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові"]; особам, реабілітованим відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/962-12#Text Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"], із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув’язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу.
Відповідно до статті 23 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1533-14#n282 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»] застрахованим особам розмір [[Умови призначення, тривалість та розмір виплати допомоги по безробіттю|допомоги по безробіттю]] визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1266-2001-%D0%BF#n19 порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України], залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням [https://www.dcz.gov.ua/storinka/pro-pravlinnya-fondu Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття] для цієї категорії осіб:
* до 2 років - 50 відсотків;
* від 2 до 6 років - 55 відсотків;
* від 6 до 10 років - 60 відсотків;
* понад 10 років - 70 відсотків.
Згідно з [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»] мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється при наявності страхового стажу не менше у чоловіків – 35 років, у жінок – 30 років, на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Також страховий стаж впливає на призначення різного виду пенсій та їх розмір.
== Корисні посилання ==
* [https://www.pfu.gov.ua/ks/260309-z-1-veresnya-2020-roku-zminyvsya-rozmir-minimalnogo-strahovogo-vnesku/#:~:text=%D0%92%D0%B0%D0%B6%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%BE!,%25)%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%BA%D0%BE%D0%B6%D0%BD%D1%83%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%85%D З 1 вересня 2020 року змінився розмір мінімального страхового внеску]
* [https://www.pfu.gov.ua/cv/218484-shho-take-strahovyj-stazh-ta-yak-jogo-obchyslyty/#:~:text=%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96%201%20%D0%97%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%83,%D1%81 Що таке страховий стаж та як його обчислити?]
* [https://jurliga.ligazakon.net/ua/news/202699_yak-v-ukran-zarakhovutsya-stazh-rozyasnennya?utm_source=facebook.com&utm_medium=postlypskyi&utm_campaign=20210406_biz_lypskyi&fbclid=IwAR29_g0OqThWMD2LrwwLHXTmVHym0prEhAk5Dac7ax36G4xV9ZPbETSLN1c Як в Україні зараховується стаж: роз'яснення]
[[Категорія:Страховий стаж]]
[[Категорія:Безробіття]]
[[Категорія:Трудова книжка. Трудовий стаж]]

Набувальна давність

2022-12-14T14:20:48Z

Mariana.fedorak: /* Судова практика у справах за позовом про визнання права власності за набувальною давністю */

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14 Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав]
== Що таке набувальна давність? ==
Набувальна давність – це один із способів набуття права власності на чуже майно особою, яка добросовісно заволоділа цим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, земельною ділянкою — протягом 15 років.
== Як зареєструвати права власності за набувальною давністю? ==
Державна реєстрація прав на нерухомі речі, набуті за давністю, здійснюється лише на підставі рішення суду, а передача у власність земельної ділянки на підставі набувальної давності відбувається у порядку, визначеному для безоплатної передачі земельних ділянок у власність.Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
== Набувальна давність на рухоме і нерухоме майно. ==
[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 Статтею 344 Цивільного кодексу України] визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. 
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
 
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1017 статті 119 Земельного кодексу України], громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно протягом п’ятнадцяти років користуються земельною ділянкою, але не мають документів, що засвідчують наявність у них прав на зазначену земельну ділянку, можуть звернутися до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу такої земельної ділянки у їхню власність.
===Умови на яких базується право власності за набувальною давністю===
Право власності за набувальною давністю базується на умовах, сукупність яких чітко визначена частиною [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 1 статті 344 Цивільного кодексу України]. До цих законодавчих умов належить такі види володіння особою майном як своїм власним: 
* добросовісне володіння;
* відкрите володіння;
* безперервне володіння;
* тривале володіння;
* наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт;
* законність об`єкта володіння;
* відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю.
'''Добросовісне володіння''' майном означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіння річчю є незаконним. Встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна. Добросовісність означає фактичну чесність суб’єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. При вирішенні в судах спорів про набувальну давність враховується добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. 
'''Володіння визначається відкритим''' якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні.Володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховання цього майна. 
'''Володіння визначається безперервним''' якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. 
'''Тривалість володіння''' передбачає, що має закінчиться визначений у законодавстві строк, що розрізняється залежно від речі (рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи, і для нерухомого майна складає десять років.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном.

За відсутності будь-якої з перерахованих умов не можливо набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю..
===Судова практика у справах за позовом про визнання права власності за набувальною давністю===
 
Враховуючи положення [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran6109#_blank пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України]про те, що правила [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 статті 344] даного кодексу про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом та беручи до уваги, що Цивільний кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 статті 344 Цивільного кодексу України] поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю могло мати місце не раніше 1 січня 2001 року. 
При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю. 
Враховуючи положення [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran97#_blank статей 16],[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran1860#n1860&test=XNLMf5x.qwJgOvYwZivCgzxXHI4FAs80msh8Ie6 344] [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2117#_blank 396 Цивільного кодексу України],до набуття права власності на майно за набувальною давністю особа, яка володіє майном, має право на захист свого володіння від третіх осіб, які не є власниками майна і не мають прав на володіння цим майном в силу іншої передбаченої законом чи договором підстави. Таким чином, давнісний володілець має право на захист свого володіння відповідно до вимог [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2082#_blank статей 387], [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2099#n2099&test=NOaMfL2dtr58OvY6ZivCgzxXHI4FAs80msh8Ie6 391 Цивільного кодексу України]. 
Під час розгляду позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, пред'явленого давнісним володільцем, застосуванню підлягають також положення [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2084#n2084&test=Up9Mf3o6frtCOvY2ZivCgzxXHI4FAs80msh8Ie6 статті 388 Цивільного кодексу України]за наявності відповідних заперечень з боку відповідача. 
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran94#_blank статей 15, 16 Цивільного кодексу України], а також частини четвертої статті 344 Цивільного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.
Позов про право власності за давністю володіння не може заявляти особа, яка володіє майном за волею власника і завжди знала, хто є власником.

=== Правова позиція Верховного Суду України ===
У справі [http://reyestr.court.gov.ua/Review/89006375 № 552/1354/18. від 28 квітня 2020 року КЦС ВС] виклав свою правову позицію стосовно належного позивача у справі про набуття права власності за давністю володіння, зазначивши, що позов про визнання права власності за набувальною давністю не може заявляти особа, яка володіє ним за волею власника і завжди знала, хто є власником цього майна. Володіння є добросовісним, якщо особа не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) та в постанові Верховного Суду від 22 лютого 2021 року № 607/21758/19 (провадження № 61-18513св20).
=== Хто є відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю ===
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Відповідач у даній категорії справ має не визнавати або оспорювати це право позивача, а також між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження. 
===Судовий збір===
За подання позову особа сплачує судовий збір у розмірі, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Законом України «Про судовий збір»], оскільки це позовне провадження майнового характеру, судовий збір залежить від ціни позову, яка в свою чергу визначається експертною оцінкою майна. 
==Набувальна давність на земельну ділянку.==
Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України] набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page4 Статтею 119 Земельного кодексу України] передбачено право громадян набувати права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність). Так, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно протягом п’ятнадцяти років користуються земельною ділянкою, але не мають документів, що засвідчують наявність у них прав на зазначену земельну ділянку, можуть звернутися до Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу такої земельної ділянки у їхню власність.

Набуття громадянами права власності на земельну ділянку за давністю користування здійснюється в порядку безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами згідно із статтею 118 Земельного кодексу України в межах норм, визначених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page4 ст. 121 Земельного кодексу України]. 
Умовою набуття зазначеними суб'єктами такого права виступає добросовісне, відкрите і безперервне користування відповідною земельною ділянкою протягом 15 років. 
Так, наприклад, добросовісне користування земельною ділянкою може бути пов'язане з оплатою земельного податку, поданням заяви на адресу уповноваженого органу про закріплення за громадянином цієї ділянки тощо. Відкрите користування земельною ділянкою передбачає, що інформація про таке користування була відома уповноваженим органам, але вони не порушували питання про самовільне використання даної земельної ділянки. Безперервне користування означає, що земельна ділянка не залишалася без користування та знаходилася постійно в експлуатації не менше 15 років. 
Наявність у сукупності всіх зазначених умов породжує у громадянина право на звернення до місцевої ради з клопотанням про передачу відповідної земельної ділянки у власність або надання у користування. 
Необхідно враховувати, що право на отримання земельної ділянки за давністю користування виникає лише з моменту закінчення 15-річного строку добросовісного, відкритого і безперервного користування земельною ділянкою. Верховний суд України у своєму листі від [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v3767700-08 29 жовтня 2008 року № 19-3767/0/8-08] визначив, що норма [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/conv/paran1017#n1017 ст. 119 Земельного кодексу України] щодо набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю може застосовуватися з 1 січня 2017 року відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page9 п. 1 розділу IX "Прикінцеві положення" Земельного кодексу України].

Стаття 119 ЗК України передбачає можливість отримання земельних ділянок у власність на підставі набувальної давності '''лише щодо громадян'''.''(Постанова ВС від 30 вересня 2020 року по справі №522/1513/18)''

У [https://reyestr.court.gov.ua/Review/73627618 справі № 742/2916/15-ц від 11.04.2018] Верховний суд України зробив висновок, що [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/conv/paran1017#n1017 стаття 119 Земельного кодексу України] значно відрізняється від [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1860 статті 344 Цивільного кодексу України] та не передбачає жодних переваг для осіб, зазначених у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/conv/paran1017#n1017 частині 1 цієї статті], оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не приводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n992 статті 118], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1056 123 Земельного кодексу України]). 
===Право власності на земельну ділянку на підставі набувальної давності.===
Передача у власність земельної ділянки на підставі набувальної давності відбувається у порядку, визначеному для безоплатної передачі земельних ділянок у власність (в порядку, визначеному [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page4 статтею 118 Земельного кодексу України]). 
Безкоштовна приватизація земельної ділянки здійснюється за наступним порядком: 
# Подання громадянином України в місцеву раду (якщо земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту) або районної адміністрації (якщо земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту) заяви про безоплатну передачу земельної ділянки у власність. У заяві вказується площа та цільове призначення земельної ділянки. Площа не може перевищувати норм, встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page4 ст.121 Земельного кодексу України].
# Прийняття рішення місцевою радою або районною державною адміністрацією про надання дозволу на розробку документації із землеустрою.
# Звернення особи, яка бажає приватизувати земельну ділянку, до землевпорядної організації і укладення договору з метою розробки документації із землеустрою.
# Розробка документації із землеустрою землевпорядною організацією. Термін: визначається за домовленістю між замовником землевпорядної документації та землевпорядною організацією.
# Подання до місцевих рад або районної державної адміністрації розробленої документації із землеустрою.
# Прийняття рішення про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність.
Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 Статтею 344 Цивільного кодексу України] право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. 
Згідно зі [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page5 ст. 125 Земельного кодексу України] право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. А тому після отримання рішення про передачу у власність земельної ділянки та отримання державного акта на право власності на земельну ділянку необхідно здійснити реєстрацію такого права.
===Оскарження відмови у передачі земельної ділянки у власність.===
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Належними судами для оскарження відмови є окружні адміністративні суди.
[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Земельне право]]

Черговість задоволення вимог стягувачів та порядок виплати стягнутих грошових сум

2022-11-03T13:56:57Z

Mariana.fedorak: /* Якщо кошти не витребувані сторонами виконавчого провадження протягом року */

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закон України «Про виконавче провадження»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1403-19 Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5]
== Черговість задаволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів ==
Черговість задоволення вимог стягувача у разі якщо сума, стягнута з боржника, недостатня для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, вона розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку черговості відповідно до статті 46 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page#n452 Закону України "Про виконавче провадження"]:
*'''перша черга''' - забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна;

*'''друга черга''' - вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок [[Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов|кримінального]] або адміністративного правопорушення, [[Особливості відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я чи смертю особи|каліцтва або іншого ушкодження здоров’я]], а також у зв’язку з втратою годувальника;
*'''третя черга''' - вимоги працівників, пов’язані з трудовими правовідносинами;
*'''четверта черга''' - вимоги стягувачів за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету;
*'''п’ята черга''' - всі інші вимоги.
Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнута сума недостатня для задоволення в повному обсязі усіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми.
===Як стягується заборгованість по виплаті заробітної плати у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів===
Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інші вимоги, пов’язані з трудовими правовідносинами, задовольняються в порядку надходження виконавчих документів.

У разі якщо виконавчі документи щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інших вимог, пов’язаних із трудовими правовідносинами, надійшли протягом одного дня і стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог за такими виконавчими документами, відповідні вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми (частина друга статті 46 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page#n452 Закону України "Про виконавче провадження"]).
==Порядок виплати стягнутих грошових сум==
Грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок [[Інститут приватних виконавців|приватного виконавця]].

'''Стягувачу - фізичній особі''' стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про [[Примусове виконання рішення про відібрання дитини|примусове виконання рішення]] рахунок у банку або іншій фінансовій установі (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.

'''Стягувачу - юридичній особі''' стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.

Не допускається виплата стягувачу стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page#n495 Закону України «Про виконавче провадження»].

Забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові суми, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені статтею 47 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page#n452 Закону України "Про виконавче провадження"], а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі суми стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні).

Стягнуті з боржника кошти, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчими документами, перераховуються боржнику (крім випадків повернення коштів іншим особам).
===Перерахунок стягнутих грошових сум ===
Перерахування коштів з рахунків органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця здійснюється на підставі платіжних доручень.

У разі відсутності відомостей, яким чином проводити виплату коштів, виконавець повідомляє стягувача про наявність належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів (через фінансові установи з обов'язковим зазначенням реквізитів для перерахування коштів або поштовим переказом із зазначенням повної адреси стягувача) (пункт 12 розділу VII [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5]).

У разі наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів державний виконавець невідкладно після ознайомлення з інформацією про надходження коштів готує одне '''розпорядження''' (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу державної виконавчої служби із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу державної виконавчої служби.

Приватний виконавець у разі наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів зобов’язаний перерахувати кошти стягувачу - фізичній особі не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів, стягувачу - юридичній особі не пізніше ніж протягом трьох робочих днів від дня їх надходження на відповідний рахунок.
===Якщо кошти не витребувані сторонами виконавчого провадження протягом року===
У разі якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем '''протягом одного року''' з дня їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця, такі суми зараховуються до Державного бюджету України за умови повідомлення виконавцем стягувача про наявність стягнутих на його користь грошових сум (абзац перший пункту 16 розділу VII [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5]).

Відповідальна особа органу державної виконавчої служби у передостанній день закінчення строку зберігання коштів на депозитному рахунку письмово повідомляє про це начальника органу державної виконавчої служби, який не пізніше наступного робочого дня визначає особу для підготовки розпорядження про зарахування коштів до Державного бюджету України.

Дозвіл на перерахування коштів з депозитного рахунку надається виключно начальником органу державної виконавчої служби або уповноваженою ним особою, який є розпорядником рахунку.

Приватний виконавець здійснює перерахування коштів до Державного бюджету України не пізніше наступного робочого дня після закінчення строку зберігання коштів на депозитному рахунку.

== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/78534731 Постанова Великої палати Верховного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17] (передбачені статтями [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#n444 45 та 46 Закону «Про виконавче провадження»] правила розподілу стягнутих з боржника грошових сум та черговості задоволення вимог стягувачів підлягають застосуванню в межах одного конкретного виконавчого провадження, а не загалом до всіх виконавчих проваджень щодо боржника. Крім того, у випадку платоспроможності боржника та недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів одночасна наявність зведених виконавчих проваджень на виконанні державної виконавчої служби та приватних виконавців не порушує передбаченого порядку черговості задоволення вимог стягувачів).
*Також палата Верховного Суду зауважує на тому, що черговість задоволення вимог стягувачів, що закріплена у статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#n444 46 Закону «Про виконавче провадження»] визначає порядок дій виконавця, у зведеному провадженні якого знаходиться декілька виконавчих документів щодо одного боржника. У такому разі зведене провадження фактично має на меті уникнення зловживань з боку виконавця, який без визначення такої черговості міг би на власний розсуд направляти отримані кошти певним кредиторам. Це створювало б ризик вчинення виконавцем корупційних порушень. Водночас така черговість не може поширюватися на всю систему примусового виконання рішень, оскільки [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#n444 Закон України «Про виконавче провадження»] прямо цього не передбачає.
== Див. також ==
* [[Примусове виконання судових рішень і рішень інших органів]]
[[Категорія:Виконавче провадження]]

Страховий стаж. Порядок набуття та зарахування

2022-06-06T14:07:53Z

Mariana.fedorak: /* Як дізнатися свій страховий стаж */

== Нормативна база ==
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 Закон України «Про пенсійне забезпечення»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1105-14 Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1533-14 Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/637-93-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 12 cерпня 1993 року № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/461-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах»]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0064-04#Text Постанова Правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1 "Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/794-98-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України № 794 від 04.06.1998 року "Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування"]
*
==Періоди, з яких складається страховий стаж==
'''Страховий стаж''' - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»] (далі - Закон).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»] мінімальний внесок становить 22% від мінімальної заробітної плати (з 01 січня 2022 року мінімальний розмір заробітної плати в Україні становить 6500 грн.).

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір [[Пенсія по інвалідності|пенсії по інвалідності]] або [[Пенсія в разі втрати годувальника|у зв'язку з втратою годувальника]], крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня [[Інвалідність та порядок її встановлення|встановлення інвалідності]] до [[Пенсія за віком. Умови дострокового виходу на пенсію за віком|досягнення застрахованою особою віку]], передбаченого частиною [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 першою статті 26 Закону], та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статті 26 Закону].

Період [[Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку|відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку]], отримання виплат за окремими видами соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок [[Умови призначення, тривалість та розмір виплати допомоги по безробіттю|безробіття]], отримувала допомогу по безробіттю (крім [[Допомога по безробіттю для організації власного бізнесу|одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності]]), допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Час перебування на інвалідності у зв'язку з [[Нещасний випадок на виробництві|нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням]] зараховується до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.

==Порядок обчислення страхового стажу==
Страховий стаж обчислюється [https://portal.pfu.gov.ua/sidebar/Templates/Organizations територіальними органами Пенсійного фонду України] за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закону], а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування.

Система персоніфікованого обліку була впроваджена з 01 липня 2000 року. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/794-98-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України № 794 від 04.06.1998 року "Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування"]).

У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15#n430 Закону], страховий стаж обчислюється на підставі [[Проходження військової служби громадянами України|довідки про проходження військової служби]] та про сплачені суми страхових внесків.

Страховий стаж обчислюється '''в місяцях'''. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення ввідповідно до глави 15 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0064-04#Text Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України", затвердженої Постанова Правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1], відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності З[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 акону], зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на [[Пенсія за віком. Умови дострокового виходу на пенсію за віком|пенсію за віком]] на пільгових умовах та [[Пенсія за вислугу років для працівників бюджетної сфери|за вислугу років]].

У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою:

'''ТП = Св : В''', де:

ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях;

Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати;

В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.

Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.

За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/461-2016-%D0%BF#Text списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України], зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Пунктом 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15#n1859 Закону] визначено особливості обчислення страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно зі [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статтею 26 цього Закону], зокрема, для визначення права на призначення пенсії до стажу включаються періоди:
* ведення підприємницької діяльності із застосуванням [[Єдиний податок для фізичних осіб-підприємців (спрощена система оподаткування)|спрощеної системи оподаткування]], а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;

з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску);
* [[Проходження військової служби громадянами України|проходження військової служби]] по 31 грудня 2017 року включно;
* перебування у [[Соціальні відпустки. Порядок надання|відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами]] з 1 січня 2004 року по 30 червня 2013 року включно (після 01.07.2013 р. період перебування в таких відпустках зараховується до страхового стажу, зокрема для визначення розміру пенсії за даними системи персоніфікованого обліку, оскільки саме з цієї дати вони є застрахованими особами);
* перебування у [[Відпустка без збереження заробітної до досягнення дитиною шестирічного віку|відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку]] з 1 січня 2004 року до часу запровадження сплати страхових внесків (єдиного внеску) за жінок, які перебувають у [[Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку|відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку]], тобто до 01.01.2005.
За наявності підстав до зазначених періодів застосовуються і норми законодавства щодо пільгового обчислення стажу. Наприклад, [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 стаття 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»] передбачає подвійне обчислення стажу за роботу в окремих медичних закладах і відділеннях (психіатричних, інфекційних, реанімаційних тощо).

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що було чинним раніше, за періоди роботи після 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

==Як дізнатися свій страховий стаж==
♦ В особистому кабінеті на [https://portal.pfu.gov.ua/sidebar/Templates/Organizations Порталі електронних послуг Пенсійного фонду України]:
* з використання [[Порядок отримання кваліфікованого електронного підпису|кваліфікованого електронного підпису]];
* з використанням [https://portal.pfu.gov.ua/sidebar/Templates/HowToReg даних для входу], отриманих в територіальному органі Пенсійного фонду України.
♦ Звернутися до [https://portal.pfu.gov.ua/sidebar/Templates/Organizations територіального органу Пенсійного фонду України]

Також довідку про наявний страховий стаж з листопада 2021 року можна отримати у застосунку «ДІЯ». Для цього необхідно обрати розділ «Послуги», дальше «Довідки» і вибрати необхідну довідку (ОК-5 або ОК-7) та натиснути кнопку «Замовити». За кілька секунд обрана довідка з’явиться у «ДІІ».

==Відмінність трудового стажу від страхового стажу==
* '''трудовий стаж''' (загальний) — це періоди офіційної трудової діяльності, що підтверджуються записами в трудовій книжці. Трудовий стаж може включати в себе такі поняття як загальний, пільговий і спеціальний стаж роботи. У Законі України «Про пенсійне забезпечення» поняття загального стажу роботи в основному застосовується для відмінності його від стажу, що дає право на пільги по призначенню пенсії;
* '''спеціальний'''— це сумарна тривалість певної трудової діяльності на відповідних видах робіт, що дає право на дострокове призначення трудової пенсії;
* '''пільговий'''— це період трудової діяльності в шкідливих, небезпечних або специфічних умовах протягом повного робочого дня. Перелік виробництв, робіт, професій, посад і показників, за якими період трудової діяльності може бути віднесений до пільгового стажу, затверджений постановами Кабінету Міністрів України;
* '''страховий'''(пенсійний) — це відрізок часу, протягом якого особа підлягала загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачувалися внески в сумі не менше, ніж мінімальний страховий внесок (ст. 24 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»).
Поняття "страховий стаж" введено в дію '''з 1 січня 2004 року''' [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"]. Основною новацією цього терміну є те, що наявність стажу прямо пов’язана зі сплатою страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, тобто з 1 січня 2004 року до страхового стажу зараховуються лише ті періоди, протягом яких сплачувалися страхові внески, і в розмірах пропорційно сплаченим внескам.

Весь трудовий стаж, набутий '''до 1 січня 2004 року''', враховується до страхового стажу на умовах раніше діючого законодавства.

Періоди трудової діяльності до 01 січня 2004 року, які зараховуються до страхового стажу, визначені [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»]. Ними, зокрема, є час догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею трирічного віку, військова служба, навчання (за денною формою) у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, професійно-технічних навчальних закладах тощо.

Страховий стаж, набутий до 01 січня 2004 року, підтверджується [[Трудова книжка - основний документ про трудову діяльність|трудовою книжкою]].

==Компенсація відсутності страхового стажу для виплати пенсії==
Нормами [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статті 12 Закону] ще з 2004 року передбачено добровільну участь осіб у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Тобто в періоди після 1 січня 2004 року, коли страховий стаж зараховується лише за умови сплати страхових внесків, людина, яка не належала до категорії застрахованих осіб (наприклад, офіційно на території України не працювала або працювала неофіційно), може звернутися до [http://sfs.gov.ua/pro-sfs-ukraini/struktura-/teritorialni-organi/ податкового орган]у та укласти відповідний договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно з нормами [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 статті 10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».]

'''Детальніше див.''' "[[Добровільна сплата єдиного внеску (купівля страхового стажу для виплати пенсії)]]"

==Підтвердження страхового стажу у судовому порядку==
В судовому порядку стаж підтверджується при наявності двох свідків, які можуть засвідчити перебування позивача в трудових відносинах та в свою чергу мають належним чином оформлені документи, які підтверджують їхнє перебування в трудових відносинах на тому ж підприємстві в той час. Інакше слід просити зарахувати стаж роботи на підставі сукупності наявних фактичних даних, які підтверджують стаж роботи.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні, чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Документи, що підтверджують трудовий стаж, визначені [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/637-93-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній»].

Перелік документів, які підтверджують трудовий стаж за відсутності відповідних записів у трудовій книжці не є вичерпним. Відповідно до статті 72 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#n10098 Кодексу адміністративного судочинства України] доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

'''Детальніше див.''' "[[Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній]]"

При відсутності вищевказаних документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок (зарахуванню підлягають лише періоди за той час, за який наявні відмітки про сплату членських внесків).

За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі та мали документи про власну роботу за той час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Формулюючи позовні вимоги слід розуміти, що [https://portal.pfu.gov.ua/sidebar/Templates/Default Пенсійний фонд України] має компенсувати недоотримані кошти з моменту виникнення права на їх зарахування, тому слід вказати дату (період) від якого потрібно провести перерахунок на підставі зарахування додаткового стажу. В зв'язку з тим, що спір стосується оформлення даних про стаж, а не самого факту наявності стажу, моментом виникнення права на перерахунок у зв'язку з зарахуванням додаткового стажу є дата подачі заяви до [https://portal.pfu.gov.ua/sidebar/Templates/Organizations територіального органу Пенсійного фонду України] з документами, які підтверджують спірні періоди стажу, або, якщо необхідні документи, на підставі яких виноситься рішення суду, були від початку – дата первинного нарахування пенсії.

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»] подання до [[Звернення до суду: провадження в адміністративній справі|адміністративного суду]] позову немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня календарного року (наприклад: згідно Закону України “Про державний бюджет України на 2022 рік” прожитковий мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2022 року становить 2481 грн., отже ставка судового збору дорівнюватиме 992 грн. 40 коп.).

== [[Зарахування до страхового стажу періодів роботи, які не були включені до страхового стажу]] ==

==Страховий стаж у випадку тимчасової непрацездатності або безробіття==
Відповідно до частини першої статті 24 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»] [[допомога по тимчасовій непрацездатності]] виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах:
#50 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж до трьох років;
#60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від трьох до п’яти років;
#70 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від п’яти до восьми років;
#100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років;
#100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, віднесеним до 1-3 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни, постраждалим учасникам Революції Гідності та особам, на яких поширюється чинність [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3551-12#Text Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"]; особам, віднесеним до жертв нацистських переслідувань відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3551-12#Text Закону України "Про жертви нацистських переслідувань"]; донорам, які мають право на пільгу, передбачену статтею 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/931-20#n207 Закону України "Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові"]; особам, реабілітованим відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/962-12#Text Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"], із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув’язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу.
Відповідно до статті 23 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1533-14#n282 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»] застрахованим особам розмір [[Умови призначення, тривалість та розмір виплати допомоги по безробіттю|допомоги по безробіттю]] визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1266-2001-%D0%BF#n19 порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України], залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням [https://www.dcz.gov.ua/storinka/pro-pravlinnya-fondu Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття] для цієї категорії осіб:
* до 2 років - 50 відсотків;
* від 2 до 6 років - 55 відсотків;
* від 6 до 10 років - 60 відсотків;
* понад 10 років - 70 відсотків.
Згідно з [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»] мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється при наявності страхового стажу не менше у чоловіків – 35 років, у жінок – 30 років, на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Також страховий стаж впливає на призначення різного виду пенсій та їх розмір.

== Корисні посилання ==
* [https://www.pfu.gov.ua/ks/260309-z-1-veresnya-2020-roku-zminyvsya-rozmir-minimalnogo-strahovogo-vnesku/#:~:text=%D0%92%D0%B0%D0%B6%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%BE!,%25)%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%BA%D0%BE%D0%B6%D0%BD%D1%83%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%85%D З 1 вересня 2020 року змінився розмір мінімального страхового внеску]
* [https://www.pfu.gov.ua/cv/218484-shho-take-strahovyj-stazh-ta-yak-jogo-obchyslyty/#:~:text=%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96%201%20%D0%97%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%83,%D1%81 Що таке страховий стаж та як його обчислити?]
* [https://jurliga.ligazakon.net/ua/news/202699_yak-v-ukran-zarakhovutsya-stazh-rozyasnennya?utm_source=facebook.com&utm_medium=postlypskyi&utm_campaign=20210406_biz_lypskyi&fbclid=IwAR29_g0OqThWMD2LrwwLHXTmVHym0prEhAk5Dac7ax36G4xV9ZPbETSLN1c Як в Україні зараховується стаж: роз'яснення]
[[Категорія:Страховий стаж]]
[[Категорія:Безробіття]]
[[Категорія:Трудова книжка. Трудовий стаж]]

Черговість задоволення вимог стягувачів та порядок виплати стягнутих грошових сум

2021-12-23T07:40:54Z

Mariana.fedorak: /* Судова практика */

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закон України «Про виконавче провадження»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1403-19 Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5]

== Черговість задаволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів ==
Черговість задоволення вимог стягувача у разі якщо сума, стягнута з боржника, недостатня для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, вона розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку черговості відповідно до статті 46 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page#n452 Закону України "Про виконавче провадження"]:
*'''перша черга''' - забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна;

*'''друга черга''' - вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок [[Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов|кримінального]] або адміністративного правопорушення, [[Особливості відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я чи смертю особи|каліцтва або іншого ушкодження здоров’я]], а також у зв’язку з втратою годувальника;
*'''третя черга''' - вимоги працівників, пов’язані з трудовими правовідносинами;
*'''четверта черга''' - вимоги стягувачів за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету;
*'''п’ята черга''' - всі інші вимоги.
Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнута сума недостатня для задоволення в повному обсязі усіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми.

===Як стягується заборгованість по виплаті заробітної плати у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів===
Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інші вимоги, пов’язані з трудовими правовідносинами, задовольняються в порядку надходження виконавчих документів.

У разі якщо виконавчі документи щодо виплати заборгованості із заробітної плати та інших вимог, пов’язаних із трудовими правовідносинами, надійшли протягом одного дня і стягнутої суми недостатньо для задоволення в повному обсязі всіх вимог за такими виконавчими документами, відповідні вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми (частина друга статті 46 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page#n452 Закону України "Про виконавче провадження"]).

==Порядок виплати стягнутих грошових сум==
Грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок [[Інститут приватних виконавців|приватного виконавця]].

'''Стягувачу - фізичній особі''' стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про [[Примусове виконання рішення про відібрання дитини|примусове виконання рішення]] рахунок у банку або іншій фінансовій установі (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.

'''Стягувачу - юридичній особі''' стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.

Не допускається виплата стягувачу стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page#n495 Закону України «Про виконавче провадження»].

Забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові суми, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені статтею 47 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page#n452 Закону України "Про виконавче провадження"], а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі суми стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні).

Стягнуті з боржника кошти, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчими документами, перераховуються боржнику (крім випадків повернення коштів іншим особам).
===Перерахунок стягнутих грошових сум ===
Перерахування коштів з рахунків органів державної виконавчої служби чи приватного виконавця здійснюється на підставі платіжних доручень.

У разі відсутності відомостей, яким чином проводити виплату коштів, виконавець повідомляє стягувача про наявність належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів (через фінансові установи з обов'язковим зазначенням реквізитів для перерахування коштів або поштовим переказом із зазначенням повної адреси стягувача) (пункт 12 розділу VII [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5]).

У разі наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів державний виконавець невідкладно після ознайомлення з інформацією про надходження коштів готує одне '''розпорядження''' (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу державної виконавчої служби із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу державної виконавчої служби.

Приватний виконавець у разі наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів зобов’язаний перерахувати кошти стягувачу - фізичній особі не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів, стягувачу - юридичній особі не пізніше ніж протягом трьох робочих днів від дня їх надходження на відповідний рахунок.

===Якщо кошти не витребувані сторонами виконавчого провадження протягом року===

У разі якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем '''протягом одного року''' з дня їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця, такі суми зараховуються до Державного бюджету України за умови повідомлення виконавцем стягувача про наявність стягнутих на його користь грошових сум (абзац перший пункту 16 розділу VII [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5]).

== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/78534731 Постанова Великої палати Верховного суду від 05 грудня 2018 року у справі № 904/7326/17] (передбачені статтями [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#n444 45 та 46 Закону «Про виконавче провадження»] правила розподілу стягнутих з боржника грошових сум та черговості задоволення вимог стягувачів підлягають застосуванню в межах одного конкретного виконавчого провадження, а не загалом до всіх виконавчих проваджень щодо боржника. Крім того, у випадку платоспроможності боржника та недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів одночасна наявність зведених виконавчих проваджень на виконанні державної виконавчої служби та приватних виконавців не порушує передбаченого порядку черговості задоволення вимог стягувачів).
*Також палата Верховного Суду зауважує на тому, що черговість задоволення вимог стягувачів, що закріплена у статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#n444 46 Закону «Про виконавче провадження»] визначає порядок дій виконавця, у зведеному провадженні якого знаходиться декілька виконавчих документів щодо одного боржника. У такому разі зведене провадження фактично має на меті уникнення зловживань з боку виконавця, який без визначення такої черговості міг би на власний розсуд направляти отримані кошти певним кредиторам. Це створювало б ризик вчинення виконавцем корупційних порушень. Водночас така черговість не може поширюватися на всю систему примусового виконання рішень, оскільки [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#n444 Закон України «Про виконавче провадження»] прямо цього не передбачає.

== Див. також ==
* [[Примусове виконання судових рішень і рішень інших органів]]
[[Категорія:Виконавче провадження]]

Страховий стаж. Порядок набуття та зарахування

2021-09-24T10:43:08Z

Mariana.fedorak: /* Періоди, з яких складається страховий стаж */

== Нормативна база ==
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 Закон України «Про пенсійне забезпечення»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1105-14 Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1533-14 Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/637-93-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 12 cерпня 1993 року № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/461-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 року № 461 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах»]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0064-04#Text Постанова Правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1 "Про затвердження Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/794-98-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України № 794 від 04.06.1998 року "Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування"]
*
==Періоди, з яких складається страховий стаж==
'''Страховий стаж''' - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок (частина перша статті 24 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»] (далі - Закон).

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 1 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»] мінімальний внесок становить 22% від мінімальної заробітної плати (з 01 січня 2021 року мінімальний розмір заробітної плати в Україні становить 6000 грн.).

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір [[Пенсія по інвалідності|пенсії по інвалідності]] або [[Пенсія в разі втрати годувальника|у зв'язку з втратою годувальника]], крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня [[Інвалідність та порядок її встановлення|встановлення інвалідності]] до [[Пенсія за віком. Умови дострокового виходу на пенсію за віком|досягнення застрахованою особою віку]], передбаченого частиною [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 першою статті 26 Закону], та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статті 26 Закону].

Період [[Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку|відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку]], отримання виплат за окремими видами соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок [[Умови призначення, тривалість та розмір виплати допомоги по безробіттю|безробіття]], отримувала допомогу по безробіттю (крім [[Допомога по безробіттю для організації власного бізнесу|одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності]]) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Час перебування на інвалідності у зв'язку з [[Нещасний випадок на виробництві|нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням]] зараховується до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах.

==Порядок обчислення страхового стажу==
Страховий стаж обчислюється [https://portal.pfu.gov.ua/sidebar/Templates/Organizations територіальними органами Пенсійного фонду України] за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закону].

Система персоніфікованого обліку була впроваджена з 01 липня 2000 року. ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/794-98-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України № 794 від 04.06.1998 року "Про затвердження Положення про організацію персоніфікованого обліку відомостей у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування"]).

У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15#n430 Закону], страховий стаж обчислюється на підставі [[Проходження військової служби громадянами України|довідки про проходження військової служби]] та про сплачені суми страхових внесків.

Страховий стаж обчислюється '''в місяцях'''. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення ввідповідно до глави 15 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0064-04#Text Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України", затвердженої Постанова Правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 року № 21-1], відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності З[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 акону], зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на [[Пенсія за віком. Умови дострокового виходу на пенсію за віком|пенсію за віком]] на пільгових умовах та [[Пенсія за вислугу років для працівників бюджетної сфери|за вислугу років]].

У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою:

'''ТП = Св : В''', де:

ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях;

Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати;

В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць.

Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах.

За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/461-2016-%D0%BF#Text списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України], зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року.

Пунктом 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15#n1859 Закону] визначено особливості обчислення страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно зі [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статтею 26 цього Закону], зокрема, для визначення права на призначення пенсії до стажу включаються періоди:
* ведення підприємницької діяльності із застосуванням [[Єдиний податок для фізичних осіб-підприємців (спрощена система оподаткування)|спрощеної системи оподаткування]], а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;

з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску);
* [[Проходження військової служби громадянами України|проходження військової служби]] по 31 грудня 2017 року включно;
* перебування у [[Соціальні відпустки. Порядок надання|відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами]] з 1 січня 2004 року по 30 червня 2013 року включно (після 01.07.2013 р. період перебування в таких відпустках зараховується до страхового стажу, зокрема для визначення розміру пенсії за даними системи персоніфікованого обліку, оскільки саме з цієї дати вони є застрахованими особами);
* перебування у [[Відпустка без збереження заробітної до досягнення дитиною шестирічного віку|відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку]] з 1 січня 2004 року до часу запровадження сплати страхових внесків (єдиного внеску) за жінок, які перебувають у [[Відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку|відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку]], тобто до 01.01.2005.
За наявності підстав до зазначених періодів застосовуються і норми законодавства щодо пільгового обчислення стажу. Наприклад, [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 стаття 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»] передбачає подвійне обчислення стажу за роботу в окремих медичних закладах і відділеннях (психіатричних, інфекційних, реанімаційних тощо).

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що було чинним раніше, за періоди роботи після 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.

==Як дізнатися свій страховий стаж==
♦ В особистому кабінеті на [https://portal.pfu.gov.ua/sidebar/Templates/Organizations Порталі електронних послуг Пенсійного фонду України]:
* з використання [[Порядок отримання кваліфікованого електронного підпису|кваліфікованого електронного підпису]];
* з використанням [https://portal.pfu.gov.ua/sidebar/Templates/HowToReg даних для входу], отриманих в територіальному органі Пенсійного фонду України.
♦ Звернутися до [https://portal.pfu.gov.ua/sidebar/Templates/Organizations територіального органу Пенсійного фонду України]

==Відмінність трудового стажу від страхового стажу==
* '''трудовий стаж''' (загальний) — це періоди офіційної трудової діяльності, що підтверджуються записами в трудовій книжці. Трудовий стаж може включати в себе такі поняття як загальний, пільговий і спеціальний стаж роботи. У Законі України «Про пенсійне забезпечення» поняття загального стажу роботи в основному застосовується для відмінності його від стажу, що дає право на пільги по призначенню пенсії;
* '''спеціальний'''— це сумарна тривалість певної трудової діяльності на відповідних видах робіт, що дає право на дострокове призначення трудової пенсії;
* '''пільговий'''— це період трудової діяльності в шкідливих, небезпечних або специфічних умовах протягом повного робочого дня. Перелік виробництв, робіт, професій, посад і показників, за якими період трудової діяльності може бути віднесений до пільгового стажу, затверджений постановами Кабінету Міністрів України;
* '''страховий'''(пенсійний) — це відрізок часу, протягом якого особа підлягала загальнообов’язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачувалися внески в сумі не менше, ніж мінімальний страховий внесок (ст. 24 ЗУ «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»).
Поняття "страховий стаж" введено в дію '''з 1 січня 2004 року''' [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"]. Основною новацією цього терміну є те, що наявність стажу прямо пов’язана зі сплатою страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, тобто з 1 січня 2004 року до страхового стажу зараховуються лише ті періоди, протягом яких сплачувалися страхові внески, і в розмірах пропорційно сплаченим внескам.

Весь трудовий стаж, набутий '''до 1 січня 2004 року''', враховується до страхового стажу на умовах раніше діючого законодавства.

Періоди трудової діяльності до 01 січня 2004 року, які зараховуються до страхового стажу, визначені [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»]. Ними, зокрема, є час догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею трирічного віку, військова служба, навчання (за денною формою) у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, професійно-технічних навчальних закладах тощо.

Страховий стаж, набутий до 01 січня 2004 року, підтверджується [[Трудова книжка - основний документ про трудову діяльність|трудовою книжкою]].

==Компенсація відсутності страхового стажу для виплати пенсії==
Нормами [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статті 12 Закону] ще з 2004 року передбачено добровільну участь осіб у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Тобто в періоди після 1 січня 2004 року, коли страховий стаж зараховується лише за умови сплати страхових внесків, людина, яка не належала до категорії застрахованих осіб (наприклад, офіційно на території України не працювала або працювала неофіційно), може звернутися до [http://sfs.gov.ua/pro-sfs-ukraini/struktura-/teritorialni-organi/ податкового орган]у та укласти відповідний договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно з нормами [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 статті 10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».]

'''Детальніше див.''' "[[Компенсація відсутності страхового стажу для виплати пенсії (купівля страхового стажу для виплати пенсій)]]"

==Підтвердження страхового стажу у судовому порядку==
В судовому порядку стаж підтверджується при наявності двох свідків, які можуть засвідчити перебування позивача в трудових відносинах та в свою чергу мають належним чином оформлені документи, які підтверджують їхнє перебування в трудових відносинах на тому ж підприємстві в той час. Інакше слід просити зарахувати стаж роботи на підставі сукупності наявних фактичних даних, які підтверджують стаж роботи.

За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні, чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Документи, що підтверджують трудовий стаж, визначені [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/637-93-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній»].

Перелік документів, які підтверджують трудовий стаж за відсутності відповідних записів у трудовій книжці не є вичерпним. Відповідно до статті 72 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#n10098 Кодексу адміністративного судочинства України] доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

'''Детальніше див.''' "[[Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній]]"

При відсутності вищевказаних документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок (зарахуванню підлягають лише періоди за той час, за який наявні відмітки про сплату членських внесків).

За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі та мали документи про власну роботу за той час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Формулюючи позовні вимоги слід розуміти, що [https://portal.pfu.gov.ua/sidebar/Templates/Default Пенсійний фонд України] має компенсувати недоотримані кошти з моменту виникнення права на їх зарахування, тому слід вказати дату (період) від якого потрібно провести перерахунок на підставі зарахування додаткового стажу. В зв'язку з тим, що спір стосується оформлення даних про стаж, а не самого факту наявності стажу, моментом виникнення права на перерахунок у зв'язку з зарахуванням додаткового стажу є дата подачі заяви до [https://portal.pfu.gov.ua/sidebar/Templates/Organizations територіального органу Пенсійного фонду України] з документами, які підтверджують спірні періоди стажу, або, якщо необхідні документи, на підставі яких виноситься рішення суду, були від початку – дата первинного нарахування пенсії.

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»] подання до [[Звернення до суду: провадження в адміністративній справі|адміністративного суду]] позову немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня календарного року (наприклад: згідно Закону України “Про державний бюджет України на 2020 рік” прожитковий мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2020 року становить 2102 грн., отже ставка судового збору дорівнюватиме 840 грн. 80 коп.).

== [[Зарахування до страхового стажу періодів роботи, які не були включені до страхового стажу]] ==

==Страховий стаж у випадку тимчасової непрацездатності або безробіття==
Відповідно до частини першої статті 24 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»] [[допомога по тимчасовій непрацездатності]] виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах:
#50 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж до трьох років;
#60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від трьох до п’яти років;
#70 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від п’яти до восьми років;
#100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років;
#100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, віднесеним до 1-3 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни, постраждалим учасникам Революції Гідності та особам, на яких поширюється чинність [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3551-12#Text Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"]; особам, віднесеним до жертв нацистських переслідувань відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3551-12#Text Закону України "Про жертви нацистських переслідувань"]; донорам, які мають право на пільгу, передбачену статтею 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/931-20#n207 Закону України "Про безпеку та якість донорської крові та компонентів крові"]; особам, реабілітованим відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/962-12#Text Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"], із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув’язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу.
Відповідно до статті 23 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1533-14#n282 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»] застрахованим особам розмір [[Умови призначення, тривалість та розмір виплати допомоги по безробіттю|допомоги по безробіттю]] визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1266-2001-%D0%BF#n19 порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України], залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням [https://www.dcz.gov.ua/storinka/pro-pravlinnya-fondu Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття] для цієї категорії осіб:
* до 2 років - 50 відсотків;
* від 2 до 6 років - 55 відсотків;
* від 6 до 10 років - 60 відсотків;
* понад 10 років - 70 відсотків.
Згідно з [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»] мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється при наявності страхового стажу не менше у чоловіків – 35 років, у жінок – 30 років, на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.

Також страховий стаж впливає на призначення різного виду пенсій та їх розмір.

== Корисні посилання ==
* [https://www.pfu.gov.ua/ks/260309-z-1-veresnya-2020-roku-zminyvsya-rozmir-minimalnogo-strahovogo-vnesku/#:~:text=%D0%92%D0%B0%D0%B6%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%BE!,%25)%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%BA%D0%BE%D0%B6%D0%BD%D1%83%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%85%D З 1 вересня 2020 року змінився розмір мінімального страхового внеску]
* [https://www.pfu.gov.ua/cv/218484-shho-take-strahovyj-stazh-ta-yak-jogo-obchyslyty/#:~:text=%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96%201%20%D0%97%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%83,%D1%81 Що таке страховий стаж та як його обчислити?]
* [https://jurliga.ligazakon.net/ua/news/202699_yak-v-ukran-zarakhovutsya-stazh-rozyasnennya?utm_source=facebook.com&utm_medium=postlypskyi&utm_campaign=20210406_biz_lypskyi&fbclid=IwAR29_g0OqThWMD2LrwwLHXTmVHym0prEhAk5Dac7ax36G4xV9ZPbETSLN1c Як в Україні зараховується стаж: роз'яснення]
[[Категорія:Страховий стаж]]
[[Категорія:Безробіття]]
[[Категорія:Трудова книжка. Трудовий стаж]]

Набувальна давність

2021-03-16T12:31:09Z

Mariana.fedorak: /* Судова практика у справах за позовом про визнання права власності за набувальною давністю */

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14 Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав]

== Що таке набувальна давність? ==
Набувальна давність – це один із способів набуття права власності на чуже майно особою, яка добросовісно заволоділа цим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, земельною ділянкою — протягом 15 років.

== Як зареєструвати права власності за набувальною давністю? ==
Державна реєстрація прав на нерухомі речі, набуті за давністю, здійснюється лише на підставі рішення суду, а передача у власність земельної ділянки на підставі набувальної давності відбувається у порядку, визначеному для безоплатної передачі земельних ділянок у власність.Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

== Набувальна давність на рухоме і нерухоме майно. ==
[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 Статтею 344 Цивільного кодексу України] визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
 
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
 
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

===Умови на яких базується право власності за набувальною давністю===
Право власності за набувальною давністю базується на умовах, сукупність яких чітко визначена частиною [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 1 статті 344 Цивільного кодексу України]. До цих законодавчих умов належить такі види володіння особою майном як своїм власним: 
* добросовісне володіння;
* відкрите володіння;
* безперервне володіння;
* тривале володіння. 
'''Добросовісне володіння''' майном означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіння річчю є незаконним. Встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна. Добросовісність означає фактичну чесність суб’єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. При вирішенні в судах спорів про набувальну давність враховується добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. 
'''Володіння визначається відкритим''' якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховання цього майна. 
'''Володіння визначається безперервним''' якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. 
'''Тривалість володіння''' передбачає, що має закінчиться визначений у законодавстві строк, що розрізняється залежно від речі (рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи, і для нерухомого майна складає десять років.

За відсутності будь-якої з перерахованих умов не можливо набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю..

===Судова практика у справах за позовом про визнання права власності за набувальною давністю===
 
Враховуючи положення [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran6109#_blank пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України]про те, що правила [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 статті 344] даного кодексу про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом та беручи до уваги, що Цивільний кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 статті 344 Цивільного кодексу України] поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю могло мати місце не раніше 1 січня 2001 року. 
При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю. 
Враховуючи положення [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran97#_blank статей 16],[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran1860#n1860&test=XNLMf5x.qwJgOvYwZivCgzxXHI4FAs80msh8Ie6 344] [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2117#_blank 396 Цивільного кодексу України],до набуття права власності на майно за набувальною давністю особа, яка володіє майном, має право на захист свого володіння від третіх осіб, які не є власниками майна і не мають прав на володіння цим майном в силу іншої передбаченої законом чи договором підстави. Таким чином, давнісний володілець має право на захист свого володіння відповідно до вимог [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2082#_blank статей 387], [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2099#n2099&test=NOaMfL2dtr58OvY6ZivCgzxXHI4FAs80msh8Ie6 391 Цивільного кодексу України]. 
Під час розгляду позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, пред'явленого давнісним володільцем, застосуванню підлягають також положення [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2084#n2084&test=Up9Mf3o6frtCOvY2ZivCgzxXHI4FAs80msh8Ie6 статті 388 Цивільного кодексу України]за наявності відповідних заперечень з боку відповідача. 
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran94#_blank статей 15, 16 Цивільного кодексу України], а також частини четвертої статті 344 Цивільного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

=== Правова позиція Верховного Суду України ===
У справі [http://reyestr.court.gov.ua/Review/89006375 № 552/1354/18. від 28 квітня 2020 року КЦС ВС] виклав свою правову позицію стосовно належного позивача у справі про набуття права власності за давністю володіння, зазначивши, що позов про визнання права власності за набувальною давністю не може заявляти особа, яка володіє ним за волею власника і завжди знала, хто є власником цього майна. Володіння є добросовісним, якщо особа не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18) та в постанові Верховного Суду від 22 лютого 2021 року № 607/21758/19 (провадження № 61-18513св20).

=== Хто є відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю ===
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади.

Відповідач у даній категорії справ має не визнавати або оспорювати це право позивача, а також між сторонами має існувати спір про право, який суд вирішує у порядку позовного провадження. 

===Судовий збір===
За подання позову особа сплачує судовий збір у розмірі, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Законом України «Про судовий збір»], оскільки це позовне провадження майнового характеру, судовий збір залежить від ціни позову, яка в свою чергу визначається експертною оцінкою майна. 

==Набувальна давність на земельну ділянку.==
Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України] набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page4 Статтею 119 Земельного кодексу України] передбачено право громадян набувати права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність). Так, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. 
Розмір земельної ділянки, яку може набути громадянин за давністю користування, визначається у межах встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page4 ст. 121 Земельного кодексу України]. 
Умовою набуття зазначеними суб'єктами такого права виступає добросовісне, відкрите і безперервне користування відповідною земельною ділянкою протягом 15 років. 
Так, наприклад, добросовісне користування земельною ділянкою може бути пов'язане з оплатою земельного податку, поданням заяви на адресу уповноваженого органу про закріплення за громадянином цієї ділянки тощо. Відкрите користування земельною ділянкою передбачає, що інформація про таке користування була відома уповноваженим органам, але вони не порушували питання про самовільне використання даної земельної ділянки. Безперервне користування означає, що земельна ділянка не залишалася без користування та знаходилася постійно в експлуатації не менше 15 років. 
Наявність у сукупності всіх зазначених умов породжує у громадянина право на звернення до місцевої ради з клопотанням про передачу відповідної земельної ділянки у власність або надання у користування. 
Необхідно враховувати, що право на отримання земельної ділянки за давністю користування виникає лише з моменту закінчення 15-річного строку добросовісного, відкритого і безперервного користування земельною ділянкою. Верховний суд України у своєму листі від [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v3767700-08 29 жовтня 2008 року № 19-3767/0/8-08] визначив, що норма [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/conv/paran1017#n1017 ст. 119 Земельного кодексу України] щодо набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю може застосовуватися з 1 січня 2017 року відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page9 п. 1 розділу IX "Прикінцеві положення" Земельного кодексу України].

У [https://reyestr.court.gov.ua/Review/73627618 справі № 742/2916/15-ц від 11.04.2018] Верховний суд України зробив висновок, що [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/conv/paran1017#n1017 стаття 119 Земельного кодексу України] значно відрізняється від [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1860 статті 344 Цивільного кодексу України] та не передбачає жодних переваг для осіб, зазначених у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/conv/paran1017#n1017 частині 1 цієї статті], оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не приводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n992 статті 118], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1056 123 Земельного кодексу України]). 

===Право власності на земельну ділянку на підставі набувальної давності.===
Передача у власність земельної ділянки на підставі набувальної давності відбувається у порядку, визначеному для безоплатної передачі земельних ділянок у власність (в порядку, визначеному [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page4 статтею 118 Земельного кодексу України]). 
Безкоштовна приватизація земельної ділянки здійснюється за наступним порядком: 
# Подання громадянином України в місцеву раду (якщо земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту) або районної адміністрації (якщо земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту) заяви про безоплатну передачу земельної ділянки у власність. У заяві вказується площа та цільове призначення земельної ділянки. Площа не може перевищувати норм, встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page4 ст.121 Земельного кодексу України].
# Прийняття рішення місцевою радою або районною державною адміністрацією про надання дозволу на розробку документації із землеустрою.
# Звернення особи, яка бажає приватизувати земельну ділянку, до землевпорядної організації і укладення договору з метою розробки документації із землеустрою.
# Розробка документації із землеустрою землевпорядною організацією. Термін: визначається за домовленістю між замовником землевпорядної документації та землевпорядною організацією.
# Подання до місцевих рад або районної державної адміністрації розробленої документації із землеустрою.
# Прийняття рішення про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність.
Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 Статтею 344 Цивільного кодексу України] право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. 
Згідно зі [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page5 ст. 125 Земельного кодексу України] право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. А тому після отримання рішення про передачу у власність земельної ділянки та отримання державного акта на право власності на земельну ділянку необхідно здійснити реєстрацію такого права.

===Оскарження відмови у передачі земельної ділянки у власність.===
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Належними судами для оскарження відмови є окружні адміністративні суди.

[[Категорія:Інші питання цивільного права]]

Набувальна давність

2021-02-24T07:26:40Z

Mariana.fedorak: /* Як зареєструвати права власності за набувальною давністю? */

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14 Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав]

== Що таке набувальна давність? ==
Набувальна давність – це один із способів набуття права власності на чуже майно особою, яка добросовісно заволоділа цим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, земельною ділянкою — протягом 15 років.

== Як зареєструвати права власності за набувальною давністю? ==
Державна реєстрація прав на нерухомі речі, набуті за давністю, здійснюється лише на підставі рішення суду, а передача у власність земельної ділянки на підставі набувальної давності відбувається у порядку, визначеному для безоплатної передачі земельних ділянок у власність.Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.

== Набувальна давність на рухоме і нерухоме майно. ==
[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 Статтею 344 Цивільного кодексу України] визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
 
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
 
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

===Умови на яких базується право власності за набувальною давністю===
Право власності за набувальною давністю базується на умовах, сукупність яких чітко визначена частиною [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 1 статті 344 Цивільного кодексу України]. До цих законодавчих умов належить такі види володіння особою майном як своїм власним: 
* добросовісне володіння;
* відкрите володіння;
* безперервне володіння;
* тривале володіння. 
'''Добросовісне володіння''' майном означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіння річчю є незаконним. Встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна. Добросовісність означає фактичну чесність суб’єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. При вирішенні в судах спорів про набувальну давність враховується добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. 
'''Володіння визначається відкритим''' якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховання цього майна. 
'''Володіння визначається безперервним''' якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. 
'''Тривалість володіння''' передбачає, що має закінчиться визначений у законодавстві строк, що розрізняється залежно від речі (рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи, і для нерухомого майна складає десять років.

За відсутності будь-якої з перерахованих умов не можливо набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю..

===Судова практика у справах за позовом про визнання права власності за набувальною давністю===
 
Враховуючи положення [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran6109#_blank пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України]про те, що правила [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 статті 344] даного кодексу про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом та беручи до уваги, що Цивільний кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 статті 344 Цивільного кодексу України] поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю могло мати місце не раніше 1 січня 2001 року. 
При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю. 
Враховуючи положення [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran97#_blank статей 16],[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran1860#n1860&test=XNLMf5x.qwJgOvYwZivCgzxXHI4FAs80msh8Ie6 344] [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2117#_blank 396 Цивільного кодексу України],до набуття права власності на майно за набувальною давністю особа, яка володіє майном, має право на захист свого володіння від третіх осіб, які не є власниками майна і не мають прав на володіння цим майном в силу іншої передбаченої законом чи договором підстави. Таким чином, давнісний володілець має право на захист свого володіння відповідно до вимог [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2082#_blank статей 387], [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2099#n2099&test=NOaMfL2dtr58OvY6ZivCgzxXHI4FAs80msh8Ie6 391 Цивільного кодексу України]. 
Під час розгляду позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, пред'явленого давнісним володільцем, застосуванню підлягають також положення [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2084#n2084&test=Up9Mf3o6frtCOvY2ZivCgzxXHI4FAs80msh8Ie6 статті 388 Цивільного кодексу України]за наявності відповідних заперечень з боку відповідача. 
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran94#_blank статей 15, 16 Цивільного кодексу України], а також частини четвертої статті 344 Цивільного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

=== Правова позиція Верховного Суду України ===
У справі [http://reyestr.court.gov.ua/Review/89006375 № 552/1354/18. від 28 квітня 2020 року КЦС ВС] виклав свою правову позицію стосовно належного позивача у справі про набуття права власності за давністю володіння, зазначивши, що позов про визнання права власності за набувальною давністю не може заявляти особа, яка володіє ним за волею власника і завжди знала, хто є власником цього майна. Володіння є добросовісним, якщо особа не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.

=== Хто є відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю ===
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. 

===Судовий збір===
За подання позову особа сплачує судовий збір у розмірі, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Законом України «Про судовий збір»], оскільки це позовне провадження майнового характеру, судовий збір залежить від ціни позову, яка в свою чергу визначається експертною оцінкою майна. 

==Набувальна давність на земельну ділянку.==
Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України] набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page4 Статтею 119 Земельного кодексу України] передбачено право громадян набувати права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність). Так, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. 
Розмір земельної ділянки, яку може набути громадянин за давністю користування, визначається у межах встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page4 ст. 121 Земельного кодексу України]. 
Умовою набуття зазначеними суб'єктами такого права виступає добросовісне, відкрите і безперервне користування відповідною земельною ділянкою протягом 15 років. 
Так, наприклад, добросовісне користування земельною ділянкою може бути пов'язане з оплатою земельного податку, поданням заяви на адресу уповноваженого органу про закріплення за громадянином цієї ділянки тощо. Відкрите користування земельною ділянкою передбачає, що інформація про таке користування була відома уповноваженим органам, але вони не порушували питання про самовільне використання даної земельної ділянки. Безперервне користування означає, що земельна ділянка не залишалася без користування та знаходилася постійно в експлуатації не менше 15 років. 
Наявність у сукупності всіх зазначених умов породжує у громадянина право на звернення до місцевої ради з клопотанням про передачу відповідної земельної ділянки у власність або надання у користування. 
Необхідно враховувати, що право на отримання земельної ділянки за давністю користування виникає лише з моменту закінчення 15-річного строку добросовісного, відкритого і безперервного користування земельною ділянкою. Верховний суд України у своєму листі від [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v3767700-08 29 жовтня 2008 року № 19-3767/0/8-08] визначив, що норма [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/conv/paran1017#n1017 ст. 119 Земельного кодексу України] щодо набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю може застосовуватися з 1 січня 2017 року відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page9 п. 1 розділу IX "Прикінцеві положення" Земельного кодексу України].

У [https://reyestr.court.gov.ua/Review/73627618 справі № 742/2916/15-ц від 11.04.2018] Верховний суд України зробив висновок, що [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/conv/paran1017#n1017 стаття 119 Земельного кодексу України] значно відрізняється від [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n1860 статті 344 Цивільного кодексу України] та не передбачає жодних переваг для осіб, зазначених у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/conv/paran1017#n1017 частині 1 цієї статті], оскільки навіть дотримання всіх умов набувальної давності не приводить до виникнення права власності на землю та фактично відсилає до загального порядку надання земельних ділянок у власність або в користування ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n992 статті 118], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1056 123 Земельного кодексу України]). 

===Право власності на земельну ділянку на підставі набувальної давності.===
Передача у власність земельної ділянки на підставі набувальної давності відбувається у порядку, визначеному для безоплатної передачі земельних ділянок у власність (в порядку, визначеному [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page4 статтею 118 Земельного кодексу України]). 
Безкоштовна приватизація земельної ділянки здійснюється за наступним порядком: 
# Подання громадянином України в місцеву раду (якщо земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту) або районної адміністрації (якщо земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту) заяви про безоплатну передачу земельної ділянки у власність. У заяві вказується площа та цільове призначення земельної ділянки. Площа не може перевищувати норм, встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page4 ст.121 Земельного кодексу України].
# Прийняття рішення місцевою радою або районною державною адміністрацією про надання дозволу на розробку документації із землеустрою.
# Звернення особи, яка бажає приватизувати земельну ділянку, до землевпорядної організації і укладення договору з метою розробки документації із землеустрою.
# Розробка документації із землеустрою землевпорядною організацією. Термін: визначається за домовленістю між замовником землевпорядної документації та землевпорядною організацією.
# Подання до місцевих рад або районної державної адміністрації розробленої документації із землеустрою.
# Прийняття рішення про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність.
Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 Статтею 344 Цивільного кодексу України] право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. 
Згідно зі [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page5 ст. 125 Земельного кодексу України] право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. А тому після отримання рішення про передачу у власність земельної ділянки та отримання державного акта на право власності на земельну ділянку необхідно здійснити реєстрацію такого права.

===Оскарження відмови у передачі земельної ділянки у власність.===
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Належними судами для оскарження відмови є окружні адміністративні суди.

[[Категорія:Інші питання цивільного права]]

Черговість задоволення вимог стягувачів та порядок виплати стягнутих грошових сум

2020-10-28T08:13:19Z

Mariana.fedorak: /* Черговість задаволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів */

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закон України «Про виконавче провадження»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1403-19 Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкція з організації примусового виконання рішень затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5]

== Черговість задаволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів ==
Черговість задоволення вимог стягувача у разі якщо сума, стягнута з боржника, недостатня для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, вона розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку черговості відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page2 ст. 46 Закону України “Про виконавче провадження»]: 
*'''у першу чергу''' задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна;

*'''у другу чергу''' задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, а також у зв’язку з втратою годувальника;
*'''у третю чергу''' задовольняються вимоги працівників, пов’язані з трудовими правовідносинами;
*'''у четверту чергу''' задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету;
*'''у п’яту чергу''' задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнута сума недостатня для задоволення в повному обсязі усіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми.

Велика палата Верховного суду дійшла висновку, передбачені статтями [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1404-19#n444 45 та 46 Закону «Про виконавче провадження»] правила розподілу стягнутих з боржника грошових сум та черговості задоволення вимог стягувачів підлягають застосуванню в межах одного конкретного виконавчого провадження, а не загалом до всіх виконавчих проваджень щодо боржника. Крім того, у випадку платоспроможності боржника та недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів одночасна наявність зведених виконавчих проваджень на виконанні державної виконавчої служби та приватних виконавців не порушує передбаченого порядку черговості задоволення вимог стягувачів. Натомість у випадку неплатоспроможності боржника, до нього можуть застосовуватися процедури, встановлені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2343-12#Text Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом»] ( [https://reyestr.court.gov.ua/Review/78534731 справа № 904/7326/17]).

 

===Як стягується заборгованість по виплаті заробітної плати у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів===
Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати задовольняються в порядку надходження виконавчих документів. Стягнута з боржника сума розподіляється між стягувачами згідно з виконавчими документами, за якими відкрито виконавчі провадження на день зарахування стягнутої суми, на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

==Порядок виплати стягнутих грошових сум==
Грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
Стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. 
Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.
Грошові суми, стягнуті до Державного бюджету України або місцевих бюджетів, перераховуються в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
Не допускається виплата стягувачу стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 Закону України «Про виконавче провадження»). 
Забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові суми, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі суми стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні).
Стягнуті з боржника кошти, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчими документами, перераховуються боржнику (крім випадків повернення коштів іншим особам).
Відповідно до розділу VІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень стягнуті з боржника грошові суми підлягають зарахуванню на рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, у тому числі в іноземній валюті, відкриті Міністерством юстиції України, головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування та державних банках, (в іноземній валюті - в банках), приватними виконавцями - в банках(далі - депозитний рахунок).
Авансові внески стягувачів перераховуються на окремий небюджетний рахунок, відкритий Міністерством юстиції України, головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування та державних банках, приватним виконавцем в банках (далі - рахунок авансових внесків).
Основна та додаткова винагороди приватного виконавця перераховуються на рахунок приватними виконавцями для зарахування винагороди.
Операції з грошовими коштами на рахунках, визначених пунктом 1 розділу VІІ [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкції з організації примусового виконання рішень затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5], здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих виконавцем сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок. 
Органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем щодо депозитного рахунку заводиться книга обліку депозитних сум (додаток 4 до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкції з організації примусового виконання рішень затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5], щодо рахунку авансових внесків - книга обліку авансових внесків (додаток 5 до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкції з організації примусового виконання рішень затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5] ).
Книги обліку ведуться в автоматизовані системі виконавчого провадження. Запис здійснюється шляхом прямого введення обов’язкового складу реквізитів, який установлений для книги.
Книга обліку депозитних сум та книга обліку авансових внесків щомісяця (до десятого числа) роздруковуються, прошнуровуються, скріплюються печаткою органу державної виконавчої служби або приватного виконавця та включаються до відповідної справи за номенклатурою. 
В органі державної виконавчої служби ведення книг обліку за кожним рахунком здійснюється відповідальною особою, яка визначається розпорядчим документом начальника органу державної виконавчої служби (далі - відповідальна особа органу державної виконавчої служби). Відповідальна особа органу державної виконавчої служби здійснює підготовку розрахункових документів про перерахування коштів, ведення необхідних нарядів банківських документів та розпоряджень державних виконавців, підготовку звітності щодо коштів на рахунках органів державної виконавчої служби. 
Книги обліку за кожним рахунком приватного виконавця ведуться приватним виконавцем або особою, що працює на умовах цивільно-правового чи трудового договору з приватним виконавцем, у тому числі помічником приватного виконавця (далі - відповідальна особа приватного виконавця). Відповідальна особа органу державної виконавчої служби (приватний виконавець або відповідальна особа приватного виконавця) щомісяця до десятого числа наступного місяця розшифровує суми, що залишилися на перше число кожного місяця на депозитному рахунку та рахунку авансових внесків. При цьому не допускається об'єднання в одну суму коштів, що надійшли від одного боржника чи одного стягувача. 
===Порядок перерахування стягнутих грошових сум ===
При перерахуванні коштів, які належать стягувачу — юридичній особі, списання коштів з відповідних рахунків органу державної виконавчої служби здійснюється на підставі платіжних доручень. 
Якщо у стягувача — фізичної особи є рахунок в установі банку, то в платіжному дорученні обов'язково вказується, на який рахунок слід перерахувати кошти. 
При переказі коштів з реєстраційних рахунків поштою керівник відповідного органу державної виконавчої влади підписує платіжне доручення, до якого додається реєстр стягувачів із зазначенням їхніх адрес та сум переказів. 
Платіжне доручення підписується керівником органу державної виконавчої служби та особою, яка уповноважена на ведення відповідного рахунку органу державної виконавчої служби. 

===Якщо кошти не витребувані сторонами виконавчого провадження протягом року===

У разі якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця, такі суми зараховуються до Державного бюджету України в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за умови повідомлення виконавцем стягувача про наявність стягнутих на його користь грошових сум. 

[[Категорія:Цивільне право]]

Черговість задоволення вимог стягувачів та порядок виплати стягнутих грошових сум

2020-10-28T08:07:54Z

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закон України «Про виконавче провадження»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1403-19 Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкція з організації примусового виконання рішень затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5]

== Черговість задаволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів ==
Черговість задоволення вимог стягувача у разі якщо сума, стягнута з боржника, недостатня для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, вона розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку черговості відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page2 ст. 46 Закону України “Про виконавче провадження»]: 
*'''у першу чергу''' задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна;

*'''у другу чергу''' задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, а також у зв’язку з втратою годувальника;
*'''у третю чергу''' задовольняються вимоги працівників, пов’язані з трудовими правовідносинами;
*'''у четверту чергу''' задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету;
*'''у п’яту чергу''' задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнута сума недостатня для задоволення в повному обсязі усіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми.

Велика палата Верховного суду дійшла висновку, передбачені статтями 45 та 46 Закону «Про виконавче провадження» правила розподілу стягнутих з боржника грошових сум та черговості задоволення вимог стягувачів підлягають застосуванню в межах одного конкретного виконавчого провадження, а не загалом до всіх виконавчих проваджень щодо боржника. Крім того, у випадку платоспроможності боржника та недостатності стягнутої суми для задоволення вимог стягувачів одночасна наявність зведених виконавчих проваджень на виконанні державної виконавчої служби та приватних виконавців не порушує передбаченого порядку черговості задоволення вимог стягувачів. Натомість у випадку неплатоспроможності боржника, до нього можуть застосовуватися процедури, встановлені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» ( справа № 904/7326/17 <nowiki>https://reyestr.court.gov.ua/Review/78534731</nowiki>)

 

===Як стягується заборгованість по виплаті заробітної плати у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів===
Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати задовольняються в порядку надходження виконавчих документів. Стягнута з боржника сума розподіляється між стягувачами згідно з виконавчими документами, за якими відкрито виконавчі провадження на день зарахування стягнутої суми, на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

==Порядок виплати стягнутих грошових сум==
Грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
Стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. 
Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.
Грошові суми, стягнуті до Державного бюджету України або місцевих бюджетів, перераховуються в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
Не допускається виплата стягувачу стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 Закону України «Про виконавче провадження»). 
Забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові суми, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі суми стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні).
Стягнуті з боржника кошти, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчими документами, перераховуються боржнику (крім випадків повернення коштів іншим особам).
Відповідно до розділу VІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень стягнуті з боржника грошові суми підлягають зарахуванню на рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, у тому числі в іноземній валюті, відкриті Міністерством юстиції України, головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування та державних банках, (в іноземній валюті - в банках), приватними виконавцями - в банках(далі - депозитний рахунок).
Авансові внески стягувачів перераховуються на окремий небюджетний рахунок, відкритий Міністерством юстиції України, головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування та державних банках, приватним виконавцем в банках (далі - рахунок авансових внесків).
Основна та додаткова винагороди приватного виконавця перераховуються на рахунок приватними виконавцями для зарахування винагороди.
Операції з грошовими коштами на рахунках, визначених пунктом 1 розділу VІІ [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкції з організації примусового виконання рішень затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5], здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих виконавцем сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок. 
Органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем щодо депозитного рахунку заводиться книга обліку депозитних сум (додаток 4 до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкції з організації примусового виконання рішень затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5], щодо рахунку авансових внесків - книга обліку авансових внесків (додаток 5 до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкції з організації примусового виконання рішень затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5] ).
Книги обліку ведуться в автоматизовані системі виконавчого провадження. Запис здійснюється шляхом прямого введення обов’язкового складу реквізитів, який установлений для книги.
Книга обліку депозитних сум та книга обліку авансових внесків щомісяця (до десятого числа) роздруковуються, прошнуровуються, скріплюються печаткою органу державної виконавчої служби або приватного виконавця та включаються до відповідної справи за номенклатурою. 
В органі державної виконавчої служби ведення книг обліку за кожним рахунком здійснюється відповідальною особою, яка визначається розпорядчим документом начальника органу державної виконавчої служби (далі - відповідальна особа органу державної виконавчої служби). Відповідальна особа органу державної виконавчої служби здійснює підготовку розрахункових документів про перерахування коштів, ведення необхідних нарядів банківських документів та розпоряджень державних виконавців, підготовку звітності щодо коштів на рахунках органів державної виконавчої служби. 
Книги обліку за кожним рахунком приватного виконавця ведуться приватним виконавцем або особою, що працює на умовах цивільно-правового чи трудового договору з приватним виконавцем, у тому числі помічником приватного виконавця (далі - відповідальна особа приватного виконавця). Відповідальна особа органу державної виконавчої служби (приватний виконавець або відповідальна особа приватного виконавця) щомісяця до десятого числа наступного місяця розшифровує суми, що залишилися на перше число кожного місяця на депозитному рахунку та рахунку авансових внесків. При цьому не допускається об'єднання в одну суму коштів, що надійшли від одного боржника чи одного стягувача. 
===Порядок перерахування стягнутих грошових сум ===
При перерахуванні коштів, які належать стягувачу — юридичній особі, списання коштів з відповідних рахунків органу державної виконавчої служби здійснюється на підставі платіжних доручень. 
Якщо у стягувача — фізичної особи є рахунок в установі банку, то в платіжному дорученні обов'язково вказується, на який рахунок слід перерахувати кошти. 
При переказі коштів з реєстраційних рахунків поштою керівник відповідного органу державної виконавчої влади підписує платіжне доручення, до якого додається реєстр стягувачів із зазначенням їхніх адрес та сум переказів. 
Платіжне доручення підписується керівником органу державної виконавчої служби та особою, яка уповноважена на ведення відповідного рахунку органу державної виконавчої служби. 

===Якщо кошти не витребувані сторонами виконавчого провадження протягом року===

У разі якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця, такі суми зараховуються до Державного бюджету України в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за умови повідомлення виконавцем стягувача про наявність стягнутих на його користь грошових сум. 

[[Категорія:Цивільне право]]

Страховий стаж. Порядок набуття та зарахування

2020-09-24T13:35:58Z

Mariana.fedorak: /* Відмінність трудового стажу від страхового стажу. */

== Нормативна база ==
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 Закон України «Про пенсійне забезпечення»]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1105-14 Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1533-14 Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/637-93-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній»]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/461-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. № 461 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах»]

==Періоди, з яких складається страховий стаж==
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»] мінімальний внесок становить 22% від мінімальної зарплати (, з 01.01.2019 мінімальний розмір заробітної плати в Україні 4173 грн., з 01.01.2020 мінімальний розмір заробітної плати в Україні 4723 грн.). 

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 першою статті 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»], та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статті 26 Закону України ««Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»]

 Період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу. 

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах. 

==Порядок обчислення страхового стажу.==
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»]. 

У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до цього Закону, страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження військової служби та про сплачені суми страхових внесків. 

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. 

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. 

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності З[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 акону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»], зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. 

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. 

У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою: 
ТП = Св : В, де: 
ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях; 
Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати; 
В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць. 
Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах. 
За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року. 

Пунктом 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»] 

визначено особливості обчислення страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно зі [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статтею 26 цього Закону], зокрема, для визначення права на призначення пенсії до стажу включаються періоди: 
* ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску);
* проходження військової служби по 31 грудня 2017 року включно;
* перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами з 1 січня 2004 року по 30 червня 2013 року включно (після 01.07.2013 р. період перебування в таких відпустках зараховується до страхового стажу, зокрема для визначення розміру пенсії за даними системи персоніфікованого обліку, оскільки саме з цієї дати вони є застрахованими особами);
* перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 1 січня 2004 року до часу запровадження сплати страхових внесків (єдиного внеску) за жінок, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тобто до 01.01.2005. 

За наявності підстав до зазначених періодів застосовуються і норми законодавства щодо пільгового обчислення стажу. Наприклад, [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 стаття 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»] передбачає подвійне обчислення стажу за роботу в окремих медичних закладах і відділеннях (психіатричних, інфекційних, реанімаційних тощо). Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що було чинним раніше, за періоди роботи після 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. 

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи зі шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах та в пільгових розмірах. 

==Як дізнатися свій страховий стаж?==
Зробити це можна, навіть не виходячи з дому, за умови наявності [[Порядок отримання електронного цифрового підпису|електронного цифрового підпису]] та доступу до інтернету. Електронний цифровий підпис для входу в особистий кабінет можна також безперешкодно отримати через інтернет, якщо людина користується банківськими платіжними сервісами. Також увійти до особистого кабінету на веб-порталі електронних послуг можна за допомогою логіну і паролю, який людина може отримати у будь-якому відділенні Пенсійного Фонду за заявою.г

Якщо ж у особи з будь-яких причин відсутня можливість це зробити, вона може звернутися до найближчого відділення Пенсійного фонду та дізнатися вичерпну інформацію щодо свого страхового стажу. 
Особистий кабінет на сайті Пенсійного фонду: https://portal.pfu.gov.ua/[http://portal.pfu.gov.ua] 

==Відмінність трудового стажу від страхового стажу.==
Поняття "страховий стаж" введено в дію з 1 січня 2004 року [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"]. Основною новацією цього терміну є те, що наявність стажу прямо пов’язана зі сплатою страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, тобто з 1 січня 2004 року до страхового стажу зараховуються лише ті періоди, протягом яких сплачувалися страхові внески, і в розмірах пропорційно сплаченим внескам. 

Це, власне, і є принциповою відмінністю з поняттям "трудовий стаж" , яке використовувалося при призначенні пенсій за раніше діючим законодавством. Весь трудовий стаж, набутий до 1 січня 2004 року, враховується до страхового стажу на умовах раніше діючого законодавства. 

Періоди трудової діяльності до 01 січня 2004 року, які зараховуються до страхового стажу, визначені [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»]. Ними, зокрема, є час догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею трирічного віку, військова служба, навчання (за денною формою) у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, професійно-технічних навчальних закладах тощо. 

Страховий стаж, набутий до 01 січня 2004 року, підтверджується трудовою книжкою. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні, чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (наприклад: виписки із наказів, особові рахунки та відоомості про видачу заробітної плати). Документи, що підтверджують трудовий стаж, визначені [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/637-93-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній»].

При відсутності вищевказаних документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. Але, важливо , що до страхового стажу підлягають зарахуванню лише періодиза той час, за який наявні відмітки про сплату членських внесків.

За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі та мали документи про власну роботу за той час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

==Якщо страхового стажу не вистачає?==
Нормами [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статті 12 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»] ще з 2004 року передбачено добровільну участь осіб у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Тобто в періоди після 1 січня 2004 року, коли страховий стаж зараховується лише за умови сплати страхових внесків, людина, яка не належала до категорії застрахованих осіб (наприклад, офіційно на території України не працювала або працювала неофіційно), може звернутися до органів фіскальної служби та укласти відповідний договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно з нормами [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 статті 10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».] 

Платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є: 
#) члени особистого селянського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню;
#) особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»]. та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. 

Члени особистого селянського господарства беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування протягом строку, визначеного в договорі про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, але не менше одного року (крім договорів про одноразову сплату). 

Особи, зазначені в пункті 2 подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. 

Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості. 

З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. 

У договорі про добровільну участь зазначаються: 
- назва документа; 
- відомості про особу, які вносяться до системи персоніфікованого обліку; 
- строк дії договору; 
-порядок сплати єдиного внеску та рахунки, на які він має сплачуватися; 
- умови набуття застрахованою особою права на виплати за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням відповідно до закону; 
- умови розірвання договору; 
- права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 
- інші умови за згодою сторін або передбачені типовим договором про добровільну участь, що не суперечать законодавству про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. 

Зокрема, частиною другою [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 статті 10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»] визначено, що особи беруть у ній участь протягом строку, визначеного в договорі про добровільну участь, але не менше як один рік (крім договорів про одноразову сплату). Тобто людина, укладаючи цей договір, зобов'язується щомісяця, протягом не менше року від дати укладання договору, сплачувати єдиний соціальний внесок і кожен місяць, за який сплачено внески, буде зараховано до страхового стажу. При цьому сума сплаченого єдиного внеску за кожен місяць такого періоду не може бути меншою за мінімальний страховий внесок і більшою за суму єдиного внеску, обчисленого виходячи з максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановлених на дату укладання договору. Мінімальний внесок становить 22% від мінімальної зарплати (з 01.01.2020 мінімальний розмір заробітної плати по Україні 4723 грн.). Тобто за кожен місяць страхового стажу особа має сплатити 1039 грн. 06 коп., якщо договір укладено на поточний рік. 

Відповідно до частини п'ятої [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 статті 10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»] договором про добровільну участь може бути передбачена одноразова сплата особою єдиного внеску за попередні періоди, в яких особа не підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню (починаючи з 1 січня 2004 року). Сума сплаченого ЄСВ за договором про одноразову сплату за минулий час за кожен місяць такого періоду не може бути меншою за мінімальний страховий внесок на дату укладання договору, помножений на коефіцієнт 2. Тобто, з 01.01.2020 місячна сума одноразової сплати складає 2078,12 грн. 
Важливо! Докупити можна лише загальний страховий стаж. Не можна докупити спеціальний стаж, наприклад, стаж шахтаря, металурга, вчителя чи лікаря. 

==Підтвердження страхового стажу у судовому порядку.==
В судовому порядку стаж підтверджується при наявності двох свідків, які можуть засвідчити перебування позивача в трудових відносинах та в свою чергу мають належним чином оформлені документи, які підтверджують їхнє перебування в трудових відносинах на тому ж підприємстві в той час. Інакше слід просити зарахувати стаж роботи на підставі сукупності наявних фактичних даних, які підтверджують стаж роботи. Відповідно до п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/637-93-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637] "за відсутності трудової книжки, а також: у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітною плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи". Таким чином перелік документів, які підтверджують трудовий стаж за відсутності відповідних записів у трудовій книжці не є вичерпним. Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. таким чином до уваги мають братись всі фактичні дані, які підтверджують стаж роботи,. 

Формулюючи позовні вимоги слід розуміти, що пенсійний фонд має компенсувати недоотримані кошти з моменту виникнення права на їх зарахування, тому слід вказати дату (період) від якого потрібно провести перерахунок на підставі зарахування додаткового стажу. В зв'язку з тим, що спір стосується оформлення даних про стаж, а не самого факту наявності стажу, моментом виникнення права на перерахунок у зв'язку з зарахуванням додаткового стажу є дата подачі заяви до пенсійного фонду з документами, які підтверджують спірні періоди стажу, або, якщо необхідні документи, на підставі яких виноситься рішення суду, були від початку – дата первинного нарахування пенсії. 

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»] подання до адміністративного суду позову немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня календарного року (наприклад: згідно Закону України “Про державний бюджет України на 2020 рік” прожитковий мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2020 року становить 2102 грн. отже ставка судового збору дорівнюватиме 840 грн. 80 коп.). 

==На що впливає страховий стаж?==
Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»] допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах:
#) 50 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж до трьох років;
#) 60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від трьох до п’яти років;
#) 70 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від п’яти до восьми років;
#) 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років;
#) 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, віднесеним до 1-3 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни, постраждалим учасникам Революції Гідності та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, віднесеним до жертв нацистських переслідувань відповідно до Закону України "Про жертви нацистських переслідувань"; донорам, які мають право на пільгу. 

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застрахованим особам, які перебувають на обліку у центрі зайнятості зазначеним у частині першій статті розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб: 
- до 2 років - 50 відсотків; 
- від 2 до 6 років - 55 відсотків; 
- від 6 до 10 років - 60 відсотків; 
- понад 10 років - 70 відсотків. 

Однак, допомога по безробіттю не може перевищувати чотирикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом. 

Згідно з [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»] мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється при наявності страхового стажу не менше у чоловіків – 35 років, у жінок – 30 років, на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. 

Також страховий стаж впливає на призначення різного виду пенсій та їх розмір. Детальніше про пенсії у статті [http://wiki.legalaid.gov.ua:8555/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA_%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%82%D0%B0_%D0%B2%D0%B8%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%B8_%D0%BF%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%96%D1%97&oldid=5725 Порядок призначення та виплати пенсії.] 

[[Категорія:Трудове право]]

Страховий стаж. Порядок набуття та зарахування

2020-09-24T13:27:22Z

Mariana.fedorak: /* Періоди, з яких складається страховий стаж */

== Нормативна база ==
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 Закон України «Про пенсійне забезпечення»]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1105-14 Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1533-14 Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/637-93-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній»]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/461-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. № 461 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах»]

==Періоди, з яких складається страховий стаж==
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»] мінімальний внесок становить 22% від мінімальної зарплати (, з 01.01.2019 мінімальний розмір заробітної плати в Україні 4173 грн., з 01.01.2020 мінімальний розмір заробітної плати в Україні 4723 грн.). 

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 першою статті 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»], та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статті 26 Закону України ««Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»]

 Період відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, отримання виплат за окремими видами соціального страхування, крім пенсій усіх видів (за винятком пенсії по інвалідності), включається до страхового стажу як період, за який сплачено страхові внески виходячи з розміру мінімального страхового внеску.

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу. 

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах. 

==Порядок обчислення страхового стажу.==
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»]. 

У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до цього Закону, страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження військової служби та про сплачені суми страхових внесків. 

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. 

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. 

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності З[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 акону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»], зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. 

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. 

У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою: 
ТП = Св : В, де: 
ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях; 
Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати; 
В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць. 
Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах. 
За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року. 

Пунктом 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»] 

визначено особливості обчислення страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно зі [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статтею 26 цього Закону], зокрема, для визначення права на призначення пенсії до стажу включаються періоди: 
* ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску);
* проходження військової служби по 31 грудня 2017 року включно;
* перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами з 1 січня 2004 року по 30 червня 2013 року включно (після 01.07.2013 р. період перебування в таких відпустках зараховується до страхового стажу, зокрема для визначення розміру пенсії за даними системи персоніфікованого обліку, оскільки саме з цієї дати вони є застрахованими особами);
* перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 1 січня 2004 року до часу запровадження сплати страхових внесків (єдиного внеску) за жінок, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тобто до 01.01.2005. 

За наявності підстав до зазначених періодів застосовуються і норми законодавства щодо пільгового обчислення стажу. Наприклад, [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 стаття 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»] передбачає подвійне обчислення стажу за роботу в окремих медичних закладах і відділеннях (психіатричних, інфекційних, реанімаційних тощо). Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що було чинним раніше, за періоди роботи після 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. 

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи зі шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах та в пільгових розмірах. 

==Як дізнатися свій страховий стаж?==
Зробити це можна, навіть не виходячи з дому, за умови наявності [[Порядок отримання електронного цифрового підпису|електронного цифрового підпису]] та доступу до інтернету. Електронний цифровий підпис для входу в особистий кабінет можна також безперешкодно отримати через інтернет, якщо людина користується банківськими платіжними сервісами. Також увійти до особистого кабінету на веб-порталі електронних послуг можна за допомогою логіну і паролю, який людина може отримати у будь-якому відділенні Пенсійного Фонду за заявою.г

Якщо ж у особи з будь-яких причин відсутня можливість це зробити, вона може звернутися до найближчого відділення Пенсійного фонду та дізнатися вичерпну інформацію щодо свого страхового стажу. 
Особистий кабінет на сайті Пенсійного фонду: https://portal.pfu.gov.ua/[http://portal.pfu.gov.ua] 

==Відмінність трудового стажу від страхового стажу.==
Поняття "страховий стаж" введено в дію з 1 січня 2004 року [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"]. Основною новацією цього терміну є те, що наявність стажу прямо пов’язана зі сплатою страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, тобто з 1 січня 2004 року до страхового стажу зараховуються лише ті періоди, протягом яких сплачувалися страхові внески, і в розмірах пропорційно сплаченим внескам. 

Це, власне, і є принциповою відмінністю з поняттям "трудовий стаж" , яке використовувалося при призначенні пенсій за раніше діючим законодавством. Весь трудовий стаж, набутий до 1 січня 2004 року, враховується до страхового стажу на умовах раніше діючого законодавства. 

Періоди трудової діяльності до 01 січня 2004 року, які зараховуються до страхового стажу, визначені [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»]. Ними, зокрема, є час догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею трирічного віку, військова служба, навчання (за денною формою) у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, професійно-технічних навчальних закладах тощо. 

Страховий стаж, набутий до 01 січня 2004 року, підтверджується трудовою книжкою. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні, чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи (наприклад: виписки із наказів, особові рахунки та відоомості про видачу заробітної плати). Документи, що підтверджують трудовий стаж, визначені [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/637-93-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній»].

При відсутності вищевказаних документів для підтвердження трудового стажу приймаються членські квитки профспілок. Але, важливо , що до страхового стажу підлягають зарахуванню лише періодиза той час, за який наявні відмітки про сплату членських внесків.

==Якщо страхового стажу не вистачає?==
Нормами [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статті 12 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»] ще з 2004 року передбачено добровільну участь осіб у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Тобто в періоди після 1 січня 2004 року, коли страховий стаж зараховується лише за умови сплати страхових внесків, людина, яка не належала до категорії застрахованих осіб (наприклад, офіційно на території України не працювала або працювала неофіційно), може звернутися до органів фіскальної служби та укласти відповідний договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно з нормами [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 статті 10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».] 

Платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є: 
#) члени особистого селянського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню;
#) особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»]. та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. 

Члени особистого селянського господарства беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування протягом строку, визначеного в договорі про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, але не менше одного року (крім договорів про одноразову сплату). 

Особи, зазначені в пункті 2 подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. 

Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості. 

З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. 

У договорі про добровільну участь зазначаються: 
- назва документа; 
- відомості про особу, які вносяться до системи персоніфікованого обліку; 
- строк дії договору; 
-порядок сплати єдиного внеску та рахунки, на які він має сплачуватися; 
- умови набуття застрахованою особою права на виплати за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням відповідно до закону; 
- умови розірвання договору; 
- права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 
- інші умови за згодою сторін або передбачені типовим договором про добровільну участь, що не суперечать законодавству про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. 

Зокрема, частиною другою [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 статті 10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»] визначено, що особи беруть у ній участь протягом строку, визначеного в договорі про добровільну участь, але не менше як один рік (крім договорів про одноразову сплату). Тобто людина, укладаючи цей договір, зобов'язується щомісяця, протягом не менше року від дати укладання договору, сплачувати єдиний соціальний внесок і кожен місяць, за який сплачено внески, буде зараховано до страхового стажу. При цьому сума сплаченого єдиного внеску за кожен місяць такого періоду не може бути меншою за мінімальний страховий внесок і більшою за суму єдиного внеску, обчисленого виходячи з максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановлених на дату укладання договору. Мінімальний внесок становить 22% від мінімальної зарплати (з 01.01.2020 мінімальний розмір заробітної плати по Україні 4723 грн.). Тобто за кожен місяць страхового стажу особа має сплатити 1039 грн. 06 коп., якщо договір укладено на поточний рік. 

Відповідно до частини п'ятої [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 статті 10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»] договором про добровільну участь може бути передбачена одноразова сплата особою єдиного внеску за попередні періоди, в яких особа не підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню (починаючи з 1 січня 2004 року). Сума сплаченого ЄСВ за договором про одноразову сплату за минулий час за кожен місяць такого періоду не може бути меншою за мінімальний страховий внесок на дату укладання договору, помножений на коефіцієнт 2. Тобто, з 01.01.2020 місячна сума одноразової сплати складає 2078,12 грн. 
Важливо! Докупити можна лише загальний страховий стаж. Не можна докупити спеціальний стаж, наприклад, стаж шахтаря, металурга, вчителя чи лікаря. 

==Підтвердження страхового стажу у судовому порядку.==
В судовому порядку стаж підтверджується при наявності двох свідків, які можуть засвідчити перебування позивача в трудових відносинах та в свою чергу мають належним чином оформлені документи, які підтверджують їхнє перебування в трудових відносинах на тому ж підприємстві в той час. Інакше слід просити зарахувати стаж роботи на підставі сукупності наявних фактичних даних, які підтверджують стаж роботи. Відповідно до п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/637-93-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637] "за відсутності трудової книжки, а також: у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітною плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи". Таким чином перелік документів, які підтверджують трудовий стаж за відсутності відповідних записів у трудовій книжці не є вичерпним. Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. таким чином до уваги мають братись всі фактичні дані, які підтверджують стаж роботи,. 

Формулюючи позовні вимоги слід розуміти, що пенсійний фонд має компенсувати недоотримані кошти з моменту виникнення права на їх зарахування, тому слід вказати дату (період) від якого потрібно провести перерахунок на підставі зарахування додаткового стажу. В зв'язку з тим, що спір стосується оформлення даних про стаж, а не самого факту наявності стажу, моментом виникнення права на перерахунок у зв'язку з зарахуванням додаткового стажу є дата подачі заяви до пенсійного фонду з документами, які підтверджують спірні періоди стажу, або, якщо необхідні документи, на підставі яких виноситься рішення суду, були від початку – дата первинного нарахування пенсії. 

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»] подання до адміністративного суду позову немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня календарного року (наприклад: згідно Закону України “Про державний бюджет України на 2020 рік” прожитковий мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2020 року становить 2102 грн. отже ставка судового збору дорівнюватиме 840 грн. 80 коп.). 

==На що впливає страховий стаж?==
Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»] допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах:
#) 50 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж до трьох років;
#) 60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від трьох до п’яти років;
#) 70 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від п’яти до восьми років;
#) 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років;
#) 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, віднесеним до 1-3 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни, постраждалим учасникам Революції Гідності та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, віднесеним до жертв нацистських переслідувань відповідно до Закону України "Про жертви нацистських переслідувань"; донорам, які мають право на пільгу. 

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застрахованим особам, які перебувають на обліку у центрі зайнятості зазначеним у частині першій статті розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб: 
- до 2 років - 50 відсотків; 
- від 2 до 6 років - 55 відсотків; 
- від 6 до 10 років - 60 відсотків; 
- понад 10 років - 70 відсотків. 

Однак, допомога по безробіттю не може перевищувати чотирикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом. 

Згідно з [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»] мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється при наявності страхового стажу не менше у чоловіків – 35 років, у жінок – 30 років, на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. 

Також страховий стаж впливає на призначення різного виду пенсій та їх розмір. Детальніше про пенсії у статті [http://wiki.legalaid.gov.ua:8555/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA_%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%82%D0%B0_%D0%B2%D0%B8%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%B8_%D0%BF%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%96%D1%97&oldid=5725 Порядок призначення та виплати пенсії.] 

[[Категорія:Трудове право]]

Статус жителя гірського населеного пункту

2020-02-28T12:17:44Z

Mariana.fedorak: /* Порядок оскарження */

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/56/95-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1382-15 Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/345-96-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.1996 року № 345 «Про посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населенного пункту»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/648-95-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 11.08.1995 року № 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах»]

==Набуття статусу гірського населеного пункту==
Відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/56/95-%D0%B2%D1%80 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»] до гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність. 
Критеріями віднесення населених пунктів до категорії гірських є:
*розташування населеного пункту або його частини, на якій проживає більш як третина мешканців цього населеного пункту, на висоті 400 метрів і вище над рівнем моря на території, рельєф якої дуже розчленований байраками, водотоками тощо, та розміщення 50 % і більше сільськогосподарських угідь у межах цього населеного пункту на схилах крутизною 12 градусів і більше;
*якщо на одного жителя припадає менш як 0,25 га ріллі, або при її відсутності – менш як 0,60 га сільськогосподарських угідь;
*суворі кліматичні умови:
**холодна і довга зима (середня тривалість – не менше 115 днів, середньодобова температура повіртя у січні не перевищує минус 4 градуси за Цельсієм); 
**прохолодне коротке літо (середня тривалість – не більше 2 місяців, середньодобова температура у липні не перевищує 20 градусів за Цельсієм); 
**велика кількість опадів (середньорічна сума опадів у рідкому і твердому стані – не менше 600 міліметрів); 
**мають місце селеві явища, повені, вітровали, снігові намети, сейсмічніть землі. 
Населені пункти набувають статусу гірських за умови розташування на висоті 400 метрів і вище над рівнем моря, відповідності двом критеріям та не менш як двом показникам третього критерію «суворі кліматичні умови». 
Пропозиції щодо надання населеним пунктам статусу гірських подаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та областими державними адміністраціями Кабінету Міністрів України. 

==Перелік гірських населених пунктів==
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/647-95-%D0%BF Перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.1995 року № 647.]

==Кому надається статус особи, яка проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту==
Статус особи, яка проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту надається:
#Особам, які постійно проживають на території гірського населеного пункту.
Згідно Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце перебування – адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання – житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту (в редакції [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/888-19 Законів № 1673-VII від 02.09.2014, № 888-VIII від 10.12.2015]). До редакції Закону місце проживання особи визначалось як адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців.

#Особам, які постійно працюють на території гірського населеного пункту (навіть якщо підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи і робочі місця в гірських населених пунктах).
Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України «Щодо визначення статусу особи, яка проживає та працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського» від 04.03.2010 року № 218/13/84-10 статус особи, яка проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту надається працівникам, які постійно працюють на підприємствах, установах, організаціях, розташованих на території гірських населених пунктів, незалежно від того, проживають вони в цьому населеному пункті чи ні. Поняття «які постійно працюють» значить, що постійне місце роботи працівника знаходиться в населеному пункті, якому надано статус гірського. Зазначене стосується як працівників, у яких це місце роботи є основним, так і тих, хто працює за сумісництвом.

#Особам, які навчаються на денному відділенні навчального закладу, який знаходиться у гірському населеному пункті.

#Окремим особам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям віднесення населених пунктів до гірських та особам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометереологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об'єктах, що розташовані поза межами гірських населених пунктів.
Статус особи, яка проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту підтверджується посвідченням.

==Куди звертатись==
Громадянин, який бажає набути статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту та отримати посвідчення встановленого зразка, повинен звернутись до виконавчих органів міських, селищних, сільських рад.

==Вартість==
Згідно Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/345-96-%D0%BF затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1996 року № 345] посвідчення громадянам видаються безкоштовно.

==Перелік документів==
Для отримання посвідчення необхідно подати такі документи:
#паспорт громадянина України; свідоцтво про народження (для осіб у віці до 16 років); посвідку на проживання в Україні (для іноземних громадян та осіб без громадянства);
#довідку про постійне проживання у гірському населеному пункті (для осіб, що постійно проживають на території населеного пункту, якому надано статус гірського, у тому числі дітям);
#довідку з місця роботи (для осіб, які постійно працюють у гірському населеному пункті);
#довідку із навчального закладу (для осіб, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, що знаходяться у гірському населеному пункті);
#дві фотокартки розміром 3 х 4 см (крім осіб до 16 років).

==Якими пільгами користується особа==
#Розмір державних пенсій, стипендій, всіх видів державної матеріальної допомоги збільшується на 20 відсотків.
#Тарифні ставки та посадові оклади працівників підвищуються на 25 відсотків. 
Згідно листа Міністерства праці та соціальної політики України «Щодо надання роз'яснень» від 23.06.2008 року № 403/13/84-08 обов'язковою умовою для отримання посадового окладу, підвищеного на 25 відсотків, є розташування постійного робочого місця працівника в населеному пункті, якому надано статус гірського. 
Отже, законодавчо на сьогоднішній день чітко врегульовано порядок надання пільг громадянам, які проживають в гірських населених пунктах, однак слід зазначити, що недопустимим є зловживання цією пільгою, як пенсіонерами, так і селищними та сільськими радами. У випадку виявлення факту зловживань, органи Пенсійного фонду України в обов’язковому порядку звертаються до правоохоронних органів з питанням проведення перевірки фактів проживання за межами гірських населених пунктів громадян, яким видано посвідчення жителя гірського населеного пункту та які отримують підвищення відповідно до ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні». А також дотримуватись порядку надання та припинення дії посвідчення громадянина, який постійно проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту.

==Припинення дії посвідчення==
Дія посвідчення припиняється за рішенням органу, який його видав, у разі:
#) зміни особою місця постійного проживання;
#) зміни особою постійного місця роботи;
#) закінчення навчання на денному відділенні навчального закладу;
#) зміна умов постійного проживання особи, яка проживає за межами гірського населеного пункту, тобто зміна умов відповідності критеріям віднесення населених пунктів до гірських.
Посвідчення, дію якого припинено, підлягає вилученню органом, який прийняв таке рішення.

У разі втрати посвідчення особи, якій надано статус жителя гірського населеного пункту, особа звертається в засоби масової інформації про втрату посвідчення.

==Порядок оскарження==
Рішення місцевої державної адміністрації та виконавчого органу місцевої ради про відмову у видачі посвідчення або припинення дії посвідчення може бути оскаржено до суду. 
Якщо посвідчення стало непридатним або було втрачено, особі за її заявою видається нове посвідчення.

Постанови сулу по справах зі спорів з приводу відмови у нарахуванні та виплаті підвищення на 20 % за проживання у гірському населеному пункті

<nowiki>http://reyestr.court.gov.ua/Review/64026874</nowiki>

<nowiki>http://reyestr.court.gov.ua/Review/38145527</nowiki>
[[Категорія:Законодавство у сфері соціального захисту]]

Статус жителя гірського населеного пункту

2020-02-28T12:14:58Z

Mariana.fedorak: /* Якими пільгами користується особа */

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/56/95-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1382-15 Закон України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/345-96-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 19.03.1996 року № 345 «Про посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населенного пункту»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/648-95-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 11.08.1995 року № 648 «Про умови оплати праці осіб, які працюють в гірських районах»]

==Набуття статусу гірського населеного пункту==
Відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/56/95-%D0%B2%D1%80 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні»] до гірських населених пунктів належать міста, селища міського типу, селища, сільські населені пункти, які розташовані у гірській місцевості, мають недостатньо розвинуті сферу застосування праці та систему соціально-побутового обслуговування, обмежену транспортну доступність. 
Критеріями віднесення населених пунктів до категорії гірських є:
*розташування населеного пункту або його частини, на якій проживає більш як третина мешканців цього населеного пункту, на висоті 400 метрів і вище над рівнем моря на території, рельєф якої дуже розчленований байраками, водотоками тощо, та розміщення 50 % і більше сільськогосподарських угідь у межах цього населеного пункту на схилах крутизною 12 градусів і більше;
*якщо на одного жителя припадає менш як 0,25 га ріллі, або при її відсутності – менш як 0,60 га сільськогосподарських угідь;
*суворі кліматичні умови:
**холодна і довга зима (середня тривалість – не менше 115 днів, середньодобова температура повіртя у січні не перевищує минус 4 градуси за Цельсієм); 
**прохолодне коротке літо (середня тривалість – не більше 2 місяців, середньодобова температура у липні не перевищує 20 градусів за Цельсієм); 
**велика кількість опадів (середньорічна сума опадів у рідкому і твердому стані – не менше 600 міліметрів); 
**мають місце селеві явища, повені, вітровали, снігові намети, сейсмічніть землі. 
Населені пункти набувають статусу гірських за умови розташування на висоті 400 метрів і вище над рівнем моря, відповідності двом критеріям та не менш як двом показникам третього критерію «суворі кліматичні умови». 
Пропозиції щодо надання населеним пунктам статусу гірських подаються Радою міністрів Автономної Республіки Крим та областими державними адміністраціями Кабінету Міністрів України. 

==Перелік гірських населених пунктів==
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/647-95-%D0%BF Перелік населених пунктів, яким надається статус гірських, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 11.08.1995 року № 647.]

==Кому надається статус особи, яка проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту==
Статус особи, яка проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту надається:
#Особам, які постійно проживають на території гірського населеного пункту.
Згідно Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місце перебування – адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання – житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту (в редакції [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/888-19 Законів № 1673-VII від 02.09.2014, № 888-VIII від 10.12.2015]). До редакції Закону місце проживання особи визначалось як адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців.

#Особам, які постійно працюють на території гірського населеного пункту (навіть якщо підприємство, установа, організація розташовані за межами населеного пункту, якому надано статус гірського, але мають філії, представництва, відділення, інші відокремлені підрозділи і робочі місця в гірських населених пунктах).
Відповідно до листа Міністерства праці та соціальної політики України «Щодо визначення статусу особи, яка проживає та працює на території населеного пункту, якому надано статус гірського» від 04.03.2010 року № 218/13/84-10 статус особи, яка проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту надається працівникам, які постійно працюють на підприємствах, установах, організаціях, розташованих на території гірських населених пунктів, незалежно від того, проживають вони в цьому населеному пункті чи ні. Поняття «які постійно працюють» значить, що постійне місце роботи працівника знаходиться в населеному пункті, якому надано статус гірського. Зазначене стосується як працівників, у яких це місце роботи є основним, так і тих, хто працює за сумісництвом.

#Особам, які навчаються на денному відділенні навчального закладу, який знаходиться у гірському населеному пункті.

#Окремим особам інших населених пунктів та тим, які проживають за межами населених пунктів, умови проживання яких відповідають критеріям віднесення населених пунктів до гірських та особам, які постійно працюють або несуть службу на лісогосподарських підприємствах, гідрометереологічних станціях, заставах, обсерваторіях, інших об'єктах, що розташовані поза межами гірських населених пунктів.
Статус особи, яка проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту підтверджується посвідченням.

==Куди звертатись==
Громадянин, який бажає набути статусу особи, яка проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту та отримати посвідчення встановленого зразка, повинен звернутись до виконавчих органів міських, селищних, сільських рад.

==Вартість==
Згідно Положення про порядок видачі посвідчення громадянина, який проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту, [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/345-96-%D0%BF затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.03.1996 року № 345] посвідчення громадянам видаються безкоштовно.

==Перелік документів==
Для отримання посвідчення необхідно подати такі документи:
#паспорт громадянина України; свідоцтво про народження (для осіб у віці до 16 років); посвідку на проживання в Україні (для іноземних громадян та осіб без громадянства);
#довідку про постійне проживання у гірському населеному пункті (для осіб, що постійно проживають на території населеного пункту, якому надано статус гірського, у тому числі дітям);
#довідку з місця роботи (для осіб, які постійно працюють у гірському населеному пункті);
#довідку із навчального закладу (для осіб, які навчаються на денних відділеннях навчальних закладів, що знаходяться у гірському населеному пункті);
#дві фотокартки розміром 3 х 4 см (крім осіб до 16 років).

==Якими пільгами користується особа==
#Розмір державних пенсій, стипендій, всіх видів державної матеріальної допомоги збільшується на 20 відсотків.
#Тарифні ставки та посадові оклади працівників підвищуються на 25 відсотків. 
Згідно листа Міністерства праці та соціальної політики України «Щодо надання роз'яснень» від 23.06.2008 року № 403/13/84-08 обов'язковою умовою для отримання посадового окладу, підвищеного на 25 відсотків, є розташування постійного робочого місця працівника в населеному пункті, якому надано статус гірського. 
Отже, законодавчо на сьогоднішній день чітко врегульовано порядок надання пільг громадянам, які проживають в гірських населених пунктах, однак слід зазначити, що недопустимим є зловживання цією пільгою, як пенсіонерами, так і селищними та сільськими радами. У випадку виявлення факту зловживань, органи Пенсійного фонду України в обов’язковому порядку звертаються до правоохоронних органів з питанням проведення перевірки фактів проживання за межами гірських населених пунктів громадян, яким видано посвідчення жителя гірського населеного пункту та які отримують підвищення відповідно до ст. 6 Закону України «Про статус гірських населених пунктів в Україні». А також дотримуватись порядку надання та припинення дії посвідчення громадянина, який постійно проживає, працює (навчається) на території гірського населеного пункту.

==Припинення дії посвідчення==
Дія посвідчення припиняється за рішенням органу, який його видав, у разі:
#) зміни особою місця постійного проживання;
#) зміни особою постійного місця роботи;
#) закінчення навчання на денному відділенні навчального закладу;
#) зміна умов постійного проживання особи, яка проживає за межами гірського населеного пункту, тобто зміна умов відповідності критеріям віднесення населених пунктів до гірських.
Посвідчення, дію якого припинено, підлягає вилученню органом, який прийняв таке рішення.

У разі втрати посвідчення особи, якій надано статус жителя гірського населеного пункту, особа звертається в засоби масової інформації про втрату посвідчення.

==Порядок оскарження==
Рішення місцевої державної адміністрації та виконавчого органу місцевої ради про відмову у видачі посвідчення або припинення дії посвідчення може бути оскаржено до суду. 
Якщо посвідчення стало непридатним або було втрачено, особі за її заявою видається нове посвідчення.

Постанови по справах зі спорів з приводу відмови у нарахуванні та виплаті підвищення на 20 % за проживання у гірському населеному пункті

<nowiki>http://reyestr.court.gov.ua/Review/64026874</nowiki>

<nowiki>http://reyestr.court.gov.ua/Review/38145527</nowiki>
[[Категорія:Законодавство у сфері соціального захисту]]

Компенсація за невикористану відпустку

2020-01-30T09:38:53Z

Mariana.fedorak: /* Випадки, коли можна отримати компенсацію за відпустки */

==Нормативна база==
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року N 504/96-ВР]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI]
# [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/100-95-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 р. N 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати"]

==Випадки виплати компенсації за невикористану відпустку==
Згідно зі статтею [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80 2 Закону України “Про відпустки”] право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80/page2 24 цього Закону]. Так, на підставі [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80/page2 ст. 24 Закону про відпустки], у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

==Випадки, коли можна отримати компенсацію за відпустки==
Випадки, коли можна отримати компенсацію за відпустки, перераховані у
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page3 ст. 83 КЗпП:]
* у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи;
* у разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості;
* у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник.
* За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається.

==Як визначити кількість днів невикористаної відпустки==
Кількість днів, за які потрібно виплатити компенсацію за невикористану відпустку, визначається виходячи з встановленої працівнику тривалості щорічної відпустки та розраховується пропорційно до відпрацьованого часу. Тобто для визначення кількості днів потрібно скористатися формулою: 
Комп. дні = Трив. відп. : 365 кал.днів* Відпр. дні, де Трив. відп. – тривалість щорічної відпустки; 
Відпр. дні – кількість відпрацьованих днів, за які належить відпустка, 
або 
Комп. дні = Трив. відп. : 12 місяців* Відпр. міс., де Відпр. міс. – кількість місяців, за які невикористана відпустка. 

==Чи можливо отримати компенсацію за невикористану відпустку без звільнення==
Відповідно до статті [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80/page2 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР] у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. В той же час особи, за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Тому, за бажанням працівника, після використання ним за робочий рік, за який надається відпустка, 24 календарних днів щорічної відпустки за решту днів невикористаної щорічної відпустки має бути виплачено грошову компенсацію. Наприклад, якщо загальна тривалість щорічної відпустки працівника 28 календарних днів (24 к. д. - щорічна основна відпустка і 4 к. д. - щорічна додаткова відпустка за ненормований робочий день, визначена колективним договором), то за умови використання працівником за відповідний робочий рік щорічної відпустки тривалістю 24 календарних дні, за 4 календарних дні він може отримати компенсацію (Лист Міністерства праці та соціальної політики України “Щодо грошової компенсації працівникам за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток” від 24.06.2011 р. N 208/13/116-11). Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається. Якщо нема факту звільнення працівника, грошова компенсація за невикористані відпустки при його переведенні на іншу посаду не виплачується.

==Чи виплачується компенсація за невикористану відпустку у разі переведення працівника на інше підприємство==
В разі переведення працівника на інше підприємство можливі два варіанти:
* компенсація за невикористані дні відпустки нараховується та виплачується працівнику за тими ж правилами, що й при звільненні. При цьому стаж роботи, що дає право на відпустку, на новому місці обчислюється від дня укладання трудового договору;
* за бажанням працівника компенсація за відпустку перераховується на рахунок підприємства куди перейшов працівник. Згідно з [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80/page ст. 9 Закону України «Про відпустки»], якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

==Чи виплачується компенсація за час соціальної відпустки==
Відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80/page2 статті 24 Закону України «Про відпустки»] у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, куди перейшов працівник. 
В листі від 20.09.2013 р. N 807/13/155-13 Міністерство соціальної політики наголосило, що оскільки додаткова відпустка працівникам, які мають дітей, є соціальною відпусткою і не належить до виду щорічних відпусток [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80/page2 (ст. 4 Закону України «Про відпустки»)], то він надається повною тривалістю у будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини – до чи після. Отже, з урахуванням вищезазначеного при звільненні за попереднім місцем роботи (у тому числі і звільнення у зв’язку з переведенням) працівнику має бути виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової соціальної відпустки.

==Чи впливає неповний робочий день або неповний робочий тиждень на розмір компенсації за невикористану відпустку при звільненні==
Тривалість відпустки працівника, який працює на умовах неповного робочого часу, не відрізняється від тривалості відпустки працівника, який працює повний робочий день (тиждень), тобто залежить від тривалості відпустки, встановленої для конкретної посади і від стажу, що дає право на відповідну відпустку.

==Чи виплачується компенсація за відпустку в разі смерті працівника==
В разі смерті працівника не втрачається право на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової соціальної відпустки. В цьому випадку компенсація виплачується спадкоємцям. Для отримання коштів потрібна заява спадкоємця в довільній формі.

==Чи потрібно виплачувати компенсацію сезонним працівникам, та тим, які прийняті на тимчасову роботу==
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексом законів про працю України] для сезонних та тимчасових працівників передбачені такі ж трудові права та гарантії, як і для постійних робітників. Відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80/page статті 6 Закону України «Про відпустки»] сезонним працівникам, а також тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу. Список сезонних робіт і сезонних галузей затверджується Кабінетом Міністрів України.

==Як розрахувати суму компенсації==
Як зазначено у Листі Міністерства праці та соціальної політики України “Щодо грошової компенсації працівникам за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток” від 24.06.2011 р. N 208/13/116-11, кількість днів щорічної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію працівникові, має розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості щорічної відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часу. Загального нормативно-правового акта, який би визначав порядок розрахунку кількості днів щорічної відпустки, немає. Тому при підрахунку днів щорічної відпустки пропорційно відпрацьованому часу доцільно скористатися механізмом нарахування оплати за дні відпустки, закладеним у [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/100-95-%D0%BF постанові Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 р. N 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати"], тобто прив'язку розрахунку днів відпустки робити до календарних днів робочого року, в якому працював працівник. 
Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації а невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page3 (стаття 73 Кодексу законів про працю України], які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

==Чи можна виплатити грошову компенсацію за невикористані за декілька років дні відпусток без звільнення==
Якщо працівник не був у відпустці тривалий час (або використав вибірково тільки окремі дні відпусток) і бажає, не звільняючись, отримати грошову компенсацію за дні невикористаних відпусток, то варіантів виплати такої компенсації не так багато. Згідно зі [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80/page2 ст. 24 Закону України «Про відпустки»] тільки в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Отже, першим законним способом отримати грошову компенсацію за невикористану відпустку є звільнення працівника. Другий спосіб знаходимо в тій же [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80/page2 ст. 24 Закону про відпустки:] за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Основною умовою для одержання грошової компенсацiї за частину щорiчної вiдпустки є обов’язкове використання працiвником 24 календарних днiв щорiчної вiдпустки. Оскільки 24 календарних дні надаються за робочий рік, то за два робочі роки буде 48 календарних днів. І ці дні за перший, другий (наступні) роки треба використати. Тільки пiсля використання працівником 24 календарних днiв щорiчної вiдпустки за робочий рiк, за який надається вiдпустка, за бажанням працiвника (за його письмовою заявою) за решту днiв невикористаної щорiчної вiдпустки може бути виплачено грошову компенсацiю.

==Утримання надміру використаних днів відпустки==
У разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80/page (ст. 22 Закону України «Про відпустки»)]. Відрахування, передбачене частиною першою цієї статті, не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи у зв'язку з:
# призовом або прийняттям (вступом) на військову службу, направленням на альтернативну (невійськову) службу;
# переведенням працівника за його згодою на інше підприємство або переходом на виборну посаду у випадках, передбачених законами України;
# відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмовою від продовження роботи у зв'язку з істотною зміною умов праці;
# змінами в організації виробництва та праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;
# виявленням невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, що перешкоджають продовженню даної роботи;
# нез'явленням на роботу понад чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлено більш тривалий термін збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні;
# поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
# направленням на навчання;
# виходом на пенсію.
Відрахування із заробітної плати за невідпрацьовані дні відпустки у разі смерті працівника не провадиться.

==Способи захисту права працівників на виплату компенсації за невикористану відпустку:==
* в позасудовому порядку;
* в судовому порядку.
===Позасудовий порядок. Куди звернутись===
Згідно частини першої статті [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page6 225 КЗпП] України працівник для вирішення спору про виплату належної йому компенсації за невикористану відпустку може звернутися із заявою до комісії по трудових спорах (у разі її створення) у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком. У разі пропуску з поважних причин установленого строку комісія по трудових спорах може його поновити. Заява працівника, що надійшла до комісії, підлягає обов'язковій реєстрації. 
Комісія по трудових спорах обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менш як 15 чоловік [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page6 (частина перша статті 223 КЗпП України)]. 
Трудовий спір підлягає розглядові в комісії по трудових спорах, якщо працівник самостійно або з участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах з власником або уповноваженим ним органом [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page6 (частина друга статті 224 КЗпП України)].
====Строк розгляду трудового спору в комісії по трудових спорах====
Відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page6 статті 226 КЗпП] України комісія по трудових спорах зобов'язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатися у присутності працівника, який подав заяву, представників власника або уповноваженого ним органу. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або за вибором працівника інша особа, в тому числі адвокат. У разі нез'явлення працівника або його представника на засідання комісії розгляд заяви відкладається до наступного засідання. При повторному нез'явленні працівника без поважних причин комісія може винести рішення про зняття цієї заяви з розгляду, що не позбавляє працівника права подати заяву знову в межах тримісячного строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Комісія по трудових спорах має право викликати на засідання свідків, доручати спеціалістам проведення технічних, бухгалтерських та інших перевірок, вимагати від власника або уповноваженого ним органу необхідні розрахунки та документи. Засідання комісії по трудових спорах вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її складу членів. Працівник і власник або уповноважений ним орган мають право заявити мотивований відвід будь-якому члену комісії. Питання про відвід вирішується більшістю голосів членів комісії, присутніх на засіданні. Член комісії, якому заявлено відвід, не бере участі у вирішенні питання про відвід. На засіданні комісії ведеться протокол, який підписується головою або його заступником і секретарем .

====Порядок оскарження рішення комісії по трудовим спорах====
У разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою відмови у прийнятті заяви. Визнавши причини пропуску поважними, суд може поновити цей строк і розглянути спір по суті. В разі коли пропущений строк не буде поновлено, заява не розглядається, і залишається в силі рішення комісії по трудових спорах [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page6 (стаття 228 КЗпП України)].

====Порядок виконання рішень комісії по трудових спорах====
Рішення комісії по трудових спорах підлягає виконанню власником або уповноваженим ним органом у триденний строк по закінченні десяти днів, передбачених на його оскарження [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page6 (стаття 228 КЗпП України)], за винятком випадків, передбачених частиною п'ятою [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page7 статті 235 КЗпП України]. При цьому, У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення комісії по трудових спорах у встановлений строк [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page6 (стаття 229 КЗпП України)] працівникові комісією по трудових спорах підприємства, установи, організації видається посвідчення, що має силу виконавчого листа. На підставі посвідчення, пред’явленого не пізніше тримісячного строку до органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю, державний виконавець чи приватний виконавець виконує рішення комісії по трудових спорах у примусовому порядку [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page6 (статті 229, 230 КЗпП України)].

===Судовий порядок. Позовне провадження. До якого суду звернутись. Строк звернення до суду===
У разі наявності спору щодо компенсації за невикористану відпустку працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, згідно з частиною першою [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page6 статті 233 КЗпП України]. 
Відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page7 статті 234 КЗпП України], у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 КЗпП України, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
====Вартість====
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»], позивачі у справах про стягнення компенсації за невикористану відпустку від сплати судового збору звільняються.

====Відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні====
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page4 статті 116 КЗпП України], при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page4 (стаття 117 КЗпП України)].

[[Категорія:Трудове право]]

Черговість задоволення вимог стягувачів та порядок виплати стягнутих грошових сум

2019-08-15T14:34:43Z

Mariana.fedorak:

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закон України «Про виконавче провадження»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1403-19 Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкція з організації примусового виконання рішень затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5]

== Черговість задаволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів ==
Черговість задоволення вимог стягувача у разі якщо сума, стягнута з боржника, недостатня для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, вона розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку черговості відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page2 ст. 46 Закону України “Про виконавче провадження»]: 
*'''у першу чергу''' задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна;

*'''у другу чергу''' задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, а також у зв’язку з втратою годувальника;
*'''у третю чергу''' задовольняються вимоги працівників, пов’язані з трудовими правовідносинами;
*'''у четверту чергу''' задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету;
*'''у п’яту чергу''' задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнута сума недостатня для задоволення в повному обсязі усіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. 

===Як стягується заборгованість по виплаті заробітної плати у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів===
Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати задовольняються в порядку надходження виконавчих документів. Стягнута з боржника сума розподіляється між стягувачами згідно з виконавчими документами, за якими відкрито виконавчі провадження на день зарахування стягнутої суми, на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

==Порядок виплати стягнутих грошових сум==
Грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
Стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. 
Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.
Грошові суми, стягнуті до Державного бюджету України або місцевих бюджетів, перераховуються в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
Не допускається виплата стягувачу стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 Закону України «Про виконавче провадження»). 
Забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові суми, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі суми стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні).
Стягнуті з боржника кошти, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчими документами, перераховуються боржнику (крім випадків повернення коштів іншим особам).
Відповідно до розділу VІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень стягнуті з боржника грошові суми підлягають зарахуванню на рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, у тому числі в іноземній валюті, відкриті Міністерством юстиції України, головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування та державних банках, (в іноземній валюті - в банках), приватними виконавцями - в банках(далі - депозитний рахунок).
Авансові внески стягувачів перераховуються на окремий небюджетний рахунок, відкритий Міністерством юстиції України, головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування та державних банках, приватним виконавцем в банках (далі - рахунок авансових внесків).
Основна та додаткова винагороди приватного виконавця перераховуються на рахунок приватними виконавцями для зарахування винагороди.
Операції з грошовими коштами на рахунках, визначених пунктом 1 розділу VІІ [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкції з організації примусового виконання рішень затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5], здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих виконавцем сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок. 
Органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем щодо депозитного рахунку заводиться книга обліку депозитних сум (додаток 4 до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкції з організації примусового виконання рішень затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5], щодо рахунку авансових внесків - книга обліку авансових внесків (додаток 5 до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкції з організації примусового виконання рішень затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5] ).
Книги обліку ведуться в автоматизовані системі виконавчого провадження. Запис здійснюється шляхом прямого введення обов’язкового складу реквізитів, який установлений для книги.
Книга обліку депозитних сум та книга обліку авансових внесків щомісяця (до десятого числа) роздруковуються, прошнуровуються, скріплюються печаткою органу державної виконавчої служби або приватного виконавця та включаються до відповідної справи за номенклатурою. 
В органі державної виконавчої служби ведення книг обліку за кожним рахунком здійснюється відповідальною особою, яка визначається розпорядчим документом начальника органу державної виконавчої служби (далі - відповідальна особа органу державної виконавчої служби). Відповідальна особа органу державної виконавчої служби здійснює підготовку розрахункових документів про перерахування коштів, ведення необхідних нарядів банківських документів та розпоряджень державних виконавців, підготовку звітності щодо коштів на рахунках органів державної виконавчої служби. 
Книги обліку за кожним рахунком приватного виконавця ведуться приватним виконавцем або особою, що працює на умовах цивільно-правового чи трудового договору з приватним виконавцем, у тому числі помічником приватного виконавця (далі - відповідальна особа приватного виконавця). Відповідальна особа органу державної виконавчої служби (приватний виконавець або відповідальна особа приватного виконавця) щомісяця до десятого числа наступного місяця розшифровує суми, що залишилися на перше число кожного місяця на депозитному рахунку та рахунку авансових внесків. При цьому не допускається об'єднання в одну суму коштів, що надійшли від одного боржника чи одного стягувача. 
===Порядок перерахування стягнутих грошових сум ===
При перерахуванні коштів, які належать стягувачу — юридичній особі, списання коштів з відповідних рахунків органу державної виконавчої служби здійснюється на підставі платіжних доручень. 
Якщо у стягувача — фізичної особи є рахунок в установі банку, то в платіжному дорученні обов'язково вказується, на який рахунок слід перерахувати кошти. 
При переказі коштів з реєстраційних рахунків поштою керівник відповідного органу державної виконавчої влади підписує платіжне доручення, до якого додається реєстр стягувачів із зазначенням їхніх адрес та сум переказів. 
Платіжне доручення підписується керівником органу державної виконавчої служби та особою, яка уповноважена на ведення відповідного рахунку органу державної виконавчої служби. 

===Якщо кошти не витребувані сторонами виконавчого провадження протягом року===

У разі якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця, такі суми зараховуються до Державного бюджету України в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за умови повідомлення виконавцем стягувача про наявність стягнутих на його користь грошових сум. 

[[Категорія:Цивільне право]]

Черговість задоволення вимог стягувачів та порядок виплати стягнутих грошових сум

2019-08-15T14:27:12Z

Mariana.fedorak:

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закон України «Про виконавче провадження»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1403-19 Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкція з організації примусового виконання рішень затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5]

== Черговість задаволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів ==
Черговість задоволення вимог стягувача у разі якщо сума, стягнута з боржника, недостатня для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, вона розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку черговості відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page2 ст. 46 Закону України “Про виконавче провадження»]: 
*'''у першу чергу''' задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна;

*'''у другу чергу''' задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, а також у зв’язку з втратою годувальника;
*'''у третю чергу''' задовольняються вимоги працівників, пов’язані з трудовими правовідносинами;
*'''у четверту чергу''' задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету;
*'''у п’яту чергу''' задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнута сума недостатня для задоволення в повному обсязі усіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. 

===Як стягується заборгованість по виплаті заробітної плати у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів===
Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати задовольняються в порядку надходження виконавчих документів. Стягнута з боржника сума розподіляється між стягувачами згідно з виконавчими документами, за якими відкрито виконавчі провадження на день зарахування стягнутої суми, на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

==Порядок виплати стягнутих грошових сум==
Грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
Стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. 
Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.
Грошові суми, стягнуті до Державного бюджету України або місцевих бюджетів, перераховуються в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
Не допускається виплата стягувачу стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 Закону України «Про виконавче провадження»). 
Забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові суми, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі суми стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні).
Стягнуті з боржника кошти, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчими документами, перераховуються боржнику (крім випадків повернення коштів іншим особам).
Відповідно до розділу VІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень стягнуті з боржника грошові суми підлягають зарахуванню на рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, у тому числі в іноземній валюті, відкриті Міністерством юстиції України, головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування та державних банках, (в іноземній валюті - в банках), приватними виконавцями - в банках(далі - депозитний рахунок).
Авансові внески стягувачів перераховуються на окремий небюджетний рахунок, відкритий Міністерством юстиції України, головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування та державних банках, приватним виконавцем в банках (далі - рахунок авансових внесків).
Основна та додаткова винагороди приватного виконавця перераховуються на рахунок приватними виконавцями для зарахування винагороди.
Операції з грошовими коштами на рахунках, визначених пунктом 1 розділу VІІ [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкції з організації примусового виконання рішень затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5], здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих виконавцем сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок. 
Органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем щодо депозитного рахунку заводиться книга обліку депозитних сум (додаток 4 до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкції з організації примусового виконання рішень затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5], щодо рахунку авансових внесків - книга обліку авансових внесків (додаток 5 до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкції з організації примусового виконання рішень затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5] ).
Книги обліку ведуться в автоматизовані системі виконавчого провадження. Запис здійснюється шляхом прямого введення обов’язкового складу реквізитів, який установлений для книги.
Книга обліку депозитних сум та книга обліку авансових внесків щомісяця (до десятого числа) роздруковуються, прошнуровуються, скріплюються печаткою органу державної виконавчої служби або приватного виконавця та включаються до відповідної справи за номенклатурою. 
В органі державної виконавчої служби ведення книг обліку за кожним рахунком здійснюється відповідальною особою, яка визначається розпорядчим документом начальника органу державної виконавчої служби (далі - відповідальна особа органу державної виконавчої служби). Відповідальна особа органу державної виконавчої служби здійснює підготовку розрахункових документів про перерахування коштів, ведення необхідних нарядів банківських документів та розпоряджень державних виконавців, підготовку звітності щодо коштів на рахунках органів державної виконавчої служби. 
Книги обліку за кожним рахунком приватного виконавця ведуться приватним виконавцем або особою, що працює на умовах цивільно-правового чи трудового договору з приватним виконавцем, у тому числі помічником приватного виконавця (далі - відповідальна особа приватного виконавця). Відповідальна особа органу державної виконавчої служби (приватний виконавець або відповідальна особа приватного виконавця) щомісяця до десятого числа наступного місяця розшифровує суми, що залишилися на перше число кожного місяця на депозитному рахунку та рахунку авансових внесків. При цьому не допускається об'єднання в одну суму коштів, що надійшли від одного боржника чи одного стягувача. 
===Порядок перерахування стягнутих грошових сум ===
При перерахуванні коштів, які належать стягувачу — юридичній особі, списання коштів з відповідних рахунків органу державної виконавчої служби здійснюється на підставі платіжних доручень. 
Якщо у стягувача — фізичної особи є рахунок в установі банку, то в платіжному дорученні обов'язково вказується, на який рахунок слід перерахувати кошти. 
При переказі коштів з реєстраційних рахунків поштою керівник відповідного органу державної виконавчої влади підписує платіжне доручення, до якого додається реєстр стягувачів із зазначенням їхніх адрес та сум переказів. 
Платіжне доручення підписується керівником органу державної виконавчої служби та особою, яка уповноважена на ведення відповідного рахунку органу державної виконавчої служби. 
===Виплата стягнутих грошових сум зведеного виконавчого провадження===
При задоволенні вимог стягувачів зведеного виконавчого провадження стягнута з боржника сума розподіляється між стягувачами згідно з виконавчими документами, за якими відкрито виконавчі провадження і закінчився встановлений державним виконавцем строк для самостійного виконання рішення. На день зарахування стягнутої суми на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби. Державний виконавець складає розрахунок про розподіл грошових коштів і здійснює їх перерахування у міру їх стягнення. Розрахунок про розподіл грошових коштів долучається до матеріалів зведеного виконавчого провадження. 
У разі надходження суми, яка не задовольняє вимог усіх стягувачів, а також за необхідності відрахування виконавчого збору, витрат на організацію та проведення виконавчих дій складається розрахунок, який повинен містити загальну суму стягнених коштів, що залишилися після відрахування авансового внеску сторін (інших осіб) на проведення виконавчих дій та витрат на організацію та проведення виконавчих дій, перелік стягувачів кожної черги, визначених [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page2 статтею 46 Закону України «Про виконавче провадження»], та суму коштів, яка перераховується кожному стягувачу, суму стягненого виконавчого збору, штрафів у разі винесення відповідних постанов. Розрахунок затверджується начальником відділу та долучається до матеріалів виконавчого провадження. 
Строк проведення виконавчих дій щодо зведеного виконавчого провадження відраховується з моменту приєднання до зведеного виконавчого провадження останнього виконавчого документа.

===Якщо кошти не витребувані сторонами виконавчого провадження протягом року===

У разі якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця, такі суми зараховуються до Державного бюджету України в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за умови повідомлення виконавцем стягувача про наявність стягнутих на його користь грошових сум. 

[[Категорія:Цивільне право]]

Черговість задоволення вимог стягувачів та порядок виплати стягнутих грошових сум

2019-08-15T14:06:09Z

Mariana.fedorak:

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закон України «Про виконавче провадження»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1403-19 Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкція з організації примусового виконання рішень затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5]

== Черговість задаволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів ==
Черговість задоволення вимог стягувача у разі якщо сума, стягнута з боржника, недостатня для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, вона розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку черговості відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page2 ст. 46 Закону України “Про виконавче провадження»]: 
*'''у першу чергу''' задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна;

*'''у другу чергу''' задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, а також у зв’язку з втратою годувальника;
*'''у третю чергу''' задовольняються вимоги працівників, пов’язані з трудовими правовідносинами;
*'''у четверту чергу''' задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету;
*'''у п’яту чергу''' задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнута сума недостатня для задоволення в повному обсязі усіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. 

===Як стягується заборгованість по виплаті заробітної плати у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів===
Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати задовольняються в порядку надходження виконавчих документів. Стягнута з боржника сума розподіляється між стягувачами згідно з виконавчими документами, за якими відкрито виконавчі провадження на день зарахування стягнутої суми, на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

==Порядок виплати стягнутих грошових сум==
Грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
Стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. 
Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.
Грошові суми, стягнуті до Державного бюджету України або місцевих бюджетів, перераховуються в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
Не допускається виплата стягувачу стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 Закону України «Про виконавче провадження»). 
Забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові суми, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі суми стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні).
Стягнуті з боржника кошти, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчими документами, перераховуються боржнику (крім випадків повернення коштів іншим особам).
Відповідно до розділу VІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень стягнуті з боржника грошові суми підлягають зарахуванню на рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, у тому числі в іноземній валюті, відкриті Міністерством юстиції України, головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування та державних банках, (в іноземній валюті - в банках), приватними виконавцями - в банках(далі - депозитний рахунок).
Авансові внески стягувачів перераховуються на окремий небюджетний рахунок, відкритий Міністерством юстиції України, головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування та державних банках, приватним виконавцем в банках (далі - рахунок авансових внесків).
Основна та додаткова винагороди приватного виконавця перераховуються на рахунок приватними виконавцями для зарахування винагороди.
Операції з грошовими коштами на рахунках, визначених пунктом 1 розділу VІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень , здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих виконавцем сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок. 
Органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем щодо депозитного рахунку заводиться книга обліку депозитних сум (додаток 4 до Інструкції з організації примусового виконання рішень ), щодо рахунку авансових внесків - книга обліку авансових внесків (додаток 5 до Інструкції з організації примусового виконання рішень ).
Книги обліку ведуться в автоматизовані системі виконавчого провадження. Запис здійснюється шляхом прямого введення обов’язкового складу реквізитів, який установлений для книги.
Книга обліку депозитних сум та книга обліку авансових внесків щомісяця (до десятого числа) роздруковуються, прошнуровуються, скріплюються печаткою органу державної виконавчої служби або приватного виконавця та включаються до відповідної справи за номенклатурою. 
В органі державної виконавчої служби ведення книг обліку за кожним рахунком здійснюється відповідальною особою, яка визначається розпорядчим документом начальника органу державної виконавчої служби (далі - відповідальна особа органу державної виконавчої служби). Відповідальна особа органу державної виконавчої служби здійснює підготовку розрахункових документів про перерахування коштів, ведення необхідних нарядів банківських документів та розпоряджень державних виконавців, підготовку звітності щодо коштів на рахунках органів державної виконавчої служби. 
Книги обліку за кожним рахунком приватного виконавця ведуться приватним виконавцем або особою, що працює на умовах цивільно-правового чи трудового договору з приватним виконавцем, у тому числі помічником приватного виконавця (далі - відповідальна особа приватного виконавця). Відповідальна особа органу державної виконавчої служби (приватний виконавець або відповідальна особа приватного виконавця) щомісяця до десятого числа наступного місяця розшифровує суми, що залишилися на перше число кожного місяця на депозитному рахунку та рахунку авансових внесків. При цьому не допускається об'єднання в одну суму коштів, що надійшли від одного боржника чи одного стягувача. 
===Порядок перерахування стягнутих грошових сум ===
При перерахуванні коштів, які належать стягувачу — юридичній особі, списання коштів з відповідних рахунків органу державної виконавчої служби здійснюється на підставі платіжних доручень. 
Якщо у стягувача — фізичної особи є рахунок в установі банку, то в платіжному дорученні обов'язково вказується, на який рахунок слід перерахувати кошти. 
При переказі коштів з реєстраційних рахунків поштою керівник відповідного органу державної виконавчої влади підписує платіжне доручення, до якого додається реєстр стягувачів із зазначенням їхніх адрес та сум переказів. 
Платіжне доручення підписується керівником органу державної виконавчої служби та особою, яка уповноважена на ведення відповідного рахунку органу державної виконавчої служби. 
===Виплата стягнутих грошових сум зведеного виконавчого провадження===
При задоволенні вимог стягувачів зведеного виконавчого провадження стягнута з боржника сума розподіляється між стягувачами згідно з виконавчими документами, за якими відкрито виконавчі провадження і закінчився встановлений державним виконавцем строк для самостійного виконання рішення. На день зарахування стягнутої суми на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби. Державний виконавець складає розрахунок про розподіл грошових коштів і здійснює їх перерахування у міру їх стягнення. Розрахунок про розподіл грошових коштів долучається до матеріалів зведеного виконавчого провадження. 
У разі надходження суми, яка не задовольняє вимог усіх стягувачів, а також за необхідності відрахування виконавчого збору, витрат на організацію та проведення виконавчих дій складається розрахунок, який повинен містити загальну суму стягнених коштів, що залишилися після відрахування авансового внеску сторін (інших осіб) на проведення виконавчих дій та витрат на організацію та проведення виконавчих дій, перелік стягувачів кожної черги, визначених [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page2 статтею 46 Закону України «Про виконавче провадження»], та суму коштів, яка перераховується кожному стягувачу, суму стягненого виконавчого збору, штрафів у разі винесення відповідних постанов. Розрахунок затверджується начальником відділу та долучається до матеріалів виконавчого провадження. 
Строк проведення виконавчих дій щодо зведеного виконавчого провадження відраховується з моменту приєднання до зведеного виконавчого провадження останнього виконавчого документа.

===Якщо кошти не витребувані сторонами виконавчого провадження протягом року===

У разі якщо стягнуті з боржника грошові суми не витребувані стягувачем протягом одного року з дня їх зарахування на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця, такі суми зараховуються до Державного бюджету України в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, за умови повідомлення виконавцем стягувача про наявність стягнутих на його користь грошових сум. 

[[Категорія:Цивільне право]]

Черговість задоволення вимог стягувачів та порядок виплати стягнутих грошових сум

2019-08-15T14:01:22Z

Mariana.fedorak: /* Порядок виплати стягнутих грошових сум */

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закон України «Про виконавче провадження»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1403-19 Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкція з організації примусового виконання рішень затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5]

== Черговість задаволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів ==
Черговість задоволення вимог стягувача у разі якщо сума, стягнута з боржника, недостатня для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, вона розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку черговості відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page2 ст. 46 Закону України “Про виконавче провадження»]: 
*'''у першу чергу''' задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна;

*'''у другу чергу''' задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, а також у зв’язку з втратою годувальника;
*'''у третю чергу''' задовольняються вимоги працівників, пов’язані з трудовими правовідносинами;
*'''у четверту чергу''' задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету;
*'''у п’яту чергу''' задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнута сума недостатня для задоволення в повному обсязі усіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. 

===Як стягується заборгованість по виплаті заробітної плати у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів===
Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати задовольняються в порядку надходження виконавчих документів. Стягнута з боржника сума розподіляється між стягувачами згідно з виконавчими документами, за якими відкрито виконавчі провадження на день зарахування стягнутої суми, на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

==Порядок виплати стягнутих грошових сум==
Грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
Стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. 
Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.
Грошові суми, стягнуті до Державного бюджету України або місцевих бюджетів, перераховуються в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
Не допускається виплата стягувачу стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 Закону України «Про виконавче провадження»). 
Забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові суми, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі суми стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні).
Стягнуті з боржника кошти, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчими документами, перераховуються боржнику (крім випадків повернення коштів іншим особам).
Відповідно до розділу VІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень стягнуті з боржника грошові суми підлягають зарахуванню на рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, у тому числі в іноземній валюті, відкриті Міністерством юстиції України, головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування та державних банках, (в іноземній валюті - в банках), приватними виконавцями - в банках(далі - депозитний рахунок).
Авансові внески стягувачів перераховуються на окремий небюджетний рахунок, відкритий Міністерством юстиції України, головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування та державних банках, приватним виконавцем в банках (далі - рахунок авансових внесків).
Основна та додаткова винагороди приватного виконавця перераховуються на рахунок приватними виконавцями для зарахування винагороди.
Операції з грошовими коштами на рахунках, визначених пунктом 1 розділу VІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень , здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих виконавцем сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок. 
Органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем щодо депозитного рахунку заводиться книга обліку депозитних сум (додаток 4 до Інструкції з організації примусового виконання рішень ), щодо рахунку авансових внесків - книга обліку авансових внесків (додаток 5 до Інструкції з організації примусового виконання рішень ).
Книги обліку ведуться в автоматизовані системі виконавчого провадження. Запис здійснюється шляхом прямого введення обов’язкового складу реквізитів, який установлений для книги.
Книга обліку депозитних сум та книга обліку авансових внесків щомісяця (до десятого числа) роздруковуються, прошнуровуються, скріплюються печаткою органу державної виконавчої служби або приватного виконавця та включаються до відповідної справи за номенклатурою. 
В органі державної виконавчої служби ведення книг обліку за кожним рахунком здійснюється відповідальною особою, яка визначається розпорядчим документом начальника органу державної виконавчої служби (далі - відповідальна особа органу державної виконавчої служби). Відповідальна особа органу державної виконавчої служби здійснює підготовку розрахункових документів про перерахування коштів, ведення необхідних нарядів банківських документів та розпоряджень державних виконавців, підготовку звітності щодо коштів на рахунках органів державної виконавчої служби. 
Книги обліку за кожним рахунком приватного виконавця ведуться приватним виконавцем або особою, що працює на умовах цивільно-правового чи трудового договору з приватним виконавцем, у тому числі помічником приватного виконавця (далі - відповідальна особа приватного виконавця). Відповідальна особа органу державної виконавчої служби (приватний виконавець або відповідальна особа приватного виконавця) щомісяця до десятого числа наступного місяця розшифровує суми, що залишилися на перше число кожного місяця на депозитному рахунку та рахунку авансових внесків. При цьому не допускається об'єднання в одну суму коштів, що надійшли від одного боржника чи одного стягувача. 
===Порядок перерахування стягнутих грошових сум ===
При перерахуванні коштів, які належать стягувачу — юридичній особі, списання коштів з відповідних рахунків органу державної виконавчої служби здійснюється на підставі платіжних доручень. 
Якщо у стягувача — фізичної особи є рахунок в установі банку, то в платіжному дорученні обов'язково вказується, на який рахунок слід перерахувати кошти. 
При переказі коштів з реєстраційних рахунків поштою керівник відповідного органу державної виконавчої влади підписує платіжне доручення, до якого додається реєстр стягувачів із зазначенням їхніх адрес та сум переказів. 
Платіжне доручення підписується керівником органу державної виконавчої служби та особою, яка уповноважена на ведення відповідного рахунку органу державної виконавчої служби. 
===Виплата стягнутих грошових сум зведеного виконавчого провадження===
При задоволенні вимог стягувачів зведеного виконавчого провадження стягнута з боржника сума розподіляється між стягувачами згідно з виконавчими документами, за якими відкрито виконавчі провадження і закінчився встановлений державним виконавцем строк для самостійного виконання рішення. На день зарахування стягнутої суми на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби. Державний виконавець складає розрахунок про розподіл грошових коштів і здійснює їх перерахування у міру їх стягнення. Розрахунок про розподіл грошових коштів долучається до матеріалів зведеного виконавчого провадження. 
У разі надходження суми, яка не задовольняє вимог усіх стягувачів, а також за необхідності відрахування виконавчого збору, витрат на організацію та проведення виконавчих дій складається розрахунок, який повинен містити загальну суму стягнених коштів, що залишилися після відрахування авансового внеску сторін (інших осіб) на проведення виконавчих дій та витрат на організацію та проведення виконавчих дій, перелік стягувачів кожної черги, визначених [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page2 статтею 46 Закону України «Про виконавче провадження»], та суму коштів, яка перераховується кожному стягувачу, суму стягненого виконавчого збору, штрафів у разі винесення відповідних постанов. Розрахунок затверджується начальником відділу та долучається до матеріалів виконавчого провадження. 
Строк проведення виконавчих дій щодо зведеного виконавчого провадження відраховується з моменту приєднання до зведеного виконавчого провадження останнього виконавчого документа.

===Якщо кошти не витребувані сторонами виконавчого провадження протягом року===
Кошти, які внесені на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби та які не витребувані сторонами виконавчого провадження протягом року з дня їх зарахування на депозитний рахунок, зараховуються до Державного бюджету України. 
Авансовий внесок, який не підлягає поверненню стягувачу або який не витребувано стягувачем протягом року з моменту виникнення права на його повернення, перераховується до Державного бюджету України. 
Дозвіл на перерахування коштів з рахунку надається виключно керівником органу державної виконавчої служби або уповноваженою ним особою, який є розпорядником рахунку. 
Контроль за перерахуванням коштів з рахунків покладається на керівника органу державної виконавчої служби. 
[[Категорія:Цивільне право]]

Черговість задоволення вимог стягувачів та порядок виплати стягнутих грошових сум

2019-08-15T13:58:59Z

Mariana.fedorak:

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закон України «Про виконавче провадження»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1403-19 Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкція з організації примусового виконання рішень затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5]

== Черговість задаволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів ==
Черговість задоволення вимог стягувача у разі якщо сума, стягнута з боржника, недостатня для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, вона розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку черговості відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page2 ст. 46 Закону України “Про виконавче провадження»]: 
*'''у першу чергу''' задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна;

*'''у другу чергу''' задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, а також у зв’язку з втратою годувальника;
*'''у третю чергу''' задовольняються вимоги працівників, пов’язані з трудовими правовідносинами;
*'''у четверту чергу''' задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету;
*'''у п’яту чергу''' задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнута сума недостатня для задоволення в повному обсязі усіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. 

===Як стягується заборгованість по виплаті заробітної плати у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів===
Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати задовольняються в порядку надходження виконавчих документів. Стягнута з боржника сума розподіляється між стягувачами згідно з виконавчими документами, за якими відкрито виконавчі провадження на день зарахування стягнутої суми, на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

==Порядок виплати стягнутих грошових сум==
Грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
Стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця. 
Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.
Грошові суми, стягнуті до Державного бюджету України або місцевих бюджетів, перераховуються в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
Не допускається виплата стягувачу стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 Закону України «Про виконавче провадження»). 
Забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові суми, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі суми стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні).
Стягнуті з боржника кошти, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчими документами, перераховуються боржнику (крім випадків повернення коштів іншим особам).
Відповідно до розділу VІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень стягнуті з боржника грошові суми підлягають зарахуванню на рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, у тому числі в іноземній валюті, відкриті Міністерством юстиції України, головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування та державних банках, (в іноземній валюті - в банках), приватними виконавцями - в банках(далі - депозитний рахунок).
Авансові внески стягувачів перераховуються на окремий небюджетний рахунок, відкритий Міністерством юстиції України, головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування та державних банках, приватним виконавцем в банках (далі - рахунок авансових внесків).
Основна та додаткова винагороди приватного виконавця перераховуються на рахунок приватними виконавцями для зарахування винагороди.
Операції з грошовими коштами на рахунках, визначених пунктом 1 розділу VІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень , здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих виконавцем сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок. 
Органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем щодо депозитного рахунку заводиться книга обліку депозитних сум (додаток 4 до Інструкції з організації примусового виконання рішень ), щодо рахунку авансових внесків - книга обліку авансових внесків (додаток 5 до Інструкції з організації примусового виконання рішень ).
Книги обліку ведуться в автоматизовані системі виконавчого провадження. Запис здійснюється шляхом прямого введення обов’язкового складу реквізитів, який установлений для книги.
Книга обліку депозитних сум та книга обліку авансових внесків щомісяця (до десятого числа) роздруковуються, прошнуровуються, скріплюються печаткою органу державної виконавчої служби або приватного виконавця та включаються до відповідної справи за номенклатурою. 
В органі державної виконавчої служби ведення книг обліку за кожним рахунком здійснюється відповідальною особою, яка визначається розпорядчим документом начальника органу державної виконавчої служби (далі - відповідальна особа органу державної виконавчої служби). Відповідальна особа органу державної виконавчої служби здійснює підготовку розрахункових документів про перерахування коштів, ведення необхідних нарядів банківських документів та розпоряджень державних виконавців, підготовку звітності щодо коштів на рахунках органів державної виконавчої служби. 
Книги обліку за кожним рахунком приватного виконавця ведуться приватним виконавцем або особою, що працює на умовах цивільно-правового чи трудового договору з приватним виконавцем, у тому числі помічником приватного виконавця (далі - відповідальна особа приватного виконавця). Відповідальна особа органу державної виконавчої служби (приватний виконавець або відповідальна особа приватного виконавця) щомісяця до десятого числа наступного місяця розшифровує суми, що залишилися на перше число кожного місяця на депозитному рахунку та рахунку авансових внесків. При цьому не допускається об'єднання в одну суму коштів, що надійшли від одного боржника чи одного стягувача. 

===Порядок перерахування стягнутих грошових сум ===
При перерахуванні коштів, які належать стягувачу — юридичній особі, списання коштів з відповідних рахунків органу державної виконавчої служби здійснюється на підставі платіжних доручень. 
Якщо у стягувача — фізичної особи є рахунок в установі банку, то в платіжному дорученні обов'язково вказується, на який рахунок слід перерахувати кошти. 
При переказі коштів з реєстраційних рахунків поштою керівник відповідного органу державної виконавчої влади підписує платіжне доручення, до якого додається реєстр стягувачів із зазначенням їхніх адрес та сум переказів. 
Платіжне доручення підписується керівником органу державної виконавчої служби та особою, яка уповноважена на ведення відповідного рахунку органу державної виконавчої служби.
===Виплата стягнутих грошових сум зведеного виконавчого провадження===
При задоволенні вимог стягувачів зведеного виконавчого провадження стягнута з боржника сума розподіляється між стягувачами згідно з виконавчими документами, за якими відкрито виконавчі провадження і закінчився встановлений державним виконавцем строк для самостійного виконання рішення. На день зарахування стягнутої суми на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби. Державний виконавець складає розрахунок про розподіл грошових коштів і здійснює їх перерахування у міру їх стягнення. Розрахунок про розподіл грошових коштів долучається до матеріалів зведеного виконавчого провадження. 
У разі надходження суми, яка не задовольняє вимог усіх стягувачів, а також за необхідності відрахування виконавчого збору, витрат на організацію та проведення виконавчих дій складається розрахунок, який повинен містити загальну суму стягнених коштів, що залишилися після відрахування авансового внеску сторін (інших осіб) на проведення виконавчих дій та витрат на організацію та проведення виконавчих дій, перелік стягувачів кожної черги, визначених [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page2 статтею 46 Закону України «Про виконавче провадження»], та суму коштів, яка перераховується кожному стягувачу, суму стягненого виконавчого збору, штрафів у разі винесення відповідних постанов. Розрахунок затверджується начальником відділу та долучається до матеріалів виконавчого провадження. 
Строк проведення виконавчих дій щодо зведеного виконавчого провадження відраховується з моменту приєднання до зведеного виконавчого провадження останнього виконавчого документа.

===Якщо кошти не витребувані сторонами виконавчого провадження протягом року===
Кошти, які внесені на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби та які не витребувані сторонами виконавчого провадження протягом року з дня їх зарахування на депозитний рахунок, зараховуються до Державного бюджету України. 
Авансовий внесок, який не підлягає поверненню стягувачу або який не витребувано стягувачем протягом року з моменту виникнення права на його повернення, перераховується до Державного бюджету України. 
Дозвіл на перерахування коштів з рахунку надається виключно керівником органу державної виконавчої служби або уповноваженою ним особою, який є розпорядником рахунку. 
Контроль за перерахуванням коштів з рахунків покладається на керівника органу державної виконавчої служби. 
[[Категорія:Цивільне право]]

Черговість задоволення вимог стягувачів та порядок виплати стягнутих грошових сум

2019-08-15T13:56:22Z

Mariana.fedorak: /* Порядок виплати стягнутих грошових сум */

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закон України «Про виконавче провадження»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1403-19 Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкція з організації примусового виконання рішень затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5]

== Черговість задаволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів ==
Черговість задоволення вимог стягувача у разі якщо сума, стягнута з боржника, недостатня для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, вона розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку черговості відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page2 ст. 46 Закону України “Про виконавче провадження»]: 
*'''у першу чергу''' задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна;

*'''у другу чергу''' задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, а також у зв’язку з втратою годувальника;
*'''у третю чергу''' задовольняються вимоги працівників, пов’язані з трудовими правовідносинами;
*'''у четверту чергу''' задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету;
*'''у п’яту чергу''' задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнута сума недостатня для задоволення в повному обсязі усіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. 

===Як стягується заборгованість по виплаті заробітної плати у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів===
Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати задовольняються в порядку надходження виконавчих документів. Стягнута з боржника сума розподіляється між стягувачами згідно з виконавчими документами, за якими відкрито виконавчі провадження на день зарахування стягнутої суми, на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

==Порядок виплати стягнутих грошових сум==
Грошові суми, стягнуті з боржника (у тому числі одержані від реалізації майна боржника), зараховуються на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
Стягувачу - фізичній особі стягнуті з боржника кошти перераховуються виконавцем на зазначений у заяві про примусове виконання рішення рахунок у банку або іншій фінансовій установі (заяві про зміну реквізитів рахунку у банку або іншій фінансовій установі) чи надсилаються на адресу стягувача поштовим переказом не пізніше наступного робочого дня з дня надходження таких коштів на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби, рахунок приватного виконавця.
Стягувачу - юридичній особі стягнуті грошові суми перераховуються виконавцем у встановленому порядку на визначені стягувачем рахунки.
Грошові суми, стягнуті до Державного бюджету України або місцевих бюджетів, перераховуються в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики.
Не допускається виплата стягувачу стягнутих сум готівкою або виплата стягнутих сум іншим особам, які не є стягувачами (крім виплати грошових сум заставодержателю, який не є стягувачем, згідно із статтею 51 Закону України «Про виконавче провадження»).
Забороняється використовувати стягнуті з боржників грошові суми, що підлягають виплаті стягувачам, на цілі, не передбачені цією статтею, а також звертати на них стягнення для виплати іншим особам, які не є стягувачами за виконавчими документами, під час примусового виконання яких такі суми стягнуто (крім випадків, коли стягувач є одночасно боржником в іншому виконавчому провадженні).
Стягнуті з боржника кошти, що залишилися після задоволення всіх вимог за виконавчими документами, перераховуються боржнику (крім випадків повернення коштів іншим особам).
Відповідно до розділу VІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень стягнуті з боржника грошові суми підлягають зарахуванню на рахунки для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам, у тому числі в іноземній валюті, відкриті Міністерством юстиції України, головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування та державних банках, (в іноземній валюті - в банках), приватними виконавцями - в банках(далі - депозитний рахунок).
Авансові внески стягувачів перераховуються на окремий небюджетний рахунок, відкритий Міністерством юстиції України, головними територіальними управліннями юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, відділами державної виконавчої служби в органах, що здійснюють казначейське обслуговування та державних банках, приватним виконавцем в банках (далі - рахунок авансових внесків).
Основна та додаткова винагороди приватного виконавця перераховуються на рахунок приватними виконавцями для зарахування винагороди.
Операції з грошовими коштами на рахунках, визначених пунктом 1 розділу VІІ Інструкції з організації примусового виконання рішень , здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускаються видача та переказ стягнутих виконавцем сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок.
Органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем щодо депозитного рахунку заводиться книга обліку депозитних сум (додаток 4 до Інструкції з організації примусового виконання рішень ), щодо рахунку авансових внесків - книга обліку авансових внесків (додаток 5 до Інструкції з організації примусового виконання рішень ).
Книги обліку ведуться в автоматизовані системі виконавчого провадження. Запис здійснюється шляхом прямого введення обов’язкового складу реквізитів, який установлений для книги.
Книга обліку депозитних сум та книга обліку авансових внесків щомісяця (до десятого числа) роздруковуються, прошнуровуються, скріплюються печаткою органу державної виконавчої служби або приватного виконавця та включаються до відповідної справи за номенклатурою.
В органі державної виконавчої служби ведення книг обліку за кожним рахунком здійснюється відповідальною особою, яка визначається розпорядчим документом начальника органу державної виконавчої служби (далі - відповідальна особа органу державної виконавчої служби). Відповідальна особа органу державної виконавчої служби здійснює підготовку розрахункових документів про перерахування коштів, ведення необхідних нарядів банківських документів та розпоряджень державних виконавців, підготовку звітності щодо коштів на рахунках органів державної виконавчої служби.
Книги обліку за кожним рахунком приватного виконавця ведуться приватним виконавцем або особою, що працює на умовах цивільно-правового чи трудового договору з приватним виконавцем, у тому числі помічником приватного виконавця (далі - відповідальна особа приватного виконавця). Відповідальна особа органу державної виконавчої служби (приватний виконавець або відповідальна особа приватного виконавця) щомісяця до десятого числа наступного місяця розшифровує суми, що залишилися на перше число кожного місяця на депозитному рахунку та рахунку авансових внесків. При цьому не допускається об'єднання в одну суму коштів, що надійшли від одного боржника чи одного стягувача.

===Порядок перерахування стягнутих грошових сум ===
При перерахуванні коштів, які належать стягувачу — юридичній особі, списання коштів з відповідних рахунків органу державної виконавчої служби здійснюється на підставі платіжних доручень. 
Якщо у стягувача — фізичної особи є рахунок в установі банку, то в платіжному дорученні обов'язково вказується, на який рахунок слід перерахувати кошти. 
При переказі коштів з реєстраційних рахунків поштою керівник відповідного органу державної виконавчої влади підписує платіжне доручення, до якого додається реєстр стягувачів із зазначенням їхніх адрес та сум переказів. 
Платіжне доручення підписується керівником органу державної виконавчої служби та особою, яка уповноважена на ведення відповідного рахунку органу державної виконавчої служби.
===Виплата стягнутих грошових сум зведеного виконавчого провадження===
При задоволенні вимог стягувачів зведеного виконавчого провадження стягнута з боржника сума розподіляється між стягувачами згідно з виконавчими документами, за якими відкрито виконавчі провадження і закінчився встановлений державним виконавцем строк для самостійного виконання рішення. На день зарахування стягнутої суми на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби. Державний виконавець складає розрахунок про розподіл грошових коштів і здійснює їх перерахування у міру їх стягнення. Розрахунок про розподіл грошових коштів долучається до матеріалів зведеного виконавчого провадження. 
У разі надходження суми, яка не задовольняє вимог усіх стягувачів, а також за необхідності відрахування виконавчого збору, витрат на організацію та проведення виконавчих дій складається розрахунок, який повинен містити загальну суму стягнених коштів, що залишилися після відрахування авансового внеску сторін (інших осіб) на проведення виконавчих дій та витрат на організацію та проведення виконавчих дій, перелік стягувачів кожної черги, визначених [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page2 статтею 46 Закону України «Про виконавче провадження»], та суму коштів, яка перераховується кожному стягувачу, суму стягненого виконавчого збору, штрафів у разі винесення відповідних постанов. Розрахунок затверджується начальником відділу та долучається до матеріалів виконавчого провадження. 
Строк проведення виконавчих дій щодо зведеного виконавчого провадження відраховується з моменту приєднання до зведеного виконавчого провадження останнього виконавчого документа.

===Якщо кошти не витребувані сторонами виконавчого провадження протягом року===
Кошти, які внесені на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби та які не витребувані сторонами виконавчого провадження протягом року з дня їх зарахування на депозитний рахунок, зараховуються до Державного бюджету України. 
Авансовий внесок, який не підлягає поверненню стягувачу або який не витребувано стягувачем протягом року з моменту виникнення права на його повернення, перераховується до Державного бюджету України. 
Дозвіл на перерахування коштів з рахунку надається виключно керівником органу державної виконавчої служби або уповноваженою ним особою, який є розпорядником рахунку. 
Контроль за перерахуванням коштів з рахунків покладається на керівника органу державної виконавчої служби. 
[[Категорія:Цивільне право]]

Черговість задоволення вимог стягувачів та порядок виплати стягнутих грошових сум

2019-08-15T13:22:30Z

Mariana.fedorak:

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1404-19 Закон України «Про виконавче провадження»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1403-19 Закон України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 Інструкція з організації примусового виконання рішень затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5]

== Черговість задаволення вимог стягувачів у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів ==
Черговість задоволення вимог стягувача у разі якщо сума, стягнута з боржника, недостатня для задоволення всіх вимог за виконавчими документами, вона розподіляється державним виконавцем між стягувачами в порядку черговості відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page2 ст. 46 Закону України “Про виконавче провадження»]: 
*'''у першу чергу''' задовольняються забезпечені заставою вимоги щодо стягнення з вартості заставленого майна;

*'''у другу чергу''' задовольняються вимоги щодо стягнення аліментів, відшкодування збитків та шкоди, завданих внаслідок кримінального або адміністративного правопорушення, каліцтва або іншого ушкодження здоров’я, а також у зв’язку з втратою годувальника;
*'''у третю чергу''' задовольняються вимоги працівників, пов’язані з трудовими правовідносинами;
*'''у четверту чергу''' задовольняються вимоги стягувачів за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, вимоги щодо збору на обов’язкове державне пенсійне страхування, страхових внесків на загальнообов’язкове державне соціальне страхування та вимоги щодо податків та інших платежів до бюджету;
*'''у п’яту чергу''' задовольняються всі інші вимоги.
Вимоги стягувачів кожної наступної черги задовольняються після задоволення в повному обсязі вимог стягувачів попередньої черги. У разі якщо стягнута сума недостатня для задоволення в повному обсязі усіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до належної кожному стягувачу суми. 

===Як стягується заборгованість по виплаті заробітної плати у разі недостатності стягнутої суми для задоволення всіх вимог стягувачів===
Вимоги стягувачів щодо виплати заборгованості із заробітної плати задовольняються в порядку надходження виконавчих документів. Стягнута з боржника сума розподіляється між стягувачами згідно з виконавчими документами, за якими відкрито виконавчі провадження на день зарахування стягнутої суми, на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

==Порядок виплати стягнутих грошових сум==
Органи державної виконавчої служби мають відповідні рахунки в органах Державної казначейської служби України для обліку депозитних сум і зарахування стягнутих з боржників коштів та їх виплати стягувачам у національній валюті, а також відповідні рахунки в банках для обліку аналогічних операцій в іноземній валюті. 
Розрахунки з таких рахунків здійснюються тільки в безготівковій формі. Не допускається видача та переказ стягнутих державними виконавцями сум стягувачам без зарахування на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби. 
Для контролю і перевірки стану рахунків у національній та іноземній валютах та визначення належності коштів ведеться звітність за депозитними сумами органів державної виконавчої служби. 
В органі державної виконавчої служби щодо кожного рахунку заводиться книга обліку депозитних сум строком на один рік ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0489-12 додаток № 4 до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 512/5 від 02 квітня 2012 року)]. Ведення книги здійснюється в підсистемі обліку депозитних сум Єдиного реєстру. Книга ведеться автоматизованим (комп'ютерним) способом. Запис здійснюється шляхом прямого введення обов'язкового складу реквізитів, який установлений для книги. 
Процедура ведення книги полягає у щомісячному (до десятого числа) роздрукуванні облікових даних і включенні їх до відповідної справи за номенклатурою. 
У разі відсутності відомостей, яким чином проводити виплату коштів, державний виконавець повідомляє стягувача про наявність належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів (через фінансові установи з обов'язковим зазначенням реквізитів для перерахування коштів або поштовим переказом із зазначенням повної адреси стягувача). Після цього не пізніше ніж протягом трьох робочих днів від дня ознайомлення з інформацією про надходження коштів державний виконавець у разі достатності суми для покриття всіх вимог стягувача та наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів готує одне розпорядження (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу державної виконавчої служби із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу державної виконавчої служби. 
Кошти, що надійшли на депозитний рахунок від реалізації конфіскованого майна перераховуються до державного бюджету протягом трьох робочих днів з дня надходження цих коштів. 
У разі надходження суми, яка не задовольняє вимог усіх стягувачів, а також за необхідності відрахування виконавчого збору, витрат на виконання складається розрахунок, який затверджується начальником органу державної виконавчої служби та долучається до матеріалів зведеного виконавчого провадження (кошти розподіляються на підставі розрахунку державного виконавця, а перераховуються на підставі розпорядження).
===Порядок перерахування стягнутих грошових сум ===
При перерахуванні коштів, які належать стягувачу — юридичній особі, списання коштів з відповідних рахунків органу державної виконавчої служби здійснюється на підставі платіжних доручень. 
Якщо у стягувача — фізичної особи є рахунок в установі банку, то в платіжному дорученні обов'язково вказується, на який рахунок слід перерахувати кошти. 
При переказі коштів з реєстраційних рахунків поштою керівник відповідного органу державної виконавчої влади підписує платіжне доручення, до якого додається реєстр стягувачів із зазначенням їхніх адрес та сум переказів. 
Платіжне доручення підписується керівником органу державної виконавчої служби та особою, яка уповноважена на ведення відповідного рахунку органу державної виконавчої служби.
===Виплата стягнутих грошових сум зведеного виконавчого провадження===
При задоволенні вимог стягувачів зведеного виконавчого провадження стягнута з боржника сума розподіляється між стягувачами згідно з виконавчими документами, за якими відкрито виконавчі провадження і закінчився встановлений державним виконавцем строк для самостійного виконання рішення. На день зарахування стягнутої суми на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби. Державний виконавець складає розрахунок про розподіл грошових коштів і здійснює їх перерахування у міру їх стягнення. Розрахунок про розподіл грошових коштів долучається до матеріалів зведеного виконавчого провадження. 
У разі надходження суми, яка не задовольняє вимог усіх стягувачів, а також за необхідності відрахування виконавчого збору, витрат на організацію та проведення виконавчих дій складається розрахунок, який повинен містити загальну суму стягнених коштів, що залишилися після відрахування авансового внеску сторін (інших осіб) на проведення виконавчих дій та витрат на організацію та проведення виконавчих дій, перелік стягувачів кожної черги, визначених [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1404-19/page2 статтею 46 Закону України «Про виконавче провадження»], та суму коштів, яка перераховується кожному стягувачу, суму стягненого виконавчого збору, штрафів у разі винесення відповідних постанов. Розрахунок затверджується начальником відділу та долучається до матеріалів виконавчого провадження. 
Строк проведення виконавчих дій щодо зведеного виконавчого провадження відраховується з моменту приєднання до зведеного виконавчого провадження останнього виконавчого документа.

===Якщо кошти не витребувані сторонами виконавчого провадження протягом року===
Кошти, які внесені на депозитний рахунок органу державної виконавчої служби та які не витребувані сторонами виконавчого провадження протягом року з дня їх зарахування на депозитний рахунок, зараховуються до Державного бюджету України. 
Авансовий внесок, який не підлягає поверненню стягувачу або який не витребувано стягувачем протягом року з моменту виникнення права на його повернення, перераховується до Державного бюджету України. 
Дозвіл на перерахування коштів з рахунку надається виключно керівником органу державної виконавчої служби або уповноваженою ним особою, який є розпорядником рахунку. 
Контроль за перерахуванням коштів з рахунків покладається на керівника органу державної виконавчої служби. 
[[Категорія:Цивільне право]]

Умови скидання зворотних вод у водні об'єкти

2018-12-29T08:13:36Z

Mariana.fedorak:

'''Нормативна база'''
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водний кодекс України]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/465-99-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 1999 р. N 465 «Про затвердження Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами» ]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/459-92-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459 «Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/321-2002-%D0%BF Постанова КМУ від 13 березня 2002 р. №321 “Про затвердження порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування та внесення змін до постанови КМУ від 10 серпня 1992 р. № 459”]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1438-14 Наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 24 жовтня 2014 р. № 755 «Про затвердження Правил охорони праці та безпечної експлуатації технологічних трубопроводів»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0313-94 Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 15 грудня 1994 р. № 116 “Про затвердження Інструкції про порядок розробки та затвердження гранично допустимих скидів (ГДС) речовин у водні об’єкти із зворотними водами”]

==Нормативна вимога до зворотних вод==
Зворотна вода – це вода, що повертається за допомогою технічних споруд і засобів з господарської ланки кругообігу води в його природні ланки у вигляді стічної, шахтної, кар'єрної чи дренажної води. 
Задовільний екологічний стан поверхневих вод і якість води, що відповідає вимогам для конкретних видів водокористування, забезпечуються шляхом встановлення та дотримання нормативів гранично допустимого скиду у водні об’єкти зворотних вод за показниками їх складу і властивостей. 
Важливим показником властивостей зворотних вод є рівень токсичності, що визначається методом біотестування і характеризує їх небезпеку для водних організмів, нормальне функціонування яких забезпечує самоочисну спроможність води водних об’єктів. 
Нормативною вимогою до якості зворотних вод на скиді у водний об’єкт є відсутність гострої летальної токсичності – представників біотичної складової водної екосистеми. З метою обмеження надходження у водні об’єкти зворотних вод, до складу яких входять специфічні хімічні речовини токсичної дії, визначають фактичні та встановлюють гранично допустимі рівні токсичності зворотних вод при їх скиданні у водні об’єкти. 

==Умови скидання зворотних вод у водні об'єкти==
Відповідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#n627 до ст. 70 ВК скидання стічних вод у водні об'єкти] допускається лише за умови дотримання нормативів гранично допустимих концентрацій та гранично допустимого скидання забруднюючих речовин. 
Водокористувачі зобов'язані здійснювати заходи щодо запобігання скиданню стічних вод чи його припинення, якщо вони: 
#) можуть бути використані у системах оборотного, повторного і послідовного водопостачання;
#) містять цінні відходи, що можуть бути вилучені;
#) містять промислову сировину, реагенти, напівпродукти та кінцеві продукти підприємств у кількості, що перевищує встановлені нормативи технологічних відходів;
#) містять речовини, щодо яких не встановлено гранично допустимі концентрації;
#) перевищують гранично допустимі скиди токсичних речовин та містять збудників інфекційних захворювань;
#) за обсягом скидання забруднюючих речовин перевищують гранично допустимі нормативи;
#) призводять до підвищення температури води водного об'єкта більш ніж на 3 градуси за Цельсієм порівняно з її природною температурою в літній період;
#) є кубовими залишками, шламами, що утворюються в результаті їх очищення і знезараження.
Скидати стічні води, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), забороняється. 
Відповідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#n640 до статті 71 ВК], у разі перевищення встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин скидання стічних вод у поверхневі водні об'єкти може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) чи припинено в порядку, встановленому законодавством. 

==Охорона поверхневих вод від забруднення зворотними водами.==
[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/465-99-%D0%BF Правила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами] спрямовані на попередження та усунення забруднення поверхневих водних об’єктів зворотними водами, відтворення водних ресурсів і забезпечення безпечних умов водокористування. Правила обов’язкові для виконання всіма водокористувачами, діяльність яких щодо скидання зворотних вод у водні об’єкти впливає або може вплинути на стан поверхневих вод.
 
[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/465-99-%D0%BF Відповідно до Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами] , скидання зворотних вод у водні об'єкти допускається тільки за умови одержання в установленому порядку дозволу на спеціальне водокористування. Необхідний ступінь очищення зворотних вод, що скидаються у водні об'єкти, визначається нормативами гранично допустимого скидання (ГДС) забруднюючих речовин. Граничний обсяг скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти встановлюється у дозволі на спеціальне водокористування.
 
Водокористувачі, які скидають промислові стічні води до каналізаційних мереж, повинні дотримуватися правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації міст та селищ.
 
Встановлення обмежень на скидання забруднюючих речовин залежить від категорії якості поверхневих вод, передбаченої для окремих ділянок водного об'єкта.
 
Водокористувачі зобов'язані забезпечувати монтування таексплуатацію пристроїв, призначених для здійснення регулярного контролю за обсягами та якістю зворотних вод, а також сприяти працівникам контролюючих органів під час проведення перевірок і відбору проб у контрольних створах та в системах водовідводу, в тому числі за межами території, де розташовані їх об'єкти. 
Контроль за станом водних об'єктів здійснюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Водокористувачі здійснюють контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин. Контроль за якістю води у транскордонних водних об'єктах здійснюється відповідно до міжнародних договорів.

==Гранично допустимий скид (ГДС) речовини.==
Гранично допустимий скид (ГДС) речовини - маса речовини у зворотній воді, що є максимально допустимою для відведення за встановленим режимом даного пункту водного об'єкта за одиницю часу. Гранично допустимі скиди розраховують відповідно до Інструкції про порядок розробки та затвердження граничнодопустимих скидів (ГДС) речовин у водні об'єкти із зворотними водами, [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0313-94 затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 15 грудня 1994 р. № 116].
 
Для користувачів води з технологічною метою ліміти водокористування визначено Положенням [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/459-92-%D0%BF про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459].

==Нормативи гранично допустимих скидів (ГДС).==
Згідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/465-99-%D0%BF п. 18 Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами], нормативи ГДС забруднюючих речовин встановлюються з метою поетапного поліпшення якості води і дотримання санітарно-гігієнічних нормативів у місцях розташування водозаборів, а рибогосподарських - у водних об'єктах комплексного використання. Для комунальних споруд повного біологічного очищення стічних вод встановлюються такі нормативи гранично допустимого вмісту забруднюючих речовин (мг/л): 
біохімічне споживання кисню (БСК5) - не більш як 15; 
хімічне споживання кисню - не більш як 80; 
завислі речовини - не більш як 15. 
Нормування гранично допустимого скидання інших забруднюючих речовин у водні об'єкти здійснюється органами, уповноваженими видавати дозвіл на спеціальне водокористування, за умови, що досягнута категорія якості води при цьому не погіршиться. 
При організованому відведенні зворотних вод до водотоків та водойм слід виключити можливість забруднення природних вод шляхом забезпечення відповідного очищення вод, що скидаються. Умовою достатнього захисту водотоків та водойм від забруднення при скиді зворотних вод є забезпечення дотримання норм якості природних вод. Досягнення цієї вимоги здійснюється завдяки забезпеченню необхідного ступеню очистки зворотних вод, а також умовам змішування та розбавлення вод, що скидаються, з водою водного об’єкту – приймача скидних вод. Показники складу скидних вод, що не являють небезпеки забруднення природних вод, мають назву: нормативи гранично допустимих скидів (ГДС). 
Згідно з визначенням: ГДС = Qск Сі гдс , де 
Qск – витрата скидних вод (зазвичай максимальна за годину), м3/год; 
Сі гдс – гранично допустиме значення концентрації нормованої речовини у воді, що скидається до водного об’єкту, г/м3. 
ГДС встановлюється для кожного випуску і для кожної нормованої речовини складу скидних вод. 
Якщо фактичний склад вод, що скидаються, не відповідає нормативам ГДС, розробляється план заходів по їх досягненню. На період виконання цього плану встановлюються тимчасові нормативи скиду, які в міру впровадження окремих заходів плану поступово наближаються до затверджених нормативів. 
Нормативи ГДС розробляються і затверджуються одночасно з дозволом на спеціальне водокористування. Читайте наступну статтю: [http://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/%D0%A1%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B5_%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F Спеціальне водокористування]

==Умови скидання шахтних, кар'єрних і рудникових вод у водні об'єкти та повернення супутньо-пластових вод нафтогазових родовищ до підземних горизонтів==
Відповідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 до статті 72 ВК Підприємства], установи і організації, які відкачують шахтні, кар'єрні та рудникові води для запобігання затоплення шахт, кар'єрів та рудників під час видобування корисних копалин, зобов'язані впроваджувати ефективні технології, що забезпечують зниження рівня їх мінералізації перед скиданням у водні об'єкти, а підприємства, установи та організації, що добувають нафту і газ, повертають супутньо-пластові води нафтогазових родовищ до підземних горизонтів. 
Умови скидання цих вод у водні об'єкти та повернення до підземних горизонтів супутньо-пластових вод нафтогазових родовищ встановлюються обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. 

==Умови скидання дренажних вод у водні об'єкти==
Підприємства, установи і організації, які експлуатують дренажні системи для ліквідації підтоплення, заболочення чи вторинного засолення зрошуваних земель, зобов'язані впроваджувати ефективні технології для зниження рівня природного і техногенного забруднення дренажних вод перед скиданням їх у водні об'єкти. Умови скидання цих вод у водні об'єкти встановлюються обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80ст. 73 ВК]. 
Скидання дренажних вод у водні об'єкти не є спеціальним водокористуванням ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 див. ст. 48 ВК]). Разом із тим, закон встановлює певні вимоги до такого скидання. Забезпечення реалізації обов'язку, передбаченого статтею [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 ст. 73 ВК], здійснюється з допомогою державної екологічної експертизи проекту такої дренажної системи чи проекту будівництва виробничих об'єктів підприємства, якщо дренажна система є їх складовою. 
Вимога щодо впровадження ефективних технологій для зниження рівня природного та техногенного забруднення дренажних вод перед скидання їх у водні об'єкти конкретизована за допомогою Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.99 N 465. Згідно з п. 10 Правил водокористувачі повинні забезпечувати дотримання відповідного санітарного стану на території, де розташовані їх об'єкти, і не допускати винесення через дощові каналізаційні мережі сміття, продуктів ерозії грунтів, сировини та відходів виробництва. 
Дані вимоги конкретизовані у [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1438-14 Правилах охорони праці та безпечної експлуатації технологічних трубопроводів]

==Порядок захоронення забруднюючих речовин, відходів виробництва, стічних вод у глибокі підземні водоносні горизонти та повернення супутньо-пластових вод нафтогазових родовищ до підземних горизонтів.==
Створення полігонів для захоронення у глибокі підземні водоносні горизонти, що не містять прісних вод, забруднюючих рідинних речовин, відходів виробництва та стічних вод, включаючи мінералізовані шахтні та термальні води, що утворюються на основі природних вод і не піддаються очищенню існуючими методами, допускається у виняткових випадках після проведення спеціальних досліджень з дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за проектами, погодженими із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та відповідною місцевою радою ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80стаття 75 ВК]). 
Повернення супутньо-пластових вод нафтогазових родовищ до підземних горизонтів здійснюється за технологічними проектами, погодженими з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, і центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

==Відповідальність за порушення водного законодавства==
За порушення водного законодавства застосовуються такі види відповідальності: цивільно-правова, адміністративна, дисциплінарна, кримінальна.
Читайте наступну статтю: [http://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BC%D0%B8_%D0%BE%D0%B1%27%D1%94%D0%BA%D1%82%D0%B0%D0%BC%D0%B8_%D0%BD%D0%B0_%D1%83%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%85_%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B8#.D0.92.D1.96.D0.B4.D0.BF.D0.BE.D0.B2.D1.96.D0.B4.D0.B0.D0.BB.D1.8C.D0.BD.D1.96.D1.81.D1.82.D1.8C_.D0.B7.D0.B0_.D0.BF.D0.BE.D1.80.D1.83.D1.88.D0.B5.D0.BD.D0.BD.D1.8F_.D0.B2.D0.BE.D0.B4.D0.BD.D0.BE.D0.B3.D0.BE_.D0.B7.D0.B0.D0.BA.D0.BE.D0.BD.D0.BE.D0.B4.D0.B0.D0.B2.D1.81.D1.82.D0.B2.D0.B0 Користування водними об'єктами на умовах оренди]

[[Категорія:«Екологічне право»]]

Умови скидання зворотних вод у водні об'єкти

2018-12-29T08:12:15Z

Mariana.fedorak:

'''Нормативна база'''
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водний кодекс України]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/465-99-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 1999 р. N 465 «Про затвердження Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами» ]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/459-92-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459 «Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/321-2002-%D0%BF Постанова КМУ від 13 березня 2002 р. №321 “Про затвердження порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування та внесення змін до постанови КМУ від 10 серпня 1992 р. № 459”]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1438-14 Наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 24 жовтня 2014 р. № 755 «Про затвердження Правил охорони праці та безпечної експлуатації технологічних трубопроводів»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0313-94 Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 15 грудня 1994 р. № 116 “Про затвердження Інструкції про порядок розробки та затвердження гранично допустимих скидів (ГДС) речовин у водні об’єкти із зворотними водами”]

==Нормативна вимога до зворотних вод==
Зворотна вода – це вода, що повертається за допомогою технічних споруд і засобів з господарської ланки кругообігу води в його природні ланки у вигляді стічної, шахтної, кар'єрної чи дренажної води. 
Задовільний екологічний стан поверхневих вод і якість води, що відповідає вимогам для конкретних видів водокористування, забезпечуються шляхом встановлення та дотримання нормативів гранично допустимого скиду у водні об’єкти зворотних вод за показниками їх складу і властивостей. 
Важливим показником властивостей зворотних вод є рівень токсичності, що визначається методом біотестування і характеризує їх небезпеку для водних організмів, нормальне функціонування яких забезпечує самоочисну спроможність води водних об’єктів. 
Нормативною вимогою до якості зворотних вод на скиді у водний об’єкт є відсутність гострої летальної токсичності – представників біотичної складової водної екосистеми. З метою обмеження надходження у водні об’єкти зворотних вод, до складу яких входять специфічні хімічні речовини токсичної дії, визначають фактичні та встановлюють гранично допустимі рівні токсичності зворотних вод при їх скиданні у водні об’єкти. 

==Умови скидання зворотних вод у водні об'єкти==
Відповідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#n627 до ст. 70 ВК скидання стічних вод у водні об'єкти] допускається лише за умови дотримання нормативів гранично допустимих концентрацій та гранично допустимого скидання забруднюючих речовин. 
Водокористувачі зобов'язані здійснювати заходи щодо запобігання скиданню стічних вод чи його припинення, якщо вони: 
#) можуть бути використані у системах оборотного, повторного і послідовного водопостачання;
#) містять цінні відходи, що можуть бути вилучені;
#) містять промислову сировину, реагенти, напівпродукти та кінцеві продукти підприємств у кількості, що перевищує встановлені нормативи технологічних відходів;
#) містять речовини, щодо яких не встановлено гранично допустимі концентрації;
#) перевищують гранично допустимі скиди токсичних речовин та містять збудників інфекційних захворювань;
#) за обсягом скидання забруднюючих речовин перевищують гранично допустимі нормативи;
#) призводять до підвищення температури води водного об'єкта більш ніж на 3 градуси за Цельсієм порівняно з її природною температурою в літній період;
#) є кубовими залишками, шламами, що утворюються в результаті їх очищення і знезараження.
Скидати стічні води, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), забороняється. 
Відповідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#n640 до статті 71 ВК], у разі перевищення встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин скидання стічних вод у поверхневі водні об'єкти може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) чи припинено в порядку, встановленому законодавством. 

==Охорона поверхневих вод від забруднення зворотними водами.==
[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/465-99-%D0%BF Правила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами] спрямовані на попередження та усунення забруднення поверхневих водних об’єктів зворотними водами, відтворення водних ресурсів і забезпечення безпечних умов водокористування. Правила обов’язкові для виконання всіма водокористувачами, діяльність яких щодо скидання зворотних вод у водні об’єкти впливає або може вплинути на стан поверхневих вод.
 
[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/465-99-%D0%BF Відповідно до Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами] , скидання зворотних вод у водні об'єкти допускається тільки за умови одержання в установленому порядку дозволу на спеціальне водокористування. Необхідний ступінь очищення зворотних вод, що скидаються у водні об'єкти, визначається нормативами гранично допустимого скидання (ГДС) забруднюючих речовин. Граничний обсяг скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти встановлюється у дозволі на спеціальне водокористування.
 
Водокористувачі, які скидають промислові стічні води до каналізаційних мереж, повинні дотримуватися правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації міст та селищ.
 
Встановлення обмежень на скидання забруднюючих речовин залежить від категорії якості поверхневих вод, передбаченої для окремих ділянок водного об'єкта.
 
Водокористувачі зобов'язані забезпечувати монтування таексплуатацію пристроїв, призначених для здійснення регулярного контролю за обсягами та якістю зворотних вод, а також сприяти працівникам контролюючих органів під час проведення перевірок і відбору проб у контрольних створах та в системах водовідводу, в тому числі за межами території, де розташовані їх об'єкти. 
Контроль за станом водних об'єктів здійснюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Водокористувачі здійснюють контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин. Контроль за якістю води у транскордонних водних об'єктах здійснюється відповідно до міжнародних договорів.

==Гранично допустимий скид (ГДС) речовини.==
Гранично допустимий скид (ГДС) речовини - маса речовини у зворотній воді, що є максимально допустимою для відведення за встановленим режимом даного пункту водного об'єкта за одиницю часу. Гранично допустимі скиди розраховують відповідно до Інструкції про порядок розробки та затвердження граничнодопустимих скидів (ГДС) речовин у водні об'єкти із зворотними водами, [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0313-94 затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 15 грудня 1994 р. № 116].
 
Для користувачів води з технологічною метою ліміти водокористування визначено Положенням [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/459-92-%D0%BF про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459].

==Нормативи гранично допустимих скидів (ГДС).==
Згідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/465-99-%D0%BF п. 18 Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами], нормативи ГДС забруднюючих речовин встановлюються з метою поетапного поліпшення якості води і дотримання санітарно-гігієнічних нормативів у місцях розташування водозаборів, а рибогосподарських - у водних об'єктах комплексного використання. Для комунальних споруд повного біологічного очищення стічних вод встановлюються такі нормативи гранично допустимого вмісту забруднюючих речовин (мг/л): 
біохімічне споживання кисню (БСК5) - не більш як 15; 
хімічне споживання кисню - не більш як 80; 
завислі речовини - не більш як 15. 
Нормування гранично допустимого скидання інших забруднюючих речовин у водні об'єкти здійснюється органами, уповноваженими видавати дозвіл на спеціальне водокористування, за умови, що досягнута категорія якості води при цьому не погіршиться. 
При організованому відведенні зворотних вод до водотоків та водойм слід виключити можливість забруднення природних вод шляхом забезпечення відповідного очищення вод, що скидаються. Умовою достатнього захисту водотоків та водойм від забруднення при скиді зворотних вод є забезпечення дотримання норм якості природних вод. Досягнення цієї вимоги здійснюється завдяки забезпеченню необхідного ступеню очистки зворотних вод, а також умовам змішування та розбавлення вод, що скидаються, з водою водного об’єкту – приймача скидних вод. Показники складу скидних вод, що не являють небезпеки забруднення природних вод, мають назву: нормативи гранично допустимих скидів (ГДС). 
Згідно з визначенням: ГДС = Qск Сі гдс , де 
Qск – витрата скидних вод (зазвичай максимальна за годину), м3/год; 
Сі гдс – гранично допустиме значення концентрації нормованої речовини у воді, що скидається до водного об’єкту, г/м3. 
ГДС встановлюється для кожного випуску і для кожної нормованої речовини складу скидних вод. 
Якщо фактичний склад вод, що скидаються, не відповідає нормативам ГДС, розробляється план заходів по їх досягненню. На період виконання цього плану встановлюються тимчасові нормативи скиду, які в міру впровадження окремих заходів плану поступово наближаються до затверджених нормативів. 
Нормативи ГДС розробляються і затверджуються одночасно з дозволом на спеціальне водокористування. Читайте наступну статтю: [http://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/%D0%A1%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B5_%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F Спеціальне водокористування]

==Умови скидання шахтних, кар'єрних і рудникових вод у водні об'єкти та повернення супутньо-пластових вод нафтогазових родовищ до підземних горизонтів==
Відповідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 до статті 72 ВК Підприємства], установи і організації, які відкачують шахтні, кар'єрні та рудникові води для запобігання затоплення шахт, кар'єрів та рудників під час видобування корисних копалин, зобов'язані впроваджувати ефективні технології, що забезпечують зниження рівня їх мінералізації перед скиданням у водні об'єкти, а підприємства, установи та організації, що добувають нафту і газ, повертають супутньо-пластові води нафтогазових родовищ до підземних горизонтів. 
Умови скидання цих вод у водні об'єкти та повернення до підземних горизонтів супутньо-пластових вод нафтогазових родовищ встановлюються обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. 

==Умови скидання дренажних вод у водні об'єкти==
Підприємства, установи і організації, які експлуатують дренажні системи для ліквідації підтоплення, заболочення чи вторинного засолення зрошуваних земель, зобов'язані впроваджувати ефективні технології для зниження рівня природного і техногенного забруднення дренажних вод перед скиданням їх у водні об'єкти. Умови скидання цих вод у водні об'єкти встановлюються обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80ст. 73 ВК http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80]. 
Скидання дренажних вод у водні об'єкти не є спеціальним водокористуванням ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 див. ст. 48 ВК]). Разом із тим, закон встановлює певні вимоги до такого скидання. Забезпечення реалізації обов'язку, передбаченого статтею [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 ст. 73 ВК], здійснюється з допомогою державної екологічної експертизи проекту такої дренажної системи чи проекту будівництва виробничих об'єктів підприємства, якщо дренажна система є їх складовою. 
Вимога щодо впровадження ефективних технологій для зниження рівня природного та техногенного забруднення дренажних вод перед скидання їх у водні об'єкти конкретизована за допомогою Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.99 N 465. Згідно з п. 10 Правил водокористувачі повинні забезпечувати дотримання відповідного санітарного стану на території, де розташовані їх об'єкти, і не допускати винесення через дощові каналізаційні мережі сміття, продуктів ерозії грунтів, сировини та відходів виробництва. 
Дані вимоги конкретизовані у [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1438-14 Правилах охорони праці та безпечної експлуатації технологічних трубопроводів]

==Порядок захоронення забруднюючих речовин, відходів виробництва, стічних вод у глибокі підземні водоносні горизонти та повернення супутньо-пластових вод нафтогазових родовищ до підземних горизонтів.==
Створення полігонів для захоронення у глибокі підземні водоносні горизонти, що не містять прісних вод, забруднюючих рідинних речовин, відходів виробництва та стічних вод, включаючи мінералізовані шахтні та термальні води, що утворюються на основі природних вод і не піддаються очищенню існуючими методами, допускається у виняткових випадках після проведення спеціальних досліджень з дозволу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, за проектами, погодженими із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та відповідною місцевою радою ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80стаття 75 ВК]). 
Повернення супутньо-пластових вод нафтогазових родовищ до підземних горизонтів здійснюється за технологічними проектами, погодженими з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, і центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення.

==Відповідальність за порушення водного законодавства==
За порушення водного законодавства застосовуються такі види відповідальності: цивільно-правова, адміністративна, дисциплінарна, кримінальна.
Читайте наступну статтю: [http://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/%D0%9A%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BC%D0%B8_%D0%BE%D0%B1%27%D1%94%D0%BA%D1%82%D0%B0%D0%BC%D0%B8_%D0%BD%D0%B0_%D1%83%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D1%85_%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B8#.D0.92.D1.96.D0.B4.D0.BF.D0.BE.D0.B2.D1.96.D0.B4.D0.B0.D0.BB.D1.8C.D0.BD.D1.96.D1.81.D1.82.D1.8C_.D0.B7.D0.B0_.D0.BF.D0.BE.D1.80.D1.83.D1.88.D0.B5.D0.BD.D0.BD.D1.8F_.D0.B2.D0.BE.D0.B4.D0.BD.D0.BE.D0.B3.D0.BE_.D0.B7.D0.B0.D0.BA.D0.BE.D0.BD.D0.BE.D0.B4.D0.B0.D0.B2.D1.81.D1.82.D0.B2.D0.B0 Користування водними об'єктами на умовах оренди]

[[Категорія:«Екологічне право»]]

Умови скидання зворотних вод у водні об'єкти

2018-12-29T07:46:07Z

Mariana.fedorak:

'''Нормативна база'''
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водний кодекс України]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/465-99-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 25 березня 1999 р. N 465 «Про затвердження Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами» ]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/459-92-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459 «Про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів у межах територій та об’єктів природно-заповідного фонду і встановлення лімітів використання ресурсів загальнодержавного значення»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/321-2002-%D0%BF Постанова КМУ від 13 березня 2002 р. №321 “Про затвердження порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування та внесення змін до постанови КМУ від 10 серпня 1992 р. № 459”]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1438-14 Наказ Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 24 жовтня 2014 р. № 755 «Про затвердження Правил охорони праці та безпечної експлуатації технологічних трубопроводів»]
*[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0313-94 Наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 15 грудня 1994 р. № 116 “Про затвердження Інструкції про порядок розробки та затвердження гранично допустимих скидів (ГДС) речовин у водні об’єкти із зворотними водами”]

==Нормативна вимога до зворотних вод==
Зворотна вода – це вода, що повертається за допомогою технічних споруд і засобів з господарської ланки кругообігу води в його природні ланки у вигляді стічної, шахтної, кар'єрної чи дренажної води. 
Задовільний екологічний стан поверхневих вод і якість води, що відповідає вимогам для конкретних видів водокористування, забезпечуються шляхом встановлення та дотримання нормативів гранично допустимого скиду у водні об’єкти зворотних вод за показниками їх складу і властивостей. 
Важливим показником властивостей зворотних вод є рівень токсичності, що визначається методом біотестування і характеризує їх небезпеку для водних організмів, нормальне функціонування яких забезпечує самоочисну спроможність води водних об’єктів. 
Нормативною вимогою до якості зворотних вод на скиді у водний об’єкт є відсутність гострої летальної токсичності – представників біотичної складової водної екосистеми. З метою обмеження надходження у водні об’єкти зворотних вод, до складу яких входять специфічні хімічні речовини токсичної дії, визначають фактичні та встановлюють гранично допустимі рівні токсичності зворотних вод при їх скиданні у водні об’єкти. 

==Умови скидання зворотних вод у водні об'єкти==
Відповідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#n627 до ст. 70 ВК скидання стічних вод у водні об'єкти] допускається лише за умови дотримання нормативів гранично допустимих концентрацій та гранично допустимого скидання забруднюючих речовин. 
Водокористувачі зобов'язані здійснювати заходи щодо запобігання скиданню стічних вод чи його припинення, якщо вони: 
#) можуть бути використані у системах оборотного, повторного і послідовного водопостачання;
#) містять цінні відходи, що можуть бути вилучені;
#) містять промислову сировину, реагенти, напівпродукти та кінцеві продукти підприємств у кількості, що перевищує встановлені нормативи технологічних відходів;
#) містять речовини, щодо яких не встановлено гранично допустимі концентрації;
#) перевищують гранично допустимі скиди токсичних речовин та містять збудників інфекційних захворювань;
#) за обсягом скидання забруднюючих речовин перевищують гранично допустимі нормативи;
#) призводять до підвищення температури води водного об'єкта більш ніж на 3 градуси за Цельсієм порівняно з її природною температурою в літній період;
#) є кубовими залишками, шламами, що утворюються в результаті їх очищення і знезараження.
Скидати стічні води, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), забороняється. 
Відповідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80#n640 до статті 71 ВК], у разі перевищення встановлених нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих речовин скидання стічних вод у поверхневі водні об'єкти може бути обмежено, тимчасово заборонено (зупинено) чи припинено в порядку, встановленому законодавством. 

==Охорона поверхневих вод від забруднення зворотними водами.==
[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/465-99-%D0%BF Правила охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами] спрямовані на попередження та усунення забруднення поверхневих водних об’єктів зворотними водами, відтворення водних ресурсів і забезпечення безпечних умов водокористування. Правила обов’язкові для виконання всіма водокористувачами, діяльність яких щодо скидання зворотних вод у водні об’єкти впливає або може вплинути на стан поверхневих вод.
 
[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/465-99-%D0%BF Відповідно до Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами] , скидання зворотних вод у водні об'єкти допускається тільки за умови одержання в установленому порядку дозволу на спеціальне водокористування. Необхідний ступінь очищення зворотних вод, що скидаються у водні об'єкти, визначається нормативами гранично допустимого скидання (ГДС) забруднюючих речовин. Граничний обсяг скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти встановлюється у дозволі на спеціальне водокористування.
 
Водокористувачі, які скидають промислові стічні води до каналізаційних мереж, повинні дотримуватися правил приймання стічних вод підприємств у комунальні та відомчі системи каналізації міст та селищ.
 
Встановлення обмежень на скидання забруднюючих речовин залежить від категорії якості поверхневих вод, передбаченої для окремих ділянок водного об'єкта.
 
Водокористувачі зобов'язані забезпечувати монтування таексплуатацію пристроїв, призначених для здійснення регулярного контролю за обсягами та якістю зворотних вод, а також сприяти працівникам контролюючих органів під час проведення перевірок і відбору проб у контрольних створах та в системах водовідводу, в тому числі за межами території, де розташовані їх об'єкти. 
Контроль за станом водних об'єктів здійснюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади у галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Водокористувачі здійснюють контроль за якістю і кількістю скинутих у водні об'єкти зворотних вод і забруднюючих речовин. Контроль за якістю води у транскордонних водних об'єктах здійснюється відповідно до міжнародних договорів.

==Гранично допустимий скид (ГДС) речовини.==
Гранично допустимий скид (ГДС) речовини - маса речовини у зворотній воді, що є максимально допустимою для відведення за встановленим режимом даного пункту водного об'єкта за одиницю часу. Гранично допустимі скиди розраховують відповідно до Інструкції про порядок розробки та затвердження граничнодопустимих скидів (ГДС) речовин у водні об'єкти із зворотними водами, [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0313-94 затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 15 грудня 1994 р. № 116].
 
Для користувачів води з технологічною метою ліміти водокористування визначено Положенням [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/459-92-%D0%BF про порядок видачі дозволів на спеціальне використання природних ресурсів і встановлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459].

==Нормативи гранично допустимих скидів (ГДС).==
Згідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/465-99-%D0%BF п. 18 Правил охорони поверхневих вод від забруднення зворотними водами], нормативи ГДС забруднюючих речовин встановлюються з метою поетапного поліпшення якості води і дотримання санітарно-гігієнічних нормативів у місцях розташування водозаборів, а рибогосподарських - у водних об'єктах комплексного використання. Для комунальних споруд повного біологічного очищення стічних вод встановлюються такі нормативи гранично допустимого вмісту забруднюючих речовин (мг/л): 
біохімічне споживання кисню (БСК5) - не більш як 15; 
хімічне споживання кисню - не більш як 80; 
завислі речовини - не більш як 15. 
Нормування гранично допустимого скидання інших забруднюючих речовин у водні об'єкти здійснюється органами, уповноваженими видавати дозвіл на спеціальне водокористування, за умови, що досягнута категорія якості води при цьому не погіршиться. 
При організованому відведенні зворотних вод до водотоків та водойм слід виключити можливість забруднення природних вод шляхом забезпечення відповідного очищення вод, що скидаються. Умовою достатнього захисту водотоків та водойм від забруднення при скиді зворотних вод є забезпечення дотримання норм якості природних вод. Досягнення цієї вимоги здійснюється завдяки забезпеченню необхідного ступеню очистки зворотних вод, а також умовам змішування та розбавлення вод, що скидаються, з водою водного об’єкту – приймача скидних вод. Показники складу скидних вод, що не являють небезпеки забруднення природних вод, мають назву: нормативи гранично допустимих скидів (ГДС). 
Згідно з визначенням: ГДС = Qск Сі гдс , де 
Qск – витрата скидних вод (зазвичай максимальна за годину), м3/год; 
Сі гдс – гранично допустиме значення концентрації нормованої речовини у воді, що скидається до водного об’єкту, г/м3. 
ГДС встановлюється для кожного випуску і для кожної нормованої речовини складу скидних вод. 
Якщо фактичний склад вод, що скидаються, не відповідає нормативам ГДС, розробляється план заходів по їх досягненню. На період виконання цього плану встановлюються тимчасові нормативи скиду, які в міру впровадження окремих заходів плану поступово наближаються до затверджених нормативів. 
Нормативи ГДС розробляються і затверджуються одночасно з дозволом на спеціальне водокористування. Читайте наступну статтю: [http://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/%D0%A1%D0%BF%D0%B5%D1%86%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B5_%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F Спеціальне водокористування]

==Умови скидання шахтних, кар'єрних і рудникових вод у водні об'єкти та повернення супутньо-пластових вод нафтогазових родовищ до підземних горизонтів==
Відповідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 до статті 72 ВК Підприємства], установи і організації, які відкачують шахтні, кар'єрні та рудникові води для запобігання затоплення шахт, кар'єрів та рудників під час видобування корисних копалин, зобов'язані впроваджувати ефективні технології, що забезпечують зниження рівня їх мінералізації перед скиданням у водні об'єкти, а підприємства, установи та організації, що добувають нафту і газ, повертають супутньо-пластові води нафтогазових родовищ до підземних горизонтів. 
Умови скидання цих вод у водні об'єкти та повернення до підземних горизонтів супутньо-пластових вод нафтогазових родовищ встановлюються обласними, Київською, Севастопольською міськими державними адміністраціями, органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища. 

==Умови скидання дренажних вод у водні об'єкти==

 

[[Категорія:«Екологічне право»]]

Умови скидання зворотних вод у водні об'єкти

2018-12-29T07:37:12Z

Mariana.fedorak: Створена сторінка: '''Нормативна база''' *[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80 Водний кодекс України] *[http://zakon.rada.gov....

Екологічні проблеми зберігання та утилізації відходів в Україні

2018-11-08T13:21:39Z

Mariana.fedorak:

== Нормативна база ==
#[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про відходи»]
#[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2189-19 Закон України "Про житлово-комунальні послуги"]
#[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1947-14 Закон України "Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами"]
#[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/255/95-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про поводження з радіоактивними відходами"]
#[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/619-14 Закон України "Про металобрухт" ]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
#[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/820-2017-%D1%80 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2017р. № 820-р. «Про схвалення Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року»]
#[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0602874-17 Постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про затвердження Процедури встановлення тарифу на послуги з захоронення побутових відходів»]

==Поняття та класифікація відходів в Україні==
Згідно із [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Законом України "Про відходи"], відходи - це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. 

Необхідність здійснення класифікації передбачається [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Законом України "Про відходи" (ст. 6).], який встановлює вимоги до класифікації відходів та їх паспортизації. У нормативно-правових актах розрізняють такі види відходів: за сферою їх утворення: відходи виробництва, споживання та побутові відходи; за агрегатним станом: тверді, рідкі, газоподібні; залежно від фізичного стану, в якому вони перебувають: газоподібні, рідинні, тверді, сумішеві; за ступенем (рівнем) небезпеки і характером впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людини: безпечні і небезпечні відходи (токсичні, біологічні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні, радіоактивні тощо); за їх приналежністю: відходи, що перебувають у власності відповідних суб'єктів, та безхазяйні відходи; за суспільною корисністю; залежно від засобу подальшого поводження тощо. 

Особлива увага в законодавстві приділяється небезпечним відходам, тому що вони самостійно або при вступі в контакт із іншими речовинами можуть заподіяти шкоду навколишньому природному середовищу і здоров'ю людини. Небезпечними є відходи, що мають фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними. Залежно від шкідливості їх властивостей вони поділяються на токсичні, біологічні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні і радіоактивні відходи. 

Токсичними (отрутними) є відходи, які при влученні всередину організму через органи дихання, травлення або через шкіру здатні викликати смерть людини або робити на нього сильний негативний вплив. Питання управління токсичними відходами знайшли відображення у Загальнодержавній програмі поводження з токсичними відходами, затвердженій [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1947-14 Законом України від 14 вересня 2000 року "Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами».] 
Найнебезпечнішими є радіоактивні відходи. Поняття радіоактивних відходів закріплюється в [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/255/95-%D0%B2%D1%80 Законі України "Про поводження з радіоактивними відходами"]. До них належать матеріальні об'єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умови, що використання цих об'єктів та субстанцій не передбачається. В свою чергу такі відходи, залежно від рівня звільнення яких від контролю органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки, підрозділяються на довгоіснуючі і короткоіснуючі. 

[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про відходи"] додатково виділяє групу відходів - відходи як вторинна сировина. До цієї групи належать відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні й/або економічні передумови. 

Найбільш в законодавстві врегульоване питання відносно збирання і переробки металобрухту. Спеціальним нормативним актом у цій галузі є [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/619-14 Закон України "Про металобрухт"], який регулює відносини, що виникають у процесі здійснення операцій з металобрухтом. 

==Вимоги щодо зберігання та видалення відходів==
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page2 ст.33 Закону України "Про відходи"] зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення). 

На кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об'єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об'єктів. 

Видалення відходів здійснюється відповідно до встановлених законодавством вимог екологічної безпеки з обов'язковим забезпеченням можливості утилізації чи захоронення залишкових продуктів за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення. 

Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, в якому визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відходів відповідно до встановлених умов їх зберігання. 

Забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів, у тому числі побутових, у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини. Захоронення відходів у надрах допускається у виняткових випадках за результатами спеціальних досліджень з дотриманням стандартів, норм і правил, передбачених законодавством України. 

==Контроль у сфері поводження з відходами==

Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 ст. 37 Закону України "Про відходи»] контроль у сфері поводження з відходами здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, громадські інспектори з благоустрою населених пунктів. 

Первинний виробничий контроль у сфері поводження з відходами здійснюють у межах своєї компетенції виробники відходів. 

Громадський контроль у сфері поводження з відходами здійснюють громадські інспектори з охорони довкілля відповідно до законодавства. 

==Стимулюючі заходи щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення==

З метою стимулювання заходів щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення суб'єктам господарської діяльності, які впроваджують технології, спрямовані на зменшення обсягів утворення відходів, утилізують відходи в процесі виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюють їх збирання і заготівлю, будівництво підприємств і цехів, а також організують виробництво устаткування для утилізації відходів, беруть пайову участь у фінансуванні заходів щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення, можуть надаватися відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 Закону України "Про відходи» (ст.40)]: 
1) пільги щодо оподаткування прибутку від реалізації продукції, виготовленої з використанням відходів; 
2) пріоритетне державне кредитування; 
3) спеціальні державні субсидії на зменшення відсотків за банківські кредити, пов'язані з інвестиціями, що спрямовуються на утилізацію відходів і виготовлення відповідного устаткування; 
4) дотації з Державного бюджету України і місцевих бюджетів для перевезення відходів (вторинної сировини) чи напівфабрикатів, одержаних з цих відходів; 
5) інформація щодо технологічних можливостей утилізації відходів; 
6) дотації з фондів охорони навколишнього природного середовища та інших джерел; 
7) пільги щодо поповнення обігових коштів підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють збирання і заготівлю, оброблення (перероблення) і утилізацію відходів як вторинної сировини, за умови цільового використання цих коштів для придбання та переробки таких відходів. 

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть визначати у межах своїх повноважень додаткові заходи, пов'язані із стимулюванням утилізації відходів та зменшенням обсягів їх утворення. 

==Національна стратегія управління відходами в Україні==
Уряд схвалив [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/820-2017-%D1%80 Національну стратегію управління відходами в Україні до 2030 року.] Стратегія має на меті впровадження системного підходу до поводження з відходами на державному та регіональному рівнях, зменшення обсягів утворення відходів шляхом збільшення обсягу їх переробки та повторного використання. Її реалізація здійснюватиметься трьома етапами: перший - 2017-2018 роки, другий - 2019-2023 роки, третій - 2024-2030 роки. Очікується, що реалізація Стратегії сприятиме впровадженню системи управління відходами на інноваційних засадах; розробленню відповідного законодавства; покращенню стану навколишнього природного середовища, а також санітарного та епідемічного благополуччя населення. Також планується залучення інвестицій у сферу поводження з відходами, а відтак створення сучасної інфраструктури, запровадження новітніх технологій, зменшення обсягів їх захоронення на полігонах тощо. Зокрема, Стратегія передбачає створення до 2030 року 800 нових потужностей із переробки вторинної сировини, утилізації та компостування біовідходів, зменшення загального обсягу захоронення побутових відходів з 95% до 30%, мінімізацію загального обсягу відходів, що захоронюються, з 50% до 35%, а також створення мережі з 50 регіональних полігонів, які відповідатимуть вимогам 31-ої Директиви ЄС. Для забезпечення моніторингу та контролю поводження з відходами буде діяти інформаційна система, яка включатиме відомості про номенклатуру та кількість відходів, що утворюються, перероблюються, утилізуються та видаляються. Також буде обліковано суб'єкти господарювання, що надають такі послуги. 

==Відповідальність за правопорушення у сфері поводження з відходами.==
Згідно із [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 статтею 42 Закону України "Про відходи»] особи, винні в порушенні законодавства про відходи, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність за: 
1) порушення встановленого порядку поводження з відходами, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров'я людини та економічних збитків; 

2) самовільне розміщення чи видалення відходів; 

3) порушення порядку ввезення в Україну, вивезення і транзиту через її територію відходів як вторинної сировини; 

4) невиконання розпоряджень і приписів органів, що здійснюють державний контроль та нагляд за операціями поводження з відходами та за місцями їх видалення; 

5) приховування, перекручення або відмову від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і громадян та їх об'єднань стосовно безпеки утворення відходів та поводження з ними, в тому числі про їх аварійні скиди та відповідні наслідки; 

6) порушення правил ведення первинного обліку та здійснення контролю за операціями поводження з відходами; 

7) порушення строків подання і порядку звітності щодо утворення, використання, знешкодження та видалення відходів; 

8) невиконання вимог щодо поводження з відходами (під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення та захоронення), що призвело до негативних екологічних, санітарно-епідемічних наслідків або завдало матеріальної чи моральної шкоди; 

9) здійснення операцій у сфері поводження з відходами без відповідного дозволу на проведення таких операцій, а також за порушення встановленого порядку подання декларації про відходи або за неподання такої декларації; 

10) порушення встановлених правил і режиму експлуатації установок і виробництв з оброблення та утилізації відходів, а також полігонів для зберігання чи захоронення промислових, побутових та інших відходів (сміттєзвалищ, шламосховищ, золовідвалів тощо); 

11) виробництво продукції з відходів чи з їх використанням без відповідної нормативно-технічної та технологічної документації, погодженої в установленому порядку; 

12) недотримання умов ввезення відходів як вторинної сировини на територію України; 

13) несвоєчасне внесення платежів за розміщення відходів; 

14) порушення вимог безпечного перевезення небезпечних відходів; 

15) порушення встановлених квот на ввезення в Україну відходів як вторинної сировини та строків їх перевезення. 

Законами України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення законодавства про відходи. 

==Вирішення спорів у сфері поводження з відходами==
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 ст. 44 Закону України "Про відходи"] спори, що виникають у сфері поводження з відходами, вирішуються судом у встановленому законодавством порядку. 
Міжнародними договорами України може бути передбачений інший порядок розгляду спорів щодо транскордонного перевезення відходів. 

[[Категорія:Екологічне право]]

Реабілітація учасників бойових дій, осіб з інвалідністю внаслідок війни

2018-11-08T12:28:48Z

Mariana.fedorak:

== Нормативна база ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2011-12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців і членів їх сімей»] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2262-12?test=XNLMf5x.qwJg/2.wZiRarfxWHI43Qs80msh8Ie6 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80 Закону України «Про відпустки»] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1923-99-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 18.10.1999 № 1923 «Про затвердження Порядку надання медичної допомоги у військово-медичних закладах і взаєморозрахунків за неї між військовими формуваннями»] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1303-98-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 17.08.1998 № 1303 «Про впорядкування безоплатного та пільгового відпуску лікарських засобів за рецептами лікарів у разі амбулаторного лікування окремих груп населення та за певними категоріями захворювань»] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/187-2006-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 22.02.2006 № 187 «Про затвердження Порядку забезпечення санаторно-курортними путівками деяких категорій громадян структурними підрозділами з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських рад»] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/200-2015-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 № 200 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті на забезпечення постраждалих учасників антитерористичної операції санаторно-курортним лікуванням»] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/200-2015-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 31.03.2015 № 201 «Про затвердження Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для здійснення заходів щодо психологічної реабілітації учасників антитерористичної операції»] 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/785-2004-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 17.06.2004 № 785 «Про затвердження Порядку виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян»] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1071-15 Наказ Міністерства оборони України від 18.08.2015 № 414 «Про затвердження Інструкції про порядок надання стоматологічної допомоги в закладах охорони здоров'я та медичних підрозділах Збройних Сил України»] 
==Реабілітація учасників АТО та її визначення==
На даний час Україна перебуває на етапі активного обговорення теми щодо повернення бійців АТО у мирне життя: реабілітація, відновлення організму, стабільний психічний стан, підтримка родини, запобігання алкоголізму та суїциду. Тим паче підтримка українцями поранених, біженців та армії оголила проблеми в українському законодавстві, які потребують термінового вирішення. Реалізувати ефективну реабілітацію учасників АТО за бюджетні кошти справа непроста. Реабілітацією учасників АТО займається Державна служба в справах ветеранів та учасників АТО, а також частково Департамент соціальної політики. Волонтери, ветерани працюють окремо. Насамперед реабілітація – це комплексний процес. Не можна розглядати реабілітацію людини, в тому числі і бійця, в окремих процесах. Відповідно цим повинні займатися спеціальні реабілітаційні центри.

==Порядок отримання послуг з психологічної реабілітації==

З моменту отримання відповідного статусу учасник АТО набуває право на безкоштовну послугу з психологічної реабілітації. 
Для отримання такої послуги необхідно звернутися до районного управління соціального захисту населення за місцем реєстрації або місцем фактичного проживання. 
Бійцю запропонують заповнити заяву. 
До заяви необхідно додати такі документи: 
*копія посвідчення учасника бойових дій або інваліда війни;
*копія документа, що підтверджує безпосереднє залучення до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення.
Таким документом можуть бути: 
-наказ Антитерористичного центру при Службі безпеки України або інший документ, який підтверджує залучення особи до виконання завдань антитерористичної операції в районах її проведення; 
-довідка про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, згідно з додатком 1 або 2 до Порядку надання статусу учасника бойових дій особам, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, затвердженого [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/413-2014-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 20 серпня 2014 р. № 413;] 
-рішення відомчої (або міжвідомчої) комісії про встановлення особі статусу учасника бойових дій, як такій, що захищала незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брала безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення; 
-довідка про обставини травми (для осіб, які отримали поранення внаслідок бойових дій в районі проведення антитерористичної операції); 
-витяг із протоколу засідання військово-лікарської комісії про встановлення причинного зв’язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишнього військовослужбовця (для осіб, яким встановлено інвалідність). 
Боєць отримає направлення на реабілітацію, в якому будуть зазначені дата початку та дата закінчення терміну реабілітації. 
Учасник АТО має прибути до реабілітаційної установи у строк, вказаний у направленні. 
Для отримання психологічної реабілітації жодних документів в медичних установах оформлювати не потрібно. 

==Перелік реабілітаційних закладів==

Перелік реабілітаційних установ, з якими Державна служба України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції заключила договір для надання послуг з психологічної реабілітації учасників антитерористичної операції 
#ДП “Клінічний санаторій «Курорт Березівські мінеральні води» ЗАТ “Укрпрофоздоровниця» с. Березівське, Дергачівський р-н, Харківська обл.
#Товариство з обмеженою відповідальністю "Дитячий оздоровчий заклад санаторного типу "Подільський Артек" вул. Лісова,1, с. Заозерне, Тульчинський р-н, Вінницька обл.
#Товариство з обмеженою відповідальністю "Коло друзів" вул. Смоленська, 31-33, м. Київ
#Товариство з обмеженою відповідальністю "Хирів-Рент-Інвест" вул. Добромильська,5, оф.1, м. Хирів, Львівська обл.
#Товариство з обмеженою відповідальністю "Укрреабілітація" вул. Радянська, буд. 4, с. Капітанівка, Києво-Святошинский р-н, Київська обл.
#Товариство з обмеженою відповідальністю «Міжрегіональний реабілітаційний центр» вул. Чорноморська, 16, смт Сергіївка, м.Б.-Дністровський, Одеська обл.
#ТОВ «Санаторій «Курорт Орлівщини» с. Орлівщина, Новомосковського району, Дніпропетровська обл.
#ДП «Південь-Курорт-Сервіс» на базі санаторію «Орізонт» вул. Гагаріна, 1а, смт. Сергіївка, м. Білгород-Дністровський, Одеська обл.
#Товариство з обмеженою відповідальністю Санаторій «Карпатські зорі» Центр реабілітації та оздоровлення вул. Курортна, 3, м. Модричі, Дрогобицький р-н, Львівська обл.
#Міжгосподарський санаторій «Токарі вул. Санаторна, 96, с. Токарі, м. Лебедин, Сумська обл.
#Комунальний заклад «Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни» Рівненської обласної ради вул. Деражненська, 39, Рівненський р-н, Рівненська обл.
#Товариство з обмеженою відповідальністю «Інститут прикладної кріології» вул. Терехівська, 4, м. Харків.
#Громадська організація «Історії життя» вул. Луцького,28, м Львів.
#Державне підприємство “Лікувально-реабілітаційний центр для учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС ім. В. Т. Гуца” Київська область, Києво-Святошинський район, с. Капітанівка, вул. Радянська 4.
#ПП “Курорти Приазов’я” санаторій “Нафтохімік України” м. Бердянськ, вул. Макарова, 71.

==Гарантії працевлаштування учасників АТО==

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1436-19 Закону України № 1436-VIII «Про внесення зміни до статті 14 Закону України «Про зайнятість населення»] внесено додаткові гарантій у сприянні працевлаштуванню учасників бойових дій, які брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення. 
Закон спрямований на поліпшення соціального захисту учасників антитерористичної операції. 
Зміни до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5067-17 статті 14 Закону України «Про зайнятість населення»] розширюють перелік категорій громадян, що мають додаткові гарантії у сприянні працевлаштуванню, та включають в нього учасників бойових дій, зазначених у пунктах 19 та 20 частини першої [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3551-12 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»]. Зокрема, осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах антитерористичної операції у період її проведення. 
Зміни стосуються лише осіб, які зареєстровані в державній службі зайнятості та перебувають на обліку як безробітні. 
Реалізація положень Закону сприятиме працевлаштуванню учасників антитерористичної операції, оскільки відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5067-17/page2 статті 26 Закону України «Про зайнятість населення»] роботодавцю, який працевлаштує на нове робоче місце, за направленням Державної служби зайнятості, зазначених осіб, строком не менше ніж на два роки, щомісяця компенсуються фактичні витрати у розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. 
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1436-19 Закону України «Про внесення змін до статті 14 Закону України “Про зайнятість населення”], роботодавцю, який працевлаштує на нове робоче місце (за направленням Державної служби зайнятості) учасників АТО терміном не менше ніж на 2 роки, щомісяця компенсуються фактичні витрати в розмірі єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування. 
Крім того, роботодавець не має права безпідставно відмовити учасникам АТО, які прийшли до нього влаштовуватися на роботу, адже, відповідно до Закону, вони включаються до переліку громадян, на яких поширюються квоти при працевлаштуванні. Таким чином, частка учасників АТО разом із іншими пільговиками на підприємстві має становити не менше 5%. 
Ці додаткові гарантії полягають у тому, що на підприємствах, в установах та організаціях, на які поширюється дія Закону, існують квоти в розмірі 5% від середньооблікової чисельності штатних працівників за попередній календарний рік для працевлаштування пільгових категорій громадян. Таких категорій громадян є вісім, серед них — і учасники бойових дій. 
Однак закон не поширюється на абсолютно всі підприємства, зареєстровані на території нашої держави. Вказані положення закону розповсюджуються лише на ті підприємства, штат яких налічує понад 20 осіб. 

[[Категорія: Законодавство у сфері соціального захисту]]
[[Категорія: Ветерани війни та учасники АТО]]

Компенсація за невикористану відпустку

2018-11-08T12:25:19Z

Mariana.fedorak: /* Вартість */

==Нормативна база==
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року N 504/96-ВР]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року № 3674-VI]
# [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/100-95-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 р. N 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати"]

==Випадки виплати компенсації за невикористану відпустку==
Згідно зі статтею [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80 2 Закону України “Про відпустки”] право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80/page2 24 цього Закону]. Так, на підставі [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80/page2 ст. 24 Закону про відпустки], у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи. У разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості.

==Випадки, коли можна отримати компенсацію за відпустки==
Випадки, коли можна отримати компенсацію за відпустки, перераховані у
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page3 ст. 83 КЗпП:]
* у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи;
* у разі звільнення керівних, педагогічних, наукових, науково-педагогічних працівників, спеціалістів навчальних закладів, які до звільнення пропрацювали не менш як 10 місяців, грошова компенсація виплачується за не використані ними дні щорічних відпусток з розрахунку повної їх тривалості;
* у разі переведення працівника на роботу на інше підприємство, в установу, організацію грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, установи, організації, куди перейшов працівник.

==Як визначити кількість днів невикористаної відпустки==
Кількість днів, за які потрібно виплатити компенсацію за невикористану відпустку, визначається виходячи з встановленої працівнику тривалості щорічної відпустки та розраховується пропорційно до відпрацьованого часу. Тобто для визначення кількості днів потрібно скористатися формулою: 
Комп. дні = Трив. відп. : 365 кал.днів* Відпр. дні, де Трив. відп. – тривалість щорічної відпустки; 
Відпр. дні – кількість відпрацьованих днів, за які належить відпустка, 
або 
Комп. дні = Трив. відп. : 12 місяців* Відпр. міс., де Відпр. міс. – кількість місяців, за які невикористана відпустка. 

==Чи можливо отримати компенсацію за невикористану відпустку без звільнення==
Відповідно до статті [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80/page2 24 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР] у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи. В той же час особи, за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Тому, за бажанням працівника, після використання ним за робочий рік, за який надається відпустка, 24 календарних днів щорічної відпустки за решту днів невикористаної щорічної відпустки має бути виплачено грошову компенсацію. Наприклад, якщо загальна тривалість щорічної відпустки працівника 28 календарних днів (24 к. д. - щорічна основна відпустка і 4 к. д. - щорічна додаткова відпустка за ненормований робочий день, визначена колективним договором), то за умови використання працівником за відповідний робочий рік щорічної відпустки тривалістю 24 календарних дні, за 4 календарних дні він може отримати компенсацію (Лист Міністерства праці та соціальної політики України “Щодо грошової компенсації працівникам за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток” від 24.06.2011 р. N 208/13/116-11). Особам віком до вісімнадцяти років заміна всіх видів відпусток грошовою компенсацією не допускається. Якщо нема факту звільнення працівника, грошова компенсація за невикористані відпустки при його переведенні на іншу посаду не виплачується.

==Чи виплачується компенсація за невикористану відпустку у разі переведення працівника на інше підприємство==
В разі переведення працівника на інше підприємство можливі два варіанти:
* компенсація за невикористані дні відпустки нараховується та виплачується працівнику за тими ж правилами, що й при звільненні. При цьому стаж роботи, що дає право на відпустку, на новому місці обчислюється від дня укладання трудового договору;
* за бажанням працівника компенсація за відпустку перераховується на рахунок підприємства куди перейшов працівник. Згідно з [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80/page ст. 9 Закону України «Про відпустки»], якщо працівник, переведений на роботу на інше підприємство, повністю або частково не використав щорічні основну та додаткові відпустки і не одержав за них грошову компенсацію, то до стажу роботи, що дає право на щорічні основну та додаткові відпустки, зараховується час, за який він не використав ці відпустки за попереднім місцем роботи.

==Чи виплачується компенсація за час соціальної відпустки==
Відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80/page2 статті 24 Закону України «Про відпустки»] у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. У разі переведення працівника на роботу на інше підприємство грошова компенсація за не використані ним дні щорічних відпусток за його бажанням повинна бути перерахована на рахунок підприємства, куди перейшов працівник. 
В листі від 20.09.2013 р. N 807/13/155-13 Міністерство соціальної політики наголосило, що оскільки додаткова відпустка працівникам, які мають дітей, є соціальною відпусткою і не належить до виду щорічних відпусток [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80/page2 (ст. 4 Закону України «Про відпустки»)], то він надається повною тривалістю у будь-який час протягом календарного року, незалежно від відпрацьованого часу і дати народження дитини – до чи після. Отже, з урахуванням вищезазначеного при звільненні за попереднім місцем роботи (у тому числі і звільнення у зв’язку з переведенням) працівнику має бути виплачена грошова компенсація за всі невикористані дні додаткової соціальної відпустки.

==Чи впливає неповний робочий день або неповний робочий тиждень на розмір компенсації за невикористану відпустку при звільненні==
Тривалість відпустки працівника, який працює на умовах неповного робочого часу, не відрізняється від тривалості відпустки працівника, який працює повний робочий день (тиждень), тобто залежить від тривалості відпустки, встановленої для конкретної посади і від стажу, що дає право на відповідну відпустку.

==Чи виплачується компенсація за відпустку в разі смерті працівника==
В разі смерті працівника не втрачається право на отримання грошової компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової соціальної відпустки. В цьому випадку компенсація виплачується спадкоємцям. Для отримання коштів потрібна заява спадкоємця в довільній формі.

==Чи потрібно виплачувати компенсацію сезонним працівникам, та тим, які прийняті на тимчасову роботу==
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодексом законів про працю України] для сезонних та тимчасових працівників передбачені такі ж трудові права та гарантії, як і для постійних робітників. Відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80/page статті 6 Закону України «Про відпустки»] сезонним працівникам, а також тимчасовим працівникам відпустка надається пропорційно до відпрацьованого ними часу. Список сезонних робіт і сезонних галузей затверджується Кабінетом Міністрів України.

==Як розрахувати суму компенсації==
Як зазначено у Листі Міністерства праці та соціальної політики України “Щодо грошової компенсації працівникам за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток” від 24.06.2011 р. N 208/13/116-11, кількість днів щорічної відпустки, за які необхідно виплатити компенсацію працівникові, має розраховуватися виходячи з фактичної належної йому тривалості щорічної відпустки, яка визначається пропорційно відпрацьованому ним часу. Загального нормативно-правового акта, який би визначав порядок розрахунку кількості днів щорічної відпустки, немає. Тому при підрахунку днів щорічної відпустки пропорційно відпрацьованому часу доцільно скористатися механізмом нарахування оплати за дні відпустки, закладеним у [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/100-95-%D0%BF постанові Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 р. N 100 "Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати"], тобто прив'язку розрахунку днів відпустки робити до календарних днів робочого року, в якому працював працівник. 
Обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Працівникові, який пропрацював на підприємстві, в установі, організації менше року, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку. Нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації а невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки. Святкові та неробочі дні [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page3 (стаття 73 Кодексу законів про працю України], які припадають на період відпустки, у розрахунок тривалості відпустки не включаються і не оплачуються.

==Чи можна виплатити грошову компенсацію за невикористані за декілька років дні відпусток без звільнення==
Якщо працівник не був у відпустці тривалий час (або використав вибірково тільки окремі дні відпусток) і бажає, не звільняючись, отримати грошову компенсацію за дні невикористаних відпусток, то варіантів виплати такої компенсації не так багато. Згідно зі [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80/page2 ст. 24 Закону України «Про відпустки»] тільки в разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи. Отже, першим законним способом отримати грошову компенсацію за невикористану відпустку є звільнення працівника. Другий спосіб знаходимо в тій же [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80/page2 ст. 24 Закону про відпустки:] за бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні. Основною умовою для одержання грошової компенсацiї за частину щорiчної вiдпустки є обов’язкове використання працiвником 24 календарних днiв щорiчної вiдпустки. Оскільки 24 календарних дні надаються за робочий рік, то за два робочі роки буде 48 календарних днів. І ці дні за перший, другий (наступні) роки треба використати. Тільки пiсля використання працівником 24 календарних днiв щорiчної вiдпустки за робочий рiк, за який надається вiдпустка, за бажанням працiвника (за його письмовою заявою) за решту днiв невикористаної щорiчної вiдпустки може бути виплачено грошову компенсацiю.

==Утримання надміру використаних днів відпустки==
У разі звільнення працівника до закінчення робочого року, за який він уже одержав відпустку повної тривалості, для покриття його заборгованості власник або уповноважений ним орган провадить відрахування із заробітної плати за дні відпустки, що були надані в рахунок невідпрацьованої частини робочого року [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80/page (ст. 22 Закону України «Про відпустки»)]. Відрахування, передбачене частиною першою цієї статті, не провадиться, якщо працівник звільняється з роботи у зв'язку з:
# призовом або прийняттям (вступом) на військову службу, направленням на альтернативну (невійськову) службу;
# переведенням працівника за його згодою на інше підприємство або переходом на виборну посаду у випадках, передбачених законами України;
# відмовою від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмовою від продовження роботи у зв'язку з істотною зміною умов праці;
# змінами в організації виробництва та праці, в тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємства, скороченням чисельності або штату працівників;
# виявленням невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, що перешкоджають продовженню даної роботи;
# нез'явленням на роботу понад чотири місяці підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами, якщо законодавством не встановлено більш тривалий термін збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні;
# поновленням на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу;
# направленням на навчання;
# виходом на пенсію.
Відрахування із заробітної плати за невідпрацьовані дні відпустки у разі смерті працівника не провадиться.

==Способи захисту права працівників на виплату компенсації за невикористану відпустку:==
* в позасудовому порядку;
* в судовому порядку.
===Позасудовий порядок. Куди звернутись===
Згідно частини першої статті [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page6 225 КЗпП] України працівник для вирішення спору про виплату належної йому компенсації за невикористану відпустку може звернутися із заявою до комісії по трудових спорах (у разі її створення) у тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у спорах про виплату належної йому заробітної плати - без обмеження будь-яким строком. У разі пропуску з поважних причин установленого строку комісія по трудових спорах може його поновити. Заява працівника, що надійшла до комісії, підлягає обов'язковій реєстрації. 
Комісія по трудових спорах обирається загальними зборами (конференцією) трудового колективу підприємства, установи, організації з числом працюючих не менш як 15 чоловік [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page6 (частина перша статті 223 КЗпП України)]. 
Трудовий спір підлягає розглядові в комісії по трудових спорах, якщо працівник самостійно або з участю профспілкової організації, що представляє його інтереси, не врегулював розбіжності при безпосередніх переговорах з власником або уповноваженим ним органом [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page6 (частина друга статті 224 КЗпП України)].
====Строк розгляду трудового спору в комісії по трудових спорах====
Відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page6 статті 226 КЗпП] України комісія по трудових спорах зобов'язана розглянути трудовий спір у десятиденний строк з дня подання заяви. Спори повинні розглядатися у присутності працівника, який подав заяву, представників власника або уповноваженого ним органу. Розгляд спору за відсутності працівника допускається лише за його письмовою заявою. За бажанням працівника при розгляді спору від його імені може виступати представник профспілкового органу або за вибором працівника інша особа, в тому числі адвокат. У разі нез'явлення працівника або його представника на засідання комісії розгляд заяви відкладається до наступного засідання. При повторному нез'явленні працівника без поважних причин комісія може винести рішення про зняття цієї заяви з розгляду, що не позбавляє працівника права подати заяву знову в межах тримісячного строку з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Комісія по трудових спорах має право викликати на засідання свідків, доручати спеціалістам проведення технічних, бухгалтерських та інших перевірок, вимагати від власника або уповноваженого ним органу необхідні розрахунки та документи. Засідання комісії по трудових спорах вважається правомочним, якщо на ньому присутні не менше двох третин обраних до її складу членів. Працівник і власник або уповноважений ним орган мають право заявити мотивований відвід будь-якому члену комісії. Питання про відвід вирішується більшістю голосів членів комісії, присутніх на засіданні. Член комісії, якому заявлено відвід, не бере участі у вирішенні питання про відвід. На засіданні комісії ведеться протокол, який підписується головою або його заступником і секретарем .

====Порядок оскарження рішення комісії по трудовим спорах====
У разі незгоди з рішенням комісії по трудових спорах працівник чи власник або уповноважений ним орган можуть оскаржити її рішення до суду в десятиденний строк з дня вручення їм виписки з протоколу засідання комісії чи його копії. Пропуск вказаного строку не є підставою відмови у прийнятті заяви. Визнавши причини пропуску поважними, суд може поновити цей строк і розглянути спір по суті. В разі коли пропущений строк не буде поновлено, заява не розглядається, і залишається в силі рішення комісії по трудових спорах [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page6 (стаття 228 КЗпП України)].

====Порядок виконання рішень комісії по трудових спорах====
Рішення комісії по трудових спорах підлягає виконанню власником або уповноваженим ним органом у триденний строк по закінченні десяти днів, передбачених на його оскарження [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page6 (стаття 228 КЗпП України)], за винятком випадків, передбачених частиною п'ятою [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page7 статті 235 КЗпП України]. При цьому, У разі невиконання власником або уповноваженим ним органом рішення комісії по трудових спорах у встановлений строк [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page6 (стаття 229 КЗпП України)] працівникові комісією по трудових спорах підприємства, установи, організації видається посвідчення, що має силу виконавчого листа. На підставі посвідчення, пред’явленого не пізніше тримісячного строку до органу державної виконавчої служби або приватному виконавцю, державний виконавець чи приватний виконавець виконує рішення комісії по трудових спорах у примусовому порядку [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page6 (статті 229, 230 КЗпП України)].

===Судовий порядок. Позовне провадження. До якого суду звернутись. Строк звернення до суду===
У разі наявності спору щодо компенсації за невикористану відпустку працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки, згідно з частиною першою [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page6 статті 233 КЗпП України]. 
Відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page7 статті 234 КЗпП України], у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 КЗпП України, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки.
====Вартість====
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»], позивачі у справах про стягнення компенсації за невикористану відпустку від сплати судового збору звільняються.

====Відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні====
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page4 статті 116 КЗпП України], при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page4 (стаття 117 КЗпП України)].

[[Категорія:Трудове право]]

Особливості трудових відносин із дистанційними працівниками. Надомна праця та її основні вимоги

2018-11-08T09:02:34Z

Mariana.fedorak: /* Нормативна база */

== Нормативна база ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII]
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/875-12 Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII] 
Положення про умови праці надомників, затверджене постановою [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29 вересня 1981 року № 275/17-99, яке діє в частині, що не суперечить Конституції та законам України, до ухвалення відповідних актів згідно з Постановою Верховної Ради України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1545-12 «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР»] від 12 вересня 1991 року № 1545-XII 
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/993_327 Конвенція Міжнародної організації праці, Міжнародний документ від 20.06.1996 № 177]
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/993_100 Рекомендація Міжнародної організації праці, Міжнародний документ від 20.06.1996 № 184]
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0988-13 наказ Міністерства соціальної політики України «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» від 31 травня 2013 року № 316]
*[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1442-05 наказ Державного комітету статистики України «Про затвердження Інструкції зі статистики кількості працівників» від 28 вересня 2005 року № 286.]

==Поняття надомної праці та осіб-надомників, сфери, у яких застосовують роботу вдома==
Згідно з пунктом 1 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Положення про умови праці надомників, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29.09.1981 р. № 275/17-99 передбачено, що надомниками вважаються особи, які уклали трудовий договір із підприємством про виконання роботи вдома особисто з матеріалів і з використанням знарядь та засобів праці, виділених роботодавцем або придбаних за рахунок його коштів, а також із власних матеріалів та з використанням особистих механізмів й інструментів із дозволу керівництва. 

[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/993_327 Конвенцією Міжнародної організації праці від 20.06.1996 № 177] визначено термін «надомна праця» як робота, яку особа виконує за місцем її проживання або в інших приміщеннях за її вибором, але не у виробничих приміщеннях роботодавця; за винагороду; з метою виробництва товарів або послуг згідно із вказівками роботодавця. 
Відповідно до наказу Міністерства соціальної політики України [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0988-13 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)»] та Порядку її подання» від 31 травня 2013 року № 316, роботу вдома визначено як один із варіантів характеру робіт поряд із постійною, тимчасовою, сезонною роботою, роботою за сумісництвом, роботою, яка має роз’їзний (пересувний) характер, та ін.
Відповідно до пункту 3 Положення про умови праці надомників, затвердженого [http://zakon.rada.gov.ua/go/v0275400-81 постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29.09.1981 р. № 275/17-99№ 275 при організації праці вдома пріоритет надається виробництву товарів народного вжитку. Разом із тим за рішенням адміністрації підприємства допускається виконувати вдома й інші роботи, якщо за характером і технологіями виробництва це можливо у домашніх умовах та економічно доцільно. 
Останнім часом надомну працю застосовують у різних сферах діяльності. Якщо раніше вдома працювали переважно диспетчери, агенти з постачання, дизайнери, редактори та інші працівники подібних професій, то нині до роботи вдома дедалі частіше залучають і кваліфіковану робочу силу — інженерно-технічних працівників, дослідників, фахівців у сфері інформатики, творчих працівників (журналістів, викладачів). 
Серед основних сфер діяльності, де може ефективно застосовуватися надомна праця, можна виокремити такі: 
— складання й ремонт різних видів техніки (побутової, автомобільних приладів, комп’ютерів) та меблів; 
— дизайнерські послуги; 
— догляд за хворими і людьми похилого віку; 
— навчання дорослих (мова, комп’ютер, спорт, танці, музика тощо); 
— консультативна допомога (юридична, психологічна, бізнес-консультування, астрологія); 
— медична допомога; 
— бухгалтерський облік та аудит; 
— робота на телефоні; 
— розроблення програмного забезпечення і різних мультимедійних продуктів; 
— редагування, переклад, коректура та мала поліграфія; 
— приготування обідів, виготовлення окремих видів кулінарної продукції для реалізації; 
— виготовлення різних швейних і в’язаних виробів, взуття, прикрас, деталей інтер’єру, ікебана; 
— розведення домашніх тварин і догляд за ними; 
— відеозйомка та виготовлення відеофільмів; 
— музичний супровід свят тощо. 

==Категорії працівників, які мають переважне право на роботу вдома==

На практиці трудовий договір про роботу вдома можна укладати з різними категоріями працівників, якщо при цьому не погіршуватимуться умови їх праці та не обмежуватимуться права, які вони повинні мати при звичайних умовах праці згідно із законодавством.
У підпункті 2.4.5 пункту 2.4 Наказу Державного комітету статистики України [http://zakon.rada.gov.ua/go/z1442-05 «Про затвердження Інструкції зі статистики кількості працівників»] від 28 вересня 2005 року № 286 зазначено, що штатні працівники, які уклали трудовий договір із підприємством про виконання роботи вдома особистою працею (надомники), включаються до облікової кількості працівників.
Разом із тим законодавством, зокрема пунктом 4 Положення про умови праці надомників, затвердженого постановою [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.09.1981 р.] № 275/17-99 передбачено й певні категорії працівників, яким надається переважне право на укладання такого договору, а саме: 
— жінки, які мають дітей віком до 15 років;

— інваліди й пенсіонери (незалежно від виду призначеної пенсії). У статті 18 Закону України [http://zakon.rada.gov.ua/go/875-12 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»] від 21 березня 1991 року № 875-XII передбачено можливість надомної праці для інвалідів, зокрема, зазначено, що інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома; 
— особи зі зниженою працездатністю, яким в установленому порядку рекомендовано роботу в надомних умовах; 
— особи, що доглядають за інвалідами або членами сім’ї, які тривалий час хворіють і за станом здоров’я потребують догляду; 
— особи, зайняті на сезонних роботах (у міжсезонний період), а також які навчаються в навчальних закладах з очною формою навчання; 
— особи, які з об’єктивних причин не можуть бути зайняті безпосередньо на виробництві в цій місцевості (наприклад, у районах і місцевостях, що мають вільні трудові ресурси). 
Пунктом 3 Положення про умови праці надомників, затвердженого постановою [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29.09.1981 р. № 275/17-99 передбачена можливість залучення до виконання завдань надомника і членів його сім’ї.

==Порядок оформлення надомника на роботу==

Під час оформлення на роботу надомник, так само як й інші категорії працівників підприємства, згідно зі статтею 24 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, — також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.
Згідно з вимогами Кодексу законів про працю України трудовий договір із працівниками укладається, як правило, у письмовій формі. Відповідна норма передбачена і Положенням про умови праці надомників, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.09.1981 р. № 275/17-99 для надомників. Разом із тим на сьогодні законодавством про працю не передбачено будь-яких юридичних наслідків для сторін договору у разі недотримання його письмової форми, у тому числі визнання договору в такому випадку недійсним.
У письмовому трудовому договорі слід чітко визначити основні й додаткові зобов’язання сторін, зокрема й ті, що передбачені законодавством для надомників, а також:

— найменування підприємства-роботодавця; 
— конкретні умови праці працівника; 
— умови оплати праці; 
— види робіт, що підлягають виконанню; 
— адресу робочого місця надомника тощо. 
Крім цього, у трудовому договорі слід зазначити його вид. Відповідно до статті 23 Кодексу законів про працю із надомником, як і з іншими працівниками, може бути укладено:

— безстроковий трудовий договір, що укладається на невизначений строк; 
— трудовий договір на визначений строк, установлений за погодженням сторін; 
— трудовий договір на час виконання певної роботи. 
Надомну роботу за трудовим договором працівників підприємства не слід плутати із роботою вдома «сторонніх осіб» (фізичних осіб — підприємців, самозайнятих осіб тощо) за цивільно-правовими договорами. У разі укладення цивільно-правових договорів оплачується не процес праці, а її результат, який визначається після закінчення робіт і оформляється актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких і провадиться оплата.
У разі укладання трудового договору в письмовій формі подавати заяву про прийняття на роботу не обов’язково. Але заява може знадобитися, якщо працівник, який уже працює на підприємстві у звичайних умовах, з якихось причин захоче перейти на роботу на умовах надомної праці. У заяві слід зазначити дату прийняття/переведення на таку роботу й посаду (професію) згідно зі штатним розписом, а також, за потреби, причину переведення.
Укладення трудового договору оформляють наказом чи розпорядженням роботодавця про прийняття працівника на роботу. Зміст цього наказу потрібно довести до відома працівника, який виконуватиме роботу вдома, під розписку.
Під час оформлення на роботу надомника слід ознайомити під розписку і з відповідними локальними нормативними актами підприємства, зокрема, з:

— правилами внутрішнього трудового розпорядку;

— колективним договором;

— посадовою (робочою) інструкцією.

Крім того, до початку роботи надомник, як й інші працівники, має в установленому порядку пройти навчання та інструктаж з охорони праці. При цьому слід враховувати, що відповідно до пункту [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/993_100 20 Рекомендації Міжнародної організації праці ( МОП)] від 20.06.1996 № N 184 роботодавець зобов’язаний:

— інформувати надомників про всі небезпеки, пов’язані з їхньою роботою, які відомі або мають бути відомі роботодавцеві; запобіжні заходи, яких треба вжити, і в разі потреби навчити цим заходам надомника належним чином;

— забезпечувати, щоб надані надомникові машини, інструменти або інше обладнання мали потрібні захисні пристрої, та вживати відповідних заходів, які б забезпечували їх належне технічне обслуговування;

— надавати надомникові безплатно всі потрібні засоби індивідуального захисту.

==Робоче місце надомника==

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 29 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page2 Кодексу законів про працю України] до початку роботи за укладеним трудовим договором роботодавець зобов’язаний визначити працівникові робоче місце та забезпечити його потрібними для роботи засобами. Робочим місцем надомника може бути його квартира або інші підходящі приміщення, які йому належать, у т. ч. і не за місцезнаходженням (юридичною адресою) підприємства, тобто в іншій місцевості (населеному пункті). 
Зокрема, у [http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/FIN10624.html пункті 1.1 Методичних рекомендацій щодо визначення робочих місць, схвалені протоколом Міністерства праці України від 21 червня 1995 року № 4] передбачено такий вид робочих місць, як робочі місця надомників. Надомниками ж є працівники, робоче місце яких збігається територіально з місцем їх мешкання. 
Квартира надомника має відповідати певним вимогам. Зокрема, у пункті 9 Положення про умови праці надомників, затверджене постановою [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29 вересня 1981 року № 275/17-99 зазначено, що організація трудових процесів удома допускається лише для осіб, які мають потрібні житлово-побутові умови. Обстежують житлово-побутові умови надомника представник роботодавця за участю представника профспілкового органу, а також у потрібних випадках — представники органів санітарного та/або пожежного нагляду. Якщо на підприємстві профспілковий орган відсутній, до обстеження доцільно долучити членів представницького органу трудового колективу, наприклад ради трудового колективу. 
Під час обстеження слід звернути увагу на те, чи не створить виконання надомником дорученої роботи незручностей сусідам, адже згідно з пунктом 12 Положення про умови праці надомників, затверджене постановою [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29 вересня 1981 року № 275/17-99 доручати надомникам такі роботи забороняється. Результати обстеження оформлюють актом.
Питання щодо роботи вдома працівників у системі споживчої кооперації, у тому числі порядок їх обліку регулюються [http://zakon.rada.gov.ua/rada/show/n0003626-03 Інструкцією про порядок прийняття, переведення, звільнення та обліку кадрів на підприємствах, в організаціях, установах споживчої кооперації України, затверджена постановою шостих зборів Ради Укоопспілки (Центральна спілка споживчих товариств України) XVII скликання від 3 квітня 2003 року] за погодженням із президією ЦК профспілки працівників споживчої кооперації України — постанова від 1 квітня 2003 року № П-10/Р-9. 

==Переваги та недоліки роботи вдома==
Використання надомної праці може сприяти підвищенню ефективності діяльності підприємства, установи, організації (далі — підприємство), особливо у сфері малого та середнього бізнесу, адже організована в такий спосіб робота має ряд переваг.

Переваги для роботодавця 
1. Можна скоротити витрати на оренду приміщень, а отже, збільшити як прибутковість підприємства, так і фонд заробітної плати працівників. Зекономлені кошти можна використовувати для розширення штату (чисельності) працівників, на виплату премій, а також на будь-які інші потреби підприємства. 
2. Є нагода отримати додаткові (у деяких випадках фактично безплатно) канали стаціонарного телефонного зв’язку або підключення до мережі Інтернет. 
3. Можна зменшити витрати підприємства на електроенергію або воду, зекономити на офісних меблях, деякому обладнанні та спростити організацію цілодобової роботи там, де це потрібно. 

Переваги для працівника 
1. Зменшуються витрати на проїзд у громадському транспорті. 
2. Час, який витрачається на те, щоб дістатися до місця роботи, можна використати на саму роботу або відпочинок. 

Недоліки роботи вдома 
Якщо працівник працює вдома, можуть виникнути труднощі з дистанційним контролем за його роботою. Щоб уникнути таких труднощів, можна застосовувати сучасні технології: інформаційні комп’ютерні мережі, мобільний зв’язок, електронну пошту, відеоспостереження тощо. Якщо надомник виконує завдання, результати якого очевидні (наприклад, виробляє певну кількість одиниць меблів або шиє певну кількість пар взуття), то з визначенням ефективності його роботи взагалі не виникає проблем, бо для підприємства неважливо, скільки часу він витратив на виготовлення (пошиття) цієї «одиниці» і в який саме час він це робив. 

[[Категорія:Трудове право]]

Екологічні проблеми зберігання та утилізації відходів в Україні

2018-11-07T09:16:42Z

Mariana.fedorak:

== Нормативна база ==
#[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про відходи»]
#[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2189-19 Закон України "Про житлово-комунальні послуги"]
#[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1947-14 Закон України "Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами"]
#[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/255/95-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про поводження з радіоактивними відходами"]
#[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/619-14 Закон України "Про металобрухт" ]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
#[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/820-2017-%D1%80 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2017р. № 820-р. «Про схвалення Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року»]
#[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0602874-17 Постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про затвердження Процедури встановлення тарифу на послуги з захоронення побутових відходів»]

==Поняття та класифікація відходів в Україні==
Згідно із [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Законом України "Про відходи"], відходи - це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. 

Необхідність здійснення класифікації передбачається [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Законом України "Про відходи" (ст. 6).], який встановлює вимоги до класифікації відходів та їх паспортизації. У нормативно-правових актах розрізняють такі види відходів: за сферою їх утворення: відходи виробництва, споживання та побутові відходи; за агрегатним станом: тверді, рідкі, газоподібні; залежно від фізичного стану, в якому вони перебувають: газоподібні, рідинні, тверді, сумішеві; за ступенем (рівнем) небезпеки і характером впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людини: безпечні і небезпечні відходи (токсичні, біологічні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні, радіоактивні тощо); за їх приналежністю: відходи, що перебувають у власності відповідних суб'єктів, та безхазяйні відходи; за суспільною корисністю; залежно від засобу подальшого поводження тощо. 

Особлива увага в законодавстві приділяється небезпечним відходам, тому що вони самостійно або при вступі в контакт із іншими речовинами можуть заподіяти шкоду навколишньому природному середовищу і здоров'ю людини. Небезпечними є відходи, що мають фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними. Залежно від шкідливості їх властивостей вони поділяються на токсичні, біологічні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні і радіоактивні відходи. 

Токсичними (отрутними) є відходи, які при влученні всередину організму через органи дихання, травлення або через шкіру здатні викликати смерть людини або робити на нього сильний негативний вплив. Питання управління токсичними відходами знайшли відображення у Загальнодержавній програмі поводження з токсичними відходами, затвердженій [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1947-14 Законом України від 14 вересня 2000 року "Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами».] 
Найнебезпечнішими є радіоактивні відходи. Поняття радіоактивних відходів закріплюється в [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/255/95-%D0%B2%D1%80 Законі України "Про поводження з радіоактивними відходами"]. До них належать матеріальні об'єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умови, що використання цих об'єктів та субстанцій не передбачається. В свою чергу такі відходи, залежно від рівня звільнення яких від контролю органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки, підрозділяються на довгоіснуючі і короткоіснуючі. 

[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про відходи"] додатково виділяє групу відходів - відходи як вторинна сировина. До цієї групи належать відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні й/або економічні передумови. 

Найбільш в законодавстві врегульоване питання відносно збирання і переробки металобрухту. Спеціальним нормативним актом у цій галузі є [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/619-14 Закон України "Про металобрухт"], який регулює відносини, що виникають у процесі здійснення операцій з металобрухтом. 

==Вимоги щодо зберігання та видалення відходів==
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page2 ст.33 Закону України "Про відходи"] зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення). 

На кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об'єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об'єктів. 

Видалення відходів здійснюється відповідно до встановлених законодавством вимог екологічної безпеки з обов'язковим забезпеченням можливості утилізації чи захоронення залишкових продуктів за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення. 

Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, в якому визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відходів відповідно до встановлених умов їх зберігання. 

Забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів, у тому числі побутових, у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини. Захоронення відходів у надрах допускається у виняткових випадках за результатами спеціальних досліджень з дотриманням стандартів, норм і правил, передбачених законодавством України. 

==Контроль у сфері поводження з відходами==

Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 ст. 37 Закону України "Про відходи»] контроль у сфері поводження з відходами здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, громадські інспектори з благоустрою населених пунктів. 

Первинний виробничий контроль у сфері поводження з відходами здійснюють у межах своєї компетенції виробники відходів. 

Громадський контроль у сфері поводження з відходами здійснюють громадські інспектори з охорони довкілля відповідно до законодавства. 

==Стимулюючі заходи щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення==

З метою стимулювання заходів щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення суб'єктам господарської діяльності, які впроваджують технології, спрямовані на зменшення обсягів утворення відходів, утилізують відходи в процесі виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюють їх збирання і заготівлю, будівництво підприємств і цехів, а також організують виробництво устаткування для утилізації відходів, беруть пайову участь у фінансуванні заходів щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення, можуть надаватися відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 закону України "Про відходи» (ст.40)]: 
1) пільги щодо оподаткування прибутку від реалізації продукції, виготовленої з використанням відходів; 
2) пріоритетне державне кредитування; 
3) спеціальні державні субсидії на зменшення відсотків за банківські кредити, пов'язані з інвестиціями, що спрямовуються на утилізацію відходів і виготовлення відповідного устаткування; 
4) дотації з Державного бюджету України і місцевих бюджетів для перевезення відходів (вторинної сировини) чи напівфабрикатів, одержаних з цих відходів; 
5) інформація щодо технологічних можливостей утилізації відходів; 
6) дотації з фондів охорони навколишнього природного середовища та інших джерел; 
7) пільги щодо поповнення обігових коштів підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють збирання і заготівлю, оброблення (перероблення) і утилізацію відходів як вторинної сировини, за умови цільового використання цих коштів для придбання та переробки таких відходів. 

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть визначати у межах своїх повноважень додаткові заходи, пов'язані із стимулюванням утилізації відходів та зменшенням обсягів їх утворення. 

==Національна стратегія управління відходами в Україні==
Уряд схвалив [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/820-2017-%D1%80 Національну стратегію управління відходами в Україні до 2030 року.] Стратегія має на меті впровадження системного підходу до поводження з відходами на державному та регіональному рівнях, зменшення обсягів утворення відходів шляхом збільшення обсягу їх переробки та повторного використання. Її реалізація здійснюватиметься трьома етапами: перший - 2017-2018 роки, другий - 2019-2023 роки, третій - 2024-2030 роки. Очікується, що реалізація Стратегії сприятиме впровадженню системи управління відходами на інноваційних засадах; розробленню відповідного законодавства; покращенню стану навколишнього природного середовища, а також санітарного та епідемічного благополуччя населення. Також планується залучення інвестицій у сферу поводження з відходами, а відтак створення сучасної інфраструктури, запровадження новітніх технологій, зменшення обсягів їх захоронення на полігонах тощо. Зокрема, Стратегія передбачає створення до 2030 року 800 нових потужностей із переробки вторинної сировини, утилізації та компостування біовідходів, зменшення загального обсягу захоронення побутових відходів з 95% до 30%, мінімізацію загального обсягу відходів, що захоронюються, з 50% до 35%, а також створення мережі з 50 регіональних полігонів, які відповідатимуть вимогам 31-ої Директиви ЄС. Для забезпечення моніторингу та контролю поводження з відходами буде діяти інформаційна система, яка включатиме відомості про номенклатуру та кількість відходів, що утворюються, перероблюються, утилізуються та видаляються. Також буде обліковано суб'єкти господарювання, що надають такі послуги. 

==Відповідальність за правопорушення у сфері поводження з відходами.==
Згідно із [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 статтею 42 Закону України "Про відходи»] особи, винні в порушенні законодавства про відходи, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність за: 
1) порушення встановленого порядку поводження з відходами, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров'я людини та економічних збитків; 

2) самовільне розміщення чи видалення відходів; 

3) порушення порядку ввезення в Україну, вивезення і транзиту через її територію відходів як вторинної сировини; 

4) невиконання розпоряджень і приписів органів, що здійснюють державний контроль та нагляд за операціями поводження з відходами та за місцями їх видалення; 

5) приховування, перекручення або відмову від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і громадян та їх об'єднань стосовно безпеки утворення відходів та поводження з ними, в тому числі про їх аварійні скиди та відповідні наслідки; 

6) порушення правил ведення первинного обліку та здійснення контролю за операціями поводження з відходами; 

7) порушення строків подання і порядку звітності щодо утворення, використання, знешкодження та видалення відходів; 

8) невиконання вимог щодо поводження з відходами (під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення та захоронення), що призвело до негативних екологічних, санітарно-епідемічних наслідків або завдало матеріальної чи моральної шкоди; 

9) здійснення операцій у сфері поводження з відходами без відповідного дозволу на проведення таких операцій, а також за порушення встановленого порядку подання декларації про відходи або за неподання такої декларації; 

10) порушення встановлених правил і режиму експлуатації установок і виробництв з оброблення та утилізації відходів, а також полігонів для зберігання чи захоронення промислових, побутових та інших відходів (сміттєзвалищ, шламосховищ, золовідвалів тощо); 

11) виробництво продукції з відходів чи з їх використанням без відповідної нормативно-технічної та технологічної документації, погодженої в установленому порядку; 

12) недотримання умов ввезення відходів як вторинної сировини на територію України; 

13) несвоєчасне внесення платежів за розміщення відходів; 

14) порушення вимог безпечного перевезення небезпечних відходів; 

15) порушення встановлених квот на ввезення в Україну відходів як вторинної сировини та строків їх перевезення. 

Законами України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення законодавства про відходи. 

==Вирішення спорів у сфері поводження з відходами==
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 ст. 44 Закону України "Про відходи"] спори, що виникають у сфері поводження з відходами, вирішуються судом у встановленому законодавством порядку. 
Міжнародними договорами України може бути передбачений інший порядок розгляду спорів щодо транскордонного перевезення відходів. 

[[Категорія:Екологічне право]]

Екологічні проблеми зберігання та утилізації відходів в Україні

2018-11-07T09:12:18Z

Mariana.fedorak:

== Нормативна база ==
#[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про відходи»]
#[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2189-19 Закон України "Про житлово-комунальні послуги"]
#[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1947-14 Закон України "Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами"]
#[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/255/95-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про поводження з радіоактивними відходами"]
#[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/619-14 Закон України "Про металобрухт" ]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
#[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/820-2017-%D1%80 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2017р. № 820-р. «Про схвалення Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року»]
#[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0602874-17 Постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про затвердження Процедури встановлення тарифу на послуги з захоронення побутових відходів»]

==Поняття та класифікація відходів в Україні==
Згідно із [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Законом України "Про відходи"], відходи - це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. 

Необхідність здійснення класифікації передбачається [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Законом України "Про відходи" (ст. 6).], який встановлює вимоги до класифікації відходів та їх паспортизації У нормативно-правових актах розрізняють такі види відходів: за сферою їх утворення: відходи виробництва, споживання та побутові відходи; за агрегатним станом: тверді, рідкі, газоподібні; залежно від фізичного стану, в якому вони перебувають: газоподібні, рідинні, тверді, сумішеві; за ступенем (рівнем) небезпеки і характером впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людини: безпечні і небезпечні відходи (токсичні, біологічні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні, радіоактивні тощо); за їх приналежністю: відходи, що перебувають у власності відповідних суб'єктів, та безхазяйні відходи; за суспільною корисністю; залежно від засобу подальшого поводження тощо. 

Особлива увага в законодавстві приділяється небезпечним відходам, тому що вони самостійно або при вступі в контакт із іншими речовинами можуть заподіяти шкоду навколишньому природному середовищу і здоров'ю людини. Небезпечними є відходи, що мають фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними. Залежно від шкідливості їх властивостей вони поділяються на токсичні, біологічні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні і радіоактивні відходи. 

Токсичними (отрутними) є відходи, які при влученні всередину організму через органи дихання, травлення або через шкіру здатні викликати смерть людини або робити на нього сильний негативний вплив. Питання управління токсичними відходами знайшли відображення у Загальнодержавній програмі поводження з токсичними відходами, затвердженій [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1947-14 Законом України від 14 вересня 2000 року "Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами».] 
Найнебезпечнішими є радіоактивні відходи. Поняття радіоактивних відходів закріплюється в [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/255/95-%D0%B2%D1%80 Законі України "Про поводження з радіоактивними відходами"]. До них належать матеріальні об'єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умови, що використання цих об'єктів та субстанцій не передбачається. В свою чергу такі відходи, залежно від рівня звільнення яких від контролю органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки, підрозділяються на довгоіснуючі і короткоіснуючі. 

[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про відходи"] додатково виділяє групу відходів - відходи як вторинна сировина. До цієї групи належать відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні й/або економічні передумови. 

Найбільш в законодавстві врегульоване питання відносно збирання і переробки металобрухту. Спеціальним нормативним актом у цій галузі є [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/619-14 Закон України "Про металобрухт"], який регулює відносини, що виникають у процесі здійснення операцій з металобрухтом. 

==Вимоги щодо зберігання та видалення відходів==
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page2 ст.33 Закону України "Про відходи"] зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення). 

На кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об'єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об'єктів. 

Видалення відходів здійснюється відповідно до встановлених законодавством вимог екологічної безпеки з обов'язковим забезпеченням можливості утилізації чи захоронення залишкових продуктів за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення. 

Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, в якому визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відходів відповідно до встановлених умов їх зберігання. 

Забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів, у тому числі побутових, у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини. Захоронення відходів у надрах допускається у виняткових випадках за результатами спеціальних досліджень з дотриманням стандартів, норм і правил, передбачених законодавством України. 

==Контроль у сфері поводження з відходами==

Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 ст. 37 Закону України "Про відходи»] контроль у сфері поводження з відходами здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, громадські інспектори з благоустрою населених пунктів. 

Первинний виробничий контроль у сфері поводження з відходами здійснюють у межах своєї компетенції виробники відходів. 

Громадський контроль у сфері поводження з відходами здійснюють громадські інспектори з охорони довкілля відповідно до законодавства. 

==Стимулюючі заходи щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення==

З метою стимулювання заходів щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення суб'єктам господарської діяльності, які впроваджують технології, спрямовані на зменшення обсягів утворення відходів, утилізують відходи в процесі виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюють їх збирання і заготівлю, будівництво підприємств і цехів, а також організують виробництво устаткування для утилізації відходів, беруть пайову участь у фінансуванні заходів щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення, можуть надаватися відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 закону України "Про відходи» (ст.40)]: 
1) пільги щодо оподаткування прибутку від реалізації продукції, виготовленої з використанням відходів; 
2) пріоритетне державне кредитування; 
3) спеціальні державні субсидії на зменшення відсотків за банківські кредити, пов'язані з інвестиціями, що спрямовуються на утилізацію відходів і виготовлення відповідного устаткування; 
4) дотації з Державного бюджету України і місцевих бюджетів для перевезення відходів (вторинної сировини) чи напівфабрикатів, одержаних з цих відходів; 
5) інформація щодо технологічних можливостей утилізації відходів; 
6) дотації з фондів охорони навколишнього природного середовища та інших джерел; 
7) пільги щодо поповнення обігових коштів підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють збирання і заготівлю, оброблення (перероблення) і утилізацію відходів як вторинної сировини, за умови цільового використання цих коштів для придбання та переробки таких відходів. 

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть визначати у межах своїх повноважень додаткові заходи, пов'язані із стимулюванням утилізації відходів та зменшенням обсягів їх утворення. 

==Національна стратегія управління відходами в Україні==
Уряд схвалив [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/820-2017-%D1%80 Національну стратегію управління відходами в Україні до 2030 року.] Стратегія має на меті впровадження системного підходу до поводження з відходами на державному та регіональному рівнях, зменшення обсягів утворення відходів шляхом збільшення обсягу їх переробки та повторного використання. Її реалізація здійснюватиметься трьома етапами: перший - 2017-2018 роки, другий - 2019-2023 роки, третій - 2024-2030 роки. Очікується, що реалізація Стратегії сприятиме впровадженню системи управління відходами на інноваційних засадах; розробленню відповідного законодавства; покращенню стану навколишнього природного середовища, а також санітарного та епідемічного благополуччя населення. Також планується залучення інвестицій у сферу поводження з відходами, а відтак створення сучасної інфраструктури, запровадження новітніх технологій, зменшення обсягів їх захоронення на полігонах тощо. Зокрема, Стратегія передбачає створення до 2030 року 800 нових потужностей із переробки вторинної сировини, утилізації та компостування біовідходів, зменшення загального обсягу захоронення побутових відходів з 95% до 30%, мінімізацію загального обсягу відходів, що захоронюються, з 50% до 35%, а також створення мережі з 50 регіональних полігонів, які відповідатимуть вимогам 31-ої Директиви ЄС. Для забезпечення моніторингу та контролю поводження з відходами буде діяти інформаційна система, яка включатиме відомості про номенклатуру та кількість відходів, що утворюються, перероблюються, утилізуються та видаляються. Також буде обліковано суб'єкти господарювання, що надають такі послуги. 

==Відповідальність за правопорушення у сфері поводження з відходами.==
Згідно із [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 статтею 42 Закону України "Про відходи»] особи, винні в порушенні законодавства про відходи, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність за: 
1) порушення встановленого порядку поводження з відходами, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров'я людини та економічних збитків; 

2) самовільне розміщення чи видалення відходів; 

3) порушення порядку ввезення в Україну, вивезення і транзиту через її територію відходів як вторинної сировини; 

4) невиконання розпоряджень і приписів органів, що здійснюють державний контроль та нагляд за операціями поводження з відходами та за місцями їх видалення; 

5) приховування, перекручення або відмову від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і громадян та їх об'єднань стосовно безпеки утворення відходів та поводження з ними, в тому числі про їх аварійні скиди та відповідні наслідки; 

6) порушення правил ведення первинного обліку та здійснення контролю за операціями поводження з відходами; 

7) порушення строків подання і порядку звітності щодо утворення, використання, знешкодження та видалення відходів; 

8) невиконання вимог щодо поводження з відходами (під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення та захоронення), що призвело до негативних екологічних, санітарно-епідемічних наслідків або завдало матеріальної чи моральної шкоди; 

9) здійснення операцій у сфері поводження з відходами без відповідного дозволу на проведення таких операцій, а також за порушення встановленого порядку подання декларації про відходи або за неподання такої декларації; 

10) порушення встановлених правил і режиму експлуатації установок і виробництв з оброблення та утилізації відходів, а також полігонів для зберігання чи захоронення промислових, побутових та інших відходів (сміттєзвалищ, шламосховищ, золовідвалів тощо); 

11) виробництво продукції з відходів чи з їх використанням без відповідної нормативно-технічної та технологічної документації, погодженої в установленому порядку; 

12) недотримання умов ввезення відходів як вторинної сировини на територію України; 

13) несвоєчасне внесення платежів за розміщення відходів; 

14) порушення вимог безпечного перевезення небезпечних відходів; 

15) порушення встановлених квот на ввезення в Україну відходів як вторинної сировини та строків їх перевезення. 

Законами України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення законодавства про відходи. 

==Вирішення спорів у сфері поводження з відходами==
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 ст. 44 Закону України "Про відходи"] спори, що виникають у сфері поводження з відходами, вирішуються судом у встановленому законодавством порядку. 
Міжнародними договорами України може бути передбачений інший порядок розгляду спорів щодо транскордонного перевезення відходів. 

[[Категорія:Екологічне право]]

Екологічні проблеми зберігання та утилізації відходів в Україні

2018-11-07T09:10:22Z

Mariana.fedorak:

== Нормативна база ==
#[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про відходи»]
#[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2189-19 Закон України "Про житлово-комунальні послуги"]
#[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1947-14 Закон України "Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами"]
#[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/255/95-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про поводження з радіоактивними відходами"]
#[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/619-14 Закон України "Про металобрухт" ]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-1015Кодекс України про адміністративні правопорушення]
#[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/820-2017-%D1%80 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2017р. № 820-р. «Про схвалення Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року»]
#[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0602874-17 Постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про затвердження Процедури встановлення тарифу на послуги з захоронення побутових відходів»]

==Поняття та класифікація відходів в Україні==
Згідно із [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Законом України "Про відходи"], відходи - це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. 

Необхідність здійснення класифікації передбачається [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Законом України "Про відходи" (ст. 6).], який встановлює вимоги до класифікації відходів та їх паспортизації У нормативно-правових актах розрізняють такі види відходів: за сферою їх утворення: відходи виробництва, споживання та побутові відходи; за агрегатним станом: тверді, рідкі, газоподібні; залежно від фізичного стану, в якому вони перебувають: газоподібні, рідинні, тверді, сумішеві; за ступенем (рівнем) небезпеки і характером впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людини: безпечні і небезпечні відходи (токсичні, біологічні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні, радіоактивні тощо); за їх приналежністю: відходи, що перебувають у власності відповідних суб'єктів, та безхазяйні відходи; за суспільною корисністю; залежно від засобу подальшого поводження тощо. 

Особлива увага в законодавстві приділяється небезпечним відходам, тому що вони самостійно або при вступі в контакт із іншими речовинами можуть заподіяти шкоду навколишньому природному середовищу і здоров'ю людини. Небезпечними є відходи, що мають фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними. Залежно від шкідливості їх властивостей вони поділяються на токсичні, біологічні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні і радіоактивні відходи. 

Токсичними (отрутними) є відходи, які при влученні всередину організму через органи дихання, травлення або через шкіру здатні викликати смерть людини або робити на нього сильний негативний вплив. Питання управління токсичними відходами знайшли відображення у Загальнодержавній програмі поводження з токсичними відходами, затвердженій [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1947-14 Законом України від 14 вересня 2000 року "Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами».] 
Найнебезпечнішими є радіоактивні відходи. Поняття радіоактивних відходів закріплюється в [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/255/95-%D0%B2%D1%80 Законі України "Про поводження з радіоактивними відходами"]. До них належать матеріальні об'єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умови, що використання цих об'єктів та субстанцій не передбачається. В свою чергу такі відходи, залежно від рівня звільнення яких від контролю органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки, підрозділяються на довгоіснуючі і короткоіснуючі. 

[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про відходи"] додатково виділяє групу відходів - відходи як вторинна сировина. До цієї групи належать відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні й/або економічні передумови. 

Найбільш в законодавстві врегульоване питання відносно збирання і переробки металобрухту. Спеціальним нормативним актом у цій галузі є [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/619-14 Закон України "Про металобрухт"], який регулює відносини, що виникають у процесі здійснення операцій з металобрухтом. 

==Вимоги щодо зберігання та видалення відходів==
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page2 ст.33 Закону України "Про відходи"] зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення). 

На кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об'єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об'єктів. 

Видалення відходів здійснюється відповідно до встановлених законодавством вимог екологічної безпеки з обов'язковим забезпеченням можливості утилізації чи захоронення залишкових продуктів за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення. 

Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, в якому визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відходів відповідно до встановлених умов їх зберігання. 

Забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів, у тому числі побутових, у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини. Захоронення відходів у надрах допускається у виняткових випадках за результатами спеціальних досліджень з дотриманням стандартів, норм і правил, передбачених законодавством України. 

==Контроль у сфері поводження з відходами==

Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 ст. 37 Закону України "Про відходи»] контроль у сфері поводження з відходами здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, громадські інспектори з благоустрою населених пунктів. 

Первинний виробничий контроль у сфері поводження з відходами здійснюють у межах своєї компетенції виробники відходів. 

Громадський контроль у сфері поводження з відходами здійснюють громадські інспектори з охорони довкілля відповідно до законодавства. 

==Стимулюючі заходи щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення==

З метою стимулювання заходів щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення суб'єктам господарської діяльності, які впроваджують технології, спрямовані на зменшення обсягів утворення відходів, утилізують відходи в процесі виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюють їх збирання і заготівлю, будівництво підприємств і цехів, а також організують виробництво устаткування для утилізації відходів, беруть пайову участь у фінансуванні заходів щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення, можуть надаватися відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 закону України "Про відходи» (ст.40)]: 
1) пільги щодо оподаткування прибутку від реалізації продукції, виготовленої з використанням відходів; 
2) пріоритетне державне кредитування; 
3) спеціальні державні субсидії на зменшення відсотків за банківські кредити, пов'язані з інвестиціями, що спрямовуються на утилізацію відходів і виготовлення відповідного устаткування; 
4) дотації з Державного бюджету України і місцевих бюджетів для перевезення відходів (вторинної сировини) чи напівфабрикатів, одержаних з цих відходів; 
5) інформація щодо технологічних можливостей утилізації відходів; 
6) дотації з фондів охорони навколишнього природного середовища та інших джерел; 
7) пільги щодо поповнення обігових коштів підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють збирання і заготівлю, оброблення (перероблення) і утилізацію відходів як вторинної сировини, за умови цільового використання цих коштів для придбання та переробки таких відходів. 

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть визначати у межах своїх повноважень додаткові заходи, пов'язані із стимулюванням утилізації відходів та зменшенням обсягів їх утворення. 

==Національна стратегія управління відходами в Україні==
Уряд схвалив [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/820-2017-%D1%80 Національну стратегію управління відходами в Україні до 2030 року.] Стратегія має на меті впровадження системного підходу до поводження з відходами на державному та регіональному рівнях, зменшення обсягів утворення відходів шляхом збільшення обсягу їх переробки та повторного використання. Її реалізація здійснюватиметься трьома етапами: перший - 2017-2018 роки, другий - 2019-2023 роки, третій - 2024-2030 роки. Очікується, що реалізація Стратегії сприятиме впровадженню системи управління відходами на інноваційних засадах; розробленню відповідного законодавства; покращенню стану навколишнього природного середовища, а також санітарного та епідемічного благополуччя населення. Також планується залучення інвестицій у сферу поводження з відходами, а відтак створення сучасної інфраструктури, запровадження новітніх технологій, зменшення обсягів їх захоронення на полігонах тощо. Зокрема, Стратегія передбачає створення до 2030 року 800 нових потужностей із переробки вторинної сировини, утилізації та компостування біовідходів, зменшення загального обсягу захоронення побутових відходів з 95% до 30%, мінімізацію загального обсягу відходів, що захоронюються, з 50% до 35%, а також створення мережі з 50 регіональних полігонів, які відповідатимуть вимогам 31-ої Директиви ЄС. Для забезпечення моніторингу та контролю поводження з відходами буде діяти інформаційна система, яка включатиме відомості про номенклатуру та кількість відходів, що утворюються, перероблюються, утилізуються та видаляються. Також буде обліковано суб'єкти господарювання, що надають такі послуги. 

==Відповідальність за правопорушення у сфері поводження з відходами.==
Згідно із [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 статтею 42 Закону України "Про відходи»] особи, винні в порушенні законодавства про відходи, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність за: 
1) порушення встановленого порядку поводження з відходами, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров'я людини та економічних збитків; 

2) самовільне розміщення чи видалення відходів; 

3) порушення порядку ввезення в Україну, вивезення і транзиту через її територію відходів як вторинної сировини; 

4) невиконання розпоряджень і приписів органів, що здійснюють державний контроль та нагляд за операціями поводження з відходами та за місцями їх видалення; 

5) приховування, перекручення або відмову від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і громадян та їх об'єднань стосовно безпеки утворення відходів та поводження з ними, в тому числі про їх аварійні скиди та відповідні наслідки; 

6) порушення правил ведення первинного обліку та здійснення контролю за операціями поводження з відходами; 

7) порушення строків подання і порядку звітності щодо утворення, використання, знешкодження та видалення відходів; 

8) невиконання вимог щодо поводження з відходами (під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення та захоронення), що призвело до негативних екологічних, санітарно-епідемічних наслідків або завдало матеріальної чи моральної шкоди; 

9) здійснення операцій у сфері поводження з відходами без відповідного дозволу на проведення таких операцій, а також за порушення встановленого порядку подання декларації про відходи або за неподання такої декларації; 

10) порушення встановлених правил і режиму експлуатації установок і виробництв з оброблення та утилізації відходів, а також полігонів для зберігання чи захоронення промислових, побутових та інших відходів (сміттєзвалищ, шламосховищ, золовідвалів тощо); 

11) виробництво продукції з відходів чи з їх використанням без відповідної нормативно-технічної та технологічної документації, погодженої в установленому порядку; 

12) недотримання умов ввезення відходів як вторинної сировини на територію України; 

13) несвоєчасне внесення платежів за розміщення відходів; 

14) порушення вимог безпечного перевезення небезпечних відходів; 

15) порушення встановлених квот на ввезення в Україну відходів як вторинної сировини та строків їх перевезення. 

Законами України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення законодавства про відходи. 

==Вирішення спорів у сфері поводження з відходами==
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 ст. 44 Закону України "Про відходи"] спори, що виникають у сфері поводження з відходами, вирішуються судом у встановленому законодавством порядку. 
Міжнародними договорами України може бути передбачений інший порядок розгляду спорів щодо транскордонного перевезення відходів. 

[[Категорія:Екологічне право]]

Екологічні проблеми зберігання та утилізації відходів в Україні

2018-11-07T09:09:11Z

Mariana.fedorak:

== Нормативна база ==
#[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про відходи»]
#[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2189-19 Закон України "Про житлово-комунальні послуги"]
#[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1947-14 Закон України "Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами"]
#[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/255/95-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про поводження з радіоактивними відходами"]
#[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/619-14 Закон України "Про металобрухт" ]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
#[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/820-2017-%D1%80 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2017р. № 820-р. «Про схвалення Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року»]
#[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0602874-17 Постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про затвердження Процедури встановлення тарифу на послуги з захоронення побутових відходів»]

==Поняття та класифікація відходів в Україні==
Згідно із [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Законом України "Про відходи"], відходи - це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. 

Необхідність здійснення класифікації передбачається [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Законом України "Про відходи" (ст. 6).], який встановлює вимоги до класифікації відходів та їх паспортизації У нормативно-правових актах розрізняють такі види відходів: за сферою їх утворення: відходи виробництва, споживання та побутові відходи; за агрегатним станом: тверді, рідкі, газоподібні; залежно від фізичного стану, в якому вони перебувають: газоподібні, рідинні, тверді, сумішеві; за ступенем (рівнем) небезпеки і характером впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людини: безпечні і небезпечні відходи (токсичні, біологічні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні, радіоактивні тощо); за їх приналежністю: відходи, що перебувають у власності відповідних суб'єктів, та безхазяйні відходи; за суспільною корисністю; залежно від засобу подальшого поводження тощо. 

Особлива увага в законодавстві приділяється небезпечним відходам, тому що вони самостійно або при вступі в контакт із іншими речовинами можуть заподіяти шкоду навколишньому природному середовищу і здоров'ю людини. Небезпечними є відходи, що мають фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними. Залежно від шкідливості їх властивостей вони поділяються на токсичні, біологічні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні і радіоактивні відходи. 

Токсичними (отрутними) є відходи, які при влученні всередину організму через органи дихання, травлення або через шкіру здатні викликати смерть людини або робити на нього сильний негативний вплив. Питання управління токсичними відходами знайшли відображення у Загальнодержавній програмі поводження з токсичними відходами, затвердженій [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1947-14 Законом України від 14 вересня 2000 року "Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами».] 
Найнебезпечнішими є радіоактивні відходи. Поняття радіоактивних відходів закріплюється в [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/255/95-%D0%B2%D1%80 Законі України "Про поводження з радіоактивними відходами"]. До них належать матеріальні об'єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умови, що використання цих об'єктів та субстанцій не передбачається. В свою чергу такі відходи, залежно від рівня звільнення яких від контролю органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки, підрозділяються на довгоіснуючі і короткоіснуючі. 

[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про відходи"] додатково виділяє групу відходів - відходи як вторинна сировина. До цієї групи належать відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні й/або економічні передумови. 

Найбільш в законодавстві врегульоване питання відносно збирання і переробки металобрухту. Спеціальним нормативним актом у цій галузі є [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/619-14 Закон України "Про металобрухт"], який регулює відносини, що виникають у процесі здійснення операцій з металобрухтом. 

==Вимоги щодо зберігання та видалення відходів==
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page2 ст.33 Закону України "Про відходи"] зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення). 

На кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об'єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об'єктів. 

Видалення відходів здійснюється відповідно до встановлених законодавством вимог екологічної безпеки з обов'язковим забезпеченням можливості утилізації чи захоронення залишкових продуктів за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення. 

Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, в якому визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відходів відповідно до встановлених умов їх зберігання. 

Забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів, у тому числі побутових, у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини. Захоронення відходів у надрах допускається у виняткових випадках за результатами спеціальних досліджень з дотриманням стандартів, норм і правил, передбачених законодавством України. 

==Контроль у сфері поводження з відходами==

Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 ст. 37 Закону України "Про відходи»] контроль у сфері поводження з відходами здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, громадські інспектори з благоустрою населених пунктів. 

Первинний виробничий контроль у сфері поводження з відходами здійснюють у межах своєї компетенції виробники відходів. 

Громадський контроль у сфері поводження з відходами здійснюють громадські інспектори з охорони довкілля відповідно до законодавства. 

==Стимулюючі заходи щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення==

З метою стимулювання заходів щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення суб'єктам господарської діяльності, які впроваджують технології, спрямовані на зменшення обсягів утворення відходів, утилізують відходи в процесі виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюють їх збирання і заготівлю, будівництво підприємств і цехів, а також організують виробництво устаткування для утилізації відходів, беруть пайову участь у фінансуванні заходів щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення, можуть надаватися відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 закону України "Про відходи» (ст.40)]: 
1) пільги щодо оподаткування прибутку від реалізації продукції, виготовленої з використанням відходів; 
2) пріоритетне державне кредитування; 
3) спеціальні державні субсидії на зменшення відсотків за банківські кредити, пов'язані з інвестиціями, що спрямовуються на утилізацію відходів і виготовлення відповідного устаткування; 
4) дотації з Державного бюджету України і місцевих бюджетів для перевезення відходів (вторинної сировини) чи напівфабрикатів, одержаних з цих відходів; 
5) інформація щодо технологічних можливостей утилізації відходів; 
6) дотації з фондів охорони навколишнього природного середовища та інших джерел; 
7) пільги щодо поповнення обігових коштів підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють збирання і заготівлю, оброблення (перероблення) і утилізацію відходів як вторинної сировини, за умови цільового використання цих коштів для придбання та переробки таких відходів. 

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть визначати у межах своїх повноважень додаткові заходи, пов'язані із стимулюванням утилізації відходів та зменшенням обсягів їх утворення. 

==Національна стратегія управління відходами в Україні==
Уряд схвалив [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/820-2017-%D1%80 Національну стратегію управління відходами в Україні до 2030 року.] Стратегія має на меті впровадження системного підходу до поводження з відходами на державному та регіональному рівнях, зменшення обсягів утворення відходів шляхом збільшення обсягу їх переробки та повторного використання. Її реалізація здійснюватиметься трьома етапами: перший - 2017-2018 роки, другий - 2019-2023 роки, третій - 2024-2030 роки. Очікується, що реалізація Стратегії сприятиме впровадженню системи управління відходами на інноваційних засадах; розробленню відповідного законодавства; покращенню стану навколишнього природного середовища, а також санітарного та епідемічного благополуччя населення. Також планується залучення інвестицій у сферу поводження з відходами, а відтак створення сучасної інфраструктури, запровадження новітніх технологій, зменшення обсягів їх захоронення на полігонах тощо. Зокрема, Стратегія передбачає створення до 2030 року 800 нових потужностей із переробки вторинної сировини, утилізації та компостування біовідходів, зменшення загального обсягу захоронення побутових відходів з 95% до 30%, мінімізацію загального обсягу відходів, що захоронюються, з 50% до 35%, а також створення мережі з 50 регіональних полігонів, які відповідатимуть вимогам 31-ої Директиви ЄС. Для забезпечення моніторингу та контролю поводження з відходами буде діяти інформаційна система, яка включатиме відомості про номенклатуру та кількість відходів, що утворюються, перероблюються, утилізуються та видаляються. Також буде обліковано суб'єкти господарювання, що надають такі послуги. 

==Відповідальність за правопорушення у сфері поводження з відходами.==
Згідно із [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 статтею 42 Закону України "Про відходи»] особи, винні в порушенні законодавства про відходи, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність за: 
1) порушення встановленого порядку поводження з відходами, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров'я людини та економічних збитків; 

2) самовільне розміщення чи видалення відходів; 

3) порушення порядку ввезення в Україну, вивезення і транзиту через її територію відходів як вторинної сировини; 

4) невиконання розпоряджень і приписів органів, що здійснюють державний контроль та нагляд за операціями поводження з відходами та за місцями їх видалення; 

5) приховування, перекручення або відмову від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і громадян та їх об'єднань стосовно безпеки утворення відходів та поводження з ними, в тому числі про їх аварійні скиди та відповідні наслідки; 

6) порушення правил ведення первинного обліку та здійснення контролю за операціями поводження з відходами; 

7) порушення строків подання і порядку звітності щодо утворення, використання, знешкодження та видалення відходів; 

8) невиконання вимог щодо поводження з відходами (під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення та захоронення), що призвело до негативних екологічних, санітарно-епідемічних наслідків або завдало матеріальної чи моральної шкоди; 

9) здійснення операцій у сфері поводження з відходами без відповідного дозволу на проведення таких операцій, а також за порушення встановленого порядку подання декларації про відходи або за неподання такої декларації; 

10) порушення встановлених правил і режиму експлуатації установок і виробництв з оброблення та утилізації відходів, а також полігонів для зберігання чи захоронення промислових, побутових та інших відходів (сміттєзвалищ, шламосховищ, золовідвалів тощо); 

11) виробництво продукції з відходів чи з їх використанням без відповідної нормативно-технічної та технологічної документації, погодженої в установленому порядку; 

12) недотримання умов ввезення відходів як вторинної сировини на територію України; 

13) несвоєчасне внесення платежів за розміщення відходів; 

14) порушення вимог безпечного перевезення небезпечних відходів; 

15) порушення встановлених квот на ввезення в Україну відходів як вторинної сировини та строків їх перевезення. 

Законами України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення законодавства про відходи. 

==Вирішення спорів у сфері поводження з відходами==
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 ст. 44 Закону України "Про відходи"] спори, що виникають у сфері поводження з відходами, вирішуються судом у встановленому законодавством порядку. 
Міжнародними договорами України може бути передбачений інший порядок розгляду спорів щодо транскордонного перевезення відходів. 

[[Категорія:Екологічне право]]

Екологічні проблеми зберігання та утилізації відходів в Україні

2018-11-07T09:07:45Z

Mariana.fedorak:

== Нормативна база ==
#[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про відходи»]
#[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2189-19 Закон України "Про житлово-комунальні послуги"]
#[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1947-14 Закон України "Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами"]
#[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/255/95-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про поводження з радіоактивними відходами"]
#[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/619-14 Закон України "Про металобрухт" ]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-1015 Кодекс України про адміністративні правопорушення]
#[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/820-2017-%D1%80 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 08 листопада 2017р. № 820-р. «Про схвалення Національної стратегії управління відходами в Україні до 2030 року»]
#[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0602874-17 Постанова Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг «Про затвердження Процедури встановлення тарифу на послуги з захоронення побутових відходів»]

==Поняття та класифікація відходів в Україні==
Згідно із [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Законом України "Про відходи"], відходи - це будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворилися у процесі виробництва чи споживання, а також товари (продукція), що повністю або частково втратили свої споживчі властивості і не мають подальшого використання за місцем їх утворення чи виявлення і від яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися шляхом утилізації чи видалення. 

Необхідність здійснення класифікації передбачається [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Законом України "Про відходи" (ст. 6).], який встановлює вимоги до класифікації відходів та їх паспортизації У нормативно-правових актах розрізняють такі види відходів: за сферою їх утворення: відходи виробництва, споживання та побутові відходи; за агрегатним станом: тверді, рідкі, газоподібні; залежно від фізичного стану, в якому вони перебувають: газоподібні, рідинні, тверді, сумішеві; за ступенем (рівнем) небезпеки і характером впливу на навколишнє природне середовище і здоров'я людини: безпечні і небезпечні відходи (токсичні, біологічні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні, радіоактивні тощо); за їх приналежністю: відходи, що перебувають у власності відповідних суб'єктів, та безхазяйні відходи; за суспільною корисністю; залежно від засобу подальшого поводження тощо. 

Особлива увага в законодавстві приділяється небезпечним відходам, тому що вони самостійно або при вступі в контакт із іншими речовинами можуть заподіяти шкоду навколишньому природному середовищу і здоров'ю людини. Небезпечними є відходи, що мають фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними. Залежно від шкідливості їх властивостей вони поділяються на токсичні, біологічні, вибухонебезпечні, вогненебезпечні і радіоактивні відходи. 

Токсичними (отрутними) є відходи, які при влученні всередину організму через органи дихання, травлення або через шкіру здатні викликати смерть людини або робити на нього сильний негативний вплив. Питання управління токсичними відходами знайшли відображення у Загальнодержавній програмі поводження з токсичними відходами, затвердженій [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1947-14 Законом України від 14 вересня 2000 року "Про Загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами».] 
Найнебезпечнішими є радіоактивні відходи. Поняття радіоактивних відходів закріплюється в [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/255/95-%D0%B2%D1%80 Законі України "Про поводження з радіоактивними відходами"]. До них належать матеріальні об'єкти та субстанції, активність радіонуклідів або радіоактивне забруднення яких перевищує межі, встановлені діючими нормами, за умови, що використання цих об'єктів та субстанцій не передбачається. В свою чергу такі відходи, залежно від рівня звільнення яких від контролю органу державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки, підрозділяються на довгоіснуючі і короткоіснуючі. 

[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про відходи"] додатково виділяє групу відходів - відходи як вторинна сировина. До цієї групи належать відходи, для утилізації та переробки яких в Україні існують відповідні технології та виробничо-технологічні й/або економічні передумови. 

Найбільш в законодавстві врегульоване питання відносно збирання і переробки металобрухту. Спеціальним нормативним актом у цій галузі є [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/619-14 Закон України "Про металобрухт"], який регулює відносини, що виникають у процесі здійснення операцій з металобрухтом. 

==Вимоги щодо зберігання та видалення відходів==
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page2 ст.33 Закону України "Про відходи"] зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення). 

На кожне місце чи об'єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об'єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об'єктів. 

Видалення відходів здійснюється відповідно до встановлених законодавством вимог екологічної безпеки з обов'язковим забезпеченням можливості утилізації чи захоронення залишкових продуктів за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення. 

Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, в якому визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відходів відповідно до встановлених умов їх зберігання. 

Забороняється несанкціоноване скидання і розміщення відходів, у тому числі побутових, у підземних горизонтах, на території міст та інших населених пунктів, на територіях природно-заповідного фонду, на землях природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, в межах водоохоронних зон та зон санітарної охорони водних об'єктів, в інших місцях, що може створювати небезпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людини. Захоронення відходів у надрах допускається у виняткових випадках за результатами спеціальних досліджень з дотриманням стандартів, норм і правил, передбачених законодавством України. 

==Контроль у сфері поводження з відходами==

Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 ст. 37 Закону України "Про відходи»] контроль у сфері поводження з відходами здійснюють центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, громадські інспектори з благоустрою населених пунктів. 

Первинний виробничий контроль у сфері поводження з відходами здійснюють у межах своєї компетенції виробники відходів. 

Громадський контроль у сфері поводження з відходами здійснюють громадські інспектори з охорони довкілля відповідно до законодавства. 

==Стимулюючі заходи щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення==

З метою стимулювання заходів щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення суб'єктам господарської діяльності, які впроваджують технології, спрямовані на зменшення обсягів утворення відходів, утилізують відходи в процесі виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), здійснюють їх збирання і заготівлю, будівництво підприємств і цехів, а також організують виробництво устаткування для утилізації відходів, беруть пайову участь у фінансуванні заходів щодо утилізації відходів та зменшення обсягів їх утворення, можуть надаватися відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 закону України "Про відходи» (ст.40)]: 
1) пільги щодо оподаткування прибутку від реалізації продукції, виготовленої з використанням відходів; 
2) пріоритетне державне кредитування; 
3) спеціальні державні субсидії на зменшення відсотків за банківські кредити, пов'язані з інвестиціями, що спрямовуються на утилізацію відходів і виготовлення відповідного устаткування; 
4) дотації з Державного бюджету України і місцевих бюджетів для перевезення відходів (вторинної сировини) чи напівфабрикатів, одержаних з цих відходів; 
5) інформація щодо технологічних можливостей утилізації відходів; 
6) дотації з фондів охорони навколишнього природного середовища та інших джерел; 
7) пільги щодо поповнення обігових коштів підприємств, установ та організацій - суб'єктів господарської діяльності, що здійснюють збирання і заготівлю, оброблення (перероблення) і утилізацію відходів як вторинної сировини, за умови цільового використання цих коштів для придбання та переробки таких відходів. 

Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть визначати у межах своїх повноважень додаткові заходи, пов'язані із стимулюванням утилізації відходів та зменшенням обсягів їх утворення. 

==Національна стратегія управління відходами в Україні==
Уряд схвалив [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/820-2017-%D1%80 Національну стратегію управління відходами в Україні до 2030 року.] Стратегія має на меті впровадження системного підходу до поводження з відходами на державному та регіональному рівнях, зменшення обсягів утворення відходів шляхом збільшення обсягу їх переробки та повторного використання. Її реалізація здійснюватиметься трьома етапами: перший - 2017-2018 роки, другий - 2019-2023 роки, третій - 2024-2030 роки. Очікується, що реалізація Стратегії сприятиме впровадженню системи управління відходами на інноваційних засадах; розробленню відповідного законодавства; покращенню стану навколишнього природного середовища, а також санітарного та епідемічного благополуччя населення. Також планується залучення інвестицій у сферу поводження з відходами, а відтак створення сучасної інфраструктури, запровадження новітніх технологій, зменшення обсягів їх захоронення на полігонах тощо. Зокрема, Стратегія передбачає створення до 2030 року 800 нових потужностей із переробки вторинної сировини, утилізації та компостування біовідходів, зменшення загального обсягу захоронення побутових відходів з 95% до 30%, мінімізацію загального обсягу відходів, що захоронюються, з 50% до 35%, а також створення мережі з 50 регіональних полігонів, які відповідатимуть вимогам 31-ої Директиви ЄС. Для забезпечення моніторингу та контролю поводження з відходами буде діяти інформаційна система, яка включатиме відомості про номенклатуру та кількість відходів, що утворюються, перероблюються, утилізуються та видаляються. Також буде обліковано суб'єкти господарювання, що надають такі послуги. 

==Відповідальність за правопорушення у сфері поводження з відходами.==
Згідно із [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 статтею 42 Закону України "Про відходи»] особи, винні в порушенні законодавства про відходи, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільну чи кримінальну відповідальність за: 
1) порушення встановленого порядку поводження з відходами, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров'я людини та економічних збитків; 

2) самовільне розміщення чи видалення відходів; 

3) порушення порядку ввезення в Україну, вивезення і транзиту через її територію відходів як вторинної сировини; 

4) невиконання розпоряджень і приписів органів, що здійснюють державний контроль та нагляд за операціями поводження з відходами та за місцями їх видалення; 

5) приховування, перекручення або відмову від надання повної та достовірної інформації за запитами посадових осіб і громадян та їх об'єднань стосовно безпеки утворення відходів та поводження з ними, в тому числі про їх аварійні скиди та відповідні наслідки; 

6) порушення правил ведення первинного обліку та здійснення контролю за операціями поводження з відходами; 

7) порушення строків подання і порядку звітності щодо утворення, використання, знешкодження та видалення відходів; 

8) невиконання вимог щодо поводження з відходами (під час їх збирання, перевезення, зберігання, оброблення, утилізації, знешкодження, видалення та захоронення), що призвело до негативних екологічних, санітарно-епідемічних наслідків або завдало матеріальної чи моральної шкоди; 

9) здійснення операцій у сфері поводження з відходами без відповідного дозволу на проведення таких операцій, а також за порушення встановленого порядку подання декларації про відходи або за неподання такої декларації; 

10) порушення встановлених правил і режиму експлуатації установок і виробництв з оброблення та утилізації відходів, а також полігонів для зберігання чи захоронення промислових, побутових та інших відходів (сміттєзвалищ, шламосховищ, золовідвалів тощо); 

11) виробництво продукції з відходів чи з їх використанням без відповідної нормативно-технічної та технологічної документації, погодженої в установленому порядку; 

12) недотримання умов ввезення відходів як вторинної сировини на територію України; 

13) несвоєчасне внесення платежів за розміщення відходів; 

14) порушення вимог безпечного перевезення небезпечних відходів; 

15) порушення встановлених квот на ввезення в Україну відходів як вторинної сировини та строків їх перевезення. 

Законами України може бути встановлено відповідальність і за інші правопорушення законодавства про відходи. 

==Вирішення спорів у сфері поводження з відходами==
Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/187/98-%D0%B2%D1%80/page3 ст. 44 Закону України "Про відходи"] спори, що виникають у сфері поводження з відходами, вирішуються судом у встановленому законодавством порядку. 
Міжнародними договорами України може бути передбачений інший порядок розгляду спорів щодо транскордонного перевезення відходів. 

[[Категорія:Екологічне право]]

Визнання правочину недійсним та наслідки його недійсності

2018-11-07T08:58:56Z

Mariana.fedorak:

== Нормативна база ==

* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України «Про захист прав споживачів»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/161-14 Закон України «Про оренду землі»]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011600-13 Постанова Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0009700-09 Постанова Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними»]
== Правочин та його види ==

Правочин - дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Правочин є недійсним якщо:
# його недійсність прямо встановлена законом;
# він визнаний таким в судовому порядку.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину наведені в статті 203 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України]:

# зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
# особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
# волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
# правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;
# правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
# правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Порушення цих вимог тягне за собою недійсність вчиненого правочину!

=== Правочини, недійсність яких встановлена законом ===

За ступенем недійсності правочини поділяються на нікчемні та оспорювані. Нікчемні – абсолютно недійсні правочини за законом. Оспорювані – такі, що можуть бути недійсними лише за певних умов.

==== Нікчемні правочини ====

Нікчемними за законом вважаються правочини що вчинені:

# без додержання обов’язкової письмової форми (для яких встановлена законом виключно письмова форма). [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 Стаття 208 Цивільного кодексу України];
# без додержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 Стаття 220 Цивільного кодексу України];
# малолітньою особою за межами своєї цивільної дієздатності. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 Стаття 221 Цивільного кодексу України];
# особою, цивільна дієздатність якої обмежена за межами її цивільної дієздатності. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 Стаття 223 Цивільного кодексу України];
# без дозволу органів опіки та піклування. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 Стаття 224 Цивільного кодексу України];
# якщо своєю суттю порушують публічний порядок. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 Стаття 228 Цивільного кодексу України].

Рішення суду щодо недійсності цих правочинів '''не вимагається'''. Слід зазначити, що деякі правочини (або їх частини) можуть бути визнані дійсними в судовому порядку. Це виключення стосується правочинів що вчинені ''без додержання обов’язкової письмової форми'', якщо буде доведено, що сторони виконали свої зобов’язання або настали бажані наслідки, та правочинів що вчинені ''без дозволу органів опіки та піклування'', якщо буде доведено, що правочин відповідає інтересам особи, над якою встановлена опіка.

==== Оспорювані правочини ====

Оспорюваними є правочини:

# що вчинені неповнолітньою особою за межами своєї цивільної дієздатності. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 Стаття 222 Цивільного кодексу України];
# що вчинені фізичною особою, що обмежена у дієздатності, без згоди піклувальник. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 Стаття 223 Цивільного кодексу України];
# що вчинені під впливом помилок. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 Стаття 229 Цивільного кодексу України];
# що вчинені під впливом тяжкої обставини. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 Стаття 233 Цивільного кодексу України];
# фіктивні. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 Стаття 234 Цивільного кодексу України];
# удавані. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 Стаття 235 Цивільного кодексу України].

Ці правочини '''не є недійсними за правилом''', але допускається можливість визнання їх такими в судовому порядку на вимогу однієї зі сторін або заінтересованих осіб.

== Судовий порядок ==
Для визнання правочинів (або їх частин) дійсними або недійсними кожна особа може звернутися до суду. 
Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. 
Відповідно [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України] суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. 
Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. 
Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. 
Згідно [[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 зі статтею 217 Цивільного кодексу України] правочин не може бути визнаний недійсним у цілому, якщо закону не відповідають лише його окремі частини й обставини справи свідчать про те, що він був би вчинений і без включення недійсної частини. У цьому разі відповідно до статті [[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 217 Цивільного кодексу України] суд може визнати недійсною частину правочину, з'ясувавши думку сторін правочину. Якщо у недійсній частині правочин був виконаний однією зі сторін, суд визначає наслідки його недійсності залежно від підстав, з яких він визнаний недійсним. 
Позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна та застосування наслідків недійсності пред'являються відповідно до частини першої [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page статті 30 Цивільно-процесуального кодексу України] за місцезнаходженням майна або основної його частини. Кваліфікація об'єктів як нерухомого майна здійснюється відповідно [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page4 до статей 181, 190 та 191 Цивільного кодексу України] при цьому за місцезнаходженням нерухомого майна повинні пред'являтися також позови про визнання недійсними правочинів щодо нерухомого майна, яке буде створено в майбутньому (щодо інвестиційних договорів про будівництво нерухомого майна, договорів про участь у фонді фінансування будівництва тощо). 
До окремих видів вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними, встановлено спеціальну позовну давність [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 (частини третя, четверта статті 258 Цивільного кодексу України).] 
Перебіг позовної давності щодо вимог про визнання правочинів недійсними обчислюється не з моменту вчинення правочину, а відповідно [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 до частини першої статті 261 Цивільного кодексу України] - від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Цивільним кодексом України встановлено винятки з цього правила щодо окремих вимог, пов'язаних з визнанням правочинів недійсними [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 (частини друга, третя статті 261 Цивільного кодексу України)]. 
Відповідно [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page21 до пункту 7 Прикінцевих та перехідних положень] Цивільного кодексу України до позовів про визнання заперечуваного правочину недійсним і про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину, право на пред'явлення якого виникло до 1 січня 2004 року, застосовується позовна давність, встановлена для відповідних позовів законодавством, що діяло раніше. 

== Вартість ==
У справах про визнання правочину недійсним без застосування наслідків недійсності судовий збір сплачується як із немайнового спору. У справах про застосування наслідків недійсного (нікчемного) правочину судовий збір сплачується залежно від вартості відшукуваного майна, щодо якого заявляються вимоги. У справах про визнання правочину недійсним із застосуванням наслідків недійсності судовий збір сплачується відповідно [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page6 до пункту 10 частини першої статті 176] Цивільноuj процесуального кодексу за загальною сумою всіх вимог. 
Відповідно до Закону України [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 «Про судовий збір»] вартість подання позову залежить від ціни позову та типу оспорюваного правочину і становить не менше 0,2 мінімальної заробітної плати. Особи, які зазначені в[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 статті 5 Закону України «Про судовий збір»] звільняються від сплати такого збору. 

== Момент недійсності правочину ==
Оспорюваний або будь – який інший правочин, що визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов'язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється. 
Відповідно [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 до частини першої статті 215] Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені статтею 203 Цивільного кодексу України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. 
Зокрема, не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Згідно із статтями [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 210] та [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page11 640] Цивільного кодексу України не є вчиненим також правочин у разі нездійснення його державної реєстрації, якщо правочин підлягає такій реєстрації.

== Наслідки недійсності правочину ==
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення — відшкодувати вартість того, що одержано. Якщо у зв'язку із вчиненням недійсного правочину другій стороні або третій особі завдано збитків та моральної шкоди, вони підлягають відшкодуванню винною стороною. 
Недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 стаття 217 Цивільного кодексу України]). 
Важливо знати! Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. 

'''''Правові наслідки недодержання вимоги щодо письмової форми правочину''''' 
Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. 
Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків. 
Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним. 

'''''Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину''''' 
У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення одностороннього правочину такий правочин є нікчемним. 
Суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідав справжній волі особи, яка його вчинила, а нотаріальному посвідченню правочину перешкоджала обставина, яка не залежала від її волі. 

'''''Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору''''' 
У разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. 
Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається. 

'''''Правові наслідки вчинення правочину малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності''''' 
Правочин, який вчинено малолітньою особою за межами її цивільної дієздатності, може бути згодом схвалений її батьками (усиновлювачами) або одним з них, з ким вона проживає, або опікуном. 
Правочин вважається схваленим, якщо ці особи, дізнавшись про його вчинення, протягом одного місяця не заявили претензії другій стороні. 
У разі відсутності схвалення правочину він є нікчемним. 
На вимогу заінтересованої особи суд може визнати такий правочин дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь малолітньої особи. 
Якщо правочин з малолітньою особою вчинила фізична особа з повною цивільною дієздатністю, то вона зобов'язана повернути особам, вказаним у частині першій [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 статті 221 Цивільного кодексу України], все те, що вона одержала за таким правочином від малолітньої особи. 
Дієздатна сторона зобов'язана також відшкодувати збитки, завдані укладенням недійсного правочину, якщо у момент вчинення правочину вона знала або могла знати про вік другої сторони. Батьки (усиновлювачі) або опікун малолітньої особи зобов'язані повернути дієздатній стороні все одержане нею за цим правочином у натурі, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування.
Якщо обома сторонами правочину є малолітні особи, то кожна з них зобов'язана повернути другій стороні все, що одержала за цим правочином, у натурі. У разі неможливості повернення майна відшкодування його вартості провадиться батьками (усиновлювачами) або опікуном, якщо буде встановлено, що вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла їхня винна поведінка. 
У разі вчинення неповнолітньою особою правочину з малолітньою особою настають наслідки, встановлені частиною третьою [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 статті 222 Цивільного кодексу України]. 

'''''Правові наслідки вчинення правочину неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності''''' 
Правочин, який неповнолітня особа вчинила за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальника, може бути згодом схвалений ними у порядку, встановленому [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 статтею 221 Цивільного кодексу України]. 
Правочин, вчинений неповнолітньою особою за межами її цивільної дієздатності без згоди батьків (усиновлювачів), піклувальників, може бути визнаний судом недійсним за позовом заінтересованої особи. 
Якщо обома сторонами недійсного правочину є неповнолітні особи, то кожна з них зобов'язана повернути другій стороні усе одержане нею за цим правочином у натурі. У разі неможливості повернення одержаного в натурі відшкодовується його вартість за цінами, які існують на момент відшкодування. 
Якщо у неповнолітньої особи відсутні кошти, достатні для відшкодування, батьки (усиновлювачі) або піклувальник зобов'язані відшкодувати завдані збитки, якщо вони своєю винною поведінкою сприяли вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину. 

'''''Правові наслідки вчинення правочину фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності''''' 
Правочин, який вчинила фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, за межами її цивільної дієздатності без згоди піклувальника, може бути згодом схвалений ним у порядку, встановленому [[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 статтею 221 Цивільного кодексу України]. 
У разі відсутності такого схвалення правочин за позовом піклувальника може бути визнаний судом недійсним, якщо буде встановлено, що він суперечить інтересам самого підопічного, членів його сім'ї або осіб, яких він відповідно до закону зобов'язаний утримувати. 

'''''Правові наслідки вчинення правочину без дозволу органу опіки та піклування''''' 
Правочин, вчинений без дозволу органу опіки та піклування [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page2 (стаття 71 Цивільного кодексу України )], є нікчемним. 
На вимогу заінтересованої особи такий правочин може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він відповідає інтересам фізичної особи, над якою встановлено опіку або піклування. 

'''''Правові наслідки вчинення правочину дієздатною фізичною особою, яка у момент його вчинення не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними''''' 
Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені. 
У разі наступного визнання фізичної особи, яка вчинила правочин, недієздатною позов про визнання правочину недійсним може пред'явити її опікун. 
Сторона, яка знала про стан фізичної особи у момент вчинення правочину, зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану у зв'язку із вчиненням такого правочину. 

'''''Правові наслідки вчинення правочину недієздатною фізичною особою''''' 
Опікун може схвалити дрібний побутовий правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, у порядку, встановленому [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 статтею 221 Цивільного кодексу України]
У разі відсутності такого схвалення цей правочин та інші правочини, які вчинені недієздатною фізичною особою, є нікчемними. 
На вимогу опікуна правочин, вчинений недієздатною фізичною особою, може бути визнаний судом дійсним, якщо буде встановлено, що він вчинений на користь недієздатної фізичної особи. 
Дієздатна сторона зобов'язана повернути опікунові недієздатної фізичної особи все одержане нею за цим правочином, а в разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість майна за цінами, які існують на момент відшкодування. 
Опікун зобов'язаний повернути дієздатній стороні все одержане недієздатною фізичною особою за нікчемним правочином. Якщо майно не збереглося, опікун зобов'язаний відшкодувати його вартість, якщо вчиненню правочину або втраті майна, яке було предметом правочину, сприяла винна поведінка опікуна. 
Дієздатна сторона зобов'язана відшкодувати опікунові недієздатної фізичної особи або членам її сім'ї моральну шкоду, якщо буде встановлено, що вона знала про психічний розлад або недоумство другої сторони або могла припустити такий її стан. 

'''''Правові наслідки укладення юридичною особою правочину, якого вона не мала права вчиняти''''' 
Правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.
Якщо юридична особа ввела другу сторону в оману щодо свого права на вчинення такого правочину, вона зобов'язана відшкодувати їй моральну шкоду, завдану таким правочином.

'''''Правові наслідки вчинення правочину, який порушує публічний порядок, вчинений з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства''''' 
Правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. 
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. 
У разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. 

'''''Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки''''' 
Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. 
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом. 
У разі визнання правочину недійсним особа, яка помилилася в результаті її власного недбальства, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. 
Сторона, яка своєю необережною поведінкою сприяла помилці, зобов'язана відшкодувати другій стороні завдані їй збитки. 

'''''Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману''''' 
Якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 (частина перша статті 229 Цивільного кодексу України)], такий правочин визнається судом недійсним. 
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. 
Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину. 

'''''Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом насильства''''' 
Правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним. 
Винна сторона (інша особа), яка застосувала фізичний або психічний тиск до другої сторони, зобов'язана відшкодувати їй збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину. 

'''''Правові наслідки правочину, який вчинено у результаті зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною''''' 
Правочин, який вчинено внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, визнається судом недійсним. 
Довіритель має право вимагати від свого представника та другої сторони солідарного відшкодування збитків та моральної шкоди, що завдані йому у зв'язку із вчиненням правочину внаслідок зловмисної домовленості між ними. 

'''''Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини''''' 
Правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. 
При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page5 статтею 216 Цивільного кодексу України]. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину. 

'''''Правові наслідки фіктивного правочину''''' 
Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. 
Фіктивний правочин визнається судом недійсним. 
Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами. 

'''''Правові наслідки удаваного правочину''''' 
Удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. 
Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. 

[[Категорія:Інші питання цивільного права]]
[[Категорія:Суди]]

Набувальна давність

2018-11-07T08:48:03Z

Mariana.fedorak:

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]16 січня 2003 року № 435-IV
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]25 жовтня 2001 року № 2768-III
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14 Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав]

== Що таке набувальна давність? ==
Набувальна давність – це один із способів набуття права власності на чуже майно особою, яка добросовісно заволоділа цим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, земельною ділянкою — протягом 15 років.

== Як зареєструвати права власності за набувальною давністю? ==
Державна реєстрація прав на нерухомі речі, набуті за давністю, здійснюється лише на підставі рішення суду, а передача у власність земельної ділянки на підставі набувальної давності відбувається у порядку, визначеному для безоплатної передачі земельних ділянок у власність.

== Набувальна давність на рухоме і нерухоме майно. ==
[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 Статтею 344 Цивільного кодексу України] визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
 
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
 
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

===Умови на яких базується право власності за набувальною давністю===
Право власності за набувальною давністю базується на умовах, сукупність яких чітко визначена частиною [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 1 статті 344 Цивільного кодексу України]. До цих законодавчих умов належить такі види володіння особою майном як своїм власним: 
* добросовісне володіння;
* відкрите володіння;
* безперервне володіння;
* тривале володіння. 
'''Добросовісне володіння''' майном означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіння річчю є незаконним. Встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна. Добросовісність означає фактичну чесність суб’єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. При вирішенні в судах спорів про набувальну давність враховується добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. 
'''Володіння визначається відкритим''' якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховання цього майна. 
'''Володіння визначається безперервним''' якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. 
'''Тривалість володіння''' передбачає, що має закінчиться визначений у законодавстві строк, що розрізняється залежно від речі (рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи, і для нерухомого майна складає десять років.

===Судова практика у справах за позовом про визнання права власності за набувальною давністю===
 
Враховуючи положення [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran6109#_blank пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України]про те, що правила [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 статті 344] даного кодексу про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом та беручи до уваги, що Цивільний кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 статті 344 Цивільного кодексу України] поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю могло мати місце не раніше 1 січня 2011 року. 
При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю. 
Враховуючи положення [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran97#_blank статей 16],[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran1860#n1860&test=XNLMf5x.qwJgOvYwZivCgzxXHI4FAs80msh8Ie6 344] [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2117#_blank 396 Цивільного кодексу України],до набуття права власності на майно за набувальною давністю особа, яка володіє майном, має право на захист свого володіння від третіх осіб, які не є власниками майна і не мають прав на володіння цим майном в силу іншої передбаченої законом чи договором підстави. Таким чином, давнісний володілець має право на захист свого володіння відповідно до вимог [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2082#_blank статей 387], [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2099#n2099&test=NOaMfL2dtr58OvY6ZivCgzxXHI4FAs80msh8Ie6 391 Цивільного кодексу України]. 
Під час розгляду позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, пред'явленого давнісним володільцем, застосуванню підлягають також положення [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2084#n2084&test=Up9Mf3o6frtCOvY2ZivCgzxXHI4FAs80msh8Ie6 статті 388 Цивільного кодексу України]за наявності відповідних заперечень з боку відповідача. 
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran94#_blank статей 15, 16 Цивільного кодексу України], а також частини четвертої статті 344 Цивільного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. 

=== Хто є відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю ===
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. 

===Судовий збір===
За подання позову особа сплачує судовий збір у розмірі, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Законом України «Про судовий збір»]. 

==Набувальна давність на земельну ділянку.==
Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України] набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page4 Статтею 119 Земельного кодексу України] передбачено право громадян набувати права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність). Так, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. 
Розмір земельної ділянки, яку може набути громадянин за давністю користування, визначається у межах встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page4 ст. 121 Земельного кодексу України]. 
Умовою набуття зазначеними суб'єктами такого права виступає добросовісне, відкрите і безперервне користування відповідною земельною ділянкою протягом 15 років. 
Так, наприклад, добросовісне користування земельною ділянкою може бути пов'язане з оплатою земельного податку, поданням заяви на адресу уповноваженого органу про закріплення за громадянином цієї ділянки тощо. Відкрите користування земельною ділянкою передбачає, що інформація про таке користування була відома уповноваженим органам, але вони не порушували питання про самовільне використання даної земельної ділянки. Безперервне користування означає, що земельна ділянка не залишалася без користування та знаходилася постійно в експлуатації не менше 15 років. 
Наявність у сукупності всіх зазначених умов породжує у громадянина право на звернення до місцевої ради з клопотанням про передачу відповідної земельної ділянки у власність або надання у користування. 
Необхідно враховувати, що право на отримання земельної ділянки за давністю користування виникає лише з моменту закінчення 15-річного строку добросовісного, відкритого і безперервного користування земельною ділянкою. Верховний суд України у своєму листі від [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v3767700-08 29 жовтня 2008 року № 19-3767/0/8-08] визначив, що норма [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page4 ст. 119 Земельного кодексу України] щодо набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю може застосовуватися з 1 січня 2017 року відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page9 п. 1 розділу IX "Прикінцеві положення" Земельного кодексу України]. 

===Право власності на земельну ділянку на підставі набувальної давності.===
Передача у власність земельної ділянки на підставі набувальної давності відбувається у порядку, визначеному для безоплатної передачі земельних ділянок у власність (в порядку, визначеному [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page4 статтею 118 Земельного кодексу України]). 
Безкоштовна приватизація земельної ділянки здійснюється за наступним порядком: 
# Подання громадянином України в місцеву раду (якщо земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту) або районної адміністрації (якщо земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту) заяви про безоплатну передачу земельної ділянки у власність. У заяві вказується площа та цільове призначення земельної ділянки. Площа не може перевищувати норм, встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page4 ст.121 Земельного кодексу України].
# Прийняття рішення місцевою радою або районною державною адміністрацією про надання дозволу на розробку документації із землеустрою.
# Звернення особи, яка бажає приватизувати земельну ділянку, до землевпорядної організації і укладення договору з метою розробки документації із землеустрою.
# Розробка документації із землеустрою землевпорядною організацією. Термін: визначається за домовленістю між замовником землевпорядної документації та землевпорядною організацією.
# Подання до місцевих рад або районної державної адміністрації розробленої документації із землеустрою.
# Прийняття рішення про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність.
Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 Статтею 344 Цивільного кодексу України] право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. 
Згідно зі [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page5 ст. 125 Земельного кодексу України] право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. А тому після отримання рішення про передачу у власність земельної ділянки та отримання державного акта на право власності на земельну ділянку необхідно здійснити реєстрацію такого права.

===Оскарження відмови у передачі земельної ділянки у власність.===
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Належними судами для оскарження відмови є окружні адміністративні суди.

[[Категорія:Інші питання цивільного права]]

Набувальна давність

2018-11-07T08:45:46Z

Mariana.fedorak:

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]16 січня 2003 року № 435-IV
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]25 жовтня 2001 року № 2768-III
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14 Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 р. №5 Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав]

== Що таке набувальна давність? ==
Набувальна давність – це один із способів набуття права власності на чуже майно особою, яка добросовісно заволоділа цим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, земельною ділянкою — протягом 15 років.

== Як зареєструвати права власності за набувальною давністю? ==
Державна реєстрація прав на нерухомі речі, набуті за давністю, здійснюється лише на підставі рішення суду, а передача у власність земельної ділянки на підставі набувальної давності відбувається у порядку, визначеному для безоплатної передачі земельних ділянок у власність.

== Набувальна давність на рухоме і нерухоме майно. ==
[http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 Статтею 344 Цивільного кодексу України] визначено, що особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном – протягом п’яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.
 
Право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації.
 
Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно набувається за рішенням суду.

===Умови на яких базується право власності за набувальною давністю===
Право власності за набувальною давністю базується на умовах, сукупність яких чітко визначена частиною [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 1 статті 344 Цивільного кодексу України]. До цих законодавчих умов належить такі види володіння особою майном як своїм власним: 
* добросовісне володіння;
* відкрите володіння;
* безперервне володіння;
* тривале володіння. 
'''Добросовісне володіння''' майном означає, що особа не знала і не повинна була знати, що володіння річчю є незаконним. Встановлення добросовісності залежить від підстав набуття майна. Добросовісність означає фактичну чесність суб’єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов’язків. При вирішенні в судах спорів про набувальну давність враховується добросовісність саме на момент передачі позивачу майна (речі), тобто на початковий момент, який буде включатися в повний строк давності володіння, визначений законом. Позивач, як незаконний володілець, протягом всього часу володіння майном повинен бути впевнений, що на це майно не претендують інші особи, і він отримав це майно з підстав, достатніх для того, щоб мати право власності на нього. 
'''Володіння визначається відкритим''' якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховання цього майна. 
'''Володіння визначається безперервним''' якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. 
'''Тривалість володіння''' передбачає, що має закінчиться визначений у законодавстві строк, що розрізняється залежно від речі (рухомої чи нерухомої), яка перебуває у володінні певної особи, і для нерухомого майна складає десять років.

===Судова практика у справах за позовом про визнання права власності за набувальною давністю===
 
Враховуючи положення [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran6109#_blank пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України]про те, що правила [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 статті 344] даного кодексу про набувальну давність поширюються також на випадки, коли володіння майном почалося за три роки до набрання чинності цим Кодексом та беручи до уваги, що Цивільний кодекс України набрав чинності з 1 січня 2004 року, положення [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 статті 344 Цивільного кодексу України] поширюються на правовідносини, що виникли з 1 січня 2001 року. Отже, визнання судом права власності на нерухоме майно за набувальною давністю могло мати місце не раніше 1 січня 2011 року. 
При цьому суди мають виходити з того, що коли строк давнісного володіння почався раніше 1 січня 2001 року, то до строку, який дає право на набуття права власності за набувальною давністю, зараховується лише строк з 1 січня 2001 року. Разом із тим, якщо перебіг строку володіння за давністю почався після цієї дати, то до строку набувальної давності цей період зараховується повністю. 
Враховуючи положення [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran97#_blank статей 16],[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran1860#n1860&test=XNLMf5x.qwJgOvYwZivCgzxXHI4FAs80msh8Ie6 344] [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2117#_blank 396 Цивільного кодексу України],до набуття права власності на майно за набувальною давністю особа, яка володіє майном, має право на захист свого володіння від третіх осіб, які не є власниками майна і не мають прав на володіння цим майном в силу іншої передбаченої законом чи договором підстави. Таким чином, давнісний володілець має право на захист свого володіння відповідно до вимог [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2082#_blank статей 387], [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2099#n2099&test=NOaMfL2dtr58OvY6ZivCgzxXHI4FAs80msh8Ie6 391 Цивільного кодексу України]. 
Під час розгляду позову про витребування майна із чужого незаконного володіння, пред'явленого давнісним володільцем, застосуванню підлягають також положення [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran2084#n2084&test=Up9Mf3o6frtCOvY2ZivCgzxXHI4FAs80msh8Ie6 статті 388 Цивільного кодексу України]за наявності відповідних заперечень з боку відповідача. 
Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15/paran94#_blank статей 15, 16 Цивільного кодексу України], а також частини четвертої статті 344 Цивільного кодексу України, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності. 

=== Хто є відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю ===
Відповідачем за позовом про визнання права власності за набувальною давністю є попередній власник майна або його правонаступник. У разі якщо попередній власник нерухомого майна не був і не міг бути відомим давнісному володільцю, то відповідачем є орган, уповноважений управляти майном відповідної територіальної громади. 

===Судовий збір===
За подання позову особа сплачує судовий збір у розмірі, передбаченому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Законом України «Про судовий збір»]. 

==Набувальна давність на земельну ділянку.==
Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України] набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю регулюється законом. 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page4 Статтею 119 Земельного кодексу України] передбачено право громадян набувати права на земельну ділянку за давністю користування (набувальна давність). Так, громадяни, які добросовісно, відкрито і безперервно користуються земельною ділянкою протягом 15 років, але не мають документів, які б свідчили про наявність у них прав на цю земельну ділянку, можуть звернутися до органу державної влади або органу місцевого самоврядування з клопотанням про передачу її у власність або надання у користування. 
Розмір земельної ділянки, яку може набути громадянин за давністю користування, визначається у межах встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page4 ст. 121 Земельного кодексу України]. 
Умовою набуття зазначеними суб'єктами такого права виступає добросовісне, відкрите і безперервне користування відповідною земельною ділянкою протягом 15 років. 
Так, наприклад, добросовісне користування земельною ділянкою може бути пов'язане з оплатою земельного податку, поданням заяви на адресу уповноваженого органу про закріплення за громадянином цієї ділянки тощо. Відкрите користування земельною ділянкою передбачає, що інформація про таке користування була відома уповноваженим органам, але вони не порушували питання про самовільне використання даної земельної ділянки. Безперервне користування означає, що земельна ділянка не залишалася без користування та знаходилася постійно в експлуатації не менше 15 років. 
Наявність у сукупності всіх зазначених умов породжує у громадянина право на звернення до місцевої ради з клопотанням про передачу відповідної земельної ділянки у власність або надання у користування. 
Необхідно враховувати, що право на отримання земельної ділянки за давністю користування виникає лише з моменту закінчення 15-річного строку добросовісного, відкритого і безперервного користування земельною ділянкою. Верховний суд України у своєму листі від [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v3767700-08 29 жовтня 2008 року № 19-3767/0/8-08] визначив, що норма [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page4 ст. 119 Земельного кодексу України] щодо набуття права власності на земельну ділянку за набувальною давністю може застосовуватися з 1 січня 2017 року відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page9 п. 1 розділу IX "Прикінцеві положення" Земельного кодексу України]. 

===Право власності на земельну ділянку на підставі набувальної давності.===
Передача у власність земельної ділянки на підставі набувальної давності відбувається у порядку, визначеному для безоплатної передачі земельних ділянок у власність (в порядку, визначеному ст. 118 Земельного кодексу України). 
Безкоштовна приватизація земельної ділянки здійснюється за наступним порядком: 
# Подання громадянином України в місцеву раду (якщо земельна ділянка знаходиться в межах населеного пункту) або районної адміністрації (якщо земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту) заяви про безоплатну передачу земельної ділянки у власність. У заяві вказується площа та цільове призначення земельної ділянки. Площа не може перевищувати норм, встановлених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page4 ст.121 Земельного кодексу України].
# Прийняття рішення місцевою радою або районною державною адміністрацією про надання дозволу на розробку документації із землеустрою.
# Звернення особи, яка бажає приватизувати земельну ділянку, до землевпорядної організації і укладення договору з метою розробки документації із землеустрою.
# Розробка документації із землеустрою землевпорядною організацією. Термін: визначається за домовленістю між замовником землевпорядної документації та землевпорядною організацією.
# Подання до місцевих рад або районної державної адміністрації розробленої документації із землеустрою.
# Прийняття рішення про затвердження документації із землеустрою та передачу земельної ділянки у власність.
Відповідно до [http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/435-15/page7 Статтею 344 Цивільного кодексу України] право власності на нерухоме майно, що підлягає державній реєстрації, виникає за набувальною давністю з моменту державної реєстрації. 
Згідно зі [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14/page5 ст. 125 Земельного кодексу України] право власності на земельну ділянку виникає з моменту державної реєстрації цього права. А тому після отримання рішення про передачу у власність земельної ділянки та отримання державного акта на право власності на земельну ділянку необхідно здійснити реєстрацію такого права.

===Оскарження відмови у передачі земельної ділянки у власність.===
Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Належними судами для оскарження відмови є окружні адміністративні суди.

[[Категорія:Інші питання цивільного права]]

Страховий стаж. Порядок набуття та зарахування

2018-09-28T12:13:58Z

Mariana.fedorak: Створена сторінка: '''Нормативна база''' #[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 Закон України «Про пенсійне забезпечення»]...

'''Нормативна база'''
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 Закон України «Про пенсійне забезпечення»]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1105-14 Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1533-14 Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття»]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/637-93-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 12.08.1993р. № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній»]
#[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/461-2016-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 24 червня 2016 р. № 461 «Про затвердження списків виробництв, робіт, професій, посад і показників, зайнятість в яких дає право на пенсію за віком на пільгових умовах»]

==Періоди, з яких складається страховий стаж==
Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»] мінімальний внесок становить 22% від мінімальної зарплати (з 01.01.2018 мінімальний розмір заробітної плати по Україні 3723 грн.). 

До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв'язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 першою статті 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»], та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статті 26 Закону України ««Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»] 

Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу. 

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах. 

==Порядок обчислення страхового стажу.==

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»]. 

У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов’язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до цього Закону, страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження військової служби та про сплачені суми страхових внесків. 

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. 

Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. 

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності З[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 акону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»], зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. 

Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. 

У разі якщо зазначену доплату не було здійснено, до страхового стажу зараховується період, визначений за кожний місяць сплати страхових внесків за формулою: 
ТП = Св : В, де: 
ТП - тривалість періоду, що зараховується до страхового стажу та визначається в місяцях; 
Св - сума фактично сплачених страхових внесків за відповідний місяць з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати; 
В - мінімальний страховий внесок за відповідний місяць. 
Періоди роботи після призначення пенсії зараховуються до страхового стажу на загальних підставах. 
За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року. 

Пунктом 3-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»] 

визначено особливості обчислення страхового стажу для визначення права на призначення пенсії згідно зі [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статтею 26 цього Закону], зокрема, для визначення права на призначення пенсії до стажу включаються періоди: 
* ведення підприємницької діяльності із застосуванням спрощеної системи оподаткування, а також із застосуванням фіксованого податку:
з 1 січня 1998 року по 30 червня 2000 року включно, що підтверджуються довідкою про реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;
з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2017 року включно за умови сплати страхових внесків (єдиного внеску) незалежно від сплаченого розміру (крім випадків звільнення від сплати єдиного внеску);
* проходження військової служби по 31 грудня 2017 року включно;
* перебування у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами з 1 січня 2004 року по 30 червня 2013 року включно (після 01.07.2013 р. період перебування в таких відпустках зараховується до страхового стажу, зокрема для визначення розміру пенсії за даними системи персоніфікованого обліку, оскільки саме з цієї дати вони є застрахованими особами);
* перебування у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку з 1 січня 2004 року до часу запровадження сплати страхових внесків (єдиного внеску) за жінок, які перебувають у відпустці для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, тобто до 01.01.2005. 

За наявності підстав до зазначених періодів застосовуються і норми законодавства щодо пільгового обчислення стажу. Наприклад, [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 стаття 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення»] передбачає подвійне обчислення стажу за роботу в окремих медичних закладах і відділеннях (психіатричних, інфекційних, реанімаційних тощо). Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що було чинним раніше, за періоди роботи після 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. 

Час перебування на інвалідності у зв'язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи зі шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах та в пільгових розмірах. 

==Як дізнатися свій страховий стаж?==

Зробити це можна, навіть не виходячи з дому, за умови наявності електронного цифрового підпису та доступу до інтернету. Електронний цифровий підпис для входу в особистий кабінет можна також безперешкодно отримати через інтернет, якщо людина користується банківськими платіжними сервісами. Також увійти до особистого кабінету на веб-порталі електронних послуг можна за допомогою логіну і паролю, який людина може отримати у будь-якому відділенні Пенсійного Фонду за заявою. 

Якщо ж у особи з будь-яких причин відсутня можливість це зробити, вона може звернутися до найближчого відділення Пенсійного фонду та дізнатися вичерпну інформацію щодо свого страхового стажу. 
Особистий кабінет на сайті Пенсійного фонду: [http://portal.pfu.gov.ua] 

==Відмінність трудового стажу від страхового стажу.==

Поняття "страховий стаж" введено в дію з 1 січня 2004 року [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування"]. Основною новацією цього терміну є те, що наявність стажу прямо пов’язана зі сплатою страхових внесків на загальнообов’язкове державне пенсійне страхування, тобто з 1 січня 2004 року до страхового стажу зараховуються лише ті періоди, протягом яких сплачувалися страхові внески, і в розмірах пропорційно сплаченим внескам. 

Це, власне, і є принциповою відмінністю з поняттям "трудовий стаж" , яке використовувалося при призначенні пенсій за раніше діючим законодавством. Весь трудовий стаж, набутий до 1 січня 2004 року, враховується до страхового стажу на умовах раніше діючого законодавства. 

Періоди трудової діяльності до 01 січня 2004 року, які зараховуються до страхового стажу, визначені [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 ст. 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»]. Ними, зокрема, є час догляду непрацюючої матері за дитиною до досягнення нею трирічного віку, військова служба, навчання (за денною формою) у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, професійно-технічних навчальних закладах тощо. 

Страховий стаж, набутий до 01 січня 2004 року, підтверджується трудовою книжкою. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Документи, що підтверджують трудовий стаж, визначені [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/637-93-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 «Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній»]. 

За відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв'язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. 

==Якщо страхового стажу не вистачає?==
Нормами [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статті 12 Закону «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»] ще з 2004 року передбачено добровільну участь осіб у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Тобто в періоди після 1 січня 2004 року, коли страховий стаж зараховується лише за умови сплати страхових внесків, людина, яка не належала до категорії застрахованих осіб (наприклад, офіційно на території України не працювала або працювала неофіційно), може звернутися до органів фіскальної служби та укласти відповідний договір про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування згідно з нормами [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 статті 10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування».] 

Платниками, які мають право на добровільну сплату єдиного внеску, є: 
#) члени особистого селянського господарства, якщо вони не належать до осіб, які підлягають страхуванню;
#) особи, які досягли 16-річного віку та не перебувають у трудових відносинах з роботодавцями, визначеними пунктом 1 частини першої статті 4 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»]. та не належать до платників єдиного внеску, визначених пунктами 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, у тому числі іноземці та особи без громадянства, які постійно проживають або працюють в Україні, громадяни України, які працюють або постійно проживають за межами України, якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. 

Члени особистого селянського господарства беруть добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування протягом строку, визначеного в договорі про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, але не менше одного року (крім договорів про одноразову сплату). 

Особи, зазначені в пункті 2 подають до органу доходів і зборів за місцем проживання відповідну заяву в порядку та за формою, встановленими центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. 

Орган доходів і зборів, що отримав заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, має право перевіряти викладені в заяві відомості та вимагати від особи, яка подала заяву, документи, що підтверджують зазначені відомості. 

З особою, яка подала заяву про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, органом доходів і зборів в строк не пізніше ніж 30 календарних днів з дня отримання заяви укладається договір про добровільну участь відповідно до типового договору, що затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування. 

У договорі про добровільну участь зазначаються: 
- назва документа; 
- відомості про особу, які вносяться до системи персоніфікованого обліку; 
- строк дії договору; 
-порядок сплати єдиного внеску та рахунки, на які він має сплачуватися; 
- умови набуття застрахованою особою права на виплати за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням відповідно до закону; 
- умови розірвання договору; 
- права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 
- інші умови за згодою сторін або передбачені типовим договором про добровільну участь, що не суперечать законодавству про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. 

Зокрема, частиною другою [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 статті 10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»] визначено, що особи беруть у ній участь протягом строку, визначеного в договорі про добровільну участь, але не менше як один рік (крім договорів про одноразову сплату). Тобто людина, укладаючи цей договір, зобов'язується щомісяця, протягом не менше року від дати укладання договору, сплачувати єдиний соціальний внесок і кожен місяць, за який сплачено внески, буде зараховано до страхового стажу. При цьому сума сплаченого єдиного внеску за кожен місяць такого періоду не може бути меншою за мінімальний страховий внесок і більшою за суму єдиного внеску, обчисленого виходячи з максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановлених на дату укладання договору. Мінімальний внесок становить 22% від мінімальної зарплати (з 01.01.2018 мінімальний розмір заробітної плати по Україні 3723 грн.). Тобто за кожен місяць страхового стажу особа має сплатити 819,06 грн, якщо договір укладено на поточний рік. 

Відповідно до частини п'ятої [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 статті 10 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування»] договором про добровільну участь може бути передбачена одноразова сплата особою єдиного внеску за попередні періоди, в яких особа не підлягала загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню (починаючи з 1 січня 2004 року). Із 01.01.2018 р. сума сплаченого ЄСВ за договором про одноразову сплату за минулий час за кожен місяць такого періоду не може бути меншою за мінімальний страховий внесок на дату укладання договору, помножений на коефіцієнт 2. Тобто, починаючи з 01.01.2018 місячна сума одноразової сплати складає 1638,12 грн. 
Важливо! Докупити можна лише загальний страховий стаж. Не можна докупити спеціальний стаж, наприклад, стаж шахтаря, металурга, вчителя чи лікаря. 

==Підтвердження страхового стажу у судовому порядку.==
В судовому порядку стаж підтверджується при наявності двох свідків, які можуть засвідчити перебування позивача в трудових відносинах та в свою чергу мають належним чином оформлені документи, які підтверджують їхнє перебування в трудових відносинах на тому ж підприємстві в той час. Інакше слід просити зарахувати стаж роботи на підставі сукупності наявних фактичних даних, які підтверджують стаж роботи. Відповідно до п. 3 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/637-93-%D0%BF постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 р. № 637] "за відсутності трудової книжки, а також: у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітною плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи". Таким чином перелік документів, які підтверджують трудовий стаж за відсутності відповідних записів у трудовій книжці не є вичерпним. Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. таким чином до уваги мають братись всі фактичні дані, які підтверджують стаж роботи,. 

Формулюючи позовні вимоги слід розуміти, що пенсійний фонд має компенсувати недоотримані кошти з моменту виникнення права на їх зарахування, тому слід вказати дату (період) від якого потрібно провести перерахунок на підставі зарахування додаткового стажу. В зв'язку з тим, що спір стосується оформлення даних про стаж, а не самого факту наявності стажу, моментом виникнення права на перерахунок у зв'язку з зарахуванням додаткового стажу є дата подачі заяви до пенсійного фонду з документами, які підтверджують спірні періоди стажу, або, якщо необхідні документи, на підставі яких виноситься рішення суду, були від початку – дата первинного нарахування пенсії. 

Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закону України «Про судовий збір»] подання до адміністративного суду позову немайнового характеру фізичною особою сплачується судовий збір в розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 1 січня календарного року (наприклад: згідно Закону України “Про державний бюджет України на 2018 рік” прожитковий мінімуму для працездатних осіб з 1 січня 2018 року становить 1762 грн. отже ставка судового збору дорівнюватиме 704 грн. 80 коп.). 

==На що впливає страховий стаж?==
Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2464-17 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування»] допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується застрахованим особам залежно від страхового стажу в таких розмірах:
#) 50 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж до трьох років;
#) 60 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від трьох до п’яти років;
#) 70 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж від п’яти до восьми років;
#) 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, які мають страховий стаж понад вісім років;
#) 100 відсотків середньої заробітної плати (доходу) - застрахованим особам, віднесеним до 1-3 категорій осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; одному з батьків або особі, що їх замінює та доглядає хвору дитину віком до 14 років, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи; ветеранам війни, постраждалим учасникам Революції Гідності та особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, віднесеним до жертв нацистських переслідувань відповідно до Закону України "Про жертви нацистських переслідувань"; донорам, які мають право на пільгу. 

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застрахованим особам, які перебувають на обліку у центрі зайнятості зазначеним у частині першій статті розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, але не менше ніж мінімальний розмір допомоги по безробіттю, встановлений правлінням Фонду для цієї категорії осіб: 
- до 2 років - 50 відсотків; 
- від 2 до 6 років - 55 відсотків; 
- від 6 до 10 років - 60 відсотків; 
- понад 10 років - 70 відсотків. 

Однак, допомога по безробіттю не може перевищувати чотирикратного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого законом. 

Згідно з [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1058-15 статтею 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування»] мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється при наявності страхового стажу не менше у чоловіків – 35 років, у жінок – 30 років, на рівні прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. 

Також страховий стаж впливає на призначення різного виду пенсій та їх розмір. Детальніше про пенсії у статті [http://wiki.legalaid.gov.ua:8555/index.php?title=%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA_%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F_%D1%82%D0%B0_%D0%B2%D0%B8%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%B8_%D0%BF%D0%B5%D0%BD%D1%81%D1%96%D1%97&oldid=5725 Порядок призначення та виплати пенсії.] 

[[Категорія:Трудове право]]]

Особливості трудових відносин із дистанційними працівниками. Надомна праця та її основні вимоги

2018-06-26T13:09:52Z

Mariana.fedorak:

== Нормативна база ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII]
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/875-12 Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII] 
-Положення про умови праці надомників, затверджене постановою [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29 вересня 1981 року № 275/17-99, яке діє в частині, що не суперечить Конституції та законам України, до ухвалення відповідних актів згідно з Постановою Верховної Ради України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1545-12 «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР»] від 12 вересня 1991 року № 1545-XII 
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/993_327 Конвенція Міжнародної організації праці, Міжнародний документ від 20.06.1996 № 177]
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/993_100 Рекомендація Міжнародної організації праці, Міжнародний документ від 20.06.1996 № N 184]
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0988-13 наказ Міністерства соціальної політики України «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» від 31 травня 2013 року № 316]
*[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1442-05 наказ Державного комітету статистики України «Про затвердження Інструкції зі статистики кількості працівників» від 28 вересня 2005 року № 286.]

==Понаття надомної праці та осіб-надомників, сфери, у яких застосовують роботу в дому==
Згідно з пунктом 1 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Положення про умови праці надомників, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29.09.1981 р. № 275/17-99 передбачено, що надомниками вважаються особи, які уклали трудовий договір із підприємством про виконання роботи вдома особисто з матеріалів і з використанням знарядь та засобів праці, виділених роботодавцем або придбаних за рахунок його коштів, а також із власних матеріалів та з використанням особистих механізмів й інструментів із дозволу керівництва. 

[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/993_327 Конвенцією Міжнародної організації праці від 20.06.1996 № 177] визначено термін «надомна праця» як робота, яку особа виконує за місцем її проживання або в інших приміщеннях за її вибором, але не у виробничих приміщеннях роботодавця; за винагороду; з метою виробництва товарів або послуг згідно із вказівками роботодавця. 
Відповідно до наказу Міністерства соціальної політики України [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0988-13 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)»] та Порядку її подання» від 31 травня 2013 року № 316, роботу вдома визначено як один із варіантів характеру робіт поряд із постійною, тимчасовою, сезонною роботою, роботою за сумісництвом, роботою, яка має роз’їзний (пересувний) характер, та ін.
Відповідно до пункту 3 Положення про умови праці надомників, затвердженого [http://zakon.rada.gov.ua/go/v0275400-81 постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29.09.1981 р. № 275/17-99№ 275 при організації праці вдома пріоритет надається виробництву товарів народного вжитку. Разом із тим за рішенням адміністрації підприємства допускається виконувати вдома й інші роботи, якщо за характером і технологіями виробництва це можливо у домашніх умовах та економічно доцільно. 
Останнім часом надомну працю застосовують у різних сферах діяльності. Якщо раніше вдома працювали переважно диспетчери, агенти з постачання, дизайнери, редактори та інші працівники подібних професій, то нині до роботи вдома дедалі частіше залучають і кваліфіковану робочу силу — інженерно-технічних працівників, дослідників, фахівців у сфері інформатики, творчих працівників (журналістів, викладачів). 
Серед основних сфер діяльності, де може ефективно застосовуватися надомна праця, можна виокремити такі: 
— складання й ремонт різних видів техніки (побутової, автомобільних приладів, комп’ютерів) та меблів; 
— дизайнерські послуги; 
— догляд за хворими і людьми похилого віку; 
— навчання дорослих (мова, комп’ютер, спорт, танці, музика тощо); 
— консультативна допомога (юридична, психологічна, бізнес-консультування, астрологія); 
— медична допомога; 
— бухгалтерський облік та аудит; 
— робота на телефоні; 
— розроблення програмного забезпечення і різних мультимедійних продуктів; 
— редагування, переклад, коректура та мала поліграфія; 
— приготування обідів, виготовлення окремих видів кулінарної продукції для реалізації; 
— виготовлення різних швейних і в’язаних виробів, взуття, прикрас, деталей інтер’єру, ікебана; 
— розведення домашніх тварин і догляд за ними; 
— відеозйомка та виготовлення відеофільмів; 
— музичний супровід свят тощо. 

==Категорії працівників, що мають переважне право на роботу вдома==

На практиці трудовий договір про роботу вдома можна укладати з різними категоріями працівників, якщо при цьому не погіршуватимуться умови їх праці та не обмежуватимуться права, які вони повинні мати при звичайних умовах праці згідно із законодавством.
У підпункті 2.4.5 пункту 2.4 Наказу Державного комітету статистики України [http://zakon.rada.gov.ua/go/z1442-05 «Про затвердження Інструкції зі статистики кількості працівників»] від 28 вересня 2005 року № 286 зазначено, що штатні працівники, які уклали трудовий договір із підприємством про виконання роботи вдома особистою працею (надомники), включаються до облікової кількості працівників.
Разом із тим законодавством, зокрема пунктом 4 Положення про умови праці надомників, затвердженого постановою [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.09.1981 р.] № 275/17-99 передбачено й певні категорії працівників, яким надається переважне право на укладання такого договору, а саме: 
— жінки, що мають дітей віком до 15 років;
— інваліди й пенсіонери (незалежно від виду призначеної пенсії). У статті 18 Закону України [http://zakon.rada.gov.ua/go/875-12 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»] від 21 березня 1991 року № 875-XII передбачено можливість надомної праці для інвалідів, зокрема, зазначено, що інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома; 
— особи зі зниженою працездатністю, яким в установленому порядку рекомендовано роботу в надомних умовах; 
— особи, що доглядають за інвалідами або членами сім’ї, які тривалий час хворіють і за станом здоров’я потребують догляду; 
— особи, зайняті на сезонних роботах (у міжсезонний період), а також які навчаються в навчальних закладах з очною формою навчання; 
— особи, які з об’єктивних причин не можуть бути зайняті безпосередньо на виробництві в цій місцевості (наприклад, у районах і місцевостях, що мають вільні трудові ресурси). 
Пунктом 3 Положення про умови праці надомників, затвердженого постановою [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29.09.1981 р. № 275/17-99 передбачена можливість залучення до виконання завдань надомника і членів його сім’ї.

==Порядок оформлення надомника на роботу==

Під час оформлення на роботу надомник, так само як й інші категорії працівників підприємства, згідно зі статтею 24 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, — також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.
Згідно з вимогами Кодексу законів про працю України трудовий договір із працівниками укладається, як правило, у письмовій формі. Відповідна норма передбачена і Положенням про умови праці надомників, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.09.1981 р. № 275/17-99 для надомників. Разом із тим на сьогодні законодавством про працю не передбачено будь-яких юридичних наслідків для сторін договору у разі недотримання його письмової форми, у тому числі визнання договору в такому випадку недійсним.
У письмовому трудовому договорі слід чітко визначити основні й додаткові зобов’язання сторін, зокрема й ті, що передбачені законодавством для надомників, а також:
— найменування підприємства-роботодавця; 
— конкретні умови праці працівника; 
— умови оплати праці; 
— види робіт, що підлягають виконанню; 
— адресу робочого місця надомника тощо. 
Крім цього, у трудовому договорі слід зазначити його вид. Відповідно до статті 23 Кодексу законів про працю із надомником, як і з іншими працівниками, може бути укладено:
— безстроковий трудовий договір, що укладається на невизначений строк; 
— трудовий договір на визначений строк, установлений за погодженням сторін; 
— трудовий договір на час виконання певної роботи. 
Надомну роботу за трудовим договором працівників підприємства не слід плутати із роботою вдома «сторонніх осіб» (фізичних осіб — підприємців, самозайнятих осіб тощо) за цивільно-правовими договорами. У разі укладення цивільно-правових договорів оплачується не процес праці, а її результат, який визначається після закінчення робіт і оформляється актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких і провадиться оплата.
У разі укладання трудового договору в письмовій формі подавати заяву про прийняття на роботу не обов’язково. Але заява може знадобитися, якщо працівник, який уже працює на підприємстві у звичайних умовах, з якихось причин захоче перейти на роботу на умовах надомної праці. У заяві слід зазначити дату прийняття/переведення на таку роботу й посаду (професію) згідно зі штатним розписом, а також, за потреби, причину переведення.
Укладення трудового договору оформляють наказом чи розпорядженням роботодавця про прийняття працівника на роботу. Зміст цього наказу потрібно довести до відома працівника, який виконуватиме роботу вдома, під розписку.
Під час оформлення на роботу надомника слід ознайомити під розписку і з відповідними локальними нормативними актами підприємства, зокрема, з:
— правилами внутрішнього трудового розпорядку;
— колективним договором;
— посадовою (робочою) інструкцією.
Крім того, до початку роботи надомник, як й інші працівники, має в установленому порядку пройти навчання та інструктаж з охорони праці. При цьому слід враховувати, що відповідно до пункту [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/993_100 20 Рекомендації Міжнародної організації праці ( МОП)] від 20.06.1996 № N 184 роботодавець зобов’язаний:
— інформувати надомників про всі небезпеки, пов’язані з їхньою роботою, які відомі або мають бути відомі роботодавцеві; запобіжні заходи, яких треба вжити, і в разі потреби навчити цим заходам надомника належним чином;
— забезпечувати, щоб надані надомникові машини, інструменти або інше обладнання мали потрібні захисні пристрої, та вживати відповідних заходів, які б забезпечували їх належне технічне обслуговування;
— надавати надомникові безплатно всі потрібні засоби індивідуального захисту.

==Робоче місце надомника==
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 29 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page2 Кодексу законів про працю України] до початку роботи за укладеним трудовим договором роботодавець зобов’язаний визначити працівникові робоче місце та забезпечити його потрібними для роботи засобами. Робочим місцем надомника може бути його квартира або інші підходящі приміщення, які йому належать, у т. ч. і не за місцезнаходженням (юридичною адресою) підприємства, тобто в іншій місцевості (населеному пункті). 
Зокрема, у пункті 1.1 Методичних рекомендацій щодо визначення робочих місць, схвалені протоколом Міністерства праці України від 21 червня 1995 року № 4 передбачено такий вид робочих місць, як робочі місця надомників. Надомниками ж є працівники, робоче місце яких збігається територіально з місцем їх мешкання. 
Квартира надомника має відповідати певним вимогам. Зокрема, у пункті 9 Положення про умови праці надомників, затверджене постановою [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29 вересня 1981 року № 275/17-99 зазначено, що організація трудових процесів удома допускається лише для осіб, які мають потрібні житлово-побутові умови. Обстежують житлово-побутові умови надомника представник роботодавця за участю представника профспілкового органу, а також у потрібних випадках — представники органів санітарного та/або пожежного нагляду. Якщо на підприємстві профспілковий орган відсутній, до обстеження доцільно долучити членів представницького органу трудового колективу, наприклад ради трудового колективу. 
Під час обстеження слід звернути увагу на те, чи не створить виконання надомником дорученої роботи незручностей сусідам, адже згідно з пунктом 12 Положення про умови праці надомників, затверджене постановою [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29 вересня 1981 року № 275/17-99 доручати надомникам такі роботи забороняється. Результати обстеження оформлюють актом.
Питання щодо роботи вдома працівників у системі споживчої кооперації, у тому числі порядок їх обліку регулюються Інструкцією про порядок прийняття, переведення, звільнення та обліку кадрів на підприємствах, в організаціях, установах споживчої кооперації України, затверджена постановою шостих зборів Ради Укоопспілки (Центральна спілка споживчих товариств України) XVII скликання від 3 квітня 2003 року за погодженням із президією ЦК профспілки працівників споживчої кооперації України — постанова від 1 квітня 2003 року № П-10/Р-9. 

==Переваги та недоліки роботи в дома==
Використання надомної праці може сприяти підвищенню ефективності діяльності підприємства, установи, організації (далі — підприємство), особливо у сфері малого та середнього бізнесу, адже організована в такий спосіб робота має ряд переваг.

Переваги для роботодавця 
1. Можна скоротити витрати на оренду приміщень, а отже, збільшити як прибутковість підприємства, так і фонд заробітної плати працівників. Зекономлені кошти можна використовувати для розширення штату (чисельності) працівників, на виплату премій, а також на будь-які інші потреби підприємства. 
2. Є нагода отримати додаткові (у деяких випадках фактично безплатно) канали стаціонарного телефонного зв’язку або підключення до мережі Інтернет. 
3. Можна зменшити витрати підприємства на електроенергію або воду, зекономити на офісних меблях, деякому обладнанні та спростити організацію цілодобової роботи там, де це потрібно. 

Переваги для працівника 
1. Зменшуються витрати на проїзд у громадському транспорті. 
2. Час, який витрачається на те, щоб дістатися до місця роботи, можна використати на саму роботу або відпочинок. 

Недоліки роботи вдома 
Якщо працівник працює вдома, можуть виникнути труднощі з дистанційним контролем за його роботою. Щоб уникнути таких труднощів, можна застосовувати сучасні технології: інформаційні комп’ютерні мережі, мобільний зв’язок, електронну пошту, відеоспостереження тощо. Якщо надомник виконує завдання, результати якого очевидні (наприклад, виробляє певну кількість одиниць меблів або шиє певну кількість пар взуття), то з визначенням ефективності його роботи взагалі не виникає проблем, бо для підприємства неважливо, скільки часу він витратив на виготовлення (пошиття) цієї «одиниці» і в який саме час він це робив. 

[[Категорія:Трудове право]]

Особливості трудових відносин із дистанційними працівниками. Надомна праця та її основні вимоги

2018-06-26T13:09:15Z

Mariana.fedorak:

== Нормативна база ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII]
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/875-12 Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII] 
-Положення про умови праці надомників, затверджене постановою [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29 вересня 1981 року № 275/17-99, яке діє в частині, що не суперечить Конституції та законам України, до ухвалення відповідних актів згідно з Постановою Верховної Ради України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1545-12 «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР»] від 12 вересня 1991 року № 1545-XII 
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/993_327 Конвенція Міжнародної організації праці, Міжнародний документ від 20.06.1996 № 177]
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/993_100 Рекомендація Міжнародної організації праці, Міжнародний документ від 20.06.1996 № N 184]
*Методичні рекомендації щодо визначення робочих місць, схвалені протоколом Міністерства праці України від 21 червня 1995 року № 4
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0988-13 наказ Міністерства соціальної політики України «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» від 31 травня 2013 року № 316]
*[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1442-05 наказ Державного комітету статистики України «Про затвердження Інструкції зі статистики кількості працівників» від 28 вересня 2005 року № 286.]

==Понаття надомної праці та осіб-надомників, сфери, у яких застосовують роботу в дому==
Згідно з пунктом 1 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Положення про умови праці надомників, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29.09.1981 р. № 275/17-99 передбачено, що надомниками вважаються особи, які уклали трудовий договір із підприємством про виконання роботи вдома особисто з матеріалів і з використанням знарядь та засобів праці, виділених роботодавцем або придбаних за рахунок його коштів, а також із власних матеріалів та з використанням особистих механізмів й інструментів із дозволу керівництва. 

[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/993_327 Конвенцією Міжнародної організації праці від 20.06.1996 № 177] визначено термін «надомна праця» як робота, яку особа виконує за місцем її проживання або в інших приміщеннях за її вибором, але не у виробничих приміщеннях роботодавця; за винагороду; з метою виробництва товарів або послуг згідно із вказівками роботодавця. 
Відповідно до наказу Міністерства соціальної політики України [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0988-13 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)»] та Порядку її подання» від 31 травня 2013 року № 316, роботу вдома визначено як один із варіантів характеру робіт поряд із постійною, тимчасовою, сезонною роботою, роботою за сумісництвом, роботою, яка має роз’їзний (пересувний) характер, та ін.
Відповідно до пункту 3 Положення про умови праці надомників, затвердженого [http://zakon.rada.gov.ua/go/v0275400-81 постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29.09.1981 р. № 275/17-99№ 275 при організації праці вдома пріоритет надається виробництву товарів народного вжитку. Разом із тим за рішенням адміністрації підприємства допускається виконувати вдома й інші роботи, якщо за характером і технологіями виробництва це можливо у домашніх умовах та економічно доцільно. 
Останнім часом надомну працю застосовують у різних сферах діяльності. Якщо раніше вдома працювали переважно диспетчери, агенти з постачання, дизайнери, редактори та інші працівники подібних професій, то нині до роботи вдома дедалі частіше залучають і кваліфіковану робочу силу — інженерно-технічних працівників, дослідників, фахівців у сфері інформатики, творчих працівників (журналістів, викладачів). 
Серед основних сфер діяльності, де може ефективно застосовуватися надомна праця, можна виокремити такі: 
— складання й ремонт різних видів техніки (побутової, автомобільних приладів, комп’ютерів) та меблів; 
— дизайнерські послуги; 
— догляд за хворими і людьми похилого віку; 
— навчання дорослих (мова, комп’ютер, спорт, танці, музика тощо); 
— консультативна допомога (юридична, психологічна, бізнес-консультування, астрологія); 
— медична допомога; 
— бухгалтерський облік та аудит; 
— робота на телефоні; 
— розроблення програмного забезпечення і різних мультимедійних продуктів; 
— редагування, переклад, коректура та мала поліграфія; 
— приготування обідів, виготовлення окремих видів кулінарної продукції для реалізації; 
— виготовлення різних швейних і в’язаних виробів, взуття, прикрас, деталей інтер’єру, ікебана; 
— розведення домашніх тварин і догляд за ними; 
— відеозйомка та виготовлення відеофільмів; 
— музичний супровід свят тощо. 

==Категорії працівників, що мають переважне право на роботу вдома==

На практиці трудовий договір про роботу вдома можна укладати з різними категоріями працівників, якщо при цьому не погіршуватимуться умови їх праці та не обмежуватимуться права, які вони повинні мати при звичайних умовах праці згідно із законодавством.
У підпункті 2.4.5 пункту 2.4 Наказу Державного комітету статистики України [http://zakon.rada.gov.ua/go/z1442-05 «Про затвердження Інструкції зі статистики кількості працівників»] від 28 вересня 2005 року № 286 зазначено, що штатні працівники, які уклали трудовий договір із підприємством про виконання роботи вдома особистою працею (надомники), включаються до облікової кількості працівників.
Разом із тим законодавством, зокрема пунктом 4 Положення про умови праці надомників, затвердженого постановою [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.09.1981 р.] № 275/17-99 передбачено й певні категорії працівників, яким надається переважне право на укладання такого договору, а саме: 
— жінки, що мають дітей віком до 15 років;
— інваліди й пенсіонери (незалежно від виду призначеної пенсії). У статті 18 Закону України [http://zakon.rada.gov.ua/go/875-12 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»] від 21 березня 1991 року № 875-XII передбачено можливість надомної праці для інвалідів, зокрема, зазначено, що інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома; 
— особи зі зниженою працездатністю, яким в установленому порядку рекомендовано роботу в надомних умовах; 
— особи, що доглядають за інвалідами або членами сім’ї, які тривалий час хворіють і за станом здоров’я потребують догляду; 
— особи, зайняті на сезонних роботах (у міжсезонний період), а також які навчаються в навчальних закладах з очною формою навчання; 
— особи, які з об’єктивних причин не можуть бути зайняті безпосередньо на виробництві в цій місцевості (наприклад, у районах і місцевостях, що мають вільні трудові ресурси). 
Пунктом 3 Положення про умови праці надомників, затвердженого постановою [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29.09.1981 р. № 275/17-99 передбачена можливість залучення до виконання завдань надомника і членів його сім’ї.

==Порядок оформлення надомника на роботу==

Під час оформлення на роботу надомник, так само як й інші категорії працівників підприємства, згідно зі статтею 24 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, — також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.
Згідно з вимогами Кодексу законів про працю України трудовий договір із працівниками укладається, як правило, у письмовій формі. Відповідна норма передбачена і Положенням про умови праці надомників, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.09.1981 р. № 275/17-99 для надомників. Разом із тим на сьогодні законодавством про працю не передбачено будь-яких юридичних наслідків для сторін договору у разі недотримання його письмової форми, у тому числі визнання договору в такому випадку недійсним.
У письмовому трудовому договорі слід чітко визначити основні й додаткові зобов’язання сторін, зокрема й ті, що передбачені законодавством для надомників, а також:
— найменування підприємства-роботодавця; 
— конкретні умови праці працівника; 
— умови оплати праці; 
— види робіт, що підлягають виконанню; 
— адресу робочого місця надомника тощо. 
Крім цього, у трудовому договорі слід зазначити його вид. Відповідно до статті 23 Кодексу законів про працю із надомником, як і з іншими працівниками, може бути укладено:
— безстроковий трудовий договір, що укладається на невизначений строк; 
— трудовий договір на визначений строк, установлений за погодженням сторін; 
— трудовий договір на час виконання певної роботи. 
Надомну роботу за трудовим договором працівників підприємства не слід плутати із роботою вдома «сторонніх осіб» (фізичних осіб — підприємців, самозайнятих осіб тощо) за цивільно-правовими договорами. У разі укладення цивільно-правових договорів оплачується не процес праці, а її результат, який визначається після закінчення робіт і оформляється актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких і провадиться оплата.
У разі укладання трудового договору в письмовій формі подавати заяву про прийняття на роботу не обов’язково. Але заява може знадобитися, якщо працівник, який уже працює на підприємстві у звичайних умовах, з якихось причин захоче перейти на роботу на умовах надомної праці. У заяві слід зазначити дату прийняття/переведення на таку роботу й посаду (професію) згідно зі штатним розписом, а також, за потреби, причину переведення.
Укладення трудового договору оформляють наказом чи розпорядженням роботодавця про прийняття працівника на роботу. Зміст цього наказу потрібно довести до відома працівника, який виконуватиме роботу вдома, під розписку.
Під час оформлення на роботу надомника слід ознайомити під розписку і з відповідними локальними нормативними актами підприємства, зокрема, з:
— правилами внутрішнього трудового розпорядку;
— колективним договором;
— посадовою (робочою) інструкцією.
Крім того, до початку роботи надомник, як й інші працівники, має в установленому порядку пройти навчання та інструктаж з охорони праці. При цьому слід враховувати, що відповідно до пункту [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/993_100 20 Рекомендації Міжнародної організації праці ( МОП)] від 20.06.1996 № N 184 роботодавець зобов’язаний:
— інформувати надомників про всі небезпеки, пов’язані з їхньою роботою, які відомі або мають бути відомі роботодавцеві; запобіжні заходи, яких треба вжити, і в разі потреби навчити цим заходам надомника належним чином;
— забезпечувати, щоб надані надомникові машини, інструменти або інше обладнання мали потрібні захисні пристрої, та вживати відповідних заходів, які б забезпечували їх належне технічне обслуговування;
— надавати надомникові безплатно всі потрібні засоби індивідуального захисту.

==Робоче місце надомника==
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 29 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page2 Кодексу законів про працю України] до початку роботи за укладеним трудовим договором роботодавець зобов’язаний визначити працівникові робоче місце та забезпечити його потрібними для роботи засобами. Робочим місцем надомника може бути його квартира або інші підходящі приміщення, які йому належать, у т. ч. і не за місцезнаходженням (юридичною адресою) підприємства, тобто в іншій місцевості (населеному пункті). 
Зокрема, у пункті 1.1 Методичних рекомендацій щодо визначення робочих місць, схвалені протоколом Міністерства праці України від 21 червня 1995 року № 4 передбачено такий вид робочих місць, як робочі місця надомників. Надомниками ж є працівники, робоче місце яких збігається територіально з місцем їх мешкання. 
Квартира надомника має відповідати певним вимогам. Зокрема, у пункті 9 Положення про умови праці надомників, затверджене постановою [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29 вересня 1981 року № 275/17-99 зазначено, що організація трудових процесів удома допускається лише для осіб, які мають потрібні житлово-побутові умови. Обстежують житлово-побутові умови надомника представник роботодавця за участю представника профспілкового органу, а також у потрібних випадках — представники органів санітарного та/або пожежного нагляду. Якщо на підприємстві профспілковий орган відсутній, до обстеження доцільно долучити членів представницького органу трудового колективу, наприклад ради трудового колективу. 
Під час обстеження слід звернути увагу на те, чи не створить виконання надомником дорученої роботи незручностей сусідам, адже згідно з пунктом 12 Положення про умови праці надомників, затверджене постановою [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29 вересня 1981 року № 275/17-99 доручати надомникам такі роботи забороняється. Результати обстеження оформлюють актом.
Питання щодо роботи вдома працівників у системі споживчої кооперації, у тому числі порядок їх обліку регулюються Інструкцією про порядок прийняття, переведення, звільнення та обліку кадрів на підприємствах, в організаціях, установах споживчої кооперації України, затверджена постановою шостих зборів Ради Укоопспілки (Центральна спілка споживчих товариств України) XVII скликання від 3 квітня 2003 року за погодженням із президією ЦК профспілки працівників споживчої кооперації України — постанова від 1 квітня 2003 року № П-10/Р-9. 

==Переваги та недоліки роботи в дома==
Використання надомної праці може сприяти підвищенню ефективності діяльності підприємства, установи, організації (далі — підприємство), особливо у сфері малого та середнього бізнесу, адже організована в такий спосіб робота має ряд переваг.

Переваги для роботодавця 
1. Можна скоротити витрати на оренду приміщень, а отже, збільшити як прибутковість підприємства, так і фонд заробітної плати працівників. Зекономлені кошти можна використовувати для розширення штату (чисельності) працівників, на виплату премій, а також на будь-які інші потреби підприємства. 
2. Є нагода отримати додаткові (у деяких випадках фактично безплатно) канали стаціонарного телефонного зв’язку або підключення до мережі Інтернет. 
3. Можна зменшити витрати підприємства на електроенергію або воду, зекономити на офісних меблях, деякому обладнанні та спростити організацію цілодобової роботи там, де це потрібно. 

Переваги для працівника 
1. Зменшуються витрати на проїзд у громадському транспорті. 
2. Час, який витрачається на те, щоб дістатися до місця роботи, можна використати на саму роботу або відпочинок. 

Недоліки роботи вдома 
Якщо працівник працює вдома, можуть виникнути труднощі з дистанційним контролем за його роботою. Щоб уникнути таких труднощів, можна застосовувати сучасні технології: інформаційні комп’ютерні мережі, мобільний зв’язок, електронну пошту, відеоспостереження тощо. Якщо надомник виконує завдання, результати якого очевидні (наприклад, виробляє певну кількість одиниць меблів або шиє певну кількість пар взуття), то з визначенням ефективності його роботи взагалі не виникає проблем, бо для підприємства неважливо, скільки часу він витратив на виготовлення (пошиття) цієї «одиниці» і в який саме час він це робив. 

[[Категорія:Трудове право]]

Особливості трудових відносин із дистанційними працівниками. Надомна праця та її основні вимоги

2018-06-26T09:06:18Z

Mariana.fedorak: Створена сторінка: == Нормативна база == [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України від 10.12.1971...

== Нормативна база ==
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII]
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/875-12 Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII] 
-Положення про умови праці надомників, затверджене постановою [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29 вересня 1981 року № 275/17-99, яке діє в частині, що не суперечить Конституції та законам України, до ухвалення відповідних актів згідно з Постановою Верховної Ради України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1545-12 «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР»] від 12 вересня 1991 року № 1545-XII 
-Інструкція про порядок прийняття, переведення, звільнення та обліку кадрів на підприємствах, в організаціях, установах споживчої кооперації України, затверджена постановою шостих зборів Ради Укоопспілки (Центральна спілка споживчих товариств України) XVII скликання від 3 квітня 2003 року за погодженням із президією ЦК профспілки працівників споживчої кооперації України — постанова від 1 квітня 2003 року № П-10/Р-9 
*[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/993_327 Конвенція Міжнародної організації праці, Міжнародний документ від 20.06.1996 № 177]
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/993_100 Рекомендація Міжнародної організації праці, Міжнародний документ від 20.06.1996 № N 184]
*Методичні рекомендації щодо визначення робочих місць, схвалені протоколом Міністерства праці України від 21 червня 1995 року № 4
*[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0988-13 наказ Міністерства соціальної політики України «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» від 31 травня 2013 року № 316]
*[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z1442-05 наказ Державного комітету статистики України «Про затвердження Інструкції зі статистики кількості працівників» від 28 вересня 2005 року № 286.]

==Понаття надомної праці та осіб-надомників, сфери, у яких застосовують роботу в дому==
Згідно з пунктом 1 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Положення про умови праці надомників, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29.09.1981 р. № 275/17-99 передбачено, що надомниками вважаються особи, які уклали трудовий договір із підприємством про виконання роботи вдома особисто з матеріалів і з використанням знарядь та засобів праці, виділених роботодавцем або придбаних за рахунок його коштів, а також із власних матеріалів та з використанням особистих механізмів й інструментів із дозволу керівництва. 

[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/993_327 Конвенцією Міжнародної організації праці від 20.06.1996 № 177] визначено термін «надомна праця» як робота, яку особа виконує за місцем її проживання або в інших приміщеннях за її вибором, але не у виробничих приміщеннях роботодавця; за винагороду; з метою виробництва товарів або послуг згідно із вказівками роботодавця. 
Відповідно до наказу Міністерства соціальної політики України [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0988-13 «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)»] та Порядку її подання» від 31 травня 2013 року № 316, роботу вдома визначено як один із варіантів характеру робіт поряд із постійною, тимчасовою, сезонною роботою, роботою за сумісництвом, роботою, яка має роз’їзний (пересувний) характер, та ін.
Відповідно до пункту 3 Положення про умови праці надомників, затвердженого [http://zakon.rada.gov.ua/go/v0275400-81 постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29.09.1981 р. № 275/17-99№ 275 при організації праці вдома пріоритет надається виробництву товарів народного вжитку. Разом із тим за рішенням адміністрації підприємства допускається виконувати вдома й інші роботи, якщо за характером і технологіями виробництва це можливо у домашніх умовах та економічно доцільно. 
Останнім часом надомну працю застосовують у різних сферах діяльності. Якщо раніше вдома працювали переважно диспетчери, агенти з постачання, дизайнери, редактори та інші працівники подібних професій, то нині до роботи вдома дедалі частіше залучають і кваліфіковану робочу силу — інженерно-технічних працівників, дослідників, фахівців у сфері інформатики, творчих працівників (журналістів, викладачів). 
Серед основних сфер діяльності, де може ефективно застосовуватися надомна праця, можна виокремити такі: 
— складання й ремонт різних видів техніки (побутової, автомобільних приладів, комп’ютерів) та меблів; 
— дизайнерські послуги; 
— догляд за хворими і людьми похилого віку; 
— навчання дорослих (мова, комп’ютер, спорт, танці, музика тощо); 
— консультативна допомога (юридична, психологічна, бізнес-консультування, астрологія); 
— медична допомога; 
— бухгалтерський облік та аудит; 
— робота на телефоні; 
— розроблення програмного забезпечення і різних мультимедійних продуктів; 
— редагування, переклад, коректура та мала поліграфія; 
— приготування обідів, виготовлення окремих видів кулінарної продукції для реалізації; 
— виготовлення різних швейних і в’язаних виробів, взуття, прикрас, деталей інтер’єру, ікебана; 
— розведення домашніх тварин і догляд за ними; 
— відеозйомка та виготовлення відеофільмів; 
— музичний супровід свят тощо. 

==Категорії працівників, що мають переважне право на роботу вдома==

На практиці трудовий договір про роботу вдома можна укладати з різними категоріями працівників, якщо при цьому не погіршуватимуться умови їх праці та не обмежуватимуться права, які вони повинні мати при звичайних умовах праці згідно із законодавством.
У підпункті 2.4.5 пункту 2.4 Наказу Державного комітету статистики України [http://zakon.rada.gov.ua/go/z1442-05 «Про затвердження Інструкції зі статистики кількості працівників»] від 28 вересня 2005 року № 286 зазначено, що штатні працівники, які уклали трудовий договір із підприємством про виконання роботи вдома особистою працею (надомники), включаються до облікової кількості працівників.
Разом із тим законодавством, зокрема пунктом 4 Положення про умови праці надомників, затвердженого постановою [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.09.1981 р.] № 275/17-99 передбачено й певні категорії працівників, яким надається переважне право на укладання такого договору, а саме: 
— жінки, що мають дітей віком до 15 років;
— інваліди й пенсіонери (незалежно від виду призначеної пенсії). У статті 18 Закону України [http://zakon.rada.gov.ua/go/875-12 «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»] від 21 березня 1991 року № 875-XII передбачено можливість надомної праці для інвалідів, зокрема, зазначено, що інвалідам, які не мають змоги працювати на підприємствах, державна служба зайнятості сприяє у працевлаштуванні з умовою про виконання роботи вдома; 
— особи зі зниженою працездатністю, яким в установленому порядку рекомендовано роботу в надомних умовах; 
— особи, що доглядають за інвалідами або членами сім’ї, які тривалий час хворіють і за станом здоров’я потребують догляду; 
— особи, зайняті на сезонних роботах (у міжсезонний період), а також які навчаються в навчальних закладах з очною формою навчання; 
— особи, які з об’єктивних причин не можуть бути зайняті безпосередньо на виробництві в цій місцевості (наприклад, у районах і місцевостях, що мають вільні трудові ресурси). 
Пунктом 3 Положення про умови праці надомників, затвердженого постановою [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29.09.1981 р. № 275/17-99 передбачена можливість залучення до виконання завдань надомника і членів його сім’ї.

==Порядок оформлення надомника на роботу==

Під час оформлення на роботу надомник, так само як й інші категорії працівників підприємства, згідно зі статтею 24 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 № 322-VIII зобов’язаний подати паспорт або інший документ, що посвідчує особу, трудову книжку, а у випадках, передбачених законодавством, — також документ про освіту (спеціальність, кваліфікацію), про стан здоров’я та інші документи.
Згідно з вимогами Кодексу законів про працю України трудовий договір із працівниками укладається, як правило, у письмовій формі. Відповідна норма передбачена і Положенням про умови праці надомників, затвердженого постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 29.09.1981 р. № 275/17-99 для надомників. Разом із тим на сьогодні законодавством про працю не передбачено будь-яких юридичних наслідків для сторін договору у разі недотримання його письмової форми, у тому числі визнання договору в такому випадку недійсним.
У письмовому трудовому договорі слід чітко визначити основні й додаткові зобов’язання сторін, зокрема й ті, що передбачені законодавством для надомників, а також:
— найменування підприємства-роботодавця; 
— конкретні умови праці працівника; 
— умови оплати праці; 
— види робіт, що підлягають виконанню; 
— адресу робочого місця надомника тощо. 
Крім цього, у трудовому договорі слід зазначити його вид. Відповідно до статті 23 Кодексу законів про працю із надомником, як і з іншими працівниками, може бути укладено:
— безстроковий трудовий договір, що укладається на невизначений строк; 
— трудовий договір на визначений строк, установлений за погодженням сторін; 
— трудовий договір на час виконання певної роботи. 
Надомну роботу за трудовим договором працівників підприємства не слід плутати із роботою вдома «сторонніх осіб» (фізичних осіб — підприємців, самозайнятих осіб тощо) за цивільно-правовими договорами. У разі укладення цивільно-правових договорів оплачується не процес праці, а її результат, який визначається після закінчення робіт і оформляється актами здавання-приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких і провадиться оплата.
У разі укладання трудового договору в письмовій формі подавати заяву про прийняття на роботу не обов’язково. Але заява може знадобитися, якщо працівник, який уже працює на підприємстві у звичайних умовах, з якихось причин захоче перейти на роботу на умовах надомної праці. У заяві слід зазначити дату прийняття/переведення на таку роботу й посаду (професію) згідно зі штатним розписом, а також, за потреби, причину переведення.
Укладення трудового договору оформляють наказом чи розпорядженням роботодавця про прийняття працівника на роботу. Зміст цього наказу потрібно довести до відома працівника, який виконуватиме роботу вдома, під розписку.
Під час оформлення на роботу надомника слід ознайомити під розписку і з відповідними локальними нормативними актами підприємства, зокрема, з:
— правилами внутрішнього трудового розпорядку;
— колективним договором;
— посадовою (робочою) інструкцією.
Крім того, до початку роботи надомник, як й інші працівники, має в установленому порядку пройти навчання та інструктаж з охорони праці. При цьому слід враховувати, що відповідно до пункту [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/993_100 20 Рекомендації Міжнародної організації праці ( МОП)] від 20.06.1996 № N 184 роботодавець зобов’язаний:
— інформувати надомників про всі небезпеки, пов’язані з їхньою роботою, які відомі або мають бути відомі роботодавцеві; запобіжні заходи, яких треба вжити, і в разі потреби навчити цим заходам надомника належним чином;
— забезпечувати, щоб надані надомникові машини, інструменти або інше обладнання мали потрібні захисні пристрої, та вживати відповідних заходів, які б забезпечували їх належне технічне обслуговування;
— надавати надомникові безплатно всі потрібні засоби індивідуального захисту.

==Робоче місце надомника==
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 29 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page2 Кодексу законів про працю України] до початку роботи за укладеним трудовим договором роботодавець зобов’язаний визначити працівникові робоче місце та забезпечити його потрібними для роботи засобами. Робочим місцем надомника може бути його квартира або інші підходящі приміщення, які йому належать, у т. ч. і не за місцезнаходженням (юридичною адресою) підприємства, тобто в іншій місцевості (населеному пункті). 
Зокрема, у пункті 1.1 Методичних рекомендацій щодо визначення робочих місць, схвалені протоколом Міністерства праці України від 21 червня 1995 року № 4 передбачено такий вид робочих місць, як робочі місця надомників. Надомниками ж є працівники, робоче місце яких збігається територіально з місцем їх мешкання. 
Квартира надомника має відповідати певним вимогам. Зокрема, у пункті 9 Положення про умови праці надомників, затверджене постановою [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29 вересня 1981 року № 275/17-99 зазначено, що організація трудових процесів удома допускається лише для осіб, які мають потрібні житлово-побутові умови. Обстежують житлово-побутові умови надомника представник роботодавця за участю представника профспілкового органу, а також у потрібних випадках — представники органів санітарного та/або пожежного нагляду. Якщо на підприємстві профспілковий орган відсутній, до обстеження доцільно долучити членів представницького органу трудового колективу, наприклад ради трудового колективу. 
Під час обстеження слід звернути увагу на те, чи не створить виконання надомником дорученої роботи незручностей сусідам, адже згідно з пунктом 12 Положення про умови праці надомників, затверджене постановою [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0275400-81 Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС] від 29 вересня 1981 року № 275/17-99 доручати надомникам такі роботи забороняється. Результати обстеження оформлюють актом.
Питання щодо роботи вдома працівників у системі споживчої кооперації, у тому числі порядок їх обліку регулюються Інструкцією про порядок прийняття, переведення, звільнення та обліку кадрів на підприємствах, в організаціях, установах споживчої кооперації України, затверджена постановою шостих зборів Ради Укоопспілки (Центральна спілка споживчих товариств України) XVII скликання від 3 квітня 2003 року за погодженням із президією ЦК профспілки працівників споживчої кооперації України — постанова від 1 квітня 2003 року № П-10/Р-9. 

==Переваги та недоліки роботи в дома==
Використання надомної праці може сприяти підвищенню ефективності діяльності підприємства, установи, організації (далі — підприємство), особливо у сфері малого та середнього бізнесу, адже організована в такий спосіб робота має ряд переваг.

Переваги для роботодавця 
1. Можна скоротити витрати на оренду приміщень, а отже, збільшити як прибутковість підприємства, так і фонд заробітної плати працівників. Зекономлені кошти можна використовувати для розширення штату (чисельності) працівників, на виплату премій, а також на будь-які інші потреби підприємства. 
2. Є нагода отримати додаткові (у деяких випадках фактично безплатно) канали стаціонарного телефонного зв’язку або підключення до мережі Інтернет. 
3. Можна зменшити витрати підприємства на електроенергію або воду, зекономити на офісних меблях, деякому обладнанні та спростити організацію цілодобової роботи там, де це потрібно. 

Переваги для працівника 
1. Зменшуються витрати на проїзд у громадському транспорті. 
2. Час, який витрачається на те, щоб дістатися до місця роботи, можна використати на саму роботу або відпочинок. 

Недоліки роботи вдома 
Якщо працівник працює вдома, можуть виникнути труднощі з дистанційним контролем за його роботою. Щоб уникнути таких труднощів, можна застосовувати сучасні технології: інформаційні комп’ютерні мережі, мобільний зв’язок, електронну пошту, відеоспостереження тощо. Якщо надомник виконує завдання, результати якого очевидні (наприклад, виробляє певну кількість одиниць меблів або шиє певну кількість пар взуття), то з визначенням ефективності його роботи взагалі не виникає проблем, бо для підприємства неважливо, скільки часу він витратив на виготовлення (пошиття) цієї «одиниці» і в який саме час він це робив. 

[[Категорія:Трудове право]]

Звернення до суду: наказне провадження

2018-04-02T07:35:21Z

Mariana.fedorak:

==Нормативна база==
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0014740-11 Постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження»] 

==Поняття наказного провадження.==
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

==Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ.==
В [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page3 ст. 161 Цивільного процесуального кодексу України] зазначено вимоги, за якими може бути видано судовий наказ. 
Судовий наказ може бути видано, у разі якщо: 
'''1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.''' Якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати судовий наказ може бути видано не лише на суму заборгованості із заробітної плати, а й на суму компенсації за порушення строків її виплати, оскільки вона входить до структури заробітної плати. До заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо. 

Не допускається розгляд вимог про стягнення заробітної плати у разі наявності спору щодо розміру заборгованості чи права на її отримання. При цьому [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page7 частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України] визначено, що працівник має право звернутися до суду з вимогою про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page10 положень пункту 2 частини першої статті 430 Цивільного процесуального кодексу] судовий наказ про виплату заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, підлягає негайному виконанню, а згідно з частиною другою цієї статті суд має право допустити негайне виконання судового наказу в разі стягнення всієї суми заборгованості із заробітної плати. 

'''2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника.''' За своєю природою ця вимога є цивільно-правовою, а отже, на неї поширюється загальна позовна давність у 3 роки. Звернутися до суду з заявою можуть органи внутрішніх справ та інші особи, у яких виникло право вимоги. Заявником може бути заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. Розшук відповідача передбачений [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page3 ст. 132 Цивільного процесуального кодексу.] Зазначена норма вказує, що якщо місце перебування відповідача в справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, невідоме, суд ухвалою оголошує його розшук. Розшук проводиться органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стягуються з відповідача в дохід держави за рішенням суду. Таким чином, витрати на проведення розшуку боржника можуть бути стягнені як рішенням суду в позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу. Для цього органи Національної поліції повинні надати суду документально підтверджений розрахунок витрат на розшук. На вказаних документах не обов’язково повинна бути зафіксована згода боржника, оскільки при незгоді з розміром витрат, він може оскаржити судовий наказ, результатом чого буде безспірне його скасування і справа буде розглядатися в позовному провадженні. 

'''3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.''' 

Якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні, телекомунікаційні послуги, послуги телебачення та радіомовлення, судовий наказ може бути видано за наявності відповідних договорів про надання таких послуг, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне надання та отримання таких послуг. Крім того, заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність розрахунків, а також застосування тарифів на відповідні послуги. У цьому випадку може бути видано судовий наказ про стягнення не лише суми заборгованості, але й про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості. Для їх стягнення суду має бути додано документи, що чітко підтверджують їх розрахунок (у тому числі й розрахунок щомісячних нарахувань), при цьому визначений розмір не потребує додаткової оцінки та дослідження у сукупності з іншими доказами. 

'''4) заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб ''' 
Відповідно до вимог [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page12 пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК] судовий наказ про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню, а згідно з частиною другою цієї статті суд має право допустити негайне виконання судового наказу в разі стягнення всієї суми заборгованості із заробітної плати 

'''5) заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;''' 

'''6)заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів;''' 

Видача судового наказу за заявленою вимогою про повернення вартості товару неналежної якості можлива лише за заздалегідь прийнятого рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола осіб. Одночасний розгляд таких вимог законом не передбачено, тому при їх заявленні суд має відмовити у видачі судового наказу. Судовий наказ не може бути виданий за заявою, в якій зазначено вимогу про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди, завданих неналежною якістю товару, оскільки вони є предметом розгляду в порядку позовного провадження 

'''7) заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.''' 

==Прийняття заяви про видачу судового наказу та відмова у видачі судового наказу.==
===Форма і зміст заяви про видачу судового наказу.===

Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції у письмовій формі. Зокрема, заява подається до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання фізичної особи або за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її перебування чи місцезнаходженням юридичної особи; на вимогу про стягнення заробітної плати поширюються також правила підсудності за вибором заявника- за зареєстрованим місцем його проживання чи перебування. У разі порушення правил підсудності суд відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page5 пункту 8 статті 165 ЦПК] не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю. 
Форма і зміст заяви повинні відповідати вимогам [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page5 ст. 163 ЦПК], зокрема у заяві повинно бути зазначено: 
1) найменування суду, до якого подається заява; 
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 
3) ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 
4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 
5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. 
Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників. До заяви, яка подається предстаником заявника, повинно бути додано документ, що підтверджує його повноваження. Заявник має право відкликати заяву про видачу судового наказу до її розгляду судом. 
До заяви про видачу судового наказу додається документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 ст. 4 Закону України "Про судовий збір"]. 
Після отримання заяви про видачу судового наказу суд може ухвалити одне із таких рішень: 
- Відмовити у видачі судового наказу 
- Видати судовий наказ 

===Підстави для відмови у видачі судового наказу.===
Суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 
1) заява подана з порушеннями вимог [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page5 статті 163 цивільного процесуального кодексу]; 
2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 
3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page5 статті 161 цивільного процесуального кодексу]; 
4) наявні обставини, передбачені частиною першою [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page6 статті 186 цивільного процесуального кодексуї]; 
5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред’явлення позову в суд за такою вимогою; 
6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 
7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page5 статті 164 цивільного процесуального кодексу]; 
8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 
9) заяву подано з порушенням правил підсудності. 
Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу. 
У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. 
У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов’язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу. 
Суддя з метою визначення підсудності, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, не пізніше наступного дня з дня отримання заяви про видачу судового наказу перевіряє зазначене у заяві місцезнаходження боржника за відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 
У разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника. 
Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника має бути надана протягом п’яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання (перебування) особи відповідного звернення суду.
Суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. 
Якщо за результатами розгляду отриманих судом відомостей про місцезнаходження боржника - юридичної особи або фізичної особи - підприємця буде встановлено, що заява про видачу судового наказу не підсудна цьому суду, суд не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю. 
У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу. 

==Заява про видачу судового накузу.==

Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page5 статті 165 Цивільного процесуального Кодексу], не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків. Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page5 статті 165 Цивільного процесуального Кодексу], унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

==Видача судового наказу та його зміст==

Суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п’яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п’яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п’ятою, шостою [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page5 статті 165 Цивільного процесуального Кодексу], інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника.Суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п’яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п’яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п’ятою, шостою [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page5 статті 165 Цивільного процесуального Кодексу], інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника. 
За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу. 
Судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому цим розділом. 
Зміст судового наказу: 
1) дата видачі наказу; 
2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ; 
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стягувача та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків стягувача та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, а також інші дані, якщо вони відомі суду, які ідентифікують стягувача та боржника; 
4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги; 
5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню; 
6) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника; 
7) повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті; 
8) відомості про порядок та строки подання заяви про скасування судового наказу; 
9) дата набрання судовим наказом законної сили; 
10) строк пред’явлення судового наказу до виконання; 
11) дата видачі судового наказу стягувачу. 
Судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках, один з яких залишається у суді, а другий видається під розписку або надсилається стягувачу на його офіційну електронну адресу, або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного після набрання ним законної сили у разі відсутності електронної офіційної адреси. 

==Порядок скасування судового наказу==
===Форма і зміст заяви про скасування судового наказу.===

Після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, боржникові на його офіційну електронну адресу або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного, якщо офіційної електронної адреси боржник не має. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами. Копія (текст) судового наказу, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, разом з додатками надсилаються фізичній особі - боржнику на адресу, зазначену в документах, передбачених частиною шостою [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page5 статті 165 ЦПК], а боржнику - юридичній особі чи фізичній особі - підприємцю - за адресою місцезнаходження (місця проживання), зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 
Боржник має право протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page5 статті 161 ЦПК]. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Заява про скасування судового наказу подається в суд у письмовій формі. Заява має містити: 
1) найменування суду, до якого подається заява; 
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника для фізичних осіб - громадян України; 
3) ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) представника боржника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місце знаходження; 
4) наказ, що оспорюється; 
5) зазначення про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача. 
Заява підписується боржником або його представником.До заяви додаються: 
1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 
2) документ, що підтверджує повноваження представника боржника, якщо заява подається таким представником; 
3) клопотання про поновлення пропущеного строку, якщо заява подається після спливу строку, передбаченого частиною першою цієї статті. 
У разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення без розгляду не пізніше двох днів з дня її надходження до суду. 

===Розгляд заяви про скасування судового наказу.===

Заява про скасування судового наказу не пізніше наступного дня передається судді. Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page5 статті 170 ЦПК], повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви. У разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, суддя не пізніше двох днів після її подання постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз’яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження. В ухвалі про скасування судового наказу суд за клопотанням боржника вирішує питання про поворот виконання судового наказу в порядку, встановленому [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page12 статтею 444 ЦПК] 

==Набрання судовим наказом законної сили та видача його==

У разі ненадходження до суду заяви від боржника про скасування судового наказу протягом п’яти днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної сили. Суд протягом п’яти днів з дня набрання судовим наказом законної сили надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого судового наказу в Єдиному державному реєстрі судових рішень та Єдиному державному реєстрі виконавчих документів, стягувачу на його офіційну електронну адресу або рекомендованим чи цінним листом у разі відсутності офіційної електронної адреси.

[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]

Звернення до суду: наказне провадження

2018-03-30T12:41:18Z

Mariana.fedorak:

==Нормативна база==
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0014740-11 Постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження»] 

==Поняття наказного провадження.==
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

==Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ.==
В [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page3 ст. 161 Цивільного процесуального кодексу України] зазначено вимоги, за якими може бути видано судовий наказ. 
Судовий наказ може бути видано, у разі якщо: 
'''1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.''' Якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати судовий наказ може бути видано не лише на суму заборгованості із заробітної плати, а й на суму компенсації за порушення строків її виплати, оскільки вона входить до структури заробітної плати. До заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо. 

Не допускається розгляд вимог про стягнення заробітної плати у разі наявності спору щодо розміру заборгованості чи права на її отримання. При цьому [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page7 частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України] визначено, що працівник має право звернутися до суду з вимогою про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page10 положень пункту 2 частини першої статті 430 Цивільного процесуального кодексу] судовий наказ про виплату заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, підлягає негайному виконанню, а згідно з частиною другою цієї статті суд має право допустити негайне виконання судового наказу в разі стягнення всієї суми заборгованості із заробітної плати. 

'''2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника.''' За своєю природою ця вимога є цивільно-правовою, а отже, на неї поширюється загальна позовна давність у 3 роки. Звернутися до суду з заявою можуть органи внутрішніх справ та інші особи, у яких виникло право вимоги. Заявником може бути заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. Розшук відповідача передбачений [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page3 ст. 132 Цивільного процесуального кодексу.] Зазначена норма вказує, що якщо місце перебування відповідача в справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, невідоме, суд ухвалою оголошує його розшук. Розшук проводиться органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стягуються з відповідача в дохід держави за рішенням суду. Таким чином, витрати на проведення розшуку боржника можуть бути стягнені як рішенням суду в позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу. Для цього органи Національної поліції повинні надати суду документально підтверджений розрахунок витрат на розшук. На вказаних документах не обов’язково повинна бути зафіксована згода боржника, оскільки при незгоді з розміром витрат, він може оскаржити судовий наказ, результатом чого буде безспірне його скасування і справа буде розглядатися в позовному провадженні. 

'''3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.''' 

Якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні, телекомунікаційні послуги, послуги телебачення та радіомовлення, судовий наказ може бути видано за наявності відповідних договорів про надання таких послуг, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне надання та отримання таких послуг. Крім того, заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність розрахунків, а також застосування тарифів на відповідні послуги. У цьому випадку може бути видано судовий наказ про стягнення не лише суми заборгованості, але й про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості. Для їх стягнення суду має бути додано документи, що чітко підтверджують їх розрахунок (у тому числі й розрахунок щомісячних нарахувань), при цьому визначений розмір не потребує додаткової оцінки та дослідження у сукупності з іншими доказами. 

'''4) заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб ''' 
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК судовий наказ про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню, а згідно з частиною другою цієї статті суд має право допустити негайне виконання судового наказу в разі стягнення всієї суми заборгованості із заробітної плати 

'''5) заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;''' 

'''6)заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів;''' 

Видача судового наказу за заявленою вимогою про повернення вартості товару неналежної якості можлива лише за заздалегідь прийнятого рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола осіб. Одночасний розгляд таких вимог законом не передбачено, тому при їх заявленні суд має відмовити у видачі судового наказу. Судовий наказ не може бути виданий за заявою, в якій зазначено вимогу про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди, завданих неналежною якістю товару, оскільки вони є предметом розгляду в порядку позовного провадження 

'''7) заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.''' 

==Прийняття заяви про видачу судового наказу та відмова у видачі судового наказу.==
===Форма і зміст заяви про видачу судового наказу.===

Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції у письмовій формі. Зокрема, заява подається до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання фізичної особи або за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її перебування чи місцезнаходженням юридичної особи; на вимогу про стягнення заробітної плати поширюються також правила підсудності за вибором заявника- за зареєстрованим місцем його проживання чи перебування. У разі порушення правил підсудності суд відповідно до пункту 8 статті 165 ЦПК не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю. 
Форма і зміст заяви повинні відповідати вимогам ст. 163 ЦПК, зокрема у заяві повинно бути зазначено: 
1) найменування суду, до якого подається заява; 
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 
3) ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 
4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 
5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. 
Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників. До заяви, яка подається предстаником заявника, повинно бути додано документ, що підтверджує його повноваження. Заявник має право відкликати заяву про видачу судового наказу до її розгляду судом. 
До заяви про видачу судового наказу додається документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір". 
Після отримання заяви про видачу судового наказу суд може ухвалити одне із таких рішень: 
- Відмовити у видачі судового наказу 
- Видати судовий наказ 

===Підстави для відмови у видачі судового наказу.===
Суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 
1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; 
2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 
3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; 
4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; 
5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред’явлення позову в суд за такою вимогою; 
6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 
7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; 
8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 
9) заяву подано з порушенням правил підсудності. 
Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу. 
У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. 
У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов’язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу. 
Суддя з метою визначення підсудності, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, не пізніше наступного дня з дня отримання заяви про видачу судового наказу перевіряє зазначене у заяві місцезнаходження боржника за відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 
У разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника. 
Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника має бути надана протягом п’яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання (перебування) особи відповідного звернення суду.
Суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. 
Якщо за результатами розгляду отриманих судом відомостей про місцезнаходження боржника - юридичної особи або фізичної особи - підприємця буде встановлено, що заява про видачу судового наказу не підсудна цьому суду, суд не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю. 
У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу. 

==Заява про видачу судового накузу.==

Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків. Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

==Видача судового наказу та його зміст==

Суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п’яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п’яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п’ятою, шостою статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника.Суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п’яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п’яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п’ятою, шостою статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника. 
За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу. 
Судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому цим розділом. 
Зміст судового наказу: 
1) дата видачі наказу; 
2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ; 
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стягувача та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків стягувача та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, а також інші дані, якщо вони відомі суду, які ідентифікують стягувача та боржника; 
4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги; 
5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню; 
6) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника; 
7) повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті; 
8) відомості про порядок та строки подання заяви про скасування судового наказу; 
9) дата набрання судовим наказом законної сили; 
10) строк пред’явлення судового наказу до виконання; 
11) дата видачі судового наказу стягувачу. 
Судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках, один з яких залишається у суді, а другий видається під розписку або надсилається стягувачу на його офіційну електронну адресу, або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного після набрання ним законної сили у разі відсутності електронної офіційної адреси. 

==Порядок скасування судового наказу==
===Форма і зміст заяви про скасування судового наказу.===

Після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, боржникові на його офіційну електронну адресу або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного, якщо офіційної електронної адреси боржник не має. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами. Копія (текст) судового наказу, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, разом з додатками надсилаються фізичній особі - боржнику на адресу, зазначену в документах, передбачених частиною шостою статті 165 ЦПК, а боржнику - юридичній особі чи фізичній особі - підприємцю - за адресою місцезнаходження (місця проживання), зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 
Боржник має право протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 ЦПК. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Заява про скасування судового наказу подається в суд у письмовій формі. Заява має містити: 
1) найменування суду, до якого подається заява; 
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника для фізичних осіб - громадян України; 
3) ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) представника боржника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місце знаходження; 
4) наказ, що оспорюється; 
5) зазначення про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача. 
Заява підписується боржником або його представником.До заяви додаються: 
1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 
2) документ, що підтверджує повноваження представника боржника, якщо заява подається таким представником; 
3) клопотання про поновлення пропущеного строку, якщо заява подається після спливу строку, передбаченого частиною першою цієї статті. 
У разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення без розгляду не пізніше двох днів з дня її надходження до суду. 

===Розгляд заяви про скасування судового наказу.===

Заява про скасування судового наказу не пізніше наступного дня передається судді. Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 ЦПК, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви. У разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, суддя не пізніше двох днів після її подання постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз’яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження. В ухвалі про скасування судового наказу суд за клопотанням боржника вирішує питання про поворот виконання судового наказу в порядку, встановленому статтею 444 ЦПК 

==Набрання судовим наказом законної сили та видача його==

У разі ненадходження до суду заяви від боржника про скасування судового наказу протягом п’яти днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної сили. Суд протягом п’яти днів з дня набрання судовим наказом законної сили надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого судового наказу в Єдиному державному реєстрі судових рішень та Єдиному державному реєстрі виконавчих документів, стягувачу на його офіційну електронну адресу або рекомендованим чи цінним листом у разі відсутності офіційної електронної адреси.

[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]

Звернення до суду: наказне провадження

2018-03-30T12:39:32Z

Mariana.fedorak:

==Нормативна база==
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0014740-11 Постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження»] 

==Поняття наказного провадження.==
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

==Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ.==
В [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page3 ст. 161 Цивільного процесуального кодексу України] зазначено вимоги, за якими може бути видано судовий наказ. 
Судовий наказ може бути видано, у разі якщо: 
'''1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.''' Якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати судовий наказ може бути видано не лише на суму заборгованості із заробітної плати, а й на суму компенсації за порушення строків її виплати, оскільки вона входить до структури заробітної плати. До заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо. 

Не допускається розгляд вимог про стягнення заробітної плати у разі наявності спору щодо розміру заборгованості чи права на її отримання. При цьому [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page7 частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України] визначено, що працівник має право звернутися до суду з вимогою про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page10 положень пункту 2 частини першої статті 430 Цивільного процесуального кодексу] судовий наказ про виплату заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, підлягає негайному виконанню, а згідно з частиною другою цієї статті суд має право допустити негайне виконання судового наказу в разі стягнення всієї суми заборгованості із заробітної плати. 

'''2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника.''' За своєю природою ця вимога є цивільно-правовою, а отже, на неї поширюється загальна позовна давність у 3 роки. Звернутися до суду з заявою можуть органи внутрішніх справ та інші особи, у яких виникло право вимоги. Заявником може бути заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. Розшук відповідача передбачений [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page3 ст. 132 Цивільного процесуального кодексу.] Зазначена норма вказує, що якщо місце перебування відповідача в справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, невідоме, суд ухвалою оголошує його розшук. Розшук проводиться органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стягуються з відповідача в дохід держави за рішенням суду. Таким чином, витрати на проведення розшуку боржника можуть бути стягнені як рішенням суду в позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу. Для цього органи Національної поліції повинні надати суду документально підтверджений розрахунок витрат на розшук. На вказаних документах не обов’язково повинна бути зафіксована згода боржника, оскільки при незгоді з розміром витрат, він може оскаржити судовий наказ, результатом чого буде безспірне його скасування і справа буде розглядатися в позовному провадженні. 

'''3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.''' 

Якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні, телекомунікаційні послуги, послуги телебачення та радіомовлення, судовий наказ може бути видано за наявності відповідних договорів про надання таких послуг, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне надання та отримання таких послуг. Крім того, заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність розрахунків, а також застосування тарифів на відповідні послуги. У цьому випадку може бути видано судовий наказ про стягнення не лише суми заборгованості, але й про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості. Для їх стягнення суду має бути додано документи, що чітко підтверджують їх розрахунок (у тому числі й розрахунок щомісячних нарахувань), при цьому визначений розмір не потребує додаткової оцінки та дослідження у сукупності з іншими доказами. 

'''4) заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб ''' 
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК судовий наказ про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню, а згідно з частиною другою цієї статті суд має право допустити негайне виконання судового наказу в разі стягнення всієї суми заборгованості із заробітної плати 

'''5) заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;''' 

'''6)заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів;''' 

Видача судового наказу за заявленою вимогою про повернення вартості товару неналежної якості можлива лише за заздалегідь прийнятого рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола осіб. Одночасний розгляд таких вимог законом не передбачено, тому при їх заявленні суд має відмовити у видачі судового наказу. Судовий наказ не може бути виданий за заявою, в якій зазначено вимогу про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди, завданих неналежною якістю товару, оскільки вони є предметом розгляду в порядку позовного провадження 

'''7) заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.''' 

==Прийняття заяви про видачу судового наказу та відмова у видачі судового наказу.==
===Форма і зміст заяви про видачу судового наказу.===

Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції у письмовій формі. Зокрема, заява подається до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання фізичної особи або за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її перебування чи місцезнаходженням юридичної особи; на вимогу про стягнення заробітної плати поширюються також правила підсудності за вибором заявника- за зареєстрованим місцем його проживання чи перебування. У разі порушення правил підсудності суд відповідно до пункту 8 статті 165 ЦПК не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю. 
Форма і зміст заяви повинні відповідати вимогам ст. 163 ЦПК, зокрема у заяві повинно бути зазначено: 
1) найменування суду, до якого подається заява; 
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 
3) ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 
4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 
5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. 
Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників. До заяви, яка подається предстаником заявника, повинно бути додано документ, що підтверджує його повноваження. Заявник має право відкликати заяву про видачу судового наказу до її розгляду судом. 
До заяви про видачу судового наказу додається документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір". 
Після отримання заяви про видачу судового наказу суд може ухвалити одне із таких рішень: 
- Відмовити у видачі судового наказу 
- Видати судовий наказ 

===Підстави для відмови у видачі судового наказу.===
Суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 
1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; 
2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 
3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; 
4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; 
5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред’явлення позову в суд за такою вимогою; 
6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 
7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; 
8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 
9) заяву подано з порушенням правил підсудності. 
Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу. 
У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. 
У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов’язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу. 
Суддя з метою визначення підсудності, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, не пізніше наступного дня з дня отримання заяви про видачу судового наказу перевіряє зазначене у заяві місцезнаходження боржника за відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 
У разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника. 
Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника має бути надана протягом п’яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання (перебування) особи відповідного звернення суду.
Суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. 
Якщо за результатами розгляду отриманих судом відомостей про місцезнаходження боржника - юридичної особи або фізичної особи - підприємця буде встановлено, що заява про видачу судового наказу не підсудна цьому суду, суд не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю. 
У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу. 

==Заява про видачу судового накузу.==

Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків. Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

==Видача судового наказу та його зміст==

Суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п’яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п’яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п’ятою, шостою статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника.Суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п’яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п’яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п’ятою, шостою статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника. 
За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу. 
Судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому цим розділом. 
Зміст судового наказу: 
1) дата видачі наказу; 
2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ; 
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стягувача та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків стягувача та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, а також інші дані, якщо вони відомі суду, які ідентифікують стягувача та боржника; 
4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги; 
5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню; 
6) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника; 
7) повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті; 
8) відомості про порядок та строки подання заяви про скасування судового наказу; 
9) дата набрання судовим наказом законної сили; 
10) строк пред’явлення судового наказу до виконання; 
11) дата видачі судового наказу стягувачу. 
Судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках, один з яких залишається у суді, а другий видається під розписку або надсилається стягувачу на його офіційну електронну адресу, або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного після набрання ним законної сили у разі відсутності електронної офіційної адреси. 

==Порядок скасування судового наказу==
===Форма і зміст заяви про скасування судового наказу.===

Після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, боржникові на його офіційну електронну адресу або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного, якщо офіційної електронної адреси боржник не має. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами. Копія (текст) судового наказу, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, разом з додатками надсилаються фізичній особі - боржнику на адресу, зазначену в документах, передбачених частиною шостою статті 165 ЦПК, а боржнику - юридичній особі чи фізичній особі - підприємцю - за адресою місцезнаходження (місця проживання), зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 
Боржник має право протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 ЦПК. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Заява про скасування судового наказу подається в суд у письмовій формі. Заява має містити: 
1) найменування суду, до якого подається заява; 
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника для фізичних осіб - громадян України; 
3) ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) представника боржника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місце знаходження; 
4) наказ, що оспорюється; 
5) зазначення про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача. 
Заява підписується боржником або його представником.До заяви додаються: 
1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 
2) документ, що підтверджує повноваження представника боржника, якщо заява подається таким представником; 
3) клопотання про поновлення пропущеного строку, якщо заява подається після спливу строку, передбаченого частиною першою цієї статті. 
У разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення без розгляду не пізніше двох днів з дня її надходження до суду. 

===Розгляд заяви про скасування судового наказу.===

Заява про скасування судового наказу не пізніше наступного дня передається судді. Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 ЦПК, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви. У разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, суддя не пізніше двох днів після її подання постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз’яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження. В ухвалі про скасування судового наказу суд за клопотанням боржника вирішує питання про поворот виконання судового наказу в порядку, встановленому статтею 444 ЦПК 

==Набрання судовим наказом законної сили та видача його==
У разі ненадходження від боржника заяви про скасування судового наказу протягом трьох днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання. 
Якщо суд за результатами розгляду заяви про скасування судового наказу прийняв ухвалу про залишення такої заяви без задоволення або змінив судовий наказ, то судовий наказ чи змінений судовий наказ набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судовий наказ чи змінений судовий наказ, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]

Звернення до суду: наказне провадження

2018-03-30T12:38:53Z

Mariana.fedorak:

==Нормативна база==
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0014740-11 Постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження»] 

==Поняття наказного провадження.==
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

==Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ.==
В [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page3 ст. 161 Цивільного процесуального кодексу України] зазначено вимоги, за якими може бути видано судовий наказ. 
Судовий наказ може бути видано, у разі якщо: 
'''1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.''' Якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати судовий наказ може бути видано не лише на суму заборгованості із заробітної плати, а й на суму компенсації за порушення строків її виплати, оскільки вона входить до структури заробітної плати. До заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо. 

Не допускається розгляд вимог про стягнення заробітної плати у разі наявності спору щодо розміру заборгованості чи права на її отримання. При цьому [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page7 частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України] визначено, що працівник має право звернутися до суду з вимогою про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page10 положень пункту 2 частини першої статті 430 Цивільного процесуального кодексу] судовий наказ про виплату заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, підлягає негайному виконанню, а згідно з частиною другою цієї статті суд має право допустити негайне виконання судового наказу в разі стягнення всієї суми заборгованості із заробітної плати. 

'''2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника.''' За своєю природою ця вимога є цивільно-правовою, а отже, на неї поширюється загальна позовна давність у 3 роки. Звернутися до суду з заявою можуть органи внутрішніх справ та інші особи, у яких виникло право вимоги. Заявником може бути заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. Розшук відповідача передбачений [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page3 ст. 132 Цивільного процесуального кодексу.] Зазначена норма вказує, що якщо місце перебування відповідача в справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, невідоме, суд ухвалою оголошує його розшук. Розшук проводиться органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стягуються з відповідача в дохід держави за рішенням суду. Таким чином, витрати на проведення розшуку боржника можуть бути стягнені як рішенням суду в позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу. Для цього органи Національної поліції повинні надати суду документально підтверджений розрахунок витрат на розшук. На вказаних документах не обов’язково повинна бути зафіксована згода боржника, оскільки при незгоді з розміром витрат, він може оскаржити судовий наказ, результатом чого буде безспірне його скасування і справа буде розглядатися в позовному провадженні. 

'''3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.''' 

Якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні, телекомунікаційні послуги, послуги телебачення та радіомовлення, судовий наказ може бути видано за наявності відповідних договорів про надання таких послуг, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне надання та отримання таких послуг. Крім того, заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність розрахунків, а також застосування тарифів на відповідні послуги. У цьому випадку може бути видано судовий наказ про стягнення не лише суми заборгованості, але й про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості. Для їх стягнення суду має бути додано документи, що чітко підтверджують їх розрахунок (у тому числі й розрахунок щомісячних нарахувань), при цьому визначений розмір не потребує додаткової оцінки та дослідження у сукупності з іншими доказами. 

'''4) заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб ''' 
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК судовий наказ про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню, а згідно з частиною другою цієї статті суд має право допустити негайне виконання судового наказу в разі стягнення всієї суми заборгованості із заробітної плати 

'''5) заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;''' 

'''6)заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів;''' 

Видача судового наказу за заявленою вимогою про повернення вартості товару неналежної якості можлива лише за заздалегідь прийнятого рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола осіб. Одночасний розгляд таких вимог законом не передбачено, тому при їх заявленні суд має відмовити у видачі судового наказу. Судовий наказ не може бути виданий за заявою, в якій зазначено вимогу про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди, завданих неналежною якістю товару, оскільки вони є предметом розгляду в порядку позовного провадження 

'''7) заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.''' 

==Прийняття заяви про видачу судового наказу та відмова у видачі судового наказу.==
===Форма і зміст заяви про видачу судового наказу.===

Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції у письмовій формі. Зокрема, заява подається до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання фізичної особи або за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її перебування чи місцезнаходженням юридичної особи; на вимогу про стягнення заробітної плати поширюються також правила підсудності за вибором заявника- за зареєстрованим місцем його проживання чи перебування. У разі порушення правил підсудності суд відповідно до пункту 8 статті 165 ЦПК не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю. 
Форма і зміст заяви повинні відповідати вимогам ст. 163 ЦПК, зокрема у заяві повинно бути зазначено: 
1) найменування суду, до якого подається заява; 
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 
3) ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 
4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 
5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. 
Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників. До заяви, яка подається предстаником заявника, повинно бути додано документ, що підтверджує його повноваження. Заявник має право відкликати заяву про видачу судового наказу до її розгляду судом. 
До заяви про видачу судового наказу додається документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір". 
Після отримання заяви про видачу судового наказу суд може ухвалити одне із таких рішень: 
- Відмовити у видачі судового наказу 
- Видати судовий наказ 

===Підстави для відмови у видачі судового наказу.===
Суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 
1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; 
2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 
3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; 
4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; 
5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред’явлення позову в суд за такою вимогою; 
6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 
7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; 
8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 
9) заяву подано з порушенням правил підсудності. 
Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу. 
У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. 
У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов’язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу. 
Суддя з метою визначення підсудності, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, не пізніше наступного дня з дня отримання заяви про видачу судового наказу перевіряє зазначене у заяві місцезнаходження боржника за відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 
У разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника. 
Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника має бути надана протягом п’яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання (перебування) особи відповідного звернення суду.
Суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. 
Якщо за результатами розгляду отриманих судом відомостей про місцезнаходження боржника - юридичної особи або фізичної особи - підприємця буде встановлено, що заява про видачу судового наказу не підсудна цьому суду, суд не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю. 
У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу. 

==Заява про видачу судового накузу.==

Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків. Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

==Видача судового наказу та його зміст==

Суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п’яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п’яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п’ятою, шостою статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника.Суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п’яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п’яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п’ятою, шостою статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника. 
За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу. 
Судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому цим розділом. 
Зміст судового наказу: 
1) дата видачі наказу; 
2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ; 
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стягувача та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків стягувача та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, а також інші дані, якщо вони відомі суду, які ідентифікують стягувача та боржника; 
4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги; 
5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню; 
6) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника; 
7) повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті; 
8) відомості про порядок та строки подання заяви про скасування судового наказу; 
9) дата набрання судовим наказом законної сили; 
10) строк пред’явлення судового наказу до виконання; 
11) дата видачі судового наказу стягувачу. 
Судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках, один з яких залишається у суді, а другий видається під розписку або надсилається стягувачу на його офіційну електронну адресу, або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного після набрання ним законної сили у разі відсутності електронної офіційної адреси. 

==Порядок скасування судового наказу==
===Форма і зміст заяви про скасування судового наказу.===

Після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, боржникові на його офіційну електронну адресу або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного, якщо офіційної електронної адреси боржник не має. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами. Копія (текст) судового наказу, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, разом з додатками надсилаються фізичній особі - боржнику на адресу, зазначену в документах, передбачених частиною шостою статті 165 ЦПК, а боржнику - юридичній особі чи фізичній особі - підприємцю - за адресою місцезнаходження (місця проживання), зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 
Боржник має право протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 ЦПК. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Заява про скасування судового наказу подається в суд у письмовій формі. Заява має містити: 
1) найменування суду, до якого подається заява; 
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника для фізичних осіб - громадян України; 
3) ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) представника боржника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місце знаходження; 
4) наказ, що оспорюється; 
5) зазначення про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача. 
Заява підписується боржником або його представником.До заяви додаються: 
1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 
2) документ, що підтверджує повноваження представника боржника, якщо заява подається таким представником; 
3) клопотання про поновлення пропущеного строку, якщо заява подається після спливу строку, передбаченого частиною першою цієї статті. 
У разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення без розгляду не пізніше двох днів з дня її надходження до суду. 

===Розгляд заяви про скасування судового наказу.===

Заява про скасування судового наказу не пізніше наступного дня передається судді. Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 ЦПК, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви. У разі відсутності підстав для повернення заяви про скасування судового наказу, суддя не пізніше двох днів після її подання постановляє ухвалу про скасування судового наказу, в якій роз’яснює заявнику (стягувачу) його право звернутися до суду із тими самими вимогами в порядку спрощеного позовного провадження. В ухвалі про скасування судового наказу суд за клопотанням боржника вирішує питання про поворот виконання судового наказу в порядку, встановленому статтею 444 ЦПК 

==Набрання судовим наказом законної сили та видача його==
У разі ненадходження від боржника заяви про скасування судового наказу протягом трьох днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання. 
Якщо суд за результатами розгляду заяви про скасування судового наказу прийняв ухвалу про залишення такої заяви без задоволення або змінив судовий наказ, то судовий наказ чи змінений судовий наказ набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судовий наказ чи змінений судовий наказ, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]

Звернення до суду: наказне провадження

2018-03-30T12:35:43Z

Mariana.fedorak:

==Нормативна база==
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0014740-11 Постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження»] 

==Поняття наказного провадження.==
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

==Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ.==
В [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page3 ст. 161 Цивільного процесуального кодексу України] зазначено вимоги, за якими може бути видано судовий наказ. 
Судовий наказ може бути видано, у разі якщо: 
'''1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.''' Якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати судовий наказ може бути видано не лише на суму заборгованості із заробітної плати, а й на суму компенсації за порушення строків її виплати, оскільки вона входить до структури заробітної плати. До заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо. 

Не допускається розгляд вимог про стягнення заробітної плати у разі наявності спору щодо розміру заборгованості чи права на її отримання. При цьому [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page7 частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України] визначено, що працівник має право звернутися до суду з вимогою про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page10 положень пункту 2 частини першої статті 430 Цивільного процесуального кодексу] судовий наказ про виплату заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, підлягає негайному виконанню, а згідно з частиною другою цієї статті суд має право допустити негайне виконання судового наказу в разі стягнення всієї суми заборгованості із заробітної плати. 

'''2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника.''' За своєю природою ця вимога є цивільно-правовою, а отже, на неї поширюється загальна позовна давність у 3 роки. Звернутися до суду з заявою можуть органи внутрішніх справ та інші особи, у яких виникло право вимоги. Заявником може бути заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. Розшук відповідача передбачений [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page3 ст. 132 Цивільного процесуального кодексу.] Зазначена норма вказує, що якщо місце перебування відповідача в справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, невідоме, суд ухвалою оголошує його розшук. Розшук проводиться органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стягуються з відповідача в дохід держави за рішенням суду. Таким чином, витрати на проведення розшуку боржника можуть бути стягнені як рішенням суду в позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу. Для цього органи Національної поліції повинні надати суду документально підтверджений розрахунок витрат на розшук. На вказаних документах не обов’язково повинна бути зафіксована згода боржника, оскільки при незгоді з розміром витрат, він може оскаржити судовий наказ, результатом чого буде безспірне його скасування і справа буде розглядатися в позовному провадженні. 

'''3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.''' 

Якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні, телекомунікаційні послуги, послуги телебачення та радіомовлення, судовий наказ може бути видано за наявності відповідних договорів про надання таких послуг, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне надання та отримання таких послуг. Крім того, заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність розрахунків, а також застосування тарифів на відповідні послуги. У цьому випадку може бути видано судовий наказ про стягнення не лише суми заборгованості, але й про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості. Для їх стягнення суду має бути додано документи, що чітко підтверджують їх розрахунок (у тому числі й розрахунок щомісячних нарахувань), при цьому визначений розмір не потребує додаткової оцінки та дослідження у сукупності з іншими доказами. 

'''4) заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб ''' 
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК судовий наказ про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню, а згідно з частиною другою цієї статті суд має право допустити негайне виконання судового наказу в разі стягнення всієї суми заборгованості із заробітної плати 

'''5) заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;''' 

'''6)заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів;''' 

Видача судового наказу за заявленою вимогою про повернення вартості товару неналежної якості можлива лише за заздалегідь прийнятого рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола осіб. Одночасний розгляд таких вимог законом не передбачено, тому при їх заявленні суд має відмовити у видачі судового наказу. Судовий наказ не може бути виданий за заявою, в якій зазначено вимогу про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди, завданих неналежною якістю товару, оскільки вони є предметом розгляду в порядку позовного провадження 

'''7) заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.''' 

==Прийняття заяви про видачу судового наказу та відмова у видачі судового наказу.==
===Форма і зміст заяви про видачу судового наказу.===

Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції у письмовій формі. Зокрема, заява подається до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання фізичної особи або за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її перебування чи місцезнаходженням юридичної особи; на вимогу про стягнення заробітної плати поширюються також правила підсудності за вибором заявника- за зареєстрованим місцем його проживання чи перебування. У разі порушення правил підсудності суд відповідно до пункту 8 статті 165 ЦПК не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю. 
Форма і зміст заяви повинні відповідати вимогам ст. 163 ЦПК, зокрема у заяві повинно бути зазначено: 
1) найменування суду, до якого подається заява; 
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 
3) ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 
4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 
5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. 
Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників. До заяви, яка подається предстаником заявника, повинно бути додано документ, що підтверджує його повноваження. Заявник має право відкликати заяву про видачу судового наказу до її розгляду судом. 
До заяви про видачу судового наказу додається документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір". 
Після отримання заяви про видачу судового наказу суд може ухвалити одне із таких рішень: 
- Відмовити у видачі судового наказу 
- Видати судовий наказ 

===Підстави для відмови у видачі судового наказу.===
Суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 
1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; 
2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 
3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; 
4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; 
5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред’явлення позову в суд за такою вимогою; 
6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 
7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; 
8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 
9) заяву подано з порушенням правил підсудності. 
Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу. 
У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. 
У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов’язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу. 
Суддя з метою визначення підсудності, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, не пізніше наступного дня з дня отримання заяви про видачу судового наказу перевіряє зазначене у заяві місцезнаходження боржника за відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 
У разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника. 
Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника має бути надана протягом п’яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання (перебування) особи відповідного звернення суду.
Суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. 
Якщо за результатами розгляду отриманих судом відомостей про місцезнаходження боржника - юридичної особи або фізичної особи - підприємця буде встановлено, що заява про видачу судового наказу не підсудна цьому суду, суд не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю. 
У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу. 

==Заява про видачу судового накузу.==

Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків. Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

==Видача судового наказу та його зміст==

Суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п’яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п’яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п’ятою, шостою статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника.Суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п’яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п’яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п’ятою, шостою статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника. 
За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу. 
Судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому цим розділом. 
Зміст судового наказу: 
1) дата видачі наказу; 
2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ; 
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стягувача та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків стягувача та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, а також інші дані, якщо вони відомі суду, які ідентифікують стягувача та боржника; 
4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги; 
5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню; 
6) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника; 
7) повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті; 
8) відомості про порядок та строки подання заяви про скасування судового наказу; 
9) дата набрання судовим наказом законної сили; 
10) строк пред’явлення судового наказу до виконання; 
11) дата видачі судового наказу стягувачу. 
Судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках, один з яких залишається у суді, а другий видається під розписку або надсилається стягувачу на його офіційну електронну адресу, або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного після набрання ним законної сили у разі відсутності електронної офіційної адреси. 

==Порядок скасування судового наказу==
===Форма і зміст заяви про скасування судового наказу.===

Після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, боржникові на його офіційну електронну адресу або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного, якщо офіційної електронної адреси боржник не має. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами. Копія (текст) судового наказу, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, разом з додатками надсилаються фізичній особі - боржнику на адресу, зазначену в документах, передбачених частиною шостою статті 165 ЦПК, а боржнику - юридичній особі чи фізичній особі - підприємцю - за адресою місцезнаходження (місця проживання), зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 
Боржник має право протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 ЦПК. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Заява про скасування судового наказу подається в суд у письмовій формі. Заява має містити: 
1) найменування суду, до якого подається заява; 
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника для фізичних осіб - громадян України; 
3) ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) представника боржника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місце знаходження; 
4) наказ, що оспорюється; 
5) зазначення про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача. 
Заява підписується боржником або його представником.До заяви додаються: 
1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 
2) документ, що підтверджує повноваження представника боржника, якщо заява подається таким представником; 
3) клопотання про поновлення пропущеного строку, якщо заява подається після спливу строку, передбаченого частиною першою цієї статті. 
У разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення без розгляду не пізніше двох днів з дня її надходження до суду. 

==Набрання судовим наказом законної сили та видача його==
У разі ненадходження від боржника заяви про скасування судового наказу протягом трьох днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання. 
Якщо суд за результатами розгляду заяви про скасування судового наказу прийняв ухвалу про залишення такої заяви без задоволення або змінив судовий наказ, то судовий наказ чи змінений судовий наказ набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судовий наказ чи змінений судовий наказ, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]

Звернення до суду: наказне провадження

2018-03-30T12:33:35Z

Mariana.fedorak:

==Нормативна база==
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0014740-11 Постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження»] 

==Поняття наказного провадження.==
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

==Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ.==
В [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page3 ст. 161 Цивільного процесуального кодексу України] зазначено вимоги, за якими може бути видано судовий наказ. 
Судовий наказ може бути видано, у разі якщо: 
'''1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.''' Якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати судовий наказ може бути видано не лише на суму заборгованості із заробітної плати, а й на суму компенсації за порушення строків її виплати, оскільки вона входить до структури заробітної плати. До заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо. 

Не допускається розгляд вимог про стягнення заробітної плати у разі наявності спору щодо розміру заборгованості чи права на її отримання. При цьому [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page7 частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України] визначено, що працівник має право звернутися до суду з вимогою про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page10 положень пункту 2 частини першої статті 430 Цивільного процесуального кодексу] судовий наказ про виплату заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, підлягає негайному виконанню, а згідно з частиною другою цієї статті суд має право допустити негайне виконання судового наказу в разі стягнення всієї суми заборгованості із заробітної плати. 

'''2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника.''' За своєю природою ця вимога є цивільно-правовою, а отже, на неї поширюється загальна позовна давність у 3 роки. Звернутися до суду з заявою можуть органи внутрішніх справ та інші особи, у яких виникло право вимоги. Заявником може бути заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. Розшук відповідача передбачений [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page3 ст. 132 Цивільного процесуального кодексу.] Зазначена норма вказує, що якщо місце перебування відповідача в справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, невідоме, суд ухвалою оголошує його розшук. Розшук проводиться органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стягуються з відповідача в дохід держави за рішенням суду. Таким чином, витрати на проведення розшуку боржника можуть бути стягнені як рішенням суду в позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу. Для цього органи Національної поліції повинні надати суду документально підтверджений розрахунок витрат на розшук. На вказаних документах не обов’язково повинна бути зафіксована згода боржника, оскільки при незгоді з розміром витрат, він може оскаржити судовий наказ, результатом чого буде безспірне його скасування і справа буде розглядатися в позовному провадженні. 

'''3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.''' 

Якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні, телекомунікаційні послуги, послуги телебачення та радіомовлення, судовий наказ може бути видано за наявності відповідних договорів про надання таких послуг, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне надання та отримання таких послуг. Крім того, заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність розрахунків, а також застосування тарифів на відповідні послуги. У цьому випадку може бути видано судовий наказ про стягнення не лише суми заборгованості, але й про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості. Для їх стягнення суду має бути додано документи, що чітко підтверджують їх розрахунок (у тому числі й розрахунок щомісячних нарахувань), при цьому визначений розмір не потребує додаткової оцінки та дослідження у сукупності з іншими доказами. 

'''4) заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб ''' 
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК судовий наказ про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню, а згідно з частиною другою цієї статті суд має право допустити негайне виконання судового наказу в разі стягнення всієї суми заборгованості із заробітної плати 

'''5) заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;''' 

'''6)заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів;''' 

Видача судового наказу за заявленою вимогою про повернення вартості товару неналежної якості можлива лише за заздалегідь прийнятого рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола осіб. Одночасний розгляд таких вимог законом не передбачено, тому при їх заявленні суд має відмовити у видачі судового наказу. Судовий наказ не може бути виданий за заявою, в якій зазначено вимогу про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди, завданих неналежною якістю товару, оскільки вони є предметом розгляду в порядку позовного провадження 

'''7) заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.''' 

==Прийняття заяви про видачу судового наказу та відмова у видачі судового наказу.==
===Форма і зміст заяви про видачу судового наказу.===

Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції у письмовій формі. Зокрема, заява подається до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання фізичної особи або за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її перебування чи місцезнаходженням юридичної особи; на вимогу про стягнення заробітної плати поширюються також правила підсудності за вибором заявника- за зареєстрованим місцем його проживання чи перебування. У разі порушення правил підсудності суд відповідно до пункту 8 статті 165 ЦПК не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю. 
Форма і зміст заяви повинні відповідати вимогам ст. 163 ЦПК, зокрема у заяві повинно бути зазначено: 
1) найменування суду, до якого подається заява; 
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 
3) ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 
4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 
5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. 
Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників. До заяви, яка подається предстаником заявника, повинно бути додано документ, що підтверджує його повноваження. Заявник має право відкликати заяву про видачу судового наказу до її розгляду судом. 
До заяви про видачу судового наказу додається документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір". 
Після отримання заяви про видачу судового наказу суд може ухвалити одне із таких рішень: 
- Відмовити у видачі судового наказу 
- Видати судовий наказ 

===Підстави для відмови у видачі судового наказу.===
Суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 
1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; 
2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 
3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; 
4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; 
5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред’явлення позову в суд за такою вимогою; 
6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 
7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; 
8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 
9) заяву подано з порушенням правил підсудності. 
Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу. 
У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. 
У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов’язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу. 
Суддя з метою визначення підсудності, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, не пізніше наступного дня з дня отримання заяви про видачу судового наказу перевіряє зазначене у заяві місцезнаходження боржника за відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 
У разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника. 
Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника має бути надана протягом п’яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання (перебування) особи відповідного звернення суду.
Суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. 
Якщо за результатами розгляду отриманих судом відомостей про місцезнаходження боржника - юридичної особи або фізичної особи - підприємця буде встановлено, що заява про видачу судового наказу не підсудна цьому суду, суд не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю. 
У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу. 

==Заява про видачу судового накузу.==

Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків. Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

==Видача судового наказу та його зміст==

Суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п’яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п’яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п’ятою, шостою статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника.Суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п’яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п’яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п’ятою, шостою статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника. 
За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу. 
Судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому цим розділом. 
Зміст судового наказу: 
1) дата видачі наказу; 
2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ; 
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стягувача та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків стягувача та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, а також інші дані, якщо вони відомі суду, які ідентифікують стягувача та боржника; 
4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги; 
5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню; 
6) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника; 
7) повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті; 
8) відомості про порядок та строки подання заяви про скасування судового наказу; 
9) дата набрання судовим наказом законної сили; 
10) строк пред’явлення судового наказу до виконання; 
11) дата видачі судового наказу стягувачу. 
Судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках, один з яких залишається у суді, а другий видається під розписку або надсилається стягувачу на його офіційну електронну адресу, або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного після набрання ним законної сили у разі відсутності електронної офіційної адреси. 

==Порядок скасування судового наказу==
===Форма і зміст заяви про скасування судового наказу.===

Після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, боржникові на його офіційну електронну адресу або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного, якщо офіційної електронної адреси боржник не має. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами. Копія (текст) судового наказу, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, разом з додатками надсилаються фізичній особі - боржнику на адресу, зазначену в документах, передбачених частиною шостою статті 165 ЦПК, а боржнику - юридичній особі чи фізичній особі - підприємцю - за адресою місцезнаходження (місця проживання), зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 
Боржник має право протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 ЦПК. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Заява про скасування судового наказу подається в суд у письмовій формі. Заява має містити: 
1) найменування суду, до якого подається заява; 
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника для фізичних осіб - громадян України; 
3) ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) представника боржника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місце знаходження; 
4) наказ, що оспорюється; 
5) зазначення про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача. 
Заява підписується боржником або його представником.До заяви додаються: 
1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 
2) документ, що підтверджує повноваження представника боржника, якщо заява подається таким представником; 
3) клопотання про поновлення пропущеного строку, якщо заява подається після спливу строку, передбаченого частиною першою цієї статті 170 Цивільного процесуального кодексу України. 
У разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення без розгляду не пізніше двох днів з дня її надходження до суду. 

==Набрання судовим наказом законної сили та видача його==
У разі ненадходження від боржника заяви про скасування судового наказу протягом трьох днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання. 
Якщо суд за результатами розгляду заяви про скасування судового наказу прийняв ухвалу про залишення такої заяви без задоволення або змінив судовий наказ, то судовий наказ чи змінений судовий наказ набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судовий наказ чи змінений судовий наказ, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]

Звернення до суду: наказне провадження

2018-03-30T12:25:34Z

Mariana.fedorak:

==Нормативна база==
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0014740-11 Постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження»] 

==Поняття наказного провадження.==
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

==Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ.==
В [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page3 ст. 161 Цивільного процесуального кодексу України] зазначено вимоги, за якими може бути видано судовий наказ. 
Судовий наказ може бути видано, у разі якщо: 
'''1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.''' Якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати судовий наказ може бути видано не лише на суму заборгованості із заробітної плати, а й на суму компенсації за порушення строків її виплати, оскільки вона входить до структури заробітної плати. До заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо. 

Не допускається розгляд вимог про стягнення заробітної плати у разі наявності спору щодо розміру заборгованості чи права на її отримання. При цьому [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page7 частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України] визначено, що працівник має право звернутися до суду з вимогою про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page10 положень пункту 2 частини першої статті 430 Цивільного процесуального кодексу] судовий наказ про виплату заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, підлягає негайному виконанню, а згідно з частиною другою цієї статті суд має право допустити негайне виконання судового наказу в разі стягнення всієї суми заборгованості із заробітної плати. 

'''2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника.''' За своєю природою ця вимога є цивільно-правовою, а отже, на неї поширюється загальна позовна давність у 3 роки. Звернутися до суду з заявою можуть органи внутрішніх справ та інші особи, у яких виникло право вимоги. Заявником може бути заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. Розшук відповідача передбачений [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page3 ст. 132 Цивільного процесуального кодексу.] Зазначена норма вказує, що якщо місце перебування відповідача в справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, невідоме, суд ухвалою оголошує його розшук. Розшук проводиться органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стягуються з відповідача в дохід держави за рішенням суду. Таким чином, витрати на проведення розшуку боржника можуть бути стягнені як рішенням суду в позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу. Для цього органи Національної поліції повинні надати суду документально підтверджений розрахунок витрат на розшук. На вказаних документах не обов’язково повинна бути зафіксована згода боржника, оскільки при незгоді з розміром витрат, він може оскаржити судовий наказ, результатом чого буде безспірне його скасування і справа буде розглядатися в позовному провадженні. 

'''3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.''' 

Якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні, телекомунікаційні послуги, послуги телебачення та радіомовлення, судовий наказ може бути видано за наявності відповідних договорів про надання таких послуг, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне надання та отримання таких послуг. Крім того, заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність розрахунків, а також застосування тарифів на відповідні послуги. У цьому випадку може бути видано судовий наказ про стягнення не лише суми заборгованості, але й про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості. Для їх стягнення суду має бути додано документи, що чітко підтверджують їх розрахунок (у тому числі й розрахунок щомісячних нарахувань), при цьому визначений розмір не потребує додаткової оцінки та дослідження у сукупності з іншими доказами. 

'''4) заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб ''' 
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК судовий наказ про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню, а згідно з частиною другою цієї статті суд має право допустити негайне виконання судового наказу в разі стягнення всієї суми заборгованості із заробітної плати 

'''5) заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;''' 

'''6)заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів;''' 

Видача судового наказу за заявленою вимогою про повернення вартості товару неналежної якості можлива лише за заздалегідь прийнятого рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола осіб. Одночасний розгляд таких вимог законом не передбачено, тому при їх заявленні суд має відмовити у видачі судового наказу. Судовий наказ не може бути виданий за заявою, в якій зазначено вимогу про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди, завданих неналежною якістю товару, оскільки вони є предметом розгляду в порядку позовного провадження 

'''7) заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.''' 

==Прийняття заяви про видачу судового наказу та відмова у видачі судового наказу.==
===Форма і зміст заяви про видачу судового наказу.===

Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції у письмовій формі. Зокрема, заява подається до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання фізичної особи або за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її перебування чи місцезнаходженням юридичної особи; на вимогу про стягнення заробітної плати поширюються також правила підсудності за вибором заявника- за зареєстрованим місцем його проживання чи перебування. У разі порушення правил підсудності суд відповідно до пункту 8 статті 165 ЦПК не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю. 
Форма і зміст заяви повинні відповідати вимогам ст. 163 ЦПК, зокрема у заяві повинно бути зазначено: 
1) найменування суду, до якого подається заява; 
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 
3) ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 
4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 
5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. 
Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників. До заяви, яка подається предстаником заявника, повинно бути додано документ, що підтверджує його повноваження. Заявник має право відкликати заяву про видачу судового наказу до її розгляду судом. 
До заяви про видачу судового наказу додається документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір". 
Після отримання заяви про видачу судового наказу суд може ухвалити одне із таких рішень: 
- Відмовити у видачі судового наказу 
- Видати судовий наказ 

===Підстави для відмови у видачі судового наказу.===
Суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 
1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; 
2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 
3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; 
4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; 
5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред’явлення позову в суд за такою вимогою; 
6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 
7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; 
8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 
9) заяву подано з порушенням правил підсудності. 
Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу. 
У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. 
У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов’язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу. 
Суддя з метою визначення підсудності, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, не пізніше наступного дня з дня отримання заяви про видачу судового наказу перевіряє зазначене у заяві місцезнаходження боржника за відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 
У разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника. 
Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника має бути надана протягом п’яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання (перебування) особи відповідного звернення суду.
Суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. 
Якщо за результатами розгляду отриманих судом відомостей про місцезнаходження боржника - юридичної особи або фізичної особи - підприємця буде встановлено, що заява про видачу судового наказу не підсудна цьому суду, суд не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю. 
У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу. 

==Заява про видачу судового накузу.==

Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків. Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

==Видача судового наказу та його зміст==

Суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п’яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п’яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п’ятою, шостою статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника.Суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п’яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п’яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п’ятою, шостою статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника. 
За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу. 
Судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому цим розділом. 
Зміст судового наказу: 
1) дата видачі наказу; 
2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ; 
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стягувача та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків стягувача та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, а також інші дані, якщо вони відомі суду, які ідентифікують стягувача та боржника; 
4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги; 
5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню; 
6) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника; 
7) повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті; 
8) відомості про порядок та строки подання заяви про скасування судового наказу; 
9) дата набрання судовим наказом законної сили; 
10) строк пред’явлення судового наказу до виконання; 
11) дата видачі судового наказу стягувачу. 
Судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках, один з яких залишається у суді, а другий видається під розписку або надсилається стягувачу на його офіційну електронну адресу, або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного після набрання ним законної сили у разі відсутності електронної офіційної адреси. 

==Порядок скасування судового наказу==
===Форма і зміст заяви про скасування судового наказу.===

Після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, боржникові на його офіційну електронну адресу або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного, якщо офіційної електронної адреси боржник не має. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами. Копія (текст) судового наказу, що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, разом з додатками надсилаються фізичній особі - боржнику на адресу, зазначену в документах, передбачених частиною шостою статті 165 ЦПК, а боржнику - юридичній особі чи фізичній особі - підприємцю - за адресою місцезнаходження (місця проживання), зазначеній в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 
Боржник має право протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 ЦПК. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Заява про скасування судового наказу подається в суд у письмовій формі. Заява має містити: 
1) найменування суду, до якого подається заява; 
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника для фізичних осіб - громадян України; 
3) ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) представника боржника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місце знаходження; 
4) наказ, що оспорюється; 
5) зазначення про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача. 
Заява підписується боржником або його представником.До заяви додаються: 
1) документ, що підтверджує сплату судового збору; 
2) документ, що підтверджує повноваження представника боржника, якщо заява подається таким представником; 
3) клопотання про поновлення пропущеного строку, якщо заява подається після спливу строку, передбаченого частиною першою цієї статті. 
У разі подання неналежно оформленої заяви про скасування судового наказу суддя постановляє ухвалу про її повернення без розгляду не пізніше двох днів з дня її надходження до суду. 

===Розгляд заяви про скасування судового наказу===
Заява про скасування судового наказу реєструється у день її надходження до суду першої інстанції, та не пізніше наступного дня передається визначеному судді. Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page3 частиною першою статті 105 Цивільного процесуального кодексу], залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви. У разі якщо суд прийшов до висновку про поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу, який набрав законної сили, то в ухвалі про прийняття такої заяви до розгляду суд має вирішити питання про зупинення виконання судового наказу. Про залишення заяви про скасування судового наказу без розгляду чи про прийняття такої заяви до розгляду суд постановляє ухвалу. Питання про прийняття заяви про скасування судового наказу до розгляду суд вирішує не пізніше наступного дня після її передачі визначеному судді. Копія ухвали про прийняття заяви про скасування судового наказу до розгляду не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається стягувачу та боржнику. Разом з копією ухвали стягувачу та боржнику надсилається повідомлення про час і місце розгляду заяви про скасування судового наказу, а стягувачу надсилається також копія такої заяви та доданих до неї документів. Заява про скасування судового наказу розглядається судом протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття такої заяви до розгляду у відкритому судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце розгляду заяви про скасування судового наказу, не перешкоджає розгляду такої заяви. Головуючий відкриває судове засідання і з'ясовує, хто із викликаних осіб з'явився, встановлює їх особу, перевіряє повноваження представників, після чого повідомляє зміст заяви про скасування судового наказу і з'ясовує думку осіб, які беруть участь у розгляді такої заяви. 
За результатами розгляду заяви про скасування судового наказу суд має право: 
1) залишити заяву про скасування судового наказу без задоволення; 
2) скасувати судовий наказ та роз'яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову; 
3) змінити судовий наказ. 
Про залишення заяви про скасування судового наказу без задоволення та про скасування судового наказу суд постановляє ухвалу, а в разі зміни судового наказу видає судовий наказ. 
Змінений судовий наказ чи судовий наказ, щодо якого суд прийняв ухвалу про залишення заяви про його скасування без задоволення, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, встановленому цим Кодексом. 

==Набрання судовим наказом законної сили та видача його==
У разі ненадходження від боржника заяви про скасування судового наказу протягом трьох днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання. 
Якщо суд за результатами розгляду заяви про скасування судового наказу прийняв ухвалу про залишення такої заяви без задоволення або змінив судовий наказ, то судовий наказ чи змінений судовий наказ набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судовий наказ чи змінений судовий наказ, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]

Звернення до суду: наказне провадження

2018-03-30T12:23:25Z

Mariana.fedorak:

==Нормативна база==
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України] 
[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 Закон України «Про судовий збір»] 
[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0014740-11 Постанова пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.12.2011 № 14 «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження»] 

==Поняття наказного провадження.==
Відповідно до Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику розгляду судами заяв у порядку наказного провадження» наказне провадження є самостійним і спрощеним видом судового провадження у цивільному судочинстві при розгляді окремих категорій справ, у якому суддя в установлених законом випадках за заявою особи, якій належить право вимоги, без судового засідання і виклику стягувача та боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ, який є особливою формою судового рішення.

==Вимоги, за якими може бути видано судовий наказ.==
В [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page3 ст. 161 Цивільного процесуального кодексу України] зазначено вимоги, за якими може бути видано судовий наказ. 
Судовий наказ може бути видано, у разі якщо: 
'''1) заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку.''' Якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати судовий наказ може бути видано не лише на суму заборгованості із заробітної плати, а й на суму компенсації за порушення строків її виплати, оскільки вона входить до структури заробітної плати. До заяви має бути додано докази перебування заявника у трудових відносинах із боржником, а підтвердженням суми, яка стягується, може бути будь-який належно оформлений документ, що вказує на розмір нарахованої заробітної плати та компенсації за порушення строків її виплати, зокрема, довідка бухгалтерії боржника, розрахунковий лист чи копія платіжної відомості тощо. 

Не допускається розгляд вимог про стягнення заробітної плати у разі наявності спору щодо розміру заборгованості чи права на її отримання. При цьому [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/322-08/page7 частиною другою статті 233 Кодексу законів про працю України] визначено, що працівник має право звернутися до суду з вимогою про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. 

Відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page10 положень пункту 2 частини першої статті 430 Цивільного процесуального кодексу] судовий наказ про виплату заробітної плати, але не більше ніж за один місяць, підлягає негайному виконанню, а згідно з частиною другою цієї статті суд має право допустити негайне виконання судового наказу в разі стягнення всієї суми заборгованості із заробітної плати. 

'''2) заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника.''' За своєю природою ця вимога є цивільно-правовою, а отже, на неї поширюється загальна позовна давність у 3 роки. Звернутися до суду з заявою можуть органи внутрішніх справ та інші особи, у яких виникло право вимоги. Заявником може бути заявлено вимогу про компенсацію витрат на проведення розшуку відповідача, боржника, дитини або транспортних засобів боржника. Розшук відповідача передбачений [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page3 ст. 132 Цивільного процесуального кодексу.] Зазначена норма вказує, що якщо місце перебування відповідача в справах за позовами про стягнення аліментів або про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи, невідоме, суд ухвалою оголошує його розшук. Розшук проводиться органами внутрішніх справ, а витрати на його проведення стягуються з відповідача в дохід держави за рішенням суду. Таким чином, витрати на проведення розшуку боржника можуть бути стягнені як рішенням суду в позовному провадженні, так і шляхом видачі судового наказу. Для цього органи Національної поліції повинні надати суду документально підтверджений розрахунок витрат на розшук. На вказаних документах не обов’язково повинна бути зафіксована згода боржника, оскільки при незгоді з розміром витрат, він може оскаржити судовий наказ, результатом чого буде безспірне його скасування і справа буде розглядатися в позовному провадженні. 

'''3) заявлено вимогу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих заявником на суму заборгованості.''' 

Якщо заявлено вимогу про стягнення заборгованості за надані житлово-комунальні, телекомунікаційні послуги, послуги телебачення та радіомовлення, судовий наказ може бути видано за наявності відповідних договорів про надання таких послуг, інших письмових доказів, що підтверджують фактичне надання та отримання таких послуг. Крім того, заявник має обґрунтувати свої вимоги та додати документи, що вказують на правильність і безспірність розрахунків, а також застосування тарифів на відповідні послуги. У цьому випадку може бути видано судовий наказ про стягнення не лише суми заборгованості, але й про стягнення індексу інфляції та трьох відсотків річних, нарахованих на суму заборгованості. Для їх стягнення суду має бути додано документи, що чітко підтверджують їх розрахунок (у тому числі й розрахунок щомісячних нарахувань), при цьому визначений розмір не потребує додаткової оцінки та дослідження у сукупності з іншими доказами. 

'''4) заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб ''' 
Відповідно до вимог пункту 1 частини першої статті 430 ЦПК судовий наказ про стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць підлягає негайному виконанню, а згідно з частиною другою цієї статті суд має право допустити негайне виконання судового наказу в разі стягнення всієї суми заборгованості із заробітної плати 

'''5) заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов’язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;''' 

'''6)заявлено вимогу про повернення вартості товару неналежної якості, якщо є рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола споживачів;''' 

Видача судового наказу за заявленою вимогою про повернення вартості товару неналежної якості можлива лише за заздалегідь прийнятого рішення суду, яке набрало законної сили, про встановлення факту продажу товару неналежної якості, ухвалене на користь невизначеного кола осіб. Одночасний розгляд таких вимог законом не передбачено, тому при їх заявленні суд має відмовити у видачі судового наказу. Судовий наказ не може бути виданий за заявою, в якій зазначено вимогу про стягнення збитків або відшкодування моральної шкоди, завданих неналежною якістю товару, оскільки вони є предметом розгляду в порядку позовного провадження 

'''7) заявлено вимогу до юридичної особи або фізичної особи - підприємця про стягнення заборгованості за договором (іншим, ніж про надання житлово-комунальних послуг, телекомунікаційних послуг, послуг телебачення та радіомовлення), укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.''' 

==Прийняття заяви про видачу судового наказу та відмова у видачі судового наказу.==
===Форма і зміст заяви про видачу судового наказу.===

Заява про видачу судового наказу подається до суду першої інстанції у письмовій формі. Зокрема, заява подається до суду за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем проживання фізичної особи або за зареєстрованим у встановленому порядку місцем її перебування чи місцезнаходженням юридичної особи; на вимогу про стягнення заробітної плати поширюються також правила підсудності за вибором заявника- за зареєстрованим місцем його проживання чи перебування. У разі порушення правил підсудності суд відповідно до пункту 8 статті 165 ЦПК не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю. 
Форма і зміст заяви повинні відповідати вимогам ст. 163 ЦПК, зокрема у заяві повинно бути зазначено: 
1) найменування суду, до якого подається заява; 
2) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) (для фізичних осіб) заявника і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України заявника та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків заявника та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серію паспорта заявника та боржника (для фізичних осіб - громадян України), а також офіційні електронні адреси та інші дані, якщо вони відомі заявнику, які ідентифікують боржника; 
3) ім’я (прізвище, ім’я та по батькові) представника заявника, якщо заява подається представником, його місце проживання або місцезнаходження; 
4) вимоги заявника і обставини, на яких вони ґрунтуються; 
5) перелік доказів, якими заявник обґрунтовує обставини, на яких ґрунтуються його вимоги. 
Заява підписується заявником або його представником і подається з її копіями та копіями доданих до неї документів відповідно до кількості боржників. До заяви, яка подається предстаником заявника, повинно бути додано документ, що підтверджує його повноваження. Заявник має право відкликати заяву про видачу судового наказу до її розгляду судом. 
До заяви про видачу судового наказу додається документ, що підтверджує сплату судового збору у розмірі відповідно до ст. 4 Закону України "Про судовий збір". 
Після отримання заяви про видачу судового наказу суд може ухвалити одне із таких рішень: 
- Відмовити у видачі судового наказу 
- Видати судовий наказ 

===Підстави для відмови у видачі судового наказу.===
Суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо: 
1) заява подана з порушеннями вимог статті 163 цього Кодексу; 
2) заяву подано особою, яка не має процесуальної дієздатності, не підписано або підписано особою, яка не має права її підписувати, або особою, посадове становище якої не вказано; 
3) заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статті 161 цього Кодексу; 
4) наявні обставини, передбачені частиною першою статті 186 цього Кодексу; 
5) з моменту виникнення права вимоги пройшов строк, який перевищує позовну давність, встановлену законом для такої вимоги, або пройшов строк, встановлений законом для пред’явлення позову в суд за такою вимогою; 
6) судом раніше виданий судовий наказ за тими самими вимогами, за якими заявник просить видати судовий наказ; 
7) судом раніше відмовлено у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої цієї статті; 
8) із поданої заяви не вбачається виникнення або порушення права грошової вимоги, за якою заявником подано заяву про видачу судового наказу; 
9) заяву подано з порушенням правил підсудності. 
Про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу. 
У разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог. 
У разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов’язані і окремий їх розгляд неможливий, суд відмовляє у видачі судового наказу. 
Суддя з метою визначення підсудності, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, не пізніше наступного дня з дня отримання заяви про видачу судового наказу перевіряє зазначене у заяві місцезнаходження боржника за відомостями, внесеними до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. 
У разі якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суддя не пізніше двох днів з дня надходження такої заяви, крім випадків подання заяви про видачу судового наказу в електронній формі до боржника, який має офіційну електронну адресу, звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання фізичної особи - боржника. 
Інформація про місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника має бути надана протягом п’яти днів з моменту отримання відповідним органом реєстрації місця проживання (перебування) особи відповідного звернення суду.
Суддя з метою визначення підсудності може користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру. 
Якщо за результатами розгляду отриманих судом відомостей про місцезнаходження боржника - юридичної особи або фізичної особи - підприємця буде встановлено, що заява про видачу судового наказу не підсудна цьому суду, суд не пізніше десяти днів з дня надходження заяви постановляє ухвалу про передачу заяви про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами за підсудністю. 
У разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника, суд відмовляє у видачі судового наказу. 

==Заява про видачу судового накузу.==

Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 8, 9 частини першої статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, не є перешкодою для повторного звернення з такою самою заявою в порядку, встановленому цим розділом, після усунення її недоліків. Відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3-6 частини першої статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.

==Видача судового наказу та його зміст==

Суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п’яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п’яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п’ятою, шостою статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника.Суд розглядає заяву про видачу судового наказу протягом п’яти днів з дня її надходження, а якщо боржником у заяві про видачу судового наказу вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, - протягом п’яти днів з дня отримання судом у порядку, передбаченому частинами п’ятою, шостою статті 165 Цивільного процесуального Кодексу, інформації про зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи - боржника. Розгляд проводиться без судового засідання і повідомлення заявника і боржника. 
За результатами розгляду заяви про видачу судового наказу суд видає судовий наказ або постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу. 
Судовий наказ оскарженню в апеляційному порядку не підлягає, проте може бути скасований у порядку, передбаченому цим розділом. 
Зміст судового наказу: 
1) дата видачі наказу; 
2) найменування суду, прізвище та ініціали судді, який видав судовий наказ; 
3) повне найменування (для юридичних осіб) або ім’я (прізвище, ім’я та по батькові для фізичних осіб) стягувача і боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або місце проживання чи перебування (для фізичних осіб), ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України стягувача та боржника, реєстраційний номер облікової картки платника податків стягувача та боржника (для фізичних осіб) за його наявності або номер і серія паспорта стягувача та боржника для фізичних осіб - громадян України, а також інші дані, якщо вони відомі суду, які ідентифікують стягувача та боржника; 
4) посилання на закон, на підставі якого підлягають задоволенню заявлені вимоги; 
5) сума грошових коштів, які підлягають стягненню; 
6) сума судових витрат, що сплачена заявником і підлягає стягненню на його користь з боржника; 
7) повідомлення про те, що під час розгляду вимог у порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених стягувачем вимог по суті; 
8) відомості про порядок та строки подання заяви про скасування судового наказу; 
9) дата набрання судовим наказом законної сили; 
10) строк пред’явлення судового наказу до виконання; 
11) дата видачі судового наказу стягувачу. 
Судовий наказ складається і підписується суддею у двох примірниках, один з яких залишається у суді, а другий видається під розписку або надсилається стягувачу на його офіційну електронну адресу, або рекомендованим листом із повідомленням про вручення, чи цінним листом з описом вкладеного після набрання ним законної сили у разі відсутності електронної офіційної адреси. 

==Порядок скасування судового наказу==
===Форма і зміст заяви про скасування судового наказу.===
Після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію боржникові рекомендованим листом із повідомленням. Боржник має право протягом десяти днів з дня отримання копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб. 
Заява про скасування судового наказу подається в суд у письмовій формі. У заяві про скасування судового наказу має бути зазначено: 
1) найменування суду, в який подається заява; 
2) ім'я (найменування) стягувача та боржника, а також ім'я (найменування) представника боржника, якщо заява подається представником, їхнє місце проживання або місцезнаходження; 
3) наказ, що оспорюється; 
4) посилання на обставини, які свідчать про повну або часткову необґрунтованість вимог стягувача; 
5) посилання на докази, якими боржник обґрунтовує свої заперечення проти вимог стягувача; 
6) перелік документів, що додаються до заяви. 
Заява підписується боржником або його представником і подається з її копією та копіями доданих до неї документів для надання стягувачеві. До заяви, яка подається представником боржника, має бути додано документ, що підтверджує його повноваження. 

===Розгляд заяви про скасування судового наказу===
Заява про скасування судового наказу реєструється у день її надходження до суду першої інстанції, та не пізніше наступного дня передається визначеному судді. Заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15/page3 частиною першою статті 105 Цивільного процесуального кодексу], залишається без розгляду, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви. У разі якщо суд прийшов до висновку про поновлення строку на подання заяви про скасування судового наказу, який набрав законної сили, то в ухвалі про прийняття такої заяви до розгляду суд має вирішити питання про зупинення виконання судового наказу. Про залишення заяви про скасування судового наказу без розгляду чи про прийняття такої заяви до розгляду суд постановляє ухвалу. Питання про прийняття заяви про скасування судового наказу до розгляду суд вирішує не пізніше наступного дня після її передачі визначеному судді. Копія ухвали про прийняття заяви про скасування судового наказу до розгляду не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається стягувачу та боржнику. Разом з копією ухвали стягувачу та боржнику надсилається повідомлення про час і місце розгляду заяви про скасування судового наказу, а стягувачу надсилається також копія такої заяви та доданих до неї документів. Заява про скасування судового наказу розглядається судом протягом десяти днів з дня постановлення ухвали про прийняття такої заяви до розгляду у відкритому судовому засіданні. Неявка осіб, належним чином повідомлених про час і місце розгляду заяви про скасування судового наказу, не перешкоджає розгляду такої заяви. Головуючий відкриває судове засідання і з'ясовує, хто із викликаних осіб з'явився, встановлює їх особу, перевіряє повноваження представників, після чого повідомляє зміст заяви про скасування судового наказу і з'ясовує думку осіб, які беруть участь у розгляді такої заяви. 
За результатами розгляду заяви про скасування судового наказу суд має право: 
1) залишити заяву про скасування судового наказу без задоволення; 
2) скасувати судовий наказ та роз'яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред'явлення позову; 
3) змінити судовий наказ. 
Про залишення заяви про скасування судового наказу без задоволення та про скасування судового наказу суд постановляє ухвалу, а в разі зміни судового наказу видає судовий наказ. 
Змінений судовий наказ чи судовий наказ, щодо якого суд прийняв ухвалу про залишення заяви про його скасування без задоволення, можуть бути оскаржені в апеляційному порядку, встановленому цим Кодексом. 

==Набрання судовим наказом законної сили та видача його==
У разі ненадходження від боржника заяви про скасування судового наказу протягом трьох днів після закінчення строку на її подання судовий наказ набирає законної сили і суд видає його стягувачеві для пред'явлення до виконання. 
Якщо суд за результатами розгляду заяви про скасування судового наказу прийняв ухвалу про залишення такої заяви без задоволення або змінив судовий наказ, то судовий наказ чи змінений судовий наказ набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судовий наказ чи змінений судовий наказ, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]