WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій

2025-03-14T09:02:48Z

Iaroslava.machai:

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5403-17 Кодекс цивільного захисту України]

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1704-17 Закон України "Про будівельні норми"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/733-2017-%D0%BF Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та зв’язку у сфері цивільного захисту, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2017 року № 733]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/138-2017-%D0%BF Порядк створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року № 138]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/444-2013-%D0%BF Порядок здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 року № 444]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0046-20 Порядок організації та проведення спеціальних об'єктових навчань і тренувань з питань цивільного захисту, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2019 року № 911]
== Оповіщення та інформування суб’єктів забезпечення цивільного захисту ==
Основними правовими актами у сфері цивільного захисту в Україні є [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5403-17 Кодекс Цивільного захисту України].

Так, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5403-17 Кодексом Цивільного захисту населення України], регулюються відносини, пов’язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначаються повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов’язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Зокрема, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5403-17 розділом IV] даного Кодексу визначено порядок захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій, визначено першочерговий алгоритм дій у разі загрози або у разі виникнення таких ситуацій, визначено заходи і засоби щодо їх запобігання та усунення, визначено види захисту населення і територій у надзвичайних ситуаціях, закріплено необхідність навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях як обов'язок формування культури безпеки життєдіяльності населення як способу підвищення рівня безпеки.
=== Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій ===
Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій полягає у своєчасному доведенні такої інформації до органів управління цивільного захисту, сил цивільного захисту, суб’єктів господарювання та населення.

Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій забезпечується шляхом:

1) функціонування загальнодержавної, територіальних, місцевих автоматизованих систем централізованого оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій, спеціальних, локальних та об’єктових систем оповіщення;

2) централізованого використання електронних комунікаційних мереж загального користування, у тому числі мобільного (рухомого) зв’язку, відомчих електронних комунікаційних мереж і електронних комунікаційних мереж суб’єктів господарювання в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також мереж загальнонаціонального, регіонального та місцевого радіомовлення і телебачення та інших технічних засобів передавання (відображення) інформації;

3) автоматизації процесу передачі сигналів і повідомлень про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій;

4) функціонування на об’єктах підвищеної небезпеки автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення;

5) організаційно-технічної інтеграції різних систем централізованого оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій та автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення;

6) функціонування в населених пунктах, а також місцях масового перебування людей сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло для передачі інформації з питань цивільного захисту.

Порядок організації оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв’язку у сфері цивільного захисту визначається положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
=== Інформування у сфері цивільного захисту ===
Інформацію з питань цивільного захисту становлять відомості про надзвичайні ситуації, що прогнозуються або виникли, з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, а також про способи та методи захисту від них.

Органи управління цивільного захисту зобов’язані сприяти засобам масової інформації у наданні населенню оперативних відомостей, зазначених у частині першій цієї статті, а також про свою діяльність з питань цивільного захисту, у тому числі в доступній для осіб з вадами зору та слуху формі. Оприлюднення інформації про наслідки надзвичайної ситуації здійснюється відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 законодавства про інформацію].

Рішення про оповіщення у разі загрози виникнення або виникнення надзвичайної ситуації приймається на підставі:

повідомлення про фактичну обстановку, що склалася у зоні можливого виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій;

результатів аналізу прогнозованих даних, стану небезпеки техногенного, природного, соціального та воєнного характеру у регіоні, районі, на території територіальної громади, на об’єкті, що вимагають негайного проведення заходів для захисту населення і територій;

пропозицій органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та керівників об’єктів, на території яких існує загроза виникнення або виникла надзвичайна ситуація.

Оперативно-чергова служба на пункті управління ДСНС після отримання інформації про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації інформує про це Голову ДСНС та за його командою засобами загальнодержавної автоматизованої системи централізованого оповіщення здійснює оповіщення центральних органів виконавчої влади, що створюють функціональні підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, а також територіальних органів ДСНС через відповідні оперативно-чергові (чергові), оперативно-диспетчерські служби.

Після отримання інформації про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій воєнного характеру від чергових змін пунктів управління органів військового управління Збройних Сил України оперативно-чергова служба на пункті управління ДСНС негайно засобами загальнодержавної автоматизованої системи централізованого оповіщення здійснює оповіщення центральних органів виконавчої влади, що створюють функціональні підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, територіальних органів ДСНС через відповідні оперативно-чергові (чергові), оперативно-диспетчерські служби.

У разі загрози виникнення або виникнення надзвичайної ситуації на атомній електростанції начальник чергової зміни інформує про це керівника станції.

Керівник атомної електростанції приймає рішення про оповіщення працівників станції і населення міста - супутника атомної електростанції та дає завдання начальнику зміни щодо здійснення оповіщення засобами спеціальної системи оповіщення, а у разі виникнення надзвичайної ситуації регіонального рівня - щодо інформування відповідних оперативно-чергових (чергових) служб місцевих органів виконавчої влади (органів місцевого самоврядування) про необхідність оповіщення населення засобами місцевих та територіальних автоматизованих систем централізованого оповіщення.

Начальник зміни атомної електростанції:

здійснює оповіщення засобами спеціальної системи оповіщення;

інформує черговий персонал відповідних радіотрансляційних вузлів та аудіальних чи аудіовізуальних медіа щодо передачі їх мережами повідомлень про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації;

інформує про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації оперативного чергового Інформаційно-кризового центру Держатомрегулювання, диспетчерські служби АТ “НАЕК “Енергоатом”, НЕК “Укренерго”, оперативно-чергові (чергові) служби місцевих органів виконавчої влади (органів місцевого самоврядування) та оперативно-диспетчерські служби територіальних органів Національної поліції і ДСНС за місцезнаходженням атомної електростанції (у зонах спостереження атомної електростанції та зонах можливого поширення радіаційного забруднення внаслідок виникнення надзвичайної ситуації на станції).

У разі загрози поширення внаслідок виникнення надзвичайної ситуації на атомній електростанції, гідроелектростанції або магістральному продуктопроводі прогнозованої зони можливого ураження на території прикордонних адміністративно-територіальних одиниць суміжних держав оперативно-диспетчерська служба відповідного територіального органу ДСНС інформує відповідний територіальний орган з питань реагування на надзвичайні ситуації суміжної іноземної держави на підставі відповідних міжурядових угод про співробітництво в галузі запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків.

У разі загрози виникнення або виникнення надзвичайної ситуації на об’єкті диспетчерська служба об’єкта інформує про це керівника об’єкта.

Керівник об’єкта приймає рішення про оповіщення персоналу об’єкта і населення, яке перебуває у прогнозованій зоні можливого ураження, та дає завдання щодо здійснення оповіщення засобами об’єктової (локальної) системи оповіщення (Постанова КМУ № 733 від 27.09.2017 р. "Про Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв’язку у сфері цивільного захисту[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/733-2017-%D0%BF#Text]).

== Укриття населення у фонді захисних споруд цивільного захисту та евакуаційні заходи ==
=== Укриття населення у фонді захисних спорудах цивільного захисту ===
До захисних споруд цивільного захисту належать:

1) сховище - герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів;
2) протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості та дії звичайних засобів ураження.

Для укриття населення також використовуються споруди подвійного призначення - наземні або підземні споруди чи їх окремі частини, що спроектовані або пристосовані для використання за основним функціональним призначенням, у тому числі для захисту населення, та в яких створені умови для тимчасового перебування людей.

В особливий період нарощування фонду захисних споруд цивільного захисту здійснюється шляхом будівництва швидкоспоруджуваних захисних споруд цивільного захисту та створення найпростіших укриттів.

Швидкоспоруджувана захисна споруда цивільного захисту - це споруда, що зводиться (виготовляється, монтується) за короткий час із спеціальних конструкцій (виробів), вимоги до яких встановлюються будівельними нормами, стандартами та правилами.

Найпростіше укриття - це фортифікаційна споруда, цокольне або підвальне приміщення, інша споруда підземного простору, в якій можливе тимчасове перебування людей з метою зниження комбінованого ураження від небезпечних чинників, а також від дії засобів ураження в особливий період.

Захисні споруди цивільного захисту, споруди подвійного призначення та найпростіші укриття складають фонд захисних споруд цивільного захисту і належать до засобів колективного захисту.

Укриттю підлягають:

1) у сховищах:

а) працівники найбільшої працюючої зміни суб’єктів господарювання, віднесених до відповідних категорій цивільного захисту та розташованих у зонах можливих значних руйнувань населених пунктів;

б) працівники найбільшої працюючої зміни атомних електростанцій, інших ядерних установок, працівники суб’єктів господарювання, які забезпечують функціонування таких станцій (установок) та перебувають у зоні можливих значних руйнувань навколо них;

в) працівники найбільшої працюючої зміни суб’єктів господарювання, віднесених до категорії особливої важливості цивільного захисту та розташованих за межами зон можливих значних руйнувань населених пунктів;

г) хворі, медичний та обслуговуючий персонал закладів охорони здоров’я, які не підлягають евакуації в безпечне місце і перебувають у зонах можливих значних руйнувань населених пунктів;

2) у протирадіаційних укриттях - населення, у тому числі працівники суб’єктів господарювання, хворі, медичний та обслуговуючий персонал закладів охорони здоров’я, евакуйоване населення, яке проживає або працює в зонах можливого небезпечного і значного радіоактивного забруднення, крім тих, хто підлягає укриттю у сховищах;

3) у спорудах подвійного призначення - населення, яке підлягає укриттю в захисних спорудах цивільного захисту, крім таких споруд, що мають перебувати в постійній готовності до використання за призначенням;

4) у найпростіших укриттях - населення, яке не підлягає укриттю в захисних спорудах та спорудах подвійного призначення.

Для вирішення питань щодо укриття категорій населення, яке підлягає укриттю в захисних спорудах цивільного захисту, крім таких споруд, що мають перебувати в постійній готовності до використання за призначенням, центральні органи виконавчої влади, інші органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та суб’єкти господарювання завчасно створюють фонд таких споруд.
Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд з фонду та ведення його обліку визначається Кабінетом Міністрів України.
Проектування, будівництво, пристосування і розміщення захисних споруд та споруд подвійного призначення здійснюються згідно з нормами, які розробляються відповідно до Закону України "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1704-17 Про будівельні норми]".

Утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.

У разі використання однієї захисної споруди кількома суб’єктами господарювання вони беруть участь в утриманні споруди відповідно до укладених між ними договорів.

Захисні споруди цивільного захисту можуть використовуватися у мирний час для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

З моменту виключення захисної споруди із фонду споруд цивільного захисту вона втрачає статус захисної споруди цивільного захисту. Володіння, користування та розпорядження спорудами, які втратили статус захисних споруд цивільного захисту, здійснюється відповідно до закону.

Захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).

Захисні споруди у мирний час можуть передаватися в оренду для задоволення господарських, культурних та побутових потреб із збереженням цільового призначення таких споруд, крім тих, що перебувають у постійній готовності до використання за призначенням, а саме:

1) в яких розташовані пункти управління;

2) призначених для укриття працівників суб’єктів господарювання, що мають об’єкти підвищеної небезпеки;

3) розташованих у зонах спостереження атомних електростанцій та призначених для укриття населення під час радіаційних аварій.
=== Заходи з евакуації ===
Евакуація проводиться на державному, регіональному, місцевому або об’єктовому рівні.

Залежно від особливостей надзвичайної ситуації встановлюються такі види евакуації:

1) обов’язкова;

2) загальна або часткова;

3) тимчасова або безповоротна.

Рішення про проведення евакуації приймають:

1) на державному рівні - Кабінет Міністрів України;

2) на регіональному рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;

3) на місцевому рівні - районні, районні у містах Києві чи Севастополі державні адміністрації, відповідні органи місцевого самоврядування;

4) на об’єктовому рівні - керівники суб’єктів господарювання.

У разі виникнення радіаційних аварій рішення про евакуацію населення, яке може потрапити або потрапило до зони радіоактивного забруднення, приймається Радою міністрів Автономної Республіки Крим та місцевими державними адміністраціями на підставі інформації суб’єктів господарювання, які експлуатують ядерні установки, про випадки порушень у їх роботі та прогнозоване дозове навантаження на населення.

У невідкладних випадках керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, а в разі його відсутності - керівник аварійно-рятувальної служби, який першим прибув у зону надзвичайної ситуації, може прийняти рішення про проведення екстреної евакуації населення із зони надзвичайної ситуації або зони можливого ураження.
Обов’язкова евакуація населення завчасно планується та проводиться у разі виникнення загрози:

1) аварій з викидом радіоактивних та небезпечних хімічних речовин;

2) катастрофічного затоплення місцевості;

3) масових лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геологічних та гідрогеологічних явищ і процесів;

4) збройних конфліктів (з районів можливих бойових дій, які визначаються Генеральним штабом Збройних Сил України на особливий період, у безпечні райони);

5) надзвичайних ситуацій на арсеналах, базах (складах) озброєння, ракет, боєприпасів і компонентів ракетного палива, інших вибухопожежонебезпечних об’єктах Збройних Сил України та/або військових формувань, створених відповідно до законів України, а також суб’єктів господарювання, які використовують у своїй діяльності вибухопожежонебезпечні об’єкти.

Загальна евакуація проводиться для всіх категорій населення із зон:

1) можливого радіоактивного та хімічного забруднення;

2) катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі при руйнуванні гідротехнічних споруд;

3) можливого ураження в разі виникнення надзвичайних ситуацій на арсеналах, базах (складах) озброєння, ракет, боєприпасів і компонентів ракетного палива, інших вибухопожежонебезпечних об’єктах Збройних Сил України та/або військових формувань, створених відповідно до законів України, а також суб’єктів господарювання, які використовують у своїй діяльності вибухопожежонебезпечні об’єкти.

Часткова евакуація проводиться для вивезення категорій населення, які за віком чи станом здоров’я у разі виникнення надзвичайної ситуації не здатні самостійно вжити заходів щодо збереження свого життя або здоров’я, а також осіб, які відповідно до законодавства доглядають (обслуговують) таких осіб. Часткова евакуація може проводитися також для інших категорій населення за рішенням органів і посадових осіб, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Масове переміщення населення виникає під час проведення обов’язкової чи загальної евакуації із зон можливого ураження до безпечних районів (у тому числі за межі країни) у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, збройних конфліктів (у тому числі в особливий період), характеризується переміщенням великої кількості людей та/або охоплює значні території, що потрапляють до зони можливого ураження.

Проведення евакуації забезпечується шляхом:

1) утворення регіональних, місцевих та об’єктових органів з евакуації;

2) планування евакуації;

3) визначення безпечних районів, придатних для розміщення евакуйованого населення та майна;

4) організації оповіщення керівників суб’єктів господарювання і населення про початок евакуації;

5) організації управління евакуацією;

6) життєзабезпечення евакуйованого населення в місцях їх безпечного розміщення;

7) навчання населення діям під час проведення евакуації.

За рішенням органів, зазначених у частині третій статті 33 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5403-17 Кодекс цивільного захисту України] (крім керівників суб’єктів господарювання), для виведення чи вивезення основної частини населення із зони надзвичайної ситуації, районів можливих бойових дій залучаються у порядку, встановленому законом, транспортні засоби суб’єктів господарювання, а в разі безпосередньої загрози життю або здоров’ю населення - усі наявні транспортні засоби суб’єктів господарювання та громадян.

Суб’єкту господарювання та громадянину, транспортні засоби яких залучені, компенсуються вартість надання послуг і розмір фактичних (понесених) витрат за рахунок коштів, що виділяються з відповідного бюджету на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації або усунення загрози її виникнення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Працівник суб’єкта господарювання, власник, користувач, водій транспортного засобу, які відмовилися від надання послуг з перевезення населення у зв’язку з надзвичайною ситуацією, несуть відповідальність відповідно до закону.
Евакуація громадян України та членів їхніх сімей з території інших держав, на якій виникли надзвичайні ситуації або існує загроза їх виникнення, проводиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Координація заходів, пов’язаних з плануванням і проведенням евакуації, передбаченої цією частиною, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зовнішніх зносин.

Ефективне реагування на масове переміщення населення потребує міжвідомчої координації, співпраці та об’єднання ресурсів і забезпечується шляхом:

1) відпрацювання органами державної влади та органами місцевого самоврядування завчасних алгоритмів координації заходів підтримки масового переміщення населення, які повинні включати оповіщення та інформування, визначення місць збору людей та транспорту для їх вивезення, регулювання дорожнього руху, логістику забезпечення паливно-мастильними матеріалами та предметами першої необхідності, розгортання місць для тимчасового перебування переміщених осіб тощо);

2) налагодження системи своєчасного та достовірного інформування населення про загрози та безпечні шляхи переміщення, місця збору людей для їх вивезення тощо;

3) оперативного залучення залізничного, автомобільного та інших видів транспорту для вивезення людей (у тому числі спеціалізованих транспортних засобів та спеціалізованих санітарних автомобілів екстреної медичної допомоги, обладнаних для перевезення пацієнтів, осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення), забезпечення їх безкоштовного перевезення;

4) здійснення комунікації із вразливими категоріями населення (особами з інвалідністю та іншими маломобільними групами населення) щодо їх переміщення до безпечних районів та врахування їх інтересів;

5) організації безпечного переміщення населення власними транспортними засобами, зокрема визначення безпечних маршрутів та регулювання дорожнього руху, розгортання мережі мобільних пунктів для забезпечення питною водою, харчуванням, предметами першої необхідності і надання медичної допомоги;

6) створення мобільних груп, оснащених спеціалізованими броньованими транспортними засобами, для пошуку та вивезення вразливих категорій населення (осіб з інвалідністю, людей похилого віку, дітей та інших) із осередків ураження та районів ведення активних бойових дій;

7) залучення до вирішення питань масового переміщення неурядових, у тому числі міжнародних організацій, а також неприбуткових організацій, що залучають до своєї діяльності волонтерів для надання волонтерської допомоги відповідно до Закону України "Про волонтерську діяльність";

8) розроблення та запровадження тимчасових окремих спрощених процедур щодо перетину державного кордону населенням разом із особистими речами та домашніми тваринами;

9) налагодження механізму міжнародної співпраці щодо надання всебічної допомоги різним категоріям населення, яке виїхало за кордон;

10) облаштування місць для тимчасового перебування переміщених осіб, в яких можливе їх проживання та харчування, у тому числі у спеціалізованих установах для прийому осіб з інвалідністю, людей похилого віку, дітей-сиріт тощо;

11) організації надання соціальної, правової та іншої допомоги населенню у місцях їх тимчасового розміщення у безпечних районах;

12) налагодження механізму швидкого залучення переміщених осіб до діяльності громад у безпечних районах з урахуванням їх професійного та особистого досвіду;

13) відпрацювання механізмів та заходів щодо повернення населення до місць постійного проживання.

Евакуація громадян України та членів їхніх сімей з території інших держав, на якій виникли надзвичайні ситуації або існує загроза їх виникнення, проводиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Координація заходів, пов’язаних з плануванням і проведенням евакуації, передбаченої цією частиною, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зовнішніх зносин.

Евакуація матеріальних і культурних цінностей проводиться у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій, які можуть заподіяти їм шкоду, за наявності часу на її проведення. Перелік, обсяг матеріальних і культурних цінностей та черговість проведення їх евакуації визначаються органами державної влади, суб’єктами господарювання, у віданні або власності яких перебувають зазначені цінності, та враховуються під час планування заходів з евакуації.
== Інженерний захист територій, радіаційний і хімічний захист: ==
=== Інженерний захист територій ===
1. Інженерний захист територій включає:

1) проведення зонування територій за наявністю об’єктів підвищеної небезпеки і небезпечних геологічних, гідрогеологічних та метеорологічних явищ і процесів, ризику виникнення надзвичайних ситуацій, пов’язаних з ними, а також інших небезпечних зон, визначених відповідно до державних будівельних норм;

2) віднесення території та населених пунктів до відповідних груп цивільного захисту та віднесення суб’єктів господарювання до відповідних категорій цивільного захисту;

3) розроблення та включення вимог інженерно-технічних заходів цивільного захисту, у тому числі заходів світлового та інших видів маскування, до відповідних видів містобудівної і проектної документації та реалізація їх під час будівництва і експлуатації;

4) урахування можливих проявів небезпечних геологічних, гідрогеологічних та метеорологічних явищ і процесів та негативних наслідків аварій під час розроблення генеральних планів населених пунктів і ведення містобудування;

5) розміщення об’єктів підвищеної небезпеки з урахуванням наслідків аварій, що можуть статися на таких об’єктах;

6) розроблення і здійснення заходів щодо безаварійного функціонування об’єктів підвищеної небезпеки;

7) будівництво споруд, будівель, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки та надійності;

8) будівництво протизсувних, протиповеневих, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення, їх утримання у функціональному стані;

9) обстеження будівель, споруд, інженерних мереж і транспортних комунікацій, розроблення та здійснення заходів щодо їх безпечної експлуатації;

10) інші заходи інженерного захисту територій залежно від ситуації, що склалася.

Здійснення заходів інженерного захисту територій покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.

Порядок проведення зонування територій за результатами визначення рівнів ризиків виникнення надзвичайних ситуацій, пов’язаних із наявністю об’єктів підвищеної небезпеки, а також впливом небезпечних геологічних, гідрологічних та метеорологічних явищ і процесів, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Розроблення містобудівної документації та проектування об’єктів, що належать суб’єктам господарювання і можуть спричинити виникнення надзвичайних ситуацій та вплинути на стан захисту населення і територій, здійснюються з урахуванням вимог інженерно-технічних заходів цивільного захисту.

Заходи цивільного захисту об’єктів будівництва визначаються у проектній документації відповідно до будівельних норм.

Вимоги інженерно-технічних заходів цивільного захисту, дотримання яких обов’язкове під час розроблення містобудівної та проектної документації, визначаються відповідно до Закону України "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1704-17 Про будівельні норми]".
=== Радіаційний і хімічний захист населення і територій ===
Радіаційний і хімічний захист населення і територій включає:

1) виявлення та оцінку радіаційної і хімічної обстановки;

2) організацію та здійснення дозиметричного і хімічного контролю;

3) розроблення та впровадження типових режимів радіаційного захисту;

4) використання засобів колективного захисту;

5) використання засобів індивідуального захисту, приладів радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю аварійно-рятувальними службами, формуваннями та спеціалізованими службами цивільного захисту, які беруть участь у проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасінні пожеж в осередках ураження радіаційно і хімічно небезпечних об’єктів та населення, яке проживає у зонах небезпечного забруднення;

6) йодне блокування щитовидної залози осіб, які залучаються до ліквідації радіаційної аварії, персоналу радіаційно небезпечних об’єктів та населення, яке потрапляє в зони можливого радіоактивного забруднення;

7) надання населенню можливості придбання в особисте користування засобів індивідуального захисту, приладів дозиметричного та хімічного контролю;

8) проведення санітарної обробки населення та спеціальної обробки одягу, майна, транспорту, будівель, доріг та окремих ділянок місцевості;

9) розроблення загальних критеріїв, методів та методик спостережень щодо оцінки радіаційної і хімічної обстановки;

10) інші заходи радіаційного і хімічного захисту залежно від ситуації, що склалася.

Радіаційний і хімічний захист населення і територій забезпечується:

1) визначенням суб’єктів господарювання, на яких обладнуються місця для проведення санітарної обробки населення та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

2) завчасним накопиченням і підтриманням у готовності:

а) засобів колективного та індивідуального захисту;

б) приладів радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю;

в) засобів фармакологічного протирадіаційного захисту для йодної профілактики населення, рятувальників та персоналу радіаційно небезпечних об’єктів радіоактивними ізотопами йоду з метою запобігання опроміненню щитоподібної залози.

Здійснення заходів радіаційного і хімічного захисту та його забезпечення покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту. Порядок забезпечення населення і працівників формувань та спеціалізованих служб цивільного захисту засобами індивідуального захисту, приладами радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю визначається Кабінетом Міністрів України.
== Медичний, біологічний і психологічний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення ==
=== Медичний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення ===
Медичний захист і забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення включає:

1) надання медичної допомоги постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій, рятувальникам та іншим особам, які залучалися до виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж, проведення їх медико-психологічної реабілітації. Медична допомога населенню забезпечується службою медицини катастроф, керівництво якою здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

2) планування і використання сил та засобів закладів охорони здоров’я незалежно від форми власності;

3) своєчасне застосування профілактичних медичних препаратів та своєчасне проведення санітарно-протиепідемічних заходів;

4) контроль за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води та джерелами водопостачання;

5) завчасне створення і підготовку спеціальних медичних формувань;

6) утворення в умовах надзвичайних ситуацій необхідної кількості додаткових тимчасових мобільних медичних підрозділів або залучення додаткових закладів охорони здоров’я;

7) накопичення медичного та спеціального майна і техніки;

8) підготовку та перепідготовку медичних працівників з надання екстреної медичної допомоги;

9) навчання населення способам надання домедичної допомоги та правилам дотримання особистої гігієни;

10) здійснення заходів з метою недопущення негативного впливу на здоров’я населення шкідливих факторів навколишнього природного середовища та наслідків надзвичайних ситуацій, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань;

11) проведення моніторингу стану навколишнього природного середовища, санітарно-гігієнічної та епідемічної ситуації;

12) санітарну охорону територій та суб’єктів господарювання в зоні надзвичайної ситуації;

13) здійснення інших заходів, пов’язаних з медичним захистом населення, залежно від ситуації, що склалася.

Для проведення медико-психологічної реабілітації осіб, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, при санаторно-курортних закладах незалежно від форми власності утворюються центри медико-психологічної реабілітації. Перелік санаторно-курортних закладів, в яких утворюються центри медико-психологічної реабілітації, затверджується спільним актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту.
=== Біологічний захист населення, тварин і рослин ===
Біологічний захист населення, тварин і рослин включає:

1) своєчасне виявлення чинників та осередку біологічного зараження, його локалізацію і ліквідацію;

2) прогнозування масштабів і наслідків біологічного зараження, розроблення та запровадження своєчасних протиепідемічних, профілактичних, протиепізоотичних, протиепіфітотичних і лікувальних заходів;

3) проведення екстреної неспецифічної та специфічної профілактики біологічного зараження населення;

4) своєчасне застосування засобів індивідуального та колективного захисту;

5) запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, обсервації та карантину;

6) здійснення дезінфекційних заходів в осередку зараження, знезараження суб’єктів господарювання, тварин та санітарної обробки населення;

7) надання екстреної медичної допомоги ураженим біологічними патогенними агентами;

8) інші заходи біологічного захисту залежно від ситуації, що склалася.

Біологічний захист населення, тварин і рослин додатково включає встановлення протиепідемічного, протиепізоотичного та протиепіфітотичного режимів та їх дотримання суб’єктами господарювання, закладами охорони здоров’я та населенням. Здійснення заходів біологічного захисту покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.
=== Психологічний захист населення ===
Заходи психологічного захисту населення спрямовуються на зменшення та нейтралізацію негативних психічних станів і реакцій серед населення у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій і включають:

1) планування діяльності, пов’язаної з психологічним захистом;

2) своєчасне застосування ліцензованих та дозволених до застосування в Україні інформаційних, психопрофілактичних і психокорекційних методів впливу на особистість;

3) виявлення за допомогою психологічних методів чинників, які сприяють виникненню соціально-психологічної напруженості;

4) використання сучасних психологічних технологій для нейтралізації негативного впливу чинників надзвичайних ситуацій на населення;

5) здійснення інших заходів психологічного захисту залежно від ситуації, що склалася.

Організація та здійснення заходів психологічного захисту населення покладаються на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
== Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях ==
Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях здійснюється:

1) за місцем роботи - працюючого населення;

2) за місцем навчання - здобувачів освіти;

3) за місцем проживання - непрацюючого населення.

Організація навчання діям у надзвичайних ситуаціях покладається:

1) працюючого та непрацюючого населення - на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, які розробляють і затверджують відповідні організаційно-методичні вказівки та програми з підготовки населення до таких дій;

2) здобувачів освіти - на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, який розробляє та затверджує навчальні програми з вивчення заходів безпеки, способів захисту від впливу небезпечних факторів, викликаних надзвичайними ситуаціями, з надання домедичної допомоги за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та на заклади освіти, що забезпечують здобуття освіти відповідного рівня.

Порядок здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях встановлюється Кабінетом Міністрів України.
=== Навчання працюючого населення ===
Навчання працюючого населення діям у надзвичайних ситуаціях є обов’язковим і здійснюється в робочий час за рахунок коштів роботодавця за програмами підготовки населення діям у надзвичайних ситуаціях, а також під час проведення спеціальних об’єктових навчань і тренувань з питань цивільного захисту. Навчання працівників центральних органів виконавчої влади, інших органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання із числа керівного складу і фахівців, діяльність яких пов’язана з організацією і здійсненням заходів з питань цивільного захисту, організовується роботодавцем відповідно до порядку проведення навчання керівного складу та фахівців, діяльність яких пов’язана з організацією і здійсненням заходів цивільного захисту, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Особи під час прийняття на роботу та працівники щороку за місцем роботи проходять інструктаж з питань цивільного захисту, пожежної безпеки та дій у надзвичайних ситуаціях. Особи, яких приймають на роботу, пов’язану з підвищеною пожежною небезпекою, мають попередньо пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов’язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки.
=== Навчання здобувачів освіти ===
Навчання здобувачів освіти діям у надзвичайних ситуаціях та правилам пожежної безпеки є обов’язковим і здійснюється під час освітнього процесу дітей старшого дошкільного віку за навчальними планами і програмами розвитку дітей, учнів - за навчальними планами і програмами з навчальних предметів, студентів на кожному рівні вищої освіти - за програмами навчальних дисциплін та планами об’єктових тренувань з питань цивільного захисту за рахунок коштів, передбачених на фінансування закладів освіти, що забезпечують здобуття освіти відповідного рівня.

У закладах освіти створюється матеріально-технічна база, що забезпечує виконання відповідних навчальних програм.

Педагогічні, науково-педагогічні працівники, які проводять навчання здобувачів освіти діям у надзвичайних ситуаціях, проходять відповідні курси підвищення кваліфікації (у міжатестаційний період) у навчально-методичних центрах сфери цивільного захисту на безоплатній основі.

Для підвищення якості освітнього процесу з дітьми та учнями з питань захисту життя, формування культури безпеки і норм поведінки у надзвичайних ситуаціях у закладах дошкільної освіти щороку проводяться Тижні безпеки дитини, у закладах загальної середньої та професійно-технічної освіти - Дні цивільного захисту.

Популяризація серед здобувачів освіти знань у сфері цивільного захисту, у тому числі щодо дій у надзвичайних ситуаціях та правил пожежної безпеки, організовується і здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, разом із іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування за участю громадських об’єднань шляхом підготовки та реалізації комплексу заходів відповідного спрямування.
=== Навчання непрацюючого населення ===
Непрацююче населення самостійно вивчає пам’ятки та інший інформаційно-довідковий матеріал з питань цивільного захисту, правила пожежної безпеки у побуті та громадських місцях та має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, через засоби масової інформації іншу наочну продукцію, відомості про надзвичайні ситуації, у зоні яких або у зоні можливого ураження від яких може опинитися місце проживання непрацюючих громадян, а також про способи захисту від впливу небезпечних факторів, викликаних такими надзвичайними ситуаціями.

Для надання населенню за місцем проживання інформації з питань цивільного захисту органами місцевого самоврядування створюються консультаційні пункти та призначаються особи, відповідальні за організацію їх роботи.
[[Категорія:Екологічне право]]

Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій

2025-03-14T09:01:23Z

Iaroslava.machai: Зміни, передбачені Постанова КМУ Про затвердження Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв’язку у сфері цивільного захисту

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5403-17 Кодекс цивільного захисту України]

* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1704-17 Закон України "Про будівельні норми"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/733-2017-%D0%BF Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та зв’язку у сфері цивільного захисту, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 27 вересня 2017 року № 733]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/138-2017-%D0%BF Порядк створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 10 березня 2017 року № 138]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/444-2013-%D0%BF Порядок здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26 червня 2013 року № 444]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0046-20 Порядок організації та проведення спеціальних об'єктових навчань і тренувань з питань цивільного захисту, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28 листопада 2019 року № 911]
== Оповіщення та інформування суб’єктів забезпечення цивільного захисту ==
Основними правовими актами у сфері цивільного захисту в Україні є [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] та [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5403-17 Кодекс Цивільного захисту України].

Так, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5403-17 Кодексом Цивільного захисту населення України], регулюються відносини, пов’язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначаються повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов’язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Зокрема, [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5403-17 розділом IV] даного Кодексу визначено порядок захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій, визначено першочерговий алгоритм дій у разі загрози або у разі виникнення таких ситуацій, визначено заходи і засоби щодо їх запобігання та усунення, визначено види захисту населення і територій у надзвичайних ситуаціях, закріплено необхідність навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях як обов'язок формування культури безпеки життєдіяльності населення як способу підвищення рівня безпеки.
=== Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій ===
Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій полягає у своєчасному доведенні такої інформації до органів управління цивільного захисту, сил цивільного захисту, суб’єктів господарювання та населення.

Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій забезпечується шляхом:

1) функціонування загальнодержавної, територіальних, місцевих автоматизованих систем централізованого оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій, спеціальних, локальних та об’єктових систем оповіщення;

2) централізованого використання електронних комунікаційних мереж загального користування, у тому числі мобільного (рухомого) зв’язку, відомчих електронних комунікаційних мереж і електронних комунікаційних мереж суб’єктів господарювання в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також мереж загальнонаціонального, регіонального та місцевого радіомовлення і телебачення та інших технічних засобів передавання (відображення) інформації;

3) автоматизації процесу передачі сигналів і повідомлень про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій;

4) функціонування на об’єктах підвищеної небезпеки автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення;

5) організаційно-технічної інтеграції різних систем централізованого оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій та автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення;

6) функціонування в населених пунктах, а також місцях масового перебування людей сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло для передачі інформації з питань цивільного захисту.

Порядок організації оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв’язку у сфері цивільного захисту визначається положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.
=== Інформування у сфері цивільного захисту ===
Інформацію з питань цивільного захисту становлять відомості про надзвичайні ситуації, що прогнозуються або виникли, з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, а також про способи та методи захисту від них.

Органи управління цивільного захисту зобов’язані сприяти засобам масової інформації у наданні населенню оперативних відомостей, зазначених у частині першій цієї статті, а також про свою діяльність з питань цивільного захисту, у тому числі в доступній для осіб з вадами зору та слуху формі. Оприлюднення інформації про наслідки надзвичайної ситуації здійснюється відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12 законодавства про інформацію].

Рішення про оповіщення у разі загрози виникнення або виникнення надзвичайної ситуації приймається на підставі:

повідомлення про фактичну обстановку, що склалася у зоні можливого виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій;

результатів аналізу прогнозованих даних, стану небезпеки техногенного, природного, соціального та воєнного характеру у регіоні, районі, на території територіальної громади, на об’єкті, що вимагають негайного проведення заходів для захисту населення і територій;

пропозицій органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та керівників об’єктів, на території яких існує загроза виникнення або виникла надзвичайна ситуація.

Оперативно-чергова служба на пункті управління ДСНС після отримання інформації про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації інформує про це Голову ДСНС та за його командою засобами загальнодержавної автоматизованої системи централізованого оповіщення здійснює оповіщення центральних органів виконавчої влади, що створюють функціональні підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, а також територіальних органів ДСНС через відповідні оперативно-чергові (чергові), оперативно-диспетчерські служби.

Після отримання інформації про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій воєнного характеру від чергових змін пунктів управління органів військового управління Збройних Сил України оперативно-чергова служба на пункті управління ДСНС негайно засобами загальнодержавної автоматизованої системи централізованого оповіщення здійснює оповіщення центральних органів виконавчої влади, що створюють функціональні підсистеми єдиної державної системи цивільного захисту, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій, територіальних органів ДСНС через відповідні оперативно-чергові (чергові), оперативно-диспетчерські служби.

У разі загрози виникнення або виникнення надзвичайної ситуації на атомній електростанції начальник чергової зміни інформує про це керівника станції.

Керівник атомної електростанції приймає рішення про оповіщення працівників станції і населення міста - супутника атомної електростанції та дає завдання начальнику зміни щодо здійснення оповіщення засобами спеціальної системи оповіщення, а у разі виникнення надзвичайної ситуації регіонального рівня - щодо інформування відповідних оперативно-чергових (чергових) служб місцевих органів виконавчої влади (органів місцевого самоврядування) про необхідність оповіщення населення засобами місцевих та територіальних автоматизованих систем централізованого оповіщення.

Начальник зміни атомної електростанції:

здійснює оповіщення засобами спеціальної системи оповіщення;

інформує черговий персонал відповідних радіотрансляційних вузлів та аудіальних чи аудіовізуальних медіа щодо передачі їх мережами повідомлень про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації;

інформує про загрозу виникнення або виникнення надзвичайної ситуації оперативного чергового Інформаційно-кризового центру Держатомрегулювання, диспетчерські служби АТ “НАЕК “Енергоатом”, НЕК “Укренерго”, оперативно-чергові (чергові) служби місцевих органів виконавчої влади (органів місцевого самоврядування) та оперативно-диспетчерські служби територіальних органів Національної поліції і ДСНС за місцезнаходженням атомної електростанції (у зонах спостереження атомної електростанції та зонах можливого поширення радіаційного забруднення внаслідок виникнення надзвичайної ситуації на станції).

У разі загрози поширення внаслідок виникнення надзвичайної ситуації на атомній електростанції, гідроелектростанції або магістральному продуктопроводі прогнозованої зони можливого ураження на території прикордонних адміністративно-територіальних одиниць суміжних держав оперативно-диспетчерська служба відповідного територіального органу ДСНС інформує відповідний територіальний орган з питань реагування на надзвичайні ситуації суміжної іноземної держави на підставі відповідних міжурядових угод про співробітництво в галузі запобігання надзвичайним ситуаціям та ліквідації їх наслідків.

У разі загрози виникнення або виникнення надзвичайної ситуації на об’єкті диспетчерська служба об’єкта інформує про це керівника об’єкта.

Керівник об’єкта приймає рішення про оповіщення персоналу об’єкта і населення, яке перебуває у прогнозованій зоні можливого ураження, та дає завдання щодо здійснення оповіщення засобами об’єктової (локальної) системи оповіщення (останова КМУ № 733 від 27.09.2017 р. "Про Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв’язку у сфері цивільного захисту[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/733-2017-%D0%BF#Text]).

== Укриття населення у фонді захисних споруд цивільного захисту та евакуаційні заходи ==
=== Укриття населення у фонді захисних спорудах цивільного захисту ===
До захисних споруд цивільного захисту належать:

1) сховище - герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів;
2) протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості та дії звичайних засобів ураження.

Для укриття населення також використовуються споруди подвійного призначення - наземні або підземні споруди чи їх окремі частини, що спроектовані або пристосовані для використання за основним функціональним призначенням, у тому числі для захисту населення, та в яких створені умови для тимчасового перебування людей.

В особливий період нарощування фонду захисних споруд цивільного захисту здійснюється шляхом будівництва швидкоспоруджуваних захисних споруд цивільного захисту та створення найпростіших укриттів.

Швидкоспоруджувана захисна споруда цивільного захисту - це споруда, що зводиться (виготовляється, монтується) за короткий час із спеціальних конструкцій (виробів), вимоги до яких встановлюються будівельними нормами, стандартами та правилами.

Найпростіше укриття - це фортифікаційна споруда, цокольне або підвальне приміщення, інша споруда підземного простору, в якій можливе тимчасове перебування людей з метою зниження комбінованого ураження від небезпечних чинників, а також від дії засобів ураження в особливий період.

Захисні споруди цивільного захисту, споруди подвійного призначення та найпростіші укриття складають фонд захисних споруд цивільного захисту і належать до засобів колективного захисту.

Укриттю підлягають:

1) у сховищах:

а) працівники найбільшої працюючої зміни суб’єктів господарювання, віднесених до відповідних категорій цивільного захисту та розташованих у зонах можливих значних руйнувань населених пунктів;

б) працівники найбільшої працюючої зміни атомних електростанцій, інших ядерних установок, працівники суб’єктів господарювання, які забезпечують функціонування таких станцій (установок) та перебувають у зоні можливих значних руйнувань навколо них;

в) працівники найбільшої працюючої зміни суб’єктів господарювання, віднесених до категорії особливої важливості цивільного захисту та розташованих за межами зон можливих значних руйнувань населених пунктів;

г) хворі, медичний та обслуговуючий персонал закладів охорони здоров’я, які не підлягають евакуації в безпечне місце і перебувають у зонах можливих значних руйнувань населених пунктів;

2) у протирадіаційних укриттях - населення, у тому числі працівники суб’єктів господарювання, хворі, медичний та обслуговуючий персонал закладів охорони здоров’я, евакуйоване населення, яке проживає або працює в зонах можливого небезпечного і значного радіоактивного забруднення, крім тих, хто підлягає укриттю у сховищах;

3) у спорудах подвійного призначення - населення, яке підлягає укриттю в захисних спорудах цивільного захисту, крім таких споруд, що мають перебувати в постійній готовності до використання за призначенням;

4) у найпростіших укриттях - населення, яке не підлягає укриттю в захисних спорудах та спорудах подвійного призначення.

Для вирішення питань щодо укриття категорій населення, яке підлягає укриттю в захисних спорудах цивільного захисту, крім таких споруд, що мають перебувати в постійній готовності до використання за призначенням, центральні органи виконавчої влади, інші органи державної влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та суб’єкти господарювання завчасно створюють фонд таких споруд.
Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту, виключення таких споруд з фонду та ведення його обліку визначається Кабінетом Міністрів України.
Проектування, будівництво, пристосування і розміщення захисних споруд та споруд подвійного призначення здійснюються згідно з нормами, які розробляються відповідно до Закону України "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1704-17 Про будівельні норми]".

Утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється їх власниками, користувачами, юридичними особами, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.

У разі використання однієї захисної споруди кількома суб’єктами господарювання вони беруть участь в утриманні споруди відповідно до укладених між ними договорів.

Захисні споруди цивільного захисту можуть використовуватися у мирний час для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

З моменту виключення захисної споруди із фонду споруд цивільного захисту вона втрачає статус захисної споруди цивільного захисту. Володіння, користування та розпорядження спорудами, які втратили статус захисних споруд цивільного захисту, здійснюється відповідно до закону.

Захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).

Захисні споруди у мирний час можуть передаватися в оренду для задоволення господарських, культурних та побутових потреб із збереженням цільового призначення таких споруд, крім тих, що перебувають у постійній готовності до використання за призначенням, а саме:

1) в яких розташовані пункти управління;

2) призначених для укриття працівників суб’єктів господарювання, що мають об’єкти підвищеної небезпеки;

3) розташованих у зонах спостереження атомних електростанцій та призначених для укриття населення під час радіаційних аварій.
=== Заходи з евакуації ===
Евакуація проводиться на державному, регіональному, місцевому або об’єктовому рівні.

Залежно від особливостей надзвичайної ситуації встановлюються такі види евакуації:

1) обов’язкова;

2) загальна або часткова;

3) тимчасова або безповоротна.

Рішення про проведення евакуації приймають:

1) на державному рівні - Кабінет Міністрів України;

2) на регіональному рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;

3) на місцевому рівні - районні, районні у містах Києві чи Севастополі державні адміністрації, відповідні органи місцевого самоврядування;

4) на об’єктовому рівні - керівники суб’єктів господарювання.

У разі виникнення радіаційних аварій рішення про евакуацію населення, яке може потрапити або потрапило до зони радіоактивного забруднення, приймається Радою міністрів Автономної Республіки Крим та місцевими державними адміністраціями на підставі інформації суб’єктів господарювання, які експлуатують ядерні установки, про випадки порушень у їх роботі та прогнозоване дозове навантаження на населення.

У невідкладних випадках керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, а в разі його відсутності - керівник аварійно-рятувальної служби, який першим прибув у зону надзвичайної ситуації, може прийняти рішення про проведення екстреної евакуації населення із зони надзвичайної ситуації або зони можливого ураження.
Обов’язкова евакуація населення завчасно планується та проводиться у разі виникнення загрози:

1) аварій з викидом радіоактивних та небезпечних хімічних речовин;

2) катастрофічного затоплення місцевості;

3) масових лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геологічних та гідрогеологічних явищ і процесів;

4) збройних конфліктів (з районів можливих бойових дій, які визначаються Генеральним штабом Збройних Сил України на особливий період, у безпечні райони);

5) надзвичайних ситуацій на арсеналах, базах (складах) озброєння, ракет, боєприпасів і компонентів ракетного палива, інших вибухопожежонебезпечних об’єктах Збройних Сил України та/або військових формувань, створених відповідно до законів України, а також суб’єктів господарювання, які використовують у своїй діяльності вибухопожежонебезпечні об’єкти.

Загальна евакуація проводиться для всіх категорій населення із зон:

1) можливого радіоактивного та хімічного забруднення;

2) катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі при руйнуванні гідротехнічних споруд;

3) можливого ураження в разі виникнення надзвичайних ситуацій на арсеналах, базах (складах) озброєння, ракет, боєприпасів і компонентів ракетного палива, інших вибухопожежонебезпечних об’єктах Збройних Сил України та/або військових формувань, створених відповідно до законів України, а також суб’єктів господарювання, які використовують у своїй діяльності вибухопожежонебезпечні об’єкти.

Часткова евакуація проводиться для вивезення категорій населення, які за віком чи станом здоров’я у разі виникнення надзвичайної ситуації не здатні самостійно вжити заходів щодо збереження свого життя або здоров’я, а також осіб, які відповідно до законодавства доглядають (обслуговують) таких осіб. Часткова евакуація може проводитися також для інших категорій населення за рішенням органів і посадових осіб, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Масове переміщення населення виникає під час проведення обов’язкової чи загальної евакуації із зон можливого ураження до безпечних районів (у тому числі за межі країни) у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру, збройних конфліктів (у тому числі в особливий період), характеризується переміщенням великої кількості людей та/або охоплює значні території, що потрапляють до зони можливого ураження.

Проведення евакуації забезпечується шляхом:

1) утворення регіональних, місцевих та об’єктових органів з евакуації;

2) планування евакуації;

3) визначення безпечних районів, придатних для розміщення евакуйованого населення та майна;

4) організації оповіщення керівників суб’єктів господарювання і населення про початок евакуації;

5) організації управління евакуацією;

6) життєзабезпечення евакуйованого населення в місцях їх безпечного розміщення;

7) навчання населення діям під час проведення евакуації.

За рішенням органів, зазначених у частині третій статті 33 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5403-17 Кодекс цивільного захисту України] (крім керівників суб’єктів господарювання), для виведення чи вивезення основної частини населення із зони надзвичайної ситуації, районів можливих бойових дій залучаються у порядку, встановленому законом, транспортні засоби суб’єктів господарювання, а в разі безпосередньої загрози життю або здоров’ю населення - усі наявні транспортні засоби суб’єктів господарювання та громадян.

Суб’єкту господарювання та громадянину, транспортні засоби яких залучені, компенсуються вартість надання послуг і розмір фактичних (понесених) витрат за рахунок коштів, що виділяються з відповідного бюджету на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації або усунення загрози її виникнення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Працівник суб’єкта господарювання, власник, користувач, водій транспортного засобу, які відмовилися від надання послуг з перевезення населення у зв’язку з надзвичайною ситуацією, несуть відповідальність відповідно до закону.
Евакуація громадян України та членів їхніх сімей з території інших держав, на якій виникли надзвичайні ситуації або існує загроза їх виникнення, проводиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Координація заходів, пов’язаних з плануванням і проведенням евакуації, передбаченої цією частиною, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зовнішніх зносин.

Ефективне реагування на масове переміщення населення потребує міжвідомчої координації, співпраці та об’єднання ресурсів і забезпечується шляхом:

1) відпрацювання органами державної влади та органами місцевого самоврядування завчасних алгоритмів координації заходів підтримки масового переміщення населення, які повинні включати оповіщення та інформування, визначення місць збору людей та транспорту для їх вивезення, регулювання дорожнього руху, логістику забезпечення паливно-мастильними матеріалами та предметами першої необхідності, розгортання місць для тимчасового перебування переміщених осіб тощо);

2) налагодження системи своєчасного та достовірного інформування населення про загрози та безпечні шляхи переміщення, місця збору людей для їх вивезення тощо;

3) оперативного залучення залізничного, автомобільного та інших видів транспорту для вивезення людей (у тому числі спеціалізованих транспортних засобів та спеціалізованих санітарних автомобілів екстреної медичної допомоги, обладнаних для перевезення пацієнтів, осіб з інвалідністю та інших маломобільних груп населення), забезпечення їх безкоштовного перевезення;

4) здійснення комунікації із вразливими категоріями населення (особами з інвалідністю та іншими маломобільними групами населення) щодо їх переміщення до безпечних районів та врахування їх інтересів;

5) організації безпечного переміщення населення власними транспортними засобами, зокрема визначення безпечних маршрутів та регулювання дорожнього руху, розгортання мережі мобільних пунктів для забезпечення питною водою, харчуванням, предметами першої необхідності і надання медичної допомоги;

6) створення мобільних груп, оснащених спеціалізованими броньованими транспортними засобами, для пошуку та вивезення вразливих категорій населення (осіб з інвалідністю, людей похилого віку, дітей та інших) із осередків ураження та районів ведення активних бойових дій;

7) залучення до вирішення питань масового переміщення неурядових, у тому числі міжнародних організацій, а також неприбуткових організацій, що залучають до своєї діяльності волонтерів для надання волонтерської допомоги відповідно до Закону України "Про волонтерську діяльність";

8) розроблення та запровадження тимчасових окремих спрощених процедур щодо перетину державного кордону населенням разом із особистими речами та домашніми тваринами;

9) налагодження механізму міжнародної співпраці щодо надання всебічної допомоги різним категоріям населення, яке виїхало за кордон;

10) облаштування місць для тимчасового перебування переміщених осіб, в яких можливе їх проживання та харчування, у тому числі у спеціалізованих установах для прийому осіб з інвалідністю, людей похилого віку, дітей-сиріт тощо;

11) організації надання соціальної, правової та іншої допомоги населенню у місцях їх тимчасового розміщення у безпечних районах;

12) налагодження механізму швидкого залучення переміщених осіб до діяльності громад у безпечних районах з урахуванням їх професійного та особистого досвіду;

13) відпрацювання механізмів та заходів щодо повернення населення до місць постійного проживання.

Евакуація громадян України та членів їхніх сімей з території інших держав, на якій виникли надзвичайні ситуації або існує загроза їх виникнення, проводиться у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Координація заходів, пов’язаних з плануванням і проведенням евакуації, передбаченої цією частиною, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері зовнішніх зносин.

Евакуація матеріальних і культурних цінностей проводиться у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій, які можуть заподіяти їм шкоду, за наявності часу на її проведення. Перелік, обсяг матеріальних і культурних цінностей та черговість проведення їх евакуації визначаються органами державної влади, суб’єктами господарювання, у віданні або власності яких перебувають зазначені цінності, та враховуються під час планування заходів з евакуації.
== Інженерний захист територій, радіаційний і хімічний захист: ==
=== Інженерний захист територій ===
1. Інженерний захист територій включає:

1) проведення зонування територій за наявністю об’єктів підвищеної небезпеки і небезпечних геологічних, гідрогеологічних та метеорологічних явищ і процесів, ризику виникнення надзвичайних ситуацій, пов’язаних з ними, а також інших небезпечних зон, визначених відповідно до державних будівельних норм;

2) віднесення території та населених пунктів до відповідних груп цивільного захисту та віднесення суб’єктів господарювання до відповідних категорій цивільного захисту;

3) розроблення та включення вимог інженерно-технічних заходів цивільного захисту, у тому числі заходів світлового та інших видів маскування, до відповідних видів містобудівної і проектної документації та реалізація їх під час будівництва і експлуатації;

4) урахування можливих проявів небезпечних геологічних, гідрогеологічних та метеорологічних явищ і процесів та негативних наслідків аварій під час розроблення генеральних планів населених пунктів і ведення містобудування;

5) розміщення об’єктів підвищеної небезпеки з урахуванням наслідків аварій, що можуть статися на таких об’єктах;

6) розроблення і здійснення заходів щодо безаварійного функціонування об’єктів підвищеної небезпеки;

7) будівництво споруд, будівель, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки та надійності;

8) будівництво протизсувних, протиповеневих, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення, їх утримання у функціональному стані;

9) обстеження будівель, споруд, інженерних мереж і транспортних комунікацій, розроблення та здійснення заходів щодо їх безпечної експлуатації;

10) інші заходи інженерного захисту територій залежно від ситуації, що склалася.

Здійснення заходів інженерного захисту територій покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.

Порядок проведення зонування територій за результатами визначення рівнів ризиків виникнення надзвичайних ситуацій, пов’язаних із наявністю об’єктів підвищеної небезпеки, а також впливом небезпечних геологічних, гідрологічних та метеорологічних явищ і процесів, встановлюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Розроблення містобудівної документації та проектування об’єктів, що належать суб’єктам господарювання і можуть спричинити виникнення надзвичайних ситуацій та вплинути на стан захисту населення і територій, здійснюються з урахуванням вимог інженерно-технічних заходів цивільного захисту.

Заходи цивільного захисту об’єктів будівництва визначаються у проектній документації відповідно до будівельних норм.

Вимоги інженерно-технічних заходів цивільного захисту, дотримання яких обов’язкове під час розроблення містобудівної та проектної документації, визначаються відповідно до Закону України "[https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1704-17 Про будівельні норми]".
=== Радіаційний і хімічний захист населення і територій ===
Радіаційний і хімічний захист населення і територій включає:

1) виявлення та оцінку радіаційної і хімічної обстановки;

2) організацію та здійснення дозиметричного і хімічного контролю;

3) розроблення та впровадження типових режимів радіаційного захисту;

4) використання засобів колективного захисту;

5) використання засобів індивідуального захисту, приладів радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю аварійно-рятувальними службами, формуваннями та спеціалізованими службами цивільного захисту, які беруть участь у проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасінні пожеж в осередках ураження радіаційно і хімічно небезпечних об’єктів та населення, яке проживає у зонах небезпечного забруднення;

6) йодне блокування щитовидної залози осіб, які залучаються до ліквідації радіаційної аварії, персоналу радіаційно небезпечних об’єктів та населення, яке потрапляє в зони можливого радіоактивного забруднення;

7) надання населенню можливості придбання в особисте користування засобів індивідуального захисту, приладів дозиметричного та хімічного контролю;

8) проведення санітарної обробки населення та спеціальної обробки одягу, майна, транспорту, будівель, доріг та окремих ділянок місцевості;

9) розроблення загальних критеріїв, методів та методик спостережень щодо оцінки радіаційної і хімічної обстановки;

10) інші заходи радіаційного і хімічного захисту залежно від ситуації, що склалася.

Радіаційний і хімічний захист населення і територій забезпечується:

1) визначенням суб’єктів господарювання, на яких обладнуються місця для проведення санітарної обробки населення та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

2) завчасним накопиченням і підтриманням у готовності:

а) засобів колективного та індивідуального захисту;

б) приладів радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю;

в) засобів фармакологічного протирадіаційного захисту для йодної профілактики населення, рятувальників та персоналу радіаційно небезпечних об’єктів радіоактивними ізотопами йоду з метою запобігання опроміненню щитоподібної залози.

Здійснення заходів радіаційного і хімічного захисту та його забезпечення покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту. Порядок забезпечення населення і працівників формувань та спеціалізованих служб цивільного захисту засобами індивідуального захисту, приладами радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю визначається Кабінетом Міністрів України.
== Медичний, біологічний і психологічний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення ==
=== Медичний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення ===
Медичний захист і забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення включає:

1) надання медичної допомоги постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій, рятувальникам та іншим особам, які залучалися до виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж, проведення їх медико-психологічної реабілітації. Медична допомога населенню забезпечується службою медицини катастроф, керівництво якою здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

2) планування і використання сил та засобів закладів охорони здоров’я незалежно від форми власності;

3) своєчасне застосування профілактичних медичних препаратів та своєчасне проведення санітарно-протиепідемічних заходів;

4) контроль за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води та джерелами водопостачання;

5) завчасне створення і підготовку спеціальних медичних формувань;

6) утворення в умовах надзвичайних ситуацій необхідної кількості додаткових тимчасових мобільних медичних підрозділів або залучення додаткових закладів охорони здоров’я;

7) накопичення медичного та спеціального майна і техніки;

8) підготовку та перепідготовку медичних працівників з надання екстреної медичної допомоги;

9) навчання населення способам надання домедичної допомоги та правилам дотримання особистої гігієни;

10) здійснення заходів з метою недопущення негативного впливу на здоров’я населення шкідливих факторів навколишнього природного середовища та наслідків надзвичайних ситуацій, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань;

11) проведення моніторингу стану навколишнього природного середовища, санітарно-гігієнічної та епідемічної ситуації;

12) санітарну охорону територій та суб’єктів господарювання в зоні надзвичайної ситуації;

13) здійснення інших заходів, пов’язаних з медичним захистом населення, залежно від ситуації, що склалася.

Для проведення медико-психологічної реабілітації осіб, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, при санаторно-курортних закладах незалежно від форми власності утворюються центри медико-психологічної реабілітації. Перелік санаторно-курортних закладів, в яких утворюються центри медико-психологічної реабілітації, затверджується спільним актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері цивільного захисту.
=== Біологічний захист населення, тварин і рослин ===
Біологічний захист населення, тварин і рослин включає:

1) своєчасне виявлення чинників та осередку біологічного зараження, його локалізацію і ліквідацію;

2) прогнозування масштабів і наслідків біологічного зараження, розроблення та запровадження своєчасних протиепідемічних, профілактичних, протиепізоотичних, протиепіфітотичних і лікувальних заходів;

3) проведення екстреної неспецифічної та специфічної профілактики біологічного зараження населення;

4) своєчасне застосування засобів індивідуального та колективного захисту;

5) запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, обсервації та карантину;

6) здійснення дезінфекційних заходів в осередку зараження, знезараження суб’єктів господарювання, тварин та санітарної обробки населення;

7) надання екстреної медичної допомоги ураженим біологічними патогенними агентами;

8) інші заходи біологічного захисту залежно від ситуації, що склалася.

Біологічний захист населення, тварин і рослин додатково включає встановлення протиепідемічного, протиепізоотичного та протиепіфітотичного режимів та їх дотримання суб’єктами господарювання, закладами охорони здоров’я та населенням. Здійснення заходів біологічного захисту покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.
=== Психологічний захист населення ===
Заходи психологічного захисту населення спрямовуються на зменшення та нейтралізацію негативних психічних станів і реакцій серед населення у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій і включають:

1) планування діяльності, пов’язаної з психологічним захистом;

2) своєчасне застосування ліцензованих та дозволених до застосування в Україні інформаційних, психопрофілактичних і психокорекційних методів впливу на особистість;

3) виявлення за допомогою психологічних методів чинників, які сприяють виникненню соціально-психологічної напруженості;

4) використання сучасних психологічних технологій для нейтралізації негативного впливу чинників надзвичайних ситуацій на населення;

5) здійснення інших заходів психологічного захисту залежно від ситуації, що склалася.

Організація та здійснення заходів психологічного захисту населення покладаються на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
== Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях ==
Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях здійснюється:

1) за місцем роботи - працюючого населення;

2) за місцем навчання - здобувачів освіти;

3) за місцем проживання - непрацюючого населення.

Організація навчання діям у надзвичайних ситуаціях покладається:

1) працюючого та непрацюючого населення - на центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, які розробляють і затверджують відповідні організаційно-методичні вказівки та програми з підготовки населення до таких дій;

2) здобувачів освіти - на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, який розробляє та затверджує навчальні програми з вивчення заходів безпеки, способів захисту від впливу небезпечних факторів, викликаних надзвичайними ситуаціями, з надання домедичної допомоги за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, та на заклади освіти, що забезпечують здобуття освіти відповідного рівня.

Порядок здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях встановлюється Кабінетом Міністрів України.
=== Навчання працюючого населення ===
Навчання працюючого населення діям у надзвичайних ситуаціях є обов’язковим і здійснюється в робочий час за рахунок коштів роботодавця за програмами підготовки населення діям у надзвичайних ситуаціях, а також під час проведення спеціальних об’єктових навчань і тренувань з питань цивільного захисту. Навчання працівників центральних органів виконавчої влади, інших органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, суб’єктів господарювання із числа керівного складу і фахівців, діяльність яких пов’язана з організацією і здійсненням заходів з питань цивільного захисту, організовується роботодавцем відповідно до порядку проведення навчання керівного складу та фахівців, діяльність яких пов’язана з організацією і здійсненням заходів цивільного захисту, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Особи під час прийняття на роботу та працівники щороку за місцем роботи проходять інструктаж з питань цивільного захисту, пожежної безпеки та дій у надзвичайних ситуаціях. Особи, яких приймають на роботу, пов’язану з підвищеною пожежною небезпекою, мають попередньо пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов’язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки.
=== Навчання здобувачів освіти ===
Навчання здобувачів освіти діям у надзвичайних ситуаціях та правилам пожежної безпеки є обов’язковим і здійснюється під час освітнього процесу дітей старшого дошкільного віку за навчальними планами і програмами розвитку дітей, учнів - за навчальними планами і програмами з навчальних предметів, студентів на кожному рівні вищої освіти - за програмами навчальних дисциплін та планами об’єктових тренувань з питань цивільного захисту за рахунок коштів, передбачених на фінансування закладів освіти, що забезпечують здобуття освіти відповідного рівня.

У закладах освіти створюється матеріально-технічна база, що забезпечує виконання відповідних навчальних програм.

Педагогічні, науково-педагогічні працівники, які проводять навчання здобувачів освіти діям у надзвичайних ситуаціях, проходять відповідні курси підвищення кваліфікації (у міжатестаційний період) у навчально-методичних центрах сфери цивільного захисту на безоплатній основі.

Для підвищення якості освітнього процесу з дітьми та учнями з питань захисту життя, формування культури безпеки і норм поведінки у надзвичайних ситуаціях у закладах дошкільної освіти щороку проводяться Тижні безпеки дитини, у закладах загальної середньої та професійно-технічної освіти - Дні цивільного захисту.

Популяризація серед здобувачів освіти знань у сфері цивільного захисту, у тому числі щодо дій у надзвичайних ситуаціях та правил пожежної безпеки, організовується і здійснюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, разом із іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями, органами місцевого самоврядування за участю громадських об’єднань шляхом підготовки та реалізації комплексу заходів відповідного спрямування.
=== Навчання непрацюючого населення ===
Непрацююче населення самостійно вивчає пам’ятки та інший інформаційно-довідковий матеріал з питань цивільного захисту, правила пожежної безпеки у побуті та громадських місцях та має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, через засоби масової інформації іншу наочну продукцію, відомості про надзвичайні ситуації, у зоні яких або у зоні можливого ураження від яких може опинитися місце проживання непрацюючих громадян, а також про способи захисту від впливу небезпечних факторів, викликаних такими надзвичайними ситуаціями.

Для надання населенню за місцем проживання інформації з питань цивільного захисту органами місцевого самоврядування створюються консультаційні пункти та призначаються особи, відповідальні за організацію їх роботи.
[[Категорія:Екологічне право]]

Відпустка без збереження заробітної до досягнення дитиною шестирічного віку

2022-03-03T12:25:56Z

Iaroslava.machai: Внесла зміни щодо осіб, які можуть перебувати у відпустці без збереження заробітної плати до досягнення дитиною шестирічного віку

== Нормативна база ==
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08 Кодекс законів про працю України]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80 Закон України "Про відпустки"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1162-2018-%D0%BF#Text Постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 року № 1162 "Про затвердження переліку тяжких захворювань, розладів, травм, станів, що дають право працівнику на отримання відпустки без збереження заробітної плати на дитину, якій не встановлено інвалідність"]
* [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1173-12 Наказ Міністерства охорони здоров'я України від 11 червня 2012 року № 430 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення»]
== Право на відпустку до досягнення дитиною шестирічного віку ==
Після закінчення відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку працівниця може оформити відпустку для догляду за дитиною до 6 років. Ця відпустка не надається особі в обов’язковому порядку, а лише у випадку, коли дитина потребує додаткового домашнього догляду.

Відповідно [[До ч.6|до ч.4 та ч.6]] [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n982 статті 179 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України)], а також [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80#n268 ч.2, 3 статті 18 Закону України «Про відпустки»] підприємство, установа, організація за рахунок власних коштів '''може надавати одному з батьків дитини''' '''відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості.''' Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, одним із прийомних батьків чи батьків-вихователів.

Відповідно до '''п.3 ч. 1 ст.25 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80#n268 Закону України «Про відпустки»]''' матері або іншим особам, зазначеним у частині третій статті 18 та частині першій статті 19 цього Закону, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку,

Крім цього, відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80#n268 частини восьмої статті 179 КЗпП України] за бажанням жінки або осіб, зазначених у частині сьомій цієї статті, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома.

Відпустка без збереження заробітної плати ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n982 частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу]) зараховуються як до загального, так і до безперервного стажу роботи і до стажу роботи за спеціальністю. Час відпусток, зазначених у цій статті, до стажу роботи, що дає право на щорічну відпустку, не зараховується ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n996 частина друга статті 181 КЗпП України]).

'''Відпустку для догляду за дитиною можна перервати, це не заборонено на законодавчому рівні'''. Для цього особа має написати відповідну заяву. Перервати та повторно оформити відпустку без збереження заробітної плати можна необмежену кількість разів, проте в межах строку дії [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1173-12 довідки № 080-1/о.]
== Підстава та порядок надання відпустки ==
Згідно з [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n996 частиною першою статті 181 КЗпП України] відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустка без збереження заробітної плати ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n982 частини третя та шоста статті 179 цього Кодексу]) надаються за заявою матері (батька) або осіб, зазначених у частині сьомій статті [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/322-08#n982 179 цього Кодексу], повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

Отже, для того щоб скористатися правом на відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку мати (батько) дитини, баба, дід чи інший родич, які фактично доглядають за дитиною, або особа, яка усиновила чи взяла під опіку дитину, один із прийомних батьків чи батьків-вихователів) повинна подати роботодавцю заяву про надання відпустки, в якій вона вказує дату, з якої йде в таку відпустку. До заяви слід додати довідку, що підтверджує необхідність домашнього догляду за дитиною встановленої форми, що є підставою для надання цієї відпустки.

Слід звернути увагу, що відпустка без збереження заробітної плати надається в обов'язковому порядку також більшої тривалості, а саме відповідно до [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/504/96-%D0%B2%D1%80#n268 пункту 3 частини першої статті 25 Закону України "Про відпустки"] в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) або якщо дитина, якій не встановлено інвалідність, хвора на тяжке перинатальне ураження нервової системи, тяжку вроджену ваду розвитку, рідкісне орфанне захворювання, онкологічне, онкогематологічне захворювання, дитячий церебральний параліч, тяжкий психічний розлад, гостре або хронічне захворювання нирок IV ступеня, - '''не більш як до досягнення дитиною шістнадцятирічного віку''', а якщо дитині встановлено категорію "дитина з інвалідністю підгрупи А" або дитина, якій не встановлено інвалідність, отримала тяжку травму, потребує трансплантації органа, потребує паліативної допомоги - '''до досягнення дитиною вісімнадцятирічного віку'''.

Перелік тяжких захворювань, розладів, травм, станів тощо, що дає право працівнику на отримання відпустки без збереження заробітної плати на дитину, якій не встановлена інвалідність, затверджується Кабінетом Міністрів України ([https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1162-2018-%D0%BF#Text постанова Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2018 року № 1162 "Про затвердження переліку тяжких захворювань , розладів, травм, станів, що дають право працівнику на отримання відпустки без збереження заробітної плати на дитину, якій не встановлено інвалідність"]).
== Довідка для надання відпустки без збереження заробітної плати та термін її дії ==
Для підтвердженні необхідності домашнього догляду за дитиною одному з батьків, бабі, дідові або іншим особам, які фактично доглядають за ним, видається [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1173-12 довідка за формою № 080-1/о,] затвердженою [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1173-12 наказом Міністерства охорони здоров'я України від 11 червня 2012 року № 430 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення»] , для надання відпустки без збереження заробітної плати.

Така довідка надається закладами охорони здоров’я незалежно від форм власності та підпорядкування на підставі рішення лікарсько-консультативної комісії (ЛКК) та підписується лікуючим лікарем, завідуючим відділенням, головою ЛКК закладу охорони здоров'я.

'''Термін дії довідки встановлюється індивідуально з урахуванням захворювання, його перебігу, ефективності протирецидивних і реабілітаційних заходів і становить не менше 6 місяців. Слід зазначити, що інформація, яка міститься в довідці за формою № 080-1/о, є інформацією з обмеженим доступом і не підлягає розголошенню''' (пункти 17, 18 [https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1173-12#Text Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-1/о "Довідка про потребу дитини (дитини-інваліда) у домашньому догляді", затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 11 червня 2012 року № 430)].

У разі необхідності продовження або поновлення відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку за медичними показаннями всю вищевикладену процедуру доведеться проходити заново. А саме: заново оформити в дитячій поліклініці довідку за формою № 080-1/о, написати роботодавцю заяву про надання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку. На підставі цих документів роботодавець видасть наказ (розпорядження) про надання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за дитиною.
== Корисні посилання ==
* [https://ko.mk.court.gov.ua/sud1415/pres-centr/news/957025/ Відпустка для догляду за дитиною до 3 і до 6 років]
== Судова практика ==
* [https://reyestr.court.gov.ua/Review/92972846?fbclid=IwAR3DoUnbsM2J73jCy_6Gvlf9841dXP0juFkpUw7FMNiDu2KbXDuvF-LINFQ# Ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2020 року у справі № 487/8206/18] (звільнення працівника за прогул в період дії медичного висновку про необхідність домашнього догляду дитини є неправомірним). Справу передано на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
[[Категорія:Відпустка]]
[[Категорія:Батьки дітей до 3-х/6-ти років]]

Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій

2020-03-30T13:54:58Z

Iaroslava.machai: форматування тексту

'''ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ'''

Зміст

'''1.'''Нормативна база.

'''2.'''Оповіщення та інформування суб’єктів забезпечення цивільного захисту :

'''2.1.''' Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій ;

'''2.2.'''Інформування у сфері цивільного захисту .

'''3.''' Укриття населення у захисних спорудах цивільного захисту та евакуаційні заходи :

'''3.1'''. Укриття населення у захисних спорудах цивільного захисту ;

'''3.2.''' Заходи з евакуації ;

'''4.''' Інженерний захист територій, радіаційний і хімічний захист :

'''4.1.''' Інженерний захист територій ;

'''4.2.''' Радіаційний і хімічний захист населення і територій ;

'''5.''' Медичний, біологічний і психологічний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення :

'''5.1.''' Медичний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення ;

'''5.2.''' Біологічний захист населення, тварин і рослин ;

'''5.3.''' Психологічний захист населення ;

'''6.''' Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях :

'''6.1.''' Навчання працюючого населення ;

'''6.2.''' Формування культури безпеки життєдіяльності населення. Навчання учнів, студентів та дітей дошкільного віку ;

'''6.3.''' Навчання непрацюючого населення

'''Нормативна база :'''

'''1'''.Конституція України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

'''2.'''Кодекс Цивільного захисту України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5403-17 ;

'''3.'''Закон України «Про будівельні норми» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1704-17 ;

'''4.'''Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та зв’язку у сфері цивільного захисту», № 733 від 27.09.2017 р. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/733-2017-п ;

'''5.'''Постанова Кабінету Міністрів України «Про деякі питання використання захисних споруд цивільного захисту» щодо затвердження «Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку» № 138 від 10.03.2017 р., https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/138-2017-п ;

'''6.'''Кабінету Міністрів України про затвердження «Порядку здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях № 444 від 26.06.2013 р. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/444-2013-п;

'''7.'''Постанова Кабінету Міністрів України про затвердження «Порядку організації та проведення спеціальних об'єктових навчань і тренувань з питань цивільного захисту» № 911 від 28.11.2019 р. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0046-20

'''2. Оповіщення та інформування суб’єктів забезпечення цивільного захисту'''

Основними правовими актами у сфері цивільного захисту в Україні є Конституція України та Кодекс Цивільного захисту України.

Так, Кодексом Цивільного захисту населення України, регулюються відносини, пов’язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначаються повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов’язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Зокрема, розділом IV даного Кодексу визначено порядок захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій, визначено першочерговий алгоритм дій у разі загрози або у разі виникнення таких ситуацій, визначено заходи і засоби щодо їх запобігання та усунення, визначено види захисту населення і територій у надзвичайних ситуаціях, закріплено необхідність навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях як обов'язок формування культури безпеки життєдіяльності населення як способу підвищення рівня безпеки.

'''2.1. Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій'''

Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій полягає у своєчасному доведенні такої інформації до органів управління цивільного захисту, сил цивільного захисту, суб’єктів господарювання та населення.
Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій забезпечується шляхом:
1) функціонування загальнодержавної, територіальних, місцевих автоматизованих систем централізованого оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій, спеціальних, локальних та об’єктових систем оповіщення;
2) централізованого використання телекомунікаційних мереж загального користування, у тому числі мобільного (рухомого) зв’язку, відомчих телекомунікаційних мереж і телекомунікаційних мереж суб’єктів господарювання в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також мереж загальнонаціонального, регіонального та місцевого радіомовлення і телебачення та інших технічних засобів передавання (відображення) інформації;
3) автоматизації процесу передачі сигналів і повідомлень про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій;
4) функціонування на об’єктах підвищеної небезпеки автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення;
5) організаційно-технічної інтеграції різних систем централізованого оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій та автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення;
6) функціонування в населених пунктах, а також місцях масового перебування людей сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло для передачі інформації з питань цивільного захисту.
Порядок організації оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв’язку у сфері цивільного захисту визначається положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

'''2.2. Інформування у сфері цивільного захисту'''
Інформацію з питань цивільного захисту становлять відомості про надзвичайні ситуації, що прогнозуються або виникли, з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, а також про способи та методи захисту від них.
Органи управління цивільного захисту зобов’язані надавати населенню через засоби масової інформації оперативну та достовірну інформацію, зазначену в частині першій цієї статті, а також про свою діяльність з питань цивільного захисту, у тому числі в доступній для осіб з вадами зору та слуху формі.
Інформація має містити дані про суб’єкт, який її надає, та сферу його діяльності, про природу можливого ризику під час аварій, включаючи вплив на людей та навколишнє природне середовище, про спосіб інформування населення у разі загрози або виникнення аварії та поведінку, якої слід дотримуватися.
Оприлюднення інформації про наслідки надзвичайної ситуації здійснюється відповідно до законодавства про інформацію.

'''3.Укриття населення у захисних спорудах цивільного захисту та евакуаційні заходи'''

3.1. Укриття населення у захисних спорудах цивільного захисту
До захисних споруд цивільного захисту належать:
1) сховище - герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів;

2) протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості;

3) швидкоспоруджувана захисна споруда цивільного захисту - захисна споруда, що зводиться із спеціальних конструкцій за короткий час для захисту людей від дії засобів ураження в особливий період.
Для захисту людей від деяких факторів небезпеки, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій у мирний час, та дії засобів ураження в особливий період також використовуються споруди подвійного призначення та найпростіші укриття.
Споруда подвійного призначення - це наземна або підземна споруда, що може бути використана за основним функціональним призначенням і для захисту населення.
Найпростіше укриття - це фортифікаційна споруда, цокольне або підвальне приміщення, що знижує комбіноване ураження людей від небезпечних наслідків надзвичайних ситуацій, а також від дії засобів ураження в особливий період.
Укриттю підлягають:
1) у сховищах:

) працівники найбільшої працюючої зміни суб’єктів господарювання, віднесених до відповідних категорій цивільного захисту та розташованих у зонах можливих значних руйнувань населених пунктів, які продовжують свою діяльність в особливий період;

б) персонал атомних електростанцій, інших ядерних установок і працівники суб’єктів господарювання, які забезпечують функціонування таких станцій (установок);

в) працівники найбільшої працюючої зміни суб’єктів господарювання, віднесених до категорії особливої важливості цивільного захисту та розташованих за межами зон можливих значних руйнувань населених пунктів, а також працівники чергового персоналу суб’єктів господарювання, які забезпечують життєдіяльність міст, віднесених до відповідних груп цивільного захисту;
г) хворі, медичний та обслуговуючий персонал закладів охорони здоров’я, які не підлягають евакуації або не можуть бути евакуйовані у безпечне місце;

2) у протирадіаційних укриттях:

а) працівники суб’єктів господарювання, віднесених до першої та другої категорій цивільного захисту та розташованих за межами зон можливих значних руйнувань населених пунктів, які продовжують свою діяльність у воєнний час;

б) працівники суб’єктів господарювання, розташованих у зонах можливих руйнувань, небезпечного і значного радіоактивного забруднення навколо атомних електростанцій;

в) населення міст, не віднесених до груп цивільного захисту, та інших населених пунктів, а також населення, евакуйоване з міст, віднесених до груп цивільного захисту і зон можливих значних руйнувань;

г) хворі, медичний та обслуговуючий персонал закладів охорони здоров’я, розташованих за межами зон можливих значних руйнувань міст, віднесених до груп цивільного захисту, і суб’єктів господарювання, віднесених до категорій цивільного захисту, а також закладів охорони здоров’я, які продовжують свою діяльність у воєнний час;

3) у швидкоспоруджуваних захисних спорудах цивільного захисту, найпростіших укриттях та спорудах подвійного призначення - населення міст, віднесених до груп цивільного захисту, яке не підлягає евакуації у безпечне місце, а також інших населених пунктів.
Для вирішення питань щодо укриття населення в захисних спорудах цивільного захисту центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та суб’єкти господарювання завчасно створюють фонд таких споруд.
Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку визначається Кабінетом Міністрів України.
Проектування, будівництво, пристосування і розміщення захисних споруд та об’єктів подвійного призначення здійснюються згідно з нормами, які розробляються відповідно до Закону України "Про будівельні норми".
Утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб’єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.
У разі використання однієї захисної споруди кількома суб’єктами господарювання вони беруть участь в утриманні споруди відповідно до укладених між ними договорів.
Захисні споруди цивільного захисту можуть використовуватися у мирний час для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
З моменту виключення захисної споруди із фонду споруд цивільного захисту вона втрачає статус захисної споруди цивільного захисту. Володіння, користування та розпорядження спорудами, які втратили статус захисних споруд цивільного захисту, здійснюється відповідно до закону.
Захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).
Захисні споруди у мирний час можуть передаватися в оренду для задоволення господарських, культурних та побутових потреб із збереженням цільового призначення таких споруд, крім тих, що перебувають у постійній готовності до використання за призначенням, а саме:
1) в яких розташовані пункти управління;

2) призначених для укриття працівників суб’єктів господарювання, що мають об’єкти підвищеної небезпеки

3) розташованих у зонах спостереження атомних електростанцій та призначених для укриття населення під час радіаційних аварій

'''3.2. Заходи з евакуації'''
Евакуація проводиться на державному, регіональному, місцевому або об’єктовому рівні.
Залежно від особливостей надзвичайної ситуації встановлюються такі види евакуації:
1) обов’язкова;

2) загальна або часткова;

3) тимчасова або безповоротна.
Рішення про проведення евакуації приймають:
1) на державному рівні - Кабінет Міністрів України;

2) на регіональному рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;

3) на місцевому рівні - районні, районні у містах Києві чи Севастополі державні адміністрації, відповідні органи місцевого самоврядування;

4) на об’єктовому рівні - керівники суб’єктів господарювання.

У разі виникнення радіаційних аварій рішення про евакуацію населення, яке може потрапити до зони радіоактивного забруднення, приймається місцевими державними адміністраціями на підставі висновку санітарно-епідеміологічної служби відповідно до прогнозованого дозового навантаження на населення або за інформацією суб’єктів господарювання, які експлуатують ядерні установки, про випадки порушень у їх роботі.

У невідкладних випадках керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, а в разі його відсутності - керівник аварійно-рятувальної служби, який першим прибув у зону надзвичайної ситуації, може прийняти рішення про проведення екстреної евакуації населення із зони надзвичайної ситуації або зони можливого ураження.
Обов’язкова евакуація населення проводиться у разі виникнення загрози:

1) аварій з викидом радіоактивних та небезпечних хімічних речовин;

2) катастрофічного затоплення місцевості;
3) масових лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геологічних та гідрогеологічних явищ і процесів;
4) збройних конфліктів (з районів можливих бойових дій у безпечні райони, які визначаються Міністерством оборони України на особливий період).
Загальна евакуація проводиться для всіх категорій населення із зон:
1) можливого радіоактивного та хімічного забруднення;

2) катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі при руйнуванні гідротехнічних споруд.
Часткова евакуація проводиться для вивезення категорій населення, які за віком чи станом здоров’я у разі виникнення надзвичайної ситуації не здатні самостійно вжити заходів щодо збереження свого життя або здоров’я, а також осіб, які відповідно до законодавства доглядають (обслуговують) таких осіб. Часткова евакуація може проводитися також для інших категорій населення за рішенням органів і посадових осіб, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Проведення евакуації забезпечується шляхом:
1) утворення регіональних, місцевих та об’єктових органів з евакуації;

2) планування евакуації;
3) визначення безпечних районів, придатних для розміщення евакуйованого населення та майна;

4) організації оповіщення керівників суб’єктів господарювання і населення про початок евакуації;

5) організації управління евакуацією;

6) життєзабезпечення евакуйованого населення в місцях їх безпечного розміщення;

7) навчання населення діям під час проведення евакуації.
За рішенням органів, зазначених у частині третій цієї статті (крім керівників суб’єктів господарювання), для виведення чи вивезення основної частини населення із зони надзвичайної ситуації, районів можливих бойових дій залучаються у порядку, встановленому законом, транспортні засоби суб’єктів господарювання, а в разі безпосередньої загрози життю або здоров’ю населення - усі наявні транспортні засоби суб’єктів господарювання та громадян.
Суб’єкту господарювання та громадянину, транспортні засоби яких залучені, компенсуються вартість надання послуг і розмір фактичних (понесених) витрат за рахунок коштів, що виділяються з відповідного бюджету на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації або усунення загрози її виникнення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Працівник суб’єкта господарювання, власник, користувач, водій транспортного засобу, які відмовилися від надання послуг з перевезення населення у зв’язку з надзвичайною ситуацією, несуть відповідальність відповідно до закону.
У разі виникнення загрози життю або здоров’ю громадянам України на території іноземних держав відповідні центральні органи виконавчої влади проводять їх евакуацію.
Евакуація матеріальних і культурних цінностей проводиться у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій, які можуть заподіяти їм шкоду, за наявності часу на її проведення.

'''4. Інженерний захист територій, радіаційний і хімічний захист:'''

4.1. Інженерний захист територій
1. Інженерний захист територій включає:

1) проведення районування територій за наявністю потенційно небезпечних об’єктів і небезпечних геологічних, гідрогеологічних та метеорологічних явищ і процесів, а також ризику виникнення надзвичайних ситуацій, пов’язаних з ними;

2) віднесення міст до відповідних груп цивільного захисту та віднесення суб’єктів господарювання до відповідних категорій цивільного захисту;

3) розроблення та включення вимог інженерно-технічних заходів цивільного захисту до відповідних видів містобудівної і проектної документації та реалізація їх під час будівництва і експлуатації;

4) урахування можливих проявів небезпечних геологічних, гідрогеологічних та метеорологічних явищ і процесів та негативних наслідків аварій під час розроблення генеральних планів населених пунктів і ведення містобудування;

5) розміщення об’єктів підвищеної небезпеки з урахуванням наслідків аварій, що можуть статися на таких об’єктах;

6) розроблення і здійснення заходів щодо безаварійного функціонування об’єктів підвищеної небезпеки;

7) будівництво споруд, будівель, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки та надійності;

8) будівництво протизсувних, протиповеневих, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення, їх утримання у функціональному стані;

9) обстеження будівель, споруд, інженерних мереж і транспортних комунікацій, розроблення та здійснення заходів щодо їх безпечної експлуатації;
10) інші заходи інженерного захисту територій залежно від ситуації, що склалася.

Здійснення заходів інженерного захисту територій покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.
Розроблення містобудівної документації та проектування об’єктів, що належать суб’єктам господарювання і можуть спричинити виникнення надзвичайних ситуацій та вплинути на стан захисту населення і територій, здійснюються з урахуванням вимог інженерно-технічних заходів цивільного захисту.
Заходи цивільного захисту об’єктів будівництва визначаються у проектній документації відповідно до будівельних норм.
Вимоги інженерно-технічних заходів цивільного захисту, дотримання яких обов’язкове під час розроблення містобудівної та проектної документації, визначаються відповідно до Закону України "Про будівельні норми".

'''4.2. Радіаційний і хімічний захист населення і територій'''

Радіаційний і хімічний захист населення і територій включає:

1) виявлення та оцінку радіаційної і хімічної обстановки;

2) організацію та здійснення дозиметричного і хімічного контролю;

3) розроблення та впровадження типових режимів радіаційного захисту;

4) використання засобів колективного захисту;

5) використання засобів індивідуального захисту, приладів радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю аварійно-рятувальними службами, формуваннями та спеціалізованими службами цивільного захисту, які беруть участь у проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасінні пожеж в осередках ураження радіаційно і хімічно небезпечних об’єктів та населення, яке проживає у зонах небезпечного забруднення;

6) проведення йодної профілактики рятувальників, які залучаються до ліквідації радіаційної аварії, персоналу радіаційно небезпечних об’єктів та населення, яке проживає в зонах можливого забруднення, радіоактивними ізотопами йоду з метою запобігання опроміненню щитоподібної залози;

7) надання населенню можливості придбання в особисте користування засобів індивідуального захисту, приладів дозиметричного та хімічного контролю;

8) проведення санітарної обробки населення та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

9) розроблення загальних критеріїв, методів та методик спостережень щодо оцінки радіаційної і хімічної обстановки;

10) інші заходи радіаційного і хімічного захисту залежно від ситуації, що склалася.

Радіаційний і хімічний захист населення і територій забезпечується:

1) визначенням суб’єктів господарювання, на яких обладнуються місця для проведення санітарної обробки населення та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

2) завчасним накопиченням і підтриманням у готовності:

а) засобів колективного та індивідуального захисту;

б) приладів радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю;

в) засобів фармакологічного протирадіаційного захисту для йодної профілактики населення, рятувальників та персоналу радіаційно небезпечних об’єктів радіоактивними ізотопами йоду з метою запобігання опроміненню щитоподібної залози.

Здійснення заходів радіаційного і хімічного захисту та його забезпечення покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.Порядок забезпечення населення і працівників формувань та спеціалізованих служб цивільного захисту засобами індивідуального захисту, приладами радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю визначається Кабінетом Міністрів України.

'''5.Медичний, біологічний і психологічний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення'''

5.1. Медичний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення
Медичний захист і забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення включає:

1) надання медичної допомоги постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій, рятувальникам та іншим особам, які залучалися до виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж, проведення їх медико-психологічної реабілітації. Медична допомога населенню забезпечується службою медицини катастроф, керівництво якою здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

2) планування і використання сил та засобів закладів охорони здоров’я незалежно від форми власності;

3) своєчасне застосування профілактичних медичних препаратів та своєчасне проведення санітарно-протиепідемічних заходів;

4) контроль за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води та джерелами водопостачання;

5) завчасне створення і підготовку спеціальних медичних формувань;

6) утворення в умовах надзвичайних ситуацій необхідної кількості додаткових тимчасових мобільних медичних підрозділів або залучення додаткових закладів охорони здоров’я;

7) накопичення медичного та спеціального майна і техніки;

8) підготовку та перепідготовку медичних працівників з надання екстреної медичної допомоги;

9) навчання населення способам надання домедичної допомоги та правилам дотримання особистої гігієни;

10) здійснення заходів з метою недопущення негативного впливу на здоров’я населення шкідливих факторів навколишнього природного середовища та наслідків надзвичайних ситуацій, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань;

11) проведення моніторингу стану навколишнього природного середовища, санітарно-гігієнічної та епідемічної ситуації;

12) санітарну охорону територій та суб’єктів господарювання в зоні надзвичайної ситуації;

13) здійснення інших заходів, пов’язаних з медичним захистом населення, залежно від ситуації, що склалася.
Здійснення заходів медичного захисту населення покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.

Для проведення медико-психологічної реабілітації осіб, вищезазначених, при санаторно-курортних закладах незалежно від форми власності утворюються центри медико-психологічної реабілітації. Перелік санаторно-курортних закладів, в яких утворюються центри медико-психологічної реабілітації, затверджується спільним актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, та центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

'''5.2. Біологічний захист населення, тварин і рослин'''

Біологічний захист населення, тварин і рослин включає:

1) своєчасне виявлення чинників та осередку біологічного зараження, його локалізацію і ліквідацію;

2) прогнозування масштабів і наслідків біологічного зараження, розроблення та запровадження своєчасних протиепідемічних, профілактичних, протиепізоотичних, протиепіфітотичних і лікувальних заходів;

3) проведення екстреної неспецифічної та специфічної профілактики біологічного зараження населення;

4) своєчасне застосування засобів індивідуального та колективного захисту;

5) запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, обсервації та карантину;

6) здійснення дезінфекційних заходів в осередку зараження, знезараження суб’єктів господарювання, тварин та санітарної обробки населення;

7) надання екстреної медичної допомоги ураженим біологічними патогенними агентами;

8) інші заходи біологічного захисту залежно від ситуації, що склалася.

Біологічний захист населення, тварин і рослин додатково включає встановлення протиепідемічного, протиепізоотичного та протиепіфітотичного режимів та їх дотримання суб’єктами господарювання, закладами охорони здоров’я та населенням.Здійснення заходів біологічного захисту покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.

'''5.3. Психологічний захист населення'''

Заходи психологічного захисту населення спрямовуються на зменшення та нейтралізацію негативних психічних станів і реакцій серед населення у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій і включають:

1) планування діяльності, пов’язаної з психологічним захистом;

2) своєчасне застосування ліцензованих та дозволених до застосування в Україні інформаційних, психопрофілактичних і психокорекційних методів впливу на особистість;

3) виявлення за допомогою психологічних методів чинників, які сприяють виникненню соціально-психологічної напруженості;

4) використання сучасних психологічних технологій для нейтралізації негативного впливу чинників надзвичайних ситуацій на населення;

5) здійснення інших заходів психологічного захисту залежно від ситуації, що склалася.

Організація та здійснення заходів психологічного захисту населення покладаються на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

'''6. Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях'''

Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях здійснюється:

1) за місцем роботи - працюючого населення;

2) за місцем навчання - дітей дошкільного віку, учнів та студентів;

3) за місцем проживання - непрацюючого населення.

Організація навчання діям у надзвичайних ситуаціях покладається:

1) працюючого та непрацюючого населення - на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, які розробляють і затверджують відповідні організаційно-методичні вказівки та програми з підготовки населення до таких дій;

2) дітей дошкільного віку, учнів та студентів - на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, який розробляє та затверджує навчальні програми з вивчення заходів безпеки, способів захисту від впливу небезпечних факторів, викликаних надзвичайними ситуаціями, з надання домедичної допомоги за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Стандартами професійно-технічної та вищої освіти передбачається набуття знань у сфері цивільного захисту.

'''6.1. Навчання працюючого населення'''

Навчання працюючого населення діям у надзвичайних ситуаціях є обов’язковим і здійснюється в робочий час за рахунок коштів роботодавця за програмами підготовки населення діям у надзвичайних ситуаціях, а також під час проведення спеціальних об’єктових навчань і тренувань з питань цивільного захисту.Особи під час прийняття на роботу та працівники щороку за місцем роботи проходять інструктаж з питань цивільного захисту, пожежної безпеки та дій у надзвичайних ситуаціях.Особи, яких приймають на роботу, пов’язану з підвищеною пожежною небезпекою, мають попередньо пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов’язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки.

'''6.2. Формування культури безпеки життєдіяльності населення. Навчання учнів, студентів та дітей дошкільного віку'''

Культура безпеки життєдіяльності населення - це сукупність цінностей, стандартів, моральних норм і норм поведінки, спрямованих на підтримання самодисципліни як способу підвищення рівня безпеки.

Популяризація культури безпеки життєдіяльності серед дітей та молоді організовується і здійснюється центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, громадськими організаціями шляхом:

1) проведення шкільних, районних (міських), обласних та всеукраїнських змагань з безпеки життєдіяльності;

2) проведення навчально-тренувальних зборів і польових таборів;

3) участі команд - переможниць у заходах міжнародного рівня з цих питань.

Навчання учнів, студентів та дітей дошкільного віку діям у надзвичайних ситуаціях та правилам пожежної безпеки є обов’язковим і здійснюється під час навчально-виховного процесу за рахунок коштів, передбачених на фінансування навчальних закладів.

Навчання дітей дошкільного віку діям у надзвичайних ситуаціях та запобігання пожежам від дитячих пустощів з вогнем проводиться шляхом формування у них поведінки, відповідної віку дитини, щодо власного захисту та рятування.

'''6.3. Навчання непрацюючого населення'''

Непрацююче населення самостійно вивчає пам’ятки та інший інформаційно-довідковий матеріал з питань цивільного захисту, правила пожежної безпеки у побуті та громадських місцях та має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, через засоби масової інформації іншу наочну продукцію, відомості про надзвичайні ситуації, у зоні яких або у зоні можливого ураження від яких може опинитися місце проживання непрацюючих громадян, а також про способи захисту від впливу небезпечних факторів, викликаних такими надзвичайними ситуаціями.

Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій

2020-03-30T13:53:38Z

Iaroslava.machai: Форматування тексту

'''ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ'''
Зміст

'''1. '''Нормативна база.

'''2. '''Оповіщення та інформування суб’єктів забезпечення цивільного захисту :

'''2.1.''' Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій ;

'''2.2. '''Інформування у сфері цивільного захисту .

'''3.''' Укриття населення у захисних спорудах цивільного захисту та евакуаційні заходи :

'''3.1'''. Укриття населення у захисних спорудах цивільного захисту ;

'''3.2.''' Заходи з евакуації ;

'''4.''' Інженерний захист територій, радіаційний і хімічний захист :

'''4.1.''' Інженерний захист територій ;

'''4.2.''' Радіаційний і хімічний захист населення і територій ;

'''5.''' Медичний, біологічний і психологічний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення :

'''5.1.''' Медичний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення ;

'''5.2.''' Біологічний захист населення, тварин і рослин ;

'''5.3.''' Психологічний захист населення ;

'''6.''' Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях :

'''6.1.''' Навчання працюючого населення ;

'''6.2.''' Формування культури безпеки життєдіяльності населення. Навчання учнів, студентів та дітей дошкільного віку ;

'''6.3.''' Навчання непрацюючого населення

'''Нормативна база :'''

'''1'''.Конституція України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80

'''2.''' Кодекс Цивільного захисту України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5403-17 ;

'''3.''' Закон України «Про будівельні норми» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1704-17 ;

'''4.''' Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та зв’язку у сфері цивільного захисту», № 733 від 27.09.2017 р. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/733-2017-п ;

'''5.''' Постанова Кабінету Міністрів України «Про деякі питання використання захисних споруд цивільного захисту» щодо затвердження «Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку» № 138 від 10.03.2017 р., https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/138-2017-п ;

'''6.''' Постанова Кабінету Міністрів України про затвердження «Порядку здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях № 444 від 26.06.2013 р. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/444-2013-п;

'''7.''' Постанова Кабінету Міністрів України про затвердження «Порядку організації та проведення спеціальних об'єктових навчань і тренувань з питань цивільного захисту» № 911 від 28.11.2019 р. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0046-20

'''2. Оповіщення та інформування суб’єктів забезпечення цивільного захисту'''

Основними правовими актами у сфері цивільного захисту в Україні є Конституція України та Кодекс Цивільного захисту України.

Так, Кодексом Цивільного захисту населення України, регулюються відносини, пов’язані із захистом населення, територій, навколишнього природного середовища та майна від надзвичайних ситуацій, реагуванням на них, функціонуванням єдиної державної системи цивільного захисту, та визначаються повноваження органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування, права та обов’язки громадян України, іноземців та осіб без громадянства, підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності.

Зокрема, розділом IV даного Кодексу визначено порядок захисту населення та територій від надзвичайних ситуацій, визначено першочерговий алгоритм дій у разі загрози або у разі виникнення таких ситуацій, визначено заходи і засоби щодо їх запобігання та усунення, визначено види захисту населення і територій у надзвичайних ситуаціях, закріплено необхідність навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях як обов'язок формування культури безпеки життєдіяльності населення як способу підвищення рівня безпеки.

'''2.1. Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій'''

Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій полягає у своєчасному доведенні такої інформації до органів управління цивільного захисту, сил цивільного захисту, суб’єктів господарювання та населення.
Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій забезпечується шляхом:
1) функціонування загальнодержавної, територіальних, місцевих автоматизованих систем централізованого оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій, спеціальних, локальних та об’єктових систем оповіщення;
2) централізованого використання телекомунікаційних мереж загального користування, у тому числі мобільного (рухомого) зв’язку, відомчих телекомунікаційних мереж і телекомунікаційних мереж суб’єктів господарювання в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також мереж загальнонаціонального, регіонального та місцевого радіомовлення і телебачення та інших технічних засобів передавання (відображення) інформації;
3) автоматизації процесу передачі сигналів і повідомлень про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій;
4) функціонування на об’єктах підвищеної небезпеки автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення;
5) організаційно-технічної інтеграції різних систем централізованого оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій та автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення;
6) функціонування в населених пунктах, а також місцях масового перебування людей сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло для передачі інформації з питань цивільного захисту.
Порядок організації оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв’язку у сфері цивільного захисту визначається положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

'''2.2. Інформування у сфері цивільного захисту'''
Інформацію з питань цивільного захисту становлять відомості про надзвичайні ситуації, що прогнозуються або виникли, з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, а також про способи та методи захисту від них.
Органи управління цивільного захисту зобов’язані надавати населенню через засоби масової інформації оперативну та достовірну інформацію, зазначену в частині першій цієї статті, а також про свою діяльність з питань цивільного захисту, у тому числі в доступній для осіб з вадами зору та слуху формі.
Інформація має містити дані про суб’єкт, який її надає, та сферу його діяльності, про природу можливого ризику під час аварій, включаючи вплив на людей та навколишнє природне середовище, про спосіб інформування населення у разі загрози або виникнення аварії та поведінку, якої слід дотримуватися.
Оприлюднення інформації про наслідки надзвичайної ситуації здійснюється відповідно до законодавства про інформацію.

'''3.Укриття населення у захисних спорудах цивільного захисту та евакуаційні заходи'''

3.1. Укриття населення у захисних спорудах цивільного захисту
До захисних споруд цивільного захисту належать:
1) сховище - герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів;

2) протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості;

3) швидкоспоруджувана захисна споруда цивільного захисту - захисна споруда, що зводиться із спеціальних конструкцій за короткий час для захисту людей від дії засобів ураження в особливий період.
Для захисту людей від деяких факторів небезпеки, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій у мирний час, та дії засобів ураження в особливий період також використовуються споруди подвійного призначення та найпростіші укриття.
Споруда подвійного призначення - це наземна або підземна споруда, що може бути використана за основним функціональним призначенням і для захисту населення.
Найпростіше укриття - це фортифікаційна споруда, цокольне або підвальне приміщення, що знижує комбіноване ураження людей від небезпечних наслідків надзвичайних ситуацій, а також від дії засобів ураження в особливий період.
Укриттю підлягають:
1) у сховищах:

) працівники найбільшої працюючої зміни суб’єктів господарювання, віднесених до відповідних категорій цивільного захисту та розташованих у зонах можливих значних руйнувань населених пунктів, які продовжують свою діяльність в особливий період;

б) персонал атомних електростанцій, інших ядерних установок і працівники суб’єктів господарювання, які забезпечують функціонування таких станцій (установок);

в) працівники найбільшої працюючої зміни суб’єктів господарювання, віднесених до категорії особливої важливості цивільного захисту та розташованих за межами зон можливих значних руйнувань населених пунктів, а також працівники чергового персоналу суб’єктів господарювання, які забезпечують життєдіяльність міст, віднесених до відповідних груп цивільного захисту;
г) хворі, медичний та обслуговуючий персонал закладів охорони здоров’я, які не підлягають евакуації або не можуть бути евакуйовані у безпечне місце;

2) у протирадіаційних укриттях:

а) працівники суб’єктів господарювання, віднесених до першої та другої категорій цивільного захисту та розташованих за межами зон можливих значних руйнувань населених пунктів, які продовжують свою діяльність у воєнний час;

б) працівники суб’єктів господарювання, розташованих у зонах можливих руйнувань, небезпечного і значного радіоактивного забруднення навколо атомних електростанцій;

в) населення міст, не віднесених до груп цивільного захисту, та інших населених пунктів, а також населення, евакуйоване з міст, віднесених до груп цивільного захисту і зон можливих значних руйнувань;

г) хворі, медичний та обслуговуючий персонал закладів охорони здоров’я, розташованих за межами зон можливих значних руйнувань міст, віднесених до груп цивільного захисту, і суб’єктів господарювання, віднесених до категорій цивільного захисту, а також закладів охорони здоров’я, які продовжують свою діяльність у воєнний час;

3) у швидкоспоруджуваних захисних спорудах цивільного захисту, найпростіших укриттях та спорудах подвійного призначення - населення міст, віднесених до груп цивільного захисту, яке не підлягає евакуації у безпечне місце, а також інших населених пунктів.
Для вирішення питань щодо укриття населення в захисних спорудах цивільного захисту центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та суб’єкти господарювання завчасно створюють фонд таких споруд.
Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку визначається Кабінетом Міністрів України.
Проектування, будівництво, пристосування і розміщення захисних споруд та об’єктів подвійного призначення здійснюються згідно з нормами, які розробляються відповідно до Закону України "Про будівельні норми".
Утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб’єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.
У разі використання однієї захисної споруди кількома суб’єктами господарювання вони беруть участь в утриманні споруди відповідно до укладених між ними договорів.
Захисні споруди цивільного захисту можуть використовуватися у мирний час для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
З моменту виключення захисної споруди із фонду споруд цивільного захисту вона втрачає статус захисної споруди цивільного захисту. Володіння, користування та розпорядження спорудами, які втратили статус захисних споруд цивільного захисту, здійснюється відповідно до закону.
Захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).
Захисні споруди у мирний час можуть передаватися в оренду для задоволення господарських, культурних та побутових потреб із збереженням цільового призначення таких споруд, крім тих, що перебувають у постійній готовності до використання за призначенням, а саме:
1) в яких розташовані пункти управління;

2) призначених для укриття працівників суб’єктів господарювання, що мають об’єкти підвищеної небезпеки

3) розташованих у зонах спостереження атомних електростанцій та призначених для укриття населення під час радіаційних аварій

'''3.2. Заходи з евакуації'''
Евакуація проводиться на державному, регіональному, місцевому або об’єктовому рівні.
Залежно від особливостей надзвичайної ситуації встановлюються такі види евакуації:
1) обов’язкова;

2) загальна або часткова;

3) тимчасова або безповоротна.
Рішення про проведення евакуації приймають:
1) на державному рівні - Кабінет Міністрів України;

2) на регіональному рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;

3) на місцевому рівні - районні, районні у містах Києві чи Севастополі державні адміністрації, відповідні органи місцевого самоврядування;

4) на об’єктовому рівні - керівники суб’єктів господарювання.

У разі виникнення радіаційних аварій рішення про евакуацію населення, яке може потрапити до зони радіоактивного забруднення, приймається місцевими державними адміністраціями на підставі висновку санітарно-епідеміологічної служби відповідно до прогнозованого дозового навантаження на населення або за інформацією суб’єктів господарювання, які експлуатують ядерні установки, про випадки порушень у їх роботі.

У невідкладних випадках керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, а в разі його відсутності - керівник аварійно-рятувальної служби, який першим прибув у зону надзвичайної ситуації, може прийняти рішення про проведення екстреної евакуації населення із зони надзвичайної ситуації або зони можливого ураження.
Обов’язкова евакуація населення проводиться у разі виникнення загрози:

1) аварій з викидом радіоактивних та небезпечних хімічних речовин;

2) катастрофічного затоплення місцевості;
3) масових лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геологічних та гідрогеологічних явищ і процесів;
4) збройних конфліктів (з районів можливих бойових дій у безпечні райони, які визначаються Міністерством оборони України на особливий період).
Загальна евакуація проводиться для всіх категорій населення із зон:
1) можливого радіоактивного та хімічного забруднення;

2) катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі при руйнуванні гідротехнічних споруд.
Часткова евакуація проводиться для вивезення категорій населення, які за віком чи станом здоров’я у разі виникнення надзвичайної ситуації не здатні самостійно вжити заходів щодо збереження свого життя або здоров’я, а також осіб, які відповідно до законодавства доглядають (обслуговують) таких осіб. Часткова евакуація може проводитися також для інших категорій населення за рішенням органів і посадових осіб, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Проведення евакуації забезпечується шляхом:
1) утворення регіональних, місцевих та об’єктових органів з евакуації;

2) планування евакуації;
3) визначення безпечних районів, придатних для розміщення евакуйованого населення та майна;

4) організації оповіщення керівників суб’єктів господарювання і населення про початок евакуації;

5) організації управління евакуацією;

6) життєзабезпечення евакуйованого населення в місцях їх безпечного розміщення;

7) навчання населення діям під час проведення евакуації.
За рішенням органів, зазначених у частині третій цієї статті (крім керівників суб’єктів господарювання), для виведення чи вивезення основної частини населення із зони надзвичайної ситуації, районів можливих бойових дій залучаються у порядку, встановленому законом, транспортні засоби суб’єктів господарювання, а в разі безпосередньої загрози життю або здоров’ю населення - усі наявні транспортні засоби суб’єктів господарювання та громадян.
Суб’єкту господарювання та громадянину, транспортні засоби яких залучені, компенсуються вартість надання послуг і розмір фактичних (понесених) витрат за рахунок коштів, що виділяються з відповідного бюджету на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації або усунення загрози її виникнення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Працівник суб’єкта господарювання, власник, користувач, водій транспортного засобу, які відмовилися від надання послуг з перевезення населення у зв’язку з надзвичайною ситуацією, несуть відповідальність відповідно до закону.
У разі виникнення загрози життю або здоров’ю громадянам України на території іноземних держав відповідні центральні органи виконавчої влади проводять їх евакуацію.
Евакуація матеріальних і культурних цінностей проводиться у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій, які можуть заподіяти їм шкоду, за наявності часу на її проведення.

'''4. Інженерний захист територій, радіаційний і хімічний захист:'''

4.1. Інженерний захист територій
1. Інженерний захист територій включає:

1) проведення районування територій за наявністю потенційно небезпечних об’єктів і небезпечних геологічних, гідрогеологічних та метеорологічних явищ і процесів, а також ризику виникнення надзвичайних ситуацій, пов’язаних з ними;

2) віднесення міст до відповідних груп цивільного захисту та віднесення суб’єктів господарювання до відповідних категорій цивільного захисту;

3) розроблення та включення вимог інженерно-технічних заходів цивільного захисту до відповідних видів містобудівної і проектної документації та реалізація їх під час будівництва і експлуатації;

4) урахування можливих проявів небезпечних геологічних, гідрогеологічних та метеорологічних явищ і процесів та негативних наслідків аварій під час розроблення генеральних планів населених пунктів і ведення містобудування;

5) розміщення об’єктів підвищеної небезпеки з урахуванням наслідків аварій, що можуть статися на таких об’єктах;

6) розроблення і здійснення заходів щодо безаварійного функціонування об’єктів підвищеної небезпеки;

7) будівництво споруд, будівель, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки та надійності;

8) будівництво протизсувних, протиповеневих, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення, їх утримання у функціональному стані;

9) обстеження будівель, споруд, інженерних мереж і транспортних комунікацій, розроблення та здійснення заходів щодо їх безпечної експлуатації;
10) інші заходи інженерного захисту територій залежно від ситуації, що склалася.

Здійснення заходів інженерного захисту територій покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.
Розроблення містобудівної документації та проектування об’єктів, що належать суб’єктам господарювання і можуть спричинити виникнення надзвичайних ситуацій та вплинути на стан захисту населення і територій, здійснюються з урахуванням вимог інженерно-технічних заходів цивільного захисту.
Заходи цивільного захисту об’єктів будівництва визначаються у проектній документації відповідно до будівельних норм.
Вимоги інженерно-технічних заходів цивільного захисту, дотримання яких обов’язкове під час розроблення містобудівної та проектної документації, визначаються відповідно до Закону України "Про будівельні норми".

'''4.2. Радіаційний і хімічний захист населення і територій'''

Радіаційний і хімічний захист населення і територій включає:

1) виявлення та оцінку радіаційної і хімічної обстановки;

2) організацію та здійснення дозиметричного і хімічного контролю;

3) розроблення та впровадження типових режимів радіаційного захисту;

4) використання засобів колективного захисту;

5) використання засобів індивідуального захисту, приладів радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю аварійно-рятувальними службами, формуваннями та спеціалізованими службами цивільного захисту, які беруть участь у проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасінні пожеж в осередках ураження радіаційно і хімічно небезпечних об’єктів та населення, яке проживає у зонах небезпечного забруднення;

6) проведення йодної профілактики рятувальників, які залучаються до ліквідації радіаційної аварії, персоналу радіаційно небезпечних об’єктів та населення, яке проживає в зонах можливого забруднення, радіоактивними ізотопами йоду з метою запобігання опроміненню щитоподібної залози;

7) надання населенню можливості придбання в особисте користування засобів індивідуального захисту, приладів дозиметричного та хімічного контролю;

8) проведення санітарної обробки населення та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

9) розроблення загальних критеріїв, методів та методик спостережень щодо оцінки радіаційної і хімічної обстановки;

10) інші заходи радіаційного і хімічного захисту залежно від ситуації, що склалася.

Радіаційний і хімічний захист населення і територій забезпечується:

1) визначенням суб’єктів господарювання, на яких обладнуються місця для проведення санітарної обробки населення та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;

2) завчасним накопиченням і підтриманням у готовності:

а) засобів колективного та індивідуального захисту;

б) приладів радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю;

в) засобів фармакологічного протирадіаційного захисту для йодної профілактики населення, рятувальників та персоналу радіаційно небезпечних об’єктів радіоактивними ізотопами йоду з метою запобігання опроміненню щитоподібної залози.

Здійснення заходів радіаційного і хімічного захисту та його забезпечення покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.Порядок забезпечення населення і працівників формувань та спеціалізованих служб цивільного захисту засобами індивідуального захисту, приладами радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю визначається Кабінетом Міністрів України.

'''5.Медичний, біологічний і психологічний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення'''

5.1. Медичний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення
Медичний захист і забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення включає:

1) надання медичної допомоги постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій, рятувальникам та іншим особам, які залучалися до виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж, проведення їх медико-психологічної реабілітації. Медична допомога населенню забезпечується службою медицини катастроф, керівництво якою здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;

2) планування і використання сил та засобів закладів охорони здоров’я незалежно від форми власності;

3) своєчасне застосування профілактичних медичних препаратів та своєчасне проведення санітарно-протиепідемічних заходів;

4) контроль за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води та джерелами водопостачання;

5) завчасне створення і підготовку спеціальних медичних формувань;

6) утворення в умовах надзвичайних ситуацій необхідної кількості додаткових тимчасових мобільних медичних підрозділів або залучення додаткових закладів охорони здоров’я;

7) накопичення медичного та спеціального майна і техніки;

8) підготовку та перепідготовку медичних працівників з надання екстреної медичної допомоги;

9) навчання населення способам надання домедичної допомоги та правилам дотримання особистої гігієни;

10) здійснення заходів з метою недопущення негативного впливу на здоров’я населення шкідливих факторів навколишнього природного середовища та наслідків надзвичайних ситуацій, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань;

11) проведення моніторингу стану навколишнього природного середовища, санітарно-гігієнічної та епідемічної ситуації;

12) санітарну охорону територій та суб’єктів господарювання в зоні надзвичайної ситуації;

13) здійснення інших заходів, пов’язаних з медичним захистом населення, залежно від ситуації, що склалася.
Здійснення заходів медичного захисту населення покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.

Для проведення медико-психологічної реабілітації осіб, вищезазначених, при санаторно-курортних закладах незалежно від форми власності утворюються центри медико-психологічної реабілітації. Перелік санаторно-курортних закладів, в яких утворюються центри медико-психологічної реабілітації, затверджується спільним актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, та центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

'''5.2. Біологічний захист населення, тварин і рослин'''

Біологічний захист населення, тварин і рослин включає:

1) своєчасне виявлення чинників та осередку біологічного зараження, його локалізацію і ліквідацію;

2) прогнозування масштабів і наслідків біологічного зараження, розроблення та запровадження своєчасних протиепідемічних, профілактичних, протиепізоотичних, протиепіфітотичних і лікувальних заходів;

3) проведення екстреної неспецифічної та специфічної профілактики біологічного зараження населення;

4) своєчасне застосування засобів індивідуального та колективного захисту;

5) запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, обсервації та карантину;

6) здійснення дезінфекційних заходів в осередку зараження, знезараження суб’єктів господарювання, тварин та санітарної обробки населення;

7) надання екстреної медичної допомоги ураженим біологічними патогенними агентами;

8) інші заходи біологічного захисту залежно від ситуації, що склалася.

Біологічний захист населення, тварин і рослин додатково включає встановлення протиепідемічного, протиепізоотичного та протиепіфітотичного режимів та їх дотримання суб’єктами господарювання, закладами охорони здоров’я та населенням.Здійснення заходів біологічного захисту покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.

'''5.3. Психологічний захист населення'''

Заходи психологічного захисту населення спрямовуються на зменшення та нейтралізацію негативних психічних станів і реакцій серед населення у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій і включають:

1) планування діяльності, пов’язаної з психологічним захистом;

2) своєчасне застосування ліцензованих та дозволених до застосування в Україні інформаційних, психопрофілактичних і психокорекційних методів впливу на особистість;

3) виявлення за допомогою психологічних методів чинників, які сприяють виникненню соціально-психологічної напруженості;

4) використання сучасних психологічних технологій для нейтралізації негативного впливу чинників надзвичайних ситуацій на населення;

5) здійснення інших заходів психологічного захисту залежно від ситуації, що склалася.

Організація та здійснення заходів психологічного захисту населення покладаються на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

'''6. Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях'''

Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях здійснюється:

1) за місцем роботи - працюючого населення;

2) за місцем навчання - дітей дошкільного віку, учнів та студентів;

3) за місцем проживання - непрацюючого населення.

Організація навчання діям у надзвичайних ситуаціях покладається:

1) працюючого та непрацюючого населення - на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, які розробляють і затверджують відповідні організаційно-методичні вказівки та програми з підготовки населення до таких дій;

2) дітей дошкільного віку, учнів та студентів - на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, який розробляє та затверджує навчальні програми з вивчення заходів безпеки, способів захисту від впливу небезпечних факторів, викликаних надзвичайними ситуаціями, з надання домедичної допомоги за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Стандартами професійно-технічної та вищої освіти передбачається набуття знань у сфері цивільного захисту.

'''6.1. Навчання працюючого населення'''

Навчання працюючого населення діям у надзвичайних ситуаціях є обов’язковим і здійснюється в робочий час за рахунок коштів роботодавця за програмами підготовки населення діям у надзвичайних ситуаціях, а також під час проведення спеціальних об’єктових навчань і тренувань з питань цивільного захисту.Особи під час прийняття на роботу та працівники щороку за місцем роботи проходять інструктаж з питань цивільного захисту, пожежної безпеки та дій у надзвичайних ситуаціях.Особи, яких приймають на роботу, пов’язану з підвищеною пожежною небезпекою, мають попередньо пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов’язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки.

'''6.2. Формування культури безпеки життєдіяльності населення. Навчання учнів, студентів та дітей дошкільного віку'''

Культура безпеки життєдіяльності населення - це сукупність цінностей, стандартів, моральних норм і норм поведінки, спрямованих на підтримання самодисципліни як способу підвищення рівня безпеки.

Популяризація культури безпеки життєдіяльності серед дітей та молоді організовується і здійснюється центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, громадськими організаціями шляхом:

1) проведення шкільних, районних (міських), обласних та всеукраїнських змагань з безпеки життєдіяльності;

2) проведення навчально-тренувальних зборів і польових таборів;

3) участі команд - переможниць у заходах міжнародного рівня з цих питань.

Навчання учнів, студентів та дітей дошкільного віку діям у надзвичайних ситуаціях та правилам пожежної безпеки є обов’язковим і здійснюється під час навчально-виховного процесу за рахунок коштів, передбачених на фінансування навчальних закладів.

Навчання дітей дошкільного віку діям у надзвичайних ситуаціях та запобігання пожежам від дитячих пустощів з вогнем проводиться шляхом формування у них поведінки, відповідної віку дитини, щодо власного захисту та рятування.

'''6.3. Навчання непрацюючого населення'''

Непрацююче населення самостійно вивчає пам’ятки та інший інформаційно-довідковий матеріал з питань цивільного захисту, правила пожежної безпеки у побуті та громадських місцях та має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, через засоби масової інформації іншу наочну продукцію, відомості про надзвичайні ситуації, у зоні яких або у зоні можливого ураження від яких може опинитися місце проживання непрацюючих громадян, а також про способи захисту від впливу небезпечних факторів, викликаних такими надзвичайними ситуаціями.

Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій

2020-03-30T12:40:50Z

Iaroslava.machai:

'''ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ'''
Зміст

'''1. '''Нормативна база.
'''2. '''Оповіщення та інформування суб’єктів забезпечення цивільного захисту :
'''2.1.''' Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій ;
'''2.2. '''Інформування у сфері цивільного захисту .
'''3.''' Укриття населення у захисних спорудах цивільного захисту та евакуаційні заходи :
'''3.1'''. Укриття населення у захисних спорудах цивільного захисту ;
'''3.2.''' Заходи з евакуації ;
'''4.''' Інженерний захист територій, радіаційний і хімічний захист :
'''4.1.''' Інженерний захист територій ;
'''4.2.''' Радіаційний і хімічний захист населення і територій ;
'''5.''' Медичний, біологічний і психологічний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення :'''5.1.''' Медичний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення ;'''5.2.''' Біологічний захист населення, тварин і рослин ;
'''5.3.''' Психологічний захист населення ;
'''6.''' Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях :
'''6.1.''' Навчання працюючого населення ;
'''6.2.''' Формування культури безпеки життєдіяльності населення. Навчання учнів, студентів та дітей дошкільного віку ; '''6.3.''' Навчання непрацюючого населення

'''Нормативна база :'''
'''1.''' Кодекс Цивільного захисту України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5403-17 ;
'''2.''' Закон України «Про будівельні норми» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1704-17 ;
'''3.''' Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та зв’язку у сфері цивільного захисту», № 733 від 27.09.2017 р. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/733-2017-п ;
'''4.''' Постанова Кабінету Міністрів України «Про деякі питання використання захисних споруд цивільного захисту» щодо затвердження «Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку» № 138 від 10.03.2017 р., https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/138-2017-п ;
'''5.''' Постанова Кабінету Міністрів України про затвердження «Порядку здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях № 444 від 26.06.2013 р. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/444-2013-п;

'''6.''' Постанова Кабінету Міністрів України про затвердження «Порядку організації та проведення спеціальних об'єктових навчань і тренувань з питань цивільного захисту» № 911 від 28.11.2019 р. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0046-20

'''2. Оповіщення та інформування суб’єктів забезпечення цивільного захисту'''

2.1. Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій
Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій полягає у своєчасному доведенні такої інформації до органів управління цивільного захисту, сил цивільного захисту, суб’єктів господарювання та населення.
Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій забезпечується шляхом:
1) функціонування загальнодержавної, територіальних, місцевих автоматизованих систем централізованого оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій, спеціальних, локальних та об’єктових систем оповіщення;
2) централізованого використання телекомунікаційних мереж загального користування, у тому числі мобільного (рухомого) зв’язку, відомчих телекомунікаційних мереж і телекомунікаційних мереж суб’єктів господарювання в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також мереж загальнонаціонального, регіонального та місцевого радіомовлення і телебачення та інших технічних засобів передавання (відображення) інформації;
3) автоматизації процесу передачі сигналів і повідомлень про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій;
4) функціонування на об’єктах підвищеної небезпеки автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення;
5) організаційно-технічної інтеграції різних систем централізованого оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій та автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення;
6) функціонування в населених пунктах, а також місцях масового перебування людей сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло для передачі інформації з питань цивільного захисту.
Порядок організації оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв’язку у сфері цивільного захисту визначається положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

'''2.2. Інформування у сфері цивільного захисту'''
Інформацію з питань цивільного захисту становлять відомості про надзвичайні ситуації, що прогнозуються або виникли, з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, а також про способи та методи захисту від них.
Органи управління цивільного захисту зобов’язані надавати населенню через засоби масової інформації оперативну та достовірну інформацію, зазначену в частині першій цієї статті, а також про свою діяльність з питань цивільного захисту, у тому числі в доступній для осіб з вадами зору та слуху формі.
Інформація має містити дані про суб’єкт, який її надає, та сферу його діяльності, про природу можливого ризику під час аварій, включаючи вплив на людей та навколишнє природне середовище, про спосіб інформування населення у разі загрози або виникнення аварії та поведінку, якої слід дотримуватися.
Оприлюднення інформації про наслідки надзвичайної ситуації здійснюється відповідно до законодавства про інформацію.

'''3.Укриття населення у захисних спорудах цивільного захисту та евакуаційні заходи'''
3.1. Укриття населення у захисних спорудах цивільного захисту
До захисних споруд цивільного захисту належать:
1) сховище - герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів;
2) протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості;
3) швидкоспоруджувана захисна споруда цивільного захисту - захисна споруда, що зводиться із спеціальних конструкцій за короткий час для захисту людей від дії засобів ураження в особливий період.
Для захисту людей від деяких факторів небезпеки, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій у мирний час, та дії засобів ураження в особливий період також використовуються споруди подвійного призначення та найпростіші укриття.
Споруда подвійного призначення - це наземна або підземна споруда, що може бути використана за основним функціональним призначенням і для захисту населення.
Найпростіше укриття - це фортифікаційна споруда, цокольне або підвальне приміщення, що знижує комбіноване ураження людей від небезпечних наслідків надзвичайних ситуацій, а також від дії засобів ураження в особливий період.
Укриттю підлягають:
1) у сховищах:
а) працівники найбільшої працюючої зміни суб’єктів господарювання, віднесених до відповідних категорій цивільного захисту та розташованих у зонах можливих значних руйнувань населених пунктів, які продовжують свою діяльність в особливий період;
б) персонал атомних електростанцій, інших ядерних установок і працівники суб’єктів господарювання, які забезпечують функціонування таких станцій (установок);
в) працівники найбільшої працюючої зміни суб’єктів господарювання, віднесених до категорії особливої важливості цивільного захисту та розташованих за межами зон можливих значних руйнувань населених пунктів, а також працівники чергового персоналу суб’єктів господарювання, які забезпечують життєдіяльність міст, віднесених до відповідних груп цивільного захисту;
г) хворі, медичний та обслуговуючий персонал закладів охорони здоров’я, які не підлягають евакуації або не можуть бути евакуйовані у безпечне місце;
2) у протирадіаційних укриттях:
а) працівники суб’єктів господарювання, віднесених до першої та другої категорій цивільного захисту та розташованих за межами зон можливих значних руйнувань населених пунктів, які продовжують свою діяльність у воєнний час;
б) працівники суб’єктів господарювання, розташованих у зонах можливих руйнувань, небезпечного і значного радіоактивного забруднення навколо атомних електростанцій;
в) населення міст, не віднесених до груп цивільного захисту, та інших населених пунктів, а також населення, евакуйоване з міст, віднесених до груп цивільного захисту і зон можливих значних руйнувань;
г) хворі, медичний та обслуговуючий персонал закладів охорони здоров’я, розташованих за межами зон можливих значних руйнувань міст, віднесених до груп цивільного захисту, і суб’єктів господарювання, віднесених до категорій цивільного захисту, а також закладів охорони здоров’я, які продовжують свою діяльність у воєнний час;
3) у швидкоспоруджуваних захисних спорудах цивільного захисту, найпростіших укриттях та спорудах подвійного призначення - населення міст, віднесених до груп цивільного захисту, яке не підлягає евакуації у безпечне місце, а також інших населених пунктів.
Для вирішення питань щодо укриття населення в захисних спорудах цивільного захисту центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та суб’єкти господарювання завчасно створюють фонд таких споруд.
Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку визначається Кабінетом Міністрів України.
Проектування, будівництво, пристосування і розміщення захисних споруд та об’єктів подвійного призначення здійснюються згідно з нормами, які розробляються відповідно до Закону України "Про будівельні норми".
Утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб’єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.
У разі використання однієї захисної споруди кількома суб’єктами господарювання вони беруть участь в утриманні споруди відповідно до укладених між ними договорів.
Захисні споруди цивільного захисту можуть використовуватися у мирний час для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
З моменту виключення захисної споруди із фонду споруд цивільного захисту вона втрачає статус захисної споруди цивільного захисту. Володіння, користування та розпорядження спорудами, які втратили статус захисних споруд цивільного захисту, здійснюється відповідно до закону.
Захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).
Захисні споруди у мирний час можуть передаватися в оренду для задоволення господарських, культурних та побутових потреб із збереженням цільового призначення таких споруд, крім тих, що перебувають у постійній готовності до використання за призначенням, а саме:
1) в яких розташовані пункти управління;
2) призначених для укриття працівників суб’єктів господарювання, що мають об’єкти підвищеної небезпеки;
3) розташованих у зонах спостереження атомних електростанцій та призначених для укриття населення під час радіаційних аварій

'''3.2. Заходи з евакуації'''
Евакуація проводиться на державному, регіональному, місцевому або об’єктовому рівні.
Залежно від особливостей надзвичайної ситуації встановлюються такі види евакуації:
1) обов’язкова;
2) загальна або часткова;
3) тимчасова або безповоротна.
Рішення про проведення евакуації приймають:
1) на державному рівні - Кабінет Міністрів України;
2) на регіональному рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;
3) на місцевому рівні - районні, районні у містах Києві чи Севастополі державні адміністрації, відповідні органи місцевого самоврядування;
4) на об’єктовому рівні - керівники суб’єктів господарювання.
У разі виникнення радіаційних аварій рішення про евакуацію населення, яке може потрапити до зони радіоактивного забруднення, приймається місцевими державними адміністраціями на підставі висновку санітарно-епідеміологічної служби відповідно до прогнозованого дозового навантаження на населення або за інформацією суб’єктів господарювання, які експлуатують ядерні установки, про випадки порушень у їх роботі.
У невідкладних випадках керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, а в разі його відсутності - керівник аварійно-рятувальної служби, який першим прибув у зону надзвичайної ситуації, може прийняти рішення про проведення екстреної евакуації населення із зони надзвичайної ситуації або зони можливого ураження.
Обов’язкова евакуація населення проводиться у разі виникнення загрози:
1) аварій з викидом радіоактивних та небезпечних хімічних речовин;
2) катастрофічного затоплення місцевості;
3) масових лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геологічних та гідрогеологічних явищ і процесів;
4) збройних конфліктів (з районів можливих бойових дій у безпечні райони, які визначаються Міністерством оборони України на особливий період).
Загальна евакуація проводиться для всіх категорій населення із зон:
1) можливого радіоактивного та хімічного забруднення;
2) катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі при руйнуванні гідротехнічних споруд.
Часткова евакуація проводиться для вивезення категорій населення, які за віком чи станом здоров’я у разі виникнення надзвичайної ситуації не здатні самостійно вжити заходів щодо збереження свого життя або здоров’я, а також осіб, які відповідно до законодавства доглядають (обслуговують) таких осіб. Часткова евакуація може проводитися також для інших категорій населення за рішенням органів і посадових осіб, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Проведення евакуації забезпечується шляхом:
1) утворення регіональних, місцевих та об’єктових органів з евакуації;
2) планування евакуації;
3) визначення безпечних районів, придатних для розміщення евакуйованого населення та майна;
4) організації оповіщення керівників суб’єктів господарювання і населення про початок евакуації;
5) організації управління евакуацією;
6) життєзабезпечення евакуйованого населення в місцях їх безпечного розміщення;
7) навчання населення діям під час проведення евакуації.
За рішенням органів, зазначених у частині третій цієї статті (крім керівників суб’єктів господарювання), для виведення чи вивезення основної частини населення із зони надзвичайної ситуації, районів можливих бойових дій залучаються у порядку, встановленому законом, транспортні засоби суб’єктів господарювання, а в разі безпосередньої загрози життю або здоров’ю населення - усі наявні транспортні засоби суб’єктів господарювання та громадян.
Суб’єкту господарювання та громадянину, транспортні засоби яких залучені, компенсуються вартість надання послуг і розмір фактичних (понесених) витрат за рахунок коштів, що виділяються з відповідного бюджету на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації або усунення загрози її виникнення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Працівник суб’єкта господарювання, власник, користувач, водій транспортного засобу, які відмовилися від надання послуг з перевезення населення у зв’язку з надзвичайною ситуацією, несуть відповідальність відповідно до закону.
У разі виникнення загрози життю або здоров’ю громадянам України на території іноземних держав відповідні центральні органи виконавчої влади проводять їх евакуацію.
Евакуація матеріальних і культурних цінностей проводиться у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій, які можуть заподіяти їм шкоду, за наявності часу на її проведення.

'''4. Інженерний захист територій, радіаційний і хімічний захист:'''
4.1. Інженерний захист територій
1. Інженерний захист територій включає:
1) проведення районування територій за наявністю потенційно небезпечних об’єктів і небезпечних геологічних, гідрогеологічних та метеорологічних явищ і процесів, а також ризику виникнення надзвичайних ситуацій, пов’язаних з ними;
2) віднесення міст до відповідних груп цивільного захисту та віднесення суб’єктів господарювання до відповідних категорій цивільного захисту;
3) розроблення та включення вимог інженерно-технічних заходів цивільного захисту до відповідних видів містобудівної і проектної документації та реалізація їх під час будівництва і експлуатації;
4) урахування можливих проявів небезпечних геологічних, гідрогеологічних та метеорологічних явищ і процесів та негативних наслідків аварій під час розроблення генеральних планів населених пунктів і ведення містобудування;
5) розміщення об’єктів підвищеної небезпеки з урахуванням наслідків аварій, що можуть статися на таких об’єктах;
6) розроблення і здійснення заходів щодо безаварійного функціонування об’єктів підвищеної небезпеки;
7) будівництво споруд, будівель, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки та надійності;
8) будівництво протизсувних, протиповеневих, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення, їх утримання у функціональному стані;
9) обстеження будівель, споруд, інженерних мереж і транспортних комунікацій, розроблення та здійснення заходів щодо їх безпечної експлуатації;
10) інші заходи інженерного захисту територій залежно від ситуації, що склалася.
Здійснення заходів інженерного захисту територій покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.
Розроблення містобудівної документації та проектування об’єктів, що належать суб’єктам господарювання і можуть спричинити виникнення надзвичайних ситуацій та вплинути на стан захисту населення і територій, здійснюються з урахуванням вимог інженерно-технічних заходів цивільного захисту.
Заходи цивільного захисту об’єктів будівництва визначаються у проектній документації відповідно до будівельних норм.
Вимоги інженерно-технічних заходів цивільного захисту, дотримання яких обов’язкове під час розроблення містобудівної та проектної документації, визначаються відповідно до Закону України "Про будівельні норми".

'''4.2. Радіаційний і хімічний захист населення і територій'''
Радіаційний і хімічний захист населення і територій включає:
1) виявлення та оцінку радіаційної і хімічної обстановки;
2) організацію та здійснення дозиметричного і хімічного контролю;
3) розроблення та впровадження типових режимів радіаційного захисту;
4) використання засобів колективного захисту;
5) використання засобів індивідуального захисту, приладів радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю аварійно-рятувальними службами, формуваннями та спеціалізованими службами цивільного захисту, які беруть участь у проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасінні пожеж в осередках ураження радіаційно і хімічно небезпечних об’єктів та населення, яке проживає у зонах небезпечного забруднення;
6) проведення йодної профілактики рятувальників, які залучаються до ліквідації радіаційної аварії, персоналу радіаційно небезпечних об’єктів та населення, яке проживає в зонах можливого забруднення, радіоактивними ізотопами йоду з метою запобігання опроміненню щитоподібної залози;
7) надання населенню можливості придбання в особисте користування засобів індивідуального захисту, приладів дозиметричного та хімічного контролю;
8) проведення санітарної обробки населення та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;
9) розроблення загальних критеріїв, методів та методик спостережень щодо оцінки радіаційної і хімічної обстановки;
10) інші заходи радіаційного і хімічного захисту залежно від ситуації, що склалася.
Радіаційний і хімічний захист населення і територій забезпечується:
1) визначенням суб’єктів господарювання, на яких обладнуються місця для проведення санітарної обробки населення та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;
2) завчасним накопиченням і підтриманням у готовності:
а) засобів колективного та індивідуального захисту;
б) приладів радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю;
в) засобів фармакологічного протирадіаційного захисту для йодної профілактики населення, рятувальників та персоналу радіаційно небезпечних об’єктів радіоактивними ізотопами йоду з метою запобігання опроміненню щитоподібної залози.
Здійснення заходів радіаційного і хімічного захисту та його забезпечення покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.
Порядок забезпечення населення і працівників формувань та спеціалізованих служб цивільного захисту засобами індивідуального захисту, приладами радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю визначається Кабінетом Міністрів України.

'''5.Медичний, біологічний і психологічний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення'''
5.1. Медичний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення
Медичний захист і забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення включає:
1) надання медичної допомоги постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій, рятувальникам та іншим особам, які залучалися до виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж, проведення їх медико-психологічної реабілітації. Медична допомога населенню забезпечується службою медицини катастроф, керівництво якою здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;
2) планування і використання сил та засобів закладів охорони здоров’я незалежно від форми власності;
3) своєчасне застосування профілактичних медичних препаратів та своєчасне проведення санітарно-протиепідемічних заходів;
4) контроль за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води та джерелами водопостачання;
5) завчасне створення і підготовку спеціальних медичних формувань;
6) утворення в умовах надзвичайних ситуацій необхідної кількості додаткових тимчасових мобільних медичних підрозділів або залучення додаткових закладів охорони здоров’я;
7) накопичення медичного та спеціального майна і техніки;
8) підготовку та перепідготовку медичних працівників з надання екстреної медичної допомоги;
9) навчання населення способам надання домедичної допомоги та правилам дотримання особистої гігієни;
10) здійснення заходів з метою недопущення негативного впливу на здоров’я населення шкідливих факторів навколишнього природного середовища та наслідків надзвичайних ситуацій, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань;
11) проведення моніторингу стану навколишнього природного середовища, санітарно-гігієнічної та епідемічної ситуації;
12) санітарну охорону територій та суб’єктів господарювання в зоні надзвичайної ситуації;
13) здійснення інших заходів, пов’язаних з медичним захистом населення, залежно від ситуації, що склалася.
Здійснення заходів медичного захисту населення покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.
Для проведення медико-психологічної реабілітації осіб, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, при санаторно-курортних закладах незалежно від форми власності утворюються центри медико-психологічної реабілітації. Перелік санаторно-курортних закладів, в яких утворюються центри медико-психологічної реабілітації, затверджується спільним актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, та центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

'''5.2. Біологічний захист населення, тварин і рослин'''
Біологічний захист населення, тварин і рослин включає:
1) своєчасне виявлення чинників та осередку біологічного зараження, його локалізацію і ліквідацію;
2) прогнозування масштабів і наслідків біологічного зараження, розроблення та запровадження своєчасних протиепідемічних, профілактичних, протиепізоотичних, протиепіфітотичних і лікувальних заходів;
3) проведення екстреної неспецифічної та специфічної профілактики біологічного зараження населення;
4) своєчасне застосування засобів індивідуального та колективного захисту;
5) запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, обсервації та карантину;
6) здійснення дезінфекційних заходів в осередку зараження, знезараження суб’єктів господарювання, тварин та санітарної обробки населення;
7) надання екстреної медичної допомоги ураженим біологічними патогенними агентами;
8) інші заходи біологічного захисту залежно від ситуації, що склалася.
Біологічний захист населення, тварин і рослин додатково включає встановлення протиепідемічного, протиепізоотичного та протиепіфітотичного режимів та їх дотримання суб’єктами господарювання, закладами охорони здоров’я та населенням.
Здійснення заходів біологічного захисту покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.

'''5.3. Психологічний захист населення'''
Заходи психологічного захисту населення спрямовуються на зменшення та нейтралізацію негативних психічних станів і реакцій серед населення у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій і включають:
1) планування діяльності, пов’язаної з психологічним захистом;
2) своєчасне застосування ліцензованих та дозволених до застосування в Україні інформаційних, психопрофілактичних і психокорекційних методів впливу на особистість;
3) виявлення за допомогою психологічних методів чинників, які сприяють виникненню соціально-психологічної напруженості;
4) використання сучасних психологічних технологій для нейтралізації негативного впливу чинників надзвичайних ситуацій на населення;
5) здійснення інших заходів психологічного захисту залежно від ситуації, що склалася.
Організація та здійснення заходів психологічного захисту населення покладаються на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

'''6. Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях'''
Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях здійснюється:
1) за місцем роботи - працюючого населення;
2) за місцем навчання - дітей дошкільного віку, учнів та студентів;
3) за місцем проживання - непрацюючого населення.
Організація навчання діям у надзвичайних ситуаціях покладається:
1) працюючого та непрацюючого населення - на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, які розробляють і затверджують відповідні організаційно-методичні вказівки та програми з підготовки населення до таких дій;
2) дітей дошкільного віку, учнів та студентів - на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, який розробляє та затверджує навчальні програми з вивчення заходів безпеки, способів захисту від впливу небезпечних факторів, викликаних надзвичайними ситуаціями, з надання домедичної допомоги за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Стандартами професійно-технічної та вищої освіти передбачається набуття знань у сфері цивільного захисту.

'''6.1. Навчання працюючого населення'''
Навчання працюючого населення діям у надзвичайних ситуаціях є обов’язковим і здійснюється в робочий час за рахунок коштів роботодавця за програмами підготовки населення діям у надзвичайних ситуаціях, а також під час проведення спеціальних об’єктових навчань і тренувань з питань цивільного захисту.
Особи під час прийняття на роботу та працівники щороку за місцем роботи проходять інструктаж з питань цивільного захисту, пожежної безпеки та дій у надзвичайних ситуаціях.
Особи, яких приймають на роботу, пов’язану з підвищеною пожежною небезпекою, мають попередньо пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов’язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки.

'''6.2. Формування культури безпеки життєдіяльності населення. Навчання учнів, студентів та дітей дошкільного віку'''
Культура безпеки життєдіяльності населення - це сукупність цінностей, стандартів, моральних норм і норм поведінки, спрямованих на підтримання самодисципліни як способу підвищення рівня безпеки.
Популяризація культури безпеки життєдіяльності серед дітей та молоді організовується і здійснюється центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, громадськими організаціями шляхом:
1) проведення шкільних, районних (міських), обласних та всеукраїнських змагань з безпеки життєдіяльності;
2) проведення навчально-тренувальних зборів і польових таборів;
3) участі команд - переможниць у заходах міжнародного рівня з цих питань.
Навчання учнів, студентів та дітей дошкільного віку діям у надзвичайних ситуаціях та правилам пожежної безпеки є обов’язковим і здійснюється під час навчально-виховного процесу за рахунок коштів, передбачених на фінансування навчальних закладів.
Навчання дітей дошкільного віку діям у надзвичайних ситуаціях та запобігання пожежам від дитячих пустощів з вогнем проводиться шляхом формування у них поведінки, відповідної віку дитини, щодо власного захисту та рятування.

'''6.3. Навчання непрацюючого населення'''
Непрацююче населення самостійно вивчає пам’ятки та інший інформаційно-довідковий матеріал з питань цивільного захисту, правила пожежної безпеки у побуті та громадських місцях та має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, через засоби масової інформації іншу наочну продукцію, відомості про надзвичайні ситуації, у зоні яких або у зоні можливого ураження від яких може опинитися місце проживання непрацюючих громадян, а також про способи захисту від впливу небезпечних факторів, викликаних такими надзвичайними ситуаціями.

Захист населення і територій від надзвичайних ситуацій

2020-03-30T12:36:33Z

Iaroslava.machai: Створена сторінка: '''ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ Зміст''' '''1. '''Нормативна база....

'''ЗАХИСТ НАСЕЛЕННЯ І ТЕРИТОРІЙ ВІД НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЙ
Зміст'''
'''1. '''Нормативна база.
'''2. '''Оповіщення та інформування суб’єктів забезпечення цивільного захисту :
'''2.1.''' Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій ;
'''2.2. '''Інформування у сфері цивільного захисту .
'''3.''' Укриття населення у захисних спорудах цивільного захисту та евакуаційні заходи :
'''3.1'''. Укриття населення у захисних спорудах цивільного захисту ;
'''3.2.''' Заходи з евакуації ;
'''4.''' Інженерний захист територій, радіаційний і хімічний захист :
'''4.1.''' Інженерний захист територій ;
'''4.2.''' Радіаційний і хімічний захист населення і територій ;
'''5.''' Медичний, біологічний і психологічний захист, забезпечення санітарного та
епідемічного благополуччя населення :
'''5.1.''' Медичний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя
населення ;
'''5.2.''' Біологічний захист населення, тварин і рослин ;
'''5.3.''' Психологічний захист населення ;
'''6.''' Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях :
'''6.1.''' Навчання працюючого населення ;
'''6.2.''' Формування культури безпеки життєдіяльності населення. Навчання учнів,
студентів та дітей дошкільного віку ;
'''6.3.''' Навчання непрацюючого населення

'''Нормативна база :'''
'''1.''' Кодекс Цивільного захисту України https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5403-17 ;
'''2.''' Закон України «Про будівельні норми» https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1704-17 ;
'''3.''' Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Положення про організацію оповіщення про загрозу виникнення або виникнення надзвичайних ситуацій та зв’язку у сфері цивільного захисту», № 733 від 27.09.2017 р. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/733-2017-п ;
'''4.''' Постанова Кабінету Міністрів України «Про деякі питання використання захисних споруд цивільного захисту» щодо затвердження «Порядку створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку» № 138 від 10.03.2017 р., https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/138-2017-п ;
'''5.''' Постанова Кабінету Міністрів України про затвердження «Порядку здійснення навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях № 444 від 26.06.2013 р.
https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/444-2013-п;
'''6.''' Постанова Кабінету Міністрів України про затвердження «Порядку організації та проведення спеціальних об'єктових навчань і тренувань з питань цивільного захисту» № 911 від 28.11.2019 р. https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z0046-20

'''2. Оповіщення та інформування суб’єктів забезпечення цивільного захисту

2.1. Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій'''
Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій полягає у своєчасному доведенні такої інформації до органів управління цивільного захисту, сил цивільного захисту, суб’єктів господарювання та населення.
Оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій забезпечується шляхом:
1) функціонування загальнодержавної, територіальних, місцевих автоматизованих систем централізованого оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій, спеціальних, локальних та об’єктових систем оповіщення;
2) централізованого використання телекомунікаційних мереж загального користування, у тому числі мобільного (рухомого) зв’язку, відомчих телекомунікаційних мереж і телекомунікаційних мереж суб’єктів господарювання в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, а також мереж загальнонаціонального, регіонального та місцевого радіомовлення і телебачення та інших технічних засобів передавання (відображення) інформації;
3) автоматизації процесу передачі сигналів і повідомлень про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій;
4) функціонування на об’єктах підвищеної небезпеки автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення;
5) організаційно-технічної інтеграції різних систем централізованого оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій та автоматизованих систем раннього виявлення надзвичайних ситуацій та оповіщення;
6) функціонування в населених пунктах, а також місцях масового перебування людей сигнально-гучномовних пристроїв та електронних інформаційних табло для передачі інформації з питань цивільного захисту.
Порядок організації оповіщення про загрозу або виникнення надзвичайних ситуацій та організації зв’язку у сфері цивільного захисту визначається положенням, яке затверджується Кабінетом Міністрів України.

'''2.2. Інформування у сфері цивільного захисту'''
Інформацію з питань цивільного захисту становлять відомості про надзвичайні ситуації, що прогнозуються або виникли, з визначенням їх класифікації, меж поширення і наслідків, а також про способи та методи захисту від них.
Органи управління цивільного захисту зобов’язані надавати населенню через засоби масової інформації оперативну та достовірну інформацію, зазначену в частині першій цієї статті, а також про свою діяльність з питань цивільного захисту, у тому числі в доступній для осіб з вадами зору та слуху формі.
Інформація має містити дані про суб’єкт, який її надає, та сферу його діяльності, про природу можливого ризику під час аварій, включаючи вплив на людей та навколишнє природне середовище, про спосіб інформування населення у разі загрози або виникнення аварії та поведінку, якої слід дотримуватися.
Оприлюднення інформації про наслідки надзвичайної ситуації здійснюється відповідно до законодавства про інформацію.

'''3.Укриття населення у захисних спорудах цивільного захисту та евакуаційні заходи
3.1. Укриття населення у захисних спорудах цивільного захисту'''
До захисних споруд цивільного захисту належать:
1) сховище - герметична споруда для захисту людей, в якій протягом певного часу створюються умови, що виключають вплив на них небезпечних факторів, які виникають внаслідок надзвичайної ситуації, воєнних (бойових) дій та терористичних актів;
2) протирадіаційне укриття - негерметична споруда для захисту людей, в якій створюються умови, що виключають вплив на них іонізуючого опромінення у разі радіоактивного забруднення місцевості;
3) швидкоспоруджувана захисна споруда цивільного захисту - захисна споруда, що зводиться із спеціальних конструкцій за короткий час для захисту людей від дії засобів ураження в особливий період.
Для захисту людей від деяких факторів небезпеки, що виникають внаслідок надзвичайних ситуацій у мирний час, та дії засобів ураження в особливий період також використовуються споруди подвійного призначення та найпростіші укриття.
Споруда подвійного призначення - це наземна або підземна споруда, що може бути використана за основним функціональним призначенням і для захисту населення.
Найпростіше укриття - це фортифікаційна споруда, цокольне або підвальне приміщення, що знижує комбіноване ураження людей від небезпечних наслідків надзвичайних ситуацій, а також від дії засобів ураження в особливий період.
Укриттю підлягають:
1) у сховищах:
а) працівники найбільшої працюючої зміни суб’єктів господарювання, віднесених до відповідних категорій цивільного захисту та розташованих у зонах можливих значних руйнувань населених пунктів, які продовжують свою діяльність в особливий період;
б) персонал атомних електростанцій, інших ядерних установок і працівники суб’єктів господарювання, які забезпечують функціонування таких станцій (установок);
в) працівники найбільшої працюючої зміни суб’єктів господарювання, віднесених до категорії особливої важливості цивільного захисту та розташованих за межами зон можливих значних руйнувань населених пунктів, а також працівники чергового персоналу суб’єктів господарювання, які забезпечують життєдіяльність міст, віднесених до відповідних груп цивільного захисту;
г) хворі, медичний та обслуговуючий персонал закладів охорони здоров’я, які не підлягають евакуації або не можуть бути евакуйовані у безпечне місце;
2) у протирадіаційних укриттях:
а) працівники суб’єктів господарювання, віднесених до першої та другої категорій цивільного захисту та розташованих за межами зон можливих значних руйнувань населених пунктів, які продовжують свою діяльність у воєнний час;
б) працівники суб’єктів господарювання, розташованих у зонах можливих руйнувань, небезпечного і значного радіоактивного забруднення навколо атомних електростанцій;
в) населення міст, не віднесених до груп цивільного захисту, та інших населених пунктів, а також населення, евакуйоване з міст, віднесених до груп цивільного захисту і зон можливих значних руйнувань;
г) хворі, медичний та обслуговуючий персонал закладів охорони здоров’я, розташованих за межами зон можливих значних руйнувань міст, віднесених до груп цивільного захисту, і суб’єктів господарювання, віднесених до категорій цивільного захисту, а також закладів охорони здоров’я, які продовжують свою діяльність у воєнний час;
3) у швидкоспоруджуваних захисних спорудах цивільного захисту, найпростіших укриттях та спорудах подвійного призначення - населення міст, віднесених до груп цивільного захисту, яке не підлягає евакуації у безпечне місце, а також інших населених пунктів.
Для вирішення питань щодо укриття населення в захисних спорудах цивільного захисту центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування та суб’єкти господарювання завчасно створюють фонд таких споруд.
Порядок створення, утримання фонду захисних споруд цивільного захисту та ведення його обліку визначається Кабінетом Міністрів України.
Проектування, будівництво, пристосування і розміщення захисних споруд та об’єктів подвійного призначення здійснюються згідно з нормами, які розробляються відповідно до Закону України "Про будівельні норми".
Утримання захисних споруд цивільного захисту у готовності до використання за призначенням здійснюється суб’єктами господарювання, на балансі яких вони перебувають (у тому числі споруд, що не увійшли до їх статутних капіталів у процесі приватизації (корпоратизації), за рахунок власних коштів.
У разі використання однієї захисної споруди кількома суб’єктами господарювання вони беруть участь в утриманні споруди відповідно до укладених між ними договорів.
Захисні споруди цивільного захисту можуть використовуватися у мирний час для господарських, культурних і побутових потреб у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
З моменту виключення захисної споруди із фонду споруд цивільного захисту вона втрачає статус захисної споруди цивільного захисту. Володіння, користування та розпорядження спорудами, які втратили статус захисних споруд цивільного захисту, здійснюється відповідно до закону.
Захисні споруди цивільного захисту державної та комунальної власності не підлягають приватизації (відчуженню).
Захисні споруди у мирний час можуть передаватися в оренду для задоволення господарських, культурних та побутових потреб із збереженням цільового призначення таких споруд, крім тих, що перебувають у постійній готовності до використання за призначенням, а саме:
1) в яких розташовані пункти управління;
2) призначених для укриття працівників суб’єктів господарювання, що мають об’єкти підвищеної небезпеки;
3) розташованих у зонах спостереження атомних електростанцій та призначених для укриття населення під час радіаційних аварій

'''3.2. Заходи з евакуації'''
Евакуація проводиться на державному, регіональному, місцевому або об’єктовому рівні.
Залежно від особливостей надзвичайної ситуації встановлюються такі види евакуації:
1) обов’язкова;
2) загальна або часткова;
3) тимчасова або безповоротна.
Рішення про проведення евакуації приймають:
1) на державному рівні - Кабінет Міністрів України;
2) на регіональному рівні - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації;
3) на місцевому рівні - районні, районні у містах Києві чи Севастополі державні адміністрації, відповідні органи місцевого самоврядування;
4) на об’єктовому рівні - керівники суб’єктів господарювання.
У разі виникнення радіаційних аварій рішення про евакуацію населення, яке може потрапити до зони радіоактивного забруднення, приймається місцевими державними адміністраціями на підставі висновку санітарно-епідеміологічної служби відповідно до прогнозованого дозового навантаження на населення або за інформацією суб’єктів господарювання, які експлуатують ядерні установки, про випадки порушень у їх роботі.
У невідкладних випадках керівник робіт з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації, а в разі його відсутності - керівник аварійно-рятувальної служби, який першим прибув у зону надзвичайної ситуації, може прийняти рішення про проведення екстреної евакуації населення із зони надзвичайної ситуації або зони можливого ураження.
Обов’язкова евакуація населення проводиться у разі виникнення загрози:
1) аварій з викидом радіоактивних та небезпечних хімічних речовин;
2) катастрофічного затоплення місцевості;
3) масових лісових і торф’яних пожеж, землетрусів, зсувів, інших геологічних та гідрогеологічних явищ і процесів;
4) збройних конфліктів (з районів можливих бойових дій у безпечні райони, які визначаються Міністерством оборони України на особливий період).
Загальна евакуація проводиться для всіх категорій населення із зон:
1) можливого радіоактивного та хімічного забруднення;
2) катастрофічного затоплення місцевості з чотиригодинним добіганням проривної хвилі при руйнуванні гідротехнічних споруд.
Часткова евакуація проводиться для вивезення категорій населення, які за віком чи станом здоров’я у разі виникнення надзвичайної ситуації не здатні самостійно вжити заходів щодо збереження свого життя або здоров’я, а також осіб, які відповідно до законодавства доглядають (обслуговують) таких осіб. Часткова евакуація може проводитися також для інших категорій населення за рішенням органів і посадових осіб, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Проведення евакуації забезпечується шляхом:
1) утворення регіональних, місцевих та об’єктових органів з евакуації;
2) планування евакуації;
3) визначення безпечних районів, придатних для розміщення евакуйованого населення та майна;
4) організації оповіщення керівників суб’єктів господарювання і населення про початок евакуації;
5) організації управління евакуацією;
6) життєзабезпечення евакуйованого населення в місцях їх безпечного розміщення;
7) навчання населення діям під час проведення евакуації.
За рішенням органів, зазначених у частині третій цієї статті (крім керівників суб’єктів господарювання), для виведення чи вивезення основної частини населення із зони надзвичайної ситуації, районів можливих бойових дій залучаються у порядку, встановленому законом, транспортні засоби суб’єктів господарювання, а в разі безпосередньої загрози життю або здоров’ю населення - усі наявні транспортні засоби суб’єктів господарювання та громадян.
Суб’єкту господарювання та громадянину, транспортні засоби яких залучені, компенсуються вартість надання послуг і розмір фактичних (понесених) витрат за рахунок коштів, що виділяються з відповідного бюджету на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації або усунення загрози її виникнення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Працівник суб’єкта господарювання, власник, користувач, водій транспортного засобу, які відмовилися від надання послуг з перевезення населення у зв’язку з надзвичайною ситуацією, несуть відповідальність відповідно до закону.
У разі виникнення загрози життю або здоров’ю громадянам України на території іноземних держав відповідні центральні органи виконавчої влади проводять їх евакуацію.
Евакуація матеріальних і культурних цінностей проводиться у разі загрози або виникнення надзвичайних ситуацій, які можуть заподіяти їм шкоду, за наявності часу на її проведення.

'''4. Інженерний захист територій, радіаційний і хімічний захист:
4.1. Інженерний захист територій'''
1. Інженерний захист територій включає:
1) проведення районування територій за наявністю потенційно небезпечних об’єктів і небезпечних геологічних, гідрогеологічних та метеорологічних явищ і процесів, а також ризику виникнення надзвичайних ситуацій, пов’язаних з ними;
2) віднесення міст до відповідних груп цивільного захисту та віднесення суб’єктів господарювання до відповідних категорій цивільного захисту;
3) розроблення та включення вимог інженерно-технічних заходів цивільного захисту до відповідних видів містобудівної і проектної документації та реалізація їх під час будівництва і експлуатації;
4) урахування можливих проявів небезпечних геологічних, гідрогеологічних та метеорологічних явищ і процесів та негативних наслідків аварій під час розроблення генеральних планів населених пунктів і ведення містобудування;
5) розміщення об’єктів підвищеної небезпеки з урахуванням наслідків аварій, що можуть статися на таких об’єктах;
6) розроблення і здійснення заходів щодо безаварійного функціонування об’єктів підвищеної небезпеки;
7) будівництво споруд, будівель, інженерних мереж і транспортних комунікацій із заданими рівнями безпеки та надійності;
8) будівництво протизсувних, протиповеневих, протиселевих, протилавинних, протиерозійних та інших інженерних споруд спеціального призначення, їх утримання у функціональному стані;
9) обстеження будівель, споруд, інженерних мереж і транспортних комунікацій, розроблення та здійснення заходів щодо їх безпечної експлуатації;
10) інші заходи інженерного захисту територій залежно від ситуації, що склалася.
Здійснення заходів інженерного захисту територій покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.
Розроблення містобудівної документації та проектування об’єктів, що належать суб’єктам господарювання і можуть спричинити виникнення надзвичайних ситуацій та вплинути на стан захисту населення і територій, здійснюються з урахуванням вимог інженерно-технічних заходів цивільного захисту.
Заходи цивільного захисту об’єктів будівництва визначаються у проектній документації відповідно до будівельних норм.
Вимоги інженерно-технічних заходів цивільного захисту, дотримання яких обов’язкове під час розроблення містобудівної та проектної документації, визначаються відповідно до Закону України "Про будівельні норми".

'''4.2. Радіаційний і хімічний захист населення і територій'''
Радіаційний і хімічний захист населення і територій включає:
1) виявлення та оцінку радіаційної і хімічної обстановки;
2) організацію та здійснення дозиметричного і хімічного контролю;
3) розроблення та впровадження типових режимів радіаційного захисту;
4) використання засобів колективного захисту;
5) використання засобів індивідуального захисту, приладів радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю аварійно-рятувальними службами, формуваннями та спеціалізованими службами цивільного захисту, які беруть участь у проведенні аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасінні пожеж в осередках ураження радіаційно і хімічно небезпечних об’єктів та населення, яке проживає у зонах небезпечного забруднення;
6) проведення йодної профілактики рятувальників, які залучаються до ліквідації радіаційної аварії, персоналу радіаційно небезпечних об’єктів та населення, яке проживає в зонах можливого забруднення, радіоактивними ізотопами йоду з метою запобігання опроміненню щитоподібної залози;
7) надання населенню можливості придбання в особисте користування засобів індивідуального захисту, приладів дозиметричного та хімічного контролю;
8) проведення санітарної обробки населення та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;
9) розроблення загальних критеріїв, методів та методик спостережень щодо оцінки радіаційної і хімічної обстановки;
10) інші заходи радіаційного і хімічного захисту залежно від ситуації, що склалася.
Радіаційний і хімічний захист населення і територій забезпечується:
1) визначенням суб’єктів господарювання, на яких обладнуються місця для проведення санітарної обробки населення та спеціальної обробки одягу, майна і транспорту;
2) завчасним накопиченням і підтриманням у готовності:
а) засобів колективного та індивідуального захисту;
б) приладів радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю;
в) засобів фармакологічного протирадіаційного захисту для йодної профілактики населення, рятувальників та персоналу радіаційно небезпечних об’єктів радіоактивними ізотопами йоду з метою запобігання опроміненню щитоподібної залози.
Здійснення заходів радіаційного і хімічного захисту та його забезпечення покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.
Порядок забезпечення населення і працівників формувань та спеціалізованих служб цивільного захисту засобами індивідуального захисту, приладами радіаційної та хімічної розвідки, дозиметричного і хімічного контролю визначається Кабінетом Міністрів України.

'''5.Медичний, біологічний і психологічний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення
5.1. Медичний захист, забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення'''
Медичний захист і забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення включає:
1) надання медичної допомоги постраждалим внаслідок надзвичайних ситуацій, рятувальникам та іншим особам, які залучалися до виконання аварійно-рятувальних та інших невідкладних робіт, гасіння пожеж, проведення їх медико-психологічної реабілітації. Медична допомога населенню забезпечується службою медицини катастроф, керівництво якою здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я;
2) планування і використання сил та засобів закладів охорони здоров’я незалежно від форми власності;
3) своєчасне застосування профілактичних медичних препаратів та своєчасне проведення санітарно-протиепідемічних заходів;
4) контроль за якістю та безпекою харчових продуктів і продовольчої сировини, питної води та джерелами водопостачання;
5) завчасне створення і підготовку спеціальних медичних формувань;
6) утворення в умовах надзвичайних ситуацій необхідної кількості додаткових тимчасових мобільних медичних підрозділів або залучення додаткових закладів охорони здоров’я;
7) накопичення медичного та спеціального майна і техніки;
8) підготовку та перепідготовку медичних працівників з надання екстреної медичної допомоги;
9) навчання населення способам надання домедичної допомоги та правилам дотримання особистої гігієни;
10) здійснення заходів з метою недопущення негативного впливу на здоров’я населення шкідливих факторів навколишнього природного середовища та наслідків надзвичайних ситуацій, а також умов для виникнення і поширення інфекційних захворювань;
11) проведення моніторингу стану навколишнього природного середовища, санітарно-гігієнічної та епідемічної ситуації;
12) санітарну охорону територій та суб’єктів господарювання в зоні надзвичайної ситуації;
13) здійснення інших заходів, пов’язаних з медичним захистом населення, залежно від ситуації, що склалася.
Здійснення заходів медичного захисту населення покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.
Для проведення медико-психологічної реабілітації осіб, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, при санаторно-курортних закладах незалежно від форми власності утворюються центри медико-психологічної реабілітації. Перелік санаторно-курортних закладів, в яких утворюються центри медико-психологічної реабілітації, затверджується спільним актом центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері охорони здоров’я, та центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

'''5.2. Біологічний захист населення, тварин і рослин'''
Біологічний захист населення, тварин і рослин включає:
1) своєчасне виявлення чинників та осередку біологічного зараження, його локалізацію і ліквідацію;
2) прогнозування масштабів і наслідків біологічного зараження, розроблення та запровадження своєчасних протиепідемічних, профілактичних, протиепізоотичних, протиепіфітотичних і лікувальних заходів;
3) проведення екстреної неспецифічної та специфічної профілактики біологічного зараження населення;
4) своєчасне застосування засобів індивідуального та колективного захисту;
5) запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів, обсервації та карантину;
6) здійснення дезінфекційних заходів в осередку зараження, знезараження суб’єктів господарювання, тварин та санітарної обробки населення;
7) надання екстреної медичної допомоги ураженим біологічними патогенними агентами;
8) інші заходи біологічного захисту залежно від ситуації, що склалася.
Біологічний захист населення, тварин і рослин додатково включає встановлення протиепідемічного, протиепізоотичного та протиепіфітотичного режимів та їх дотримання суб’єктами господарювання, закладами охорони здоров’я та населенням.
Здійснення заходів біологічного захисту покладається на суб’єктів забезпечення цивільного захисту.

'''5.3. Психологічний захист населення'''
Заходи психологічного захисту населення спрямовуються на зменшення та нейтралізацію негативних психічних станів і реакцій серед населення у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій і включають:
1) планування діяльності, пов’язаної з психологічним захистом;
2) своєчасне застосування ліцензованих та дозволених до застосування в Україні інформаційних, психопрофілактичних і психокорекційних методів впливу на особистість;
3) виявлення за допомогою психологічних методів чинників, які сприяють виникненню соціально-психологічної напруженості;
4) використання сучасних психологічних технологій для нейтралізації негативного впливу чинників надзвичайних ситуацій на населення;
5) здійснення інших заходів психологічного захисту залежно від ситуації, що склалася.
Організація та здійснення заходів психологічного захисту населення покладаються на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

'''6. Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях'''
Навчання населення діям у надзвичайних ситуаціях здійснюється:
1) за місцем роботи - працюючого населення;
2) за місцем навчання - дітей дошкільного віку, учнів та студентів;
3) за місцем проживання - непрацюючого населення.
Організація навчання діям у надзвичайних ситуаціях покладається:
1) працюючого та непрацюючого населення - на центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування, які розробляють і затверджують відповідні організаційно-методичні вказівки та програми з підготовки населення до таких дій;
2) дітей дошкільного віку, учнів та студентів - на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, який розробляє та затверджує навчальні програми з вивчення заходів безпеки, способів захисту від впливу небезпечних факторів, викликаних надзвичайними ситуаціями, з надання домедичної допомоги за погодженням з центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.
Стандартами професійно-технічної та вищої освіти передбачається набуття знань у сфері цивільного захисту.

'''6.1. Навчання працюючого населення'''
Навчання працюючого населення діям у надзвичайних ситуаціях є обов’язковим і здійснюється в робочий час за рахунок коштів роботодавця за програмами підготовки населення діям у надзвичайних ситуаціях, а також під час проведення спеціальних об’єктових навчань і тренувань з питань цивільного захисту.
Особи під час прийняття на роботу та працівники щороку за місцем роботи проходять інструктаж з питань цивільного захисту, пожежної безпеки та дій у надзвичайних ситуаціях.
Особи, яких приймають на роботу, пов’язану з підвищеною пожежною небезпекою, мають попередньо пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов’язків і періодично (один раз на три роки) проходять навчання та перевірку знань з питань пожежної безпеки.

'''6.2. Формування культури безпеки життєдіяльності населення. Навчання учнів, студентів та дітей дошкільного віку'''
Культура безпеки життєдіяльності населення - це сукупність цінностей, стандартів, моральних норм і норм поведінки, спрямованих на підтримання самодисципліни як способу підвищення рівня безпеки.
Популяризація культури безпеки життєдіяльності серед дітей та молоді організовується і здійснюється центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту, спільно з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері освіти і науки, громадськими організаціями шляхом:
1) проведення шкільних, районних (міських), обласних та всеукраїнських змагань з безпеки життєдіяльності;
2) проведення навчально-тренувальних зборів і польових таборів;
3) участі команд - переможниць у заходах міжнародного рівня з цих питань.
Навчання учнів, студентів та дітей дошкільного віку діям у надзвичайних ситуаціях та правилам пожежної безпеки є обов’язковим і здійснюється під час навчально-виховного процесу за рахунок коштів, передбачених на фінансування навчальних закладів.
Навчання дітей дошкільного віку діям у надзвичайних ситуаціях та запобігання пожежам від дитячих пустощів з вогнем проводиться шляхом формування у них поведінки, відповідної віку дитини, щодо власного захисту та рятування.

'''6.3. Навчання непрацюючого населення'''
Непрацююче населення самостійно вивчає пам’ятки та інший інформаційно-довідковий матеріал з питань цивільного захисту, правила пожежної безпеки у побуті та громадських місцях та має право отримувати від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, через засоби масової інформації іншу наочну продукцію, відомості про надзвичайні ситуації, у зоні яких або у зоні можливого ураження від яких може опинитися місце проживання непрацюючих громадян, а також про способи захисту від впливу небезпечних факторів, викликаних такими надзвичайними ситуаціями.

Безвізовий перетин кордону власним транспортним засобом

2018-11-09T09:38:04Z

Iaroslava.machai:

==== '''ЗМІСТ''' ====
'''
1. Нормативна база ;

2. Міжнародні вимоги до національного посвідчення водія ;

3. Розпізнавальний знак України як міжнародна вимога безвізового перетину кордону України;

4. Договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності як вимога безвізового перетину кордону ;

5. Міжнародні вимоги до реєстрації транспортного засобу у разі безвізового перетину кордону України ;

6. Міжнародні вимоги до Державних номерних знаків .

'''

<big>'''1.''' '''Нормативна база :'''</big>

* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_h13 Конвенція про дорожній рух]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Розпорядження КМУ від 18 лютого 2015 р. № 114-р «Про схвалення розробленого Міністерством внутрішніх справ плану імплементації Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/114-2015-%D1%80), що замінює Директиву Ради 91/439/ЄЕС від 29 липня 1991 р. про посвідчення водія»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Директива Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»] ;
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1388-98-%D0%BF/print1491238891005557 Постанова Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0494-16 Наказ Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників»] 
'''
==''' Вимоги безвізового перетину кордону власним транспортним засобом : ==

<big>'''2. Міжнародні вимоги до національного посвідчення водія'''</big>

Безвізовий перетин кордону власним транспортним засобом передбачає як наявність відповідної процедури перетину кордону, так і наявність усіх відповідних документів, що передбачено міжнародним та національним законодавством. 

'''Однією з умов''', що ставляться до документів, '''є те, що національне посвідчення водія має відповідати міжнародним вимогам''', тобто відповідно до '''Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія''' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/114-2015-%D1%80 Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія]), '''яка відсилає до Директиви Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Директива Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року]) держави-члени запроваджують національні посвідчення водія, засновані на типовій моделі Співтовариства, описаній в Додатку I відповідно до положень цієї Директиви.

Так, відповідно до п.1 та п.4 додатку 6 Конвенції про дорожній рух національне посвідчення водія має представляти собою документ, в якому в обов’язковому порядку має бути вказано, окрім реквізитів, передбачених п.4 даної Конвенції, дата закінчення строку дії посвідчення. Тому, користуючись національним посвідченням водія у разі виїзду за кордон, '''документ повинен мати строк дії'''. 
<big>

'''3. Розпізнавальний знак України як міжнародна вимога безвізового перетину кордону України'''</big>

Окрім того, '''однією з вимог''', що також стосується осіб, які перетинають кордон України з ЄС, '''є те, що на державному номерному знаку транспортних засобів, має відображатися розпізнавальний знак України, який відповідає вимогам, встановленим Конвенцією про державний рух''' ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_h13 Конвенція про дорожній рух]), '''відповідно до ч.1 ст. 37 та додатку 3 якої, - розпізнавальний знак повинен складатись з однієї-трьох заголовних літер латинського алфавіту''' (які мають бути відповідних параметрів). 

<big>'''4. Договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності як вимога безвізового перетину кордону'''</big>

Також, '''однією з умов безвізового перетину кордону з ЄС українців на власному авто є наявність договору міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - договір міжнародного страхування)''', оскільки Україна з 01.01.2005 р. набула статусу «повного члена» в міжнародній системі автомобільного страхування “Зелена картка” при умові виконання Моторним (транспортним) страховим бюро України вимог, виставлених Радою Бюро Міжнародної системи, які були зняті з МТСБУ з 01 січня 2009 року. 

Так, відповідно до п.п.1.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»]) '''страховий сертифікат "Зелена картка" - це страховий сертифікат єдиної форми, що застосовується в країнах - членах міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", які зазначені і не викреслені у такому сертифікаті'''. 

Такі договори міжнародного страхування діють на території країн, зазначених у таких договорах. '''Договори міжнародного страхування, які діють на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", посвідчуються відповідним уніфікованим сертифікатом "Зелена картка"''', що визнається і діє в цих країнах (ст.10 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 р. зі змінами і доповненнями. 

Таким чином, '''відповідно до ст.16 даного Закону, у разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, до країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка" власник такого транспортного засобу зобов'язаний мати чинний договір міжнародного страхування, посвідчений відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка"'''. Виїзд з України до країн - членів міжнародної системи автострахування "Зелена картка" транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, у разі відсутності договору міжнародного страхування, укладеного зі страховиком - повним членом МТСБУ і посвідченого відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка", забороняється ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»]). 

<big>'''5. Міжнародні вимоги до реєстрації транспортного засобу у разі безвізового перетину кордону України'''</big>

До того ж, '''свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, що видане на особу, яка перетинає кордон, має відповідати міжнародним нормам'''. 
Так, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1388-98-%D0%BF/print1491238891005557 постанова Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів»]) у розділі «Порядок допуску транспортних засобів до поїздки за кордон» (п.п.50-55) передбачено, що '''до поїздки за кордон допускаються транспортні засоби, на які видані реєстраційні документи відповідно до Конвенції про дорожній рух ( 995_041 ) та номерні знаки, серіям яких присвоєні літери латинського алфавіту'''. 

'''У разі відсутності права власності на транспортні засоби оформлення документів для поїздок за кордон здійснюється на підставі заяви власника транспортного засобу або документів, що підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортними засобами. Особам, що здійснюють поїздку за кордон, на період поїздки за їх бажанням видаються свідоцтва про реєстрацію на їх ім'я. Свідоцтво про реєстрацію, видане на ім'я власника транспортного засобу, і документи, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, зберігаються у відповідних сервісних центрах МВС'''. 

Видане на період поїздки за кордон '''свідоцтво про реєстрацію підлягає поверненню''' відповідному сервісному центру МВС '''не пізніше ніж протягом 10 днів після повернення з-за кордону'''. 

'''Транспортні засоби, на які згідно із законом встановлено тимчасову заборону на зняття з обліку (крім транспортних засобів, придбаних у розстрочку та зареєстрованих відповідно до пункту 25 цього Порядку), до поїздок за кордон не допускаються.''' 

На транспортні засоби, власники яких виїжджають за кордон на постійне місце проживання, видаються свідоцтва про реєстрацію та номерні знаки встановленого зразка. Такі транспортні засоби знімаються з обліку. 

Щорічна перевірка відповідності конструкції та технічного стану транспортних засобів, що виконують міжнародні перевезення вантажів і пасажирів, вимогам резолюцій Європейської конференції міністрів транспорту, а також видача сертифікатів відповідності та
Міжнародних сертифікатів технічного огляду транспортних засобів проводиться відповідно до законодавства. 
<big>
<big>
'''6. Міжнародні вимоги до Державних номерних знаків'''</big>

'''Серед вимог''', що ставляться до осіб, які перетинають кордон на власному транспортному засобі, '''є вимога щодо державного номерного знаку на ТЗ'''. 

'''Відповідно до п.3 наказу Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників»''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0494-16 наказ Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників]) індивідуальні номерні знаки дійсні виключно на території України. '''Для участі в міжнародному русі використовуються номерні знаки, що відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух, тому за кордон необхідно виїжджати на державних номерних знаках'''. 

Отже, під час безвізового перетину кордону власним транспортним засобом особою має бути дотримано усіх зазначених вище вимог, передбачених нормами міжнародного та національного законодавства.

[[Категорія : Адміністративне право]]

Безвізовий перетин кордону власним транспортним засобом

2018-11-09T09:36:44Z

Iaroslava.machai:

==== '''ЗМІСТ''' ====
'''
1. Нормативна база ;

2. Міжнародні вимоги до національного посвідчення водія ;

3. Розпізнавальний знак України як міжнародна вимога безвізового перетину кордону України;

4. Договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності як вимога безвізового перетину кордону ;

5. Міжнародні вимоги до реєстрації транспортного засобу у разі безвізового перетину кордону України ;

6. Міжнародні вимоги до Державних номерних знаків .

'''

<big>'''1.''' '''Нормативна база :'''</big>

* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_h13 Конвенція про дорожній рух]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Розпорядження КМУ від 18 лютого 2015 р. № 114-р «Про схвалення розробленого Міністерством внутрішніх справ плану імплементації Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/114-2015-%D1%80), що замінює Директиву Ради 91/439/ЄЕС від 29 липня 1991 р. про посвідчення водія»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Директива Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»] ;
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1388-98-%D0%BF/print1491238891005557 Постанова Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0494-16 Наказ Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників»] 
'''
==''' Вимоги безвізового перетину кордону власним транспортним засобом : ==

<big>'''2. Міжнародні вимоги до національного посвідчення водія'''</big>

Безвізовий перетин кордону власним транспортним засобом передбачає як наявність відповідної процедури перетину кордону, так і наявність усіх відповідних документів, що передбачено міжнародним та національним законодавством. 

'''Однією з умов''', що ставляться до документів, '''є те, що національне посвідчення водія має відповідати міжнародним вимогам''', тобто відповідно до '''Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія''' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/114-2015-%D1%80 Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія]), '''яка відсилає до Директиви Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Директива Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року]) держави-члени запроваджують національні посвідчення водія, засновані на типовій моделі Співтовариства, описаній в Додатку I відповідно до положень цієї Директиви.

Так, відповідно до п.1 та п.4 додатку 6 Конвенції про дорожній рух національне посвідчення водія має представляти собою документ, в якому в обов’язковому порядку має бути вказано, окрім реквізитів, передбачених п.4 даної Конвенції, дата закінчення строку дії посвідчення. Тому, користуючись національним посвідченням водія у разі виїзду за кордон, '''документ повинен мати строк дії'''. 
<big>

'''3. Розпізнавальний знак України як міжнародна вимога безвізового перетину кордону України'''</big>

Окрім того, '''однією з вимог''', що також стосується осіб, які перетинають кордон України з ЄС, '''є те, що на державному номерному знаку транспортних засобів, має відображатися розпізнавальний знак України, який відповідає вимогам, встановленим Конвенцією про державний рух''' ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_h13 Конвенція про дорожній рух]), '''відповідно до ч.1 ст. 37 та додатку 3 якої, - розпізнавальний знак повинен складатись з однієї-трьох заголовних літер латинського алфавіту''' (які мають бути відповідних параметрів). 

<big>'''4. Договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності як вимога безвізового перетину кордону'''</big>

Також, '''однією з умов безвізового перетину кордону з ЄС українців на власному авто є наявність договору міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - договір міжнародного страхування)''', оскільки Україна з 01.01.2005 р. набула статусу «повного члена» в міжнародній системі автомобільного страхування “Зелена картка” при умові виконання Моторним (транспортним) страховим бюро України вимог, виставлених Радою Бюро Міжнародної системи, які були зняті з МТСБУ з 01 січня 2009 року. 

Так, відповідно до п.п.1.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»]) '''страховий сертифікат "Зелена картка" - це страховий сертифікат єдиної форми, що застосовується в країнах - членах міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", які зазначені і не викреслені у такому сертифікаті'''. 

Такі договори міжнародного страхування діють на території країн, зазначених у таких договорах. '''Договори міжнародного страхування, які діють на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", посвідчуються відповідним уніфікованим сертифікатом "Зелена картка"''', що визнається і діє в цих країнах (ст.10 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 р. зі змінами і доповненнями. 

Таким чином, '''відповідно до ст.16 даного Закону, у разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, до країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка" власник такого транспортного засобу зобов'язаний мати чинний договір міжнародного страхування, посвідчений відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка"'''. Виїзд з України до країн - членів міжнародної системи автострахування "Зелена картка" транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, у разі відсутності договору міжнародного страхування, укладеного зі страховиком - повним членом МТСБУ і посвідченого відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка", забороняється ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»]). 

<big>'''5. Міжнародні вимоги до реєстрації транспортного засобу у разі безвізового перетину кордону України'''</big>

До того ж, '''свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, що видане на особу, яка перетинає кордон, має відповідати міжнародним нормам'''. 
Так, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1388-98-%D0%BF/print1491238891005557 постанова Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів»]) у розділі «Порядок допуску транспортних засобів до поїздки за кордон» (п.п.50-55) передбачено, що '''до поїздки за кордон допускаються транспортні засоби, на які видані реєстраційні документи відповідно до Конвенції про дорожній рух ( 995_041 ) та номерні знаки, серіям яких присвоєні літери латинського алфавіту'''. 

'''У разі відсутності права власності на транспортні засоби оформлення документів для поїздок за кордон здійснюється на підставі заяви власника транспортного засобу або документів, що підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортними засобами. Особам, що здійснюють поїздку за кордон, на період поїздки за їх бажанням видаються свідоцтва про реєстрацію на їх ім'я. Свідоцтво про реєстрацію, видане на ім'я власника транспортного засобу, і документи, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, зберігаються у відповідних сервісних центрах МВС'''. 

Видане на період поїздки за кордон '''свідоцтво про реєстрацію підлягає поверненню''' відповідному сервісному центру МВС '''не пізніше ніж протягом 10 днів після повернення з-за кордону'''. 

'''Транспортні засоби, на які згідно із законом встановлено тимчасову заборону на зняття з обліку (крім транспортних засобів, придбаних у розстрочку та зареєстрованих відповідно до пункту 25 цього Порядку), до поїздок за кордон не допускаються.''' 

На транспортні засоби, власники яких виїжджають за кордон на постійне місце проживання, видаються свідоцтва про реєстрацію та номерні знаки встановленого зразка. Такі транспортні засоби знімаються з обліку. 

Щорічна перевірка відповідності конструкції та технічного стану транспортних засобів, що виконують міжнародні перевезення вантажів і пасажирів, вимогам резолюцій Європейської конференції міністрів транспорту, а також видача сертифікатів відповідності та
Міжнародних сертифікатів технічного огляду транспортних засобів проводиться відповідно до законодавства. 
<big>
<big>
'''6. Міжнародні вимоги до Державних номерних знаків'''</big>

'''Серед вимог''', що ставляться до осіб, які перетинають кордон на власному транспортному засобі, '''є вимога щодо державного номерного знаку на ТЗ'''. 

'''Відповідно до п.3 наказу Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників»''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0494-16 наказ Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників]) індивідуальні номерні знаки дійсні виключно на території України. '''Для участі в міжнародному русі використовуються номерні знаки, що відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух, тому за кордон необхідно виїжджати на державних номерних знаках'''. 

Отже, під час безвізового перетину кордону власним транспортним засобом особою має бути дотримано усіх зазначених вище вимог, передбачених нормами міжнародного та національного законодавства.

[[Категорія : Адміністративне право]]

Безвізовий перетин кордону власним транспортним засобом

2018-11-09T09:34:24Z

Iaroslava.machai:

==== '''ЗМІСТ''' ====
'''
1. Нормативна база ;

2. Міжнародні вимоги до національного посвідчення водія ;

3. Розпізнавальний знак України як міжнародна вимога безвізового перетину кордону України;

4. Договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності як вимога безвізового перетину кордону ;

5. Міжнародні вимоги до реєстрації транспортного засобу у разі безвізового перетину кордону України ;

6. Міжнародні вимоги до Державних номерних знаків .

'''

<big>'''1.''' '''Нормативна база :'''</big>

* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_h13 Конвенція про дорожній рух]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Розпорядження КМУ від 18 лютого 2015 р. № 114-р «Про схвалення розробленого Міністерством внутрішніх справ плану імплементації Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/114-2015-%D1%80), що замінює Директиву Ради 91/439/ЄЕС від 29 липня 1991 р. про посвідчення водія»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Директива Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»] ;
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1388-98-%D0%BF/print1491238891005557 Постанова Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0494-16 Наказ Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників»] 
'''
==''' Вимоги безвізового перетину кордону власним транспортним засобом : ==

<big>'''2. Міжнародні вимоги до національного посвідчення водія'''</big>

Безвізовий перетин кордону власним транспортним засобом передбачає як наявність відповідної процедури перетину кордону, так і наявність усіх відповідних документів, що передбачено міжнародним та національним законодавством. 

'''Однією з умов''', що ставляться до документів, '''є те, що національне посвідчення водія має відповідати міжнародним вимогам''', тобто відповідно до '''Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія''' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/114-2015-%D1%80 Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія]), '''яка відсилає до Директиви Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Директива Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року]) держави-члени запроваджують національні посвідчення водія, засновані на типовій моделі Співтовариства, описаній в Додатку I відповідно до положень цієї Директиви.

Так, відповідно до п.1 та п.4 додатку 6 Конвенції про дорожній рух національне посвідчення водія має представляти собою документ, в якому в обов’язковому порядку має бути вказано, окрім реквізитів, передбачених п.4 даної Конвенції, дата закінчення строку дії посвідчення. Тому, користуючись національним посвідченням водія у разі виїзду за кордон, '''документ повинен мати строк дії'''. 
<big>

'''3. Розпізнавальний знак України як міжнародна вимога безвізового перетину кордону України'''</big>

Окрім того, '''однією з вимог''', що також стосується осіб, які перетинають кордон України з ЄС, '''є те, що на державному номерному знаку транспортних засобів, має відображатися розпізнавальний знак України, який відповідає вимогам, встановленим Конвенцією про державний рух''' ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_h13 Конвенція про дорожній рух]), '''відповідно до ч.1 ст. 37 та додатку 3 якої, - розпізнавальний знак повинен складатись з однієї-трьох заголовних літер латинського алфавіту''' (які мають бути відповідних параметрів). 

<big>'''4. Договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності як вимога безвізового перетину кордону'''</big>

Також, '''однією з умов безвізового перетину кордону з ЄС українців на власному авто є наявність договору міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - договір міжнародного страхування)''', оскільки Україна з 01.01.2005 р. набула статусу «повного члена» в міжнародній системі автомобільного страхування “Зелена картка” при умові виконання Моторним (транспортним) страховим бюро України вимог, виставлених Радою Бюро Міжнародної системи, які були зняті з МТСБУ з 01 січня 2009 року. 

Так, відповідно до п.п.1.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»]) '''страховий сертифікат "Зелена картка" - це страховий сертифікат єдиної форми, що застосовується в країнах - членах міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", які зазначені і не викреслені у такому сертифікаті'''. 

Такі договори міжнародного страхування діють на території країн, зазначених у таких договорах. '''Договори міжнародного страхування, які діють на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", посвідчуються відповідним уніфікованим сертифікатом "Зелена картка"''', що визнається і діє в цих країнах (ст.10 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 р. зі змінами і доповненнями. 

Таким чином, '''відповідно до ст.16 даного Закону, у разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, до країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка" власник такого транспортного засобу зобов'язаний мати чинний договір міжнародного страхування, посвідчений відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка"'''. Виїзд з України до країн - членів міжнародної системи автострахування "Зелена картка" транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, у разі відсутності договору міжнародного страхування, укладеного зі страховиком - повним членом МТСБУ і посвідченого відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка", забороняється ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»]). 
'''5. Міжнародні вимоги до реєстрації транспортного засобу у разі безвізового перетину кордону України'''

До того ж, '''свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, що видане на особу, яка перетинає кордон, має відповідати міжнародним нормам'''. 
Так, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1388-98-%D0%BF/print1491238891005557 постанова Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів»]) у розділі «Порядок допуску транспортних засобів до поїздки за кордон» (п.п.50-55) передбачено, що '''до поїздки за кордон допускаються транспортні засоби, на які видані реєстраційні документи відповідно до Конвенції про дорожній рух ( 995_041 ) та номерні знаки, серіям яких присвоєні літери латинського алфавіту'''. 

'''У разі відсутності права власності на транспортні засоби оформлення документів для поїздок за кордон здійснюється на підставі заяви власника транспортного засобу або документів, що підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортними засобами. Особам, що здійснюють поїздку за кордон, на період поїздки за їх бажанням видаються свідоцтва про реєстрацію на їх ім'я. Свідоцтво про реєстрацію, видане на ім'я власника транспортного засобу, і документи, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, зберігаються у відповідних сервісних центрах МВС'''. 

Видане на період поїздки за кордон '''свідоцтво про реєстрацію підлягає поверненню''' відповідному сервісному центру МВС '''не пізніше ніж протягом 10 днів після повернення з-за кордону'''. 

'''Транспортні засоби, на які згідно із законом встановлено тимчасову заборону на зняття з обліку (крім транспортних засобів, придбаних у розстрочку та зареєстрованих відповідно до пункту 25 цього Порядку), до поїздок за кордон не допускаються.''' 

На транспортні засоби, власники яких виїжджають за кордон на постійне місце проживання, видаються свідоцтва про реєстрацію та номерні знаки встановленого зразка. Такі транспортні засоби знімаються з обліку. 

Щорічна перевірка відповідності конструкції та технічного стану транспортних засобів, що виконують міжнародні перевезення вантажів і пасажирів, вимогам резолюцій Європейської конференції міністрів транспорту, а також видача сертифікатів відповідності та
Міжнародних сертифікатів технічного огляду транспортних засобів проводиться відповідно до законодавства. 
<big>

'''6. Міжнародні вимоги до Державних номерних знаків'''</big>

'''Серед вимог''', що ставляться до осіб, які перетинають кордон на власному транспортному засобі, '''є вимога щодо державного номерного знаку на ТЗ'''. 

'''Відповідно до п.3 наказу Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників»''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0494-16 наказ Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників]) індивідуальні номерні знаки дійсні виключно на території України. '''Для участі в міжнародному русі використовуються номерні знаки, що відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух, тому за кордон необхідно виїжджати на державних номерних знаках'''. 

Отже, під час безвізового перетину кордону власним транспортним засобом особою має бути дотримано усіх зазначених вище вимог, передбачених нормами міжнародного та національного законодавства.

[[Категорія : Адміністративне право]]

Безвізовий перетин кордону власним транспортним засобом

2018-11-09T09:32:38Z

Iaroslava.machai:

==== '''ЗМІСТ''' ====
'''
1. Нормативна база ;

2. Міжнародні вимоги до національного посвідчення водія ;

3. Розпізнавальний знак України як міжнародна вимога безвізового перетину кордону України;

4. Договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності як вимога безвізового перетину кордону ;

5. Міжнародні вимоги до реєстрації транспортного засобу у разі безвізового перетину кордону України ;

6. Міжнародні вимоги до Державних номерних знаків .

'''

<big>'''1.''' '''Нормативна база :'''</big>

* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_h13 Конвенція про дорожній рух]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Розпорядження КМУ від 18 лютого 2015 р. № 114-р «Про схвалення розробленого Міністерством внутрішніх справ плану імплементації Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/114-2015-%D1%80), що замінює Директиву Ради 91/439/ЄЕС від 29 липня 1991 р. про посвідчення водія»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Директива Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»] ;
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1388-98-%D0%BF/print1491238891005557 Постанова Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0494-16 Наказ Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників»] 
'''
==''' Вимоги безвізового перетину кордону власним транспортним засобом : ==

<big>'''2. Міжнародні вимоги до національного посвідчення водія'''</big>

Безвізовий перетин кордону власним транспортним засобом передбачає як наявність відповідної процедури перетину кордону, так і наявність усіх відповідних документів, що передбачено міжнародним та національним законодавством. 

'''Однією з умов''', що ставляться до документів, '''є те, що національне посвідчення водія має відповідати міжнародним вимогам''', тобто відповідно до '''Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія''' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/114-2015-%D1%80 Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія]), '''яка відсилає до Директиви Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Директива Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року]) держави-члени запроваджують національні посвідчення водія, засновані на типовій моделі Співтовариства, описаній в Додатку I відповідно до положень цієї Директиви.

Так, відповідно до п.1 та п.4 додатку 6 Конвенції про дорожній рух національне посвідчення водія має представляти собою документ, в якому в обов’язковому порядку має бути вказано, окрім реквізитів, передбачених п.4 даної Конвенції, дата закінчення строку дії посвідчення. Тому, користуючись національним посвідченням водія у разі виїзду за кордон, '''документ повинен мати строк дії'''. 
<big>

'''3. Розпізнавальний знак України як міжнародна вимога безвізового перетину кордону України'''</big>

Окрім того, '''однією з вимог''', що також стосується осіб, які перетинають кордон України з ЄС, '''є те, що на державному номерному знаку транспортних засобів, має відображатися розпізнавальний знак України, який відповідає вимогам, встановленим Конвенцією про державний рух''' ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_h13 Конвенція про дорожній рух]), '''відповідно до ч.1 ст. 37 та додатку 3 якої, - розпізнавальний знак повинен складатись з однієї-трьох заголовних літер латинського алфавіту''' (які мають бути відповідних параметрів). 

<big>'''4. Договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності як вимога безвізового перетину кордону'''</big>

Також, '''однією з умов безвізового перетину кордону з ЄС українців на власному авто є наявність договору міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - договір міжнародного страхування)''', оскільки Україна з 01.01.2005 р. набула статусу «повного члена» в міжнародній системі автомобільного страхування “Зелена картка” при умові виконання Моторним (транспортним) страховим бюро України вимог, виставлених Радою Бюро Міжнародної системи, які були зняті з МТСБУ з 01 січня 2009 року. 

Так, відповідно до п.п.1.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»]) '''страховий сертифікат "Зелена картка" - це страховий сертифікат єдиної форми, що застосовується в країнах - членах міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", які зазначені і не викреслені у такому сертифікаті'''. 

Такі договори міжнародного страхування діють на території країн, зазначених у таких договорах. '''Договори міжнародного страхування, які діють на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", посвідчуються відповідним уніфікованим сертифікатом "Зелена картка"''', що визнається і діє в цих країнах (ст.10 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 р. зі змінами і доповненнями. 

Таким чином, '''відповідно до ст.16 даного Закону, у разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, до країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка" власник такого транспортного засобу зобов'язаний мати чинний договір міжнародного страхування, посвідчений відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка"'''. Виїзд з України до країн - членів міжнародної системи автострахування "Зелена картка" транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, у разі відсутності договору міжнародного страхування, укладеного зі страховиком - повним членом МТСБУ і посвідченого відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка", забороняється ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»]). 
'''5. Міжнародні вимоги до реєстрації транспортного засобу у разі безвізового перетину кордону України'''

До того ж, '''свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, що видане на особу, яка перетинає кордон, має відповідати міжнародним нормам'''. 
Так, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1388-98-%D0%BF/print1491238891005557 постанова Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів»]) у розділі «Порядок допуску транспортних засобів до поїздки за кордон» (п.п.50-55) передбачено, що '''до поїздки за кордон допускаються транспортні засоби, на які видані реєстраційні документи відповідно до Конвенції про дорожній рух ( 995_041 ) та номерні знаки, серіям яких присвоєні літери латинського алфавіту'''. 

'''У разі відсутності права власності на транспортні засоби оформлення документів для поїздок за кордон здійснюється на підставі заяви власника транспортного засобу або документів, що підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортними засобами. Особам, що здійснюють поїздку за кордон, на період поїздки за їх бажанням видаються свідоцтва про реєстрацію на їх ім'я. Свідоцтво про реєстрацію, видане на ім'я власника транспортного засобу, і документи, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, зберігаються у відповідних сервісних центрах МВС'''. 

Видане на період поїздки за кордон '''свідоцтво про реєстрацію підлягає поверненню''' відповідному сервісному центру МВС '''не пізніше ніж протягом 10 днів після повернення з-за кордону'''. 

'''Транспортні засоби, на які згідно із законом встановлено тимчасову заборону на зняття з обліку (крім транспортних засобів, придбаних у розстрочку та зареєстрованих відповідно до пункту 25 цього Порядку), до поїздок за кордон не допускаються.''' 

На транспортні засоби, власники яких виїжджають за кордон на постійне місце проживання, видаються свідоцтва про реєстрацію та номерні знаки встановленого зразка. Такі транспортні засоби знімаються з обліку. 

Щорічна перевірка відповідності конструкції та технічного стану транспортних засобів, що виконують міжнародні перевезення вантажів і пасажирів, вимогам резолюцій Європейської конференції міністрів транспорту, а також видача сертифікатів відповідності та
Міжнародних сертифікатів технічного огляду транспортних засобів проводиться відповідно до законодавства. 
<big>
'''6. Міжнародні вимоги до Державних номерних знаків'''</big>

'''Серед вимог''', що ставляться до осіб, які перетинають кордон на власному транспортному засобі, '''є вимога щодо державного номерного знаку на ТЗ'''. 

'''Відповідно до п.3 наказу Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників»''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0494-16 наказ Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників]) індивідуальні номерні знаки дійсні виключно на території України. '''Для участі в міжнародному русі використовуються номерні знаки, що відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух, тому за кордон необхідно виїжджати на державних номерних знаках'''. 

Отже, під час безвізового перетину кордону власним транспортним засобом особою має бути дотримано усіх зазначених вище вимог, передбачених нормами міжнародного та національного законодавства.

[[Категорія : Адміністративне право]]

Безвізовий перетин кордону власним транспортним засобом

2018-11-09T09:24:35Z

Iaroslava.machai:

''
==== ''''Зміст:'''''' ====
==== Текст заголовка ====

1. Нормативна база ;

2. Міжнародні вимоги до національного посвідчення водія ;

3. Розпізнавальний знак України як міжнародна вимога безвізового перетину кордону України;

4. Договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності як вимога безвізового перетину кордону ;

5. Міжнародні вимоги до реєстрації транспортного засобу у разі безвізового перетину кордону України ;

6. Міжнародні вимоги до Державних номерних знаків .

'''1.''' '''Нормативна база :'''
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_h13 Конвенція про дорожній рух]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Розпорядження КМУ від 18 лютого 2015 р. № 114-р «Про схвалення розробленого Міністерством внутрішніх справ плану імплементації Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/114-2015-%D1%80), що замінює Директиву Ради 91/439/ЄЕС від 29 липня 1991 р. про посвідчення водія»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Директива Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»] ;
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1388-98-%D0%BF/print1491238891005557 Постанова Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0494-16 Наказ Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників»] 
'''
==''' Вимоги безвізового перетину кордону власним транспортним засобом : ==

'''2. Міжнародні вимоги до національного посвідчення водія'''
Безвізовий перетин кордону власним транспортним засобом передбачає як наявність відповідної процедури перетину кордону, так і наявність усіх відповідних документів, що передбачено міжнародним та національним законодавством. 

'''Однією з умов''', що ставляться до документів, '''є те, що національне посвідчення водія має відповідати міжнародним вимогам''', тобто відповідно до '''Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія''' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/114-2015-%D1%80 Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія]), '''яка відсилає до Директиви Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Директива Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року]) держави-члени запроваджують національні посвідчення водія, засновані на типовій моделі Співтовариства, описаній в Додатку I відповідно до положень цієї Директиви.

Так, відповідно до п.1 та п.4 додатку 6 Конвенції про дорожній рух національне посвідчення водія має представляти собою документ, в якому в обов’язковому порядку має бути вказано, окрім реквізитів, передбачених п.4 даної Конвенції, дата закінчення строку дії посвідчення. Тому, користуючись національним посвідченням водія у разі виїзду за кордон, '''документ повинен мати строк дії'''. 

'''3. Розпізнавальний знак України як міжнародна вимога безвізового перетину кордону України'''
Окрім того, '''однією з вимог''', що також стосується осіб, які перетинають кордон України з ЄС, '''є те, що на державному номерному знаку транспортних засобів, має відображатися розпізнавальний знак України, який відповідає вимогам, встановленим Конвенцією про державний рух''' ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_h13 Конвенція про дорожній рух]), '''відповідно до ч.1 ст. 37 та додатку 3 якої, - розпізнавальний знак повинен складатись з однієї-трьох заголовних літер латинського алфавіту''' (які мають бути відповідних параметрів). 

'''4. Договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності як вимога безвізового перетину кордону'''

Також, '''однією з умов безвізового перетину кордону з ЄС українців на власному авто є наявність договору міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - договір міжнародного страхування)''', оскільки Україна з 01.01.2005 р. набула статусу «повного члена» в міжнародній системі автомобільного страхування “Зелена картка” при умові виконання Моторним (транспортним) страховим бюро України вимог, виставлених Радою Бюро Міжнародної системи, які були зняті з МТСБУ з 01 січня 2009 року. 

Так, відповідно до п.п.1.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»]) '''страховий сертифікат "Зелена картка" - це страховий сертифікат єдиної форми, що застосовується в країнах - членах міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", які зазначені і не викреслені у такому сертифікаті'''. 

Такі договори міжнародного страхування діють на території країн, зазначених у таких договорах. '''Договори міжнародного страхування, які діють на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", посвідчуються відповідним уніфікованим сертифікатом "Зелена картка"''', що визнається і діє в цих країнах (ст.10 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 р. зі змінами і доповненнями. 

Таким чином, '''відповідно до ст.16 даного Закону, у разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, до країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка" власник такого транспортного засобу зобов'язаний мати чинний договір міжнародного страхування, посвідчений відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка"'''. Виїзд з України до країн - членів міжнародної системи автострахування "Зелена картка" транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, у разі відсутності договору міжнародного страхування, укладеного зі страховиком - повним членом МТСБУ і посвідченого відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка", забороняється ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»]). 
'''5. Міжнародні вимоги до реєстрації транспортного засобу у разі безвізового перетину кордону України'''

До того ж, '''свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, що видане на особу, яка перетинає кордон, має відповідати міжнародним нормам'''. 
Так, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1388-98-%D0%BF/print1491238891005557 постанова Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів»]) у розділі «Порядок допуску транспортних засобів до поїздки за кордон» (п.п.50-55) передбачено, що '''до поїздки за кордон допускаються транспортні засоби, на які видані реєстраційні документи відповідно до Конвенції про дорожній рух ( 995_041 ) та номерні знаки, серіям яких присвоєні літери латинського алфавіту'''. 

'''У разі відсутності права власності на транспортні засоби оформлення документів для поїздок за кордон здійснюється на підставі заяви власника транспортного засобу або документів, що підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортними засобами. Особам, що здійснюють поїздку за кордон, на період поїздки за їх бажанням видаються свідоцтва про реєстрацію на їх ім'я. Свідоцтво про реєстрацію, видане на ім'я власника транспортного засобу, і документи, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, зберігаються у відповідних сервісних центрах МВС'''. 

Видане на період поїздки за кордон '''свідоцтво про реєстрацію підлягає поверненню''' відповідному сервісному центру МВС '''не пізніше ніж протягом 10 днів після повернення з-за кордону'''. 

'''Транспортні засоби, на які згідно із законом встановлено тимчасову заборону на зняття з обліку (крім транспортних засобів, придбаних у розстрочку та зареєстрованих відповідно до пункту 25 цього Порядку), до поїздок за кордон не допускаються.''' 

На транспортні засоби, власники яких виїжджають за кордон на постійне місце проживання, видаються свідоцтва про реєстрацію та номерні знаки встановленого зразка. Такі транспортні засоби знімаються з обліку. 

Щорічна перевірка відповідності конструкції та технічного стану транспортних засобів, що виконують міжнародні перевезення вантажів і пасажирів, вимогам резолюцій Європейської конференції міністрів транспорту, а також видача сертифікатів відповідності та
Міжнародних сертифікатів технічного огляду транспортних засобів проводиться відповідно до законодавства. 

'''6. Міжнародні вимоги до Державних номерних знаків'''
'''Серед вимог''', що ставляться до осіб, які перетинають кордон на власному транспортному засобі, '''є вимога щодо державного номерного знаку на ТЗ'''. 

'''Відповідно до п.3 наказу Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників»''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0494-16 наказ Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників]) індивідуальні номерні знаки дійсні виключно на території України. '''Для участі в міжнародному русі використовуються номерні знаки, що відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух, тому за кордон необхідно виїжджати на державних номерних знаках'''. 

Отже, під час безвізового перетину кордону власним транспортним засобом особою має бути дотримано усіх зазначених вище вимог, передбачених нормами міжнародного та національного законодавства.

[[Категорія : Адміністративне право]]

Безвізовий перетин кордону власним транспортним засобом

2018-11-09T09:23:05Z

Iaroslava.machai:

''''''Зміст:'''''''''Жирний текст'''

1. Нормативна база ;

2. Міжнародні вимоги до національного посвідчення водія ;

3. Розпізнавальний знак України як міжнародна вимога безвізового перетину кордону України;

4. Договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності як вимога безвізового перетину кордону ;

5. Міжнародні вимоги до реєстрації транспортного засобу у разі безвізового перетину кордону України ;

6. Міжнародні вимоги до Державних номерних знаків .

'''1.''' '''Нормативна база :'''
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_h13 Конвенція про дорожній рух]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Розпорядження КМУ від 18 лютого 2015 р. № 114-р «Про схвалення розробленого Міністерством внутрішніх справ плану імплементації Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/114-2015-%D1%80), що замінює Директиву Ради 91/439/ЄЕС від 29 липня 1991 р. про посвідчення водія»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Директива Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»] ;
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1388-98-%D0%BF/print1491238891005557 Постанова Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0494-16 Наказ Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників»] 
'''
==''' Вимоги безвізового перетину кордону власним транспортним засобом : ==

'''2. Міжнародні вимоги до національного посвідчення водія'''
Безвізовий перетин кордону власним транспортним засобом передбачає як наявність відповідної процедури перетину кордону, так і наявність усіх відповідних документів, що передбачено міжнародним та національним законодавством. 

'''Однією з умов''', що ставляться до документів, '''є те, що національне посвідчення водія має відповідати міжнародним вимогам''', тобто відповідно до '''Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія''' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/114-2015-%D1%80 Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія]), '''яка відсилає до Директиви Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Директива Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року]) держави-члени запроваджують національні посвідчення водія, засновані на типовій моделі Співтовариства, описаній в Додатку I відповідно до положень цієї Директиви.

Так, відповідно до п.1 та п.4 додатку 6 Конвенції про дорожній рух національне посвідчення водія має представляти собою документ, в якому в обов’язковому порядку має бути вказано, окрім реквізитів, передбачених п.4 даної Конвенції, дата закінчення строку дії посвідчення. Тому, користуючись національним посвідченням водія у разі виїзду за кордон, '''документ повинен мати строк дії'''. 

'''3. Розпізнавальний знак України як міжнародна вимога безвізового перетину кордону України'''
Окрім того, '''однією з вимог''', що також стосується осіб, які перетинають кордон України з ЄС, '''є те, що на державному номерному знаку транспортних засобів, має відображатися розпізнавальний знак України, який відповідає вимогам, встановленим Конвенцією про державний рух''' ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_h13 Конвенція про дорожній рух]), '''відповідно до ч.1 ст. 37 та додатку 3 якої, - розпізнавальний знак повинен складатись з однієї-трьох заголовних літер латинського алфавіту''' (які мають бути відповідних параметрів). 

'''4. Договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності як вимога безвізового перетину кордону'''

Також, '''однією з умов безвізового перетину кордону з ЄС українців на власному авто є наявність договору міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - договір міжнародного страхування)''', оскільки Україна з 01.01.2005 р. набула статусу «повного члена» в міжнародній системі автомобільного страхування “Зелена картка” при умові виконання Моторним (транспортним) страховим бюро України вимог, виставлених Радою Бюро Міжнародної системи, які були зняті з МТСБУ з 01 січня 2009 року. 

Так, відповідно до п.п.1.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»]) '''страховий сертифікат "Зелена картка" - це страховий сертифікат єдиної форми, що застосовується в країнах - членах міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", які зазначені і не викреслені у такому сертифікаті'''. 

Такі договори міжнародного страхування діють на території країн, зазначених у таких договорах. '''Договори міжнародного страхування, які діють на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", посвідчуються відповідним уніфікованим сертифікатом "Зелена картка"''', що визнається і діє в цих країнах (ст.10 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 р. зі змінами і доповненнями. 

Таким чином, '''відповідно до ст.16 даного Закону, у разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, до країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка" власник такого транспортного засобу зобов'язаний мати чинний договір міжнародного страхування, посвідчений відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка"'''. Виїзд з України до країн - членів міжнародної системи автострахування "Зелена картка" транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, у разі відсутності договору міжнародного страхування, укладеного зі страховиком - повним членом МТСБУ і посвідченого відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка", забороняється ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»]). 
'''5. Міжнародні вимоги до реєстрації транспортного засобу у разі безвізового перетину кордону України'''

До того ж, '''свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, що видане на особу, яка перетинає кордон, має відповідати міжнародним нормам'''. 
Так, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1388-98-%D0%BF/print1491238891005557 постанова Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів»]) у розділі «Порядок допуску транспортних засобів до поїздки за кордон» (п.п.50-55) передбачено, що '''до поїздки за кордон допускаються транспортні засоби, на які видані реєстраційні документи відповідно до Конвенції про дорожній рух ( 995_041 ) та номерні знаки, серіям яких присвоєні літери латинського алфавіту'''. 

'''У разі відсутності права власності на транспортні засоби оформлення документів для поїздок за кордон здійснюється на підставі заяви власника транспортного засобу або документів, що підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортними засобами. Особам, що здійснюють поїздку за кордон, на період поїздки за їх бажанням видаються свідоцтва про реєстрацію на їх ім'я. Свідоцтво про реєстрацію, видане на ім'я власника транспортного засобу, і документи, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, зберігаються у відповідних сервісних центрах МВС'''. 

Видане на період поїздки за кордон '''свідоцтво про реєстрацію підлягає поверненню''' відповідному сервісному центру МВС '''не пізніше ніж протягом 10 днів після повернення з-за кордону'''. 

'''Транспортні засоби, на які згідно із законом встановлено тимчасову заборону на зняття з обліку (крім транспортних засобів, придбаних у розстрочку та зареєстрованих відповідно до пункту 25 цього Порядку), до поїздок за кордон не допускаються.''' 

На транспортні засоби, власники яких виїжджають за кордон на постійне місце проживання, видаються свідоцтва про реєстрацію та номерні знаки встановленого зразка. Такі транспортні засоби знімаються з обліку. 

Щорічна перевірка відповідності конструкції та технічного стану транспортних засобів, що виконують міжнародні перевезення вантажів і пасажирів, вимогам резолюцій Європейської конференції міністрів транспорту, а також видача сертифікатів відповідності та
Міжнародних сертифікатів технічного огляду транспортних засобів проводиться відповідно до законодавства. 

'''6. Міжнародні вимоги до Державних номерних знаків'''
'''Серед вимог''', що ставляться до осіб, які перетинають кордон на власному транспортному засобі, '''є вимога щодо державного номерного знаку на ТЗ'''. 

'''Відповідно до п.3 наказу Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників»''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0494-16 наказ Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників]) індивідуальні номерні знаки дійсні виключно на території України. '''Для участі в міжнародному русі використовуються номерні знаки, що відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух, тому за кордон необхідно виїжджати на державних номерних знаках'''. 

Отже, під час безвізового перетину кордону власним транспортним засобом особою має бути дотримано усіх зазначених вище вимог, передбачених нормами міжнародного та національного законодавства.

[[Категорія : Адміністративне право]]

Безвізовий перетин кордону власним транспортним засобом

2018-11-09T09:22:15Z

Iaroslava.machai:

'''Зміст:'''
1. Нормативна база ;

2. Міжнародні вимоги до національного посвідчення водія ;

3. Розпізнавальний знак України як міжнародна вимога безвізового перетину кордону України;

4. Договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності як вимога безвізового перетину кордону ;

5. Міжнародні вимоги до реєстрації транспортного засобу у разі безвізового перетину кордону України ;

6. Міжнародні вимоги до Державних номерних знаків .

'''1.''' == '''Нормативна база :''' ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_h13 Конвенція про дорожній рух]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Розпорядження КМУ від 18 лютого 2015 р. № 114-р «Про схвалення розробленого Міністерством внутрішніх справ плану імплементації Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/114-2015-%D1%80), що замінює Директиву Ради 91/439/ЄЕС від 29 липня 1991 р. про посвідчення водія»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Директива Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»] ;
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1388-98-%D0%BF/print1491238891005557 Постанова Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0494-16 Наказ Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників»] 
'''
==''' Вимоги безвізового перетину кордону власним транспортним засобом : ==

'''2. Міжнародні вимоги до національного посвідчення водія'''
Безвізовий перетин кордону власним транспортним засобом передбачає як наявність відповідної процедури перетину кордону, так і наявність усіх відповідних документів, що передбачено міжнародним та національним законодавством. 

'''Однією з умов''', що ставляться до документів, '''є те, що національне посвідчення водія має відповідати міжнародним вимогам''', тобто відповідно до '''Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія''' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/114-2015-%D1%80 Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія]), '''яка відсилає до Директиви Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Директива Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року]) держави-члени запроваджують національні посвідчення водія, засновані на типовій моделі Співтовариства, описаній в Додатку I відповідно до положень цієї Директиви.

Так, відповідно до п.1 та п.4 додатку 6 Конвенції про дорожній рух національне посвідчення водія має представляти собою документ, в якому в обов’язковому порядку має бути вказано, окрім реквізитів, передбачених п.4 даної Конвенції, дата закінчення строку дії посвідчення. Тому, користуючись національним посвідченням водія у разі виїзду за кордон, '''документ повинен мати строк дії'''. 

'''3. Розпізнавальний знак України як міжнародна вимога безвізового перетину кордону України'''
Окрім того, '''однією з вимог''', що також стосується осіб, які перетинають кордон України з ЄС, '''є те, що на державному номерному знаку транспортних засобів, має відображатися розпізнавальний знак України, який відповідає вимогам, встановленим Конвенцією про державний рух''' ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_h13 Конвенція про дорожній рух]), '''відповідно до ч.1 ст. 37 та додатку 3 якої, - розпізнавальний знак повинен складатись з однієї-трьох заголовних літер латинського алфавіту''' (які мають бути відповідних параметрів). 

'''4. Договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності як вимога безвізового перетину кордону'''

Також, '''однією з умов безвізового перетину кордону з ЄС українців на власному авто є наявність договору міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - договір міжнародного страхування)''', оскільки Україна з 01.01.2005 р. набула статусу «повного члена» в міжнародній системі автомобільного страхування “Зелена картка” при умові виконання Моторним (транспортним) страховим бюро України вимог, виставлених Радою Бюро Міжнародної системи, які були зняті з МТСБУ з 01 січня 2009 року. 

Так, відповідно до п.п.1.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»]) '''страховий сертифікат "Зелена картка" - це страховий сертифікат єдиної форми, що застосовується в країнах - членах міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", які зазначені і не викреслені у такому сертифікаті'''. 

Такі договори міжнародного страхування діють на території країн, зазначених у таких договорах. '''Договори міжнародного страхування, які діють на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", посвідчуються відповідним уніфікованим сертифікатом "Зелена картка"''', що визнається і діє в цих країнах (ст.10 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 р. зі змінами і доповненнями. 

Таким чином, '''відповідно до ст.16 даного Закону, у разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, до країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка" власник такого транспортного засобу зобов'язаний мати чинний договір міжнародного страхування, посвідчений відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка"'''. Виїзд з України до країн - членів міжнародної системи автострахування "Зелена картка" транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, у разі відсутності договору міжнародного страхування, укладеного зі страховиком - повним членом МТСБУ і посвідченого відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка", забороняється ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»]). 
'''5. Міжнародні вимоги до реєстрації транспортного засобу у разі безвізового перетину кордону України'''

До того ж, '''свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, що видане на особу, яка перетинає кордон, має відповідати міжнародним нормам'''. 
Так, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1388-98-%D0%BF/print1491238891005557 постанова Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів»]) у розділі «Порядок допуску транспортних засобів до поїздки за кордон» (п.п.50-55) передбачено, що '''до поїздки за кордон допускаються транспортні засоби, на які видані реєстраційні документи відповідно до Конвенції про дорожній рух ( 995_041 ) та номерні знаки, серіям яких присвоєні літери латинського алфавіту'''. 

'''У разі відсутності права власності на транспортні засоби оформлення документів для поїздок за кордон здійснюється на підставі заяви власника транспортного засобу або документів, що підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортними засобами. Особам, що здійснюють поїздку за кордон, на період поїздки за їх бажанням видаються свідоцтва про реєстрацію на їх ім'я. Свідоцтво про реєстрацію, видане на ім'я власника транспортного засобу, і документи, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, зберігаються у відповідних сервісних центрах МВС'''. 

Видане на період поїздки за кордон '''свідоцтво про реєстрацію підлягає поверненню''' відповідному сервісному центру МВС '''не пізніше ніж протягом 10 днів після повернення з-за кордону'''. 

'''Транспортні засоби, на які згідно із законом встановлено тимчасову заборону на зняття з обліку (крім транспортних засобів, придбаних у розстрочку та зареєстрованих відповідно до пункту 25 цього Порядку), до поїздок за кордон не допускаються.''' 

На транспортні засоби, власники яких виїжджають за кордон на постійне місце проживання, видаються свідоцтва про реєстрацію та номерні знаки встановленого зразка. Такі транспортні засоби знімаються з обліку. 

Щорічна перевірка відповідності конструкції та технічного стану транспортних засобів, що виконують міжнародні перевезення вантажів і пасажирів, вимогам резолюцій Європейської конференції міністрів транспорту, а також видача сертифікатів відповідності та
Міжнародних сертифікатів технічного огляду транспортних засобів проводиться відповідно до законодавства. 

'''6. Міжнародні вимоги до Державних номерних знаків'''
'''Серед вимог''', що ставляться до осіб, які перетинають кордон на власному транспортному засобі, '''є вимога щодо державного номерного знаку на ТЗ'''. 

'''Відповідно до п.3 наказу Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників»''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0494-16 наказ Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників]) індивідуальні номерні знаки дійсні виключно на території України. '''Для участі в міжнародному русі використовуються номерні знаки, що відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух, тому за кордон необхідно виїжджати на державних номерних знаках'''. 

Отже, під час безвізового перетину кордону власним транспортним засобом особою має бути дотримано усіх зазначених вище вимог, передбачених нормами міжнародного та національного законодавства.

[[Категорія : Адміністративне право]]

Безвізовий перетин кордону власним транспортним засобом

2018-11-09T09:21:29Z

Iaroslava.machai:

'''Зміст:'''
1. Нормативна база ;
2. Міжнародні вимоги до національного посвідчення водія ;
3. Розпізнавальний знак України як міжнародна вимога безвізового перетину кордону України;
4. Договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності як вимога безвізового перетину кордону ;
5. Міжнародні вимоги до реєстрації транспортного засобу у разі безвізового перетину кордону України ;
6. Міжнародні вимоги до Державних номерних знаків .

'''1.''' == '''Нормативна база :''' ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_h13 Конвенція про дорожній рух]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Розпорядження КМУ від 18 лютого 2015 р. № 114-р «Про схвалення розробленого Міністерством внутрішніх справ плану імплементації Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/114-2015-%D1%80), що замінює Директиву Ради 91/439/ЄЕС від 29 липня 1991 р. про посвідчення водія»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Директива Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»] ;
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1388-98-%D0%BF/print1491238891005557 Постанова Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0494-16 Наказ Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників»] 
'''
==''' Вимоги безвізового перетину кордону власним транспортним засобом : ==

'''2. Міжнародні вимоги до національного посвідчення водія'''
Безвізовий перетин кордону власним транспортним засобом передбачає як наявність відповідної процедури перетину кордону, так і наявність усіх відповідних документів, що передбачено міжнародним та національним законодавством. 

'''Однією з умов''', що ставляться до документів, '''є те, що національне посвідчення водія має відповідати міжнародним вимогам''', тобто відповідно до '''Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія''' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/114-2015-%D1%80 Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія]), '''яка відсилає до Директиви Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Директива Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року]) держави-члени запроваджують національні посвідчення водія, засновані на типовій моделі Співтовариства, описаній в Додатку I відповідно до положень цієї Директиви.

Так, відповідно до п.1 та п.4 додатку 6 Конвенції про дорожній рух національне посвідчення водія має представляти собою документ, в якому в обов’язковому порядку має бути вказано, окрім реквізитів, передбачених п.4 даної Конвенції, дата закінчення строку дії посвідчення. Тому, користуючись національним посвідченням водія у разі виїзду за кордон, '''документ повинен мати строк дії'''. 

'''3. Розпізнавальний знак України як міжнародна вимога безвізового перетину кордону України'''
Окрім того, '''однією з вимог''', що також стосується осіб, які перетинають кордон України з ЄС, '''є те, що на державному номерному знаку транспортних засобів, має відображатися розпізнавальний знак України, який відповідає вимогам, встановленим Конвенцією про державний рух''' ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_h13 Конвенція про дорожній рух]), '''відповідно до ч.1 ст. 37 та додатку 3 якої, - розпізнавальний знак повинен складатись з однієї-трьох заголовних літер латинського алфавіту''' (які мають бути відповідних параметрів). 

'''4. Договір міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності як вимога безвізового перетину кордону'''

Також, '''однією з умов безвізового перетину кордону з ЄС українців на власному авто є наявність договору міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - договір міжнародного страхування)''', оскільки Україна з 01.01.2005 р. набула статусу «повного члена» в міжнародній системі автомобільного страхування “Зелена картка” при умові виконання Моторним (транспортним) страховим бюро України вимог, виставлених Радою Бюро Міжнародної системи, які були зняті з МТСБУ з 01 січня 2009 року. 

Так, відповідно до п.п.1.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»]) '''страховий сертифікат "Зелена картка" - це страховий сертифікат єдиної форми, що застосовується в країнах - членах міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", які зазначені і не викреслені у такому сертифікаті'''. 

Такі договори міжнародного страхування діють на території країн, зазначених у таких договорах. '''Договори міжнародного страхування, які діють на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", посвідчуються відповідним уніфікованим сертифікатом "Зелена картка"''', що визнається і діє в цих країнах (ст.10 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 р. зі змінами і доповненнями. 

Таким чином, '''відповідно до ст.16 даного Закону, у разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, до країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка" власник такого транспортного засобу зобов'язаний мати чинний договір міжнародного страхування, посвідчений відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка"'''. Виїзд з України до країн - членів міжнародної системи автострахування "Зелена картка" транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, у разі відсутності договору міжнародного страхування, укладеного зі страховиком - повним членом МТСБУ і посвідченого відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка", забороняється ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»]). 
'''5. Міжнародні вимоги до реєстрації транспортного засобу у разі безвізового перетину кордону України'''

До того ж, '''свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, що видане на особу, яка перетинає кордон, має відповідати міжнародним нормам'''. 
Так, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1388-98-%D0%BF/print1491238891005557 постанова Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів»]) у розділі «Порядок допуску транспортних засобів до поїздки за кордон» (п.п.50-55) передбачено, що '''до поїздки за кордон допускаються транспортні засоби, на які видані реєстраційні документи відповідно до Конвенції про дорожній рух ( 995_041 ) та номерні знаки, серіям яких присвоєні літери латинського алфавіту'''. 

'''У разі відсутності права власності на транспортні засоби оформлення документів для поїздок за кордон здійснюється на підставі заяви власника транспортного засобу або документів, що підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортними засобами. Особам, що здійснюють поїздку за кордон, на період поїздки за їх бажанням видаються свідоцтва про реєстрацію на їх ім'я. Свідоцтво про реєстрацію, видане на ім'я власника транспортного засобу, і документи, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, зберігаються у відповідних сервісних центрах МВС'''. 

Видане на період поїздки за кордон '''свідоцтво про реєстрацію підлягає поверненню''' відповідному сервісному центру МВС '''не пізніше ніж протягом 10 днів після повернення з-за кордону'''. 

'''Транспортні засоби, на які згідно із законом встановлено тимчасову заборону на зняття з обліку (крім транспортних засобів, придбаних у розстрочку та зареєстрованих відповідно до пункту 25 цього Порядку), до поїздок за кордон не допускаються.''' 

На транспортні засоби, власники яких виїжджають за кордон на постійне місце проживання, видаються свідоцтва про реєстрацію та номерні знаки встановленого зразка. Такі транспортні засоби знімаються з обліку. 

Щорічна перевірка відповідності конструкції та технічного стану транспортних засобів, що виконують міжнародні перевезення вантажів і пасажирів, вимогам резолюцій Європейської конференції міністрів транспорту, а також видача сертифікатів відповідності та
Міжнародних сертифікатів технічного огляду транспортних засобів проводиться відповідно до законодавства. 

'''6. Міжнародні вимоги до Державних номерних знаків'''
'''Серед вимог''', що ставляться до осіб, які перетинають кордон на власному транспортному засобі, '''є вимога щодо державного номерного знаку на ТЗ'''. 

'''Відповідно до п.3 наказу Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників»''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0494-16 наказ Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників]) індивідуальні номерні знаки дійсні виключно на території України. '''Для участі в міжнародному русі використовуються номерні знаки, що відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух, тому за кордон необхідно виїжджати на державних номерних знаках'''. 

Отже, під час безвізового перетину кордону власним транспортним засобом особою має бути дотримано усіх зазначених вище вимог, передбачених нормами міжнародного та національного законодавства.

[[Категорія : Адміністративне право]]

Безвізовий перетин кордону власним транспортним засобом

2017-11-14T14:11:26Z

Iaroslava.machai: Створена сторінка: == '''Нормативна база :''' == * [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_h13 Конвенція про дорожній рух] * [http://zako...

== '''Нормативна база :''' ==
* [http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_h13 Конвенція про дорожній рух]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Розпорядження КМУ від 18 лютого 2015 р. № 114-р «Про схвалення розробленого Міністерством внутрішніх справ плану імплементації Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія (http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/114-2015-%D1%80), що замінює Директиву Ради 91/439/ЄЕС від 29 липня 1991 р. про посвідчення водія»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Директива Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»] ;
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1388-98-%D0%BF/print1491238891005557 Постанова Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів»]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0494-16 Наказ Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників»] 
'''
==''' Вимоги безвізового перетину кордону власним транспортним засобом : ==

Безвізовий перетин кордону власним транспортним засобом передбачає як наявність відповідної процедури перетину кордону, так і наявність усіх відповідних документів, що передбачено міжнародним та національним законодавством. 

'''Однією з умов''', що ставляться до документів, '''є те, що національне посвідчення водія має відповідати міжнародним вимогам''', тобто відповідно до '''Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія''' ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/114-2015-%D1%80 Директиви 2006/126/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 20 грудня 2006 р. про посвідчення водія]), '''яка відсилає до Директиви Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/994_951 Директива Ради N 91/439/ЄЕС "Про посвідчення водія" від 29 липня 1991 року]) держави-члени запроваджують національні посвідчення водія, засновані на типовій моделі Співтовариства, описаній в Додатку I відповідно до положень цієї Директиви.

Так, відповідно до п.1 та п.4 додатку 6 Конвенції про дорожній рух національне посвідчення водія має представляти собою документ, в якому в обов’язковому порядку має бути вказано, окрім реквізитів, передбачених п.4 даної Конвенції, дата закінчення строку дії посвідчення. Тому, користуючись національним посвідченням водія у разі виїзду за кордон, '''документ повинен мати строк дії'''. 

Окрім того, '''однією з вимог''', що також стосується осіб, які перетинають кордон України з ЄС, '''є те, що на державному номерному знаку транспортних засобів, має відображатися розпізнавальний знак України, який відповідає вимогам, встановленим Конвенцією про державний рух''' ([http://zakon5.rada.gov.ua/laws/show/995_h13 Конвенція про дорожній рух]), '''відповідно до ч.1 ст. 37 та додатку 3 якої, - розпізнавальний знак повинен складатись з однієї-трьох заголовних літер латинського алфавіту''' (які мають бути відповідних параметрів). 

Також, '''однією з умов безвізового перетину кордону з ЄС українців на власному авто є наявність договору міжнародного обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (далі - договір міжнародного страхування)''', оскільки Україна з 01.01.2005 р. набула статусу «повного члена» в міжнародній системі автомобільного страхування “Зелена картка” при умові виконання Моторним (транспортним) страховим бюро України вимог, виставлених Радою Бюро Міжнародної системи, які були зняті з МТСБУ з 01 січня 2009 року. 

Так, відповідно до п.п.1.11 ч.1 ст.1 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»]) '''страховий сертифікат "Зелена картка" - це страховий сертифікат єдиної форми, що застосовується в країнах - членах міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", які зазначені і не викреслені у такому сертифікаті'''. 

Такі договори міжнародного страхування діють на території країн, зазначених у таких договорах. '''Договори міжнародного страхування, які діють на території країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка", посвідчуються відповідним уніфікованим сертифікатом "Зелена картка"''', що визнається і діє в цих країнах (ст.10 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 р. зі змінами і доповненнями. 

Таким чином, '''відповідно до ст.16 даного Закону, у разі виїзду транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, до країн - членів міжнародної системи автомобільного страхування "Зелена картка" власник такого транспортного засобу зобов'язаний мати чинний договір міжнародного страхування, посвідчений відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка"'''. Виїзд з України до країн - членів міжнародної системи автострахування "Зелена картка" транспортного засобу, зареєстрованого в Україні, у разі відсутності договору міжнародного страхування, укладеного зі страховиком - повним членом МТСБУ і посвідченого відповідним уніфікованим страховим сертифікатом "Зелена картка", забороняється ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1961-15 Закон України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»]). 

До того ж, '''свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, що видане на особу, яка перетинає кордон, має відповідати міжнародним нормам'''. 

Так, зокрема, постановою Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів» ([http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1388-98-%D0%BF/print1491238891005557 постанова Кабінету Міністрів України № 1388 від 07.09.2017 р. про затвердження «Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів»]) у розділі «Порядок допуску транспортних засобів до поїздки за кордон» (п.п.50-55) передбачено, що '''до поїздки за кордон допускаються транспортні засоби, на які видані реєстраційні документи відповідно до Конвенції про дорожній рух ( 995_041 ) та номерні знаки, серіям яких присвоєні літери латинського алфавіту'''. 

'''У разі відсутності права власності на транспортні засоби оформлення документів для поїздок за кордон здійснюється на підставі заяви власника транспортного засобу або документів, що підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортними засобами. Особам, що здійснюють поїздку за кордон, на період поїздки за їх бажанням видаються свідоцтва про реєстрацію на їх ім'я. Свідоцтво про реєстрацію, видане на ім'я власника транспортного засобу, і документи, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, зберігаються у відповідних сервісних центрах МВС'''. 

Видане на період поїздки за кордон '''свідоцтво про реєстрацію підлягає поверненню''' відповідному сервісному центру МВС '''не пізніше ніж протягом 10 днів після повернення з-за кордону'''. 

'''Транспортні засоби, на які згідно із законом встановлено тимчасову заборону на зняття з обліку (крім транспортних засобів, придбаних у розстрочку та зареєстрованих відповідно до пункту 25 цього Порядку), до поїздок за кордон не допускаються.''' 

На транспортні засоби, власники яких виїжджають за кордон на постійне місце проживання, видаються свідоцтва про реєстрацію та номерні знаки встановленого зразка. Такі транспортні засоби знімаються з обліку. 

Щорічна перевірка відповідності конструкції та технічного стану транспортних засобів, що виконують міжнародні перевезення вантажів і пасажирів, вимогам резолюцій Європейської конференції міністрів транспорту, а також видача сертифікатів відповідності та
Міжнародних сертифікатів технічного огляду транспортних засобів проводиться відповідно до законодавства. 

'''Серед вимог''', що ставляться до осіб, які перетинають кордон на власному транспортному засобі, '''є вимога щодо державного номерного знаку на ТЗ'''. 

'''Відповідно до п.3 наказу Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників»''' ([http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0494-16 наказ Міністерства внутрішніх справ України № 174 від 11.03.2016 р. «Про затвердження Порядку замовлення, видачі та обліку номерних знаків транспортних засобів, що виготовляються на індивідуальне замовлення їх власників]) індивідуальні номерні знаки дійсні виключно на території України. '''Для участі в міжнародному русі використовуються номерні знаки, що відповідають вимогам Конвенції про дорожній рух, тому за кордон необхідно виїжджати на державних номерних знаках'''. 

Отже, під час безвізового перетину кордону власним транспортним засобом особою має бути дотримано усіх зазначених вище вимог, передбачених нормами міжнародного та національного законодавства.

[[Категорія : Адміністративне право]]