WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Застосування строків позовної давності у справах про визнання батьківства

2026-01-16T15:09:33Z

Kyshlaly.Emma: /* 19 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «М. Т. проти України» («M.T. v. Ukraine», заява № 950/17) (далі також - Рішення) щодо порушення у цій справі Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. */

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15#Text Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06#Text Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів"]
== Поняття строку та позовну давність ==
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

'''''Строки, у справах про визнання батьківства, обчислюються відповідно до Цивільного кодексу України.'''''

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20256.%20%D0%9F%D0%BE%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96 (частина 1 статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України))].

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text:~:text=4.%20%D0%A1%D0%BF%D0%BB%D0%B8%D0%B2%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97,%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BF%D1%96%D0%B4%D0%BB%D1%8F%D0%B3%D0%B0%D1%94%20%D0%B7%D0%B0%D1%85%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83. (частини 4 та 5 статті 267 ЦК України)].

== Загальна інформація про застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин ==
Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n118 статті 20 Сімейного кодексу України (далі- СК України)]:

1. До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків передбачених:
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n366 частиною 2 статті 72 СК України], - до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n623 частиною 2 статті 129 СК України], - до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n661 частиною 3 статті 138 СК України], - до вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини.
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n666 частиною 3 статті 139 СК України], - до вимоги про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини.
2. У випадках, передбачених частиною 1 статті 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text СК України], позовна давність застосовується судом відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільного кодексу України], якщо інше не передбачено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text СК України].

[https://verdictum.ligazakon.net/document/80427441#:~:text=7.10.%20%D0%9E%D0%B4%D0%BD%D0%B0%D0%BA%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F,%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B8%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B8 У пункті 7.10. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18)] вказано: "Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог". Тобто, перед застосуванням позовної давності, суд мусить дослідити та відобразити у рішенні, чи були порушені право чи інтерес, захищені законом, на захист яких позивач подав позов. Якщо встановлено, що порушення не мало місця, суд відкидає позов через його необґрунтовність. Однак, якщо порушення права чи захищеного законом інтересу підтверджено, але термін для подачі позову вже вийшов і це було оголошено протилежною стороною, суд відмовить у задоволенні позову через пропущений термін позовної давності, за відсутності достатніх причин для його пропуску з боку позивача. Отже, коли суд відмовляє у задоволенні позову через непорушення прав, додаткове обговорення питання позовної давності в рішенні як додаткової причини для відмови не потрібне.
== Застосування позовної давності у справах про визнання батьківства якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено за вказівкою матері або у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебування, за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина ==
Відповідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n616 статті 128 СК України], визнання батьківства за рішенням суду визначається за відсутності заяви про визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, право на подання якої встановлено статтею [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n609 126 СК України]. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено за вказівкою матері або у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебування, за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина, що передбачено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n642:~:text=1.%20%D0%9F%D1%80%D0%B8%20%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96,%D0%B7%D0%B0%20%D1%97%D1%97%20%D0%B2%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%BE%D1%8E. частиною 1 статті 135 СК України.]

У даному випадку строк позовної давності застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України.

[https://reyestr.court.gov.ua/Review/110599405 У Постанові Верховного Суду України, винесеному 1 травня 2023 року колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду] , було підтримано рішення судів перших та других інстанцій за справою № 753/7593/21. Згідно з цим рішенням, бажання позивачки змінити інформацію про батька в актовому записі про народження дитини відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України не було визнано достатньою підставою для задоволення її позову.

Суд мотивував відмову задовольнити позов відсутністю в матеріалах справи доказів про те, що будь-яка інша особа заявляла про своє батьківство щодо зазначеної дитини. Таким чином, запит позивачки про вилучення з актового запису інформації про батька без надання підтверджуючих доказів був визначений як недостатньо обґрунтований. Це рішення підкреслює важливість наявності конкретних доказів при спробах зміни юридичних документів, пов'язаних із встановленням батьківства.

== Застосування позовної давності у справах про визнання батьківства у разі спору про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n609:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20129.%20%D0%A1%D0%BF%D1%96%D1%80%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%20%D0%BC%D1%96%D0%B6%20%D1%87%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BA%D0%BE%D0%BC%20%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%20%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B8%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%8E%2C%20%D1%8F%D0%BA%D0%B0%20%D0%B2%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B0%D1%94%20%D1%81%D0%B5%D0%B1%D0%B5%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%BC%20%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B8 Статтею 129 СК України] передбачено, що особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

У даному випадку строк позовної давності один рік, який починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

Відповідно до [https://reyestr.court.gov.ua/Review/66301111 правової позиції, висловленої ВСУ у справі № 6-617цс17 від 27.04.2017], законодавець у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n118:~:text=1.%20%D0%94%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B3%2C%20%D1%89%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D0%BF%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D1%96%D0%B7%20%D1%81%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BD%2C%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0%20%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%BD%D0%B5%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%83%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F%2C%20%D0%BA%D1%80%D1%96%D0%BC%20%D0%B2%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D0%BA%D1%96%D0%B2%2C%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B1%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%BE%D1%8E%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96%2072%2C%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%BE%D1%8E%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96%20129%2C%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%BE%D1%8E%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96%20138%2C%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%BE%D1%8E%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96%20139%20%D1%86%D1%8C%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%9A%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%83. частині 1 статті 20 СК України] закріпив вичерпний перелік статей цього Кодексу і відповідно вимог, що випливають із сімейних відносин, до яких застосовується позовна давність.

До цього переліку належить у відповідності до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n609:~:text=2.%20%D0%94%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D0%B8%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%83%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0%20%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%B2%20%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%20%D1%80%D1%96%D0%BA%2C%20%D1%8F%D0%BA%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%20%D0%B4%D0%BD%D1%8F%2C%20%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8%20%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B0%20%D0%B4%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%8F%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D0%BB%D0%B0%20%D0%B4%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D1%81%D0%B2%D0%BE%D1%94%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE. частини 2 статті 129 СК України] вимога про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком. Тому положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n609:~:text=2.%20%D0%94%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D0%B8%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%83%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0%20%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%B2%20%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%20%D1%80%D1%96%D0%BA%2C%20%D1%8F%D0%BA%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%20%D0%B4%D0%BD%D1%8F%2C%20%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8%20%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B0%20%D0%B4%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%8F%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D0%BB%D0%B0%20%D0%B4%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D1%81%D0%B2%D0%BE%D1%94%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE. частини 2 статті 129 СК України], яке є спеціальним, не може бути поширене на положення про визнання батьківства, передбачені у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n609:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20128.%20%D0%92%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%20%D1%80%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%BC%20%D1%81%D1%83%D0%B4%D1%83 статті 128 СК України.]

У [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n118:~:text=2.%20%D0%A3%20%D0%B2%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D0%BA%D0%B0%D1%85%2C%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B1%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%BE%D1%8E%20%D1%86%D1%96%D1%94%D1%97%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96%2C%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0%20%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%83%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F%20%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%BC%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%A6%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%83%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%2C%20%D1%8F%D0%BA%D1%89%D0%BE%20%D1%96%D0%BD%D1%88%D0%B5%20%D0%BD%D0%B5%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B1%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BE%20%D1%86%D0%B8%D0%BC%20%D0%9A%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%BE%D0%BC. частині 2 статті 20 СК України] передбачено субсидіарне застосування положень ЦК України, які стосуються позовної давності, до сімейних відносин у випадках, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n118:~:text=1.%20%D0%94%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B3%2C%20%D1%89%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D0%BF%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D1%96%D0%B7%20%D1%81%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BD%2C%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0%20%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%BD%D0%B5%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%83%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F%2C%20%D0%BA%D1%80%D1%96%D0%BC%20%D0%B2%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D0%BA%D1%96%D0%B2%2C%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B1%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%BE%D1%8E%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96%2072%2C%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%BE%D1%8E%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96%20129%2C%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%BE%D1%8E%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96%20138%2C%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%BE%D1%8E%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96%20139%20%D1%86%D1%8C%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%9A%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%83. частиною 1 статті 20 СК України].

Тому суд за власною ініціативою не має права застосувати вищезазначену норму про позовну давність. Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/conv#n1468 частини 3 статті 267 ЦК України].

[https://reyestr.court.gov.ua/Review/108516060 У постанові Верховного Суду України від 11 січня 2023 року, винесеній колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 504/4181/17, провадження № 61-7905св22)] було наголошено, що ігнорування батьком своїх обов'язків щодо дитини протягом тривалого часу не може служити аргументом проти визнання його батьківства. Верховний Суд підкреслив, що основною метою визнання батьківства є захист прав та інтересів дитини, а також надання юридичної основи для встановлення батьківських обов'язків, зокрема фінансової підтримки дитини.

== Cудово-біологічна (судово-генетична) експертиза при розгляді справ про визнання батьківства ==
[https://iplex.com.ua/doc.php?regnum=102892293&red=100003da214cb11e3f7d919f3744701e85710f&d=5#:~:text=%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B8%20%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%BE%D1%97%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96,%D0%B2%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81%D1%96%20%D0%B4%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%84%D0%B0%D0%BA%D1%82%D1%83%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0. В Постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 202/5601/18 (провадження № 61-18654св20)] вказано: “Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n609:~:text=2.%20%D0%94%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D0%B8%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%83%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0%20%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%B2%20%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%20%D1%80%D1%96%D0%BA%2C%20%D1%8F%D0%BA%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%20%D0%B4%D0%BD%D1%8F%2C%20%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8%20%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B0%20%D0%B4%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%8F%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D0%BB%D0%B0%20%D0%B4%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D1%81%D0%B2%D0%BE%D1%94%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE. частини 2 статті 129 СК України] до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство. Верховний Суд звертає увагу, що передумовою звернення до суду в таких справах є наявність кровного споріднення між особою, яка вважає себе батьком, і дитиною. Для з’ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи. Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2017.,%D1%8F%D0%BA%20%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0. статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»], зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт батьківства» (рішення від 07 травня 2009 року у справі «Калачова проти Російської Федерації»). '''''Таким чином, висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення у процесі дослідження факту батьківства.”'''''

== 19 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «М. Т. проти України» (''«M.T. v. Ukraine»'', заява № 950/17) (далі також - Рішення) щодо порушення у цій справі Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ==
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання батьківства поза межами встановленого законодавством строку, та згідно з нормами законодавства мали повноваження поновити цей строк за наявності вагомих підстав.

Надаючи клопотання про поновлення строку, позивач наполягав, що він пропустив його з поважних причин, оскільки, доки йому не перешкоджали у регулярному спілкуванні з дитиною, не хотів порушувати її сімейне становище, оскільки в неї був законний батько. Позивач втрутився лише тоді, коли дізнався про рішення матері виїхати з країни разом з дитиною.

Незважаючи на складну фактичну ситуацію дитини (наявність ймовірного біологічного батька, законного батька та вітчима), її фактичні стосунки з цими трьома чоловіками залишилися абсолютно непроаналізованими. А питання про те, чи було в '''''найкращих інтересах дитини''''' '''''поновити позивачеві позовну давність, не було розглянуте.''''' Отже, за таких обставин не було проведено жодного аналізу для забезпечення балансу між інтересами дитини та позивача щодо встановлення його батьківства ([https://protocol.ua/ua/m_t_proti_ukraini/#:~:text=25.%20%D0%A3%20%D1%86%D1%96%D0%B9,%D0%B4%D0%B8%D0%B2.%20%D0%BF%D1%83%D0%BD%D0%BA%D1%82%2013). § 25 Рішення]), а суди апеляційної та касаційної інстанцій не забезпечили поваги до приватного життя позивача, на яке він має право відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text:~:text=%D0%A1%D0%A2%D0%90%D0%A2%D0%A2%D0%AF%208%0A%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B3%D1%83%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%96%20%D1%81%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B6%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F статті 8 Конвенції] ([https://protocol.ua/ua/m_t_proti_ukraini/#:~:text=26.%20%D0%9D%D0%B0%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D1%96%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81%D1%83%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%BD%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B8%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%83%20%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D1%96%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D1%8F%D1%82%D1%8C%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D1%81%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D1%83%20%D0%A1%D1%83%D0%B4%D1%83%2C%20%D1%89%D0%BE%20%D0%B7%D0%B0%20%D1%84%D0%B0%D0%BA%D1%82%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85%20%D0%BE%D0%B1%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%B8%D0%BD%20%D1%86%D1%96%D1%94%D1%97%20%D1%81%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B8%20%D0%BD%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%B8%20%D0%B0%D0%BF%D0%B5%D0%BB%D1%8F%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BA%D0%B0%D1%81%D0%B0%D1%86%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D1%96%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%86%D1%96%D0%B9%20%D0%BD%D0%B5%20%D0%B7%D0%B0%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%B5%D1%87%D0%B8%D0%BB%D0%B8%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B3%D0%B8%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B6%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%B7%D0%B0%D1%8F%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0%2C%20%D0%BD%D0%B0%20%D1%8F%D0%BA%D0%B5%20%D0%B2%D1%96%D0%BD%20%D0%BC%D0%B0%D1%94%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%9A%D0%BE%D0%BD%D0%B2%D0%B5%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%97. § 26 Рішення]).

З огляду на висновки за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text:~:text=%D0%A1%D0%A2%D0%90%D0%A2%D0%A2%D0%AF%208%0A%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B3%D1%83%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%96%20%D1%81%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B6%D0%B8%D1%82%D1%82%D1%8F статтею 8 Конвенції] ЄСПЛ зазначив, що немає необхідності розглядати скаргу щодо стверджуваного порушення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_004#Text:~:text=1.%20%D0%9A%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D0%BD%20%D0%BC%D0%B0%D1%94%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D1%81%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%B8%D0%B9,%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%87%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B3%D0%BB%D1%8F%D0%B4%D1%83%20%D0%BC%D0%BE%D0%B6%D0%B5%20%D0%B7%D0%B0%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%20%D1%96%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B0%D0%BC%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%B4%D1%8F. пункту 1 статті 6 Конвенції] ([https://protocol.ua/ua/m_t_proti_ukraini/#:~:text=29.%20%D0%A1%D1%83%D0%B4%20%D0%B7%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B0%D1%94,%D0%B7%20%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D1%88%D0%B8%D0%BC%D0%B8%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%BC%D0%B8). § 29 Рішення]).

[[index.php?title=Категорія:Материнство/батьківство: права та обов'язки батьків і дітей]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне право]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне процесуальне право]]

Застосування строків позовної давності у справах про визнання батьківства

2026-01-16T15:00:38Z

Kyshlaly.Emma: /* Застосування позовної давності у справах про визнання батьківства у разі спору про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини */

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15#Text Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06#Text Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів"]
== Поняття строку та позовну давність ==
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

'''''Строки, у справах про визнання батьківства, обчислюються відповідно до Цивільного кодексу України.'''''

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20256.%20%D0%9F%D0%BE%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96 (частина 1 статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України))].

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text:~:text=4.%20%D0%A1%D0%BF%D0%BB%D0%B8%D0%B2%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97,%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BF%D1%96%D0%B4%D0%BB%D1%8F%D0%B3%D0%B0%D1%94%20%D0%B7%D0%B0%D1%85%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83. (частини 4 та 5 статті 267 ЦК України)].

== Загальна інформація про застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин ==
Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n118 статті 20 Сімейного кодексу України (далі- СК України)]:

1. До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків передбачених:
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n366 частиною 2 статті 72 СК України], - до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n623 частиною 2 статті 129 СК України], - до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n661 частиною 3 статті 138 СК України], - до вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини.
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n666 частиною 3 статті 139 СК України], - до вимоги про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини.
2. У випадках, передбачених частиною 1 статті 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text СК України], позовна давність застосовується судом відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільного кодексу України], якщо інше не передбачено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text СК України].

[https://verdictum.ligazakon.net/document/80427441#:~:text=7.10.%20%D0%9E%D0%B4%D0%BD%D0%B0%D0%BA%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F,%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B8%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B8 У пункті 7.10. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18)] вказано: "Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог". Тобто, перед застосуванням позовної давності, суд мусить дослідити та відобразити у рішенні, чи були порушені право чи інтерес, захищені законом, на захист яких позивач подав позов. Якщо встановлено, що порушення не мало місця, суд відкидає позов через його необґрунтовність. Однак, якщо порушення права чи захищеного законом інтересу підтверджено, але термін для подачі позову вже вийшов і це було оголошено протилежною стороною, суд відмовить у задоволенні позову через пропущений термін позовної давності, за відсутності достатніх причин для його пропуску з боку позивача. Отже, коли суд відмовляє у задоволенні позову через непорушення прав, додаткове обговорення питання позовної давності в рішенні як додаткової причини для відмови не потрібне.
== Застосування позовної давності у справах про визнання батьківства якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено за вказівкою матері або у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебування, за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина ==
Відповідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n616 статті 128 СК України], визнання батьківства за рішенням суду визначається за відсутності заяви про визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, право на подання якої встановлено статтею [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n609 126 СК України]. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено за вказівкою матері або у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебування, за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина, що передбачено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n642:~:text=1.%20%D0%9F%D1%80%D0%B8%20%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96,%D0%B7%D0%B0%20%D1%97%D1%97%20%D0%B2%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%BE%D1%8E. частиною 1 статті 135 СК України.]

У даному випадку строк позовної давності застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України.

[https://reyestr.court.gov.ua/Review/110599405 У Постанові Верховного Суду України, винесеному 1 травня 2023 року колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду] , було підтримано рішення судів перших та других інстанцій за справою № 753/7593/21. Згідно з цим рішенням, бажання позивачки змінити інформацію про батька в актовому записі про народження дитини відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України не було визнано достатньою підставою для задоволення її позову.

Суд мотивував відмову задовольнити позов відсутністю в матеріалах справи доказів про те, що будь-яка інша особа заявляла про своє батьківство щодо зазначеної дитини. Таким чином, запит позивачки про вилучення з актового запису інформації про батька без надання підтверджуючих доказів був визначений як недостатньо обґрунтований. Це рішення підкреслює важливість наявності конкретних доказів при спробах зміни юридичних документів, пов'язаних із встановленням батьківства.

== Застосування позовної давності у справах про визнання батьківства у разі спору про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n609:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20129.%20%D0%A1%D0%BF%D1%96%D1%80%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%20%D0%BC%D1%96%D0%B6%20%D1%87%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BA%D0%BE%D0%BC%20%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%20%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B8%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BE%D1%8E%2C%20%D1%8F%D0%BA%D0%B0%20%D0%B2%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B0%D1%94%20%D1%81%D0%B5%D0%B1%D0%B5%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%BC%20%D0%B4%D0%B8%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B8 Статтею 129 СК України] передбачено, що особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

У даному випадку строк позовної давності один рік, який починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

Відповідно до [https://reyestr.court.gov.ua/Review/66301111 правової позиції, висловленої ВСУ у справі № 6-617цс17 від 27.04.2017], законодавець у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n118:~:text=1.%20%D0%94%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B3%2C%20%D1%89%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D0%BF%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D1%96%D0%B7%20%D1%81%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BD%2C%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0%20%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%BD%D0%B5%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%83%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F%2C%20%D0%BA%D1%80%D1%96%D0%BC%20%D0%B2%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D0%BA%D1%96%D0%B2%2C%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B1%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%BE%D1%8E%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96%2072%2C%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%BE%D1%8E%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96%20129%2C%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%BE%D1%8E%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96%20138%2C%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%BE%D1%8E%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96%20139%20%D1%86%D1%8C%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%9A%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%83. частині 1 статті 20 СК України] закріпив вичерпний перелік статей цього Кодексу і відповідно вимог, що випливають із сімейних відносин, до яких застосовується позовна давність.

До цього переліку належить у відповідності до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n609:~:text=2.%20%D0%94%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D0%B8%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%83%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0%20%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%B2%20%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%20%D1%80%D1%96%D0%BA%2C%20%D1%8F%D0%BA%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%20%D0%B4%D0%BD%D1%8F%2C%20%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8%20%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B0%20%D0%B4%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%8F%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D0%BB%D0%B0%20%D0%B4%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D1%81%D0%B2%D0%BE%D1%94%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE. частини 2 статті 129 СК України] вимога про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком. Тому положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n609:~:text=2.%20%D0%94%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D0%B8%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%83%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0%20%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%B2%20%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%20%D1%80%D1%96%D0%BA%2C%20%D1%8F%D0%BA%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%20%D0%B4%D0%BD%D1%8F%2C%20%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8%20%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B0%20%D0%B4%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%8F%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D0%BB%D0%B0%20%D0%B4%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D1%81%D0%B2%D0%BE%D1%94%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE. частини 2 статті 129 СК України], яке є спеціальним, не може бути поширене на положення про визнання батьківства, передбачені у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n609:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20128.%20%D0%92%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%20%D1%80%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%BC%20%D1%81%D1%83%D0%B4%D1%83 статті 128 СК України.]

У [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n118:~:text=2.%20%D0%A3%20%D0%B2%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D0%BA%D0%B0%D1%85%2C%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B1%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%88%D0%BE%D1%8E%20%D1%86%D1%96%D1%94%D1%97%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96%2C%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0%20%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%83%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F%20%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%BC%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%A6%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%83%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%2C%20%D1%8F%D0%BA%D1%89%D0%BE%20%D1%96%D0%BD%D1%88%D0%B5%20%D0%BD%D0%B5%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B1%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BE%20%D1%86%D0%B8%D0%BC%20%D0%9A%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%BE%D0%BC. частині 2 статті 20 СК України] передбачено субсидіарне застосування положень ЦК України, які стосуються позовної давності, до сімейних відносин у випадках, передбачених [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n118:~:text=1.%20%D0%94%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B3%2C%20%D1%89%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D0%BF%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D1%96%D0%B7%20%D1%81%D1%96%D0%BC%D0%B5%D0%B9%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BD%2C%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0%20%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%BD%D0%B5%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%83%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F%2C%20%D0%BA%D1%80%D1%96%D0%BC%20%D0%B2%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D0%BA%D1%96%D0%B2%2C%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B1%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%BE%D1%8E%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96%2072%2C%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%BE%D1%8E%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96%20129%2C%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%BE%D1%8E%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96%20138%2C%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D1%82%D1%80%D0%B5%D1%82%D1%8C%D0%BE%D1%8E%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96%20139%20%D1%86%D1%8C%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%9A%D0%BE%D0%B4%D0%B5%D0%BA%D1%81%D1%83. частиною 1 статті 20 СК України].

Тому суд за власною ініціативою не має права застосувати вищезазначену норму про позовну давність. Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/conv#n1468 частини 3 статті 267 ЦК України].

[https://reyestr.court.gov.ua/Review/108516060 У постанові Верховного Суду України від 11 січня 2023 року, винесеній колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 504/4181/17, провадження № 61-7905св22)] було наголошено, що ігнорування батьком своїх обов'язків щодо дитини протягом тривалого часу не може служити аргументом проти визнання його батьківства. Верховний Суд підкреслив, що основною метою визнання батьківства є захист прав та інтересів дитини, а також надання юридичної основи для встановлення батьківських обов'язків, зокрема фінансової підтримки дитини.

== Cудово-біологічна (судово-генетична) експертиза при розгляді справ про визнання батьківства ==
[https://iplex.com.ua/doc.php?regnum=102892293&red=100003da214cb11e3f7d919f3744701e85710f&d=5#:~:text=%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B8%20%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%BE%D1%97%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96,%D0%B2%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81%D1%96%20%D0%B4%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%84%D0%B0%D0%BA%D1%82%D1%83%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0. В Постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 202/5601/18 (провадження № 61-18654св20)] вказано: “Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n609:~:text=2.%20%D0%94%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D0%B8%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D0%B2%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B2%D1%83%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%B0%20%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%B2%20%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%20%D1%80%D1%96%D0%BA%2C%20%D1%8F%D0%BA%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BD%D0%B0%D1%94%D1%82%D1%8C%D1%81%D1%8F%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%20%D0%B4%D0%BD%D1%8F%2C%20%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8%20%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B0%20%D0%B4%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%8F%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BC%D0%BE%D0%B3%D0%BB%D0%B0%20%D0%B4%D1%96%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D1%81%D0%B2%D0%BE%D1%94%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE. частини 2 статті 129 СК України] до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство. Верховний Суд звертає увагу, що передумовою звернення до суду в таких справах є наявність кровного споріднення між особою, яка вважає себе батьком, і дитиною. Для з’ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи. Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2017.,%D1%8F%D0%BA%20%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%BB%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0. статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»], зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт батьківства» (рішення від 07 травня 2009 року у справі «Калачова проти Російської Федерації»). '''''Таким чином, висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення у процесі дослідження факту батьківства.”'''''

== 19 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «М. Т. проти України» (''«M.T. v. Ukraine»'', заява № 950/17) (далі також - Рішення) щодо порушення у цій справі Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ==
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання батьківства поза межами встановленого законодавством строку, та згідно з нормами законодавства мали повноваження поновити цей строк за наявності вагомих підстав.

Надаючи клопотання про поновлення строку, позивач наполягав, що він пропустив його з поважних причин, оскільки, доки йому не перешкоджали у регулярному спілкуванні з дитиною, не хотів порушувати її сімейне становище, оскільки в неї був законний батько. Позивач втрутився лише тоді, коли дізнався про рішення матері виїхати з країни разом з дитиною.

Незважаючи на складну фактичну ситуацію дитини (наявність ймовірного біологічного батька, законного батька та вітчима), її фактичні стосунки з цими трьома чоловіками залишилися абсолютно непроаналізованими. А питання про те, чи було в '''''найкращих інтересах дитини''''' '''''поновити позивачеві позовну давність, не було розглянуте.''''' Отже, за таких обставин не було проведено жодного аналізу для забезпечення балансу між інтересами дитини та позивача щодо встановлення його батьківства (§ 25 Рішення), а суди апеляційної та касаційної інстанцій не забезпечили поваги до приватного життя позивача, на яке він має право відповідно до статті 8 Конвенції (§ 26 Рішення).

З огляду на висновки за статтею 8 Конвенції ЄСПЛ зазначив, що немає необхідності розглядати скаргу щодо стверджуваного порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (§ 29 Рішення).

[[index.php?title=Категорія:Материнство/батьківство: права та обов'язки батьків і дітей]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне право]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне процесуальне право]]

Застосування строків позовної давності у справах про визнання батьківства

2026-01-16T13:38:22Z

Kyshlaly.Emma: /* Застосування позовної давності у справах про визнання батьківства якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено за вказівкою матері або у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебува */

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06#Text Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів"]
*
== Поняття строку та позовну давність ==
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

'''''Строки, у справах про визнання батьківства, обчислюються відповідно до Цивільного кодексу України.'''''

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20256.%20%D0%9F%D0%BE%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96 (частина 1 статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України))].

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text:~:text=4.%20%D0%A1%D0%BF%D0%BB%D0%B8%D0%B2%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97,%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BF%D1%96%D0%B4%D0%BB%D1%8F%D0%B3%D0%B0%D1%94%20%D0%B7%D0%B0%D1%85%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83. (частини 4 та 5 статті 267 ЦК України)].

== Загальна інформація про застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин ==
Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n118 статті 20 Сімейного кодексу України (далі- СК України)]:

1. До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків передбачених:
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n366 частиною 2 статті 72 СК України], - до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n623 частиною 2 статті 129 СК України], - до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n661 частиною 3 статті 138 СК України], - до вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини.
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n666 частиною 3 статті 139 СК України], - до вимоги про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини.
2. У випадках, передбачених частиною 1 статті 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text СК України], позовна давність застосовується судом відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільного кодексу України], якщо інше не передбачено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text СК України].

[https://verdictum.ligazakon.net/document/80427441#:~:text=7.10.%20%D0%9E%D0%B4%D0%BD%D0%B0%D0%BA%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F,%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B8%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B8 У пункті 7.10. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18)] вказано: "Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог". Тобто, перед застосуванням позовної давності, суд мусить дослідити та відобразити у рішенні, чи були порушені право чи інтерес, захищені законом, на захист яких позивач подав позов. Якщо встановлено, що порушення не мало місця, суд відкидає позов через його необґрунтовність. Однак, якщо порушення права чи захищеного законом інтересу підтверджено, але термін для подачі позову вже вийшов і це було оголошено протилежною стороною, суд відмовить у задоволенні позову через пропущений термін позовної давності, за відсутності достатніх причин для його пропуску з боку позивача. Отже, коли суд відмовляє у задоволенні позову через непорушення прав, додаткове обговорення питання позовної давності в рішенні як додаткової причини для відмови не потрібне.
== Застосування позовної давності у справах про визнання батьківства якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено за вказівкою матері або у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебування, за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина ==
Відповідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n616 статті 128 СК України], визнання батьківства за рішенням суду визначається за відсутності заяви про визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, право на подання якої встановлено статтею [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n609 126 СК України]. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено за вказівкою матері або у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебування, за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина, що передбачено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n642:~:text=1.%20%D0%9F%D1%80%D0%B8%20%D0%BD%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96,%D0%B7%D0%B0%20%D1%97%D1%97%20%D0%B2%D0%BA%D0%B0%D0%B7%D1%96%D0%B2%D0%BA%D0%BE%D1%8E. частиною 1 статті 135 СК України.]

У даному випадку строк позовної давності застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України.

[https://reyestr.court.gov.ua/Review/110599405 У Постанові Верховного Суду України, винесеному 1 травня 2023 року колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду] , було підтримано рішення судів перших та других інстанцій за справою № 753/7593/21. Згідно з цим рішенням, бажання позивачки змінити інформацію про батька в актовому записі про народження дитини відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України не було визнано достатньою підставою для задоволення її позову.

Суд мотивував відмову задовольнити позов відсутністю в матеріалах справи доказів про те, що будь-яка інша особа заявляла про своє батьківство щодо зазначеної дитини. Таким чином, запит позивачки про вилучення з актового запису інформації про батька без надання підтверджуючих доказів був визначений як недостатньо обґрунтований. Це рішення підкреслює важливість наявності конкретних доказів при спробах зміни юридичних документів, пов'язаних із встановленням батьківства.

== Застосування позовної давності у справах про визнання батьківства у разі спору про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини ==
Статтею 129 Сімейного кодексу України передбачено, що особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

У даному випадку строк позовної давності один рік, який починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

Відповідно до [https://reyestr.court.gov.ua/Review/66301111 правової позиції, висловленої ВСУ у справі № 6-617цс17 від 27.04.2017], законодавець у частині першій статті 20 СК України закріпив вичерпний перелік статей цього Кодексу і відповідно вимог, що випливають із сімейних відносин, до яких застосовується позовна давність.

До цього переліку належить у відповідності до частини другої статті 129 СК України вимога про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком. Тому положення частини другої статті 129 СК України, яке є спеціальним, не може бути поширене на положення про визнання батьківства, передбачені у статті 128 СК України.

У частині другій статті 20 СК України передбачено субсидіарне застосування положень ЦК України, які стосуються позовної давності, до сімейних відносин у випадках, передбачених частиною 1 статті 20 СК України.

Тому суд за власною ініціативою не має права застосувати вищезазначену норму про позовну давність. Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/conv#n1468 частини третьої статті 267 ЦК України].

[https://reyestr.court.gov.ua/Review/108516060 У постанові Верховного Суду України від 11 січня 2023 року, винесеній колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 504/4181/17, провадження № 61-7905св22)] було наголошено, що ігнорування батьком своїх обов'язків щодо дитини протягом тривалого часу не може служити аргументом проти визнання його батьківства. Верховний Суд підкреслив, що основною метою визнання батьківства є захист прав та інтересів дитини, а також надання юридичної основи для встановлення батьківських обов'язків, зокрема фінансової підтримки дитини.

== Cудово-біологічна (судово-генетична) експертиза при розгляді справ про визнання батьківства ==
[https://iplex.com.ua/doc.php?regnum=102892293&red=100003da214cb11e3f7d919f3744701e85710f&d=5#:~:text=%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B8%20%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%BE%D1%97%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96,%D0%B2%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81%D1%96%20%D0%B4%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%84%D0%B0%D0%BA%D1%82%D1%83%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0. В Постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 202/5601/18 (провадження № 61-18654св20)] вказано: “Відповідно до частини 2 статті 129 СК України до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство. Верховний Суд звертає увагу, що передумовою звернення до суду в таких справах є наявність кровного споріднення між особою, яка вважає себе батьком, і дитиною. Для з’ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи. Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт батьківства» (рішення від 07 травня 2009 року у справі «Калачова проти Російської Федерації»). '''''Таким чином, висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення у процесі дослідження факту батьківства.”'''''

== 19 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «М. Т. проти України» (''«M.T. v. Ukraine»'', заява № 950/17) (далі також - Рішення) щодо порушення у цій справі Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ==
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання батьківства поза межами встановленого законодавством строку, та згідно з нормами законодавства мали повноваження поновити цей строк за наявності вагомих підстав.

Надаючи клопотання про поновлення строку, позивач наполягав, що він пропустив його з поважних причин, оскільки, доки йому не перешкоджали у регулярному спілкуванні з дитиною, не хотів порушувати її сімейне становище, оскільки в неї був законний батько. Позивач втрутився лише тоді, коли дізнався про рішення матері виїхати з країни разом з дитиною.

Незважаючи на складну фактичну ситуацію дитини (наявність ймовірного біологічного батька, законного батька та вітчима), її фактичні стосунки з цими трьома чоловіками залишилися абсолютно непроаналізованими. А питання про те, чи було в '''''найкращих інтересах дитини''''' '''''поновити позивачеві позовну давність, не було розглянуте.''''' Отже, за таких обставин не було проведено жодного аналізу для забезпечення балансу між інтересами дитини та позивача щодо встановлення його батьківства (§ 25 Рішення), а суди апеляційної та касаційної інстанцій не забезпечили поваги до приватного життя позивача, на яке він має право відповідно до статті 8 Конвенції (§ 26 Рішення).

З огляду на висновки за статтею 8 Конвенції ЄСПЛ зазначив, що немає необхідності розглядати скаргу щодо стверджуваного порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (§ 29 Рішення).

[[index.php?title=Категорія:Материнство/батьківство: права та обов'язки батьків і дітей]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне право]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне процесуальне право]]

Застосування строків позовної давності у справах про визнання батьківства

2026-01-16T13:29:08Z

Kyshlaly.Emma: /* Поняття строку та позовну давність */

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06#Text Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів"]
*
== Поняття строку та позовну давність ==
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

'''''Строки, у справах про визнання батьківства, обчислюються відповідно до Цивільного кодексу України.'''''

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20256.%20%D0%9F%D0%BE%D0%BD%D1%8F%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96 (частина 1 статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України))].

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text:~:text=4.%20%D0%A1%D0%BF%D0%BB%D0%B8%D0%B2%20%D0%BF%D0%BE%D0%B7%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97,%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BF%D1%96%D0%B4%D0%BB%D1%8F%D0%B3%D0%B0%D1%94%20%D0%B7%D0%B0%D1%85%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83. (частини 4 та 5 статті 267 ЦК України)].

== Загальна інформація про застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин ==
Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n118 статті 20 Сімейного кодексу України (далі- СК України)]:

1. До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків передбачених:
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n366 частиною 2 статті 72 СК України], - до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n623 частиною 2 статті 129 СК України], - до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n661 частиною 3 статті 138 СК України], - до вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини.
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n666 частиною 3 статті 139 СК України], - до вимоги про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини.
2. У випадках, передбачених частиною 1 статті 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text СК України], позовна давність застосовується судом відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільного кодексу України], якщо інше не передбачено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text СК України].

[https://verdictum.ligazakon.net/document/80427441#:~:text=7.10.%20%D0%9E%D0%B4%D0%BD%D0%B0%D0%BA%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F,%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B8%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B8 У пункті 7.10. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18)] вказано: "Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог". Тобто, перед застосуванням позовної давності, суд мусить дослідити та відобразити у рішенні, чи були порушені право чи інтерес, захищені законом, на захист яких позивач подав позов. Якщо встановлено, що порушення не мало місця, суд відкидає позов через його необґрунтовність. Однак, якщо порушення права чи захищеного законом інтересу підтверджено, але термін для подачі позову вже вийшов і це було оголошено протилежною стороною, суд відмовить у задоволенні позову через пропущений термін позовної давності, за відсутності достатніх причин для його пропуску з боку позивача. Отже, коли суд відмовляє у задоволенні позову через непорушення прав, додаткове обговорення питання позовної давності в рішенні як додаткової причини для відмови не потрібне.
== Застосування позовної давності у справах про визнання батьківства якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено за вказівкою матері або у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебування, за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина ==
Відповідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n616 статті 128 СК України], визнання батьківства за рішенням суду визначається за відсутності заяви про визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, право на подання якої встановлено статтею [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n609 126 СК України]. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено за вказівкою матері або у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебування, за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина, що передбачено частиною першою статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n641 135 СК України].

У даному випадку строк позовної давності застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України.

[https://reyestr.court.gov.ua/Review/110599405 У Постанові Верховного Суду України, винесеному 1 травня 2023 року колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 753/7593/21, провадження № 61-8385св22),] було підтримано рішення судів перших та других інстанцій за справою № 753/7593/21. Згідно з цим рішенням, бажання позивачки змінити інформацію про батька в актовому записі про народження дитини відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України не було визнано достатньою підставою для задоволення її позову.

Суд мотивував відмову задовольнити позов відсутністю в матеріалах справи доказів про те, що будь-яка інша особа заявляла про своє батьківство щодо зазначеної дитини. Таким чином, запит позивачки про вилучення з актового запису інформації про батька без надання підтверджуючих доказів був визначений як недостатньо обґрунтований. Це рішення підкреслює важливість наявності конкретних доказів при спробах зміни юридичних документів, пов'язаних із встановленням батьківства.

== Застосування позовної давності у справах про визнання батьківства у разі спору про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини ==
Статтею 129 Сімейного кодексу України передбачено, що особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

У даному випадку строк позовної давності один рік, який починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

Відповідно до [https://reyestr.court.gov.ua/Review/66301111 правової позиції, висловленої ВСУ у справі № 6-617цс17 від 27.04.2017], законодавець у частині першій статті 20 СК України закріпив вичерпний перелік статей цього Кодексу і відповідно вимог, що випливають із сімейних відносин, до яких застосовується позовна давність.

До цього переліку належить у відповідності до частини другої статті 129 СК України вимога про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком. Тому положення частини другої статті 129 СК України, яке є спеціальним, не може бути поширене на положення про визнання батьківства, передбачені у статті 128 СК України.

У частині другій статті 20 СК України передбачено субсидіарне застосування положень ЦК України, які стосуються позовної давності, до сімейних відносин у випадках, передбачених частиною 1 статті 20 СК України.

Тому суд за власною ініціативою не має права застосувати вищезазначену норму про позовну давність. Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/conv#n1468 частини третьої статті 267 ЦК України].

[https://reyestr.court.gov.ua/Review/108516060 У постанові Верховного Суду України від 11 січня 2023 року, винесеній колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 504/4181/17, провадження № 61-7905св22)] було наголошено, що ігнорування батьком своїх обов'язків щодо дитини протягом тривалого часу не може служити аргументом проти визнання його батьківства. Верховний Суд підкреслив, що основною метою визнання батьківства є захист прав та інтересів дитини, а також надання юридичної основи для встановлення батьківських обов'язків, зокрема фінансової підтримки дитини.

== Cудово-біологічна (судово-генетична) експертиза при розгляді справ про визнання батьківства ==
[https://iplex.com.ua/doc.php?regnum=102892293&red=100003da214cb11e3f7d919f3744701e85710f&d=5#:~:text=%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B8%20%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%BE%D1%97%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96,%D0%B2%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81%D1%96%20%D0%B4%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%84%D0%B0%D0%BA%D1%82%D1%83%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0. В Постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 202/5601/18 (провадження № 61-18654св20)] вказано: “Відповідно до частини 2 статті 129 СК України до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство. Верховний Суд звертає увагу, що передумовою звернення до суду в таких справах є наявність кровного споріднення між особою, яка вважає себе батьком, і дитиною. Для з’ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи. Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт батьківства» (рішення від 07 травня 2009 року у справі «Калачова проти Російської Федерації»). '''''Таким чином, висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення у процесі дослідження факту батьківства.”'''''

== 19 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «М. Т. проти України» (''«M.T. v. Ukraine»'', заява № 950/17) (далі також - Рішення) щодо порушення у цій справі Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ==
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання батьківства поза межами встановленого законодавством строку, та згідно з нормами законодавства мали повноваження поновити цей строк за наявності вагомих підстав.

Надаючи клопотання про поновлення строку, позивач наполягав, що він пропустив його з поважних причин, оскільки, доки йому не перешкоджали у регулярному спілкуванні з дитиною, не хотів порушувати її сімейне становище, оскільки в неї був законний батько. Позивач втрутився лише тоді, коли дізнався про рішення матері виїхати з країни разом з дитиною.

Незважаючи на складну фактичну ситуацію дитини (наявність ймовірного біологічного батька, законного батька та вітчима), її фактичні стосунки з цими трьома чоловіками залишилися абсолютно непроаналізованими. А питання про те, чи було в '''''найкращих інтересах дитини''''' '''''поновити позивачеві позовну давність, не було розглянуте.''''' Отже, за таких обставин не було проведено жодного аналізу для забезпечення балансу між інтересами дитини та позивача щодо встановлення його батьківства (§ 25 Рішення), а суди апеляційної та касаційної інстанцій не забезпечили поваги до приватного життя позивача, на яке він має право відповідно до статті 8 Конвенції (§ 26 Рішення).

З огляду на висновки за статтею 8 Конвенції ЄСПЛ зазначив, що немає необхідності розглядати скаргу щодо стверджуваного порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (§ 29 Рішення).

[[index.php?title=Категорія:Материнство/батьківство: права та обов'язки батьків і дітей]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне право]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне процесуальне право]]

Застосування строків позовної давності у справах про визнання батьківства

2026-01-16T13:23:03Z

Kyshlaly.Emma: /* Загальна інформація про застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин */

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06#Text Постанова Пленуму Верховного Суду України від 15.05.2006 № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів"]
*
== Поняття строку та позовну давність ==
Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

'''''Строки, у справах про визнання батьківства, обчислюються відповідно до Цивільного кодексу України.'''''

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (частина 1 статті 256 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини 4 та 5 статті 267 ЦК України).

== Загальна інформація про застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин ==
Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n118 статті 20 Сімейного кодексу України (далі- СК України)]:

1. До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків передбачених:
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n366 частиною 2 статті 72 СК України], - до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n623 частиною 2 статті 129 СК України], - до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n661 частиною 3 статті 138 СК України], - до вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини.
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n666 частиною 3 статті 139 СК України], - до вимоги про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини.
2. У випадках, передбачених частиною 1 статті 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text СК України], позовна давність застосовується судом відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільного кодексу України], якщо інше не передбачено [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text СК України].

[https://verdictum.ligazakon.net/document/80427441#:~:text=7.10.%20%D0%9E%D0%B4%D0%BD%D0%B0%D0%BA%20%D0%B7%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%81%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F,%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D0%B8%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B8 У пункті 7.10. Постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2018 по справі № 910/18560/16 (12-143гс18)] вказано: "Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог". Тобто, перед застосуванням позовної давності, суд мусить дослідити та відобразити у рішенні, чи були порушені право чи інтерес, захищені законом, на захист яких позивач подав позов. Якщо встановлено, що порушення не мало місця, суд відкидає позов через його неґрунтовність. Однак, якщо порушення права чи захищеного законом інтересу підтверджено, але термін для подачі позову вже вийшов і це було оголошено протилежною стороною, суд відмовить у задоволенні позову через пропущений термін позовної давності, за відсутності достатніх причин для його пропуску з боку позивача. Отже, коли суд відмовляє у задоволенні позову через непорушення прав, додаткове обговорення питання позовної давності в рішенні як додаткової причини для відмови не потрібне.
== Застосування позовної давності у справах про визнання батьківства якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено за вказівкою матері або у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебування, за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина ==
Відповідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n616 статті 128 СК України], визнання батьківства за рішенням суду визначається за відсутності заяви про визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, право на подання якої встановлено статтею [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n609 126 СК України]. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено за вказівкою матері або у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебування, за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина, що передбачено частиною першою статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14/conv#n641 135 СК України].

У даному випадку строк позовної давності застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України.

[https://reyestr.court.gov.ua/Review/110599405 У Постанові Верховного Суду України, винесеному 1 травня 2023 року колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 753/7593/21, провадження № 61-8385св22),] було підтримано рішення судів перших та других інстанцій за справою № 753/7593/21. Згідно з цим рішенням, бажання позивачки змінити інформацію про батька в актовому записі про народження дитини відповідно до статті 135 Сімейного кодексу України не було визнано достатньою підставою для задоволення її позову.

Суд мотивував відмову задовольнити позов відсутністю в матеріалах справи доказів про те, що будь-яка інша особа заявляла про своє батьківство щодо зазначеної дитини. Таким чином, запит позивачки про вилучення з актового запису інформації про батька без надання підтверджуючих доказів був визначений як недостатньо обґрунтований. Це рішення підкреслює важливість наявності конкретних доказів при спробах зміни юридичних документів, пов'язаних із встановленням батьківства.

== Застосування позовної давності у справах про визнання батьківства у разі спору про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини ==
Статтею 129 Сімейного кодексу України передбачено, що особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

У даному випадку строк позовної давності один рік, який починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.

Відповідно до [https://reyestr.court.gov.ua/Review/66301111 правової позиції, висловленої ВСУ у справі № 6-617цс17 від 27.04.2017], законодавець у частині першій статті 20 СК України закріпив вичерпний перелік статей цього Кодексу і відповідно вимог, що випливають із сімейних відносин, до яких застосовується позовна давність.

До цього переліку належить у відповідності до частини другої статті 129 СК України вимога про визнання батьківства особою, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком. Тому положення частини другої статті 129 СК України, яке є спеціальним, не може бути поширене на положення про визнання батьківства, передбачені у статті 128 СК України.

У частині другій статті 20 СК України передбачено субсидіарне застосування положень ЦК України, які стосуються позовної давності, до сімейних відносин у випадках, передбачених частиною 1 статті 20 СК України.

Тому суд за власною ініціативою не має права застосувати вищезазначену норму про позовну давність. Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15/conv#n1468 частини третьої статті 267 ЦК України].

[https://reyestr.court.gov.ua/Review/108516060 У постанові Верховного Суду України від 11 січня 2023 року, винесеній колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду (справа № 504/4181/17, провадження № 61-7905св22)] було наголошено, що ігнорування батьком своїх обов'язків щодо дитини протягом тривалого часу не може служити аргументом проти визнання його батьківства. Верховний Суд підкреслив, що основною метою визнання батьківства є захист прав та інтересів дитини, а також надання юридичної основи для встановлення батьківських обов'язків, зокрема фінансової підтримки дитини.

== Cудово-біологічна (судово-генетична) експертиза при розгляді справ про визнання батьківства ==
[https://iplex.com.ua/doc.php?regnum=102892293&red=100003da214cb11e3f7d919f3744701e85710f&d=5#:~:text=%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D1%87%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8%D0%BD%D0%B8%20%D0%B4%D1%80%D1%83%D0%B3%D0%BE%D1%97%20%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%96,%D0%B2%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%86%D0%B5%D1%81%D1%96%20%D0%B4%D0%BE%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%84%D0%B0%D0%BA%D1%82%D1%83%20%D0%B1%D0%B0%D1%82%D1%8C%D0%BA%D1%96%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0. В Постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі № 202/5601/18 (провадження № 61-18654св20)] вказано: “Відповідно до частини 2 статті 129 СК України до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство. Верховний Суд звертає увагу, що передумовою звернення до суду в таких справах є наявність кровного споріднення між особою, яка вважає себе батьком, і дитиною. Для з’ясування факту батьківства необхідним є застосування спеціальних знань, зокрема призначення судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи. Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт батьківства» (рішення від 07 травня 2009 року у справі «Калачова проти Російської Федерації»). '''''Таким чином, висновок судово-біологічної (судово-генетичної) експертизи має важливе значення у процесі дослідження факту батьківства.”'''''

== 19 березня 2019 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «М. Т. проти України» (''«M.T. v. Ukraine»'', заява № 950/17) (далі також - Рішення) щодо порушення у цій справі Україною статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ==
Позивач звернувся до суду з позовом про визнання батьківства поза межами встановленого законодавством строку, та згідно з нормами законодавства мали повноваження поновити цей строк за наявності вагомих підстав.

Надаючи клопотання про поновлення строку, позивач наполягав, що він пропустив його з поважних причин, оскільки, доки йому не перешкоджали у регулярному спілкуванні з дитиною, не хотів порушувати її сімейне становище, оскільки в неї був законний батько. Позивач втрутився лише тоді, коли дізнався про рішення матері виїхати з країни разом з дитиною.

Незважаючи на складну фактичну ситуацію дитини (наявність ймовірного біологічного батька, законного батька та вітчима), її фактичні стосунки з цими трьома чоловіками залишилися абсолютно непроаналізованими. А питання про те, чи було в '''''найкращих інтересах дитини''''' '''''поновити позивачеві позовну давність, не було розглянуте.''''' Отже, за таких обставин не було проведено жодного аналізу для забезпечення балансу між інтересами дитини та позивача щодо встановлення його батьківства (§ 25 Рішення), а суди апеляційної та касаційної інстанцій не забезпечили поваги до приватного життя позивача, на яке він має право відповідно до статті 8 Конвенції (§ 26 Рішення).

З огляду на висновки за статтею 8 Конвенції ЄСПЛ зазначив, що немає необхідності розглядати скаргу щодо стверджуваного порушення пункту 1 статті 6 Конвенції (§ 29 Рішення).

[[index.php?title=Категорія:Материнство/батьківство: права та обов'язки батьків і дітей]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне право]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне процесуальне право]]

Оскарження відмови у доступі до персональних даних або бездіяльності розпорядника персональних даних

2025-12-04T16:26:52Z

Kyshlaly.Emma: /* Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації */

==Нормативна база==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодекс адміністративного судочинства України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10#Text Кодекс України про адміністративні правопорушення]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]
==Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації ==
Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2023.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%80%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BD%D1%8C%2C%20%D0%B4%D1%96%D0%B9%20%D1%87%D0%B8%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%B4%D1%96%D1%8F%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97 статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації»] рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувачем вважається будь-яка особа, яка намагалась отримати публічну інформацію. Розпорядники інформації - коло суб’єктів, які мають визначені законом обов’язки щодо оприлюднення та надання публічної інформації, що знаходиться у їхньому володінні. Якщо будь-які рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації порушують законні права та інтереси особи, вона має право на оскарження.

Оскарження порушення права на отримання інформації може здійснюватися також на підставі інших законів. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%9A%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D0%BD%20%D0%BC%D0%B0%D1%94%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%B7%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D1%85%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BC%20%D1%81%D0%B2%D0%BE%D1%97%D1%85%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%A3%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B8%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%20%D0%B7%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%20%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8 частини 3 статті 55 Конституції України] , кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text аконом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"] ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%A3%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B9%D0%BC%D0%B0%D1%94%20%D1%82%D0%B0%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B3%D0%BB%D1%8F%D0%B4%D0%B0%D1%94%20%D0%B7%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%2C%20%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D1%86%D1%96%D0%B2%2C%20%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1%2C%20%D1%8F%D0%BA%D1%96%20%D0%B4%D1%96%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D0%B2%20%D1%97%D1%85%D0%BD%D1%96%D1%85%20%D1%96%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B0%D1%85%2C%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%97%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%83%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%20%22%D0%9F%D1%80%D0%BE%20%D0%B7%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%22. частина 1 статті 17]) передбачено, що фізичні особи звертаються до Уповноваженого в порядку [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]. Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до публічної інформації ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%A3%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%B7%D0%B4%D1%96%D0%B9%D1%81%D0%BD%D1%8E%D1%94%20%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8C%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%B4%D0%BE%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%BC%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%83%D0%BF%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97. частина 5 статті 14 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"]). Аналогічний контроль здійснюється парламентськими тимчасовими слідчими комісіями, народними депутатами України.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодексу адміністративного судочинства Україн].

Згідно із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10#Text:~:text=%D1%83%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%96%20%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8%20%D1%81%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B0%D1%82%D1%83%20%D0%A3%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97,%D0%9F%D1%80%D0%BE%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%82%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%BA%D0%BE%D1%88%D1%82%D1%96%D0%B2%22)%3B пунктом 8-1 частини 1 статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення], у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (статті 188-39, 188-40, 212-3 (крім порушень права на інформацію відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Закону України "Про відкритість використання публічних коштів").

'''Запитувач має право оскаржити:'''

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до с[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n107:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2015.%20%D0%9E%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BC%D0%B8 татті 15 Закону Україну «Про доступ до публічної інформації».]

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Але не кожна відмова розпорядника у задоволенні запиту на інформацію є обов’язково неправомірною, а тільки та, що порушує вимоги законодавства. Тому оскарження рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, варто, в першу чергу, пересвідчитися, що розпорядник інформації порушив чинне законодавство, і це можливо довести.

'''Публічна інформація''' буває двох видів:

- '''відкрита''';

- '''з обмеженим доступом'''.

Інформація з обмеженим доступом в свою чергу, поділяється на таємну, '''конфіденційну і службову'''.

'''Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:'''

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

'''Публічна інформація є відкритою, якщо інше не передбачене законом, що зазначено''' с[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n107:~:text=%D0%9F%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D1%94%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%8E%2C%20%D0%BA%D1%80%D1%96%D0%BC%20%D0%B2%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D0%BA%D1%96%D0%B2%2C%20%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC. таттею 1 Закону Україну «Про доступ до публічної інформації»]. Для отримання публічної інформації треба подати запит на інформацію, який автоматично породжує обов’язок розпорядника надати інформацію або обґрунтувати чому вона не може бути надана.

'''Автоматичне обмеження доступу до інформації не передбачене законом'''. У випадку, якщо запитувана інформація може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, відмова у задоволенні запиту буде правомірною, якщо розпорядник доведе, що оприлюднення запитуваної інформації, на момент подання запиту на інформацію, може завдати істотної шкоди одному чи декільком охоронюваних законом інтересам, і така шкода переважає суспільний інтерес в її отриманні.

- '''безумовно відкрита інформація.'''

Є випадки, коли у відповідь на запит на інформацію щодо надання, до прикладу, договорів про надання послуг, у відповідь приходить відмова у задоволенні запиту, оскільки «запитувані документи містять інформацію з обмеженим доступом». Наприклад, з одного боку, у договорах містяться банківські реквізити контрагентів та інша конфіденційна інформація. З іншого боку, не уся інформація, яка міститься в договорах є обмеженою у доступі. Розпорядник повинен надати копії договорів, вилучивши з них інформацію з обмеженим доступом ([https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 позиція Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 554/11837/14-а)].
==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє==
В цьому випадку йдеться про порушення вже згадуваного принципу: уся інформація, що знаходиться у володінні розпорядника, є ПУБЛІЧНОЮ. Для визнання певної інформації публічною важливими є два фактори:

1) Інформація відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях;

Після набуття чинності [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n107 Законом України «Про доступ до публічної інформації»] окремі розпорядники почали приймати внутрішні акти, що звужують розуміння терміну «публічна інформація», і на підставі них відмовляти в отриманні інформації. Наприклад, визнають певну інформацію, що знаходиться у їх володінні, непублічною або такою, на яку не поширюється З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n107 акон України «Про доступ до публічної інформації»]. Ще одним варіантом є прийняття актів під назвою «Перелік видів публічної інформації, що знаходяться у володінні розпорядника», де перераховується тільки частина інформації, а у наданні всієї решта інформації відмовляють, оскільки «запитувана інформація не внесена до «Переліку видів публічної інформації…». У таких випадках варто оскаржувати і відмову у задоволенні запиту, і внутрішній акт, на підставі якого відмовляють, як такі що суперечать вимогам [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n107 Закону України «Про доступ до публічної інформації».]

2) Інформація фактично знаходиться у володінні розпорядника.

Існують факти, коли, отримуючи запит на інформацію, керівник або уповноважена посадова особа розпорядника скеровує його на виконання до свого структурного підрозділу, який не володіє запитуваною інформацією. Структурний підрозділ від свого імені, цілком правдиво, відповідає запитувачу, що не володіє запитуваною інформацією. Втім це не означає, що нею не володіє сам розпорядник, і це варто оскаржувати.
==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він не володіє, але повинен, відповідно до своєї компетенції.==
Йдеться про випадки, коли розпорядник вчасно не підготував, до прикладу, звіт про використання бюджетних коштів, який відповідно до законодавства, повинен підготувати. Отож, він не може відмовити в отриманні такої інформації, оскільки нею не володіє. Такий звіт має бути створений і наданий на запит на інформацію.

Доступ до публічної інформації – це доступ до документів, в якій би формі вони не існували. Якщо Ви подаєте запит на інформацію, яка не створена і не повинна створюватись відповідно до законодавства, то добросовісний розпорядник у п’ятиденний строк відповість, що даний запит потрактований як звернення і буде розглянутий у 30-тиденний строк, а недобросовісний – відмовить в отриманні інформації, оскільки нею не володіє.
==Відмова розпорядника через порушення вимог законодавства, щодо порядку оплати фактичних витрат на копіювання та друк==
Розпорядник має право вимагати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у випадку, якщо:

1. Задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок.

2. Розпорядник раніше визначив розмір відшкодування фактичних витрат за копіювання і друк, шляхом прийняття окремого правового акту, що відповідає граничним нормам, встановленим Кабінетом Міністрів України;

3. Розпорядник у своїй відповіді чітко зазначив: (1) які саме документи підлягатимуть копіюванню; (2) кількість копій та формат паперу; (3) суму, що підлягає сплаті; (4)надіслав рахунок з реквізитами банківської установи, куди можна здійснити таку оплату; (5) повідомив, яким чином і куди саме слід подати підтвердження оплати (якщо це необхідно).

4. Інформація, яка запитується не є інформацією про себе та інформацією, що становить суспільний інтерес.

У випадку, якщо хоча б одна з наведених умов відсутня, розпорядник не може відмовити у задоволенні запиту на інформацію з цієї підстави. Недотримання цих умов визнається судами як неправомірна відмова в отриманні інформації (https://6aas.gov.ua/ua/law-library/court-practice/vishchij-administrativnij-sud-ukrajini/dovidka-pro-vivchennya-ta-uzagalnennya-praktiki-zastosuvannya-administrativnimi-sudami-polozhen-zakonu-ukrajini-pro-dostup-do-publichnoji-informatsiji.html'').''

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v029u710-13#Text Конституційний Суд України в ухвалі від 25 червня 2013 року № 29-у/2013], якою відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» щодо офіційного тлумачення положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n175:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2021.%20%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97 частин першої, другої, третьої статті 21 Закону України "Про доступ до публічної інформації",] зазначив, що положення частини 2 статті 21 Закону України "Про доступ до публічної інформації"викладені чітко, зрозуміло і передбачають відшкодування запитувачем фактичних витрат на копіювання та друк документів понад встановлену Закону України "Про доступ до публічної інформації" кількість сторінок, а тому не потребують офіційної інтерпретації.

За таких обставин колегія суддів ВС дійшла висновку про те, що 10 перших сторінок у відповідь на запит про надання публічної інформації надаються безкоштовно, тоді як відшкодування позивачем фактичних витрат на копіювання і друк документів здійснюватися з одинадцятої сторінки (Постанова КАС ВС від 27 січня 2020 року у справі № 815/2873/18 (провадження № К/9901/3963/19) https://reyestr.court.gov.ua/Review/87205002).

Положення Закону України "Про доступ до публічної інформації", зокрема його [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n175:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2021.%20%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97 статті 21], не дають підстав вважати, що електронний формат надання публічної інформації (на інформаційний запит) апріорі є безоплатним. Розпорядник інформації не зобов’язаний володіти всією (без винятків) інформацією в електронній формі. Можуть бути випадки, як-от у цій справі, коли документ, аби задовольнити запит на інформацію, потрібно оцифрувати. Цей процес не слід розцінювати як несуттєвий і безкоштовний, адже він теж затратний, позаяк розпорядник інформації повинен організувати сканування документа, а отже, задіяти матеріально-технічний ресурс, залучити працівників. Фактичні витрати розпорядника інформації в цьому випадку будуть меншими, аніж при виготовленні копій на паперових носіях, але вони будуть, і заявник, якщо вимагає саме цієї інформації й саме в обраний ним спосіб (в електронній формі), має бути готовим до того, що це може зумовити фінансові витрати.

Коли запитувач просить надати публічну інформацію, яка відповідно до закону повинна розміщуватися на офіційному веб-сайті (тобто розпорядник повинен володіти такою інформацією в цифровій формі), на електронну пошту (тобто в цифровій формі). У відповідь, розпорядник інформації виставляє рахунок за копіювання і друк. Вочевидь, надання такої інформації на електронну пошту не вимагає, власне, копіювання і друку документів, отже має бути безкоштовним. Надсилання рахунку за виготовлення копій у випадку, коли задоволення запиту на інформації не вимагає виготовлення паперових копій чи друку документів, може бути визнана неправомірною відмовою в отриманні інформації.
==Відмова розпорядника, оскільки запитувану інформацію можна отримати з офіційного веб-сайту чи інших загальнодоступних джерел==
Надаючи відповідь на запит на інформацію, що стосується інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті, розпорядник повинен надати цю інформацію у запитуваній формі. Поруч з цим він може зазначити, що на офіційному веб-сайті можна знайти таку чи подібну інформацію і зазначити посилання. В протилежному випадку, відповідь розпорядника вважатиметься неправомірною відмовою у задоволенні запиту на інформацію і може бути оскаржена.
==Відмова розпорядника через вимогу вказати в запиті відомості, що не передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»==
Запит на інформацію може бути усним чи письмовим, поданий особисто чи телефоном, надісланий поштою, факсом, електронно. У ньому має бути тільки такі відомості, що необхідні розпоряднику для надання відповіді, і вони передбачені ч[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n175:~:text=5.%20%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%82%20%D0%BD%D0%B0,%D0%B2%20%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B9%20%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D1%96. астиною 5 статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації».] Зокрема, розпорядники, за загальним правилом, надаючи публічну інформацію, не повинні з’ясовувати ніякої додаткової інформації про запитувача: повне ім’я і по-батькові, чи вигадане ім’я чи справжнє, чи досяг запитувач повноліття, для чого йому потрібна ця інформація і як він буде її використовувати, чий він родич і чи перебуває він у шлюбі з державним службовцем, заробітна плата якого запитується, вимагати цифрового підпису, точної назви документа і його реквізитів (приклади, взяті з практики) тощо.
==Відповідь розпорядника не по суті запиту, як неправомірна відмова==
Відповіддю не по суті запиту на інформацію може вважатися будь-яка відповідь, у якій надається інформація, але не на питання запиту. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»] містить вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію. Це означає, що в будь-яких інших випадках він не має права відмовляти в отриманні інформації, і у відповіді розпорядник не може зазначити якусь іншу, не передбачену [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n175:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2022.%20%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%87%D0%BA%D0%B0%20%D0%B2%20%D0%B7%D0%B0%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96%20%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%82%D1%83%20%D0%BD%D0%B0%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8E статтею 22] цього Закону підставу.
== Відмова розпорядника з порушенням встановлених законом вимог до відмови у задоволенні запиту на інформацію==
Розпорядник, відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію, повинен зазначити:

1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації (тобто тієї, що прийняла рішення про відмову, і підписує відповідну відповідь) та її власноручний підпис;

2) дату відмови та вихідний номер відповіді;

3) мотивовану підставу відмови, тобто одну з підстав для відмови, передбачену ч[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n175:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2022.%20%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%87%D0%BA%D0%B0%20%D0%B2%20%D0%B7%D0%B0%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96%20%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%82%D1%83%20%D0%BD%D0%B0%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8E астиною 1 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»] (детальніше у відповідному підрозділі «Щодо підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію»);

4) порядок оскарження відмови, тобто детальний опис до якої конкретно посадової особи чи органу можна оскаржити відмову розпорядника (варто зазначати навіть контактні дані) та в якому порядку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України «Про звернення громадян»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодексу адміністративного судочинства], інше).

5) дотриматися інших вимог до документів: відповідь має бути на офіційному бланку розпорядника або його структурного підрозділу, містити дату на номер запиту, вказаний запитувачем у запиті, дату його отримання розпорядником, реєстраційний номер запиту, присвоєний розпорядником, тощо.

Відмовою у задоволенні запиту є будь-яка відповідь розпорядника, в якій не надається уся або частина запитуваної інформації. Отже кожна така відповідь повинна відповідати вимогам цього підрозділу.
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/83105365 Постанова Пленуму Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 554/11837/14-а].
* Постанови КАС ВС від 27 січня 2020 року у справі № 815/2873/18 (провадження № К/9901/3963/19) https://reyestr.court.gov.ua/Review/87205002 - Щодо обов’язку запитувача інформації оплатити виготовлення запитуваних копій документів, обсяг яких перевищує 10 сторінок.
* Постанова ВП ВС від 27 квітня 2023 року у справі № 9901/454/21 (провадження № 11-137заі22) https://reyestr.court.gov.ua/Review/110743566 - Щодо сплати фактичних витрат на виготовлення електронних копій документів шляхом сканування з метою надання їх в електронному вигляді за запитом про доступ до публічної інформації.
* Постанова ВП ВС від 17 лютого 2022 року у справі № 9901/119/21 (провадження № 11-448заі21) https://reyestr.court.gov.ua/Review/103466961 - Щодо необхідності безкоштовного надання суб’єктом владних повноважень копій запитуваних документів, що є в електронному вигляді, шляхом надсилання їх на електронну пошту запитувача
[[index.php?title=Категорія:Адміністративне право]]

Оскарження відмови у доступі до персональних даних або бездіяльності розпорядника персональних даних

2025-12-04T16:23:31Z

Kyshlaly.Emma: /* Відмова розпорядника через вимогу вказати в запиті відомості, що не передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації» */

==Нормативна база==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодекс адміністративного судочинства України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10#Text Кодекс України про адміністративні правопорушення]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]
==Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації ==
Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2023.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%80%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BD%D1%8C%2C%20%D0%B4%D1%96%D0%B9%20%D1%87%D0%B8%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%B4%D1%96%D1%8F%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97 статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації»] рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувачем вважається будь-яка особа, яка намагалась отримати публічну інформацію. Розпорядники інформації - коло суб’єктів, які мають визначені законом обов’язки щодо оприлюднення та надання публічної інформації, що знаходиться у їхньому володінні. Якщо будь-які рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації порушують законні права та інтереси особи, вона має право на оскарження.

Оскарження порушення права на отримання інформації може здійснюватися також на підставі інших законів. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%9A%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D0%BD%20%D0%BC%D0%B0%D1%94%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%B7%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D1%85%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BC%20%D1%81%D0%B2%D0%BE%D1%97%D1%85%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%A3%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B8%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%20%D0%B7%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%20%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8 частини 3 статті 55 Конституції України] , кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text аконом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"] ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%A3%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B9%D0%BC%D0%B0%D1%94%20%D1%82%D0%B0%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B3%D0%BB%D1%8F%D0%B4%D0%B0%D1%94%20%D0%B7%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%2C%20%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D1%86%D1%96%D0%B2%2C%20%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1%2C%20%D1%8F%D0%BA%D1%96%20%D0%B4%D1%96%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D0%B2%20%D1%97%D1%85%D0%BD%D1%96%D1%85%20%D1%96%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B0%D1%85%2C%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%97%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%83%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%20%22%D0%9F%D1%80%D0%BE%20%D0%B7%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%22. частина 1 статті 17]) передбачено, що фізичні особи звертаються до Уповноваженого в порядку [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]. Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до публічної інформації ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%A3%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%B7%D0%B4%D1%96%D0%B9%D1%81%D0%BD%D1%8E%D1%94%20%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8C%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%B4%D0%BE%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%BC%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%83%D0%BF%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97. частина 5 статті 14 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"]). Аналогічний контроль здійснюється парламентськими тимчасовими слідчими комісіями, народними депутатами України.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодексу адміністративного судочинства Україн].

Згідно із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10#Text:~:text=%D1%83%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%96%20%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8%20%D1%81%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B0%D1%82%D1%83%20%D0%A3%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97,%D0%9F%D1%80%D0%BE%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%82%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%BA%D0%BE%D1%88%D1%82%D1%96%D0%B2%22)%3B пунктом 8-1 частини 1 статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення], у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (статті 188-39, 188-40, 212-3 (крім порушень права на інформацію відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Закону України "Про відкритість використання публічних коштів").

'''Запитувач має право оскаржити:'''

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до с[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n107:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2015.%20%D0%9E%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BC%D0%B8 татті 15 Закону Україну «Про доступ до публічної інформації».]

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Але не кожна відмова розпорядника у задоволенні запиту на інформацію є обов’язково неправомірною, а тільки та, що порушує вимоги законодавства. Тому оскарження рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, варто, в першу чергу, пересвідчитися, що розпорядник інформації порушив чинне законодавство, і це можливо довести.

'''Публічна інформація''' буває двох видів:

- '''відкрита''';

- '''з обмеженим доступом'''.

Інформація з обмеженим доступом в свою чергу, поділяється на таємну, '''конфіденційну і службову'''.

'''Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:'''

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

'''Публічна інформація є відкритою, якщо інше не передбачене законом, що зазначено''' с[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n107:~:text=%D0%9F%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D1%94%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%8E%2C%20%D0%BA%D1%80%D1%96%D0%BC%20%D0%B2%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D0%BA%D1%96%D0%B2%2C%20%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC. таттею 1 Закону Україну «Про доступ до публічної інформації»]. Для отримання публічної інформації треба подати запит на інформацію, який автоматично породжує обов’язок розпорядника надати інформацію або обґрунтувати чому вона не може бути надана.

'''Автоматичне обмеження доступу до інформації не передбачене законом'''. У випадку, якщо запитувана інформація може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, відмова у задоволенні запиту буде правомірною, якщо розпорядник доведе, що оприлюднення запитуваної інформації, на момент подання запиту на інформацію, може завдати істотної шкоди одному чи декільком охоронюваних законом інтересам, і така шкода переважає суспільний інтерес в її отриманні.

- '''безумовно відкрита інформація.'''

Є випадки, коли у відповідь на запит на інформацію щодо надання, до прикладу, договорів про надання послуг, у відповідь приходить відмова у задоволенні запиту, оскільки «запитувані документи містять інформацію з обмеженим доступом». Наприклад, з одного боку, у договорах містяться банківські реквізити контрагентів та інша конфіденційна інформація. З іншого боку, не уся інформація, яка міститься в договорах є обмеженою у доступі. Розпорядник повинен надати копії договорів, вилучивши з них інформацію з обмеженим доступом ([https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 позиція Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 554/11837/14-а)].
==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє==
В цьому випадку йдеться про порушення вже згадуваного принципу: уся інформація, що знаходиться у володінні розпорядника, є ПУБЛІЧНОЮ. Для визнання певної інформації публічною важливими є два фактори:

1) Інформація відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях;

Після набуття чинності [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n107 Законом України «Про доступ до публічної інформації»] окремі розпорядники почали приймати внутрішні акти, що звужують розуміння терміну «публічна інформація», і на підставі них відмовляти в отриманні інформації. Наприклад, визнають певну інформацію, що знаходиться у їх володінні, непублічною або такою, на яку не поширюється З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n107 акон України «Про доступ до публічної інформації»]. Ще одним варіантом є прийняття актів під назвою «Перелік видів публічної інформації, що знаходяться у володінні розпорядника», де перераховується тільки частина інформації, а у наданні всієї решта інформації відмовляють, оскільки «запитувана інформація не внесена до «Переліку видів публічної інформації…». У таких випадках варто оскаржувати і відмову у задоволенні запиту, і внутрішній акт, на підставі якого відмовляють, як такі що суперечать вимогам [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n107 Закону України «Про доступ до публічної інформації».]

2) Інформація фактично знаходиться у володінні розпорядника.

Існують факти, коли, отримуючи запит на інформацію, керівник або уповноважена посадова особа розпорядника скеровує його на виконання до свого структурного підрозділу, який не володіє запитуваною інформацією. Структурний підрозділ від свого імені, цілком правдиво, відповідає запитувачу, що не володіє запитуваною інформацією. Втім це не означає, що нею не володіє сам розпорядник, і це варто оскаржувати.
==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він не володіє, але повинен, відповідно до своєї компетенції.==
Йдеться про випадки, коли розпорядник вчасно не підготував, до прикладу, звіт про використання бюджетних коштів, який відповідно до законодавства, повинен підготувати. Отож, він не може відмовити в отриманні такої інформації, оскільки нею не володіє. Такий звіт має бути створений і наданий на запит на інформацію.

Доступ до публічної інформації – це доступ до документів, в якій би формі вони не існували. Якщо Ви подаєте запит на інформацію, яка не створена і не повинна створюватись відповідно до законодавства, то добросовісний розпорядник у п’ятиденний строк відповість, що даний запит потрактований як звернення і буде розглянутий у 30-тиденний строк, а недобросовісний – відмовить в отриманні інформації, оскільки нею не володіє.
==Відмова розпорядника через порушення вимог законодавства, щодо порядку оплати фактичних витрат на копіювання та друк==
Розпорядник має право вимагати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у випадку, якщо:

1. Задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок.

2. Розпорядник раніше визначив розмір відшкодування фактичних витрат за копіювання і друк, шляхом прийняття окремого правового акту, що відповідає граничним нормам, встановленим Кабінетом Міністрів України;

3. Розпорядник у своїй відповіді чітко зазначив: (1) які саме документи підлягатимуть копіюванню; (2) кількість копій та формат паперу; (3) суму, що підлягає сплаті; (4)надіслав рахунок з реквізитами банківської установи, куди можна здійснити таку оплату; (5) повідомив, яким чином і куди саме слід подати підтвердження оплати (якщо це необхідно).

4. Інформація, яка запитується не є інформацією про себе та інформацією, що становить суспільний інтерес.

У випадку, якщо хоча б одна з наведених умов відсутня, розпорядник не може відмовити у задоволенні запиту на інформацію з цієї підстави. Недотримання цих умов визнається судами як неправомірна відмова в отриманні інформації (https://6aas.gov.ua/ua/law-library/court-practice/vishchij-administrativnij-sud-ukrajini/dovidka-pro-vivchennya-ta-uzagalnennya-praktiki-zastosuvannya-administrativnimi-sudami-polozhen-zakonu-ukrajini-pro-dostup-do-publichnoji-informatsiji.html'').''

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v029u710-13#Text Конституційний Суд України в ухвалі від 25 червня 2013 року № 29-у/2013], якою відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» щодо офіційного тлумачення положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n175:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2021.%20%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97 частин першої, другої, третьої статті 21 Закону України "Про доступ до публічної інформації",] зазначив, що положення частини 2 статті 21 Закону України "Про доступ до публічної інформації"викладені чітко, зрозуміло і передбачають відшкодування запитувачем фактичних витрат на копіювання та друк документів понад встановлену Закону України "Про доступ до публічної інформації" кількість сторінок, а тому не потребують офіційної інтерпретації.

За таких обставин колегія суддів ВС дійшла висновку про те, що 10 перших сторінок у відповідь на запит про надання публічної інформації надаються безкоштовно, тоді як відшкодування позивачем фактичних витрат на копіювання і друк документів здійснюватися з одинадцятої сторінки (Постанова КАС ВС від 27 січня 2020 року у справі № 815/2873/18 (провадження № К/9901/3963/19) https://reyestr.court.gov.ua/Review/87205002).

Положення Закону України "Про доступ до публічної інформації", зокрема його [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n175:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2021.%20%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97 статті 21], не дають підстав вважати, що електронний формат надання публічної інформації (на інформаційний запит) апріорі є безоплатним. Розпорядник інформації не зобов’язаний володіти всією (без винятків) інформацією в електронній формі. Можуть бути випадки, як-от у цій справі, коли документ, аби задовольнити запит на інформацію, потрібно оцифрувати. Цей процес не слід розцінювати як несуттєвий і безкоштовний, адже він теж затратний, позаяк розпорядник інформації повинен організувати сканування документа, а отже, задіяти матеріально-технічний ресурс, залучити працівників. Фактичні витрати розпорядника інформації в цьому випадку будуть меншими, аніж при виготовленні копій на паперових носіях, але вони будуть, і заявник, якщо вимагає саме цієї інформації й саме в обраний ним спосіб (в електронній формі), має бути готовим до того, що це може зумовити фінансові витрати.

Коли запитувач просить надати публічну інформацію, яка відповідно до закону повинна розміщуватися на офіційному веб-сайті (тобто розпорядник повинен володіти такою інформацією в цифровій формі), на електронну пошту (тобто в цифровій формі). У відповідь, розпорядник інформації виставляє рахунок за копіювання і друк. Вочевидь, надання такої інформації на електронну пошту не вимагає, власне, копіювання і друку документів, отже має бути безкоштовним. Надсилання рахунку за виготовлення копій у випадку, коли задоволення запиту на інформації не вимагає виготовлення паперових копій чи друку документів, може бути визнана неправомірною відмовою в отриманні інформації.
==Відмова розпорядника, оскільки запитувану інформацію можна отримати з офіційного веб-сайту чи інших загальнодоступних джерел==
Надаючи відповідь на запит на інформацію, що стосується інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті, розпорядник повинен надати цю інформацію у запитуваній формі. Поруч з цим він може зазначити, що на офіційному веб-сайті можна знайти таку чи подібну інформацію і зазначити посилання. В протилежному випадку, відповідь розпорядника вважатиметься неправомірною відмовою у задоволенні запиту на інформацію і може бути оскаржена.
==Відмова розпорядника через вимогу вказати в запиті відомості, що не передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»==
Запит на інформацію може бути усним чи письмовим, поданий особисто чи телефоном, надісланий поштою, факсом, електронно. У ньому має бути тільки такі відомості, що необхідні розпоряднику для надання відповіді, і вони передбачені ч[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n175:~:text=5.%20%D0%97%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%82%20%D0%BD%D0%B0,%D0%B2%20%D0%BF%D0%B8%D1%81%D1%8C%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B9%20%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D1%96. астиною 5 статті 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації».] Зокрема, розпорядники, за загальним правилом, надаючи публічну інформацію, не повинні з’ясовувати ніякої додаткової інформації про запитувача: повне ім’я і по-батькові, чи вигадане ім’я чи справжнє, чи досяг запитувач повноліття, для чого йому потрібна ця інформація і як він буде її використовувати, чий він родич і чи перебуває він у шлюбі з державним службовцем, заробітна плата якого запитується, вимагати цифрового підпису, точної назви документа і його реквізитів (приклади, взяті з практики) тощо.
==Відповідь розпорядника не по суті запиту, як неправомірна відмова==
Відповіддю не по суті запиту на інформацію може вважатися будь-яка відповідь, у якій надається інформація, але не на питання запиту. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»] містить вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію. Це означає, що в будь-яких інших випадках він не має права відмовляти в отриманні інформації, і у відповіді розпорядник не може зазначити якусь іншу, не передбачену [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n175:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2022.%20%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%87%D0%BA%D0%B0%20%D0%B2%20%D0%B7%D0%B0%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96%20%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%82%D1%83%20%D0%BD%D0%B0%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8E статтею 22] цього Закону підставу.
== Відмова розпорядника з порушенням встановлених законом вимог до відмови у задоволенні запиту на інформацію==
Розпорядник, відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію, повинен зазначити:

1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації (тобто тієї, що прийняла рішення про відмову, і підписує відповідну відповідь) та її власноручний підпис;

2) дату відмови та вихідний номер відповіді;

3) мотивовану підставу відмови, тобто одну з підстав для відмови, передбачену ч[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n175:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2022.%20%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%87%D0%BA%D0%B0%20%D0%B2%20%D0%B7%D0%B0%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96%20%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%B8%D1%82%D1%83%20%D0%BD%D0%B0%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8E астиною 1 статті 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації»] (детальніше у відповідному підрозділі «Щодо підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію»);

4) порядок оскарження відмови, тобто детальний опис до якої конкретно посадової особи чи органу можна оскаржити відмову розпорядника (варто зазначати навіть контактні дані) та в якому порядку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України «Про звернення громадян»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодексу адміністративного судочинства], інше).

5) дотриматися інших вимог до документів: відповідь має бути на офіційному бланку розпорядника або його структурного підрозділу, містити дату на номер запиту, вказаний запитувачем у запиті, дату його отримання розпорядником, реєстраційний номер запиту, присвоєний розпорядником, тощо.

Відмовою у задоволенні запиту є будь-яка відповідь розпорядника, в якій не надається уся або частина запитуваної інформації. Отже кожна така відповідь повинна відповідати вимогам цього підрозділу.
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/83105365 Постанова Пленуму Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 554/11837/14-а].
* Постанови КАС ВС від 27 січня 2020 року у справі № 815/2873/18 (провадження № К/9901/3963/19) https://reyestr.court.gov.ua/Review/87205002 - Щодо обов’язку запитувача інформації оплатити виготовлення запитуваних копій документів, обсяг яких перевищує 10 сторінок.
* Постанова ВП ВС від 27 квітня 2023 року у справі № 9901/454/21 (провадження № 11-137заі22) https://reyestr.court.gov.ua/Review/110743566 - Щодо сплати фактичних витрат на виготовлення електронних копій документів шляхом сканування з метою надання їх в електронному вигляді за запитом про доступ до публічної інформації.
* Постанова ВП ВС від 17 лютого 2022 року у справі № 9901/119/21 (провадження № 11-448заі21) https://reyestr.court.gov.ua/Review/103466961 - Щодо необхідності безкоштовного надання суб’єктом владних повноважень копій запитуваних документів, що є в електронному вигляді, шляхом надсилання їх на електронну пошту запитувача
[[index.php?title=Категорія:Адміністративне право]]

Оскарження відмови у доступі до персональних даних або бездіяльності розпорядника персональних даних

2025-12-04T15:00:01Z

Kyshlaly.Emma: /* Відмова розпорядника через порушення вимог законодавства, щодо порядку оплати фактичних витрат на копіювання та друк */

==Нормативна база==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодекс адміністративного судочинства України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10#Text Кодекс України про адміністративні правопорушення]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]
==Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації ==
Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2023.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%80%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BD%D1%8C%2C%20%D0%B4%D1%96%D0%B9%20%D1%87%D0%B8%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%B4%D1%96%D1%8F%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97 статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації»] рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувачем вважається будь-яка особа, яка намагалась отримати публічну інформацію. Розпорядники інформації - коло суб’єктів, які мають визначені законом обов’язки щодо оприлюднення та надання публічної інформації, що знаходиться у їхньому володінні. Якщо будь-які рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації порушують законні права та інтереси особи, вона має право на оскарження.

Оскарження порушення права на отримання інформації може здійснюватися також на підставі інших законів. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%9A%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D0%BD%20%D0%BC%D0%B0%D1%94%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%B7%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D1%85%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BC%20%D1%81%D0%B2%D0%BE%D1%97%D1%85%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%A3%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B8%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%20%D0%B7%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%20%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8 частини 3 статті 55 Конституції України] , кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text аконом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"] ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%A3%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B9%D0%BC%D0%B0%D1%94%20%D1%82%D0%B0%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B3%D0%BB%D1%8F%D0%B4%D0%B0%D1%94%20%D0%B7%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%2C%20%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D1%86%D1%96%D0%B2%2C%20%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1%2C%20%D1%8F%D0%BA%D1%96%20%D0%B4%D1%96%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D0%B2%20%D1%97%D1%85%D0%BD%D1%96%D1%85%20%D1%96%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B0%D1%85%2C%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%97%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%83%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%20%22%D0%9F%D1%80%D0%BE%20%D0%B7%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%22. частина 1 статті 17]) передбачено, що фізичні особи звертаються до Уповноваженого в порядку [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]. Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до публічної інформації ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%A3%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%B7%D0%B4%D1%96%D0%B9%D1%81%D0%BD%D1%8E%D1%94%20%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8C%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%B4%D0%BE%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%BC%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%83%D0%BF%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97. частина 5 статті 14 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"]). Аналогічний контроль здійснюється парламентськими тимчасовими слідчими комісіями, народними депутатами України.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодексу адміністративного судочинства Україн].

Згідно із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10#Text:~:text=%D1%83%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%96%20%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8%20%D1%81%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B0%D1%82%D1%83%20%D0%A3%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97,%D0%9F%D1%80%D0%BE%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%82%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%BA%D0%BE%D1%88%D1%82%D1%96%D0%B2%22)%3B пунктом 8-1 частини 1 статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення], у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (статті 188-39, 188-40, 212-3 (крім порушень права на інформацію відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Закону України "Про відкритість використання публічних коштів").

'''Запитувач має право оскаржити:'''

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до с[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n107:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2015.%20%D0%9E%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BC%D0%B8 татті 15 Закону Україну «Про доступ до публічної інформації».]

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Але не кожна відмова розпорядника у задоволенні запиту на інформацію є обов’язково неправомірною, а тільки та, що порушує вимоги законодавства. Тому оскарження рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, варто, в першу чергу, пересвідчитися, що розпорядник інформації порушив чинне законодавство, і це можливо довести.

'''Публічна інформація''' буває двох видів:

- '''відкрита''';

- '''з обмеженим доступом'''.

Інформація з обмеженим доступом в свою чергу, поділяється на таємну, '''конфіденційну і службову'''.

'''Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:'''

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

'''Публічна інформація є відкритою, якщо інше не передбачене законом, що зазначено''' с[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n107:~:text=%D0%9F%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D1%94%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%8E%2C%20%D0%BA%D1%80%D1%96%D0%BC%20%D0%B2%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D0%BA%D1%96%D0%B2%2C%20%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC. таттею 1 Закону Україну «Про доступ до публічної інформації»]. Для отримання публічної інформації треба подати запит на інформацію, який автоматично породжує обов’язок розпорядника надати інформацію або обґрунтувати чому вона не може бути надана.

'''Автоматичне обмеження доступу до інформації не передбачене законом'''. У випадку, якщо запитувана інформація може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, відмова у задоволенні запиту буде правомірною, якщо розпорядник доведе, що оприлюднення запитуваної інформації, на момент подання запиту на інформацію, може завдати істотної шкоди одному чи декільком охоронюваних законом інтересам, і така шкода переважає суспільний інтерес в її отриманні.

- '''безумовно відкрита інформація.'''

Є випадки, коли у відповідь на запит на інформацію щодо надання, до прикладу, договорів про надання послуг, у відповідь приходить відмова у задоволенні запиту, оскільки «запитувані документи містять інформацію з обмеженим доступом». Наприклад, з одного боку, у договорах містяться банківські реквізити контрагентів та інша конфіденційна інформація. З іншого боку, не уся інформація, яка міститься в договорах є обмеженою у доступі. Розпорядник повинен надати копії договорів, вилучивши з них інформацію з обмеженим доступом ([https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 позиція Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 554/11837/14-а)].
==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє==
В цьому випадку йдеться про порушення вже згадуваного принципу: уся інформація, що знаходиться у володінні розпорядника, є ПУБЛІЧНОЮ. Для визнання певної інформації публічною важливими є два фактори:

1) Інформація відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях;

Після набуття чинності [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n107 Законом України «Про доступ до публічної інформації»] окремі розпорядники почали приймати внутрішні акти, що звужують розуміння терміну «публічна інформація», і на підставі них відмовляти в отриманні інформації. Наприклад, визнають певну інформацію, що знаходиться у їх володінні, непублічною або такою, на яку не поширюється З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n107 акон України «Про доступ до публічної інформації»]. Ще одним варіантом є прийняття актів під назвою «Перелік видів публічної інформації, що знаходяться у володінні розпорядника», де перераховується тільки частина інформації, а у наданні всієї решта інформації відмовляють, оскільки «запитувана інформація не внесена до «Переліку видів публічної інформації…». У таких випадках варто оскаржувати і відмову у задоволенні запиту, і внутрішній акт, на підставі якого відмовляють, як такі що суперечать вимогам [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n107 Закону України «Про доступ до публічної інформації».]

2) Інформація фактично знаходиться у володінні розпорядника.

Існують факти, коли, отримуючи запит на інформацію, керівник або уповноважена посадова особа розпорядника скеровує його на виконання до свого структурного підрозділу, який не володіє запитуваною інформацією. Структурний підрозділ від свого імені, цілком правдиво, відповідає запитувачу, що не володіє запитуваною інформацією. Втім це не означає, що нею не володіє сам розпорядник, і це варто оскаржувати.
==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він не володіє, але повинен, відповідно до своєї компетенції.==
Йдеться про випадки, коли розпорядник вчасно не підготував, до прикладу, звіт про використання бюджетних коштів, який відповідно до законодавства, повинен підготувати. Отож, він не може відмовити в отриманні такої інформації, оскільки нею не володіє. Такий звіт має бути створений і наданий на запит на інформацію.

Доступ до публічної інформації – це доступ до документів, в якій би формі вони не існували. Якщо Ви подаєте запит на інформацію, яка не створена і не повинна створюватись відповідно до законодавства, то добросовісний розпорядник у п’ятиденний строк відповість, що даний запит потрактований як звернення і буде розглянутий у 30-тиденний строк, а недобросовісний – відмовить в отриманні інформації, оскільки нею не володіє.
==Відмова розпорядника через порушення вимог законодавства, щодо порядку оплати фактичних витрат на копіювання та друк==
Розпорядник має право вимагати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у випадку, якщо:

1. Задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок.

2. Розпорядник раніше визначив розмір відшкодування фактичних витрат за копіювання і друк, шляхом прийняття окремого правового акту, що відповідає граничним нормам, встановленим Кабінетом Міністрів України;

3. Розпорядник у своїй відповіді чітко зазначив: (1) які саме документи підлягатимуть копіюванню; (2) кількість копій та формат паперу; (3) суму, що підлягає сплаті; (4)надіслав рахунок з реквізитами банківської установи, куди можна здійснити таку оплату; (5) повідомив, яким чином і куди саме слід подати підтвердження оплати (якщо це необхідно).

4. Інформація, яка запитується не є інформацією про себе та інформацією, що становить суспільний інтерес.

У випадку, якщо хоча б одна з наведених умов відсутня, розпорядник не може відмовити у задоволенні запиту на інформацію з цієї підстави. Недотримання цих умов визнається судами як неправомірна відмова в отриманні інформації (https://6aas.gov.ua/ua/law-library/court-practice/vishchij-administrativnij-sud-ukrajini/dovidka-pro-vivchennya-ta-uzagalnennya-praktiki-zastosuvannya-administrativnimi-sudami-polozhen-zakonu-ukrajini-pro-dostup-do-publichnoji-informatsiji.html'').''

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v029u710-13#Text Конституційний Суд України в ухвалі від 25 червня 2013 року № 29-у/2013], якою відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» щодо офіційного тлумачення положень [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n175:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2021.%20%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97 частин першої, другої, третьої статті 21 Закону України "Про доступ до публічної інформації",] зазначив, що положення частини другої статті 21 Закону України "Про доступ до публічної інформації"викладені чітко, зрозуміло і передбачають відшкодування запитувачем фактичних витрат на копіювання та друк документів понад встановлену Закону України "Про доступ до публічної інформації" кількість сторінок, а тому не потребують офіційної інтерпретації.

За таких обставин колегія суддів ВС дійшла висновку про те, що 10 перших сторінок у відповідь на запит про надання публічної інформації надаються безкоштовно, тоді як відшкодування позивачем фактичних витрат на копіювання і друк документів здійснюватися з одинадцятої сторінки (Постанова КАС ВС від 27 січня 2020 року у справі № 815/2873/18 (провадження № К/9901/3963/19) https://reyestr.court.gov.ua/Review/87205002).

Положення Закону України "Про доступ до публічної інформації", зокрема його [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n175:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2021.%20%D0%9F%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97 статті 21], не дають підстав вважати, що електронний формат надання публічної інформації (на інформаційний запит) апріорі є безоплатним. Розпорядник інформації не зобов’язаний володіти всією (без винятків) інформацією в електронній формі. Можуть бути випадки, як-от у цій справі, коли документ, аби задовольнити запит на інформацію, потрібно оцифрувати. Цей процес не слід розцінювати як несуттєвий і безкоштовний, адже він теж затратний, позаяк розпорядник інформації повинен організувати сканування документа, а отже, задіяти матеріально-технічний ресурс, залучити працівників. Фактичні витрати розпорядника інформації в цьому випадку будуть меншими, аніж при виготовленні копій на паперових носіях, але вони будуть, і заявник, якщо вимагає саме цієї інформації й саме в обраний ним спосіб (в електронній формі), має бути готовим до того, що це може зумовити фінансові витрати.

Коли запитувач просить надати публічну інформацію, яка відповідно до закону повинна розміщуватися на офіційному веб-сайті (тобто розпорядник повинен володіти такою інформацією в цифровій формі), на електронну пошту (тобто в цифровій формі). У відповідь, розпорядник інформації виставляє рахунок за копіювання і друк. Вочевидь, надання такої інформації на електронну пошту не вимагає, власне, копіювання і друку документів, отже має бути безкоштовним. Надсилання рахунку за виготовлення копій у випадку, коли задоволення запиту на інформації не вимагає виготовлення паперових копій чи друку документів, може бути визнана неправомірною відмовою в отриманні інформації.
==Відмова розпорядника, оскільки запитувану інформацію можна отримати з офіційного веб-сайту чи інших загальнодоступних джерел==
Надаючи відповідь на запит на інформацію, що стосується інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті, розпорядник повинен надати цю інформацію у запитуваній формі. Поруч з цим він може зазначити, що на офіційному веб-сайті можна знайти таку чи подібну інформацію і зазначити посилання. В протилежному випадку, відповідь розпорядника вважатиметься неправомірною відмовою у задоволенні запиту на інформацію і може бути оскаржена.
==Відмова розпорядника через вимогу вказати в запиті відомості, що не передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»==
Запит на інформацію може бути усним чи письмовим, поданий особисто чи телефоном, надісланий поштою, факсом, електронно. У ньому має бути тільки такі відомості, що необхідні розпоряднику для надання відповіді, і вони передбачені статтею 19 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»]. Зокрема, розпорядники, за загальним правилом, надаючи публічну інформацію, не повинні з’ясовувати ніякої додаткової інформації про запитувача: повне ім’я і по-батькові, чи вигадане ім’я чи справжнє, чи досяг запитувач повноліття, для чого йому потрібна ця інформація і як він буде її використовувати, чий він родич і чи перебуває він у шлюбі з державним службовцем, заробітна плата якого запитується, вимагати цифрового підпису, точної назви документа і його реквізитів (приклади, взяті з практики) тощо.
==Відповідь розпорядника не по суті запиту, як неправомірна відмова==
Відповіддю не по суті запиту на інформацію може вважатися будь-яка відповідь, у якій надається інформація, але не на питання запиту. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»] містить вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію. Це означає, що в будь-яких інших випадках він не має права відмовляти в отриманні інформації, і у відповіді розпорядник не може зазначити якусь іншу, не передбачену статтею 22 цього Закону підставу.
== Відмова розпорядника з порушенням встановлених законом вимог до відмови у задоволенні запиту на інформацію==
Розпорядник, відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію, повинен зазначити:

1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації (тобто тієї, що прийняла рішення про відмову, і підписує відповідну відповідь) та її власноручний підпис;

2) дату відмови та вихідний номер відповіді;

3) мотивовану підставу відмови, тобто одну з підстав для відмови, передбачену частиною першою статті 22 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] (детальніше у відповідному підрозділі «Щодо підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію»);

4) порядок оскарження відмови, тобто детальний опис до якої конкретно посадової особи чи органу можна оскаржити відмову розпорядника (варто зазначати навіть контактні дані) та в якому порядку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України «Про звернення громадян»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодексу адміністративного судочинства], інше).

5) дотриматися інших вимог до документів: відповідь має бути на офіційному бланку розпорядника або його структурного підрозділу, містити дату на номер запиту, вказаний запитувачем у запиті, дату його отримання розпорядником, реєстраційний номер запиту, присвоєний розпорядником, тощо.

Відмовою у задоволенні запиту є будь-яка відповідь розпорядника, в якій не надається уся або частина запитуваної інформації. Отже кожна така відповідь повинна відповідати вимогам цього підрозділу.
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/83105365 Постанова Пленуму Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 554/11837/14-а].
* Постанови КАС ВС від 27 січня 2020 року у справі № 815/2873/18 (провадження № К/9901/3963/19) https://reyestr.court.gov.ua/Review/87205002 - Щодо обов’язку запитувача інформації оплатити виготовлення запитуваних копій документів, обсяг яких перевищує 10 сторінок.
* Постанова ВП ВС від 27 квітня 2023 року у справі № 9901/454/21 (провадження № 11-137заі22) https://reyestr.court.gov.ua/Review/110743566 - Щодо сплати фактичних витрат на виготовлення електронних копій документів шляхом сканування з метою надання їх в електронному вигляді за запитом про доступ до публічної інформації.
* Постанова ВП ВС від 17 лютого 2022 року у справі № 9901/119/21 (провадження № 11-448заі21) https://reyestr.court.gov.ua/Review/103466961 - Щодо необхідності безкоштовного надання суб’єктом владних повноважень копій запитуваних документів, що є в електронному вигляді, шляхом надсилання їх на електронну пошту запитувача
[[index.php?title=Категорія:Адміністративне право]]

Оскарження відмови у доступі до персональних даних або бездіяльності розпорядника персональних даних

2025-12-04T14:51:03Z

Kyshlaly.Emma: /* Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє */

==Нормативна база==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодекс адміністративного судочинства України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10#Text Кодекс України про адміністративні правопорушення]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]
==Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації ==
Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2023.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%80%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BD%D1%8C%2C%20%D0%B4%D1%96%D0%B9%20%D1%87%D0%B8%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%B4%D1%96%D1%8F%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97 статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації»] рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувачем вважається будь-яка особа, яка намагалась отримати публічну інформацію. Розпорядники інформації - коло суб’єктів, які мають визначені законом обов’язки щодо оприлюднення та надання публічної інформації, що знаходиться у їхньому володінні. Якщо будь-які рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації порушують законні права та інтереси особи, вона має право на оскарження.

Оскарження порушення права на отримання інформації може здійснюватися також на підставі інших законів. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%9A%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D0%BD%20%D0%BC%D0%B0%D1%94%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%B7%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D1%85%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BC%20%D1%81%D0%B2%D0%BE%D1%97%D1%85%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%A3%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B8%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%20%D0%B7%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%20%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8 частини 3 статті 55 Конституції України] , кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text аконом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"] ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%A3%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B9%D0%BC%D0%B0%D1%94%20%D1%82%D0%B0%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B3%D0%BB%D1%8F%D0%B4%D0%B0%D1%94%20%D0%B7%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%2C%20%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D1%86%D1%96%D0%B2%2C%20%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1%2C%20%D1%8F%D0%BA%D1%96%20%D0%B4%D1%96%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D0%B2%20%D1%97%D1%85%D0%BD%D1%96%D1%85%20%D1%96%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B0%D1%85%2C%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%97%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%83%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%20%22%D0%9F%D1%80%D0%BE%20%D0%B7%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%22. частина 1 статті 17]) передбачено, що фізичні особи звертаються до Уповноваженого в порядку [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]. Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до публічної інформації ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%A3%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%B7%D0%B4%D1%96%D0%B9%D1%81%D0%BD%D1%8E%D1%94%20%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8C%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%B4%D0%BE%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%BC%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%83%D0%BF%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97. частина 5 статті 14 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"]). Аналогічний контроль здійснюється парламентськими тимчасовими слідчими комісіями, народними депутатами України.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодексу адміністративного судочинства Україн].

Згідно із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10#Text:~:text=%D1%83%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%96%20%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8%20%D1%81%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B0%D1%82%D1%83%20%D0%A3%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97,%D0%9F%D1%80%D0%BE%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%82%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%BA%D0%BE%D1%88%D1%82%D1%96%D0%B2%22)%3B пунктом 8-1 частини 1 статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення], у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (статті 188-39, 188-40, 212-3 (крім порушень права на інформацію відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Закону України "Про відкритість використання публічних коштів").

'''Запитувач має право оскаржити:'''

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до с[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n107:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2015.%20%D0%9E%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BC%D0%B8 татті 15 Закону Україну «Про доступ до публічної інформації».]

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Але не кожна відмова розпорядника у задоволенні запиту на інформацію є обов’язково неправомірною, а тільки та, що порушує вимоги законодавства. Тому оскарження рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, варто, в першу чергу, пересвідчитися, що розпорядник інформації порушив чинне законодавство, і це можливо довести.

'''Публічна інформація''' буває двох видів:

- '''відкрита''';

- '''з обмеженим доступом'''.

Інформація з обмеженим доступом в свою чергу, поділяється на таємну, '''конфіденційну і службову'''.

'''Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:'''

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

'''Публічна інформація є відкритою, якщо інше не передбачене законом, що зазначено''' с[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n107:~:text=%D0%9F%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D1%94%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%8E%2C%20%D0%BA%D1%80%D1%96%D0%BC%20%D0%B2%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D0%BA%D1%96%D0%B2%2C%20%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC. таттею 1 Закону Україну «Про доступ до публічної інформації»]. Для отримання публічної інформації треба подати запит на інформацію, який автоматично породжує обов’язок розпорядника надати інформацію або обґрунтувати чому вона не може бути надана.

'''Автоматичне обмеження доступу до інформації не передбачене законом'''. У випадку, якщо запитувана інформація може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, відмова у задоволенні запиту буде правомірною, якщо розпорядник доведе, що оприлюднення запитуваної інформації, на момент подання запиту на інформацію, може завдати істотної шкоди одному чи декільком охоронюваних законом інтересам, і така шкода переважає суспільний інтерес в її отриманні.

- '''безумовно відкрита інформація.'''

Є випадки, коли у відповідь на запит на інформацію щодо надання, до прикладу, договорів про надання послуг, у відповідь приходить відмова у задоволенні запиту, оскільки «запитувані документи містять інформацію з обмеженим доступом». Наприклад, з одного боку, у договорах містяться банківські реквізити контрагентів та інша конфіденційна інформація. З іншого боку, не уся інформація, яка міститься в договорах є обмеженою у доступі. Розпорядник повинен надати копії договорів, вилучивши з них інформацію з обмеженим доступом ([https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 позиція Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 554/11837/14-а)].
==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє==
В цьому випадку йдеться про порушення вже згадуваного принципу: уся інформація, що знаходиться у володінні розпорядника, є ПУБЛІЧНОЮ. Для визнання певної інформації публічною важливими є два фактори:

1) Інформація відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях;

Після набуття чинності [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n107 Законом України «Про доступ до публічної інформації»] окремі розпорядники почали приймати внутрішні акти, що звужують розуміння терміну «публічна інформація», і на підставі них відмовляти в отриманні інформації. Наприклад, визнають певну інформацію, що знаходиться у їх володінні, непублічною або такою, на яку не поширюється З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n107 акон України «Про доступ до публічної інформації»]. Ще одним варіантом є прийняття актів під назвою «Перелік видів публічної інформації, що знаходяться у володінні розпорядника», де перераховується тільки частина інформації, а у наданні всієї решта інформації відмовляють, оскільки «запитувана інформація не внесена до «Переліку видів публічної інформації…». У таких випадках варто оскаржувати і відмову у задоволенні запиту, і внутрішній акт, на підставі якого відмовляють, як такі що суперечать вимогам [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n107 Закону України «Про доступ до публічної інформації».]

2) Інформація фактично знаходиться у володінні розпорядника.

Існують факти, коли, отримуючи запит на інформацію, керівник або уповноважена посадова особа розпорядника скеровує його на виконання до свого структурного підрозділу, який не володіє запитуваною інформацією. Структурний підрозділ від свого імені, цілком правдиво, відповідає запитувачу, що не володіє запитуваною інформацією. Втім це не означає, що нею не володіє сам розпорядник, і це варто оскаржувати.
==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він не володіє, але повинен, відповідно до своєї компетенції.==
Йдеться про випадки, коли розпорядник вчасно не підготував, до прикладу, звіт про використання бюджетних коштів, який відповідно до законодавства, повинен підготувати. Отож, він не може відмовити в отриманні такої інформації, оскільки нею не володіє. Такий звіт має бути створений і наданий на запит на інформацію.

Доступ до публічної інформації – це доступ до документів, в якій би формі вони не існували. Якщо Ви подаєте запит на інформацію, яка не створена і не повинна створюватись відповідно до законодавства, то добросовісний розпорядник у п’ятиденний строк відповість, що даний запит потрактований як звернення і буде розглянутий у 30-тиденний строк, а недобросовісний – відмовить в отриманні інформації, оскільки нею не володіє.
==Відмова розпорядника через порушення вимог законодавства, щодо порядку оплати фактичних витрат на копіювання та друк==
Розпорядник має право вимагати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у випадку, якщо:

1. Задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок.

2. Розпорядник раніше визначив розмір відшкодування фактичних витрат за копіювання і друк, шляхом прийняття окремого правового акту, що відповідає граничним нормам, встановленим Кабінетом Міністрів України;

3. Розпорядник у своїй відповіді чітко зазначив: (1) які саме документи підлягатимуть копіюванню; (2) кількість копій та формат паперу; (3) суму, що підлягає сплаті; (4)надіслав рахунок з реквізитами банківської установи, куди можна здійснити таку оплату; (5) повідомив, яким чином і куди саме слід подати підтвердження оплати (якщо це необхідно).

4. Інформація, яка запитується не є інформацією про себе та інформацією, що становить суспільний інтерес.

У випадку, якщо хоча б одна з наведених умов відсутня, розпорядник не може відмовити у задоволенні запиту на інформацію з цієї підстави. Недотримання цих умов визнається судами як неправомірна відмова в отриманні інформації (''<nowiki>http://www.vasu.gov.ua/userfiles/file/Uzagal_sud_prak/Dovidka_PubInf.doc</nowiki>).''

Конституційний Суд України в ухвалі від 25 червня 2013 року № 29-у/2013, якою відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої, третьої статті 21 Закону № 2339-VI, зазначив, що положення частини другої статті 21 Закону № 2339-VI викладені чітко, зрозуміло і передбачають відшкодування запитувачем фактичних витрат на копіювання та друк документів понад встановлену Законом № 2939-VI кількість сторінок, а тому не потребують офіційної інтерпретації.

За таких обставин колегія суддів ВС дійшла висновку про те, що 10 перших сторінок у відповідь на запит про надання публічної інформації надаються безкоштовно, тоді як відшкодування позивачем фактичних витрат на копіювання і друк документів здійснюватися з одинадцятої сторінки (Постанова КАС ВС від 27 січня 2020 року у справі № 815/2873/18 (провадження № К/9901/3963/19) https://reyestr.court.gov.ua/Review/87205002).

Положення Закону № 2339-VI, зокрема його статті 21, не дають підстав вважати, що електронний формат надання публічної інформації (на інформаційний запит) апріорі є безоплатним. Розпорядник інформації не зобов’язаний володіти всією (без винятків) інформацією в електронній формі. Можуть бути випадки, як-от у цій справі, коли документ, аби задовольнити запит на інформацію, потрібно оцифрувати. Цей процес не слід розцінювати як несуттєвий і безкоштовний, адже він теж затратний, позаяк розпорядник інформації повинен організувати сканування документа, а отже, задіяти матеріально-технічний ресурс, залучити працівників. Фактичні витрати розпорядника інформації в цьому випадку будуть меншими, аніж при виготовленні копій на паперових носіях, але вони будуть, і заявник, якщо вимагає саме цієї інформації й саме в обраний ним спосіб (в електронній формі), має бути готовим до того, що це може зумовити фінансові витрати.

'''К'''оли запитувач просить надати публічну інформацію, яка відповідно до закону повинна розміщуватися на офіційному веб-сайті (тобто розпорядник повинен володіти такою інформацією в цифровій формі), на електронну пошту (тобто в цифровій формі). У відповідь, розпорядник інформації виставляє рахунок за копіювання і друк. Вочевидь, надання такої інформації на електронну пошту не вимагає, власне, копіювання і друку документів, отже має бути безкоштовним. Надсилання рахунку за виготовлення копій у випадку, коли задоволення запиту на інформації не вимагає виготовлення паперових копій чи друку документів, може бути визнана неправомірною відмовою в отриманні інформації.
==Відмова розпорядника, оскільки запитувану інформацію можна отримати з офіційного веб-сайту чи інших загальнодоступних джерел==
Надаючи відповідь на запит на інформацію, що стосується інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті, розпорядник повинен надати цю інформацію у запитуваній формі. Поруч з цим він може зазначити, що на офіційному веб-сайті можна знайти таку чи подібну інформацію і зазначити посилання. В протилежному випадку, відповідь розпорядника вважатиметься неправомірною відмовою у задоволенні запиту на інформацію і може бути оскаржена.
==Відмова розпорядника через вимогу вказати в запиті відомості, що не передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»==
Запит на інформацію може бути усним чи письмовим, поданий особисто чи телефоном, надісланий поштою, факсом, електронно. У ньому має бути тільки такі відомості, що необхідні розпоряднику для надання відповіді, і вони передбачені статтею 19 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»]. Зокрема, розпорядники, за загальним правилом, надаючи публічну інформацію, не повинні з’ясовувати ніякої додаткової інформації про запитувача: повне ім’я і по-батькові, чи вигадане ім’я чи справжнє, чи досяг запитувач повноліття, для чого йому потрібна ця інформація і як він буде її використовувати, чий він родич і чи перебуває він у шлюбі з державним службовцем, заробітна плата якого запитується, вимагати цифрового підпису, точної назви документа і його реквізитів (приклади, взяті з практики) тощо.
==Відповідь розпорядника не по суті запиту, як неправомірна відмова==
Відповіддю не по суті запиту на інформацію може вважатися будь-яка відповідь, у якій надається інформація, але не на питання запиту. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»] містить вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію. Це означає, що в будь-яких інших випадках він не має права відмовляти в отриманні інформації, і у відповіді розпорядник не може зазначити якусь іншу, не передбачену статтею 22 цього Закону підставу.
== Відмова розпорядника з порушенням встановлених законом вимог до відмови у задоволенні запиту на інформацію==
Розпорядник, відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію, повинен зазначити:

1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації (тобто тієї, що прийняла рішення про відмову, і підписує відповідну відповідь) та її власноручний підпис;

2) дату відмови та вихідний номер відповіді;

3) мотивовану підставу відмови, тобто одну з підстав для відмови, передбачену частиною першою статті 22 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] (детальніше у відповідному підрозділі «Щодо підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію»);

4) порядок оскарження відмови, тобто детальний опис до якої конкретно посадової особи чи органу можна оскаржити відмову розпорядника (варто зазначати навіть контактні дані) та в якому порядку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України «Про звернення громадян»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодексу адміністративного судочинства], інше).

5) дотриматися інших вимог до документів: відповідь має бути на офіційному бланку розпорядника або його структурного підрозділу, містити дату на номер запиту, вказаний запитувачем у запиті, дату його отримання розпорядником, реєстраційний номер запиту, присвоєний розпорядником, тощо.

Відмовою у задоволенні запиту є будь-яка відповідь розпорядника, в якій не надається уся або частина запитуваної інформації. Отже кожна така відповідь повинна відповідати вимогам цього підрозділу.
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/83105365 Постанова Пленуму Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 554/11837/14-а].
* Постанови КАС ВС від 27 січня 2020 року у справі № 815/2873/18 (провадження № К/9901/3963/19) https://reyestr.court.gov.ua/Review/87205002 - Щодо обов’язку запитувача інформації оплатити виготовлення запитуваних копій документів, обсяг яких перевищує 10 сторінок.
* Постанова ВП ВС від 27 квітня 2023 року у справі № 9901/454/21 (провадження № 11-137заі22) https://reyestr.court.gov.ua/Review/110743566 - Щодо сплати фактичних витрат на виготовлення електронних копій документів шляхом сканування з метою надання їх в електронному вигляді за запитом про доступ до публічної інформації.
* Постанова ВП ВС від 17 лютого 2022 року у справі № 9901/119/21 (провадження № 11-448заі21) https://reyestr.court.gov.ua/Review/103466961 - Щодо необхідності безкоштовного надання суб’єктом владних повноважень копій запитуваних документів, що є в електронному вигляді, шляхом надсилання їх на електронну пошту запитувача
[[index.php?title=Категорія:Адміністративне право]]

Оскарження відмови у доступі до персональних даних або бездіяльності розпорядника персональних даних

2025-12-04T14:49:02Z

Kyshlaly.Emma: /* Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації */

==Нормативна база==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодекс адміністративного судочинства України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10#Text Кодекс України про адміністративні правопорушення]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]
==Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації ==
Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2023.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BE%D1%81%D0%BA%D0%B0%D1%80%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%80%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BD%D1%8C%2C%20%D0%B4%D1%96%D0%B9%20%D1%87%D0%B8%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%B4%D1%96%D1%8F%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D1%96%D0%B2%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97 статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації»] рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувачем вважається будь-яка особа, яка намагалась отримати публічну інформацію. Розпорядники інформації - коло суб’єктів, які мають визначені законом обов’язки щодо оприлюднення та надання публічної інформації, що знаходиться у їхньому володінні. Якщо будь-які рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації порушують законні права та інтереси особи, вона має право на оскарження.

Оскарження порушення права на отримання інформації може здійснюватися також на підставі інших законів. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%9A%D0%BE%D0%B6%D0%B5%D0%BD%20%D0%BC%D0%B0%D1%94%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%B7%D0%B2%D0%B5%D1%80%D1%82%D0%B0%D1%82%D0%B8%D1%81%D1%8F%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D1%85%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%BE%D0%BC%20%D1%81%D0%B2%D0%BE%D1%97%D1%85%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%A3%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B8%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%20%D0%B7%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%20%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8 частини 3 статті 55 Конституції України] , кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text аконом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"] ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%A3%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B9%D0%BC%D0%B0%D1%94%20%D1%82%D0%B0%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%B3%D0%BB%D1%8F%D0%B4%D0%B0%D1%94%20%D0%B7%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%2C%20%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D1%86%D1%96%D0%B2%2C%20%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BE%D1%81%D1%96%D0%B1%2C%20%D1%8F%D0%BA%D1%96%20%D0%B4%D1%96%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D0%B2%20%D1%97%D1%85%D0%BD%D1%96%D1%85%20%D1%96%D0%BD%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B5%D1%81%D0%B0%D1%85%2C%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%97%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%83%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8%20%22%D0%9F%D1%80%D0%BE%20%D0%B7%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%22. частина 1 статті 17]) передбачено, що фізичні особи звертаються до Уповноваженого в порядку [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]. Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до публічної інформації ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%A3%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%B9%20%D0%B7%D0%B4%D1%96%D0%B9%D1%81%D0%BD%D1%8E%D1%94%20%D0%BF%D0%B0%D1%80%D0%BB%D0%B0%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8C%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%B4%D0%BE%D1%82%D1%80%D0%B8%D0%BC%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%BC%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B4%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%83%D0%BF%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97. частина 5 статті 14 Закону України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"]). Аналогічний контроль здійснюється парламентськими тимчасовими слідчими комісіями, народними депутатами України.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодексу адміністративного судочинства Україн].

Згідно із [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80732-10#Text:~:text=%D1%83%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%96%20%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B8%20%D1%81%D0%B5%D0%BA%D1%80%D0%B5%D1%82%D0%B0%D1%80%D1%96%D0%B0%D1%82%D1%83%20%D0%A3%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97,%D0%9F%D1%80%D0%BE%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%82%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%BA%D0%BE%D1%88%D1%82%D1%96%D0%B2%22)%3B пунктом 8-1 частини 1 статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення], у справах про адміністративні правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218 - 221 цього Кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (статті 188-39, 188-40, 212-3 (крім порушень права на інформацію відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" та Закону України "Про відкритість використання публічних коштів").

'''Запитувач має право оскаржити:'''

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до с[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n107:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2015.%20%D0%9E%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%BB%D1%8E%D0%B4%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97%20%D1%80%D0%BE%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BC%D0%B8 татті 15 Закону Україну «Про доступ до публічної інформації».]

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Але не кожна відмова розпорядника у задоволенні запиту на інформацію є обов’язково неправомірною, а тільки та, що порушує вимоги законодавства. Тому оскарження рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, варто, в першу чергу, пересвідчитися, що розпорядник інформації порушив чинне законодавство, і це можливо довести.

'''Публічна інформація''' буває двох видів:

- '''відкрита''';

- '''з обмеженим доступом'''.

Інформація з обмеженим доступом в свою чергу, поділяється на таємну, '''конфіденційну і службову'''.

'''Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:'''

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

'''Публічна інформація є відкритою, якщо інше не передбачене законом, що зазначено''' с[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#n107:~:text=%D0%9F%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D1%87%D0%BD%D0%B0%20%D1%96%D0%BD%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D1%94%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BA%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%8E%2C%20%D0%BA%D1%80%D1%96%D0%BC%20%D0%B2%D0%B8%D0%BF%D0%B0%D0%B4%D0%BA%D1%96%D0%B2%2C%20%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC. таттею 1 Закону Україну «Про доступ до публічної інформації»]. Для отримання публічної інформації треба подати запит на інформацію, який автоматично породжує обов’язок розпорядника надати інформацію або обґрунтувати чому вона не може бути надана.

'''Автоматичне обмеження доступу до інформації не передбачене законом'''. У випадку, якщо запитувана інформація може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, відмова у задоволенні запиту буде правомірною, якщо розпорядник доведе, що оприлюднення запитуваної інформації, на момент подання запиту на інформацію, може завдати істотної шкоди одному чи декільком охоронюваних законом інтересам, і така шкода переважає суспільний інтерес в її отриманні.

- '''безумовно відкрита інформація.'''

Є випадки, коли у відповідь на запит на інформацію щодо надання, до прикладу, договорів про надання послуг, у відповідь приходить відмова у задоволенні запиту, оскільки «запитувані документи містять інформацію з обмеженим доступом». Наприклад, з одного боку, у договорах містяться банківські реквізити контрагентів та інша конфіденційна інформація. З іншого боку, не уся інформація, яка міститься в договорах є обмеженою у доступі. Розпорядник повинен надати копії договорів, вилучивши з них інформацію з обмеженим доступом ([https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 позиція Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 554/11837/14-а)].
==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє==
В цьому випадку йдеться про порушення вже згадуваного принципу: уся інформація, що знаходиться у володінні розпорядника, є ПУБЛІЧНОЮ. Для визнання певної інформації публічною важливими є два фактори:

1) Інформація відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях;

Після набуття чинності Законом України «Про доступ до публічної інформації» окремі розпорядники почали приймати внутрішні акти, що звужують розуміння терміну «публічна інформація», і на підставі них відмовляти в отриманні інформації. Наприклад, визнають певну інформацію, що знаходиться у їх володінні, непублічною або такою, на яку не поширюється Закон України «Про доступ до публічної інформації». Ще одним варіантом є прийняття актів під назвою «Перелік видів публічної інформації, що знаходяться у володінні розпорядника», де перераховується тільки частина інформації, а у наданні всієї решта інформації відмовляють, оскільки «запитувана інформація не внесена до «Переліку видів публічної інформації…». У таких випадках варто оскаржувати і відмову у задоволенні запиту, і внутрішній акт, на підставі якого відмовляють, як такі що суперечать вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації».

2) Інформація фактично знаходиться у володінні розпорядника.

Існують факти, коли, отримуючи запит на інформацію, керівник або уповноважена посадова особа розпорядника скеровує його на виконання до свого структурного підрозділу, який не володіє запитуваною інформацією. Структурний підрозділ від свого імені, цілком правдиво, відповідає запитувачу, що не володіє запитуваною інформацією. Втім це не означає, що нею не володіє сам розпорядник, і це варто оскаржувати.
==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він не володіє, але повинен, відповідно до своєї компетенції.==
Йдеться про випадки, коли розпорядник вчасно не підготував, до прикладу, звіт про використання бюджетних коштів, який відповідно до законодавства, повинен підготувати. Отож, він не може відмовити в отриманні такої інформації, оскільки нею не володіє. Такий звіт має бути створений і наданий на запит на інформацію.

Доступ до публічної інформації – це доступ до документів, в якій би формі вони не існували. Якщо Ви подаєте запит на інформацію, яка не створена і не повинна створюватись відповідно до законодавства, то добросовісний розпорядник у п’ятиденний строк відповість, що даний запит потрактований як звернення і буде розглянутий у 30-тиденний строк, а недобросовісний – відмовить в отриманні інформації, оскільки нею не володіє.
==Відмова розпорядника через порушення вимог законодавства, щодо порядку оплати фактичних витрат на копіювання та друк==
Розпорядник має право вимагати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у випадку, якщо:

1. Задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок.

2. Розпорядник раніше визначив розмір відшкодування фактичних витрат за копіювання і друк, шляхом прийняття окремого правового акту, що відповідає граничним нормам, встановленим Кабінетом Міністрів України;

3. Розпорядник у своїй відповіді чітко зазначив: (1) які саме документи підлягатимуть копіюванню; (2) кількість копій та формат паперу; (3) суму, що підлягає сплаті; (4)надіслав рахунок з реквізитами банківської установи, куди можна здійснити таку оплату; (5) повідомив, яким чином і куди саме слід подати підтвердження оплати (якщо це необхідно).

4. Інформація, яка запитується не є інформацією про себе та інформацією, що становить суспільний інтерес.

У випадку, якщо хоча б одна з наведених умов відсутня, розпорядник не може відмовити у задоволенні запиту на інформацію з цієї підстави. Недотримання цих умов визнається судами як неправомірна відмова в отриманні інформації (''<nowiki>http://www.vasu.gov.ua/userfiles/file/Uzagal_sud_prak/Dovidka_PubInf.doc</nowiki>).''

Конституційний Суд України в ухвалі від 25 червня 2013 року № 29-у/2013, якою відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої, третьої статті 21 Закону № 2339-VI, зазначив, що положення частини другої статті 21 Закону № 2339-VI викладені чітко, зрозуміло і передбачають відшкодування запитувачем фактичних витрат на копіювання та друк документів понад встановлену Законом № 2939-VI кількість сторінок, а тому не потребують офіційної інтерпретації.

За таких обставин колегія суддів ВС дійшла висновку про те, що 10 перших сторінок у відповідь на запит про надання публічної інформації надаються безкоштовно, тоді як відшкодування позивачем фактичних витрат на копіювання і друк документів здійснюватися з одинадцятої сторінки (Постанова КАС ВС від 27 січня 2020 року у справі № 815/2873/18 (провадження № К/9901/3963/19) https://reyestr.court.gov.ua/Review/87205002).

Положення Закону № 2339-VI, зокрема його статті 21, не дають підстав вважати, що електронний формат надання публічної інформації (на інформаційний запит) апріорі є безоплатним. Розпорядник інформації не зобов’язаний володіти всією (без винятків) інформацією в електронній формі. Можуть бути випадки, як-от у цій справі, коли документ, аби задовольнити запит на інформацію, потрібно оцифрувати. Цей процес не слід розцінювати як несуттєвий і безкоштовний, адже він теж затратний, позаяк розпорядник інформації повинен організувати сканування документа, а отже, задіяти матеріально-технічний ресурс, залучити працівників. Фактичні витрати розпорядника інформації в цьому випадку будуть меншими, аніж при виготовленні копій на паперових носіях, але вони будуть, і заявник, якщо вимагає саме цієї інформації й саме в обраний ним спосіб (в електронній формі), має бути готовим до того, що це може зумовити фінансові витрати.

'''К'''оли запитувач просить надати публічну інформацію, яка відповідно до закону повинна розміщуватися на офіційному веб-сайті (тобто розпорядник повинен володіти такою інформацією в цифровій формі), на електронну пошту (тобто в цифровій формі). У відповідь, розпорядник інформації виставляє рахунок за копіювання і друк. Вочевидь, надання такої інформації на електронну пошту не вимагає, власне, копіювання і друку документів, отже має бути безкоштовним. Надсилання рахунку за виготовлення копій у випадку, коли задоволення запиту на інформації не вимагає виготовлення паперових копій чи друку документів, може бути визнана неправомірною відмовою в отриманні інформації.
==Відмова розпорядника, оскільки запитувану інформацію можна отримати з офіційного веб-сайту чи інших загальнодоступних джерел==
Надаючи відповідь на запит на інформацію, що стосується інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті, розпорядник повинен надати цю інформацію у запитуваній формі. Поруч з цим він може зазначити, що на офіційному веб-сайті можна знайти таку чи подібну інформацію і зазначити посилання. В протилежному випадку, відповідь розпорядника вважатиметься неправомірною відмовою у задоволенні запиту на інформацію і може бути оскаржена.
==Відмова розпорядника через вимогу вказати в запиті відомості, що не передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»==
Запит на інформацію може бути усним чи письмовим, поданий особисто чи телефоном, надісланий поштою, факсом, електронно. У ньому має бути тільки такі відомості, що необхідні розпоряднику для надання відповіді, і вони передбачені статтею 19 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»]. Зокрема, розпорядники, за загальним правилом, надаючи публічну інформацію, не повинні з’ясовувати ніякої додаткової інформації про запитувача: повне ім’я і по-батькові, чи вигадане ім’я чи справжнє, чи досяг запитувач повноліття, для чого йому потрібна ця інформація і як він буде її використовувати, чий він родич і чи перебуває він у шлюбі з державним службовцем, заробітна плата якого запитується, вимагати цифрового підпису, точної назви документа і його реквізитів (приклади, взяті з практики) тощо.
==Відповідь розпорядника не по суті запиту, як неправомірна відмова==
Відповіддю не по суті запиту на інформацію може вважатися будь-яка відповідь, у якій надається інформація, але не на питання запиту. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»] містить вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію. Це означає, що в будь-яких інших випадках він не має права відмовляти в отриманні інформації, і у відповіді розпорядник не може зазначити якусь іншу, не передбачену статтею 22 цього Закону підставу.
== Відмова розпорядника з порушенням встановлених законом вимог до відмови у задоволенні запиту на інформацію==
Розпорядник, відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію, повинен зазначити:

1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації (тобто тієї, що прийняла рішення про відмову, і підписує відповідну відповідь) та її власноручний підпис;

2) дату відмови та вихідний номер відповіді;

3) мотивовану підставу відмови, тобто одну з підстав для відмови, передбачену частиною першою статті 22 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] (детальніше у відповідному підрозділі «Щодо підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію»);

4) порядок оскарження відмови, тобто детальний опис до якої конкретно посадової особи чи органу можна оскаржити відмову розпорядника (варто зазначати навіть контактні дані) та в якому порядку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України «Про звернення громадян»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодексу адміністративного судочинства], інше).

5) дотриматися інших вимог до документів: відповідь має бути на офіційному бланку розпорядника або його структурного підрозділу, містити дату на номер запиту, вказаний запитувачем у запиті, дату його отримання розпорядником, реєстраційний номер запиту, присвоєний розпорядником, тощо.

Відмовою у задоволенні запиту є будь-яка відповідь розпорядника, в якій не надається уся або частина запитуваної інформації. Отже кожна така відповідь повинна відповідати вимогам цього підрозділу.
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/83105365 Постанова Пленуму Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 554/11837/14-а].
* Постанови КАС ВС від 27 січня 2020 року у справі № 815/2873/18 (провадження № К/9901/3963/19) https://reyestr.court.gov.ua/Review/87205002 - Щодо обов’язку запитувача інформації оплатити виготовлення запитуваних копій документів, обсяг яких перевищує 10 сторінок.
* Постанова ВП ВС від 27 квітня 2023 року у справі № 9901/454/21 (провадження № 11-137заі22) https://reyestr.court.gov.ua/Review/110743566 - Щодо сплати фактичних витрат на виготовлення електронних копій документів шляхом сканування з метою надання їх в електронному вигляді за запитом про доступ до публічної інформації.
* Постанова ВП ВС від 17 лютого 2022 року у справі № 9901/119/21 (провадження № 11-448заі21) https://reyestr.court.gov.ua/Review/103466961 - Щодо необхідності безкоштовного надання суб’єктом владних повноважень копій запитуваних документів, що є в електронному вигляді, шляхом надсилання їх на електронну пошту запитувача
[[index.php?title=Категорія:Адміністративне право]]

Повноваження органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин

2025-11-17T09:01:42Z

Kyshlaly.Emma: /* Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин */

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"]
== Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2019.,%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B8%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8. У ст. 19 Конституції України] закріплено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

''Сфера земельних відносин є особливим предметом відання органів місцевого самоврядування. На даний час, органи місцевого самоврядування володіють досить великим обсягом повноважень у сфері земельних відносин.''

'''До компетенції органів місцевого самоврядування належить''':
* розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад;
* передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб ;
* надання земельних ділянок у користування;
* вилучення земельних ділянок;
* викуп земельних ділянок для суспільних потреб;
* організація землеустрою;
* координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
* здійснення контролю за використання та охороною земель;
* обмеження, тимчасова заборона використання земель у разі порушення земельного законодавства;
* підготовка висновків щодо вилучення та надання земельних ділянок;
* інформування населення щодо вилучення, надання земельних ділянок;
* внесення пропозицій до райради щодо зміни меж сіл;
* вирішення земельних спорів;
* вирішення інших питань у галузі земельних відносин.
Всі ці дії здійснюються виключно на сесіях сільських рад.

Також, питання компетенції органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин врегульовані ст. ст. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2026.%20%D0%92%D0%B8%D0%BA%D0%BB%D1%8E%D1%87%D0%BD%D0%B0%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D0%BF%D0%B5%D1%82%D0%B5%D0%BD%D1%86%D1%96%D1%8F%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85%2C%20%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D1%89%D0%BD%D0%B8%D1%85%2C%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85%20%D1%80%D0%B0%D0%B4 26], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2033.%20%D0%9F%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%83%20%D1%81%D1%84%D0%B5%D1%80%D1%96%20%D1%80%D0%B5%D0%B3%D1%83%D0%BB%D1%8E%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BD%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BE%D1%85%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%B8%20%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%B8%D1%88%D0%BD%D1%8C%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%89%D0%B0 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»], де передбачені власні (самоврядні) повноваження (які належать до компетенції органів місцевого самоврядування) та делеговані повноваження (які належать до компетенції органів виконавчої влади, проте держава їх частину надала виконавчим органам рад).

'''До власних повноважень органів місцевого самоврядування відносять:'''

* підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо ставки земельного податку та розміру плати за користування природними ресурсами;
* підготовка і подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля;
* підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні;
* внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом, підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про оголошення в місцях масового розмноження та вирощування потомства дикими тваринами "сезону тиші" з обмеженням господарської діяльності та добуванням об’єктів тваринного світу;
* оприлюднення у мережі Інтернет геопросторових даних та метаданих, що створені за рахунок коштів місцевого бюджету, коштів міжнародної технічної допомоги та передані органу місцевого самоврядування, згідно із Законом України "Про національну інфраструктуру геопросторових даних";
* забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, дотримання правил і норм використання лісових ресурсів у межах лісів комунальної власності.

'''До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування відносять:'''

* здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використання та охорони земель;
* координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
* погодження клопотань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення;
* вирішення земельних спорів;
* здійснення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання у сфері управління побутовими відходами;
* підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
* організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою;
* створення та забезпечення функціонування місцевих екологічних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем, які є складовою мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації;
* здійснення контролю за додержанням юридичними та фізичними особами вимог у сфері управління відходами та розгляд справ про адміністративні правопорушення або передача їх матеріалів на розгляд інших державних органів у разі порушення законодавства про управління відходами;
* надання податковим органам у строки та в порядку, встановлені Податковим кодексом України, інформації щодо власників та користувачів;
* інші питання, що пов’язані із земельними правовіднисинами.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» № 888-VIII від 10.12.2015 (в редакції Закону № 1423-IX від 28.04.2021) [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%94%D0%BE%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%8C%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B8%D1%85%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85,%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BD%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%83. ст. 12 Земельного кодексу України] доповнено частиною другою, в якій віднайшли закріплення повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері земельних відносин на території сіл, селищ, міст. До них належать: надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом; здійснення інших повноважень у галузі земельних відносин відповідно до закону.
== Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування ==
''Згідно з ст. 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2020.%20%D0%92%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%20%D1%86%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA Земельного кодексу України] органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення про зміну цільового призначення земель при передачі їх у власність, наданню у користування за проектами землеустрою у порядку, що встановлено Кабінетом Міністрів України.''

За ст. 40 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2040.%20%D0%97%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B8%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B6%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D1%83%2C%20%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C%20%D1%96%20%D0%B3%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%B0 Земельного кодексу України]''органи місцевого самоврядування можуть передавати безоплатно у власність або надавати в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Ст. 41 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2041.%20%D0%97%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B8%20%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BE%2D%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20(%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85)%20%D1%96%20%D0%B3%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%BD%D0%BE%2D%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%BA%D0%BE%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%B2 Земельного кодексу України]'' визначено, що органи місцевого самоврядування можуть передавати безоплатно у власність або надавати в оренду землю житлово-будівельним та гаражно-будівельним кооперативам у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Відповідно до ст. 56 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2056.%20%D0%92%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%BB%D1%96%D1%81%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F Земельного кодексу України]'' громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ст. 59 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2059.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%84%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D1%83 Земельного кодексу України])''.

Землі водного фонду за рішеннями органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:

а) державним водогосподарським організаціям для догляду за аодними об'єктами. прибережними захисними смугами, смугами відведення,береговими смугами водних шляхів,гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;

б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;

в)державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;

г)військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних просік, комунікацій. (ст. 59''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2059.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%84%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D1%83 Земельного кодексу України]'').

Органи місцевого самоврядування безпосередньо реалізують право власності на землю територіальних громад (ст. 80 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D0%B8%2C%20%D1%8F%D0%BA%D1%96%20%D1%80%D0%B5%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D1%83%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D1%86%D0%B5%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BD%D1%8C%D0%BE%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B8%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%80%D1%8F%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%2C%20%2D%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%3B Земельного кодексу України]''). Тобто вони є суб’єктами права власності на землю.

Згідно з ст. 83 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2083.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%8E%20%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4 Земельного кодексу України]'' землі, які належать на праві власності територіальних громад сіл, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають:

а) усі землі як в межах населених пунктів,крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б)земельні ділянки, на яких розташованібудівлі, споруди,інші об1єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів,що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
== Порядок про безоплатну передачу земель та надання земель в користування громадянам ==
Органи місцевого самоврядування приймають рішення (ст. 116 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20116.%20%D0%9F%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%B8%20%D0%BD%D0%B0%D0%B1%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%8E%20%D1%96%D0%B7%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96 Земельного кодексу України]'') про безоплатну передачу земель громадянам та надання земель в користування.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених ст. 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20121.%20%D0%9D%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B8%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BE%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D1%87%D1%96%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D0%B0%D0%BC%20%D1%83%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C Земельного Кодексу України], провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

Надання земель у власність громадянам проводиться органами місцевого самоврядування згідно Порядку безоплатної приватизації земель визначеному ст. 118 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20118.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BE%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B8 Земельного Кодексу України].

Згідно з ст. 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20122.%20%D0%9F%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%2C%20%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B8%20%D0%90%D0%B2%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B8%20%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BC%2C%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%80%D1%8F%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%89%D0%BE%D0%B4%D0%BE%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D1%87%D1%96%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D1%83%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D1%83%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F Земельного Кодексу України] органи місцевого самоврядування можуть надавати земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Передача в оренду земельних ділянок здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ст. 124 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20124.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D1%87%D1%96%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B2%20%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D1%83 Земельного Кодексу України]). При чому передача в оренду земельних ділянок із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку встановленому ст. ст. 118, 123 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного Кодексу України].

Згідно з ст. 126 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20126.%20%D0%9E%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%80%D0%B5%D1%87%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%83%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D1%83 Земельного Кодексу України] право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Тому за новим Кодексом виключається можливість застосування рішень органів місцевого самоврядування у якості документу, що посвідчує право власності на землю. Право оренди землі оформляється договором з обов’язковою державною реєстрацією.

Відповідно до ст. 127 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20127.%20%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B6%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D1%87%D0%B8%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%D0%B1%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BD%D0%B8%D0%BC%D0%B8 Земельного Кодексу України] органи місцевого самоврядування здійснюють продаж земельних ділянок комунальної власності або передають їх у користування (оренда, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним державам та юридичним особам, створеним та зареєстрованим відповідно до законодавства іноземної держави, здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ст. 129 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20129.%20%D0%9E%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B6%D1%83%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BD%D0%B8%D0%BC%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%BC%2C%20%D1%8E%D1%80%D0%B8%D0%B4%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%BC%20%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D0%BC%2C%20%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%BC%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D1%80%D0%B5%D1%94%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BC%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B8 Земельного Кодексу України]).

Органи місцевого самоврядування мають право набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами (ст. 131 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20131.%20%D0%9D%D0%B0%D0%B1%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B8%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BF%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D1%96%20%D1%86%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%2D%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85%20%D1%83%D0%B3%D0%BE%D0%B4 Земельного Кодексу України]).

Згідно ст. 136 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20136.%20%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%B3%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%D0%BB%D0%BE%D1%82%D1%96%D0%B2%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B6%D1%83%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D1%85 Земельного Кодексу України] органи місцевого самоврядування уповноважені прийняти рішення про відчуження земель, визначати перелік земельних ділянок призначених для продажу під забудову на земельних торгах. Орган місцевого самоврядування може виступати організатором земельних торгів через уповноважений нею орган (ст. 137 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20137.%20%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%B3%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B2 Земельного Кодексу України]).

За ст. 142 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20142.%20%D0%94%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D1%8E Земельного Кодексу України] орган місцевого самоврядування може укладати угоди про передачу права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови від права власності або постійного користування на землю. Органи місцевого самоврядування мають право викупу земельних ділянок для суспільних потреб (ст. 146 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20146.%20%D0%92%D0%B8%D0%BA%D1%83%D0%BF%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F%20%D1%81%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%BF%D0%BE%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%B1 Земельного Кодексу України]). Викуп здійснюється за згодою її власника.

Земельні ділянки, надані у постійне користування, можуть вилучатися для суспільних потреб за рішенням органів місцевого самоврядування (ст. 149 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20149.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D1%83%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D1%96%D0%B7%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F Земельного Кодексу України]). Вилучення проводиться за згодою користувача у відповідності до порядку вилучення.

Органи місцевого самоврядування за ст. 151 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20151.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%BF%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BF%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%8C%2C%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%27%D1%8F%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B7%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D1%83%D0%BF%D0%BE%D0%BC%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F%20%D1%81%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%BF%D0%BE%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%B1%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%B7%20%D0%BC%D0%BE%D1%82%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%B2%20%D1%81%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%BD%D0%B5%D0%BE%D0%B1%D1%85%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96 Земельного Кодексу України] в місячний термін мають право на погоджування місця розташування об’єктів, розміри земельних ділянок на умови їх відведення згідно порядку погодження питань пов’язаних із вилученням. Органи місцевого самоврядування без рішення суду немають права втручатися у здійснення власником повноважень щодо земельних ділянок. За неправомірне втручання вони несуть відповідальність (ст. 154 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20154.%20%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%80%D1%8F%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%83%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%8E Земельного Кодексу України]).

Збитки, завдані власникам земельних ділянок, шляхом видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права, за ст. 155 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=2.%20%D0%97%D0%B1%D0%B8%D1%82%D0%BA%D0%B8%2C%20%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D1%96%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BC%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B2%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B0%D0%BA%D1%82%D1%96%D0%B2%2C%20%D0%BF%D1%96%D0%B4%D0%BB%D1%8F%D0%B3%D0%B0%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8E%20%D0%B2%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%83%20%D0%BE%D0%B1%D1%81%D1%8F%D0%B7%D1%96%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%BC%2C%20%D1%8F%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D0%B2%20%D0%B0%D0%BA%D1%82. Земельного Кодексу України] підлягають відшкодуванню в повному обсязі. Підстави відшкодування збитків наведені в ст. 156 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20156.%20%D0%9F%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%B8%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B1%D0%B8%D1%82%D0%BA%D1%96%D0%B2%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BC%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%87%D0%B0%D0%BC Земельного Кодексу України]. Відшкодування збитків органу місцевого самоврядування здійснюють у відповідності до Порядку відшкодування збитків (ст. 157 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20157.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B1%D0%B8%D1%82%D0%BA%D1%96%D0%B2%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BC%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%87%D0%B0%D0%BC Земельного Кодексу України]).

Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад. (ст. 174 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20174.%20%D0%9E%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B8%2C%20%D1%8F%D0%BA%D1%96%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B9%D0%BC%D0%B0%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D1%80%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%83%20%D0%BC%D0%B5%D0%B6%20%D0%B0%D0%B4%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%BE%2D%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C Земельного Кодексу України]).

До компетенції органів місцевого самоврядування у відповідності до ст. 186 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20186.%20%D0%9F%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%96%20%D0%B7%D0%B0%D1%82%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97%20%D1%96%D0%B7%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D0%B5%D1%83%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%8E Земельного Кодексу України] належить розгляд і затвердження землевпорядних проектів та інших матеріалів, внесення змін до них.

Згідно з ст. 187 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20187.%20%D0%97%D0%B0%D0%B2%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8E%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%BC%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BE%D1%85%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C Земельного Кодексу України] органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за використання і охороною земель.

Органи місцевого самоврядування можуть призначати громадських інспекторів для здійснення громадського контролю за використанням і охороною земель (ст. 190 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20190.%20%D0%93%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8C%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%BC%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BE%D1%85%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C Земельного Кодексу України]).

== Вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування ==
Органи місцевого самоврядування наділені правом вирішувати земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах (ст. 158 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=3.%20%D0%9E%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B8%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE,%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B2%20%D1%83%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%85. Земельного Кодексу України]).

Наразі, для вирішення спору щодо меж земельної ділянки громадянину '''необхідно звернутись з відповідною заявою до органу місцевого самоврядування.'''

У тижневий строк з дня подання заяви, органами місцевого самоврядування розглядається заява та вирішується спір. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

У рішенні органу місцевого самоврядування, яке передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття визначається порядок його виконання. Таке рішення органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття.

Якщо власники землі або землекористувачів незгодні з рішенням органу місцевого самоврядування, тоді спір вирішується у судовому порядку. У разі оскарження рішення органів місцевого самоврядування у суді, їх виконання призупиняється.

== Див. також: ==
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Повноваження_Верховної_Ради_України_та_органів_місцевого_самоврядування_в_галузі_земельних_відносин Повноваження Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин]
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Повноваження_Кабінету_Міністрів_України_в_галузі_земельних_відносин Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин]
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]

Повноваження органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин

2025-11-17T08:35:47Z

Kyshlaly.Emma: /* Вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування */

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"]
== Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2019.,%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B8%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8. У ст. 19 Конституції України] закріплено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

''Сфера земельних відносин є особливим предметом відання органів місцевого самоврядування. На даний час, органи місцевого самоврядування володіють досить великим обсягом повноважень у сфері земельних відносин.''

'''До компетенції органів місцевого самоврядування належить''':
* розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад;
* передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб ;
* надання земельних ділянок у користування;
* вилучення земельних ділянок;
* викуп земельних ділянок для суспільних потреб;
* організація землеустрою;
* координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
* здійснення контролю за використання та охороною земель;
* обмеження, тимчасова заборона використання земель у разі порушення земельного законодавства;
* підготовка висновків щодо вилучення та надання земельних ділянок;
* інформування населення щодо вилучення, надання земельних ділянок;
* внесення пропозицій до райради щодо зміни меж сіл;
* вирішення земельних спорів;
* вирішення інших питань у галузі земельних відносин.
Всі ці дії здійснюються виключно на сесіях сільських рад.

Також, питання компетенції органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин врегульовані ст. ст. 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», де передбачені власні (самоврядні) повноваження (які належать до компетенції органів місцевого самоврядування) та делеговані повноваження (які належать до компетенції органів виконавчої влади, проте держава їх частину надала виконавчим органам рад).

'''До власних повноважень органів місцевого самоврядування відносять:'''

* підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо ставки земельного податку та розміру плати за користування природними ресурсами;
* підготовка і подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля;
* підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні;
* внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом, підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про оголошення в місцях масового розмноження та вирощування потомства дикими тваринами "сезону тиші" з обмеженням господарської діяльності та добуванням об’єктів тваринного світу;
* оприлюднення у мережі Інтернет геопросторових даних та метаданих, що створені за рахунок коштів місцевого бюджету, коштів міжнародної технічної допомоги та передані органу місцевого самоврядування, згідно із Законом України "Про національну інфраструктуру геопросторових даних";
* забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, дотримання правил і норм використання лісових ресурсів у межах лісів комунальної власності.

'''До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування відносять:'''

* здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використання та охорони земель;
* координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
* погодження клопотань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення;
* вирішення земельних спорів;
* здійснення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання у сфері управління побутовими відходами;
* підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
* організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою;
* створення та забезпечення функціонування місцевих екологічних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем, які є складовою мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації;
* здійснення контролю за додержанням юридичними та фізичними особами вимог у сфері управління відходами та розгляд справ про адміністративні правопорушення або передача їх матеріалів на розгляд інших державних органів у разі порушення законодавства про управління відходами;
* надання податковим органам у строки та в порядку, встановлені Податковим кодексом України, інформації щодо власників та користувачів;
* інші питання, що пов’язані із земельними правовіднисинами.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» № 888-VIII від 10.12.2015 (в редакції Закону № 1423-IX від 28.04.2021) [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%94%D0%BE%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%8C%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B8%D1%85%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85,%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BD%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%83. ст. 12 Земельного кодексу України] доповнено частиною другою, в якій віднайшли закріплення повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері земельних відносин на території сіл, селищ, міст. До них належать: надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом; здійснення інших повноважень у галузі земельних відносин відповідно до закону.
== Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування ==
''Згідно з ст. 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2020.%20%D0%92%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%20%D1%86%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA Земельного кодексу України] органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення про зміну цільового призначення земель при передачі їх у власність, наданню у користування за проектами землеустрою у порядку, що встановлено Кабінетом Міністрів України.''

За ст. 40 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2040.%20%D0%97%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B8%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B6%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D1%83%2C%20%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C%20%D1%96%20%D0%B3%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%B0 Земельного кодексу України]''органи місцевого самоврядування можуть передавати безоплатно у власність або надавати в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Ст. 41 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2041.%20%D0%97%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B8%20%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BE%2D%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20(%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85)%20%D1%96%20%D0%B3%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%BD%D0%BE%2D%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%BA%D0%BE%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%B2 Земельного кодексу України]'' визначено, що органи місцевого самоврядування можуть передавати безоплатно у власність або надавати в оренду землю житлово-будівельним та гаражно-будівельним кооперативам у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Відповідно до ст. 56 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2056.%20%D0%92%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%BB%D1%96%D1%81%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F Земельного кодексу України]'' громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ст. 59 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2059.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%84%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D1%83 Земельного кодексу України])''.

Землі водного фонду за рішеннями органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:

а) державним водогосподарським організаціям для догляду за аодними об'єктами. прибережними захисними смугами, смугами відведення,береговими смугами водних шляхів,гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;

б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;

в)державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;

г)військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних просік, комунікацій. (ст. 59''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2059.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%84%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D1%83 Земельного кодексу України]'').

Органи місцевого самоврядування безпосередньо реалізують право власності на землю територіальних громад (ст. 80 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D0%B8%2C%20%D1%8F%D0%BA%D1%96%20%D1%80%D0%B5%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D1%83%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D1%86%D0%B5%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BD%D1%8C%D0%BE%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B8%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%80%D1%8F%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%2C%20%2D%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%3B Земельного кодексу України]''). Тобто вони є суб’єктами права власності на землю.

Згідно з ст. 83 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2083.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%8E%20%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4 Земельного кодексу України]'' землі, які належать на праві власності територіальних громад сіл, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають:

а) усі землі як в межах населених пунктів,крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б)земельні ділянки, на яких розташованібудівлі, споруди,інші об1єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів,що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
== Порядок про безоплатну передачу земель та надання земель в користування громадянам ==
Органи місцевого самоврядування приймають рішення (ст. 116 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20116.%20%D0%9F%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%B8%20%D0%BD%D0%B0%D0%B1%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%8E%20%D1%96%D0%B7%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96 Земельного кодексу України]'') про безоплатну передачу земель громадянам та надання земель в користування.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених ст. 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20121.%20%D0%9D%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B8%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BE%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D1%87%D1%96%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D0%B0%D0%BC%20%D1%83%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C Земельного Кодексу України], провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

Надання земель у власність громадянам проводиться органами місцевого самоврядування згідно Порядку безоплатної приватизації земель визначеному ст. 118 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20118.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BE%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B8 Земельного Кодексу України].

Згідно з ст. 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20122.%20%D0%9F%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%2C%20%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B8%20%D0%90%D0%B2%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B8%20%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BC%2C%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%80%D1%8F%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%89%D0%BE%D0%B4%D0%BE%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D1%87%D1%96%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D1%83%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D1%83%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F Земельного Кодексу України] органи місцевого самоврядування можуть надавати земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Передача в оренду земельних ділянок здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ст. 124 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20124.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D1%87%D1%96%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B2%20%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D1%83 Земельного Кодексу України]). При чому передача в оренду земельних ділянок із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку встановленому ст. ст. 118, 123 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного Кодексу України].

Згідно з ст. 126 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20126.%20%D0%9E%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%80%D0%B5%D1%87%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%83%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D1%83 Земельного Кодексу України] право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Тому за новим Кодексом виключається можливість застосування рішень органів місцевого самоврядування у якості документу, що посвідчує право власності на землю. Право оренди землі оформляється договором з обов’язковою державною реєстрацією.

Відповідно до ст. 127 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20127.%20%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B6%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D1%87%D0%B8%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%D0%B1%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BD%D0%B8%D0%BC%D0%B8 Земельного Кодексу України] органи місцевого самоврядування здійснюють продаж земельних ділянок комунальної власності або передають їх у користування (оренда, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним державам та юридичним особам, створеним та зареєстрованим відповідно до законодавства іноземної держави, здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ст. 129 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20129.%20%D0%9E%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B6%D1%83%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BD%D0%B8%D0%BC%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%BC%2C%20%D1%8E%D1%80%D0%B8%D0%B4%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%BC%20%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D0%BC%2C%20%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%BC%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D1%80%D0%B5%D1%94%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BC%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B8 Земельного Кодексу України]).

Органи місцевого самоврядування мають право набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами (ст. 131 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20131.%20%D0%9D%D0%B0%D0%B1%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B8%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BF%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D1%96%20%D1%86%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%2D%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85%20%D1%83%D0%B3%D0%BE%D0%B4 Земельного Кодексу України]).

Згідно ст. 136 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20136.%20%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%B3%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%D0%BB%D0%BE%D1%82%D1%96%D0%B2%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B6%D1%83%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D1%85 Земельного Кодексу України] органи місцевого самоврядування уповноважені прийняти рішення про відчуження земель, визначати перелік земельних ділянок призначених для продажу під забудову на земельних торгах. Орган місцевого самоврядування може виступати організатором земельних торгів через уповноважений нею орган (ст. 137 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20137.%20%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%B3%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B2 Земельного Кодексу України]).

За ст. 142 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20142.%20%D0%94%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D1%8E Земельного Кодексу України] орган місцевого самоврядування може укладати угоди про передачу права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови від права власності або постійного користування на землю. Органи місцевого самоврядування мають право викупу земельних ділянок для суспільних потреб (ст. 146 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20146.%20%D0%92%D0%B8%D0%BA%D1%83%D0%BF%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F%20%D1%81%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%BF%D0%BE%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%B1 Земельного Кодексу України]). Викуп здійснюється за згодою її власника.

Земельні ділянки, надані у постійне користування, можуть вилучатися для суспільних потреб за рішенням органів місцевого самоврядування (ст. 149 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20149.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D1%83%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D1%96%D0%B7%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F Земельного Кодексу України]). Вилучення проводиться за згодою користувача у відповідності до порядку вилучення.

Органи місцевого самоврядування за ст. 151 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20151.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%BF%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BF%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%8C%2C%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%27%D1%8F%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B7%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D1%83%D0%BF%D0%BE%D0%BC%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F%20%D1%81%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%BF%D0%BE%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%B1%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%B7%20%D0%BC%D0%BE%D1%82%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%B2%20%D1%81%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%BD%D0%B5%D0%BE%D0%B1%D1%85%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96 Земельного Кодексу України] в місячний термін мають право на погоджування місця розташування об’єктів, розміри земельних ділянок на умови їх відведення згідно порядку погодження питань пов’язаних із вилученням. Органи місцевого самоврядування без рішення суду немають права втручатися у здійснення власником повноважень щодо земельних ділянок. За неправомірне втручання вони несуть відповідальність (ст. 154 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20154.%20%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%80%D1%8F%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%83%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%8E Земельного Кодексу України]).

Збитки, завдані власникам земельних ділянок, шляхом видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права, за ст. 155 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=2.%20%D0%97%D0%B1%D0%B8%D1%82%D0%BA%D0%B8%2C%20%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D1%96%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BC%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B2%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B0%D0%BA%D1%82%D1%96%D0%B2%2C%20%D0%BF%D1%96%D0%B4%D0%BB%D1%8F%D0%B3%D0%B0%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8E%20%D0%B2%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%83%20%D0%BE%D0%B1%D1%81%D1%8F%D0%B7%D1%96%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%BC%2C%20%D1%8F%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D0%B2%20%D0%B0%D0%BA%D1%82. Земельного Кодексу України] підлягають відшкодуванню в повному обсязі. Підстави відшкодування збитків наведені в ст. 156 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20156.%20%D0%9F%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%B8%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B1%D0%B8%D1%82%D0%BA%D1%96%D0%B2%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BC%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%87%D0%B0%D0%BC Земельного Кодексу України]. Відшкодування збитків органу місцевого самоврядування здійснюють у відповідності до Порядку відшкодування збитків (ст. 157 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20157.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B1%D0%B8%D1%82%D0%BA%D1%96%D0%B2%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BC%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%87%D0%B0%D0%BC Земельного Кодексу України]).

Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад. (ст. 174 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20174.%20%D0%9E%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B8%2C%20%D1%8F%D0%BA%D1%96%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B9%D0%BC%D0%B0%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D1%80%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%83%20%D0%BC%D0%B5%D0%B6%20%D0%B0%D0%B4%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%BE%2D%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C Земельного Кодексу України]).

До компетенції органів місцевого самоврядування у відповідності до ст. 186 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20186.%20%D0%9F%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%96%20%D0%B7%D0%B0%D1%82%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97%20%D1%96%D0%B7%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D0%B5%D1%83%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%8E Земельного Кодексу України] належить розгляд і затвердження землевпорядних проектів та інших матеріалів, внесення змін до них.

Згідно з ст. 187 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20187.%20%D0%97%D0%B0%D0%B2%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8E%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%BC%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BE%D1%85%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C Земельного Кодексу України] органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за використання і охороною земель.

Органи місцевого самоврядування можуть призначати громадських інспекторів для здійснення громадського контролю за використанням і охороною земель (ст. 190 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20190.%20%D0%93%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8C%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%BC%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BE%D1%85%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C Земельного Кодексу України]).

== Вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування ==
Органи місцевого самоврядування наділені правом вирішувати земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах (ст. 158 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=3.%20%D0%9E%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B8%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE,%D1%80%D0%B0%D0%B9%D0%BE%D0%BD%D1%96%D0%B2%20%D1%83%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%85. Земельного Кодексу України]).

Наразі, для вирішення спору щодо меж земельної ділянки громадянину '''необхідно звернутись з відповідною заявою до органу місцевого самоврядування.'''

У тижневий строк з дня подання заяви, органами місцевого самоврядування розглядається заява та вирішується спір. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

У рішенні органу місцевого самоврядування, яке передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття визначається порядок його виконання. Таке рішення органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття.

Якщо власники землі або землекористувачів незгодні з рішенням органу місцевого самоврядування, тоді спір вирішується у судовому порядку. У разі оскарження рішення органів місцевого самоврядування у суді, їх виконання призупиняється.

== Див. також: ==
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Повноваження_Верховної_Ради_України_та_органів_місцевого_самоврядування_в_галузі_земельних_відносин Повноваження Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин]
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Повноваження_Кабінету_Міністрів_України_в_галузі_земельних_відносин Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин]
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]

Повноваження органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин

2025-11-17T08:31:16Z

Kyshlaly.Emma: /* Порядок про безоплатну передачу земель та надання земель в користування громадянам */

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"]
== Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2019.,%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B8%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8. У ст. 19 Конституції України] закріплено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

''Сфера земельних відносин є особливим предметом відання органів місцевого самоврядування. На даний час, органи місцевого самоврядування володіють досить великим обсягом повноважень у сфері земельних відносин.''

'''До компетенції органів місцевого самоврядування належить''':
* розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад;
* передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб ;
* надання земельних ділянок у користування;
* вилучення земельних ділянок;
* викуп земельних ділянок для суспільних потреб;
* організація землеустрою;
* координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
* здійснення контролю за використання та охороною земель;
* обмеження, тимчасова заборона використання земель у разі порушення земельного законодавства;
* підготовка висновків щодо вилучення та надання земельних ділянок;
* інформування населення щодо вилучення, надання земельних ділянок;
* внесення пропозицій до райради щодо зміни меж сіл;
* вирішення земельних спорів;
* вирішення інших питань у галузі земельних відносин.
Всі ці дії здійснюються виключно на сесіях сільських рад.

Також, питання компетенції органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин врегульовані ст. ст. 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», де передбачені власні (самоврядні) повноваження (які належать до компетенції органів місцевого самоврядування) та делеговані повноваження (які належать до компетенції органів виконавчої влади, проте держава їх частину надала виконавчим органам рад).

'''До власних повноважень органів місцевого самоврядування відносять:'''

* підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо ставки земельного податку та розміру плати за користування природними ресурсами;
* підготовка і подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля;
* підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні;
* внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом, підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про оголошення в місцях масового розмноження та вирощування потомства дикими тваринами "сезону тиші" з обмеженням господарської діяльності та добуванням об’єктів тваринного світу;
* оприлюднення у мережі Інтернет геопросторових даних та метаданих, що створені за рахунок коштів місцевого бюджету, коштів міжнародної технічної допомоги та передані органу місцевого самоврядування, згідно із Законом України "Про національну інфраструктуру геопросторових даних";
* забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, дотримання правил і норм використання лісових ресурсів у межах лісів комунальної власності.

'''До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування відносять:'''

* здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використання та охорони земель;
* координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
* погодження клопотань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення;
* вирішення земельних спорів;
* здійснення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання у сфері управління побутовими відходами;
* підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
* організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою;
* створення та забезпечення функціонування місцевих екологічних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем, які є складовою мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації;
* здійснення контролю за додержанням юридичними та фізичними особами вимог у сфері управління відходами та розгляд справ про адміністративні правопорушення або передача їх матеріалів на розгляд інших державних органів у разі порушення законодавства про управління відходами;
* надання податковим органам у строки та в порядку, встановлені Податковим кодексом України, інформації щодо власників та користувачів;
* інші питання, що пов’язані із земельними правовіднисинами.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» № 888-VIII від 10.12.2015 (в редакції Закону № 1423-IX від 28.04.2021) [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%94%D0%BE%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%8C%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B8%D1%85%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85,%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BD%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%83. ст. 12 Земельного кодексу України] доповнено частиною другою, в якій віднайшли закріплення повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері земельних відносин на території сіл, селищ, міст. До них належать: надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом; здійснення інших повноважень у галузі земельних відносин відповідно до закону.
== Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування ==
''Згідно з ст. 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2020.%20%D0%92%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%20%D1%86%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA Земельного кодексу України] органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення про зміну цільового призначення земель при передачі їх у власність, наданню у користування за проектами землеустрою у порядку, що встановлено Кабінетом Міністрів України.''

За ст. 40 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2040.%20%D0%97%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B8%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B6%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D1%83%2C%20%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C%20%D1%96%20%D0%B3%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%B0 Земельного кодексу України]''органи місцевого самоврядування можуть передавати безоплатно у власність або надавати в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Ст. 41 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2041.%20%D0%97%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B8%20%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BE%2D%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20(%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85)%20%D1%96%20%D0%B3%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%BD%D0%BE%2D%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%BA%D0%BE%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%B2 Земельного кодексу України]'' визначено, що органи місцевого самоврядування можуть передавати безоплатно у власність або надавати в оренду землю житлово-будівельним та гаражно-будівельним кооперативам у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Відповідно до ст. 56 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2056.%20%D0%92%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%BB%D1%96%D1%81%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F Земельного кодексу України]'' громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ст. 59 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2059.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%84%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D1%83 Земельного кодексу України])''.

Землі водного фонду за рішеннями органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:

а) державним водогосподарським організаціям для догляду за аодними об'єктами. прибережними захисними смугами, смугами відведення,береговими смугами водних шляхів,гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;

б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;

в)державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;

г)військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних просік, комунікацій. (ст. 59''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2059.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%84%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D1%83 Земельного кодексу України]'').

Органи місцевого самоврядування безпосередньо реалізують право власності на землю територіальних громад (ст. 80 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D0%B8%2C%20%D1%8F%D0%BA%D1%96%20%D1%80%D0%B5%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D1%83%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D1%86%D0%B5%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BD%D1%8C%D0%BE%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B8%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%80%D1%8F%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%2C%20%2D%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%3B Земельного кодексу України]''). Тобто вони є суб’єктами права власності на землю.

Згідно з ст. 83 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2083.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%8E%20%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4 Земельного кодексу України]'' землі, які належать на праві власності територіальних громад сіл, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають:

а) усі землі як в межах населених пунктів,крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б)земельні ділянки, на яких розташованібудівлі, споруди,інші об1єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів,що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
== Порядок про безоплатну передачу земель та надання земель в користування громадянам ==
Органи місцевого самоврядування приймають рішення (ст. 116 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20116.%20%D0%9F%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%B8%20%D0%BD%D0%B0%D0%B1%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%8E%20%D1%96%D0%B7%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96 Земельного кодексу України]'') про безоплатну передачу земель громадянам та надання земель в користування.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених ст. 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20121.%20%D0%9D%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B8%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BE%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D1%87%D1%96%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D0%B0%D0%BC%20%D1%83%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C Земельного Кодексу України], провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

Надання земель у власність громадянам проводиться органами місцевого самоврядування згідно Порядку безоплатної приватизації земель визначеному ст. 118 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20118.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BE%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B8 Земельного Кодексу України].

Згідно з ст. 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20122.%20%D0%9F%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%2C%20%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B8%20%D0%90%D0%B2%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B8%20%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BC%2C%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%80%D1%8F%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%89%D0%BE%D0%B4%D0%BE%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D1%87%D1%96%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D1%83%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D1%83%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F Земельного Кодексу України] органи місцевого самоврядування можуть надавати земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Передача в оренду земельних ділянок здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ст. 124 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20124.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D1%87%D1%96%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B2%20%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D1%83 Земельного Кодексу України]). При чому передача в оренду земельних ділянок із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку встановленому ст. ст. 118, 123 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного Кодексу України].

Згідно з ст. 126 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20126.%20%D0%9E%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%80%D0%B5%D1%87%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%83%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D1%83 Земельного Кодексу України] право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Тому за новим Кодексом виключається можливість застосування рішень органів місцевого самоврядування у якості документу, що посвідчує право власності на землю. Право оренди землі оформляється договором з обов’язковою державною реєстрацією.

Відповідно до ст. 127 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20127.%20%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B6%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D1%87%D0%B8%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%D0%B1%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BD%D0%B8%D0%BC%D0%B8 Земельного Кодексу України] органи місцевого самоврядування здійснюють продаж земельних ділянок комунальної власності або передають їх у користування (оренда, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним державам та юридичним особам, створеним та зареєстрованим відповідно до законодавства іноземної держави, здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ст. 129 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20129.%20%D0%9E%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B6%D1%83%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BD%D0%B8%D0%BC%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%BC%2C%20%D1%8E%D1%80%D0%B8%D0%B4%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%BC%20%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D0%BC%2C%20%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%BC%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D1%80%D0%B5%D1%94%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BC%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B8 Земельного Кодексу України]).

Органи місцевого самоврядування мають право набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами (ст. 131 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20131.%20%D0%9D%D0%B0%D0%B1%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B8%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BF%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D1%96%20%D1%86%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%2D%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85%20%D1%83%D0%B3%D0%BE%D0%B4 Земельного Кодексу України]).

Згідно ст. 136 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20136.%20%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%B3%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%D0%BB%D0%BE%D1%82%D1%96%D0%B2%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B6%D1%83%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D1%85 Земельного Кодексу України] органи місцевого самоврядування уповноважені прийняти рішення про відчуження земель, визначати перелік земельних ділянок призначених для продажу під забудову на земельних торгах. Орган місцевого самоврядування може виступати організатором земельних торгів через уповноважений нею орган (ст. 137 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20137.%20%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%B3%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B2 Земельного Кодексу України]).

За ст. 142 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20142.%20%D0%94%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D1%8E Земельного Кодексу України] орган місцевого самоврядування може укладати угоди про передачу права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови від права власності або постійного користування на землю. Органи місцевого самоврядування мають право викупу земельних ділянок для суспільних потреб (ст. 146 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20146.%20%D0%92%D0%B8%D0%BA%D1%83%D0%BF%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F%20%D1%81%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%BF%D0%BE%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%B1 Земельного Кодексу України]). Викуп здійснюється за згодою її власника.

Земельні ділянки, надані у постійне користування, можуть вилучатися для суспільних потреб за рішенням органів місцевого самоврядування (ст. 149 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20149.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D1%83%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D1%96%D0%B7%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F Земельного Кодексу України]). Вилучення проводиться за згодою користувача у відповідності до порядку вилучення.

Органи місцевого самоврядування за ст. 151 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20151.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%BF%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BF%D0%B8%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%8C%2C%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%27%D1%8F%D0%B7%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B7%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D1%83%D0%BF%D0%BE%D0%BC%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F%20%D1%81%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%BF%D0%BE%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%B1%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%B7%20%D0%BC%D0%BE%D1%82%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%B2%20%D1%81%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%BD%D0%B5%D0%BE%D0%B1%D1%85%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96 Земельного Кодексу України] в місячний термін мають право на погоджування місця розташування об’єктів, розміри земельних ділянок на умови їх відведення згідно порядку погодження питань пов’язаних із вилученням. Органи місцевого самоврядування без рішення суду немають права втручатися у здійснення власником повноважень щодо земельних ділянок. За неправомірне втручання вони несуть відповідальність (ст. 154 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20154.%20%D0%92%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%80%D1%8F%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%83%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%8E Земельного Кодексу України]).

Збитки, завдані власникам земельних ділянок, шляхом видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права, за ст. 155 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=2.%20%D0%97%D0%B1%D0%B8%D1%82%D0%BA%D0%B8%2C%20%D0%B7%D0%B0%D0%B2%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D1%96%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BC%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B2%D0%BD%D0%B0%D1%81%D0%BB%D1%96%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B0%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B0%D0%BA%D1%82%D1%96%D0%B2%2C%20%D0%BF%D1%96%D0%B4%D0%BB%D1%8F%D0%B3%D0%B0%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8E%20%D0%B2%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%83%20%D0%BE%D0%B1%D1%81%D1%8F%D0%B7%D1%96%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%BC%2C%20%D1%8F%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%B2%D0%B8%D0%B4%D0%B0%D0%B2%20%D0%B0%D0%BA%D1%82. Земельного Кодексу України] підлягають відшкодуванню в повному обсязі. Підстави відшкодування збитків наведені в ст. 156 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20156.%20%D0%9F%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%B8%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B1%D0%B8%D1%82%D0%BA%D1%96%D0%B2%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BC%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%87%D0%B0%D0%BC Земельного Кодексу України]. Відшкодування збитків органу місцевого самоврядування здійснюють у відповідності до Порядку відшкодування збитків (ст. 157 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20157.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D1%88%D0%BA%D0%BE%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B1%D0%B8%D1%82%D0%BA%D1%96%D0%B2%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%B8%D0%BA%D0%B0%D0%BC%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D1%87%D0%B0%D0%BC Земельного Кодексу України]).

Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад. (ст. 174 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20174.%20%D0%9E%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B8%2C%20%D1%8F%D0%BA%D1%96%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B9%D0%BC%D0%B0%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D1%80%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%20%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%83%20%D0%BC%D0%B5%D0%B6%20%D0%B0%D0%B4%D0%BC%D1%96%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D0%BE%2D%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%BE%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%8C Земельного Кодексу України]).

До компетенції органів місцевого самоврядування у відповідності до ст. 186 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20186.%20%D0%9F%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%96%20%D0%B7%D0%B0%D1%82%D0%B2%D0%B5%D1%80%D0%B4%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B4%D0%BE%D0%BA%D1%83%D0%BC%D0%B5%D0%BD%D1%82%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97%20%D1%96%D0%B7%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D0%B5%D1%83%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D1%8E Земельного Кодексу України] належить розгляд і затвердження землевпорядних проектів та інших матеріалів, внесення змін до них.

Згідно з ст. 187 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20187.%20%D0%97%D0%B0%D0%B2%D0%B4%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8E%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%BC%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BE%D1%85%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C Земельного Кодексу України] органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за використання і охороною земель.

Органи місцевого самоврядування можуть призначати громадських інспекторів для здійснення громадського контролю за використанням і охороною земель (ст. 190 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20190.%20%D0%93%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D0%B9%20%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8C%20%D0%B7%D0%B0%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%D0%BC%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BE%D1%85%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C Земельного Кодексу України]).

== Вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування ==
Органи місцевого самоврядування наділені правом вирішувати земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах (ст. 158 Земельного Кодексу України).

Наразі, для вирішення спору щодо меж земельної ділянки громадянину '''необхідно звернутись з відповідною заявою до органу місцевого самоврядування.'''

У тижневий строк з дня подання заяви, органами місцевого самоврядування розглядається заява та вирішується спір. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

У рішенні органу місцевого самоврядування, яке передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття визначається порядок його виконання. Таке рішення органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття.

Якщо власники землі або землекористувачів незгодні з рішенням органу місцевого самоврядування, тоді спір вирішується у судовому порядку. У разі оскарження рішення органів місцевого самоврядування у суді, їх виконання призупиняється.

== Див. також: ==
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Повноваження_Верховної_Ради_України_та_органів_місцевого_самоврядування_в_галузі_земельних_відносин Повноваження Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин]
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Повноваження_Кабінету_Міністрів_України_в_галузі_земельних_відносин Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин]
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]

Повноваження органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин

2025-11-17T08:03:29Z

Kyshlaly.Emma: /* Порядок про безоплатну передачу земель та надання земель в користування громадянам */

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"]
== Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2019.,%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B8%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8. У ст. 19 Конституції України] закріплено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

''Сфера земельних відносин є особливим предметом відання органів місцевого самоврядування. На даний час, органи місцевого самоврядування володіють досить великим обсягом повноважень у сфері земельних відносин.''

'''До компетенції органів місцевого самоврядування належить''':
* розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад;
* передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб ;
* надання земельних ділянок у користування;
* вилучення земельних ділянок;
* викуп земельних ділянок для суспільних потреб;
* організація землеустрою;
* координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
* здійснення контролю за використання та охороною земель;
* обмеження, тимчасова заборона використання земель у разі порушення земельного законодавства;
* підготовка висновків щодо вилучення та надання земельних ділянок;
* інформування населення щодо вилучення, надання земельних ділянок;
* внесення пропозицій до райради щодо зміни меж сіл;
* вирішення земельних спорів;
* вирішення інших питань у галузі земельних відносин.
Всі ці дії здійснюються виключно на сесіях сільських рад.

Також, питання компетенції органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин врегульовані ст. ст. 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», де передбачені власні (самоврядні) повноваження (які належать до компетенції органів місцевого самоврядування) та делеговані повноваження (які належать до компетенції органів виконавчої влади, проте держава їх частину надала виконавчим органам рад).

'''До власних повноважень органів місцевого самоврядування відносять:'''

* підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо ставки земельного податку та розміру плати за користування природними ресурсами;
* підготовка і подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля;
* підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні;
* внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом, підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про оголошення в місцях масового розмноження та вирощування потомства дикими тваринами "сезону тиші" з обмеженням господарської діяльності та добуванням об’єктів тваринного світу;
* оприлюднення у мережі Інтернет геопросторових даних та метаданих, що створені за рахунок коштів місцевого бюджету, коштів міжнародної технічної допомоги та передані органу місцевого самоврядування, згідно із Законом України "Про національну інфраструктуру геопросторових даних";
* забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, дотримання правил і норм використання лісових ресурсів у межах лісів комунальної власності.

'''До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування відносять:'''

* здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використання та охорони земель;
* координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
* погодження клопотань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення;
* вирішення земельних спорів;
* здійснення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання у сфері управління побутовими відходами;
* підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
* організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою;
* створення та забезпечення функціонування місцевих екологічних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем, які є складовою мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації;
* здійснення контролю за додержанням юридичними та фізичними особами вимог у сфері управління відходами та розгляд справ про адміністративні правопорушення або передача їх матеріалів на розгляд інших державних органів у разі порушення законодавства про управління відходами;
* надання податковим органам у строки та в порядку, встановлені Податковим кодексом України, інформації щодо власників та користувачів;
* інші питання, що пов’язані із земельними правовіднисинами.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» № 888-VIII від 10.12.2015 (в редакції Закону № 1423-IX від 28.04.2021) [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%94%D0%BE%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%8C%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B8%D1%85%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85,%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BD%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%83. ст. 12 Земельного кодексу України] доповнено частиною другою, в якій віднайшли закріплення повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері земельних відносин на території сіл, селищ, міст. До них належать: надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом; здійснення інших повноважень у галузі земельних відносин відповідно до закону.
== Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування ==
''Згідно з ст. 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2020.%20%D0%92%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%20%D1%86%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA Земельного кодексу України] органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення про зміну цільового призначення земель при передачі їх у власність, наданню у користування за проектами землеустрою у порядку, що встановлено Кабінетом Міністрів України.''

За ст. 40 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2040.%20%D0%97%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B8%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B6%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D1%83%2C%20%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C%20%D1%96%20%D0%B3%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%B0 Земельного кодексу України]''органи місцевого самоврядування можуть передавати безоплатно у власність або надавати в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Ст. 41 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2041.%20%D0%97%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B8%20%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BE%2D%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20(%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85)%20%D1%96%20%D0%B3%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%BD%D0%BE%2D%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%BA%D0%BE%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%B2 Земельного кодексу України]'' визначено, що органи місцевого самоврядування можуть передавати безоплатно у власність або надавати в оренду землю житлово-будівельним та гаражно-будівельним кооперативам у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Відповідно до ст. 56 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2056.%20%D0%92%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%BB%D1%96%D1%81%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F Земельного кодексу України]'' громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ст. 59 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2059.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%84%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D1%83 Земельного кодексу України])''.

Землі водного фонду за рішеннями органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:

а) державним водогосподарським організаціям для догляду за аодними об'єктами. прибережними захисними смугами, смугами відведення,береговими смугами водних шляхів,гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;

б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;

в)державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;

г)військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних просік, комунікацій. (ст. 59''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2059.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%84%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D1%83 Земельного кодексу України]'').

Органи місцевого самоврядування безпосередньо реалізують право власності на землю територіальних громад (ст. 80 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D0%B8%2C%20%D1%8F%D0%BA%D1%96%20%D1%80%D0%B5%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D1%83%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D1%86%D0%B5%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BD%D1%8C%D0%BE%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B8%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%80%D1%8F%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%2C%20%2D%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%3B Земельного кодексу України]''). Тобто вони є суб’єктами права власності на землю.

Згідно з ст. 83 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2083.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%8E%20%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4 Земельного кодексу України]'' землі, які належать на праві власності територіальних громад сіл, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають:

а) усі землі як в межах населених пунктів,крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б)земельні ділянки, на яких розташованібудівлі, споруди,інші об1єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів,що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
== Порядок про безоплатну передачу земель та надання земель в користування громадянам ==
Органи місцевого самоврядування приймають рішення (ст. 116 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20116.%20%D0%9F%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%B8%20%D0%BD%D0%B0%D0%B1%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%8E%20%D1%96%D0%B7%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96 Земельного кодексу України]'') про безоплатну передачу земель громадянам та надання земель в користування.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених ст. 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20121.%20%D0%9D%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B8%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BE%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D1%87%D1%96%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D0%B0%D0%BC%20%D1%83%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C Земельного Кодексу України], провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

Надання земель у власність громадянам проводиться органами місцевого самоврядування згідно Порядку безоплатної приватизації земель визначеному ст. 118 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20118.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BE%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B8 Земельного Кодексу України].

Згідно з ст. 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20122.%20%D0%9F%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D0%B4%D0%B8%2C%20%D0%92%D0%B5%D1%80%D1%85%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%A0%D0%B0%D0%B4%D0%B8%20%D0%90%D0%B2%D1%82%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%A0%D0%B5%D1%81%D0%BF%D1%83%D0%B1%D0%BB%D1%96%D0%BA%D0%B8%20%D0%9A%D1%80%D0%B8%D0%BC%2C%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%80%D1%8F%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%89%D0%BE%D0%B4%D0%BE%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D1%87%D1%96%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D1%83%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D1%83%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F Земельного Кодексу України] органи місцевого самоврядування можуть надавати земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Передача в оренду земельних ділянок здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ст. 124 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20124.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D1%87%D1%96%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B2%20%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D1%83 Земельного Кодексу України]). При чому передача в оренду земельних ділянок із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку встановленому ст. ст. 118, 123 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного Кодексу України].

Згідно з ст. 126 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20126.%20%D0%9E%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%80%D0%B5%D1%87%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%83%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D1%83 Земельного Кодексу України] право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Тому за новим Кодексом виключається можливість застосування рішень органів місцевого самоврядування у якості документу, що посвідчує право власності на землю. Право оренди землі оформляється договором з обов’язковою державною реєстрацією.

Відповідно до ст. 127 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20127.%20%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B6%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D1%87%D0%B8%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%D0%B1%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BD%D0%B8%D0%BC%D0%B8 Земельного Кодексу України] органи місцевого самоврядування здійснюють продаж земельних ділянок комунальної власності або передають їх у користування (оренда, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним державам та юридичним особам, створеним та зареєстрованим відповідно до законодавства іноземної держави, здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ст. 129 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20129.%20%D0%9E%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B6%D1%83%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BD%D0%B8%D0%BC%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%BC%2C%20%D1%8E%D1%80%D0%B8%D0%B4%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%BC%20%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D0%BC%2C%20%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%BC%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D1%80%D0%B5%D1%94%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BC%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B8 Земельного Кодексу України]).

Органи місцевого самоврядування мають право набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами (ст. 131 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20131.%20%D0%9D%D0%B0%D0%B1%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B8%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BF%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D1%96%20%D1%86%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%2D%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85%20%D1%83%D0%B3%D0%BE%D0%B4 Земельного Кодексу України]).

Згідно ст. 136 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20136.%20%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%B3%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%D0%BB%D0%BE%D1%82%D1%96%D0%B2%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B6%D1%83%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D1%85 Земельного Кодексу України] органи місцевого самоврядування уповноважені прийняти рішення про відчуження земель, визначати перелік земельних ділянок призначених для продажу під забудову на земельних торгах. Орган місцевого самоврядування може виступати організатором земельних торгів через уповноважений нею орган (ст. 137 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20137.%20%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%B3%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B2 Земельного Кодексу України]).

За ст. 142 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20142.%20%D0%94%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D1%8E Земельного Кодексу України] орган місцевого самоврядування може укладати угоди про передачу права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови від права власності або постійного користування на землю. Органи місцевого самоврядування мають право викупу земельних ділянок для суспільних потреб (ст. 146 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20146.%20%D0%92%D0%B8%D0%BA%D1%83%D0%BF%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F%20%D1%81%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%BF%D0%BE%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%B1 Земельного Кодексу України]). Викуп здійснюється за згодою її власника.

Земельні ділянки, надані у постійне користування, можуть вилучатися для суспільних потреб за рішенням органів місцевого самоврядування (ст. 149 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20149.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D1%83%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D1%96%D0%B7%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F Земельного Кодексу України]). Вилучення проводиться за згодою користувача у відповідності до порядку вилучення.

Органи місцевого самоврядування за ст. 151 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного Кодексу України] в місячний термін мають право на погоджування місця розташування об’єктів, розміри земельних ділянок на умови їх відведення згідно порядку погодження питань пов’язаних із вилученням. Органи місцевого самоврядування без рішення суду немають права втручатися у здійснення власником повноважень щодо земельних ділянок. За неправомірне втручання вони несуть відповідальність (ст. 154 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного Кодексу України]). Збитки, завдані власникам земельних ділянок, шляхом видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права, за ст. 155 Земельного Кодексу України підлягають відшкодуванню в повному обсязі. Підстави відшкодування збитків наведені в ст. 156 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного Кодексу України]. Відшкодування збитків органу місцевого самоврядування здійснюють у відповідності до Порядку відшкодування збитків (ст. 157 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного Кодексу України]).

Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад. (ст. 174 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного Кодексу України]).

До компетенції органів місцевого самоврядування у відповідності до ст. 186 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного Кодексу України] належить розгляд і затвердження землевпорядних проектів та інших матеріалів, внесення змін до них. Згідно з ст. 187 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного Кодексу України] органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за використання і охороною земель. Органи місцевого самоврядування можуть призначати громадських інспекторів для здійснення громадського контролю за використанням і охороною земель (ст. 190 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного Кодексу України]).

== Вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування ==
Органи місцевого самоврядування наділені правом вирішувати земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах (ст. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text 158 Земельного Кодексу України)].

Наразі, для вирішення спору щодо меж земельної ділянки громадянину '''необхідно звернутись з відповідною заявою до органу місцевого самоврядування.'''

У тижневий строк з дня подання заяви, органами місцевого самоврядування розглядається заява та вирішується спір. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

У рішенні органу місцевого самоврядування, яке передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття визначається порядок його виконання. Таке рішення органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття.

Якщо власники землі або землекористувачів незгодні з рішенням органу місцевого самоврядування, тоді спір вирішується у судовому порядку. У разі оскарження рішення органів місцевого самоврядування у суді, їх виконання призупиняється.

== Див. також: ==
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Повноваження_Верховної_Ради_України_та_органів_місцевого_самоврядування_в_галузі_земельних_відносин Повноваження Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин]
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Повноваження_Кабінету_Міністрів_України_в_галузі_земельних_відносин Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин]
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]

Повноваження органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин

2025-11-17T07:56:25Z

Kyshlaly.Emma: /* Порядок про безоплатну передачу земель та надання земель в користування громадянам */

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"]
== Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2019.,%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B8%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8. У ст. 19 Конституції України] закріплено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

''Сфера земельних відносин є особливим предметом відання органів місцевого самоврядування. На даний час, органи місцевого самоврядування володіють досить великим обсягом повноважень у сфері земельних відносин.''

'''До компетенції органів місцевого самоврядування належить''':
* розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад;
* передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб ;
* надання земельних ділянок у користування;
* вилучення земельних ділянок;
* викуп земельних ділянок для суспільних потреб;
* організація землеустрою;
* координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
* здійснення контролю за використання та охороною земель;
* обмеження, тимчасова заборона використання земель у разі порушення земельного законодавства;
* підготовка висновків щодо вилучення та надання земельних ділянок;
* інформування населення щодо вилучення, надання земельних ділянок;
* внесення пропозицій до райради щодо зміни меж сіл;
* вирішення земельних спорів;
* вирішення інших питань у галузі земельних відносин.
Всі ці дії здійснюються виключно на сесіях сільських рад.

Також, питання компетенції органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин врегульовані ст. ст. 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», де передбачені власні (самоврядні) повноваження (які належать до компетенції органів місцевого самоврядування) та делеговані повноваження (які належать до компетенції органів виконавчої влади, проте держава їх частину надала виконавчим органам рад).

'''До власних повноважень органів місцевого самоврядування відносять:'''

* підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо ставки земельного податку та розміру плати за користування природними ресурсами;
* підготовка і подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля;
* підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні;
* внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом, підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про оголошення в місцях масового розмноження та вирощування потомства дикими тваринами "сезону тиші" з обмеженням господарської діяльності та добуванням об’єктів тваринного світу;
* оприлюднення у мережі Інтернет геопросторових даних та метаданих, що створені за рахунок коштів місцевого бюджету, коштів міжнародної технічної допомоги та передані органу місцевого самоврядування, згідно із Законом України "Про національну інфраструктуру геопросторових даних";
* забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, дотримання правил і норм використання лісових ресурсів у межах лісів комунальної власності.

'''До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування відносять:'''

* здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використання та охорони земель;
* координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
* погодження клопотань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення;
* вирішення земельних спорів;
* здійснення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання у сфері управління побутовими відходами;
* підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
* організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою;
* створення та забезпечення функціонування місцевих екологічних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем, які є складовою мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації;
* здійснення контролю за додержанням юридичними та фізичними особами вимог у сфері управління відходами та розгляд справ про адміністративні правопорушення або передача їх матеріалів на розгляд інших державних органів у разі порушення законодавства про управління відходами;
* надання податковим органам у строки та в порядку, встановлені Податковим кодексом України, інформації щодо власників та користувачів;
* інші питання, що пов’язані із земельними правовіднисинами.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» № 888-VIII від 10.12.2015 (в редакції Закону № 1423-IX від 28.04.2021) [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%94%D0%BE%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%8C%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B8%D1%85%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85,%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BD%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%83. ст. 12 Земельного кодексу України] доповнено частиною другою, в якій віднайшли закріплення повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері земельних відносин на території сіл, селищ, міст. До них належать: надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом; здійснення інших повноважень у галузі земельних відносин відповідно до закону.
== Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування ==
''Згідно з ст. 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2020.%20%D0%92%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%20%D1%86%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA Земельного кодексу України] органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення про зміну цільового призначення земель при передачі їх у власність, наданню у користування за проектами землеустрою у порядку, що встановлено Кабінетом Міністрів України.''

За ст. 40 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2040.%20%D0%97%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B8%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B6%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D1%83%2C%20%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C%20%D1%96%20%D0%B3%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%B0 Земельного кодексу України]''органи місцевого самоврядування можуть передавати безоплатно у власність або надавати в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Ст. 41 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2041.%20%D0%97%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B8%20%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BE%2D%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20(%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85)%20%D1%96%20%D0%B3%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%BD%D0%BE%2D%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%BA%D0%BE%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%B2 Земельного кодексу України]'' визначено, що органи місцевого самоврядування можуть передавати безоплатно у власність або надавати в оренду землю житлово-будівельним та гаражно-будівельним кооперативам у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Відповідно до ст. 56 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2056.%20%D0%92%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%BB%D1%96%D1%81%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F Земельного кодексу України]'' громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ст. 59 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2059.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%84%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D1%83 Земельного кодексу України])''.

Землі водного фонду за рішеннями органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:

а) державним водогосподарським організаціям для догляду за аодними об'єктами. прибережними захисними смугами, смугами відведення,береговими смугами водних шляхів,гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;

б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;

в)державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;

г)військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних просік, комунікацій. (ст. 59''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2059.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%84%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D1%83 Земельного кодексу України]'').

Органи місцевого самоврядування безпосередньо реалізують право власності на землю територіальних громад (ст. 80 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D0%B8%2C%20%D1%8F%D0%BA%D1%96%20%D1%80%D0%B5%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D1%83%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D1%86%D0%B5%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BD%D1%8C%D0%BE%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B8%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%80%D1%8F%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%2C%20%2D%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%3B Земельного кодексу України]''). Тобто вони є суб’єктами права власності на землю.

Згідно з ст. 83 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2083.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%8E%20%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4 Земельного кодексу України]'' землі, які належать на праві власності територіальних громад сіл, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають:

а) усі землі як в межах населених пунктів,крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б)земельні ділянки, на яких розташованібудівлі, споруди,інші об1єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів,що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
== Порядок про безоплатну передачу земель та надання земель в користування громадянам ==
Органи місцевого самоврядування приймають рішення (ст. 116 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20116.%20%D0%9F%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D0%B8%20%D0%BD%D0%B0%D0%B1%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%8E%20%D1%96%D0%B7%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96 Земельного кодексу України]'') про безоплатну передачу земель громадянам та надання земель в користування.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених ст. 121 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20121.%20%D0%9D%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%B8%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BE%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D1%87%D1%96%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D0%B0%D0%BC%20%D1%83%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C Земельного Кодексу України], провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

Надання земель у власність громадянам проводиться органами місцевого самоврядування згідно Порядку безоплатної приватизації земель визначеному ст. 118 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20118.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BE%D0%BF%D0%BB%D0%B0%D1%82%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B2%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B7%D0%B0%D1%86%D1%96%D1%97%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D1%8F%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B8 Земельного Кодексу України].

Згідно з ст. 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%2C%20%D1%81%D0%B5%D0%BB%D0%B8%D1%89%D0%BD%D1%96%2C%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%8C%D0%BA%D1%96%20%D1%80%D0%B0%D0%B4%D0%B8%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B8%20%D1%83%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D1%83%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%96%D0%B7%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F%20%D0%B2%D1%81%D1%96%D1%85%20%D0%BF%D0%BE%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%B1. Земельного Кодексу України] органи місцевого самоврядування можуть надавати земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Передача в оренду земельних ділянок здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (ст. 124 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20124.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B0%D1%87%D1%96%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B2%20%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B4%D1%83 Земельного Кодексу України]). При чому передача в оренду земельних ділянок із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку встановленому ст. ст. 118, 123 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного Кодексу України].

Згідно з ст. 126 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20126.%20%D0%9E%D1%84%D0%BE%D1%80%D0%BC%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%80%D0%B5%D1%87%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%83%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D1%83 Земельного Кодексу України] право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Тому за новим Кодексом виключається можливість застосування рішень органів місцевого самоврядування у якості документу, що посвідчує право власності на землю. Право оренди землі оформляється договором з обов’язковою державною реєстрацією.

Відповідно до ст. 127 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20127.%20%D0%9F%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B6%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D1%87%D0%B8%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BD%D0%B0%D0%B1%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%BD%D0%B8%D0%BC%D0%B8 Земельного Кодексу України] органи місцевого самоврядування здійснюють продаж земельних ділянок комунальної власності або передають їх у користування (оренда, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним державам та юридичним особам, створеним та зареєстрованим відповідно до законодавства іноземної держави, здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ст. 129 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20129.%20%D0%9E%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D0%B2%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B6%D1%83%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BD%D0%B8%D0%BC%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B0%D0%BC%2C%20%D1%8E%D1%80%D0%B8%D0%B4%D0%B8%D1%87%D0%BD%D0%B8%D0%BC%20%D0%BE%D1%81%D0%BE%D0%B1%D0%B0%D0%BC%2C%20%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE%D1%80%D0%B5%D0%BD%D0%B8%D0%BC%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D1%80%D0%B5%D1%94%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D0%BC%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D1%96%D0%BD%D0%BE%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B4%D0%B5%D1%80%D0%B6%D0%B0%D0%B2%D0%B8 Земельного Кодексу України]).

Органи місцевого самоврядування мають право набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами (ст. 131 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20131.%20%D0%9D%D0%B0%D0%B1%D1%83%D1%82%D1%82%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B8%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%BF%D1%96%D0%B4%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%B2%D1%96%20%D1%86%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%2D%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85%20%D1%83%D0%B3%D0%BE%D0%B4 Земельного Кодексу України]).

Згідно ст. 136 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20136.%20%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%B3%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%D0%BB%D0%BE%D1%82%D1%96%D0%B2%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D0%B6%D1%83%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D1%85 Земельного Кодексу України] органи місцевого самоврядування уповноважені прийняти рішення про відчуження земель, визначати перелік земельних ділянок призначених для продажу під забудову на земельних торгах. Орган місцевого самоврядування може виступати організатором земельних торгів через уповноважений нею орган (ст. 137 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20137.%20%D0%9F%D1%96%D0%B4%D0%B3%D0%BE%D1%82%D0%BE%D0%B2%D0%BA%D0%B0%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%BF%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B5%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B3%D1%96%D0%B2 Земельного Кодексу України]).

За ст. 142 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20142.%20%D0%94%D0%BE%D0%B1%D1%80%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B0%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D0%B0%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%8E%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%BE%D1%8E Земельного Кодексу України] орган місцевого самоврядування може укладати угоди про передачу права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови від права власності або постійного користування на землю. Органи місцевого самоврядування мають право викупу земельних ділянок для суспільних потреб (ст. 146 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20146.%20%D0%92%D0%B8%D0%BA%D1%83%D0%BF%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F%20%D1%81%D1%83%D1%81%D0%BF%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%BF%D0%BE%D1%82%D1%80%D0%B5%D0%B1 Земельного Кодексу України]). Викуп здійснюється за згодою її власника.

Земельні ділянки, надані у постійне користування, можуть вилучатися для суспільних потреб за рішенням органів місцевого самоврядування (ст. 149 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20149.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%B2%D0%B8%D0%BB%D1%83%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA%20%D1%96%D0%B7%20%D0%BF%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%D0%B9%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BA%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%81%D1%82%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F Земельного Кодексу України]). Вилучення проводиться за згодою користувача у відповідності до порядку вилучення.

Органи місцевого самоврядування за ст. 151 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного Кодексу України] в місячний термін мають право на погоджування місця розташування об’єктів, розміри земельних ділянок на умови їх відведення згідно порядку погодження питань пов’язаних із вилученням. Органи місцевого самоврядування без рішення суду немають права втручатися у здійснення власником повноважень щодо земельних ділянок. За неправомірне втручання вони несуть відповідальність (ст. 154 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного Кодексу України]). Збитки, завдані власникам земельних ділянок, шляхом видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права, за ст. 155 Земельного Кодексу України підлягають відшкодуванню в повному обсязі. Підстави відшкодування збитків наведені в ст. 156 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного Кодексу України]. Відшкодування збитків органу місцевого самоврядування здійснюють у відповідності до Порядку відшкодування збитків (ст. 157 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного Кодексу України]).

Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад. (ст. 174 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного Кодексу України]).

До компетенції органів місцевого самоврядування у відповідності до ст. 186 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного Кодексу України] належить розгляд і затвердження землевпорядних проектів та інших матеріалів, внесення змін до них. Згідно з ст. 187 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного Кодексу України] органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за використання і охороною земель. Органи місцевого самоврядування можуть призначати громадських інспекторів для здійснення громадського контролю за використанням і охороною земель (ст. 190 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного Кодексу України]).

== Вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування ==
Органи місцевого самоврядування наділені правом вирішувати земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах (ст. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text 158 Земельного Кодексу України)].

Наразі, для вирішення спору щодо меж земельної ділянки громадянину '''необхідно звернутись з відповідною заявою до органу місцевого самоврядування.'''

У тижневий строк з дня подання заяви, органами місцевого самоврядування розглядається заява та вирішується спір. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

У рішенні органу місцевого самоврядування, яке передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття визначається порядок його виконання. Таке рішення органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття.

Якщо власники землі або землекористувачів незгодні з рішенням органу місцевого самоврядування, тоді спір вирішується у судовому порядку. У разі оскарження рішення органів місцевого самоврядування у суді, їх виконання призупиняється.

== Див. також: ==
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Повноваження_Верховної_Ради_України_та_органів_місцевого_самоврядування_в_галузі_земельних_відносин Повноваження Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин]
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Повноваження_Кабінету_Міністрів_України_в_галузі_земельних_відносин Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин]
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]

Повноваження органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин

2025-11-17T07:23:10Z

Kyshlaly.Emma: /* Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування */

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"]
== Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2019.,%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B8%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8. У ст. 19 Конституції України] закріплено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

''Сфера земельних відносин є особливим предметом відання органів місцевого самоврядування. На даний час, органи місцевого самоврядування володіють досить великим обсягом повноважень у сфері земельних відносин.''

'''До компетенції органів місцевого самоврядування належить''':
* розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад;
* передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб ;
* надання земельних ділянок у користування;
* вилучення земельних ділянок;
* викуп земельних ділянок для суспільних потреб;
* організація землеустрою;
* координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
* здійснення контролю за використання та охороною земель;
* обмеження, тимчасова заборона використання земель у разі порушення земельного законодавства;
* підготовка висновків щодо вилучення та надання земельних ділянок;
* інформування населення щодо вилучення, надання земельних ділянок;
* внесення пропозицій до райради щодо зміни меж сіл;
* вирішення земельних спорів;
* вирішення інших питань у галузі земельних відносин.
Всі ці дії здійснюються виключно на сесіях сільських рад.

Також, питання компетенції органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин врегульовані ст. ст. 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», де передбачені власні (самоврядні) повноваження (які належать до компетенції органів місцевого самоврядування) та делеговані повноваження (які належать до компетенції органів виконавчої влади, проте держава їх частину надала виконавчим органам рад).

'''До власних повноважень органів місцевого самоврядування відносять:'''

* підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо ставки земельного податку та розміру плати за користування природними ресурсами;
* підготовка і подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля;
* підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні;
* внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом, підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про оголошення в місцях масового розмноження та вирощування потомства дикими тваринами "сезону тиші" з обмеженням господарської діяльності та добуванням об’єктів тваринного світу;
* оприлюднення у мережі Інтернет геопросторових даних та метаданих, що створені за рахунок коштів місцевого бюджету, коштів міжнародної технічної допомоги та передані органу місцевого самоврядування, згідно із Законом України "Про національну інфраструктуру геопросторових даних";
* забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, дотримання правил і норм використання лісових ресурсів у межах лісів комунальної власності.

'''До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування відносять:'''

* здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використання та охорони земель;
* координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
* погодження клопотань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення;
* вирішення земельних спорів;
* здійснення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання у сфері управління побутовими відходами;
* підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
* організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою;
* створення та забезпечення функціонування місцевих екологічних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем, які є складовою мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації;
* здійснення контролю за додержанням юридичними та фізичними особами вимог у сфері управління відходами та розгляд справ про адміністративні правопорушення або передача їх матеріалів на розгляд інших державних органів у разі порушення законодавства про управління відходами;
* надання податковим органам у строки та в порядку, встановлені Податковим кодексом України, інформації щодо власників та користувачів;
* інші питання, що пов’язані із земельними правовіднисинами.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» № 888-VIII від 10.12.2015 (в редакції Закону № 1423-IX від 28.04.2021) [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%94%D0%BE%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%8C%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B8%D1%85%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85,%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BD%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%83. ст. 12 Земельного кодексу України] доповнено частиною другою, в якій віднайшли закріплення повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері земельних відносин на території сіл, селищ, міст. До них належать: надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом; здійснення інших повноважень у галузі земельних відносин відповідно до закону.
== Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування ==
''Згідно з ст. 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2020.%20%D0%92%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%BC%D1%96%D0%BD%D0%B0%20%D1%86%D1%96%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BE%D0%BA Земельного кодексу України] органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення про зміну цільового призначення земель при передачі їх у власність, наданню у користування за проектами землеустрою у порядку, що встановлено Кабінетом Міністрів України.''

За ст. 40 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2040.%20%D0%97%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B8%20%D0%B4%D0%BB%D1%8F%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%B0%20%D1%82%D0%B0%20%D0%BE%D0%B1%D1%81%D0%BB%D1%83%D0%B3%D0%BE%D0%B2%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B6%D0%B8%D0%BB%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D0%B8%D0%BD%D0%BA%D1%83%2C%20%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C%20%D1%96%20%D0%B3%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%BD%D0%B8%D1%86%D1%82%D0%B2%D0%B0 Земельного кодексу України]''органи місцевого самоврядування можуть передавати безоплатно у власність або надавати в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Ст. 41 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2041.%20%D0%97%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B4%D1%96%D0%BB%D1%8F%D0%BD%D0%BA%D0%B8%20%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%BE%2D%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20(%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BB%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85)%20%D1%96%20%D0%B3%D0%B0%D1%80%D0%B0%D0%B6%D0%BD%D0%BE%2D%D0%B1%D1%83%D0%B4%D1%96%D0%B2%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%BA%D0%BE%D0%BE%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B0%D1%82%D0%B8%D0%B2%D1%96%D0%B2 Земельного кодексу України]'' визначено, що органи місцевого самоврядування можуть передавати безоплатно у власність або надавати в оренду землю житлово-будівельним та гаражно-будівельним кооперативам у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Відповідно до ст. 56 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2056.%20%D0%92%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8C%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%BB%D1%96%D1%81%D0%BE%D0%B3%D0%BE%D1%81%D0%BF%D0%BE%D0%B4%D0%B0%D1%80%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B7%D0%BD%D0%B0%D1%87%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F Земельного кодексу України]'' громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми (ст. 59 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2059.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%84%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D1%83 Земельного кодексу України])''.

Землі водного фонду за рішеннями органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:

а) державним водогосподарським організаціям для догляду за аодними об'єктами. прибережними захисними смугами, смугами відведення,береговими смугами водних шляхів,гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;

б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;

в)державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;

г)військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних просік, комунікацій. (ст. 59''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2059.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%B2%D0%BE%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%84%D0%BE%D0%BD%D0%B4%D1%83 Земельного кодексу України]'').

Органи місцевого самоврядування безпосередньо реалізують право власності на землю територіальних громад (ст. 80 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D1%96%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4%D0%B8%2C%20%D1%8F%D0%BA%D1%96%20%D1%80%D0%B5%D0%B0%D0%BB%D1%96%D0%B7%D1%83%D1%8E%D1%82%D1%8C%20%D1%86%D0%B5%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%B1%D0%B5%D0%B7%D0%BF%D0%BE%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%BD%D1%8C%D0%BE%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D1%87%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B7%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D0%B8%20%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%86%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D0%B0%D0%BC%D0%BE%D0%B2%D1%80%D1%8F%D0%B4%D1%83%D0%B2%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F%2C%20%2D%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%96%20%D0%BA%D0%BE%D0%BC%D1%83%D0%BD%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D1%97%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%3B Земельного кодексу України]''). Тобто вони є суб’єктами права власності на землю.

Згідно з ст. 83 ''[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2083.%20%D0%9F%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%BE%20%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D0%BD%D0%BE%D1%81%D1%82%D1%96%20%D0%BD%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%BB%D1%8E%20%D1%82%D0%B5%D1%80%D0%B8%D1%82%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B3%D1%80%D0%BE%D0%BC%D0%B0%D0%B4 Земельного кодексу України]'' землі, які належать на праві власності територіальних громад сіл, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають:

а) усі землі як в межах населених пунктів,крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б)земельні ділянки, на яких розташованібудівлі, споруди,інші об1єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів,що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
== Порядок про безоплатну передачу земель та надання земель в користування громадянам ==
Органи місцевого самоврядування приймають рішення (ст. 116 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] ) про безоплатну передачу земель громадянам та надання земель в користування.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених ст.121 Земельного Кодексу України, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

Надання земель у власність громадянам проводиться органами місцевого самоврядування згідно Порядку безоплатної приватизації земель визначеному ст. 118 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ].

Згідно з ст. 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування можуть надавати земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Передача в оренду земельних ділянок здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки) (ст. 124). При чому передача в оренду земельних ділянок із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку встановленому ст. ст. 118, 123.

Згідно з ст. 126 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Тому за новим Кодексом виключається можливість застосування рішень органів місцевого самоврядування у якості документу, що посвідчує право власності на землю. Право оренди землі оформляється договором з обов’язковою державною реєстрацією.

Відповідно до ст. 127 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування здійснюють продаж земельних ділянок комунальної власності або передають їх у користування(орендк, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним державам та юридичним особам, створеним та зареєстрованим відповідно до законодавства іноземної держави, здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ст. 129 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).
Органи місцевого самоврядування мають право набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами (ст. 131 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

Згідно ст. 136 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування уповноважені прийняти рішення про відчуження земель, визначати перелік земельних ділянок призначених для продажу під забудову на земельних торгах. Орган місцевого самоврядування може виступати організатором земельних торгів через уповноважений нею орган (ст. 137 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

За ст. 142 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] орган місцевого самоврядування може укладати угоди про передачу права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови від права власності або постійного користування на землю. Органи місцевого самоврядування мають право викупу земельних ділянок для суспільних потреб (ст. 146 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Викуп здійснюється за згодою її власника.

Земельні ділянки, надані у постійне користування, можуть вилучатися для суспільних потреб за рішенням органів місцевого самоврядування (ст. 149 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Вилучення проводиться за згодою користувача у відповідності до порядку вилучення. Органи місцевого самоврядування за ст. 151 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] в місячний термін мають право на погоджування місця розташування об’єктів, розміри земельних ділянок на умови їх відведення згідно порядку погодження питань пов’язаних із вилученням. Органи місцевого самоврядування без рішення суду немають права втручатися у здійснення власником повноважень щодо земельних ділянок. За неправомірне втручання вони несуть відповідальність (ст. 154 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Збитки, завдані власникам земельних ділянок, шляхом видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права, за ст. 155 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] підлягають відшкодуванню в повному обсязі. Підстави відшкодування збитків наведені в ст. 156 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]. Відшкодування збитків органу місцевого самоврядування здійснюють у відповідності до Порядку відшкодування збитків (ст. 157 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад. (ст. 174 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

До компетенції органів місцевого самоврядування у відповідності до ст. 186 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] належить розгляд і затвердження землевпорядних проектів та інших матеріалів, внесення змін до них. Згідно з ст. 187 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за використання і охороною земель. Органи місцевого самоврядування можуть призначати громадських інспекторів для здійснення громадського контролю за використанням і охороною земель (ст. 190 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

== Вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування ==
Органи місцевого самоврядування наділені правом вирішувати земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах (ст. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text 158 ЗКУ)].

Наразі, для вирішення спору щодо меж земельної ділянки громадянину '''необхідно звернутись з відповідною заявою до органу місцевого самоврядування.'''

У тижневий строк з дня подання заяви, органами місцевого самоврядування розглядається заява та вирішується спір. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

У рішенні органу місцевого самоврядування, яке передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття визначається порядок його виконання. Таке рішення органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття.

Якщо власники землі або землекористувачів незгодні з рішенням органу місцевого самоврядування, тоді спір вирішується у судовому порядку. У разі оскарження рішення органів місцевого самоврядування у суді, їх виконання призупиняється.

== Див. також: ==
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Повноваження_Верховної_Ради_України_та_органів_місцевого_самоврядування_в_галузі_земельних_відносин Повноваження Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин]
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Повноваження_Кабінету_Міністрів_України_в_галузі_земельних_відносин Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин]
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]

Повноваження органів місцевого самоврядування у галузі земельних відносин

2025-11-17T07:10:39Z

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/280/97-%D0%B2%D1%80#Text Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні"]
== Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2019.,%D1%82%D0%B0%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BC%D0%B8%20%D0%A3%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D0%B8. У ст. 19 Конституції України] закріплено, що органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

''Сфера земельних відносин є особливим предметом відання органів місцевого самоврядування. На даний час, органи місцевого самоврядування володіють досить великим обсягом повноважень у сфері земельних відносин.''

'''До компетенції органів місцевого самоврядування належить''':
* розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад;
* передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб ;
* надання земельних ділянок у користування;
* вилучення земельних ділянок;
* викуп земельних ділянок для суспільних потреб;
* організація землеустрою;
* координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
* здійснення контролю за використання та охороною земель;
* обмеження, тимчасова заборона використання земель у разі порушення земельного законодавства;
* підготовка висновків щодо вилучення та надання земельних ділянок;
* інформування населення щодо вилучення, надання земельних ділянок;
* внесення пропозицій до райради щодо зміни меж сіл;
* вирішення земельних спорів;
* вирішення інших питань у галузі земельних відносин.
Всі ці дії здійснюються виключно на сесіях сільських рад.

Також, питання компетенції органів місцевого самоврядування у сфері земельних відносин врегульовані ст. ст. 26, 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», де передбачені власні (самоврядні) повноваження (які належать до компетенції органів місцевого самоврядування) та делеговані повноваження (які належать до компетенції органів виконавчої влади, проте держава їх частину надала виконавчим органам рад).

'''До власних повноважень органів місцевого самоврядування відносять:'''

* підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо ставки земельного податку та розміру плати за користування природними ресурсами;
* підготовка і подання на затвердження ради проектів місцевих програм охорони довкілля, участь у підготовці загальнодержавних і регіональних програм охорони довкілля;
* підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про організацію територій і об'єктів природно-заповідного фонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні;
* внесення пропозицій до відповідних державних органів про оголошення природних та інших об'єктів, що мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам'ятками природи, історії або культури, які охороняються законом, підготовка і внесення на розгляд ради пропозицій щодо прийняття рішень про оголошення в місцях масового розмноження та вирощування потомства дикими тваринами "сезону тиші" з обмеженням господарської діяльності та добуванням об’єктів тваринного світу;
* оприлюднення у мережі Інтернет геопросторових даних та метаданих, що створені за рахунок коштів місцевого бюджету, коштів міжнародної технічної допомоги та передані органу місцевого самоврядування, згідно із Законом України "Про національну інфраструктуру геопросторових даних";
* забезпечення охорони, захисту, відтворення, підвищення продуктивності лісових насаджень, посилення їх корисних властивостей, підвищення родючості ґрунтів, дотримання правил і норм використання лісових ресурсів у межах лісів комунальної власності.

'''До делегованих повноважень органів місцевого самоврядування відносять:'''

* здійснення контролю за додержанням земельного законодавства, використання та охорони земель;
* координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;
* погодження клопотань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів загальнодержавного значення;
* вирішення земельних спорів;
* здійснення контролю за діяльністю суб’єктів господарювання у сфері управління побутовими відходами;
* підготовка висновків щодо надання або вилучення в установленому законом порядку земельних ділянок, що проводиться органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування;
* організація і здійснення землеустрою, погодження проектів землеустрою;
* створення та забезпечення функціонування місцевих екологічних автоматизованих інформаційно-аналітичних систем, які є складовою мережі загальнодержавної екологічної автоматизованої інформаційно-аналітичної системи забезпечення доступу до екологічної інформації;
* здійснення контролю за додержанням юридичними та фізичними особами вимог у сфері управління відходами та розгляд справ про адміністративні правопорушення або передача їх матеріалів на розгляд інших державних органів у разі порушення законодавства про управління відходами;
* надання податковим органам у строки та в порядку, встановлені Податковим кодексом України, інформації щодо власників та користувачів;
* інші питання, що пов’язані із земельними правовіднисинами.

Згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення повноважень органів місцевого самоврядування та оптимізації надання адміністративних послуг» № 888-VIII від 10.12.2015 (в редакції Закону № 1423-IX від 28.04.2021) [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%94%D0%BE%20%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%B0%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D1%8C%20%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%B2%D1%87%D0%B8%D1%85%20%D0%BE%D1%80%D0%B3%D0%B0%D0%BD%D1%96%D0%B2%20%D1%81%D1%96%D0%BB%D1%8C%D1%81%D1%8C%D0%BA%D0%B8%D1%85,%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%D1%81%D0%B8%D0%BD%20%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%83. ст. 12 Земельного кодексу України] доповнено частиною другою, в якій віднайшли закріплення повноваження виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері земельних відносин на території сіл, селищ, міст. До них належать: надання відомостей з Державного земельного кадастру відповідно до закону; здійснення державного контролю за використанням та охороною земель у межах та порядку, встановлених законом; здійснення інших повноважень у галузі земельних відносин відповідно до закону.
== Повноваження органів місцевого самоврядування щодо передачі земельних ділянок у власність або у користування ==
''Згідно з ст. 20 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного кодексу України (далі - ЗКУ)] органи місцевого самоврядування мають право приймати рішення про зміну цільового призначення земель при передачі їх у власність, наданню у користування за проектами землеустрою у порядку, що встановлено Кабінетом Міністрів України.''
За ст. 40 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування можуть передавати безоплатно у власність або надавати в оренду земельніділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку,господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Статтею 41 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] визначено, що органи місцевого самоврядування можуть передавати безоплатно у власність або надавати в оренду землю житлово-будівельним та гаражно-будівельним кооперативам у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
Відповідно до ст. 56 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.
Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Землі водного фонду за рішеннями органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:

а) державним водогосподарським організаціям для догляду за аодними об'єктами. прибережними захисними смугами, смугами відведення,береговими смугами водних шляхів,гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;

б) державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;

в)державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;

г)військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних просік, комунікацій. (ст. 59 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

Органи місцевого самоврядування безпосередньо реалізують право власності на землю територіальних громад (ст. 80 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Тобто вони є суб’єктами права власності на землю.

Згідно з ст. 83 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] землі, які належать на праві власності територіальних громад сіл, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають:

а) усі землі як в межах населених пунктів,крім земельних ділянок приватної та державної власності;

б)земельні ділянки, на яких розташованібудівлі, споруди,інші об1єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування;

в) землі та земельні ділянки за межами населених пунктів,що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.
== Порядок про безоплатну передачу земель та надання земель в користування громадянам ==
Органи місцевого самоврядування приймають рішення (ст. 116 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] ) про безоплатну передачу земель громадянам та надання земель в користування.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених ст.121 Земельного Кодексу України, провадиться один раз по кожному виду цільового призначення.

Надання земель у власність громадянам проводиться органами місцевого самоврядування згідно Порядку безоплатної приватизації земель визначеному ст. 118 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ].

Згідно з ст. 122 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування можуть надавати земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Передача в оренду земельних ділянок здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки) (ст. 124). При чому передача в оренду земельних ділянок із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку встановленому ст. ст. 118, 123.

Згідно з ст. 126 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень". Тому за новим Кодексом виключається можливість застосування рішень органів місцевого самоврядування у якості документу, що посвідчує право власності на землю. Право оренди землі оформляється договором з обов’язковою державною реєстрацією.

Відповідно до ст. 127 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування здійснюють продаж земельних ділянок комунальної власності або передають їх у користування(орендк, суперфіцій, емфітевзис) громадянам, юридичним особам та іноземним державам. Продаж земельних ділянок, що перебувають у власності територіальних громад, іноземним державам та юридичним особам, створеним та зареєстрованим відповідно до законодавства іноземної держави, здійснюється відповідними радами за погодженням з Кабінетом Міністрів України (ст. 129 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).
Органи місцевого самоврядування мають право набувати земельні ділянки у власність за цивільно-правовими угодами (ст. 131 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

Згідно ст. 136 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування уповноважені прийняти рішення про відчуження земель, визначати перелік земельних ділянок призначених для продажу під забудову на земельних торгах. Орган місцевого самоврядування може виступати організатором земельних торгів через уповноважений нею орган (ст. 137 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

За ст. 142 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] орган місцевого самоврядування може укладати угоди про передачу права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови від права власності або постійного користування на землю. Органи місцевого самоврядування мають право викупу земельних ділянок для суспільних потреб (ст. 146 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Викуп здійснюється за згодою її власника.

Земельні ділянки, надані у постійне користування, можуть вилучатися для суспільних потреб за рішенням органів місцевого самоврядування (ст. 149 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Вилучення проводиться за згодою користувача у відповідності до порядку вилучення. Органи місцевого самоврядування за ст. 151 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] в місячний термін мають право на погоджування місця розташування об’єктів, розміри земельних ділянок на умови їх відведення згідно порядку погодження питань пов’язаних із вилученням. Органи місцевого самоврядування без рішення суду немають права втручатися у здійснення власником повноважень щодо земельних ділянок. За неправомірне втручання вони несуть відповідальність (ст. 154 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]). Збитки, завдані власникам земельних ділянок, шляхом видання органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права, за ст. 155 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] підлягають відшкодуванню в повному обсязі. Підстави відшкодування збитків наведені в ст. 156 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]. Відшкодування збитків органу місцевого самоврядування здійснюють у відповідності до Порядку відшкодування збитків (ст. 157 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад. Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад. (ст. 174 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

До компетенції органів місцевого самоврядування у відповідності до ст. 186 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] належить розгляд і затвердження землевпорядних проектів та інших матеріалів, внесення змін до них. Згідно з ст. 187 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ] органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за використання і охороною земель. Органи місцевого самоврядування можуть призначати громадських інспекторів для здійснення громадського контролю за використанням і охороною земель (ст. 190 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ЗКУ]).

== Вирішення земельних спорів органами місцевого самоврядування ==
Органи місцевого самоврядування наділені правом вирішувати земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах (ст. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text 158 ЗКУ)].

Наразі, для вирішення спору щодо меж земельної ділянки громадянину '''необхідно звернутись з відповідною заявою до органу місцевого самоврядування.'''

У тижневий строк з дня подання заяви, органами місцевого самоврядування розглядається заява та вирішується спір. Земельні спори розглядаються за участю зацікавлених сторін, які повинні бути завчасно повідомлені про час і місце розгляду спору. У разі відсутності однієї із сторін при першому вирішенні питання і відсутності офіційної згоди на розгляд питання розгляд спору переноситься. Повторне відкладання розгляду спору може мати місце лише з поважних причин.

У рішенні органу місцевого самоврядування, яке передається сторонам у триденний строк з дня його прийняття визначається порядок його виконання. Таке рішення органів місцевого самоврядування вступає в силу з моменту його прийняття.

Якщо власники землі або землекористувачів незгодні з рішенням органу місцевого самоврядування, тоді спір вирішується у судовому порядку. У разі оскарження рішення органів місцевого самоврядування у суді, їх виконання призупиняється.

== Див. також: ==
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Повноваження_Верховної_Ради_України_та_органів_місцевого_самоврядування_в_галузі_земельних_відносин Повноваження Верховної Ради України та органів місцевого самоврядування в галузі земельних відносин]
* [https://wiki.legalaid.gov.ua/index.php/Повноваження_Кабінету_Міністрів_України_в_галузі_земельних_відносин Повноваження Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин]
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]

Право земельного сервітуту

2025-10-10T08:57:20Z

Kyshlaly.Emma: /* Земельні сервітути за терміном дії */

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс Української РСР]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4765-17#n132 Закон України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав]
== Загальні визначення ==
'''Право земельного сервітуту''' - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2098.,%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%83%D1%82%D1%83. статті 98 Земельного кодеку України].

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20100.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%83%D1%82%D1%96%D0%B2 статті 100 Земельного кодексу України], сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпоряджання земельною ділянкою.
== Види сервітутів ==
{| class="wikitable"
|-
! colspan="2" | Види сервітутів
|-
| Особистий сервітут || Сервітуарієм за особистим сервітутом є певна особа, інтересам якої служить обслуговуюча річ. Права, що випливають з особистого сервітуту, належать лише цій конкретно визначеній особі та не можуть бути передані сервітуарієм іншій особі, навіть її спадкоємцям.
За особистим сервітутом права закріплені особисто за сервітуарієм та припиняються після його смерті. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20405.,%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%83. частина 1 статті 405 Цивільного кодексу України]). У таких правовідносинах підлягають застосуванню не норми ЖК УРСР, а норми, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156:~:text=%D0%93%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0%2032%0A%D0%9F%D0%A0%D0%90%D0%92%D0%9E%20%D0%9A%D0%9E%D0%A0%D0%98%D0%A1%D0%A2%D0%A3%D0%92%D0%90%D0%9D%D0%9D%D0%AF%20%D0%A7%D0%A3%D0%96%D0%98%D0%9C%20%D0%9C%D0%90%D0%99%D0%9D%D0%9E%D0%9C главою 32 Цивільного кодексу України]. Тобто стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20405.,%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BB%D0%B0%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC. статті 405 Цивільного кодексу України]. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10#n378 статей 71, 72 Житловий Кодекс Української РСР] застосуванню не підлягають. Таких висновків дійшов [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5.]
|-
| Земельний сервітут || Право земельного сервітуту закріплено за певним обтяжуючим об’єктом по відношенню до іншого обтяженого об’єкту, а не щодо конкретної особи, відтак - не залежить від власників відповідних об’єктів сервітуту.
Земельним кодексом України право земельного сервітуту визначається як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право: вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом; на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору, у разі недосягнення сторонами домовленості щодо встановлення або умов сервітуту, спір вирішується судом за позовом осіб, що потребують встановлення сервітуту. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".] Щодо змісту договору про встановлення земельного сервітуту, то, істотними умовами договору про встановлення земельного сервітуту є: обсяг прав сервітуарія щодо користування земельною ділянкою (її частиною); кадастровий номер земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут; розмір та порядок внесення плати за встановлення сервітуту (крім випадків встановлення безоплатного сервітуту); строк дії сервітуту.

Земельний сервітут не підлягає відчуженню, зокрема він не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 частина 3 статті 101 Земельного кодексу України]).
|}

== Земельні сервітути за терміном дії ==
Земельний кодекс України поділяє земельні сервітути за терміном їх дії (на постійні та строкові). Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 частини 2 статті 98 Земельного кодексу України].

Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. У разі переходу права власності на об’єкт нафтогазовидобування, об’єкт трубопровідного транспорту, об’єкт енергетики, передачі електричної енергії, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, право земельного сервітуту (права та обов’язки особи, на користь якої встановлений земельний сервітут) переходить до нового власника такого об’єкта на тих самих умовах. У такому разі волевиявлення землевласника (землекористувача) та внесення змін до договору про встановлення земельного сервітуту не вимагаються. Документи, що підтверджують набуття права власності на об’єкт, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, є підставою для державної реєстрації переходу права земельного сервітуту згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20100.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%83%D1%82%D1%96%D0%B2 частини 1 статті 101 Земельного кодексу України]

'''Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені, визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n843 статтею 99 Земельного кодексу України].'''

Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

* право проходу та проїзду на велосипеді;
* право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
* право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);
* право на будівництво та розміщення об’єктів нафтогазовидобування;
* право на розміщення об’єктів трубопровідного транспорту;
* право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об’єктів, пов’язаних із зазначеним видом діяльності, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n843:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2098.%20%D0%97%D0%BC%D1%96%D1%81%D1%82%20%D0%BF%D1%80%D0%B0%D0%B2%D0%B0%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%83%D1%82%D1%83 статтею 98 Земельного Кодексу України];
* право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;
* право на розгортання, експлуатацію електронних комунікаційних мереж;
* право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
* право розміщення (переміщення, пересування) об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем;
* право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
* право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
* право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;
* право прогону худоби по наявному шляху;
* право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;
* право на будівництво та проходження інженерних, кабельних, трубопровідних мереж, необхідних для повноцінного функціонування індустріальних парків;
* право на будівництво, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій;
* право розміщення (без здійснення капітального будівництва) об’єктів рекреаційної інфраструктури, а також інженерної інфраструктури, необхідної для їх функціонування та обслуговування;
* інші земельні сервітути.

{| class="wikitable"
|-
| '''Зазначений перелік не є вичерпним.'''
|}
== Нотаріальне посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20100.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%83%D1%82%D1%96%D0%B2 статті 100 Земельного кодексу України], за домовленістю сторін договір про встановлення земельного сервітуту може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки також може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
== Плата за користування сервітутом ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 частини 4 статті 101 Земельного кодексу України] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2144 частини 3 статті 403 Цивільного кодексу України], власник або користувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких він встановлений, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Визначення розміру плати за встановлення сервітуту віднесено до компетенції суб'єктів сервітутних відносин. При цьому сторони повинні виходити з того, що плата має враховувати ті обмеження, які перешкоджатимуть власнику реалізовувати своє право на обтяжене сервітутом майно.
== Припинення сервітуту ==
'''Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20102.%20%D0%9F%D1%80%D0%B8%D0%BF%D0%B8%D0%BD%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B4%D1%96%D1%97%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%83%D1%82%D1%83 статті 102 Земельного кодексу України]дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:'''
# поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки;
# відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;
#рішення суду про скасування земельного сервітуту;
# закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;
# невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
# порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.
'''На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:'''
# припинення підстав його встановлення;
# встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.
Договір сервітуту земельної ділянки може бути визнаний недійсним в судовому порядку, якщо сервітуарій користується суміжною земельною ділянкою без технічної документації на землю та за відсутності встановлених меж ділянки в натурі (на місцевості).

Дія сервітуту припиняється у разі примусового відчуження земельної ділянки відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4765-17#n132 статті 14-1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану"]. Державна реєстрація припинення права власності на таку земельну ділянку є підставою для державної реєстрації припинення права сервітуту, встановленого щодо такої земельної ділянки.

== Встановлення земельного сервітуту в судовому порядку ==
Встановити земельний сервітут на сусідній земельній ділянці може тільки власник або користувач іншої сусідньої земельної ділянки. Позовні вимоги інших осіб, зацікавлених у встановленні сервітуту на земельну ділянку, в судовому порядку задоволенню не підлягають. Не підлягають також задоволенню у судовому порядку вимоги щодо усунення перешкод в користуванні майном (земельною ділянкою) у випадку, коли власник сусідньої ділянки не вчиняє протиправних дій.

Якщо доступ до земельної ділянки ускладнено завдяки існуванню сусідньої земельної ділянки, особа має право вимагати саме встановлення сервітуту щодо такої сусідньої ділянки, а не вимагати усунути перешкоди в користуванні вашим майном (негаторний позов) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2099 статті 391 Цивільного кодексу України].

Передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту має бути доказ вчинення дій щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди між сторонами. Якщо ж до звернення до суду не вчинялися дії щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, відсутнє звернення до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то в суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв’язку з відсутністю в позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду ([https://reyestr.court.gov.ua/Review/123012091 Постанова КГС ВС від 5 листопада 2024 року у справі № 923/898/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/123012091]).

За результатами розгляду справи, суд може встановити земельний сервітут тільки у випадку неможливості позивача задовольнити потреби щодо своєї земельної ділянки іншим способом. Якщо суд встановить, що неможливість нормально використовувати ділянку зумовлена діями самого позивача, суд відмовить в задоволені позову.

Обґрунтування меж і площі, а також обов’язок виготовлення кадастрового плану земельної ділянки, на яку необхідно встановити сервітут, покладається на позивача. Встановлений сервітут має враховувати витрати власника земельної ділянки по сплаті орендної плати, земельного податку згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17#Text підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України]. В рішенні суду має бути чітко вказано, який вид сервітуту встановлюється на суміжній земельній ділянці.

Отже, обов’язковими умовами звернення до відповідного суду з позовом щодо встановлення сервітуту мають бути:
* підтвердження права власності або користування земельною ділянкою, яка потребує сервітуту на суміжній земельній ділянці;
* підтвердження факту звернення до власника чи користувача сусідньої земельної ділянки з письмовою пропозицією укласти договір сервітуту;
* підтвердження неможливості задовольнити свої потреби в інший спосіб, крім встановлення сервітуту.
[[Файл:Договір сервітуту.docx|міні|Договір сервітуту]]
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/123012091 Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 5 листопада 2024 року у справі № 923/898/21] в якій зазначено, що встановлення земельного сервітуту в судовому порядку можливе лише після вжиття позивачем дій щодо його встановлення та недосягнення про це згоди між сторонами, що підтверджується відповідними доказами.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/88522559 Постанова Верховного суду від 26.03.2020 у справі № 383/153/17] в якій суд відмовив у дозволі на обтяження сервітутом земельної ділянки, оскільки особа не довела, що єдиним способом забезпечення проїзду до складського приміщення можливе лише шляхом проїзду через земельну ділянку відповідача.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79250242 Постанова Верховного суду від 17.01.2019 у справі № 607/12777/17] в якій зазначена аналогічна ситуація, коли суд відмовив у зв’язку з тим що позивачу необхідність встановлення сервітуту зводиться до певного рівня комфорту в користуванні майном, а реальної необхідності, підкріпленої доказами неможливості користування майном, без встановлення сервітуту позивачем не наведено.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/73565527 Постанова Верховного суду від 16.04.2018 у справі №302/1464/14-ц] щодо меж втручання держави в право власності шляхом встановлення сервітуту: «Втручання держави в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання».
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/77586902 Постанова Верховного суду від 01.11.2018 у справі №642/3165/17] щодо належних суб’єктів правовідносин, які виникають при встановленні сервітуту: «Вимога про встановлення сервітуту має пред'являтися до власника (володільця) земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут».
*Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20червня 2018 року №569/12538/16-а [https://reyestr.court.gov.ua/Review/75296576] в якій зроблено висновок, що спір у справі щодо права користування земельною ділянкою за умови встановлення сервітуту на проїзд між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
[[index.php?title=Категорія:Право користування чужим майном]]
[[index.php?title=Категорія:Право користування землями]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне право]]
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]
[[index.php?title=Категорія:Нотаріат]]

Право земельного сервітуту

2025-10-10T08:52:52Z

Kyshlaly.Emma: /* Загальні визначення */

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс Української РСР]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4765-17#n132 Закон України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав]
== Загальні визначення ==
'''Право земельного сервітуту''' - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%2098.,%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE%20%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%83%D1%82%D1%83. статті 98 Земельного кодеку України].

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20100.%20%D0%9F%D0%BE%D1%80%D1%8F%D0%B4%D0%BE%D0%BA%20%D0%B2%D1%81%D1%82%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2%D0%BB%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%8F%20%D0%B7%D0%B5%D0%BC%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%85%20%D1%81%D0%B5%D1%80%D0%B2%D1%96%D1%82%D1%83%D1%82%D1%96%D0%B2 статті 100 Земельного кодексу України], сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпоряджання земельною ділянкою.
== Види сервітутів ==
{| class="wikitable"
|-
! colspan="2" | Види сервітутів
|-
| Особистий сервітут || Сервітуарієм за особистим сервітутом є певна особа, інтересам якої служить обслуговуюча річ. Права, що випливають з особистого сервітуту, належать лише цій конкретно визначеній особі та не можуть бути передані сервітуарієм іншій особі, навіть її спадкоємцям.
За особистим сервітутом права закріплені особисто за сервітуарієм та припиняються після його смерті. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20405.,%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BF%D0%BE%D0%B2%D1%96%D0%B4%D0%BD%D0%BE%20%D0%B4%D0%BE%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D1%83. частина 1 статті 405 Цивільного кодексу України]). У таких правовідносинах підлягають застосуванню не норми ЖК УРСР, а норми, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156:~:text=%D0%93%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%B0%2032%0A%D0%9F%D0%A0%D0%90%D0%92%D0%9E%20%D0%9A%D0%9E%D0%A0%D0%98%D0%A1%D0%A2%D0%A3%D0%92%D0%90%D0%9D%D0%9D%D0%AF%20%D0%A7%D0%A3%D0%96%D0%98%D0%9C%20%D0%9C%D0%90%D0%99%D0%9D%D0%9E%D0%9C главою 32 Цивільного кодексу України]. Тобто стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156:~:text=%D0%A1%D1%82%D0%B0%D1%82%D1%82%D1%8F%20405.,%D0%B6%D0%B8%D1%82%D0%BB%D0%B0%20%D0%B0%D0%B1%D0%BE%20%D0%B7%D0%B0%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC. статті 405 Цивільного кодексу України]. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10#n378 статей 71, 72 Житловий Кодекс Української РСР] застосуванню не підлягають. Таких висновків дійшов [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5.]
|-
| Земельний сервітут || Право земельного сервітуту закріплено за певним обтяжуючим об’єктом по відношенню до іншого обтяженого об’єкту, а не щодо конкретної особи, відтак - не залежить від власників відповідних об’єктів сервітуту.
Земельним кодексом України право земельного сервітуту визначається як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право: вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом; на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору, у разі недосягнення сторонами домовленості щодо встановлення або умов сервітуту, спір вирішується судом за позовом осіб, що потребують встановлення сервітуту. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".] Щодо змісту договору про встановлення земельного сервітуту, то, істотними умовами договору про встановлення земельного сервітуту є: обсяг прав сервітуарія щодо користування земельною ділянкою (її частиною); кадастровий номер земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут; розмір та порядок внесення плати за встановлення сервітуту (крім випадків встановлення безоплатного сервітуту); строк дії сервітуту.

Земельний сервітут не підлягає відчуженню, зокрема він не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 частина 3 статті 101 Земельного кодексу України]).
|}

== Земельні сервітути за терміном дії ==
Земельний кодекс України поділяє земельні сервітути за терміном їх дії (на постійні та строкові). Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 частини 2 статті 98 Земельного кодексу України].

Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. У разі переходу права власності на об’єкт нафтогазовидобування, об’єкт трубопровідного транспорту, об’єкт енергетики, передачі електричної енергії, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, право земельного сервітуту (права та обов’язки особи, на користь якої встановлений земельний сервітут) переходить до нового власника такого об’єкта на тих самих умовах. У такому разі волевиявлення землевласника (землекористувача) та внесення змін до договору про встановлення земельного сервітуту не вимагаються. Документи, що підтверджують набуття права власності на об’єкт, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, є підставою для державної реєстрації переходу права земельного сервітуту згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 частини 1 статті 101 Земельного кодексу України]

'''Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені, визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n843 статтею 99 Земельного кодексу України].'''

Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

* право проходу та проїзду на велосипеді;
* право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
* право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);
* право на будівництво та розміщення об’єктів нафтогазовидобування;
* право на розміщення об’єктів трубопровідного транспорту;
* право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об’єктів, пов’язаних із зазначеним видом діяльності, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статтею 98 Земельного Кодексу України];
* право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;
* право на розгортання, експлуатацію електронних комунікаційних мереж;
* право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
* право розміщення (переміщення, пересування) об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем;
* право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
* право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
* право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;
* право прогону худоби по наявному шляху;
* право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;
* право на будівництво та проходження інженерних, кабельних, трубопровідних мереж, необхідних для повноцінного функціонування індустріальних парків;
* право на будівництво, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій;
* право розміщення (без здійснення капітального будівництва) об’єктів рекреаційної інфраструктури, а також інженерної інфраструктури, необхідної для їх функціонування та обслуговування;
* інші земельні сервітути.

{| class="wikitable"
|-
| '''Зазначений перелік не є вичерпним.'''
|}
== Нотаріальне посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 100 Земельного кодексу України], за домовленістю сторін договір про встановлення земельного сервітуту може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки також може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
== Плата за користування сервітутом ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 частини 4 статті 101 Земельного кодексу України] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2144 частини 3 статті 403 Цивільного кодексу України], власник або користувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких він встановлений, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Визначення розміру плати за встановлення сервітуту віднесено до компетенції суб'єктів сервітутних відносин. При цьому сторони повинні виходити з того, що плата має враховувати ті обмеження, які перешкоджатимуть власнику реалізовувати своє право на обтяжене сервітутом майно.
== Припинення сервітуту ==
'''Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 102 Земельного кодексу України]дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:'''
# поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки;
# відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;
#рішення суду про скасування земельного сервітуту;
# закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;
# невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
# порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.
'''На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:'''
# припинення підстав його встановлення;
# встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.
Договір сервітуту земельної ділянки може бути визнаний недійсним в судовому порядку, якщо сервітуарій користується суміжною земельною ділянкою без технічної документації на землю та за відсутності встановлених меж ділянки в натурі (на місцевості).

Дія сервітуту припиняється у разі примусового відчуження земельної ділянки відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4765-17#n132 статті 14-1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану"]. Державна реєстрація припинення права власності на таку земельну ділянку є підставою для державної реєстрації припинення права сервітуту, встановленого щодо такої земельної ділянки.

== Встановлення земельного сервітуту в судовому порядку ==
Встановити земельний сервітут на сусідній земельній ділянці може тільки власник або користувач іншої сусідньої земельної ділянки. Позовні вимоги інших осіб, зацікавлених у встановленні сервітуту на земельну ділянку, в судовому порядку задоволенню не підлягають. Не підлягають також задоволенню у судовому порядку вимоги щодо усунення перешкод в користуванні майном (земельною ділянкою) у випадку, коли власник сусідньої ділянки не вчиняє протиправних дій.

Якщо доступ до земельної ділянки ускладнено завдяки існуванню сусідньої земельної ділянки, особа має право вимагати саме встановлення сервітуту щодо такої сусідньої ділянки, а не вимагати усунути перешкоди в користуванні вашим майном (негаторний позов) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2099 статті 391 Цивільного кодексу України].

Передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту має бути доказ вчинення дій щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди між сторонами. Якщо ж до звернення до суду не вчинялися дії щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, відсутнє звернення до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то в суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв’язку з відсутністю в позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду ([https://reyestr.court.gov.ua/Review/123012091 Постанова КГС ВС від 5 листопада 2024 року у справі № 923/898/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/123012091]).

За результатами розгляду справи, суд може встановити земельний сервітут тільки у випадку неможливості позивача задовольнити потреби щодо своєї земельної ділянки іншим способом. Якщо суд встановить, що неможливість нормально використовувати ділянку зумовлена діями самого позивача, суд відмовить в задоволені позову.

Обґрунтування меж і площі, а також обов’язок виготовлення кадастрового плану земельної ділянки, на яку необхідно встановити сервітут, покладається на позивача. Встановлений сервітут має враховувати витрати власника земельної ділянки по сплаті орендної плати, земельного податку згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17#Text підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України]. В рішенні суду має бути чітко вказано, який вид сервітуту встановлюється на суміжній земельній ділянці.

Отже, обов’язковими умовами звернення до відповідного суду з позовом щодо встановлення сервітуту мають бути:
* підтвердження права власності або користування земельною ділянкою, яка потребує сервітуту на суміжній земельній ділянці;
* підтвердження факту звернення до власника чи користувача сусідньої земельної ділянки з письмовою пропозицією укласти договір сервітуту;
* підтвердження неможливості задовольнити свої потреби в інший спосіб, крім встановлення сервітуту.
[[Файл:Договір сервітуту.docx|міні|Договір сервітуту]]
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/123012091 Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 5 листопада 2024 року у справі № 923/898/21] в якій зазначено, що встановлення земельного сервітуту в судовому порядку можливе лише після вжиття позивачем дій щодо його встановлення та недосягнення про це згоди між сторонами, що підтверджується відповідними доказами.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/88522559 Постанова Верховного суду від 26.03.2020 у справі № 383/153/17] в якій суд відмовив у дозволі на обтяження сервітутом земельної ділянки, оскільки особа не довела, що єдиним способом забезпечення проїзду до складського приміщення можливе лише шляхом проїзду через земельну ділянку відповідача.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79250242 Постанова Верховного суду від 17.01.2019 у справі № 607/12777/17] в якій зазначена аналогічна ситуація, коли суд відмовив у зв’язку з тим що позивачу необхідність встановлення сервітуту зводиться до певного рівня комфорту в користуванні майном, а реальної необхідності, підкріпленої доказами неможливості користування майном, без встановлення сервітуту позивачем не наведено.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/73565527 Постанова Верховного суду від 16.04.2018 у справі №302/1464/14-ц] щодо меж втручання держави в право власності шляхом встановлення сервітуту: «Втручання держави в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання».
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/77586902 Постанова Верховного суду від 01.11.2018 у справі №642/3165/17] щодо належних суб’єктів правовідносин, які виникають при встановленні сервітуту: «Вимога про встановлення сервітуту має пред'являтися до власника (володільця) земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут».
*Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20червня 2018 року №569/12538/16-а [https://reyestr.court.gov.ua/Review/75296576] в якій зроблено висновок, що спір у справі щодо права користування земельною ділянкою за умови встановлення сервітуту на проїзд між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
[[index.php?title=Категорія:Право користування чужим майном]]
[[index.php?title=Категорія:Право користування землями]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне право]]
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]
[[index.php?title=Категорія:Нотаріат]]

Право земельного сервітуту

2025-10-10T08:27:47Z

Kyshlaly.Emma: /* Встановлення земельного сервітуту в судовому порядку */

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс Української РСР]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4765-17#n132 Закон України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав]
== Загальні визначення ==
'''Право земельного сервітуту''' - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 98 Земельного кодеку України].

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 100 Земельного кодексу України], сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпоряджання земельною ділянкою.
== Види сервітутів ==
{| class="wikitable"
|-
! colspan="2" | Види сервітутів
|-
| Особистий сервітут || Сервітуарієм за особистим сервітутом є певна особа, інтересам якої служить обслуговуюча річ. Права, що випливають з особистого сервітуту, належать лише цій конкретно визначеній особі та не можуть бути передані сервітуарієм іншій особі, навіть її спадкоємцям.
За особистим сервітутом права закріплені особисто за сервітуарієм та припиняються після його смерті. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 частина 1 статті 405 Цивільного кодексу України]). У таких правовідносинах підлягають застосуванню не норми ЖК УРСР, а норми, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 главою 32 Цивільного кодексу України]. Тобто стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 статті 405 Цивільного кодексу України]. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10#n378 статей 71, 72 Житловий Кодекс Української РСР] застосуванню не підлягають. Таких висновків дійшов [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5.]
|-
| Земельний сервітут || Право земельного сервітуту закріплено за певним обтяжуючим об’єктом по відношенню до іншого обтяженого об’єкту, а не щодо конкретної особи, відтак - не залежить від власників відповідних об’єктів сервітуту.
Земельним кодексом України право земельного сервітуту визначається як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право: вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом; на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору, у разі недосягнення сторонами домовленості щодо встановлення або умов сервітуту, спір вирішується судом за позовом осіб, що потребують встановлення сервітуту. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".] Щодо змісту договору про встановлення земельного сервітуту, то, істотними умовами договору про встановлення земельного сервітуту є: обсяг прав сервітуарія щодо користування земельною ділянкою (її частиною); кадастровий номер земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут; розмір та порядок внесення плати за встановлення сервітуту (крім випадків встановлення безоплатного сервітуту); строк дії сервітуту.

Земельний сервітут не підлягає відчуженню, зокрема він не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 частина 3 статті 101 Земельного кодексу України]).
|}

== Земельні сервітути за терміном дії ==
Земельний кодекс України поділяє земельні сервітути за терміном їх дії (на постійні та строкові). Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 частини 2 статті 98 Земельного кодексу України].

Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. У разі переходу права власності на об’єкт нафтогазовидобування, об’єкт трубопровідного транспорту, об’єкт енергетики, передачі електричної енергії, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, право земельного сервітуту (права та обов’язки особи, на користь якої встановлений земельний сервітут) переходить до нового власника такого об’єкта на тих самих умовах. У такому разі волевиявлення землевласника (землекористувача) та внесення змін до договору про встановлення земельного сервітуту не вимагаються. Документи, що підтверджують набуття права власності на об’єкт, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, є підставою для державної реєстрації переходу права земельного сервітуту згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 частини 1 статті 101 Земельного кодексу України]

'''Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені, визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n843 статтею 99 Земельного кодексу України].'''

Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

* право проходу та проїзду на велосипеді;
* право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
* право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);
* право на будівництво та розміщення об’єктів нафтогазовидобування;
* право на розміщення об’єктів трубопровідного транспорту;
* право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об’єктів, пов’язаних із зазначеним видом діяльності, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статтею 98 Земельного Кодексу України];
* право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;
* право на розгортання, експлуатацію електронних комунікаційних мереж;
* право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
* право розміщення (переміщення, пересування) об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем;
* право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
* право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
* право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;
* право прогону худоби по наявному шляху;
* право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;
* право на будівництво та проходження інженерних, кабельних, трубопровідних мереж, необхідних для повноцінного функціонування індустріальних парків;
* право на будівництво, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій;
* право розміщення (без здійснення капітального будівництва) об’єктів рекреаційної інфраструктури, а також інженерної інфраструктури, необхідної для їх функціонування та обслуговування;
* інші земельні сервітути.

{| class="wikitable"
|-
| '''Зазначений перелік не є вичерпним.'''
|}
== Нотаріальне посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 100 Земельного кодексу України], за домовленістю сторін договір про встановлення земельного сервітуту може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки також може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
== Плата за користування сервітутом ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 частини 4 статті 101 Земельного кодексу України] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2144 частини 3 статті 403 Цивільного кодексу України], власник або користувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких він встановлений, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Визначення розміру плати за встановлення сервітуту віднесено до компетенції суб'єктів сервітутних відносин. При цьому сторони повинні виходити з того, що плата має враховувати ті обмеження, які перешкоджатимуть власнику реалізовувати своє право на обтяжене сервітутом майно.
== Припинення сервітуту ==
'''Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 102 Земельного кодексу України]дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:'''
# поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки;
# відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;
#рішення суду про скасування земельного сервітуту;
# закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;
# невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
# порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.
'''На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:'''
# припинення підстав його встановлення;
# встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.
Договір сервітуту земельної ділянки може бути визнаний недійсним в судовому порядку, якщо сервітуарій користується суміжною земельною ділянкою без технічної документації на землю та за відсутності встановлених меж ділянки в натурі (на місцевості).

Дія сервітуту припиняється у разі примусового відчуження земельної ділянки відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4765-17#n132 статті 14-1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану"]. Державна реєстрація припинення права власності на таку земельну ділянку є підставою для державної реєстрації припинення права сервітуту, встановленого щодо такої земельної ділянки.

== Встановлення земельного сервітуту в судовому порядку ==
Встановити земельний сервітут на сусідній земельній ділянці може тільки власник або користувач іншої сусідньої земельної ділянки. Позовні вимоги інших осіб, зацікавлених у встановленні сервітуту на земельну ділянку, в судовому порядку задоволенню не підлягають. Не підлягають також задоволенню у судовому порядку вимоги щодо усунення перешкод в користуванні майном (земельною ділянкою) у випадку, коли власник сусідньої ділянки не вчиняє протиправних дій.

Якщо доступ до земельної ділянки ускладнено завдяки існуванню сусідньої земельної ділянки, особа має право вимагати саме встановлення сервітуту щодо такої сусідньої ділянки, а не вимагати усунути перешкоди в користуванні вашим майном (негаторний позов) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2099 статті 391 Цивільного кодексу України].

Передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту має бути доказ вчинення дій щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди між сторонами. Якщо ж до звернення до суду не вчинялися дії щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, відсутнє звернення до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то в суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв’язку з відсутністю в позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду ([https://reyestr.court.gov.ua/Review/123012091 Постанова КГС ВС від 5 листопада 2024 року у справі № 923/898/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/123012091]).

За результатами розгляду справи, суд може встановити земельний сервітут тільки у випадку неможливості позивача задовольнити потреби щодо своєї земельної ділянки іншим способом. Якщо суд встановить, що неможливість нормально використовувати ділянку зумовлена діями самого позивача, суд відмовить в задоволені позову.

Обґрунтування меж і площі, а також обов’язок виготовлення кадастрового плану земельної ділянки, на яку необхідно встановити сервітут, покладається на позивача. Встановлений сервітут має враховувати витрати власника земельної ділянки по сплаті орендної плати, земельного податку згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17#Text підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України]. В рішенні суду має бути чітко вказано, який вид сервітуту встановлюється на суміжній земельній ділянці.

Отже, обов’язковими умовами звернення до відповідного суду з позовом щодо встановлення сервітуту мають бути:
* підтвердження права власності або користування земельною ділянкою, яка потребує сервітуту на суміжній земельній ділянці;
* підтвердження факту звернення до власника чи користувача сусідньої земельної ділянки з письмовою пропозицією укласти договір сервітуту;
* підтвердження неможливості задовольнити свої потреби в інший спосіб, крім встановлення сервітуту.
[[Файл:Договір сервітуту.docx|міні|Договір сервітуту]]
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/123012091 Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 5 листопада 2024 року у справі № 923/898/21] в якій зазначено, що встановлення земельного сервітуту в судовому порядку можливе лише після вжиття позивачем дій щодо його встановлення та недосягнення про це згоди між сторонами, що підтверджується відповідними доказами.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/88522559 Постанова Верховного суду від 26.03.2020 у справі № 383/153/17] в якій суд відмовив у дозволі на обтяження сервітутом земельної ділянки, оскільки особа не довела, що єдиним способом забезпечення проїзду до складського приміщення можливе лише шляхом проїзду через земельну ділянку відповідача.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79250242 Постанова Верховного суду від 17.01.2019 у справі № 607/12777/17] в якій зазначена аналогічна ситуація, коли суд відмовив у зв’язку з тим що позивачу необхідність встановлення сервітуту зводиться до певного рівня комфорту в користуванні майном, а реальної необхідності, підкріпленої доказами неможливості користування майном, без встановлення сервітуту позивачем не наведено.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/73565527 Постанова Верховного суду від 16.04.2018 у справі №302/1464/14-ц] щодо меж втручання держави в право власності шляхом встановлення сервітуту: «Втручання держави в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання».
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/77586902 Постанова Верховного суду від 01.11.2018 у справі №642/3165/17] щодо належних суб’єктів правовідносин, які виникають при встановленні сервітуту: «Вимога про встановлення сервітуту має пред'являтися до власника (володільця) земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут».
*Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20червня 2018 року №569/12538/16-а [https://reyestr.court.gov.ua/Review/75296576] в якій зроблено висновок, що спір у справі щодо права користування земельною ділянкою за умови встановлення сервітуту на проїзд між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
[[index.php?title=Категорія:Право користування чужим майном]]
[[index.php?title=Категорія:Право користування землями]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне право]]
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]
[[index.php?title=Категорія:Нотаріат]]

Право земельного сервітуту

2025-10-10T08:23:27Z

Kyshlaly.Emma: /* Встановлення земельного сервітуту в судовому порядку */

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс Української РСР]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4765-17#n132 Закон України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав]
== Загальні визначення ==
'''Право земельного сервітуту''' - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 98 Земельного кодеку України].

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 100 Земельного кодексу України], сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпоряджання земельною ділянкою.
== Види сервітутів ==
{| class="wikitable"
|-
! colspan="2" | Види сервітутів
|-
| Особистий сервітут || Сервітуарієм за особистим сервітутом є певна особа, інтересам якої служить обслуговуюча річ. Права, що випливають з особистого сервітуту, належать лише цій конкретно визначеній особі та не можуть бути передані сервітуарієм іншій особі, навіть її спадкоємцям.
За особистим сервітутом права закріплені особисто за сервітуарієм та припиняються після його смерті. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 частина 1 статті 405 Цивільного кодексу України]). У таких правовідносинах підлягають застосуванню не норми ЖК УРСР, а норми, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 главою 32 Цивільного кодексу України]. Тобто стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 статті 405 Цивільного кодексу України]. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10#n378 статей 71, 72 Житловий Кодекс Української РСР] застосуванню не підлягають. Таких висновків дійшов [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5.]
|-
| Земельний сервітут || Право земельного сервітуту закріплено за певним обтяжуючим об’єктом по відношенню до іншого обтяженого об’єкту, а не щодо конкретної особи, відтак - не залежить від власників відповідних об’єктів сервітуту.
Земельним кодексом України право земельного сервітуту визначається як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право: вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом; на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору, у разі недосягнення сторонами домовленості щодо встановлення або умов сервітуту, спір вирішується судом за позовом осіб, що потребують встановлення сервітуту. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".] Щодо змісту договору про встановлення земельного сервітуту, то, істотними умовами договору про встановлення земельного сервітуту є: обсяг прав сервітуарія щодо користування земельною ділянкою (її частиною); кадастровий номер земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут; розмір та порядок внесення плати за встановлення сервітуту (крім випадків встановлення безоплатного сервітуту); строк дії сервітуту.

Земельний сервітут не підлягає відчуженню, зокрема він не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 частина 3 статті 101 Земельного кодексу України]).
|}

== Земельні сервітути за терміном дії ==
Земельний кодекс України поділяє земельні сервітути за терміном їх дії (на постійні та строкові). Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 частини 2 статті 98 Земельного кодексу України].

Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. У разі переходу права власності на об’єкт нафтогазовидобування, об’єкт трубопровідного транспорту, об’єкт енергетики, передачі електричної енергії, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, право земельного сервітуту (права та обов’язки особи, на користь якої встановлений земельний сервітут) переходить до нового власника такого об’єкта на тих самих умовах. У такому разі волевиявлення землевласника (землекористувача) та внесення змін до договору про встановлення земельного сервітуту не вимагаються. Документи, що підтверджують набуття права власності на об’єкт, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, є підставою для державної реєстрації переходу права земельного сервітуту згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 частини 1 статті 101 Земельного кодексу України]

'''Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені, визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n843 статтею 99 Земельного кодексу України].'''

Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

* право проходу та проїзду на велосипеді;
* право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
* право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);
* право на будівництво та розміщення об’єктів нафтогазовидобування;
* право на розміщення об’єктів трубопровідного транспорту;
* право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об’єктів, пов’язаних із зазначеним видом діяльності, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статтею 98 Земельного Кодексу України];
* право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;
* право на розгортання, експлуатацію електронних комунікаційних мереж;
* право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
* право розміщення (переміщення, пересування) об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем;
* право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
* право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
* право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;
* право прогону худоби по наявному шляху;
* право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;
* право на будівництво та проходження інженерних, кабельних, трубопровідних мереж, необхідних для повноцінного функціонування індустріальних парків;
* право на будівництво, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій;
* право розміщення (без здійснення капітального будівництва) об’єктів рекреаційної інфраструктури, а також інженерної інфраструктури, необхідної для їх функціонування та обслуговування;
* інші земельні сервітути.

{| class="wikitable"
|-
| '''Зазначений перелік не є вичерпним.'''
|}
== Нотаріальне посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 100 Земельного кодексу України], за домовленістю сторін договір про встановлення земельного сервітуту може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки також може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
== Плата за користування сервітутом ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 частини 4 статті 101 Земельного кодексу України] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2144 частини 3 статті 403 Цивільного кодексу України], власник або користувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких він встановлений, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Визначення розміру плати за встановлення сервітуту віднесено до компетенції суб'єктів сервітутних відносин. При цьому сторони повинні виходити з того, що плата має враховувати ті обмеження, які перешкоджатимуть власнику реалізовувати своє право на обтяжене сервітутом майно.
== Припинення сервітуту ==
'''Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 102 Земельного кодексу України]дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:'''
# поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки;
# відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;
#рішення суду про скасування земельного сервітуту;
# закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;
# невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
# порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.
'''На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:'''
# припинення підстав його встановлення;
# встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.
Договір сервітуту земельної ділянки може бути визнаний недійсним в судовому порядку, якщо сервітуарій користується суміжною земельною ділянкою без технічної документації на землю та за відсутності встановлених меж ділянки в натурі (на місцевості).

Дія сервітуту припиняється у разі примусового відчуження земельної ділянки відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4765-17#n132 статті 14-1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану"]. Державна реєстрація припинення права власності на таку земельну ділянку є підставою для державної реєстрації припинення права сервітуту, встановленого щодо такої земельної ділянки.

== Встановлення земельного сервітуту в судовому порядку ==
Встановити земельний сервітут на сусідній земельній ділянці може тільки власник або користувач іншої сусідньої земельної ділянки. Позовні вимоги інших осіб, зацікавлених у встановленні сервітуту на земельну ділянку, в судовому порядку задоволенню не підлягають. Не підлягають також задоволенню у судовому порядку вимоги щодо усунення перешкод в користуванні майном (земельною ділянкою) у випадку, коли власник сусідньої ділянки не вчиняє протиправних дій.

Якщо доступ до земельної ділянки ускладнено завдяки існуванню сусідньої земельної ділянки, особа має право вимагати саме встановлення сервітуту щодо такої сусідньої ділянки, а не вимагати усунути перешкоди в користуванні вашим майном (негаторний позов) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2099 статті 391 Цивільного кодексу України].

Передумовою звернення до суду за встановленням сервітуту має бути доказ вчинення дій щодо встановлення сервітуту та недосягнення про це згоди між сторонами. Якщо ж до звернення до суду не вчинялися дії щодо встановлення сервітуту за домовленістю сторін (зокрема, відсутнє звернення до іншої сторони з пропозицією про укладення договору про встановлення сервітуту), то в суду немає підстав для задоволення відповідних вимог у зв’язку з відсутністю в позивача права вимагати встановлення сервітуту за рішенням суду ([https://reyestr.court.gov.ua/Review/123012091 Постанова КГС ВС від 5 листопада 2024 року у справі № 923/898/21 – https://reyestr.court.gov.ua/Review/123012091]).

За результатами розгляду справи, суд може встановити земельний сервітут тільки у випадку неможливості позивача задовольнити потреби щодо своєї земельної ділянки іншим способом. Якщо суд встановить, що неможливість нормально використовувати ділянку зумовлена діями самого позивача, суд відмовить в задоволені позову.

Обґрунтування меж і площі, а також обов’язок виготовлення кадастрового плану земельної ділянки, на яку необхідно встановити сервітут, покладається на позивача. Встановлений сервітут має враховувати витрати власника земельної ділянки по сплаті орендної плати, земельного податку згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податкового кодексу України]. В рішенні суду має бути чітко вказано, який вид сервітуту встановлюється на суміжній земельній ділянці.

Отже, обов’язковими умовами звернення до відповідного суду з позовом щодо встановлення сервітуту мають бути:
* підтвердження права власності або користування земельною ділянкою, яка потребує сервітуту на суміжній земельній ділянці;
* підтвердження факту звернення до власника чи користувача сусідньої земельної ділянки з письмовою пропозицією укласти договір сервітуту;
* підтвердження неможливості задовольнити свої потреби в інший спосіб, крім встановлення сервітуту.
[[Файл:Договір сервітуту.docx|міні|Договір сервітуту]]
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/123012091 Постанова Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 5 листопада 2024 року у справі № 923/898/21] в якій зазначено, що встановлення земельного сервітуту в судовому порядку можливе лише після вжиття позивачем дій щодо його встановлення та недосягнення про це згоди між сторонами, що підтверджується відповідними доказами.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/88522559 Постанова Верховного суду від 26.03.2020 у справі № 383/153/17] в якій суд відмовив у дозволі на обтяження сервітутом земельної ділянки, оскільки особа не довела, що єдиним способом забезпечення проїзду до складського приміщення можливе лише шляхом проїзду через земельну ділянку відповідача.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79250242 Постанова Верховного суду від 17.01.2019 у справі № 607/12777/17] в якій зазначена аналогічна ситуація, коли суд відмовив у зв’язку з тим що позивачу необхідність встановлення сервітуту зводиться до певного рівня комфорту в користуванні майном, а реальної необхідності, підкріпленої доказами неможливості користування майном, без встановлення сервітуту позивачем не наведено.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/73565527 Постанова Верховного суду від 16.04.2018 у справі №302/1464/14-ц] щодо меж втручання держави в право власності шляхом встановлення сервітуту: «Втручання держави в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання».
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/77586902 Постанова Верховного суду від 01.11.2018 у справі №642/3165/17] щодо належних суб’єктів правовідносин, які виникають при встановленні сервітуту: «Вимога про встановлення сервітуту має пред'являтися до власника (володільця) земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут».
*Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20червня 2018 року №569/12538/16-а [https://reyestr.court.gov.ua/Review/75296576] в якій зроблено висновок, що спір у справі щодо права користування земельною ділянкою за умови встановлення сервітуту на проїзд між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
[[index.php?title=Категорія:Право користування чужим майном]]
[[index.php?title=Категорія:Право користування землями]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне право]]
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]
[[index.php?title=Категорія:Нотаріат]]

Право земельного сервітуту

2025-10-10T08:06:45Z

Kyshlaly.Emma: /* Нормативна база */

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс Української РСР]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4765-17#n132 Закон України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав]
== Загальні визначення ==
'''Право земельного сервітуту''' - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 98 Земельного кодеку України].

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 100 Земельного кодексу України], сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпоряджання земельною ділянкою.
== Види сервітутів ==
{| class="wikitable"
|-
! colspan="2" | Види сервітутів
|-
| Особистий сервітут || Сервітуарієм за особистим сервітутом є певна особа, інтересам якої служить обслуговуюча річ. Права, що випливають з особистого сервітуту, належать лише цій конкретно визначеній особі та не можуть бути передані сервітуарієм іншій особі, навіть її спадкоємцям.
За особистим сервітутом права закріплені особисто за сервітуарієм та припиняються після його смерті. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 частина 1 статті 405 Цивільного кодексу України]). У таких правовідносинах підлягають застосуванню не норми ЖК УРСР, а норми, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 главою 32 Цивільного кодексу України]. Тобто стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 статті 405 Цивільного кодексу України]. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10#n378 статей 71, 72 Житловий Кодекс Української РСР] застосуванню не підлягають. Таких висновків дійшов [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5.]
|-
| Земельний сервітут || Право земельного сервітуту закріплено за певним обтяжуючим об’єктом по відношенню до іншого обтяженого об’єкту, а не щодо конкретної особи, відтак - не залежить від власників відповідних об’єктів сервітуту.
Земельним кодексом України право земельного сервітуту визначається як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право: вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом; на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору, у разі недосягнення сторонами домовленості щодо встановлення або умов сервітуту, спір вирішується судом за позовом осіб, що потребують встановлення сервітуту. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".] Щодо змісту договору про встановлення земельного сервітуту, то, істотними умовами договору про встановлення земельного сервітуту є: обсяг прав сервітуарія щодо користування земельною ділянкою (її частиною); кадастровий номер земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут; розмір та порядок внесення плати за встановлення сервітуту (крім випадків встановлення безоплатного сервітуту); строк дії сервітуту.

Земельний сервітут не підлягає відчуженню, зокрема він не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 частина 3 статті 101 Земельного кодексу України]).
|}

== Земельні сервітути за терміном дії ==
Земельний кодекс України поділяє земельні сервітути за терміном їх дії (на постійні та строкові). Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 частини 2 статті 98 Земельного кодексу України].

Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. У разі переходу права власності на об’єкт нафтогазовидобування, об’єкт трубопровідного транспорту, об’єкт енергетики, передачі електричної енергії, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, право земельного сервітуту (права та обов’язки особи, на користь якої встановлений земельний сервітут) переходить до нового власника такого об’єкта на тих самих умовах. У такому разі волевиявлення землевласника (землекористувача) та внесення змін до договору про встановлення земельного сервітуту не вимагаються. Документи, що підтверджують набуття права власності на об’єкт, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, є підставою для державної реєстрації переходу права земельного сервітуту згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 частини 1 статті 101 Земельного кодексу України]

'''Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені, визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n843 статтею 99 Земельного кодексу України].'''

Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

* право проходу та проїзду на велосипеді;
* право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
* право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);
* право на будівництво та розміщення об’єктів нафтогазовидобування;
* право на розміщення об’єктів трубопровідного транспорту;
* право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об’єктів, пов’язаних із зазначеним видом діяльності, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статтею 98 Земельного Кодексу України];
* право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;
* право на розгортання, експлуатацію електронних комунікаційних мереж;
* право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
* право розміщення (переміщення, пересування) об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем;
* право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
* право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
* право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;
* право прогону худоби по наявному шляху;
* право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;
* право на будівництво та проходження інженерних, кабельних, трубопровідних мереж, необхідних для повноцінного функціонування індустріальних парків;
* право на будівництво, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій;
* право розміщення (без здійснення капітального будівництва) об’єктів рекреаційної інфраструктури, а також інженерної інфраструктури, необхідної для їх функціонування та обслуговування;
* інші земельні сервітути.

{| class="wikitable"
|-
| '''Зазначений перелік не є вичерпним.'''
|}
== Нотаріальне посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 100 Земельного кодексу України], за домовленістю сторін договір про встановлення земельного сервітуту може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки також може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
== Плата за користування сервітутом ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 частини 4 статті 101 Земельного кодексу України] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2144 частини 3 статті 403 Цивільного кодексу України], власник або користувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких він встановлений, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Визначення розміру плати за встановлення сервітуту віднесено до компетенції суб'єктів сервітутних відносин. При цьому сторони повинні виходити з того, що плата має враховувати ті обмеження, які перешкоджатимуть власнику реалізовувати своє право на обтяжене сервітутом майно.
== Припинення сервітуту ==
'''Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 102 Земельного кодексу України]дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:'''
# поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки;
# відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;
#рішення суду про скасування земельного сервітуту;
# закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;
# невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
# порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.
'''На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:'''
# припинення підстав його встановлення;
# встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.
Договір сервітуту земельної ділянки може бути визнаний недійсним в судовому порядку, якщо сервітуарій користується суміжною земельною ділянкою без технічної документації на землю та за відсутності встановлених меж ділянки в натурі (на місцевості).

Дія сервітуту припиняється у разі примусового відчуження земельної ділянки відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4765-17#n132 статті 14-1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану"]. Державна реєстрація припинення права власності на таку земельну ділянку є підставою для державної реєстрації припинення права сервітуту, встановленого щодо такої земельної ділянки.

== Встановлення земельного сервітуту в судовому порядку ==
Встановити земельний сервітут на сусідній земельній ділянці може тільки власник або користувач іншої сусідньої земельної ділянки. Позовні вимоги інших осіб, зацікавлених у встановленні сервітуту на земельну ділянку, в судовому порядку задоволенню не підлягають. Не підлягають також задоволенню у судовому порядку вимоги щодо усунення перешкод в користуванні майном (земельною ділянкою) у випадку, коли власник сусідньої ділянки не вчиняє протиправних дій.

Якщо доступ до земельної ділянки ускладнено завдяки існуванню сусідньої земельної ділянки, особа має право вимагати саме встановлення сервітуту щодо такої сусідньої ділянки, а не вимагати усунути перешкоди в користуванні вашим майном (негаторний позов) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2099 статті 391 Цивільного кодексу України]. Звернутись з вимогою щодо встановлення сервітуту можна тільки до власника або користувача сусідньої (суміжної) земельної ділянки. Вимоги до інших осіб також не будуть задоволені судом.

Зверненню до суду з позовом щодо встановлення сервітуту має передувати письмове звернення до власника сусідньої земельної ділянки з пропозицією щодо укладення договору сервітуту. Якщо подати позов без такого звернення, суд також відмовить у задоволені позову.

За результатами розгляду справи, суд може встановити земельний сервітут тільки у випадку неможливості позивача задовольнити потреби щодо своєї земельної ділянки іншим способом. Якщо суд встановить, що неможливість нормально використовувати ділянку зумовлена діями самого позивача, суд відмовить в задоволені позову.

Обґрунтування меж і площі, а також обов’язок виготовлення кадастрового плану земельної ділянки, на яку необхідно встановити сервітут, покладається на позивача. Встановлений сервітут має враховувати витрати власника земельної ділянки по сплаті орендної плати, земельного податку згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податкового кодексу України]. В рішенні суду має бути чітко вказано, який вид сервітуту встановлюється на суміжній земельній ділянці.

Отже, обов’язковими умовами звернення до відповідного суду з позовом щодо встановлення сервітуту мають бути:
* підтвердження права власності або користування земельною ділянкою, яка потребує сервітуту на суміжній земельній ділянці;
* підтвердження факту звернення до власника чи користувача сусідньої земельної ділянки з письмовою пропозицією укласти договір сервітуту;
* підтвердження неможливості задовольнити свої потреби в інший спосіб, крім встановлення сервітуту.
[[Файл:Договір сервітуту.docx|міні|Договір сервітуту]]
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/88522559 Постанова Верховного суду від 26.03.2020 у справі № 383/153/17] в якій суд відмовив у дозволі на обтяження сервітутом земельної ділянки, оскільки особа не довела, що єдиним способом забезпечення проїзду до складського приміщення можливе лише шляхом проїзду через земельну ділянку відповідача.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79250242 Постанова Верховного суду від 17.01.2019 у справі № 607/12777/17] в якій зазначена аналогічна ситуація, коли суд відмовив у зв’язку з тим що позивачу необхідність встановлення сервітуту зводиться до певного рівня комфорту в користуванні майном, а реальної необхідності, підкріпленої доказами неможливості користування майном, без встановлення сервітуту позивачем не наведено.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/73565527 Постанова Верховного суду від 16.04.2018 у справі №302/1464/14-ц] щодо меж втручання держави в право власності шляхом встановлення сервітуту: «Втручання держави в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання».
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/77586902 Постанова Верховного суду від 01.11.2018 у справі №642/3165/17] щодо належних суб’єктів правовідносин, які виникають при встановленні сервітуту: «Вимога про встановлення сервітуту має пред'являтися до власника (володільця) земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут».
*Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20червня 2018 року №569/12538/16-а [https://reyestr.court.gov.ua/Review/75296576] в якій зроблено висновок, що спір у справі щодо права користування земельною ділянкою за умови встановлення сервітуту на проїзд між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
[[index.php?title=Категорія:Право користування чужим майном]]
[[index.php?title=Категорія:Право користування землями]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне право]]
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]
[[index.php?title=Категорія:Нотаріат]]

Право земельного сервітуту

2025-10-10T08:05:08Z

Kyshlaly.Emma: /* Припинення сервітуту */

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс Української РСР]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав]
== Загальні визначення ==
'''Право земельного сервітуту''' - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 98 Земельного кодеку України].

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 100 Земельного кодексу України], сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпоряджання земельною ділянкою.
== Види сервітутів ==
{| class="wikitable"
|-
! colspan="2" | Види сервітутів
|-
| Особистий сервітут || Сервітуарієм за особистим сервітутом є певна особа, інтересам якої служить обслуговуюча річ. Права, що випливають з особистого сервітуту, належать лише цій конкретно визначеній особі та не можуть бути передані сервітуарієм іншій особі, навіть її спадкоємцям.
За особистим сервітутом права закріплені особисто за сервітуарієм та припиняються після його смерті. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 частина 1 статті 405 Цивільного кодексу України]). У таких правовідносинах підлягають застосуванню не норми ЖК УРСР, а норми, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 главою 32 Цивільного кодексу України]. Тобто стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 статті 405 Цивільного кодексу України]. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10#n378 статей 71, 72 Житловий Кодекс Української РСР] застосуванню не підлягають. Таких висновків дійшов [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5.]
|-
| Земельний сервітут || Право земельного сервітуту закріплено за певним обтяжуючим об’єктом по відношенню до іншого обтяженого об’єкту, а не щодо конкретної особи, відтак - не залежить від власників відповідних об’єктів сервітуту.
Земельним кодексом України право земельного сервітуту визначається як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право: вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом; на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору, у разі недосягнення сторонами домовленості щодо встановлення або умов сервітуту, спір вирішується судом за позовом осіб, що потребують встановлення сервітуту. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".] Щодо змісту договору про встановлення земельного сервітуту, то, істотними умовами договору про встановлення земельного сервітуту є: обсяг прав сервітуарія щодо користування земельною ділянкою (її частиною); кадастровий номер земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут; розмір та порядок внесення плати за встановлення сервітуту (крім випадків встановлення безоплатного сервітуту); строк дії сервітуту.

Земельний сервітут не підлягає відчуженню, зокрема він не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 частина 3 статті 101 Земельного кодексу України]).
|}

== Земельні сервітути за терміном дії ==
Земельний кодекс України поділяє земельні сервітути за терміном їх дії (на постійні та строкові). Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 частини 2 статті 98 Земельного кодексу України].

Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. У разі переходу права власності на об’єкт нафтогазовидобування, об’єкт трубопровідного транспорту, об’єкт енергетики, передачі електричної енергії, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, право земельного сервітуту (права та обов’язки особи, на користь якої встановлений земельний сервітут) переходить до нового власника такого об’єкта на тих самих умовах. У такому разі волевиявлення землевласника (землекористувача) та внесення змін до договору про встановлення земельного сервітуту не вимагаються. Документи, що підтверджують набуття права власності на об’єкт, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, є підставою для державної реєстрації переходу права земельного сервітуту згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 частини 1 статті 101 Земельного кодексу України]

'''Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені, визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n843 статтею 99 Земельного кодексу України].'''

Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

* право проходу та проїзду на велосипеді;
* право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
* право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);
* право на будівництво та розміщення об’єктів нафтогазовидобування;
* право на розміщення об’єктів трубопровідного транспорту;
* право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об’єктів, пов’язаних із зазначеним видом діяльності, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статтею 98 Земельного Кодексу України];
* право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;
* право на розгортання, експлуатацію електронних комунікаційних мереж;
* право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
* право розміщення (переміщення, пересування) об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем;
* право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
* право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
* право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;
* право прогону худоби по наявному шляху;
* право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;
* право на будівництво та проходження інженерних, кабельних, трубопровідних мереж, необхідних для повноцінного функціонування індустріальних парків;
* право на будівництво, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій;
* право розміщення (без здійснення капітального будівництва) об’єктів рекреаційної інфраструктури, а також інженерної інфраструктури, необхідної для їх функціонування та обслуговування;
* інші земельні сервітути.

{| class="wikitable"
|-
| '''Зазначений перелік не є вичерпним.'''
|}
== Нотаріальне посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 100 Земельного кодексу України], за домовленістю сторін договір про встановлення земельного сервітуту може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки також може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
== Плата за користування сервітутом ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 частини 4 статті 101 Земельного кодексу України] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2144 частини 3 статті 403 Цивільного кодексу України], власник або користувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких він встановлений, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Визначення розміру плати за встановлення сервітуту віднесено до компетенції суб'єктів сервітутних відносин. При цьому сторони повинні виходити з того, що плата має враховувати ті обмеження, які перешкоджатимуть власнику реалізовувати своє право на обтяжене сервітутом майно.
== Припинення сервітуту ==
'''Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 102 Земельного кодексу України]дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:'''
# поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки;
# відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;
#рішення суду про скасування земельного сервітуту;
# закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;
# невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
# порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.
'''На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:'''
# припинення підстав його встановлення;
# встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.
Договір сервітуту земельної ділянки може бути визнаний недійсним в судовому порядку, якщо сервітуарій користується суміжною земельною ділянкою без технічної документації на землю та за відсутності встановлених меж ділянки в натурі (на місцевості).

Дія сервітуту припиняється у разі примусового відчуження земельної ділянки відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4765-17#n132 статті 14-1 Закону України "Про передачу, примусове відчуження або вилучення майна в умовах правового режиму воєнного чи надзвичайного стану"]. Державна реєстрація припинення права власності на таку земельну ділянку є підставою для державної реєстрації припинення права сервітуту, встановленого щодо такої земельної ділянки.

== Встановлення земельного сервітуту в судовому порядку ==
Встановити земельний сервітут на сусідній земельній ділянці може тільки власник або користувач іншої сусідньої земельної ділянки. Позовні вимоги інших осіб, зацікавлених у встановленні сервітуту на земельну ділянку, в судовому порядку задоволенню не підлягають. Не підлягають також задоволенню у судовому порядку вимоги щодо усунення перешкод в користуванні майном (земельною ділянкою) у випадку, коли власник сусідньої ділянки не вчиняє протиправних дій.

Якщо доступ до земельної ділянки ускладнено завдяки існуванню сусідньої земельної ділянки, особа має право вимагати саме встановлення сервітуту щодо такої сусідньої ділянки, а не вимагати усунути перешкоди в користуванні вашим майном (негаторний позов) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2099 статті 391 Цивільного кодексу України]. Звернутись з вимогою щодо встановлення сервітуту можна тільки до власника або користувача сусідньої (суміжної) земельної ділянки. Вимоги до інших осіб також не будуть задоволені судом.

Зверненню до суду з позовом щодо встановлення сервітуту має передувати письмове звернення до власника сусідньої земельної ділянки з пропозицією щодо укладення договору сервітуту. Якщо подати позов без такого звернення, суд також відмовить у задоволені позову.

За результатами розгляду справи, суд може встановити земельний сервітут тільки у випадку неможливості позивача задовольнити потреби щодо своєї земельної ділянки іншим способом. Якщо суд встановить, що неможливість нормально використовувати ділянку зумовлена діями самого позивача, суд відмовить в задоволені позову.

Обґрунтування меж і площі, а також обов’язок виготовлення кадастрового плану земельної ділянки, на яку необхідно встановити сервітут, покладається на позивача. Встановлений сервітут має враховувати витрати власника земельної ділянки по сплаті орендної плати, земельного податку згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податкового кодексу України]. В рішенні суду має бути чітко вказано, який вид сервітуту встановлюється на суміжній земельній ділянці.

Отже, обов’язковими умовами звернення до відповідного суду з позовом щодо встановлення сервітуту мають бути:
* підтвердження права власності або користування земельною ділянкою, яка потребує сервітуту на суміжній земельній ділянці;
* підтвердження факту звернення до власника чи користувача сусідньої земельної ділянки з письмовою пропозицією укласти договір сервітуту;
* підтвердження неможливості задовольнити свої потреби в інший спосіб, крім встановлення сервітуту.
[[Файл:Договір сервітуту.docx|міні|Договір сервітуту]]
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/88522559 Постанова Верховного суду від 26.03.2020 у справі № 383/153/17] в якій суд відмовив у дозволі на обтяження сервітутом земельної ділянки, оскільки особа не довела, що єдиним способом забезпечення проїзду до складського приміщення можливе лише шляхом проїзду через земельну ділянку відповідача.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79250242 Постанова Верховного суду від 17.01.2019 у справі № 607/12777/17] в якій зазначена аналогічна ситуація, коли суд відмовив у зв’язку з тим що позивачу необхідність встановлення сервітуту зводиться до певного рівня комфорту в користуванні майном, а реальної необхідності, підкріпленої доказами неможливості користування майном, без встановлення сервітуту позивачем не наведено.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/73565527 Постанова Верховного суду від 16.04.2018 у справі №302/1464/14-ц] щодо меж втручання держави в право власності шляхом встановлення сервітуту: «Втручання держави в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання».
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/77586902 Постанова Верховного суду від 01.11.2018 у справі №642/3165/17] щодо належних суб’єктів правовідносин, які виникають при встановленні сервітуту: «Вимога про встановлення сервітуту має пред'являтися до власника (володільця) земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут».
*Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20червня 2018 року №569/12538/16-а [https://reyestr.court.gov.ua/Review/75296576] в якій зроблено висновок, що спір у справі щодо права користування земельною ділянкою за умови встановлення сервітуту на проїзд між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
[[index.php?title=Категорія:Право користування чужим майном]]
[[index.php?title=Категорія:Право користування землями]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне право]]
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]
[[index.php?title=Категорія:Нотаріат]]

Право земельного сервітуту

2025-10-10T08:02:39Z

Kyshlaly.Emma: /* Плата за користування сервітутом */

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс Української РСР]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав]
== Загальні визначення ==
'''Право земельного сервітуту''' - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 98 Земельного кодеку України].

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 100 Земельного кодексу України], сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпоряджання земельною ділянкою.
== Види сервітутів ==
{| class="wikitable"
|-
! colspan="2" | Види сервітутів
|-
| Особистий сервітут || Сервітуарієм за особистим сервітутом є певна особа, інтересам якої служить обслуговуюча річ. Права, що випливають з особистого сервітуту, належать лише цій конкретно визначеній особі та не можуть бути передані сервітуарієм іншій особі, навіть її спадкоємцям.
За особистим сервітутом права закріплені особисто за сервітуарієм та припиняються після його смерті. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 частина 1 статті 405 Цивільного кодексу України]). У таких правовідносинах підлягають застосуванню не норми ЖК УРСР, а норми, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 главою 32 Цивільного кодексу України]. Тобто стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 статті 405 Цивільного кодексу України]. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10#n378 статей 71, 72 Житловий Кодекс Української РСР] застосуванню не підлягають. Таких висновків дійшов [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5.]
|-
| Земельний сервітут || Право земельного сервітуту закріплено за певним обтяжуючим об’єктом по відношенню до іншого обтяженого об’єкту, а не щодо конкретної особи, відтак - не залежить від власників відповідних об’єктів сервітуту.
Земельним кодексом України право земельного сервітуту визначається як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право: вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом; на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору, у разі недосягнення сторонами домовленості щодо встановлення або умов сервітуту, спір вирішується судом за позовом осіб, що потребують встановлення сервітуту. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".] Щодо змісту договору про встановлення земельного сервітуту, то, істотними умовами договору про встановлення земельного сервітуту є: обсяг прав сервітуарія щодо користування земельною ділянкою (її частиною); кадастровий номер земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут; розмір та порядок внесення плати за встановлення сервітуту (крім випадків встановлення безоплатного сервітуту); строк дії сервітуту.

Земельний сервітут не підлягає відчуженню, зокрема він не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 частина 3 статті 101 Земельного кодексу України]).
|}

== Земельні сервітути за терміном дії ==
Земельний кодекс України поділяє земельні сервітути за терміном їх дії (на постійні та строкові). Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 частини 2 статті 98 Земельного кодексу України].

Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. У разі переходу права власності на об’єкт нафтогазовидобування, об’єкт трубопровідного транспорту, об’єкт енергетики, передачі електричної енергії, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, право земельного сервітуту (права та обов’язки особи, на користь якої встановлений земельний сервітут) переходить до нового власника такого об’єкта на тих самих умовах. У такому разі волевиявлення землевласника (землекористувача) та внесення змін до договору про встановлення земельного сервітуту не вимагаються. Документи, що підтверджують набуття права власності на об’єкт, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, є підставою для державної реєстрації переходу права земельного сервітуту згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 частини 1 статті 101 Земельного кодексу України]

'''Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені, визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n843 статтею 99 Земельного кодексу України].'''

Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

* право проходу та проїзду на велосипеді;
* право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
* право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);
* право на будівництво та розміщення об’єктів нафтогазовидобування;
* право на розміщення об’єктів трубопровідного транспорту;
* право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об’єктів, пов’язаних із зазначеним видом діяльності, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статтею 98 Земельного Кодексу України];
* право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;
* право на розгортання, експлуатацію електронних комунікаційних мереж;
* право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
* право розміщення (переміщення, пересування) об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем;
* право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
* право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
* право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;
* право прогону худоби по наявному шляху;
* право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;
* право на будівництво та проходження інженерних, кабельних, трубопровідних мереж, необхідних для повноцінного функціонування індустріальних парків;
* право на будівництво, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій;
* право розміщення (без здійснення капітального будівництва) об’єктів рекреаційної інфраструктури, а також інженерної інфраструктури, необхідної для їх функціонування та обслуговування;
* інші земельні сервітути.

{| class="wikitable"
|-
| '''Зазначений перелік не є вичерпним.'''
|}
== Нотаріальне посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 100 Земельного кодексу України], за домовленістю сторін договір про встановлення земельного сервітуту може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки також може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
== Плата за користування сервітутом ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 частини 4 статті 101 Земельного кодексу України] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2144 частини 3 статті 403 Цивільного кодексу України], власник або користувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких він встановлений, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Визначення розміру плати за встановлення сервітуту віднесено до компетенції суб'єктів сервітутних відносин. При цьому сторони повинні виходити з того, що плата має враховувати ті обмеження, які перешкоджатимуть власнику реалізовувати своє право на обтяжене сервітутом майно.
== Припинення сервітуту ==
'''Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 102 Земельного кодексу України]дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:'''
# поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки;
# відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;
#рішення суду про скасування земельного сервітуту;
# закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;
# невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
# порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.
'''На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:'''
# припинення підстав його встановлення;
# встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.
Договір сервітуту земельної ділянки може бути визнаний недійсним в судовому порядку, якщо сервітуарій користується суміжною земельною ділянкою без технічної документації на землю та за відсутності встановлених меж ділянки в натурі (на місцевості)
== Встановлення земельного сервітуту в судовому порядку ==
Встановити земельний сервітут на сусідній земельній ділянці може тільки власник або користувач іншої сусідньої земельної ділянки. Позовні вимоги інших осіб, зацікавлених у встановленні сервітуту на земельну ділянку, в судовому порядку задоволенню не підлягають. Не підлягають також задоволенню у судовому порядку вимоги щодо усунення перешкод в користуванні майном (земельною ділянкою) у випадку, коли власник сусідньої ділянки не вчиняє протиправних дій.

Якщо доступ до земельної ділянки ускладнено завдяки існуванню сусідньої земельної ділянки, особа має право вимагати саме встановлення сервітуту щодо такої сусідньої ділянки, а не вимагати усунути перешкоди в користуванні вашим майном (негаторний позов) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2099 статті 391 Цивільного кодексу України]. Звернутись з вимогою щодо встановлення сервітуту можна тільки до власника або користувача сусідньої (суміжної) земельної ділянки. Вимоги до інших осіб також не будуть задоволені судом.

Зверненню до суду з позовом щодо встановлення сервітуту має передувати письмове звернення до власника сусідньої земельної ділянки з пропозицією щодо укладення договору сервітуту. Якщо подати позов без такого звернення, суд також відмовить у задоволені позову.

За результатами розгляду справи, суд може встановити земельний сервітут тільки у випадку неможливості позивача задовольнити потреби щодо своєї земельної ділянки іншим способом. Якщо суд встановить, що неможливість нормально використовувати ділянку зумовлена діями самого позивача, суд відмовить в задоволені позову.

Обґрунтування меж і площі, а також обов’язок виготовлення кадастрового плану земельної ділянки, на яку необхідно встановити сервітут, покладається на позивача. Встановлений сервітут має враховувати витрати власника земельної ділянки по сплаті орендної плати, земельного податку згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податкового кодексу України]. В рішенні суду має бути чітко вказано, який вид сервітуту встановлюється на суміжній земельній ділянці.

Отже, обов’язковими умовами звернення до відповідного суду з позовом щодо встановлення сервітуту мають бути:
* підтвердження права власності або користування земельною ділянкою, яка потребує сервітуту на суміжній земельній ділянці;
* підтвердження факту звернення до власника чи користувача сусідньої земельної ділянки з письмовою пропозицією укласти договір сервітуту;
* підтвердження неможливості задовольнити свої потреби в інший спосіб, крім встановлення сервітуту.
[[Файл:Договір сервітуту.docx|міні|Договір сервітуту]]
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/88522559 Постанова Верховного суду від 26.03.2020 у справі № 383/153/17] в якій суд відмовив у дозволі на обтяження сервітутом земельної ділянки, оскільки особа не довела, що єдиним способом забезпечення проїзду до складського приміщення можливе лише шляхом проїзду через земельну ділянку відповідача.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79250242 Постанова Верховного суду від 17.01.2019 у справі № 607/12777/17] в якій зазначена аналогічна ситуація, коли суд відмовив у зв’язку з тим що позивачу необхідність встановлення сервітуту зводиться до певного рівня комфорту в користуванні майном, а реальної необхідності, підкріпленої доказами неможливості користування майном, без встановлення сервітуту позивачем не наведено.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/73565527 Постанова Верховного суду від 16.04.2018 у справі №302/1464/14-ц] щодо меж втручання держави в право власності шляхом встановлення сервітуту: «Втручання держави в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання».
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/77586902 Постанова Верховного суду від 01.11.2018 у справі №642/3165/17] щодо належних суб’єктів правовідносин, які виникають при встановленні сервітуту: «Вимога про встановлення сервітуту має пред'являтися до власника (володільця) земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут».
*Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20червня 2018 року №569/12538/16-а [https://reyestr.court.gov.ua/Review/75296576] в якій зроблено висновок, що спір у справі щодо права користування земельною ділянкою за умови встановлення сервітуту на проїзд між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
[[index.php?title=Категорія:Право користування чужим майном]]
[[index.php?title=Категорія:Право користування землями]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне право]]
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]
[[index.php?title=Категорія:Нотаріат]]

Право земельного сервітуту

2025-10-10T07:58:35Z

Kyshlaly.Emma: /* Нотаріальне посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту */

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс Української РСР]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав]
== Загальні визначення ==
'''Право земельного сервітуту''' - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 98 Земельного кодеку України].

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 100 Земельного кодексу України], сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпоряджання земельною ділянкою.
== Види сервітутів ==
{| class="wikitable"
|-
! colspan="2" | Види сервітутів
|-
| Особистий сервітут || Сервітуарієм за особистим сервітутом є певна особа, інтересам якої служить обслуговуюча річ. Права, що випливають з особистого сервітуту, належать лише цій конкретно визначеній особі та не можуть бути передані сервітуарієм іншій особі, навіть її спадкоємцям.
За особистим сервітутом права закріплені особисто за сервітуарієм та припиняються після його смерті. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 частина 1 статті 405 Цивільного кодексу України]). У таких правовідносинах підлягають застосуванню не норми ЖК УРСР, а норми, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 главою 32 Цивільного кодексу України]. Тобто стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 статті 405 Цивільного кодексу України]. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10#n378 статей 71, 72 Житловий Кодекс Української РСР] застосуванню не підлягають. Таких висновків дійшов [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5.]
|-
| Земельний сервітут || Право земельного сервітуту закріплено за певним обтяжуючим об’єктом по відношенню до іншого обтяженого об’єкту, а не щодо конкретної особи, відтак - не залежить від власників відповідних об’єктів сервітуту.
Земельним кодексом України право земельного сервітуту визначається як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право: вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом; на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору, у разі недосягнення сторонами домовленості щодо встановлення або умов сервітуту, спір вирішується судом за позовом осіб, що потребують встановлення сервітуту. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".] Щодо змісту договору про встановлення земельного сервітуту, то, істотними умовами договору про встановлення земельного сервітуту є: обсяг прав сервітуарія щодо користування земельною ділянкою (її частиною); кадастровий номер земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут; розмір та порядок внесення плати за встановлення сервітуту (крім випадків встановлення безоплатного сервітуту); строк дії сервітуту.

Земельний сервітут не підлягає відчуженню, зокрема він не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 частина 3 статті 101 Земельного кодексу України]).
|}

== Земельні сервітути за терміном дії ==
Земельний кодекс України поділяє земельні сервітути за терміном їх дії (на постійні та строкові). Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 частини 2 статті 98 Земельного кодексу України].

Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. У разі переходу права власності на об’єкт нафтогазовидобування, об’єкт трубопровідного транспорту, об’єкт енергетики, передачі електричної енергії, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, право земельного сервітуту (права та обов’язки особи, на користь якої встановлений земельний сервітут) переходить до нового власника такого об’єкта на тих самих умовах. У такому разі волевиявлення землевласника (землекористувача) та внесення змін до договору про встановлення земельного сервітуту не вимагаються. Документи, що підтверджують набуття права власності на об’єкт, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, є підставою для державної реєстрації переходу права земельного сервітуту згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 частини 1 статті 101 Земельного кодексу України]

'''Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені, визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n843 статтею 99 Земельного кодексу України].'''

Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

* право проходу та проїзду на велосипеді;
* право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
* право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);
* право на будівництво та розміщення об’єктів нафтогазовидобування;
* право на розміщення об’єктів трубопровідного транспорту;
* право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об’єктів, пов’язаних із зазначеним видом діяльності, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статтею 98 Земельного Кодексу України];
* право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;
* право на розгортання, експлуатацію електронних комунікаційних мереж;
* право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
* право розміщення (переміщення, пересування) об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем;
* право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
* право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
* право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;
* право прогону худоби по наявному шляху;
* право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;
* право на будівництво та проходження інженерних, кабельних, трубопровідних мереж, необхідних для повноцінного функціонування індустріальних парків;
* право на будівництво, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій;
* право розміщення (без здійснення капітального будівництва) об’єктів рекреаційної інфраструктури, а також інженерної інфраструктури, необхідної для їх функціонування та обслуговування;
* інші земельні сервітути.

{| class="wikitable"
|-
| '''Зазначений перелік не є вичерпним.'''
|}
== Нотаріальне посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 100 Земельного кодексу України], за домовленістю сторін договір про встановлення земельного сервітуту може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки також може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
== Плата за користування сервітутом ==
Плата за користування сервітутом. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 ч. 4 ст. 101 Земельного кодексу України] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2144 ч. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України] власник або користувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких він встановлений, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Визначення розміру плати за встановлення сервітуту віднесено до компетенції суб'єктів сервітутних відносин. При цьому сторони повинні виходити з того, що плата має враховувати ті обмеження, які перешкоджатимуть власнику реалізовувати своє право на обтяжене сервітутом майно.

Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.

Сервітут є самостійним речовим правом на земельну ділянку. Однак він не підлягає відчуженню окремо від неї. Тому сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особі, яка не є власником ділянки, для забезпечення користування якою його встановлено. У цьому розумінні сервітут має акцесорний характер щодо того права, в інтересах реалізації якого його встановлено.
== Припинення сервітуту ==
'''Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 102 Земельного кодексу України]дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:'''
# поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки;
# відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;
#рішення суду про скасування земельного сервітуту;
# закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;
# невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
# порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.
'''На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:'''
# припинення підстав його встановлення;
# встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.
Договір сервітуту земельної ділянки може бути визнаний недійсним в судовому порядку, якщо сервітуарій користується суміжною земельною ділянкою без технічної документації на землю та за відсутності встановлених меж ділянки в натурі (на місцевості)
== Встановлення земельного сервітуту в судовому порядку ==
Встановити земельний сервітут на сусідній земельній ділянці може тільки власник або користувач іншої сусідньої земельної ділянки. Позовні вимоги інших осіб, зацікавлених у встановленні сервітуту на земельну ділянку, в судовому порядку задоволенню не підлягають. Не підлягають також задоволенню у судовому порядку вимоги щодо усунення перешкод в користуванні майном (земельною ділянкою) у випадку, коли власник сусідньої ділянки не вчиняє протиправних дій.

Якщо доступ до земельної ділянки ускладнено завдяки існуванню сусідньої земельної ділянки, особа має право вимагати саме встановлення сервітуту щодо такої сусідньої ділянки, а не вимагати усунути перешкоди в користуванні вашим майном (негаторний позов) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2099 статті 391 Цивільного кодексу України]. Звернутись з вимогою щодо встановлення сервітуту можна тільки до власника або користувача сусідньої (суміжної) земельної ділянки. Вимоги до інших осіб також не будуть задоволені судом.

Зверненню до суду з позовом щодо встановлення сервітуту має передувати письмове звернення до власника сусідньої земельної ділянки з пропозицією щодо укладення договору сервітуту. Якщо подати позов без такого звернення, суд також відмовить у задоволені позову.

За результатами розгляду справи, суд може встановити земельний сервітут тільки у випадку неможливості позивача задовольнити потреби щодо своєї земельної ділянки іншим способом. Якщо суд встановить, що неможливість нормально використовувати ділянку зумовлена діями самого позивача, суд відмовить в задоволені позову.

Обґрунтування меж і площі, а також обов’язок виготовлення кадастрового плану земельної ділянки, на яку необхідно встановити сервітут, покладається на позивача. Встановлений сервітут має враховувати витрати власника земельної ділянки по сплаті орендної плати, земельного податку згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податкового кодексу України]. В рішенні суду має бути чітко вказано, який вид сервітуту встановлюється на суміжній земельній ділянці.

Отже, обов’язковими умовами звернення до відповідного суду з позовом щодо встановлення сервітуту мають бути:
* підтвердження права власності або користування земельною ділянкою, яка потребує сервітуту на суміжній земельній ділянці;
* підтвердження факту звернення до власника чи користувача сусідньої земельної ділянки з письмовою пропозицією укласти договір сервітуту;
* підтвердження неможливості задовольнити свої потреби в інший спосіб, крім встановлення сервітуту.
[[Файл:Договір сервітуту.docx|міні|Договір сервітуту]]
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/88522559 Постанова Верховного суду від 26.03.2020 у справі № 383/153/17] в якій суд відмовив у дозволі на обтяження сервітутом земельної ділянки, оскільки особа не довела, що єдиним способом забезпечення проїзду до складського приміщення можливе лише шляхом проїзду через земельну ділянку відповідача.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79250242 Постанова Верховного суду від 17.01.2019 у справі № 607/12777/17] в якій зазначена аналогічна ситуація, коли суд відмовив у зв’язку з тим що позивачу необхідність встановлення сервітуту зводиться до певного рівня комфорту в користуванні майном, а реальної необхідності, підкріпленої доказами неможливості користування майном, без встановлення сервітуту позивачем не наведено.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/73565527 Постанова Верховного суду від 16.04.2018 у справі №302/1464/14-ц] щодо меж втручання держави в право власності шляхом встановлення сервітуту: «Втручання держави в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання».
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/77586902 Постанова Верховного суду від 01.11.2018 у справі №642/3165/17] щодо належних суб’єктів правовідносин, які виникають при встановленні сервітуту: «Вимога про встановлення сервітуту має пред'являтися до власника (володільця) земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут».
*Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20червня 2018 року №569/12538/16-а [https://reyestr.court.gov.ua/Review/75296576] в якій зроблено висновок, що спір у справі щодо права користування земельною ділянкою за умови встановлення сервітуту на проїзд між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
[[index.php?title=Категорія:Право користування чужим майном]]
[[index.php?title=Категорія:Право користування землями]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне право]]
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]
[[index.php?title=Категорія:Нотаріат]]

Право земельного сервітуту

2025-10-10T07:56:54Z

Kyshlaly.Emma: /* Земельні сервітути за терміном дії */

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс Української РСР]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав]
== Загальні визначення ==
'''Право земельного сервітуту''' - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 98 Земельного кодеку України].

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 100 Земельного кодексу України], сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпоряджання земельною ділянкою.
== Види сервітутів ==
{| class="wikitable"
|-
! colspan="2" | Види сервітутів
|-
| Особистий сервітут || Сервітуарієм за особистим сервітутом є певна особа, інтересам якої служить обслуговуюча річ. Права, що випливають з особистого сервітуту, належать лише цій конкретно визначеній особі та не можуть бути передані сервітуарієм іншій особі, навіть її спадкоємцям.
За особистим сервітутом права закріплені особисто за сервітуарієм та припиняються після його смерті. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 частина 1 статті 405 Цивільного кодексу України]). У таких правовідносинах підлягають застосуванню не норми ЖК УРСР, а норми, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 главою 32 Цивільного кодексу України]. Тобто стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 статті 405 Цивільного кодексу України]. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10#n378 статей 71, 72 Житловий Кодекс Української РСР] застосуванню не підлягають. Таких висновків дійшов [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5.]
|-
| Земельний сервітут || Право земельного сервітуту закріплено за певним обтяжуючим об’єктом по відношенню до іншого обтяженого об’єкту, а не щодо конкретної особи, відтак - не залежить від власників відповідних об’єктів сервітуту.
Земельним кодексом України право земельного сервітуту визначається як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право: вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом; на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору, у разі недосягнення сторонами домовленості щодо встановлення або умов сервітуту, спір вирішується судом за позовом осіб, що потребують встановлення сервітуту. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".] Щодо змісту договору про встановлення земельного сервітуту, то, істотними умовами договору про встановлення земельного сервітуту є: обсяг прав сервітуарія щодо користування земельною ділянкою (її частиною); кадастровий номер земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут; розмір та порядок внесення плати за встановлення сервітуту (крім випадків встановлення безоплатного сервітуту); строк дії сервітуту.

Земельний сервітут не підлягає відчуженню, зокрема він не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 частина 3 статті 101 Земельного кодексу України]).
|}

== Земельні сервітути за терміном дії ==
Земельний кодекс України поділяє земельні сервітути за терміном їх дії (на постійні та строкові). Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 частини 2 статті 98 Земельного кодексу України].

Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. У разі переходу права власності на об’єкт нафтогазовидобування, об’єкт трубопровідного транспорту, об’єкт енергетики, передачі електричної енергії, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, право земельного сервітуту (права та обов’язки особи, на користь якої встановлений земельний сервітут) переходить до нового власника такого об’єкта на тих самих умовах. У такому разі волевиявлення землевласника (землекористувача) та внесення змін до договору про встановлення земельного сервітуту не вимагаються. Документи, що підтверджують набуття права власності на об’єкт, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, є підставою для державної реєстрації переходу права земельного сервітуту згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 частини 1 статті 101 Земельного кодексу України]

'''Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені, визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n843 статтею 99 Земельного кодексу України].'''

Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

* право проходу та проїзду на велосипеді;
* право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
* право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);
* право на будівництво та розміщення об’єктів нафтогазовидобування;
* право на розміщення об’єктів трубопровідного транспорту;
* право на користування земельною ділянкою для потреб геологічного вивчення, у тому числі дослідно-промислової розробки, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислової розробки родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) для видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення з правом будівництва та розміщення споруд/об’єктів, пов’язаних із зазначеним видом діяльності, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статтею 98 Земельного Кодексу України];
* право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;
* право на розгортання, експлуатацію електронних комунікаційних мереж;
* право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
* право розміщення (переміщення, пересування) об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем;
* право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
* право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
* право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;
* право прогону худоби по наявному шляху;
* право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;
* право на будівництво та проходження інженерних, кабельних, трубопровідних мереж, необхідних для повноцінного функціонування індустріальних парків;
* право на будівництво, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій;
* право розміщення (без здійснення капітального будівництва) об’єктів рекреаційної інфраструктури, а також інженерної інфраструктури, необхідної для їх функціонування та обслуговування;
* інші земельні сервітути.

{| class="wikitable"
|-
| '''Зазначений перелік не є вичерпним.'''
|}
== Нотаріальне посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ст. 100 Земельного кодексу України] за домовленістю сторін договір про встановлення земельного сервітуту може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки також може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
== Плата за користування сервітутом ==
Плата за користування сервітутом. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 ч. 4 ст. 101 Земельного кодексу України] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2144 ч. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України] власник або користувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких він встановлений, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Визначення розміру плати за встановлення сервітуту віднесено до компетенції суб'єктів сервітутних відносин. При цьому сторони повинні виходити з того, що плата має враховувати ті обмеження, які перешкоджатимуть власнику реалізовувати своє право на обтяжене сервітутом майно.

Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.

Сервітут є самостійним речовим правом на земельну ділянку. Однак він не підлягає відчуженню окремо від неї. Тому сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особі, яка не є власником ділянки, для забезпечення користування якою його встановлено. У цьому розумінні сервітут має акцесорний характер щодо того права, в інтересах реалізації якого його встановлено.
== Припинення сервітуту ==
'''Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 102 Земельного кодексу України]дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:'''
# поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки;
# відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;
#рішення суду про скасування земельного сервітуту;
# закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;
# невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
# порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.
'''На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:'''
# припинення підстав його встановлення;
# встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.
Договір сервітуту земельної ділянки може бути визнаний недійсним в судовому порядку, якщо сервітуарій користується суміжною земельною ділянкою без технічної документації на землю та за відсутності встановлених меж ділянки в натурі (на місцевості)
== Встановлення земельного сервітуту в судовому порядку ==
Встановити земельний сервітут на сусідній земельній ділянці може тільки власник або користувач іншої сусідньої земельної ділянки. Позовні вимоги інших осіб, зацікавлених у встановленні сервітуту на земельну ділянку, в судовому порядку задоволенню не підлягають. Не підлягають також задоволенню у судовому порядку вимоги щодо усунення перешкод в користуванні майном (земельною ділянкою) у випадку, коли власник сусідньої ділянки не вчиняє протиправних дій.

Якщо доступ до земельної ділянки ускладнено завдяки існуванню сусідньої земельної ділянки, особа має право вимагати саме встановлення сервітуту щодо такої сусідньої ділянки, а не вимагати усунути перешкоди в користуванні вашим майном (негаторний позов) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2099 статті 391 Цивільного кодексу України]. Звернутись з вимогою щодо встановлення сервітуту можна тільки до власника або користувача сусідньої (суміжної) земельної ділянки. Вимоги до інших осіб також не будуть задоволені судом.

Зверненню до суду з позовом щодо встановлення сервітуту має передувати письмове звернення до власника сусідньої земельної ділянки з пропозицією щодо укладення договору сервітуту. Якщо подати позов без такого звернення, суд також відмовить у задоволені позову.

За результатами розгляду справи, суд може встановити земельний сервітут тільки у випадку неможливості позивача задовольнити потреби щодо своєї земельної ділянки іншим способом. Якщо суд встановить, що неможливість нормально використовувати ділянку зумовлена діями самого позивача, суд відмовить в задоволені позову.

Обґрунтування меж і площі, а також обов’язок виготовлення кадастрового плану земельної ділянки, на яку необхідно встановити сервітут, покладається на позивача. Встановлений сервітут має враховувати витрати власника земельної ділянки по сплаті орендної плати, земельного податку згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податкового кодексу України]. В рішенні суду має бути чітко вказано, який вид сервітуту встановлюється на суміжній земельній ділянці.

Отже, обов’язковими умовами звернення до відповідного суду з позовом щодо встановлення сервітуту мають бути:
* підтвердження права власності або користування земельною ділянкою, яка потребує сервітуту на суміжній земельній ділянці;
* підтвердження факту звернення до власника чи користувача сусідньої земельної ділянки з письмовою пропозицією укласти договір сервітуту;
* підтвердження неможливості задовольнити свої потреби в інший спосіб, крім встановлення сервітуту.
[[Файл:Договір сервітуту.docx|міні|Договір сервітуту]]
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/88522559 Постанова Верховного суду від 26.03.2020 у справі № 383/153/17] в якій суд відмовив у дозволі на обтяження сервітутом земельної ділянки, оскільки особа не довела, що єдиним способом забезпечення проїзду до складського приміщення можливе лише шляхом проїзду через земельну ділянку відповідача.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79250242 Постанова Верховного суду від 17.01.2019 у справі № 607/12777/17] в якій зазначена аналогічна ситуація, коли суд відмовив у зв’язку з тим що позивачу необхідність встановлення сервітуту зводиться до певного рівня комфорту в користуванні майном, а реальної необхідності, підкріпленої доказами неможливості користування майном, без встановлення сервітуту позивачем не наведено.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/73565527 Постанова Верховного суду від 16.04.2018 у справі №302/1464/14-ц] щодо меж втручання держави в право власності шляхом встановлення сервітуту: «Втручання держави в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання».
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/77586902 Постанова Верховного суду від 01.11.2018 у справі №642/3165/17] щодо належних суб’єктів правовідносин, які виникають при встановленні сервітуту: «Вимога про встановлення сервітуту має пред'являтися до власника (володільця) земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут».
*Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20червня 2018 року №569/12538/16-а [https://reyestr.court.gov.ua/Review/75296576] в якій зроблено висновок, що спір у справі щодо права користування земельною ділянкою за умови встановлення сервітуту на проїзд між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
[[index.php?title=Категорія:Право користування чужим майном]]
[[index.php?title=Категорія:Право користування землями]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне право]]
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]
[[index.php?title=Категорія:Нотаріат]]

Право земельного сервітуту

2025-10-10T07:48:27Z

Kyshlaly.Emma: /* Види сервітутів */

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс Української РСР]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав]
== Загальні визначення ==
'''Право земельного сервітуту''' - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 98 Земельного кодеку України].

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 100 Земельного кодексу України], сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпоряджання земельною ділянкою.
== Види сервітутів ==
{| class="wikitable"
|-
! colspan="2" | Види сервітутів
|-
| Особистий сервітут || Сервітуарієм за особистим сервітутом є певна особа, інтересам якої служить обслуговуюча річ. Права, що випливають з особистого сервітуту, належать лише цій конкретно визначеній особі та не можуть бути передані сервітуарієм іншій особі, навіть її спадкоємцям.
За особистим сервітутом права закріплені особисто за сервітуарієм та припиняються після його смерті. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 частина 1 статті 405 Цивільного кодексу України]). У таких правовідносинах підлягають застосуванню не норми ЖК УРСР, а норми, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 главою 32 Цивільного кодексу України]. Тобто стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 статті 405 Цивільного кодексу України]. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10#n378 статей 71, 72 Житловий Кодекс Української РСР] застосуванню не підлягають. Таких висновків дійшов [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5.]
|-
| Земельний сервітут || Право земельного сервітуту закріплено за певним обтяжуючим об’єктом по відношенню до іншого обтяженого об’єкту, а не щодо конкретної особи, відтак - не залежить від власників відповідних об’єктів сервітуту.
Земельним кодексом України право земельного сервітуту визначається як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право: вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом; на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту. Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору, у разі недосягнення сторонами домовленості щодо встановлення або умов сервітуту, спір вирішується судом за позовом осіб, що потребують встановлення сервітуту. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".] Щодо змісту договору про встановлення земельного сервітуту, то, істотними умовами договору про встановлення земельного сервітуту є: обсяг прав сервітуарія щодо користування земельною ділянкою (її частиною); кадастровий номер земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут; розмір та порядок внесення плати за встановлення сервітуту (крім випадків встановлення безоплатного сервітуту); строк дії сервітуту.

Земельний сервітут не підлягає відчуженню, зокрема він не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 частина 3 статті 101 Земельного кодексу України]).
|}

== Земельні сервітути за терміном дії ==
Земельний кодекс України поділяє земельні сервітути за терміном їх дії (на постійні та строкові). Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 ч. 2 ст. 98 Земельного кодексу України].

Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. У разі переходу права власності на об’єкт нафтогазовидобування, об’єкт трубопровідного транспорту, об’єкт енергетики, передачі електричної енергії, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, право земельного сервітуту (права та обов’язки особи, на користь якої встановлений земельний сервітут) переходить до нового власника такого об’єкта на тих самих умовах. У такому разі волевиявлення землевласника (землекористувача) та внесення змін до договору про встановлення земельного сервітуту не вимагаються. Документи, що підтверджують набуття права власності на об’єкт, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, є підставою для державної реєстрації переходу права земельного сервітуту згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 ч. 1 ст. 101 Земельного кодексу України]

'''Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені, визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n843 ст. 99 Земельного кодексу України].'''

Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

♦ право проходу та проїзду на велосипеді;

♦ право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

♦ право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);

♦ право на будівництво та розміщення об’єктів нафтогазовидобування;

♦ право на розміщення об’єктів трубопровідного транспорту;

♦ право на користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 статтею 98] Земельного Кодексу України;

♦ право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

♦ право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

♦ право розміщення (переміщення, пересування) об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем;

♦ право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

♦ право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

♦ право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

♦ право прогону худоби по наявному шляху;

♦ право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

♦ право на будівництво та проходження інженерних, кабельних, трубопровідних мереж, необхідних для повноцінного функціонування індустріальних парків;

♦ право на будівництво, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій;

♦ інші земельні сервітути.
{| class="wikitable"
|-
| '''Зазначений перелік не є вичерпним.'''
|}
== Нотаріальне посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ст. 100 Земельного кодексу України] за домовленістю сторін договір про встановлення земельного сервітуту може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки також може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
== Плата за користування сервітутом ==
Плата за користування сервітутом. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 ч. 4 ст. 101 Земельного кодексу України] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2144 ч. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України] власник або користувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких він встановлений, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Визначення розміру плати за встановлення сервітуту віднесено до компетенції суб'єктів сервітутних відносин. При цьому сторони повинні виходити з того, що плата має враховувати ті обмеження, які перешкоджатимуть власнику реалізовувати своє право на обтяжене сервітутом майно.

Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.

Сервітут є самостійним речовим правом на земельну ділянку. Однак він не підлягає відчуженню окремо від неї. Тому сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особі, яка не є власником ділянки, для забезпечення користування якою його встановлено. У цьому розумінні сервітут має акцесорний характер щодо того права, в інтересах реалізації якого його встановлено.
== Припинення сервітуту ==
'''Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 102 Земельного кодексу України]дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:'''
# поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки;
# відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;
#рішення суду про скасування земельного сервітуту;
# закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;
# невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
# порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.
'''На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:'''
# припинення підстав його встановлення;
# встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.
Договір сервітуту земельної ділянки може бути визнаний недійсним в судовому порядку, якщо сервітуарій користується суміжною земельною ділянкою без технічної документації на землю та за відсутності встановлених меж ділянки в натурі (на місцевості)
== Встановлення земельного сервітуту в судовому порядку ==
Встановити земельний сервітут на сусідній земельній ділянці може тільки власник або користувач іншої сусідньої земельної ділянки. Позовні вимоги інших осіб, зацікавлених у встановленні сервітуту на земельну ділянку, в судовому порядку задоволенню не підлягають. Не підлягають також задоволенню у судовому порядку вимоги щодо усунення перешкод в користуванні майном (земельною ділянкою) у випадку, коли власник сусідньої ділянки не вчиняє протиправних дій.

Якщо доступ до земельної ділянки ускладнено завдяки існуванню сусідньої земельної ділянки, особа має право вимагати саме встановлення сервітуту щодо такої сусідньої ділянки, а не вимагати усунути перешкоди в користуванні вашим майном (негаторний позов) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2099 статті 391 Цивільного кодексу України]. Звернутись з вимогою щодо встановлення сервітуту можна тільки до власника або користувача сусідньої (суміжної) земельної ділянки. Вимоги до інших осіб також не будуть задоволені судом.

Зверненню до суду з позовом щодо встановлення сервітуту має передувати письмове звернення до власника сусідньої земельної ділянки з пропозицією щодо укладення договору сервітуту. Якщо подати позов без такого звернення, суд також відмовить у задоволені позову.

За результатами розгляду справи, суд може встановити земельний сервітут тільки у випадку неможливості позивача задовольнити потреби щодо своєї земельної ділянки іншим способом. Якщо суд встановить, що неможливість нормально використовувати ділянку зумовлена діями самого позивача, суд відмовить в задоволені позову.

Обґрунтування меж і площі, а також обов’язок виготовлення кадастрового плану земельної ділянки, на яку необхідно встановити сервітут, покладається на позивача. Встановлений сервітут має враховувати витрати власника земельної ділянки по сплаті орендної плати, земельного податку згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податкового кодексу України]. В рішенні суду має бути чітко вказано, який вид сервітуту встановлюється на суміжній земельній ділянці.

Отже, обов’язковими умовами звернення до відповідного суду з позовом щодо встановлення сервітуту мають бути:
* підтвердження права власності або користування земельною ділянкою, яка потребує сервітуту на суміжній земельній ділянці;
* підтвердження факту звернення до власника чи користувача сусідньої земельної ділянки з письмовою пропозицією укласти договір сервітуту;
* підтвердження неможливості задовольнити свої потреби в інший спосіб, крім встановлення сервітуту.
[[Файл:Договір сервітуту.docx|міні|Договір сервітуту]]
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/88522559 Постанова Верховного суду від 26.03.2020 у справі № 383/153/17] в якій суд відмовив у дозволі на обтяження сервітутом земельної ділянки, оскільки особа не довела, що єдиним способом забезпечення проїзду до складського приміщення можливе лише шляхом проїзду через земельну ділянку відповідача.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79250242 Постанова Верховного суду від 17.01.2019 у справі № 607/12777/17] в якій зазначена аналогічна ситуація, коли суд відмовив у зв’язку з тим що позивачу необхідність встановлення сервітуту зводиться до певного рівня комфорту в користуванні майном, а реальної необхідності, підкріпленої доказами неможливості користування майном, без встановлення сервітуту позивачем не наведено.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/73565527 Постанова Верховного суду від 16.04.2018 у справі №302/1464/14-ц] щодо меж втручання держави в право власності шляхом встановлення сервітуту: «Втручання держави в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання».
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/77586902 Постанова Верховного суду від 01.11.2018 у справі №642/3165/17] щодо належних суб’єктів правовідносин, які виникають при встановленні сервітуту: «Вимога про встановлення сервітуту має пред'являтися до власника (володільця) земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут».
*Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20червня 2018 року №569/12538/16-а [https://reyestr.court.gov.ua/Review/75296576] в якій зроблено висновок, що спір у справі щодо права користування земельною ділянкою за умови встановлення сервітуту на проїзд між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
[[index.php?title=Категорія:Право користування чужим майном]]
[[index.php?title=Категорія:Право користування землями]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне право]]
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]
[[index.php?title=Категорія:Нотаріат]]

Право земельного сервітуту

2025-10-10T07:28:33Z

Kyshlaly.Emma: /* Види сервітутів */

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс Української РСР]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав]
== Загальні визначення ==
'''Право земельного сервітуту''' - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 98 Земельного кодеку України].

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 100 Земельного кодексу України], сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпоряджання земельною ділянкою.
== Види сервітутів ==
{| class="wikitable"
|-
! colspan="2" | Види сервітутів
|-
| Особистий сервітут || Сервітуарієм за особистим сервітутом є певна особа, інтересам якої служить обслуговуюча річ. Права, що випливають з особистого сервітуту, належать лише цій конкретно визначеній особі та не можуть бути передані сервітуарієм іншій особі, навіть її спадкоємцям.
За особистим сервітутом права закріплені особисто за сервітуарієм та припиняються після його смерті. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 частина 1 статті 405 Цивільного кодексу України]). У таких правовідносинах підлягають застосуванню не норми ЖК УРСР, а норми, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 главою 32 Цивільного кодексу України]. Тобто стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 статті 405 Цивільного кодексу України]. Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10#n378 статей 71, 72 Житловий Кодекс Української РСР] застосуванню не підлягають. Таких висновків дійшов [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5.]
|-
| Земельний сервітут || Право земельного сервітуту закріплено за певним обтяжуючим об’єктом по відношенню до іншого обтяженого об’єкту, а не щодо конкретної особи, відтак - не залежить від власників відповідних об’єктів сервітуту.
Земельним кодексом України право земельного сервітуту визначається як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право: вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом; на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту. 
Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору, у разі недосягнення сторонами домовленості щодо встановлення або умов сервітуту, спір вирішується судом за позовом осіб, що потребують встановлення сервітуту. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".] 
Щодо змісту договору про встановлення земельного сервітуту, то, виходячи з його цільової спрямованості, слід чітко викласти усі права та обов'язки, що надаватимуться сервітуарію (особі, в інтересах якої встановлений сервітут). Також невід'ємною частиною договору земельного сервітуту є технічний (кадастровий) план спірної земельної ділянки, яким визначається обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки на яку поширюється право сервітуту. Земельний сервітут не підлягає відчуженню, зокрема він не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 ч.3 ст. 101 Земельного кодексу України]).
|}

== Земельні сервітути за терміном дії ==
Земельний кодекс України поділяє земельні сервітути за терміном їх дії (на постійні та строкові). Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 ч. 2 ст. 98 Земельного кодексу України].

Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. У разі переходу права власності на об’єкт нафтогазовидобування, об’єкт трубопровідного транспорту, об’єкт енергетики, передачі електричної енергії, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, право земельного сервітуту (права та обов’язки особи, на користь якої встановлений земельний сервітут) переходить до нового власника такого об’єкта на тих самих умовах. У такому разі волевиявлення землевласника (землекористувача) та внесення змін до договору про встановлення земельного сервітуту не вимагаються. Документи, що підтверджують набуття права власності на об’єкт, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, є підставою для державної реєстрації переходу права земельного сервітуту згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 ч. 1 ст. 101 Земельного кодексу України]

'''Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені, визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n843 ст. 99 Земельного кодексу України].'''

Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

♦ право проходу та проїзду на велосипеді;

♦ право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

♦ право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);

♦ право на будівництво та розміщення об’єктів нафтогазовидобування;

♦ право на розміщення об’єктів трубопровідного транспорту;

♦ право на користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 статтею 98] Земельного Кодексу України;

♦ право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

♦ право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

♦ право розміщення (переміщення, пересування) об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем;

♦ право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

♦ право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

♦ право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

♦ право прогону худоби по наявному шляху;

♦ право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

♦ право на будівництво та проходження інженерних, кабельних, трубопровідних мереж, необхідних для повноцінного функціонування індустріальних парків;

♦ право на будівництво, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій;

♦ інші земельні сервітути.
{| class="wikitable"
|-
| '''Зазначений перелік не є вичерпним.'''
|}
== Нотаріальне посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ст. 100 Земельного кодексу України] за домовленістю сторін договір про встановлення земельного сервітуту може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки також може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
== Плата за користування сервітутом ==
Плата за користування сервітутом. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 ч. 4 ст. 101 Земельного кодексу України] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2144 ч. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України] власник або користувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких він встановлений, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Визначення розміру плати за встановлення сервітуту віднесено до компетенції суб'єктів сервітутних відносин. При цьому сторони повинні виходити з того, що плата має враховувати ті обмеження, які перешкоджатимуть власнику реалізовувати своє право на обтяжене сервітутом майно.

Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.

Сервітут є самостійним речовим правом на земельну ділянку. Однак він не підлягає відчуженню окремо від неї. Тому сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особі, яка не є власником ділянки, для забезпечення користування якою його встановлено. У цьому розумінні сервітут має акцесорний характер щодо того права, в інтересах реалізації якого його встановлено.
== Припинення сервітуту ==
'''Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 102 Земельного кодексу України]дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:'''
# поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки;
# відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;
#рішення суду про скасування земельного сервітуту;
# закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;
# невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
# порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.
'''На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:'''
# припинення підстав його встановлення;
# встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.
Договір сервітуту земельної ділянки може бути визнаний недійсним в судовому порядку, якщо сервітуарій користується суміжною земельною ділянкою без технічної документації на землю та за відсутності встановлених меж ділянки в натурі (на місцевості)
== Встановлення земельного сервітуту в судовому порядку ==
Встановити земельний сервітут на сусідній земельній ділянці може тільки власник або користувач іншої сусідньої земельної ділянки. Позовні вимоги інших осіб, зацікавлених у встановленні сервітуту на земельну ділянку, в судовому порядку задоволенню не підлягають. Не підлягають також задоволенню у судовому порядку вимоги щодо усунення перешкод в користуванні майном (земельною ділянкою) у випадку, коли власник сусідньої ділянки не вчиняє протиправних дій.

Якщо доступ до земельної ділянки ускладнено завдяки існуванню сусідньої земельної ділянки, особа має право вимагати саме встановлення сервітуту щодо такої сусідньої ділянки, а не вимагати усунути перешкоди в користуванні вашим майном (негаторний позов) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2099 статті 391 Цивільного кодексу України]. Звернутись з вимогою щодо встановлення сервітуту можна тільки до власника або користувача сусідньої (суміжної) земельної ділянки. Вимоги до інших осіб також не будуть задоволені судом.

Зверненню до суду з позовом щодо встановлення сервітуту має передувати письмове звернення до власника сусідньої земельної ділянки з пропозицією щодо укладення договору сервітуту. Якщо подати позов без такого звернення, суд також відмовить у задоволені позову.

За результатами розгляду справи, суд може встановити земельний сервітут тільки у випадку неможливості позивача задовольнити потреби щодо своєї земельної ділянки іншим способом. Якщо суд встановить, що неможливість нормально використовувати ділянку зумовлена діями самого позивача, суд відмовить в задоволені позову.

Обґрунтування меж і площі, а також обов’язок виготовлення кадастрового плану земельної ділянки, на яку необхідно встановити сервітут, покладається на позивача. Встановлений сервітут має враховувати витрати власника земельної ділянки по сплаті орендної плати, земельного податку згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податкового кодексу України]. В рішенні суду має бути чітко вказано, який вид сервітуту встановлюється на суміжній земельній ділянці.

Отже, обов’язковими умовами звернення до відповідного суду з позовом щодо встановлення сервітуту мають бути:
* підтвердження права власності або користування земельною ділянкою, яка потребує сервітуту на суміжній земельній ділянці;
* підтвердження факту звернення до власника чи користувача сусідньої земельної ділянки з письмовою пропозицією укласти договір сервітуту;
* підтвердження неможливості задовольнити свої потреби в інший спосіб, крім встановлення сервітуту.
[[Файл:Договір сервітуту.docx|міні|Договір сервітуту]]
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/88522559 Постанова Верховного суду від 26.03.2020 у справі № 383/153/17] в якій суд відмовив у дозволі на обтяження сервітутом земельної ділянки, оскільки особа не довела, що єдиним способом забезпечення проїзду до складського приміщення можливе лише шляхом проїзду через земельну ділянку відповідача.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79250242 Постанова Верховного суду від 17.01.2019 у справі № 607/12777/17] в якій зазначена аналогічна ситуація, коли суд відмовив у зв’язку з тим що позивачу необхідність встановлення сервітуту зводиться до певного рівня комфорту в користуванні майном, а реальної необхідності, підкріпленої доказами неможливості користування майном, без встановлення сервітуту позивачем не наведено.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/73565527 Постанова Верховного суду від 16.04.2018 у справі №302/1464/14-ц] щодо меж втручання держави в право власності шляхом встановлення сервітуту: «Втручання держави в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання».
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/77586902 Постанова Верховного суду від 01.11.2018 у справі №642/3165/17] щодо належних суб’єктів правовідносин, які виникають при встановленні сервітуту: «Вимога про встановлення сервітуту має пред'являтися до власника (володільця) земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут».
*Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20червня 2018 року №569/12538/16-а [https://reyestr.court.gov.ua/Review/75296576] в якій зроблено висновок, що спір у справі щодо права користування земельною ділянкою за умови встановлення сервітуту на проїзд між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
[[index.php?title=Категорія:Право користування чужим майном]]
[[index.php?title=Категорія:Право користування землями]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне право]]
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]
[[index.php?title=Категорія:Нотаріат]]

Право земельного сервітуту

2025-10-10T07:17:56Z

Kyshlaly.Emma: /* Види сервітутів */

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс Української РСР]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав]
== Загальні визначення ==
'''Право земельного сервітуту''' - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 98 Земельного кодеку України].

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 100 Земельного кодексу України], сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпоряджання земельною ділянкою.
== Види сервітутів ==
{| class="wikitable"
|-
! colspan="2" | Види сервітутів
|-
| Особистий сервітут || Сервітуарієм за особистим сервітутом є певна особа, інтересам якої служить обслуговуюча річ. Права, що випливають з особистого сервітуту, належать лише цій конкретно визначеній особі та не можуть бути передані сервітуарієм іншій особі, навіть її спадкоємцям. 
За особистим сервітутом права закріплені особисто за сервітуарієм та припиняються після його смерті. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 частина 1 статті 405 Цивільного кодексу України]). У таких правовдіносинах підлягають застосуванню не норми ЖК УРСР, а норми, передбачені главою 32 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2135 Цивільного кодексу України]. Тобто стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 статті 405 Цивільного кодексу України]. 
Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10#n378 статей 71, 72 Житловий Кодекс Української РСР] застосуванню не підлягають. Таких висновків дійшов [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5.]
|-
| Земельний сервітут || Право земельного сервітуту закріплено за певним обтяжуючим об’єктом по відношенню до іншого обтяженого об’єкту, а не щодо конкретної особи, відтак - не залежить від власників відповідних об’єктів сервітуту. 
Земельним кодексом України право земельного сервітуту визначається як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право: вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом; на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту. 
Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору, у разі недосягнення сторонами домовленості щодо встановлення або умов сервітуту, спір вирішується судом за позовом осіб, що потребують встановлення сервітуту. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".] 
Щодо змісту договору про встановлення земельного сервітуту, то, виходячи з його цільової спрямованості, слід чітко викласти усі права та обов'язки, що надаватимуться сервітуарію (особі, в інтересах якої встановлений сервітут). Також невід'ємною частиною договору земельного сервітуту є технічний (кадастровий) план спірної земельної ділянки, яким визначається обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки на яку поширюється право сервітуту. Земельний сервітут не підлягає відчуженню, зокрема він не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 ч.3 ст. 101 Земельного кодексу України]).
|}

== Земельні сервітути за терміном дії ==
Земельний кодекс України поділяє земельні сервітути за терміном їх дії (на постійні та строкові). Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 ч. 2 ст. 98 Земельного кодексу України].

Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. У разі переходу права власності на об’єкт нафтогазовидобування, об’єкт трубопровідного транспорту, об’єкт енергетики, передачі електричної енергії, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, право земельного сервітуту (права та обов’язки особи, на користь якої встановлений земельний сервітут) переходить до нового власника такого об’єкта на тих самих умовах. У такому разі волевиявлення землевласника (землекористувача) та внесення змін до договору про встановлення земельного сервітуту не вимагаються. Документи, що підтверджують набуття права власності на об’єкт, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, є підставою для державної реєстрації переходу права земельного сервітуту згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 ч. 1 ст. 101 Земельного кодексу України]

'''Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені, визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n843 ст. 99 Земельного кодексу України].'''

Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

♦ право проходу та проїзду на велосипеді;

♦ право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

♦ право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);

♦ право на будівництво та розміщення об’єктів нафтогазовидобування;

♦ право на розміщення об’єктів трубопровідного транспорту;

♦ право на користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 статтею 98] Земельного Кодексу України;

♦ право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

♦ право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

♦ право розміщення (переміщення, пересування) об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем;

♦ право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

♦ право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

♦ право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

♦ право прогону худоби по наявному шляху;

♦ право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

♦ право на будівництво та проходження інженерних, кабельних, трубопровідних мереж, необхідних для повноцінного функціонування індустріальних парків;

♦ право на будівництво, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій;

♦ інші земельні сервітути.
{| class="wikitable"
|-
| '''Зазначений перелік не є вичерпним.'''
|}
== Нотаріальне посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ст. 100 Земельного кодексу України] за домовленістю сторін договір про встановлення земельного сервітуту може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки також може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
== Плата за користування сервітутом ==
Плата за користування сервітутом. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 ч. 4 ст. 101 Земельного кодексу України] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2144 ч. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України] власник або користувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких він встановлений, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Визначення розміру плати за встановлення сервітуту віднесено до компетенції суб'єктів сервітутних відносин. При цьому сторони повинні виходити з того, що плата має враховувати ті обмеження, які перешкоджатимуть власнику реалізовувати своє право на обтяжене сервітутом майно.

Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.

Сервітут є самостійним речовим правом на земельну ділянку. Однак він не підлягає відчуженню окремо від неї. Тому сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особі, яка не є власником ділянки, для забезпечення користування якою його встановлено. У цьому розумінні сервітут має акцесорний характер щодо того права, в інтересах реалізації якого його встановлено.
== Припинення сервітуту ==
'''Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 102 Земельного кодексу України]дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:'''
# поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки;
# відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;
#рішення суду про скасування земельного сервітуту;
# закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;
# невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
# порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.
'''На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:'''
# припинення підстав його встановлення;
# встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.
Договір сервітуту земельної ділянки може бути визнаний недійсним в судовому порядку, якщо сервітуарій користується суміжною земельною ділянкою без технічної документації на землю та за відсутності встановлених меж ділянки в натурі (на місцевості)
== Встановлення земельного сервітуту в судовому порядку ==
Встановити земельний сервітут на сусідній земельній ділянці може тільки власник або користувач іншої сусідньої земельної ділянки. Позовні вимоги інших осіб, зацікавлених у встановленні сервітуту на земельну ділянку, в судовому порядку задоволенню не підлягають. Не підлягають також задоволенню у судовому порядку вимоги щодо усунення перешкод в користуванні майном (земельною ділянкою) у випадку, коли власник сусідньої ділянки не вчиняє протиправних дій.

Якщо доступ до земельної ділянки ускладнено завдяки існуванню сусідньої земельної ділянки, особа має право вимагати саме встановлення сервітуту щодо такої сусідньої ділянки, а не вимагати усунути перешкоди в користуванні вашим майном (негаторний позов) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2099 статті 391 Цивільного кодексу України]. Звернутись з вимогою щодо встановлення сервітуту можна тільки до власника або користувача сусідньої (суміжної) земельної ділянки. Вимоги до інших осіб також не будуть задоволені судом.

Зверненню до суду з позовом щодо встановлення сервітуту має передувати письмове звернення до власника сусідньої земельної ділянки з пропозицією щодо укладення договору сервітуту. Якщо подати позов без такого звернення, суд також відмовить у задоволені позову.

За результатами розгляду справи, суд може встановити земельний сервітут тільки у випадку неможливості позивача задовольнити потреби щодо своєї земельної ділянки іншим способом. Якщо суд встановить, що неможливість нормально використовувати ділянку зумовлена діями самого позивача, суд відмовить в задоволені позову.

Обґрунтування меж і площі, а також обов’язок виготовлення кадастрового плану земельної ділянки, на яку необхідно встановити сервітут, покладається на позивача. Встановлений сервітут має враховувати витрати власника земельної ділянки по сплаті орендної плати, земельного податку згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податкового кодексу України]. В рішенні суду має бути чітко вказано, який вид сервітуту встановлюється на суміжній земельній ділянці.

Отже, обов’язковими умовами звернення до відповідного суду з позовом щодо встановлення сервітуту мають бути:
* підтвердження права власності або користування земельною ділянкою, яка потребує сервітуту на суміжній земельній ділянці;
* підтвердження факту звернення до власника чи користувача сусідньої земельної ділянки з письмовою пропозицією укласти договір сервітуту;
* підтвердження неможливості задовольнити свої потреби в інший спосіб, крім встановлення сервітуту.
[[Файл:Договір сервітуту.docx|міні|Договір сервітуту]]
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/88522559 Постанова Верховного суду від 26.03.2020 у справі № 383/153/17] в якій суд відмовив у дозволі на обтяження сервітутом земельної ділянки, оскільки особа не довела, що єдиним способом забезпечення проїзду до складського приміщення можливе лише шляхом проїзду через земельну ділянку відповідача.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79250242 Постанова Верховного суду від 17.01.2019 у справі № 607/12777/17] в якій зазначена аналогічна ситуація, коли суд відмовив у зв’язку з тим що позивачу необхідність встановлення сервітуту зводиться до певного рівня комфорту в користуванні майном, а реальної необхідності, підкріпленої доказами неможливості користування майном, без встановлення сервітуту позивачем не наведено.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/73565527 Постанова Верховного суду від 16.04.2018 у справі №302/1464/14-ц] щодо меж втручання держави в право власності шляхом встановлення сервітуту: «Втручання держави в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання».
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/77586902 Постанова Верховного суду від 01.11.2018 у справі №642/3165/17] щодо належних суб’єктів правовідносин, які виникають при встановленні сервітуту: «Вимога про встановлення сервітуту має пред'являтися до власника (володільця) земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут».
*Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20червня 2018 року №569/12538/16-а [https://reyestr.court.gov.ua/Review/75296576] в якій зроблено висновок, що спір у справі щодо права користування земельною ділянкою за умови встановлення сервітуту на проїзд між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
[[index.php?title=Категорія:Право користування чужим майном]]
[[index.php?title=Категорія:Право користування землями]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне право]]
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]
[[index.php?title=Категорія:Нотаріат]]

Право земельного сервітуту

2025-10-10T07:06:03Z

Kyshlaly.Emma: /* Загальні визначення */

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс Української РСР]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податковий кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав]
== Загальні визначення ==
'''Право земельного сервітуту''' - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 98 Земельного кодеку України].

Згідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 100 Земельного кодексу України], сервітут може бути встановлений договором, законом, заповітом або рішенням суду. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій конкретно визначеній особі (особистий сервітут). Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (землекористувачем) земельної ділянки.

Земельний сервітут здійснюється способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлений.

Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпоряджання земельною ділянкою.
== Види сервітутів ==
{| class="wikitable"
|-
! colspan="2" | Види сервітутів
|-
| Особистий сервітут || Сервітуарієм за особистим сервітутом є певна особа, інтересам якої служить обслуговуюча річ. Права, що випливають з особистого сервітуту, належать лише цій конкретно визначеній особі та не можуть бути передані сервітуарієм іншій особі, навіть її спадкоємцям. 
За особистим сервітутом права закріплені особисто за сервітуарієм та припиняються після його смерті. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 ч.1 ст. 405 Цивільного кодексу України]). У таких правовдіносинах підлягають застосуванню не норми ЖК УРСР, а норми, передбачені главою 32 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2135 Цивільного кодексу України]. Тобто стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 статті 405 Цивільного кодексу України]. 
Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10#n378 статей 71, 72 Житловий Кодекс Української РСР] застосуванню не підлягають. Таких висновків дійшов [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5.]
|-
| Земельний сервітут || Право земельного сервітуту закріплено за певним обтяжуючим об’єктом по відношенню до іншого обтяженого об’єкту, а не щодо конкретної особи, відтак - не залежить від власників відповідних об’єктів сервітуту. 
Земельним кодексом України право земельного сервітуту визначається як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право: вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом; на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту. 
Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору, у разі недосягнення сторонами домовленості щодо встановлення або умов сервітуту, спір вирішується судом за позовом осіб, що потребують встановлення сервітуту. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".] 
Щодо змісту договору про встановлення земельного сервітуту, то, виходячи з його цільової спрямованості, слід чітко викласти усі права та обов'язки, що надаватимуться сервітуарію (особі, в інтересах якої встановлений сервітут). Також невід'ємною частиною договору земельного сервітуту є технічний (кадастровий) план спірної земельної ділянки, яким визначається обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки на яку поширюється право сервітуту. Земельний сервітут не підлягає відчуженню, зокрема він не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 ч.3 ст. 101 Земельного кодексу України]).
|}
== Земельні сервітути за терміном дії ==
Земельний кодекс України поділяє земельні сервітути за терміном їх дії (на постійні та строкові). Строк дії земельного сервітуту, що встановлюється договором між особою, яка вимагає його встановлення, та землекористувачем, не може бути більшим за строк, на який така земельна ділянка передана у користування землекористувачу згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 ч. 2 ст. 98 Земельного кодексу України].

Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи. У разі переходу права власності на об’єкт нафтогазовидобування, об’єкт трубопровідного транспорту, об’єкт енергетики, передачі електричної енергії, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, право земельного сервітуту (права та обов’язки особи, на користь якої встановлений земельний сервітут) переходить до нового власника такого об’єкта на тих самих умовах. У такому разі волевиявлення землевласника (землекористувача) та внесення змін до договору про встановлення земельного сервітуту не вимагаються. Документи, що підтверджують набуття права власності на об’єкт, для розміщення якого встановлений земельний сервітут, є підставою для державної реєстрації переходу права земельного сервітуту згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 ч. 1 ст. 101 Земельного кодексу України]

'''Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені, визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n843 ст. 99 Земельного кодексу України].'''

Власники або землекористувачі земельних ділянок чи інші заінтересовані особи можуть вимагати встановлення таких земельних сервітутів:

♦ право проходу та проїзду на велосипеді;

♦ право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

♦ право на розміщення тимчасових споруд (малих архітектурних форм);

♦ право на будівництво та розміщення об’єктів нафтогазовидобування;

♦ право на розміщення об’єктів трубопровідного транспорту;

♦ право на користування земельною ділянкою для потреб дослідно-промислової розробки родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення, за умови що при цьому не порушуються права землевласника, передбачені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 статтею 98] Земельного Кодексу України;

♦ право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

♦ право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

♦ право розміщення (переміщення, пересування) об’єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем;

♦ право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

♦ право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

♦ право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

♦ право прогону худоби по наявному шляху;

♦ право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

♦ право на будівництво та проходження інженерних, кабельних, трубопровідних мереж, необхідних для повноцінного функціонування індустріальних парків;

♦ право на будівництво, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій;

♦ інші земельні сервітути.
{| class="wikitable"
|-
| '''Зазначений перелік не є вичерпним.'''
|}
== Нотаріальне посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ст. 100 Земельного кодексу України] за домовленістю сторін договір про встановлення земельного сервітуту може бути посвідчений нотаріально. Власник земельної ділянки також може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.
== Плата за користування сервітутом ==
Плата за користування сервітутом. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 ч. 4 ст. 101 Земельного кодексу України] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2144 ч. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України] власник або користувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких він встановлений, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Визначення розміру плати за встановлення сервітуту віднесено до компетенції суб'єктів сервітутних відносин. При цьому сторони повинні виходити з того, що плата має враховувати ті обмеження, які перешкоджатимуть власнику реалізовувати своє право на обтяжене сервітутом майно.

Власник земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.

Сервітут є самостійним речовим правом на земельну ділянку. Однак він не підлягає відчуженню окремо від неї. Тому сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особі, яка не є власником ділянки, для забезпечення користування якою його встановлено. У цьому розумінні сервітут має акцесорний характер щодо того права, в інтересах реалізації якого його встановлено.
== Припинення сервітуту ==
'''Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 102 Земельного кодексу України]дія земельного сервітуту підлягає припиненню у випадках:'''
# поєднання в одній особі суб'єкта права земельного сервітуту, в інтересах якого він встановлений, та власника земельної ділянки;
# відмови особи, в інтересах якої встановлено земельний сервітут;
#рішення суду про скасування земельного сервітуту;
# закінчення терміну, на який було встановлено земельний сервітут;
# невикористання земельного сервітуту протягом трьох років;
# порушення власником сервітуту умов користування сервітутом.
'''На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:'''
# припинення підстав його встановлення;
# встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.
Договір сервітуту земельної ділянки може бути визнаний недійсним в судовому порядку, якщо сервітуарій користується суміжною земельною ділянкою без технічної документації на землю та за відсутності встановлених меж ділянки в натурі (на місцевості)
== Встановлення земельного сервітуту в судовому порядку ==
Встановити земельний сервітут на сусідній земельній ділянці може тільки власник або користувач іншої сусідньої земельної ділянки. Позовні вимоги інших осіб, зацікавлених у встановленні сервітуту на земельну ділянку, в судовому порядку задоволенню не підлягають. Не підлягають також задоволенню у судовому порядку вимоги щодо усунення перешкод в користуванні майном (земельною ділянкою) у випадку, коли власник сусідньої ділянки не вчиняє протиправних дій.

Якщо доступ до земельної ділянки ускладнено завдяки існуванню сусідньої земельної ділянки, особа має право вимагати саме встановлення сервітуту щодо такої сусідньої ділянки, а не вимагати усунути перешкоди в користуванні вашим майном (негаторний позов) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2099 статті 391 Цивільного кодексу України]. Звернутись з вимогою щодо встановлення сервітуту можна тільки до власника або користувача сусідньої (суміжної) земельної ділянки. Вимоги до інших осіб також не будуть задоволені судом.

Зверненню до суду з позовом щодо встановлення сервітуту має передувати письмове звернення до власника сусідньої земельної ділянки з пропозицією щодо укладення договору сервітуту. Якщо подати позов без такого звернення, суд також відмовить у задоволені позову.

За результатами розгляду справи, суд може встановити земельний сервітут тільки у випадку неможливості позивача задовольнити потреби щодо своєї земельної ділянки іншим способом. Якщо суд встановить, що неможливість нормально використовувати ділянку зумовлена діями самого позивача, суд відмовить в задоволені позову.

Обґрунтування меж і площі, а також обов’язок виготовлення кадастрового плану земельної ділянки, на яку необхідно встановити сервітут, покладається на позивача. Встановлений сервітут має враховувати витрати власника земельної ділянки по сплаті орендної плати, земельного податку згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податкового кодексу України]. В рішенні суду має бути чітко вказано, який вид сервітуту встановлюється на суміжній земельній ділянці.

Отже, обов’язковими умовами звернення до відповідного суду з позовом щодо встановлення сервітуту мають бути:
* підтвердження права власності або користування земельною ділянкою, яка потребує сервітуту на суміжній земельній ділянці;
* підтвердження факту звернення до власника чи користувача сусідньої земельної ділянки з письмовою пропозицією укласти договір сервітуту;
* підтвердження неможливості задовольнити свої потреби в інший спосіб, крім встановлення сервітуту.
[[Файл:Договір сервітуту.docx|міні|Договір сервітуту]]
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/88522559 Постанова Верховного суду від 26.03.2020 у справі № 383/153/17] в якій суд відмовив у дозволі на обтяження сервітутом земельної ділянки, оскільки особа не довела, що єдиним способом забезпечення проїзду до складського приміщення можливе лише шляхом проїзду через земельну ділянку відповідача.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79250242 Постанова Верховного суду від 17.01.2019 у справі № 607/12777/17] в якій зазначена аналогічна ситуація, коли суд відмовив у зв’язку з тим що позивачу необхідність встановлення сервітуту зводиться до певного рівня комфорту в користуванні майном, а реальної необхідності, підкріпленої доказами неможливості користування майном, без встановлення сервітуту позивачем не наведено.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/73565527 Постанова Верховного суду від 16.04.2018 у справі №302/1464/14-ц] щодо меж втручання держави в право власності шляхом встановлення сервітуту: «Втручання держави в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання».
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/77586902 Постанова Верховного суду від 01.11.2018 у справі №642/3165/17] щодо належних суб’єктів правовідносин, які виникають при встановленні сервітуту: «Вимога про встановлення сервітуту має пред'являтися до власника (володільця) земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут».
*Постанова Великої Палати Верховного Суду від 20червня 2018 року №569/12538/16-а [https://reyestr.court.gov.ua/Review/75296576] в якій зроблено висновок, що спір у справі щодо права користування земельною ділянкою за умови встановлення сервітуту на проїзд між фізичною особою та суб'єктом владних повноважень підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
[[index.php?title=Категорія:Право користування чужим майном]]
[[index.php?title=Категорія:Право користування землями]]
[[index.php?title=Категорія:Цивільне право]]
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]
[[index.php?title=Категорія:Нотаріат]]

Склад земель України

2025-09-16T10:21:22Z

Kyshlaly.Emma: /* Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. */

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3852-12#Text Лісовий кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-12#Text Закон України "Про природно-заповідний фонд України"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14#Text Закон України "Про курорти"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14#Text Закон України "Про охорону культурної спадщини"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1011-10#Text Наказ Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010 року «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель»]
== Склад земель України ==
До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Категорії земель України мають особливий правовий режим. Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.
== Категорії земель та порядок їх використання ==
[[Файл:Земля-згори.jpg|міні|380x380пкс]]
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) [[Покупці земель сільськогосподарського призначення|землі сільськогосподарського призначення]];

б) [[Правовий режим земель житлової та громадської забудови|землі житлової та громадської забудови]];

в) [[Правовий режим земель природно - заповідного фонду та іншого природоохоронного значення|землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;]]

г) [[Правовий режим земель оздоровчого призначення|землі оздоровчого призначення]];

ґ) [[землі рекреаційного призначення]];

д) [[Землі історико-культурного призначення та їх правове регулювання|землі історико-культурного призначення]];

е) [[землі лісогосподарського призначення]];

є) [[землі водного фонду]];

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
==== Землі сільськогосподарського призначення; ====
Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення зокрема поділяються:
* для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,
* для ведення фермерського господарства,
* для ведення особистого селянського господарства,
* для ведення підсобного сільського господарства,
* для індивідуального садівництва,
* для городництва,
* для колективного садівництва,
* для сінокосіння і випасання худоби,
* для дослідних і навчальних цілей,
* для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства,
* для надання послуг у сільському господарстві,
* для розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції,
* для іншого сільськогосподарського призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:
# громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;
# сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
# сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
# несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;
# оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.
Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані та функціонують меліоративні системи, використовуються спільно на підставі угоди. У разі відсутності згоди щодо спільного використання зазначених земельних ділянок питання вирішується в судовому порядку.
==== Землі житлової та громадської забудови; ====
До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Землі житлової та громадської забудови зокрема поділяються:
* для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка),
* для колективного житлового будівництва,
* для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку,
* для будівництва і обслуговування будівель тимчасового проживання,
* для будівництва індивідуальних гаражів,
* для колективного гаражного будівництва,
* для іншої житлової забудови,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду,
* для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови,
* для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об’єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури,
* для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров'я та соціальної допомоги,
* для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування,
* для будівництва та обслуговування будівель екстериторіальних організацій та органів,
* для будівництва та обслуговування будівель торгівлі,
* для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування,
* для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ,
* для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов’язаної з отриманням прибутку),
* для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування,
* для розміщення та постійної діяльності органів і підрозділів ДСНС,
* для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови,
* для розміщення та експлуатації закладів з обслуговування відвідувачів об’єктів рекреаційного призначення.
Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
==== Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; ====
Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва). Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Землі природно-заповідного фонду зокрема поділяються:
* для збереження та використання біосферних заповідників,
* для збереження та використання природних заповідників,
* для збереження та використання національних природних парків,
* для збереження та використання ботанічних садів,
* для збереження та використання зоологічних парків,
* для збереження та використання дендрологічних парків,
* для збереження та використання парків-пам'яток садово-паркового мистецтва,
* для збереження та використання заказників,
* для збереження та використання заповідних урочищ,
* для збереження та використання пам'яток природи,
* для збереження та використання регіональних ландшафтних парків.
Території та об’єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися:
* у природоохоронних цілях;
* у науково-дослідних цілях;
* в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;
* в освітньо-виховних цілях;
* для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
==== Землі оздоровчого призначення; ====
До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Землі оздоровчого призначення зокрема поділяються:
* для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів,
* для розробки родовищ природних лікувальних ресурсів,
* для інших оздоровчих цілей,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель.

На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони.

У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняються передача земельних ділянок у власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

Землі оздоровчого призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

На землях оздоровчого призначення можуть діяти курорти, тобто освоєна природна територія, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, та використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні.

Надання земельних ділянок для створення або розширення курорту здійснюється у порядку, встановленому Земельним кодексом України, на підставі розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання землі та проектів відведення земельних ділянок з урахуванням затверджених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування.

З метою організації діяльності курортів юридичні та фізичні особи використовують спеціально визначені природні території, які мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Округ санітарної охорони поділяється на три зони:
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n147 перша зона (зона суворого режиму)];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n161 друга зона (зона обмежень)];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n174 третя зона (зона спостережень)].
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n147 Перша зона] (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів.

На території першої зони (зони суворого режиму) забороняється:
# користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс;
# прокладення кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій;
# спорудження будь-яких будівель та інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту;
# скидання дренажно-скидних та стічних вод;
# влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування (ремонт, миття тощо);
# влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твердих відходів, полів фільтрації та інших споруд для приймання та знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і скотомогильників;
# проїзд автотранспорту, не пов'язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ресурсів або природоохоронною діяльністю;
# постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, які безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів).
На території першої зони (зони суворого режиму) дозволяється провадити діяльність, пов'язану з використанням природних лікувальних факторів, на підставі науково обґрунтованих висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної експертизи та оцінки впливу на довкілля виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, протиобвальні, протикарстові та протиерозійні роботи, будувати хвилерізи, буни та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n161 Друга зона] (зона обмежень) охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій знаходяться санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту.

На території другої зони (зони обмежень) забороняється:
# будівництво об'єктів і споруд, не пов'язаних з безпосереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибувають на курорт;
# проведення гірничих та інших видів робіт, не пов'язаних з безпосереднім упорядкуванням території;
# спорудження поглинаючих колодязів, створення полів підземної фільтрації;
# забруднення поверхневих водойм під час здійснення будь-яких видів робіт;
# влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, скотомогильників, а також накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, грунту, грунтових вод, повітря;
# розміщення складів пестицидів і мінеральних добрив;
# здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних і лікувальних факторів;
# скидання у водні об'єкти сміття, стічних, підсланевих і баластних вод, витікання таких вод та інших речовин з транспортних (плавучих) засобів і трубопроводів.
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n174 Третя зона] (зона спостережень) охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.[[Файл:Склад земель України.jpg|міні|391x391пкс]]На території третьої зони (зони спостережень) забороняється:
# будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, грунту та вод курорту;
# спуск на рельєф неочищених промислових та побутових стічних вод, проведення вирубок зелених насаджень (крім санітарних рубок).
==== Землі рекреаційного призначення; ====
До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Землі рекреаційного призначення зокрема поділяються:
* для будівництва та обслуговування об'єктів фізичної культури і спорту,
* для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення,
* для індивідуального дачного будівництва,
* для колективного дачного будівництва,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Місця користування водами з рекреаційною та спортивною метою встановлюються відповідними радами у порядку, передбаченому водним законодавством.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Відповідно до Закону України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах» від 17 березня 2011 р. було запроваджено мораторій строком на п’ять років на зміну цільового призначення 3 окремих земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах. Мораторій стосувався зміни цільового призначення земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень та також земельних ділянок об’єктів фізичної культури і спорту. Зазначеним Законом було заборонено ліквідацію та руйнування об’єктів стаціонарної рекреації, визначених Земельним кодексом України, розташованих на земельних ділянках рекреаційного призначення, крім випадків, пов’язаних з ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій.
==== З[[Землі історико-культурного призначення та їх правове регулювання|емлі історико-культурного призначення]]; ====
До земель історико-культурного призначення належать земельні ділянки, призначені для збереження та обслуговування пам’яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Землі історико-культурного призначення зокрема поділяються:
* для забезпечення охорони об'єктів культурної спадщини,
* для розміщення та обслуговування музейних закладів,
* для іншого історико-культурного призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
З метою охорони культурної спадщини на використання земель у межах території пам’ятки культурної спадщини, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території, охоронюваної археологічної території, музею просто неба, меморіального музею-садиби, зон охорони, буферної зони, історичного ареалу населеного місця, території об’єкта культурної всесвітньої спадщини встановлюються обмеження відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини"[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14#Text].

==== З[[Землі лісогосподарського призначення|емлі лісогосподарського призначення]]; ====
До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісогосподарського призначення зокрема поділяються:
* для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг,
* для іншого лісогосподарського призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:
* а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках; г) полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення; ґ) лісовими насадженнями у межах земельних ділянок шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону України на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, переданих у постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.
Ведення лісового господарства дозволяється на землях усіх категорій з дотриманням вимог щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням. На підприємства, установи, організації всіх форм власності, які мають у користуванні чи власності ліси на землях усіх категорій, поширюються права та обов’язки постійних лісокористувачів та власників лісів відповідно до Лісового кодексу [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3852-12#Text України].

Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Громадяни та юридичні особи у встановленому законом порядку можуть набувати у власність для лісорозведення земельні ділянки, а також можуть мати у власності ліси, створені шляхом лісорозведення на набутих у власність у встановленому законом порядку земельних ділянках, а також самозалісені ділянки на набутих у власність у встановленому законом порядку земельних ділянках.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
==== З[[Землі водного фонду|емлі водного фонду]]; ====
Землі водного фонду – це землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами, гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів, а також землі, виділені під смуги відведення для них, береговими смугами водних шляхів.

Для створення сприятливого режиму вздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водних об’єктів встановлюються водоохоронні зони, межі яких зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях. Відомості про межі водоохоронних зон вносяться до Державного земельного кадастру.

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:
* державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;
* державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;
* державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;
* військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об’єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

У межах прибережних захисних смуг забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ громадян до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування, крім земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон та зон особливого режиму використання земель, а також земельних ділянок, на яких розташовані:
* гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди,
* об’єкти підвищеної небезпеки,
* пансіонати, об’єкти реабілітації, спорту, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори, що мають відповідні передбачені законом документи на споруди та провадження відповідної діяльності,
* об’єкти природно-заповідного фонду, об’єкти культурної спадщини.
Обмеження доступу громадян у будь-який спосіб (у тому числі шляхом влаштування огорож або інших конструкцій) до узбережжя водних об’єктів на земельних ділянках прибережних захисних смуг, що перебувають у користуванні громадян або юридичних осіб, а також справляння за нього плати є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

* розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;
* зберігання та застосування пестицидів і добрив;
* влаштування літніх таборів для худоби;
* будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об’єктів фізичної культури і спорту, які не є об’єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;
* влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;
* миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;
* випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:
* влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод,
* влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу,
* влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів,
* застосування сильнодіючих пестицидів,
* випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
==== Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. ====
Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

До земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються у користування власникам спеціальних дозволів на геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислову розробку, корисних копалин з подальшим видобуванням корисних копалин (промислову розробку родовищ) загальнодержавного та місцевого значення та (або) на видобування корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами ділянок надр та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами, а також за межами таких ділянок надр для будівництва та розміщення споруд/об’єктів, пов’язаних із зазначеним видом діяльності (з автоматичним продовженням строку дії земельного сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами). Встановлення земельних сервітутів для зазначених цілей здійснюється без зміни цільового призначення таких земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення.

== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/87115407 Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц] про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки у розпорядження держави (Використання земельної ділянки на орендних засадах, не за цільовим призначенням, є порушенням істотних умов договору, та є підставою для кого розірвання в односторонньому порядку. Земельну ділянку можна використовувати виключно в межах виду користування, передбаченого умовами договору та технічною документацією. Земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79365520 Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 761/31121/14-ц] про визнання недійсними рішення, державного акта на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу, а також відновлення становища, яке існувало до порушення (Передання земельної ділянки, віднесеної до територій зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування житлового будинку без зміни її цільового призначення суперечить приписам Земельного кодексу України, навіть якщо така ділянка за функціональним призначенням лише частково належить до територій зелених насаджень загального користування, тобто до земель рекреаційного призначення).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/81574015 Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі 183/1617/16] про визнання неправомірним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки (Визнання судом недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування (сільської ради) про вилучення земельної ділянки з державного лісового фонду та зміну її цільового призначення, має наслідком недійсність наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79365500 Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 826/25099/15] про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії (Вимоги про скасування державної реєстрації тварин за адресою земельної ділянки з іншим цільовим призначенням є цивільними спорами про додержання правил добросусідства. При цьому, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позовні вимоги в цій справі виключають можливість розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79365500 Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 826/25099/15] про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії (Вимоги про скасування державної реєстрації тварин за адресою земельної ділянки з іншим цільовим призначенням є цивільними спорами про додержання правил добросусідства. При цьому, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позовні вимоги в цій справі виключають можливість розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/76912513 Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 712/10864/16-а] про зобов'язання вчинити певні дії (Суд не може перебирати на себе повноваження органів місцевого самоврядування з прийняття останніми рішення щодо реалізації їхньої виключної компетенції, зокрема, про зміну цільового призначення земельної ділянки із земель водного фонду на землі житлової та громадської забудови).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/84726145 Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 12-303гс18] про визнання судом недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування (Про вилучення земельної ділянки з державного лісового фонду та зміну її цільового призначення має наслідком недійсність наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право)
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]

Склад земель України

2025-09-16T10:19:50Z

Kyshlaly.Emma: /* Землі водного фонду; */

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3852-12#Text Лісовий кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-12#Text Закон України "Про природно-заповідний фонд України"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14#Text Закон України "Про курорти"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14#Text Закон України "Про охорону культурної спадщини"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1011-10#Text Наказ Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010 року «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель»]
== Склад земель України ==
До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Категорії земель України мають особливий правовий режим. Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.
== Категорії земель та порядок їх використання ==
[[Файл:Земля-згори.jpg|міні|380x380пкс]]
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) [[Покупці земель сільськогосподарського призначення|землі сільськогосподарського призначення]];

б) [[Правовий режим земель житлової та громадської забудови|землі житлової та громадської забудови]];

в) [[Правовий режим земель природно - заповідного фонду та іншого природоохоронного значення|землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;]]

г) [[Правовий режим земель оздоровчого призначення|землі оздоровчого призначення]];

ґ) [[землі рекреаційного призначення]];

д) [[Землі історико-культурного призначення та їх правове регулювання|землі історико-культурного призначення]];

е) [[землі лісогосподарського призначення]];

є) [[землі водного фонду]];

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
==== Землі сільськогосподарського призначення; ====
Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення зокрема поділяються:
* для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,
* для ведення фермерського господарства,
* для ведення особистого селянського господарства,
* для ведення підсобного сільського господарства,
* для індивідуального садівництва,
* для городництва,
* для колективного садівництва,
* для сінокосіння і випасання худоби,
* для дослідних і навчальних цілей,
* для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства,
* для надання послуг у сільському господарстві,
* для розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції,
* для іншого сільськогосподарського призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:
# громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;
# сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
# сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
# несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;
# оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.
Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані та функціонують меліоративні системи, використовуються спільно на підставі угоди. У разі відсутності згоди щодо спільного використання зазначених земельних ділянок питання вирішується в судовому порядку.
==== Землі житлової та громадської забудови; ====
До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Землі житлової та громадської забудови зокрема поділяються:
* для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка),
* для колективного житлового будівництва,
* для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку,
* для будівництва і обслуговування будівель тимчасового проживання,
* для будівництва індивідуальних гаражів,
* для колективного гаражного будівництва,
* для іншої житлової забудови,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду,
* для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови,
* для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об’єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури,
* для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров'я та соціальної допомоги,
* для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування,
* для будівництва та обслуговування будівель екстериторіальних організацій та органів,
* для будівництва та обслуговування будівель торгівлі,
* для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування,
* для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ,
* для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов’язаної з отриманням прибутку),
* для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування,
* для розміщення та постійної діяльності органів і підрозділів ДСНС,
* для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови,
* для розміщення та експлуатації закладів з обслуговування відвідувачів об’єктів рекреаційного призначення.
Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
==== Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; ====
Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва). Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Землі природно-заповідного фонду зокрема поділяються:
* для збереження та використання біосферних заповідників,
* для збереження та використання природних заповідників,
* для збереження та використання національних природних парків,
* для збереження та використання ботанічних садів,
* для збереження та використання зоологічних парків,
* для збереження та використання дендрологічних парків,
* для збереження та використання парків-пам'яток садово-паркового мистецтва,
* для збереження та використання заказників,
* для збереження та використання заповідних урочищ,
* для збереження та використання пам'яток природи,
* для збереження та використання регіональних ландшафтних парків.
Території та об’єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися:
* у природоохоронних цілях;
* у науково-дослідних цілях;
* в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;
* в освітньо-виховних цілях;
* для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
==== Землі оздоровчого призначення; ====
До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Землі оздоровчого призначення зокрема поділяються:
* для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів,
* для розробки родовищ природних лікувальних ресурсів,
* для інших оздоровчих цілей,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель.

На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони.

У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняються передача земельних ділянок у власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

Землі оздоровчого призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

На землях оздоровчого призначення можуть діяти курорти, тобто освоєна природна територія, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, та використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні.

Надання земельних ділянок для створення або розширення курорту здійснюється у порядку, встановленому Земельним кодексом України, на підставі розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання землі та проектів відведення земельних ділянок з урахуванням затверджених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування.

З метою організації діяльності курортів юридичні та фізичні особи використовують спеціально визначені природні території, які мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Округ санітарної охорони поділяється на три зони:
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n147 перша зона (зона суворого режиму)];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n161 друга зона (зона обмежень)];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n174 третя зона (зона спостережень)].
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n147 Перша зона] (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів.

На території першої зони (зони суворого режиму) забороняється:
# користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс;
# прокладення кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій;
# спорудження будь-яких будівель та інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту;
# скидання дренажно-скидних та стічних вод;
# влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування (ремонт, миття тощо);
# влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твердих відходів, полів фільтрації та інших споруд для приймання та знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і скотомогильників;
# проїзд автотранспорту, не пов'язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ресурсів або природоохоронною діяльністю;
# постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, які безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів).
На території першої зони (зони суворого режиму) дозволяється провадити діяльність, пов'язану з використанням природних лікувальних факторів, на підставі науково обґрунтованих висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної експертизи та оцінки впливу на довкілля виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, протиобвальні, протикарстові та протиерозійні роботи, будувати хвилерізи, буни та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n161 Друга зона] (зона обмежень) охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій знаходяться санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту.

На території другої зони (зони обмежень) забороняється:
# будівництво об'єктів і споруд, не пов'язаних з безпосереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибувають на курорт;
# проведення гірничих та інших видів робіт, не пов'язаних з безпосереднім упорядкуванням території;
# спорудження поглинаючих колодязів, створення полів підземної фільтрації;
# забруднення поверхневих водойм під час здійснення будь-яких видів робіт;
# влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, скотомогильників, а також накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, грунту, грунтових вод, повітря;
# розміщення складів пестицидів і мінеральних добрив;
# здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних і лікувальних факторів;
# скидання у водні об'єкти сміття, стічних, підсланевих і баластних вод, витікання таких вод та інших речовин з транспортних (плавучих) засобів і трубопроводів.
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n174 Третя зона] (зона спостережень) охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.[[Файл:Склад земель України.jpg|міні|391x391пкс]]На території третьої зони (зони спостережень) забороняється:
# будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, грунту та вод курорту;
# спуск на рельєф неочищених промислових та побутових стічних вод, проведення вирубок зелених насаджень (крім санітарних рубок).
==== Землі рекреаційного призначення; ====
До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Землі рекреаційного призначення зокрема поділяються:
* для будівництва та обслуговування об'єктів фізичної культури і спорту,
* для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення,
* для індивідуального дачного будівництва,
* для колективного дачного будівництва,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Місця користування водами з рекреаційною та спортивною метою встановлюються відповідними радами у порядку, передбаченому водним законодавством.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Відповідно до Закону України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах» від 17 березня 2011 р. було запроваджено мораторій строком на п’ять років на зміну цільового призначення 3 окремих земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах. Мораторій стосувався зміни цільового призначення земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень та також земельних ділянок об’єктів фізичної культури і спорту. Зазначеним Законом було заборонено ліквідацію та руйнування об’єктів стаціонарної рекреації, визначених Земельним кодексом України, розташованих на земельних ділянках рекреаційного призначення, крім випадків, пов’язаних з ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій.
==== З[[Землі історико-культурного призначення та їх правове регулювання|емлі історико-культурного призначення]]; ====
До земель історико-культурного призначення належать земельні ділянки, призначені для збереження та обслуговування пам’яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Землі історико-культурного призначення зокрема поділяються:
* для забезпечення охорони об'єктів культурної спадщини,
* для розміщення та обслуговування музейних закладів,
* для іншого історико-культурного призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
З метою охорони культурної спадщини на використання земель у межах території пам’ятки культурної спадщини, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території, охоронюваної археологічної території, музею просто неба, меморіального музею-садиби, зон охорони, буферної зони, історичного ареалу населеного місця, території об’єкта культурної всесвітньої спадщини встановлюються обмеження відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини"[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14#Text].

==== З[[Землі лісогосподарського призначення|емлі лісогосподарського призначення]]; ====
До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісогосподарського призначення зокрема поділяються:
* для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг,
* для іншого лісогосподарського призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:
* а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках; г) полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення; ґ) лісовими насадженнями у межах земельних ділянок шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону України на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, переданих у постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.
Ведення лісового господарства дозволяється на землях усіх категорій з дотриманням вимог щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням. На підприємства, установи, організації всіх форм власності, які мають у користуванні чи власності ліси на землях усіх категорій, поширюються права та обов’язки постійних лісокористувачів та власників лісів відповідно до Лісового кодексу [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3852-12#Text України].

Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Громадяни та юридичні особи у встановленому законом порядку можуть набувати у власність для лісорозведення земельні ділянки, а також можуть мати у власності ліси, створені шляхом лісорозведення на набутих у власність у встановленому законом порядку земельних ділянках, а також самозалісені ділянки на набутих у власність у встановленому законом порядку земельних ділянках.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
==== З[[Землі водного фонду|емлі водного фонду]]; ====
Землі водного фонду – це землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами, гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, штучно створеними земельними ділянками в межах акваторій морських портів, а також землі, виділені під смуги відведення для них, береговими смугами водних шляхів.

Для створення сприятливого режиму вздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водних об’єктів встановлюються водоохоронні зони, межі яких зазначаються в документації із землеустрою, містобудівній документації на місцевому та регіональному рівнях. Відомості про межі водоохоронних зон вносяться до Державного земельного кадастру.

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:
* державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;
* державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;
* державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;
* військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об’єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

У межах прибережних захисних смуг забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ громадян до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування, крім земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон та зон особливого режиму використання земель, а також земельних ділянок, на яких розташовані:
* гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди,
* об’єкти підвищеної небезпеки,
* пансіонати, об’єкти реабілітації, спорту, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори, що мають відповідні передбачені законом документи на споруди та провадження відповідної діяльності,
* об’єкти природно-заповідного фонду, об’єкти культурної спадщини.
Обмеження доступу громадян у будь-який спосіб (у тому числі шляхом влаштування огорож або інших конструкцій) до узбережжя водних об’єктів на земельних ділянках прибережних захисних смуг, що перебувають у користуванні громадян або юридичних осіб, а також справляння за нього плати є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:

* розорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво;
* зберігання та застосування пестицидів і добрив;
* влаштування літніх таборів для худоби;
* будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій, майданчиків для занять спортом на відкритому повітрі, об’єктів фізичної культури і спорту, які не є об’єктами нерухомості), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів;
* влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо;
* миття та обслуговування транспортних засобів і техніки;
* випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:
* влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод,
* влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу,
* влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів,
* застосування сильнодіючих пестицидів,
* випалювання сухої рослинності або її залишків з порушенням порядку, встановленого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.
==== Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. ====
Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

До земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються власникам спеціальних дозволів на дослідно-промислову розробку родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами (із автоматичним продовженням строку дії сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами) без зміни цільового призначення цих земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення та водного фонду.
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/87115407 Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц] про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки у розпорядження держави (Використання земельної ділянки на орендних засадах, не за цільовим призначенням, є порушенням істотних умов договору, та є підставою для кого розірвання в односторонньому порядку. Земельну ділянку можна використовувати виключно в межах виду користування, передбаченого умовами договору та технічною документацією. Земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79365520 Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 761/31121/14-ц] про визнання недійсними рішення, державного акта на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу, а також відновлення становища, яке існувало до порушення (Передання земельної ділянки, віднесеної до територій зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування житлового будинку без зміни її цільового призначення суперечить приписам Земельного кодексу України, навіть якщо така ділянка за функціональним призначенням лише частково належить до територій зелених насаджень загального користування, тобто до земель рекреаційного призначення).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/81574015 Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі 183/1617/16] про визнання неправомірним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки (Визнання судом недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування (сільської ради) про вилучення земельної ділянки з державного лісового фонду та зміну її цільового призначення, має наслідком недійсність наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79365500 Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 826/25099/15] про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії (Вимоги про скасування державної реєстрації тварин за адресою земельної ділянки з іншим цільовим призначенням є цивільними спорами про додержання правил добросусідства. При цьому, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позовні вимоги в цій справі виключають можливість розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79365500 Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 826/25099/15] про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії (Вимоги про скасування державної реєстрації тварин за адресою земельної ділянки з іншим цільовим призначенням є цивільними спорами про додержання правил добросусідства. При цьому, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позовні вимоги в цій справі виключають можливість розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/76912513 Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 712/10864/16-а] про зобов'язання вчинити певні дії (Суд не може перебирати на себе повноваження органів місцевого самоврядування з прийняття останніми рішення щодо реалізації їхньої виключної компетенції, зокрема, про зміну цільового призначення земельної ділянки із земель водного фонду на землі житлової та громадської забудови).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/84726145 Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 12-303гс18] про визнання судом недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування (Про вилучення земельної ділянки з державного лісового фонду та зміну її цільового призначення має наслідком недійсність наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право)
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]

Склад земель України

2025-09-16T10:02:13Z

Kyshlaly.Emma: /* Землі лісогосподарського призначення; */

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3852-12#Text Лісовий кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-12#Text Закон України "Про природно-заповідний фонд України"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14#Text Закон України "Про курорти"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14#Text Закон України "Про охорону культурної спадщини"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1011-10#Text Наказ Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010 року «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель»]
== Склад земель України ==
До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Категорії земель України мають особливий правовий режим. Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.
== Категорії земель та порядок їх використання ==
[[Файл:Земля-згори.jpg|міні|380x380пкс]]
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) [[Покупці земель сільськогосподарського призначення|землі сільськогосподарського призначення]];

б) [[Правовий режим земель житлової та громадської забудови|землі житлової та громадської забудови]];

в) [[Правовий режим земель природно - заповідного фонду та іншого природоохоронного значення|землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;]]

г) [[Правовий режим земель оздоровчого призначення|землі оздоровчого призначення]];

ґ) [[землі рекреаційного призначення]];

д) [[Землі історико-культурного призначення та їх правове регулювання|землі історико-культурного призначення]];

е) [[землі лісогосподарського призначення]];

є) [[землі водного фонду]];

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
==== Землі сільськогосподарського призначення; ====
Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення зокрема поділяються:
* для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,
* для ведення фермерського господарства,
* для ведення особистого селянського господарства,
* для ведення підсобного сільського господарства,
* для індивідуального садівництва,
* для городництва,
* для колективного садівництва,
* для сінокосіння і випасання худоби,
* для дослідних і навчальних цілей,
* для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства,
* для надання послуг у сільському господарстві,
* для розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції,
* для іншого сільськогосподарського призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:
# громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;
# сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
# сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
# несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;
# оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.
Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані та функціонують меліоративні системи, використовуються спільно на підставі угоди. У разі відсутності згоди щодо спільного використання зазначених земельних ділянок питання вирішується в судовому порядку.
==== Землі житлової та громадської забудови; ====
До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Землі житлової та громадської забудови зокрема поділяються:
* для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка),
* для колективного житлового будівництва,
* для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку,
* для будівництва і обслуговування будівель тимчасового проживання,
* для будівництва індивідуальних гаражів,
* для колективного гаражного будівництва,
* для іншої житлової забудови,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду,
* для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови,
* для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об’єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури,
* для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров'я та соціальної допомоги,
* для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування,
* для будівництва та обслуговування будівель екстериторіальних організацій та органів,
* для будівництва та обслуговування будівель торгівлі,
* для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування,
* для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ,
* для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов’язаної з отриманням прибутку),
* для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування,
* для розміщення та постійної діяльності органів і підрозділів ДСНС,
* для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови,
* для розміщення та експлуатації закладів з обслуговування відвідувачів об’єктів рекреаційного призначення.
Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
==== Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; ====
Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва). Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Землі природно-заповідного фонду зокрема поділяються:
* для збереження та використання біосферних заповідників,
* для збереження та використання природних заповідників,
* для збереження та використання національних природних парків,
* для збереження та використання ботанічних садів,
* для збереження та використання зоологічних парків,
* для збереження та використання дендрологічних парків,
* для збереження та використання парків-пам'яток садово-паркового мистецтва,
* для збереження та використання заказників,
* для збереження та використання заповідних урочищ,
* для збереження та використання пам'яток природи,
* для збереження та використання регіональних ландшафтних парків.
Території та об’єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися:
* у природоохоронних цілях;
* у науково-дослідних цілях;
* в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;
* в освітньо-виховних цілях;
* для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
==== Землі оздоровчого призначення; ====
До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Землі оздоровчого призначення зокрема поділяються:
* для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів,
* для розробки родовищ природних лікувальних ресурсів,
* для інших оздоровчих цілей,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель.

На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони.

У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняються передача земельних ділянок у власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

Землі оздоровчого призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

На землях оздоровчого призначення можуть діяти курорти, тобто освоєна природна територія, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, та використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні.

Надання земельних ділянок для створення або розширення курорту здійснюється у порядку, встановленому Земельним кодексом України, на підставі розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання землі та проектів відведення земельних ділянок з урахуванням затверджених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування.

З метою організації діяльності курортів юридичні та фізичні особи використовують спеціально визначені природні території, які мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Округ санітарної охорони поділяється на три зони:
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n147 перша зона (зона суворого режиму)];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n161 друга зона (зона обмежень)];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n174 третя зона (зона спостережень)].
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n147 Перша зона] (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів.

На території першої зони (зони суворого режиму) забороняється:
# користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс;
# прокладення кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій;
# спорудження будь-яких будівель та інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту;
# скидання дренажно-скидних та стічних вод;
# влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування (ремонт, миття тощо);
# влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твердих відходів, полів фільтрації та інших споруд для приймання та знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і скотомогильників;
# проїзд автотранспорту, не пов'язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ресурсів або природоохоронною діяльністю;
# постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, які безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів).
На території першої зони (зони суворого режиму) дозволяється провадити діяльність, пов'язану з використанням природних лікувальних факторів, на підставі науково обґрунтованих висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної експертизи та оцінки впливу на довкілля виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, протиобвальні, протикарстові та протиерозійні роботи, будувати хвилерізи, буни та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n161 Друга зона] (зона обмежень) охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій знаходяться санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту.

На території другої зони (зони обмежень) забороняється:
# будівництво об'єктів і споруд, не пов'язаних з безпосереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибувають на курорт;
# проведення гірничих та інших видів робіт, не пов'язаних з безпосереднім упорядкуванням території;
# спорудження поглинаючих колодязів, створення полів підземної фільтрації;
# забруднення поверхневих водойм під час здійснення будь-яких видів робіт;
# влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, скотомогильників, а також накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, грунту, грунтових вод, повітря;
# розміщення складів пестицидів і мінеральних добрив;
# здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних і лікувальних факторів;
# скидання у водні об'єкти сміття, стічних, підсланевих і баластних вод, витікання таких вод та інших речовин з транспортних (плавучих) засобів і трубопроводів.
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n174 Третя зона] (зона спостережень) охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.[[Файл:Склад земель України.jpg|міні|391x391пкс]]На території третьої зони (зони спостережень) забороняється:
# будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, грунту та вод курорту;
# спуск на рельєф неочищених промислових та побутових стічних вод, проведення вирубок зелених насаджень (крім санітарних рубок).
==== Землі рекреаційного призначення; ====
До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Землі рекреаційного призначення зокрема поділяються:
* для будівництва та обслуговування об'єктів фізичної культури і спорту,
* для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення,
* для індивідуального дачного будівництва,
* для колективного дачного будівництва,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Місця користування водами з рекреаційною та спортивною метою встановлюються відповідними радами у порядку, передбаченому водним законодавством.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Відповідно до Закону України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах» від 17 березня 2011 р. було запроваджено мораторій строком на п’ять років на зміну цільового призначення 3 окремих земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах. Мораторій стосувався зміни цільового призначення земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень та також земельних ділянок об’єктів фізичної культури і спорту. Зазначеним Законом було заборонено ліквідацію та руйнування об’єктів стаціонарної рекреації, визначених Земельним кодексом України, розташованих на земельних ділянках рекреаційного призначення, крім випадків, пов’язаних з ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій.
==== З[[Землі історико-культурного призначення та їх правове регулювання|емлі історико-культурного призначення]]; ====
До земель історико-культурного призначення належать земельні ділянки, призначені для збереження та обслуговування пам’яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Землі історико-культурного призначення зокрема поділяються:
* для забезпечення охорони об'єктів культурної спадщини,
* для розміщення та обслуговування музейних закладів,
* для іншого історико-культурного призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
З метою охорони культурної спадщини на використання земель у межах території пам’ятки культурної спадщини, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території, охоронюваної археологічної території, музею просто неба, меморіального музею-садиби, зон охорони, буферної зони, історичного ареалу населеного місця, території об’єкта культурної всесвітньої спадщини встановлюються обмеження відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини"[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14#Text].

==== З[[Землі лісогосподарського призначення|емлі лісогосподарського призначення]]; ====
До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісогосподарського призначення зокрема поділяються:
* для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг,
* для іншого лісогосподарського призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:
* а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках; г) полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення; ґ) лісовими насадженнями у межах земельних ділянок шириною 30-50 метрів уздовж лінії державного кордону України на суші, по берегу української частини прикордонної річки, озера або іншої водойми, переданих у постійне користування військовим частинам Державної прикордонної служби України для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.
Ведення лісового господарства дозволяється на землях усіх категорій з дотриманням вимог щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням. На підприємства, установи, організації всіх форм власності, які мають у користуванні чи власності ліси на землях усіх категорій, поширюються права та обов’язки постійних лісокористувачів та власників лісів відповідно до Лісового кодексу [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3852-12#Text України].

Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Громадяни та юридичні особи у встановленому законом порядку можуть набувати у власність для лісорозведення земельні ділянки, а також можуть мати у власності ліси, створені шляхом лісорозведення на набутих у власність у встановленому законом порядку земельних ділянках, а також самозалісені ділянки на набутих у власність у встановленому законом порядку земельних ділянках.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
==== З[[Землі водного фонду|емлі водного фонду]]; ====
Землі водного фонду – це землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами, гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них, береговими смугами водних шляхів.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:
* державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;
* державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;
* державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;
* військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об’єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

У межах прибережних захисних смуг забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ громадян до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування, крім земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон та зон особливого режиму використання земель, а також земельних ділянок, на яких розташовані:
* гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди,
* об’єкти підвищеної небезпеки,
* пансіонати, об’єкти реабілітації, спорту, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори, що мають відповідні передбачені законом документи на споруди та провадження відповідної діяльності,
* об’єкти природно-заповідного фонду, об’єкти культурної спадщини.
Обмеження доступу громадян у будь-який спосіб (у тому числі шляхом влаштування огорож або інших конструкцій) до узбережжя водних об’єктів на земельних ділянках прибережних захисних смуг, що перебувають у користуванні громадян або юридичних осіб, а також справляння за нього плати є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:
* арозорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво,
* зберігання та застосування пестицидів і добрив,
* влаштування літніх таборів для худоби,
* будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів,
* влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо,
* миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.
У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:
* влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод,
* влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу,
* влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів,
* застосування сильнодіючих пестицидів.
==== Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. ====
Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

До земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються власникам спеціальних дозволів на дослідно-промислову розробку родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами (із автоматичним продовженням строку дії сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами) без зміни цільового призначення цих земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення та водного фонду.
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/87115407 Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц] про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки у розпорядження держави (Використання земельної ділянки на орендних засадах, не за цільовим призначенням, є порушенням істотних умов договору, та є підставою для кого розірвання в односторонньому порядку. Земельну ділянку можна використовувати виключно в межах виду користування, передбаченого умовами договору та технічною документацією. Земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79365520 Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 761/31121/14-ц] про визнання недійсними рішення, державного акта на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу, а також відновлення становища, яке існувало до порушення (Передання земельної ділянки, віднесеної до територій зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування житлового будинку без зміни її цільового призначення суперечить приписам Земельного кодексу України, навіть якщо така ділянка за функціональним призначенням лише частково належить до територій зелених насаджень загального користування, тобто до земель рекреаційного призначення).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/81574015 Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі 183/1617/16] про визнання неправомірним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки (Визнання судом недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування (сільської ради) про вилучення земельної ділянки з державного лісового фонду та зміну її цільового призначення, має наслідком недійсність наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79365500 Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 826/25099/15] про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії (Вимоги про скасування державної реєстрації тварин за адресою земельної ділянки з іншим цільовим призначенням є цивільними спорами про додержання правил добросусідства. При цьому, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позовні вимоги в цій справі виключають можливість розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79365500 Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 826/25099/15] про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії (Вимоги про скасування державної реєстрації тварин за адресою земельної ділянки з іншим цільовим призначенням є цивільними спорами про додержання правил добросусідства. При цьому, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позовні вимоги в цій справі виключають можливість розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/76912513 Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 712/10864/16-а] про зобов'язання вчинити певні дії (Суд не може перебирати на себе повноваження органів місцевого самоврядування з прийняття останніми рішення щодо реалізації їхньої виключної компетенції, зокрема, про зміну цільового призначення земельної ділянки із земель водного фонду на землі житлової та громадської забудови).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/84726145 Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 12-303гс18] про визнання судом недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування (Про вилучення земельної ділянки з державного лісового фонду та зміну її цільового призначення має наслідком недійсність наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право)
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]

Склад земель України

2025-09-16T09:58:12Z

Kyshlaly.Emma: /* Землі історико-культурного призначення; */

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3852-12#Text Лісовий кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-12#Text Закон України "Про природно-заповідний фонд України"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14#Text Закон України "Про курорти"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14#Text Закон України "Про охорону культурної спадщини"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1011-10#Text Наказ Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010 року «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель»]
== Склад земель України ==
До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Категорії земель України мають особливий правовий режим. Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.
== Категорії земель та порядок їх використання ==
[[Файл:Земля-згори.jpg|міні|380x380пкс]]
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) [[Покупці земель сільськогосподарського призначення|землі сільськогосподарського призначення]];

б) [[Правовий режим земель житлової та громадської забудови|землі житлової та громадської забудови]];

в) [[Правовий режим земель природно - заповідного фонду та іншого природоохоронного значення|землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;]]

г) [[Правовий режим земель оздоровчого призначення|землі оздоровчого призначення]];

ґ) [[землі рекреаційного призначення]];

д) [[Землі історико-культурного призначення та їх правове регулювання|землі історико-культурного призначення]];

е) [[землі лісогосподарського призначення]];

є) [[землі водного фонду]];

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
==== Землі сільськогосподарського призначення; ====
Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення зокрема поділяються:
* для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,
* для ведення фермерського господарства,
* для ведення особистого селянського господарства,
* для ведення підсобного сільського господарства,
* для індивідуального садівництва,
* для городництва,
* для колективного садівництва,
* для сінокосіння і випасання худоби,
* для дослідних і навчальних цілей,
* для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства,
* для надання послуг у сільському господарстві,
* для розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції,
* для іншого сільськогосподарського призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:
# громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;
# сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
# сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
# несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;
# оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.
Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані та функціонують меліоративні системи, використовуються спільно на підставі угоди. У разі відсутності згоди щодо спільного використання зазначених земельних ділянок питання вирішується в судовому порядку.
==== Землі житлової та громадської забудови; ====
До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Землі житлової та громадської забудови зокрема поділяються:
* для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка),
* для колективного житлового будівництва,
* для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку,
* для будівництва і обслуговування будівель тимчасового проживання,
* для будівництва індивідуальних гаражів,
* для колективного гаражного будівництва,
* для іншої житлової забудови,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду,
* для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови,
* для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об’єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури,
* для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров'я та соціальної допомоги,
* для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування,
* для будівництва та обслуговування будівель екстериторіальних організацій та органів,
* для будівництва та обслуговування будівель торгівлі,
* для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування,
* для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ,
* для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов’язаної з отриманням прибутку),
* для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування,
* для розміщення та постійної діяльності органів і підрозділів ДСНС,
* для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови,
* для розміщення та експлуатації закладів з обслуговування відвідувачів об’єктів рекреаційного призначення.
Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
==== Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; ====
Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва). Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Землі природно-заповідного фонду зокрема поділяються:
* для збереження та використання біосферних заповідників,
* для збереження та використання природних заповідників,
* для збереження та використання національних природних парків,
* для збереження та використання ботанічних садів,
* для збереження та використання зоологічних парків,
* для збереження та використання дендрологічних парків,
* для збереження та використання парків-пам'яток садово-паркового мистецтва,
* для збереження та використання заказників,
* для збереження та використання заповідних урочищ,
* для збереження та використання пам'яток природи,
* для збереження та використання регіональних ландшафтних парків.
Території та об’єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися:
* у природоохоронних цілях;
* у науково-дослідних цілях;
* в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;
* в освітньо-виховних цілях;
* для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
==== Землі оздоровчого призначення; ====
До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Землі оздоровчого призначення зокрема поділяються:
* для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів,
* для розробки родовищ природних лікувальних ресурсів,
* для інших оздоровчих цілей,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель.

На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони.

У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняються передача земельних ділянок у власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

Землі оздоровчого призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

На землях оздоровчого призначення можуть діяти курорти, тобто освоєна природна територія, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, та використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні.

Надання земельних ділянок для створення або розширення курорту здійснюється у порядку, встановленому Земельним кодексом України, на підставі розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання землі та проектів відведення земельних ділянок з урахуванням затверджених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування.

З метою організації діяльності курортів юридичні та фізичні особи використовують спеціально визначені природні території, які мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Округ санітарної охорони поділяється на три зони:
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n147 перша зона (зона суворого режиму)];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n161 друга зона (зона обмежень)];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n174 третя зона (зона спостережень)].
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n147 Перша зона] (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів.

На території першої зони (зони суворого режиму) забороняється:
# користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс;
# прокладення кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій;
# спорудження будь-яких будівель та інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту;
# скидання дренажно-скидних та стічних вод;
# влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування (ремонт, миття тощо);
# влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твердих відходів, полів фільтрації та інших споруд для приймання та знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і скотомогильників;
# проїзд автотранспорту, не пов'язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ресурсів або природоохоронною діяльністю;
# постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, які безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів).
На території першої зони (зони суворого режиму) дозволяється провадити діяльність, пов'язану з використанням природних лікувальних факторів, на підставі науково обґрунтованих висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної експертизи та оцінки впливу на довкілля виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, протиобвальні, протикарстові та протиерозійні роботи, будувати хвилерізи, буни та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n161 Друга зона] (зона обмежень) охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій знаходяться санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту.

На території другої зони (зони обмежень) забороняється:
# будівництво об'єктів і споруд, не пов'язаних з безпосереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибувають на курорт;
# проведення гірничих та інших видів робіт, не пов'язаних з безпосереднім упорядкуванням території;
# спорудження поглинаючих колодязів, створення полів підземної фільтрації;
# забруднення поверхневих водойм під час здійснення будь-яких видів робіт;
# влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, скотомогильників, а також накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, грунту, грунтових вод, повітря;
# розміщення складів пестицидів і мінеральних добрив;
# здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних і лікувальних факторів;
# скидання у водні об'єкти сміття, стічних, підсланевих і баластних вод, витікання таких вод та інших речовин з транспортних (плавучих) засобів і трубопроводів.
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n174 Третя зона] (зона спостережень) охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.[[Файл:Склад земель України.jpg|міні|391x391пкс]]На території третьої зони (зони спостережень) забороняється:
# будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, грунту та вод курорту;
# спуск на рельєф неочищених промислових та побутових стічних вод, проведення вирубок зелених насаджень (крім санітарних рубок).
==== Землі рекреаційного призначення; ====
До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Землі рекреаційного призначення зокрема поділяються:
* для будівництва та обслуговування об'єктів фізичної культури і спорту,
* для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення,
* для індивідуального дачного будівництва,
* для колективного дачного будівництва,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Місця користування водами з рекреаційною та спортивною метою встановлюються відповідними радами у порядку, передбаченому водним законодавством.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Відповідно до Закону України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах» від 17 березня 2011 р. було запроваджено мораторій строком на п’ять років на зміну цільового призначення 3 окремих земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах. Мораторій стосувався зміни цільового призначення земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень та також земельних ділянок об’єктів фізичної культури і спорту. Зазначеним Законом було заборонено ліквідацію та руйнування об’єктів стаціонарної рекреації, визначених Земельним кодексом України, розташованих на земельних ділянках рекреаційного призначення, крім випадків, пов’язаних з ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій.
==== З[[Землі історико-культурного призначення та їх правове регулювання|емлі історико-культурного призначення]]; ====
До земель історико-культурного призначення належать земельні ділянки, призначені для збереження та обслуговування пам’яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, охоронюваних археологічних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Землі історико-культурного призначення зокрема поділяються:
* для забезпечення охорони об'єктів культурної спадщини,
* для розміщення та обслуговування музейних закладів,
* для іншого історико-культурного призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
З метою охорони культурної спадщини на використання земель у межах території пам’ятки культурної спадщини, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території, охоронюваної археологічної території, музею просто неба, меморіального музею-садиби, зон охорони, буферної зони, історичного ареалу населеного місця, території об’єкта культурної всесвітньої спадщини встановлюються обмеження відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини"[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14#Text].

==== З[[Землі лісогосподарського призначення|емлі лісогосподарського призначення]]; ====
До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісогосподарського призначення зокрема поділяються:
* для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг,
* для іншого лісогосподарського призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:
* зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів,
* окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках,
* полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення.
Ведення лісового господарства дозволяється на землях усіх категорій з дотриманням вимог щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням. На підприємства, установи, організації всіх форм власності, які мають у користуванні чи власності ліси на землях усіх категорій, поширюються права та обов’язки постійних лісокористувачів та власників лісів відповідно до Лісового кодексу [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3852-12#Text України].

Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
==== З[[Землі водного фонду|емлі водного фонду]]; ====
Землі водного фонду – це землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами, гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них, береговими смугами водних шляхів.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:
* державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;
* державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;
* державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;
* військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об’єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

У межах прибережних захисних смуг забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ громадян до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування, крім земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон та зон особливого режиму використання земель, а також земельних ділянок, на яких розташовані:
* гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди,
* об’єкти підвищеної небезпеки,
* пансіонати, об’єкти реабілітації, спорту, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори, що мають відповідні передбачені законом документи на споруди та провадження відповідної діяльності,
* об’єкти природно-заповідного фонду, об’єкти культурної спадщини.
Обмеження доступу громадян у будь-який спосіб (у тому числі шляхом влаштування огорож або інших конструкцій) до узбережжя водних об’єктів на земельних ділянках прибережних захисних смуг, що перебувають у користуванні громадян або юридичних осіб, а також справляння за нього плати є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:
* арозорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво,
* зберігання та застосування пестицидів і добрив,
* влаштування літніх таборів для худоби,
* будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів,
* влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо,
* миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.
У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:
* влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод,
* влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу,
* влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів,
* застосування сильнодіючих пестицидів.
==== Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. ====
Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

До земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються власникам спеціальних дозволів на дослідно-промислову розробку родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами (із автоматичним продовженням строку дії сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами) без зміни цільового призначення цих земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення та водного фонду.
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/87115407 Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц] про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки у розпорядження держави (Використання земельної ділянки на орендних засадах, не за цільовим призначенням, є порушенням істотних умов договору, та є підставою для кого розірвання в односторонньому порядку. Земельну ділянку можна використовувати виключно в межах виду користування, передбаченого умовами договору та технічною документацією. Земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79365520 Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 761/31121/14-ц] про визнання недійсними рішення, державного акта на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу, а також відновлення становища, яке існувало до порушення (Передання земельної ділянки, віднесеної до територій зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування житлового будинку без зміни її цільового призначення суперечить приписам Земельного кодексу України, навіть якщо така ділянка за функціональним призначенням лише частково належить до територій зелених насаджень загального користування, тобто до земель рекреаційного призначення).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/81574015 Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі 183/1617/16] про визнання неправомірним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки (Визнання судом недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування (сільської ради) про вилучення земельної ділянки з державного лісового фонду та зміну її цільового призначення, має наслідком недійсність наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79365500 Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 826/25099/15] про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії (Вимоги про скасування державної реєстрації тварин за адресою земельної ділянки з іншим цільовим призначенням є цивільними спорами про додержання правил добросусідства. При цьому, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позовні вимоги в цій справі виключають можливість розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79365500 Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 826/25099/15] про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії (Вимоги про скасування державної реєстрації тварин за адресою земельної ділянки з іншим цільовим призначенням є цивільними спорами про додержання правил добросусідства. При цьому, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позовні вимоги в цій справі виключають можливість розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/76912513 Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 712/10864/16-а] про зобов'язання вчинити певні дії (Суд не може перебирати на себе повноваження органів місцевого самоврядування з прийняття останніми рішення щодо реалізації їхньої виключної компетенції, зокрема, про зміну цільового призначення земельної ділянки із земель водного фонду на землі житлової та громадської забудови).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/84726145 Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 12-303гс18] про визнання судом недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування (Про вилучення земельної ділянки з державного лісового фонду та зміну її цільового призначення має наслідком недійсність наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право)
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]

Склад земель України

2025-09-16T09:50:05Z

Kyshlaly.Emma:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3852-12#Text Лісовий кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-12#Text Закон України "Про природно-заповідний фонд України"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14#Text Закон України "Про курорти"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14#Text Закон України "Про охорону культурної спадщини"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1011-10#Text Наказ Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010 року «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель»]
== Склад земель України ==
До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Категорії земель України мають особливий правовий режим. Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.
== Категорії земель та порядок їх використання ==
[[Файл:Земля-згори.jpg|міні|380x380пкс]]
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) [[Покупці земель сільськогосподарського призначення|землі сільськогосподарського призначення]];

б) [[Правовий режим земель житлової та громадської забудови|землі житлової та громадської забудови]];

в) [[Правовий режим земель природно - заповідного фонду та іншого природоохоронного значення|землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;]]

г) [[Правовий режим земель оздоровчого призначення|землі оздоровчого призначення]];

ґ) [[землі рекреаційного призначення]];

д) [[Землі історико-культурного призначення та їх правове регулювання|землі історико-культурного призначення]];

е) [[землі лісогосподарського призначення]];

є) [[землі водного фонду]];

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
==== Землі сільськогосподарського призначення; ====
Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення зокрема поділяються:
* для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,
* для ведення фермерського господарства,
* для ведення особистого селянського господарства,
* для ведення підсобного сільського господарства,
* для індивідуального садівництва,
* для городництва,
* для колективного садівництва,
* для сінокосіння і випасання худоби,
* для дослідних і навчальних цілей,
* для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства,
* для надання послуг у сільському господарстві,
* для розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції,
* для іншого сільськогосподарського призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:
# громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;
# сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
# сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
# несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;
# оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.
Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані та функціонують меліоративні системи, використовуються спільно на підставі угоди. У разі відсутності згоди щодо спільного використання зазначених земельних ділянок питання вирішується в судовому порядку.
==== Землі житлової та громадської забудови; ====
До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Землі житлової та громадської забудови зокрема поділяються:
* для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка),
* для колективного житлового будівництва,
* для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку,
* для будівництва і обслуговування будівель тимчасового проживання,
* для будівництва індивідуальних гаражів,
* для колективного гаражного будівництва,
* для іншої житлової забудови,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду,
* для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови,
* для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об’єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури,
* для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров'я та соціальної допомоги,
* для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування,
* для будівництва та обслуговування будівель екстериторіальних організацій та органів,
* для будівництва та обслуговування будівель торгівлі,
* для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування,
* для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ,
* для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов’язаної з отриманням прибутку),
* для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування,
* для розміщення та постійної діяльності органів і підрозділів ДСНС,
* для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови,
* для розміщення та експлуатації закладів з обслуговування відвідувачів об’єктів рекреаційного призначення.
Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.
==== Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; ====
Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва). Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Землі природно-заповідного фонду зокрема поділяються:
* для збереження та використання біосферних заповідників,
* для збереження та використання природних заповідників,
* для збереження та використання національних природних парків,
* для збереження та використання ботанічних садів,
* для збереження та використання зоологічних парків,
* для збереження та використання дендрологічних парків,
* для збереження та використання парків-пам'яток садово-паркового мистецтва,
* для збереження та використання заказників,
* для збереження та використання заповідних урочищ,
* для збереження та використання пам'яток природи,
* для збереження та використання регіональних ландшафтних парків.
Території та об’єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися:
* у природоохоронних цілях;
* у науково-дослідних цілях;
* в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;
* в освітньо-виховних цілях;
* для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.
==== Землі оздоровчого призначення; ====
До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Землі оздоровчого призначення зокрема поділяються:
* для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів,
* для розробки родовищ природних лікувальних ресурсів,
* для інших оздоровчих цілей,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель.

На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони.

У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняються передача земельних ділянок у власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

Землі оздоровчого призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

На землях оздоровчого призначення можуть діяти курорти, тобто освоєна природна територія, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, та використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні.

Надання земельних ділянок для створення або розширення курорту здійснюється у порядку, встановленому Земельним кодексом України, на підставі розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання землі та проектів відведення земельних ділянок з урахуванням затверджених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування.

З метою організації діяльності курортів юридичні та фізичні особи використовують спеціально визначені природні території, які мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Округ санітарної охорони поділяється на три зони:
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n147 перша зона (зона суворого режиму)];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n161 друга зона (зона обмежень)];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n174 третя зона (зона спостережень)].
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n147 Перша зона] (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів.

На території першої зони (зони суворого режиму) забороняється:
# користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс;
# прокладення кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій;
# спорудження будь-яких будівель та інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту;
# скидання дренажно-скидних та стічних вод;
# влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування (ремонт, миття тощо);
# влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твердих відходів, полів фільтрації та інших споруд для приймання та знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і скотомогильників;
# проїзд автотранспорту, не пов'язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ресурсів або природоохоронною діяльністю;
# постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, які безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів).
На території першої зони (зони суворого режиму) дозволяється провадити діяльність, пов'язану з використанням природних лікувальних факторів, на підставі науково обґрунтованих висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної експертизи та оцінки впливу на довкілля виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, протиобвальні, протикарстові та протиерозійні роботи, будувати хвилерізи, буни та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n161 Друга зона] (зона обмежень) охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій знаходяться санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту.

На території другої зони (зони обмежень) забороняється:
# будівництво об'єктів і споруд, не пов'язаних з безпосереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибувають на курорт;
# проведення гірничих та інших видів робіт, не пов'язаних з безпосереднім упорядкуванням території;
# спорудження поглинаючих колодязів, створення полів підземної фільтрації;
# забруднення поверхневих водойм під час здійснення будь-яких видів робіт;
# влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, скотомогильників, а також накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, грунту, грунтових вод, повітря;
# розміщення складів пестицидів і мінеральних добрив;
# здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних і лікувальних факторів;
# скидання у водні об'єкти сміття, стічних, підсланевих і баластних вод, витікання таких вод та інших речовин з транспортних (плавучих) засобів і трубопроводів.
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n174 Третя зона] (зона спостережень) охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.[[Файл:Склад земель України.jpg|міні|391x391пкс]]На території третьої зони (зони спостережень) забороняється:
# будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, грунту та вод курорту;
# спуск на рельєф неочищених промислових та побутових стічних вод, проведення вирубок зелених насаджень (крім санітарних рубок).
==== Землі рекреаційного призначення; ====
До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Землі рекреаційного призначення зокрема поділяються:
* для будівництва та обслуговування об'єктів фізичної культури і спорту,
* для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення,
* для індивідуального дачного будівництва,
* для колективного дачного будівництва,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Місця користування водами з рекреаційною та спортивною метою встановлюються відповідними радами у порядку, передбаченому водним законодавством.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

Відповідно до Закону України «Про мораторій на зміну цільового призначення окремих земельних ділянок рекреаційного призначення в містах та інших населених пунктах» від 17 березня 2011 р. було запроваджено мораторій строком на п’ять років на зміну цільового призначення 3 окремих земельних ділянок рекреаційного призначення незалежно від форми власності в містах та інших населених пунктах. Мораторій стосувався зміни цільового призначення земельних ділянок зелених зон і зелених насаджень та також земельних ділянок об’єктів фізичної культури і спорту. Зазначеним Законом було заборонено ліквідацію та руйнування об’єктів стаціонарної рекреації, визначених Земельним кодексом України, розташованих на земельних ділянках рекреаційного призначення, крім випадків, пов’язаних з ліквідацією наслідків надзвичайних ситуацій.
==== З[[Землі історико-культурного призначення та їх правове регулювання|емлі історико-культурного призначення]]; ====
До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Землі історико-культурного призначення зокрема поділяються:
* для забезпечення охорони об'єктів культурної спадщини,
* для розміщення та обслуговування музейних закладів,
* для іншого історико-культурного призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
З метою охорони культурної спадщини на використання земель у межах території пам’ятки культурної спадщини, історико-культурного заповідника, історико-культурної заповідної території, охоронюваної археологічної території, музею просто неба, меморіального музею-садиби, зон охорони, буферної зони, історичного ареалу населеного місця, території об’єкта культурної всесвітньої спадщини встановлюються обмеження відповідно до Закону України "Про охорону культурної спадщини"[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1805-14#Text].

==== З[[Землі лісогосподарського призначення|емлі лісогосподарського призначення]]; ====
До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісогосподарського призначення зокрема поділяються:
* для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг,
* для іншого лісогосподарського призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:
* зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів,
* окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках,
* полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення.
Ведення лісового господарства дозволяється на землях усіх категорій з дотриманням вимог щодо використання земельної ділянки за цільовим призначенням. На підприємства, установи, організації всіх форм власності, які мають у користуванні чи власності ліси на землях усіх категорій, поширюються права та обов’язки постійних лісокористувачів та власників лісів відповідно до Лісового кодексу [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3852-12#Text України].

Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.
==== З[[Землі водного фонду|емлі водного фонду]]; ====
Землі водного фонду – це землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами, гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них, береговими смугами водних шляхів.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:
* державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;
* державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;
* державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;
* військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.
Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об’єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

У межах прибережних захисних смуг забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ громадян до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування, крім земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон та зон особливого режиму використання земель, а також земельних ділянок, на яких розташовані:
* гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди,
* об’єкти підвищеної небезпеки,
* пансіонати, об’єкти реабілітації, спорту, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори, що мають відповідні передбачені законом документи на споруди та провадження відповідної діяльності,
* об’єкти природно-заповідного фонду, об’єкти культурної спадщини.
Обмеження доступу громадян у будь-який спосіб (у тому числі шляхом влаштування огорож або інших конструкцій) до узбережжя водних об’єктів на земельних ділянках прибережних захисних смуг, що перебувають у користуванні громадян або юридичних осіб, а також справляння за нього плати є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:
* арозорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво,
* зберігання та застосування пестицидів і добрив,
* влаштування літніх таборів для худоби,
* будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів,
* влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо,
* миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.
У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:
* влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод,
* влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу,
* влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів,
* застосування сильнодіючих пестицидів.
==== Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. ====
Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

До земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються власникам спеціальних дозволів на дослідно-промислову розробку родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами (із автоматичним продовженням строку дії сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами) без зміни цільового призначення цих земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення та водного фонду.
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/87115407 Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц] про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки у розпорядження держави (Використання земельної ділянки на орендних засадах, не за цільовим призначенням, є порушенням істотних умов договору, та є підставою для кого розірвання в односторонньому порядку. Земельну ділянку можна використовувати виключно в межах виду користування, передбаченого умовами договору та технічною документацією. Земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79365520 Постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 761/31121/14-ц] про визнання недійсними рішення, державного акта на право власності на земельну ділянку та договору купівлі-продажу, а також відновлення становища, яке існувало до порушення (Передання земельної ділянки, віднесеної до територій зелених насаджень загального користування (земельної ділянки зелених зон і зелених насаджень міст), для будівництва й обслуговування житлового будинку без зміни її цільового призначення суперечить приписам Земельного кодексу України, навіть якщо така ділянка за функціональним призначенням лише частково належить до територій зелених насаджень загального користування, тобто до земель рекреаційного призначення).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/81574015 Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі 183/1617/16] про визнання неправомірним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта та витребування земельної ділянки (Визнання судом недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування (сільської ради) про вилучення земельної ділянки з державного лісового фонду та зміну її цільового призначення, має наслідком недійсність наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79365500 Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 826/25099/15] про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії (Вимоги про скасування державної реєстрації тварин за адресою земельної ділянки з іншим цільовим призначенням є цивільними спорами про додержання правил добросусідства. При цьому, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позовні вимоги в цій справі виключають можливість розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79365500 Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 826/25099/15] про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії (Вимоги про скасування державної реєстрації тварин за адресою земельної ділянки з іншим цільовим призначенням є цивільними спорами про додержання правил добросусідства. При цьому, Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що позовні вимоги в цій справі виключають можливість розгляду даного спору у порядку адміністративного судочинства).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/76912513 Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 712/10864/16-а] про зобов'язання вчинити певні дії (Суд не може перебирати на себе повноваження органів місцевого самоврядування з прийняття останніми рішення щодо реалізації їхньої виключної компетенції, зокрема, про зміну цільового призначення земельної ділянки із земель водного фонду на землі житлової та громадської забудови).
* Постанова [https://reyestr.court.gov.ua/Review/84726145 Великої Палати Верховного Суду від 01.10.2019 у справі № 12-303гс18] про визнання судом недійсним і скасування рішення органу місцевого самоврядування (Про вилучення земельної ділянки з державного лісового фонду та зміну її цільового призначення має наслідком недійсність наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право)
[[index.php?title=Категорія:Земельне право]]

Порядок реєстрації місця проживання/перебування, у тому числі новонародженої дитини

2025-08-15T12:32:35Z

Kyshlaly.Emma:

== Нормативна база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1871-20#Text Закон України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1382-15 Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 "Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1364-2020-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2020 року № 1364 "Про реалізацію експериментального проекту щодо реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання в електронній формі"]
{| class="wikitable sortable"
|-
| style="background-color:#98FB98;" |'''Увага!!!''' З 24 лютого 2022 року відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19#Text Закону України "Про правовий режим воєнного стану"] в Україні введено '''режим воєнного стану'''!
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1450-2021-п#Text Порядком встановлення заборони або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1450] передбачено, що запровадження заборони або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб здійснюється військовим командуванням на підставі указу Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та полягає у забороні декларування (реєстрації) місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан, зняття із задекларованого (зареєстрованого) місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан, крім зняття із задекларованого (зареєстрованого) місця перебування чи місця проживання осіб у разі одночасного декларування (реєстрації) місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій воєнний стан не введено.

Військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування приймає рішення про запровадження заборони або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб, яке негайно доводиться до відома населення через засоби масової інформації.

У рішенні зазначаються обставини, що склалися в Україні або в окремих її місцевостях, і несприятливі фактори воєнного характеру, що створюють загрозу для населення та істотно знижують рівень забезпечення його життєдіяльності, шляхи протидії таким факторам.

'''У рішенні також зазначаються:'''
* обґрунтування необхідності запровадження заборони або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб;
* строки запровадження заборони або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб;
* перелік осіб, яким забороняється або обмежується вибір місця перебування чи місця проживання;
* населені пункти, в яких запроваджується заборона або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб;
* інші заходи, що полягають у забезпеченні виконання указу Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях.
|}
== Загальні положення ==
'''Місце перебування''' - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382-15#n13 (абзац 4 частини 1 статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні]".

'''Місце проживання''' - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги.

'''Реєстрація місця проживання (перебування) особи''' - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1871-20#n10 пункт 12 частини 1 статті 2 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні"] (далі - Закон)). Декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою:
# створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом;
# ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою;
# використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках (стаття 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1871-20#Text Закону]).
Особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Зазначене не поширюються на осіб, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) '''''яких знаходиться на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях''''', включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Т''ака особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання'' (пункт 4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-%D0%BF#Text Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 "Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад"] (далі - Порядок)).

== Куди звернутися ==
Декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради (у тому числі [https://guide.diia.gov.ua/asc/ через центр надання адміністративних послуг]) (пункт 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-%D0%BF#Text Порядку]).

'''Орган реєстрації''' - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, який на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради, забезпечує формування та ведення реєстру територіальної громади, облік задекларованого місця проживання/зміну місця проживання особи ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1871-20#n10 пункт 7 частини 1 статті 2 Закону]).

Реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) за адресою житла незалежно від форми власності ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-%D0%BF#n15 пункт 27 Порядку]).
== Хто може звернутися ==
Особи, які досягли 14-річного віку, самостійно подають заяву про реєстрацію місця проживання (перебування)(пункт 31 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-%D0%BF#Text Порядку]).

Однак, до досягнення особою 18-річного віку, реєстрація її місця проживання (перебування) здійснюється за '''згодою''' батьків або інших законних представників такої особи, крім випадків коли особа є здобувачем освіти та здійснює реєстрацію свого місця проживання (перебування) в гуртожитку, що належить до сфери управління закладу освіти (пункт 32 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-%D0%BF#Text Порядку]).

Реєстрація місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за '''згодою''' іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Така згода може бути надана у присутності особи, яка приймає заяву про реєстрацію місця проживання, або засвідчена нотаріально в установленому законодавством порядку (пункт 33 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-%D0%BF#Text Порядку]).

Громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов’язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-п#n15 пункт 5 Порядку)].
=== Особливості реєстрації місця проживання (перебування) деяких категорій осіб ===
▷ Спеціалізована соціальна установа, інший надавач соціальних послуг з проживанням подає заяву про реєстрацію місця проживання '''''бездомних та інших осіб, які не мають постійного місця проживання'''''. Такі особи реєструються за адресою відповідного закладу.

▷ Орган опіки та піклування подає заяву про реєстрацію місця проживання або зміну місця проживання '''дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування'''. Такі особи реєструються за адресою закладу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячого будинку сімейного типу, прийомної сім’ї.

'''Увага!''' Батьки або інші законні представники зобов’язані зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

Відповідно до надання комплексної послуги "єМалятко", затвердженого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/853-2023-%D0%BF#n11 постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2023 року № 853 "Деякі питання надання комплексної електронної публічної послуги “єМалятко",] задекларувати місце проживання новонародженої дитини можна скориставшись [["єМалятко" - комплекс реєстраційних послуг для новонароджених|послугою "єМалятко"]].

Також є можливість зареєструвати місце проживання новонародженої одночасно з подачею заяви на державну допомогу при народженні дитини.

Якщо батьки є внутрішньо переміщеними особами, вони можуть задекларувати своє нове місце проживання без зняття з реєстрації попереднього. І вже після цього прописати новонароджену дитину. Отримати таку послугу можна в електронному вигляді через портал «Дія».

== Перелік необхідних документів ==
Для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням подає:
* заяву за формою згідно з додатками 2, 3 і 8 до Порядку;
* паспортний документ особи або довідку про звернення за захистом в Україні (для осіб, які реєструють місце перебування);
* свідоцтво про [[Отримання свідоцтва про народження дитини|народження]] (для дітей віком до 14 років), крім іноземців та осіб без громадянства, або документ про реєстрацію народження, виданий компетентним органом іноземної держави і легалізований у встановленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України;
* довідку про реєстрацію особи громадянином України (у разі здійснення вперше реєстрації місця проживання дитини віком до 14 років, у свідоцтві про народження якої зазначено, що батьки або один із батьків є іноземцем чи особою без громадянства);
* документи, що підтверджують:
# право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім’ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них;
# право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням (довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням за формою згідно з додатком 4, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у таких установах або закладах);
* відомості або документ, що підтверджує сплату адміністративного збору (не подається у разі здійснення реєстрації місця перебування);
* військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку);
* письмова згода відповідного іпотекодержателя або довірчого власника (у разі перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов’язань);
* документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законним представником малолітньої дитини (пункт 35 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-%D0%BF#Text Порядку]).
== Строк надання послуги ==
Реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється в день отримання органом реєстрації документів (пункт 29 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-%D0%BF#Text Порядку]).
== Вартість послуги ==
За реєстрацію місця проживання справляється адміністративний збір у розмірі:
* 1,5 відсотка прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року (у 2025 році адміністративний збір складає 45,42 грн.), - за реєстрацію місця проживання у разі звернення особи протягом встановленого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1871-20#Text Законом] строку;
* 2,5 відсотка прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року (у 2025 році адміністративний збір складає 75,70 грн.), - за реєстрацію місця проживання у разі звернення особи з порушенням встановленого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1871-20#Text Законом] строку, тобто після спливу 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання або 3 місяців з дня реєстрації народження дитини (пункт 82 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-%D0%BF#Text Порядку]).
За декларування/реєстрацію місця проживання одночасно із зняттям з попереднього місця проживання адміністративний збір справляється лише за одну адміністративну послугу (декларування/реєстрація місця проживання).

'''Адміністративний збір не справляється:'''
# за реєстрацію місця проживання/зміну місця проживання дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, у закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім’ї;
# за реєстрацію місця перебування/зміну зареєстрованого місця перебування.
== Підстави для відмови у наданні послуги: ==
* у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа реєструє як місце проживання (перебування), що стосуються заборони реєстрації місця проживання (перебування) у такому житлі, або перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов’язань (у разі відсутності письмової згоди відповідного іпотекодержателя або довірчого власника на реєстрацію місця проживання);
* відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідають відомостям, зазначеним у поданих особою документах або даних;
* особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості;
* у поданих особою документах або відомостях містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними, або строк дії паспортного документа іноземця чи особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, закінчився;
* звернулася дитина віком до 14 років або особа, не уповноважена на подання документів;
* житлу, в якому особа реєструє своє місце проживання (перебування), не присвоєна адреса у встановленому порядку;
* за адресою житла, в якому особа реєструє своє місце проживання (перебування), наявний об’єкт нерухомого майна, який не належить до житла;
* відомості реєстру територіальної громади щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком до 14 років не відповідають відомостям, зазначеним у декларації (заяві), поданій стосовно дитини;
* дані реєстру територіальної громади щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком від 14 до 18 років не відповідають відомостям, зазначеним у декларації (заяві), поданій дитиною (пункт 87 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-%D0%BF#Text Порядку]).
Не може бути підставою для відмови у реєстрації місця проживання (перебування) відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про житло, в якому реєструється місце проживання (перебування) особи.

Рішення про відмову в реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи, законного представника (представника), уповноваженої особи житла або уповноваженої особи спеціалізованої соціальної установи, іншого надавача соціальних послуг з проживанням, в яких зазначеним особам надаються соціальні послуги відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2671-19#Text Закону України "Про соціальні послуги"], про що орган реєстрації інформує таких осіб із зазначенням підстав для відмови засобами поштового, телефонного або електронного зв’язку, в тому числі засобами Порталу Дія.
== Скасування відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування) особи ==
У разі проведення реєстраційних дій з порушенням вимог, встановлених законом, відомості про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи визнаються недійсними та скасовуються органом реєстрації (частина 1 статті 17 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1871-20#Text Закону]).

== Відповідальність ==
Якщо під час подання документів встановлено, що особа, яка є громадянином України, звернулася для реєстрації нового місця проживання після закінчення 30 календарних днів після зняття з реєстрації з попереднього місця проживання або подала для реєстрації місця проживання недійсний паспорт громадянина України, посадова особа органу реєстрації або адміністратор центру надання адміністративних послуг складає протокол про адміністративне правопорушення відповідно до статті 197 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text Кодексу України про адміністративні правопорушення].
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/88933237 Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року у справі № 642/5375/17] (відсутність будь-якого місця проживання дитини не виключає необхідності отримання згоди батька на реєстрацію).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/119935485 Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року по справі №520/34257/23] ( про скасування відмови та зобов`язання вчинити певні дії органу реєстрації).

== Корисні посилання ==
* [https://guide.diia.gov.ua/view/reiestratsiia-mistsia-prozhyvannia-c17772e7-17df-43b8-9b6f-dcfa0766b513 Реєстрація місця проживання/Зміна реєстрації місця проживання (раніше прописка)]
== Див. також ==
* [[Реєстрація місця проживання на тимчасово окупованій території]]
* [[Зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання]]
* [[Порядок електронного декларування місця проживання]]
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Порядок реєстрації місця проживання/перебування, у тому числі новонародженої дитини

2025-08-15T12:17:52Z

Kyshlaly.Emma:

== Нормативна база ==
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1871-20#Text Закон України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1382-15 Закон України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 "Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1364-2020-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2020 року № 1364 "Про реалізацію експериментального проекту щодо реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання в електронній формі"]
{| class="wikitable sortable"
|-
| style="background-color:#98FB98;" |'''Увага!!!''' З 24 лютого 2022 року відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/389-19#Text Закону України "Про правовий режим воєнного стану"] в Україні введено '''режим воєнного стану'''!
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1450-2021-п#Text Порядком встановлення заборони або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1450] передбачено, що запровадження заборони або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб здійснюється військовим командуванням на підставі указу Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та полягає у забороні декларування (реєстрації) місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан, зняття із задекларованого (зареєстрованого) місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій діє воєнний стан, крім зняття із задекларованого (зареєстрованого) місця перебування чи місця проживання осіб у разі одночасного декларування (реєстрації) місця перебування чи місця проживання осіб на території, на якій воєнний стан не введено.

Військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування приймає рішення про запровадження заборони або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб, яке негайно доводиться до відома населення через засоби масової інформації.

У рішенні зазначаються обставини, що склалися в Україні або в окремих її місцевостях, і несприятливі фактори воєнного характеру, що створюють загрозу для населення та істотно знижують рівень забезпечення його життєдіяльності, шляхи протидії таким факторам.

'''У рішенні також зазначаються:'''
* обґрунтування необхідності запровадження заборони або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб;
* строки запровадження заборони або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб;
* перелік осіб, яким забороняється або обмежується вибір місця перебування чи місця проживання;
* населені пункти, в яких запроваджується заборона або обмеження на вибір місця перебування чи місця проживання осіб;
* інші заходи, що полягають у забезпеченні виконання указу Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях.
|}
== Загальні положення ==
'''Місце перебування''' - житло або спеціалізована соціальна установа для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, у якому особа, яка отримала довідку про звернення за захистом в Україні, проживає строком менше шести місяців на рік або отримує соціальні послуги [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1382-15#n13 (абзац 4 частини 1 статті 3 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні]".

'''Місце проживання''' - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги.

'''Реєстрація місця проживання (перебування) особи''' - внесення за заявою про реєстрацію місця проживання (перебування), поданою особою в паперовій формі, до реєстру територіальної громади інформації про місце проживання (перебування) особи ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1871-20#n10 пункт 12 частини 1 статті 2 Закону України "Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні"] (далі - Закон)). Декларування та реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється з метою:
# створення умов для реалізації прав особи, зокрема виборчих прав, права на участь у місцевому самоврядуванні, на отримання соціальних, публічних послуг, у випадках, передбачених законом;
# ведення офіційного листування та здійснення інших комунікацій з особою;
# використання знеособлених даних реєстрів територіальних громад для обґрунтованого розроблення органами державної влади та органами місцевого самоврядування програм економічного і соціального розвитку адміністративно-територіальних одиниць, визначення правомочності зборів жителів територіальної громади, для статистичних, наукових та інших потреб у визначених законом та актами Кабінету Міністрів України випадках (стаття 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1871-20#Text Закону]).
Особа може задекларувати/зареєструвати своє місце проживання (перебування) лише за однією адресою. У разі коли особа проживає у двох і більше місцях, вона здійснює декларування/реєстрацію місця проживання (перебування) за однією з таких адрес за власним вибором. За адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) з особою ведеться офіційне листування та вручення офіційної кореспонденції. Зазначене не поширюються на осіб, адреса задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) '''''яких знаходиться на територіях, на яких ведуться бойові дії, або тимчасово окупованих Російською Федерацією територіях''''', включених до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Мінреінтеграції, для яких не визначена дата завершення бойових дій (припинення можливості бойових дій) або тимчасової окупації. Т''ака особа може задекларувати/зареєструвати місце свого проживання без зняття з реєстрації місця свого попереднього проживання'' (пункт 4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-%D0%BF#Text Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 лютого 2022 року № 265 "Деякі питання декларування і реєстрації місця проживання та ведення реєстрів територіальних громад"] (далі - Порядок)).

== Куди звернутися ==
Декларування/реєстрація місця проживання (перебування), зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування), зміна місця проживання (перебування), скасування декларування/реєстрації місця проживання (перебування) особи здійснюється органом реєстрації, на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради (у тому числі [https://guide.diia.gov.ua/asc/ через центр надання адміністративних послуг]) (пункт 3 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-%D0%BF#Text Порядку]).

'''Орган реєстрації''' - виконавчий орган сільської, селищної або міської ради, який на території територіальної громади, на яку поширюються повноваження відповідної ради, забезпечує формування та ведення реєстру територіальної громади, облік задекларованого місця проживання/зміну місця проживання особи ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1871-20#n10 пункт 7 частини 1 статті 2 Закону]).

Реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється під час особистого відвідування органу реєстрації (у тому числі через центр надання адміністративних послуг) за адресою житла незалежно від форми власності ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-%D0%BF#n15 пункт 27 Порядку]).
== Хто може звернутися ==
Особи, які досягли 14-річного віку, самостійно подають заяву про реєстрацію місця проживання (перебування)(пункт 31 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-%D0%BF#Text Порядку]).

Однак, до досягнення особою 18-річного віку, реєстрація її місця проживання (перебування) здійснюється за '''згодою''' батьків або інших законних представників такої особи, крім випадків коли особа є здобувачем освіти та здійснює реєстрацію свого місця проживання (перебування) в гуртожитку, що належить до сфери управління закладу освіти (пункт 32 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-%D0%BF#Text Порядку]).

Реєстрація місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за '''згодою''' іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Така згода може бути надана у присутності особи, яка приймає заяву про реєстрацію місця проживання, або засвідчена нотаріально в установленому законодавством порядку (пункт 33 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-%D0%BF#Text Порядку]).

Громадянин України, який проживає на території України, а також іноземець чи особа без громадянства, які на законних підставах постійно або тимчасово проживають на території України, зобов’язані протягом 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання та прибуття до нового місця проживання (перебування) задекларувати/зареєструвати його. Іноземець чи особа без громадянства, які отримали довідку про звернення за захистом в Україні, можуть зареєструвати місце свого перебування в Україні ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-п#n15 пункт 5 Порядку)].
=== Особливості реєстрації місця проживання (перебування) деяких категорій осіб ===
▷ Спеціалізована соціальна установа, інший надавач соціальних послуг з проживанням подає заяву про реєстрацію місця проживання '''''бездомних та інших осіб, які не мають постійного місця проживання'''''. Такі особи реєструються за адресою відповідного закладу.

▷ Орган опіки та піклування подає заяву про реєстрацію місця проживання або зміну місця проживання '''дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування'''. Такі особи реєструються за адресою закладу для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячого будинку сімейного типу, прийомної сім’ї.

'''Увага!''' Батьки або інші законні представники зобов’язані зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження.

Відповідно до надання комплексної послуги "єМалятко", затвердженого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/853-2023-%D0%BF#n11 постановою Кабінету Міністрів України від 11 серпня 2023 року № 853 "Деякі питання надання комплексної електронної публічної послуги “єМалятко",] задекларувати місце проживання новонародженої дитини можна скориставшись [["єМалятко" - комплекс реєстраційних послуг для новонароджених|послугою "єМалятко"]].

Також є можливість зареєструвати місце проживання новонародженої одночасно з подачею заяви на державну допомогу при народженні дитини.

Якщо батьки є внутрішньо переміщеними особами, вони можуть задекларувати своє нове місце проживання без зняття з реєстрації попереднього. І вже після цього прописати новонароджену дитину. Отримати таку послугу можна в електронному вигляді через портал «Дія»

== Перелік необхідних документів ==
Для реєстрації місця проживання (перебування) особа або її законний представник (представник), уповноважена особа житла або уповноважена особа спеціалізованої соціальної установи, закладу для бездомних осіб, іншого надавача соціальних послуг з проживанням подає:
* заяву за формою згідно з додатками 2, 3 і 8 до Порядку;
* паспортний документ особи або довідку про звернення за захистом в Україні (для осіб, які реєструють місце перебування);
* свідоцтво про [[Отримання свідоцтва про народження дитини|народження]] (для дітей віком до 14 років), крім іноземців та осіб без громадянства, або документ про реєстрацію народження, виданий компетентним органом іноземної держави і легалізований у встановленому порядку, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України;
* довідку про реєстрацію особи громадянином України (у разі здійснення вперше реєстрації місця проживання дитини віком до 14 років, у свідоцтві про народження якої зазначено, що батьки або один із батьків є іноземцем чи особою без громадянства);
* документи, що підтверджують:
# право на проживання (перебування) в житлі, зокрема свідоцтво про право власності, ордер, договір оренди (найму, піднайму), договір найму житла у гуртожитку (для студентів), рішення суду, яке набрало законної сили, про надання особі права на вселення до житлового приміщення, визнання за особою права користування житловим приміщенням або права власності на нього, права на реєстрацію місця проживання або інші підтверджуючі документи. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється за згодою власника (співвласників) житла, наймача та членів його сім’ї, уповноваженої особи житла (зазначені документи та згода не вимагаються під час реєстрації місця проживання (перебування) малолітніх та неповнолітніх дітей за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або законних представників (представників), або одного з них;
# право на перебування або взяття на облік у спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням (довідка про прийняття на обслуговування в спеціалізованій соціальній установі, іншого надавача соціальних послуг з проживанням за формою згідно з додатком 4, копія посвідчення про взяття на облік бездомної особи, форма якого затверджується Мінсоцполітики (для осіб, які перебувають на обліку у таких установах або закладах);
* відомості або документ, що підтверджує сплату адміністративного збору (не подається у разі здійснення реєстрації місця перебування);
* військово-обліковий документ (для громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік або перебувають на військовому обліку);
* письмова згода відповідного іпотекодержателя або довірчого власника (у разі перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов’язань);
* документ, що підтверджує повноваження особи як представника, крім випадків, коли заява подається законним представником малолітньої дитини (пункт 35 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-%D0%BF#Text Порядку]).
== Строк надання послуги ==
Реєстрація місця проживання (перебування) особи здійснюється в день отримання органом реєстрації документів (пункт 29 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-%D0%BF#Text Порядку]).
== Вартість послуги ==
За реєстрацію місця проживання справляється адміністративний збір у розмірі:
* 1,5 відсотка прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року (у 2025 році адміністративний збір складає 45,42 грн.), - за реєстрацію місця проживання у разі звернення особи протягом встановленого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1871-20#Text Законом] строку;
* 2,5 відсотка прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб на 1 січня календарного року (у 2025 році адміністративний збір складає 75,70 грн.), - за реєстрацію місця проживання у разі звернення особи з порушенням встановленого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1871-20#Text Законом] строку, тобто після спливу 30 календарних днів після зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання або 3 місяців з дня реєстрації народження дитини (пункт 82 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-%D0%BF#Text Порядку]).
За декларування/реєстрацію місця проживання одночасно із зняттям з попереднього місця проживання адміністративний збір справляється лише за одну адміністративну послугу (декларування/реєстрація місця проживання).

'''Адміністративний збір не справляється:'''
# за реєстрацію місця проживання/зміну місця проживання дитини-сироти, дитини, позбавленої батьківського піклування, у закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, дитячому будинку сімейного типу, прийомній сім’ї;
# за реєстрацію місця перебування/зміну зареєстрованого місця перебування.
== Підстави для відмови у наданні послуги: ==
* у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно містяться відомості про обтяження щодо житла, яке особа реєструє як місце проживання (перебування), що стосуються заборони реєстрації місця проживання (перебування) у такому житлі, або перебування житла в іпотеці, довірчій власності як способу забезпечення виконання зобов’язань (у разі відсутності письмової згоди відповідного іпотекодержателя або довірчого власника на реєстрацію місця проживання);
* відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно не відповідають відомостям, зазначеним у поданих особою документах або даних;
* особа не подала або подала не в повному обсязі необхідні документи або відомості;
* у поданих особою документах або відомостях містяться недостовірні відомості або подані документи є недійсними, або строк дії паспортного документа іноземця чи особи без громадянства, які на законних підставах проживають на території України, закінчився;
* звернулася дитина віком до 14 років або особа, не уповноважена на подання документів;
* житлу, в якому особа реєструє своє місце проживання (перебування), не присвоєна адреса у встановленому порядку;
* за адресою житла, в якому особа реєструє своє місце проживання (перебування), наявний об’єкт нерухомого майна, який не належить до житла;
* відомості реєстру територіальної громади щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком до 14 років не відповідають відомостям, зазначеним у декларації (заяві), поданій стосовно дитини;
* дані реєстру територіальної громади щодо зареєстрованого місця проживання (перебування) батьків або інших законних представників дитини віком від 14 до 18 років не відповідають відомостям, зазначеним у декларації (заяві), поданій дитиною (пункт 87 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/265-2022-%D0%BF#Text Порядку]).
Не може бути підставою для відмови у реєстрації місця проживання (перебування) відсутність у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відомостей про житло, в якому реєструється місце проживання (перебування) особи.

Рішення про відмову в реєстрації місця проживання приймається в день звернення особи, законного представника (представника), уповноваженої особи житла або уповноваженої особи спеціалізованої соціальної установи, іншого надавача соціальних послуг з проживанням, в яких зазначеним особам надаються соціальні послуги відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2671-19#Text Закону України "Про соціальні послуги"], про що орган реєстрації інформує таких осіб із зазначенням підстав для відмови засобами поштового, телефонного або електронного зв’язку, в тому числі засобами Порталу Дія.
== Скасування відомостей про зареєстроване місце проживання (перебування) особи ==
У разі проведення реєстраційних дій з порушенням вимог, встановлених законом, відомості про задеклароване або зареєстроване місце проживання (перебування) особи визнаються недійсними та скасовуються органом реєстрації (частина 1 статті 17 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1871-20#Text Закону]).

== Відповідальність ==
Якщо під час подання документів встановлено, що особа, яка є громадянином України, звернулася для реєстрації нового місця проживання після закінчення 30 календарних днів після зняття з реєстрації з попереднього місця проживання або подала для реєстрації місця проживання недійсний паспорт громадянина України, посадова особа органу реєстрації або адміністратор центру надання адміністративних послуг складає протокол про адміністративне правопорушення відповідно до статті 197 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text Кодексу України про адміністративні правопорушення].
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/88933237 Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 квітня 2020 року у справі № 642/5375/17] (відсутність будь-якого місця проживання дитини не виключає необхідності отримання згоди батька на реєстрацію).
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/119935485 Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 24 червня 2024 року по справі №520/34257/23] ( про скасування відмови та зобов`язання вчинити певні дії органу реєстрації)

== Корисні посилання ==
* [https://guide.diia.gov.ua/view/reiestratsiia-mistsia-prozhyvannia-c17772e7-17df-43b8-9b6f-dcfa0766b513 Реєстрація місця проживання/Зміна реєстрації місця проживання (раніше прописка)]
== Див. також ==
* [[Реєстрація місця проживання на тимчасово окупованій території]]
* [[Зняття із задекларованого/зареєстрованого місця проживання]]
* [[Порядок електронного декларування місця проживання]]
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Відповідальність за порушення законодавства України про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків

2025-07-17T12:57:26Z

Kyshlaly.Emma: /* Загальні положення */

= Нормативна база =
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_207#Text Конвенція Організації Об'єднаних Націй про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text Кодекс України про адміністративні правопорушення]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2866-15#Text Закон України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17#Text Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»]

== Загальні положення ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text статті 24 Конституції України],не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

'''Рівність прав жінки і чоловіка забезпечується:''' наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній і культурній діяльності, у здобутті освіти і професійній підготовці, у праці та винагороді за неї; спеціальними заходами щодо охорони праці і здоров'я жінок, встановленням пенсійних пільг; створенням умов, які дають жінкам можливість поєднувати працю з материнством; правовим захистом, матеріальною і моральною підтримкою материнства і дитинства, включаючи надання оплачуваних відпусток та інших пільг вагітним жінкам і матерям.

'''Рівні права жінок і чоловіків''' - відсутність обмежень чи привілеїв за ознакою статі.

'''Рівні можливості жінок і чоловіків '''- рівні умови для реалізації рівних прав жінок і чоловіків.

'''Дискримінація за ознакою статі''' - ситуація, за якої особа та/або група осіб за ознаками статі, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними, зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами або привілеями в будь-якій формі, встановленій [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17#Text Законом України "Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні"], крім випадків, коли такі обмеження або привілеї мають правомірну об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Непряма дискримінація - ситуація, за якої внаслідок реалізації чи застосування формально нейтральних правових норм, критеріїв оцінки, правил, вимог чи практики для особи та/або групи осіб за їх певними ознаками виникають менш сприятливі умови або становище порівняно з іншими особами та/або групами осіб, крім випадків, коли їх реалізація чи застосування має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Пряма дискримінація - ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.

Утиск - небажана для особи та/або групи осіб поведінка, метою або наслідком якої є приниження їх людської гідності за певними ознаками або створення стосовно такої особи чи групи осіб напруженої, ворожої, образливої або зневажливої атмосфери.

Законодавство України ґрунтується на принципі недискримінації, що передбачає незалежно від певних ознак:

* забезпечення рівності прав і свобод осіб та/або груп осіб;
* забезпечення рівності перед законом осіб та/або груп осіб;
* повагу до гідності кожної людини;
* забезпечення рівних можливостей осіб та/або груп осіб.

= Оскарження рішень, дій чи бездіяльності з питань дискримінації =

Статтею 22 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2866-15#Text Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»] визначено, що особа, яка вважає, що стосовно неї було застосовано дискримінацію за ознакою статі чи вона стала об'єктом сексуальних домагань або постраждала від насильства за ознакою статі, має право звернутися зі '''скаргою''' до:
* державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим,
* органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб,
* Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини ,
* та/або до суду в порядку, визначеному законом.
Особи або групи осіб мають право надсилати повідомлення про порушення прав, гарантованих [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_207#Text Конвенцією ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок], до Комітету ООН з ліквідації дискримінації щодо жінок у разі, якщо вичерпані внутрішні засоби правового захисту або якщо застосування таких засобів захисту невиправдано затягується.

'''Важливо!''' Реалізація зазначеного права не може бути підставою для упередженого ставлення, а також не може спричиняти жодних негативних наслідків для особи, яка скористалася таким правом, та інших осіб.
= Відповідальність за порушення принципу рівності =
Відповідно до статті 24 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2866-15#Text Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків»] і статті 16 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17#Text Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»], особи, винні в порушенні вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, несуть '''цивільну, адміністративну та кримінальну відповідальність''' згідно із законом.

''Це означає, що конкретна відповідальність залежить від характеру порушення, наприклад:''

* дискримінаційні дії під час працевлаштування;
* мова ворожнечі;
* обмеження у доступі до ресурсів;
* психологічне чи економічне насильство;
* сексизм, тощо

== Відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди, завданих унаслідок дискримінації або цивільна відповідальність ==
Згідно статті 23 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2866-15#Text Закону України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків»], статті 15 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5207-17#Text Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні»] особа має право на відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих їй унаслідок дискримінації за ознакою статі, сексуальних домагань чи інших актів насильства за ознакою статі. Моральна шкода відшкодовується незалежно від матеріальних збитків, які підлягають відшкодуванню, та не пов'язана з їх розміром.

Порядок відшкодування матеріальних збитків та моральної шкоди, завданих унаслідок дискримінації за ознакою статі, сексуальних домагань чи інших актів насильства за ознакою статі, визначається законом.

Порядок відшкодування матеріальної шкоди та моральної шкоди визначається [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільним кодексом України] та іншими законами.
=== Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, згідно статті 22 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України]. ===
Особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

'''Збитками є:'''
# втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
# доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо), якщо інше не встановлено законом.
=== Відшкодування моральної шкоди, згідно статті 23 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text ЦК України]. ===
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

'''Моральна шкода полягає:'''
# у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
# у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
# у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
# у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

'''Важливо!''' Моральна шкода відшкодовується незалежно від матеріальних збитків, які підлягають відшкодуванню, та не пов'язана з їх розміром.
== Адміністративна відповідальність ==
Порушення принципу рівності тягне за собою настання адміністративної відповідальності. Однак в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text Кодексі України про адміністративні правопорушення] такі правопорушення не згадуються, як і не встановлено, до якої ж саме міри адміністративної відповідальності винні особи в таких випадках мають притягатися.

Таким чином, на сьогоднішній день в Україні відсутній дієвий механізм притягнення до адміністративної відповідальності за порушення принципу рівності, оскільки щонайменше в [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text Кодексі України про адміністративні правопорушення] воно відсутнє серед переліку адміністративних правопорушень, як і відсутності нормативно визначені адміністративні стягнення, які мають застосовуватися у випадках порушення принципу рівності.

Крім того, не визначено на нормативному рівні ані порядку притягнення до адміністративної відповідальності в таких випадках, ані суб’єктів, уповноважених на притягнення до адміністративної відповідальності, оформлення справ про адміністративні правопорушення тощо.

Як наслідок, гарантувати дотримання принципу рівності за допомогою механізму адміністративної відповідальності ймовірних порушників доволі складно. Тому допоки такий стан не буде виправлено за допомогою внесення змін і доповнень до відповідних нормативних актів, адміністративну відповідальність не варто розглядати як один із надійних засобів гарантування й забезпечення рівності громадян перед законом .

'''Однак адміністративна відповідальність настає за певні види правопорушень, які пов'язані із дискримінацією прав, серед них такі:'''
* Вчинення домашнього насильства, насильства за ознакою статі, а так само невиконання термінового заборонного припису особою, стосовно якої він винесений, або неповідомлення уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про місце свого тимчасового перебування в разі винесення такого припису ( стаття 173-2 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text КУпАП]);

* Булінг (цькування) учасника освітнього процессу ( стаття 173-4 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text КУпАП]).
* Мобінг (цькування) працівника ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text стаття 174-5 КУпАП])
== Кримінальна відповідальність ==
Статтею 161 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінального кодексу України] передбачено кримінальну відповідальність за порушення рівноправності громадян залежно від їх расової, національної, регіональної належності, релігійних переконань, інвалідності та за іншими ознаками.

1. Умисні дії, спрямовані на розпалювання національної, регіональної, расової чи релігійної ворожнечі та ненависті, на приниження національної честі та гідності, або образа почуттів громадян у зв’язку з їхніми релігійними переконаннями, а також пряме чи непряме обмеження прав або встановлення прямих чи непрямих привілеїв громадян за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, '''статі''', інвалідності, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками -
караються '''штрафом''' від ''двохсот до п’ятисот'' неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або '''обмеженням волі '''на строк ''до п’яти років'', або '''позбавленням волі''' на строк д''о трьох років'', '''з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю''' на строк ''до трьох років'' або без такого.

2. Ті самі дії, поєднані з насильством, обманом чи погрозами, а також вчинені службовою особою, -
караються '''штрафом''' від ''п'ятисот до тисячі'' неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або '''позбавленням волі''' на строк ''від двох до п'яти років'', '''з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю''' на строк ''до трьох років'' або без такого.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, які були вчинені організованою групою осіб або спричинили тяжкі наслідки, -
караються '''позбавленням волі '''на строк ''від п'яти до восьми'' років.

'''Примітка.''' У цій статті під регіональною належністю слід розуміти належність особи за народженням чи проживанням до регіону - частини території України або території компактного розселення українців за межами території України, - що відрізняється від інших територій за низкою історичних, географічних, мовних та інших ознак.
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Кримінальне право]]
[[Категорія:Цивільне право]]

Придбання товарів через інтернет

2025-06-20T11:32:53Z

Kyshlaly.Emma: доповнення законодавства та судової практики

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Закон України «Про захист прав споживачів»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/675-19 Закон України «Про електронну комерцію»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3390-17 Закон України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції»]

== Загальна інформація ==
У ст. 42 Конституції України визначено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпекою продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

'''Придбання товарів через інтернет''' - це '''договір, укладений на відстані''' продавцем (виконавцем) із споживачем за допомогою засобів дистанційного зв'язку ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 п. 8 ст. 1 Закон України «Про захист прав споживачів»]), до яких належать телекомунікаційні мережі, поштовий зв'язок, телебачення та інформаційні мережі, зокрема інтернет.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про електронну комерцію», інтернет-магазин — це засіб для реалізації товарів через електронні правочини.

'''Основні ознаки договору'''

Положеннями [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 статті 698 Цивільного кодексу України] визначено, що за договором роздрібної купівлі-продажу продавець, який здійснює підприємницьку діяльність з продажу товару, зобов’язується передати покупцеві товар, що звичайно призначається для особистого, домашнього або іншого використання, не пов’язаного з підприємницькою діяльністю, а покупець зобов’язується прийняти товар і оплатити його.
Відносини, що виникають між покупцем і продавцем товарів, робіт та послуг в Інтернеті не відрізняються від традиційних правил купівлі-продажу і регулюються, зокрема, положеннями [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільного кодексу України] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12#Text Закону України «Про захист прав споживачів]».

== Сторони договору ==

'''''Продавець''''' - це сторона договору купівлі-продажу, яка передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві).

'''''Покупець''''' - це сторона договору купівлі-продажу, яка приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.Покупцем може бути як фізична особа (людина) так і юридична (підприємство, установа, організація), держава.

== Порядок оформлення договору ==
Правочини між фізичною та юридичною особою, а також між фізичними особами на суму, що перевищує 340 грн., треба вчиняти у письмовій формі (ч. 1 ст. 208 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного Кодексу України]).
Виняток встановлено ч. 1 ст. 206 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України] — усно можуть вчиняти правочини, які сторони повністю виконують у момент вчинення.
''Тож, договір купівлі-продажу не потрібно оформляти письмово, коли:''
* товар через інтернет продає фізична особа-підприємець і вартість товару не перевищує 340 грн.;
* момент оплати й отримання товару збігаються незалежно від вартості покупки і продавця, тобто замовлення доставляє кур´єр магазину і він же приймає готівку в оплату.

Правочин вважають вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або в кількох документах: у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони (ч. 1 ст. 207 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 ЦК України]). Правочин буде укладеним письмово тоді, коли інтернет -магазин письмово підтвердить інформацію відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 ст. 13 Закону України про захист прав споживачів].
Про те, що покупець визнає правочин, свідчитиме надходження від нього оплати або листа (телеграми), у якому він погоджується придбати товар, також сторони можуть виражати свою волю за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку.
Продавець повинен підтвердити замовлення письмово або за допомогою електронного повідомлення. Таким повідомленням називають інформацію, яку споживач може у будь-який спосіб відтворити або зберегти в електронному вигляді ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 п. 10 ст. 1 Закону про захист прав споживачів]). В даному випадку – це інтернет -сторінка, на яку покупець потрапляє перед тим, як запит на купівлю товару буде сформовано.
== Вимоги до інтернет — продавця ==

'''Перед покупкою товару в інтернет-магазині необхідно звернути увагу на наявність на сайті такої інформації:'''
* повне найменування юридичної особи або прізвище, ім’я, по батькові фізичної особи – підприємця;
* адреса підприємства або місце реєстрації та місце фактичного проживання ФОП;
* адреса електронної пошти та інших засобів зв’язку;
* ідентифікаційний код для юридичної або фізичної особи-підприємця;
* інформація про обмін та повернення товару, порядок прийняття претензій покупця до продавця у разі їх виникнення;
* порядок формування кінцевої вартості товару щодо включення (не включення) певних податків у вартість товару;
* основні характеристики товару (детальний опис усіх характеристик та якостей, фотознімки тощо) та необхідну, доступну, правдиву та своєчасну інформацію про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору покупцем;
* інформація про вартість, умови оплати та порядок доставки товару;
* гарантійні зобов’язання та інші послуги, пов’язані з утриманням чи ремонтом продукції (у більшості випадків на товари, придбані в інтернет-магазині, поширюється така ж гарантія від виробника, як і на продукцію у звичайних магазинах);
* інші умови поставки або виконання договору (у разі їх наявності);
* мінімальна тривалість договору, якщо він передбачає періодичні поставки продукції;
* період прийняття пропозицій (якщо продавець закуповує і постачає товар тільки під конкретне замовлення);
* порядок розірвання договору. У більшості інтернет — магазинів така інформація на сайті – відсутня.
Така інформація повинна бути доведена до покупця до моменту укладення електронного договору (формування запиту на купівлю обраного товару).

Якщо споживачу надано наведені вище відомості, інтернет — магазин повинен підтвердити замовлення письмово або за допомогою електронного повідомлення. Таким повідомленням називають інформацію, яку споживач може у будь-який спосіб відтворити або зберегти в електронному вигляді (п. 10 ст. 1 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12#Text Закону]). В даному випадку – це інтернет -сторінка, на яку покупець потрапляє перед тим, як запит на купівлю товару буде сформовано. Рекомендуємо покупцям дублювати всі дані на папері або в електронному листі.

Якщо інше не передбачено договором, продавець повинен поставити товар не пізніше 30 днів із моменту одержання згоди споживача на укладення договору (ч. 6 ст. 13 ЗУ «Про захист прав споживачів»). Коли продавець не має замовленого товару і тому він не може виконати договір, йому необхідно повідомитиспоживача якнайшвидше, але не пізніше 30 днів з моменту одержання його згоди на укладення договору.

Розрахунки за продані товари та надані послуги можуть здійснюватися готівкою або в безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, платіжних чеків тощо) відповідно до законодавства. Слід зазначити, що інтернет-магазин має видавати покупцю розрахунковий документ, що засвідчує купівлю, з позначкою про дату продажу. У цьому випадку, якщо покупка важлива й немає можливості від неї відмовитися, попросіть продавця хоча б на коробці, в яку упакований товар, написати найменування товару, його вартість, дату покупки, своє прізвище.

Після замовлення та доставки товару продавець повинен надати покупцю певні документи. Це залежить від того, хто продавець (юридична особа чи приватний підприємець) і які способи оплати та доставки обрав покупець, але у будь-якому випадку інтернет-магазин має виписувати покупцю товарний чек (якщо продавець – фізична особа-підприємець) або накладну (якщо продавець — юридична особа).

== Обов'язки та права сторін ==

=== Обов'язки продавця ===
'''Обов'язком продавця є обов'язок передати товар (з його приналежностями та документами) покупцеві:'''
* у встановленій договором кількості;
* у погодженому асортименті;
* у відповідній комплектності та в комплекті товару, якщо це передбачено договором;
* встановленої якості товару;
* вільний від прав третіх осіб (якщо продавець не попередив про права третіх осіб на річ, то покупець має право вимагати:
# зниження ціни;
# розірвання договору купівлі-продажу, але за умови, що продавець не доведе, що покупець знав або повинен був знати про права третіх осіб на товар);
* в тарі та (або) в упаковці, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання.

При продажі товару продавець зобов'язаний видати споживачеві розрахунковий документ установленої форми, що засвідчує факт покупки, з оцінкою про дату продажу. Це відноситься і до покупок, здійснених в інтернет-магазинах. Суб’єкт господарювання повинен в обов’язковому порядку проінформувати споживача про найменування та місцезнаходження підприємства, що здійснює функції суб’єкта господарювання щодо прийняття претензій від споживачів, а також провести гарантійний ремонт, технічне обслуговування проданих товарів.
Якість товару не може залишатися незмінною постійно, тому важливо визначити період часу, протягом якого вона буде достатньою для нормального використання речі. Ці проблеми вирішують шляхом встановлення гарантійного строку, строку придатності та строку служби. Гарантійним вважається строк, встановлений договором або законом, протягом якого продавець гарантує якість товару і зазначається у паспорті на товар або на його етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до товару.

=== Обов'язки покупця ===
* прийняти товар;
* сплатити за нього певну грошову суму.

'''Покупець в інтернет-магазині має наступні основні права:'''
* на належну якість продукції та її безпеку;
* отримувати доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товар і його виробника (виконавця або продавця). Тобто в інтернет-магазині повинні бути всі необхідні документи на товар та інформація про виробника. Інтернет-магазинам бажано в описі кожної позиції товару надати вичерпну інформацію: щодо розміру, кольору товару, рекомендації щодо догляду за ними, використання та зберігання, склад, термін придатності, дані про виробника тощо.
* на відшкодування морального і матеріального збитку від купівлі неякісного чи бракованого товару.

== Обмін товару ==
Якщо покупцю товар не підійшов через якість, колір, розмір, фасон, габарити і форму або будь-які інші причини, він має право обміняти непродовольчий товар на такий самий за якістю і вартістю (ст. 9 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12#Text Закон України «Про захист прав споживачів»]).

Споживач має право на обмін товару належної якості '''протягом 14 днів''', не рахуючи дня купівлі, якщо продавець не оголосив довший термін.

'''Обміняти непродовольчий товар належної якості на інший, аналогічний, можна, якщо:'''
# товар не використовувався;
# збережені товарний вигляд товару, його споживчі властивості, пломби, ярлики тощо;
# зберігся розрахунковий документ, який споживач отримав разом із товаром;

'''Зверніть увагу:''' покупець має право повернути товар, навіть якщо його упаковка була розкрита, коли він оглядав його при отриманні, або пошкоджена не з його вини.

'''Якщо в наявності немає аналогічного товару на заміну, покупцеві може бути запропоновано такі варіанти:'''
# почекати, доки потрібний товар буде в наявності;
# вибрати будь-який інший товар за такою ж ціною або з перерахунком вартості.
# повернути назад гроші, сплачені за товар. Розрахунок проводиться виходячи з вартості товару на момент придбання

== Заміна товару ==
[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12 Частина 6 ст. 13 Закону про захист прав споживачів] дозволяє продавцю використовувати у договорі стандартну умову про можливість заміни товару за його відсутності іншим. '''Про це покупця повинні повідомити перед укладенням договору. Продавець може замінити товар тільки тоді, коли одночасно виконуються три умови:'''
# інший товар відповідає меті використання замовленого;
# має таку ж або кращу якість;
# його ціна не перевищує ціни замовленого товару.

== Повернення товару ==
Договір купівлі-продажу, укладений через інтернет, покупець може розірвати протягом 14 днів із моменту підтвердження інформації про укладення договору від продавця або з моменту одержання товару чи його першої поставки (ч. 4 ст. 13 ЗУ «Про захист прав споживачів»). Якщо згадане підтвердження не відповідає наведеним вище вимогам, покупець має право розірвати договір протягом 90 днів від дати отримання інформації. Продавець може виправитися і надіслати нове, правильне підтвердження. За таких умов покупцю дозволено відмовитися від договору протягом 14 днів з моменту одержання уточненого повідомлення.

Якщо покупець вирішив розірвати договір, він має повідомити продавця про місце, де продукцію можна забрати назад (ч. 5 ст. 12 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12#Text Закону про захист споживачів]). Обов’язок споживача зберігати її в себе припиняється по закінченні 60 днів після одержання. Якщо протягом цього часу продавець не приїде за товаром, товар стає власністю споживача, причому безоплатно. Коли для доставки використовували послуги пошти, у договорі може бути передбачено, що покупець повертатиме товар також поштою. Тоді будь-які витрати, пов’язані з пересиланням продукції, покладають на продавця (він має відшкодувати споживачу гроші, які той заплатив у зв’язку з поверненням).

Для того, щоб мати змогу розірвати договір купівлі-продажу, споживач повинен зберігати товар у незмінному стані (ч. 7 ст. 12 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12#Text Закону про захист споживачів]).

'''Разом з тим повернути товар, що не сподобався, вдасться не завжди. У ч. 5 ст. 13 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12#Text Закону про захист споживачів] перелічено обставини, за яких це неможливо:'''
# за згодою споживача поставка товару електронними засобами зв’язку відбулася до закінчення строку розірвання договору, про що споживачеві повідомлено у підтвердженні інформації (наприклад, при купівлі через Інтернет комп’ютерної програми її можуть надіслати споживачу дуже оперативно);
# ціна товару залежить від котировок на фінансовому ринку, тобто поза контролем продавця;
# договір стосується виготовлення або переробки товару на замовлення споживача, тобто товар не можна продати іншим особам (або можна з істотними фінансовими втратами для продавця);
# споживач відкрив аудіо- чи відеокасету або носій комп’ютерного забезпечення (компакт-диск), які постачають запечатаними;
# договір стосується доставки періодичних видань;
# договір укладено щодо лотерей чи інших азартних ігор.

У разі розірвання договору, обов’язок споживача зберігати у себе продукцію припиняється по закінченні шістдесяти днів після її одержання. Якщо продавець (виконавець) не вживає заходів для повернення її собі протягом зазначеного періоду, така продукція переходить у власність споживача без виникнення зобов’язання з оплати її вартості.

Покупцеві необхідно скласти претензію на ім’я продавця — власника інтернет-магазину з проханням повернути товар та відповідною аргументацією. До претензії треба прикласти документ, що підтверджує придбання, це може бути чек, накладна, квитанція про проведення оплати. Надіслати претензію в інтернет-магазин можна листом із повідомленням про вручення або передати особисто.

Якщо споживачеві не було надано документ, який засвідчує факт здійснення купівлі (правочину), такий правочин не є підставою для виникнення обов’язків для споживача.

У разі ненадання документа або підтвердження інформації споживач повідомляє продавця (виконавця) про недійсність договору. Продавець (виконавець) протягом тридцяти днів з моменту одержання такого повідомлення повинен повернути споживачеві одержані кошти та відшкодувати витрати, понесені споживачем у зв’язку з поверненням продукції.

Для здійснення права на розірвання договору споживач повинен зберігати одержану продукцію у незміненому стані.

Знищення, пошкодження або псування продукції, що сталося не з вини споживача, не позбавляє споживача права на розірвання договору. Зменшення вартості продукції внаслідок відкриття упаковки, огляду чи перевірки продукції не позбавляє права споживача на розірвання договору.

У разі коли продавець (виконавець) або третя особа надала споживачеві кредит на суму коштів за договором, такий кредит втрачає чинність у момент розірвання договору.

Якщо всупереч вимогам закону протягом установлених строків продавець (виконавець) не здійснює повернення сплаченої суми грошей за продукцію у разі розірвання договору, споживачеві виплачується неустойка в розмірі одного відсотка вартості продукції за кожний день затримки повернення грошей.

* ''06 грудня 2024 року Верховний Суд у складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №753/23491/18 (ЄДРСРУ №123567828) дослідив '''питання гарантії якості, повернення та обміну товарів''', придбаних в інтернет-магазинах. У своєму висновку Верховний Суд зазначив, що у випадках купівлі товарів в інтернет-магазинах покупець має повний обсяг прав на захист від неякісної продукції. При цьому '''обов’язок доведення наявності істотного дефекту — за споживачем, а тягар доказування причин його виникнення — на продавцеві'''. Якщо продавець надає гарантію — саме він має довести, що дефекти виникли не з його вини.''

'''ВАЖЛИВО!''' Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12#Text ч. 8 ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів»,] виконавець залежно від характеру і специфіки виконаної роботи (наданої послуги) зобов’язаний видати споживачеві розрахунковий документ, що засвідчує факт виконання роботи (надання послуги), або відтворити на дисплеї програмного реєстратора розрахункових операцій (дисплеї пристрою, на якому встановлений програмний реєстратор розрахункових операцій) QR-код, що дає змогу споживачеві здійснювати його зчитування та ідентифікацію з розрахунковим документом за структурою даних, що в ньому містяться, або надіслати електронний розрахунковий документ на наданий споживачем абонентський номер чи адресу електронної пошти. Відповідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1023-12#Text до ч. 11 ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів»], вимоги споживача розглядаються після пред’явлення споживачем розрахункового документа, а щодо товарів, на які встановлено гарантійний строк, – технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу, а щодо технічно складних побутових товарів – після пред’явлення розрахункового документа, передбаченого Законом України «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг», та технічного паспорта чи іншого документа, що його замінює, з позначкою про дату продажу. Тобто, при купівлі товару, чи наданні послуги споживачеві, суб’єкт господарювання зобов’язаний видати споживачеві розрахунковий документ встановленої форми.

Якщо все ж таки сторонам порозумітись не вдасться, єдиний дієвий спосіб для споживача захистити свої права є звернення до суду. Слід зазначити, що судовий збір за подання позовної заяви про захист прав споживачів не сплачується. 
[[Категорія: Договірне (зобов’язальне) право]]
[[Категорія: Договір купівлі- продажу‎]]

Оскарження відмови у доступі до персональних даних або бездіяльності розпорядника персональних даних

2024-12-17T07:23:47Z

Kyshlaly.Emma: Зміни щодо сплати витрат за надання публічної інформації з посиланням на судову практику

==Нормативна база==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text Закон України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"]
*[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]
==Право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації ==
Згідно зі ст.23 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Запитувачем вважається будь-яка особа, яка намагалась отримати публічну інформацію. Розпорядники інформації - коло суб’єктів, які мають визначені законом обов’язки щодо оприлюднення та надання публічної інформації, що знаходиться у їхньому володінні. Якщо будь-які рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації порушують законні права та інтереси особи, вона має право на оскарження.

Оскарження порушення права на отримання інформації може здійснюватися також на підставі інших законів. Відповідно до ч.3 ст.55 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституції України] кожен має право звертатися за захистом своїх прав до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text аконом України "Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"] (ч.1 ст.17) передбачено, що фізичні особи звертаються до Уповноваженого в порядку [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України "Про звернення громадян"]. Уповноважений здійснює парламентський контроль за дотриманням права людини на доступ до публічної інформації (ч.1 ст.17 Закону)[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80#Text]. Аналогічний контроль здійснюється парламентськими тимчасовими слідчими комісіями, народними депутатами України.

Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України: «Згідно із пунктом 81 частини першої статті 255 Кодексу України про адміністративні правопорушення у справах про правопорушення, що розглядаються органами, зазначеними в статтях 218-221 цього кодексу, протоколи про правопорушення мають право складати уповноважені особи секретаріату Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини або представники Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (стаття 2123 «Порушення права на інформацію» (крім порушень права на інформацію відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»)».

'''Запитувач має право оскаржити:'''

1) відмову в задоволенні запиту на інформацію;

2) відстрочку задоволення запиту на інформацію;

3) ненадання відповіді на запит на інформацію;

4) надання недостовірної або неповної інформації;

5) несвоєчасне надання інформації;

6) невиконання розпорядниками обов'язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text акону Україну «Про доступ до публічної інформації»].

7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

Але не кожна відмова розпорядника у задоволенні запиту на інформацію є обов’язково неправомірною, а тільки та, що порушує вимоги законодавства. Тому оскарження рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, варто, в першу чергу, пересвідчитися, що розпорядник інформації порушив чинне законодавство, і це можливо довести.

'''Публічна інформація''' буває двох видів:

- '''відкрита''';

- '''з обмеженим доступом'''.

Інформація з обмеженим доступом в свою чергу, поділяється на таємну, '''конфіденційну і службову'''.

'''Обмеження доступу до інформації здійснюється відповідно до закону при дотриманні сукупності таких вимог:'''

1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя;

2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам;

3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

'''Публічна інформація є відкритою, якщо інше не передбачене законом, що зазначено''' статтею 1 З[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text акону Україну «Про доступ до публічної інформації»]. Для отримання публічної інформації треба подати запит на інформацію, який автоматично породжує обов’язок розпорядника надати інформацію або обґрунтувати чому вона не може бути надана.

'''Автоматичне обмеження доступу до інформації не передбачене законом'''. У випадку, якщо запитувана інформація може бути віднесена до інформації з обмеженим доступом, відмова у задоволенні запиту буде правомірною, якщо розпорядник доведе, що оприлюднення запитуваної інформації, на момент подання запиту на інформацію, може завдати істотної шкоди одному чи декільком охоронюваних законом інтересам, і така шкода переважає суспільний інтерес в її отриманні ( ч. 2 статті 6 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»]).

- '''безумовно відкрита інформація.'''

Є випадки, коли у відповідь на запит на інформацію щодо надання, до прикладу, договорів про надання послуг, у відповідь приходить відмова у задоволенні запиту, оскільки «запитувані документи містять інформацію з обмеженим доступом». Наприклад, з одного боку, у договорах містяться банківські реквізити контрагентів та інша конфіденційна інформація. З іншого боку, не уся інформація, яка міститься в договорах є обмеженою у доступі. Розпорядник повинен надати копії договорів, вилучивши з них інформацію з обмеженим доступом ([https://verdictum.ligazakon.net/document/83105365 позиція Верховного Суду від 18 липня 2019 року по справі № 554/11837/14-а)].
==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він володіє==
В цьому випадку йдеться про порушення вже згадуваного принципу: уся інформація, що знаходиться у володінні розпорядника, є ПУБЛІЧНОЮ. Для визнання певної інформації публічною важливими є два фактори:

1) Інформація відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях;

Після набуття чинності Законом України «Про доступ до публічної інформації» окремі розпорядники почали приймати внутрішні акти, що звужують розуміння терміну «публічна інформація», і на підставі них відмовляти в отриманні інформації. Наприклад, визнають певну інформацію, що знаходиться у їх володінні, непублічною або такою, на яку не поширюється Закон України «Про доступ до публічної інформації». Ще одним варіантом є прийняття актів під назвою «Перелік видів публічної інформації, що знаходяться у володінні розпорядника», де перераховується тільки частина інформації, а у наданні всієї решта інформації відмовляють, оскільки «запитувана інформація не внесена до «Переліку видів публічної інформації…». У таких випадках варто оскаржувати і відмову у задоволенні запиту, і внутрішній акт, на підставі якого відмовляють, як такі що суперечать вимогам Закону України «Про доступ до публічної інформації».

2) Інформація фактично знаходиться у володінні розпорядника.

Існують факти, коли, отримуючи запит на інформацію, керівник або уповноважена посадова особа розпорядника скеровує його на виконання до свого структурного підрозділу, який не володіє запитуваною інформацією. Структурний підрозділ від свого імені, цілком правдиво, відповідає запитувачу, що не володіє запитуваною інформацією. Втім це не означає, що нею не володіє сам розпорядник, і це варто оскаржувати.
==Відмова розпорядника надати інформацію, якою він не володіє, але повинен, відповідно до своєї компетенції.==
Йдеться про випадки, коли розпорядник вчасно не підготував, до прикладу, звіт про використання бюджетних коштів, який відповідно до законодавства, повинен підготувати. Отож, він не може відмовити в отриманні такої інформації, оскільки нею не володіє. Такий звіт має бути створений і наданий на запит на інформацію.

Доступ до публічної інформації – це доступ до документів, в якій би формі вони не існували. Якщо Ви подаєте запит на інформацію, яка не створена і не повинна створюватись відповідно до законодавства, то добросовісний розпорядник у п’ятиденний строк відповість, що даний запит потрактований як звернення і буде розглянутий у 30-тиденний строк, а недобросовісний – відмовить в отриманні інформації, оскільки нею не володіє.
==Відмова розпорядника через порушення вимог законодавства, щодо порядку оплати фактичних витрат на копіювання та друк==
Розпорядник має право вимагати відшкодування фактичних витрат на копіювання та друк у випадку, якщо:

1. Задоволення запиту на інформацію передбачає виготовлення копій документів обсягом більш як 10 сторінок.

2. Розпорядник раніше визначив розмір відшкодування фактичних витрат за копіювання і друк, шляхом прийняття окремого правового акту, що відповідає граничним нормам, встановленим Кабінетом Міністрів України;

3. Розпорядник у своїй відповіді чітко зазначив: (1) які саме документи підлягатимуть копіюванню; (2) кількість копій та формат паперу; (3) суму, що підлягає сплаті; (4)надіслав рахунок з реквізитами банківської установи, куди можна здійснити таку оплату; (5) повідомив, яким чином і куди саме слід подати підтвердження оплати (якщо це необхідно).

4. Інформація, яка запитується не є інформацією про себе та інформацією, що становить суспільний інтерес.

У випадку, якщо хоча б одна з наведених умов відсутня, розпорядник не може відмовити у задоволенні запиту на інформацію з цієї підстави. Недотримання цих умов визнається судами як неправомірна відмова в отриманні інформації (''<nowiki>http://www.vasu.gov.ua/userfiles/file/Uzagal_sud_prak/Dovidka_PubInf.doc</nowiki>).''

Конституційний Суд України в ухвалі від 25 червня 2013 року № 29-у/2013, якою відмовив у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням Міжнародної благодійної організації «Екологія-Право-Людина» щодо офіційного тлумачення положень частин першої, другої, третьої статті 21 Закону № 2339-VI, зазначив, що положення частини другої статті 21 Закону № 2339-VI викладені чітко, зрозуміло і передбачають відшкодування запитувачем фактичних витрат на копіювання та друк документів понад встановлену Законом № 2939-VI кількість сторінок, а тому не потребують офіційної інтерпретації.

За таких обставин колегія суддів ВС дійшла висновку про те, що 10 перших сторінок у відповідь на запит про надання публічної інформації надаються безкоштовно, тоді як відшкодування позивачем фактичних витрат на копіювання і друк документів здійснюватися з одинадцятої сторінки (Постанова КАС ВС від 27 січня 2020 року у справі № 815/2873/18 (провадження № К/9901/3963/19) https://reyestr.court.gov.ua/Review/87205002).

Положення Закону № 2339-VI, зокрема його статті 21, не дають підстав вважати, що електронний формат надання публічної інформації (на інформаційний запит) апріорі є безоплатним. Розпорядник інформації не зобов’язаний володіти всією (без винятків) інформацією в електронній формі. Можуть бути випадки, як-от у цій справі, коли документ, аби задовольнити запит на інформацію, потрібно оцифрувати. Цей процес не слід розцінювати як несуттєвий і безкоштовний, адже він теж затратний, позаяк розпорядник інформації повинен організувати сканування документа, а отже, задіяти матеріально-технічний ресурс, залучити працівників. Фактичні витрати розпорядника інформації в цьому випадку будуть меншими, аніж при виготовленні копій на паперових носіях, але вони будуть, і заявник, якщо вимагає саме цієї інформації й саме в обраний ним спосіб (в електронній формі), має бути готовим до того, що це може зумовити фінансові витрати.

'''К'''оли запитувач просить надати публічну інформацію, яка відповідно до закону повинна розміщуватися на офіційному веб-сайті (тобто розпорядник повинен володіти такою інформацією в цифровій формі), на електронну пошту (тобто в цифровій формі). У відповідь, розпорядник інформації виставляє рахунок за копіювання і друк. Вочевидь, надання такої інформації на електронну пошту не вимагає, власне, копіювання і друку документів, отже має бути безкоштовним. Надсилання рахунку за виготовлення копій у випадку, коли задоволення запиту на інформації не вимагає виготовлення паперових копій чи друку документів, може бути визнана неправомірною відмовою в отриманні інформації.
==Відмова розпорядника, оскільки запитувану інформацію можна отримати з офіційного веб-сайту чи інших загальнодоступних джерел==
Надаючи відповідь на запит на інформацію, що стосується інформації, яка розміщена на офіційному веб-сайті, розпорядник повинен надати цю інформацію у запитуваній формі. Поруч з цим він може зазначити, що на офіційному веб-сайті можна знайти таку чи подібну інформацію і зазначити посилання. В протилежному випадку, відповідь розпорядника вважатиметься неправомірною відмовою у задоволенні запиту на інформацію і може бути оскаржена.
==Відмова розпорядника через вимогу вказати в запиті відомості, що не передбачені статтею 19 Закону України «Про доступ до публічної інформації»==
Запит на інформацію може бути усним чи письмовим, поданий особисто чи телефоном, надісланий поштою, факсом, електронно. У ньому має бути тільки такі відомості, що необхідні розпоряднику для надання відповіді, і вони передбачені статтею 19 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»]. Зокрема, розпорядники, за загальним правилом, надаючи публічну інформацію, не повинні з’ясовувати ніякої додаткової інформації про запитувача: повне ім’я і по-батькові, чи вигадане ім’я чи справжнє, чи досяг запитувач повноліття, для чого йому потрібна ця інформація і як він буде її використовувати, чий він родич і чи перебуває він у шлюбі з державним службовцем, заробітна плата якого запитується, вимагати цифрового підпису, точної назви документа і його реквізитів (приклади, взяті з практики) тощо.
==Відповідь розпорядника не по суті запиту, як неправомірна відмова==
Відповіддю не по суті запиту на інформацію може вважатися будь-яка відповідь, у якій надається інформація, але не на питання запиту. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закон України «Про доступ до публічної інформації»] містить вичерпний перелік підстав для відмови в задоволенні запиту на інформацію. Це означає, що в будь-яких інших випадках він не має права відмовляти в отриманні інформації, і у відповіді розпорядник не може зазначити якусь іншу, не передбачену статтею 22 цього Закону підставу.
== Відмова розпорядника з порушенням встановлених законом вимог до відмови у задоволенні запиту на інформацію==
Розпорядник, відмовляючи у задоволенні запиту на інформацію, повинен зазначити:

1) прізвище, ім’я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації (тобто тієї, що прийняла рішення про відмову, і підписує відповідну відповідь) та її власноручний підпис;

2) дату відмови та вихідний номер відповіді;

3) мотивовану підставу відмови, тобто одну з підстав для відмови, передбачену частиною першою статті 22 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17#Text Закону України «Про доступ до публічної інформації»] (детальніше у відповідному підрозділі «Щодо підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію»);

4) порядок оскарження відмови, тобто детальний опис до якої конкретно посадової особи чи органу можна оскаржити відмову розпорядника (варто зазначати навіть контактні дані) та в якому порядку ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/393/96-%D0%B2%D1%80#Text Закону України «Про звернення громадян»], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15#Text Кодексу адміністративного судочинства], інше).

5) дотриматися інших вимог до документів: відповідь має бути на офіційному бланку розпорядника або його структурного підрозділу, містити дату на номер запиту, вказаний запитувачем у запиті, дату його отримання розпорядником, реєстраційний номер запиту, присвоєний розпорядником, тощо.

Відмовою у задоволенні запиту є будь-яка відповідь розпорядника, в якій не надається уся або частина запитуваної інформації. Отже кожна така відповідь повинна відповідати вимогам цього підрозділу.
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/83105365 Постанова Пленуму Верховного Суду від 18 липня 2019 року у справі № 554/11837/14-а].
* Постанови КАС ВС від 27 січня 2020 року у справі № 815/2873/18 (провадження № К/9901/3963/19) https://reyestr.court.gov.ua/Review/87205002 - Щодо обов’язку запитувача інформації оплатити виготовлення запитуваних копій документів, обсяг яких перевищує 10 сторінок.
* Постанова ВП ВС від 27 квітня 2023 року у справі № 9901/454/21 (провадження № 11-137заі22) https://reyestr.court.gov.ua/Review/110743566 - Щодо сплати фактичних витрат на виготовлення електронних копій документів шляхом сканування з метою надання їх в електронному вигляді за запитом про доступ до публічної інформації.
* Постанова ВП ВС від 17 лютого 2022 року у справі № 9901/119/21 (провадження № 11-448заі21) https://reyestr.court.gov.ua/Review/103466961 - Щодо необхідності безкоштовного надання суб’єктом владних повноважень копій запитуваних документів, що є в електронному вигляді, шляхом надсилання їх на електронну пошту запитувача
[[Категорія:Адміністративне право]]

Застосування строків позовної давності у справах про визнання батьківства

2024-05-15T12:21:26Z