WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Оплата послуг патронатного вихователя

2018-11-09T12:48:45Z

Maksym.khomenko:

== Законодавча база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/2456-17 Бюджетний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/148-2017-%D0%BF Постанова КМУ від 16.03. 2017 р. № 148 «Деякі питання здійснення патронату над дитиною»]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/1794-19 Закон України від 20.12.2016 № 1794-VIII]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/1789-19 «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо оплати послуг патронатних вихователів»]
== Поняття «патронатний вихователь» ==
'''Патронатний вихователь''' - це особа, яка за участю членів сім’ї надає послуги з догляду, виховання та реабілітації дитини у своїй сім’ї.
== Здійснення патронату над дитиною ==
'''Патронат над дитиною''' - це тимчасовий догляд, виховання та реабілітація дитини в сім’ї патронатного вихователя на період подолання дитиною, її батьками або іншими законними представниками складних життєвих обставин. 
'''Сім’я патронатного вихователя''' - це сім’я, в якій за згоди всіх її членів повнолітня особа, яка пройшла спеціальний курс підготовки, виконує обов’язки патронатного вихователя на професійній основі. 
'''Патронатним вихователем не можуть бути особи:'''
# обмежені у дієздатності;
# визнані недієздатними;
# позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
# були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини;
# перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;
# зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;
# не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);
# страждають на хвороби, перелік яких затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
# є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини;
# були засуджені за злочини проти життя і здоров'я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150-1, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу України, або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів;
# за станом здоров'я потребують постійного стороннього догляду;
# є особами без громадянства;
# перебувають у шлюбі з особою, яка відповідно до пунктів 3-6, 8 і 10
# частини першої статті 212 Сімейного кодексу України не може бути патронатним вихователем.
Крім осіб, зазначених у частині першій статті 212 Сімейного кодексу України, не можуть бути патронатним вихователем інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.
== Обов’язки патронатного вихователя ==
'''Патронатний вихователь зобов’язаний:'''
# забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо;
# створити дитині умови для навчання, фізичного та духовного розвитку;
# співпрацювати з батьками, іншими законними представниками дитини задля подолання складних життєвих обставин у межах та у спосіб, визначені органом опіки та піклування;
# забезпечити надання чи доступ до послуг, визначених договором про патронат над дитиною;
# сприяти контактам дитини з батьками, іншими законними представниками, родичами, крім випадків, коли батьки позбавлені батьківських прав або в судовому порядку обмежені у праві спілкування з дитиною.
== Порядок створення та діяльності сім’ї патронатного вихователя ==
Патронатним вихователем може бути громадянин України, який має досвід виховання дитини, відповідні житлові умови для надання послуг з догляду, виховання та реабілітації дитини у своєму помешканні. 
Патронатним вихователем не може бути особа, зазначена в статті 212 Сімейного кодексу України. 
'''Кандидат у патронатні вихователі подає до соціального закладу за місцем проживання такі документи:'''
# заяву;
# копію паспорта громадянина України;
# копію трудової книжки (у разі наявності);
# висновки про стан здоров’я кандидата у патронатні вихователі та осіб, які проживають разом з ним, складені за формою згідно з додатком 5 до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866;
# довідку про відсутність судимості, в тому числі членів його сім’ї, які досягли чотирнадцятирічного віку і проживають разом з кандидатом у патронатні вихователі;
# копію документа, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням;
# письмову згоду на влаштування дитини в сім’ю кандидата у патронатні вихователі усіх членів його сім’ї, які проживають разом з ним, в тому числі дітей, які досягли такого віку та рівня розвитку, що можуть її висловити.
Кандидат у патронатні вихователі, який пройшов первинний відбір, разом з повнолітнім членом своєї сім’ї, що братиме участь у наданні послуги патронату над дитиною (чоловік або дружина кандидата у патронатні вихователі, повнолітня донька або син, які проживають разом з кандидатом, - за згодою), за клопотанням соціального закладу проходить обов’язкове навчання за програмою, затвердженою Мінсоцполітики. 
Навчання кандидатів у патронатні вихователі та членів їх сімей, що братимуть участь у наданні послуги з патронату над дитиною, організовує та проводить обласний, Київський та Севастопольський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (далі - регіональний центр). 
За результатами навчання регіональний центр видає кандидатові у патронатні вихователі та членові його сім’ї довідку про проходження навчання та у разі його успішного проходження - рекомендацію про можливість надання послуги з патронату над дитиною. 
Орган опіки та піклування протягом місяця у разі наявності рекомендації про можливість надання послуги з патронату над дитиною укладає з кандидатом у патронатні вихователі договір про надання послуги з патронату над дитиною. 
Обов’язки, права та відповідальність патронатного вихователя під час перебування дитини у його сім’ї визначаються договором про патронат над дитиною, типова форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2017 р. № 148.
Патронатний вихователь та особи, які проживають разом з ним, не рідше ніж один раз на рік проходять обов’язкове медичне обстеження, що підтверджується висновками про стан здоров’я. 
Регіональний центр за направленням соціального закладу забезпечує підвищення кваліфікації патронатного вихователя не рідше ніж один раз на два роки за програмою, затвердженою Мінсоцполітики. 
Проїзд кандидатів у патронатні вихователі та членів їх сімей, проживання під час проходження навчання та підвищення кваліфікації фінансуються за рахунок коштів організацій, благодійних фондів, інших джерел, не заборонених законодавством, або за власний рахунок. 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/148-2017-%D0%BF Постановою КМУ від 16 березня 2017 р. № 148 «Деякі питання здійснення патронату над дитиною» визначено порядок створення та діяльності сім’ї патронатного вихователя.]
== Влаштування, перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя ==
Рішення про влаштування в сім’ю патронатного вихователя дитини приймає орган опіки та піклування за місцем проживання або виявлення дитини за результатами розгляду питання на засіданні комісії з питань захисту прав дитини на підставі наданих службою у справах дітей документів, що обґрунтовують доцільність такого влаштування. 
'''Питання про влаштування в сім’ю патронатного вихователя дитини за згодою її батьків/законних представників розглядається на підставі таких документів:'''
* висновку соціального закладу за результатами оцінки потреб дитини та її сім’ї;
* згоди батьків/законних представників дитини на тимчасове влаштування її в сім’ю патронатного вихователя у зв’язку із складними життєвими обставинами, в яких вона перебуває. У разі коли мати або батько дитини є неповнолітніми, крім їх згоди на влаштування дитини в сім’ю патронатного вихователя, необхідна згода їх батьків/законних представників;
* письмової згоди дитини (у разі, коли вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити).
'''Питання про влаштування в сім’ю патронатного вихователя дитини без згоди її батьків/законних представників розглядається на підставі таких документів:'''
* рішення про негайне відібрання дитини відповідно до пункту 8 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866;
*акта про покинуту чи знайдену дитину; дитину, яку батьки (матір або батько), інші родичі або законні представники відмовилися забрати з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров’я, у разі відсутності відомостей про місце перебування батьків/законних представників, а також наявності безпосередньої загрози життю чи здоров’ю дитини; 
*акта проведення оцінки рівня безпеки дитини за формою згідно з додатком 10 до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866, або оцінки потреб дитини та її сім’ї, що підтверджує необхідність влаштування в сім’ю патронатного вихователя дитини, за формою, встановленою Мінсоцполітики. 
Під час розгляду комісією з питань захисту прав дитини питання влаштування в сім’ю патронатного вихователя дитини з інвалідністю з ураженням опорно-рухового апарату, порушенням зору, слуху обов’язково береться до уваги доступність житла патронатного вихователя для такої дитини, а також готовність патронатного вихователя здійснювати патронат над такою дитиною. 
У разі влаштування в сім’ю патронатного вихователя дитини з інвалідністю райдержадміністрація (виконавчий комітет міської, районної у місті (у разі її утворення), сільської, селищної ради) вживає заходів до пристосування житлового приміщення патронатного вихователя до потреб дитини з урахуванням її індивідуальних особливостей, в тому числі забезпечення безперешкодного доступу до будівлі відповідно до вимог законодавства. 
Після прийняття рішення про влаштування дитини органом опіки та піклування не пізніше ніж через п’ять робочих днів з патронатним вихователем укладається договір про патронат над дитиною. 
Батьки/законні представники дитини є стороною зазначеного договору в разі влаштування дитини за їх згодою. 
Батьки/законні представники дитини передають службі у справах дітей копію свідоцтва про народження дитини, медичну картку дитини (у разі наявності), інші документи, необхідні для задоволення потреб дитини (медичні довідки та висновки, документи, що підтверджують освітній рівень дитини, тощо). 
Дитина, яка залишилася без батьківського піклування та потребує невідкладного влаштування, може бути влаштована в сім’ю патронатного вихователя на підставі наказу служби у справах дітей та акта про факт передачі дитини. Рішення про патронат над дитиною приймається органом опіки та піклування протягом п’яти робочих днів з моменту передачі дитини. 
Передачу дитини до сім’ї патронатного вихователя здійснює працівник служби у справах дітей. Акт про факт передачі дитини складається за формою згідно з додатком 2 до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866. 
У сім’ю патронатного вихователя можуть бути одночасно влаштовані тільки діти, які є рідними братами та сестрами, або діти, які виховувалися в одній сім’ї. 
Період між вибуттям дитини із сім’ї патронатного вихователя та влаштуванням у його сім’ю наступної дитини не повинен бути меншим ніж сім календарних днів. У разі необхідності невідкладного влаштування дитини за згодою патронатного вихователя цей період може бути скорочено, але не менш як до трьох календарних днів. 
'''Служба у справах дітей передає патронатному вихователю на кожну дитину такі документи:'''
* акт про факт передачі дитини;.
* копію свідоцтва про народження дитини (у разі наявності);
* рішення про влаштування в сім’ю патронатного вихователя дитини;
* договір про патронат над дитиною/наказ служби у справах дітей (у разі невідкладного влаштування дитини);
* довідку про стан здоров’я дитини на момент її влаштування в сім’ю патронатного вихователя;
* медичну картку дитини (у разі наявності);
* копії медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років, індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда (у разі влаштування дитини з інвалідністю);
* документи, що підтверджують освітній рівень дитини (у разі наявності). 
Патронатному вихователю можуть бути передані інші наявні у дитини документи, письмові рекомендації щодо особливостей її виховання, догляду, лікування чи реабілітації, забезпечення контактів дитини з її батьками/законними представниками, родичами, а також щодо інших питань. 
Відсутність у дитини документів, що посвідчують її особу, не є перешкодою для влаштування в сім’ю патронатного вихователя. 
Під час перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя ведеться журнал спостережень, до якого патронатним вихователем вноситься інформація про дитину (психологічний і фізичний стан, потреби, особливості характеру та поведінки, досягнення, труднощі та зміни, що відбуваються), подолання нею складних життєвих обставин, контакт з батьками/законними представниками, родичами, у разі наявності законних підстав - з кандидатами в опікуни/піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, усиновителі, а також підготовку до повернення її у сім’ю або зміну форми влаштування.
Після вибуття дитини із сім’ї патронатного вихователя журнал спостережень передається службі у справах дітей. 
Для узгодженості дій із забезпечення найкращих інтересів дитини, влаштованої в сім’ю патронатного вихователя, та комплексної підтримки в подоланні складних життєвих обставин її батьками/законними представниками утворюється міждисциплінарна команда, до складу якої обов’язково входять патронатний вихователь, працівники соціального закладу та служби у справах дітей. 
У разі коли дитина має інвалідність, до міждисциплінарної команди залучається представник реабілітаційної або навчальної установи, в якій виконується індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю. 
Надання дитині освітніх послуг, стаціонарної та амбулаторної медичної допомоги здійснюється державними та комунальними навчальними закладами та закладами охорони здоров’я за місцем проживання сім’ї патронатного вихователя або за місцем, де вона проживала до влаштування в сім’ю патронатного вихователя, якщо це відповідає її найкращим інтересам. 
Соціальний супровід сім’ї дитини з метою подолання складних життєвих обставин, що призвели до її влаштування в сім’ю патронатного вихователя, здійснює соціальний заклад із залученням інших надавачів соціальних послуг в установленому законодавством порядку. 
Служба у справах дітей здійснює контроль за умовами утримання та виховання дитини, забезпеченням її прав та найкращих інтересів у сім’ї патронатного вихователя. 
Строк перебування дитини у сім’ї патронатного вихователя не може перевищувати трьох місяців і встановлюється органом опіки та піклування за результатами оцінки рівня безпеки або оцінки потреб дитини та її сім’ї. 
Орган опіки та піклування у разі наявності обставин, що обґрунтовують необхідність і доцільність перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя понад зазначений строк, може прийняти рішення про продовження строку перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя не більш як до шести місяців відповідно до висновку міждисциплінарної команди. 
Постановою КМУ від 16 березня 2017 р. № 148 «Деякі питання здійснення патронату над дитиною» визначено порядок влаштування, перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя

== Вибуття дитини із сім’ї патронатного вихователя ==
Рішення про вибуття дитини із сім’ї патронатного вихователя приймається органом опіки та піклування за результатами розгляду питання комісією з питань захисту прав дитини на підставі поданого службою у справах дітей та соціальним закладом пакета документів, що обґрунтовують доцільність такого вибуття. 
'''Підставами для прийняття рішення про вибуття дитини є:'''
* заява батьків/законних представників дитини та висновок міждисциплінарної команди про доцільність повернення дитини до батьків/законних представників внаслідок подолання або мінімізації складних життєвих обставин дитиною та її сім’єю;
* заява патронатного вихователя про неможливість надання послуг з патронату над дитиною у своїй сім’ї внаслідок виникнення обставин, що об’єктивно унеможливлюють їх виконання, або копія свідоцтва про смерть патронатного вихователя;
* рішення про надання дитині статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, та рішення суду про усиновлення або призначення опіки, піклування або рішення органу опіки та піклування про влаштування дитини в сім’ю громадян України (під опіку, піклування, до прийомної сім’ї чи дитячого будинку сімейного типу) або до дитячого закладу, закладу охорони здоров’я, навчального або іншого закладу;
'''Неналежне виконання патронатним вихователем обов’язків за договором про патронат над дитиною, що може бути підтверджено:'''
* обстеженням умов проживання дитини в сім’ї патронатного вихователя, проведеним службою у справах дітей згідно з письмовим повідомленням, що надійшло від навчального закладу, закладу охорони здоров’я, соціального захисту населення, іншого структурного підрозділу місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, громадської організації, батьків/законних представників дитини, або зверненням дитини;
* документально засвідченими відомостями, що надійшли від органів Національної поліції, прокуратури та судів;
* наявність інших умов, передбачених договором про патронат над дитиною. 
Рішення про вибуття дитини із сім’ї патронатного вихователя не приймається у разі досягнення дитиною повноліття або її смерті. 
У разі вибуття дитини із сім’ї патронатного вихователя при досягненні повноліття обов’язково вживаються заходи до визначення місця її подальшого проживання, джерел отримання доходу, налагодження контактів з родичами, які надаватимуть їй підтримку, та у разі потреби її соціального супроводу з урахуванням індивідуальних потреб та рівня готовності до самостійного життя. 
Передача дитини батькам/законним представникам здійснюється в присутності працівника служби у справах дітей, про що складається акт про факт передачі дитини. 
'''Під час вибуття дитини патронатний вихователь передає її батькам/законним представникам такі документи:'''
* копію свідоцтва про народження дитини (у разі наявності);
* медичну картку дитини (у разі наявності);
* документи, що підтверджують освітній рівень дитини (у разі наявності);
* медичну довідку про стан здоров’я дитини на момент вибуття та довідку про стан здоров’я на момент її влаштування в сім’ю патронатного вихователя;
* рекомендації щодо подальшого виховання дитини та догляду за нею;
* інші документи, які були передані патронатному вихователю під час влаштування дитини до його сім’ї, зокрема документи, що містять персональні дані дитини та батьків/законних представників. 
Патронатний вихователь протягом семи календарних днів після вибуття дитини з його сім’ї продовжує співпрацювати з батьками/законними представниками, до яких вона повернулася, надає консультації щодо особливостей її догляду та виховання з метою усунення ризиків повторного виникнення складних життєвих обставин, готує висновки та рекомендації відповідно до умов договору про патронат над дитиною. 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/148-2017-%D0%BF Постановою КМУ від 16 березня 2017 р. № 148 «Деякі питання здійснення патронату над дитиною» визначено порядок вибуття дитини із сім’ї патронатного вихователя]
== Оплата послуг із здійснення патронату над дитиною ==
Оплата послуг патронатного вихователя та виплата соціальної допомоги на утримання дитини в сім’ї патронатного вихователя здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів у розмірі та порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. 
При влаштуванні дитини в сім’ю патронатного вихователя її батьки не звільняються від обов’язку щодо утримання дитини. (стаття 256 Сімейного кодексу України) 
== Порядок оплати послуг патронатного вихователя та виплати соціальної допомоги на утримання дитини в сім’ї патронатного вихователя ==
Механізм призначення і виплати за рахунок коштів державного бюджету соціальної допомоги на утримання дитини в сім’ї патронатного вихователя (далі - соціальна допомога), оплати послуг із здійснення патронату над дитиною (далі - грошове забезпечення) та здійснення видатків на сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за патронатного вихователя на період 2017-2018 років визначено Постановою КМУ від 16 березня 2017 р. № 148 «Деякі питання здійснення патронату над дитиною». 
Призначення і виплата соціальної допомоги та грошового забезпечення здійснюються структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення). 
'''Для призначення соціальної допомоги та грошового забезпечення патронатний вихователь подає до органу соціального захисту населення за умови пред’явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу, такі документи:'''
* заяву про призначення соціальної допомоги та грошового забезпечення із зазначенням реквізитів особового рахунка, відкритого в банківській установі, або проведення виплат через державне підприємство поштового зв’язку;
* копію договору про надання послуг з патронату над дитиною;
* копію договору про патронат над дитиною або наказу служби у справах дітей у разі невідкладного влаштування дитини в сім’ю патронатного вихователя;
* рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради про влаштування дитини в сім’ю патронатного вихователя;
* копію акта про факт передачі дитини;
* копію свідоцтва про народження дитини (у разі наявності);
* довідку з місця навчання про розмір стипендії влаштованої в сім’ю патронатного вихователя дитини;
* копію виписки з акта огляду медико-соціальної експертної комісії або медичного висновку лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу про дитину з інвалідністю, виданої в установленому порядку МОЗ. 
Документи, на підставі яких призначено соціальну допомогу та грошове забезпечення, зберігаються протягом п’яти років після припинення зазначених виплат. 
Соціальна допомога та грошове забезпечення призначаються і виплачуються з дня влаштування дитини в сім’ю патронатного вихователя до дня її вибуття з такої сім’ї та поновлюються у разі наступного влаштуванні дитини в сім’ю патронатного вихователя. 
Грошове забезпечення виплачується патронатному вихователю протягом семи календарних днів після вибуття дитини із сім’ї за надання батькам/законному представнику дитини підтримки та консультацій щодо її догляду, виховання та реабілітації. 
Виплата соціальної допомоги припиняється на підставі рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради про вибуття дитини із сім’ї патронатного вихователя та копії акта про факт передачі дитини. 
Підставою для припинення виплати соціальної допомоги у разі досягнення дитиною повноліття або її смерті є письмове повідомлення служби у справах дітей. 
Розмір соціальної допомоги становить два прожиткових мінімуми для дітей відповідного віку на місяць. 
Соціальна допомога виплачується на кожну влаштовану в сім’ю патронатного вихователя дитину. 
У разі коли дитині виплачується призначена в установленому порядку стипендія, розмір соціальної допомоги визначається як різниця між двома прожитковими мінімумами для дитини відповідного віку та розміром стипендії за попередній повний місяць на момент влаштування дитини в сім’ю патронатного вихователя. 
У разі зміни розміру стипендії патронатний вихователь зобов’язаний протягом десяти робочих днів з моменту отримання відповідної інформації повідомити органу соціального захисту населення для проведення відповідного перерахунку розміру раніше призначеної соціальної допомоги. 
Соціальна допомога використовується патронатним вихователем у повному обсязі для забезпечення повноцінного харчування, виховання, навчання та розвитку дитини відповідно до її потреб. 
Служба у справах дітей не пізніше ніж через п’ять робочих днів з моменту влаштування дитини в сім’ю патронатного вихователя або її вибуття з такої сім’ї письмово інформує орган соціального захисту населення про влаштування або вибуття дитини. 
Розмір грошового забезпечення становить п’ять прожиткових мінімумів для працездатних осіб на місяць. 
У разі коли в сім’ї патронатного вихователя перебуває дитина віком до одного року, дитина з інвалідністю, малолітня або неповнолітня вагітна, ВІЛ-інфікована дитина та одночасно двоє і більше дітей, розмір грошового забезпечення збільшується на 10 відсотків за кожну дитину, але сумарно не більш як на 50 відсотків. 
У разі встановлення законом іншого прожиткового мінімуму розмір соціальної допомоги та грошового забезпечення перераховується без додаткового звернення патронатного вихователя. 
Соціальна допомога та грошове забезпечення виплачуються щомісяця не пізніше ніж 20 числа органом соціального захисту населення через банківську установу або державне підприємство поштового зв’язку за місцем проживання патронатного вихователя. 
У разі перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя неповний місяць соціальна допомога та грошове забезпечення виплачуються пропорційно до кількості календарних днів перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя. 
Видатки, пов’язані з виплатою соціальної допомоги та грошового забезпечення державним підприємством поштового зв’язку, здійснює орган соціального захисту населення за рахунок коштів державного бюджету. 
Закон України від 20.12.2016 № 1794-VIII
«Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо оплати послуг патронатних вихователів», передбачає, внесення змін до статті 89 Бюджетного кодексу України. 
Стаття 89 Бюджетного кодексу України зазначає, що до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об’єднаних територіальних громад належать видатки на сім’ї патронатних вихователів.

[[Категорія:Обов’язок по утриманню інших членів сім’ї та родичів]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України‎]]

Шлюб, який є недійсним. Визнання шлюбу недійсним за рішенням суду

2018-11-09T11:22:45Z

Maksym.khomenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07 Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11]
== Шлюб, який є недійсним ==
Недійсним є шлюб (стаття 39 Сімейного кодексу України):
# зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;
# зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою;
# зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною. 
За наявності наведених підстав визнання недійсності шлюбу у судовому порядку не вимагається, анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі його висновку або висновку дипломатичного представництва або консульської установи України. 
== Визнання шлюбу недійсним за рішенням суду ==
При розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов'язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним.
За рішенням суду недійсним визнається шлюб, який був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (стаття 40 Сімейного кодексу України). 
За рішенням суду недійсним може бути визнаний шлюб, якщо він був зареєстрований між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог, встановлених частиною п'ятою статті 26 Сімейного кодексу України:
* між двоюрідними братом та сестрою;
* між тіткою, дядьком та племінником, племінницею;
* з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу,
* небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків;
* з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб (стаття 41 Сімейного кодексу України).
== Позов про визнання шлюбу недійсним ==
Визнання шлюбу недійсним здійснюється у порядку позовного провадження за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України. 
Позов про визнання шлюбу недійсним може бути поданий дружиною або чоловіком, іншими особами, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьками, опікуном, піклувальником дитини, опікуном недієздатної особи, прокурором, органом опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена (стаття 42 Сімейного кодексу України). 
За подачу до суду позову про визнання шлюбу недійсним позивачу, якщо він не належить до осіб, на яких поширюються пільги щодо сплати судового збору, потрібно сплатити судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір»), тобто 704 грн 80 коп. (станом на 07 листопада 2018 року).
== Шлюб, який не може бути визнаний недійсним ==
Шлюб не може бути визнаний недійсним у разі:
* - вагітності дружини,
* - народження дитини в усиновлювача та усиновленої ним дитини, двоюрідних брата та сестри, тітки, дядька та племінника, племінниці, в особи, яка не досягла шлюбного віку,
* - якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.
== Правові наслідки недійсності шлюбу ==
Недійсний шлюб, а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя, а також прав та обов'язків, які встановлені для подружжя іншими законами України. 
Майно, набуте особами протягом недійсного шлюбу, вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності, при цьому розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами (частина 2 статті 45 Сімейного кодексу України). 
Аліменти за останні три роки, які особа одержала від того, з ким вона була в недійсному шлюбі, підлягають поверненню (частина 3 статті 45 Сімейного кодексу України). 
Особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і може бути виселена (частина 4 статті 45 Сімейного кодексу України). 
Особа, яка у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу змінила своє прізвище, вважається такою, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави (частина 5 статті 45 Сімейного кодексу України). 
Правові наслідки недійсності шлюбу, встановлені частинами другою - п'ятою статті 45 Сімейного кодексу України, застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від органу державної реєстрації актів цивільного стану. 
== Особливі правові наслідки недійсності шлюбу ==
Якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя; на проживання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв'язку з недійсним шлюбом; на аліменти; на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу. 
== Результат судового розгляду ==
Шлюб визнається недійсним з метою досягнення для заінтересованої особи позитивного результату зокрема при визнанні права на спадщину, при поділі майна, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя, при позбавленні права користування житлом тощо.
[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Суди]]

Прийняття спадщини. Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини

2018-11-09T11:09:15Z

Maksym.khomenko:

== Нормативна база ==
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV]
# [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Наказ Міністерства юстиції «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22.02.2012 № 296/5]
# [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 Постанова Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7]
# [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 ЛИСТ Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ 16.05.2013 № 24-753/0/4-13]
# [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v6-47740-12 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.07.2012 № 6-47/0/9-12]
# [https://oda.court.gov.ua/sud1590/pravovipoziciivsu/6-1320cs17 Постанова ВС України справа № 6-1320цс17 від 23.08.2017 р.]

== Прийняття спадщини ==
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст.ст. 1268, 1270 ЦК України] спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. 
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6-місячного строку, він не заявив про відмову від неї.
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. При цьому, необхідно мати на увазі, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.
=== Місце відкриття спадщини ===
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1221 ЦК України] місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. 
Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місце знаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місце знаходження основної частини рухомого майна. Місце відкриття спадщини підтверджується довідкою житлово-експлуатаційної організації, довідкою правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, записом у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, довідкою адресного бюро, або довідкою райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою. Місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть.
=== Процедура спадкування ===
Протягом 6 місяців з дня смерті родича особи, які вважають себе його спадкоємцями заявляють своє право на спадщину. 

Заява про прийняття спадщини (або про відмову від прийняття, якщо було прийнято таке рішення) подається нотаріусу за останнім місцем проживання померлого. 

Успадкувати можна лише все майно, котре передається у спадок, прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається (наприклад, нерухомість прийняти, а від боргових зобов’язань відмовитись). У разі, якщо померлий проживав у сільському населеному пункті, звернутись з заявою можна до органів місцевого самоврядування, тобто до відповідної сільської ради.

Зі спливом 6 місяців з дня смерті спадкодавця видається свідоцтво про право на спадщину (ст. 1298 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/print ЦК України]). 

'''Документи, які необхідні для прийняття спадщини:
'''
* паспорт;
* ідентифікаційний номер;
* свідоцтво про смерть;
* у разі наявності заповіту: при цьому якщо заповіт оформлювався в сільській раді – необхідно проставити відмітку про відсутність змін після оформлення;
* у разі відсутності заповіту: документ, що підтверджує родинні стосунки спадкоємця з померлим: для дітей – свідоцтво про народження, дружини/чоловіка – свідоцтво про шлюб, інші родичі – за аналогією, для відслідковування ланцюга родинних зв’язків зі спадкодавцем;
* правовстановлюючі документи на все майно, про яке відомо.

=== Наслідки пропущення строку для прийняття спадщини ===
Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1272 ЦКУ] якщо спадкоємець протягом шести місяців, який починається з часу відкриття спадщини не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. 

За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.

За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

== Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини ==

Якщо спадкоємець протягом встановленого строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. 

У разі пропущення шестимісячного строку для прийняття спадщини, може бути встановлено додатковий строк для її прийняття з наступних підстав: 

* за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину;
* на підставі судового рішення про встановлення додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини. 

'''Відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ст. 1272 ЦКУ] позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини подається:''' 

# у разі відсутності письмової згоди всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, на подання спадкоємцем, який пропустив шестимісячний строк, заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори;
# у разі пропуску шестимісячного строку подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори та відсутності інших спадкоємців, які прийняли спадщину та могли б дати письмову згоду на подання цієї заяви.

=== Поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини===
'''Як вказує судова практика, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважаються причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини, а саме:''' 

* тривала хвороба;
* перебування спадкоємця тривалий час за межами України;
* відбування покарання в місцях позбавлення волі;
* перебування на строковій військовій службі в Збройних Силах України; 
* необізнаність спадкоємця про наявність заповіту
* тощо. 

При цьому судами до уваги беруться переважно письмові докази – довідки медичних установ про стан здоров'я та проходження курсу лікування, довідки про перебування особи у відрядженні чи за межами України, інші довідки, акти, листування, що містять відомості про обставини, які перешкоджали зверненню спадкоємця до нотаріальної контори у встановлені строки. 

Разом з цим, у [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 п. 2 інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13] зазначено, що судами '''не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як:'''
* юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини,
* необізнаність особи про наявність спадкового майна,
* похилий вік,
* непрацездатність,
* незнання про існування заповіту,
* встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю),
* невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину,
* відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини,
* несприятливі погодні умови.

Відповідно до роз'яснень [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 Пленуму Верховного Суду України,] '''повторне визначення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини одним і тим же спадкоємцем законодавством не передбачено.''' Якщо рішенням суду спадкоємцю раніше було визначено додатковий строк для прийняття спадщини і він цим не скористався та не прийняв спадщину, то в подальшому цей спадкоємець не може знову ставити питання про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.

===Належні відповідачі===
Належними відповідачами у спорах про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку відсутності таких – територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (відповідні сільські, селищні, міські ради). 
=== Куди звертатися?===
Згідно з [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v6-47740-12 листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10.07.2012 № 6-47/0/9-12] та [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13] позови спадкоємця про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини поширюються правила виключної підсудності і вони '''пред'являються за місцем знаходження майна або основної його частини''', якщо такі позови виникають із приводу нерухомого майна.
=== Вартість ===
Згідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 ст. 4 Закону України «Про судовий збір»] розмір судового збору за подання відповідної позовної заяви складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. 

Див. додатково [https://dk.pl.court.gov.ua/sud1606/justichelp/616 Зразок позовної заяви про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини]

[[Категорія:Спадкове право]]
[[Категорія:Нотаріат]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Права споживачів у приміщенні торговельного об’єкту. Чи має право охорона торговельного об'єкту перевіряти речі особи та/або особу?

2018-11-09T11:00:13Z

Maksym.khomenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України ]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/436-15 Господарський кодекс України ]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України « Про захист прав споживачів»]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/4616-17 Закон України "Про охоронну діяльність"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/833-2006-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України « Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів»] 
== Визначення поняття споживач ==
'''Споживач''' - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника 
( [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 п. 12 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів]) 
Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності. 
Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав. 
Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди. 
== Права і обов’язки споживача ==
=== Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:===
* захист своїх прав державою;
* належну якість продукції та обслуговування;
* безпеку продукції;
* необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
* відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;
* звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;
* об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів). 
Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів. 
'''Споживачі зобов'язані:''' 
* перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар;
* в разі необхідності роз'яснення умов та правил використання товару - до початку використання товару звернутися за роз'ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції; 
* користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації; 
* з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару - застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду. 
== Право особи не залишати речі в камері схову під час перебування в магазині ==
При вході до торговельного центрy Ви маєте право не здавати Ваші особисті речі, оскільки такий обов’язок жодним чинним нормативно-правовим актом не передбачений. 
У разі, якщо Ви вирішили залишити свої речі у камері схову, закрили її на ключ, Ви як споживач уклали з торговельним центром безоплатний публічний договір зберігання, умови якого регулюються нормами глави 66 Цивільного кодексу України. У той самий час зазвичай адміністрація торговельних закладів зазначає, що за збереження залишених речей вона відповідальність не несе, що суперечить нормам статей 942, 949–951 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], оскільки саме торговельний центр як зберігач відшкодовує збитки за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання. 
Крім того, у п. 21 Постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 № 833 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/833-2006-п «Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів»] зазначено, що суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити доступ споживачів до торговельних об'єктів без здавання на збереження особистих речей, крім товарів, реалізація яких здійснюється у таких торговельних об'єктах, та створити умови для збереження речей споживачів, у разі, коли вхід до торговельного об'єкта з товарами, які реалізуються в таких закладах, заборонено. 
== Відповідальність за втрачені речі з камери сховища: ==
Згідно з Цивільним кодексом, коли людина залишає в камері схову магазину свою річ, зачиняє її на ключ та забирає його, то між покупцем та магазином формально укладається договір зберігання 
Відповідно до ст. 950 ЦК України "Відповідальність зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі" зберігач відповідає на загальних підставах.
Відповідно до ст. 951 ЦК України збитки, завдані людині нестачею або пошкодженням речі, відшкодовує зберігач: у разі втрати (нестачі) речі — у розмірі її вартості, при пошкодженні — в розмірі суми, на яку знизилась її вартість. Крім того, якщо внаслідок пошкодження речі її якість змінилася настільки, що її не можна використати за первісним призначенням, покупець має право відмовитися від неї й вимагати від зберігача відшкодування її вартості.
== Чи має право охорона торгівельного об’єкту перевіряти речі особи та/або особу? ==
Згідно із ст. 12 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4616-17 Закону України «Про охоронну діяльність]», лише за Вашою добровільною згодою, персонал охорони має право під час здійснення пропускного режиму на об'єктах охорони проводити огляд Ваших речей. 
Персонал охорони торговельного центру не має права Вас затримувати або проводити особистий огляд чи огляд Ваших речей. Єдине, що може зробити персонал, – це викликати співробітників правоохоронних органів та попростити Вас їх дочекатися, але утримувати Вас, застосовуючи фізичний примус, вони права не мають. Відповідно до положень ст. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4616-17 16 Закону України «Про охоронну діяльність»] заходи фізичного впливу застосовуються персоналом охорони у чітко визначених Законом випадках, а затримання особи персоналом охорони не є адміністративним затриманням, та затримана особа негайно передається органу внутрішніх справ за місцем вчинення правопорушення. 
Якщо адміністрація продовжує на вас тиснути (завела в кімнату охорони, відмовляється випускати з приміщення супермаркету, вимагає залишити свої документи) слід згадати про пункти 1,4 і 5 статті 19 Закону України «[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Про захист прав споживачів]», у яких йдеться про заборону нечесної підприємницької практики і агресивної діяльності. Відповідно до закону охорона супермаркету не має права затримувати вас, обмежувати вашу свободу. Поясніть, що це вже їм загрожує судовими або кримінальними розглядами. 

[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Інші питання цивільного права]]

Державна реєстрація шлюбу із засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань

2018-11-09T10:50:24Z

Maksym.khomenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 Закон України Про нотаріат від 02.09.1993 № 3425-XII]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2398-17 Закон України Про державну реєстрацію актів цивільного стану (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 38, ст.509)]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0719-00 Наказ Міністерства Юстції України Про затвердження Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні Мін'юст України; Наказ, Правила від 18.10.2000 № 52/5]

== Державна реєстрація шлюбу із засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань ==

Державна реєстрація шлюбу із засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань, проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням цієї установи на загальних підставах, передбачених законодавством України( [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0719-00 Наказ Міністерства Юстиції України Про затвердження Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні]) 

Адміністрація установи виконання покарань забезпечує засуджену особу бланком заяви про державну реєстрацію шлюбу встановленої форми (заява про державну реєстрацію шлюбу). 

Після заповнення засудженим тієї частини заяви, яка стосується його, '''начальник установи виконання покарань''':
# звіряє вказані в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який міститься в особовій справі засудженого.
# засвідчує справжність його підпису відповідно до статті 78 Закону України "[http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3425-12 Про нотаріат]".
# направляє цю заяву особі, з якою засуджений бажає зареєструвати шлюб.
Одночасно цій особі повідомляються найменування та адреса відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням установи виконання покарань, у якому може бути проведена державна реєстрація шлюбу. 

При погодженні на державну реєстрацію шлюбу із засудженим особа заповнює отриману заяву в тій частині, що стосується її, у відділі державної реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням установи виконання покарань.Якщо особа, яка погодилась на державну реєстрацію шлюбу із засудженим, не може через поважні причини особисто подати отриману заяву про державну реєстрацію шлюбу до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням установи виконання покарань, заяву засудженого та заяву з відомостями про себе, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідчено, особа надсилає поштою до цього відділу.

== Призначення дати, часу та місця реєстрації шлюбу із засудженими ==

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, який отримав заяву (заяви) про державну реєстрацію шлюбу, призначає дату та час державної реєстрації шлюбу, про що заздалегідь повідомляє наречених, а також адміністрацію установи виконання покарань, у якій утримується засуджена особа, яка бажає зареєструвати шлюб. 

Державна реєстрація шлюбу проводиться у присутності нареченого та нареченої у приміщенні, визначеному адміністрацією установи виконання покарань.

== Державна реєстрації шлюбу із особами, щодо яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ==

Державна реєстрація шлюбу з особами, щодо яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, здійснюється відділом державної реєстрації актів цивільного стану в слідчих ізоляторах лише з письмового дозволу органу досудового розслідування, суду (судді), у провадженні яких знаходиться справа, у тому самому порядку і за тими самими правилами, які встановлені для державної реєстрації шлюбу в установах виконання покарань.

[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Засуджені]]

Порядок та підстави повернення судового збору. Відстрочення та розстрочення, зменшення розміру судового збору або звільнення від сплати

2018-11-09T10:42:10Z

Maksym.khomenko:

== Законодавча база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 року № 1618-IV]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України від 06.07.2005 № 2747-IV]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/3674-17 Закон України "Про судовий збір" від 08.07.2011 № 3674-VI]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1650-13 Наказ Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 "Про порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0010740-14 Постанова Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах"]
== Поняття "судовий збір" ==
'''Судовий збір''' - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Законом України [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 "Про судовий збір".] Судовий збір включається до складу судових витрат, сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
== Загальна характеристика судового збору ==
Судовий збір справляється:
за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством;
за подання до суду апеляційної і касаційної скарг на судові рішення, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, заяви про скасування рішення третейського суду, заяви про видачу виконавчого документа на примусове виконання рішення третейського суду та заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України;
за видачу судами документів;
у разі ухвалення судового рішення, передбаченого цим Законом. 
== Розміри ставок судового збору ==
Судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі( '''стаття 4 Закону України «Про судовий збір''').
== Порядок повернення судового збору ==
Відповідно до статті 7 Закону України «Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі:
# зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом;
# повернення заяви або скарги;
# відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі;
# залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв’язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням);
# закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв’язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях.
У випадках, установлених [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17#n92 пунктом 1 частини першої ст. 7 ЗУ «Про судовий збір»], судовий збір повертається в розмірі переплаченої суми; в інших випадках, установлених [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17#n91 частиною першою ] цієї статті, - повністю. 
У разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. 
У разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги. 
'''Повернення сплаченої суми судового збору здійснюється в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної фінансової політики.''' 
Порядок повернення судового збору визначено [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z1650-13 наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 "Про порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів"].
== Пільги щодо сплати судового збору ==
([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 стаття 5 Закону України «Про судовий збір»]) 
'''Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються:'''
* позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі;
* позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи;
* позивачі - у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів;
* позивачі - у справах щодо спорів, пов’язаних з виплатою компенсації, поверненням майна, або у справах щодо спорів, пов’язаних з відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/962-12 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарних режимів 1917-1991 років"];
* особи, які страждають на психічні розлади, та їх представники - у справах щодо спорів, пов’язаних з розглядом питань стосовно захисту прав і законних інтересів особи під час надання психіатричної допомоги;
* позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення;
* громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб;
* інваліди Великої Вітчизняної війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;
* інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів;
* позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
* виборці - у справах про уточнення списку виборців;
* військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов’язаних з виконанням військового обов’язку, а також під час виконання службових обов’язків;
* учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов’язаних з порушенням їхніх прав;
* позивачі - у справах у порядку, визначеному статтею 12 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3671-17 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту";]
* фізичні особи (крім суб’єктів підприємницької діяльності) - кредитори, які звертаються з грошовими вимогами до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати, зобов’язань внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, виплати авторської винагороди та аліментів, - після оголошення про порушення справи про банкрутство, а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом;
* органи місцевого самоврядування - за подання заяви про визнання спадщини відумерлою;
* позивачі - за подання позовів щодо спорів, пов’язаних з наданням статусу учасника бойових дій відповідно до пунктів 19, 20 частини першої статті 6 Закону України [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3551-12 "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";]
* засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк та до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а також особи, взяті під варту, - у справах, пов’язаних із питаннями, які вирішуються судом під час виконання вироку відповідно до статті 537 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України,] у разі відсутності на їхніх особових рахунках коштів, достатніх для сплати судового збору.
* заявники - у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв’язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно;
* позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв’язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно. 
== Відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати ==
'''Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:'''
# розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 
#'''Позивачами є:'''
* військовослужбовці;
* батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
* одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю;
* члени малозабезпеченої чи багатодітної сім’ї;
* особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або
* предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров’ю.. 
У п. 29 постанови [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0010740-14 Пленуму ВССУ від 17.10.2014 р.] №10 зазначено, що єдиною підставою для відстрочення або розстрочення сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони, тобто фізичної або юридичної особи (наприклад, довідка про доходи, про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо). 
Клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до суду, або окремим документом.
Особа, яка заявляє відповідне клопотання, згідно [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільно процесуального Кодексу України ] повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» ] сторона, яка просить суд звільнити або зменшити судовий збір та має незадовільне матеріальне становище та для документального підтвердження може подати наступні документи: 
* в будь-якому відділенні пенсійного фонду: форму ОК-5 або ОК-7. Для отримання зазначеної форми, необхідно при собі мати оригінал паспорта та ідентифікаційного коду і заповнити заяву. Термін видачі форми: в день звернення; 
* в будь-який податкової інспекції: відомості з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів і утриманих податків. Для отримання зазначених відомостей, необхідно при собі мати оригінал паспорта та ідентифікаційного коду і заповнити заяву.Термін видачі відомостей: три робочих дні з дня звернення.

[[Категорія:Адміністративне процесуальне право]]
[[Категорія:Господарський процес]]
[[Категорія:Цивільне процесуальне право‎]]

Державна реєстрація шлюбу: порядок реєстрації, терміни та місце реєстрації шлюбу, документи, необхідні для реєстрації шлюбу

2018-11-09T09:41:43Z

Maksym.khomenko:

Порядок та підстави повернення судового збору. Відстрочення та розстрочення, зменшення розміру судового збору або звільнення від сплати

2018-03-29T12:39:02Z

Maksym.khomenko:

== Законодавча база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/3674-17 Закон України "Про судовий збір"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1650-13 Наказ Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 "Про порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів"]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0010740-14 Постанова Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 "Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах"]
== Поняття "судовий збір" ==
'''Судовий збір''' - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених Законом України "Про судовий збір". Судовий збір включається до складу судових витрат, сплачується за місцем розгляду справи та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України.
== Загальна характеристика судового збору ==
Кошти судового збору спрямовуються на забезпечення здійснення правосуддя, зміцнення матеріально-технічної бази судів, включаючи створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційної системи, веб-порталу судової влади, комп'ютерних локальних мереж, сучасних систем фіксування судового процесу, придбання та обслуговування комп'ютерної і копіювально-розмножувальної техніки, впровадження електронного цифрового підпису. 
Розмір ставок судового збору визначаються з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, а не на день подання первісного процесуального документа (наприклад, позовної заяви, заяви про видачу судового наказу, заяви в порядку окремого провадження), що відповідає вимогам частини третьої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (наприклад, подання заяв про забезпечення позову, доказів, апеляційних, касаційних скарг). 
== Порядок повернення судового збору ==
'''Сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду у разі (частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір»):'''
* зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом - в розмірі переплаченої суми;
* повернення заяви або скарги - ''повністю'';
* відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції, апеляційного та касаційного провадження у справі - ''повністю'';
* залишення заяви або скарги без розгляду (крім випадків, якщо такі заяви або скарги залишені без розгляду у зв'язку з повторним неприбуттям або залишенням позивачем судового засідання без поважних причин та неподання заяви про розгляд справи за його відсутності, або неподання позивачем витребуваних судом матеріалів, або за його заявою (клопотанням) - ''повністю'';
* закриття (припинення) провадження у справі (крім випадків, якщо провадження у справі закрито у зв'язку з відмовою позивача від позову і така відмова визнана судом), у тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях - ''повністю''. 
Порядок повернення судового збору визначено [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z1650-13 наказом Міністерства фінансів України від 03 вересня 2013 року № 787 "Про порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів"]. 
== Пільги щодо сплати судового збору ==
'''Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються:'''
* позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі;
* позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я, а також смертю фізичної особи;
* позивачі - у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення, а також заявники у разі подання заяви щодо видачі судового наказу про стягнення аліментів;
* позивачі - у справах щодо спорів, пов’язаних з виплатою компенсації, поверненням майна, або у справах щодо спорів, пов’язаних з відшкодуванням його вартості громадянам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні";
* особи, які страждають на психічні розлади, та їх представники - у справах щодо спорів, пов’язаних з розглядом питань стосовно захисту прав і законних інтересів особи під час надання психіатричної допомоги;
* позивачі - у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення;
* громадяни, які у випадках, передбачених законодавством, звернулися із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб;
* інваліди Великої Вітчизняної війни та сім’ї воїнів (партизанів), які загинули чи пропали безвісти, і прирівняні до них у встановленому порядку особи;
* інваліди I та II груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів;
* позивачі - громадяни, віднесені до 1 та 2 категорій постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи;
* виборці - у справах про уточнення списку виборців;
* військовослужбовці, військовозобов’язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, - у справах, пов’язаних з виконанням військового обов’язку, а також під час виконання службових обов’язків;
* учасники бойових дій, Герої України - у справах, пов’язаних з порушенням їхніх прав;
* позивачі - у справах у порядку, визначеному статтею 12 Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту";
* фізичні особи (крім суб’єктів підприємницької діяльності) - кредитори, які звертаються з грошовими вимогами до боржника щодо виплати заборгованості із заробітної плати, зобов’язань внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров’ю громадян, виплати авторської винагороди та аліментів, - після оголошення про порушення справи про банкрутство, а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом;
* органи місцевого самоврядування - за подання заяви про визнання спадщини відумерлою;
* позивачі - за подання позовів щодо спорів, пов’язаних з наданням статусу учасника бойових дій відповідно до пунктів 19, 20 частини першої статті 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту";
* засуджені до покарання у виді довічного позбавлення волі, позбавлення волі на певний строк та до покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, а також особи, взяті під варту, - у справах, пов’язаних із питаннями, які вирішуються судом під час виконання вироку відповідно до статті 537 Кримінального процесуального кодексу України, у разі відсутності на їхніх особових рахунках коштів, достатніх для сплати судового збору.
* заявники - у справах за заявами про встановлення фактів, що мають юридичне значення, поданих у зв’язку із збройною агресією, збройним конфліктом, тимчасовою окупацією території України, надзвичайними ситуаціями природного чи техногенного характеру, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно;
* позивачі - у справах за позовами до держави-агресора Російської Федерації про відшкодування завданої майнової та/або моральної шкоди у зв’язку з тимчасовою окупацією території України, збройною агресією, збройним конфліктом, що призвели до вимушеного переселення з тимчасово окупованих територій України, загибелі, поранення, перебування в полоні, незаконного позбавлення волі або викрадення, а також порушення права власності на рухоме та/або нерухоме майно. 
== Відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати ==
'''Враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов:'''
* розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; 
'''Позивачами є:'''
* військовослужбовці;
* батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів;
* одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда;
* члени малозабезпеченої чи багатодітної сім’ї;
* особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена;
* предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров’ю. 
{Частина перша статті 8 в редакції Закону [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2147%D0%B0-19/paran519#n519 № 2147-VIII від 03.10.2017]} 
Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/3674-17/page2#n100 частині першій] ст.8 ЗУ України «Про судовий збір». 
Якщо строк (строки), на який (які) судом було відстрочено або розстрочено сплату судового збору, закінчився, а таку сплату не здійснено, суд з урахуванням конкретних обставин справи може своєю ухвалою продовжити цей строк (але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі - частина перша статті 82 Цивільного процесуального кодексу), або звільнити сторону від сплати судового збору, або стягнути несплачену суму судового збору при ухваленні судового рішення. 
У разі якщо судом було відстрочено сплату позивачем судового збору, який із тих чи інших причин до ухвалення рішення у справі сплачено не було, а рішення ухвалено на користь позивача, то стягнення суми судового збору здійснюється безпосередньо з відповідача у дохід Державного бюджету України. 
[https://kd.od.court.gov.ua/sud1514/info/50/170/ Зразок клопотання про відстрочення та розстрочення сплати судових витрат, зменшення розміру судових витрат або звільнення від них]

[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Господарське право]]
[[Категорія:Цивільне право‎]]

Оплата послуг патронатного вихователя

2018-03-29T12:15:07Z

Maksym.khomenko: Створена сторінка: == Законодавча база == * [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України] * [http://zakon.rada.gov.ua/go...

== Законодавча база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/2456-17 Бюджетний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/148-2017-%D0%BF Постанова КМУ від 16.03. 2017 р. № 148 «Деякі питання здійснення патронату над дитиною»]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/1794-19 Закон України від 20.12.2016 № 1794-VIII]
* [http://zakon.rada.gov.ua/go/1789-19 «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо оплати послуг патронатних вихователів»]
== Поняття «патронатний вихователь» ==
'''Патронатний вихователь''' - це особа, яка за участю членів сім’ї надає послуги з догляду, виховання та реабілітації дитини у своїй сім’ї.
== Здійснення патронату над дитиною ==
'''Патронат над дитиною''' - це тимчасовий догляд, виховання та реабілітація дитини в сім’ї патронатного вихователя на період подолання дитиною, її батьками або іншими законними представниками складних життєвих обставин. 
'''Сім’я патронатного вихователя''' - це сім’я, в якій за згоди всіх її членів повнолітня особа, яка пройшла спеціальний курс підготовки, виконує обов’язки патронатного вихователя на професійній основі. 
'''Патронатним вихователем не можуть бути особи:'''
# обмежені у дієздатності;
# визнані недієздатними;
# позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;
# були усиновлювачами (опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями) іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним (було припинено опіку, піклування чи діяльність прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу) з їхньої вини;
# перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;
# зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;
# не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу);
# страждають на хвороби, перелік яких затверджений центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я;
# є іноземцями, які не перебувають у шлюбі, крім випадків, коли іноземець є родичем дитини;
# були засуджені за злочини проти життя і здоров'я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150-1, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324, 442 Кримінального кодексу України, або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів;
# за станом здоров'я потребують постійного стороннього догляду;
# є особами без громадянства;
# перебувають у шлюбі з особою, яка відповідно до пунктів 3-6, 8 і 10
# частини першої статті 212 Сімейного кодексу України не може бути патронатним вихователем.
Крім осіб, зазначених у частині першій статті 212 Сімейного кодексу України, не можуть бути патронатним вихователем інші особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини.
== Обов’язки патронатного вихователя ==
'''Патронатний вихователь зобов’язаний:'''
# забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо;
# створити дитині умови для навчання, фізичного та духовного розвитку;
# співпрацювати з батьками, іншими законними представниками дитини задля подолання складних життєвих обставин у межах та у спосіб, визначені органом опіки та піклування;
# забезпечити надання чи доступ до послуг, визначених договором про патронат над дитиною;
# сприяти контактам дитини з батьками, іншими законними представниками, родичами, крім випадків, коли батьки позбавлені батьківських прав або в судовому порядку обмежені у праві спілкування з дитиною.
== Порядок створення та діяльності сім’ї патронатного вихователя ==
Патронатним вихователем може бути громадянин України, який має досвід виховання дитини, відповідні житлові умови для надання послуг з догляду, виховання та реабілітації дитини у своєму помешканні. 
Патронатним вихователем не може бути особа, зазначена в статті 212 Сімейного кодексу України. 
'''Кандидат у патронатні вихователі подає до соціального закладу за місцем проживання такі документи:'''
# заяву;
# копію паспорта громадянина України;
# копію трудової книжки (у разі наявності);
# висновки про стан здоров’я кандидата у патронатні вихователі та осіб, які проживають разом з ним, складені за формою згідно з додатком 5 до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866;
# довідку про відсутність судимості, в тому числі членів його сім’ї, які досягли чотирнадцятирічного віку і проживають разом з кандидатом у патронатні вихователі;
# копію документа, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням;
# письмову згоду на влаштування дитини в сім’ю кандидата у патронатні вихователі усіх членів його сім’ї, які проживають разом з ним, в тому числі дітей, які досягли такого віку та рівня розвитку, що можуть її висловити.
Кандидат у патронатні вихователі, який пройшов первинний відбір, разом з повнолітнім членом своєї сім’ї, що братиме участь у наданні послуги патронату над дитиною (чоловік або дружина кандидата у патронатні вихователі, повнолітня донька або син, які проживають разом з кандидатом, - за згодою), за клопотанням соціального закладу проходить обов’язкове навчання за програмою, затвердженою Мінсоцполітики. 
Навчання кандидатів у патронатні вихователі та членів їх сімей, що братимуть участь у наданні послуги з патронату над дитиною, організовує та проводить обласний, Київський та Севастопольський міський центр соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді (далі - регіональний центр). 
За результатами навчання регіональний центр видає кандидатові у патронатні вихователі та членові його сім’ї довідку про проходження навчання та у разі його успішного проходження - рекомендацію про можливість надання послуги з патронату над дитиною. 
Орган опіки та піклування протягом місяця у разі наявності рекомендації про можливість надання послуги з патронату над дитиною укладає з кандидатом у патронатні вихователі договір про надання послуги з патронату над дитиною. 
Обов’язки, права та відповідальність патронатного вихователя під час перебування дитини у його сім’ї визначаються договором про патронат над дитиною, типова форма якого затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 16 березня 2017 р. № 148.
Патронатний вихователь та особи, які проживають разом з ним, не рідше ніж один раз на рік проходять обов’язкове медичне обстеження, що підтверджується висновками про стан здоров’я. 
Регіональний центр за направленням соціального закладу забезпечує підвищення кваліфікації патронатного вихователя не рідше ніж один раз на два роки за програмою, затвердженою Мінсоцполітики. 
Проїзд кандидатів у патронатні вихователі та членів їх сімей, проживання під час проходження навчання та підвищення кваліфікації фінансуються за рахунок коштів організацій, благодійних фондів, інших джерел, не заборонених законодавством, або за власний рахунок. 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/148-2017-%D0%BF Постановою КМУ від 16 березня 2017 р. № 148 «Деякі питання здійснення патронату над дитиною» визначено порядок створення та діяльності сім’ї патронатного вихователя.]
== Влаштування, перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя ==
Рішення про влаштування в сім’ю патронатного вихователя дитини приймає орган опіки та піклування за місцем проживання або виявлення дитини за результатами розгляду питання на засіданні комісії з питань захисту прав дитини на підставі наданих службою у справах дітей документів, що обґрунтовують доцільність такого влаштування. 
'''Питання про влаштування в сім’ю патронатного вихователя дитини за згодою її батьків/законних представників розглядається на підставі таких документів:'''
* висновку соціального закладу за результатами оцінки потреб дитини та її сім’ї;
* згоди батьків/законних представників дитини на тимчасове влаштування її в сім’ю патронатного вихователя у зв’язку із складними життєвими обставинами, в яких вона перебуває. У разі коли мати або батько дитини є неповнолітніми, крім їх згоди на влаштування дитини в сім’ю патронатного вихователя, необхідна згода їх батьків/законних представників;
* письмової згоди дитини (у разі, коли вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити).
'''Питання про влаштування в сім’ю патронатного вихователя дитини без згоди її батьків/законних представників розглядається на підставі таких документів:'''
* рішення про негайне відібрання дитини відповідно до пункту 8 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866;
акта про покинуту чи знайдену дитину; дитину, яку батьки (матір або батько), інші родичі або законні представники відмовилися забрати з пологового будинку, іншого закладу охорони здоров’я, у разі відсутності відомостей про місце перебування батьків/законних представників, а також наявності безпосередньої загрози життю чи здоров’ю дитини; 
акта проведення оцінки рівня безпеки дитини за формою згідно з додатком 10 до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866, або оцінки потреб дитини та її сім’ї, що підтверджує необхідність влаштування в сім’ю патронатного вихователя дитини, за формою, встановленою Мінсоцполітики. 
Під час розгляду комісією з питань захисту прав дитини питання влаштування в сім’ю патронатного вихователя дитини з інвалідністю з ураженням опорно-рухового апарату, порушенням зору, слуху обов’язково береться до уваги доступність житла патронатного вихователя для такої дитини, а також готовність патронатного вихователя здійснювати патронат над такою дитиною. 
У разі влаштування в сім’ю патронатного вихователя дитини з інвалідністю райдержадміністрація (виконавчий комітет міської, районної у місті (у разі її утворення), сільської, селищної ради) вживає заходів до пристосування житлового приміщення патронатного вихователя до потреб дитини з урахуванням її індивідуальних особливостей, в тому числі забезпечення безперешкодного доступу до будівлі відповідно до вимог законодавства. 
Після прийняття рішення про влаштування дитини органом опіки та піклування не пізніше ніж через п’ять робочих днів з патронатним вихователем укладається договір про патронат над дитиною. 
Батьки/законні представники дитини є стороною зазначеного договору в разі влаштування дитини за їх згодою. 
Батьки/законні представники дитини передають службі у справах дітей копію свідоцтва про народження дитини, медичну картку дитини (у разі наявності), інші документи, необхідні для задоволення потреб дитини (медичні довідки та висновки, документи, що підтверджують освітній рівень дитини, тощо). 
Дитина, яка залишилася без батьківського піклування та потребує невідкладного влаштування, може бути влаштована в сім’ю патронатного вихователя на підставі наказу служби у справах дітей та акта про факт передачі дитини. Рішення про патронат над дитиною приймається органом опіки та піклування протягом п’яти робочих днів з моменту передачі дитини. 
Передачу дитини до сім’ї патронатного вихователя здійснює працівник служби у справах дітей. Акт про факт передачі дитини складається за формою згідно з додатком 2 до Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 р. № 866. 
У сім’ю патронатного вихователя можуть бути одночасно влаштовані тільки діти, які є рідними братами та сестрами, або діти, які виховувалися в одній сім’ї. 
Період між вибуттям дитини із сім’ї патронатного вихователя та влаштуванням у його сім’ю наступної дитини не повинен бути меншим ніж сім календарних днів. У разі необхідності невідкладного влаштування дитини за згодою патронатного вихователя цей період може бути скорочено, але не менш як до трьох календарних днів. 
'''Служба у справах дітей передає патронатному вихователю на кожну дитину такі документи:'''
* акт про факт передачі дитини;
* копію свідоцтва про народження дитини (у разі наявності);
* рішення про влаштування в сім’ю патронатного вихователя дитини;
* договір про патронат над дитиною/наказ служби у справах дітей (у разі невідкладного влаштування дитини);
* довідку про стан здоров’я дитини на момент її влаштування в сім’ю патронатного вихователя;
* медичну картку дитини (у разі наявності);
* копії медичного висновку про дитину-інваліда віком до 18 років, індивідуальної програми реабілітації дитини-інваліда (у разі влаштування дитини з інвалідністю);
* документи, що підтверджують освітній рівень дитини (у разі наявності).
* Патронатному вихователю можуть бути передані інші наявні у дитини документи, письмові рекомендації щодо особливостей її виховання, догляду, лікування чи реабілітації, забезпечення контактів дитини з її батьками/законними представниками, родичами, а також щодо інших питань.
* Відсутність у дитини документів, що посвідчують її особу, не є перешкодою для влаштування в сім’ю патронатного вихователя.
* Під час перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя ведеться журнал спостережень, до якого патронатним вихователем вноситься інформація про дитину (психологічний і фізичний стан, потреби, особливості характеру та поведінки, досягнення, труднощі та зміни, що відбуваються), подолання нею складних життєвих обставин, контакт з батьками/законними представниками, родичами, у разі наявності законних підстав - з кандидатами в опікуни/піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі, усиновителі, а також підготовку до повернення її у сім’ю або зміну форми влаштування.
* Після вибуття дитини із сім’ї патронатного вихователя журнал спостережень передається службі у справах дітей.
* Для узгодженості дій із забезпечення найкращих інтересів дитини, влаштованої в сім’ю патронатного вихователя, та комплексної підтримки в подоланні складних життєвих обставин її батьками/законними представниками утворюється міждисциплінарна команда, до складу якої обов’язково входять патронатний вихователь, працівники соціального закладу та служби у справах дітей.
* У разі коли дитина має інвалідність, до міждисциплінарної команди залучається представник реабілітаційної або навчальної установи, в якій виконується індивідуальна програма реабілітації дитини з інвалідністю.
* Надання дитині освітніх послуг, стаціонарної та амбулаторної медичної допомоги здійснюється державними та комунальними навчальними закладами та закладами охорони здоров’я за місцем проживання сім’ї патронатного вихователя або за місцем, де вона проживала до влаштування в сім’ю патронатного вихователя, якщо це відповідає її найкращим інтересам.
* Соціальний супровід сім’ї дитини з метою подолання складних життєвих обставин, що призвели до її влаштування в сім’ю патронатного вихователя, здійснює соціальний заклад із залученням інших надавачів соціальних послуг в установленому законодавством порядку.
* Служба у справах дітей здійснює контроль за умовами утримання та виховання дитини, забезпеченням її прав та найкращих інтересів у сім’ї патронатного вихователя.
* Строк перебування дитини у сім’ї патронатного вихователя не може перевищувати трьох місяців і встановлюється органом опіки та піклування за результатами оцінки рівня безпеки або оцінки потреб дитини та її сім’ї.
* Орган опіки та піклування у разі наявності обставин, що обґрунтовують необхідність і доцільність перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя понад зазначений строк, може прийняти рішення про продовження строку перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя не більш як до шести місяців відповідно до висновку міждисциплінарної команди.
* Постановою КМУ від 16 березня 2017 р. № 148 «Деякі питання здійснення патронату над дитиною» визначено порядок влаштування, перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя
== Вибуття дитини із сім’ї патронатного вихователя ==
Рішення про вибуття дитини із сім’ї патронатного вихователя приймається органом опіки та піклування за результатами розгляду питання комісією з питань захисту прав дитини на підставі поданого службою у справах дітей та соціальним закладом пакета документів, що обґрунтовують доцільність такого вибуття. 
'''Підставами для прийняття рішення про вибуття дитини є:'''
* заява батьків/законних представників дитини та висновок міждисциплінарної команди про доцільність повернення дитини до батьків/законних представників внаслідок подолання або мінімізації складних життєвих обставин дитиною та її сім’єю;
* заява патронатного вихователя про неможливість надання послуг з патронату над дитиною у своїй сім’ї внаслідок виникнення обставин, що об’єктивно унеможливлюють їх виконання, або копія свідоцтва про смерть патронатного вихователя;
* рішення про надання дитині статусу дитини-сироти або дитини, позбавленої батьківського піклування, та рішення суду про усиновлення або призначення опіки, піклування або рішення органу опіки та піклування про влаштування дитини в сім’ю громадян України (під опіку, піклування, до прийомної сім’ї чи дитячого будинку сімейного типу) або до дитячого закладу, закладу охорони здоров’я, навчального або іншого закладу;
'''Неналежне виконання патронатним вихователем обов’язків за договором про патронат над дитиною, що може бути підтверджено:'''
* обстеженням умов проживання дитини в сім’ї патронатного вихователя, проведеним службою у справах дітей згідно з письмовим повідомленням, що надійшло від навчального закладу, закладу охорони здоров’я, соціального захисту населення, іншого структурного підрозділу місцевого органу виконавчої влади та органу місцевого самоврядування, громадської організації, батьків/законних представників дитини, або зверненням дитини;
* документально засвідченими відомостями, що надійшли від органів Національної поліції, прокуратури та судів;
* наявність інших умов, передбачених договором про патронат над дитиною. 
Рішення про вибуття дитини із сім’ї патронатного вихователя не приймається у разі досягнення дитиною повноліття або її смерті. 
У разі вибуття дитини із сім’ї патронатного вихователя при досягненні повноліття обов’язково вживаються заходи до визначення місця її подальшого проживання, джерел отримання доходу, налагодження контактів з родичами, які надаватимуть їй підтримку, та у разі потреби її соціального супроводу з урахуванням індивідуальних потреб та рівня готовності до самостійного життя. 
Передача дитини батькам/законним представникам здійснюється в присутності працівника служби у справах дітей, про що складається акт про факт передачі дитини. 
'''Під час вибуття дитини патронатний вихователь передає її батькам/законним представникам такі документи:'''
* копію свідоцтва про народження дитини (у разі наявності);
* медичну картку дитини (у разі наявності);
* документи, що підтверджують освітній рівень дитини (у разі наявності);
* медичну довідку про стан здоров’я дитини на момент вибуття та довідку про стан здоров’я на момент її влаштування в сім’ю патронатного вихователя;
* рекомендації щодо подальшого виховання дитини та догляду за нею;
* інші документи, які були передані патронатному вихователю під час влаштування дитини до його сім’ї, зокрема документи, що містять персональні дані дитини та батьків/законних представників. 
Патронатний вихователь протягом семи календарних днів після вибуття дитини з його сім’ї продовжує співпрацювати з батьками/законними представниками, до яких вона повернулася, надає консультації щодо особливостей її догляду та виховання з метою усунення ризиків повторного виникнення складних життєвих обставин, готує висновки та рекомендації відповідно до умов договору про патронат над дитиною. 
[http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/148-2017-%D0%BF Постановою КМУ від 16 березня 2017 р. № 148 «Деякі питання здійснення патронату над дитиною» визначено порядок вибуття дитини із сім’ї патронатного вихователя]
== Оплата послуг із здійснення патронату над дитиною ==
Оплата послуг патронатного вихователя та виплата соціальної допомоги на утримання дитини в сім’ї патронатного вихователя здійснюються за рахунок коштів місцевих бюджетів у розмірі та порядку, визначених Кабінетом Міністрів України. 
При влаштуванні дитини в сім’ю патронатного вихователя її батьки не звільняються від обов’язку щодо утримання дитини. (стаття 256 Сімейного кодексу України) 
== Порядок оплати послуг патронатного вихователя та виплати соціальної допомоги на утримання дитини в сім’ї патронатного вихователя ==
Механізм призначення і виплати за рахунок коштів державного бюджету соціальної допомоги на утримання дитини в сім’ї патронатного вихователя (далі - соціальна допомога), оплати послуг із здійснення патронату над дитиною (далі - грошове забезпечення) та здійснення видатків на сплату єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за патронатного вихователя на період 2017-2018 років визначено Постановою КМУ від 16 березня 2017 р. № 148 «Деякі питання здійснення патронату над дитиною». 
Призначення і виплата соціальної допомоги та грошового забезпечення здійснюються структурним підрозділом з питань соціального захисту населення районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад (далі - органи соціального захисту населення). 
'''Для призначення соціальної допомоги та грошового забезпечення патронатний вихователь подає до органу соціального захисту населення за умови пред’явлення паспорта громадянина України або іншого документа, що посвідчує особу, такі документи:'''
* заяву про призначення соціальної допомоги та грошового забезпечення із зазначенням реквізитів особового рахунка, відкритого в банківській установі, або проведення виплат через державне підприємство поштового зв’язку;
* копію договору про надання послуг з патронату над дитиною;
* копію договору про патронат над дитиною або наказу служби у справах дітей у разі невідкладного влаштування дитини в сім’ю патронатного вихователя;
* рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради про влаштування дитини в сім’ю патронатного вихователя;
* копію акта про факт передачі дитини;
* копію свідоцтва про народження дитини (у разі наявності);
* довідку з місця навчання про розмір стипендії влаштованої в сім’ю патронатного вихователя дитини;
* копію виписки з акта огляду медико-соціальної експертної комісії або медичного висновку лікарсько-консультативної комісії лікувально-профілактичного закладу про дитину з інвалідністю, виданої в установленому порядку МОЗ. 
Документи, на підставі яких призначено соціальну допомогу та грошове забезпечення, зберігаються протягом п’яти років після припинення зазначених виплат. 
Соціальна допомога та грошове забезпечення призначаються і виплачуються з дня влаштування дитини в сім’ю патронатного вихователя до дня її вибуття з такої сім’ї та поновлюються у разі наступного влаштуванні дитини в сім’ю патронатного вихователя. 
Грошове забезпечення виплачується патронатному вихователю протягом семи календарних днів після вибуття дитини із сім’ї за надання батькам/законному представнику дитини підтримки та консультацій щодо її догляду, виховання та реабілітації. 
Виплата соціальної допомоги припиняється на підставі рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі її утворення) ради про вибуття дитини із сім’ї патронатного вихователя та копії акта про факт передачі дитини. 
Підставою для припинення виплати соціальної допомоги у разі досягнення дитиною повноліття або її смерті є письмове повідомлення служби у справах дітей. 
Розмір соціальної допомоги становить два прожиткових мінімуми для дітей відповідного віку на місяць. 
Соціальна допомога виплачується на кожну влаштовану в сім’ю патронатного вихователя дитину. 
У разі коли дитині виплачується призначена в установленому порядку стипендія, розмір соціальної допомоги визначається як різниця між двома прожитковими мінімумами для дитини відповідного віку та розміром стипендії за попередній повний місяць на момент влаштування дитини в сім’ю патронатного вихователя. 
У разі зміни розміру стипендії патронатний вихователь зобов’язаний протягом десяти робочих днів з моменту отримання відповідної інформації повідомити органу соціального захисту населення для проведення відповідного перерахунку розміру раніше призначеної соціальної допомоги. 
Соціальна допомога використовується патронатним вихователем у повному обсязі для забезпечення повноцінного харчування, виховання, навчання та розвитку дитини відповідно до її потреб. 
Служба у справах дітей не пізніше ніж через п’ять робочих днів з моменту влаштування дитини в сім’ю патронатного вихователя або її вибуття з такої сім’ї письмово інформує орган соціального захисту населення про влаштування або вибуття дитини. 
Розмір грошового забезпечення становить п’ять прожиткових мінімумів для працездатних осіб на місяць. 
У разі коли в сім’ї патронатного вихователя перебуває дитина віком до одного року, дитина з інвалідністю, малолітня або неповнолітня вагітна, ВІЛ-інфікована дитина та одночасно двоє і більше дітей, розмір грошового забезпечення збільшується на 10 відсотків за кожну дитину, але сумарно не більш як на 50 відсотків. 
У разі встановлення законом іншого прожиткового мінімуму розмір соціальної допомоги та грошового забезпечення перераховується без додаткового звернення патронатного вихователя. 
Соціальна допомога та грошове забезпечення виплачуються щомісяця не пізніше ніж 20 числа органом соціального захисту населення через банківську установу або державне підприємство поштового зв’язку за місцем проживання патронатного вихователя. 
У разі перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя неповний місяць соціальна допомога та грошове забезпечення виплачуються пропорційно до кількості календарних днів перебування дитини в сім’ї патронатного вихователя. 
Видатки, пов’язані з виплатою соціальної допомоги та грошового забезпечення державним підприємством поштового зв’язку, здійснює орган соціального захисту населення за рахунок коштів державного бюджету. 
Закон України від 20.12.2016 № 1794-VIII
«Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо оплати послуг патронатних вихователів», передбачає, внесення змін до статті 89 Бюджетного кодексу України. 
Стаття 89 Бюджетного кодексу України зазначає, що до видатків, що здійснюються з бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення, районних бюджетів, бюджетів об’єднаних територіальних громад належать видатки на сім’ї патронатних вихователів.

[[Категорія:Обов’язок по утриманню інших членів сім’ї та родичів]]
[[Категорія:Місцеві державні адміністрації, інші органи державного управління в адміністративно-територіальних одиницях України‎]]

Визнання особи, яка зловживає азартними іграми, обмежено дієздатною

2017-03-23T13:46:59Z

Maksym.khomenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1489-14 Закон України «Про психіатричну допомогу» ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 19, ст.143 )]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-72 Постанова Пленуму Верховного Cуду України "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним" (N 3 від 28.03.72 р.)]
== Загальна інформація. ==
Підставами для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, згідно ст.36 ЦКУ можуть служити: психічний розлад, істотно впливає на здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; а також зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми, якщо при цьому людина ставить себе і свою сім’ю у важке матеріальне становище. Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. 

Така людина може самостійно вчиняти лише дрібні побутові угоди. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються тільки за згодою піклувальника. Грубо кажучи, купити хліб у магазині людина, чия цивільна дієздатність обмежена, може самостійно, а от для того, щоб взяти кредит або продати квартиру йому необхідна згода піклувальника. 

У той же час, відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суд. 
Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпорядження ними здійснюються також піклувальником. Однак піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними. 

Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, заподіяну нею іншій особі.недієздатною подається до суду за місцем її проживання, а якщо людина перебуває на лікуванні в наркологічному або психіатричному закладі, – за місцезнаходженням цього закладу. 

Підсудність справ про обмеження цивільної дієздатності або визнання недієздатним громадянина України, який проживає за її межами, визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного Суду України. 

== Хто має право звертатися. ==
Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подана членами її сім’ї, органом опіки та піклування, наркологічним або психіатричним закладом.
Із заявою про визнання фізичної особи недієздатною може звернутися будь-який член сім’ї, близький родич, незалежно від їх спільного проживання, орган опіки та піклування, а також психіатричний заклад. 

== Вартість. ==
За подання заяви про визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним згідно [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 п. 9 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір"] судовий збір не справляється.
Але якщо суд встановить, що заявник діяв несумлінно, з метою позбавлення дієздатності або обмеження дієздатності психічно здорової особи, суд стягує всі судові витрати із заявника. Новелою ЦК (ст. 39) є те, що в ньому передбачено право на відшкодування заявником моральної шкоди у разі пред'явлення ним недобросовісної вимоги без достатніх підстав. 

== Перелік необхідних документів. ==
=== Зміст заяви ===
У заяві повинно бути зазначено, стосовно яких прав варто обмежити дієздатність громадянина:
• одержувати й самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами;
• укладати угоди (договори дарування, купівлі-продажу, позики і т. д.). 

Громадянин, про обмеження цивільної дієздатності якого подана в суд заява, стає особою, що бере участь у справі. Тому незалежно від стану здоров'я йому повинна надсилатися копія заяви. Відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ст. 64 Конституції України, ст. ст. 31, 32, 38 ЦПК] України він має право всіма законними способами відстоювати в суді свої інтереси, доручати ведення справи своєму представникові, адвокатові. 

2. Визнання громадянина недієздатним можливо за умови, що воно викликає певні правові наслідки. У тих випадках, коли психічно хвора особа не є небезпечною, визнання її недієздатною є порушенням його прав, що передбачено Європейською конвенцією про права людини від 4 листопада 1950 р. ([[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2755-17|ст. ст. 5 - 9, розділ 1]]).
В заяві про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним повинна бути зазначена мета, для досягнення якої необхідно визнати його таким.
Разом із заявою про визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним особа, що звертається з такою заявою, повинна представити суду такі документи: 

- докази, що підтверджують хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок якого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними. Такими доказами можуть бути:
* а) виписка з історії хвороби;
* б) довідка про стан здоров'я;
* в) виписка з військового квитка про причину звільнення з армії або відсторонення від проходження військової служби;
* г) довідка військового госпіталю про поранення, травму голови;
* д) документи й акти, складені працівниками міліції, представниками громадськості;
* е) показання свідків, лікарів про дивну поведінку громадянина в побуті, на вулиці, про наявність захворювання;
* ж) інші докази, які свідчать, що в громадянина є серйозні відхилення від звичайних норм поведінки (постійно сміється, смикається, жестикулює, командує, співає тощо). 

При наявності достатніх даних про хронічний, стійкий психічний розлад громадянина для визначення його психічного стану судді (суду) слід призначити судово-психіатричну експертизу й отримати медичний висновок;
=== - докази, що підтверджують факти зловживання особою спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами: ===
* а) протоколи зборів трудового колективу, де працює особа;
* б) протоколи засідань громадських організацій, житлово-експлуатаційних організацій, вуличних комітетів;
* в) акти й протоколи органів міліції;
* г) постанови судді про притягнення до адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство;
* д) довідки медичних установ, про те, що громадянин лікувався від наркоманії, зловживання спиртними напоями;
* е) акти адміністрації про відсторонення від роботи особи, що з'явилася на роботі в стані алкогольного або токсичного сп'яніння;
* ж) копії рішень судів у справах про звільнення особи з роботи за [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/322-08 п. 7 ст. 40 Кодексу законів про працю України];
* з) різні протоколи, медичні довідки, картки та ін. 

=== - докази про матеріальне становище особи, щодо якої порушена справа про обмеження дієздатності: ===
* а) довідка про заробітну плату;
* б) довідка про одержувану пенсію, про інші доходи;
* в) довідка про наявність майна, його вартість і значимість для сім'ї.
=== - докази про доходи сім'ї та кількість її членів: ===
* а) довідки про заробітну плату членів сім'ї;
* б) довідки про пенсію й інші доходи;
* в) довідка про наявність у сім'ї як загального, так і роздільного майна;
* г) довідка житлово-експлуатаційних організацій або вуличних комітетів про склад сім'ї, наявність утриманців (не тільки тих, які проживають із цією особою, але й тих, яких він відповідно до закону зобов'язаний утримувати, наприклад, платити аліменти дитині від першого шлюбу, утримувати матір, батька - інвалідів I групи або які потребують його допомоги на інших законних підставах);
=== - характеристики з місця роботи й проживання. ===
Назва заяви повинна вказувати на її зміст. Наприклад, "Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи" або "Заява про визнання особи недієздатною" тощо.
=== ЗРАЗОК ===

<nowiki>______________ (назва суду)

Заявник : ________________________
(ПІБ, повна адреса, номер телефону, ІПН)
Третя особа: Міський відділ органу опіки та піклування
________________________
(адреса, телефон)

ЗАЯВА
про обмеження цивільної дієздатності
_____ (ПІБ особи, відносно якої ставиться питання про обмеження цивільної дієздатності) який проживає разом зі мною з ______ року і доводиться мені чоловіком з ________ 20__ р. Протягом останніх ____ років він всі отримані гроші витрачає на азартні ігри чим ставить сім'ю в тяжке матеріальне становище. У зв'язку із зловживанням азартних ігор має довідку про психічний розлад здоров'я.
Згідно зі ст. 36 - 37 Цивільного кодексу України та ст. 236 - 238 Цивільного процесуального кодексу України,

ПРОШУ:
1. Визнати обмежено дієздатним _______ (П.І.Б., рік та місце народження).
2. Призначити судово-психіатричну експертизу.</nowiki>

Додаток:
1. Копія свідоцтва про укладення шлюбу;
2. Копія свідоцтва про народження дитини;
3. Довідку про психічний розлад здоров'я;
4. Довідка про заробітну плату чоловіка;
5. Довідка лікаря-нарколога;
6. Копія заяви для сторін.

Дата (Підпис) (П.І.Б.) 

== Призначення експертизи. ==
1.Після порушення справи суддя повинен здійснити в порядку провадження у справі до судового розгляду таке коло процесуальних дій: визначити склад учасників, необхідні докази, призначити справу до розгляду, зробити виклики і повідомлення учасникам процесу. Судово-психіатрична експертиза повинна бути призначена, коли в справі зібрані всі докази, необхідні для призначення цієї експертизи. 

У тому випадку, коли заявник припускає, що громадянин страждає на хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок якого не здатний усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними, але при поданні заяви в суд не може представити офіційні документи про це з лікувальної установи, заява не може бути прийнята судом. 

У цьому випадку суд залишає заяву без руху і пропонує заявникові надати такі документи, в іншому випадку суддя повертає таку заяву заявникові (п. 4 ст. 121 ЦПК). По такій справі не можна призначати експертизу, тому що будуть порушені права громадянина, передбачені Європейською конвенцією про права людини. 

=== В ухвалі про призначення експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі питання: ===
# чи хворіє дана особа на психічну хворобу;
# чи розуміє вона значення своїх дій та чи може керувати ними.
Зазначена ухвала є обов'язковою для особи, тобто вона зобов'язана з'явитися на судово-психіатричну експертизу. 

2. Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Cуду України N 3 від 28.03.72 р. "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним" у виняткових випадках, коли громадянин явно ухиляється від проходження експертизи, він за ухвалою суду може бути направлений на експертизу в примусовому порядку. Питання про таке направлення на експертизу розглядається в судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора та психіатра. У цій же ухвалі суд зазначає, якій установі доручається проведення експертизи і на який орган у випадку примусового призначення експертизи покладається обов'язок його виконувати. Ухвала на виконання надсилається органам внутрішніх справ. 

Порядок реалізації приводу регулюється п. 14.7 Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.11.2010 р. N 550. Дільничний інспектор міліції виконує доручення органів слідства, дізнання, прокуратури, суду та за їх постановою здійснює привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків та потерпілих. 
Підставою для виконання приводу є ухвала суду, постанова прокурора, постанова судді, постанова слідчого чи органу дізнання. Привід виконується органом внутрішніх справ і, як правило, за місцем фактичного проживання особи, яка ухиляється від явки за викликом. В ухвалі про привід зазначається ім'я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання, роботи чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена, кому доручається здійснення приводу. Ухвала про привід у суд передається для виконання до органу внутрішніх справ за місцем провадження в справі або за місцем проживання, роботи чи навчання особи, яка підлягає приводу. Не підлягають приводу в суд особи, які не можуть бути допитані відповідно до ст. 51 ЦПК, а також малолітні та неповнолітні особи, вагітні жінки, інваліди I та II групи, особи, які доглядають дітей віком до 6 років або дітей-інвалідів. У разі неможливості приводу особа, яка виконує ухвалу, через начальника органу внутрішніх справ негайно повертає її до суду з письмовим поясненням причин невиконання. 
У випадку постановлення ухвали про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу, в ній повинні бути вказані факти явного ухилення від проходження експертизи. 

== Розгляд справи. ==
'''1.''' Відповідно до ч. 1 даної статті та п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 28.03.72 р. "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним" справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. 
В тому випадку, якщо справа буде розглянута без участі органів опіки і піклування, рішення в будь-якому випадку підлягає скасуванню. Суд повинен вжити необхідних заходів для явки представників органів опіки і піклування в судове засідання, аж до застосування по відношенню до них заходів адміністративної відповідальності. 
Громадянин, щодо якого розглядається справа, викликається в судове засідання, якщо це можливо за станом його здоров'я. Неявка громадянина в судове засідання не позбавляє суд права розглянути справу в його відсутності при додержанні вимог, передбачених ст. 169 ЦПК. 

'''2.''' Слід мати на увазі, що від вирішення питання про дієздатність особи залежить можливість його участі у розв'язанні інших цивільних справ. Тому заяви про визнання особи обмежено дієздатною або недієздатною підлягають розглядові окремо від інших вимог у порядку, передбаченому ст. ст. 236 - 241 ЦПК України. 

Одночасно зі спором про право цивільне, питання про обмежену дієздатність або недієздатність особи може вирішуватись судом лише в тому разі, коли спір виник після смерті цього громадянина. (п. 8 постанови Пленуму ВС України N 3 від 28.03.72 р. "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним"). Проте ВСУ не вказав, в порядку якого судочинства повинна вирішуватися дана категорія справ. Очевидно, що питання про обмежену дієздатність або недієздатність особи може вирішуватись судом, коли спір виник після смерті цього громадянина в порядку позовного провадження. 

== Підстави для відмови. ==
Оскільки законодавець зобов'язав заявника (п. 1 ст. 238 ЦПК) викласти обставини, що свідчать про підстави порушення даної категорії справ, а також [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ст. 119 ЦПК] (форма і зміст позовної заяви) містить вимогу щодо зазначення доказів, які підтверджують кожну із обставин, суди вправі у разі недотримання з боку заявника даних процесуальних вимог залишати заяву без руху в порядку ст. 121 ЦПК. 

== Порядок оскарження ==
Рішення суду в справі набуває законної сили в звичайному порядку, тобто воно може бути оскаржене в суді апеляційної інстанції. 

== Поновлення цивільної дієздатності. ==
Відновлення повної цивільної дієздатності також відбувається за рішенням суду, в тому випадку якщо людина одужала або її стан покращився настільки, що вона може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а також перестала зловживати спиртними напоями, наркотичними речовинами, азартними іграми і т. д. З моменту вступу в силу рішення суду про поновлення цивільної дієздатності опіка чи піклування припиняються. 

== Особливі випадки. ==
Відповідно до ч. 2 ст. 40 ЦК: якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною. 
Якщо справу про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним було порушено за заявою особи, яка не мала на це повноважень, суд не відмовляє в задоволенні заяви, а закриває провадження у справі на підставі п. 1 ст. 205 ЦПК , оскільки такі заяви зазначених осіб не підлягають розгляду в судах. 

[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Інші питання цивільного права]]

Права споживачів у приміщенні торговельного об’єкту. Чи має право охорона торговельного об'єкту перевіряти речі особи та/або особу?

2017-03-23T13:44:06Z

Maksym.khomenko:

== Нормативна база ==
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
# [http://zakon.rada.gov.ua/go/436-15 Господарський кодекс України]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України « Про захист прав споживачів»]
# [http://zakon.rada.gov.ua/go/4616-17 Закон України «Про охоронну діяльність]
# [http://zakon.rada.gov.ua/go/833-2006-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України « Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів»] 

== Визначення поняття споживач ==

Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника 
( [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 п. 12 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів]) 

Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності. 
Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав. 
Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди. 

== Права і обов’язки споживача ==

1. Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:
# захист своїх прав державою;
# належну якість продукції та обслуговування;
# безпеку продукції;
# необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
# відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;
# звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;
# об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів). 

2. Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів. 

3. Споживачі зобов'язані: 

# перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар;
# в разі необхідності роз'яснення умов та правил використання товару - до початку використання товару звернутися за роз'ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції; 

# користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації; 

# з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару - застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду. 

== Право особи не залишати речі в камері схову під час перебування в магазині ==

При вході до торговельного центрy Ви маєте право не здавати Ваші особисті речі, оскільки такий обов’язок жодним чинним нормативно-правовим актом не передбачений. 

У разі, якщо Ви вирішили залишити свої речі у камері схову, закрили її на ключ, Ви як споживач уклали з торговельним центром безоплатний публічний договір зберігання, умови якого регулюються нормами глави 66 Цивільного кодексу України. У той самий час зазвичай адміністрація торговельних закладів зазначає, що за збереження залишених речей вона відповідальність не несе, що суперечить нормам статей 942, 949–951 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], оскільки саме торговельний центр як зберігач відшкодовує збитки за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання. 

Крім того, у п. 21 Постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 № 833 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/833-2006-п «Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів»] зазначено, що суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити доступ споживачів до торговельних об'єктів без здавання на збереження особистих речей, крім товарів, реалізація яких здійснюється у таких торговельних об'єктах, та створити умови для збереження речей споживачів, у разі, коли вхід до торговельного об'єкта з товарами, які реалізуються в таких закладах, заборонено. 

== Чи має право охорона торгівельного об’єкту перевіряти речі особи та/або особу? ==

Згідно із ст. 12 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4616-17 Закону України «Про охоронну діяльність]», лише за Вашою добровільною згодою, персонал охорони має право під час здійснення пропускного режиму на об'єктах охорони проводити огляд Ваших речей. 

Персонал охорони торговельного центру не має права Вас затримувати або проводити особистий огляд чи огляд Ваших речей. Єдине, що може зробити персонал, – це викликати співробітників правоохоронних органів та попростити Вас їх дочекатися, але утримувати Вас, застосовуючи фізичний примус, вони права не мають. Відповідно до положень ст. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4616-17 16 Закону України «Про охоронну діяльність»] заходи фізичного впливу застосовуються персоналом охорони у чітко визначених Законом випадках, а затримання особи персоналом охорони не є адміністративним затриманням, та затримана особа негайно передається органу внутрішніх справ за місцем вчинення правопорушення. 

Якщо адміністрація продовжує на вас тиснути (завела в кімнату охорони, відмовляється випускати з приміщення супермаркету, вимагає залишити свої документи) слід згадати про пункти 1,4 і 5 статті 19 Закону України «[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Про захист прав споживачів]», у яких йдеться про заборону нечесної підприємницької практики і агресивної діяльності. Відповідно до закону охорона супермаркету не має права затримувати вас, обмежувати вашу свободу. Поясніть, що це вже їм загрожує судовими або кримінальними розглядами. 

[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Інші питання цивільного права]]

Права споживачів у приміщенні торговельного об’єкту. Чи має право охорона торговельного об'єкту перевіряти речі особи та/або особу?

2017-03-23T13:42:17Z

Maksym.khomenko:

== Нормативна база ==
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
# [http://zakon.rada.gov.ua/go/436-15 Господарський кодекс України]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України « Про захист прав споживачів»]
# [http://zakon.rada.gov.ua/go/4616-17 Закон України «Про охоронну діяльність]
# [http://zakon.rada.gov.ua/go/833-2006-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України « Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів»] 

== Визначення поняття споживач ==

Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника
( [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 п. 12 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів]) 

Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності. 
Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав. 
Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди. 

== Права і обов’язки споживача ==

1. Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:
# захист своїх прав державою;
# належну якість продукції та обслуговування;
# безпеку продукції;
# необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
# відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;
# звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;
# об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів). 

2. Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів. 

3. Споживачі зобов'язані: 

# перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар;
# в разі необхідності роз'яснення умов та правил використання товару - до початку використання товару звернутися за роз'ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції; 

# користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації; 

# з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару - застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду. 

== Право особи не залишати речі в камері схову під час перебування в магазині ==

При вході до торговельного центрy Ви маєте право не здавати Ваші особисті речі, оскільки такий обов’язок жодним чинним нормативно-правовим актом не передбачений. 

У разі, якщо Ви вирішили залишити свої речі у камері схову, закрили її на ключ, Ви як споживач уклали з торговельним центром безоплатний публічний договір зберігання, умови якого регулюються нормами глави 66 Цивільного кодексу України. У той самий час зазвичай адміністрація торговельних закладів зазначає, що за збереження залишених речей вона відповідальність не несе, що суперечить нормам статей 942, 949–951 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], оскільки саме торговельний центр як зберігач відшкодовує збитки за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання. 

Крім того, у п. 21 Постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 № 833 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/833-2006-п «Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів»] зазначено, що суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити доступ споживачів до торговельних об'єктів без здавання на збереження особистих речей, крім товарів, реалізація яких здійснюється у таких торговельних об'єктах, та створити умови для збереження речей споживачів, у разі, коли вхід до торговельного об'єкта з товарами, які реалізуються в таких закладах, заборонено. 

== Чи має право охорона торгівельного об’єкту перевіряти речі особи та/або особу? ==

Згідно із ст. 12 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4616-17 Закону України «Про охоронну діяльність]», лише за Вашою добровільною згодою, персонал охорони має право під час здійснення пропускного режиму на об'єктах охорони проводити огляд Ваших речей. 

Персонал охорони торговельного центру не має права Вас затримувати або проводити особистий огляд чи огляд Ваших речей. Єдине, що може зробити персонал, – це викликати співробітників правоохоронних органів та попростити Вас їх дочекатися, але утримувати Вас, застосовуючи фізичний примус, вони права не мають. Відповідно до положень ст. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4616-17 16 Закону України «Про охоронну діяльність»] заходи фізичного впливу застосовуються персоналом охорони у чітко визначених Законом випадках, а затримання особи персоналом охорони не є адміністративним затриманням, та затримана особа негайно передається органу внутрішніх справ за місцем вчинення правопорушення. 

Якщо адміністрація продовжує на вас тиснути (завела в кімнату охорони, відмовляється випускати з приміщення супермаркету, вимагає залишити свої документи) слід згадати про пункти 1,4 і 5 статті 19 Закону України «[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Про захист прав споживачів]», у яких йдеться про заборону нечесної підприємницької практики і агресивної діяльності. Відповідно до закону охорона супермаркету не має права затримувати вас, обмежувати вашу свободу. Поясніть, що це вже їм загрожує судовими або кримінальними розглядами. 

[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Інші питання цивільного права]]

Права споживачів у приміщенні торговельного об’єкту. Чи має право охорона торговельного об'єкту перевіряти речі особи та/або особу?

2017-03-23T13:37:02Z

Maksym.khomenko:

''''''Жирний текст''''''== Нормативна база ==
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
# [http://zakon.rada.gov.ua/go/436-15 Господарський кодекс України]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України « Про захист прав споживачів»]
# [http://zakon.rada.gov.ua/go/4616-17 Закон України «Про охоронну діяльність]
# [http://zakon.rada.gov.ua/go/833-2006-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України « Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів»] 

== Визначення поняття споживач == 

Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника 
( [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 п. 12 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів]) 

Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності. 
Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав. 
Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди. 

== Права і обов’язки споживача == 

1. Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:
# захист своїх прав державою;
# належну якість продукції та обслуговування;
# безпеку продукції;
# необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
# відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;
# звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;
# об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів). 

2. Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів. 

3. Споживачі зобов'язані: 

# перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар;
# в разі необхідності роз'яснення умов та правил використання товару - до початку використання товару звернутися за роз'ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції; 

# користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації; 

# з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару - застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду. 

== Право особи не залишати речі в камері схову під час перебування в магазині == 

При вході до торговельного центрy Ви маєте право не здавати Ваші особисті речі, оскільки такий обов’язок жодним чинним нормативно-правовим актом не передбачений. 

У разі, якщо Ви вирішили залишити свої речі у камері схову, закрили її на ключ, Ви як споживач уклали з торговельним центром безоплатний публічний договір зберігання, умови якого регулюються нормами глави 66 Цивільного кодексу України. У той самий час зазвичай адміністрація торговельних закладів зазначає, що за збереження залишених речей вона відповідальність не несе, що суперечить нормам статей 942, 949–951 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], оскільки саме торговельний центр як зберігач відшкодовує збитки за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання. 

Крім того, у п. 21 Постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 № 833 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/833-2006-п «Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів»] зазначено, що суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити доступ споживачів до торговельних об'єктів без здавання на збереження особистих речей, крім товарів, реалізація яких здійснюється у таких торговельних об'єктах, та створити умови для збереження речей споживачів, у разі, коли вхід до торговельного об'єкта з товарами, які реалізуються в таких закладах, заборонено. 

== Чи має право охорона торгівельного об’єкту перевіряти речі особи та/або особу? == 

Згідно із ст. 12 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4616-17 Закону України «Про охоронну діяльність]», лише за Вашою добровільною згодою, персонал охорони має право під час здійснення пропускного режиму на об'єктах охорони проводити огляд Ваших речей. 

Персонал охорони торговельного центру не має права Вас затримувати або проводити особистий огляд чи огляд Ваших речей. Єдине, що може зробити персонал, – це викликати співробітників правоохоронних органів та попростити Вас їх дочекатися, але утримувати Вас, застосовуючи фізичний примус, вони права не мають. Відповідно до положень ст. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4616-17 16 Закону України «Про охоронну діяльність»] заходи фізичного впливу застосовуються персоналом охорони у чітко визначених Законом випадках, а затримання особи персоналом охорони не є адміністративним затриманням, та затримана особа негайно передається органу внутрішніх справ за місцем вчинення правопорушення. 

Якщо адміністрація продовжує на вас тиснути (завела в кімнату охорони, відмовляється випускати з приміщення супермаркету, вимагає залишити свої документи) слід згадати про пункти 1,4 і 5 статті 19 Закону України «[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Про захист прав споживачів]», у яких йдеться про заборону нечесної підприємницької практики і агресивної діяльності. Відповідно до закону охорона супермаркету не має права затримувати вас, обмежувати вашу свободу. Поясніть, що це вже їм загрожує судовими або кримінальними розглядами. 

[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Інші питання цивільного права]]

Права споживачів у приміщенні торговельного об’єкту. Чи має право охорона торговельного об'єкту перевіряти речі особи та/або особу?

2017-03-23T13:34:22Z

Maksym.khomenko:

''''''Жирний текст''''''== Нормативна база ==
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
# [http://zakon.rada.gov.ua/go/436-15 Господарський кодекс України]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України « Про захист прав споживачів»]
# [http://zakon.rada.gov.ua/go/4616-17 Закон України «Про охоронну діяльність]
# [http://zakon.rada.gov.ua/go/833-2006-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України « Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів»] 

== Визначення поняття споживач == 

Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника 

( [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 п. 12 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів]) 
Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності. 
Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав. 
Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди. 

== Права і обов’язки споживача == 

1. Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:
# захист своїх прав державою;
# належну якість продукції та обслуговування;
# безпеку продукції;
# необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
# відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;
# звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;
# об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів). 

2. Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів. 

3. Споживачі зобов'язані: 

# перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар;
# в разі необхідності роз'яснення умов та правил використання товару - до початку використання товару звернутися за роз'ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції; 

# користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації; 

# з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару - застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду. 

== Право особи не залишати речі в камері схову під час перебування в магазині == 

При вході до торговельного центрy Ви маєте право не здавати Ваші особисті речі, оскільки такий обов’язок жодним чинним нормативно-правовим актом не передбачений. 

У разі, якщо Ви вирішили залишити свої речі у камері схову, закрили її на ключ, Ви як споживач уклали з торговельним центром безоплатний публічний договір зберігання, умови якого регулюються нормами глави 66 Цивільного кодексу України. У той самий час зазвичай адміністрація торговельних закладів зазначає, що за збереження залишених речей вона відповідальність не несе, що суперечить нормам статей 942, 949–951 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], оскільки саме торговельний центр як зберігач відшкодовує збитки за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання. 

Крім того, у п. 21 Постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 № 833 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/833-2006-п «Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів»] зазначено, що суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити доступ споживачів до торговельних об'єктів без здавання на збереження особистих речей, крім товарів, реалізація яких здійснюється у таких торговельних об'єктах, та створити умови для збереження речей споживачів, у разі, коли вхід до торговельного об'єкта з товарами, які реалізуються в таких закладах, заборонено. 

== Чи має право охорона торгівельного об’єкту перевіряти речі особи та/або особу? == 

Згідно із ст. 12 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4616-17 Закону України «Про охоронну діяльність]», лише за Вашою добровільною згодою, персонал охорони має право під час здійснення пропускного режиму на об'єктах охорони проводити огляд Ваших речей. 

Персонал охорони торговельного центру не має права Вас затримувати або проводити особистий огляд чи огляд Ваших речей. Єдине, що може зробити персонал, – це викликати співробітників правоохоронних органів та попростити Вас їх дочекатися, але утримувати Вас, застосовуючи фізичний примус, вони права не мають. Відповідно до положень ст. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4616-17 16 Закону України «Про охоронну діяльність»] заходи фізичного впливу застосовуються персоналом охорони у чітко визначених Законом випадках, а затримання особи персоналом охорони не є адміністративним затриманням, та затримана особа негайно передається органу внутрішніх справ за місцем вчинення правопорушення. 

Якщо адміністрація продовжує на вас тиснути (завела в кімнату охорони, відмовляється випускати з приміщення супермаркету, вимагає залишити свої документи) слід згадати про пункти 1,4 і 5 статті 19 Закону України «[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Про захист прав споживачів]», у яких йдеться про заборону нечесної підприємницької практики і агресивної діяльності. Відповідно до закону охорона супермаркету не має права затримувати вас, обмежувати вашу свободу. Поясніть, що це вже їм загрожує судовими або кримінальними розглядами. 

[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Інші питання цивільного права]]

Права споживачів у приміщенні торговельного об’єкту. Чи має право охорона торговельного об'єкту перевіряти речі особи та/або особу?

2017-03-23T13:16:15Z

Maksym.khomenko: Створена сторінка: == Нормативна база == # [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України] # [http://zakon.rada.gov.ua/go...

== Нормативна база ==
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
# [http://zakon.rada.gov.ua/go/436-15 Господарський кодекс України]
# [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України « Про захист прав споживачів»]
# [http://zakon.rada.gov.ua/go/4616-17 Закон України «Про охоронну діяльність]
# [http://zakon.rada.gov.ua/go/833-2006-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України « Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів»]
== Визначення поняття споживач ==
Споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника 
( [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 п. 12 ст. 1 Закону України «Про захист прав споживачів]) 
Держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров'я і життєдіяльності. 
Держава створює умови для здобуття споживачами потрібних знань з питань реалізації їх прав. 
Захист прав споживачів здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів та його територіальні органи, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи і установи, що здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд, інші органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування згідно із законодавством, а також суди.
== Права і обов’язки споживача ==
1. Споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на:
# захист своїх прав державою;
# належну якість продукції та обслуговування;
# безпеку продукції;
# необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця);
# відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону;
# звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав;
# об'єднання в громадські організації споживачів (об'єднання споживачів).
2. Споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів. 
3. Споживачі зобов'язані:
# перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар;
# в разі необхідності роз'яснення умов та правил використання товару - до початку використання товару звернутися за роз'ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції;
# користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації;
# з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару - застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду.
== Право особи не залишати речі в камері схову під час перебування в магазині ==
При вході до торговельного центрy Ви маєте право не здавати Ваші особисті речі, оскільки такий обов’язок жодним чинним нормативно-правовим актом не передбачений. 
У разі, якщо Ви вирішили залишити свої речі у камері схову, закрили її на ключ, Ви як споживач уклали з торговельним центром безоплатний публічний договір зберігання, умови якого регулюються нормами глави 66 Цивільного кодексу України. У той самий час зазвичай адміністрація торговельних закладів зазначає, що за збереження залишених речей вона відповідальність не несе, що суперечить нормам статей 942, 949–951 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України], оскільки саме торговельний центр як зберігач відшкодовує збитки за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання. 
Крім того, у п. 21 Постанови Кабінету Міністрів України від 15.06.2006 № 833 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/833-2006-п «Про затвердження Порядку провадження торговельної діяльності та правил торговельного обслуговування на ринку споживчих товарів»] зазначено, що суб'єкт господарювання зобов'язаний забезпечити доступ споживачів до торговельних об'єктів без здавання на збереження особистих речей, крім товарів, реалізація яких здійснюється у таких торговельних об'єктах, та створити умови для збереження речей споживачів, у разі, коли вхід до торговельного об'єкта з товарами, які реалізуються в таких закладах, заборонено.
== Чи має право охорона торгівельного об’єкту перевіряти речі особи та/або особу? ==
Згідно із ст. 12 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4616-17 Закону України «Про охоронну діяльність]», лише за Вашою добровільною згодою, персонал охорони має право під час здійснення пропускного режиму на об'єктах охорони проводити огляд Ваших речей. 
Персонал охорони торговельного центру не має права Вас затримувати або проводити особистий огляд чи огляд Ваших речей. Єдине, що може зробити персонал, – це викликати співробітників правоохоронних органів та попростити Вас їх дочекатися, але утримувати Вас, застосовуючи фізичний примус, вони права не мають. Відповідно до положень ст. [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4616-17 16 Закону України «Про охоронну діяльність»] заходи фізичного впливу застосовуються персоналом охорони у чітко визначених Законом випадках, а затримання особи персоналом охорони не є адміністративним затриманням, та затримана особа негайно передається органу внутрішніх справ за місцем вчинення правопорушення. 
Якщо адміністрація продовжує на вас тиснути (завела в кімнату охорони, відмовляється випускати з приміщення супермаркету, вимагає залишити свої документи) слід згадати про пункти 1,4 і 5 статті 19 Закону України «[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Про захист прав споживачів]», у яких йдеться про заборону нечесної підприємницької практики і агресивної діяльності. Відповідно до закону охорона супермаркету не має права затримувати вас, обмежувати вашу свободу. Поясніть, що це вже їм загрожує судовими або кримінальними розглядами.
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Інші питання цивільного права]]

Визнання особи, яка зловживає азартними іграми, обмежено дієздатною

2017-03-23T12:47:23Z

Maksym.khomenko: Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] * [http://zakon0.rad...

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1489-14 Закон України «Про психіатричну допомогу» ( Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2000, N 19, ст.143 )]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-72 Постанова Пленуму Верховного Cуду України "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним" (N 3 від 28.03.72 р.)]
== Загальна інформація. ==
Підставами для обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, згідно ст.36 ЦКУ можуть служити: психічний розлад, істотно впливає на здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними; а також зловживання спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними іграми, якщо при цьому людина ставить себе і свою сім’ю у важке матеріальне становище. Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена, встановлюється піклування. 
Така людина може самостійно вчиняти лише дрібні побутові угоди. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що виходять за межі дрібних побутових, вчиняються тільки за згодою піклувальника. Грубо кажучи, купити хліб у магазині людина, чия цивільна дієздатність обмежена, може самостійно, а от для того, щоб взяти кредит або продати квартиру йому необхідна згода піклувальника. 
У той же час, відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою, цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування або суд. 
Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпорядження ними здійснюються також піклувальником. Однак піклувальник може письмово дозволити фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та розпоряджатися ними. 
Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за згодою піклувальника, та за шкоду, заподіяну нею іншій особі.недієздатною подається до суду за місцем її проживання, а якщо людина перебуває на лікуванні в наркологічному або психіатричному закладі, – за місцезнаходженням цього закладу.
Підсудність справ про обмеження цивільної дієздатності або визнання недієздатним громадянина України, який проживає за її межами, визначається за клопотанням заявника ухвалою судді Верховного Суду України.
== Хто має право звертатися. ==
Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи може бути подана членами її сім’ї, органом опіки та піклування, наркологічним або психіатричним закладом.
Із заявою про визнання фізичної особи недієздатною може звернутися будь-який член сім’ї, близький родич, незалежно від їх спільного проживання, орган опіки та піклування, а також психіатричний заклад.
== Вартість. ==
За подання заяви про визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним згідно [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3674-17 п. 9 ч. 2 ст. 3 Закону України "Про судовий збір"] судовий збір не справляється.
Але якщо суд встановить, що заявник діяв несумлінно, з метою позбавлення дієздатності або обмеження дієздатності психічно здорової особи, суд стягує всі судові витрати із заявника. Новелою ЦК (ст. 39) є те, що в ньому передбачено право на відшкодування заявником моральної шкоди у разі пред'явлення ним недобросовісної вимоги без достатніх підстав.
== Перелік необхідних документів. ==
=== Зміст заяви ===
У заяві повинно бути зазначено, стосовно яких прав варто обмежити дієздатність громадянина:
• одержувати й самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами;
• укладати угоди (договори дарування, купівлі-продажу, позики і т. д.).
Громадянин, про обмеження цивільної дієздатності якого подана в суд заява, стає особою, що бере участь у справі. Тому незалежно від стану здоров'я йому повинна надсилатися копія заяви. Відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ст. 64 Конституції України, ст. ст. 31, 32, 38 ЦПК] України він має право всіма законними способами відстоювати в суді свої інтереси, доручати ведення справи своєму представникові, адвокатові.
2. Визнання громадянина недієздатним можливо за умови, що воно викликає певні правові наслідки. У тих випадках, коли психічно хвора особа не є небезпечною, визнання її недієздатною є порушенням його прав, що передбачено Європейською конвенцією про права людини від 4 листопада 1950 р. ([[http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2755-17|ст. ст. 5 - 9, розділ 1]]).
В заяві про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним повинна бути зазначена мета, для досягнення якої необхідно визнати його таким.
Разом із заявою про визнання громадянина обмежено дієздатним або недієздатним особа, що звертається з такою заявою, повинна представити суду такі документи:
- докази, що підтверджують хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок якого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними. Такими доказами можуть бути:
* а) виписка з історії хвороби;
* б) довідка про стан здоров'я;
* в) виписка з військового квитка про причину звільнення з армії або відсторонення від проходження військової служби;
* г) довідка військового госпіталю про поранення, травму голови;
* д) документи й акти, складені працівниками міліції, представниками громадськості;
* е) показання свідків, лікарів про дивну поведінку громадянина в побуті, на вулиці, про наявність захворювання;
* ж) інші докази, які свідчать, що в громадянина є серйозні відхилення від звичайних норм поведінки (постійно сміється, смикається, жестикулює, командує, співає тощо).
При наявності достатніх даних про хронічний, стійкий психічний розлад громадянина для визначення його психічного стану судді (суду) слід призначити судово-психіатричну експертизу й отримати медичний висновок;
=== - докази, що підтверджують факти зловживання особою спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами: ===
* а) протоколи зборів трудового колективу, де працює особа;
* б) протоколи засідань громадських організацій, житлово-експлуатаційних організацій, вуличних комітетів;
* в) акти й протоколи органів міліції;
* г) постанови судді про притягнення до адміністративної відповідальності за дрібне хуліганство;
* д) довідки медичних установ, про те, що громадянин лікувався від наркоманії, зловживання спиртними напоями;
* е) акти адміністрації про відсторонення від роботи особи, що з'явилася на роботі в стані алкогольного або токсичного сп'яніння;
* ж) копії рішень судів у справах про звільнення особи з роботи за [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/322-08 п. 7 ст. 40 Кодексу законів про працю України];
* з) різні протоколи, медичні довідки, картки та ін.
=== - докази про матеріальне становище особи, щодо якої порушена справа про обмеження дієздатності: ===
* а) довідка про заробітну плату;
* б) довідка про одержувану пенсію, про інші доходи;
* в) довідка про наявність майна, його вартість і значимість для сім'ї.
=== - докази про доходи сім'ї та кількість її членів: ===
* а) довідки про заробітну плату членів сім'ї;
* б) довідки про пенсію й інші доходи;
* в) довідка про наявність у сім'ї як загального, так і роздільного майна;
* г) довідка житлово-експлуатаційних організацій або вуличних комітетів про склад сім'ї, наявність утриманців (не тільки тих, які проживають із цією особою, але й тих, яких він відповідно до закону зобов'язаний утримувати, наприклад, платити аліменти дитині від першого шлюбу, утримувати матір, батька - інвалідів I групи або які потребують його допомоги на інших законних підставах);
=== - характеристики з місця роботи й проживання. ===
Назва заяви повинна вказувати на її зміст. Наприклад, "Заява про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи" або "Заява про визнання особи недієздатною" тощо.
=== ЗРАЗОК ===

______________ (назва суду)

Заявник : ________________________
(ПІБ, повна адреса, номер телефону, ІПН)
Третя особа: Міський відділ органу опіки та піклування
________________________
(адреса, телефон)

ЗАЯВА
про обмеження цивільної дієздатності
_____ (ПІБ особи, відносно якої ставиться питання про обмеження цивільної дієздатності) який проживає разом зі мною з ______ року і доводиться мені чоловіком з ________ 20__ р. Протягом останніх ____ років він всі отримані гроші витрачає на азартні ігри чим ставить сім'ю в тяжке матеріальне становище. У зв'язку із зловживанням азартних ігор має довідку про психічний розлад здоров'я.
Згідно зі ст. 36 - 37 Цивільного кодексу України та ст. 236 - 238 Цивільного процесуального кодексу України,

ПРОШУ:
1. Визнати обмежено дієздатним _______ (П.І.Б., рік та місце народження).
2. Призначити судово-психіатричну експертизу.

Додаток:
1. Копія свідоцтва про укладення шлюбу;
2. Копія свідоцтва про народження дитини;
3. Довідку про психічний розлад здоров'я;
4. Довідка про заробітну плату чоловіка;
5. Довідка лікаря-нарколога;
6. Копія заяви для сторін.

Дата (Підпис) (П.І.Б.)
== Призначення експертизи. ==
1.Після порушення справи суддя повинен здійснити в порядку провадження у справі до судового розгляду таке коло процесуальних дій: визначити склад учасників, необхідні докази, призначити справу до розгляду, зробити виклики і повідомлення учасникам процесу. Судово-психіатрична експертиза повинна бути призначена, коли в справі зібрані всі докази, необхідні для призначення цієї експертизи. 
У тому випадку, коли заявник припускає, що громадянин страждає на хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок якого не здатний усвідомлювати значення своїх дій та/або керувати ними, але при поданні заяви в суд не може представити офіційні документи про це з лікувальної установи, заява не може бути прийнята судом. 
У цьому випадку суд залишає заяву без руху і пропонує заявникові надати такі документи, в іншому випадку суддя повертає таку заяву заявникові (п. 4 ст. 121 ЦПК). По такій справі не можна призначати експертизу, тому що будуть порушені права громадянина, передбачені Європейською конвенцією про права людини. 
=== В ухвалі про призначення експертизи на вирішення експертів мають бути поставлені такі питання: ===
# чи хворіє дана особа на психічну хворобу;
# чи розуміє вона значення своїх дій та чи може керувати ними.
Зазначена ухвала є обов'язковою для особи, тобто вона зобов'язана з'явитися на судово-психіатричну експертизу. 
2. Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Cуду України N 3 від 28.03.72 р. "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним" у виняткових випадках, коли громадянин явно ухиляється від проходження експертизи, він за ухвалою суду може бути направлений на експертизу в примусовому порядку. Питання про таке направлення на експертизу розглядається в судовому засіданні з обов'язковою участю прокурора та психіатра. У цій же ухвалі суд зазначає, якій установі доручається проведення експертизи і на який орган у випадку примусового призначення експертизи покладається обов'язок його виконувати. Ухвала на виконання надсилається органам внутрішніх справ.
Порядок реалізації приводу регулюється п. 14.7 Положення про службу дільничних інспекторів міліції в системі Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11.11.2010 р. N 550. Дільничний інспектор міліції виконує доручення органів слідства, дізнання, прокуратури, суду та за їх постановою здійснює привід підозрюваних, обвинувачених, підсудних, свідків та потерпілих. 
Підставою для виконання приводу є ухвала суду, постанова прокурора, постанова судді, постанова слідчого чи органу дізнання. Привід виконується органом внутрішніх справ і, як правило, за місцем фактичного проживання особи, яка ухиляється від явки за викликом. В ухвалі про привід зазначається ім'я фізичної особи, яка підлягає приводу, місце проживання, роботи чи навчання, підстави застосування приводу, коли і куди ця особа повинна бути доставлена, кому доручається здійснення приводу. Ухвала про привід у суд передається для виконання до органу внутрішніх справ за місцем провадження в справі або за місцем проживання, роботи чи навчання особи, яка підлягає приводу. Не підлягають приводу в суд особи, які не можуть бути допитані відповідно до ст. 51 ЦПК, а також малолітні та неповнолітні особи, вагітні жінки, інваліди I та II групи, особи, які доглядають дітей віком до 6 років або дітей-інвалідів. У разі неможливості приводу особа, яка виконує ухвалу, через начальника органу внутрішніх справ негайно повертає її до суду з письмовим поясненням причин невиконання. 
У випадку постановлення ухвали про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу, в ній повинні бути вказані факти явного ухилення від проходження експертизи.
== Розгляд справи. ==
'''1.''' Відповідно до ч. 1 даної статті та п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України N 3 від 28.03.72 р. "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним" справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. 
В тому випадку, якщо справа буде розглянута без участі органів опіки і піклування, рішення в будь-якому випадку підлягає скасуванню. Суд повинен вжити необхідних заходів для явки представників органів опіки і піклування в судове засідання, аж до застосування по відношенню до них заходів адміністративної відповідальності. 
Громадянин, щодо якого розглядається справа, викликається в судове засідання, якщо це можливо за станом його здоров'я. Неявка громадянина в судове засідання не позбавляє суд права розглянути справу в його відсутності при додержанні вимог, передбачених ст. 169 ЦПК. 
'''2.''' Слід мати на увазі, що від вирішення питання про дієздатність особи залежить можливість його участі у розв'язанні інших цивільних справ. Тому заяви про визнання особи обмежено дієздатною або недієздатною підлягають розглядові окремо від інших вимог у порядку, передбаченому ст. ст. 236 - 241 ЦПК України. 
Одночасно зі спором про право цивільне, питання про обмежену дієздатність або недієздатність особи може вирішуватись судом лише в тому разі, коли спір виник після смерті цього громадянина. (п. 8 постанови Пленуму ВС України N 3 від 28.03.72 р. "Про судову практику в справах про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним"). Проте ВСУ не вказав, в порядку якого судочинства повинна вирішуватися дана категорія справ. Очевидно, що питання про обмежену дієздатність або недієздатність особи може вирішуватись судом, коли спір виник після смерті цього громадянина в порядку позовного провадження. 
== Підстави для відмови. ==
Оскільки законодавець зобов'язав заявника (п. 1 ст. 238 ЦПК) викласти обставини, що свідчать про підстави порушення даної категорії справ, а також [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 ст. 119 ЦПК] (форма і зміст позовної заяви) містить вимогу щодо зазначення доказів, які підтверджують кожну із обставин, суди вправі у разі недотримання з боку заявника даних процесуальних вимог залишати заяву без руху в порядку ст. 121 ЦПК. 
== Порядок оскарження ==
Рішення суду в справі набуває законної сили в звичайному порядку, тобто воно може бути оскаржене в суді апеляційної інстанції.
== Поновлення цивільної дієздатності. ==
Відновлення повної цивільної дієздатності також відбувається за рішенням суду, в тому випадку якщо людина одужала або її стан покращився настільки, що вона може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а також перестала зловживати спиртними напоями, наркотичними речовинами, азартними іграми і т. д. З моменту вступу в силу рішення суду про поновлення цивільної дієздатності опіка чи піклування припиняються.
== Особливі випадки. ==
Відповідно до ч. 2 ст. 40 ЦК: якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з якого вона визнається недієздатною. 
Якщо справу про визнання громадянина обмежено дієздатним чи недієздатним було порушено за заявою особи, яка не мала на це повноважень, суд не відмовляє в задоволенні заяви, а закриває провадження у справі на підставі п. 1 ст. 205 ЦПК , оскільки такі заяви зазначених осіб не підлягають розгляду в судах.
[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Інші питання цивільного права]]

Прийняття спадщини. Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини

2017-02-02T13:02:43Z

Maksym.khomenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦивільнийкодексУкраїни Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Наказ Міністерства юстиції «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22.02.2012 № 296/5]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 Постанова Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13]

== Прийняття спадщини ==

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. 

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6-місячного строку, він не заявив про відмову від неї. 

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. При цьому, необхідно мати на увазі, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується.

== Місце відкриття спадщини ==

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. 

Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місце знаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місце знаходження основної частини рухомого майна. Місце відкриття спадщини підтверджується довідкою житлово-експлуатаційної організації, довідкою правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, записом у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, довідкою адресного бюро, або довідкою райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою. Місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть.

== Процедура спадкування ==

Протягом 6 місяців з дня смерті родича особи, які вважають себе його спадкоємцями заявляють своє право на спадщину. 

Заява про прийняття спадщини (або про відмову від прийняття, якщо було прийнято таке рішення) подається нотаріусу за останнім місцем проживання померлого. 

Успадкувати можна лише все майно, котре передається у спадок, прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається (наприклад, нерухомість прийняти, а від боргових зобов’язань відмовитись). У разі, якщо померлий проживав у сільському населеному пункті, звернутись з заявою можна до органів місцевого самоврядування, тобто до відповідної сільської ради. Зі спливом 6 місяців з дня смерті спадкодавця видається свідоцтво про право на спадщину. 

Документи, які необхідні для прийняття спадщини:

* паспорт;
* ідентифікаційний номер;
* свідоцтво про смерть;
* у разі наявності заповіту: при цьому якщо заповіт оформлювався в сільській раді – необхідно проставити відмітку про відсутність змін після оформлення;
* у разі відсутності заповіту: документ, що підтверджує родинні стосунки спадкоємця з померлим: для дітей – свідоцтво про народження, дружини/чоловіка – свідоцтво про шлюб, інші родичі – за аналогією, для відслідковування ланцюга родинних зв’язків зі спадкодавцем;
* правовстановлюючі документи на все майно, про яке відомо.

== Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини ==

Якщо спадкоємець протягом встановленого строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. 

У разі пропущення шестимісячного строку для прийняття спадщини, може бути встановлено додатковий строк для її прийняття з наступних підстав: 

* за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину;
* на підставі судового рішення про встановлення додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини. 

Відповідно до ст. 1272 Цивільного кодексу України позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини подається: 

# у разі відсутності письмової згоди всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, на подання спадкоємцем, який пропустив шестимісячний строк, заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори;
# у разі пропуску шестимісячного строку подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори та відсутності інших спадкоємців, які прийняли спадщину та могли б дати письмову згоду на подання цієї заяви.

== Поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини. ==

Як вказує судова практика, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважаються причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини, а саме: 

* тривала хвороба;
* перебування спадкоємця тривалий час за межами України;
* відбування покарання в місцях позбавлення волі;
* перебування на строковій військовій службі в Збройних Силах України;
* тощо. 

При цьому судами до уваги беруться переваж¬но письмові докази – довідки медичних установ про стан здоров'я та проходження курсу лікування, довідки про перебування особи у відрядженні чи за межами України, інші довідки, акти, листування, що містять відомості про обставини, які перешко¬джали зверненню спадкоємця до нотаріальної кон¬тори у встановлені строки. 

== Заборона повторного подання позову про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини. ==

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, повторне визна¬чення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини одним і тим же спадкоємцем законодавством не передбачено. Якщо рішенням суду спадкоємцю раніше було визначено додатко¬вий строк для прийняття спадщини і він цим не скористався та не прийняв спадщину, то в подаль¬шому цей спадкоємець не може знову ставити питання про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.

[[Категорія:Спадкове право]]
[[Категорія:Нотаріат]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Відмова від прийняття спадщини

2017-02-02T12:59:13Z

Maksym.khomenko:

== Нормативна база : ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України]

== Загальна інформація ==

Статтею 1273 ЦК регламентується право на відмову від прийняття спадщини. Загалом дану норму слід сприймати як таку, що регламентує право на відмову від прийняття спадщини та за аналогією - право на відмову від прийняття заповідального відказу. Це положення зумовлене тим, що в ст. 1271 ЦК тільки згадується можливість відмови від заповідального відказу, але реалізація її не конкретизована. 

Так, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. 

Частиною 1 ст. 1270 ЦК для прийняття спадщини встановлено шестимісячний строк, оскільки після спливу даного строку спадкоємці за заповітом або за законом будуть вважатися такими, що не прийняли спадщину, і фактично вони позбавляються будь-яких прав щодо неї. Тому саме у цей термін вони можуть відмовитись від прийняття спадщини. 

За загальним правилом, встановленим у даній нормі, заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Але дане положення слід конкретизувати щодо форми заяви - лише у письмовому вигляді та щодо особистого подання такої заяви, оскільки останнє положення необхідне в більшій мірі, ніж при поданні заяви про прийняття спадщини (ч. 2 ст. 1269 ЦК). Тому нотаріус не може приймати усні заяви та прості письмові заяви через представника, який діє на договірних підставах. Тобто спадкоємець вправі надати представнику на підставі довіреності або за договором доручення повноваження передати свою заяву, але підпис на
заяві спадкоємця (відказоодержувача) має бути засвідчений у нотаріальному порядку. Інакше можливі випадки порушення прав спадкоємців і відказоодержувачів, що випливають з недотримання умов щодо єдиної нотаріальної процесуальної форми. 

Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 1273 ЦК).Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів піклувальника і органу опіки та піклування (ч. З ст. 1273 ЦК).Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування (ч. 4 ст. 1273 ЦК). 

При застосуванні на практиці частин 2, 3 та 4 ст. 1273 ЦК слід звергати увагу на те, що зміст цих норм відрізняється. Зокрема, за ч. 2 та 3 цієї статті одночасно мають
подаватися такі документи: 

* особиста згода обмежено дієздатної особи чи неповнолітньої особи вік: від чотирнадцяти до вісімнадцяти років;
* згода піклувальника, батьків (усиновлювачів);
* згода органу опіки та піклування.

А за ч. 4 ст.1273 ЦК при відмові від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі: дозвіл органу опіки та піклування, який надає право батькам (усиновлювачам), опікунам відмовитися від належні малолітній, недієздатній особі спадщини шляхом подання письмової особистої заяви. 

Взагалі згода на відмову від спадщини, яка належить перерахованим у частинах 2, 3 та 4 ст. 1273 ЦК особам, має бути вмотивованою, що спонукатиме до більш відповідальної праці органів опіки та піклування. Зокрема, це положення має враховувати наслідки відмови від прийняття спадщини, тобто випадки, коли піклувальники, батьки (усиновлювачі) є спадкоємцями, які прямо зацікавлені у тому, щоб вище зазначені особи не отримали спадщину. 

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.Але слід зазначити, що фактично це положення закону суперечить положенню ст. 1274 ЦК, оскільки за своєю суттю відмова від спадщини на чиюсь користь є відмовою з
певною умовою, оскільки належна спадкоємцю частка переходить не до всіх спадкоємців за заповітом, а лише до конкретного суб'єкта - спадкоємця за заповітом. Дане положення є суто теоретичним і його реалізувати практично неможливо. У статті 1274 ЦК йдеться про право на відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи. 

== Відмова від спадщини за заповітом ==

У частині 1 ст. 1274 ЦК передбачено, що спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Але при цьому слід також враховувати, що до спадкування за заповітом можуть запрошуватися не тільки спадкоємці, які зазначені в заповіті, а й спадкоємці за правом на обов'язкову частку. 

Тому на практиці можуть виникати питання про можливість відмови на користь спадкоємців за правом на обов'язкову частку, оскільки таке право регламентоване в главі спадкування за заповітом. 

Водночас, надаючи право відмовлятися від спадкування лише на користь спадкоємців за заповітом, законодавцем, найімовірніше, робилося припущення, що заповідач визначив серед інших лише тих осіб, яким і заповів своє майно. А тому, надаючи спадкоємцю за заповітом право відмови від спадщини на користь інших осіб, зазначених у заповіті, було зроблено спробу узгодити волю спадкоємця та припущення щодо волі заповідача. Не зазначаючи в заповіті осіб, які мають право на обов'язкову частку, заповідач намагався їх позбавити права на спадкування. Тому можна стверджувати, що спадкоємець не вправі відмовлятися від свого права на спадщину на користь спадкоємців, що мають право на обов'язкову частку. Але це не повинно стосуватися народжених після смерті заповідача дітей, про існування яких заповідач не міг знати.

== Відмова від спадщини за законом ==

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Це положення ч. 2 ст. 1274 ЦК свідчить про можливість спадкоємця відмовитися на користь спадкоємця будь-якої черги. Дане положення за своєю суттю змінює закон, яким визначено черги спадкоємців, але дане положення застосовується лише до спадкоємців. 

Відмова спадкоємця від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь Цивільним кодексом передбачено також положення про те, що спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь. 

Право спадкоємця, на користь якого було здійснено відмову від прийняття спадщини, не викликає сумніву, оскільки в даному випадку йдеться не про спадкування, а про перерозподіл спадщини за волею одного спадкоємця. Тому виходячи із рівності прав усіх спадкоємців можна стверджувати, що лише законом або волею заповідача може бути встановлено розмір спадщини. Тобто в разі безадресної відмови від спадщини спадкоємці мають приймати належну їм частку і частку спадщини, від якої відмовився спадкоємець. 

== Відкликання відмови від прийняття спадщини ==

Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття. 

Право відкликати відмову від прийняття спадщини, яке може бути реалізоване протягом строку, встановленого для її прийняття, ускладнює діяльність нотаріусів, оскільки вони не можуть її брати до уваги до останнього дня, який встановлено для прийняття спадщини. 

Тобто нотаріус, якому подано таку відмову, не може шукати інших спадкоємців, наприклад, коли спадкування здійснюється за заповітом та єдиний спадкоємець відмовився від прийняття спадщини, то до спливу шести місяців така заява
практично не має юридичного значення, оскільки вона набере чинності лише через шість місяців після відкриття спадщини. 

Водночас таке право спадкоємців дозволяє більш виважено переглянути свою відмову від спадщини. 

== Визнання відмови від спадщини недійсною ==

Частиною 4 ст. 1274 ЦК передбачено, якщо заповідач під призначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складено заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем. Але не зовсім логічною є відмова спадкоємця на користь під призначеного спадкоємця, оскільки в даній ситуації має йтися не про волю спадкоємця, який має відмовлятися приймати спадщину безумовно, а про волю заповідача, який підпризначив такого спадкоємця. 

Відмова від спадщини - односторонній правочин. Тому і недійсним він може бути визнаний на загальних підставах у порядку цивільного судочинства. 

До таких підстав слід віднести ст. 225 ЦК, тобто коли відмова була здійснена дієздатною фізичною особою, яка у момент такої відмови не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Така відмова від спадщини може бути визнана судом недійсною за позовом самої особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушено. 

Особливої уваги заслуговує ч. 5 ст. 1274 ЦК, оскільки можливість визнання судом недійсною відмови від прийняття спадщини свідчить про особливий статус такої відмови.Загалом відмова від спадщини без зазначення суб'єкта, на користь якого зроблена така відмова, повинна набирати чинності після закінчення строку на прийняття спадщини. 

Даною статтею не встановлено, коли отримує право на спадкування особа, на користь якої зроблено відмову. Тому можна стверджувати, що безадресна відмова від спадщини може визнаватися судом недійсною лише після спливу шести місяців, оскільки протягом шести місяців особа вправі відкликати свою відмову від прийняття спадщини. 

Виходячи з того, що адресна відмова від спадщини - це лише підвид безадресної відмови, нотаріусам можна очікувати, коли адресна відмова набуде чинності. Інакше на підставі такої відмови нотаріус може закликати до спадкування частки спадщини одного зі спадкоємців, спадкоємець за ч. 6 ст. 1273 ЦК відкличе свою відмову і можливі моральні і
матеріальні збитки змушений буде компенсувати саме нотаріус, який не обгрунтовано закликав спадкоємця. 

Так, у ст. 1244 ЦК України передбачається право спадкодавця на підпризначення спадкоємця на випадок неприйняття спадщини спадкоємцем, зазначеним у заповіті. 

Отже, за чинним законодавством як має діяти нотаріус, коли спадкоємець розпоряджається власним правом і відмовляється від частки в спадщині на користь іншого спадкоємця за заповітом, а також в заповіті передбачено відповідне положення щодо підпризначення цього спадкоємця. Спадкоємець має право на "адресну відмову" згідно з чітко встановленою нормою закону, а спадкодавець конкретизує умови заповіту особисто. 

Використання права адресної відмови, крім правової неузгодженості може використовуватись і для досягнення інших неправомірних результатів, тиску на спадкоємця з боку інших спадкоємців, обману щодо розміру та обсягу належної частки тощо. 

Отже, воля спадкодавця у спадкових правовідносинах має враховуватись і особливо це має стосуватись спадкування за заповітом. 

Крім того, право розпорядження власними правами та конкретним майном належить до повноважень їх реального власника, а не потенційного. 

У частині 1 ст. 1273 ЦК України чітко визначено, що відмова від спадщини може бути здійснена тільки протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. На відміну від норми, що регулює порядок прийняття спадщини (ч. 2 ст.1270 ЦК), не містить вказівки щодо можливості продовження цього терміну. Спадкоємець за законом має право відмовитись від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (ч. 2 ст. 1274 ЦК). При
закликанні до спадкування спадкоємців за заповітом вони обмежені у праві відмовлятись на користь спадкоємців за законом, а мають право відмовитись від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. 

За цивільно-правовим змістом відмова від спадщини - це односторонній правочин, а тому він може здійснюватись тільки дієздатними особами.За загальним правилом, прийняття спадщини органами опіки та піклування в інтересах недієздатних осіб, а коли дитина особисто відмовляється від прийняття спадщини, продавати належне їй за правом спадкування майно і гроші класти на її особовий рахунок до досягнення повноліття або набуття дієздатності. Такий порядок дозволить гарантувати сприятливе для інтересів дитини вирішення ситуації та надасть можливість в майбутньому повністю дієздатній особі вирішувати долю спадкової частки. Фактично, недієздатна особа пропонуватиме органам опіки та піклування надати дозвіл на передачу власного права іншій особі.

== Правові наслідки відмови від прийняття спадщини ==

ст. 1275 ЦК передбачає правові наслідки відмови від прийняття спадщини. 

У частині 1 йдеться про випадок, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. По-перше, якщо в заповіті спадщина розподілена в натурі, то треба передавати таке майно до спадкування за законом. Це положення зумовлене тим, що воля заповідача висловлена щодо наділення кожного спадкоємця конкретним майном, а не спадкуванню всього майна лише окремими спадкоємцями. 

Коли в заповіті зазначено: " Що все своє майно .... заповідаю в рівних частках ", лише в цьому разі дана норма буде такою, що відповідає волі заповідача. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, то частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну (ч. 2). Положення ст. 1275 ЦК не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Щодо виконання обов'язків за заповідальним відказом, то зміст цього положення ч. 4 не викликає заперечень. 

Частиною 5 ст. 1275 ЦК передбачається, що відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом. Можливість спадкоємця за заповітом відмовитися від прийняття спадщини і отримати спадщину за законом, залежить від того, яким чином складено заяву про відмову. Якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини як це має місце у редакції ч. 5 ст 1275 ЦК, то він сам себе усуває від спадкування. На практиці нотаріуси при прийнятті заяви про відмову від прийняття спадщини уточняють - спадкоємець відмовляється від прийняття спадщини за заповітом чи абсолютно від будь-якого виду спадкування.

[[Категорія:Спадкове право]]
[[Категорія:Нотаріат]]

Відмова від прийняття спадщини

2017-02-02T12:57:46Z

Maksym.khomenko:

== Нормативна база : ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України]

== Загальна інформація ==

Статтею 1273 ЦК регламентується право на відмову від прийняття спадщини. Загалом дану норму слід сприймати як таку, що регламентує право на відмову від прийняття спадщини та за аналогією - право на відмову від прийняття заповідального відказу. Це положення зумовлене тим, що в ст. 1271 ЦК тільки згадується можливість відмови від заповідального відказу, але реалізація її не конкретизована. 

Так, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. 

Частиною 1 ст. 1270 ЦК для прийняття спадщини встановлено шестимісячний строк, оскільки після спливу даного строку спадкоємці за заповітом або за законом будуть вважатися такими, що не прийняли спадщину, і фактично вони позбавляються будь-яких прав щодо неї. Тому саме у цей термін вони можуть відмовитись від прийняття спадщини. 

За загальним правилом, встановленим у даній нормі, заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Але дане положення слід конкретизувати щодо форми заяви - лише у письмовому вигляді та щодо особистого подання такої заяви, оскільки останнє положення необхідне в більшій мірі, ніж при поданні заяви про прийняття спадщини (ч. 2 ст. 1269 ЦК). Тому нотаріус не може приймати усні заяви та прості письмові заяви через представника, який діє на договірних підставах. Тобто спадкоємець вправі надати представнику на підставі довіреності або за договором доручення повноваження передати свою заяву, але підпис на
заяві спадкоємця (відказоодержувача) має бути засвідчений у нотаріальному порядку. Інакше можливі випадки порушення прав спадкоємців і відказоодержувачів, що випливають з недотримання умов щодо єдиної нотаріальної процесуальної форми. 

Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 1273 ЦК).Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів піклувальника і органу опіки та піклування (ч. З ст. 1273 ЦК).Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування (ч. 4 ст. 1273 ЦК). 

При застосуванні на практиці частин 2, 3 та 4 ст. 1273 ЦК слід звергати увагу на те, що зміст цих норм відрізняється. Зокрема, за ч. 2 та 3 цієї статті одночасно мають
подаватися такі документи: 

* особиста згода обмежено дієздатної особи чи неповнолітньої особи вік: від чотирнадцяти до вісімнадцяти років;
* згода піклувальника, батьків (усиновлювачів);
* згода органу опіки та піклування.

А за ч. 4 ст.1273 ЦК при відмові від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі: дозвіл органу опіки та піклування, який надає право батькам (усиновлювачам), опікунам відмовитися від належні малолітній, недієздатній особі спадщини шляхом подання письмової особистої заяви. 

Взагалі згода на відмову від спадщини, яка належить перерахованим у частинах 2, 3 та 4 ст. 1273 ЦК особам, має бути вмотивованою, що спонукатиме до більш відповідальної праці органів опіки та піклування. Зокрема, це положення має враховувати наслідки відмови від прийняття спадщини, тобто випадки, коли піклувальники, батьки (усиновлювачі) є спадкоємцями, які прямо зацікавлені у тому, щоб вище зазначені особи не отримали спадщину. 

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.Але слід зазначити, що фактично це положення закону суперечить положенню ст. 1274 ЦК, оскільки за своєю суттю відмова від спадщини на чиюсь користь є відмовою з
певною умовою, оскільки належна спадкоємцю частка переходить не до всіх спадкоємців за заповітом, а лише до конкретного суб'єкта - спадкоємця за заповітом. Дане положення є суто теоретичним і його реалізувати практично неможливо. У статті 1274 ЦК йдеться про право на відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи. 

== Відмова від спадщини за заповітом ==

У частині 1 ст. 1274 ЦК передбачено, що спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Але при цьому слід також враховувати, що до спадкування за заповітом можуть запрошуватися не тільки спадкоємці, які зазначені в заповіті, а й спадкоємці за правом на обов'язкову частку. 

Тому на практиці можуть виникати питання про можливість відмови на користь спадкоємців за правом на обов'язкову частку, оскільки таке право регламентоване в главі спадкування за заповітом. 

Водночас, надаючи право відмовлятися від спадкування лише на користь спадкоємців за заповітом, законодавцем, найімовірніше, робилося припущення, що заповідач визначив серед інших лише тих осіб, яким і заповів своє майно. А тому, надаючи спадкоємцю за заповітом право відмови від спадщини на користь інших осіб, зазначених у заповіті, було зроблено спробу узгодити волю спадкоємця та припущення щодо волі заповідача. Не зазначаючи в заповіті осіб, які мають право на обов'язкову частку, заповідач намагався їх позбавити права на спадкування. Тому можна стверджувати, що спадкоємець не вправі відмовлятися від свого права на спадщину на користь спадкоємців, що мають право на обов'язкову частку. Але це не повинно стосуватися народжених після смерті заповідача дітей, про існування яких заповідач не міг знати.

== Відмова від спадщини за законом ==

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Це положення ч. 2 ст. 1274 ЦК свідчить про можливість спадкоємця відмовитися на користь спадкоємця будь-якої черги. Дане положення за своєю суттю змінює закон, яким визначено черги спадкоємців, але дане положення застосовується лише до спадкоємців. 

Відмова спадкоємця від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь Цивільним кодексом передбачено також положення про те, що спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь. 

Право спадкоємця, на користь якого було здійснено відмову від прийняття спадщини, не викликає сумніву, оскільки в даному випадку йдеться не про спадкування, а про перерозподіл спадщини за волею одного спадкоємця. Тому виходячи із рівності прав усіх спадкоємців можна стверджувати, що лише законом або волею заповідача може бути встановлено розмір спадщини. Тобто в разі безадресної відмови від спадщини спадкоємці мають приймати належну їм частку і частку спадщини, від якої відмовився спадкоємець. 

== Відкликання відмови від прийняття спадщини ==

Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття. 

Право відкликати відмову від прийняття спадщини, яке може бути реалізоване протягом строку, встановленого для її прийняття, ускладнює діяльність нотаріусів, оскільки вони не можуть її брати до уваги до останнього дня, який встановлено для прийняття спадщини. 

Тобто нотаріус, якому подано таку відмову, не може шукати інших спадкоємців, наприклад, коли спадкування здійснюється за заповітом та єдиний спадкоємець відмовився від прийняття спадщини, то до спливу шести місяців така заява
практично не має юридичного значення, оскільки вона набере чинності лише через шість місяців після відкриття спадщини. 

Водночас таке право спадкоємців дозволяє більш виважено переглянути свою відмову від спадщини. 

== Визнання відмови від спадщини недійсною ==

Частиною 4 ст. 1274 ЦК передбачено, якщо заповідач під призначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складено заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем. Але не зовсім логічною є відмова спадкоємця на користь під призначеного спадкоємця, оскільки в даній ситуації має йтися не про волю спадкоємця, який має відмовлятися приймати спадщину безумовно, а про волю заповідача, який підпризначив такого спадкоємця. 

Відмова від спадщини - односторонній правочин. Тому і недійсним він може бути визнаний на загальних підставах у порядку цивільного судочинства. 

До таких підстав слід віднести ст. 225 ЦК, тобто коли відмова була здійснена дієздатною фізичною особою, яка у момент такої відмови не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Така відмова від спадщини може бути визнана судом недійсною за позовом самої особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушено. 

Особливої уваги заслуговує ч. 5 ст. 1274 ЦК, оскільки можливість визнання судом недійсною відмови від прийняття спадщини свідчить про особливий статус такої відмови.Загалом відмова від спадщини без зазначення суб'єкта, на користь якого зроблена така відмова, повинна набирати чинності після закінчення строку на прийняття спадщини. 

Даною статтею не встановлено, коли отримує право на спадкування особа, на користь якої зроблено відмову. Тому можна стверджувати, що безадресна відмова від спадщини може визнаватися судом недійсною лише після спливу шести місяців, оскільки протягом шести місяців особа вправі відкликати свою відмову від прийняття спадщини. 

Виходячи з того, що адресна відмова від спадщини - це лише підвид безадресної відмови, нотаріусам можна очікувати, коли адресна відмова набуде чинності. Інакше на підставі такої відмови нотаріус може закликати до спадкування частки спадщини одного зі спадкоємців, спадкоємець за ч. 6 ст. 1273 ЦК відкличе свою відмову і можливі моральні і
матеріальні збитки змушений буде компенсувати саме нотаріус, який не обгрунтовано закликав спадкоємця. 

Так, у ст. 1244 ЦК України передбачається право спадкодавця на підпризначення спадкоємця на випадок неприйняття спадщини спадкоємцем, зазначеним у заповіті. 

Отже, за чинним законодавством як має діяти нотаріус, коли спадкоємець розпоряджається власним правом і відмовляється від частки в спадщині на користь іншого спадкоємця за заповітом, а також в заповіті передбачено відповідне положення щодо підпризначення цього спадкоємця. Спадкоємець має право на "адресну відмову" згідно з чітко встановленою нормою закону, а спадкодавець конкретизує умови заповіту особисто. 

Використання права адресної відмови, крім правової неузгодженості може використовуватись і для досягнення інших неправомірних результатів, тиску на спадкоємця з боку інших спадкоємців, обману щодо розміру та обсягу належної частки тощо. 

Отже, воля спадкодавця у спадкових правовідносинах має враховуватись і особливо це має стосуватись спадкування за заповітом. 

Крім того, право розпорядження власними правами та конкретним майном належить до повноважень їх реального власника, а не потенційного. 

У частині 1 ст. 1273 ЦК України чітко визначено, що відмова від спадщини може бути здійснена тільки протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. На відміну від норми, що регулює порядок прийняття спадщини (ч. 2 ст.1270 ЦК), не містить вказівки щодо можливості продовження цього терміну. Спадкоємець за законом має право відмовитись від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (ч. 2 ст. 1274 ЦК). При
закликанні до спадкування спадкоємців за заповітом вони обмежені у праві відмовлятись на користь спадкоємців за законом, а мають право відмовитись від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. 
За цивільно-правовим змістом відмова від спадщини - це односторонній правочин, а тому він може здійснюватись тільки дієздатними особами.За загальним правилом, прийняття спадщини органами опіки та піклування в інтересах недієздатних осіб, а коли дитина особисто відмовляється від прийняття спадщини, продавати належне їй за правом спадкування майно і гроші класти на її особовий рахунок до досягнення повноліття або набуття дієздатності. Такий порядок дозволить гарантувати сприятливе для інтересів дитини вирішення ситуації та надасть можливість в майбутньому повністю дієздатній особі вирішувати долю спадкової частки. Фактично, недієздатна особа пропонуватиме органам опіки та піклування надати дозвіл на передачу власного права іншій особі.

== Правові наслідки відмови від прийняття спадщини ==

ст. 1275 ЦК передбачає правові наслідки відмови від прийняття спадщини. 

У частині 1 йдеться про випадок, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. По-перше, якщо в заповіті спадщина розподілена в натурі, то треба передавати таке майно до спадкування за законом. Це положення зумовлене тим, що воля заповідача висловлена щодо наділення кожного спадкоємця конкретним майном, а не спадкуванню всього майна лише окремими спадкоємцями. 

Коли в заповіті зазначено: " Що все своє майно .... заповідаю в рівних частках ", лише в цьому разі дана норма буде такою, що відповідає волі заповідача. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, то частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну (ч. 2). Положення ст. 1275 ЦК не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Щодо виконання обов'язків за заповідальним відказом, то зміст цього положення ч. 4 не викликає заперечень. 

Частиною 5 ст. 1275 ЦК передбачається, що відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом. Можливість спадкоємця за заповітом відмовитися від прийняття спадщини і отримати спадщину за законом, залежить від того, яким чином складено заяву про відмову. Якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини як це має місце у редакції ч. 5 ст 1275 ЦК, то він сам себе усуває від спадкування. На практиці нотаріуси при прийнятті заяви про відмову від прийняття спадщини уточняють - спадкоємець відмовляється від прийняття спадщини за заповітом чи абсолютно від будь-якого виду спадкування.

[[Категорія:Спадкове право]]
[[Категорія:Нотаріат]]

Шлюб, який є недійсним. Визнання шлюбу недійсним за рішенням суду

2017-02-02T12:55:34Z

Maksym.khomenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07 Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11]

== Шлюб, який є недійсним ==

Недійсним є шлюб (стаття 39 Сімейного кодексу України):

# зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;
# зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою;
# зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною. 

За наявності наведених підстав визнання недійсності шлюбу у судовому порядку не вимагається, анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі його висновку або висновку дипломатичного представництва або консульської установи України. 

== Визнання шлюбу недійсним за рішенням суду ==

При розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов'язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним.
За рішенням суду недійсним визнається шлюб, який був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (стаття 40 Сімейного кодексу України). 

За рішенням суду недійсним може бути визнаний шлюб, якщо він був зареєстрований між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог, встановлених частиною п'ятою статті 26 Сімейного кодексу України:

* між двоюрідними братом та сестрою;
* між тіткою, дядьком та племінником, племінницею;
* з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу,
* небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків;
* з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб (стаття 41 Сімейного кодексу України).

== Позов про визнання шлюбу недійсним ==

Визнання шлюбу недійсним здійснюється у порядку позовного провадження за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України. 

Позов про визнання шлюбу недійсним може бути поданий дружиною або чоловіком, іншими особами, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьками, опікуном, піклувальником дитини, опікуном недієздатної особи, прокурором, органом опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена (стаття 42 Сімейного кодексу України). 

За подачу до суду позову про визнання шлюбу недійсним позивачу, якщо він не належить до осіб, на яких поширюються пільги щодо сплати судового збору, потрібно сплатити судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір») тобто 640 грн 00 коп. (станом на 02 лютого 2017 року).

== Шлюб, який не може бути визнаний недійсним ==
Шлюб не може бути визнаний недійсним у разі:

* - вагітності дружини,
* - народження дитини в усиновлювача та усиновленої ним дитини, двоюрідних брата та сестри, тітки, дядька та племінника, племінниці, в особи, яка не досягла шлюбного віку,
* - якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.

== Правові наслідки недійсності шлюбу ==

Недійсний шлюб, а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя, а також прав та обов'язків, які встановлені для подружжя іншими законами України. 

Майно, набуте особами протягом недійсного шлюбу, вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності, при цьому розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами (частина 2 статті 45 Сімейного кодексу України). 

Аліменти за останні три роки, які особа одержала від того, з ким вона була в недійсному шлюбі, підлягають поверненню (частина 3 статті 45 Сімейного кодексу України). 

Особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і може бути виселена (частина 4 статті 45 Сімейного кодексу України). 

Особа, яка у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу змінила своє прізвище, вважається такою, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави (частина 5 статті 45 Сімейного кодексу України). 

Правові наслідки недійсності шлюбу, встановлені частинами другою - п'ятою статті 45 Сімейного кодексу України, застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від органу державної реєстрації актів цивільного стану. 

== Особливі правові наслідки недійсності шлюбу ==

Якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя; на проживання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв'язку з недійсним шлюбом; на аліменти; на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу. 

== Результат судового розгляду ==
Шлюб визнається недійсним з метою досягнення для заінтересованої особи позитивного результату зокрема при визнанні права на спадщину, при поділі майна, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя, при позбавленні права користування житлом тощо.
[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Суди]]

Державна реєстрація шлюбу: порядок реєстрації, терміни та місце реєстрації шлюбу, документи, необхідні для реєстрації шлюбу

2017-02-02T12:51:35Z

Maksym.khomenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2398-17 Закон України Про державну реєстрацію актів цивільного стану (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 38, ст.509)]

== Загальна інформація ==
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (стаття 24 Сімейного кодексу України) 

Присутність нареченого та нареченої в момент державної реєстрації їхнього шлюбу є обов’язковою. державна реєстрація шлюбу через представника не допускається. (стаття 34 Сімейного кодексу України) 

== Куди звернутися ==
Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу. 

Шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка у вісімнадцять років. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. 

== Вартість реєстрації шлюбу ==

Консультація для молодят - безкоштовно, для іноземних громадян, що вступають у шлюб - 28 грн.
Подача заяви:
держмито - 0,85 грн.
оформлення заяви - 14 грн.
Вартість урочистої церемонії в Центральному РАГСі від 315 грн., у районних РАГсах - від 169 грн.
Свідчення про реєстрацію шлюбу: видача - безкоштовно, ламинация - від 10 грн.

== Документи, необхідні для реєстрації шлюбу ==
При державній реєстрації шлюбу подаються паспорти або паспортні документи наречених. 

Особа має право на повторний шлюб після розірвання шлюбу та одержання свідоцтва про розірвання шлюбу або рішення суду, яке набрало законної сили (стаття 116 Сімейного кодексу України). 

Повторний шлюб реєструється органом державної реєстрації актів цивільного стану за умови пред’явлення особами, які раніше перебували в шлюбі, документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу (частина друга стаття 14 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»). 

Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України. 

Про державну реєстрацію шлюбу в паспортах або паспортних документах осіб, які зареєстрували шлюб, робиться відмітка із зазначенням прізвища, імені, по батькові і року народження другого з подружжя та місця і дати такої реєстрації (пункт 25 розділу 2 глави ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

== Терміни державної реєстрації шлюбу ==
Шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про державну реєстрацію шлюбу. 

За наявності поважних причин керівник органу державної реєстрації актів цивільного стану дозволяє державну реєстрацію шлюбу до спливу цього строку. 

У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви, або у будь-який інший день за бажанням наречених наречених протягом одного місяця (стаття 32 Сімейного кодексу України). 

== Місце державної реєстрації шлюбу ==

Шлюб реєструється у приміщенні державного органу державної реєстрації актів цивільного стану.
* За заявою наречених державна реєстрація шлюбу проводиться в урочистій обстановці.
* За заявою наречених державна реєстрація шлюбу може відбутися за місцем їхнього проживання, за місцем надання стаціонарної медичної допомоги або в іншому місці, якщо вони не можуть з поважних причин прибути до органу державної реєстрації актів цивільного стану (стаття 33 Сімейного кодексу України). 

У цих випадках наявність поважної причини повинна бути підтверджена документально.

== Підстави для відмови ==

# державна реєстрація суперечить вимогам законодавства України;
# державна реєстрація повинна проводитися в іншому органі державної реєстрації актів цивільного стану;
# з проханням про державну реєстрацію звернулася недієздатна особа або особа, яка не має необхідних для цього повноважень. 

2. Орган державної реєстрації актів цивільного стану на прохання особи, якій відмовлено в державній реєстрації актів цивільного стану у зв'язку з наявністю однієї з підстав, повинен викласти причину такої відмови в письмовій формі.

== Випадки, в яких шлюб розривається органом державної реєстрації актів цивільного стану ==
Шлюб розривається органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей (стаття 106 Сімейного кодексу України) та за заявою одного з подружжя, якщо другий з подружжя визнаний безвісно відсутнім або недієздатним (стаття 107 Сімейного кодексу України). 

Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору. 

Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, або прирівняну до неї, від його імені може подати другий із подружжя. 

Розірвання шлюбу, здійснене органами державної реєстрації актів цивільного стану, засвідчується свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України. 

== Розірвання шлюбу в судовому порядку ==

* Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 Сімейного кодексу України.
* Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 Сімейного кодексу України. 

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо судом буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. 

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили (стаття 115 Сімейного кодексу України). 

Розірвання шлюбу, здійснене судом до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (27.07.2010), підлягає державній реєстрації в органі державної реєстрації актів цивільного стану. 

Державна реєстрація розірвання шлюбу може бути проведена органом державної реєстрації актів цивільного стану за нотаріально засвідченою або прирівняною до нотаріально засвідченої заявою одного з подружжя, якщо актовий запис про розірвання шлюбу вже складено за заявою другого з подружжя на підставі рішення суду про розірвання шлюбу або на підставі пункту 3 частини першої статті 107 Сімейного кодексу України до набрання чинності цим Законом, у разі якщо така особа не може з поважної причини особисто з’явитися до державного органу реєстрації актів цивільного стану (частина друга розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»). 

== Терміни розірвання шлюбу ==

У разі розірвання шлюбу в порядку, передбаченому статтею 106 Сімейного кодексу України, орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, якщо вона не була відкликана. 

Якщо подружжя через поважну причину не може з’явитися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації розірвання шлюбу в установлений для них день, строк такої реєстрації на письмове прохання подружжя може бути перенесений на інший день. При цьому строк перенесення державної реєстрації розірвання шлюбу не може перевищувати одного року з дня подання заяви (абзац перший частини четвертої статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»). 

У разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу (стаття 114 Сімейного кодексу України).
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. В разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу (стаття 114 Сімейного кодексу України). 

Державна реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду, постановленого до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», яке набрало законної сили, може проводитись незалежно від строку, що минув після його постановлення. (пункт 1 розділу 3 глави ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).

== Місце державної реєстрації розірвання шлюбу ==

Державна реєстрація розірвання шлюбу провадиться за місцем проживання подружжя або одного з них (пункт 5 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану не вправі відмовити в державній реєстрації розірвання шлюбу, якщо один з подружжя звернувся із заявою про державну реєстрацію розірвання шлюбу до відділу державної реєстрації актів цивільного стану не за своїм місцем проживання, а за місцем проживання другого з подружжя. У цьому разі місце проживання другого з подружжя підтверджується його паспортом або паспортним документом з відміткою про його проживання чи відповідною довідкою, виданою компетентними органами (пункт 5 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

Якщо один з подружжя визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім, недієздатним, то державна реєстрація розірвання шлюбу провадиться за місцем проживання другого з подружжя за його заявою про розірвання шлюбу (пункт 18 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

== Документи, що подаються для державної реєстрації розірвання шлюбу ==

Державна реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду, постановленого до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», проводиться за письмовою заявою про державну реєстрацію розірвання шлюбу на підставі рішення суду, яка подається подружжям або одним з них, по пред’явленні копії рішення суду (витягу з рішення суду) про розірвання шлюбу, що набрало законної сили, а також паспорта або паспортного документа, квитанції про сплату встановленої судом суми державного мита (пункт 6 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

Державна реєстрація розірвання шлюбу у випадку, передбаченому статтею 106 Сімейного кодексу України, проводиться на підставі письмової заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, у якій повинно бути зазначено про відсутність у них спільних дітей (пункт 14 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

Якщо один з подружжя через поважну причину не може з’явитися для державної реєстрації розірвання шлюбу, він може під час подачі заяви про реєстрацію розірвання шлюбу або впродовж місяця письмово повідомити орган державної реєстрації актів цивільного стану про згоду реєстрації розірвання шлюбу за його відсутності та зазначити місцезнаходження органу державної реєстрації актів цивільного стану, до якого слід надіслати свідоцтво про розірвання шлюбу. У разі надсилання письмового повідомлення підпис на ньому того з подружжя, який не може з’явитися, повинен бути нотаріально засвідчений (абзац другий частини четвертої статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»). 

Якщо один із подружжя визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім, недієздатним, державна реєстрація розірвання шлюбу проводиться за заявою другого з подружжя про розірвання шлюбу відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України (пункт 18 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).
До заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, та про розірвання шлюбу відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України має бути додане свідоцтво про шлюб (пункт 20 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

До заяви про розірвання шлюбу відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України ініціатором розірвання шлюбу, крім того, додається копія рішення суду (витяг з рішення суду) про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім чи недієздатним (пункт 20 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

Про державну реєстрацію розірвання шлюбу в паспортах або паспортних документах осіб, шлюб між якими розірвано, робиться відмітка про реєстрацію розірвання шлюбу із зазначенням місця і часу цієї реєстрації, прізвища, власного імені, по батькові особи, з якою розірвано шлюб, прізвища після реєстрації (пункт 24 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 
Якщо державна реєстрація розірвання шлюбу була проведена за відсутності одного з подружжя, відмітка про розірвання шлюбу в його паспорті або паспортному документі робиться при врученні йому свідоцтва про розірвання шлюбу тим відділом державної реєстрації актів цивільного стану, який видає свідоцтво, із зазначенням фактичного місця та дати державної реєстрації розірвання шлюбу (пункт 24 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

Відмітка про розірвання шлюбу за рішенням суду проставляється в паспортах або паспортних документах осіб, шлюб між якими розірвано, у разі їх звернення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану та пред’явлення рішення суду (пункт 25 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).

[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Центральні органи виконавчої влади (агентство, інспекція, служба)]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Державна реєстрація шлюбу: порядок реєстрації, терміни та місце реєстрації шлюбу, документи, необхідні для реєстрації шлюбу

2017-02-02T12:49:29Z

Maksym.khomenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2398-17 Закон України Про державну реєстрацію актів цивільного стану (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 38, ст.509)]

== Загальна інформація ==
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (стаття 24 Сімейного кодексу України) 

Присутність нареченого та нареченої в момент державної реєстрації їхнього шлюбу є обов’язковою. державна реєстрація шлюбу через представника не допускається. (стаття 34 Сімейного кодексу України) 

== Куди звернутися ==
Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу. 

Шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка у вісімнадцять років. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. 

== Вартість реєстрації шлюбу ==

Консультація для молодят - безкоштовно, для іноземних громадян, що вступають у шлюб - 28 грн.
Подача заяви:
держмито - 0,85 грн.
оформлення заяви - 14 грн.
Вартість урочистої церемонії в Центральному РАГСі від 315 грн., у районних РАГсах - від 169 грн.
Свідчення про реєстрацію шлюбу: видача - безкоштовно, ламинация - від 10 грн.

== Документи, необхідні для реєстрації шлюбу ==
При державній реєстрації шлюбу подаються паспорти або паспортні документи наречених. 

Особа має право на повторний шлюб після розірвання шлюбу та одержання свідоцтва про розірвання шлюбу або рішення суду, яке набрало законної сили (стаття 116 Сімейного кодексу України). 

Повторний шлюб реєструється органом державної реєстрації актів цивільного стану за умови пред’явлення особами, які раніше перебували в шлюбі, документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу (частина друга стаття 14 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»). 

Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України. 

Про державну реєстрацію шлюбу в паспортах або паспортних документах осіб, які зареєстрували шлюб, робиться відмітка із зазначенням прізвища, імені, по батькові і року народження другого з подружжя та місця і дати такої реєстрації (пункт 25 розділу 2 глави ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

== Терміни державної реєстрації шлюбу ==
Шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про державну реєстрацію шлюбу. 

За наявності поважних причин керівник органу державної реєстрації актів цивільного стану дозволяє державну реєстрацію шлюбу до спливу цього строку. 

У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви, або у будь-який інший день за бажанням наречених наречених протягом одного місяця (стаття 32 Сімейного кодексу України). 

== Місце державної реєстрації шлюбу ==

Шлюб реєструється у приміщенні державного органу державної реєстрації актів цивільного стану.
* За заявою наречених державна реєстрація шлюбу проводиться в урочистій обстановці.
* За заявою наречених державна реєстрація шлюбу може відбутися за місцем їхнього проживання, за місцем надання стаціонарної медичної допомоги або в іншому місці, якщо вони не можуть з поважних причин прибути до органу державної реєстрації актів цивільного стану (стаття 33 Сімейного кодексу України). 

У цих випадках наявність поважної причини повинна бути підтверджена документально.

== Підстави для відмови ==

# державна реєстрація суперечить вимогам законодавства України;
# державна реєстрація повинна проводитися в іншому органі державної реєстрації актів цивільного стану;
# з проханням про державну реєстрацію звернулася недієздатна особа або особа, яка не має необхідних для цього повноважень. 

2. Орган державної реєстрації актів цивільного стану на прохання особи, якій відмовлено в державній реєстрації актів цивільного стану у зв'язку з наявністю однієї з підстав, повинен викласти причину такої відмови в письмовій формі.

== Випадки, в яких шлюб розривається органом державної реєстрації актів цивільного стану ==
Шлюб розривається органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей (стаття 106 Сімейного кодексу України) та за заявою одного з подружжя, якщо другий з подружжя визнаний безвісно відсутнім або недієздатним (стаття 107 Сімейного кодексу України). 

Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору. 

Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, або прирівняну до неї, від його імені може подати другий із подружжя. 

Розірвання шлюбу, здійснене органами державної реєстрації актів цивільного стану, засвідчується свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України. 

== Розірвання шлюбу в судовому порядку ==

* Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 Сімейного кодексу України.
* Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 Сімейного кодексу України. 

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо судом буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. 

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили (стаття 115 Сімейного кодексу України). 

Розірвання шлюбу, здійснене судом до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (27.07.2010), підлягає державній реєстрації в органі державної реєстрації актів цивільного стану. 
Державна реєстрація розірвання шлюбу може бути проведена органом державної реєстрації актів цивільного стану за нотаріально засвідченою або прирівняною до нотаріально засвідченої заявою одного з подружжя, якщо актовий запис про розірвання шлюбу вже складено за заявою другого з подружжя на підставі рішення суду про розірвання шлюбу або на підставі пункту 3 частини першої статті 107 Сімейного кодексу України до набрання чинності цим Законом, у разі якщо така особа не може з поважної причини особисто з’явитися до державного органу реєстрації актів цивільного стану (частина друга розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»). 

== Терміни розірвання шлюбу ==

У разі розірвання шлюбу в порядку, передбаченому статтею 106 Сімейного кодексу України, орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, якщо вона не була відкликана. 

Якщо подружжя через поважну причину не може з’явитися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації розірвання шлюбу в установлений для них день, строк такої реєстрації на письмове прохання подружжя може бути перенесений на інший день. При цьому строк перенесення державної реєстрації розірвання шлюбу не може перевищувати одного року з дня подання заяви (абзац перший частини четвертої статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»). 

У разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу (стаття 114 Сімейного кодексу України).
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. В разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу (стаття 114 Сімейного кодексу України). 

Державна реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду, постановленого до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», яке набрало законної сили, може проводитись незалежно від строку, що минув після його постановлення. (пункт 1 розділу 3 глави ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).

== Місце державної реєстрації розірвання шлюбу ==

Державна реєстрація розірвання шлюбу провадиться за місцем проживання подружжя або одного з них (пункт 5 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану не вправі відмовити в державній реєстрації розірвання шлюбу, якщо один з подружжя звернувся із заявою про державну реєстрацію розірвання шлюбу до відділу державної реєстрації актів цивільного стану не за своїм місцем проживання, а за місцем проживання другого з подружжя. У цьому разі місце проживання другого з подружжя підтверджується його паспортом або паспортним документом з відміткою про його проживання чи відповідною довідкою, виданою компетентними органами (пункт 5 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

Якщо один з подружжя визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім, недієздатним, то державна реєстрація розірвання шлюбу провадиться за місцем проживання другого з подружжя за його заявою про розірвання шлюбу (пункт 18 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

== Документи, що подаються для державної реєстрації розірвання шлюбу ==

Державна реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду, постановленого до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», проводиться за письмовою заявою про державну реєстрацію розірвання шлюбу на підставі рішення суду, яка подається подружжям або одним з них, по пред’явленні копії рішення суду (витягу з рішення суду) про розірвання шлюбу, що набрало законної сили, а також паспорта або паспортного документа, квитанції про сплату встановленої судом суми державного мита (пункт 6 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

Державна реєстрація розірвання шлюбу у випадку, передбаченому статтею 106 Сімейного кодексу України, проводиться на підставі письмової заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, у якій повинно бути зазначено про відсутність у них спільних дітей (пункт 14 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

Якщо один з подружжя через поважну причину не може з’явитися для державної реєстрації розірвання шлюбу, він може під час подачі заяви про реєстрацію розірвання шлюбу або впродовж місяця письмово повідомити орган державної реєстрації актів цивільного стану про згоду реєстрації розірвання шлюбу за його відсутності та зазначити місцезнаходження органу державної реєстрації актів цивільного стану, до якого слід надіслати свідоцтво про розірвання шлюбу. У разі надсилання письмового повідомлення підпис на ньому того з подружжя, який не може з’явитися, повинен бути нотаріально засвідчений (абзац другий частини четвертої статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»). 

Якщо один із подружжя визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім, недієздатним, державна реєстрація розірвання шлюбу проводиться за заявою другого з подружжя про розірвання шлюбу відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України (пункт 18 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).
До заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, та про розірвання шлюбу відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України має бути додане свідоцтво про шлюб (пункт 20 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

До заяви про розірвання шлюбу відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України ініціатором розірвання шлюбу, крім того, додається копія рішення суду (витяг з рішення суду) про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім чи недієздатним (пункт 20 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

Про державну реєстрацію розірвання шлюбу в паспортах або паспортних документах осіб, шлюб між якими розірвано, робиться відмітка про реєстрацію розірвання шлюбу із зазначенням місця і часу цієї реєстрації, прізвища, власного імені, по батькові особи, з якою розірвано шлюб, прізвища після реєстрації (пункт 24 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 
Якщо державна реєстрація розірвання шлюбу була проведена за відсутності одного з подружжя, відмітка про розірвання шлюбу в його паспорті або паспортному документі робиться при врученні йому свідоцтва про розірвання шлюбу тим відділом державної реєстрації актів цивільного стану, який видає свідоцтво, із зазначенням фактичного місця та дати державної реєстрації розірвання шлюбу (пункт 24 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

Відмітка про розірвання шлюбу за рішенням суду проставляється в паспортах або паспортних документах осіб, шлюб між якими розірвано, у разі їх звернення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану та пред’явлення рішення суду (пункт 25 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).

[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Центральні органи виконавчої влади (агентство, інспекція, служба)]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Відмова від прийняття спадщини

2017-02-02T12:44:49Z

Maksym.khomenko:

== Нормативна база : ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України]

== Загальна інформація ==

Статтею 1273 ЦК регламентується право на відмову від прийняття спадщини. Загалом дану норму слід сприймати як таку, що регламентує право на відмову від прийняття спадщини та за аналогією - право на відмову від прийняття заповідального відказу. Це положення зумовлене тим, що в ст. 1271 ЦК тільки згадується можливість відмови від заповідального відказу, але реалізація її не конкретизована. 

Так, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. 

Частиною 1 ст. 1270 ЦК для прийняття спадщини встановлено шестимісячний строк, оскільки після спливу даного строку спадкоємці за заповітом або за законом будуть вважатися такими, що не прийняли спадщину, і фактично вони позбавляються будь-яких прав щодо неї. Тому саме у цей термін вони можуть відмовитись від прийняття спадщини. 

За загальним правилом, встановленим у даній нормі, заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Але дане положення слід конкретизувати щодо форми заяви - лише у письмовому вигляді та щодо особистого подання такої заяви, оскільки останнє положення необхідне в більшій мірі, ніж при поданні заяви про прийняття спадщини (ч. 2 ст. 1269 ЦК). Тому нотаріус не може приймати усні заяви та прості письмові заяви через представника, який діє на договірних підставах. Тобто спадкоємець вправі надати представнику на підставі довіреності або за договором доручення повноваження передати свою заяву, але підпис на
заяві спадкоємця (відказоодержувача) має бути засвідчений у нотаріальному порядку. Інакше можливі випадки порушення прав спадкоємців і відказоодержувачів, що
випливають з недотримання умов щодо єдиної нотаріальної процесуальної форми. 

Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 1273 ЦК).Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів піклувальника і органу опіки та піклування (ч. З ст. 1273 ЦК).Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування (ч. 4 ст. 1273 ЦК). 

При застосуванні на практиці частин 2, 3 та 4 ст. 1273 ЦК слід звергати увагу на те, що зміст цих норм відрізняється. Зокрема, за ч. 2 та 3 цієї статті одночасно мають
подаватися такі документи:
* особиста згода обмежено дієздатної особи чи неповнолітньої особи вік: від чотирнадцяти до вісімнадцяти років;
* згода піклувальника, батьків (усиновлювачів);
* згода органу опіки та піклування.

А за ч. 4 ст.1273 ЦК при відмові від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі: дозвіл органу опіки та піклування, який надає право батькам (усиновлювачам), опікунам відмовитися від належні малолітній, недієздатній особі спадщини шляхом подання письмової особистої заяви. 

Взагалі згода на відмову від спадщини, яка належить перерахованим у частинах 2, 3 та 4 ст. 1273 ЦК особам, має бути вмотивованою, що спонукатиме до більш відповідальної праці органів опіки та піклування. Зокрема, це положення має враховувати наслідки відмови від прийняття спадщини, тобто випадки, коли піклувальники, батьки (усиновлювачі) є спадкоємцями, які прямо зацікавлені у тому, щоб вище зазначені особи не отримали спадщину. 

Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.Але слід зазначити, що фактично це положення закону суперечить положенню ст. 1274 ЦК, оскільки за своєю суттю відмова від спадщини на чиюсь користь є відмовою з
певною умовою, оскільки належна спадкоємцю частка переходить не до всіх спадкоємців за заповітом, а лише до конкретного суб'єкта - спадкоємця за заповітом. Дане положення є суто теоретичним і його реалізувати практично неможливо. У статті 1274 ЦК йдеться про право на відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи. 

== Відмова від спадщини за заповітом ==

У частині 1 ст. 1274 ЦК передбачено, що спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Але при цьому слід також враховувати, що до спадкування за заповітом можуть запрошуватися не тільки спадкоємці, які зазначені в заповіті, а й спадкоємці за правом на обов'язкову частку. 

Тому на практиці можуть виникати питання про можливість відмови на користь спадкоємців за правом на обов'язкову частку, оскільки таке право регламентоване в главі спадкування за заповітом. 
Водночас, надаючи право відмовлятися від спадкування лише на користь спадкоємців за заповітом, законодавцем, найімовірніше, робилося припущення, що заповідач визначив серед інших лише тих осіб, яким і заповів своє майно. А тому, надаючи спадкоємцю за заповітом право відмови від спадщини на користь інших осіб, зазначених у заповіті, було зроблено спробу узгодити волю спадкоємця та припущення щодо волі заповідача. Не зазначаючи в заповіті осіб, які мають право на обов'язкову частку, заповідач намагався їх позбавити права на спадкування. Тому можна стверджувати, що спадкоємець не вправі відмовлятися від свого права на спадщину на користь спадкоємців, що мають право на обов'язкову частку. Але це не повинно стосуватися народжених після смерті заповідача дітей, про існування яких заповідач не міг знати.

== Відмова від спадщини за законом ==

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Це положення ч. 2 ст. 1274 ЦК свідчить про можливість спадкоємця відмовитися на користь спадкоємця будь-якої черги. Дане положення за своєю суттю змінює закон, яким визначено черги спадкоємців, але дане положення застосовується лише до спадкоємців. 

Відмова спадкоємця від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь Цивільним кодексом передбачено також положення про те, що спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь. 

Право спадкоємця, на користь якого було здійснено відмову від прийняття спадщини, не викликає сумніву, оскільки в даному випадку йдеться не про спадкування, а про перерозподіл спадщини за волею одного спадкоємця. Тому виходячи із рівності прав усіх спадкоємців можна стверджувати, що лише законом або волею заповідача може бути встановлено розмір спадщини. Тобто в разі безадресної відмови від спадщини спадкоємці мають приймати належну їм частку і частку спадщини, від якої відмовився спадкоємець. 

== Відкликання відмови від прийняття спадщини ==

Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття. 

Право відкликати відмову від прийняття спадщини, яке може бути реалізоване протягом строку, встановленого для її прийняття, ускладнює діяльність нотаріусів, оскільки вони не можуть її брати до уваги до останнього дня, який встановлено для прийняття спадщини. 

Тобто нотаріус, якому подано таку відмову, не може шукати інших спадкоємців, наприклад, коли спадкування здійснюється за заповітом та єдиний спадкоємець відмовився від прийняття спадщини, то до спливу шести місяців така заява
практично не має юридичного значення, оскільки вона набере чинності лише через шість місяців після відкриття спадщини. 

Водночас таке право спадкоємців дозволяє більш виважено переглянути свою відмову від спадщини. 

== Визнання відмови від спадщини недійсною ==

Частиною 4 ст. 1274 ЦК передбачено, якщо заповідач під призначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складено заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем. Але не зовсім логічною є відмова спадкоємця на користь під призначеного спадкоємця, оскільки в даній ситуації має йтися не про волю спадкоємця, який має відмовлятися приймати спадщину безумовно, а про волю заповідача, який підпризначив такого спадкоємця. 

Відмова від спадщини - односторонній правочин. Тому і недійсним він може бути визнаний на загальних підставах у порядку цивільного судочинства. 

До таких підстав слід віднести ст. 225 ЦК, тобто коли відмова була здійснена дієздатною фізичною особою, яка у момент такої відмови не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Така відмова від спадщини може бути визнана судом недійсною за позовом самої особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушено.

Особливої уваги заслуговує ч. 5 ст. 1274 ЦК, оскільки можливість визнання судом недійсною відмови від прийняття спадщини свідчить про особливий статус такої відмови.Загалом відмова від спадщини без зазначення суб'єкта, на користь якого зроблена така відмова, повинна набирати чинності після закінчення строку на прийняття спадщини. 

Даною статтею не встановлено, коли отримує право на спадкування особа, на користь якої зроблено відмову. Тому можна стверджувати, що безадресна відмова від спадщини може визнаватися судом недійсною лише після спливу шести місяців, оскільки протягом шести місяців особа вправі відкликати свою відмову від прийняття спадщини. 

Виходячи з того, що адресна відмова від спадщини - це лише підвид безадресної відмови, нотаріусам можна очікувати, коли адресна відмова набуде чинності. Інакше на підставі такої відмови нотаріус може закликати до спадкування частки спадщини одного зі спадкоємців, спадкоємець за ч. 6 ст. 1273 ЦК відкличе свою відмову і можливі моральні і
матеріальні збитки змушений буде компенсувати саме нотаріус, який не обгрунтовано закликав спадкоємця. 

Так, у ст. 1244 ЦК України передбачається право спадкодавця на підпризначення спадкоємця на випадок неприйняття спадщини спадкоємцем, зазначеним у заповіті. 
Отже, за чинним законодавством як має діяти нотаріус, коли спадкоємець розпоряджається власним правом і відмовляється від частки в спадщині на користь іншого спадкоємця за заповітом, а також в заповіті передбачено відповідне положення щодо підпризначення цього спадкоємця. Спадкоємець має право на "адресну відмову" згідно з чітко встановленою нормою закону, а спадкодавець конкретизує умови заповіту особисто.
Використання права адресної відмови, крім правової неузгодженості може використовуватись і для досягнення інших неправомірних результатів, тиску на спадкоємця з боку інших спадкоємців, обману щодо розміру та обсягу належної частки тощо. 

Отже, воля спадкодавця у спадкових правовідносинах має враховуватись і особливо це має стосуватись спадкування за заповітом. 

Крім того, право розпорядження власними правами та конкретним майном належить до повноважень їх реального власника, а не потенційного. 

У частині 1 ст. 1273 ЦК України чітко визначено, що відмова від спадщини може бути здійснена тільки протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. На відміну від норми, що регулює порядок прийняття спадщини (ч. 2 ст.1270 ЦК), не містить вказівки щодо можливості продовження цього терміну. Спадкоємець за законом має право відмовитись від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (ч. 2 ст. 1274 ЦК). При
закликанні до спадкування спадкоємців за заповітом вони обмежені у праві відмовлятись на користь спадкоємців за законом, а мають право відмовитись від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. 
За цивільно-правовим змістом відмова від спадщини - це односторонній правочин, а тому він може здійснюватись тільки дієздатними особами.За загальним правилом, прийняття спадщини органами опіки та піклування в інтересах недієздатних осіб, а коли дитина особисто відмовляється від прийняття спадщини, продавати належне їй за правом спадкування майно і гроші класти на її особовий рахунок до досягнення повноліття або набуття дієздатності. Такий порядок дозволить гарантувати сприятливе для інтересів дитини вирішення ситуації та надасть можливість в майбутньому повністю дієздатній особі вирішувати долю спадкової частки. Фактично, недієздатна особа пропонуватиме органам опіки та піклування надати дозвіл на передачу власного права іншій особі.

== Правові наслідки відмови від прийняття спадщини ==

ст. 1275 ЦК передбачає правові наслідки відмови від прийняття спадщини. 

У частині 1 йдеться про випадок, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. По-перше, якщо в заповіті спадщина розподілена в натурі, то треба передавати таке майно до спадкування за законом. Це положення зумовлене тим, що воля заповідача висловлена щодо наділення кожного спадкоємця конкретним майном, а не спадкуванню всього майна лише окремими спадкоємцями. 

Коли в заповіті зазначено: " Що все своє майно .... заповідаю в рівних частках ", лише в цьому разі дана норма буде такою, що відповідає волі заповідача. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, то частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну (ч. 2). Положення ст. 1275 ЦК не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Щодо виконання обов'язків за заповідальним відказом, то зміст цього положення ч. 4 не викликає заперечень. 

Частиною 5 ст. 1275 ЦК передбачається, що відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом. Можливість спадкоємця за заповітом відмовитися від прийняття спадщини і отримати спадщину за законом, залежить від того, яким чином складено заяву про відмову. Якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини як це має місце у редакції ч. 5 ст 1275 ЦК, то він сам себе усуває від спадкування. На практиці нотаріуси при прийнятті заяви про відмову від прийняття спадщини уточняють - спадкоємець відмовляється від прийняття спадщини за заповітом чи абсолютно від будь-якого виду спадкування.

[[Категорія:Спадкове право]]
[[Категорія:Нотаріат]]

Прийняття спадщини. Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини

2017-02-02T12:39:34Z

Maksym.khomenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦивільнийкодексУкраїни Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Наказ Міністерства юстиції «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22.02.2012 № 296/5]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 Постанова Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13]

== Прийняття спадщини ==

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. 
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6-місячного строку, він не заявив про відмову від неї. 
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. При цьому, необхідно мати на увазі, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується.
== Місце відкриття спадщини ==

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. 
Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місце знаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місце знаходження основної частини рухомого майна. Місце відкриття спадщини підтверджується довідкою житлово-експлуатаційної організації, довідкою правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, записом у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, довідкою адресного бюро, або довідкою райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою. Місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть.

== Процедура спадкування ==
Протягом 6 місяців з дня смерті родича особи, які вважають себе його спадкоємцями заявляють своє право на спадщину. 
Заява про прийняття спадщини (або про відмову від прийняття, якщо було прийнято таке рішення) подається нотаріусу за останнім місцем проживання померлого. 
Успадкувати можна лише все майно, котре передається у спадок, прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається (наприклад, нерухомість прийняти, а від боргових зобов’язань відмовитись). У разі, якщо померлий проживав у сільському населеному пункті, звернутись з заявою можна до органів місцевого самоврядування, тобто до відповідної сільської ради. Зі спливом 6 місяців з дня смерті спадкодавця видається свідоцтво про право на спадщину.
Документи, які необхідні для прийняття спадщини:

* паспорт;
* ідентифікаційний номер;
* свідоцтво про смерть;
* у разі наявності заповіту: при цьому якщо заповіт оформлювався в сільській раді – необхідно проставити відмітку про відсутність змін після оформлення;
* у разі відсутності заповіту: документ, що підтверджує родинні стосунки спадкоємця з померлим: для дітей – свідоцтво про народження, дружини/чоловіка – свідоцтво про шлюб, інші родичі – за аналогією, для відслідковування ланцюга родинних зв’язків зі спадкодавцем;
* правовстановлюючі документи на все майно, про яке відомо.

== Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини ==
Якщо спадкоємець протягом встановленого строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. 
У разі пропущення шестимісячного строку для прийняття спадщини, може бути встановлено додатковий строк для її прийняття з наступних підстав:
* за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину;
* на підставі судового рішення про встановлення додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини. 

Відповідно до ст. 1272 Цивільного кодексу України позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини подається:
# у разі відсутності письмової згоди всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, на подання спадкоємцем, який пропустив шестимісячний строк, заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори;
# у разі пропуску шестимісячного строку подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори та відсутності інших спадкоємців, які прийняли спадщину та могли б дати письмову згоду на подання цієї заяви.

== Поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини. ==
Як вказує судова практика, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважаються причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини, а саме:
* тривала хвороба;
* перебування спадкоємця тривалий час за межами України;
* відбування покарання в місцях позбавлення волі;
* перебування на строковій військовій службі в Збройних Силах України;
* тощо.
При цьому судами до уваги беруться переваж¬но письмові докази – довідки медичних установ про стан здоров'я та проходження курсу лікування, довідки про перебування особи у відрядженні чи за межами України, інші довідки, акти, листування, що містять відомості про обставини, які перешко¬джали зверненню спадкоємця до нотаріальної кон¬тори у встановлені строки. 

== Заборона повторного подання позову про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини. ==
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, повторне визна¬чення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини одним і тим же спадкоємцем законодавством не передбачено. Якщо рішенням суду спадкоємцю раніше було визначено додатко¬вий строк для прийняття спадщини і він цим не скористався та не прийняв спадщину, то в подаль¬шому цей спадкоємець не може знову ставити питання про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.

[[Категорія:Спадкове право]]
[[Категорія:Нотаріат]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Прийняття спадщини. Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини

2017-02-02T12:37:31Z

Maksym.khomenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦивільнийкодексУкраїни Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Наказ Міністерства юстиції «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22.02.2012 № 296/5]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 Постанова Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13]

== Прийняття спадщини ==
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. 
Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6-місячного строку, він не заявив про відмову від неї. 
Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. При цьому, необхідно мати на увазі, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується.
== Місце відкриття спадщини ==

Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. 
Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місце знаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місце знаходження основної частини рухомого майна. Місце відкриття спадщини підтверджується довідкою житлово-експлуатаційної організації, довідкою правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, записом у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, довідкою адресного бюро, або довідкою райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою. Місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть.

== Процедура спадкування ==
Протягом 6 місяців з дня смерті родича особи, які вважають себе його спадкоємцями заявляють своє право на спадщину. 
Заява про прийняття спадщини (або про відмову від прийняття, якщо було прийнято таке рішення) подається нотаріусу за останнім місцем проживання померлого. 
Успадкувати можна лише все майно, котре передається у спадок, прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається (наприклад, нерухомість прийняти, а від боргових зобов’язань відмовитись). У разі, якщо померлий проживав у сільському населеному пункті, звернутись з заявою можна до органів місцевого самоврядування, тобто до відповідної сільської ради. Зі спливом 6 місяців з дня смерті спадкодавця видається свідоцтво про право на спадщину.
Документи, які необхідні для прийняття спадщини:

* паспорт;
* ідентифікаційний номер;
* свідоцтво про смерть;
* у разі наявності заповіту: при цьому якщо заповіт оформлювався в сільській раді – необхідно проставити відмітку про відсутність змін після оформлення;
* у разі відсутності заповіту: документ, що підтверджує родинні стосунки спадкоємця з померлим: для дітей – свідоцтво про народження, дружини/чоловіка – свідоцтво про шлюб, інші родичі – за аналогією, для відслідковування ланцюга родинних зв’язків зі спадкодавцем;
* правовстановлюючі документи на все майно, про яке відомо.

== Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини ==
Якщо спадкоємець протягом встановленого строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. 
У разі пропущення шестимісячного строку для прийняття спадщини, може бути встановлено додатковий строк для її прийняття з наступних підстав:
* за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину;
* на підставі судового рішення про встановлення додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини. 

Відповідно до ст. 1272 Цивільного кодексу України позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини подається:
# у разі відсутності письмової згоди всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, на подання спадкоємцем, який пропустив шестимісячний строк, заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори;
# у разі пропуску шестимісячного строку подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори та відсутності інших спадкоємців, які прийняли спадщину та могли б дати письмову згоду на подання цієї заяви.

== Поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини. ==
Як вказує судова практика, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважаються причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини, а саме:
* тривала хвороба;
* перебування спадкоємця тривалий час за межами України;
* відбування покарання в місцях позбавлення волі;
* перебування на строковій військовій службі в Збройних Силах України;
* тощо.
При цьому судами до уваги беруться переваж¬но письмові докази – довідки медичних установ про стан здоров'я та проходження курсу лікування, довідки про перебування особи у відрядженні чи за межами України, інші довідки, акти, листування, що містять відомості про обставини, які перешко¬джали зверненню спадкоємця до нотаріальної кон¬тори у встановлені строки. 

== Заборона повторного подання позову про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини. ==
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, повторне визна¬чення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини одним і тим же спадкоємцем законодавством не передбачено. Якщо рішенням суду спадкоємцю раніше було визначено додатко¬вий строк для прийняття спадщини і він цим не скористався та не прийняв спадщину, то в подаль¬шому цей спадкоємець не може знову ставити питання про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.

[[Категорія:Спадкове право]]
[[Категорія:Нотаріат]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Відмова від прийняття спадщини

2017-02-02T12:29:13Z

Maksym.khomenko:

== Нормативна база : ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України]

== Загальна інформація ==

Статтею 1273 ЦК регламентується право на відмову від прийняття спадщини. Загалом дану норму слід сприймати як таку, що регламентує право на відмову від прийняття спадщини та за аналогією - право на відмову від прийняття заповідального відказу. Це положення зумовлене тим, що в ст. 1271 ЦК тільки згадується можливість відмови від заповідального відказу, але реалізація її не конкретизована. 
Так, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК. Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. 
Частиною 1 ст. 1270 ЦК для прийняття спадщини встановлено шестимісячний строк, оскільки після спливу даного строку спадкоємці за заповітом або за законом будуть вважатися такими, що не прийняли спадщину, і фактично вони позбавляються будь-яких прав щодо неї. Тому саме у цей термін вони можуть відмовитись від прийняття спадщини. 
За загальним правилом, встановленим у даній нормі, заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Але дане положення слід конкретизувати щодо форми заяви - лише у письмовому вигляді та щодо особистого подання такої заяви, оскільки останнє положення необхідне в більшій мірі, ніж при поданні заяви про прийняття спадщини (ч. 2 ст. 1269 ЦК). Тому нотаріус не може приймати усні заяви та прості письмові заяви через представника, який діє на договірних підставах. Тобто спадкоємець вправі надати представнику на підставі довіреності або за договором доручення повноваження передати свою заяву, але підпис на
заяві спадкоємця (відказоодержувача) має бути засвідчений у нотаріальному порядку. Інакше можливі випадки порушення прав спадкоємців і відказоодержувачів, що
випливають з недотримання умов щодо єдиної нотаріальної процесуальної форми. 
Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 1273 ЦК).Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів піклувальника і органу опіки та піклування (ч. З ст. 1273 ЦК).Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування (ч. 4 ст. 1273 ЦК). 
При застосуванні на практиці частин 2, 3 та 4 ст. 1273 ЦК слід звергати увагу на те, що зміст цих норм відрізняється. Зокрема, за ч. 2 та 3 цієї статті одночасно мають
подаватися такі документи:
* особиста згода обмежено дієздатної особи чи неповнолітньої особи вік: від чотирнадцяти до вісімнадцяти років;
* згода піклувальника, батьків (усиновлювачів);
* згода органу опіки та піклування.
А за ч. 4 ст.1273 ЦК при відмові від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі: дозвіл органу опіки та піклування, який надає право батькам (усиновлювачам), опікунам відмовитися від належні малолітній, недієздатній особі спадщини шляхом подання письмової особистої заяви. 
Взагалі згода на відмову від спадщини, яка належить перерахованим у частинах 2, 3 та 4 ст. 1273 ЦК особам, має бути вмотивованою, що спонукатиме до більш відповідальної праці органів опіки та піклування. Зокрема, це положення має враховувати наслідки відмови від прийняття спадщини, тобто випадки, коли піклувальники, батьки (усиновлювачі) є спадкоємцями, які прямо зацікавлені у тому, щоб вище зазначені особи не отримали спадщину. 
Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.Але слід зазначити, що фактично це положення закону суперечить положенню ст. 1274 ЦК, оскільки за своєю суттю відмова від спадщини на чиюсь користь є відмовою з
певною умовою, оскільки належна спадкоємцю частка переходить не до всіх спадкоємців за заповітом, а лише до конкретного суб'єкта - спадкоємця за заповітом. Дане положення є суто теоретичним і його реалізувати практично неможливо. У статті 1274 ЦК йдеться про право на відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи. 

== Відмова від спадщини за заповітом ==

У частині 1 ст. 1274 ЦК передбачено, що спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Але при цьому слід також враховувати, що до спадкування за заповітом можуть запрошуватися не тільки спадкоємці, які зазначені в заповіті, а й спадкоємці за правом на обов'язкову частку. 
Тому на практиці можуть виникати питання про можливість відмови на користь спадкоємців за правом на обов'язкову частку, оскільки таке право регламентоване в главі спадкування за заповітом. Водночас, надаючи право відмовлятися від спадкування лише на користь спадкоємців за заповітом, законодавцем, найімовірніше, робилося припущення, що заповідач визначив серед інших лише тих осіб, яким і заповів своє майно. А тому, надаючи спадкоємцю за заповітом право відмови від спадщини на користь інших осіб, зазначених у заповіті, було зроблено спробу узгодити волю спадкоємця та припущення щодо волі заповідача. Не зазначаючи в заповіті осіб, які мають право на
обов'язкову частку, заповідач намагався їх позбавити права на спадкування. Тому можна стверджувати, що спадкоємець не вправі відмовлятися від свого права на спадщину на користь спадкоємців, що мають право на обов'язкову частку. Але це не повинно стосуватися народжених після смерті заповідача дітей, про існування яких заповідач не міг знати.

== Відмова від спадщини за законом ==

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Це положення ч. 2 ст. 1274 ЦК свідчить про можливість спадкоємця відмовитися на користь спадкоємця будь-якої черги. Дане положення за своєю суттю змінює закон, яким визначено черги спадкоємців, але дане положення застосовується лише до спадкоємців. 
Відмова спадкоємця від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь Цивільним кодексом передбачено також положення про те, що спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь. 
Право спадкоємця, на користь якого було здійснено відмову від прийняття спадщини, не викликає сумніву, оскільки в даному випадку йдеться не про спадкування, а про перерозподіл спадщини за волею одного спадкоємця. Тому виходячи із рівності прав усіх спадкоємців можна стверджувати, що лише законом або волею заповідача може бути встановлено розмір спадщини. Тобто в разі безадресної відмови від спадщини спадкоємці мають приймати належну їм частку і частку спадщини, від якої відмовився спадкоємець. 

== Відкликання відмови від прийняття спадщини ==

Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття. 
Право відкликати відмову від прийняття спадщини, яке може бути реалізоване протягом строку, встановленого для її прийняття, ускладнює діяльність нотаріусів, оскільки вони не можуть її брати до уваги до останнього дня, який встановлено для прийняття спадщини. 
Тобто нотаріус, якому подано таку відмову, не може шукати інших спадкоємців, наприклад, коли спадкування здійснюється за заповітом та єдиний спадкоємець відмовився від прийняття спадщини, то до спливу шести місяців така заява
практично не має юридичного значення, оскільки вона набере чинності лише через шість місяців після відкриття спадщини. 
Водночас таке право спадкоємців дозволяє більш виважено переглянути свою відмову від спадщини. 

== Визнання відмови від спадщини недійсною ==

Частиною 4 ст. 1274 ЦК передбачено, якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складено заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем. Але не зовсім логічною є відмова спадкоємця на користь підпризначеного спадкоємця, оскільки в даній ситуації має йтися не про волю спадкоємця, який має відмовлятися приймати спадщину безумовно, а про волю заповідача, який підпризначив такого спадкоємця. 
Відмова від спадщини - односторонній правочин. Тому і недійсним він може бути визнаний на загальних підставах у порядку цивільного судочинства. 
До таких підстав слід віднести ст. 225 ЦК, тобто коли відмова була здійснена дієздатною фізичною особою, яка у момент такої відмови не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Така відмова від спадщини може бути визнана судом недійсною за позовом самої особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушено.
Особливої уваги заслуговує ч. 5 ст. 1274 ЦК, оскільки можливість визнання судом недійсною відмови від прийняття спадщини свідчить про особливий статус такої відмови.Загалом відмова від спадщини без зазначення суб'єкта, на користь якого зроблена така відмова, повинна набирати чинності після закінчення строку на прийняття спадщини. 
Даною статтею не встановлено, коли отримує право на спадкування особа, на користь якої зроблено відмову. Тому можна стверджувати, що безадресна відмова від спадщини може визнаватися судом недійсною лише після спливу шести місяців, оскільки протягом шести місяців особа вправі відкликати свою відмову від прийняття спадщини. Виходячи з того, що адресна відмова від спадщини - це лише підвид безадресної відмови, нотаріусам можна очікувати, коли адресна відмова набуде чинності. Інакше на підставі такої відмови нотаріус може закликати до спадкування частки спадщини одного зі спадкоємців, спадкоємець за ч. 6 ст. 1273 ЦК відкличе свою відмову і можливі моральні і
матеріальні збитки змушений буде компенсувати саме нотаріус, який не обгрунтовано закликав спадкоємця. 
Так, у ст. 1244 ЦК України передбачається право спадкодавця на підпризначення спадкоємця на випадок неприйняття спадщини спадкоємцем, зазначеним у заповіті. 
Отже, за чинним законодавством як має діяти нотаріус, коли спадкоємець розпоряджається власним правом і відмовляється від частки в спадщині на користь іншого спадкоємця за заповітом, а також в заповіті передбачено відповідне положення щодо підпризначення цього спадкоємця. Спадкоємець має право на "адресну відмову" згідно з чітко встановленою нормою закону, а спадкодавець конкретизує умови заповіту особисто.
Використання права адресної відмови, крім правової неузгодженості може використовуватись і для досягнення інших неправомірних результатів, тиску на спадкоємця з боку інших спадкоємців, обману щодо розміру та обсягу належної частки тощо. 
Отже, воля спадкодавця у спадкових правовідносинах має враховуватись і особливо це має стосуватись спадкування за заповітом. 
Крім того, право розпорядження власними правами та конкретним майном належить до повноважень їх реального власника, а не потенційного. 
У частині 1 ст. 1273 ЦК України чітко визначено, що відмова від спадщини може бути здійснена тільки протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. На відміну від норми, що регулює порядок прийняття спадщини (ч. 2 ст.1270 ЦК), не містить вказівки щодо можливості продовження цього терміну. Спадкоємець за законом має право відмовитись від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (ч. 2 ст. 1274 ЦК). При
закликанні до спадкування спадкоємців за заповітом вони обмежені у праві відмовлятись на користь спадкоємців за законом, а мають право відмовитись від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. 
За цивільно-правовим змістом відмова від спадщини - це односторонній правочин, а тому він може здійснюватись тільки дієздатними особами.За загальним правилом, прийняття спадщини органами опіки та піклування в інтересах недієздатних осіб, а коли дитина особисто відмовляється від прийняття спадщини, продавати належне їй за правом спадкування майно і гроші класти на її особовий рахунок до досягнення повноліття або набуття дієздатності. Такий порядок дозволить гарантувати сприятливе для інтересів дитини вирішення ситуації та надасть можливість в майбутньому повністю дієздатній особі вирішувати долю спадкової частки. Фактично, недієздатна особа пропонуватиме органам опіки та піклування надати дозвіл на передачу власного права іншій особі.

== Правові наслідки відмови від прийняття спадщини ==

ст. 1275 ЦК передбачає правові наслідки відмови від прийняття спадщини. 
У частині 1 йдеться про випадок, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. По-перше, якщо в заповіті спадщина розподілена в натурі, то треба передавати таке майно до спадкування за законом. Це положення зумовлене тим, що воля заповідача висловлена щодо наділення кожного спадкоємця конкретним майном, а не спадкуванню всього майна лише окремими спадкоємцями. 
Коли в заповіті зазначено: " Що все своє майно .... заповідаю в рівних частках ", лише в цьому разі дана норма буде такою, що відповідає волі заповідача. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, то частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну (ч. 2). Положення ст. 1275 ЦК не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом переходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Щодо виконання обов'язків за заповідальним відказом, то зміст цього положення ч. 4 не викликає заперечень. 
Частиною 5 ст. 1275 ЦК передбачається, що відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом. Можливість спадкоємця за заповітом відмовитися від прийняття спадщини і отримати спадщину за законом, залежить від того, яким чином складено заяву про відмову. Якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини як це має місце у редакції ч. 5 ст 1275 ЦК, то він сам себе усуває від спадкування. На практиці нотаріуси при прийнятті заяви про відмову від прийняття спадщини уточняють - спадкоємець відмовляється від прийняття спадщини за заповітом чи абсолютно від будь-якого виду спадкування.

[[Категорія:Спадкове право]]
[[Категорія:Нотаріат]]

Державна реєстрація шлюбу із засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань

2017-02-02T12:15:33Z

Maksym.khomenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2398-17 Закон України Про державну реєстрацію актів цивільного стану (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 38, ст.509)]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0719-00 Наказ Міністерства Юстції України Про затвердження Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні Мін'юст України; Наказ, Правила від 18.10.2000 № 52/5]

== Державна реєстрація шлюбу із засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань ==

Державна реєстрація шлюбу із засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань, проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням цієї установи на загальних підставах, передбачених законодавством України(Наказ Міністерства Юстиції України Про затвердження Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні) 

Адміністрація установи виконання покарань забезпечує засуджену особу бланком заяви про державну реєстрацію шлюбу встановленої форми (заява про державну реєстрацію шлюбу). 

Після заповнення засудженим тієї частини заяви, яка стосується його, начальник установи виконання покарань звіряє вказані в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який міститься в особовій справі засудженого, засвідчує справжність його підпису відповідно до статті 78 Закону України "Про нотаріат" та направляє цю заяву особі, з якою засуджений бажає зареєструвати шлюб. Одночасно цій особі повідомляються найменування та адреса відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням установи виконання покарань, у якому може бути проведена державна реєстрація шлюбу. 

При погодженні на державну реєстрацію шлюбу із засудженим особа заповнює отриману заяву в тій частині, що стосується її, у відділі державної реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням установи виконання покарань.Якщо особа, яка погодилась на державну реєстрацію шлюбу із засудженим, не може через поважні причини особисто подати отриману заяву про державну реєстрацію шлюбу до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням установи виконання покарань, заяву засудженого та заяву з відомостями про себе, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідчено, особа надсилає поштою до цього відділу.

== Призначення дати, часу та місця реєстрації шлюбу із засудженими ==

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, який отримав заяву (заяви) про державну реєстрацію шлюбу, призначає дату та час державної реєстрації шлюбу, про що заздалегідь повідомляє наречених, а також адміністрацію установи виконання покарань, у якій утримується засуджена особа, яка бажає зареєструвати шлюб. 

Державна реєстрація шлюбу проводиться у присутності нареченого та нареченої у приміщенні, визначеному адміністрацією установи виконання покарань.

== Державна реєстрації шлюбу із особами, щодо яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ==

Державна реєстрація шлюбу з особами, щодо яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, здійснюється відділом державної реєстрації актів цивільного стану в слідчих ізоляторах лише з письмового дозволу органу досудового розслідування, суду (судді), у провадженні яких знаходиться справа, у тому самому порядку і за тими самими правилами, які встановлені для державної реєстрації шлюбу в установах виконання покарань.

[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Засуджені]]

Державна реєстрація шлюбу: порядок реєстрації, терміни та місце реєстрації шлюбу, документи, необхідні для реєстрації шлюбу

2017-02-02T12:10:34Z

Maksym.khomenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2398-17 Закон України Про державну реєстрацію актів цивільного стану (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 38, ст.509)]

== Загальна інформація ==
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (стаття 24 Сімейного кодексу України) 
Присутність нареченого та нареченої в момент державної реєстрації їхнього шлюбу є обов’язковою. державна реєстрація шлюбу через представника не допускається. (стаття 34 Сімейного кодексу України) 

== Куди звернутися ==
Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу. 
Шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка у вісімнадцять років. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. 

== Вартість реєстрації шлюбу ==

Консультація для молодят - безкоштовно, для іноземних громадян, що вступають у шлюб - 28 грн.
Подача заяви:
держмито - 0,85 грн.
оформлення заяви - 14 грн.
Вартість урочистої церемонії в Центральному РАГСі від 315 грн., у районних РАГсах - від 169 грн.
Свідчення про реєстрацію шлюбу: видача - безкоштовно, ламинация - від 10 грн.

== Документи, необхідні для реєстрації шлюбу ==
При державній реєстрації шлюбу подаються паспорти або паспортні документи наречених. 
Особа має право на повторний шлюб після розірвання шлюбу та одержання свідоцтва про розірвання шлюбу або рішення суду, яке набрало законної сили (стаття 116 Сімейного кодексу України). 
Повторний шлюб реєструється органом державної реєстрації актів цивільного стану за умови пред’явлення особами, які раніше перебували в шлюбі, документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу (частина друга стаття 14 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»). 
Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України. 
Про державну реєстрацію шлюбу в паспортах або паспортних документах осіб, які зареєстрували шлюб, робиться відмітка із зазначенням прізвища, імені, по батькові і року народження другого з подружжя та місця і дати такої реєстрації (пункт 25 розділу 2 глави ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

== Терміни державної реєстрації шлюбу ==
Шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про державну реєстрацію шлюбу. 
За наявності поважних причин керівник органу державної реєстрації актів цивільного стану дозволяє державну реєстрацію шлюбу до спливу цього строку. 
У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви, або у будь-який інший день за бажанням наречених наречених протягом одного місяця (стаття 32 Сімейного кодексу України). 

== Місце державної реєстрації шлюбу ==
Шлюб реєструється у приміщенні державного органу державної реєстрації актів цивільного стану.
* За заявою наречених державна реєстрація шлюбу проводиться в урочистій обстановці.
* За заявою наречених державна реєстрація шлюбу може відбутися за місцем їхнього проживання, за місцем надання стаціонарної медичної допомоги або в іншому місці, якщо вони не можуть з поважних причин прибути до органу державної реєстрації актів цивільного стану (стаття 33 Сімейного кодексу України). 
У цих випадках наявність поважної причини повинна бути підтверджена документально.

== Підстави для відмови ==
# державна реєстрація суперечить вимогам законодавства України;
# державна реєстрація повинна проводитися в іншому органі державної реєстрації актів цивільного стану;
# з проханням про державну реєстрацію звернулася недієздатна особа або особа, яка не має необхідних для цього повноважень. 

2. Орган державної реєстрації актів цивільного стану на прохання особи, якій відмовлено в державній реєстрації актів цивільного стану у зв'язку з наявністю однієї з підстав, повинен викласти причину такої відмови в письмовій формі.

== Випадки, в яких шлюб розривається органом державної реєстрації актів цивільного стану ==
Шлюб розривається органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей (стаття 106 Сімейного кодексу України) та за заявою одного з подружжя, якщо другий з подружжя визнаний безвісно відсутнім або недієздатним (стаття 107 Сімейного кодексу України). 
Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору. 
Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, або прирівняну до неї, від його імені може подати другий із подружжя. 
Розірвання шлюбу, здійснене органами державної реєстрації актів цивільного стану, засвідчується свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України. 

== Розірвання шлюбу в судовому порядку ==
* Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 Сімейного кодексу України.
* Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 Сімейного кодексу України. 

Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо судом буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. 
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.
Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили (стаття 115 Сімейного кодексу України). 
Розірвання шлюбу, здійснене судом до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (27.07.2010), підлягає державній реєстрації в органі державної реєстрації актів цивільного стану. 
Державна реєстрація розірвання шлюбу може бути проведена органом державної реєстрації актів цивільного стану за нотаріально засвідченою або прирівняною до нотаріально засвідченої заявою одного з подружжя, якщо актовий запис про розірвання шлюбу вже складено за заявою другого з подружжя на підставі рішення суду про розірвання шлюбу або на підставі пункту 3 частини першої статті 107 Сімейного кодексу України до набрання чинності цим Законом, у разі якщо така особа не може з поважної причини особисто з’явитися до державного органу реєстрації актів цивільного стану (частина друга розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).

== Терміни розірвання шлюбу ==
У разі розірвання шлюбу в порядку, передбаченому статтею 106 Сімейного кодексу України, орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, якщо вона не була відкликана. 
Якщо подружжя через поважну причину не може з’явитися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації розірвання шлюбу в установлений для них день, строк такої реєстрації на письмове прохання подружжя може бути перенесений на інший день. При цьому строк перенесення державної реєстрації розірвання шлюбу не може перевищувати одного року з дня подання заяви (абзац перший частини четвертої статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»). 
У разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу (стаття 114 Сімейного кодексу України).
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. В разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу (стаття 114 Сімейного кодексу України). 
Державна реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду, постановленого до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», яке набрало законної сили, може проводитись незалежно від строку, що минув після його постановлення. (пункт 1 розділу 3 глави ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).

== Місце державної реєстрації розірвання шлюбу ==
Державна реєстрація розірвання шлюбу провадиться за місцем проживання подружжя або одного з них (пункт 5 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 
Відділ державної реєстрації актів цивільного стану не вправі відмовити в державній реєстрації розірвання шлюбу, якщо один з подружжя звернувся із заявою про державну реєстрацію розірвання шлюбу до відділу державної реєстрації актів цивільного стану не за своїм місцем проживання, а за місцем проживання другого з подружжя. У цьому разі місце проживання другого з подружжя підтверджується його паспортом або паспортним документом з відміткою про його проживання чи відповідною довідкою, виданою компетентними органами (пункт 5 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 
Якщо один з подружжя визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім, недієздатним, то державна реєстрація розірвання шлюбу провадиться за місцем проживання другого з подружжя за його заявою про розірвання шлюбу (пункт 18 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

== Документи, що подаються для державної реєстрації розірвання шлюбу ==
Державна реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду, постановленого до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», проводиться за письмовою заявою про державну реєстрацію розірвання шлюбу на підставі рішення суду, яка подається подружжям або одним з них, по пред’явленні копії рішення суду (витягу з рішення суду) про розірвання шлюбу, що набрало законної сили, а також паспорта або паспортного документа, квитанції про сплату встановленої судом суми державного мита (пункт 6 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

Державна реєстрація розірвання шлюбу у випадку, передбаченому статтею 106 Сімейного кодексу України, проводиться на підставі письмової заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, у якій повинно бути зазначено про відсутність у них спільних дітей (пункт 14 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

Якщо один з подружжя через поважну причину не може з’явитися для державної реєстрації розірвання шлюбу, він може під час подачі заяви про реєстрацію розірвання шлюбу або впродовж місяця письмово повідомити орган державної реєстрації актів цивільного стану про згоду реєстрації розірвання шлюбу за його відсутності та зазначити місцезнаходження органу державної реєстрації актів цивільного стану, до якого слід надіслати свідоцтво про розірвання шлюбу. У разі надсилання письмового повідомлення підпис на ньому того з подружжя, який не може з’явитися, повинен бути нотаріально засвідчений (абзац другий частини четвертої статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»). 

Якщо один із подружжя визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім, недієздатним, державна реєстрація розірвання шлюбу проводиться за заявою другого з подружжя про розірвання шлюбу відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України (пункт 18 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).
До заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, та про розірвання шлюбу відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України має бути додане свідоцтво про шлюб (пункт 20 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

До заяви про розірвання шлюбу відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України ініціатором розірвання шлюбу, крім того, додається копія рішення суду (витяг з рішення суду) про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім чи недієздатним (пункт 20 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

Про державну реєстрацію розірвання шлюбу в паспортах або паспортних документах осіб, шлюб між якими розірвано, робиться відмітка про реєстрацію розірвання шлюбу із зазначенням місця і часу цієї реєстрації, прізвища, власного імені, по батькові особи, з якою розірвано шлюб, прізвища після реєстрації (пункт 24 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 
Якщо державна реєстрація розірвання шлюбу була проведена за відсутності одного з подружжя, відмітка про розірвання шлюбу в його паспорті або паспортному документі робиться при врученні йому свідоцтва про розірвання шлюбу тим відділом державної реєстрації актів цивільного стану, який видає свідоцтво, із зазначенням фактичного місця та дати державної реєстрації розірвання шлюбу (пункт 24 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні). 

Відмітка про розірвання шлюбу за рішенням суду проставляється в паспортах або паспортних документах осіб, шлюб між якими розірвано, у разі їх звернення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану та пред’явлення рішення суду (пункт 25 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).

[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Центральні органи виконавчої влади (агентство, інспекція, служба)]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Шлюб, який є недійсним. Визнання шлюбу недійсним за рішенням суду

2017-02-02T11:51:28Z

Maksym.khomenko:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07 Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11]

== Шлюб, який є недійсним ==

Недійсним є шлюб (стаття 39 Сімейного кодексу України):
# зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;
# зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою;
# зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною. 

За наявності наведених підстав визнання недійсності шлюбу у судовому порядку не вимагається, анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі його висновку або висновку дипломатичного представництва або консульської установи України. 

== Визнання шлюбу недійсним за рішенням суду ==
При розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов'язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним.
За рішенням суду недійсним визнається шлюб, який був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (стаття 40 Сімейного кодексу України). 

За рішенням суду недійсним може бути визнаний шлюб, якщо він був зареєстрований між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог, встановлених частиною п'ятою статті 26 Сімейного кодексу України;
* між двоюрідними братом та сестрою;
* між тіткою, дядьком та племінником, племінницею;
* з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу,
* небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків;
* з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб (стаття 41 Сімейного кодексу України).

== Позов про визнання шлюбу недійсним ==
Визнання шлюбу недійсним здійснюється у порядку позовного провадження за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України. 
Позов про визнання шлюбу недійсним може бути поданий дружиною або чоловіком, іншими особами, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьками, опікуном, піклувальником дитини, опікуном недієздатної особи, прокурором, органом опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена (стаття 42 Сімейного кодексу України). 
За подачу до суду позову про визнання шлюбу недійсним позивачу, якщо він не належить до осіб, на яких поширюються пільги щодо сплати судового збору, потрібно сплатити судовий збір у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб (підпункт 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір») тобто 640 грн 00 коп. (станом на 02 лютого 2017 року).

== Шлюб, який не може бути визнаний недійсним ==
Шлюб не може бути визнаний недійсним у разі:
* - вагітності дружини,
* - народження дитини в усиновлювача та усиновленої ним дитини, двоюрідних брата та сестри, тітки, дядька та племінника, племінниці, в особи, яка не досягла шлюбного віку,
* - якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.

== Правові наслідки недійсності шлюбу ==

Недійсний шлюб, а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя, а також прав та обов'язків, які встановлені для подружжя іншими законами України. 
Майно, набуте особами протягом недійсного шлюбу, вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності, при цьому розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами (частина 2 статті 45 Сімейного кодексу України). 
Аліменти за останні три роки, які особа одержала від того, з ким вона була в недійсному шлюбі, підлягають поверненню (частина 3 статті 45 Сімейного кодексу України). 
Особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і може бути виселена (частина 4 статті 45 Сімейного кодексу України). 
Особа, яка у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу змінила своє прізвище, вважається такою, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави (частина 5 статті 45 Сімейного кодексу України). 
Правові наслідки недійсності шлюбу, встановлені частинами другою - п'ятою статті 45 Сімейного кодексу України, застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від органу державної реєстрації актів цивільного стану. 

== Особливі правові наслідки недійсності шлюбу ==
Якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя; на проживання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв'язку з недійсним шлюбом; на аліменти; на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу. 

== Результат судового розгляду ==
Шлюб визнається недійсним з метою досягнення для заінтересованої особи позитивного результату зокрема при визнанні права на спадщину, при поділі майна, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя, при позбавленні права користування житлом тощо.
[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Суди]]

Шлюб, який є недійсним. Визнання шлюбу недійсним за рішенням суду

2016-12-20T09:01:42Z

Maksym.khomenko: Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України] * [http://zakon2.rada.gov.ua/la...

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07 Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007 року №11]

== Шлюб, який є недійсним ==

Недійсним є шлюб (стаття 39 Сімейного кодексу України):
1) зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі;
2) зареєстрований між особами, які є родичами прямої лінії споріднення, а також між рідними братом і сестрою;
3) зареєстрований з особою, яка визнана недієздатною.
За наявності наведених підстав визнання недійсності шлюбу у судовому порядку не вимагається, анулювання актового запису про реєстрацію шлюбу проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі його висновку або висновку дипломатичного представництва або консульської установи України.

== Визнання шлюбу недійсним за рішенням суду ==
При розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов'язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним.
За рішенням суду недійсним визнається шлюб, який був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (стаття 40 Сімейного кодексу України).
За рішенням суду недійсним може бути визнаний шлюб, якщо він був зареєстрований між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною з порушенням вимог, встановлених частиною п'ятою статті 26 Сімейного кодексу України; між двоюрідними братом та сестрою; між тіткою, дядьком та племінником, племінницею; з особою, яка приховала свою тяжку хворобу або хворобу, небезпечну для другого з подружжя і (або) їхніх нащадків; з особою, яка не досягла шлюбного віку і якій не було надано права на шлюб (стаття 41 Сімейного кодексу України).

== Позов про визнання шлюбу недійсним ==
Визнання шлюбу недійсним здійснюється у порядку позовного провадження за правилами, встановленими Цивільним процесуальним кодексом України.
Позов про визнання шлюбу недійсним може бути поданий дружиною або чоловіком, іншими особами, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьками, опікуном, піклувальником дитини, опікуном недієздатної особи, прокурором, органом опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена (стаття 42 Сімейного кодексу України).
За подачу до суду позову про визнання шлюбу недійсним позивачу, якщо він не належить до осіб, на яких поширюються пільги щодо сплати судового збору, потрібно сплатити судовий збір у розмірі 0,4 розміру мінімальної заробітної плати (підпункт 2 пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір»), тобто 551 грн 20 коп. (станом на 31 грудня 2016 року).

== Шлюб, який не може бути визнаний недійсним ==
Шлюб не може бути визнаний недійсним у разі:
- вагітності дружини,
- народження дитини в усиновлювача та усиновленої ним дитини, двоюрідних брата та сестри, тітки, дядька та племінника, племінниці, в особи, яка не досягла шлюбного віку,
- якщо той, хто не досяг шлюбного віку, досяг його або йому було надано право на шлюб.

== Правові наслідки недійсності шлюбу ==

Недійсний шлюб, а також шлюб, визнаний недійсним за рішенням суду, не є підставою для виникнення у осіб, між якими він був зареєстрований, прав та обов'язків подружжя, а також прав та обов'язків, які встановлені для подружжя іншими законами України.
Майно, набуте особами протягом недійсного шлюбу, вважається таким, що належить їм на праві спільної часткової власності, при цьому розмір часток кожного з них визначається відповідно до їхньої участі у придбанні цього майна своєю працею та коштами (частина 2 статті 45 Сімейного кодексу України).
Аліменти за останні три роки, які особа одержала від того, з ким вона була в недійсному шлюбі, підлягають поверненню (частина 3 статті 45 Сімейного кодексу України).
Особа, яка поселилася у житлове приміщення іншої особи у зв'язку з реєстрацією з нею недійсного шлюбу, не набула права на проживання у ньому і може бути виселена (частина 4 статті 45 Сімейного кодексу України).
Особа, яка у зв'язку з реєстрацією недійсного шлюбу змінила своє прізвище, вважається такою, що іменується цим прізвищем без достатньої правової підстави (частина 5 статті 45 Сімейного кодексу України).
Правові наслідки недійсності шлюбу, встановлені частинами другою - п'ятою статті 45 Сімейного кодексу України, застосовуються до особи, яка знала про перешкоди до реєстрації шлюбу і приховала їх від другої сторони і (або) від органу державної реєстрації актів цивільного стану.

== Особливі правові наслідки недійсності шлюбу ==
Якщо особа не знала і не могла знати про перешкоди до реєстрації шлюбу, вона має право на поділ майна, набутого у недійсному шлюбі, як спільної сумісної власності подружжя; на проживання у житловому приміщенні, в яке вона поселилася у зв'язку з недійсним шлюбом; на аліменти; на прізвище, яке вона обрала при реєстрації шлюбу.

== Результат судового розгляду ==
Шлюб визнається недійсним з метою досягнення для заінтересованої особи позитивного результату зокрема при визнанні права на спадщину, при поділі майна, яке перебуває у спільній сумісній власності подружжя, при позбавленні права користування житлом тощо.
[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Суди]]

Державна реєстрація шлюбу: порядок реєстрації, терміни та місце реєстрації шлюбу, документи, необхідні для реєстрації шлюбу

2016-12-19T11:13:55Z

Maksym.khomenko: Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України] * [http://zakon0.rada.gov.ua/la...

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України]
*[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2398-17 Закон України Про державну реєстрацію актів цивільного стану (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 38, ст.509)]

== Загальна інформація ==
Шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушення жінки та чоловіка до шлюбу не допускається (стаття 24 Сімейного кодексу України)
Присутність нареченого та нареченої в момент державної реєстрації їхнього шлюбу є обов’язковою. державна реєстрація шлюбу через представника не допускається. (стаття 34 Сімейного кодексу України)

== Куди звернутися ==
Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за їхнім вибором. Особи, які бажають зареєструвати шлюб, мають досягти шлюбного віку на день реєстрації шлюбу. Шлюбний вік для жінки встановлюється у сімнадцять, а для чоловіка у вісімнадцять років. За заявою особи, яка досягла чотирнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

== Вартість реєстрації шлюбу ==

Консультація для молодят - безкоштовно, для іноземних громадян, що вступають у шлюб - 28 грн.
Подача заяви:
держмито - 0,85 грн.
оформлення заяви - 14 грн.
Вартість урочистої церемонії в Центральному РАГСі від 315 грн., у районних РАГсах - від 169 грн.
Свідчення про реєстрацію шлюбу: видача - безкоштовно, ламинация - від 10 грн.

== Документи, необхідні для реєстрації шлюбу ==
При державній реєстрації шлюбу подаються паспорти або паспортні документи наречених.
Особа має право на повторний шлюб після розірвання шлюбу та одержання свідоцтва про розірвання шлюбу або рішення суду, яке набрало законної сили (стаття 116 Сімейного кодексу України).
Повторний шлюб реєструється органом державної реєстрації актів цивільного стану за умови пред’явлення особами, які раніше перебували в шлюбі, документів, що підтверджують припинення попереднього шлюбу (частина друга стаття 14 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).
Державна реєстрація шлюбу засвідчується Свідоцтвом про шлюб, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.
Про державну реєстрацію шлюбу в паспортах або паспортних документах осіб, які зареєстрували шлюб, робиться відмітка із зазначенням прізвища, імені, по батькові і року народження другого з подружжя та місця і дати такої реєстрації (пункт 25 розділу 2 глави ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).

== Терміни державної реєстрації шлюбу ==
Шлюб реєструється після спливу одного місяця від дня подання особами заяви про державну реєстрацію шлюбу.
За наявності поважних причин керівник органу державної реєстрації актів цивільного стану дозволяє державну реєстрацію шлюбу до спливу цього строку.
У разі вагітності нареченої, народження нею дитини, а також якщо є безпосередня загроза для життя нареченої або нареченого, шлюб реєструється у день подання відповідної заяви, або у будь-який інший день за бажанням наречених наречених протягом одного місяця (стаття 32 Сімейного кодексу України).

== Місце державної реєстрації шлюбу ==
Шлюб реєструється у приміщенні державного органу державної реєстрації актів цивільного стану.
За заявою наречених державна реєстрація шлюбу проводиться в урочистій обстановці.
За заявою наречених державна реєстрація шлюбу може відбутися за місцем їхнього проживання, за місцем надання стаціонарної медичної допомоги або в іншому місці, якщо вони не можуть з поважних причин прибути до органу державної реєстрації актів цивільного стану (стаття 33 Сімейного кодексу України).
У цих випадках наявність поважної причини повинна бути підтверджена документально.

== Підстави для відмови ==
# державна реєстрація суперечить вимогам законодавства України;
# державна реєстрація повинна проводитися в іншому органі державної реєстрації актів цивільного стану;
# з проханням про державну реєстрацію звернулася недієздатна особа або особа, яка не має необхідних для цього повноважень.
2. Орган державної реєстрації актів цивільного стану на прохання особи, якій відмовлено в державній реєстрації актів цивільного стану у зв'язку з наявністю однієї з підстав, повинен викласти причину такої відмови в письмовій формі.

== Випадки, в яких шлюб розривається органом державної реєстрації актів цивільного стану ==
Шлюб розривається органом державної реєстрації актів цивільного стану за заявою подружжя, яке не має дітей (стаття 106 Сімейного кодексу України) та за заявою одного з подружжя, якщо другий з подружжя визнаний безвісно відсутнім або недієздатним (стаття 107 Сімейного кодексу України).
Шлюб розривається незалежно від наявності між подружжям майнового спору.
Якщо один із подружжя через поважну причину не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до органу державної реєстрації актів цивільного стану, таку заяву, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідченою, або прирівняну до неї, від його імені може подати другий із подружжя.
Розірвання шлюбу, здійснене органами державної реєстрації актів цивільного стану, засвідчується свідоцтвом про розірвання шлюбу, зразок якого затверджує Кабінет Міністрів України.

== Розірвання шлюбу в судовому порядку ==
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за спільною заявою подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 109 Сімейного кодексу України.
Шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 Сімейного кодексу України.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо судом буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей.
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. До закінчення цього строку дружина і чоловік мають право відкликати заяву про розірвання шлюбу.
Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили (стаття 115 Сімейного кодексу України).
Розірвання шлюбу, здійснене судом до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (27.07.2010), підлягає державній реєстрації в органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Державна реєстрація розірвання шлюбу може бути проведена органом державної реєстрації актів цивільного стану за нотаріально засвідченою або прирівняною до нотаріально засвідченої заявою одного з подружжя, якщо актовий запис про розірвання шлюбу вже складено за заявою другого з подружжя на підставі рішення суду про розірвання шлюбу або на підставі пункту 3 частини першої статті 107 Сімейного кодексу України до набрання чинності цим Законом, у разі якщо така особа не може з поважної причини особисто з’явитися до державного органу реєстрації актів цивільного стану (частина друга розділу IV Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).

== Терміни розірвання шлюбу ==
У разі розірвання шлюбу в порядку, передбаченому статтею 106 Сімейного кодексу України, орган державної реєстрації актів цивільного стану складає актовий запис про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, якщо вона не була відкликана.
Якщо подружжя через поважну причину не може з’явитися до відділу державної реєстрації актів цивільного стану для державної реєстрації розірвання шлюбу в установлений для них день, строк такої реєстрації на письмове прохання подружжя може бути перенесений на інший день. При цьому строк перенесення державної реєстрації розірвання шлюбу не може перевищувати одного року з дня подання заяви (абзац перший частини четвертої статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).
У разі розірвання шлюбу органом державної реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу (стаття 114 Сімейного кодексу України).
Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви. В разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу (стаття 114 Сімейного кодексу України).
Державна реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду, постановленого до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», яке набрало законної сили, може проводитись незалежно від строку, що минув після його постановлення. (пункт 1 розділу 3 глави ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).

== Місце державної реєстрації розірвання шлюбу ==
Державна реєстрація розірвання шлюбу провадиться за місцем проживання подружжя або одного з них (пункт 5 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).
Відділ державної реєстрації актів цивільного стану не вправі відмовити в державній реєстрації розірвання шлюбу, якщо один з подружжя звернувся із заявою про державну реєстрацію розірвання шлюбу до відділу державної реєстрації актів цивільного стану не за своїм місцем проживання, а за місцем проживання другого з подружжя. У цьому разі місце проживання другого з подружжя підтверджується його паспортом або паспортним документом з відміткою про його проживання чи відповідною довідкою, виданою компетентними органами (пункт 5 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).
Якщо один з подружжя визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім, недієздатним, то державна реєстрація розірвання шлюбу провадиться за місцем проживання другого з подружжя за його заявою про розірвання шлюбу (пункт 18 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).

== Документи, що подаються для державної реєстрації розірвання шлюбу ==
Державна реєстрація розірвання шлюбу на підставі рішення суду, постановленого до набрання чинності Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», проводиться за письмовою заявою про державну реєстрацію розірвання шлюбу на підставі рішення суду, яка подається подружжям або одним з них, по пред’явленні копії рішення суду (витягу з рішення суду) про розірвання шлюбу, що набрало законної сили, а також паспорта або паспортного документа, квитанції про сплату встановленої судом суми державного мита (пункт 6 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).
Державна реєстрація розірвання шлюбу у випадку, передбаченому статтею 106 Сімейного кодексу України, проводиться на підставі письмової заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, у якій повинно бути зазначено про відсутність у них спільних дітей (пункт 14 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).
Якщо один з подружжя через поважну причину не може з’явитися для державної реєстрації розірвання шлюбу, він може під час подачі заяви про реєстрацію розірвання шлюбу або впродовж місяця письмово повідомити орган державної реєстрації актів цивільного стану про згоду реєстрації розірвання шлюбу за його відсутності та зазначити місцезнаходження органу державної реєстрації актів цивільного стану, до якого слід надіслати свідоцтво про розірвання шлюбу. У разі надсилання письмового повідомлення підпис на ньому того з подружжя, який не може з’явитися, повинен бути нотаріально засвідчений (абзац другий частини четвертої статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану»).
Якщо один із подружжя визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім, недієздатним, державна реєстрація розірвання шлюбу проводиться за заявою другого з подружжя про розірвання шлюбу відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України (пункт 18 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).
До заяви про розірвання шлюбу подружжя, яке не має дітей, та про розірвання шлюбу відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України має бути додане свідоцтво про шлюб (пункт 20 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).
До заяви про розірвання шлюбу відповідно до статті 107 Сімейного кодексу України ініціатором розірвання шлюбу, крім того, додається копія рішення суду (витяг з рішення суду) про визнання другого з подружжя безвісно відсутнім чи недієздатним (пункт 20 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).
Про державну реєстрацію розірвання шлюбу в паспортах або паспортних документах осіб, шлюб між якими розірвано, робиться відмітка про реєстрацію розірвання шлюбу із зазначенням місця і часу цієї реєстрації, прізвища, власного імені, по батькові особи, з якою розірвано шлюб, прізвища після реєстрації (пункт 24 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).
Якщо державна реєстрація розірвання шлюбу була проведена за відсутності одного з подружжя, відмітка про розірвання шлюбу в його паспорті або паспортному документі робиться при врученні йому свідоцтва про розірвання шлюбу тим відділом державної реєстрації актів цивільного стану, який видає свідоцтво, із зазначенням фактичного місця та дати державної реєстрації розірвання шлюбу (пункт 24 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).
Відмітка про розірвання шлюбу за рішенням суду проставляється в паспортах або паспортних документах осіб, шлюб між якими розірвано, у разі їх звернення до відділу державної реєстрації актів цивільного стану та пред’явлення рішення суду (пункт 25 глави 3 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні).

[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Центральні органи виконавчої влади (агентство, інспекція, служба)]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Державна реєстрація шлюбу із засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань

2016-12-19T10:52:57Z

Maksym.khomenko: Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України] * [http://zakon2.rada.gov.ua/la...

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2398-17 Закон України Про державну реєстрацію актів цивільного стану (Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, № 38, ст.509)]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/z0719-00 Наказ Міністерства Юстції України Про затвердження Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні Мін'юст України; Наказ, Правила від 18.10.2000 № 52/5]

== Державна реєстрація шлюбу із засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань ==

Державна реєстрація шлюбу із засудженими, які відбувають покарання в установах виконання покарань, проводиться відділом державної реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням цієї установи на загальних підставах, передбачених законодавством України(Наказ Міністерства Юстиції України Про затвердження Правил державної реєстрації актів громадянського стану в Україні)
Адміністрація установи виконання покарань забезпечує засуджену особу бланком заяви про державну реєстрацію шлюбу встановленої форми (заява про державну реєстрацію шлюбу).Після заповнення засудженим тієї частини заяви, яка стосується його, начальник установи виконання покарань звіряє вказані в заяві відомості з паспортом або паспортним документом, який міститься в особовій справі засудженого, засвідчує справжність його підпису відповідно до статті 78 Закону України "Про нотаріат" та направляє цю заяву особі, з якою засуджений бажає зареєструвати шлюб. Одночасно цій особі повідомляються найменування та адреса відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням установи виконання покарань, у якому може бути проведена державна реєстрація шлюбу.При погодженні на державну реєстрацію шлюбу із засудженим особа заповнює отриману заяву в тій частині, що стосується її, у відділі державної реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням установи виконання покарань.Якщо особа, яка погодилась на державну реєстрацію шлюбу із засудженим, не може через поважні причини особисто подати отриману заяву про державну реєстрацію шлюбу до відділу державної реєстрації актів цивільного стану за місцезнаходженням установи виконання покарань, заяву засудженого та заяву з відомостями про себе, справжність підпису на якій має бути нотаріально засвідчено, особа надсилає поштою до цього відділу.

== Призначення дати, часу та місця реєстрації шлюбу із засудженими ==

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану, який отримав заяву (заяви) про державну реєстрацію шлюбу, призначає дату та час державної реєстрації шлюбу, про що заздалегідь повідомляє наречених, а також адміністрацію установи виконання покарань, у якій утримується засуджена особа, яка бажає зареєструвати шлюб. Державна реєстрація шлюбу проводиться у присутності нареченого та нареченої у приміщенні, визначеному адміністрацією установи виконання покарань.

== Державна реєстрації шлюбу із особами, щодо яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою ==

Державна реєстрація шлюбу з особами, щодо яких застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, здійснюється відділом державної реєстрації актів цивільного стану в слідчих ізоляторах лише з письмового дозволу органу досудового розслідування, суду (судді), у провадженні яких знаходиться справа, у тому самому порядку і за тими самими правилами, які встановлені для державної реєстрації шлюбу в установах виконання покарань.

[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Засуджені]]

Відмова від прийняття спадщини

2016-12-19T10:34:13Z

Maksym.khomenko: Створена сторінка: == Нормативна база : == * [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України] * [http://zakon3.rada.gov.ua...

== Нормативна база : ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України]

== Загальна інформація ==

Статтею 1273 ЦК регламентується право на відмову від прийняття спадщини. Загалом дану норму слід сприймати як таку, що регламентує право на відмову від прийняття спадщини та за аналогією - право на відмову від прийняття заповідального відказу. Це положення зумовлене тим, що в ст. 1271 ЦК тільки згадується можливість відмови від заповідального відказу, але реалізація її не конкретизована.
Так, спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК. Заява про відмову від прийняття
спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Частиною 1 ст. 1270 ЦК для прийняття спадщини встановлено шестимісячний строк, оскільки після спливу даного строку спадкоємці за заповітом або за законом будуть вважатися такими, що не прийняли спадщину, і фактично вони позбавляються будь-яких прав щодо неї. Тому саме у цей термін вони можуть відмовитись від прийняття
спадщини. За загальним правилом, встановленим у даній нормі, заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Але дане положення слід конкретизувати щодо форми заяви - лише у письмовому вигляді та щодо особистого подання такої заяви, оскільки останнє положення необхідне в більшій мірі, ніж при поданні заяви про прийняття спадщини (ч. 2 ст. 1269 ЦК). Тому нотаріус не може приймати усні заяви та прості письмові заяви через представника, який діє на договірних підставах. Тобто спадкоємець вправі надати представнику на підставі довіреності або за договором доручення повноваження передати свою заяву, але підпис на
заяві спадкоємця (відказоодержувача) має бути засвідчений у нотаріальному порядку. Інакше можливі випадки порушення прав спадкоємців і відказоодержувачів, що
випливають з недотримання умов щодо єдиної нотаріальної процесуальної форми. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 1273 ЦК).Неповнолітня особа віком від чотирнадцяти до вісімнадцяти років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів піклувальника і органу опіки
та піклування (ч. З ст. 1273 ЦК).Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування (ч. 4 ст. 1273 ЦК).
При застосуванні на практиці частин 2, 3 та 4 ст. 1273 ЦК слід звергати увагу на те, що зміст цих норм відрізняється. Зокрема, за ч. 2 та 3 цієї статті одночасно мають
подаватися такі документи:
• особиста згода обмежено дієздатної особи чи неповнолітньої особи вік: від чотирнадцяти до вісімнадцяти років;
• згода піклувальника, батьків (усиновлювачів);
• згода органу опіки та піклування.
А за ч. 4 ст.1273 ЦК при відмові від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі: дозвіл органу опіки та піклування, який надає право батькам
(усиновлювачам), опікунам відмовитися від належні малолітній, недієздатній особі спадщини шляхом подання письмової особистої заяви.
Взагалі згода на відмову від спадщини, яка належить перерахованим у частинах 2, 3 та 4 ст. 1273 ЦК особам, має бути вмотивованою, що спонукатиме до більш
відповідальної праці органів опіки та піклування. Зокрема, це положення має враховувати наслідки відмови від прийняття спадщини, тобто випадки, коли піклувальники,
батьки (усиновлювачі) є спадкоємцями, які прямо зацікавлені у тому, щоб вище зазначені особи не отримали спадщину.
Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною.
Але слід зазначити, що фактично це положення закону суперечить положенню ст. 1274 ЦК, оскільки за своєю суттю відмова від спадщини на чиюсь користь є відмовою з
певною умовою, оскільки належна спадкоємцю частка переходить не до всіх спадкоємців за заповітом, а лише до конкретного суб'єкта - спадкоємця за заповітом. Але дане
положення є суто теоретичним і його реалізувати практично неможливо. У статті 1274 ЦК йдеться про право на відмову від прийняття спадщини на користь іншої особи.

== Відмова від спадщини за заповітом ==

У частині 1 ст. 1274 ЦК передбачено, що спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Але при цьому слід також враховувати, що до спадкування за заповітом можуть запрошуватися не тільки спадкоємці, які зазначені в заповіті, а й спадкоємці за правом на обов'язкову
частку.
Тому на практиці можуть виникати питання про можливість відмови на користь спадкоємців за правом на обов'язкову частку, оскільки таке право регламентоване в главі спадкування за заповітом. Водночас, надаючи право відмовлятися від спадкування лише на користь спадкоємців за заповітом, законодавцем, найімовірніше, робилося припущення, що заповідач визначив серед інших лише тих осіб, яким і заповів своє майно. А тому, надаючи спадкоємцю за заповітом право відмови від спадщини на користь інших осіб, зазначених у заповіті, було зроблено спробу узгодити волю спадкоємця та припущення щодо волі заповідача. Не зазначаючи в заповіті осіб, які мають право на
обов'язкову частку, заповідач намагався їх позбавити права на спадкування. Тому можна стверджувати, що спадкоємець не вправі відмовлятися від свого права на спадщину на користь спадкоємців, що мають право на обов'язкову частку. Але це не повинно стосуватися народжених після смерті заповідача дітей, про існування яких заповідач не міг знати.

== Відмова від спадщини за законом ==

Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Це положення ч. 2 ст. 1274 ЦК свідчить про можливість спадкоємця відмовитися на користь спадкоємця будь-якої черги. Дане положення за своєю суттю змінює закон, яким визначено черги спадкоємців, але дане положення застосовується лише до спадкоємців.
Відмова спадкоємця від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь Цивільним кодексом передбачено також положення про те, що спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, який відмовився від спадщини на його користь. Право спадкоємця, на користь якого було здійснено відмову від прийняття спадщини, не викликає сумніву, оскільки в даному випадку йдеться не про спадкування, а про перерозподіл спадщини за волею одного спадкоємця. Тому виходячи із рівності прав усіх спадкоємців можна стверджувати, що лише законом або волею заповідача може бути встановлено розмір спадщини. Тобто в разі безадресної відмови від спадщини спадкоємці мають приймати належну їм частку і частку спадщини, від якої відмовився спадкоємець.

== Відкликання відмови від прийняття спадщини ==

Відмова від прийняття спадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття.
Право відкликати відмову від прийняття спадщини, яке може бути реалізоване протягом строку, встановленого для її прийняття, ускладнює діяльність нотаріусів, оскільки вони не можуть її брати до уваги до останнього дня, який встановлено для прийняття спадщини.
Тобто нотаріус, якому подано таку відмову, не може шукати інших
спадкоємців, наприклад, коли спадкування здійснюється за заповітом та єдиний спадкоємець відмовився від прийняття спадщини, то до спливу шести місяців така заява
практично не має юридичного значення, оскільки вона набере чинності лише через шість місяців після відкриття спадщини.
Водночас таке право спадкоємців дозволяє більш виважено переглянути свою відмову від спадщини.

== Визнання відмови від спадщини недійсною ==

Частиною 4 ст. 1274 ЦК передбачено, якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складено заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем. Але не зовсім логічною є відмова спадкоємця на користь підпризначеного спадкоємця, оскільки в даній ситуації має йтися не про волю
спадкоємця, який має відмовлятися приймати спадщину безумовно, а про волю заповідача, який підпризначив такого спадкоємця.
Відмова від спадщини - односторонній правочин. Тому і недійсним він може бути визнаний на загальних підставах у порядку цивільного судочинства.
До таких підстав слід віднести ст. 225 ЦК, тобто коли відмова була здійснена дієздатною фізичною особою, яка у момент такої відмови не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. Така відмова від спадщини може бути визнана судом недійсною за позовом самої особи, а у разі її смерті - за позовом інших осіб,
чиї цивільні права або інтереси порушено.
Особливої уваги заслуговує ч. 5 ст. 1274 ЦК, оскільки можливість визнання судом недійсною відмови від прийняття спадщини свідчить про особливий статус такої відмови.
Загалом відмова від спадщини без зазначення суб'єкта, на користь якого зроблена така відмова, повинна набирати чинності після закінчення строку на прийняття спадщини.
Даною статтею не встановлено, коли отримує право на спадкування особа, на користь якої зроблено відмову. Тому можна стверджувати, що безадресна відмова від спадщини
може визнаватися судом недійсною лише після спливу шести місяців, оскільки протягом шести місяців особа вправі відкликати свою відмову від прийняття спадщини. Виходячи
з того, що адресна відмова від спадщини - це лише підвид безадресної відмови, нотаріусам можна очікувати, коли адресна відмова набуде чинності. Інакше на підставі
такої відмови нотаріус може закликати до спадкування частки спадщини одного зі спадкоємців, спадкоємець за ч. 6 ст. 1273 ЦК відкличе свою відмову і можливі моральні і
матеріальні збитки змушений буде компенсувати саме нотаріус, який не обгрунтовано закликав спадкоємця.
Так, у ст. 1244 ЦК України передбачається право спадкодавця на підпризначення спадкоємця на випадок неприйняття спадщини спадкоємцем, зазначеним у заповіті.
Отже, за чинним законодавством як має діяти нотаріус, коли спадкоємець розпоряджається власним правом і відмовляється від частки в спадщині на користь іншого спадкоємця за заповітом, а також в заповіті передбачено відповідне положення щодо підпризначення цього спадкоємця. Спадкоємець має право на "адресну відмову" згідно з чітко встановленою нормою закону, а спадкодавець конкретизує умови заповіту особисто.
Використання права адресної відмови, крім правової неузгодженості може використовуватись і для досягнення інших неправомірних результатів, тиску на спадкоємця з боку інших спадкоємців, обману щодо розміру та обсягу належної частки тощо.
Отже, воля спадкодавця у спадкових правовідносинах має враховуватись і особливо це має стосуватись спадкування за заповітом.
Крім того, право розпорядження власними правами та конкретним майном належить до повноважень їх реального власника, а не потенційного.
У частині 1 ст. 1273 ЦК України чітко визначено, що відмова від спадщини може бути здійснена тільки протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. На відміну від норми, що регулює порядок прийняття спадщини (ч. 2 ст.1270 ЦК), не містить вказівки щодо можливості продовження цього терміну. Спдкоємець за законом має право відмовитись від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги (ч. 2 ст. 1274 ЦК). При
закликанні до спадкування спадкоємців за заповітом вони обмежені у праві відмовлятись на користь спадкоємців за законом, а мають право відмовитись від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом.
За цивільно-правовим змістом відмова від спадщини - це односторонній правочин, а тому він може здійснюватись тільки дієздатними особами.За загальним правилом, прийняття спадщини органами опіки та піклування в інтересах недієздатних осіб, а коли дитина особисто відмовляється від прийняття спадщини, продавати належне їй за правом спадкування майно і гроші класти на її особовий рахунок до досягнення повноліття або набуття дієздатності. Такий порядок дозволить гарантувати сприятливе для інтересів дитини вирішення ситуації та надасть можливість в майбутньому повністю дієздатній особі вирішувати долю спадкової частки. Фактично, недієздатна особа пропонуватиме органам опіки та піклування надати дозвіл на передачу власного права іншій особі.

== Правові наслідки відмови від прийняття спадщини ==

ст. 1275 ЦК передбачає правові наслідки відмови від прийняття спадщини. У частині 1 йдеться про випадок, якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. По-перше, якщо в заповіті спадщина розподілена в натурі, то треба передавати таке майно до спадкування за законом. Це положення зумовлене тим, що воля заповідача висловлена щодо наділення кожного спадкоємця конкретним майном, а не спадкуванню всього майна лише окремими спадкоємцями. Коли в заповіті зазначено: " Що все своє майно .... заповідаю в рівних частках ", лише в цьому разі дана норма буде такою, що відповідає волі заповідача. Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, то частка у спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну (ч. 2). Положення ст. 1275 ЦК не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказом переходить
до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну. Щодо виконання обов'язків за заповідальним відказом, то зміст цього положення ч. 4 не викликає заперечень.
Частиною 5 ст. 1275 ЦК передбачається, що відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом. Можливість спадкоємця за заповітом відмовитися від прийняття спадщини і отримати спадщину за законом, залежить від того, яким чином складено заяву про відмову. Якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини як це має місце у редакції ч. 5 ст 1275 ЦК, то він сам себе усуває від спадкування. На практиці нотаріуси при прийнятті заяви про відмову від прийняття спадщини уточняють - спадкоємець відмовляється від прийняття спадщини за заповітом чи абсолютно від будь-якого виду спадкування.

[[Категорія:Спадкове право]]
[[Категорія:Нотаріат]]

Прийняття спадщини. Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини

2016-12-19T10:05:58Z

Maksym.khomenko: Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦивільнийкодексУкраїни Цивільний кодекс...

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦивільнийкодексУкраїни Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z0282-12 Наказ Міністерства юстиції «Про затвердження Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22.02.2012 № 296/5]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-08 Постанова Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30.05.2008 р. № 7]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v-753740-13 Лист Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» від 16.05.2013 р. № 24-753/0/4-13]
== Прийняття спадщини ==
Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом 6-місячного строку, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. При цьому, необхідно мати на увазі, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, а часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується.
== Місце відкриття спадщини ==
Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. Якщо місце проживання спадкодавця невідоме, місцем відкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а за відсутності нерухомого майна - місцезнаходження основної частини рухомого майна. Місце відкриття спадщини підтверджується довідкою житлово-експлуатаційної організації, довідкою правління житлово-будівельного кооперативу про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, записом у будинковій книзі про реєстрацію (постійне місце проживання) спадкодавця, довідкою адресного бюро, або довідкою райвійськкомату про те, що спадкодавець до призову на військову службу проживав за відповідною адресою. Місце відкриття спадщини не може підтверджуватись свідоцтвом про смерть.
== Процедура спадкування ==
Протягом 6 місяців з дня смерті родича особи, які вважають себе його спадкоємцями заявляють своє право на спадщину. Заява про прийняття спадщини (або про відмову від прийняття, якщо було прийнято таке рішення) подається нотаріусу за останнім місцем проживання померлого. Успадкувати можна лише все майно, котре передається у спадок, прийняття спадщини з умовою чи із застереженням не допускається (наприклад, нерухомість прийняти, а від боргових зобов’язань відмовитись). У разі, якщо померлий проживав у сільському населеному пункті, звернутись з заявою можна до органів місцевого самоврядування, тобто до відповідної сільської ради. Зі спливом 6 місяців з дня смерті спадкодавця видається свідоцтво про право на спадщину.
Документи, які необхідні для прийняття спадщини:

- паспорт;
- ідентифікаційний номер;
- свідоцтво про смерть;
- у разі наявності заповіту: при цьому якщо заповіт оформлювався в сільській раді – необхідно проставити відмітку про відсутність змін після оформлення;
- у разі відсутності заповіту: документ, що підтверджує родинні стосунки спадкоємця з померлим: для дітей – свідоцтво про народження, дружини/чоловіка – свідоцтво про шлюб, інші родичі – за аналогією, для відслідковування ланцюга родинних зв’язків зі спадкодавцем;
- правовстановлюючі документи на все майно, про яке відомо.

== Визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини ==
.

Якщо спадкоємець протягом встановленого строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. У разі пропущення шестимісячного строку для прийняття спадщини, може бути встановлено додатковий строк для її прийняття з наступних підстав:
- за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину;
- на підставі судового рішення про встановлення додаткового строку, достатнього для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Відповідно до ст. 1272 Цивільного кодексу України позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини подається:
1) у разі відсутності письмової згоди всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, на подання спадкоємцем, який пропустив шестимісячний строк, заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори;
2) у разі пропуску шестимісячного строку подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори та відсутності інших спадкоємців, які прийняли спадщину та могли б дати письмову згоду на подання цієї заяви.

== Поважні причини пропуску строку для прийняття спадщини. ==
Як вказує судова практика, поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини вважаються причини, пов’язані з об’єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій для прийняття спадщини, а саме: тривала хвороба, перебування спадкоємця тривалий час за межами України, відбування покарання в місцях позбавлення волі, перебування на строковій військовій службі в Збройних Силах України тощо. При цьому судами до уваги беруться переваж¬но письмові докази – довідки медичних установ про стан здоров'я та проходження курсу лікування, довідки про перебування особи у відрядженні чи за межами України, інші довідки, акти, листування, що містять відомості про обставини, які перешко¬джали зверненню спадкоємця до нотаріальної кон¬тори у встановлені строки.

== Заборона повторного подання позову про встановлення додаткового строку для прийняття спадщини. ==

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, повторне визна¬чення судом додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини одним і тим же спадкоємцем законодавством не передбачено. Якщо рішенням суду спадкоємцю раніше було визначено додатко¬вий строк для прийняття спадщини і він цим не скористався та не прийняв спадщину, то в подаль¬шому цей спадкоємець не може знову ставити питання про визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини.

[[Категорія:Спадкове право]]
[[Категорія:Нотаріат]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]