WikiLegalAid - Внесок користувача [uk]

Перегляд судових рішень Верховним Судом у кримінальних справах

2018-01-25T14:54:08Z

Iana.sauliak:

== Нормативно-правова база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК)]

== Верховний Суд - найвищий суд у системі судоустрою України ==
1. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. 

2. '''Верховний Суд:''' 

1) здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом; 

2) здійснює аналіз судової статистики, узагальнення судової практики; 

3) надає висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших питань, пов’язаних із функціонуванням системи судоустрою; 

4) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неспроможність виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я; 

5) звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України; 

6) забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом; 

7) здійснює інші повноваження, визначені законом.
 

== Судові рішення, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку ==

1. У касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки та ухвали про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції. 

2. Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження. 

3. Вирок суду першої інстанції на підставі угоди після його перегляду в апеляційному порядку, а також судове рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на такий вирок можуть бути оскаржені '''в касаційному порядку'''[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page16 стаття 424 КПК України]

*засудженим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без згоди засудженого на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою - сьомою статті 474 цього Кодексу, у тому числі нероз’яснення засудженому наслідків укладення угоди;
*потерпілим, його представником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без згоди потерпілого на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами шостою чи сьомою статті 474 цього Кодексу; нероз’яснення потерпілому наслідків укладення угоди;
*прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page16 статті 469 цього Кодексу] угода не може бути укладена. 

4. Ухвала слідчого судді після її перегляду в апеляційному порядку, а також ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на таку ухвалу оскарженню в касаційному порядку не підлягають. 

== Право на касаційне оскарження ==
1. '''Касаційну скаргу мають право подати''': 

*засуджений, його законний представник чи захисник - у частині, що стосується інтересів засудженого;
*виправданий, його законний представник чи захисник - у частині мотивів і підстав виправдання;
*підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник;
*законний представник, захисник неповнолітнього чи сам неповнолітній, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусових заходів виховного характеру, - в частині, що стосується інтересів неповнолітнього;
*законний представник чи захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру;
*прокурор;
*потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;
*цивільний позивач, його представник або законний представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову;
*цивільний відповідач або його представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову;
*представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, - у частині, що стосується інтересів юридичної особи.
2. Особам, які мають право подати касаційну скаргу, надається можливість ознайомитися в суді з матеріалами кримінального провадження для вирішення питання про подання касаційної скарги.
 
== Порядок і строки касаційного оскарження ==
1. Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції. 

2. Касаційна скарга на судові рішення може бути подана протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення. 

3. Протягом строку, встановленого на касаційне оскарження, матеріали кримінального провадження ніким не можуть бути витребувані з суду, який виконує судове рішення, окрім суду касаційної інстанції. 
== Вимоги до касаційної скарги ==

1. Касаційна скарга подається в письмовій формі. 

2. '''У касаційній скарзі зазначаються''': 

*найменування суду касаційної інстанції;
*прізвище, ім’я, по батькові (найменування), поштова адреса особи, яка подає касаційну скаргу, а також номер засобу зв’язку, адреса електронної пошти, якщо такі є;
*судове рішення, що оскаржується;
*обґрунтування вимог особи, яка подала касаційну скаргу, із зазначенням того, у чому полягає незаконність чи необґрунтованість судового рішення;
*вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, до суду касаційної інстанції;
*перелік матеріалів, які додаються. 

3. Якщо особа не бажає брати участі у касаційному розгляді, вона зазначає це в касаційній скарзі. 

4. Касаційна скарга підписується особою, яка її подає. Якщо касаційну скаргу подає захисник, представник потерпілого, до неї додаються оформлені належним чином документи, що підтверджують його повноваження відповідно до вимог [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page16 цього Кодексу]. 

5. До касаційної скарги додаються копії судових рішень, які оскаржуються. 

6. До касаційної скарги додаються її копії з додатками в кількості, необхідній для надіслання сторонам кримінального провадження і учасникам судового провадження. Ця вимога не поширюється на засудженого, який тримається під вартою. 

== Відмова у відкритті касаційного провадження, якщо: ==
1) касаційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в '''касаційному порядку'''; 

2) з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що '''підстав для задоволення скарги немає'''. 

3. Суд касаційної інстанції вправі відмовити у відкритті касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої цієї статті, без перевірки відповідності касаційної скарги вимогам [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page16 статті 427 цього Кодексу]. 

4. Суд касаційної інстанції не вправі відмовити у відкритті касаційного провадження з підстави, передбаченої '''пунктом 2 частини''' першої цієї статті, якщо оскаржується судове рішення, яким згідно з положеннями [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page16 статті 437] цього Кодексу судом апеляційної інстанції було погіршено становище підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого. 

5. Про відкриття або про відмову у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу. 

6. Копія ухвали про відкриття касаційного провадження або про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами невідкладно надсилається особі, яка подала касаційну скаргу. 

== Суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо: ==
*касаційна скарга подана на судове рішення, яке не підлягає оскарженню в касаційному порядку;
*з касаційної скарги, наданих до неї судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для задоволення скарги немає.
#Суд касаційної інстанції вправі відмовити у відкритті касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої цієї статті, без перевірки відповідності касаційної скарги вимогам [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page16 статті 427] цього Кодексу.
#Суд касаційної інстанції не вправі відмовити у відкритті касаційного провадження з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої цієї статті, якщо оскаржується судове рішення, яким згідно з положеннями [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page16 статті 437] цього Кодексу судом апеляційної інстанції було погіршено становище підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, виправданого.
#Про відкриття або про відмову у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу.
#Копія ухвали про відкриття касаційного провадження або про відмову у відкритті касаційного провадження разом з касаційною скаргою та усіма доданими до неї матеріалами невідкладно надсилається особі, яка подала касаційну скаргу.
== Касаційний розгляд ==
1. Касаційний розгляд здійснюється згідно з правилами розгляду в суді апеляційної інстанції з урахуванням особливостей, передбачених цією главою. 

2. Після виконання дій, передбачених [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page16 статтями 342-345] цього Кодексу, і вирішення клопотань учасників судового провадження суддя-доповідач доповідає в необхідному обсязі зміст судових рішень, що оскаржуються, касаційної скарги та заперечень на неї. 

3. Сторони кримінального провадження та інші учасники судового провадження висловлюють свої доводи. Першою висловлює доводи особа, яка подала касаційну скаргу. Якщо касаційні скарги подали обидві сторони кримінального провадження, першими висловлюють доводи учасники судового провадження зі сторони захисту. За ними висловлюють доводи інші учасники судового провадження. Суд має право обмежити тривалість висловлення доводів, встановивши для всіх учасників судового провадження однаковий проміжок часу, про що оголошується на початку судового засідання. 

4. Неприбуття сторін або інших учасників кримінального провадження не перешкоджає проведенню розгляду, якщо такі особи були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду та не повідомили про поважні причини свого неприбуття. Якщо для участі в розгляді в судове засідання не прибули учасники кримінального провадження, участь яких згідно з вимогами цього Кодексу або рішенням суду касаційної інстанції є обов’язковою, касаційний розгляд відкладається. 

5. Після закінчення касаційного розгляду колегія суддів виходить до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення.
== '''Підстави для передачі кримінального провадження на розгляд палати, об’єднаної або Великої Палати Верховного Суду''' ==
1. '''Суд''', який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає таке кримінальне провадження на розгляд палати, до якої входить така колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї палати або у складі такої палати. 

2. '''Суд''', який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає таке кримінальне провадження на розгляд об’єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи іншої об’єднаної палати. 

3. '''Суд''', який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об’єднаної палати, передає таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об’єднаної палати) іншого касаційного суду. 

4. '''Суд''', який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об’єднаної палати, передає таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія суддів (палата, об’єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. 

5. '''Суд''', який розглядає кримінальне провадження в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати таке кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page16 Стаття 434(1).]

== '''Порядок передачі кримінального провадження на розгляд палати, об’єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду''' ==
1. '''Питання''' про передачу кримінального провадження на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується судом за власною ініціативою або за клопотанням учасника справи. 

2. '''Питання''' про передачу кримінального провадження на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду вирішується більшістю від складу, що його розглядає. 

3. '''Питання''' про передачу кримінального провадження на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду може бути вирішене до прийняття постанови судом касаційної інстанції. 

4. Про передачу кримінального провадження на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду суд постановляє ухвалу з викладенням мотивів необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у рішенні, визначеному частинами [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page16 першою - четвертою статті 434-1] цього Кодексу, або із обґрунтуванням підстав, визначених частиною п’ятою [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page16 статті 434-1] цього Кодексу. 

5. Суддя, не згодний з рішенням про передачу (відмову у передачі) кримінального провадження на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду, письмово викладає свою окрему думку в ухвалі про передачу кримінального провадження на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати або в постанові, прийнятій за результатами касаційного розгляду. 

6. Якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі кримінального провадження на її розгляд, таке кримінальне провадження повертається відповідній колегії (палаті, об’єднаній палаті) для подальшого розгляду, про що постановляється ухвала. Кримінальне провадження, повернуте на розгляд колегії (палати, об’єднаної палати) не може бути передано повторно на розгляд Великої Палати Верховного Суду. 

7. Після передачі кримінального провадження на розгляд палати, об’єднаної палати або Великої Палати Верховного Суду визначений у ньому суддя-доповідач у разі необхідності звертається до відповідних фахівців Науково-консультативної ради '''при Верховному Суді''' стосовно підготовки наукового висновку щодо застосування норми права, питання щодо якого стало підставою для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, крім випадків, коли висновок щодо застосування цієї норми у подібних правовідносинах був раніше отриманий Верховним Судом. [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page16 Стаття 434 (2)]
== Повноваження суду касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги ==
'''Суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право''': 

1) залишити судове рішення без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення; 

2) скасувати судове рішення і призначити новий розгляд у суді першої чи апеляційної інстанції; 

3) скасувати судове рішення і закрити кримінальне провадження; 

4) змінити судове рішення.
== Підстави для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції ==
'''Підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є:''' 

1) істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; 

2) неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; 

3) невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. 

2. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page16 статтями 412-414] цього Кодексу. 

3. Суд касаційної інстанції не вправі скасувати виправдувальний вирок, ухвалу про відмову у застосуванні примусових заходів медичного або виховного характеру, ухвалу про закриття кримінального провадження лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого або особи, стосовно якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру. 

== Новий розгляд справи після скасування судового рішення судом касаційної інстанції ==

1. Після скасування вироку або ухвали судом касаційної інстанції суд першої або апеляційної інстанції здійснює судове провадження згідно із загальними вимогами, передбаченими цим Кодексом, в іншому складі суду. 

2. Вказівки суду, який розглянув справу в касаційному порядку, є обов’язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді. 

3. При новому розгляді у суді першої чи апеляційної інстанції застосування суворішого покарання або закону про більш тяжке кримінальне правопорушення допускається тільки за умови, що вирок було скасовано у зв’язку з необхідністю застосування закону про більш тяжке кримінальне правопорушення або посилення покарання за скаргою прокурора, потерпілого чи його представника, а також якщо при новому розгляді буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжке кримінальне правопорушення, або якщо збільшився обсяг обвинувачення. 

== '''Постанова суду касаційної інстанції''' ==
'''Постанова суду касаційної інстанції складається з:''' 

1) вступної частини із зазначенням:
дати і місця її прийняття;
найменування суду касаційної інстанції, прізвищ та ініціалів суддів і секретаря судового засідання;
найменування (номера) кримінального провадження;
прізвища, ім’я і по батькові обвинуваченого, засудженого, року, місяця і дня його народження, місця народження і місця проживання;
закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає кримінальне правопорушення, у вчиненні якого підозрюється (обвинувачується) особа;
імен (найменувань) учасників судового провадження; 

2) мотивувальної частини із зазначенням:
короткого змісту вимог касаційної скарги та оскаржених судових рішень;
узагальнених доводів особи, яка подала касаційну скаргу;
узагальненого викладу позиції інших учасників судового провадження;
встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин;
мотивів, з яких виходив суд касаційної інстанції при прийнятті постанови, і положення закону, яким він керувався; 

3) резолютивної частини із зазначенням:
висновку суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги;
розподілу процесуальних витрат;
строку і порядку набрання постановою законної сили. 

*При залишенні касаційної скарги без задоволення в постанові зазначається, якими нормами права спростовуються її доводи. 

*При скасуванні або зміні судових рішень в постанові має бути зазначено, які статті закону порушено та в чому саме полягають ці порушення. 

*У постанові палати, об’єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду має міститися висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, із застосуванням якої не погодилася колегія суддів або палата, об’єднана палата, що передала справу відповідно на розгляд палати, об’єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду. 

*Постанова Верховного Суду є остаточною і оскарженню не підлягає. 

== Повернення матеріалів кримінального провадження ==

1. Після закінчення касаційного провадження матеріали кримінального провадження не пізніше як у '''семиденний строк''' направляються до суду першої інстанції, якщо інше не випливає з судового рішення суду касаційної інстанції.

Перегляд судових рішень Верховним Судом у кримінальних справах

2018-01-25T11:00:24Z

Iana.sauliak:

== Нормативно-правова база ==
* [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК)]

== '''Верховний Суд - найвищий суд у системі судоустрою України''' ==
1. Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. 

2. '''Верховний Суд:''' 

1) здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а у випадках, визначених процесуальним законом, - як суд першої або апеляційної інстанції, в порядку, встановленому процесуальним законом; 

2) здійснює аналіз судової статистики, узагальнення судової практики; 

3) надає висновки щодо проектів законодавчих актів, які стосуються судоустрою, судочинства, статусу суддів, виконання судових рішень та інших питань, пов’язаних із функціонуванням системи судоустрою; 

4) надає висновок про наявність чи відсутність у діяннях, у яких звинувачується Президент України, ознак державної зради або іншого злочину; вносить за зверненням Верховної Ради України письмове подання про неспроможність виконання Президентом України своїх повноважень за станом здоров’я; 

5) звертається до Конституційного Суду України щодо конституційності законів, інших правових актів, а також щодо офіційного тлумачення Конституції України; 

6) забезпечує однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом; 

7) здійснює інші повноваження, визначені законом.
 

== '''Судові рішення, які можуть бути оскаржені в касаційному порядку''' ==

1. У касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки та ухвали про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції. 

2. Ухвали суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також ухвали суду апеляційної інстанції можуть бути оскаржені в касаційному порядку, якщо вони перешкоджають подальшому кримінальному провадженню, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Заперечення проти інших ухвал можуть бути включені до касаційної скарги на судове рішення, ухвалене за наслідками апеляційного провадження. 

3. Вирок суду першої інстанції на підставі угоди після його перегляду в апеляційному порядку, а також судове рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на такий вирок можуть бути оскаржені '''в касаційному порядку'''[http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17/page16 стаття 424 КПК України]

*засудженим, його захисником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання, суворішого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без згоди засудженого на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами четвертою - сьомою статті 474 цього Кодексу, у тому числі нероз’яснення засудженому наслідків укладення угоди;
*потерпілим, його представником, законним представником виключно з підстав: призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; ухвалення вироку без згоди потерпілого на призначення покарання; невиконання судом вимог, встановлених частинами шостою чи сьомою статті 474 цього Кодексу; нероз’яснення потерпілому наслідків укладення угоди;
*прокурором виключно з підстав: призначення судом покарання менш суворого, ніж узгоджене сторонами угоди; затвердження судом угоди у провадженні, в якому згідно з частиною четвертою статті 469 цього Кодексу угода не може бути укладена. 

4. Ухвала слідчого судді після її перегляду в апеляційному порядку, а також ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги на таку ухвалу оскарженню в касаційному порядку не підлягають. 
 

== '''Право на касаційне оскарження''' ==
1. Касаційну скаргу мають право подати:
1) засуджений, його законний представник чи захисник - у частині, що стосується інтересів засудженого;
2) виправданий, його законний представник чи захисник - у частині мотивів і підстав виправдання;
3) підозрюваний, обвинувачений, його законний представник чи захисник;
4) законний представник, захисник неповнолітнього чи сам неповнолітній, щодо якого вирішувалося питання про застосування примусових заходів виховного характеру, - в частині, що стосується інтересів неповнолітнього;
5) законний представник чи захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусових заходів медичного характеру;
6) прокурор;
7) потерпілий або його законний представник чи представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;
8) цивільний позивач, його представник або законний представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову;
9) цивільний відповідач або його представник - у частині, що стосується вирішення цивільного позову;
10) представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, - у частині, що стосується інтересів юридичної особи.
{Частину першу статті 425 доповнено пунктом 10 згідно із Законом № 314-VII від 23.05.2013}
2. Особам, які мають право подати касаційну скаргу, надається можливість ознайомитися в суді з матеріалами кримінального провадження для вирішення питання про подання касаційної скарги.

Обмеження волі, як вид кримінального покарання

2017-09-27T09:24:58Z

Iana.sauliak: Створена сторінка: == Нормативна база == * [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page Кримінальний кодекс України] * [http://zakon...

== Нормативна база ==

* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page Кримінальний кодекс України]
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1129-15 Кримінально-виконавчий кодекс України]
* Коментар до статті 61 КК України
* Коментар до статей 56 — 69 КВК України
 
== Поняття обмеження волі та умови застосування ==
'''Обмеження волі''' являє собою новий вид кримінального покарання, який вперше з'явився у Кримінальному кодексі України 2001 р. Згідно із [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page ст. 61] КК України це покарання полягає у триманні особи в кримінально-виконавчих установах відкритого типу без ізоляції від суспільства в умовах здійснення за нею нагляду з обов'язковим залученням засудженого до праці. Обмеження волі встановлюється на строк '''від одного до п'яти років''' і призначається як основне покарання.
Обмеження волі застосовується тільки до осіб, '''які досягли 18 років''', оскільки ч. З ст. 61 КК України забороняє застосовувати обмеження волі до неповнолітніх, а також до вагітних жінок і жінок, що мають дітей віком до 14 років, до осіб, що досягли пенсійного віку, військовослужбовців строкової служби та до інвалідів першої і другої груп. 

'''Обмеження волі''' належить до покарань, які є альтернативними позбавленню волі на певний строк. При позбавленні волі засуджений обов'язково ізолюється від суспільства і забезпечення ізоляції є однією із вимог режиму у колоніях. При обмеженні волі засуджений хоч теж ущемляється в певних правах і свободах, таких як особиста свобода, свобода пересування, свобода вибору місця проживання чи перебування тощо, але в своїй сукупності вони не створюють такої ізоляції, як при позбавленні волі, оскільки засуджені до обмеження волі мають більше можливостей спілкування з соціальним середовищем, в тому числі і з тим, в якому вони перебували до вчинення злочину. У зв’язку з цим кількість засуджених до обмеження волі постійно збільшується.
 
== Виконання покарання ==
Направлення в місця відбування покарання осіб, засуджених до обмеження волі, які на момент винесення вироку не знаходились під вартою, покладається на підрозділи кримінально-виконавчої інспекції за місцем проживання засуджених. Засуджені направляються до місця відбування покарання самостійно за рахунок держави. Кримінально-виконавча інспекція згідно з вироком суду вручає засудженому '''припис про виїзд до місця відбування покарання'''. У розпорядженні вказується місце і час прибуття засудженого, а також попередження про наслідки ухилення від виїзду у встановлений термін. Не пізніше '''3 діб з дня одержання припису''' засуджений зобов’язаний виїхати до місця відбування покарання і прибути туди відповідно до вказаного в приписі терміну. 

Якщо особи, '''засуджені до обмеження волі''', перебувають під вартою, вони звільняються із слідчого ізолятора після набрання вироком законної сили. Адміністрація СІЗО вручає їм припис про виїзд до місця відбування покарання. У разі невиїзду без поважних причин засуджений затримується і направляється до місця відбування покарання в порядку, встановленому для засуджених до позбавлення волі. У разі неприбуття засудженого він оголошується в розшук.
 
'''Обчислення строку покарання:'''
 
Термін покарання обчислюється з дня прибуття особи до місця відбування покарання і постановки на облік у виправному центрі.
У строк покарання зараховується час перебування під вартою відповідно [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page2 '''до статті 72 КК України'''] (тобто один день в слідчому ізоляторі дорівнює двом дням обмеження волі) та час слідування під вартою до виправного центру.
 
 
'''Порядок і умови виконання й відбування покарання''' у виді обмеження волі регулюється главами [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1129-15 З, 13 КВК України] та Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань. Згідно із [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1129-15 ст. 11 КВК України] кримінально-виконавчими установами відкритого типу є виправні центри, які організовуються й ліквідуються Державним департаментом України з питань виконання покарань. 
'''Межі виправного центру''' визначають управління (відділи) Державного департаменту України з питань виконання покарань в Автономній Республіці Крим, областях, місті Києві та Київській області за погодженням з органами місцевого самоврядування. Про встановлені межі виправного центру засудженим оголошується під розписку, що долучається до їх особових справ.
 
'''Територія виправного центру,''' як правило, обладнується огорожею суцільного заповнення з полегшених конструкцій та контрольно-пропускним пунктом. У виправному центрі обладнуються чергова частина, гуртожитки, їдальня, лазня з пральнею, дезкамерою та сушильнею, амбулаторія зі стаціонаром, ларьок, перукарня, приміщення для зберігання постільних речей, спецодягу та особистих речей засуджених, майстерня з ремонту одягу та взуття, кабінети для начальника виправного центру, його заступників, начальників відділень соціально-психологічної служби, працівників оперативної служби, відділу нагляду та безпеки, кімнати виховної роботи, спортивний майданчик, дисциплінарний ізолятор, виробничі об'єкти.
 
'''Приміщення дисциплінарного ізолятора''' відгороджується від інших споруд парканом суцільного заповнення. Виправні центри виконують покарання у виді обмеження волі стосовно осіб, засуджених за злочини невеликої та середньої тяжкості, а також засуджених, яким даний вид покарання призначено відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page2 статей 82] (заміна невідбутої частини покарання більш м'яким), [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page2 389] (ухилення від покарання, не пов'язаного з позбавленням волі) КК України. Засуджені відбувають покарання у виправних центрах, як правило, у межах адміністративно-територіальної одиниці відповідно до їх постійного місця проживання до засудження. Якщо на території проживання засуджених відсутній виправний центр, то вони можуть бути направлені у виправний центр іншої адміністративно-територіальної одиниці.
 
'''Засуджені до обмеження волі мають право:''' носити звичайний одяг, мати при собі гроші та цінні речі, витрачати гроші без обмежень, відправляти листи, отримувати посилки (передачі) і бандеролі та одержувати короткочасні побачення без обмежень, а тривалі побачення — '''до трьох діб — один раз на місяць.'''
 
 
Засудженим до обмеження волі може бути дозволено '''короткочасні виїзди за межі виправного центру''' за наявності таких обставин:
 
* смерть або тяжка хвороба близького родича, яка загрожує його життю;
* стихійне лихо, що спричинило значну матеріальну шкоду засудженому чи його сім'ї;
* необхідність звернутися в медичний заклад;
* необхідність скласти іспити в навчальному закладі;
* виклик судових і слідчих органів (на період провадження слідства чи дізнання);
* необхідність вирішення питань трудового та побутового влаштування після звільнення;
* інші життєво необхідні обставини, які потребують присутності засудженого.
Такий виїзд надається засудженому тривалістю не більше семи діб без урахування дороги, на яку дається час '''не більше трьох діб'''.
 
 
'''Засуджені до обмеження волі зобов'язані:'''
 
* виконувати законні вимоги адміністрації виправного центру, що стосуються порядку відбування покарання;
* сумлінно працювати;
* не покидати межі виправного центру без спеціального дозволу адміністрації, постійно перебувати під наглядом, проживати за особистим посвідченням;
* проживати у спеціально призначених гуртожитках. Перебування поза гуртожитком у вільний від роботи час дозволяється з дозволу адміністрації.
 
'''Засудженним до обмеження волі забороняється:'''
 
* доставляти та зберігати на території, де вони проживають, предмети, вироби, інші речі, перелік яких визначений нормативно-правовими актами Державної пенітенціарної служби України;
* вживати спиртні напої і пиво, наркотики, психотропні речовини, їх аналоги чи інші одурманюючі засоби.
 
'''Засуджені можуть піддаватися обшуку''', а їхні речі, передачі і бандеролі, — огляду. Огляди й обшуки провадяться лише за наявності встановлених законом підстав. Жиле приміщення, де проживає засуджений, може відвідуватися уповноваженими працівниками виправного центру.
Засуджені, які не порушують порядок виконання покарання та мають сім'ї, після відбуття шести місяців строку покарання можуть проживати за межами гуртожитку зі своїми сім'ями, з'являючись від одного до чотирьох разів на тиждень у виправний центр для реєстрації. Вони можуть проживати в орендованих квартирах чи придбати житло в межах території виправного центру.
 
Стосовно особи, яка після постановлення вироку визнана інвалідом I чи II групи, досягла пенсійного віку, а також щодо жінки, яка завагітніла, кримінально-виконавча інспекція вносить до суду подання про звільнення її від відбування покарання.
Порядок та умови виконання покарання у виді обмеження волі і нагляду за засудженими визначаються КВК України, нормативно-правовими актами Державного департаменту України з питань виконання покарань, Інструкцією з організації нагляду над засудженими, Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань та іншими нормативно-правовими актами.
 
'''Адміністрація виправного центру''' веде облік засуджених, роз'яснює порядок й умови відбування покарання, організовує трудове й побутове влаштування засуджених, забезпечує дотримання умов праці, порядку й умов відбування покарання, здійснює нагляд і заходи попередження порушень порядку відбування покарання, проводить із засудженими соціально-виховну роботу, застосовує встановлені законом заходи заохочення і стягнення, здійснює роботу щодо підготовки засуджених до звільнення.
== Право на охорону здоров'я, у тому числі і на отримання медичної допомоги ==
'''Лікувально-профілактична і протиепідемічна робота''' у виправних центрах організовується і проводиться на загальних підставах відповідно до законодавства про охорону здоров'я органами і закладами охорони здоров'я.
 
Направлення засуджених до лікувальних закладів визначається згідно з порядком обслуговування населення органами охорони здоров'я. У виправних центрах створюються необхідні матеріально-побутові умови для відбування покарання.
 
Засуджені забезпечуються індивідуальним спальним місцем, інвентарем і постільними речами, а продукти харчування і речове майно (одяг, взуття та ін.) придбавають за власні кошти. Норма жилої площі на одного засудженого не може бути меншою чотирьох квадратних метрів.
 
'''Комунально-побутові та інші послуги''' (пошта, телеграф, телефон та ін.) оплачуються засудженими на загальних підставах.
Засудженим, які не працюють у зв'язку із захворюванням, а також з причин, що від них не залежать, і не одержують за цей час заробітної плати або інших доходів, харчування та комунально-побутові послуги надаються за встановленими нормами за рахунок виправного центру. 
Засуджені, які направлені на лікування до лікувальних закладів охорони здоров'я, забезпечуються цими лікувальними закладами всіма видами довольства на загальних підставах. У необхідних випадках адміністрація виправного центру або підприємства, установи чи організації, де працевлаштований засуджений, може видавати йому аванс із наступним відшкодуванням.
== Соціально-виховна робота із засудженими до обмеження волі ==
Виховний вплив на засуджених здійснюється на основі психолого-педагогічних методів диференційного та індивідуального вивчення особистості засуджених з урахуванням строку покарання, персональних якостей і поведінки засуджених, обставин учиненого злочину, закріплення досягнутих результатів. 
'''Основною метою''' соціально-виховної роботи є формування й розвиток у засуджених якостей і навичок, що стимулюють зацікавленість у виправленні, прагнення до заняття суспільне корисною діяльністю, дотримання прийнятих у суспільстві встановлених правил поведінки. Для досягнення цієї мети адміністрацією виправних Центрів організовується основне загальне і початкове професійне навчання, забезпечується професійна підготовка засуджених; створюються умови для підвищення засудженими свого загального і професійного рівня, їх заочного навчання у різних навчальних закладах, які знаходяться в межах адміністративно-територіальної одиниці, де розташований виправний Центр; формуються методико-виховні ради виправних центрів, завданням яких є збереження зв'язків засуджених з родичами, а також підтримка Ініціативи громадських організацій і релігійних об'єднань, спрямованих на Підготовку засуджених до життя в суспільстві після звільнення та ін. Активна участь засуджених у виховних заходах заохочується і враховується при визначені ступеня їх виправлення.
 
'''Обов'язок проведення соціально-виховної роботи''' із засудженими до обмеження волі покладений не тільки на адміністрацію виправного центру, а й на власників підприємств, установ, організацій або уповноважених ними органів, де працюють засудижені. У соціально-виховній роботі із засудженими повинні брати участь громадські організації, за винятком політичних партій і профспілок діяльність яких у виправних центрах забороняється.
 
== Заходи заохочення та стягнення ==
До осіб, засуджених до обмеження волі, за порушення трудової дисципліни і встановленого порядку відбування покарання чи за сумлінну поведінку і ставлення до праці можуть застосовуватися певні заходи стягнення та заохочення.
 
'''Заходи заохочення:'''
 
За сумлінну поведінку та ставлення до праці до засуджених можуть бути застосовані такі заходи заохочення:
 
* Подяка
* Нагородження похвальною грамотою
* Грошова премія
* Нагородження подарунком
* Дострокове зняття раніше накладеного стягнення
* Дозвіл на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру на святкові, неробочі та вихідні дні.
Засуджені, які стали на шлях виправлення або сумлінною поведінкою та ставленням до праці довели своє виправлення, можуть бути у встановленому законом порядку представлені до заміни невідбутої частини покарання більш м'яким або до умовно-дострокового звільнення від подальшого відбування покарання (відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page2 статей 81, 82 КК України]).
 
'''Заходи стягнення:'''
 
За порушення трудової дисципліни чи порядку відбування покарання до засуджених можуть застосовуватися такі заходи стягнення:
 
Попередження
Догана або сувора догана
Призначення на позачергове прибирання гуртожитку і прилеглої до нього території
Заборона проживати поза гуртожитком протягом строку до трьох місяців
Заборона виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час на строк до трьох місяців
Поміщення в дисциплінарний ізолятор на строк до десяти діб.
 
Особа, яка самовільно залишила місце обмеження волі, злісно ухиляється від робіт, систематично порушує громадський порядок чи встановлені правила проживання, може бути притягнена до кримінальної відповідальності відповідно до [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/page2 статті 390 Кримінального кодексу України].
 
 
'''Особи, які застосовують заходи заохочення і стягнення:'''
 
Застосовувати заходи заохочення та стягнення має право в повному обсязі начальник виправного центру та його прямі начальники. Заступник начальника має право застосовувати заходи заохочення у виді оголошення подяки, дострокового зняття раніше накладеного стягнення і дозволу на виїзд до близьких родичів за межі виправного центру у неробочі дні, а також заходи стягнення у виді попередження, догани і суворої догани. Начальник відділення соціально-психологічної служби виправного центру має право застосовувати в усній формі заходи заохочення у виді оголошення подяки і дострокового зняття раніше накладеного стягнення, а також заходи стягнення у виді попередження, догани і суворої догани.
 
'''Порядок застосування:'''
 
* Заходи заохочення і стягнення накладаються письмово й усно та відображаються в особовій справі засудженого.
* При заохоченні до засудженого застосовується лише один захід заохочення.
* Дозвіл на виїзд до близьких родичів може бути наданий не більше одного разу на місяць.
* При призначенні заходів стягнення враховуються всі обставини вчинення правопорушення, мотиви, пояснення засудженого по суті проступку. Стягнення мають відповідати тяжкості та характеру проступку.
* Стягнення може бути накладене на особу не пізніше десяти діб з дня виявлення, а якщо проводилася перевірка щодо нього — не пізніше шести місяців. Накладене стягнення виконується, як правило, негайно, але не пізніше одного місяця з дня накладення.
* Якщо протягом шести місяців з дня відбуття стягнення на засудженого не буде накладено нове стягнення, він визнається таким, що не має стягнення. В разі вчинення нового проступку перебіг переривається, і обчислення продовжується знову з дня відбуття останнього стягнення.
* Засудженим, на яких накладено стягнення у виді заборони виходу за межі гуртожитку у вільний від роботи час, протягом строку дії стягнення може бути дозволено вихід у таких випадках: одержання медичної допомоги; придбання продуктів харчування і предметів першої потреби; відвідання лазні, пральні чи перукарні; одержання поштових відправлень; відвідання установ, організацій і навчальних закладів.

Судова експертиза у кримінальному процесі

2017-06-29T13:53:17Z

Iana.sauliak:

== '''Нормативна база''' ==
* Закон України "Про судову експертизу" 
* Інструкція про призначення і проведення судових експертиз та експертних досліджень затверджена Міністерством юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 26.12.2012 № 1950/
* Постанова Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року № 710 (із змінами внесеними Постановою № 868 від 19.09.2012 р.)
* Наказ Міністерства юстиції України від 12 грудня 2011 року № 3505/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2011 року за № 1431/20169
== '''Поняття та види судової експертизи''' ==
'''Судова експертиза''' – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду (ст. 1 ЗУ «Про судову експертизу») .
Нормативно-правова база щодо регулювання судово-експертної діяльності складається з Конституції України, Закону України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 «Про судову експертизу»], процесуального законодавства, Інструкції про призначення і проведення судових експертиз та Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0001-13/page Міністерством юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 26.12.2012 № 1950/5]) (надалі – Інструкція), Інструкцією про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів затвердженої [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/710-96-%D0%BF Постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року № 710 (із змінами внесеними Постановою № 868 від 19.09.2012 р.)] та іншими нормативно-правовими актами. 

Під час експертизи, на відміну від інших процесуальних дій, істотні у справі факти можуть встановлюватися за відсутності слідчого (або суду). Ця особливість дає змогу пояснити, чому законодавець встановив систему додаткових процесуальних гарантій, дотримання яких покликано сприяти достовірному, повному й об’єктивному встановленню фактів експертом та всебічній перевірці його висновків слідчим і судом. Експертизу слід призначати тільки тоді, коли в цьому насправді є потреба, коли без відповіді експерта на певні питання неможливо встановити істину у справі. Недопустимо призначати експертизу для вирішення питань, що потребують таких спеціальних знань, які не виходять за межі професійної підготовки слідчого, прокурора або судді, тобто на вирішення експерта не ставляться питання правового характеру.
 

'''Основні види (підвиди) експертизи є:''' 
* Криміналістична:почеркознавча та авторознавча; технічна експертиза документів; балістична; трасологічна (крім досліджень слідів пошкодження одягу, пов'язаних з одночасним спричиненням тілесних ушкоджень, які проводяться в бюро судово-медичної експертизи); фототехнічна, портретна; експертиза голограм; відео-, звукозапису; вибухотехнічна; матеріалів, речовин та виробів (лакофарбових матеріалів і покрить; полімерних матеріалів; волокнистих матеріалів; нафтопродуктів і пально-мастильних матеріалів; скла, кераміки; наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів; спиртовмісних сумішей; ґрунтів; металів і сплавів; наявності шкідливих речовин у навколишньому середовищі; речовин хімічних виробництв та спеціальних хімічних речовин; харчових продуктів; сильнодіючих і отруйних речовин); біологічна. 
* Інженерно-технічна: інженерно-транспортна (автотехнічна, транспортно-трасологічна, залізнично-транспортна); дорожньо-технічна; будівельно-технічна (оціночно-будівельна); земельно-технічна (оціночно-земельна); пожежно-технічна; безпеки життєдіяльності; гірничотехнічна; інженерно-екологічна; електротехнічна; комп'ютерно-технічна; телекомунікаційна.

Поряд із вказаними видами інженерно-технічних експертиз експертними установами можуть проводитись також інші їх види (підвиди) та комплексні технічні дослідження із залученням відповідних фахівців у певних галузях знань, у тому числі авіаційного та водного транспорту.
 
* Економічна: бухгалтерського та податкового обліку; фінансово-господарської діяльності; фінансово-кредитних операцій.
* Товарознавча: машин, обладнання, сировини та товарів народного споживання; автотоварознавча; транспортно-товарознавча.
* Експертиза у сфері інтелектуальної власності: літературних та художніх творів; фонограм, відеограм, програм (передач) організації мовлення; винаходів і корисних моделей; промислових зразків; сортів рослин і порід тварин; комерційних (фірмових) найменувань, торговельних марок (знаків для товарів і послуг), географічних зазначень; топографій інтегральних мікросхем; комерційної таємниці (ноу-хау) і раціоналізаторських пропозицій; економічна у сфері інтелектуальної власності.
* Психологічна.
* Мистецтвознавча.
* Екологічна.
З метою більш повного задоволення потреб слідчої та судової практики експертними установами організовується проведення інших видів експертизи (крім судово-медичної та судово-психіатричної).

Згідно з процесуальним законодавством України експертами виконуються первинні, додаткові, повторні, комісійні та комплексні експертизи.
Первинною є експертиза, коли об’єкт досліджується вперше. 

'''Додатковою є експертиза''', якщо для вирішення питань щодо об’єкта, який досліджувався під час проведення первинної експертизи, необхідно провести додаткові дослідження або дослідити додаткові матеріли (зразки для порівняльного дослідження, вихідні дані тощо), які не були надані експертові під час проведення первинної експертизи. 

'''Повторною є експертиза''', під час проведення якої досліджуються ті самі об’єкти і вирішуються ті самі питання, що й при проведенні первинної (попередніх) експертизи (експертиз). 

'''Комісійною є експертиза''', яка проводиться двома чи більшою кількістю експертів, що мають кваліфікацію судового експерта за однією експертною спеціалізацією (фахівцями в одній галузі знань). Комісія експертів може утворюватися органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), або керівником експертної установи. 

'''Комплексною є експертиза''', що проводиться із застосуванням спеціальних знань різних галузей науки, техніки або інших спеціальних знань (різних напрямів у межах однієї галузі знань) для вирішення одного спільного (інтеграційного) завдання (питання). 
До проведення таких експертиз у разі потреби залучаються як експерти експертних установ, так і фахівці установ та служб (підрозділів) інших центральних органів виконавчої влади або інші фахівці, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах.
== '''Підстави призначення експертизи''' ==
Судова експертиза має бути старанно підготовлена. 

'''Процес призначення експертизи містить такі основні елементи:'''
# збір необхідних матеріалів;
# вибір моменту призначення експертизи;
# визначення предмета судової експертизи;
# формулювання питань експерту;
# вибір експертної установи або експерта.
 
'''Збір необхідних матеріалів:''' 

Такими матеріалами є досліджувані об’єкти (речові докази, жива особа,труп або його частини та ін.),відносно яких слідчий (суд) повинен з’ясувати питання,що його інтересують.
Досліджувані об’єкти збираються у ході проведення слідчих (судових) дій (оглядів,обшуків,виїмок та ін.) з дотриманням встановлених законом правил їх збирання.
Експерту в деяких випадках необхідно надавати зразки для порівняльного дослідження.
Вибір моменту призначення експертизи.
За загальним правилом судова експертиза повинна бути призначена своєчасно.
Своєчасність призначення експертизи забезпечується плануванням цієї слідчої дії. 

'''Визначаючи момент призначення експертизи, необхідно враховувати:''' 

1)властивості та стан об’єктів експертного дослідження;
2)необхідність та можливість отримання порівняльних зразків;
3)особливості експертного дослідження (складність, наявність відповідних методик, час проведення та ін.);
4)слідчу ситуацію.
Вибір моменту призначення експертизи передбачає визначення її місця в системі інших слідчих дій. Призначення та проведення експертизи обумовлена тактичними міркуваннями.
Визначення часу проведення експертизи пов’язано з особливостями розслідуваного злочину, слідчою ситуацією, наявністю або відсутністю необхідних матеріалів для призначення експертизи. 

'''Визначення предмета судової експертизи.''' 

Предмет судової експертизи – це ті обставини, що можуть бути з’ясовані в процесі експертного дослідження, фактичні дані, які встановлюються на основі спеціальних знань та дослідження матеріалів справи.
Предмет експертизи визначається питаннями, поставленими перед експертом слідчим або судом.
'''Формулювання питань експерту.''' 
У відповідності із законом перед експертом можуть бути поставлені тільки такі питання, для вирішення яких необхідні наукові, технічні або інші спеціальні знання. 

Питання експерту повинні відповідати таким основним вимогам:
1) не виходити за межі спеціальних знань експерта і не мати правового характеру;
2) бути визначеними, конкретними та короткими;
3) мати логічну послідовність;
4) характеризуватися повнотою та мати комплексний характер. 

'''Вибір експертної установи або експерта.''' 

Вибір експертної установи здійснюється з урахуванням виду експертизи, об’єктів дослідження та характеру питань, які підлягають вирішенню. В Україні існує система судово-експертних установ у яких проводяться судові експертизи. 

При проведенні експертизи поза експертною установою в постанові або ухвалі про призначення експертизи вказується конкретний фахівець, якому доручається проведення експертизи.

Кожна кримінальна справа індивідуальна і тому в деяких з них можуть провадитись кілька експертиз, а в іншіх жодної. Питання про призначення експертизи вирішується кожний раз по різному, в залежності від конкретних обставин справи.
== '''Порядок проведення експертизи''' ==
Підставою для проведення експертиз відповідно до чинного законодавства є '''процесуальний документ (постанова, ухвала)''' про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом), або письмове звернення потерпілого чи сторони захисту кримінального провадження (далі - документ про призначення експертизи (залучення експерта)), у якому обов'язково зазначаються реквізити, перелік питань, поставлених експерту, а також об'єкти, що підлягають дослідженню. 

Підставою для проведення експертного дослідження є '''письмова заява (лист) замовника (юридичної або фізичної особи)''' з обов'язковим зазначенням його реквізитів, з переліком питань, які підлягають розв'язанню, а також об'єктів, що надаються.
 
 
У випадках, передбачених законодавством, експертною установою надсилається рахунок вартості робіт за проведення експертиз (експертних досліджень).

При проведенні експертиз в експертній установі організаційне, матеріально-технічне забезпечення їх виконання, контроль за своєчасним проведенням і за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів з питань експертизи покладається на '''керівника експертної установи'''. 

Якщо '''експерт''' здійснює судово-експертну діяльність у складі юридичної особи, що не є державною спеціалізованою установою, організаційне, матеріально-технічне забезпечення виконання експертиз та контроль за своєчасним їх проведенням покладаються на її керівника.

'''Експерти''', які не є працівниками державних спеціалізованих установ та на професійній основі здійснюють судово-експертну діяльність, забезпечують проведення експертиз та досліджень відповідно до вимог Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах, затвердженої наказом [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1431-11 Міністерства юстиції України від 12 грудня 2011 року № 3505/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2011 року за № 1431/20169.] 

'''Строк проведення експертизи''' встановлюється залежно від складності дослідження з урахуванням експертного навантаження фахівців керівником експертної установи (або заступником керівника чи керівником структурного підрозділу) у межах: 

* 10 календарних днів - щодо матеріалів з невеликою кількістю об'єктів і простих за характером досліджень;
* 30 календарних днів - щодо матеріалів із середньою кількістю об'єктів або середньої складності за характером досліджень;
* 60 календарних днів - щодо матеріалів з великою кількістю об'єктів або складних за характером досліджень;
* понад 60 календарних днів - щодо матеріалів із дуже великою кількістю об'єктів або особливо складних за характером досліджень (досліджень з використанням криміналістичного обладнання (лазерного, оптичного, електронного), проведення експериментальних досліджень, застосування декількох методів), при цьому строк виконання не повинен перевищувати 90 календарних днів. 

Якщо експертиза є '''особливо складною''', потребує вирішення більше десяти питань або вирішення питань, які потребують декількох досліджень, чи налічує понад п'ять томів матеріалів справи або є комплексною чи потребує залучення фахівців з інших установ (у тому числі судово-медичних), підприємств, організацій і не може бути виконана в зазначені строки, більший розумний строк установлюється за письмовою домовленістю з органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), після попереднього вивчення експертом наданих матеріалів. 

Попереднє вивчення матеріалів при проведенні простих та середньої складності досліджень не повинно перевищувати відповідно п'яти та десяти робочих днів; при складних та особливо складних дослідженнях - відповідно п'ятнадцяти та двадцяти робочих днів. 
 
'''У разі відмови органу (особи)''', який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у погодженні запропонованого розумного строку проведення експертизи матеріали справи повертаються з пропозицією призначити експертизу іншим суб'єктам судово-експертної діяльності, визначеним у статті 7 Закону України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 "Про судову експертизу".]
У випадку невиконання клопотань експерта щодо надання додаткових матеріалів, несплати вартості експертизи в порядку, передбаченому чинним законодавством, незабезпечення доступу до об'єкта дослідження (учинення перешкод з боку сторін, що беруть участь у справі, в обстеженні об'єкта) матеріали справи повертаються органу (особі), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), із зазначенням мотивованих причин неможливості її проведення. 

'''Строк проведення експертизи починається з робочого дня''', наступного за днем надходження матеріалів до експертної установи, і закінчується у день складання висновку експерта (повідомлення про неможливість надання висновку). Якщо закінчення встановленого строку проведення експертизи припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається наступний за ним робочий день. 

У строк проведення експертизи не включається строк виконання клопотань експерта, усунення недоліків, допущених органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу.

Судова експертиза у кримінальному процесі

2017-06-29T13:34:21Z

Iana.sauliak: Створена сторінка: '''Нормативна база''' * Закон України "Про судову експертизу" * Інструкція про призн...

'''Нормативна база''' 
* Закон України "Про судову експертизу" 
* Інструкція про призначення і проведення судових експертиз та експертних досліджень затверджена Міністерством юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 26.12.2012 № 1950/
* Постанова Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року № 710 (із змінами внесеними Постановою № 868 від 19.09.2012 р.)
* Наказ Міністерства юстиції України від 12 грудня 2011 року № 3505/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2011 року за № 1431/20169
== '''Поняття та види судової експертизи''' ==
'''Судова експертиза''' – це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об’єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні органів досудового розслідування чи суду (ст. 1 ЗУ «Про судову експертизу») .
Нормативно-правова база щодо регулювання судово-експертної діяльності складається з Конституції України, Закону України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 «Про судову експертизу»], процесуального законодавства, Інструкції про призначення і проведення судових експертиз та Науково-методичними рекомендаціями з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/z0001-13/page Міністерством юстиції України від 08.10.1998 № 53/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 26.12.2012 № 1950/5]) (надалі – Інструкція), Інструкцією про порядок і розміри компенсації (відшкодування) витрат та виплати винагороди особам, що викликаються до органів досудового розслідування, прокуратури, суду або до органів, у провадженні яких перебувають справи про адміністративні правопорушення, та виплати державним спеціалізованим установам судової експертизи за виконання їх працівниками функцій експертів і спеціалістів затвердженої [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/710-96-%D0%BF Постановою Кабінету Міністрів України від 1 липня 1996 року № 710 (із змінами внесеними Постановою № 868 від 19.09.2012 р.)] та іншими нормативно-правовими актами. 

Під час експертизи, на відміну від інших процесуальних дій, істотні у справі факти можуть встановлюватися за відсутності слідчого (або суду). Ця особливість дає змогу пояснити, чому законодавець встановив систему додаткових процесуальних гарантій, дотримання яких покликано сприяти достовірному, повному й об’єктивному встановленню фактів експертом та всебічній перевірці його висновків слідчим і судом. Експертизу слід призначати тільки тоді, коли в цьому насправді є потреба, коли без відповіді експерта на певні питання неможливо встановити істину у справі. Недопустимо призначати експертизу для вирішення питань, що потребують таких спеціальних знань, які не виходять за межі професійної підготовки слідчого, прокурора або судді, тобто на вирішення експерта не ставляться питання правового характеру.
 

'''Основні види (підвиди) експертизи є:''' 
* Криміналістична:почеркознавча та авторознавча; технічна експертиза документів; балістична; трасологічна (крім досліджень слідів пошкодження одягу, пов'язаних з одночасним спричиненням тілесних ушкоджень, які проводяться в бюро судово-медичної експертизи); фототехнічна, портретна; експертиза голограм; відео-, звукозапису; вибухотехнічна; матеріалів, речовин та виробів (лакофарбових матеріалів і покрить; полімерних матеріалів; волокнистих матеріалів; нафтопродуктів і пально-мастильних матеріалів; скла, кераміки; наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів та прекурсорів; спиртовмісних сумішей; ґрунтів; металів і сплавів; наявності шкідливих речовин у навколишньому середовищі; речовин хімічних виробництв та спеціальних хімічних речовин; харчових продуктів; сильнодіючих і отруйних речовин); біологічна. 
* Інженерно-технічна: інженерно-транспортна (автотехнічна, транспортно-трасологічна, залізнично-транспортна); дорожньо-технічна; будівельно-технічна (оціночно-будівельна); земельно-технічна (оціночно-земельна); пожежно-технічна; безпеки життєдіяльності; гірничотехнічна; інженерно-екологічна; електротехнічна; комп'ютерно-технічна; телекомунікаційна.

Поряд із вказаними видами інженерно-технічних експертиз експертними установами можуть проводитись також інші їх види (підвиди) та комплексні технічні дослідження із залученням відповідних фахівців у певних галузях знань, у тому числі авіаційного та водного транспорту.
 
* Економічна: бухгалтерського та податкового обліку; фінансово-господарської діяльності; фінансово-кредитних операцій.
* Товарознавча: машин, обладнання, сировини та товарів народного споживання; автотоварознавча; транспортно-товарознавча.
* Експертиза у сфері інтелектуальної власності: літературних та художніх творів; фонограм, відеограм, програм (передач) організації мовлення; винаходів і корисних моделей; промислових зразків; сортів рослин і порід тварин; комерційних (фірмових) найменувань, торговельних марок (знаків для товарів і послуг), географічних зазначень; топографій інтегральних мікросхем; комерційної таємниці (ноу-хау) і раціоналізаторських пропозицій; економічна у сфері інтелектуальної власності.
* Психологічна.
* Мистецтвознавча.
* Екологічна.
З метою більш повного задоволення потреб слідчої та судової практики експертними установами організовується проведення інших видів експертизи (крім судово-медичної та судово-психіатричної).

Згідно з процесуальним законодавством України експертами виконуються первинні, додаткові, повторні, комісійні та комплексні експертизи.
Первинною є експертиза, коли об’єкт досліджується вперше. 

'''Додатковою є експертиза''', якщо для вирішення питань щодо об’єкта, який досліджувався під час проведення первинної експертизи, необхідно провести додаткові дослідження або дослідити додаткові матеріли (зразки для порівняльного дослідження, вихідні дані тощо), які не були надані експертові під час проведення первинної експертизи. 

'''Повторною є експертиза''', під час проведення якої досліджуються ті самі об’єкти і вирішуються ті самі питання, що й при проведенні первинної (попередніх) експертизи (експертиз). 

'''Комісійною є експертиза''', яка проводиться двома чи більшою кількістю експертів, що мають кваліфікацію судового експерта за однією експертною спеціалізацією (фахівцями в одній галузі знань). Комісія експертів може утворюватися органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), або керівником експертної установи. 

'''Комплексною є експертиза''', що проводиться із застосуванням спеціальних знань різних галузей науки, техніки або інших спеціальних знань (різних напрямів у межах однієї галузі знань) для вирішення одного спільного (інтеграційного) завдання (питання). 
До проведення таких експертиз у разі потреби залучаються як експерти експертних установ, так і фахівці установ та служб (підрозділів) інших центральних органів виконавчої влади або інші фахівці, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах.
== '''Підстави призначення експертизи''' ==
Судова експертиза має бути старанно підготовлена. 

'''Процес призначення експертизи містить такі основні елементи:'''
# збір необхідних матеріалів;
# вибір моменту призначення експертизи;
# визначення предмета судової експертизи;
# формулювання питань експерту;
# вибір експертної установи або експерта.
 
'''Збір необхідних матеріалів:''' 

Такими матеріалами є досліджувані об’єкти (речові докази, жива особа,труп або його частини та ін.),відносно яких слідчий (суд) повинен з’ясувати питання,що його інтересують.
Досліджувані об’єкти збираються у ході проведення слідчих (судових) дій (оглядів,обшуків,виїмок та ін.) з дотриманням встановлених законом правил їх збирання.
Експерту в деяких випадках необхідно надавати зразки для порівняльного дослідження.
Вибір моменту призначення експертизи.
За загальним правилом судова експертиза повинна бути призначена своєчасно.
Своєчасність призначення експертизи забезпечується плануванням цієї слідчої дії. 

'''Визначаючи момент призначення експертизи, необхідно враховувати:''' 

1)властивості та стан об’єктів експертного дослідження;
2)необхідність та можливість отримання порівняльних зразків;
3)особливості експертного дослідження (складність, наявність відповідних методик, час проведення та ін.);
4)слідчу ситуацію.
Вибір моменту призначення експертизи передбачає визначення її місця в системі інших слідчих дій. Призначення та проведення експертизи обумовлена тактичними міркуваннями.
Визначення часу проведення експертизи пов’язано з особливостями розслідуваного злочину, слідчою ситуацією, наявністю або відсутністю необхідних матеріалів для призначення експертизи. 

'''Визначення предмета судової експертизи.''' 

Предмет судової експертизи – це ті обставини, що можуть бути з’ясовані в процесі експертного дослідження, фактичні дані, які встановлюються на основі спеціальних знань та дослідження матеріалів справи.
Предмет експертизи визначається питаннями, поставленими перед експертом слідчим або судом.
'''Формулювання питань експерту.''' 
У відповідності із законом перед експертом можуть бути поставлені тільки такі питання, для вирішення яких необхідні наукові, технічні або інші спеціальні знання. 

Питання експерту повинні відповідати таким основним вимогам:
1) не виходити за межі спеціальних знань експерта і не мати правового характеру;
2) бути визначеними, конкретними та короткими;
3) мати логічну послідовність;
4) характеризуватися повнотою та мати комплексний характер. 

'''Вибір експертної установи або експерта.''' 

Вибір експертної установи здійснюється з урахуванням виду експертизи, об’єктів дослідження та характеру питань, які підлягають вирішенню. В Україні існує система судово-експертних установ у яких проводяться судові експертизи. 

При проведенні експертизи поза експертною установою в постанові або ухвалі про призначення експертизи вказується конкретний фахівець, якому доручається проведення експертизи.

Кожна кримінальна справа індивідуальна і тому в деяких з них можуть провадитись кілька експертиз, а в іншіх жодної. Питання про призначення експертизи вирішується кожний раз по різному, в залежності від конкретних обставин справи.
== '''Порядок проведення експертизи''' ==
Підставою для проведення експертиз відповідно до чинного законодавства є '''процесуальний документ (постанова, ухвала)''' про призначення експертизи, складений уповноваженою на те особою (органом), або письмове звернення потерпілого чи сторони захисту кримінального провадження (далі - документ про призначення експертизи (залучення експерта)), у якому обов'язково зазначаються реквізити, перелік питань, поставлених експерту, а також об'єкти, що підлягають дослідженню. 

Підставою для проведення експертного дослідження є '''письмова заява (лист) замовника (юридичної або фізичної особи)''' з обов'язковим зазначенням його реквізитів, з переліком питань, які підлягають розв'язанню, а також об'єктів, що надаються.
 
 
У випадках, передбачених законодавством, експертною установою надсилається рахунок вартості робіт за проведення експертиз (експертних досліджень).

При проведенні експертиз в експертній установі організаційне, матеріально-технічне забезпечення їх виконання, контроль за своєчасним проведенням і за дотриманням законів та інших нормативно-правових актів з питань експертизи покладається на '''керівника експертної установи'''. 

Якщо '''експерт''' здійснює судово-експертну діяльність у складі юридичної особи, що не є державною спеціалізованою установою, організаційне, матеріально-технічне забезпечення виконання експертиз та контроль за своєчасним їх проведенням покладаються на її керівника.

'''Експерти''', які не є працівниками державних спеціалізованих установ та на професійній основі здійснюють судово-експертну діяльність, забезпечують проведення експертиз та досліджень відповідно до вимог Інструкції про особливості здійснення судово-експертної діяльності атестованими судовими експертами, що не працюють у державних спеціалізованих експертних установах, затвердженої наказом [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z1431-11 Міністерства юстиції України від 12 грудня 2011 року № 3505/5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 12 грудня 2011 року за № 1431/20169.] 

'''Строк проведення експертизи''' встановлюється залежно від складності дослідження з урахуванням експертного навантаження фахівців керівником експертної установи (або заступником керівника чи керівником структурного підрозділу) у межах: 

* 10 календарних днів - щодо матеріалів з невеликою кількістю об'єктів і простих за характером досліджень;
* 30 календарних днів - щодо матеріалів із середньою кількістю об'єктів або середньої складності за характером досліджень;
* 60 календарних днів - щодо матеріалів з великою кількістю об'єктів або складних за характером досліджень;
* понад 60 календарних днів - щодо матеріалів із дуже великою кількістю об'єктів або особливо складних за характером досліджень (досліджень з використанням криміналістичного обладнання (лазерного, оптичного, електронного), проведення експериментальних досліджень, застосування декількох методів), при цьому строк виконання не повинен перевищувати 90 календарних днів. 

Якщо експертиза є '''особливо складною''', потребує вирішення більше десяти питань або вирішення питань, які потребують декількох досліджень, чи налічує понад п'ять томів матеріалів справи або є комплексною чи потребує залучення фахівців з інших установ (у тому числі судово-медичних), підприємств, організацій і не може бути виконана в зазначені строки, більший розумний строк установлюється за письмовою домовленістю з органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), після попереднього вивчення експертом наданих матеріалів. 

Попереднє вивчення матеріалів при проведенні простих та середньої складності досліджень не повинно перевищувати відповідно п'яти та десяти робочих днів; при складних та особливо складних дослідженнях - відповідно п'ятнадцяти та двадцяти робочих днів. 
 
'''У разі відмови органу (особи)''', який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), у погодженні запропонованого розумного строку проведення експертизи матеріали справи повертаються з пропозицією призначити експертизу іншим суб'єктам судово-експертної діяльності, визначеним у статті 7 Закону України [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4038-12 "Про судову експертизу".]
У випадку невиконання клопотань експерта щодо надання додаткових матеріалів, несплати вартості експертизи в порядку, передбаченому чинним законодавством, незабезпечення доступу до об'єкта дослідження (учинення перешкод з боку сторін, що беруть участь у справі, в обстеженні об'єкта) матеріали справи повертаються органу (особі), який (яка) призначив(ла) експертизу (залучив(ла) експерта), із зазначенням мотивованих причин неможливості її проведення. 

'''Строк проведення експертизи починається з робочого дня''', наступного за днем надходження матеріалів до експертної установи, і закінчується у день складання висновку експерта (повідомлення про неможливість надання висновку). Якщо закінчення встановленого строку проведення експертизи припадає на неробочий день, то днем закінчення строку вважається наступний за ним робочий день. 

У строк проведення експертизи не включається строк виконання клопотань експерта, усунення недоліків, допущених органом (особою), який (яка) призначив(ла) експертизу.

Процес доказування та збирання доказів у кримінальному провадженні

2017-03-16T14:28:04Z

Iana.sauliak: Створена сторінка: == Нормативна база == * Кримінально-процесуальний кодекс України * Конституція України * З...

== Нормативна база ==
* Кримінально-процесуальний кодекс України
* Конституція України
* ЗУ «Про оперативну-розшукову діяльність»

== Поняття та сутність доказування у кримінальному провадженні ==
'''
Кримінальне процесуальне доказування''' - це зумовлена потребою захисту функціонального інтересу діяльність сторін, яка полягає в здійсненні пізнавальних дій (гносеологічних операцій) щодо події злочину для формування власної позиції у справі, а в подальшому - аргументуванні такої позиції перед судом.
Для доказування (як і для кожної системи) притаманна своя структура. На один із її елементів вказує найбільш поширена на сьогодні думка процесуалістів, коли йдеться про гносеологію (теорію пізнання) як методологічну основу доказування, з чого можна зробити висновок, що елементом структури доказування є окремі специфічні види практичної діяльності. 

'''Елементи:''' "прийняття певних процесуальних рішень і наведення аргументів для їх обґрунтування (мотивації)", "логічно-аналітичні операції з перевірки й оцінки сформованих доказів", "використання доказів для обґрунтування і мотивування відповідних процесуальних рішень", "обґрунтування висновку та його обстоювання". Ці елементи (більшість із них) акцентують увагу на пізнавальній спрямованості доказування. Так чи інакше, але його зміст зводиться до збирання, перевірки та оцінки доказів. КПК України нормативно закріпив цю традиційну тріаду [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (ч. 2 ст. 91)]. Згідно із зазначеною статтею КПК України доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. 
'''Процес доказування''', під час якого відбувається відтворення реальної картини події правопорушення, з'ясування її суті (опанування достовірними знаннями про юридично значимі факти), супроводжується прийняттям відповідних процесуальних рішень. Крім цього, він складається з комплексу процесуальних дій і відносин, які можна згрупувати в окремі відносно самостійні елементи. Розслідуючи і вирішуючи кримінальні справи, органи досудового розслідування та судової влади з метою прийняття у них правильного і обґрунтованого рішення прагнуть відновити дійсну картину минулої події, пізнати всі її обставини й факти. 
 
Первинним у процесі доказування є '''висунення версії''', що ґрунтується на криміналістичних знаннях (обґрунтованого припущення, що може пояснювати механізм подій в цілому чи їх окремих обставин). У системі доказування висунення версій найбільш характерне для початкової стадії провадження, пов'язаної з розкриттям правопорушення та викриттям осіб, винних у його вчиненні (у кожному провадженні є '''щонайменше дві версії''': наявність або відсутність події правопорушення). На цьому етапі провадження використовуються не лише початкові знання про подію правопорушення, а й деякі засоби суб'єктивного походження: '''інтуїція, здогади, досвід'''. Будь-яка версія повинна бути обґрунтована реальними фактами, не суперечити науковим даним, конкретно та логічно правильно побудовою. При цьому висунення версій об'єктивно входить в елемент збирання доказів. Останній може розглядатися як регламентована КПК України діяльність сторін із пошуку та виявлення носіїв доказової інформації стосовно події правопорушення, пов'язаних з нею обставин, вилучення та фіксації (закріплення) цієї інформації, а також вжиття заходів до її збереження відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Способи збирання доказів в загальних ознаках визначені в [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 ч. 1 ст. 93 КПК] України, де зазначено, що збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим у порядку, передбаченому цим Кодексом. Таким чином, способи збирання доказів повинні розглядатися в контексті аналізу відповідних процесуальних повноважень суб'єктів доказування. Адже законодавець у зазначеній статті КПК України дає орієнтовні шляхи збирання доказів. Цілком зрозуміло, що органи розслідування мають право вчинити будь-яку передбачену кримінальним процесуальним законом процесуальну дію для формування доказів у кримінальному провадженні. 
'''Згідно зі [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 ст. 91 КПК] України у кримінальному провадженні підлягають доказуванню:''' 1) подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); 2) винуватість особи у вчиненні цього правопорушення (форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення); 3) вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, а також розмір процесуальних витрат; 4) обставини, що вливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою закриття кримінального провадження; 5) обставини, що є підставою для звільнення від кримінальної відповідальності або покарання. Саме це можна визначити як загальний предмет доказування - однаковий для всіх кримінальних проваджень незалежно від їх етапу.
 
'''Докази можуть бути:''' письмовими й усними, отриманими внаслідок проведення гласних (негласних) слідчих (розшукових) дій, здобуті та надані представниками сторони обвинувачення, захисту, потерпілим; ті, що підтверджують вину підозрюваного (обвинуваченого) у вчиненні кримінального правопорушення, та такі, що виправдовують його (вказуючи на вчинення правопорушення іншою особою або на наявність обставин, що виключають настання кримінальної відповідальності).
 
'''Окрім того,''' у криміналістиці докази прийнято поділяти на прямі й непрямі.
'''Прямими''' є докази, що дають можливість слідчому, прокурору, слідчому судді, суду повно і достовірно встановити обставини, які мають значення для кримінального провадження (перелік зазначених обставин визначено у ч. 1 ст. 91 КПК України). Прямі докази вказують на вчинення особою кримінального правопорушення або виключають її причетність до кримінально караного діяння. Особливістю таких доказів є те, що на підставі їх дослідження суд дає відповіді на питання, викладені у п.п. 1-5, 7, 11 ч. 1 ст. 368 КПК України.
На відміну від прямих, '''непрямі''' - це докази, які встановлюють одну або кілька обставин предмета доказування лише в сукупності з іншими доказами і можуть бути покладені судом в основу обвинувального (виправдувального) вироку, ухвали про застосування примусових заходів медичного та виховного характеру, звільнення від кримінальної відповідальності також лише як доповнення до прямих доказів.
Докази, зібрані у кримінальному провадженні, повинні бути '''допустимими і належними'''. Належними згідно зі [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 ст. 85 КПК] України є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Допустимими визнаються лише докази, отримані у порядку, встановленому цим Кримінальним процесуальним кодексом України [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (ч. 1 ст. 86 КПК України)]. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

== Суб'єкти доказування у кримінальному провадженні ==

Суб'єктів доказування умовно можна поділити на '''дві групи''': а) службові особи правоохоронних органів, які зобов'язані висувати версії, збирати, перевіряти, оцінювати й використовувати докази: слідчий, керівник органу досудового розслідування, оперативні й інші підрозділи правоохоронних органів, прокурор - відповідно до наданої компетенції; б) зацікавлені особи - учасники кримінального провадження, які мають право брати участь у доказуванні: підозрюваний, обвинувачений, захисник, їх законний представник, потерпілий та інші суб'єкти, заінтересовані у результатах вирішення кримінального провадження.
 
 
'''Визначена''' у [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 ч. 1 ст. 84] КПК України процедура "встановлення наявності чи відсутності фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню", є одночасно правом і обов'язком виключно слідчого, прокурора, слідчого судді та суду, незважаючи на те, що збирати і подавати докази мають право також інші учасники кримінального провадження (зокрема потерпілий, цивільний позивач, сторона захисту тощо).
Однак отримана '''суб'єктом доказування''' інформація стосовно предмета доказування може бути використана лише після надання їй процесуальної форми. Тому фіксація доказової інформації є обов'язковим елементом процесу збирання доказів, що становить систему дій з відображення в процесуальних актах виявлених (отриманих) суб'єктом доказування фактичних даних (процесуальне засвідчення та документування доказів у встановлених процесуальних формах). Оскільки за своїм змістом докази є відображенням правопорушення в середовищі, результат їх фіксації буде похідним результатом цього відображення. В інформаційному аспекті йдеться про перенесення інформації з одного об'єкта на інший - з інформаційного простору на матеріальний засіб фіксації. Об'єктом фіксації виступають не будь-які фактичні дані, а лише ті, на підставі яких слідчий, прокурор можуть переконатися про наявність чи відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння (правопорушення), та інші обставини, що мають значення для цього провадження [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (ст.ст. 84, 91 КПК України)].
== Процесуальний порядок збирання доказів сторонами кримінального провадження ==
'''Первинним елементом''' доказування є збирання доказів, що розглядається як урегульована КПК України діяльність уповноважених суб'єктів із пошуку та виявлення носіїв доказової інформації стосовно події правопорушення, пов'язаних з нею обставин, вилучення та фіксації (закріплення) цієї інформації, а також вжиття заходів до її збереження відповідно до вимог кримінального процесуального закону. Термін "збирання доказів" є умовним, оскільки готових доказів у природі не існує. Слідчий, прокурор, працівник оперативного підрозділу, виявляючи у процесі слідчих (розшукових) дій, інших процесуальних дій належну до провадження інформацію (ідеальні чи матеріальні сліди правопорушення) та фіксуючи її у процесуальних актах, - формують процесуальні джерела доказів [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (ч. 2 ст. 84 КПК України)]. 

'''Сторона обвинувачення''' здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) чи інших процесуальних дій, передбачених КПК України, тоді як сторона захисту та потерпілий можуть лише ініціювати їх проведення шляхом подання відповідного клопотання. Водночас '''сторона захисту та потерпілий''' нарівні зі стороною обвинувачення наділені правом на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів (відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок), отриманих шляхом витребування їх від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, службових та фізичних осіб (сторона захисту може витребувати лише копії документів), а також здійснення інших дій, які здатні забезпечити подання суду належних і допустимих доказів [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (ч. 2 ст. 22, ч.ч. 2, 3 ст. 93 КПК України).] 

'''Ініціювання стороною захисту''', потерпілим проведення слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій, виконання інших процесуальних дій, передбачених Кодексом, здійснюється шляхом подання слідчому, прокурору відповідних клопотань, які розглядаються згідно зі [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 ст. 220 КПК] України. Зазначене клопотання слідчий, прокурор зобов'язані розглянути в строк не більше '''трьох днів''' з моменту подання та задовольнити за наявності на те підстав. '''Постанова слідчого (прокурора)''' про повну або часткову відмову в задоволенні клопотання може бути оскаржена слідчому судді особою, якій відмовлено в задоволенні клопотання, її представником, законним представником чи захисником. Ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги подальшому оскарженню не підлягає, заперечення на ухвалу може бути подано під час підготовчого судового засідання [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (ч. 3 ст. 93, п. 7 ч. 1 ст. 303, ч. 3 ст. 307, ч. 3 ст. 309] КПК України).
Крім цього, '''сторони кримінального провадження''', потерпілий мають право отримувати від учасників кримінального провадження та інших осіб, за їхньою згодою, пояснення, які не є джерелом доказів [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (ч. 8 ст. 95 КПК України)]. Ці пояснення можуть використовуватися стороною захисту '''(потерпілим)''' в обґрунтування своїх доводів при заявленні клопотань, впливаючи на результати вирішення цих клопотань слідчим та прокурором. Основним засобом збирання доказів є слідчі (розшукові) дії, спрямовані на отримання нових або перевірку вже отриманих доказів [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (ч. 1 ст. 223 КПК України)]. Відомості про тяжкий, особливо тяжкий злочин та особу, яка його вчинила, можуть бути отримані в результаті негласних слідчих (розшукових) дій, якщо в інший спосіб їх отримати неможливо [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (ч. 2 ст. 246 КПК України)]. '''Слідчі (розшукові) дії''' мають детально регламентовану законом процесуальну форму, дотримання якої надає певні гарантії одержання достовірних доказів у кримінальному провадженні. Негласні слідчі (розшукові) дії - це різновид слідчих (розшукових) дій, відомості про факт та методи яких не підлягають розголошенню (за винятком випадків, передбачених [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 ст. 253] КПК України). І хоча порядок проведення негласних слідчих (розшукових) дій не має чітко визначеної процесуальної форми, їх результати, отримані з дотриманням прав людини, можуть використовуватись у доказуванні на тих самих підставах, що й результати інших слідчих (розшукових) дій у цьому провадженні [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (ч. 1 ст. 246, ч. 1 ст. 256 КПК України)].
За загальним правилом, слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії можуть проводитися лише в розпочатому кримінальному провадженні, відомості про яке занесені до '''Єдиного реєстру досудових розслідувань''' (за винятком огляду місця події у невідкладних випадках чи здійснення розслідування на морському чи річковому судні, що перебуває за межами України) та не можуть проводитися після закінчення строків досудового розслідування (за винятком доручення суду згідно з [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 ч. 3 ст. 333] КПК України). Будь-які слідчі (розшукові) дії, негласні слідчі (розшукові) дії, проведені з порушенням цього правила, є недійсними, а встановлені внаслідок них докази - недопустимими [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (ч. 3 ст. 214, ч. 8 ст. 223, ст. 219 КПК України)]. 

'''Зберігання речових доказів слідчим''', прокурором здійснюється відповідно до Порядку зберігання речових доказів стороною обвинувачення, їх реалізації, технологічної переробки, знищення, здійснення витрат, пов'язаних з їх зберіганням і пересиланням, схоронності тимчасово вилученого майна під час кримінального провадження. '''Процес збирання доказів''' постійно супроводжується їх перевіркою. Перевірці підлягають як фактичні дані, так і їх джерела; як кожен доказ окремо, так і їх сукупність. Перевірка проводиться з метою підтвердження доказу чи його спростування (встановлення належності доказів, їхньої достовірності та допустимості).
== Поняття оцінки доказів та її значення для процесу доказування ==
Докази оцінюються '''слідчим, прокурором''' за власним внутрішнім переконанням.
'''Внутрішнє переконання''' - стан твердої впевненості слідчого, прокурора в правильності своїх висновків про належність, достовірність, допустимість та достатність доказів, що характеризується готовністю зафіксувати їх у процесуальних актах і за необхідності публічно відстоювати в судових стадіях провадження та нести за це відповідальність. З точки зору пізнання '''"внутрішнє переконання"''' є результатом процесу отримання знань про окремі фактичні обставини, що становлять предмет доказування, та аналізу висновків за його результатами (у тому числі тих, які стосуються юридичної оцінки та кваліфікації встановлених фактів, обставин, подій). 
У підсумку '''слідчий, прокурор''' формує власну позицію з тих чи інших питань провадження, на вирішення яких спрямовано його розумову діяльність. При цьому створюється власна думка, усуваються сумніви та протиріччя, долається невпевненість в обґрунтуванні своєї позиції. Головним є не динамічний процес формування переконання, а його результат, що становить кінцеву мету оцінки доказів (встановлення їх належності, достовірності, допустимості й достатності для кримінального провадження). Внутрішнє переконання означає, що кожен '''суб'єкт''' під час оцінки доказів вільний у виборі власної позиції, яка не залежить від будь-яких сторонніх вказівок чи впливу. Зазначене вбачається зі змісту [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 ч. 2 ст. 94] КПК України, згідно з якою жоден доказ не має наперед встановленої сили. 

'''Оцінка доказів слідчим і прокурором''' за їх сукупністю виникає не одразу. Поєднана в основному з перевіркою доказів, ця діяльність супроводжує увесь процес кримінального провадження. В окремих випадках оцінка доказів під час досудового розслідування має самостійне правове значення. Зокрема, від оцінки слідчого, прокурора на цій стадії залежить прийняття обґрунтованих рішень щодо клопотань учасників кримінального провадження; надання дозволу чи заборони на використання учасниками кримінального провадження технічних засобів при проведенні окремих процесуальних дій або впродовж усього досудового розслідування; визначення достатності відомостей для проведення слідчої (розшукової) дії; забезпечення розумних строків досудового розслідування [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (п. 11 ч. 3 ст. 42, п. 12 ч. 1 ст. 56, ст. 220, ч. 2 ст. 223, ч. 2 ст. 28] КПК України). Проте на момент завершення досудового розслідування позиція слідчого, прокурора про можливість його завершення та подальше спрямування кримінального провадження до суду або про його закриття може бути сформована лише на підставі оцінки всієї сукупності доказів з точки зору їх достатності та взаємозв'язку для доведення перед судом висунутого особі обвинувачення [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (ч. 2 ст. 283, п.п. 1-3 ч. 1 ст. 284 КПК України)].

Допит. Особливості проведення допиту свідка, потерпілого, малолітньої або неповнолітньої особи у кримінальному процесі

2016-12-20T14:16:09Z

Iana.sauliak: Створена сторінка: == '''Нормативна база''' == * [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України] * [http://zako...

== '''Нормативна база''' ==
* [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 Конституція України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 Кримінально-процесуальний кодекс України]
* [http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 Кримінальний кодекс України]

== '''Поняття допиту''' ==
'''Допит-''' це процесуальна дія, яка являє собою регламентований кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічний процес спілкування осіб, котрі беруть в ньому участь, спрямований на отримання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини по справі.
Допит є найбільш поширеною слідчою дією, за допомогою якої отримується доказова інформація. Допит є багатоплановою і складною дією.
Процесуальний порядок допиту регламентується нормами КПК України. дотримання яких є обов'язковим. Відповідно до [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 ''ст.ст. 143, 167 КПК''] України допит можна проводити у місцях провадження досудового слідства або за місцем перебування допитуваного.
Перед допитом слідчому необхідно упевнитися в особі допитуваного, роз'яснити йому його права та обов'язки, з'ясувати відомості анкетного характеру. Допитуємий попереджається про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань та за дачу свідомо неправдивих показань. '''Конституція України''' у [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80 ст. 63] проголошує імунітет свідка: "Особа не несе відповідальності за відмову давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів, коло яких визначається законом".
''Метою допиту'' є отримання повних та об'єктивно відображуючих дійсність показань, які є джерелом доказів, а фактичні данні, що в них містяться, - доказами.
''Предмет допиту'' - коло обставин, які слідчий має намір з'ясувати шляхом допиту. До їх числа належать обставини, пов'язані з самою подією злочину (його способом, місцем вчинення, часом, наслідками та ін.), які встановлюють або спростовують винність у його вчиненні певних осіб та мотиви їх дій. Предметом допиту можуть бути будь-які обставини, що мають значення для встановлення істини по справі.
== '''Види допиту''' ==
'''Допит свідка''' – ефективний засіб одержання доказів, широко застосовуваний у практиці розслідування злочинів. Предметом показань свідків є фактичні дані, відомі особі, обсяг яких визначається обставинами конкретної справи, особистістю допитуваного, сукупністю відомостей, якими він оперує. Метою допиту свідка є отримання інформації не лише безпосередньо про події злочину, а й інших відомостей, наприклад, про події, які передували злочину (передумови злочину), особу злочинця й такі, що можуть бути використані у процесі розслідування для виявлення нових доказів та перевірки й оцінки наявних. Змістом показань свідка можуть бути не тільки відомості про фактичні дані, а й його аргументи, судження, умовиводи. Як зазначається у процесуальній і криміналістичній літературі, судження, висловлювані опитуваним, є потрібним компонентом будь-якого показання. 
''Допит починається'' з установлення особи свідка, роз’яснення його прав і обов’язків, попередження про кримінальну відповідальність за відмову дати показання і за давання свідомо неправдивих показань [http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/2341-14 (ст. 384 КК України)]. Після цього слідчий прокуратури пропонує у формі вільної розповіді викласти обставини, відомі свідкові у зв’язку з подією злочину. У процесі вільної розповіді свідок має можливість викласти факти в тій послідовності, у якій він їх сприймав. 

'''Допит потерпілого''' відмінний від допиту інших учасників процесу. Потерпілою визнається особа, якій злочином заподіяна моральна, фізична або майнова шкода. Підставою для визнання громадянина потерпілим є наявність одного з цих видів шкоди, заподіяної у результаті здійснення злочину. Про визнання особи потерпілою слідчий виносить мотивовану постанову. Лише після цього громадянин набуває статусу потерпілого та має можливість користуватися правами, передбаченими. Показання потерпілого в багатьох аспектах схожі з показаннями свідків, що навіть дало деяким ученим підстави стверджувати, нібито показання потерпілих є не самостійним процесуальним джерелом доказів, а лише різновидом показань свідків. Слідчий повідомляє особу, що постраждала від злочину, про факт визнання її потерпілою і роз’яснює останній її права й обов’язки. Факт роз’яснення прав і обов’язків фіксується у протоколі допиту потерпілого. Заява потерпілого, подана ним до органів міліції, прокуратури чи суду, є підставою для порушення кримінальної справи, а за деякими злочинами кримінальні справи, як правило, порушуються за заявою або скаргою потерпілого. Заява потерпілого може бути в письмовій і усній формах. Слідчий, приймаючи заяву від потерпілого, попереджає його про кримінальну відповідальність за свідомо неправдиве повідомлення про вчинення злочину. Особу, визнану потерпілою, допитують за правилами допиту свідка, передбаченими кримінально-процесуальним законодавством. Але це не означає, що показання потерпілого – повідомлення про обставини, пов’язані зі злочином, – не мають специфіки. 

'''Допит потерпілого має такі особливості:'''
* по-перше, потерпілий безпосередньо стикається з фактом злочину або злочинцем. У більшості випадків він є очевидцем вчиненого злочину, тому більш ніж будь-хто обізнаний з обставинами злочину, внаслідок якого йому заподіяна шкода. Його показання часто є повнішими за показання свідка, вони допомагають слідчому скласти уявлення про те, що трапилося, побудувати версії, виявити докази. Тому розслідування, як правило, починається з допиту потерпілого;
* по-друге, потерпілий у більшості випадків є особою, зацікавленою у вирішенні справи;
* по-третє, надання показань потерпілим – не тільки його право, а й процесуальний обов’язок. У своїх свідченнях він може вийти за межі запитань, поставлених слідчим, і, на відміну від свідка, висловити свої думки й дійти висновків стосовно обставин розслідуваної події, особистості злочинця, що є важливим для правильного напряму всього подальшого розслідування;
* по-четверте, на відміну від свідка, потерпілий наділений широкими правами учасника процесу, його показання є засобом захисту порушених прав і законних інтересів. Він має право давати показання у будь-який момент розгляду справи, виявляти ініціативу, сприяючи слідчому в розкритті злочину, викритті обвинуваченого і забезпеченні заявленого позову.
Допит не може тривати безперервно ''понад 2 години'', а в загальному — ''понад 8 годин'' на день. 

'''Допит малолітньої або неповнолітньої особи'''
'''Малолітня особа''' - це дитина до досягнення нею ''чотирнадцяти років''. '''Неповнолітня особа''' - це малолітня особа, а також дитина у віці від ''чотирнадцяти'' до ''вісімнадцяти'' років. Допит малолітньої або неповнолітньої особи проводиться обов'язково у присутності законного представника, педагога або психолога, а за необхідності - лікаря. Стосовно допиту малолітніх поняття "педагог" включає також і вихователів дитячих дошкільних установ. Допит неповнолітнього підозрюваного здійснюється також у присутності захисника [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 (ст. 490 КПК)]. Присутність лікаря разом із законним представником, педагогом або психологом необхідна при наявності даних про розумову відсталість дитини, її хворобливість тощо. Як законні представники до участі в допиті можуть бути залучені батьки (усиновлювачі), а в разі їх відсутності - опікуни чи піклувальники особи, інші повнолітні близькі родичі чи члени сім'ї, а також представники органів опіки і піклування, установ і організацій, під опікою чи піклуванням яких перебуває неповнолітній. Процесуальний порядок залучення законного представника до участі у кримінальному провадженні передбачений [http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/4651-17 ст. 44 КПК]. 
''Кримінальний процесуальний закон'' чітко не регламентує права й обов'язки педагога та психолога. Уявляється, що вони виступають у даному випадку як спеціалісти. Педагог повинен займатися вихованням і навчанням малолітніх або неповнолітніх такого ж віку, що і дитина, яка підлягає допиту. Психолог повинен бути фахівцем у галузі дитячої та юнацької психології. Завдання педагога або психолога допомогти слідчому встановити психологічний контакт, виробити правильну тактику проведення допиту, сформулювати запитання з урахуванням дитячої психіки або індивідуальних особливостей психіки неповнолітнього. Для цього педагог або психолог може бути ознайомлений із деякими обставинами кримінального провадження, даними про особу неповнолітнього, про його ставлення до підозрюваного, потерпілого, про подію кримінального правопорушення тощо. ''Педагог може бути викликаний'' через адміністрацію школи або дитячої дошкільної установи в порядку, передбаченому. У разі необхідності для вирішення питання про наявність у неповнолітнього психічного захворювання чи затримки психічного розвитку та його здатності повністю або частково усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними в конкретній ситуації призначається комплексна психолого-психіатрична експертиза. Особи, що мають право брати участь у допиті неповнолітнього, чітко вказані в законі. Тому слідчий чи прокурор має право відмовити учасникам процесу в їх проханні бути присутніми при проведенні допиту, навіть у тому випадку, якщо ця слідча дія проводиться за їх клопотанням. 
Тривалість допиту неповнолітнього визначається часом, необхідним і достатнім для отримання від нього в розумному режимі відомостей, що мають значення для кримінального провадження. Але о не може продовжуватися без перерви понад одну годину, а загалом - понад дві години на день. Закон не встановлює тривалості перерви. Слідчий повинен визначити її за своїм внутрішнім переконанням. 
Неповнолітні у ''віці до 16 років'' не попереджаються про кримінальну відповідальність за відмову від дачі показань і за надання неправдивих показань. Разом із тим слідчий повинен у зрозумілих виразах роз'яснити дитині, що дача правдивих показань - це її громадський обов'язок, про що в протоколі допиту робиться відмітка. До початку допиту законному представнику, педагогу, психологу або лікарю роз'яснюється їхній обов'язок з'явитися на виклик слідчого, бути присутніми при допиті, ставити запитання, а також право заперечувати проти запитань. Слідчий, прокурор має право відвести поставлене запитання, але відведене запитання повинно бути занесене до протоколу. 

== '''Способи виклику та місце проведення допиту''' ==

'''Особа може бути викликана на допит:''' 

* повісткою по пошті або через кур'єра;
* телеграмою або телефонограмою;
* повідомленням по телефону безпосередньо особі, яка підлягає допиту;
* через адміністрацію ізолятора тимчасового тримання або слідчого ізолятора (затримані або взяті під варту підозрювані та обвинувачені). 

У повістці, телеграмі, телефонограмі зазначається: хто і в якості кого викликається, куди, на який час та до кого необхідно прибути. 

'''Місце допиту''':
* кабінет слідчого,
* місце події;
* місце проживання чи знаходження допитуваного (ізолятор тимчасового тримання, слідчий ізолятор, санаторій тощо);
* місце роботи;
* лікувальна установа (з дозволу лікаря).