WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

2017-04-05T09:02:56Z

Maksym.subota:

Кримінальна відповідальність та покарання неповнолітніх має свої особливості, які обумовлені недостатністю інтелектуального розвитку, життєвого досвіду, соціально-психологічними особливостями особи. 

== 1. Деякі особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. ==
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України єдиною та достатньою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України.
У розділі ХV передбачено лише особливі, менш суворі, більш гуманні умови кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, які вчинили злочин порівняно з дорослими злочинцями, а саме: 

1) за певних умов допускається можливість звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру; 
2) скорочено види покарань та обмежено строки і розмір встановлених покарань порівняно зі строками і розмірами покарань до дорослих злочинців; 
3) визначено умови, за яких можливим є звільнення неповнолітніх від відбування покарання із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру; 
4) передбачено більш м’які вимоги (умови) для звільнення від кримінального покарання; 
5) встановлено більш короткі строки (порівняно зі строками для повнолітніх злочинців) щодо давності притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності та виконання обвинувального вироку і щодо погашення і зняття судимості з неповнолітніх злочинців [1].
Чинним законодавством передбачено звільнення неповнолітньої особи від кримінальної відповідальності та від кримінального покарання.

== 2. Неповнолітня особа як суб’єкт злочину. ==
Відповідно до ч. 1 ст. 22 КК України кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Однак, законодавством передбачене і зниження віку кримінальної відповідальності – від 14 до 16 років.
Згідно ч. 2 ст. 22 особи, що вчинили злочини у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності за: умисне вбивство; умисне тяжке тілесне ушкодження; умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження; диверсію; бандитизм; терористичний акт; захоплення заручників; зґвалтування; насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом; крадіжку; грабіж; розбій; вимагання; умисне знищення або пошкодження майна; пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів; угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна; незаконне заволодіння транспортним засобом; хуліганство; посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави.
== 3. Звільнення неповнолітньої особи від кримінальної відповідальності. ==
До неповнолітнього можуть бути застосовані загальні види звільнення від кримінальної відповідальності (передбачені ст. ст. 45-48 КК У та законами про амністію). Відповідно до ст. 49 КК України, звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності щодо осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років, застосовується з урахуванням того, що для них ч. 2 ст. 106 КК України передбачає скорочені строки давності.

== 4. Кримінальне покарання неповнолітніх. ==
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КК України, до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: 
1. Штраф - застосовуються лише до неповнолітніх, що мають самостійний прибуток, власні кошти або майно, на яке може бути накладено стягнення. 
2. Громадські роботи - призначаються неповнолітнім у віці від 16 до 18 років на строк від 30 до 120 годин і полягають у виконанні неповнолітніми робіт у вільний від навчання чи основної роботи час, але не більше 2 годин на день. 
3. Виправні роботи - можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від 2 місяців до 1 року. Із заробітної плати неповнолітнього утримується від 5 до 10% на користь держави. 
4. Арешт - полягає в утриманні неповнолітнього, який досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від 15 до 45 діб. 
5. Позбавлення волі визначений термін - може бути призначено неповнолітнім на строк не більше 10 років, а за скоєння особливо тяжких злочинів не більше 15 років. 
Покарання у вигляді позбавлення волі неповнолітній відбуває у спеціальних виховних установах (виховні колонії). 
До неповнолітнього, який скоїв злочин до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, судом застосовуються примусові заходи виховного характеру.
Крім цього, неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання (ст. 105 КК України - звільнення від покарання з застосуванням примусових заходів виховного характеру).
У цьому випадку до неповнолітнього суд може застосувати такі заходи виховного характеру:
1. Застереження. 
2. Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього.
3. Передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміщають чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання.
4. Покладання на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків.
5. Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.
Суд також має право призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.
До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Ст. 103 КК України передбачає, що при призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65-67 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п'ятнадцяти років.

== 5. Звільнення неповнолітньої особи від відбування кримінального покарання. ==
Чинне законодавство передбачає звільнення неповнолітньої особи від кримінального покарання з особливостями передбаченими КК України.
Відповідно до ст. 104 КК України, звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 КК України, при застосуванні до нього покарання у вигляді арешту або позбавлення волі. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.
Ст. 105 КК України передбачає, що неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.
У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру: 
1) застереження; 
2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 
3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 
4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 
5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом. 
Якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів своє виправлення, то до нього може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107 КК України).
Порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх визначається загальними правилами Кримінального процесуального кодексу з урахуванням особливостей, передбачених главою 38 цього Кодексу.

Джерела: 

1. Особливості відповідальності неповнолітніх: кримінально-правовий аспект. Щегель Н.І., Павловська А.А. Вісник Кримінологічної асоціації України № 4, 2013 С. 95-102. 
2. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України].

Порушення правил про валютні операції

2017-04-05T08:55:34Z

Maksym.subota: Створена сторінка: == Загальні поняття == Незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінн...

== Загальні поняття ==
Незаконні скуповування, продаж, обмін, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави – тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від тридцяти до сорока чотирьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією валютних цінностей.
Валютно-обмінні операції для фізичних осіб (резидентів і нерезидентів) здійснюються касами банків (фінансових установ) і пунктами обміну валюти згідно з порядком, установленим зазначеною Інструкцією. Порушення цього порядку і має наслідком утворення складу правопорушення.
== 1. Склад правопорушення ==
Об'єктом даного адміністративного проступку є суспільні відносини у сфері обігу валютних цінностей.
Об'єктивна сторона правопорушення виражається в здійсненні незаконних скуповування, продажу, обміну, використання валютних цінностей як засобу платежу або як застави.
Суб'єкт адміністративного проступку – загальний (фізична осудна особа, яка досягла 16-річного віку).
Суб'єктивна сторона правопорушення визначається ставленням до наслідків і характеризується наявністю вини у формі прямого або непрямого умислу.
== 2. Основні поняття ==
Валютні операції – це операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за межі України валютних цінностей.
Валюта України (гривня) – це грошові знаки у формі банкнот, монет, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території України, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу.
Іноземна валюта – іноземні грошові знаки у формі банкнот, що перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідної іноземної держави, а також вилучені з обігу або такі, що вилучаються з нього, але підлягають обміну на грошові знаки, які перебувають в обігу України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей у міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності. 

До валютно-обмінних операцій з іноземною валютою і дорожніми та іменними чеками віднесено: 

1) купівлю у фізичних осіб-резидентів і нерезидентів готівкової іноземної валюти за готівкові гривні; 

2) продаж фізичним особам -резидентам готівкової іноземної валюти за готівкову гривню; зворотний обмін фізичним особам-нерезидентам невикористаних готівкових гривень на готівкову іноземну валюту; 

3) купівлю-продаж дорожніх чеків за готівкову іноземну валюту, а також купівлю-продаж дорожніх чеків за готівкові гривні; 

4) конвертацію (обмін) готівкової іноземної валюти однієї іноземної держави на готівкову іноземну валюту іншої іноземної держави; 

5) прийняття на інкасо банкнот іноземних держав та іменних чеків. 

== Джерела: ==
1. [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/15-93 Декрет Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»]; 

2. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/679-14 Закони України «Про Національний банк України»]; 

3. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/265/95-%D0%B2%D1%80 «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг»]; 

4. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0021-03 Інструкція про порядок організації та здійснення валютно-обмінних операцій на території України].

Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

2017-04-05T08:22:13Z

Maksym.subota:

Кримінальна відповідальність та покарання неповнолітніх має свої особливості, які обумовлені недостатністю інтелектуального розвитку, життєвого досвіду, соціально-психологічними особливостями особи. 

== 1. Деякі особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. ==
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України єдиною та достатньою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України.
У розділі ХV передбачено лише особливі, менш суворі, більш гуманні умови кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, які вчинили злочин порівняно з дорослими злочинцями, а саме: 1) за певних умов допускається можливість звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру; 2) скорочено види покарань та обмежено строки і розмір встановлених покарань порівняно зі строками і розмірами покарань до дорослих злочинців; 3) визначено умови, за яких можливим є звільнення неповнолітніх від відбування покарання із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру; 4) передбачено більш м’які вимоги (умови) для звільнення від кримінального покарання; 5) встановлено більш короткі строки (порівняно зі строками для повнолітніх злочинців) щодо давності притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності та виконання обвинувального вироку і щодо погашення і зняття судимості з неповнолітніх злочинців [1].
Чинним законодавством передбачено звільнення неповнолітньої особи від кримінальної відповідальності та від кримінального покарання.

== 2. Неповнолітня особа як суб’єкт злочину. ==
Відповідно до ч. 1 ст. 22 КК України кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Однак, законодавством передбачене і зниження віку кримінальної відповідальності – від 14 до 16 років.
Згідно ч. 2 ст. 22 особи, що вчинили злочини у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності за: умисне вбивство; умисне тяжке тілесне ушкодження; умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження; диверсію; бандитизм; терористичний акт; захоплення заручників; зґвалтування; насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом; крадіжку; грабіж; розбій; вимагання; умисне знищення або пошкодження майна; пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів; угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна; незаконне заволодіння транспортним засобом; хуліганство; посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави.
== 3. Звільнення неповнолітньої особи від кримінальної відповідальності. ==
До неповнолітнього можуть бути застосовані загальні види звільнення від кримінальної відповідальності (передбачені ст. ст. 45-48 КК У та законами про амністію). Відповідно до ст. 49 КК України, звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності щодо осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років, застосовується з урахуванням того, що для них ч. 2 ст. 106 КК України передбачає скорочені строки давності.

== 4. Кримінальне покарання неповнолітніх. ==
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КК України, до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: 
1. Штраф - застосовуються лише до неповнолітніх, що мають самостійний прибуток, власні кошти або майно, на яке може бути накладено стягнення. 
2. Громадські роботи - призначаються неповнолітнім у віці від 16 до 18 років на строк від 30 до 120 годин і полягають у виконанні неповнолітніми робіт у вільний від навчання чи основної роботи час, але не більше 2 годин на день. 
3. Виправні роботи - можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від 2 місяців до 1 року. Із заробітної плати неповнолітнього утримується від 5 до 10% на користь держави. 
4. Арешт - полягає в утриманні неповнолітнього, який досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від 15 до 45 діб. 
5. Позбавлення волі визначений термін - може бути призначено неповнолітнім на строк не більше 10 років, а за скоєння особливо тяжких злочинів не більше 15 років. 
Покарання у вигляді позбавлення волі неповнолітній відбуває у спеціальних виховних установах (виховні колонії). 
До неповнолітнього, який скоїв злочин до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, судом застосовуються примусові заходи виховного характеру.
Крім цього, неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання (ст. 105 КК України - звільнення від покарання з застосуванням примусових заходів виховного характеру).
У цьому випадку до неповнолітнього суд може застосувати такі заходи виховного характеру:
1. Застереження. 
2. Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього.
3. Передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміщають чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання.
4. Покладання на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків.
5. Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.
Суд також має право призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.
До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Ст. 103 КК України передбачає, що при призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65-67 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п'ятнадцяти років.

== 5. Звільнення неповнолітньої особи від відбування кримінального покарання. ==
Чинне законодавство передбачає звільнення неповнолітньої особи від кримінального покарання з особливостями передбаченими КК України.
Відповідно до ст. 104 КК України, звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 КК України, при застосуванні до нього покарання у вигляді арешту або позбавлення волі. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.
Ст. 105 КК України передбачає, що неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.
У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру: 
1) застереження; 
2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 
3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 
4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 
5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом. 
Якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів своє виправлення, то до нього може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107 КК України).
Порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх визначається загальними правилами Кримінального процесуального кодексу з урахуванням особливостей, передбачених главою 38 цього Кодексу.

Джерела: 

1. Особливості відповідальності неповнолітніх: кримінально-правовий аспект. Щегель Н.І., Павловська А.А. Вісник Кримінологічної асоціації України № 4, 2013 С. 95-102. 
2. Кримінальний кодекс України.

Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх

2017-04-05T08:13:25Z

Maksym.subota: Створена сторінка: == 1. Деякі особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. == Від...

== 1. Деякі особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. ==
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КК України єдиною та достатньою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом України.
У розділі ХV передбачено лише особливі, менш суворі, більш гуманні умови кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх, які вчинили злочин порівняно з дорослими злочинцями, а саме: 1) за певних умов допускається можливість звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього примусових заходів виховного характеру; 2) скорочено види покарань та обмежено строки і розмір встановлених покарань порівняно зі строками і розмірами покарань до дорослих злочинців; 3) визначено умови, за яких можливим є звільнення неповнолітніх від відбування покарання із застосуванням до них примусових заходів виховного характеру; 4) передбачено більш м’які вимоги (умови) для звільнення від кримінального покарання; 5) встановлено більш короткі строки (порівняно зі строками для повнолітніх злочинців) щодо давності притягнення неповнолітніх до кримінальної відповідальності та виконання обвинувального вироку і щодо погашення і зняття судимості з неповнолітніх злочинців [1].
Чинним законодавством передбачено звільнення неповнолітньої особи від кримінальної відповідальності та від кримінального покарання.

== 2. Неповнолітня особа як суб’єкт злочину. ==
Відповідно до ч. 1 ст. 22 КК України кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину виповнилося 16 років. Однак, законодавством передбачене і зниження віку кримінальної відповідальності – від 14 до 16 років.
Згідно ч. 2 ст. 22 особи, що вчинили злочини у віці від 14 до 16 років, підлягають кримінальній відповідальності за: умисне вбивство; умисне тяжке тілесне ушкодження; умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження; диверсію; бандитизм; терористичний акт; захоплення заручників; зґвалтування; насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом; крадіжку; грабіж; розбій; вимагання; умисне знищення або пошкодження майна; пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів; угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна; незаконне заволодіння транспортним засобом; хуліганство; посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов’язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв’язку з діяльністю, пов’язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави.
== 3. Звільнення неповнолітньої особи від кримінальної відповідальності. ==
До неповнолітнього можуть бути застосовані загальні види звільнення від кримінальної відповідальності (передбачені ст. ст. 45-48 КК У та законами про амністію). Відповідно до ст. 49 КК України, звільнення від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності щодо осіб, які вчинили злочин у віці до 18 років, застосовується з урахуванням того, що для них ч. 2 ст. 106 КК України передбачає скорочені строки давності.

== 4. Кримінальне покарання неповнолітніх. ==
Відповідно до ч. 1 ст. 98 КК України, до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, судом можуть бути застосовані такі основні види покарань: 
1. Штраф - застосовуються лише до неповнолітніх, що мають самостійний прибуток, власні кошти або майно, на яке може бути накладено стягнення. 
2. Громадські роботи - призначаються неповнолітнім у віці від 16 до 18 років на строк від 30 до 120 годин і полягають у виконанні неповнолітніми робіт у вільний від навчання чи основної роботи час, але не більше 2 годин на день. 
3. Виправні роботи - можуть бути призначені неповнолітньому у віці від 16 до 18 років за місцем роботи на строк від 2 місяців до 1 року. Із заробітної плати неповнолітнього утримується від 5 до 10% на користь держави. 
4. Арешт - полягає в утриманні неповнолітнього, який досяг шістнадцяти років, в умовах ізоляції в спеціально пристосованих установах на строк від 15 до 45 діб. 
5. Позбавлення волі визначений термін - може бути призначено неповнолітнім на строк не більше 10 років, а за скоєння особливо тяжких злочинів не більше 15 років. 
Покарання у вигляді позбавлення волі неповнолітній відбуває у спеціальних виховних установах (виховні колонії). 
До неповнолітнього, який скоїв злочин до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, судом застосовуються примусові заходи виховного характеру.
Крім цього, неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання (ст. 105 КК України - звільнення від покарання з застосуванням примусових заходів виховного характеру).
У цьому випадку до неповнолітнього суд може застосувати такі заходи виховного характеру:
1. Застереження. 
2. Обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього.
3. Передача неповнолітнього під нагляд батьків або осіб, які їх заміщають чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання.
4. Покладання на неповнолітнього, який досяг п’ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків.
5. Направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років.
Суд також має право призначити неповнолітньому вихователя в порядку, передбаченому законом.
До неповнолітніх можуть бути застосовані додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.
Ст. 103 КК України передбачає, що при призначенні покарання неповнолітньому суд, крім обставин, передбачених у статтях 65-67 цього Кодексу, враховує умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості особи неповнолітнього. При призначенні покарання неповнолітньому за сукупністю злочинів або вироків остаточне покарання у виді позбавлення волі не може перевищувати п'ятнадцяти років.

== 5. Звільнення неповнолітньої особи від відбування кримінального покарання. ==
Чинне законодавство передбачає звільнення неповнолітньої особи від кримінального покарання з особливостями передбаченими КК України.
Відповідно до ст. 104 КК України, звільнення від відбування покарання з випробуванням застосовується до неповнолітніх відповідно до статей 75-78 КК України, при застосуванні до нього покарання у вигляді арешту або позбавлення волі. Іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.
Ст. 105 КК України передбачає, що неповнолітній, який вчинив злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути звільнений судом від покарання, якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки він на момент постановлення вироку не потребує застосування покарання.
У цьому разі суд застосовує до неповнолітнього такі примусові заходи виховного характеру: 
1) застереження; 
2) обмеження дозвілля і встановлення особливих вимог до поведінки неповнолітнього; 
3) передача неповнолітнього під нагляд батьків чи осіб, які їх заміняють, чи під нагляд педагогічного або трудового колективу за його згодою, а також окремих громадян на їхнє прохання; 
4) покладення на неповнолітнього, який досяг п'ятнадцятирічного віку і має майно, кошти або заробіток, обов'язку відшкодування заподіяних майнових збитків; 
5) направлення неповнолітнього до спеціальної навчально-виховної установи для дітей і підлітків до його виправлення, але на строк, що не перевищує трьох років. Умови перебування в цих установах неповнолітніх та порядок їх залишення визначаються законом. 
Якщо засуджений сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довів своє виправлення, то до нього може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 107 КК України).
Порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх визначається загальними правилами Кримінального процесуального кодексу з урахуванням особливостей, передбачених главою 38 цього Кодексу.

Джерела: 

1. Особливості відповідальності неповнолітніх: кримінально-правовий аспект. Щегель Н.І., Павловська А.А. Вісник Кримінологічної асоціації України № 4, 2013 С. 95-102. 
2. Кримінальний кодекс України.

Проведення фото-, кіно-, теле-, відеозйомок фізичної особи

2016-12-22T20:14:04Z

Maksym.subota: Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України] * [http://zakon3.rada.gov.ua/l...

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/580-19 Закон України про Національну поліцію]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 Закон України Про інформацію]

== Загальна інформація ==
Процес фото-, кіно-, теле- та відео зйомок фізичної особи може суттєво порушувати певні особисті немайнові права фізичної особи. У зв’язку з цим, статтею 307 Цивільного кодексу України передбачено, що фізична особа може бути знята на фото-, кіно-, теле- чи відеоплівку лише за її згодою. Згода фізичної особи може виражатись як у письмовій, так і в усній формі в залежності від обставин, при яких провадиться відповідна зйомка. 

Стаття 32 Конституції України передбачає, що не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до п. 2 ст. 21 Закону України "Про інформацію" під конфіденційною інформацією розуміється інформація про фізичну особу, а також інформація, доступ до якої обмежено фізичною або юридичною особою, крім суб'єктів владних повноважень. 
== Використання фото- кіно- теле- відео- зйомок фізичної особи органами правопорядку ==
З іншого боку процес фото- кіно- теле- відео- зйомок фізичної особи також відображено у якості превентивного заходу у статті 31 Закону України «Про Національну поліцію». Зокрема пунктом підпунктом 9 пункту 1 згаданої статті визначено, що Поліція може застосовувати технічні прилади і технічні засоби, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису. 

Водночас під час проведення превентивних поліцейських заходів поліція зобов’язана повідомити особі про причини застосування до неї превентивних заходів, а також довести до її відома нормативно-правові акти, на підставі яких застосовуються такі заходи. 

Статтею 40 зазначеного закону відео зйомка поліцейськими може здійснюватись з метою попередження, виявлення або фіксування правопорушення, охорони громадської безпеки та власності, забезпечення безпеки осіб, а також забезпечення дотримання правил дорожнього руху. 
== Висновки ==
Враховуючи викладене, проведення фото-, кіно-, теле- та відео зйомок конкретної фізичної особи (не масового скупчення осіб) не допускається без її згоди, за винятком необхідності застосування таких заходів компетентними органами задля забезпечення безпеки громадян та попередження правопорушень. Водночас допускається проведення фото-, кіно-, теле- та відео зйомок суб’єктів владних повноважень під час виконання ними своїх посадових обов’язків.

Обчислення стажу роботи для призначення трудових пенсій

2016-12-22T19:47:19Z

Maksym.subota: Створена сторінка: == Нормативна база == * - [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митний кодекс України]; * - [http://zakon3.rada.gov.ua/l...

== Нормативна база ==
* - [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4495-17 Митний кодекс України];
* - [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/796-12 Закон України від 28.02.91 № 796-XII “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;]
* - [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/962-12 Закон України від 17.04.91 № 962-XII “Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні”;]
* - [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1788-12 Закон України від 05.11.91 № 1788-XII “Про пенсійне забезпечення”;]
* - Закон України від 05.11.91 № 1789-XII “Про прокуратуру”;
* - Закон України від 13.12.91 № 1977-XII “Про наукову і науково-технічну діяльність”;
* - Закон України від 09.04.92 № 2262-XII “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”;
* - Закон України від 17.11.92 № 2790-XII “Про статус народного депутата України”;
* - Закон України від 22.10.93 № 3551-XII “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”;
* - Закон України від 16.12.93 № 3721-XII “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”;
* - Закон України від 16.12.93 № 3723-XII “Про державну службу”;
* - Закон України від 17.11.2011 № 4050-VI “Про державну службу”;
* - Закон України від 25.02.94 № 4038-XII “Про судову експертизу”;
* - Закон України від 23.06.95 № 239/95-ВР “Про донорство крові та її компонентів”;
* - Закон України від 15.02.95 № 56/95-ВР “Про статус гірських населених пунктів в Україні”;
* - Закон України від 23.09.97 № 540/97-ВР “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів”;
* - Закон України від 20.05.99 № 679-XIV “Про Національний банк України”;
* - Закон України від 01.06.2000 № 1767-III “Про пенсії за особливі заслуги перед Україною”;
* - Закон України від 07.06.2001 № 2493-III “Про службу в органах місцевого самоврядування”;
* - Закон України від 18.01.2001 № 2240-III “Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням”;
* - Закон України від 20.09.2001 № 2728-III “Про дипломатичну службу”;
* - Закон України від 09.07.2003 № 1058-VІ “Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування”;
* - Закон України від 02.09.2008 № 345-VI “Про підвищення престижності шахтарської праці”;
* - Закон України від 07.07.2010 № 2453-VI “Про судоустрій та статус суддів”;
* - Закон України від 08.07.2011 № 3668-VI “Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи”;
* - Закон України від 05.07.2012 № 5067- VI “Про зайнятість населення”;
* - Положення про помічника-консультанта народного депутата України, затвердженим постановою Верховної Ради України від 13.10.95 № 379/95-ВР;
* - постанова Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393 “Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей”;
* - постанова Кабінету Міністрів України від 11.04.2002 № 497 “Про забезпечення виконання функцій з призначення і виплати пенсій органами Пенсійного фонду”;
* - постанова Кабінету Міністрів України від 20.11.2003 № 1783 “Про заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян”;
* - постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2004 № 312 “Про додаткові заходи щодо поліпшення пенсійного забезпечення громадян”;
* - постанова Кабінету Міністрів України від 18.09.2004 № 1215 “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян”;
* - постанова Кабінету Міністрів України від 05.07.2006 № 919 “Про затвердження Порядку визначення заробітної плати (доходу) для обчислення пенсії у разі втрати документів про її нарахування та виплату”;
* - постанова Кабінету Міністрів України від 02.11.2006 № 1522 “Про передачу органам Пенсійного фонду України функцій з призначення і виплати пенсій деяким категоріям громадян”;
* - постанова Кабінету Міністрів України від 03.05.2007 № 685 “Про додаткові заходи щодо поліпшення матеріального забезпечення окремих категорій населення”;
* - постанова Кабінету Міністрів України від 13.02.2008 № 45 “Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, та внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393”;
* - постанова Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 № 530 “Деякі питання соціального захисту окремих категорій громадян”;
* - постанова Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян”;
* - постанова Кабінету Міністрів України від 26.03.2008 № 265 “Деякі питання пенсійного забезпечення громадян”;
* - постанова Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 № 862 “Про затвердження Порядку встановлення членам сімей шахтарів, смерть яких настала внаслідок нещасного випадку на виробництві, щомісячної доплати до пенсії у зв’язку з втратою годувальника”;
* - постанова Кабінету Міністрів України від 05.05.2010 № 331 “Деякі питання реалізації Закону України “Про Державний бюджет України на 2010 рік”;
* - постанова Кабінету Міністрів України від 14.07.2010 № 621 “Про посилення соціального захисту населення під час оплати житлово-комунальних послуг”;
* - постанова Кабінету Міністрів України від 28.07.2010 № 656 “Про встановлення щомісячної державної адресної допомоги до пенсії інвалідам війни та учасникам бойових дій”;
* - постанова Кабінету Міністрів України від 16.11.2011 № 1168 “Про затвердження Порядку визначення різниці між розміром пенсії, призначеної відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб”, і розміром пенсії із солідарної системи відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”;
* - постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1191 “Про затвердження Порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати”;
* - постанова Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 “Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”;
* - постанова Кабінету Міністрів України від 28.12.2011 № 1381 “Про підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення”;
* - постанова Кабінету Міністрів України від 29.05.2013 № 378 “Про затвердження Порядку порушення клопотання про призначення пенсій за особливі заслуги перед Україною”.

== Обчислення пенсії в Україні ==
Нарахування пенсій, обчислення розміру пенсії та перерахунок відбувається згідно Закону України від 09.08.2003 р. № 1058-IV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування". Вказаний Закон розповсюджується тільки на застрахованих осіб, які сплачують внески в Пенсійний фонд України самостійно, або за яких внески сплачують їх роботодавці та організації.
== Порядок обчислення розміру пенсії ==
Розмір пенсії обчислюється згідно встановленим нормам у відсотках до середньомісячного заробітку. Для обчислення розміру пенсії береться середньомісячний фактичний заробіток, маючи на увазі зарплату (або дохід) людини за будь-які 60 місяців поспіль до 1 липня 2000 року та за весь період страхового стажу після 1 липня 2000 року. При нарахуванні розміру пенсії береться до уваги не номінальна зарплата майбутнього пенсіонера, а зкоригований заробіток. Коефіцієнт заробітку людини розраховується шляхом ділення середньої зарплати за певний місяць на середню зарплату по країні за цей самий місяць. 

До заробітку для нарахування пенсій включаються усі види оплати праці, на які, згідно діючим правилам, нараховуються страхові внески, крім виплат одноразового характеру, не обумовлених діючою системою оплати праці (компенсація за невикористану відпустку, вихідна допомога та інші), перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 18.05.98 р. № 697.
Обчислення розміру пенсії за віком
Право на пенсію у зв’язку з досягненням певного віку мають:
* чоловіки від 60 років зі стажем роботи не менше 35 років;
* жінки від 60 років зі стажем роботи не менше 30 років.
Розмір пенсій за віком становить 55 відсотків заробітку, але не нижче мінімального розміру. Якщо стаж роботи більш ніж 35 років для чоловіків та 30 років для жінок, то пенсія зростає на 1 відсоток заробітку за кожний рік понад стажу. Якщо стаж не повний, розмір пенсії нараховується згідно відпрацьованому стажу. 

== Обчислення розміру пенсії по інвалідності ==
Пенсії з інвалідності нараховуються у двох випадках:
* Трудове каліцтво або професійне захворювання;
* Загальне захворювання.
Пенсія з інвалідності в залежності від групи інвалідності призначується в таких розмірах:
* Інвалідам I групи – 100 відсотків пенсії за віком;
* Інвалідам II групи – 90 відсотків пенсії за віком;
* Інвалідам III групи – 50 відсотків пенсії за віком.
На відміну від пенсій за віком, пенсії з інвалідності призначаються не безстроково на час інвалідності, встановленої органами медично-соціальної експертизи. Лише чоловікам старшим за 60 років та жінкам старшим за 55 років пенсія з інвалідності призначається безстроково.
== Обчислення розміру пенсії з приводу втрати годувальника ==
Пенсія з приводу втрати годувальника нараховується непрацездатним членам родини померлого годувальника, які знаходились на його утриманні, при наявності у годувальника на день смерті страхового стажу, який був би йому потрібен для нарахування пенсії з інвалідності. При цьому дітям пенсія у зв’язку з втратою годувальника нараховується незалежно від того, чи вони були на утриманні годувальника.
Батьки та чоловік (дружина) померлого, що не були на його утриманні, мають право на пенсію з приводу втрати годувальника, якщо втратили джерело засобів існування. 

Пенсія з приводу втрати годувальника нараховується у розмірі:
* на одного непрацездатного члена родини – 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника.
* на двох та більше непрацездатних членів родини – 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частинами.
Загальний розмір пенсії на родину з приводу втрати годувальника залежить від кількості членів родини померлого, середнього заробітку та не залежить від причини його смерті (тобто, родинам, годувальник яких помер внаслідок загального захворювання, та родинам, що втратили годувальника внаслідок трудового каліцтва або професійного захворювання, пенсії нараховуються в однакових розмірах). 

Обчислення розміру пенсії громадянам, які мають право на декілька видів пенсій одночасно
Якщо робітник має право на декілька видів пенсій одночасно, йому нараховується одна пенсія на його вибір. 

== Розмір нарахування пенсії працюючим пенсіонерам ==
Пенсіонерам, які пропрацювали після призначення пенсій за віком або з інвалідності не менше 2-х років з більш високим заробітком, ніж той, з якого була нарахована пенсія, згідно їх заяві нараховується новий, більш високий розмір пенсії.
Оподаткування пенсії 

Пенсії не оподатковуються та сплачуються без урахування заробітку (доходу), що отримується, за місцем фактичного мешкання пенсіонера незалежно від прописки.

Обчислення пенсій

2016-12-22T19:33:11Z

Maksym.subota: Створена сторінка: == Загальна інформація == Нарахування пенсій, обчислення розміру пенсії та перерахунок в...

== Загальна інформація ==
Нарахування пенсій, обчислення розміру пенсії та перерахунок відбувається згідно Закону України від 09.08.2003 р. № 1058-IV "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування". Вказаний Закон розповсюджується тільки на застрахованих осіб, які сплачують внески в Пенсійний фонд України самостійно, або за яких внески сплачують їх роботодавці та організації.
- Відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
* пенсія за віком;
* пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства);
* пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

За рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування, що обліковуються на накопичувальних пенсійних рахунках Накопичувального фонду або на індивідуальних пенсійних рахунках у відповідних недержавних пенсійних фондах - суб'єктах другого рівня системи пенсійного забезпечення, здійснюються такі пенсійні виплати, як довічні пенсії і одноразова виплата.
== Пенсія за віком ==
Згідно ст.ст.27,28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на пенсію у зв’язку з досягненням певного віку мають:
Особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.Розмір пенсії залежить від тривалості стажу та розміру заробітної плати. 
Для обчислення пенсії, для кожного пенсіонера визначається індивідуальний коефіцієнт страхового стажу (в залежності від місяців страхового стажу) та коефіцієнт заробітної плати, який визначається шляхом ділення фактичної заробітної плати застрахованої особи на величину середньої заробітної плати в Україні за відповідний період у розрізі кожного місяця. 

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (відповідно до ст. 24 Закону). 

До страхового стажу за період до 01.01.2004 р. зараховуються всі періоди роботи, що зазначені у трудовій книжці. Також до страхового стажу зараховується, зокрема, час декретної відпустки, військова служба, навчання у вищих і середніх спеціальних закладах тощо, тобто види трудової діяльності, що зазначені в статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення". 

Після 01.01.2004 р. застрахованими особами, окрім працюючих, є зокрема особи, які отримують допомогу по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, особи, які проходять строкову військову службу, тощо. До страхового стажу зараховується також період коли особи отримували допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності) та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації. 

Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. 

Для обчислення пенсії враховується заробітна плата (дохід) за весь період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера та за умови підтвердження довідки про заробітну плату первинними документами у період до 1 січня 2016 року або в разі, якщо страховий стаж починаючи з 1 липня 2000 року становить менше 60 місяців, для обчислення пенсії також враховується заробітна плата (дохід) за будь-які 60 календарних місяців страхового стажу підряд до 1 липня 2000 року незалежно від перерв. 

Заробітна плата (дохід) за період страхового стажу до 1 липня 2000 року враховується для обчислення пенсії на підставі довідки про заробітну плату, а за період страхового стажу починаючи з 1 липня 2000 року – за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку.
За бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону. 

При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом. 

Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону. 

3. Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень. 

За наявності страхового стажу меншої тривалості, ніж передбачено частиною першою цієї статті, пенсія за віком встановлюється в розмірі, пропорційному наявному страховому стажу, виходячи з мінімального розміру пенсії за віком. 

Відповідно до ст..29 Закону, Особі, яка набула право на пенсію за віком відповідно до цього Закону, але після досягнення пенсійного віку, передбаченого абзацом першим частини першої статті 26 цього Закону, виявила бажання працювати і одержувати пенсію з більш пізнього віку, пенсія за віком призначається з урахуванням страхового стажу на день звернення за призначенням пенсії з підвищенням розміру пенсії за віком, обчисленого відповідно до статті 27 цього Закону, на такий відсоток: 

* на 0,5% - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк до 60 місяців;
* на 0,75% - за кожний повний місяць страхового стажу після досягнення пенсійного віку у разі відстрочення виходу на пенсію на строк понад 60 місяців.
== Пенсії по інвалідності ==
Згідно ст. 30 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсії з інвалідності нараховуються у двох випадках:
Пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності внаслідок загального захворювання (в тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства) за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону. 

Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи. 

Пенсія по інвалідності від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання призначається відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". 

Залежно від ступеня втрати працездатності визначено три групи інвалідності. 

Причина, група, час настання інвалідності, строк, на який встановлюється інвалідність, визначаються органом медико-соціальної експертизи згідно із законодавством. 

Стаття 33 Закону передбачає, що пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах: інвалідам I групи - 100 відсотків пенсії за віком; інвалідам II групи - 90 відсотків пенсії за віком; інвалідам III групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону. 

Якщо інвалідність настала в період проходження строкової військової служби або внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), у особи, яка звернулася за медичною допомогою у період з 21 листопада 2013 року по 30 квітня 2014 року, то пенсія по інвалідності призначається особі незалежно від наявності страхового стажу. 

Непрацюючі інваліди II групи за їх вибором мають право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону, за наявності такого страхового стажу: 

Непрацюючі інваліди II групи, визнані інвалідами після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, та інваліди III групи за їх вибором мають право на призначення пенсії по інвалідності в розмірі пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону, за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 28 цього Закону.
Пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Інвалідам, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно. Повторний огляд цих інвалідів провадиться тільки за їх заявою. 

* У разі зміни групи інвалідності пенсія в новому розмірі виплачується з дня зміни групи інвалідності.
* Якщо особа визнана інвалідом нижчої групи, пенсія виплачується за попередньою групою до кінця місяця, в якому змінено групу інвалідності.
* У разі визнання особи, яка пройшла повторний огляд, здоровою пенсія виплачується до кінця місяця, по який встановлено інвалідність.
* У разі якщо особа не з'явилася в органи медико-соціальної експертизи на повторний огляд у визначений для цього строк, виплата пенсії по інвалідності зупиняється з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому вона мала з'явитися на повторний огляд.
* У разі якщо строк повторного огляду медико-соціальної експертизи інвалідом пропущено з поважних причин або в разі визнання його знову інвалідом виплата пенсії по інвалідності відновлюється з дня, з якого припинено виплату, до дня повторного огляду, але не більш як за три роки, якщо орган медико-соціальної експертизи визнає її за цей період інвалідом. При цьому якщо під час повторного огляду інваліда переведено на іншу групу інвалідності (вищу або нижчу), пенсія за зазначений період виплачується за попередньою групою інвалідності.
Якщо виплату пенсії інвалідові було припинено у зв'язку з відновленням здоров'я або якщо він не отримував пенсії внаслідок нез'явлення на повторний огляд без поважних причин, то в разі наступного визнання його інвалідом виплата раніше призначеної пенсії поновлюється з дня встановлення інвалідності знову за умови, що після припинення виплати пенсії минуло не більше п'яти років. Якщо минуло більше п'яти років, пенсія призначається знову на загальних підставах.
== Пенсія у зв'язку з втратою годувальника ==
Стаття 36 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», констатує, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров’я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника. 

Батьки і чоловік (дружина) померлого, які не були на його утриманні, мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, якщо втратили джерело засобів до існування. 

Непрацездатними членами сім'ї вважаються:
* чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону;
* діти (у тому числі діти, які народилися до спливу 10 місяців з дня смерті годувальника) померлого годувальника, які не досягли 18 років або старші цього віку, якщо вони стали інвалідами до досягнення 18 років.
* Діти, які навчаються за денною формою навчання у загальноосвітніх навчальних закладах системи загальної середньої освіти, а також професійно-технічних, вищих навчальних закладах (у тому числі у період між завершенням навчання в одному із зазначених навчальних закладів та вступом до іншого навчального закладу або у період між завершенням навчання за одним освітньо-кваліфікаційним рівнем та продовженням навчання за іншим за умови, що такий період не перевищує чотирьох місяців), - до закінчення такими дітьми навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними 23 років, та діти-сироти - до досягнення ними 23 років незалежно від того, навчаються вони чи ні;
* чоловік (дружина), а в разі їх відсутності - один з батьків або брат чи сестра, дідусь чи бабуся померлого годувальника незалежно від віку і працездатності, якщо він (вона) не працюють і зайняті доглядом за дитиною (дітьми) померлого годувальника до досягнення нею (ними) 8 років.
До членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони:
* були на повному утриманні померлого годувальника;
* одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника. 

Усиновлені діти мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми. 

Пасинок і падчерка мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника нарівні з рідними дітьми, якщо вони не одержували аліментів від батьків.
Неповнолітні діти, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, зберігають це право і в разі їх усиновлення. 

Положення цього Закону, що стосуються сім'ї померлого, відповідно поширюються і на сім'ю особи, визнаної безвісно відсутньою або оголошеною померлою у встановленому законом порядку. 

Пенсії у зв'язку з втратою годувальника, який помер внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, призначаються відповідно до Закону України"Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності". 

Відповідно до ст..38 Закону України пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками. 

Дітям-сиротам пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірах, визначених частиною першою цієї статті, виходячи з розміру пенсії за віком кожного з батьків. 

Пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другоюстатті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26цього Закону, - довічно.
Зміна розміру пенсії або припинення її виплати членам сім'ї здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому склалися обставини, що спричинили зміну розміру або припинення виплати пенсії. 

На всіх членів сім'ї, які мають право на пенсію у зв'язку з втратою годувальника, призначається одна спільна пенсія.
На вимогу члена сім'ї із загальної суми пенсії виділяється його частка, яка виплачується окремо. Виділення частки пенсії провадиться з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому надійшла заява про виділення частки пенсії.
== Кілька пенсій одночасно ==
Якщо робітник має право на декілька видів пенсій одночасно, йому нараховується одна пенсія на його вибір. 

Пенсія призначається довічно або на період, протягом якого пенсіонер має право на виплату пенсії відповідно до цього Закону. 

Переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. 

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 цього Закону, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії. 

Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії. 

Статтею 54 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачено види пенсійних виплат за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування згідно яких застрахована особа, яка відповідно до закону є учасником накопичувальної системи пенсійного страхування, має право на отримання довічної пенсії або одноразової виплати за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування, що обліковуються на її накопичувальному пенсійному рахунку в Накопичувальному фонді або на індивідуальному пенсійному рахунку у відповідному недержавному пенсійному фонді - суб'єкті другого рівня системи пенсійного забезпечення, за умови досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, а в разі відстрочення часу призначення пенсії за віком відповідно до цього Закону у період після досягнення такого віку - з дня закінчення строку відстрочення дати призначення пенсії за віком у солідарній системі. 

Довічна пенсія за рахунок коштів накопичувальної системи пенсійного страхування враховується під час визначення мінімальної пенсії за віком відповідно до статті 28 цього Закону.

Поновлення загублених документів: паспорт, водійські права, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт)

2016-12-22T19:09:40Z

Maksym.subota: Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2503-12 Постанова Верховної Ради України від 26.06.19...

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2503-12 Постанова Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ «Про затвердження положення про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1089-12 Наказ МВС України від 13.04.2012 № 320 «Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/7-93 Декрет Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 7-93 „Про державне мито”]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України «Про адміністративні правопорушення»]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/340-93-%D0%BF Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 року №340]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/511-2009-%D0%BF Редакція постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. № 511]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0123-11 Наказ МВС від 11.08.2010 № 379]

== Відновлення втраченого паспорта: ==
Розділ ІІ, пункт 19 Постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ «Про затвердження положення про паспорт громадянина України, про свідоцтво про народження та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон» встановлює, що громадянин який втратив паспорт зобов'язаний терміново повідомити центральний орган виконавчої влади, що реалізує
державну політику у сфері громадянства, який видає тимчасове
посвідчення, що підтверджує його особу. (Зразок заяви)
У Розділі VI, пункті 6.1. наказу МВС України від 13.04.2012 № 320 про «Порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України» зазначається перелік документів для оформлення паспорта замість утраченого:
* • дві (три - у разі одержання втраченого паспорта в іншому територіальному підрозділі) фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см;
* • платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита або копію документа про звільнення від сплати державного мита;
Стаття 4 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 № 7-93 „Про державне мито” визначає категорії громадян, які звільняються від сплати державного мита.
* • документи, на підставі яких у паспорті проставляються відмітки, визначені в пункті 2.3 розділу ІІ цього Порядку (пред’являє за наявності);
* • копію постанови про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи за заявою особи до органів внутрішніх справ про викрадення паспорта (пред’являє за наявності).
Стаття 198 Кодексу України «Про адміністративні правопорушення» передбачає адміністративну відповідальність за умисне зіпсуття паспорта чи втрата його з необережності.

== Відновлення втрачених водійських прав: ==
Згідно пункту 29 «Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.05.1993 року №340 про втрату посвідчення водія особа повідомляє сервісному центру МВС. Замість втраченого посвідчення водія сервісний центр МВС після перевірки факту видачі раніше такого посвідчення водія особі, яка заявила про його втрату, оформлює та видає нове посвідчення водія. 

В редакції постанови Кабінету Міністрів України від 20 травня 2009 р. № 511 у пункті 29 йдеться про порядок оформлення дубліката посвідчення. На момент оформлення водію видається тимчасовий талон на право керування транспортним засобом відповідної категорії на два місяці після складення громадянином теоретичного і практичного іспитів. У разі необхідності (надсилання запиту і одержання на нього відповіді, з'ясування окремих обставин, які пов'язані з втратою посвідчення тощо) строк дії талона може бути продовжений на один місяць. Для отримання дубліката потрібен такий перелік документів: 

* • Паспорт, або документ, що його замінює, з відміткою органу внутрішніх справ про реєстрацію місця проживання;
* • Картка водія, або довідка РЕР ДАІ, про підтвердження прав водія;
* • Медична довідка встановленого зразка про придатність до керування транспортним засобом, відповідної категорії;
* • 2 фотокартки, розміром 3,5*4,5см;
* • Квитанції про сплату коштів за бланкову продукцію та послуги Державтоінспекції.
Видача дубліката посвідчення водія замість втраченого у зв'язку із крадіжкою, стихійним лихом, пожежею, повінню тощо, якщо це підтверджено відповідними документами, проводиться без складання іспитів. 

== Відновлення втраченого свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічний паспорт): ==

У разі втрати (викрадення) свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (далі ТЗ)
(технічного паспорта), копії реєстраційної картки до свідоцтва про
реєстрацію ТЗ на пластиковій основі після зняття ТЗ з обліку за
письмовим зверненням власника ТЗ або уповноваженої ним особи
Центру за місцем зняття ТЗ з обліку видається копія реєстраційної
картки з відміткою про зняття цього ТЗ з обліку, яка підписується
уповноваженою посадовою особою з відтиском печатки Центру.
Попередньо до бази даних АІС "Документ" вноситься інформація про
втрату свідоцтва про реєстрацію ТЗ (технічного паспорта), про що
на заяві виконується відповідний запис, який підписується
уповноваженою посадовою особою, із зазначенням дати та часу
внесення інформації до бази даних АІС. Облік виданих копій
реєстраційних карток ведеться в окремій книзі обліку, а факт
отримання копії реєстраційної картки підтверджується підписом у
ній власника ТЗ (уповноваженої особи).

Для оформлення втраченого свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу потрібні такий перелік документів:
* • Паспорт громадянина України ;
* • Ідентифікаційний номер ;
* • документи, що підтверджують право власності на авто;
* • якщо техпаспорт був викрадений, то довідку з МВС.

Призначення та виплата матеріальної допомоги на оздоровлення

2016-12-22T18:54:42Z

Maksym.subota: Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про відпустки» від...

== Нормативна база ==

* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80 Закон України «Про відпустки» від 15.11.1996 року №504/96-ВР]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/3723-12 Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 року №3723-XII]
* [http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/100-95-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08.02.1995 року №100]
* [http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/FIN49483.html Лист Міністерства праці та соціальної політики України «Щодо нарахування матеріальної допомоги для оздоровлення» від 21.08.2009 року №506/13/84-09]

Найчастіше, матеріальна допомога на оздоровлення надається разом з основною щорічною відпусткою. Відповідно до ст. 12 Закону України «Про відпустки», щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна, безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. При цьому, ця частина відпустки не обов’язково повинна бути першою її частиною. Зазначеною вище нормою передбачено можливість поділу щорічної відпустки на частини, а не обов’язок роботодавця поділити її на частини, як того бажає працівник. 
Оскільки остаточне рішення щодо надання працівникові відпустки приймає роботодавець, з метою недопущення втрат робочого часу, беручи до уваги виробничі обставини, він може й не погодитися поділити відпустку так, як того бажає працівник, а також може запропонувати свої умови поділу щорічної відпустки або не поділити її взагалі. Не використану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. У випадку поділу щорічної відпустки на частини, допомога на оздоровлення виплачується працівникові один раз на рік при наданні будь-якої з частин щорічної відпустки. 

Право на щорічну основну відпустку мають усі працівники. Вона надається пропорційно до відпрацьованого часу із збереженням працівникові на її період місця роботи та заробітної плати. Право на щорічну основну відпустку повної тривалості у перший рік роботи виникає у працівника після закінчення 6-ти місяців безперервної роботи на підприємстві. Виключення в частині надання відпусток повної тривалості до закінчення зазначеного строку для окремих категорій працівників передбачені у ч. 7 ст. 10 Закону України «Про відпустки». 

Існує два варіанти надання матеріальної допомоги на оздоровлення - добровільне і обов'язкове.

== Обов'язкове надання ==
Надання матеріальної допомоги оформляється наказом керівника, якщо виплата матеріальної допомоги на оздоровлення передбачена у колективному договорі або законодавством. Наприклад, допомогу на оздоровлення у розмірі окладу до щорічної відпустки надається держслужбовцям відповідно до ст. 35 Закону України «Про державну службу».

== Добровільне надання ==
Якщо виплата матеріальної допомоги на оздоровлення не передбачена в обов'язковому порядку, її надання оформляється на підставі заяви працівника. У разі наявності фінансових ресурсів і позитивного рішення про надання такої допомоги видається відповідний наказ керівника.

== Нарахування допомоги ==
Розмір матеріальної допомоги на оздоровлення залежить, перш за все, від фінансових можливостей роботодавця. При цьому в колективному договорі на розмір таких щорічних виплат можуть впливати наступні критерії:
* стаж роботи на даному підприємстві;
* наявність дітей;
* категорія працівника (керівництво підприємства, керівник підрозділу, основний виробничий персонал, допоміжний персонал і т. д.).
А можуть - і не впливати, якщо матеріальна допомога на оздоровлення встановлюється для всіх працівників в однаковому розмірі. 

Якщо матеріальна допомога надається в розмірі середньої зарплати, то Міністерство праці та соціальної політики України для її вирахування рекомендує керуватися нормами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

== Куди звернутись ==
Щорічна основна відпустка надається працівникові на підставі його заяви або у відповідності з графіком відпусток і оформляється наказом (розпорядженням) про надання відпустки. Заява про надання матеріальної допомоги на оздоровлення працівник може написати, як одночасно із заявою на надання відпустки, так і окремо.