WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Державне регулювання діяльності у сфері азартних ігор

2021-12-29T15:52:54Z

Izmayil.odesa: /* На території України дозволяється організовувати та проводити виключно такі види діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор: */

== Нормативна база ==

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17#Text Податковий кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/768-20#Text Закон України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/361-20#Text Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/743-19#Text Закон України "Про запобігання впливу корупційних правопорушень на результати офіційних спортивних змагань"]
*Цивільний процесуальний кодекс [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text України]
*Кодекс України про адміністративні [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text правопорушення]

== Діяльність у сфері організації та проведення азартних ігор ==
Органом державного регулювання у сфері організації та проведення азартних ігор є Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей (далі - Уповноважений орган). Діяльність Уповноваженого органу спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/891-2020-%D0%BF#n12 Положення про Уповноважений орган] (далі - Положення) затверджується Кабінетом Міністрів України.

Закони України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3166-17#Text "Про центральні органи виконавчої влади"], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19#Text "Про державну службу"], інші нормативно-правові акти, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, застосовуються до Уповноваженого органу з урахуванням особливостей, визначених Законом [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/768-20#Text "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор"]

На території України дозволяється організовувати та проводити виключно такі види діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор:

1) організація та проведення азартних ігор у гральних закладах казино;

2) організація та проведення азартних ігор казино в мережі Інтернет;

3) організація та проведення букмекерської діяльності в букмекерських пунктах та в мережі Інтернет;

4) організація та проведення азартних ігор у залах гральних автоматів;

5) організація та проведення азартних ігор в покер в мережі Інтернет.

До азартних ігор не належать:

1) організація та проведення творчих конкурсів, спортивних змагань тощо, незважаючи на те, передбачається чи не передбачається умовами проведення грошовий або майновий виграш;

2) гра в більярд, гра в кеглі (боулінг) та інші ігри, що проводяться без одержання гравцем призу (виграшу);

3) гра на автоматах типу "кран-машина" (двокоординатні автомати), в якій як виграш (приз) гравець отримує виключно матеріальні речі (іграшки, цукерки тощо);

4) випуск та проведення лотерей;

5) організація та проведення спортивного покеру.

Державний нагляд (контроль) за ринком азартних ігор здійснюється шляхом проведення планових, позапланових перевірок, фактичних перевірок (методом контрольних закупок) та моніторингу діяльності організаторів азартних ігор з використанням Державної системи онлайн-моніторингу.

Планові перевірки організаторів азартних ігор, їх відокремлених підрозділів проводяться не частіше ніж один раз на рік, але не рідше ніж один раз на три роки відповідно до планів, затверджених Уповноваженим органом.

== Обов'язки організаторів азартних ігор ==
У місцях провадження діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор у вільному доступі для гравців та відвідувачів розміщуються інформаційні матеріали щодо ігрової залежності та відповідальної гри, зокрема про обмеження віку гравця, шанси на виграш, принципи відповідальної гри, місця, де можна отримати допомогу у разі гральної залежності, викладені державною мовою та переведені на англійську мову.

Організатор азартних ігор, який одержав розпорядження або припис уповноваженої посадової особи Уповноваженого органу про усунення порушень законодавства у сфері організації та проведення азартних ігор, зобов’язаний у встановлений розпорядженням чи приписом строк усунути виявлені порушення та подати до Уповноваженого органу відповідну інформацію. Строк усунення організатором азартних ігор порушень законодавства про азартні ігри не повинен перевищувати двох місяців з дня отримання організатором азартних ігор відповідного розпорядження чи припису Уповноваженого органу.

== Обмеження в доступі до азартних ігор ==
Згідно Закону гравцями не можуть бути:

* недієздатні та обмежено дієздатні особи;
* особи, які не досягли 21-річного віку;
* особи, які відповідно до законодавства мають відповідні обмеження;
* особи, які перебувають в стані наркотичного чи алкогольного сп’яніння;
* особи, визнані організатором азартних ігор небажаними;
* особи, внесені до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх.

Якщо особа, незважаючи на встановлену цим Законом, правилами участі в азартній грі заборону, взяла участь в азартній грі, такий договір про участь в азартній грі, укладений між організатором азартної гри та такою особою, є нікчемним. Виплата (видача) виграшів (призів) за нікчемними договорами не здійснюється.

Обмеження участі особи в азартних іграх шляхом внесення до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх, здійснюється:

1) самостійно за заявою особи шляхом особистого подання організатору азартних ігор або Уповноваженому органу письмової заяви (заяви про самообмеження) з одночасним пред’явленням документа, що посвідчує особу;

2) Уповноваженим органом за обґрунтованою заявою членів сім’ї першого ступеня споріднення або законних представників (заяви про обмеження) на строк до шести місяців у порядку, визначеному цією статтею;

3) за рішенням суду.

Гравець може бути обмежений у відвідуванні гральних закладів та в участі у азартних іграх шляхом його внесення до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх, Уповноваженим органом за заявою членів сім’ї першого ступеня споріднення або законних представників тимчасово до ухвалення рішення суду, але не більше шести місяців у разі:

* перевищення витрат на гру над особистими доходами гравця, що ставить гравця або його сім’ю у скрутне матеріальне становище;
* наявності боргових зобов’язань на суму більш як 100 прожиткових мінімумів доходів громадян;
* ухилення особи від сплати аліментів впродовж більше трьох місяців;
* якщо особа або члени її сім’ї є отримувачами житлової субсидії чи пільг на сплату житлово-комунальних послуг.

При поданні заяви про обмеження в ній зазначається обґрунтування необхідності встановлення такого обмеження.

У разі якщо гравець шляхом участі в азартних іграх завдає шкоду самому собі та/або своїй сім’ї через приведення до тяжкого матеріального стану, такий гравець може бути обмежений у відвідуваннях гральних закладів та участі в азартних іграх на строк від шести місяців до трьох років за рішенням суду. Для цього РОЗДІЛ IV [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільного процесуального кодексу України] доповнено главою 2-1 «Розгляд судом справ про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх» (ст.ст. 300-1 — 300-5 ЦПК України).

Заяву про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх може бути подано членами сім’ї першого ступеня споріднення або законними представниками такої особи. Членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.

Заява про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх подається до суду за місцем проживання такої особи. Справи про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх судом розглядаються в окремому провадженні за участю заявника та особи, стосовно якої розглядається справа.

Судові витрати пов’язані з провадженням справи про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх, відносяться на рахунок держави.

== Адміністративна відповідальність за участь в організованих без дозволу азартних іграх. ==
Відповідно до статті 181 Кодексу України про адміністративні правопорушення участь в організованих без дозволу азартних іграх (карти, рулетку, "наперсток" та інші) на гроші, речі та інші цінності тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією грального приладдя, а також грошей, речей та інших цінностей, що є ставкою у грі, або без такої.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, тягнуть за собою накладення штрафу від семи до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією грального приладдя, а також грошей, речей та інших цінностей, що є ставкою у грі, або без такої.
[[Категорія:Адміністративне право]]

Державне регулювання діяльності у сфері азартних ігор

2021-12-29T11:33:59Z

Izmayil.odesa: нрмативна база

== Нормативна база ==

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17#Text Податковий кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/768-20#Text Закон України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/361-20#Text Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/743-19#Text Закон України "Про запобігання впливу корупційних правопорушень на результати офіційних спортивних змагань"]
*Цивільний процесуальний кодекс [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text України]
*Кодекс України про адміністративні [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/80731-10#Text правопорушення]

== Діяльність у сфері організації та проведення азартних ігор ==
Органом державного регулювання у сфері організації та проведення азартних ігор є Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей (далі - Уповноважений орган). Діяльність Уповноваженого органу спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/891-2020-%D0%BF#n12 Положення про Уповноважений орган] (далі - Положення) затверджується Кабінетом Міністрів України.

Закони України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3166-17#Text "Про центральні органи виконавчої влади"], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19#Text "Про державну службу"], інші нормативно-правові акти, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, застосовуються до Уповноваженого органу з урахуванням особливостей, визначених Законом [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/768-20#Text "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор"]

=== На території України дозволяється організовувати та проводити виключно такі види діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор: ===
1) організація та проведення азартних ігор у гральних закладах казино;

2) організація та проведення азартних ігор казино в мережі Інтернет;

3) організація та проведення букмекерської діяльності в букмекерських пунктах та в мережі Інтернет;

4) організація та проведення азартних ігор у залах гральних автоматів;

5) організація та проведення азартних ігор в покер в мережі Інтернет.

=== До азартних ігор не належать: ===
1) організація та проведення творчих конкурсів, спортивних змагань тощо, незважаючи на те, передбачається чи не передбачається умовами проведення грошовий або майновий виграш;

2) гра в більярд, гра в кеглі (боулінг) та інші ігри, що проводяться без одержання гравцем призу (виграшу);

3) гра на автоматах типу "кран-машина" (двокоординатні автомати), в якій як виграш (приз) гравець отримує виключно матеріальні речі (іграшки, цукерки тощо);

4) випуск та проведення лотерей;

5) організація та проведення спортивного покеру.

Державний нагляд (контроль) за ринком азартних ігор здійснюється шляхом проведення планових, позапланових перевірок, фактичних перевірок (методом контрольних закупок) та моніторингу діяльності організаторів азартних ігор з використанням Державної системи онлайн-моніторингу.

Планові перевірки організаторів азартних ігор, їх відокремлених підрозділів проводяться не частіше ніж один раз на рік, але не рідше ніж один раз на три роки відповідно до планів, затверджених Уповноваженим органом.

== Обов'язки організаторів азартних ігор ==
У місцях провадження діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор у вільному доступі для гравців та відвідувачів розміщуються інформаційні матеріали щодо ігрової залежності та відповідальної гри, зокрема про обмеження віку гравця, шанси на виграш, принципи відповідальної гри, місця, де можна отримати допомогу у разі гральної залежності, викладені державною мовою та переведені на англійську мову.

Організатор азартних ігор, який одержав розпорядження або припис уповноваженої посадової особи Уповноваженого органу про усунення порушень законодавства у сфері організації та проведення азартних ігор, зобов’язаний у встановлений розпорядженням чи приписом строк усунути виявлені порушення та подати до Уповноваженого органу відповідну інформацію. Строк усунення організатором азартних ігор порушень законодавства про азартні ігри не повинен перевищувати двох місяців з дня отримання організатором азартних ігор відповідного розпорядження чи припису Уповноваженого органу.

== Обмеження в доступі до азартних ігор ==
Згідно Закону гравцями не можуть бути:

* недієздатні та обмежено дієздатні особи;
* особи, які не досягли 21-річного віку;
* особи, які відповідно до законодавства мають відповідні обмеження;
* особи, які перебувають в стані наркотичного чи алкогольного сп’яніння;
* особи, визнані організатором азартних ігор небажаними;
* особи, внесені до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх.

Якщо особа, незважаючи на встановлену цим Законом, правилами участі в азартній грі заборону, взяла участь в азартній грі, такий договір про участь в азартній грі, укладений між організатором азартної гри та такою особою, є нікчемним. Виплата (видача) виграшів (призів) за нікчемними договорами не здійснюється.

=== Обмеження участі особи в азартних іграх шляхом внесення до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх, здійснюється: ===
1) самостійно за заявою особи шляхом особистого подання організатору азартних ігор або Уповноваженому органу письмової заяви (заяви про самообмеження) з одночасним пред’явленням документа, що посвідчує особу;

2) Уповноваженим органом за обґрунтованою заявою членів сім’ї першого ступеня споріднення або законних представників (заяви про обмеження) на строк до шести місяців у порядку, визначеному цією статтею;

3) за рішенням суду.

Гравець може бути обмежений у відвідуванні гральних закладів та в участі у азартних іграх шляхом його внесення до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх, Уповноваженим органом за заявою членів сім’ї першого ступеня споріднення або законних представників тимчасово до ухвалення рішення суду, але не більше шести місяців у разі:

* перевищення витрат на гру над особистими доходами гравця, що ставить гравця або його сім’ю у скрутне матеріальне становище;
* наявності боргових зобов’язань на суму більш як 100 прожиткових мінімумів доходів громадян;
* ухилення особи від сплати аліментів впродовж більше трьох місяців;
* якщо особа або члени її сім’ї є отримувачами житлової субсидії чи пільг на сплату житлово-комунальних послуг.

При поданні заяви про обмеження в ній зазначається обґрунтування необхідності встановлення такого обмеження.

У разі якщо гравець шляхом участі в азартних іграх завдає шкоду самому собі та/або своїй сім’ї через приведення до тяжкого матеріального стану, такий гравець може бути обмежений у відвідуваннях гральних закладів та участі в азартних іграх на строк від шести місяців до трьох років за рішенням суду. Для цього РОЗДІЛ IV [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільного процесуального кодексу України] доповнено главою 2-1 «Розгляд судом справ про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх» (ст.ст. 300-1 — 300-5 ЦПК України).

Заяву про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх може бути подано членами сім’ї першого ступеня споріднення або законними представниками такої особи. Членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.

Заява про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх подається до суду за місцем проживання такої особи. Справи про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх судом розглядаються в окремому провадженні за участю заявника та особи, стосовно якої розглядається справа.

Судові витрати пов’язані з провадженням справи про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх, відносяться на рахунок держави.

== Адміністративна відповідальність за участь в організованих без дозволу азартних іграх. ==
Відповідно до статті 181 Кодексу України про адміністративні правопорушення участь в організованих без дозволу азартних іграх (карти, рулетку, "наперсток" та інші) на гроші, речі та інші цінності тягнуть за собою попередження або накладення штрафу від трьох до семи неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією грального приладдя, а також грошей, речей та інших цінностей, що є ставкою у грі, або без такої.

Ті самі дії, вчинені особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, тягнуть за собою накладення штрафу від семи до двадцяти п'яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією грального приладдя, а також грошей, речей та інших цінностей, що є ставкою у грі, або без такої.
[[Категорія:Адміністративне право]]

Державне регулювання діяльності у сфері азартних ігор

2021-12-29T11:16:08Z

Izmayil.odesa: /* Нормативна база */

== Нормативна база ==

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17#Text Податковий кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/768-20#Text Закон України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/361-20#Text Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/743-19#Text Закон України "Про запобігання впливу корупційних правопорушень на результати офіційних спортивних змагань"]
*Цивільний процесуальний кодекс [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text України]

== Діяльність у сфері організації та проведення азартних ігор ==
Органом державного регулювання у сфері організації та проведення азартних ігор є Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей (далі - Уповноважений орган). Діяльність Уповноваженого органу спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/891-2020-%D0%BF#n12 Положення про Уповноважений орган] (далі - Положення) затверджується Кабінетом Міністрів України.

Закони України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3166-17#Text "Про центральні органи виконавчої влади"], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19#Text "Про державну службу"], інші нормативно-правові акти, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, застосовуються до Уповноваженого органу з урахуванням особливостей, визначених Законом [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/768-20#Text "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор"]

=== На території України дозволяється організовувати та проводити виключно такі види діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор: ===
1) організація та проведення азартних ігор у гральних закладах казино;

2) організація та проведення азартних ігор казино в мережі Інтернет;

3) організація та проведення букмекерської діяльності в букмекерських пунктах та в мережі Інтернет;

4) організація та проведення азартних ігор у залах гральних автоматів;

5) організація та проведення азартних ігор в покер в мережі Інтернет.

=== До азартних ігор не належать: ===
1) організація та проведення творчих конкурсів, спортивних змагань тощо, незважаючи на те, передбачається чи не передбачається умовами проведення грошовий або майновий виграш;

2) гра в більярд, гра в кеглі (боулінг) та інші ігри, що проводяться без одержання гравцем призу (виграшу);

3) гра на автоматах типу "кран-машина" (двокоординатні автомати), в якій як виграш (приз) гравець отримує виключно матеріальні речі (іграшки, цукерки тощо);

4) випуск та проведення лотерей;

5) організація та проведення спортивного покеру.

Державний нагляд (контроль) за ринком азартних ігор здійснюється шляхом проведення планових, позапланових перевірок, фактичних перевірок (методом контрольних закупок) та моніторингу діяльності організаторів азартних ігор з використанням Державної системи онлайн-моніторингу.

Планові перевірки організаторів азартних ігор, їх відокремлених підрозділів проводяться не частіше ніж один раз на рік, але не рідше ніж один раз на три роки відповідно до планів, затверджених Уповноваженим органом.

== Обов'язки організаторів азартних ігор ==
У місцях провадження діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор у вільному доступі для гравців та відвідувачів розміщуються інформаційні матеріали щодо ігрової залежності та відповідальної гри, зокрема про обмеження віку гравця, шанси на виграш, принципи відповідальної гри, місця, де можна отримати допомогу у разі гральної залежності, викладені державною мовою та переведені на англійську мову.

Організатор азартних ігор, який одержав розпорядження або припис уповноваженої посадової особи Уповноваженого органу про усунення порушень законодавства у сфері організації та проведення азартних ігор, зобов’язаний у встановлений розпорядженням чи приписом строк усунути виявлені порушення та подати до Уповноваженого органу відповідну інформацію. Строк усунення організатором азартних ігор порушень законодавства про азартні ігри не повинен перевищувати двох місяців з дня отримання організатором азартних ігор відповідного розпорядження чи припису Уповноваженого органу.

== Обмеження в доступі до азартних ігор ==
Згідно Закону гравцями не можуть бути:

* недієздатні та обмежено дієздатні особи;
* особи, які не досягли 21-річного віку;
* особи, які відповідно до законодавства мають відповідні обмеження;
* особи, які перебувають в стані наркотичного чи алкогольного сп’яніння;
* особи, визнані організатором азартних ігор небажаними;
* особи, внесені до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх.

Якщо особа, незважаючи на встановлену цим Законом, правилами участі в азартній грі заборону, взяла участь в азартній грі, такий договір про участь в азартній грі, укладений між організатором азартної гри та такою особою, є нікчемним. Виплата (видача) виграшів (призів) за нікчемними договорами не здійснюється.

=== Обмеження участі особи в азартних іграх шляхом внесення до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх, здійснюється: ===
1) самостійно за заявою особи шляхом особистого подання організатору азартних ігор або Уповноваженому органу письмової заяви (заяви про самообмеження) з одночасним пред’явленням документа, що посвідчує особу;

2) Уповноваженим органом за обґрунтованою заявою членів сім’ї першого ступеня споріднення або законних представників (заяви про обмеження) на строк до шести місяців у порядку, визначеному цією статтею;

3) за рішенням суду.

Гравець може бути обмежений у відвідуванні гральних закладів та в участі у азартних іграх шляхом його внесення до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх, Уповноваженим органом за заявою членів сім’ї першого ступеня споріднення або законних представників тимчасово до ухвалення рішення суду, але не більше шести місяців у разі:

* перевищення витрат на гру над особистими доходами гравця, що ставить гравця або його сім’ю у скрутне матеріальне становище;
* наявності боргових зобов’язань на суму більш як 100 прожиткових мінімумів доходів громадян;
* ухилення особи від сплати аліментів впродовж більше трьох місяців;
* якщо особа або члени її сім’ї є отримувачами житлової субсидії чи пільг на сплату житлово-комунальних послуг.

При поданні заяви про обмеження в ній зазначається обґрунтування необхідності встановлення такого обмеження.

У разі якщо гравець шляхом участі в азартних іграх завдає шкоду самому собі та/або своїй сім’ї через приведення до тяжкого матеріального стану, такий гравець може бути обмежений у відвідуваннях гральних закладів та участі в азартних іграх на строк від шести місяців до трьох років за рішенням суду. Для цього РОЗДІЛ IV [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільного процесуального кодексу України] доповнено главою 2-1 «Розгляд судом справ про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх» (ст.ст. 300-1 — 300-5 ЦПК України).

Заяву про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх може бути подано членами сім’ї першого ступеня споріднення або законними представниками такої особи. Членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.

Заява про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх подається до суду за місцем проживання такої особи. Справи про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх судом розглядаються в окремому провадженні за участю заявника та особи, стосовно якої розглядається справа.

Судові витрати пов’язані з провадженням справи про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх, відносяться на рахунок держави.
[[Категорія:Адміністративне право]]

Державне регулювання діяльності у сфері азартних ігор

2021-12-29T11:03:02Z

Izmayil.odesa: /* Нормативна база */

== Нормативна база ==

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17#Text Податковий кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/768-20#Text Закон України "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/361-20#Text Закон України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/743-19#Text Закон України "Про запобігання впливу корупційних правопорушень на результати офіційних спортивних змагань"]

== Діяльність у сфері організації та проведення азартних ігор ==
Органом державного регулювання у сфері організації та проведення азартних ігор є Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей (далі - Уповноважений орган). Діяльність Уповноваженого органу спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/891-2020-%D0%BF#n12 Положення про Уповноважений орган] (далі - Положення) затверджується Кабінетом Міністрів України.

Закони України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3166-17#Text "Про центральні органи виконавчої влади"], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19#Text "Про державну службу"], інші нормативно-правові акти, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, застосовуються до Уповноваженого органу з урахуванням особливостей, визначених Законом [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/768-20#Text "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор"]

=== На території України дозволяється організовувати та проводити виключно такі види діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор: ===
1) організація та проведення азартних ігор у гральних закладах казино;

2) організація та проведення азартних ігор казино в мережі Інтернет;

3) організація та проведення букмекерської діяльності в букмекерських пунктах та в мережі Інтернет;

4) організація та проведення азартних ігор у залах гральних автоматів;

5) організація та проведення азартних ігор в покер в мережі Інтернет.

=== До азартних ігор не належать: ===
1) організація та проведення творчих конкурсів, спортивних змагань тощо, незважаючи на те, передбачається чи не передбачається умовами проведення грошовий або майновий виграш;

2) гра в більярд, гра в кеглі (боулінг) та інші ігри, що проводяться без одержання гравцем призу (виграшу);

3) гра на автоматах типу "кран-машина" (двокоординатні автомати), в якій як виграш (приз) гравець отримує виключно матеріальні речі (іграшки, цукерки тощо);

4) випуск та проведення лотерей;

5) організація та проведення спортивного покеру.

Державний нагляд (контроль) за ринком азартних ігор здійснюється шляхом проведення планових, позапланових перевірок, фактичних перевірок (методом контрольних закупок) та моніторингу діяльності організаторів азартних ігор з використанням Державної системи онлайн-моніторингу.

Планові перевірки організаторів азартних ігор, їх відокремлених підрозділів проводяться не частіше ніж один раз на рік, але не рідше ніж один раз на три роки відповідно до планів, затверджених Уповноваженим органом.

== Обов'язки організаторів азартних ігор ==
У місцях провадження діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор у вільному доступі для гравців та відвідувачів розміщуються інформаційні матеріали щодо ігрової залежності та відповідальної гри, зокрема про обмеження віку гравця, шанси на виграш, принципи відповідальної гри, місця, де можна отримати допомогу у разі гральної залежності, викладені державною мовою та переведені на англійську мову.

Організатор азартних ігор, який одержав розпорядження або припис уповноваженої посадової особи Уповноваженого органу про усунення порушень законодавства у сфері організації та проведення азартних ігор, зобов’язаний у встановлений розпорядженням чи приписом строк усунути виявлені порушення та подати до Уповноваженого органу відповідну інформацію. Строк усунення організатором азартних ігор порушень законодавства про азартні ігри не повинен перевищувати двох місяців з дня отримання організатором азартних ігор відповідного розпорядження чи припису Уповноваженого органу.

== Обмеження в доступі до азартних ігор ==
Згідно Закону гравцями не можуть бути:

* недієздатні та обмежено дієздатні особи;
* особи, які не досягли 21-річного віку;
* особи, які відповідно до законодавства мають відповідні обмеження;
* особи, які перебувають в стані наркотичного чи алкогольного сп’яніння;
* особи, визнані організатором азартних ігор небажаними;
* особи, внесені до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх.

Якщо особа, незважаючи на встановлену цим Законом, правилами участі в азартній грі заборону, взяла участь в азартній грі, такий договір про участь в азартній грі, укладений між організатором азартної гри та такою особою, є нікчемним. Виплата (видача) виграшів (призів) за нікчемними договорами не здійснюється.

=== Обмеження участі особи в азартних іграх шляхом внесення до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх, здійснюється: ===
1) самостійно за заявою особи шляхом особистого подання організатору азартних ігор або Уповноваженому органу письмової заяви (заяви про самообмеження) з одночасним пред’явленням документа, що посвідчує особу;

2) Уповноваженим органом за обґрунтованою заявою членів сім’ї першого ступеня споріднення або законних представників (заяви про обмеження) на строк до шести місяців у порядку, визначеному цією статтею;

3) за рішенням суду.

Гравець може бути обмежений у відвідуванні гральних закладів та в участі у азартних іграх шляхом його внесення до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх, Уповноваженим органом за заявою членів сім’ї першого ступеня споріднення або законних представників тимчасово до ухвалення рішення суду, але не більше шести місяців у разі:

* перевищення витрат на гру над особистими доходами гравця, що ставить гравця або його сім’ю у скрутне матеріальне становище;
* наявності боргових зобов’язань на суму більш як 100 прожиткових мінімумів доходів громадян;
* ухилення особи від сплати аліментів впродовж більше трьох місяців;
* якщо особа або члени її сім’ї є отримувачами житлової субсидії чи пільг на сплату житлово-комунальних послуг.

При поданні заяви про обмеження в ній зазначається обґрунтування необхідності встановлення такого обмеження.

У разі якщо гравець шляхом участі в азартних іграх завдає шкоду самому собі та/або своїй сім’ї через приведення до тяжкого матеріального стану, такий гравець може бути обмежений у відвідуваннях гральних закладів та участі в азартних іграх на строк від шести місяців до трьох років за рішенням суду. Для цього РОЗДІЛ IV [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільного процесуального кодексу України] доповнено главою 2-1 «Розгляд судом справ про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх» (ст.ст. 300-1 — 300-5 ЦПК України).

Заяву про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх може бути подано членами сім’ї першого ступеня споріднення або законними представниками такої особи. Членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.

Заява про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх подається до суду за місцем проживання такої особи. Справи про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх судом розглядаються в окремому провадженні за участю заявника та особи, стосовно якої розглядається справа.

Судові витрати пов’язані з провадженням справи про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх, відносяться на рахунок держави.
[[Категорія:Адміністративне право]]

Державне регулювання діяльності у сфері азартних ігор

2021-12-28T19:55:36Z

Izmayil.odesa: складання статті

== Законодавство України у сфері азартних ігор складається з: ==
Конституції України, Податкового кодексу України, Закону України „Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор” та законів України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму та фінансуванню розповсюдження зброї масового знищення", "Про запобігання впливу корупційних правопорушень на результати офіційних спортивних змагань", а також прийнятих відповідно до цього Закону інших законів та нормативно-правових актів, що регулюють відносини у зазначеній сфері та відповідних міжнародних договорів України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

== Діяльність у сфері організації та проведення азартних ігор. ==
Органом державного регулювання у сфері організації та проведення азартних ігор є Комісія з регулювання азартних ігор та лотерей (далі - Уповноважений орган). Діяльність Уповноваженого органу спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/891-2020-%D0%BF#n12 Положення про Уповноважений орган] (далі - Положення) затверджується Кабінетом Міністрів України.

Закони України [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3166-17#Text "Про центральні органи виконавчої влади"], [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/889-19#Text "Про державну службу"], інші нормативно-правові акти, що регулюють діяльність органів виконавчої влади, застосовуються до Уповноваженого органу з урахуванням особливостей, визначених Законом [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/768-20#Text "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор"]

=== На території України дозволяється організовувати та проводити виключно такі види діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор: ===
1) організація та проведення азартних ігор у гральних закладах казино;

2) організація та проведення азартних ігор казино в мережі Інтернет;

3) організація та проведення букмекерської діяльності в букмекерських пунктах та в мережі Інтернет;

4) організація та проведення азартних ігор у залах гральних автоматів;

5) організація та проведення азартних ігор в покер в мережі Інтернет.

=== До азартних ігор не належать: ===
1) організація та проведення творчих конкурсів, спортивних змагань тощо, незважаючи на те, передбачається чи не передбачається умовами проведення грошовий або майновий виграш;

2) гра в більярд, гра в кеглі (боулінг) та інші ігри, що проводяться без одержання гравцем призу (виграшу);

3) гра на автоматах типу "кран-машина" (двокоординатні автомати), в якій як виграш (приз) гравець отримує виключно матеріальні речі (іграшки, цукерки тощо);

4) випуск та проведення лотерей;

5) організація та проведення спортивного покеру.

Державний нагляд (контроль) за ринком азартних ігор здійснюється шляхом проведення планових, позапланових перевірок, фактичних перевірок (методом контрольних закупок) та моніторингу діяльності організаторів азартних ігор з використанням Державної системи онлайн-моніторингу.

Планові перевірки організаторів азартних ігор, їх відокремлених підрозділів проводяться не частіше ніж один раз на рік, але не рідше ніж один раз на три роки відповідно до планів, затверджених Уповноваженим органом.

== Обов'язки організаторів азартних ігор. ==
У місцях провадження діяльності у сфері організації та проведення азартних ігор у вільному доступі для гравців та відвідувачів розміщуються інформаційні матеріали щодо ігрової залежності та відповідальної гри, зокрема про обмеження віку гравця, шанси на виграш, принципи відповідальної гри, місця, де можна отримати допомогу у разі гральної залежності, викладені державною мовою та переведені на англійську мову.

Організатор азартних ігор, який одержав розпорядження або припис уповноваженої посадової особи Уповноваженого органу про усунення порушень законодавства у сфері організації та проведення азартних ігор, зобов’язаний у встановлений розпорядженням чи приписом строк усунути виявлені порушення та подати до Уповноваженого органу відповідну інформацію. Строк усунення організатором азартних ігор порушень законодавства про азартні ігри не повинен перевищувати двох місяців з дня отримання організатором азартних ігор відповідного розпорядження чи припису Уповноваженого органу.

== Обмеження в доступі до азартних ігор встановлені Законом "Про державне регулювання діяльності щодо організації та проведення азартних ігор" ==
Згідно Закону гравцями не можуть бути:

* недієздатні та обмежено дієздатні особи;
* особи, які не досягли 21-річного віку;
* особи, які відповідно до законодавства мають відповідні обмеження;
* особи, які перебувають в стані наркотичного чи алкогольного сп’яніння;
* особи, визнані організатором азартних ігор небажаними;
* особи, внесені до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх.

Якщо особа, незважаючи на встановлену цим Законом, правилами участі в азартній грі заборону, взяла участь в азартній грі, такий договір про участь в азартній грі, укладений між організатором азартної гри та такою особою, є нікчемним. Виплата (видача) виграшів (призів) за нікчемними договорами не здійснюється.

=== Обмеження участі особи в азартних іграх шляхом внесення до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх, здійснюється: ===
1) самостійно за заявою особи шляхом особистого подання організатору азартних ігор або Уповноваженому органу письмової заяви (заяви про самообмеження) з одночасним пред’явленням документа, що посвідчує особу;

2) Уповноваженим органом за обґрунтованою заявою членів сім’ї першого ступеня споріднення або законних представників (заяви про обмеження) на строк до шести місяців у порядку, визначеному цією статтею;

3) за рішенням суду.

Гравець може бути обмежений у відвідуванні гральних закладів та в участі у азартних іграх шляхом його внесення до Реєстру осіб, яким обмежено доступ до гральних закладів та/або участь в азартних іграх, Уповноваженим органом за заявою членів сім’ї першого ступеня споріднення або законних представників тимчасово до ухвалення рішення суду, але не більше шести місяців у разі:

* перевищення витрат на гру над особистими доходами гравця, що ставить гравця або його сім’ю у скрутне матеріальне становище;
* наявності боргових зобов’язань на суму більш як 100 прожиткових мінімумів доходів громадян;
* ухилення особи від сплати аліментів впродовж більше трьох місяців;
* якщо особа або члени її сім’ї є отримувачами житлової субсидії чи пільг на сплату житлово-комунальних послуг.

При поданні заяви про обмеження в ній зазначається обґрунтування необхідності встановлення такого обмеження.

У разі якщо гравець шляхом участі в азартних іграх завдає шкоду самому собі та/або своїй сім’ї через приведення до тяжкого матеріального стану, такий гравець може бути обмежений у відвідуваннях гральних закладів та участі в азартних іграх на строк від шести місяців до трьох років за рішенням суду. Для цього РОЗДІЛ IV [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільного процесуального кодексу України] доповнено главою 2—1 «Розгляд судом справ про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх» (ст.ст. 300-1 — 300-5 ЦПК України).

Заяву про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх може бути подано членами сім’ї першого ступеня споріднення або законними представниками такої особи. Членами сім’ї фізичної особи першого ступеня споріднення вважаються її батьки, її чоловік або дружина, діти такої фізичної особи, у тому числі усиновлені.

Заява про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх подається до суду за місцем проживання такої особи. Справи про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх судом розглядаються в окремому провадженні за участю заявника та особи, стосовно якої розглядається справа.

Судові витрати пов’язані з провадженням справи про обмеження фізичної особи у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх, відносяться на рахунок держави.

Заборгованість спадкодавця зі сплати аліментів, наявна на час смерті

2021-09-08T14:16:55Z

Izmayil.odesa: /* Судова практика */ додано Постанову ВСУ від 12 серпня 2020 року

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний Кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний Кодекс України]

== Перехід зобов’язання зі сплати аліментів спадкодавця до спадкоємців ==
Згідно з ст. 1216 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до вимог частин першої, четвертої ст. 194 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України] аліменти можуть бути стягнуті за виконавчим листом за минулий час, але не більш як за десять років, що передували пред'явленню виконавчого листа до виконання.

Заборгованість за аліментами стягується незалежно від досягнення дитиною повноліття, а у випадку, передбаченому статтею 199 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейного кодексу України], - до досягнення нею двадцяти трьох років.

Відповідно до позиції викладеної в [http://reyestr.court.gov.ua/Review/73156995 '''''постанові Верховного суду від 21.03.2018 у справі № 161/11682/15-ц'''''] за змістом статті 194 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний кодекс України] від погашення заборгованості за аліментами боржника не може звільнити жодна обставина. У випадку смерті платника аліментів його спадкоємці за рахунок наявних активів спадкової маси зобов'язані погасити заборгованість за аліментами на дитину.

== Порядок пред’явлення вимоги щодо виплати заборгованості за аліментами ==
Статтею 1281 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] визначено, що спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.

Кредиторові спадкодавця належить протягом шести місяців від дня, коли він дізнався або міг дізнатися про відкриття спадщини, пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про відкриття спадщини, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємців, які прийняли спадщину, протягом одного року від настання строку вимоги.

Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Згідно з ст. 1282 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільного кодексу України] спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

== Судова практика ==
* [http://reyestr.court.gov.ua/Review/73156995 постанова Верховного суду від 21.03.2018 у справі № 161/11682/15-ц]
<nowiki>*</nowiki> Постанова Верховного Суду від 12 серпня 2020 року у справі № 199/5826/16-ц (провадження № 61-20217св19) [http://reyestr.court.gov.ua/Review/90985719]
[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Спадкове право]]

Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб

2021-08-04T10:55:12Z

Izmayil.odesa:

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/396-20 Виборчий кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2790-12 Закон України "Про статус народного депутата України"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1861-17 Закон України "Про Регламент Верховної Ради України"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2453-17 Закон України "Про судоустрій і статус суддів"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/93-15 Закон України "Про статус депутатів місцевих рад"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/576-19 Закон України "Про Рахункову палату"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 Закон України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1698-18 Закон України "Про Національне антикорупційне бюро України"]
* [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18 Закон України "Про запобігання корупції"]

== Особи, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження ==
Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 480 Кримінального процесуального кодексу України] особливий порядок кримінального провадження застосовується стосовно:
# Народного депутата України;
# Судді, судді Конституційного Суду України, а також присяжного на час виконання ним обов’язків у суді, Голови, заступника Голови, члена Вищої ради правосуддя, Голови, заступника Голови, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;
# Кандидата у Президенти України;
# Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини;
# Голови, іншого члена Рахункової палати;
# Депутата місцевої ради;
# Адвоката;
# Генерального прокурора, його заступника, прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури;
# Директора та працівників Національного антикорупційного бюро України;
# Голови Національного агентства з питань запобігання корупції, його заступника.

== Народні депутати ==
Згідно зі статтею 27 [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2790-12#n326 Закону України "Про статус народного депутата України"] народні депутати України не несуть юридичної відповідальності за результати голосування або висловлювання у Верховній Раді України та її органах, а також при здійсненні депутатських повноважень, за винятком відповідальності за образу чи наклеп.

Особливості початку досудового розслідування щодо народного депутата України, повідомлення про підозру, затримання, обрання щодо нього запобіжного заходу, проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій визначаються [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальним процесуальним кодексом України].

Порядок притягнення до кримінальної відповідальності народного депутата України, його затримання, обрання запобіжного заходу, проведення слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) стосовно народного депутата України передбачений cтаттею 482-2 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України].

Відомості, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення народним депутатом України, вносяться до Єдиного реєстру досудових розслідувань Генеральним прокурором (особою, що виконує обов’язки Генерального прокурора) у порядку, встановленому цим Кодексом.

Клопотання про дозвіл на затримання, обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту, обшук, порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, а також про застосування інших заходів, у тому числі негласних слідчих (розшукових) дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, розгляд яких віднесено до повноважень слідчого судді, мають бути погоджені Генеральним прокурором (особою, що виконує обов’язки Генерального прокурора).

Розгляд таких клопотань, крім застосування негласних слідчих (розшукових) дій, здійснюється слідчим суддею, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо злочинів, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - слідчим суддею Вищого антикорупційного суду.

Такі клопотання розглядаються за обов’язкової участі народного депутата України. Слідчий суддя зобов’язаний завчасно повідомити народного депутата України про розгляд зазначеного клопотання, крім клопотання про застосування негласних слідчих (розшукових) дій або обшуку.

Якщо народний депутат України без поважної причини не прибув на судове засідання або не повідомив про причини своєї відсутності, таке клопотання може розглядатися без участі народного депутата України.

Без дозволу слідчого судді, винесеного на підставі клопотання, погодженого Генеральним прокурором (особою, що виконує обов’язки Генерального прокурора), дозволяється затримання народного депутата України лише у разі, якщо останнього застали під час вчинення або безпосередньо після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, пов’язаного із застосуванням насильства, або такого, що спричинив загибель людини.

Орган або посадові особи, які затримали народного депутата України, повідомили йому про підозру або застосували до нього запобіжний захід, або здійснили інші слідчі дії (крім обшуку та негласних слідчих (розшукових) дій), зобов’язані негайно, але не пізніше 24 години з моменту вчинення таких дій, повідомити про це Голову Верховної Ради України.

У разі вчинення дій, зазначених в абзаці 6 частини статті 482-2 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України], стосовно Голови Верховної Ради України орган або посадові особи зобов’язані негайно, але не пізніше 24 години з моменту вчинення таких дій, повідомити про це Першого заступника Голови Верховної Ради України.

Ухвали за результатами розгляду таких клопотань можуть бути оскаржені в апеляційному порядку у випадках, передбачених [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальним процесуальним кодексом України].

Письмове повідомлення про підозру народному депутату України здійснюється Генеральним прокурором України (виконувачем обов’язків Генерального прокурора) або заступником Генерального прокурора - керівником Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (пункт 2 частини 1 статті 481 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України]).

Забороняється доручати здійснення досудового розслідування кримінального правопорушення, вчиненого народним депутатом України, іншим органам досудового розслідування, крім Національного антикорупційного бюро України та центрального апарату Державного бюро розслідувань відповідно до їх підслідності, визначеної [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальним процесуальним кодексом України](частина 5 статті 36 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України]).

== Судді, судді Конституційного Суду України, а також присяжного на час виконання ним обов’язків у суді, Голови, заступника Голови, члена Вищої ради правосуддя, Голови, заступника Голови, члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України ==
[http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19#n437 Згідно зі статтею 49 Закону України "Про судоустрій і статус суддів"] без згоди Вищої ради правосуддя суддю не може бути затримано або утримувано під вартою чи арештом до винесення обвинувального вироку суду, за винятком затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Суддю не може бути притягнуто до відповідальності за ухвалене ним судове рішення, за винятком вчинення злочину або дисциплінарного проступку.

Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке встановлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з’ясування його особи, за винятком:
# якщо Вищою радою правосуддя надано згоду на затримання судді у зв’язку з таким діянням;
# затримання судді під час або відразу ж після вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, якщо таке затримання є необхідним для попередження вчинення злочину, відвернення чи попередження наслідків злочину або забезпечення збереження доказів цього злочину.
Судді може бути повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення лише Генеральним прокурором України або його заступником.

Суддя може бути тимчасово відсторонений від здійснення правосуддя на строк не більше двох місяців у зв’язку з притягненням до кримінальної відповідальності на підставі вмотивованого клопотання Генерального прокурора або його заступника в порядку, встановленому законом. Рішення про тимчасове відсторонення судді від здійснення правосуддя ухвалюється Вищою радою правосуддя.

'''Присяжні'''

Народ бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних. Присяжним є особа, яка у випадках, визначених процесуальним законом, та за її згодою вирішує справи у складі суду разом із суддею або залучається до здійснення правосуддя. Присяжні виконують обов’язки, визначені пунктами 1, 2, 4-6 частини сьомої статті 56 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19#Text Закону України «Про судоустрій і статус суддів»].

Справи в судах розглядаються суддею одноособово, а у випадках, визначених процесуальним законом, - колегією суддів, а також за участю присяжних.

Детективи Національного антикорупційного бюро України здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених статтями 191, 206'''-2''', 209, 210, 211, 354 (стосовно працівників юридичних осіб публічного права), 364, 366'''-1''', 368, 368'''-5''', 369, 369'''-2''', 410 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінального кодексу України], якщо наявна умова:

кримінальне правопорушення вчинено: суддею (крім суддів Вищого антикорупційного суду), суддею Конституційного Суду України, '''присяжним (під час виконання ним обов’язків у суді'''), Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої ради правосуддя, Головою, заступником Голови, членом, інспектором Вищої кваліфікаційної комісії суддів України;

== Кандидат у Президенти України ==
Особливості кримінального провадження щодо кандидата у Президенти України закріплені в [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституції України].

Відповідно до частини 6 статті 57 Виборчого кодексу України забороняється проводити передвиборну агітацію, що супроводжується наданням виборцям, закладам, установам, організаціям незалежно від їх підпорядкування та форми власності грошей, подарункових сертифікатів, продуктів харчування та спиртних напоїв, товарів (крім матеріалів передвиборної агітації, виготовлених за рахунок виборчого фонду, що містять візуальні зображення партійної символіки та брендування виборчої кампанії, згадування імені або зображення кандидата, який балотується на виборах, такі як плакати, листівки, календарі, блокноти, ручки, запальнички, сірники, значки, бейджі, USB-флешки, вимпели, прапори, книги, пакети, футболки, кепки, шарфи, парасолі та інші матеріали передвиборної агітації, вартість яких не перевищує 6 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян), пільг, переваг, послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерейних білетів, інших матеріальних та нематеріальних активів, у тому числі від імені благодійних організацій, засновниками або членами яких є кандидат (кандидати), партія (місцева організація партії), та інших благодійних організацій, що супроводжується закликами або пропозиціями голосувати чи не голосувати за певного кандидата (кандидатів), партію (місцеву організацію партії) або згадуванням імені кандидата, назви партії (місцевої організації партії), символіки партії.

Передвиборна агітація або надання виборцям, закладам, установам, організаціям незалежно від їх підпорядкування та форми власності грошей, продуктів харчування та спиртних напоїв, товарів (крім матеріалів передвиборної агітації, виготовлених за рахунок виборчого фонду, що містять візуальні зображення партійної символіки та брендування виборчої кампанії, згадування імені або зображення кандидата, який балотується на виборах, такі як плакати, листівки, календарі, блокноти, ручки, запальнички, сірники, значки, бейджі, USB-флешки, вимпели, прапори, книги, пакети, футболки, кепки, шарфи, парасолі та інші матеріали передвиборної агітації, вартість яких не перевищує 6 відсотків неоподатковуваного мінімуму доходів громадян), пільг, переваг, послуг, робіт, цінних паперів, кредитів, лотерейних білетів, інших матеріальних та нематеріальних активів, що супроводжується закликами або пропозиціями голосувати чи не голосувати за певного кандидата (кандидатів), згадуванням імені такого кандидата (кандидатів) або партійної символіки, вважається підкупом виборців.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 481 [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінального процесуального кодексу України] повідомлення про підозру кандидату у Президенти України повідомляється Генеральним прокурором України (виконувачем обов’язків Генерального прокурора).

== Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини ==
Відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80 частини 3 статті 20 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»] Уповноважений користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень. Він не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому огляду.

Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може бути здійснено Уповноваженому лише Генеральним прокурором (виконувачем обов’язків Генерального прокурора) - п.2 ч.1 ст.481 Кримінального процесуального кодексу України.

== Щодо осіб Рахункової палати ==
Особливий порядок кримінального провадження застосовується і щодо осіб Рахункової палати. Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення Голові Рахункової палати або іншому члену Рахункової палати може бути здійснено лише Генеральним прокурором України (виконувачем обов’язків Генерального прокурора).

Відповідно до статті 351-1 [https://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page Кримінального кодексу України] невиконання службовою особою законних вимог Рахункової палати, члена Рахункової палати, створення штучних перешкод у їх роботі, надання їм завідомо неправдивої інформації - караються штрафом від ста до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

== Депутат місцевої ради ==
Згідно зі статтею 31 [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/93-15 Закону України "Про статус депутатів місцевих рад"] повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення депутату місцевої ради може бути здійснено відповідно Генеральним прокурором, заступником Генерального прокурора, керівником відповідної обласної прокуратури. Прокурор, який здійснив повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення депутату місцевої ради, повідомляє про це відповідну місцеву раду не пізніше наступного робочого дня з дня повідомлення про підозру.

Суд, який обрав запобіжний захід стосовно депутата місцевої ради, повідомляє про це відповідну місцеву раду не пізніше наступного робочого дня з дня застосування запобіжного заходу.

== Адвокати ==
Особливості кримінального провадження щодо адвокатів полягає в тому, що адвокат здійснюючі свої професійні обов’язки забезпечує захист персональних даних про фізичну особу, які утворюють адвокатську таємницю, якими він володіє.

У зв’язку з виконанням адвокатом своїх професійних обов’язків, законодавець передбачає гарантії його діяльності, які стосуються заборони будь-яких втручань і перешкод в здійсненні адвокатської діяльності ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 стаття 23 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"]).

У разі проведення обшуку чи огляду житла, іншого володіння адвоката, приміщень, де він здійснює адвокатську діяльність, тимчасового доступу до речей і документів адвоката слідчий суддя, суд у своєму рішенні в обов’язковому порядку зазначає перелік речей, документів, що планується відшукати, виявити чи вилучити під час проведення слідчої дії чи застосування заходу забезпечення кримінального провадження, а також враховує вимоги [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 пункт 2-4 частини 1 статті 23 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"].

Під час проведення обшуку чи огляду житла, іншого володіння адвоката, приміщень, де він здійснює адвокатську діяльність, тимчасового доступу до речей і документів адвоката має бути присутній представник ради адвокатів регіону. Для забезпечення його участі службова особа, яка буде проводити відповідну слідчу дію чи застосовувати захід забезпечення кримінального провадження, завчасно повідомляє про це раду адвокатів регіону за місцем проведення такої процесуальної дії.

Гарантією адвокатів, як окремої категорії осіб у кримінальному процесі, передбачено [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статтею 65 Кримінального процесуального кодексу України], в якій зазначено, що не можуть бути допитані, як свідки адвокати про відомості, які становлять адвокатську таємницю.

Письмове повідомлення про підозру адвокату здійснюється Генеральним прокурором, його заступником, керівником обласної прокуратури в межах його повноважень ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 пункт 1 частини 1 статті 481 Кримінального процесуального кодексу України]).

== Генеральний прокурор України ==
Організація, засади і порядок діяльності Генеральної прокуратури України визначається [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституцією України,] [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1697-18 Законом України "Про прокуратуру"], іншими законодавчими актами, міжнародно-правовими договорами, наказами та розпорядженнями.
Особливості кримінального провадження щодо Генерального прокурора України, його заступника, це:
# повідомлення про підозру Генеральному прокурору України повідомляється заступником Генерального прокурора України;
# здійснення досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених Генеральним прокурором України, його заступниками, віднесено до повноважень слідчих органів державного бюро розслідувань, а до моменту створення відповідного органу – слідчих органів прокуратури;
# судове провадження здійснюється у складі суду, визначеному відповідно до [http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 частини 12 статті 31 Кримінального процесуального кодексу України].

== Директор та працівники Національного антикорупційного бюро України, члени Національного агентства з питань запобігання корупції ==
Письмове повідомлення про підозру здійснюється Генеральним прокурором України (виконувачем обов'язків Генерального прокурора України).

З клопотанням про відсторонення від посади члена Національного агентства, який підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, має право звернутися у встановленому законом порядку Генеральний прокурор або його заступник ([http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18 частина 5 статті 9 Закону України "Про запобігання корупції"]).

[[Категорія:Кримінальне право]]
[[Категорія:Правоохоронні органи]]
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Кримінальне процесуальне право]]
[[Категорія:Суди]]
[[Категорія: Органи місцевого самоврядування]]

Право земельного сервітуту

2021-06-02T15:14:06Z

Izmayil.odesa: /* Припинення сервітуту */ додано посилання на статтю 102 ЗК України

== Нормативна база ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 Земельний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/5464-10 Житловий кодекс Української РСР]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закон України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав]

== Загальні визначення ==
'''Право земельного сервітуту''' - це право власника або землекористувача земельної ділянки чи іншої заінтересованої особи на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками) відповідно до статті 98 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельного кодеку України].
Згідно зі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2135 статтею 401 Цивільного кодексу України] право користування чужим майном встановлюється щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).

УВАГА!!! Встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпоряджання земельною ділянкою.

== Види сервітутів ==
{| class="wikitable"
|-
! colspan="2" | Види сервітутів
|-
| Особистий сервітут || Сервітуарієм за особистим сервітутом є певна особа, інтересам якої служить обслуговуюча річ. Права, що випливають з особистого сервітуту, належать лише цій конкретно визначеній особі та не можуть бути передані сервітуарієм іншій особі, навіть її спадкоємцям. 
За особистим сервітутом права закріплені особисто за сервітуарієм та припиняються після його смерті. Члени сім'ї власника житла, які проживають разом із ним, мають право користування цим житлом відповідно до закону (особистий сервітут, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 ч.1 ст. 405 Цивільного кодексу України]). У таких правовдіносинах підлягають застосуванню не норми ЖК УРСР, а норми, передбачені главою 32 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2135 Цивільного кодексу України]. Тобто стосовно права членів сім'ї власника житлового приміщення на користування ним підлягають застосуванню положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2156 статті 405 Цивільного кодексу України]. 

Оскільки інше не встановлено законом, договором чи заповітом, на підставі яких встановлено сервітут, то відсутність члена сім'ї понад один рік без поважних причин є юридичним фактом, що є підставою для втрати членом сім'ї права користування житлом. У цьому випадку положення [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5464-10#n378 статей 71, 72 Житловий Кодекс Української РСР] застосуванню не підлягають. Таких висновків дійшов [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/v0005740-14/conv/print1482220648784246 Пленум Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5.]
|-
| Земельний сервітут || Право земельного сервітуту закріплено за певним обтяжуючим об’єктом по відношенню до іншого обтяженого об’єкту, а не щодо конкретної особи, відтак - не залежить від власників відповідних об’єктів сервітуту. 

Земельним кодексом України право земельного сервітуту визначається як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право: вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом; на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту. 

Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору, у разі недосягнення сторонами домовленості щодо встановлення або умов сервітуту, спір вирішується судом за позовом осіб, що потребують встановлення сервітуту. Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку відповідно до [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1952-15 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".] 

Щодо змісту договору про встановлення земельного сервітуту, то, виходячи з його цільової спрямованості, слід чітко викласти усі права та обов'язки, що надаватимуться сервітуарію (особі, в інтересах якої встановлений сервітут). Також невід'ємною частиною договору земельного сервітуту є технічний (кадастровий) план спірної земельної ділянки, яким визначається обґрунтування площі і меж чужої земельної ділянки на яку поширюється право сервітуту. Земельний сервітут не підлягає відчуженню, зокрема він не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 ч.2 ст. 101 Земельного кодексу України]).
|}

== Земельні сервітути за терміном дії ==
Земельний кодекс України поділяє земельні сервітути за терміном їх дії (на постійні та строкові). Строк, на який встановлюється сервітут, повинен бути обумовлений. Сервітут, встановлений без визначення строку його дії, згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n838 ч. 2 ст. 98 Земельного кодексу України] є постійним, тобто безстроковим. Сервітут може бути встановлений також на період дії певних обставин, що були підставою його встановлення. У разі припинення таких обставин дія сервітуту також припиняється.

'''Види земельних сервітутів, які можуть бути встановлені, визначені [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n843 ст. 99 Земельного кодексу України]:'''

♦ право проходу та проїзду на велосипеді;

♦ право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;

♦ право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;

♦ право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;

♦ право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;

♦ право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;

♦ право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;

♦ право прогону худоби по наявному шляху;

♦ право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;

♦ інші земельні сервітути. 
{| class="wikitable"
|-
| '''Зазначений перелік не є вичерпним.'''
|}

== Нотаріальне посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text ст. 100 Земельного кодексу України] за домовленістю сторін договір про встановлення земельного сервітуту може бути посвідчений нотаріально.Власник земельної ділянки також може встановити вимогу нотаріального посвідчення договору про встановлення земельного сервітуту та скасувати таку вимогу. Встановлення (скасування) вимоги є одностороннім правочином, що підлягає нотаріальному посвідченню. Така вимога є обтяженням речових прав на земельну ділянку та підлягає державній реєстрації в порядку, визначеному законом.

== Плата за користування сервітутом ==
Плата за користування сервітутом. Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n861 ч. З ст. 101 Земельного кодексу України] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2144 ч. 3 ст. 403 Цивільного кодексу України] власник або користувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право вимагати від осіб, в інтересах яких він встановлений, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом.

Визначення розміру плати за встановлення сервітуту віднесено до компетенції суб'єктів сервітутних відносин. При цьому сторони повинні виходити з того, що плата має враховувати ті обмеження, які перешкоджатимуть власнику реалізовувати своє право на обтяжене сервітутом майно.

Сервітут є самостійним речовим правом на земельну ділянку. Однак він не підлягає відчуженню окремо від неї. Тому сервітут не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особі, яка не є власником ділянки, для забезпечення користування якою його встановлено. У цьому розумінні сервітут має акцесорний характер щодо того права, в інтересах реалізації якого його встановлено.

== Припинення сервітуту ==
'''Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text статті 102 Земельного кодексу України] підставами припинення сервітуту є:'''
# поєднання в одній особі сервітуарія та власника;
# відмова сервітуарія від сервітуту;
# закінчення строку, при встановлені строкового сервітуту;
# припинення обставини, яка була підставою для встановлення сервітуту;
# невикористання сервітуту протягом певного періоду (окремі випадки)
# смерть особи, на користь якої було встановлено особистий сервітут.
'''На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках:'''
# припинення підстав його встановлення;
# встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням;
# невиконання або неналежне виконання умов договору сервітуарієм

== Встановлення земельного сервітуту в судовому порядку ==
Встановити земельний сервітут на сусідній земельній ділянці може тільки власник або користувач іншої сусідньої земельної ділянки. Позовні вимоги інших осіб, зацікавлених у встановленні сервітуту на земельну ділянку, в судовому порядку задоволенню не підлягають. Не підлягають також задоволенню у судовому порядку вимоги щодо усунення перешкод в користуванні майном (земельною ділянкою) у випадку, коли власник сусідньої ділянки не вчиняє протиправних дій.

Якщо доступ доземельної ділянки ускладнено завдяки існуванню сусідньої земельної ділянки, особа має право вимагати саме встановлення сервітуту щодо такої сусідньої ділянки, а не вимагати усунути перешкоди в користуванні вашим майном (негаторний позов) відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2099 статті 391 Цивільного кодексу України]. Звернутись з вимогою щодо встановлення сервітуту можна тільки до власника або користувача сусідньої (суміжної) земельної ділянки. Вимоги до інших осіб також не будуть задоволені судом.

Зверненню до суду з позовом щодо встановлення сервітуту має передувати письмове звернення до власника сусідньої земельної ділянки з пропозицією щодо укладення договору сервітуту. Якщо подати позов без такого звернення, суд також відмовить у задоволені позову.

За результатами розгляду справи, суд може встановити земельний сервітут тільки у випадку неможливості позивача задовольнити потреби щодо своєї земельної ділянки іншим способом. Якщо суд встановить, що неможливість нормально використовувати ділянку зумовлена діями самого позивача, суд відмовить в задоволені позову.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14 статті 34 Земельного кодексу України] обґрунтування площі і меж, а також обов’язок виготовлення кадастрового плану земельної ділянки (обов’язковий додаток до договору сервітуту), на яку необхідно встановити сервітут, покладається на заінтересовану особу – позивача. Встановлений сервітут має враховувати витрати власника земельної ділянки по сплаті орендної плати, земельного податку згідно з підпунктом 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2755-17 Податкового кодексу України]. В рішенні суду має бути чітко вказано, який вид сервітуту встановлюється на суміжній земельній ділянці.

Договір сервітуту земельної ділянки може бути визнаний недійсним в судовому порядку, якщо сервітуарій користується суміжною земельною ділянкою без технічної документації на землю та за відсутності встановлених меж ділянки в натурі (на місцевості) Отже, обов’язковими умовами звернення до відповідного суду з позовом щодо встановлення сервітуту мають бути:
* підтвердження права власності або користування земельною ділянкою, яка потребує сервітуту на суміжній земельній ділянці;
* підтвердження факту звернення до власника чи користувача сусідньої земельної ділянки з письмовою пропозицією укласти договір сервітуту;
* підтвердження неможливості задовольнити свої потреби в інший спосіб, крім встановлення сервітуту.
[[Файл:Договір сервітуту.docx|міні|Договір сервітуту]]

== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/88522559 Постанова Верховного суду від 26.03.2020 у справі № 383/153/17] в якій суд відмовив у дозволі на обтяження сервітутом земельної ділянки, оскільки особа не довела, що єдиним способом забезпечення проїзду до складського приміщення можливе лише шляхом проїзду через земельну ділянку відповідача.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/79250242 Постанова Верховного суду від 17.01.2019 у справі № 607/12777/17] в якій зазначена аналогічна ситуація, коли суд відмовив у зв’язку з тим що позивачу необхідність встановлення сервітуту зводиться до певного рівня комфорту в користуванні майном, а реальної необхідності, підкріпленої доказами неможливості користування майном, без встановлення сервітуту позивачем не наведено.
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/73565527 Постанова Верховного суду від 16.04.2018 у справі №302/1464/14-ц] щодо меж втручання держави в право власності шляхом встановлення сервітуту: «Втручання держави в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання».
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/77586902 Постанова Верховного суду від 01.11.2018 у справі №642/3165/17] щодо належних суб’єктів правовідносин, які виникають при встановленні сервітуту: «Вимога про встановлення сервітуту має пред'являтися до власника (володільця) земельної ділянки, щодо якої встановлюється земельний сервітут».

[[Категорія: Право користування чужим майном]]
[[Категорія: Право користування землями]]
[[Категорія: Цивільне право]]
[[Категорія: Земельне право]]
[[Категорія: Нотаріат]]

Медичні огляди працівників: підстави та порядок проведення

2021-03-29T15:56:18Z

Izmayil.odesa:

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2694-12 Закон України "Про охорону праці"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1238-97-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 06 листопада 1997 року № 1238 "Про обов'язковий профілактичний огляд і порядок його проведення"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0018-95 Наказ Міністерства охорони здоров'я України та Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 23 вересня 1994 року № 263/121 "Про затвердження Переліку робіт, де є потреба у професійному доборі"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0846-07 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 21 травня 2007 року № 246 "Про затвердження Порядку проведення медоглядів працівників певних категорій"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1325-16 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 15 вересня 2016 року № 970 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/559-2001-%D0%BF#Text Постанова КМУ від 23 травня 2001 р. № 559 "Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам, порядку проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/530-20#Text Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)]
* Постанова КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1236-2020-%D0%BF#Text]

== Загальна характеристика ==
Відповідно до чинного законодавства України у сфері охорони здоров’я та трудового права встановлено обов’язок та порядок медичного огляду працівників, метою якого є визначення, оцінювання та фіксування стану здоров’я працівника, з’ясування можливості до виконання певних трудових обов’язків та встановлення медичних протипоказань, своєчасного виявлення гострих та хронічних захворювань, а також превенції виникнення та розповсюдження інфекційних хвороб.

== Види медичних оглядів ==
Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0846-07#Text Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21.05.2007 №246], визначено види медичних оглядів працівників.

Отже, '''медичні огляди поділяються на''':

• '''попередні''' (при прийнятті на роботу);

• '''періодичні''' (протягом трудової діяльності);

• '''позачергові''' (за ініціативною роботодавця чи працівника);

• '''щорічні''' (для осіб до 21 року).

''Попередній'' ''медичний огляд проводиться під час прийняття на роботу з метою'':

- визначення стану здоров'я працівника і реєстрації вихідних об'єктивних показників здоров'я та можливості виконання без погіршення стану здоров'я професійних обов'язків в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу;

- виявлення професійних захворювань (отруєнь), що виникли раніше при роботі на попередніх виробництвах, та попередження виробничо зумовлених і професійних захворювань (отруєнь).

''Періодичні медичні огляди проводяться з метою:''

- своєчасного виявлення ранніх ознак гострих і хронічних професійних захворювань (отруєнь), загальних та виробничо зумовлених захворювань у працівників;

- забезпечення динамічного спостереження за станом здоров'я працівників в умовах дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу;

- вирішення питання щодо можливості працівника продовжувати роботу в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу;

- розробки індивідуальних та групових закладів охорони здоров'я та реабілітаційних заходів працівникам, що віднесені за результатами медичного огляду до групи ризику;

- проведення відповідних оздоровчих заходів.

''Позачерговий медичний огляд працівників проводииться:''

- за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці;

за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дає змоги йому виконувати свої трудові обов'язки.

Згідно ст.169 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n940 Кодексу законів про працю України] '''щорічний медичний огляд осіб до 21 року є обов’язковим'''.

== Проходження медичних оглядів особами молодше 18 років ==
Нормами ст.191 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n1047 КЗпП України] та ст. 11 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2694-12#n67 Закону України «Про охорону праці»] усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному оглядові.

== Гарантії, права та обов’язки працівників при проходженні медичного огляду ==
Кодексом законів про працю України визначено, що працівник зобов'язаний проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди (ст. 159 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n902 КЗпП України], ст. 14 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2694-12#n94 Закону України «Про охорону праці»]).
На виконання статті 123 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n727 КЗпП України] за час перебування в медичному закладі на обстеженні за працівниками, зобов'язаними проходити таке обстеження, зберігається середній заробіток за місцем роботи. Працівників, які підлягають періодичним медоглядам, заклад охорони здоров’я складає план-графік їх проведення, погоджує його з роботодавцем і закладом державної санітарно-епідеміологічної служби. У плані-графіку вказуються строки проведення медоглядів, лабораторні, функціональні та інші дослідження та лікарі, залучені до їх проведення. Медогляд лікарями проводиться тільки за наявності результатів зазначених досліджень.

== Права і обов’язки роботодавців при проходженні працівниками медичного огляду ==
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року (ст.169 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n940 КЗпП України]).
Також, статтею 17 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2694-12#n119 Закону України «Про охорону праці»] встановлено, що роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:

• за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці;

• за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов'язки.

За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів.

Згідно ст. 46 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n307 КЗпП України] за роботодавцем або уповноваженим ним органом закріплено право відсторонення працівника від роботи за умови відмови або ухилення працівником від проходження обов’язкових медичних оглядів. Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати (ст. 17 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2694-12#n119 Закону України «Про охорону праці»]).

Розділом ІІІ [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0846-07 Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21.05.2007 №246] , прописано роль роботодавця при організації проходження медичного огляду працівниками.

'''Роботодавець:'''

• організовує лабораторні дослідження умов праці з визначенням шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу на конкретних робочих місцях працівників відповідно до гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості і напруженості трудового процесу з метою визначення категорій працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду, і подає ці дані відповідній санітарно-епідеміологічній станції;

• повинен під час укладання трудового договору поінформувати працівника під підписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору;

• працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи;

• погоджує план-графік проведення медичних оглядів закладами охорони здоров'я;

• забезпечує своєчасну та організовану явку працівників на медичні огляди та обстеження;

• здійснює контроль за проведенням медоглядів у строки, погоджені з закладами охорони здоров'я, призначає відповідальних осіб за організацію медогляду;

відсторонює від роботи працівників, які не пройшли в установлений термін медичні огляди, та не допускає до роботи працівників, яким за медичним висновком така робота протипоказана за станом здоров'я.

== Обов'язковість організації роботодавцем медичних оглядів працівників під час карантину ==
Підпунктом. 4 п. 24 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1236-2020-%D0%BF#Text Постанови КМУ «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2»] від 09.12.2020 № 1236 передбачено, що на період дії карантину тимчасово дозволяється залучати до роботи без проходження попереднього (під час прийняття на роботу) та періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, робота яких пов’язана із забезпеченням безпеки руху та обслуговуванням залізничного транспорту, підприємств міжгалузевого промислового залізничного транспорту, працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення, визначених у визначених у [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/559-2001-%D0%BF#Text Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 р. № 559] Виняток — щорічний обов’язковий медогляд працівників віком до 21 року. Для них медогляди, як і раніше, обов’язкові.

== Перелік професій виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам ==
На виконання статті 21 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14#n186 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"] постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2001р. № 559 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам (даді – Перелік). Переліком виділено 28 підприємств та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам. Детальніше із цими підприємствами та організаціями можна ознайомитися у самому [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/559-2001-%D0%BF Переліку].

Також, обов’язковий профілактичний медичний огляд проводиться з метою професійного добору. Перелік робіт, де є потреба у професійному доборі, було затверджено [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0018-95 наказом Міністерства охорони здоров’я України та Державного комітету України по нагляду за охороною праці 23.09.1994 року №263/121.].

== Порядок проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/559-2001-%D0%BF#n208 Порядок проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок] затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2001р. № 559 (далі - Порядок).

Як вже зазначалося, ''обов'язкові медичні огляди проводяться за рахунок роботодавців'' (підприємств, установ, організацій або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, що використовує працю найманих працівників).

''Терміни проведення'' обов'язкових медичних оглядів встановлюються МОЗ (у разі погіршення епідемічної ситуації за поданням відповідного головного державного санітарного лікаря органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть приймати рішення щодо проведення позачергових обов'язкових медичних оглядів).

Перелік необхідних обстежень, лікарів-спеціалістів, видів клінічних, лабораторних та інших досліджень, що необхідні для проведення обов'язкових медичних оглядів, затверджується МОЗ.

Роботодавець має забезпечити ведення журналу реєстрації особистих медичних книжок, де зазначаються номер, серія, дата видачі книжки, прізвище, ім'я та по батькові її власника.

Видачу або реалізацію особистих медичних книжок можуть здійснювати заклади та установи охорони здоров'я, які проводитимуть обов'язкові медичні огляди.

Особиста медична книжка видається працівникові тільки для проходження медичного огляду, після чого вона підлягає поверненню роботодавцеві, який забезпечує зберігання цієї книжки. В окремих випадках, коли зберігання особистої медичної книжки у роботодавця є недоцільним або неможливим, допускається її зберігання у працівника.

У разі звільнення працівника особиста медична книжка видається йому під розписку разом з трудовою книжкою.

Зразок бланка особистої медичної книжки та порядок її ведення затверджуються МОЗ.

Для проведення обов'язкового періодичного медичного огляду роботодавець складає за погодженням з відповідним головним державним санітарним лікарем список працівників, які повинні пройти цей огляд. Копія списку передається до закладу або установи охорони здоров'я, де проводитиметься цей огляд. У разі проведення попереднього (до прийняття на роботу) обов'язкового медичного огляду роботодавець направляє закладу чи установі охорони здоров'я відповідного листа.

Роботодавець здійснює контроль за проходженням працівниками у встановлені терміни обов'язкових медичних оглядів і несе за це відповідальність.

Усі результати обстеження, що проводяться лікарями-спеціалістами (у тому числі лабораторних, клінічних та інших досліджень), обов'язково заносяться до особистої медичної книжки.
На підставі результатів обстеження кожен лікар-спеціаліст робить висновок щодо можливості допущення працівника до роботи.

Дані про результати обов'язкових медичних оглядів працівників підлягають обліку у відповідних установах державної санітарно-епідеміологічної служби.

Установи державної санітарно-епідеміологічної служби під час здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду перевіряють своєчасність проходження обов'язкового медичного огляду та наявність особистих медичних книжок у працівників, які підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам.

== Відсторонення від роботи осіб, які є бактеріоносіями ==
Відповідно до статті 23 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14#n200 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»] встановлено, що у разі якщо бактеріоносіями є особи, робота яких пов'язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб, такі особи за їх згодою тимчасово переводяться на роботу, не пов'язану з ризиком поширення інфекційних хвороб. Якщо зазначених осіб перевести на іншу роботу неможливо, вони відсторонюються від роботи в порядку, встановленому законом. На період відсторонення від роботи цим особам виплачується допомога у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. Зазначені особи можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров'я для виконання певних видів робіт. Рішення про тимчасову чи постійну непридатність осіб, які є бактеріоносіями, для виконання певних видів робіт приймається медико-соціальними експертними комісіями на підставі результатів лікування, даних медичних оглядів тощо. Таке рішення медико-соціальної експертної комісії може бути в установленому порядку оскаржено до суду.

== Розірвання трудового договору з працівником, який за станом здоров’я не може виконувати дану роботу ==
Трудовий договір з працівником, який за результатами проходження періодичних медичних оглядів, був визнаний таким, що стан його здоров’я перешкоджає подальшому виконанню даної роботи, може бути розірваний з ініціативи власника або уповноваженого ним органу на підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n231 пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП], якщо працівника неможливо перевести на іншу роботу на цьому ж підприємстві, установі, яку працівник може виконувати, або працівник відмовився від такого переводу.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n231 Пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України] визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом '''лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи.'''

Невідповідність працівника посаді, яку він займає, або виконуваній роботі може виявлятися у стані здоров’я, що перешкоджає продовженню роботи. Про невідповідність працівника може свідчити висновок медико-соціальної експертної комісії, якщо працівника визнано інвалідом і йому рекомендована робота інша, ніж він виконує. Підставою для звільнення за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n231 пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України] є також медичний висновок про невідповідність виконуваній роботі за станом здоровя працівника, зобовязаного відповідно до законодавства проходити медичні огляди.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n321 Відповідно до частини першої статті 49-2 КЗпП України] про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоровя може бути підставою для звільнення лише за наявності '''повної або частково постійної''' '''втрати працездатності''', тому тривала тимчасова непрацездатність або часта відсутність працівника на роботі в звязку з тимчасовою непрацездатністю не є підставою для звільнення працівника на підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n231 пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України].

''До такого правового висновку прийшов Верховний Суд України у [https://reyestr.court.gov.ua/Review/78750578 постанові від 20 грудня 2018 року у справі № 521/17982/16-ц].''
[[Категорія: Право на медичну допомогу]]

Медичні огляди працівників: підстави та порядок проведення

2021-03-29T14:38:54Z

Izmayil.odesa:

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2694-12 Закон України "Про охорону праці"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1238-97-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 06 листопада 1997 року № 1238 "Про обов'язковий профілактичний огляд і порядок його проведення"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0018-95 Наказ Міністерства охорони здоров'я України та Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 23 вересня 1994 року № 263/121 "Про затвердження Переліку робіт, де є потреба у професійному доборі"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0846-07 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 21 травня 2007 року № 246 "Про затвердження Порядку проведення медоглядів працівників певних категорій"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1325-16 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 15 вересня 2016 року № 970 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/559-2001-%D0%BF#Text Постанова КМУ від 23 травня 2001 р. № 559 "Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам, порядку проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/530-20#Text Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)]
* Постанова КМУ від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2"[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1236-2020-%D0%BF#Text]

== Загальна характеристика ==
Відповідно до чинного законодавства України у сфері охорони здоров’я та трудового права встановлено обов’язок та порядок медичного огляду працівників, метою якого є визначення, оцінювання та фіксування стану здоров’я працівника, з’ясування можливості до виконання певних трудових обов’язків та встановлення медичних протипоказань, своєчасного виявлення гострих та хронічних захворювань, а також превенції виникнення та розповсюдження інфекційних хвороб.

== Види медичних оглядів ==
Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0846-07#Text Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21.05.2007 №246], визначено види медичних оглядів працівників.

Отже, '''медичні огляди поділяються на''':

• '''попередні''' (при прийнятті на роботу);

• '''періодичні''' (протягом трудової діяльності);

• '''позачергові''' (за ініціативною роботодавця чи працівника);

• '''щорічні''' (для осіб до 21 року).

''Попередній'' ''медичний огляд проводиться під час прийняття на роботу з метою'':

- визначення стану здоров'я працівника і реєстрації вихідних об'єктивних показників здоров'я та можливості виконання без погіршення стану здоров'я професійних обов'язків в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу;

- виявлення професійних захворювань (отруєнь), що виникли раніше при роботі на попередніх виробництвах, та попередження виробничо зумовлених і професійних захворювань (отруєнь).

''Періодичні медичні огляди проводяться з метою:''

- своєчасного виявлення ранніх ознак гострих і хронічних професійних захворювань (отруєнь), загальних та виробничо зумовлених захворювань у працівників;

- забезпечення динамічного спостереження за станом здоров'я працівників в умовах дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу;

- вирішення питання щодо можливості працівника продовжувати роботу в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу;

- розробки індивідуальних та групових закладів охорони здоров'я та реабілітаційних заходів працівникам, що віднесені за результатами медичного огляду до групи ризику;

- проведення відповідних оздоровчих заходів.

''Позачерговий медичний огляд працівників проводииться:''

- за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці;

за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дає змоги йому виконувати свої трудові обов'язки.

Згідно ст.169 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n940 Кодексу законів про працю України] '''щорічний медичний огляд осіб до 21 року є обов’язковим'''.

== Проходження медичних оглядів особами молодше 18 років ==
Нормами ст.191 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n1047 КЗпП України] та ст. 11 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2694-12#n67 Закону України «Про охорону праці»] усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному оглядові.

== Гарантії, права та обов’язки працівників при проходженні медичного огляду ==
Кодексом законів про працю України визначено, що працівник зобов'язаний проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди (ст. 159 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n902 КЗпП України], ст. 14 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2694-12#n94 Закону України «Про охорону праці»]).
На виконання статті 123 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n727 КЗпП України] за час перебування в медичному закладі на обстеженні за працівниками, зобов'язаними проходити таке обстеження, зберігається середній заробіток за місцем роботи. Працівників, які підлягають періодичним медоглядам, заклад охорони здоров’я складає план-графік їх проведення, погоджує його з роботодавцем і закладом державної санітарно-епідеміологічної служби. У плані-графіку вказуються строки проведення медоглядів, лабораторні, функціональні та інші дослідження та лікарі, залучені до їх проведення. Медогляд лікарями проводиться тільки за наявності результатів зазначених досліджень.

== Права і обов’язки роботодавців при проходженні працівниками медичного огляду ==
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року (ст.169 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n940 КЗпП України]).
Також, статтею 17 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2694-12#n119 Закону України «Про охорону праці»] встановлено, що роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:

• за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці;

• за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов'язки.

За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів.

Згідно ст. 46 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n307 КЗпП України] за роботодавцем або уповноваженим ним органом закріплено право відсторонення працівника від роботи за умови відмови або ухилення працівником від проходження обов’язкових медичних оглядів. Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати (ст. 17 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2694-12#n119 Закону України «Про охорону праці»]).

Розділом ІІІ [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0846-07 Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21.05.2007 №246] , прописано роль роботодавця при організації проходження медичного огляду працівниками.

'''Роботодавець:'''

• організовує лабораторні дослідження умов праці з визначенням шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу на конкретних робочих місцях працівників відповідно до гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості і напруженості трудового процесу з метою визначення категорій працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду, і подає ці дані відповідній санітарно-епідеміологічній станції;

• повинен під час укладання трудового договору поінформувати працівника під підписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору;

• працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи;

• погоджує план-графік проведення медичних оглядів закладами охорони здоров'я;

• забезпечує своєчасну та організовану явку працівників на медичні огляди та обстеження;

• здійснює контроль за проведенням медоглядів у строки, погоджені з закладами охорони здоров'я, призначає відповідальних осіб за організацію медогляду;

відсторонює від роботи працівників, які не пройшли в установлений термін медичні огляди, та не допускає до роботи працівників, яким за медичним висновком така робота протипоказана за станом здоров'я.

== Перелік професій виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам ==
На виконання статті 21 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14#n186 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"] постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2001р. № 559 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам (даді – Перелік). Переліком виділено 28 підприємств та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам. Детальніше із цими підприємствами та організаціями можна ознайомитися у самому [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/559-2001-%D0%BF Переліку].

Також, обов’язковий профілактичний медичний огляд проводиться з метою професійного добору. Перелік робіт, де є потреба у професійному доборі, було затверджено [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0018-95 наказом Міністерства охорони здоров’я України та Державного комітету України по нагляду за охороною праці 23.09.1994 року №263/121.].

== Порядок проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/559-2001-%D0%BF#n208 Порядок проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок] затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2001р. № 559 (далі - Порядок).

Як вже зазначалося, ''обов'язкові медичні огляди проводяться за рахунок роботодавців'' (підприємств, установ, організацій або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, що використовує працю найманих працівників).

''Терміни проведення'' обов'язкових медичних оглядів встановлюються МОЗ (у разі погіршення епідемічної ситуації за поданням відповідного головного державного санітарного лікаря органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть приймати рішення щодо проведення позачергових обов'язкових медичних оглядів).

Перелік необхідних обстежень, лікарів-спеціалістів, видів клінічних, лабораторних та інших досліджень, що необхідні для проведення обов'язкових медичних оглядів, затверджується МОЗ.

Роботодавець має забезпечити ведення журналу реєстрації особистих медичних книжок, де зазначаються номер, серія, дата видачі книжки, прізвище, ім'я та по батькові її власника.

Видачу або реалізацію особистих медичних книжок можуть здійснювати заклади та установи охорони здоров'я, які проводитимуть обов'язкові медичні огляди.

Особиста медична книжка видається працівникові тільки для проходження медичного огляду, після чого вона підлягає поверненню роботодавцеві, який забезпечує зберігання цієї книжки. В окремих випадках, коли зберігання особистої медичної книжки у роботодавця є недоцільним або неможливим, допускається її зберігання у працівника.

У разі звільнення працівника особиста медична книжка видається йому під розписку разом з трудовою книжкою.

Зразок бланка особистої медичної книжки та порядок її ведення затверджуються МОЗ.

Для проведення обов'язкового періодичного медичного огляду роботодавець складає за погодженням з відповідним головним державним санітарним лікарем список працівників, які повинні пройти цей огляд. Копія списку передається до закладу або установи охорони здоров'я, де проводитиметься цей огляд. У разі проведення попереднього (до прийняття на роботу) обов'язкового медичного огляду роботодавець направляє закладу чи установі охорони здоров'я відповідного листа.

Роботодавець здійснює контроль за проходженням працівниками у встановлені терміни обов'язкових медичних оглядів і несе за це відповідальність.

Усі результати обстеження, що проводяться лікарями-спеціалістами (у тому числі лабораторних, клінічних та інших досліджень), обов'язково заносяться до особистої медичної книжки.
На підставі результатів обстеження кожен лікар-спеціаліст робить висновок щодо можливості допущення працівника до роботи.

Дані про результати обов'язкових медичних оглядів працівників підлягають обліку у відповідних установах державної санітарно-епідеміологічної служби.

Установи державної санітарно-епідеміологічної служби під час здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду перевіряють своєчасність проходження обов'язкового медичного огляду та наявність особистих медичних книжок у працівників, які підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам.

== Відсторонення від роботи осіб, які є бактеріоносіями ==
Відповідно до статті 23 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14#n200 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»] встановлено, що у разі якщо бактеріоносіями є особи, робота яких пов'язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб, такі особи за їх згодою тимчасово переводяться на роботу, не пов'язану з ризиком поширення інфекційних хвороб. Якщо зазначених осіб перевести на іншу роботу неможливо, вони відсторонюються від роботи в порядку, встановленому законом. На період відсторонення від роботи цим особам виплачується допомога у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. Зазначені особи можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров'я для виконання певних видів робіт. Рішення про тимчасову чи постійну непридатність осіб, які є бактеріоносіями, для виконання певних видів робіт приймається медико-соціальними експертними комісіями на підставі результатів лікування, даних медичних оглядів тощо. Таке рішення медико-соціальної експертної комісії може бути в установленому порядку оскаржено до суду.

== Розірвання трудового договору з працівником, який за станом здоров’я не може виконувати дану роботу ==
Трудовий договір з працівником, який за результатами проходження періодичних медичних оглядів, був визнаний таким, що стан його здоров’я перешкоджає подальшому виконанню даної роботи, може бути розірваний з ініціативи власника або уповноваженого ним органу на підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n231 пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП], якщо працівника неможливо перевести на іншу роботу на цьому ж підприємстві, установі, яку працівник може виконувати, або працівник відмовився від такого переводу.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n231 Пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України] визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом '''лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи.'''

Невідповідність працівника посаді, яку він займає, або виконуваній роботі може виявлятися у стані здоров’я, що перешкоджає продовженню роботи. Про невідповідність працівника може свідчити висновок медико-соціальної експертної комісії, якщо працівника визнано інвалідом і йому рекомендована робота інша, ніж він виконує. Підставою для звільнення за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n231 пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України] є також медичний висновок про невідповідність виконуваній роботі за станом здоровя працівника, зобовязаного відповідно до законодавства проходити медичні огляди.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n321 Відповідно до частини першої статті 49-2 КЗпП України] про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоровя може бути підставою для звільнення лише за наявності '''повної або частково постійної''' '''втрати працездатності''', тому тривала тимчасова непрацездатність або часта відсутність працівника на роботі в звязку з тимчасовою непрацездатністю не є підставою для звільнення працівника на підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n231 пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України].

''До такого правового висновку прийшов Верховний Суд України у [https://reyestr.court.gov.ua/Review/78750578 постанові від 20 грудня 2018 року у справі № 521/17982/16-ц].''
[[Категорія: Право на медичну допомогу]]

Медичні огляди працівників: підстави та порядок проведення

2021-03-29T14:12:46Z

Izmayil.odesa:

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2694-12 Закон України "Про охорону праці"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1238-97-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 06 листопада 1997 року № 1238 "Про обов'язковий профілактичний огляд і порядок його проведення"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0018-95 Наказ Міністерства охорони здоров'я України та Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 23 вересня 1994 року № 263/121 "Про затвердження Переліку робіт, де є потреба у професійному доборі"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0846-07 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 21 травня 2007 року № 246 "Про затвердження Порядку проведення медоглядів працівників певних категорій"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1325-16 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 15 вересня 2016 року № 970 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/559-2001-%D0%BF#Text Постанова КМУ від 23 травня 2001 р. № 559 "Про затвердження переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам, порядку проведення цих оглядів та видачі особистих медичних книжок"]

== Загальна характеристика ==
Відповідно до чинного законодавства України у сфері охорони здоров’я та трудового права встановлено обов’язок та порядок медичного огляду працівників, метою якого є визначення, оцінювання та фіксування стану здоров’я працівника, з’ясування можливості до виконання певних трудових обов’язків та встановлення медичних протипоказань, своєчасного виявлення гострих та хронічних захворювань, а також превенції виникнення та розповсюдження інфекційних хвороб.

== Види медичних оглядів ==
Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0846-07#Text Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21.05.2007 №246], визначено види медичних оглядів працівників.

Отже, '''медичні огляди поділяються на''':

• '''попередні''' (при прийнятті на роботу);

• '''періодичні''' (протягом трудової діяльності);

• '''позачергові''' (за ініціативною роботодавця чи працівника);

• '''щорічні''' (для осіб до 21 року).

''Попередній'' ''медичний огляд проводиться під час прийняття на роботу з метою'':

- визначення стану здоров'я працівника і реєстрації вихідних об'єктивних показників здоров'я та можливості виконання без погіршення стану здоров'я професійних обов'язків в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу;

- виявлення професійних захворювань (отруєнь), що виникли раніше при роботі на попередніх виробництвах, та попередження виробничо зумовлених і професійних захворювань (отруєнь).

''Періодичні медичні огляди проводяться з метою:''

- своєчасного виявлення ранніх ознак гострих і хронічних професійних захворювань (отруєнь), загальних та виробничо зумовлених захворювань у працівників;

- забезпечення динамічного спостереження за станом здоров'я працівників в умовах дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу;

- вирішення питання щодо можливості працівника продовжувати роботу в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу;

- розробки індивідуальних та групових закладів охорони здоров'я та реабілітаційних заходів працівникам, що віднесені за результатами медичного огляду до групи ризику;

- проведення відповідних оздоровчих заходів.

''Позачерговий медичний огляд працівників проводииться:''

- за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці;

за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дає змоги йому виконувати свої трудові обов'язки.

Згідно ст.169 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n940 Кодексу законів про працю України] '''щорічний медичний огляд осіб до 21 року є обов’язковим'''.

== Проходження медичних оглядів особами молодше 18 років ==
Нормами ст.191 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n1047 КЗпП України] та ст. 11 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2694-12#n67 Закону України «Про охорону праці»] усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному оглядові.

== Гарантії, права та обов’язки працівників при проходженні медичного огляду ==
Кодексом законів про працю України визначено, що працівник зобов'язаний проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди (ст. 159 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n902 КЗпП України], ст. 14 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2694-12#n94 Закону України «Про охорону праці»]).
На виконання статті 123 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n727 КЗпП України] за час перебування в медичному закладі на обстеженні за працівниками, зобов'язаними проходити таке обстеження, зберігається середній заробіток за місцем роботи. Працівників, які підлягають періодичним медоглядам, заклад охорони здоров’я складає план-графік їх проведення, погоджує його з роботодавцем і закладом державної санітарно-епідеміологічної служби. У плані-графіку вказуються строки проведення медоглядів, лабораторні, функціональні та інші дослідження та лікарі, залучені до їх проведення. Медогляд лікарями проводиться тільки за наявності результатів зазначених досліджень.

== Права і обов’язки роботодавців при проходженні працівниками медичного огляду ==
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року (ст.169 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n940 КЗпП України]).
Також, статтею 17 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2694-12#n119 Закону України «Про охорону праці»] встановлено, що роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:

• за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці;

• за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов'язки.

За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів.

Згідно ст. 46 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n307 КЗпП України] за роботодавцем або уповноваженим ним органом закріплено право відсторонення працівника від роботи за умови відмови або ухилення працівником від проходження обов’язкових медичних оглядів. Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати (ст. 17 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2694-12#n119 Закону України «Про охорону праці»]).

Розділом ІІІ [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0846-07 Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21.05.2007 №246] , прописано роль роботодавця при організації проходження медичного огляду працівниками.

'''Роботодавець:'''

• організовує лабораторні дослідження умов праці з визначенням шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу на конкретних робочих місцях працівників відповідно до гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості і напруженості трудового процесу з метою визначення категорій працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду, і подає ці дані відповідній санітарно-епідеміологічній станції;

• повинен під час укладання трудового договору поінформувати працівника під підписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору;

• працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи;

• погоджує план-графік проведення медичних оглядів закладами охорони здоров'я;

• забезпечує своєчасну та організовану явку працівників на медичні огляди та обстеження;

• здійснює контроль за проведенням медоглядів у строки, погоджені з закладами охорони здоров'я, призначає відповідальних осіб за організацію медогляду;

відсторонює від роботи працівників, які не пройшли в установлений термін медичні огляди, та не допускає до роботи працівників, яким за медичним висновком така робота протипоказана за станом здоров'я.

== Перелік професій виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам ==
На виконання статті 21 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14#n186 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"] постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2001р. № 559 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам (даді – Перелік). Переліком виділено 28 підприємств та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам. Детальніше із цими підприємствами та організаціями можна ознайомитися у самому [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/559-2001-%D0%BF Переліку].

Також, обов’язковий профілактичний медичний огляд проводиться з метою професійного добору. Перелік робіт, де є потреба у професійному доборі, було затверджено [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0018-95 наказом Міністерства охорони здоров’я України та Державного комітету України по нагляду за охороною праці 23.09.1994 року №263/121.].

== Порядок проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/559-2001-%D0%BF#n208 Порядок проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок] затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2001р. № 559 (далі - Порядок).

Як вже зазначалося, ''обов'язкові медичні огляди проводяться за рахунок роботодавців'' (підприємств, установ, організацій або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, що використовує працю найманих працівників).

''Терміни проведення'' обов'язкових медичних оглядів встановлюються МОЗ (у разі погіршення епідемічної ситуації за поданням відповідного головного державного санітарного лікаря органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть приймати рішення щодо проведення позачергових обов'язкових медичних оглядів).

Перелік необхідних обстежень, лікарів-спеціалістів, видів клінічних, лабораторних та інших досліджень, що необхідні для проведення обов'язкових медичних оглядів, затверджується МОЗ.

Роботодавець має забезпечити ведення журналу реєстрації особистих медичних книжок, де зазначаються номер, серія, дата видачі книжки, прізвище, ім'я та по батькові її власника.

Видачу або реалізацію особистих медичних книжок можуть здійснювати заклади та установи охорони здоров'я, які проводитимуть обов'язкові медичні огляди.

Особиста медична книжка видається працівникові тільки для проходження медичного огляду, після чого вона підлягає поверненню роботодавцеві, який забезпечує зберігання цієї книжки. В окремих випадках, коли зберігання особистої медичної книжки у роботодавця є недоцільним або неможливим, допускається її зберігання у працівника.

У разі звільнення працівника особиста медична книжка видається йому під розписку разом з трудовою книжкою.

Зразок бланка особистої медичної книжки та порядок її ведення затверджуються МОЗ.

Для проведення обов'язкового періодичного медичного огляду роботодавець складає за погодженням з відповідним головним державним санітарним лікарем список працівників, які повинні пройти цей огляд. Копія списку передається до закладу або установи охорони здоров'я, де проводитиметься цей огляд. У разі проведення попереднього (до прийняття на роботу) обов'язкового медичного огляду роботодавець направляє закладу чи установі охорони здоров'я відповідного листа.

Роботодавець здійснює контроль за проходженням працівниками у встановлені терміни обов'язкових медичних оглядів і несе за це відповідальність.

Усі результати обстеження, що проводяться лікарями-спеціалістами (у тому числі лабораторних, клінічних та інших досліджень), обов'язково заносяться до особистої медичної книжки.
На підставі результатів обстеження кожен лікар-спеціаліст робить висновок щодо можливості допущення працівника до роботи.

Дані про результати обов'язкових медичних оглядів працівників підлягають обліку у відповідних установах державної санітарно-епідеміологічної служби.

Установи державної санітарно-епідеміологічної служби під час здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду перевіряють своєчасність проходження обов'язкового медичного огляду та наявність особистих медичних книжок у працівників, які підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам.

== Відсторонення від роботи осіб, які є бактеріоносіями ==
Відповідно до статті 23 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14#n200 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»] встановлено, що у разі якщо бактеріоносіями є особи, робота яких пов'язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб, такі особи за їх згодою тимчасово переводяться на роботу, не пов'язану з ризиком поширення інфекційних хвороб. Якщо зазначених осіб перевести на іншу роботу неможливо, вони відсторонюються від роботи в порядку, встановленому законом. На період відсторонення від роботи цим особам виплачується допомога у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. Зазначені особи можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров'я для виконання певних видів робіт. Рішення про тимчасову чи постійну непридатність осіб, які є бактеріоносіями, для виконання певних видів робіт приймається медико-соціальними експертними комісіями на підставі результатів лікування, даних медичних оглядів тощо. Таке рішення медико-соціальної експертної комісії може бути в установленому порядку оскаржено до суду.

== Розірвання трудового договору з працівником, який за станом здоров’я не може виконувати дану роботу ==
Трудовий договір з працівником, який за результатами проходження періодичних медичних оглядів, був визнаний таким, що стан його здоров’я перешкоджає подальшому виконанню даної роботи, може бути розірваний з ініціативи власника або уповноваженого ним органу на підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n231 пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП], якщо працівника неможливо перевести на іншу роботу на цьому ж підприємстві, установі, яку працівник може виконувати, або працівник відмовився від такого переводу.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n231 Пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України] визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом '''лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи.'''

Невідповідність працівника посаді, яку він займає, або виконуваній роботі може виявлятися у стані здоров’я, що перешкоджає продовженню роботи. Про невідповідність працівника може свідчити висновок медико-соціальної експертної комісії, якщо працівника визнано інвалідом і йому рекомендована робота інша, ніж він виконує. Підставою для звільнення за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n231 пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України] є також медичний висновок про невідповідність виконуваній роботі за станом здоровя працівника, зобовязаного відповідно до законодавства проходити медичні огляди.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n321 Відповідно до частини першої статті 49-2 КЗпП України] про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоровя може бути підставою для звільнення лише за наявності '''повної або частково постійної''' '''втрати працездатності''', тому тривала тимчасова непрацездатність або часта відсутність працівника на роботі в звязку з тимчасовою непрацездатністю не є підставою для звільнення працівника на підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n231 пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України].

''До такого правового висновку прийшов Верховний Суд України у [https://reyestr.court.gov.ua/Review/78750578 постанові від 20 грудня 2018 року у справі № 521/17982/16-ц].''
[[Категорія: Право на медичну допомогу]]

Медичні огляди працівників: підстави та порядок проведення

2021-03-23T13:06:18Z

Izmayil.odesa:

== '''Нормативна база:''' ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2694-12 Закон України "Про охорону праці"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1645-14 Закон України "Про захист населення від інфекційних хвороб"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1238-97-%D0%BF Постанова Кабінету Міністрів України від 06 листопада 1997 року № 1238 "Про обов'язковий профілактичний огляд і порядок його проведення"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0018-95 Наказ Міністерства охорони здоров'я України та Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 23 вересня 1994 року № 263/121 "Про затвердження Переліку робіт, де є потреба у професійному доборі"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0846-07 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 21 травня 2007 року № 246 "Про затвердження Порядку проведення медоглядів працівників певних категорій"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1325-16 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 15 вересня 2016 року № 970 "Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення"]

== '''Загальна характеристика''' ==
Відповідно до чинного законодавства України у сфері охорони здоров’я та трудового права встановлено обов’язок та порядок медичного огляду працівників, метою якого є визначення, оцінювання та фіксування стану здоров’я працівника, з’ясування можливості до виконання певних трудових обов’язків та встановлення медичних протипоказань, своєчасного виявлення гострих та хронічних захворювань, а також превенції виникнення та розповсюдження інфекційних хвороб.

== '''Види медичних оглядів''' ==
Порядком проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженого [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0846-07#Text Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21.05.2007 №246], визначено види медичних оглядів працівників.

Отже, '''медичні огляди поділяються на''':

• '''попередні''' (при прийнятті на роботу);

• '''періодичні''' (протягом трудової діяльності);

• '''позачергові''' (за ініціативною роботодавця чи працівника);

• '''щорічні''' (для осіб до 21 року).

''Попередній'' ''медичний огляд проводиться під час прийняття на роботу з метою'':

- визначення стану здоров'я працівника і реєстрації вихідних об'єктивних показників здоров'я та можливості виконання без погіршення стану здоров'я професійних обов'язків в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу;

- виявлення професійних захворювань (отруєнь), що виникли раніше при роботі на попередніх виробництвах, та попередження виробничо зумовлених і професійних захворювань (отруєнь).

''Періодичні медичні огляди проводяться з метою:''

- своєчасного виявлення ранніх ознак гострих і хронічних професійних захворювань (отруєнь), загальних та виробничо зумовлених захворювань у працівників;

- забезпечення динамічного спостереження за станом здоров'я працівників в умовах дії шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу;

- вирішення питання щодо можливості працівника продовжувати роботу в умовах дії конкретних шкідливих та небезпечних виробничих факторів і трудового процесу;

- розробки індивідуальних та групових закладів охорони здоров'я та реабілітаційних заходів працівникам, що віднесені за результатами медичного огляду до групи ризику;

- проведення відповідних оздоровчих заходів.

''Позачерговий медичний огляд працівників проводииться:''

- за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці;

за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дає змоги йому виконувати свої трудові обов'язки.

Згідно ст.169 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n940 Кодексу законів про працю України] '''щорічний медичний огляд осіб до 21 року є обов’язковим'''.

== '''Проходження медичних оглядів особами молодше 18 років''' ==
Нормами ст.191 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n1047 КЗпП України] та ст. 11 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2694-12#n67 Закону України «Про охорону праці»] усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення 21 року, щороку підлягають обов'язковому медичному оглядові.

== '''Гарантії, права та обов’язки працівників при проходженні медичного огляду''' ==
Кодексом законів про працю України визначено, що працівник зобов'язаний проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди (ст. 159 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n902 КЗпП України], ст. 14 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2694-12#n94 Закону України «Про охорону праці»]).
На виконання статті 123 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n727 КЗпП України] за час перебування в медичному закладі на обстеженні за працівниками, зобов'язаними проходити таке обстеження, зберігається середній заробіток за місцем роботи. Працівників, які підлягають періодичним медоглядам, заклад охорони здоров’я складає план-графік їх проведення, погоджує його з роботодавцем і закладом державної санітарно-епідеміологічної служби. У плані-графіку вказуються строки проведення медоглядів, лабораторні, функціональні та інші дослідження та лікарі, залучені до їх проведення. Медогляд лікарями проводиться тільки за наявності результатів зазначених досліджень.

== '''Права і обов’язки роботодавців при проходженні працівниками медичного огляду''' ==
Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, а також щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року (ст.169 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n940 КЗпП України]).
Також, статтею 17 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2694-12#n119 Закону України «Про охорону праці»] встановлено, що роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників:

• за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці;

• за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника не дозволяє йому виконувати свої трудові обов'язки.

За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів.

Згідно ст. 46 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n307 КЗпП України] за роботодавцем або уповноваженим ним органом закріплено право відсторонення працівника від роботи за умови відмови або ухилення працівником від проходження обов’язкових медичних оглядів. Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати (ст. 17 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2694-12#n119 Закону України «Про охорону праці»]).

Розділом ІІІ [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0846-07 Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженого Наказом Міністерства охорони здоров’я України від 21.05.2007 №246] , прописано роль роботодавця при організації проходження медичного огляду працівниками.

'''Роботодавець:'''

• організовує лабораторні дослідження умов праці з визначенням шкідливих та небезпечних факторів виробничого середовища і трудового процесу на конкретних робочих місцях працівників відповідно до гігієнічної класифікації праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості і напруженості трудового процесу з метою визначення категорій працівників, які підлягають попередньому (періодичним) медичному огляду, і подає ці дані відповідній санітарно-епідеміологічній станції;

• повинен під час укладання трудового договору поінформувати працівника під підписку про умови праці та про наявність на його робочому місці небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору;

• працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи;

• погоджує план-графік проведення медичних оглядів закладами охорони здоров'я;

• забезпечує своєчасну та організовану явку працівників на медичні огляди та обстеження;

• здійснює контроль за проведенням медоглядів у строки, погоджені з закладами охорони здоров'я, призначає відповідальних осіб за організацію медогляду;

відсторонює від роботи працівників, які не пройшли в установлений термін медичні огляди, та не допускає до роботи працівників, яким за медичним висновком така робота протипоказана за станом здоров'я.

== '''Перелік професій виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам''' ==
На виконання статті 21 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14#n186 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб"] постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2001р. № 559 затверджено Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам (даді – Перелік). Переліком виділено 28 підприємств та організацій, працівники яких підлягають обов’язковим профілактичним медичним оглядам. Детальніше із цими підприємствами та організаціями можна ознайомитися у самому [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/559-2001-%D0%BF Переліку].

Також, обов’язковий профілактичний медичний огляд проводиться з метою професійного добору. Перелік робіт, де є потреба у професійному доборі, було затверджено [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0018-95 наказом Міністерства охорони здоров’я України та Державного комітету України по нагляду за охороною праці 23.09.1994 року №263/121.].

== '''Порядок проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок''' ==
[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/559-2001-%D0%BF#n208 Порядок проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів та видачі особистих медичних книжок] затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2001р. № 559 (далі - Порядок).

Як вже зазначалося, ''обов'язкові медичні огляди проводяться за рахунок роботодавців'' (підприємств, установ, організацій або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності, що використовує працю найманих працівників).

''Терміни проведення'' обов'язкових медичних оглядів встановлюються МОЗ (у разі погіршення епідемічної ситуації за поданням відповідного головного державного санітарного лікаря органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть приймати рішення щодо проведення позачергових обов'язкових медичних оглядів).

Перелік необхідних обстежень, лікарів-спеціалістів, видів клінічних, лабораторних та інших досліджень, що необхідні для проведення обов'язкових медичних оглядів, затверджується МОЗ.

Роботодавець має забезпечити ведення журналу реєстрації особистих медичних книжок, де зазначаються номер, серія, дата видачі книжки, прізвище, ім'я та по батькові її власника.

Видачу або реалізацію особистих медичних книжок можуть здійснювати заклади та установи охорони здоров'я, які проводитимуть обов'язкові медичні огляди.

Особиста медична книжка видається працівникові тільки для проходження медичного огляду, після чого вона підлягає поверненню роботодавцеві, який забезпечує зберігання цієї книжки. В окремих випадках, коли зберігання особистої медичної книжки у роботодавця є недоцільним або неможливим, допускається її зберігання у працівника.

У разі звільнення працівника особиста медична книжка видається йому під розписку разом з трудовою книжкою.

Зразок бланка особистої медичної книжки та порядок її ведення затверджуються МОЗ.

Для проведення обов'язкового періодичного медичного огляду роботодавець складає за погодженням з відповідним головним державним санітарним лікарем список працівників, які повинні пройти цей огляд. Копія списку передається до закладу або установи охорони здоров'я, де проводитиметься цей огляд. У разі проведення попереднього (до прийняття на роботу) обов'язкового медичного огляду роботодавець направляє закладу чи установі охорони здоров'я відповідного листа.

Роботодавець здійснює контроль за проходженням працівниками у встановлені терміни обов'язкових медичних оглядів і несе за це відповідальність.

Усі результати обстеження, що проводяться лікарями-спеціалістами (у тому числі лабораторних, клінічних та інших досліджень), обов'язково заносяться до особистої медичної книжки.
На підставі результатів обстеження кожен лікар-спеціаліст робить висновок щодо можливості допущення працівника до роботи.

Дані про результати обов'язкових медичних оглядів працівників підлягають обліку у відповідних установах державної санітарно-епідеміологічної служби.

Установи державної санітарно-епідеміологічної служби під час здійснення державного санітарно-епідеміологічного нагляду перевіряють своєчасність проходження обов'язкового медичного огляду та наявність особистих медичних книжок у працівників, які підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам.

== '''Відсторонення від роботи осіб, які є бактеріоносіями''' ==
Відповідно до статті 23 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1645-14#n200 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб»] встановлено, що у разі якщо бактеріоносіями є особи, робота яких пов'язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб, такі особи за їх згодою тимчасово переводяться на роботу, не пов'язану з ризиком поширення інфекційних хвороб. Якщо зазначених осіб перевести на іншу роботу неможливо, вони відсторонюються від роботи в порядку, встановленому законом. На період відсторонення від роботи цим особам виплачується допомога у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності. Зазначені особи можуть бути визнані тимчасово або постійно не придатними за станом здоров'я для виконання певних видів робіт. Рішення про тимчасову чи постійну непридатність осіб, які є бактеріоносіями, для виконання певних видів робіт приймається медико-соціальними експертними комісіями на підставі результатів лікування, даних медичних оглядів тощо. Таке рішення медико-соціальної експертної комісії може бути в установленому порядку оскаржено до суду.

== '''Розірвання трудового договору з працівником, який за станом здоров’я не може виконувати дану роботу''' ==
Трудовий договір з працівником, який за результатами проходження періодичних медичних оглядів, був визнаний таким, що стан його здоров’я перешкоджає подальшому виконанню даної роботи, може бути розірваний з ініціативи власника або уповноваженого ним органу на підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n231 пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП], якщо працівника неможливо перевести на іншу роботу на цьому ж підприємстві, установі, яку працівник може виконувати, або працівник відмовився від такого переводу.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n231 Пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України] визначено, що трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом '''лише у випадках виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров’я, які перешкоджають продовженню даної роботи.'''

Невідповідність працівника посаді, яку він займає, або виконуваній роботі може виявлятися у стані здоров’я, що перешкоджає продовженню роботи. Про невідповідність працівника може свідчити висновок медико-соціальної експертної комісії, якщо працівника визнано інвалідом і йому рекомендована робота інша, ніж він виконує. Підставою для звільнення за [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n231 пунктом 2 частини першої статті 40 КЗпП України] є також медичний висновок про невідповідність виконуваній роботі за станом здоровя працівника, зобовязаного відповідно до законодавства проходити медичні огляди.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n321 Відповідно до частини першої статті 49-2 КЗпП України] про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Невідповідність займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоровя може бути підставою для звільнення лише за наявності '''повної або частково постійної''' '''втрати працездатності''', тому тривала тимчасова непрацездатність або часта відсутність працівника на роботі в звязку з тимчасовою непрацездатністю не є підставою для звільнення працівника на підставі [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n231 пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України].

''До такого правового висновку прийшов Верховний Суд України у справі № 521/17982/16-ц, Постанова КЦС ВСУ від 20 грудня 2018 року.''
[[Категорія: Право на медичну допомогу]]

Склад земель України

2020-11-05T13:16:46Z

Izmayil.odesa:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#Text Земельний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-12#Text Закон України «Про природно-заповідний фонд України»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14#Text Закон України «Про курорти»]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1011-10#Text Наказ Державного комітету України із земельних ресурсів №548 від 23.07.2010 року «Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель»]

== Склад земель України ==
До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Категорії земель України мають особливий правовий режим. Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.

== Категорії земель та порядок їх використання ==
[[Файл:Земля-згори.jpg|міні|380x380пкс]]
Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії:

а) землі сільськогосподарського призначення;

б) землі житлової та громадської забудови;

в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення;

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення;

д) [[Землі історико-культурного призначення та їх правове регулювання|землі історико-культурного призначення]];

е) [[землі лісогосподарського призначення]];

є) [[землі водного фонду]];

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

==== Землі сільськогосподарського призначення; ====
Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Землі сільськогосподарського призначення зокрема поділяються:
* для ведення товарного сільськогосподарського виробництва,
* для ведення фермерського господарства,
* для ведення особистого селянського господарства,
* для ведення підсобного сільського господарства,
* для індивідуального садівництва,
* для городництва,
* для колективного садівництва,
* для сінокосіння і випасання худоби,
* для дослідних і навчальних цілей,
* для пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства,
* для надання послуг у сільському господарстві,
* для розміщення інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції,
* для іншого сільськогосподарського призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування:
# громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства;
# сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва;
# сільськогосподарським науково-дослідним установам та навчальним закладам, сільським професійно-технічним училищам та загальноосвітнім школам - для дослідних і навчальних цілей, пропаганди передового досвіду ведення сільського господарства;
# несільськогосподарським підприємствам, установам та організаціям, релігійним організаціям і об'єднанням громадян - для ведення підсобного сільського господарства;
# оптовим ринкам сільськогосподарської продукції - для розміщення власної інфраструктури.
Землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.

Земельні ділянки, одержані громадянами внаслідок приватизації земель державних та комунальних сільськогосподарських підприємств, на яких розташовані та функціонують меліоративні системи, використовуються спільно на підставі угоди. У разі відсутності згоди щодо спільного використання зазначених земельних ділянок питання вирішується в судовому порядку.

==== Землі житлової та громадської забудови; ====
До земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Землі житлової та громадської забудови зокрема поділяються:
* для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка),
* для колективного житлового будівництва,
* для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку,
* для будівництва і обслуговування будівель тимчасового проживання,
* для будівництва індивідуальних гаражів,
* для колективного гаражного будівництва,
* для іншої житлової забудови,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду,
* для будівництва і обслуговування паркінгів та автостоянок на землях житлової та громадської забудови,
* для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об’єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури,
* для будівництва та обслуговування будівель органів державної влади та місцевого самоврядування,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів освіти,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів охорони здоров'я та соціальної допомоги,
* для будівництва та обслуговування будівель громадських та релігійних організацій,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів культурно-просвітницького обслуговування,
* для будівництва та обслуговування будівель екстериторіальних організацій та органів,
* для будівництва та обслуговування будівель торгівлі,
* для будівництва та обслуговування об'єктів туристичної інфраструктури та закладів громадського харчування,
* для будівництва та обслуговування будівель кредитно-фінансових установ,
* для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов’язаної з отриманням прибутку),
* для будівництва та обслуговування будівель і споруд закладів науки,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів комунального обслуговування,
* для будівництва та обслуговування будівель закладів побутового обслуговування,
* для розміщення та постійної діяльності органів і підрозділів ДСНС,
* для будівництва та обслуговування інших будівель громадської забудови,
* для розміщення та експлуатації закладів з обслуговування відвідувачів об’єктів рекреаційного призначення.
Використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом. Понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами.

Житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

==== Землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; ====
Землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об'єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

До земель природно-заповідного фонду включаються природні території та об'єкти (природні заповідники, національні природні парки, біосферні заповідники, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятки природи, заповідні урочища), а також штучно створені об'єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва). Землі природно-заповідного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Землі природно-заповідного фонду зокрема поділяються:
* для збереження та використання біосферних заповідників,
* для збереження та використання природних заповідників,
* для збереження та використання національних природних парків,
* для збереження та використання ботанічних садів,
* для збереження та використання зоологічних парків,
* для збереження та використання дендрологічних парків,
* для збереження та використання парків-пам'яток садово-паркового мистецтва,
* для збереження та використання заказників,
* для збереження та використання заповідних урочищ,
* для збереження та використання пам'яток природи,
* для збереження та використання регіональних ландшафтних парків.

Території та об’єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися:
* у природоохоронних цілях;
* у науково-дослідних цілях;
* в оздоровчих та інших рекреаційних цілях;
* в освітньо-виховних цілях;
* для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

==== Землі оздоровчого призначення; ====
До земель оздоровчого призначення належать землі, що мають природні лікувальні властивості, які використовуються або можуть використовуватися для профілактики захворювань і лікування людей.

Землі оздоровчого призначення зокрема поділяються:
* для будівництва і обслуговування санаторно-оздоровчих закладів,
* для розробки родовищ природних лікувальних ресурсів,
* для інших оздоровчих цілей,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.
На землях оздоровчого призначення забороняється діяльність, яка суперечить їх цільовому призначенню або може негативно вплинути на природні лікувальні властивості цих земель.

На територіях лікувально-оздоровчих місцевостей і курортів встановлюються округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони.

У межах округу санітарної (гірничо-санітарної) охорони забороняються передача земельних ділянок у власність і надання у користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам для діяльності, несумісної з охороною природних лікувальних властивостей і відпочинком населення.

Землі оздоровчого призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

На землях оздоровчого призначення можуть діяти курорти, тобто освоєна природна територія, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об'єктами інфраструктури, та використовується з метою лікування, медичної реабілітації, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні.

Надання земельних ділянок для створення або розширення курорту здійснюється у порядку, встановленому Земельним кодексом України, на підставі розроблення техніко-економічних обґрунтувань використання землі та проектів відведення земельних ділянок з урахуванням затверджених округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони, схем медичного зонування.

З метою організації діяльності курортів юридичні та фізичні особи використовують спеціально визначені природні території, які мають мінеральні та термальні води, лікувальні грязі та озокерит, ропу лиманів та озер, акваторію моря, кліматичні, ландшафтні та інші умови, сприятливі для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань.

Округ санітарної охорони поділяється на три зони:
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n147 перша зона (зона суворого режиму)];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n161 друга зона (зона обмежень)];
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n174 третя зона (зона спостережень)].

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n147 Перша зона] (зона суворого режиму) охоплює місця виходу на поверхню мінеральних вод, території, на яких розташовані родовища лікувальних грязей, мінеральні озера, лимани, вода яких використовується для лікування, пляжі, а також прибережну смугу моря і прилеглу до пляжів територію шириною не менш як 100 метрів.

На території першої зони (зони суворого режиму) забороняється:
# користування надрами, не пов'язане з використанням природних лікувальних ресурсів, розорювання земель, провадження будь-якої господарської діяльності, а також інші дії, що впливають або можуть вплинути на розвиток небезпечних геологічних процесів, на природні лікувальні фактори курорту та його екологічний баланс;
# прокладення кабелів, у тому числі підземних кабелів високої напруги, трубопроводів, інших комунікацій;
# спорудження будь-яких будівель та інших об'єктів, не пов'язаних з експлуатаційним режимом та охороною природних і лікувальних факторів курорту;
# скидання дренажно-скидних та стічних вод;
# влаштування стоянок автомобілів, пунктів їх обслуговування (ремонт, миття тощо);
# влаштування вигребів (накопичувачів) стічних вод, полігонів рідких і твердих відходів, полів фільтрації та інших споруд для приймання та знешкодження стічних вод і рідких відходів, а також кладовищ і скотомогильників;
# проїзд автотранспорту, не пов'язаний з обслуговуванням цієї території, використанням родовищ лікувальних ресурсів або природоохоронною діяльністю;
# постійне і тимчасове проживання громадян (крім осіб, які безпосередньо забезпечують використання лікувальних факторів).

На території першої зони (зони суворого режиму) дозволяється провадити діяльність, пов'язану з використанням природних лікувальних факторів, на підставі науково обґрунтованих висновків і результатів державної санітарно-гігієнічної експертизи та оцінки впливу на довкілля виконувати берегоукріплювальні, протизсувні, протиобвальні, протикарстові та протиерозійні роботи, будувати хвилерізи, буни та інші гідротехнічні споруди, а також влаштовувати причали.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n161 Друга зона] (зона обмежень) охоплює: територію, з якої відбувається стік поверхневих і ґрунтових вод до місця виходу на поверхню мінеральних вод або до родовища лікувальних грязей, до мінеральних озер та лиманів, місць неглибокої циркуляції мінеральних та прісних вод, які формують мінеральні джерела; природні та штучні сховища мінеральних вод і лікувальних грязей; територію, на якій знаходяться санаторно-курортні заклади та заклади відпочинку і яка призначена для будівництва таких закладів; парки, ліси та інші зелені насадження, використання яких без дотримання вимог природоохоронного законодавства та правил, передбачених для округу санітарної охорони курорту, може призвести до погіршення природних і лікувальних факторів курорту.

На території другої зони (зони обмежень) забороняється:
# будівництво об'єктів і споруд, не пов'язаних з безпосереднім задоволенням потреб місцевого населення та громадян, які прибувають на курорт;
# проведення гірничих та інших видів робіт, не пов'язаних з безпосереднім упорядкуванням території;
# спорудження поглинаючих колодязів, створення полів підземної фільтрації;
# забруднення поверхневих водойм під час здійснення будь-яких видів робіт;
# влаштування звалищ, гноєсховищ, кладовищ, скотомогильників, а також накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, інших відходів, що призводять до забруднення водойм, грунту, грунтових вод, повітря;
# розміщення складів пестицидів і мінеральних добрив;
# здійснення промислової вирубки зелених насаджень, а також будь-яке інше використання земельних ділянок і водойм, що може призвести до погіршення їх природних і лікувальних факторів;
# скидання у водні об'єкти сміття, стічних, підсланевих і баластних вод, витікання таких вод та інших речовин з транспортних (плавучих) засобів і трубопроводів.

[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2026-14/conv#n174 Третя зона] (зона спостережень) охоплює всю сферу формування і споживання гідромінеральних ресурсів, лісові насадження навколо курорту, а також території, господарське використання яких без дотримання встановлених для округу санітарної охорони курорту правил може несприятливо впливати на гідрогеологічний режим родовищ мінеральних вод і лікувальних грязей, ландшафтно-кліматичні умови курорту, на його природні та лікувальні фактори.[[Файл:Склад земель України.jpg|міні|391x391пкс]]На території третьої зони (зони спостережень) забороняється:
# будівництво підприємств, установ і організацій, діяльність яких може негативно впливати на ландшафтно-кліматичні умови, стан повітря, грунту та вод курорту;
# спуск на рельєф неочищених промислових та побутових стічних вод, проведення вирубок зелених насаджень (крім санітарних рубок).

==== Землі рекреаційного призначення; ====
До земель рекреаційного призначення належать землі, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

Землі рекреаційного призначення зокрема поділяються:
* для будівництва та обслуговування об'єктів фізичної культури і спорту,
* для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення,
* для індивідуального дачного будівництва,
* для колективного дачного будівництва,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

До земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Місця користування водами з рекреаційною та спортивною метою встановлюються відповідними радами у порядку, передбаченому водним законодавством.

На землях рекреаційного призначення забороняється діяльність, що перешкоджає або може перешкоджати використанню їх за призначенням, а також негативно впливає або може вплинути на природний стан цих земель.

==== З[[Землі історико-культурного призначення та їх правове регулювання|емлі історико-культурного призначення]]; ====
До земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Землі історико-культурного призначення зокрема поділяються:
* для забезпечення охорони об'єктів культурної спадщини,
* для розміщення та обслуговування музейних закладів,
* для іншого історико-культурного призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

==== З[[землі лісогосподарського призначення|емлі лісогосподарського призначення]]; ====
До земель лісогосподарського призначення належать землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства.

Землі лісогосподарського призначення зокрема поділяються:
* для ведення лісового господарства і пов'язаних з ним послуг,
* для іншого лісогосподарського призначення,
* для збереження та використання земель природно-заповідного фонду.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:
* зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів,
* окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках,
* полезахисними лісовими смугами на землях сільськогосподарського призначення.

Землі лісогосподарського призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісогосподарського призначення загальною площею до 5 гектарів у складі угідь селянських, фермерських та інших господарств.

Громадяни і юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних угідь для залісення.

Земельні ділянки лісогосподарського призначення за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються в постійне користування спеціалізованим державним або комунальним лісогосподарським підприємствам, іншим державним і комунальним підприємствам, установам та організаціям, у яких створено спеціалізовані підрозділи, для ведення лісового господарства.

==== З[[землі водного фонду|емлі водного фонду]]; ====
Землі водного фонду – це землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами, прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами, гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них, береговими смугами водних шляхів.

Для створення сприятливого режиму водних об'єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Громадянам та юридичним особам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть безоплатно передаватись у власність замкнені природні водойми (загальною площею до 3 гектарів). Власники на своїх земельних ділянках можуть у встановленому порядку створювати рибогосподарські, протиерозійні та інші штучні водойми.

Землі водного фонду за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування надаються у постійне користування:
* державним водогосподарським організаціям для догляду за водними об'єктами, прибережними захисними смугами, смугами відведення, береговими смугами водних шляхів, гідротехнічними спорудами, а також ведення аквакультури тощо;
* державним підприємствам для розміщення та догляду за державними об'єктами портової інфраструктури;
* державним рибогосподарським підприємствам, установам і організаціям для ведення аквакультури;
* військовим частинам Державної прикордонної служби України у межах прикордонної смуги з метою забезпечення національної безпеки і оборони для будівництва, облаштування та утримання інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об’єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об'єктів портової інфраструктури та інших об'єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності встановлюються прибережні захисні смуги.

У межах прибережних захисних смуг забезпечується безперешкодний та безоплатний доступ громадян до узбережжя морів, морських заток, лиманів та островів у внутрішніх морських водах у межах пляжної зони, до берегів річок, водойм та островів для загального водокористування, крім земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон та зон особливого режиму використання земель, а також земельних ділянок, на яких розташовані:
* гідротехнічні, гідрометричні та лінійні споруди,
* об’єкти підвищеної небезпеки,
* пансіонати, об’єкти реабілітації, спорту, санаторії та інші лікувально-оздоровчі заклади, дитячі оздоровчі табори, що мають відповідні передбачені законом документи на споруди та провадження відповідної діяльності,
* об’єкти природно-заповідного фонду, об’єкти культурної спадщини.

Обмеження доступу громадян у будь-який спосіб (у тому числі шляхом влаштування огорож або інших конструкцій) до узбережжя водних об’єктів на земельних ділянках прибережних захисних смуг, що перебувають у користуванні громадян або юридичних осіб, а також справляння за нього плати є підставою для припинення права користування земельними ділянками прибережних захисних смуг за рішенням суду.

Прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності.

У прибережних захисних смугах уздовж річок, навколо водойм та на островах забороняється:
* арозорювання земель (крім підготовки ґрунту для залуження і залісення), а також садівництво та городництво,
* зберігання та застосування пестицидів і добрив,
* влаштування літніх таборів для худоби,
* будівництво будь-яких споруд (крім гідротехнічних, навігаційного призначення, гідрометричних та лінійних, а також інженерно-технічних і фортифікаційних споруд, огорож, прикордонних знаків, прикордонних просік, комунікацій), у тому числі баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів,
* влаштування звалищ сміття, гноєсховищ, накопичувачів рідких і твердих відходів виробництва, кладовищ, скотомогильників, полів фільтрації тощо,
* миття та обслуговування транспортних засобів і техніки.

У прибережних захисних смугах уздовж морів, морських заток і лиманів та на островах у внутрішніх морських водах забороняється:
* влаштування полігонів побутових та промислових відходів і накопичувачів стічних вод,
* влаштування вигребів для накопичення господарсько-побутових стічних вод об'ємом понад 1 кубічний метр на добу,
* влаштування полів фільтрації та створення інших споруд для приймання і знезаражування рідких відходів,
* застосування сильнодіючих пестицидів.

==== Землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. ====
Землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення визнаються земельні ділянки, надані в установленому порядку підприємствам, установам та організаціям для здійснення відповідної діяльності.

До земель промисловості належать землі, надані для розміщення та експлуатації основних, підсобних і допоміжних будівель та споруд промислових, гірничодобувних, транспортних та інших підприємств, їх під'їзних шляхів, інженерних мереж, адміністративно-побутових будівель, інших споруд.

Землі промисловості можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Розміри земельних ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених в установленому порядку державних норм і проектної документації, а відведення земельних ділянок здійснюється з урахуванням черговості їх освоєння.

Надання земельних ділянок для потреб, пов'язаних з користуванням надрами, проводиться після оформлення в установленому порядку прав користування надрами і відновлення земель згідно із затвердженим відповідним робочим проектом землеустрою на раніше відпрацьованих площах у встановлені строки.

Земельні ділянки усіх форм власності та категорій надаються власникам спеціальних дозволів на дослідно-промислову розробку родовищ бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення та/або видобування бурштину, інших корисних копалин загальнодержавного значення шляхом встановлення земельних сервітутів згідно з межами та строками дії відповідних спеціальних дозволів на користування надрами (із автоматичним продовженням строку дії сервітуту в разі продовження строку дії відповідного спеціального дозволу на користування надрами) без зміни цільового призначення цих земельних ділянок, крім земель природно-заповідного фонду, оздоровчого призначення, рекреаційного призначення, історико-культурного призначення та водного фонду.

== Практика Верховного суду України ==

Позиція ВСУ. Використання земельної ділянки на орендних засадах, не за цільовим призначенням, є порушенням істотних умов договору, та є підставою для кого розірвання в односторонньому порядку. Такої позиції дотримується Верховний суд, зазначивши, що земельну ділянку можна використовувати виключно в межах виду користування, передбаченого умовами договору та технічною документацією.

Земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації.

Відповідна позиція викладена у [http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/87115407?fbclid=IwAR16RoT7SfEkVBk7rhfVIE5UtpSB4UAtqjPR3Jw8YYkt5niaYL1n5FbZKEM постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 468/1498/17-ц від 22.01.2020 року], про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки у розпорядження держави.

Користувач:Izmayil.odesa

2020-10-28T14:50:54Z

Izmayil.odesa: Створена сторінка: Категорії земель та порядок їх використання

Категорії земель та порядок їх використання

Застосування строків позовної давності у справах про визнання батьківства

2020-07-16T23:04:20Z

Izmayil.odesa: Створена сторінка: == Нормативна база. == * [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України;] * [https://z...

== Нормативна база. ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України;]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2947-14#Text Сімейний кодекс України;]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#Text Цивільний кодекс України;]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06#Text Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" від 15.05.2006 року №3]

== Поняття строку та позовну давність. ==
1. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

'''''Строки, у справах про визнання батьківства, обчислюються відповідно до Цивільного кодексу України.'''''

2. Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

== Загальна інформація про застосування позовної давності до вимог, що випливають із сімейних відносин. ==
Згідно ст. 20 Сімейного кодексу України:

1. До вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність не застосовується, крім випадків передбачених:
* частиною другою статті 72 СК України, - до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
* частиною другою статті 129 СК України, - до вимоги про визнання батьківства застосовується позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство.
* частиною третьою статті 138 СК України, - до вимоги матері про внесення змін до актового запису про народження дитини встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня реєстрації народження дитини.
* частиною третьою статті 139 СК України, - до вимоги про визнання материнства встановлюється позовна давність в один рік, яка починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися, що є матір'ю дитини.
2. У випадках, передбачених частиною першою статті 20 СК України, позовна давність застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України, якщо інше не передбачено цим СК України.

== Застосування позовної давності у справах про визнання батьківства якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено за вказівкою матері або у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебування, за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина. ==
Відповідно ст. 128 СК України, визнання батьківства за рішенням суду визначається за відсутності заяви про визначення походження дитини від батька за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою, право на подання якої встановлено статтею 126 СК України. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до Цивільного процесуального кодексу України. Позов про визнання батьківства може бути пред'явлений особою, яка вважає себе батьком дитини.

Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено за вказівкою матері або у разі смерті матері, а також за неможливості встановити місце її проживання чи перебування, за заявою родичів, інших осіб або уповноваженого представника закладу охорони здоров'я, в якому народилася дитина, що передбачено частиною першою статті 135 СК України.

У даному випадку строк позовної давності застосовується судом відповідно до Цивільного кодексу України.

== Застосування позовної давності у справах про визнання батьківства у разі спору про батьківство між чоловіком матері дитини та особою, яка вважає себе батьком дитини. ==
Особа, яка вважає себе батьком дитини, народженої жінкою, яка в момент зачаття або народження дитини перебувала у шлюбі з іншим чоловіком, має право пред'явити до її чоловіка, якщо він записаний батьком дитини, позов про визнання свого батьківства.

У даному випадку строк позовної давності один рік, який починається від дня, коли особа дізналася або могла дізнатися про своє батьківство, але, відповідно до правової позиції постанови Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у справі за № 6-617цс17 від 27.04.2017, суд за власною ініціативою не має права застосувати вищезазначену норму про позовну давність. Без заяви сторони у спорі позовна давність застосовуватися не може за жодних обставин, оскільки можливість застосування позовної давності пов’язана лише з наявністю про це заяви сторони, зробленої до ухвалення рішення судом першої інстанції, тобто, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення, що передбачено частиною 3 статті 267 ЦК України.
[[Категорія:Сімейне право]]
[[Категорія:Цивільне право]]
[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]

Припинення примусових заходів медичного характеру. Порядок та умови

2020-07-16T11:47:44Z

Izmayil.odesa:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1489-14#Text Закон України “Про психіатричну допомогу”]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17#Text Закон України “Про судових збір”]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-05#Text Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування” від 03.06.2005 № 7]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19#Text Закону України «Про судоустрій та статус суддів»]

== Поняття та мета примусових заходів медичного характеру ==
1. [[Примусові заходи медичного характеру: умови та порядок застосування|Примусові заходи медичного характеру]] - це надання за рішенням суду психіатричної допомоги у примусовому порядку особі, яка вчинила суспільно небезпечну дію (бездіяльність), що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України (далі за текстом - ККУ), з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільне небезпечних діянь. Ці заходи не є кримінальним покаранням. Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого ККУ, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

Психіатрична допомога являє собою комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених законом, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медикосоціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади.

Застосування до неосудної (обмежено осудної) особи примусових заходів медичного характеру є можливим лише за умови, якщо:

1) доведено вчинення нею суспільно небезпечного діяння, що містать ознаки конкретного злочину;

2) за своїм психічним станом особа являє небезпеку для суспільства.

2. Примусові заходи медичного характеру є одним із видів психіатричної допомоги громадянам, які страждають на психічні розлади. Крім зазначених у ст. 92 ККУ, іншими видами такої допомоги є: психіатричний огляд, добровільна госпіталізація особи до психіатричного закладу, поміщення особи до психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання, переведення особи із цього закладу до будинку-інтернату (пансіонату) для громадян похилого віку та інвалідів.

Головна відмінність примусових заходів медичного характеру від інших видів психіатричної допомоги полягає у тому, що лише перші застосовуються до осіб, які визнані судом неосудними чи обмежено осудними у зв'язку із вчиненням ними суспільне небезпечного діяння, передбаченого ККУ.

3. Відповідно до ст. 151 ККУ, поміщення в психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини визнається злочином.

== Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру ==
Згідно зі ст. 93 ККУ примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили:

1) суспільне небезпечне діяння у стані неосудності, що передбачене ч. 2 ст. 19 ККУ. Такі особи не підлягають кримінальній відповідальності;

2) злочин у стані обмеженої осудності, що передбачене ст. 20 ККУ. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності;

3) злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання, що передбачене ч. З ст. 19 ККУ. Ці особи не підлягають покаранню, до них за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання вони можуть підлягати покаранню.

== Види примусових заходів медичного характеру ==
Відповідно до частини 1 статті 94 Кримінального кодексу України, залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

== Порядок та умови припинення примусових заходів медичного характеру ==
Припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється на підставі ухвали суду, в межах територіальної юрисдикції якого застосовується цей захід чи відбувається лікування.

Припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється, якщо особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, видужала або якщо внаслідок змін у стані її здоров'я відпала потреба в раніше застосовуваних заходах медичного характеру.

Розгляд питання про припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється за поданням представника медичного закладу (лікаря-психіатра), де тримається дана особа, у передбаченому статтею 95 ККУ та статтею 512 Кримінальго процесуального кодексу України (далі - КПКУ) порядку. До подання додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність припинення застосування таких примусових заходів.

Припинення застосування примусових заходів медичного характеру також може здійснюватися судом також за заявою особи, до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру, або її захисника чи іншого законного представника, у разі якщо така особа за своїм станом здоров’я не може усвідомлено подати до суду відповідну заяву. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів закладу, в якому особі надається психіатрична допомога, або, у разі наявності, висновок обраного особою незалежного лікаря-психіатра.

Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення застосування таких заходів. Особа, до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру, має право звернутися до суду із заявою про припинення застосування примусових заходів медичного характеру не частіше одного разу на 6 місяців та незалежно від того, чи розглядалося це питання судом в зазначений період. Особа, до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру, має право звернутися до обраного нею незалежного лікаря-психіатра з метою отримання висновку про стан свого психічного здоров’я та про необхідність застосування до неї примусових заходів медичного характеру. У висновку незалежного лікаря-психіатра мають бути зазначені підстави для припинення застосування примусових заходів медичного характеру. Адміністрація закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру, а також адміністрація кримінально-виконавчої установи, якщо примусові заходи медичного характеру застосовуються до особи за місцем відбування покарання, зобов’язані забезпечити безперешкодну можливість обстеження особи обраним нею незалежним лікарем-психіатром на території закладу з надання психіатричної допомоги або кримінально-виконавчої установи відповідно.

Стаття 514 КПКУ регулює у тому числі припинення застосування примусових заходів медичного характеру лише щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння в стані неосудності.

Питання припинення застосування примусових заходів медичного характеру вирішується судом, у межах територіальної юрисдикції якого застосовується такий захід чи відбувається лікування. Суд за місцем лікування такої особи вирішує ці питання в тому випадку, коли ухвала суду виконується поза місцем діяльності суду, який застосував заходи медичного характеру.

Припинення застосування примусових заходів медичного характеру може відбутися, якщо особа видужала або коли в результаті змін у стані її здоров'я відпала потреба в раніше застосованих заходах медичного характеру і вона не становить більше небезпеки для суспільства.

У судове засідання викликаються: прокурор, захисник, представник медичного закладу, представник лікарської комісії, що дала висновок, особа щодо якої вирішується питання про припинення застосування примусових заходів медичного характеру (якщо дозволяє стан її здоров'я).

Якщо особі судовим рішенням суду іноземної держави призначено застосування примусового заходу медичного характеру і ця особа передана в Україну в порядку, передбаченому ст.ст. 605-611 КПКУ, то питання про продовження застосування цього заходу вирішується лише за результатами судового розгляду в Україні.

Ухвалою суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться спеціальна навчально-виховна установа, неповнолітній може бути достроково звільнений від примусового заходу виховного характеру.

Ухвала суду може бути постановлена за наслідками клопотання неповнолітнього, його захисника, законного представника або прокурора, якщо поведінка неповнолітнього під час перебування у навчально-виховній установі свідчить про його перевиховання. Під час розгляду клопотання суд з'ясовує думку ради спеціальної навчально-виховної установи, в якій перебуває неповнолітній, щодо можливості його дострокового звільнення від примусового заходу виховного характеру.

Під час вирішення питання про дострокове звільнення неповнолітнього від примусового заходу виховного характеру суд має керуватися положеннями ст. 539 КПКУ. Рішення про звільнення від примусових заходів виховного характеру може бути прийняте судом за наявності двох умов: 1) відповідного клопотання осіб, зазначених 2) з'ясування думки ради спеціальної навчально-виховної установи, в якій перебуває неповнолітній, щодо можливості його дострокового звільнення від примусового заходу виховного характеру.

Під час ухвалення судом рішення про звільнення від примусових заходів виховного характеру не беруться до уваги строки, передбачені ч. З ст. 81 ККУ для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Рішення про звільнення неповнолітнього від примусових заходів виховного характеру не зупиняє виконання судового рішення про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок учинення суспільно небезпечного діяння, ухваленого у порядку цивільного судочинства.

Приписами постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 03.06.2005 року, про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування, вказано, що враховуючи специфіку справ про застосування примусових заходів медичного характеру, їх скасування (припинення), зумовлену станом психічного здоров'я людини, судам належить без зволікання вирішувати питання про призначення цих справ до розгляду й оперативно їх розглядати. При розгляді справи про скасування (припинення) застосування примусових заходів медичного характеру суд, за наявності сумніву в правильності висновків комісії лікарів-психіатрів, може викликати в судове засідання представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надавав особі психіатричну допомогу, а за потреби - призначити судово-психіатричну експертизу. Суди повинні мати на увазі, що у справах про скасування (припинення) примусових заходів медичного характеру повідомлення про день і місце судового розгляду представника адміністрації психіатричного закладу і самої особи, щодо якої вирішується таке питання, є обов'язковим, а відповідно до частини 5 та 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, у зв’язку з чим суди у обов’язковому порядку враховують Постанову ПЛЕНУМУ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ №7 від 03.06.2005 про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування.

== Документи, які необхідні для звернення до суду щодо припинення примусових заходів медичного характеру. ==
* Заява про припинення заходу медичного характеру(звернення до суду здійснюється лікарем-психіатром, особою, стосовно якої припиняється захід медичного характеру або представником особи, стосовно якої припиняється захід медичного характеру);
* Копія паспорта громадянина України та довіреность або ордер про надання правничої допомоги, якщо із заявою звертається представник особи, стосовно якої припиняється захід медичного характеру;
* Копія паспорта громадянина України особи, стосовно якої припиняється захід медичного характеру;
* Копія постанови суду відповідно до якої здійснювався примусовий захід медичного характеру;
* Копія медичного висновку комісії лікарів-психіатрів, висновок лікаря-психіатра та інші документи, що підверджують одужання особи.
Копії документів надаються відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Вищезазначений перелік не є вичерпаний, але є обов’язковим.

== Сплата судового збору ==
Згідно пункту 5 статті 5 Закону України “Про судовий збір”, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи, які страждають на психічні розлади, та їх представники у справах, щодо спорів пов’язаних з розглядом питань стосовно захисту прав і законних інтересів особи під час надання психіатричної допомоги.

== Приклади судової практики ==
[http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82380647 Ухвала Кілійського районного суду Одеської області від 13.06.2019 року по справі № 502/964/19]

[[Категорія:Кримінальне право]]
[[Категорія:Кримінально-процесуальне право]]
[[Категорія:Кримінально-виконавче право]]
[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]
[[Категорія:Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування]]

Припинення примусових заходів медичного характеру. Порядок та умови

2020-07-16T11:46:47Z

Izmayil.odesa: Створена сторінка: == Нормативна база == * [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України] * [https://za...

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2341-14#Text Кримінальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text Кримінальний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1618-15#Text Цивільний процесуальний кодекс України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1489-14#Text Закон України “Про психіатричну допомогу”]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3674-17#Text Закон України “Про судових збір”]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v0007700-05#Text Постанова Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування” від 03.06.2005 № 7]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19#Text Закону України «Про судоустрій та статус суддів»]

== Поняття та мета примусових заходів медичного характеру ==
1. [[Примусові заходи медичного характеру: умови та порядок застосування|Примусові заходи медичного характеру]] - це надання за рішенням суду психіатричної допомоги у примусовому порядку особі, яка вчинила суспільно небезпечну дію (бездіяльність), що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Кримінальним кодексом України (далі за текстом - ККУ), з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільне небезпечних діянь. Ці заходи не є кримінальним покаранням. Примусовими заходами медичного характеру є надання амбулаторної психіатричної допомоги, поміщення особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого ККУ, в спеціальний лікувальний заклад з метою її обов'язкового лікування, а також запобігання вчиненню нею суспільно небезпечних діянь.

Психіатрична допомога являє собою комплекс спеціальних заходів, спрямованих на обстеження стану психічного здоров'я осіб на підставах та в порядку, передбачених законом, профілактику, діагностику психічних розладів, лікування, нагляд, догляд та медикосоціальну реабілітацію осіб, які страждають на психічні розлади.

Застосування до неосудної (обмежено осудної) особи примусових заходів медичного характеру є можливим лише за умови, якщо:

1) доведено вчинення нею суспільно небезпечного діяння, що містать ознаки конкретного злочину;

2) за своїм психічним станом особа являє небезпеку для суспільства.

2. Примусові заходи медичного характеру є одним із видів психіатричної допомоги громадянам, які страждають на психічні розлади. Крім зазначених у ст. 92 ККУ, іншими видами такої допомоги є: психіатричний огляд, добровільна госпіталізація особи до психіатричного закладу, поміщення особи до психоневрологічного закладу для соціального захисту або спеціального навчання, переведення особи із цього закладу до будинку-інтернату (пансіонату) для громадян похилого віку та інвалідів.

Головна відмінність примусових заходів медичного характеру від інших видів психіатричної допомоги полягає у тому, що лише перші застосовуються до осіб, які визнані судом неосудними чи обмежено осудними у зв'язку із вчиненням ними суспільне небезпечного діяння, передбаченого ККУ.

3. Відповідно до ст. 151 ККУ, поміщення в психіатричний заклад завідомо психічно здорової людини визнається злочином.

== Особи, до яких застосовуються примусові заходи медичного характеру ==
Згідно зі ст. 93 ККУ примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані судом до осіб, які вчинили:

1) суспільне небезпечне діяння у стані неосудності, що передбачене ч. 2 ст. 19 ККУ. Такі особи не підлягають кримінальній відповідальності;

2) злочин у стані обмеженої осудності, що передбачене ст. 20 ККУ. Такі особи підлягають кримінальній відповідальності;

3) злочин у стані осудності, але захворіли на психічну хворобу до постановлення вироку або під час відбування покарання, що передбачене ч. З ст. 19 ККУ. Ці особи не підлягають покаранню, до них за призначенням суду можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, а після одужання вони можуть підлягати покаранню.

== Види примусових заходів медичного характеру ==
Відповідно до частини 1 статті 94 Кримінального кодексу України, залежно від характеру та тяжкості захворювання, тяжкості вчиненого діяння, з урахуванням ступеня небезпечності психічно хворого для себе або інших осіб, суд може застосувати такі примусові заходи медичного характеру:

1) надання амбулаторної психіатричної допомоги в примусовому порядку;

2) госпіталізація до психіатричного закладу із звичайним наглядом;

3) госпіталізація до психіатричного закладу з посиленим наглядом;

4) госпіталізація до психіатричного закладу із суворим наглядом.

== Порядок та умови припинення примусових заходів медичного характеру ==
Припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється на підставі ухвали суду, в межах територіальної юрисдикції якого застосовується цей захід чи відбувається лікування.

Припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється, якщо особа, яка вчинила суспільно небезпечне діяння у стані неосудності, видужала або якщо внаслідок змін у стані її здоров'я відпала потреба в раніше застосовуваних заходах медичного характеру.

Розгляд питання про припинення застосування примусових заходів медичного характеру здійснюється за поданням представника медичного закладу (лікаря-психіатра), де тримається дана особа, у передбаченому статтею 95 ККУ та статтею 512 Кримінальго процесуального кодексу України (далі - КПКУ) порядку. До подання додається висновок комісії лікарів-психіатрів, який обґрунтовує необхідність припинення застосування таких примусових заходів.

Припинення застосування примусових заходів медичного характеру також може здійснюватися судом також за заявою особи, до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру, або її захисника чи іншого законного представника, у разі якщо така особа за своїм станом здоров’я не може усвідомлено подати до суду відповідну заяву. До заяви додається висновок комісії лікарів-психіатрів закладу, в якому особі надається психіатрична допомога, або, у разі наявності, висновок обраного особою незалежного лікаря-психіатра.

Особи, до яких застосовані примусові заходи медичного характеру, підлягають огляду комісією лікарів-психіатрів не рідше одного разу на 6 місяців для вирішення питання про наявність підстав для звернення до суду із заявою про припинення застосування таких заходів. Особа, до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру, має право звернутися до суду із заявою про припинення застосування примусових заходів медичного характеру не частіше одного разу на 6 місяців та незалежно від того, чи розглядалося це питання судом в зазначений період. Особа, до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру, має право звернутися до обраного нею незалежного лікаря-психіатра з метою отримання висновку про стан свого психічного здоров’я та про необхідність застосування до неї примусових заходів медичного характеру. У висновку незалежного лікаря-психіатра мають бути зазначені підстави для припинення застосування примусових заходів медичного характеру. Адміністрація закладу з надання психіатричної допомоги, в якому перебуває особа, до якої застосовуються примусові заходи медичного характеру, а також адміністрація кримінально-виконавчої установи, якщо примусові заходи медичного характеру застосовуються до особи за місцем відбування покарання, зобов’язані забезпечити безперешкодну можливість обстеження особи обраним нею незалежним лікарем-психіатром на території закладу з надання психіатричної допомоги або кримінально-виконавчої установи відповідно.

Стаття 514 КПКУ регулює у тому числі припинення застосування примусових заходів медичного характеру лише щодо осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння в стані неосудності.

Питання припинення застосування примусових заходів медичного характеру вирішується судом, у межах територіальної юрисдикції якого застосовується такий захід чи відбувається лікування. Суд за місцем лікування такої особи вирішує ці питання в тому випадку, коли ухвала суду виконується поза місцем діяльності суду, який застосував заходи медичного характеру.

Припинення застосування примусових заходів медичного характеру може відбутися, якщо особа видужала або коли в результаті змін у стані її здоров'я відпала потреба в раніше застосованих заходах медичного характеру і вона не становить більше небезпеки для суспільства.

У судове засідання викликаються: прокурор, захисник, представник медичного закладу, представник лікарської комісії, що дала висновок, особа щодо якої вирішується питання про припинення застосування примусових заходів медичного характеру (якщо дозволяє стан її здоров'я).

Якщо особі судовим рішенням суду іноземної держави призначено застосування примусового заходу медичного характеру і ця особа передана в Україну в порядку, передбаченому ст.ст. 605-611 КПКУ, то питання про продовження застосування цього заходу вирішується лише за результатами судового розгляду в Україні.

Ухвалою суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться спеціальна навчально-виховна установа, неповнолітній може бути достроково звільнений від примусового заходу виховного характеру.

Ухвала суду може бути постановлена за наслідками клопотання неповнолітнього, його захисника, законного представника або прокурора, якщо поведінка неповнолітнього під час перебування у навчально-виховній установі свідчить про його перевиховання. Під час розгляду клопотання суд з'ясовує думку ради спеціальної навчально-виховної установи, в якій перебуває неповнолітній, щодо можливості його дострокового звільнення від примусового заходу виховного характеру.

Під час вирішення питання про дострокове звільнення неповнолітнього від примусового заходу виховного характеру суд має керуватися положеннями ст. 539 КПКУ. Рішення про звільнення від примусових заходів виховного характеру може бути прийняте судом за наявності двох умов: 1) відповідного клопотання осіб, зазначених 2) з'ясування думки ради спеціальної навчально-виховної установи, в якій перебуває неповнолітній, щодо можливості його дострокового звільнення від примусового заходу виховного характеру.

Під час ухвалення судом рішення про звільнення від примусових заходів виховного характеру не беруться до уваги строки, передбачені ч. З ст. 81 ККУ для умовно-дострокового звільнення від відбування покарання.

Рішення про звільнення неповнолітнього від примусових заходів виховного характеру не зупиняє виконання судового рішення про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок учинення суспільно небезпечного діяння, ухваленого у порядку цивільного судочинства.

Приписами постанови Пленуму Верховного суду України №7 від 03.06.2005 року, про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування, вказано, що враховуючи специфіку справ про застосування примусових заходів медичного характеру, їх скасування (припинення), зумовлену станом психічного здоров'я людини, судам належить без зволікання вирішувати питання про призначення цих справ до розгляду й оперативно їх розглядати. При розгляді справи про скасування (припинення) застосування примусових заходів медичного характеру суд, за наявності сумніву в правильності висновків комісії лікарів-психіатрів, може викликати в судове засідання представника психіатричного закладу (лікаря-психіатра), який надавав особі психіатричну допомогу, а за потреби - призначити судово-психіатричну експертизу. Суди повинні мати на увазі, що у справах про скасування (припинення) примусових заходів медичного характеру повідомлення про день і місце судового розгляду представника адміністрації психіатричного закладу і самої особи, щодо якої вирішується таке питання, є обов'язковим, а відповідно до частини 5 та 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права, у зв’язку з чим суди у обов’язковому порядку враховують Постанову ПЛЕНУМУ ВЕРХОВНОГО СУДУ УКРАЇНИ №7 від 03.06.2005 про практику застосування судами примусових заходів медичного характеру та примусового лікування.

== Документи, які необхідні для звернення до суду щодо припинення примусових заходів медичного характеру. ==
* Заява про припинення заходу медичного характеру(звернення до суду здійснюється лікарем-психіатром, особою, стосовно якої припиняється захід медичного характеру або представником особи, стосовно якої припиняється захід медичного характеру);
* Копія паспорта громадянина України та довіреность або ордер про надання правничої допомоги, якщо із заявою звертається представник особи, стосовно якої припиняється захід медичного характеру;
* Копія паспорта громадянина України особи, стосовно якої припиняється захід медичного характеру;
* Копія постанови суду відповідно до якої здійснювався примусовий захід медичного характеру;
* Копія медичного висновку комісії лікарів-психіатрів, висновок лікаря-психіатра та інші документи, що підверджують одужання особи.
Копії документів надаються відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі. Вищезазначений перелік не є вичерпаний, але є обов’язковим.

== Сплата судового збору ==
Згідно пункту 5 статті 5 Закону України “Про судовий збір”, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи, які страждають на психічні розлади, та їх представники у справах, щодо спорів пов’язаних з розглядом питань стосовно захисту прав і законних інтересів особи під час надання психіатричної допомоги.

== Приклади судової практики ==
[http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/82380647 Ухвала Кілійського районного суду Одеської області від 13.06.2019 року по справі № 502/964/19]

· [[:Категорія:Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування|Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування]]

· [[:Категорія:Кримінальне процесуальне право|Кримінальне процесуальне право]]

· [[:Категорія:Кримінальне право|Кримінальне право]]

· [[:Категорія:Кримінально-виконавче право|Кримінально-виконавче право]]

· [[Кримінальне провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру]]

· [[Примусові заходи медичного характеру: умови та порядок застосування]]
[[Категорія:Кримінальне право]]
[[Категорія:Кримінально-процесуальне право]]
[[Категорія:Кримінально-виконавче право]]
[[Категорія:Цивільне процесуальне право]]
[[Категорія:Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування]]

Захист права власності

2020-04-17T09:54:31Z

Izmayil.odesa:

== Нормативна база ==
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України Редакція від 31.03.2019]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України Редакція від 21.02.2019]

== Поняття захисту права власності ==
[[Файл:Захист права власності 1.jpg|міні]]
Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#n4292 статті 41 Конституції України], кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

== Способи захисту права власності ==
Відповідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2101 до статті 392 ЦК України]''',''' власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду справ за такими позовами:
# про визнання права власності на майно;
# про витребування майна з чужого незаконного володіння чи відшкодування його вартості;
# про поділ спільного майна або виділ з нього частки;
# про визначення порядку володіння, користування та розпорядження майном, що є спільною власністю;
# про визнання недійсними правочинів про відчуження майна;
# про визнання незаконними актів державних органів, органів місцевого самоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження майном;
# про переведення прав та обов´язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним учасником спільної часткової власності щодо своєї частки з порушенням права іншого учасника даної спільної власності на переважне право купівлі;
# про передачу в приватну власність майна, яке за законом підлягає відчуженню;
# про визнання недійсними правочинів про відчуження квартир з громадського житлового фонду з порушенням, наприклад, права наймача на придбання цього приміщення у власність або переведення на нього прав та обов´язків набувача за цим договором;
# про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих особі порушенням її права власника (включаючи і не одержані доходи);
# про виключення майна з опису тощо.
Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, юридичною наукою традиційно виділяються ''речово-правові'' та ''зобов´язально-правові'' засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав, що покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб, закріплені в розділі VIII Закону України «Про власність».
[[Файл:Захист права власності.jpg|міні|310x310пкс]]

=== '''До речово-правових позовів відносяться:''' ===
* вимоги не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна ''(віндикаційний позов);''
* вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов´язані з володінням ''(негаторний позов);''
* вимоги власника про визнання права власності.
Зобов´язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов´язаннях.

=== До зобов´язально-правових позовів відносяться позови про: ===
* відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору;
* повернення речей, які були надані у володіння (за договором схову, застави, перевезення);
* про визнання правочинів недійсними;
* про захист права власності в деліктних зобов´язаннях;
* про повернення безпідставно набутого чи збереженого майна.

== Засади захисту права власності ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2078 статті 386 ЦК України]''',''' держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2084 статтею 388 ЦК України]''',''' право власника на витребування майна від добросовісного набувача

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати ([[Витребування майна від добросовісного набувача|добросовісний набувач]]), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
# було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
# було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
# вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безоплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

== Розрахунки при витребуванні майна із чужого незаконного володіння ==
Як встановлює норма [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2094 статті 390 ЦК України]''',''' власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Власник майна має право вимагати від добросовісного набувача передання усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або з моменту, коли йому було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.

Добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

[[Витребування майна від добросовісного набувача|Добросовісний набувач]] (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2106 статті 394 ЦК України], власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку із зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.

== Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n130 ст. 22 ЦК України], особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:
* втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
* доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

== Практика Верховного Суду у справах про захист речових прав ==
[[Файл:Судова Практика.jpg|міні]]
Позиція ВСУ №1. '''У спорах про захист речових прав власника нерухомого майна строки позовної давності не застосовуються.'''

Такої позиції дотримується Верховний Суд, визначаючи, що позови про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, а також позови про витребування майна з чужого незаконного володіння можуть бути пред'явлені протягом періоду порушення права власності, яке визначається триваючим.

Відповідна позиція Верховного Суду відображена у [http://reyestr.court.gov.ua/Review/75296538 постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі №653/1096/16-ц] щодо застосування негаторного способу захисту, а також у [http://reyestr.court.gov.ua/Review/72692253 постановах від 06.03.2018 р. у справі №904/9159/16] та від [http://reyestr.court.gov.ua/Review/73032824 22.03.2018 р. у справі №904/12521/16] щодо застосування віндикації. Варто зазначити, що таку судову практику було започатковано ще з прийняттям [http://reyestr.court.gov.ua/Review/62058323 постанови Верховного Суду України від 05.10.2016 р. у справі №916/2129/15].

Позиція ВСУ №2. '''Дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю.'''

До такого висновку дійшов Верховний Суд у [http://reyestr.court.gov.ua/Review/73627618 постанові від 11.04.2018 р. у справі №742/2916/15-ц]. У цій справі Верховний Суд відзначив, що громадяни, які добросовісно, відкрито та безперервно користуються земельною ділянкою 15 років, але не мають документів, які свідчили б про наявність у них прав на цю земельну ділянку, не мають жодних переваг. Аналіз [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1017 ст. 119 ЗК України] дає підстави для висновку, що для таких осіб не передбачено жодних переваг, їм належить лише право на звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування. Вказана норма ЗК України не передбачає обов'язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам у разі дотримання передбаченої законом процедури звернення, адже зі змісту статті вбачається, що передача землі здійснюється на розсуд органів, уповноважених приймати відповідне рішення.

Файл:Судова Практика.jpg

2020-04-17T09:54:20Z

Izmayil.odesa:

Судова Практика

Захист права власності

2020-04-17T09:51:35Z

Izmayil.odesa:

== Нормативна база ==
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України Редакція від 31.03.2019]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України Редакція від 21.02.2019]

== Поняття захисту права власності ==
[[Файл:Захист права власності 1.jpg|міні]]
Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#n4292 статті 41 Конституції України], кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

== Способи захисту права власності ==
Відповідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2101 до статті 392 ЦК України]''',''' власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду справ за такими позовами:
# про визнання права власності на майно;
# про витребування майна з чужого незаконного володіння чи відшкодування його вартості;
# про поділ спільного майна або виділ з нього частки;
# про визначення порядку володіння, користування та розпорядження майном, що є спільною власністю;
# про визнання недійсними правочинів про відчуження майна;
# про визнання незаконними актів державних органів, органів місцевого самоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження майном;
# про переведення прав та обов´язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним учасником спільної часткової власності щодо своєї частки з порушенням права іншого учасника даної спільної власності на переважне право купівлі;
# про передачу в приватну власність майна, яке за законом підлягає відчуженню;
# про визнання недійсними правочинів про відчуження квартир з громадського житлового фонду з порушенням, наприклад, права наймача на придбання цього приміщення у власність або переведення на нього прав та обов´язків набувача за цим договором;
# про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих особі порушенням її права власника (включаючи і не одержані доходи);
# про виключення майна з опису тощо.
Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, юридичною наукою традиційно виділяються ''речово-правові'' та ''зобов´язально-правові'' засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав, що покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб, закріплені в розділі VIII Закону України «Про власність».
[[Файл:Захист права власності.jpg|міні|310x310пкс]]

=== '''До речово-правових позовів відносяться:''' ===
* вимоги не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна ''(віндикаційний позов);''
* вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов´язані з володінням ''(негаторний позов);''
* вимоги власника про визнання права власності.
Зобов´язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов´язаннях.

=== До зобов´язально-правових позовів відносяться позови про: ===
* відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору;
* повернення речей, які були надані у володіння (за договором схову, застави, перевезення);
* про визнання правочинів недійсними;
* про захист права власності в деліктних зобов´язаннях;
* про повернення безпідставно набутого чи збереженого майна.

== Засади захисту права власності ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2078 статті 386 ЦК України]''',''' держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2084 статтею 388 ЦК України]''',''' право власника на витребування майна від добросовісного набувача

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати ([[Витребування майна від добросовісного набувача|добросовісний набувач]]), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
# було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
# було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
# вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безоплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

== Розрахунки при витребуванні майна із чужого незаконного володіння ==
Як встановлює норма [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2094 статті 390 ЦК України]''',''' власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Власник майна має право вимагати від добросовісного набувача передання усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або з моменту, коли йому було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.

Добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

[[Витребування майна від добросовісного набувача|Добросовісний набувач]] (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2106 статті 394 ЦК України], власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку із зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.

== Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n130 ст. 22 ЦК України], особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:
* втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
* доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

== Практика Верховного Суду у справах про захист речових прав ==
Позиція ВСУ №1. '''У спорах про захист речових прав власника нерухомого майна строки позовної давності не застосовуються.'''

Такої позиції дотримується Верховний Суд, визначаючи, що позови про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, а також позови про витребування майна з чужого незаконного володіння можуть бути пред'явлені протягом періоду порушення права власності, яке визначається триваючим.

Відповідна позиція Верховного Суду відображена у [http://reyestr.court.gov.ua/Review/75296538 постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі №653/1096/16-ц] щодо застосування негаторного способу захисту, а також у [http://reyestr.court.gov.ua/Review/72692253 постановах від 06.03.2018 р. у справі №904/9159/16] та від [http://reyestr.court.gov.ua/Review/73032824 22.03.2018 р. у справі №904/12521/16] щодо застосування віндикації. Варто зазначити, що таку судову практику було започатковано ще з прийняттям [http://reyestr.court.gov.ua/Review/62058323 постанови Верховного Суду України від 05.10.2016 р. у справі №916/2129/15].

Позиція ВСУ №2. '''Дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю.'''

До такого висновку дійшов Верховний Суд у [http://reyestr.court.gov.ua/Review/73627618 постанові від 11.04.2018 р. у справі №742/2916/15-ц]. У цій справі Верховний Суд відзначив, що громадяни, які добросовісно, відкрито та безперервно користуються земельною ділянкою 15 років, але не мають документів, які свідчили б про наявність у них прав на цю земельну ділянку, не мають жодних переваг. Аналіз [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1017 ст. 119 ЗК України] дає підстави для висновку, що для таких осіб не передбачено жодних переваг, їм належить лише право на звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування. Вказана норма ЗК України не передбачає обов'язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам у разі дотримання передбаченої законом процедури звернення, адже зі змісту статті вбачається, що передача землі здійснюється на розсуд органів, уповноважених приймати відповідне рішення.

Захист права власності

2020-04-17T09:51:11Z

Izmayil.odesa:

== Нормативна база ==
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України Редакція від 31.03.2019]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України Редакція від 21.02.2019]

== Поняття захисту права власності ==
[[Файл:Захист права власності 1.jpg|міні]]
Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#n4292 статті 41 Конституції України], кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

== Способи захисту права власності ==
Відповідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2101 до статті 392 ЦК України]''',''' власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду справ за такими позовами:
# про визнання права власності на майно;
# про витребування майна з чужого незаконного володіння чи відшкодування його вартості;
# про поділ спільного майна або виділ з нього частки;
# про визначення порядку володіння, користування та розпорядження майном, що є спільною власністю;
# про визнання недійсними правочинів про відчуження майна;
# про визнання незаконними актів державних органів, органів місцевого самоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження майном;
# про переведення прав та обов´язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним учасником спільної часткової власності щодо своєї частки з порушенням права іншого учасника даної спільної власності на переважне право купівлі;
# про передачу в приватну власність майна, яке за законом підлягає відчуженню;
# про визнання недійсними правочинів про відчуження квартир з громадського житлового фонду з порушенням, наприклад, права наймача на придбання цього приміщення у власність або переведення на нього прав та обов´язків набувача за цим договором;
# про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих особі порушенням її права власника (включаючи і не одержані доходи);
# про виключення майна з опису тощо.
Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, юридичною наукою традиційно виділяються ''речово-правові'' та ''зобов´язально-правові'' засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав, що покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб, закріплені в розділі VIII Закону України «Про власність».
[[Файл:Захист права власності.jpg|міні|310x310пкс]]
'''До речово-правових позовів відносяться:'''
* вимоги не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна ''(віндикаційний позов);''
* вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов´язані з володінням ''(негаторний позов);''
* вимоги власника про визнання права власності.
Зобов´язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов´язаннях.

=== До зобов´язально-правових позовів відносяться позови про: ===
* відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору;
* повернення речей, які були надані у володіння (за договором схову, застави, перевезення);
* про визнання правочинів недійсними;
* про захист права власності в деліктних зобов´язаннях;
* про повернення безпідставно набутого чи збереженого майна.

== Засади захисту права власності ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2078 статті 386 ЦК України]''',''' держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2084 статтею 388 ЦК України]''',''' право власника на витребування майна від добросовісного набувача

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати ([[Витребування майна від добросовісного набувача|добросовісний набувач]]), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
# було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
# було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
# вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безоплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

== Розрахунки при витребуванні майна із чужого незаконного володіння ==
Як встановлює норма [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2094 статті 390 ЦК України]''',''' власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Власник майна має право вимагати від добросовісного набувача передання усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або з моменту, коли йому було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.

Добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

[[Витребування майна від добросовісного набувача|Добросовісний набувач]] (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2106 статті 394 ЦК України], власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку із зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.

== Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n130 ст. 22 ЦК України], особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:
* втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
* доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

== Практика Верховного Суду у справах про захист речових прав ==
Позиція ВСУ №1. '''У спорах про захист речових прав власника нерухомого майна строки позовної давності не застосовуються.'''

Такої позиції дотримується Верховний Суд, визначаючи, що позови про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, а також позови про витребування майна з чужого незаконного володіння можуть бути пред'явлені протягом періоду порушення права власності, яке визначається триваючим.

Відповідна позиція Верховного Суду відображена у [http://reyestr.court.gov.ua/Review/75296538 постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі №653/1096/16-ц] щодо застосування негаторного способу захисту, а також у [http://reyestr.court.gov.ua/Review/72692253 постановах від 06.03.2018 р. у справі №904/9159/16] та від [http://reyestr.court.gov.ua/Review/73032824 22.03.2018 р. у справі №904/12521/16] щодо застосування віндикації. Варто зазначити, що таку судову практику було започатковано ще з прийняттям [http://reyestr.court.gov.ua/Review/62058323 постанови Верховного Суду України від 05.10.2016 р. у справі №916/2129/15].

Позиція ВСУ №2. '''Дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю.'''

До такого висновку дійшов Верховний Суд у [http://reyestr.court.gov.ua/Review/73627618 постанові від 11.04.2018 р. у справі №742/2916/15-ц]. У цій справі Верховний Суд відзначив, що громадяни, які добросовісно, відкрито та безперервно користуються земельною ділянкою 15 років, але не мають документів, які свідчили б про наявність у них прав на цю земельну ділянку, не мають жодних переваг. Аналіз [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1017 ст. 119 ЗК України] дає підстави для висновку, що для таких осіб не передбачено жодних переваг, їм належить лише право на звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування. Вказана норма ЗК України не передбачає обов'язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам у разі дотримання передбаченої законом процедури звернення, адже зі змісту статті вбачається, що передача землі здійснюється на розсуд органів, уповноважених приймати відповідне рішення.

Захист права власності

2020-04-17T09:48:04Z

Izmayil.odesa: Створена сторінка: == Нормативна база == # [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України Редакція від 31.03.2...

== Нормативна база ==
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України Редакція від 31.03.2019]
# [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України Редакція від 21.02.2019]

== Поняття захисту права власності ==
[[Файл:Захист права власності 1.jpg|міні]]
Захист права власності - це сукупність передбачених законом цивільно-правових засобів, які, по-перше, гарантують нормальне господарське використання майна (тобто вони забезпечують захист відносин власності в їх непорушеному стані), по-друге - застосовуються для поновлення порушених правовідносин власності, для усунення перешкод, що заважають їх нормальному функціонуванню, для відшкодування збитків, які заподіяні власнику.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#n4292 статті 41 Конституції України], кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.

== Способи захисту права власності ==
Відповідно [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2101 до статті 392 ЦК України]''',''' власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Судовий захист права власності здійснюється шляхом розгляду справ за такими позовами:
# про визнання права власності на майно;
# про витребування майна з чужого незаконного володіння чи відшкодування його вартості;
# про поділ спільного майна або виділ з нього частки;
# про визначення порядку володіння, користування та розпорядження майном, що є спільною власністю;
# про визнання недійсними правочинів про відчуження майна;
# про визнання незаконними актів державних органів, органів місцевого самоврядування про неправомірне втручання у здійснення власником правомочностей щодо володіння, користування та розпорядження майном;
# про переведення прав та обов´язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним учасником спільної часткової власності щодо своєї частки з порушенням права іншого учасника даної спільної власності на переважне право купівлі;
# про передачу в приватну власність майна, яке за законом підлягає відчуженню;
# про визнання недійсними правочинів про відчуження квартир з громадського житлового фонду з порушенням, наприклад, права наймача на придбання цього приміщення у власність або переведення на нього прав та обов´язків набувача за цим договором;
# про відшкодування шкоди, заподіяної майну, або збитків, завданих особі порушенням її права власника (включаючи і не одержані доходи);
# про виключення майна з опису тощо.
Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, юридичною наукою традиційно виділяються ''речово-правові'' та ''зобов´язально-правові'' засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав, що покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб, закріплені в розділі VIII Закону України «Про власність».
[[Файл:Захист права власності.jpg|міні|310x310пкс]]

=== '''До речово-правових позовів відносяться:''' ===
* вимоги не володіючого власника до незаконного володільця про витребування майна ''(віндикаційний позов);''
* вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов´язані з володінням ''(негаторний позов);''
* вимоги власника про визнання права власності.
Зобов´язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов´язаннях.

=== До зобов´язально-правових позовів відносяться позови про: ===
* відшкодування збитків, які настали внаслідок невиконання чи неналежного виконання договору;
* повернення речей, які були надані у володіння (за договором схову, застави, перевезення);
* про визнання правочинів недійсними;
* про захист права власності в деліктних зобов´язаннях;
* про повернення безпідставно набутого чи збереженого майна.

== Засади захисту права власності ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2078 статті 386 ЦК України]''',''' держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2084 статтею 388 ЦК України]''',''' право власника на витребування майна від добросовісного набувача

Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати ([[Витребування майна від добросовісного набувача|добросовісний набувач]]), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
# було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
# було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
# вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень.

Якщо майно було набуте безоплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

== Розрахунки при витребуванні майна із чужого незаконного володіння ==
Як встановлює норма [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2094 статті 390 ЦК України]''',''' власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Власник майна має право вимагати від добросовісного набувача передання усіх доходів від майна, які він одержав або міг одержати з моменту, коли дізнався чи міг дізнатися про незаконність володіння ним, або з моменту, коли йому було вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.

Добросовісний або недобросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника майна відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження майна, здійснених ним з часу, з якого власникові належить право на повернення майна або передання доходів.

[[Витребування майна від добросовісного набувача|Добросовісний набувач]] (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.

Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n2106 статті 394 ЦК України], власник земельної ділянки, житлового будинку, інших будівель має право на компенсацію у зв'язку із зниженням цінності цих об'єктів у результаті діяльності, що призвела до зниження рівня екологічної, шумової захищеності території, погіршення природних властивостей землі.

== Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди ==
Відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15#n130 ст. 22 ЦК України], особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:
* втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
* доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Якщо особа, яка порушила право, одержала у зв'язку з цим доходи, то розмір упущеної вигоди, що має відшкодовуватися особі, право якої порушено, не може бути меншим від доходів, одержаних особою, яка порушила право.

На вимогу особи, якій завдано шкоди, та відповідно до обставин справи майнова шкода може бути відшкодована і в інший спосіб, зокрема, шкода, завдана майну, може відшкодовуватися в натурі (передання речі того ж роду та тієї ж якості, полагодження пошкодженої речі тощо).

== Практика Верховного Суду у справах про захист речових прав ==
Позиція ВСУ №1. '''У спорах про захист речових прав власника нерухомого майна строки позовної давності не застосовуються.'''

Такої позиції дотримується Верховний Суд, визначаючи, що позови про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, а також позови про витребування майна з чужого незаконного володіння можуть бути пред'явлені протягом періоду порушення права власності, яке визначається триваючим.

Відповідна позиція Верховного Суду відображена у [http://reyestr.court.gov.ua/Review/75296538 постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 р. у справі №653/1096/16-ц] щодо застосування негаторного способу захисту, а також у [http://reyestr.court.gov.ua/Review/72692253 постановах від 06.03.2018 р. у справі №904/9159/16] та від [http://reyestr.court.gov.ua/Review/73032824 22.03.2018 р. у справі №904/12521/16] щодо застосування віндикації. Варто зазначити, що таку судову практику було започатковано ще з прийняттям [http://reyestr.court.gov.ua/Review/62058323 постанови Верховного Суду України від 05.10.2016 р. у справі №916/2129/15].

Позиція ВСУ №2. '''Дотримання всіх умов набувальної давності не призводить до виникнення права власності на землю.'''

До такого висновку дійшов Верховний Суд у [http://reyestr.court.gov.ua/Review/73627618 постанові від 11.04.2018 р. у справі №742/2916/15-ц]. У цій справі Верховний Суд відзначив, що громадяни, які добросовісно, відкрито та безперервно користуються земельною ділянкою 15 років, але не мають документів, які свідчили б про наявність у них прав на цю земельну ділянку, не мають жодних переваг. Аналіз [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2768-14#n1017 ст. 119 ЗК України] дає підстави для висновку, що для таких осіб не передбачено жодних переваг, їм належить лише право на звернення до відповідного суб'єкта владних повноважень з клопотанням про передачу земельної ділянки у власність чи користування. Вказана норма ЗК України не передбачає обов'язкової передачі земельної ділянки у власність чи користування таким особам у разі дотримання передбаченої законом процедури звернення, адже зі змісту статті вбачається, що передача землі здійснюється на розсуд органів, уповноважених приймати відповідне рішення.

Файл:Захист права власності 1.jpg

2020-04-17T09:43:56Z

Izmayil.odesa:

Захист права власності

Файл:Захист права власності.jpg

2020-04-17T09:18:51Z

Izmayil.odesa:

Захист права власності

Громадянство та належність до громадянства України

2018-07-26T15:00:10Z

Izmayil.odesa:

'''Громадянство та належність до громадянства України.'''

== '''Нормативна база ''''' ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України];
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2235-14 Закон України «Про громадянство України»];
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/215/2001 Указ Президента України № 215/2001 від 27.03.2001 року];
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/215/2001 Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006)]
'''''
='''Поняття громадянства України'''=

Громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України;

=== '''Належність до громадянства України''' ===

Відповідно до вимог ст. 3 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2235-14 Закону України «Про громадянство України»] громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України. <big>'''Такі особи є громадянами України з 24 серпня 1991 року'''
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» від 13 листопада 1991 року проживали в Україні і не були громадянами інших держав. <big>'''Такі особи є громадянами України з 13 листопада 1991 року'''</big>; 
3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України. <big>'''Такі особи є громадянами України з моменту внесення відмітки про громадянство України;'''</big> 
4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. 

=== '''Документи, які підтверджують громадянство України''' ===

1. паспорт громадянина України;
2. паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
3. тимчасове посвідчення громадянина України;
4. дипломатичний паспорт;
5. службовий паспорт;
6. посвідчення особи моряка;
7. посвідчення члена екіпажу;
8. посвідчення особи на повернення в Україну.

='''Набуття громадянства України''' =
Вимогами ст. 6 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2235-14 Закону України «Про громадянство України»] визначено перелік підстав набуття громадянства України, а саме: 

1. за народженням;
2. за територіальним походженням;
3. внаслідок прийняття до громадянства;
4. внаслідок поновлення у громадянстві;
5. внаслідок усиновлення;
6. внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя;
7. внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
8. у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
9. внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;
10. за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

='''Загальний порядок подання заяв та інших документів для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України.''' =

Для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.

У випадках, передбачених законодавством України, за подання заяви та інших документів з питань громадянства сплачується державне мито або консульський збір, документ про сплату якого подається разом із заявами та іншими документами з питань громадянства.

Заяви з питань громадянства оформлюються: 

* про прийняття до громадянства України та про вихід з громадянства
* України - на ім'я Президента України;
* про встановлення та оформлення належності до громадянства України особою, яка проживає на території України, - на ім'я начальника головного управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі за місцем проживання особи;
* про оформлення набуття громадянства України особою, яка проживає
* на території України, - на ім'я начальника головного управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі за місцем проживання особи;
* про встановлення та оформлення належності до громадянства України особою, яка постійно проживає за кордоном, - на ім'я керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи;
* про перевірку належності до громадянства України особою, яка перебуває за кордоном, - на ім'я керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем перебування особи;
* про оформлення набуття громадянства України особою, яка постійно проживає за кордоном, - на ім'я керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи.

Заява з питань громадянства подається у письмовій формі з зазначенням дати її складання та підписується заявником.

Заяву з питань громадянства дитини підписує один з її батьків або інший законний представник дитини.

Особа, яка зареєструвала шлюб до досягнення повноліття або якій надано повну цивільну дієздатність до досягнення повноліття відповідно до Цивільного кодексу України, заяву з питань громадянства підписує самостійно.

Заяву з питань громадянства недієздатної особи підписує її опікун.

Якщо заявник не може підписати заяву через неписьменність або фізичні вади, заяву на його прохання підписує інша особа.

Заяви та інші документи з питань громадянства подаються:

* особою, яка проживає в Україні на законних підставах, - до управління, відділу (сектору) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення за місцем проживання особи в Україні;
* особою, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, - до управління, відділу (сектору) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення за місцем реєстрації особи;
* особою, яка постійно проживає за кордоном, - до дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи.

Заяву та інші документи з питань громадянства заявник подає особисто.

За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява та інші документи з питань громадянства на прохання заявника можуть подаватися іншою особою або надсилатися поштою.

Заява та інші документи з питань громадянства недієздатної особи подаються її опікуном.

Заява та інші документи з питань громадянства дитини подаються одним з її батьків або іншим законним представником дитини за місцем проживання дитини або одного з її батьків чи іншого законного представника.

Особа, яка зареєструвала шлюб до досягнення повноліття або якій надано повну цивільну дієздатність до досягнення повноліття відповідно до Цивільного кодексу України, заяву та інші документи з питань громадянства подає самостійно.

Під час подання заяви та інших документів з питань громадянства пред'являється документ, що посвідчує особу заявника, а також документ про проживання заявника на території України або про його постійне проживання за кордоном та подаються копії таких документів.

Згода на набуття громадянства України або на вихід з громадянства України дитини віком від 14 до 18 років надається нею у формі письмової заяви, подається у присутності дитини. За наявності поважних причин (хвороба дитини, стихійне лихо тощо) така заява може подаватися за відсутності дитини.

[[Категорія:Інші питання цивільного права‎]]

Громадянство та належність до громадянства України

2018-07-26T14:59:08Z

Izmayil.odesa:

'''Громадянство та належність до громадянства України.'''

== '''Нормативна база ''''' ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України];
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2235-14 Закон України «Про громадянство України»];
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/215/2001 Указ Президента України № 215/2001 від 27.03.2001 року];
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/215/2001 Порядок провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затверджений Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215 (в редакції Указу Президента України від 27 червня 2006 року № 588/2006)]
'''''
='''Поняття громадянства України'''=

Громадянство України - правовий зв'язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов'язках.

Громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами України та міжнародними договорами України;

=== '''Належність до громадянства України''' ===

Відповідно до вимог ст. 3 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2235-14 Закону України «Про громадянство України»] громадянами України є:

1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України. <big>'''Такі особи є громадянами України з 24 серпня 1991 року'''</big>; 
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» від 13 листопада 1991 року проживали в Україні і не були громадянами інших держав. <big>'''Такі особи є громадянами України з 13 листопада 1991 року'''</big>; 
3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України. <big>'''Такі особи є громадянами України з моменту внесення відмітки про громадянство України;'''</big> 
4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України. 

=== '''Документи, які підтверджують громадянство України''' ===

1. паспорт громадянина України;
2. паспорт громадянина України для виїзду за кордон;
3. тимчасове посвідчення громадянина України;
4. дипломатичний паспорт;
5. службовий паспорт;
6. посвідчення особи моряка;
7. посвідчення члена екіпажу;
8. посвідчення особи на повернення в Україну.

='''Набуття громадянства України''' =
Вимогами ст. 6 [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/2235-14 Закону України «Про громадянство України»] визначено перелік підстав набуття громадянства України, а саме: 

1. за народженням;
2. за територіальним походженням;
3. внаслідок прийняття до громадянства;
4. внаслідок поновлення у громадянстві;
5. внаслідок усиновлення;
6. внаслідок встановлення над дитиною опіки чи піклування, влаштування дитини в дитячий заклад чи заклад охорони здоров'я, в дитячий будинок сімейного типу чи прийомну сім'ю або передачі на виховання в сім'ю патронатного вихователя;
7. внаслідок встановлення над особою, визнаною судом недієздатною, опіки;
8. у зв'язку з перебуванням у громадянстві України одного чи обох батьків дитини;
9. внаслідок визнання батьківства чи материнства або встановлення факту батьківства чи материнства;
10. за іншими підставами, передбаченими міжнародними договорами України.

='''Загальний порядок подання заяв та інших документів для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України.''' =

Для встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, виходу з громадянства України особа подає заяву, а також інші документи, передбачені Порядком провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень.

У випадках, передбачених законодавством України, за подання заяви та інших документів з питань громадянства сплачується державне мито або консульський збір, документ про сплату якого подається разом із заявами та іншими документами з питань громадянства.

Заяви з питань громадянства оформлюються: 

* про прийняття до громадянства України та про вихід з громадянства
* України - на ім'я Президента України;
* про встановлення та оформлення належності до громадянства України особою, яка проживає на території України, - на ім'я начальника головного управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі за місцем проживання особи;
* про оформлення набуття громадянства України особою, яка проживає
* на території України, - на ім'я начальника головного управління (управління) міграційної служби в Автономній Республіці Крим, області, містах Києві та Севастополі за місцем проживання особи;
* про встановлення та оформлення належності до громадянства України особою, яка постійно проживає за кордоном, - на ім'я керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи;
* про перевірку належності до громадянства України особою, яка перебуває за кордоном, - на ім'я керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем перебування особи;
* про оформлення набуття громадянства України особою, яка постійно проживає за кордоном, - на ім'я керівника дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи.

Заява з питань громадянства подається у письмовій формі з зазначенням дати її складання та підписується заявником.

Заяву з питань громадянства дитини підписує один з її батьків або інший законний представник дитини.

Особа, яка зареєструвала шлюб до досягнення повноліття або якій надано повну цивільну дієздатність до досягнення повноліття відповідно до Цивільного кодексу України, заяву з питань громадянства підписує самостійно.

Заяву з питань громадянства недієздатної особи підписує її опікун.

Якщо заявник не може підписати заяву через неписьменність або фізичні вади, заяву на його прохання підписує інша особа.

Заяви та інші документи з питань громадянства подаються:

* особою, яка проживає в Україні на законних підставах, - до управління, відділу (сектору) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення за місцем проживання особи в Україні;
* особою, якій надано статус біженця в Україні чи притулок в Україні, - до управління, відділу (сектору) міграційної служби в районі, районі у місті, місті обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення за місцем реєстрації особи;
* особою, яка постійно проживає за кордоном, - до дипломатичного представництва чи консульської установи України за місцем постійного проживання особи.

Заяву та інші документи з питань громадянства заявник подає особисто.

За наявності поважних причин (хвороба заявника, стихійне лихо тощо) заява та інші документи з питань громадянства на прохання заявника можуть подаватися іншою особою або надсилатися поштою.

Заява та інші документи з питань громадянства недієздатної особи подаються її опікуном.

Заява та інші документи з питань громадянства дитини подаються одним з її батьків або іншим законним представником дитини за місцем проживання дитини або одного з її батьків чи іншого законного представника.

Особа, яка зареєструвала шлюб до досягнення повноліття або якій надано повну цивільну дієздатність до досягнення повноліття відповідно до Цивільного кодексу України, заяву та інші документи з питань громадянства подає самостійно.

Під час подання заяви та інших документів з питань громадянства пред'являється документ, що посвідчує особу заявника, а також документ про проживання заявника на території України або про його постійне проживання за кордоном та подаються копії таких документів.

Згода на набуття громадянства України або на вихід з громадянства України дитини віком від 14 до 18 років надається нею у формі письмової заяви, подається у присутності дитини. За наявності поважних причин (хвороба дитини, стихійне лихо тощо) така заява може подаватися за відсутності дитини.

[[Категорія:Інші питання цивільного права‎]]

Особливості застосування сімейного законодавства у часі

2018-07-26T14:48:29Z

Izmayil.odesa:

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/435-15 Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2947-14 Сімейний Кодекс України від 10.01.2002 № 2947-III]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2006-07 Кодекс про шлюб та сім’ю від 20.06.1969 № 2006-VII]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/v001p710-99 Рішення Конституційного суду України від 09.02.1999 року № 1-рп/99]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/v0011700-07 Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/v0003700-06 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.05.2006 року]

== '''Дія сімейного законодавства у часі''' ==

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Дія сімейного законодавства у часі підпорядковується загальному правилу: нові нормативно-правові акти поширюються на ті відносини, які виникають після введення в дію нових актів.

Відповідно до ст. 94 Конституції України закон набирає чинності через 10 днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

Зміст цього положення й аналіз опублікованих законів свідчать про те, що новий закон може набрати чинності:
– по-перше, після 10 днів від дня його офіційного оприлюднення (опублікування);
– по-друге, від дня оприлюднення закону чи від строку, зазначеного в ньому.

Так, СК України був прийнятий 10 січня 2002 р., а набрання ним чинності у ч. 1 Прикінцевих положень Кодексу було пов'язано з набранням чинності ЦК України. Прикінцеві та перехідні положення ЦК України цією датою визначили 1 січня 2004 р.

== '''Особливості застосування сімейного законодавства у часі''' ==

Важливе значення має момент припинення дії сімейно-правових актів, який залежить від того, чи зазначений у нормативному акті термін його дії:
– якщо в нормативному акті встановлений термін його дії, то він втрачає юридичну силу з настанням зазначеного в ньому строку;
– якщо термін дії правового акта не вказаний, то він припиняє свою дію або з прийняттям нового нормативного акта, що регулює такі ж суспільні відносини, що і чинний раніше, або в результаті його скасування.

'''Наприклад''', згідно з п. 2 ч. 2 Прикінцевих положень СК України був визнаний таким, що втратив чинність із вступом у дію СК України, Кодекс про шлюб та сім'ю 1969 р.
В деяких випадках новий закон може поширюватися на відносини, які виникли до набрання ним чинності і продовжують існувати після цього. Так, ст. 58 Конституції України зазначає, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Проте такі положення більшою мірою стосуються кримінального або адміністративного законодавчого акта.

Роз’ясненнями '''Жирний текст'''п. 1 Постанови Пленуму Верховного суду України № 3 від 15.05.2006 року, яка узгоджується із Рішенням Конституційного Суду України № 1-рп/99 по справі № 1-7/99 за конституційним зверненням про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів визначено, що за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України ( 254к/96-ВР ) норми Сімейного кодексу України ( 2947-14 ) (далі - СК) застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК ( 2947-14 ) застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності. Ці права й обов'язки визначаються на підставах, передбачених СК. Тобто з урахуванням положення ч. 1 ст. 58 Конституції України закріплений принцип зворотної дії в часі закону та інших нормативно-правових актів, у випадку коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

=== '''момент припинення шлюбу''' ===

Ч. 1 ст. 114 СК України встановлено, що у випадку розірвання шлюбу державним органом РАЦС (адміністративний порядок) шлюб припиняється в день реєстрації розірвання шлюбу. Ця стаття закону зазнала певних змін. В первісній редакції ч. 1 ст. 114 СК України вказувалося, що шлюб припиняється у день винесення органом РАЦС постанови про розірвання шлюбу. Законом України від 22.12.2006 p. № 524-V «Про внесення змін до Сімейного та Цивільного кодексів України» винесення органами РАЦС постанов про розірвання шлюбу було скасоване. У зв'язку з цим органи РАЦС одразу реєструють розірвання шлюбу. Саме з цим моментом і пов'язане його припинення.

Розірвання шлюбу в судовому порядку має свої особливості (ч. 2 ст. 114 СК України). Важливими в цьому плані є два моменти: а) винесення судом рішення про розірвання шлюбу; б) набрання чинності рішенням суду.

Таким чином саме день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу вважається днем припинення шлюбу. Із цим днем і пов'язані для сторін всі наслідки розірвання шлюбу.

Проблема визначення моменту припинення шлюбу у разі його розірвання вкрай гостро постала у зв'язку з прийняттям нового СК України та неспівпадінням з цього питання норм старого та нового законодавства.

Так за новим СК днем розірвання шлюбу вважається день набрання чинності рішенням суду (ч. 2 ст. 114 СК України), натомість згідно із законодавством, що діяло раніше, шлюб припинявся у день, коли подружжя або один з них на підставі рішення суду реєстрували розірвання шлюбу в органах РАЦС (ст. 44 КпШС України). Таким чином, рішення суду щодо розірвання шлюбу не мало вирішального значення.

Роз’ясненнями п. 15. Постанови Пленуму Верховного суду України № 11 від 21.12.2007 року визначено, що хоча розірвання шлюбу, здійснене на підставі рішення суду, потребує подальшої реєстрації у державному органі РАЦС, моментом припинення шлюбу є день набрання чинності рішенням суду про його розірвання (ч. 2 ст. 114 СК) ( 2947-14 ). Це правило не поширюється на випадки, коли шлюб було розірвано у судовому порядку до 1 січня 2004 р., тобто до дня набрання чинності СК.

Таким чином, '''якщо шлюб було розірвано у судовому порядку до 1 січня 2004 р. та не зареєстровано в органах РАЦС''', тобто до дня набрання чинності СК, такий '''шлюб не вважається розірваним.'''

=== '''визнання батьківства''' ===

Підстави для визнання батьківства за рішенням суду, зазначені у ст. 128 СК, істотно відрізняються від підстав його встановлення, передбачених у ст. 53 КпШС.

Роз’ясненнями п. 3. Постанови Пленуму Верховного суду України 15.05.2006 N 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» визначено що, вирішуючи питання про те, якою нормою слід керуватися при розгляді справ цієї категорії, '''повинні виходити з дати народження дитини'''.

Так, при розгляді справ про встановлення батьківства '''щодо дитини, яка народилася до 1 січня 2004 р.''', необхідно застосовувати відповідні '''норми КпШС''', беручи до уваги всі докази, що достовірно підтверджують визнання відповідачем батьківства, в їх сукупності, зокрема, спільне проживання й ведення спільного господарства відповідачем та матір'ю дитини до її народження, спільне виховання або утримання ними дитини.

Справи про '''визнання батьківства щодо дитини, яка народилася не раніше 1 січня 2004 р.''', суд має вирішувати '''відповідно до норм СК України, зокрема ч. 2 ст. 128''' на підставі будь-яких доказів, що засвідчують походження дитини від певної особи й зібрані з дотриманням норм цивільного процесуального законодавства.

=== '''поділ спільного майна подружжя''' ===

Як вже було зазначено за загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України) норми СК України застосовуються до сімейних відносин, які виникли після набрання ним чинності, тобто не раніше 1 січня 2004 р. До сімейних відносин, які вже існували на зазначену дату, норми СК України застосовуються в частині лише тих прав і обов'язків, що виникли після набрання ним чинності.

У випадку набуття подружжям права власності на майно до 2004 р., а поділ спільного майна здійснює після 2004 р. очевидно, що подружнє правовідношення виникло під час дії КпШС. У свою чергу права й обов'язки, яких сторони набувають у зв'язку з поділом спільного майна, виникають уже після того, як набув чинності СК України. Одна частина правовідношень регулюється старим законом (КпШС), а друга – новим (СК України).

У зв'язку з цим '''порядок набуття спільного майна та його правовий режим визначаються старим законом''', а '''поділ майна подружжя''' має здійснюватися '''за правилами, передбаченими новим законом'''.

За таких обставин розмір часток подружжя у майні, що є об'єктом права спільної сумісної власності, способи та порядок його поділу визначатимуться за правилами СК України.
[[Категорія:Сімейне право]]

Провадження у цивільних справах за участю іноземних осіб

2018-07-26T14:43:38Z

Izmayil.odesa:

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР];
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс України від 18.03.2004 № 1618-IV];
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2709-15 Закону України «Про міжнародне приватне право» від 23.06.2005 № 2709-IV];
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0573-08 Інструкція про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень затверджена Наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України 27.06.2008 № 1092/5/54]

== Процесуальні права та обов’язки іноземних осіб ==
Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. 

Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

== Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом ==
Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається Цивільним процесуальним кодексом України, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, коли суди можуть приймати до свого провадження і розглядати
будь-які справи з іноземним елементом:
# якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, з винятком виключної підсудності;
# якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;
# у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;
# якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;
# якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;
# якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;
# дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;
# якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;
# якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;
# якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;
# якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;
# в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

До виключної підсудності судам України у справах з іноземним елементом відносяться:
# якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів у рамках державно-приватного партнерства, укладених Кабінетом Міністрів України, згідно з якими нерухоме майно є об’єктом такого партнерства, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об’єкт;
# якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні;
# якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання;
# якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;
# якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців;
# якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;
# якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України;
# якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;
# в інших випадках, визначених законами України.

== Судове доручення про надання правової допомоги ==
Доручення - звернення (доручення, прохання, запит - залежно від вимог міжнародного договору України) компетентного органу, у тому числі судове доручення про надання міжнародної правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів тощо.

В разі виникнення необхідності у врученні документів або отриманні
доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави (суд, консульська посадова особа України відповідно до міжнародних
договорів України або в іншому порядку, що не суперечить законодавству держави перебування, чи інший орган, до компетенції якого належить складання чи виконання доручення про надання міжнародної правової допомоги в цивільних справах) в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.

Таким чином, у зв’язку з розглядом цивільної справи суд, в разі необхідності вручення стороні по справі, яка перебуває поза межами України, документів або витребування документів, які необхідні для розгляду справи чи проведення допиту особи, обов’язково складає судове доручення про отримання міжнародної правової допомоги.

З інформацією щодо змісту, форми та виконання судового доручення – можливо ознайомитись за посиланням:[[Виконання судового доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів]]

Треба зазначити що обсяг правової допомоги, порядок зносин, вимоги щодо форми і змісту доручення, а також особливості виконання доручення визначаються положеннями міжнародного договору України, який діє у відносинах між Україною та відповідною іноземною державою.

Детальний перелік країн, з якими Україною укладено двосторонні договори про правову допомогу в цивільних справах міститься на [http://old.minjust.gov.ua/9599 офіційному веб-порталі Міністерства юстиції України]
[[Категорія:Цивільне процесуальне право‎]]
[[Категорія:Іноземці/особи без громадянства‎]]‎
[[Категорія:Суди]]‎

Особливості застосування сімейного законодавства у часі

2018-07-26T14:34:26Z

Izmayil.odesa:

Особливості застосування сімейного законодавства у часі

2018-07-26T14:32:41Z

Izmayil.odesa:

Особливості застосування сімейного законодавства у часі

2018-07-26T14:26:19Z

Izmayil.odesa:

Особливості застосування сімейного законодавства у часі

2018-07-26T14:23:07Z

Izmayil.odesa:

Адміністративні комісії, розгляд справ та порядок оскарження постанови про адміністративне правопорушення

2017-07-03T10:12:26Z

Izmayil.odesa: Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні право...

== Нормативна база ==
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/80731-10 Кодекс України про адміністративні правопорушення];
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2747-15 Кодекс адміністративного судочинства України];
* [http://www.vasu.gov.ua/plenum/post_plenum/postanova_plenumu_vasu_2_23-01-2015/ Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України від 23.01.2015 №2 “Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»];
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5540-11 Положення про адміністративні комісії Української РСР, затверджене Указом Президії Верховної Ради Української РСР від 9 березня 1988 р. N 5540-XI].

== Адміністративні комісії та їх компетенція ==

Чинним законодавством України передбачений вичерпний перелік органів, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення. Одним з таких органів є адміністративні комісії при виконавчих комітетах сільських, селищних, міських рад.
Адміністративні комісії утворюються відповідними органами місцевого самоврядування, до складу яких входять голова, заступник голови, відповідальний секретар, а також не менш як 6 членів комісії. В адміністративних комісіях при виконавчих органах міських рад є посада звільненого відповідального секретаря комісії.
До складу адміністративної комісії не можуть входити представники державних органів, службові особи яких мають право складати протоколи про адміністративні правопорушення, а також працівники прокуратури, суду і адвокати.
Адміністративні комісії при виконавчих комітетах районних у містах рад утворюються у разі надання районній у місті раді та її виконавчому комітету відповідних повноважень міською радою.
До виключної компетенції адміністративних комісій при виконавчих органах міських рад відноситься розгляд справ про адміністративні правопорушення передбачені КУпАП:
* в галузі охорони здоров’я (ст.ст. 45, 46);
* у сфері охорони культурної спадщини (ст. 92);
* у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів (ст.ст. 99, 103-1);
* у сільському господарстві (ст. 104-1);
* на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв’язку (ст.ст. 136 (за вчинення порушень на автомобільному транспорті), 138, 141, 142);
* в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою (ст.ст. 149-152, ч. 1,2 ст. 152-1, ч. 1 ст. 154);
* в галузі торгівлі ст.ст. 155, 155-2, ч. 2 ст. 156, ст.ст. 156-1, 156-2, 159);
* що посягають на громадську безпеку (ст. 175-1 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), ст.ст. 179, 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), ч. 4 ст. 181, ст. 181-1, ч. 1 ст. 182, ст. 183);
* що посягають на встановлений порядок управління (ст.ст. 185-12, 186, 186-1, 189, 189-1, 212-1).

До виключної компетенції адміністративних комісій при виконавчих органах сільських, селищних рад відноситься розгляд справ про адміністративні правопорушення передбачені КУпАП:
* у сфері охорони культурної спадщини (ст. 92);
* у сфері використання паливно-енергетичних ресурсів (ст.ст. 99 (коли правопорушення вчинено громадянином, 103-1, 103-2);
* у сільському господарстві (ст. 104);
* на транспорті, в галузі шляхового господарства і зв’язку (ст.ст. 136 (за вчинення порушень на автомобільному транспорті), 141, 142);
* в галузі житлових прав громадян, житлово-комунального господарства та благоустрою (ст.ст. 150-152, ч. 1,2 ст. 152-1);
* в галузі торгівлі ст.ст. 155, 155-2, ч. 2 ст. 156, ст.ст. 156-1, 156-2, 159);
* що посягають на громадську безпеку (ст. 175-1 (за порушення, вчинені у місцях, заборонених рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради), ст.ст. 179, 180 (крім справ щодо батьків неповнолітніх або осіб, які їх замінюють), ч. 4 ст. 181, ч. 1 ст. 182, ст. 183);
* що посягають на встановлений порядок управління (ст.ст. 186, 186-1, 196, 212-1).

== Правомочність засідань та повноваження посадових осіб, які розглядають справи про адміністративні правопорушення ==

Адміністративні комісії мають право розглядати справи про адміністративні правопорушення при наявності не менш як половини членів їх складу.

По справі про адміністративне правопорушення адміністративна комісія виносить одну з таких постанов:
# про накладення адміністративного стягнення;
# про закриття справи.

Адміністративні комісії при розгляді справ про адміністративні правопорушення, можуть накладати адміністративні стягнення у вигляді: попередження; штрафу; оплатного вилучення предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення; конфіскації предмета, який став знаряддям вчинення або безпосереднім об'єктом адміністративного правопорушення.
Накладення адміністративного стягнення можливе лише у межах наданих їм повноважень і лише під час виконання службових обов'язків.

== Порядок розгляду справ про адміністративне правопорушення ==

Підставою для розгляду справи про адміністративне правопорушення адміністративною комісією є протокол про адміністративне правопорушення, складений у встановленому порядку уповноваженою на те службовою особою або представником громадської організації чи органу громадської
самодіяльності.
Справа про адміністративні правопорушення має розглядатися адміністративною комісією за місцем проживання порушника та в п'ятнадцятиденний строк з дня одержання протоколу про адміністративне правопорушення та інших матеріалів справи строк.
Підготовка до розгляду справи про адміністративне правопорушення
При підготовці до розгляду справи відповідальним секретарем адміністративної комісії повинно бути вирішено наступні питання:

чи належить до компетенції адміністративної комісії розгляд даної справи;
# чи правильно складено протокол та інші матеріали справи. Відповіно до вимог ст. 256 КУпАП протокол повинен містити наступну інформацію: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; наявність матеріальної шкоди; відмітка про роз'яснення прав і обов'язків передбачених ст. 268 КУпАП особі, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також свідками і потерпілими та іншими особами при їх наявності. А в разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, робиться запис про це. Окрім цього особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до протоколу, а також викласти мотиви свого відмовлення від його підписання.
# чи сповіщено осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду. Вручення повістки особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, а також іншим особам, які беруть участь у провадженні по справі вручається не пізніш як за три доби до дня розгляду справи, в якій зазначаються дата і місце розгляду. Оскільки справа повинна розглядатися в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, розгляд справи без такої особи можливий лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
# чи витребувано необхідні додаткові матеріали;
# чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

== Розгляд справ про адміністративне правопорушення ==

Розгляд справи про адміністративне правопорушення розпочинається з оголошення головуючим на засіданні адміністративної комісії, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи про їх права і обов'язки визначені ст.ст. 268-274 КУпАП, після чого оголошується протокол про адміністративне правопорушення.

На засіданні заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. У разі участі в розгляді справи прокурора заслуховується його висновок.

Обов’язковою умовою при розгляді кожної справи про адміністративне
правопорушення адміністративною комісією є ведення протоколу, в якому повинно бути зазначено: 1) дата і місце засідання; 2) найменування і склад комісії; 3) зміст справи, що розглядається; 4) відомості про явку осіб, які беруть участь у справі; 5) пояснення осіб, які беруть участь у розгляді справи, їх клопотання і результати їх розгляду; 6) документи і речові докази, досліджені при розгляді справи; 7) відомості про оголошення прийнятої постанови і роз'яснення порядку та строків її оскарження.

Протокол засідання адміністративної комісії підписується головуючим на засіданні і відповідальним секретарем.

== Постанова по справі про адміністративне правопорушення ==

Розглянувши справу про адміністративне правопорушення, адміністративна комісія виносить постанову по справі.

Постанова адміністративної комісії приймається простою більшістю голосів членів комісії, присутніх на засіданні.

Постанова повинна містити наступну інформацію: найменування органу; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім’я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Якщо одночасно вирішується питання про відшкодування винним майнової шкоди, то в постанові зазначається розмір шкоди, порядок і строк її відшкодування. В разі вирішення питання про вилучені речі і документи, а також вказівку про порядок і строк її оскарження.

Постанова підписується головуючим на засіданні і відповідальним секретарем комісії.

Постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається під розписку або висилається особі, щодо якої її винесено, потерпілому на його прохання, про що робиться відповідна відмітка у справі.

== Порядок оскарження постанови про адміністративне правопорушення ==

Постанову адміністративної комісії може бути оскаржена як у виконавчий комітет відповідної ради, так і в районний, районний у місті, міський чи
міськрайонний суд, у порядку, визначеному Кодексом адміністративного судочинства України, з особливостями, встановленими цим Кодексом.

Особа, яка оскаржила постанову у справі про адміністративне
правопорушення, звільняється від сплати державного мита.
[[Категорія:Адміністративне право]]
[[Категорія:Органи місцевого самоврядування]]

Провадження у цивільних справах за участю іноземних осіб

2017-06-30T12:15:54Z

Izmayil.odesa: Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]; * [http://zakon2.r...

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України];
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1618-15 Цивільний процесуальний кодекс];
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2709-15 Закону України «Про міжнародне приватне право»];
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0573-08 Інструкція про порядок виконання міжнародних договорів з питань надання правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів та визнання і виконання судових рішень затверджена Наказом Міністерства юстиції України, Державної судової адміністрації України 27.06.2008 № 1092/5/54]

== Процесуальні права та обов’язки іноземних осіб ==
Цивільним процесуальним кодексом України визначено, що іноземці, особи без громадянства, іноземні юридичні особи, іноземні держави (їх органи та посадові особи) та міжнародні організації (далі - іноземні особи) мають право звертатися до судів України для захисту своїх прав, свобод чи інтересів. 

Іноземні особи мають процесуальні права та обов'язки нарівні з фізичними і юридичними особами України, за винятками, встановленими Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

== Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом ==
Підсудність судам України цивільних справ з іноземним елементом визначається Цивільним процесуальним кодексом України, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися, крім випадків, коли суди можуть приймати до свого провадження і розглядати
будь-які справи з іноземним елементом:
# якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, з винятком виключної підсудності;
# якщо на території України відповідач у справі має місце проживання або місцезнаходження, або рухоме чи нерухоме майно, на яке можна накласти стягнення, або знаходиться філія або представництво іноземної юридичної особи - відповідача;
# у справах про відшкодування шкоди, якщо її було завдано на території України;
# якщо у справі про сплату аліментів або про встановлення батьківства позивач має місце проживання в Україні;
# якщо у справі про відшкодування шкоди позивач - фізична особа має місце проживання в Україні або юридична особа - відповідач - місцезнаходження в Україні;
# якщо у справі про спадщину спадкодавець у момент смерті був громадянином України або мав в Україні останнє місце проживання;
# дія або подія, що стала підставою для подання позову, мала місце на території України;
# якщо у справі про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим особа мала останнє відоме місце проживання на території України;
# якщо справа окремого провадження стосується особистого статусу або дієздатності громадянина України;
# якщо справа проти громадянина України, який за кордоном діє як дипломатичний агент або з інших підстав має імунітет від місцевої юрисдикції, відповідно до міжнародного договору не може бути порушена за кордоном;
# якщо у справі про банкрутство боржник має місце основних інтересів або основної підприємницької діяльності на території України;
# в інших випадках, визначених законом України та міжнародним договором України.

До виключної підсудності судам України у справах з іноземним елементом відносяться:
# якщо нерухоме майно, щодо якого виник спір, знаходиться на території України, крім справ, що стосуються укладення, зміни, розірвання та виконання договорів у рамках державно-приватного партнерства, укладених Кабінетом Міністрів України, згідно з якими нерухоме майно є об’єктом такого партнерства, а спір не стосується виникнення, припинення та реєстрації речових прав на такий об’єкт;
# якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні;
# якщо у справі про спадщину спадкодавець - громадянин України і мав в ній місце проживання;
# якщо спір пов'язаний з оформленням права інтелектуальної власності, яке потребує реєстрації чи видачі свідоцтва (патенту) в Україні;
# якщо спір пов'язаний з реєстрацією або ліквідацією на території України іноземних юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців;
# якщо спір стосується дійсності записів у державному реєстрі, кадастрі України;
# якщо у справах про банкрутство боржник був створений відповідно до законодавства України;
# якщо справа стосується випуску або знищення цінних паперів, оформлених в Україні;
# в інших випадках, визначених законами України.

== Судове доручення про надання правової допомоги ==
Доручення - звернення (доручення, прохання, запит - залежно від вимог міжнародного договору України) компетентного органу, у тому числі судове доручення про надання міжнародної правової допомоги в цивільних справах щодо вручення документів, отримання доказів тощо.

В разі виникнення необхідності у врученні документів або отриманні
доказів, у проведенні окремих процесуальних дій за кордоном, суд може направити відповідне доручення компетентному органу іноземної держави (суд, консульська посадова особа України відповідно до міжнародних
договорів України або в іншому порядку, що не суперечить законодавству держави перебування, чи інший орган, до компетенції якого належить складання чи виконання доручення про надання міжнародної правової допомоги в цивільних справах) в порядку, встановленому процесуальним законом України або міжнародним договором України.

Таким чином, у зв’язку з розглядом цивільної справи суд, в разі необхідності вручення стороні по справі, яка перебуває поза межами України, документів або витребування документів, які необхідні для розгляду справи чи проведення допиту особи, обов’язково складає судове доручення про отримання міжнародної правової допомоги.

З інформацією щодо змісту, форми та виконання судового доручення – можливо ознайомитись за посиланням:[[Виконання судового доручення іноземного суду про вручення виклику до суду чи інших документів]]

Треба зазначити що обсяг правової допомоги, порядок зносин, вимоги щодо форми і змісту доручення, а також особливості виконання доручення визначаються положеннями міжнародного договору України, який діє у відносинах між Україною та відповідною іноземною державою.

Детальний перелік країн, з якими Україною укладено двосторонні договори про правову допомогу в цивільних справах міститься на [http://old.minjust.gov.ua/9599 офіційному веб-порталі Міністерства юстиції України]
[[Категорія:Цивільне процесуальне право‎]]
[[Категорія:Іноземці/особи без громадянства‎]]‎
[[Категорія:Суди]]‎

Кримінальне провадження, яке містить відомості, що становлять державну таємницю

2017-03-30T12:16:26Z

Izmayil.odesa: Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс Україн...

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України (Глава 40)]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3855-12 ЗУ «Про державну таємницю»]

== Поняття державної таємниці ==
Державна таємниця (далі також - секретна інформація) - вид таємної інформації, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та які визнані у порядку, встановленому цим Законом, державною таємницею і підлягають охороні державою.

== Особи, що мають доступ до державної таємниці під час кримінального провадження ==
До участі у кримінальному провадженні, яке містить відомості, що становлять державну таємницю, допускаються особи, які мають допуск до державної таємниці відповідної форми та яким надано доступ до конкретної секретної інформації (категорії секретної інформації) та її матеріальних носіїв. Підозрюваний чи обвинувачений бере участь у кримінальному провадженні без оформлення допуску до державної таємниці після роз’яснення йому вимог [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/3855-12 ст. 28 Закону України "Про державну таємницю"] та попередження про кримінальну відповідальність за розголошення відомостей, що становлять державну таємницю.

Доступ до матеріалів, які містять відомості, що становлять державну таємницю, надається захисникам та законним представникам підозрюваного, обвинуваченого, потерпілому та їхнім представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику, яким надано допуск до державної таємниці та які потребують його під час здійснення своїх прав і обов’язків, передбачених цим Кодексом, виходячи з обставин, встановлених під час кримінального провадження. Рішення про надання доступу до конкретної таємної інформації та її матеріальних носіїв приймаються у формі наказу або письмового розпорядження керівником органу досудового розслідування, прокурором, судом.

== Особи, що мають право робити виписки та копії з матеріалів, які містять державну таємницю ==
#Підозрюваний, обвинувачений, його захисник та законний представник з метою підготовки та здійснення захисту можуть робити виписки з матеріалів, що містять державну таємницю. Такі виписки опечатуються особою, якою були зроблені, у вигляді, що унеможливлює ознайомлення з їх змістом. Виписки зберігаються з дотриманням вимог режиму секретності в органі досудового розслідування або суді та надаються особі, яка їх склала, на її вимогу: під час досудового розслідування - у приміщенні органу досудового розслідування, під час судового провадження - у приміщенні суду. Ознайомлення із змістом виписок будь-кого, крім особи, яка їх зробила, не допускається.
#Захисникам та законним представникам підозрюваного чи обвинуваченого забороняється робити копії з матеріалів, які містять державну таємницю.
#Потерпілому та його представникам, перекладачу, експерту, спеціалісту, секретарю судового засідання, судовому розпоряднику забороняється робити виписки та копії з матеріалів, які містять державну таємницю.

== Особливості проведення експертизи у кримінальному провадженні, яке містить державну таємницю ==
Проведення експертизи щодо законності віднесення інформації у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку до державної таємниці, зміни ступеня секретності цієї інформації та її розсекречування, підготовка висновку щодо завданої національній безпеці України шкоди у разі розголошення секретної інформації чи втрати матеріальних носіїв такої інформації здійснюється посадовою особою, на яку покладено виконання функцій державного експерта з питань таємниць відповідно до закону у сфері державної таємниці. У такому разі на зазначену особу поширюються обов’язки і права, які цим Кодексом передбачено для експертів.
Якщо під час проведення експертизи використовуються методики, технології чи інформація, що містять охоронювану державою таємницю, в описовій частині висновку експертизи ці відомості не зазначаються.

== Відповідальність за розголошення державної таємниці ==
Розголошення відомостей, що становлять державну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, за відсутності ознак державної зради або шпигунства -
карається позбавленням волі на строк від двох до п'яти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого.
Те саме діяння, якщо воно спричинило тяжкі наслідки, - карається позбавленням волі строком від п'яти до восьми років ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 ст. 328 ККУ])

Кримінальне провадження щодо окремої категорії осіб

2017-03-30T11:41:19Z

Izmayil.odesa: Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] * [http://zakon2.ra...

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України (Глава 37)]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2790-12 ЗУ "Про статус народного депутата України"]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1861-17 ЗУ "Про Регламент Верховної Ради України"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2453-17 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80 ЗУ "Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/93-15 ЗУ "Про статус депутатів місцевих рад"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/315/96-%D0%B2%D1%80/page2 ЗУ "Про Рахункову палату"]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"]

== Поняття ==
Застосування особливого порядку кримінального провадження означає, що стосовно осіб, указаних у переліку осіб, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження, кримінальне провадження загалом здійснюється за загальними правилами, встановленими КПК, із врахуванням низки особливостей (особливих процедур), визначених у [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 главі 37 КПК].

== Особи, щодо яких здійснюється особливий порядок кримінального провадження ==
Особливий порядок кримінального провадження застосовується стосовно:
# Народного депутата України
# Судді Конституційного Суду України, професійного судді, а також присяжного і народного засідателя на час здійснення ними правосуддя
# Кандидата у Президенти України
# Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини
# Голови Рахункової палати, його першого заступника, заступника, головного контролера та секретаря Рахункової палати
# Депутата місцевої ради
# Адвоката
# Генерального прокурора України, його заступника.

== Особливості кримінального провадження щодо окремої категорії осіб ==
Особливості кримінального провадження щодо окремої категорії осіб стосуються:
# Повідомлення про підозру;
# Затримання та обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою і домашнього арешту;
# Обшуку, огляду особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення народного депутата та вжиття щодо нього інших заходів.

== Особливості порядку притягнення до кримінальної відповідальності, затримання і обрання запобіжного заходу ==
# Притягнення до кримінальної відповідальності '''народного депутата України''', його затримання або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України. Обшук, затримання народного депутата України чи огляд його особистих речей і багажу, транспорту, жилого чи службового приміщення, а також порушення таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції та застосування інших заходів, в тому числі негласних слідчих дій, що відповідно до закону обмежують права і свободи народного депутата України, допускаються лише у разі, якщо Верховною Радою України надано згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності, якщо іншими способами одержати інформацію неможливо. ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2790-12 ЗУ "Про статус народного депутата України"], [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1861-17 ЗУ "Про Регламент Верховної Ради України"] )
# Затримання '''судді''' або обрання стосовно нього запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою чи домашнього арешту до ухвалення обвинувального вироку судом не може бути здійснено без згоди Верховної Ради України. ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2453-17 ЗУ "Про судоустрій і статус суддів"])
# '''Уповноважений Верховної Ради України з прав людини''' користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень. Він не може бути без згоди Верховної Ради України притягнутий до кримінальної відповідальності або підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затриманий, заарештований, підданий обшуку, а також особистому огляду. Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення може бути здійснено Уповноваженому лише Генеральним прокурором України ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/776/97-%D0%B2%D1%80 ст. 20 ЗУ "Про уповноваженого Верховної Ради України з прав людини"]).
# Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення '''Голові Рахункової палати''', першому заступнику і заступнику Голови, головним контролерам, секретарю Рахункової палати може бути здійснено лише Генеральним прокурором України. ([http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/576-19 ст. 37 ЗУ "Про Рахункову палату"])
# Повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення '''депутату місцевої ради''' може бути здійснено відповідно Генеральним прокурором України, заступником Генерального прокурора України, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міста Києва або Севастополя у межах його повноважень. Прокурор, який здійснив повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення депутату місцевої ради, повідомляє про це відповідну місцеву раду не пізніше наступного робочого дня з дня повідомлення про підозру. ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/93-15 ч. 1, ст. 31 ЗУ "Про статус депутатів місцевих рад"])
# Забороняються будь-які втручання і перешкоди здійсненню адвокатської діяльності; забороняється вимагати від '''адвоката''', його помічника, стажиста, особи, яка перебуває у трудових відносинах із адвокатом, адвокатським бюро, адвокатським об'єднанням, а також від особи, стосовно якої припинено або зупинено право на заняття адвокатською діяльністю, надання відомостей, що є адвокатською таємницею. З цих питань зазначені особи не можуть бути допитані, крім випадків, якщо особа, яка довірила відповідні відомості, звільнила цих осіб від обов'язку зберігати таємницю в порядку, передбаченому законом; забороняється проведення огляду, розголошення, витребування чи вилучення документів, пов'язаних із здійсненням адвокатської діяльності; забороняється втручання у приватне спілкування адвокатів з клієнтом; повідомлення про підозру адвоката у вчиненні кримінального правопорушення може бути здійснене виключно Генеральним прокурором України, його заступником, прокурором Автономної Республіки Крим, області, міста Києва та міста Севастополя. ([http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/5076-17 ст. 23 ЗУ "Про адвокатуру та адвокатську діяльність"])
Інформування державних та інших органів чи службових осіб
=== Про застосування запобіжного заходу, ухвалення вироку повідомляються ===
# Щодо адвокатів - відповідні органи адвокатського самоврядування;
# щодо інших категорій осіб, передбачених [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 ст. 480 КПК], - органи і службові особи, які їх обрали або призначили чи відповідають за заміщення їхніх посад.

Встановлення фактів реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення

2016-12-20T20:46:42Z

Izmayil.odesa: Створена сторінка: == Нормативна база == == Факти, що мають юридичне значення == Факти, що мають юридичне значе...

== Нормативна база ==
== Факти, що мають юридичне значення ==
Факти, що мають юридичне значення, — це факти, з якими закон пов'язує виникнення, зміну або припинення правовідносин.
Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 р. № 5 "Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення", встановлені підстави, за наявності яких у порядку окремого провадження розглядаються справи:
1) згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян;
2) чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення;
3) заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення;
4) встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.Встановлення фактів реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення.
== Розгляд справ про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення ==
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 256 ЦПК суд вправі розглядати справи про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення за таких умов:
- якщо відповідний запис в органах РАЦСу не зберігся (відсутність архіву або відповідної книги реєстрації, а також за наявності книги, проте за відсутності запису в ній);
- якщо у поновленні такого запису органи РАЦСу відмовили у встановленому порядку;
- запис може бути поновлено лише на підставі рішення суду про встановлення факту реєстрації події.
Відмова зазначеного органу у поновленні запису підтверджується його письмовим висновком, наявність якого є необхідною умовою прийняття судом заяви про встановлення вказаного факту.
== Особи, які мають право на звернення із заявою про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення ==
Із заявою про порушення справи можуть звернутися особи, для яких наявність факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення може породжувати юридичні наслідки.
Із такою заявою мають право звернутися:
- особи, стосовно яких був здійснений реєстраційний запис, члени їх сім'ї;
- законні представники неповнолітніх та недієздатних;
- спадкоємці померлих.
== Перелік доказів та документів до заяви про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення ==
До заяви про встановлення факту реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення можуть додаватися такі документи та докази:
1) довідка архіву органів РАЦСу, що підтверджує факт втрати у цих органах запису, та висновок районного (міського) відділу (бюро) РАЦСу про відмову в поновленні запису акта цивільного стану.
2) докази, що підтверджують наявність цього юридичного факту (документи, акти, листи ділового та особистого характеру, які містять інформацію про реєстрацію усиновлення, шлюбу, розірвання шлюбу, наприклад: довідку архіву РАЦСу про те, що актовий запис втрачено, довідки церковних архівів та інших установ, які реєстрували шлюб, виписку з паспорта, в яких є відмітка (штамп) про реєстрацію чи розірвання шлюбу, документи ділового характеру (анкети, особові справи), свідоцтва про народження дітей, де батьками зазначені заявники, актові записи про народження дітей, домові книги, показання свідків щодо факту реєстрації шлюбу, інші документи, які містять інформацію про реєстрацію чи розірвання шлюбу).
Із заявою про встановлення факту реєстрації шлюбу може звернутися подружжя або кожен із них. Якщо заяву подано лише одним із подружжя, то другий залучається до участі у справі як заінтересована особа.

Право земельного сервітуту

2016-12-20T20:35:20Z

Izmayil.odesa: Створена сторінка: == Нормативна база == == Загальні визначення == У сучасному українському законодавстві пра...

== Нормативна база ==
== Загальні визначення ==
У сучасному українському законодавстві право сервітуту регулюється в основному Цивільним та Земельним кодексами України.
Так, Цивільний кодекс України визначає сервітут одним з речових прав на чуже майно. Сервітут встановлюється, згідно зі статтею 401 Цивільного кодексу України, щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Сервітут може належати власникові (володільцеві) сусідньої земельної ділянки, а також іншій, конкретно визначеній особі (особистий сервітут).
== Сервітут в цивільному праві==
Цивільний кодекс України поділяє сервітути на земельні та особисті.
Підставою для такого поділу є спосіб визначення сервітуарію – особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Сервітуарієм за земельним сервітутом є власник (володілець) так званої панівної земельної ділянки, для задоволення потреб користування якою встановлено сервітут, за рахунок встановлення обмежень у користуванні так званої обслуговуючої земельної ділянки. Таким чином, існування земельного сервітуту пов’язане з існуванням двох земельних ділянок, які, за загальним правилом, мають бути сусідніми. Причому "сусідні" – не значить "суміжні", сусідніми можуть бути земельні ділянки, що не мають спільної межі. Дія земельного сервітуту зберігається у разі переходу прав на земельну ділянку, щодо якої встановлений земельний сервітут, до іншої особи (частина перша статті 101 Земельного кодексу України).
== Особистий сервітут ==
Сервітуарієм за особистим сервітутом є певна особа, інтересам якої служить обслуговуюча річ. Права, що випливають з особистого сервітуту, належать лише цій конкретно визначеній особі та не можуть бути передані сервітуарієм іншій особі, навіть її спадкоємцям.
За особистим сервітутом права закріплені особисто за сервітуарієм та припиняються після його смерті,
== Земельний сервітут ==
Право земельного сервітуту закріплено за певним обтяжуючим об’єктом по відношенню до іншого обтяженого об’єкту, а не щодо конкретної особи, відтак - не залежить від власників відповідних об’єктів сервітуту.
Земельним кодексом України право земельного сервітуту визначається як право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне або безоплатне користування чужою земельною ділянкою (ділянками). Власник, землекористувач земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, має право:
вимагати від осіб, в інтересах яких встановлено земельний сервітут, плату за його встановлення, якщо інше не передбачено законом;
на відшкодування збитків, завданих встановленням земельного сервітуту.
Земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками сусідніх земельних ділянок на підставі договору, у разі недосягнення сторонами домовленості щодо встановлення або умов сервітуту, спір вирішується судом за позовом осіб, що потребують встановлення сервітуту. Отже, землекористувачі, що не є власниками земельної ділянки, не можуть бути стороною у договорі про встановлення сервітутів.
Право земельного сервітуту виникає після його державної реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на земельну ділянку відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень".
Земельний кодекс України (так само як і Цивільний кодекс України) не запроваджує форми договору про встановлення земельного сервітуту. Втім, оскільки право на земельний сервітут виникає з моменту його державної реєстрації, що здійснюється на підставі правовстановлюючих документів, на наш погляд, договір про встановлення сервітуту має укладатися у простій письмовій формі.
Щодо змісту договору про встановлення земельного сервітуту, то, виходячи з його цільової спрямованості, слід чітко викласти усі права, що надаватимуться сервітуарію (особі, в інтересах якої встановлений сервітут). Також до договору слід додати план земельної ділянки з визначеною сферою його дії.
Земельний сервітут не підлягає відчуженню, зокрема він не може бути предметом купівлі-продажу, застави та не може передаватися будь-яким способом особою, в інтересах якої цей сервітут встановлено, іншим фізичним та юридичним особам (частина друга статті 101 Земельного кодексу України). При цьому з емельні сервітути здійснюються способом, найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої він встановлюється, а встановлення земельного сервітуту не веде до позбавлення власника земельної ділянки, щодо якої встановлений земельний сервітут, прав володіння, користування та розпорядження нею.
== Земельні сервітути за терміном дії ==
Земельний кодекс України поділяє земельні сервітути лише за терміном їх дії (на постійні та строкові) та наводить їх приблизний перелік (стаття 99 Земельного кодексу України):
а) право проходу та проїзду на велосипеді;
б) право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху;
в) право прокладання та експлуатації ліній електропередачі, зв’язку, трубопроводів, інших лінійних комунікацій;
г) право прокладати на свою земельну ділянку водопровід із чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку;
ґ) право відводу води зі своєї земельної ділянки на сусідню або через сусідню земельну ділянку;
д) право забору води з природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право проходу до природної водойми;
е) право поїти свою худобу із природної водойми, розташованої на сусідній земельній ділянці, та право прогону худоби до природної водойми;
є) право прогону худоби по наявному шляху;
ж) право встановлення будівельних риштувань та складування будівельних матеріалів з метою ремонту будівель та споруд;
з) інші земельні сервітути.
== Припинення сервітуту ==
На вимогу власника земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, дія цього сервітуту може бути припинена в судовому порядку у випадках: припинення підстав його встановлення; коли встановлення земельного сервітуту унеможливлює використання земельної ділянки, щодо якої встановлено земельний сервітут, за її цільовим призначенням.

Придбання, зберігання, носіння та перевезення мисливської вогнепальної гладкоствольної зброї та бойових припасів до неї

2016-12-20T20:14:57Z

Izmayil.odesa: Створена сторінка: == Нормативна база == Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 року...

== Нормативна база ==
Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 17 червня 1992 року № 2471-12 «Про право власності на окремі види майна» правом придбання мисливської гладкоствольної зброї користуються громадяни України, які досягли 21-річного віку, а мисливської нарізної зброї – 25-річного віку, на холодну та пневматичну зброю – 18-річного віку.

Кількість зброї, яку може мати громадянин України, не обмежена, однак власник зброї повинен забезпечити її безумовну схоронність. У разі наявності трьох і більше одиниць вогнепальної, пневматичної зброї, арбалетів приміщення (будинок, квартира тощо) або сейф (шафа) для її зберігання повинні бути обладнані охоронною сигналізацією, автономною або з виводом на ПЦН органів внутрішніх справ. Дозволи на придбання зброї і боєприпасів видають ОВС, а саме міліція громадської безпеки і її структурні підрозділи за місцем реєстрації. Дозволи на зберігання і носіння мисливської вогнепальної зброї, пневматичної і холодної зброї видається громадянам строком на 3 роки, дозволи на придбання та перевезення цих предметів, матеріалів і речовин – на строк до 3 місяців.
== Список документів для одержання в органах внутрішніх справ дозволу на придбання мисливської нарізної, комбінованої, гладкоствольної, пневматичної зброї, арбалетів ==

Для одержання в органах внутрішніх справ дозволу на придбання мисливської нарізної, комбінованої, гладкоствольної, пневматичної зброї, арбалетів громадянами подаються такі документи:

письмове клопотання щодо видачі дозволу на ім’я керівника органу внутрішніх справ;
заповнена картка-заява;
медичний висновок лікувального закладу про відсутність протипоказань, що перешкоджають придбанню зброї;
копія договору страхування;
довідка про проходження вивчення матеріальної частини зброї, правил поводження з нею та застосування;
платіжне доручення (квитанція) установи банку про оплату послуг за видачу такого дозволу.

== Одержання в органах внутрішніх справ дозволу для одержання дозволу на придбання інших видів холодної зброї, її сучасних копій (кагани, мечі, шаблі, кортики, кинджали тощо) з метою їх колекціонування ==

Для одержання в органах внутрішніх справ дозволу для одержання дозволу на придбання інших видів холодної зброї, її сучасних копій (кагани, мечі, шаблі, кортики, кинджали тощо) з метою їх колекціонування громадяни в органи внутрішніх справ за місцем проживання подають:
- заяву;
- квитанцію про оплату послуг за видачу дозволу.
Військовослужбовці Збройних Сил України, інших військових
формувань, а також особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України дозволи на придбання, зберігання мисливської, гладкоствольної, нарізної, комбінованої вогнепальної, пневматичної і холодної зброї одержують:
після подання відповідного рапорту;
довідки з місця роботи;
- платіжного доручення (квитанції) установи банку про оплату послуг за видачу такого дозволу та заповненої картки-заяви.
Придбана громадянами мисливська вогнепальна, пневматична та холодна зброя протягом десяти днів з дня придбання має бути зареєстрована в органах внутрішніх справ за місцем проживання власника з одержанням дозволу на її зберігання, носіння.
Для одержання дозволу на зберігання, носіння вогнепальної мисливської, гладкоствольної, нарізної, комбінованої та пневматичної зброї, арбалетів власниками в органи внутрішніх справ подаються:
письмове клопотання щодо видачі дозволу на ім’я керівника органу внутрішніх справ;
три фотокартки розміром 3x4 см;
дублікат дозволу на придбання зброї з відміткою магазину про продану зброю або інший документ, що засвідчує джерело надходження та приналежність зброї;
платіжне доручення (квитанція) банку про оплату послуг за реєстрацію зброї;
копію договору страхування, якщо такий не надавався при отриманні дозволу на придбання зброї.
== Одержання дозволу на зберігання колекційної холодної зброї ==
Для одержання дозволу на зберігання колекційної холодної зброї її власник подає в орган внутрішніх справ за місцем проживання:
дублікат дозволу з відміткою магазину про реалізацію такої зброї або інші документи;
кольорові фотографії зброї розміром 10 х15 см.
На підставі поданих документів орган внутрішніх справ видає дозвіл на зберігання такої зброї. В дозволі ставиться штамп «колекція».
Мисливські ножі придбаються громадянами з дозволу органу внутрішніх справ на право зберігання і носіння мисливської вогнепальної зброї, а також арбалетів, що використовуються громадянами виключно для полювання. При цьому в дозволі на право зберігання і носіння зброї магазином робиться відмітка про реалізацію такого ножа.
Перереєстрація зброї (продовженні терміну дії дозволу на її зберігання і носіння
При перереєстрації зброї (продовженні терміну дії дозволу на її зберігання і носіння) власниками в органи внутрішніх справ подається:

письмове клопотання про продовження терміну дії дозволу;
медична довідка про відсутність протипоказань, які перешкоджають володінню зброєю;
копію договору страхування;
платіжне доручення (квитанція) установи банку про оплату послуг за перереєстрацію зброї.
Подарована мисливська нарізна, гладкоствольна вогнепальна, пневматична та холодна зброя може бути зареєстрована, якщо особа, якій вона подарована, має дозвіл на її придбання.
== Порядок зберігання та перевезення зброїбоєприпасів до неї ==
Зброя, боєприпаси до неї, що належать громадянам, мають зберігатися за місцем їх постійного проживання або в місцях тимчасового перебування власників (у дачних будинках тощо) у період проживання в металевих ящиках, сейфах, спеціально виготовлених для зберігання зброї. При цьому зброя має бути в розрядженому стані.
Під час перенесення або перевезення вогнепальна зброя має бути у розрядженому стані, власник зобов’язаний мати при собі дозвіл органу внутрішніх справ на право зберігання та носіння зброї.
Власник зброї у разі зміни місця проживання зобов’язаний звернутися до органу внутрішніх справ із проханням щодо зняття її з обліку, вказавши при цьому нову адресу.
Після прибуття на нове місце проживання власник зобов’язаний у десятиденний строк (у прикордонній місцевості протягом 24 годин) поставити на облік особисту зброю в місцевому органі внутрішніх справ.

== Обмеженя в праві на придбання, зберігання і носіння вогнепальної, пневматичної чи холодної зброї громадянам ==
ОВС не мають права видавати дозволи на придбання, зберігання і носіння вогнепальної, пневматичної чи холодної зброї громадянам у разі:

наявності в особи медичних протипоказань;
наявності даних про систематичне порушення такою особою громадського порядку, зловживання спиртними напоями, вживання наркотичних речовин без призначення лікаря тощо;
пред’явлення такій особі обвинувачення про вчинення злочину, а також віддання до суду;
наявності непогашеної або не знятої у встановленому порядку з такої особи судимості за умисні злочини, а також за злочини, учинені із застосуванням вогнепальної зброї або вибухових матеріалів;
наявності вироку суду стосовно особи, виконання якого відстрочено, або засудження її до виправних робіт;
- відсутності довідки про складання заліків на знання матеріальної частини зброї, правил поводження з нею та порядку застосування.

Строк та термін в цивільному праві

2016-12-20T20:03:20Z

Izmayil.odesa: Створена сторінка: == Нормативна база == == Поняття строку та терміну в цивільному праві == Відповідно до ст. 251...

== Нормативна база ==
== Поняття строку та терміну в цивільному праві ==
Відповідно до ст. 251 Цивільного Кодексу України:
1. Строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
2. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
3. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
З визначеними моментами або періодами часу чинне цивільне законодавство пов'язує виникнення, зміну та припинення цивільних прав та обов’язків, необхідність вчинення передбачених законом чи договором дій, можливість примусового здійснення порушеного права тощо. Таким чином можна говорити про те, що строки та терміни є юридичними фактами — підставами виникнення, зміни та припинення цивільних правовідносин, або одним з елементів юридичного складу.
Точне дотримання учасниками цивільних правовідносин строків здійснення приналежних їм прав є необхідною умовою реального забезпечення їхніх матеріальних та моральних інтересів.
Вперше на законодавчому рівні закріплено поняття строків та термінів у цивільному праві, визначивши їх принципову різницю. Так строком визнається певний період часу, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Тобто юридичне значення має саме сплив певного проміжку часу, у результаті якого виникають, змінюються або припиняються цивільні правовідносини.
Поняття терміну взагалі можна назвати новим для цивільного права, тому що традиційно воно не виділялося окремо, а розглядалося як складова частина строку. Однак, безумовно, справедливим є виділення самостійного поняття терміну, що визначається як момент у часі, з настанням якого пов'язується виникнення, зміна та припинення цивільних правовідносин. Аналізуючи вказані визначення, можна зробити висновок, що термін може визначатися окремо, а може розглядатися як складова частина строку (наприклад, його початковий і кінцевий моменти).

== Види цивільно-правових строків ==

Розмаїття строків, що регулюються цивільним правом, зумовлює потребу їхньої класифікації. Строки у цивільному праві групуються за різними критеріями:

1. Залежно від того, де і ким вони визначаються строки поділяються на законні, договірні та судові.

Законні — це строки, що визначаються законодавчими органами в актах цивільного законодавства (у ЦК, законах України, указах Президента тощо). Так, наприклад, закон встановлює 6-місячний строк для прийняття спадщини або відмови від неї (ст. 1270 ЦК), строк позовної давності та інші.
Договірні — це строки, що визначаються сторонами в правочинах за їхнім бажанням, будь-якої тривалості, якщо інше не передбачено в законі.
Судові строки — це строки, що встановлюються судом, господарським або третейським судом. Наприклад, суд може визначити строк для примирення сторін.

2. Залежно від того, які правові наслідки вони створюють строки поділяються на правовстановлюючі, правоприпиняючі, правозмінюючі.
Правовстановлюючі або правостворюючі — це строки, з яки¬ми пов´язане виникнення правовідносин або окремих прав та обов´язків. Так, саме з досягненням громадянином повноліття (18-ти років) законодавець пов´язує виникнення цивільної дієз-датності в повному обсязі, що дає можливість громадянинові са¬мостійно набувати та здійснювати конкретні цивільні права.
Правоприпиняючі — це строки, з перебігом яких законодавець пов´язує припинення певних правовідносин, окремих прав та обов´язків. Так, по закінченню певного часу кредитор втрачає право звернутися з претензією до поручителя.
Правозмінюючі — це строки по закінченню яких припиняються одні права та обов´язки і виникають інші. Так, якщо особа за¬губила річ, і ця річ певний час зберігалася в органах внутрішніх справ, то по закінченню визначеного строку особа перестає бути власником речі і право власності на цю річ виникає у держави.

3. Залежно від ступеня самостійності сторін у встановленні строку вини поділяються на імперативні та диспозитивні.
Імперативні строки, тобто такі, що не можна змінити за домо¬вленістю сторін (строки позовної давності, претензійні строки).
Диспозитивні строки, тобто такі, які хоч і передбачені за¬коном, але можуть бути змінені за погодженням сторін. Нап¬риклад, боржник повинен виконати зобов´язання, визначене моментом витребування в 20-денний строк від дня пред´явлення вимоги кредитором, якщо сторони в договорі не передбачили не¬гайного виконання цього зобов´язання.

4. Залежно від способу визначення строки поділяються на визначені календарною датою,періодом часу та вказівкою на подію.
Визначені календарною датою (строк повернення боргу).
Певним періодом часу (поставка продукції - поквартальна, щомісячна).
Вказівкою на подію, яка неодмінно має настати (настання на¬вігації - за договором перевезення водним транспортом: кожного року неможливо визначити конкретну дату настання цієї події).

5. Залежно від призначення строки поділяються на строки здійснення цивільних прав, строки виконання зобов´язань, строки захисту цивільних прав.
Строки здійснення цивільних прав, тобто строк, протягом якого володар суб´єктивного права може реалізувати можли¬вості, закладені в суб´єктивному праві. В основному такі строки встановлюються законом, але можуть бути визначені й сторона¬ми. Це строки придатності, зберігання, гарантійні строки.
Строки виконання зобов´язань (строки поставки, здачі робіт за договором підряду).
Строки захисту цивільних прав, тобто строк, протягом якого сторона може розраховувати на захист свого права в разі пору¬шення і отримати цей захист (строки позовної давності).

6. Залежно від ступеня визначеності поділяються на визначені строки та невизначені строки.
Визначені строки, якщо відомо, коли саме строк настане.
Невизначені строки, якщо це пов´язано з певною подією, яка обов´язково настане, або бажання кредитора (наприклад, строк повернення боргу «за першою вимогою»).
За розподілом обсягу прав та обов'язків сторін за окремими періодами часу розрізняють загальні й окремі строки. Наприклад, річний строк дії договору — це загальний строк поставки продукції, окремі ж строки (місячні, квартальні тощо) визначають поставку окремих партій продукції до закінчення цих проміжків часу у межах загального строку.
У доктрині цивільного права наводяться також інші підстави для класифікації строків (визначені і невизначені, загальні і спеціальні, початкові, проміжні та кінцеві, максимальні й мінімальні тощо).
У літературі правовідносини прийнято поділяти на регулятивні та охоронні. У регулятивних правовідносинах встановлювані строки — це строки здійснення суб'єктивних прав і виконання обов'язків, в охоронні вони є строками захисту цивільних прав. До них належать строки: а) гарантійні; б) оперативного захисту; в) претензійні; г) позовної давності; д) процесуальні.
В абсолютних цивільних правовідносинах діє принцип безстроковості суб'єктивних прав, що належать правомочній особі. Наприклад, право власності не обмежено для власника будь-яким строком. Особисті немайнові права, не пов'язані з майновими, невіддільні від особи їх носія, безстрокові й довічні.
Більшість строків, що встановлюється у регулятивних цивільних правовідносинах, дає можливість правомочній особі здійснювати закладені у суб'єктивному праві можливості і задовольнити свої інтереси у межах відведеного на це часу. Так само виконання обов'язків у цих відносинах, що здійснюється зобов'язаною особою у встановлений строк, свідчить про звичайне, нормальне протікання суспільних процесів. Закінчення строку, передбаченого для здійснення права та виконання обов'язку, за загальним правилом, не тягне за собою автоматичного припинення цього права або обов'язку, оскільки зберігається можливість їхнього примусового здійснення і захисту протягом певних строків в оперативному, претензійному або позовному порядку.
Але для деяких правовідносин у законі передбачається, що нездійснення права або невиконання обов'язку у певний строк призводить до припинення цього права або обов'язку. Такі строки називаються попереджувальними (преклюзивними). Так, за ст. 67 ЦК України строк дії довіреності не може перевищувати трьох років. Якщо строк у довіреності не зазначений, вона зберігає силу протягом одного року з дня її вчинення. Довіреність, у якій не зазначено дату її вчинення, є недійсною. Зазначені в ст. 67 ЦК України строки дії довіреності є попереджувальними. Особливість попереджувальних строків полягає у тому, що вони, визначаючи рамки суб'єктивного права (обов'язку) у часі, входять до його змісту як внутрішньо властива межа існування.
Закінчення попереджувального строку тягне за собою припинення суб'єктивного права або обов'язку, але це не можна визнати достроковим припиненням.

== Порядок обчислення строків ==

Відповідно до ст. 252 Цивільного Кодексу України:
1. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
2. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Стаття, що висвітлюється, закріплює загальні положення щодо обчислення строків та термінів. Строк може обчислюватися роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Так, наприклад, договір займу за бажанням сторін може бути укладеним на три роки, або на три місяці, або на два тижні, або на десять днів, або на сім годин тощо. Крім вказаних видів, строки можуть визначатися також кварталами або декадами.
Відповідно термін визначається вказівкою на конкретну дату (наприклад, 15 січня 2012 року — термін виникнення цивільної правоздатності фізичної особи). Термін може визначатися також вказівкою на подію, яка має неминуче настати, тобто має об'єктивний характер. Особливість такого визначення терміну виражається в тому, що учасники цивільного правовідношення не знають заздалегідь точної дати його настання. Наприклад, припинення договору довічного утримання закон пов'язує із смертю відчужувача, яка неминуче настане, але невідомо коли.
== Порядок визначення моменту спливу строку та закінчення строку ==

Відповідно до ст. 253 Цивільного Кодексу України:
1. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Для правильного обчислення строків у цивільному праві важливе значення має чітке визначення початку перебігу строку та його закінчення.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Наприклад, якщо спадкодавець помер 5 травня, то встановлений для прийняття спадщини або відмови від неї 6-місячний строк починається з 6 травня і закінчується відповідно 6 листопада. Аналогічним чином повинні вирішуватися питання щодо обчислення строку в тих випадках, коли строк обчислюється годинами. У таких випадках строк починає спливати з наступної одиниці часу.
Треба відмітити, що вказане правило визначення початку строку цілком відповідає інтересам сторін у цивільних правовідносинах, оскільки дає змогу учасникам цивільних правовідносин підготуватися до належного виконання своїх суб'єктивних прав та обовязків
Що стосується закінчення строку то згідно ст. 254 Цивільного Кодексу України:
1. Строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
2. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року.
3. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п'ятнадцяти дням.
Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.
4. Строк, що визначений тижнями, спливає у відповідний день останнього тижня строку.
5. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Аналіз статті, дозволяє зробити висновок, що правила закінчення перебігу строку залежать від одиниці часу, яка використовується в тому чи іншому випадку для обчислення строку.
Так частина перша даної статті встановлює, що строк, який визначено роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. Наприклад, трирічний строк позовної давності, що почав спливати з 15 травня 2012 року, закінчиться 15 травня 2015 року.
Аналогічним чином вирішуються питання про останній день строку, що обчислюється півроком, кварталом, місяцями. Такі строки закінчуються у відповідне число останнього місяця строку. При цьому для усунення розбіжностей в статті прямо зазначається, що відлік кварталів ведеться з початку року.
Частина 3 закріплює можливість визначати строк у півмісяця. Згідно з указаною частиною, такий строк дорівнює п'ятнадцяти дням. Причому таким чином він обчислюється незалежно від того, скільки днів у тому чи іншому місяці — 30, 31, 28 чи 29 днів.
Якщо закінчення строку, що обчислюється місяцями, припадає на день, якого немає в цьому місяці (29 лютого), то строк закінчується в останній день цього місяця. Вважається, що це правило повинне застосовуватися не тільки при закінченні строку, що обчислюється місяцями, а й при обчисленні строку днями, тижнями, роками. Тобто, якщо закінчення строку в 6 років припадає на 29 лютого, то цей строк по аналогії із строком, який обчислюється місяцями, закінчується 28 лютого о 24 годині.
Якщо ж закінчення строку припадає на вихідний (субота, неділя) чи святковий день (перелік святкових днів наводиться в трудовому законодавстві), то строк закінчується в перший за ним робочий день. Так у випадку, коли закінчення строку припадає на суботу, закінчуватися він буде, згідно з зазначеними правилами, в понеділок. Аналогічним чином обчислюється кінець строку, якщо він припадає не тільки на вихідний або святковий день, а й на інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення відповідної дії.
== '''Порядок вчинення дій в останній день строку''' ==
Відповідно до ст. 255 Цивільного Кодексу України:
1. Якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
2. Письмові заяви та повідомлення, здані до установи зв'язку до закінчення останнього дня строку, вважаються такими, що здані своєчасно.
Так, згідно з частиною першою, дія може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. Таке формулювання викликає окремі зауваження, адже не зрозуміло, що мається на увазі під закінченням дня (чи це закінчення світлового дня, чи це закінчення доби). Можна сказати, що якщо строк встановлено для вчинення дії, то вона може бути вчинена до 24 години останнього дня строку.
Крім загального правила щодо моменту закінчення строків, частина перша статті, закріплює особливості закінчення строку, пов'язані з вчиненням юридичне значущих дій в установі чи організації. Тут вказується, що якщо така дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встано'вленими правилами припиняються відповідні операції, наприклад, закінчується робочий день, закривається склад, закінчуються банківські операції тощо.
Законодавством закріплено винятки із загального правила щодо випадків, коли здійснення цивільних прав чи виконання обов'язку пов'язується із поданням заяви чи іншого повідомлення, і боржник не встигає вчинити цю дію до закінчення відповідних операцій в установі (наприклад, у зв'язку із закінченням в установі робочого дня) в останній день строку. У такому разі особа може здати відповідну заяву чи повідомлення до установи зв'язку (пошти, телеграфу) до 24 години цього дня, отримати документ, який посвідчує цю дію, і в такому разі строк не вважається пропущеним.
== Позовна давність ==
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Значення позовної давності полягає у стабілізації й упорядкуванні цивільно-правових відносин, зміцненні договірної дисципліни, полегшенні роботи юрисдикційних органів. Позовна давність надає потерпілій особі чітко визначений, але цілком достатній строк для захисту свого права. Цей строк покликаний сприяти усуненню невизначеності у відносинах учасників цивільно-правового обороту, оскільки за відсутності позовної давності потерпіла особа могла б скільки завгодно утримувати боржника під загрозою застосування заходів державно-примусового впливу, не вдаючись при цьому до реалізації свого інтересу1. Встановлення строку позовної давності має і суттєве процесуальне значення, оскільки із спливом тривалого часу ускладнюється (навіть унеможливлюється) збирання доказів, необхідних для розгляду справи судом.

Таким чином, встановлення строку позовної давності не тільки спонукає особу, права чи охоронювані інтереси якої порушено, до звернення до суду, а й служить інтересам іншої сторони, встановлюючи часові межі такого звернення, сприяє стабільності правопорядку в цілому.

Надане законодавцем визначення позовної давності не можна тлумачити буквально, помилково вважати, що оскільки позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, то після спливу цього строку особа позбавляється можливості звернутися до суду. Такий підхід нівелює сутність позовної давності як інституту матеріального права, адже суд повинен прийняти позов і після спливу позовної давності, він застосовує позовну давність лише за заявою сторони у спорі та за наявності поважних причин може поновити строк позовної давності (ст. 267 ЦК). Який висновок можна зробити з цього визначення, з урахуванням співвідношення статей 256,267 ЦК? 3. В. Ромовська зазначає, що позовна давність змінює сам характер звернення до суду: якщо в межах позовної давності звернення до суду - це вимога про захист, то після спливу позовної давності звернення має характер прохання, оскільки реальний захист залежить від ставлення відповідача до застосування позовної давності та суду до причин пропущення позовної давності. І це дійсно так, якщо у ст. 256 ЦК, у якій сформульовано легальне визначення, йдеться про вимогу про захист права, тоді як ч. 2 ст. 267 ЦК вказує, що заява про захист цивільного права приймається судом незалежно від спливу позовної давності1. Така заміна невипадкова.

Строки позовної давності можуть бути двох видів: загальні (ст. 257 ЦК) та спеціальні (ст. 258 ЦК).
== Загальний строк позовної давності ==
Загальний строк позовної давності встановлено у три роки.
== Спеціальна позовна давність ==
Спеціальна позовна давність, що встановлюється законодавством для окремих видів вимог та враховує специфіку цих відносин2, може бути як скорочена, так і більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Скорочена позовна давність в один рік застосовується до вимог: про стягнення неустойки (штрафу, пені); про спростування недостовірної інформації, поміщеної в засобах масової інформації; про переведення на співвласника прав та обов'язків покупця у разі порушення переважного права купівлі частки в праві спільної власності (ст. 362 ЦК); у зв'язку з недоліками проданого товару (ст. 681 ЦК); про розірвання договору дарування (ст. 728 ЦК); у зв'язку з перевезенням вантажу, пошти (ст. 925 ЦК); про оскарження дій виконавця заповіту (ст. 1293 ЦК).

Більш тривалі строки позовної давності застосовуються у двох випадках: про визнання недійсним правочину, вчиненого під впливом насильства або обману - п'ять років; про застосування наслідків нікчемного правочину - десять років. Перелік підстав застосування спеціальної позовної давності, що міститься у ст. 258 ЦК, не є вичерпним і може знаходити продовження у відповідних нормах ЦК (наприклад, ст. 786 ЦК) та інших законів.

Незважаючи на те, що строки позовної давності встановлені законом, вони можуть бути збільшені за домовленістю сторін, укладеною в письмовій формі. Однак вказане положення не надає сторонам права змінювати порядок обчислення позовної давності.

Строки позовної давності поширюються на всі цивільно-правові відносини, за винятком зазначених у ст. 268 ЦК. Згідно з останньою строки позовної давності не поширюються, зокрема, на вимоги, що випливають із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, передбачених законом; вимоги вкладника до банку (фінансової) установи про видачу вкладу; про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю; вимоги власників або іншої особи про визнання незаконним акта органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, якими порушено їх право власності або інші речові права; на вимогу страхувальника (застрахованої особи) до страховика про виплату страхової суми, страхового відшкодування. Крім того, позовна давність не застосовується до позовів власника про усунення будь-яких порушень свого права, не пов'язаних із неправомірним позбавленням володіння (негаторних позовів), оскільки правопорушення триває у часі'.

Зазначений перелік не є вичерпним, законом можуть бути встановлені й інші вимоги, на які не поширюється позовна давність.

Дії особи у випадку її зґвалтування

2016-12-20T14:50:32Z

Izmayil.odesa: Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України (стаття 152)] *...

== Нормативна база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України (стаття 152)]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінально-процесуальний кодекс України]
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/z1498-15#n15 Інструкція про порядок ведення єдиного обліку в органах поліції заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події]

== Поняття зґвалтування==
Зґвалтування (стаття 152 Кримінального кодексу України), тобто статеві зносини із застосуванням фізичного насильства, погрози його застосування або з використанням безпорадного стану потерпілої особи.
Під статевими зносинами у слід розуміти природний (гетеросексуальний) статевий акт. Мається на увазі коїтус - сполучення чоловічих і жіночих статевих органів, здатне, як правило, викликати вагітність. Злочин є закінченим з моменту початку статевого акту всупереч волі потерпілої особи. При цьому не вимагається обов'язкової дефлорації (порушення цілісності дівочої пліви), еякуляції (закінчення статевого акту у фізіологічному розумінні) та оргазму. Для визначення факту наявності природного статевого акту призначається судово-медична експертиза.
Інші форми задоволення статевої пристрасті, крім статевого акту у природній формі, складу зґвалтування не утворюють і за наявності для цього підстав кваліфікуються за статтею 153 або деякими іншими статтями Особливої частини Кримінального кодексу.

== Куди звернутися ==
У разі вчинення кримінального правопорушення слід негайно звернутись до правоохоронних органів (відділу поліції) з відповідною заявою.
Слідчі органів Національної поліції здійснюють досудове розслідування кримінальних правопорушень, передбачених законом України про кримінальну відповідальність, крім тих, які віднесені до підслідності інших органів досудового розслідування.

== Порядок подання заяви в прокуратуру чи поліцію ==
Законодавством не передбачено особливих вимог чи певної форми щодо написання заяви про вчинення злочину. Однак, вона повинна містити конкретні відомості про вчинення злочину та прохання особи прийняти та невідкладно зареєструвати заяву про вчинення злочину до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а також розпочати за цією заявою досудове розслідування у формі досудового слідства. Доцільно зазначити своє прізвище, ім’я та по батькові, адресу та номер телефону. Письмова заява може бути передана при особистому зверненні, або надіслана поштою, телеграфом, факсимільним зв’язком або іншим видом зв’язку.

Заява про кримінальне правопорушення має містити наступні відомості:
# Назва органу до якого звертається потерпілий
# Прізвище, ім’я, по батькові (найменування) потерпілого або заявника, номер телефону
# Короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення
# Попередня правова кваліфікація кримінального правопорушення з зазначенням статті (у даному випадку стаття 152) закону України про кримінальну відповідальність
# Докази, що підтверджують викладені у заяві обставини
# Дата та підпис

Слідчий, прокурор, інша службова особа, уповноважена на прийняття та реєстрацію заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення, зобов’язані прийняти та зареєструвати таку заяву чи повідомлення. '''Відмова у прийнятті та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення не допускається.'''

== Строки розгляду заяви ==
Слідчий, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов’язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань та розпочати розслідування. Слідчий, який здійснюватиме досудове розслідування, визначається керівником органу досудового розслідування.

== Права заявника ==
Відповідно до [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 статті 60 Кримінально-процесуального кодексу України] заявник має право:
# Отримати від органу, до якого він подав заяву, документ, що підтверджує її прийняття і реєстрацію
# Подавати на підтвердження своєї заяви речі і документи
# Отримувати інформацію про закінчення досудового розслідування.

[[Категорія:Кримінальне право]]
[[Категорія:Правоохоронні органи]]

Перегляд рішення суду у зв'язку з нововиявленими обставинами в кримінальному процесі

2016-12-20T10:36:06Z

Izmayil.odesa: Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс Украї...

== Нормативна база ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України (Глава 34)]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_804 Протокол № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод]

== Поняття нововиявлених обставин ==
Нововиявлені обставини - це встановлені розслідуванням або вироком суду, що набрав законної сили, і викладені у заяві учасників судового провадження юридичні факти, які знаходяться в органічному зв'язку з елементами предмета доказування у кримінальній справі і спростовують їх через попередню невідомість та істотність висновків, що містяться у вироку, ухвалі, як такі, що не відповідають об'єктивній дійсності.
Нововиявленими обставинами визнаються:
# Штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок
# Зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді чи суду під час кримінального провадження
# Скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути
# Визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, іншого правового акта чи їх окремого положення, застосованого судом
# Інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути

Обставини, передбачені пунктами 2 і 3, повинні бути встановлені вироком суду, що набрав законної сили, а при неможливості ухвалення вироку - підтверджені матеріалами.
Перегляд судових рішень за нововиявленими обставинами у разі прийняття нових законів, інших нормативно-правових актів, якими скасовані закони та інші нормативно-правові акти, що діяли на час здійснення провадження, не допускається.

== Куди звернутися ==
Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається до суду тієї інстанції, який першим допустив помилку внаслідок незнання про існування таких обставин.
Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами у разі вчинення суддею злочину, внаслідок якого ухвалено незаконне або необґрунтоване рішення, подається до суду тієї інстанції, суддею якого він був.

== Строк звернення про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами ==
Заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами може бути подано протягом трьох місяців після того, як особа, яка звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці обставини.
# Перегляд за нововиявленими обставинами виправдувального вироку допускається лише протягом передбачених законом строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.
# За наявності обставин, які підтверджують вчинення особою більш тяжкого кримінального правопорушення, ніж те, за яке вона була засуджена, судове рішення може бути переглянуто за нововиявленими обставинами протягом строку давності притягнення до кримінальної відповідальності за більш тяжке кримінальне правопорушення.
# За наявності обставин, які підтверджують невинуватість засудженого або вчинення ним менш тяжкого кримінального правопорушення, перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами строками не обмежено.

Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами розглядається судом протягом двох місяців з дня її надходження згідно з правилами, передбаченими КПК України в суді тієї інстанції, яка здійснює перегляд.

== Відлік строку звернення про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами ==
Відлік строку звернення про перегляд за нововиявленими обставинами ведеться з нуля годин наступного дня від моменту, коли особа, яка звертається до суду, дізналася або могла дізнатися про ці обставини. Передусім до уваги береться момент, коли особа фактично дізналася про наявність відповідної обставини. Потім необхідно зважити, чи не могла особа за добросовісного ставлення до справи дізнатися про наявність відповідної обставини раніше. Наприклад, про ухвалення КСУ рішення про неконституційність певного акта, який було застосовано у справі, особа має можливість дізнатися відразу після його опублікування. Якщо особа мала реальну змогу дізнатися про появу нововиявленої обставини раніше, тоді для відліку строку на звернення про перегляд до уваги береться саме цей момент.
Днем виявлення нових обставин, з якого обчислюється строк перегляду виправдального вироку, ухвали або постанови про закриття провадження, вважається:
# День набуття законної сили вироком, якщо нові обставини встановлені вироком суду
# День складання прокурором за матеріалами розслідування висновку про наявність нововиявлених обставин, якщо неможливо винести обвинувальний вирок внаслідок існування нереабілітуючих обставин, які виключають провадження у справі
# День складання прокурором висновку про підтвердження матеріалами розслідування наявності таких обставин, як дії певних осіб, що не підпадають під ознаки злочинів (добросовісна помилка свідка, потерпілого при дачі ними показань або експерта при дачі висновку та ін.), а також інших обставин.

== Вимоги до заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами ==
Заява про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами подається в письмовій формі.
У заяві про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами зазначаються:
# Найменування суду, до якого подається заява про перегляд
# Прізвище, ім'я, по батькові (найменування), поштова адреса особи, яка подає заяву, а також номер засобу зв'язку, адреса електронної пошти, якщо такі є
# Судове рішення, про перегляд якого за нововиявленими обставинами подається заява
# Обставини, що могли вплинути на судове рішення, але не були відомі та не могли бути відомі супу та особі, яка звертається із заявою, під час судового розгляду
# Обґрунтування з посиланням на обставини, що підтверджують наявність нововиявлених обставин, та зміст вимог особи, яка подає заяву, до суду
# Перелік документів та інших матеріалів, які додаються

Заява підписується особою, яка її подає. Якщо заяву подає захисник, представник потерпілого, то до неї додаються оформлені належним чином документи, що підтверджують його повноваження відповідно до вимог цього Кодексу.
До заяви додаються копії заяви в кількості, необхідній для їх надіслання сторонам кримінального провадження та іншим учасникам судового провадження. Ця вимога не поширюється на особу, яка тримається під вартою.
Особа, яка подає заяву, мас право додати до неї документи або копії документів, які мають значення для кримінального провадження і не були відомі на час ухвалення судового рішення.

== Судове рішення за наслідками кримінального провадження за нововиявленими обставинами ==
Суд має право скасувати вирок чи ухвалу і ухвалити новий вирок чи постановити ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за ново-виявленими обставинами без задоволення. При ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.
Судове рішення за наслідками кримінального провадження за нововиявленими обставинами може бути оскаржене в порядку, передбаченому Кримінально-процесуальним кодексом для оскарження судових рішень суду відповідної інстанції. З набранням законної сили новим судовим рішенням втрачають законну силу судові рішення інших судів у цьому кримінальному провадженні.

[[Категорія:Оскарження рішення суду]]
[[Категорія:Суди]]